Search the Community

ПОСТАНОВА Іменем України 3 вересня 2019 року м. Київ Справа № 925/394/18 Провадження № 12-292гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Бакуліної С. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю: секретаря судового засідання Королюка І. В., позивача - ОСОБА_1 (представник - адвокат Яковишин М. В.), розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року (головуючий Калатай Н. Ф., судді Сітайло Л. Г., Пашкіна С. А.) у справі № 925/394/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаси-Дніпро Агро», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: державний реєстратор Черкаської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Рева Вадим Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, Орловецька сільська рада, ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, договору купівлі-продажу, статуту, нотаріально посвідченої довіреності, реєстраційних записів в ЄДРПОУ. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаси-Дніпро Агро» (далі - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», Товариство) про: визнання недійсними повністю рішень сфальсифікованих загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, якими: звільнено з посади директора ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» з 30 березня 2018 року ОСОБА_4 та з 31 березня 2018 року призначено на цю ж посаду ОСОБА_2 ; відчужено належну ОСОБА_1 частку в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу частки за ціною 10000000 грн; виключено (виведено) ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства; включено (введено) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства; затверджено статут ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» в новій редакції та надано відповідні повноваження ОСОБА_3 на здійснення всіх необхідних дій щодо державної реєстрації змін; визнання недійсним сфальсифікованого договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 6 квітня 2018 року, начебто укладеного між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 ; визнання недійсним сфальсифікованого статуту ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», затвердженого загальними зборами учасників Товариства, оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1 та підписаного ОСОБА_3 , підпис якого засвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. за реєстровим № 3153; визнання недійсною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства, проведеної державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства«Центр державної реєстрації» Ревою В. О. ; визнання недійсними та скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства, проведених державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства«Центр державної реєстрації» Ревою В. О. ; визнання недійсною довіреності від 6 квітня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим номером 245. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, які підтверджують протиправне заволодіння належними позивачу правами на Товариство. 1.3.Позивач заперечує підписання будь-яких угод щодо продажу Товариства, прав на нього, оформлення довіреностей на третіх осіб, переоформлення статуту Товариства, проведення загальних зборів Товариства тощо. 1.4. Так, позивач зазначав про те, що: - при перевірці даних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань він з`ясував, що 6 квітня 2018 року державним реєстратором Черкаської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Ревою В. О. внесено запис № 10241050014002468 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи» та запис №10241070015002468 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах». Змінено засновника та кінцевого бенефіціарного власника з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_3 .», змінено керівника Товариства з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_2 »; - позивач як єдиний засновник та кінцевий бенефіціарний власник Товариства жодних правочинів, договорів про відступлення та/або продаж своєї частки не укладав та не підписував, жодних загальних зборів Товариства щодо продажу своєї частки не збирав, рішення про звільнення з посади директора ОСОБА_4 не ухвалював; - позивач не має уявлення про ОСОБА_3 , ніколи з ним не спілкувався та не вів жодних переговорів, не укладав з ним будь-яких правочинів щодо відчуження своєї частки в статутному капіталі Товариства, нікого не уповноважував представляти його інтереси на зборах Товариства, не підписував жодних довіреностей на представництво інтересів інших осіб у відповідних зборах; - будь-яких корпоративних спорів у Товариства немає, позивач є єдиним його засновником з моменту створення Товариства. 1.5. Від ОСОБА_3 . надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній позовні вимоги заперечує та вказує, що оспорювані довіреність від 6 квітня 2018 року (бланк серія ННВ № 198678) та договір купівлі-продажу частки в Товаристві є дійсними. Довіреність перевірено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е. А. при вчиненні подальших нотаріальних дій, у якої сумніву щодо її дійсності не виникало. Вона посвідчила підписи осіб на поданих документах. Реєстраційні дії, вчинені в м. Черкаси 6 квітня 2018 року, не скасовані, а дії нотаріуса ОСОБА_7 не визнані протиправними. 1.6. ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» у поданому до суду відзиві підтримало позовні вимоги з мотивів, наведених у позовній заяві. 2. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2.1. ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» зареєстровано державним реєстратором 6 серпня 2013 року, номер запису № 10691020000030577, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 5 квітня 2018 року (а. с. 41-46, т. 1). 2.2.Станом на квітень 2018 року діяла редакція статуту Товариства, затверджена загальними зборами його учасників, рішення яких оформлене протоколом № 25/09/17-2 від 25 вересня 2017 року (а. с. 30-39, т. 1). 2.3.Згідно з пунктами 5.1, 5.2 статуту Товариства його статутний капітал становить 200000 грн, позивач має вклад у статутному капіталі у розмірі 200000 грн, що становить 100 % від статутного капіталу. 2.4. 6 квітня 2018 року у м. Сміла відбулись загальні збори учасників Товариства, рішення яких оформлені протоколом № 06/04/2018-1 (а. с. 55, 56, т. 1). 2.5. До порядку денного загальних зборів були включені такі питання: 1. Про звільнення з посади директора Товариства ОСОБА_4 та призначення на цю посаду ОСОБА_2 . 2. Про продаж позивачем своєї частки у статутному капіталі Товариства на користь ОСОБА_3 3. Про виключення (виведення) позивача зі складу учасників Товариства. 4. Про включення (введення) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства. 5. Про затвердження Статуту Товариства в новій редакції та проведення державної реєстрації. 2.6. За результатами розгляду порядку денного, учасники прийняли рішення: 1. Звільнити з посади директора Товариства ОСОБА_4 з 30 березня 2018 року. 2. Відчужити належну позивачу частку в статутному капіталі Товариства у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 3. Виключити (вивести) позивача зі складу учасників Товариства. 4. Включити (ввести) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства. 5. Затвердити Статут Товариства в новій редакції. Надати відповідні повноваження ОСОБА_3 на здійснення всіх необхідних дій щодо державної реєстрації змін. 2.7. Зі змісту протоколу вбачається, що його від імені позивача підписано ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, а справжність підпису вказаної особи на протоколі посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. та зареєстровано 6 квітня 2018 року в реєстрі за № 3155 з 18 год 00 хв до 18 год 30 хв. 2.8. Довіреність, якою ОСОБА_5 надано повноваження, пов`язані з виходом позивача зі складу учасників Товариства та відступленням (продажем) належної йому частки у статутному капіталі (а. с. 59, 60, т. 1), копія якої наявна в матеріалах справи, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. та зареєстрована в реєстрі 6 квітня 2018 року за № 254 о 16 год 03 хв. 2.9. Крім того, 6 квітня 2018 року ОСОБА_5 від імені та в інтересах позивача як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» (а. с. 57, 58, т. 1), за яким продавець продав, а покупець купив частку у розмірі 100 % у статутному капіталі Товариства за ціною 10000000 грн. 2.10. Відповідні реєстраційні дії щодо внесення змін про юридичну особу були вчинені 6 квітня 2018 року державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Ревою В. О. 2.11. Суд першої інстанції також установив, що в подальшому на підставі рішення про відчуження прав на частку у Товаристві ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , реєстратором Заболотньою Валентиною Олександрівною була вчинена реєстрація змін засновника та керівника ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро». У результаті зазначених змін з 19 квітня 2018 року власником частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 100 % став ОСОБА_1 (а. с. 138-143, т. 1). 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Господарський суд Черкаської області рішенням від 11 липня 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю. 3.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано недоведеністю позивачем фізичної неможливості підписати ним оспорювану довіреність у приватного нотаріуса Коновалової Е. А. в місті Києві. 3.3.Також суд зазначив, що на момент звернення позивача ОСОБА_1 з позовом до суду його право не було порушене, статус власника Товариства та вигодонабувача поновлений позивачем самостійно в позасудовому порядку, договір купівлі-продажу прав від 6 квітня 2018 року нівельований, а спір між сторонами відсутній. 3.4.Окрім цього, суд указав, що позивачем заявлений позов, який не відповідає способам захисту права, унормованим у статтях 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України). 3.5. Київський апеляційний господарський суд постановою від 27 серпня 2018 року рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив повністю. 3.6.Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що матеріали справи не містять належних доказів схвалення позивачем правочину щодо видачі ним довіреності, внаслідок чого така довіреність підлягає визнанню недійсною. 3.7. Урахувавши встановлений судом факт недійсності довіреності та відповідно відсутності у ОСОБА_5 права на представництво інтересів позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства, укладеного 6 квітня 2018 року між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 3.8.Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, суд апеляційної інстанції виходив з обставин порушення процедури скликання загальних зборів (не уповноваженою на це особою) та повідомлення позивача про них, внаслідок чого позивача було позбавлено можливості взяти участь у цих загальних зборах. 3.9. Урахувавши наявність підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», оформлених протоколом № 06/04/2018-1 від 6 квітня 2018 року, суд апеляційної інстанції дійшов також висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним статуту Товариства та, як похідних, вимог про скасування реєстраційних дій, проведених на підставі вказаного протоколу. 3.10. При цьому суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача підстав для звернення до суду з цим позовом з огляду на те, що наявність або відсутність у позивача на час звернення з позовом статусу власника Товариства жодним чином не впливає на порушення його корпоративних прав, та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. 4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 4.1. 14 вересня 2018 року третя особа у справі ОСОБА_2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року, а рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року залишити в силі. 4.2. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає про порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 20-23 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позивачем у цій справі є фізична особа ОСОБА_1 , який просить визнати недійсною видану ним довіреність, тобто односторонній правочин. Визнання недійсною довіреності є окремою позовною вимогою, яка повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства з огляду на суб`єктний склад сторін, а провадження в цій частині справи суд повинен був закрити. 4.3. Окрім цього, скаржник наголошує на тому, що вчинені позивачем після дати видачі спірної довіреності дії, а саме укладення з ОСОБА_3 16 квітня 2018 року договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, а також самостійно вчинена подальша перереєстрація статутних документів, внаслідок якої єдиним власником та вигодонабувачем Товариства став ОСОБА_1 , підтверджують схвалення позивачем дій ОСОБА_5 щодо відчуження частки в статутному капіталі Товариства 6 квітня 2018 року. 5. Доводи інших учасників справи 5.1. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним установленням і з`ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, та підлягає залишенню без змін. 5.2. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 6.1. Оскільки ОСОБА_2 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду. 6.2. 11 квітня 2019 року від позивача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження у зв`язку зі смертю касатора ОСОБА_2 , на підтвердження чого надано копію свідоцтва про смерть від 13 березня 2019 року № НОМЕР_1 . 6.3.Розглянувши вказане клопотання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки нормами чинного ГПК України не передбачено закриття касаційного провадження за наведених позивачем підстав. Щодо юрисдикції спору 6.4. Як убачається з матеріалів справи, позивачем у справі є фізична особа - ОСОБА_1 , який заявив позовні вимоги про: - визнання недійсною нотаріально посвідченої довіреності від 6 квітня 2018 року, виданої від його імені фізичній особі ОСОБА_5 ; - визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства, оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1; - визнання недійсним укладеного ОСОБА_5 від імені позивача договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства від 6 квітня 2018 року; - визнання недійсним статуту Товариства, затвердженого загальними зборами учасників Товариства, оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1; - визнання недійсною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства; - визнання недійсними та скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства. 6.5. Вирішуючи спір у справі по суті заявлених вище позовних вимог, суди попередніх інстанцій визнали заявлений позивачем спір як корпоративний. 6.6. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 6.7. За приписами частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 6.8. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду. 6.9. У силу статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 6.10. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 6.11. За змістом частини третьої статті 22 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. 6.12. Юрисдикція визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Юрисдикція визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, з огляду на які їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду. 6.13. В основу визначення юрисдикції покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення). 6.14. Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності. 6.15. Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу. 6.16. Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо він: не підвідомчий господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді. 6.17. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі. 6.18. Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах. 6.19. Згідно із частиною першою статті 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. 6.20. За частиною першою статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 6.21. Позивач - фізична особа ОСОБА_1 , обґрунтовуючи зазначені в пункті 6.4 цієї постанови позовні вимоги, наводив обставини, які засвідчують порушення його корпоративних прав через незаконне припинення участі у Товаристві, посилаючись на відсутність свого волевиявлення при вчиненні правочину з надання повноважень оспореною довіреністю фізичній особі ОСОБА_5 представляти свої інтереси у відносинах з третіми особами, у тому числі й на відчуження своєї частки у статутному капіталі Товариства. 6.22. Так, уцивільному праві правочин являє собою склад чотирьох елементів - суб`єкта, змісту, форми та волі. За відсутності будь-якого з указаних елементів втрачається можливість називати дії осіб правочином. 6.23. Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства. 6.24. Частиною третьою статті 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. 6.25. За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа. 6.26. Разом з тим довіреність може бути направлена на наділення представника за довіреністю повноваженнями щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від імені довірителя на користь третьої особи. 6.27. Оскільки наслідком такого відчуження може бути перехід до набувача частки у статутному капіталі прав та повноважень учасника товариства, зокрема щодо управління товариством, то відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України як спір щодо відчуження такої частки у статутному капіталі, так і спір щодо наділення представника повноваженнями на відчуження такої частки належать до юрисдикції господарських судів. 6.28. Таким чином, вимога позивача про визнання недійсною спірної довіреності від 6 квітня 2018 року обґрунтовано розглядалась судами як основна вимога у корпоративному спорі, оскільки решта оспорюваних дій вчинялись з посиланням на цю довіреність. 6.29. З огляду на це юридичний спір у цій справі в частині всіх заявлених вимог підпадає під юрисдикцію господарських судів як такий, що виник з корпоративних відносин. Щодо розгляду спору по суті 6.30. Розглядаючи спір у справі, місцевий господарський суд установив, що на підставі рішення про відчуження прав на частку у Товаристві ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , реєстратор Заболотня В. О. 19 квітня 2018 року здійснила реєстрацію статутних документів Товариства та змін щодо керівника юридичної особи, за наслідками якої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з цього моменту містяться відомості, що власником і єдиним бенефіціаром Товариства є ОСОБА_1 (а. с. 138-143, т. 1). 6.31. Суд апеляційної інстанції вищенаведених обставин не спростував. 6.32. У статті 204 ЦК України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. 6.33. Згідно зі статтею 10 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. 6.34. Недійсність рішення загальних зборів учасників Товариства, оформленого протоколом від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (щодо відчуження останнім своєї частки у статутному капіталі Товариства позивачу ОСОБА_1 ), на підставі яких реєстратор ОСОБА_11 вчинила відповідні реєстраційні дії, прямо законом не встановлена. 6.35. Також позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до суду з позовом щодо визнання недійсними вищенаведених рішення та договору купівлі-продажу. 6.36. Водночас не містять матеріали справи й доказів оскарження позивачем реєстраційних дій щодо останніх змін про юридичну особу - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», вчинених 19 квітня 2018 року реєстратором Заболотньою В . О. у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 6.37. Установлені судом першої інстанції обставини є підставою для висновку, що позивач визнав як правомірність рішення та договору купівлі-продажу, на підставі яких відбулось його поновлення в корпоративних правах у Товаристві, так і державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів. 6.38. Суди не встановили, що достовірність документів та відомостей, на підставі яких поновлено корпоративні права позивача на участь у Товаристві, оспорена будь-якими іншими особами. 6.39. Згідно із частиною першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 6.40. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 6.41. Так, на момент ухвалення судами рішень у справі позивач - громадянин ОСОБА_13 є повноправним одноосібним кінцевим бенефіціарним власником (контролером) та вигодонабувачем ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро». 6.42. Визнання недійсними всіх правочинів щодо відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 частки у Товаристві, статуту Товариства, затвердженого загальними зборами його учасників та оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства, скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства, фактично анулює юридичну підставу для вчинення позивачем подальших правочинів, правомірність яких станом на час розгляду судами цього спору, як зазначено вище у цій постанові, презюмується. 6.43. Таким чином, убачається, що задоволення позову не тільки не призведе до поновлення права позивача на частку у Товаристві, яке не є порушеним на час звернення з цим позовом до суду, а ще й поставить під сумнів легітимність останніх правочинів - рішення Товариства, договору купівлі-продажу, змін до статуту та внесення останніх реєстраційних дій щодо змін про юридичну особу, які позивачем не оспорені, отже, є правомірними і чинними. 6.44. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що позов підлягає задоволенню виключно в разі, якщо на момент звернення охоронюване право або законний інтерес є порушеним і задоволення позову призведе до ефективного їх захисту. 6.45. Водночас, як уже зазначалося, за обставинами цієї справи як на момент звернення позивача з позовом, так і на час ухвалення судових рішень у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містилися відомості про позивача як єдиного учасника ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», внесені на підставі дійсних і чинних документів. 6.46. Таким чином, як на момент звернення позивача з позовом, так і на час ухвалення судових рішень немає порушень корпоративних прав та інтересів останнього за заявленими вимогами у цьому спорі. 6.47. Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, а відтак дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. 6.48. З огляду на це, обставини щодо видачі оспорюваної довіреності від 6 квітня 2018 року не є підставою для відмови в позові. 6.49. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що викладене є єдиною підставою для відмови в задоволенні позову, а відтак і про необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції стосовно доведеності обставин видачі оспорюваної довіреності від 6 квітня 2018 року. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 6.50. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 6.51. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 6.52. Відповідно до частини першої статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 6.53. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та наявність підстав для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції з мотивів, наведених у цій постанові. Керуючись статтями 306, 308, 311, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити. 2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. 3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року у справі № 925/394/18 скасувати. 4. Рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року у справі № 925/394/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 5. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року у справі № 925/394/18 залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 85412896

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 905/2559/17 Провадження № 12-264гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю. розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року (суддя Левшина Г. В.) та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року (судді Зубченко І. В., Радіонова О. О., Стойка О. В.) у справі № 905/2559/17 за позовом Компанії «Minova Holding GMBH» (далі - Компанія, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» (далі - ТОВ «Мінова Україна», Товариство), ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, УСТАНОВИЛА 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У листопаді 2017 року Компанія звернулася до господарського суду з позовом до ТОВ «Мінова Україна» та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спецтехніки від 17 січня 2014 року, 10 й 14 лютого 2014 року та 3 березня 2014 року, укладених відповідачами. 1.2. Компанія зазначала, що внаслідок укладання оспорюваних правочинів порушені її корпоративні права як власника частки у розмірі 90 % статутного капіталу ТОВ «Мінова Україна», зокрема право на отримання прибутку та право на участь в управлінні цього товариства. 1.3. Як указував позивач, спірні договори не відповідають вимогам закону, оскільки укладені директором ТОВ «Мінова Україна» всупереч обмеженням, установленим підпунктами 12 та 28 пункту 9.2.6. Статуту ТОВ «Мінова Україна» (далі - статут) щодо виключної компетенції загальних зборів на попереднє погодження розпорядження майном Товариства, вартість якого перевищує 50 000 євро за курсом Національного банку України (далі - НБУ), а також будь-яких правочинів щодо обладнання, яке використовується на виробництві Товариства, незалежно від суми такого правочину та за відсутності реального виконання цих договорів. 1.4. Також позивач зазначив, що ОСОБА_1 не міг не знати про такі обмеження повноважень директора, оскільки самі договори містять умову про те, що директор діє на підставі статуту. 2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року позов задоволено частково, визнано недійсним з моменту підписання договір купівлі-продажу спецтехніки від 17 січня 2014 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 2.2. Місцевий господарський суд установив, що з урахуванням обмежень, установлених статутом, директор Товариства, укладаючи правочин від 17 січня 2014 року щодо відчуження майна на суму, що перевищує еквівалент 50 000 євро, діяв з перевищенням повноважень, а відтак правочин, укладений відповідачами 17 січня 2014 року, слід визнати недійсним за приписами статей 92, 203, 204, 215, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 2.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів від 10 й14 лютого 2014 року та 3 березня 2014 року, суд першої інстанції вказав, що вартість майна, відчуженого за цими договорами, не перевищувала еквівалента в 50 000 євро; також позивач не довів факту використання Товариством обладнання, яке є предметом цих правочинів, саме у виробництві, оскільки серед видів діяльності Товариства є також і продаж обладнання. 2.4. Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо неможливості розгляду цього спору судами господарської юрисдикції, місцевий господарський суд вказав, що спір у цій справі виник у зв`язку із захистом позивачем своїх корпоративних прав, а тому підлягає розгляду господарським судом незалежно від суб`єктного складу сторін. 2.5. Донецький апеляційний господарський суд постановою від 3 вересня 2018 року рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог Компанії та ухвалив нове рішення, яким визнав недійсними з моменту підписання договори купівлі-продажу спецтехніки від 10 та 14 лютого, 3 березня 2014 року, укладені ТОВ «Мінова Україна» і ОСОБА_1 ; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. 2.6. Апеляційний господарський суд указав на те, що обладнання, відчужене за спірними правочинами, обліковувалось у ТОВ «Мінова Україна» саме як основні засоби відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», а тому на відчуження такого майна поширюється обмеження, встановлене підпунктом 28 пункту 9.2.6 статуту Товариства. Тож директор Товариства діяв з перевищенням повноважень, укладаючи всі спірні правочини. 3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 3.1. 1 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року, в якій просив судові рішення у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 3.2. Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 посилався на свою необізнаність щодо обмеження повноважень директора Товариства, адже відповідних положень не було у наданій йому копії статуту Товариства, а також на фактичне виконання та подальше схвалення Товариством спірних правочинів шляхом передачі майна та отримання коштів, подальшими правочинами відповідачів щодо придбаного майна. Ці фактичні обставини не були враховані та досліджені судами попередніх інстанцій усупереч статті 241 ЦК України. 3.3. Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що розгляд спорів про визнання недійсними правочинів, де одним з відповідачів є фізична особа, не належить до юрисдикції господарських судів. 3.4. Ухвалою від 11 жовтня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у справі № 905/2559/17 за касаційною скаргою ОСОБА_1 та передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки однією з підстав оскарження судових рішень є порушення правил суб`єктної юрисдикції. 3.5. Ухвалою від 13 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 905/2559/17 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 4. Фактичні обставини справи, встановлені судами 4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Мінова Україна» в особі директора Аверкіна Івана Никаноровича (продавець) та фізична особа ОСОБА_1 (покупець) уклали договори купівлі-продажу спецтехніки: від 17 січня 2014 року на загальну суму 650 000 грн, від 10 лютого 2014 року на загальну суму 40 000 грн, від 14 лютого 2014 року на загальну суму 250 000 грн, від 3 березня 2014 року на суму 300 000 грн. 4.2. На час підписання цих договорів ТОВ «Мінова Україна» діяло на підставі свого Статуту, затвердженого протоколом № 1 установчих зборів учасників від 3 березня 2008 року зі змінами від 17 червня 2008 року, 5 квітня 2012 року, державна реєстрація яких підтверджена відмітками державного реєстратора про проведення державної реєстрації змін до установчих документів на титульному аркуші статуту. 4.3. Підпунктом 12 пункту 9.2.6 статуту у відповідній редакції визначено, що до виключної компетенції зборів належить попереднє письмове погодження розпорядження грошовими коштами (включаючи перерахування коштів) та майном Товариства, вартість якого перевищує еквівалент 50 000 євро за курсом НБУ на день вчинення операції. 4.4. Також згідно з підпунктом 28 пункту 9.2.6 статуту до виключної компетенції зборів належить попереднє погодження будь-яких правочинів щодо обладнання, що використовується у виробництві Товариства (включаючи, але не обмежуючись, будь-які договори щодо відчуження обладнання), незалежно від суми такого правочину. 4.5. Позивач, який є власником частки Товариства у розмірі 90 %, звернувся з цим позовом про визнання недійсними правочинів, укладених директором Товариства з перевищенням повноважень, посилаючись на порушення його корпоративних прав, зокрема права на отримання прибутку та права на участь у Товаристві. 5. Позиція Великої Палати Верховного Суду 5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Щодо юрисдикції спору 5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 5.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 5.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. 5.5. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з цим позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 5.6. Підвідомчість господарських справ була установлена статтею 12 ГПК України (у вказаній вище редакції), за змістом пункту 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 5.7. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди, серед іншого, розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах (стаття 20 цього Кодексу). 5.8. За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. 5.9. Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 5.10. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України). 5.11. Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 5.12. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у Товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частини перша, третя статті 167 ГК України). 5.13. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства» учасник товариства має право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах. 5.14. Тобто якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як фізична особа сторона оспорюваного договору. 5.15. Оскільки позивач має частку у статутному фонді Товариства, посилається на порушення права управління Товариством унаслідок відчуження за спірними правочинами без рішення загальних зборів майна цього Товариства, отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, спір належить до юрисдикції господарських судів. 5.16. Ураховуючи вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили доводи ОСОБА_1 щодо непідвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції з огляду на склад сторін справи. 6. Щодо суті позовних вимог 6.1. Відповідно до статей 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. 6.2. Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. 6.3. За положеннями статті 98 ЦК Українизагальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. 6.4. Відповідно до статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). 6.5. З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним Товариством, права та обов`язки набуваються самим Товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо учасників цього Товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється. 6.6. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання ТОВ «Мінова Україна» оспорюваних договорів без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені Товариства, а не його учасників. 6.7. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 2 травня 2018 року у справі № 923/20/17 дійшов висновків, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленого рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів. 6.8. Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку у постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. 6.9. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права. 6.10. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. 6.11. Отже, підписання директором ТОВ «Мінова Україна» оспорюваних договорів без попереднього письмового погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права позивача. 6.12. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини). 6.13. Ураховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку законності спірних договорів. 7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 7.2. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 7.3. Частинами першою - третьою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 7.4. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року у справі № 905/2559/17 скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 8. Щодо розподілу судових витрат 8.1. У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, прийняттям нового рішення відповідно до приписів статей 129, 315 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат. 8.2. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача. 8.3. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про скасування судових рішень у справі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача. 8.4. Оскільки відповідач сплатив судовий збір за подачу касаційної скарги в більшому розмірі, ніж установлено законом, а саме 19 200 грн (замість 12 800 грн (200 % від 1600х4 грн), то згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена в більшому розмірі, ніж установлено законом, сума судового збору повертається за ухвалою судуза клопотанням особи. Відповідне клопотання у матеріалах справи відсутнє. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року у справі № 905/2559/17 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові. Стягнути з Компанії «Minova Holding GMBH» (45307, Німеччина, Essen, Am Techlogiepark 1, HSBC Trinkaus & Burkhardt AG (Sort Code 300 308 80) 001 4087 001 , IBAN: НОМЕР_4, SWIFT-BIC: TUBDDEDD) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) 9 600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 12 800 (дванадцять тисяч вісімсот) гривень за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич Джерело: ЄДРСР 85412931

ПОСТАНОВА Іменем України 11 вересня 2019 року м. Київ Справа № 392/1213/17 Провадження № 14-292цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів : Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк», ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним і скасування рішення учасника та рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації, визнання права на частку в майні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року, постановлену колегією суддів Суровицькою Л.В., Авраменко Т.М., Письменним О.А. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» (далі - СТОВ «Агрофірма Маяк», товариство), ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсними та скасувати рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк», викладене в протоколі від 05 березня 2017 року; визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо зміни складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, визнати за позивачем у порядку спадкування право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» станом на 18 травня 2017 року. 2. Позов мотивований тим, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ( ОСОБА_2 ) прийняв одноособове рішення про виключення із цього товариства інших учасників у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників. 2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцем першої черги після його смерті, який прийняв спадщину, є його син - ОСОБА_1 (позивач). 2.2. Посилаючись на те, що виключення ОСОБА_6 зі складу учасників було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також на те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_6 просив задовольнити позов. Короткий зміст судових рішень 3. Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним і скасовано рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» від 05 березня 2017 року та затвердження нової редакції статуту СТОВ «Агрофірма Маяк». Визнано протиправною і скасовано державну реєстрацію внесення змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, яка була проведена державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області Руденком В.І. Визнано за ОСОБА_1 право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. 4. Судове рішення першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для виключення батька позивача зі складу засновників СТОВ «Агрофірма Маяк» та порушенням з боку ОСОБА_2 порядку скликання загальних зборів товариства, що є підставою для скасування державної реєстрації внесення змін до установчих документів. Спадкоємцями ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 , спір між ними про поділ спадщини відсутній. Статутом товариства передбачено, що правонаступники та спадкоємці засновників мають переважне право вступу до нього, а у разі відмови про вступ йому видається частка в майні, відтак спадкоємець має право на захист свого права на частку у товаристві. 5. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено, що розгляд такого спору віднесено до компетенції господарських судів. 6. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у даному випадку існує корпоративний спір, який має розглядатись в порядку господарського судочинства зважаючи на те, що позов батька позивача - ОСОБА_6 не вирішено через смерть останнього і провадження у господарській справі закрито з цих підстав. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд прийшов помилкового висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки право на участь у СТОВ «Агрофірма «Маяк» було особистим немайновим правом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , відтак позивач, як спадкоємець, не набув статусу учасника товариства, а успадковує лише право на частку у майні товариства. Права правонаступників (спадкоємців) померлого учасника товариства з обмеженою відповідальністю регулюються нормами цивільного законодавства Законом України «Про господарські товариства» та положеннями статуту товариства. Метою звернення з цим позовом є реалізація права на спадкування, а тому підлягає розгляду за правилами цивільної юрисдикції. Доводи інших учасників справи 8. У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послався на те, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду щодо визначення юрисдикційності спору не спростовують, а ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального закону. 9. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги. Рух справи в суді касаційної інстанції 10. 11 березня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. 11. 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду. 12. 22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 13. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 14. 06 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Позиція Верховного Суду 15. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 16. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні 2017 року ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ОСОБА_2 прийняв одноособове рішення про виключення інших учасників, у тому числі й ОСОБА_6 , у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого ним рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників. 17. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцями першої черги після його смерті є його син - ОСОБА_1 (позивач) та дружина - ОСОБА_3 Спору про спадкове майно між ними немає. 18. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що виключення його батька, ОСОБА_6 , зі складу учасників товариства було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року, яке набрало законної сили, провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 ГПК України, у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва у господарському процесі. 19. Відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення із позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 20. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 21. Разом з тим стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення із позовом, як і стаття 20 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 22. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. 23. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових). 24. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України, стаття 88 ГК України). 25. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 26. Згідно з положеннями статей 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. 27. За змістом статей 130, 147 і 166 ЦК України та статей 55 і 69 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) (товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ)) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. 28. Пунктом 1.11 Статуту СТОВ «Агрофірма Маяк» визначено, що склад засновників товариства, порядок формування його статутного фонду, розміри частки кожного засновника, строки та порядок внесення ними вкладів визначаються установчим договором про створення цього товариства. 29. Відповідно до п. 12.1 установчого договору СТОВ «Агрофірма Маяк» при реорганізації юридичної особи, або у зв`язку зі смертю учасника, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства (т. 1 а.с. 119-124). 30. Частиною п`ятою статті 147 ЦК України закріплено право учасників ТОВ або ТДВ передбачити у статуті товариства необхідність отримання згоди інших учасників товариства на перехід частки у статутному капіталі до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи. 31. Після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України «Про господарські товариства», проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві. 32. Прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує ТОВ (ТДВ) у такому праві. 33. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до ТОВ (ТДВ) або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню. 34. З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143-145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону № 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 35. З аналізу наведених вище положень чинного законодавства та установчих документів ТОВ «Агрофірма Маяк» можна зробити висновок про те, що до спадкоємця учасника товариства, у тому числі й колишнього, переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства, проте корпоративні права лише фактом спадкування ним не набуваються. 36. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19). 37. Хоча ОСОБА_1 не був учасником товариства та відповідно до положень статей 1218, 1219 ЦК України і не успадкував цього статусу після смерті батька, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року фактично встановлено відсутність корпоративних правовідносин між СТОВ «Агрофірма Маяк» та спадкоємцем ОСОБА_6 ОСОБА_1 , а також визначено, що у даному випадку останній може захистити свої права в порядку цивільного судочинства. 38. Таким чином, ОСОБА_1 як спадкоємець (правонаступник) ОСОБА_6 має перешкоди у захисті своїх прав та інтересів у порядку господарського судочинства. 39. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. 40. Згідно з частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Щодо судових витрат 41. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 42. Оскільки справа передана для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Кропивницького апеляційного суду. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв Т .О. Анцупова Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко Джерело: ЄДРСР 84975970

ПОСТАНОВА Іменем України 08 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 916/2084/17 Провадження № 12-77гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Власова Ю. Л., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О., представника третьої особи - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії - адвоката Федоренка М. В., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії на рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року (суддя - Волков Р. В.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року (колегія у складі: головуючий суддя - Таран С. В., судді - Будішевська Л. О., Мишкіна М. А.) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський клуб ТЦФ» (далі - ТОВ «МК ТЦФ») та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - РВ ФДМУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії (далі - ДП «АМПУ»), про визнання договорів недійсними. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яхт клуб «Одеса-2009» (далі - ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»), найменування якого у подальшому було змінено на ТОВ «МК ТЦФ», та РВ ФДМУ про визнання недійсними договорів від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28. 1.2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у 2009 році відбулося рейдерське захоплення ТОВ «Яхт-клуб «Одеса», в результаті якого його було примусово виключено зі складу учасників цього товариства, а також звільнено з посади директора, яку він до цього обіймав; товариство перейменовано на ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»; протягом наступних років склад учасників товариства неодноразово змінювався. У подальшому вказані зміни визнані недійсними в судовому порядку, ОСОБА_1 поновлено у складі учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» з часткою у статутному капіталі у розмірі 30 %, а також на посаді директора товариства. 1.3. Позивач зазначає, що під час судових спорів йому стало відомо про укладення громадянином ОСОБА_2 від імені ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів. На підставі цих договорів було зменшено кількість орендованого майна та збільшено орендну плату за користування ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» цим майном. 1.4. Звертаючись до суду з позовом про визнання зазначених договорів недійсними, ОСОБА_1 стверджує, що на момент їх підписання ОСОБА_2 не мав повноважень діяти як директор ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». Ця обставина встановлена у ряді судових рішень, які набрали законної сили, а отже, є преюдиційним фактом і підставою для визнання оскаржуваних договорів недійсними відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. 20 вересня 2005 року між РВ ФДМУ (орендодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Морський клуб ТЦФ» (яке надалі було перейменовано у ТОВ «Яхт-клуб «Одеса», ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», на цей час має найменування ТОВ «МК ТЦФ») (орендар) укладено договір оренди № ДФ-28 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, що не є цілісним майновим комплексом, а саме: 54/1000 комплексу будівель морського вокзалу: у літ. «Б»: 81 - малий елінг, 96 - великий елінг, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 97, 98, 99, 100 - рундуки на першому поверсі, 52 , 53 , 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62 – рундуки на другому поверсі, 16 - магазин, 20 - склад магазину, 41, 42 - вмивальня, 43, 44, 45, 48, 49 - душова, 50, 46, 47 - туалети; 38 - кладова, 34, 24 - диспетчерські, 15, 16, 17, 25 - офіс, 23 - коридор; 26, 27, 28 - приміщення, 12 - кімната для переговорів, 13 - кухня, 11 - кают-компанія, 18, 22 - вмивальня, 19, 21 - туалети; 20 - ванна; загальною площею 2084, 8 кв. м.; 54/1000 холу - 8, що перебувають на балансі Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (далі - ДП «Одеський морський торговельний порт»), розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. 2.2. Умовами договору визначено, що орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна; орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (з наступними змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить без урахування податку на додану вартість (далі - ПДВ) за базовий місяць розрахунку (липень 2005 року) 13 064,08 грн; розмір орендної плати підлягає перерахунку на вимогу однієї із сторін у разі змін чинного законодавства, Методики розрахунку, змін цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України; договір укладено терміном до 20 вересня 2012 року включно; зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін та балансоутримувача. Договір оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 2592. 2.3. 20 вересня 2005 року між сторонами та третьою особою підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна. 2.4. До договору оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28 неодноразово вносилися зміни, пов`язані зі зміною строку його дії, складу об`єкта оренди та розміру орендної плати, в тому числі ті, що оспорюються позивачем у межах цієї судової справи. 2.5. Зокрема, 06 листопада 2013 року між орендодавцем в особі його директора ОСОБА_3 , який діяв на підставі Положення про РВ ФДМУ, та орендарем в особі генерального директора ОСОБА_2 , який діяв на підставі Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», укладено договір про внесення зміни № ДФ-28/5 до договору оренди № ДФ-28, відповідно до умов якого зменшено склад об`єкта оренди та змінено розмір орендної плати. Зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, що не є цілісним майновим комплексом, а саме: частину комплексу будівель морського вокзалу: у літ. «Б»: 96 - великий елінг, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 97, 98, 99, 100 - рундуки на першому поверсі, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62 - рундуки на другому поверсі, 41, 42 - вмивальня, 43, 44, 45, 48, 49 - душова, 46, 47, 50, - туалети; 38 - кладова, 24, 34 - диспетчерські, 15, 16, 17, 25 - офіс, 27 - приміщення, 18, 22 - вмивальня, 19, 21 - туалети; 20 - ванна; загальною площею 1457,5 кв. м; 54/1000 холу - 8, що перебувають на балансі ДП «АМПУ», розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку, і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (серпень 2013 року) 28 696,41 грн. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 336. 2.6. 06 листопада 2013 року орендодавець, орендар і балансоутримувач - ДП «АМПУ» в особі начальника Одеської філії Соколова М. Ю. - підписали акт приймання-передачі майна, визначеного цим договором, та акт повернення балансоутримувачу тієї частини майна, стосовно якої орендні правовідносини не продовжувалися. 2.7. 04 вересня 2014 року між орендодавцем в особі його директора ОСОБА_3 , який діяв на підставі Положення про РВ ФДМУ, та орендарем в особі генерального директора ОСОБА_2 , який діяв на підставі Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», укладено договір про внесення зміни № ДФ-28/6 до договору оренди № ДФ-28, відповідно до умов якого визначено такі розміри орендної плати: за базовий місяць розрахунку - серпень 2011 року: 41 515,36 грн; за базовий місяць розрахунку - жовтень 2013 року: 29 153,27 грн. Також передбачено обов`язок орендаря протягом місяця з моменту укладення цього договору сплатити до державного бюджету і балансоутримувачу у співвідношенні 70 % та 30 % орендну плату, донараховану з 20 вересня 2011 року по липень 2014 року включно. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 360. 2.8. 29 вересня 2014 року орендодавець, орендар і балансоутримувач підписали акт повернення балансоутримувачу орендованого майна за договором оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28. 2.9. Внесення оспорюваних змін від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року до договору оренди, а також повернення майна орендодавцю за цим договором відбувалося під час корпоративного конфлікту між учасниками орендаря. 2.10. Так, 04 червня 2009 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «Яхт-клуб «Одеса», на яких учасниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які у сукупності володіють 70 % голосів, було прийнято рішення про примусове виключення ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ «Яхт-клуб «Одеса» та звільнення його з посади директора. На підставі цього рішення до Статуту товариства були внесені відповідні зміни. 2.11. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2011 року у справі № 30/171-10-4698, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08 червня 2011 року, визнано недійсним зазначене рішення загальних зборів учасників, скасовано державну реєстрацію вказаних змін до Статуту товариства. 2.12. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 травня 2012 року у справі № 26/17-5202-2011 визнано за ОСОБА_1 право власності на частку у розмірі 30 % у статутному капіталі ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». 2.13. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року у справі № 916/2154/14 зобов`язано ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів стосовно відновлення ОСОБА_1 учасником товариства з правом власності на частку у статутному фонді у розмірі 30 % згідно з постановами Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2011 року у справі № 30/171-10-4698 та від 17 травня 2012 року у справі № 26/17-5202-2011. 2.14. Рішеннями Приморського районного суду міста Одеси від 24 червня 2011 року у справі № 2-6519/11 та від 25 квітня 2012 року у справі № 2/1522/9920/11 ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді директора ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» з 04 червня 2009 року та 06 липня 2011 року відповідно зі стягненням на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу. 2.15. Листом від 01 червня 2011 року ОСОБА_1 повідомив ДП «Одеський морський торговельний порт» про те, що його права у ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» є поновленими, він є законним учасником та керівником цього товариства і несе відповідальність за виконання взятих товариством господарських зобов`язань, у тому числі - по укладених з ДП «Одеський морський торговельний порт» та РВ ФДМУ господарських договорах, у зв`язку з чим просив утриматись від вчинення будь-яких дій щодо переоформлення, розірвання та укладення нових договорів щодо майна, яке передано в оренду ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». У свою чергу, ДП «Одеський морський торговельний порт» своїм листом від 29 червня 2011 року повідомило ОСОБА_1 про прийняття до уваги його листа від 01 червня 2011 року (наведені обставини встановлено судовими рішеннями у справі № 916/3628/16). 2.16. У подальшому рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», оформленим протоколом № 26 від 27 вересня 2012 року, ліквідовано одноособовий виконавчий орган товариства - посаду директора, звільнено ОСОБА_1 з посади директора товариства у зв`язку з неодноразовим грубим порушенням ним чинного законодавства України (з виключенням запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) щодо громадянина ОСОБА_1 як особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори), створено колективний виконавчий орган - дирекцію у складі генерального директора та виконавчого директора; затверджено на посаді генерального директора ОСОБА_2 . строком на 3 календарних місяці та на посаді виконавчого директора ОСОБА_6 ; затверджено нову редакцію Статуту. 2.17. Відповідно до пунктів 8.3.1, 8.3.4, 8.4.1, 8.4.8 вказаної редакції Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» вищим органом товариства є загальні збори учасників. До компетенції зборів учасників відноситься, зокрема, обрання та звільнення генерального директора та членів дирекції, членів та голови ревізійної комісії, встановлення їх кількісного складу та термінів повноважень; надання письмової згоди на укладання генеральним директором від імені товариства договорів, контрактів, інших угод на суму, що перевищує 25 000 грн (таких як купівлі-продажу, поставки, оренди, лізингу, чартеру та інших). Виконавчим органом товариства є дирекція товариства. Генеральний директор має право укладати від імені товариства договори, контракти, інші угоди на суму, що не перевищує 25 000 грн, самостійно, а на суму, що перевищує 25 000 грн, - тільки при отриманні письмової згоди зборів учасників товариства (зазначені факти встановлені постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2015 року у справі № 916/1878/15). 2.18. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2014 року у цивільній справі № 1522/23593/12, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2014 року, ОСОБА_1 втретє поновлено на посаді директора ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». 2.19. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04 лютого 2015 року у справі № 5017/2917/2012, що набрало законної сили 26 лютого 2015 року, рішення загальних зборів ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», зафіксовані в протоколі № 26 від 27 вересня 2012 року, визнані недійсними; скасовано державну реєстрацію змін, проведених відділом державних реєстраторів виконавчого комітету Одеської міської ради на підставі вказаного протоколу, а саме записів в ЄДР від 03 жовтня 2012 року за номерами 15561070022003846 та 15561050021003846 Рішення мотивоване тим, що на час проведення загальних зборів ОСОБА_1 був власником корпоративних прав ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», незважаючи на відсутність відповідних записів у ЄДР. Проте інші учасники товариства позбавили ОСОБА_1 можливості взяти участь у вказаних загальних зборах, а прийняті на них рішення порушували права та інтереси позивача. 2.20. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2015 року у справі № 916/4494/15 (яке не оскаржувалось сторонами і набрало законної сили 4 січня 2016 року) задоволено позов ОСОБА_1 до РВ ФДМУ про визнання чинним договору оренди. Визнано договір оренди нерухомого майна від 20 вересня 2005 року № ДФ-28 поновленим на строк і на умовах, передбачених договором оренди від 20 вересня 2005 року, з дати набрання судовим рішенням законної сили та зобов`язано РВ ФДМУ здійснити передачу майна на підставі акта приймання-передачі згідно із вказаним договором оренди. 01 березня 2016 року на виконання цього судового рішення орендодавець, орендар та балансоутримувач підписали акт приймання-передачі державного нерухомого майна. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2017 року у справі № 916/2084/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року, позов задоволено повністю. Визнано недійсними договори від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року, укладені між РВ ФДМУ і ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» про внесення змін до договору оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28. 3.2. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2018 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2017 року у справі № 916/2084/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Свою постанову Касаційний господарський суд мотивував таким. Для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно, тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. Разом з тим місцевий господарський суд на порушення вимог статті 65 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції до 15 грудня 2017 року, не вчинив відповідних дій по підготовці цієї справи до розгляду з врахуванням предмета та підстав позову, зокрема, не витребував та не досліджував жодних доказів щодо обізнаності ДП «АМПУ» та РВ ФДМУ про існування корпоративного конфлікту між директором товариства та його засновниками, що б свідчило про вчинення правочинів з ознаками нерозумності і недобросовісності, а лише обмежився встановленими фактами в інших господарських справах, що призвело до неповного встановлення обставин справи та, як наслідок, ухвалення передчасного рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи повторний розгляд справи в межах, передбачених процесуальним законом, наведені порушення не усунув. 3.3. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсними договори від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди № ДФ-28 від 20 вересня 2005 року. 3.4. Своє рішення Господарський суд Одеської області мотивував таким. 3.4.1. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» від 27 вересня 2012 року, оформленим протоколом № 26, ОСОБА_1 звільнено з посади директора товариства із затвердженням на посаді генерального директора ОСОБА_2 строком на 3 місяці. Матеріали справи не містять документальних доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_2 необхідного обсягу цивільної дієздатності поза межами строку, який встановлено цим протоколом. 3.4.2. Щодо наступного схвалення вказаних договорів суд зазначив таке. Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Виходячи з викладеної норми права вбачається, що положення цієї статті застосовуються лише тоді, коли представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу. Зважаючи на встановлену господарським судом у справі № 916/1878/15 обставину відсутності у ОСОБА_2 необхідного обсягу цивільної дієздатності вчиняти будь-які дії від імені товариства поза межами строку, встановленого протоколом загальних зборів № 26 від 27 вересня 2012 року, в цьому випадку не можна вважати оскаржувані угоди від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року укладеними ОСОБА_2 з перевищенням повноважень. 3.4.3. Згідно з пунктом 8.3.4 Статуту товариства до компетенції зборів учасників відноситься, зокрема, надання письмової згоди на укладання генеральним директором від імені товариства договорів, контрактів, інших угод на суму, що перевищує 25 000 грн (таких, як купівлі-продажу, поставки, оренди, лізингу, чартеру та ін.). Генеральний директор має право укладати від імені товариства договори, контракти, інші угоди на суму, що не перевищує 25 000 грн, самостійно, а на суму, що перевищує 25 000 грн, - тільки при отриманні письмової згоди зборів учасників товариства (пункти 8.4.1, 8.4.8 Статуту). Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (постанова Верховного Суду у справі № 910/14081/17 від 17 жовтня 2018 року). Незважаючи на те, що на цей час зазначений Статут не є чинним, правочини містили посилання саме на цю редакцію Статуту, яка встановлює відповідні обмеження повноважень. Отже, сторони правочинів були обізнані із вказаними обмеженнями. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. При цьому слід враховувати, що договір № ДФ-28/5 від 06 листопада 2013 року діє до 06 липня 2015 року, тому кількість місяців плати орендних платежів відповідно до нього становить 20, а договір № ДФ-28/6 від 04 вересня 2014 року діє до 06 липня 2015 року, і кількість місяців сплати орендних платежів становить 10. Таким чином, ціна вказаних правочинів становить 28 696,41*20=573 928,20 грн та 29 153,27*10=291 532,70 грн відповідно. 3.5. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року рішення місцевого суду залишено без змін. Свою постанову апеляційний суд мотивував таким. 3.5.1. Розрізняють вчинення дій з перевищенням повноважень та вчинення дій без повноважень. Оспорювані договори зі сторони ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» підписані генеральним директором ОСОБА_2 та скріплені печаткою вказаного товариства. Відповідно до витягів з ЄДР № 1005090958, 1005091002 від 06 березня 2019 року станом на дату укладання обох оспорюваних договорів, а саме 06 листопада 2013 року та 04 вересня 2014 року, керівником товариства значиться не ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 Вказане свідчить про те, що оспорювані договори підписані особою, яка не мала відповідних повноважень на їх підписання. 3.5.2. Положення статті 241 ЦК Українизастосовуються лише у випадку, якщо представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу. Між тим, зважаючи на вищевикладене та беручи до уваги встановлену господарським судом у справі № 916/1878/15 обставину відсутності у ОСОБА_2 необхідного обсягу цивільної дієздатності вчиняти будь-які дії від імені товариства поза межами строку, встановленого протоколом загальних зборів № 26 від 27 вересня 2012 року (три місяці), колегією суддів апеляційного суду враховується, що вказана особа діяла без повноважень, а не з їх перевищенням, що не дозволяє скаржнику посилатися на приписи статті 241 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-261цс15. 3.5.3. Щодо обізнаності РВ ФДМУ та ДП «АМПУ» про існування корпоративного конфлікту між учасниками ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», апеляційний суд на виконання вказівок суду касаційної інстанції зазначив, що відповідно до Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» створено електронний Єдиний державний реєстр судових рішень. До зазначеного реєстру вносяться усі рішення судів України. З 1 січня 2007 року було розпочато його наповнення. Відтак, як відповідач, так і третя особа, проявивши розумну обачність та перевіривши інформацію про контрагента за оспорюваними договорами у вищезазначеному реєстрі, могли дізнатися про наявність у останнього корпоративних конфліктів. 4. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. 01 квітня 2019 року ДП «АМПУ» звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 916/2084/17 до суду касаційної інстанції, в якій просить вказані судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. 4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 916/2084/17 за касаційною скаргою ДП «АМПУ». 4.3. Враховуючи, що судові рішення у цій справі оскаржуються, в тому числі, з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, Касаційний господарський суд ухвалою від 15 травня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України. 4.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 червня 2019 року прийняла до розгляду справу № 916/2084/17 та призначила її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 5. Доводи скаржника 5.1. Зазначений спір за суб'єктним та предметним складом не може бути віднесений до корпоративних спорів, а повинен вирішуватись безпосередньо між сторонами оспорюваних договорів. ОСОБА_1 не є стороною цих договорів, та з огляду на положення статей 11, 508 ЦК України та статей 173, 174 Господарського кодексу України вбачається відсутність порушених прав та інтересів засновника ОСОБА_1 , що виключає його право на звернення до господарського суду з позовом. 5.2. Повноваження директора товариства ОСОБА_2 . підтверджувались інформацією з ЄДР станом на час укладення спірних договорів. При цьому відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» документи та відомості, внесені до ЄДР, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Оспорювані договори також були перевірені та посвідчені нотаріусом. Наведені обставини свідчать про виявлення РВ ФДМУ та ДП «АМПУ» розумної обачності щодо перевірки повноважень ОСОБА_2 й те, що вони керувались установчими документами товариства та відомостями з ЄДР. Отже, суди неправильно не застосували до спірних відносин норми частини третьої статті 92 ЦК України. Посилання апеляційного суду на відомості Єдиного державного реєстру судових рішень не можуть бути підставою для визнання дій РВ ФДМУ та ДП «АМПУ» необачними, оскільки необхідність у дослідженні судових справ товариства стала очевидною вже після виникнення спору у цій справі. 5.3.Оспорювані договори тривалий час виконувались товариством, в тому числі під керівництвом ОСОБА_1 , шляхом сплати орендних платежів у змінених цими договорами розмірах. Отже, оспорювані договори були схвалені товариством, тому суд неправомірно не застосував статтю 241 ЦК України, згідно з якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. 5.4. Висновки судів щодо відсутності у ОСОБА_2 повноважень діяти від імені ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» спростовуються тим, що на час укладення оспорюваних договорів жодних дій на виконання судових рішень про поновлення ОСОБА_1 учасником та директором товариства вчинено не було. Відповідні зміни до ЄДР були внесені значно пізніше. 5.5. Скаржник звертає увагу, що суд апеляційної інстанції порушив норми статті 76, частини дев`ятої статті 80 ГПК України, прийнявши як докази витяги з ЄДР № 1005090958 та 1005091002 від 06 березня 2019 року стосовно ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», які не відносяться до публічно доступних, оскільки послуга з надання таких витягів здійснюється за плату. При цьому скаржнику копії таких витягів не направлялись, у складі відзивів на апеляційну скаргу їх також подано не було. 6. Доводи інших учасників справи 6.1. У відзивах на касаційну скаргу ТОВ «МК ТЦФ» та ОСОБА_1 просять залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на підписання оспорюваних договорів від імені ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»неуповноваженою особою. Наполягають на тому, що скаржником не надано жодних доказів стосовно погодження оскаржуваних договорів ТОВ «МК ТЦФ» в особі його законних органів управління - директора ОСОБА_1 та/або повноважних загальних зборів його учасників, що вважають безумовною підставою для визнання їх недійсними. 6.2. Позивач і ТОВ «МК ТЦФ» звертають увагу на зміст листа ОСОБА_1 до ДП «Одеський морський торговельний порт» від 01 червня 2011 року, який наведено у постанові Вищого господарського суду України від 21 листопада 2017 року у справі № 916/3628/16. 6.3. Також ОСОБА_1 і ТОВ «МК ТЦФ» стверджують, що відповідно до пункту 8.4.8 Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» в редакції, чинній на час укладання спірних договорів, повноваження директора укладати договори, контракти, здійснювати інші угоди обмежувались сумою у 100 000 грн, в той же час загальна сума договорів від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року є значно більшою, а отже, вирішення питань щодо їх укладення перебувало у виключній компетенції загальних зборів учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». ДП «АМПУ» та РВ ФДМУ були зобов`язані ознайомитися із вказаними положеннями Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» перед укладенням оспорюваних договорів. 6.4. РВ ФДМУ відзиву на касаційну скаргу не надало. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 7. Щодо визначення юрисдикції 7.1. Велика Палата Верховного Суду висловлювала правову позицію стосовно визначення юрисдикції позовних вимог ОСОБА_1 як учасника ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»щодо оспорення договорів, укладених цим товариством (постанови від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 та від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18). 7.2. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що якщо учасник господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги щодо оспорення договору, укладеного товариством, порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів. 7.3. Оскільки ОСОБА_1 вказує на наявність у нього частки у статутному фонді ТОВ «МК ТЦФ», посилається на порушення права управління товариством унаслідок укладення між РВ ФДМУ та ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів та обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів. 7.4. Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що заявлений ОСОБА_1 як учасником товариства позов щодо оспорення договорів, укладених останнім, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 8. Щодо порушення прав та інтересів позивача 8.1. У касаційній скарзіДП «АМПУ» вказує на відсутність порушених прав та інтересів позивача, мотивуючи це тим, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних договорів. 8.2. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим аргументом з огляду на таке. Відповідно до статей 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 98 ЦК Українизагальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Згідно зі статтею 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). 8.3. З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов'язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов'язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється. 8.4. Підписання генеральним директором ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. 8.5. У відзиві на касаційну скаргу позивач на обґрунтування порушення своїх прав та інтересів посилається на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму, без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства, порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів. 8.6. Велика Палата Верховного Суду відступає від цього висновку, оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. 8.7.Отже, підписання генеральним директором ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права позивача. 8.8. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21 грудня 2017 року). 8.9.Враховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку дійсності спірних договорів. 9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 9.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 9.2. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 9.3. Частинами першою - третьою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 9.4. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ДП «АМПУ» слід задовольнити, рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 916/2084/17 скасувати, ухваливши нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Щодо судових витрат 9.5. У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 129, 315 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат. Відповідно до частини третьої статті 129 ГПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення без задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп. Оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, судовий збір, сплачений третьою особою за подання апеляційних і касаційних скарг, підлягає компенсації за рахунок держави. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії задовольнити. 2. Рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 916/2084/17 скасувати. 3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_1 . 4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії (65026, м. Одеса, пл. Митна, 1, ідентифікаційний код 38728457) 21 120 (двадцять одну тисячу сто двадцять) гривень судового збору за подання апеляційних і касаційних скарг. 5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко Т. О. Анцупова В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич Л. М. Лобойко Джерело: ЄДРСР 84911545

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 909/1294/15 Провадження № 12-33гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідачаКібенко О. Р., суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., за участю секретаря судового засідання Королюка І. В., представників учасників справи: ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_5., Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» - Русина Ю. Ю., Скриннікової Н. С., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2018 року, ухвалене суддею Михайлишиним В. В., та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Скрипчук О. С., Зварич О. В., Якімець Г. Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» (далі - ТОВ «Моноліттрансбуд») про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, скасування державної реєстрації змін до статуту товариства. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ «Моноліттрансбуд» про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд», реєстраційний запис (11191050016001676), здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року. 2. Позов мотивовано тим, що оспорювані рішення прийняті з порушенням права позивача на повідомлення його про скликання і проведення загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» та за відсутності кворуму. ОСОБА_1 посилався на обставини підроблення його підпису у заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства та передачу належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 , а також у протоколі загальних зборів учасників цього товариства від 13 травня 2014 року № 13/05. Крім того, стверджував, що оспорювані рішення порушують його права на частку в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Моноліттрансбуд», оскільки він не складав, не підписував та не подавав заяву про передачу належної йому частки на користь ОСОБА_3 , а також не укладав жодного договору, спрямованого на відчуження належної йому частки. 3. На підтвердження своїх доводів позивач надав висновки судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. 4. Також у процесі розгляду справи позивач указував на те, що заява про вихід з товариства на порушення вимог чинного законодавства нотаріально не засвідчена. Фактичні обставини справи, установлені судами 5. ОСОБА_1 як засновником та учасником ТОВ «Моноліттрансбуд» 12 травня 2014 року до товариства подано заяву про вихід зі складу його учасників та передачу належної йому частки у статутному капіталі цього товариства у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 6. 13 травня 2014 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «Моноліттрансбуд», на яких прийняті рішення про: обрання головою зборів ОСОБА_1 , а секретарем зборів Олексюка Андріана Івановича; прийняття ОСОБА_3 до складу учасників ТОВ «Моноліттрансбуд»; виведення ОСОБА_1 зі складу учасників товариства згідно з поданою заявою; затвердження складу учасників товариства ТОВ «Моноліттрансбуд» та розподіл часток статутного капіталу (частка ОСОБА_3 - 100%, що в грошовому виразі становить 29 000 грн); внесення змін до статуту товариства шляхом викладення та затвердження його у новій редакції; доручення ОСОБА_4 вжити необхідні дії, пов`язані з державною реєстрацією змін до установчих документів ТОВ «Моноліттрансбуд». 7. Згідно з даними протоколу реєстрації учасників зборів ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року на цих зборах були присутні учасник товариства ОСОБА_1 , директор товариства ОСОБА_3 , а також ОСОБА_4 , якого було обрано секретарем зборів. 8. У провадженні слідчого управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області перебували кримінальні провадження за відповідними заявами ОСОБА_1 № 12015090010001592 про підробку директором ТОВ «Моноліттрансбуд» ОСОБА_3 документів, на підставі яких останній став учасником цього товариства, та № 12015090010001729 за фактом незаконного заволодіння правовстановлювальними документами на квартири та земельну ділянку, які були об`єднані в одне провадження № 12015090010001592. У процесі розслідування цього кримінального провадження вчинено низку слідчих дій, допитано свідків, проведено експертизи стосовно достовірності підписів ОСОБА_1. на згаданих вище документах. 9. Відповідно до висновків судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підписи від імені ОСОБА_1 в заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколах реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. 10. Згідно з висновком комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року № 7273/7274/16-32/7275/7276/16-34/11096-11102/16-34/11103-11106/16-33 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підписи від імені ОСОБА_1 у заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколах реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05 виконані ОСОБА_1 11. З метою додаткового з`ясування обставин справи суд першої інстанції призначив у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, який натомість повідомив суд про неможливість її проведення у зв`язку із застосуванням під час попередньої експертизи руйнуючих методів дослідження зразків підписів, внаслідок чого ці зразки було знищено. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 12. Суди розглядали справу неодноразово. 13. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2017 року, в позові відмовив. 14. Вищий господарський суд України постановою від 13 грудня 2017 року зазначені судові рішення скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. 15. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року, в позові відмовив. 16. Зазначені судові рішення мотивовані доведеністю обставин щодо підписання позивачем заяви від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколів реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05. Суди також зазначили, що чинне на момент складення заяви законодавство не передбачало обов`язкового нотаріального посвідчення такої заяви. 17. Суди визнали висновок комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз належним та допустимим доказом у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) і відхилили висновки інших двох експертиз, на які посилався позивач. 18. Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання позивача на те, що він не укладав договорів, спрямованих на відчуження належної йому частки в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд», оскільки виходячи з положень частини першої статті 147 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 6.4 статуту товариства його учасник мав право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 19. 08 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування рішень судів попередніх інстанцій та задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 20. Касаційну скаргу мотивовано порушенням статті 147 ЦК України, статей 10, 53 Закону України «Про господарські товариства» щодо змісту й порядку здійснення права учасника на вихід з товариства та продажу частки іншій особі, оскільки позивач не здійснював такого свого права вільно та на власний розсуд, зокрема шляхом безоплатної та добровільної передачі ОСОБА_3 своїх корпоративних прав у ТОВ «Моноліттрансбуд» за заявою від 12 травня 2014 року. 21. Скаржник стверджує про порушення вимог законодавства та статуту товариства щодо порядку скликання та проведення загальних зборів 13 травня 2014 року, зокрема в частині відповідного інформування учасників, відсутності кворуму, а також наголошує, що він не підписував заяву про вихід зі складу учасників товариства. Посилається на неналежність та недопустимість висновку комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року з огляду на положення частини четвертої статті 101 ГПК України, а також на необґрунтоване ігнорування судами попередніх інстанцій висновків двох інших експертиз. 22. ОСОБА_1 наголошує на відсутності документів, які могли б підтвердити достовірність факту передачі ним корпоративних прав на основі вільного волевиявлення, зокрема укладеного сторонами цивільно-правового договору, спрямованого на відчуження частки. Також позивач зазначає, що припущення про укладення ним правочину дарування сторонній особі ( ОСОБА_3 ) 100% частки у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд, єдиним учасником якого він був більше 10-ти років і сумарна ринкова вартість активів якого на момент відчуження частки за оцінкою позивача складала більше 100 млн грн, є повністю нелогічним і навіть абсурдним. Доводи інших учасників справи 23. ТОВ «Моноліттрансбуд» надало відзив на касаційну скаргу про залишення її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що суди обґрунтовано відхилили висновки експертиз, на які посилався позивач, як такі, що спростовуються іншими доказами у справі, яким надана належна оцінка. 24. Відповідач зазначає, що відсутність укладеного сторонами цивільно-правового договору про відчуження частки пояснюється тим, що ОСОБА_1 належним чином добровільно скористався своїм правом на відступлення частки, передбаченим статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», статтею 147 ЦК України, пунктом 6.4 статуту товариства, та безоплатно передав свою частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» на користь ОСОБА_3 25. Відповідач також звертає увагу суду на той факт, що 16 серпня 2016 року старшим слідчим в ОВС СУ ГУНП в Івано-Франківській області прийнято постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру кримінальних правопорушень за № 12015090010001592 від 22 квітня 2015 року, у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 358, частиною першою статті 357 Кримінального кодексу України. 26. Івано-Франківський міський суд ухвалою від 03 жовтня 2017 року у справі № 344/11750/17, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2017 року, відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на зазначену постанову про закриття кримінального провадження, оскільки під час досудового розслідування слідчим проведено всі можливі та необхідні слідчі дії, допитано свідків, призначено експертизи, а встановленим під час досудового розслідування обставинам дано відповідну правову оцінку. 27. За результатами розгляду правоохоронними органами заяви ОСОБА_2 , поданої в інтересах ОСОБА_1 , про те, що висновок експертів від 15 липня 2016 року є завідомо неправдивим, постановою слідчого СВ Солом`янського УП ГУНП у м. Києві від 25 вересня 2018 року кримінальне провадження № 12018100090004904 закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України. У постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що застосування руйнуючих методів дослідження (вирізка штрихів та вологе копіювання) здійснено на підставі дозволу слідчого. Рух касаційної скарги 28. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 27 лютого 2019 року на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 29. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи скаржника щодо неправильної оцінки висновків судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та інших доказів. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). 30. Натомість, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України). 31. Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 травня 2014 року ОСОБА_1 як одноосібний учасник подав до ТОВ «Моноліттрансбуд» заяву про вихід зі складу учасників товариства та передачу належної йому частки в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_3 . На загальних зборах учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» прийняті рішення, зокрема, про вхід ОСОБА_3 до складу учасників товариства; про вихід ОСОБА_1 зі складу учасників товариства; про затвердження нового складу учасників товариства; про внесення змін до статуту товариства шляхом викладення та затвердження його в новій редакції; про уповноваження ОСОБА_4 на проведення всіх необхідних дій, пов`язаних з державною реєстрацією змін до установчих документів товариства, про що складений протокол № 13/05. 32. Суди обґрунтовано спростували твердження позивача про порушення положень Закону України «Про господарські товариства» під час скликання і проведення загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» 13 травня 2014 року, оскільки ОСОБА_1 був не тільки засновником та учасником товариства із часткою в його статутному капіталі 100 %, а й головою зборів, а тому скликання позачергових зборів та їх проведення входило до його обов`язків. 33. Також суди дійшли правильних висновків про необов`язковість нотаріальної форми заяви про вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю та обґрунтовано не застосували до спірних відносин сторін висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 14 березня 2011 року у справі № 12/198, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації змін до статуту. 34. Разом з тим суди також установили, що відчуження ОСОБА_1 як учасником ТОВ «Моноліттрансбуд» своєї частки ОСОБА_3 не оформлювалося сторонами шляхом укладення цивільно-правового договору. 35. У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника. 36. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). 37. Договором згідно зі статтею 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 цього Кодексу). 38. Згідно з положеннями статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства. 39. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульований статтею 147 ЦК України (яка була чинною на день виникнення спірних відносин), положення якої кореспондуються зі статтею 53 Закону України «Про господарські товариства». 40. Згідно з положеннями зазначених норм права учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. 41. Відступлення частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття «відступлення» і «відчуження» є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками. 42. Термін «відступлення» використовувався у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року стосовно майнових прав, які не визнавалися об'єктами і не могли перебувати в цивільному обороті, тобто продаватись, даруватись тощо, на відміну від речей. Тому їх можна було лише відступити, а не продати. За такою моделлю правовідносин майнові права в однієї особи припинялись, а в іншої виникали. Навпаки, за статею 190 чинного ЦК України майнові права дорівняні речам і тому стали об'єктом, який є оборотоздатним. Тому їх можна продавати, дарувати тощо. Утім у статті 53 Закону України «Про господарські товариства» та статті 147 ЦК України поряд із терміном «відчуження» вживається й застарілий термін «відступлення». Контекст, в якому цей термін вживається, свідчить про те, що відступлення означає «відчуження частки на користь іншої особи». Відтак це вольова дія, яка являє собою правочин. 43. Про вірність такого тлумачення свідчить і те, що в новому Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06 лютого 2018 року, внаслідок ухвалення якого втратили чинність стаття 147 ЦК України та стаття 53 Закону України «Про господарські товариства», взагалі не вживається термін «відступлення» щодо частки учасника у статутному капіталі. Відповідно до частини першої статті 21 зазначеного Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. 44. Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки. 45. Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору. 46. Якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин. Тобто якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти або інше майно чи майнові права, то це звичайний договір купівлі-продажу або міни. Якщо взамін частки особа нічого не отримує - це договір дарування. 47. Відповідач стверджує, що отримав від позивача частку безоплатно. Втім ані заява про виведення зі складу товариства від 12 травня 2014 року, ані протокол загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року не містять відомостей щодо умов передачі частки, тобто її відчуження, зокрема відомостей про безоплатність такої передачі. У заяві вказано «передаю належну мені частку на користь ОСОБА_3 », у протоколі зазначено «вивести ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» згідно поданої заяви». 48. Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Частина друга статті 718 ЦК України передбачає, що дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. 49. Згідно з вимогами частини третьої статті 719 ЦК України договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. 50. Статтею 207 ЦК України визначено вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). 51. Заява ОСОБА_1 від 12 травня 2014 року про його виведення зі складу товариства і передання частки ОСОБА_3 та протокол загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року,підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не можуть вважатися договором дарування, укладеним у письмовій формі, оскільки у цих документах хоча й вживається термін «передача частки», але неможливо встановити умови такого правочину, погоджені сторонами, адже не вказано про те, чи відбувається відчуження частки на оплатній чи безоплатній основі. Таким чином, ці документи не можуть вважатися такими, в яких письмово виражено волевиявлення обох сторін на укладення договору дарування чи будь-якого іншого договору (купівлі-продажу, міни тощо). 52. Разом з тим підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. 53. За таких умов набуття іншою особою статусу учасника товариства шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства не відповідає положенням чинного законодавства. 54. Аргумент відповідача про те, що відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції, чинний на момент проведення оспорюваної реєстраційної дії, заява про перехід чи передачу частки учасника іншій особі була достатньою підставою для проведення державної реєстрації змін до статуту відхиляється Великою Палатою Верховного Суду. Адже в разі відступлення частки особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін. Включення такого учасника до складу учасників товариства на підставі рішення загальних зборів учасників товариства та державна реєстрація відповідних змін до статуту є діями на виконання договору щодо відчуження частки учасником товариства. 55. Заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства не може слугувати самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, оскільки вона адресована товариству і містить інформацію про припинення в особи права на частку. Заява є вторинним актом, наслідком первинних дій (правочину з відчуження частки). Заява не є правочином, учасник, що написав заяву, таким шляхом повідомляє товариство про відчуження ним частки. 56. Чинне законодавство не зобов`язує сторін надавати договори про відчуження частки товариству для ухвалення рішення про внесення змін до статуту та для подальшої державної реєстрації таких змін, адже такі договори можуть містити конфіденційну інформацію, яку сторони договору не мають намір розкривати третім особам. Але саме ці правочини є підставою для будь-яких подальших дій учасника, який відчужує частку, нового власника частки, товариства, включно з державною реєстрацією відповідних змін. Без укладення договору між власником частки ці дії є вчиненими без належної правової підстави. 57. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги аргументи скаржника про відсутність доказів, які могли б підтвердити достовірність факту відчуження ним корпоративних прав на основі вільного волевиявлення, зокрема укладеного сторонами цивільно-правового договору дарування, спрямованого на безоплатне відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд», чи іншого договору, спрямованого на таке відчуження на оплатній основі. 58. Крім того, тлумачення вчинених сторонами дій як таких, що передбачали безоплатний перехід до ОСОБА_3 частки в статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» у розмірі 100 % (дарування), не відповідає принципам справедливості та пропорційності, адже створює істотний економічний дисбаланс для ОСОБА_1 ; така безоплатна передача є для позивача вочевидь економічно недоцільною дією, вона позбавляє позивача права власності на частку 100 % у товаристві. Тому для нього зазначена безоплатна передача не має економічного сенсу. Якщо тлумачити дії сторін як правочин щодо дарування, то це означало б, що позивач раптово, без будь-якого економічного обґрунтування та власного інтересу вирішив значно погіршити своє становище; у такому випадку права й обов`язки сторін договору виглядали б вочевидь непропорційно. За поясненнями позивача, між ним і ОСОБА_3 відсутні дружні, родинні чи будь-які інші відносини, які б могли пояснити такий правочин. 59. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного ухвалою від 27 лютого 2019 року на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388. 60. У постанові від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388 Верховний Суд України зазначив, що господарські суди, вказуючи на те, що рішення учасників товариства про включення до складу товариства нових учасників та перерозподіл часток у статутному капіталі прийнято за відсутності цивільно-правових угод про відступлення частки, не врахували, що закон вимагає для прийняття такого рішення волевиявлення учасників товариства, їх згоди. Спосіб же відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником, і прийняття загальними зборами рішення про перерозподіл часток у статутному капіталі ставиться в залежність від волевиявлення власника перерозподіленої частки, а не від способу відступлення частки учасником товариства, оскільки закон допускає відступлення як шляхом укладення угод, так і іншим чином. При з`ясуванні змісту положення «іншим чином» стосовно цього спору треба виходити з того, що для прийняття зборами рішення важливо, що власник частки може реалізувати своє право на її часткове зменшення у будь-який спосіб, не заборонений законом. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №916/2386/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 904/9835/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 903/568/17. 61. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначених висновків: 60.1 Відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. 60.2 Відповідно до вимог статей 717, 719 ЦК України договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного). 62. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що оспорювані рішення загальних зборів учасників та державна реєстрація змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд», внаслідок чого ОСОБА_1 було виведено зі складу учасників товариства, а його частка у розімірі 100% статутного капіталу перейшла у власність ОСОБА_3 , були здійснені без належних правових підстав. 63. Тому заявлені позивачем у цій справі вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд» (реєстраційний запис 11191050016001676), здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року, є ефективним способом захисту його порушеного права та підлягають задоволенню. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Щодо суті касаційної скарги 64. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 65. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України). 66. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Щодо судових витрат 67. Судовий збір за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на відповідача. ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА 68. Відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. 69. Відповідно до вимог статей 717, 719 ЦК України договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного). Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року у справі № 909/1294/15 скасувати та ухвалити нове рішення. 3. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту цього товариства, реєстраційний запис 11191050016001676, здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року, задовольнити. 4. Визнати недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», оформлені протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05. 5. Скасувати державну реєстрацію змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», реєстраційний запис 11191050016001676, здійснену 22 травня 2014 року державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції. 6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Симона Петлюри, 10, код ЄДРПОУ 33427566) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 15 480 (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят) грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

ПОСТАНОВА Іменем України 02 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 127/16567/17 Провадження № 14-305цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів Антонюк Н.О., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд», Національне антикорупційне бюро України, про встановлення факту виходу зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд», за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року, постановлену суддею Бессараб Н.М., та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року, прийняту у складі суддів Салом Т.Б., Береговим О.Ю., Якименко М.М. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд» (далі - ТОВ «МБР-Трейд»), в якому посилався на те, що у жовтні 2012 року ОСОБА_1 заснував та став єдиним учасником ТОВ «МБР-Трейд». Восени 2014 року він був обраний народним депутатом. Нотаріально посвідченою заявою від 21 листопада 2014 року він передав ОСОБА_3 100 % статутного капіталу ТОВ «МБР-Трейд». 2. Ураховуючи те, що станом на час звернення до суду його не виключено зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», позивач просив встановити факт його виходу зі складу учасників цього товариства з 21 листопада 2014 року. Короткий зміст судових рішень 3. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 4. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2017 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року скасовано, матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту передано до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. 5. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року вказану заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. 6. Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник спір про право, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження. 7. Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. 8. Постанова мотивована тим, що між ОСОБА_1 та ТОВ «МБР-Трейд» існує спір щодо виключення зі складу учасників товариства, який повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 9. У травні 2018 року представник ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, просив скасувати судові рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись при цьому на те, що: встановлення факту його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд» з 21 листопада 2014 року не може ставитись як позовна вимога в господарському судочинстві; між ним та зазначеним товариством не існує спору по суті його виходу зі складу учасників товариства, що виключає можливість звернення до суду із позовом; у випадку звернення до господарського суду із позовом до ТОВ «МБР-Трейд», ОСОБА_1 звернувся б до самого себе, оскільки у державному реєстрі він значився засновником і директором цього товариства. Доводи інших учасників справи 10. У липні 2018 року Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилалося на те, що спір про вихід особи зі складу учасників товариства повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства. 11. Крім того, НАБУ послалося на те, що було порушено кримінальну справу за фактом подання народним депутатом ОСОБА_1 недостовірних відомостей у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік щодо недекларування ним корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «МБР-Трейд». Відтак, НАБУ вважає, що існує спір про право, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Рух справи в суді касаційної інстанції 12. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області. 13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду. 14. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 15. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 16. 12 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Короткий виклад обставин справи 17. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 посилався на те, що у жовтні 2012 року він заснував та став єдиним учасником ТОВ «МБР-Трейд», а восени 2014 року був обраний народним депутатом до Верховної Ради. 18. Нотаріально посвідченою заявою від 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 передав 100 % статутного капіталу ТОВ «МБР-Трейд» ОСОБА_3 19. Посилаючись на те, що відомості про його виключення зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд» не були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 просив встановити факт його виходу зі складу учасників цього товариства. Позиція Верховного Суду 20. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. 21. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 22. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 23. Разом з тим стаття 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) як і стаття 20 цього Кодексу (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 24. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. 25. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових). 26. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 27. Пунктом 3 частини першої статті 116 ЦК України, частиною першою статті 88 ГК України та пунктом «в» частини першої статті 10 Закону № 1576-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, зокрема, право учасника вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. 28. Вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв`язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними. 29. Відповідно до статті 7 Закону № 1576-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов`язане протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення про внесення змін до установчих документів повідомити орган, що провів реєстрацію, для внесення необхідних змін до державного реєстру. 30. З аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що існує певний порядок для виходу особи зі складу учасників товариства, заключним кроком у якому є реєстрація такого виходу у державному реєстрі. 31. У разі, якщо товариство не вчиняє дії у зв`язку з поданням учасником заяви про вихід з товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію), учасник товариства вправі звернутися до господарського суду з позовом про зобов`язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв`язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі статті 7 Закону № 1576-XII. 32. Щодо можливості розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження слід зазначити наступне. 33. Відповідно до статті 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі - у редакції на час звернення ОСОБА_1 до суду) суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. 34. ОСОБА_1 просить встановити факт його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», посилаючись при цьому на те, що такі відомості не були внесені до державного реєстру. Відтак, між ним та ТОВ «МБР-Трейд» існує спір про право, зокрема щодо оскарження бездіяльності останнього в частині неподання відомостей щодо зміни власника товариства до державного реєстратора, який має вирішуватися в позовному провадженні. 35. Крім того, встановлення юридичного факту виходу особи зі складу учасників товариства не входить до компетенції суду, оскільки для підтвердження набуття та припинення корпоративних прав існує певний порядок, який включає внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і встановлення такого факту судом підміняло б по суті дії державного реєстратора. 36. Разом з тим, спори, пов`язані із виходом учасника з товариства, носять характер корпоративних та відповідно до статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) та статті 20 цього Кодексу (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) повинні розглядатися в порядку господарського судочинства. 37. Доводи касаційної скарги про те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «МБР-Трейд» не існує спору, у тому числі й корпоративного, про вихід зі складу учасників товариства, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду з підстав наведених вище. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги також рішення Господарського суду Вінницької області від 02 серпня 2018 року у справі № 902/168/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МБР-Трейд», яким відмовлено у позові про зобов`язання останнього вчинити дії щодо внесення змін до установчих документів станом на дату підписання заяви про передачу прав та обов`язків власника та внеску у статутний капітал шляхом подання необхідних документів для здійснення державної реєстрації змін до відомостей у державному реєстрі щодо засновників та директора ТОВ «МБР-Трейд». 38. Інші доводи касаційної скарги зводяться до розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про встановлення факту його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», тому Велика Палата Верховного Суду їх до уваги не приймає. 39. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 40. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року слід залишити без змін. Щодо судових витрат 41. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко Ю .Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв

Постанова Іменем України 7 серпня 2019 року м. Київ Справа № 320/4574/17 Провадження № 14-240цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді -доповідача Гудими Д. А., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє законний представник - ОСОБА_3 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «НТФ Промметалресурс» (далі також - відповідач) про стягнення коштів за касаційною скаргою відповідача на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Кримської О. М., Дашковської А. В. і Подліянової Г. С. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У червні 2017 року позивачі звернулись до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням наступних уточнень просили стягнути на користь кожного з них по 91 034,80 грн вартості частини майна, що пропорційна належній кожному позивачеві частці у 17/104 в статутному капіталі відповідача. 2. Мотивували позов такими обставинами: 2.1. Учасниками відповідача були ОСОБА_4 із вкладом у статутний капітал у сумі 35 000,00 грн і ОСОБА_5 із вкладом у статутний капітал у сумі 17 000,00 грн. 2.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. 2.3. 21 лютого 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив рішення про визнання в порядку спадкування за законом за кожним із позивачів права власності на Ѕ частки у статутному капіталі відповідача, яка належала ОСОБА_5 2.4. Для передання у власність позивачам частини майна відповідача 5 квітня 2017 року на підставі частини другої статті 148 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на адресу відповідача позивачі відправили лист щодо передання у власність кожного з них 17/104 частини майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - майновий комплекс), замість виплати вартості частки ОСОБА_5 2.5. У відповідь на цей лист відповідач відмовив у переданні частини майнового комплексу у власність позивачів і повідомив про виплату вартості частки спадкоємців у товаристві після затвердження звіту за 2017 рік. 2.6. Відповідач не провів розрахунок зі спадкоємцями, які набули право власності на частку у його статутному капіталі, протягом 12 місяців з дня смерті ОСОБА_5 Тому позивачі просять стягнути з відповідача вартість частини майна, пропорційну належній кожному з них частці. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 5 липня 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі. 4. 19 березня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області постановив ухвалу про закриття провадження у справі. 5. Суд вважав, що спір є корпоративним і належить до юрисдикції господарського суду, оскільки спірні правовідносини виникли між відповідачем і спадкоємцями, які є його учасниками відповідно до рішення загальних зборів відповідача, оформленого протоколом № 2 від 24 жовтня 2017 року. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. 2 серпня 2018 року Апеляційний суд Запорізької області прийняв постанову, якою скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі. 7. Мотивував постанову тим, що висновок суду першої інстанції про набуття позивачами статусу учасників відповідача є передчасним, бо відповідач не надав доказів проведення державної реєстрації відповідних змін. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 16 листопада 2018 року відповідач подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року та залишити в силі ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року про закриття провадження у справі. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 9. 3 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 10. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржує постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. Відповідач мотивує скаргу так: 11.1. Закон не пов`язує момент виникнення права участі у товаристві з обмеженою відповідальністю з моментом державної реєстрації змін у складі учасників цього товариства. 11.2. Відповідно до статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» зміна відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) здійснюється на підставі судових рішень, які набрали законної сили. 11.3. Спадкоємці не дотримали порядку, визначеного Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для набуття спадкових прав. 11.4. Суд апеляційної інстанції застосував приписи законодавства, які втратили чинність, а спірні правовідносини регулює Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». (2) Позиції інших учасників справи 12. 5 лютого 2019 року позивачі подали відзив на касаційну скаргу, в якому стверджують, що постанова Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року є обґрунтованою. Тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції 13. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 15. Суди першої й апеляційної інстанції встановили, що учасниками (засновниками) відповідача були ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. А 21 лютого 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив рішення у справі № 320/6021/16-ц про визнання в порядку спадкування за законом за кожним із позивачів права власності на Ѕ частки у статутному капіталі відповідача, яка належала померлому ОСОБА_5 16. Отже, спір виник між спадкоємцями відповідача й останнім щодо стягнення з нього вартості частини його майна, пропорційну належній кожному позивачеві частці у статутному капіталі відповідача. 17. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин, зокрема, у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. 18. За змістом частини першої статті 167 ГК України корпоративними є відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.Відповідно до частини першої вказаної статті корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Тобто суб`єктом корпоративних прав є саме учасник (засновник, акціонер) юридичної особи, у тому числі той, який вибув зі складу її учасників. 19. У статті 100 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. 20. Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства (стаття 147 ЦК України у вказаній редакції). 21. Згідно з приписами статей 1218 і 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. 22. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що листом від 4 квітня 2017 року законний представник позивачів повідомила відповідача про небажання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вступати до складу учасників відповідача. Проте позивачі були включені до цього складу згідно з протоколом № 2 загальних зборів учасників відповідача від 24 жовтня 2017 року, на яких також була затверджена нова редакція статуту. 23. Відповідно до статті 55 Закону України «Про господарські товариства» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у зв`язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню. 24. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини вказують на те, що позивачі не бажали вступати до складу учасників відповідача та просили передати їм вартість частки у його майні, право власності на яку вони набули у порядку спадкування. 25. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про господарські товариства», який поширювався на спірні правовідносини на час їх виникнення, установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок підписання установчих документів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. 26. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі міститься, зокрема, перелік засновників (учасників) юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія та номер паспорта, якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; відмітка про закінчення повноважень засновника громадського формування у зв`язку з державною реєстрацією. 27. Згідно з частиною четвертою статті 83 ГК України зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. 28. Відповідно до частини п`ятої статті 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. 29. Отже, зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру. 30. Апеляційний суд встановив відсутність факту реєстрації змін у складі учасників відповідача в Єдиному державному реєстрі. 31. Оскільки позивачі не бажали ставати учасниками відповідача, а зміни до складу його учасників не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не набрали чинності для позивачів, Велика Палата Верховного Суду з огляду на приписи статті 55 Закону України «Про господарські товариства», які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, вважає, що спір у цій справі не є корпоративним. Тому обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17). 32. Доводи касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин приписів Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки на час виникнення спірних правовідносин цього закону не існувало. З аналогічних міркувань до спірних правовідносин не застосовуються приписи статті 23 вказаного Закону, що передбачають перехід у разі смерті учасника товариства його частки до спадкоємців без згоди інших учасників товариства. 33. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у цій справі не можна застосувати її висновок, сформульований у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18. В останній Велика Палата Верховного Суду встановила належність до господарської юрисдикції пов`язаного з управлінням юридичною особою спору спадкоємців учасника Приватного підприємства (далі - ПП) «Агрофірма «Славутич» з цим підприємством про визнання недійсними рішень зборів і двох редакцій статуту. Мотивувала постанову тим, що позивачі, які вважають себе учасниками ПП «Агрофірма «Славутич», включені до складу його учасників, а відомості про це зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, просять визнати недійсними рішення загальних зборів, прийняті без їхньої участі, тобто позивачі оспорюють порушення корпоративних прав на участь в управлінні ПП «Агрофірма «Славутич». 34. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 35. Отже, з огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними доводи касаційної скарги щодо неналежного встановлення судами обставин справи та відхиляє доводи відповідача, спрямовані на переоцінку доказів. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 36. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України). 37. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України). 38. Ураховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанова Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. (2.1) Щодо судових витрат 39. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НТФ Промметалресурс» залишити без задоволення. 2. Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

ПОСТАНОВА Іменем України 4 вересня 2019 року м. Київ Справа № 927/90/19 Провадження № 12-103гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Бакуліної С. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р.,Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянулав порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року (головуючий Коротун О. М., судді Руденко М. А., Сулім В. В.) у справі № 927/90/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-агро» (далі - ТОВ «Спектр-агро») до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У січні 2019 року ТОВ «Спектр-агро» звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, котрий підтверджує факт відчуження/продажу ОСОБА_1 власних корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Проун-модерн» (далі - ТОВ «Проун-модерн») на користь ОСОБА_2 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Шабалинівське» (далі - СТОВ «Шабалинівське») господарських зобов`язань за договором поставки від 21 квітня 2017 року № 099/17-ЧН, а ОСОБА_1 - зобов`язань за договором поруки від 21 квітня 2017 року № П/099/17-ЧН, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором поставки, що стало підставою для звернення ТОВ «Спектр-агро» до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення зі СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1 заборгованості солідарно (справа № 927/313/18). Господарський суд Чернігівської області ухвалою від 3 липня 2018 року у справі № 927/313/18 затвердив мирову угоду, за якою СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1 зобов`язалися солідарно здійснити повну оплату 9846777,80 грн основного боргу; 100831,84 грн відсотків за користування товарним кредитом; 1355925,54 грн пені; 1578 772,05 грн - 36 % річних; 387505,59 грн індексу інфляції та відшкодувати судовий збір у розмірі 230346,74 грн (загальна сума до сплати складає 13500159,56 грн) шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ «Спектр-агро» за графіком погашення, визначеним в ухвалі суду. Невиконання СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1 умов мирової угоди, затвердженої у справі № 927/313/18 Господарським судом Чернігівської області, призвело до звернення позивача до приватного виконавця за примусовим виконанням ухвали суду від 3 липня 2018 року. У процесі примусового виконання (ВП № 57613974), як стверджує позивач, ухвала від 3 липня 2018 року не виконана СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 вжив заходів щодо відчуження належної йому частки в ТОВ «Проун-модерн» на користь ОСОБА_2 , маючи на меті уникнення виконання рішення суду від 3 липня 2018 року у справі № 927/313/18. У зв`язку з викладеним вище позивач вважає укладений договір відчуження частки в товаристві фіктивним (удаваним). 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Чернігівської області ухвалою від 5 лютого 2019 року відмовив у відкритті провадження у цій справі. 2.2. Ухвалу вмотивовано тим, що заявлений позов не направлений на захист саме корпоративних прав позивача, а тому цей спір не містить ознак корпоративного. Крім того суд визнав безпідставним посилання у позовній заяві на пункт 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позивач обґрунтовує позов неправомірністю укладення договору відчуження частки як майна поручителя - фізичної особи, що, на думку позивача, є уникненням від примусового виконання рішення суду в іншій справі, а не спором щодо частки позивача у товаристві. Наведене свідчить, що у позивача існує цивільний інтерес до майна поручителя - фізичної особи не як до учасника товариства, й не в межах корпоративних правовідносин. 2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 квітня 2019 року ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 5 лютого 2019 року скасував та направив справу на розгляд до місцевого господарського суду. 2.4. Постанову вмотивовано тим, що спір про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, котрий підтверджує факт відчуження/продажу ОСОБА_1 власних корпоративних прав ТОВ «Проун-модерн» на користь ОСОБА_2 , по суті є спором щодо правомірності правочину стосовно частки (корпоративних прав) у юридичній особі, а отже, місцевий господарський суд мав з`ясувати підстави відчуження (передачі) частки в юридичній особі і залежно від установлених обставин вирішити питання, до юрисдикції якого суду відноситься вирішення цієї справи. Однак, не встановивши всіх обставин, які необхідні для правильного вирішення питання про належність цього спору до тієї чи іншої юрисдикції, суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову у відкритті провадження у справі у зв`язку з її непідвідомчістю суду господарської юрисдикції. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати зазначену постанову, а ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 5 лютого 2019 року залишити в силі. 3.2. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що цей спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки він не має ознак наявності корпоративних відносин, не є спором, що виник з господарських правовідносин, а відповідачами згідно з позовною заявою є фізичні особи, які не є суб`єктами підприємницької діяльності. 4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 4.1. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду. 4.2. ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 4.3. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. 4.4. Отже, правильне визначення підвідомчості цієї справи залежить від установлення наявності або відсутності корпоративних відносин між учасниками справи. 4.5. Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. 4.6. Згідно зі статтею 80 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. 4.7. Відповідно до частини третьої статті 80 цього Кодексу товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. 4.8. Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 4.9. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. 4.10. Як убачається зі змісту позовної заяви, вимоги про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, котрий підтверджує факт відчуження/продажу ОСОБА_1 власних корпоративних прав ТОВ «Проун?модерн» на користь ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що вказаний договір/правочин спрямований на ухилення відповідача від виконання судового рішення у справі № 927/313/18. При цьому оскільки позивач не є учасником ТОВ «Проун-модерн» та не має на меті отримати частку ОСОБА_1 у товаристві з метою участі в управлінні та діяльності цієї юридичної особи, адже його вимоги спрямовані до відповідача саме як до боржника у зобов`язальних відносинах, а також оскільки заявлений позов не направлений на захист корпоративних прав позивача, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не містить ознак корпоративного. У зв`язку з указаним посилання позивача на пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України були правомірно визнані місцевим господарським судом безпідставними. 4.11. Крім того, оскільки у позивача існує цивільний інтерес до майна поручителя - фізичної особи не як до учасника товариства й не в межах корпоративних правовідносин, висновок суду апеляційної інстанції про те, що за наслідком встановлення підстав укладення спірного правочину вирішення цього спору може належати до юрисдикції господарських судів відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими. 4.12. Отже, заявлений спір ґрунтується на правовідносинах, направлених на захист прав позивача як стягувача у виконавчому провадженні (ВП № 57613974) щодо майна ОСОБА_1 , яким останній розпорядився відчуживши його іншій фізичній особі - ОСОБА_2 , крім того сторонами оспорюваного правочину є фізичні особи, а правовідносини сторін не мають ознак господарсько-правових, тому вирішення цього спору має здійснюватись за нормами ЦПК України. 4.13. Виходячи з викладеного постанову Північного апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Чернігівської області - залишити без змін. 4.14. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та залишенням у силі ухвали місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги на ТОВ «Спектр-агро». Керуючись статтями 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року у справі № 927/90/19 скасувати. 3. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 5 лютого 2019 року у справі № 927/90/19 залишити в силі. 4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-агро» (08702, Київська обл., місто Обухів, вул. Промислова, 20, код ЄДРПОУ 36348550) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Коропським РВ УМВС України в Чернігівській області 18 квітня 2012 року) 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) гривню судового збору за подання касаційної скарги. Суддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2019 року м. Київ Справа № 927/352/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючий - Стратієнко Л.В., судді: Студенець В.І., Ткач І.В., обов `язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.; за участю представників: позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_4, відповідача - Мамедової О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Дідиченко М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) від 20.03.2019, за позовом приватного підприємства «Ветті», до товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», про визнання недійсними рішення загальних зборів товариства та акту приймання - передачі майна, В С Т А Н О В И В: у травні 2018 року приватне підприємство «Ветті» звернулося до суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, та акту приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, та акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, складений на виконання протоколу № 1 від 12.11.2013, містять підроблені підписи директора, засновника ПП «Ветті» (позивач) - ОСОБА_1 (яка не брала участі у цих зборах). Оскільки рішення вищого органу товариства про створення та передачу до складу статутного капіталу майна не приймалось, не оформлювалось належним чином, засновник і директор позивача не брав участі у прийнятті цього рішення, не підписував його, то рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, а також акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, складений на виконання протоколу № 1 від 12.11.2013, за яким відбулось відчуження майна позивача, є недійсними. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, не відповідають вимогам законодавства, порушують права позивача, отже наявні підстави для визнання їх недійсними. Однак, взявши до уваги те, що позивач про відчуження майна міг довідатись з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру, тобто ще у 2013 році, адже був зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав відповідно до ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з цим позовом у травні 2018 року з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Також , суд першої інстанції встановив, що акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а фіксує лише об`єкти нерухомості, які передаються ПП «Ветті» і приймаються ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» відповідно до протоколу № 1 від 12.11.2013. За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначений акт приймання-передачі не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а отже не може бути визнаний недійсним. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ПП «Ветті» задоволено. Визнано недійсними рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп Лтд», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013. Визнано недійсним акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп Лтд» від 12.11.2013. Здійснено розподіл судового збору. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, суперечать вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними. Врахувавши факт незаконності прийнятих на загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» рішень, які були оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, на підставі яких і було укладено спірний акт, а також те, що висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018 встановлено, що підпис в акті приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 загальних зборів ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (волевиявлення позивача під час складення спірного акту не відповідало його внутрішній волі), апеляційний суд дійшов до висновку, що правочин, який оформлений актом, є таким, що не відповідає вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України та є недійсним. Також, апеляційний суд вказав на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом у межах позовної давності. 15.04.2019 ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 залишити без змін. Підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду зазначає незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин ст. ст. 256, 261, 264, 267 ЦК України та безпідставне застосування ст. 202, 203 ЦК України. Зазначає і про порушення апеляційним судом ст. ст. 627-629 ЦК України, ст. ст. 42, 73, 74, 76-79 ГПК України. Стверджує про недоведення належними доказами того, що підписи на спірних документах ставились якоюсь невідомою особою, не з відома ОСОБА_1 Посилається на те, що позивач всупереч п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України не надав доказів на підтвердження факту того, що він не міг дізнатись і не знав про вибуття з власності спірного майна до 2018 року. Зазначає, що законодавство встановлює презумпцію обов`язку позивача, як власника відповідного майна, нести всі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, та обов`язку позивача як суб`єкта господарювання на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного йому майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів. При виконанні належним чином вищевказаних обов`язків, позивач об`єктивно не міг бути не обізнаний про порушення права власності на спірне майно ще в 2013 році. Посилається на те, що ОСОБА_1 11.06.2015 звернулась із заявою до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення (в ході розгляду справи № 742/1760/15-ц позивачу стало відомо про відчуження майна ПП «Ветті»). Проте, за результатами розгляду відповідного звернення прокуратурою Чернігівської області до Єдиного реєстру досудового розслідування не були внесені відповідні відомості (через відсутність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення). Крім того, суд першої інстанції на аркуші 26 рішення зазначив, що при вирішенні спору судом враховується те, що заява позивача до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення від 11.06.2015 не перериває перебіг позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України. Зазначає, що акт приймання-передачі не є правочином (подається на реєстрацію для підтвердження факту передачі майна) і може бути розцінений лише як первинний документ. Стверджує, що такої позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 22.05.2018 у справі 910/12258/17. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки таким фактам: позивач в особі директора ОСОБА_1, яка є одноосібним власником ПП «Ветті», відчужуючи частку у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» за договором купівлі-продажу від 26.12.2013 (підписи на якому нотаріально посвідчені), не могла не знати про свою участь в ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» до 2018 року. В договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» від 26.12.2013, який підписано директором ОСОБА_1 , міститься печатка ПП «Ветті», яка на той момент не була ніким викрадена, привласнена. Посилається на те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України (www.imba.org.ua) відсутні відомості про те, що ОСОБА_4 є адвокатом. В зв`язку з чим немає можливості дізнатись чи була ОСОБА_4 на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції адвокатом, чи не було зупинено, припинено її право на заняття адвокатською діяльністю. Зазначає, що Київський апеляційний господарський суд всупереч ч. 3 ст. 269 ГПК України необґрунтовано відмовив у прийнятті додаткових доказів, що надавались відповідачем (копії відповіді на адвокатський запит № 21-12/758 від 27.02.2019, копії фінансових звітів ПП «Ветті» за 2013, 2014 роки), неможливість подання яких місцевому господарському суду була обґрунтована відповідачем. Посилається на постанови Верховного суду України від 20.05.2014 у справі № 64/366-10 (3-20гс14), від 18.05.2016 у справі № 922/51/15 (3-194гс16), рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації», «Суомінен проти Фінляндії», «Хаджинастасиу проти Греції». У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на те, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013 та акт приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013 не містять справжнього підпису власника та директора позивача - ОСОБА_1 Її підпис на цих документах був підроблений, що підтверджується висновком відповідної почеркознавчої експертизи. Вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується те, що про ці документи було відомо лише відповідачу. Посилається на те, що неналежне виконання своїх обов`язків з боку окремих працівників правоохоронних органів не свідчить про те, що власник не здійснював спроби із відновлення свого порушеного права. Зазначає, що позовна давність в цьому випадку має обчислюватись за вимогами ст. 261 ЦК України, з моменту коли позивач дізнався про існування підроблених рішення та акту, а не з моменту їх складання (про їх існування та те, що позивач мав підписувати такі документи йому відомо не було та не могло бути відомо). Вважає, що рішення засновників, оформлені протоколом № 1, не свідчать про перехід права власності до відповідача. Акт від 14.11.2013, що є предметом розгляду у цій справі, містить ознаки волі та є документом, яким підтверджується виникнення, перехід або припинення права на нерухомість. Вважає, що цей акт містить всі ознаки правочину в розумінні ст. 202 ЦК України. Зазначає про помилкове посилання відповідача на висновки, що викладені у справах № 916/613/17, № 910/12258/17, адже у цих справах акти дійсно не мали ознак правочину. Посилається на те, що представник позивача адвокат ОСОБА_4 відповідно до вимог чинного законодавства склала письмовий і усний іспит, була звільнена від проходження стажування з урахуванням того, що рік перебувала на посаді помічника адвоката, склала Присягу адвоката та за рішенням Ради адвокатів міста Києва отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017. На сьогоднішній день дія вказаного свідоцтва не зупинена та не припинена. Стверджує, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, до незгоди з позицією апеляційного суду. Посилається на постанову Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 907/167/17. На підставі ст. ст. 300, 308, 309 ГПК України просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. 29.01.2003 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію ПП «Ветті» (код ЄДРПОУ 32368311), що підтверджується випискою з ЄДР від 08.02.2013. Судами встановлено, що засновником (власником) та керівником ПП «Ветті» є ОСОБА_1, про що свідчать виписки з ЄДР, п. 1.3 Статуту ПП «Ветті». Підприємство є юридичною особою за законодавством України, має самостійний баланс, рахунки у банківських установах, круглу печатку зі своїм найменуванням, бланки, іншу атрибутику юридичної особи. Підприємство може від свого імені укладати договори, набувати майнові та пов`язані з ними немайнові права, нести обов`язки, бути учасником процесуального провадження у суді будь-якої юрисдикції (п. 1.4 Статуту ПП «Ветті»). За п. п. 5.2, 5.3 вказаного Статуту вищим органом управління підприємства є засновник (власник) підприємства, який здійснює свої повноваження відповідно до Цивільного, Господарського кодексів України та цього Статуту. До кола питань, які вирішуються винятково засновником (власником) підприємства входять, зокрема, призначення, а також звільнення директора підприємства; розгляд та затвердження пропозицій про створення, здійснення, реорганізації і ліквідації підприємств, установ та організацій підприємства, а також філій та представництв, затвердження положень (статутів) про них. Пунктом 5.9 Статуту визначено, що директор має право вчиняти юридичні дії від імені підприємства без довіреності та вирішує всі питання оперативно-господарської діяльності підприємства, зокрема, розпоряджається майном підприємства, представляє власнику річний звіт та баланс підприємства. 12.11.2013 відбулися збори ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», на яких були присутні засновники: ПП «Ветті» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_6 Відповідно до протоколу № 1 присутні засновники одностайно вирішили: заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»; встановити статутний капітал ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» у розмірі 34 650,00 грн та сформувати його за рахунок майна та грошових внесків засновників у строки, встановлені чинним законодавством України. Розподілити статутний капітал ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» між засновниками таким чином: розмір частки громадянки України ОСОБА_6 складає 1 650,00 грн, що становить 5% статутного капіталу товариства; розмір частки ПП «Ветті» складає 33 000,00 грн, що становить 95% статутного капіталу товариства та формується за рахунок внесення до статутного капіталу товариства такого майна: 1) 1/2 нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова) , 50 , загальною площею 59,4 кв.м, що належить ПП «Ветті» згідно з договором купівлі-продажу від 06.04.2012 та витягом про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998315, реєстраційний номер: 35762024. За згодою учасників товариства оцінена в 2 632,00 грн; 2) 1/2 нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова ), 50 , загальною площею 59,4 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998288, реєстраційний номер: 35762024. За згодою учасників товариства оцінена в 2 632,00 грн; 3) 1/2 нежитлової будівлі, розміщеної за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова ), 50 , загальною площею 144,6 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998256, реєстраційний номер: 35762406. За згодою учасників товариства оцінена в 13 879,00 грн; 4) 1/2 нежитлової будівлі, розміщеної за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна ( вул. Свердлова ), 50, загальною площею 144,6 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 06.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998271, реєстраційний номер: 35762406. За згодою учасників товариства оцінена в 13 879,00 грн. Призначити директором ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» ОСОБА_6 з дати внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про товариство. 13.11.2013 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» (код ЄДРПОУ 38787693), що підтверджується випискою з ЄДР від 15.11.2013. 14.11.2013 складено акт приймання-передачі майна № 1. У цьому акті приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 зазначено, що він складений на виконання протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» № 1 від 12.11.2013. На акті приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 містяться підписи ОСОБА_1 (директор ПП «Ветті») та ОСОБА_6 (директор ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»). Відповідно до акту приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 директор ПП «Ветті» передав, а директор ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» прийняв всі об`єкти нерухомості, внесені ПП «Ветті» до статутного капіталу ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» за рішенням загальних зборів засновників від 12.11.2013, оформленим протоколом №1. Відомості про державну реєстрацію права власності на зазначені об`єкти нерухомості за ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» внесені 27.11.2013 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягами з Державного реєстру від 27.11.2013. Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 140 ЦК України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. За ч. 1 ст. 3 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 97 ЦК України). Збори приймають рішення, які оформляються відповідним протоколом. Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (ст. ст. 41, 42, 59, 60 Закону України «Про господарські товариства»); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч. 4 ст. 43 Закону України «Про господарські товариства»); прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (ст. 40, 45 Закону України «Про господарські товариства»). При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення. На загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» 12.11.2013 (прийняті рішення на яких були оформлені протоколом № 1) вирішено заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» та сформувати статутний капітал за рахунок внесення до нього майна, яке належить ПП «Ветті». Перелік майна зазначений у цьому протоколі. У протоколі № 1 від 12.11.2013 в графі «підписи засновників» містяться підписи директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 та ОСОБА_6 Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справа «Дульський проти України» від 01.06.2006 експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, яка була здійснена на підставі ухвали Господарського суду Чернігівської області від 25.06.2018, підпис директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 на спірному протоколі № 1 від 12.11.2013 здійснено не ОСОБА_1 , а іншою особою. Отже, цей протокол містить недостовірні відомості щодо присутності позивача на цих зборах та його участі у прийнятті рішень. Взявши до уваги висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, який був оцінений судом з урахуванням ст. 86 ГПК України, Статуту ПП «Ветті», встановивши, що ПП «Ветті» в особі директора ОСОБА_1 участі у зборах 12.11.2013 не брало, не обговорювало винесені на ці збори питання і рішення щодо цих питань не приймало (відомості щодо присутності позивача на зборах та його участі у прийнятті рішень є недостовірними), апеляційний суд дійшов висновку про порушення прав позивача на участь у таких зборах та, що такі рішення не відповідають вимогам законодавства. Таким чином, апеляційний суд правомірно і обґрунтовано визнав рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, недійсними. Щодо позовних вимог про визнання недійсним акту приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013, то апеляційний суд, на відміну від помилкового висновку суду першої інстанції, правильно задовольнив і ці позовні вимоги з огляду на таке. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. У справі Європейський суд з прав людини «Белеш та інші проти Чеської Республіки» вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Частина 2 ст. 20 ГК України встановлює, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Згідно з ч. 1-4 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину. Отже , правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Рішенням загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, вирішено заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» та сформувати статутний капітал за рахунок внесення до нього майна, яке належить ПП «Ветті», перелік якого зазначений у цьому протоколі. На виконання рішення загальних зборів засновників, оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, 14.11.2013 між ПП «Ветті» і ТОВ «Бізнес консалтинг Груп ЛТД» було складено акт приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв майно, яке було зазначено у вказаному протоколі загальних зборів відповідача. Надаючи належну оцінку акту приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, здійснивши належний аналіз Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин), апеляційний суд, на відміну від помилкового висновку місцевого господарського суду, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно. Отже , такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні ст. 202 ЦК України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16. За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, встановлено, що підпис в акті приймання передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 загальних зборів ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Встановивши , що волевиявлення позивача під час складення спірного акту не відповідало його внутрішній волі, врахувавши факт незаконності прийнятих на загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» рішень, які були оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, на підставі якого і було укладено спірний акт, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що акт приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 суперечить вимогам ст. 203 ЦК України та є недійсним. Також , правомірним є висновок апеляційного суду про те, що позивач звернувся з цим позовом до суду в межах позовної давності з огляду на таке. Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосувати позовну давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). За ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже , перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Кодексу, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відмовляючи у визнанні рішень загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, недійсними у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності щодо цієї вимоги, місцевий господарський суд вказав на те, що позивач про відчуження його майна, а отже і про правові підстави такого відчуження міг довідатись з моменту внесення цих відомостей до Державного реєстру, тобто ще у 2013 році, адже зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав відповідно до ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України. Апеляційний суд, взявши до уваги те, що чинним законодавством до обов`язків учасника (засновника) господарського товариства не віднесено обов`язок щодо періодичного ознайомлення з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; з договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» від 26.12.2013 (який не стосується незаконного відчуження на користь відповідача нерухомого майна, яке було предметом оскаржуваного рішення та акту приймання-передачі майна) не вбачається, що ПП «Ветті» в особі його директора було ознайомлене зі змістом рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», які оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013 (крім того, висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018 встановлено, що підпис директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 на спірному протоколі № 1 від 12.11.2013 здійснено не ОСОБА_1 ), а також те, що лише у червні 2015 року в ході розгляду справи № 742/1760/15-ц позивачу стало відомо про те, що на підставі рішення засновника (власника) ПП «Ветті» № 10 від 24.09.2014 було відчужено 8 земельних ділянок, належних ПП «Ветті» та, що з червня 2015 року позивачем в особі його засновника вчинялись дії щодо відновлення свого порушеного права, дійшов до правильного висновку про те, що позивач об`єктивно міг довідатись про наявність оскаржуваного рішення зборів засновників, які оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, не раніше ніж у червні 2015 року. З урахуванням вказаного апеляційний суд правомірно вказав на те, що позивач звернувся з цим позовом у травні 2018 року в межах позовної давності. Щодо доводів касаційної скарги про незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин ст. ст. 256, 261, 264, 267 ЦК України, безпідставне застосування ст. 202, 203 ЦК України (що регулюють укладення правочину), порушення ст. ст. 627-629 ЦК України, ст. ст. 42, 73, 74, 76-79 ГПК України, то необхідно зазначити що апеляційним судом, на відміну від суду першої інстанції, було правильно застосовано ті норми матеріального і процесуального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, а незгода відповідача з постановою апеляційного суду та бажання залишити в силі рішення місцевого господарського суду, яке не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, не може свідчити про неправильне застосування чи неврахування судом апеляційної інстанції вказаних відповідачем норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до можливості позивача знати про порушення своїх прав у 2013 року, однак такі доводи є безпідставними та спростовуються висновками апеляційного суду, який на підставі наявних у матеріалах справи доказів, з правильним застосуванням норм матеріального права, встановив, що позивач про порушення свого права дізнався лише у червні 2015 року і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Апеляційним судом при прийнятті постанови було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги доводи всіх учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України, п. 1 ст. 6 Конвенції та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України»). Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У рішенні в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 (заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Встановивши , що відповідачем не було доведено, що ненадання до суду першої інстанції додаткових доказів було зумовлено причинами, які об`єктивно не залежали від відповідача, апеляційний суд правомірно не взяв їх до уваги в силу ст. 269 ГПК України. Щодо аргументів касаційної скарги про те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що ОСОБА_4 є адвокатом, а тому не можливим є встановлення того чи була ОСОБА_4 адвокатом, чи не було зупинено, припинено її право на заняття адвокатською діяльністю на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції, то вони є безпідставними, адже повноваження ОСОБА_4 на представлення інтересів позивача, зокрема у суді апеляційної інстанції підтверджуються свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_1 від 18.05.2017, ордером на надання правової допомоги серії КВ № 422636. Щодо посилання на постанови Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17, то у цих справах суд касаційної інстанції виходив з інших фактичних обставин справи, встановлених судами, ніж ті, що були встановлені апеляційним судом у цій справі. Суди у цих справах дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним акту, підписаного саме на виконання умов договору, а не на виконання рішення зборів засновників. Крім того, спірний акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 у цій справі став підставою для реєстрації права власності на відповідне майно, що не було встановлено у зазначених відповідачем справах. Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності іншої оцінки судом касаційної інстанції доказів, ніж та, що була зроблена, зокрема апеляційним судом. Але , відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог матеріального права, з дотриманням передбачених ст. 3 ЦК України принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для її скасування та залишення в силі рішення місцевого господарського суду немає. Оскільки підстав для скасування постанови апеляційного суду немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника. Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 березня 2019 року у справі за № 927/352/18 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Л. Стратієнко Судді В. Студенець І. Ткач http://reyestr.court.gov.ua/Review/82426119

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2019 року м. Київ Справа N 917/1338/18 Провадження N 12-23гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., позивача - ОСОБА_1, представників учасників справи: ОСОБА_2 - ОСОБА_10, Приватного підприємства "Агрофірма "Славутич" - Чернецького Д.В., Пушкарьова Д.Є., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 31 жовтня 2018 року, постановлену суддею Тимощенко О.М., та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Бородіної Л.І., Здоровко Л.М., Лакіза В.В., у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відповідачів: 1. Приватного підприємства "Агрофірма "Славутич", 2. ОСОБА_9, 3. ОСОБА_5 про визнання недійсними рішень зборів та редакцій статуту. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. 25 жовтня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Агрофірма "Славутич" (далі - ПП "Агрофірма "Славутич"), ОСОБА_9, ОСОБА_5 про визнання недійсними: - рішення загальних зборів учасників ПП "Агрофірма "Славутич" від 02 січня 2018 року, оформленого протоколом N 1, та редакції статуту підприємства, затвердженої цим рішенням і зареєстрованої 03 січня 2018 року реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" Полтавської обласної ради Голубєвою Л.В., номер запису 15611050018000555; - рішення зборів засновників ПП "Агрофірма "Славутич" від 19 травня 2018 року N 3 та редакції статуту підприємства, затвердженої цим рішенням і зареєстрованої 06 червня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства "Центр реєстрації" Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області Мурзенком А.В., номери записів 15611050020000555, 15611070021000555. 2. Позивачі вважають оскаржувані рішення незаконними та прийнятими з порушенням установчих документів юридичної особи і просять суд визнати їх недійсними. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Господарський суд Полтавської області ухвалою від 31 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2018 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 4. Суди попередніх інстанцій, пославшись на статті 8, 113, 130, 147, 166, 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 55, 69, 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 55, 69 Закону України "Про господарські товариства", статті 20, 175 ГПК України, виходили з того, що на час смерті ОСОБА_7 належали права учасника ПП "Агрофірма "Славутич" відповідно до частки в статутному фонді у розмірі 60 %. Права на частку в статутному фонді цього підприємства перейшли до спадкоємців ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8. Однак для виникнення корпоративних прав необхідно не лише отримання свідоцтва про право на спадщину, але і вчинення інших дій. Корпоративні права у позивачів виникнуть лише після вступу їх до ПП "Агрофірма "Славутич". Тому спір у цій справі не є спором, що виник з корпоративних відносин, та не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Цей спір виник з цивільних правовідносин між фізичними особами та ПП "Агрофірма "Славутич", суб'єктний склад учасників відповідає положенням статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а тому має бути вирішений у порядку цивільного судочинства. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 5. 03 січня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити до місцевого господарського суду для продовження розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 6. ОСОБА_2 послалася на те, що установчі документи ПП "Агрофірма "Славутич" не містять положень про те, що перехід частки у статутному фонді до спадкоємців фізичної особи допускається лише за згодою інших учасників підприємства. Також послалася на рішення загальних зборів учасників від 10 жовтня 2017 року, на підставі якого спадкоємців ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 включено до складу учасників підприємства і внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр). На підставі цього рішення станом на день прийняття оскаржуваних рішень загальних зборів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були учасниками ПП "Агрофірма "Славутич". Тому цей спір є корпоративним та його належить розглядати за правилами господарського судочинства, тоді як суди попередніх інстанцій, відмовивши у відкритті провадження у справі на тій підставі, що він не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, порушили правила предметної та суб'єктної юрисдикцій. Доводи інших учасників справи 7. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 8. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2019 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 9. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 10. Як убачається з матеріалів справи, відповідно до статуту ПП "Агрофірма "Славутич", зареєстрованого в Глобинській районній державній адміністрації за реєстраційним N 82 від 24 лютого 1998 року, зі змінами, внесеними 10 червня 2001 року, її засновниками є ОСОБА_7 та ОСОБА_9 17 травня 2001 року ними укладено установчий договір про створення та діяльність ПП "Агрофірма "Славутич", затверджений рішенням установчих зборів від 27 травня 2001 року та зареєстрований у цій же адміністрації 19 червня 2001 року. Статутний фонд підприємства склав 34 000 грн. Розмір вкладу ОСОБА_7 - 20 400 грн (60 % статутного фонду), а ОСОБА_9 - 13 600 грн (40 % статутного фонду). 11. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06 жовтня 2017 року спадкоємцями померлого є ОСОБА_2., ОСОБА_3 та ОСОБА_8 по 1/3 частині статутного фонду ПП "Агрофірма "Славутич". 12. Рішенням проведених 10 жовтня 2017 року загальних зборів розподілено частку померлого ОСОБА_7 між спадкоємцями по 1/3 частині та включено їх до складу учасників ПП "Агрофірма "Славутич" із часткою 20 % у кожного. За наслідками прийнятих на цих зборах рішень проведено державну реєстрацію змін про юридичну особу у Реєстрі, що підтверджується витягом станом на 12 жовтня 2017 року. 13. 30 листопада 2017 року Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення у справі N 917/1887/17, залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16 травня 2018 року, яким визнав недійсними рішення загальних зборів учасників ПП "Агрофірма "Славутич" від 10 жовтня 2017 року. В подальшому 03 жовтня 2018 року Верховний Суд постановою скасував ці судові рішення попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 14. Рішенням загальних зборів від 02 січня 2018 року виключено зі складу учасників ПП "Агрофірма "Славутич" ОСОБА_7 у зв?язку з його смертю; відмовлено спадкоємцям у прийнятті їх до складу учасників зі здійсненням з ними розрахунку; проведено перерозподіл часток у статутному фонді. 15. Рішенням загальних зборів від 19 травня 2018 року включено до складу учасників підприємства ОСОБА_5 із часткою у статутному фонді 100 %; виключено зі складу учасників ОСОБА_9; звільнено його з посади директора; призначено нового директора ОСОБА_5 16. За наслідками прийнятих на загальних зборах 02 січня та 19 травня 2018 року рішень проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу і складу учасників, що підтверджується витягами з Реєстру станом на 16 квітня та 08 червня 2018 року. В подальшому ці реєстраційні дії скасовані наказом Міністерства юстиції України N 2870/5 від 05 вересня 2018 року за скаргою спадкоємців. 17. Статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 18. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 цього ж Кодексу). 19. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання. 20. Натомість відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 21. Отже, правильне визначення юрисдикційності цього спору в межах доводів та вимог касаційної скарги залежить від установлення наявності або відсутності спору, що виник з корпоративних відносин між сторонами в цій справі. 22. Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. 23. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу). Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форм власності. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 917/1887/17, про те, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено. 24. За змістом частин третьої та п'ятої статті 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. 25. Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 цього ж Кодексу корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 26. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання. 27. У справі, що розглядається, позивачі вважають себе учасниками ПП "Агрофірма "Славутич" і просять визнати недійсним рішення зборів, прийняті без їхньої участі, тобто вважають порушеними свої корпоративні права на участь в управлінні ПП "Агрофірма "Славутич". Такий спір є корпоративним. 28. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу; натомість установлення обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постановах від 28 листопада 2018 року у справі N 607/6092/18 (провадження N 14-483цс18), від 05 червня 2019 року у справі N 607/6865/2018 (провадження N 14-212цс19). 29. Отже, якщо позивачі обґрунтовують позовні вимоги порушенням відповідачами їхніх корпоративних прав, то встановлення наявності чи відсутності порушення таких прав, характеру та суб'єктів порушення здійснюється господарським судом під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Таким чином, спір у цій справі пов?язаний з управлінням юридичною особою вищим органом юридичної особи, є корпоративним і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 30. За таких обставин ухвала суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі є такими, що прийняті з порушенням норм процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 31. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 32. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України). 33. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції зі стадії прийняття позовної заяви до розгляду. Щодо судових витрат 34. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду першої інстанції зі стадії прийняття позовної заяви до розгляду, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. 2. Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 31 жовтня 2018 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2018 року у справі N 917/1338/18 скасувати. 3. Справу передати до суду першої інстанції зі стадії прийняття до розгляду позовної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко Т.О. Анцупова Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук В.В. Пророк Ю.Л. Власов Л.І. Рогач М.І. Гриців О.С. Золотніков Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 квітня 2019 року м. Київ Справа N 916/1295/18 Провадження N 12-4гс19 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П., учасник справи - представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року (суддя Петров В.С.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року (судді Поліщук Л.В., Аленін О.Ю., Таран С.В.) у справі N 916/1295/18 за позовом ОСОБА_5 (далі також - позивач) до Кодимського районного споживчого товариства (далі - Кодимське РайСТ), ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, і ВСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У червні 2018 року ОСОБА_5 подав до господарського суду позовну заяву, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення "Універмаг" загальною площею 1355,6 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, укладений 24 січня 2018 року Кодимським РайСТ та ОСОБА_3, що посвідчений приватним нотаріусом Гайворонського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 (далі - Договір). 1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав на те, що Кодимське РайСТ здійснило продаж спірного нежитлового приміщення без згоди загальних зборів, чим порушило права пайовиків цього товариства, до яких відноситься позивач. ОСОБА_5 вказав, що ним не отримувались повідомлення від Кодимського РайСТ про проведення загальних зборів з питання продажу спірного приміщення, тому він вважає, що такі збори взагалі не проводились. 1.3. Як на правову підставу позову позивач посилався на положення статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 10 Закону України від 10 квітня 1992 року N 2265-XII "Про споживчу кооперацію" (далі - Закону "Про споживчу кооперацію"). 2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що, виходячи зі змісту положень Закону "Про споживчу кооперацію" та статуту Кодимського РайСТ, які не передбачають поділ статутного капіталу на частки між учасниками, позивач у цій справі як член споживчого товариства не є носієм корпоративних прав в розумінні статті 167 ГК України, а відносини між ним та товариством не є корпоративними. Відповідно, спір у справі між фізичною особою - членом споживчого товариства та Кодимським РайСТ не є корпоративним та не підлягає вирішенню в господарських судах. 2.3. Враховуючи положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, за якими господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, цей спір не підлягає розгляду в господарських судах з огляду на суб'єктний склад сторін. 2.4. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року залишено без змін. 2.5. Суд апеляційної інстанції зазначив, що за приписами законодавства та положеннями статуту Кодимське РайСТ є господарською організацією, частка у майні якої належить позивачу, який наділений правом участі в управлінні цим товариством, отримання певної частки його прибутку та активів у разі його ліквідації, а також іншими правами згідно із законом та статутом товариства. Отже, спір члена споживчого товариства з товариством стосовно управління та розпорядження майном підпадає під ознаки корпоративного спору. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі N 915/593/17 та від 7 листопада 2018 року у справі N 909/19/18. 2.6. Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для закриття провадження, враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, а саме те, що одним з відповідачів - учасників спірного правочину є фізична особа, яка не є ні підприємцем, ні членом Кодимського РайСТ. 3. Короткий зміст касаційної скарги, обставини надходження справи до Великої Палати Верховного Суду 3.1. 18 грудня 2018 року позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року, у якій просив скасувати судові рішення та передати справу для продовження розгляду до місцевого господарського суду. 3.2. Позивач посилався на те, що суди попередніх інстанцій помилково закрили провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України на тій підставі, що спір не підлягає розгляду в порядку господарської юрисдикції з огляду на суб'єктний склад сторін, адже спір виник у корпоративних правовідносинах і предметом спору у цій справі є порушення корпоративних прав позивача як члена Кодимського РайСТ під час вирішення питання щодо відчуження нежитлового приміщення. Відтак такий спір має розглядатися у порядку господарського судочинства. 3.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 та призначено її до розгляду у судовому засіданні; надано учасникам строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. 3.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2019 року справу N 916/1295/18 разом з касаційною скаргою ОСОБА_5 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України. 3.5. Ухвалою від 31 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу N 916/1295/18 та призначила її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 4. Позиція учасників справи 4.1. У відзиві на касаційну скаргу Кодимське РайСТ просить залишити касаційну скаргу без задоволення, наголошуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права. Крім того, ОСОБА_5 не є стороною договору, що укладений ОСОБА_3 та Кодимським РайСТ в особі його голови, який діяв на підставі постанови правління та статуту товариства, а тому такі позовні вимоги не можуть бути задоволені у зв'язку з безпідставністю. 4.2. ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу та через представника у судовому засіданні просила залишити скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначила, що спірний договір купівлі-продажу є цивільно-правовим зобов'язанням, в якому вона як сторона договору не є підприємцем або членом Кодимського РайСТ. Тому, враховуючи приписи пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, спір не є корпоративним та за суб'єктним складом сторін спору справа не підлягає розгляду господарським судом. 5. Фактичні обставини справи, встановлені судами 5.1. Позивач - ОСОБА_5 є членом Кодимського РайСТ згідно з членським квитком N 004575, що виданий 20 березня 2003 року. 5.2. Згідно з пунктом 1.1 розділу І статуту Кодимського РайСТ воно є добровільним об'єднанням фізичних та юридичних осіб для ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, задоволення споживчих потреб його членів шляхом організації торговельного обслуговування, закупівлі сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг. 5.3. Відповідно до пункту 2.2 розділу II статуту предметом діяльності Кодимського РайСТ є господарська діяльність, не заборонена законодавством та визначена цим статутом. 5.4. Пунктом 8.4 розділу VIII статуту визначено, що у разі виходу або виключення зі споживчого товариства фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки (паю) шляхом отримання вартості паю у грошовому еквіваленті. 5.5. Дохід споживчого товариства формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманих працівників. Дохід розподіляється, зокрема, на кооперативні виплати; виплати на паї (пункт 9.3 розділу IX статуту). 5.6. Кооперативні виплати - частина прибутку споживчого товариства, що розподіляється за результатами фінансового року між членами (асоційованими членами) споживчого товариства пропорційно до їх участі в господарській діяльності споживчого товариства в порядку, визначеному рішенням загальних зборів членів споживчого товариства (пункт 9.4 розділу IX статуту). 5.7. У споживчому товаристві власником майна є споживче товариство як юридична особа. Члену (асоційованому члену) споживчого товариства належить пай (частка) в майні споживчого товариства, який складається з його внесків до пайового капіталу, а також паю в резервному та спеціальному фондах (пункт 10.3 розділу Х статуту). 5.8. Відповідно до пункту 12.4 розділу XI статуту у разі ліквідації споживчого товариства майно споживчого товариства, що залишилося після задоволення вимог кредиторів споживчого товариства, здійснення виплат членам (асоційованим членам) споживчого товариства паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків зі спілкою, членом якої воно є, розподіляється між членами споживчого товариства. 5.9. Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13 липня 2018 року N 130773713 у колективній власності пайовиків Кодимського РайСТ перебувало нежитлове приміщення "Універмаг" загальною площею 1355,6 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 5.10. 24 січня 2018 року Кодимським РайСТ та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі магазину НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Гайворонського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 5.11. 24 січня 2018 року приватний нотаріус Гайворонського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 на підставі вказаного договору купівлі-продажу зареєстрував право власності за ОСОБА_3 на згадане нежитлове приміщення. 6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 6.1. Вирішуючи питання щодо юрисдикційної належності спору у цій справі, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла таких висновків. 6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 6.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 6.4. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. 6.5. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. 6.6. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 6.7. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. 6.8. Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 6.9. Юрисдикція господарських справ установлена статтею 20 ГПК України, за змістом, зокрема, пунктів 1, 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання. 6.10. Положення статті 20 ГПК України передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справі як за суб'єктним, так і за предметним критерієм. Отже, визначення юрисдикції цієї справи залежить від змісту права, на захист якого позивач подав позов у цій справі як член споживчого товариства у зв'язку з відчуженням майна цим споживчим товариством. 6.11. Відповідно до частини другої статті 111 ГК України первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. 6.12. Правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації в Україні регулює Закон України "Про споживчу кооперацію". 6.13. Згідно зі статтею 1 вказаного Законуспоживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі. 6.14. Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" встановлено, що власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. 6.15. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належить їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членам, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності (пункти 2, 4 вказаної вище статті). 6.16. Кожний член споживчого товариства має свою частку в майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів (частина друга статті 111 ГК України, пункт 1 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію"). Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи частка яких у власності визначається відповідними статутами (пункт 6 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію"). 6.17. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок (пункт 1 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію"). Отже, правомочності власника майна споживчої кооперації належать не членам споживчих товариств, а самим споживчим товариствам. 6.18. Натомість членам споживчих товариств належать корпоративні права визначені статтею 167 ГК України, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Вказаний перелік корпоративних прав відповідає основним правам членів споживчого товариства, які закріплені у пункті 4 статті 6 Закону України "Про споживчу кооперацію". 6.19. Таким чином, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 6.20. Отже, корпоративним є спір, зокрема, щодо управління, діяльності юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (член) такою юридичної особи. 6.21. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції з'ясував, що Кодимське РайСТ є господарською організацією, статут якої закріплює право кожного члена товариства на участь в його управлінні, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) цього товариства та активів у разі ліквідації останнього. 6.22. Звертаючись з позовом, ОСОБА_5 зазначив про порушення його корпоративних прав як члена Кодимського РайСТ. Спір, який стосується стверджуваного порушення корпоративних прав позивача, має розглядатися за правилами господарської юрисдикції незалежно від обґрунтованості позовних вимог. 6.23. Отже, якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав такого учасника, то цей спір є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як сторона спірного договору фізична особа. 6.24. При розгляді такого спору по суті суд має перш за все встановити, чи порушені корпоративні права позивача, зокрема, іншою стороною спірного договору. Вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення та відповідно підстав для задоволення позову з'ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог. 7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 7.2. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 7.3. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що Кодимське РайСТ є господарською організацією, частка у майні якої належить позивачу - ОСОБА_5, наділеному правом участі в управління цим товариством, отримання певної частки його прибутку та активів у разі його ліквідації та іншими правами згідно із законом та статутом названого товариства. Відтак спір члена споживчого товариства з товариством стосовно управління та розпорядження майном підпадає під ознаки корпоративного спору. 7.4. Разом з тим, залишаючи без змін ухвалу місцевого господарського суду про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції всупереч встановленому ним змісту порушеного права помилково вважав, що розгляд спору у цій справі з огляду на суб'єктний склад сторін спірного правочину не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 7.5. За таких обставин ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є такими, що прийняті з порушенням норм процесуального права. 7.6. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_5 слід задовольнити, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. 8. Щодо судових витрат 8.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про направлення справи до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору. Керуючись статтями 300 - 302, 306, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року у справі N 916/1295/18 - скасувати. Справу N 916/1295/18 направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2019 року м. Київ Справа N 757/39672/17-ц Провадження N 14-596цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2018 року у складі судді Остапчук Т.В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2018 року у складі колегії суддів Шкоріної О.І., Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів, та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти у розмірі 45 520 186,85 грн за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначав, що 06 березня 2014 року він та Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" (далі - ТОВ "Капітал-Стандарт", Товариство) уклали договір комісії, згідно з умовами якого він доручив Товариству укласти договір купівлі-продажу належних йому 61 280 штук простих іменних бездокументарних акцій ПАТ КБ "ПриватБанк". Цього ж дня позивач, ТОВ "Капітал-Стандарт" та Тріантал Інвестментс ЛТД уклали договір про контроль за розрахунками, в якому сторони погодили процедуру поставки належних йому акцій у випадку їх викупу. 06 березня 2014 року ТОВ "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір купівлі-продажу пайових цінних паперів N 105-БВТ;БВК26-01-14А, відповідно до якого ПАТ КБ "ПриватБанк" в інтересах Тріантал Інвестментс ЛТД придбало належні позивачу акції та зобов'язалося оплатити їх вартість протягом трьох робочих днів з дати отримання повідомлення продавця про проведення розрахунків. 11 березня 2016 року ОСОБА_3 направив ТОВ "Капітал-Стандарт", ПАТ КБ "ПриватБанк" та Тріантал Інвестментс ЛТД повідомлення про бажання провести розрахунки за договором купівлі-продажу цінних паперів від 06 березня 2014 року, однак ПАТ КБ "ПриватБанк" своє зобов'язання щодо оплати вартості цінних паперів у встановлений договором строк не виконало. 11 жовтня 2016 року позивач та ТОВ "Капітал-Стандарт" уклали договір про відступлення права вимоги, згідно з яким Товариство передало йому право вимоги до ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А. Оскільки ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов'язання щодо оплати вартості цінних паперів не виконує, то позивач просив стягнути з Банку на його користь грошові кошти у розмірі 45 520 186,85 грн за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2018 року провадження у справі закрито. Повідомлено позивача, що розгляд таких вимог віднесено до юрисдикції господарського суду та повернуто йому судовий збір у розмірі 8 000,00 грн. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що спір між сторонами не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки виник з корпоративних правовідносин, адже ОСОБА_3 звернувся до суду за захистом своїх прав як власник простих іменних акцій ПАТ КБ "ПриватБанк", а тому його вирішення віднесено до юрисдикції господарських судів. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилено, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2018 року залишено без змін. Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками, що спір є корпоративним, а його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду, тому суд першої інстанції правильно закрив провадження у справі, яка не підлягала розгляду у порядку цивільного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, у якій він просив скасувати зазначені судові рішення, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди зробили помилкові висновки про існування між сторонами корпоративних правовідносин, оскільки позивач відповідно до договору про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2016 року, укладеного з ТОВ "Капітал Стандарт", набув тільки право грошової вимоги та не є стороною договору купівлі-продажу цінних паперів від 06 березня 2014 року. Крім того, суди безпідставно застосували норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), а не норми цих кодексів, які були чинними на час відкриття провадження у справі, відповідно до яких вирішення даного спору віднесено до юрисдикції загальних судів. Зміна підсудності спору після відкриття провадження у справі внаслідок внесення змін до процесуального законодавства не може бути підставою для закриття провадження у справі. При вирішенні питання про підсудність спору суд має виходити з положень процесуального законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідної процесуальної дії, тобто на момент відкриття провадження у справі. Позиція інших учасників справи У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення від ПАТ КБ "ПриватБанк", у яких Банк зазначив, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з'ясували обставини справи та правильно застосували норми процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 21 листопада 2018 року - передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 17 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (заява N 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту". Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. У поданому у липні 2017 року до суду в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_3 просив стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь грошові кошти у розмірі 45 520 186,85 грн за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А, укладеним між ТОВ "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "ПриватБанк", оскільки Банк не виконує зобов'язання щодо оплати вартості цінних паперів. ОСОБА_3 посилався на те, що 06 березня 2014 року він та ТОВ "Капітал-Стандарт" уклали договір комісії, згідно з умовами якого він доручив Товариству укласти договір купівлі-продажу належних йому акцій. Так, відповідно до вказаного договору купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А ПАТ КБ "ПриватБанк" в інтересах Тріантал Інвестментс ЛТД придбало належні ОСОБА_3 61 280 простих іменних бездокументарних акцій ПАТ КБ "ПриватБанк". 11 жовтня 2016 року ОСОБА_3 та ТОВ "Капітал-Стандарт" уклали договір про відступлення права вимоги, згідно з яким Товариство передало позивачу право вимоги до ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А. За змістом статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, що встановлений законом або договором, чи іншим способом, що є ефективним та не суперечить закону. Відповідно до положень статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у редакції Закону N 2147-VIII), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Посилаючись на пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), суд першої інстанції вважав, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними, а їх розгляд віднесено до юрисдикції господарських судів, тому на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) закрив провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Апеляційний суд хоч і залишив ухвалу суду першої інстанції без змін, однак вважав, що суд першої інстанції помилково послався на статтю 12 ГПК України (у зазначеній редакції), оскільки застосуванню підлягає стаття 20 ГПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), згідно з пунктами 3, 4 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: - справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; - справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з указаними висновками судів з огляду на таке. ОСОБА_3 подав цей позов 11 липня 2017 року. Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини четвертої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому частиною третьою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи. 12 липня 2017 року Печерський районний суд міста Києва постановив ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі, у якій зазначив, що позовну заяву належить розглядати у порядку цивільного судочинства (а. с. 34). Станом на час звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі компетенція судів щодо розгляду цивільних справ була визначена у статті 15 ЦПК України. Питання підвідомчості господарським судам справ регулювалося статтею 12 ГПК України. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон N 2147-VIII, яким внесено зміни до процесуальних кодексів та викладено їх у новій редакції. Разом з тим, як зазначено у частині третій статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Аналогічне положення міститься й у частині третій статті 3 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII. На вказані положення норм процесуального права не звернув належної уваги апеляційний суд, адже питання юрисдикційності спору вирішується при відкритті провадження у справі, а вирішальним моментом при цьому є час, коли подано позов. Тобто, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд з'ясовує, у порядку якого судочинства має розглядатися справа станом на час подання позову до цього суду. Оскільки ОСОБА_3 подав цей позов у липні 2017 року, то при вирішенні питання юрисдикційності спору застосуванню підлягає процесуальне законодавство, чинне на час вчинення такої процесуальної дії, як подання позову до суду. Отже, апеляційний суд при вирішенні питання про юрисдикційність цього спору помилково застосував статтю 20 ГПК України у редакції Закону N 2147-VIII, а не статтю 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання до суду позову. Посилання апеляційного суду на пункт 9 частини першої Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII, згідно з яким справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, таких висновків не спростовує. Устатті 6 Конвенції, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Згідно з частиною першою статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 2 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII, а згідно з частиною другою цієї статті суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку за правилами ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII та залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін постановою від 18 травня 2018 року, при вирішенні питання юрисдикційності спору помилково застосував норми процесуального права, чинні на час розгляду справи в суді (стаття 20 ГПК України у редакції Закону N 2147-VIII), а не на час звернення позивача до суду (стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду). Та обставина, що станом на час розгляду справи в суді набрав чинності Закон N 2147-VIII (15 грудня 2017 року), яким внесено зміни до процесуальних кодексів та викладено їх у новій редакції, що стосується, зокрема, статті 20 ГПК України, згідно з якою господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах, не може бути перешкодою у доступі позивача до правосуддя у розумінні статті 6 Конвенції. Оскільки з позовом позивач звернувся ще у липні 2017 року, тому стаття 20 ГПК України у редакції Закону N 2147-VIII не існувала і вона не могла бути застосована. Повинна застосовуватися стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду, яка не містила положень про те, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах. Стосовно висновків судів про корпоративність правовідносин, які виникли між сторонами у справі, слід зазначити таке. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 2 Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Як установлено в частинах першій, третій статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. Справи, що виникають з корпоративних відносин - це, по-перше, спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), по-друге, спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства та ґрунтуються на корпоративних правах, тобто на правах і правомочностях особи, передбачених законом і статутними документами, у зв'язку з наявністю у цієї особи частини в статутному фонді (майні) господарського товариства. Таким чином, за змістом статті 167 ГК України ознаками корпоративних прав є те, що суб'єктом цих прав є особа, яка має частку в статутному фонді (майні) товариства та набула правомочностей, передбачених законом та статутом товариства (організаційних та майнових). Згідно з доводами позивача йому належали прості іменні бездокументарні акції ПАТ КБ "ПриватБанк". Однак договір купівлі-продажу належних позивачу акцій від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А укладено між ТОВ "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "ПриватБанк", у якому ТОВ "Капітал-Стандарт" діяло на підставі укладеного з ОСОБА_3 договору комісії від 06 березня 2014 року, за яким останній доручив Товариству укласти договір купівлі-продажу належних йому акцій. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Відповідно до частини четвертої статті 1016 ЦК України у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи. 10 травня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ "Капітал-Стандарт" з вимогою про відступлення права вимоги до ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором купівлі-продажу акцій (а. с. 24). 11 жовтня 2016 року ОСОБА_3 та ТОВ "Капітал-Стандарт" уклали договір про відступлення права вимоги, згідно з яким Товариство передало позивачу право вимоги до ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Застосувавши положення статті 167 ГК України та зробивши висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, не врахували, що предметом спору є вимоги ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів у розмірі 45 520 186,85 грн за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А, укладеним ТОВ "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "ПриватБанк", за яким ОСОБА_3 набув право вимоги на підставі укладеного з ТОВ "Капітал-Стандарт" договору про відступлення права вимоги. Отже, позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення коштів ґрунтуються на цивільно-правових угодах, а не виникають з корпоративних правовідносин, як зазначили суди першої й апеляційної інстанцій. Спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Таку правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2011 року у справі N 6-43цс11 і відступати від висновків, які зроблені на спільному засіданні усіх палат цього суду, не вбачається. Таким чином, не врахувавши змісту та характеру позовних вимог, підстав заявленого позову, надавши неправильну юридичну кваліфікацію правовідносинам сторін, суди помилково витлумачили норми матеріального права, зокрема статтю 167 ГК України. З урахуванням наведених норм матеріального та процесуального права правовідносини, які виникли між сторонами у справі, не є корпоративними, тому справа не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а належить до юрисдикції загальних судів, отже, суд помилково закрив провадження у справі, яка підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 406, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2018 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2019 року м. Київ Справа N 522/14890/16-ц Провадження N 14-498цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачаСитнікО.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 на ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року, ухвалені колегією суддів у складі Калараш А.А., Заїкіної А.П., Погорєлової С.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до відповідачів: 1. ОСОБА_7, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін плюс" (далі - ТОВ "Грін плюс"), 3. Приватного підприємства "Юридична компанія "Гарант" (далі - ПП "ЮК "Гарант"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Товариство з обмеженою відповідальністю "Горяц-Т" (далі - ТОВ "Горяц-Т"), про визнання договору позики припиненим, визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності, визнання неправомірними дій з передачі майна. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив: ? визнати припиненим договір позики, укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_7 у борг грошові кошти у розмірі 1 200 000 доларів США, у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі; ? визнати удаваним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", укладений 17 квітня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Стукаленко Л.С., зареєстрований у реєстрі за N 437, відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_7 прийняв у власність частку в розмірі 49,7 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", та встановити, що зазначений договір є договором застави, який припинений у зв'язку з припиненням основного зобов'язання; ? визнати за ОСОБА_3 право власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн; ? визнати неправомірними дії ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" з передачі об'єкта нерухомого майна "Громадський будинок. Будівля супермаркету з кафе, кулінарним та м'ясним цехом" загальною площею 2773,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у власність ПП "ЮК "Гарант" на підставі акта приймання-передачі та протоколу від 14 вересня 2016 року. 2. Позов мотивовано тим, що у 2004 році ОСОБА_3 та ОСОБА_7 досягли згоди щодо передання останнім позивачу в позику окремими траншами грошових коштів під проценти. Письмової угоди сторони не укладали через принципову відмову від цього відповідача. За домовленістю сторін при отриманні кожного окремого траншу ОСОБА_3 надаватиме ОСОБА_7 розписку про отримання грошей. Зокрема, 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 отримав 1 200 000 доларів США, про що склав розписку. На забезпечення виконання зобов'язань сторони того самого дня уклали удаваний договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" для приховання договору застави, який насправді був вчинений з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики. 3. Позивач виконав свої зобов'язання за договором позики від 17 квітня 2013 року щодо повернення суми позики, що підтверджується наявністю у нього розписки від 17 квітня 2013 року, а тому відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання за договором позики на день звернення до суду припинені, однак ОСОБА_7 не повернув у його власність частку в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс". У подальшому 14 вересня 2016 року ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" передали належний йому на праві власності об'єкт нерухомого майна "Громадський будинок. Будівля супермаркету з кафе, кулінарним та м'ясним цехом" загальною площею 2773,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у власність ПП "ЮК "Гарант" на підставі акта приймання-передачі та протоколу від 14 вересня 2016 року б/н виключно з метою позбавлення права власності позивача на цей об'єкт, що, на його думку, є неправомірним. За захистом свого порушеного права він звернувся до суду з цим позовом. 4. Представники ОСОБА_7, ТОВ "Грін плюс", ПП "ЮК "Гарант" заперечили проти задоволення позову ОСОБА_3, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. 5. Зокрема, представник ОСОБА_7 пояснив, що жодного договору позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 не існувало та не існує; кошти ОСОБА_7 ОСОБА_3 не передавав; наявність у ОСОБА_3 розписки, яка написана самим ОСОБА_3, за відсутності будь-яких відміток про передачу коштів ОСОБА_7, є спробою ОСОБА_3 ввести суд в оману. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 6. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року (суддя Свячена Ю.Б.) позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано припиненим договір позики, укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7, у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі. Визнано удаваним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року та встановлено, що зазначений договір є договором застави, який припинено у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Визнано за ОСОБА_3 право власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки розписка про отримання коштів від 17 квітня 2013 року знаходиться у боржника - позивача, що свідчить про виконання ним зобов'язань за договором позики, то наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання припиненим договору позики. Також суд вважав доведеними й обґрунтованими позовні вимоги про визнання удаваним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", укладеного 17 квітня 2013 року, та зробив висновок, що зазначений правочин є договором застави, який припинений у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, а тому наявні підстави для визнання за позивачем права власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн. 8. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ТОВ "Грін плюс", ПП "ЮК "Гарант" про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності та в частині визнання неправомірними дій з передачі майна - скасовано, провадження у справі у цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки ці позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а належать до юрисдикції господарського суду. 9. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що спір, який виник між учасниками товариства щодо купівлі-продажу часток у статутному фонді цього товариства, пов'язаний з розпорядженням корпоративними правами, є корпоративним, а справа в цій частині позову підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 10. Апеляційний суд Одеської області рішенням від 07 грудня 2017 року скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року у частині вимог про визнання договору позики припиненим та відмовив у задоволенні цих позовних вимог. 11. На обґрунтування рішення апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору позики припиненим не доведені належними доказами, тому відсутні правові підстави для їх задоволення. Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог 12. У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами на ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. 13. У касаційній скарзі на ухвалу скаржник просив її скасувати, а справу у відповідній частині передати до цього суду для продовження розгляду. У касаційній скарзі на рішення апеляційного суду просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції в зазначеній частині позовних вимог. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційні скарги 14. Зокрема, у касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року заявник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу апеляційного суду скасувати, справу в зазначеній частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Підставою оскарження ухвали апеляційного суду зазначив порушення судом правил предметної юрисдикції, яке, на його думку, полягає в тому, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ТОВ "Грін плюс", ПП "ЮК "Гарант" про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності та в частині визнання неправомірними дій з передання майна підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. На думку заявника, закриваючи провадження у справі, апеляційний суд зробив помилковий висновок, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки неправильно визначив характер і зміст спірних правовідносин. Доводи інших учасників справи 15. Заперечення на касаційні скарги від інших учасників справи не надходили. Рух касаційних скарг 16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами. 17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 вересня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 18. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визначення юрисдикції 19. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке. 20. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 21. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 22. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. 23. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. 24. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. 25. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 26. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). 27. У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (заява N 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у межах однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту. 28. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 29. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 30. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. 31. За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, що встановлений законом або договором, чи іншим способом, що є ефективним та не суперечить закону. 32. У поданому позові ОСОБА_3 просив: ? визнати припиненим договір позики, укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_7 у борг грошові кошти у розмірі 1 200 000 доларів США, у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі; ? визнати удаваним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", укладений 17 квітня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Стукаленко Л.С., зареєстрований у реєстрі за N 437, відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_7 прийняв у власність частку у розмірі 49,7 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", та встановити, що зазначений правочин є договором застави, який припинений у зв'язку з припиненням основного зобов'язання; ? визнати за ОСОБА_3 право власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн; ? визнати неправомірними дії ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" з передачі об'єкта нерухомого майна "Громадський будинок. Будівля супермаркету з кафе, кулінарним та м'ясним цехом" загальною площею 2773,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у власність ПП "ЮК "Гарант" на підставі акта приймання-передачі та протоколу від 14 вересня 2016 року. 33. Таким чином, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свого права на частку в статутному капіталі товариства та прав учасника товариства, а також захистом прав ТОВ "Грін плюс" на витребування від ПП "ЮК "Гарант" об'єкта нерухомості. 34. Відповідно до положень статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. 35. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 36. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 37. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України (у вказаній редакції), згідно з пунктами 1, 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 38. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; що виникають з корпоративних відносин, в тому числі між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах, й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 3, 4, 15 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року). 39. Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. 40. Як установлено в частинах першій, третій статті 167 ГК України, корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 41. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. 42. Щодо вимог про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином слід відзначити, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. 43. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, правочин який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. 44. Укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", посвідчений приватним нотаріусом Стукаленко Л.С. за реєстровим N 437, відповідно до якого ОСОБА_7 набув у власність 49,7 % у статутному капіталі зазначеного товариства, стосується розпорядження корпоративними правами. 45. Таким чином, вимоги про визнання удаваним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору про право на частку в статутному капіталі товариства та підлягають з'ясуванню судом під час вирішення корпоративного спору. 46. З урахуванням наведених норм процесуального права правовідносини, які виникли між сторонами у справі щодо визначення належності частки в статутному капіталі товариства, є господарсько-правовими. 47. Як убачається з позовних вимог, позивач вважає порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач ОСОБА_7 заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв'язку з виконанням зобов'язання за цим договором. Тому належним способом захисту позивача є позов про повернення з володіння відповідача частки у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п'ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Таким чином, питання про удаваність спірного договору купівлі-продажу та про належність права власності на частку у статутному капіталі мають вирішуватись у межах відповідного спору за правилами господарського судочинства. 48. Отже, апеляційний суд зробив законний та обґрунтований висновок про необхідність закриття провадження у справі в указаній частині позовних вимог, оскільки справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 49. У частині вимог про визнання неправомірними дій ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" з передачі об'єкта нерухомого майна у власність ПП "ЮК "Гарант" суд першої інстанції зробив правильний висновок, що такий спосіб захисту цивільних прав, як визнання неправомірними дій фізичної та юридичної особи з передання об'єкта нерухомого майна у власність, не передбачений чинним законодавством, але відмовив у позові в цій частині. Апеляційний суд у цій частині скасував рішення та закрив провадження, оскільки правильність обраного позивачем способу захисту має оцінити суд, до юрисдикції якого належить розгляд спору. 50. Підстав для висновків про те, що апеляційний суд, закриваючи провадження у справі у відповідній частині, порушив правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Щодо позовних вимог про визнання договору позики припиненим 51. Стосовно законності й обґрунтованості оскаржуваного ОСОБА_3 у касаційній скарзі рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. 52. Задовольняючи позов у частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі, суд першої інстанції керувався частиною другою статті 1047 ЦК України, якою передбачено, що на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Таким чином, суд першої інстанції виходив з того, що розписка є письмовим доказом, яким підтверджується укладання договору позики. 53. Крім того, суд першої інстанції зробив висновок, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не було спрямоване на настання реальних наслідків. Цей висновок суд першої інстанції мотивував тим, що: оплата позивачу ціни частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", яка була предметом договору, не підтверджена належними доказами; належний ТОВ "Грін плюс" об'єкт нерухомості (супермаркет) залишився у володінні та користуванні ОСОБА_3; в ньому розташований супермаркет "Віртус", у якому здійснює господарську діяльність пов'язане з позивачем ТОВ "Горяц-Т"; вже після укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року ТОВ "Горяц-Т" здійснило реконструкцію належного ТОВ "Грін плюс" об'єкта нерухомості та ввело його в експлуатацію, що підтверджується декларацією, зареєстрованою Департаментом ДАБІ в Одеській області від 08 квітня 2015 року N ОД143150990702; позивач залишився на посаді директора та займав цю посаду до липня 2016 року, тобто контролював діяльність підприємства; наведене також підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, а також поясненнями позивача, наданими ним як свідком; сторони провели переговори для врегулювання конфлікту, хід яких зафіксовано у документах від 08 та 22 грудня 2015 року, в яких наявні підписи ОСОБА_3, ОСОБА_11 та ОСОБА_10; свідок ОСОБА_9 пояснила, що саме вона відповідала за щомісячні розрахунки, звірки та передачу ОСОБА_7 процентів за користування грошовими коштами, зокрема і за цим договором позики, тощо. 54. Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в позові в частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі, апеляційний суд зазначив, що розписка від 17 квітня 2013 року, на яку посилається позивач щодо отримання ним від ОСОБА_7 у позику 1 200 000 доларів США зі сплатою 24 % річних, не відповідає вимогам закону та не містить вказаних обов'язкових умов щодо складання договору позики (статті 1046, 1047, 1049 ЦК України). Водночас апеляційний суд не вказав, яких саме умов не містить розписка, які, на думку апеляційного суду, є обов'язковими. Таким чином, цей висновок апеляційного суду є передчасним. 55. Апеляційний суд також вважав помилковим посилання суду першої інстанції на пояснення свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9, відповідно до яких ОСОБА_10 разом зі ОСОБА_11 виконували наприкінці 2015 року функції медіаторів, а ОСОБА_9 відповідала за щомісячні розрахунки, звірки та передавала ОСОБА_7 певні кошти, оскільки згідно з положеннями частини першої статті 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. При цьому апеляційний суд не врахував, що позивач не стверджував, що письмовий документ від 08 грудня 2015 року (а. с. 7-8, т. 1), підписаний ОСОБА_3 (сторона 1) та свідками ОСОБА_11 (з боку ОСОБА_7.) і ОСОБА_10 (з боку ОСОБА_3 І.), є договором позики. Позивач посилався на його існування лише як письмового доказу, який підтверджує удаваність правочину купівлі-продажу частки (перехід частки до ОСОБА_7 до моменту повернення позики та зобов'язання ОСОБА_7 повернути частку після такого повернення). Відповідний доказ має оцінити суд, до юрисдикції якого належить розгляд спору, тому оцінка, надана апеляційним судом, є передчасною. 56. Апеляційний суд не надав оцінки і не спростував висновків суду першої інстанції про те, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не було спрямоване на настання реальних наслідків; що оплата позивачу ціни частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", яка була предметом договору, не підтверджена належними доказами; що належний ТОВ "Грін плюс" об'єкт нерухомості (супермаркет) залишився у володінні та користуванні ОСОБА_3; що в ньому розташований супермаркет "Віртус", у якому здійснює господарську діяльність пов'язане з позивачем ТОВ "Горяц-Т"; що вже після укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року ТОВ "Горяц-Т" здійснило реконструкцію належного ТОВ "Грін плюс" об'єкта нерухомості та ввело його в експлуатацію; що позивач залишився на посаді директора та займав цю посаду до липня 2016 року, тобто контролював діяльність підприємства. 57. Апеляційний суд зазначив, що документи, що містять певні грошові розрахунки, копії яких долучені до матеріалів справи (а. с. 128-135, т. 1), не відповідають наведеним вище вимогам, і встановити з їх змісту те, що вони були отримані чи передані у зв'язку з виконанням конкретного договору позики чи будь-яких інших зобов'язань, неможливо. Водночас у судовому рішенні немає будь-якої оцінки того, яких саме розрахунків між сторонами можуть стосуватися ці документи, якщо вони не стосуються оспорюваного договору позики, та немає пояснень відповідачів з цього приводу. 58. Зазначене свідчить про те, що апеляційний суд дійшов передчасних висновків, що укладення сторонами договору позики та його припинення у зв'язку з виконанням зобов'язань за цим договором позивачем не доведено. 59. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18). 60. Апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання договору позики припиненим, оскільки рішення загальних зборів ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року не оскаржене, не скасоване та є дійсним, а позивач не довів своєї вимоги про визнання договору позики припиненим. 61. Як зазначено вище, у цій справі позивач вважає порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач ОСОБА_7 заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв'язку з виконанням зобов'язання за цим договором. Тому належним способом захисту позивача є позов про повернення з володіння відповідача частки у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п'ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Таким чином, питання існування основного зобов'язання, за яким, за твердженням позивача, було передбачене забезпечувальне зобов'язання, може бути вирішене з використанням належних засобів доказування у межах відповідного спору за правилами господарського судочинства. 62. Тому позов у частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі не підлягає задоволенню, оскільки позовна вимога не відповідає належному способу захисту прав позивача. 63. Задоволення такої вимоги, з одного боку, саме по собі не призведе до захисту прав позивача, оскільки не вирішить питання про повернення частки у статутному капіталі позивачу, а з іншого боку - спричинить штучне передрішення спору про застосування належного способу захисту, який має розглядатися за правилами іншого судочинства. Отже, у позові в цій частині слід відмовити. 64. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень - без змін з мотивів, викладених у цій постанові. У такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2. Ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року у справі N 522/14890/16-ц залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Яновська О.Г. Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформлено суддею Кібенко О.Р.

ПОСТАНОВА Іменем України 27 лютого 2019 року м. Київ Справа N 738/1772/17 Провадження N 14-45цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 1 серпня 2018 року (судді: Лакіза Г.П., Мамонова О.Є., Шитченко Н.В.)у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Березнянського споживчого товариства (далі - Березнянське СТ), треті особи: державний реєстратор відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Менської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - державний реєстратор відділу державної реєстрації Менської РДА), Менська районна споживча спілка споживчих товариств, ОСОБА_1, ОСОБА_3, про визнання позачергових загальних зборів пайовиків споживчого товариства такими, що не відбулися, та визнання їх рішень недійсними, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2017 року ОСОБА_2. звернулася до суду з позовом до Березнянського СТ, у якому просила визнати позачергові загальні збори пайовиків цього товариства від 13 липня 2016 року такими, що не відбулися; визнати недійсними рішення позачергових загальних зборів пайовиків Березнянського СТ, оформлені протоколом N 1 від 13 липня 2016 року; зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації Менської РДА скасувати державну реєстрацію змін і відомостей про керівника юридичної особи, зміну складу підписантів, а також зміни до установчих документів Березнянського СТ, здійснені на підставі протоколу від 13 липня 2016 року N 1. На обґрунтування позову ОСОБА_2. послалась на те, що вона є членом Березнянського СТ, у липні 2016 року дізналась про скликання позачергових загальних зборів, про проведення яких їй повідомлено не було, а в доступі до приміщення, де проводились збори, їй чинились перешкоди. Позивачка вважає, що збори були проведені з порушенням вимог статуту товариства, порушені її права як члена товариства на участь у зборах, у тому числі й право обирати та бути обраним до керівних органів товариства. Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання позачергових загальних зборів членів Березнянського СТ від 13 липня 2016 року такими, що не відбулися, та визнання їх рішень недійсними закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що Березнянське СТ як підприємство споживчої кооперації є господарським товариством, тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 1 серпня 2018 року ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року скасовано, а справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки між сторонами існує спір про право члена кооперативу на участь у його діяльності через участь у загальних зборах товариства, а не спір з приводу корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником. У серпні 2018 року ОСОБА_1. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що Березнянське СТ є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність, його члени є носіями корпоративних прав, а відносини між споживчим товариством і його членами є корпоративними, тому спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 6 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк на подання відзиву. Учасники справи не скористалися наданим їм процесуальним законом правом подати відзив на касаційну скаргу в установлені ухвалою суду строки. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 9 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 5 лютого 2019 року справу прийнято до розгляду. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Суди встановили, що позивачка ОСОБА_2. є членом Березнянського СТ, що підтверджується членським квитком та списком членів цього товариства станом на 13 липня 2016 року. Березнянське СТ є юридичною особою, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та витягом з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Організаційно-правова форма - споживче товариство. Засновниками є фізичні особи - пайовики, розмір внеску до статутного фонду - 0,00 грн. Кінцевий бенефіціарний власник - фізичні особи - члени Березнянського СТ. Розмір статутного капіталу - 0,00 грн. Органом управління є загальні збори членів товариства. Видами діяльності цього товариства є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (47.11); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20). Частинами третьою та четвертою пункту 25 статуту Березнянського СТ визначено, що про дату, місце, час проведення та рекомендований порядок денний зборів члени (уповноважені) споживчого товариства повинні бути сповіщені не пізніше ніж за 10 днів до призначеного строку їх проведення. Члени споживчого товариства, які мають бажання внести питання на обговорення зборів, подають письмову заяву про це правлінню споживчого товариства не пізніше ніж за 7 днів до проведення зборів. Ініціативною групою членів Березнянського СТ скликано та 13 липня 2016 року проведено загальні збори членів цього товариства, на яких прийняті рішення, оформлені протоколом N 1 від 13 липня 2016 року: про затвердження змін до статуту товариства шляхом викладення його в новій редакції; про обрання членів правління товариства; про обрання голови, членів ревізійної комісії, уповноважених членів товариства; обговорено та затверджено методику визначення частки кожного члена товариства у його власності; створено робочі групи для перевірки господарсько-фінансової діяльності товариства за 2013-2015 роки; ухвалено рішення про направлення вимоги до Менської райспоживспілки про скликання позачергової конференції. ОСОБА_2. як член споживчого товариства звернулася до суду з позовом до юридичної особи - споживчого товариства з вимогою визнати недійсними рішення, ухваленні загальними зборами, які пов'язані з діяльністю та управлінням цієї юридичної особи. Доводи позову зводяться до того, що загальні збори проведені з порушенням вимог статуту Березнянського СТ та прав позивачки як члена товариства на участь у зборах, у тому числі й права обирати та бути обраним до керівних органів товариства. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_2. до суду із цим позовом, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, яка набула чинності на час розгляду справи судами. Разом з тим стаття 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_2. до суду із цим позовом, як і стаття 20 цього Кодексу у редакції, чинній на час розгляду справи судами, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. При визначенні підвідомчості (предметної та суб'єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Господарською діяльністю у ГП України вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3). Особливості ведення господарської діяльності споживчими кооперативами визначаються законами України "Про кооперацію" (зокрема, статтями 2, 6, 11, 12, 23, 27), "Про споживчу кооперацію" (зокрема, статтями 1, 2, 5-7, 9, 12) та ГК України (зокрема, статтями 94, 111). За змістом зазначених норм споживча кооперація в Україні -це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України. Аналогічні положення містяться у статуті Березнянського СТ. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство (споживчий кооператив) -самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні. Споживче товариство діє на основі статуту, вважається створеним, визнається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації (стаття 2 Закону України "Про кооперацію") стаття 5 Закону України "Про споживчу кооперацію", стаття 111 ГК України). Таким чином, споживче товариство є юридичною особою та здійснює господарську діяльність з моменту його державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які й приймають статут, визначають розміри вступного і обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю (статті 7, 11 Закону України "Про кооперацію", статті 5-7 Закону України "Про споживчу кооперацію"). За змістом положень статті 12 Закону України "Про кооперацію", статті 6 Закону України "Про споживчу кооперацію" член споживчого товариства має право, у тому числі брати участь в господарській діяльності споживчого кооперативу, а також в управлінні ним, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності товариства та усунення недоліків у роботі його органів і посадових осіб; одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску. З аналізу наведених вище норм можна дійти висновку, що члени споживчого товариства (споживчого кооперативу), яке є господарською організацією, беруть участь в управлінні ним, мають право одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску, та інші правомочності, встановлені законом і статутними документами такого товариства. Такі ознаки відповідають поняттю корпоративних прав, наданому в статті 167 ГК України, а тому спори між учасниками споживчого товариства або між споживчим товариством і його членом, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього товариства, є такими, що виникають з корпоративних відносин. Звертаючись до суду із цим позовом до Березнянського СТ, ОСОБА_2. посилалася на порушення її прав як члена цього споживчого товариства на участь у його загальних зборах, у тому числі й права обирати та бути обраною до керівних органів товариства. Тобто між юридичною особою та її учасником (членом) виник спір, пов'язаний з діяльністю та управлінням цією юридичною особою. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей спір виник з корпоративних відносин, а тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку судове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат. Керуючись статтями 402-404, 409, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 1 серпня 2018 року скасувати, ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко

ПОСТАНОВА Іменем України 27 лютого 2019 року м. Київ Справа N 761/27538/17 Провадження N 14-12цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року (у складі суддів Білич І.М., Болотова Є.В., Поліщук Н.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус 8" (далі - ТОВ "Таурус 8"), ОСОБА_3 про визнання дій щодо ненадання інформації незаконними, зобов'язання надати інформацію, відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИЛА: У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_5, після смерті якого вона, а також ОСОБА_3 (дружина ОСОБА_5) та ОСОБА_6 (син ОСОБА_5) у порядку спадкування за законом набули частки у статутному капіталі ТОВ "Таурус 8" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпродторг MM" (далі - ТОВ "Спецпродторг MM"). У зв'язку із цим позивачка має право на отримання інформації щодо своїх коштів, вкладених у ці підприємства, та щодо діяльності зазначених суб'єктів господарювання. 6 липня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_3 із заявою про надання фінансової інформації щодо діяльності ТОВ "Таурус 8". Листом від 13 липня 2017 року позивачці відмовлено в наданні такої інформації. Посилаючись на зазначене, ОСОБА_4 просила суд визнати дії відповідачів у частині відмови в наданні фінансової інформації щодо діяльності ТОВ "Таурус 8" незаконними; зобов'язати відповідачів надати їй указану інформацію; стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не є учасниками ТОВ "Таурус 8", загальні збори якого не скликалися, питання про вступ спадкоємців до нього не вирішувалось, а тому позивачка не набула права на отримання інформації щодо діяльності цього товариства; ОСОБА_3 у зв'язку зі звільненням не є директором товариства; завдання моральної шкоди позивачкою не доведено. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спір виник між спадкоємцями, які набули статусу учасників товариства, та юридичною особою, тобто з корпоративних відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У березні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано, тим, що лише з моменту прийняття загальними зборами учасників ТОВ "Таурус 8" рішення про прийняття спадкоємця до складу учасників цього товариства спадкоємець за наявності його згоди стає учасником товариства. Перехід частки у статутному капіталі товариства до спадкоємця не призводить до автоматичного набуття ним статусу учасника господарського товариства, а дає спадкоємцеві право на вступ до цього товариства. Висновок апеляційного суду про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_4 не вступила до складу учасників товариства, отже, спір виник між фізичними особами, а не учасниками товариства. У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року і передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду. Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду суперечить вимогам статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в якій визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. ОСОБА_4 не є і не має бажання бути учасником ТОВ "Таурус 8". Отже, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 та 29 травня 2018 року за цими касаційними скаргами відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали. У червні 2018 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, вказуючи на те, що ні вона, ні позивачка не є учасниками ТОВ "Таурус 8", a ОСОБА_3 не є його директором. Отже, ОСОБА_4 не має права на отримання будь-якої внутрішньої та/або фінансової інформації щодо ТОВ "Таурус 8". Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 26 листопада 2018 року призначив справу до судового розгляду, а ухвалою від 5 грудня 2018 року - передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 оскаржують судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції (частина шоста статті 403 ЦПК України). Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 - частковому задоволенню з огляду на таке. Суди встановили, що відповідно до пунктів 2.1, 7.3 статуту ТОВ "Таурус 8" у редакції від 13 вересня 2010 року його засновником (учасником) є ОСОБА_5, розмір частки якого становить 100 % статутного фонду. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Згідно з пунктом 9.4 статуту цього товариства у зв'язку зі смертю його учасника спадкоємці мають переважне право вступу до товариства. При відмові спадкоємця від вступу до товариства або відмові товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видається у грошовій або в натуральній формі частка в майні, яка належала спадкодавцю. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 листопада 2013 року, виданого Шостою київською державною нотаріальною конторою, спадщина складається з 1/2 часини в статутному капіталі ТОВ "Таурус 8" та 1/2 частини в статутному капіталі ТОВ "Спецпродторг MM". Це свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину у статутному капіталі видано ОСОБА_4 Свідоцтво про право на спадщину на 1/6 частину в статутному капіталі ОСОБА_3 та на 1/6 частину ОСОБА_6 видано 22 лютого 2013 року. 17 січня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до ТОВ "Таурус 8" із заявою про звільнення за власним бажанням із займаної посади директора цього товариства. У цій заяві зазначено, що товариство фактично перебуває без власника, оскільки відповідно до положень його статуту жоден зі спадкоємців не є учасником товариства, а лише має право на вступ до його учасників, але через складні сімейні стосунки спадкоємці не можуть скликати збори учасників для ухвалення нової редакції статуту та вирішення питання про вступ до товариства. Наказом ТОВ "Таурус 8" від 17 січня 2017 року ОСОБА_3 звільнено з посади директора цього товариства. Листом від 6 липня 2017 року представник позивача звернувся до ОСОБА_3 як директора ТОВ "Таурус 8" із заявою про надання фінансової інформації щодо діяльності цього товариства за період з 13 квітня 2013 року. Листом від 13 липня 2017 року ОСОБА_3 відмовила в наданні запитуваної інформації. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, яка набула чинності на час розгляду справи апеляційним судом. Разом з тим стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, як і стаття 20 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. При визначенні підвідомчості (предметної та суб'єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства" (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон N 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб'єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових). Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України, стаття 88 ГК України). Разом з тим статтею 100 ЦК України було встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства (стаття 147 ЦК України). Згідно з положеннями статей 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Суд установив та з матеріалів справи вбачається, що положеннями статуту ТОВ "Таурус 8" (який є його установчим документом відповідно до статті 143 ЦК України, статті 82 ГК України) не передбачено, що право на участь у ньому набувається спадкоємцями учасника товариства автоматично, разом з прийняттям спадщини на частку у статутному капіталі товариства. Крім того, статтею 1219 ЦК України імперативно встановлено, що особисті немайнові права, яким є право участі у товаристві, не входять до складу спадщини. Натомість пункт 9.4 статуту цього товариства передбачає переважне право вступу до товариства спадкоємців у зв'язку зі смертю його учасника. Зазначене положення відповідає нормам статті 55 Закону N 1576-XII. З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143-145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону N 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов'язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Суд на підставі наданих сторонами доказів установив, що вищий орган ТОВ "Таурус 8" не приймав рішень про зміну складу його учасників у зв'язку зі смертю засновника (учасника) товариства ОСОБА_5 і вступу до нього спадкоємців ОСОБА_3, ОСОБА_4 та про внесення відповідних змін до статуту цього товариства. У матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації таких змін. Тобто позивачка та відповідачка не набули статусу учасників ТОВ "Таурус 8". Отже, зазначений спір не є спором між учасниками (засновниками) ТОВ "Таурус 8" або між цим товариством та його учасником (засновником) щодо створення, діяльності, управління або припинення діяльності цієї юридичної особи. За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у силу факту прийняття ними спадщини вважаються учасниками товариства, а тому цей спір є корпоративним і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції передчасно закрив провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Оскільки ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі перешкоджає провадженню у справі, рішення суду першої інстанції не було предметом апеляційного розгляду щодо фактичних обставин, від установлення яких залежить правильне визначення характеру спірних правовідносин, застосування відповідних їм норм матеріального права та вирішення позовних вимог, то ухвала Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється. Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко

Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2019 року м. Київ Справа № 910/8705/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: О. О. Мамалуй- головуючий, Л. В. Стратієнко, І. В. Ткач за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2018р. у складі колегії суддів: Н. Ф. Калатай- головуючий, А. І. Мартюк, Л. П. Зубець та на рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2018р. суддя: А. І. Привалов за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" про визнання протиправними дій та недійсним рішення за участю представників: позивача: адвокат Р.Ю. Кравець відповідача: адвокат М.М. Мединський ВСТАНОВИВ: 1. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_4 звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання протиправними дій відповідача, що полягають у несвоєчасному затвердженні вартості 1 (однієї) простої іменної акції товариства та загальної вартості іменних цінних акцій, що підлягають обов'язковому викупу; ненаданні акціонеру можливості володіти інформацією про загальну вартість простих іменних акцій, які підлягають обов'язковому викупу, що призвело до порушення прав ОСОБА_4, яка є власником 14 174 шт. простих іменних акцій ПАТ «ПУМБ», реалізувати право обов'язкового викупу акціонерним товариством належних ОСОБА_4 простих акцій за справедливою ціною, та визнання недійсним рішення наглядової ради відповідача, що оформлене протоколом № 293 засідання наглядової ради ПАТ «ПУМБ» від 05.05.2018 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що рішення наглядової ради відповідача, оформлене протоколом № 293 від 05.05.2018 року, яким було затверджено ринкову вартість 1 (однієї) простої іменної акції товариства у розмірі 331 грн., було прийнято з порушенням вимог Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки позивач повинен був мати можливість володіти інформацією про ціну викупу належних йому акцій не пізніше дня проведення річних загальних зборів акціонерів, порядок денний яких передбачав голосування з питань, визначених ст. 68 Закону України «Про акціонерні товариства». 2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції та мотиви їх прийняття Рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2018 року, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої та апеляційної інстанцій зазначили, що ринкова вартість акцій була визначена відповідачем з дотриманням приписів п. 2 ч. 1 ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства». Суди попередніх інстанцій відзначили, що 29.05.2018 року закінчився тридцятиденний строк після прийняття загальними зборами рішення, протягом якого позивач як акціонер мав право подати відповідачу письмову вимогу про обов'язковий викуп акцій (14 174 шт. простих іменних акцій ПАТ «ПУМБ»), однак, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з такою вимогою. Суди попередніх інстанцій вказали, що згідно ч. 3 ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства», ціна викупу акцій є обов'язковим реквізитом повідомлення про право вимоги обов'язкового викупу акцій, що належать акціонеру, та істотною умовою договору, який укладається між акціонерним товариством та акціонером про обов'язковий викуп товариством належних йому акцій. Суди попередніх інстанцій відзначили, що у повідомленні, яке позивачу направив відповідач, останнім зазначено всі необхідні дані, передбачені ч. 2 ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства», зокрема, і ціну викупу акцій, а тому відповідач вчинив усі необхідні дії на виконання вимог статей 8 та 69 Закону України «Про акціонерні товариства» щодо визначення ціни викупу акцій та повідомлення про неї позивача. Чинне законодавство не вимагає проведення експертної оцінки ринкової вартості акцій до моменту проведення загальних зборів акціонерного товариства; законодавством встановлено лише дату, станом на яку має бути проведена оцінка, але визначення дня проведення самої оцінки відсутнє. Суди констатували, що позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогою про ознайомлення з проектом договору про викуп акції та відмови відповідачем йому в ознайомленні з цим проектом. 3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Г.А. Бандура звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у справі № 910/8705/18 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає зокрема про те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки положенням статей 8, 36, 69 Закону України «Про акціонерні товариства» (далі - Закон), оскільки проект договору про обов'язковий викуп акцій товариством має бути складений товариством до дня проведення загальних зборів акціонерів, і товариство повинно надати вказаний проект акціонеру для ознайомлення як до дня проведення зборів, так і в день їх проведення. ОСОБА_4 у скарзі вказує, що істотною умовою вищевказаного договору є ціна, що свідчить про те, що така ціна має бути відома акціонерам до моменту проведення загальних зборів. 4. Позиції інших учасників справи Відповідач у відзиві на касаційну скаргу (та представник відповідача в судовому засіданні) проти доводів касаційної скарги заперечує, вважають рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції такими, що прийняті у повній відповідності до положень матеріального та процесуального законодавства. Відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено обставини справи, надана правильна оцінка наявним у справі доказам. Відповідач вказує, що ним були дотримані всі вимоги Закону України «Про акціонерні товариства», позивач до нього з вимогою про викуп акцій не звертався, як і з вимогою про ознайомлення з проектом договору про викуп акцій. На думку відповідача, ним були вчинені всі необхідні дії, спрямовані на забезпечення права позивача вимагати обов'язкового викупу акцій та забезпечення фактичної можливості реалізації цього права. 5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Позивач, ОСОБА_4, є власником простих іменних акцій публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - Банк) у кількості 14 174 шт., що складає 0,098953% статутного капіталу Банку. 26.04.2018 року відбулись річні загальні збори акціонерів Банку (далі - Збори), рішення яких оформлені протоколом № 79 (а.с. 214-320 т. 1). До порядку денного Зборів входило питання про зміну типу та найменування Банку (п. 7 порядку денного). Відповідно до протоколу № 79 від 26.04.2018 року, з трьох акціонерів Банку на Зборах були присутні двоє - позивач (14174 акції) та ТОВ «СКМ Фінанс» (13212819 акцій). Присутні на Зборах акціонери володіли 92,342248 % акцій Банку, що мають право голосу. За результатами розгляду пункту 7 порядку денного акціонери прийняли рішення змінити тип організаційно-правової форми Банку з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство та змінити його найменування на наступне: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК». Позивач ОСОБА_4 під час розгляду цього питання голосувала «проти». Право наглядової ради Банку на затвердження ринкової вартості майна Банку передбачено пп.35 п.7.8 Статуту Банку. 27.04.2018 року, наглядовою радою Банку прийнято рішення, оформлене протоколом № 292 (а.с. 264-266 т.1), яким, серед іншого: - затверджено перелік акціонерів банку, які мають право вимагати здійснення обов'язкового викупу належних їм акцій згідно положень ст. 68 Закону, а саме: акціонер Банку - позивач, якому належать 14 174 шт. голосуючих простих акцій, що складає 0,098953% статутного капіталу Банку; - обрано ТОВ «Експертно-оціночна компанія «Система» в якості суб'єкта оціночної діяльності для проведення незалежної експертної оцінки з визначення ринкової вартості 1 (однієї) акції Банку з метою забезпечення реалізації прав акціонерів на обов'язків викуп акцій згідно ст. 68 Закону та затверджено умови договору з вказаною особою. 04.05.2018 року ТОВ «Експертно-оціночна компанія «Система» виконано Звіт про оцінку 1 (однієї) простої іменної акції публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (а.с. 1-99 т. 2), згідно з яким ринкова вартість 1 (однієї) простої іменної акції Банку станом на 22.03.2018 року складає 331 грн. без ПДВ. 05.05.2018 року наглядовою радою Банку прийняті рішення, оформлені Протоколом № 293 (а.с. 100-102 т. 2), яким: - встановлено порядок повідомлення акціонерів Банку, які мають право вимагати обов'язкового викупу акцій Товариства, шляхом направлення поштою рекомендованого листа з повідомленням про вручення; - затверджено ринкову вартість 1 (однієї) простої іменної акції Банку у розмірі 331 грн. без ПДВ, яку визначено незалежним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертно-оціночна компанія «Система» станом на 22.03.2018 року, для обов'язкового викупу акцій Банку згідно ст. 68 Закону; - затверджено ціну обов'язкового викупу акцій у розмірі 331 грн. без ПДВ за 1 (одну) просту іменну акцію Банку, що дорівнює ринковій вартості 1 (однієї) простої іменної акції Банку, та загальну вартість простих іменних акцій Банку, що підлягають обов'язковому викупу, в кількості 14 174 шт., у розмірі 4691594 грн. без ПДВ. Ринкова вартість 1 (однієї) простої іменної акції Банку визначена суб'єктом оціночної діяльності станом на 22.03.2018 року. Опублікування Банком в установленому порядку повідомлення про скликання загальних зборів відбулось 23.03.2018 року - в офіційному друкованому виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку» № 57 (2810) (а.с.142-143 т.1) та розміщене на власному веб-сайті Банку. Відповідач направив позивачу повідомлення про право обов'язкового викупу акцій Банку вих. № КНО-19.4/18 від 05.05.2018 року (а.с. 103 т. 2). В цьому повідомленні вказано, що згідно ч. 2 ст. 69 Закону Банк повідомляє позивача про наявність у нього права вимоги обов'язкового викупу належних позивачу акцій Банку за ціною обов'язкового викупу акцій 331 грн. за одну просту іменну акцію, що дорівнює вартості однієї простої іменної акції Банку, яка визначена незалежним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертно-оціночна компанія «Система» станом на 22.03.2018 року та затверджена рішенням наглядової ради Банку, оформленим протоколом № 293 від 05.05.2018 року. Вказане повідомлення було направлено позивачу за двома адресами та отримано ним 09.05.2018 року та 17.05.2018 року відповідно (а.с. 105 т. 2). У відповідь на дане повідомлення позивач направив Банку лист від 25.05.2018 року (а.с. 118-119 т. 2), в якому повідомив про незгоду з запропонованою ціною викупу та наголосив на тому, що був позбавлений можливості володіти інформацією про ціну акцій, порядок її встановлення та умови викупу на день проведення річних загальних зборів акціонерів 26.04.2018 року, порядок денний яких передбачав голосування з питань, визначених ст. 68 Закону, внаслідок чого Банком порушено право позивача як вимагати обов'язкового викупу акцій. Апеляційний суд зазначив, що відповідачем по справі не доведено дотримання ним визначеного ст. 36 Закону обов'язку з надання позивачу під час підготовки до загальних зборів можливості ознайомлення з проектом договору про викуп товариством акцій відповідно до порядку, передбаченого статтею 69 цього Закону, однак не визнав цю обставину достатньою для задоволення позовних вимог. 6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови Дослідивши матеріали справи, оцінивши аргументи, викладені в касаційній скарзі та відзиві на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи Верховний Суд не погоджується з правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 68 Закону кожний акціонер - власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов'язкового викупу акціонерним товариством належних йому простих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про, зокрема, зміну типу товариства. Порядок реалізації акціонерами права вимоги обов'язкового викупу акціонерним товариством належних їм акцій встановлений ст. 69 Закону. Частиною 1 ст. 69 Закону встановлено, що ціна викупу акцій не може бути меншою за ринкову вартість, визначену відповідно до статті 8 цього Закону. Ринкова вартість акцій визначається станом на останній робочий день, що передує дню розміщення в установленому порядку повідомлення про скликання загальних зборів, на яких було прийнято рішення, яке стало підставою для вимоги обов'язкового викупу акцій. Ринкова вартість акцій визначається в порядку, встановленому статтею 8 цього Закону. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Рішення про залучення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання приймається наглядовою радою товариства. Ринкова вартість емісійних цінних паперів, до яких відносяться акції, визначається за правилами ч. 2 ст. 8 Закону. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 52 Закону затвердження ринкової вартості майна належить до виключної компетенції наглядової ради. Згідно ч. 3 ст. 8 Закону наглядова рада затверджує ринкову вартість майна (включно з цінними паперами), визначену відповідно до частин першої і другої цієї статті. Затверджена вартість майна не може відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від вартості, визначеної оцінювачем. Відповідно до ст. 36 Закону від дати надіслання повідомлення про проведення загальних зборів до дати проведення загальних зборів акціонерне товариство повинно надати акціонерам можливість ознайомитися з документами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного, за місцезнаходженням товариства у робочі дні, робочий час та в доступному місці, а в день проведення загальних зборів - також у місці їх проведення. У повідомленні про проведення загальних зборів вказуються конкретно визначене місце для ознайомлення (номер кімнати, офісу тощо) та посадова особа товариства, відповідальна за порядок ознайомлення акціонерів з документами. У разі якщо порядок денний загальних зборів передбачає голосування з питань, визначених статтею 68 цього Закону, акціонерне товариство повинно надати акціонерам можливість ознайомитися з проектом договору про викуп товариством акцій відповідно до порядку, передбаченого статтею 69 цього Закону. Умови такого договору (крім кількості і загальної вартості акцій) повинні бути єдиними для всіх акціонерів. Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що матеріали справи не містять доказів дотримання відповідачем вказаної норми закону, однак не визнав дане порушення підставою для задоволення позовних вимог. Між тим, Верховний Суд констатує, що стаття 36 Закону має назву: «Документи, які надаються акціонерам, та документи, з якими акціонери можуть ознайомитись під час підготовки до загальних зборів». Тобто, всі, перелічені в статті заходи в часі передують загальним зборам. Таким чином, дана стаття зобов'язує акціонерне товариство надати акціонерам можливість ознайомитися з проектом договору про викуп акцій до проведення зборів. Належне виконання цього обов'язку акціонерним товариством передбачає сукупність послідовних дій: по-перше - це виготовлення належного проекту договору, а по-друге - надання акціонеру фізичної можливості з ним ознайомитись. В статті 36 Закону, визначаючи вимоги до проекту договору про викуп акцій, законодавець вказав, що лише умови щодо кількості та загальної вартості акцій носять індивідуальний для кожного акціонера характер, а всі інші умови договору повинні бути єдиними для всіх акціонерів. Отже, законодавець передбачив, що загальна вартість акцій (як індівідуальна договірна умова) повинна міститися в проекті договору про їх викуп. Таким чином, для того, щоб виготовити проект договору про викуп акцій та ознайомити з ним позивача відповідач повинен був спочатку визначити загальну вартість акцій позивача. Верховний Суд констатує, що ч. 2 ст. 69 Закону передбачає, що в повідомленні акціонера про право на викуп акцій товариство повинно зазначити 1) ціну викупу акцій; 2) кількості акцій, викуп яких має право вимагати акціонер; 3) загальну вартість у разі викупу акцій товариством; 4) строк здійснення товариством укладення договору та оплати вартості акцій. Таким чином, загальна вартість акцій, в тому сенсі, який вживається законодавцем в статтях 36 та 69 вищевказаного закону, є добутком ціни викупу однієї акції та загальної кількості акцій, що належать акціонеру. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в п. 10 Роз'яснень від 10.08.2010 року №7 «Про порядок застосування розділу XII Закону України «Про акціонерні товариства» щодо здійснення обов'язкового викупу акціонерним товариством розміщених ним акцій», зазначає, що ціна викупу акцій, яка є обов'язковим реквізитом повідомлення про право вимоги обов'язкового викупу акцій, що належать акціонеру, є також істотною умовою договору про обов'язковий викуп акцій. Згідно ст. 36 Закону, відповідач повинен був ознайомити позивача з проектом договору до дня проведення Зборів, тобто, до 26.04.2018 року. Між тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, ціна викупу належних позивачеві акцій (331 грн. без ПДВ за 1 просту іменну акцію) та загальна вартість цих акцій (4691594 грн. без ПДВ), яка повинна була обов'язково міститися в цьому проекті, були визначені та затверджені відповідачем (наглядовою радою Банку) тільки 05.05.2018 року (Протокол №293). Верховний Суд констатує, що місцевий господарський суд, вказавши в оскаржуваному рішенні про те, що позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогою про ознайомлення з проектом договору та відмови відповідачем йому в такому ознайомленні, припустився неправильного тлумачення ст. 36 Закону. Місцевий суд не звернув уваги на те, що: - положення ст. 36 Закону вимагали від відповідача обов'язкового зазначення в проекті договору про викуп акції загальної їх вартості; без вказання вартості предмету купівлі-продажу проект договору про викуп не може вважатися належним. - положення ст. 36 Закону зобов'язували відповідача виготовити проект договору про викуп акцій та ознайомити з ним позивача до 26.04.2018 року (дати Зборів). - для того, щоб виготовити проект договору (та своєчасно ознайомити з ним позивача), відповідач повинен був визначити загальну вартість акцій, а він, як встановлено місцевим судом, це зробив лише 05.05.2018 року, тобто вже після Зборів. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові правомірно зазначив про те, що відповідачем по справі не доведено дотримання ним визначеного ст. 36 Закону обов'язку з надання позивачу можливості ознайомлення з проектом договору про викуп акцій. Однак, апеляційний суд не зробив висновок про те, що ця обставина призводить до порушення прав позивача, що є результатом неправильного тлумачення судом норми матеріального права, а саме ст. 36 Закону. Позивач в позові просить визнати протиправними дії відповідача, які полягають: 1) в несвоєчасному затвердженні вартості однієї акції та загальної вартості акцій, що належать позивачу та підлягають викупу, 2) в ненаданні позивачу можливості володіти інформацією про загальну вартість акцій, які підлягають викупу. Як зазначено вище, дії відповідача (які полягають в затвердженні загальної вартості акцій позивача тільки після Зборів та відсутності належного проекту договору про викуп акцій до Зборів) порушують вимоги ст. 36 Закону, отже, є протиправними. Вказані протиправні дії призвели до порушення прав позивача на отримання передбаченої вищевказаним Законом інформації саме до моменту його голосування на Зборах. Інформація про загальну вартість акцій, викладена в проекті договору про їх викуп, потрібна акціонеру саме на Зборах для того щоб приймати виважені рішення щодо результатів власного голосування по тих питаннях порядку денного, які визначені ст. 68 вказаного Закону, отже позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими. Позивач в позові також просить суд визнати недійсним рішення наглядової ради відповідача, що оформлене протоколом № 293 засідання наглядової ради від 05.05.2018 року щодо затвердження ринкової вартості простої іменної акції Банку, ціни викупу акцій та загальної вартості акцій, які підлягають викупу. Оскільки, як зазначено вище, відповідач, згідно ст. 36 Закону, повинен був визначити загальну вартість акцій (яка визначається шляхом множення ціни викупу акцій, визначеної згідно положень ст. 8 Закону, на їх кількість) саме до Зборів, визначення її рішенням від 05 травня 2018 року, тобто після Зборів, є протиправним та порушує права позивача на володіння передбаченою Законом інформацією до моменту його голосування на Зборах. Отже, позовні вимоги про визнання недійсним рішення наглядової ради відповідача, оформленого протоколом № 293 засідання наглядової ради від 05.05.2018 року, щодо затвердження ринкової вартості простої іменної акції Банку, ціни викупу акцій та загальної вартості акцій, які підлягають викупу, також є законними та обґрунтованими. 7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Виходячи з вищевикладеного Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій в оскаржених рішенні та постанові у справі №910/8705/18 припустилися неправильного застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 311 ГПК України, неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування оскаржених у касаційному порядку рішень та ухвалення касаційним судом нового рішення у справі. Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню. Позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню. На підставі положень ст. 129 ГПК України судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у справі №910/8705/18 покладається на відповідача - ПАТ "Перший український міжнародний банк". Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2018р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2018р. у справі №910/8705/18 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов ОСОБА_4 задовольнити. Визнати протиправними дії ПАТ "Перший український міжнародний банк", що полягають у несвоєчасному затвердженні вартості 1 простої іменної акції товариства та загальної вартості іменних цінних акцій, що підлягають обов'язковому викупу, ненаданні акціонеру можливості володіти інформацією про загальну вартість простих іменних акцій, які підлягають обов'язковому викупу. Визнати недійсним рішення наглядової ради ПАТ "Перший український міжнародний банк", яке оформлене протоколом засідання № 293 від 05.05.2018р. Стягнути з АТ "Перший український міжнародний банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) 3524 грн. судового збору за подання позовної заяви, 5286 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 7048 грн. судового збору за подання касаційної скарги. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. О. Мамалуй Суддя Л. В. Стратієнко Суддя І. В. Ткач http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80108943

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2019 року м. Київ Справа N 295/1426/17 Провадження N 14-587цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником ОСОБА_4, на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2017 року (судді Коломієць О.С., Гансецька І.А., Шевчук А.М.) у цивільній справі за заявою ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, заінтересовані особи: Закрите акціонерне товариство "Житомирські ласощі", Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний депозитарій України, Компанія "Дельта Кепітал С.А. ", ОСОБА_7, про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2017 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, заінтересовані особи: Закрите акціонерне товариство "Житомирські ласощі" (далі - ЗАТ "ЖЛ"), Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний депозитарій України, Компанія "Дельта Кепітал С.А. ", ОСОБА_7, звернулася до суду із заявою про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів. На обґрунтування поданої заяви ОСОБА_3 зазначила, що вона є акціонером ЗАТ "ЖЛ", що підтверджується сертифікатом акцій НОМЕР_1. Вважає, що її майнові права та законні інтереси як акціонера щодо користування та розпорядження власністю, а саме акціями ЗАТ "ЖЛ", порушено, оскільки систему реєстру власників іменних цінних паперів акціонерів товариства втрачено. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_3 просила суд встановити факт втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ". Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 травня 2017 року заяву ОСОБА_3 задоволено, встановлено факт втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ". Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розгляд справи про встановлення факту, що має юридичне значення, можливий лише судом загальної юрисдикції в порядку окремого провадження. Саме в порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав. Судове рішення про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ" є лише необхідною умовою для прийняття емітентом - ЗАТ "ЖЛ" рішення про відновлення інформації про власників іменних цінних паперів. Під час розгляду цієї заяви суд установив, що в ході розгляду адміністративної справи N 906/7917/11 представник товариства не надав для огляду в судове засідання оригінал системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ" у зв'язку з його знищенням, про що суду було надано відповідний акт. Отже, наявність копії реєстру не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту втрати оригіналу системи реєстру власників іменних цінних паперів. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 травня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що розпорядженням Житомирського ТУ ДКЦПФР N 22-ЖИ-С-А-11 від 20 червня 2012 року скасовано реєстрацію випуску акцій ЗАТ "ЖЛ" у зв'язку з припиненням діяльності цього товариства шляхом його злиття з ТОВ "Будстайл-XXI". Указане розпорядження і питання щодо відновлення обігу акцій ЗАТ "ЖЛ" є предметом розгляду в адміністративних судах. Установлення юридичного факту, не передбаченого статтею 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій), у цій справі є нічим іншим, як відновленням прав акціонерів ЗАТ "ЖЛ" на володіння, користування та розпорядження належним їм майном, а також господарської діяльності цього товариства, тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Оскільки справа за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, постановлене судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. У касаційнійскарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду. Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про те, що зазначений спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства та виник з корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником, а отже, встановлення юридичного факту у цій справі є нічим іншим, як відновлення прав акціонерів, а тому вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковим. ОСОБА_3 вважає, що цей спір виник не з корпоративних відносин, а стосується встановлення факту, що має юридичне значення, та за суб'єктним складом і предметом позову підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 рокувідкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали. Відзив на касаційну скаргу не подавався. 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Згідно зі статтею 388ЦПК України у редакції цього Закону судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановлення юридичного факту в цій справі є нічим іншим, як відновленням прав акціонерів ЗАТ "ЖЛ" на володіння, користування та розпорядження належним їм майном, а також господарської діяльності цього товариства, а тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Такі висновки апеляційного суду є правильними з огляду на таке. Зазмістом положень глави 6 розділуІV ЦПК України встановлення факту, що має юридичне значення, розглядається судами загальної юрисдикції в порядкуокремого провадження. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових правфізичних осіб, якщо законом не визначено іншогопорядку їх встановлення (частинадруга статті 256 ЦПК України у редакції, яка була чинна на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій). Водночас згідно із частиною четвертою вказаної статті суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Аналогічна норма передбачена статтею 315 ЦПК України у чинній редакції. У справі, що розглядається, ОСОБА_3 просила встановити факт втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ". Установлення цього факту заявниця пов'язує з відновленням діяльності товариства та підтвердженням її прав як власника іменних цінних паперів з метою реалізації їх відповідно до вимог статей 317-319 Цивільного кодексу України. Таким чином, ідеться не просто про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів, а про спір щодо відновлення корпоративних прав ОСОБА_3 як власника іменних цінних паперів у зв'язку з відновленням діяльності товариства. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства" (далі - Закон N 514-VI) корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Корпоративні права акціонера щодо акціонерного товариства посвідчуються акціями цього товариства, які існують виключно в бездокументарній формі (частини перша та друга статті 20 Закону N 514-VI). Кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на участь в управлінні акціонерним товариством (пункт 1 частини першої статті 25 Закону N 514-VI). Частиною першою статті 32 вказаного Закону передбачено, що загальні збори акціонерного товариства є вищим органом цьоготовариства. У загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку (реєстру) акціонерів які мають право на таку участь, або їх представники (частина перша статті 34 вказаного Закону). Отже, акціонер може реалізувати своє право на участь в управлінні товариством (участь у загальних зборах) лише за умови наявності реєстру власників іменних цінних паперів, до якого включений такий акціонер. Реєстр власників іменних цінних паперів складається згідно з відомостями, що містяться в системі реєстру власників іменних цінних паперів у депозитарній установі. Відсутність реєстру власників іменних цінних паперів та бездіяльність емітента щодо відновлення такого реєстру унеможливлює проведення загальних зборів акціонерів емітента і відповідно прийняття рішень, що стосуються діяльності та управління товариством, акціонером якого є заявник. Згідно з пунктом 1 розділу 2 Положення про порядок забезпечення існування іменних цінних паперів у бездокументарній формі, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22 січня 2014 року N 47 (далі - Положення N 47), саме на емітента покладається обов'язок вчинити ряд дій, пов'язаних з переведенням акцій із документарної в бездокументарну форму та відновленням системи реєстру власників іменних цінних паперів. Зокрема, до обов'язків емітента входить обов'язок з'ясувати інформацію стосовно наявності документів системи реєстру власників цінних паперів у Центральному депозитарії цінних паперів та депозитарної установи, яка остання здійснювала ведення реєстру власників іменних цінних паперів відповідного випуску акцій. У випадку відсутності документів системи реєстру власників іменних цінних паперів у емітента, або в Центральному депозитарії, або в депозитарній установі емітент повинен здійснити дії щодо відновлення інформації про власників іменних цінних паперів системи реєстру власників іменних цінних паперів цього випуску. Такі дії емітента передбачені Порядком забезпечення інтересів власників іменних цінних паперів у разі відсутності документів системи реєстру власників іменних цінних паперів певного випуску, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 червня 2014 року N 805 (далі - Порядок N 805). Пунктом 2 Порядку N 805 передбачено, що в разі набрання законної сили судовим рішенням щодо встановлення факту втрати системи реєстру та отримання зазначеного рішення емітентом або акціонерами, що ініціюють проведення процедури відновлення інформації про власників, відповідний орган емітента (виконавчий орган, наглядова рада або загальні збори) має прийняти рішення про відновлення інформації про власників іменних цінних паперів певного випуску та здійснити інші передбачені цим Порядком дії щодо відновлення втраченої інформації про власників іменних цінних паперів випуску та формування реєстру. Емітент може доручити депозитарній установі за її згодою відновлення втраченої інформації про власників іменних цінних паперів випуску та формування реєстру шляхом укладання відповідного договору. При укладанні емітентом з депозитарною установою відповідного договору емітент подає депозитарній установі копію судового рішення про встановлення факту втрати системи реєстру власників та копію рішення уповноваженого органу емітента про відновлення інформації про власників іменних цінних паперів певного випуску (реєстру власників іменних цінних паперів), засвідчену емітентом (абзац другий пункту 2 Порядку N 805). Таким чином, права заявника можна відновити лише після вчинення емітентом дій, спрямованих на відновлення реєстру власників іменних цінних паперів, які, зокрема, передбачені Порядком N 805. Цей Порядок визначає послідовність дій емітента щодо відновлення реєстру власників іменних цінних паперів у разі наявності судового рішення щодо встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів певного випуску. Отже, існує спір, який не може бути вирішений лише шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, що здійснюється в судах загальної юрисдикції. Справа, що розглядається, пов'язана зі спором про порушення корпоративних прав заявника. Відповідно заява ОСОБА_3 не може бути розглянута в порядку окремого провадження за правилами ЦПК України. Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, яка була чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 19 ЦПК України в чинній редакції. У порядку господарського судочинства розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів (пункт 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, яка булла чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Аналогічна норма міститься й у пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України в чинній редакції. Отже, справи у спорах, які виникають між акціонерним товариством і його акціонерами, та які пов'язані із втратою системи реєстру власників іменних цінних паперів, належать до корпоративних спорів і підлягають вирішенню господарськими судами України. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України в редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів України. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 464/4365/17 Провадження N 14-454цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2017 року (суддя Бойко О.М.) та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року (судді Мікуш Ю.Р., Павлишин О.Ф., Приколота Т.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Спільного Українсько-Польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дуда Світлана Богданівна, про визнання недійсною довіреності, ВСТАНОВИЛА: У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Спільного Українсько-Польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" (далі - Спільне Українсько-Польське підприємство у формі ТОВ "Гермес-Україна"), ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дуда С.Б., у якому просив визнати недійсною довіреність від 22 квітня 2008 року на представництво прав та інтересів Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", посвідчену приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою С.Б. Позов мотивував тим, що він є учасником Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", якому належить 84,18 % статутного фонду товариства. 18 квітня 2008 року без відома та участі позивача було скликано позачергові загальні збори Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", рішенням цих зборів, що оформлене протоколом N 18, вирішено уповноважити ОСОБА_7 надати доручення ОСОБА_5 з метою прискорення продажу промислового корпусу за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 19 квітня 2017 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним вищезазначене рішення загальних зборів. Разом з тим, невстановленими особами було підроблено довіреність, видану 22 квітня 2008 року, начебто від імені Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", на представництво ОСОБА_5 прав та інтересів зазначеного товариства, зокрема з питань відчуження належного останньому приміщення промислового комплексу N 2, загальною площею 2 728,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1. Позивач стверджує, що генеральний директор Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна" ОСОБА_7 оспорюваної довіреності не підписувала і не могла підписати, оскільки перебувала за межами України. У ході кримінального провадження було проведено експертизи, якими встановлено, що підписи на довіреності від імені ОСОБА_7 виконані іншою особою, а відтиск печатки на довіреності нанесений не круглою печаткою Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", а іншою печаткою. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року, провадження у справі закрито. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач є учасником Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", свої вимоги обґрунтовував захистом своїх корпоративних прав, тому спір відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Крім того, судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом ОСОБА_4 між тими ж сторонами, з приводу того ж спору. У травні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій вона, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для розгляду. Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач є учасником Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", однак оскаржувана довіреність не порушує його корпоративні права, зокрема право на участь в управлінні товариством, отримання дивідендів, а також право на отримання активів товариства у разі його ліквідації та інші. Крім того, у позові не зазначено, що ОСОБА_4 звернувся до суду саме за захистом корпоративних прав. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу до 02 липня 2018 року. До Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу відхилити, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, зазначив, що є учасником товариства і спір між сторонами стосується порушення його корпоративних прав, тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Спільне Українсько-Польське підприємство у формі ТОВ "Гермес-Україна" також надало відзив на касаційну скаргу, у строк визначений судом, та просило залишити її без задоволення, а судові рішення без змін. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 05 вересня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, та врахувавши наведені доводи у відзивах на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції, яка набула чинності 15 грудня 2017 року). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. Пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції, яка набула чинності 15 грудня 2017 року) є аналогічним вищезазначеній нормі. У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судом встановлено, що позивач є учасником Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна" - відповідача у справі, свої вимоги обґрунтовував порушенням його корпоративних прав. Суд також установив, що в провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа щодо спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Окрім того, 21 лютого 2018 року Господарським судом Львівської області розглянуто вищезазначений спір, позов задоволено, визнано недійсною довіреність від 22 квітня 2008 року на представництво прав та інтересів Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна" видану на ім'я ОСОБА_5, посвідчену приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою С.Б. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 року рішення Господарського суду Львівської області від 21 лютого 2018 року залишено без змін. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2017 року та постанова Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року прийнята з додержанням норм процесуального права, а тому зазначені судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2018 року м. Київ Справа N П/811/1296/17 Провадження N 11-443апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого Князєва В.С., судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2018 року (судді Панченко О.М., Іванов С.М., Чередніченко В.Є.) та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2010" (далі - ТОВ "Нива-2010") на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року (суддя Панченко О.М.) у справі N П/811/1296/17 за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора Маловисківської міської ради Кіровоградської області (далі - державний реєстратор) Руденка Володимира Івановича, Маловисківської міської ради Кіровоградської області (далі - Міськрада), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпромет" (далі - ТОВ "ТД "Дніпромет"), ТОВ "Нива-2010", Компанія "Fortress of anu association ltd." (далі - Компанія), про визнання дій неправомірними і скасування записів та ВСТАНОВИЛА: У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Руденка В.І. та Міськради, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: - визнати неправомірними дії державного реєстратора щодо проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176 та N 14291060012001176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176; - скасувати вчинені державним реєстратором щодо ТОВ "Нива-2010" реєстраційні записи від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176 та N 14291060012001176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176; - зобов'язати Міськраду скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань згадані вище реєстраційні записи. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що він є засновником та учасником ТОВ "Нива-2010", згідно зі статутом якого йому належить 65 % статутного капіталу, а іншим учасникам товариства - його синам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - по 17,5 % статутного капіталу товариства. Позивач та його сини не скликали позачергових загальних зборів ТОВ "Нива-2010", не брали в них участі 24 та 27 квітня 2017 року та не голосували за прийняті на них рішення про переведення діяльності цього товариства на модельний статут та відступлення належної ОСОБА_3 частки статутного капіталу ТОВ "Нива-2010" на користь Компанії.Особа, вказана в протоколах позачергових загальних зборів ТОВ "Нива-2010" від 24 та 27 квітня 2017 року N 24/04 та 25/04 як голова цих зборів - ОСОБА_7, учасникам цього товариства не відома. У зв'язку з викладеним позивач вважає незаконними вчинені державним реєстратором оскаржувані реєстраційні дії. Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2017 року відмовив у задоволенні клопотань ТОВ "Нива-2010" та ТОВ "Дніпромет" про повернення позовної заяви з підстави, визначеної пунктом 5 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з необґрунтованістю цих клопотань. Постановою від 29 вересня 2017 року Кіровоградський окружний адміністративний суд позов задовольнив. Суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ухвалою від 01 листопада 2017 року відмовив у відкритті апеляційного провадження на згадану ухвалу суду першої інстанції. Цей же суд ухвалою від 12 січня 2018 року замінив відповідача - державного реєстратора Руденка В.І. на державного реєстратора Сойченка С.В. та постановою від 12 січня 2018 року скасував постанову суду першої інстанції й закрив провадження у справі у зв'язку з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, установлених статтею 19 КАС України. Не погодившись з ухвалою та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що в цій справі відсутній спір про корпоративні права, позивач оскаржує виключно законність дій державного реєстратора під час виконання ним владних управлінських функцій. До того ж у справі N 904/5857/17 за позовом ТОВ "Дніпромет" до державного реєстратора Руденка В.І., ТОВ "Нива-2010", треті особи: Компанія, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання дій державного реєстратора неправомірними, Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 06 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року, припинив провадження у справі, посилаючись на те, що вимоги, пред'явлені безпосередньо до державного реєстратора, мають самостійний характер та заявлені без вимог, спрямованих на захист корпоративних прав, а тому такий спір не має ознак корпоративного і з урахуванням визначеної частиною другою статті 17 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) юрисдикції адміністративних судів повинен розглядатися судом адміністративної юрисдикції. ОСОБА_3 також указав на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно замінив відповідача в цій справі. На підставі викладеного позивач просить скасувати оскаржувані ним ухвалу та постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Не погодившись з ухвалою та постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року, ТОВ "Нива-2010" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення і залишити позовну заяву ОСОБА_3 без розгляду у зв'язку з тим, що є аналогічна адміністративна справа про спір між тими самими сторонами. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги пункту 3 частини першої статті 155 та частини другої статті 211 КАС України. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нива-2010" виключно на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, а ухвалою від 11 квітня 2018 року передав цю справу за касаційною скаргою позивача та касаційною скаргою третьої особи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відповідно до положень частини третьої статті 344 КАС України. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 ТОВ "Дніпромет" зазначило, що обґрунтування позивачем заявлених вимог ґрунтується на порушенні його корпоративних прав як колишнього учасника ТОВ "Нива-2010", тому такий спір незалежно від суб'єктного складу сторін підвідомчий господарському суду. Інші учасники справи відзивів на касаційні скарги не подали. Учасники справи хоч і належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, однак у судове засідання не прибули з невідомих причин, у зв'язку із чим на підставі пункту 2 частини першої статті 345 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Нива-2010" створено шляхом перетворення Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" у 2010 році. Станом на 15 грудня 2016 року керівником цього товариства значився ОСОБА_3 Відповідно до редакції статуту ТОВ "Нива-2010" від 14 грудня 2016 року позивачу належала частка в розмірі 65 % статутного капіталу товариства, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - частка в розмірі 17,5 % статутного капіталу товариства кожному. 24 квітня 2017 року державний реєстратор Руденко В.І. провів реєстраційну дію за N 14291050011001176 ("Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; інші зміни") на підставі протоколу позачергових зборів учасників ТОВ "Нива-2010" від 24 квітня 2017 року N 24/04, якими діяльність ТОВ "Нива-2010" переведено на модельний статут, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 року N 1182 "Про затвердження модельного статуту товариства з обмеженою відповідальністю". Також 24 квітня 2017 року державний реєстратор здійснив реєстраційну дію N 14291060012001176 щодо підтвердження відомостей про юридичну особу - ТОВ "Нива-2010". 27 квітня 2017 року державний реєстратор Руденко В.І. провів реєстраційну дію N 14291070013001176, якою на підставі протоколу позачергових зборів учасників ТОВ "Нива-2010" від 27 квітня 2017 року N 25/04 зареєстровано відступлення позивачем належної йому частки в розмірі 65 % статутного капіталу ТОВ "Нива-2010" на користь Компанії згідно з договором дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Нива-2010" від 27 квітня 2017 року. 28 квітня 2017 року здійснено реєстраційну дію N 14291070014001176 на підставі протоколу від 27 квітня 2017 року N 27/04 та: - зареєстровано відступлення Компанією належної їй частки в розмірі 65 % статутного капіталу ТОВ "Нива-2010" на користь ТОВ "ТД "Дніпромет"; - змінено місцезнаходження ТОВ "Нива-2010" на адресу: 49000, м. Дніпро, вул. Барнаульська, 2а, корп. Г-4, офіс 24. Розглянувши справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що цей спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд указав на те, що спір у цій справі має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки існує спір про корпоративне право між позивачем та третіми особами. Велика Палата Верховного Суду вважає правильним цей висновок апеляційного суду з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та прийняття рішення судом першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми права узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. Як правильно установлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_3 оскаржує до адміністративного суду дії суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора, пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів ТОВ "Нива-2010", внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цим суб'єктом установленого законом порядку проведення такої реєстрації. Проте з висловлених позивачем у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на його думку, реєстрації таких змін пов'язана з поданням від імені ТОВ "Нива-2010" неуповноваженою особою документів, справжність та правомірність яких позивач заперечує у зв'язку з тим, що їх складено з порушенням положень статуту ТОВ "Нива-2010", які регулюють порядок відступлення частки у статутному фонді, оформлення протоколу загальних зборів та їх проведення (зокрема, щодо участі особи, яка не є учасником товариства). Отже, звернення ОСОБА_3 до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його корпоративних та майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, суд апеляційної інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, дійшов правильного висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку господарського судочинства. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року (справа N 11-479апп18 (N 805/4506/16-а)). При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_3 на безпідставну заміну судом апеляційної інстанції відповідача в цій справі не впливає на правильність висновків апеляційного суду про закриття провадження в цій справі, а тому не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Крім того, не підлягає задоволенню і касаційна скарга ТОВ "Нива-2010" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року. Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, цією ухвалою суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційної скаргою ТОВ "Нива-2010" на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року про відмову в задоволенні клопотань ТОВ "ТД "Дніпромет" та ТОВ "Нива-2010" про повернення адміністративного позову на підставі пункту 5 частини третьої статті 108 КАС України. Відповідно до частини другої статті 185 КАС України (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції), ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 189 КАС України (у вказаній редакції) суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо справа не підлягає апеляційному розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оскільки чинний на час постановлення оскаржуваної ухвали процесуальний закон не встановлював можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про повернення адміністративного позову, висновок апеляційного суду про відмову у відкритті провадження за апеляційної скаргою ТОВ "Нива-2010" є правильним. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржувані судов рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржники не спростували, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг ОСОБА_3 та ТОВ "Нива-2010". Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2010" залишити без задоволення. 2. Постанову та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2018 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА Іменем України 28 серпня 2018 року м. Київ Справа N 902/458/16 Провадження N 12-146гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М., представника позивача - Луценка Р.О., представника відповідача (1) - не з'явився, представника відповідача (2) - не з'явився, представника відповідача (3) - не з'явився, представника третьої особи - Гладуна А.І., представника прокуратури - не з'явився, розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року (судді: Бучинська Г.Б. - головуючий, Петухов М.Г., Розізнана І.В.) у справі N 902/458/16 Господарського суду Вінницької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та латексних виробів" до Приватного акціонерного товариства "Автоелектроапаратура" (1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (2), ОСОБА_7 (3), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк", за участю Прокуратури Рівненської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Київський завод гумових та латексних виробів" (далі також - ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Автоелектроапаратура" (далі також - ПрАТ "Автоелектроапаратура") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (далі також - ТОВ "Автопластгума") про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 червня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за N 8716. 1.2. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що договір купівлі-продажу майнового комплексу від 27 червня 2012 року, укладений між ПрАТ "Автоелектроапаратура", ТОВ "Автопластгума" та ОСОБА_7, вчинений з порушенням Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства" та з порушенням законних інтересів ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів" як засновника ПрАТ "Автоелектроапаратура" з розміром статутного капіталу у 83,3331 відсотки, оскільки ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів" за період 2012-2015 років згоди на продаж нерухомого майна не надавало, у зборах, де могло б розглядатися питання щодо відчуження нерухомого майна, участі не брало. 1.3. Крім того, позивач зазначає, що згідно зі статтею 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого договору, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної звітності, що кореспондується з пунктом 7.3 Статуту ПрАТ "Автоелектроапаратура". 1.4. Також указує, що відповідно до статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою, що у свою чергу відображено у пункті 7.20 Статуту ПрАТ "Автоелектроапаратура", в якому зазначено, що до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів. 1.5. Як на правові підстави позову позивач посилається нанорми статей 203, 215 ЦК України, статей 33, 52, 70 Закону України "Про акціонерні товариства". 1.6. Заперечення відповідачів 1, 2 проти позову мотивовано тим, що 03 травня 2012 року ПрАТ "Автоелекроапаратура" було проведено позачергові загальні збори акціонерів, на яких, зокрема, було прийнято рішення щодо укладення договору купівлі-продажу з ТОВ "Автопластгума" та надано голові правління повноваження на укладення зазначеного договору. На підставі рішення загальних зборів 27 червня 2012 року ПрАТ "Автоелектроапаратура" укладено з ТОВ "Автопластгума" договір купівлі-продажу майна, який нотаріально посвідчено 27 червня 2012 року. 1.7. Крім того, відповідачі 1 та 2 заявили про застосування наслідків спливу позовної давності. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Вінницької області рішенням від 17 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року, у позові відмовив. 2.2. Вищий господарський суд України постановою від 21 вересня 2017 року рішення Господарського суду Вінницької області від 17 листопада 2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року скасував; справу N 902/458/16 передав на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області. 2.3. Умотивовуючи постанову, Вищий господарський суд України вказав на те, що договір купівлі-продажу від 27 червня 2012 року від імені ПрАТ "Автоелектроапаратура" підписаний головою правління Романом В.О., зі сторони ТОВ "Автопластгума" - директором ОСОБА_7, зі сторони ОСОБА_7 - ОСОБА_7 2.4. Вищий господарський суд України зазначив, що ОСОБА_7 як сторону договору купівлі-продажу від 27 червня 2012 року було залучено до участі у справі як третю особу, яка не має самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. 2.5. Проте суди першої та апеляційної інстанцій не врахували і не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_7 є власником майна товариства (спільна часткова власність 1/1000 частки товариства) за оспорюваним договором, тобто співвідповідачем у цьому спорі, а не третьою особою. 2.6. Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, Господарський суд Вінницької області ухвалою від 28 листопада 2017 року виключив ОСОБА_7 зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у справі N 902/458/16 та залучив його відповідачем 3 у цій справі. Ураховуючи те, що ОСОБА_7 не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд першої інстанції припинив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. 2.7.Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 19 лютого 2018 року скасував ухвалу Господарського суду Вінницької області в частині припинення провадження, а справу N 902/458/16 направив до Господарського суду Вінницької області для розгляду по суті. 2.8. Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції вказав на те, що, припиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив виключно із суб'єктного складу сторін спору, при цьому не дослідив характеру правовідносин, які склалися. 2.9. Суд апеляційної інстанції відзначив, що незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам. 2.10. Зважаючи на частку позивача у статутному фонді ПрАТ "Автоелектроапаратура" у розмірі 83,3331 відсотки, що впливає на право управління товариством, суд дійшов висновку про те, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року, в якій просило постанову скасувати, а ухвалу Господарського суду Вінницької області від 28 листопада 2017 року залишити в силі. 3.2. Касаційну скаргу мотивовано посиланням на положення пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо наявності підстав для припинення провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, зокрема, якщо спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу. 3.3. На думку скаржника, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про те, що позови про визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством, є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав. Скаржник указав на відсутність обґрунтування позивачем порушення його корпоративних прав спірним у справі правочином. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року та призначив її розгляд на 15 травня 2018 року. 4.2. 15 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалоюсправу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметноїта суб'єктної юрисдикції. 5. Позиція Великої Палати Верховного Суду 5.1. За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. 5.2.Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 5.3.Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України). 5.4. Згідно зі статтею 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 5.5. За змістом пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 5.6. Тобто, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім в ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір підвідомчий господарським судам незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як сторона оспорюваного договору фізична особа. 5.7. Оскільки позивач має частку у статутному фонді ПрАТ "Автоелектроапаратура", посилається на порушенняправа управління товариством унаслідок відчуження за значним правочином без рішення загальних зборів майна цього товариства, отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, спір є підвідомчим господарським судам. 5.8. Ураховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав передчасним висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для припинення провадження у справі без дослідження характеру правовідносин, у тому числі без оцінки правових підстав звернення позивача з відповідним позовом, з огляду виключно на суб'єктний склад сторін провадження. 5.9. Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження у матеріалах справи, а тому підстав для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі N 902/458/16 немає. Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі N 902/458/16 Господарського суду Вінницької області - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2018 року м. Київ Справа N 805/4505/16-а Провадження N 11-574апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (судді Васильєва І.А., Компанієць І.Д., Гайдар А.В.) у справі за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Святошинського району Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Осиповича ІгоряВіталійовича (далі - державний реєстратор Осипович І.В.), державного реєстратора Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації ЯценкоТетяни Яківни (далі - державний реєстратор Яценко Т.Я.), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Терен" (далі - ТОВ "Терен"), Громадська організація "Український нагляд", компанія "Ледоєн Холдінг ЛТД" (LEDOYEN HOLDING LTD), про визнання протиправними і скасування реєстраційних дій і ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Осиповича І.В. та державного реєстратора Яценко Т.Я., у якому просив визнати протиправними і скасувати реєстраційні дії щодо юридичної особи ТОВ "Терен": - державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи від 20 квітня 2015 року N 10721050016000783, вчинену державним реєстратором Осиповичем І.В., якою виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців інформацію про ОСОБА_4 як про учасника ТОВ "Терен"; - державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи від 29 червня 2016 року N 10721050017000783, вчинену державним реєстратором Яценко Т.Я., про зміну складу та інформації про засновників; - внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, від 29 червня 2016 року N 10721070018000783; зареєстрованих Яценко Т.Я., про зміну керівника юридичної особи. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначив, що 20 квітня 2015 року державним реєстратором Осиповичем І.В. було вчинено реєстраційну дію N 107210500160007833 - зміна складу або інформації про засновників, якою виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців інформацію про позивача як про учасника ТОВ "Терен". Позивач на час проведення реєстраційної дії був учасником ТОВ "Терен", якому належало 99,9 % статутного капіталу цього товариства, а тому рішення про виключення його зі складу учасників не могло бути прийняте без нього. Натомість позивач не брав участі в загальних зборах товариства та не голосував за рішення про виключення його зі складу учасників товариства. Крім того, позивач залишив територію України в 2012 році і більше не перетинав державний кордон України, що підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 06 вересня 2016 року. Вказану реєстраційну дію було проведено на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства від 17 квітня 2015 року та протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Терен" від 18 квітня 2015 року N 1804/15 з використанням підроблених документів (підробка підпису, внесення до змісту документів завідомо неправдивих відомостей). У подальшому державним реєстратором Яценко Т.Я. було проведено незаконні реєстраційні дії від 29 червня 2016 року N 10721050017000783 - зміна складу або інформації про засновників та N 10721070018000783 - зміна керівника юридичної особи. Внаслідок вчинення незаконних реєстраційних дій відбулося порушення права власності ОСОБА_4 на частку у статутному капіталі товариства, гарантоване йому приписами статті 41 Конституції Українита статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада1950 року (далі - Конвенція). Донецький окружний адміністративний суд постановою від 17 лютого 2017 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовив. Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив частково: постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив з мотивів непідсудності цього спору адміністративним судам та роз'яснив позивачу право звернення з позовом у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України). Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, представник ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що висновок суду про закриття провадження в справі у зв'язку з тим, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, є помилковим. На думку скаржника, між сторонами відсутній спір про право, а розглядається спір про законність рішення та дій державних реєстраторів під час виконання ними своїх владних повноважень та адміністративних функцій. У зв'язку з викладеним представник позивача просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 01 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. На час розгляду справи відповідачі та треті особи заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подавали. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що 20 квітня 2015 року державним реєстратором Осиповичем І.В. вчинено реєстраційну дію N 10721050016000783, якою проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Терен" (код ЄДРПОУ N 22965991), зареєстрованого за адресою: 03115, м. Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, будинок 136, кімната 34 - зміну складу або інформації про засновників. Відповідно до копії опису документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", 20 квітня 2015 року ТОВ "Терен" надало такі документи: реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; рішення про внесення змін до установчих документів (примірник оригіналу); стат