Search the Community

Showing results for tags 'исполнительное производство'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 316 results

  1. Усім доброго дня! Я взнав ,що за виконавчим написом приватного нотаріуса Хари Наталії Станіславівни щодо мене здійснюється виконавче провадження. Підкажіть, будь ласка, порядок дій,які мені потрібно зробити,щоб з цим розібратися. Перше,що я зробив,так це зайшов у єдиний реєстр боржників і дійсно знайшов там себе. Що робити далі? Буду вдячний за допомогу.
  2. ПОСТАНОВА 05 травня 2020 року м. Київ Справа № 589/117/17 Провадження № 14-572 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., розглянула в порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року, постановлену у складі судді Литвинко Т. В., та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Собини О. І., Хвостика С. Г., Ткачук С. С., та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог 1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою, у якій з урахуванням уточнень просила суд: визнати неправомірними дії Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі -Шосткинський ВДВС) про відмову розподілити кошти боржника - Малого приватного підприємства «Інваспорт» (далі - МПП «Інваспорт») між стягувачами згідно зі списком черговості від 07 квітня 2016 року № 537; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС з приводу надання стягувачами авансового внеску в сумі 1 000,00 грн для проведення виконавчих дій; зобов`язати Шосткинський ВДВС розподілити кошти боржника - МПП «Інваспорт» між стягувачами згідно зі складеним списком черговості від 07 квітня 2016 року № 537; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС про розподіл грошових коштів у сумі 23 175,23 грн згідно з розрахунком від 17 січня 2017 року № 21398887; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС про винесення постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 37199607, № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» на користь ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року, провадження у справі закрите. 3. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця, вчинені ним у межах зведеного виконавчого провадження з виконання судових рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у період із червня 2004 року по липень 2005 року. Крім того, ОСОБА_1 оскаржує постанови державного виконавця від 15 лютого 2017 року про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» на свою користь витрат виконавчого провадження, понесених при виконанні судових рішень, постановлених Шосткинським міськрайонним судом Сумської області на користь ОСОБА_1 у 2004 році. У випадку оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України, прийнятого 18 березня 2004 року, який набрав законної сили 01 вересня 2005 року (далі - ЦПК), розгляд таких скарг здійснюється за правилами цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ, а в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами ЦПК України 1963 року, така скарга підлягає розгляду відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 4. Рішення, в межах виконання яких ОСОБА_1 подано скаргу, постановлено в період із червня 2004 року по липень 2005 року за правилами ЦПК України 1963 року. Отже, скарга ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця з приводу виконання судових рішень підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства згідно зі статтею 181 КАС України. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 5. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року й ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги 6. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, закриваючи провадження у справі, неправильно застосував до спірних правовідносин пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК, у редакції чинній на момент розгляду справи судами, та дійшли помилкового висновку, що цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. 7. Крім того, суди не взяли до уваги ухвалу ВССУ від 25 вересня 2013 року, яка постановлена в справі за скаргою ОСОБА_1 в аналогічних правовідносинах, відповідно до якої справа за її скаргою має розглядатися у порядку цивільного судочинства. Рух справи в суді касаційної інстанції 8. Ухвалою ВССУ від 08 листопада 2017 року відкрите касаційне провадження у справі. 9. У травні 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) справа передана до Верховного Суду. 10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали, якою було встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 11. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). Доводи інших учасників справи 12. В січні 2020 року Шосткинський ВДВС надіслав до Великої Палати Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи. Позиція Великої Палати Верховного Суду 13. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. 14. Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. 15. Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. 16. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 17. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 18. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 19. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 20. Частина перша статті 15 ЦПК, у редакції чинній на момент розгляду справи судами, передбачала, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 21. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 звернулася до суду за правилами ЦПК зі скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії та рішення державного виконавця, вчинені в межах зведеного виконавчого провадження щодо виконання судових рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у період із червня 2004 року по липень 2005 року на користь ряду фізичних осіб, які зверталися з позовом до МПП «Інваспорт». 22. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 23. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»). 24. Згідно з частиною першою статті 181 КАС України, у редакції, чинній на момент звернення до суду із скаргою, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 25. Отже, Закон України «Про виконавче провадження» встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання постанов про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження. Згідно з цим порядком відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №381/2126/18 (провадження № 14?324 цс 19), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93 гс 18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639 цс 18), від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17 (провадження № 14-658 цс 18), від 03 квітня 2019 року у справах № 370/1034/15-ц (провадження № 14-103цс19) і № 370/1288/15 (провадження № 14-612 цс 18), від 12 червня 2019 року у справі № 370/1547/17 (провадження № 14-223 цс 19)). 26. Таким чином вимоги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій Шосткинського ВДВС про винесення постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 37199607, № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт», витрат виконавчого провадження підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. 27. Разом із цим статтею 383 ЦПК, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами, встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. 28. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК). 29. Отже, зазначеними нормами законодавства передбачені різні способи звернення до суду за захистом свого порушеного права сторонами виконавчого провадження та іншими учасниками. 30. Так, у порядку адміністративного судочинства учасники виконавчого провадження мають право звернутися з позовом, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 31. Сторони виконавчого провадження в порядку цивільного судочинства мають право звернутися зі скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Такі рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ. 32. Таким чином, ЦПК та Законом України «Про виконавче провадження» чітко врегульовано питання щодо звернення зі скаргою сторін під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК та іншими учасниками виконавчого провадження. 33. Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подала скаргу на дії Шосткинського ВДВС з підстав неправомірних, на її думку дій, вчинених державним виконавцем під час примусового виконання рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у порядку цивільного судочинства, та просила суд оцінити такі дії державного виконавця на предмет їх законності. 34. Отже, ОСОБА_1 звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця у порядку контролю за виконанням судових рішень, і така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства. 35. Таким чином, з огляду на суб`єктний склад сторін, предмет та характер спірних правовідносин спір у цій справі в іншій частині, окрім оскарження постанов про стягнення витрат виконавчого провадження, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про його підвідомчість судам адміністративної юрисдикції. 36. Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц (провадження № 14?192 цс 18), від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц (провадження № 14-496 цс 19). 37. Щодо висновків судів, що позивач фактично оскаржує дії державного виконавця, вчинені у зведеному виконавчому провадженні, а тому спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за правилами адміністративного судочинства розглядаються справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій (див. постанови від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 12 вересня 2018 року справа № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18), від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18) та № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18)). 38. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 39. Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 40. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 41. Оскільки Верховний Суд не змінює судових рішень та не ухвалює нове, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється. Керуючись статтями 400, 402-404, 406, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року в частині вимог про визнання неправомірними дій Шосткинського ВДВС при винесенні постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» витрат виконавчого провадження залишити без змін, в іншій частині оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. 37199607, № Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач /підпис/ В. В. Пророк Судді: /підпис/ Н. О. Антонюк /підпис/ В. С. Князєв /підпис/ Т. О. Анцупова /підпис/ Н. П. Лященко /підпис/ В. В. Британчук /підпис/ О. Б. Прокопенко /підпис/ Ю. Л. Власов /підпис/ Л. І. Рогач /підпис/ М. І. Гриців /підпис/ О. М. Ситнік /підпис/ Д. А. Гудима /підпис/ О. С. Ткачук /підпис/ В. І. Данішевська /підпис/ В. Ю. Уркевич /підпис/ Ж. М. Єленіна /підпис/ Джерело: ЄДРСР 89238389
  3. печерський районний суд міста києва Справа № 757/18051/19-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Ільєвої Т.Г., при секретарі - Рябцовій Ю.О., за участі: представника позивача - ОСОБА_7., представника відповідача 1 - Петрова О.В., представника відповідача 1 - Левченко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В : 05 квітня 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить : •стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 674 686,26 грн. (шістсот сімдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість гривень двадцять шість копійок); •стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень). •стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 11 500,00 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот гривень). В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що ОСОБА_1 є клієнтом Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк». Разом з цим, в травні 2017 року позивачу стало відомо, що у провадженні Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває виконавче провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500 дол. США, що за офіційним курсом НБУ складає 607 195,75 грн., а також витрати в сумі 6 071,95 грн., а всього 613 267,70 грн. 06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем на підставі заяви стягувача - накладено арешт на всі грошові кошти та цінності, що знаходяться на всіх рахунках ОСОБА_1 , вкладах чи на зберіганні в банківських установах. В рамках виконавчого провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків ОСОБА_1 , відкритих у ПАТ «ПриватБанк» було списано грошові кошти у сумі 674 686,26 грн. 06 липня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №53347428. В подальшому, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Зарічний районний суд м. Суми постановив ухвалу від 30 березня 2018 року, якою визнав виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн. таким, що не підлягає виконанню. Вказаним судовим рішення встановлено, що по-перше, справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Зарічний районний суд м. Суми не розглядав, по-друге, виконавчого документу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів Зарічний районний суд м. Суми не видавав, по-третє, виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн. є таким, що не підлягає виконанню. Окрім цього, 03 листопада 2017 року по справі №591/2839/17 Зарічний районний суд м. Суми, за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 , постановив ухвалу якою задовольнив скаргу Позивача, визнав протиправною та скасував Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 від 06 лютого 2017 року. Позивач вважає, що в результаті протиправних дій старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижника Віталія Олеговича, які встановлені ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року по справі №591/3716/17, ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 03 листопада 2017 року та постановою Апеляційного суду Сумської області від 26 листопада 2018 року по справі №591/2839/17, Позивачу завдано майнову шкоду в розмірі суми коштів, списаних на підставі підробленого виконавчого документу з карткових рахунків, відкритих ОСОБА_1 в ПАТ «ПриватБанк», яка складає 674 686,26 грн. Окрім цього, у зв`язку з вищевикладеними обставинами, позивач просить суд стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн., оскільки внаслідок незаконних дій Державного виконавця, які полягають в порушенні конституційного права мирно володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном, ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, внаслідок чого позивач втратив нормальні життєві зв`язки, порушив звичний спосіб свого життя, що викликало необхідність вжиття додаткових зусиль для організації свого життя. 05.04.2019 ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. 02.05.2019 до суду надійшов відзив відповідача Державної казначейської служби України, в якому відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог та просив слухати справу за відсутності представника Казначейства. Мотивуючи свою позицію, представник у відзиві зазначає, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, то відповідно до вимог Конституції не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Наряду з вказаним, відповідач вказав, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, являється не обґрунтованими та не підтвердженими належними доказами. 21.05.2019 до суду надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України, в якій представник позивача вказує, що коло відповідачів визначено вірно, а тому одним з належних відповідачів, також в цих правовідносинах, є Казначейська служба України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Крім того, представник вказує, що не заслуговує на увагу твердження відповідача-2 у відзиві на позов про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження моральних та фізичних страждань та стягнення суми у розмірі 60 000 грн. за моральну шкоду, оскільки викладені обставини у позові таке твердження спростовує. 14.06.2019 до суду надійшов відзив представника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_3 , в якому остання просить відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів. Вказав, що грошові кошти у своїй більшості є такими, що були перераховані на рахунок ОСОБА_2 , тому такі грошові кошти не є пошкодженими та не є знищеними, а отже, не можуть бути класифіковані як майнова шкода. Оскільки, виконавчий лист № 591/324/16-ц, на підставі якого грошові кошти були списані з рахунків позивача, є таким, що ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року по справі № 591/3716/17 визнаний таким, що не підлягає виконанню, то підстава, на якій стягувач набув грошові кошти, списані з рахунків позивача, відпала. Також, у своєму відзиві представник відповідача вказує на помилковість посилання позивача на скасування постанови про відкриття виконавчого провадження як на підставу позовних вимог, оскільки, така постанова не є актом державного органу, скасування якого своїм наслідок має припинення чинності наслідків цього акту на майбутнє. Вказане в своїй сукупності свідчить про відсутність правової підстави для відповідальності Держави України перед позивачем в рамках даної справи, як причинний зв`язок, також не знайшла свого підтвердження, оскільки грошові кошти позивача не були знищені та не були пошкоджені, а рішення та дії державного виконавця щодо направлення платіжних вимог на списання коштів, не були оскаржені позивачем до суду. У відзиві представник відповідача вказує на безпідставність та необґрунтованість вимог щодо стягнення моральної шкоди, вказуючи, що вина державного виконавця у наявності моральної шкоди позивача відсутня, оскільки на момент вчинення виконавчих дій позивач, зокрема, на підставі листа від 12.05.2017 № 11998/в-14, був повідомлений про стан виконавчого провадження, а саме про часткове списання грошових коштів, однак жодних заяв про зупинення проведення виконавчий дій до державного виконавця, що реалізовувались під час виконавчого провадження судом незаконними не визнавались. Окрім цього, відповідач вказує, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги. 24.06.2019 до суду надійшла відповідь на відзив Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якій представник позивача вказує на те, що не заслуговують на увагу доводи відповідача, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів, як такі, що не ґрунтуються на об`єктивних обставинах. Також, у відповіді на відзив сторона позивача не погоджується з доводами відповідача щодо того, що зменшення майнової сфери позивача виникло у зв`язку з направленням державним виконавцем відповідних платіжних вимог, а рішення щодо направлення платіжних вимог не було оскаржено позивачем, а отже не було визнано судом незаконним. Так, мотивуючи свою позицію вказує, що саме першопричиною списання з рахунків ОСОБА_1 грошових коштів є неправомірні дії державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, адже після отримання виконавчого документа, державний виконавець повинен був перевірити чи відповідає він вимогам Закону України «Про виконавче провадження». А враховуючи, що даний документ не відповідав вимогам вищезазначеного закону, державний виконавець зобов`язаний був повернути виконавчий документ без виконання, та у випадку дотримання вимог норм чинного законодавства державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження, останнє не було б відкрито, що в свою чергу не спричинило б винесення постанови про накладення арешту на майно боржника, не спричинило направлення запитів державного виконавця до банку, не спричинило направлення платіжних вимог до Банку. А отже, зменшення майнової сфери позивача виникло в результаті винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки вже потім в рамках даного (незаконно відкритого) виконавчого провадження направлялись платіжні вимоги державним виконавцем. А тому, визнання незаконною постанови про відкриття виконавчого провадження спричинить автоматичне визнання незаконними дій державного виконавця, які були вчинені в рамках даного виконавчого провадження. Саме такий спосіб захисту своїх прав і обрав позивач - визнання незаконним процесуального документу, яким було відкрито виконавче провадження, в рамках якого було списано грошові кошти з рахунків ОСОБА_1 . Так, незаконним відкриттям виконавчого провадження ОСОБА_1 і було завдано майнової шкоди у формі списаних грошових коштів, що, як наслідок, підтверджує в свою чергу завдання моральної шкоди та спростовує доводи відповідача щодо вказаної позовної вимоги. Також, у відповіді на відзив представник позивача зауважив, що на виконання вимог статті 134 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем було надано орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, а відтак це спростовує доводи відповідача, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги. 26.07.2019 на електронну адресу суду надійшли пояснення представника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву, за підписом представника відповідача - начальника відділу Кузнецова О.В., в яких останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів. Враховуючи при цьому, що ОСОБА_1 умисно не з`являвся до державного виконавця та не надавав необхідних документів, незважаючи на законні вимоги державного виконавця, обов`язки боржника виконавчого провадження, які визначені Закону України «Про виконавче провадження». Окрім цього, у своїх поясненнях ОСОБА_4 вказує, на те, що виконавчий лист був визнаний таким, що не підлягає виконанню, а відтак твердження про незаконні дії державного виконавця - є безпідставним та не обґрунтованими. Також, 26.07.2019 на електронну адресу суду надійшли заперечення Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву за підписом представника відповідача - начальника відділу Кузнецова О.В., в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів та пропущення строків на звернення до суду з відповідними скаргами на дії державного виконавця. Ухвалою суду від 30.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті. 21.01.2020 представник позивача подав до суду розрахунок витрат на правничу допомогу, згідно якого у разі задоволення позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. Вказав, що доводи відповідачів не відповідають фактичним обставинам справи та не узгоджуються з відповідними нормами законодавства. Представники відповідача - Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість, відсутність правових підстав з якими законодавець пов`язує відшкодування шкоди. Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, у відзиві, який надійшов 02.05.2019 до суду, просив відмовити у задоволенні позовних вимог та слухати справу за відсутності представника Казначейства. Суд, заслухавши обґрунтування представника позивача та заперечення представників відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків. За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (а.с. 10-18 том І). 06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем на підставі заяви стягувача - ОСОБА_2 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500 дол. США, що за офіційним курсом НБУ складає 607 195,75 грн., а також витрати в сумі 6 071,95 грн., а всього 613 267,70 грн. (а.с. 35-36 том І) В той же день, 06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Лижником Віталієм Олеговичем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на всі грошові кошти та цінності, що знаходяться на всіх рахунках ОСОБА_1 , вкладах чи на зберіганні в банківських установах.(а.с. 37-38 том І) Електронним листом від 14.02.2017 Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» повідомило ОСОБА_1 , що про те, що на його рахунки, які відкриті в ПАТ «ПриватБанк» накладено арешт відповідно до постанови про накладення арешту Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 06.02.2017 (а.с. 24 том І). На заяву ОСОБА_1 від 27.04.2017, в якій останній просив надати копію постанови про відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 ; копію виконавчого листа, на підставі якого було відкрито вказане виконавче провадження; копію рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист; копію постанови про накладення арешту на майно заявника, листом від 12.05.2017 року за підписом Начальника Заводського ДВС м. Кам`янське Полуектова С.Ю. повідомлено ОСОБА_1 про відкриття вищевказаного виконавчого провадження та накладений арешт на його майно .(а.с 32-37 том І) Так, згідно з Реєстром платіжних вимог №В14-471 від 23 березня 2017 року Заводським відділом державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області через Управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янському Дніпропетровської області було направлено в Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» платіжне доручення та супровідні документи для стягнення при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків позивача грошових коштів в розмірі 650 232,85 грн. Платіжною вимогою №В14-471 від 23 березня 2017 року операцію по списанню коштів з рахунків ОСОБА_1 було проведено 04 квітня 2017 року. Також з Розпорядження №ЄДПВП 14/53347428 від 04 квітня 2017 року вбачається, що грошові кошти у сумі 650 232,85 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми 04 квітня 2017 року. Згідно з Реєстром платіжних вимог №В14-471 від 14 квітня 2017 року Заводським відділом державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області через Управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янському Дніпропетровської області було направлено в Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» платіжне доручення та супровідні документи для стягнення при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків позивача грошових коштів в розмірі 24 453,41 грн. З Розпорядження №ЄДПВП 14/53347428 від 03 липня 2017 року вбачається, що грошові кошти у сумі 24 453,41 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми 05 липня 2017 року.(а.с 39-44 том І). 06 липня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №53347428. Зокрема, у цій постанові зазначається, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі, а саме: сума боргу на користь стягувача 607 195,75 грн. та судовий збір у розмірі 6 071,95 грн., виконавчий збір у розмірі 61 326,77 грн. та витрати виконавчого провадження у розмірі 91,79 грн. стягнуті у повному розмірі. (а.с. 45-46 том І). В розрізі вказаних обставин, суд вважає за необхідне зауважити, що дані обставини визнаються учасниками справи, а відтак не підлягають доказуванню, враховуючи при цьому, що суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України. Так, у статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). З огляду на викладене, вирішуючи цей спір, суд виходить із необхідності встановлення наявності трьох умов, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Досліджуючи питання протиправності дій заподіювача шкоди, суд враховує, що у випадку виникнення деліктного зобов`язання на засадах спеціальних деліктів, за якими відповідальність настає незалежно від вини, тоді вина не розглядається в якості умови неправомірності завдання шкоди. У понятті протиправності слід визначати зв`язок між порушенням норми об`єктивного права та суб`єктивного права, які вказують на послідовність такого порушення: порушення чужого суб`єктивного права спричиняє порушення правових норм. При цьому межі такого порушення визначаються уточненням «без уповноваження на те». Під час розгляду справи судом встановлено, що протиправність дій органів державної влади відносно ОСОБА_1 підтверджується судовими рішеннями. Так, Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року, яка набрала законної сили, за заявою ОСОБА_1 , виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн., визнано таким, що не підлягає виконанню. Так, вказаним судовим рішенням судом встановлено, що: «в провадженні Заводського відділу державної виконавчої служби міста Камянське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває виконавче провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20.11.2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09.10.2015 року в сумі 24500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 607195 грн. 75 коп., а також витрат в сумі 6071 грн. 95 коп., а всього 613267 грн. 70 коп.. Однак, як було встановлено, справа №591/324/16-ц, провадження № 2/591/723/16 відносно ОСОБА_1 Зарічним районним судом м. Суми не розглядалася, виконавчий лист на користь ОСОБА_2 не видавався. Під №591/324/16, провадження №2/591/723/16 перебувала справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу за договором позики (головуючий суддя Грищенко О.В.), яка розглянута 30.09.2016 року. Рішення набрало законної сили 22.11.2016 року. Виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 боргу в сумі 24500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607195 грн. 75 коп., а також судові витрати в сумі 6071 грн. 95 коп., видано представнику позивача 01.12.2016 року. Вказаний факт підтверджується копією відповіді наданої Зарічним районним судом м. Суми від 14.06.2017 року за №Б-13/03-04/14/2017 р.» .(а.с 66-67 том І) Окрім того, за результатом розгляду скарги ОСОБА_7 , яка подана в інтересах ОСОБА_1 , Зарічний районний суд м. Суми постановив ухвалу від 03 листопада 2017 року по справі №591/2839/17, якою задовольнив скаргу позивача, визнав протиправною та скасував Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 від 06 лютого 2017 року. Слід зазначити, що вказане судове рішення було предметом перегляду судом апеляційної інстанції, яка залишила рішення суду без змін. Вказаною ухвалою від 03 листопада 2017 року, яка набрала законної сили, Зарічний районний суд м. Суми встановив, що дії державного виконавця з приводу відкриття виконавчого провадження не узгоджуються з вимогами закону. Окрім цього встановлено, що як вбачається з матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження, виконавчий лист за яким відкрите виконавче провадження ВП №5334728 не відповідає вимогам закону. Так, у виконавчому листі не зазначено справу, у якій видано виконавчий лист та суть позову. Вказаний виконавчий лист містить відмітку про його видання 20 листопада 2016 року, але при цьому зазначено про те, що рішення суду набрало законної сили 26 листопада 2016 року. Також судом встановлено, що Зарічним районним судом м. Суми не розглядалася цивільна справа 591/324/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором розписки від 09.10.2015 року, що підтверджується копією листа Зарічного районного суду м. Суми від 14.06.2017 року (а.с. 89). З вказаного ж повідомлення Зарічного районного суду м. Суми вбачається, що у вказаній справі виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09.10.2015 року не видавався. З наведеного вбачається, що у супереч вимогам Закону державний виконавець замість прийняття рішення про повернення виконавчого листа, який не відповідає вимогам закону, відкрив виконавче провадження та приступив до його примусового виконання. За наведених обставин суд вважає, що дії державного виконавця з приводу відкриття виконавчого провадження не відповідають вимогам закону, а тому скарга підлягає задоволенню. При перегляді вказаного судового рішення колегія суддів погодилася з висновками місцевого суду щодо задоволення скарги, оскільки встановлені в справі обставини дають підстави стверджувати, що виконавчий лист, за яким відкрите виконавче провадження, щодо чого оскаржується відповідна постанова, не відповідає вимогам закону, зокрема, у ньому не зазначено справу, у якій видано виконавчий лист, та суть позову. Також виконавчий лист містить відмітку, що його було видано 20 листопада 2016 року, але при цьому зазначено, що рішення суду набирало законної сили 26 листопада 2016 року. До того ж, відповідно до ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року визнано таким, що не підлягає виконанню. Всупереч встановленим обставинам, сторона відповідача, а саме Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, спростовуючи доводи позову, вказує, на те, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів, як от забезпечення особистої явки до органу державної виконавчої служби, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, звернення до державного виконавця із заявою про відкладення проведення виконавчих дій, своєчасне звернення до суду із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, проте дані доводи суд не приймає до уваги, з огляду на те, що вказані доводи були предметом судового дослідження під час постановлення вищевказаних судових рішень та не знайшли свого підтвердження, а нових доводів в спростування вказаного, які б могли підтвердити вказане при розгляді даного позову суду не надано. В розрізі вказаного, суд вважає, що стороною позивача доведено, що діючи в юридичній площині, намагаючись отримати від відповідача-1 офіційний документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на кошти боржника, ОСОБА_1 оперативно здійснював всі можливі та передбачені чинним законодавством дії задля отримання інформації щодо актуальності даних, отриманих електронним листом від банку в лютому 2017 року. І тільки після підтвердження обставин щодо відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 та отримання документів, на підставі яких позивач міг обґрунтувати незаконність дії державного виконавця, ОСОБА_1 оперативно звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця та з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, що також було встановлено судами включаючи місцевий, апеляційний і в тому числі касаційний суд. Наряду з вказаним, Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області спростовує доводи позивача, що зменшення майнової сфери позивача виникло у зв`язку з направленням державним виконавцем відповідних платіжних вимог, а рішення щодо направлення платіжних вимог не було оскаржено позивачем, а отже не було визнано судом незаконним, проте з цим твердженням суд не погоджується з огляду на наступне. Так, саме першопричиною списання з рахунків ОСОБА_1 грошових коштів є неправомірні дії державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, адже після отримання виконавчого документа, державний виконавець повинен був перевірити чи відповідає він вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а враховуючи, що даний документ не відповідав вимогам вищезазначеного закону, державний виконавець зобов`язаний був повернути виконавчий документ без виконання. Вказане свідчить, що у випадку дотримання вимог норм чинного законодавства державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження, останнє не було б відкрито, що в свою чергу не спричинило б винесення постанови про накладення арешту на майно боржника, не спричинило направлення запитів державного виконавця до банку, не спричинило направлення платіжних вимог до банку. А отже, зменшення майнової сфери позивача виникло в результаті винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки вже потім в рамках даного виконавчого провадження направлялись платіжні вимоги державним виконавцем, а тому, визнання незаконною постанови про відкриття виконавчого провадження як наслідок спровокувало автоматичне визнання незаконними дій державного виконавця, які були вчинені в рамках даного виконавчого провадження. Саме такий спосіб захисту своїх прав і обрав позивач - визнання незаконним процесуального документу, яким було відкрито виконавче провадження, в рамках якого було списано грошові кошти з рахунків ОСОБА_1 . За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Нормами цивільного процесуального кодексу, законодавцем передбачено, а саме ч. 2 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, які визначають, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Враховуючи наведене, суд знаходить доведеним факт неправомірності дій державного виконавця в рамках здійснення виконавчого провадження ВП №53347428, в ракам якого неправомірно було стягнуто з ОСОБА_1 674 686,26 грн. Обов`язковою умовою виникнення приватного делікту є наявність шкоди. «Noxia autem est ipsum» тобто шкода є самим деліктом. Тому відсутність шкоди означає відсутність самого делікту внаслідок чого деліктне зобов`язання не виникає. Шкода, заподіяна особі завжди має майновий характер незалежно від об`єкта посягання (життя, здоров`я, честь, гідність), який заподіюється деліктом «injuria». Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Так, Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним. Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Під час вирішення питання про наявність моральної шкоди суд враховує те, що життєвий ритм позивача внаслідок незаконного списання належних йому грошових коштів зазнав змін. Так, він був змушений звертатися за наданням правової допомоги до адвокатів, постійно звертися до ПАТ «ПриватБанк» та Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області для з`ясування обставин списання грошових коштів. Як було зазначено вище, ОСОБА_1 довелося неодноразово звертися до суду для захисту своїх прав. З моменту списання коштів позивач постійно відчуває переживання за долю своєї власності. Всі ці фактори викликали у ОСОБА_1 постійні стреси та моральні страждання. Суд відповідно до свого внутрішнього переконання оцінює зазначені обставини та відповідні норми національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями заподіювача і самою шкодою, а саме що внаслідок дій державного виконавця, які полягають в порушенні конституційного права на мирне володіння, користування, розпорядження своїм майном ОСОБА_1 , останній втратив нормальні життєві зв`язки, порушив звичний спосіб свого життя, що викликало необхідність вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, та враховує, що сторона відповідача всупереч статті 81 ЦПК України не надала будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача щодо завдання моральної шкоди позивачу та спростовуються встановленим вище судом. Таким чином, під час розгляду справи суд встановив наявність трьох обов`язкових умов для відшкодування позивачу шкоди, а відтак позовні вимоги про стягнення шкоди є законними та обґрунтованими. Наряду з вказаним, суд, виходячи із засад розумності і справедливості, вважає що позовні вимоги в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 10 000 гривень та розміром майнової шкоди 674 686, 26 грн., що рівнозначно суми, яка списана з рахунків позивача, внаслідок незаконних дій державного виконавця, враховуючи при цьому висновки зроблені раніше щодо наявності підстав для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди в частині вже встановленого факту наявності таких умов, як неправомірність дій цього органу та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Докази, які додані до позовної заяви та аргументи, що наведені в позовній заяві як на підставу для задоволення позову, повністю підтверджують, що майнова шкода, завдана позивачу саме у зв`язку із неправомірними діями органу державної влади та їх посадових осіб. Враховуючи те, що судом встановлено наявність трьох обов`язкових умов для застосування юридичної відповідальності у формі відшкодування шкоди, а також доведеність реальних збитків позивача у зазначеному ним розмірі, то позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди також підлягають задоволенню. Суд відхиляє твердження ДКС України про те, що зі змісту позову вбачається, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдавало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів, виходячи з наступного. При вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання. Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення). Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету. Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц, провадження № 61-13907св18 та від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, провадження № 61-34251св18. ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Окрім вказаного, суд вважає за необхідне зауважити, що на виконання вимог статті 134 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем було надано орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, а відтак це спростовує доводи відповідача, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги. Так, оскільки позов задоволено частково, то за правилами статті 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору стягується пропорційно до задоволених позовних вимог (93,19 %) та відповідно становить 16 774, 20 грн. підлягають стягненню з Держави Україна на користь позивача. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди - задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 674 686,26 грн. (шістсот сімдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість гривень двадцять шість копійок); Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень). Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 16 774 грн. (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири) 20 коп. В іншій частині позовні вимог - відмовити . Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Позивач : ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . Відповідач: Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, 51925, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Васильєвська, 64, ідентифікаційний код юридичної особи: 34974176, Відповідач: Державна казначейська служба України - 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646. Повний текст судового рішення складено 05.03.2020. Суддя Т.Г. Ільєва Джерело: ЄДРСР 88705473
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2020 року м. Київ Справа № 904/968/18 Провадження № 12-174гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (далі - ТОВ «Седна-Агро») та приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11 червня 2019 року (судді Вечірко І. О., Кузнецов В. О., Чус О. В.) та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року (суддя Бєлік В. Г.) про розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» (далі - ТОВ «СФ «Агростар») на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. у справі № 904/968/18 за позовом ТОВ «Седна-Агро» до ТОВ «СФ «Агростар» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст наведених у скарзі вимог 1.1. У листопаді 2018 року ТОВ «СФ «Агростар» звернулося до господарського суду зі скаргою на дії приватного виконавця в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України), в якій відповідач просив визнати протиправними дії приватного виконавця Сивокозова О. М. щодо винесення постанови від 17 жовтня 2018 року про арешт майна боржника ВП № 56921403 та скасувати цю постанову. 1.2. Скаргу мотивував тим, що приватний виконавець на порушення приписів статті 5 Закону України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», статей 48, 56 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) наклав арешт на право оренди земельної ділянки. На думку скаржника, накладення арешту на право оренди жодних чином не може призвести до задоволення вимог стягувача, позаяк це право не може бути реалізоване в порядку статті 61 цього Закону, адже за змістом статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки може бути реалізовано лише її власником. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Ухвалою від 3 квітня 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області скаргу ТОВ «СФ «Агростар» задовольнив частково: визнав протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. щодо винесення постанови про арешт майна боржника в частині накладення арешту на права оренди земельних ділянок; скасував постанову від 17 жовтня 2018 року ВП № 56921403 про арешт майна боржника в частині накладення арешту на права оренди земельних ділянок; участині накладення арешту на право користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1221487200:01:026:0518 та 1221487700:01:028:0024 для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) постанову залишив у силі. 2.2. Постановою від 11 червня 2019 року Центральний апеляційний господарський суд ухвалу суду першої інстанції змінив, виправивши описку в резолютивній частині ухвали. В іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року залишив без змін. 2.3. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що законодавець надав приватному виконавцю право на накладення арешту на майнові права боржника, за рахунок яких є можливим повне (часткове) погашення його заборгованості перед стягувачем; водночас під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які можна відчужити, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні. 2.4. Частиною п`ятою статті 93 ЗК України законодавець передбачив можливість відчуження права оренди земельної ділянки, в тому числі її продажу, однак, реалізація такого права належить лише власнику земельної ділянки, тому на належне відповідачу-боржнику на підставі договорів оренди право користування спірними земельними ділянками не може бути накладено арешт у виконавчому провадженні. 2.5. Водночас користування земельною ділянкою на підставі договору емфітевзису надає землекористувачу право на відчуження (продаж) права користування земельною ділянкою без згоди її власника, а тому на це право боржника може бути звернене стягнення, адже саме право емфітевзису може бути реалізоване (продане) для цілей примусового виконання рішення. Таким чином, скарга в частині скасування постанови приватного виконавця щодо накладення арешту на право користування земельною ділянкою на підставі договору емфітевзису задоволенню не підлягає. 3. Короткий зміст касаційних скарг 3.1. ТОВ «Седна-Агро» та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов О. М. подали до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційні скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11 червня 2019 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року, просили у задоволенні скарги ТОВ «СФ «Агростар» на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. відмовити. 3.2. На обґрунтування касаційних скарг скаржники зазначили, що дії приватного виконавця з накладення арешту на належні відповідачу права оренди земельних ділянок з метою виконання судового рішення про стягнення заборгованості узгоджуються з приписами статей 10, 48, 56 Закону № 1404-VIII щодо вжиття заходів примусового виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на майно (майнові права) боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Скаржники зауважили, що звернення стягнення на земельні ділянки або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) допускається в силу частини другої статті 135 ЗК України під час виконання судових рішень, що підлягають примусовому виконанню, зокрема приватним виконавцем. Право оренди земельної ділянки є майновим правом відповідача - орендаря, тому під час здійснення виконавчого провадження щодо стягнення з відповідача-боржника заборгованості на користь позивача за судовим рішенням приватний виконавець вправі накласти арешт на такі майнові права відповідача. 3.3. Також у касаційній скарзі приватний виконавець Сивокозов О. М. послався на неправильне застосування судами до спірних правовідносин приписів частини п`ятої статті 93 ЗК України щодо можливості переходу права оренди земельної ділянки від орендаря до інших осіб та зазначив, що цією нормою передбачено можливість відчуження, в тому числі продажу, права оренди земельної ділянки, однак, жодним чином не обмежено реалізацію цього права виключно особою, яка є власником такої земельної ділянки. 3.4. Водночас Сивокозов О . М. подав клопотання, в яких повідомив про те, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду двічі відмовляв у відкритті касаційного провадження у справах № 904/1875/18 та № 904/1937/18 за скаргами на дії приватного виконавця у подібних правовідносинах на підставі пункту 1 частини другої статті 293 ГПК України, вказуючи, що відсутні доводи, зважаючи на які суд міг би визнати, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду скарг матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак до сьогодні вітчизняні суди касаційної інстанції подібні справи не розглядали, хоча, зокрема, у постанові Вінницького апеляційного суду від 25 червня 2019 року викладено правову позицію, протилежну тій, яка оскаржується приватним виконавцем. 3.5. Тобто, на думку скаржника, на цей час відсутня будь-яка стала правозастосовча практика щодо обтяження таких майнових прав, як права оренди боржника, а забезпечення єдності судової практики є завданням Верховного Суду. 4. Надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ «Седна-Агро» та Сивокозова О. М. , призначив справу до розгляду, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційні скарги, а ухвалою від 19 вересня 2019 року справу № 904/968/18 разом зі згаданими касаційними скаргами передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини третьої статті 302 ГПК України, вважаючи, що є необхідність відступити від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, висловленого у подібних правовідносинах. 4.2. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду посилався на те, що постановою від 25 червня 2019 року Вінницький апеляційний суд у справі № 149/1120/19 скасував ухвалу суду першої інстанції за наслідками розгляду скарги на дії приватного виконавця та відмовив у задоволенні скарги на дії приватного виконавця щодо опису та арешту прав на оренду земельних ділянок, указавши, що право оренди земельної ділянки підлягає обов`язковій реєстрації, що перетворює право оренди на речове право, на яке може бути накладено арешт у виконавчому провадженні. 4.3. Ухвалою від 8 серпня 2019 року у справі № 149/1120/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, з посиланням на положення статей 190, 190, 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини п`ятої статті 93, частини четвертої статті 124, частини другої статті 135 ЗК України, статті 13 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон України «Про оренду землі») та статей 10, 18, 56 Закону № 1404-VIII відмовив у відкритті касаційного провадження з перегляду постанови апеляційного суду, зазначивши про очевидність правильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення (постанови) про відмову в задоволенні скарги боржника у виконавчому провадженні на постанову приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника, згідно з якою накладено арешт на права оренди земельних ділянок, належні боржнику як орендарю на підставі договорів оренди. Вказав в ухвалі на обґрунтованість висновку апеляційного суду про те, що право оренди земельної ділянки, яке виникає на підставі договору оренди, укладеного орендодавцем та орендарем, у силу частини п`ятої статті 93 ЗК України може відчужуватися, в тому числі продаватися на земельних торгах; з огляду на приписи частини другої статті 135 ЗК України право оренди земельної ділянки може бути об`єктом звернення стягнення державним (приватним) виконавцем під час примусового виконання рішення суду, боржником за яким є орендар, у порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, а на право оренди земельної ділянки як майнове право, належне орендарю, може бути накладено арешт у виконавчому провадженні в порядку статті 56 цього Закону. 4.4. Оскільки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в ухвалі від 8 серпня 2019 року у справі № 149/1120/19, щодо застосування частини п`ятої статті 93 та частини другої статті 135 ЗК України, справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 4.5. Ухвалою від 23 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 904/968/18 та призначила її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи. 5. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 5.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21 червня 2018 року у справі № 904/968/18 позов ТОВ «Седна-Агро» до ТОВ «СФ «Агростар» про стягнення 6 298 271,32 грн основної суми боргу, 776 244,37 грн пені, 489 825,85 грн - 18 % річних, 216 511,58 грн інфляційних втрат та 35 200 грн витрат на професійну правничу допомогу задоволено повністю. 5.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 5.3. 24 липня 2018 року на виконання вказаного судового рішення Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ. 5.4. Постановою від 3 серпня 2018 року приватний виконавець Сивокозов О. М. відкрив виконавче провадження № 56921403 з примусового виконання наказу у справі № 904/968/18 від 24 липня 2018 року. 5.5. 17 жовтня 2018 року приватний виконавець Сивокозов О. М. виніс постанову, якою наклав арешт на речові права, що належать ТОВ «СФ «Агростар», а саме на право оренди земельних ділянок та право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). 6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 6.2. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 6.3. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України). 6.4. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 6.5. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону № 1404-VIII ). 6.6. Стаття 5 Закону № 1404-VIII визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». 6.7. Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. 6.8. Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. 6.9. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (стаття 48 Закону № 1404-VIII). 6.10. За статтею 56Закону№ 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. 6.11. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. 6.12. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо. 6.13. Втім відповідно до абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності. Аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно - це один об`єкт. Адже наведені вище положення статті 18 Закону № 1404-VIII наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права. 6.14. Так само не вбачається однозначно й право виконавця накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) і з приписів статті 56 Закону № 1404-VIII, оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права, як це зроблено, наприклад, у пункті 1 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII, де законодавець прирівнює майно і майнові права, на що вказує словосполучення «майно (майнові права) боржника». 6.15. Водночас у чинному законодавстві встановлені також спеціальні норми, які передбачають звернення стягнення на певні майнові права та їх арешт. Так, за частиною десятою статті 56 Закону № 1404-VIIIу порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили. 6.16. Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом. 6.17.Відповідно стаття 336 ГПК (як і стаття 440 Цивільного процесуального кодексу України) регламентує спеціальні умови та порядок звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником і такі умови та порядок відрізняються від загального порядку звернення стягнення на майно, передбаченого Законом № 1404-VIII. 6.18. Тож визначаючи наявність чи відсутність у приватного виконавця права накладати арешт на майнові (речові) права боржника, відповідні норми Закону № 1404-VIII слід застосовувати у їх системному зв`язку зі спеціальним законодавством, яке регулює зміст відповідного права, а також порядок його виникнення, зміни та припинення. 6.19. Визначення майнового права наведено в статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»), згідно з якою майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. 6.20. За змістом статей 177, 178 ЦК України майнові права є об`єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. 6.21. Спеціальні норми, що регулюють відносини з обігу земельних ділянок, містяться у ЗК України, за статтею 2 якого об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). 6.22. Згідно із частиною першою статті 93 цього Кодексу право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і стаття 1 Закону України «Про оренду землі». 6.23. З огляду на перелічені вище положення законодавства, а також приписи абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 317 ЦК України, право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна. 6.24. Тому частиною п`ятою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об`єктом для власника такої ділянки, що слідує з положення цієї частини про те, що «право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власникомземельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом». 6.25. Також за абзацом третім частини другої статті 135 ЗК України «продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів». Тож спеціальним законодавством право ініціювати та продавати серед іншого і право на оренду земельної ділянки надано саме власнику земельної ділянки. 6.26. За абзацом четвертим частини другої статті 135 ЗК України звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII. 6.27. Однак у процедурі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об`єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки. 6.28. За статтею 5 цього Закону орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. 6.29. Повноваження щодо використання орендованої земельної ділянки чи права на неї як і виключення стосовно окремих повноважень (суборенда земельної ділянки, якщо передбачено договором або за згодою орендодавця; перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди; відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності лише за певних умов; право на обмін права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення за певних умов) врегульовано статтями 8, 8-1, 8-2, 25 Закону України «Про оренду землі». 6.30. За частиною шостою статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Однак така передача земельної ділянки у володіння та користування іншій особі не породжує самостійних договірних відносин між власником земельної ділянки та суборендарем, не змінює та не припиняє існуючий договір оренди, не породжує відчуження цього права та, відтак, не припиняє право оренди орендаря. 6.31. Наділення орендаря окремими повноваженнями щодо права на оренду земельної ділянки не дає підстав для прирівнювання цього майнового права до емфітевзису і суперфіцію, щодо яких законодавством чітко визначено самостійний правовий режим. 6.32. Умови і підстави укладення договору оренди землі, зміна умов такого договору врегульовані положеннями статей 16 та 30 Закону України «Про оренду землі», які передбачають згоду орендодавця та орендаря на укладення чи зміну умов договору, незалежно від форми власності на земельну ділянку, без будь-яких застережень. Серед підстав укладення договору оренди земельної ділянки названі цивільно-правові договори або спадкування (частина третя статті 16 цього Закону). 6.33. Натомість серед підстав укладення, зміни договору оренди земельної ділянки, що має безпосереднє відношення і до договорів на право оренди земельної ділянки, відсутня така підстава, як звернення стягнення на право оренди, при якому відбувається зміна договору оренди, обумовлена зміною його сторони. 6.34. За статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в межах державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у межах такого партнерства/концесії)». 6.35. Тож стаття 31 Закону України «Про оренду землі», що визначає підстави припинення договору оренди землі, зокрема для орендаря, не вказує серед них на можливість припинення такого договору у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, тоді як, наприклад, відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем відноситься до таких підстав. 6.36. Частиною десятою цієї статті передбачено, що договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом, проте жодним іншим законом не передбачено випадків припинення таких договорів у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки. 6.37. Отже, з аналізу статей 93 і 135 ЗК України, положень Закону України «Про оренду землі», статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що право на оренду (право оренди) земельної ділянки, яке набуте орендарем на підставі договору оренди, є похідним від права власності майновим правом у розумінні статей 177 і 178 ЦК України, щодо якого законодавством установлено певні обмеження, які визначають рівень його оборотоздатності. 6.38. Рівень оборотоздатності права на оренду (права оренди) земельної ділянки залежно від визначеного суб`єкта права на оренду земельної ділянки, який має право його відчужувати (власник (орендодавець) земельної ділянки, заставодержатель), виду права на користування земельною ділянкою (емфітевзіс і суперфіцій, оренда у спеціально визначених випадках), форми права власності на земельну ділянку. 6.39. Положеннями абзацу четвертого частини другої статті 135 ЗК України, за яким звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, не врегульовано порядку звернення стягнення, а робиться лише відсилання до спеціального закону. 6.40. Тож системний аналіз статті 19 Конституції України, статей 10, 18, 56 Закону № 1404-VIII, статті 3 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об`єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря. 6.41.Застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзіс, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник. 6.42. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні. 7. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 7.2. З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційні скарги - без задоволення. 7.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційних скарг без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржників. Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» та приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича залишити без задоволення. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11 червня 2019 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 88952168
  5. Постанова Іменем України 15 квітня 2020 року м . Київ справа № 761/24136/15-ц провадження № 61-20036св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., учасники справи: скаржник (стягувач) - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевський Олександр Олександрович, боржник: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у складі судді Рибака М. А., постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Гуля В. В., Суханової Є. М., ВСТАНОВИВ: 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії, бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевського О. О. (далі - Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві), боржник: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива»). Скарга мотивована тим, що на виконанні в Печерському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на користь ОСОБА_1 суми коштів за договором банківського вкладу, процентів та трьох процентів річних. Скаржник зазначав, що державний виконавець після відкриття виконавчого провадження 17 березня 2016 року жодних ефективних виконавчих дій не вчиняв та 13 червня 2019 року закінчив виконавче провадження без виконання. При цьому, рішеннями судів неодноразово визнавалась протиправною бездіяльність державного виконавця в даному виконавчому провадженні. Заявник вважає, що державний виконавець своїми діями остаточно позбавив його як стягувача можливості домогтися виконання ухваленого на його користь судового рішення. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц; зобов`язати Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц; зобов`язати Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві в десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за наслідками розгляду цієї скарги. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року в задоволені скарги відмовлено. Ухвала місцевого суду мотивована тим, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії боржника та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для стягувача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Зазначив, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу на дії, бездіяльність державного виконавця в частині: визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043; зобов`язання Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Судами не враховано викладені правові висновки у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц та від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві в десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за наслідками розгляду цієї скарги, в касаційному порядку не оскаржені, а тому в цій частині не є предметом касаційного перегляду. Доводи інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 24 січня 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 17 березня 2016 року державним виконавцем Ченківським О. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, про зобов`язання ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» вчинити певні дії на користь ОСОБА_1 щодо виплати грошових коштів за договором банківського вкладу від 20.11.2014 року № 51-в-17/367026. Національний банк України 21 травня 2019 року за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись вимогами статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", прийняв рішення від № 352-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива". Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банку строком строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно. 13 червня 2019 року державним виконавцем Валевським О. О. на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки було встановлено, що рішенням Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива». Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Установлено, що спір у справі виник з приводу виконання судового рішення, яке перебувало на виконанні органу Державної виконавчої служби на час, коли було розпочато процедуру ліквідації банку (боржника у виконавчому провадженні). Зокрема, предметом спору є застосування положень пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якоюпередбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Скарга на дії державного виконавця у цій справі обґрунтована заявником тим, що остаточне судове рішення набрало законної сили, тому закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 «Про виконавче провадження» є порушенням його права на доступ до суду (статті 6 Конвенції) та права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу Конвенції). Суди встановили, що Національний банк України 21 травня 2019 року за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись вимогами статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", прийняв рішення від № 352-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива". Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банку строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно. Відмовляючи в задоволенні вимог скарги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». З таким висновком судів погодитись у повній мірі не можливо с наступних підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019). Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду. Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі права на справедливий суд, а саме: на сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду. При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку). У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»). У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Суди встановили, що 17 березня 2016 року державним виконавцем Ченківським О. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, про зобов`язання ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» вчинити певні дії на користь ОСОБА_1 щодо виплати грошових коштів за договором банківського вкладу від 20.11.2014 року № 51-в-17/367026. Тобто, заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц було звернуте до примусового виконання більше ніж за три роки до введення тимчасової адміністрації у банку (22 травня 2019 року). Установлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О., заінтересована особа ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» задоволено. Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043. Зобов`язано державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. невідкладно та в повному обсязі вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043 на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва в цивільній справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2017 рокувизнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського районного вiддiлу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управлiння юстицiї у мiстi Києвi Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 50498043 з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц. Постанову державного виконавця Печерського районного вiддiлу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управлiння юстицiї у мiстi Києвi Валевського О. О. від 18 липня 2017 року про закінчення виконавчого провадження № 50498043 з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц скасовано. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевський О. О., ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043. Зобов`язано державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. невідкладно та в повному обсязі вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043 на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва в цивільній справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043. Із вказаних судових рішень убачається, що судами встановлені неодноразові порушення органом ДВС діючого законодавства при примусовому виконанні рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц. Враховуючи значний проміжок часу, що пройшов від ухвалення остаточного рішення у справі, звернення його до примусового виконання і до винесення постанови державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», можливо дійти до висновку, що заявник, як особа, яка захищає своє право на захист прав споживача фінансових послуг, фактично втратила за таких обставин можливість задовольнити свої вимоги за рахунок банку у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою. При таких обставинах наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15ц. Враховуючи вказане, суди першої та апеляційної інстанції у цій конкретній справі дійшли неправильного висновку про відмову в задоволенні скарги. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для задоволення скарги в частині визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження, а також зобов`язання державного виконавця вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду. Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Наведені ОСОБА_1 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему та мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої - третьої статті 411 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення скарги на дії державного виконавця. Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця; зобов`язання державної виконавчої служби вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні №50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, скасувати та постановити нове судове рішення, яким вказані вимоги задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевського Олександра Олександровича від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц. Зобов`язати Печерський районний відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А . Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В . М. Коротун Джерело: ЄДРСР 88833753
  6. справа № 752/3505/19 головуючий у суді І інстанції Чередніченко Н.П. провадження № 22-ц/824/1764/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 02 березня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мостової Г.І., суддів: Волошиної В.М., Слюсар Т.А., за участю секретаря судового засідання Сердюк К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Волкодав Ірини Юріївни на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», на рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про опис та арешт майна (коштів) боржника в рамках виконавчого провадження, - в с т а н о в и в : У лютому 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р.Ю. звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва зі скаргою на рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Чижика А.П. про опис та арешт майна (коштів) боржника у рамках виконавчого провадження, стягувачем за яким є АТ «Райффайзен Банк Аваль». В обґрунтування скарги зазначено, що 21 вересня 2011 року Голосіївський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 2-376/11 за позовом ПАТ «Райфазен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № 014/9408/74/50900 від 21 грудня 2006 року, звернення стягнення на майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райфазен Банк Аваль», третя особа - приватний нотаріус КМНО Ковальчук С.П. про визнання кредитного договору удаваним, визнання недійсним договору іпотеки, яким задовольнив позовні вимоги ПАТ «Райфазен Банк Аваль» та стягнув з ОСОБА_1 780 851 грн 71 коп., у частині зустрічного позову було відмовлено. 02 березня 2012 року Голосіївським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист № 2-376/11, який було пред`явлено до примусового виконання. 28 грудня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Чижиком А.П. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57983930 з виконання виконавчого листа № 2-376-11, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 02 березня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 780 851грн 71 коп. 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 було отримано постанову приватного виконавця Чижика А.П. № 57983930 від 22 січня 2019 року про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме: квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаною постановою накладено арешт та встановлено обмеження права користування ним: заборона відчуження, розпорядження та користування майном. Скаржник вважає, що зазначена постанова приватного виконавця є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, оскільки, при винесенні постанови, приватний виконавець на описане майно, встановив заборону відчужувати, розпоряджатися, користуватися цим майном та передав зазначене майно на зберігання представнику стягувача - ОСОБА_2 . Скаржник зазначає, що позбавлення будь-якої особи її приватної власності повинно відбуватися абсолютно прозоро, у відповідності до норм чинного законодавства України та лише в порядку, встановленому законодавством, а тому рішення приватного виконавця про обмеження у праві користуванням майном, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, було передчасним та безпідставним, у зв`язку з чим скаржник звернувся до суду за захистом своїх прав та просить суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Чижика А.П. про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22 січня 2019 року, винесену в рамках виконавчого провадження № 57983930. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Чижика А.П. про опис та арешт майна (коштів) боржника в рамках виконавчого провадження. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що у рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого судом, - приватним виконавцем у повній мірі дотримано вимог закону та доказів на підтвердження дій або рішень, які б поза розумним сумнівом свідчили про невідповідність нормам чинного законодавства, стороною скаржника не надано, а судом у ході розгляду справи не встановлено. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Волкодав І.Ю. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року, ухвалити постанову, якою задовольнити скаргу та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Чижика А.П. від 22 січня 2019 року про опис та арешт майна (коштів) боржника, винесену в рамках виконавчого провадження № 57983930, в частині встановленого обмеження права користування майном, а саме: квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що: судом першої інстанції не було повно та всебічно досліджено матеріали виконавчого провадження, оцінка правомірності дій приватного виконавця була зроблена лише на підставі поданих письмових поясненнях приватного виконавця та на підставі наданих ним документів, а отже, на підставі тих документів, які приватний виконавець вважав за потрібне надати суду, а не на підставі матеріалів виконавчого провадження № 57983930; судом першої інстанції не було витребувано матеріали виконавчого провадження № 57983930, а отже, обґрунтованість судового рішення, враховуючи цей факт, ставиться під сумнів; твердження суду про те, що боржнику стало відомо про відкриття виконавчого провадження та виконання судового рішення в примусовому порядку 17 січня 2019 року є хибними та такими, що суперечать закону; фактично судове рішення виконується, оскільки із заробітної плати боржника стягуються грошові кошти для погашення заборгованості за виконавчим документом; боржник ніяким чином не ухиляється від виконання судового рішення, в міру своїх можливостей, виконує його; приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Чижиком А.П., при встановленні обмеження в праві користування майном, а саме: квартирою, яка є єдиним житлом ОСОБА_1 , та призначенні зберігачем представника стягувача, жодним чином не було обґрунтовано необхідність такого заходу, оскільки загрози знищення чи пошкодження вказаного майна не може бути, враховуючи той факт, що це єдине житло боржника. АТ «Райффайзен Банк Аваль» подало письмові пояснення на апеляційну скаргу, у яких висловило свою позицію про те, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року є законною, обґрунтованою та постановленою на підставі повного та всебічного дослідження матеріалів справи. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 вересня 2011 року у справі № 2-376/11за позовом ПАТ «Райфазен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № 014/9408/74/50900 від 21 грудня 2006 року, звернення стягнення на майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райфазен Банк Аваль», третя особа - приватний нотаріус КМНО Ковальчук С.П. про визнання кредитного договору удаваним, визнання недійсним договору іпотеки, задоволено позовні вимоги ПАТ «Райфазен Банк Аваль» та стягнуто з ОСОБА_1 780 851 грн 71 коп., у частині зустрічного позову було відмовлено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 вересня 2011 року у справі № 2-376/11 набрало чинності 08 лютого 2012 року та боржником ОСОБА_1 не оскаржувалось. 02 березня 2012 року Голосіївським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист № 2-376/11, який було пред`явлено до примусового виконання. Згідно з виконавчого документа адресою боржника є АДРЕСА_1 . Зазначений лист перебував на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у рамках виконавчого провадження № 56273961. Згідно з інформації, що міститься в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, 14 грудня 2018 року Головним державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Задорожною Т.А. було винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу без подальшого виконання. 28 грудня 2018 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика А.П. було відкрито виконавче провадження № 57983930 з примусового виконання виконавчого листа № 2-376/11, виданого 02 березня 2012 року Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 780 861грн 71 коп. На виконання частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем постанову про відкриття виконавчого провадження від 28 грудня 2018 року разом з додатками (виклик приватного виконавця, розрахунок основної винагороди приватного виконавця, декларація про доходи та майно боржника фізичної/юридичної особи боржника) було направлено сторонам виконавчого провадження за адресою зазначеною у виконавчому документі. Зазначеною постановою зобов`язано боржника подати декларації та надавати пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документа, а також повідомити про заходи, що вживаються з метою його виконання. 28 грудня 2018 року приватним виконавцем, з метою виконання рішення суду, винесена постанова про арешт майна боржника ВП 57983930 від 28 грудня 2018 року та була направлена сторонам виконавчого провадження простим поштовим відправлення. Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Відповідно до частини 7 статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахування положень Закону України «Про іпотеку». 04 січня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Чижиком А.П. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою встановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 40% від заробітної плати. 22 січня 2019 року приватним виконавцем описано та арештоване нерухоме майно - предмет іпотеки, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . При винесенні постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Чижик А.П., на описане майно, встановив заборону відчужувати, розпоряджатися, користуватися цим майном та передав зазначене майно на зберігання представнику стягувача - ОСОБА_2 . Згідно зі статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року N 1404-VIII (надалі Закон України N 1404-VIII). Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльність державних виконавців, що є складовою права на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Одним із засобів юридичних захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність. У справі «Soeringvs UK» Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинно відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням. Вказаний висновок повинен застосовуватися як до стягувача, так і до боржника у виконавчому провадженні, оскільки закон надає боржнику право оскарження дій та рішень виконавця виключно до суду, і боржник має право на ефективний захист його прав судом і контроль за виконанням судового рішення у спосіб та у порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень. Разом з тим, відповідно до статті 41 Конституції України, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та відповідно до статті 47 Конституції - кожен має право на житло. Так, зазначені норми є незаперечними і вказані права є гарантовані основним Законом держави. Оскільки, права людини є першоосновою доктрини правової держави та верховенства права, і непорушність права приватної власності ОСОБА_1 на житло кореспондується з обов`язковістю виконання судового рішення, тому приватний виконавець з урахуванням засад здійснення виконавчого провадження повинен був забезпечити рівноцінне дотримання прав як стягувача так і боржника у виконавчому провадженні. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Іншого житла чи місця проживання у ОСОБА_1 немає, а також він проходить військову службу за контрактом у Військовій частині А0136 в місті Києві, що в свою чергу спростовує ту обставину, що ОСОБА_1 живе за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно абзацу 3 частини 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець за потреби може обмежити право користування майном. Зазначена норма цього закону не є імперативною, а тому, виконавець, лише за необхідності (наприклад при існуванні загрози знищення або пошкодження майна), може обмежити в праві користуванням майном. Однак, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Чижиком А.П., при встановленні обмеження у праві користування майном, а саме квартирою, яка є єдиним житлом ОСОБА_1 , та призначенні зберігачем представника стягувача, жодним чином не було обґрунтовано необхідність такого заходу, не наведено жодних аргументів щодо наявності загрози знищення такого майна, оскільки загрози знищення чи пошкодження вказаного майна в принципі не може бути, враховуючи той факт, що це єдине житло боржника. Таким чином, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика А.П. про обмеження в праві користуванням майном, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності було передчасним та безпідставним. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин, ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року підлягає скасуванню у частині відмови у визнанні Постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22 січня 2019 року щодо заборони боржнику ОСОБА_1 користування майном: квартирою АДРЕСА_4 , з ухваленням нового судового рішення. Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу та у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Враховуючи викладене, скарга на рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Чижика А.П. про опис та арешт майна (коштів) боржника у рамках виконавчого провадження, стягувачем за яким є АТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає задоволенню. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волкодав Ірини Юріївни задовольнити. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року скасувати у частині відмови у визнанні Постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22 січня 2019 року щодо заборони боржнику ОСОБА_1 користування майном: квартирою АДРЕСА_4 . Визнати Постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22 січня 2019 року в частині заборони боржнику ОСОБА_1 користування майном: квартирою АДРЕСА_4 , - неправомірною. Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича усунути вказані порушення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 31 березня 2020 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді В.М. Волошина Т.А. Слюсар Джерело: ЄДРСР 88522006
  7. УХВАЛА 15 січня 2020 року Київ справа №640/3353/19 адміністративне провадження №К/9901/33633/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шишова О.О., суддів - Дашутіна І.В., Яковенка М.М., перевіривши касаційну скаргу Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року у справі № 640/3353/19 за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві третя особа - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" про скасування постанов,- установив : 02 грудня 2019 року скаржником було направлено засобами поштового зв`язку касаційну скаргу до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу було залишено без руху для усунення її недоліків шляхом зазначення підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів, а також уточнення яке саме судове рішення оскаржується. Скаржнику надано строк у десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги. У встановлений строк скаржником недоліки, які були підставою для залишення касаційної скарги без руху, не усунуто в частині обґрунтування поважності причин пропуску скаржником строку на касаційне оскарження. Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, вперше скаржник звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на вказане судове рішення 26 вересня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року первісна касаційна скарга повернута скаржнику, оскільки підписана представником відповідача за відсутності підтвердження повноважень такої особи на здійснення представництва. Повторно касаційну скаргу відповідачем подано 01 листопада 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2019 року повторна касаційна скарга повернута скаржнику, оскільки підписана представником відповідача за відсутності підтвердження повноважень такої особи на здійснення представництва. Втретє з касаційною скаргою відповідач звернувся до суду 02 грудня 2019 року. Як на підставу поважності пропуску строку відповідач зазначає, що оскаржуване судове рішення від 25 червня 2019 року було отримано державним виконавцем - Гудзь Т.А. 01.07.2019 року, проте останній не забезпечив оскарження вказаного рішення та у зв`язку з її звільненням неможливо відібрати пояснення. У подальшому, обов`язок забезпечення судового захисту відповідача у суді по даній справі покладено на державного виконавця - Панасюка І.Л. 21.08.2019 року до відповідача надійшло звернення ОСОБА_1 про виконання постанови від 25.06.2019 року, таким чином, як зазначає скаржник, через дії звільненої особи останній був позбавлений права вчасно вчинити дії. Перевіривши доводи вказаного клопотання, колегія суддів дійшла висновку про його необґрунтованість, а вказані підстави для поновлення строку касаційного оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки з них не вбачається, що скаржником вживались достатні заходи з метою дотримання норм процесуального права. Відповідно до частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Поважними визнаються обставини, які виникли протягом строку касаційного оскарження, є об`єктивними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Слід зауважити, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (Рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 року у справі "Компанія "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А." проти Іспанії"). Колегія суддів Верховного Суду, критично оцінює, в якості поважності пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення, доводи скаржника, що до суду касаційної інстанції по даній справі він звертається втретє, проте попередні касаційні скарги були повернуті Судом з підстав неналежного засвідчення копії довіреності виданої на ім`я представника. Верховний суд зазначає, що недотримання сторонами по справі вимог щодо оформлення касаційної скарги у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження та не може бути підставою для звернення з касаційною скаргою у будь-який необмежений час після спливу строку на касаційне оскарження. Норми, що регулюють строки подачі позовів (скарг, тощо) спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності, а зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Таким чином, наведені скаржником обставини свідчать про неповажність причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року. Пунктом 1 ч. 4 ст. 333 КАС України передбачено, що Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись ст. 333 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив : 1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року. 2. Копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити Департаменту патрульної поліції. 3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й не оскаржується. Суддя -доповідач О.О. Шишов Судді І.В. Дашутін М.М. Яковенко Джерело: ЄДРСР 86929892
  8. ВС-КЦС передал дело по оспариванию открытия исполнительного производства на рассмотрение в Большую палату. Первый раз дошел до БП )) Постановления ВС-КЦС ещё не видел. Что теперь ожидать? Дело канет в лету или в БП быстрее, чем в ВС-КЦС? Надо ли что то предпринимать в такой ситуации?
  9. ПОСТАНОВА Іменем України 04 березня 2020 року м. Київ справа № 682/3112/18 провадження № 14-580цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Пророка В.В., Ситнік О.М., розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії і постанови державного виконавця та виконуючого обов`язки начальника Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, постановлену Шевчуком В.В., ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року, прийняті у складі суддів Талалай О.І., Корніюк А.П., П`єнти І.В. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування скарги 1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - державний виконавець, ДВС) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду, а також визнання незаконними дій в.о. начальника ДВС щодо визначення суми заборгованості по сплаті аліментів. 2. Скарга мотивована тим, що він сплачував аліменти належним чином, проте це не було враховано при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів в.о. начальника ДВС виходив із невірного розміру відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також заявник посилався на те, що неврахування державним виконавцем фактичної сплати аліментів та невірного визначення суми заборгованості зі сплати аліментів стало підставою для необґрунтованого обмеження його у праві виїзду за межі України. Короткий зміст судових рішень 3. Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. 4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець не знав та не міг знати про сплату боржником аліментів на користь стягувача, тому дії державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості та винесення постанов про встановлення для боржника тимчасових обмежень відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження» і підстав для їх скасування немає. 5. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження дій щодо визначення суми заборгованості за та постанов про встановлення тимчасових обмежень залишено без змін. 6. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постанови державного виконавця про встановлення для боржника тимчасових обмежень прийняті 16 березня 2018 року, проте квитанції про сплату аліментів ОСОБА_1 пред`явив державному виконавцю лише у вересні 2018 року. Тобто у державного виконавця станом на момент прийняття оскаржених постанов не було відомостей про сплату останнім аліментів, відтак, ці постанови не можуть бути скасовані як незаконні. 7. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. 8. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що постанова про накладення на боржника штрафу підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та не може бути предметом перегляду в порядку ЦПК України. Короткий зміст вимог касаційної скарги 9. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення його скарги. 10. Касаційна скарга мотивована тим, що постанову про накладення на боржника штрафу державний виконавець прийняв у межах примусового виконання рішення суду у цивільній справі, тому і її оскарження повинно відбуватися у порядку цивільного судочинства. Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням суду із нього стягнули аліменти у розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, проте розрахунок в.о. начальника ДВС проведено із застосуванням 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що призвело до збільшення розміру заборгованості зі сплати аліментів. Позиція Верховного Суду 11. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. 12. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. 13. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 14. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція). 15. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. 16. Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, що діє на момент звернення скаржника до суду) (далі - Закон № 1404-VІІІ») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 17. Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. 18. Судами встановлено, що постановою державного виконавця від 16 березня 2018 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 9 433 грн 50 коп. у зв`язку з несплатою останнім аліментів на суму 18 876 грн. 19. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. 20. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 21. Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. 22. Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 23. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. 24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається. 25. Враховуючи викладене вище, скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. 26. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 27. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року задоволенню не підлягає, а зазначену ухвалу слід залишити без змін. 28. Щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та винесення державним виконавцем постанов про накладення на боржника тимчасових обмежень Велика Палата Верховного суду зазначає наступне. 29. Судами встановлено, що в провадженні Славутського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Хмельницькій області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 21 вересня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина в розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. 30. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України) викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 31. Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем постанов) порядок стягнення аліментів визначається законом. 32. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). 33. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. 34. У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 35. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). 36. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). 37. Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України. 38. Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. 39. Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. 40. У частинах першій, другій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. 41. Усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. 42. У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. 43. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості. 44. Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення. 45. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець, розраховуючи заборгованість по аліментам, правильно виходив із мінімально граничного розміру аліментів на рівні 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 46. Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанов: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі. 47. Судами встановлено, що у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, на підставі чого державний виконавець правомірно виніс постанови про встановлення тимчасових обмежень. 48. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині встановлення йому тимчасових обмежень, визначених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». 49. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року слід залишити без змін. Щодо судових витрат 50. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без задоволення. Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без змін. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков Т .О. Анцупова О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна В.С. Князєв В.В. Британчук Л.М. Лобойко Ю.Л. Власов Н.П. Лященко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима О.М. Ситнік Джерело: ЄДРСР 88376289
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2020 року м. Київ Справа № 803/1485/17 Провадження № 11-739апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестера груп» (далі - ТОВ «Вестера груп», ТОВ відповідно) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - ГТУЮ у Волинській області), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Держдепартамент ДВС) про оскарження рішень та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргоюТОВ «Вестера груп» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року (судді Сеник Р. П., Попка Я. С., Хобор Р. Б.), УСТАНОВИЛА: У листопаді 2017 року ТОВ «Вестера груп» звернулося до адміністративного суду з позовом, уякому просиловизнати протиправними та скасувати: - постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС про арешт майна боржника від 9 жовтня 2017 року у виконавчому провадженні № 54868496 (далі - ВП № 54868496); - постанови відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області про опис та арешт майна (коштів) боржника від 23 та 24 жовтня 2017 року у ВП № 54868496; - зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС зняти арешти з майна, що належить позивачу. На обґрунтування позовних вимоги ТОВ «Вестера груп» посилається на те, що 26 вересня 2017 року протоколом № 01/17 установчих зборів засновників ТОВ «Вестера груп» вирішено, створити ТОВ «Вестера груп» унаслідок виділу вказаного товариства зі Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова група» у формі ТОВ (далі - СП «Західна нафтова група»), яке буде правонаступником СП «Західна нафтова група» в частині виділеного майна, прав та обов`язків згідно з розподільчим балансом СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року. 26 вересня 2017 року приватним нотаріусом проведено реєстраційну дію «Державну реєстрацію юридичної особи шляхом виділу (в т. ч. за судовим рішенням)» та зареєстровано ТОВ «Вестера груп» як юридичну особу. Відповідно до акта передачі (переходу) основних засобів, що є додатком № 1 до розподільчого балансу СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року, у власність ТОВ «Вестера груп» перейшли основні засоби в кількості 153 найменувань. При цьому відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС, в процесі здійснення ВП № 54868496 накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно СП «Західна нафтова група» на підставі постанови від 9 жовтня 2017 року. Державними виконавцями відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області у ВП № 54868496 23 та 24 жовтня 2017 року винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до яких описано та накладено арешт на майно СП «Західна нафтова група». Позивач вважає, що винесені відповідачами постанови про арешт майна боржника є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки дії державних виконавців були вчинені щодо примусового виконання наказу № 910/6706/17, виданого 6 жовтня 2017 року Господарським судом м. Києва на виконання рішення цього ж суду від 8 червня 2017 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2017 року про стягнення із СП «Західна нафтова група» на користь ТОВ «Сантос капітал» заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 0041/06/22-KL. Разом з тим відповідно до акта передачі (переходу) кредиторської заборгованості, що є додатком № 3 до розподільчого балансу СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року, у переліку кредиторської заборгованості, що перейшла до ТОВ «Вестера груп» відсутня кредиторська заборгованість перед ТОВ «Сантос Капітал» за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 0041/06/22-KL, а також відсутня заборгованість за рішенням Господарського суду м. Києва від 8 червня 2017 року у справі № 910/6706/17. Таким чином, дії відповідачів у процесі здійснення ВП № 54868496 стосуються іншої юридичної особи, а саме СП «Західна нафтова група», а позивач не відповідає за зобов`язаннями останнього в частині вищевказаного кредитного договору. На підставі зазначеного позивач звернувся до адміністративного суду за захистом порушених прав. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року позов задоволено. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, вказавши на те, що справа підлягає розгляду у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), оскільки в цьому випадку виникає спір про цивільне право, а саме спір про право власності. Не погодившись з указаним судовим рішенням, ТОВ «Вестера груп» звернулось з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. У касаційній скарзі ТОВ «Вестера груп» оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушень правил предметної юрисдикції, обґрунтовуючи це тим, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження дій та бездіяльності державного виконавця, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання всіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані. Зокрема , зазначає, що з урахуванням того, що ТОВ «Вестера груп» не може здійснити захист своїх прав у ВП № 54868496 у господарському суді, зважаючи на предмет позову (оскарження рішень та зобов`язання вчинити дії суб`єкта владних повноважень), суб`єктний склад спірних правовідносин та підстави позову (обґрунтування неправомірності дій органів державної виконавчої служби), то своє звернення саме до адміністративного суду вважає правомірним. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 червня 2018 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 25 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС. Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Під час розгляду справи суди встановили, що наказом Господарського суду м. Києва від 6 жовтня 2017 року № 910/6706/17 стягнуто із СП «Західна нафтова група» на користь ТОВ «Сантос Капітал» заборгованість за кредитним договором. Суди також установили, що на виконання зазначеного наказу Господарського суду м. Києва старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Башіловим В. О. 9 жовтня 2017 року винесено постанови про відкриття ВП № 54868496 та постанову про арешт рухомого та нерухомого майна боржника - СП «Західна нафтова група». 23 та 24 жовтня 2017 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Самчуком О. П. у ВП № 54868496 винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника. 24 жовтня 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Новосадом О. Ю. у ВП № 54868496 винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника. Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Пунктами 1 і 7 частини першої статті 3 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною першою та пунктом 5 частини другої статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції та редакції на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. У частині першій статті 181 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Отже, якщо закон встановлює інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі -рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 59 Закону № 1404-VІІІ передбачено, щоособа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. За правилами статті 1212 ГПК (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) суди розглядають у порядку господарського судочинства справи щодо оскарження дії чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів. Як убачається з матеріалів справи, спір виник між позивачами та органом державної виконавчої служби з приводу опису й арешту майна, яке, за твердженням позивача, належить йому, а не боржникові - СП «Західна нафтова група». Таким чином, спір який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби, з приводу опису та арешту майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а з огляду на суб`єктний склад учасників судового процесу має розглядатися судами за правилами господарського судочинства. Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 5 червня 2019 року (справа № 805/1569/17; провадження № 11-302апп19). Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовимта не належить до юрисдикції адміністративних судів. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене касаційну скаргуТОВ «Вестера груп» слід залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року - без змін. Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестера груп» залишити без задоволення. 2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов Н. П. Лященко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 88376718
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2020 року м. Київ Справа № 815/5585/15 Провадження № 11-679апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» (далі - Товариство) до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - відділ ДВС; Одеське МУЮ відповідно), третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови в частині накладення арешту на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Товариства на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року (суддя Потоцька Н. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року (судді Золотніков О. С., Осіпов Ю. В., Скрипченко В. О.), УСТАНОВИЛА: 31 серпня 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати постанову відділу ДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року № 034618 про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідача прийняти постанову про зняття арешту із цього нерухомого майна, іпотекодержателем якого є Товариство. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначило, що 19 січня 2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») уклали кредитний договір № 11108150000 про надання споживчого кредиту. На забезпечення належного виконання зобов`язань за цим договором цього ж дня укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за якими стала згадана вище квартира. Права вимоги за кредитним та іпотечним договорами було відступлено Товариству відповідно до договору від 12 грудня 2011 року. Обтяження згідно з іпотечним договором зареєстровано в Державному реєстрі іпотек. На переконання Товариства, винесення оскаржуваної постанови про накладення арешту на згадану вище квартиру порушують його права, оскільки зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, воно як іпотекодержатель цього майна з вищим пріоритетом, установленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом перед іншими кредиторами Чернеги С. А. на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Крім того, відповідач не повідомляв його як заставодержателя про накладення арешту на майно. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 23 листопада 2015 року в задоволенні позову Товариства відмовив. Судом установлено, що 19 січня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту за № 11108150000 та іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) передає в іпотеку іпотекодержателю (АКІБ «Укрсиббанк») як забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 . Постановою відділу ДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року за № 034618 на майно третьої особи накладено арешт. Згідно з договором факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 ПАТ «Укрсиббанк» передало у власність Товариства права вимоги за зобов`язаннями по кредитному договору та договору іпотеки. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на те, що оскільки право іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, то в Товариства, права якого (як іпотекодержателя) були зареєстровані 12 грудня 2011 року, відсутні правові підстави для заявлення вимог щодо скасування постанови про накладення арешту. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 березня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд. Незгода скаржника з висновком суду про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі мотивована тим, що цей спір є публічно-правовим, оскільки відділ ДВС Одеського МУЮ виконував свої визначені законом повноваження як представник держави, який забезпечує виконання рішень судів та здатен впливати на інших осіб в рамках реалізації визначених державою завдань. Оскаржувана постанова відділу ДВС Одеського МУЮ зачіпає інтереси позивача, адже відповідачем накладено арешт, який перешкоджає Товариству, як іпотекодержателю, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, а отже, Товариство має право на оскарження таких дій у порядку саме адміністративного судочинства. Товариство зауважує, що предметом спору в цій справі є правомірність постанови відділу ДВС Одеського МУЮ, якою, зокрема, накладено арешт, а не вирішення питання щодо визнання права власності на арештоване майно чи спору з іншими кредиторами про визнання такого права. У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на недоведення Товариством порушення його прав у зв`язку з винесенням державним виконавцем постанови про накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки, вважає вимоги касаційної скарги безпідставними та просить залишити без змін ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі. Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У цій справі Товариство порушує перед адміністративним судом питання про скасування постанови державного виконавця про арешт майна - предмета іпотеки та зобов`язання відповідача винести постанову про зняття арешту із цього майна. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За положеннями частини четвертої статті 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (чинного на час прийняття державним виконавцем оскаржуваних постанов; далі - Закон № 606-ХIV) про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 60 зазначеного Закону). Пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - ГПК) визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав. Частиною першою статті 1 ГПК у зазначеній редакції передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді. Зі змісту позовних вимог Товариства та установлених судами обставин справи вбачається, що предметом спору в ній є звільнення з-під арешту майна, що знаходиться в іпотеці, накладеного постановою державного виконавця. Подання позову покликане на відновлення переважного права Товариства як іпотекодержателя на звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами. Таким чином, з предмета і підстав позову вбачається наявність спору, який повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін та є за своєю природою приватноправовим спором. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду, а відтак і про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, викладені в касаційній скарзі таких висновків не спростовують. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року - без змін. Щодо доводів скаржника стосовно незаконності постанови суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову слід зазначити, що вона не може бути предметом касаційного перегляду, оскільки апеляційного перегляду цього судового рішення по суті не відбулося у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» залишити без задоволення. 2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 88376232
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 року м. Київ Справа № 806/932/16 (К/9901/9234/18) Провадження № 11-117апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Житомирської обласної ради до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - відділ ДВС), треті особи: Комунальна установа «Обласна база спеціального медичного постачання» Житомирської обласної ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзмедтех», про визнання протиправною та скасування постанови, припинення чинності арешту за касаційною скаргою Житомирської обласної ради на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року (судді Майор Г. І., Бучик А. Ю., Шевчук С. М.), УСТАНОВИЛА: У червні 2016 року Житомирська обласна рада звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову відділу ДВС від 12 січня 2016 року ВП № 48576779 про арешт майна боржника - Комунальної установи «Обласна база спеціального медичного постачання» Житомирської обласної ради та оголошення заборони його відчуження, а також припинити чинність накладеного цією постановою арешту майна й заборони його відчуження. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Житомирська обласна рада зазначила, що оскаржувана постанова порушує право власності територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради як органу управління та єдиного засновника боржника - Комунальної установи «Обласна база спеціального медичного постачання», оскільки арештоване майно перебуває в нього лише на праві оперативного управління. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2016 року позовну заяву залишив без розгляду, посилаючись на її подання з пропуском установленого законом строку звернення до адміністративного суду. Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 листопада 2016 року ухвалу суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу належить розглядати за правилами господарського, а не адміністративного судочинства. Житомирська обласна рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року в частині закриття провадження у справі. Незгода скаржника з висновком суду про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі мотивована тим, що Житомирська обласна рада не є учасником виконавчого провадження, у якому постановлено оскаржувану постанову про накладення арешту на майно, яке є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради. Тому, на переконання Житомирської обласної ради, враховуючи положення пункту 1 частини другої статті 17 КАС та частини першої статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 606-ХIV), вона обґрунтовано звернулася за захистом прав до суду саме адміністративної юрисдикції. У запереченнях на касаційну скаргу відділ ДВС указує на непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду, адже в порядку КАС можуть розглядатися лише справи щодо оскарження дій та рішень державного виконавця, пов`язаних з арештом майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно. Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом правил предметної юрисдикції та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 606-ХIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді. У цій справі Житомирська обласна рада порушує перед адміністративним судом питання про скасування постанови державного виконавця про арешт майната припинення чинності арешту й заборони відчуження майна, яке, за її твердженням, не належить боржникові у виконавчому провадженні, а є спільною власністю територіальних громад, інтереси яких представляє позивач. Учасниками цієї справи є юридичні особи, тому незалежно від підстав арешту майна, з огляду на характер спору позов про зняття арешту з майна згідно зі статтями 1 і 12 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час подання позову, мав розглядатися за правилами господарського судочинства. Такий висновок відповідає висловленому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 757/21143/15-ц (провадження № 14-112цс18). Таким чином, з огляду на предмет і підстави позову, визначене позивачем коло учасників справи та зміст позовних вимог, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду та необхідність вирішення спору в порядку господарського судочинства ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, викладені в касаційній скарзі, такого висновку не спростовують. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Житомирської обласної ради слід залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Житомирської обласної ради залишити без задоволення. 2. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 88187846
  13. Постанова Іменем України 04 березня 2020 року м. Київ справа № 752/22214/16-ц провадження № 61-21694 св 19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: заявник (боржник) - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренко Максим Васильович, заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сержанюка А. С., Сушко Л. П., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст вимог скарги У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В., заінтересована особа - ОСОБА_2 . Скарга мотивована тим, що рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_2 . Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у виховуванні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначено спосіб участі батька у вихованні доньки шляхом систематичних побачень. Визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої - ОСОБА_3 наступним чином: кожної середи з 16 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин; кожної суботи з 10 години 00 хвилин до 17 години 30 хвилин; протягом перших двох місяців зустрічі проводити у присутності матері та фахівця із соціальної роботи у рекреаційних зонах і місцях дитячого дозвілля та протягом зазначеного періоду, ОСОБА_2 відвідувати консультації психолога Голосіївського Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. У подальшому, без присутності матері та фахівця. Відмовлено у задоволенні її зустрічного позову про визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року у частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 змінено. Зобов`язано її не чинити ОСОБА_2 перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 наступним чином перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. У решті рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 23 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист з примусового виконання вищевказаного судового рішення, який перебуває на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві. 06 березня 2019 року старшим державним виконавцем Бондаренком М. В. у рамках виконавчого провадження № 57116426 було винесено постанову про арешт її коштів, як боржника. Зазначена постанова державного виконавця їй не направлялась, вона винесена з порушенням положень Закону України «Про виконавче провадження», оскільки арешт було накладено на її картковий рахунок, відкритий в акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), який нею використовується також для отримання аліментів на малолітню дитину. Обов`язковим при накладення арешту на кошти боржника є його накладення у розмірі та в обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження. Проте державним виконавцем вживаються заходи для стягнення з неї сум штрафів у рамках виконавчого провадження № 57116426, які накладені незаконно. Крім того, нею виконується вказане судове рішення добровільно, державний виконавець неправомірно виносить акти про невиконання рішення суду, накладає штрафи, а також неправомірно наклав арешт на її кошти. З урахуванням викладеного та уточнених вимог ОСОБА_1 просила суд визнати дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В. неправомірними, а винесену ним постанову від 06 березня 2019 року про арешт її коштів, як боржника, незаконною, зобов`язати державного виконавця скасувати цю постанову. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2019 року у справі № 640/7906/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 квітня 2019 року, від 25 квітня 2019 року та від 26 квітня 2019 року було відмовлено. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у справі № 640/9642/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 травня 2019 року та від 24 травня 2019 року також було відмовлено. Зазначеними судовими рішеннями спростовано доводи ОСОБА_1 щодо незаконності накладення на неї штрафів, унаслідок яких держаним виконавцем правомірно було винесено постанову про накладення арешту на її кошти. Постановою заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про результати перевірки виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року № 8 було встановлено, у тому числі, що державним виконавцем у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення боржником, ОСОБА_1 ,не було направлено подання щодо притягнення останньої до кримінальної відповідальності. Таким чином, посилання останньої на те, що нею виконується судове рішення суду, а державним виконавцем неправомірно складаються акти, накладаються штрафи та арешт на її кошти, є безпідставними. ОСОБА _1 належними доказами не підтверджено, що її банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк»входить до переліку рахунків, який міститься у статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», кошти на які за законом заборонено звертати стягнення. Ненаправлення державним виконавцем заявнику оспорюваної постанови про арешт коштів боржника не є безумовною підставою для її скасування. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, судове рішення суду першої інстанції залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконувала у добровільному порядку судове рішення, а тому державний виконавець правомірно застосував заходи, передбачені статтями 32, 48 Закону України «Про виконавче провадження», наклав штраф на боржника, а у подальшому наклав арешт на її кошти у межах суми звернення стягнення. Посилання ОСОБА_1 на те, що банківський рахунок, на який накладено арешт, використовується нею для отримання аліментів на дитину, а тому слід скасувати постанову державного виконавця про арешт коштів боржника, є безпідставними, оскільки зазначений рахунок не входить до переліку рахунків, на кошти яких заборонено звертати стягнення. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її скаргу задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 752/22214/16-ц з Голосіївського районного суду м. Києва. У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дитини, а не на належні їй грошові кошти, а згідно зі статтею 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Аліменти на утримання дитини є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, з моменту накладення арешту на банківські рахунки ОСОБА_1 , її дитина обмежена у здійснені права власності на аліменти. Державний виконавець у постанові про арешт коштів боржника не зазначив ні реквізити відкритих рахунків боржника у фінансових установах, ні підстави для накладення арешту на її кошти, ні суму, у межах якої накладено арешт. Крім того, державним виконавцем не було направлено ОСОБА_1 оспорювану постанову. Доводи особи, яка подала відзив У березні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, державний виконавець правомірно наклав штрафи на боржника, а у подальшому наклав арешт на її кошти у межах суми звернення стягнення, оскільки ОСОБА_1 у добровільному порядку судове рішення не виконувала. Фактичні обставини справи, встановлені судами Рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_2 . Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у виховуванні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та визначено спосіб участі батька у вихованні доньки шляхом систематичних побачень. Визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої - ОСОБА_3 наступним чином: кожної середи з 16 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин; кожної суботи з 10 години 00 хвилин до 17 години 30 хвилин; протягом перших двох місяців зустрічі проводити у присутності матері, ОСОБА_1 , та фахівця із соціальної роботи у рекреаційних зонах і місцях дитячого дозвілля та протягом зазначеного періоду, ОСОБА_2 відвідувати консультації психолога Голосіївського Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. У подальшому, без присутності матері та фахівця. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року у частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 змінено. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 наступним чином перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. У решті рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 23 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист з примусового виконання вищевказаного судового рішення, який перебуває на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2019 року у справі № 640/7906/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 квітня 2019 року, від 25 квітня 2019 року та від 26 квітня 2019 року було відмовлено. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у справі № 640/9642/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 травня 2019 року та від 24 травня 2019 року також відмовлено. 06 березня 2019 року старшим державним виконавцем Бондаренком М. В. у рамках виконавчого провадження № 57116426 було винесено постанову про арешт коштів боржника, згідно з якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках ОСОБА_1 , відкритих у банківських установах, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів на суму 62 900 грн. 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Статтею 179 СК України визначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України. У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом. Суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що аліменти, одержані на дитину, є її власністю, ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернуто стягнення. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей. При цьому СК України уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі 682/690/16-ц, провадження № 61-1469 св 17. Ураховуючи викладене, суди у порушення зазначених вище положень закону не визначилися з характером спірних правовідносин, не надали належної правової оцінки доводам заявника, не врахували, що аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, не звернули уваги на те, що на кошти, які передбачені для утримання дитини, державним виконавцем накладено арешт. При цьому судами взагалі не спростовано доводів ОСОБА_1 про те, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дитини, та не враховано, що аліменти на утримання дитини є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що стягнення на майно боржника у вигляді накладення арешту на грошові кошти здійснюється у розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом з метою забезпечення реального виконання рішення суду. Крім того, аналіз положень статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» вказує на те, що рішення суду про стягнення коштів та рішення суду про зобов`язання вчинити певні дії є різними за своєю правовою природою, тому для цих рішень встановлено різний порядок їх виконання. Тобто положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону не врахували, що оскільки своєю суттю рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року, у не зміненій при апеляційному перегляді частині, та постанова апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року, які перебувають на примусовому виконанні, носять немайновий характер, виконавчий документ не містить жодних вимог щодо стягнення грошових коштів з боржника й закон прямо не передбачає можливість застосувати арешт грошових коштів, як спосіб забезпечення виконання рішення немайнового характеру, то державний виконавець має застосовувати тільки ті заходи, які передбачені Розділом 8 Закону України «Про виконавче провадження». Ці заходи повинні бути спрямовані на забезпечення виконання рішення саме немайнового характеру. Намагання державного виконавця забезпечити виконання судового рішення немайнового характеру за допомогою заходів, які прямо не передбачені законом є втручанням у право боржника на мирне володіння майном, тобто порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно , але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги. Щодо судових витрат Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. У зв`язку з цим з Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києвіпідлягає стягненню 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги та 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання касаційної скарги. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 452 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати. Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича, заінтересована особа - ОСОБА_2 , задовольнити. Визнати дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича неправомірними. Визнати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича від 06 березня 2019 року про арешт коштів боржника незаконною та скасувати. Стягнути з Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги та 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк Джерело: ЄДРСР 88187501
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м. Київ Справа № 813/1341/15 Провадження № 11-38апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Шевченківський ВДВС, ДВС відповідно), треті особи: ОСОБА_1 , Львівське комунальне підприємство «Рясне-402» (далі - КП «Рясне-402»), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Шевченківського ВДВС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року (суддя Костецький Н. В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року(судді Костів М. В., Шавель Р. М., Бруновська Н. В.), УСТАНОВИЛА: У березні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Шевченківського ВДВС, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 , КП «Рясне 402», про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. Позивач просив визнати протиправними та скасувати постанови Шевченківського ВДВС від 19 березня 2010 року (без номера), 15 липня 2013 року (ВП38375829), 5 грудня 2014 року (ВП45537621) у частині накладення арешту на нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв. м, зобов`язати відповідача звільнити з-під арешту вказане нерухоме майно. У позові ТОВ «ФК «Вектор Плюс» зазначило, що накладення арешту на майно, яке перебуває в іпотеці у позивача, обмежує забезпечене іпотекою право позивача на першочергове задоволення вимог за кредитним договором. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 24 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував постанови 19 березня 2010 року (без номера), 15 липня 2013 року (ВП38375829), 5 грудня 2014 року (ВП45537621) Шевченківського ВДВС у частині накладення арешту на нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв.м та зобов`язав відповідача звільнити з-під арешту вказану квартиру. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, ТОВ «ФК «Вектор Плюс», як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом на задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна, а тому у відповідача не було правових підстав для накладення арешту на зазначене майно на користь інших кредиторів, що не є заставодержателями. Не погодившись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, 10 травня 2016 року Шевченківський ВДВС подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. У касаційній скарзі відповідач зазначає, зокрема, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою, копії касаційної скарги направлено учасникам справи. 16 січня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до цієї норми суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що у спорах з подібними правовідносинами, а саме щодо зняття арешту, накладеного на предмет іпотеки, існує неузгодженість правових позицій касаційних судів різної юрисдикції Верховного Суду, як в питаннях застосування норм матеріального права, так і питаннях застосування норм процесуального права. Суд вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц з подібними правовідносинами. Зокрема, у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 826/4661/15 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»у редакції від 16 лютого 2010 року містять гарантії заставодержателя на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави, а тому оскаржувані постанови про накладення арешту на предмет іпотеки не порушують права та інтереси позивача, оскільки отримані за рахунок реалізації заставленого майна кошти будуть використані для задоволення вимог інших стягувачів лише після повного задоволення вимог заставодержателя. Водночас Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення у справі, не врахували норми матеріального права та зробили помилковий висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя, тому така квартира підлягає звільненню з-під арешту, накладеного органом ДВС. На думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведене свідчить про неузгодженість правових позицій Верховного Суду як у питанні застосування норм матеріального права, так і в питанні визначення підсудності у справах щодо зняття арешту, накладеного на предмет іпотеки. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 лютого 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження. 3 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 11/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 3 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б. Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Під час розгляду справи суди встановили, що 18 квітня 2008 року ОСОБА_1 уклала з Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») кредитний договір № 1301/0408/71-054. За умовами цього договору ВАТ «Сведбанк» (кредитор) надає ОСОБА_1 (позичальнику) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. На забезпечення належного виконання зобов`язання за цим кредитним договором укладено іпотечний договір від 18 квітня 2008 року. Відповідно до іпотечного договору ОСОБА_1 (іпотекодавець) передає в іпотеку ВАТ «Сведбанк» (іпотекодержателю) у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту від 18 квітня 2008 року № 1301/0408/71-054 нерухоме майно - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв.м. Обтяження за цим іпотечним договором відступлено ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та зареєстровано у Державному реєстрі іпотек. З матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відповідно до договору факторингу № 15 свої права вимоги за зобов`язаннями відповідача за кредитним договором та іпотечним договором. 13 березня 2015 року позивачу (при зверненні до нотаріуса) стало відомо, що на майно ОСОБА_1 , у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 18 квітня 2008 року, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,20 кв. м, житлова - 41,80 кв. м, за вказаною вище адресою, Шевченківським ВДВС накладено арешти, зокрема: арешт на все майно - постановою від 19 березня 2010 року (без номера), арешт на все майно - постановою від 15 липня 2013 року (ВП38375829), арешт на все майно - постановою від 5 грудня 2014 року (ВП45537621). Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Пунктами 1 і 7 частини першої статті 3 КАС визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною першою статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV«Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом; далі - Закон № 606-ХІV) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Положеннями статті 52 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається насамперед на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Згідно зі статтею 57 Закону № 606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Правове регулювання вказаних положень на сьогодні здійснюється положеннями статей 48, 50, 56 та 74 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ). Положеннями статті 60 Закону № 606-ХІVвизначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані зі зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду. Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду із цим позовом стало те, що накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_1 та перебуває в іпотеці у позивача, обмежує забезпечене іпотекою право ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на першочергове задоволення вимог за кредитним договором. ТОВ «ФК «Вектор Плюс», зазначаючи про протиправність дій відповідача при накладенні арешту на майно, фактично вказує на наявність першочергового права на задоволення вимог за кредитним договором порівняно із вимогами КП «Рясне-402», і, як наслідок, відсутність у КП «Рясне-402»першочергового права на стягнення боргу з власника квартири - ОСОБА_1 . Оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV(стаття 59 Закону № 1404-VІІІ). Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК; у редакції, що діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Відповідно до статті 19 ЦПК (у чинній редакції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК у чинній редакції) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. ГПК також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК). Ураховуючи наведене та сукупність обставин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання протиправним та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди помилково розглянули справу за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі має приватноправовий характер. За нормами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині. За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. З цих підстав Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості висловитися щодо неузгодженості правових позицій касаційних судів цивільної та адміністративної юрисдикцій Верховного Суду в питанні застосування норм матеріального права щодо зняття арешту, накладеного на предмет іпотеки. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі. За змістом частини третьої статті 354 КАС у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. За правилами частини першої статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. За частиною шостою статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції задовольнити частково. 2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року скасувати. 3. Провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_1 , Львівське комунальне підприємство «Рясне-402», про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - закрити. 4. Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук Н. П. Лященко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 88168812
  15. ПОСТАНОВА Іменем України 17 січня 2020 року Київ справа № 340/1018/19 адміністративне провадження № К/9901/22118/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 340/1018/19 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про скасування постанови про накладення штрафу за касаційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року, ухвалене суддею Притулою К.М., та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Юрка І.В., суддів Чабаненка С.В., Чумака С.Ю., УСТАНОВИВ : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. В квітні 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - позивач, ГУ ПФУ в Кіровоградській області) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області), в якому просив: 1.1. визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Борисенко Л.П.; 1.2. скасувати постанову про арешт коштів боржника ВП № 58106584 від 16 квітня 2019 року. 2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що через рахунок № НОМЕР_1 в Філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 323475 здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків і зборів позивача. Зазначає, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року позовні вимоги задоволено. 3.1. Визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Борисенко Л.П. та скасовано постанову про арешт коштів боржника ВП № 58106584 від 16 квітня 2019 року. 4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що кошти Головного управління ПФУ на рахунку № НОМЕР_1 в Філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 323475 підпадають під категорію захищених коштів, на які згідно з частиною 2 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII) заборонено накладати арешт. 5. Не погодившись із з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. 6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року апеляційну скаргу УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області залишено без задоволення. 6.1. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року в адміністративній справі № 340/1018/19 змінити в його мотивувальній частині. В іншій частині рішення залишено без змін. 7. Так, змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваною постановою накладено арешт на кошти позивача без визначення розміру суми стягнення, чи в розмірі 14892 грн, чи в розмірі 628739,80 грн, що протирічить вимогам частини 3 статті 56 Закону № 1404-VIII. Крім того, відповідачем накладено арешт не тільки на визначений в постанові рахунок, а й на всі рахунки позивача без визначення їх номерів та банківських установ, де вони відкриті. Відповідачем в оскаржуваній постанові не зазначено обгрунтування необхідності накладенні арешту на всі рахунки боржника, при наявності заборгованості по виконавчому збору у виконавчому провадженні ВП №58106584 в розмірі 14892 грн. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції 8. 05 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі №340/1018/19, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення суддів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. 9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що рішення судів є незаконними та необгрунтованими; судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки, викладені у рішеннях судів, не відповідають обставинам справи; судами неправильно застосовано норми матеріального права. 9.1. Скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції невірно протлумачено положення статей 48, 56 Закону № 1404-VIII та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, оскільки за зведеним виконавчим провадженням арешт накладається на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням з урахуванням стягнення виконавчого збору, а тому загальна сума заборгованості по зведеному виконавчому провадженню № 57832568 про стягнення коштів з боржника - ГУ ПФУ в Кіровоградській області становить 628739,80 грн. Звертав увагу на те, що рахунок № НОМЕР_1 в Філії Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк" призначений для обліку коштів для забезпечення господарської діяльності. 9.3. Також, скаржник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки обмежив строки надіслання відзиву на позовну заяву, чим порушив право відповідача на захист та виконання статті 162 КАС України. 10. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою. 11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 15 січня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України. Позиція інших учасників справи 12. 25 вересня 2019 року від ГУ ПФУ в Кіровоградській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу скаржника залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. В обґрунтування поданого відзиву вказують, що зі змісту оскаржуваної постанови не можливо ідентифікувати виконавче провадження, в межах якого була винесена постанов, а також незрозуміло, чому у резолютивній частині стягнення зазначена сума 628739,80 грн., тоді як у вступній частині - 14892 грн. Звертає увагу, що через рахунок № НОМЕР_1 в Філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 323475 здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків і зборів позивача. Зазначає, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Установлені судами фактичні обставини справи 13. 16 квітня 2019 року Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області у виконавчому провадженні № 58106584 винесено постанову про арешт коштів боржника - Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. 14. Не погоджуючись з вказаною постановою про накладення арешту на кошти, ГУ ПФУ у Кіровоградській області звернулось до суду з вказаним позовом. Позиція Верховного Суду Релевантні джерела права й акти їх застосування 15. Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (у редакції чинній станом на 19 січня 2019 року, далі - Закон 1404-VIII). 16. Відповідно до статті 1 Закону 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 17. Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. 18. Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейська обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. 19. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (частина 2 статті 52 Закону 1404-VIII). 20. Згідно із частиною 3 статті 52 Закону 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. 21. Відповідно до статті 56 Закон 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. 21.1. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. 21.2. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. 21.3. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. 21.4. У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 22.Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого. 23. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. 24. Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 25. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 26. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 27. З матеріалів справи слідує, що незгода позивача з постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного Управління територіального управління юстиції в Кіровоградській області від 16 квітня 2019 року ВП № 58106584 ґрунтується на тому, що на рахунок № НОМЕР_1 , з якого здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків і зборів, накладено арешт у зведеному виконавчому провадженні № 57832568. 28. Верховний Суд зазначає, що приписами частини 1 статті 2, частини 2 статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. 29. Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю». 30. Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. 31. Отже, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці. 32. Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону 1404-VIII забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. 33. Відповідно до частин 3, 4 статті 59 Закону 1404-VIII у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. 34. Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби. 35. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 10 жовтня 2019 року № 916/1572/19. Підстав для відступу від такої позиці під час розгляду даної справи Верховний Суд не вбачає. 36. Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 є таким, з якого позивачем здійснюється виплата заробітної плати, сплата податків та зборів. 37. Одночасно Верховний Суд вважає висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у матеріалах справи доказів того, що рахунок № НОМЕР_1 має статус рахунку із спеціальним режимом використання, або є спеціальним або іншим рахунком, звернення стягнення на який заборонено законом, помилковим. 38. В той же час Верховний Суд зазначає, що такий висновок суду апеляційної інстанції не вплинув на правильність вирішення справи. 39. З огляду на зазначене Верховний Суд приходить до висновку, що накладення арешту на рахунок № НОМЕР_1 є неправомірним. 40. Враховуючи, що в оскаржуваній постанові відповідача було визначено тільки один рахунок, правова оцінка накладенню арешту на який Верховним Судом надана вище, а інших рахунків не визначено, постанова ВП № 58106584 від 16 квітня 2019 року підлягає скасуванню. 41. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позовних вимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. 42. Інші доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду. 43. Водночас, за приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 44. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. 45. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. 46. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень. 47. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги. 47. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 48. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 49.На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні. 50.Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат. 51. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ : 1. Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області залишити без задоволення. 2. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. .......................... ........................... ........................... Л .О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Судді Верховного Суду Джерело: ЄДРСР 86989717
  16. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №1018/6936/12 Головуючий у І інстанції - Потабенко Л.В. апеляційне провадження №22-ц/824/13924/2019 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Немудрої Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Альфа Банк» - адвоката Гречківського Євгенія Леонідовича на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області із вищевказаною скаргою, мотивуючи її тим, що заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області Голубець Н.М. у 2013 році було винесено постанову, якою відкрите виконавче провадження ВП №40850765 за виконавчим листом №2/1018/1549/12, виданим Обухівським районним судом Київської області по справі №1018/6936/12 про стягнення з нього на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості по кредиту в розмірі 200855,47 грн; заборгованості по відсоткам в розмірі 77019,12 грн та судових витрат в розмірі 3219 грн, а всього 281093,59 грн. 30 квітня 2015 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. вказаний виконавчий лист №2/1018/1549/12 повернуто стягувачеві. 12 травня 2016 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51052150 за виконавчим листом №2/1018/1549/12. Вищевказана постанова, на думку заявника, є незаконною, оскільки виконавчий лист до виконання був пред`явлений з пропуском річного строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Так, останнім днем строку пред`явлення вказаного виконавчого документу до виконання є 30 квітня 2016 року, проте стягувач подав заяву про відкриття виконавчого провадження до відділу державної виконавчої служби лише 10 травня 2016 року, тобто з пропуском визначеного у виконавчому листі річного строку, що мало б стати підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження. Просив визнати незаконними і скасувати постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області про відкриття виконавчого провадження №51052150 від 12 травня 2016 року, а також постанову про арешт майна боржника у цьому ж виконавчому провадженні від 20 липня 2017 року. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. про відкриття виконавчого провадження №51052150 від 12 травня 2016 року та постанову про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року по виконавчому провадженні №51052150. Скасовано постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. про відкриття виконавчого провадження №51052150 від 12 травня 2016 року. Скасовано постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Голубець Н.М. про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року по виконавчому провадженні №51052150. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, АТ «Альфа-Банк» через представника подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права просить ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити. Посилається на те, що у порушення положень цивільного процесуального законодавства Стягувач не був повідомлений ані про подання Боржником скарги у межах ВП №51052150, ані про дату, час та місце її розгляду, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Крім цього, ОСОБА_1 оскаржує постанову про відкриття ВП №51052150 від 12 травня 2016 року та постанову про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року у ВП №51052150. Разом з тим, з тексту оскаржуваної ухвали вбачається, що Боржник звернувся до Обухівського районного суду Київської області лише у грудні 2017 року, тобто більш як через рік з дати винесення постанови про відкриття ВП №51052150 від 12 травня 2016 року та через 4 місяці з дня винесення постанови про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року у ВП №51052150. Суд першої інстанції, не поновивши Боржнику строк на подання скарги, не міг розглядати скаргу Боржника на рішення державного виконавця у межах ВП №51052150, що є підставою для скасування Оскаржуваної ухвали Також, суд першої інстанції не дослідив питання, яким саме способом заява Стягувача від 15 квітня 2015 року про відкриття виконавчого провадження була подана до органу ДВС. Стягувач не пропустив строк на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки заява від 15 квітня 2015 року про відкриття виконавчого провадження була здана до ПАТ «Укрпошта» до спливу строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Висновок суду першої інстанції про те, що стягувач подав Заяву від 15 квітня 2015 року про відкриття виконавчого провадження 10 травня 2015 року, тобто після спливу строку на пред`явлення Виконавчого листа до виконання, а тому оскаржувані рішення державного виконавця є незаконними та мають бути скасовані, спростовується дійсними обставинами справи. На апеляційну скаргу ОСОБА_1 через представника подав відзив, який обґрунтовував тим, що ухвала суду першої інстанції винесена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга АТ «Альфа-Банк» є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Щодо неповідомлення стягувача про розгляд скарги боржника, то в ухвалі Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року зазначено, що стягувач та державний виконавець в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт повідомлення Банку про час та місце розгляду справи. Твердження апелянта про пропуск боржником строку на оскарження постанови про відкриття ВП №51052150 від 12 травня 2016 року та постанови про арешт майна боржника від 20 липня 2017 року у ВП №51052150 є такими, що не відповідають матеріалам справи та зроблені з огляду на не зазначення в ухвалі суду про поновлення строку на оскарження. Так, у скарзі на рішення державного виконавця від 13 грудня 2017 року зазначено, що постанову ВП №51052150 скаржником отримано 07 грудня 2017 року, то десятиденний строк для її оскарження не минув. Просив, у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2012 року було частково задоволено позов ПАТ «Альфа-Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ«Альфа-Банк» заборгованість за кредитом в розмірі 200855,47 грн; заборгованість по відсоткам в розмірі 77019,12 грн та судові витрати в розмірі 3219 грн, а всього 281093,59 грн. Вказане рішення набрало законної сили. Відповідно до заяви стягувача ПАТ «Альфа-Банк» від 19 вересня 2013 року стягувачу поштою було направлено виконавчий лист від 17 вересня 2013 року, який знаходився на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області. 30 квітня 2015 року виконавчий лист було повернуто без виконання, про що у ньому є відповідна відмітка. 10 травня 2016 року стягувач ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до органу ДВС із заявою щодо відкриття виконавчого провадження, повторно пред`явивши виконавчий документ до виконання. Факт надходження даної заяви стягувача до виконавчої служби 10 травня 2016 року підтверджується відбитком штемпеля про отримання вхідної кореспонденції виконавчою службою, а також резолюцією на даній заяві « Голубець Н.М. до виконання, 10 травня 2016 року». 12 травня 2016 року заступником начальника ВДВС Обухівського МУЮ Голубець Н.М. постановою відкрито виконавче провадження №51052150 за виконавчим листом №2/1018/1549/12 від 17 вересня 2013 року про стягнення із ОСОБА_1 боргу в сумі 291093,59 грн на користь ПАТ «Альфа Банк». 20 липня 2017 року заступником начальника ВДВС Обухівського МУЮ Голубець Н.М., в рамках виконавчого провадження №51052150 за виконавчим листом №2/1018/1549/12 від 17 вересня 2013 року, постановою накладено арешт на майно боржника. З наявної в справі копії виконавчого листа, виданого Обухівським районним судом Київської області 17 вересня 2013 року по справі №2/1018/1549/12, вбачається, що термін пред`явлення виконавчого листа до виконання - 1 рік. В зв`язку із поверненням виконавчого листа стягувачу постановою державного виконавця від 30 квітня 2015 року, річний термін пред`явлення виконавчого листа до виконання розпочався з цієї дати - 30 квітня 2015 року, і відповідно, тривав до 30 квітня 2016 року. З наявної в справі та в матеріалах виконавчого провадження копії заяви ПАТ «Альфа-Банк» про відкриття виконавчого провадження вбачається, що її було подано до відділу державної виконавчої служби 10 травня 2016 року. Постановляючи ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що стягувач пропустив річний термін пред`явлення виконавчого листа до виконання. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. За змістом ст.ст.129,129-1 Конституції України, та у відповідності дост.18 ЦПК України, судове рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції». Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно дост.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Оскільки було беззаперечно встановлено пропуск стягувачем річного терміну для пред`явлення виконавчого листа до виконання, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність законних на те підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 . Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.1 ст.77, ч.2 ст.78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення скарги, оскільки мало місце пропуск терміну пред`явлення виконавчого листа до виконання. Викладені в апеляційній скарзі доводи є такими що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року слід залишити без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа Банк» - адвоката Гречківського Євгенія Леонідовича залишити без задоволення. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 14 листопада 2019 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді С.О. Журба Т.О. Писана http://reyestr.court.gov.ua/Review/85646018
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 року м. Київ Справа № 382/389/17 Провадження № 11-1009апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Анцупової Т. О., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу № 382/389/17 за позовом голови Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області про визнання протиправною та скасування постанови за касаційною скаргою голови Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 на постанову Яготинського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року (суддя Литвин Л. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів Шелест С. Б., Кузьмишина О. М., Пилипенко О. Є.), УСТАНОВИЛА: Рух справи 1. У березні 2017 року голова Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області Телявського А. М. (далі - державний виконавець) від 17 лютого 2017 року у виконавчому провадженні № 52959949, якою на позивача за невиконання рішення суду накладено штраф у розмірі 3400 грн. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням Яготинського районного суду Київської області від 16 листопада 2016 року та виданим на підставі нього виконавчим листом голова Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 не зобов`язувався вчинити будь-які юридично значимі дії, а саме - поновити ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Баришівської центральної районної лікарні. 3. Яготинський районний суд Київської області постановою від 09 серпня 2017 року відмовив у задоволенні позовних вимог. 4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 жовтня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення; далі - КАС України), вказавши, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 5. Не погодившись із такими судовими рішеннями, голова Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Яготинського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року і прийняти нове рішення - про задоволення позовних вимог. 6. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. 8. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VІІІ передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 9. У березні 2018 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) у зв`язку з тим, що голова Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 оскаржує рішення суду апеляційної інстанції, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження. 12. Станом на 19 лютого 2020 року відзив на касаційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду не надходив. Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій 13. Суди попередніх інстанцій установили, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області від 24 листопада 2016 року ВП № 52959949 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 382/1364/16-ц, виданого 16 листопада 2016 року Яготинським районним судом Київської області у цивільній справі про поновлення ОСОБА_2 на роботі - на посаді головного лікаря Баришівської центральної районної лікарні. Боржник у виконавчому провадженні - Баришівська районна рада Київської області. 14. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області від 17 лютого 2017 року у виконавчому провадженні № 52959949 за невиконання рішення суду на голову Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 на підставі статті 75 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) накладено штраф у розмірі 3 400 грн. 15. Вважаючи зазначену вище постанову державного виконавця про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом. Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій 16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що заходи з примусового виконання рішення суду вжиті державним виконавцем відповідно до вимог Закону № 1404-VIII. 17. При цьому, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. 18. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, керувався тим, що розгляд цієї справи має бути здійснено в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки оскаржувана постанова прийнята в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду, прийнятого у порядку цивільного судочинства. 19. За позицією апеляційного суду оскарження позивачем постанови державного виконавця про накладення штрафу при виконанні рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), повинно здійснюватися шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ за правилами цього Кодексу. Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог 20. У касаційній скарзі скаржник, серед іншого, зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, дійшов помилкових висновків про те, що спір у цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 21. Скаржник зауважує, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця, зокрема про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані. Оцінка Великої Палати Верховного Суду 22. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. 23. Як свідчать матеріали справи та зміст позовних вимог, предметом перевірки у цій справі на відповідність вимогам Закону № 1404-VIII є постанова державного виконавця про накладення штрафу, прийнята у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду у цивільній справі про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 24. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 25. На час звернення головою Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 до адміністративного суду із цим позовом частиною першою статті 181 КАС України було визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 26. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 27. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII. 28. Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 29. Водночас згідно з частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 30. Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. 31. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. 32. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18). 33. Отже, викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання судового рішення у цивільній справі є помилковими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 34. Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 35. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду. 36. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 37. За таких обставин ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. 38. Щодо вимог касаційної скарги голови Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 про скасування постанови Яготинського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року та ухвалення нового рішення - про задоволення позовних вимог Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки прийняття відповідного рішення можливе лише в разі апеляційного перегляду такого рішення по суті, який у цій справі не відбувся у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав. Висновки щодо розподілу судових витрат 39. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 40. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу голови Баришівської районної ради Київської області ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач Т. О. Анцупова Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87827004
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2020 року м. Київ Справа № 910/5737/15-г Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Волковицької Н. О. - головуючого, Міщенка І. С., Могила С. К. розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп" про стягнення заборгованості у розмірі 18 306 555,04 грн. Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Фінростбанк" (далі - ПАТ "Фінростбанк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп" (далі - ТОВ "Еко-Груп") про стягнення заборгованості за кредитним договором з юридичною особою від 09.07.2009 №1-К у сумі 18 306 555,04 грн. 2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі № 910/5737/15-г позов ПАТ "Фінростбанк" задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Еко-Груп" на користь ПАТ "Фінростбанк" 15 000 000,00 грн заборгованості за кредитом, 667 808,18 грн заборгованості за відсотками, 1 952 465,75 грн пені за несвоєчасне повернення суми кредиту та 87 748,70 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків. 3. У подальшому, на виконання зазначеного судового рішення видано наказ Господарського суду міста Києва від 15.05.2015. 4. 17.05.2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) подав до Господарського суду міста Києва заяву про заміну сторони виконавчого провадження (від 13.05.2019 вх. №76), в якій на підставі положень статті 334 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" просив суд замінити стягувача - ПАТ "Фінростбанк" його правонаступником - ОСОБА_1 . 5. Заяву з посиланнями на положення статей 514, 516, 517 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 12 і частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" обґрунтовано заміною кредитора у зобов`язанні на підставі договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 (суддя Бондарчук В. В.) у справі № 910/5737/15-г, заяву ОСОБА_1 про заміну сторони (стягувача) її правонаступником задоволено; замінено сторону (стягувача) по виконанню наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5737/15-г від 15.05.2015, виданому на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фінростбанк" ТОВ "Еко-Груп" про стягнення заборгованості, а саме ПАТ "Фінростбанк" (65104, м. Одеса, просп. Академіка Глушка, буд. 13, ідентифікаційний код - 14366762) на його правонаступника - ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ). 7. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 місцевий господарський суд виходив з того, що наявність договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63, свідчить про те, що ОСОБА_1 набув статус нового кредитора в зобов`язанні, яке виникло за кредитним договором з юридичною особою від 09.07.2009 №1-К. 8. Переглянувши зазначену ухвалу місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд (Буравльов С. І. - головуючий, судді Пашкіна С. А., Хрипун О. О.) постановою від 16.07.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 у справі № 910/5737/15-г скасував та відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження. 9. Відмовляючи у задоволенні заяви апеляційний господарський суд, посилаючись на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, положення частини 1 статті 1054 ЦК України, пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначив, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. За договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26.03.2019 № 63 відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою та має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу - ОСОБА_1 , який не є юридичною особою та фінансовою установою. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. За таких обставин, відсутні правові підстави для здійснення процесуального правонаступництва та задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження її правонаступником по виконанню наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5737/15-г від 15.05.2015. 10. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. Підставами для скасування постанови скаржник вважає порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема положень частини 6 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 4, 11, 12, 46, 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 512-518, 1054, 1077 ЦК України. 12. Скаржник вважає помилковими посилання апеляційного господарського суду на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 та наголошує, що набуття ним права вимоги до ТОВ "Еко-Груп" за договором права відступлення вимоги, укладеного з ПАТ "Фінростбанк" відбулося у процедурі реалізації банком свого майна під час ліквідації. Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, які ліквідуються, затверджене рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 № 388 та Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, якими не визначено обмежень щодо суб`єктів, які можуть придбати майнові права банку, що ліквідується, зокрема права вимоги за кредитними договорами. На думку скаржника, чинне законодавство не містить жодного обмеження щодо продажу активів банку у вигляді права вимоги до боржників саме фінансовими установами. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 13. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Еко-Груп" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків апеляційного господарського суду. 14. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надійшло. Позиція Верховного Суду 15. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. 16. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" обов`язковість виконання рішення є однією із засад виконання виконавчого провадження. 17. Частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; обов`язковість судового рішення. 18. Згідно зі статтею 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. 19. За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. 20. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012). 21. У рішенні у справі "Янголенко проти України" від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлено від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес. 22. Таким чином, оскільки виконання рішення суду є невід`ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. 23. Згідно з частиною 1 статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. 24. Відповідно до статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. 25. Відповідно до положень статті 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу. 26. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. 27. Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. 28. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України). 29. Відповідно до положень частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). 30. Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 31. Отже, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. 32. У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус як сторони виконавчого провадження. Заміна такої особи належним кредитором проводиться відповідно до частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", статті 334 ГПК України за заявою, зокрема, заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження. 33. Таким чином, передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження. 34. Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. 35. Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 36. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 07.03.2019 ОСОБА_1 став переможцем електронного аукціону №UA-EA-2019-02-18-000018-b, внаслідок чого ним було придбано лот номер №GL39825. Відповідно до Протоколу електронного аукціону №UA-EA-2019-02-18-000018-b, ціна продажу лоту номер №F17GL39825 складає 152 265,58 грн. 37. 12.03.2019 ОСОБА_1 здійснено оплату у сумі 152 265,58 грн, що підтверджується квитанцією про оплату № 27021695. 38. 26.03.2019 між ПАТ "Фінростбанк" і ОСОБА_1 укладено договір № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого банк відступив, а ОСОБА_1 набув права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, в тому числі до ТОВ "Еко-Груп" за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами) та договорами застави, з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором. 39. Відповідно до Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, що є додатком № 1 до договору № 63 від 26.03.2019 та акта приймання-передачі документів від 26.03.2019, банк передав ОСОБА_1 право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009. 40. Ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду не містять посилань на наявність у справі доказів визнання недійсним договору № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26.03.2019, укладеного між ПАТ "Фінростбанк" та ОСОБА_1 41. Таким чином, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про неможливість ОСОБА_1 бути належним правонаступником позивача у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.05.2015 виданого у справі № 910/5737/15-г, на тій підставі, що ОСОБА_1 не є фінансовою установою, а тому не може бути новим кредитором, зокрема за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009. Зазначене питання не є предметом розгляду цієї справи у межах вирішення питання про наявність підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні. Аналогічну правову позицію викладено об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16. 42. Суд вважає обґрунтованими доводи скаржника про помилковість здійсненого судом апеляційної інстанції посилання на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, адже висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються застосування норм права у справі з іншими фактичними обставинами, що виключає можливість її застосування до правовідносин, що склалися у цій справі. 43. З урахуванням наведених правових положень і встановлених обставин справи, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, є обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу, оскільки оскаржувану постанову, ухвалено із порушенням норм процесуального права, зокрема статей 52, 334 ГПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд 44. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 45. Відповідно до статті 312 ГПК України, у редакції Закону України від 18.12.2019 № 390-IX, чинній на час звернення скаржника із касаційною скаргою до суду, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 46. За наведених обставин висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати такими, що відповідають положенням статей 52, 334 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови. 47. У свою чергу, надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для заміни позивача (стягувача) його правонаступником, як наслідок, прийняв обґрунтоване і законне судове рішення. 48. Оскільки доводи, наведені у касаційній скарзі, отримали підтвердження, постанову у справі слід скасувати, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі. Розподіл судових витрат 49. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат ОСОБА_1 у виді сплаченого судового збору у сумі 1 921,00 грн, пов`язаних із розглядом справи у суді касаційної інстанції, шляхом покладання обов`язку із відшкодування цих витрат на ТОВ "Еко-Груп". Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 910/5737/15-г задовольнити. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г скасувати. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 у справі № 910/5737/15-г залишити в силі. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп" (ЄДРПОУ 34355697) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) 1 921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Волковицька Судді І. С. Міщенко С. К. Могил Джерело: ЄДРСР 87624657
  19. ДВС открыла производства по принудительному взысканию с должника исполнительного сбора и затрат, которые не были взысканы при исполнении решения суда по принудительному взысканию долга. Дополнительно арестовав все имущество должника, и наложив взыскание 20% на пенсию и др. доходы должника по з/п. Далее ДВС (понимая по всей видимости, что это затянется на долго, т.к. должник - пенсионер по инвалидности, или по другой причине) передает принудительное взыскание частному исполнителю. Но согласно ч.2 ст.5 ЗУ "Про виконавче провадження": т.е. ДВС не мог передавать ИП по принудительному взысканию с должника исполнительного сбора и затрат, а частный исполнитель принимать исполнительный документ и открывать новое ИП по этому поводу. Так? Что делать, как защищаться в такой ситуации?
  20. Справа № 558/485/18 номер провадження 2-а/558/11/18 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2018 року смт. Демидівка Демидівський районний суд Рівненської області, в складі судді одноособово ОСОБА_1, при секретарі Ковальській Л.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1) до Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (місцезнаходження: смт. Демидівка, вул. Луцька, 100, Рівненської області) про оскарження дій державного виконавця, - в с т а н о в и в: ОСОБА _2, як боржник у виконавчому провадженні, звернувся до Демидівського районного суду Рівненської області з позовною заявою в якій просить скасувати постанову начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець Оксани Олександрівни від 17 травня 2018 року про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять від Пенсійного фонду України, як пенсійні виплати для ОСОБА_2 на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк», МФО 333368. В поданій до суду позовній заяві ОСОБА_2 зазначає про те, що на примусовому виконанні в Демидівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває виконавче провадження № 56021914 про стягнення з нього, ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 1234582,88 гривень. Постановою начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. від 27 березня 2018 року звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відповідно до якої здійснюється щомісячне відрахування в розмірі 20 % пенсії по інвалідності, яку він отримує на рахунок № НОМЕР_2, що відкритий у філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк». В червні 2018 року при спробі отримати пенсію за допомогою картки у відділенні банку, зясувалося, що операція неможлива, а працівники банку повідомили про арешт коштів на його рахунку. При зверненні до Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області йому стало відомо, що грошові кошти на його пенсійному рахунку арештовані на підставі постанови про арешт коштів боржника від 17 травня 2018 року у виконавчому провадженні № 56021914 та йому було вручено копію такої постанови. Зазначеною постановою від 17 травня 2018 року про арешт коштів боржника було арештовано його усі кошти, в т.ч. і пенсія, яку отримує по інвалідності. Позивач ОСОБА_2 у позовній заяві вказує про те, що 24 липня 2018 року написав заяву начальнику Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О., в якій просив скасувати постанову про арешт коштів в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять від Пенсійного фонду України, як пенсія, на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у відділені Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк». В цей же день отримав відповідь про те, що відсутні підстави для зняття державним виконавцем накладеного арешту на кошти боржника. Однак, з таким рішення начальника Демидівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. не погоджується, оскільки пенсія є єдиним джерелом його доходу, загальний розмір відрахувань з пенсії не може перевищувати 20% її розміру, а тому арешт всіх коштів у вигляді пенсійних виплат вважає неправомірним. З вказаних підстав у позовній заяві позивач просив скасувати постанову начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. від 17 травня 2018 року про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять від Пенсійного фонду України, як пенсійні виплати для ОСОБА_2 на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк», МФО 333368. Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, подав до суду заяву в якій просив справу розглянути без його участі. Виконуючий обовязки начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Колоєзд І.С. в судове засідання не зявився, подав до суду заяву в якій просив розгляд справи провести без його участі, не заперечує проти прийняття рішення по справі відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України суд вирішує справу у письмовому провадженні. Дослідивши матеріали справи, докази по справі, суд приходить до наступних висновків. Суд розглянув адміністративну справу в межах позовних вимог позивача та на підставі наданих сторонами доказів. Сторони та /чи їх представники клопотань по суті справи не заявляли. Судом не вживалися заходи забезпечення доказів чи забезпечення позову по справі. Провадження по справі не зупинялося. Судом встановлено, що в Демидівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває на виконанні виконавче провадження № 56021914 щодо виконання виконавчого напису № 23780, виданого 8 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1234582,88 гривень. 27 березня 2018 року, в межах виконавчого провадження № 56021914 начальником Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. 17 травня 2018 року постановою начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О., з метою забезпечення виконання виконавчого напису, накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_2, що знаходяться на рахунках відкритих на його імя в Філії Рівненське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України». Згідно повідомлення Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 5138/15.7-24 від 24 липня 2018 року, що було отримане ОСОБА_2 24 липня 2018 року, боржнику на його звернення було повідомлено про відсутність підстав у державного виконавця для скасування арешту коштів ОСОБА_2 Як встановлено з виписки по рахунку № НОМЕР_2 на такий рахунок ОСОБА_2 здійснюється зарахування його пенсії (а.с. 11-12). Із змісту ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що з пенсії ОСОБА_2 за видом стягнення по даному виконавчому провадженні може бути відраховано не більше як 20% її розміру. Таким чином, накладення арешту на рахунок ОСОБА_2, відповідно до постанови начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. від 17 травня 2018 року, що відкритий у Філії - Рівненське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України», унеможливлює отримання ОСОБА_2 залишкових коштів, після стягнення 20 % пенсії в порядку виконання виконавчого напису. Конституційний Суд України у своєму рішенні № 25рп/2009 від 7 жовтня 2009 року зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообовязковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечується ст.ст. 7, 22, 46, 58, 68 Конституції України. А саме, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення і всі застраховані особи є рівноправними щодо отримання пенсійних виплат. Конституційні права і свободи громадянина України гарантуються і не можуть бути скасовані. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у рішенні по справі «Хонякіна проти Грузії» № 17767/08 від 19 червня 2012 року, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Норми ст. 41 Конституції України встановлюють принцип непорушності права приватної власності. Частина 1 ст. 287 КАС України визначає, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Суд приходить до висновку, що поновлення порушеного права ОСОБА_2 на отримання пенсії можливе виключно шляхом зняття арешту з його коштів, що знаходяться на банківському вкладі № НОМЕР_2 у Філії Рівненське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» (а.с. 3). Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з коштів боржника може бути знятий за рішенням суду. З урахуванням вказаних обставин справи та правових норм, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_2 про зняття арешту з банківського рахунка (грошових коштів) у Філії Рівненське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» через який він отримує пенсію, є обгрунтованими та підлягають до задоволення. Керуючись ст.ст. 241-246, 255, 287 КАС України, суд, - в и р і ш и в: Постанову начальника Демидівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Якимець О.О. від 17 травня 2018 року про арешт коштів боржника скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять від Пенсійного фонду України як пенсійні виплати ОСОБА_2 (житель АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у Філії Рівненське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 333368. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Демидівський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя Т.С. Феха. Джерело: ЄДРСР 76250507
  21. Постанова Іменем України 15 січня 2020 року м. Київ Справа № 367/6231/16-ц Провадження № 14-529 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євразіябуд Трейд», Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області, треті особи: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Нельзін Максим Сергійович, виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області, про визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколу про проведення електронних торгів, акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна та державної реєстрації права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року, ухвалене в складі колегії суддів Голуба С. А., Іванової І. В., Таргоній Д. О. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що в межах виконавчого провадження № 45946085, відкритого на підставі виконавчого листа від 18 серпня 2014 року № 367/1637/14-ц, виданого Ірпінським міським судом Київської області, про стягнення з нього на користь виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області боргу в сумі 147 329,30 грн представники відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області (далі, в залежності від контексту, - ВДВС Ірпінського МУЮ або державний виконавець) порушили Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, далі - Закон про ВП 1999) та Тимчасовий порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 656/5 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, далі - Тимчасовий порядок), здійснюючи відповідну реалізацію майна, яке належить йому на праві власності, а саме 5/100 ідеальних часток дитячого садка, розташованого у АДРЕСА_1 (далі - арештоване майно), за ціною 329 689,00 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 04 жовтня 2016 року позов задоволено повністю: 2.1. визнані недійсними результати електронних торгів з продажу арештованого майна ОСОБА_1 (лот № 99536), проведені Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі - ДП «Інформаційний центр»)19 жовтня 2015 року (далі - спірні торги); 2.2. скасований протокол проведення цих електронних торгів від 19 жовтня 2015 року № 124714 (далі - протокол електронних торгів), згідно з яким переможцем у них є Товариство з обмеженою відповідальністю «Євразіябуд Трейд» (далі - ТОВ «Євразіябуд Трейд»); 2.3. скасований акт державного виконавця про реалізацію майна боржника від 02 листопада 2015 року, виданий на підставі протоколу електронних торгів та затверджений начальником ВДВС Ірпінського МУЮ Шевченком С. П.; 2.4. визнане недійсним та скасоване свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М. С. 04 листопада 2015 року (далі - приватний нотаріус) щодо арештованого майна (далі - свідоцтво про придбання нерухомого майна); 2.5. скасована державна реєстрація права власності ТОВ «Євразіябуд Трейд» на арештоване майно, здійснена приватним 04 листопада 2015 року відповідно до свідоцтва про придбання нерухомого майна; вирішене питання судових витрат. 3. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні торги щодо арештованого майна були проведені за ціною, визначеною Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна експертна група» (далі - ТОВ «Міжрегіональна експертна група»), яке не залучалось до участі у виконавчому провадженні № 45946085 як суб`єкт оціночної діяльності відповідно до постанови державного виконавця про призначення експерта від 19 травня 2015 року. Крім того, державним виконавцем не були дотримані вимоги статей 13, 58 Закону про ВП 1999, оскільки суб`єкт оціночної діяльності Ярковий С. В. , залучений до проведення відповідної оцінки, не мав на це належних повноважень у розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Суд також установив порушення права боржника подати заперечення на результати визначення вартості відповідного майна, оскільки звіт з його незалежної оцінки державним виконавцем на адресу боржника не направлявся. 4. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року задоволені апеляційні скарги ТОВ «Євразіябуд Трейд» та ВДВС Ірпінського МУЮ: рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 жовтня 2016 року скасоване та ухвалене нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову. 5. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Позивач обґрунтовує свої вимоги саме тим, що державним виконавцем допущені порушення при підготовці прилюдних торгів, а це може бути лише предметом окремого оскарження. Короткий зміст вимог касаційної скарги 6. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Зокрема, касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції. Позиція інших учасників справи 7. 20 вересня 2019 року ТОВ «Євразіябуд Трейд» через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року залишити без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції 8. Ухвалою ВССУ від 24 квітня 2017 року відкрите касаційне провадження в цій справі. 9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 10. Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 11. У квітні 2018 року касаційна скарга разом з матеріалами цієї цивільної справи передана до Верховного Суду. 12. 04 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України. Згідно із цією нормою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. 13. Свою ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтовує необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду. 14. 01 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду (І) Щодо відступу від висновку Верховного Суду 15. Щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 16. Предметом спору у цій справі, зокрема, є оскарження електронних торгів у виконавчому провадженні шляхом примусового продажу арештованого майна. 17. У постанові від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (адміністративне провадження № К/9901/8843/18) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Лише після виділення в натурі частки боржника з майна, яке перебуває у спільній частковій власності, виникає право передавати майно на реалізацію та згодом приймати рішення про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу». 18. Натомість у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 686/25616/13-ц (провадження № 61-371св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював інший правовий висновок у контексті оскарження результатів прилюдних торгів з реалізації майна боржника, яке не було виділене в натурі: «За змістом статті 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Відповідно до положень частини другої статі 366 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку. Аналіз наведених норм у сукупності свідчить про те, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, на неї кредитором може бути звернуте стягнення у рахунок погашення боргу шляхом вимоги продажу цієї частки з публічних торгів, а тому результати прилюдних торгів у справі не можуть бути визнані недійсними у зв`язку з тим, що 2/3 частки домоволодіння боржника не виділено в натурі». 19. Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність є різновидом права власності, що ускладнена множинністю суб`єктів. Крім того, специфіка правовідносин спільної власності полягає в єдності об`єкта права власності відносно зазначеної множинності суб`єктів такого права. 20. Відповідно до статті 177 ЦК України частка у праві спільної власності є об`єктом цивільних прав. 21. Так, частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. 22. З урахуванням наведеного, правовий режим спільної власності може передбачати визначення часток кожного із співвласників у праві спільної власності (спільна часткова) або відсутність такого визначення у праві спільної власності (спільна сумісна). Згідно з наведеним критерієм спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну. 23. Розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним. При цьому, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. 24. За змістом статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. 25. Відповідно до положень частини другої статі 366 ЦК України кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку. 26. Правовий аналіз положень статей дає підстави для висновку, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав та на неї кредитором може бути звернуто стягнення у рахунок погашення боргу шляхом вимоги продажу цієї частки з публічних торгів. 27. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 28. Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена. 29. Таким чином, з урахуванням наявності суперечливих висновків судів касаційної інстанції, наявні підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (провадження № К/9901/8843/18) шляхом вказівки, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об?єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні. (ІІ) Щодо доводів касаційної скарги по суті 30. Разом з тим, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. 31. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконанні у ВДВС Ірпінського МУЮ перебував виконавчий лист № 367/1637/14-ц, виданий 18 серпня 2014 року Ірпінським міським судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Ірпінської міської ради боргу в розмірі 147 329,30 грн. 32. 26 грудня 2014 року державний виконавець ВДВС Ірпінського МУЮ Голяченко І. П. прийняв постанову № 45946085 про відкриття виконавчого провадження. 33. Боржником рішення суду в добровільному порядку не було виконано, тому 19 січня 2015 року державним виконавцем накладено арешт на все майно боржника. 34. 30 квітня 2015 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна та описано майно боржника, а саме 5/100 ідеальних часток дитячого садка, що розташований на АДРЕСА_1 . 35. 19 травня 2015 року державним виконавцем прийнято постанову про призначення експерта Яркового С. В., який має сертифікат за № 17132/14, виданий 29 жовтня 2014 року Фондом державного майна України. 36. Відповідно до експертного звіту від 25 травня 2015 року, наданого ТОВ «Міжрегіональна експертна група» як оцінювачем, вартість 5/100 ідеальних часток дитячого садка, що розташований на АДРЕСА_1 , становить 659 378,00 грн без урахування податку на додану вартість. 37. 19 жовтня 2015 року проведені треті електронні торги в СЕТАМ, на яких було продано зазначене майно боржника ОСОБА_1 за ціною 329 689,00 грн. 38. Згідно з протоколом електронних торгів переможцем торгів став учасник № 3 ? ТОВ «Євразіябуд Трейд». 39. 02 листопада 2015 року начальник ВДВС Ірпінського МУЮ Шевченко С. П. затвердив акт державного виконавця про реалізацію арештованого майна. 40. 04 листопада 2015 року приватним нотаріусом видане свідоцтво про придбання нерухомого майна та зареєстроване право власності на 5/100 частини дитячого садка за ТОВ «Євразіябуд Трейд». 41. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 42. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 43. Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю правовідносин (урегульованих Законом про ВП 1999, ЦК України та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні, чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону. 44. Згідно з вимогами частин першої та третьої статті 62 Закону про ВП 1999 крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. 45. Ураховуючи те, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами 1-3 та частинами 5, 6 статті 203 ЦК, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина 1 статті 215 цього Кодексу). 46. Для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. 47. Апеляційний суд вірно вказував, що до предмета доказування в даній справі належало дотримання порядку проведення прилюдних торгів, а саме встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим порядком, а саме: правил які визначають процедуру підготовки, проведення електронних торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувану та боржнику про дату, час та місце проведення електронних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення електронних торгів ( розділ 5); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 7). 48. Разом із тим порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом про ВП 1999, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статей 55, 85 цього Закону). 49. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що дії державного виконавця при підготовці проведення прилюдних торгів Кирильчуком Д. М. оскаржувались в судовому порядку з тих самих підстав, з яких заявлений і цей позов. 50. Доводи, викладені ОСОБА_1 у касаційній скарзі, вже були оцінені судом апеляційної інстанції та визнані такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи, а отже висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують. 51. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 52. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Щодо судових витрат 53. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваного судового рішення без змін, то судові витрати у такому випадку перерозподілу не підлягають. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу. Керуючись частиною першою статті 400, статтею 404, частиною третьою статті 406, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87393444
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Київ Справа № 823/1387/17 Провадження № 11-804апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Придніпровського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (судді Епель О. В., Карпушова О. В., Степанюк А. Г.), У С Т А Н О В И Л А : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Придніпровського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - ДВС), треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), про: - визнання протиправною бездіяльності державного виконавця ДВС, що полягає у непоновленні строку для повного розрахунку за придбане позивачем на електронних торгах нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення шостого поверху за номерами: І, ІІІ, 5, 4, 3, 2, 1 загальною площею 641,2 кв. м за адресою: АДРЕСА _1 (лот № 188297); - зобов`язання державного виконавця ДВС поновити строк для повного розрахунку за придбане позивачем указане нерухоме майно. 2. Позов мотивовано тим, що 03 січня 2017 року відбулися електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, за результатами яких позивач став переможцем. Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкас від 05 січня 2017 року про забезпечення позову в цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця зупинено електронні торги щодо реалізації вищевказаного арештованого майна та заборонено посадовим особам ДВС вчиняти дії щодо складання акта про проведення електронних торгів. На підставі вказаної ухвали та в порядку статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» 06 січня 2017 року було зупинено вчинення виконавчих дій, унаслідок чого строк на розрахунок за придбане майно був перерваний до моменту усунення обставин, що стали підставою для його переривання. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27 лютого 2017 року скасовано вказану ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкас, на підставі якої було зупинено виконавче провадження. 07 серпня 2017 року позивач звернувся до ДВС із заявою, у якій повідомив про усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, та з вимогою поновити строк на перерахування коштів за придбане нерухоме майно. Однак відповідачем строк для повного розрахунку за придбане позивачем на електронних торгах майно не поновлено, що стало підставою для звернення з цим позовом. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 01 листопада 2018 року позов задовольнив. 4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі. 5. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що цей спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки оскаржувана бездіяльність була допущена державним виконавцем у ході процедури реалізації майна на підставі та на виконання судового рішення у цивільній справі, що відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлює підсудність такого спору суду, який видав виконавчий лист, тобто Придніпровському районному суду міста Черкас. 6. Крім того, правовідносини щодо здійснення розрахунків за майно, придбане на торгах, зокрема з приводу поновлення строків таких розрахунків, є цивільно-правовими, а не публічними. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 8. Скаржник зазначає, зокрема, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства, оскільки він оскаржує бездіяльність державного виконавця як суб`єкта владних повноважень при виконанні публічно-владних управлінських функцій. 9. Також позивач указує, що законодавчо не урегульовано порядку судового оскарження дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні, тому, на думку скаржника, слід застосувати статтю 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Позиція інших учасників справи 10. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Рух касаційної скарги 11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі. 12. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 серпня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ДВС, треті особи: ОСОБА_2 , ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи 13. Державним виконавцем ДВС 24 жовтня 2014 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 45221508 щодо виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду міста Черкас від 29 листопада 2010 року № 2-6798/2010 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» боргу в сумі 2 786 423,88 грн шляхом звернення стягнення на нежитлові приміщення шостого поверху за номерами: І, ІІІ, 5, 4, 3, 2, 1, загальною площею 641,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 14. ПП ОСОБА_3 18 липня 2016 року складено висновок оцінювача, відповідно до якого ринкова вартість указаного об`єкта склала з ПДВ 1 350 000,00 грн, сума ПДВ - 225 000,00 грн, сума без ПДВ - 1 125 000,00 грн. 15. ДВС 02 листопада 2016 року подано до Черкаської філії ДП «СЕТАМ» заявку щодо реалізації вказаного арештованого майна, зберігачем якого є боржник, шляхом проведення електронних торгів із стартовою ціною 1 125 000,00 грн. 16. Торги відбулися 03 січня 2017 року, їх переможцем визнано ОСОБА_1 , стартова ціна та ціна продажу склала 956 250,00 грн, сума сплаченого гарантійного внеску становила 47 812,50 грн, зазначені суми мали бути сплачені переможцем до 18 січня 2017 року. 17. Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкас від 05 січня 2017 року у справі № 711/8423/16-ц, зокрема, зупинено електронні торги щодо реалізації арештованого нерухомого майна та заборонено посадовим особам ДВС вчиняти дії щодо складання акта про проведення електронних торгів. 18. 06 січня 2017 року державним виконавцем зупинено виконавче провадження з примусового виконання зведеного виконавчого провадження від 15 липня 2016 року № 52781771 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» та держави коштів на загальну суму 3 081 531,43 грн до втрати чинності ухвали Придніпровського суду міста Черкас від 05 січня 2017 року у справі № 711/8423/16-ц. 19. Ухвалою Придніпровського суду міста Черкас від 03 лютого 2017 року у справі № 711/8423/16-ц (провадження № 4-с/711/93/16, № 4-с/711/5/17), зокрема, визнано незаконною бездіяльність головного державного виконавця ДВС щодо непризначення рецензування звіту про оцінку майна від 18 липня 2016 року та зобов`язано його вчинити відповідні дії. 20. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27 лютого 2017 року у справі № 22-ц/793/602/17 скасовано ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкас від 05 січня 2017 року, а заяву про забезпечення позову у цивільній справі щодо бездіяльності посадових осіб ДВС направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 21. 29 травня 2017 року державним виконавцем у виконавчому провадженні № 45221508 прийнято постанову про призначення рецензування звіту про оцінку майна від 18 липня 2016 року. 22. ФОП ОСОБА_4 09 червня 2017 року складено рецензію на звіт проведення незалежної оцінки ринкової вартості нежитлових приміщень, відповідно до якої вартість об`єкта оцінки не може бути використана як початкова під час продажу майна на прилюдних торгах у ході реалізації виконавчого провадження. 23. 29 червня 2017 року державним виконавцем прийнято постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, відповідно до якої при примусовому виконанні виконавчого листа Придніпровського районного суду міста Черкас № 2-6798/201, виданого 29 листопада 2010 року, призначено експертну оцінку вказаних нежитлових приміщень. 24. У звіті від 03 липня 2017 року № MV-170703-01 про проведення незалежної оцінки зазначених нежитлових приміщень встановлено їх початкову ринкову вартість - 6 669 500,00 грн. 25. Державним виконавцем 08 серпня 2017 року прийнято постанову ВП № 45221508 про зняття майна з реалізації. 26. 09 серпня 2017 року до ДВС надійшла заява ОСОБА_1 , відповідно до якої позивач просив поновити строк на перерахування коштів за вказане нерухоме майно. 27. 31 серпня 2017 року ДВС подано до Черкаської філії ДП «СЕТАМ» заявку щодо реалізації арештованого майна вартістю 6 669 500,00 грн шляхом проведення електронних торгів, які, однак, не відбулися через відсутність допущених учасників торгів. 28. Ухвалою Придніпровського суду міста Черкаси 01 березня 2018 року визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця ДВС від 08 серпня 2017 року у виконавчому провадженні ВП № 45221508 про зняття майна з реалізації та зобов`язано припинити подальшу його реалізацію. 29. 15 серпня 2018 року до відповідача надійшла заява ПАТ «Укрсоцбанк» про повернення виконавчого документа стягувачу, відповідно до якої ПАТ «Укрсоцбанк» просило повернути виконавчий лист від 29 листопада 2010 року № 2-6798/2010 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» боргу на загальну суму 2 786 423,88 грн на підставі статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» без подальшого примусового виконання. 30. 16 серпня 2018 року державним виконавцем прийнята постанова ВП № 45221508 про повернення виконавчого документа стягувачу. 31. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність державного виконавця щодо непоновлення строку для повного розрахунку за придбане на електронних торгах нерухоме майно та з метою поновлення такого строку звернувся до суду з цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування 32. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 33. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 34. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. 35. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 36. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. 37. Як убачається із позовних вимог та матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку із проведенням електронних торгів, за результатами проведення яких складено протокол та визначено переможцем позивача. При цьому метою звернення з цим позовом є здійснення розрахунку за придбане на торгах майно. 38. Положеннями пункту 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), визначено, що електронні торги - це продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну. 39. Пунктом 1 розділу VIII Порядку визначено, що після закінчення електронних торгів (закінчення строку аукціону з урахуванням його можливого продовження) на веб-сайті відображаються відомості про завершення електронних торгів. Не пізніше наступного робочого дня система автоматично формує та розміщує на веб-сайті протокол електронних торгів за лотом. До протоколу вноситься така інформація, зокрема: стартова ціна та ціна продажу лота, цінові пропозиції учасників, особливі ставки купівлі лота учасників, якщо вони мали місце; сума сплаченого гарантійного внеску; відомості про переможця електронних торгів (унікальний реєстраційний номер учасника); дата, до якої переможець електронних торгів повинен повністю сплатити ціну лота. У протоколі зазначаються прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - переможця електронних торгів, серія та номер документа, що посвідчує його особу, місце проживання та номер контактного телефону (за наявності). У разі якщо переможцем електронних торгів є юридична особа, зазначаються її найменування, код за ЄДРПОУ, місцезнаходження та номер контактного телефону (за наявності). 40. Згідно з пунктом 1 розділу Х Порядку на підставі копії протоколу переможець електронних торгів протягом десяти банківських днів з дня визначення його переможцем здійснює розрахунки за придбане на електронних торгах майно. 41. Відповідно до статті 650 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. 42. Статтею 655 ЦК визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 43. Частиною четвертою статті 656 ЦК визначено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. 44. Таким чином, набуття майна за результатами електронних торгів є різновидом договору купівлі-продажу, власником такого майна є боржник, продавцями - державний виконавець та організатор торгів, а покупцем - переможець електронних торгів. 45. Тому спір у правовідносинах щодо набуття речових прав на реалізоване на електронних торгах майно за своїм характером є приватноправовим, незважаючи на участь у ньому суб`єкта владних повноважень, та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства. 46. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловлювала у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 725/3212/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 47. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі є приватноправовим. 48. Доводи скаржника щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів не знайшли свого підтвердження під час її розгляду у суді касаційної інстанції. 49. Разом з тим, Велика Палата Верховного Cуду не погоджується із мотивуванням суду апеляційної інстанції в частині посилання на ту обставину, що оскаржувана бездіяльність була допущена державним виконавцем у ході процедури реалізації майна на підставі та на виконання судового рішення у цивільній справі, що обумовлює підсудність такого спору суду, який видав виконавчий лист, тобто Придніпровському районному суду міста Черкас. 50. З цим позовом ОСОБА_1 звернувся не як учасник виконавчого провадження, а як особа - переможець торгів та покупець майна, на яке звернуто стягнення в рамках виконавчого провадження, тобто як учасник договірних правовідносин, і позов фактично спрямовано на усунення порушення його речових прав на придбане на торгах майно. 51. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Cуду вважає за необхідне змінити рішення суду апеляційної інстанції, виключивши з його мотивувальної частини посилання на те, що спір має бути вирішений за правилами цивільного судочинства у зв`язку з тим, що правовідносини пов`язані із виконанням судового рішення у цивільній справі. 52. Водночас решті доводів касаційної скарги суд не надає оцінки з огляду на те, що такі доводи стосуються суті спору, а отже, не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 53. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції частково підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 54. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд. 55. Положеннями статті 351 КАС визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Висновки щодо розподілу судових витрат 56. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 57. З огляду на те, що за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткову зміну рішення суду апеляційної інстанції, але виключно щодо мотивів його прийняття, то відсутні підстави для нового розподілу судових витрат. 58. Велика Палата Верховного Суду не ухвалює нового судового рішення та не змінює його резолютивну частину, відтак розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87393422
  23. Державний герб України УКРАЇНА Господарський суд Житомирської області ______________________________________________________________________ _____________________________________________________________________________ 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20, E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua УХВАЛА "14" січня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1043/13 Господарський суд Житомирської області у складі судді Шніт А.В. розглянувши скаргу вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" на постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Чернеги В.О. №46394768 від 03.07.2018 та постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропак" до Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостамашу" про стягнення 332280,92грн за участю представників сторін: від скаржника: не з`явився; від ДВС: не з`явився; від стягувача: не з`явився; ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.09.2013 (суддя Гансецький В.П.) позов задоволено частково; стягнуто з Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостамашу" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропак" 280000,00грн боргу по орендній платі згідно договору оренди екскаваторів №1 від 01.01.2011, 12269,15грн 3% річних, 823,13грн інфляційних нарахувань та 5862,02грн судового збору; в решті позову відмовлено. На виконання вищезазначеного рішення 08.10.2013 видано наказ №906/1043/13. 23.07.2018 до суду від Спільного підприємства "Щорсівський Гранітний Кар`єр Укооппостачмашу" надійшла скарга за вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 на постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Чернеги В.О. №46394768 від 03.07.2018 та постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області ФедотюкВ.П. №46394768 від 03.07.2018 (а.с. 211-214, т.1), згідно якої скаржник просить: - визнати неправомірною та скасувати постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ЧернегиВ.О. ВП №46394768 від 3 липня 2018 року про скасування процесуального документу; - визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ФедотюкВ.П. №46394768 від 03.07.2018 про відновлення виконавчого провадження; - зобов`язати начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області скасувати постанову ВП №46394768 від 3 липня 2018 року про скасування процесуального документу; - зобов`язати начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області скасувати постанову ВП №46394768 від 3 липня 2018 року про відновлення виконавчого провадження. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 23.07.2018 скаргу вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" передано на розгляд судді Шніт А.В. Ухвалою господарського суду від 24.07.2018 скаргу Спільного підприємства "Щорсівський Гранітний Кар`єр Укооппостачмашу" за вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018прийнято до розгляду суддею Шніт А.В.; розгляд скарги призначено на 01.08.2018. Ухвалою суду від 01.08.2018 (а.с. 33-34, т.2) постановлено: - зупинити розгляд скарги вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" на постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Чернеги В.О. №46394768 від 03.07.2018 та постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 до набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 20.04.2018 у справі № 910/16159/17; - розгляд заяви Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" від 30.07.2018 про залишення скарги на дії Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області без розгляду відкласти в наступне судове засідання після поновлення провадження у справі. 07.11.2019 представником Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" подано до суду клопотання про поновлення розгляду скарги вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" на постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Чернеги В.О. №46394768 від 03.07.2018 та постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 (а.с. 137, т.3). Ухвалою суду від 12.11.2019 поновлено розгляд скарги за вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 та призначено судове засідання на 20.11.2019. Ухвалою суду від 05.12.2019 відкладено розгляд скарги на 17.12.2019. 17.12.2019 Коростенським міськрайонним відділом ДВС подано до суду копії матеріалів виконавчого провадження №46394768. Згідно супровідного листа відділ ДВС просить розгляд скарги здійснювати без участі представника ДВС (а.с. 195-205, т.3). Представник боржника в судовому засіданні 17.12.2019 подав клопотання від 05.12.2019 (вх.№02-44/2012/19 від 17.12.2019) (а.с.207, т.3) про залишення без розгляду заяви СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" вх.№ 02-44/884/18 від 30.07.2018 про залишення скарги без розгляду (а.с.2-3, т.2). Клопотання мотивовано тим, що заява підписана Погорілим В.П., однак рішенням Господарського суду м.Києва від 20.04.2018 у справі №910/16159/17, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників СП"Щорсівський гранітний кар`єрУкооппостачмашу", оформлені протоколом від 06.09.2017, яким було призначено керівником підприємства Погорілого В.П. Ухвалою суду від 17.12.2019 постановлено задовольнити клопотання СП "Щорсівський гранітний кар`єрУкооппостачмашу" від 05.12.2019 (вх.№02-44/2012/19 від 17.12.2019) та залишити без розгляду заяву СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" вх.№ 02-44/884/18 від 30.07.2018 про залишення скарги без розгляду; розгляд скарги відкласти на 14.01.2020 (а.с. 210-211, т.3). 13.01.2020 на електронну адресу суду надійшло клопотання боржника про розгляд скарги без участі представника боржника. Згідно клопотання боржник підтримує вимоги, викладені у скарзі, у повному обсязі. На день розгляду скарги стягувач та ДВС повноважних представників в судове засідання не направили. Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної скарги вимог, суд виходить із наступного. Згідно ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст.326 ГПК України). Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Згідно ч.1 ст.327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". 09.02.2015 відкрито виконавче провадження №46394768 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області №906/1043/13 від 08.10.2013 про стягнення із СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" на користь ТОВ «Агропак» 298954,30грн (а.с.196, т.3). 18.05.2017 директором ТОВ «Агропак» Масловським В.П. подано до Коростенського ВДВС ГТУЮ у Житомирській області заяву, згідно якої вказує, що борг, зокрема, згідно наказу Господарського суду Житомирської області №906/1043/13 погашено в повному обсязі (а.с.223, т.1). 03.08.2017 головним державним виконавцем Коростенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки борг в сумі 298954,30грн сплачено (а.с. 199, т.1). 23.01.2018 в.о. начальника Коростенського міськрайонного ВДВС в ході проведення виконавчих дій встановлено, що відсутні платіжні доручення про перерахування боргу та винесено постанову про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 03.08.2017 (а.с.200, т.3). В матеріалах справи містяться копії квитанцій до прибуткового касового ордера Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропак», згідно яких у період з 01.02.2017 по 04.05.2017 прийнято від СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" 298954,30грн на підставі договору №1 від 01.01.2011 та рішення №906/1043/13 (а.с.36-49, т.3). Ліквідатором ТОВ «Агропак» Холоденко О.В. подано скаргу №05-18 від 25.05.2018 на дії державного виконавця, згідно якої він просить визнати неправомірною та скасувати постанову Коростенського ВДВС ГТУЮ у Житомирській області від 03.08.2017 про закінчення виконавчого провадження №46394768 та поновити виконавче провадження (а.с.227-229, т.1). Ліквідатор вказує, що виконавчі провадження були закриті на підставі підроблених квитанцій до прибуткових касових ордерів. Зазначає, що Масловський В.П. не мав повноважень діяти від імені ТОВ «Агропак». Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31.05.2018 внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропак» (а.с.242-249, т.1). 08.06.2018 головним державним виконавцем Коростенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки встановлено, що борг у сумі 298954,30грн сплачено (а.с.201, т.3). 03.07.2018 головним державним виконавцем Коростенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Житомирській області при розгляді постанови від 03.07.2018 про скасування процесуального документа встановлено, що до відділу ДВС надійшла скарга ліквідатора ТОВ «Агропак» №05-18 від 25.05.2018, на підставі якої встановлено, що виконавче провадження було закінчено на підставі підроблених квитанцій до прибуткових касових ордерів. Крім того, державний виконавець, виносячи відповідну постанову, не перевірив повноваження особи, що подала заяву, а Масловський В.П. не мав повноважень діяти від імені ТОВ «Агропак». На підставі вищевикладеного головним державним виконавцем 03.07.2018 винесено постанову про відновлення виконавчого провадження №46394768 (а.с.105, 106, т.2). 04.12.2019 головним державним виконавцем Коростенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №46394768, оскільки борг погашено (а.с.205, т.3). Боржник зазначає, що заборгованість перед стягувачем погашено в повному обсязі, а підстави для скасування постанови від 08.06.2018 про закінчення виконавчого провадження були відсутні. Крім того, боржник вказує, що станом на 18.05.2017 (дату подання заяви до ВДВС про погашення боргу (а.с.223, т.1) Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містить відомості про керівника ТОВ «Агропак» - Масловського В.П., а тому у Масловського В.П., як керівника стягувача, були повноваження на подання відповідної заяви (а.с. 232-241, т.1). Згідно п.8 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Зважаючи на те, що боржником подано державному виконавцю копії квитанцій до прибуткового касового ордера Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропак», згідно яких у період із 01.02.2017 по 04.05.2017 прийнято від СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" 298954,30грн на підставі договору №1 від 01.01.2011 та рішення №906/1043/13, доказів підробки чи недійсності вказаних документів матеріали виконавчого провадження та матеріали справи не містять, суд вважає, що у в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Чернеги В.О. були відсутні підстави для винесення постанови ВП №46394768 від 03.07.2018 про скасування процесуального документу. Таким чином, були відсутні у головного державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Федотюк В.П. підстави для винесення на підставі неї постанови у виконавчому провадженні №46394768 від 03.07.2018 про відновлення виконавчого провадження. Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Статтею 339 Господарського процесуального кодексу Українивизначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права. Відповідно до ч.1 ст.343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч.2 ст.343 ГПК України). Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що скаржник підтвердив належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання неправомірною та скасування постанови в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ВП №46394768 від 03.07.2018 про скасування процесуального документа та постанови державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 про відновлення виконавчого провадження. У зв`язку з наведеним, суд вважає, що вимоги скарги ґрунтуються на належних та допустимих доказах, доведені у встановленому законом порядку, відтак є обґрунтованими. За таких обставин, скарга в частині визнання неправомірною та скасуванні постанови в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ВП № 46394768 від 03.07.2018 про скасування процесуального документа та постанови державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 про відновлення виконавчого провадження підлягає задоволенню. Оскільки оскаржувані постанови вже скасовані судом, вимога боржника про зобов`язання начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області скасувати постанову ВП №46394768 від 3 липня 2018 року про скасування процесуального документу та про зобов`язання начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області скасувати постанову ВП №46394768 від 3 липня 2018 року про відновлення виконавчого провадження не підлягає задоволенню. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст.233,234,339-342 Господарського процесуального кодексу України, суд - УХВАЛИВ: 1. Скаргу вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" на постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Чернеги В.О. №46394768 від 03.07.2018 та постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 задовольнити частково. 2. Визнати неправомірною та скасувати постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Чернеги В.О. ВП №46394768 від 03.07.2018 про скасування процесуального документу. 3. Визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 про відновлення виконавчого провадження. 4. В іншій частині скарги відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст ухвали складено: 20.01.2020. Суддя Шніт А.В. Друк: 1 - в справу 2 - позивачу (рек. з пов.) вул. Ігорева, 5, смт.Калинівка, Броварський р-н Київська обл., 07433 3 - відповідачу (рек. з пов.) вул.Куренівська,буд.16-Б, м.Київ, 04073; 4 - Коростенському міськрайонному відділу ДВС ГТУЮ в Житомирській області (11500, м. Коростень, вул. Сосновського, 28-г) (рек. з пов.) http://reyestr.court.gov.ua/Review/87022014
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Київ Справа № 340/25/19 Провадження № 11-669апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року (суддя Черниш О. А.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року ( судді Круговий О. О., Прокопчук Т. С., Шлай А. В.), У С Т А Н О В И Л А : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. ОСОБА_1 у січні 2019 року звернулася до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, в якому просила: - визнати неправомірною відмову відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області щодо зняття арешту з майна, належного на праві власності ОСОБА_2 , накладеного постановою від 13 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № 23555996; - зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області зняти арешт з майна, належного на праві власності ОСОБА_2 , у вказаному виконавчому провадженні. 2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 , яка є спадкоємицею ОСОБА_2 , при оформленні спадщини з`ясувала, що постановою відповідача від 13 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № 23555996 накладено арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 . При цьому при зверненні до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області із заявою про зняття арешту з майна, позивачці було відмовлено у задоволенні такої заяви. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 18 січня 2019 року позов задовольнив. 4. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 24 квітня 2019 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року залишив без змін. 5. Судові рішення мотивовано тим, що відповідачем не доведено наявності відкритого виконавчого провадження та не підтверджено належними доказами правомірності існування арешту, накладеного на нерухоме майно ОСОБА_2 , а наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про цей арешт перешкоджає позивачці зареєструвати у визначеному законом порядку право власності на відповідне майно. При цьому невиконання відповідачем свого обов`язку щодо необхідності зняття арешту з майна ОСОБА_2 при завершенні виконавчого провадження є протиправним. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 6. Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, зокрема, про порушення судами правил предметної юрисдикції; указує на те, що виконавче провадження відкрите за виконавчим документом, виданим у цивільній справі, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Позиція інших учасників справи 7. У відзиві на касаційну скаргу позивачка, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Рух касаційної скарги 8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 червня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 26 червня 2019 року призначив її до розгляду. 9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників. Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій 11. ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_2 та прийняла спадщину у встановлений законом строк. 12. Під час оформлення свідоцтва про право на спадщину на майно позивачці стало відомо, що згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у реєстрі 13 грудня 2011 року зареєстровано обтяження на все невизначене майно, власником якого є ОСОБА_2 , на підставі постанови про арешт майна боржника від 13 грудня 2011 року б/н, винесеної підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області. 13. ОСОБА_1 14 грудня 2018 року звернулась до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області із заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_2 , за результатами розгляду якої відповідач листом від 20 грудня 2018 року зазначив про відсутність підстав для задоволення заяви позивачки, оскільки на виконанні у відділі примусового виконання рішень відсутні виконавчі провадження, боржником за якими виступає ОСОБА_2 , до того ж відповідач зазначив, що виконавче провадження № 23555996, боржником за яким виступав ОСОБА_2 , завершене у 2012 році та знищене. 14. При цьому суди встановили, що арешт на нерухоме майно, належне ОСОБА_2 , накладено постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області б/н від 13 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № 23555996, відкритому за виконавчим листом № 2-620, виданим 14 грудня 2010 року Кіровським районним судом міста Кіровограда, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Індекс-банк» коштів у сумі 1 258 771,47 грн. Дане виконавче провадження завершено у 2012 році, а 29 лютого 2016 року знищене у зв`язку із закінченням терміну зберігання, про що складено акт. 15. Вважаючи відмову в занятті арешту на майно протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 16. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 17. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 18. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. 19. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 20. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. 21. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 22. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. 23. Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 24. Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. 25. З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду. 26. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 27. Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. 28. Так, підставою цього позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно. 29. За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов`язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову. 30. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди помилково розглянули в порядку адміністративного судочинства справу за позовом ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_2 - боржника у виконавчому провадженні № 23555996, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції, оскільки цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 31. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 33. За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Висновки щодо розподілу судових витрат 34. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 35. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 2, 19, 345, 349, 354, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області задовольнити частково. 2. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року скасувати. 3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87144568
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Київ Справа № 823/564/17 Провадження № 11-673апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кищенці» до Маньківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кищенці» на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року (суддя Тимошенко В. П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року (судді Вівдиченко Т. Р., Грибан І. О., Собків Я. М.), У С Т А Н О В И Л А : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кищенці» (далі - ТОВ «Кищенці») звернулося до суду з позовом до Маньківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - ДВС), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця ДВС про відкриття виконавчого провадження від 22 березня 2017 року ВП № 53625831. 2. Позов мотивовано тим, що виконавче провадження відкрито на виконання ухвали слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 грудня 2016 року № 1-кс/705/1461/16 про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 18 травня 2016 року № 12016250210000117 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). 3. Як зазначає позивач, всупереч вимогам законодавства щодо обов`язкової видачі судом виконавчого листа у разі виконання судового рішення у кримінальному провадженні органами ДВС виконавчий лист Уманським міськрайонним судом Черкаської області видано не було. 4. ТОВ «Кищенці» наголошує на тому, що ухвала слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області про накладення арешту на майно в силу приписів статті 175 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконується слідчим, прокурором та не підлягає виконанню в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», відтак відкриття відповідачем оскаржуваною постановою виконавчого провадження є протиправним. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 5. Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 квітня 2017 року закрив провадження у справі. 6. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін. 7. Судові рішення мотивовано тим, що спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства з огляду на те, що предметом його є накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження. 8. Суди, зокрема, дійшли висновку, що особі, яка є власником майна, на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі й у тому випадку, коли ця особа не є учасником вказаного кримінального провадження, надано право звернутися із клопотанням про скасування арешту, а також вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтею 174 КПК. 9. Також судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» судом, який у межах у спірних правовідносин видав виконавчий документ, є Уманський міськрайонний суд Черкаської області як загальний суд з розгляду кримінальних справ, що діє у рамках положень КПК, тому позивач може оскаржити накладення арешту на майно до суду, який наклав такий арешт. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 10. У касаційній скарзі ТОВ «Кищенці» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 11. Скаржник зазначає, зокрема, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства, оскільки ним оскаржується не безпосередньо ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно, а постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. 12. Позивач указує, що КПК не визначає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС, прийнятих чи вчинених у рамках кримінального провадження, тому вважає, що спір має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства. Позиція інших учасників справи 13. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Рух касаційної скарги 14. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 16 червня 2017 року відкрив касаційне провадження у цій справі. 15. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції. 16. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 17. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 липня 2019 року справу за позовом ТОВ «Кищенці» до ДВС про визнання протиправною та скасування постанови передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування 18. Відповідно до частини першої статті 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. 19. Положеннями статті 173 КПК визначено, що у разі задоволення клопотання про арешт майна слідчий суддя, суд постановляє ухвалу не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено. 20. Згідно зі статтею 174 КПК підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно. 21. Статтею 175 КПК визначено, що ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором. 22. Відповідно до частини третьої статті 535 КПК у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. 23. Таким чином, КПК урегульовано питання накладення слідчим суддею арешту на майно, а також оскарження ухвали слідчого судді про накладення такого арешту. 24. Разом з тим предметом спору у цій справі є оскарження рішення державного виконавця (постанови про відкриття виконавчого провадження), пов`язаного з виконанням ухвали про накладення арешту на майно, ухваленої за правилами КПК, та порушення, допущені виконавцем при прийнятті такого рішення, оскільки, на думку позивача, така постанова винесена без належних правових підстав, а саме без видачі судом виконавчого листа. 25. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 26. Згідно зі статтею 3 цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом. 27. Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 28. Отже, КПК передбачає можливість виконання судових рішень органами ДВС, однак не встановлює порядок оскарження дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень, прийнятих у кримінальному провадженні. 29. Натомість статтею 181 КАС (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 30. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 287 КАС у чинній редакції. 31. Таким чином, з урахуванням того, що КПК не передбачений порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС при примусовому виконанні судових рішень, прийнятих у кримінальному провадженні, учасники виконавчого провадження можуть оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність у порядку адміністративного судочинства. 32. Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 586/77/17, від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 33. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами КПК. 34. Доводи скаржника щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів знайшли своє підтвердження під час її розгляду у суді касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 35. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду. 36. За змістом частини першої статті 353 КАС (у чинній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Висновки щодо розподілу судових витрат 37. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 38. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кищенці» задовольнити. 2. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року - скасувати. 3. Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кищенці» до Маньківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87144569