Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'исполнительное производство'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Календари

  • Основной календарь

Искать результаты в...

Искать результаты, которые...


Дата создания

  • Начать

    Конец


Последнее обновление

  • Начать

    Конец


Фильтр по количеству...

Зарегистрирован

  • Начать

    Конец


Группа


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Найдено 205 результатов

  1. ПОСТАНОВА Іменем України 19 червня 2018 року м. Київ Справа N 18/1544-10 Провадження N 12-127гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року (судді: Гудак А.В. - головуючий, Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "Рускус", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський бройлер" (1), Селянського фермерського господарства "Краєвид" (2), про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)" (нова назва - ТОВ "АДМ Трейдінг Україна) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Еколінія" про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27 листопада 2012 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив; зобов'язав відповідача відвантажити позивачу 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2.2. У жовтні 2013 року відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами. 2.3. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 16 січня 2014 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року, заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення, а рішення - без змін. 2.4. Вищий господарський суд України постановою від 18 червня 2014 року касаційну скаргу відповідача задовольнив частково: постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 16 січня 2014 року скасував, справу направив для нового розгляду заяви відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами до місцевого господарського суду. 2.5. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 24 липня 2014 року заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 скасував та прийняв нове рішення - про відмову в задоволенні позову. 2.6. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11 листопада 2014 року у справі N 18/1544-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року, апеляційну скаргу позивача задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року у справі N 18/1544-10 скасував; заяву ТОВ "Еколінія" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 залишив без задоволення; рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у цій справі залишив без змін. 2.7. 19 березня 2013 року на виконання рішення від 27 листопада 2012 року Господарський суд Хмельницької області видав наказ про зобов'язання ТОВ "Еколінія" відвантажити на користь позивача 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2.8. Постановою від 24 лютого 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження ВП N 42231372 щодо виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 19 березня 2013 року у справі N 18/1544-10. 2.9. Постановою від 01 липня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 6 частини першої статті 47, статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю майна, присудженого до стягнення. 2.10. 25 серпня 2015 року ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" звернулось до Господарського суду Хмельницької області із заявою про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 на стягнення з ТОВ "Еколінія" з рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, вартості ріпаку 1-го класувагою 580,093 тонни у розмірі 4872781,20 грн. 2.11. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 03 вересня 2015 року, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року, змінив спосіб виконання рішення Господарського суд Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з боржника на користь стягувача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. На виконання цієї ухвали 03 вересня 2015 року видано відповідний наказ. 2.12. Державний виконавець постановою від 27 жовтня 2015 року відкрив виконавче провадження ВП N 49183473 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 про стягнення 2018723,64 грн. 2.13. Державний виконавець постановою від 28 грудня 2015 року закінчив виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року N 18/1544-10 про стягнення з ТОВ "Еколінія" на користь ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" боргу в розмірі 2018723,64 грн у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно з платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. 2.14. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду у зв'язку із його виконанням. 2.15. В подальшому Вищий господарський суд України постановою від 04 травня 2016 року частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ "Еколінія": постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року щодо зміни способу виконання рішення у цій справі скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. 2.16. Поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року за заявою боржника у порядку статті 122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не здійснювався. 2.17. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 29 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року, змінив спосіб виконання рішення суду від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2.18. Вищий господарський суд України постановою від 07 листопада 2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року скасував в частині зміни способу виконання рішення; справу направив для нового розгляду до суду першої інстанції. 2.19. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення під час нового розглядуГосподарський суд Хмельницької області ухвалою від 12 січня 2018 року відмовив у вчиненні зміни способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 та у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі. 2.20. Ухвала мотивована тим, що виконавче провадження було закінчене у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно із платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду та знаходиться в матеріалах справи у зв'язку з його виконанням. Отже, рішення суду є виконаним у повному обсязі та немає правових підстав для зміни способу виконання. 2.21. Окрім цього, відмовляючи у поданій відповідачем заяві про зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України у зв'язку із оскарженням судового рішення до Верховного Суду, місцевий господарський суд виходив із того, що чинний ГПК України не передбачає підстав для зупинення розгляду заяви про зміну способу виконання судового рішення по справі, яка закінчена провадженням. 2.22. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив повністю скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року повністю, а також вирішити питання про поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10. 2.23. Рівненський апеляційний господарський суд ухвалою від 08 лютого 2018 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Еколінія" про перегляд ухвали Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10. 2.24. Суд апеляційної інстанції керувався приписами статті 255 ГПК України в чинній редакції, в якій наведено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення. Однак до цього переліку не відноситься оскаржувана заявником ухвала Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення. 2.25. Тобто за позицією суду апеляційної інстанції зміна способу та порядку виконання судового рішення підлягає апеляційному оскарженню, відмова - не підлягає. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. ТОВ "Еколінія" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року скасувати та направити справу на апеляційний розгляд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012, яким було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення. 4. Доводи інших учасників справи 4.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" зазначає, що статтею 255 ГПК України визначені вичерпний перелік випадків можливого оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції ухвал суду першої інстанції у випадку відмови у вчиненні певних процесуальних дій, серед яких ухвал про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення немає. 5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року та вирішено здійснити перегляд судового рішення без виклику та повідомлення учасників справи. 5.2. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 5.3. 02 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 18/1544-10 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і розгляд справи Великою Палатою необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 5.4. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає у конфлікті приписів статей 255 та 331 ГПК України щодо права на оскарження ухвали про відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення, справа приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 6.1. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 6.2. Згідно зі статтею 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. 6.3. Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є вичерпним та наведений у статті 255 ГПК України. 6.4. Так, стаття 255 цього Кодексу передбачає можливість оскарження ухвал суду першої інстанції: 1) про відмову у видачі судового наказу; 2) про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; 3) про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову; 4) про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову; 5) про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення; 6) про повернення заяви позивачеві (заявникові); 7) про відмову у відкритті провадження у справі; 8) про передачу справи на розгляд іншого суду; 9) про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; 10) про затвердження мирової угоди; 11) про призначення експертизи; 12) про зупинення провадження у справі; 13) про закриття провадження у справі; 14) про залишення позову (заяви) без розгляду; 15) окрема ухвала; 16) про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу; 17) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; 18) про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення; 19) про відмову ухвалити додаткове рішення; 20) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні судового рішення; 21) про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами; 22) про поновлення, відмову у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання; 23) про внесення чи відмову у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 24) щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання; 25) про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця; 26) про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження; 27) про поворот виконання чи відмову у повороті виконання; 28) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку; 29) щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; 30) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; 31) про відмову у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду; 32) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду; 33) про повернення заяви про видачу наказу за рішенням третейського суду без розгляду; 34) про залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження; 35) про відновлення чи відмову у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження. 6.5. В той же час, відповідно до частини сьомої статті 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. 6.6. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що стаття 331 ГПК України хоча й не вказує, про яке оскарження йде мова: в апеляційному порядку (стаття 254 цього Кодексу) або в касаційному порядку (стаття 287 цього Кодексу), однак за її приписами ухвала про відмову у зміні способу виконання судового рішення підлягає оскарженню. 6.7. За загальним правилом статті 287 ГПК України касаційному оскарженню підлягають лише судові рішення, переглянуті в апеляційному порядку, тобто приписи статті 331 ГПК України необхідно розуміти насамперед як право на апеляційне оскарження. 6.8. Окрім цього, Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012 було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення. 6.9. У вказаній справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, не узгоджується з принципом справедливості. Такий висновок кореспондується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011, за якою відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини). 6.10. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012). 6.11. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007). 6.12. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. 6.13. Разом з тим стаття 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження ухвали про відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій щодо встановлення чи зміни способу та порядку виконання судового рішення. 6.14. Враховуючи вказані висновки Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсутність у переліку частини першої статті 255 ГПК України ухвали про відмову у зміні способу виконання рішення, не позбавляє особу визначеного частиною сьомою статті 331 ГПК України права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції. 6.15. За таких обставин касаційну скаргу ТОВ "Еколінія" слід задовольнити, а ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати з направленням справи до Рівненського апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги. Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" задовольнити. 2. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати. 3. Справу N 18/1544-10 направити до Рівненського апеляційного господарського для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги. 4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  2. ПОСТАНОВА Іменем України 20 червня 2018 року м. Київ Справа N 916/1227/16 Провадження N 12-105гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року (судді: Діброва Г.І. - головуючий, Принцевська Н.М., Гладишева Т.Я.), прийняту за результатами розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства "Ремерцентр" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року (суддя Смелянець Г.Є.) про відмову в задоволенні скарги на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за позовом Приватного підприємства "Ремерцентр" до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення 6121578,11 грн. 1. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 1.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 29 червня 2016 року позов Приватного підприємства "Ремерцентр" (далі - ПП "Ремерцентр") до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - Держказначейство; Управління або Управління Держказначейства в Одеській області, відповідач), про стягнення 6121578,11 грн задовольнив та присудив до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти. На виконання рішення Господарський суд Одеської області у справі видав наказ від 13 липня 2016 року. 1.2. У серпні 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою про визнання неправомірними дій Управління, які полягають у відмові від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року та в поверненні без виконання наказу Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року у справі N 916/1227/16, а також про зобов'язання Управління прийняти до виконання зазначений наказ. 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. 11 липня 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Управління Держказначейства в Одеській області та надало для виконання наказ Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року. 2.2. 13 липня 2017 року Управління листом N 16-08/1887-4726 повернуло стягувачу наказ без виконання як такий, що видано або оформлено з порушенням установлених вимог, на підставі пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок виконання рішень), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845, у редакції, чинній на момент передачі згаданого наказу до виконання. 2.3. Рішення Управління Держказначейства в Одеській області про повернення наказу обгрунтовано тим, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за вказаним у виконавчому документі кодом ЄДРПОУ 33659544 зареєстровано Департамент житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації, а не Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації. 2.4. 27 липня 2017 року ПП "Ремерцентр", посилаючись на незаконність указаних дій цього Управління, звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії Управління в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Господарський суд Одеської області ухвалою від 18 жовтня 2017 року скаргу ПП "Ремерцентр" на дії Управління Держказначейства в Одеській області відхилив. 3.2. Умотивовуючи ухвалу, місцевий господарський суд керувався тим, що у випадку встановлення під час перевірки виконавчого документа органом Держказначейства того, що найменування боржника в наказі не відповідає найменуванню, яке зазначене у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, орган Держказначейства має право, зокрема, повернути наказ без виконання. 3.3. Суд дійшов висновку, що орган Держказначейства, установивши, що в наказі неправильно зазначено найменування боржника, скористався своїм правом щодо повернення стягувачу виконавчого документа як такого, який видано або оформлено з порушенням визначених вимог. 3.4. Одеський апеляційний господарський суд постановою від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПП "Ремерцентр" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року задовольнив частково; ухвалу скасував частково; скаргу ПП "Ремерцентр" на дії Управління задовольнив частково: визнав неправомірними дії Управління Держказначейства в Одеській області щодо відмови від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року у справі N 916/1227/16 та повернення наказу Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року; в іншій частині скарги відмовив. 3.5. Постанову вмотивовано тим, що доводи, наведені в скарзі, є обґрунтованими в частині визнання неправомірними дій Управління щодо відмови від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року та повернення наказу господарського суду в цій справі від 13 липня 2016 року. 3.6. Відмовляючи в задоволенні скарги в частині зобов'язання Управління прийняти до виконання наказ господарського суду від 13 липня 2016 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що вирішення питання щодо прийняття до виконання виконавчого документа здійснюється Управлінням за процедурою, установленою Порядком виконання рішень, зокрема, за умови подання стягувачем до органу казначейства документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку. Як з'ясовано судом, подані стягувачем документи, визначені в пункті 6 Порядку виконання рішень, були повернуті йому Управлінням. Однак у такому разі стягувач не позбавлений права повторно надати до Управління відповідні документи. 4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 4.1. 08 грудня 2017 року Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило скасувати вказану вище постанову суду апеляційної інстанції та відмовити в задоволенні скарги позивача. 4.2. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що дії Управління Держказначейства в Одеській області як суб'єкта владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку статей 2, 17, 18, 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на день звернення зі скаргою, а не в порядку статті 121-2 ГПК України в редакції, чинній на день звернення зі скаргою. 4.3. Скаржник зазначає, що в порядку статті 121-2 ГПК України можуть бути оскаржені лише дії (бездіяльність) державного виконавця. Водночас Держказначейство не входить до системи органів Державної виконавчої служби України. Отже, дії (бездіяльність) Держказначейства як суб'єкта владних повноважень мають оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства. 4.4. Окрім того, скаржник указує, що у виконавчому документі (наказі Господарського суду Одеської області) на порушення вимог законодавства було неправильно зазначено найменування боржника - Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації замість Департаменту житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації. 5. Доводи інших учасників справи 5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Ремерцентр" зазначає, що наказ видано без помилок, із позначенням вірного найменування боржника. 5.2. Так, на момент винесення рішення суду першої інстанції та видачі наказу згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за наведеним у наказі кодом ЄДРПОУ 33659544 боржник був зареєстрований саме під тим найменуванням, яке було вказано в наказі, а саме Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації. 5.3. ПП "Ремерцентр" додатково зазначає, що скарга на дії (бездіяльність) Держказначейства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства з урахуванням правових позицій Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 28 жовтня 2013 року N 12/203 та від 24 вересня 2013 року N 32/37-10. Тобто, законодавство України прямо не визначає порядку оскарження дій (бездіяльності) органу казначейства, а відповідні скарги подаються до суду, який видав виконавчий документ. 6. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 6.1. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції. 6.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції згаданого Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 6.3. Ухвалою від 16 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Держказначейства в Одеській області для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року у справі N 916/1227/16 без повідомлення учасників справи. 6.4. Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 6.5. 16 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 916/1227/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки Управління Держказначейства в Одеській області оскаржує судове рішення з підстав порушення норм процесуального права, а саме порушення правил юрисдикції (стаття 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). 7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 7.1. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. 7.2. У статті 115 ГПК України у редакції, чинній на час звернення зі скаргою, унормовано, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". Аналогічні положення містяться й у статті 326 ГПК України в чинній редакції. 7.3. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 7.4. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.5. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів -банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.6. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. 7.7. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.8. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом. 7.9. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.10. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.11. З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 05 червня 2012 року N 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон N 4901-VI), який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання. 7.12. За нормами Закону N 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. 7.13. Указаним Законом N 4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.14. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року N 215 (далі - Положення N 215), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.15. Згідно з пунктом 3 Положення N 215 основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. 7.16. Пунктом 9 Положення N 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. 7.17. 16 лютого 2013 року набрав чинності в новій редакції Порядок виконання рішень, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. 7.18. За правилами пункту 3 Порядку виконання рішень в новій редакції рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)). 7.19. За положеннями зазначеного Порядку виконання рішень безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України. 7.20. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", а є встановленою Законом N 4901-VI особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом N 4901-VI випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.21. Відповідно до положень пункту 15 Порядку виконання рішень дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі N 4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства. 7.22. Разом з тим Закон України "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено. 7.23. Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства. 7.24. До того ж положеннями статті 121-2 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, визначався порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців. 7.25. Аналогічні положення закріплено й у статті 339 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 7.26. Наведені норми права є підставою для висновку, що ГПК України та Закон України "Про виконавче провадження" передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ. 7.27. Водночас Держказначейство - не орган примусового виконання судових рішень, як уже зазначалося в цій постанові, а згідно з пунктом 1 Положення N 215 центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.28. У свою чергу, згідно з положеннями частини першої статті 6 КАС України в редакції, чинній на час звернення ПП "Ремерцентр" зі скаргою на дії Управління Держказначейства в Одеській області, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 7.29. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. 7.30. Згідно із частиною першою статті 19 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження 7.31. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість ПП "Ремерцентр" оскаржити дії Управління Держказначейства в Одеській області до господарського суду, який видав виконавчий документ. 7.32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 7.33. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 7.34. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року, ухвали Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року та закриття провадження за скаргою ПП "Ремерцентр" про визнання неправомірними дій Управління Держказначейства в Одеській області. 8. Висновок щодо застосування норм права 8.1. Спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України. Керуючись статтями 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково. 2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року у справі N 916/1227/16 - скасувати. 3. Закрити провадження за скаргою Приватного підприємства "Ремерцентр" на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання неправомірними дій. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  3. Есть решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту в пользу фин.установы, выкупившего ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика. Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 1421/5229/12-ц Провадження N 14-194цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересовані особи: Державне підприємство "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), ОСОБА_4, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в складі судді Панькова Д.А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року в складі колегії суддів Данилової О.О., Лівінського І.В., Шаманської Н.О. у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Первомайський МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області) Ігнатюка Владислава Валерійовича, заінтересовані особи: ДП "Сетам", ОСОБА_4 та УСТАНОВИЛА: У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, у якій зазначав, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист, виданий Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 серпня 2016 року стягнення за цим виконавчим листом зупинено. Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про зупинення виконавчого провадження. Проте внаслідок неповідомлення державним виконавцем організатора електронних торгів про зупинення виконавчого провадження 18 серпня 2016 року о 22 год. через систему електронних торгів належний ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 було продано, прилюдні торги завершено з оголошенням переможця, а кошти надійшли на рахунок виконавчої служби. Посилаючись на порушення державним виконавцем порядку вчинення виконавчих дій, ОСОБА_3 просив визнати неправомірними дії щодо неповідомлення організатора торгів (ДП "Сетам") вчасно та в установлений законом спосіб про зупинення виконавчого провадження; визнати неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 275,60 грн. У своїй ухвалі суд першої інстанції керувався тим, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, оскільки 18 серпня 2016 року направив поштою постанову про зупинення виконавчого провадження до Миколаївської філії ДП "Сетам", яка отримала постанову 19 серпня 2016 року та 22 серпня 2016 року перенаправила її до головного офісу ДП "Сетам" і в той же день електронні торги за лотом 162299 були зупинені. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання протиправними проведення торгів і оголошення переможця скасовано, провадження у цій частині закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Ухвалу суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави 275,60 грн судового збору скасовано. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державний виконавець направив інформаційне повідомлення організатору торгів про зупинення виконавчого провадження з дотриманням вимог частини шостої статті 39 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) та пункту 3 розділу 1 Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року N 1620/28065 (далі - Порядок), а тому його дії у цій частині не можуть вважатися неправомірними. Разом з тим апеляційний суд зробив висновок, що вимоги щодо незаконності (протиправності) проведення електронних торгів з визначенням переможця не можуть бути розглянуті в порядку, передбаченому цивільним судочинством для розгляду скарг на дії державного виконавця, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю (за аналогією закону) відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали апеляційного суду). У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначав, що розділом VI ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) передбачено судовий контроль за виконанням судових рішень, відповідно до якого скарги на дії державного виконавця розглядаються саме в порядку цивільного судочинства. Рішення суду, за яким здійснюється виконавче провадження та у якому скаржник оскаржував дії державного виконавця, прийнято в порядку цивільного судочинства, а тому апеляційний суд незаконно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали). Також скаржник зазначав, що державний виконавець несе відповідальність за надсилання листа в належну організацію, яка має повноваження щодо зупинення електронних торгів. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 26 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ОСОБА_3 разом із матеріалами справи до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути частково задоволена з огляду на таке. Суди встановили, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист від 03 липня 2013 року N 2/484/52/13 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн. На реалізацію шляхом проведення електронних торгів передане нерухоме майно, що належить боржнику - житловий будинок N АДРЕСА_1. До системи електронних торгів внесено відповідну інформацію, сформовано лот торгів (дата публікації - 27 липня 2016 року), визначена дата проведення аукціону - 16 серпня 2016 року о 9 год. і та дата закінчення - 18 серпня 2016 року о 22 год. (а. с. 5). 18 серпня 2016 року при розгляді скарги ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області в іншому провадженні (N 4-с/484/31/16) ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області зупинено стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року (а. с. 3). Незважаючи на те, що стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, зупинено, 18 серпня 2016 року о 22 год. прилюдні торги відбулися і житловий будинок АДРЕСА_1 було відчужено шляхом продажу на прилюдних торгах. Згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону N 606-XIV (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу. Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду. Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред'явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Такий правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі N 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі N 6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1655цс16 та від 14 червня 2017 року у справі N 6-1804цс16. Оскільки предметом розгляду справи за скаргою ОСОБА_3 були дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення цими особами позову. На зазначене ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд уваги не звернули. Ураховуючи той факт, що подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, наведені у скарзі ОСОБА_3 вимоги у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів належить залишити без розгляду. Крім того, одним із доводів касаційної скарги є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема неповідомлення заінтересованої особи - ДП "Сетам" про судові засідання. Таким порушенням є і розгляд скарги без участі набувача нерухомого майна, прав та інтересів якого у будь-якому випадку стосується розгляд справи. Вивчивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці доводи заслуговують на увагу. Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. У статтях 74-76 ЦПК України було врегульовано порядок вручення судових повісток. Згідно з частинами п'ятою та восьмою статті 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю. Як убачається з матеріалів справи, заінтересована особа ДП "Сетам" жодного разу не була повідомлена судом першої інстанції про судові засідання, зокрема відповідно до супровідного листа від 20 вересня 2016 року на адресу ОСОБА_3 та начальника ВДВС суд направив лист-повідомлення про судове засідання на 26 вересня 2016 року (а. с. 10). На адресу ДП "Сетам" ані повістки, ані листа-повідомлення направлено не було. Також у судові засідання 30 вересня, 07 та 11 жовтня 2016 року ДП "Сетам" свого представника не направило, відомостей про отримання ним повістки матеріали справи не містять. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу без належного повідомлення заінтересованої особи, позбавив останню можливості ознайомитися зі скаргою та подати заперечення на неї і докази на підтвердження своїх заперечень, що призвело до поверхового розгляду справи. Зазначені порушення норм цивільного процесуального закону є істотними у зв'язку з тим, що впливають на висновок суду і не можуть бути виправлені на етапах перегляду судового рішення. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення сторін у справі про наявність судового спору та повідомлення заінтересованої особи про час та місце розгляду справи відповідно до вимог статей 74?76 ЦПК України, чим, окрім іншого, порушено і вимоги статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя. Помилку у визначенні складу учасників справи на стадії апеляційного перегляду виправити неможливо, тому ухвали судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області для продовження розгляду. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 414, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року скасувати. Вимоги ОСОБА_3 у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів - залишити без розгляду. В іншій частині ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  5. Державний герб України Постанова Іменем України 14 березня 2018 року м. Київ справа № 682/690/16-ц провадження № 61-1469 св 17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1, заінтересована особа - державний виконавець Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Шевчука В. В. від 30 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 27 листопада 2017 року В С Т А Н О В И В : Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргоюна дії державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області. Скарга мотивована тим, що 24 жовтня 2016 року головним державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та зміну розміру аліментів. Постановою державного виконавця від 30 січня 2017 року на її грошові кошти як боржника накладено арешт. 12 липня 2017 року вона звернулась із заявою до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області про зняття арешту з банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), оскільки на вказаний рахунок надходять грошові кошти зі сплати аліментів на утримання дітей. 24 липня 2017 року їй повідомлено, що постановами державного виконавця знято арешт з частини грошових коштів боржника за вказаним картковим рахунком. Проте державним виконавцем не знято арешт на грошові кошти, які надходять у виглядів аліментів, у зв'язку з чим вона не може ними розпорядитись за цільовим призначенням та використати на утримання дітей. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зняти арешт з її банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в ПАТ КБ «ПриватБанк». Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець, винісши постанову про арешт банківського рахунку заявника, діяв у межах обсягу прав, наданих Законом України «Про виконавче провадження», оскільки банківський рахунок не має спеціального режиму використання, а посилання заявника на те, що рахунок є соціальним і грошові кошти на ньому не можуть бути арештованими, оскільки на нього зараховуються аліменти на утримання дітей є хибним, тому, що аліменти не є допомогою на дітей в контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що вимоги Закону України «Про виконавче провадження» не звільняють осіб, які здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, від обов'язку виконувати рішення суду. 14 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги. Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, а не на належні їй грошові кошти. При цьому відповідно до положень статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Проте з часу накладення арешту на банківський рахунок, діти обмежені у здійснені права власності на аліменти. Також суди не врахували, що аліменти на утримання дітей є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, вона здійснює догляд за дитиною-інвалідом ОСОБА_3, яка потребує періодичного стаціонарного лікування, однак внаслідок накладення арешту на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, дитина позбавлена на реалізацію свого конституційного права на охорону здоров'я та медичне обслуговування. Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 18 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає. Судом встановлено, що 28 жовтня 2016 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області прийнято до примусового виконання виконавчий лист від 24 жовтня 2016 року № 682/960/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 1 102 грн 40 коп. судового збору, 300 грн витрат на правову допомогу та 8 тис. грн витрат на проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 11 січня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про накладення арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки: № НОМЕР_3, № НОМЕР_1). 30 січня 2017 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області винесено постанову про арешт грошових коштів боржника ОСОБА_1, які містяться на вищевказаних рахунках. 13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області із заявою про зняття арешту з грошових коштів, оскільки стягнення на соціальну допомогу інвалідам з дитинства може бути звернено виключно за переліком підстав, що передбачені законом, також не може бути звернено стягнення на допомогу на дітей одиноким матерям. Постановами державного виконавця від 16 лютого 2017 року та 10 березня 2017 року знято арешт з частини грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі по 1 717 грн 40 коп., та 168 грн 17 коп. по рахунку № НОМЕР_4, яку направлено на виконання до ПАТ КБ «ПриватБанк». 11 липня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла ухвала Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року про розстрочку виконання рішення суду на 1 рік у розмірі 2 102 грн 40 коп. з 1 серпня 2017 року до 1 серпня 2018 року щомісячними платежами по 175 грн 20 коп. на місяць. Стягнення судових витрат у розмірі 7 тис. грн здійснено в загальному порядку, у зв'язку з чим, державним виконавцем винесено постанову про розстрочення виконання судового рішення та направлено платіжні вимоги від 11 серпня 2017 року на суму 8 011 грн 24 коп. на виконання. Відповідно до частини першої статті 179 СК України у редакції, чинній на час накладення арешту на банківські рахунки, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. Отже, статтею 179 СК України у зазначеній вище редакції врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей. При цьому Кодекс уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. Згідно з статтею 179 СК України у чинній редакції аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України. У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом. Згідно з частиною першою статті 383 ЦПК України у редакції 2004 року, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що в будь-якому випадку, якщо аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, чи є власністю дитини, однак ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернено стягнення. Разом з тим апеляційний суд не врахував, що внаслідок накладення державним виконавцем арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки № НОМЕР_3, № НОМЕР_1), діти позбавлені права брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на їх утримання, та спрямуванні їх на забезпечення першочергових потреб, зокрема, у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні тощо. Таким чином, у порушення статей 212 - 214, 303, 315, 383 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не надав належної правової оцінки доводам заявника; не врахував, що аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, не з'ясував, чи не на кошти, які передбачені для утримання дитини, накладено арешт, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права, тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72819354
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2018 року м. Київ Справа N 553/1642/15-ц Провадження N 14-207цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересовані особи: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮУ), Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Департаменту ДВС МЮУ та ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року у складі судді Кононенка С.Д. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів Бондаревської С.М., Корнієнка В.І., Ординської Т.В. у справі за скаргою ОСОБА_3 на незаконні дії, неправомірну бездіяльність посадових осіб органів державної виконавчої служби системи МЮУ та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо відмови виконувати рішення суду, УСТАНОВИЛА: У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державних виконавців та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", у якій просив: поновити строк звернення до суду, визнати неправомірними бездіяльність Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5, відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві) щодо невиконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (N 553/1642/15-ц) про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь у розмірі 9 333,60 грн та непроведення службового розслідування щодо завідувача підрозділу з обліку та доставки кореспонденції Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_6 та заступника директора департаменту - начальника управління контролю за діяльністю органів державної виконавчої служби Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_7 з 04 березня 2016 року та зобов'язати перелічених вище осіб надати інформацію щодо виконання згаданого судового рішення. Скаргу мотивовано тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 стягнуто компенсацію моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн та судові витрати - всього 9 333,60 грн. ОСОБА_3 зазначав, що, починаючи із червня 2015 року й до теперішнього часу, мають місце факти систематичної протиправної бездіяльності посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві, Департаменту ДВС МЮУ та боржника - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", а також протиправні дії зі сторони Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, не виконане, протиправна бездіяльність ДВС встановлена ухвалами Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада та від 01 грудня 2015 року, які набрали чинності. Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 строки для звернення до суду зі скаргою. Зобов'язано заінтересованих осіб у 10-денний строк з дня одержання ухвали суду надати суду та ОСОБА_3 письмову інформацію щодо організації та вчинення дій, спрямованих на фактичне виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (N 553/1642/15-ц) про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь заявника в розмірі 9 333,60 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Департаменту ДВС МЮУ відхилено. Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року залишено без змін. Ухвали судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що будь-які дії чи бездіяльність з виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року унеможливлює їх здійснення із червня 2015 року, оскільки у червні 2015 року ще не було ухвалене рішення, виконавчі дії і бездіяльність щодо виконання якого оскаржується. З огляду на офіційне оприлюднення повідомлення про введення в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" тимчасової адміністрації та відкриття ліквідаційної процедури, державний виконавець на виконання вимог пункту 6-1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) правомірно відмовив у відкритті виконавчого провадження, що також підтверджено й ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 09 лютого 2016 року (справа N 553/1642/15-ц); ОСОБА_3 не звернувся до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 з вимогою про включення його до реєстру акцептованих кредиторів протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, у зв'язку із чим будь-які вимоги, що надійшли після цієї дати, крім вимог вкладника в межах гарантованої суми відшкодування вкладу, вважаються погашеними, при цьому встановлений частиною першою статті 49 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) строк на пред'явлення вимог до кредитора є присічним і поновленню не підлягає. Отже, правових підстав для прийняття керівником органу рішення щодо проведення службового розслідування немає. У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У грудні 2016 року Департамент ДВС МЮУ звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених вимог та постановити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. Доводи касаційних скарг ОСОБА_3 у касаційній скарзі посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема частини першої статті 6, частини першої статті 11, статей 25, 26 Закону N 606-XIV, частини п'ятої статті 124 Конституції України, порушення норм процесуального права та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зазначив, що виконання судового рішення, ухваленого у листопаді 2015 року, яке набрало чинності, органами державної виконавчої служби так і не відбулося, жодних постанов державним виконавцем за виданим на його ім'я виконавчим листом про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" коштів не прийнято, при цьому виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню в установленому порядку, не визнавався. Вважав, що вказані вище порушення та недотримання державними виконавцями вимог законодавства є підставою для проведення службового розслідування. Зауважив, що державний виконавець, відмовляючи у відкритті виконавчого провадження, не роз'яснив його право звернутися до відповідного господарського суду для задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури спільно з іншими кредиторами, а Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 не вправі відмовити у виконанні рішення суду та повинна включити до реєстру кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" його вимоги про стягнення коштів. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи в мотивувальній частині про неправомірну бездіяльність державного виконавця, такого висновку по суті вимог у резолютивній частини не зазначив. ОСОБА_3 вказував, що, задовольняючи частково його скаргу, суди попередніх інстанцій не стягнули на його користь 5 294,00 грн понесених судових витрат на правову допомогу. У касаційній скарзі Департамент ДВС МЮУ посилався на те, що заявник безпідставно зазначив про неналежну організацію та проведення службових перевірок, адже звернення громадян розглядаються Департаментом ДВС МЮУ з дотриманням вимог Закону України від 02 жовтня 1996 року N 393/96-ВР "Про звернення громадян". Указав, що ОСОБА_3 не зазначив суб'єкта оскарження, а також чітко не визначив осіб, які повинні надати інформацію щодо виконання рішення суду, при цьому пред'явлено дві пов'язані між собою вимоги, які за результатами розгляду мають різні процесуально-правові наслідки. Зокрема, заявник звернувся до суду із цією скаргою в порядку цивільного судочинства, однак оскаржує, у тому числі, бездіяльність щодо неналежної організації та проведення службових перевірок і службових розслідувань щодо його звернень, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня та 08 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами. У квітні 2017 року Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_8 подав заперечення, у яких просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 та залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що в банку розпочато процедуру ліквідації, у зв'язку із чим погашення вимог кредиторів відбувається з урахуванням положень Закону N 4452-VI. Скаржник пропустив установлений частиною першою статті 49 цього Закону 30-денний строк, а тому всі його вимоги вважаються погашеними. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі -ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 09 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційні скарги ОСОБА_3 та Департаменту ДВС МЮУ разом з матеріалами справи до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2018 року вказану справу прийнято для продовження розгляду та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Департаменту ДВС МЮУ не підлягає задоволенню з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, перш за все цивільних, господарських та адміністративних між собою. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Тобто спірні правовідносини регулюються нормами Закону N 606-XIV. Згідно із частиною першою статті 1 Закону N 606-XIV у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом статті 2 Закону N 606-XIV, чинного на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу". Частинами першою, третьою статті 3 вказаного Закону визначено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності. Таким чином, до примусового виконання залучаються не лише органи ДВС МЮУ, але і інші органи в межах та на виконання своїх обов'язків. При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Такий висновок підтверджено в частині четвертій статті 82 Закону N 606-XIV, чинного на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ. Відповідно до статті 383 ЦПК України в редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС. У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Тобто, якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, то в цьому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів. Питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця вже було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому постановлені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню, зокрема у постанові від 14 березня 2018 року в справі N 14-19цс18, і підстав для відступу від такої позиції немає. У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Департаменту ДВС МЮУ щодо виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Полтави від 16 листопада 2015 року, про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь грошових коштів у розмірі 9 333,60 коп. Доводи касаційної скарги Департаменту ДВС МЮУ про те, що ОСОБА_3 оскаржує бездіяльність суб'єкта владних повноважень - Департаменту ДВС МЮУ щодо неналежної організації та проведення службових перевірок і розслідувань з приводу звернень ОСОБА_3, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є необґрунтованими, оскільки в цьому випадку ОСОБА_3 оскаржив дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо невиконання судового рішення і метою звернення до суду було саме спонукання ВДВС до виконання судового рішення, а не оскарження дій посадових осіб Департаменту ДВС МЮУ. Суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, що також передбачено статтею 383ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Щодо вирішення судами попередніх інстанцій скарги ОСОБА_3 по суті Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Постановою Національного банку України від 17 грудня 2015 року N 898 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року N 230 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року, призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку - заступника начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_5 Інформацію про ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було розміщено 23 грудня 2015 року на офіційному сайті Фонду (www.fg.gov.ua.) та відомості про ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" опубліковано в газеті "Голос України" (N 242 (6242) від 23 грудня 2015 року). Згідно із статтею 45 Закону N 4452-VІ Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, а також здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Частиною першою статті 49 Закону N 4452-VI визначено, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Останнім строком звернення кредиторів до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" із вимогами було 21 січня 2016 року. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо преклюзивності тридцятиденного строку на прийняття вимог кредиторів. У самій статті 49 Закону N 4452-VI про це не зазначено прямо. Проте таке обмеження строку звернення направлене не на позбавлення права кредиторів банку, якими є у значній кількості фізичні особи, а на дисциплінування кредиторів у виконанні своїх обов'язків щодо прояву волевиявлення на отримання від банку, що ліквідується, виконання грошового зобов'язання. У статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення від 23 вересня 1982 року в справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення від 20 листопада 1995 року в справі "Прессос Компанія Нав'єра С. А. та інші проти Бельгії"). Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення від 12 листопада 2002 року у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія"). Обмеження надзвичайно коротким строком кредиторів у зверненні з вимогами про включення до реєстру акцептованих кредиторів з урахуванням процедури доведення до відома кредиторів про зміну правового статусу банку без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій кредитора банку, не є необхідним у правовій державі. Таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав кредиторів та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном, у здійснення майнових прав. Суди встановили, що 16 листопада 2015 року Ленінським районним судом м. Полтави (справа N 553/1642/15) стягнуто на користь ОСОБА_3 з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 3000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди та 6 333,60 грн судових витрат. 30 грудня 2015 року Ленінським районним судом м. Полтави видано заявнику виконавчий лист по вищевказаній справі та цього ж дня, 30 грудня 2015 року виконавчий лист направлено на виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, який отримано відповідальним працівником 04 січня 2016 року. Виконавчий лист не передано державному виконавцю для виконання у зв'язку із його фактичною втратою. У порушення прав стягувача ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві не вирішив питання про відкриття чи відмову у відкритті виконавчого провадження у встановлений строк, не роз'яснив стягувачу порядок виконання судового рішення про стягнення коштів із боржника, який ліквідується. Заявник пред'явив вимоги до банку 29 лютого 2016 року, у зв'язку з чим пропустив строк пред'явлення вимог про включення до реєстру акцептованих кредиторів, встановлений нормами спеціального Закону N 4452-VI, застосування якого є пріоритетним у даному випадку. 22 березня 2016 року державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6-1 статті 26 Закону N 606-XIV з огляду на офіційне оприлюднення повідомлення про відкриття ліквідаційної процедури. При цьому суди встановили, що лише 23 березня 2016 року ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві направлено заяву до Ленінського районного суду м. Полтави про видачу дубліката виконавчого листа. Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (частини перша, друга статті 25 Закону N 606-XIV). Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону N 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі запровадження тимчасової адміністрації банку - боржника. Згідно з пунктом 3-1 частини першої, частиною п'ятою статті 49 Закону N 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Інструкцією про проведення виконавчих дій від 15 грудня 1999 року N 74/5 (далі - Інструкція N 74/5), яка була чинною на момент пред'явлення ОСОБА_3 виконавчого листа до виконання, визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам статті 19 Закону N 606-XIV та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Виконавчі документи, що не відповідають вимогам згаданої статті Закону, а також ті, що повернулися з підприємств, установ, організацій та ін., де провадилися стягнення з заробітку чи інших доходів боржника, як виконані направляються органом державної виконавчої служби до суду чи органу (посадовій особі), що видав даний виконавчий документ. У разі помилкового надходження виконавчих документів (не за територіальністю або підвідомчістю) державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (пункт 3.6.1). За змістом пункту 3.6.2. Інструкції N 74/5 державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Пунктом 4.9.1 цієї Інструкції передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню державним виконавцем у випадку, в тому числі й передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому в разі визнання боржника банкрутом. На час введення у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" тимчасової адміністрації та відкликання банківської ліцензії, виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_3 коштів з банку перебував у ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, який згідно із статтею 19 Конституції України та Закону N 606-XIV повинен був діяти відповідно до вимог Закону, зокрема протягом встановленого частиною другою статті 25 Закону N 606-XIV строку вирішити питання щодо відкриття виконавчого провадження. Однак, ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві порушено вимоги Закону N 606-XIV та у встановлені строки не вирішено питання про відкриття виконавчого провадження, в результаті чого несвоєчасно передано Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 виконавчий лист та не роз'яснено стягувачу його право звернутися з відповідною заявою для задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури спільно з іншими кредиторами, що в свою чергу призвело до порушення встановленого частиною п'ятою статті 45 Закону N 4452-VI строку, протягом якого ОСОБА_3 як кредитор мав право заявити Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про свої вимоги до банку. Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", рішення від 19 березня 1997 року в справі "Горнсбі проти Греції"). Частиною другою статті 5 ЦПК України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев'ята статті 10 ЦПК України). Частиною першою статті 433 ЦПК України встановлено, що у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Вищевказані порушення ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, що виразилися у втраті виконавчого документа та зволікання державного виконавця за зверненням до суду, який розглядав справу із заявою про видачу його дубліката (понад два місяці) могли призвести до втрати заявником права на отримання коштів за рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (справа N 553/1642/15) з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" як таких, що пред'явленні після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей про ліквідацію банку (частина перша статті 49 Закону N 4452-VI) не з вини заявника. За викладених обставин не можна погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про законність дій ВДВС Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15). Крім того, з огляду на встановлені факти незаконних дій вищевказаних осіб, положення статей 5, 10 ЦПК України, а також саме з метою забезпечення справедливого розгляду справи виконання судового рішення та ефективного способу захисту порушеного права ОСОБА_3, Велика Палата Верховного Суду вважає правомірним поновити заявнику строк на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для погашення кредиторських вимог ОСОБА_3 на загальну суму 9 333,60 грн та зобов'язати Уповноважену особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" включити зазначені кредиторські вимоги останнього до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". Поряд із цим, суди першої та апеляційної інстанції правильно вказали про те, що оскільки рішення суду, яке пред'явлено ОСОБА_3 до виконання 30 грудня 2015 року, датоване 15 листопада 2015 року, тому вимоги заявника про визнання бездіяльності посадових осіб органів державної виконавчої служби саме з червня 2015 року та з 04 березня 2016 року є безпідставними, оскільки рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені саме щодо виконання судового рішення, однак на час, вказаний заявником у скарзі, судове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 9 333,60 грн на примусовому виконанні у ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві перебувати не могло, оскільки на той час ще не було ухвалено Ленінським районним судом м. Полтави. Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з відсутністю правових підстав для зобов'язання в судовому порядку начальника ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві організувати та провести службове розслідування з огляду на те, що Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року N 950, такої підстави не визначено. Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині ухвали фактично визнав неправомірність бездіяльності зацікавлених осіб, проте у резолютивній частині відмовив у задоволенні цих вимог, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці доводи суперечать змісту вказаної ухвали, у якій зазначено, що органами державної виконавчої служби не було дотримано вимог закону щодо повідомлення заявника про хід виконання судового рішення, апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, який задовольнив вимоги заявника в цій частині, фактично погодився з його висновками. Поряд із цим заслуговують на увагу посилання в касаційній скарзі ОСОБА_3 на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому в стягненні із заінтересованих осіб судових витрат на правову допомогу в розмірі 5 294,00 грн. Суди досліджували, що між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 укладено договір про надання правової допомоги (т. 1, а. с. 34), а також є квитанція та розрахунок суми гонорару в розмірі 5 294,00 грн. (т. 1, а. с. 34 а, 35). Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Згідно із частиною першою статті 88 ЦПК України (у згаданій редакції) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Судом першої інстанції не вирішувалося питання розподілу судових витрат, пов'язаних з оплатою заявником правової допомоги, при цьому було частково задоволено вимоги скарги. Апеляційний суд на вказані недоліки уваги також не звернув, тому Велика Палата Верховного Суду з огляду на положення підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) вважає за необхідне провести розподіл судових витрат з урахуванням частини десятої статті 141 цього Кодексу, шляхом покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_3 про визнання неправомірною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15) скасувати. Визнати неправомірною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15). Поновити ОСОБА_3 строк на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" для погашення кредиторських вимог ОСОБА_3 на загальну суму 9 333,60 грн та зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" включити кредиторські вимоги ОСОБА_3 до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" згідно з рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15). В іншій частині ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін. Стягнути з відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві на користь ОСОБА_3 2 647,00 (дві тисячі шістсот сорок сім гривень 00 копійок) грн судових витрат. Стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 1 323,50 (одна тисяча триста двадцять три гривні 50 копійок) грн судових витрат. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено і підписано 25 червня 2018 року. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2018 року м. Київ Справа N 307/1451/15-ц Провадження N 14-177цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), заінтересована особа - державний виконавець Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року у складі судді Чопика В.В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Бондаренка Ю.О., Панька В.Ф., Собослоя Г.Г. у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу, УСТАНОВИЛА: У липні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В., у якій просило визнати дії незаконними та скасувати постанови державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу. Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року залишено без змін. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належить до компетенції адміністративних судів. У квітні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року та передати справу до суду першої інстанції для розгляду. Доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі зазначало, що воно звернулося зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному статтями 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий документ у цивільній справі, у зв'язку із чим ця скарга підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 02 березня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" разом з матеріалами справи до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. На час виникнення спірних правовідносин, а також на момент розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У пунктах 1, 7 частини другої статті 17 цього Законупередбачено виконавчі документи, які підлягали виконанню державною виконавчою службою, серед яких указано виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Тобто примусовому виконанню підлягали не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. У частині другій статті 384 ЦПК України вказано, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої службирозглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Тобто, і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням. Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. Згідно із частиною четвертою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій,? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У справі, яка переглядається, установлено, що 10 березня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області видав виконавчий лист N 307/1451/15-ц, яким зобов'язав ПАТ КБ "ПриватБанк" видати ОСОБА_4 готівкою (одноразова операція через касу) належні їй валютні кошти за договором від 08 січня 2014 року в розмірі 27 280,44 доларів США. Постановами державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" штраф у розмірі 1 020 грн за невиконання без поважних причин рішення суду, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, а також стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" виконавчий збір у розмірі 2 040 грн. Не погоджуючись з винесенням державним виконавцем зазначених постанов, 29 липня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий лист, зі скаргою в порядку ЦПК України, у якій просило визнати дії державного виконавця незаконними, а його постанови від 17 червня 2016 року - скасувати. 01 серпня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області, з яким 20 жовтня 2016 року погодився й Апеляційний суд Закарпатської області, зробив висновок про неможливість розгляду скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. у порядку цивільного судочинства та про підсудність зазначеної справи адміністративному суду. Разом з тим на час звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та статей 383, 384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), так і частини третьої статті 3 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Справа вирішувалася у суді першої інстанції. Оскільки висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, то ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними й обґрунтованими, підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариство комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити. Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Повну постанову складено і підписано 19 червня 2018 року. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  8. Постанова Іменем України 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 127/9870/16-ц Провадження N 14-166цс18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула в порядку письмового провадження справу за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД", заінтересована особа - заступник начальника Замостянського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Петрішен Андрій Андрійович, про скасування постанови про накладення штрафу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів: Оніщука В.В., Медвецького С.К., Сала Т.Б.), та УСТАНОВИЛА: У липні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" (далі - ТОВ "БМУ-2-ЛТД") звернулося до суду зі скаргою на постанову заступника начальника Замостянського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Петрішена А.А. (далі - заступник начальника відділу ДВС) про накладення штрафу. Скаргу мотивовано тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "БМУ-2-ЛТД", треті особи: комунальна організація "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву", ОСОБА_5, про визнання виконаним обов'язку щодо внесення грошових коштів, зобов'язання виконати обов'язки з передачі майнових прав, позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "БМУ-2-ЛТД" виконати договір купівлі-продажу майнових прав від 03 червня 2014 року в частині здійснення перерахунку вартості об'єкта нерухомості за результатами обмірів БТІ та передачі майнових прав на об'єкт нерухомості ОСОБА_4 шляхом підписання акта прийому-передачі. 18 травня 2017 року заступник начальника відділу ДВС відкрив виконавче провадження N 53967050 з виконання вказаного рішення суду та встановив строк для його добровільного виконання. На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження ТОВ "БМУ-2-ЛТД" направило лист від 30 травня 2017 року з відповідним перерахунком вартості об'єкта на підставі обмірів БТІ, а також у повному обсязі сплатило виконавчий збір. 14 липня 2017 року заступник начальника відділу ДВС прийняв постанову про накладення штрафу на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" у розмірі 5 100 грн за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду. Оскільки на момент прийняття оскаржуваної постанови 14 липня 2017 року стягувач ОСОБА_4 не виконав обов'язку зі сплати вартості майнових прав, у тому числі згідно з перерахунком вартості за результатами обмірів БТІ, що був наданий на виконання рішення суду, ТОВ "БМУ-2-ЛТД" просило скасувати постанову про накладення штрафу від 14 липня 2017 року, прийняту заступником начальника відділу ДВС. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року в задоволенні скарги ТОВ "БМУ-2-ЛТД" відмовлено. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що накладення штрафу державним виконавцем здійснено на підставі Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) у зв'язку з невиконанням ТОВ "БМУ-2-ЛТД" рішення суду. Постанова державного виконавця винесена в межах його повноважень відповідно до Закону N 1404-VIII, а тому підстав для її скасування немає. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв'язку з тим, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що скарги на постанови про накладення штрафу в силу положень ст. 18 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду скарги) мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. У листопаді 2017 року ТОВ "БМУ-2-ЛТД" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що цей спір не є публічно-правовим у розумінні КАС України, а повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладений у новій редакції. 25 січня 2018 року Верховний Суд відкрив провадження у справі. 12 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до п. 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Оскільки заявник оскаржує ухвалу апеляційного суду з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Апеляційний суд встановив, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року у справі N 127/9870/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "БМУ-2-ЛТД", треті особи: комунальна організація "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву", ОСОБА_5, про визнання виконаним обов'язку щодо внесення грошових коштів та зобов'язання виконати обов'язки з передачі майнових прав - позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "БМУ-2-ЛТД" виконати договір купівлі-продажу майнових прав від 03 червня 2014 року в частині здійснення перерахунку вартості об'єкта нерухомості за результатами обмірів БТІ та передачі майнових прав на цей об'єкт ОСОБА_4 шляхом підписання акта прийому-передачі. Постановою заступника начальника відділу ДВС від 18 травня 2017 року відкрито виконавче провадження N 53967050 з виконання виданого на підставі вказаного рішення суду виконавчого листа та встановлено строк для його добровільного виконання, а постановою від 14 липня 2017 року на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" накладено штраф у розмірі 5 100 грн за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду. Звертаючись до районного суду зі скаргою, ТОВ "БМУ-2-ЛТД" посилалося на неправомірність винесення цієї постанови, оскільки товариство частково виконало вимоги виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення, а тому нарахування штрафу є неправомірним. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги ТОВ "БМУ-2-ЛТД", апеляційний суд дійшов висновку про закриття провадження у справі за вищезазначеною скаргою, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Такий висновок апеляційного суду є правильним з огляду на таке. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція). Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Згідно зі ст. 1 Закону N 1404-VIII (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону N 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. 14 липня 2017 року заступник начальника відділу ДВС виніс постанову про накладення на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду у розмірі 5 100 грн. Однак ТОВ "БМУ-2-ЛТД" самостійно не виконало цю постанову, що є підставою для її примусового виконання. За змістом п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону N 1404-VIII постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Частиною 2 ст. 74 Закону N 1404-VІІІпередбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не має. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду не надає оцінку постанові заступника начальника відділу ДВС по суті, оскільки вона не була предметом розгляду суду апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч. 1 ст. 400 ЦПК України). Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 259, 268, 400, 402-404, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" залишити без задоволення. Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  9. После прочтения данной темы возник вопрос - существуют ли сроки, в которые исполнитель должен/обязан/может вернуть стягувачу исполнительный лист по причине отсутствия у должника имущества и денежных средств? В законе об ИП я ответа не нашла, возможно что-то есть во внутренних инструкциях ДВС? Хочу разобраться в этом вопросе, поскольку на протяжении уже 6 лет тянется производство по взысканию долга по кредиту, последнее действие исполнителя - временный запрет на выезд за границу должнику, причем в ходатайстве в суд исполнитель указал, что должник имущества не имеет (это судя из Ухвали на сайте Судовой влади). Заранее благодарна за отклик.
  10. ПОСТАНОВА Іменем України 19 червня 2018 року м. Київ Справа N 910/5640/16 Провадження N 12-109гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - фізична особа - підприємець Федотов Вадим Юрійович (представник - Лівандовський В.В.), відповідачі - Державне підприємство "Сетам" (представник - не з'явився), Товариство з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" (представник - Добра Я.О.), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 910/5640/16 Господарського суду міста Києва за позовом фізичної особи-підприємця Федотова Вадима Юрійовича до Державного підприємства "Сетам", Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" про визнання електронних торгів такими, що відбулися, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року (головуючий суддя Сулім В.В., судді Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року (суддя Головіна К.І.), УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У березні 2016 року фізична особа - підприємець Федотов Вадим Юрійович (далі - ФОП Федотов В.Ю.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" (далі - ТОВ "Абсолют Фінанс") про скасування результатів електронних торгів, проведених 18 лютого 2016 року ДП "Сетам" з реалізації лота N 120614 "Нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, 11/7, загальною площею 362,4 кв. м" (далі - лот N 120614); визнання недійсним протоколу оформлення результатів електронних торгів, проведених ДП "Сетам" 18 лютого 2016 року, про реалізацію учаснику N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" лота N 120614; визнання електронних торгів з продажу лота N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року; визнання ФОП Федотова В.Ю. переможцем цих електронних торгів з продажу лота N 120614 з ціновою пропозицією 5 960 302,50 грн.; зобов'язання ДП "Сетам" скласти протокол електронних торгів з продажу лота N 120614, яким визначити переможцем торгів учасника N 10 - ФОП Федотова В.Ю. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15 лютого 2016 року він узяв участь в електронних торгах з продажу арештованого майна за лотом N 120614, що проводились ДП "Сетам", та о 17:48:07 запропонував за вказаним лотом ціну 5 960 302,50 грн. Незважаючи на те, що вказані торги повинні були завершитися о 18:00 того ж дня, система реалізації майна (далі - Система) продовжувала приймати ставки й після 18:00, зокрема, о 18:02:10 була прийнята ставка від учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" на суму 6 019 905,53 грн. Позивач стверджує, що в подальшому всупереч процедурі проведення електронних торгів, обумовленій положеннями законодавства України, ДП "Сетам" незаконно зупинило проведення вказаних торгів, посилаючись на наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, та 18 лютого 2016 року провело нові електронні торги з реалізації лота N 120614, за результатами яких переможцем електронних торгів було визнано ТОВ "Абсолют Фінанс". При цьому ДП "Сетам" належної інформації щодо підстав зупинення електронних торгів не надало, а вказало лише на повідомлення від 16 лютого 2016 року, розміщене на веб-сайті Системи, про наявність технічних причин. 3. За твердженнями ФОП Федотова В.Ю., ДП "Сетам" порушило охоронювані законом права та інтереси позивача як учасника вказаних торгів, що виявилося у протиправному їх зупиненні 15 лютого 2016 року та у проведенні нових електронних торгів 18 лютого 2016 року з реалізації лота N 120614, де переможцем було визнано іншого учасника, незважаючи на те, що позивач зробив найбільшу ставку до закінчення торгів. ФОП Федотов В.Ю. зазначає, що зупинення торгів 15 лютого 2016 року було протиправним та проведеним з порушенням процедури, визначеної законом, при цьому вважає, що торги, які відбулись 18 лютого 2016 року, не є їх продовженням, а є новими торгами, які були безпідставно призначені. Фактичні обставини справи, встановлені судами 4. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ДП "Сетам" проводило електронні торги за лотом N 120614, у яких на підставі відповідної заявки від 03 лютого 2016 року взяв участь позивач. 5. Згідно з оголошенням, розміщеним на офіційному веб-сайті ДП "Сетам", для проведення вказаних електронних торгів були встановлені такі умови: час початку аукціону - 15 лютого 2016 року о 09:00; час закінчення аукціону - 15 лютого 2016 року о 18:00; стартова ціна - 5 960 302,50 грн. крок аукціону - 59 603,03 грн. 6. Крім цього, суди встановили, що 15 лютого 2016 року остання цінова пропозиція за лотом N 120614 надійшла о 17:48:07 від ФОП Федотова В.Ю. як учасника N 10, проте о 18:02:10 ставки учасників продовжували прийматись, а саме від учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс". 7. На підставі викладеного, ДП "Сетам" склало 15 лютого 2016 року акт про зупинення електронних торгів за лотом N 120614 з технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, оскільки приймання ставок після закінчення аукціону, тобто після 18:00, свідчить про наявність технічних несправностей Системи, що унеможливили проведення електронних торгів відповідно до норм чинного законодавства, внаслідок чого електронні торги були зупинені та на веб-сайті ДП "Сетам" було розміщено повідомлення про те, що з метою забезпечення проведення електронних торгів відповідно до вимог законодавства, ДП "Сетам" прийняло рішення про зупинення торгів, які відбувались 15 лютого 2016 року, в тому числі й за лотом N 120614, через наявність технічних підстав, що унеможливили коректне проведення торгів. У вказаному повідомленні також зазначалось, що відповідач прийняв рішення про поновлення вказаних електронних торгів 18 лютого 2016 року. 8. За наслідками електронних торгів, проведених 18 лютого 2016 року, було сформовано протокол N 146564, за яким переможцем торгів визначено учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" як особу з найвищою ціновою пропозицією в сумі 5 960 302,50 грн. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 червня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017 року, у позові відмовлено. 10. Судові рішення мотивовано тим, що посилаючись на порушення організатором електронних торгів процедури їх зупинення та поновлення, позивач просив скасувати результати електронних торгів, проведених відповідачем 18 лютого 2016 року, проте обраний позивачем спосіб захисту свого права у вигляді вимоги про скасування результатів електронних торгів не відповідає встановленим законодавством способам захисту. 11. При цьому позивач не довів наявності в діях відповідача протиправності під час проведення електронних торгів, оскільки ДП "Сетам" зупинило електронні торги на підставі відповідної норми Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 16 квітня 2014 року N 656/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2014 року за N 427/25204. (пункту 2 розділу Х); закінчення торгів 15 лютого 2016 року фактично відбулося о 18:02:10, тому ставка учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" не може вважатися заявленою неправомірно; акт про зупинення електронних торгів від 15 лютого 2016 року складений організатором; інформація про відновлення електронних торгів була розміщена 16 лютого 2016 року на веб-сайті ДП "Сетам" у мережі Інтернет. 12. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним протоколу оформлення результатів електронних торгів від 18 лютого 2016 року суди дійшли висновку, що протокол є документом, який фіксує результат електронних торгів і не є актом за змістом статті 20 Господарського кодексу України, тому така позовна вимога також задоволена бути не може в судовому порядку. 13. Що стосується решти позовних вимог про визнання електронних торгів такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, визнання позивача переможцем цих електронних торгів за лотом N 120614 з ціновою пропозицією 5 960 302,50 грн. зобов'язання відповідача скласти протокол електронних торгів за лотом N 120614, яким визначити переможцем торгів учасника N 10 - ФОП Федотова В.Ю., то у їх задоволенні суди також відмовили з огляду на те, що вони є похідними від основної вимоги про скасування результатів електронних торгів, безпідставність та необґрунтованість якої встановлено судом. 14. Постановою Вищого господарського суду України від 04 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 14 червня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. 15. Постанову мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги доводи ФОП Федотова В.Ю. та не встановлено обставин щодо дотримання вимог пункту 3 Розділу XI Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України N 2710/5 від 22 грудня 2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2015 року за N 1620/28065 (далі - Порядок), при здійсненні організатором електронних торгів заходів щодо відновлення електронних торгів 18 лютого 2016 року та належного, визначеного законодавством, повідомлення всіх учасників електронних торгів. 16. Крім цього, судами першої та апеляційної інстанції не взято до уваги доводи позивача та не встановлені відповідні обставини, зокрема щодо правомірності продовження електронних торгів та прийняття ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" 15 лютого 2016 року після закінчення визначених дати та часу проведення електронних торгів - о 18:02:10; чи є таке продовження прийняття ставок учасників після закінчення визначеного строку електронних торгів технічною підставою для зупинення електронних торгів, визначеною у пункті 2 розділу XI Порядку; обставини стосовно відповідності акта про зупинення електронних торгів 15 лютого 2016 року вимогам Порядку щодо фіксації у цьому акті підстави та рішення про їх зупинення, часу такого припинення та часу формування акта з відповідним його розміщенням на веб-сайті ДП "Сетам". 17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано результати електронних торгів, проведених ДП "Сетам" 18 лютого 2016 року з реалізації лоту N 120614. Визнано недійсним протокол проведення електронних торгів N 146564, сформований 01 квітня 2016 року за результатами проведених ДП "Сетам" 18 лютого 2016 року електронних торгів з продажу лота N 120614 на користь учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс". Визнано ФОП Федотова В.Ю. переможцем електронних торгів з продажу лота N 120614 з ціновою пропозицією 5 960 302,50 грн. проведених ДП "Сетам". 18. Судові рішення мотивовані тим, що акт про зупинення електронних торгів, сформований 15 лютого 2016 року, не відповідає вимогам Порядку щодо фіксації у цьому акті підстави та рішення про їх зупинення, часу такого припинення та часу формування акта із відповідним його розміщенням на веб-сайті, тому зупинення електронних торгів є незаконним. Вказане свідчить про недотримання вимог пункту 3 Розділу XI Порядку при здійсненні ДП "Сетам", як організатором електронних торгів, заходів щодо відновлення таких торгів 18 лютого 2016 року та належного, визначеного законодавством, повідомлення всіх учасників електронних торгів. 19. Вимога позивача про визнання електронних торгів з продажу лота N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, судами не задоволена, оскільки фактично спрямована на встановлення певного юридичного факту, що не віднесено до компетенції господарського суду, внаслідок якого правовідносини сторін зміняться. 20. Зважаючи на недоведеність позивачем факту ухилення ДП "Сетам" від складення протоколу електронних торгів, у якому переможцем визначено позивача, суди мотивували, що відповідна вимога ФОП Федотова В.Ю. є передчасною. Короткий зміст вимог касаційної скарги 21. У лютому 2018 року ТОВ "Абсолют Фінанс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ФОП Федотова В.Ю. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 22. У касаційній скарзі ТОВ "Абсолют Фінанс" зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, і постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке. 23. 15 лютого 2016 року відбувся збій у роботі Системи, оскільки продовження прийняття ставок після 18:00 години свідчить про наявність технічних проблем у роботі системи, що відповідно унеможливило подальше проведення електронних торгів та стало підставою для правомірного їх зупинення та складення акта на підставі вимог Порядку. 24. Також за твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, всім учасникам зупинених спірних торгів 18 лютого 2016 року Системою було надіслано до особистого кабінету на сайті Системи повідомлення про те, що торги поновлено та вони мають можливість робити ставки. Факт отримання такого повідомлення позивачем підтверджується інформаційною довідкою начальника відділу системного адміністрування телекомунікаційних систем ДП "Сетам" Корольова Д.С. 25. У касаційній скарзі ТОВ "Абсолют Фінанс" також послалося на порушення судами попередніх інстанцій під час розгляду справи правил суб'єктної юрисдикції, оскільки спірні правовідносини, які виникли між позивачем, як учасником торгів - фізичною особою, та відповідачами, як юридичними особами є суто цивільними правовідносинами і не мають характеру господарсько-правових відносин, а тому господарський суд повинен був закрити провадження у справі на підставі статті 231 Господарського процесуального кодексу України. 26. У судовому засіданні представник ТОВ "Абсолют Фінанс" підтримав доводи наведені у касаційній скарзі та просив її задовольнити, а також наголосив на наявності підстав для закриття провадження у справі. Узагальнений виклад позицій учасників справи 27. У квітні 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив ФОП Федотова В.Ю. на касаційну скаргу ТОВ "Абсолют Фінанс", у якому позивач зазначив, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими. Продовження електронних торгів та прийняття ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" після закінчення визначених дати та часу їх проведення є неправомірним, а прийняття системою о 18:02:10 ставки, зважаючи на закінчення визначеного строку електронних торгів не є технічною підставою для їх зупинення. 28. Крім цього, ФОП Федотов В.Ю. зазначає, що у спірних правовідносинах він виступає як суб'єкт господарювання, отже, суб'єктний склад сторін цього господарського спору та характер спірних правовідносин відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час пред'явлення позову). 29. 05 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання ФОП Федотова В.Ю. про повернення справи N 910/5640/16 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки під час прийняття Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду ухвали від 17 квітня 2018 року про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не було підстав визначених статтею 302 Господарського процесуального кодексу України для такої передачі. 30. У судовому засіданні представник ФОП Федотова В.Ю. заперечував проти касаційної скарги з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу. Вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають обставинам справи і прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 31. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Абсолют Фінанс" та призначено її розгляд у судовому засіданні. 32. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року дану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 33. Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що за доводами касаційної скарги позивач у справі фактично брав участь в електронних торгах як фізична особа, а не як фізична особа - підприємець, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, тому позивач мав звертатися за захистом своїх прав до суду загальної юрисдикції; на думку скаржника, спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, є цивільно-правовими, не мають характеру господарсько-правових, тому спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. 34. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2018 року справу прийняла та призначила її до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій (1.1.) Щодо визначення юрисдикції 35. Доводи скаржника щодо порушення юрисдикції господарських судів при розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги з огляду на таке. 36. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 37. Підвідомчість господарських справ встановлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. 38. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 39. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлював, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 40. У пункті 1 Порядку вказано, що терміни вживаються у таких значеннях: веб-сайт електронних торгів - електронний ресурс, що є складовою частиною системи електронних торгів, на якому розміщуються організаційно-методичні матеріали, інформаційні повідомлення про електронні торги та результати їх проведення, здійснюються реєстрація учасників, подання заяв на участь в електронних торгах, забезпечується доступ спостерігачів електронних торгів та проводяться електронні торги; електронні торги - продаж майна на прилюдних торгах за принципом аукціону або на комісійних умовах засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну; заявник - фізична особа, що має повну дієздатність, або її належним чином уповноважений представник, юридична особа в особі представника, уповноваженого виступати від її імені, які подали заявку на участь в електронних торгах через Веб-сайт засобами системи електронних торгів. 41. Тобто заявником та переможцем електронних торгів може бути фізична особа або юридична особа, від імені та в інтересах якої діє уповноважений представник. 42. Відповідно до статті 318 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. 43. Суб'єктом права власності є фізична особа. Цивільний кодексу України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення. 44. З урахуванням наведених приписів Цивільного кодексу України та Порядку, які узгоджуються між собою в частині суб'єктів права власності, можна зробити висновок, що учасниками, переможцями торгів, набувачами майна на торгах, а отже, і власниками такого майна є фізичні або юридичні особи. 45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Федотовим В.Ю. під час реєстрації на веб-сайті електронних торгів використана форма для реєстрації участі у спірних торгах не для фізичних осіб, а саме для юридичних осіб, яка містить не властиві для перших наступні реквізити: код ЄДРПОУ та інформацію щодо платника ПДВ. Крім цього, під час проходження реєстрації позивачем надано реквізити банківського рахунку, відкритого ФОП Федотову В.Ю., з якого надалі й був сплачений гарантійний внесок. 46. Велика Палата Верховного Суду, з огляду на неодноразовий розгляд цієї справи господарськими судами, враховуючи необхідність дотримання принципу правової визначеності, вважає, що реєструючись учасником спірних торгів, скориставшись наявними опціями на веб-сайті електронних торгів, та сплачуючи гарантійний внесок (який був повернений ДП "Сетам" на той самий банківський рахунок) Федотов В.Ю. обґрунтовано вважав, що він діяв саме як фізична особа-підприємець. 47. Наведені висновки зроблені з урахуванням викладених обставин даної справи та не вказують на відхід від правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі N 725/3212/16-ц (провадження N 14-3цс18), від 06 червня 2018 року у справі N 910/856/17 (провадження N 12-128гс18). 48. За таких обставин, приймаючи рішення про часткове задоволення позову суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач у спірних правовідносинах виступає як суб'єкт господарювання, відтак, суб'єктний склад сторін цього спору та характер спірних правовідносин відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), позов у справі пред'явлено фізичною особою-підприємцем до юридичної особи, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. 49. Отже, доводи касаційної скарги про непідвідомчість даного спору господарському суду відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані, а суди першої й апеляційної інстанції дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства. (1.2.) Щодо вирішення спору по суті 50. Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку організатор вносить до Системи інформацію про майно та формує лот торгів (інформаційне повідомлення про електронні торги) на підставі отриманої ним заявки не пізніше ніж на другий робочий день з дати її отримання. Лот вноситься за типом, найменуванням, категорією відповідно до класифікації, що підтримується Системою, що забезпечує вільний та прямий пошук за відповідними пошуковими критеріями (вид майна, назва, модель, регіон зберігання, стартова ціна, номер виконавчого провадження згідно з Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень тощо). 51. Для участі в електронних торгах учасник проходить процедуру реєстрації на веб-сайті, подає заявку на участь в електронних торгах за кожним лотом окремо за формою, розміщеною на веб-сайті, сплачує гарантійний внесок на рахунок організатора (крім випадків, визначених розділом VI, пунктами 1, 2 розділу VII цього Порядку) та виконує інші вимоги, визначені Порядком. Система автоматично завершує реєстрацію учасника та надає йому відповідний доступ до участі у торгах негайно після підтвердження організатором сплати сум гарантійного внеску, а за лотами, де така сплата не вимагається, одразу після належного заповнення заявки учасника (пункт 2 розділу IV Порядку). 52. Усі учасники, що були зареєстровані організатором, мають он-лайн доступ до перебігу електронних торгів. Учасники висувають свої цінові пропозиції щодо лота. Цінова пропозиція подається через веб-сайт електронних торгів з кроком підвищення ставки, зазначеним у повідомленні про електронні торги. Перша цінова пропозиція може бути рівною стартовій ціні лота. Кожна наступна цінова пропозиція повинна містити ціну, що на встановлений Організатором крок вища за попередню. Моментом подання цінової пропозиції вважається зафіксований Системою момент відправки учасником цінової пропозиції засобами Системи. Зареєстрований учасник може у будь-який момент електронних торгів зробити відповідну цінову пропозицію (пункт 3 розділу V Порядку). 53. Розділом V Порядку передбачено, що реалізація майна здійснюється шляхом проведення організатором електронних торгів. Якщо остання цінова пропозиція надійшла за 5 хвилин до завершення строку, визначеного в абзаці першому цього пункту, електронні торги автоматично продовжуються на 10 хвилин від часу подання останньої цінової пропозиції, але не пізніше 24.00 години. 54. Як уже зазначалося, в оголошенні, розміщеному на офіційному веб-сайті ДП "Сетам", для проведення електронних торгів були встановлені час початку аукціону - 15 лютого 2016 року о 09:00; час закінчення аукціону - 15 лютого 2016 року о 18:00. 55. Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що продовження електронних торгів та прийняття ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" після закінчення визначених дати та часу проведення електронних торгів, а саме - 15 лютого 2016 року о 18:02:10 було неправомірним, оскільки остання цінова пропозиція надійшла від позивача о 17:48:07, тобто більше ніж за 5 хвилин до завершення строку проведення аукціону, тому визначені Порядком підстави для продовження електронних торгів були відсутні. 56. Відповідно до пункту 2 розділу XI Порядку підставою для зупинення електронних торгів в цілому або за окремим лотом є: рішення суду щодо зупинення реалізації арештованого майна; зупинення виконавчого провадження у випадках, визначених Законом України "Про виконавче провадження"; наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, виключно на період відновлення її працездатності. 57. За таких обставин судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що прийняття Системою 15 лютого 2016 року о 18:02:10 ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс", зважаючи на закінчення визначеного строку електронних торгів, не є технічною підставою для їх зупинення в розумінні пункті 2 розділу XI Порядку, оскільки ставка, здійснена після закінчення аукціону, тобто після завершення подання цінових пропозицій, не змінює результатів такого аукціону та не позбавляє організатора аукціону можливості визначити дійсного переможця проведених торгів. 58. Пунктом 3 розділу XI Порядку передбачено, що за наявності підстав, визначених у пункті 2 цього розділу, організатор негайно зупиняє електронні торги в цілому або за окремим лотом, про що складає акт про зупинення електронних торгів з фіксацією підстави та рішення про їх зупинення. Цей акт засобами Системи автоматично розміщується на веб-сайті. З моменту зупинення електронних торгів в цілому або за окремим лотом строки електронних торгів автоматично призупиняються. 59. У разі усунення підстав для зупинення електронних торгів організатор з дотриманням вимог Порядку засобами Системи здійснює заходи щодо відновлення електронних торгів у цілому або за окремим лотом із збереженням попередніх умов їх проведення, продовженням строку торгів та без уцінки майна. Інформація про відновлення електронних торгів не пізніше наступного робочого дня з дня їх відновлення засобами Системи розміщується на веб-сайті та надсилається усім учасникам в їх особисті кабінети. Інформація про відновлення електронних торгів обов'язково повинна містити підстави для відновлення електронних торгів та дату і час їх початку (абзац другий пункт 3 розділу XI Порядку). 60. На підставі викладено суди дійшли правильних висновків, що акт про зупинення електронних торгів від 15 лютого 2016 року сформований без будь-якого конкретного зазначення про те, в чому саме полягала технічна підстава зупинення електронних торгів, і чим саме вона унеможливила роботу Системи та зумовила зупинення проведення спірних електронних торгів; вказаний акт не містить будь-яких відомостей про час його складення, а також не містить зазначення рішення про зупинення електронних торгів, тому цей акт про зупинення електронних торгів не відповідає вимогам Порядку, а звідси, відбулося неправомірне зупинення електронних торгів, що проводились 15 лютого 2016 року, тобто немає підстав для їх продовження, а тим більше для призначення нових торгів. З огляду на це, проведення ДП "Сетам" торгів 18 лютого 2016 року є так само протиправним, а результати їх проведення, оформлені протоколом проведення електронних торгів N 146564, сформованим 01 квітня 2016 року, є незаконними. 61. Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 62. За змістом частини четвертої статті 656 Цивільного кодексу Українидо договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. 63. Пунктом 1 розділу VIII Порядку передбачено, що після закінчення електронних торгів (закінчення строку аукціону з урахуванням його можливого продовження) на веб-сайті відображаються відомості про завершення електронних торгів. Система автоматично формує та розміщує на веб-сайті протокол електронних торгів за лотом у день закінчення таких електронних торгів або не пізніше наступного робочого дня. До протоколу вноситься така інформація: дата і час початку та завершення електронних торгів; реєстраційний номер лота; назва лота; стартова ціна та ціна продажу лота, цінові пропозиції учасників, особливі ставки купівлі лота учасників, якщо вони мали місце; сума сплаченого гарантійного внеску, якщо його сплата вимагалася умовами торгів; розмір винагороди Організатору, яку повинен сплатити переможець електронних торгів, та реквізити рахунку для її сплати; відомості про переможця електронних торгів (унікальний реєстраційний номер учасника); дата, до якої переможець електронних торгів повинен повністю сплатити ціну лота; реквізити рахунку відділу державної виконавчої служби, на який необхідно перерахувати кошти за придбане майно. 64. За змістом частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення (у даному випадку - безпосередньо за результатами торгів), то підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів. 65. Відповідно до пункту 5 розділу V Порядку переможцем електронних торгів у формі аукціону визнається учасник, від якого на момент завершення електронних торгів надійшла найвища цінова пропозиція. Отже, моментом укладення договору купівлі - продажу майна, яке продане на торгах, є момент завершення електронних торгів. При цьому акт про проведені електронні торги, який відповідно до пункту 4 розділу Х Порядку складається після повного розрахунку переможця за придбане майно (тобто після повного виконання договору купівлі - продажу покупцем), є волевиявленням продавця щодо передання проданого майна у володіння покупцю, а не оформленням договірних відносин купівлі - продажу майна на публічних торгах, як помилково вважали суди. Водночас ця помилка не вплинула на вирішення спору по суті. 66. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів щодо відсутності підстав для задоволення вимоги позивача про визнання електронних торгів з продажу лоту N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, оскільки судами вже були встановлені фактичні обставини справи, зокрема, щодо проведення електронних торгів саме 15 лютого 2016 року, а висновками судів підтверджено незаконність зупинення цих торгів та наслідків такого зупинення. 67. Крім цього, правильними є висновки судів, що визнання електронних торгів з продажу лоту N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, фактично спрямовані на встановлення певного юридичного факту, внаслідок якого правовідносини сторін зміняться, оскільки становлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій господарській справі. 68. Зважаючи на недоведеність позивачем факту ухилення ДП "Сетам" від складання протоколу електронних торгів, у якому переможцем визначено позивача, суди дійшли правильних висновків, що відповідна позовна вимога ФОП Федотова В.Ю. є передчасною, оскільки обов'язок скласти протокол електронних торгів за результатами їх проведення із визначенням переможця таких торгів виникає на підставі законодавства, зокрема, Порядку, що виключає можливість повторного зобов'язання судом ДП "Сетам" вчинити такі дії. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 69. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 70. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 71. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Абсолют Фінанс" - без задоволення. Щодо судових витрат 72. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 73. Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у даній справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 300 - 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі N 910/5640/16 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  11. ПОСТАНОВА Іменем України 29 травня 2018 року м. Київ Справа N 915/955/15 Провадження N 12-66гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2017 року (головуючий суддя Ярош А.І., судді Гладишева Т.Я., Лисенко В.А.) за матеріалами оскарження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 06 вересня 2017 року, винесеної за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" на дії (бездіяльність) Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області, у справі N 915/955/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" до Приватного підприємства "Союз Альянс" про стягнення заборгованості за договором від 10 жовтня 2013 року N 3-м на загальну суму 45274,57 грн. 1. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 1.1. Господарський суд Миколаївської області рішенням від 27 липня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" (далі - Банк) до Приватного підприємства "Союз Альянс" (далі - відповідач) задовольнив частково; постановив стягнути з відповідача на користь позивача 25387,68 грн заборгованості з орендної плати, плати за спожиті орендарем комунальні послуги та витрат на охорону; 361,40 грн пені за несвоєчасне внесення платежів за договором оренди; 4371,37 грн пені за несплату сум заборгованості за договором оренди; 12239,34 грн інфляційних втрат; 499,82 грн три проценти річних; 1729,55 грн судового збору; в частині стягнення 2414,96 грн пені за несплату заборгованості за договором оренди у позові відмовив; судовий збір в розмірі 97,45 грн поклав на позивача. 1.2. 14 серпня 2015 року на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 27 липня 2015 року видано відповідний наказ. 1.3. 14 серпня 2017 року позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою на дії заступника начальника Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області Продун Анастасії Андріївни (далі - ДВС) щодо виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 14 серпня 2015 року у справі N 915/955/15. 1.4. Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 06 вересня 2017 року скаргу позивача на дії ДВС відхилив. 1.5. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу від 06 вересня 2017 року та постановити нову, якою скаргу на дії ДВС задовольнити. 1.6. Одеський апеляційний господарський суд ухвалою від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу позивача та додані до неї документи повернув без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою. 1.7. Мотивуючи ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з обставин недодержання скаржником вимог статті 94 ГПК України, оскільки до скарги не додано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі. 2. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 2.1. Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2017 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції. 2.2. Скаржник посилається на правову позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладену, зокрема, в ухвалах від 07 серпня 2017 року у справі N 760/20880/16-ц та від 19 серпня 2017 року у справі N 690/8/15-ц, та вважає, що апеляційний суд безпідставно повернув його апеляційну скаргу у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у задоволенні скарги позивача на дії державного виконавця з посиланням на Закон України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон N 3674-VI) та рекомендації постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відповідно до яких судовий збір справляється на загальних підставах за подання апеляційних та касаційних скарг на ухвали, винесені за результатами розгляду скарг на дії чи бездіяльність органів ДВС. 3. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 3.1. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено у новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд. 3.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України у новій редакції касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 3.3. Ухвалою від 15 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Банку в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Банку (далі - Уповноважена особа Фонду) для здійснення перегляду ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2017 року у справі N 915/955/15 без повідомлення учасників справи. 3.4. Розглянувши наведені у касаційній скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду встановив, що існує висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відповідно до якого не підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвали місцевого суду, винесені за результатами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, викладений в раніше ухваленому рішенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 3.5. Так, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 18 січня 2018 року у справі N 565/256/15-ц скасував ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 22 січня 2016 року та від 22 лютого 2016 року, якими апеляційну скаргу було залишено без руху, а в подальшому повернуто заявнику у зв'язку з несплатою судового збору за подачу апеляційної скарги на ухвалу, якою було розглянуто скаргу на дії та бездіяльність відділу державної виконавчої служби; справу направив до Апеляційного суду Рівненської області для продовження розгляду. 3.6. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в наведеній постанові виходив із такого. Враховуючи те, що провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід'ємною частиною (стадією) судового провадження по конкретній справі, в якій провадження за скаргою не відкривається, а за подання позовної заяви сплачено відповідний судовий збір, ні розділом VII Цивільного процесуального кодексу України, ні Законом N 3674-VI (частина перша статті 3) не передбачено необхідності сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС, відтак за подання скарги судовий збір не сплачується. Таким чином, не підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної скарги у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС. 3.7. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду. 3.8. Ухвалою від 15 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу N 915/955/15 разом з касаційною скаргою Банку в особі Уповноваженої особи Фонду та доданими до неї документами передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про необхідність відступити від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі N 565/256/15-ц щодо застосування статей 3, 4 Закону N 3674-VI у подібних правовідносинах. 4. Позиція Великої Палати Верховного Суду 4.1. Статтею 94 ГПК України в редакції, чинній на час звернення позивача з апеляційною скаргою, визначено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, відповідно до частини третьої якої до скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору. 4.2. Повертаючи позивачу апеляційну скаргу та додані до неї документи, суд апеляційної інстанції керувався нормами статей 94, 97 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, і виходив із того, що скаржник не додав до скарги документів, що підтверджують сплату судового збору в установлених порядку і розмірі. 4.3. Частиною другою статті 44 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. З преамбули Закону N 3674-VI вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. 4.4. Частиною першою статті 3 Закону N 3674-VI визначено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення. 4.5. У статті 4-5 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, яка має назву "Судові рішення", зазначено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Отже, ухвала є однією із форм судового рішення. 4.6. Перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині другій статті 3 Закону N 3674-VI, і в цьому переліку відсутні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби (стаття 121-2 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою). Водночас у частині другій статті 4 вказаного Закону не встановлено ставки судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. 4.7. Проте підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону N 3674-VI встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду апеляційної і касаційної скарг на всі ухвали суду без винятку - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 4.8. Згідно з частиною першої статті 4 Закону N 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Оскільки згідно зі статтею 7 Закону України від 21 грудня 2016 року N 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становить 1600,00 грн. то судовий збір на ухвалу про відмову у задоволенні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби мав бути сплачений в сумі 1600,00 грн. 4.9. Суд апеляційної інстанції встановив, що скаржник не належить до пільгової категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору, а відтак за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06 вересня 2017 року у цій справі судовий збір має справляється на загальних підставах. 4.10. За таких обставин, установивши відсутність у матеріалах справи доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність апеляційної скарги позивача вимогам статті 94 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою. 4.11. Відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору в установлених порядку і розмірі. 4.12. Виходячи із викладеного висновки суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги позивача на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06 вересня 2017 року на підставі пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України у відповідній редакції є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону. 4.13. Наведені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження у матеріалах справи, а тому підстав для скасування ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2017 року у справі N 915/955/15 немає. 4.14. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі N 565/256/15-ц. 5. Висновок Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права 5.1. Підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону N 3674-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу господарського суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 5.2. Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом N 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали. Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2017 року у справі N 915/955/15 Господарського суду Миколаївської області - без змін. 2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/73125138 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 22-ц/796/ 2191/2018 Головуючий у 1-й інстанції: Юзькова О.Л. 761/29233/17-ц Доповідач: Чобіток А.О. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 березня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого-судді - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Соколової В.В. розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів фінансових послуг, стягнення пені,- в с т а н о в и в: У серпні 2017 року позивач пред'явив вказаний позов до відповідача та зазначав, що на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 року на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 року в справі № 761/31065/14-ц про стягнення заборгованості за вкладом в загальному розмірі 165 433,14 доларів США з ПАТ «Державний ощадний банк України» на його користь. 09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується відповідачем, на його користь у виконавчому провадженні № 49333924. На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а відповідачем отримано Платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум №25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача. Однак, зазначене Платіжне доручення від 22.02.2016 № 1 було виконано відповідачем лише 01 березня 2016 року, тобто з порушенням передбаченого чинним законодавством триденного строку. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за п»ять днів прострочення виконання переказу в розмірі 827,15 доларів США, а також за прострочення виконання грошового зобов»язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 3% річних за вісім днів прострочення, а саме 108,48 доларів США. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 827,15 доларів США за прострочення виконання платіжного доручення від 22 лютого 2016 року № 1 та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов»язання у розмірі 108,48 доларів США, а також удохід держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.. В апеляційній скарзі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що на час виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, банк керувався постановою Правління НБУ від 04.12.2015 № 863»Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та листом Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на підставі яких банк зобов'язаний забезпечити здійснення всебічного аналізу документів та інформації про фінансову операцію, їх учасників, а також скласти висновок за результатами аналізу. Згідно із п.п. 17 п. 6 зазначеної Постанови, якщо сума платіжного доручення на перерахування за межі України іноземної валюти була більше еквівалента 50 000,00 доларів США, то уповноважений банк подав до НБУ скановані копії документів для підтвердження можливості його виконання. Підтверджені операції виконувались банком не раніше четвертого операційного дня з дня подання уповноваженим банком інформації про цю операцію в реєстрі «Інформація про намір купівлі та/або перерахування безготівкової валюти в розрізі суб'єктів». Після отримання від клієнта платіжного доручення та повного пакета документів виконавцем ОПЕРУ було вивчено та проаналізовано фінансову операцію, складено висновок та передано до Управління фінансового моніторингу, який 25.02.2016 року у сканованому вигляді було надано до НБУ на погодження. Через відсутність 01.03.2016 року (на четвертий операційний день) повідомлення від НБУ про відмову в здійснені цієї операції, того ж дня виконавцем ОПЕРУ здійснено переказ коштів у сумі 165 430,14 доларів США на користь позивача. Таким чином відповідач вважає, що діяв в межах норм чинного законодавства України, на виконання вимог Закону України «Про Національний банк України», Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанов Національного банку України, як регулюючого органу діяльності банків України. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ОСОБА_1 зазначив , що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 не містить приписів щодо збільшення встановлених законом строків здійснення валютних переказів, або щодо звільнення банків від відповідальності за порушення цих строків, а застосування до спірних правовідносин постанови Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - прямо суперечить ст.ст. 4, 14 ЦК України, ст.ст. 37, 56 Закону України «Про Національний банк України», а також усталеній практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо застосування цієї Постанови 863 та інших подібних постанов Національного банку України. Згідно з частиною четвертою статті 56 Закону України «Про Національний банк України», - нормативно-правові акти НБУ, у тому числі постанови Правління Національного банку України, не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України. За змістом частини другої статті 37 Закону України «Про Національний банк України», - Національний банк України не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом. Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини. Отже, посилання банків та їх представників на постанови Правління Національного банку України, - є безпідставним, оскільки ці постанови НБУ є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб, і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови не встановлюють прав чи обов'язків для громадян (клієнтів банків), і не можуть зачіпати їхні права, свободи та інтереси. Відповідно до частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», нормативно-правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, зокрема, нормативно- правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, - реєструються в Міністерстві юстиції України і вносяться в Єдиний державний реєстр нормативних актів. Водночас, постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів. За даними офіційного сайту Міністерства юстиції України, ця Постанова 863 не подавалась на державну реєстрацію, і інформація щодо неї відсутня в Єдиному державному реєстрі нормативних актів. З цього також вбачається, що ця постанова є не нормативним, а саме розпорядчим актом, а відтак не підлягає застосуванню в спірних цивільних правовідносинах сторін. Таким чином, посилання на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 №836 не може слугувати правовою підставою звільнення Відповідача від цивільно-правової відповідальності. При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 у справі № 761/31065/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за вкладом в загальному розмірі 165 433,14 доларів США. 09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», на користь стягувачаОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 49333924 . Дана обставина також не оспорювалась сторонами. На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» отримано платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465узакордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь). Вимога про перерахунок коштів була виконана банком 01 березня 2016 року, про що свідчить відповідний відбиток штампу відповідача на платіжному дорученні від № 1 та зведеним меморіальним ордером відповідача від 01березня 2016 року 17:59:07. Кошти валютного переказу надійшли на рахунок позивача №749115-00031-018465 в банку Приорбанк 03 березня 2016 року, що підтверджується відповідним повідомленням, копія якого наявна в матеріалах справи. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України в редакції 2004 року , законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право останнього на своєчасне виконання переказу належних йому коштів порушено відповідачем, а отже підлягає захисту шляхом стягнення з банку передбаченої законом пені за прострочення виконання переказу коштів, відповідно до приписів статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою встановлено відповідальність банків та інших суб'єктів при здійсненні переказу коштів, а також 3 % відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов»язання. Вислухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, Апеляційний суд міста Києва , який діє відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у складіколегії суддів вважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав. Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. В подальшому, за письмовою заявою стягувача, стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом. Виплата стягувачу стягнутих сум готівкою не допускається. Відповідно до положень Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень», для зарахування стягнутих з боржників валютних коштів та їх виплати стягувачам, органи Державної виконавчої служби мають валютні рахунки для обліку депозитних сум в державному банку. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускається видача стягнутих коштів без їх зарахування на рахунок органу ДВС для обліку депозитних сум. Частиною 1 ст. 1089 параграфу 2 ЦК України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. Положення цього параграфа застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин ( ч. 2 ст. 1089 ЦК ). Згідно із ч. 1 ст. 1091 ЦК України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону ( ч. 1 ст. 1092 ЦК). Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» . Пунктом 5.1. статті 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відповідно до п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» , міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Отже, отримавши Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» зобов'язаний був виконати міжбанківський переказ в строк до трьох операційних днів, тобто до 25.02.2016 року. При цьому, п. 32.2. ст.. 32 ст. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, щоу разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У даній справі встановлено та не заперечувалось відповідачем, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), було виконано відповідачем лише 01.03.2016 року, а отримано позивачем 03.03.206 року . Тобто, фактично доручення клієнта відповідачем було прострочено на п'ять операційних днів з 26.02.2016 до 01.03.2016 року. Зважаючи на викладене, у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки, передбачені ст. 32 Закону від 5 квітня 2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені, не виключають застосування ст. 625 ЦК. Суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги посилання відповідача щодо законності його дій на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», оскільки нормативно-правові акти Національного банку України не є актами цивільного законодавства в розумінні статті 4 Цивільного Кодексу України, і таке правове регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банківськими установами, які охополюються його наглядовою діяльністю, - а відтак ці акти не встановлюють нових прав або обов'язків для громадян, і не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і ту обставину, що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів, що суперечить частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Окремо, суд апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити про те, що посилаючись на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», відповідач не зазначив, чому ним порушено п. 17 ст. 6 вказаної постанови, відповідно до якої уповноважені банки формують реєстр операцій за дорученнями клієнтів про перерахування за межі України іноземної валюти та подають його до Національного банку України в день отримання від клієнта заяви про купівлю іноземної валюти/платіжного доручення. Так, зважаючи на вимоги даної постанови відповідач в день отримання платіжного доручення № 1 , тобто 22.02.2016 року повинен був сформувати реєстр операцій та подати його до Національного банку України, проте вказана дія вчинена відповідачем лише 25.02.2016 року. Крім того, відповідно до листа від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на який посилається відповідач як на обґрунтованість своїх дій щодо невиконанняРозпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу в строк передбачений законом та який діяв на час вказаних вище подій, Банкам необхідно забезпечити здійснення всебічного аналізу та перевірки документів (інформації) про фінансові операції та їх учасників (далі - аналіз документів), які є підставою для: купівлі іноземної валюти з метою перерахування за межі України; перерахування іноземної валюти за межі України; перерахування коштів у гривнях на користь нерезидентів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках; перерахування коштів на користь нерезидентів через філії уповноважених банків, відкриті на території інших держав; Аналіз документів уключає вивчення суті та мети фінансової операції, інформації про її учасників та здійснюється з метою виявлення індикаторів підозрілої фінансової операції , ознак здійснення банком ризикової діяльності , підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. У разі наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів банк до проведення фінансової операції (наміру здійснення фінансової операції) має скласти обґрунтований висновок про наявність або відсутність ознак здійснення банком ризикової діяльності та підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення (далі - висновок) і засвідчити його підписами керівників (працівників, які виконують їх функції) підрозділів валютного контролю та фінансового моніторингу банку. Посилаючись на законність своїх дій, відповідач не зазначає з яких мотивів він виходив щодо наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів позивача, зважаючи на те, що Розпорядження № 49333924 / 9 та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу, видані органом Державної виконавчої служби на виконання судового рішення, про що позивачем надано було банку всі необхідні документи, а саме : виконавчий лист №761/31065/14-ц, виданий Шевченківським районним судом м. Києва від 16.06.2015 року про стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 заборгованості, постанову про відкриття виконавчого провадження Вiддiлом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi № 49333924 , заяву позивача від 19.01.2016 року органу ДВС про перерахування на його рахунок коштів у розмірі 165430,14 доларів США, які надійшли від ПАТ «Державний ощадний банк України» на валютний рахунок ДВС в якості добровільного виконання Шевченківським районним судом м. Києва від 05.02.2015 року, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 ( а.с.45-51). Враховуючи все вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що дії відповідача у затримці виконання платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США позивачу були неправомірними, в зв'язку з чим у останнього виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК Українияк компенсація за користування утримуваними відповідачем грошовими коштами, належними до сплати позивачу. Будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б призвели до безумовного скасування рішення суду, що ухвалене судом першої інстанції за нормами ЦПК у редакції 2004 року, судом апеляційної інстанції не встановлено. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 369, 371, 374, 375,381-384, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її складення і касаційному оскарженню відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає. Головуючий : Судді:
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2018 року м. Київ Справа N 910/856/17 Провадження N 12-128гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідачаКібенкоО.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Черненка О.В., учасників справи: відповідача - Державного підприємства "Сетам" (представник - адвокат Деяк'Я.М.) інші учасники не з'явились розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Сетам" на рішення Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року, у справі Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес комунікації" до Державного підприємства "Сетам" та Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4 та Партнерства з обмеженою відповідальністю "Прайм Рент ЛП" про визнання електронних торгів недійсними. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес комунікації" (далі - ТОВ "Бізнес комунікації", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам") та Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Подільський районний відділ ДВС міста Києва), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4, Партнерство з обмеженою відповідальністю "Прайм Рент ЛП" (далі - Партнерство "Прайм Рент ЛП"), про визнання недійсними електронних торгів, результати яких оформлено протоколом N 227347 від 10 січня 2017 року. 2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що організатором електронних торгів - ДП "Сетам" безпідставно двічі зупинялись торги з продажу майна, повертався позивачу сплачений ним гарантійний внесок, після чого електронні торги поновлювались. Вважає, що поверненням гарантійного внеску за участь у торгах після їх зупинення без відповідної на те заяви позивача, ДП "Сетам" порушив Порядок реалізації арештованого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України N 2831/5 від 29 вересня 2016 року в редакції, чинній на час проведення спірних електронних торгів (далі - Порядок реалізації арештованого майна). Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 3. 11 листопада 2016 року Подільський районний відділ ДВС міста Києва відповідно до Порядку реалізації арештованого майна звернувся до ДП "Сетам" із заявкою N 47953007/3 на реалізацію арештованого майна боржника - Публічного акціонерного товариства "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт" (далі - Боржник або ПАТ "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт"), а саме: комплексу будівель та споруд загальною площею 3 608,70 кв м, який розташований за адресою: місто Київ, Богуславський узвіз, 3 (далі - арештоване нерухоме майно). 4. 11 листопада 2016 року о 17 год 37 хв інформаційне повідомлення про електронні торги N 182973 по лоту N 182284 з реалізації арештованого майна внесено до системи реалізації майна за стартовою ціною 1 999 003,00 грн (далі - електронні торги), гарантійний внесок - 99 950,15 грн. 5. 08 грудня 2016 року о 10 год 24 хв ТОВ "Бізнес Комунікації" зареєструвалось на участь у електронних торгах. 6. 09 грудня 2016 року о 09 год 46 хв платіжним дорученням N 626 ТОВ "Бізнес Комунікації" сплатило на рахунок ДП "Сетам" гарантійний внесок за участь у торгах в розмірі 99 950,15 грн. Кошти надійшли на рахунок ДП "Сетам" 09 грудня 2016 року о 10 год 21 хв. 7. В день сплати гарантійного внеску 09 грудня 2016 року ДП "Сетам" отримало постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва N 52395010 від 08 грудня 2016 року про відкладення проведення виконавчих дій щодо реалізації арештованого майна. На підставі вищевказаної постанови сформовано акт про зупинення електронних торгів. 8. 09 грудня 2016 року о 10 год 17 хв в особистий кабінет ТОВ "Бізнес Комунікації" веб-сайту реалізації майна надійшло повідомлення про зупинення електронних торгів. У повідомленні зазначено, що за бажанням учасники можуть повернути свої кошти або чекати поновлення торгів. 9. ТОВ "Бізнес Комунікації" не зверталось до ДП "Сетам" із заявою про повернення гарантійного внеску. Проте, 13 грудня 2016 ДП "Сетам" повернуло ТОВ "Бізнес Комунікації" сплачений ним 09 грудня 2016 гарантійний внесок. 10. 23 грудня 2016 року о 13 год 26 хв в особистий кабінет ТОВ "Бізнес Комунікації" веб-сайту реалізації майна надійшло системне повідомлення про відновлення електронних торгів. 11. 23 грудня 2016 року о 14 год 31 хв платіжним дорученням N 640 ТОВ "Бізнес Комунікації" повторно сплатило на рахунок ДП "Сетам" гарантійний внесок за участь у торгах в розмірі 99 950,15 грн. Кошти надійшли на рахунок ДП "Сетам" в цей же день 23 грудня 2016 о 15 год 07 хв. 12. 23 грудня 2016 року ДП "Сетам" отримало постанову Подільського районного відділу ДВС м. Києва N 52395010 від 23.12.2016 про відкладення проведення виконавчих дій. В цей же день 23 грудня 2016 року на підставі вищевказаної постанови сформовано акт про зупинення електронних торгів по лоту N 182284. 13. 23 грудня 2016 року о 18 год 42 хв електронні торги знову були зупинені. В отриманому ТОВ "Бізнес Комунікації" системному повідомленні так само зазначалося, що за бажанням учасники можуть повернути свої кошти або чекати поновлення торгів. 14. TOB "Бізнес Комунікації" також не зверталось до ДП "Сетам" із заявою про повернення гарантійного внеску. Однак 26 грудня 2016 року ДП "Сетам" повернуло ТОВ "Бізнес Комунікації", сплачений 23 грудня 2016 року гарантійний внесок. 15. 05 січня 2017 року постановою начальника Подільського районного відділу ДВС міста Київ від 05.01.2017 скасовано постанову державного виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, на підставі якої зупинено електронні торги. 16. 06 січня 2017 року о 17 год 30 хв в особистий кабінет ТОВ "Бізнес комунікації" веб-сайту реалізації майна надійшло системне повідомлення про відновлення електронних торгів. Початок проведення електронних торгів після відновлення було призначено на 10 січня 2017 о 09 год 00 хв. 17. 06 січня 2017 року напередодні святкового дня - Різдва Христового банківський день закінчився о 17 год 00 хв. Відповідно після отримання повідомлення о 17 год 30 хв про відновлення електронних платежів ТОВ "Бізнес комунікації" не сплатило гарантійного внеску. 18. Згідно з рішенням Правління Національного банку України N 489 від 15 грудня 2016 року щодо регламенту роботи системи електронних платежів Національного банку України та порядку роботи банківської системи України на період завершення звітного року 09 січня 2017 року система електронних платежів не працювала. 19. 10 січня 2017 року на електронному торговельному майданчику Державного підприємства "Сетам" відбулися електронні торги N 182973 по лоту N 182284 з реалізації арештованого нерухомого майна. 20. Результати торгів оформлені протоколом N 227347 проведення електронних торгів, сформованим системою реалізації майна 10 січня 2017 року 22:00:02, переможцем яких визнано учасника N 44 - ОСОБА_4. 21. 13 січня 2017 року ОСОБА_4 отримав у нотаріуса свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Після отримання свідоцтва за договорами купівлі-продажу 1/2 частки нерухомого майна від 30 січня 2017 року та від 31 січня 2017 року здійснив відчуження придбаний на електронних торгах комплекс будівель та споруд загальною площею 3 608,70 кв м на користь Партнерства "Прайм Рент ЛП" з місцезнаходженням в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 22. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року, позов задоволено; визнано недійсними електронні торги N 182973 з реалізації арештованого нерухомого майна - комплексу будівель та споруд загальною площею 3 608,70 м2, розташованого за адресою: м. Київ, Богуславський узвіз, 3, результати яких оформлено протоколом N 227347 від 10 січня 2017 року. 23. Судові рішення мотивовано тим, що ДП "Сетам", двічі повернувши ТОВ "Бізнес Комунікацій" гарантійний внесок за участь у електронних торгах після їх зупинення без відповідної на те заяви ТОВ "Бізнес Комунікацій", порушило Порядок реалізації арештованого майна, яким не передбачено повернення гарантійного внеску учасникам електронних торгів у разі зупинення торгів без їх заяви. Короткий зміст вимог касаційної скарги 24. У лютому 2018 року ДП "Сетам" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року у цій справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Бізнес Комунікації" у задоволенні позовних вимог. Рух касаційної скарги 25. Ухвалою від 15 березня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження та призначила справу до розгляду. 26. 02 травня 2018 року справу разом із касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частинами п'ятою та шостою статті 302 ГПК України з метою формування єдиної правозастосовчої практики та зважаючи на те, що скаржник оскаржує судові рішення господарських судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил суб'єктної юрисдикції. 27. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 301 ГПК України справа розглянута Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 28. У касаційній скарзі ДП "Сетам" послався на порушення судами попередніх інстанцій під час розгляду справи правил суб'єктної юрисдикції та підвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції, оскільки переможцем вказаних торгів є фізична особа - ОСОБА_4, якого слід залучити до участі у справі в якості відповідача, а не третьої особи. 29. Також скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не встановлено належними та допустимими доказами точного часу зупинення електронних торгів та особливості функціонування системи електронних торгів арештованим майном, в частині можливості зарахування гарантійних внесків та допуску до участі у торгах учасників під час зупинення електронних торгів, а отже рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються виключно на припущеннях, які не можуть лягати в основу законного та обґрунтованого рішення. Доводи інших учасників справи 30. Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу ДП "Сетам" не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо залучення іншого відповідача (співвідповідача) та визначення юрисдикції 31. Розглядаючи доводи скаржника щодо необхідності залучення у цій справі переможця електронних торгів в якості відповідача, а не третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, та порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції Велика Палата Верховного Суду виходить з такого. 32. Згідно із частиною першою статті 24 ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції, господарський суд за наявністю правових підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. 33. Предметом позовних вимог є визнання електронних торгів недійсними. 34. Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. 35. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. 36. Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 37. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України). 38. Згідно із пунктом 4 розділу X Порядку реалізації арештованого майна після повного розрахунку переможця за придбане майно на підставі протоколу про проведення електронних торгів складається акт про проведення електронних торгів, який підписується (затверджується) державним або приватним виконавцем. 39. В акті про проведені електронні торги зазначається така інформація: ким, коли і де проводилися електронні торги; стисла характеристика реалізованого майна; прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - переможця електронних торгів, серія та номер документа, що посвідчує її особу, місце проживання (у разі якщо переможцем електронних торгів є юридична особа, зазначаються її найменування, місцезнаходження та код за ЄДРПОУ); сума, внесена переможцем електронних торгів за придбане майно; прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи (найменування юридичної особи) - боржника, її місце проживання (місцезнаходження); дані про правовстановлювальні документи, що підтверджують право власності боржника на майно (пункт 5 Розділу X Порядку реалізації арештованого майна). 40. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду доходить висновків, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. 41. Виходячи з наведеного сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба та організатор електронних торгів, та покупець - переможець електронних торгів. 42. Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 43. Отже у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, відповідно виникнуть права та обов'язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору. 44. Звертаючись із позовом про визнання недійсними електронних торгів, позивач пред'явив позов лише до однієї із сторін правочину - продавців Подільського районного відділу ДВС міста Києва та організатора електронних торгів - ДП "Сетам". Переможець конкурсу ОСОБА_4 був залучений до участі у справі як третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. 45. Водночас, приймаючи судові рішення у справі суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що у справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину - державна виконавча служба, організатор торгів та переможець. 46. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі N 911/845/17 та від 14 березня 2018 року у справі N 910/1454/17. У наведених постановах касаційний суд висловив позицію, що відчуження майна на спірних електронних торгах, як угода купівлі-продажу є багатостороннім правочином, і під час подання позову про його оскарження такий позов подається до решти сторін цього правочину, з якими є матеріально - правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі. Відповідачами у справі окрім організаторів електронних торгів, залучається також особа, визнана їх переможцем. 47. У цій справі в якості відповідачів залучені продавці, тобто лише одна сторона правочину (договору купівлі-продажу, оформленого за результатами торгів), та не залучено в якості відповідача покупця майна. 48. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання сторони про залучення до участі у справі співвідповідача - переможця електронних торгів ОСОБА_4 49. Водночас суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за правилами розгляду справ у першій інстанції, не усунув наведеного порушення місцевого господарського суду, чим також допустив порушення норм процесуального права. 50. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі має бути закрите, з огляду на наступне. 51. Стаття 20 ГПК України в редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 передбачає перелік справ, що підвідомчі господарським судам, до якого в контексті позовних вимог відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті відносяться справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів за певними виключеннями. 52. За змістом положень Цивільного процесуального кодексу України, як в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, - статті 3 та 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), так і в редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги Великою Палатою Верховного Суду - статті 2 та 19 суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 53. Юрисдикційність справ про оскарження електронних торгів визначається з огляду на склад сторін правочину. Якщо набувачем (переможцем електронних торгів) є фізична особа, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 725/3212/16-ц (провадження N 14-3цс18). 54. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 55. Відповідно до частини другої статті 313 цього ж Кодексу порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення не залежно від доводів касаційної скарги. 56. З урахуванням наведеного, виходячи із суб'єктного складу сторін спірних правовідносин, ВеликаПалата Верховного Суду приходить до висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а має розглядатись загальними судами в порядку цивільного судочинства. Відповідно оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Висновки по суті вимог касаційної скарги 57. Пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 58. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 59. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу (частина перша статті 313 ГПК України). 60. Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню повністю. Провадження у справі слід закрити. Висновки щодо застосування норм права 61. Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. 62. Ухвалюючи судове рішення у справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, порушеної за позовом учасника електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину - державна виконавча служба, організатор електронних торгів і переможець таких торгів. Якщо набувачем (переможцем електронних торгів) є фізична особа, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Керуючись статтями 231, 300, 301, 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Сетам" задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року у справі N 910/856/17 скасувати. 3. Провадження у справі Господарського суду міста Києва N 910/856/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес комунікації" до Державного підприємства "Сетам" та Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4 та Партнерства з обмеженою відповідальністю "Прайм Рент ЛП", про визнання електронних торгів недійсними закрити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  14. ПОСТАНОВА Іменем України 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 921/16/14-г/15 Провадження N 12-93гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроком", відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", особа, яка подала касаційну скаргу, - відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 921/16/14-г/15 Господарського суду Тернопільської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" до Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості в сумі 47 067,61 грн за касаційною скаргою відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді Марко Р.І., Матущак О.І.) та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року (суддя Стопник С.Г.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 05 березня 2014 року задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" (далі - ТОВ "Агроком") та стягнув з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Дочірнє підприємство) на користь позивача заборгованість за неналежне виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого йому товару в сумі 47 067,61 грн. а також витрати зі сплати судового збору. На примусове виконання цього рішення 18 березня 2014 року Господарський суд Тернопільської області видав відповідний наказ. 2. На підставі заяви ТОВ "Агроком" від 12 серпня 2014 року про примусове виконання зазначеного наказу 19 серпня 2014 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - УДВС ГТУЮ у Тернопільській області) відкрив відповідне виконавче провадження N 44430779, яке постановою УДВС ГТУЮ у Тернопільській області від 01 вересня 2014 року приєднано до зведеного виконавчого провадження N 36035661. 3. 06 червня 2017 року УДВС ГТУЮ у Тернопільській області прийнято постанови про стягнення з боржника виконавчого збору й витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні N 44430779, а також повернуто стягувачу виконавчий документ (наказ Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року) й виведено зазначені постанови в окремі провадження. 4. У подальшому 21 червня 2017 року Дочірнє підприємство звернулося до Господарського суду Тернопільської області зі скаргою на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області, у якій (з урахуванням уточнень) просило скасувати постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій від 06 червня 2017 року у виконавчому провадженні N 44430779 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року у цій справі. 5. Скаргу мотивовано тим, що жодних заходів з примусового виконання зазначеного судового наказу та фактичного стягнення заборгованості УДВС ГТУЮ у Тернопільській області здійснено не було, тому відсутні й підстави для стягнення ним зі скаржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 6. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 28 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року, скаргу Дочірнього підприємства задовольнив. Визнав недійсними постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 06 червня 2017 року у виконавчому провадженні N 44430779 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року у цій справі. 7. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскільки державний виконавець не здійснив фактичного стягнення заборгованості з боржника відповідно до зазначеного наказу, а в оскаржуваній постанові про стягнення з Дочірнього підприємства витрат на проведення виконавчих дій не конкретизовано види та суми витрат, які належать до витрат виконавчого провадження, то з огляду на невідповідність цих постанов УДВС ГТУЮ у Тернопільській області вимогам чинного законодавства, вони підлягають визнанню недійсними. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 24 жовтня 2017 року УДВС ГТУЮ у Тернопільській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року й ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Дочірнього підприємства. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 9. Касаційну скаргу мотивовано тим, що виконавчі дії були проведені відповідно до вимог чинного законодавства, яким регулюється порядок здійснення виконавчого провадження, тому вимоги скаржника не підлягали задоволенню. 10. Також за твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, спори у справах щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, винесених державним виконавцем, є публічно-правовими та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційну скаргу 11. 29 березня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив (заперечення) Дочірнього підприємства на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначив, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки відповідно до приписів Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження є саме наявність фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача вказаних у виконавчому документі сум. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області, а ухвалою від 03 квітня 2018 року передав справу разом зі згаданою касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної юрисдикції. 13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 квітня 2018 року справу прийняла та призначила її до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій 14. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданої Дочірнім підприємством скарги на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 15. Відповідно до частини першої статті 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 16. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 17. Згідно із частиною першою статті 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів. 18. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 19. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно). 20. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 21. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 22. Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 23. З наведених норм права вбачається, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 24. Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, розглянувши по суті скаргу Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, як суд, який видав виконавчий документ на виконання ухваленого ним судового рішення, не звернув уваги на те, що такий спір не підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, тому припустився порушення відповідних норм процесуального права. 25. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги УДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо підвідомчості адміністративному суду цього спору стосовно оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій є обґрунтованими, тому відповідна скарга Дочірнього підприємства не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 26. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 27. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження в цій справі за скаргою Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 28. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 29. Відповідно до частини першої статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. 30. Господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України). 31. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга УДВС ГТУЮ у Тернопільській області підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі за скаргою Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області - закриттю. Щодо судових витрат 32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Висновок щодо застосування норм права 33. Відповідно до частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 34. Ураховуючи наведене, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України "Про виконавче провадження" встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Керуючись статтями 300-302, 308, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області задовольнити частково. 2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року скасувати. 3. Провадження у справі за скаргою Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на дії відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 640/7794/16-ц Провадження N 14-133цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року (суддя Попрас В.О.) та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року (судді Шевченко Н.Ф., Пономаренко Ю.А., Міненкова Н.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області про виключення майна з-під арешту, ВСТАНОВИЛА: У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі - Київський ВДВС м. Харкова) про виключення майна з-під арешту. ОСОБА_4 зазначав, що він є власником автомобіля Lexus RX 300, державний номер НОМЕР_1, який у серпні 2014 року було зареєстровано органом ДАІ з отриманням технічного паспорта. У травні 2016 року йому стало відомо, що вказаний автомобіль арештований Київським ВДВС м. Харкова згідно з постановою від 27 листопада 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження. Крім того, за цим виконавчим провадженням зазначений автомобіль незаконно був оголошений у розшук, у зв'язку із чим вилучений слідчим Київського відділу поліції для передання в подальшому державному виконавцю. До вказаного виконавчого провадження він не має жодного відношення, оскільки боржником за ним є ОСОБА_5, а тому з урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд виключити належний йому автомобіль з-під арешту. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року, позов задоволено. Зобов'язано Київський ВДВС м. Харкова скасувати постанову від 27 листопада 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні, звільнивши з-під арешту належний на праві власності ОСОБА_4 автомобіль Lexus RX 300 державний номер НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У січні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не повідомив належним чином про час та місце розгляду справи, тим самим позбавив відповідача права на захист. ОСОБА_3 вказує, що позов був не підсудний Київському районному суду м. Харкова та не повинен був розглядатися в межах цивільного судочинства, оскільки ці вимоги повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Також ОСОБА_3 вважає, що Київський ВДВС м. Харкова є неналежним відповідачем у справі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У жовтні 2017 року ОСОБА_4 надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити в її задоволенні, а оскаржені рішення залишити без змін. У запереченнях ОСОБА_4 вказує, що неявка належним чином повідомленої сторони не перешкоджає розгляду справи. А також зазначає, що він подав позов про захист свого цивільного права, а тому справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. Вважає, що вимога про зобов'язання Київський ВДВС м. Харкова є правомірною, і саме Київський ВДВС м. Харкова є належним відповідачем у справі. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно зі статтею 388 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 30 березня 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 5 квітня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону України N 2147-VIII), та врахувавши наведені доводи в запереченнях на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 позивач ОСОБА_4 з 23 серпня 2014 року є власником автомобіля марки LEXUS RX 300, 2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3. У Київському ВДВС м. Харкова знаходився на примусовому виконанні виконавчий лист N 2018/17232/2012, виданий Київським районним судом м. Харкова 2 грудня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 144 тис. 825 грн 73 коп. У ході проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню N 41059641 державним виконавцем 27 листопада 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника, оголошення заборони його відчуження та постанову про розшук майна боржника, якими накладено арешт на автомобіль LEXUS RX 300, 2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3, що належить боржнику ОСОБА_5, заборонено здійснювати відчуження цього автомобіля та оголошено його врозшук. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про звільнення автомобіля з-під арешту, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач є власником автомобіля LEXUS RX 300, 2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3, і це право ніким не оспорено; при цьому на момент винесення державним виконавцем зазначених постанов від 27 листопада 2014 року спірний автомобіль перебував у власності позивача ОСОБА_4 та не належав боржнику ОСОБА_5 Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Відповідно до вимог статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Оскільки під час винесення постанови державним виконавцем від 27 листопада 2014 року про накладення арешту на спірний автомобіль, власником якого був позивач, то його вимоги про виключення автомобіля з-під арешту є обґрунтованими. Крім того, посилання ОСОБА_3 на те, що цей спір підвідомчий судам адміністративної юрисдикції, є помилковим виходячи з наступного. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного ЦПК України. При цьому стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України),яка була чинною на час ухвалення судового рішення, завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення, справа адміністративної юрисдикції, визнається як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи, як правило, майнового інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень. Таким чином, аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (які були чинними на час ухвалення судового рішення) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - встановлення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір. Оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права, а саме, права власності на майно, то цей спір підвідовчий судам цивільної юрисдикції. Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, правильними є висновки суду, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому зазначені судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, у редакції Закону N 2147-VIII, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, у редакції Закону N 2147-VIII, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  16. Постанова Іменем України 16 травня 2018 року місто Київ справа N 742/1826/16-ц провадження N 61-2602св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В.А., суддів: Карпенко С.О., Погрібного С.О. (суддя-доповідач), Ступак О.В., Усика Г.І., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", відповідачі: Прилуцький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, ОСОБА_3 (заявник), розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Губар В.С., Висоцької Н.В., Скрипки А.А., ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) у червні 2016 року звернулось до суду з позовом до Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - Прилуцький МВДВС ГТУЮ у Чернігівській області), ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, просило зняти арешт, накладений постановою Прилуцького МВДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 21 липня 2010 року ВП N 20380892 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за цією ж адресою; вирішити питання про розподіл судових витрат. Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 11 травня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, на підставі якого ОСОБА_3 отримав споживчий кредит у розмірі 20 000, 00 дол. США та 2 479, 71 дол. США на сплату страхових внесків. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передав банкові в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, за цією ж адресою. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 березня 2013 року в рахунок стягнення заборгованості ОСОБА_3 позивачеві у загальній сумі 37 502, 62 дол. США за кредитним договором від 11 травня 2007 року N CNRОGA00000011 звернуто стягнення на предмет іпотеки, житловий будинок, загальною площею 94, 70 кв. м, з господарсько-побутовими будівлями та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, та надано право банку реалізувати іпотечне майно. У межах виконавчого провадження з примусового стягнення кредитної заборгованості постановою Відділу ДВС Прилуцького міськрайонного управління юстиції від 21 липня 2010 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3 ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" посилається на те, що внаслідок накладеного арешту на предмет іпотеки банк, будучи іпотекодержателем, не має можливості реалізувати предмет іпотеки та погасити наявну заборгованість ОСОБА_3 за кредитом. Правовою підставою позову банк визначив статтю 3 Закону України "Про іпотеку", статті 54, 60 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, далі - Закон України "Про виконавче провадження"). Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено, знято арешт, накладений постановою заступника начальника Відділу ДВС Прилуцького міськрайонного управління юстиції Сич Оксаною Анатоліївною від 21 липня 2010 року про відкриття виконавчого провадження ВП N 20380892, із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що у АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, за цією ж адресою, власник ОСОБА_3, внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 10059234. Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що право на розпорядження предметом іпотеки належить позивачу. Постановою Відділу ДВС Прилуцького МРУЮ порушуються права ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" як іпотекодержателя, а тому житловий будинок із господарсько-побутовими будівлями, що у АДРЕСА_1, та земельна ділянка, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, за цією ж адресою, підлягають звільненню з-під арешту. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки рішення Апеляційного суду Чернігівської області про звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі ухвалено 24 квітня 2013 року, то на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" це судове рішення не підлягає виконанню і виконавче провадження має бути зупинено. Зважаючи, що житловий будинок, який є предметом іпотеки, є місцем постійного проживання та реєстрації ОСОБА_3, його загальна площа становить 94, 70 кв. м, відповідач не має на праві власності іншого нерухомого житлового майна, відповідач належить до кола суб'єктів, на яких поширюється дія зазначеного Закону, а тому вимоги позивача про звернення стягнення заборгованості в примусовому порядку на предмет іпотеки під час дії мораторію, встановленого Законом, є передчасними. Арешти, з-під яких банк просить звільнити спірне майно, накладені під час виконання заочного рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 березня 2010 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 20 144, 70 доларів США, виконавче провадження з виконання виконавчого листа у цій справі не завершене, а тому накладенням арештів на спірне майно не порушені права позивача. У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" просить скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року та залишити в силі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що право розпорядження предметом іпотеки належить позивачу як іпотекодержателю, а ухвалена постанова державного виконавця про накладення арешту на майно порушує права банку, а тому житловий будинок підлягає звільненню з-під арешту. У цій справі розглядається спір про звільнення майна з-під арешту, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не застосовується до спірних правовідносин, зняття арешту не є способом звернення стягнення. Оскільки зазначений Закон не зупиняє дію інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 03 квітня 2017 року справу за позовом ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до Прилуцького МВДВС ГТУЮ у Чернігівській області та ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту призначено до судового розгляду. Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 22 січня 2018 року. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року N 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" (далі - ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", та ОСОБА_3 11 травня 2007 року укладений кредитний договір N CN0GA00000011, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 20 000, 00 дол. США на споживчі цілі та 2 479, 71 дол. США на сплату страхових платежів строком до 11 травня 2017 року зі сплатою 11, 04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 11 травня 2007 року між ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_3 передав, а банківська установа прийняла в іпотеку житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 94, 70 кв. м, та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 березня 2010 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором від 11 травня 2007 року N CN0GA00000011 в сумі 20 144, 70 дол. США. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 квітня 2013 року скасовано рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 лютого 2013 року про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" про звернення стягнення на предмет іпотеки та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на загальну суму 37 502, 62 дол. США за кредитним договором від 11 травня 2007 року N CN0GA00000011 звернуто стягнення на житловий будинок, загальною площею 94, 70 кв. м, з надвірними будівлями та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з наданням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" права здійснювати усі дії, необхідні для продажу предмета іпотеки. Постановою Відділу державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції від 21 липня 2010 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 у межах суми стягнення у розмірі 20 144, 70 дол. США, та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, лише в межах суми боргу. Апеляційний суд встановив, що до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції від 21 липня 2010 року внесено запис про заборону на відчуження житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що у АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 658, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до підпункту 1 пункту 1 не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення виконання зобов'язань, поширюється лише на нерухоме житлове майно та в межах процедур здійснення примусового стягнення майна. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що предметом іпотеки є житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельна ділянка. Наведене дає підстави стверджувати, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на земельну ділянку, що є предметом іпотеки. Додатково Верховний Суд врахував, що правила зазначеного Закону застосовуються у разі примусового стягнення майна. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 24 квітня 2013 року звернуто стягнення на предмети іпотеки шляхом надання права продажу їх ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" шляхом укладення з іншою особою договору купівлі-продажу. Наведене рішення апеляційного суду скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 28 серпня 2013 року позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем. Аналіз статті 38 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу не є примусовим стягненням іпотечного майна, передбачає, що особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір придбати предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення така особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38цс18) сформулювала правовий висновок, відповідно до якого позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. Таким чином, апеляційний суд зробив помилковий висновок про застосування до спірних правовідносин Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 09 вересня 2015 року у справі N 6-483цс15, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності. Згідно зі статтею 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. У статті 19 Закону України "Про заставу" передбачено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. За правилом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно з частинами шостою та сьомою статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Таким чином, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивач ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" єдиний, хто має право на задоволення своєї вимоги до ОСОБА_3 за рахунок іпотечного майна: житлового будинку, загальною площею 94, 70 кв. м, з надвірними будівлями та земельну ділянку, площею 658, 00 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Порядок скасування арешту, накладеного в межах виконання рішення, встановлений статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до частини п'ятої якої у інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. У статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право заставодержателя звернутися до суду про звільнення заставленого майна з-під арешту. Таким чином, арешти майна перешкоджають реалізації прав самого позивача, їх накладено в його інтересах, що є стягувачем у виконавчому провадженні, за яким такі арешти накладено виконавчою службою. На сьогодні захистити права та законні інтереси позивача в іншому порядку, ніж судовому, відсутня можливість. Це є підставою для такого рішення суду в цьому провадженні. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Способом захисту цивільного права є припинення дії, яка порушує права відповідно до статті 16 ЦК України. Інших доводів у касаційній скарзі не наведено. Верховний Суд розглядає справу у межах доводів касаційної скарги відповідно до правил статті 400 ЦПК України. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Верховний Суд у визначенні справедливого рішення у цій справі керується статтею 2 ЦПК України, за змістом якої завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Як зазначено у статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд не врахував права та законні інтереси іпотекодержателя, а також, що на спірне майно не поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував ефективності обраного банком способу захисту порушених прав власника майна. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити. Заочне рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 24 жовтня 2016 року скасувати. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 липня 2016 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: Стрільчук В.А. Судді: Карпенко С.О. Погрібний С.О. Ступак О.В. Усик Г.І.
  17. Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2018 року м. Київ Справа № 916/1605/15-г Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г. розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Відділ) на ухвалу господарського суду Одеської області від 06.09.2017 (головуючий суддя Желєзна С.П.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 (головуючий Лашин В.В., судді: Лавриненко Л.В. і Філінюк І.Г.) у справі № 916/1605/15-г за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Адміністрація), до державного підприємства " Іллічівський морський торговельний порт" (далі - Підприємство) про стягнення 10 085 234,34 грн. За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Адміністрація звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства про стягнення 10 085 234,34 грн. Рішенням господарського суду Одеської області від 24.06.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2015, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Адміністрації суму основного боргу у розмірі 8 338 979,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 839 071,79 грн., три відсотки річних у розмірі 43 848,09 грн., пеню у розмірі 8 633,35 грн. На виконання рішення господарського суду Одеської області від 24.06.2015 судом першої інстанції було видано відповідний наказ. Від Підприємства до господарського суду Одеської області надійшла скарга на дії Відділу, в якій воно просило скасувати постанови Відділу: про стягнення виконавчого збору від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення витрат виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про арешт майна боржника від 17.05.2017 ВП № 53951223; про арешт коштів боржника від 22.06.2017 ВП № 53951223. Скарга обґрунтована тим, що наказ господарського суду було добровільно виконано боржником, а Відділом на підставі пункту 8 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" винесена постанова про закінчення виконавчого провадження від 21.09.2015. Однак на порушення вимог вказаного Закону 16.05.2017 постановою виконуючого обов'язки начальника Відділу скасовано постанову від 21.09.2015 про закінчення виконавчого провадження та постановою Відділу від 16.05.2017 ВП № 48662868 відновлене виконавче провадження з виконання наказу № 916/1605/15-г, виданого 31.08.2015 господарським судом Одеської області щодо стягнення з боржника виконавчого збору і витрат виконавчого провадження. Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.09.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017, скаргу Підприємства задоволено. Скасовано постанову в.о. начальника Відділу від 16.05.2017, якою було скасовано постанову Відділу від 21.09.2015 про закінчення виконавчого провадження та постанови Відділу: про відновлення виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення виконавчого збору від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення витрат виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про арешт майна боржника від 17.05.2017 ВП № 53951223; про арешт коштів боржника від 22.06.2017 ВП № 53951223. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що: Відділом було порушено вимоги частини п'ятої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження в останній день строку, наданого для добровільного виконання судового рішення, стало результатом саме неналежного виконання Відділом обов'язків у частині своєчасного надсилання постанови на адресу сторони виконавчого провадження, що, у свою чергу, спричинило порушення прав Підприємства; наказ господарського суду від 31.08.2015 було виконано боржником добровільно, будь-які заходи із примусового виконання виконавчого документу Відділом не вживались, а постановою Відділу про закінчення виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868 підтверджується факт добровільного виконання боржником вимог виконавчого документа. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відділ звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Підприємства. Касаційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків судів обставинам справи, оскільки на порушення вимог закону при виконанні наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 № 916/1605/15-г не було стягнуто виконавчий збір внаслідок недотримання боржником строку, наданого для добровільного виконання рішення суду. Від Адміністрації та Підприємства відзиви на касаційну скаргу не надходили. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.05.2018 № 871 у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 916/1605/15-г, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г. Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 16.09.2015 на адресу Підприємства надійшов супровідний лист Відділу з постановою про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2015 ВП № 48662868 про примусове виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 по справі № 916/1605/15-г про стягнення з Підприємства суми основного боргу у розмірі 8 338 979,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 839 071,79 грн., трьох відсотків річних у розмірі 43 848,09 грн., пені у розмірі 8 633,35 грн. та судового збору у розмірі 73 080,00 грн., відповідно до пункту 2 якої Відділом було надано боржнику семиденний строк з моменту винесення постанови для самостійного виконання вимог виконавчого документу. При цьому постанова про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2015 про примусове виконання наказу господарського суду фактично була відправлена на адресу Підприємства лише 12.09.2015, що підтверджується відбитком штемпелю на поштовому конверті. 17.09.2015 на адресу Відділу надійшов лист від Підприємства, яким воно повідомило про добровільне виконання виконавчого документу, на підтвердження чого було надано платіжне доручення від 17.09.2015 № 769 про перерахування на користь Адміністрації грошових коштів у загальному розмірі 9 303 620,23 грн. Також Підприємство просило закінчити виконавче провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 по справі № 916/1605/15-г. На підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону від 06.06.2015) Відділом було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 у справі № 916/1605/15-г внаслідок фактичного виконання у повному обсязі рішення суду. Проте 15.05.2017 в.о. начальника Відділу винесено постанову про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.09.2015р., оскільки не було винесено постанови про стягнення виконавчого збору, та зобов'язано державного виконавця провести подальші виконавчі дії у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 16.05.2017 Відділом було винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 у справі № 916/1605/15-г. 17.05.2017 Відділом було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53951223 з примусового виконання постанови від 16.05.2017 № 48662868 про стягнення з Підприємства виконавчого збору у розмірі 930 361,22 грн. Крім того, 17.05.2017 Відділом було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53951152 з примусового виконання постанови від 16.05.2017 № 48662868 про стягнення з Підприємства витрат виконавчого провадження у розмірі 154,40 грн. Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що у межах виконавчого провадження ВП № 53951223 Відділом 17.05.2017 було винесено постанову про арешт майна Підприємства у межах суми звернення стягнення, яка складає 930 361,22 грн., а 22.06.2017 було винесено постанову про накладення арешту на кошти боржника у межах суми 930 361,22 грн. Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка відображена у постановах від 28.01.2015 у справі № 3-217-14 та від 15.11.2016 у справі № 21-5597а15, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися. Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням. У той же час судами встановлено, що Відділом не здійснювалися заходи з примусового виконання рішення, враховуючи добровільне його виконання боржником 17.09.2017. Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Аналіз наведеної норми прямої дії свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії. Крім того, положеннями частини третьої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Як встановлено судами, 17.09.2015 Підприємство повідомило Відділ про добровільне виконання виконавчого документа, на підтвердження чого надало платіжне доручення від 17.09.2015 № 769 про перерахування на користь Адміністрації грошових коштів у загальному розмірі 9 303 620,23 грн. Відтак на час відновлення виконавчого провадження у травні 2017 року у Відділу не було достатніх правових підстав для стягнення виконавчого збору та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про обґрунтованість скарги Підприємства на дії Відділу та її задоволення. Посилання в касаційній скарзі на невідповідність висновків судів обставинам справи, оскільки на порушення вимог закону при виконанні наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 № 916/1605/15-г не було стягнуто виконавчий збір внаслідок недотримання боржником строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій. Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін. У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Керуючись статтями 129, 304, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Одеської області від 06.09.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 у справі № 916/1605/15-г - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя В. Селіваненко Суддя В. Суховий http://reyestr.court.gov.ua/Review/73840197
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Франківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру, припинення права власності, вилучення реєстраційного запису, проведення реєстрації права власності за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2016 року та рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 грудня 2015 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру, припинення права власності, вилучення реєстраційного запису, проведення реєстрації права власності. Позивач зазначав, що 17 квітня 2013 року Приватне підприємство «Нива-В.Ш.» (далі – ПП «Нива-В.Ш.») провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна – двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 65,7 кв. м, яка належала йому на праві приватної власності. Переможцем прилюдних торгів було визнано ОСОБА_3. 23 грудня 2013 року ОСОБА_3 відчужила вказану квартиру ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу. Апеляційний суд Львівської області рішенням від 23 березня 2015 року, ухваленим за результатом розгляду справи за позовом ОСОБА_1, поданим до суду у жовтні 2013 року, визнав недійсними зазначені прилюдні торги. Посилаючись на те, що квартира вибула з його володіння як законного власника та що ОСОБА_3 не мала права її відчужувати, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивач просив: витребувати із чужого незаконного володіння на свою користь від ОСОБА_2 зазначену квартиру, визнати за собою право власності на квартиру, припинити право власності ОСОБА_2 на неї, вилучити реєстраційний запис щодо права власності відповідача на вказану квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, провести реєстрацію за ним права власності на зазначену квартиру відповідним органом державної реєстраційної служби. Галицький районний суд м. Львова рішенням від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 липня 2016 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 388 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норм матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії судових рішень колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня, 16 грудня 2015 року, 27 січня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 10 червня 2015 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17 квітня 2013 року в межах виконавчого провадження Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції з виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 травня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») 313 тис. 311 грн 27 коп. заборгованості за кредитним договором відбулись прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, загальною площею 65,7 кв. м, яка належала на праві власності ОСОБА_1. Згідно з протоколом від 17 квітня 2013 року про проведення цих прилюдних торгів переможцем визначено ОСОБА_3. На підставі вказаного протоколу ОСОБА_3 було видано свідоцтво про придбання вказаної квартири. 23 грудня 2013 року ОСОБА_3 відчужила зазначену квартиру ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу. Апеляційний суд Львівської області рішенням від 23 березня 2015 року, ухваленим за результатом розгляду справи за позовом ОСОБА_1, поданим до суду у жовтні 2013 року, визнав недійсними зазначені прилюдні торги та правовстановлюючі документи на спірну квартиру. Колегія судів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 17 квітня 2015 року залишила рішення апеляційного суду без змін. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що нерухоме майно, реалізоване на прилюдних торгах, які у подальшому визнані судом недійсними, не підлягає витребуванню з передбачених частиною першою статті 388 ЦК України підстав особою, якщо її права не порушено внаслідок проведення цих торгів, а самі торги визнані недійсними через порушення порядку їх проведення. При цьому суди зазначили, що під час розгляду позову про визнання публічних торгів недійсними і витребування майна в особи, яка придбала його на торгах, суд має дати оцінку тому, чи є порушення, на які посилається позивач, суттєвими та чи вплинули вони на результат торгів. У зв’язку із цим позов про визнання публічних торгів недійсними, пред’явлений особою, права і законні інтереси якої не були порушені внаслідок відступлення від встановленого законом порядку проведення торгів, і обґрунтовані такими обставинами позовні вимоги власника про витребування проданого на торгах майна задоволенню не підлягають. У разі наявності підстав для визнання публічних торгів недійсними у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору – організатор торгів та їх переможець; отже, після цього майно підлягає повторному продажу з публічних торгів відповідно до порядку, встановленого для виконання судового рішення, оскільки задоволення позову про визнання торгів недійсними не скасовує судового рішення, для виконання якого такі торги були проведені. Крім зазначеного, у разі ухвалення рішення у цій справі про витребування майна таке рішення перешкоджатиме належному виконанню судового рішення про стягнення заборгованості з позивача. Разом з тим на обґрунтування підстав перегляду судових рішень заявник надав копії судових рішень колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у яких: - викладений висновок суду касаційної інстанції про те, що в разі визнання в судовому порядку прилюдних торгів такими, що не відбулися, нерухоме майно, яке було реалізовано на цих прилюдних торгах, підлягає витребуванню у володільця на підставі статті 388 ЦК України (ухвала від 16 грудня 2015 року); - суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав допущення судами порушень норм ЦПК України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи (ухвала від 15 липня 2015 року); - суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про витребування нерухомого майна в останнього власника відповідно до положень статті 388 ЦК України, установивши факти відсутності виконавчого провадження щодо позивача та непроведення прилюдних торгів з реалізації цього нерухомого майна (рішення від 27 січня 2016 року). Отже, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. У наданій також заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року міститься висновок про те, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що Приватне підприємство «Транспортні логістичні системи» (далі – ПП «ТЛС») продало нежитлові приміщення після розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу, відповідно до якого право власності до покупця (ПП «ТЛС») переходить з моменту сплати повної вартості нежитлових приміщень та державної реєстрації цього договору. Таким чином, оскільки ПП «ТЛС» не сплатило повної вартості зазначеного нерухомого майна, до нього не перейшло право власності на зазначені нежилі приміщення, а відповідно власником цих приміщень залишалась територіальна громада Святошинського району м. Києва, яка зазначені приміщення не продавала, а тому, майно вибуло з володіння власника поза його волею. Таким чином, вказана постанова Верховного Суду України не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки у справі, за результатами перегляду якої її ухвалено, та у справі, яка переглядається, суди встановили різні фактичні обставини. Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2016 року та рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 грудня 2015 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко Постанова від 15 травня 2017 року № 6-2369цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/98E89DA9AA7823B4C2258138003E2F43
  19. Державний герб України Постанова Іменем України 28 березня 2018 року м. Київ справа № 1111/3678/12 провадження № 61-6994 зпв 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. учасники справи: заявник (стягувач) - публічне акціонерне товариство «Родовід банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації акціонерного товариства «Родовід банк» Куліша Віктора Миколайовича, суб'єкт оскарження - державний виконавець Подільського відділу державної виконавчої служби м. Кропивницький головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Пісна Валентина Сергіївна, заінтересована особа - ОСОБА_6, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження заяву публічного акціонерного товариства «Родовід банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації акціонерного товариства «Родовід банк» Шевченка Андрія Миколайовича про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі судді Ступак О. В. від 19 жовтня 2017 року, ВСТАНОВИВ : У травні 2017 року публічне акціонерне товариство «Родовід банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Куліша В. М. (далі - ПАТ «Родовід банк») звернулося до суду із скаргою на дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Пісної ВалентиниСергіївни (далі - державний виконавець), заінтересована особа - ОСОБА_6 Скарга мотивована тим, що державний виконавець, при виконанні виконавчого листа, виданого 5 жовтня 2012 року Ленінським районним судом м. Кіровограда про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Родовід банк» заборгованості за кредитним договором, не вжив всіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення, передбачених статтями 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження», та передчасно виніс постанову від 7 квітня 2017 року про повернення виконавчого документа на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда у складі судді Шевченко І. М. від 21 червня 2017 року у задоволенні скарги ПАТ «Родовід банк» відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області у складі суддів: Чельник О. І., Авраменко Т. М., Суровицької Л. В. від 25 липня 2017 року апеляційна скарга ПАТ «Родовід банк» залишена без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Родовід банк» визнано неподаною та повернуто заявнику у зв'язку із несплатою судового збору. У грудні 2017 року ПАТ «Родовід банк» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року, в якій просив скасувати цю ухвалу із направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом касаційної інстанції статей 3, 4 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Родовід банк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 та 19 серпня 2017 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми права. Відповідно до пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини ухвалить рішення про інше. Ухвалою судді Верховного Суду України від 8 грудня 2017 року відкрито провадження у даній справі. 12 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява ПАТ «Родовід банк» підлягає задоволенню. Відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставамидля подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції. Визнаючи касаційну скаргу ПАТ «Родовід банк» неподаною та повертаючи її заявнику, суд касаційної інстанції виходив з того, що заявник не виконав вимог ухвали цього ж суду від 16 серпня 2017 року щодо сплати судового збору у розмірі 1 600 грн відповідно до положень Закону України «Про судовій збір» зі змінами, внесеними із Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року. Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 та 19 серпня 2017 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що судовий збір за подання скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, при зверненні до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою на прийняті за результатами розгляду скарги судові рішення, не справляється. Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 3, 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року. Усуваючи розбіжності в застосуванні судом зазначеної норми права, колегія суддів виходить з такого. Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини другою статті 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи. Відповідно до статті 1 Закон України «Про судовий збір» (далі - Закон) судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. За правилами статей 79, пункту п'ятого статті 119, частини другої статті 297, частини другої статті 328, абзацу третього частини першої статті 358 ЦПК України судовий збір належить до судових витрат, пов'язаних з розглядом судової справ, які несуть сторони в судах усіх рівнів, зокрема при розгляді позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги чи заяви про перегляд судових рішень (Верховний Суд України). Об'єкти сплати судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону. Такими об'єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга, заява про перегляд судового рішення тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється ( частина друга статті 3 цього Закону) Стосовно документів, за подання яких судовий збір справляється, стаття 4 Закону установлює розміри ставок судового збору. При цьому розміри ставок судового збору так само залежать від характеристики об'єкта справляння - позовна заява, скарга чи інша заява (в деяких випадках - у поєднанні з характеристикою суб'єкта, який звертається до суду). При цьому, наведений у пунктах 1, 4 частини другої статті 4 Закону перелік позовних заяв (заяв, скарг, дій), за подання яких до суду або за вчинення яких судом встановлено ставки судового збору, за своїм змістом є вичерпним. Отже, справляння судового збору з інших позовних заяв (заяв, скарг), що подаються до суду, не зазначених у частині другій статті 4 Закону, не передбачено, наприклад, за подання скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuzv. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку. Так, розгляд відповідних скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби регулюється розділом VII ЦПК України в редакції 2004 року та у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року«Судовий контроль за виконанням судових рішень». Ураховуючи, що провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід'ємною частиною (стадією) судового провадження по конкретній справі, в якій провадження за скаргою не відкривається, а за подання позовної заяви сплачено відповідний судовий збір, ні розділом VII ЦПК України в редакції 2004 року та у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, ні Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» із наступними змінами до нього (частина перша статті 3) не передбачено необхідність сплати судового збору за подання стороною виконавчого провадження скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то за подання скарги судовий збір не сплачується. Разом з тим, заявник звільнений від сплати судового збору не лише на стадії подання скарги, а і у разі подання ним касаційної скарги на прийняті за результатами розгляду скарги судові рішення. Положенням статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на касаційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. Суд касаційної інстанції вищевказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про повернення касаційної скарги з підстав несплати заявником судового збору. З огляду на зазначене ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду касаційної інстанції для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Заяву публічного акціонерного товариства «Родовід банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації акціонерного товариства «Родовід банк» Шевченка Андрія Миколайовича задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року скасувати, справу передати до суду касаційної інстанції для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі. Постанова Верховного Суду є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73189581
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2018 року м. Київ Справа N 817/425/17 Провадження N 11-167апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого Князєва В.С., судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 817/425/17 за позовом ОСОБА_3 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Відділ примусового виконання рішень) про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року (колегія суддів Кузьменко Л.В., Іваненко Т.В., Франовська К.С.), УСТАНОВИЛА: У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про зобов'язання повернути автомобілі марки Mercedes Benz S400 Hybrid, 2009 року випуску, та BMW X5, 2008 року випуску. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що відповідач протиправно не вчинив дії щодо повернення конфіскованих автомобілів Mercedes Benz S 400 Hybrid, 2009 року випуску, та BMW X5, 2008 року випуску, у межах виконавчого провадження з примусового виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012. На думку позивача, вказана постанова суду не підлягає виконанню у зв'язку з пропуском строку пред'явлення до виконання, а тому відповідач безпідставно не повертає зазначені автомобілі з огляду на те, що Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 травня 2015 року постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 скасував, а державний виконавець постановою від 7 липня 2016 року відмовив у відкритті виконавчого провадження. За таких обставин ОСОБА_3 вважає, що відповідач повинен повернути йому конфісковані автомобілі. Під час розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини. Зі змісту постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 вбачається, що ОСОБА_3 у квітні 2011 року придбав на території ФРНавтомобіль BMW Х5, 2008 року випуску, білого кольору; а в листопаді 2011 року - автомобіль Mercedes-Benz S400 HYBRID, 2009 року випуску, чорного кольору. Любомльський районний суд Волинської області указаною постановою від 13 березня 2012 року визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 352 Митного кодексу України (у редакції від 11 липня 2002 року; далі - МК), та наклав адміністративне стягнення у виді конфіскації автомобілів Mercedes-Benz S400 HYBRID, 2009 року випуску, вартістю 520 325 грн. BMW Х5, 2008 року випуску, вартістю 508 928 грн. які знаходяться на зберіганні в УСБУ у Волинській області. Згадана постанова суду у справі N 0310/927/2012 переглядалась упорядку апеляційного оскарження та набрала законної сили 26 квітня 2012 року. 27 серпня 2012 року державний виконавець другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (далі - Луцьке МУЮ) відкрив виконавче провадження ВП N 33999525 за постановою Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 про конфіскацію автомобілів у справі ОСОБА_3, які знаходяться на зберіганні в УСБУ у Волинській області. Державний виконавець другого відділу державної виконавчої служби Луцького МУЮ постановою від 31 серпня 2012 року наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_3, та заборонив здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржникові. Актом від 31 серпня 2012 року описано і накладено арешт на зазначені автомобілі. Державний виконавець другого відділу державної виконавчої служби Луцького МУЮ постановою від 3 жовтня 2012 року з метою безоплатного та належного зберігання передав зазначені автомобілі на відповідальне зберігання представнику торговельної організації ПП "СП "Юстиція" Пащуку І.С. Постановою від 8 січня 2014 року матеріали виконавчого провадження з виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 передано до Відділу примусового виконання рішень, а постановою від 13 лютого 2014 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень виконавче провадження ВП N 33999525 прийняв до виконання та наклав арешт на все рухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_3 та заборонив здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржникові, у межах суми боргу. Водночас Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2016 року, визнав протиправною та скасував постанову другого відділу державної виконавчої служби Луцького МУЮ про відкриття виконавчого провадження від 27 серпня 2012 року ВП N 33999525. Державний виконавець відділу примусового виконання рішень постановою від 7 липня 2016 року відмовив у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 у зв'язку із пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. 13 червня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із запитом про надання інформації щодо місця знаходження вилучених автомобілів. Листом від 3 липня 2017 року Головне територіальне управління юстиції у Волинській області повідомило позивача, що враховуючи рішення суду державний виконавець 7 липня 2017 року виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. Крім того, поінформував, що конфісковані транспортні засоби було передано на зберігання представнику торговельної організації ПП "СП Юстиція", державну реєстрацію якої припинено 4 липня 2014 року. За таких обставин ОСОБА_3 вважає, що відповідач безпідставно не повертає йому конфісковані автомобілі. Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 28 липня 2017 року позовні вимоги задовольнив. Ухвалюючи цю постанову, Рівненський окружний адміністративний суд керувався тим, що в силу приписів Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 606-XIV) державний виконавець може вчиняти дії щодо примусового виконання рішення суду (звернення стягнення на конфісковане майно боржника) виключно в межах відповідного виконавчого провадження з примусового виконання відповідного рішення в установленому порядку. За відсутності відкритого виконавчого провадження застосування заходів, спрямованих на виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, є неможливим. А подальша реалізація режиму конфіскованого майна позивача поза межами виконавчого провадження суперечить положенням закону в частині визначення виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу. Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 жовтня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження в адміністративній справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час вирішення питання судом. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини у справі, що розглядається, не є публічно-правовими, а випливають з відносин, що регулюють право власності, і мають вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства. 27 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при визначенні підсудності спору, скаржник просив скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Касаційну скаргу позивач мотивував тим, що апеляційний суд помилково скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі. Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що перебування майна на зберіганні без бажання (чи можливості) володіти цим майном у своїх інтересах виключає поняття володіння, що підкреслює помилковість висновків апеляційного суду. Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції свідчить про необґрунтованість закриття судом провадження у справі з тих підстав, що за всіма ознаками вказаний спір є адміністративно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно зі статтею 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 19 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС. Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Оскільки в касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судове рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду. Згідно з положеннями частини четвертої статті 328 КАС підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 3 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в письмовому провадженні на 28 березня 2018 року. На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не подавав. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "судом, встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом. Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. У частині першій статті 181 КАСу редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Отже, якщо закон установлює інший порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється. За частинами четвертою та п'ятою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Як убачається з матеріалів справи, що розглядається, ОСОБА_3 оскаржує дії та бездіяльність державних виконавців, що вчинені поза межами виконавчого провадження, оскільки державний виконавець Відділу примусового виконання рішень постановою від 7 липня 2016 року відмовив у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Крім того, 31 серпня 2012 року описано і накладено арешт на спірні автомобілі, який не скасовано. ОСОБА_3 не був учасником виконавчого провадження, адже конфіскація спірних автомобілів застосована до нього судом на підставі санкції статті 352 МК, з чим погоджується він і сам у касаційній скарзі. До того ж ОСОБА_3 заявляє вимогу про повернення конфіскованих автомобілів за наявності нескасованої постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді конфіскації. За таких обставин предметом позову в цій справі є витребування майна (автомобілів) у відповідача, а отже, існує спір про право цивільне. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. За правилами статті 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до частини другої статті 384 ЦПК скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК). У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється в позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Ураховуючи зазначене вище, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані з безпідставним, на думку ОСОБА_3, неповерненням відповідачем йому рухомого майна (автомобілів), то спір не є публічно-правовим, а випливає з відносин, що регулюють право власності, і має вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства. За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та закрив провадження у справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами ЦПК. Згідно зі статтею 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2018 року м. Київ Справа N 725/3212/16-ц Провадження N 14-3цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" (далі - ТОВ "Поларт-Інвест"), представник позивача - Костинчук Павло Михайлович, відповідачі: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ ПВР ДДВС), Державне підприємство (далі - ДП) "Сетам", ОСОБА_4, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Поларт-Інвест" на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 жовтня 2016 року у складі судді Войтуна О.Б. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Чупікової В.В., Перепелюк І.Б., Яремка В.В. у цивільній справі за позовом ТОВ "Поларт-Інвест" до Відділу ПВР ДДВС, ДП "Сетам", ОСОБА_4 про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акта про реалізацію з електронних торгів нерухомого майна, УСТАНОВИЛА: У липні 2016 року ТОВ "Поларт-Інвест" звернулося до суду з позовом до Відділу ПВР ДДВС, ДП "Сетам", ОСОБА_4 про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акта про реалізацію з електронних торгів нерухомого майна. Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Волинської області від 25 червня 2013 року, зміненим постановою Вищого господарського суду України від 18 грудня 2013 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 16 липня 2007 року, що знаходиться у м. Чернівці за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ТОВ "Поларт-Інвест", шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з установленням початкової ціни предмета іпотеки - 18 090 200 грн. На виконання вказаних судових рішень 27 січня 2014 року Господарський суд Волинської області видав судовий наказ, на підставі якого постановою головного державного виконавця Відділу ПВР ДДВС від 14 квітня 2014 року відкрито виконавче провадження. Листом від 17 серпня 2015 року N 20127/01-06 ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України повідомило Відділ ПВР ДДВС, ТОВ "Поларт-Інвест", Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), Виробничу торговельну кондитерську фірму "Буковинка" про реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів: реєстраційний номер лота 93342, відомості про предмет іпотеки, день та час проведення електронних торгів - 07 вересня 2015 року о 9 годині, початкова ціна продажу майна - 18 090 200 грн. Протоколом проведення електронних торгів N 113572 установлено, що торги 07 вересня 2015 року не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів. Актом уцінки майна від 18 вересня 2015 року, складеним державним виконавцем, зменшено ціну майна на 25 % та встановлено нову ціну - 13 567 650 грн. 11 листопада 2015 року проведено повторні електронні торги з реалізації спірного нерухомого майна за стартовою ціною 13 567 650 грн. переможцем яких визначено ОСОБА_4 23 листопада 2015 року старший державний виконавець Відділу ПВР ДДВС склав акт N 42934008/17 про реалізацію предмета іпотеки. Позивач вважав, що під час проведення електронних торгів було порушено порядок установлення початкової ціни продажу нерухомого майна з прилюдних торгів, оскільки від дати проведення оцінки майна до проведення торгів минуло більше двох років, що є порушенням пункту 1 розділу II Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року N 656/5 (далі - Тимчасовий порядок N 656/5). Крім того, позивач зазначав, що було порушено порядок повідомлення про проведення електронних торгів, адже про час, місце проведення торгів та ціну майна його не було повідомлено. Ураховуючи викладене, позивач просив задовольнити позов. Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2016 року, провадження в указаній справі закрито. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався наявністю підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи, оскільки вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з тим що ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа - підприємець та придбав нежитлові приміщення саме для здійснення підприємницької діяльності. У грудні 2016 року ТОВ "Поларт-Інвест" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2016 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просило скасувати зазначені судові рішення та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Доводи касаційної скарги Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ОСОБА_4 брав участь в електронних торгах як фізична особа та зареєстрував право власності на спірні приміщення за собою як за фізичною особою. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ТОВ "Поларт-Інвест" на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2016 року. 06 березня 2017 року ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначав, що він, реалізуючи свою господарську діяльність шляхом набуття у власність майна для його подальшої здачі в оренду, взяв участь та став переможцем електронних торгів з реалізації спірного майна. Згадане майно фізична особа - підприємець ОСОБА_4 придбав саме для використання у своїй підприємницькій діяльності, а незазначення його у протоколі торгів як фізичної особи - підприємця зумовлено тим, що ні Єдиний реєстр прав власності на нерухоме майно, ні система електронних торгів "Сетам" не передбачають такого розділу, як "Право власності фізичної особи - підприємця" та можливості зареєструвати таку участь у торгах. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року вказану справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції зазначеного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Підставою позовних вимог позивач вважав порушення порядку під час проведення електронних торгів у частині встановлення початкової ціни продажу нерухомого майна з прилюдних торгів, оскільки від дати проведення оцінки майна до проведення торгів минуло більше двох років, що є порушенням пункту 1 розділу II Тимчасового порядку N 656/5, а також порушення порядку повідомлення про проведення електронних торгів, оскільки позивача жодним чином про час, місце проведення торгів та ціну майна повідомлено не було. Судами справа у порядку цивільного судочинства по суті не розглядалася. Провадження у справі закрито з підстав порушення суб'єктної юрисдикції, оскільки суди вважали, що справа має розглядатися в порядку господарського судочинства з огляду на суб'єктний склад сторін договору купівлі-продажу, якими є, з одного боку, юридична особа, а з іншого - фізична особа - підприємець, який є набувачем майна. Визначення юрисдикції спору має важливе значення для практичної реалізації принципу доступу до правосуддя. У статті 1 Конституції Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов'язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних і справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплено як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна. Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безімянная проти Росії" (заява N 21851/03) констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже - порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, указавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони". ЄСПЛ також наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту". Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір (частини перша, третя статті 124 Конституції України). Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства); по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа). У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на особливості правовідносин у справі, які пов'язані з виконанням рішення господарського суду, оскільки саме при виконанні рішення господарського суду відбулися електронні торги, на яких було реалізоване нерухоме майно, що належало ТОВ "Поларт-Інвест". Рішенням Господарського суду м. Києва від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 травня 2016 року, у позові ТОВ "Поларт-Інвест" про визнання недійсними результатів торгів відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 26 липня 2016 року зазначені судові рішення скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд вважав, що у справі не встановлено всі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Разом з тим посилання на порушення правил юрисдикції при розгляді справи в мотивувальній частині постанови відсутні. Рішенням Господарського суду м. Києва від 21 березня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Поларт-Інвест" до Відділу ПВР ДДВС, треті особи: ДП "Сетам", ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної реєстрації, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н.М., ОСОБА_4, про визнання недійсними акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про право власності, рішення приватного нотаріуса та припинення дій. Зазначені позовні вимоги пов'язані з неналежним, на думку позивача, виконанням рішення Господарського суду Волинської області від 25 червня 2013 року, зміненого постановою Вищого господарського суду України від 18 грудня 2013 року, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 16 липня 2007 року. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 21 березня 2016 року залишено без змін. Крім того, особливістю вказаного спору є те, що оскаржуються результати електронних торгів, проведених на виконання судового рішення господарського суду. У пункті 1 Тимчасового порядку N 656/5 вказано, що терміни вживаються в таких значеннях: електронні торги - прилюдні торги (аукціон), що здійснюються в електронній формі в системі електронних торгів (далі - Система); заявник - фізична особа або уповноважений представник юридичної особи, які подали заявку на участь в електронних торгах через веб-сайт засобами Системи. Пунктом 1 розділу VII Тимчасового порядку N 656/5 передбачено, що після закінчення електронних торгів на веб-сайті відображаються відомості про завершення електронних торгів. Система автоматично формує та розміщує на веб-сайті протокол електронних торгів по лоту у день проведення таких електронних торгів або не пізніше наступного робочого дня. До протоколу вноситься інформація, зокрема щодо відомостей про переможця електронних торгів (унікальний реєстраційний номер учасника, який під час електронних торгів запропонував найвищу ціну). Система у день проведення електронних торгів або не пізніше наступного робочого дня розміщує аналогічний протокол електронних торгів по лоту з повною інформацією про переможця електронних торгів в особистому кабінеті переможця. У протоколі зазначаються прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - переможця електронних торгів, серія та номер документа, що посвідчує його особу, місце проживання та номер контактного телефону. У разі якщо переможцем електронних торгів є юридична особа, зазначаються її найменування, код за ЄДРПОУ, поштова адреса та номер контактного телефону. Тобто заявником та переможцем електронних торгів може бути фізична особа або юридична особа, від імені та в інтересах якої діє уповноважений представник. У зв'язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця і їх правового статусу. Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У частині першій статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин. З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України. У статті 50 ЦК України передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Відповідно до статті 318 ЦК України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Суб'єктом права власності є фізична особа. ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення. З урахуванням вимог ЦК України та Тимчасового порядку, які узгоджуються між собою в частині суб'єктів права власності, можна зробити висновок, що учасниками, переможцями торгів, набувачами майна на торгах, а отже, і власниками такого майна є фізичні або юридичні особи. Фізична особа - підприємець як учасник торгів та набувач чи власник майна не передбачається ні статтею 2 ЦК України, ні Тимчасовим порядком, оскільки статус фізичної особи - підприємця не є сталим, він набувається за бажанням фізичної особи та може бути втрачений або особа може бути його позбавлена, а з утратою цього статусу стан власності стає юридично невизначеним, що не гарантує правової визначеності правовідносин, тоді як правосуб'єктність фізичної особи зберігається й після втрати статусу підприємця та припиняється в момент смерті. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Тимчасовим порядком N 656/5 визначено, що прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну (пункт 1 розділу 1 Тимчасового порядку N 656/5), а також передбачено правила, що визначають процедуру підготовки, проведення торгів, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів, та правила щодо оформлення результатів торгів. Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу IX Тимчасового порядку N 656/5, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами в договорі купівлі-продажу є продавець і покупець. У цьому випадку покупцем виступає фізична особа - ОСОБА_4 При цьому мета придбання майна та його подальше використання не впливають на статус покупця як фізичної особи й на правову природу прилюдних торгів як договору купівлі-продажу, який передбачає особливий порядок його укладання. Отже, з аналізу правової природи прилюдних торгів як договору купівлі-продажу, його суб'єктного складу та особливостей вказаного договору, однією зі сторін якого є фізична особа, чиї права на придбане майно оспорюються, можна зробити висновок, що учасниками справи є як юридичні, так і фізичні особи, а предметом є спір про право цивільне. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: 1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; 3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Разом з тим Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, передбачав, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Стаття 12 ГПК України передбачала перелік справ, що були підвідомчі господарським судам, до якого в контексті вказаних позовних вимог відносилися відповідно до пунктів 1 та 6 частини першої цієї статті справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів за вказаними виключеннями. У справі, що переглядається, між сторонами позовного провадження не існувало правовідносин, які притаманні господарській діяльності та господарським правовідносинам. Однією зі сторін оспорюваного договору є фізична особа, а спір стосується права цивільного. Отже, незалежно від того, у якій юрисдикції розглянуто справу, на виконання рішення у якій проводилися торги, визначення юрисдикції у справі про визнання торгів недійсними залежить від суб'єктного складу сторін договору, а з урахуванням того, що продавцем є юридична особа, - то від того, чи є покупець юридичною чи фізичною особа та від змісту правовідносин між сторонами, які є цивільними. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що, закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, суди не врахували особливостей правового статусу сторін аукціону, його предмета та призначення, а тому порушили правила визначення юрисдикційності спору. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвали судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню. Оскільки суди допустили неправильне застосування норм процесуального права, ухвали підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду. З огляду на наведене можна зробити такі висновки. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи - підприємця, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. Юридичний статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю як фізичної особи, та жодним чином не обмежує їх. З урахуванням вимог статей 2, 318 ЦК України та положень Тимчасового порядку N 656/5, які узгоджуються між собою в частині визначення суб'єктів права власності, можна зробити висновок, що учасниками, переможцями торгів, набувачами майна на торгах, а отже, і власниками такого майна є фізичні або юридичні особи. Суб'єктом права власності може бути фізична особа, оскільки ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності. Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу IX Тимчасового порядку, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу, який укладається за визначеною процедурою. При цьому мета придбання майна та його подальше використання не впливають на статус покупця як фізичної особи і на правову природу прилюдних торгів як договору купівлі-продажу, який передбачає особливий порядок його укладання. Юрисдикційність справ про оскарження прилюдних торгів визначається з огляду на склад сторін правочину. Якщо набувачем майна є фізична особа, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" задовольнити частково. Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2016 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено і підписано 29 березня 2017 року. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2018 року м. Київ Справа N 724/689/16-а Провадження N 11-128ас18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого Князєва В.С., судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу N 724/689/16-а за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Хотинського районного управління юстиції у Чернівецькій області (далі - Відділ виконавчої служби) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною і скасування постанови за заявою ОСОБА_3 про перегляд з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, ухвали Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 травня 2016 року (суддя Руснак А.І.), ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року (колегія суддів Матохнюк Д.Б., Боровицький О.А., Сапальова Т.В.) та ухвали Вищого адміністративного суду України 27 жовтня 2016 року (суддя Головчук С.В.), ВСТАНОВИЛА: У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Відділу виконавчої служби Сеника І.Ф щодо невиконання та нездійснення всіх виконавчих заходів, спрямованих на виконання вироку Хотинського районного суду Чернівецької області від 20 березня 2012 року; визнати протиправною та скасувати постанову від 28 грудня 2015 року про повернення виконавчого документа стягувачу. Хотинський районний суд Чернівецької області ухвалою від 13 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 у зазначеній адміністративній справі на підставі пункту 2 частини першої статті 109 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 жовтня 2016 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС у зазначеній редакції відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_3 на вказані судові рішення. Ухвалюючи таке рішення, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зокрема, про непідсудність цієї справи адміністративному суду та необхідність її розгляду в порядку цивільного судочинства. Суди також керувались тим, що ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2016 року (справа N 824/21/16-а), у відкритті провадження за зазначеним вище позовом уже було відмовлено з роз'ясненням ОСОБА_3 необхідності подання цього позову в порядку цивільного судочинства. Не погодившись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_3 подав заяву про його перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду. Верховний Суд України ухвалою від 5 липня 2017 року відкрив провадження у справі для вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм процесуального права в порядку частини п'ятої статті 243 КАС у зазначеній редакції. До набрання чинності КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) та припинення діяльності Верховного Суду України розгляд заяви ОСОБА_3 про перегляд судових рішень цим судом не закінчено. Тому така заява на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАСу редакції Закону N 2147-VIII була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Оскільки справа за заявоюОСОБА_3 відповідно до частини другої статті 241 КАС у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в цивільних та адміністративних справах, вона відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАСу редакції Закону N 2147-VIII передана до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який з огляду на визначений підпунктом 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС порядок здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені у заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. Обґрунтовуючи заяву, ОСОБА_3 указав на те, що оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України протилежна за змістом ухвалі цього ж суду від 12 квітня 2016 року у вищезгаданій справі N 824/21/16-а. Однак зазначеним судовим рішенням відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою на ухвали судів, які містять аналогічний викладеному в оскаржуваній ухвалі висновок про непідсудність цього позову адміністративному суду. До заяви також додано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 серпня 2014 року у справі N 724/2-398/14, у якій цей суд указав на правомірність закриття провадження в цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання вироку Хотинського районного суду Черкаської області, що набрав законної сили 19 червня 2012 року в частині цивільного позову, та непоширення на таку скаргу цивільної юрисдикції. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм процесуального права, які визначають юрисдикцію адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду керується наведеним нижче. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "судом, встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом. Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Частиною першою статті 181 КАС у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то юрисдикцію адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється. Згідно з вимогами частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 606-XIV) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Як убачається з матеріалів поданої заяви, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність держаного виконавця Відділу виконавчої служби Сеника І.Ф. щодо невиконання та нездійснення всіх виконавчих заходів, спрямованих на фактичне виконання вироку суду від 20 березня 2012 року, та визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Відділу виконавчої служби Сеника І.Ф. про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 грудня 2015 року, винесену щодо виконавчого провадження N 43170929 та затверджену заступником начальника Відділу виконавчої служби Лобчук Г.О. Підстави, порядок звернення та розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачено статтею 128 Кримінального процесуального кодексу України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду. Зокрема, відповідно до частини четвертої та п'ятої цієї статті форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, установленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним із позовним провадженням, унормованим ЦПК. Відповідно до вимог статей 383, 384 ЦПК у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Крім того, відповідно до вимог статті 82 Закону N 606-XIV скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів усіх інстанцій про те, що цей спір відповідно до положень зазначених вище норм ЦПК та Закону N 606-XIV не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки він підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ. Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 109 КАС суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 7 червня 2016 року та 22 лютого 2017 року (у справах N N 815/1554/15 та 755/5626/16-ц відповідно), про те, що інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням, врегульованим ЦПК. Згідно з порядком оскарження рішення державного виконавця у ході виконання виконавчого документа, виданого на виконання судового рішення, ухваленого за правилами статей 383, 384 ЦПК, з огляду на закріплене у статті 181 КАС правило, справа щодо оскарження рішень державного виконавця у виконавчому провадженні з виконання вироку в частині цивільних позовних вимог підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, на підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, про відмову у відкритті провадження у вищезазначеній адміністративній справі. Керуючись статтями 241, 242, 244 КАС у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС у редакції Закону N 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 травня 2016 року, ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року та ухвали Вищого адміністративного суду України та 27 жовтня 2016 року в адміністративній справі N 724/689/16-а за його позовом до відділу державної виконавчої служби Хотинського районного управління юстиції у Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною і скасування постанови. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  23. Державний герб України Верховний Суд ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2018 року м. Київ справа № 910/1587/13 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 (суддя - Демидов В.О.), та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 (головуючий - Жук Г.А., судді: Дикунська С.Я., Мальченко А.О.) за скаргою Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про стягнення 13 317 917, 88 грн. та за зустрічним позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: В січні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про стягнення заборгованості у розмірі 13 317 917, 88 грн., в тому числі: 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624, 72 грн. 3 % річних, 165 495,86 грн. інфляційних втрат та 68 820, 00 грн. витрат зі сплати судового збору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2013 прийнято до розгляду з первісним позовом зустрічний позов Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про спонукання укласти договір реструктуризації на основну суму боргу за договором № 320886 від 14.11.2003 на постачання теплової енергії в гарячій воді на термін 60 місяців з затвердженням відповідного графіку платежів. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі №910/1587/13 первісний позов задоволено повністю, з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624,72 грн. 3 % річних, 165 495, 86 грн. інфляційних втрат та 68 820,00 грн. витрат по сплаті судового збору; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі № 910/1587/13 залишено без змін. На примусове виконання вказаного судового рішення 09.07.2015 Господарським судом міста Києва в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) видано наказ. Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 17.11.2016 звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якій просить визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України неправомірними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016, винесену в межах виконавчого провадження № 48838866. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено. Суд визнав дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016 неправомірними. Суд визнав недійсною постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення виконавчого збору. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 у справі № 910/1587/13 залишено без змін. При розгляді справи місцевим господарським судом встановлені такі обставини: - рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі № 910/1587/13, яке набрало законної сили, з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624,72 грн. 3 % річних, 165 495, 86 грн. інфляційних втрат та 68 820, 00 грн. витрат по сплаті судового збору; - Господарським судом міста Києва 09.07.2015 видано наказ про примусове виконання вказаного судового рішення; - виконавче провадження № 48838866 по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 було відкрито старшим державним виконавцем 25.09.2015; - відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.11.2016 винесено постанову ВП № 48838866 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 279 761,73 грн.; - постановою державного виконавця від 07.12.2016 виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (за письмовою заявою стягувача); Задовольняючи скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії державного виконавця, суди попередніх інстанцій виходили з такого: - державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015, не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону, ні постанови про повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону; - постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена державним виконавцем 07.12.2016, тому станом на 04.11.2016 у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" виконавчого збору. Судові рішення обґрунтовані нормами статей 27, 37, 39, 40, 42 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VII від 02.06.2016, статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999, статей 115, 116, 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017). Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову задоволенні скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії державного виконавця. Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби. При цьому, єдиною умовою стягнення виконавчого збору є невиконання боржником самостійно виконавчого документу. У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" заперечує проти її доводів, посилаючись на те, що: державний виконавець під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору керувався нормами не чинного на той момент законодавства; після повернення виконавчого документа стягувачу, не пізніше наступного робочого дня, виконавцем не було винесено постанову про стягнення виконавчого збору; фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача присуджених за наказом сум не відбулось; Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. (головуючий), Вронської Г.О. і Баранця О.М. 12.01.2018 передано касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 у справі № 910/1587/13. Відповідно до пункту 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 11.01.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи. Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не скористалось правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що в силу частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень. Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне. З 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі по тексту - Закон від 02.06.2016 № 1404-VІІІ). Відповідно до пункту 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. При цьому, в Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ вказано порядок виконання та правового регулювання саме "виконавчих дій", а не "виконавчого провадження". Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV, так і Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата. Враховуючи Прикінцеві та Перехідні положення Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що положення попереднього Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV застосовується не щодо всього виконавчого провадження № 48838866, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV. Кожна виконавча дія, яка оформлюється в тому числі шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата. Постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 48838866 винесена виконавцем 04.11.2016, тобто вже в період дії Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, відтак, державний виконавець, приймаючи дану постанову повинен вчиняти таку дію відповідно до Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ. Як вірно зазначено господарськими судами, приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016, зокрема визначаючи розмір виконавчого збору та підставу його стягнення, державний виконавець керувався статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (далі по тексту - Закон від 21.04.1999 № 606-ХІV). Так, державний виконавець, враховуючи, що у строк, встановлений для добровільного виконання рішення суду, боржник рішення не виконав, беручи до уваги положення статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV, яка передбачала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від суми, що підлягала стягненню, виніс постанову про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 1 279 761,73 грн. виконавчого збору (10 % від суми, яка підлягала стягненню згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015). Оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, то в даному випадку підлягали застосуванню положення саме цього закону. Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Згідно статті 27 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу. Тобто, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Проте, як встановлено судами з матеріалів виконавчого провадження № 48838866, державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача присуджених сум за наказом № 910/1587/13 від 09.07.2015. При цьому, приписами Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (статті 40, 42 Закону) передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Згідно частиною 4 статті 42 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Тобто, після набрання чинності Законом від 02.06.2016 № 1404-VІІІ виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону чи повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 04.11.2016 (станом на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору) державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015, не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону, ні постанови про повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону. Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена державним виконавцем пізніше, а саме 07.12.2016, відтак, станом на 04.11.2016 у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" виконавчого збору. Статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент подачі скарги на дії державного виконавця) передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. За результатами розгляду скарги виноситься відповідна ухвала. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку про задоволення скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії (бездіяльність) відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України. Посилання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у касаційній скарзі на те, що частини перша та друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII не містить конкретних вказівок, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої державним виконавцем з боржника суми боргу, колегія суддів не може визнати достатньо обґрунтованим, враховуючи таке. Відповідно до частини 1, 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Аналіз наведених норм Закону № 1404-VIII дає можливість зробити висновок про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми. За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача. При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 № 14 роз'яснено, що відповідно до статей 45, 46 Закону № 606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово. Таким чином, доводи скаржника про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, колегія визнає помилковими. Відповідно до частини першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017у справі постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 у справі № 910/1587/13 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню. Головуючий В. Студенець Судді О. Баранець, Вронська Г.О. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72403101
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2018 року м. Київ Справа N 660/612/16-ц Провадження N 14-19цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересовані особи: Великоолександрівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - Великоолександрівський РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області); управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - УДВС ГТУЮ у Херсонській області), Державне підприємство "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), ОСОБА_4, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Великоолександрівського РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області та УДВС ГТУЮ у Херсонській області на ухвалу Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 02 вересня 2016 року у складі судді Гончаренка О.В. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 28 листопада 2016 року у складі колегії суддів Вейтас І.В., Склярської І.В., Цуканової І.В. у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії посадових осіб Великоолександрівського РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області та УДВС ГТЮ у Херсонській області, ВСТАНОВИЛА: 29 червня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду зі скаргою, у якій з урахуванням уточнених вимог просила поновити строк на подання скарги до суду та визнати незаконними дії (бездіяльність) посадових осіб Великоолександрівського РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області та УДВС ГТУЮ у Херсонській області щодо надання та передачу документів стосовно нежитлових виробничо-складських приміщень, площею 422,9 кв. м, розашованих за адресою: Херсонська область, Нововоронцовський район, АДРЕСА_1, на реалізацію ДП "Сетам" для внесення інформації щодо проведення електронних торгів з реалізації цього майна. ОСОБА_3 зазначала, що органами державної виконавчої служби (далі - ДВС) на порушення вимог законодавства надано організатору електронних торгів - ДП "Сетам" неналежні документи щодо права власності на нежитлові приміщення, які мають бути реалізовані, оскільки сам об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом та перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_3 та її колишнього чоловіка ОСОБА_5 Ухвалою Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 02 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 28 листопада 2016 року, частково задоволено скаргу ОСОБА_3 Поновлено строк на подання скарги, визнано незаконними дії (бездіяльність) посадових осіб Великоолександрівського РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області та УДВС ГТУЮ у Херсонській області щодо надання та передачі неналежно підготовлених та оформлених документів на реалізацію організатору електронних торгів - ДП "Сетам" для внесення інформації стосовно їх проведення, а саме документів щодо права власності на нежитлові виробничо-складські приміщення, площею 422,9 кв. м, розташовані за адресою: Херсонська область, Нововоронцовський район, АДРЕСА_1. У задоволенні інших вимог заявника відмовлено. Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, установив, що під час розгляду справи заявником доведено, що нежитлові приміщення, площею 422,9 кв. м, є самочинним будівництвом. У зв'язку із цим суд вважав, що будь-яких документів, які б посвідчували право власності на ці приміщення на час проведення виконавчих дій, не могло бути. Суди дійшли висновку, що усупереч вимогам закону державний виконавець не надав до регіонального органу ДВС копій належних правовстановлюючих документів на нерухоме майно, а керівник регіонального органу ДВС після отримання документів від державного виконавця про передачу вказаного майна на реалізацію належним чином не перевірив ці докумени на відповідність вимогам законодавства, не виявив порушень та не встановив строку для їх усунення. У грудні 2016 року Великоолександрівський РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області та УДВС ГТУЮ у Херсонській області подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційні скарги на ухвалу Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 02 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 28 листопада 2016 року, в яких посилалися на порушення судами норм процесуального права та просили їх скасувати. Великоолександрівський РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області просив справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, а УДВС ГТУЮ у Херсонській області просило постановити нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_3 щодо цього управління відмовити. Доводи касаційних скарг На обґрунтування своїх вимог УДВС ГТУЮ у Херсонській області зазначало, що відповідно до норм Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року N 2710/5, УДВС ГТУЮ у Херсонській області не бере участі в підготовці та передачі документів до ДП "Сетам" на реалізацію. На думку Великоолександрівського РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області, вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у зведеному виконавчому провадженні про стягнення з боржника ОСОБА_3 боргу об'єднано провадження щодо виконання восьми судових рішень, ухвалених відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), та одного наказу на виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). У зв'язку із цим заявник вважає, що суди порушили норми процесуального права, а саме статті 122, 205 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 та 03 березня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 18 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки згідно із частиною шостою статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду вказану справу у зв'язку з посиланням у касаційній скарзі Великоолександрівським РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області на порушення правил предметної юрисдикції, зокрема на те, що при виконанні зведеного виконавчого провадження виконувалися не лише рішення, постановлені загальними судами в порядку цивільного судочинства, але й наказ на виконання рішення господарського суду. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб ДВС передбачалося статтею 13 Закону України від 24 березня 1998 року N 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу", а також частиною третьою статті 6, частиною першою статті 12, статтею 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), які були чинними на час вчинення виконавчих дій. У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України в редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою, передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. А частина друга статті 384 ЦПК України у вказаній редакції передбачала, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Аналогічна вимога містилася й у статті 1212 ГПК України у редакції