Search the Community

Showing results for tags 'исполнительное производство'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 264 results

  1. ПОСТАНОВА Іменем України 26 червня 2019 року м. Київ Справа N 905/1956/15 Провадження N 12-62гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року (головуючий Бородіна Л.І., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.) та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року (суддя Величко Н.В.) у справі N 905/1956/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" про стягнення 5675020,99 грн. 1. Історія справи, зміст та підстави заяви 1.1. Господарський суд Донецької області рішенням від 20 жовтня 2015 року задовольнив повністю позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - Регіональне відділення, Фонд відповідно) до Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" (далі - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської") про стягнення 5014169,27 грн основного боргу і 660851,72 грн пені; розподілив судові витрати. 1.2. Донецький апеляційний господарський суд постановою від 14 грудня 2015 року рішення Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року скасував у частині стягнення з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" на користь Регіонального відділення заборгованості в сумі 4871860,47 грн і 660851,72 грн пені, розподілу судових витрат, прийняв нове рішення, відповідно до якого відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог; в іншій частині стягнення з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" заборгованості в сумі 142308,80 грн - залишив без змін; розподілив судові витрати. 1.3. 4 лютого 2016 року Господарський суд Донецької області видав відповідні накази на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду. 1.4. Постановою Дзержинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 10 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження N 51914296 із виконання наказу Господарського суду Донецької області від 4 лютого 2016 року N 905/1956/15 про стягнення з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" заборгованості в сумі 142308,80 грн. 2. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2.1. 25 травня 2018 року відповідно до протоколу N 22/18 загальних зборів учасників ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" вирішено створити шляхом виділу з цього товариства нову юридичну особу у формі товариства з обмеженою відповідальністю з найменуванням - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" (далі - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія"). 2.2. З протоколу від 13 червня 2018 року N 01/18 загальних зборів учасників ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" вбачається, що відповідно до рішення загальних зборів учасників ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" ухвалено: створити юридичну особу шляхом її виділу з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" згідно з розподільчим балансом у формі товариства з обмеженою відповідальністю та затвердити його найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія"; затвердити Статут ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" у запропонованій редакції. 2.3. Згідно з протоколом від 13 червня 2018 року N 23/18 загальних зборів учасників ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" прийнято рішення про затвердження розподільчого балансу. 2.4. 19 червня 2018 року між ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" та ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" підписано акт приймання-передачі майна (прав та обов'язків). За вказаним актом приймання-передачі майна (прав та обов'язків) ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передано, а ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" прийнято поточну кредиторську заборгованість за товари, роботи та послуги (код рядка балансу - 1615) станом на 13 червня 2018 року на загальну суму 100041585,91 грн. у тому числі кредиторську заборгованість перед Регіональним відділенням на загальну суму 142308,80 грн. 2.5. З наявного в матеріалах справи додатку 6 до акта приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року (розшифрування розділу III Пасиву балансу "Поточні зобов'язання і забезпечення") та додатку 6.19 до акта приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року (розгорнутий розрахунок за періодами формування заборгованості, яка передана в порядку правонаступництва актом приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року до розподільчого балансу) вбачається, що ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" передано кредиторську заборгованість перед Регіональним відділенням на загальну суму 142308,80 грн. яка виникла у ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" за договором оренди від 27 квітня 2010 року N 8/2010 та стягнута відповідно до рішення Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 рокуу справі N 905/1956/15. 2.6. Як убачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 15 червня 2018 року державним реєстратором здійснена державна реєстрація юридичної особи - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія". У вказаному витязі в графі "дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа" міститься запис, що ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" є правонаступником ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської". 2.7. Таким чином суди встановили, що боржник - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передав новоствореній шляхом виділу юридичній особі - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" кредиторську заборгованість, стягнуту за судовим рішенням у цій справі на користь стягувача - Регіонального відділення у сумі 142308,80 грн. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. У вересні 2018 року ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" звернулося до Господарського суду Донецької області із заявою про заміну у виконавчому провадженні N 51914296 боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" його правонаступником - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія". 3.2. Господарський суд Донецької області ухвалою від 1 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року, у задоволенні заяви ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження у цій справі відмовив. 3.3. Відмовляючи у задоволені заяви ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження, суди першої й апеляційної інстанцій зазначили, що ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" не є таким, що вибуло зі спірних матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір, оскільки відповідно до розподільчого балансу виділу юридичної особи - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія", складеного станом на 13 червня 2018 року та затвердженого рішенням загальних зборів ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської", підприємству передано виробничі запаси, готову продукцію, товари на загальну суму 33572222,18 грн. дебіторську заборгованість у сумі 4620000,00 грн і поточні зобов'язання на суму 100041585,91 грн. тобто поточних зобов'язань у декілька разів більше, ніж активів, які можуть бути спрямовані на погашення переданих новоутвореному товариству кредиторських вимог; заміна боржника за таких обставин призведе до неспроможності реального виконання судового рішення у справі, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання на всій території України в силу вимог закону. 3.4. Суди також указали на те, що вибуття сторони у виконавчому провадженні в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) можливе лише внаслідок зміни суб'єктів прав та обов'язків у матеріальному правовідношенні, яке не може бути спрямовано на ухилення боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання. 4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 4.1. У лютому 2019 року ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким замінити у виконавчому провадженні N 51914296 боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" його правонаступником - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія". 4.2. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 52, 334 ГПК України, частини п'ятої статті 15 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) з огляду на те, що передання кредиторської заборгованості перед Фондом у сумі 142308,80 грн відбулось у порядку правонаступництва і доведення цього факту є достатньою підставою для заміни боржника. 5. Доводи інших учасників справи 5.1. 22 травня 2019 року Регіональне відділення подало пояснення на касаційну скаргу ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської", в яких зазначає, що з'ясування судами попередніх інстанцій питання спроможності ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" погасити кредиторську заборгованість за договором оренди від 27 квітня 2010 року N 8/2010 пов'язано з виконанням судового рішення та відповідає нормам ГПК України. 5.2.Регіональне відділення наголошує, що оскільки ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передало ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" у порядку виділу поточних зобов'язань у декілька разів більше, ніж активів, що можна скерувати на погашення вимог кредиторів, вимоги яких передані новоутвореному товариству, підстав для заміни боржника у цій справі на новоутворене товариство немає. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року. 6.2. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду. 6.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 9 квітня 2019 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, зазначивши про необхідність відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року у справі N 805/677/17-а. 6.4. Обставини провадження щодо розгляду заяви ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження у господарській справі N 905/1956/15 і в адміністративній справі N 805/677/17-а є ідентичними, оскільки вони виникли за наслідком виділу з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" нової юридичної особи - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" і за розподільчим балансом новоутвореному підприємству передано обов'язки щодо виконання судових рішень в обох цих справах. 6.5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухвалюючи постанову у справі N 805/677/17-а, погодився з висновками Донецького окружного адміністративного суду і Першого апеляційного адміністративного суду про наявність підстав для заміни боржника, послався на вибуття ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" з матеріальних правовідносин, щодо яких виник адміністративний спір з приводу погашення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, при цьому доводи стягувача щодо недотримання процедури виділу і створення нової юридичної особи, неправомірності такого виділу тощо не розглядалися як такі, що не становлять предмет перегляду вимог зазначеної заяви; обсяг платоспроможності правонаступника у контексті реальності виконання судового рішення та закріплених у Конституції України, ГПК України і Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС України) принципів обов'язковості виконання судового рішення і судового контролю за виконанням судового рішення враховано не було. 6.6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи N 805/677/17-а керувався, зокрема, положеннями статті 379 КАС України, якою унормовано заміну сторони виконавчого провадження та яка кореспондує положенням статті 334 ГПК України. 6.7. Ураховуючи наведене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року у справі 805/677/17-а, стосовно вибуття відповідача з матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір, у зв'язку з реорганізацією боржника шляхом виділу та передачею обов'язку виконання спірних зобов'язань новоствореній юридичній особі без перевірки та дослідження правомірності такого вибуття, без урахування обсягу платоспроможності правонаступника та принципів обов'язковості виконання судового рішення і судового контролю за виконанням остаточного судового рішення. 6.8. Визначаючи наявність підстави для заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником у цій справі, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 6.9. У статті 1 Закону N 1404-VIII виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 6.10. У рішенні Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року у справі "Матківська проти України" (заява N 38683/04) зазначено, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання. 6.11. Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону N 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. 6.12. Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 15 Закону N 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Відповідно до частин першої та другої статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником; заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Подібні норми містяться також у статті 379 КАС України. 6.13. З наведеного нормативного визначення випливає, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішення законної сили або за інших умов, встановлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов'язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. Процесуальний закон та закон, який регулює підстави, порядок та спосіб виконання судових рішень, не обмежує можливість заміни сторони виконавчого провадження залежно від загальних умов та порядку (етапу) здійснення виконавчого провадження, наприклад, у зв'язку з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа. 6.14. За приписами статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу. 6.15. Таким чином, виходячи зі змісту наведеної вище норми, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв'язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов'язанні (відповідно до статей 512 і 520 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення. 6.16. Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід'ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов'язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 ГПК України). Оскарження такої ухвали слід розуміти як оскарження судового рішення. 6.17. Разом з тим процесуальне законодавство містить норми тільки щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, яка розрахована на випадок, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідного матеріального правовідношення, до якого натомість вступає правонаступник цієї сторони. 6.18. При цьому процесуальним законодавством не враховано, що у певних випадках до матеріального правовідношення може вступити інша особа як боржник, хоч сторона виконавчого провадження з цього правовідношення і не вибуває. 6.19. Відповідно до частини третьої статті 109 ЦК України юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. 6.20. Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника. 6.21. При цьому у таких випадках не підлягають застосуванню положення частини другої статті 619 ЦК України (до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність). Ці положення підлягають застосуванню до інших обставин, а саме коли на момент пред'явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники. 6.22. Водночас якщо кредитор - стягувач у виконавчому провадженні отримає задоволення своїх вимог повністю або частково за рахунок субсидіарного боржника, то субсидіарний боржник має право пред'явити до основного боржника регресну вимогу (абзац другий частини четвертої статті 619 ЦК України). 6.23. Разом з тим у випадку вибуття субсидіарного боржника - сторони у виконавчому провадженні внаслідок його заміни на основного боржника після набуття законної сили рішенням суду, яким з субсидіарного боржника стягнуто борг, переданий ним правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу, така заміна може бути спрямована на ухилення субсидіарного боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання. 6.24. Так, невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника, ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника, який у випадку його заміни на основного боржника вибуде з виконавчого провадження. При цьому кредитор не може звернутися до субсидіарного боржника з окремим позовом, оскільки є чинне рішення, яким саме з нього вже стягнуто борг у спірних правовідносинах і повторне звернення до суду унеможливлено в силу приписів пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, якою унормовано, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. 6.25. Забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. 6.26. Порушення принципу обов'язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності. 6.27. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (у цій справі - основним і субсидіарним боржниками). 6.28. Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників. 6.29. За обставинами цієї справи для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником став перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом частини майна, в тому числі й зобов'язань боржника щодо сплати заборгованості, стягнутої рішенням Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року у справі N 905/1956/15. 6.30. Як уже зазначалося, актом приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року до розподільчого балансу ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передало до ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" поточну кредиторську заборгованість за товари, роботи та послуги на загальну суму 100041585,91 грн. у тому числі кредиторську заборгованість перед Регіональним відділенням на загальну суму 142308,80 грн. стягнуту рішенням Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року у справі N 905/1956/15, що підтверджується розподільчим балансом та актом приймання-передачі майна від 19 червня 2018 року. 6.31. ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" є юридичною особою, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 15 червня 2018 року за номером 12581360000000773; ідентифікаційний код 42245901; місцезнаходження юридичної особи: вул. Дружби, 31, м. Торецьк, Донецька область, 85200; перебуває на податковому обліку за основним місцем обліку: Костянтинівська ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області. 6.32. З огляду на ці обставини та вищенаведені правові висновки Велика Палата Верховного Суду вважає, що у зв'язку з передачею ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" боргу до ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" замість одного боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" у відповідному зобов'язанні з'явилися два боржники: основний боржник - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" та субсидіарний боржник - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської", оскільки останнє не вибуло із зобов'язання у правовідносинах, щодо яких виник спір у господарській справі N 905/1956/15, а залишилося в ньому як субсидіарний боржник. 6.33. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для заміни в господарській справі N 905/1956/15 боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" на двох боржників ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" як основного боржника і ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" як субсидіарного боржника. 6.34. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року у справі N 805/677/17-а, відповідно до якого ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" вибуло з матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір в адміністративній справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 6.35.Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 6.36. Відповідно до частини четвертої статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 6.37. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та зміни судових рішень з наведених у цій постанові мотивів. Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" задовольнити частково. 2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року у справі N 905/1956/15 змінити в мотивувальній і резолютивній частинах. 3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити частково. 4. Замінити в господарській справі N 905/1956/15 (ВП N 51914296) боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" (вул. Фестивальна, 1, м. Торецьк (попередня назва - Дзержинськ), Донецька область, 85201, код ЄДРПОУ 36182252) на двох боржників - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" (вул. Дружби, 31, м. Торецьк, Донецька область, 85200, код ЄДРПОУ 42245901) якосновного боржника і Товариство з обмеженою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" (вул. Фестивальна, 1, м. Торецьк (попередня назва - Дзержинськ), Донецька область, 85201, код ЄДРПОУ 36182252) як субсидіарного боржника. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв Т.О. Анцупова Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  2. Взыскатель долга отозвал из исполнительной службы свой исполнительный лист, т.е. не стал продолжать судится о том, что он его подал в ДВС за границами 3-х летнего срока. И тут возникло несколько вопросов: 1. Что делать с судебным процессом (жалоба на действия исполнителя), который ещё продолжается? 2. Почему ДВС в своем постановлении о возврате ИЛ не закрыла ИП, а лишь вернула взыскателю ИЛ (в т.ч. авансовый взнос !!! ) и сняла аресты? 3. Почему ДВС приняла постановление о взыскании с должника исполнительного сбора, а не с взыскателя, который забрал ИЛ? 4. ДВС в постанове указала взыскателю, что тот может переподать исполнительный лист снова до 2021 года. Это каким образом? Что так можно? Прошу помочь с ответами на вопросы или прокомментировать. В чем подвох возврата ИЛ? К чему готовиться?
  3. У державній виконавчій службі знаходиться виконавче провадження щодо стягнення з Приватбанку на мою користь грошових коштів (кошти не стягненні, ДВС «не поспішає»). Кілька днів тому мені зателефонували від імені помічника адвоката (не впевнений, чи доцільльно за цих обставин вказувати його прізвище) і запропонували скористатися послугами приватного виконавця, підписавши договір (в додатку, персональні дані адвоката «скриті» мною). Договір цікавий: йдеться про надання правових послуг адвокатом, який не є приватним виконавцем, згідно Єдиного реєстру приватних виконавців України (перевірив особисто) стягнення коштів має відбутися через рахунки з обліку депозитних сум Державної виконавчої служби в Державній казначейській службі України (п. 1.5) послуги предбачують часткове стягнення коштів (п. 4.2) послуги вважаються виконаними в незалежності від того хто здійснив фактичне (сплата коштів) виконання рішення суду Приватбанк чи третя особа (п. 4.5, 4.6). Також цікава думка юристів щодо самої можлисті стягнення коштів приватними виконавцями з Приватбанку, зважаючи на п. 2 ст. 5 Закону України: «Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету» Договір.pdf
  4. Державний герб України ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3353/19 Головуючий у І інстанції - Аблов Є.В. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2019 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О., при секретарі: Андрієнко Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про скасування постанов,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", в якому просила: - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року; - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року; - скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 56576749 від 08 червня 2018 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Позивач вважає, що у Відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з Позивача виконавчого збору у сумі 115 190,28 грн., оскільки фактично жодних сум державним виконавцем не було стягнуто в рамках ВП № 52437237, та фактично не відбулося стягнення на підставі виконавчого листа № 2604/14201/12 від 09.10.2013 року. Учасниками справи відзиви на апеляційну скаргу не подавались. За приписами частини 7 статті 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Ніною Михайлівною на підставі виконавчого листа № 2604/14201/12, виданого 09.10.2013 року Подільським районним судом міста Києва, відкрито виконавче провадження № ВП № 52437237, у межах якого 08 червня 2018 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Водночас, у зв`язку з несплатою боржником виконавчого збору, постанову про його стягнення виділено в окреме провадження. Святошинським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийнято постанову від 08 червня 2018 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 115 190,28 грн. Так, Відповідачем на підставі постанови № 52437237 від 08 червня 2018 року відкрито виконавче провадження № ВП 56576749 та накладено арешт на майно боржника, про що винесено відповідні постанови від 08 червня 2018 року. Не погоджуючись з постановами державного виконавця про стягнення виконавчого збору, про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника, Позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що головний державний виконавець діяв у відповідності до норм чинного законодавства, оскільки він зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Крім того, державному виконавцю для реального виконання рішення Законом надано право на арешт майна боржника. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 1404-VIII). Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. За приписами частини 5 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення. Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. За приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Згідно з частиною 4 статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Також, частиною 4 статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Згідно з частинами 1, 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 08 червня 2018 року Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 52437237. Дане виконавче провадження було відкрито щодо виконання виконавчого листа № 2604/14201/12, виданого 09.10.2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк» у розмірі 1 151 902,80 грн. Виконавчий лист № 2604/14201/12 повернуто стягувачу на підставі заяви про повернення виконавчого листа без подальшого виконання (п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ). Відповідно до повідомлення про анулювання боргу за вих. № 24-3/34 від 26.03.2018 року ПАТ «Укрсиббанк» було прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11246481000 від 02.11.2007 року, а саме суми основного боргу (кредиту) 98 803,95 доларів США, що складає 2 595 132,98 грн. за курсом НБУ станом на 26.03.2018 року, а також: суми процентів 135 819,06 доларів США, що складає 3 567 352,53 грн. за курсом НБУ саном на 26.03.2018 року; штрафні санкції (пеня), які підлягають стягненню на підставі судового рішення у сумі 59 039,89 грн. 08 червня 2018 року Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. було винесено постанову простягнення виконавчого збору ВП № 52437237 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 115 190,28 грн. З огляду на вищевикладене, та беручи до уваги те, що фактично кошти не були ані стягнуті, ані повернуті, колегія суддів вважає, що постанова від 08 червня 2018 року Головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинської Н.М. простягнення виконавчого збору ВП № 52437237 у розмірі 115 190,28 грн. винесена в супереч вимогам ст. 27 Закону № 1404-VІІІ. Також, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ вбачається, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Колегія суддів звертає увагу, що законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми, при цьому розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми. За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми. Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 819/1116/17 (№ К/9901/3131/17). Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом, оскільки у разі стягнення виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Також, колегією суддів встановлено, що на підставі постанови про стягнення виконавчого збору Головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скуржинською Н.М. 08 червня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56576749. Крім того, в рамках ВП № 56576749 було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 відповідно до постанови від 08 червня 2018 року. Оскільки підставою для відкриття виконавчого провадження від 08 червня 2018 у виконавчому провадженні № 56576749 була постанова про стягнення виконавчого збору 08 червня 2018 року у виконавчому провадженні № 52437237, яка є протиправною, то колегія суддів дійшла висновку про протиправність постанови Відповідача про відкриття виконавчого провадження від 08 червня 2018 року у виконавчому провадженні № 56576749. Стосовно постанови про арешт майна боржника від 08 червня 2018 року колегія суддів зазначає таке. Положеннями статті 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Так, зі спірної постанови від 08 червня 2018 року про арешт майна вбачається, що остання винесена з метою виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 115 190,28 грн. З наведеного можна дійти висновку, що постанова про арешт майна є похідною від постанови про стягнення з позивача виконавчого збору, яка є протиправною, а тому і дана постанова від 08 червня 2018 року про арешт майна є протиправною. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року, про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року та про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 5657674 від 08 червня 2018 року. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 311, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про скасування постанов - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 52437237 від 08 червня 2018 року у розмірі 115 190,28 грн. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про відкриття виконавчого провадження № 56576749 від 08 червня 2018 року; Визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинської Н.М. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 56576749 від 08 червня 2018 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: Ю.А. Ісаєнко І.О. Лічевецький http://reyestr.court.gov.ua/Review/82541361
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2019 року м. Київ Справа N 201/2779/17 Провадження N 14-205цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О, Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року, постановлену у складі суддів Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1. У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області. 2. Скарга мотивована тим, що у грудні 2010 року ОСОБА_4 дізнався про те, що Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області у 2003 році на підставі виконавчого листа, виданого 29 липня 2002 року Апеляційним судом Дніпропетровської області на виконання вироку у кримінальній справі N 1-4 про конфіскацію належного йому майна на користь держави, було накладено арешт на його майно. Звернувшись до виконавчої служби щодо винесення постанови про зняття арешту з майна, заявник отримав відповідь, в якій йому повідомили про те, що вирішити це питання неможливо, оскільки вказане виконавче провадження було закрито у 2004 році і на час звернення знищено у зв'язку із закінченням трирічного строку зберігання архівних справ, а тому для вирішення цього питання йому слід звернутися до суду. 3. Враховуючи зазначене, а також неодноразове звернення до судів за захистом своїх прав протягом 2013-2016 років, ОСОБА_4 просив поновити строк на звернення до суду зі скаргою та зобов'язати орган державної виконавчої служби прийняти постанову про скасування арешту з належного йому майна. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції 4. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 відмовлено з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки скарга не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. 5. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом цієї скарги є бездіяльність державного виконавця, пов'язана з виконанням вироку у кримінальній справі. Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, а тому відповідно до ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) скаргу слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції 6. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року залишено без змін. 7. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що скарга відповідно до ст. 181 КАС України підлягає розглядуза правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу апеляційного суду з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та постановити нову ухвалу - про прийняття до розгляду його скарги. 9. Касаційна скарга мотивована тим, що скарга не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки її віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 10. 13 липня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року. 11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладений у новій редакції. 12. Відповідно до п. 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 13. 18 травня 2018 року Верховний Суд отримав справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року. 14. 13 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 15. Згідно з ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 16. Враховуючи те, що заявник оскаржує ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду. 17. 22 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Позиція Верховного Суду 18. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. 19. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 20. Статтею 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою) передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. 21. Згідно з ч. 2 ст. 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. 22. ОСОБА_4 як сторона виконавчого провадження (боржник) оскаржує законність дій державного виконавця, пов'язаних з виконанням вироку у кримінальній справі та у зв'язку з порушенням порядку його виконання. 23. Згідно з ч. 1, 2 ст. 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 24. Положеннями ст. 539 КПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду із скаргою) визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеною нормою закону не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні вироку суду у кримінальній справі. Відсутнє і посилання на можливість такого оскарження за правилами ЦПК України. 25. Разом з тим ч. 1 ст. 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою)передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 26. Ця норма узгоджується з правилами, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України (у зазначеній редакції), у якій вказується, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли встановлено інший порядок судового провадження. 27. З наведених вище норм процесуального права слід дійти висновку про те, що оскарження дій або бездіяльності державного виконавця з виконання постанови про накладення арешту на виконання вироку суду про конфіскацію майна, для яких процесуальними кодексами та Законом N 1404-VIII не передбачено спеціального порядку оскарження таких дій або бездіяльності, проводиться у порядку адміністративного судочинства. 28. Разом із цим у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (від 21 лютого 1975 року, заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" від 17 січня 2012 року, заява N 36760/06, § 230). 29. Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. 30. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", заяви N 7714/06 та N 23654/08), зокрема п. 1 ст. 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції. 31. У рішенні від 01 грудня 2011 рокуу справі "Андрієвська проти України" ЄСПЛ визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13,14, 23, 25, 26). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08)ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого ст. 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122?125). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18?24). 32. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, з 2013 року до 2016 року ОСОБА_4 неодноразово звертався до судів різної юрисдикції за захистом своїх прав, зокрема і до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 21 травня 2014 року, що набрала законної сили, відмовив у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що цей спір не підсудний цьому суду. 33. Відтак постановлення Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвали від 22 лютого 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 через те, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права заявника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. 34. Непослідовність національного суду створила перешкоди ОСОБА_4 у реалізації права на судовий захист. 35. Згідно з ч. 4 ст. 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 36. Скасування ухвали суду апеляційної інстанції, про перегляд якої просить у касаційній скарзі ОСОБА_4, не реалізує його право на судовий захист, оскільки суд першої інстанції його скаргу не розглянув, що позбавляє апеляційний суд можливості вирішити скаргу по суті заявлених вимог. 37. Відповідно до ч. 6 ст. 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 38. З урахуванням викладеного ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області в порядку цивільного судочинства. Щодо судових витрат 39. Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області в порядку цивільного судочинства. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко Т.О Анцупова В.С Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В Пророк Д.А. Гудима Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.Г. Яновська
  6. ПОСТАНОВА Іменем України 05 червня 2019 року м. Київ Справа N 911/100/18 Провадження N 12-60гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач (скаржник) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа 77", відповідач - Приватне акціонерне товариство "Агрофірма Березанська птахофабрика", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Бонус", приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 911/100/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа 77" до Приватного акціонерного товариства "Агрофірма Березанська птахофабрика", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Бонус", про стягнення 601 963,86 грн за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяни Петрівни на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2019 року (головуючий суддя Чорногуз М.Г., судді Хрипун О.О., Агрикова О.В.) та ухвалу Господарського суду Київської області від 13 вересня 2018 року (суддя Рябцева О.О.) за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа 77" на неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави наведених у скарзі вимог 1. 26 липня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Альфа 77", правонаступником якого у спірних правовідносинах за договором відступлення права вимоги є ТОВ "Юридична компанія "Бонус") звернулося до Господарського суду Київської області зі скаргою на неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. (далі - приватний виконавець), які полягають у неправомірному складанні акта від 13 липня 2018 року про передачу майна (яєць курячих харчових групи С категорії В по 180 шт. в 1 ящику, загальною кількістю 98 ящиків, далі - спірне майно) боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, незабезпеченні фактичної передачі стягувачу цього арештованого майна у виконавчому провадженні N 56493850, а також у зазначенні зберігачем майна (під час його реалізації Державним підприємством "Сетам") особи, що фактично такою не є. 2. Скаргу мотивовано тим, що приватним виконавцем усупереч вимогам частини дев'ятої статті 61 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" зазначений акт від 13 липня 2018 року було складено за 3 дні до проведення запланованих виконавчих дій із передачі арештованого майна стягувачу в рахунок погашення боргу, враховуючи при цьому, що фактична передача стягувачу відповідного майна не відбулася. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 3. Господарський суд Київської області рішенням від 06 березня 2018 року стягнув з Приватного акціонерного товариства "Агрофірма Березанська птахофабрика" (далі - ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика") на користь ТОВ "Альфа 77" заборгованість розміром 487 187,64 грн. 16 311,18 грн трьох процентів річних, 79 112,82 грн інфляційних втрат і 8 739,17 грн судового збору. 4. 20 квітня 2018 року на виконання вказаного рішення Господарський суд Київської області видав наказ про стягнення з ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика" відповідних коштів, з примусового виконання якого 10 травня 2018 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження N 56375447. 5. Під час виконання зазначеного рішення суду 10, 11 та 23 травня 2018 року приватним виконавцем винесено постанови у виконавчому провадженні N 56375447 про арешт майна боржника, якими накладено арешт на все майно, яке належить ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика", у тому числі, спірне майно. 6. 29 травня 2018 року постановою приватного виконавця зазначене виконавче провадження N 56375447 приєднано до зведеного виконавчого провадження N 56493850, у якому об'єднано виконання тим самим приватним виконавцем судових рішень щодо стягнення коштів з одного й того самого боржника - ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика". 7. 27 червня 2018 року листом N 775 приватний виконавець повідомив ТОВ "Альфа 77" (стягувача) про те, що спірне майно боржника не було реалізоване на третіх електронних торгах від 26 червня 2018 року N 341227, а тому запропонував залишити це майно за собою у порядку, передбаченому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження", та просив повідомити про прийняте рішення у встановлений законодавством строк. 8. 12 липня 2018 року листом N 157 стягувач повідомив приватного виконавця про бажання залишити за собою вказане майно боржника в рахунок погашення боргу. 9. 13 липня 2018 року приватний виконавець виніс постанову про передачу спірного майна стягувачу в рахунок погашення боргу за ціною електронних торгів - 11 466 грн. а також склав відповідний акт (про фактичну передачу цього майна) відповідно до частини дев'ятої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження". 10. Крім того, 13 липня 2018 року листом N 808 приватний виконавець повідомив ТОВ "Альфа 77" (стягувача) про те, що виконавчі дії з фактичної передачі нереалізованого майна в рахунок погашення боргу призначено на 17 липня 2018 року. 11. 17 липня 2018 року приватний виконавець склав акт, за змістом якого фактична передача спірного майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу не відбулася, оскільки зберігачем майна (Данилівським Д.С.) не надано доступ до приміщення, де перебуває спірне майно, представникам стягувача для його подальшого прийняття. Також в додатках N 1 і N 2 до зазначеного акта від 17 липня 2018 року сторони виклали зауваження, згідно з якими фактична передача спірного майна не відбулася з огляду на те, що право боржника на це майно оспорюється іншою особою, а також оскільки приватним виконавцем не забезпечено доступ стягувача до цього майна та не вчинено спроб з примусового входження на відповідну територію ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика". 12. 24 липня 2018 року листом N 864 приватний виконавець повідомив ТОВ "Альфа 77" про те, що питання стосовно здійснення примусового входження на територію боржника з метою доступу до спірного майна не входить до компетенції приватного виконавця, а підлягає вирішенню поза межами виконавчого провадження шляхом подання окремого майнового позову, оскільки з моменту винесення приватним виконавцем постанови від 13 липня 2018 року про передачу майна стягувачу та відповідного акта спірне майно є власністю ТОВ "Альфа 77" (стягувача). 13. У подальшому ТОВ "Альфа 77" звернулося до Господарського суду Київської області зі вказаною скаргою на неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця у зведеному виконавчому провадженні N 56493850 щодо складання акта від 13 липня 2018 року про передачу майна, незабезпечення фактичної передачі стягувачу цього майна, а також зазначення його зберігачем особи (ОСОБА_1), яка такою не є. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 14. Господарський суд Київської області ухвалою від 13 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2019 року, скаргу ТОВ "Альфа 77" задовольнив частково. Визнав незаконною бездіяльність приватного виконавця у частині незабезпечення фактичної передачі стягувачу арештованого майна і зобов'язав приватного виконавця вчинити відповідні дії щодо фактичної передачі стягувачу цього майна, а також визнав незаконним та скасував акт від 13 липня 2018 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. 15. Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що за приписами частини дев'ятої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" про передачу стягувачу майна боржника в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову, а за фактом передачі складає акт, тому, оскільки арештоване майно ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика" не було фактично передано стягувачу в рахунок погашення боргу, приватним виконавцем було передчасно складено акт від 13 липня 2018 року, який підлягає скасуванню. Також суди вказали на незаконність відповідної бездіяльності приватного виконавця з огляду на те, що ним не вжито всіх передбачених положеннями Закону України "Про виконавче провадження" заходів із фактичної передачі стягувачу майна боржника в рахунок погашення боргу. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 16. У лютому 2019 року приватний виконавець звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2019 року й ухвалу Господарського суду Київської області від 13 вересня 2018 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ТОВ "Альфа 77" на неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця відмовити. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження, зупинив дію постанови суду апеляційної інстанції й ухвали суду першої інстанції до закінчення їх перегляду в касаційному порядку та передав цю справу разом з касаційною скаргою приватного виконавця на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що однією з підстав оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної юрисдикції. 18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 19. Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки, за твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, нею вчинено всі передбачені законом дії з метою передачі майна, а фактична непередача відбулася через відмову зберігача передати майно стягувачу, що в подальшому відображено в акті приватного виконавця від 17 липня 2018 року. При цьому приватний виконавець зазначив, що акт про передачу стягувачу майна боржника в рахунок погашення боргу формується одночасно з постановою про таку передачу, а його формування не залежить від моменту фактичної передачі майна. 20. Крім того, на думку приватного виконавця, скарга ТОВ "Альфа 77" не підлягала розгляду у межах цієї справи в порядку, передбаченому статтею 339 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що спір між стягувачем та боржником щодо витребування майна з чужого незаконного володіння мав вирішуватися поза межами цієї справи в окремому позовному провадженні. 21. Також особа, яка подала касаційну скаргу, зазначила, що розгляд скарги ТОВ "Альфа 77" у цій справі на неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця у межах зведеного виконавчого провадження N 56493850 не належить до компетенції господарських судів, оскільки скарги на дії приватних виконавців під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи 22. Інші учасники справи своєї позиції стосовно касаційної скарги приватного виконавця письмово не виклали. 23. 03 червня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли пояснення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Рідна" (далі - ПрАТ "СК "Рідна"), у яких зазначено, що касаційна скарга приватного виконавця підлягає задоволенню, оскільки оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції були прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального права. Також, за твердженнями особи, яка подала пояснення, її помилково не залучено судами попередніх інстанцій до участі в справі в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки вона є страховиком, а приватний виконавець - страхувальником за договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця від 18 липня 2018 року N ВПВ/084/18, тому рішення судів, прийняті за результатами розгляду скарг ТОВ "Альфа 77" у цій справі, впливають на її права та обов'язки. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій Щодо юрисдикції суду 24. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданої у межах цієї справи скарги ТОВ "Альфа 77" на дії приватного виконавця, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 25. Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 26. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 Господарського процесуального кодексу України). 27. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 28. Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 29. Частиною першою статті 340 Господарського процесуального кодексу України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. 30. Отже, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку господарського судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі. 31. Водночас згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 32. Також порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 33. Відповідно до статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", якою врегульовано особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. 34. При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій) згідно з частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 35. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц (провадження N 14-19цс18), від 12 вересня 2018 року у справі N 906/530/17 (провадження N 12-213гс18), від 17 жовтня 2018 року у справах N 927/395/13 (провадження N 12-189гс18), N 5028/16/2/2012 (провадження N 12-192гс18), від 05 грудня 2018 року у справі N 904/7326/17 (провадження N 12-197гс18), від 13 лютого 2019 року у справі N 808/2265/16 (провадження N 11-1334апп18) та від 10 квітня 2019 року у справі N 908/2520/16 (провадження N 12-30гс19). 36. Проте, за матеріалами справи та відповідно до постанови приватного виконавця від 29 травня 2018 року N 56375447 про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження - у зведеному виконавчому провадженні N 56493850 об'єднано виконання судових рішень про стягнення коштів з одного боржника - ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика", ухвалених судами за правилами лише господарської юрисдикції, а саме: виконавчого провадження N 56375447 з виконання наказу Господарського суду Київської області від 20 квітня 2018 року в цій справі та виконавчого провадження N 56492823 з виконання наказу Господарського суду Київської області від 16 травня 2018 року в господарській справі N 911/362/18. 37. Таким чином, оскільки ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика" було відповідачем у господарських справах та боржником у зведеному виконавчому провадженні з примусового виконання судових рішень у господарських справах, ухвалених за правилами лише господарського судочинства, то скарга ТОВ "Альфа 77" на дії приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами однієї (господарської) юрисдикції, підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства. 38. Окремо Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що за матеріалами справи оскаржувані стягувачем у вказаній скарзі неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця у цій справі, незважаючи на об'єднання приватним виконавцем виконавчих проваджень N 56375447 та N 56492823 у зведене виконавче провадження N 56493850, були здійснені приватним виконавцем саме у межах виконавчого провадження N 56375447 з виконання наказу Господарського суду Київської області від 20 квітня 2018 року в цій справі. 39. Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги приватного виконавця про підвідомчість цього спору (який стосується судового оскарження дій та бездіяльності приватного виконавця під час виконання судових рішень, ухвалених за правилами господарської юрисдикції) адміністративним судам відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані. Щодо вирішення спору по суті 40. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки внаслідок бездіяльності приватного виконавця та всупереч приписам частини дев'ятої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" арештоване майно ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика" не було фактично передано стягувачу в рахунок погашення боргу, то відповідна бездіяльність приватного виконавця є протиправною, а акт від 13 липня 2018 року, складений ним з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", є незаконним і підлягає скасуванню. 41. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке. 42. За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 43. Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; та інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. 44. Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. 45. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 46. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону України "Про виконавче провадження"). 47. Згідно з абзацом першим частини першої, частинами шостою, восьмою і дев'ятою статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно. 48. Отже, Законом України "Про виконавче провадження" передбачено випадки, коли реалізація арештованого майна на торгах може не відбутися. У такому випадку, з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження цей Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити виконавець, а саме: повідомити про це стягувача і запропонувати йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. 49. Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно згідно з частиною дев'ятою статті 61 вказаного Закону. 50. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі N 910/3507/18 (провадження N 12-243гс18). 51. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. 52. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено й підтверджено матеріалами справи, що відображена в оскаржуваному акті від 13 липня 2018 року фактична передача спірного майна стягувачу в рахунок погашення боргу не відбулася, про що приватним виконавцем складено відповідний акт від 17 липня 2018 року з додатками N 1 і N 2 до нього. 53. Відповідно до пункту 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за N 489/20802 (далі - Інструкція), під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених указаним Законом та іншими нормативно-правовими актами. 54. Згідно з абзацами першим, другим і четвертим пункту 8 Інструкції актом є документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин, де в констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції. 55. Наведені приписи чинного законодавства кореспондуються з положеннями Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частини дев'ятої статті 61 якого акт складається виконавцем за фактом передачі стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах майна боржника в рахунок погашення боргу. 56. З викладеного вбачається, що в розумінні вказаних приписів чинного законодавства акт є самостійним документом, який складається виконавцем за фактом виконання певних дій або настання подій та відповідно підтверджує такі факти або події. 57. Отже, надавши оцінку зазначеним фактичним обставинам справи, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що оскаржуваний акт від 13 липня 2018 року, яким установлено передачу спірного майна стягувачу в рахунок погашення боргу, яка фактично не відбулася, суперечить зазначеним вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню. 58. Щодо доводів приватного виконавця про необхідність вирішення цього спору, який, за його твердженням, виник між стягувачем та боржником щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, поза межами цієї справи у позовному провадженні, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спір про право між боржником та стягувачем, який має вирішуватися в порядку господарського судочинства в позовному провадженні, виникає внаслідок реалізації процедури, визначеної частиною дев'ятою статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" та направленої на перехід права власності на майно від боржника до стягувача (див. пункт 4.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі N 910/3507/18 (провадження N 12-243гс18). 59. Однак у спірних правовідносинах, як зазначено вище, передача рухомого майна та перехід права власності на нього від боржника до стягувача фактично не відбулися, тому немає й підстав для розгляду відповідного спору поза межами цієї справи в окремому позовному провадженні. 60. Разом з тим ТОВ "Альфа 77" оскаржує бездіяльність приватного виконавця у цій справі щодо незабезпечення фактичної передачі спірного майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу. 61. Велика Палата Верховного Суду враховує, що за змістом статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" засадами виконавчого провадження є верховенство права, обов'язковість виконання рішень, законність, справедливість, неупередженість, об'єктивність тощо, відповідно до яких виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. 62. Відповідно до частини другої і пунктів 1, 5, 6, 13, 15, 18, 22 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; та здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. 63. З наведених приписів чинного законодавства вбачається, що здійснюючи примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, виконавці зобов'язані ефективно та своєчасно в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, необхідні для реального виконання зазначених рішень та спрямовані на захист і відновлення відповідних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. 64. Судами попередніх інстанцій установлено відсутність доказів вчинення приватним виконавцем виконавчих дій, передбачених приписами Закону України "Про виконавче провадження", необхідних для реального виконання судового рішення у цій справі, зокрема, щодо вилучення ним майна боржника з метою його реалізації; направлення боржникові вимоги про передачу спірного майна приватному виконавцю; залучення ним відповідних суб'єктів господарювання задля фактичної передачі спірного майна боржника стягувачу на підставі постанови від 13 липня 2018 року про передачу такого майна; дій, спрямованих на примусове входження і проникнення до володінь боржника або іншої особи, в якої перебуває майно боржника. 65. З огляду на викладене та встановлені судами попередніх інстанцій обставини Велика Палата Верховного Суду погоджується з їх висновками про недотримання приватним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження", що полягає у його бездіяльності з ефективного та своєчасного вчинення виконавчих дій, спрямованих на фактичну передачу спірного майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, тобто на забезпечення реального виконання судового рішення у цій справі. Звідси, правильним є і задоволення судами вимоги ТОВ "Альфа 77" про зобов'язання приватного виконавця вчинити вказані вище виконавчі дії щодо фактичної передачі стягувачу цього майна. 66. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає доводи, наведені в касаційній скарзі приватного виконавця, необґрунтованими та такими, що не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки доказів, в той час як суд касаційної інстанції в силу частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 67. Крім того, Велика Палата Верховного Суду відхиляє викладені в пункті 23 цієї постанови доводи ПрАТ "СК "Рідна" про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо незалучення його до участі в справі в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки спірні правовідносини виникли стосовно оскарження ТОВ "Альфа 77" дій і бездіяльності приватного виконавця у цій справі (предметом спору у якій є стягнення ТОВ "Альфа 77" заборгованості з ПрАТ "АФ Березанська птахофабрика"), тому з оскаржуваних судових рішень, прийнятих за результатами розгляду відповідних скарг стягувача, не вбачається, що у них вирішено питання про права, інтереси та (або) обов'язки ПрАТ "СК "Рідна". 68. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги приватного виконавця, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про її необґрунтованість, а звідси - про відсутність підстав для скасування оскаржуваних постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції, якими визнано незаконним та скасовано акт приватного виконавця від 13 липня 2018 року у виконавчому провадженні N 56375447 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а також визнано незаконною бездіяльність приватного виконавця у частині незабезпечення фактичної передачі стягувачу арештованого майна і зобов'язано приватного виконавця вчинити відповідні дії щодо фактичної передачі стягувачу цього майна. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 69. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 70. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 71. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу приватного виконавця - без задоволення. Щодо судових витрат 72. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. 73. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги приватного виконавця без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Висновок щодо застосування норм права 74. За змістом статей 339, 340 Господарського процесуального кодексу України та статей 30, 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження з примусового виконання судових рішень у господарських справах щодо одного боржника, ухвалених за правилами лише господарського судочинства, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяни Петрівни залишити без задоволення. 2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 13 вересня 2018 року залишити без змін. 3. Поновити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 29 січня 2019 року та ухвали Господарського суду Київської області від 13 вересня 2018 року. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк В.І. Данішевська Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  7. Положення статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" не вимагають обов'язкового отримання державним виконавцем правовстановлюючих документів на зазначене рухоме майно. Відповідно до вимог наведеної норми для накладення арешту на майно боржника визначальним є виявлення майна та здійснення його опису, що і вчинив державний виконавець. Законодавцем у частині 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" з метою недопущення порушення прав інших осіб у виконавчому провадженні передбачено право особи, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, на звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, як було з'ясовано судами, доказів звернення інших осіб про порушення їх права власності на арештоване у цьому виконавчому провадженні спірне майно немає. Постанова від 06 лютого 2018 року, справа № 910/1434/15-г, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/72164705) БІЛЬШЕ КОРИСНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: https://t.me/vyconavec
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2019 року м. Київ справа N 308/12150/16-ц провадження N 14-187цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_1, заінтересована особа - головний державний виконавець Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області (далі - Ужгородський ВДВС) Грицищук Михайло Петрович, стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року у складі судді Придачук О.А. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів Мацунича М.В., Готри Т.Ю., Куштана Б.П. у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність головного державного виконавця Ужгородського ВДВС Грицищука М.П., стягувач - ТОВ "Кредитні ініціативи", та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст вимог скарги У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаною скаргою, в якій просила: визнати причину пропуску строку подачі скарги поважною; визнати дії та бездіяльність головного державного виконавця Ужгородського ВДВС Грицищука М.П. у виконавчому провадженні незаконними; визнати недійсною оцінку нерухомого майна, яке належить їй на праві власності, - магазину непродовольчих товарів, що знаходиться між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, загальною площею 28,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 651 600,00 грн. проведену суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпатська товарно-земельна біржа" (далі - ТОВ "Закарпатська ТЗБ"), станом на 26 липня 2016 року у межах процедури виконавчого провадження. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначила, що у провадженні Ужгородського ВДВС перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів, виданих Ужгородським міськрайонним судом Закарпатській області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованості у розмірі 978 246,88 грн та про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку на АДРЕСА_1. Ужгороді. Згідно з проведеною суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Закарпатська ТЗБ" у межах процедури виконавчого провадження оцінкою майна вартість магазину непродовольчих товарів, що знаходиться між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, загальною площею 28,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, станом на 26 липня 2016 року складає 651 600,00 грн. Не погоджуючись з указаною оцінкою, ОСОБА_1 подала письмове заперечення, в якому порушила питання про рецензування оцінки. Згідно з рецензією на звіт про оцінку від 30 вересня 2016 року він відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинуло на достовірність оцінки. Зазначила, що згідно з висновком про незалежну оцінку майна, проведену на замовлення власника, станом на 27 листопада 2015 року ринкова вартість лише магазину непродовольчих товарів складає 1 567 591,00 грн. а загальна вартість нерухомого майна - 14 325 454,00 грн. На думку ОСОБА_1, загальна вартість відчуженого майна не задовольнить у повному обсязі вимог стягувача за виконавчим документом. Посилалася на те, що при призначенні експерта у виконавчому провадженні щодо визначення вартості частини майна не враховано, що боржнику за вказаною адресою на праві власності, крім магазину непродовольчих товарів, належить житловий будинок, магазин, облаштований на першому поверсі житлового будинку площею 75,10 кв. м, мансарда 93 % готовності (літ. "А"), загальною площею 83,40 кв. м, котельня (літ. "Д"), огорожа 1-9, споруди І, III. Однак стосовно цього майна не вчинялося жодних виконавчих дій, що свідчить про намір виділити із загального майна боржника лише його частину, що впливає на вартість майна, оскільки така буде істотно нижчою, ніж вартість майна, яке б реалізовувалося у цілому. Загальна вартість частини майна не дозволяє в повному обсязі задовольнити вимоги стягувача за виконавчим документом. Крім того, у попередньому звіті за 2015 рік вартість майна була на 35 % вищою за теперішню, тому є підстави вважати, що вартість майна була свідомо занижена експертом. Разом з цим експерт, визначаючи вартість нерухомого майна, не врахував попередньої оцінки нерухомого майна. Крім цього, експерт провів оцінку з порушенням процедури, а саме за відсутності відповідного договору з ВДВС, а також попередньої оплати послуг. Посилаючись на вказане, позивачка вважала, що оцінку майна проведено з порушенням вимог чинного законодавства. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано причини пропуску строку звернення зі скаргою поважними та поновлено його. Визнано оцінку нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів, що знаходиться між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, загальною площею 28,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 651 600,00 грн. яке належить на праві власності ОСОБА_1, проведену суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Закарпатська ТЗБ", станом на 26 липня 2016 року у межах процедури виконавчого провадження недійсною. У задоволенні вимог про визнання дій та бездіяльності головного державного виконавця Ужгородського ВДВС Грицищука М.П. у виконавчому провадженні такими, що не узгоджуються із законодавством, відмовлено. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що між звітами про визначення орієнтовної вартостінерухомого майна магазину непродовольчих товарів є суттєві розбіжності, тому з метою недопущення реалізації описаного та арештованого майна за заниженою ціною, що може завдати істотних збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості ціною, скарга підлягає задоволенню в частині визнання оцінки майна недійсною. При цьому суд вважав, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин, тому він підлягає поновленню. Стосовно вимог про визнання дій та бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні такими, що не узгоджуються у повній мірі із законодавством про виконавче провадження, то суд не знайшов підстав для їх задоволення, оскільки скаржник не зазначив які дії чи бездіяльність державного виконавця не узгоджуються із законодавством про виконавче провадження. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" відхилено. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року залишено без змін. Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що оцінка нерухомого майна магазину непродовольчих товарів, проведена суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Закарпатська ТЗБ", станом на 26 липня 2016 року є недостовірною і такою, що не відповідає нормативно-правовим актам України з оцінки майна. Короткий зміст вимог касаційної скарги У січні 2018 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати зазначені судові рішення та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неправильно визначилися з юрисдикційністю спору, який виник між сторонами у справі. Товариство вважало, що скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Вказувало на те, що не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів, зокрема під час виконання виконавчих написів нотаріуса, оскільки такі скарги подаються до відповідного адміністративного суду. Крім того, зазначало, що не отримувало судової повістки про призначення справи до судового розгляду. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 11 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Суди встановили, що у провадженні Ужгородського ВДВС перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів, виданих Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованості у розмірі 978 246,88 грн та про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку на АДРЕСА_1, житловий будинок та магазин, облаштований на першому поверсі будинку, з визначенням початкової вартості майна 800 000,00 грн. Відповідно до висновку про вартість майна, наданого Приватним підприємством "Агрумент", станом на 13 листопада 2015 року вартість магазину непродовольчих товарів, облаштованого між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, загальною площею 28, 7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, становить 885 309,00 грн. Постановою головного державного виконавця Ужгородського ВДВС Грицищука М.П. від 19 липня 2016 року N 11-48041228 призначено експерта для визначення вартості описаного й арештованого нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів, облаштованого між будинками АДРЕСА_1 та N АДРЕСА_2, загальною площею 28, 7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до наданого у межах процедури виконавчого провадження звіту ТОВ "Закарпатська ТЗБ" про вартість нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів, облаштованого між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 загальною площею 28, 7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, станом на 26 липня 2016 року вартість нерухомого майна становить 651 600,00 грн. Листом від 28 липня 2016 року N 11-1012/16 головний державний виконавець Ужгородського ВДВС Грицищук М.П. повідомив боржника про визначену вартість майна. Постановою головного державного виконавця Ужгородського ВДВС Грицищука М.П. від 22 вересня 2016 року N 11-48041228 призначено рецензію звіту про незалежну оцінку нерухомого майна боржника, проведення якої доручено ОСОБА_2 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 17 жовтня 2014 року N 17067/14). Згідно з рецензією на звіт про оцінку від 30 вересня 2016 року, складеною ОСОБА_2, звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинуло на достовірність оцінки. За висновком про незалежну оцінку майна, складеним суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 на замовлення власника майна, ринкова вартість магазину непродовольчих товарів, облаштованого між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, загальною площею 28,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, становить 1 567 591,00 грн. 17 жовтня 2016 року державний виконавець направив ОСОБА_1 повідомлення про результати рецензування, яке вона отримала 21 жовтня 2016 року. 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 подала до суду позов про визнання недійсними результатів оцінки майна. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 листопада 2016 року у відкритті провадження у справі N 308/11308/16-ц за вказаною позовною заявою ОСОБА_1 відмовлено. Суд керувався тим, що ОСОБА_1 слід обрати інший спосіб оскарження оцінки нерухомого майна. 10 листопада 2016 року на адресу ОСОБА_1 направлено копію вказаної ухвали суду, однак з наявних у справі доказів суд не зміг установити дату отримання ОСОБА_1 копії ухвали суду. Скаргу у справі, що розглядається, ОСОБА_1 подала 21 листопада 2016 року. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2017 року скасовано ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 листопада 2016 року, постановлену у справі N 308/11308/16-ц. Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 122 ЦПК України, оскільки позовну заяву слід було залишити без руху згідно зі статтею 121 ЦПК України, а не відмовляти у відкритті провадження. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними у касаційній скарзі доводами, що скарга підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, керуючись такими міркуваннями. У скарзі ОСОБА_1 просила: - визнати причину пропуску строку подачі скарги поважною; - визнати дії та бездіяльність головного державного виконавця Ужгородського ВДВС Грицищука М.П. у виконавчому провадженні незаконними; - визнати недійсною оцінку нерухомого майна, яке належить їй на праві власності, - магазину непродовольчих товарів, що знаходиться між будинками N АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, загальною площею 28,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 651 600,00 грн. проведену суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Закарпатська ТЗБ", станом на 26 липня 2016 року у межах процедури виконавчого провадження. Оспорювані дії та бездіяльність державного виконавця, а також оцінка нерухомого майна стосуються виконавчого провадження, яке знаходиться у провадженні Ужгородського ВДВС, з примусового виконання виконавчих листів, виданих Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованості у розмірі 978 246,88 грн та про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку на АДРЕСА_1, житловий будинок та магазин, облаштований на першому поверсі будинку, з визначенням початкової вартості у розмірі 800 000,00 грн. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцієючи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Частиною першою статті 181 КАС України (у вказаній редакції) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльності відділу Державної виконавчої служби, крім тих, що передбачені прямо в окремому законі. Такий порядок судового оскарження передбачено Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII), відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом N 1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону N 1404-VIII). Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону N 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, якзабезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. За змістом частин першої - третьої статті 57 Закону N 1404-VIII визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. За приписами частини п'ятої цієї статті виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Разом з тим відповідно до статті 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання скарги до суду) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексускарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Отже, право на звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. Як право на звернення зі скаргою в порядку цивільного судочинства, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним відділом державної виконавчої служби. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція. На думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі N 821/197/18/4440/16 (провадження N 11-1200апп18). При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, та іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У справі, що розглядається, установлено, що на виконанні в Ужгородському ВДВС перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів, виданих Ужгородським міськрайонним судомЗакарпатської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованості у розмірі 978 246,88 грн та про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку на АДРЕСА_1, житловий будинок та магазин, облаштований на першому поверсі будинку, з визначенням початкової вартості майна 800 000,00 грн. Оскільки в цьому випадку оцінка майна здійснена в процесі виконання рішень Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованості та про звернення стягнення на предмет іпотеки, то в силу вимог частини другої статті 74 Закону N 1404-VIII така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до суду у порядку цивільного судочинства. Посилання у касаційній скарзі на те, що не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів, зокрема, під час виконання виконавчих написів нотаріуса є безпідставним, оскільки на виконанні у виконавчій службі перебуває не виконавчий напис нотаріуса, а рішення суду загальної юрисдикції, ухвалене в порядку цивільного судочинства. Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції. Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке. Статтею 384 ЦПК України та статтею 58 Закону N 1404-VIII встановлено 10-денний строк на оскарження оцінки майна з моменту отримання повідомлення про результати рецензування. З огляду на вказані норми закону та встановлені обставини справи суд зробив обгрунтований висновок, що з моменту отримання результатів рецензування ОСОБА_1 на десятий день оскаржила їх у судовому порядку. Таке оскарження було здійснено не відповідно до порядку, визначеного ЦПК України (в порядку позовного провадження), про що її повідомлено ухвалою суду від 08 листопада 2016 року. Після отримання ухвали суду ОСОБА_1 без зволікань звернулася до суду з указаною скаргою. Зважаючи на вказане, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин, тому він підлягає поновленню. Стосовно інших вимог скарги ОСОБА_1 суд правильно керувався такими нормами матеріального права. Відповідно до статті 58 Закону N 1404-VIII визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єктагосподарювання, який проводить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". У разі, якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною держаним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов'язані з призначенням суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем. Державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі, якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем. У разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна. Витрати, пов'язані з рецензуванням звіту, несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки. У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Частиною третьою статті 12 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III "Про оцінку майна, майновий прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - Закон N 2658-III) встановлено, що акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Відповідно до статті 3 Закону N 2658-III оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Згідно зі статтею 13 Закону N 1404-VIII для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець із власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання. Пунктами 15, 16 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року N 1440 "Про затвердження Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" (далі - Національний стандарт N 1) регламентовано, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, та повинні ґрунтуватись на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об'єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування. За наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна даються додаткові роз'яснення та застереження. При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об'єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку. Відповідно до статті 36 Національного стандарту N 1 оцінювач застосовує, як правило, кілька методичних підходів, що найбільше повно відповідають визначеним меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення. Досліджуючи проведену суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Закарпатська ТЗБ" у межах процедури виконавчого провадження оцінку майна - магазину непродовольчих товарів, що знаходиться між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, загальною площею 28,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, суд зазначив, що у висновку вказано місцезнаходження та площу нерухомого майна, його індивідуальні особливості - призначення, забезпечення електропостачанням та сигналізацією, матеріал, із якого збудовано приміщення, та його стан. Враховано, що експерт взяв для порівняння вбудоване приміщення приблизно такої ж площі та об'єкт незавершеного будівництва. Порівнюючи площу, цільове призначення та розташування аналогів, суд зробив висновок, що вказані об'єкти суттєво відрізняються конфігурацією, місцем знаходження, площею, пішохідною доступністю, відстанню до центральної частини міста тощо, а тому вони не є релевантними для визначення початкової вартості нерухомого майна для його реалізації. Суд вважав, що з огляду на загальну характеристику об'єкта, його комерційне призначення, ринкову вартість майна необхідно визначати у рамках дохідного підходу із врахуванням пункту 15 Національного стандарту N 1. Також суд зазначив, що при здійсненні оцінки майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Закарпатська ТЗБ", застосовано порівняльний підхід та інформацію про об'єкт нерухомості, які були обрані оцінювачем, виходячи з аналізу пропозицій нерухомості з відомостей рієлторських фірм м. Ужгорода, а також із представленого для оцінки майна, з урахуванням його місця розташування, транспортної доступності, технічного стану та площі майна. Посилаючись на вказане, суд зробив обґрунтований висновок, що проведена ТОВ "Закарпатська ТЗБ" оцінка майна не відповідає пунктами 15, 16 Національного стандарту N 1, а вказаний звіт про оцінку майна не можна вважати достатньо обґрунтованим та об'єктивним. При цьому суд урахував, що відповідно до наявних у справі двох копій висновків про ринкову вартість нерухомого майна, щодо якого виник спір, така вартість суттєво вища ніж та, яка зазначена експертом в оскаржуваному звіті про оцінку майна. Суд зробив обґрунтований висновок про визнання недійсною оцінки нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів, проведеної ТОВ "Закарпатська ТЗБ" у межах процедури виконавчого провадження, з огляду на розбіжність у визначенні орієнтованої вартості зазначеного майна і з метою недопущення реалізації описаного й арештованого майна за заниженою ціною, що може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості. Наведені в касаційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права. Посилання у касаційній скарзі на неповідомлення про призначення справи до судового розгляду спростовується матеріалами справи, які містять відомості як про направлення судом першої інстанції ТОВ "Кредитні ініціативи" копії ухвали про розгляд справи 11 травня 2017 року, так і отримання цієї ухвали товариством (а. с. 113 - 115, 117). Вказане свідчить про те, що ТОВ "Кредитні ініціативи" було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції. На обставину неповідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції вказувало ТОВ "Кредитні ініціативи" в апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції і вона була предметом перевірки апеляційним судом, про що свідчить зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду. У судове засідання, призначене апеляційним судом на 13 грудня 2017 року, ТОВ "Кредитні ініціативи" не забезпечило явки свого представника, хоч було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься на а. с. 166. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на вказане оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" залишити без задоволення. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко Т.О. Анцупова В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук О.С. Золотніков О.Г. Яновська
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2019 року м. Київ справа N 234/14372/16-ц провадження N 14-140цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_10, відповідачі: Краматорський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - Краматорський МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області), начальник Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області, державні виконавці Аврам Анна Олександрівна, Ванесян Роза Самвелівна, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_13, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_14, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_10 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року у складі судді Михальченко А.О. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів Санікової О.С., Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_10 до Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області, начальника Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області, державних виконавців Аврам А.О., Ванесян Р.С., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_14, про визнання дій неправомірними, відшкодування майнової та моральної шкоди; за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_13 до Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_14, про відшкодування майнової та моральної шкоди та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2017 року ОСОБА_10 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив: визнати неправомірними дії начальника Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області Волкогон О.В. та державних виконавців Аврам А.О. і Ванесян Р.С. ; стягнути з Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області 5076,50 грн на відшкодування майнової шкоди та 12 000,00 грн і 1000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої йому 24 червня та 11 серпня 2016 року протиправним проникненням до його житла, пошкодженням майна та спричиненням йому тілесних ушкоджень; стягнути з Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області 746,28 грн на відшкодування майнової шкоди та 1000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними (скасованими) поданнями про примусове проникнення до житла. На обґрунтування вказаних вимог позивач зазначив, що 24 червня 2016 року державні виконавці Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області Аврам А.О. і Ванесян Р.С., дільничний інспектор Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - Краматорський ВП ГУ НП в Донецькій області), працівник Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" м. Краматорська (далі - БТІ) та група невідомих осіб, не пред'являючи документів, які б засвідчували їх особистість, та без повідомлення його як власника житла, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вчинили проти нього та його власності незаконні дії, які виразилися у вибиванні трьох вхідних дверей його квартири, розпилюванні сльозогінного газу та спричиненні йому тілесних ушкоджень. Вважає такі дії безпідставними, оскільки на той час не було процесуального документа, наприклад ухвали чи рішення суду, які набрали законної сили, про примусове проникнення до його житла. Зокрема, 05 липня 2016 року Апеляційний суд Донецької області скасував ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 27 травня 2016 року про примусове проникнення до його житла. Крім того, 11 серпня 2016 року начальник та заступник начальника Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області Волкогон О.В. та Третяченко К.Ю., державні виконавці Аврам А.О. і Ванесян Р.С., стягувач ОСОБА_14, працівник БТІ, інспектори поліції та невідомі особи, не пред'являючи документів, які б засвідчували їх особистість, та без повідомлення його як власника вказаного житла вчинили проти нього та його власності незаконні дії, які виразилися у вибиванні трьох вхідних дверей квартири, спричиненні тілесних ушкоджень, у приниженні та погрозах на його адресу. Вказані дії, на думку позивача, теж є безпідставними, враховуючи, що 14 вересня 2016 року Апеляційний суд Донецької області скасував ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 01 серпня 2016 року про примусове проникнення до його житла. Тобто державні виконавці, не маючи на те законних підстав, двічі протиправно проникли до його житла, пошкодили майно та спричинили йому тілесні ушкодження. За фактом незаконного проникнення до житла, спричинення позивачу тілесних ушкоджень за його заявою Краматорський ВП ГУ НП в Донецькій області вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення за N 12016050390001874. Майнова шкода виразилася в пошкодженні дверей квартири, яка відповідно до висновку спеціаліста становить 5076,50 грн. Крім того, позивач витратив кошти на сплату судового збору за подання апеляційних скарг на ухвали суду першої інстанції та за придбання квитків на поїздку до Апеляційного суду Донецької області у загальному розмірі 746,28 грн. Моральну шкоду, завдану незаконним проникненням до житла, а також спричиненням тілесних ушкоджень, позивач оцінив у 12 000,00 грн. посилаючись на те, що внаслідок завдання йому тілесних ушкоджень він відчував фізичний біль, неодноразово проходив медичне обстеження та відповідне лікування, що спричинило душевні та фізичні страждання. Крім того, у зв'язку з незаконними зверненнями Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області до суду з поданнями про примусове проникнення до житла позивач витрачав свій час на судові засідання, доводив незаконність цих звернень, нервував із цього приводу, що призвело до втрати душевної рівноваги та спокою. Вказану моральну шкоду оцінив у 1000,00 грн. У листопаді 2016 року до суду з позовом звернулася третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_13 та просила стягнути з ОСОБА_14 та Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області 5096,58 грн на відшкодування майнової шкоди та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 25 листопада 2016 року до участі у справі як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета позову, залучено ОСОБА_13 ОСОБА_13 посилалася на те, що 14 серпня 2014 року за місцем проживання її сина ОСОБА_10 державні виконавці незаконно проникли до його житла, звідки забрали майно, а саме: пральну машину, монітор, телевізор, системний блок комп'ютера, клавіатуру до комп'ютера, комп'ютерну мишку, комплект проводів до комп'ютера, БФП магнітофон, комплект колонок 2.1, про що склали акт опису й арешту. У подальшому вказане майно було неправомірно передано на зберігання ОСОБА_14. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_13 право власності на монітор, системний блок комп'ютера, комплект колонок 2.1, сканер-принтер, телевізор, пральну машину. Незважаючи на вказане рішення, державні виконавці його не виконали та майно їй не повернули, у зв'язку з чим вона неодноразово зверталася до Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області, суду та прокуратури з відповідними скаргами про повернення майна, що належить саме їй. Лише 10 серпня 2016 року вказані речі їй повернуті, але вони перебували в неробочому стані. У зв'язку з пошкодженням побутової техніки вона була вимушена звертатися до сервісних центрів для виконання ремонту техніки, а також для визначення втраченої вартості деякого майна. Вартість витрачених за ремонт коштів складає 735,00 грн. за виконання визначення втраченої вартості майна сплачено 800,00 грн. Крім того, відповідно до розрахунку вартість втраченого майна складає 3561,58 грн. Отже, загальна сума майнової шкоди, завданої діями відповідачів, становить 5096,58 грн. Крім того, незаконними діями відповідачів їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінила в 10 000,00 грн. Моральна шкода виразилася в тому, що у результаті незаконного позбавлення речей порушився нормальний спосіб її життя, вона перебувала у стресових ситуаціях, відчувала душевні страждання, була змушена докладати додаткові зусилля для організації захисту своїх прав та інтересів. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року позови ОСОБА_10 та ОСОБА_13 залишено без задоволення. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_10, суд першої інстанції керувався тим, що оскарження позивачем дій державного виконавця щодо примусового проникнення до житла у порядку позовного провадження суперечить Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) та розділу VII Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Суд зробив висновок, що вимоги ОСОБА_10 про визнання неправомірними дій начальника та державних виконавців Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області у порядку позовного провадження задоволенню не підлягають. Суд не взяв до уваги показання свідків, зазначивши, що факт неправомірної дії державного виконавця повинен бути встановлений у передбачений законом спосіб. Суд керувався тим, що у такому спорі належними відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ). Посилаючись на вказане, суд вважав позовні вимоги ОСОБА_10 про відшкодування майнової та моральної шкоди такими, що заявлені передчасно, а тому вони задоволенню не підлягають. Відмовляючи ОСОБА_13 у задоволенні позову, суд керувався тим, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 24 березня 2016 року встановлено, що дії державного виконавця та акт опису й арешту майна є законними. 10 серпня 2016 року державний виконавець повернув речі, виключені з акта опису й арешту майна боржника від 14 серпня 2014 року. Доводи позивачки щодо неробочого та несправного стану цих речей суд вважав безпідставними, оскільки вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Надані позивачкою докази суд оцінив критично, вказавши, що вони не підтверджують того, що державний виконавець повернув їй несправні речі. Постановою Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_10 та ОСОБА_13 задоволено частково. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не залучивши до участі у справі як співвідповідача територіальний орган ДКСУ. Апеляційний суд вважав, що такі спори повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства на підставі частини другої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Короткий зміст вимог касаційної скарги У червні 2018 року ОСОБА_10 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, не дослідив надані позивачем докази, ухвалив необґрунтоване й незаконне судове рішення. Зокрема, звертав увагу, що у справі, що розглядається, він у позовній заяві оскаржував незаконні дії відповідача, вчинені під час проведення виконавчих дій за виконавчим листом від 08 червня 2012 року N 1/0528/40/12, і цей виконавчий лист видано після винесення Апеляційним судом Донецької області вироку у кримінальній справі N 40-5235. Вказував, що вже звертався до суду у порядку адміністративного судочинства з аналогічним позовом. 24 лютого 2015 року Донецький апеляційний адміністративний суд закрив провадження у справі і роз'яснив позивачу, що його вимоги підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. У зв'язку з наведеним вважав, що апеляційний суд помилково закрив провадження у цій справі, яка повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. Крім того, вважав помилковими висновки суду щодо необхідності залучення до участі у справі ДКСУ, і підстав для цього не вбачав з огляду на предмет спору. Позиція інших учасників справи У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_14 погодився з висновками суду першої інстанції, вказавши, що суд у повному обсязі дослідив усі надані докази, правильно встановив обставини справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 06 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Суди встановили, що 07 листопада 2012 року Краматорський міський суд Донецької області видав виконавчий лист у справі N 1/0528/40/12 про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_14 62 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. 16 листопада 2012 року державний виконавець Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області Д'яченко О. О. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження N 35263014. 14 серпня 2014 року в межах виконавчого провадження N 35263014 державний виконавець за місцем проживання боржника, а саме: АДРЕСА_1, вчинив виконавчі дії - склав акт опису майна боржника, в якому зазначив перелік цього майна. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22 січня 2015 року, визнано за ОСОБА_13 право власності на монітор "LG", системний блок, акустичні колонки "Traust", сканер-принтер "Epson", телевізор "Samsung", пральну машину "LG" та зазначене майно виключено з акта опису й арешту від 14 серпня 2014 року. Знято арешт з указаного майна. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 24 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_13 до ОСОБА_14, державного виконавця Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області про визнання неправомірними дій державного виконавця та акта опису й арешту майна від 14 серпня 2014 року відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 01 червня 2016 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 березня 2016 року у частині зобов'язання ОСОБА_14 повернути речі, які були виключені з акта опису й арешту майна від 14 серпня 2014 року, скасовано. Позов ОСОБА_13 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_14 повернути ОСОБА_13 речі, які були виключені з акта опису й арешту майна від 14 серпня 2014 року та знаходяться у нього на відповідальному зберіганні, а саме: монітор "LG", системний блок, акустичні колонки "Traust", сканер-принтер "Epson", телевізор "Samsung", пральну машину "LG". В іншій частині рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 березня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 березня 2016 року у нескасованій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Донецької області від 01 червня 2016 року залишено без змін. Також установлено, що 27 травня 2016 року Краматорський міський суд Донецької області в межах виконавчого провадження N 35263014 постановив ухвалу про надання дозволу на примусове проникнення до квартири боржника ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1. Ухвала набрала законної сили 02 червня 2016 року. 24 червня 2016 року державний виконавець прибув за місцем проживання ОСОБА_10 для виконання вказаної ухвали суду від 27 травня 2016 року та проведення технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна. ОСОБА_10 добровільно двері не відчинив. За участю старшого інспектора Краматорського ВП ГУ НП в Донецькій області Дончика Д.О. проникнення в житлове приміщення ОСОБА_10 відбулося примусово шляхом вибиття дверей. Виконано фотозйомку дій, але провести технічну інвентаризацію вказаної квартири не виявилося можливим, оскільки боржник перешкоджав цьому. 05 липня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Донецької області скасовано ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 27 травня 2016 року про надання дозволу на примусове проникнення до квартири боржника ОСОБА_10 та відмовлено у задоволенні подання державного виконавця. 01 серпня 2016 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області повторно надано дозвіл на примусове проникнення до квартири боржника ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1. Ухвала набрала законної сили 09 серпня 2016 року. 10 серпня 2016 року державний виконавець Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області повернув речі, виключені з акта опису й арешту майна боржника від 14 серпня 2014 року. 11 серпня 2016 року державний виконавець у присутності понятих, стягувача, працівників патрульної поліції, техніка БТІ зачитав ухвалу суду від 01 серпня 2016 року про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_10, на що боржник відмовив у доступі до вказаної квартири та перешкоджав виконанню ухвали суду. Державний виконавець примусово провів технічну інвентаризацію. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2016 року скасовано ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 01 серпня 2016 року та відмовлено у задоволенні подання державного виконавця Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області про примусове проникнення до житла. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду про розгляд цього спору у порядку адміністративного судочинства. Апеляційний суд вважав, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. У пункті 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічне положення міститься й у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції). Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 287 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції). Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльності ВДВС, крім тих, що передбачені прямо в окремому законі. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон N 1404-VIII ("Про виконавче провадження"). Згідно з частиною першою статті 1 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У статтях 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон N 1403-VIII) указано, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом N 1404-VIII випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців зазначено Конституцію України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Частиною першою статті 4 Закону N 1403-VIII передбачено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (частина перша статті 6 Закону N 1403-VIII). Згідно зі статтею 7 Закону N 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Разом з тим згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у вказаній редакції) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Аналіз змісту статей 15 ЦПК України та 17 КАС України (у редакціях, чинних на час звернення до суду з цим позовом) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір. У справі, що розглядається, ОСОБА_10 як сторона виконавчого провадження (боржник) звернувся до суду з позовом у порядку цивільного судочинства, у якому просив: визнати неправомірними дії начальника Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області Волкогон О.В. та державних виконавців Аврам А.О. і Ванесян Р.С. ; стягнути з Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області 5076,50 грн на відшкодування майнової шкоди та 12 000,00 грн і 1000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування своїх вимог посилався на статті 11, 15, 23, 386, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Спірні правовідносини виникли під час виконання виконавчого листа, виданого 07 листопада 2012 року Краматорським міським судом Донецької області у справі N 1/0528/40/12, про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_14 62 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, на виконання якого вчинялися виконавчі дії, зокрема, проникнення до житла позивача, які він вважав неправомірними та просив компенсувати йому майнову та моральну шкоду. Статтею 386 ЦК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) встановлені засади захисту права власності, а саме: держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. У статті 1167 ЦК України закріплені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Разом з тим статтями 1173, 1174 ЦК України, на які послався апеляційний суд, регулюється питання відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України). З огляду на вказане апеляційний суд помилково вважав спір про відшкодування шкоди, який виник між сторонами у справі, публічно-правовим і таким, що підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Вирішення зазначеного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, виходить за межі їхньої компетенції, оскільки підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Указане стосується також позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_13, про відшкодування майнової та моральної шкоди, яка не є стороною виконавчого провадження, і може захистити свої права в обраний нею спосіб лише в порядку цивільного судочинства. За таких обставин апеляційний суд помилково закрив провадження у справі, вважаючи спір публічно-правовим. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 259, 268, 400, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково. Постанову Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2018 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк В.І. Данішевська Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  10. ПОСТАНОВА Іменем України 05 червня 2019 року м. Київ Справа N 917/2267/14 Провадження N 12-32гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод", відповідач - Приватне виробничо-комерційне підприємство "Пружини Сервіс", скаржник - Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго", приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 917/2267/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс" про стягнення 1 032 593,04 грн за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року (головуючий суддя Геза Т.Д., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.) та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13 вересня 2018 року (суддя Солодюк О.В.) за скаргою Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави наведених у скарзі вимог 1. 22 серпня 2018 року Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" (далі - ПАТ "Полтаваобленерго") звернулося до Господарського суду Полтавської області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича (далі - приватний виконавець) щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 10 серпня 2018 року у виконавчому провадженні N 56454273, якою накладено арешт на грошові кошти боржника у розмірі 58 199,26 грн. розміщені на рахунку ПАТ "Полтаваобленерго" та сплачені боржником як передоплата за договором про постачання електричної енергії від 28 жовтня 2008 року N 273, а також зобов'язано ПАТ "Полтаваобленерго" перерахувати ці кошти протягом п'яти робочих днів на депозитний рахунок приватного виконавця. 2. Скаргу мотивовано тим, що зазначену постанову винесено приватним виконавцем з порушенням приписів статей 2, 18, 48 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з огляду на те, що відповідно до умов договору про постачання електричної енергії від 28 жовтня 2008 року N 273 після отримання коштів попередньої оплати від боржника за придбану ним електричну активну та реактивну енергію ПАТ "Полтаваобленерго" набуло право власності на ці кошти на підставі положень статті 334 Цивільного кодексу України. Крім того, за твердженням скаржника, рахунок, на який відповідно до умов зазначеного договору сплачує кошти боржник, є рахунком зі спеціальним режимом використання, призначений виключно для зарахування коштів за електричну енергію та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, на який згідно з приписами статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" заборонено звернення стягнення та накладення арешту. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 3. Харківський апеляційний господарський суд постановою від 02 березня 2015 року у цій справі, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08 грудня 2015 року, стягнув з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс" (далі - боржник) на користь Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" (далі - ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод") заборгованість у розмірі 1 032 593,04 грн. 20 651,86 грн - судового збору та 10 325,93 грн - судового збору за подання апеляційної скарги. 4. 23 травня 2015 року Господарський суд Полтавської області видав наказ про стягнення з боржника на користь ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" вказаних коштів, який перебуває на виконанні у вказаного приватного виконавця (виконавче провадження N 56454273). 5. 10 серпня 2018 року у виконавчому провадженні N 56454273 з виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 23 травня 2015 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти боржника у розмірі 58 199,26 грн. розміщені на рахунку ПАТ "Полтаваобленерго" та сплачені боржником як передоплата за договором про постачання електричної енергії від 28 жовтня 2008 року N 273, а також зобов'язано ПАТ "Полтаваобленерго" перерахувати ці кошти протягом п'яти робочих днів на депозитний рахунок приватного виконавця. 6. У подальшому, ПАТ "Полтаваобленерго" звернулося до Господарського суду Полтавської області зі вказаною скаргою на дії приватного виконавця щодо винесення зазначеної постанови від 10 серпня 2018 року. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 7. Господарський суд Полтавської області ухвалою від 13 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року, скаргу ПАТ "Полтаваобленерго" задовольнив. Визнав неправомірними дії приватного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 10 серпня 2018 року у виконавчому провадженні N 56454273 та скасував цю постанову. 8. Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що дії приватного виконавця щодо накладення арешту не відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження", оскільки відповідний рахунок (на який приватним виконавцем накладено арешт) є рахунком зі спеціальним режимом використання, звернення стягнення та накладення арешту на який заборонено Законом України "Про виконавче провадження". Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 9. У січні 2019 року приватний виконавець звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13 вересня 2018 року, а провадження у цій справі закрити. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження і передав цю справу разом із касаційною скаргою приватного виконавця на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції є порушення ними правил предметної юрисдикції. 11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 березня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки у разі оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця щодо виконання судових рішень, виданих у межах господарського судочинства, особами, які не є сторонами (їх представниками) у виконавчому провадженні або не є прокурором в межах господарського спору, така скарга підлягає розгляду відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, тобто розгляд скарги у цій справі належить до компетенції адміністративних судів. 13. Також особа, яка подала касаційну скаргу, вказала, що грошові кошти, внесені боржником на рахунок ПАТ "Полтаваобленерго" як попередня оплата, до моменту подання остаточних показів розрахункових засобів обліку електроенергії не є власністю ПАТ "Полтаваобленерго", а є власністю боржника, що спростовує неможливість накладення на них арешту. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи 14. У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ "Полтаваобленерго" на касаційну скаргу приватного виконавця, в якому зазначено, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права, а також з дотриманням норм процесуального права, оскільки відповідно до приписів чинного законодавства України звернення стягнення та накладення арешту на рахунок, на якому розміщені кошти зі сплати вартості придбаної електричної енергії та розрахунку з учасниками оптового ринку електричної енергії, - заборонено. 15. Також, за твердженням особи, яка подала відзив, незважаючи на те, що ПАТ "Полтаваобленерго" не є стороною виконавчого провадження N 56454273, його права порушено оскаржуваними діями приватного виконавця саме в межах зазначеного виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 23 травня 2015 року, тому відповідна скарга підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства. 16. Інші учасники справи своєї позиції стосовно касаційної скарги приватного виконавця письмово не виклали. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій 17. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 18. Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 19. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 Господарського процесуального кодексу України). 20. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 21. Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 22. Частиною першою статті 340 Господарського процесуального кодексу України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. 23. Водночас за змістом положень статей 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 24. Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 25. Крім того, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 26. Оскільки Господарським процесуальним кодексом України не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, то відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 27. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 815/2255/16 (провадження N 11-177апп18) та від 27 березня 2019 року у справі N 823/359/18 (провадження N 1470апп18). 28. Відповідно до статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення. 29. За матеріалами справи ПАТ "Полтаваобленерго" звернулося до господарського суду зі скаргою на вказані дії приватного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 10 серпня 2018 року у виконавчому провадженні N 56454273 з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 23 травня 2015 року у цій справі. 30. Відтак, з огляду на вказані приписи Закону України "Про виконавче провадження", скаржник (ПАТ "Полтаваобленерго"), який оскаржує зазначені дії приватного виконавця у межах цієї справи про стягнення коштів з боржника (Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс") на користь стягувача (ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод"), не є стороною вказаного виконавчого провадження. 31. Ураховуючи те, що ПАТ "Полтаваобленерго" не є стороною виконавчого провадження N 56454273 і не наділене правом щодо оскарження вказаних дій приватного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 10 серпня 2018 року в передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про можливість розгляду скарги ПАТ "Полтаваобленерго" в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, оскільки згідно з приписами частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України та частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" розгляд цієї скарги віднесено до юрисдикції адміністративних судів. 32. За таких обставин, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги приватного виконавця про підвідомчість цього спору (який стосується судового оскарження дій приватного виконавця особою, яка не є стороною відповідного виконавчого провадження) адміністративним судам є обґрунтованими. 33. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги приватного виконавця, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що скарга ПАТ "Полтаваобленерго" на дії приватного виконавця стосовно винесення постанови про арешт коштів боржника від 10 серпня 2018 року у виконавчому провадженні N 56454273 не підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, а відноситься до юрисдикції адміністративних судів, звідси - оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції у цій справі є такими, що прийняті з порушенням норм процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 34. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 35. Згідно із частиною другою статті 313 Господарського процесуального кодексу України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 36. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга приватного виконавця підлягає задоволенню, а оскаржувані постанова Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року та ухвала Господарського суду Полтавської області від 13 вересня 2018 року - скасуванню із закриттям провадження за скаргою ПАТ "Полтаваобленерго" у цій справі. Щодо судових витрат 37. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Висновок щодо застосування норм права 38. Відповідно до статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця можуть бути оскаржені особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Керуючись статтями 300-302, 308, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича задовольнити. 2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13 вересня 2018 року скасувати. 3. Провадження за скаргою Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича у справі N 917/2267/14 закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк В.І. Данішевська Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  11. ПОСТАНОВА Іменем України 29 травня 2019 року м. Київ Справа N 908/85/16 Провадження N 12-38гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" (далі - Держпідприємство) на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14 січня 2019 року (головуючий Березкіна О.В., судді Кузнецов В.О., Вечірко І.О.) та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 29 жовтня 2018 року (головуючий Дроздова С.С., судді Корсун В.Л., Азізбекян Т.А.), прийняті за наслідками розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнасінняпром" (далі - ТОВ "Укрнасінняпром") на неправомірні дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Половнікова Р.С. (далі - державний виконавець) у справі N 908/85/16 за позовом ТОВ "Укрнасінняпром" до Держпідприємства про стягнення заборгованості. 1. Історія справи, зміст та підстави скарги, зміст заперечень проти скарги 1.1. Господарський суд Запорізької області рішенням від 2 червня 2016 року у справі N 908/85/16 стягнув з Держпідприємства на користь ТОВ "Укрнасінняпром" 415921,73 грн основного боргу, 29063,57 грн 3 % річних, 251171,81 грн втрат від інфляції та 10442,36 грн судового збору. 1.2. 22 серпня 2016 року на виконання зазначеного рішення Господарський суд Запорізької області видав відповідний наказ. 1.3. Державний виконавець Веселівського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області постановою від 2 вересня 2016 року N 52093762 у порядку статей 17, 19, 20, 25 Закону України "Про виконавче провадження" відкрив виконавче провадження з примусового виконання зазначеного вище виконавчого документа. 1.4. Відповідно до постанови про передачу виконавчого провадження від 7 жовтня 2016 року матеріали виконавчого провадження N 52093762 передано на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області для приєднання до зведеного виконавчого провадження. 1.5. 7 жовтня 2016 року державним виконавцем було винесено постанови про прийняття до виконання виконавчого провадження N 52093762 та про його приєднання до зведеного виконавчого провадження N 44561389. 1.6. Державний виконавець постановою від 19 вересня 2018 року виконавчий документ - наказ N 908/85/16, виданий 22 серпня 2016 року Господарським судом Запорізької області, повернув стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". 1.7. ТОВ "Укрнасінняпром" звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця щодо порушення строків і способу надіслання стягувачу постанови про повернення виконавчого документа від 19 вересня 2018 року у виконавчому провадженні N 52093762; винесення постанови у виконавчому провадженні N 52093762 від 19 вересня 2018 року про повернення стягувачу виконавчого документа - наказу Господарського суду Запорізької області від 22 серпня 2016 року у цій справі та зобов'язання державного виконавця чи/або іншої посадової особи вказаного органу усунути порушення (поновити порушене право заявника). 1.8. Скаргу мотивовано тим, що зазначену постанову винесено державним виконавцем на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" з огляду на те, що ТОВ "Укрнасінняпром" не здійснило додаткового авансування витрат виконавчого провадження. Проте, за твердженням скаржника, згідно з положеннями Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" мораторій на примусову реалізацію об'єктів нерухомого майна поширюється на нерухоме майно боржника (у статутному капіталі якого частка держави становить 100 %), тому на погашення заборгованості перед ТОВ "Укрнасінняпром" не можуть бути спрямовані кошти, отримані від примусової реалізації нерухомого майна такого боржника (Держпідприємства), що виключає об'єктивну необхідність здійснення стягувачем додаткового авансування витрат виконавчого провадження на відповідні цілі. Також скаржник посилався на те, що державним виконавцем рішення про повернення виконавчого документа стягувачу прийнято передчасно, оскільки не з'ясовано наявність у боржника оборотних активів та іншого майна, коштів, на які можна звернути стягнення, та на які не поширюється дія мораторію. 1.9. Заперечення проти скарги мотивовані тим, що нормами чинного законодавства визначено та покладено обов'язок на стягувача здійснити авансування витрат на залучення до проведення виконавчих дій суб'єктів господарювання, зокрема і тих, що здійснюють оціночну діяльність, у зв'язку з чим відмова від здійснення авансування таких витрат є підставою для повернення виконавчого документа. Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області зазначає про безпідставність доводів ТОВ "Укрнасінняпром" щодо відсутності необхідності здійснення останнім додаткового авансування витрат виконавчого провадження на проведення оцінки вартості описаного майна, оскільки за наслідками отримання від боржника коштів, не тільки від примусової реалізації описаного державним виконавцем майна, а й списаних з арештованих розрахункових рахунків боржника внаслідок надходження на ці рахунки грошових коштів та інших джерел, першочергово державним виконавцем буде повернуто витрачений авансовий внесок. Крім того, за доводами відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що, у свою чергу, свідчить про наявність підстав для закриття провадження за скаргою позивача. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 29 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14 січня 2019 року, скаргу ТОВ "Укрнасінняпром" задовольнив частково: визнав неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 19 вересня 2018 року у виконавчому провадженні N 52093762 про повернення стягувачу виконавчого документа - наказу N 908/85/16 від 22 серпня 2016 року. В іншій частині скарги суд відмовив. 2.2. Частково задовольнивши скаргу та визнавши неправомірними дії щодо повернення виконавчого документа стягувачу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що державний виконавець не здійснив усіх заходів для перевірки наявності у боржника майна, за рахунок якого можливо здійснювати задоволення вимог кредиторів. Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи Держпідприємства щодо необхідності закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, є неспроможними, оскільки згідно з Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року N 512/5, за наявності підстав для повернення виконавчого документа виконавчий документ виводиться із зведеного виконавчого провадження за постановою виконавця про виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження. Тобто первинним є виведення з виконавчого провадження, а вторинним повернення виконавчого документа. А тому скарга на дії державного виконавця обґрунтовано подана в порядку господарського судочинства. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14 січня 2019 року та ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29 жовтня 2018 року, Держпідприємство звернулося з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просило скасувати зазначені судові рішення та закрити провадження за скаргою ТОВ "Укрнасінняпром". 3.2. На обґрунтування касаційної скарги Держпідприємство зазначило про те, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 287 КАС України. 4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 4.1. Оскільки Держпідприємство оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції, а провадження за скаргою на дії державного виконавця просить закрити, справа разом із касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Щодо юрисдикції суду з розгляду цієї скарги 4.2. Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 4.3. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України). 4.4. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 4.5. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 4.6. Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. 4.7. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 4.8. Крім того, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 4.9. З наведених правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням вимог статей 339, 340 ГПК України, вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства відповідно. 4.10. Разом з тим, оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 4.11. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі N 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах N 927/395/13, 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі N 904/7326/17, від 13 лютого 2019 року у справі N 808/2265/16. 4.12. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій. 4.13. Матеріали справи свідчать, що предмет скарги ТОВ "Укрнасінняпром" на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження ВП N 52093762 (з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 22 серпня 2016 рокуу цій справі), яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389. 4.14. Предмет скарги позивача стосується оскарження дій державного виконавця саме з повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 22 серпня 2016 рокуу цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 52093762, при цьому дії державного виконавця щодо зобов'язання ТОВ "Укрнасінняпром" здійснити додаткове авансування витрат виконавчого провадження (сплатити вартість робіт з оцінки арештованого нерухомого майна боржника) в межах зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 чи дії цього державного виконавця стосовно виведення виконавчого провадження ВП N 52093762 зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 не оскаржуються. Тобто скарга ТОВ "Укрнасінняпром" не стосується судового оскарження дій зазначеного державного виконавця під час виконання ним зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389. 4.15. Отже, скарга ТОВ "Укрнасінняпром" щодо винесення державним виконавцем постанови від 19 вересня 2018 року про повернення йому (стягувачу) виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП N 52093762 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 22 серпня 2016 рокуу цій справі повинна розглядатися судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому ГПК України порядку, тобто в межах цієї справи за правилами господарського судочинства. Щодо обґрунтованості вимог скарги на дії державного виконавця 4.16. У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 4.17. За приписами статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". 4.18. Відповідно до статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа. 4.19. Відповідно до статті 43 указаного Закону, у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб'єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов'язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов'язаний додатково здійснити авансування таких витрат. 4.20. Повертаючи виконавчий документ стягувачу, державний виконавець виходив із того, що в ході проведення виконавчих дій 12 липня 2018 року постановою було описано та арештовано нерухоме майно боржника, а тому він 16 липня 2018 року звернувся до суб'єкта оціночної діяльності щодо надання інформації відносно вартості проведення оцінки зазначеного вище майна, яка згідно з листом суб'єкта оціночної діяльності складає 177000 грн. 4.21. Оскільки стягувач не здійснив додаткового авансування витрат виконавчого провадження, державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". 4.22. Разом з цим, відповідно до статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання. Експерт, спеціаліст і суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання мають право на винагороду за надані ними послуги. Винагорода та інші витрати, пов'язані з проведенням експертизи, наданням висновку спеціаліста або звіту суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, належать до витрат виконавчого провадження. 4.23. Втім, з матеріалів справи не вбачається і попередніми судовими інстанціями не встановлено, що державний виконавець у межах виконавчого провадження виносив постанову про залучення для проведення оцінки майна суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання. 4.24. Направлення листа щодо надання інформації відносно вартості проведення оцінки зазначеного вище майна та відповідь на лист не свідчить про зобов'язання стягувача здійснити авансування не визначених витрат. 4.25. Крім того, положеннями Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 %, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. 4.26. Організаційно-правова форма підприємства боржника - державне підприємство, у статутному капіталі якого частка держави становить 100 %, а отже, дія встановленого зазначеним вище Законом мораторію поширюється на нерухоме майно Держпідприємства. 4.27. Згідно з положеннями Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" мораторій не розповсюджується на рішення щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішення щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також на застосування примусової реалізації майна для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. 4.28. Отже, кошти, отримані виконавчою службою від примусової реалізації нерухомого майна боржника, не можуть бути спрямовані на погашення заборгованості перед ТОВ "Укрнасінняпром", що виключає об'єктивну необхідність здійснення додаткового авансування товариством витрат виконавчого провадження на вказані цілі. 4.29. Під час розгляду скарги державним виконавцем також не спростовано доводів ТОВ "Укрнасінняпром" про передчасність повернення виконавчого документа стягувачу з тих підстав, що обставини наявності у боржника оборотних активів та іншого майна, коштів, за рахунок яких можливо здійснювати задоволення вимог кредиторів, залишилися належним чином не з'ясованими, адже з матеріалів справи не вбачається здійснення державним виконавцем всіх передбачених законодавством заходів для перевірки наявності у боржника майна, на яке не поширюється дія мораторію. 4.30. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами пункту 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. 4.31. У частинах другій та третій цієї статті визначено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів. 4.32. З огляду на наведені вище норми законодавства, навіть за умови встановлення державним виконавцем обставин нездійснення стягувачем додаткового авансування витрат виконавчого провадження, в якому боржником є державне підприємство, це повинно мати наслідком подачу керівником органу ДВС до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів, а не повернення виконавчого документа стягувачу. 4.33. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 4.34. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 4.35. З огляду на викладене касаційну скаргу Держпідприємства слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін. 4.36. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 4.37. Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" залишити без задоволення, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14 січня 2019 року у справі N 908/85/16 - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2019 року м. Київ Справа N 205/8482/15-ц Провадження N 14-148цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Приватна фірма "Нік Ан" (далі - ПФ "Нік Ан"), відповідач - ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне підприємство "Справедливість 2015" (далі - ПП "Справедливість 2015"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2016 року у складі судді Федченко В.М. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року у складі колегії суддів Свистунової О.В., Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. у цивільній справі за позовом ПФ " Нік Ан" до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПП "Справедливість 2015", про витребування майна, та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2015 року ПФ "Нік Ан" звернулася до суду з позовом, у якому просила припинити право власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визнати за ПФ "Нік АН" право власності на вказану автомобільну стоянку та витребувати її від ОСОБА_1 на свою користь. Вимоги мотивувала тим, що 22 вересня 2014 року невстановлені особи із застосуванням процедури прилюдних торгів без її відома, як власника стоянки, здійснили відчуження Товариству з обмеженою відповідальністю "Пеле Груп" (далі - ТОВ "Пеле Груп") автомобільної стоянки за вказаною адресою. У подальшому з інформаційної довідки N 48420202 від 26 листопада 2015 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з'ясувалося, що власником автомобільної стоянки значиться ОСОБА_1, який набув право власності на спірну автостоянку відповідно до свідоцтва N 2683, яке було видане на підставі акта про передання права власності на куплене нерухоме майно від 30 жовтня 2015 року, і протоколу про проведення аукціону, складеного Правобережною товарною біржею 29 жовтня 2015 року. На думку позивача, перехід права власності на спірну автомобільну стоянку спочатку до ТОВ "Пеле Груп", а потім до ОСОБА_1 відбувся з порушенням чинного законодавства та внаслідок злочинних дій невстановлених осіб, а тому спірне майно вибуло з володіння власника - ПФ " Нік Ан " поза його волею. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2016 року позов ПФ "Нік Ан" задоволено. Припинено право власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1. Визнано за ПФ " Нік Ан" право власності на автомобільну стоянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та витребувано її від ОСОБА_1 на користь ПФ " Нік Ан". Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що ПФ "Нік Ан" звернулася за захистом права власності на спірну автомобільну стоянку до Господарського суду Дніпропетровської області, який рішенням від 07 вересня 2015 року у справі N 904/5912/15, що набрало законної сили, визнав недійсними: протокол від 03 червня 2014 року N 0834509-1 щодо проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить боржнику - ПФ "Нік Ан", складений філією 04 Приватного підприємства "Нива - В. Ш." (далі - ПП "Нива-В. Ш."); акт про проведення прилюдних торгів (аукціону) із реалізації арештованого майна від 09 червня 2014 року N 36548/16, виданий Ленінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС); свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 22 вересня 2014 року за реєстровим N 779, видане ТОВ "Пеле Груп" приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. (далі - приватний нотаріус Павловська Г.О.). Судом у господарській справі установлено, що на виконання Ленінського ВДВС не надходило виконавчих документів, де боржником виступає ПФ "Нік Ан". Тому Ленінський ВДВС не здійснював дій з реалізації об'єктів нерухомого майна, які належать ПФ "Нік Ан", не видавав заявок на проведення прилюдних торгів, актів про проведення прилюдних торгів (аукціону) з реалізації арештованого майна. 20 листопада 2015 року державний реєстратор в особі приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. (далі - приватний нотаріус Лозенко В.В.) видала ОСОБА_1 свідоцтво N 2683 на підставі акта про передання права власності на куплене нерухоме майно від 30 жовтня 2015 року і протоколу про проведення аукціону, складеного Правобережною товарною біржею 29 жовтня 2015 року. Оскільки господарським судом визнано недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане ТОВ "Пеле Груп", подальше відчуження спірного майна вказаним товариством відповідачу здійснено особою, яка не мала права розпоряджатися спірним майном. Тобто право позивача порушено і підлягає захисту. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2016 року у частині задоволення позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та визнання за ПФ " Нік Ан" права власності на вказану автомобільну стоянку скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що спірне майно вибуло не з волі ПФ " Нік Ан" як власника. Вважав, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо припинення права власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку та визнання за ПФ " Нік Ан " права власності на неї підлягає скасуванню із ухваленням у вказаній частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивач у частині вимог щодо припинення права власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку обрав неналежний спосіб захисту порушених прав відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). До цих правовідносин слід було застосувати лише норму про витребування майна, передбачену у статті 388 ЦК України. Крім того, рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні правові підстави щодо задоволення позовних вимог і в частині фактичного повторного визнання за позивачем права власності на спірне майно, оскільки зазначена особа ніколи не була позбавлена права власності на автомобільну стоянку. Крім того, даний спір підлягає розгляду в порядку цивільної юрисдикції, так як спірне майно зареєстроване за ОСОБА_1 на праві приватної власності як за фізичною особою; також ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року у справі N 904/2404/15 припинено провадження у справі з огляду на те, що належним відповідачем у ній має бути ОСОБА_1 - особа, яка не є суб'єктом господарювання, тому спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 придбав автомобільну стоянку для здійснення підприємницької діяльності, проте суди розглянули справу у порядку цивільного судочинства. Однак спір є господарським, оскільки виник між суб'єктами підприємницької діяльності. Звернув увагу, що, приймаючи позовну заяву, суд стягнув із позивача судовий збір не у повному обсязі. У касаційній скарзі зазначено, що частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна у добросовісного набувача, якщо це майно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень. ОСОБА_1 указував, що придбав автомобільну стоянку з аукціону, який проводився на виконання судового рішення. Результати аукціону позивачем не оскаржені. Крім того, суд не вирішив питання про відшкодування йому як добросовісному набувачу витрат на придбання майна. Згідно з вимогами статті 388 ЦК України витребувати майно може власник. Проте постановою Вищого господарського суду України від 26 березня 2014 року встановлено, що ПФ "Нік Ан" не набуло права власності на спірний об'єкт нерухомості. У судовому порядку оскаржується рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів N 505 від 18 квітня 1996 року та видане на його підставі свідоцтво про право власності ПФ "Нік Ан" на спірне майно. Тобто правомірність набуття ПФ " Нік Ан" права власності на автомобільну стоянку не доведено. Позиція інших учасників справи У жовтні 2017 року ПФ "Нік Ан" подала заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем, оскільки придбав майно в період дії заборони на його відчуження. Договір купівлі-продажу придбаного ним майна від 29 жовтня 2015 року нотаріально не посвідчений. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2017 року визнано недійсними результати аукціону з продажу автомобільної стоянки, за якими спірне майно придбав ОСОБА_1, визнано недійсним видане йому свідоцтво про право власності на стоянку, майно виключено з ліквідаційної маси ТОВ "Пеле Груп". Сам по собі факт набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно не свідчить про здійснення підприємницької діяльності, тому спір підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 06 березня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на автомобільну стоянку від 29 жовтня 1998 року, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 18 квітня 1996 року N 505, зареєстрованим Дніпропетровською організацією технічної інвентаризації, власником автомобільної стоянки за адресою: АДРЕСА_1 є ПФ "Нік АН". На підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13122706 від 19 травня 2014 року проведено державну реєстрацію права власності спірної автомобільної стоянки за позивачем, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 362739512101. Згідно з постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2016 року скасовано рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 18 квітня 1996 року N 505. У подальшому ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПФ " Нік Ан " задоволено. Постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2016 року скасовано, провадження у справі закрито. 03 червня 2014 року філією 04 ПП "Нива-В. Ш." проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - зазначеної автомобільної стоянки, які оформлено протоколом N 0834509-1 від 03 червня 2014 року. 09 червня 2014 року на підставі протоколу N 0834509-1 від 03 червня 2014 року Ленінським ВДВС видано акт про проведення прилюдних торгів (аукціону) з реалізації арештованого майна N 36548/16. 22 вересня 2014 року на виконання акта від 09 червня 2014 року ТОВ "Пеле Груп" приватним нотаріусом Павловською Г.О. видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів за реєстровим N 779. Згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року у справі N 904/5912/15 за позовом ПФ "Нік Ан" до Ленінського ВДВС, ПП " Нива-В. Ш. ", третя особа без самостійних вимог на предмет спору, - ТОВ "Пеле Груп", про визнання недійсними публічних торгів, яке постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2015 року залишено без змін, визнано недійсними: протокол N 0834509-1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить боржнику - ПФ "Нік Ан", складений філією 04 ПП " Нива -В. Ш." 03 червня 2014 року; акт проведення прилюдних торгів (аукціону) із реалізації арештованого майна від 09 червня 2014 року N 36548/16, виданий Ленінським ВДВС; свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 22 вересня 2014 року за реєстровим N 779, видане ТОВ "Пеле Груп" приватним нотаріусом Павловською Г.О. Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2015 року у справі N 205/6594/14-к накладено арешт на автомобільну стоянку за адресою: АДРЕСА_1. Рішення про державну реєстрацію обтяження зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 лютого 2015 року, номер запису - 8793109. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2015 року у справі 904/2404/15 за позовом ПФ "Нік Ан" до ТОВ "Пеле Груп", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Дніпропетровська міська рада, про витребування майна накладено арешт на автомобільну стоянку за вищевказаною адресою, обтяження зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 квітня 2015 року, номер запису - 9361767. 29 жовтня 2015 року на аукціоні спірне майно було відчужено ТОВ "Пеле" в період ліквідаційної процедури за договором купівлі-продажу майна банкрута, згідно з яким покупцем автомобільної стоянки став ОСОБА_1, сплативши ціну продажу майна. Свідоцтвом від 20 листопада 2015 року, зареєстрованим в реєстрі за N 2683, приватний нотаріус Лозенко В.В. на підставі акта про передання права власності на куплене нерухоме майно від 30 жовтня 2015 року і протоколу про проведення аукціону, складеного Правобережною товарною біржею від 29 жовтня 2015 року посвідчила, що ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно, що раніше належало ТОВ "Пеле Груп", що складається з автомобільної стоянки на АДРЕСА_1, яке ним придбане за 606 тис. грн. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства. На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю. Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній вище редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом? фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 цього Кодексу). Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (стаття 12 ГПК України у вказаній редакції). Статтею 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Разом з тим відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Звертаючись у грудні 2015 року до суду з позовом до ОСОБА_1, ПФ "Нік Ан" просила: - припинити право власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; - визнати за ПФ "Нік АН" право власності на вказану автомобільну стоянку; - витребувати її від ОСОБА_1 на свою користь. Основним наведеним у касаційній скарзі доводом зазначено ті обставини, що відповідач у спірних правовідносинах виступає як фізична особа - підприємець. Відповідно до статті 318 ЦК України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. За частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється. За частиною першою статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом. Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Таким чином, цивільні права й обов'язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєструвався для участі в аукціоні як фізична особа - підприємець (т. 2, а. с. 90). Зі змісту правовідносин та суб'єктного складу вбачається, що у спорі бере участь ПФ "Нік Ан" в особі арбітражного керуючого та ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець, який придбав майно для здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується його заявкою про участь в аукціоні, де зазначено, що він бере участь як фізична особа - підприємець, та довідкою Правобережної товарної біржі N 2701/16/1 від 27 січня 2016 року, яка підтверджує вказану обставину (т. 2, а. с. 94). Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі "C.G. та інші проти Болгарії", заява N 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява N 21722/11). Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 рокуу справі "Кантоні проти Франції", заява N 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні закону, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії", заява N 42750/09). У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції"). Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи "судом, встановленим законом". Поняття "суд, встановлений законом" передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Усі процесуальні кодекси містять вимогу про закриття провадження у справі у разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного (або адміністративного чи господарського) судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі N 370/1288/15 (провадження N 14-612цс18), і підстав для відступу не вбачається. Помилковим є висновок апеляційного суду про те, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та не належить до господарської юрисдикції, оскільки ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року у справі N 904/2404/15 припинено провадження у господарській справі за позовом до ОСОБА_1. Наявність ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року у справі N 904/2404/15 про припинення провадження у господарській справі є перешкодою для повторного звернення особи до належного суду. Разом із тим визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикційності даної категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на апеляційне чи касаційне оскарження ухвали Господарським судом Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року. Також така постанова вищої судової інстанції може бути іншою процесуальною підставою для звернення з позовом до належного суду, яким, у даному випадку, є господарський суд. Таким чином, з огляду на суб'єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення. Відповідно до пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз'яснити ПФ "Нік Ан", що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду виходить за межі доводів касаційної скарги згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України та вважає за необхідне скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року, а провадження у справі - закрити. За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі, то немає підстав для зміни розподілу судових витрат. Керуючись статтями 259, 268, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року скасувати. Провадження у справі за позовом Приватної фірми "Нік Ан" до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне підприємство "Справедливість 2015", про витребування майна-закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лященко Н.П.
  13. Судом отменено постановление об открытии исполнительного производства на основании пропуска взыскателем срока на подачу исполнительного листа. Решение вступило в силу. 1. Что дальше делать должнику? Подать на основании этого решения заяву в ДВС об отмене постановления об открытии ИП, а также отмене всевозможных арестов и исп.сбора? Или что ещё? 2. Что дальше делать\будет с долгом? Забыть...)) или что?
  14. Согласно ч.1 ст. 12 ЗУ "Об исполнительном производстве: Согласно ч.2 ст. 12 ЗУ "Об исполнительном производстве: Если решение, например, вступило в силу сегодня (01.06.2019), то конечной датой права на предъявление исполнительного листа о принудительном взыскании долга будет 01.06.2022 или 02.06.2022? ПС. мне кажется, что 01.06.2022, т.к. в ч.2 речь идет о сроках исполнения решения, а в ч.1 о сроках предъявления ИЛ, что, на мой взгляд, не одно и тоже. Так или нет? Может есть позиция ВС по этому поводу?
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2019 року м. Київ Справа N 914/3587/14 Провадження N 12-34гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго", відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1, орган виконання судових рішень - Сихівський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 914/3587/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення вартості недорахованої електричної енергії в сумі 40 474,44 грн за касаційними скаргами Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року (головуючий суддя Матущак О.І., судді Мирутенко О.Л., Якімець Г.Г.) й ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року (суддя Манюк П.Т.) у справі за скаргою Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог скарги на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби 1. У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі - ПАТ "Львівобленерго") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) про стягнення вартості недорахованої електричної енергії в сумі 40 474,44 грн. 2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3587/14 позов задоволено частково: вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ПАТ "Львівобленерго" 30 302,00 грн вартості недорахованої електричної енергії, 1 368,42 грн судового збору, в задоволенні інших позовних вимог відмовлено. 3. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 04 серпня 2015 року, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 40 474,44 грн вартості недорахованої електричної енергії. 4. На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року видано наказ про примусове виконання рішення від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14. 5. У березні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі - ПрАТ "Львівобленерго") звернулося до Господарського суду Львівської області зі скаргою на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Сихівський ВДВС) з такими вимогами: 1) зобов'язати начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (виконавці) Сихівського ВДВС, здійснити перевірку рішень та дій державного виконавця (виконавців) щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 у межах повноважень, наданих чинним законодавством, про що письмово повідомити суд та стягувача; 2) визнати дії та рішення державного виконавця Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа (наказ Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14) стягувачу без прийняття до виконання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства; 3) зобов'язати державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа. 6. Скаргу мотивовано тим, що 19 лютого 2018 року на адресу скаржника надійшло повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року. Підставою для відмови у прийнятті заяви стягувача про примусове виконання рішення та відкритті виконавчого провадження за наказом Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 є відмінність у назві стягувача. На думку скаржника, такі дії державного виконавця є незаконними, оскільки перейменування ПАТ "Львівобленерго" на ПрАТ "Львівобленерго" за своєю суттю є зміною типу товариства і не є його реорганізацією (перетворенням), на підтвердження чого скаржником до заяви про примусове виконання наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 було додано завірені копії сторінок статуту стягувача, які не були взяті державним виконавцем до уваги. Фактичні обставини справи 7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3587/14 позов ПАТ "Львівобленерго" задоволено частково: вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_1. на користь ПАТ "Львівобленерго" 30 302,00 грн вартості недоврахованої електричної енергії, 1 368,42 грн судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 8. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 04 серпня 2015 року, скасовано рішення місцевого господарського суду від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3584/14 в частині відмови у задоволенні позову та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: стягнув з відповідача на користь позивача 40 474,44 грн вартості недоврахованої електричної енергії. Додатковою постановою суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача 1 827,00 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції. 9. На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року та з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, 07 травня 2015 року було видано накази. 10. 19 лютого 2018 року на адресу скаржника надійшло повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року на підставі пункту 2 частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки в наказі стягувачем вказано ПАТ "Львівобленерго", а заяву подано ПрАТ "Львівобленерго". 11. У зв'язку з цим, ПрАТ "Львівобленерго" звернулося до начальника Сихівського ВДВС на підставі частин третьої, четвертої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" зі скаргою від 27 лютого 2018 року на дії державного виконавця, яка отримана відділом 05 березня 2018 року, з проханням здійснити перевірку рішення та дій державного виконавця під час розгляду останнім заяви стягувача про примусове виконання рішення у справі N 914/3587/14, однак, відповіді від начальника Сихівського ВДВС щодо результатів розгляду цієї скарги не отримано. 12. Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду позивача із скаргою на дії державного виконавця. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 13. Господарський суд Львівської області ухвалою від 07 травня 2018 року скаргу ПрАТ "Львівобленерго" на дії Сихівського ВДВС задовольнив частково. Визнав дії та рішення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Зобов'язав державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено. 14. Ухвала суду мотивована тим, що ПрАТ "Львівобленерго" і ПАТ "Львівобленерго" є однією і тією ж юридичною особою, а отже, висновок державного виконавця, дії якого оскаржуються, про відмінність назви стягувача є неправомірним, а повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання - незаконним. 15. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року змінено шляхом виключення з мотивувальної частини та відповідно пункту 3 резолютивної частини ухвали висновку суду про зобов'язання державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа. 16. Постанова мотивована тим, що, зобов'язавши державного виконавця Сихівського ВДВС прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень. Адже прийняття уповноваженим органом рішення про відкриття виконавчого провадження та можливість розпочати примусове виконання рішення належить виключно до повноважень органу державної виконавчої служби. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 17. У січні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року та ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року, в яких скаржники просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні скарги ПрАТ "Львівобленерго" на дії та рішення державного виконавця відмовити повністю. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 18. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 січня 2019 року відкрив касаційне провадження за цими касаційними скаргами. 19. 21 лютого 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу разом із касаційними скаргами Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил предметної юрисдикції. 20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи осіб, які подали касаційні скарги 21. Касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 334 Господарського процесуального кодексу України, неприйняттям до уваги вимог статей 45, 47 Закону України "Про виконавче провадження". Водночас скаржники вказують на те, що ПрАТ "Львівобленерго" не є і ніколи не було стороною виконавчого провадження (з огляду на повернення йому виконавчого документа), а тому, в силу вимог статті 339 Господарського процесуального кодексу України не має права звертатися зі скаргою на дії та рішення державного виконавця, відтак, на переконання скаржників, суди фактично вийшли за межі способів захисту, передбачених статтею 343 цього Кодексу. 22. На переконання ФОП ОСОБА_1, його касаційна скарга стосується питань права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування частини п'ятої статті 334 Господарського процесуального кодексу України, пункту 14 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), оскільки діючий нині процесуальний закон не регламентує порядок зміни назви сторони виконавчого провадження після закінчення розгляду справи по суті та перед відкриттям виконавчого провадження. За його твердженням, скарга, що є предметом цього судового розгляду, має розглядатись судами адміністративної юрисдикції, в порядку Кодексу адміністративного судочинства України. 23. Інші учасники справи своєї позиції у справі не висловили. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо юрисдикції суду 24. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця скарга на дії Сихівського ВДВС з примусового виконання рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань. 25. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 26. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). 27. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. 28. Частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 29. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 30. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 31. Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. 32. Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства. 33. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду України від 29 серпня 2018 року у справі N 201/10328/16-ц (провадження N 14-192цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі N 569/12295/16-ц (провадження N 14-451цс18). 34. Статтею 15 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення. 35. Виходячи з наведених нормативних приписів, Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи. 36. ПрАТ "Львівобленерго" (стягувач) оскаржує повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року, оскільки в наказі Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 стягувачем указано ПАТ "Львівобленерго", а заяву про примусове виконання судового рішення подало ПрАТ "Львівобленерго". 37. Відповідно до наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 ПАТ "Львівобленерго" є стягувачем, а отже, і стороною виконавчого провадження. 38. Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 39. Згідно зі статтею 340 Господарського процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду. 40. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 343 Господарського процесуального кодексу України). 41. Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали, пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами Господарського процесуального кодексу України та його примусовим виконанням. 42. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки ПрАТ "Львівобленерго" (стягувач) звернулося до господарського суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії Сихівського ВДВС щодо виконавчого документа у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами господарського судочинства. 43. Отже, доводи ФОП ОСОБА_1, що скарга стягувача ПрАТ "Львівобленерго" на дії та рішення державного виконавця має розглядатися судами адміністративної юрисдикції, є необґрунтованими. Щодо суті касаційної скарги 44. Стосовно повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з відмінністю у назві стягувача, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 45. Судами встановлено, що підставою для повернення виконавчого документа державним виконавцем зазначено те, що в наказі стягувачем вказано ПАТ "Львівобленерго", а заяву про примусове виконання судового рішення подано ПрАТ "Львівобленерго", при цьому державний виконавець послався на пункт 2 частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", зазначивши, що в наказі Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 стягувачем указано ПАТ "Львівобленерго". 46. Відповідно до частини першої статті 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. 47. Стаття 83 цього ж Кодексу, яка має назву "Організаційно-правові форми юридичних осіб", визначає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Отже, з точки зору зазначеної норми закону, усі товариства належать до однієї організаційно-правової форми юридичної особи. 48. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити його організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Тип акціонерного товариства не є обов'язковою складовою найменування акціонерного товариства. 49. В абзаці 3 частини другої статті 5 Закону України "Про акціонерні товариства" зазначено, що зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. 50. З аналізу зазначених положень убачається, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна типу акціонерного товариства з публічного на приватне (ПАТ "Львівобленерго" на ПрАТ "Львівобленерго") не є його реорганізацією. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". 51. Як установлено судами попередніх інстанцій, згідно з пунктом 1.1. статуту ПрАТ "Львівобленерго", затвердженого загальними зборами ПАТ "Львівобленерго", протокол від 13 квітня 2017 року N 14, Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" було перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства". 52. Згідно із пунктом 5 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" приведення діяльності у відповідність із нормами цього Закону, статутів та внутрішніх положень акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, у тому числі зміна найменування акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, не є перетворенням та не потребує застосування процедури припинення. 53. Таким чином, зміна найменування (типу) товариства з публічного на приватне не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи. 54. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ПрАТ "Львівобленерго" і ПАТ "Львівобленерго" є однією і тією ж юридичною особою, а отже, висновок державного виконавця, дії якого оскаржуються, про відмінність назви стягувача є неправомірним, а повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання - незаконним. 55. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що на відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (стаття 15 Закону України "Про виконавче провадження", пункт 14 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень). Звідси, зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження. 56. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження"). Усі дії у виконавчому провадженні (у тому числі й зміна назви його сторони) вчиняються виконавцем після відкриття такого провадження. 57. Велика Палата Верховного Суду також наголошує, що відповідно до частини другої статті 343 Господарського процесуального кодексу України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). 58. Отже, вимога скарги про зобов'язання державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа є правомірною і підлягає задоволенню. 59. За таких обставин Господарський суд Львівської областісуд дійшов обґрунтованого висновку про визнання дії та рішення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа (наказ Господарського суду Львівської областівід 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14) стягувачу без прийняття до виконання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та про зобов'язання державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, отже, це судове рішення є таким, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. 60. Натомість Західний апеляційний господарський суд у своїй постанові від 05 грудня 2018 року дійшов помилкових висновків, що зобов'язавши державного виконавця Сихівського ВДВС прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки Господарський суд Львівської області діяв відповідно до положень статті 343 Господарського процесуального кодексу України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 61. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити у силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. 62. Згідно з положеннями статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 63. З огляду на викладене, касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, постанова Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року - скасуванню із залишенням в силі ухвали Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14. Щодо судових витрат 64. Оскільки за результатом розгляду касаційних скарг Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду залишила ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14 в силі, якою спір вирішено на користь стягувача, розподіл судових витрат не проводиться. Висновок щодо застосування норм права 65. Особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи. 66. Зміна найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи. 67. Зміна найменування (типу) юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження. Керуючись статтями 300-302, 308, 312, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року скасувати. 3. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2019 року м. Київ Справа N 824/297/18-а Провадження N 11-1479апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року (суддя Григораш В.О.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року (судді Совгира Д.І., Курко О.П., Загороднюк А.Г.) у справі N 824/297/18-а за позовом ОСОБА_3 до начальника Вижницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Василинчука Петра Степановича (далі - начальник, виконавча служба - відповідно) про визнання бездіяльності протиправною й зобов'язання вчинити дії та ВСТАНОВИЛА: У березні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до начальника виконавчої служби, у якому просила визнати неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у формальному розгляді її клопотання від 20 лютого 2018 року про усунення порушення законодавства у виконавчому провадженні N 28399497, та зобов'язати начальника виконавчої служби розглянути клопотання про усунення порушення законодавства у виконавчому провадженні N 28399497. Чернівецький окружний адміністративний суд ухвалою від 10 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначила, що суди не в повному обсязі з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі, що призвело до неправильного застосування судом норм як матеріального, так і процесуального права. На думку скаржника, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржується відмова у задоволенні клопотання позивача начальником виконавчої служби як посадової особи при здійсненні ним контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 21 листопада 2018 року передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України з огляду на те, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що 22 липня 2011 року Вижницький районний суд Чернівецької області видав виконавчий лист у кримінальній справі N 1-п-26/11 про стягнення з позивача на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру в Чернівецькій області витрат на проведення судових експертиз спиртовмісних рідин в розмірі 1054 грн 80 коп., який був поданий для виконання до виконавчої служби. 27 серпня 2011 року державний виконавець відкрив виконавче провадження N 28399497 з виконання виконавчого листа у кримінальній справі N 1-п-26/11. Реалізуючи належне позивачу право на звернення в порядку контролю, 20 лютого 2018 року позивач звернувся з клопотанням до начальника виконавчої служби про усунення порушень законодавства у виконавчому провадженні N 28399497. Листом від 14 березня 2018 року N 14.3.20/3289 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання у виконавчому провадженні N 28399497. Не погодившись із бездіяльністю відповідача, яка, на думку позивача, полягає у формальному розгляді вказаного клопотання, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом. Обставини справи її учасники під сумнів не ставлять. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, Чернівецький окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що незгода сторони виконавчого провадження з діями або рішенням державного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому за виконавчим документом, виданим Вижницьким районним судом Чернівецької області за результатами розгляду кримінальної справи, не може бути розглянута за правилами адміністративного судочинства, а має розглядатися судом, який видав такий виконавчий лист. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законіна вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до начальника виконавчої служби про визнання неправомірною бездіяльності відповідача, яка полягає у формальному розгляді клопотання позивача від 20 лютого 2018 року про усунення порушення законодавства у виконавчому провадженні N 28399497 під час примусового виконання виконавчого листа N 1-п-26/11, виданого 22 липня 2011 року Вижницьким районним судом Чернівецької області у кримінальній справі. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 535 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання. Проте положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні. Водночас частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі N 757/61236/16-ц (провадження N 14-431цс18). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Оскільки суди попередніх інстанцій постановили рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року скасувати, а матеріали позовної заяви направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Лященко Н.П.
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2019 року м. Київ Справа N 661/624/16-ц Провадження N 14-618цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідачі: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР ДДВС МУЮ), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Альфа-Банк" на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року у складі судді Ведяшкіної Ю.В. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів Склярської І.В., Базіль Л.В., Пузанової Л.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ПАТ "Альфа-Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВПВР ДДВС МУЮ, про зняття арешту з майна, та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м, та виключити її з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного у рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860, яке знаходиться на виконанні ВПВР ДДВС МУЮ. Вимоги мотивувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 06 травня 1997 року виконавчим комітетом Новокаховської міської ради Херсонської області, їй та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1. Вказувала, що рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року припинено право власності ОСОБА_4 на 1/4 частини зазначеної квартири, визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/4 частини та залишено у її та ОСОБА_6 власності по 1/4 частини оспорюваної квартири. 08 лютого 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Новокаховського нотаріального округу Херсонської області Іваніщенко С.І., зареєстрованого у реєстрі за N 145, подарували їй 3/4 частини зазначеної квартири. Таким чином, їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м 18 лютого 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮУ у рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860 складено акт опису й арешту майна боржника ОСОБА_4, яким описано і накладено арешт на 1/4 частини оспорюваної квартири, який, на її думку, є незаконним, оскільки майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Знято арешт з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 60,7 кв. м, житловою площею 36,4 кв. м, та виключено її з акта опису й арешту майна від 18 лютого 2016 року, складеного у рамках зведеного виконавчого провадження N 47980860, яке знаходиться на виконанні ВПВР ДДВС МУЮ. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка є власником оспорюваної квартири та володіє нею на законних підставах, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, а тому накладення арешту на вказану квартиру порушує її права. Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року апеляційні скарги ПАТ "Альфа-Банк" та ВПВР ДДВС МУЮ відхилено, рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що судове рішення є законним та обґрунтованим. Короткий зміст вимог касаційної скарги У червні 2017 року ПАТ "Альфа-Банк" звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачка незаконно набула право власності на оспорювану квартиру, оскільки 1/4 частини цієї квартири, яка належала ОСОБА_4, відчужено після накладення на неї арешту постановою ВПВР ДДВС МЮУ від 25 квітня 2014 року у рамках виконавчого провадження N 43100202. Державна реєстрація права власності на 3/4 частини оспорюваної квартири за ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яка проведена 28 січня 2016 року на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року у справі N 661/4987/15-ц, є незаконною, оскільки на момент її проведення вказане судове рішення оскаржувалося в апеляційному порядку. ПАТ "Альфа-Банк" у касаційній скарзі зазначало, що ОСОБА_3 обрала неправильний спосіб захисту, оскільки відповідно до листа Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" не можна задовольняти вимоги про зняття арешту з майна без визнання на нього права власності. Також, на його думку, вказана справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки позивачка не є стороною виконавчого провадження. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 28 листопада 2018 року - передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 27 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди установили, що 06 травня 1997 року виконавчим комітетом Новокаховської міської Ради народних депутатів видано свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1. 25 квітня 2014 року державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом N 661/1456/13-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_8 на користь ПАТ "Альфа Банк" заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії та про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_4, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить останньому. Рішення про державну реєстрацію обтяжень зареєстровано 28 квітня 2014 року, індексний номер 12714416. Постановою державного виконавця ВПВР ДДВС МУЮ від 30 червня 2015 року зазначене вище виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження N 47980860. Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року припинено право власності ОСОБА_4 на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/4 частини квартири в розмірі 49 500,00 грн. які знаходяться на депозитному рахунку суду. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/4 частини оспорюваної квартири, залишивши у власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 по 1/4 частини спірної квартири. Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2016 року рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року змінено в частині суми стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації вартості 1/4 частини квартири з 49 500,00 грн до 110 991,62 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Згідно з договором дарування частини квартири від 08 лютого 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області Іваніщенко С.І., зареєстрованим у реєстрі за N 145, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подарували ОСОБА_3, а остання прийняла у дар 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала їм на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року та рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року. Право власності на 3/4 частини вказаної вище квартири на підставі договору дарування від 08 лютого 2016 року зареєстровано 08 лютого 2016 року, а на 1/4 частки - на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року та рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 12 січня 2016 року - зареєстровано 28 січня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 (а. с. 10, 11). Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 06 липня 2016 року, яке залишене без змін ухвалами Апеляційного суду Херсонської області від25 серпня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року, у задоволенні позову ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, приватний нотаріус Новокаховського нотаріального округу Іваніщенко С.І., про визнання недійсним договору дарування частини квартири від 08 лютого 2016 року, відмовлено. Тобто ОСОБА_3 на час звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна та виключення його з акта опису й арешту майна була власницею квартири АДРЕСА_1. Згідно з актом опису й арешту майна, складеним 18 лютого 2016 року головним державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження N 47980860, накладено арешт на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 травня 1997 року. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України). Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Статтею 368 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Оскільки під час винесення постанови державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ від 18 лютого 2016 року про накладення арешту на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, власником цієї частини квартири була позивачка, то її вимоги про зняття арешту з квартири є обґрунтованими. Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно задовольнив позов. Посилання ПАТ "Альфа-Банк" на те, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, є помилковим з наступних підстав. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, у якій визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад цього спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (тут і далі - КАС України, у редакції чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Отже, одним із учасників адміністративного спору є суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства. Також КАС України, як у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, так і в редакції від 03 жовтня 2017 року, надає визначення публічно-правового спору - як спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та пункт 1 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року) та адміністративного судочинства - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ у порядку, встановленому цим законом (пункт 4 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та пункт 5 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року). У статті 17 КАС України вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір. Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У даній справі суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки позивачка звернулася до суду за захистом свого цивільного права, а саме права власності на майно, яке не визнавалося. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі N 640/7794/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі N 658/715/16-ц, і підстав для відступу від такої позиції не вбачається. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи ПАТ "Альфа-Банк" на підставі листа Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" стосовно того, що позивачка обрала неправильний спосіб захисту, оскільки позов подано лише про зняття арешту з майна без вимоги про визнання права власності, а також про те, що у такому разі мають застосовуватися інші способи судового захисту, наприклад, оскарження постанови державного виконавця про арешт майна згідно зі статтею 383 ЦПК України, припинення на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України дії, яка порушує право. Суди правильно встановили, що право власності на оспорювану квартиру позивачка набула в законний спосіб, а саме згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 06 травня 1997 року та договором дарування від 08 лютого 2016 року. Наведені в касаційній скарзі інші доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення. Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  18. Дело в ДВС на стадии исполнение решения суда по взысканию долга по кредитному договору. Наложен арест на все что только можно )) Однако идет спор с ДВС о том, что срок подачи исполнительного листа был уже пропущен. Сейчас стали известны обстоятельства по делу, которые заемщику не были известны ранее, на основании которых долг должен быть в 2 раза меньше. Есть желание подать заявление по вновь открывшемся обстоятельствам и ходатайства об приостановлении исполнения ДВС. Абстрагируясь от сути этих обстоятельств, прошу помочь в понимании нескольких моментов: 1. После вынесения решения судом по заявлению по вновь открывшимся обстоятельствам (не важно какое), что будет с открытым производством в ДВС? Его по любому закроют или это будет зависеть от решения? 2. Если решение будет негативным, производство в ДВС продолжат, то что будет со сроком по исполнительному листу? Его могут восстановить (т.е. будет прерывание просроченного старого ИЛ) и отсчет 3-х летнего срока начнется с начала? 3. Если решение будет позитивным, то производствово в ДВС старое должны будут закрыть, а в случае подачи нового исполнительного по новому решению суда открыть заново. Так или нет? 4. Или если спор с ДВС о пропуске срока на подачу ИЛ, решится позитивно, и ДВС должно будет закрыть производство, то может и не надо "дергаться" с заявой по нововыявленным обстоятельствам и пытаться уменьшить долг?
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2019 року м. Київ Справа N 908/595/18 Провадження N 12-41гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Кібенко О.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" (далі - ТОВ "Торговий дім "Украгропром") на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Широбокової Л.П., Орєшкіної Е.В., Кузнєцової І.Л., за скаргою ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - ВДВС), у справі Господарського суду Запорізької області за позовом ТОВ "Торговий дім "Украгропром" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "Таврія") про стягнення 6 793 672,50 грн. Історія справи Короткий зміст та підстави скарги 1. 01 жовтня 2018 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії ВДВС, у якій просило: - визнати неправомірними дії державного виконавця, що полягають у винесенні, порушенні строків і способу надсилання постанови від 19 вересня 2018 року у виконавчому провадженні N 57016167 про повернення стягувачу наказу цього ж суду від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18; - зобов'язати ВДВС усунути порушення (поновити порушене право заявника); - скасувати цю постанову ВДВС про повернення стягувачу виконавчого документа. 2. Скаргу мотивовано тим, що оскаржувану постанову винесено державним виконавцем внаслідок не здійснення ТОВ "Торговий дім "Украгропром" додаткового авансування витрат у сумі 177 000 грн. що становить вартість робіт по оцінці арештованого постановою ВДВС від 12 липня 2018 року майна, понесених у зведеному виконавчому провадженні N 44561389. Також ТОВ "Торговий дім "Украгропром" указало, що оскаржувану постанову державного виконавця надіслано йому не рекомендованою кореспонденцією та не на наступний робочий день, тобто з порушенням норм чинного законодавства стосовно строків і способу такого надсилання. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. 09 липня 2018 року на виконання рішення від 05 червня 2018 року у справі N 908/595/18 Господарський суд Запорізької області видав наказ про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів. 4. Разом з тим, на виконанні у ВДВС перебувало зведене виконавче провадження N 44561389 відносно ДП "Таврія", у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. 5. 17 липня 2018 року ВДВС звернувся з вимогою до стягувачів, в тому числі ТОВ "Торговий дім "Украгропром", яке є стягувачем у інших виконавчих провадженнях, що входять до складу зведеного виконавчого провадження N 44561389, про сплату цієї вартості робіт по оцінці арештованого майна. 6. У відповіді від 27 липня 2018 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" відмовилося від оплати цих витрат, посилаючись на те, що на нерухоме майно ДП "Таврія", що має державну частку у розмірі 100 %, поширюється дія встановленого Законом України від 29 листопада 2001 року N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" мораторію - заборона примусової реалізації об'єктів нерухомого майна. Кошти, отримані від примусової реалізації нерухомого майна боржника, не будуть спрямовані на погашення заборгованості перед ТОВ "Торговий дім "Украгропром", що виключає необхідність оплати ним цих витрат. Зазначило про готовність фінансування, але лише витрат, спрямованих на забезпечення виконання судового рішення на користь ТОВ "Торговий дім "Украгропром". Просило зосередити зусилля на здійсненні арешту та примусовій реалізації майна боржника, на яке не розповсюджується дія мораторію. 7. Виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18 відкрито старшим державним виконавцем Веселівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області лише 16 серпня 2018 року, про що винесено постанову N 57016167. 8. 06 вересня 2018 року виконавче провадження N 57016167 передано на виконання до ВДВС у зв'язку з перебуванням у ньому зведеного виконавчого провадження N 44561389 відносно боржника - ДП "Таврія". 9. 17 вересня 2018 року ВДВС прийняв виконавче провадження N 57016167 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року, а постановою від 19 вересня 2018 року приєднав це виконавче провадження до зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 (у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій), оскільки на виконанні у державного виконавця перебувало декілька виконавчих проваджень щодо стягнення коштів з одного боржника. 10. 19 вересня 2018 року ВДВС виніс постанову про виведення виконавчого провадження ВП N 57016167 зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389. 11. Того ж дня ВДВС окремою постановою повернув стягувачу (ТОВ "Торговий дім "Украгропром") виконавчий документ у виконавчому провадженні ВП N 57016167 у зв'язку з тим, що позивач відмовився здійснювати додаткове авансування витрат виконавчого провадження. 12. У подальшому ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії державного виконавця стосовно повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 13. Господарський суд Запорізької області ухвалою від 09 листопада 2018 року зазначену скаргу задовольнив з мотивів неправомірності оспорюваних дій ВДВС. Суд першої інстанції послався на незаконне виведення виконавчого провадження N 57016167 із зведеного виконавчого провадження N 44561389, оскільки таке можливо лише у разі завершення виконавчого провадження. Також послався на те, що ВДВС не вчинив відповідних дій щодо перевірки наявності оборотних активів підприємства і встановив порушення строків надіслання сторонам виконавчого провадження постанови про повернення виконавчого документа. 14. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 28 січня 2019 року ухвалу місцевого господарського суду скасував, провадження у справі за цією скаргою закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки скарги на дії державних виконавців під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 15. Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що предметом оскарження у цій справі є дії державного виконавця в межах виконавчого провадження N 57016167, виведеного зі зведеного виконавчого провадження N 44561389 одночасно зі здійсненням оскаржуваних дій (внаслідок повернення виконавчого документа стягувачеві), а звідси, оскільки розгляд такої скарги матиме правові наслідки для усіх стягувачів у межах зведеного виконавчого провадження N 44561389 з виконання рішень судів, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, скарга не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 16. 22 лютого 2019 року ТОВ "Торговий дім "Украгропром" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 17. Скаржник послався на неможливість розгляду скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у судах адміністративної юрисдикції та правильність розгляду цієї скарги саме господарським судом, який розглянув справу як суд першої інстанції, оскільки оскаржуються дії державного виконавця щодо повернення стягувачу наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у справі N 908/595/18 у виконавчому провадженні N 57016167, виведеному зі зведеного виконавчого провадження N 44561389. 18. Вимога ВДВС до стягувачів зведеного виконавчого провадження N 44561389 про здійснення додаткового авансування витрат виконавчого провадження надіслана 17 липня 2018 року, заперечення на цю вимогу ТОВ "Торговий дім "Украгропром" надало 27 липня 2018 року, тоді як виконавче провадження N 57016167 у справі N 908/595/18 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року відкрито лише 16 серпня 2018 року, тобто після відмови ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у здійсненні додаткового авансування виконавчих витрат, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв?язку між цією вимогою ВДВС і поверненням виконавчого документа. 19. Також скаржник послався на неврахування апеляційним господарським судом тих обставин, що Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 02 жовтня 2018 року скасував постанову ВДВС про опис та арешт майна (коштів) боржника від 12 липня 2018 року у зведеному виконавчому провадженні N 44561389, на підставі якої арештовано будівлі та споруди боржника. Тобто на час розгляду скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" вже скасована постанова ВДВС, яка була підставою вимоги здійснити додаткове авансування витрат виконавчого провадження. Доводи інших учасників справи 20. ДП "Таврія" у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у її задоволенні, погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність розгляду цієї скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" у судах адміністративної юрисдикції, оскільки оскарження рішень та дій державного виконавця відбувалося під час виконання ним зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано судові рішення, ухвалені за правилами різних юрисдикцій. Боржник вважає, що виконавчий документ повернуто стягувачу саме зі зведеного виконавчого провадження, оскільки у самій постанові ВДВС про повернення виконавчого документа зазначено підстави, встановлені під час вчинення зведеного виконавчого провадження, а у постанові про виведення виконавчого провадження зазначено підставою необхідність повернення виконавчого документа стягувачу. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 березня 2019 року відкрила касаційне провадженнята на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил предметної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій 22. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 23. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 24. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України). 25. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 26. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 27. Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. 28. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 29. Крім того, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 30. З наведених правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням вимог статей 339, 340 ГПК України, вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства відповідно. 31. Разом з тим, оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 32. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі N 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах N 927/395/13, N 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі N 904/7326/17, від 13 лютого 2019 року у справі N 808/2265/16. 33. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій. 34. Так, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, якою закрито провадження за скаргою ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця, мотивовано тим, що оскільки результат розгляду вказаної скарги матиме правові наслідки для всіх стягувачів у межах зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 з виконання рішень суду, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, то відповідна скарга не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 35. Однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що предмет скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження ВП N 57016167 (з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі), яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389. 36. Предмет скарги позивача стосується оскарження дій державного виконавця саме з повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167, при цьому дії державного виконавця щодо зобов'язання ТОВ "Торговий дім "Украгропром" зі здійснення додаткового авансування витрат виконавчого провадження (сплати вартості робіт з оцінки арештованого нерухомого майна боржника) в межах зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 чи дії цього державного виконавця стосовно виведення виконавчого провадження ВП N 57016167 зі зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389 не оскаржуються. Тобто скарга ТОВ "Торговий дім "Украгропром" не стосується судового оскарження дій зазначеного державного виконавця під час виконання ним зведеного виконавчого провадження ВП N 44561389. 37. Отже, скарга ТОВ "Торговий дім "Украгропром" щодо винесення державним виконавцем постанови від 19 вересня 2018 року про повернення йому (стягувачу) виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП N 57016167 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі повинна розглядатися судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку, тобто в межах цієї справи за правилами господарського судочинства. 38. За таких обставин, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" про підвідомчість цього спору (який стосується судового оскарження дій державного виконавця під час виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) господарському суду є обґрунтованими. Натомість твердження ДП "Таврія", викладені у відзиві на касаційну скаргу, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як помилкові. 39. Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром", Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд скарги ТОВ "Торговий дім "Украгропром" на дії державного виконавця стосовно повернення стягувачу виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 09 липня 2018 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП N 57016167 не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, а звідси - оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 40. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 41. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розглядує порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановления незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 42. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Украгропром" слід задовольнити частково, оскаржувану постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Щодо судових витрат 43. 3 огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" задовольнити частково. 2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 січня 2019 року у справі N 908/595/18 скасувати. 3. Справу N 908/595/18 направити для продовження розгляду до Центрального апеляційного господарського суду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2019 року м. Київ Справа N 586/77/17 Провадження N 14-556цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересована особа - державний виконавець Ямпільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - Ямпільський МВДВС ГТУЮ у Сумській області), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Войнової Тетяни Миколаївни на ухвалу Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року у складі судді Темірова Ч.М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року у складі колегії суддів Собини О.І., Левченко Т.А., Хвостика С.Г. у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області та зобов'язання вчинити певні дії, та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаною скаргою, у якій просив: визнати дії державного виконавця Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області Снігура О.В. щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2016 року N ВП53070678 незаконними і передчасними; зобов'язати державного виконавця повернути стягувачу виконавчий документ, який не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначив, що вироком Ямпільського районного суду Сумської області 04 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 09 серпня 2016 року (справа N 586/816/15-к), його було засуджено за частиною другою статті 332 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено основне і додаткове покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді обмеження волі на строк 4 (чотири) роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Речові докази, а саме: автомобіль марки Toyota, моделі Land Cruiser, державний номерний знак НОМЕР_1, як засіб вчинення злочину конфісковано в дохід держави. 08 грудня 2016 року державний виконавець Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області Снігур О.В. на підставі виконавчого листа N 1-кп/590/2, виданого 19 серпня 2016 року Середино-Будським районним судом Сумської області, прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження N ВП53070678 про конфіскацію у нього зазначеного автомобіля. Однак Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 09 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_3 - Войнової Т.М. на вирок Ямпільського районного суду Сумської області від 04 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 09 серпня 2016 року, а тому, на думку ОСОБА_3, зазначений вирок суду не може бути звернутий до виконання, у зв'язку з чим дії державного виконавця щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження є незаконними і передчасними. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час постановлення ухвал). Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд керувався тим, що вирок суду, дії державного виконавця з виконання якого оскаржуються, ухвалено відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), яким не встановлено порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Тому скарга на дії державного виконавця не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції адміністративного суду у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Короткий зміст вимог касаційної скарги У квітні 2017 року представник ОСОБА_3 - адвокат Войнова Т.М. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року і направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі в порядку кримінального судочинства. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргумотивовано тим, що суд не врахував, що заявником оскаржувалися дії державного виконавця, пов'язані з виконанням вироку суду, які підлягають розгляду в порядку, визначеному статтею 539 КПК України, а тому ця скарга має розглядатися в порядку кримінального, а не адміністративного чи цивільного судочинства. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 09 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Відповідно до статті 383ЦПК України (у редакції, чинній на час подання скарги до суду) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексускарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Отже, як право на звернення зі скаргою в порядку цивільного судочинства, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним відділом державної виконавчої служби чи приватним виконавцем. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України. У разі оскарження дій державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання задоволеного в межах кримінального провадження цивільного позову, такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України у постановах від 07 червня 2016 року, 22 лютого 2017 року, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2018 року та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року, 21 листопада 2018 року (справа N 569/12295/16-ц) та інших. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон N 1404-VIII. Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частинами першою, другоюстатті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У поданій скарзі ОСОБА_3 просив визнати дії державного виконавця Ямпільського МВДВС ГТУЮ у Сумській області Снігура О.В. щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2016 року N ВП53070678 незаконними і передчасними та зобов'язати державного виконавця повернути стягувачу виконавчий документ. Скаргу обґрунтовано посиланням на статті 42, 43, 45, 535 КПК України, статтю 74 Закону N 1404-VIII. Тобто ОСОБА_3 як сторона виконавчого провадження (боржник) оскаржує законність дій державного виконавця, пов'язаних з виконанням судового рішення, ухваленого за правилами КПК України, та у зв'язку з порушенням державним виконавцем, на його думку, порядку прийняття до виконання виконавчого документа, виданого на виконання вироку. Положеннями статті 539 КПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою) визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеною нормою закону не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконання вироку суду. Відсутнє і посилання на можливість такого оскарження за правилами ЦПК України. Разом з тим частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою)передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Ця норма узгоджується з правилами адміністративної юрисдикції, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України (у зазначеній редакції), що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Оскільки у даному випадку стороною виконавчого провадження - боржником ОСОБА_3 - оскаржуються дії державного виконавця з прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2016 року N ВП53070678 з виконання вироку суду у частині конфіскації автомобіля і законами України не встановлено іншого порядку оскарження цих дій, то суди зробили правильний висновок, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки правило статті 181 КАС України є універсальним. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із твердженням ОСОБА_3, що для оскарження рішення, дій або бездіяльності державного виконавця щодо виконання вироку суду встановлено інший порядок, передбачений нормами КПК України, з наступних підстав. Розділ VIII КПК України передбачає порядок виконання судових рішень. Зокрема згідно з частиною першою статті 533 цього Кодексу вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України. У разі, якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження (частина третя статті 535 КПК України). Частиною другою статті 534 КПК України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. За змістом частини п'ятої статті 534 КПК України у взаємозв'язку зі статтею 537 цього Кодексу процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні (наприклад, подання скарг на бездіяльність слідчого, прокурора; оскарження ухвал про накладення арешту на майно та інші), вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Тобто положеннями КПК України (Розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні. Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено у Законі N 1404-VIII. Як частиною другою статті 74 названого закону, так і статтею 181 КАС України передбачено загальний порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання рішень, щодо яких не встановлено у спеціальних законах особливого порядку оскарження. Відділ державної виконавчої служби є уповноваженим органом приймати для примусового виконання виконавчі документи чи не приймати їх з підстав, визначених чинним законодавством України. Здійснюючі делеговані йому функції в цій частині, відділ державної виконавчої служби діє як суб'єкт владних повноважень, рішення, дії або бездіяльність якого, його посадових осіб, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити у порядку адміністративного судочинства, що відповідає завданням цього судочинства, передбаченим у статті 2 КАС України. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанцій, що вказаний спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суди обґрунтовано відмовили у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), оскільки чинним законодавством, КПК України чи ЦПК України не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, тобто не віднесено розгляд таких скарг до цивільної юрисдикції. Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на вказане, оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Войнової Тетяни Миколаївни залишити без задоволення. Ухвалу Середино-Будського районного суду Сумської області від 27 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 березня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2019 року м. Київ Справа N 821/197/18/4440/16 Провадження N 11-1200апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про визнання рішення протиправним за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року (суддя Морська Г.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року (судді Яковлєв О.В., Танасогло Т.М., Запорожан Д.В.), УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" (далі - ТОВ "Дісплей-Плюс") звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати неправомірною виконану суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 та прийняту Корабельним районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - ДВС) при здійсненні виконавчого провадження оцінку вартості нерухомого майна. 2. Позов мотивовано тим, що відповідачем - суб'єктом оціночної діяльності протиправно, всупереч вимогам законодавства та із заниженням реальної вартості здійснено оцінку нерухомого майна позивача, а замовником оцінки майна - ДВС протиправно передано нерухоме майно за такою вартістю на примусові торги. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Херсонський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 лютого 2018 року відмовив у відкритті провадження у цій справі. 4. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03 квітня 2018 року ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року змінив, доповнивши її резолютивну частину роз'ясненням щодо можливості звернення позивача до суду в порядку цивільного судочинства. 5. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки вони виникли з приводу оскарження висновків суб'єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні, які є результатом його підприємницької діяльності. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 6. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ТОВ "Дісплей-Плюс" подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. 7. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. 8. Обґрунтовуючи скаргу, ТОВ "Дісплей-Плюс" указує, зокрема, на те, що спір у цій справі має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, оскільки відповідач як орган державної виконавчої служби є суб'єктом владних повноважень, а спір пов'язаний з примусовим виконанням рішення, що свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин. Рух касаційної скарги 9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року відкрив провадження за касаційною скаргою ТОВ "Дісплей-Плюс", а ухвалою від 01 жовтня 2018 року призначив справу до розгляду. 10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 жовтня 2018 року справу за позовом ТОВ "Дісплей-Плюс" до ДВС, суб'єкта оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), про визнання рішення протиправним передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). 11. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 17 жовтня 2018 року прийняла та призначила справу до свого розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи. 12. Рішення суду попередньої інстанції переглядається в межах наведених у касаційній скарзі доводів відповідно до статті 341 КАС. Позиція інших учасників справи 13. Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило. Установлені судами обставини справи 14. На виконанні ДВС перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису N 17492, виданого приватним нотаріусом Чуловським В.А., про стягнення з ТОВ "Дісплей-Плюс" на користь ПАТ "Укрсоцбанк" боргу в розмірі 938 398,40 грн. Згідно з висновком експерта про вартість описаного та арештованого майна, яке належить ТОВ "Дісплей-Плюс", вартість нежитлового приміщення загальною площею 505,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, складає 2 070 528,00 грн. 15. Не погодившись з оцінкою вартості нерухомого майна, ТОВ "Дісплей-Плюс" звернулося до суду. Позиція Великої Палати Верховного Суду Релевантні джерела права й акти їх застосування 16. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 17. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. 19. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 20. Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом. 21. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС). 22. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 23. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 24. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження"). 25. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"). 26. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, якзабезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. 27. За змістом частин першої - третьої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. 28. За приписами частини п'ятої цієї статті виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. 29. Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції 30. У касаційній скарзі ТОВ "Дісплей-Плюс" зазначає, що спірні правовідносини виникли внаслідок примусового виконання за виконавчим документом - виконавчим написом нотаріуса. Учасником цих правовідносин є орган державної виконавчої служби, який уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень, а отже, спір має вирішуватися в порядку КАС. 31. На думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. 32. За правилами статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду. 33. Оскільки в цьому випадку оцінка майна здійснена в процесі виконання виконавчого напису нотаріуса, то в силу вимог частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідачем у такому випадку має бути орган державної виконавчої служби, а суб'єкт оціночної діяльності може бути залучений як третя особа. 34. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо непоширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 35. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 36. Відповідно до частини першої статті 353КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 37. Ураховуючи наведене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, а отже, наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень. Висновки щодо розподілу судових витрат 38. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 39. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду повернула справу для продовження розгляду, то немає підстав для зміни розподілу судових витрат. Керуючись статтями 345, 349, 353, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" задовольнити. 2. Ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року скасувати. 3. Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісплей-Плюс" до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про визнання рішення протиправним направити для продовження розгляду до Херсонського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
  22. Державний герб України Постанова Іменем України 20 лютого 2019 року м. Київ справа № 761/27123/16-ц провадження № 61-16696св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., учасники справи: позивач - ОСОБА_4, відповідачі: відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державна казначейська служба України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на рішення Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д., від 25 січня 2017 року, ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві), Управління державної казначейської служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 08 серпня 2014 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким стягнув з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на її користь заборгованість за договорами банківських строкових вкладів у розмірі 1 818 251,25 грн. 08 січня 2015 року видано виконавчий лист та 14 лютого 2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження на примусове виконання рішення суду. Вказувала на те, що вказане судове рішення не виконано, виконавче провадження закрито у зв'язку із тим, що у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розпочато процедуру ліквідації, а вона змогла отримати свої кошти лише частково, в межах гарантованої суми відшкодування на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Виконавче провадження тривало довгий час, рішення державного виконавця у ньому визнавались незаконними, а дії - неправомірними, що спричинило невиконання судового рішення та порушення її прав як стягувача. З урахуванням зазначеного та посилаючись на положення статей 1173, 1174 ЦК України, ОСОБА_4 просила стягнути з держави Україна в особі Державної виконавчої служби України на її користь 1 671 793,71 грн на відшкодування майнової шкоди, оскільки саме таку суму, з урахуванням отриманого нею гарантованого відшкодування, вона повинна була б отримати за умов належного виконання судового рішення, а також просила стягнути з держави Україна на її користь майнову шкоду, яка полягає в матеріальних втратах від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції, у розмірі 651 999,55 грн та заподіяну моральну шкоду у розмірі 50 000 грн шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Юзькової О. Л. від 14 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у вигляді не стягнутих за рішенням суду грошових коштів (депозитного вкладу) та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем заподіяння їй такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою державного виконавця. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, за бюджетною програмою 3504030, на користь ОСОБА_4 2 248 733,26 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що тривалим невиконанням судового рішення, що в подальшому призвело до унеможливлення його виконання, ОСОБА_4 завдано матеріального збитку у розмірі нестягнутої на її користь суми у розмірі 1 617 793,71 грн, а тому дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування вказаної суми з урахуванням інфляційних втрат за рахунок держави. Також внаслідок невиконання судового рішення, ухваленого на її користь, позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави. Короткий зміст вимог касаційних скарг У лютому 2017 року Державна казначейська служба України подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У лютому 2017 року ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи осіб, що подали касаційні скарги Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_4, рішення суду про стягнення майнової шкоди з Державного бюджету України є таким, що не відповідає вимогам закону. Суд апеляційної інстанції не врахував, що на підставі постанови Національного банку України з 18 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в банку, що є боржником у виконавчому провадженні, а з 18 грудня 2015 року розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів прийнята саме у зв'язку з відкликанням банківської ліцензії та ліквідацією банку, що, у свою чергу, не залежить від дій як державного виконавця, що здійснював виконавче провадження, так і від органу ДВС в цілому. Отже, відсутні неправомірні дії державного виконавця, що спричинили шкоду позивачу. Крім того, виконавчий документ про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому визначення розміру майнової шкоди у сумі, що підлягала стягненню з банку, призведе до її подвійного стягнення. Касаційна скарга ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив сам факт можливості відшкодування збитків, завданих державним виконавцем фізичним або юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження з наявністю у виконавчої служби обов'язку виконати грошове зобов'язання боржника перед стягувачем. Судові рішення про визнання неправомірними дій державного виконавця не перебували у причинно-наслідковому зв'язку з невиконанням судового рішення, оскільки існувала судова заборона накладати арешт на кошти боржника. Крім того, розмір шкоди у розмірі суми, що підлягала стягненню за невиконання судового рішення, нічим не обґрунтовано, а нараховані інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України є безпідставними, оскільки за своєю правовою природою інфляційні втрати є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, яким є банк, а не ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У червні 2017 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, з врахуванням інфляційних втрат за рахунок держави. Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вона має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваного рішення до закінчення касаційного розгляду. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Справа передана до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами У справі, що переглядається, установлено, що Шевченківським районним судом міста Києва 08 січня 2015 року виданий виконавчий лист на примусове виконання рішення про стягнення з ПАТ «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_4 грошових коштів за договором банківського вкладу на загальну суму 1 818 251,25 грн. 14 лютого 2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого документа про стягнення боргу у сумі 1 871 793,71 грн (а. с. 10). 24 грудня 2015 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закриття зазначеного виконавчого провадження у зв'язку із прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Фінанси та Кредит» та виконавчий документ направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Рішення, бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві у вказаному виконавчому провадженні оскаржувались позивачем та визнавались неправомірними ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, від 21 січня 2016 року та від 22 лютого 2016 року. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційні скарги Державної казначейської служби України та ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві підлягають частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Щодо позовних вимог про стягнення майнової шкоди. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом статті 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За змістом статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 посилалась на те, що неправомірні дії державних виконавців призвели до невиконання судового рішення, а тому у встановленому законом порядку на відшкодування майнової шкоди з держави Україна має бути стягнуто 1 671 793,71 грн та інфляційні втрати у сумі 651 999,55 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заподіяння позивачу майнової шкоди, пов'язаної з порушенням її законних прав щодо своєчасного, належного та повного виконання рішення суду, підтверджуються судовими рішеннями, якими визнані неправомірними дії державного виконавця при примусовому виконанні судового рішення. Так, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року у справі № 761/23077/15-ц скаргу ОСОБА_4 про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо нерозгляду заяв представника стягувача про накладення арешту на кошти боржника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у межах суми стягнення (від 18 лютого 2015 року та від 06 липня 2015 року) та невинесення постанови про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження № 46487445. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 січня 2016 року у справі № 761/31688/15-ц скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано неправомірними дії начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві щодо винесення постанови про об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 14 липня 2015 року. У задоволені іншої частини скарги відмовлено. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року у справі № 761/15595/14-ц скаргу ОСОБА_4 задоволено. Визнано неправомірними дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві при винесенні постанови про прийняття до виконання виконавчого провадження від 19 серпня 2015 року. Скасовано постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження від 19 серпня 2015 року № 46487445. Зі змісту наведених судових рішень слідує, що дії державних виконавців щодо об'єднання та прийняття до виконання виконавчих проваджень, визнані неправомірними судовими рішеннями від 21 січня та 22 лютого 2016 року, враховуючи їх організаційний зміст, не перебувають у причинному зв'язку із спричиненням позивачу майнової шкоди, внаслідок несвоєчасного виконання судового рішення. При цьому суд бере до уваги, що невиконання судового рішення у передбачений законом строк пов'язане з ліквідацією у вересні 2015 року банку - боржника у виконавчому провадженні, а не з діями державних виконавців щодо об'єднання або прийняття до виконання виконавчого провадження. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, встановленим вказаними судовими рішеннями, а тому дійшов помилкового висновку про те, що позивач довела позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, а саме: заподіяння їй такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою державного виконавця. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 та стягуючи на її користь майнову шкоду, апеляційний суд не врахував, що невиконання рішення суду щодо нестягнутих грошових коштів не може ототожнюватися із заподіяною позивачу майновою шкодою, оскільки існує можливість виконання рішення щодо стягнення з боржника грошових коштів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення майнової шкоди та, відповідно, помилково стягнув інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. За таких обставин рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до положень частини першої статті 1167 ЦК України, статті 1174 ЦК України, частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця, відшкодовується державою. Встановлено, що внаслідок неправомірної бездіяльності державного виконавця щодо нерозгляду заяв представника ОСОБА_4 від 18 лютого та 06 липня 2015 року про накладення арешту на кошти боржника, яка встановлена ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, була втрачена можливість своєчасно застосувати такий захід примусового стягнення як арешт коштів боржника. Вказане негативно вплинуло на дотримання прав позивача щодо належного і своєчасного виконання судового рішення. Посилання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві у касаційній скарзі на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року у справі № 810/1455/15, якою було заборонено проводити арешт та примусове стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», як на підставу не застосування арешту коштів боржника, є необґрунтованим, оскільки у період з 18 лютого 2015 року по 28 квітня 2015 року не існувало будь-яких обмежень для арешту коштів боржника в межах виконавчого провадження № 46487445. Вказана неправомірна бездіяльність призвела до порушення строків виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, та спричинило їй моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою державного виконавця щодо неї. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та правильно визначив її розмір, врахувавши характер і обсяг душевних страждань позивача, вимоги розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 10 травня 2017 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для його скасування в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відсутні, тому виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає поновленню. Керуючись статтями 400, 410, 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Державної казначейської служби України та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2016 року. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишити без змін. Поновити виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80330318
  23. ЦІКАВА ПОЗИЦІЯ ВСУ щодо арешту коштів, що містяться на зарплатному рахунку! @vyconavec Обставини справи: Скаржник звернулась до суду із вказаною скаргою та просила визнати протиправними дії державного виконавця Першого відділу ДВС м. Чернівці ГТУЮ в Чернівецькій області Донських В. Б. щодо винесення постанови від 19 квітня 2018 року про арешт коштів боржника в рамках виконавчого провадження № 55877484 та скасувати вказану постанову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми Закону України «Про виконавче провадження», якими регулюється звернення стягнення на заробітну плату та пенсію, звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Також суди не застосували положення банківського законодавства стосовно порядку виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів. ПОЗИЦІЯ СУДУ: Відмовляючи у задоволенні скарги Ткача Ф. Г. в інтересах ОСОБА_4 на дії державного виконавця Першого відділу ДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти боржника для забезпечення реального виконання рішення суду вчинені в межах його повноважень, є правомірними та узгоджуються з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в оскаржуваній постанові він зазначив про накладення арешту на кошти на одному рахунку за № НОМЕР_2 (стандартний), відкритому в ТВБВ № 10025/057 Чернівецького облуправління АТ «Ощадбанк», а також вказав про накладення арешту на кошти, які знаходяться на всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, зробивши зауваження ? крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику. ПОВНА СТАТТЯ: t.me/vyconavec/426 РІШЕННЯ СУДУ: reyestr.court.gov.ua/Review/79745077
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2019 року м. Київ Справа N 920/149/18 Провадження N 12-297гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачаКібенкоО.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (далі - ПАТ "Сумигаз") на ухвалу Господарського суду Сумської області від 14 травня 2018 року, постановлену суддею Коваленком О.В., та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Слободіна М.М., Сіверіна В.І., Терещенко О.І., за скаргою ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумської області (далі - державний виконавець) у справі Господарського суду Сумської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Даск Ойл" (далі - ТОВ "Даск Ойл") до ПАТ "Сумигаз" про визнання незаконним повідомлення про припинення (обмеження) газопостачання Історія справи Короткий зміст та підстави скарги 1. 03 травня 2018 року ПАТ "Сумигаз" звернулось до місцевого господарського суду зі скаргою N Sm007-СК-2518 від 02 травня 2018 року на рішення та дії державного виконавця, у якій просило скасувати його постанову N 56186714 від 13 квітня 2018 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року у справі N 920/149/18. 2. Обґрунтовуючи обставини дотримання строків оскарження рішень та дій державного виконавця, ПАТ "Сумигаз" зазначило, що постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження N 56186714 від 13 квітня 2018 року товариство отримало 18 квітня 2018 року, і відповідно до частини першої статті 116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з 19 квітня 2018 року почався перебіг процесуального строку для подання цієї скарги. При цьому ПАТ "Сумигаз" послалося на положення частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", яка передбачає право особи оскаржити рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби (далі - ДВС) щодо виконання судового рішення протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів, та зазначило про дотримання цього строку. Фактичні обставини справи, установлені судами 3. 01 березня 2018 року ТОВ "Даск Ойл" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ "Сумигаз" про визнання незаконним повідомлення про припинення (обмеження) газопостачання N Sm03.1-КЛ-1032-0218 від 26 лютого 2018 року у зв'язку з існуючою заборгованістю (донарахований обсяг природного газу) у сумі 1 046 679,96 грн. Згідно із цим повідомленням з 10 години 02 березня 2018 року позивачу припиняється газопостачання. 4. ТОВ "Даск Ойл" також подало до місцевого господарського суду заяву про забезпечення позову, у якій просило заборонити відповідачу, в тому числі будь-яким його структурним підрозділам, відділенням, службам, вчиняти будь-які дії, спрямовані на обмеження чи припинення постачання (транспортування, подачі) природного газу позивачу на підставі боргу (донарахований обсяг природного газу) до вирішення справи по суті. 5. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року заяву ТОВ "Даск Ойл" про забезпечення позову задоволено: заборонено ПАТ "Сумигаз", в тому числі будь-яким його структурним підрозділам, відділенням, службам, вчиняти будь-які дії, спрямовані на обмеження чи припинення постачання (транспортування, подачі) природного газу позивачу на підставі боргу (донарахований обсяг природного газу) до вирішення справи по суті. 6. Не погодившись із цією ухвалою місцевого господарського суду, ПАТ "Сумигаз" подало апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду, який ухвалою від 26 березня 2018 року відкрив апеляційне провадження та зупинив дію ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року. 7. 13 квітня 2018 року ТОВ "Даск Ойл" звернулось до Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми із заявою про примусове виконання ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року. Цього ж дня державний виконавець виніс постанову N 56186714 про відкриття виконавчого провадження. 8. У подальшому Харківськийапеляційнийгосподарський суд постановою від 26 квітня 2018 року скасував ухвалу Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року та відмовив ТОВ "Даск Ойл" у задоволенні заяви про забезпечення позову. 9. 03 травня 2018 року Господарський суд Сумської області ухвалою залишив без розгляду позов ТОВ "Даск Ойл", заходи забезпечення позову скасував. 10. 03 травня 2018 року ПАТ "Сумигаз" звернулось до Господарського суду Сумської області зі скаргою на рішення та дії державного виконавця, у якій просило скасувати його постанову про відкриття виконавчого провадження від 13 квітня 2018 року. Зазначило, що отримало її 18 квітня 2018 року, і відповідно до частини першої статті 116 ГПК з 19 квітня 2018 року почався перебіг 10-денного строку для подання цієї скарги. При цьому послалося на частину п?яту статті 74 Закону "Про виконавче провадження", що передбачає 10 робочих днів на оскарження. 11. 14 травня 2018 року Господарський суд Сумської області ухвалою у задоволенні скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця відмовив унаслідок пропуску скаржником 10-денного строку, встановленого частини першої статті 341 ГПК та відсутності клопотання про його поновлення. 12. 21 травня 2018 року державний виконавець виніс постанову N 56186714 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Сумської області від 02 березня 2018 року у справі N 920/149/18 унаслідок ухвалення місцевим й апеляційним господарськими судами цих судових рішень. 13. 01 червня 2018 року ПАТ "Сумигаз" звернулося з апеляційною скаргою на ухвалу Господарський суд Сумської області від 14 травня 2018 року. 14. 12 липня 2018 року Харківський апеляційний господарський суд залишив без змін цю ухвалу. 15. ПАТ "Сумигаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування ухвали Господарського суду Сумської області від 14 травня 2018 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року і задоволення скарги ПАТ "Сумигаз". Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 16. Господарський суд Сумської області від 14 травня 2018 року ухвалою, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року, у задоволенні скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця відмовив.При цьому суд послався на пропуск скаржником установленого частиною першою статті 341 ГПК України десятиденного строку на їх оскарження та відсутність клопотання або заяви скаржника про його поновлення. 17. Суди встановили, що оскаржувану постанову державного виконавця ПАТ "Сумигаз" отримало 18 квітня 2018 року, проте до суду звернулося 03 травня 2018 року, тобто з пропуском на один день установленого статтею 341 ГПК України строку. При цьому суди відхилили доводи скаржника про те, що при обчисленні строку на оскарження дій державного виконавця застосуванню підлягають приписи частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", якою встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав. Наявна колізія законодавчих актів однакової юридичної сили, на думку судів, підлягає вирішенню шляхом застосування закону, який прийнято пізніше. У цьому випадку таким законом є ГПК України у новій редакції, яким передбачено строк десять календарних днів на оскарження до суду дій державного виконавця. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 18. ПАТ "Сумигаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, а скаргу на рішення та дії державного виконавця задовольнити. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 19. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували приписів частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", якою передбачено десять робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів на оскарження рішення та дій виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення, і помилково дійшли висновку про те, що ПАТ "Сумигаз" пропустило строк на оскарження дій державного виконавця. Скаржник стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 341 ГПК України, оскільки в цьому випадку підлягає застосуванню стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", яка є спеціальною нормою. Вважає, що суди неправильно вирішили колізію правових норм одного рівня, оскільки при оскарженні дій державного виконавця щодо виконання судового рішення норма частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" є спеціальною по відношенню до норм ГПК України, а тому має пріоритет у застосуванні. У цьому випадку застосуванню підлягають саме норми спеціального закону, яким передбачено інший, відмінний від положень чинного ГПК України, порядок оскарження дій посадових осіб органів ДВС. Доводи інших учасників справи 20. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав. Надходження касаційної скарги на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду 21. Ухвалою від 12 вересня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження, а ухвалою від 10 грудня 2018 року передала справу разом з касаційною скаргою ПАТ "Сумигаз" на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 22. Мотивуючи ухвалу про передачу справи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. За висновком суду, правова колізія виникла між нормою частини першої статті 341 ГПК України та нормою частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" щодо строку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої служби. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 23. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав. 24. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Конституції України). 25. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 26. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС передбачено частинами першою та п'ятою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". Згідно із цими нормами рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. 27. ГПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, положення щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення передбачають вчинення таких дій у строки, що обчислюються не в робочих, а календарних днях. 28. Так, згідно зі статтею 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Одночасно підпунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. 29. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 липня 1998 року N 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: "Термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні. 30. З огляду на встановлений статтею 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ГПК України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України. 31. Таким чином, існують два законодавчі акти однакової юридичної сили, які встановлюють неоднаковий строк для оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення. Щодо співвідношення норм як загальної і спеціальної 32. Згідно із частиною першою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України "Про міжнародне приватне право", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, а не Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". 33. ГПК України регулює порядок оскарження саме до господарського суду дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю ухваленого за правилами ГПК України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі VI цього Кодексу "Судовий контроль за виконанням судових рішень". Стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів. Так, відповідно до частини третьої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. 34. Стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів. Так, у частині першій статті 3 цього Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано: виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постановидержавних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти 3-9). 35. Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС. Щодо юридичної визначеності норми закону та передбачуваності наслідків її застосування 36. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. 37. Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. 38. У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. 39. Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. 40. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини"). 41. Практика ЄСПЛ щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду. 42. Аналізуючи таку практику у контексті гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, можна зробити висновок, що причини порушення прав людини частіше за все полягають у недосконалому законодавстві або в його практичному застосуванні державними органами та судовими інстанціями. 43. ЄСПЛ у рішенні від 6 вересня 2005 року у справі "Салов проти України" зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову "передбачений законом", є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатись "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія. Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості й статусу тих, до кого він застосовується. 44. ПАТ "Сумигаз" звернулося до суду із пропуском десятиденного строку, встановленого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України, про зміст якої скаржник не міг не бути обізнаним, адже ГПК України є основним нормативним актом, який регулює здійснення судочинства господарськими судами і відповідно визначає процесуальний порядок звернення з такими скаргами та їх розгляду судом. 45. Скаржник звернувся зі скаргою на рішення та дії державного виконавця 03 травня 2018 року, тобто майже через півроку після набрання чинності змінами до ГПК України, внесених Законом України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що передбачають строк оскарження дій державних виконавців протягом 10 календарних днів. Таким чином, застосування відповідних процесуальних обмежень було передбачуваним для ПАТ "Сумигаз" і тому відповідає принципу юридичної визначеності. 46. Скаржник як юридична особа, що багато років здійснює професійну господарську діяльність на ринку України з виробництва та постачання газу і має значний досвід участі у судових процесах (як свідчать дані з Єдиного державного реєстру судових рішень), міг передбачити наслідки несвоєчасного звернення з такою скаргою. Щодо правомірності відмови у задоволенні скарги 47. Процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і сторони повинні очікувати їх застосування. 48. Водночас за правилами статей 113, 115, 119 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення. 49. Крім того, відповідно до частини другої статті 341 ГПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги на дії органів ДВС може бути поновлено судом. 50. Хоча частина п'ята статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" і створює більш сприятливі умови для скаржника, але з огляду на передбачену частиною другою статті 341 ГПК України можливість поновлення судом пропущеного строку для подання такої скарги, скаржника позбавлено права на захист його інтересів, оскільки відмовлено у задоволенні його скарги саме з підстав пропуску ним десятиденного строку для її подання. 51. Отже, господарські суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні скарги на рішення та дії державного виконавця, допустили порушення норм процесуального права, оскільки за приписами частини другої статті 118 ГПК України скарги, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, що не позбавляє скаржника в подальшому права на звернення з клопотанням про поновлення такого строку. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 52. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду. 53. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права (стаття 310 ГПК України). 54. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції зі стадії прийняття скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця до розгляду. Щодо судових витрат 55. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду першої інстанції зі стадії прийняття до розгляду скарги ПАТ "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Висновки щодозастосування норм права 56. Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом "а" частини першої статті 341 цього Кодексу. Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" задовольнити частково. 2. Ухвалу Господарського суду Сумської області від 14 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2018 року у справі N 920/149/18скасувати. 3. Справу N 920/149/18 направити до Господарського суду Сумської області зі стадії прийняття до розгляду скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" на рішення та дії державного виконавця. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Яновська О.Г.
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2019 року м. Київ Справа N 320/4537/16-ц Провадження N 14-581цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересовані особи: старший державний виконавець Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Вознесенівський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області) Гогунська Поліна Михайлівна, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів Трофимової Д.А., Крилової О.В., Дзярука М.П. у справі за скаргою ОСОБА_3 на рішення і дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М., заінтересована особа - ПАТ "УкрСиббанк", та УСТАНОВИЛА: У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на рішення і дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М. На обґрунтування скарги ОСОБА_3 зазначив, що є боржником у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 щодо стягнення з нього на користь ПАТ "УкрСиббанк" кредитної заборгованості. Вказані виконавчі провадження перебувають на виконанні у Вознесенівському ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області. У травні 2016 року стягувач ПАТ "УкрСиббанк" звернувся до державного виконавця із заявою про закриття виконавчого провадження у зв'язку з повним погашенням боржником заборгованості. Незважаючи на це, у червні 2016 року старший державний виконавець Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунська П.М. прийняла постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258, а в липні відкрила шість виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. Посилаючись на те, що судове рішення щодо стягнення з нього заборгованості він виконав у добровільному порядку, що свідчить про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору, ОСОБА_3 просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо прийняття постанов від 29 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 про стягнення виконавчого збору та постанов від 30 червня 2016 року про відкриття виконавчих проваджень за номерами 51532481, 51531919, 51532379, 51532357, 51532218, 51532303 з виконання постанов про стягнення виконавчого збору, а також скасувати ці постанови. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконними дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М. щодо прийняття постанов від 29 червня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору та постанов від 30 червня 2016 року про відкриття виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. Скасовано постанови від 29 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 щодо стягнення з боржника виконавчого збору. Скасовано постанови від 30 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 51532481, 51531919, 51532379, 51532357, 51532218, 51532303 щодо відкриття виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для стягнення з боржника у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 - ОСОБА_3 виконавчого збору у зв'язку з добровільним виконанням ним рішення про стягнення заборгованості та відсутністю доказів здійснення державним виконавцем будь-яких заходів з примусового виконання судового рішення. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу головного державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Святченко Є.В. задоволено частково. Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року скасовано, провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 оскаржує дії і рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, а не щодо виконання ухваленого в порядку цивільного судочинства судового рішення про стягнення заборгованості, тому скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року і залишити в силі ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно зі статтею 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) і статтею 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) дії і рішення державного виконавця оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ, тому скарга підлягає розгляду саме Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області як судом, що ухвалив рішення про стягнення заборгованості і видав виконавчі документи на його виконання. Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не надав належної оцінки доводам про добровільне виконання судового рішення про стягнення заборгованості, що підтверджує безпідставність стягнення з нього виконавчого збору. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 07 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. На час виникнення спірних правовідносин, а також на момент розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон N 606-XIV, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У пунктах 1, 7 частини другої статті 17 цього Закону передбачено виконавчі документи, які підлягали виконанню державною виконавчою службою, серед яких указано виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Тобто примусовому виконанню підлягали не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. У частині другій статті 384 ЦПК України вказано, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Тобто і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням. Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. Згідно із частиною четвертою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій,? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Суди встановили, що на виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року у справі N 815/152/2012 за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості 30 вересня 2013 року головним державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції винесено постанови про відкриття стосовно ОСОБА_3 виконавчих проваджень про стягнення боргу: ВП N 39983902 (у розмірі 10 130,92 грн); ВП N 39983503 (у розмірі 298 304,81 грн); ВП N 39984012 (у розмірі 86 457,36 грн); ВП N 39984505 (у розмірі 1 700,00 грн); ВП N 39984665 (у розмірі 120,00 грн); ВП N 39983258 (у розмірі 1 625 449,29 грн. (а. с. 5-7). 11 травня 2016 року стягувач - ПАТ "УкрСиббанк" направив заяви до начальника Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про закриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів про стягнення із ОСОБА_3 боргу та судових витрат у зв'язку з їх сплатою у повному обсязі (а. с. 20?25). 29 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунською П.М. прийняті постанови про стягнення із ОСОБА_3 виконавчого збору: ВП N 39983902 (у розмірі 1 013,02 грн); ВП N 39983503 (у розмірі 29 830,48 грн); ВП N 39984505 (у розмірі 1 700,00 грн); ВП N 39984665 (у розмірі 120,00 грн); ВП N 39983258 (у розмірі 162 544,92 грн); ВП N 39984012 (у розмірі 8 645,73 грн)) (а. с. 8?13). 30 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькійобласті Гогунською П.М. прийняті постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі зазначених постанов про стягнення із ОСОБА_3 виконавчого збору (а. с. 14?19). Не погодившись із прийняттям державним виконавцем зазначених постанов, у липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, який видав виконавчий лист, зі скаргою в порядку ЦПК України, у якій просив визнати дії державного виконавця незаконними, а його постанови скасувати. На час звернення ОСОБА_3 зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та статей 383, 384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), так і частини третьої статті 3 цього Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Оскільки висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, то ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгля