Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'исполнительное производство'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Календари

  • Основной календарь

Искать результаты в...

Искать результаты, которые...


Дата создания

  • Начать

    Конец


Последнее обновление

  • Начать

    Конец


Фильтр по количеству...

Зарегистрирован

  • Начать

    Конец


Группа


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Найдено 222 результата

  1. Державний герб України Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Харків "23" грудня 2016 р. № 820/6376/16 Харківський окружний адміністративний суд у складі Головуючого судді Спірідонов М.О. за участю секретаря судового засідання Хмелівська Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 до Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії , В С Т А Н О В И В: Позивач, Харківське державне вище училище фізичної культури № 1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд: 1. Визнати протиправними дії Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (вул. Бакуліна, б. 18, м. Харків, 61166, код ЄДР 37999654) із здійснення безспірного списання коштів на підставі наказу господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12; 2. Зобов'язати Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (вул. Бакуліна, б. 18, м. Харків, 61166, код ЄДР 37999654) на підставі п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, у зв'язку з пред'явленням до виконання з пропущенням установленого строку, повернути наказ господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12 товариству з обмеженою відповідальністю Буд-Норма (вул. ОСОБА_1 (Котлова), б. 19, м. Харків, 61017, код ЄДР 34390176); 3. Зобов'язати Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (вул. Бакуліна, б. 18, м. Харків, 61166, код ЄДР 37999654) утриматися від вчинення дій, направлених на здійснення безспірного списання коштів на підставі наказу господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12; В обґрунтування позову зазначено, що позивачем від відповідача отримано повідомлення про здійснення безспірного списання коштів з рахунків № 05-23/805 від 16.11.2016 на підставі наказу Господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12, при тому, що строк предявлення цього наказу до виконання встановлено судом до 16.04.2015, тобто такий строк на момент предявлення наказу до виконання є пропущеним, що унеможливлює здійснення безспірного списання коштів з рахунків позивача за таким наказом. Позивач з зазначеним не погоджується, вважає такі дії відповідача незаконними та такими, що порушують його законні права та інтереси. Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду письмові заперечення проти позовних вимог та просив суд розгляд справи провести за його відсутності. Судом встановлено, що Господарським судом Харківської області 07.05.2014 на виконання рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2012 та постанови Вищого господарського суду від 15.04.2014 по справі № 5023/2735/12 видано наказ про стягнення боргу з Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 на користь ТОВ «Буд-Норма», строк предявлення до виконання якого встановлено судом до 16.04.2015, тобто в межах одного року згідно з пунктом 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999, редакція якого діяла на момент видачі такого наказу. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.06.2016 по справі № 5023/2735/12, залишеною без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 та Вищого господарського суду України від 04.10.2016, у задоволені заяви ТОВ «Буд-Норма» про визнання поважними причин пропуску строку предявлення на виконання вказаного наказу та його відновлення відмовлено у повному обсязі. 15.11.2016 відповідачем від ТОВ «Буд-Норма» отримано заяву про виконання наказу Господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12 та розпочате його фактичне виконання шляхом здійснення безспірного списання коштів з рахунків позивача згідно з повідомлення № 05-23/805 від 16.11.2016. Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. Суд зазначає, 02.06.2016 Верховною Радою України прийнятий Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон України № 1404-VIII), який набрав чинності 05.10.2016, тобто з одночасним набранням чинності Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII, відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення». Згідно з ч. 1 ст. 12 вказаного Закону України № 1404-VIII виконавчі документи предявляються до примусового виконання протягом трьох років. Відповідно до ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону України № 1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. Відповідно до п. 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вищевказаного Закону виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, предявляються до виконання у строки, встановлені цим Законом, тобто протягом трьох років. Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з ч. 3 ст. 5 Цивільного Кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. У рішенні Конституційного Суду України від 05.04.2001 по справі № 3-рп/2001 зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Цим же рішенням Конституційного Суду України встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з ст. 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією. Статтею 94 Конституції України визначено порядок набрання чинності прийнятими законами України. Таким чином, на момент початку вчинення оспорюваної дії відповідачем, а саме здійснення безспірного списання коштів з рахунків згідно повідомлення № 05-23/805 від 16.11.2016 на підставі наказу Господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12, строк предявлення до виконання останнього був вже пропущений, а у визнанні поважними причин такого пропущення та відновлення такого строку судом було відмовлено. Частиною 6 ст. 12 Закон України № 1404-VIII встановлено, що виключно у судовому порядку здійснюється поновлення пропущеного строку для предявлення виконавчого документу до виконання. Отже, безпідставними є трактування відповідачем у своїх письмових запереченнях застосування пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, на підставі якого ним фактично надається зворотня дія цьому закону, всупереч положень ст. 58 Конституції України. З тих же підстав судом не береться до уваги субєктивне розуміння відповідачем правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99, оскільки у цьому рішенні Конституційний Суд України вирішив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Проте, спірні правовідносини, які є предметом розгляду у справі, не полягають у площині юридичної відповідальності фізичних осіб, що і виключає можливість зворотної дії часу Закону України № 1404-VIII відносно них, адже субєктами таких правовідносин є саме юридичні особи. Згідно з ст. 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обовязковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Таким чином суд приходить до висновку, що положення Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» в частині строків предявлення виконавчих документів до виконання, визначених у ч. 1 ст. 12 цього Закону, в аспекті положень пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, розповсюджуються виключно на виконавчі документи видані з дня прийняття цього Закону та до набрання ним чинності, оскільки застосування поняття «набрання чинності законом» у спірних правовідносинах не може зводитись лише до визначення певної календарної дати, а повинно невідємно повязуватись із моментом прийняття відповідного закону при неухильному дотримуванні принципу незворотності дії законів у часі. Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача із здійснення безспірного списання коштів на підставі наказу господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12 є такою, що підлягає задоволенню. Що стосується інших вимог позивача, а саме вимог щодо зобовязань відповідача на підставі п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, у звязку з пред'явленням до виконання з пропущенням установленого строку, повернути наказ господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12 товариству з обмеженою відповідальністю «Буд-Норма» та зобовязання утриматися від вчинення дій, направлених на здійснення безспірного списання коштів на підставі такого наказу, суд зазначає наступне. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за № 13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Як зазначено Європейським судом з прав людини у рішеннях по справах "Кумпене і Мазере проти Румунії" від 17.12.2004, "Фадєєва проти Росії" від 09.06.2005, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи державної влади. Пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 передбачено, що Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів, яка відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, здійснює виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, а отже повноваження відповідача щодо прийняття виконавчих документів до виконання чи відмову у прийняття та їх повернення належить до виключної компетенції відповідача, а тому суд згідно положень ч. 3 п. 4 ст. 17 КАС України не може підміняти собою відповідача, оскільки дана дія є виключною компетенцією відповідача. Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, - П О С Т А Н О В И В: Адміністративний позов Харківського державного вищого училища фізичної культури № 1 до Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправними дії Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (вул. Бакуліна, б. 18, м. Харків, 61166, код ЄДР 37999654) із здійснення безспірного списання коштів на підставі наказу господарського суду Харківської області від 07.05.2014 по справі № 5023/2735/12. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Якщо субєкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Постанова у повному обсязі виготовлена 26 грудня 2016 року. Суддя Спірідонов М.О. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63675777
  2. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2016 року Справа № 905/3472/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Грека Б.М., - (доповідача у справі), суддів :Малетича М.М., Могил С.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційних скарг Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гірничі машини" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2016 р.у справі №905/3472/15 господарського суду Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гірничі машини" до Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1" про стягнення заборгованості за участю Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за участю представників від: позивача Гриневського В. В. (дов. від 28.04.16), від повідачане з'явилися, були належно повідомлені, департаменту МЮУ - Пацюк К.І. (дов. від 01.11.16) В С Т А Н О В И В : 08.06.2016 р. до господарського суду Донецької області за вх. № 17860/16 від 08.06.2016 р. надійшла скарга Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" (відповідача) вих. № 1223 від 03.06.2016 р. про визнання дій головного державного виконавця незаконними, скасування постанови про арешт коштів боржника, в якій скаржник просив визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 25.05.2016 р. ЗВП № 51233374 незаконними; скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. про арешт коштів боржника від 25.05.2016 р. ЗВП № 51233374. Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.06.2016 р.(суддя Д.М. Огороднік) (з урахуванням ухвали господарського суду Донецької області, згідно ст. 89 ГПК України) скаргу Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. задоволено частково: - визнано дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. щодо винесення постанови про арешт коштів Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" від 25.05.2016 р. № 51233374 в частині примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 17.03.2016 р. № 905/3472/15 в частині накладення арешту на рахунок № 26003011382402, який відкритий в ПАТ "Альфа-Банк" та в частині накладення арешту на рахунках № 260413021335, № 260423011335, які відкриті у АТ "Державний ощадний банк України" такими, що не відповідають нормам чинного законодавства; - визнано недійсною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. про арешт коштів Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" від 25.05.2016 р. № 51233374 в частині примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 17.03.2016 р. № 905/3472/15 в частині накладення арешту на рахунок № 26003011382402, який відкритий в ПАТ "Альфа-Банк" та в частині накладення арешту на рахунки № 260413021335, № 260423011335, які відкриті у АТ "Державний ощадний банк України". Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2016 р. у справі №905/3472/15 (судді: Н.В. Будко, А.М. М'ясищев, О.І. Склярук) ухвалу місцевого суду залишено без змін. Не погоджуючись із постановою апеляційного суду Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гірничі машини" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять її скасувати, та в задоволенні скарги на дії ДВС відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гірничі машини" м. Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" м. Вугледар про стягнення суми основного боргу у розмірі 16726986,00 грн. та суми 3 % річних у розмірі 247492,48 грн. Рішенням господарського суду Донецької області від 23.02.2016 р. позов Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1" задоволено повністю. 17.03.2016 р. на виконання зазначеного рішення було видано відповідний наказ. 25.05.2016 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. в межах зведеного виконавчого провадження № 51233374 прийнято постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти у межах суми 198 092 075,32 грн. Не погодившись з зазначеною постановою державного виконавця, Державне підприємство "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1" (відповідач) звернулося до господарського суду Донецької області зі скаргою про визнання дій головного державного виконавця незаконними, скасування постанови про арешт коштів боржника, в якій скаржник просив визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 25.05.2016 р. ЗВП № 51233374 незаконними; скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. про арешт коштів боржника від 25.05.2016 р. ЗВП № 51233374. Задовольняючи частково скаргу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що накладення арешту на рахунки боржника, які призначені для виплати заробітної плати, та для обліку коштів соціального страхування в національній валюті унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, що призводить до порушення конституційних прав громадян, що працюють на підприємстві. Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне. Згідно п.4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ. Відповідно до ст.33 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Державним виконавцем було відкрито декілька виконавчих проваджень, де боржником є ДП "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1". Виконавчі провадження були об'єднані постановою від 24.07.2015 р. та утворено зведене виконавче провадження ЗВП №51233374, боржником за яким є Державне підприємство "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1". Залишок загальної суми заборгованості по зведеному виконавчому провадженню №51233374, яка підлягає арешту даною постановою з урахуванням частково стягнутих грошових коштів, склав 198092075,32 грн. На виконання рішень судів та постанов державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору накладено арешт на кошти у межах суми 198 092 075,32 грн., що містяться на рахунках. Статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. В той же час статтею 43 Конституції України гарантовано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом; громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною 1 статті 115, ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю, ст. 22, ч.ч. 1, 6 ст. 24, ч. 3 ст.15 Закону України "Про оплату праці" визначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України. Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку. Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону. Частиною 2 статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" встановлено, що страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону. Частиною 1 статті 72 Закону України "Про виконавче провадження" також встановлено, що на допомогу по державному соціальному страхуванню, яка виплачується в разі тимчасової непрацездатності та в інших випадках, стягнення може бути звернено тільки за рішеннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника. Дійсно, ст. 57 ЗУ "Про виконавче провадження" визначено, що арешт майна боржника направлений насамперед для забезпечення реального виконання рішення, тобто стягнення сум за виконавчим документом на користь стягувача. В той же час при наявності законодавчого обмеження та заборони на стягнення таких коштів, виконавчою службою під час розгляду справи не доведено підстав для застосування арешту коштів, які знаходяться на таких рахунках, та які в подальшому не можуть бути використані для погашення заборгованості перед стягувачем. Таким чином, накладення арешту на рахунки боржника, які призначені для виплати заробітної плати, та для обліку коштів соціального страхування в національній валюті унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, що призводить до порушення конституційних прав громадян, що працюють на підприємстві. Частиною 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Отже, суди вірно зазначили, що накладення арешту на рахунок боржника №260030111382402 у ПАТ "Альфа Банк", який призначений для виплати заробітної плати, унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, що призводить до порушення конституційних прав громадян, що працюють на підприємстві. Постановою про арешт коштів боржника ВП №5123374 від 25.05.2016 р. накладений арешт на кошти відповідача, що знаходяться на всіх його рахунках у банківських установах у тому числі і на кошти, які використаються для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням та на кошти, які використовуються для виплати допомоги від нещасних випадків на виробництві за рахунок коштів відповідного Фонду. Вказані дії державного виконавця унеможливлюють виплату відповідачем вказаних коштів, тим самим порушуючи права відповідача та права працівників відповідача. На підставі наведеного, дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти боржника в частині примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 17.03.2016 р. №905/3472/15 в частині накладення арешту на рахунок №26003011382402, який відкритий в ПАТ "Альфа-Банк" та в частині накладення арешту на рахунках № 260413021335, №260423011335, які відкриті у АТ "Державний ощадний банк України", обґрунтовано зазначено судами, що є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, таку як ухвалену при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні. На підставі наведеного, керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гірничі машини" залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2016 р. у справі № 905/3472/15 залишити без змін. Головуючий - суддя Б. М. Грек Судді М.М. Малетич С. К. Могил Справа № 905/3472/15 http://reyestr.court.gov.ua/Review/63086987
  3. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65441736 Державний герб України ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ---------------------- У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 березня 2017 р. Справа № 814/1727/16 Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Шеметенко Л.П. розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії, - встановиЛА: Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо зняття з майна яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1), накладений в рамках виконавчого провадження №37676191. Зобов'язано Інгульський відділ державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції Миколаївської області зняти арешт з майна, яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1), накладений в рамках виконавчого провадження №37676191. Інгульський відділ Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 08 грудня 2016 року по справі № 814/1727/16 та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволені позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав: Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні Інгуського відділу ДВС м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції Миколаївської області перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/1412/2510 виданого 17.04.2013 року виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення боргу з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 447643,52 грн. 20 червня 2013 року державним виконавцем в рамках ВП№№37676191 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 05 серпня 2013 року Державним виконавцем Щербатих М.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №37676191, якою виконавчий лист Заводського районного суду м. Миколаїв №2/1412/2510 від 17.04.2013 року повернуто стягувачу, у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення. 04 липня 2016 року позивач звернувся до Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області із заявою про зняття арешту з майна, оскільки виконавче провадження №37676191 є закінченим. За результатами розгляду вищезначеної заяви позивача Інгульським ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області надіслано Лист-відповідь від 12.07.2016 р. №30138 в якому зазначено, що виконавче провадження №37676191 завершено на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавчий документ повернуто стягувачу у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення), а також повідомлено, що підстав для зняття арешту не має. Не погодившись з позицією відповідача позивач звернувся до суду з даною позовною заявою. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року визнано протиправною бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо зняття з майна яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1) та зобов'язано Інгульський відділ державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції Миколаївської області зняти арешт з майна, яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1), накладений в рамках виконавчого провадження №37676191. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до п.5 ч.3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-ХІV, державному виконавцю надано право у процесі здійснення виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізувати його у встановленому законом порядку. Крім того, за змістом ч. 2 ст. 25 названого Закону за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Водночас згідно з ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: - закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; - повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; - повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону. Водночас ч. 4 ст. 47 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема, у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Відповідно до ч. 5 цієї статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. За приписами частини першої статті 50 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. При цьому, обов'язку державного виконавця знімати накладені арешти в межах виконавчого провадження, у разі повернення виконавчого документу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, з підстав визначених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону, не передбачено. Зазначена норма необхідна для забезпечення прав стягувача, у разі його повторного пред'явлення виконавчого документу протягом строків, визначених ст.ст. 22, 23 Закону України «Про виконавче провадження». Одночасно з цим відповідачем не надано до суду докази того, що повторно протягом року до відділу пред'являлися до виконання виконавчі документи, раніше повернуті по виконавчому провадженню № ЄДРВП №37676191. Отже, суд першої інстанції правильно виходив з того, що стягувач своїм правом на повторне пред'явлення до виконання виконавчих документів не скористалися. Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що арешт майна боржника порушує його права, як власника адже у теперішній час строк, визначених ст.ст. 22, 23 Закону України «Про виконавче провадження», сплив. Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Водночас, слід наголосити, що зазначене судове рішення не позбавляє можливості відповідача накласти повторні арешти на майно позивача у разі необхідності по іншим виконавчим провадженням, або у разі повторного пред'явлення до виконання виконавчих документів, раніше повернутих стягувачам. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_5 про зобов'язання вчинити певні дії належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін. Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, - залишити без задоволення. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року по справі № 814/1727/16, - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя Л.П. Шеметенко
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 820/4243/17 Провадження N 11-1055апп 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року (головуючий суддя Донець Л.О., судді: Бенедик А.П., Мельнікова Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, державного виконавця Ступіна Володимира Віталійовича про визнання протиправними та скасування постанов, УСТАНОВИЛА: У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Ступіна В. В, прийняті в межах виконавчого провадження N 47556319, а саме: від 23 лютого 2017 року "Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника"; від 11 липня 2017 року "Про стягнення виконавчого збору"; від 11 липня 2017 року "Про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження". Харківський окружний адміністративний суд постановою від 09 жовтня 2017 року позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував оскаржувані постанови державного виконавця. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 листопада 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі, мотивуючи тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) мотивуючи тим, що в касаційній скарзі позивачка посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, що заявлений позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке. На виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебуває виконавчий напис N 6298, виданий 22 серпня 2013 року приватним нотаріусом Бондар І.М., за змістом якого йдеться про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3, на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" внаслідок заборгованості за кредитним договором на суму 346865,55 грн. 19 травня 2015 року державним виконавцем Чорним А.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП N 47556319 з примусового виконання вказаного виконавчого напису. У серпні 2015 року мало місце відчуження предмета іпотеки за згодою банку поза межами виконавчого провадження шляхом добровільної реалізації. 23 лютого 2017 року заступником начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби міста Харків головного територіального управління юстиції у Харківській області Ступіним В.В. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, за змістом якої звернуто стягнення на доходи ОСОБА_3 та зобов'язано підприємство, на якому працює боржниця, здійснювати відрахування із її доходів у розмірі 20 відсотків суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а саме: виконавчого збору на користь держави в розмірі 34686,56 грн та витрат виконавчого провадження на користь держави в розмірі 198,71 грн (всього стягнути 34885,27 грн). 11 липня 2017 року заступником начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби міста Харків головного територіального управління юстиції у Харківській області Ступіним В.В. винесено постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Обґрунтовуючи свою позицію ОСОБА_3 зазначає, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню внаслідок неправильного застосування цим судом ст. 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) та ст. 181 КАС України. Велика Палата Верховного Суду приймає таку позицію з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. За ч. 1, 2 ст. 74 Закону N 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Водночас, закриваючи провадження в цій справі, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові позиції, висловлені Верховним Судом України у постановах від 30 червня 2015 року у справі N 825/2566/14 та 08 листопада 2016 року у справі N 804/19339/14, керувався тим, що оскільки позивачка оскаржила постанови державного виконавця, а виконавче провадження відкрито, то справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства відповідно до ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі - ЦПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Однак, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки ст. 383 ЦПК України пов'язує право на звернення до суду зі скаргою на рішення державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу. У справі, що розглядається, оскаржувані постанови державного виконавця прийняті у зв'язку з примусовим виконанням виконавчого напису приватного нотаріуса. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Харківський апеляційний адміністративний суд помилково послався на правові позиції Верховного Суду України, висловлені у постановах від 30 червня 2015 року та 08 листопада 2016 року (справи N 825/2566/14, N 804/19339/14), оскільки у цих справах оскаржувані постанови державних виконавців пов'язані з виконанням саме судових рішень. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в силу вимог ч. 2 ст. 74 Закону N 1404-VIII постанови державного виконавця Ступіна В. В, прийняті в межах виконавчого провадження N 47556319, відкритого 19 травня 2015 року щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса від 22 серпня 2013 року N 6298, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду, а тому висновок суду апеляційної інстанції про належність цього спору до цивільної юрисдикції є помилковим. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно з ч. 1 ст. 353 КАС України (у чинній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Керуючись статтями 345, 349, 353, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_3 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, державного виконавця Ступіна Володимира Віталійовича про визнання протиправними та скасування постанов направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
  5. Постанова Іменем України 03 жовтня 2018 року м. Київ справа N 487/3335/13-ц провадження N 14-111цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів:Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Дорпром" ПрохороваВолодимира Сергійовича, заінтересовані особи: ОСОБА_4, фізична особа-підприємець ОСОБА_5, фізична особа-підприємець ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю "Славич", фізична особа-підприємець ОСОБА_7, фізична особа-підприємець ОСОБА_8, фізична особа-підприємець ОСОБА_9, на дії та бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти Івана Миколайовича, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко Оксани Сергіївни за касаційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2016 року, постановлену у складі судді Темнікової А.О., та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: Локтіонової О.В., Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 22 лютого 2016 року ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю "Славич" (далі - ТОВ "Славич") звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва зі скаргою, посилаючись на те, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2013 року позов ОСОБА_12 задоволено. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Дорпром" на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Славич" на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 68 496 339 грн 22 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 68 496 339 грн 22 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_9 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 68 496 339 грн 22 коп. Розподілено судові витрати. 2. Постановою від 18 вересня 2013 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрив виконавче провадження N 39816641 за виконавчими листами Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2013 року про стягнення вказаної вище заборгованості солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Дорпром". 3. Того ж дня, 18 вересня 2014 року, учасник (власник) ТОВ "Дорпром" прийняв рішення про припинення діяльності цього товариства шляхом ліквідації. 4. 13 жовтня 2015 року ліквідатор ТОВ "Дорпром" звернувся до державного виконавця із листом, в якому вимагав: направити йому як ліквідатору виконавчий лист для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення суду; зняти арешти з рахунків ТОВ "Дорпром", накладені у межах виконавчого провадження; закінчити виконавче провадження на підставі ст. 67 Закону України "Про виконавче провадження". Проте, державний виконавець листом від 01 грудня 2015 року відмовив у закінченні виконавчого провадження, мотивуючи відмову тим, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено можливості закінчення виконавчого провадження у разі ліквідації юридичної особи за рішенням засновників. 5. Посилаючись на неправомірність відмови державного виконавця, ліквідатор ТОВ "Дорпром" просив: визнати бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С. неправомірною та зобов'язати його направити ліквідатору ТОВ "Дорпром" виконавчий лист N 2/487/1699/13, виданий 22 серпня 2013 року Заводським районним судом міста Миколаєва; зняти арешти, накладені у виконавчому провадженні N 39816641 на рахунки ТОВ "Дорпром"; закінчити виконавче провадження N 39816641. Короткий зміст судових рішень 6. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року, скаргу ліквідатора ТОВ "Дорпром" Прохорова В.С. задоволено. Визнано бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Іванюти І.М. щодо: ненаправлення ліквідатору ТОВ "Дорпром" Прохорову В.С. виконавчого листа N 2/487/1699/13, виданого 22 серпня 2013 року Заводським районним судом міста Миколаєва; незняття арештів, накладених у виконавчому провадженні N 39816641 на рахунки ТОВ "Дорпром"; незакінчення виконавчого провадження N 39816641 неправомірною. Зобов'язано головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Іванюту І.М. направити ліквідатору ТОВ "Дорпром" Прохорову В.С. виконавчий лист N 2/487/1699/13, виданий 22 серпня 2013 року Заводським районним судом міста Миколаєва. Зобов'язано державного виконавця зняти арешти, накладені у виконавчому провадженні N 39816641 на рахунки ТОВ "Дорпром", та закінчити це виконавче провадження. 7. Судові рішення мотивовані тим, що чинне законодавство передбачає виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, саме ліквідаційною комісією в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. У листопаді 2016 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні скарги ліквідатора ТОВ "Дорпром" Прохорова В.С. у повному обсязі. 9. Касаційна скарга мотивована тим, що у ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено виключний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, зокрема, у випадку ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження із внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва. При цьому запис про ліквідацію ТОВ "Дорпром" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, що виключає можливість закриття виконавчого провадження. Щодо меж розгляду судом касаційної скарги 10. 18 жовтня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрив касаційне провадження у справі. 11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції. 12. Відповідно до п. 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 13. 29 січня 2018 року Верховний Суд призначив справу до розгляду. 14. 21 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до п. п. 7 п. 1 Прикінцевих положень ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, колегія суддів послалася на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі N 818/8714/13-а. 15. 30 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду та призначила її до розгляду в порядку письмового провадження. 16. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Позиція інших учасників справи 17. 28 грудня 2016 року ФОП ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому послалася на те, що обов'язок задоволення вимог кредиторів на стадії ліквідації (самоліквідації) юридичної особи покладений на ліквідаційну комісію (ліквідатора), а не на державного виконавця під час виконання рішення суду про стягнення коштів на користь одного з кредиторів. Позиція Верховного Суду 18. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. 19. Судами встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходилося виконавче провадження N 39816641 щодо примусового виконання виконавчого листа N 2/487/1699/13, виданого 22 серпня 2013 року Заводським районним судом м. Миколаєва, про стягнення солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Дорпром" на користь ОСОБА_12 заборгованості за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. 20. Рішенням учасника (власника) ТОВ "Дорпром" від 18 вересня 2014 року вирішено здійснити ліквідацію цього товариства та призначено ліквідатором Прохорова В.С., про що 23 вересня 2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис про перебування юридичної особи у стані припинення. 21. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 січня 2015 року замінено стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_12 на ОСОБА_4 22. 31 липня 2015 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюта І.М. виніс постанову про арешт коштів ТОВ "Дорпром" на рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "Марфін Банк" у межах суми заборгованості. 23. 13 жовтня 2015 року ліквідатор ТОВ "Дорпром" звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з листом про необхідність надіслання йому виконавчого листа N 2/487/1699/13, виданого 22 серпня 2013 року Заводським районним судом м. Миколаєва, зняття арештів з рахунку товариства та закінчення виконавчого провадження, проте отримав відповідь про неможливість закінчення виконавчого провадження до здійснення ліквідації товариства. 24. Статтею 383 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. 25. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 26. Частиною 1 ст. 6 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. 27. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 25 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. 28. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва. 29. Статтею 67 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок звернення стягнення на майно у разі злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення та ліквідації боржника - юридичної особи; відповідно до змісту ч. ч. 2 та 3 вказаної вище статті у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом України. 30. Ліквідація компанії - це процедура, результатом якої є припинення юридичної особи, тобто внесення запису про припинення юридичної особи в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, після чого компанія перестає існувати. 31. Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами, а також за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, чи в інших випадках, встановлених законом. 32. Частиною 1 ст. 59 ГК України встановлено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду. 33. Порядок здійснення розрахунків з кредиторами, зокрема з кредиторами, вимоги яких підтверджені рішенням суду, у разі ліквідації суб'єкта господарювання за рішенням власника (власників) визначено ст. ст. 111, 112 ЦК України; так, відповідно до ч. 1 ст. 111 ЦК України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки. 34. Згідно з ч. 9 ст. 111 ЦК України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому ст. 112 цього Кодексу України. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи. 35. Отже, вказаними вище нормами права встановлювався певний порядок задоволення вимог кредиторів у випадку, коли юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або уповноваженого органу, який є відмінним від порядку, передбаченого діючим у травні 2016 року Законом України "Про виконавче провадження". 36. Ліквідація юридичної особи, відповідно до ст. 111 ЦК проходить такими етапами: 1. Прийняття рішення власниками юридичної особи про добровільну ліквідацію компанії та фіксація такого рішення в протоколі загальних зборів учасників, або ж ухвалення рішення суду про ліквідацію юридичної особи та набрання ним чинності. 2. Направлення повідомлення державному реєстратору Державної реєстраційної служби України про початок процедури ліквідації юриичнїособи. З дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи. 3. Направлення повідомлення, іншим державним органам влади про початок процедури ліквідації. 4. Виявлення кредиторів та повідомлення останніх про початок процедури ліквідації. 5. Продаж усіх активів юридичної особи, задоволення вимог кредиторів, проведення розрахунків з власниками (учасниками, акціонерами) у відповідності до розміру їх корпоративних прав, оформлення ліквідаційного балансу юридичної особи 6. Закриття всіх банківських рахунків юридичної особи. 7. Отримання від податкового органу та управління пенсійного фонду довідок про відсутність заборгованості по сплаті податків, зборів та про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також страхових внесків. 8. Передача до відповідної архівної установи документів, які підлягають тривалому зберіганню, знищення печаток, штампів. 37. Ліквідаційна процедура господарського товариства налічує декілька етапів, одним з яких є розрахунок з кредиторами, та після завершення яких до єдиного державного реєстру вноситься запис про припинення цього товариства (ч. 5 ст. 104 ЦК України). 38. Слід відзначити, що після внесення до державного реєстру запису про припинення юридичної особи боргові вимоги до останньої не можуть бути пред'явленими. Відтак, закінчення виконавчого провадження та надіслання виконавчого документа ліквідатору лише після внесення запису про припинення юридичної особи є нелогічним та неправильним, оскільки після внесення такого запису всі заборгованості юридичної особи вважаються погашеними. 39. Стягнення заборгованості з юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, поза межами встановленої Законом ліквідаційної процедури, зокрема й державним виконавцем у порядку Закону України "Про виконавче провадження", могло надати перевагу одній особі над іншими, вимоги яких підлягають задоволенню в першу чергу. Тобто, незакінчення виконавчого провадження після початку процедури ліквідації боржника та ненадіслання виконавчого документу ліквідаційній комісії (ліквідатору) було порушенням процедури ліквідації та могло спричинити порушення прав інших кредиторів, у тому числі й колишніх працівників юридичної особи-банкрута щодо стягнення невиплаченої заробітної плати. 40. З наведеного вище слід дійти висновку, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 41. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність бездіяльності державного виконавця та зобов'язання його закрити виконавче провадження зі зняттям арештів з рахунків ТОВ "Дорпром", яке перебуває у стані ліквідації. 42. Щодо посилань Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду стосовно наявності підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 01 грудня 2015 року у справі N 818/8714/13-а, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне. 43. У зазначеній вище постанові Верховний Суд України дійшов висновку про те, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, що перебуває в стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 44. З такою позицією Верховного Суду України у вказаній справі слід погодитися, оскільки вона відповідає законодавчому регулюванню на час ухвалення судового рішення в першій інстанції. 45. Отже, підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі N 21-3331а15, немає. 46. За правилами ч. 1 ст. 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат 47. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. 2. Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року залишити без змін. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2018 року м. Київ Справа N 545/3611/17-ц Провадження N 14-287цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області), стягувач - Публічне акціонерне товариство "Марфін банк" (далі - ПАТ "Марфін банк"), боржник - ОСОБА_3, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Марфін банк" на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року в складі судді Путрі О.Г. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року в складі колегії суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І., Чумак О.В. у цивільній справі за поданням старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасла Миколи Миколайовича про примусове проникнення до володіння боржника, заінтересовані особи: ПАТ "Марфін банк", ОСОБА_3, УСТАНОВИЛА: 03 грудня 2017 року старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасло М.М. звернувся до суду із поданням, у якому зазначав, що на примусовому виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області перебуває виконавче провадження з виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 27 лютого 2017 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Марфін банк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 8 688 949,88 грн. 3 436 188,07 грн заборгованості за відсотками та 181 877,07 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору. Вказував, що за місцем проживання ОСОБА_3: АДРЕСА_1 та за місцем знаходження належного останньому нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 у с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області, у зв'язку з відсутністю боржника та відсутністю доступу до приміщення, державний виконавець не зміг вчинити виконавчі дії. Таким чином, боржник своєю бездіяльністю перешкоджає примусовому виконанню вищезазначеного рішення суду. Ураховуючи наведене, державний виконавець просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до нежитлового приміщення, власником якого є ОСОБА_3, а саме: кафе площею 154,8 кв. м по АДРЕСА_2 у с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області, з метою проведення опису та подальшої реалізації майна. Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року у задоволенні подання старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасла М.М. про примусове проникнення до приміщення боржника відмовлено. Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції керувався тим, що державним виконавцем не надано суду доказів на підтвердження ознайомленості боржника існуванням виконавчого провадження про стягнення з нього заборгованості. Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Марфін банк" задоволено частково. Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі частини першої статті 377 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що відсутність у Господарському процесуальному кодексі України (далі - ГПК України) порядку вирішення питань про надання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) не є підставою для розгляду відповідного подання державного виконавця на підставі статті 376 ЦПК України (у редакції на час розгляду подання судом першої інстанції), оскільки розділом VI ЦПК України "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" визначено компетенцію загального суду щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень саме у цивільних справах. У березні 2018 року ПАТ "Марфін банк" звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким подання державного виконавця задовольнити. Доводи, наведені у касаційній скарзі Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що апеляційний суд безпідставно закрив провадження у справі, оскільки процесуально питання підлягало вирішенню у порядку, передбаченому статтею 376 ЦПК України (у редакції на час розгляду подання судом першої інстанції), оскільки у ГПК України у розділі "Виконання рішень" відсутнє таке поняття, як надання дозволу на примусове проникнення до майна боржника. Також банк зазначав, що грошові кошти на рахунку боржника відсутні, а ненадання дозволу на проникнення у заставне майно боржника порушує права стягувача та застоводержателя на погашення боргу за кредитним договором, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні подання державного виконавця. Ухвалою судді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 06 червня 2018 року - справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. У пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (заява N 18357/91) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. … Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. У статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Особливістю вказаної справи є те, що державний виконавець звернувся з поданням до місцевого суду у порядку цивільного судочинства для отримання дозволу на вчинення виконавчих дій на виконання рішення, ухваленого у порядку господарського судочинства. За загальним правилом, усі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у господарських справах вирішуються відповідно до вимог РозділуV ГПК України. Разом з тим чинне процесуальне законодавство містить певні особливості, за яких уможливлюється вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, ухвалених у господарських та адміністративних справах саме у порядку цивільного судочинства. Така логіка законодавця пов'язана з тим, що вказані виконавчі дії виходять за межу публічно-правових правовідносин чи господарських правовідносин, і стосуються виключно цивільних прав фізичних чи юридичних осіб. Відповідно до пункту 13 частини третьої статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб. За наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи виконавець має право безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону N 1404-VIII). Стаття 376 ЦПК України розміщена у розділі VI| "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)". Тобто за правилами ЦПК України розгляд процесуальних питань, пов'язаних з виконанням рішень інших органів чи судів інших юрисдикцій, якщо спеціальним законом не врегульовано певної процедури здійснення окремих виконавчих дій, зокрема, надання дозволу на примусове проникнення до приміщення, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України (у редакції на час звернення до суду з поданням) питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 439 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Вказані норми встановлюють особливі правила підсудності, а саме, що подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника розглядається не судом, який видав виконавчий документ, а судом за місцем знаходження житла чи іншого володіння особи. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) ні в редакції, чинній на час звернення державного виконавця з поданням до суду та його розгляду судом першої інстанції, ні в редакції, чинній на час перегляду справи апеляційним та касаційним судом, не містить норм, які б регулювали можливість звернення органів державної виконавчої служби до суду з поданням про надання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи в порядку господарського судочинства. У справі, що розглядається, старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасло М.М. просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до нежитлового приміщення, власником якого є ОСОБА_3, а саме: кафе площею 154,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у с. Розсошенці Полтавського району Полтавської області. Таким чином, старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області Лукмасло М.М. правильно звернувся з зазначеним поданням до суду за місцем знаходження нежитлового приміщення, яке належить ОСОБА_3, тобто до Полтавського районного суду Полтавської області. Апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, його висновок про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку вирішення судами подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника, тому ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Оскільки на перегляді перебуває ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі, суд касаційної інстанції не має повноважень про перегляд ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року, так як суд апеляційної інстанції ухвалу суду першої інстанції, якою у задоволенні подання відмовлено, не переглядав, закривши провадження у справі відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України. Провадження за касаційною скаргою ПАТ "Марфін банк" на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року підлягає закриттю з огляду на наступне. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення ПАТ "Марфін банк" з касаційною скаргою) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Із матеріалів справи вбачається, що оскаржувана ухвала Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року в апеляційному порядку по суті не переглядалася, тому касаційне провадження за касаційною скаргою на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року відкрито помилково і підлягає закриттю. Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Марфін банк" задовольнити частково. Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Марфін банк" на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року закрити. Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  7. ПОСТАНОВА Іменем України 3 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 201/17676/16-ц Провадження N 14-305цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року (у складі колегії суддів: Максюти Ж.І., Демченко Е.В., Куценко Т.Р.) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Яніни Олексіївни щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання вчинити певні дії і ВСТАНОВИЛА: У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання вчинити певні дії. Скарга мотивована тим, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року було закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого 01 лютого 2016 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити йому грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня". Зазначена постанова державного виконавця була постановлена на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", в якій йдеться про виконання рішень немайнового характеру, у той час як виконавчий лист N 201/14973/15-а виданий щодо вимог майнового характеру. Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд: скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження; зобов'язати державного виконавця направити оригінал виконавчого листа у справі N 201/14973/15-а до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для продовження примусового виконання виконавчого листа; зобов'язати державного виконавця вжити передбачені статтями 48, 56, 61 Закону України "Про виконавче провадження" заходи для примусового виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 1 лютого 2016 року. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2017 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 7 грудня 2016 року про закінчення виконавчого провадження скасовано. В іншій частині скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Частково задовольняючи скаргу ОСОБА_3 та скасовуючи постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив із того, що зазначена постанова була винесена на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", в якій йдеться про виконання рішень немайнового характеру, тоді як виконавчий лист N 201/14973/15-а видано щодо вимог майнового характеру, а саме щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_3 грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня". Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що виконавчий документ, щодо виконання якого оскаржуються дії державного виконавця, видано в адміністративній справі за адміністративним позовом заявника, а тому скарга підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що його скарга на дії державного виконавця щодо виконання виконавчого листа, виданого у адміністративній справі, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки зазначений виконавчий лист був виданий Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, а не адміністративним судом. Відзив на касаційну скаргу не надходив. 21 вересня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 17 травня 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_3 оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції з підстав порушення предметної та суб'єктної юрисдикції. 27 червня 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року справу прийнято до розгляду. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Суди встановили, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харітонової Я.О. від 07 грудня 2016 року було закінчено виконавче провадження N 50161735 з виконання виконавчого листа N 201/14973/15-а, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 01 лютого 2016 року щодо зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виплатити ОСОБА_3 грошову винагороду, яка була призначена ОСОБА_5 як жінці, якій було присвоєно почесне звання України "Мати-героїня". Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки заявник оскаржує дії державного виконавця з виконання виконавчого документа, який був виданий адміністративним судом, а отже цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Погоджуючись із такими висновками суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 05 жовтня 2016 року набрали чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 383 ЦПК України у редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи ДВС розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. За частиною другою статті 74 Закону N 1404-VIII рішенн'я, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Як убачається з матеріалів справи, виконавчий лист було видано в адміністративній справі N 201/14973/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виплатити грошову винагороду, на виконання якого державним виконавцем було відкрито виконавче провадження. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки скаржником оскаржуються дії державного виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання судового рішення, ухваленого за правилами КАС України, а тому такий спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України в редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року постановлено з додержанням норм процесуального права, а тому зазначене судове рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 927/395/13 Провадження N 12-189гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Кібенко О.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 07 березня 2018 року, постановлену суддею Беловим С.В., та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 травня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Тищенко А.І., Михальської Ю.Б., Скрипки І.М., у справі Господарського суду Чернігівської області за позовом прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі 1) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та 2) Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") до Публічного акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" (далі - ПАТ "Облтеплокомуненерго") про стягнення заборгованості в сумі 1 544 147,47 грн. Історія справи Короткий зміст та підстави скарги 1. 02 березня 2018 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало до Господарського суду Чернігівської області скаргу на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - УДВС ГТУЮ у Чернігівській області) Ленька А.М., у якій просило визнати незаконними його дії щодо зупинення вчинення виконавчих дій у межах зведеного виконавчого провадження N 15700088 у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 01 липня 2016 року для виробництва теплової й електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за наказом Господарського суду Чернігівської області у справі N 927/395/13 від 31 травня 2013 року. Також просило зобов'язати начальника цього відділу скасувати у вказаній частині постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій від 15 лютого 2018 року, винесену в межах зведеного виконавчого провадження N 15700088. Фактичні обставини справи, установлені судами 2. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17 травня 2013 року присуджено до стягнення з ПАТ "Облтеплокомуненерго" на користь ПАТ НАК "Нафтогаз України" грошові кошти в сумі 1 387 096,15 грн основного боргу, 5 553,93 грн інфляційних нарахувань, 3 % річних у сумі 28 098,51 грн і 776,77 грн пені та на виконання цього рішення 31 травня 2013 року видано наказ, який пред'явлено до виконання до органів державної виконавчої служби (далі - ДВС). 3. 18 вересня 2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження N 39850408. 4. 26 вересня 2013 року цим же виконавцем винесено постанову про приєднання вищезазначеного виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження N 15700088, у якому ПАТ "Облтеплокомуненерго" є боржником і яке веде цей відділ. До цього зведеного виконавчого провадження входять виконавчі провадження, відкриті за виконавчими листами, виданими господарськими судами і судами загальної юрисдикції, а також виконавчими написами нотаріусів. 5. 15 лютого 2018 року державним виконавцем цього відділу на підставі пункту 10 частини першої, частини четвертої статті 34 та статті 35 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні N 15700088 у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 01 липня 2016 року для виробництва теплової й електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та її Дочірньої компанії "Газ України" за виконавчими документами, в тому числі за наказом Господарського суду Чернігівської області у справі N 927/395/13 від 31 травня 2013 року. Зупинення виконавчих дій відбулось у зв'язку з включенням ПАТ "Облтеплокомуненерго" до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання, на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України N 268 від 10 жовтня 2017 року. 6. Не погодившись із такими діями державного виконавця, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 02 березня 2018 року звернулось до місцевого господарського суду з вищезазначеною скаргою, мотивуючи її незаконним зупиненням вчинення виконавчих дій за цим наказом та неправильність застосування до цих правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло енергогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та пункту 10 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" щодо зупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні. 7. Скаржник послався на те, що, зупиняючи вчинення виконавчих дій, державний виконавець не з'ясував чи є стягувач у виконавчому провадженні -ПАТ "НАК "Нафтогаз України", постачальником природного газу. Також ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зазначало, що воно не відповідає критеріям, визначеним пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло енергогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки його зобов'язання у цій справі виникли з договору про відступлення права вимоги, за яким йому передано право вимоги від ПАТ "Чернігівгаз". 8. Обґрунтовуючи обставини дотримання строків оскарження дій державного виконавця, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зазначило, що отримало постанову про зупинення вчинення виконавчих дій 19 лютого 2018 року, і в силу частини першої статті 116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з 20 лютого 2018 року почався перебіг процесуального строку для подання скарги на дії державного виконавця. При цьому ПАТ "НАК "Нафтогаз України" послалось на положення частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", яка передбачає право особи оскаржити рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів, та зазначило про дотримання цього строку. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 9. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03 травня 2018 року, скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії державного виконавця Ленька А.М. залишено без розгляду внаслідок пропуску скаржником установленого частиною першою статті 341 ГПК України десятиденного строку на оскарження дій державного виконавця та відсутності клопотання або заяви скаржника про його поновлення. 10. Так, суди постались на те, що оскаржувану постанову державного виконавця ПАТ "НАК "Нафтогаз України" отримало 19 лютого 2018 року, проте до суду звернулося 02 березня 2018 року, тобто з пропуском на один день установленого статтею 341 ГПК Українистроку. При цьому суди відхилили доводи скаржника про те, що при обчисленні строку на оскарження дій державного виконавця застосуванню підлягають приписи частини п'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав. Наявна колізія законодавчих актів однакової юридичної сили, на думку судів, підлягає вирішенню шляхом застосування закону, який прийнято пізніше. У цьому випадку таким законом є ГПК України у новій редакції, яким передбачено строк десять календарних днів на оскарження до суду дій державного виконавця. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 11. ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували приписів частини п'ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", якою передбачено десять робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів на оскарження рішення та дій виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, і помилково дійшли висновку про те, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пропустило строк на оскарження дій державного виконавця. Скаржник стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 341 ГПК України, оскільки в цьому випадку підлягає застосуванню стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження", яка є спеціальною нормою. Отже, скаржник вважає, що суди неправильно визначили принцип урегулювання колізії правових норм одного рівня, оскільки при оскарженні дій державного виконавця щодо виконання судового рішення норма частини п'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" є спеціальною по відношенню до норм ГПК України, а тому має пріоритет у застосуванні. Застосуванню у цьому випадку підлягають саме норми спеціального закону, яким передбачено інший, відмінний від положень чинного ГПК України, порядок оскарження дій посадових осіб органів ДВС. Доводи інших учасників справи 13. Заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури в поясненнях на касаційну скаргу підтримав вимоги скаржника та просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій з підстав, аналогічних наведеним у касаційній скарзі. Зазначив про те, що суди попередніх інстанцій установили наявність колізії правової норми щодо оскарження дій посадових осіб органів ДВС і неправильно визначили принцип урегулювання такої колізії, унаслідок чого постанову та ухвалу прийнято з неправильним застосуваннями норм процесуального права. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 14. Ухвалою від 04 червня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження, а ухвалою від 27 червня 2018 року на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 15. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що дана справа містить виключну правову проблему, яка полягає у колізії законодавчих актів однакової юридичної сили, а саме в різному визначенні строків для подання скарги на дії державного виконавця. За висновком суду така колізія виникла між нормою кодифікованого процесуального закону, а саме пункту "а" частини першої статті 341 ГПК України, яким установлено, що відповідну скаргу може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушене право, та нормою спеціального закону, зокрема частиною п'ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено строк для оскарження рішення та дій державного виконавця у 10 робочих днів. 16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2018 року прийняла цю справу до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 17. Як зазначалося вище, Господарський суд Чернігівської області від 17 травня 2013 року прийняв рішення у даній справі, яке відповідно до частини першої статті 115 ГПК України у редакції, чинній на момент його прийняття, є обов'язковим і виконується у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 18. Згідно зі статтею 339 ГПК Українисторонам виконавчого провадження надано право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Одночасно підпунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. 19. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ГПК України, та його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі VI цього Кодексу "Судовий контроль за виконанням судових рішень". Крім того частиною третьою стаття 1291 Конституції України контроль за виконанням судового рішення покладено на суд. 20. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС також передбачено частиною першою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". 21. Згідно із цими нормами рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 22. Відповідно до приписів статті 30 цього ж Закону виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. 23. Отже, при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких указані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження вимагається наявність підстав для завершення виконавчого провадження, а таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову. 24. Водночас цим законом не передбачено порядку розгляду скарг щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. 25. У касаційній скарзі ПАТ "НАК "Нафтогаз України" посилається на те, що державним виконавцем винесено постанову про приєднання відкритого виконавчого провадження N 39850408 у даній справі до зведеного виконавчого провадження N 15700088, до якого входять виконавчі провадження, відкриті за виконавчими листами, виданими господарськими судами і судами загальної юрисдикції, а також виконавчими написами нотаріусів. 26. У зведеному виконавчому провадженні виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені. 27. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця при виконанні зведеного виконавчого провадження не визначено. 28. У статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця. 29. Згідно з положеннями частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 30. У частині п'ятій цієї ж статті передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. 31. Тобто частина п'ята статті 287 КАС України передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції. 32. Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, у такому випадку застосовується частина перша статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. 33. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц. 34. Оскільки ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просило скасувати постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій від 15 лютого 2018 року, винесену в межах зведеного виконавчого провадження N 15700088 та визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Ленька А.М. щодо зупинення вчинення виконавчих дій у межах цього ж зведеного виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність залишення без розгляду скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі частини другої статті 118 ГПК України внаслідок пропуску встановленого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України десятиденного строку для її подання. 35. У такому випадку суду першої інстанції слід було застосувати положення пункту 1 частини першої та частини шостої статті 175 ГПК України, якими передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 36. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. 37. Апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд справи, та, приймаючи оскаржувану постанову, допущені місцевим господарським судом порушення не усунув. 38. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм процесуального права і дійшли помилкового висновку про те, що скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Ленька А.М., яка не підлягала розгляду за правилами господарського судочинства, підлягає залишенню без розгляду внаслідок пропуску строку на її подання. 39. Оскарження відповідного рішення та дій державного виконавця органу державної виконавчої служби під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. 40. Оскільки скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, і, відповідно, до спірних правовідносин не може бути застосований ГПК України, Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання щодо розв'язання виключної правової проблеми, яка полягає у колізії норм пункту "а" частини першої статті 341 ГПК України та частини п'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" щодо встановлених строків на оскарження рішень та дій державного виконавця (10 робочих або календарних днів). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 41. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду. 42. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України). 43. Враховуючи викладене касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження за скаргою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" для продовження вирішення питання щодо прийняття її розгляду. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково. 2. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 07 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 травня 2018 року у справі N 927/395/13 скасувати. 3. Справу передати до Господарського суду Чернігівської області для продовження вирішення питання щодо прийняття до розгляду скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зі стадії відкриття провадження у ній. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2018 року м. Київ Справа N 324/1018/17 Провадження N 14-245цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (далі - ПФУ, Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області відповідно), заінтересовані особи: Комунарський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Комунарський РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області), ОСОБА_3, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області на ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року в складі судді Каретник Ю.М. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року в складі колегії суддів Дашковської А.В., Кримської О.М., Подліянової Г.С. у справі за заявою Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області, заінтересовані особи: Комунарський РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області, ОСОБА_3, про заміну сторони виконавчого провадження та УСТАНОВИЛА: У липні 2017 року Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області звернулося до суду з указаною заявою, в якій просило замінити стягувача у виконавчому провадженні, відкритому на виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення від 30 квітня 2013 року N 20. На обґрунтування вказаних вимог заявник зазначив, що 30 квітня 2013 року начальником Управління ПФУ в Оріхівському районі Запорізької області (далі - УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області) винесено постанову N 20 у справі про адміністративне правопорушення щодо керівника філії "Оріхівський райавтодор" - Дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" (далі - ДАК "Автомобільні дороги України") ОСОБА_3 Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року N 1055 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" територіальний орган ПФУ - УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області реорганізовано шляхом злиття в Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області. 31 березня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців унесено запис про припинення УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області шляхом злиття та створення Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області. Таким чином, Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області є правонаступником усіх прав та обов'язків припиненого УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області. При пред'явленні виконавчого документа із заявою про примусове стягнення Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області надало документи про правонаступництво. Посилаючись на вимоги статей 31, 378 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах), Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області просило замінити сторону виконавчого провадження - стягувача, а саме: УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області на його правонаступника - Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області, для стягнення з ОСОБА_3 боргу в сумі 3 400,00 грн. Ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що заява Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області про заміну сторони виконавчого провадження не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу Пологівського ОУ ПФУ в Запорізькій області відхилено, ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, оскільки відсутні підстави розглядати справу в порядку цивільного судочинства. У грудні 2017 року Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та постановити нову ухвалу про відкриття провадження та розгляд справи по суті. Наведені в касаційній скарзі доводи Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди зробили помилковий висновок про те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки постанова про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_3, винесена начальником Управління ПФУ в Запорізькій області, тому суд може замінити сторону виконавчого провадження при примусовому виконанні не лише за виконавчим документом, виданим судом при розгляді цивільної справи у порядку цивільного судочинства, але й на підставі рішень інших органів (посадових осіб), як це передбачено розділом VI ЦПК України. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 16 травня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. У справі, яка переглядається, до суду звернулося Пологівське ОУ ПФУ в Запорізькій області із заявою (а. с. 1), в якій просило замінити стягувача у виконавчому провадженні, відкритому державним виконавцем на виконання постанови УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області від 30 квітня 2013 року N 20 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п'ятою статті 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП; у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн. з урахуванням положень частини другої статті 308 КУпАП (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) у разі несплати ОСОБА_3 штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), та примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби, постановлено стягнути з ОСОБА_3 подвійний розмір штрафу - 3 400,00 грн (а. с. 7). У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" передбачає, зокрема, й дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб'єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Визначення юрисдикційності скарги (заяви) залежить від установлення судами таких обставин: чи вказана скарга є реалізацією учасником справи права на судовий контроль за виконанням судового рішення в конкретній справі, чи це є самостійним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, їх посадових осіб, виконавця чи приватного виконавця як суб'єктів, наділених владними повноваженнями при вчиненні виконавчих дій. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення із заявою та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). У статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII, у редакції, що діяла на час звернення УПФУ із заявою) зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У статті 3 названого Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється державною виконавчою службою, у пунктах 1, 11, 2 частини першої вказано виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; а в пункті 6 частини першої цієї статті згадані й постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону N 1404-VIII. Згідно із частиною п'ятою статті 15 Закону N 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно зважати, що ЦПК України, Господарський процесуальний кодекс України та КАС України мають розділи "Судовий контроль за виконанням судових рішень", у яких передбачено розгляд заяв про заміну сторони у виконавчому провадженні, відкритому на виконання відповідного судового рішення. Разом з тим у статті 181 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення до суду) передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. А в частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Оскільки у справі, яка розглядається, виконавче провадження відкрите на виконання не судового рішення, а постанови, виданої іншим органом, а саме УПФУ в Оріхівському районі Запорізької області, то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про юрисдикційність зазначеної справи адміністративному суду та неможливість її розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд обґрунтовано зробив висновок про наявність правових підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України, для відмови у відкритті провадження у справі. З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до неправильного розуміння норм законодавства України та не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів, зроблених на підставі правильного визначення характеру спірних правовідносин. При визначенні юрисдикційності справи за заявою про заміну сторони виконавчого провадження, скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно встановити, на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження. Якщо виконавче провадження відкрито і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII, тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, а також судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, то заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні. Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими органами, - такі заяви та скарги учасників виконавчого провадження розглядають у порядку, передбаченому статтею 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду) чи статтею 287 цього Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року). Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд касаційної інстанції не змінив рішення і не ухвалив нового, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень - без змін, то судові витрати в такому випадку розподілу не підлягають. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Ухвалу Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2018 року м. Київ Справа N П/811/84/16 Провадження N 11-748апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N П/811/84/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" (далі - ПАТ "Банк "Форум") до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - ГТУЮ у Кіровоградській області) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ПАТ "Банк "Форум" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року (у складі колегії суддів Уханенка С.А., Богданенка І.Ю., Дадим Ю.М.), УСТАНОВИЛА: У січні 2016 року ПАТ "Банк "Форум" звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання платіжного доручення та зобов'язати подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області (далі - Управління) платіжне доручення про переказ коштів у сумі 148 510, 97 грн з призначенням платежу "Заборгованість ОСОБА_3 згідно з виконавчим листом N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда"; зобов'язати ГТУЮ у Кіровоградській області подати до Управління зазначене платіжне доручення та перерахувати Управлінню кошти в сумі 148 510, 97 грн. На обґрунтування позовних вимог ПАТ "Банк "Форум" зазначило, що в ході виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, реалізовано майно боржника ОСОБА_3 за 192 800 грн. з яких 148 510, 97 грн належало перерахувати ПАТ "Банк "Форум". Позивач вказує, що кошти в сумі 148 510, 97 грн. отримані від реалізації заставного майна, до стягувача не надійшли, оскільки у платіжному дорученні N 262, поданому 28 лютого 2014 року Головним управлінням юстиції у Кіровоградській області до Управління зазначено призначення платежу "Борг зг. наказу N 5013/2433/11 від 14.03.2012 госп. суду Кіров.обл., б-к ОСОБА_3". Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 травня 2016 року позовну заяву ПАТ "Банк "Форум" залишив без розгляду в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГТУЮ у Кіровоградській області щодо неподання до Управління платіжного доручення про переказ коштів у сумі 148 510, 97 грн з призначенням "Заборгованість ОСОБА_3 згідно з виконавчим листом N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда". Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 16 травня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково: зобов'язав ГТУЮ у Кіровоградській області перерахувати ПАТ "Банк "Форум" кошти в сумі 148 510, 97 грн. які надійшли від реалізації нерухомого майна ОСОБА_3 під час виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда (виконавче провадження N 21336560). У задоволенні інших позовних вимог відмовив. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 червня 2016 року постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час вирішення питання судом, оскільки справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у цьому випадку правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються оскарження дій державного виконавця при виконанні судових рішень, ухвалених за нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), а тому цей спір не є публічно-правовим у розумінні положень КАС. Під час розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини. 14 вересня 2010 року старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження N 21336560 стосовно виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда щодо стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь АКБ "Форум" в особі Кіровоградської філії АКБ "Форум" заборгованості за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року N 0028/07/28 у розмірі 36 034,17 дол. США, що у гривневому еквіваленті згідно з офіційним курсом Національного банку України становило 288 561,63 грн. а також неустойки у вигляді пені за кожний день прострочки у розмірі 0,2 % у сумі 13 264,54 грн та судового збору в розмірі 1700 грн і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. Відповідно до постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції від 23 липня 2013 року матеріали виконавчого провадження N 21336560 передано на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області. Згідно з протоколом N 1213329 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3, затвердженого 17 лютого 2014 року директором філії 12 ПП "Нива-В.Ш.", встановлено, що нежитлове приміщення загальною площею 32,7 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1, реалізовано за 192 800 грн. З огляду на розрахунок стягнутих з боржника сум, затверджений 26 лютого 2014 року, на користь ПАТ "Банк "Форум" підлягало перерахуванню 148 510,97 грн. Тобто викладені обставини свідчать про те, що предметом спору у справі є подання ГТУЮ у Кіровоградській області до Управління платіжного доручення про переказ коштів в сумі 148 510,97 грн та перерахування цих коштів під час примусового виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданим 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда. При цьому матеріали справи свідчать, що вказаний виконавчий лист виданий на підставі судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства за нормами ЦПК. Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, ПАТ "Банк "Форум" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при визначенні підсудності спору, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року залишити без змін. На обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на суб'єктний склад учасників спору. У запереченнях на касаційну скаргу ГТУЮ у Кіровоградській області вказало на відсутність підстав для її задоволення. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. У частині першій статті 181 КАСу редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Отже, якщо закон установлює інший порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється. За частинами четвертою та п'ятою статті 82 Закону від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - N 606-XIV) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Як убачається з матеріалів справи, що розглядається, предметом спору у цій справі є подання ГТУЮ у Кіровоградській області до Управління платіжного доручення про переказ коштів в сумі 148 510,97 грн та перерахування цих коштів під час примусового виконання виконавчого листа N 2-852/10, виданого 27 липня 2010 року Ленінським районним судом м. Кіровограда. При цьому, як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, вказаний виконавчий лист виданий на підставі судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 ЦПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. За правилами статті 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до частини другої статті 384 ЦПК скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК). У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється в позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Ураховуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС, оскільки до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 3 Закону N 606-XII, крім тих, щодо яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження, а в цьому випадку правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються оскарження дій державного виконавця під час виконання судових рішень, ухвалених за нормами ЦПК. За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та закрив провадження у справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами ЦПК. Згідно зі статтею 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" залишити без задоволення. 2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 461/5045/16-а Провадження N 11-675апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу судді Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2016 року (суддя Лялюк Є.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року (судді Макарик В.Я., Гуляк В.В., Глушко І.В.) у справі N 461/5045/16-а за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - управління ДВС) про бездіяльність службових осіб та ВСТАНОВИЛА: У серпні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до управління ДВС про невиконання статей 32, 34, 40 та 124 Конституції України заступником начальника управління - начальником відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книшем С.М. На обґрунтування позову заявники зазначили, що 03 липня 2015 року державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зореною П.І. (далі - державний виконавець; Галицький ВДВС відповідно) винесено постанову про зупинення виконавчого провадження по виконанню рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 вересня 2011 року N 2-446/11. До моменту звернення до суду з цим позовом заступник начальника управління - начальник відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книш С.М. надавав неправдиві відповіді на звернення позивачів, що є порушенням їх прав, гарантованих статтями 32, 34 та 124 Конституції України. Суддя Галицького районного суду м. Львова ухвалою від 13 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаним позовом та роз'яснив позивачам право на звернення до Галицького районного суду м. Львова з аналогічними вимогами в порядку цивільного судочинства. Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що позивачі оскаржують бездіяльність посадових осіб відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС, а не Галицького ВДВС, тому за правилами частини другої статті 2 та частин другої і третьої статті 17 КАС України такий спір підсудний адміністративному суду. На думку скаржника, та обставина, що спірні відносини виникли у зв'язку з примусовим виконанням судового рішення у цивільній справі, не позбавляє його права оскаржити в порядку адміністративного судочинства дії або бездіяльність посадових осіб органу державної виконавчої служби, з вини яких це судове рішення не виконується. На підставі викладеного в касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення - про задоволення вимог позивачів. Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 червня 2018 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України. Відзиву на касаційну скаргу відповідач не подав. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Як убачається з матеріалів справи, 01 листопада 2011 року Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист N 2-446/2011 про зобов'язання Львівського міського комунального підприємства "Айсберг" виконати вимогу Закону України від 24 червня 2004 року N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" щодо укладення договору "Про надання послуг з утримання будинку" та укласти договір "Про надання послуг з утримання будинку" з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1. 28 вересня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 11 статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), яку скасовано ухвалою Галицького районного суду м. Львова. 13 лютого 2015 року державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження. Позивачі неодноразово звертались із заявами до управління ДВС щодо невиконання виконавчого листа N 2-446/2011. Вважаючи, що заступник начальника управління - начальник відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книш С.М. надав неправдиві відповіді та свідомо вводить позивачів в оману, порушуючи статті 32, 34 та 124 Конституції України, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з цим позовом. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаним позовом, суддя Галицького районного суду м. Львова, з яким погодився Львівський апеляційний адміністративний суд, керувався тим, що позивачі оскаржують дії (бездіяльність) посадових осіб управління ДВС, вчинені під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Галицьким районним судом м. Львова в цивільній справі, що виключає можливість розгляду заявлених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. На момент звернення позивачів до суду з позовом до управління ДВС особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби визначалися статтею 181 КАС України. Згідно із частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. На підставі частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до частини першої статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень; далі - ЦПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до адміністративного суду з позовом до управління ДВС про невиконання статей 32, 34, 40 та 124 Конституції України заступником начальника управління - начальником відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книшем С.М. під час примусового виконання виконавчого листа N 2-446/2011, виданого 01 листопада 2011 року Галицьким районним судом м. Львова у цивільній справі. Отже, позивачі, які є стороною виконавчого провадження, звернулися до суду з позовом на дії (бездіяльність) посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України. За таких обставин, ураховуючи наведені вище положення частини першої статті 181 КАС України, частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та частини першої статті 383 ЦПК України (у вказаних редакціях), оскарження дій (бездіяльності) заступника начальника управління - начальника відділу контролю за виконанням рішень управління ДВС Книша С.М. під час примусового виконання виконавчого листа N 2-446/2011, виданого 01 листопада 2011 року Галицьким районним судом м. Львова у цивільній справі, має відбуватися шляхом звернення до суду зі скаргою в порядку, визначеному статтею 383 ЦПК України. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. З огляду на викладене правильним є рішення судді Галицького районного суду м. Львова, залишене без змін оскаржуваною ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в адміністративній справі. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів першої та апеляційної інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2. Ухвалу судді Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 906/530/17 Провадження N 12-213гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідачаКібенкоО.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області) - на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року, постановлену суддею Шніт А.В., та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Петухова М.Г., Гудака А.В., Маціщук А.В., у справі Господарського суду Житомирської області за позовом ТОВ "Патріа-Баланс" до ТОВ "Темп" про стягнення 1 100 000 грн. за скаргою ТОВ "Патріа-Баланс" на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16 серпня 2017 року у справі N 906/530/17 позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Темп" на користь ТОВ "Патріа-Баланс" 2 400 714 грн попередньої оплати і 36 010,71 грн судових витрат. На виконання цього рішення 06 вересня 2017 року видано наказ. 2. 20 грудня 2017 року ТОВ "Патріа-Баланс" звернулося до цього ж суду зі скаргою на дії ВДВС, у якій товариство просило визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо: - складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору в сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області N 32467845 (виконавче провадження N 40551574); - неперерахування на користь ТОВ "Патріа-Баланс'як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн. стягнутих з боржника - ТОВ "Темп"; - зарахування призначених для ТОВ "Патріа-Баланс'як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн з метою погашення заборгованості по виконавчому збору за зведеним виконавчим провадженням N 40709665. Фактичні обставини справи, установлені судами 3. 08 вересня 2017 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області відкрив виконавче провадження N 54665544 за наказом Господарського суду Житомирської області від 06 вересня 2017 року у справі N 906/530/17 про стягнення з ТОВ "Темп" на користь ТОВ "Патріа-Баланс" 2 400 714 грн попередньої оплати та 36 010,71 грн судових витрат. 4. У зв'язку з тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіперебувало зведене виконавче провадження N 48314803 від 31 липня 2015 року щодо боржника - ТОВ "Темп", до цього провадження приєднано виконавче провадження N 54665544. 5. Внаслідок проведення торгів з реалізації описаного й арештованого майна ТОВ "Темп", а саме: нежилого приміщення N 1 загальною площею 562,4 кв. м і земельної ділянки загальною площею 0,2420 га, на депозитний рахунок Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від переможця електронних торгів надійшли кошти від реалізації майна ТОВ "Темп" в сумі 1 137 767,12 грн. 6. Після складання розрахунку 13 листопада 2017 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області встановив, що стягувачу - ТОВ "Патріа-Баланс" з метою погашення боргу за рішенням суду необхідно перерахувати кошти в сумі 277 929,92 грн (після відрахування виконавчого збору). 7. Водночас, на виконанні Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області також перебувало зведене виконавче провадження N 40709665 про стягнення з ТОВ "Патріа-Баланс" на користь держави заборгованості в сумі 1 117 611,06 грн. до складу якого входили виконавчі провадження: N 34670293, 34669844, 34670166 з примусового виконання постанов N 15010637, 26579441, 26579441, виданих 09 жовтня 2012 року ВДВС про стягнення з ТОВ "Патріа-Баланс" виконавчого збору у розмірі 536 318,04 грн. витрат на проведення виконавчих дій в сумі 3 619,42 грн. виконавчого збору у розмірі 577 673,60 грн. 8. Оскільки ТОВ "Патріа-Баланс" одночасно було боржником за зведеним виконавчим провадженням N 40709665, державним виконавцем зараховано кошти в сумі 277 929,92 грн у рахунок погашення заборгованості за цим провадженням. 9. Не погодившись із діями Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області, ТОВ "Патріа-Баланс" звернулося до Господарського суду Житомирської області з вищезазначеною скаргою, оскільки вважає, що цей Відділ зарахував належні ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувачу у виконавчому провадженні N 54665544 кошти в сумі 277 929,92 грн у рахунок погашення боргу за виконавчим провадженням N 40709665, у якому це товариство є боржником. 10. На виконанні у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області також перебувало виконавче провадження N 40551574, відкрите згідно з постановою цього Відділу N 32467845 від 11 червня 2012 року на підставі виконавчого листа N 850/24/12 від 17 лютого 2012 року, виданого на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2011 року у справі N 753/4846/14 про стягнення з ТОВ "Темп", ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на користь ПАТ "Сведбанк" 3 681 297,75 грн. 11. 11 червня 2012 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області виніс постанову про стягнення з ТОВ "Темп" виконавчого збору в сумі 368 129,78 грн. а 04 листопада 2013 року повернув вищевказаний виконавчий лист N 850/24/12 від 17 лютого 2012 року за заявою стягувача. 12. 05 листопада 2013 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області відкрив виконавче провадження щодо стягнення з боржника - ТОВ "Темп" на користь держави нестягнутого виконавчого збору в сумі 366 483,41 грн. В подальшому з ТОВ "Темп" на користь держави стягнуто 25 220,45 грн виконавчого збору, залишок боргу по сплаті виконавчого збору у цьому виконавчому провадженні склав 341 262,96 грн. 13. Згідно з розрахунком від 13 листопада 2017 року розподілу стягнутої з ТОВ "Темп" суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням, Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області розподілив стягнення виконавчого збору згідно з постановою цього Відділу від 11 червня 2012 року N 32467845 у сумі 341 262,96 грн на користь держави. 14. ТОВ "Патріа-Баланс" вважає, що Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області не мав підстав у зведеному виконавчому провадженні здійснювати розподіл стягнутих з ТОВ "Темп" коштів з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн та стягувати цю суму коштів на користь держави. 15. За вказаних обставин ТОВ "Патріа-Баланс" стверджує, що дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області у частині визначення сум, що підлягають перерахуванню стягувачам у зведеному виконавчому провадженні відносно ТОВ "Темп", є неправомірними. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 16. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року частково задоволено скаргу ТОВ "Патріа-Баланс"; визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо неперерахування на користь ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн. стягнутих з боржника - ТОВ "Темп"; визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіщодо зарахування призначених для ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн з метою погашення заборгованості з виконавчого збору у зведеному виконавчому провадженні N 40709665; у задоволенні іншої частини скарги відмовлено. 17. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року скасовано ухвалу Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 у справі N 906/530/17 у частині відмови в задоволенні вимог ТОВ "Патріа-Баланс" про визнання неправомірними дій Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області N 32467845 у виконавчому провадженні N 40551574; прийнято в цій частині нове рішення про задоволення скарги ТОВ "Патріа-Баланс" щодо визнання неправомірними дій Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області N 32467845 у виконавчому провадженні N 40551574; викладено резолютивну частину ухвали Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року у справі N 906/530/17 у такій редакції: "1. Скаргу ТОВ "Патріа-Баланс" на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області від 19 грудня 2017 року у справі N 906/530/17 задовольнити. 2. Визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням N 48314803 від 31 липня 2015 року з урахуванням виконавчого збору у сумі 341 262,96 грн відповідно до постанови N 32467845 Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області (виконавче провадження N 40551574). 3. Визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо неперерахування на користь ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн. стягнутих з боржника ТОВ "Темп". 4. Визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області щодо зарахування призначених для ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у виконавчому провадженні N 54665544 коштів у сумі 277 929,92 грн з метою погашення заборгованості з виконавчого збору у зведеному виконавчому провадженні N 40709665". Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 18. У травні 2018 року Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати вищезазначені ухвалу та постанову господарських судів попередніх інстанцій. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 19. Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області, зокрема, послався на положення частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби при примусовому виконанні постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та під час зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Скаржник зазначив, що, господарські суди попередніх інстанцій, приймаючи до розгляду скаргу ТОВ "Патріа-Баланс" як стягувача у межах цієї справи, надали оцінку рішенням і діям Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області при примусовому виконанні постанови про стягнення виконавчого збору, винесеної внаслідок виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі N 753/4846/14. Оскільки зазначена постанова винесена під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, вказані обставини унеможливлюють розгляд цього спору судами господарської юрисдикції. Доводи інших учасників справи 20. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило. Надходження касаційної скарги на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду 21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 02 липня 2018 року відкрила касаційне провадження та ухвалою від 31 липня 2018 року на підставічастини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 22. ВеликаПалата Верховного Суду прийняла цю справу до розгляду у зв'язку з посиланням у касаційній скарзі Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіна порушення правил предметної юрисдикції, зокрема на те, що при виконанні зведеного виконавчого провадження виконувалися не лише рішення, постановлені загальними судами в порядку цивільного судочинства, але й наказ, виданий на виконання рішення господарського суду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 23. Як зазначалося вище, Господарський суд Житомирської області 16 серпня 2017 року прийняв рішення у справі N 906/530/17, яке відповідно до частини першої статті 115 ГПК України у редакції, чинній на момент його прийняття, є обов'язковим і виконується у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 24. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів передбачалось статтею 121? цього ж Кодексу у вказаній редакції. 25. Аналогічна норма містилася у статтях 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час вирішення спору у справі N 753/4846/14-ц Дарницького районного суду міста Києва. Цими нормами передбачалося право сторін виконавчого провадження звернутися до суду зі скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Така скарга подавалася до суду, який видав виконавчий документ. 26. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України, ЦПК України й Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у нових редакціях. 27. Так, ГПК України в редакції, чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій скарги ТОВ "Патріа-Баланс", поданої до Господарського суду Житомирської області 20 грудня 2017 року, установлював, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно). 28. У частині першій статті 447 та частині першій статті 448 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій скарги ТОВ "Патріа-Баланс", поданої до Господарського суду Житомирської області 20 грудня 2017 року, зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. 29. Зазначеними нормами ГПК України, ЦПК України і Закону України "Про виконавче провадження" не урегульовано порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень при вчиненні дій у зведеному виконавчому провадженні. 30. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 31. Згідно з приписами статті 30 цього ж Закону виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. 32. Отже, при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких указані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження вимагається наявність підстав для завершення виконавчого провадження, а таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову. 33. Водночас цим законом не передбачено порядку розгляду скарг щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. 34. У касаційній скарзі Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіпосилається на те, що оскаржувані виконавчі дії вчинялися на виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі листи, видані на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухваленого в порядку цивільного судочинства, та рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого у порядку господарського судочинства. Тобто у зведеному виконавчому провадженні об'єднані виконавчі провадження щодо виконання декількох судових рішень, тоді як скарга ТОВ "Патріа-Баланс" розглянута лише в частині, яка стосується виконання саме рішення, ухваленого в порядку господарського судочинства. 35. Разом з тим за зведеним виконавчим провадженням виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені. 36. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця при виконанні зведеного виконавчого провадження не визначено, а тому учасники виконавчого провадження оскаржують одні й ті самі рішення, дії чи бездіяльність державної виконавчої служби в судах різних юрисдикцій. 37. У статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця. 38. Згідно з положеннями частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 39. У частині п'ятій цієї ж статті передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. 40. Тобто частина п'ята статті 287 КАС України передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції. 41. Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, у такому випадку застосовується частина перша статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. 42. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 660/612/16-ц. 43. Як зазначалося вище, Рівненський апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу місцевого господарського суду у цій справі, дійшов висновку, що Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областібезпідставно перерахував грошові кошти у розмірі 341 262,96 грн у рахунок погашення виконавчого збору під час виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі N 753/4846/14 від 24 травня 2011 року, яке 06 травня 2014 року скасовано ухвалою цього ж суду, та зазначив, що стягнута сума виконавчого збору підлягає поверненню. 44. Господарський суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги ТОВ "Патріа-Баланс" у межах цієї справи визнав неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіщодо складання 13 листопада 2017 року розрахунку розподілу стягнутої з ТОВ "Темп" суми за зведеним виконавчим провадженням N 48314803, до якого приєднано виконавче провадження N 54665544 за наказом Господарського суду Житомирської області від 06 вересня 2017 року у справі N 906/530/17, з урахуванням виконавчого збору у розмірі 341 262,96 грн за виконавчим провадження N 40551574, відкритим на виконання рішення суду загальної юрисдикції. 45. Згідно із частиною другою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 46. Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. 47. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. 48. Відтак господарський суд першої інстанції як суд, який видав виконавчий документ на виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 16 серпня 2017 року у справі N 906/530/17, розглянувши по суті скаргу ТОВ "Патріа-Баланс" на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областіщодо проведення виконавчих дій та перерахування грошових коштів у розмірі 341 262,96 грн у рахунок погашення виконавчого збору на виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі N 753/4846/14 від 24 травня 2011 року, порушив відповідні норми процесуального права, оскільки не звернув уваги на те, що такі вимоги стосувалися стягнення виконавчого збору, тому не підлягають розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства. 49. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі N 921/16/14-г/15 (провадження N 12-93гс18) та у справі N 127/9870/16-ц (провадження N 14-166цс18). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 50. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 ГПК України. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша та друга статті 313 ГПК України). 51. Пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 52. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 53. ОскількиВелика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність оскарження у порядку адміністративного судочинства рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, скарга ТОВ "Патріа-Баланс" не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. 54. Відповідно ухвала Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Щодо судових витрат 55. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Висновки про правильне застосування норм права 56. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. 57. Законом України "Про виконавче провадження" встановлений спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Керуючись статтями 231, 300 - 302, 308, 313 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській областізадовольнити. 2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 02 березня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року у справі N 906/530/17 скасувати. 3. Провадження у справі Господарського суду Житомирської області N 906/530/17 за поданою ТОВ "Патріа-Баланс" 20 грудня 2017 року скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області - закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Яновська О.Г.
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 442/2270/17-ц Провадження N 14-276цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - Головне управління Державної служби України з питань праці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці у Львівській області), заінтересовані особи: Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Дрогобицький відділ ДВС), Комунальне підприємство "Комбінат міського господарства" (далі - КП "Комбінат міського господарства"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ГУ Держпраці у Львівській області на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року у складі судді Гарасимків Л.І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів Копняк С.М., Бойко С.М., Ніткевича А.В. у цивільній справі за заявою ГУ Держпраці у Львівській області, заінтересовані особи: Дрогобицький відділ ДВС, КП "Комбінат міського господарства", про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, УСТАНОВИЛА: У березні 2017 року ГУ Держпраці у Львівській області звернулося до суду із заявою про поновлення строку для пред'явлення до виконання постанови від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 про накладення штрафу на КП "Комбінат міського господарства" у розмірі 1 450 грн. Заяву мотивовано тим, що 03 серпня 2016 року першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області Грицак О.О. винесено постанову N 13031011135-0219 про накладення штрафу на КП "Комбінат міського господарства" у розмірі 1 450 грн. Зазначений штраф є фінансовою санкцією за допущене порушення законодавства про працю. Відповідно до частини шостої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби. 22 грудня 2016 року вказану постанову надіслано для примусового виконання в Дрогобицький відділ ДВС, проте листом від 31 січня 2017 року її повернуто ГУ Держпраці у Львівській області без виконання у зв'язку з пропущенням стягувачем строку, встановленого частиною першою статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII). Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, оскільки виконавчий документ? постанова від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 видана не судом, а ГУ Держпраці у Львівській області, проте відповідно до вимог статті 24 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), статті 371 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року залишено без змін. Залишаючи ухвалу місцевого суду без змін, суд апеляційної інстанції керувався тим, що норма статті 371 ЦПК України поширюється лише на виконання судових рішень у цивільних справах, при цьому щодо виконання виконавчих документів, які судом не видавалися, ця норма не поширюється. Крім того, зважаючи на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення була постановлена в порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), порядок вирішення питань, пов'язаних із пред'явленням її до виконання, регулюється вимогами статей 298-305 цього Кодексу. У липні 2017 року ГУ Держпраці у Львівській області звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Доводи, наведені у касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що постанова ГУ Держпраці у Львівській області від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 про накладення штрафу є виконавчим документом, а згідно з частиною шостою статті 12 Закону N 1404-VIII стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. На думку заявника, ця норма не перешкоджає можливості поновлення строків для пред'явлення постанови іншого органу до виконання. Також ГУ Держпраці у Львівській області зазначало, що ЦПК України містить розділ VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)". Згідно з частиною першою статті 371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Частиною першою статті 3 Закону N 1404-VIII передбачено види виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню. Виконавчі листи, які видаються судами, є лише одним із видів таких виконавчих документів, поряд з рішеннями інших органів, які законом визнані виконавчими документами (пункт 7 статті 3 Закону N 1404-VIII). Крім того, заявник не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що питання, пов'язані з пред'явленням постанови ГУ Держпраці у Львівській області від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 про накладення штрафу до виконання, мають вирішуватися відповідно до положень статей 298?305 КУпАП. ГУ Держпраці у Львівській області вказувало, що даний штраф не є адміністративним стягненням, передбаченим КУпАП, оскільки накладається за порушення, передбачене КЗпП України, на суб'єкта господарювання - юридичну особу, а тому вважало, що розгляд цього питання відповідно до розділу VI ЦПК України належить до компетенції цивільних судів, оскільки на вказані правовідносини норми Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не поширюються. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 23 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Визначення юрисдикційності скарги (заяви) залежить від установлення судами таких обставин: чи є вказана скарга реалізацією учасником справи права на судовий контроль за виконанням судового рішення в конкретній справі, чи це є самостійним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, їх посадових осіб, виконавця чи приватного виконавця як суб'єктів, наділених владними повноваженнями при вчиненні виконавчих дій. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). У статті 1 Закону N 1404-VIII у редакції, що діяла на час звернення ГУ Держпраці у Львівській області з заявою, зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У статті 3 названого Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється державною виконавчою службою, у пунктах 1, 11, 2 частини першої перераховано виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; а у пункті 7 частини першої перераховані і рішення інших державних органів та рішення Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами. Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою у порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень (постанов, наказів, ухвал та інших документів) інших органів, які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону N 1404-VIII. Як убачається з матеріалів справи, 03 серпня 2016 року першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області Грицак О.О. винесено постанову N 13031011135-0219 про накладення штрафу на КП "Комбінат міського господарства" у розмірі 1 450 грн за порушення законодавства про працю. Статтею 265 КЗпП України урегульовано питання відповідальності за порушення законодавства про працю, зокрема частиною четвертою передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби (частина шоста статті 265 КЗпП України). Тому вказана постанова N 13031011135-0219 про накладення штрафу є виконавчим документом у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII і підлягає примусовому виконанню. У лютому 2017 року ГУ Держпраці у Львівській області отримало повідомлення Дрогобицького відділу ДВС від 31 січня 2017 року про повернення виконавчого документа (постанови N 13031011135-0219) стягувачу без прийняття до виконання, оскільки заявником пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Звертаючись до суду з указаною заявою, ГУ Держпраці у Львівській області просило поновити строк пред'явлення до виконання постанови N 13031011135-0219 про накладення штрафу, посилаючись на поважні причини його пропуску. Підставою такого звернення стало повідомлення Дрогобицького відділу ДВС про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, тобто конкретне рішення органу державної виконавчої служби. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), передбачені розділом VI ЦПК України. Так, згідно з вимогами статті 371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 12 Закону N 1404-VIII у редакції, чинній на час звернення до суду, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню? з наступного дня після його прийняття. Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. При вирішенні питання про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання необхідно зважати, що ЦПК України, Господарський процесуальний кодекс України та КАС України передбачають можливість розгляду заяв про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у виконавчому провадженні, яке відкрито на виконання відповідного судового рішення. Разом з тим у статті 181 КАС України у редакції, що діяла на час звернення до суду, передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. У частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Оскільки у справі, яка розглядається, виконавче провадження відкрито не на виконання судового рішення, а постанови, виданої іншим органом, а саме першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області Грицак О.О., то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про неможливість її розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд обґрунтовано зробив висновок про наявність правових підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України від 2004 року, для відмови у відкритті провадження у справі. Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що при розгляді справи суд першої інстанції не зазначив, у якому провадженні належить розглядати таку заяву, а суд апеляційної інстанції помилково послався на КУпАП, тобто суди допустили порушення норм процесуального права і заявнику необхідно роз'яснити, що вказана заява має розглядатися за правилами КАС України. Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до неправильного розуміння норм законодавства України та не спростовують висновків судів. При визначенні юрисдикційності справи за заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання необхідно встановити на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження. Якщо виконавче провадження відкрито і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою або приватним виконавцем на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII, тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні. Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими органами, такі заяви учасників виконавчого провадження розглядаються у порядку, передбаченому статтею 181 КАС України у редакції, що була чинною на час звернення до суду, чи статтею 287 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - доповненню у частині роз'яснення заявнику, що вказана заява має розглядатися судом за місцем виконання постанови у порядку адміністративного судочинства. Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань праці у Львівській області задовольнити частково. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року змінити, доповнити тим, що заява підлягає розгляду судом за місцем її виконання у порядку адміністративного судочинства. В іншій частині ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 916/223/17 Провадження N 12-196гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ Держказначейства) на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року (судді: Таран С.В. - головуючий, Будішевська Л.О., Аленін О.Ю.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року (суддя Оборотова О.Ю.) у справі за скаргою Приватного підприємства "Ремерцентр" (далі - ПП "Ремерцентр") на дії ГУ Держказначейства у справі N 916/223/17 за позовом ПП "Ремерцентр" до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ГУ Держказначейства, про стягнення 3 млн 242 тис. 232 грн 81 коп. та ВСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст вимог скарги на дії ГУ Держказначейства 1.1. 14 лютого 2018 року ПП "Ремерцентр" звернулось до Господарського суду Одеської області зі скаргою у порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в якій просило визнати протиправними дії (бездіяльність) ГУ Держказначейства, які полягають у відмові від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 6 березня 2017 року та в поверненні без виконання наказу цього ж суду від 24 березня 2017 року у справі N 916/223/17 (далі - Наказ). 1.2. Вимоги скарги мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Одеської області від 6 березня 2017 року у справі N 916/223/17 позовні вимоги ПП "Ремерцентр" задоволено частково, стягнуто на його користь із Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації 3 % річних у сумі 712 тис. 901 грн 24 коп. інфляційні витрати у сумі 252 млн 7 тис. 669 грн 24 коп та витрати зі сплати судового збору в сумі 48 тис. 608 грн 56 коп. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. 1.3. На виконання вказаного рішення Господарський суд Одеської області 24 березня 2017 року видав Наказ, однак Головне управління Держказначейства після отримання Наказу повернуло його листом стягувачу без виконання. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, скаргу ПП "Ремерцентр" задоволено, визнано протиправною бездіяльність ГУ Держказначейства з невиконання Наказу. 2.2. Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновком суду першої інстанції, виходив з того, що в органу державної казначейської служби немає підстав для повернення Наказу без виконання, оскільки цей виконавчий документ було видано та оформлено з дотриманням установлених вимог. 2.3. Крім того, орган державної казначейської служби, виконуючи рішення суду, діє в межах Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження"), з особливостями, визначеними Законом України від 5 червня 2012 року N 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"), а тому, скарги на дії органу державної казначейської служби підлягають розгляду в межах господарського процесу. 3. Короткий зміст касаційної скарги 3.1. 15 травня 2018 року ГУ Держказначейства подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року та відмовити в задоволенні скарги ПП "Ремерцентр" у повному обсязі. 3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами, зокрема, про те, що ГУ Держказначейства не входить до системи органів Державної виконавчої служби України і є юридичною особою публічного права, а тому спір про оскарження його дій чи бездіяльності як суб'єкта владних повноважень вирішується в порядку адміністративного судочинства. 3.3. Скаржник зазначає, що ГУ Держказначейства не мало повноважень щодо виконання Наказу, а тому не має права вимагати від боржника вжиття заходів щодо виконання виконавчого документа. 3.4. Крім того, у Наказі неправильно зазначено найменування боржника - Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації замість Департаменту житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації. 4. Доводи інших учасників справи 4.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Ремерцентр" зазначає, що Наказ було видано без помилок, із зазначенням правильного найменування боржника, оскільки на момент винесення судового рішення суду першої інстанції та видачі Наказу за наведеним у ньому кодом ЄДРПОУ 33659544 згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржник був зареєстрований під тим найменуванням, яке вказано в Наказі, а саме Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації. 4.2. Крім того, скарга на дії (бездіяльність) органів казначейства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки оскарження дій чи бездіяльності цього органу господарським процесуальним законодавством не визначено, тому з урахуванням правових висновків Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 28 жовтня 2013 року N 12/203 та від 24 вересня 2013 року N 32/37-10, а також частини четвертої статті 82 ЗУ "Про виконавче провадження", такі скарги подаються до суду, який видав виконавчий документ. 4.3. У цьому випадку ГУ Держказначейства діє, як орган, на який відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року N 845 (далі - Порядок), покладений обов'язок з виконання рішення суду. 5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держказначейства для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року та ухвали Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження; встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15 червня 2018 року. 5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 липня 2018 року справу N 916/223/17 разом з указаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України. 5.3. Ухвалою від 20 серпня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу N 916/223/17 та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на 12 вересня 2018 року. 6. Фактичні обставини справи 6.1. 20 грудня 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до ГУ Держказначейства із заявою щодо виконання Наказу. 6.2. Листом від 16 січня 2018 року N 16-08/66-279 ГУ Держказначейства з посиланням на пункт 9 Порядку повернуло стягувачу Наказ без виконання як такий, що виданий або оформлений з порушенням установлених вимог. 6.3. Повернення Наказу обґрунтовано тим, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за вказаним у виконавчому документі кодом ЄДРПОУ 33659544 зареєстровано Департамент житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації, а не Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, який значиться боржником згідно з Наказом. 6.4. 14 лютого 2018 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії ГУ Держказначейства в порядку статті 339 ГПК України. 7. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 7.1. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору в цій справі, Велика Палати Верховного Суду виходить з такого. 7.2. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. 7.3. Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. 7.4. Згідно зі статтею 1 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 7.5. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 2 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів") (частина перша статті 5 ЗУ України "Про виконавче провадження"). 7.6. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.7. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених ЗУ "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. 7.8. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.9. Державний виконавець (виконавець) зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.10. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.11. Водночас ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" установлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених ЗУ "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання. 7.12. За нормами ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. 7.13. Указаним законом також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.14. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року N 215 (далі - Положення), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.15. Згідно з пунктом 3 Положення основними завданнями Держказначейства є: реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; внесення на розгляд міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. 7.16. Пунктом 9 Положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. 7.17. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком. 7.18. За правилами пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). 7.19. Відповідно до зазначеного Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України. 7.20. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному ЗУ "Про виконавче провадження", а є встановленою ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених цим Законом випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.21. Відповідно до положень пункту 15 Порядку дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства. 7.22. Разом з тим ЗУ "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом; водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не передбачені. 7.23. Водночас у ЗУ "Про виконавче провадження" та ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", що визначають основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, не визначено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства. 7.24. До того ж положеннями статті 339 ГПК України визначається порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, відповідно до якого сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 7.25. Наведені норми права є підставою для висновку про те, що ГПК України та ЗУ "Про виконавче провадження" передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ. 7.26. Водночас, як зазначалось вище, відповідно до пункту 1 Положення державне казначейство - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.27. Разом з тим згідно з положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 7.28. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. 7.29. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 7.30. Отже, з огляду на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду скарги ПП "Ремерцентр" на дії ГУ Держказначейства в порядку господарського судочинства. 7.31. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 7.32. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 7.33. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, ухвали Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року та закриття провадження у справі в частині розгляду скарги ПП "Ремерцентр" на дії ГУ Держказначейства. 8. Висновок Великої Палати Верховного Суду 8.1. Спори, що виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, установленому ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розглядаються в порядку адміністративного судочинства (статті 2, 5, 19 КАС України) 8.2. Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справах N 916/1226/16 та N 916/1227/16. Керуючись статтями 306, 308, 313 - 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року у справі N 916/223/17 скасувати. Провадження у справі N 916/223/17 в частині розгляду скарги Приватного підприємства "Ремерцентр" на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області закрити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  15. Доброго всем дня. Ситуация в следующем; сегодня получила письмо "счастья" от Банка с информацией о передаче денежных требований "Браво" . Тело + проценты в долларах насчитанные с начала просрочки. История отношения с Банком; 2012 г. решение суда о выплате денежных средств. И тишина до сегодня. 1.Имел ли Банк право продать долг физ. лица? 2. Может ли "Браво" подать в суд. 3. Какова судьба решения суда с банком? Очень хочется понимать как бороться и на что еще остались права.
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2018 року м. Київ Справа N 727/1256/16-ц Провадження N 14-229цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересована особа - старший державний виконавець Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції (далі - Першотравневий ВДВС Чернівецького МУЮ) Чабан Галина Юріївна, розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року в складі колегії суддів Кузнєцова В.О., Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Кадєтової О.В., Мостової Г.І. у справі за скаргою ОСОБА_3 на постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. та УСТАНОВИЛА: У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження. На обґрунтування скарги ОСОБА_3 посилався на те, що 22 січня 2016 року він звернувся до Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ із заявою, в якій просив прийняти до виконання виконавчий лист Шевченківського районного суду м. Чернівці, виданий 23 жовтня 2014 року, однак постановою державного виконавця від 22 січня 2016 року йому відмовлено у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Вважав, що строк пред'явлення вказаного виконавчого листа не був пропущений, оскільки він раніше вже пред'являвся до виконання, на підставі чого державним виконавцем Сидорчук М.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 19 грудня 2014 року N 45871737, а постанова про повернення виконавчого документа стягувачу винесена 29 січня 2015 року, тобто, на його думку, мало місце переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання відповідно до вимог статті 23 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV). Просив скасувати постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції керувався тим, що переривання строку пред'явленого до виконання виконавчого документа відбулося не внаслідок часткового виконання судового рішення чи наявного рішення суду про відстрочку або розстрочку рішення суду, а внаслідок заяви ОСОБА_3 від 23 січня 2015 року, в якій останній просив повернути йому без виконання виконавчий лист, виданий на підставі судового рішення про зобов'язання не чинити перешкод у спілкуванні з донькою. Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року. Постановлено нову ухвалу, якою визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 23 жовтня 2014 року N 727/10594/13-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівці на виконання рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2014 року. Зобов'язано Першотравневий ВДВС Чернівецького МУЮ вирішити питання про відкриття виконавчого провадження. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє права стягувача повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків. Тобто повторна заява ОСОБА_3 про прийняття до виконання вказаного виконавчого листа подана ним у передбачений законом строк. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року касаційну скаргу Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ задоволено, скасовано ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року та залишено в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року. Суд касаційної інстанції у своїй ухвалі керувався тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, а не за заявою стягувача. У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, підстав: неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Просив ухвалу суду касаційної інстанції скасувати, ухвалу суду апеляційної інстанції залишити в силі. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_3 посилався на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року, від 30 березня 2016 року та від 06 квітня 2016 року, постанови Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року, 16 липня 2013 року та 01 жовтня 2014 року, постанову Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані норми матеріального права, а саме статті 22, 23 Закону N 606-XIV. Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 червня 2017 року відкрито провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. 12 січня 2018 року Верховний Суд України передав заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року до Верховного Суду. Згідно з абзацом другим частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана ОСОБА_3 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Доводи, наведені у заяві про перегляд судових рішень Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить: - ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року у справі N 6-49403св13; - ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року у справі N 6-34св16; - ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року; - постанову Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі N 3/76-34/303; - постанову Вищого господарського суду України від 16 липня 2013 року у справі N 24/361; - постанову Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2014 року у справі N 5008/258/2011. Заявник зазначає, що у вказаних судових рішеннях по-іншому ніж у спірній ухвалі застосовано статті 22, 23 Закону N 606-XIV, що є підставою для перегляду за пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент подання заяви про перегляд). Також заявник указує на невідповідність ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі N 3-698гс16 щодо застосування в подібних правовідносинах статей 22, 23 Закону N 606-XIV. Позиція Великої Палати Верховного Суду Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого. Установлений статтею 355 ЦПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним. Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) має місце в разі, якщо суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України. З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Суди встановили, що на підставі рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини Шевченківський районний суд м. Чернівці 23 жовтня 2014 року видав виконавчий лист з зазначенням строку пред'явлення до виконання - до 15 жовтня 2015 року. 19 грудня 2014 року державним виконавцем Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Постановою державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 29 січня 2015 року виконавчий лист повернуто Божескулу С.В. на підставі його заяви згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону N 606-XIV. 22 січня 2016 року ОСОБА_3 повторно звернувся до Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ із заявою про прийняття до виконання згаданого виконавчого листа. Постановою державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 22 січня 2016 року у відкритті виконавчого провадження відмовлено з мотивів пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Керуючись статтею 23 Закону N 606-XIV, суд касаційної інстанції зробив висновок, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, а не за заявою стягувача, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_3 звернувся до виконавчої служби у межах строку, передбаченого статтею 22 Закону N 606-XIV. З наданої для порівняння постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги на постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з тим, що виконавчий документ, виданий на підставі рішення, повторно був пред'явлений до виконання поза межами строків, установлених статтею 22 Закону N 606-XIV, а питання про поновлення пропущеного строку у встановленому статтею 371 ЦПК України порядку стягувачем не заявлялося та судом не вирішувалося. З аналізу зазначеної ухвали також не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року у справі N 6-49403св13 скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції та залишено в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Постановляючи ухвалу, касаційний суд керувався тим, що 01 квітня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про повернення стягувачеві виконавчого листа у зв'язку з неможливістю реалізувати іпотечне майно і при відкритті виконавчого провадження 03 квітня 2013 року державний виконавець діяв у межах повноважень та спосіб, що передбачені статтями 17, 19, 20, 25 Закону N 606-XIV. Тобто обставини справи не є тотожними з обставинами справи, що переглядається. На підтвердження своїх доводів про те, що ухвала касаційного суду у справі не відповідає викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року N 3-698гс16. Верховний Суд України у зазначеній постанові зробив висновок, що постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам закону не позбавляє стягувача права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону N 606-XIV. Таким чином, цей висновок не суперечить висновку, викладеному в оскаржуваній ухвалі касаційного суду, адже обставини у справах різні. Разом з тим в ухвалі Вищого господарського суду України від 16 липня 2013 року у справі N 24/361 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що строк пред'явлення наказу Господарського суду Донецької області від 21 серпня 2012 року було перервано пред'явленням виконавчого листа до виконання, а строк повторного пред'явлення виконавчого листа до виконання слід відраховувати починаючи з 25 січня 2013 року (повернення виконавчого документа у зв'язку з поданням стягувачем заяви про повернення виконавчого документа без виконання). Суд касаційної інстанції зробив висновок, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється відповідно до частини другої статті 23 Закону N 606-XIV, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Тобто повторне пред'явлення наказу до виконання було здійснено стягувачем з додержанням строку, встановленого статтею22 Закону N 606-XIV. Із наданої для порівняння заявником ухвали Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі N 3/76-34/303 вбачається, що суд касаційної інстанції визнав незаконною постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження згідно з частиною п'ятою статті 47 названого Закону, якою встановлено, що повернення виконавчого документа у зв'язку з письмовою відмовою стягувача не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону N 606-XIV. Аналогічні висновки зробили і колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року у справі N 6-34св16, а також Вищий господарський суд України у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі N 5009/258/2011. Велика Палата Верховного Суду вважає, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 22, 23 Закону N 606-XIV. Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом N 606-XIV. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону N 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню,? з наступного дня після його постановлення. Відповідно до вимог частини першої статті 25 Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. У пункті 1 частини першої статті 26 Закону N 606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання. Згідно з вимогами статті 23 Закону N 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника,? з моменту закінчення дії відповідної заборони. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону N 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача. Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. З аналізу зазначених статей вбачається, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Суд касаційної інстанції не врахував, що апеляційним судом встановлено, що фактичною підставою повернення виконавчого листа була неможливість на той час реального виконання судового рішення та необхідність його роз'яснення. У період з 23 жовтня 2014 року по 29 січня 2015 року виконавчий лист перебував на примусовому виконанні й 29 січня 2015 року був повернутий стягувачу в порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 47 Закону N 606-XIV. Оскільки з цього часу строк розпочав свій перебіг заново, то в силу вимог статей 22, 23 згаданого Закону стягувач повторно 22 січня 2016 року, тобто у встановлений законом строк, звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження. Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і правильно застосував норми матеріального права, обґрунтовано визнав оскаржувану постанову державного виконавця від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження неправомірною та скасував її. Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону N 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню,? з наступного дня після його постановлення. Згідно з вимогами статті 23 Закону N 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. З аналізу зазначених статей вбачається, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII). Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядалися Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу в указаній редакції. За таких обставин постановлена у справі ухвала суду касаційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню з залишенням в силі ухвали суду апеляційної інстанції. Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Заяву ОСОБА_3 про перегляд судових рішень задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року скасувати, ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 761/12665/14-ц Провадження N 14-134цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача ОСОБА_2, суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: стягувач - ОСОБА_3, боржник -Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - ПАТ "Авіакомпанія "МАУ"), заінтересована особа -державний виконавець відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві) Салеомон АртемАндрійович, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року, прийняту колегією суддів у складі судді Піхур О.В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року у складі колегії суддів Рубан С.М., Желепи О.В., Іванченко М.М., у справі за скаргою ОСОБА_3 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А., заінтересована особа - ПАТ "Авіакомпанія "МАУ", Історія справи Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1. У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А., у якій зазначав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року стягнуто з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" на користь ОСОБА_3 308 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 17 листопада 2014 року еквівалентно 4 746,28 грн. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року залишено без змін. 3. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою на вказані судові рішення. 4. 08 червня 2015 року на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року видано виконавчий лист. 5. 19 червня 2015 року постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А. за вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження N 47915448 та надано боржнику семиденний строк для самостійного виконання рішення суду. 6. ОСОБА_3 зазначав, що на його валютний рахунок надійшли грошові кошти у розмірі 173,46 долара США, і тому оскільки, на його думку, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року виконано не у повному обсязі, просив постанову державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 30 серпня 2016 року про закінчення виконавчого провадження N 47915448 визнати протиправною та скасувати; визнати протиправною бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А. щодо вчинення виконавчих дій з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року у справі N 761/12665/14-ц. 7. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено. 8. Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що боржник - ПАТ "Авіакомпанія "МАУ"? сплатив стягувачу стягнуті за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року 308 доларів США в еквіваленті до гривні, що станом на день ухвалення рішення складало 4 746,28 грн. тому державний виконавець правомірно закрив виконавче провадження у зв'язку із виконанням вказаного рішення в повному обсязі. 9. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року залишено без змін. 10. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що дії державного виконавця щодо винесення 30 серпня 2016 року постанови про закінчення виконавчого провадження правомірні, а скарга не підлягає задоволенню, оскільки кошти в розмірі 4 746,28 грн на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року боржником сплачені в повному обсязі. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 11. 29 січня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення його скарги. 12. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що правовідносини сторін у цивільній справі є валютними в розумінні частини другої статті 192, частини третьої статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки всі розрахунки між сторонами здійснювалися виключно в іноземній валюті (доларах США), а відтак правових підстав для конвертування зобов'язань з іноземної валюти у національну валюту України (гривню) немає. Враховуючи, що в резолютивній частині рішення суду зазначено суму стягнення в іноземній валюті (доларах США) з одночасним зазначенням гривневого еквіваленту на час ухвалення рішення, то стягненню в порядку примусового виконання державним виконавцем підлягають кошти саме в іноземній валюті (доларах США), а не їх гривневий еквівалент на час ухвалення рішення. Тому рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року виконано частково, оскільки на рахунок стягувача перераховано лише 173,46 долара США, тоді як розмір стягнутої рішенням суду шкоди становить 308 доларів США. 13. Таким чином, державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві виніс постанову про закінчення виконавчого провадження N 47915448 з порушенням норм Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV). 14. Також заявник посилався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 01 листопада 2017 року у справі N 6-1063цс17, від 12 липня 2017 року у справі N 6-708цс17, від 10 лютого 2016 року у справі N 6-1680цс15. Доводи інших учасників справи 15. 26 лютого 2018 року представник ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначає, що судовими рішеннями на користь ОСОБА_3 постановлено стягнути кошти, які перераховуються на території України, тому сплата здійснюється саме у гривні на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, що відповідає роз'ясненням Міністерства юстиції України від 03 липня 2015 року N 6878-0-30-15/20. Матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" має виконати свої зобов'язання перед заявником саме в іноземній валюті (доларах США). 16. 19 березня 2018 року ОСОБА_3 подав до суду пояснення до касаційної скарги, у яких зазначає, що наведені представником боржника доводи у відзиві на касаційну скаргу є безпідставними, оскільки листом Міністерства юстиції України від 03 липня 2015 року N 6878-0-30-15/20, на який посилається представник боржника, підтверджується позиція саме заявника про те, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягненню під час примусового виконання підлягає саме іноземна валюта, визначена цим рішенням. Положення пункту 28.6.1 Правил авіаперевезення, погоджених Державіаслужбою України 19 червня 2014 року та норми Варшавської Конвенції 1929 року не містять приписів щодо обов'язкової конвертації в гривню чи в іншу валюту сум, належних до сплати на користь авіапасажира в порядку відшкодування. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" та частину п'яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 18. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що Верховний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах положень пункту 8 частини першої статті 49 Закону N 606-XIVпри вирішенні питання щодо виконання державним виконавцем судового рішення про стягнення суми, визначеної у рішенні суду в іноземній валюті, із зазначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на час вирішення спору, зокрема, у постановах від 12 липня 2017 року (справа N 6-708цс18) та 01 листопада 2017 року (справа N 6-1063цс17) висловив правовий висновок, протилежний висновку, який міститься у його ж постанові від 13 вересня 2017 року (справа N 6-1445цс17). 19. Зазначене, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, свідчить про виключну правову проблему, коли правова позиція найвищого суду в державі в системі судоустрою за однакових фактичних і правових обставин, подібних правовідносин різна. 20. Колегія суддів вважає, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1445цс17), оскільки порушується принцип виконання рішення у повному обсязі, закріплений пунктом 1 частини другої статті 11 Закону N 606-XIV. 21. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 квітня 2018 року прийняла до розгляду зазначену справу у зв'язку із оскарженням ОСОБА_3 ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року та постанови Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року з підстав, передбачених підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" та частиною п'ятою статті 403 ЦПК України. Позиція Великої Палати Верховного Суду 22. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке. 23. Справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, відступити від висновку щодо застосування пункту 8 частини першої статті 49 Закону N 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1445цс17, тому саме у цьому контексті Велика Палата Верховного Суду розглядає справу. 24. У справі, яка переглядається, встановлено, що у резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року зазначено про стягнення з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" на користь ОСОБА_3 308 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 17 листопада 2014 року становило 4 746,28 грн (а. с. 21?28, т. 1). 25. Рішення набрало законної сили 26 травня 2015 року відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2015 року, яким змінено мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року, виключивши з неї посилання на пункт 13.8.3 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу (умов перевезення) ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (а. с. 73, т. 1). 26. У виконавчому листі, виданому 08 червня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва, зазначено, що підлягає стягненню з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" на користь ОСОБА_3 308 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 17 листопада 2014 року становило 4 746,28 грн (а. с. 3, т. 1). 27. У постанові старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А. про відкриття виконавчого провадження від 19 червня 2015 року зазначено про стягнення на користь ОСОБА_3 308 доларів США, які належало сплатити на відкритий рахунок стягувача в Публічному акціонерному товаристві "Укрексімбанк" (далі - ПАТ "Укрексімбанк") у доларах США (а. с. 24, т. 1). 28. 16 липня 2015 року ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (платник, код - 14348681) перерахувало на рахунок ОСОБА_3 в ПАТ "Укрексімбанк" 4 746,28 грн (а. с. 54, т. 1). 29. 22 липня 2015 року ОСОБА_3 подав до філії ПАТ "Укрексімбанк" заяву про повернення вказаних коштів ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" як помилково надісланих (а. с. 62, т. 1). 30. 23 липня 2015 року зазначені грошові кошти повернуті ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (а. с. 55, т. 1). 31. 31 серпня 2015 року ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (платник, код - 14348681) перерахувало на рахунок ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві (отримувач, код - 34967593) грошові кошти у розмірі 4 746,28 грн (призначення платежу - перерахування коштів для закриття виконавчого провадження ВП N 47915448 від 19 червня 2015 року) (а. с. 74, т. 1). 32. 21 вересня 2015 року ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з заявою про роз'яснення рішення від 17 листопада 2014 року у частині щодо валюти, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_3. 33. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року у задоволенні цієї заяви ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" відмовлено (а. с. 30, т. 1). 34. Додана до позовної заяви ОСОБА_3 фотокопія меморіального ордеру N 129355070 про перерахування на його валютний рахунок платником - "Коррахунок" (код - 26296587) грошових коштів у розмірі 173,46 доларів США не зазначена у мотивувальній частині ухвал судів попередніх інстанцій, ними не досліджувалася і правова оцінка їй не надавалася (а. с. 5, т. 1). 35. Згідно із частиною першою статті 1 Закону N 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 36. За частиною першою статті 6 Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. 37. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 38. Відповідно до положень статті 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. 39. Аналогічні положення закріплені у статті 446 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним та касаційним судом). 40. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. 41. Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. 42. За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. 43. Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. 44. У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. 45. Позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" 308 доларів США задоволенорішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2015 року, у зв'язку із застосуванням підпункту "б" пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 року N 1535 "Про застосування Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації", за яким страхова сума, встановлена договором обов'язкового страхування, не повинна бути меншою під час виконання міжнародних польотів? у межах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни (у тому числі для військових та пов'язаних з ними ризиків), на території якої здійснюються пасажирські перевезення, відповідно до уніфікованих умов об'єднання лондонських страховиків або інших умов, що застосовуються у міжнародній практиці; за втрату або шкоду, заподіяну багажу, пошті або вантажу,? суми, еквівалентної 20 доларам США за офіційним обмінним курсом НБУ, за кожен кілограм ваги. 46. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. 47. При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. 48. Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону N 606-XIV. 49. Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби. 50. Із матеріалів справи убачається, що, ухвалюючи рішення у справі, Шевченківський районний суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення. 51. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. 52. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті Україниза офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. 53. ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновком колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування пункту 8 частини першої статті 49 Закону N 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1445цс17. Висновки щодо застосування норм права 54. У статті 53 Закону N 606-ХІV закріплено особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті. 55. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. 56. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена урезолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 57. Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу. 58. Згідно з частиною першою статті 412 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Щодо судових витрат 59. За пунктом 2 частини п'ятої статті 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат. 60. Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2018 року у справі N 12-66гс18, перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині другій статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон N 3674-VI), і в цьому переліку відсутні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби. Водночас у частині другій статті 4 вказаного Закону не встановлено ставки судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, проте визначено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг на всі ухвали суду без винятку. 61. На час подання ОСОБА_3 апеляційної скарги редакція частини другої статті 4 Закону N 3674-VI передбачала ставку судового збору за подання фізичною особою до суду апеляційної скарги на ухвалу суду - 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (275,60 грн); редакція частини другої статті 4 вказаного Закону станом на час подання касаційної скарги передбачала ставку судового збору за подання фізичною особою до суду касаційної скарги на ухвалу суду - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (352,40 грн). 62. Оскільки скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, враховуючий правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2018 року у справі N 12-66гс18, на ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві покладається обов'язок зі сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом апеляційної та касаційної скарг у справі в розмірі 628 грн у дохід держави. Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року скасувати. 3. Постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 30 серпня 2016 року про закінчення виконавчого провадження N 47915448 визнати протиправною та скасувати. 4. Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Салеомона АртемаАндрійовича щодо вчинення виконавчих дій з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року у справі N 761/12665/14-ц. 5. Стягнути з відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 110, код ЄДРПОУ 34967593) судовий збір у розмірі 628 (шістсот двадцять вісім) гривень в дохід держави. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Відповідно до вимог частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Кібенко О.Р. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 815/2255/16 Провадження N 11-177апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року (судді Стас Л.В., Турецька І.О., Косцова І.П.) у справі N 815/2255/16 за позовом ОСОБА_3 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - управління ДВС) про визнання протиправними дій і ВСТАНОВИЛА: У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до управління ДВС, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії відповідача щодо складання відповідно до постанови ВП N 45925604 акта опису та арешту майна від 17 квітня 2015 року про вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що у визначений законом спосіб набула право власності на автотранспортний засіб марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, проте державний виконавець Хлєбников О.В. здійснив дії з вилучення вказаного автомобіля та передачі його третім особам з порушенням норм чинного законодавства України. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 26 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задовольнив повністю. Суд визнав протиправними дії управління ДВС щодо складання акта опису і арешту майна від 17 квітня 2015 року, складеного відповідно до постанови ВП N 45925604, вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, та передачі третім особам на відповідальне зберігання. Суд також постановив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 551 грн 20 коп. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 серпня 2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із наведеною ухвалою суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, у якій зазначив про те, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: частини першої статті 181 КАС України, частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), роз'яснень, що містяться у пунктах 5 та 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року N 3 "Про практику застосування адміністративними судами України законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби". На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у вказаному виконавчому провадженні був наявний виконавчий напис нотаріуса, а арешт автомобіля здійснювався на підставі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Крім того, суд не взяв до уваги, що позивач вже звертався із позовом про зняття майна з-під арешту до Приморського районного суду м. Одеси, однак ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2015 року у справі N 522/11717/15-ц провадження у справі було закрито і роз'яснено позивачу право на звернення до адміністративного суду. У зв'язку з викладеним в касаційній скарзі сторона позивача просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 26 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 28 жовтня 2016 року управління ДВС подало заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначило, що ця скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки Одеський апеляційний адміністративний суд при постановленні оскаржуваної ухвали правильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема положення частини першої статті 60 Закону N 606-XIV, відповідно до яких особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року касаційну скаргу представника позивача передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 03 листопада 2014 року у справі N 2-7122/11 задовольнив подання Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Другий Приморський ВДВС) про визнання мирової угоди на стадії виконання судового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та визнав мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, укладену 29 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Відповідно до вказаної ухвали суду ОСОБА_5 визнав заборгованість перед ОСОБА_3, що зазначена в рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2011 року, у розмірі 186 тис. 167 грн 30 коп. В рахунок погашення заборгованості у вказаному розмірі згідно із цим рішенням ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_3 автомобіль марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2. У зв'язку з досягненням домовленості та добровільним врегулюванням порядку виконання судового рішення вказаною ухвалою суду закінчено виконавче провадження N 31752247 щодо виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2011 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 186 тис. 167 грн 30 коп. Зазначений автотранспортний засіб знаходився на відповідальному зберіганні в порядку Закону N 606-XIV у ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2. На примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління ДВС перебувало виконавче провадження N 45925604 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, зареєстрованого за реєстровим N 1114, виданого 13 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, за рахунок реалізації якої підлягають задоволенню вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Кредитні ініціативи" в розмірі 4 млн. 411 тис. 454 грн. 57 коп. 05 січня 2015 року у зв'язку з невиконанням боржником вимог виконавчого документа в наданий для самостійного виконання строк державний виконавець Хлєбников О.В. відповідно до статті 28 Закону N 606-XIV виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 441 тис. 145 грн 57 коп. на користь держави. Постановами державного виконавця Хлєбникова О.В. від 05 січня 2015 року накладено арешт на майно боржника - квартиру АДРЕСА_1, а також на все майно, що належить ОСОБА_5, у межах суми звернення стягнення - 4 млн. 411 тис. 454 грн. 57 коп. 17 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС в межах стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 441 тис. 145 грн 57 коп. на користь бюджету проведено опис й арешт автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передано його на відповідальне зберігання громадянці ОСОБА_7 Позивач ОСОБА_3 не є стороною виконавчого провадження N 45925604. Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до управління ДВС про визнання протиправними дій, Одеський апеляційний адміністративний суд виходив із того, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що позивач повинен звертатись до загального місцевого суду з позовом про визнання права власності на майно та про зняття з нього арешту. ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Згідно з частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. На підставі частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону N 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до управління ДВС про визнання протиправними дій державного виконавця щодо складання відповідно до постанови ВП N 45925604 акта опису та арешту майна від 17 квітня 2015 року про вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам. Як установлено судами попередніх інстанцій, оскаржені дії вчинені старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС в межах стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору на користь бюджету у зв'язку з невиконанням в наданий для самостійного виконання строк боржником вимог виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, позивач ОСОБА_3, яка не є стороною виконавчого провадження N 45925604, оскаржує дії державного виконавця управління ДВС, вчинені в межах стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору на користь бюджету у зв'язку з невиконанням в наданий для самостійного виконання строк боржником вимог виконавчого напису нотаріуса. За таких обставин відповідно до наведених вище норм частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону N 606-XIV (у вказаній вище редакції) цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2015 року закрито провадження у цивільній справі N 522/11717/15-ц за скаргою ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Хлєбникова О.В. щодо порушення порядку проведення виконавчого провадження N 45925604. За висновком, викладеним апеляційним судом у вказаному рішенні, яке набрало законної сили, захист прав ОСОБА_3 має відбуватися в порядку адміністративного судочинства. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити. 2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.
  19. После прочтения данной темы возник вопрос - существуют ли сроки, в которые исполнитель должен/обязан/может вернуть стягувачу исполнительный лист по причине отсутствия у должника имущества и денежных средств? В законе об ИП я ответа не нашла, возможно что-то есть во внутренних инструкциях ДВС? Хочу разобраться в этом вопросе, поскольку на протяжении уже 6 лет тянется производство по взысканию долга по кредиту, последнее действие исполнителя - временный запрет на выезд за границу должнику, причем в ходатайстве в суд исполнитель указал, что должник имущества не имеет (это судя из Ухвали на сайте Судовой влади). Заранее благодарна за отклик.
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 листопада 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій та бездіяльності відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві в особі начальника відділу ОСОБА_3, старшого державного виконавця ОСОБА_4 незаконними та відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року, в с т а н о в и л а: У травні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, у якому, посилаючись на тривале невиконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 квітня 2014 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2014 року, просили стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 збитків у гривневому еквіваленті на день проведення розрахунку, завданих під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_1, у сумі 158 доларів США 83 центи та 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди і на користь ОСОБА_2 168 доларів США 49 центів у гривневому еквіваленті на день проведення розрахунку збитків, завданих під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_2, та 8 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 26 січня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 жовтня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1. У заяві ОСОБА_1 порушується питання про скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року та ухвалення нового судового рішення з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 96, 176, 1174 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», статті 86 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», статей 56, 68, 124 Конституції України. Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судових рішень, ОСОБА_1 посилається на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. За статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до суду, у якому просили стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ» «Надра») проценти за банківським вкладом, індекс інфляції, три проценти річних та неодержані доходи за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів за користування коштами. Шосткинський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 11 квітня 2014 року стягнув: на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом – 86 доларів США 86 центів, індекс інфляції – 299 доларів США 53 центи, 3 % річних – 74 долари США 54 центи, неодержані доходи (упущена вигода) – 148 доларів США 89 центів; на користь ОСОБА_2 проценти за банківським вкладом – 92 долари США 19 центів, індекс інфляції – 373 долари США, 3 % річних – 79 доларів США 2 центи, неодержані доходи (упущену вигоду) – 158 доларів США 4 центи. Апеляційний суд Сумської області рішенням від 25 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував у частині стягнення індексу інфляції та упущеної вигоди, змінив рішення у частині стягнення процентів за банківськими вкладами, стягнувши на користь ОСОБА_1 84 долари США 29 центів та на користь ОСОБА_2 89 доларів США 47 центів. 18 липня 2014 року Шосткинський міськрайонний суд Сумської області на виконання вказаних рішень судів першої та апеляційної інстанцій видав виконавчі листи, що були передані на виконання до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі – ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві). На підставі цих виконавчих листів 13 серпня 2014 року старший державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 винесла постанови про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2. 12 червня 2015 року старший державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 винесла постанови про закінчення зазначених виконавчих проваджень. За скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Шосткинський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 7 серпня 2015 року визнав незаконними і скасував постанови про закінчення виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2; визнав незаконною бездіяльність начальника ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_3 щодо забезпечення виконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 квітня 2014 року, рішення Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2014 року, встановив порушення Закону України «Про звернення громадян» щодо ненадання відповіді на скаргу; визнав незаконними дії та бездіяльність старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_4 щодо забезпечення виконання зазначених виконавчих проваджень. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, застосувавши, зокрема, статтю 56 Конституції України, статі 1166, 1167, 1172–1174 ЦК України, виходив з того, що Державне казначейство України не порушувало прав та свобод позивачів, а шкода повинна стягуватися з рахунків тієї бюджетної організації, яка завдала такої шкоди. Постановляючи ухвалу про залишення рішення суду першої інстанції без зміни, суд апеляційної інстанції, застосувавши, зокрема, статтю 56 Конституції України, статтю 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», статтю 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», статті 23, 1174 ЦК України, дійшов висновку, що додана до позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 копія ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 7 вересня 2015 року не підтверджує спричинення їм збитків та моральної шкоди внаслідок неправомірних дій та бездіяльності посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2016 року зазначено, що бездіяльність державної виконавчої служби, яка встановлена судовими рішеннями, призвела не лише до порушення строків виконання судового рішення, а й до спричинення моральної шкоди, передбаченої статтею 56 Конституції України, статями 23, 1167, 1173 ЦК України, статтею 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», що є підставою для її відшкодування за рахунок держави. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2016 року, що надані заявником для порівняння, не можуть бути підтвердженням неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вказані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 56 Конституції України, статей 23, 1173 ЦК України, статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» в частині відшкодування моральної шкоди, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України. Крім того, у статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов’язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід’ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»). У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди. У справі, яка переглядається, суди, розглядаючи позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій та бездіяльності ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві в особі начальника відділу ОСОБА_3, старшого державного виконавця ОСОБА_4 незаконними, відшкодування, зокрема, моральної шкоди та посилаючись на положення статей 1173 та 1174 ЦК України, не з’ясували, кого саме вважають заподіювачем шкоди позивачі та які саме незаконні рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу чи його посадової або службової особи, на думку позивачів, завдали їм шкоди. Без надання оцінки судом першої інстанції вказаним обставинам ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360-2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі №6-99цс17 Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Здійснивши аналіз, указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної, рішеннями, діями (бездіяльністю) державного виконавця відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 8 листопада 2017 року № 6-99цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0C02BAD4B8FB6ABEC22581EE0053ECBA
  21. Постанова Іменем України 15 травня 2018 року м. Київ Справа N 335/12096/15-ц Провадження N 14-115 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" (далі - позивач) до ОСОБА_3 (далі - позичальник), Головного управління Державної фіскальної служби (далі - ГУ ДФС) у Запорізькій області, за участю третіх осіб без самостійних вимог - Запорізької філії Державного підприємства "Національні інформаційні системи" Міністерства юстиції України, Відділу державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції, про звільнення майна з під-арешту за касаційною скаргою ГУ ДФС у Запорізькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року, ухвалене суддею Гашук К.В., й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Крилової О.В., Дзярука М.П., Трофимової Д.А. Учасники справи: позивач: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк"; відповідачі: ОСОБА_3, ГУ ДФС у Запорізькій області; треті особи без самостійних вимог: Запорізька філія Державного підприємства "Національні інформаційні системи" Міністерства юстиції України, Відділ державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував тим, що 18 січня 2008 року уклав з позичальником кредитний договір N 2669 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 422 685 грн. Для забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором його сторони уклали договір застави майна від 18 січня 2008 року, відповідно до якого позичальник передав у заставу позивачеві автомобіль "Mercedes Benz ML 350" 2008 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_1 (далі - автомобіль). 2. 16 грудня 2008 року на підставі договору застави до Державного реєстру обтяжень рухомого майна був внесений запис про накладення заборони на відчуження заставлено майна. 3. 6 липня 2009 року через неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з позичальника заборгованості у розмірі 367 307 грн 70 коп. 4. 30 березня 2010 року Апеляційний суд Запорізької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив. 5. 11 червня 2010 року виконавчі листи направлені на примусове виконання рішення суду. 6. 24 листопада 2010 року державний виконавець наклав арешт на автомобіль. 7. 9 листопада 2015 року начальник відділу державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції листом повідомив про неможливість реалізації автомобіля у зв'язку з арештом, накладеним на підставі постанови слідчого ОВС ПМ ДПА в Запорізькій області від 16 січня 2012 року. 8. Позивач просив зняти арешт із автомобіля та виключити з відповідного державного реєстру запис N 12120430 від 1 лютого 2012 року про накладення заборони відчуження на вказаний об'єкт рухомого майна (далі - запис про накладення заборони відчуження). Короткий зміст рішення суду першої інстанції 9. 1 квітня 2016 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя ухвалив рішення, яким позов задовольнив: зняв арешт з автомобіля, накладений на підставі постанови слідчого з ОВС ПМ ДПА в Запорізькій області від 16 січня 2012 року; виключив з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про накладення заборони відчуження на автомобіль. 10. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що запис про обтяження автомобіля на підставі постанови слідчого внесено пізніше, ніж запис про заставу рухомого майна згідно з договором застави. Вказаний запис про обтяження автомобіля на підставі постанови слідчого унеможливлює подальшу реалізацію транспортного засобу в межах виконавчого провадження, відкритого в інтересах позивача, який не може реалізувати своє переважне право перед іншими кредиторами. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 11. 18 травня 2016 року Апеляційний суд Запорізької області ухвалою залишив без змін рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року. 12. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які мали бути застосовані, повно та всебічно дослідив докази у справі і надав їм належну оцінку. Апеляційний суд вказав, що позивач має переважне право перед іншими кредиторами на задоволення вимог за рахунок предмета застави. А тому накладення арешту та заборона відчуження автомобіля є перешкодою для реалізації предмета застави позивачем і порушенням його майнових прав та інтересів. 13. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що питання, які стосуються майнових зобов'язань позичальника, зокрема пов'язаних з реалізацією його майна, можуть бути вирішені шляхом зняття заборони на відчуження майна з урахуванням судового рішення про підтвердження прав кредитора на кошти, забезпечені заставним майном. Короткий зміст вимог касаційної скарги 14. У червні 2016 року ГУ ДФС у Запорізькій області звернулося до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 15. У касаційній скарзі ГУ ДФС у Запорізькій області просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року, а також ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 16. 6 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 17. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що ГУ ДФС у Запорізькій області оскаржує рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року, зокрема з підстав порушення останнім правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 18. ГУ ДФС у Запорізькій області вважає, що суди не врахували всі обставини справи, які мають значення для об'єктивного та всебічного розгляду, зокрема те, що 29 листопада 2012 року стосовно позичальника складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України й оголошено у розшук. Арешт на автомобіль позичальника був накладений у межах кримінального провадження, а тому він може бути знятий лише у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством. Метою цього арешту є забезпечення кримінального провадження, цивільного позову у кримінальному провадженні, а також конфіскації або спеціальної конфіскації. 19. ГУ ДФС у Запорізькій області зауважує, що арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше був накладений арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі ухвала слідчого судді (суду) про накладення арешту на майно має бути виконаною. А тому відсутні підстави для зняття з автомобіля арешту, накладеного на підставі постанови слідчого від 16 січня 2012 року, яка не є єдиним актом, на підставі якого накладене обтяження на автомобіль. 20. Крім того, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не поширюється на правовідносини, пов'язані з діяльністю слідчого під час виконання ним повноважень з розслідування кримінальної справи, оскільки згідно зі статтею 40 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України 2012 року слідчий, здійснюючи повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостійним у процесуальній діяльності. Суди не врахували, що правовідносини між ГУ ДФС у Запорізькій області та позичальником не є цивільно-правовими, а арешт майна, накладений слідчим ГУ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області, може бути знятий тільки відповідно до вимог КПК України. (2) Позиції інших учасників справи 21. Позивач, інший відповідач та треті особи відзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 22. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 23. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що для забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором його сторони уклали договір застави майна від 18 січня 2008 року, відповідно до якого позичальник передав у заставу позивачеві автомобіль. 24. Крім того, суди встановили, що 16 січня 2012 року слідчий Ткаченко С.П., керуючись КПК України 1960 року в редакції, яка діяла на час вчинення процесуальної дії, виніс постанову про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно обвинуваченого ОСОБА_3, зокрема і на автомобіль. 25. Позивач у порядку примусового стягнення заборгованості за кредитним договором просив зняти накладений слідчим арешт із автомобіля та виключити з відповідного державного реєстру запис про накладення заборони відчуження на вказаний об'єкт рухомого майна. 26. Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. 27. Відповідно до пункту 9 Розділу XI "Перехідних положень" КПК України 2012 року арешт майна, застосований під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим кодексом, продовжує свою дію до моменту його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим кодексом. 28. У частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Аналогічний припис закріплений у частині третій статті 3 ЦПК України, чинного на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 29. Отже, ухвалюючи оскаржені рішення, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку про можливість розгляду позовних вимог про зняття арешту з автомобіля з порушенням вимог КПК України 1960 року, тобто всупереч процесуальному порядку, в якому його було накладено. 30. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про необхідність розгляду цього спору за правилами цивільного судочинства. 31. Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами ГУ ДФС у Запорізькій області та доходить висновку, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. 32. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 24 квітня 2018 року у справі N 202/5044/17. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 33. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 34. Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 35. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ГУ ДФС у Запорізькій області є обґрунтованою. Тому рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року слід скасувати, а провадження у справі закрити. (2.2) Щодо судових витрат 36. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанції підлягають частковому відшкодуванню позивачем на користь ГУ ДФС у Запорізькій області у сумі 1 400,70 грн. На підставі наведеного, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ГУ ДФС у Запорізькій області задовольнити частково. 2. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити. 3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (адреса місцезнаходження: вулиця Госпітальна, будинок 12-Г, місто Київ, 01001; ідентифікаційний код юридичної особи: 00032129) в особі філії - Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" (адреса місцезнаходження: проспект Соборний, 48, місто Запоріжжя, 69063; ідентифікаційний код юридичної особи: 02760363) на користь Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (адреса місцезнаходження: проспект Соборний, 166, місто Запоріжжя, 69107; ідентифікаційний код юридичної особи: 39396146) 1 400,70 грнвідшкодування судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 27 червня 2018 року.
  22. Постанова Іменем України 23 травня 2018 року м. Київ Справа N 757/21143/15-ц Провадження N 14-112 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Юридична консалтингова служба" (далі також - позивач) до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна та виключення з реєстру записів про обтяження за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року, ухвалене суддею Цокол Л.І., й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року, постановлену колегією суддів у складі: Рубан С.М., Кабанченко О.А., Желепа О.В. Учасники справи: позивач: ТзОВ "Юридична консалтингова служба", відповідачі: Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, Міністерство юстиції України. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У червні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував тим, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року до позивача перейшли права іпотекодержателя за іпотечним договором від 18 червня 2007 року (далі - іпотечний договір). Предметом іпотеки за цим договором є (далі - предмет іпотеки): нежилі приміщення з N 1 по N 31 (група приміщень N 149, літ. А), нежилі приміщення з N 1 по N 25, N І (група приміщень N 150, літ. А) і нежилі приміщення з N 1 по N 20, N І (група приміщень N 151, літ. А), розташовані на вул. А. Барбюса, 5-в у м. Києві. 2. 27 лютого 2013 року Господарський суд м. Києва ухвалив рішення у справі N 27/12, яким звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. 3. 11 лютого 2015 року іпотека вказаних приміщень була зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем. Тобто, позивач набув право у разі невиконання забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелком" (далі - боржник). 4. Враховуючи іпотечне застереження в іпотечному договорі, позивач має право набути у власність предмет іпотеки. Проте позбавлений можливості реалізувати вказане право, оскільки згідно з відомостями з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна предмет іпотеки перебуває під арештом та забороною його відчуження. 5. Так, щодо предмета іпотеки зареєстровані такі обтяження: 1) запис про обтяження, внесений 11 грудня 2013 року N 3797981 (спеціальний розділ); 2) запис про обтяження, внесений 12 грудня 2013 року N 3803812 (спеціальний розділ); 3) запис про обтяження, внесений 12 грудня 2013 року N 3804414 (спеціальний розділ); 4) запис про обтяження, внесений 17 квітня 2014 року N 5393777 (спеціальний розділ). 6. Тому позивач просить зняти арешт з предмета іпотеки та виключити з відповідного реєстру вказані записи про обтяження. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 7. 25 серпня 2015 року Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення, яким позов задовольнив: - зняв арешт з нежитлових приміщень з N 1 по N 31 (групи приміщень N 149), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-в, накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (серія та номер: 41142222) від 10 грудня 2013 року, запис про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 грудня 2013 року за N 3804414 (спеціальний розділ); - зняв арешт з нежитлових приміщень з N 1 по N 25, N І (групи приміщень N 150, літ. А), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-в, накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (серія та номер: 41142222) від 10 грудня 2013 року, запис про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 грудня 2013 року за N 3803812 (спеціальний розділ); - зняв арешт з нежитлових приміщень з N 1 по N 20, N І (групи приміщень N 151, літ. А), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-в, накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (серія та номер: 41142222) від 10 грудня 2013 року, запис про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11 грудня 2013 року за N 3797981 (спеціальний розділ); - зняв арешт з нежитлових приміщень загальною площею 1 769,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-в і складаються з: нежитлових приміщень з N 1 по N 20, N І (групи приміщень N 151, літ. А) - офіс загальною площею 572,20 кв. м; нежитлових приміщень з N 1 по N 25, N І (групи приміщень N 150, літ. А) - офіс загальною площею 597,40 кв. м; нежитлових приміщень з N 1 по N 31 (групи приміщень N 149, літ. А) - офіс загальною площею 600,20 кв. м, накладений постановою Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (серія та номер: 42970312) від 16 квітня 2014 року, запис про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17 квітня 2014 року за N 5393777 (спеціальний розділ); - зобов'язав Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної реєстрації скасувати (виключити) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про обтяження з усіма відомостями, що внесені за N 3797981 від 11 грудня 2013 року, за N 3803812 від 12 грудня 2013 року, за N 3804414 від 12 грудня 2013 року та за N 5393777 від 17 квітня 2014 року. 8. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач має переважне право перед усіма іншими можливими кредиторами на звернення стягнення на предмет іпотеки. Це право було порушене, а тому підлягає захисту. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 9. 10 грудня 2015 року Апеляційний суд м. Києва ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції, встановивши, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право позивача було порушене та підлягає захисту. 10. Суд апеляційної інстанції мотивував рішення тим, що позивач як іпотекодержатель має переважне права перед усіма іншими можливими кредиторами на звернення стягнення на нежилі приміщення на підставі положень частини третьої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження", а наявність арешту на вказане майно порушує права позивача. Короткий зміст вимог касаційних скарг 11. У січні 2016 року ПАТ "Дельта Банк" як стягувач у виконавчому провадженні, в якому державний виконавець наклав арешт на предмет іпотеки, подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року, а провадження у справі закрити. 12. У березні 2016 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року та відмовити у задоволенні позову. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 13. 6 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 14. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що ПАТ "Дельта Банк" оскаржує рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги (1.1) Доводи ПАТ "Дельта Банк" 15. ПАТ "Дельта Банк" вважає, що позов має розглядатися за правилами господарського судочинства з огляду на суб'єктний склад учасників справи. Стверджує, що 27 липня 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб віднесла до категорії нікчемних укладений 4 лютого 2015 року договір відступлення права вимоги від ПАТ "Дельта Банк" до ТзОВ "Компанія з управління активами "Скай кепітал менеджмент", яке 11 лютого 2015 року за іншим договором відступило це право вимоги позивачу. Крім того, права іпотекодержателя у позивача виникли 11 лютого 2015 року, тоді як арешт на предмет іпотеки накладений у квітні 2014 року. Тому вирішення позову порушує права ПАТ "Дельта Банк", яке не було залучене до участі у справі. (1.2) Доводи Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 16. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вважає, що у судовому порядку вирішується питання про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні N 42970312 (щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за наказом N 27/12 від 4 березня 2014 року, виданим Господарським судом міста Києва). А тому рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2015 року є передчасним. Крім того, публічне обтяження Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби України від 17 квітня 2014 року за N 539377 зареєстроване раніше приватного обтяження від 11 лютого 2015 року N 8686535. А тому публічне обтяження, зареєстроване раніше, має пріоритет щодо обтяження приватного. Відтак, право на звернення стягнення на майно у процедурі виконавчого провадження має Відділ примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби України відповідно до статті 39 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". (2) Позиції інших учасників справи 17. Інші учасники справи відзиви на касаційні скарги не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 18. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 19. Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. 20. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся з позовом до відповідачів, вважаючи порушеним право іпотекодержателя щодо набуття у власність предмета іпотеки. Суди задовольнили вимоги позивача та зняли арешт з майна, яке є предметом іпотеки, розглянувши справу за правилами цивільного судочинства. 21. Учасниками цієї справи є юридичні особи: іпотекодержатель (позивач), а також Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві та Міністерство юстиції України. Тому незалежно від підстав арешту майна, враховуючи характер спору, позов про зняття арешту з нерухомого майна згідно зі статтею 15 ЦПК України, статтями 1 і 12 ГПК України в редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій, мав розглядатися за правилами господарського судочинства. 22. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами ПАТ "Дельта Банк" про наявність юрисдикції господарського суду для розгляду цієї справи та вважає необґрунтованими висновки судів про необхідність його розгляду за правилами цивільного судочинства. (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг (2.1) Щодо суті касаційної скарги 23. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 24. Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ПАТ "Дельта Банк" є обґрунтованою, а касаційна скарга Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - частково обґрунтованою. Тому рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року слід скасувати, а провадження у справі закрити. (2.2) Щодо судових витрат 26. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 27. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню позивачем у сумі 1 169,28 грн. На підставі наведеного, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частиною першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити повністю, а касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково. 2. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року скасувати; провадження у справі закрити. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична консалтингова служба" (адреса місцезнаходження: вулиця Симиренка, 36, місто Київ, 03134; ідентифікаційний код юридичної особи: 38364899) на користь Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса місцезнаходження: вулиця Городецького, 13, місто Київ, 01001; ідентифікаційний код юридичної особи: 02760363) 1 169,28 грн відшкодування судового збору за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 27 червня 2018 року.
  23. ПОСТАНОВА Іменем України 19 червня 2018 року м. Київ Справа N 18/1544-10 Провадження N 12-127гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року (судді: Гудак А.В. - головуючий, Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "Рускус", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський бройлер" (1), Селянського фермерського господарства "Краєвид" (2), про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)" (нова назва - ТОВ "АДМ Трейдінг Україна) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Еколінія" про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27 листопада 2012 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив; зобов'язав відповідача відвантажити позивачу 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2.2. У жовтні 2013 року відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами. 2.3. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 16 січня 2014 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року, заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення, а рішення - без змін. 2.4. Вищий господарський суд України постановою від 18 червня 2014 року касаційну скаргу відповідача задовольнив частково: постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 16 січня 2014 року скасував, справу направив для нового розгляду заяви відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами до місцевого господарського суду. 2.5. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 24 липня 2014 року заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 скасував та прийняв нове рішення - про відмову в задоволенні позову. 2.6. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11 листопада 2014 року у справі N 18/1544-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року, апеляційну скаргу позивача задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року у справі N 18/1544-10 скасував; заяву ТОВ "Еколінія" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 залишив без задоволення; рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у цій справі залишив без змін. 2.7. 19 березня 2013 року на виконання рішення від 27 листопада 2012 року Господарський суд Хмельницької області видав наказ про зобов'язання ТОВ "Еколінія" відвантажити на користь позивача 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2.8. Постановою від 24 лютого 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження ВП N 42231372 щодо виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 19 березня 2013 року у справі N 18/1544-10. 2.9. Постановою від 01 липня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 6 частини першої статті 47, статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю майна, присудженого до стягнення. 2.10. 25 серпня 2015 року ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" звернулось до Господарського суду Хмельницької області із заявою про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 на стягнення з ТОВ "Еколінія" з рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, вартості ріпаку 1-го класувагою 580,093 тонни у розмірі 4872781,20 грн. 2.11. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 03 вересня 2015 року, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року, змінив спосіб виконання рішення Господарського суд Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з боржника на користь стягувача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. На виконання цієї ухвали 03 вересня 2015 року видано відповідний наказ. 2.12. Державний виконавець постановою від 27 жовтня 2015 року відкрив виконавче провадження ВП N 49183473 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 про стягнення 2018723,64 грн. 2.13. Державний виконавець постановою від 28 грудня 2015 року закінчив виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року N 18/1544-10 про стягнення з ТОВ "Еколінія" на користь ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" боргу в розмірі 2018723,64 грн у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно з платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. 2.14. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду у зв'язку із його виконанням. 2.15. В подальшому Вищий господарський суд України постановою від 04 травня 2016 року частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ "Еколінія": постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року щодо зміни способу виконання рішення у цій справі скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. 2.16. Поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року за заявою боржника у порядку статті 122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не здійснювався. 2.17. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 29 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року, змінив спосіб виконання рішення суду від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2.18. Вищий господарський суд України постановою від 07 листопада 2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року скасував в частині зміни способу виконання рішення; справу направив для нового розгляду до суду першої інстанції. 2.19. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення під час нового розглядуГосподарський суд Хмельницької області ухвалою від 12 січня 2018 року відмовив у вчиненні зміни способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 та у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі. 2.20. Ухвала мотивована тим, що виконавче провадження було закінчене у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно із платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду та знаходиться в матеріалах справи у зв'язку з його виконанням. Отже, рішення суду є виконаним у повному обсязі та немає правових підстав для зміни способу виконання. 2.21. Окрім цього, відмовляючи у поданій відповідачем заяві про зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України у зв'язку із оскарженням судового рішення до Верховного Суду, місцевий господарський суд виходив із того, що чинний ГПК України не передбачає підстав для зупинення розгляду заяви про зміну способу виконання судового рішення по справі, яка закінчена провадженням. 2.22. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив повністю скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року повністю, а також вирішити питання про поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10. 2.23. Рівненський апеляційний господарський суд ухвалою від 08 лютого 2018 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Еколінія" про перегляд ухвали Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10. 2.24. Суд апеляційної інстанції керувався приписами статті 255 ГПК України в чинній редакції, в якій наведено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення. Однак до цього переліку не відноситься оскаржувана заявником ухвала Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення. 2.25. Тобто за позицією суду апеляційної інстанції зміна способу та порядку виконання судового рішення підлягає апеляційному оскарженню, відмова - не підлягає. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. ТОВ "Еколінія" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року скасувати та направити справу на апеляційний розгляд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012, яким було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення. 4. Доводи інших учасників справи 4.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" зазначає, що статтею 255 ГПК України визначені вичерпний перелік випадків можливого оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції ухвал суду першої інстанції у випадку відмови у вчиненні певних процесуальних дій, серед яких ухвал про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення немає. 5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року та вирішено здійснити перегляд судового рішення без виклику та повідомлення учасників справи. 5.2. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 5.3. 02 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 18/1544-10 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і розгляд справи Великою Палатою необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 5.4. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає у конфлікті приписів статей 255 та 331 ГПК України щодо права на оскарження ухвали про відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення, справа приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 6.1. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 6.2. Згідно зі статтею 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. 6.3. Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є вичерпним та наведений у статті 255 ГПК України. 6.4. Так, стаття 255 цього Кодексу передбачає можливість оскарження ухвал суду першої інстанції: 1) про відмову у видачі судового наказу; 2) про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; 3) про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову; 4) про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову; 5) про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення; 6) про повернення заяви позивачеві (заявникові); 7) про відмову у відкритті провадження у справі; 8) про передачу справи на розгляд іншого суду; 9) про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; 10) про затвердження мирової угоди; 11) про призначення експертизи; 12) про зупинення провадження у справі; 13) про закриття провадження у справі; 14) про залишення позову (заяви) без розгляду; 15) окрема ухвала; 16) про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу; 17) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; 18) про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення; 19) про відмову ухвалити додаткове рішення; 20) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні судового рішення; 21) про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами; 22) про поновлення, відмову у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання; 23) про внесення чи відмову у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 24) щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання; 25) про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця; 26) про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження; 27) про поворот виконання чи відмову у повороті виконання; 28) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку; 29) щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; 30) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; 31) про відмову у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду; 32) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду; 33) про повернення заяви про видачу наказу за рішенням третейського суду без розгляду; 34) про залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження; 35) про відновлення чи відмову у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження. 6.5. В той же час, відповідно до частини сьомої статті 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. 6.6. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що стаття 331 ГПК України хоча й не вказує, про яке оскарження йде мова: в апеляційному порядку (стаття 254 цього Кодексу) або в касаційному порядку (стаття 287 цього Кодексу), однак за її приписами ухвала про відмову у зміні способу виконання судового рішення підлягає оскарженню. 6.7. За загальним правилом статті 287 ГПК України касаційному оскарженню підлягають лише судові рішення, переглянуті в апеляційному порядку, тобто приписи статті 331 ГПК України необхідно розуміти насамперед як право на апеляційне оскарження. 6.8. Окрім цього, Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012 було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення. 6.9. У вказаній справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, не узгоджується з принципом справедливості. Такий висновок кореспондується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011, за якою відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини). 6.10. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012). 6.11. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007). 6.12. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. 6.13. Разом з тим стаття 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження ухвали про відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій щодо встановлення чи зміни способу та порядку виконання судового рішення. 6.14. Враховуючи вказані висновки Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсутність у переліку частини першої статті 255 ГПК України ухвали про відмову у зміні способу виконання рішення, не позбавляє особу визначеного частиною сьомою статті 331 ГПК України права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції. 6.15. За таких обставин касаційну скаргу ТОВ "Еколінія" слід задовольнити, а ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати з направленням справи до Рівненського апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги. Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" задовольнити. 2. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати. 3. Справу N 18/1544-10 направити до Рівненського апеляційного господарського для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги. 4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  24. ПОСТАНОВА Іменем України 20 червня 2018 року м. Київ Справа N 916/1227/16 Провадження N 12-105гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року (судді: Діброва Г.І. - головуючий, Принцевська Н.М., Гладишева Т.Я.), прийняту за результатами розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства "Ремерцентр" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року (суддя Смелянець Г.Є.) про відмову в задоволенні скарги на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за позовом Приватного підприємства "Ремерцентр" до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення 6121578,11 грн. 1. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 1.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 29 червня 2016 року позов Приватного підприємства "Ремерцентр" (далі - ПП "Ремерцентр") до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - Держказначейство; Управління або Управління Держказначейства в Одеській області, відповідач), про стягнення 6121578,11 грн задовольнив та присудив до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти. На виконання рішення Господарський суд Одеської області у справі видав наказ від 13 липня 2016 року. 1.2. У серпні 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою про визнання неправомірними дій Управління, які полягають у відмові від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року та в поверненні без виконання наказу Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року у справі N 916/1227/16, а також про зобов'язання Управління прийняти до виконання зазначений наказ. 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. 11 липня 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Управління Держказначейства в Одеській області та надало для виконання наказ Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року. 2.2. 13 липня 2017 року Управління листом N 16-08/1887-4726 повернуло стягувачу наказ без виконання як такий, що видано або оформлено з порушенням установлених вимог, на підставі пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок виконання рішень), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845, у редакції, чинній на момент передачі згаданого наказу до виконання. 2.3. Рішення Управління Держказначейства в Одеській області про повернення наказу обгрунтовано тим, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за вказаним у виконавчому документі кодом ЄДРПОУ 33659544 зареєстровано Департамент житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації, а не Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації. 2.4. 27 липня 2017 року ПП "Ремерцентр", посилаючись на незаконність указаних дій цього Управління, звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії Управління в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Господарський суд Одеської області ухвалою від 18 жовтня 2017 року скаргу ПП "Ремерцентр" на дії Управління Держказначейства в Одеській області відхилив. 3.2. Умотивовуючи ухвалу, місцевий господарський суд керувався тим, що у випадку встановлення під час перевірки виконавчого документа органом Держказначейства того, що найменування боржника в наказі не відповідає найменуванню, яке зазначене у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, орган Держказначейства має право, зокрема, повернути наказ без виконання. 3.3. Суд дійшов висновку, що орган Держказначейства, установивши, що в наказі неправильно зазначено найменування боржника, скористався своїм правом щодо повернення стягувачу виконавчого документа як такого, який видано або оформлено з порушенням визначених вимог. 3.4. Одеський апеляційний господарський суд постановою від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПП "Ремерцентр" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року задовольнив частково; ухвалу скасував частково; скаргу ПП "Ремерцентр" на дії Управління задовольнив частково: визнав неправомірними дії Управління Держказначейства в Одеській області щодо відмови від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року у справі N 916/1227/16 та повернення наказу Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року; в іншій частині скарги відмовив. 3.5. Постанову вмотивовано тим, що доводи, наведені в скарзі, є обґрунтованими в частині визнання неправомірними дій Управління щодо відмови від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року та повернення наказу господарського суду в цій справі від 13 липня 2016 року. 3.6. Відмовляючи в задоволенні скарги в частині зобов'язання Управління прийняти до виконання наказ господарського суду від 13 липня 2016 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що вирішення питання щодо прийняття до виконання виконавчого документа здійснюється Управлінням за процедурою, установленою Порядком виконання рішень, зокрема, за умови подання стягувачем до органу казначейства документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку. Як з'ясовано судом, подані стягувачем документи, визначені в пункті 6 Порядку виконання рішень, були повернуті йому Управлінням. Однак у такому разі стягувач не позбавлений права повторно надати до Управління відповідні документи. 4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 4.1. 08 грудня 2017 року Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило скасувати вказану вище постанову суду апеляційної інстанції та відмовити в задоволенні скарги позивача. 4.2. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що дії Управління Держказначейства в Одеській області як суб'єкта владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку статей 2, 17, 18, 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на день звернення зі скаргою, а не в порядку статті 121-2 ГПК України в редакції, чинній на день звернення зі скаргою. 4.3. Скаржник зазначає, що в порядку статті 121-2 ГПК України можуть бути оскаржені лише дії (бездіяльність) державного виконавця. Водночас Держказначейство не входить до системи органів Державної виконавчої служби України. Отже, дії (бездіяльність) Держказначейства як суб'єкта владних повноважень мають оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства. 4.4. Окрім того, скаржник указує, що у виконавчому документі (наказі Господарського суду Одеської області) на порушення вимог законодавства було неправильно зазначено найменування боржника - Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації замість Департаменту житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації. 5. Доводи інших учасників справи 5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Ремерцентр" зазначає, що наказ видано без помилок, із позначенням вірного найменування боржника. 5.2. Так, на момент винесення рішення суду першої інстанції та видачі наказу згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за наведеним у наказі кодом ЄДРПОУ 33659544 боржник був зареєстрований саме під тим найменуванням, яке було вказано в наказі, а саме Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації. 5.3. ПП "Ремерцентр" додатково зазначає, що скарга на дії (бездіяльність) Держказначейства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства з урахуванням правових позицій Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 28 жовтня 2013 року N 12/203 та від 24 вересня 2013 року N 32/37-10. Тобто, законодавство України прямо не визначає порядку оскарження дій (бездіяльності) органу казначейства, а відповідні скарги подаються до суду, який видав виконавчий документ. 6. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 6.1. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції. 6.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції згаданого Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 6.3. Ухвалою від 16 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Держказначейства в Одеській області для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року у справі N 916/1227/16 без повідомлення учасників справи. 6.4. Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 6.5. 16 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 916/1227/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки Управління Держказначейства в Одеській області оскаржує судове рішення з підстав порушення норм процесуального права, а саме порушення правил юрисдикції (стаття 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). 7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 7.1. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. 7.2. У статті 115 ГПК України у редакції, чинній на час звернення зі скаргою, унормовано, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". Аналогічні положення містяться й у статті 326 ГПК України в чинній редакції. 7.3. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 7.4. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.5. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів -банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.6. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. 7.7. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.8. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом. 7.9. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.10. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.11. З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 05 червня 2012 року N 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон N 4901-VI), який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання. 7.12. За нормами Закону N 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. 7.13. Указаним Законом N 4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.14. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року N 215 (далі - Положення N 215), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.15. Згідно з пунктом 3 Положення N 215 основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. 7.16. Пунктом 9 Положення N 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. 7.17. 16 лютого 2013 року набрав чинності в новій редакції Порядок виконання рішень, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. 7.18. За правилами пункту 3 Порядку виконання рішень в новій редакції рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)). 7.19. За положеннями зазначеного Порядку виконання рішень безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України. 7.20. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", а є встановленою Законом N 4901-VI особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом N 4901-VI випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.21. Відповідно до положень пункту 15 Порядку виконання рішень дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі N 4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства. 7.22. Разом з тим Закон України "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено. 7.23. Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства. 7.24. До того ж положеннями статті 121-2 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, визначався порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців. 7.25. Аналогічні положення закріплено й у статті 339 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 7.26. Наведені норми права є підставою для висновку, що ГПК України та Закон України "Про виконавче провадження" передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ. 7.27. Водночас Держказначейство - не орган примусового виконання судових рішень, як уже зазначалося в цій постанові, а згідно з пунктом 1 Положення N 215 центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.28. У свою чергу, згідно з положеннями частини першої статті 6 КАС України в редакції, чинній на час звернення ПП "Ремерцентр" зі скаргою на дії Управління Держказначейства в Одеській області, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 7.29. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. 7.30. Згідно із частиною першою статті 19 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження 7.31. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість ПП "Ремерцентр" оскаржити дії Управління Держказначейства в Одеській області до господарського суду, який видав виконавчий документ. 7.32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 7.33. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 7.34. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року, ухвали Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року та закриття провадження за скаргою ПП "Ремерцентр" про визнання неправомірними дій Управління Держказначейства в Одеській області. 8. Висновок щодо застосування норм права 8.1. Спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України. Керуючись статтями 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково. 2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року у справі N 916/1227/16 - скасувати. 3. Закрити провадження за скаргою Приватного підприємства "Ремерцентр" на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання неправомірними дій. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  25. Есть решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту в пользу фин.установы, выкупившего ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика. Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.