Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'исполнительное производство'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Календари

  • Основной календарь

Искать результаты в...

Искать результаты, которые...


Дата создания

  • Начать

    Конец


Последнее обновление

  • Начать

    Конец


Фильтр по количеству...

Зарегистрирован

  • Начать

    Конец


Группа


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Найдено 213 результатов

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 442/2270/17-ц Провадження N 14-276цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - Головне управління Державної служби України з питань праці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці у Львівській області), заінтересовані особи: Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Дрогобицький відділ ДВС), Комунальне підприємство "Комбінат міського господарства" (далі - КП "Комбінат міського господарства"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ГУ Держпраці у Львівській області на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року у складі судді Гарасимків Л.І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів Копняк С.М., Бойко С.М., Ніткевича А.В. у цивільній справі за заявою ГУ Держпраці у Львівській області, заінтересовані особи: Дрогобицький відділ ДВС, КП "Комбінат міського господарства", про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, УСТАНОВИЛА: У березні 2017 року ГУ Держпраці у Львівській області звернулося до суду із заявою про поновлення строку для пред'явлення до виконання постанови від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 про накладення штрафу на КП "Комбінат міського господарства" у розмірі 1 450 грн. Заяву мотивовано тим, що 03 серпня 2016 року першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області Грицак О.О. винесено постанову N 13031011135-0219 про накладення штрафу на КП "Комбінат міського господарства" у розмірі 1 450 грн. Зазначений штраф є фінансовою санкцією за допущене порушення законодавства про працю. Відповідно до частини шостої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби. 22 грудня 2016 року вказану постанову надіслано для примусового виконання в Дрогобицький відділ ДВС, проте листом від 31 січня 2017 року її повернуто ГУ Держпраці у Львівській області без виконання у зв'язку з пропущенням стягувачем строку, встановленого частиною першою статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII). Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, оскільки виконавчий документ? постанова від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 видана не судом, а ГУ Держпраці у Львівській області, проте відповідно до вимог статті 24 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), статті 371 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року залишено без змін. Залишаючи ухвалу місцевого суду без змін, суд апеляційної інстанції керувався тим, що норма статті 371 ЦПК України поширюється лише на виконання судових рішень у цивільних справах, при цьому щодо виконання виконавчих документів, які судом не видавалися, ця норма не поширюється. Крім того, зважаючи на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення була постановлена в порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), порядок вирішення питань, пов'язаних із пред'явленням її до виконання, регулюється вимогами статей 298-305 цього Кодексу. У липні 2017 року ГУ Держпраці у Львівській області звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Доводи, наведені у касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що постанова ГУ Держпраці у Львівській області від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 про накладення штрафу є виконавчим документом, а згідно з частиною шостою статті 12 Закону N 1404-VIII стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. На думку заявника, ця норма не перешкоджає можливості поновлення строків для пред'явлення постанови іншого органу до виконання. Також ГУ Держпраці у Львівській області зазначало, що ЦПК України містить розділ VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)". Згідно з частиною першою статті 371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Частиною першою статті 3 Закону N 1404-VIII передбачено види виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню. Виконавчі листи, які видаються судами, є лише одним із видів таких виконавчих документів, поряд з рішеннями інших органів, які законом визнані виконавчими документами (пункт 7 статті 3 Закону N 1404-VIII). Крім того, заявник не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що питання, пов'язані з пред'явленням постанови ГУ Держпраці у Львівській області від 03 серпня 2016 року N 13031011135-0219 про накладення штрафу до виконання, мають вирішуватися відповідно до положень статей 298?305 КУпАП. ГУ Держпраці у Львівській області вказувало, що даний штраф не є адміністративним стягненням, передбаченим КУпАП, оскільки накладається за порушення, передбачене КЗпП України, на суб'єкта господарювання - юридичну особу, а тому вважало, що розгляд цього питання відповідно до розділу VI ЦПК України належить до компетенції цивільних судів, оскільки на вказані правовідносини норми Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не поширюються. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 23 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Визначення юрисдикційності скарги (заяви) залежить від установлення судами таких обставин: чи є вказана скарга реалізацією учасником справи права на судовий контроль за виконанням судового рішення в конкретній справі, чи це є самостійним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, їх посадових осіб, виконавця чи приватного виконавця як суб'єктів, наділених владними повноваженнями при вчиненні виконавчих дій. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). У статті 1 Закону N 1404-VIII у редакції, що діяла на час звернення ГУ Держпраці у Львівській області з заявою, зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У статті 3 названого Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється державною виконавчою службою, у пунктах 1, 11, 2 частини першої перераховано виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; а у пункті 7 частини першої перераховані і рішення інших державних органів та рішення Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами. Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою у порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень (постанов, наказів, ухвал та інших документів) інших органів, які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону N 1404-VIII. Як убачається з матеріалів справи, 03 серпня 2016 року першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області Грицак О.О. винесено постанову N 13031011135-0219 про накладення штрафу на КП "Комбінат міського господарства" у розмірі 1 450 грн за порушення законодавства про працю. Статтею 265 КЗпП України урегульовано питання відповідальності за порушення законодавства про працю, зокрема частиною четвертою передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби (частина шоста статті 265 КЗпП України). Тому вказана постанова N 13031011135-0219 про накладення штрафу є виконавчим документом у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII і підлягає примусовому виконанню. У лютому 2017 року ГУ Держпраці у Львівській області отримало повідомлення Дрогобицького відділу ДВС від 31 січня 2017 року про повернення виконавчого документа (постанови N 13031011135-0219) стягувачу без прийняття до виконання, оскільки заявником пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Звертаючись до суду з указаною заявою, ГУ Держпраці у Львівській області просило поновити строк пред'явлення до виконання постанови N 13031011135-0219 про накладення штрафу, посилаючись на поважні причини його пропуску. Підставою такого звернення стало повідомлення Дрогобицького відділу ДВС про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, тобто конкретне рішення органу державної виконавчої служби. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), передбачені розділом VI ЦПК України. Так, згідно з вимогами статті 371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 12 Закону N 1404-VIII у редакції, чинній на час звернення до суду, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню? з наступного дня після його прийняття. Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. При вирішенні питання про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання необхідно зважати, що ЦПК України, Господарський процесуальний кодекс України та КАС України передбачають можливість розгляду заяв про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у виконавчому провадженні, яке відкрито на виконання відповідного судового рішення. Разом з тим у статті 181 КАС України у редакції, що діяла на час звернення до суду, передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. У частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Оскільки у справі, яка розглядається, виконавче провадження відкрито не на виконання судового рішення, а постанови, виданої іншим органом, а саме першим заступником начальника ГУ Держпраці у Львівській області Грицак О.О., то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про неможливість її розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд обґрунтовано зробив висновок про наявність правових підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України від 2004 року, для відмови у відкритті провадження у справі. Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що при розгляді справи суд першої інстанції не зазначив, у якому провадженні належить розглядати таку заяву, а суд апеляційної інстанції помилково послався на КУпАП, тобто суди допустили порушення норм процесуального права і заявнику необхідно роз'яснити, що вказана заява має розглядатися за правилами КАС України. Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до неправильного розуміння норм законодавства України та не спростовують висновків судів. При визначенні юрисдикційності справи за заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання необхідно встановити на підставі яких виконавчих документів здійснюється виконавче провадження. Якщо виконавче провадження відкрито і примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою або приватним виконавцем на підставі документів, передбачених у пунктах 1, 11, 2 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII, тобто на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судових наказів; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, заяви та скарги розглядаються судом, який видав рішення, що перебуває на примусовому виконанні. Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими органами, такі заяви учасників виконавчого провадження розглядаються у порядку, передбаченому статтею 181 КАС України у редакції, що була чинною на час звернення до суду, чи статтею 287 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - доповненню у частині роз'яснення заявнику, що вказана заява має розглядатися судом за місцем виконання постанови у порядку адміністративного судочинства. Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з питань праці у Львівській області задовольнити частково. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року змінити, доповнити тим, що заява підлягає розгляду судом за місцем її виконання у порядку адміністративного судочинства. В іншій частині ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 916/223/17 Провадження N 12-196гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ Держказначейства) на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року (судді: Таран С.В. - головуючий, Будішевська Л.О., Аленін О.Ю.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року (суддя Оборотова О.Ю.) у справі за скаргою Приватного підприємства "Ремерцентр" (далі - ПП "Ремерцентр") на дії ГУ Держказначейства у справі N 916/223/17 за позовом ПП "Ремерцентр" до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ГУ Держказначейства, про стягнення 3 млн 242 тис. 232 грн 81 коп. та ВСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст вимог скарги на дії ГУ Держказначейства 1.1. 14 лютого 2018 року ПП "Ремерцентр" звернулось до Господарського суду Одеської області зі скаргою у порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в якій просило визнати протиправними дії (бездіяльність) ГУ Держказначейства, які полягають у відмові від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 6 березня 2017 року та в поверненні без виконання наказу цього ж суду від 24 березня 2017 року у справі N 916/223/17 (далі - Наказ). 1.2. Вимоги скарги мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Одеської області від 6 березня 2017 року у справі N 916/223/17 позовні вимоги ПП "Ремерцентр" задоволено частково, стягнуто на його користь із Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації 3 % річних у сумі 712 тис. 901 грн 24 коп. інфляційні витрати у сумі 252 млн 7 тис. 669 грн 24 коп та витрати зі сплати судового збору в сумі 48 тис. 608 грн 56 коп. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено. 1.3. На виконання вказаного рішення Господарський суд Одеської області 24 березня 2017 року видав Наказ, однак Головне управління Держказначейства після отримання Наказу повернуло його листом стягувачу без виконання. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, скаргу ПП "Ремерцентр" задоволено, визнано протиправною бездіяльність ГУ Держказначейства з невиконання Наказу. 2.2. Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновком суду першої інстанції, виходив з того, що в органу державної казначейської служби немає підстав для повернення Наказу без виконання, оскільки цей виконавчий документ було видано та оформлено з дотриманням установлених вимог. 2.3. Крім того, орган державної казначейської служби, виконуючи рішення суду, діє в межах Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження"), з особливостями, визначеними Законом України від 5 червня 2012 року N 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"), а тому, скарги на дії органу державної казначейської служби підлягають розгляду в межах господарського процесу. 3. Короткий зміст касаційної скарги 3.1. 15 травня 2018 року ГУ Держказначейства подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року та відмовити в задоволенні скарги ПП "Ремерцентр" у повному обсязі. 3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами, зокрема, про те, що ГУ Держказначейства не входить до системи органів Державної виконавчої служби України і є юридичною особою публічного права, а тому спір про оскарження його дій чи бездіяльності як суб'єкта владних повноважень вирішується в порядку адміністративного судочинства. 3.3. Скаржник зазначає, що ГУ Держказначейства не мало повноважень щодо виконання Наказу, а тому не має права вимагати від боржника вжиття заходів щодо виконання виконавчого документа. 3.4. Крім того, у Наказі неправильно зазначено найменування боржника - Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації замість Департаменту житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації. 4. Доводи інших учасників справи 4.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Ремерцентр" зазначає, що Наказ було видано без помилок, із зазначенням правильного найменування боржника, оскільки на момент винесення судового рішення суду першої інстанції та видачі Наказу за наведеним у ньому кодом ЄДРПОУ 33659544 згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржник був зареєстрований під тим найменуванням, яке вказано в Наказі, а саме Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації. 4.2. Крім того, скарга на дії (бездіяльність) органів казначейства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки оскарження дій чи бездіяльності цього органу господарським процесуальним законодавством не визначено, тому з урахуванням правових висновків Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 28 жовтня 2013 року N 12/203 та від 24 вересня 2013 року N 32/37-10, а також частини четвертої статті 82 ЗУ "Про виконавче провадження", такі скарги подаються до суду, який видав виконавчий документ. 4.3. У цьому випадку ГУ Держказначейства діє, як орган, на який відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року N 845 (далі - Порядок), покладений обов'язок з виконання рішення суду. 5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держказначейства для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року та ухвали Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження; встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15 червня 2018 року. 5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 липня 2018 року справу N 916/223/17 разом з указаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України. 5.3. Ухвалою від 20 серпня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу N 916/223/17 та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на 12 вересня 2018 року. 6. Фактичні обставини справи 6.1. 20 грудня 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до ГУ Держказначейства із заявою щодо виконання Наказу. 6.2. Листом від 16 січня 2018 року N 16-08/66-279 ГУ Держказначейства з посиланням на пункт 9 Порядку повернуло стягувачу Наказ без виконання як такий, що виданий або оформлений з порушенням установлених вимог. 6.3. Повернення Наказу обґрунтовано тим, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за вказаним у виконавчому документі кодом ЄДРПОУ 33659544 зареєстровано Департамент житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації, а не Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, який значиться боржником згідно з Наказом. 6.4. 14 лютого 2018 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії ГУ Держказначейства в порядку статті 339 ГПК України. 7. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 7.1. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору в цій справі, Велика Палати Верховного Суду виходить з такого. 7.2. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. 7.3. Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. 7.4. Згідно зі статтею 1 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 7.5. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 2 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів") (частина перша статті 5 ЗУ України "Про виконавче провадження"). 7.6. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.7. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених ЗУ "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. 7.8. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.9. Державний виконавець (виконавець) зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.10. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 ЗУ "Про виконавче провадження"). 7.11. Водночас ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" установлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених ЗУ "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання. 7.12. За нормами ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. 7.13. Указаним законом також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.14. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року N 215 (далі - Положення), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.15. Згідно з пунктом 3 Положення основними завданнями Держказначейства є: реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; внесення на розгляд міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. 7.16. Пунктом 9 Положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. 7.17. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком. 7.18. За правилами пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). 7.19. Відповідно до зазначеного Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України. 7.20. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному ЗУ "Про виконавче провадження", а є встановленою ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених цим Законом випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.21. Відповідно до положень пункту 15 Порядку дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства. 7.22. Разом з тим ЗУ "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом; водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не передбачені. 7.23. Водночас у ЗУ "Про виконавче провадження" та ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", що визначають основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, не визначено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства. 7.24. До того ж положеннями статті 339 ГПК України визначається порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, відповідно до якого сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 7.25. Наведені норми права є підставою для висновку про те, що ГПК України та ЗУ "Про виконавче провадження" передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ. 7.26. Водночас, як зазначалось вище, відповідно до пункту 1 Положення державне казначейство - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.27. Разом з тим згідно з положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 7.28. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. 7.29. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 7.30. Отже, з огляду на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду скарги ПП "Ремерцентр" на дії ГУ Держказначейства в порядку господарського судочинства. 7.31. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 7.32. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 7.33. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року, ухвали Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року та закриття провадження у справі в частині розгляду скарги ПП "Ремерцентр" на дії ГУ Держказначейства. 8. Висновок Великої Палати Верховного Суду 8.1. Спори, що виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, установленому ЗУ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розглядаються в порядку адміністративного судочинства (статті 2, 5, 19 КАС України) 8.2. Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справах N 916/1226/16 та N 916/1227/16. Керуючись статтями 306, 308, 313 - 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2018 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 лютого 2018 року у справі N 916/223/17 скасувати. Провадження у справі N 916/223/17 в частині розгляду скарги Приватного підприємства "Ремерцентр" на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області закрити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  3. Доброго всем дня. Ситуация в следующем; сегодня получила письмо "счастья" от Банка с информацией о передаче денежных требований "Браво" . Тело + проценты в долларах насчитанные с начала просрочки. История отношения с Банком; 2012 г. решение суда о выплате денежных средств. И тишина до сегодня. 1.Имел ли Банк право продать долг физ. лица? 2. Может ли "Браво" подать в суд. 3. Какова судьба решения суда с банком? Очень хочется понимать как бороться и на что еще остались права.
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2018 року м. Київ Справа N 727/1256/16-ц Провадження N 14-229цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересована особа - старший державний виконавець Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції (далі - Першотравневий ВДВС Чернівецького МУЮ) Чабан Галина Юріївна, розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року в складі колегії суддів Кузнєцова В.О., Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Кадєтової О.В., Мостової Г.І. у справі за скаргою ОСОБА_3 на постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. та УСТАНОВИЛА: У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження. На обґрунтування скарги ОСОБА_3 посилався на те, що 22 січня 2016 року він звернувся до Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ із заявою, в якій просив прийняти до виконання виконавчий лист Шевченківського районного суду м. Чернівці, виданий 23 жовтня 2014 року, однак постановою державного виконавця від 22 січня 2016 року йому відмовлено у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Вважав, що строк пред'явлення вказаного виконавчого листа не був пропущений, оскільки він раніше вже пред'являвся до виконання, на підставі чого державним виконавцем Сидорчук М.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 19 грудня 2014 року N 45871737, а постанова про повернення виконавчого документа стягувачу винесена 29 січня 2015 року, тобто, на його думку, мало місце переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання відповідно до вимог статті 23 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV). Просив скасувати постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції керувався тим, що переривання строку пред'явленого до виконання виконавчого документа відбулося не внаслідок часткового виконання судового рішення чи наявного рішення суду про відстрочку або розстрочку рішення суду, а внаслідок заяви ОСОБА_3 від 23 січня 2015 року, в якій останній просив повернути йому без виконання виконавчий лист, виданий на підставі судового рішення про зобов'язання не чинити перешкод у спілкуванні з донькою. Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року. Постановлено нову ухвалу, якою визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 23 жовтня 2014 року N 727/10594/13-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівці на виконання рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2014 року. Зобов'язано Першотравневий ВДВС Чернівецького МУЮ вирішити питання про відкриття виконавчого провадження. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє права стягувача повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків. Тобто повторна заява ОСОБА_3 про прийняття до виконання вказаного виконавчого листа подана ним у передбачений законом строк. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року касаційну скаргу Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ задоволено, скасовано ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року та залишено в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року. Суд касаційної інстанції у своїй ухвалі керувався тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, а не за заявою стягувача. У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, підстав: неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Просив ухвалу суду касаційної інстанції скасувати, ухвалу суду апеляційної інстанції залишити в силі. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_3 посилався на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року, від 30 березня 2016 року та від 06 квітня 2016 року, постанови Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року, 16 липня 2013 року та 01 жовтня 2014 року, постанову Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані норми матеріального права, а саме статті 22, 23 Закону N 606-XIV. Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 червня 2017 року відкрито провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. 12 січня 2018 року Верховний Суд України передав заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року до Верховного Суду. Згідно з абзацом другим частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана ОСОБА_3 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Доводи, наведені у заяві про перегляд судових рішень Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить: - ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року у справі N 6-49403св13; - ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року у справі N 6-34св16; - ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року; - постанову Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі N 3/76-34/303; - постанову Вищого господарського суду України від 16 липня 2013 року у справі N 24/361; - постанову Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2014 року у справі N 5008/258/2011. Заявник зазначає, що у вказаних судових рішеннях по-іншому ніж у спірній ухвалі застосовано статті 22, 23 Закону N 606-XIV, що є підставою для перегляду за пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент подання заяви про перегляд). Також заявник указує на невідповідність ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі N 3-698гс16 щодо застосування в подібних правовідносинах статей 22, 23 Закону N 606-XIV. Позиція Великої Палати Верховного Суду Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого. Установлений статтею 355 ЦПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним. Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) має місце в разі, якщо суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України. З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Суди встановили, що на підставі рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини Шевченківський районний суд м. Чернівці 23 жовтня 2014 року видав виконавчий лист з зазначенням строку пред'явлення до виконання - до 15 жовтня 2015 року. 19 грудня 2014 року державним виконавцем Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Постановою державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 29 січня 2015 року виконавчий лист повернуто Божескулу С.В. на підставі його заяви згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону N 606-XIV. 22 січня 2016 року ОСОБА_3 повторно звернувся до Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ із заявою про прийняття до виконання згаданого виконавчого листа. Постановою державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 22 січня 2016 року у відкритті виконавчого провадження відмовлено з мотивів пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Керуючись статтею 23 Закону N 606-XIV, суд касаційної інстанції зробив висновок, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, а не за заявою стягувача, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_3 звернувся до виконавчої служби у межах строку, передбаченого статтею 22 Закону N 606-XIV. З наданої для порівняння постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги на постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з тим, що виконавчий документ, виданий на підставі рішення, повторно був пред'явлений до виконання поза межами строків, установлених статтею 22 Закону N 606-XIV, а питання про поновлення пропущеного строку у встановленому статтею 371 ЦПК України порядку стягувачем не заявлялося та судом не вирішувалося. З аналізу зазначеної ухвали також не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року у справі N 6-49403св13 скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції та залишено в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Постановляючи ухвалу, касаційний суд керувався тим, що 01 квітня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про повернення стягувачеві виконавчого листа у зв'язку з неможливістю реалізувати іпотечне майно і при відкритті виконавчого провадження 03 квітня 2013 року державний виконавець діяв у межах повноважень та спосіб, що передбачені статтями 17, 19, 20, 25 Закону N 606-XIV. Тобто обставини справи не є тотожними з обставинами справи, що переглядається. На підтвердження своїх доводів про те, що ухвала касаційного суду у справі не відповідає викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року N 3-698гс16. Верховний Суд України у зазначеній постанові зробив висновок, що постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам закону не позбавляє стягувача права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону N 606-XIV. Таким чином, цей висновок не суперечить висновку, викладеному в оскаржуваній ухвалі касаційного суду, адже обставини у справах різні. Разом з тим в ухвалі Вищого господарського суду України від 16 липня 2013 року у справі N 24/361 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що строк пред'явлення наказу Господарського суду Донецької області від 21 серпня 2012 року було перервано пред'явленням виконавчого листа до виконання, а строк повторного пред'явлення виконавчого листа до виконання слід відраховувати починаючи з 25 січня 2013 року (повернення виконавчого документа у зв'язку з поданням стягувачем заяви про повернення виконавчого документа без виконання). Суд касаційної інстанції зробив висновок, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється відповідно до частини другої статті 23 Закону N 606-XIV, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Тобто повторне пред'явлення наказу до виконання було здійснено стягувачем з додержанням строку, встановленого статтею22 Закону N 606-XIV. Із наданої для порівняння заявником ухвали Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі N 3/76-34/303 вбачається, що суд касаційної інстанції визнав незаконною постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження згідно з частиною п'ятою статті 47 названого Закону, якою встановлено, що повернення виконавчого документа у зв'язку з письмовою відмовою стягувача не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону N 606-XIV. Аналогічні висновки зробили і колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року у справі N 6-34св16, а також Вищий господарський суд України у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі N 5009/258/2011. Велика Палата Верховного Суду вважає, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 22, 23 Закону N 606-XIV. Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом N 606-XIV. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону N 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню,? з наступного дня після його постановлення. Відповідно до вимог частини першої статті 25 Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. У пункті 1 частини першої статті 26 Закону N 606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання. Згідно з вимогами статті 23 Закону N 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника,? з моменту закінчення дії відповідної заборони. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону N 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача. Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. З аналізу зазначених статей вбачається, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Суд касаційної інстанції не врахував, що апеляційним судом встановлено, що фактичною підставою повернення виконавчого листа була неможливість на той час реального виконання судового рішення та необхідність його роз'яснення. У період з 23 жовтня 2014 року по 29 січня 2015 року виконавчий лист перебував на примусовому виконанні й 29 січня 2015 року був повернутий стягувачу в порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 47 Закону N 606-XIV. Оскільки з цього часу строк розпочав свій перебіг заново, то в силу вимог статей 22, 23 згаданого Закону стягувач повторно 22 січня 2016 року, тобто у встановлений законом строк, звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження. Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і правильно застосував норми матеріального права, обґрунтовано визнав оскаржувану постанову державного виконавця від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження неправомірною та скасував її. Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону N 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню,? з наступного дня після його постановлення. Згідно з вимогами статті 23 Закону N 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. З аналізу зазначених статей вбачається, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII). Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядалися Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу в указаній редакції. За таких обставин постановлена у справі ухвала суду касаційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню з залишенням в силі ухвали суду апеляційної інстанції. Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Заяву ОСОБА_3 про перегляд судових рішень задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року скасувати, ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 761/12665/14-ц Провадження N 14-134цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача ОСОБА_2, суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: стягувач - ОСОБА_3, боржник -Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - ПАТ "Авіакомпанія "МАУ"), заінтересована особа -державний виконавець відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві) Салеомон АртемАндрійович, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року, прийняту колегією суддів у складі судді Піхур О.В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року у складі колегії суддів Рубан С.М., Желепи О.В., Іванченко М.М., у справі за скаргою ОСОБА_3 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А., заінтересована особа - ПАТ "Авіакомпанія "МАУ", Історія справи Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1. У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А., у якій зазначав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року стягнуто з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" на користь ОСОБА_3 308 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 17 листопада 2014 року еквівалентно 4 746,28 грн. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року залишено без змін. 3. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою на вказані судові рішення. 4. 08 червня 2015 року на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року видано виконавчий лист. 5. 19 червня 2015 року постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А. за вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження N 47915448 та надано боржнику семиденний строк для самостійного виконання рішення суду. 6. ОСОБА_3 зазначав, що на його валютний рахунок надійшли грошові кошти у розмірі 173,46 долара США, і тому оскільки, на його думку, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року виконано не у повному обсязі, просив постанову державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 30 серпня 2016 року про закінчення виконавчого провадження N 47915448 визнати протиправною та скасувати; визнати протиправною бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А. щодо вчинення виконавчих дій з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року у справі N 761/12665/14-ц. 7. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено. 8. Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що боржник - ПАТ "Авіакомпанія "МАУ"? сплатив стягувачу стягнуті за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року 308 доларів США в еквіваленті до гривні, що станом на день ухвалення рішення складало 4 746,28 грн. тому державний виконавець правомірно закрив виконавче провадження у зв'язку із виконанням вказаного рішення в повному обсязі. 9. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року залишено без змін. 10. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що дії державного виконавця щодо винесення 30 серпня 2016 року постанови про закінчення виконавчого провадження правомірні, а скарга не підлягає задоволенню, оскільки кошти в розмірі 4 746,28 грн на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року боржником сплачені в повному обсязі. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 11. 29 січня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення його скарги. 12. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що правовідносини сторін у цивільній справі є валютними в розумінні частини другої статті 192, частини третьої статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки всі розрахунки між сторонами здійснювалися виключно в іноземній валюті (доларах США), а відтак правових підстав для конвертування зобов'язань з іноземної валюти у національну валюту України (гривню) немає. Враховуючи, що в резолютивній частині рішення суду зазначено суму стягнення в іноземній валюті (доларах США) з одночасним зазначенням гривневого еквіваленту на час ухвалення рішення, то стягненню в порядку примусового виконання державним виконавцем підлягають кошти саме в іноземній валюті (доларах США), а не їх гривневий еквівалент на час ухвалення рішення. Тому рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року виконано частково, оскільки на рахунок стягувача перераховано лише 173,46 долара США, тоді як розмір стягнутої рішенням суду шкоди становить 308 доларів США. 13. Таким чином, державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві виніс постанову про закінчення виконавчого провадження N 47915448 з порушенням норм Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV). 14. Також заявник посилався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 01 листопада 2017 року у справі N 6-1063цс17, від 12 липня 2017 року у справі N 6-708цс17, від 10 лютого 2016 року у справі N 6-1680цс15. Доводи інших учасників справи 15. 26 лютого 2018 року представник ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначає, що судовими рішеннями на користь ОСОБА_3 постановлено стягнути кошти, які перераховуються на території України, тому сплата здійснюється саме у гривні на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, що відповідає роз'ясненням Міністерства юстиції України від 03 липня 2015 року N 6878-0-30-15/20. Матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" має виконати свої зобов'язання перед заявником саме в іноземній валюті (доларах США). 16. 19 березня 2018 року ОСОБА_3 подав до суду пояснення до касаційної скарги, у яких зазначає, що наведені представником боржника доводи у відзиві на касаційну скаргу є безпідставними, оскільки листом Міністерства юстиції України від 03 липня 2015 року N 6878-0-30-15/20, на який посилається представник боржника, підтверджується позиція саме заявника про те, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягненню під час примусового виконання підлягає саме іноземна валюта, визначена цим рішенням. Положення пункту 28.6.1 Правил авіаперевезення, погоджених Державіаслужбою України 19 червня 2014 року та норми Варшавської Конвенції 1929 року не містять приписів щодо обов'язкової конвертації в гривню чи в іншу валюту сум, належних до сплати на користь авіапасажира в порядку відшкодування. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" та частину п'яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 18. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що Верховний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах положень пункту 8 частини першої статті 49 Закону N 606-XIVпри вирішенні питання щодо виконання державним виконавцем судового рішення про стягнення суми, визначеної у рішенні суду в іноземній валюті, із зазначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на час вирішення спору, зокрема, у постановах від 12 липня 2017 року (справа N 6-708цс18) та 01 листопада 2017 року (справа N 6-1063цс17) висловив правовий висновок, протилежний висновку, який міститься у його ж постанові від 13 вересня 2017 року (справа N 6-1445цс17). 19. Зазначене, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, свідчить про виключну правову проблему, коли правова позиція найвищого суду в державі в системі судоустрою за однакових фактичних і правових обставин, подібних правовідносин різна. 20. Колегія суддів вважає, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1445цс17), оскільки порушується принцип виконання рішення у повному обсязі, закріплений пунктом 1 частини другої статті 11 Закону N 606-XIV. 21. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 квітня 2018 року прийняла до розгляду зазначену справу у зв'язку із оскарженням ОСОБА_3 ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року та постанови Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року з підстав, передбачених підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" та частиною п'ятою статті 403 ЦПК України. Позиція Великої Палати Верховного Суду 22. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке. 23. Справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, відступити від висновку щодо застосування пункту 8 частини першої статті 49 Закону N 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1445цс17, тому саме у цьому контексті Велика Палата Верховного Суду розглядає справу. 24. У справі, яка переглядається, встановлено, що у резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року зазначено про стягнення з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" на користь ОСОБА_3 308 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 17 листопада 2014 року становило 4 746,28 грн (а. с. 21?28, т. 1). 25. Рішення набрало законної сили 26 травня 2015 року відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2015 року, яким змінено мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року, виключивши з неї посилання на пункт 13.8.3 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу (умов перевезення) ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (а. с. 73, т. 1). 26. У виконавчому листі, виданому 08 червня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва, зазначено, що підлягає стягненню з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" на користь ОСОБА_3 308 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 17 листопада 2014 року становило 4 746,28 грн (а. с. 3, т. 1). 27. У постанові старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Салеомона А.А. про відкриття виконавчого провадження від 19 червня 2015 року зазначено про стягнення на користь ОСОБА_3 308 доларів США, які належало сплатити на відкритий рахунок стягувача в Публічному акціонерному товаристві "Укрексімбанк" (далі - ПАТ "Укрексімбанк") у доларах США (а. с. 24, т. 1). 28. 16 липня 2015 року ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (платник, код - 14348681) перерахувало на рахунок ОСОБА_3 в ПАТ "Укрексімбанк" 4 746,28 грн (а. с. 54, т. 1). 29. 22 липня 2015 року ОСОБА_3 подав до філії ПАТ "Укрексімбанк" заяву про повернення вказаних коштів ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" як помилково надісланих (а. с. 62, т. 1). 30. 23 липня 2015 року зазначені грошові кошти повернуті ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (а. с. 55, т. 1). 31. 31 серпня 2015 року ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" (платник, код - 14348681) перерахувало на рахунок ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві (отримувач, код - 34967593) грошові кошти у розмірі 4 746,28 грн (призначення платежу - перерахування коштів для закриття виконавчого провадження ВП N 47915448 від 19 червня 2015 року) (а. с. 74, т. 1). 32. 21 вересня 2015 року ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з заявою про роз'яснення рішення від 17 листопада 2014 року у частині щодо валюти, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_3. 33. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року у задоволенні цієї заяви ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" відмовлено (а. с. 30, т. 1). 34. Додана до позовної заяви ОСОБА_3 фотокопія меморіального ордеру N 129355070 про перерахування на його валютний рахунок платником - "Коррахунок" (код - 26296587) грошових коштів у розмірі 173,46 доларів США не зазначена у мотивувальній частині ухвал судів попередніх інстанцій, ними не досліджувалася і правова оцінка їй не надавалася (а. с. 5, т. 1). 35. Згідно із частиною першою статті 1 Закону N 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 36. За частиною першою статті 6 Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. 37. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 38. Відповідно до положень статті 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. 39. Аналогічні положення закріплені у статті 446 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним та касаційним судом). 40. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. 41. Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. 42. За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. 43. Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. 44. У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. 45. Позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ПАТ "Авіакомпанія "МАУ" 308 доларів США задоволенорішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2015 року, у зв'язку із застосуванням підпункту "б" пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 року N 1535 "Про застосування Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації", за яким страхова сума, встановлена договором обов'язкового страхування, не повинна бути меншою під час виконання міжнародних польотів? у межах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни (у тому числі для військових та пов'язаних з ними ризиків), на території якої здійснюються пасажирські перевезення, відповідно до уніфікованих умов об'єднання лондонських страховиків або інших умов, що застосовуються у міжнародній практиці; за втрату або шкоду, заподіяну багажу, пошті або вантажу,? суми, еквівалентної 20 доларам США за офіційним обмінним курсом НБУ, за кожен кілограм ваги. 46. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. 47. При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. 48. Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону N 606-XIV. 49. Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби. 50. Із матеріалів справи убачається, що, ухвалюючи рішення у справі, Шевченківський районний суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення. 51. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. 52. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті Україниза офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. 53. ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновком колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування пункту 8 частини першої статті 49 Закону N 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 13 вересня 2017 року у справі N 6-1445цс17. Висновки щодо застосування норм права 54. У статті 53 Закону N 606-ХІV закріплено особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті. 55. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. 56. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена урезолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 57. Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу. 58. Згідно з частиною першою статті 412 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Щодо судових витрат 59. За пунктом 2 частини п'ятої статті 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат. 60. Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2018 року у справі N 12-66гс18, перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині другій статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон N 3674-VI), і в цьому переліку відсутні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби. Водночас у частині другій статті 4 вказаного Закону не встановлено ставки судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, проте визначено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг на всі ухвали суду без винятку. 61. На час подання ОСОБА_3 апеляційної скарги редакція частини другої статті 4 Закону N 3674-VI передбачала ставку судового збору за подання фізичною особою до суду апеляційної скарги на ухвалу суду - 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (275,60 грн); редакція частини другої статті 4 вказаного Закону станом на час подання касаційної скарги передбачала ставку судового збору за подання фізичною особою до суду касаційної скарги на ухвалу суду - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (352,40 грн). 62. Оскільки скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, враховуючий правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2018 року у справі N 12-66гс18, на ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві покладається обов'язок зі сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом апеляційної та касаційної скарг у справі в розмірі 628 грн у дохід держави. Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 січня 2018 року скасувати. 3. Постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 30 серпня 2016 року про закінчення виконавчого провадження N 47915448 визнати протиправною та скасувати. 4. Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Салеомона АртемаАндрійовича щодо вчинення виконавчих дій з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року у справі N 761/12665/14-ц. 5. Стягнути з відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 110, код ЄДРПОУ 34967593) судовий збір у розмірі 628 (шістсот двадцять вісім) гривень в дохід держави. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Відповідно до вимог частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Кібенко О.Р. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 815/2255/16 Провадження N 11-177апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року (судді Стас Л.В., Турецька І.О., Косцова І.П.) у справі N 815/2255/16 за позовом ОСОБА_3 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - управління ДВС) про визнання протиправними дій і ВСТАНОВИЛА: У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до управління ДВС, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії відповідача щодо складання відповідно до постанови ВП N 45925604 акта опису та арешту майна від 17 квітня 2015 року про вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що у визначений законом спосіб набула право власності на автотранспортний засіб марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, проте державний виконавець Хлєбников О.В. здійснив дії з вилучення вказаного автомобіля та передачі його третім особам з порушенням норм чинного законодавства України. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 26 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задовольнив повністю. Суд визнав протиправними дії управління ДВС щодо складання акта опису і арешту майна від 17 квітня 2015 року, складеного відповідно до постанови ВП N 45925604, вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, та передачі третім особам на відповідальне зберігання. Суд також постановив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 551 грн 20 коп. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 серпня 2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із наведеною ухвалою суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, у якій зазначив про те, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: частини першої статті 181 КАС України, частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), роз'яснень, що містяться у пунктах 5 та 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року N 3 "Про практику застосування адміністративними судами України законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби". На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у вказаному виконавчому провадженні був наявний виконавчий напис нотаріуса, а арешт автомобіля здійснювався на підставі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Крім того, суд не взяв до уваги, що позивач вже звертався із позовом про зняття майна з-під арешту до Приморського районного суду м. Одеси, однак ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2015 року у справі N 522/11717/15-ц провадження у справі було закрито і роз'яснено позивачу право на звернення до адміністративного суду. У зв'язку з викладеним в касаційній скарзі сторона позивача просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 26 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 28 жовтня 2016 року управління ДВС подало заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначило, що ця скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки Одеський апеляційний адміністративний суд при постановленні оскаржуваної ухвали правильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема положення частини першої статті 60 Закону N 606-XIV, відповідно до яких особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року касаційну скаргу представника позивача передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 03 листопада 2014 року у справі N 2-7122/11 задовольнив подання Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Другий Приморський ВДВС) про визнання мирової угоди на стадії виконання судового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та визнав мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, укладену 29 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Відповідно до вказаної ухвали суду ОСОБА_5 визнав заборгованість перед ОСОБА_3, що зазначена в рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2011 року, у розмірі 186 тис. 167 грн 30 коп. В рахунок погашення заборгованості у вказаному розмірі згідно із цим рішенням ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_3 автомобіль марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2. У зв'язку з досягненням домовленості та добровільним врегулюванням порядку виконання судового рішення вказаною ухвалою суду закінчено виконавче провадження N 31752247 щодо виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2011 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 186 тис. 167 грн 30 коп. Зазначений автотранспортний засіб знаходився на відповідальному зберіганні в порядку Закону N 606-XIV у ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2. На примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління ДВС перебувало виконавче провадження N 45925604 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, зареєстрованого за реєстровим N 1114, виданого 13 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, за рахунок реалізації якої підлягають задоволенню вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Кредитні ініціативи" в розмірі 4 млн. 411 тис. 454 грн. 57 коп. 05 січня 2015 року у зв'язку з невиконанням боржником вимог виконавчого документа в наданий для самостійного виконання строк державний виконавець Хлєбников О.В. відповідно до статті 28 Закону N 606-XIV виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 441 тис. 145 грн 57 коп. на користь держави. Постановами державного виконавця Хлєбникова О.В. від 05 січня 2015 року накладено арешт на майно боржника - квартиру АДРЕСА_1, а також на все майно, що належить ОСОБА_5, у межах суми звернення стягнення - 4 млн. 411 тис. 454 грн. 57 коп. 17 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС в межах стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 441 тис. 145 грн 57 коп. на користь бюджету проведено опис й арешт автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передано його на відповідальне зберігання громадянці ОСОБА_7 Позивач ОСОБА_3 не є стороною виконавчого провадження N 45925604. Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до управління ДВС про визнання протиправними дій, Одеський апеляційний адміністративний суд виходив із того, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що позивач повинен звертатись до загального місцевого суду з позовом про визнання права власності на майно та про зняття з нього арешту. ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Згідно з частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. На підставі частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону N 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до управління ДВС про визнання протиправними дій державного виконавця щодо складання відповідно до постанови ВП N 45925604 акта опису та арешту майна від 17 квітня 2015 року про вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам. Як установлено судами попередніх інстанцій, оскаржені дії вчинені старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС в межах стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору на користь бюджету у зв'язку з невиконанням в наданий для самостійного виконання строк боржником вимог виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, позивач ОСОБА_3, яка не є стороною виконавчого провадження N 45925604, оскаржує дії державного виконавця управління ДВС, вчинені в межах стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору на користь бюджету у зв'язку з невиконанням в наданий для самостійного виконання строк боржником вимог виконавчого напису нотаріуса. За таких обставин відповідно до наведених вище норм частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону N 606-XIV (у вказаній вище редакції) цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2015 року закрито провадження у цивільній справі N 522/11717/15-ц за скаргою ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Хлєбникова О.В. щодо порушення порядку проведення виконавчого провадження N 45925604. За висновком, викладеним апеляційним судом у вказаному рішенні, яке набрало законної сили, захист прав ОСОБА_3 має відбуватися в порядку адміністративного судочинства. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити. 2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.
  7. После прочтения данной темы возник вопрос - существуют ли сроки, в которые исполнитель должен/обязан/может вернуть стягувачу исполнительный лист по причине отсутствия у должника имущества и денежных средств? В законе об ИП я ответа не нашла, возможно что-то есть во внутренних инструкциях ДВС? Хочу разобраться в этом вопросе, поскольку на протяжении уже 6 лет тянется производство по взысканию долга по кредиту, последнее действие исполнителя - временный запрет на выезд за границу должнику, причем в ходатайстве в суд исполнитель указал, что должник имущества не имеет (это судя из Ухвали на сайте Судовой влади). Заранее благодарна за отклик.
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 листопада 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій та бездіяльності відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві в особі начальника відділу ОСОБА_3, старшого державного виконавця ОСОБА_4 незаконними та відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року, в с т а н о в и л а: У травні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, у якому, посилаючись на тривале невиконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 квітня 2014 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2014 року, просили стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 збитків у гривневому еквіваленті на день проведення розрахунку, завданих під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_1, у сумі 158 доларів США 83 центи та 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди і на користь ОСОБА_2 168 доларів США 49 центів у гривневому еквіваленті на день проведення розрахунку збитків, завданих під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_2, та 8 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 26 січня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 жовтня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1. У заяві ОСОБА_1 порушується питання про скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року та ухвалення нового судового рішення з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 96, 176, 1174 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», статті 86 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», статей 56, 68, 124 Конституції України. Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судових рішень, ОСОБА_1 посилається на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. За статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до суду, у якому просили стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ» «Надра») проценти за банківським вкладом, індекс інфляції, три проценти річних та неодержані доходи за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів за користування коштами. Шосткинський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 11 квітня 2014 року стягнув: на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом – 86 доларів США 86 центів, індекс інфляції – 299 доларів США 53 центи, 3 % річних – 74 долари США 54 центи, неодержані доходи (упущена вигода) – 148 доларів США 89 центів; на користь ОСОБА_2 проценти за банківським вкладом – 92 долари США 19 центів, індекс інфляції – 373 долари США, 3 % річних – 79 доларів США 2 центи, неодержані доходи (упущену вигоду) – 158 доларів США 4 центи. Апеляційний суд Сумської області рішенням від 25 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував у частині стягнення індексу інфляції та упущеної вигоди, змінив рішення у частині стягнення процентів за банківськими вкладами, стягнувши на користь ОСОБА_1 84 долари США 29 центів та на користь ОСОБА_2 89 доларів США 47 центів. 18 липня 2014 року Шосткинський міськрайонний суд Сумської області на виконання вказаних рішень судів першої та апеляційної інстанцій видав виконавчі листи, що були передані на виконання до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі – ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві). На підставі цих виконавчих листів 13 серпня 2014 року старший державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 винесла постанови про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2. 12 червня 2015 року старший державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 винесла постанови про закінчення зазначених виконавчих проваджень. За скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Шосткинський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 7 серпня 2015 року визнав незаконними і скасував постанови про закінчення виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2; визнав незаконною бездіяльність начальника ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_3 щодо забезпечення виконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 квітня 2014 року, рішення Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2014 року, встановив порушення Закону України «Про звернення громадян» щодо ненадання відповіді на скаргу; визнав незаконними дії та бездіяльність старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_4 щодо забезпечення виконання зазначених виконавчих проваджень. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, застосувавши, зокрема, статтю 56 Конституції України, статі 1166, 1167, 1172–1174 ЦК України, виходив з того, що Державне казначейство України не порушувало прав та свобод позивачів, а шкода повинна стягуватися з рахунків тієї бюджетної організації, яка завдала такої шкоди. Постановляючи ухвалу про залишення рішення суду першої інстанції без зміни, суд апеляційної інстанції, застосувавши, зокрема, статтю 56 Конституції України, статтю 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», статтю 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», статті 23, 1174 ЦК України, дійшов висновку, що додана до позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 копія ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 7 вересня 2015 року не підтверджує спричинення їм збитків та моральної шкоди внаслідок неправомірних дій та бездіяльності посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2016 року зазначено, що бездіяльність державної виконавчої служби, яка встановлена судовими рішеннями, призвела не лише до порушення строків виконання судового рішення, а й до спричинення моральної шкоди, передбаченої статтею 56 Конституції України, статями 23, 1167, 1173 ЦК України, статтею 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», що є підставою для її відшкодування за рахунок держави. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2016 року, що надані заявником для порівняння, не можуть бути підтвердженням неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вказані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 56 Конституції України, статей 23, 1173 ЦК України, статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» в частині відшкодування моральної шкоди, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України. Крім того, у статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов’язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід’ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»). У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди. У справі, яка переглядається, суди, розглядаючи позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій та бездіяльності ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві в особі начальника відділу ОСОБА_3, старшого державного виконавця ОСОБА_4 незаконними, відшкодування, зокрема, моральної шкоди та посилаючись на положення статей 1173 та 1174 ЦК України, не з’ясували, кого саме вважають заподіювачем шкоди позивачі та які саме незаконні рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу чи його посадової або службової особи, на думку позивачів, завдали їм шкоди. Без надання оцінки судом першої інстанції вказаним обставинам ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360-2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі №6-99цс17 Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Здійснивши аналіз, указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної, рішеннями, діями (бездіяльністю) державного виконавця відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 8 листопада 2017 року № 6-99цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0C02BAD4B8FB6ABEC22581EE0053ECBA
  9. Постанова Іменем України 15 травня 2018 року м. Київ Справа N 335/12096/15-ц Провадження N 14-115 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" (далі - позивач) до ОСОБА_3 (далі - позичальник), Головного управління Державної фіскальної служби (далі - ГУ ДФС) у Запорізькій області, за участю третіх осіб без самостійних вимог - Запорізької філії Державного підприємства "Національні інформаційні системи" Міністерства юстиції України, Відділу державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції, про звільнення майна з під-арешту за касаційною скаргою ГУ ДФС у Запорізькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року, ухвалене суддею Гашук К.В., й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Крилової О.В., Дзярука М.П., Трофимової Д.А. Учасники справи: позивач: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк"; відповідачі: ОСОБА_3, ГУ ДФС у Запорізькій області; треті особи без самостійних вимог: Запорізька філія Державного підприємства "Національні інформаційні системи" Міністерства юстиції України, Відділ державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував тим, що 18 січня 2008 року уклав з позичальником кредитний договір N 2669 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 422 685 грн. Для забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором його сторони уклали договір застави майна від 18 січня 2008 року, відповідно до якого позичальник передав у заставу позивачеві автомобіль "Mercedes Benz ML 350" 2008 року випуску з реєстраційним номером НОМЕР_1 (далі - автомобіль). 2. 16 грудня 2008 року на підставі договору застави до Державного реєстру обтяжень рухомого майна був внесений запис про накладення заборони на відчуження заставлено майна. 3. 6 липня 2009 року через неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з позичальника заборгованості у розмірі 367 307 грн 70 коп. 4. 30 березня 2010 року Апеляційний суд Запорізької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив. 5. 11 червня 2010 року виконавчі листи направлені на примусове виконання рішення суду. 6. 24 листопада 2010 року державний виконавець наклав арешт на автомобіль. 7. 9 листопада 2015 року начальник відділу державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції листом повідомив про неможливість реалізації автомобіля у зв'язку з арештом, накладеним на підставі постанови слідчого ОВС ПМ ДПА в Запорізькій області від 16 січня 2012 року. 8. Позивач просив зняти арешт із автомобіля та виключити з відповідного державного реєстру запис N 12120430 від 1 лютого 2012 року про накладення заборони відчуження на вказаний об'єкт рухомого майна (далі - запис про накладення заборони відчуження). Короткий зміст рішення суду першої інстанції 9. 1 квітня 2016 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя ухвалив рішення, яким позов задовольнив: зняв арешт з автомобіля, накладений на підставі постанови слідчого з ОВС ПМ ДПА в Запорізькій області від 16 січня 2012 року; виключив з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про накладення заборони відчуження на автомобіль. 10. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що запис про обтяження автомобіля на підставі постанови слідчого внесено пізніше, ніж запис про заставу рухомого майна згідно з договором застави. Вказаний запис про обтяження автомобіля на підставі постанови слідчого унеможливлює подальшу реалізацію транспортного засобу в межах виконавчого провадження, відкритого в інтересах позивача, який не може реалізувати своє переважне право перед іншими кредиторами. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 11. 18 травня 2016 року Апеляційний суд Запорізької області ухвалою залишив без змін рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року. 12. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які мали бути застосовані, повно та всебічно дослідив докази у справі і надав їм належну оцінку. Апеляційний суд вказав, що позивач має переважне право перед іншими кредиторами на задоволення вимог за рахунок предмета застави. А тому накладення арешту та заборона відчуження автомобіля є перешкодою для реалізації предмета застави позивачем і порушенням його майнових прав та інтересів. 13. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що питання, які стосуються майнових зобов'язань позичальника, зокрема пов'язаних з реалізацією його майна, можуть бути вирішені шляхом зняття заборони на відчуження майна з урахуванням судового рішення про підтвердження прав кредитора на кошти, забезпечені заставним майном. Короткий зміст вимог касаційної скарги 14. У червні 2016 року ГУ ДФС у Запорізькій області звернулося до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 15. У касаційній скарзі ГУ ДФС у Запорізькій області просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року, а також ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 16. 6 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 17. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що ГУ ДФС у Запорізькій області оскаржує рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року, зокрема з підстав порушення останнім правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 18. ГУ ДФС у Запорізькій області вважає, що суди не врахували всі обставини справи, які мають значення для об'єктивного та всебічного розгляду, зокрема те, що 29 листопада 2012 року стосовно позичальника складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України й оголошено у розшук. Арешт на автомобіль позичальника був накладений у межах кримінального провадження, а тому він може бути знятий лише у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством. Метою цього арешту є забезпечення кримінального провадження, цивільного позову у кримінальному провадженні, а також конфіскації або спеціальної конфіскації. 19. ГУ ДФС у Запорізькій області зауважує, що арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше був накладений арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі ухвала слідчого судді (суду) про накладення арешту на майно має бути виконаною. А тому відсутні підстави для зняття з автомобіля арешту, накладеного на підставі постанови слідчого від 16 січня 2012 року, яка не є єдиним актом, на підставі якого накладене обтяження на автомобіль. 20. Крім того, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не поширюється на правовідносини, пов'язані з діяльністю слідчого під час виконання ним повноважень з розслідування кримінальної справи, оскільки згідно зі статтею 40 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України 2012 року слідчий, здійснюючи повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостійним у процесуальній діяльності. Суди не врахували, що правовідносини між ГУ ДФС у Запорізькій області та позичальником не є цивільно-правовими, а арешт майна, накладений слідчим ГУ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області, може бути знятий тільки відповідно до вимог КПК України. (2) Позиції інших учасників справи 21. Позивач, інший відповідач та треті особи відзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 22. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 23. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що для забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором його сторони уклали договір застави майна від 18 січня 2008 року, відповідно до якого позичальник передав у заставу позивачеві автомобіль. 24. Крім того, суди встановили, що 16 січня 2012 року слідчий Ткаченко С.П., керуючись КПК України 1960 року в редакції, яка діяла на час вчинення процесуальної дії, виніс постанову про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно обвинуваченого ОСОБА_3, зокрема і на автомобіль. 25. Позивач у порядку примусового стягнення заборгованості за кредитним договором просив зняти накладений слідчим арешт із автомобіля та виключити з відповідного державного реєстру запис про накладення заборони відчуження на вказаний об'єкт рухомого майна. 26. Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. 27. Відповідно до пункту 9 Розділу XI "Перехідних положень" КПК України 2012 року арешт майна, застосований під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим кодексом, продовжує свою дію до моменту його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим кодексом. 28. У частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Аналогічний припис закріплений у частині третій статті 3 ЦПК України, чинного на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 29. Отже, ухвалюючи оскаржені рішення, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку про можливість розгляду позовних вимог про зняття арешту з автомобіля з порушенням вимог КПК України 1960 року, тобто всупереч процесуальному порядку, в якому його було накладено. 30. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про необхідність розгляду цього спору за правилами цивільного судочинства. 31. Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами ГУ ДФС у Запорізькій області та доходить висновку, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. 32. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 24 квітня 2018 року у справі N 202/5044/17. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 33. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 34. Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 35. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ГУ ДФС у Запорізькій області є обґрунтованою. Тому рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року слід скасувати, а провадження у справі закрити. (2.2) Щодо судових витрат 36. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанції підлягають частковому відшкодуванню позивачем на користь ГУ ДФС у Запорізькій області у сумі 1 400,70 грн. На підставі наведеного, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ГУ ДФС у Запорізькій області задовольнити частково. 2. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 1 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити. 3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (адреса місцезнаходження: вулиця Госпітальна, будинок 12-Г, місто Київ, 01001; ідентифікаційний код юридичної особи: 00032129) в особі філії - Запорізького обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" (адреса місцезнаходження: проспект Соборний, 48, місто Запоріжжя, 69063; ідентифікаційний код юридичної особи: 02760363) на користь Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (адреса місцезнаходження: проспект Соборний, 166, місто Запоріжжя, 69107; ідентифікаційний код юридичної особи: 39396146) 1 400,70 грнвідшкодування судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 27 червня 2018 року.
  10. Постанова Іменем України 23 травня 2018 року м. Київ Справа N 757/21143/15-ц Провадження N 14-112 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Юридична консалтингова служба" (далі також - позивач) до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна та виключення з реєстру записів про обтяження за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року, ухвалене суддею Цокол Л.І., й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року, постановлену колегією суддів у складі: Рубан С.М., Кабанченко О.А., Желепа О.В. Учасники справи: позивач: ТзОВ "Юридична консалтингова служба", відповідачі: Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, Міністерство юстиції України. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У червні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував тим, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 11 лютого 2015 року до позивача перейшли права іпотекодержателя за іпотечним договором від 18 червня 2007 року (далі - іпотечний договір). Предметом іпотеки за цим договором є (далі - предмет іпотеки): нежилі приміщення з N 1 по N 31 (група приміщень N 149, літ. А), нежилі приміщення з N 1 по N 25, N І (група приміщень N 150, літ. А) і нежилі приміщення з N 1 по N 20, N І (група приміщень N 151, літ. А), розташовані на вул. А. Барбюса, 5-в у м. Києві. 2. 27 лютого 2013 року Господарський суд м. Києва ухвалив рішення у справі N 27/12, яким звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. 3. 11 лютого 2015 року іпотека вказаних приміщень була зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем. Тобто, позивач набув право у разі невиконання забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелком" (далі - боржник). 4. Враховуючи іпотечне застереження в іпотечному договорі, позивач має право набути у власність предмет іпотеки. Проте позбавлений можливості реалізувати вказане право, оскільки згідно з відомостями з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна предмет іпотеки перебуває під арештом та забороною його відчуження. 5. Так, щодо предмета іпотеки зареєстровані такі обтяження: 1) запис про обтяження, внесений 11 грудня 2013 року N 3797981 (спеціальний розділ); 2) запис про обтяження, внесений 12 грудня 2013 року N 3803812 (спеціальний розділ); 3) запис про обтяження, внесений 12 грудня 2013 року N 3804414 (спеціальний розділ); 4) запис про обтяження, внесений 17 квітня 2014 року N 5393777 (спеціальний розділ). 6. Тому позивач просить зняти арешт з предмета іпотеки та виключити з відповідного реєстру вказані записи про обтяження. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 7. 25 серпня 2015 року Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення, яким позов задовольнив: - зняв арешт з нежитлових приміщень з N 1 по N 31 (групи приміщень N 149), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-в, накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (серія та номер: 41142222) від 10 грудня 2013 року, запис про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 грудня 2013 року за N 3804414 (спеціальний розділ); - зняв арешт з нежитлових приміщень з N 1 по N 25, N І (групи приміщень N 150, літ. А), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-в, накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (серія та номер: 41142222) від 10 грудня 2013 року, запис про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 грудня 2013 року за N 3803812 (спеціальний розділ); - зняв арешт з нежитлових приміщень з N 1 по N 20, N І (групи приміщень N 151, літ. А), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-в, накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (серія та номер: 41142222) від 10 грудня 2013 року, запис про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11 грудня 2013 року за N 3797981 (спеціальний розділ); - зняв арешт з нежитлових приміщень загальною площею 1 769,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-в і складаються з: нежитлових приміщень з N 1 по N 20, N І (групи приміщень N 151, літ. А) - офіс загальною площею 572,20 кв. м; нежитлових приміщень з N 1 по N 25, N І (групи приміщень N 150, літ. А) - офіс загальною площею 597,40 кв. м; нежитлових приміщень з N 1 по N 31 (групи приміщень N 149, літ. А) - офіс загальною площею 600,20 кв. м, накладений постановою Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (серія та номер: 42970312) від 16 квітня 2014 року, запис про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17 квітня 2014 року за N 5393777 (спеціальний розділ); - зобов'язав Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної реєстрації скасувати (виключити) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про обтяження з усіма відомостями, що внесені за N 3797981 від 11 грудня 2013 року, за N 3803812 від 12 грудня 2013 року, за N 3804414 від 12 грудня 2013 року та за N 5393777 від 17 квітня 2014 року. 8. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач має переважне право перед усіма іншими можливими кредиторами на звернення стягнення на предмет іпотеки. Це право було порушене, а тому підлягає захисту. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 9. 10 грудня 2015 року Апеляційний суд м. Києва ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції, встановивши, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право позивача було порушене та підлягає захисту. 10. Суд апеляційної інстанції мотивував рішення тим, що позивач як іпотекодержатель має переважне права перед усіма іншими можливими кредиторами на звернення стягнення на нежилі приміщення на підставі положень частини третьої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження", а наявність арешту на вказане майно порушує права позивача. Короткий зміст вимог касаційних скарг 11. У січні 2016 року ПАТ "Дельта Банк" як стягувач у виконавчому провадженні, в якому державний виконавець наклав арешт на предмет іпотеки, подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року, а провадження у справі закрити. 12. У березні 2016 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року та відмовити у задоволенні позову. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 13. 6 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 14. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що ПАТ "Дельта Банк" оскаржує рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги (1.1) Доводи ПАТ "Дельта Банк" 15. ПАТ "Дельта Банк" вважає, що позов має розглядатися за правилами господарського судочинства з огляду на суб'єктний склад учасників справи. Стверджує, що 27 липня 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб віднесла до категорії нікчемних укладений 4 лютого 2015 року договір відступлення права вимоги від ПАТ "Дельта Банк" до ТзОВ "Компанія з управління активами "Скай кепітал менеджмент", яке 11 лютого 2015 року за іншим договором відступило це право вимоги позивачу. Крім того, права іпотекодержателя у позивача виникли 11 лютого 2015 року, тоді як арешт на предмет іпотеки накладений у квітні 2014 року. Тому вирішення позову порушує права ПАТ "Дельта Банк", яке не було залучене до участі у справі. (1.2) Доводи Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 16. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вважає, що у судовому порядку вирішується питання про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні N 42970312 (щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за наказом N 27/12 від 4 березня 2014 року, виданим Господарським судом міста Києва). А тому рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2015 року є передчасним. Крім того, публічне обтяження Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби України від 17 квітня 2014 року за N 539377 зареєстроване раніше приватного обтяження від 11 лютого 2015 року N 8686535. А тому публічне обтяження, зареєстроване раніше, має пріоритет щодо обтяження приватного. Відтак, право на звернення стягнення на майно у процедурі виконавчого провадження має Відділ примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби України відповідно до статті 39 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". (2) Позиції інших учасників справи 17. Інші учасники справи відзиви на касаційні скарги не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 18. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 19. Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. 20. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся з позовом до відповідачів, вважаючи порушеним право іпотекодержателя щодо набуття у власність предмета іпотеки. Суди задовольнили вимоги позивача та зняли арешт з майна, яке є предметом іпотеки, розглянувши справу за правилами цивільного судочинства. 21. Учасниками цієї справи є юридичні особи: іпотекодержатель (позивач), а також Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві та Міністерство юстиції України. Тому незалежно від підстав арешту майна, враховуючи характер спору, позов про зняття арешту з нерухомого майна згідно зі статтею 15 ЦПК України, статтями 1 і 12 ГПК України в редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій, мав розглядатися за правилами господарського судочинства. 22. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами ПАТ "Дельта Банк" про наявність юрисдикції господарського суду для розгляду цієї справи та вважає необґрунтованими висновки судів про необхідність його розгляду за правилами цивільного судочинства. (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг (2.1) Щодо суті касаційної скарги 23. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 24. Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ПАТ "Дельта Банк" є обґрунтованою, а касаційна скарга Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - частково обґрунтованою. Тому рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року слід скасувати, а провадження у справі закрити. (2.2) Щодо судових витрат 26. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 27. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню позивачем у сумі 1 169,28 грн. На підставі наведеного, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частиною першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити повністю, а касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково. 2. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року скасувати; провадження у справі закрити. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична консалтингова служба" (адреса місцезнаходження: вулиця Симиренка, 36, місто Київ, 03134; ідентифікаційний код юридичної особи: 38364899) на користь Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса місцезнаходження: вулиця Городецького, 13, місто Київ, 01001; ідентифікаційний код юридичної особи: 02760363) 1 169,28 грн відшкодування судового збору за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 27 червня 2018 року.
  11. ПОСТАНОВА Іменем України 19 червня 2018 року м. Київ Справа N 18/1544-10 Провадження N 12-127гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року (судді: Гудак А.В. - головуючий, Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "Рускус", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський бройлер" (1), Селянського фермерського господарства "Краєвид" (2), про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)" (нова назва - ТОВ "АДМ Трейдінг Україна) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Еколінія" про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27 листопада 2012 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив; зобов'язав відповідача відвантажити позивачу 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2.2. У жовтні 2013 року відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами. 2.3. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 16 січня 2014 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року, заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення, а рішення - без змін. 2.4. Вищий господарський суд України постановою від 18 червня 2014 року касаційну скаргу відповідача задовольнив частково: постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 16 січня 2014 року скасував, справу направив для нового розгляду заяви відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами до місцевого господарського суду. 2.5. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 24 липня 2014 року заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 скасував та прийняв нове рішення - про відмову в задоволенні позову. 2.6. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11 листопада 2014 року у справі N 18/1544-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року, апеляційну скаргу позивача задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року у справі N 18/1544-10 скасував; заяву ТОВ "Еколінія" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 залишив без задоволення; рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у цій справі залишив без змін. 2.7. 19 березня 2013 року на виконання рішення від 27 листопада 2012 року Господарський суд Хмельницької області видав наказ про зобов'язання ТОВ "Еколінія" відвантажити на користь позивача 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2.8. Постановою від 24 лютого 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження ВП N 42231372 щодо виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 19 березня 2013 року у справі N 18/1544-10. 2.9. Постановою від 01 липня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 6 частини першої статті 47, статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю майна, присудженого до стягнення. 2.10. 25 серпня 2015 року ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" звернулось до Господарського суду Хмельницької області із заявою про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 на стягнення з ТОВ "Еколінія" з рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, вартості ріпаку 1-го класувагою 580,093 тонни у розмірі 4872781,20 грн. 2.11. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 03 вересня 2015 року, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року, змінив спосіб виконання рішення Господарського суд Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з боржника на користь стягувача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. На виконання цієї ухвали 03 вересня 2015 року видано відповідний наказ. 2.12. Державний виконавець постановою від 27 жовтня 2015 року відкрив виконавче провадження ВП N 49183473 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 про стягнення 2018723,64 грн. 2.13. Державний виконавець постановою від 28 грудня 2015 року закінчив виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року N 18/1544-10 про стягнення з ТОВ "Еколінія" на користь ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" боргу в розмірі 2018723,64 грн у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно з платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. 2.14. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду у зв'язку із його виконанням. 2.15. В подальшому Вищий господарський суд України постановою від 04 травня 2016 року частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ "Еколінія": постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року щодо зміни способу виконання рішення у цій справі скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. 2.16. Поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року за заявою боржника у порядку статті 122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не здійснювався. 2.17. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 29 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року, змінив спосіб виконання рішення суду від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. 2.18. Вищий господарський суд України постановою від 07 листопада 2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року скасував в частині зміни способу виконання рішення; справу направив для нового розгляду до суду першої інстанції. 2.19. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення під час нового розглядуГосподарський суд Хмельницької області ухвалою від 12 січня 2018 року відмовив у вчиненні зміни способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 та у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі. 2.20. Ухвала мотивована тим, що виконавче провадження було закінчене у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно із платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду та знаходиться в матеріалах справи у зв'язку з його виконанням. Отже, рішення суду є виконаним у повному обсязі та немає правових підстав для зміни способу виконання. 2.21. Окрім цього, відмовляючи у поданій відповідачем заяві про зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України у зв'язку із оскарженням судового рішення до Верховного Суду, місцевий господарський суд виходив із того, що чинний ГПК України не передбачає підстав для зупинення розгляду заяви про зміну способу виконання судового рішення по справі, яка закінчена провадженням. 2.22. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив повністю скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року повністю, а також вирішити питання про поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10. 2.23. Рівненський апеляційний господарський суд ухвалою від 08 лютого 2018 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Еколінія" про перегляд ухвали Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10. 2.24. Суд апеляційної інстанції керувався приписами статті 255 ГПК України в чинній редакції, в якій наведено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення. Однак до цього переліку не відноситься оскаржувана заявником ухвала Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення. 2.25. Тобто за позицією суду апеляційної інстанції зміна способу та порядку виконання судового рішення підлягає апеляційному оскарженню, відмова - не підлягає. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. ТОВ "Еколінія" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року скасувати та направити справу на апеляційний розгляд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012, яким було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення. 4. Доводи інших учасників справи 4.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" зазначає, що статтею 255 ГПК України визначені вичерпний перелік випадків можливого оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції ухвал суду першої інстанції у випадку відмови у вчиненні певних процесуальних дій, серед яких ухвал про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення немає. 5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року та вирішено здійснити перегляд судового рішення без виклику та повідомлення учасників справи. 5.2. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 5.3. 02 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 18/1544-10 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і розгляд справи Великою Палатою необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 5.4. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає у конфлікті приписів статей 255 та 331 ГПК України щодо права на оскарження ухвали про відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення, справа приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 6.1. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 6.2. Згідно зі статтею 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. 6.3. Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є вичерпним та наведений у статті 255 ГПК України. 6.4. Так, стаття 255 цього Кодексу передбачає можливість оскарження ухвал суду першої інстанції: 1) про відмову у видачі судового наказу; 2) про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; 3) про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову; 4) про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову; 5) про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення; 6) про повернення заяви позивачеві (заявникові); 7) про відмову у відкритті провадження у справі; 8) про передачу справи на розгляд іншого суду; 9) про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; 10) про затвердження мирової угоди; 11) про призначення експертизи; 12) про зупинення провадження у справі; 13) про закриття провадження у справі; 14) про залишення позову (заяви) без розгляду; 15) окрема ухвала; 16) про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу; 17) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; 18) про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення; 19) про відмову ухвалити додаткове рішення; 20) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні судового рішення; 21) про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами; 22) про поновлення, відмову у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання; 23) про внесення чи відмову у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 24) щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання; 25) про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця; 26) про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження; 27) про поворот виконання чи відмову у повороті виконання; 28) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку; 29) щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; 30) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; 31) про відмову у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду; 32) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду; 33) про повернення заяви про видачу наказу за рішенням третейського суду без розгляду; 34) про залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження; 35) про відновлення чи відмову у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження. 6.5. В той же час, відповідно до частини сьомої статті 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. 6.6. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що стаття 331 ГПК України хоча й не вказує, про яке оскарження йде мова: в апеляційному порядку (стаття 254 цього Кодексу) або в касаційному порядку (стаття 287 цього Кодексу), однак за її приписами ухвала про відмову у зміні способу виконання судового рішення підлягає оскарженню. 6.7. За загальним правилом статті 287 ГПК України касаційному оскарженню підлягають лише судові рішення, переглянуті в апеляційному порядку, тобто приписи статті 331 ГПК України необхідно розуміти насамперед як право на апеляційне оскарження. 6.8. Окрім цього, Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012 було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення. 6.9. У вказаній справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, не узгоджується з принципом справедливості. Такий висновок кореспондується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011, за якою відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини). 6.10. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012). 6.11. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007). 6.12. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. 6.13. Разом з тим стаття 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження ухвали про відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій щодо встановлення чи зміни способу та порядку виконання судового рішення. 6.14. Враховуючи вказані висновки Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсутність у переліку частини першої статті 255 ГПК України ухвали про відмову у зміні способу виконання рішення, не позбавляє особу визначеного частиною сьомою статті 331 ГПК України права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції. 6.15. За таких обставин касаційну скаргу ТОВ "Еколінія" слід задовольнити, а ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати з направленням справи до Рівненського апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги. Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" задовольнити. 2. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати. 3. Справу N 18/1544-10 направити до Рівненського апеляційного господарського для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги. 4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  12. ПОСТАНОВА Іменем України 20 червня 2018 року м. Київ Справа N 916/1227/16 Провадження N 12-105гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року (судді: Діброва Г.І. - головуючий, Принцевська Н.М., Гладишева Т.Я.), прийняту за результатами розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства "Ремерцентр" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року (суддя Смелянець Г.Є.) про відмову в задоволенні скарги на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за позовом Приватного підприємства "Ремерцентр" до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення 6121578,11 грн. 1. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 1.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 29 червня 2016 року позов Приватного підприємства "Ремерцентр" (далі - ПП "Ремерцентр") до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - Держказначейство; Управління або Управління Держказначейства в Одеській області, відповідач), про стягнення 6121578,11 грн задовольнив та присудив до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти. На виконання рішення Господарський суд Одеської області у справі видав наказ від 13 липня 2016 року. 1.2. У серпні 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою про визнання неправомірними дій Управління, які полягають у відмові від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року та в поверненні без виконання наказу Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року у справі N 916/1227/16, а також про зобов'язання Управління прийняти до виконання зазначений наказ. 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. 11 липня 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Управління Держказначейства в Одеській області та надало для виконання наказ Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року. 2.2. 13 липня 2017 року Управління листом N 16-08/1887-4726 повернуло стягувачу наказ без виконання як такий, що видано або оформлено з порушенням установлених вимог, на підставі пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок виконання рішень), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845, у редакції, чинній на момент передачі згаданого наказу до виконання. 2.3. Рішення Управління Держказначейства в Одеській області про повернення наказу обгрунтовано тим, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за вказаним у виконавчому документі кодом ЄДРПОУ 33659544 зареєстровано Департамент житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації, а не Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації. 2.4. 27 липня 2017 року ПП "Ремерцентр", посилаючись на незаконність указаних дій цього Управління, звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії Управління в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Господарський суд Одеської області ухвалою від 18 жовтня 2017 року скаргу ПП "Ремерцентр" на дії Управління Держказначейства в Одеській області відхилив. 3.2. Умотивовуючи ухвалу, місцевий господарський суд керувався тим, що у випадку встановлення під час перевірки виконавчого документа органом Держказначейства того, що найменування боржника в наказі не відповідає найменуванню, яке зазначене у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, орган Держказначейства має право, зокрема, повернути наказ без виконання. 3.3. Суд дійшов висновку, що орган Держказначейства, установивши, що в наказі неправильно зазначено найменування боржника, скористався своїм правом щодо повернення стягувачу виконавчого документа як такого, який видано або оформлено з порушенням визначених вимог. 3.4. Одеський апеляційний господарський суд постановою від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПП "Ремерцентр" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року задовольнив частково; ухвалу скасував частково; скаргу ПП "Ремерцентр" на дії Управління задовольнив частково: визнав неправомірними дії Управління Держказначейства в Одеській області щодо відмови від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року у справі N 916/1227/16 та повернення наказу Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року; в іншій частині скарги відмовив. 3.5. Постанову вмотивовано тим, що доводи, наведені в скарзі, є обґрунтованими в частині визнання неправомірними дій Управління щодо відмови від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року та повернення наказу господарського суду в цій справі від 13 липня 2016 року. 3.6. Відмовляючи в задоволенні скарги в частині зобов'язання Управління прийняти до виконання наказ господарського суду від 13 липня 2016 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що вирішення питання щодо прийняття до виконання виконавчого документа здійснюється Управлінням за процедурою, установленою Порядком виконання рішень, зокрема, за умови подання стягувачем до органу казначейства документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку. Як з'ясовано судом, подані стягувачем документи, визначені в пункті 6 Порядку виконання рішень, були повернуті йому Управлінням. Однак у такому разі стягувач не позбавлений права повторно надати до Управління відповідні документи. 4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 4.1. 08 грудня 2017 року Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило скасувати вказану вище постанову суду апеляційної інстанції та відмовити в задоволенні скарги позивача. 4.2. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що дії Управління Держказначейства в Одеській області як суб'єкта владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку статей 2, 17, 18, 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на день звернення зі скаргою, а не в порядку статті 121-2 ГПК України в редакції, чинній на день звернення зі скаргою. 4.3. Скаржник зазначає, що в порядку статті 121-2 ГПК України можуть бути оскаржені лише дії (бездіяльність) державного виконавця. Водночас Держказначейство не входить до системи органів Державної виконавчої служби України. Отже, дії (бездіяльність) Держказначейства як суб'єкта владних повноважень мають оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства. 4.4. Окрім того, скаржник указує, що у виконавчому документі (наказі Господарського суду Одеської області) на порушення вимог законодавства було неправильно зазначено найменування боржника - Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації замість Департаменту житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації. 5. Доводи інших учасників справи 5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Ремерцентр" зазначає, що наказ видано без помилок, із позначенням вірного найменування боржника. 5.2. Так, на момент винесення рішення суду першої інстанції та видачі наказу згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за наведеним у наказі кодом ЄДРПОУ 33659544 боржник був зареєстрований саме під тим найменуванням, яке було вказано в наказі, а саме Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації. 5.3. ПП "Ремерцентр" додатково зазначає, що скарга на дії (бездіяльність) Держказначейства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства з урахуванням правових позицій Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 28 жовтня 2013 року N 12/203 та від 24 вересня 2013 року N 32/37-10. Тобто, законодавство України прямо не визначає порядку оскарження дій (бездіяльності) органу казначейства, а відповідні скарги подаються до суду, який видав виконавчий документ. 6. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 6.1. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції. 6.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції згаданого Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 6.3. Ухвалою від 16 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Держказначейства в Одеській області для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року у справі N 916/1227/16 без повідомлення учасників справи. 6.4. Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 6.5. 16 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 916/1227/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки Управління Держказначейства в Одеській області оскаржує судове рішення з підстав порушення норм процесуального права, а саме порушення правил юрисдикції (стаття 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). 7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 7.1. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. 7.2. У статті 115 ГПК України у редакції, чинній на час звернення зі скаргою, унормовано, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". Аналогічні положення містяться й у статті 326 ГПК України в чинній редакції. 7.3. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 7.4. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.5. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів -банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.6. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. 7.7. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.8. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом. 7.9. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.10. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"). 7.11. З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 05 червня 2012 року N 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон N 4901-VI), який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання. 7.12. За нормами Закону N 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. 7.13. Указаним Законом N 4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.14. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року N 215 (далі - Положення N 215), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.15. Згідно з пунктом 3 Положення N 215 основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. 7.16. Пунктом 9 Положення N 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. 7.17. 16 лютого 2013 року набрав чинності в новій редакції Порядок виконання рішень, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. 7.18. За правилами пункту 3 Порядку виконання рішень в новій редакції рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)). 7.19. За положеннями зазначеного Порядку виконання рішень безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України. 7.20. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", а є встановленою Законом N 4901-VI особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом N 4901-VI випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 7.21. Відповідно до положень пункту 15 Порядку виконання рішень дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі N 4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства. 7.22. Разом з тим Закон України "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено. 7.23. Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства. 7.24. До того ж положеннями статті 121-2 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, визначався порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців. 7.25. Аналогічні положення закріплено й у статті 339 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 7.26. Наведені норми права є підставою для висновку, що ГПК України та Закон України "Про виконавче провадження" передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ. 7.27. Водночас Держказначейство - не орган примусового виконання судових рішень, як уже зазначалося в цій постанові, а згідно з пунктом 1 Положення N 215 центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. 7.28. У свою чергу, згідно з положеннями частини першої статті 6 КАС України в редакції, чинній на час звернення ПП "Ремерцентр" зі скаргою на дії Управління Держказначейства в Одеській області, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 7.29. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. 7.30. Згідно із частиною першою статті 19 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження 7.31. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість ПП "Ремерцентр" оскаржити дії Управління Держказначейства в Одеській області до господарського суду, який видав виконавчий документ. 7.32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 7.33. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 7.34. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року, ухвали Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року та закриття провадження за скаргою ПП "Ремерцентр" про визнання неправомірними дій Управління Держказначейства в Одеській області. 8. Висновок щодо застосування норм права 8.1. Спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України. Керуючись статтями 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково. 2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року у справі N 916/1227/16 - скасувати. 3. Закрити провадження за скаргою Приватного підприємства "Ремерцентр" на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання неправомірними дій. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  13. Есть решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту в пользу фин.установы, выкупившего ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика. Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 1421/5229/12-ц Провадження N 14-194цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересовані особи: Державне підприємство "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), ОСОБА_4, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в складі судді Панькова Д.А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року в складі колегії суддів Данилової О.О., Лівінського І.В., Шаманської Н.О. у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Первомайський МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області) Ігнатюка Владислава Валерійовича, заінтересовані особи: ДП "Сетам", ОСОБА_4 та УСТАНОВИЛА: У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, у якій зазначав, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист, виданий Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 серпня 2016 року стягнення за цим виконавчим листом зупинено. Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про зупинення виконавчого провадження. Проте внаслідок неповідомлення державним виконавцем організатора електронних торгів про зупинення виконавчого провадження 18 серпня 2016 року о 22 год. через систему електронних торгів належний ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 було продано, прилюдні торги завершено з оголошенням переможця, а кошти надійшли на рахунок виконавчої служби. Посилаючись на порушення державним виконавцем порядку вчинення виконавчих дій, ОСОБА_3 просив визнати неправомірними дії щодо неповідомлення організатора торгів (ДП "Сетам") вчасно та в установлений законом спосіб про зупинення виконавчого провадження; визнати неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 275,60 грн. У своїй ухвалі суд першої інстанції керувався тим, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, оскільки 18 серпня 2016 року направив поштою постанову про зупинення виконавчого провадження до Миколаївської філії ДП "Сетам", яка отримала постанову 19 серпня 2016 року та 22 серпня 2016 року перенаправила її до головного офісу ДП "Сетам" і в той же день електронні торги за лотом 162299 були зупинені. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання протиправними проведення торгів і оголошення переможця скасовано, провадження у цій частині закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Ухвалу суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави 275,60 грн судового збору скасовано. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державний виконавець направив інформаційне повідомлення організатору торгів про зупинення виконавчого провадження з дотриманням вимог частини шостої статті 39 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) та пункту 3 розділу 1 Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року N 1620/28065 (далі - Порядок), а тому його дії у цій частині не можуть вважатися неправомірними. Разом з тим апеляційний суд зробив висновок, що вимоги щодо незаконності (протиправності) проведення електронних торгів з визначенням переможця не можуть бути розглянуті в порядку, передбаченому цивільним судочинством для розгляду скарг на дії державного виконавця, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю (за аналогією закону) відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали апеляційного суду). У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначав, що розділом VI ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) передбачено судовий контроль за виконанням судових рішень, відповідно до якого скарги на дії державного виконавця розглядаються саме в порядку цивільного судочинства. Рішення суду, за яким здійснюється виконавче провадження та у якому скаржник оскаржував дії державного виконавця, прийнято в порядку цивільного судочинства, а тому апеляційний суд незаконно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали). Також скаржник зазначав, що державний виконавець несе відповідальність за надсилання листа в належну організацію, яка має повноваження щодо зупинення електронних торгів. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 26 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ОСОБА_3 разом із матеріалами справи до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути частково задоволена з огляду на таке. Суди встановили, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист від 03 липня 2013 року N 2/484/52/13 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн. На реалізацію шляхом проведення електронних торгів передане нерухоме майно, що належить боржнику - житловий будинок N АДРЕСА_1. До системи електронних торгів внесено відповідну інформацію, сформовано лот торгів (дата публікації - 27 липня 2016 року), визначена дата проведення аукціону - 16 серпня 2016 року о 9 год. і та дата закінчення - 18 серпня 2016 року о 22 год. (а. с. 5). 18 серпня 2016 року при розгляді скарги ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області в іншому провадженні (N 4-с/484/31/16) ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області зупинено стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року (а. с. 3). Незважаючи на те, що стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, зупинено, 18 серпня 2016 року о 22 год. прилюдні торги відбулися і житловий будинок АДРЕСА_1 було відчужено шляхом продажу на прилюдних торгах. Згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону N 606-XIV (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу. Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду. Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред'явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Такий правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі N 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі N 6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1655цс16 та від 14 червня 2017 року у справі N 6-1804цс16. Оскільки предметом розгляду справи за скаргою ОСОБА_3 були дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення цими особами позову. На зазначене ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд уваги не звернули. Ураховуючи той факт, що подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, наведені у скарзі ОСОБА_3 вимоги у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів належить залишити без розгляду. Крім того, одним із доводів касаційної скарги є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема неповідомлення заінтересованої особи - ДП "Сетам" про судові засідання. Таким порушенням є і розгляд скарги без участі набувача нерухомого майна, прав та інтересів якого у будь-якому випадку стосується розгляд справи. Вивчивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці доводи заслуговують на увагу. Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. У статтях 74-76 ЦПК України було врегульовано порядок вручення судових повісток. Згідно з частинами п'ятою та восьмою статті 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю. Як убачається з матеріалів справи, заінтересована особа ДП "Сетам" жодного разу не була повідомлена судом першої інстанції про судові засідання, зокрема відповідно до супровідного листа від 20 вересня 2016 року на адресу ОСОБА_3 та начальника ВДВС суд направив лист-повідомлення про судове засідання на 26 вересня 2016 року (а. с. 10). На адресу ДП "Сетам" ані повістки, ані листа-повідомлення направлено не було. Також у судові засідання 30 вересня, 07 та 11 жовтня 2016 року ДП "Сетам" свого представника не направило, відомостей про отримання ним повістки матеріали справи не містять. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу без належного повідомлення заінтересованої особи, позбавив останню можливості ознайомитися зі скаргою та подати заперечення на неї і докази на підтвердження своїх заперечень, що призвело до поверхового розгляду справи. Зазначені порушення норм цивільного процесуального закону є істотними у зв'язку з тим, що впливають на висновок суду і не можуть бути виправлені на етапах перегляду судового рішення. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення сторін у справі про наявність судового спору та повідомлення заінтересованої особи про час та місце розгляду справи відповідно до вимог статей 74?76 ЦПК України, чим, окрім іншого, порушено і вимоги статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя. Помилку у визначенні складу учасників справи на стадії апеляційного перегляду виправити неможливо, тому ухвали судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області для продовження розгляду. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 414, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року скасувати. Вимоги ОСОБА_3 у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів - залишити без розгляду. В іншій частині ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  15. Державний герб України Постанова Іменем України 14 березня 2018 року м. Київ справа № 682/690/16-ц провадження № 61-1469 св 17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1, заінтересована особа - державний виконавець Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Шевчука В. В. від 30 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 27 листопада 2017 року В С Т А Н О В И В : Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргоюна дії державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області. Скарга мотивована тим, що 24 жовтня 2016 року головним державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та зміну розміру аліментів. Постановою державного виконавця від 30 січня 2017 року на її грошові кошти як боржника накладено арешт. 12 липня 2017 року вона звернулась із заявою до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області про зняття арешту з банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), оскільки на вказаний рахунок надходять грошові кошти зі сплати аліментів на утримання дітей. 24 липня 2017 року їй повідомлено, що постановами державного виконавця знято арешт з частини грошових коштів боржника за вказаним картковим рахунком. Проте державним виконавцем не знято арешт на грошові кошти, які надходять у виглядів аліментів, у зв'язку з чим вона не може ними розпорядитись за цільовим призначенням та використати на утримання дітей. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зняти арешт з її банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в ПАТ КБ «ПриватБанк». Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець, винісши постанову про арешт банківського рахунку заявника, діяв у межах обсягу прав, наданих Законом України «Про виконавче провадження», оскільки банківський рахунок не має спеціального режиму використання, а посилання заявника на те, що рахунок є соціальним і грошові кошти на ньому не можуть бути арештованими, оскільки на нього зараховуються аліменти на утримання дітей є хибним, тому, що аліменти не є допомогою на дітей в контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що вимоги Закону України «Про виконавче провадження» не звільняють осіб, які здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, від обов'язку виконувати рішення суду. 14 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги. Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, а не на належні їй грошові кошти. При цьому відповідно до положень статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Проте з часу накладення арешту на банківський рахунок, діти обмежені у здійснені права власності на аліменти. Також суди не врахували, що аліменти на утримання дітей є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, вона здійснює догляд за дитиною-інвалідом ОСОБА_3, яка потребує періодичного стаціонарного лікування, однак внаслідок накладення арешту на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, дитина позбавлена на реалізацію свого конституційного права на охорону здоров'я та медичне обслуговування. Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 18 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає. Судом встановлено, що 28 жовтня 2016 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області прийнято до примусового виконання виконавчий лист від 24 жовтня 2016 року № 682/960/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 1 102 грн 40 коп. судового збору, 300 грн витрат на правову допомогу та 8 тис. грн витрат на проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 11 січня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про накладення арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки: № НОМЕР_3, № НОМЕР_1). 30 січня 2017 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області винесено постанову про арешт грошових коштів боржника ОСОБА_1, які містяться на вищевказаних рахунках. 13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області із заявою про зняття арешту з грошових коштів, оскільки стягнення на соціальну допомогу інвалідам з дитинства може бути звернено виключно за переліком підстав, що передбачені законом, також не може бути звернено стягнення на допомогу на дітей одиноким матерям. Постановами державного виконавця від 16 лютого 2017 року та 10 березня 2017 року знято арешт з частини грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі по 1 717 грн 40 коп., та 168 грн 17 коп. по рахунку № НОМЕР_4, яку направлено на виконання до ПАТ КБ «ПриватБанк». 11 липня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла ухвала Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року про розстрочку виконання рішення суду на 1 рік у розмірі 2 102 грн 40 коп. з 1 серпня 2017 року до 1 серпня 2018 року щомісячними платежами по 175 грн 20 коп. на місяць. Стягнення судових витрат у розмірі 7 тис. грн здійснено в загальному порядку, у зв'язку з чим, державним виконавцем винесено постанову про розстрочення виконання судового рішення та направлено платіжні вимоги від 11 серпня 2017 року на суму 8 011 грн 24 коп. на виконання. Відповідно до частини першої статті 179 СК України у редакції, чинній на час накладення арешту на банківські рахунки, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. Отже, статтею 179 СК України у зазначеній вище редакції врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей. При цьому Кодекс уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. Згідно з статтею 179 СК України у чинній редакції аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України. У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом. Згідно з частиною першою статті 383 ЦПК України у редакції 2004 року, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що в будь-якому випадку, якщо аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, чи є власністю дитини, однак ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернено стягнення. Разом з тим апеляційний суд не врахував, що внаслідок накладення державним виконавцем арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки № НОМЕР_3, № НОМЕР_1), діти позбавлені права брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на їх утримання, та спрямуванні їх на забезпечення першочергових потреб, зокрема, у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні тощо. Таким чином, у порушення статей 212 - 214, 303, 315, 383 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не надав належної правової оцінки доводам заявника; не врахував, що аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, не з'ясував, чи не на кошти, які передбачені для утримання дитини, накладено арешт, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права, тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72819354
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2018 року м. Київ Справа N 553/1642/15-ц Провадження N 14-207цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересовані особи: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮУ), Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Департаменту ДВС МЮУ та ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року у складі судді Кононенка С.Д. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів Бондаревської С.М., Корнієнка В.І., Ординської Т.В. у справі за скаргою ОСОБА_3 на незаконні дії, неправомірну бездіяльність посадових осіб органів державної виконавчої служби системи МЮУ та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо відмови виконувати рішення суду, УСТАНОВИЛА: У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державних виконавців та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", у якій просив: поновити строк звернення до суду, визнати неправомірними бездіяльність Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5, відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві) щодо невиконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (N 553/1642/15-ц) про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь у розмірі 9 333,60 грн та непроведення службового розслідування щодо завідувача підрозділу з обліку та доставки кореспонденції Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_6 та заступника директора департаменту - начальника управління контролю за діяльністю органів державної виконавчої служби Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_7 з 04 березня 2016 року та зобов'язати перелічених вище осіб надати інформацію щодо виконання згаданого судового рішення. Скаргу мотивовано тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 стягнуто компенсацію моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн та судові витрати - всього 9 333,60 грн. ОСОБА_3 зазначав, що, починаючи із червня 2015 року й до теперішнього часу, мають місце факти систематичної протиправної бездіяльності посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві, Департаменту ДВС МЮУ та боржника - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", а також протиправні дії зі сторони Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, не виконане, протиправна бездіяльність ДВС встановлена ухвалами Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада та від 01 грудня 2015 року, які набрали чинності. Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 строки для звернення до суду зі скаргою. Зобов'язано заінтересованих осіб у 10-денний строк з дня одержання ухвали суду надати суду та ОСОБА_3 письмову інформацію щодо організації та вчинення дій, спрямованих на фактичне виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (N 553/1642/15-ц) про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь заявника в розмірі 9 333,60 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Департаменту ДВС МЮУ відхилено. Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року залишено без змін. Ухвали судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що будь-які дії чи бездіяльність з виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року унеможливлює їх здійснення із червня 2015 року, оскільки у червні 2015 року ще не було ухвалене рішення, виконавчі дії і бездіяльність щодо виконання якого оскаржується. З огляду на офіційне оприлюднення повідомлення про введення в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" тимчасової адміністрації та відкриття ліквідаційної процедури, державний виконавець на виконання вимог пункту 6-1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) правомірно відмовив у відкритті виконавчого провадження, що також підтверджено й ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 09 лютого 2016 року (справа N 553/1642/15-ц); ОСОБА_3 не звернувся до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 з вимогою про включення його до реєстру акцептованих кредиторів протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, у зв'язку із чим будь-які вимоги, що надійшли після цієї дати, крім вимог вкладника в межах гарантованої суми відшкодування вкладу, вважаються погашеними, при цьому встановлений частиною першою статті 49 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) строк на пред'явлення вимог до кредитора є присічним і поновленню не підлягає. Отже, правових підстав для прийняття керівником органу рішення щодо проведення службового розслідування немає. У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У грудні 2016 року Департамент ДВС МЮУ звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених вимог та постановити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. Доводи касаційних скарг ОСОБА_3 у касаційній скарзі посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема частини першої статті 6, частини першої статті 11, статей 25, 26 Закону N 606-XIV, частини п'ятої статті 124 Конституції України, порушення норм процесуального права та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зазначив, що виконання судового рішення, ухваленого у листопаді 2015 року, яке набрало чинності, органами державної виконавчої служби так і не відбулося, жодних постанов державним виконавцем за виданим на його ім'я виконавчим листом про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" коштів не прийнято, при цьому виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню в установленому порядку, не визнавався. Вважав, що вказані вище порушення та недотримання державними виконавцями вимог законодавства є підставою для проведення службового розслідування. Зауважив, що державний виконавець, відмовляючи у відкритті виконавчого провадження, не роз'яснив його право звернутися до відповідного господарського суду для задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури спільно з іншими кредиторами, а Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 не вправі відмовити у виконанні рішення суду та повинна включити до реєстру кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" його вимоги про стягнення коштів. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи в мотивувальній частині про неправомірну бездіяльність державного виконавця, такого висновку по суті вимог у резолютивній частини не зазначив. ОСОБА_3 вказував, що, задовольняючи частково його скаргу, суди попередніх інстанцій не стягнули на його користь 5 294,00 грн понесених судових витрат на правову допомогу. У касаційній скарзі Департамент ДВС МЮУ посилався на те, що заявник безпідставно зазначив про неналежну організацію та проведення службових перевірок, адже звернення громадян розглядаються Департаментом ДВС МЮУ з дотриманням вимог Закону України від 02 жовтня 1996 року N 393/96-ВР "Про звернення громадян". Указав, що ОСОБА_3 не зазначив суб'єкта оскарження, а також чітко не визначив осіб, які повинні надати інформацію щодо виконання рішення суду, при цьому пред'явлено дві пов'язані між собою вимоги, які за результатами розгляду мають різні процесуально-правові наслідки. Зокрема, заявник звернувся до суду із цією скаргою в порядку цивільного судочинства, однак оскаржує, у тому числі, бездіяльність щодо неналежної організації та проведення службових перевірок і службових розслідувань щодо його звернень, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня та 08 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами. У квітні 2017 року Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_8 подав заперечення, у яких просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 та залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що в банку розпочато процедуру ліквідації, у зв'язку із чим погашення вимог кредиторів відбувається з урахуванням положень Закону N 4452-VI. Скаржник пропустив установлений частиною першою статті 49 цього Закону 30-денний строк, а тому всі його вимоги вважаються погашеними. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі -ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 09 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційні скарги ОСОБА_3 та Департаменту ДВС МЮУ разом з матеріалами справи до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2018 року вказану справу прийнято для продовження розгляду та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Департаменту ДВС МЮУ не підлягає задоволенню з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, перш за все цивільних, господарських та адміністративних між собою. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Тобто спірні правовідносини регулюються нормами Закону N 606-XIV. Згідно із частиною першою статті 1 Закону N 606-XIV у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом статті 2 Закону N 606-XIV, чинного на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу". Частинами першою, третьою статті 3 вказаного Закону визначено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності. Таким чином, до примусового виконання залучаються не лише органи ДВС МЮУ, але і інші органи в межах та на виконання своїх обов'язків. При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Такий висновок підтверджено в частині четвертій статті 82 Закону N 606-XIV, чинного на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ. Відповідно до статті 383 ЦПК України в редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС. У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Тобто, якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, то в цьому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів. Питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця вже було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому постановлені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню, зокрема у постанові від 14 березня 2018 року в справі N 14-19цс18, і підстав для відступу від такої позиції немає. У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Департаменту ДВС МЮУ щодо виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Полтави від 16 листопада 2015 року, про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь грошових коштів у розмірі 9 333,60 коп. Доводи касаційної скарги Департаменту ДВС МЮУ про те, що ОСОБА_3 оскаржує бездіяльність суб'єкта владних повноважень - Департаменту ДВС МЮУ щодо неналежної організації та проведення службових перевірок і розслідувань з приводу звернень ОСОБА_3, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є необґрунтованими, оскільки в цьому випадку ОСОБА_3 оскаржив дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо невиконання судового рішення і метою звернення до суду було саме спонукання ВДВС до виконання судового рішення, а не оскарження дій посадових осіб Департаменту ДВС МЮУ. Суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, що також передбачено статтею 383ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Щодо вирішення судами попередніх інстанцій скарги ОСОБА_3 по суті Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Постановою Національного банку України від 17 грудня 2015 року N 898 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року N 230 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року, призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку - заступника начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_5 Інформацію про ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було розміщено 23 грудня 2015 року на офіційному сайті Фонду (www.fg.gov.ua.) та відомості про ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" опубліковано в газеті "Голос України" (N 242 (6242) від 23 грудня 2015 року). Згідно із статтею 45 Закону N 4452-VІ Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, а також здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Частиною першою статті 49 Закону N 4452-VI визначено, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Останнім строком звернення кредиторів до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" із вимогами було 21 січня 2016 року. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо преклюзивності тридцятиденного строку на прийняття вимог кредиторів. У самій статті 49 Закону N 4452-VI про це не зазначено прямо. Проте таке обмеження строку звернення направлене не на позбавлення права кредиторів банку, якими є у значній кількості фізичні особи, а на дисциплінування кредиторів у виконанні своїх обов'язків щодо прояву волевиявлення на отримання від банку, що ліквідується, виконання грошового зобов'язання. У статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення від 23 вересня 1982 року в справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення від 20 листопада 1995 року в справі "Прессос Компанія Нав'єра С. А. та інші проти Бельгії"). Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення від 12 листопада 2002 року у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія"). Обмеження надзвичайно коротким строком кредиторів у зверненні з вимогами про включення до реєстру акцептованих кредиторів з урахуванням процедури доведення до відома кредиторів про зміну правового статусу банку без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій кредитора банку, не є необхідним у правовій державі. Таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав кредиторів та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном, у здійснення майнових прав. Суди встановили, що 16 листопада 2015 року Ленінським районним судом м. Полтави (справа N 553/1642/15) стягнуто на користь ОСОБА_3 з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 3000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди та 6 333,60 грн судових витрат. 30 грудня 2015 року Ленінським районним судом м. Полтави видано заявнику виконавчий лист по вищевказаній справі та цього ж дня, 30 грудня 2015 року виконавчий лист направлено на виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, який отримано відповідальним працівником 04 січня 2016 року. Виконавчий лист не передано державному виконавцю для виконання у зв'язку із його фактичною втратою. У порушення прав стягувача ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві не вирішив питання про відкриття чи відмову у відкритті виконавчого провадження у встановлений строк, не роз'яснив стягувачу порядок виконання судового рішення про стягнення коштів із боржника, який ліквідується. Заявник пред'явив вимоги до банку 29 лютого 2016 року, у зв'язку з чим пропустив строк пред'явлення вимог про включення до реєстру акцептованих кредиторів, встановлений нормами спеціального Закону N 4452-VI, застосування якого є пріоритетним у даному випадку. 22 березня 2016 року державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6-1 статті 26 Закону N 606-XIV з огляду на офіційне оприлюднення повідомлення про відкриття ліквідаційної процедури. При цьому суди встановили, що лише 23 березня 2016 року ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві направлено заяву до Ленінського районного суду м. Полтави про видачу дубліката виконавчого листа. Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (частини перша, друга статті 25 Закону N 606-XIV). Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону N 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі запровадження тимчасової адміністрації банку - боржника. Згідно з пунктом 3-1 частини першої, частиною п'ятою статті 49 Закону N 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Інструкцією про проведення виконавчих дій від 15 грудня 1999 року N 74/5 (далі - Інструкція N 74/5), яка була чинною на момент пред'явлення ОСОБА_3 виконавчого листа до виконання, визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам статті 19 Закону N 606-XIV та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Виконавчі документи, що не відповідають вимогам згаданої статті Закону, а також ті, що повернулися з підприємств, установ, організацій та ін., де провадилися стягнення з заробітку чи інших доходів боржника, як виконані направляються органом державної виконавчої служби до суду чи органу (посадовій особі), що видав даний виконавчий документ. У разі помилкового надходження виконавчих документів (не за територіальністю або підвідомчістю) державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (пункт 3.6.1). За змістом пункту 3.6.2. Інструкції N 74/5 державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Пунктом 4.9.1 цієї Інструкції передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню державним виконавцем у випадку, в тому числі й передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому в разі визнання боржника банкрутом. На час введення у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" тимчасової адміністрації та відкликання банківської ліцензії, виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_3 коштів з банку перебував у ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, який згідно із статтею 19 Конституції України та Закону N 606-XIV повинен був діяти відповідно до вимог Закону, зокрема протягом встановленого частиною другою статті 25 Закону N 606-XIV строку вирішити питання щодо відкриття виконавчого провадження. Однак, ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві порушено вимоги Закону N 606-XIV та у встановлені строки не вирішено питання про відкриття виконавчого провадження, в результаті чого несвоєчасно передано Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 виконавчий лист та не роз'яснено стягувачу його право звернутися з відповідною заявою для задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури спільно з іншими кредиторами, що в свою чергу призвело до порушення встановленого частиною п'ятою статті 45 Закону N 4452-VI строку, протягом якого ОСОБА_3 як кредитор мав право заявити Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про свої вимоги до банку. Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", рішення від 19 березня 1997 року в справі "Горнсбі проти Греції"). Частиною другою статті 5 ЦПК України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев'ята статті 10 ЦПК України). Частиною першою статті 433 ЦПК України встановлено, що у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Вищевказані порушення ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, що виразилися у втраті виконавчого документа та зволікання державного виконавця за зверненням до суду, який розглядав справу із заявою про видачу його дубліката (понад два місяці) могли призвести до втрати заявником права на отримання коштів за рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (справа N 553/1642/15) з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" як таких, що пред'явленні після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей про ліквідацію банку (частина перша статті 49 Закону N 4452-VI) не з вини заявника. За викладених обставин не можна погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про законність дій ВДВС Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15). Крім того, з огляду на встановлені факти незаконних дій вищевказаних осіб, положення статей 5, 10 ЦПК України, а також саме з метою забезпечення справедливого розгляду справи виконання судового рішення та ефективного способу захисту порушеного права ОСОБА_3, Велика Палата Верховного Суду вважає правомірним поновити заявнику строк на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для погашення кредиторських вимог ОСОБА_3 на загальну суму 9 333,60 грн та зобов'язати Уповноважену особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" включити зазначені кредиторські вимоги останнього до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". Поряд із цим, суди першої та апеляційної інстанції правильно вказали про те, що оскільки рішення суду, яке пред'явлено ОСОБА_3 до виконання 30 грудня 2015 року, датоване 15 листопада 2015 року, тому вимоги заявника про визнання бездіяльності посадових осіб органів державної виконавчої служби саме з червня 2015 року та з 04 березня 2016 року є безпідставними, оскільки рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені саме щодо виконання судового рішення, однак на час, вказаний заявником у скарзі, судове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 9 333,60 грн на примусовому виконанні у ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві перебувати не могло, оскільки на той час ще не було ухвалено Ленінським районним судом м. Полтави. Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з відсутністю правових підстав для зобов'язання в судовому порядку начальника ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві організувати та провести службове розслідування з огляду на те, що Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року N 950, такої підстави не визначено. Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині ухвали фактично визнав неправомірність бездіяльності зацікавлених осіб, проте у резолютивній частині відмовив у задоволенні цих вимог, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці доводи суперечать змісту вказаної ухвали, у якій зазначено, що органами державної виконавчої служби не було дотримано вимог закону щодо повідомлення заявника про хід виконання судового рішення, апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, який задовольнив вимоги заявника в цій частині, фактично погодився з його висновками. Поряд із цим заслуговують на увагу посилання в касаційній скарзі ОСОБА_3 на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому в стягненні із заінтересованих осіб судових витрат на правову допомогу в розмірі 5 294,00 грн. Суди досліджували, що між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 укладено договір про надання правової допомоги (т. 1, а. с. 34), а також є квитанція та розрахунок суми гонорару в розмірі 5 294,00 грн. (т. 1, а. с. 34 а, 35). Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Згідно із частиною першою статті 88 ЦПК України (у згаданій редакції) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Судом першої інстанції не вирішувалося питання розподілу судових витрат, пов'язаних з оплатою заявником правової допомоги, при цьому було частково задоволено вимоги скарги. Апеляційний суд на вказані недоліки уваги також не звернув, тому Велика Палата Верховного Суду з огляду на положення підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) вважає за необхідне провести розподіл судових витрат з урахуванням частини десятої статті 141 цього Кодексу, шляхом покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_3 про визнання неправомірною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15) скасувати. Визнати неправомірною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15). Поновити ОСОБА_3 строк на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" для погашення кредиторських вимог ОСОБА_3 на загальну суму 9 333,60 грн та зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" включити кредиторські вимоги ОСОБА_3 до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" згідно з рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15). В іншій частині ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін. Стягнути з відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві на користь ОСОБА_3 2 647,00 (дві тисячі шістсот сорок сім гривень 00 копійок) грн судових витрат. Стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 1 323,50 (одна тисяча триста двадцять три гривні 50 копійок) грн судових витрат. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено і підписано 25 червня 2018 року. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2018 року м. Київ Справа N 307/1451/15-ц Провадження N 14-177цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), заінтересована особа - державний виконавець Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року у складі судді Чопика В.В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Бондаренка Ю.О., Панька В.Ф., Собослоя Г.Г. у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу, УСТАНОВИЛА: У липні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В., у якій просило визнати дії незаконними та скасувати постанови державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу. Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року залишено без змін. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належить до компетенції адміністративних судів. У квітні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року та передати справу до суду першої інстанції для розгляду. Доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі зазначало, що воно звернулося зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному статтями 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий документ у цивільній справі, у зв'язку із чим ця скарга підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 02 березня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" разом з матеріалами справи до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. На час виникнення спірних правовідносин, а також на момент розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У пунктах 1, 7 частини другої статті 17 цього Законупередбачено виконавчі документи, які підлягали виконанню державною виконавчою службою, серед яких указано виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Тобто примусовому виконанню підлягали не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. У частині другій статті 384 ЦПК України вказано, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої службирозглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Тобто, і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням. Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. Згідно із частиною четвертою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій,? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У справі, яка переглядається, установлено, що 10 березня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області видав виконавчий лист N 307/1451/15-ц, яким зобов'язав ПАТ КБ "ПриватБанк" видати ОСОБА_4 готівкою (одноразова операція через касу) належні їй валютні кошти за договором від 08 січня 2014 року в розмірі 27 280,44 доларів США. Постановами державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" штраф у розмірі 1 020 грн за невиконання без поважних причин рішення суду, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, а також стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" виконавчий збір у розмірі 2 040 грн. Не погоджуючись з винесенням державним виконавцем зазначених постанов, 29 липня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий лист, зі скаргою в порядку ЦПК України, у якій просило визнати дії державного виконавця незаконними, а його постанови від 17 червня 2016 року - скасувати. 01 серпня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області, з яким 20 жовтня 2016 року погодився й Апеляційний суд Закарпатської області, зробив висновок про неможливість розгляду скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. у порядку цивільного судочинства та про підсудність зазначеної справи адміністративному суду. Разом з тим на час звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та статей 383, 384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), так і частини третьої статті 3 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Справа вирішувалася у суді першої інстанції. Оскільки висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, то ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними й обґрунтованими, підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариство комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити. Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Повну постанову складено і підписано 19 червня 2018 року. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  18. Постанова Іменем України 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 127/9870/16-ц Провадження N 14-166цс18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула в порядку письмового провадження справу за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД", заінтересована особа - заступник начальника Замостянського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Петрішен Андрій Андрійович, про скасування постанови про накладення штрафу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів: Оніщука В.В., Медвецького С.К., Сала Т.Б.), та УСТАНОВИЛА: У липні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" (далі - ТОВ "БМУ-2-ЛТД") звернулося до суду зі скаргою на постанову заступника начальника Замостянського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Петрішена А.А. (далі - заступник начальника відділу ДВС) про накладення штрафу. Скаргу мотивовано тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "БМУ-2-ЛТД", треті особи: комунальна організація "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву", ОСОБА_5, про визнання виконаним обов'язку щодо внесення грошових коштів, зобов'язання виконати обов'язки з передачі майнових прав, позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "БМУ-2-ЛТД" виконати договір купівлі-продажу майнових прав від 03 червня 2014 року в частині здійснення перерахунку вартості об'єкта нерухомості за результатами обмірів БТІ та передачі майнових прав на об'єкт нерухомості ОСОБА_4 шляхом підписання акта прийому-передачі. 18 травня 2017 року заступник начальника відділу ДВС відкрив виконавче провадження N 53967050 з виконання вказаного рішення суду та встановив строк для його добровільного виконання. На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження ТОВ "БМУ-2-ЛТД" направило лист від 30 травня 2017 року з відповідним перерахунком вартості об'єкта на підставі обмірів БТІ, а також у повному обсязі сплатило виконавчий збір. 14 липня 2017 року заступник начальника відділу ДВС прийняв постанову про накладення штрафу на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" у розмірі 5 100 грн за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду. Оскільки на момент прийняття оскаржуваної постанови 14 липня 2017 року стягувач ОСОБА_4 не виконав обов'язку зі сплати вартості майнових прав, у тому числі згідно з перерахунком вартості за результатами обмірів БТІ, що був наданий на виконання рішення суду, ТОВ "БМУ-2-ЛТД" просило скасувати постанову про накладення штрафу від 14 липня 2017 року, прийняту заступником начальника відділу ДВС. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року в задоволенні скарги ТОВ "БМУ-2-ЛТД" відмовлено. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що накладення штрафу державним виконавцем здійснено на підставі Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) у зв'язку з невиконанням ТОВ "БМУ-2-ЛТД" рішення суду. Постанова державного виконавця винесена в межах його повноважень відповідно до Закону N 1404-VIII, а тому підстав для її скасування немає. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв'язку з тим, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що скарги на постанови про накладення штрафу в силу положень ст. 18 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду скарги) мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. У листопаді 2017 року ТОВ "БМУ-2-ЛТД" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що цей спір не є публічно-правовим у розумінні КАС України, а повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладений у новій редакції. 25 січня 2018 року Верховний Суд відкрив провадження у справі. 12 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до п. 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Оскільки заявник оскаржує ухвалу апеляційного суду з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Апеляційний суд встановив, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2016 року у справі N 127/9870/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "БМУ-2-ЛТД", треті особи: комунальна організація "Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву", ОСОБА_5, про визнання виконаним обов'язку щодо внесення грошових коштів та зобов'язання виконати обов'язки з передачі майнових прав - позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "БМУ-2-ЛТД" виконати договір купівлі-продажу майнових прав від 03 червня 2014 року в частині здійснення перерахунку вартості об'єкта нерухомості за результатами обмірів БТІ та передачі майнових прав на цей об'єкт ОСОБА_4 шляхом підписання акта прийому-передачі. Постановою заступника начальника відділу ДВС від 18 травня 2017 року відкрито виконавче провадження N 53967050 з виконання виданого на підставі вказаного рішення суду виконавчого листа та встановлено строк для його добровільного виконання, а постановою від 14 липня 2017 року на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" накладено штраф у розмірі 5 100 грн за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду. Звертаючись до районного суду зі скаргою, ТОВ "БМУ-2-ЛТД" посилалося на неправомірність винесення цієї постанови, оскільки товариство частково виконало вимоги виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення, а тому нарахування штрафу є неправомірним. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги ТОВ "БМУ-2-ЛТД", апеляційний суд дійшов висновку про закриття провадження у справі за вищезазначеною скаргою, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Такий висновок апеляційного суду є правильним з огляду на таке. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція). Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Згідно зі ст. 1 Закону N 1404-VIII (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону N 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. 14 липня 2017 року заступник начальника відділу ДВС виніс постанову про накладення на ТОВ "БМУ-2-ЛТД" штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду у розмірі 5 100 грн. Однак ТОВ "БМУ-2-ЛТД" самостійно не виконало цю постанову, що є підставою для її примусового виконання. За змістом п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону N 1404-VIII постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Частиною 2 ст. 74 Закону N 1404-VІІІпередбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не має. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду не надає оцінку постанові заступника начальника відділу ДВС по суті, оскільки вона не була предметом розгляду суду апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч. 1 ст. 400 ЦПК України). Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 259, 268, 400, 402-404, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БМУ-2-ЛТД" залишити без задоволення. Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  19. ПОСТАНОВА Іменем України 19 червня 2018 року м. Київ Справа N 910/5640/16 Провадження N 12-109гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - фізична особа - підприємець Федотов Вадим Юрійович (представник - Лівандовський В.В.), відповідачі - Державне підприємство "Сетам" (представник - не з'явився), Товариство з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" (представник - Добра Я.О.), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 910/5640/16 Господарського суду міста Києва за позовом фізичної особи-підприємця Федотова Вадима Юрійовича до Державного підприємства "Сетам", Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" про визнання електронних торгів такими, що відбулися, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року (головуючий суддя Сулім В.В., судді Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року (суддя Головіна К.І.), УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У березні 2016 року фізична особа - підприємець Федотов Вадим Юрійович (далі - ФОП Федотов В.Ю.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" (далі - ТОВ "Абсолют Фінанс") про скасування результатів електронних торгів, проведених 18 лютого 2016 року ДП "Сетам" з реалізації лота N 120614 "Нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, 11/7, загальною площею 362,4 кв. м" (далі - лот N 120614); визнання недійсним протоколу оформлення результатів електронних торгів, проведених ДП "Сетам" 18 лютого 2016 року, про реалізацію учаснику N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" лота N 120614; визнання електронних торгів з продажу лота N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року; визнання ФОП Федотова В.Ю. переможцем цих електронних торгів з продажу лота N 120614 з ціновою пропозицією 5 960 302,50 грн.; зобов'язання ДП "Сетам" скласти протокол електронних торгів з продажу лота N 120614, яким визначити переможцем торгів учасника N 10 - ФОП Федотова В.Ю. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15 лютого 2016 року він узяв участь в електронних торгах з продажу арештованого майна за лотом N 120614, що проводились ДП "Сетам", та о 17:48:07 запропонував за вказаним лотом ціну 5 960 302,50 грн. Незважаючи на те, що вказані торги повинні були завершитися о 18:00 того ж дня, система реалізації майна (далі - Система) продовжувала приймати ставки й після 18:00, зокрема, о 18:02:10 була прийнята ставка від учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" на суму 6 019 905,53 грн. Позивач стверджує, що в подальшому всупереч процедурі проведення електронних торгів, обумовленій положеннями законодавства України, ДП "Сетам" незаконно зупинило проведення вказаних торгів, посилаючись на наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, та 18 лютого 2016 року провело нові електронні торги з реалізації лота N 120614, за результатами яких переможцем електронних торгів було визнано ТОВ "Абсолют Фінанс". При цьому ДП "Сетам" належної інформації щодо підстав зупинення електронних торгів не надало, а вказало лише на повідомлення від 16 лютого 2016 року, розміщене на веб-сайті Системи, про наявність технічних причин. 3. За твердженнями ФОП Федотова В.Ю., ДП "Сетам" порушило охоронювані законом права та інтереси позивача як учасника вказаних торгів, що виявилося у протиправному їх зупиненні 15 лютого 2016 року та у проведенні нових електронних торгів 18 лютого 2016 року з реалізації лота N 120614, де переможцем було визнано іншого учасника, незважаючи на те, що позивач зробив найбільшу ставку до закінчення торгів. ФОП Федотов В.Ю. зазначає, що зупинення торгів 15 лютого 2016 року було протиправним та проведеним з порушенням процедури, визначеної законом, при цьому вважає, що торги, які відбулись 18 лютого 2016 року, не є їх продовженням, а є новими торгами, які були безпідставно призначені. Фактичні обставини справи, встановлені судами 4. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ДП "Сетам" проводило електронні торги за лотом N 120614, у яких на підставі відповідної заявки від 03 лютого 2016 року взяв участь позивач. 5. Згідно з оголошенням, розміщеним на офіційному веб-сайті ДП "Сетам", для проведення вказаних електронних торгів були встановлені такі умови: час початку аукціону - 15 лютого 2016 року о 09:00; час закінчення аукціону - 15 лютого 2016 року о 18:00; стартова ціна - 5 960 302,50 грн. крок аукціону - 59 603,03 грн. 6. Крім цього, суди встановили, що 15 лютого 2016 року остання цінова пропозиція за лотом N 120614 надійшла о 17:48:07 від ФОП Федотова В.Ю. як учасника N 10, проте о 18:02:10 ставки учасників продовжували прийматись, а саме від учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс". 7. На підставі викладеного, ДП "Сетам" склало 15 лютого 2016 року акт про зупинення електронних торгів за лотом N 120614 з технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, оскільки приймання ставок після закінчення аукціону, тобто після 18:00, свідчить про наявність технічних несправностей Системи, що унеможливили проведення електронних торгів відповідно до норм чинного законодавства, внаслідок чого електронні торги були зупинені та на веб-сайті ДП "Сетам" було розміщено повідомлення про те, що з метою забезпечення проведення електронних торгів відповідно до вимог законодавства, ДП "Сетам" прийняло рішення про зупинення торгів, які відбувались 15 лютого 2016 року, в тому числі й за лотом N 120614, через наявність технічних підстав, що унеможливили коректне проведення торгів. У вказаному повідомленні також зазначалось, що відповідач прийняв рішення про поновлення вказаних електронних торгів 18 лютого 2016 року. 8. За наслідками електронних торгів, проведених 18 лютого 2016 року, було сформовано протокол N 146564, за яким переможцем торгів визначено учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" як особу з найвищою ціновою пропозицією в сумі 5 960 302,50 грн. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 червня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017 року, у позові відмовлено. 10. Судові рішення мотивовано тим, що посилаючись на порушення організатором електронних торгів процедури їх зупинення та поновлення, позивач просив скасувати результати електронних торгів, проведених відповідачем 18 лютого 2016 року, проте обраний позивачем спосіб захисту свого права у вигляді вимоги про скасування результатів електронних торгів не відповідає встановленим законодавством способам захисту. 11. При цьому позивач не довів наявності в діях відповідача протиправності під час проведення електронних торгів, оскільки ДП "Сетам" зупинило електронні торги на підставі відповідної норми Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 16 квітня 2014 року N 656/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2014 року за N 427/25204. (пункту 2 розділу Х); закінчення торгів 15 лютого 2016 року фактично відбулося о 18:02:10, тому ставка учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" не може вважатися заявленою неправомірно; акт про зупинення електронних торгів від 15 лютого 2016 року складений організатором; інформація про відновлення електронних торгів була розміщена 16 лютого 2016 року на веб-сайті ДП "Сетам" у мережі Інтернет. 12. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним протоколу оформлення результатів електронних торгів від 18 лютого 2016 року суди дійшли висновку, що протокол є документом, який фіксує результат електронних торгів і не є актом за змістом статті 20 Господарського кодексу України, тому така позовна вимога також задоволена бути не може в судовому порядку. 13. Що стосується решти позовних вимог про визнання електронних торгів такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, визнання позивача переможцем цих електронних торгів за лотом N 120614 з ціновою пропозицією 5 960 302,50 грн. зобов'язання відповідача скласти протокол електронних торгів за лотом N 120614, яким визначити переможцем торгів учасника N 10 - ФОП Федотова В.Ю., то у їх задоволенні суди також відмовили з огляду на те, що вони є похідними від основної вимоги про скасування результатів електронних торгів, безпідставність та необґрунтованість якої встановлено судом. 14. Постановою Вищого господарського суду України від 04 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 14 червня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. 15. Постанову мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги доводи ФОП Федотова В.Ю. та не встановлено обставин щодо дотримання вимог пункту 3 Розділу XI Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України N 2710/5 від 22 грудня 2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2015 року за N 1620/28065 (далі - Порядок), при здійсненні організатором електронних торгів заходів щодо відновлення електронних торгів 18 лютого 2016 року та належного, визначеного законодавством, повідомлення всіх учасників електронних торгів. 16. Крім цього, судами першої та апеляційної інстанції не взято до уваги доводи позивача та не встановлені відповідні обставини, зокрема щодо правомірності продовження електронних торгів та прийняття ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" 15 лютого 2016 року після закінчення визначених дати та часу проведення електронних торгів - о 18:02:10; чи є таке продовження прийняття ставок учасників після закінчення визначеного строку електронних торгів технічною підставою для зупинення електронних торгів, визначеною у пункті 2 розділу XI Порядку; обставини стосовно відповідності акта про зупинення електронних торгів 15 лютого 2016 року вимогам Порядку щодо фіксації у цьому акті підстави та рішення про їх зупинення, часу такого припинення та часу формування акта з відповідним його розміщенням на веб-сайті ДП "Сетам". 17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано результати електронних торгів, проведених ДП "Сетам" 18 лютого 2016 року з реалізації лоту N 120614. Визнано недійсним протокол проведення електронних торгів N 146564, сформований 01 квітня 2016 року за результатами проведених ДП "Сетам" 18 лютого 2016 року електронних торгів з продажу лота N 120614 на користь учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс". Визнано ФОП Федотова В.Ю. переможцем електронних торгів з продажу лота N 120614 з ціновою пропозицією 5 960 302,50 грн. проведених ДП "Сетам". 18. Судові рішення мотивовані тим, що акт про зупинення електронних торгів, сформований 15 лютого 2016 року, не відповідає вимогам Порядку щодо фіксації у цьому акті підстави та рішення про їх зупинення, часу такого припинення та часу формування акта із відповідним його розміщенням на веб-сайті, тому зупинення електронних торгів є незаконним. Вказане свідчить про недотримання вимог пункту 3 Розділу XI Порядку при здійсненні ДП "Сетам", як організатором електронних торгів, заходів щодо відновлення таких торгів 18 лютого 2016 року та належного, визначеного законодавством, повідомлення всіх учасників електронних торгів. 19. Вимога позивача про визнання електронних торгів з продажу лота N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, судами не задоволена, оскільки фактично спрямована на встановлення певного юридичного факту, що не віднесено до компетенції господарського суду, внаслідок якого правовідносини сторін зміняться. 20. Зважаючи на недоведеність позивачем факту ухилення ДП "Сетам" від складення протоколу електронних торгів, у якому переможцем визначено позивача, суди мотивували, що відповідна вимога ФОП Федотова В.Ю. є передчасною. Короткий зміст вимог касаційної скарги 21. У лютому 2018 року ТОВ "Абсолют Фінанс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ФОП Федотова В.Ю. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 22. У касаційній скарзі ТОВ "Абсолют Фінанс" зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, і постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке. 23. 15 лютого 2016 року відбувся збій у роботі Системи, оскільки продовження прийняття ставок після 18:00 години свідчить про наявність технічних проблем у роботі системи, що відповідно унеможливило подальше проведення електронних торгів та стало підставою для правомірного їх зупинення та складення акта на підставі вимог Порядку. 24. Також за твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, всім учасникам зупинених спірних торгів 18 лютого 2016 року Системою було надіслано до особистого кабінету на сайті Системи повідомлення про те, що торги поновлено та вони мають можливість робити ставки. Факт отримання такого повідомлення позивачем підтверджується інформаційною довідкою начальника відділу системного адміністрування телекомунікаційних систем ДП "Сетам" Корольова Д.С. 25. У касаційній скарзі ТОВ "Абсолют Фінанс" також послалося на порушення судами попередніх інстанцій під час розгляду справи правил суб'єктної юрисдикції, оскільки спірні правовідносини, які виникли між позивачем, як учасником торгів - фізичною особою, та відповідачами, як юридичними особами є суто цивільними правовідносинами і не мають характеру господарсько-правових відносин, а тому господарський суд повинен був закрити провадження у справі на підставі статті 231 Господарського процесуального кодексу України. 26. У судовому засіданні представник ТОВ "Абсолют Фінанс" підтримав доводи наведені у касаційній скарзі та просив її задовольнити, а також наголосив на наявності підстав для закриття провадження у справі. Узагальнений виклад позицій учасників справи 27. У квітні 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив ФОП Федотова В.Ю. на касаційну скаргу ТОВ "Абсолют Фінанс", у якому позивач зазначив, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими. Продовження електронних торгів та прийняття ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" після закінчення визначених дати та часу їх проведення є неправомірним, а прийняття системою о 18:02:10 ставки, зважаючи на закінчення визначеного строку електронних торгів не є технічною підставою для їх зупинення. 28. Крім цього, ФОП Федотов В.Ю. зазначає, що у спірних правовідносинах він виступає як суб'єкт господарювання, отже, суб'єктний склад сторін цього господарського спору та характер спірних правовідносин відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час пред'явлення позову). 29. 05 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання ФОП Федотова В.Ю. про повернення справи N 910/5640/16 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки під час прийняття Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду ухвали від 17 квітня 2018 року про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не було підстав визначених статтею 302 Господарського процесуального кодексу України для такої передачі. 30. У судовому засіданні представник ФОП Федотова В.Ю. заперечував проти касаційної скарги з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу. Вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають обставинам справи і прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 31. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Абсолют Фінанс" та призначено її розгляд у судовому засіданні. 32. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року дану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 33. Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що за доводами касаційної скарги позивач у справі фактично брав участь в електронних торгах як фізична особа, а не як фізична особа - підприємець, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, тому позивач мав звертатися за захистом своїх прав до суду загальної юрисдикції; на думку скаржника, спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, є цивільно-правовими, не мають характеру господарсько-правових, тому спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. 34. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2018 року справу прийняла та призначила її до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій (1.1.) Щодо визначення юрисдикції 35. Доводи скаржника щодо порушення юрисдикції господарських судів при розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги з огляду на таке. 36. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 37. Підвідомчість господарських справ встановлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. 38. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 39. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлював, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 40. У пункті 1 Порядку вказано, що терміни вживаються у таких значеннях: веб-сайт електронних торгів - електронний ресурс, що є складовою частиною системи електронних торгів, на якому розміщуються організаційно-методичні матеріали, інформаційні повідомлення про електронні торги та результати їх проведення, здійснюються реєстрація учасників, подання заяв на участь в електронних торгах, забезпечується доступ спостерігачів електронних торгів та проводяться електронні торги; електронні торги - продаж майна на прилюдних торгах за принципом аукціону або на комісійних умовах засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну; заявник - фізична особа, що має повну дієздатність, або її належним чином уповноважений представник, юридична особа в особі представника, уповноваженого виступати від її імені, які подали заявку на участь в електронних торгах через Веб-сайт засобами системи електронних торгів. 41. Тобто заявником та переможцем електронних торгів може бути фізична особа або юридична особа, від імені та в інтересах якої діє уповноважений представник. 42. Відповідно до статті 318 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. 43. Суб'єктом права власності є фізична особа. Цивільний кодексу України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення. 44. З урахуванням наведених приписів Цивільного кодексу України та Порядку, які узгоджуються між собою в частині суб'єктів права власності, можна зробити висновок, що учасниками, переможцями торгів, набувачами майна на торгах, а отже, і власниками такого майна є фізичні або юридичні особи. 45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Федотовим В.Ю. під час реєстрації на веб-сайті електронних торгів використана форма для реєстрації участі у спірних торгах не для фізичних осіб, а саме для юридичних осіб, яка містить не властиві для перших наступні реквізити: код ЄДРПОУ та інформацію щодо платника ПДВ. Крім цього, під час проходження реєстрації позивачем надано реквізити банківського рахунку, відкритого ФОП Федотову В.Ю., з якого надалі й був сплачений гарантійний внесок. 46. Велика Палата Верховного Суду, з огляду на неодноразовий розгляд цієї справи господарськими судами, враховуючи необхідність дотримання принципу правової визначеності, вважає, що реєструючись учасником спірних торгів, скориставшись наявними опціями на веб-сайті електронних торгів, та сплачуючи гарантійний внесок (який був повернений ДП "Сетам" на той самий банківський рахунок) Федотов В.Ю. обґрунтовано вважав, що він діяв саме як фізична особа-підприємець. 47. Наведені висновки зроблені з урахуванням викладених обставин даної справи та не вказують на відхід від правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі N 725/3212/16-ц (провадження N 14-3цс18), від 06 червня 2018 року у справі N 910/856/17 (провадження N 12-128гс18). 48. За таких обставин, приймаючи рішення про часткове задоволення позову суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач у спірних правовідносинах виступає як суб'єкт господарювання, відтак, суб'єктний склад сторін цього спору та характер спірних правовідносин відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), позов у справі пред'явлено фізичною особою-підприємцем до юридичної особи, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. 49. Отже, доводи касаційної скарги про непідвідомчість даного спору господарському суду відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані, а суди першої й апеляційної інстанції дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства. (1.2.) Щодо вирішення спору по суті 50. Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку організатор вносить до Системи інформацію про майно та формує лот торгів (інформаційне повідомлення про електронні торги) на підставі отриманої ним заявки не пізніше ніж на другий робочий день з дати її отримання. Лот вноситься за типом, найменуванням, категорією відповідно до класифікації, що підтримується Системою, що забезпечує вільний та прямий пошук за відповідними пошуковими критеріями (вид майна, назва, модель, регіон зберігання, стартова ціна, номер виконавчого провадження згідно з Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень тощо). 51. Для участі в електронних торгах учасник проходить процедуру реєстрації на веб-сайті, подає заявку на участь в електронних торгах за кожним лотом окремо за формою, розміщеною на веб-сайті, сплачує гарантійний внесок на рахунок організатора (крім випадків, визначених розділом VI, пунктами 1, 2 розділу VII цього Порядку) та виконує інші вимоги, визначені Порядком. Система автоматично завершує реєстрацію учасника та надає йому відповідний доступ до участі у торгах негайно після підтвердження організатором сплати сум гарантійного внеску, а за лотами, де така сплата не вимагається, одразу після належного заповнення заявки учасника (пункт 2 розділу IV Порядку). 52. Усі учасники, що були зареєстровані організатором, мають он-лайн доступ до перебігу електронних торгів. Учасники висувають свої цінові пропозиції щодо лота. Цінова пропозиція подається через веб-сайт електронних торгів з кроком підвищення ставки, зазначеним у повідомленні про електронні торги. Перша цінова пропозиція може бути рівною стартовій ціні лота. Кожна наступна цінова пропозиція повинна містити ціну, що на встановлений Організатором крок вища за попередню. Моментом подання цінової пропозиції вважається зафіксований Системою момент відправки учасником цінової пропозиції засобами Системи. Зареєстрований учасник може у будь-який момент електронних торгів зробити відповідну цінову пропозицію (пункт 3 розділу V Порядку). 53. Розділом V Порядку передбачено, що реалізація майна здійснюється шляхом проведення організатором електронних торгів. Якщо остання цінова пропозиція надійшла за 5 хвилин до завершення строку, визначеного в абзаці першому цього пункту, електронні торги автоматично продовжуються на 10 хвилин від часу подання останньої цінової пропозиції, але не пізніше 24.00 години. 54. Як уже зазначалося, в оголошенні, розміщеному на офіційному веб-сайті ДП "Сетам", для проведення електронних торгів були встановлені час початку аукціону - 15 лютого 2016 року о 09:00; час закінчення аукціону - 15 лютого 2016 року о 18:00. 55. Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що продовження електронних торгів та прийняття ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" після закінчення визначених дати та часу проведення електронних торгів, а саме - 15 лютого 2016 року о 18:02:10 було неправомірним, оскільки остання цінова пропозиція надійшла від позивача о 17:48:07, тобто більше ніж за 5 хвилин до завершення строку проведення аукціону, тому визначені Порядком підстави для продовження електронних торгів були відсутні. 56. Відповідно до пункту 2 розділу XI Порядку підставою для зупинення електронних торгів в цілому або за окремим лотом є: рішення суду щодо зупинення реалізації арештованого майна; зупинення виконавчого провадження у випадках, визначених Законом України "Про виконавче провадження"; наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, виключно на період відновлення її працездатності. 57. За таких обставин судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що прийняття Системою 15 лютого 2016 року о 18:02:10 ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс", зважаючи на закінчення визначеного строку електронних торгів, не є технічною підставою для їх зупинення в розумінні пункті 2 розділу XI Порядку, оскільки ставка, здійснена після закінчення аукціону, тобто після завершення подання цінових пропозицій, не змінює результатів такого аукціону та не позбавляє організатора аукціону можливості визначити дійсного переможця проведених торгів. 58. Пунктом 3 розділу XI Порядку передбачено, що за наявності підстав, визначених у пункті 2 цього розділу, організатор негайно зупиняє електронні торги в цілому або за окремим лотом, про що складає акт про зупинення електронних торгів з фіксацією підстави та рішення про їх зупинення. Цей акт засобами Системи автоматично розміщується на веб-сайті. З моменту зупинення електронних торгів в цілому або за окремим лотом строки електронних торгів автоматично призупиняються. 59. У разі усунення підстав для зупинення електронних торгів організатор з дотриманням вимог Порядку засобами Системи здійснює заходи щодо відновлення електронних торгів у цілому або за окремим лотом із збереженням попередніх умов їх проведення, продовженням строку торгів та без уцінки майна. Інформація про відновлення електронних торгів не пізніше наступного робочого дня з дня їх відновлення засобами Системи розміщується на веб-сайті та надсилається усім учасникам в їх особисті кабінети. Інформація про відновлення електронних торгів обов'язково повинна містити підстави для відновлення електронних торгів та дату і час їх початку (абзац другий пункт 3 розділу XI Порядку). 60. На підставі викладено суди дійшли правильних висновків, що акт про зупинення електронних торгів від 15 лютого 2016 року сформований без будь-якого конкретного зазначення про те, в чому саме полягала технічна підстава зупинення електронних торгів, і чим саме вона унеможливила роботу Системи та зумовила зупинення проведення спірних електронних торгів; вказаний акт не містить будь-яких відомостей про час його складення, а також не містить зазначення рішення про зупинення електронних торгів, тому цей акт про зупинення електронних торгів не відповідає вимогам Порядку, а звідси, відбулося неправомірне зупинення електронних торгів, що проводились 15 лютого 2016 року, тобто немає підстав для їх продовження, а тим більше для призначення нових торгів. З огляду на це, проведення ДП "Сетам" торгів 18 лютого 2016 року є так само протиправним, а результати їх проведення, оформлені протоколом проведення електронних торгів N 146564, сформованим 01 квітня 2016 року, є незаконними. 61. Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 62. За змістом частини четвертої статті 656 Цивільного кодексу Українидо договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. 63. Пунктом 1 розділу VIII Порядку передбачено, що після закінчення електронних торгів (закінчення строку аукціону з урахуванням його можливого продовження) на веб-сайті відображаються відомості про завершення електронних торгів. Система автоматично формує та розміщує на веб-сайті протокол електронних торгів за лотом у день закінчення таких електронних торгів або не пізніше наступного робочого дня. До протоколу вноситься така інформація: дата і час початку та завершення електронних торгів; реєстраційний номер лота; назва лота; стартова ціна та ціна продажу лота, цінові пропозиції учасників, особливі ставки купівлі лота учасників, якщо вони мали місце; сума сплаченого гарантійного внеску, якщо його сплата вимагалася умовами торгів; розмір винагороди Організатору, яку повинен сплатити переможець електронних торгів, та реквізити рахунку для її сплати; відомості про переможця електронних торгів (унікальний реєстраційний номер учасника); дата, до якої переможець електронних торгів повинен повністю сплатити ціну лота; реквізити рахунку відділу державної виконавчої служби, на який необхідно перерахувати кошти за придбане майно. 64. За змістом частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення (у даному випадку - безпосередньо за результатами торгів), то підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів. 65. Відповідно до пункту 5 розділу V Порядку переможцем електронних торгів у формі аукціону визнається учасник, від якого на момент завершення електронних торгів надійшла найвища цінова пропозиція. Отже, моментом укладення договору купівлі - продажу майна, яке продане на торгах, є момент завершення електронних торгів. При цьому акт про проведені електронні торги, який відповідно до пункту 4 розділу Х Порядку складається після повного розрахунку переможця за придбане майно (тобто після повного виконання договору купівлі - продажу покупцем), є волевиявленням продавця щодо передання проданого майна у володіння покупцю, а не оформленням договірних відносин купівлі - продажу майна на публічних торгах, як помилково вважали суди. Водночас ця помилка не вплинула на вирішення спору по суті. 66. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів щодо відсутності підстав для задоволення вимоги позивача про визнання електронних торгів з продажу лоту N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, оскільки судами вже були встановлені фактичні обставини справи, зокрема, щодо проведення електронних торгів саме 15 лютого 2016 року, а висновками судів підтверджено незаконність зупинення цих торгів та наслідків такого зупинення. 67. Крім цього, правильними є висновки судів, що визнання електронних торгів з продажу лоту N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, фактично спрямовані на встановлення певного юридичного факту, внаслідок якого правовідносини сторін зміняться, оскільки становлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій господарській справі. 68. Зважаючи на недоведеність позивачем факту ухилення ДП "Сетам" від складання протоколу електронних торгів, у якому переможцем визначено позивача, суди дійшли правильних висновків, що відповідна позовна вимога ФОП Федотова В.Ю. є передчасною, оскільки обов'язок скласти протокол електронних торгів за результатами їх проведення із визначенням переможця таких торгів виникає на підставі законодавства, зокрема, Порядку, що виключає можливість повторного зобов'язання судом ДП "Сетам" вчинити такі дії. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 69. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 70. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 71. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Абсолют Фінанс" - без задоволення. Щодо судових витрат 72. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 73. Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у даній справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 300 - 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі N 910/5640/16 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  20. ПОСТАНОВА Іменем України 29 травня 2018 року м. Київ Справа N 915/955/15 Провадження N 12-66гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2017 року (головуючий суддя Ярош А.І., судді Гладишева Т.Я., Лисенко В.А.) за матеріалами оскарження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 06 вересня 2017 року, винесеної за результатами розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" на дії (бездіяльність) Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області, у справі N 915/955/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" до Приватного підприємства "Союз Альянс" про стягнення заборгованості за договором від 10 жовтня 2013 року N 3-м на загальну суму 45274,57 грн. 1. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 1.1. Господарський суд Миколаївської області рішенням від 27 липня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" (далі - Банк) до Приватного підприємства "Союз Альянс" (далі - відповідач) задовольнив частково; постановив стягнути з відповідача на користь позивача 25387,68 грн заборгованості з орендної плати, плати за спожиті орендарем комунальні послуги та витрат на охорону; 361,40 грн пені за несвоєчасне внесення платежів за договором оренди; 4371,37 грн пені за несплату сум заборгованості за договором оренди; 12239,34 грн інфляційних втрат; 499,82 грн три проценти річних; 1729,55 грн судового збору; в частині стягнення 2414,96 грн пені за несплату заборгованості за договором оренди у позові відмовив; судовий збір в розмірі 97,45 грн поклав на позивача. 1.2. 14 серпня 2015 року на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 27 липня 2015 року видано відповідний наказ. 1.3. 14 серпня 2017 року позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою на дії заступника начальника Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області Продун Анастасії Андріївни (далі - ДВС) щодо виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 14 серпня 2015 року у справі N 915/955/15. 1.4. Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 06 вересня 2017 року скаргу позивача на дії ДВС відхилив. 1.5. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу від 06 вересня 2017 року та постановити нову, якою скаргу на дії ДВС задовольнити. 1.6. Одеський апеляційний господарський суд ухвалою від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу позивача та додані до неї документи повернув без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою. 1.7. Мотивуючи ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з обставин недодержання скаржником вимог статті 94 ГПК України, оскільки до скарги не додано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі. 2. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 2.1. Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2017 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції. 2.2. Скаржник посилається на правову позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладену, зокрема, в ухвалах від 07 серпня 2017 року у справі N 760/20880/16-ц та від 19 серпня 2017 року у справі N 690/8/15-ц, та вважає, що апеляційний суд безпідставно повернув його апеляційну скаргу у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у задоволенні скарги позивача на дії державного виконавця з посиланням на Закон України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон N 3674-VI) та рекомендації постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відповідно до яких судовий збір справляється на загальних підставах за подання апеляційних та касаційних скарг на ухвали, винесені за результатами розгляду скарг на дії чи бездіяльність органів ДВС. 3. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 3.1. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено у новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд. 3.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України у новій редакції касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 3.3. Ухвалою від 15 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Банку в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Банку (далі - Уповноважена особа Фонду) для здійснення перегляду ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2017 року у справі N 915/955/15 без повідомлення учасників справи. 3.4. Розглянувши наведені у касаційній скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду встановив, що існує висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відповідно до якого не підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвали місцевого суду, винесені за результатами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, викладений в раніше ухваленому рішенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 3.5. Так, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 18 січня 2018 року у справі N 565/256/15-ц скасував ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 22 січня 2016 року та від 22 лютого 2016 року, якими апеляційну скаргу було залишено без руху, а в подальшому повернуто заявнику у зв'язку з несплатою судового збору за подачу апеляційної скарги на ухвалу, якою було розглянуто скаргу на дії та бездіяльність відділу державної виконавчої служби; справу направив до Апеляційного суду Рівненської області для продовження розгляду. 3.6. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в наведеній постанові виходив із такого. Враховуючи те, що провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід'ємною частиною (стадією) судового провадження по конкретній справі, в якій провадження за скаргою не відкривається, а за подання позовної заяви сплачено відповідний судовий збір, ні розділом VII Цивільного процесуального кодексу України, ні Законом N 3674-VI (частина перша статті 3) не передбачено необхідності сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС, відтак за подання скарги судовий збір не сплачується. Таким чином, не підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної скарги у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС. 3.7. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду. 3.8. Ухвалою від 15 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу N 915/955/15 разом з касаційною скаргою Банку в особі Уповноваженої особи Фонду та доданими до неї документами передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про необхідність відступити від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі N 565/256/15-ц щодо застосування статей 3, 4 Закону N 3674-VI у подібних правовідносинах. 4. Позиція Великої Палати Верховного Суду 4.1. Статтею 94 ГПК України в редакції, чинній на час звернення позивача з апеляційною скаргою, визначено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, відповідно до частини третьої якої до скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору. 4.2. Повертаючи позивачу апеляційну скаргу та додані до неї документи, суд апеляційної інстанції керувався нормами статей 94, 97 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, і виходив із того, що скаржник не додав до скарги документів, що підтверджують сплату судового збору в установлених порядку і розмірі. 4.3. Частиною другою статті 44 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. З преамбули Закону N 3674-VI вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. 4.4. Частиною першою статті 3 Закону N 3674-VI визначено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення. 4.5. У статті 4-5 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, яка має назву "Судові рішення", зазначено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Отже, ухвала є однією із форм судового рішення. 4.6. Перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині другій статті 3 Закону N 3674-VI, і в цьому переліку відсутні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби (стаття 121-2 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою). Водночас у частині другій статті 4 вказаного Закону не встановлено ставки судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. 4.7. Проте підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону N 3674-VI встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду апеляційної і касаційної скарг на всі ухвали суду без винятку - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 4.8. Згідно з частиною першої статті 4 Закону N 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Оскільки згідно зі статтею 7 Закону України від 21 грудня 2016 року N 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становить 1600,00 грн. то судовий збір на ухвалу про відмову у задоволенні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби мав бути сплачений в сумі 1600,00 грн. 4.9. Суд апеляційної інстанції встановив, що скаржник не належить до пільгової категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору, а відтак за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06 вересня 2017 року у цій справі судовий збір має справляється на загальних підставах. 4.10. За таких обставин, установивши відсутність у матеріалах справи доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність апеляційної скарги позивача вимогам статті 94 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою. 4.11. Відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору в установлених порядку і розмірі. 4.12. Виходячи із викладеного висновки суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги позивача на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06 вересня 2017 року на підставі пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України у відповідній редакції є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону. 4.13. Наведені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження у матеріалах справи, а тому підстав для скасування ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2017 року у справі N 915/955/15 немає. 4.14. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі N 565/256/15-ц. 5. Висновок Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права 5.1. Підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону N 3674-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу господарського суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 5.2. Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом N 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали. Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2017 року у справі N 915/955/15 Господарського суду Миколаївської області - без змін. 2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/73125138 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 22-ц/796/ 2191/2018 Головуючий у 1-й інстанції: Юзькова О.Л. 761/29233/17-ц Доповідач: Чобіток А.О. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 березня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого-судді - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Соколової В.В. розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів фінансових послуг, стягнення пені,- в с т а н о в и в: У серпні 2017 року позивач пред'явив вказаний позов до відповідача та зазначав, що на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 року на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 року в справі № 761/31065/14-ц про стягнення заборгованості за вкладом в загальному розмірі 165 433,14 доларів США з ПАТ «Державний ощадний банк України» на його користь. 09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується відповідачем, на його користь у виконавчому провадженні № 49333924. На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а відповідачем отримано Платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум №25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача. Однак, зазначене Платіжне доручення від 22.02.2016 № 1 було виконано відповідачем лише 01 березня 2016 року, тобто з порушенням передбаченого чинним законодавством триденного строку. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за п»ять днів прострочення виконання переказу в розмірі 827,15 доларів США, а також за прострочення виконання грошового зобов»язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 3% річних за вісім днів прострочення, а саме 108,48 доларів США. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 827,15 доларів США за прострочення виконання платіжного доручення від 22 лютого 2016 року № 1 та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов»язання у розмірі 108,48 доларів США, а також удохід держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.. В апеляційній скарзі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що на час виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, банк керувався постановою Правління НБУ від 04.12.2015 № 863»Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та листом Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на підставі яких банк зобов'язаний забезпечити здійснення всебічного аналізу документів та інформації про фінансову операцію, їх учасників, а також скласти висновок за результатами аналізу. Згідно із п.п. 17 п. 6 зазначеної Постанови, якщо сума платіжного доручення на перерахування за межі України іноземної валюти була більше еквівалента 50 000,00 доларів США, то уповноважений банк подав до НБУ скановані копії документів для підтвердження можливості його виконання. Підтверджені операції виконувались банком не раніше четвертого операційного дня з дня подання уповноваженим банком інформації про цю операцію в реєстрі «Інформація про намір купівлі та/або перерахування безготівкової валюти в розрізі суб'єктів». Після отримання від клієнта платіжного доручення та повного пакета документів виконавцем ОПЕРУ було вивчено та проаналізовано фінансову операцію, складено висновок та передано до Управління фінансового моніторингу, який 25.02.2016 року у сканованому вигляді було надано до НБУ на погодження. Через відсутність 01.03.2016 року (на четвертий операційний день) повідомлення від НБУ про відмову в здійснені цієї операції, того ж дня виконавцем ОПЕРУ здійснено переказ коштів у сумі 165 430,14 доларів США на користь позивача. Таким чином відповідач вважає, що діяв в межах норм чинного законодавства України, на виконання вимог Закону України «Про Національний банк України», Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанов Національного банку України, як регулюючого органу діяльності банків України. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ОСОБА_1 зазначив , що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 не містить приписів щодо збільшення встановлених законом строків здійснення валютних переказів, або щодо звільнення банків від відповідальності за порушення цих строків, а застосування до спірних правовідносин постанови Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - прямо суперечить ст.ст. 4, 14 ЦК України, ст.ст. 37, 56 Закону України «Про Національний банк України», а також усталеній практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо застосування цієї Постанови 863 та інших подібних постанов Національного банку України. Згідно з частиною четвертою статті 56 Закону України «Про Національний банк України», - нормативно-правові акти НБУ, у тому числі постанови Правління Національного банку України, не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України. За змістом частини другої статті 37 Закону України «Про Національний банк України», - Національний банк України не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом. Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини. Отже, посилання банків та їх представників на постанови Правління Національного банку України, - є безпідставним, оскільки ці постанови НБУ є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб, і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови не встановлюють прав чи обов'язків для громадян (клієнтів банків), і не можуть зачіпати їхні права, свободи та інтереси. Відповідно до частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», нормативно-правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, зокрема, нормативно- правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, - реєструються в Міністерстві юстиції України і вносяться в Єдиний державний реєстр нормативних актів. Водночас, постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів. За даними офіційного сайту Міністерства юстиції України, ця Постанова 863 не подавалась на державну реєстрацію, і інформація щодо неї відсутня в Єдиному державному реєстрі нормативних актів. З цього також вбачається, що ця постанова є не нормативним, а саме розпорядчим актом, а відтак не підлягає застосуванню в спірних цивільних правовідносинах сторін. Таким чином, посилання на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 №836 не може слугувати правовою підставою звільнення Відповідача від цивільно-правової відповідальності. При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 у справі № 761/31065/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за вкладом в загальному розмірі 165 433,14 доларів США. 09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», на користь стягувачаОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 49333924 . Дана обставина також не оспорювалась сторонами. На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» отримано платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465узакордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь). Вимога про перерахунок коштів була виконана банком 01 березня 2016 року, про що свідчить відповідний відбиток штампу відповідача на платіжному дорученні від № 1 та зведеним меморіальним ордером відповідача від 01березня 2016 року 17:59:07. Кошти валютного переказу надійшли на рахунок позивача №749115-00031-018465 в банку Приорбанк 03 березня 2016 року, що підтверджується відповідним повідомленням, копія якого наявна в матеріалах справи. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України в редакції 2004 року , законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право останнього на своєчасне виконання переказу належних йому коштів порушено відповідачем, а отже підлягає захисту шляхом стягнення з банку передбаченої законом пені за прострочення виконання переказу коштів, відповідно до приписів статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою встановлено відповідальність банків та інших суб'єктів при здійсненні переказу коштів, а також 3 % відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов»язання. Вислухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, Апеляційний суд міста Києва , який діє відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у складіколегії суддів вважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав. Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. В подальшому, за письмовою заявою стягувача, стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом. Виплата стягувачу стягнутих сум готівкою не допускається. Відповідно до положень Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень», для зарахування стягнутих з боржників валютних коштів та їх виплати стягувачам, органи Державної виконавчої служби мають валютні рахунки для обліку депозитних сум в державному банку. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускається видача стягнутих коштів без їх зарахування на рахунок органу ДВС для обліку депозитних сум. Частиною 1 ст. 1089 параграфу 2 ЦК України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. Положення цього параграфа застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин ( ч. 2 ст. 1089 ЦК ). Згідно із ч. 1 ст. 1091 ЦК України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону ( ч. 1 ст. 1092 ЦК). Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» . Пунктом 5.1. статті 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відповідно до п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» , міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Отже, отримавши Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» зобов'язаний був виконати міжбанківський переказ в строк до трьох операційних днів, тобто до 25.02.2016 року. При цьому, п. 32.2. ст.. 32 ст. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, щоу разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У даній справі встановлено та не заперечувалось відповідачем, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), було виконано відповідачем лише 01.03.2016 року, а отримано позивачем 03.03.206 року . Тобто, фактично доручення клієнта відповідачем було прострочено на п'ять операційних днів з 26.02.2016 до 01.03.2016 року. Зважаючи на викладене, у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки, передбачені ст. 32 Закону від 5 квітня 2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені, не виключають застосування ст. 625 ЦК. Суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги посилання відповідача щодо законності його дій на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», оскільки нормативно-правові акти Національного банку України не є актами цивільного законодавства в розумінні статті 4 Цивільного Кодексу України, і таке правове регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банківськими установами, які охополюються його наглядовою діяльністю, - а відтак ці акти не встановлюють нових прав або обов'язків для громадян, і не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і ту обставину, що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів, що суперечить частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Окремо, суд апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити про те, що посилаючись на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», відповідач не зазначив, чому ним порушено п. 17 ст. 6 вказаної постанови, відповідно до якої уповноважені банки формують реєстр операцій за дорученнями клієнтів про перерахування за межі України іноземної валюти та подають його до Національного банку України в день отримання від клієнта заяви про купівлю іноземної валюти/платіжного доручення. Так, зважаючи на вимоги даної постанови відповідач в день отримання платіжного доручення № 1 , тобто 22.02.2016 року повинен був сформувати реєстр операцій та подати його до Національного банку України, проте вказана дія вчинена відповідачем лише 25.02.2016 року. Крім того, відповідно до листа від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на який посилається відповідач як на обґрунтованість своїх дій щодо невиконанняРозпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу в строк передбачений законом та який діяв на час вказаних вище подій, Банкам необхідно забезпечити здійснення всебічного аналізу та перевірки документів (інформації) про фінансові операції та їх учасників (далі - аналіз документів), які є підставою для: купівлі іноземної валюти з метою перерахування за межі України; перерахування іноземної валюти за межі України; перерахування коштів у гривнях на користь нерезидентів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках; перерахування коштів на користь нерезидентів через філії уповноважених банків, відкриті на території інших держав; Аналіз документів уключає вивчення суті та мети фінансової операції, інформації про її учасників та здійснюється з метою виявлення індикаторів підозрілої фінансової операції , ознак здійснення банком ризикової діяльності , підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. У разі наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів банк до проведення фінансової операції (наміру здійснення фінансової операції) має скласти обґрунтований висновок про наявність або відсутність ознак здійснення банком ризикової діяльності та підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення (далі - висновок) і засвідчити його підписами керівників (працівників, які виконують їх функції) підрозділів валютного контролю та фінансового моніторингу банку. Посилаючись на законність своїх дій, відповідач не зазначає з яких мотивів він виходив щодо наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів позивача, зважаючи на те, що Розпорядження № 49333924 / 9 та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу, видані органом Державної виконавчої служби на виконання судового рішення, про що позивачем надано було банку всі необхідні документи, а саме : виконавчий лист №761/31065/14-ц, виданий Шевченківським районним судом м. Києва від 16.06.2015 року про стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 заборгованості, постанову про відкриття виконавчого провадження Вiддiлом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi № 49333924 , заяву позивача від 19.01.2016 року органу ДВС про перерахування на його рахунок коштів у розмірі 165430,14 доларів США, які надійшли від ПАТ «Державний ощадний банк України» на валютний рахунок ДВС в якості добровільного виконання Шевченківським районним судом м. Києва від 05.02.2015 року, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 ( а.с.45-51). Враховуючи все вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що дії відповідача у затримці виконання платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США позивачу були неправомірними, в зв'язку з чим у останнього виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК Українияк компенсація за користування утримуваними відповідачем грошовими коштами, належними до сплати позивачу. Будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б призвели до безумовного скасування рішення суду, що ухвалене судом першої інстанції за нормами ЦПК у редакції 2004 року, судом апеляційної інстанції не встановлено. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 369, 371, 374, 375,381-384, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її складення і касаційному оскарженню відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає. Головуючий : Судді:
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2018 року м. Київ Справа N 910/856/17 Провадження N 12-128гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідачаКібенкоО.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Черненка О.В., учасників справи: відповідача - Державного підприємства "Сетам" (представник - адвокат Деяк'Я.М.) інші учасники не з'явились розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Сетам" на рішення Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року, у справі Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес комунікації" до Державного підприємства "Сетам" та Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4 та Партнерства з обмеженою відповідальністю "Прайм Рент ЛП" про визнання електронних торгів недійсними. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес комунікації" (далі - ТОВ "Бізнес комунікації", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам") та Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Подільський районний відділ ДВС міста Києва), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4, Партнерство з обмеженою відповідальністю "Прайм Рент ЛП" (далі - Партнерство "Прайм Рент ЛП"), про визнання недійсними електронних торгів, результати яких оформлено протоколом N 227347 від 10 січня 2017 року. 2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що організатором електронних торгів - ДП "Сетам" безпідставно двічі зупинялись торги з продажу майна, повертався позивачу сплачений ним гарантійний внесок, після чого електронні торги поновлювались. Вважає, що поверненням гарантійного внеску за участь у торгах після їх зупинення без відповідної на те заяви позивача, ДП "Сетам" порушив Порядок реалізації арештованого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України N 2831/5 від 29 вересня 2016 року в редакції, чинній на час проведення спірних електронних торгів (далі - Порядок реалізації арештованого майна). Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 3. 11 листопада 2016 року Подільський районний відділ ДВС міста Києва відповідно до Порядку реалізації арештованого майна звернувся до ДП "Сетам" із заявкою N 47953007/3 на реалізацію арештованого майна боржника - Публічного акціонерного товариства "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт" (далі - Боржник або ПАТ "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт"), а саме: комплексу будівель та споруд загальною площею 3 608,70 кв м, який розташований за адресою: місто Київ, Богуславський узвіз, 3 (далі - арештоване нерухоме майно). 4. 11 листопада 2016 року о 17 год 37 хв інформаційне повідомлення про електронні торги N 182973 по лоту N 182284 з реалізації арештованого майна внесено до системи реалізації майна за стартовою ціною 1 999 003,00 грн (далі - електронні торги), гарантійний внесок - 99 950,15 грн. 5. 08 грудня 2016 року о 10 год 24 хв ТОВ "Бізнес Комунікації" зареєструвалось на участь у електронних торгах. 6. 09 грудня 2016 року о 09 год 46 хв платіжним дорученням N 626 ТОВ "Бізнес Комунікації" сплатило на рахунок ДП "Сетам" гарантійний внесок за участь у торгах в розмірі 99 950,15 грн. Кошти надійшли на рахунок ДП "Сетам" 09 грудня 2016 року о 10 год 21 хв. 7. В день сплати гарантійного внеску 09 грудня 2016 року ДП "Сетам" отримало постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва N 52395010 від 08 грудня 2016 року про відкладення проведення виконавчих дій щодо реалізації арештованого майна. На підставі вищевказаної постанови сформовано акт про зупинення електронних торгів. 8. 09 грудня 2016 року о 10 год 17 хв в особистий кабінет ТОВ "Бізнес Комунікації" веб-сайту реалізації майна надійшло повідомлення про зупинення електронних торгів. У повідомленні зазначено, що за бажанням учасники можуть повернути свої кошти або чекати поновлення торгів. 9. ТОВ "Бізнес Комунікації" не зверталось до ДП "Сетам" із заявою про повернення гарантійного внеску. Проте, 13 грудня 2016 ДП "Сетам" повернуло ТОВ "Бізнес Комунікації" сплачений ним 09 грудня 2016 гарантійний внесок. 10. 23 грудня 2016 року о 13 год 26 хв в особистий кабінет ТОВ "Бізнес Комунікації" веб-сайту реалізації майна надійшло системне повідомлення про відновлення електронних торгів. 11. 23 грудня 2016 року о 14 год 31 хв платіжним дорученням N 640 ТОВ "Бізнес Комунікації" повторно сплатило на рахунок ДП "Сетам" гарантійний внесок за участь у торгах в розмірі 99 950,15 грн. Кошти надійшли на рахунок ДП "Сетам" в цей же день 23 грудня 2016 о 15 год 07 хв. 12. 23 грудня 2016 року ДП "Сетам" отримало постанову Подільського районного відділу ДВС м. Києва N 52395010 від 23.12.2016 про відкладення проведення виконавчих дій. В цей же день 23 грудня 2016 року на підставі вищевказаної постанови сформовано акт про зупинення електронних торгів по лоту N 182284. 13. 23 грудня 2016 року о 18 год 42 хв електронні торги знову були зупинені. В отриманому ТОВ "Бізнес Комунікації" системному повідомленні так само зазначалося, що за бажанням учасники можуть повернути свої кошти або чекати поновлення торгів. 14. TOB "Бізнес Комунікації" також не зверталось до ДП "Сетам" із заявою про повернення гарантійного внеску. Однак 26 грудня 2016 року ДП "Сетам" повернуло ТОВ "Бізнес Комунікації", сплачений 23 грудня 2016 року гарантійний внесок. 15. 05 січня 2017 року постановою начальника Подільського районного відділу ДВС міста Київ від 05.01.2017 скасовано постанову державного виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, на підставі якої зупинено електронні торги. 16. 06 січня 2017 року о 17 год 30 хв в особистий кабінет ТОВ "Бізнес комунікації" веб-сайту реалізації майна надійшло системне повідомлення про відновлення електронних торгів. Початок проведення електронних торгів після відновлення було призначено на 10 січня 2017 о 09 год 00 хв. 17. 06 січня 2017 року напередодні святкового дня - Різдва Христового банківський день закінчився о 17 год 00 хв. Відповідно після отримання повідомлення о 17 год 30 хв про відновлення електронних платежів ТОВ "Бізнес комунікації" не сплатило гарантійного внеску. 18. Згідно з рішенням Правління Національного банку України N 489 від 15 грудня 2016 року щодо регламенту роботи системи електронних платежів Національного банку України та порядку роботи банківської системи України на період завершення звітного року 09 січня 2017 року система електронних платежів не працювала. 19. 10 січня 2017 року на електронному торговельному майданчику Державного підприємства "Сетам" відбулися електронні торги N 182973 по лоту N 182284 з реалізації арештованого нерухомого майна. 20. Результати торгів оформлені протоколом N 227347 проведення електронних торгів, сформованим системою реалізації майна 10 січня 2017 року 22:00:02, переможцем яких визнано учасника N 44 - ОСОБА_4. 21. 13 січня 2017 року ОСОБА_4 отримав у нотаріуса свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Після отримання свідоцтва за договорами купівлі-продажу 1/2 частки нерухомого майна від 30 січня 2017 року та від 31 січня 2017 року здійснив відчуження придбаний на електронних торгах комплекс будівель та споруд загальною площею 3 608,70 кв м на користь Партнерства "Прайм Рент ЛП" з місцезнаходженням в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 22. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року, позов задоволено; визнано недійсними електронні торги N 182973 з реалізації арештованого нерухомого майна - комплексу будівель та споруд загальною площею 3 608,70 м2, розташованого за адресою: м. Київ, Богуславський узвіз, 3, результати яких оформлено протоколом N 227347 від 10 січня 2017 року. 23. Судові рішення мотивовано тим, що ДП "Сетам", двічі повернувши ТОВ "Бізнес Комунікацій" гарантійний внесок за участь у електронних торгах після їх зупинення без відповідної на те заяви ТОВ "Бізнес Комунікацій", порушило Порядок реалізації арештованого майна, яким не передбачено повернення гарантійного внеску учасникам електронних торгів у разі зупинення торгів без їх заяви. Короткий зміст вимог касаційної скарги 24. У лютому 2018 року ДП "Сетам" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року у цій справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Бізнес Комунікації" у задоволенні позовних вимог. Рух касаційної скарги 25. Ухвалою від 15 березня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження та призначила справу до розгляду. 26. 02 травня 2018 року справу разом із касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частинами п'ятою та шостою статті 302 ГПК України з метою формування єдиної правозастосовчої практики та зважаючи на те, що скаржник оскаржує судові рішення господарських судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил суб'єктної юрисдикції. 27. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 301 ГПК України справа розглянута Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 28. У касаційній скарзі ДП "Сетам" послався на порушення судами попередніх інстанцій під час розгляду справи правил суб'єктної юрисдикції та підвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції, оскільки переможцем вказаних торгів є фізична особа - ОСОБА_4, якого слід залучити до участі у справі в якості відповідача, а не третьої особи. 29. Також скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не встановлено належними та допустимими доказами точного часу зупинення електронних торгів та особливості функціонування системи електронних торгів арештованим майном, в частині можливості зарахування гарантійних внесків та допуску до участі у торгах учасників під час зупинення електронних торгів, а отже рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються виключно на припущеннях, які не можуть лягати в основу законного та обґрунтованого рішення. Доводи інших учасників справи 30. Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу ДП "Сетам" не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо залучення іншого відповідача (співвідповідача) та визначення юрисдикції 31. Розглядаючи доводи скаржника щодо необхідності залучення у цій справі переможця електронних торгів в якості відповідача, а не третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, та порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції Велика Палата Верховного Суду виходить з такого. 32. Згідно із частиною першою статті 24 ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції, господарський суд за наявністю правових підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. 33. Предметом позовних вимог є визнання електронних торгів недійсними. 34. Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. 35. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. 36. Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 37. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України). 38. Згідно із пунктом 4 розділу X Порядку реалізації арештованого майна після повного розрахунку переможця за придбане майно на підставі протоколу про проведення електронних торгів складається акт про проведення електронних торгів, який підписується (затверджується) державним або приватним виконавцем. 39. В акті про проведені електронні торги зазначається така інформація: ким, коли і де проводилися електронні торги; стисла характеристика реалізованого майна; прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - переможця електронних торгів, серія та номер документа, що посвідчує її особу, місце проживання (у разі якщо переможцем електронних торгів є юридична особа, зазначаються її найменування, місцезнаходження та код за ЄДРПОУ); сума, внесена переможцем електронних торгів за придбане майно; прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи (найменування юридичної особи) - боржника, її місце проживання (місцезнаходження); дані про правовстановлювальні документи, що підтверджують право власності боржника на майно (пункт 5 Розділу X Порядку реалізації арештованого майна). 40. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду доходить висновків, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. 41. Виходячи з наведеного сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба та організатор електронних торгів, та покупець - переможець електронних торгів. 42. Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 43. Отже у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, відповідно виникнуть права та обов'язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору. 44. Звертаючись із позовом про визнання недійсними електронних торгів, позивач пред'явив позов лише до однієї із сторін правочину - продавців Подільського районного відділу ДВС міста Києва та організатора електронних торгів - ДП "Сетам". Переможець конкурсу ОСОБА_4 був залучений до участі у справі як третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. 45. Водночас, приймаючи судові рішення у справі суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що у справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину - державна виконавча служба, організатор торгів та переможець. 46. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі N 911/845/17 та від 14 березня 2018 року у справі N 910/1454/17. У наведених постановах касаційний суд висловив позицію, що відчуження майна на спірних електронних торгах, як угода купівлі-продажу є багатостороннім правочином, і під час подання позову про його оскарження такий позов подається до решти сторін цього правочину, з якими є матеріально - правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі. Відповідачами у справі окрім організаторів електронних торгів, залучається також особа, визнана їх переможцем. 47. У цій справі в якості відповідачів залучені продавці, тобто лише одна сторона правочину (договору купівлі-продажу, оформленого за результатами торгів), та не залучено в якості відповідача покупця майна. 48. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання сторони про залучення до участі у справі співвідповідача - переможця електронних торгів ОСОБА_4 49. Водночас суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за правилами розгляду справ у першій інстанції, не усунув наведеного порушення місцевого господарського суду, чим також допустив порушення норм процесуального права. 50. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі має бути закрите, з огляду на наступне. 51. Стаття 20 ГПК України в редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 передбачає перелік справ, що підвідомчі господарським судам, до якого в контексті позовних вимог відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті відносяться справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів за певними виключеннями. 52. За змістом положень Цивільного процесуального кодексу України, як в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, - статті 3 та 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), так і в редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги Великою Палатою Верховного Суду - статті 2 та 19 суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 53. Юрисдикційність справ про оскарження електронних торгів визначається з огляду на склад сторін правочину. Якщо набувачем (переможцем електронних торгів) є фізична особа, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 725/3212/16-ц (провадження N 14-3цс18). 54. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 55. Відповідно до частини другої статті 313 цього ж Кодексу порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення не залежно від доводів касаційної скарги. 56. З урахуванням наведеного, виходячи із суб'єктного складу сторін спірних правовідносин, ВеликаПалата Верховного Суду приходить до висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а має розглядатись загальними судами в порядку цивільного судочинства. Відповідно оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Висновки по суті вимог касаційної скарги 57. Пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 58. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 59. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу (частина перша статті 313 ГПК України). 60. Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню повністю. Провадження у справі слід закрити. Висновки щодо застосування норм права 61. Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. 62. Ухвалюючи судове рішення у справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, порушеної за позовом учасника електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину - державна виконавча служба, організатор електронних торгів і переможець таких торгів. Якщо набувачем (переможцем електронних торгів) є фізична особа, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Керуючись статтями 231, 300, 301, 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Сетам" задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року у справі N 910/856/17 скасувати. 3. Провадження у справі Господарського суду міста Києва N 910/856/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес комунікації" до Державного підприємства "Сетам" та Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4 та Партнерства з обмеженою відповідальністю "Прайм Рент ЛП", про визнання електронних торгів недійсними закрити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  23. ПОСТАНОВА Іменем України 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 921/16/14-г/15 Провадження N 12-93гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроком", відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", особа, яка подала касаційну скаргу, - відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 921/16/14-г/15 Господарського суду Тернопільської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" до Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості в сумі 47 067,61 грн за касаційною скаргою відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді Марко Р.І., Матущак О.І.) та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року (суддя Стопник С.Г.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 05 березня 2014 року задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" (далі - ТОВ "Агроком") та стягнув з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Дочірнє підприємство) на користь позивача заборгованість за неналежне виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого йому товару в сумі 47 067,61 грн. а також витрати зі сплати судового збору. На примусове виконання цього рішення 18 березня 2014 року Господарський суд Тернопільської області видав відповідний наказ. 2. На підставі заяви ТОВ "Агроком" від 12 серпня 2014 року про примусове виконання зазначеного наказу 19 серпня 2014 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - УДВС ГТУЮ у Тернопільській області) відкрив відповідне виконавче провадження N 44430779, яке постановою УДВС ГТУЮ у Тернопільській області від 01 вересня 2014 року приєднано до зведеного виконавчого провадження N 36035661. 3. 06 червня 2017 року УДВС ГТУЮ у Тернопільській області прийнято постанови про стягнення з боржника виконавчого збору й витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні N 44430779, а також повернуто стягувачу виконавчий документ (наказ Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року) й виведено зазначені постанови в окремі провадження. 4. У подальшому 21 червня 2017 року Дочірнє підприємство звернулося до Господарського суду Тернопільської області зі скаргою на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області, у якій (з урахуванням уточнень) просило скасувати постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій від 06 червня 2017 року у виконавчому провадженні N 44430779 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року у цій справі. 5. Скаргу мотивовано тим, що жодних заходів з примусового виконання зазначеного судового наказу та фактичного стягнення заборгованості УДВС ГТУЮ у Тернопільській області здійснено не було, тому відсутні й підстави для стягнення ним зі скаржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 6. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 28 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року, скаргу Дочірнього підприємства задовольнив. Визнав недійсними постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 06 червня 2017 року у виконавчому провадженні N 44430779 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року у цій справі. 7. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскільки державний виконавець не здійснив фактичного стягнення заборгованості з боржника відповідно до зазначеного наказу, а в оскаржуваній постанові про стягнення з Дочірнього підприємства витрат на проведення виконавчих дій не конкретизовано види та суми витрат, які належать до витрат виконавчого провадження, то з огляду на невідповідність цих постанов УДВС ГТУЮ у Тернопільській області вимогам чинного законодавства, вони підлягають визнанню недійсними. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 24 жовтня 2017 року УДВС ГТУЮ у Тернопільській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року й ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Дочірнього підприємства. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 9. Касаційну скаргу мотивовано тим, що виконавчі дії були проведені відповідно до вимог чинного законодавства, яким регулюється порядок здійснення виконавчого провадження, тому вимоги скаржника не підлягали задоволенню. 10. Також за твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, спори у справах щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, винесених державним виконавцем, є публічно-правовими та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційну скаргу 11. 29 березня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив (заперечення) Дочірнього підприємства на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначив, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки відповідно до приписів Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження є саме наявність фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача вказаних у виконавчому документі сум. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області, а ухвалою від 03 квітня 2018 року передав справу разом зі згаданою касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної юрисдикції. 13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 квітня 2018 року справу прийняла та призначила її до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій 14. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданої Дочірнім підприємством скарги на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 15. Відповідно до частини першої статті 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 16. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 17. Згідно із частиною першою статті 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів. 18. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 19. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно). 20. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 21. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 22. Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 23. З наведених норм права вбачається, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 24. Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, розглянувши по суті скаргу Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, як суд, який видав виконавчий документ на виконання ухваленого ним судового рішення, не звернув уваги на те, що такий спір не підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, тому припустився порушення відповідних норм процесуального права. 25. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги УДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо підвідомчості адміністративному суду цього спору стосовно оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій є обґрунтованими, тому відповідна скарга Дочірнього підприємства не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 26. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 27. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження в цій справі за скаргою Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 28. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 29. Відповідно до частини першої статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. 30. Господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України). 31. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга УДВС ГТУЮ у Тернопільській області підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі за скаргою Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області - закриттю. Щодо судових витрат 32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Висновок щодо застосування норм права 33. Відповідно до частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 34. Ураховуючи наведене, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України "Про виконавче провадження" встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Керуючись статтями 300-302, 308, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області задовольнити частково. 2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року скасувати. 3. Провадження у справі за скаргою Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на дії відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 640/7794/16-ц Провадження N 14-133цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року (суддя Попрас В.О.) та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року (судді Шевченко Н.Ф., Пономаренко Ю.А., Міненкова Н.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області про виключення майна з-під арешту, ВСТАНОВИЛА: У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі - Київський ВДВС м. Харкова) про виключення майна з-під арешту. ОСОБА_4 зазначав, що він є власником автомобіля Lexus RX 300, державний номер НОМЕР_1, який у серпні 2014 року було зареєстровано органом ДАІ з отриманням технічного паспорта. У травні 2016 року йому стало відомо, що вказаний автомобіль арештований Київським ВДВС м. Харкова згідно з постановою від 27 листопада 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження. Крім того, за цим виконавчим провадженням зазначений автомобіль незаконно був оголошений у розшук, у зв'язку із чим вилучений слідчим Київського відділу поліції для передання в подальшому державному виконавцю. До вказаного виконавчого провадження він не має жодного відношення, оскільки боржником за ним є ОСОБА_5, а тому з урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд виключити належний йому автомобіль з-під арешту. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року, позов задоволено. Зобов'язано Київський ВДВС м. Харкова скасувати постанову від 27 листопада 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні, звільнивши з-під арешту належний на праві власності ОСОБА_4 автомобіль Lexus RX 300 державний номер НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У січні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не повідомив належним чином про час та місце розгляду справи, тим самим позбавив відповідача права на захист. ОСОБА_3 вказує, що позов був не підсудний Київському районному суду м. Харкова та не повинен був розглядатися в межах цивільного судочинства, оскільки ці вимоги повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Також ОСОБА_3 вважає, що Київський ВДВС м. Харкова є неналежним відповідачем у справі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У жовтні 2017 року ОСОБА_4 надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити в її задоволенні, а оскаржені рішення залишити без змін. У запереченнях ОСОБА_4 вказує, що неявка належним чином повідомленої сторони не перешкоджає розгляду справи. А також зазначає, що він подав позов про захист свого цивільного права, а тому справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. Вважає, що вимога про зобов'язання Київський ВДВС м. Харкова є правомірною, і саме Київський ВДВС м. Харкова є належним відповідачем у справі. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно зі статтею 388 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 30 березня 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 5 квітня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону України N 2147-VIII), та врахувавши наведені доводи в запереченнях на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 позивач ОСОБА_4 з 23 серпня 2014 року є власником автомобіля марки LEXUS RX 300, 2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3. У Київському ВДВС м. Харкова знаходився на примусовому виконанні виконавчий лист N 2018/17232/2012, виданий Київським районним судом м. Харкова 2 грудня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 144 тис. 825 грн 73 коп. У ході проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню N 41059641 державним виконавцем 27 листопада 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника, оголошення заборони його відчуження та постанову про розшук майна боржника, якими накладено арешт на автомобіль LEXUS RX 300, 2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3, що належить боржнику ОСОБА_5, заборонено здійснювати відчуження цього автомобіля та оголошено його врозшук. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про звільнення автомобіля з-під арешту, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач є власником автомобіля LEXUS RX 300, 2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3, і це право ніким не оспорено; при цьому на момент винесення державним виконавцем зазначених постанов від 27 листопада 2014 року спірний автомобіль перебував у власності позивача ОСОБА_4 та не належав боржнику ОСОБА_5 Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Відповідно до вимог статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Оскільки під час винесення постанови державним виконавцем від 27 листопада 2014 року про накладення арешту на спірний автомобіль, власником якого був позивач, то його вимоги про виключення автомобіля з-під арешту є обґрунтованими. Крім того, посилання ОСОБА_3 на те, що цей спір підвідомчий судам адміністративної юрисдикції, є помилковим виходячи з наступного. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного ЦПК України. При цьому стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України),яка була чинною на час ухвалення судового рішення, завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення, справа адміністративної юрисдикції, визнається як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи, як правило, майнового інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень. Таким чином, аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (які були чинними на час ухвалення судового рішення) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - встановлення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є харак