Search the Community

Showing results for tags 'исполнительный сбор'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 25 results

  1. Есть два не связанных между собой вопроса по теме: 1. надо ли при подаче в ДВС исполнительного листа по взысканию с проигравшей стороны судебного взноса вносить в ДВС авансовый взнос? 2. подается жалоба на действия исполнителя о противоправном открытии исполнительного производства на основании отсутствия в деле надлежащего доказательства уплаты авансового взноса. Есть ли смысл сразу же истребовать с ответчика (ДВС) доказательства поступления аванса на их счет в казначействе, а не довольствоваться сомнительной бумажкой отправки их взыскателем? Или пусть сами об этом думают, доказывают и разбирается суд?
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2019 року м. Київ Справа N 320/4537/16-ц Провадження N 14-581цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересовані особи: старший державний виконавець Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Вознесенівський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області) Гогунська Поліна Михайлівна, Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів Трофимової Д.А., Крилової О.В., Дзярука М.П. у справі за скаргою ОСОБА_3 на рішення і дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М., заінтересована особа - ПАТ "УкрСиббанк", та УСТАНОВИЛА: У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на рішення і дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М. На обґрунтування скарги ОСОБА_3 зазначив, що є боржником у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 щодо стягнення з нього на користь ПАТ "УкрСиббанк" кредитної заборгованості. Вказані виконавчі провадження перебувають на виконанні у Вознесенівському ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області. У травні 2016 року стягувач ПАТ "УкрСиббанк" звернувся до державного виконавця із заявою про закриття виконавчого провадження у зв'язку з повним погашенням боржником заборгованості. Незважаючи на це, у червні 2016 року старший державний виконавець Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунська П.М. прийняла постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258, а в липні відкрила шість виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. Посилаючись на те, що судове рішення щодо стягнення з нього заборгованості він виконав у добровільному порядку, що свідчить про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору, ОСОБА_3 просив визнати незаконними дії державного виконавця щодо прийняття постанов від 29 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 про стягнення виконавчого збору та постанов від 30 червня 2016 року про відкриття виконавчих проваджень за номерами 51532481, 51531919, 51532379, 51532357, 51532218, 51532303 з виконання постанов про стягнення виконавчого збору, а також скасувати ці постанови. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконними дії старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунської П.М. щодо прийняття постанов від 29 червня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору та постанов від 30 червня 2016 року про відкриття виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. Скасовано постанови від 29 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 щодо стягнення з боржника виконавчого збору. Скасовано постанови від 30 червня 2016 року у виконавчих провадженнях за номерами 51532481, 51531919, 51532379, 51532357, 51532218, 51532303 щодо відкриття виконавчих проваджень з виконання постанов про стягнення виконавчого збору. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для стягнення з боржника у виконавчих провадженнях за номерами 39983902, 39983503, 39984012, 39984505, 39984665, 39983258 - ОСОБА_3 виконавчого збору у зв'язку з добровільним виконанням ним рішення про стягнення заборгованості та відсутністю доказів здійснення державним виконавцем будь-яких заходів з примусового виконання судового рішення. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу головного державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Святченко Є.В. задоволено частково. Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року скасовано, провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 оскаржує дії і рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, а не щодо виконання ухваленого в порядку цивільного судочинства судового рішення про стягнення заборгованості, тому скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року і залишити в силі ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2016 року. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно зі статтею 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) і статтею 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) дії і рішення державного виконавця оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ, тому скарга підлягає розгляду саме Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області як судом, що ухвалив рішення про стягнення заборгованості і видав виконавчі документи на його виконання. Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не надав належної оцінки доводам про добровільне виконання судового рішення про стягнення заборгованості, що підтверджує безпідставність стягнення з нього виконавчого збору. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 07 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. На час виникнення спірних правовідносин, а також на момент розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон N 606-XIV, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У пунктах 1, 7 частини другої статті 17 цього Закону передбачено виконавчі документи, які підлягали виконанню державною виконавчою службою, серед яких указано виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Тобто примусовому виконанню підлягали не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. У частині другій статті 384 ЦПК України вказано, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Тобто і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням. Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. Згідно із частиною четвертою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій,? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Суди встановили, що на виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року у справі N 815/152/2012 за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості 30 вересня 2013 року головним державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції винесено постанови про відкриття стосовно ОСОБА_3 виконавчих проваджень про стягнення боргу: ВП N 39983902 (у розмірі 10 130,92 грн); ВП N 39983503 (у розмірі 298 304,81 грн); ВП N 39984012 (у розмірі 86 457,36 грн); ВП N 39984505 (у розмірі 1 700,00 грн); ВП N 39984665 (у розмірі 120,00 грн); ВП N 39983258 (у розмірі 1 625 449,29 грн. (а. с. 5-7). 11 травня 2016 року стягувач - ПАТ "УкрСиббанк" направив заяви до начальника Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про закриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів про стягнення із ОСОБА_3 боргу та судових витрат у зв'язку з їх сплатою у повному обсязі (а. с. 20?25). 29 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Гогунською П.М. прийняті постанови про стягнення із ОСОБА_3 виконавчого збору: ВП N 39983902 (у розмірі 1 013,02 грн); ВП N 39983503 (у розмірі 29 830,48 грн); ВП N 39984505 (у розмірі 1 700,00 грн); ВП N 39984665 (у розмірі 120,00 грн); ВП N 39983258 (у розмірі 162 544,92 грн); ВП N 39984012 (у розмірі 8 645,73 грн)) (а. с. 8?13). 30 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькійобласті Гогунською П.М. прийняті постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі зазначених постанов про стягнення із ОСОБА_3 виконавчого збору (а. с. 14?19). Не погодившись із прийняттям державним виконавцем зазначених постанов, у липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, який видав виконавчий лист, зі скаргою в порядку ЦПК України, у якій просив визнати дії державного виконавця незаконними, а його постанови скасувати. На час звернення ОСОБА_3 зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та статей 383, 384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), так і частини третьої статті 3 цього Кодексу (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Оскільки висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, то ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 13 червня 2018 року у справі N 307/1451/15-ц (провадження N 14-177цс18). Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2018 року м. Київ Справа N 757/61236/16-ц Провадження N 14-431цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк"), заінтересовані особи: старший державний виконавець Бабушкінського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Бабушкінський ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області) Григорчук Павло Васильович розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Родовід Банк" на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року у складі судді Остапчук Т.В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів Андрієнко А.М., Заришняк Г.М., Мараєвої Н.Є. у справі за скаргою ПАТ "Родовід Банк" на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. та УСТАНОВИЛА: У грудні 2016 року ПАТ "Родовід Банк" звернулося до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. Вимоги обґрунтовувало тим, що 10 жовтня 2016 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва Шапутько С.В. у межах досудового розслідування кримінального провадження N 12012000000000054 за клопотанням прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Щербака А.М. ухвалено рішення про накладення арешту на нежитлову будівлю, загальною площею 2718 кв. м, що розташована за адресою: вул. Старокозацька (Комсомольська), 40Б, Бабушкінський (Кіровський) район, м. Дніпро, шляхом заборони розпорядження, відчуження та користування зазначеним майном. Зазначало, що у подальшому банк звернувся до Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вищевказаного судового рішення. Проте 29 листопада 2016 року отримав повідомлення від 24 листопада 2016 року N 0314/18666/12 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. у виконавчому провадженні N 52987094, оскільки виконавчий документ на виконання надійшов без квитанції про сплату авансового внеску. На думку ПАТ "Родовід Банк", такі дії державного виконавця вчинені з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило визнати незаконними дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. у виконавчому провадженні при складанні повідомлення від 24 листопада 2016 року N 0314/18666/12 про повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання та скасувати це повідомлення. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у порядку цивільного судочинства у справі за скаргою ПАТ "Родовід Банк". Роз'яснено заявнику право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником оскаржуються дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. щодо повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні N 52987094, відкритому на підставі ухвали слідчого судді, постановленої у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), а не на виконання рішення суду, ухваленого у порядку Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). За таких обставин, скарга підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки скарга ПАТ "Родовід Банк" на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В. має розглядатися у порядку адміністративного судочинства. У квітні 2017 року ПАТ "Родовід Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, не врахували правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі N 6-2187цс15 та від 16 березня 2016 року у справі N 6-30цс16. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 18 жовтня 2017 року - призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 02 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)). У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (Bezymyannaya v. Russia) (заява N 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони". Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)). У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Відповідно до статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та на час її розгляду у суді першої й апеляційної інстанцій) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Отже, як право на звернення зі скаргою в порядку цивільного судочинства, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС. Судами установлено, що ПАТ "Родовід Банк" звернулося до Печерського районного суду міста Києва у порядку цивільного судочинства зі скаргою на дії старшого державного виконавця Бабушкінського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Григорчука П.В., у якій просило визнати незаконними дії цього державного виконавця при складанні повідомлення від 24 листопада 2016 року N 0314/18666/12 про повернення стягувачу виконавчого документа, виданого Печерським районним судом міста Києва на виконання ухвали слідчого судді цього суду у межах досудового розслідування кримінального провадження N 12012000000000054 про накладення арешту на нежитлову будівлю, без прийняття до виконання через несплату авансового внеску, а також скасувати повідомлення від 24 листопада 2016 року. Тобто стягувач (ПАТ "Родовід Банк"), як сторона виконавчого провадження, оскаржує законність дій державного виконавця, пов'язаних із виконанням судового рішення, ухваленого за правилами КПК України, та у зв'язку з порушенням державним виконавцем, на думку заявника, порядку звернення до виконання виконавчого листа через несплату авансового внеску. У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - КАС України у редакції, чинній на час подання скарги до суду та на час її розгляду у суді першої та апеляційної інстанцій) зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльності ВДВС, крім тих, що передбачені прямо у окремому законі. Так порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII). Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. У даному випадку стороною виконавчого провадження оскаржуються дії державного виконавця, а саме постанова щодо стягнення витрат виконавчого провадження, якими є сплата авансового внеску. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. При цьому Велика Палата Верховного Суду не погоджується із твердженням заявника про те, що для оскарження рішення, дій або бездіяльності державного виконавця щодо виконання ухвали слідчого судді про накладення арешту встановлено інший порядок, передбачений нормами КПК України, з наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а в частині п'ятій статті 173 цього Кодексу зазначено, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу. Відповідно до положень частини першої статті 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором. Розділ VIII КПК України передбачає порядок виконання судових рішень, зокрема згідно з частиною першою статті 533 цього Кодексу вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження (частина третя статті 535 КПК України). Частиною другою статті 534 КПК України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. Однак не є тотожним право фізичної чи юридичної особи на оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення із нормами частини п'ятої статті 534 КПК України, за умовами якої процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні (наприклад, подання скарг на бездіяльність слідчого, прокурора; оскарження ухвал про накладення арешту на майно), вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Тобто положеннями КПК України (Розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні. Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено у Законі N 1404-VIII. У даному випадку сторона виконавчого провадження оскаржує постанову державного виконавця щодо сплати авансового внеску, тобто питання стосується витрат виконавчого провадження, а відтак урегульовано у статті 181 КАС України та статті 74 Закону N 1404-VIII, оскільки у КПК України чи іншому законі не передбачено особливостей примусового виконання такої ухвали суду. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. ВДВС є уповноваженим органом приймати для примусового виконання виконавчі документи чи не приймати їх з підстав, визначених чинним законодавством України. Здійснюючі делеговані йому функції в цій частині, діє як суб'єкт владних повноважень, рішення, дії або бездіяльність якого, його посадових осіб, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити у порядку, встановленому законом. За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що вказаний спір належить до компетенції адміністративного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій правильно відмовили у відкритті провадження у справі у порядку цивільного судочинства на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, оскільки законом (КПК України) не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб. Посилання ПАТ "Родовід Банк" на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі N 6-2187цс15 та від 16 березня 2016 року у справі N 6-30цс16, не є коректним, оскільки у них встановлені інші, ніж у даній справі, обставини та відповідні їм правовідносини, які не є подібними. Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм матеріального та процесуального права. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на вказане, оскаржувані судові рішення у цій справі необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, перерозподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 826/5195/17 Провадження N 11-801апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачаЗолотніковаО.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року (суддя Клименчук Н.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (судді Костюк Л.О., Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі N 826/5195/17 за позовом ОСОБА_3 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС) про визнання протиправною і скасування постанови та ВСТАНОВИЛА: У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Департаменту ДВС про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС (далі - державний виконавець) Думанської Аліни Леонідівни від 23 березня 2017 року ВП N 48139462 про стягнення з ОСОБА_3 490 тис. 574 грн. На обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що державний виконавець, вказуючи у постанові про відкриття виконавчого провадження про необхідність самостійно виконати рішення суду у семиденний строк, не зазначив у який спосіб боржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. З огляду на це виконавчий збір як санкція відповідальності майнового характеру не може бути застосована до особи, яка самостійно з об'єктивних причин у семиденний строк не могла виконати вимогу державного виконавця. Враховуючи приписи частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) та частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 18 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України. Не погодившись із зазначеними ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржувані судові рішення суперечать положенням частини другої статті 74 Закону N 1404-VIII та статті 181 КАС України, за правилами яких рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Крім того, оскаржувану постанову державний виконавець виніс поза межами виконавчого провадження N 48139462, оскільки 23 березня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 07 жовтня 2014 року N 2/331/641/14 2-881/2011, виданого Жовтневим районним судом міста Запоріжжя в цивільній справі. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 22 червня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення. З матеріалів позовної заяви убачається, що рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 19 червня 2014 року в цивільній справі N 2-881/2011 (провадження N 2/331/641/14) задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "МКС-Інвест", про звернення стягнення на предмет іпотеки. 07 жовтня 2014 року Жовтневий районний суд міста Запоріжжя видав виконавчий лист N 2/331/641/14 2-881/2011. Постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження N 48139462 з виконання виконавчого листа N 2/331/641/14 2-881/2011. 23 березня 2017 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження N 48139462. Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_3 виконавчого збору в розмірі 490 тис. 574 грн. Вважаючи протиправною постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про її скасування. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що оскаржувану постанову державний виконавець виніс у межах виконавчого провадження N 48139462, відкритого з виконання виконавчого листа N 2/331/641/14 2-881/2011, виданого Жовтневим районним судом міста Запоріжжя за результатами розгляду цивільної справи, а тому на підставі частини першої статті 74 Закону N 1404-VIII цей позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законіна вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ. На час відкриття виконавчого провадження N 48139462 чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження", статтею 1 якого визначалося, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. На час прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця від 23 березня 2017 року набрав чинності Закон N 1404-VIII. Відповідно до пунктів 6, 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. За нормами статті 2 вказаного Закону (тут і далі - у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Згідно зі статтею 1 Закону N 1404-VІІІвиконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди. Відповідно до пункту 15 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки. Частиною третьою статті 40 Закону N 1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Отже, у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 15 частини першої статті 39 Закону N 1404-VIII, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження. Тобто, така постанова виноситься після закінчення виконавчого провадження. З матеріалів позовної заяви вбачається, що оскаржувана постанова про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору винесена державним виконавцем в один день із постановою про закінчення виконавчого провадження, що не суперечить наведеним вище положенням частини третьої статті 40 Закону N 1404-VIII. При цьому, виходячи з приписів вказаного Закону, винесенню державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору передувало винесення вказаною посадовою особою постанови про закінчення виконавчого провадження N 48139462. Згідно із частиною другою статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону N 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 127/9870/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі N 821/872/17. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Оскільки судами попередніх інстанцій постановлено ухвали, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року скасувати, а матеріали позовної заяви направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 158/534/16-а Провадження N 11-835апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Ківерцівського районного управління юстиції у Волинській області (далі - відділ ДВС) про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанов за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року (у складі колегії суддів Глушка І.В., Большакової О.О., Макарика В.Я.), УСТАНОВИЛА: 1 березня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу ДВС Котельчук Н.С., а також визнати неправомірними та скасувати його постанови: - від 12 травня 2015 року про накладення штрафів у сумі 170 грн та 340 грн у виконавчих провадженнях N 45604617 та N 45604909 на ОСОБА_3; - від 7 грудня 2015 року про відкриття виконавчих проваджень N 49582617 та N 49582276 з приводу стягнення з ОСОБА_3 по 170 грн штрафу та виконавчих проваджень N 49582717 та N 49582355 щодо стягнення з нього штрафу по 340 грн; - від 7 грудня 2015 року про відкриття виконавчих проваджень N 49582512 та N 49581375 щодо стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору в сумі 680 грн. Ківерцівський районний суд Волинської області постановою від 5 грудня 2016 року позов задовольнив. У ході розгляду справи суд установив таке. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2014 року ОСОБА_3 зобов'язано: - усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_5 земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом звільнення частини земельної ділянки площею 0,0165 га, а саме 5,07 м від поворотної точки А по межі БА, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 21 листопада 2012 року; - знести частину господарської споруди (гаража для сільгосптехніки), що розташована в межах частини самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0165 га на АДРЕСА_1. На підставі зазначеного судового рішення головний державний виконавець відділу ДВС Котельчук Н.С. 25 листопада 2014 року відкрила виконавчі провадження із зазначенням терміну самостійного виконання рішення до 2 грудня 2014 року. Перевірку виконання судового рішення було здійснено 24 квітня 2015 року, у ході якої з'ясовано, що самостійно ОСОБА_3 воно не виконане. Боржнику було повторно надано строк для самостійного виконання рішення до 5 травня 2015 року. 27 квітня 2015 року головним державним виконавцем відділу ДВС Котельчук Н.С. винесено постанови про накладення на ОСОБА_3 в обох виконавчих провадженнях 170 грн штрафу за невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк без поважних причин. Цього ж дня державний виконавець виніс постанови про стягнення з ОСОБА_3 680 грн виконавчого збору у згаданих виконавчих провадженнях. Проведеною 8 травня 2015 року перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 не виконав дій на виконання судового рішення. У зв'язку із цим 12 травня 2015 року головним державним виконавцем відділу ДВС Котельчук Н.С. винесено постанови про накладення на ОСОБА_3 штрафу в розмірі 340 грн в обох виконавчих провадженнях. 4 грудня 2015 року винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень. 7 грудня 2015 року зазначеним державним виконавцем відкрито виконавчі провадження: N 49582512 та N 49581375 про стягнення з ОСОБА_3 по 680 грн виконавчого збору, N 49582617 та N 49582276 про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави штрафу по 170 грн. N 49582717 та N 49582355 про стягнення з ОСОБА_3 штрафу по 340 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 не був у змозі самостійно виконати згадане вище рішення суду про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, оскільки для цього (встановлення кутів та поворотів на місцевості, а також для встановлення відповідної площі за вказаними у рішеннях межах) потрібен відповідний спеціаліст. При цьому такого спеціаліста (представника відділу Держгеокадастру Ківерцівського району Волинської області) на виконання рішення суду було вперше залучено за постановою державного виконавця лише 24 листопада 2015 року на 3 грудня 2015 року, який на вказану дату не прибув. Таким чином, на думку суду першої інстанції, ОСОБА_3 був позбавлений права на самостійне добровільне виконання рішення, тому оскаржувані постанови державного виконавця винесені з порушенням вимог ЗаконуУкраїни від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 606-XIV). Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 лютого 2017 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник посилається на те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції, вони видані. Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС (у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду), наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. З установлених судами обставин убачається, що предметом перевірки у цій справі на відповідність вимогам Закону N 606-XIV є дії та рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та штрафів, учинені та прийняті у виконавчих провадженнях, відкритих на виконання ухваленого в цивільній справі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2014 року про зобов'язання позивача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою та зобов'язання його знести частину споруди. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. На час звернення ОСОБА_3до суду з цим позовом та його розгляду судами частиною першою статті 181 КАС було визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 КАС у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. Тобто, якщо законом було установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, було визначено розділом VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) та Законом N 606-XIV. Відповідно до частини четвертої статті 82 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ. За приписами статті 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК). Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК). На час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII). Положення зазначеного Закону, зокрема й частини другої статті 74, якою надано справо сторонам, іншим учасникам та особам оскаржувати постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, набрали чинності 5 жовтня 2016 року. Таким чином спори про оскарження постанов державних виконавців щодо стягнення виконавчого збору, накладення штрафів відносяться до юрисдикції адміністративних судів з 5 жовтня 2016 року. Відповідно до пункту 10 розділу XIII Закону N 1404-VІІІскарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, подані в установленому законом порядку до набрання чинності цим Законом, розглядаються у строки та порядку, що діяли до набрання чинності цим Законом. Спірні правовідносини у цій справі виникли у грудні 2015 року, а позивач звернувся до суду у березні 2016 року, коли діяли норми, за якими юрисдикція адміністративних судів не поширювалась на публічно-правові спори про оскарження дій та рішень органів державної виконавчої служби у виконавчих провадженнях щодо виконання рішень, ухвалених за правилами ЦПК. Таким чином оскарження ОСОБА_3зазначених у його позовній заяві постанов державного виконавця та розгляд таких скарг мав відбуватися за правилами цивільного судочинства судом цивільної юрисдикції. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в грудні 2015 року ОСОБА_3 подавав аналогічний адміністративний позов до Волинського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 21 грудня 2015 року відмовив у відкритті провадження у справі, вказавши на те, що цей спір має розглядатися судом, який ухвалив рішення у порядку цивільного судочинства. У зв'язку із цим ОСОБА_3 в порядку ЦПК подав скаргу до Ківерцівського районного суду, який ухвалою від 29 грудня 2015 року, залишеною без змін апеляційним судом, відмовив у відкритті провадження за скаргою, пославшись на те, що оскарження постанов державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та штрафу має здійснюватися до суду адміністративної юрисдикції. Тому ОСОБА_3 і подав цей позов саме в порядку КАС до місцевого суду як адміністративного. Як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплено "право на суд" разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява N 36760/06, § 230). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", заяви N 7714/06 та N 23654/08), в якому встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 рокуу справі "Андрієвська проти України" (заява N 34036/06), в якому визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України, який відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08), в якому визнано, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07), у якому зроблено висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)). З огляду на викладене та враховуючи неодноразове звернення ОСОБА_3 за вирішенням цього спору до судів як адміністративної, так і цивільної юрисдикцій, які зрештою спрямували його саме до адміністративного суду, постановлення судом апеляційної інстанції у цій справі ухвали про закриття провадження поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила ОСОБА_3 перешкоди у реалізації права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію доходить висновку, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Таким чином, ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Щодо вимог скарги ОСОБА_3 про залишення в силі постанови суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки прийняття відповідного рішення можливе лише в разі апеляційного перегляду такої постанови по суті, який у цій справі не відбувся у зв'язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав. Керуючись статтями 345, 349, 359 КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року скасувати. 3. Справу за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Ківерцівського районного управління юстиції у Волинській області про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постановнаправити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 320/7888/16-ц Провадження N 14-266цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року (у складі судді Фоміна В.А.) та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року (у складі суддів Онищенка Е.А., Бєлки В.В., Воробйової І.А.) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Косінова Ігоря Вікторовича, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Косінова І.В. (далі - старший державний виконавець Косінов І.В.), у якій просив визнати поважними причини пропуску строку на оскарження, поновити строк для оскарження, визнати незаконними та скасувати постанови старшого державного виконавця Косінова І.В. : від 10 березня 2015 року - про стягнення з боржника виконавчого збору; від 19 серпня 2015 року - про закінчення виконавчого провадження в частині винесення в окреме провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору; від 17 жовтня 2016 року - про поновлення вчинення виконавчих дій. На обґрунтування вимог ОСОБА_3 зазначав, що 27 лютого 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП N 46655138 щодо виконання виконавчого листа, виданого 22 травня 2012 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" заборгованості у розмірі 3 млн 261 тис. 520 грн 72 коп. ОСОБА_3 був наданий строк для добровільного виконання рішення - сім днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто до 7 березня 2015 року. Крім того, 27 лютого 2015 року державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. У той же день між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено мирову угоду та прийнято рішення про зупинення виконавчого провадження. 3 березня 2015 року банком була надана зазначена мирова угода старшому державному виконавцю Косінову І.В. 17 квітня 2015 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя була визнана вказана мирова угода. 19 серпня 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. ОСОБА_3 вважав, що з моменту укладення мирової угоди між ним та банком всі виконавчі дії зупинені та у нього відсутні будь-які зобов'язання перед виконавчим органом. Проте 31 жовтня 2016 року ОСОБА_3 отримав поштою постанову від 17 жовтня 2016 року про поновлення вчинення виконавчих дій. З цієї постанови йому стало відомо про існування виконавчого провадження про стягнення з нього виконавчого збору у розмірі 326 тис. 434 грн 31 коп. ОСОБА_3 зазначав, що він був позбавлений права на захист та не міг своєчасно оскаржити вказані незаконні дії старшого державного виконавця Косінова І.В., оскільки останній не направляв на його адресу постанову від 10 березня 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 326 тис. 434 грн 31 коп.; постанову від 19 серпня 2015 року про закінчення виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа та виведення в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та постанову від 12 листопада 2015 року про зупинення виконавчого провадження у зв'язку з розшуком майна боржника. Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року, скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку на оскарження та поновлено ОСОБА_3 строк для оскарження постанов старшого державного виконавця Косінова І.В. : від 10 березня 2015 року - про стягнення з боржника виконавчого збору; від 19 серпня 2015 року - про закінчення виконавчого провадження та від 17 жовтня 2016 року - про поновлення вчинення виконавчих дій. Визнано незаконними та скасовано зазначені постанови старшого державного виконавця Косінова І.В. Рішення судів мотивовані тим, що сплив строку, наданий для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання рішення. Судом встановлено, що боржником у добровільному порядку виконано рішення суду, при цьому державним виконавцем не вчинялися передбачені законодавством заходи примусового виконання рішення. У червні 2017 року Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області звернувся із касаційною скаргою на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року, у якій просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні скарги. Касаційна скарга мотивована тим, що за змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. У зв'язку із цим справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до компетенції адміністративних судів. Зазначене також передбачено статтею 74 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали. У жовтні 2017 року ОСОБА_3 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені ухвали - без змін. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У травні 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 2 липня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон N 1404-VIII та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. На час виникнення спірних правовідносин був чинним Закон N 606-XIV, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Аналогічна норма закріплена у статті 1 Закону N 1404-VIII, який був чинний на час звернення ОСОБА_3 до суду. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. Аналогічна норма була передбаченау статті 17 Закону N 606-XIV. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Згідно зі статтею 383 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою). Аналогічна норма передбачена статтями 447, 448 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII). Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої службирозглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою). Тобто, і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням. При цьому частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. У справі, яка переглядається, установлено, що 27 лютого 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП N 46655138 щодо виконання виконавчого листа, виданого 22 травня 2012 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області. 27 лютого 2015 року державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. У той же день між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено мирову угоду та прийнято рішення про зупинення виконавчого провадження. 3 березня 2015 року банком була надана зазначена мирова угода старшому державному виконавцю Косінову І.В. 10 березня 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова ВП N 46655138 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 326 тис. 434 грн 31 коп. 17 квітня 2015 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя вказана мирова угода була визнана, в ухвалі суду зазначено, що з моменту її визнання виконавчі провадження відкриті державним виконавцем підлягають закриттю. 19 серпня 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. Виведено в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору N 46655138 від 10 березня 2015 року. 17 жовтня 2015 року старшим державним виконавцем Косіновим І.В. була винесена постанова про поновлення вчинення виконавчих дій з примусового виконання про стягнення з боржника виконавчого збору N 46655138 від 10 березня 2015 року. На час звернення ОСОБА_3 до суду першої інстанції набув чинності Закон N 1404-VIII. Відповідно до пункту 10 перехідних положень цього Закону в порядку, що діяв до набрання ним чинності, розглядаються скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, подані в установленому законом порядку до набрання ним чинності. Відповідно до частини першої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Частиною другою статті 74 цього Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З аналізу наведених норм вбачається, що Законом N 1404-VIII встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, розглянувши по суті скаргу ОСОБА_3, щодо оскарження ним постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, не звернув уваги на те, що такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а його слід розглядати в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що зазначена справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. А тому, ухвалені рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі та роз'ясненням ОСОБА_3 права на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства. Керуючись статтями 255, 409, 414, 415 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області задовольнити. Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2017 року скасувати. Провадження у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Косінова Ігоря Вікторовича - закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2018 року м. Київ Справа N 821/872/17 Провадження N 11-734апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року (суддя Варняк С.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року (у складі колегії суддів Коваля М.П., Домусчі С.Д., Кравця О.О.) у справі за позовом ОСОБА_4 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відділ ДВС) про визнання протиправною та скасування постанови, УСТАНОВИЛА: У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до відділу ДВС, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 23 травня 2017 року ВП N 48969857 про стягнення виконавчого збору у розмірі 1161685,35 грн. Херсонський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, відмовив у відкритті провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. У липні 2017 року ОСОБА_4 через свого представника звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвал Херсонського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року й направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вищий адміністративний суд України ухвалою 02 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 червня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила такі обставини. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, в Суворовсьому районному суді м. Херсона розглядалась цивільна справа N 668/14287/14-ц Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум") до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Кам'янський" (далі - ПАТ "Кам'янський"), про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 02 березня 2015 року у справі N 668/14287/14-ц скасовано рішення Суворовського районного суду м. Херсона 08 грудня 2014 року та ухвалено нове, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк Форум" заборгованість у розмірі 1161685,53 грн за кредитним договором N 1-0042/13/28-KL від 17 травня 2013 року та у розмірі 1177837,07 грн за кредитним договором N 1-0043/13/28-KL від 17 травня 2013 року. Додатковим рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 16 березня 2015 року у цій же справі стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк Форум" заборгованість за кредитним договором N 1-0040/13/28-KL від 17 травня 2013 року в розмірі по 12098434,15 грн. На підставі виконавчого листа, виданого Суворовським районним судом м. Херсона 14 квітня 2015 року у цивільній справі N 668/14287/14-ц, відділом ДВС 09 жовтня 2015 року відкрито виконавче провадження N 48999494 про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором N 1-0042/13/28-KL від 17 травня 2013 року у розмірі 1161685,53 грн. 22 грудня 2016 року за договором про відступлення права вимоги N 0029/16-ВБ/1 ПАТ "Кам'янський" отримало право вимоги за кредитним договором N 1-0042/13/28-KL від 17 травня 2013 року, та на підставі заяви цього товариства Херсонський міський суд Херсонської області ухвалою від 02 лютого 2017 року у справі N 668/14287/14-ц замінив сторону у виконавчому провадженні N 48999494, а саме: стягувача ПАТ "Банк Форум" на його правонаступника ПАТ "Кам'янський". 09 лютого 2017 року ПАТ "Кам'янський" подало до відділу ДВС заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні N 48999494 та заяву про повернення виконавчого документа. На виконання поданих заяв державним виконавцем 23 травня 2017 року винесено постанови про заміну сторони виконавчого провадження та про повернення виконавчого документа стягувачу. Того ж числа державним виконавцем прийнято постанову ВП N 48969857 про стягнення з ОСОБА_4 виконавчого збору у розмірі 1161685,35 грн. Вважаючи дії державного виконавця з прийняття постанови про стягнення з ОСОБА_4 виконавчого збору протиправними, позивач звернулася до суду із цим адміністративним позовом. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке. Як убачається з матеріалів справи, позовні вимоги стосуються визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 23 травня 2017 року ВП N 48969857 про стягнення з позивачки виконавчого збору. При цьому, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у цій справі в порядку адміністративного судочинства, оскільки судове рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, прийнято в порядку цивільного судочинства, а тому підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Однак, Велика Палата Верховного Суду не поділяє таку правову позицію, з огляду на такі обставини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено зокрема обов'язковість рішень суду. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України від 07 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Аналогічна норма закріплена у Законі України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів". На час відкриття виконавчого провадження чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), згідно зі ст. 1 якого визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Однак, на час прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця від 23 травня 2017 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII). Відповідно до п. 6, 7 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження, а виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону N 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача. Відповідно до ч. 6 ст. 28 Закону N 606-XIV у разі завершення виконавчого провадження з підстав, зокрема, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 47 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору. Тобто, якщо виконавче провадження відкрито до набрання чинності Закону N 1404-VIII, то виконавчі дії у виконавчому провадженні до дня винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу (завершення виконавчого провадження) проводяться відповідно до Закону N 606-XIV. Відкрите 09 жовтня 2015 року виконавче провадження у цивільній справі N 668/14287/14-ц постановою державного виконавця від 23 травня 2017 року було завершено (виконавчий документ повернуто стягувачу). Отже, оскаржувана постанова про стягнення з ОСОБА_4 виконавчого збору від 23 травня 2017 року прийнята державним виконавцем після завершення виконавчого провадження, тобто відповідно до Закону N 1404-VIII. За нормами ст. 2 Закону N 1404-VIII (в цьому випадку й далі - у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Згідно зі ст. 1 Закону N 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону N 1404-VІІІ примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди. Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону N 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа) (…) якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Частиною 2 ст. 74 Закону N 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналіз зазначених норм права та обставин справи дає Великій Палаті Верховного Суду підстави вважати, що спір у цій справі з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону N 1404-VIII, є справою адміністративної юрисдикції незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вона видана. Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 127/9870/16-ц та від 13 червня 2018 року у справі N 307/1451/15-ц. З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 342, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 задовольнити. Ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_4 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови направити для продовження розгляду до Херсонського окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  8. Державний герб України Постанова Іменем України 05 вересня 2018 року м. Київ справа № 635/5151/17-ц провадження № 61-3271св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В. А., суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І., учасники справи: заявник - ОСОБА_3, суб'єкт оскарження - головний державний виконавець міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину головного територіального управління юстиції у Харківській області, заінтересована особа - ОСОБА_4, розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бровченка І. О., Кружиліної О. А., ВСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області), заінтересована особа - ОСОБА_4. Скарга обґрунтована тим, що старший державний виконавець МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Щегульна Г. О., порушуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», повернула Харківському районному суду Харківської області виконавчий документ без прийняття до виконання як такий, що не оплачений авансовим внеском. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив визнати дії старшого державного виконавця МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Щегульної Г. О. щодо повернення ухвали Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року № 635/5151/17 про накладення арешту на рухоме майно із зупиненням продажу арештованого майна, що зазначене в описі арештованого майна, складеного на підставі постанови державного виконавця МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Щегульної А. О. від 17 серпня 2017 року ВП № 54350018, незаконними; повторно направити до МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області для негайного виконання ухвали Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року у цивільній справі № 635/5151/17 про накладення арешту на рухоме майно із зупиненням продажу арештованого майна, яке зазначене в описі, складеному на підставі постанови державного виконавця МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Щегульної А. О. від 17 серпня 2017 року ВП № 54350018. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано дії старшого державного виконавця МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Щегульної Г. О. щодо повернення ухвали Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року № 635/5151/17 про накладення арешту на рухоме майно із зупиненням продажу арештованого майна, що зазначене в описі арештованого майна, складеного на підставі постанови державного виконавця МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області ЩегульноїГ. О. від 17 серпня 2017 року ВП № 54350018 незаконними. У задоволенні іншої частини скарги відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Харківський районний суд Харківської області як державний орган, який направив для виконання ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року у справі № 635/5151/17 про накладення арешту на рухоме майно із зупиненням продажу арештованого майна, яке зазначено в описі, складеному на підставі постанови державного виконавця МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Щегульної Г. О. від 17 серпня 2017 року ВП № 54350018, звільнений від сплати авансового внеску за подання заяви про примусове виконання рішення, тому дії старшого державного виконавця МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Щегульної Г. О. щодо повернення зазначеної ухвали Харківського районного суду Харківської області без прийняття до виконання є незаконними. В іншій частині скарги відмовлено, оскільки вони не стосуються дій МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області, а є по суті розпорядженням для іншого суду. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу головного державного виконавця МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Щегульної Г. О. задоволено частково. Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року змінено шляхом скасування в частині задоволення скарги ОСОБА_3 та постановлено нову ухвалу в цій частині, якою у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд мотивував свою ухвалу тим, що дії державного виконавця відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», тому відсутні підстави для визнання дій державного виконавця щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. У січні 2018 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувану судову ухвалу та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що саме суд як державний орган направив для виконання ухвалу про накладення арешту на рухоме майно із зупиненням продажу арештованого майна, а тому він звільнений від сплати авансового внеску за подання заяви про примусове виконання рішення, проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, при цьому зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має певне фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики і має виняткове значення для нього. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року зазначену справу призначено до судового розгляду. Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3 Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом установлено, що ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову та накладено арешт на рухоме майно із зупиненням продажу арештованого майна, що зазначено в описі арештованого майна, складеного на підставі постанови державного виконавця МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Щегульної Г. О. від 17 серпня 2017 року ВП № 54350018. Також вказаною ухвалою суду постановлено направити її копію до МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області для негайного виконання. Супровідним листом Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року направлено ухвалу суду від 18 вересня 2017 року по цивільній справі № 635/5151/17 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області про виключення майна з опису арештованого майна, яку отримано МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області 28 вересня 2017 року. 02 жовтня 2017 року головним державним виконавцем МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Щегульною Г. О. повідомлено Харківський районний суд Харківської області про повернення виконавчого документа (ухвали № 635/5151/17, виданої 18 вересня 2017 року), стягувачу без прийняття до виконання, оскільки в порушення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» до неї не додано квитанцію про сплату авансового внеску. Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Зі змісту статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про: стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби. У разі виконання рішення Європейського суду з прав людини авансовий внесок не сплачується. Скасовуючи ухвалу районного суду в частині задоволення скарги ОСОБА_3 та ухвалюючи нову про відмову в задоволенні скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що державний виконавець правомірно виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оскільки стягувачем при поданні заяви про примусове виконання рішення не дотримані вимоги до виконавчого документа, встановлені пунктом 8 частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: не додана квитанція про сплату авансового внеску. При цьому не надано й будь-яке підтвердження того, що ОСОБА_3 звільнений від сплати авансового платежу відповідно до приписів частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження». Однак із вказаним висновком апеляційного суду не можна погодитися виходячи з наступного. У відповідності до статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення. Авансовий внесок у виконавчому провадженні - це кошти, внесені стягувачем на окремий небюджетний рахунок, які використовуються виконавцем для організації та проведення виконавчих дій у спосіб та порядок, встановлений Міністерством юстиції України. Відповідно до частини п'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за виконання ухвали суду про накладення арешту на майно, постановленої за результатами розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, не сплачується як виконавчий збір, так і авансовий платіж. Оскільки Харківським районним судом Харківської області від 18 вересня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову та накладено арешт на рухоме майно із зупиненням продажу арештованого майна, що зазначено у описі арештованого майна, складеного на підставі постанови державного виконавця МВ ДВС по Харківському району та місту Люботину ГТУЮ у Харківській області Щегульної Г. О. від 17 серпня 2017 року ВП № 54350018, тому у державного виконавця не було підстав вимагати сплату авансового платежу за виконання указаної ухвали та повертати ухвалу суду без виконання у зв'язку з несплатою авансового платежу. Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково вважав, що державний виконавець правомірно виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з підстав відсутності квитанції про сплату авансового внеску. За таких обставин Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та наявність підстав для скасування ухвали апеляційного суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції. Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2017 року скасувати, ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 09 листопада 2017 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. А. Стрільчук Судді: В. О. Кузнєцов С.О. Погрібний О.В. Ступак Г. І. Усик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76503032
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 815/2255/16 Провадження N 11-177апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року (судді Стас Л.В., Турецька І.О., Косцова І.П.) у справі N 815/2255/16 за позовом ОСОБА_3 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - управління ДВС) про визнання протиправними дій і ВСТАНОВИЛА: У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до управління ДВС, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії відповідача щодо складання відповідно до постанови ВП N 45925604 акта опису та арешту майна від 17 квітня 2015 року про вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що у визначений законом спосіб набула право власності на автотранспортний засіб марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, проте державний виконавець Хлєбников О.В. здійснив дії з вилучення вказаного автомобіля та передачі його третім особам з порушенням норм чинного законодавства України. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 26 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задовольнив повністю. Суд визнав протиправними дії управління ДВС щодо складання акта опису і арешту майна від 17 квітня 2015 року, складеного відповідно до постанови ВП N 45925604, вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2, та передачі третім особам на відповідальне зберігання. Суд також постановив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 551 грн 20 коп. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 серпня 2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із наведеною ухвалою суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, у якій зазначив про те, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: частини першої статті 181 КАС України, частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), роз'яснень, що містяться у пунктах 5 та 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року N 3 "Про практику застосування адміністративними судами України законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби". На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у вказаному виконавчому провадженні був наявний виконавчий напис нотаріуса, а арешт автомобіля здійснювався на підставі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Крім того, суд не взяв до уваги, що позивач вже звертався із позовом про зняття майна з-під арешту до Приморського районного суду м. Одеси, однак ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2015 року у справі N 522/11717/15-ц провадження у справі було закрито і роз'яснено позивачу право на звернення до адміністративного суду. У зв'язку з викладеним в касаційній скарзі сторона позивача просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 26 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 28 жовтня 2016 року управління ДВС подало заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначило, що ця скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню, оскільки Одеський апеляційний адміністративний суд при постановленні оскаржуваної ухвали правильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема положення частини першої статті 60 Закону N 606-XIV, відповідно до яких особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року касаційну скаргу представника позивача передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 03 листопада 2014 року у справі N 2-7122/11 задовольнив подання Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Другий Приморський ВДВС) про визнання мирової угоди на стадії виконання судового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та визнав мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, укладену 29 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Відповідно до вказаної ухвали суду ОСОБА_5 визнав заборгованість перед ОСОБА_3, що зазначена в рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2011 року, у розмірі 186 тис. 167 грн 30 коп. В рахунок погашення заборгованості у вказаному розмірі згідно із цим рішенням ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_3 автомобіль марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова) НОМЕР_2. У зв'язку з досягненням домовленості та добровільним врегулюванням порядку виконання судового рішення вказаною ухвалою суду закінчено виконавче провадження N 31752247 щодо виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2011 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 186 тис. 167 грн 30 коп. Зазначений автотранспортний засіб знаходився на відповідальному зберіганні в порядку Закону N 606-XIV у ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2. На примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління ДВС перебувало виконавче провадження N 45925604 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, зареєстрованого за реєстровим N 1114, виданого 13 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, за рахунок реалізації якої підлягають задоволенню вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Кредитні ініціативи" в розмірі 4 млн. 411 тис. 454 грн. 57 коп. 05 січня 2015 року у зв'язку з невиконанням боржником вимог виконавчого документа в наданий для самостійного виконання строк державний виконавець Хлєбников О.В. відповідно до статті 28 Закону N 606-XIV виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 441 тис. 145 грн 57 коп. на користь держави. Постановами державного виконавця Хлєбникова О.В. від 05 січня 2015 року накладено арешт на майно боржника - квартиру АДРЕСА_1, а також на все майно, що належить ОСОБА_5, у межах суми звернення стягнення - 4 млн. 411 тис. 454 грн. 57 коп. 17 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС в межах стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 441 тис. 145 грн 57 коп. на користь бюджету проведено опис й арешт автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передано його на відповідальне зберігання громадянці ОСОБА_7 Позивач ОСОБА_3 не є стороною виконавчого провадження N 45925604. Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до управління ДВС про визнання протиправними дій, Одеський апеляційний адміністративний суд виходив із того, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що позивач повинен звертатись до загального місцевого суду з позовом про визнання права власності на майно та про зняття з нього арешту. ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Згідно з частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. На підставі частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону N 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до управління ДВС про визнання протиправними дій державного виконавця щодо складання відповідно до постанови ВП N 45925604 акта опису та арешту майна від 17 квітня 2015 року про вилучення автомобіля марки LEXUS RX-300, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам. Як установлено судами попередніх інстанцій, оскаржені дії вчинені старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС в межах стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору на користь бюджету у зв'язку з невиконанням в наданий для самостійного виконання строк боржником вимог виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, позивач ОСОБА_3, яка не є стороною виконавчого провадження N 45925604, оскаржує дії державного виконавця управління ДВС, вчинені в межах стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору на користь бюджету у зв'язку з невиконанням в наданий для самостійного виконання строк боржником вимог виконавчого напису нотаріуса. За таких обставин відповідно до наведених вище норм частин четвертої та п'ятої статті 82 Закону N 606-XIV (у вказаній вище редакції) цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2015 року закрито провадження у цивільній справі N 522/11717/15-ц за скаргою ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Хлєбникова О.В. щодо порушення порядку проведення виконавчого провадження N 45925604. За висновком, викладеним апеляційним судом у вказаному рішенні, яке набрало законної сили, захист прав ОСОБА_3 має відбуватися в порядку адміністративного судочинства. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити. 2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2018 року м. Київ Справа N 307/1451/15-ц Провадження N 14-177цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: заявник - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), заінтересована особа - державний виконавець Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року у складі судді Чопика В.В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Бондаренка Ю.О., Панька В.Ф., Собослоя Г.Г. у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу, УСТАНОВИЛА: У липні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В., у якій просило визнати дії незаконними та скасувати постанови державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу. Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року залишено без змін. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належить до компетенції адміністративних судів. У квітні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року та передати справу до суду першої інстанції для розгляду. Доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі зазначало, що воно звернулося зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному статтями 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий документ у цивільній справі, у зв'язку із чим ця скарга підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 02 березня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" разом з матеріалами справи до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. На час виникнення спірних правовідносин, а також на момент розгляду справи судом першої інстанції чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV), згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У пунктах 1, 7 частини другої статті 17 цього Законупередбачено виконавчі документи, які підлягали виконанню державною виконавчою службою, серед яких указано виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Тобто примусовому виконанню підлягали не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. У частинах першій та другій статті 383 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що була чинною на час звернення зі скаргою) передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. У частині другій статті 384 ЦПК України вказано, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої службирозглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України). Тобто, і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням. Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У частині шостій статті 181 КАС України (в указаній редакції) роз'яснено, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1?4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. Згідно із частиною четвертою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій,? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У справі, яка переглядається, установлено, що 10 березня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області видав виконавчий лист N 307/1451/15-ц, яким зобов'язав ПАТ КБ "ПриватБанк" видати ОСОБА_4 готівкою (одноразова операція через касу) належні їй валютні кошти за договором від 08 січня 2014 року в розмірі 27 280,44 доларів США. Постановами державного виконавця Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. від 17 червня 2016 року стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" штраф у розмірі 1 020 грн за невиконання без поважних причин рішення суду, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, а також стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" виконавчий збір у розмірі 2 040 грн. Не погоджуючись з винесенням державним виконавцем зазначених постанов, 29 липня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Тячівського районного суду Закарпатської області, який видав виконавчий лист, зі скаргою в порядку ЦПК України, у якій просило визнати дії державного виконавця незаконними, а його постанови від 17 червня 2016 року - скасувати. 01 серпня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області, з яким 20 жовтня 2016 року погодився й Апеляційний суд Закарпатської області, зробив висновок про неможливість розгляду скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" на дії державного виконавця Жовтневий ВДВС Дніпропетровського МУЮ Коломойцева К.В. у порядку цивільного судочинства та про підсудність зазначеної справи адміністративному суду. Разом з тим на час звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" зі скаргою та її розгляду в суді першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV та статей 383, 384 ЦПК України такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), так і частини третьої статті 3 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Справа вирішувалася у суді першої інстанції. Оскільки висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, то ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними й обґрунтованими, підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року така категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариство комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити. Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2016 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Повну постанову складено і підписано 19 червня 2018 року. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  11. ПОСТАНОВА Іменем України 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 921/16/14-г/15 Провадження N 12-93гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроком", відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", особа, яка подала касаційну скаргу, - відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 921/16/14-г/15 Господарського суду Тернопільської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" до Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості в сумі 47 067,61 грн за касаційною скаргою відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді Марко Р.І., Матущак О.І.) та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року (суддя Стопник С.Г.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 05 березня 2014 року задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" (далі - ТОВ "Агроком") та стягнув з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Дочірнє підприємство) на користь позивача заборгованість за неналежне виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого йому товару в сумі 47 067,61 грн. а також витрати зі сплати судового збору. На примусове виконання цього рішення 18 березня 2014 року Господарський суд Тернопільської області видав відповідний наказ. 2. На підставі заяви ТОВ "Агроком" від 12 серпня 2014 року про примусове виконання зазначеного наказу 19 серпня 2014 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - УДВС ГТУЮ у Тернопільській області) відкрив відповідне виконавче провадження N 44430779, яке постановою УДВС ГТУЮ у Тернопільській області від 01 вересня 2014 року приєднано до зведеного виконавчого провадження N 36035661. 3. 06 червня 2017 року УДВС ГТУЮ у Тернопільській області прийнято постанови про стягнення з боржника виконавчого збору й витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні N 44430779, а також повернуто стягувачу виконавчий документ (наказ Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року) й виведено зазначені постанови в окремі провадження. 4. У подальшому 21 червня 2017 року Дочірнє підприємство звернулося до Господарського суду Тернопільської області зі скаргою на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області, у якій (з урахуванням уточнень) просило скасувати постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій від 06 червня 2017 року у виконавчому провадженні N 44430779 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року у цій справі. 5. Скаргу мотивовано тим, що жодних заходів з примусового виконання зазначеного судового наказу та фактичного стягнення заборгованості УДВС ГТУЮ у Тернопільській області здійснено не було, тому відсутні й підстави для стягнення ним зі скаржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 6. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 28 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року, скаргу Дочірнього підприємства задовольнив. Визнав недійсними постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 06 червня 2017 року у виконавчому провадженні N 44430779 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року у цій справі. 7. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскільки державний виконавець не здійснив фактичного стягнення заборгованості з боржника відповідно до зазначеного наказу, а в оскаржуваній постанові про стягнення з Дочірнього підприємства витрат на проведення виконавчих дій не конкретизовано види та суми витрат, які належать до витрат виконавчого провадження, то з огляду на невідповідність цих постанов УДВС ГТУЮ у Тернопільській області вимогам чинного законодавства, вони підлягають визнанню недійсними. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 24 жовтня 2017 року УДВС ГТУЮ у Тернопільській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року й ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Дочірнього підприємства. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 9. Касаційну скаргу мотивовано тим, що виконавчі дії були проведені відповідно до вимог чинного законодавства, яким регулюється порядок здійснення виконавчого провадження, тому вимоги скаржника не підлягали задоволенню. 10. Також за твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, спори у справах щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, винесених державним виконавцем, є публічно-правовими та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційну скаргу 11. 29 березня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив (заперечення) Дочірнього підприємства на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначив, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки відповідно до приписів Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження є саме наявність фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача вказаних у виконавчому документі сум. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області, а ухвалою від 03 квітня 2018 року передав справу разом зі згаданою касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної юрисдикції. 13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 квітня 2018 року справу прийняла та призначила її до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій 14. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданої Дочірнім підприємством скарги на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 15. Відповідно до частини першої статті 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 16. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 17. Згідно із частиною першою статті 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів. 18. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 19. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно). 20. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 21. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 22. Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 23. З наведених норм права вбачається, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 24. Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, розглянувши по суті скаргу Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, як суд, який видав виконавчий документ на виконання ухваленого ним судового рішення, не звернув уваги на те, що такий спір не підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, тому припустився порушення відповідних норм процесуального права. 25. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги УДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо підвідомчості адміністративному суду цього спору стосовно оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій є обґрунтованими, тому відповідна скарга Дочірнього підприємства не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 26. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 27. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження в цій справі за скаргою Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 28. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 29. Відповідно до частини першої статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. 30. Господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України). 31. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга УДВС ГТУЮ у Тернопільській області підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі за скаргою Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області - закриттю. Щодо судових витрат 32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Висновок щодо застосування норм права 33. Відповідно до частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 34. Ураховуючи наведене, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України "Про виконавче провадження" встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Керуючись статтями 300-302, 308, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області задовольнити частково. 2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року скасувати. 3. Провадження у справі за скаргою Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на дії відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  12. Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2018 року м. Київ Справа № 916/1605/15-г Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г. розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Відділ) на ухвалу господарського суду Одеської області від 06.09.2017 (головуючий суддя Желєзна С.П.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 (головуючий Лашин В.В., судді: Лавриненко Л.В. і Філінюк І.Г.) у справі № 916/1605/15-г за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Адміністрація), до державного підприємства " Іллічівський морський торговельний порт" (далі - Підприємство) про стягнення 10 085 234,34 грн. За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Адміністрація звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства про стягнення 10 085 234,34 грн. Рішенням господарського суду Одеської області від 24.06.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2015, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Адміністрації суму основного боргу у розмірі 8 338 979,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 839 071,79 грн., три відсотки річних у розмірі 43 848,09 грн., пеню у розмірі 8 633,35 грн. На виконання рішення господарського суду Одеської області від 24.06.2015 судом першої інстанції було видано відповідний наказ. Від Підприємства до господарського суду Одеської області надійшла скарга на дії Відділу, в якій воно просило скасувати постанови Відділу: про стягнення виконавчого збору від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення витрат виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про арешт майна боржника від 17.05.2017 ВП № 53951223; про арешт коштів боржника від 22.06.2017 ВП № 53951223. Скарга обґрунтована тим, що наказ господарського суду було добровільно виконано боржником, а Відділом на підставі пункту 8 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" винесена постанова про закінчення виконавчого провадження від 21.09.2015. Однак на порушення вимог вказаного Закону 16.05.2017 постановою виконуючого обов'язки начальника Відділу скасовано постанову від 21.09.2015 про закінчення виконавчого провадження та постановою Відділу від 16.05.2017 ВП № 48662868 відновлене виконавче провадження з виконання наказу № 916/1605/15-г, виданого 31.08.2015 господарським судом Одеської області щодо стягнення з боржника виконавчого збору і витрат виконавчого провадження. Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.09.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017, скаргу Підприємства задоволено. Скасовано постанову в.о. начальника Відділу від 16.05.2017, якою було скасовано постанову Відділу від 21.09.2015 про закінчення виконавчого провадження та постанови Відділу: про відновлення виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення виконавчого збору від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення витрат виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про арешт майна боржника від 17.05.2017 ВП № 53951223; про арешт коштів боржника від 22.06.2017 ВП № 53951223. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що: Відділом було порушено вимоги частини п'ятої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження в останній день строку, наданого для добровільного виконання судового рішення, стало результатом саме неналежного виконання Відділом обов'язків у частині своєчасного надсилання постанови на адресу сторони виконавчого провадження, що, у свою чергу, спричинило порушення прав Підприємства; наказ господарського суду від 31.08.2015 було виконано боржником добровільно, будь-які заходи із примусового виконання виконавчого документу Відділом не вживались, а постановою Відділу про закінчення виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868 підтверджується факт добровільного виконання боржником вимог виконавчого документа. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відділ звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Підприємства. Касаційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків судів обставинам справи, оскільки на порушення вимог закону при виконанні наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 № 916/1605/15-г не було стягнуто виконавчий збір внаслідок недотримання боржником строку, наданого для добровільного виконання рішення суду. Від Адміністрації та Підприємства відзиви на касаційну скаргу не надходили. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.05.2018 № 871 у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 916/1605/15-г, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г. Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 16.09.2015 на адресу Підприємства надійшов супровідний лист Відділу з постановою про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2015 ВП № 48662868 про примусове виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 по справі № 916/1605/15-г про стягнення з Підприємства суми основного боргу у розмірі 8 338 979,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 839 071,79 грн., трьох відсотків річних у розмірі 43 848,09 грн., пені у розмірі 8 633,35 грн. та судового збору у розмірі 73 080,00 грн., відповідно до пункту 2 якої Відділом було надано боржнику семиденний строк з моменту винесення постанови для самостійного виконання вимог виконавчого документу. При цьому постанова про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2015 про примусове виконання наказу господарського суду фактично була відправлена на адресу Підприємства лише 12.09.2015, що підтверджується відбитком штемпелю на поштовому конверті. 17.09.2015 на адресу Відділу надійшов лист від Підприємства, яким воно повідомило про добровільне виконання виконавчого документу, на підтвердження чого було надано платіжне доручення від 17.09.2015 № 769 про перерахування на користь Адміністрації грошових коштів у загальному розмірі 9 303 620,23 грн. Також Підприємство просило закінчити виконавче провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 по справі № 916/1605/15-г. На підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону від 06.06.2015) Відділом було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 у справі № 916/1605/15-г внаслідок фактичного виконання у повному обсязі рішення суду. Проте 15.05.2017 в.о. начальника Відділу винесено постанову про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.09.2015р., оскільки не було винесено постанови про стягнення виконавчого збору, та зобов'язано державного виконавця провести подальші виконавчі дії у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 16.05.2017 Відділом було винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 у справі № 916/1605/15-г. 17.05.2017 Відділом було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53951223 з примусового виконання постанови від 16.05.2017 № 48662868 про стягнення з Підприємства виконавчого збору у розмірі 930 361,22 грн. Крім того, 17.05.2017 Відділом було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53951152 з примусового виконання постанови від 16.05.2017 № 48662868 про стягнення з Підприємства витрат виконавчого провадження у розмірі 154,40 грн. Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що у межах виконавчого провадження ВП № 53951223 Відділом 17.05.2017 було винесено постанову про арешт майна Підприємства у межах суми звернення стягнення, яка складає 930 361,22 грн., а 22.06.2017 було винесено постанову про накладення арешту на кошти боржника у межах суми 930 361,22 грн. Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка відображена у постановах від 28.01.2015 у справі № 3-217-14 та від 15.11.2016 у справі № 21-5597а15, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися. Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням. У той же час судами встановлено, що Відділом не здійснювалися заходи з примусового виконання рішення, враховуючи добровільне його виконання боржником 17.09.2017. Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Аналіз наведеної норми прямої дії свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії. Крім того, положеннями частини третьої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Як встановлено судами, 17.09.2015 Підприємство повідомило Відділ про добровільне виконання виконавчого документа, на підтвердження чого надало платіжне доручення від 17.09.2015 № 769 про перерахування на користь Адміністрації грошових коштів у загальному розмірі 9 303 620,23 грн. Відтак на час відновлення виконавчого провадження у травні 2017 року у Відділу не було достатніх правових підстав для стягнення виконавчого збору та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про обґрунтованість скарги Підприємства на дії Відділу та її задоволення. Посилання в касаційній скарзі на невідповідність висновків судів обставинам справи, оскільки на порушення вимог закону при виконанні наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 № 916/1605/15-г не було стягнуто виконавчий збір внаслідок недотримання боржником строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій. Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін. У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Керуючись статтями 129, 304, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Одеської області від 06.09.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 у справі № 916/1605/15-г - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя В. Селіваненко Суддя В. Суховий http://reyestr.court.gov.ua/Review/73840197
  13. Державний герб України Верховний Суд ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2018 року м. Київ справа № 910/1587/13 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 (суддя - Демидов В.О.), та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 (головуючий - Жук Г.А., судді: Дикунська С.Я., Мальченко А.О.) за скаргою Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про стягнення 13 317 917, 88 грн. та за зустрічним позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: В січні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про стягнення заборгованості у розмірі 13 317 917, 88 грн., в тому числі: 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624, 72 грн. 3 % річних, 165 495,86 грн. інфляційних втрат та 68 820, 00 грн. витрат зі сплати судового збору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2013 прийнято до розгляду з первісним позовом зустрічний позов Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про спонукання укласти договір реструктуризації на основну суму боргу за договором № 320886 від 14.11.2003 на постачання теплової енергії в гарячій воді на термін 60 місяців з затвердженням відповідного графіку платежів. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі №910/1587/13 первісний позов задоволено повністю, з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624,72 грн. 3 % річних, 165 495, 86 грн. інфляційних втрат та 68 820,00 грн. витрат по сплаті судового збору; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі № 910/1587/13 залишено без змін. На примусове виконання вказаного судового рішення 09.07.2015 Господарським судом міста Києва в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) видано наказ. Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 17.11.2016 звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якій просить визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України неправомірними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016, винесену в межах виконавчого провадження № 48838866. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено. Суд визнав дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016 неправомірними. Суд визнав недійсною постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення виконавчого збору. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 у справі № 910/1587/13 залишено без змін. При розгляді справи місцевим господарським судом встановлені такі обставини: - рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі № 910/1587/13, яке набрало законної сили, з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624,72 грн. 3 % річних, 165 495, 86 грн. інфляційних втрат та 68 820, 00 грн. витрат по сплаті судового збору; - Господарським судом міста Києва 09.07.2015 видано наказ про примусове виконання вказаного судового рішення; - виконавче провадження № 48838866 по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 було відкрито старшим державним виконавцем 25.09.2015; - відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.11.2016 винесено постанову ВП № 48838866 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 279 761,73 грн.; - постановою державного виконавця від 07.12.2016 виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (за письмовою заявою стягувача); Задовольняючи скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії державного виконавця, суди попередніх інстанцій виходили з такого: - державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015, не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону, ні постанови про повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону; - постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена державним виконавцем 07.12.2016, тому станом на 04.11.2016 у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" виконавчого збору. Судові рішення обґрунтовані нормами статей 27, 37, 39, 40, 42 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VII від 02.06.2016, статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999, статей 115, 116, 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017). Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову задоволенні скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії державного виконавця. Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби. При цьому, єдиною умовою стягнення виконавчого збору є невиконання боржником самостійно виконавчого документу. У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" заперечує проти її доводів, посилаючись на те, що: державний виконавець під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору керувався нормами не чинного на той момент законодавства; після повернення виконавчого документа стягувачу, не пізніше наступного робочого дня, виконавцем не було винесено постанову про стягнення виконавчого збору; фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача присуджених за наказом сум не відбулось; Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. (головуючий), Вронської Г.О. і Баранця О.М. 12.01.2018 передано касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 у справі № 910/1587/13. Відповідно до пункту 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 11.01.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи. Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не скористалось правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що в силу частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень. Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне. З 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі по тексту - Закон від 02.06.2016 № 1404-VІІІ). Відповідно до пункту 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. При цьому, в Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ вказано порядок виконання та правового регулювання саме "виконавчих дій", а не "виконавчого провадження". Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV, так і Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата. Враховуючи Прикінцеві та Перехідні положення Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що положення попереднього Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV застосовується не щодо всього виконавчого провадження № 48838866, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV. Кожна виконавча дія, яка оформлюється в тому числі шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата. Постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 48838866 винесена виконавцем 04.11.2016, тобто вже в період дії Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, відтак, державний виконавець, приймаючи дану постанову повинен вчиняти таку дію відповідно до Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ. Як вірно зазначено господарськими судами, приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016, зокрема визначаючи розмір виконавчого збору та підставу його стягнення, державний виконавець керувався статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (далі по тексту - Закон від 21.04.1999 № 606-ХІV). Так, державний виконавець, враховуючи, що у строк, встановлений для добровільного виконання рішення суду, боржник рішення не виконав, беручи до уваги положення статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV, яка передбачала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від суми, що підлягала стягненню, виніс постанову про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 1 279 761,73 грн. виконавчого збору (10 % від суми, яка підлягала стягненню згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015). Оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, то в даному випадку підлягали застосуванню положення саме цього закону. Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Згідно статті 27 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу. Тобто, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Проте, як встановлено судами з матеріалів виконавчого провадження № 48838866, державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача присуджених сум за наказом № 910/1587/13 від 09.07.2015. При цьому, приписами Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (статті 40, 42 Закону) передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Згідно частиною 4 статті 42 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Тобто, після набрання чинності Законом від 02.06.2016 № 1404-VІІІ виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону чи повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону. Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 04.11.2016 (станом на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору) державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015, не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону, ні постанови про повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону. Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена державним виконавцем пізніше, а саме 07.12.2016, відтак, станом на 04.11.2016 у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" виконавчого збору. Статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент подачі скарги на дії державного виконавця) передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. За результатами розгляду скарги виноситься відповідна ухвала. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку про задоволення скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії (бездіяльність) відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України. Посилання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у касаційній скарзі на те, що частини перша та друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII не містить конкретних вказівок, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої державним виконавцем з боржника суми боргу, колегія суддів не може визнати достатньо обґрунтованим, враховуючи таке. Відповідно до частини 1, 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Аналіз наведених норм Закону № 1404-VIII дає можливість зробити висновок про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми. За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача. При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 № 14 роз'яснено, що відповідно до статей 45, 46 Закону № 606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово. Таким чином, доводи скаржника про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, колегія визнає помилковими. Відповідно до частини першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017у справі постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 у справі № 910/1587/13 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню. Головуючий В. Студенець Судді О. Баранець, Вронська Г.О. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72403101
  14. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2017 року Справа № 914/1220/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Губенко Н.М. суддів Євсікова О.О. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.02.2017 та на постанову від Львівського апеляційного господарського суду 03.05.2017 за скаргою Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" на дії Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції у справі № 914/1220/14 Господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" до Дочірнього підприємства "Житлово-експлуатаційна контора" Відкритого акціонерного товариства "Львівський ДБК-2" про стягнення коштів у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача - ДВС повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.08.2017, у зв'язку із відпусткою судді Барицької Т.Л., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 914/1220/14. Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.08.2017, у зв'язку із відпусткою судді Барицької Т.Л., для розгляду справи № 914/1220/14 визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Губенко Н.М. (доповідач), судді Євсіков О.О., Картере В.І. ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" звернулось до Господарського суду Львівської області зі скаргою на дії Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, в якій просило: - визнати дії та рішення державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Зелінка В.В. щодо повернення наказу № 914/1220/14 від 10.06.2014 стягувачу без прийняття до виконання такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства; - зобов'язати державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Зелінка В.В. прийняти до виконання наказ № 914/1220/14 від 10.06.2014, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.02.2017 у справі № 914/1220/14 (суддя Кітаєва С.Б.), залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2017 (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С. - головуючий суддя, судді Дубник О.П., Матущак О.І.), відхилено скаргу Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" на дії Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції. Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.02.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2017 у справі № 914/1220/14, та прийняти нове рішення, яким зобов'язати державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Зелінка В.В. прийняти до виконання наказ № 914/1220/14 від 10.06.2014, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа. Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Львівської області від 23.05.2014 року у даній справі стягнуто з Дочірнього підприємства "Житлово-експлуатаційна контора" Відкритого акціонерного товариства "Львівського ДБК-2" на користь Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" 6268,72 грн. недоврахованої електричної енергії 10.06.2014 на виконання рішення Господарського суду Львівської області було видано наказ. 24.06.2014 ПАТ "Львівобленерго" звернулося до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції із заявою про прийняття наказу Господарського суду Львівської області від 10.06.2014 № 914/1220/14 до виконання. Постановою Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 26.12.2014 виконавчий документ від 10.06.2014 № 914/1220/14 повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження". 17.05.2015 ПАТ "Львівобленерго" вдруге звернулось до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції із заявою про прийняття наказу Господарського суду Львівської області від 10.06.2014 № 914/1220/14 до виконання. Постановою Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 24.06.2016 виконавчий документ від 10.06.2014 № 914/1220/14 повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження". 09.11.2016 ПАТ "Львівобленерго" втретє звернулося до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції із заявою № 119-4022/2 про прийняття (повторно) до виконання наказу Господарського суду Львівської області від 10.06.2014 № 914/1220/14. 07.12.2016 на адресу ПАТ "Львівобленерго" надійшло від Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції повідомлення від 15.11.2016 № В-3/27645 про повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання на підставі п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 у зв'язку із тим, що позивачем не було надано доказів, що підтверджують сплату ним авансового внеску. Обґрунтовуючи скаргу на дії Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, позивач посилався на те, що виконавче провадження у цій справі не було завершене на час введення в дію Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 02.06.2016 № 1404-VIII, а тому державний виконавець безпідставно застосував до цих правовідносин положення Закону в цій редакції, а не редакцію Закону від 21.04.1999 № 606-XIV, яка не передбачала, що позивач при зверненні із заявою про прийняття наказу до виконання зобов'язаний був сплачувати авансовий внесок. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (до 05.10.2016 діяла редакція Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (зі змінами)). Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Згідно із п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Оскільки поняття "завершення виконавчого провадження" не визначено в Законі України "Про виконавче провадження" ні в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV, ні від 02.06.2016 № 1404-VIII, суди попередніх інстанцій, здійснивши аналіз вказаного Закону (в обох редакціях), прийшли до правильного висновку, що завершенням виконавчого провадження є такі дії державного виконавця (винесення органом ДВС відповідної постанови) якими припиняється можливість вчинення ним дій у даному виконавчому провадженні. У зв'язку із тим, що на момент звернення ПАТ "Львівобленерго" із заявою № 119-4022/2 від 09.11.2016 наказ від 10.06.2014 № 914/1220/14 не виконувався ВДВС, попереднє виконавче провадження було завершене, суди прийшли до обґрунтованого висновку, що державний виконавець правомірно керувався Законом України "Про виконавче провадження" в редакції від 02.06.2016 № 1404-VIII. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Оскільки ПАТ "Львівобленерго" при пред'явленні 09.11.2016 наказу Господарського суду Львівської області № 914/1220/14 від 10.06.2014 до виконання, авансового внеску не сплатив, чим порушив вимог ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до правильного висновку, що державний виконавець повертаючи виконавчий документ без прийняття до виконання діяв відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 та підстави для задоволення скарги ПАТ "Львівобленерго" відсутні. Згідно із ст. 11113 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду. Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що поверненням виконавчого документу не завершується виконавче провадження, то вони були предметом розгляду апеляційного господарського суду, який правомірно вказав на їх безпідставність, оскільки під час повторного звернення попереднє виконавче провадження не відновлюється, а відкривається та розпочинається нове виконавче провадження. Всі інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. ст. 1115, 1117 ГПК України. Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14). Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається. Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.02.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2017 у справі № 914/1220/14 залишити без змін. Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО Судді О.О. ЄВСІКОВ В.І. КАРТЕРЕ http://reyestr.court.gov.ua/Review/68478040
  15. Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 802/354/17-а Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А. Суддя-доповідач: ОСОБА_1 20 червня 2017 року м. Вінниця Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про скасування постанови, В С Т А Н О В И В : Головне управління Національної поліції у Вінницькій області звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про скасування постанови. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного зясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови. Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позову, з наступних підстав. Встановлено, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.11.2016 р. у справі №802/1723/16-а задоволено позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії. На виконання постанови суду 01.02.2017 р. видано виконавчий лист №802/1723/16-а про: "Зобовязати Головне управління Національної поліції у Вінницькій області видати ОСОБА_2 довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням вимог постанови КМУ від 11.11.2015 року №988." 07.02.2017р. ОСОБА_2 звернувся до УДВС ГТУ юстиції у Вінницькій області із заявою про примусове виконання виконавчого листа №802/1723/16-а. Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУ юстиції у Вінницькій області 08.02.2017р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №53357004, якою зобов'язано боржника - ГУ НП у Вінницькій області виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. У пункті 3 резолютивної частини постанови вказано: "Стягнути з боржника виконавчий збір/ основну винагороду приватного виконавця у розмірі 12800 грн." Позивач не погодився із вказаною постановою в частині стягнення з боржника виконавчого збору та звернувся до суду. Позивач в обґрунтування власної позиції зазначає, що вимога щодо зобов'язання ГУ НП у Вінницькій області видати довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії є правом вимоги проти держави про перерахунок та виплату пенсії, що носить матеріальний характер рішення. Відтак, підлягають застосуванню положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а тому, відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в контексті справи, що розглядається предметом виконання є вимоги зобовязального характеру щодо видачі довідки про розмір грошового забезпечення, що не виступає об'єктом справляння коштів чи зобовязання вчинення дій щодо майна Держави. Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно застосовано до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області ставку виконавчого збору в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати, що становить 12800 грн. Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче. Судові рішення відповідно до статті 124 Конституції України є обовязковими до виконання на всій території України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон). Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону). Відповідно до ст.26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно ч.1 ст.27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Частина 3 статті 27 Закону визначає, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Відповідно до ст.10 Закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, обєкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обовязку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що іншими заходами примусового характеру, що передбачені цим Законом, у разі виконання рішення немайнового характеру можуть бути заходи, які передбачені статтями 64-67 Закону. Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення. Колегія суддів зауважує, що постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 07.11.2016 р. у справі №802/1723/16-а є рішенням немайнового характеру. Порядок виконання таких рішень передбачений розділом VIII Закону. Згідно частини 6 статті 26 за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню). Відповідно до ст. 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобовязаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Відповідно до п.11 ч.1 ст.39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Проаналізувавши положення статті 63 Закону колегія суддів зазначає, що під час виконання рішень немайнового характеру державний виконавець фактично надає боржнику строк на добровільне виконання рішення, а у випадку повторного невиконання боржником рішення протягом наданого строку законодавець диференціює подальші дії державного виконавця залежно від участі боржника в процесі виконання рішення. Так, якщо рішення можливо виконати без участі боржника державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, тобто не вживає жодних заходів примусового виконання рішення. Таким чином, положення Закону, що визначають порядок виконання рішень немайнового характеру, які не можуть бути виконані без участі боржника, не передбачають вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення та, як наслідок, стягнення з боржника виконавчого збору. Колегія суддів зауважує, що виконання вказаного судового рішення можливе лише боржником, адже видати ОСОБА_2 довідку Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням вимог постанови КМУ від 11.11.2015 року №988 може виключно Головне управління Національної поліції у Вінницькій області. Крім того, судом встановлено, що фактично судове рішення державним виконавцем виконане не було. Державний виконавець не вчинив будь-яких дій, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених ст.10 Закону. Більш того, постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 07.11.2016 р. може бути виконана лиже боржником, державний виконавець взагалі не в змозі без участі боржника в примусовому порядку виконати дане рішення, а отже й відсутні підстави для стягнення виконавчого збору. Враховуючи наведені обставини в сукупності, колегія суддів вважає, що в даному випадку стягнення виконавчого збору з позивача згідно постанови державного виконавця від 08.02.2017р. ВП №53357004 є безпідставним та необґрунтованим, що свідчить про протиправність спірної постанови в частині стягнення з боржника виконавчого збору. Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. У відповідності із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду. Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача, наведені останнім в обґрунтування позовних вимог. Крім того, є безпідставними мотиви скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, зазначені позивачем в апеляційній скарзі. Разом з цим, в ході апеляційного розгляду даної справи, судом встановлені обставини які свідчать про неправильне вирішення справи судом першої інстанції, тому постанову суду першої інстанції належить скасувати і прийняти нову постанову про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області задовольнити. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про скасування постанови скасувати. Прийняти нову постанову. Адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_3 від 08.02.2017р. ВП №53357004 в частині стягнення з боржника виконавчого збору. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України. Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 http://reyestr.court.gov.ua/Review/67350610
  16. Возможно ли признать исполнительный лист не подлежащим исполнению на основании ухвалы о предоставлении рассрочки в гражданском процессе ? Ситуация следующая : Исполнитель начал производство , не уведомляя должника , в то время , когда в суде находилось заявление о предоставлении рассрочки . Было подано заявление в исполнительную вместе с копией решения о рассрочке ( не вступившей в законную силу ). На этом основании исполнитель начислил исполнительный сбор и затраты .7 дней не предоставил , т.к. направил письмо об открытии производства в тот период , когда уже вынес решение о взыскании исполнительного сбора и затрат . Несмотря на аккуратные платежи по рассрочке , он продолжает взыскивать с пенсии . Когда он направлял требование в пенсионный фонд , то уже знал о рассрочке . Что можно сделать ? Обращались в суд , но районный суд отказал ,мотивируя тем , что знали о существовании решения о взыскании ,т.к. уже подавали заявление о рассрочке , которое пришлось отозвать ,потому что при не открытом производстве рассрочку получить нельзя . Значит , должны были знать об открытии производства. Для меня логика странная . Задача следующая : прекратить взыскание с пенсии и отменить исполнительный сбор .
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-Борзна» (далі – ТОВ «Агроінвест-Борзна») про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 927/1219/13 за скаргою боржника – ТОВ «Агроінвест-Борзна» на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі – ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області), стягувач – товариство з обмеженою відповідальністю «Амако Україна» (далі – ТОВ «Амако Україна»), встановили: ТОВ «Агроінвест-Борзна» звернулося до суду із зазначеною скаргою, в якій просило: – визнати незаконними дії ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області в частині виведення в окреме провадження для подальшого виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Борзнянського районного управління юстиції Чернігівської області (далі – ВДВС Борзнянського РУЮ) ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн і в частині відкриття виконавчого провадження № за ЄДРВП 44158179 з виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн; – визнати недійсною постанову заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 23 липня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 про виведення в окреме виконавче провадження для подальшого виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн; – визнати недійсною постанову заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 24 липня 2014 року про відкриття виконавчого провадження № за ЄДРВП 44158179 з виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн. Скаргу обґрунтовано невідповідністю дій органу державної виконавчої служби зі стягнення виконавчого збору положенням Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19 серпня 2015 року скаргу задоволено: – визнано незаконними дії ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області в частині виведення в окреме провадження для подальшого виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн і в частині відкриття виконавчого провадження № за ЄДРВП 44158179 з виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Бортнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн; – визнано недійсною постанову заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 23 липня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 про виведення в окреме виконавче провадження для подальшого виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн; – визнано недійсною постанову заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 24 липня 2014 року про відкриття виконавчого провадження № за ЄДРВП 44158179 з виконання постанови від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь держави виконавчого збору в сумі 183 140,28 грн. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року, ухвалу суду першої інстанції скасовано, у задоволенні скарги ТОВ «Агроінвест-Борзна» відмовлено. У заяві про перегляд судових рішень із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ТОВ «Агроінвест-Борзна» просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. На обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі № 3/76-34/303, від 24 квітня 2013 року у справі № 19/82 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року у справі № 6-49403св13, правовідносини в яких, на думку заявника, подібні до правовідносин у справі, що розглядається. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені суб’єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню. У справі, яка розглядається, судом встановлено, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 5 грудня 2013 року у справі № 927/1219/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 4 червня 2014 року, позов ТОВ «Амако Україна» до ТОВ «Агроінвест-Борзна» про стягнення коштів задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Агроінвест-Борзна» на користь ТОВ «Амако Україна» 1 271 809,84 грн боргу, 66 134,12 грн втрат від інфляції, 485 803,38 грн 13 % річних і 37 655,45 грн судового збору (всього – 1 861 402,79 грн). На виконання цього рішення 18 березня 2014 року Господарським судом Чернігівської області видано наказ про примусове виконання рішення. Головним державним виконавцем ВДВС Борзнянського РУЮ 1 квітня 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42762181 з виконання наказу № 927/1219/13 від 18 березня 2014 року, боржнику встановлено строк для самостійного виконання рішення суду до 8 квітня 2014 року. Оскільки рішення суду боржником у встановлений строк не було виконано, 9 квітня 2014 року головним державним виконавцем ВДВС Борзнянського РУЮ винесено постанову ВП № 42762181 про стягнення з ТОВ «Агроінвест-Борзна» 186 140,28 грн виконавчого збору. 24 квітня 2014 року виконавче провадження № 42762181 за актом приймання-передачі матеріалів виконавчих проваджень передано від ВДВС Борзнянського РУЮ до ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області для подальшого виконання. Постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 24 квітня 2014 року виконавче провадження № 42762181 об'єднано у зведене виконавче провадження з іншими виконавчими провадженнями про стягнення коштів з одного боржника за № 408А/2. 18 липня 2014 року стягувач звернувся із заявою про повернення виконавчого документа без виконання, у зв'язку із чим постановою заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 23 липня 2014 року ВП № 42762181 виконавчий документ – наказ № 927/1219/13 від 18 березня 2014 року повернуто стягувачу – ТОВ «Амако Україна» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Чернігівській області ОСОБА_2 від 23 липня 2014 року ВП № 42762181 на підставі ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» виведено в окреме виконавче провадження для подальшого виконання постанови головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ від 9 квітня 2014 року № за ЄДРВП 42762181 про стягнення з боржника виконавчого збору. Постановою від 24 липня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 44158179 з виконання постанови головного державного виконавця ВДВС Борзнянського РУЮ про стягнення виконавчого збору від 9 квітня 2014 року № 42762181. Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що на момент вчинення оскаржуваних дій Закон України «Про виконавче провадження» передбачав виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору лише у двох випадках: завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 цього Закону. Вчинення відповідних процесуальних дій у разі повернення без виконання виконавчого документа, виданого на виконання рішення майнового характеру, за письмовою заявою стягувача на дату вчинення оскаржуваних дій цей Закон не передбачав. У такому випадку виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні, при наступних пред’явленнях до виконання виконавчого документа. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що на момент вчинення державним виконавцем оскаржуваних дій, у випадку повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача, положеннями ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» було передбачено стягнення з боржника виконавчого збору за невиконання ним рішення майнового характеру, а винесення постанови про виведення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не суперечило вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі – Інструкція), тому дії державного виконавця щодо виведення постанови в окреме виконавче провадження та відкриття виконавчого провадження є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства на момент їх вчинення. Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі № 3/76-34/303 за скаргою на дії відділу державної виконавчої служби суд касаційної інстанції, визнаючи незаконною постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа), виходив із того, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом установленого Законом строку. Стаття 49 цього Закону не визначає такої підстави для закінчення виконавчого провадження як повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою. За змістом положень ст.ст. 26, 49 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду. Отже, підставою для закінчення виконавчого провадження є саме заява стягувача про відмову від примусового виконання рішення суду, яка має бути визнана судом, і яка, відповідно, виключає можливість повторного пред’явлення виконавчого документа до стягнення, оскільки згідно з ч. 1 с. 50 зазначеного Закону завершене виконавче провадження з наведених підстав не може бути розпочате знову. У наданій для порівняння справі № 19/82 за скаргою на дії відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про те, що Закон України «Про виконавче провадження» визначає можливість виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору лише у двох випадках: завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 5, 8, 9, 11–13 ч. 1 ст. 49 цього Закону. Вчинення відповідних процесуальних дій у випадку повернення без виконання виконавчого документа, виданого на виконання рішення майнового характеру, за письмовою заявою стягувача Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено. За змістом ч. 5 цього Закону повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 зазначеного Закону. Частиною 3 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що при наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Отже, у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», та нестягнення виконавчого збору державний виконавець не має правових підстав у постанові про повернення виконавчого документа зазначати про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та відкривати виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, оскільки в такому випадку виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні, при наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві. У наданій для порівняння справі № 6-49403св13 суд касаційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, а саме: за наявності письмової заяви стягувача або відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону Викладене свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Статтею 115 ГПК установлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення. За змістом положень ч.ч. 1, 3, 7 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору. Статтею 47 зазначеного Закону встановлено підстави повернення виконавчого документа стягувачу. Зокрема, передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу за наявності письмової заяви стягувача. При цьому повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону (ч.ч. 1, 5). Підстави закінчення виконавчого провадження визначено ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду – таке виконавче провадження підлягає закінченню, і у такому випадку виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Аналогічні норми наведено в Інструкції, згідно з положеннями якої постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження». Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог цього Закону. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 5, 8, 9, 11–13 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається. У разі повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документа стягувачеві у разі коли коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно), постанова про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не виділяється та залишок нестягнутої суми виконавчого збору не стягується (п.п. 3.7.1, 3.7.3, 3.7.4). Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що Закон України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачав виведення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження і відкриття такого виконавчого провадження у разі повернення основного виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 цього Закону. Таким чином, у справі, що розглядається, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент вчинення оскаржуваних дій Закон України «Про виконавче провадження» передбачав виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору лише у двох випадках: завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 цього Закону. Вчинення відповідних процесуальних дій у випадку повернення без виконання виконавчого документа, виданого на виконання рішення майнового характеру, за письмовою заявою стягувача Закон не передбачав. Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й касаційний суд, було помилково скасовано ухвалу суду першої інстанції, постанови апеляційного та касаційного суду підлягають скасуванню, а ухвалу суду першої інстанції слід залишити в силі. Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановили: Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-Борзна» про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 927/1219/13 задовольнити. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року у справі скасувати, ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 19 серпня 2015 року залишити в силі. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BA8C80A313625DB0C2257FBE004E2D4B
  18. Державний герб України 17.05.2016 Справа № 2605/7593/12 Справа № 2605/7593/12 Номер справи 4-с/756/48/16 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2016 року Оболонський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді - Луценко О.М., при секретарі - Бублієві Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві скаргу ОСОБА_1, заінтересовані особи: відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, державний виконавець відділу державної виконавчої служби Оболонського РУЮ в м. Києві Мойсеєнко Володимир В'ячеславович на дії державного виконавця,- В С Т А Н О В И В : 08 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даною скаргою мотивуючи тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» було задоволено в повному обсязі та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 2 111 535,56 (два мільйони сто одинадцять тисяч п'ятсот тридцять п'ять) гривень 56 коп. На підставі даного рішення Оболонським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист №2/756/108/13. Виконавче провадження державним виконавцем було відкрито постановою ВДВС Оболонського РУЮ в м. Києві від 01.08.2013 року. Постановою державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві від 31 березня 2015 року було повернуто виконавчий лист стягувачу на підставі заяви боржника від 27.03.2015 року, з додатком лист №636/03 від 24.03.2015 року Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» про повернення виконавчого документа без виконання. Відносини між банком та скаржником припинилися, що підтверджується довідкою №637/03 від 24.03.2015 р.,згідно якої вбачається, що ПАТ «Кредит Європа Банк»,керуючись ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. ст. 17, 33, 36 Закону України «Про іпотеку» повідомляє, що з 24 березня 2015 року внаслідок укладення, підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки між кредитором та громадянкою України ОСОБА_4 (далі - іпотекодавець), припинилися: Договір іпотеки №00011-EL-000000001040/і, укладений між іпотекодержателем та іпотекодавцем, посвідчений Кірбабою І.Б., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 12 червня 2008 року, за реєстровим №1162 разом з Договором про внесення змін від 02 липня 2008 року до нього, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, посвідченим Кірбабою І.Б., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №1294 та Договором про внесення змін та доповнень від 17 лютого 2009 року до нього, посвідченим Кірбабою І.Б., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №271; Договір про надання споживчого кредиту №00011-EL-000000001040 від 12 червня 2008 року, укладений між кредитором та ОСОБА_1; Договір поруки №00011-EL-000000001040/п1 від 12 червня 2008 р., укладений між кредитором та ОСОБА_3; Договір поруки №00011-EL-000000001040/п2 від 12 червня 2008 р., укладений між кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Канзас» (код ЄДРПОУ: 31902816). Тобто, кредитні відносини між банком та скаржником були врегульовані шляхом укладення Договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки від 24.03.2015 р., що є результатом вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання між сторонами, отже, без втручання органів Державної виконавчої служби. Однак, відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві вчиняються дії щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 211 153,56 грн. та витрат на проведення виконавчих дій - 116,82 грн. в рамках ВП №47067059 та ВП №47066923 , чим порушуються її права та законні інтереси. Представник скаржника до суду не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд скарги без його участі, вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві до суду не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив. Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року позовні вимоги ПАТ «Кредит Європа Банк» було задоволено в повному обсязі та стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредит Європа Банк» заборгованість у розмірі 2 111 535,56 грн. Виконавче провадження ВП №39178619державним виконавцем було відкрито постановою ВДВС Оболонського РУЮ в м. Києві від 01.08.2013року. Постановою державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві від 31 березня 2015 року було повернуто виконавчий лист стягувачу на підставі заяви боржника від 27.03.2015 року, з додатком лист №636/03 від 24.03.2015 року Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» про повернення виконавчого документа без виконання. З 24.03.2015року відносини між банком та скаржником припинилися, що підтверджується довідкою №637/03 від 24.03.2015р., згідно якої вбачається, що ПАТ «Кредит Європа Банк», керуючись ч. 1 ст. 559, ч. 1, ст.598 ЦК України, ст. ст. 17,33, 36 Закону України «Про іпотеку», повідомляє, що з 24.03.2015року внаслідок укладання, підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки між кредитором та громадянкою України ОСОБА_4 припинилися: Договір іпотеки №00011-EL-000000001040/і, укладений між іпотекодержателем та іпотекодавцем, посвідчений Кірбабою І.Б., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 12 червня 2008 року, за реєстровим №1162 разом з Договором про внесення змін від 02 липня 2008 року до нього, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, посвідченим Кірбабою І.Б., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №1294 та Договором про внесення змін та доповнень від 17 лютого 2009 року до нього, посвідченим Кірбабою І.Б., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №271; Договір про надання споживчого кредиту №00011-EL-000000001040 від 12 червня 2008 року, укладений між кредитором та ОСОБА_1; Договір поруки №00011-EL-000000001040/п1 від 12 червня 2008 р., укладений між кредитором та ОСОБА_3; Договір поруки №00011-EL-000000001040/п2 від 12 червня 2008 р., укладений між кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Канзас» (код ЄДРПОУ: 31902816). Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. У відповідності до даних вимог законодавства сторонами було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки від 24.03.2015 року між ПАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_4 (далі - «Договір від 24.03.2015 р.»). Відповідно до п. 1.1. Договору від 24.03.2015 р., для позасудового врегулювання Іпотекодавець (ОСОБА_4) цим Договором передає, а Іпотекодержатель набуває у власність, в рахунок погашення заборгованості боргу за Договором про надання споживчого кредиту (Основним зобов'язанням) та в рахунок виконання зобов'язань Іпотекодавцем за Договором іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, що складається з 4- х жилих кімнат, загальною площею 86,3 квадратних метрів, жилою площею 52,0 квадратних метри. Такий договір про задоволення вимог іпотекодержателя був укладений в рамках проведення переговорів між сторонами. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Отже, з аналізу ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що виконавчий збір в розмірі 10 відсотків стягується лише від фактично стягненої суми або вартості майна боржника. У зв'язку з тим, що кредитні відносини між банком та скаржником були врегульовані шляхом укладення Договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки від 24.03.2015 року, фактичного стягнення заборгованості не було проведено, тому виконавець не набув права на винесення постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, так як виконавчий збір стягується від фактично стягненої суми або вартості майна боржника. Також, підтвердженням того, що виконання за виконавчим документом не здійснювалося є пункт 1 частини 1 статті 47 Закону на підставі якого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві 31 березня 2015 року винесено постанову ВП №39178619 про повернення виконавчого документа стягувачу. Згідно з пунктом 4.16.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15 грудня 1999 року, право органу державної виконавчої служби на стягнення виконавчого збору виникає лише у разі, якщо стягнення з боржника сум або передача майна боржника стягувачу було виконано примусово, сума виконавчого збору вираховується від фактично стягненої державним виконавцем суми, оскільки саме ця сума є базою для нарахування 10 відсотків суми виконавчого збору. Однак, Відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві не було проведено фактичного стягнення заборгованості, тому головний державний виконавець Мойсеєнко Володимир Вячеславович не набув права на винесення постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Крім того своєю постановою Верховний суд України від 06 липня 2015 року по справі №6-785цс15, зазначив, зокрема, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання. Окрім того, положеннями частини третьої статті 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Незважаючи на вищезазначене, головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві МойсеєнкоВ.В., виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень від 01.04.2015 року про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій з ОСОБА_1 Разом із задоволенням скарги, ОСОБА_1 в зазначеній скарзі просить поновити строк для подачі скарги на дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського РУЮ у м. Києві Мойсеєнка В.В. Як на підставу поважності причин пропуску строку посилається на те, що нею першочергово було подано позовну заяву до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання дій незаконними та скасування постанов від 01.04.2015 року, однак ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва 28 грудня 2015 року було закрито провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Лише після того, як скаржник дізналася про існування ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва про закриття провадження, вона вирішила звернутися до суду загальної юрисдикції. Суд вважає за можливе поновити скаржнику строк для подачі скарги на дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського РУЮ у м. Києві Мойсеєнка В.В., визнавши причини пропуску строку поважними. Відповідно до ст. 387 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової .особи державної виконавчої служби права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Даючи оцінку встановленим обставинам та доданим доказам, суд приходить висновку, що скарга ОСОБА_1 обґрунтована та підлягає задоволенню. Керуючись ст. 387ЦПКУкраїни, Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень №74/5 від 15.12.199 року, Законом України «Про іпотеку», суд - УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду зі скаргою. Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця задовольнити. Визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського РУЮ у м. Києві Мойсеєнка В.В. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.04.2015 р. ВП №47067059 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.04.2015 р. ВП №47066923. Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.04.2015 р. ВП №47067059 та постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.04.2015 р. ВП №47066923, винесені головним державним виконавцем Мойсеєнком В.В. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 211 153,56 грн. та витрат на проведення виконавчих дій - 116,82 грн. Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 5 днів. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали. Суддя: О.М. Луценко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57904975
  19. уважаемые юристы...нужна ваша профессиональная подсказка помощь в виде информации,протите что пишу тут,денег на платные консультации помощников юристов по 300 и 500 гривен у меня нету...кредиты выжали всё что можно...опишу суть проблемы.постараюсь вкратце.....было два кредита,один потребительский,беззалоговый,долларовый в Универсал банке,я его платил ,платила,пока была возможность,потом упадки в заработках,лишилась мини бизнеса своего,платить не смогла..пошли просрочки..они мне предложили реструктуризацию и естественно переписали в гривну уже кредит...я какое то время поплатила и снова дальше не смогла..пошли просрочки..они подали в третейский суд который присудил естествеенно полное стягнення,в общем там сумма сейчас около 100 тыс.гривен ,передали на исполнителей.... второй кредит был взят раннее чем предидущий,в другом банке.который ликвидирован на сегодняшний день...Экспобанк..был автокредит,естественно валютный и ещё какой то завышенный...короче я лошица..тогда сразу неразобралась..вроде как и платить было чем,короче лоханулась и в итоге мицубиши лансер9 который на тот момент стоил в полной комплектации около 21 тыс.долларов мне достался за 32 тыс.долларов без ничего,без наворотов...ибо кредит оформлялся через кампанию посредника АВТОКРЕДИТ..были такие козлы..в общем развели меня там красиво,ну в общем когда опомнилась уже было поздно,да и на полной эйфории что наконецто на колёсах,переоценила свои возможности,что буду как то платить..были надежды..бизнес..то сё....в общем платила..пока не грянул кризис в 2008 когда гривна обвалилас...когда брала кредит то курс был 4.85..а обвал случился до 12 доходило..платила,пока могла...были просрочки..но как то платила...выплатила сумму...надо подсчитать точно квитанции лежат,немало выплатила...если бы по курсу 4.85 то было бы больше погашено..а так конечно жопа....ну и случился евромайдан и слив гривны и всё....вообще всё плохо стало...они подали в суд,при чём подали ровно почти в тот момент когда банк был на стадии ликвидации так как был признан неплатёжеспособным....я на суде не была...повестку уже не помню.вроде как получала....но не пошла...решила затянуть...а они заочное решение приняли без пересмотров и всё....мне домой только прислали решени заочного суда про стягнення с меня почти 1 миллиона гривен.....и вот тут всё переплетается и становится очень запутанно ибо у меня авто уже не было,так как его наглые исполнители приехали и забрали тупо из под дома эвакуатором без надлежащих действий..как опечатывание и тд....увезли не знаю куда.даже адреса хранения не сообщили...я им говорила что авто кредитное и в другом банке...они сказали им по хрен и мол послали меня в суд с ними судится если хочу или погашать долг По Универсал банку...ибо по авто ещё суда не было...это всё случилось года за 2 до суда по автокредиту....в общем стоит моё авто у них уже гдето не знаю где три года,тех паспорт у меня ключи тоже у меня....в общем тут война и революция никто меня не трогал,я надеялась как то найти денег что бы расчитаться с банком но нифига не получилось...сумма для меня немаленькая и неподъёмная.... в общем исполнители наложили арест на квартиру в которой я живу ,а это однокомнатная гостинка в совместном владении с мужем бывшим и моим сыном,выделенной части у меня в ней нету..просто спильна власнисть,и другого жилья нету....прошу совета,сегодня днём пришла почтальонша и принесла 2 писмьа из ДВС,почтальонша знакомая,поэтому я побоялась получать под роспись письма,мало ли что там....во всяком случае письма могут лежать на почте 30 дней пока они его отправят обратно если я так его и не получу....так вот хотела бы знать что ко мне могут предпринять эти исполнители(и как их только земля носит и кто туда нормальный идёт вообще???поражаюсь...такой негатив и проклёны выслушивать регулярно,не боясь за свою карму..ладно..лирическое отступление....так вот,милые мои и хорошие знатоки юристы,подскажите дурочке что мне делать со всей этой билибердой....уже лет 5 превратилась в неврастеничку изза этих кредитов..не живу а существую..и мысли и о суициде были и тд....имеют ли право отобрать мою часть которая не была залогом ни в одном кредите,при том что квартира имеет одну комнату.выделенной части нету моей и две трети не мои...про приход исполнителей и опись имущества я уже читала,тоже волнительный момент..по сути брать нчего....но стоит старенький очень старенький комп сына студента,не новый ноутбук с которого пишу и имею хоть какую то возможность что то узнать и получить возможно помощь,старенький 13тилетней давности холодильник.стиралка...раритетный абсолютно телевизор..не плазма...пожалуй и всё....вот и подскажите мне,если не составит труда,помогите советом,информацией,а я помолюсь за вас и ваших родных..это всё что я могу сегодня сделать к сожалению....на хорошего адвоката ни хрена нету..разве что натурой....но я уже не так уж молода.да и квалификацию потеряла за годы одиночества..простите....бред пишу...но отчасти это всё правда такая ироничная с сарказмом......что делать?чего ждать?спасибо..и дай Бог вам здоровья заваши консультации..на сегодняшний день это огромное дело...ни на одном сайте юр.помощи мне ещё ни один юрист не дал исчерпывающей информации....всё завуалированно и только приглашают на личные беседы и тд...а поговорить стоит нынче дорого,не говоря про расценки...мне что юриста нанимать что ненанимать одинаково-удавка....спасибо ещё раз..с нетерпением жду ответов ,буду заглядывать сюда наверное каждый час....сижу и как параноик боюсь прихода исполнителей...стыдно перед сыном.что не смогла....маму нервировать вообще страшно...82 год...и так еле еле дышит...........будет нервный срыв однозначно..да и моя психика нестабильна уже сожалению...боюсь что впаду в истерику и что то или с собой сделаю или поубиваю исполнителей....самой страшно.....
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 липня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Романюка Я.М., Суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року , в с т а н о в и л а : У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Перший Малиновський відділ ДВС Одеського МУЮ) ОСОБА_2, посилаючись на те, що внаслідок підготовки документів для вчинення правочину вона випадково дізналася про те, що державним виконавцем Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ накладено арешт на все її майно. На думку заявника у зв’язку з порушенням вимог частини першої статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» вона не була своєчасно повідомлена про відкриття виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від 25 лютого 2011 року звичайною поштою вона 21 квітня 2011 року сплатила заборгованість перед ОСОБА_3 в розмірі 43 589 грн. 41 коп. на розрахунковий рахунок Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ. У зв’язку з наведеним ОСОБА_1 вважає, що головним державним виконавцем першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 незаконно і необґрунтовано була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 2 серпня 2011 року. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 щодо винесення постанови від 2 серпня 2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, у неповідомленні боржника ОСОБА_1 про винесення процесуальних документів по виконавчому провадженню від 25 лютого 2011 року. Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 щодо невинесення постанови про закриття виконавчого провадження від 25 лютого 2011 року. Скасовано постанову державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 2 серпня 2011 року. У задоволенні решти скарги відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та постановлено ухвалу про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження. У заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року та залишити в силі ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 25, частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, задовольняючи частково вимоги скарги, виходив із того, що державним виконавцем було порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а саме ОСОБА_1 не була своєчасно повідомлена про постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки постанова була направлена поштою звичайним листом, та згідно з відміткою на конверті надійшла на пошту лише 30 березня 2011 року, а тому боржник виконала її вимоги після фактичного отримання, а отже державний виконавець безпідставно виніс постанову про стягнення виконавчого збору з заявниці. Окрім того, виконавче провадження підлягало закінченню у зв’язку зі спливом строку для відповідного виду стягнення. Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив із того, що боржник ОСОБА_1 рішення суду про стягнення боргу виконала не в повному обсязі у зв’язку з не сплатою встановленого виконавчого збору, тому у державного виконавця були відсутні підстави для скасування вжитих заходів примусового виконання рішення. У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року Верховний Суд України виходив із того, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконане, а держаним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання. Окрім того, частиною третьою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Отже, наявна невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 25, частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Усуваючи неправильне застосування судами зазначеної вище норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Першому Малиновському відділі ДВС Одеського МУЮ з 25 лютого 2011 року знаходилось виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа НОМЕР 1, виданого 21 лютого 2011 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 43 589 грн. 41 коп. 25 лютого 2011 року за заявою стягувача ОСОБА_3 про примусове виконання виконавчого листа, який був виданий 21 лютого 2011 року державним виконавцем Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, в якій боржнику було запропоновано добровільно виконати вимоги виконавчого документу в строк до 4 березня 2011 року та попереджено, що в разі невиконання рішення в наданий строк його виконання буде здійснено в примусовому порядку зі стягненням виконавчого збору в розмірі 10 % від суми стягнення та витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій. Постановою державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 від 4 березня 2011 року стягнуто з боржника виконавчий збір в розмірі 4 358 грн. 94 коп. Відповідно до копії меморіального ордеру від 21 квітня 2011 року ОСОБА_1 сплатила на рахунок першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ кошти у розмірі 43 589 грн. 41 коп., тобто виконала вимоги постанови головного державного виконавця першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження. Грошова сума 43 589 грн. 41 коп., яку ОСОБА_1 сплатила 21 квітня 2011 року, була розподілена наступним чином: стягувачу ОСОБА_3 – 39 577 грн. 32 коп. (при сумі боргу за рішенням суду 43 589 грн. 41 коп.), витрати по провадженню 50 грн., виконавчий збір – 3 962 грн. 09 коп. У зв’язку з неповною сплатою суми боргу постановою від 2 серпня 2011 року було накладено арешт на майно ОСОБА_1 і заборонено здійснювати в межах стягнення його відчуження. Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання. Окрім того, положеннями частини третьої статті 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Як встановлено судом, постанова державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору винесена до здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, а саме винесення постанови про накладення арешту на майно боржника від 2 серпня 2011 року. Окрім того, боржником було виконано вимоги постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження щодо сплати боргу у повному обсязі 21 квітня 2011 року, тобто також до вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення. Ураховуючи вищевикладене, можна дійти до висновку про безпідставне стягнення державним виконавцем першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 виконавчого збору зі ОСОБА_1, про визнання неправомірними дії державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 щодо винесення постанови від 2 серпня 2011 року про накладення арешту на майно ОСОБА_1, заборону його відчуження, про неналежне повідомлення боржника ОСОБА_1 про винесення процесуальних документів по виконавчому провадженню від 25 лютого 2011 року, про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 щодо неприйняття постанови про закриття виконавчого провадження у відповідності з вимогами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме з підстав фактичного виконання рішення у відповідності з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню. За таких обставин відповідно до ст. 360-4 ЦПК України рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення скарги. Керуючись пунктом 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення. Скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність посадових осіб першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції задовольнити частково. Визнати неправомірними дії головного державного виконавця першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2, які полягають у винесенні постанови від 2 серпня 2011 року НОМЕР 2 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; у неналежному повідомленні боржника ОСОБА_1 про винесення процесуальних документів по виконавчому провадженню від 25 лютого 2011 року НОМЕР 2. Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2, яка полягає у не винесені постанови про закриття виконавчого провадження від 25 лютого 2011 року НОМЕР 2. Скасувати постанову державного виконавця першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2 про арешт майна боржника та оголення заборони на його відчуження від 2 серпня 2011 року НОМЕР 2. У задоволенні решти скарги відмовити. Стягнути з Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 243 грн. 06 коп. понесених нею судових витрат. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема Правова позиція у справі 6-785цс15 Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання. Окрім того, положеннями частини третьої статті 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B715B9D0F3DC64ECC2257E7E0024EE1A
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2015 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого: Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Шицького І.Б., розглянувши заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19 червня 2014 року у справі № 924/205/13-г за позовом комунального підприємства Нетішинської міської ради «Торговий центр» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 847 793,32грн, встановила: 24 жовтня 2013 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі – Підприємець) звернувся до суду з вимогою визнати неправомірними дії відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції та визнати недійсною постанову від 10 жовтня 2013 року, винесену начальником відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції про стягнення з Підприємця виконавчого збору в розмірі 24 077,03 грн. Вимоги Підприємця обґрунтовано наступним, 26 червня 2013 року господарським судом Хмельницької області видано наказ про примусове виконання рішення господарського суду Хмельницької області від 2 квітня 2013 року та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 5 червня 2013 року якими стягнуто з Підприємця 864 749,19 грн. Постановою Вищого господарського суду України від 8 серпня 2013 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 5 червня 2013 року скасовано в частині стягнення 623 978,91 грн. У цій частині у позові відмовлено. В частині стягнення 240 770,28 грн постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 5 червня 2013 року залишено без змін. 9 вересня 2013 року господарським судом Хмельницької області видано наказ на підставі постанови Вищого господарського суду України від 8 серпня 2013 року. 26 вересня 2013 року відділом державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання наказу від 9 вересня 2013 року про стягнення 223 814,41 грн неустойки та 16 955,87 грн судового збору, всього – 240 770,28 грн. 10 жовтня 2013 року відділом державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції винесено постанову про стягнення з Підприємця 24 077,03 грн виконавчого збору. Згідно з платіжними дорученнями від 10 та від 11 жовтня 2013 року відповідачем на рахунок позивача сплачено 221 292,90 грн. 16 жовтня 2013 року до відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції надійшла письмова заява позивача про повне виконання Підприємцем виконавчого документа в сумі 240 770,28 грн. 21 жовтня 2013 року відділом державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, виділено в окреме виконавче провадження постанову від 10 жовтня 2013 року про стягнення виконавчого збору. З огляду на викладене Підприємець вважав, що самостійно виконав рішення господарського суду Хмельницької області від 2 квітня 2013 року у справі № 924/205/13, сплативши кошти без застосування державною виконавчою службою примусових заходів виконання. Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 17 грудня 2013 року відмовлено у задоволенні скарги Підприємця про визнання неправомірними дій відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 10 жовтня 2013 року про стягнення виконавчого збору в сумі 24 077,03 грн та про визнання недійсною відповідної постанови. Ухвалу обґрунтовано тим, що рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, у зв’язку з чим виконавчий збір при наступних пред’явленнях до виконання виконавчого документа стягується виключно із суми, яка не була сплачена боржником самостійно. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 березня 2014 року ухвалу господарського суду Хмельницької області від 17 грудня 2013 року скасовано. Визнано неправомірною та скасовано постанову відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції 10 жовтня 2013 року про стягнення 24 077,03 грн виконавчого збору. Постанову обґрунтовано відсутністю доказів вчинення відділом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження заходів примусового виконання рішення відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою Вищого господарського суду України від 19 червня 2014 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21 березня 2014 року скасовано в частині визнання недійсною постанови відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції від 10 жовтня 2013 року про стягнення з Підприємця виконавчого збору в сумі 21 932,93 грн. У цій частині залишено без змін ухвалу господарського суду Хмельницької області від 17 грудня 2013 року. В частині визнання недійсною постанови відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції про стягнення з Підприємця 2 144,10 грн виконавчого збору, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21 березня 2014 року залишено без змін. Постанову обґрунтовано тим, що самостійна сплата боржником на рахунок відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції 30 липня 2013 року 21 440,63 грн боргу позбавляє відділ державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції права на стягнення виконавчого збору з цієї суми. А тому слід визнати недійсною постанову відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції в частині стягнення з Підприємця 2 144,10 грн виконавчого збору. Підприємцем у порядку ст. 11119 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19 червня 2014 року у справі № 924/205/13-г з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалою Вищого господарського суду України від 16 грудня 2014 року у справі № 924/205/13-г вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19 червня 2014 року з підстав неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, що підтверджено наданою заявником копією постанови Вищого господарського суду України від 1 жовтня 2014 року у справі № 14/83, в якій висловлено правову позицію про те, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника, в такому випадку необхідно ще вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав. Положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися. Окрім того, положеннями ч. 3 ст. 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Вищий господарський суд України не врахував наведених положень матеріального закону, не взяв до уваги, що судами не встановлено факту вчинення відділом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження заходів примусового виконання рішення. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням. Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 19 червня 2014 року у справі № 924/205/13-г підлягає скасуванню як незаконна і необґрунтована, а справа – направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України. Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 19 червня 2014 року у справі № 924/205/13-г задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 19 червня 2014 року у справі № 924/205/13-г скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/937D325ABCC1B259C2257DE9004E7FE5
  22. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1970/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шульженко В.П. Суддя-доповідач: Безименна Н.В. ПОСТАНОВА Іменем України 24 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Безименної Н.В., суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю., при секретарі Авраменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2014 року справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання незаконними дій та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: В лютому 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулася в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України в якому просив: визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Кушнір Л.В. щодо винесення Постанови про стягнення виконавчого збору від 3 грудня 2013 року ВП № 40567233; скасувати Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Кушнір Л.В. про стягнення виконавчого збору від 3 грудня 2013 року ВП № 40567233. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що відповідачем правомірно винесено постанову від 03.12.2013 року ВП № 40567233 про стягнення з боржника виконавчого збору, оскільки позивач не виконав вимоги виконавчого документу в строки зазначені у постанові про відкриття виконавчого провадження.. Не погоджуючись із судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. На думку апелянта, постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, представник позивача зазначає, що чинним законодавством України не передбачено порядок, згідно якого боржник - ОСОБА_2, мала би можливість самостійно у добровільному порядку та у відведений для цього строк виконати вимоги виконавчого документу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, постанову скасувати та постановити нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі, виходячи з наступного. У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_2 як майновим поручителем ТОВ «Будівельна Українська Спілка» укладено Іпотечний договір №151410Z53 від 10.06.2010р., посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим №3121 (а.с. 26-29). Згідно договору, предметом іпотеки є нерухоме майно, що належить позивачу на праві власності - земельна ділянка загальною площею 1,5338 га, кадастровий номер 3221487301:01:009:0341, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Рославичі. У зв'язку з невиконанням Позичальником (ТОВ «Будівельна Українська Спілка») зобов'язань, у грудні 2012 року Банк звернувся до суду із позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною продажу предмета іпотеки, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження. Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17.04.2013р. позов Банку задоволено. 05.11.2013р. на підставі ст. ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 40567233 з примусового виконання виконавчого листа № 1008/7715/12 від 10.09.2013р., виданого Васильківським міськрайонним судом Київської області (а.с. 99-100). Вказаною постановою звернено стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором № 151410Z53 від 10.06.2010р., а саме: земельну ділянку загальною площею 1,5338 га, кадастровий номер 3221487301:01:009:0341, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Рославичі, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною продажу предмета іпотеки визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження. Пунктом 2 боржнику надано 7-денний строк для самостійного виконання. Оскільки вимоги виконавчого документу виконані не були, а виконавче провадження ВП № 40567233 з примусового виконання виконавчого листа № 1008/7715/12 від 10.09.2013р., що видав Васильківський міськрайонний суд Київської області, не завершено, державним виконавцем 03.12.2013 року винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 40567233 (а.с. 18). На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цьогоЗакону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Стаття 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Частиною 1 статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. У відповідності до положень ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про неможливість позивача самостійно у строки визначені державним виконавцем виконати вимоги виконавчого документа, оскільки чинним законодавством України не передбачено порядок, згідно якого ОСОБА_2 мала можливість виконати дані вимоги державного виконавця. Відповідно до п. 2.2 тимчасового Положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна прилюдні торги - продаж майна, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну. Згідно п. 3.1 орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, яка встановлюється у відсотковому відношенні до продажної ціни лота. Пунктом 1.2. Положення передбачено, що прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна за заявкою державного виконавця організовує і проводить спеціалізована організація, з якою органом державної виконавчої служби укладено відповідний договір. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2013 року направлено на адресу боржника 11.11.2013 року вих. № 13-0-35-3631/5-966/6 (а.с. 157). Згідно штампу відділення поштового зв'язку (а.с. 158), конверт 14.12.2013 року повернувся відправнику в зв'язку закінченням встановленого строку зберігання. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не дочекавшись розписки про отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження або повернення конверту за закінченням встановленого строку зберігання, 03.12.2013 року прийняв оскаржувану постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_2, виконавчого збору. Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що боржник не мала можливості самостійно у встановлені державним виконавцем строки виконати вимоги виконавчого документа, в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з постановленням нової про задоволення позову. Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2014 року - скасувати та постановити нову, якою позов ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання незаконними дій та скасування постанови - задовольнити. Визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Кушнір Л.В. щодо винесення Постанови про стягнення виконавчого збору від 3 грудня 2013 року ВП № 40567233. Скасувати Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Кушнір Л.В. про стягнення виконавчого збору від 3 грудня 2013 року ВП № 40567233. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 509, 08 грн. (дві тисячі п'ятсот дев'ять гривень вісім копійок). Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Повний текст постанови виготовлено 1 липня 2014 року. Головуючий суддя: Н.В. Безименна Судді: В.О. Аліменко А.Ю. Кучма Головуючий суддя Безименна Н.В. Судді: Кучма А.Ю. Аліменко В.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39684622
  23. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 14 червня 2013 року № 826/6179/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шейко Т.І. суддів Маруліної Л.О. Пісоцької О.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання протиправною та скасування постанови встановив: Позивачка, ОСОБА_2, звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Унгуряну С.І. від 02.04.2013 року у виконавчому провадженні №14612420 про стягнення з боржника - ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 1970045,46 грн. Позовні вимоги вмотивовані тим, що виконавче провадження №14612420 було відкрито на виконання Виконавчого напису нотаріуса від 09.07.2009 року, яким пропонувалось звернути стягнення на земельну ділянку площею 4,59 га, розташовану на території Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, кадастровий номер - 5122783200:01:002:0030, що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ №664763. Зазначене майно на підставі Іпотечного договору №0607/09/101/08 КЛТ передано у забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Південна будівельна компанія» за Кредитним договором №07/09/08-КЛТ від 29.05.2008 року з ВАТ «Кредитпромбанк». За умовами Договору іпотеки №0607/09/101/08 від 29.05.2008 року КЛТ Іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на майно (земельну ділянку) у випадку порушення Боржником умов Кредитного договору, або порушення Іпотекодавцем умов Договору іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки проводиться за процедурою, визначеною Законом України «Про виконавче провадження». Самостійне звернення стягнення Іпотекодавцем предмета іпотеки не передбачено нормами вказаних законів, а тому застосування до позивача, як Іпотекодавця, санкцій у вигляді виконавчого збору вважає неправомірним. В судове засідання позивачка не прибула, просила здійснювати розгляд справи за її відсутності. Відповідач позов не визнав. В обґрунтування своїх заперечень посилався на норми Закону України «Про виконавче провадження», згідно яких, в разі невиконання рішення у строк, встановлений для самостійного його виконання, постановою державного виконавця стягується виконавчий збір. Вважає позов безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає. Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи та заперечення сторін, вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час відкриття ВП №14612420) державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час відкриття ВП №14612420) та частини 1 статті 28 цього Закону (в редакції, чинній на час винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.04.2013 р.) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений для добровільного виконання, з боржника стягується виконавчий збір. Заперечуючи проти позову відповідач вказував на те, що виконавчий збір є санкцією, яка застосовується до боржника за невиконання рішення у добровільному порядку; позивачка постанову про відкриття виконавчого провадження не оскаржувала і у строк, встановлений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження добровільно не виконала рішення, тому, на думку відповідача, постанова про стягнення з позивачки виконавчого збору є законною, а відтак, вона має сплачувати виконавчий збір. Суд не розділяє думку відповідача, виходячи зі слідуючого. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 29.05.2008 року було укладено Іпотечний договір №0607/09/101/08-КЛТ між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (Іпотекодержатель) та громадянкою ОСОБА_2 (Іпотекодавець), яка є майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» (Позичальник та/або Боржник). Предметом іпотеки за цим договором являється земельна ділянка, площею 4,59 га, розташована на території Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області та належить Іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №664763. Згідно п. 1.1 цього договору «… на підставі Кредитного договору, додаткової угоди та всіх додаткових угод до Кредитного договору, які будуть укладені у майбутньому, Іпотекодержатель відкриває Боржнику траншову кредитну лінію в розмірі 30000000 (Тридцять мільйонів гривень) для поповнення обігових коштів терміном погашення до « 27» (двадцять сьомого) травня 2011 (дві тисячі одинадцятого) року під 23 % річних, пеня…». За умовами п. 1.2 Іпотечного договору, у забезпечення зобов'язань Боржника перед Іпотекодержателем за Кредитним договором Іпотекодавець надає Іпотекодержателю в іпотеку майно. У разі порушення Боржником обов'язків, передбачених Кредитним договором, або порушення Іпотекодавцем обов'язків, передбачених цим договором Іпотекодержатель вправі звернути стягнення на майно з метою задоволення вимог, що підлягають задоволенню у відповідності до положень розділу 4 цього договору, на умовах, передбачених цим договором (п.1.3). Згідно з п. 2.1 Іпотечного договору цей договір діє до повного виконання Боржником зобов'язань перед Іпотекодержателем за Кредитним договором та додатковими угодами до нього. Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що Іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно з метою погашення заборгованості Боржника за Кредитним договором у разі набуття такого права згідно розділу 4 цього договору. Відповідно до п.3.3 Іпотечного договору Іпотекодержатель зобов'язаний повернути Іпотекодавцю грошові кошти в розмірі, що перевищує суму отриману від реалізації майна, над сумою вимог Іпотекодержателя, що підлягають задоволенню у відповідності до п. 4.1 цього договору. Відповідно до п.4.5 Іпотечного договору реалізація майна здійснюється Іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу майна з третіми особами, а в разі звернення стягнення на підставі рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса - в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку». Судом встановлено, що оскільки Боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» не виконувались умови Кредитного договору, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу 09.07.2009 року виніс Виконавчий напис за номером в реєстрі 8326, яким пропонувалось звернути стягнення на земельну ділянку площею 4,59 га, розташовану на території Крижанівської сільської ради Комінтернівського району, Одеської області, кадастровий номер - 5122783200:01:002:0030, цільове призначення: під будівництво житлового масиву «Хуторок» та об'єктів соціально-культурного призначення, яка належить на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ №664763, виданого Комінтернівським районним відділом земельних ресурсів Одеської області 12.09.2007 року на підставі рішення 11 сесії V скликання Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 10.08.2007 року за №325-V, та зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010752400426, ОСОБА_2. У Виконавчому написі вказано, що зазначене майно на підставі іпотечного договору №0607/09/101/08-КЛТ, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської обл. 29.05.2008 року Р№1063, передано у забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» за кредитним договором №07/09/08-КЛТ від 29 травня 2008 року з Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк». За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного нерухомого майна нотаріус пропонував задовольнити вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» станом за період з 29.05.2008 року по 03.07.2009 року у розмірі: - заборгованість за кредитом - 17 861 333, 67 грн.; - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 26.02.2009 року по 29.06.2009 року - 1 752 448,81 грн.; - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та сплату процентів - 76 672,11 грн.; - витрати за здійснення виконавчого напису - 10 000 грн.; - всього до стягнення - 19 700 454,59 грн. Виконавчий напис має бути пред'явлений до виконання до відділу (підрозділу) державної виконавчої служби протягом року з дня його вчинення. На підставі Виконавчого напису нотаріуса №8326 від 09.07.2009 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби 04.09.2009 року було відкрито виконавче провадження ВП №14612420, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. В якості Боржника у виконавчому провадження ВП №14612420 вказана ОСОБА_2; в якості стягувача - Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк». У своїх письмових запереченнях проти позову відповідач зауважував, що 04.09.2009 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №14612420, у якій зазначено: (далі відповідачем наведений п. 1 резолютивної частини постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.09.2009 року) та, зокрема, зазначено, що: «…2. Боржнику самостійно виконати: рішення суду, а саме: сплатити заборгованість згідно виконавчого документа у строк до семи днів з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження…» Проте, з огляду на Виконавчий напис нотаріуса №8326 від 09.07.2009 року та Постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП №14612420 від 04.09.2009 року - будь-якого обов'язку на ОСОБА_2, як Іпотекодавця, сплатити заборгованість вказаними документами не покладалось. Більше того, заборгованість, вказана у Виконавчому написі нотаріуса №8326 від 09.07.2009 року, виникла у Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» за Кредитним договором №07/09/08-КЛТ від 29 травня 2008 року, і саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» має її сплачувати. ОСОБА_2 - як Іпотекодавець, відповідно до Іпотечного договору №0607/09/101/08-КЛТ від 29.05.2008 року передала своє майно в рахунок забезпечення зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія перед ВАТ «Кредитпромбанк», на яке, у разі невиконання ТОВ «Південна будівельна компанія» зобов'язань за Кредитним договором №07/09/08-КЛТ від 29.05.2008 року, може бути звернуто стягнення відповідно до Закону України «Про іпотеку». Частиною 8 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Статтею 41 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Таким чином, позивачка ОСОБА_2, як Іпотекодавець, в будь-якому випадку жодним чином не могла і не повинна була виконувати в добровільному порядку Виконавчий напис нотаріуса №8326 від 09.07.2009 року, як то визначено відповідачем. До того ж, за умовами Іпотечного договору №0607/09/101/08-КЛТ від 29.05.2008 року (п.3.3) в разі реалізації майна Іпотекодавця за сумою, що перевищує суму вимог Іпотекодержателя, що підлягають задоволенню, надлишок суми, отриманої від реалізації майна, Іпотекодержатель зобов'язаний повернути Іпотекодавцю. Тому застосування до позивачки постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ВП №14612420 від 02.04.2013 року стягнення у вигляді виконавчого збору у розмірі 1970045,46 грн. суд вважає неправомірним. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не виконав покладений на нього частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок. Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 24, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - постановив: Позов ОСОБА_2 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ВП №14612420 від 02 квітня 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 1 970 045,46 грн. (один мільйон дев'ятсот сімдесят тисяч сорок п'ять грн. 46 коп.). Стягнути з Державного бюджету України через відповідний підрозділ Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 34,41 грн. судових витрат. Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Шейко Т.І. Судді Маруліна Л.О. Пісоцька О.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32110794
  24. Доброго вечора, Є наступна ситуація – є борг перед банком – юридичної особи. Є рішення суду та відкрите виконавче провадження (строк на добровільне виконання сплив). Банк запропонував погасити борг з солідним дисконтом. Боржник готовий це зробити. Але виникає питання виконавчого збору – по суті виконавець нічого не зробив по процедурі стягнення окрім винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Банк готовий після погашення обумовленої частки списати решту та видати документ будь-якого змісту для пред’явлення в виконавчу службу. У відповідності до ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується за будь-яких умов. Проте згідно даного Закону стягнення виконавчого збору – це окрема провадження, якщо я правильно зрозумів. Так от питання чи виникає часове вікно між зняттям заборони з майна зі сторони банку та закриття провадження по заяві банку та накладенням арешту виконавчою службою по стягненню виконавчого збору. Чи є якийсь реальний спосіб вивести майно з арешту ДВС без сплати виконавчого збору? І другий варіант (нюанс) по кредитному договору в якості забезпечення є договір поруки керівника. Рішення по якому стягується стосується тільки ЮО. По керівнику рішення поки що немає. Теоретично поручитель може погасити борг за боржника від свого імені, при цьому в даній ситуації таке погашення буде добровільним та законним. Тепер моделюю ситуацію – поручитель погашає замість ЮО власними коштами. Банк приймає погашення та закриває решту суми, знімає заборони. Поручитель має ПРАВО стягнення з боржника сплаченої суми. Банк пише виконавчій що провадження слід закрити у зв’язку з погашенням суми боргу поручителем. Які в такій ситуації дії ДВС? По суті у боржника не відбулось виконання по виконавчому документу стягнення не відбулось. Підстав для стягнення виконавчого збору не має. На Вашу думку чи спрацює така схема. Якщо ні – то чому.
  25. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 29 березня 2013 року 08:35 № 826/1579/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві про визнання неправомірними дій та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання неправомірними дій та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, в якому просив: - визнати неправомірними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Іванюк Д.С. щодо винесення в межах виконавчого провадження № 26712070 постанови від 12.11.2012 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 28 336,39 грн.; - визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Іванюк Д.С. відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві ВП від 12.11.2012 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 28 336,39 грн. Одночасно із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на подання адміністративного позову про визнання неправомірними дій та визнання протиправною постанову, яке обґрунтовано тим, що позивач ознайомився з матеріалами виконавчого провадження ВП №26712070 лише 21.12.2012 року, підтвердженням чого, як зазначає позивач, є підпис у матеріалах виконавчого провадження про ознайомлення з цими документами. Як вбачається з вищезазначеного клопотання, після ознайомлення з оскаржуваною постановою у межах строку на її оскарження позивачем було подано позовну заяву до Подільського районного суду м. Києва. Однак, Подільський районний суд м. Києва виніс ухвалу від 24.01.2013 року, якою відмовлено у відкритті провадження у зв'язку з тим, що позовну заяву не належить розглядати у порядку цивільного судочинства. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 05.03.2013 року. Суд у судовому засіданні задовольнив клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду та визнав причини пропуску строку звернення позивача до адміністративного суду з даним адміністративним позовом поважними. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що хоча заборгованість позивачем була погашена із пропуском встановленого строку на добровільне виконання, проте сам по собі сплив строку на добровільне виконання не може бути достатньою підставою для стягнення виконавчого збору, оскільки виконавчою службою не вчинено дій, пов'язаних із виконанням рішення Подільського районного суду м. Києва. Крім того, позивач наголошує, що сума боргу була погашена ним самостійно, що підтверджує постанова про закінчення виконавчого провадження від 10.12.2012 року, а тому примусового стягнення в порядку, визначеного Законом України «Про виконавче провадження» не відбулося, у зв'язку з чим не має підстав для стягнення виконавчого збору. У судове засідання від 05.03.2013 року з'явився представник позивача, який позов підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача 05.03.2013 року у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, відповідно до ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Клопотань про перенесення судового засідання або про розгляд справи без його участі від представника відповідача не надходило. Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Суд у судовому засіданні від 05.03.2013 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження. У зв'язку з тим, що відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 25.02.2013 року не було надано належним чином завірених копій матеріалів виконавчого провадження ВП №26712070 та доказів направлення і отримання/неотримання позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №26712070 від 25.05.2011 року, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2013 року повторно витребувано вищевказані матеріали виконавчого провадження. 21.03.2013 року через канцелярію суду від відповідача надійшли витребувані матеріали виконавчого провадження ВП №26712070 (вх. № 03-4/17202 від 21.03.2013 року). Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, - ВСТАНОВИВ: Старшим державним виконавцем Іванюк Д.С. органу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.05.2011 року ВП №26712070 з виконання виконавчого листа №2-1106, виданого 26.11.2010 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Правекс Банк» заборгованість у загальній сумі боргу 283 363,93 грн. Разом з тим, даною постановою боржнику встановлено строк для добровільного виконання до 01.06.2011 року. У зв'язку із невиконанням боржником у встановлений строк рішення, державним виконавцем було здійснено ряд заходів, спрямованих на примусове виконання рішення: направлення запитів до Головного управління земельних ресурсів, адресного бюро, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна; складено акт опису й арешту майна № 759/18 від 29.03.2012 року; винесено постанову про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 23.04.2012 року. У межах ВП №26712070 державним виконавцем Сидоренком Р.Г. відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 12.11.2012 року, у якій постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 28 336,39 грн. 10.12.2012 року державним виконавцем Сидоренком Р.Г. відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції винесена постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №26712070, оскільки згідно довідки №37454/04-01 від 07.11.2012 року борг сплачений. При цьому, у п. 2 зазначеної постанови вказано, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій винесена в окреме провадження. Вважаючи постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 12.11.2012 року протиправною, а дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві щодо винесення зазначеної постанови неправомірними, представник позивача звернувся з позовом до суду. Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного. Нормативно-правовим актом, яким врегульовано умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (наділі - ЗУ «Про виконавче провадження»). Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Частиною 1 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Приписами ч. 2 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про виконавче провадження», копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. За наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладання провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам (ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про виконавче провадження»). Частиною 1 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. На виконання ЗУ «Про виконавче провадження» наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5 затверджено Інструкцію про проведення виконавчих дій, п. 4.1. якої передбачено, що постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, установленому статтею 32 Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення. З аналізу вищевикладених правових норм вбачається, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору має виноситися лише після закінчення строку, встановленого для добровільного виконання рішення суду, при встановленні обставин, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано, та за умови направлення боржникові копії постанови про відкриття виконавчого провадження у порядку, передбаченому законодавством. Представник позивача у позовній заяві та в судовому засіданні зазначив, що позивач не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження від 25.05.2011 року ВП №26712070. Крім того, у витребуваних від відповідача матеріалів виконавчого провадження №26712070 не міститься доказів належного повідомлення позивача про відкриття виконавчого провадження. Так, боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Однак, як вбачається з матеріалів справи, у виконавчому листі №2-1106/10, виданого Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Правекс Банк» заборгованість у загальній сумі боргу 283363,93 грн. не вказано місце проживання чи перебування боржника (позивача). В свою чергу, у заяві про відкриття виконавчого провадження (вх. № 6548/03-43/18 від 23.05.2011 року) від представника АКБ «Правекс Банк» за довіреністю Чуба Є.В., що наявна в матеріалах справи, зазначено наступне місце проживання боржника (позивача): АДРЕСА_1 (що відповідає реквізитам ОСОБА_1, вказаним у договорі іпотеки №795-001/07Ф від 04.05.2007 року, наявного в матеріалах виконавчого провадження №26712070). Проте, відповідно до матеріалів виконавчого провадження №26712070, постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.05.2011 року була направлена за адресою: АДРЕСА_2, тобто за місцезнаходженням земельної ділянки - предмету іпотеки. Як свідчать матеріали виконавчого провадження, поштове направлення, направлене за вказаною державним виконавцем адресою (АДРЕСА_2), не було вручено адресату та повернулося. Більше того, з матеріалів виконавчого провадження також вбачається, що на запит старшого державного виконавця Іванюк Д.С. органу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві від адресного бюро надійшла відповідь від 09.06.2011 року, що ОСОБА_1 не значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 Разом з тим, навіть отримавши зазначену відповідь від 09.06.2011 року державний виконавець не взяв до уваги те, що ним було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження не за місцем реєстрації боржника, вказаному стягувачем у його заяві про відкриття виконавчого провадження від 25.01.2011 року, а за місцем розташування земельної ділянки - предмету іпотеки. Отже, вищенаведене свідчить про те, що відповідачем не було належним чином повідомлено позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, про відкриття виконавчого провадження та відповідно, про встановлення відповідачем строку для добровільного виконання ним рішення суду до 01.06.2011 року, що в свою чергу свідчить про те, що позивача було фактично позбавлено можливості добровільно виконати рішення суду у встановлений державним виконавцем постановою про відкриття виконавчого провадження від 25.05.2011 року ВП №26712070 строк. Суд звертає увагу на те, що обов'язок державного виконавця з'ясувати обставину отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження передує вчиненню будь-яких дій стосовно примусового виконання рішення. З огляду на встановлені судом обставини та вищенаведені норми ЗУ «Про виконавче провадження» суд дійшов висновку про неправомірність дій державного виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, оскільки її винесення в силу ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження» можливо у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, за умови вчинення державним виконавцем, передбачених законодавством дій щодо належного повідомлення позивача про відкриття виконавчого провадження та встановленого строку для добровільного виконання рішення суду. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії. Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відділом державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності свого рішення. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій щодо винесення оскаржуваної постанови у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, - ПОСТАНОВИВ: 1. Позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. 2. Визнати протиправними дії Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 28 336,39 грн. від 12.11.2012 року ВП №26712070. 3. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві від 12.11.2012 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 28 336,39 грн. ВП №26712070. Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя Т.О. Скочок http://reyestr.court.gov.ua/Review/30449463