Search the Community

Постанова Іменем України 15 квітня 2020 року м. Київ справа № 372/349/17-ц провадження № 61-2482св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року в складі судді Зінченко О. М. та постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Гуля В .В., Іванової І .В., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» (далі - ТОВ «Перспектива регіону») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В., про визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Позовна заява мотивована тим, що 25 січня 2017 року ТОВ «Перспектива регіону» неправомірно продало спірні земельні ділянки ОСОБА_1 , які були внесені ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства. З урахуванням викладеного, ТОВ «Перспектива регіону» просило визнати недійсними договори купівлі-продажу від 25 січня 2017 року: № 187, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036; № 188, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040; № 189, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок пред`явлено особою, яка не була стороною договорів, порушень прав та законних інтересів позивача при укладенні оспорюваних правочинів судом не встановлено, як і не встановлено і обставин, визначених статтями 203, 215 ЦК України для задоволення позовних вимог. Короткий зміст вимог касаційної скарги У січні 2018 року ТОВ «Перспектива регіону» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляду до суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не надано належної оцінки усім доказам наявним у матеріалах справи та неправильно встановлено фактичні обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Заперечення на касаційну скаргу не подано Фактичні обставини справи, встановлені судами Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів від 11 січня 2017 року було створено ТОВ «Перспектива регіону» та проведено державну реєстрацію новоутвореної шляхом заснування юридичної особи з записом 10671020000025574. Учасником (засновником) товариства став ОСОБА_2 , якому належить 100% статутного капіталу товариства, а директором було призначено ОСОБА_3 . Пунктом 3 протоколу № 1 загальних зборів від 11 січня 2017 року визначено, що з метою забезпечення господарської та іншої діяльності підприємства створено статутний капітал товариства в розмірі 21 598 275,00 грн. Вклад засновника ( ОСОБА_2 ) вноситься у вигляді земельних ділянок вартістю 21 598 275,00 грн, що передається до Статутного капіталу станом на 11 січня 2017 року та приймається директором товариства, а саме: земельна ділянка, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства; Ціна згідно з експертною оцінкою - 7 399 103,00 грн; земельна ділянка, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); Ціна згідно з експертною оцінкою - 6 672 000,00 грн. земельна ділянка, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Ціна згідно з експертною оцінкою - 7 527 172,00 грн. Відповідно до акта приймання-передачі, до статутного капіталу товариства було внесено нерухоме майно, а саме: земельна ділянка, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельна ділянка, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Згідно з протоколом № 19/01/2017 загальних зборів учасників ТОВ «Перспектива Регіону» від 23 січня 2017 року за участю усього 1 учасника - 1 особа - ОСОБА_4 прийнято рішення продати нерухоме майно, а саме: земельна ділянка, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства; продаж провести за 145 000,00 грн. земельна ділянка, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); продаж провести за 145 000,00 грн. земельна ділянка, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства продаж; провести за 145 000,00 грн. 24 січня 2017 року на підставі протоколу № 24/01/2017 загальних зборів учасників ТОВ «Перспектива регіону» прийнято рішення включити фізичну особу - ОСОБА_4 до складу учасників товариства з часткою в статутному капіталі в розмірі 100 %, що еквівалентно 21 598 275,00 грн у зв`язку з придбанням частки ОСОБА_2 . Виключено зі складу учасників товариства - ОСОБА_2 у зв`язку з відчуженням останнього його частки в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_4 у розмірі 100 %, що еквівалентно 21 598 275,00 грн. 25 січня 2017 року між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу: № 187, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036; № 188, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040; № 189, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В. Позивач посилався на те, що з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01 лютого 2017 року дізнався, що засновником (учасником) ТОВ «Перспектива регіону» є ОСОБА_4 . Дана реєстрація була в подальшому скасована та відновлено первинну реєстрацію в ЄДРПОУ ТОВ «Перспектива регіону», відповідно до якої учасником (засновником) товариства є ОСОБА_2 . Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Перспектива Регіону» посилалось на те, що єдиним учасником (засновником) товариства є ОСОБА_2 , який володіє 100 % статутного капіталу товариства. Проте, ОСОБА_2 наголошував, що він не складав та не підписував примірник протоколу учасників товариства від 24 січня 2017 року за яким він передав належну йому частку статутного капіталу на користь ОСОБА_4 , а також не укладав жодного договору, спрямованого на відчуження належної йому частки. Як на підставу для визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, ТОВ «Перспектива Регіону» посилалось на те, що відчуження спірних земельних ділянок відбулось внаслідок незаконних дій (незаконного набуття корпоративними правами засновника ОСОБА_2 та незаконного набуття повноважень директора ОСОБА_2 .) та були укладені в особі нелегітимного директора ОСОБА_4 , а тому на момент таких договорів не додержані вимоги статті 203 ЦК України та відповідно частини перша та третя статті 215 ЦК України, що є підставою для визнання недійсним спірних договорів купівлі-продажу земельних ділянок. У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Рішенням господарського суду м. Києва від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_2 до ТОВ «Перспектива Регіону», ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В., про визнання договору, рішення загальних зборів та статуту недійсними, задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Перспектива регіону» від 19 січня 2017 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Визнано недійсним рішення № 24/01/2017 від 24 січня 2017 року загальних зборів учасників ТОВ «Перспектива регіону». Визнано недійсним статут ТОВ «Перспектива регіону» у редакції, затвердженій загальними зборами учасників ТОВ «Перспектива регіону» протоколом № 19/01/2017 від 19 січня 2017 року. Ухвалюючи рішення про визнання недійсними договору купівлі-продажу корпоративних прав та статуту ТОВ «Перспектива регіону» у редакції, затвердженій загальними зборами учасників ТОВ «Перспектива регіону» протоколом № 19/01/2017 від 19 січня 2017 року, суд виходив із того, що згідно з висновком від 08 квітня 2019 року № 15941ч15943/18-32 судової експертизи підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься в рядку «Підписи сторін у договорі купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Перспектива Регіону» від 19 січня 2017 року», виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, що свідчить про те, що у позивача волевиявлення на укладення спірного договору купівлі-продажу корпоративних прав не було. Згідно з цим же висновком почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься в рядку «підписи учасників» у протоколі № 24/01/2017 загальних зборів товариства від 24 січня 2017 року, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. За встановлених обставин недійсності договору купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Перспектива Регіону» від 19 січня 2017 року, відсутності ОСОБА_2 на загальних зборах учасників товариства від 24 січня 2017 року та його волевиявлення на відчуження його частки в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_4 , суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними правочинів на підставі 98, 203, 215 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини першої, третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Враховуючи вищевикладене та те, що відчуження спірних земельних ділянок відбулось без волевиявлення ОСОБА_2 , який є єдиним засновником та учасником ТОВ «Перспектива Регіону», колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем у справі вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, що входять до статутного капіталу ТОВ «Перспектива Регіону», підлягають задоволенню. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до статті 412 ЦПК України оскаржувані рішення суду першої та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. Щодо судових витрат Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Перспектива Регіону» підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання позову у розмірі 7325,00грн, апеляційної скарги у розмірі 7177,50 грн та касаційної скарги - 13050,00 грн, а усього - 27552,50 грн. Керуючись частиною 13 статті 141, статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» задовольнити. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року скасувати. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, задовольнити. Визнати недійсними договори купівлі-продажу від 25 січня 2017 року: № 187, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036; № 188, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040; № 189, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону»сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 7325,00грн, апеляційної скарги у розмірі 7177,50 грн та касаційної скарги - 13050,00 грн, а усього - 27552,50 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнанні нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягають. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун Джерело: ЄДРСР 88833940

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2020 року м. Київ Справа № 466/6221/16-а Провадження № 11-801апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління державної реєстрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Координата», третя особа - Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Львів», про визнання протиправною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 15 червня 2017 року (суддя Глинська Д. Б.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року (судді Шинкар Т. І., Пліш М. А., Ільчишин Н. В.), У С Т А Н О В И Л А : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Управління державної реєстрації Львівської міської ради (далі - Управління), ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Координата» (далі - ТОВ «ВП «Координата»), третя особа - Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Львів» (далі - ПрАТ «КБ «Львів»), у якому просили: - визнати протиправною та скасувати реєстраційну дію державного реєстратора Управління від 04 листопада 2015 року № 14151050012002116 про державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ «ВП «Координата»; - зобов`язати Управління вчинити дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про скасування вказаної реєстраційної дії в частині зміни складу учасників та перерозподілу часток у статутному капіталі. 2. На обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що ОСОБА_4 , який є власником 100 % статутного капіталу ТОВ «ВП «Координата», з метою ухилення від відповідальності щодо забезпечення позовних вимог про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 коштів вчиняє дії по внесенню змін до установчих документів (статуту) ТОВ «ВП «Координата», що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує права позивачів. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Шевченківський районний суд міста Львова постановою від 15 червня 2017 року позов задовольнив. Визнав протиправною та скасував реєстраційну дію державного реєстратора Управління № 14151050012002116 від 04 листопада 2015 року про державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ «ВП «Координата». Зобов`язав Управління вчинити дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про скасування реєстраційної дії № 14151050012002116 від 04 листопада 2015 року про здійснення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи в частині зміни складу учасників та перерозподілу часток у статутному капіталі ТОВ «ВП «Координата». 4. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 жовтня 2017 року постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 15 червня 2017 року скасував у частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача внести запис про скасування оскаржуваної реєстраційної дії та прийняв у цій частині нову постанову про відмову в позові, в решті рішення суду першої інстанції залишив без змін. 5. Суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «ВП «Координата», посилаючись на відсутність при проведенні державної реєстрації змін до статуту, які пов`язані зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи та перерозподілу часток у статутному капіталі, документа, що посвідчує перехід права власності (відчуження) частки ОСОБА _3 третій особі ОСОБА_5 , оскільки фактично такого переходу (відчуження) частки не відбулось. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 6. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. Зазначає, зокрема, про приватноправовий характер цього спору, оскільки між позивачами та відповідачами існує спір про право, при цьому немає порушення Управлінням прав позивачів у сфері публічно-правових відносин. Позиція інших учасників справи 7. Від позивачів надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів, вони просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін. Рух касаційної скарги 8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління, ОСОБА_3 , ТОВ «ВП «Координата», третя особа - ПрАТ «КБ «Львів», про визнання протиправною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). 9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 листопада 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій 10. Суди встановили, що ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2015 року у справі № 450/1709/15-ц з метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення боргу за договором позики від 23 березня 2015 року вжито заходів забезпечення позову до набрання рішенням суду у справі законної сили шляхом накладення арешту в межах суми позову, яка становить 941 030,14 грн, на все рухоме та нерухому майно, що належить ОСОБА_7 . 11. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2015 року у справі № 450/1711/15-ц з метою забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення боргу за договором позики від 31 грудня 2014 року вжито заходів забезпечення позову до набрання рішенням суду у справі законної сили шляхом накладення арешту в межах суми позову, яка становить 1 034 555,56 грн, на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_7 . 12. Відповідно до пункту 5.6 статуту ТОВ «ВП «Координата», затвердженого протоколом зборів учасників цього товариства від 10 червня 2011 року № 1, зареєстрованого 03 серпня 2011 року, звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці його учасника у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише в разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, установлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі вказаного товариства припиняє його участь у товаристві. 13. При цьому 04 листопада 2015 року за № 14151050012002116 державним реєстратором Управління проведено державну реєстрацію змін до статуту ТОВ «ВП «Координата», затверджених загальними зборами учасників товариства згідно з протоколом від 03 листопада 2015 року № 1, відповідно до яких статутний капітал товариства склав 255 249 грн, з яких 99 % статутного капіталу товариства належить учаснику товариства ОСОБА_5 , а 1% - ОСОБА_7 . 14. Вважаючи, що зареєстровані зміни до статуту ТОВ «ВП «Координата» внесені ОСОБА _8 з метою створення умов для уникнення відповідальності перед кредиторами, адже в новій редакції статуту немає пункту, згідно з яким товариство у разі відсутності в учасника іншого майна несе майнову відповідальність за нього перед кредиторами в розмірі, пропорційному частці учасника у товаристві, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із цим позовом. Релевантні джерела права й акти їх застосування Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 15. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами попередніх інстанцій рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 16. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 17. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 18. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 19. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 20. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закономустановлений інший порядок судового вирішення. 21. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. 22. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 23. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 24. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. 25. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Отже, спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України. 26. Так, позовна заява мотивована незгодою позивачів із прийнятим державним реєстратором рішенням про реєстрацію внесення змін до установчих документів юридичної особи в частині зміни складу учасників та перерозподілу часток у статутному капіталі ТОВ «ВП «Координата». 27. Отже, звернення до суду із цим позовом не зумовлене необхідністю захисту прав позивачів у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. 28. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а, від 20 серпня 2019 року у справі № 805/2556/15-а. 29. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 30. З огляду на зміст заявлених позовних вимог цей спір підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства. 31. При цьому слід мати на увазі, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт «е» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. 32. Близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19. Слід також мати на увазі, що незаконність змін у складі майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте є підставою для відшкодування збитків особою, яка їх завдала. Близькі за змістом висновки викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 33. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС (у чинній редакції) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 34. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС (у чинній редакції) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 35. Положеннями пункту 5 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) визначено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині. 36. За правилами частини першої статті 354 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. 37. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі. 38. Відповідно до частини третьої статті 354 КАС (у чинній редакції) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. 39. Згідно із частиною першою статті 239 КАС (у чинній редакції) якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Висновки щодо розподілу судових витрат 40. За правилами частини шостої статті 139 КАС (у чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 41. Отже, підстав для зміни розподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 345, 349, 354, 356, 359 КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 15 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року скасувати. 3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління державної реєстрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Координата», третя особа - Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Львів», про визнання протиправною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів - закрити. 4. Роз`яснити позивачам, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що вони мають право протягом десяти днів з дня отримання ними цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. Р. Кібенко Джерело: ЄДРСР 89083012

Постанова Іменем України 18 березня 2020 року м. Київ Справа № 129/1033/13-ц Провадження № 14-400 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Колективного підприємства «Гайсинська меблева фабрика» (далі - підприємство), Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області (далі - Гайсинське РУЮ), Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби по місту Ладижину Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області (далі - Тростянецьке МУЮ) про визнання недійсними рішень за касаційною скаргою підприємства на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року, ухвалене суддею Корнієнком О. М., й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Зайцева А. Ю., Денишенко Т. О., Нікушина В. П. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 2 квітня 2013 року позивач звернувся до Гайсинського районного суду Вінницької області з позовною заявою (т. 1, а. с. 2-6), в якій з урахуванням останніх змін у підставі та предметі позову згідно із заявою, що надійшла до суду 18 жовтня 2013 року (т. 1, а. с. 241-249), просив : 1.1. Визнати недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 червня 2012 року (т. 1, а. с. 32-33, 71, 127-128), згідно з яким позивача звільнили з посади директора й обрали виконавчий комітет (далі - рішення від 5 червня 2012 року). 1.2. Визнати недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства від 24 липня 2012 року (т. 1, а. с. 129-130), яким залишене в силі рішення від 5 червня 2012 року, позивач повторно звільнений з посади директора підприємства, на цю посаду обраний ОСОБА_2 , а позивач позбавлений права оренди приміщень, які він орендував у підприємства (далі - рішення від 24 липня 2012 року). 1.3. Визнати недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 березня 2013 року (т. 1, а. с. 131-134, 135-137) про затвердження списку співвласників, які мають майнові сертифікати, про зміну юридичної адреси підприємства, про затвердження змін до його Статуту (далі - Статут), відсторонення позивача від виконання обов`язків директора підприємства, обрання директором ОСОБА_2 , обрання представника для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - державний реєстр), надання повноважень ОСОБА_2 на підписання Статуту в новій редакції (далі - рішення від 5 березня 2013 року). 1.4. Зобов`язати Гайсинське РУЮ внести до державного реєстру зміни про керівника підприємства шляхом виключення відомостей про ОСОБА_2 як директора підприємства та включення відомостей про позивача як директора. 1.5. Зобов`язати Тростянецьке МУЮ скасувати: запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 21 січня 2013 року № 11771070013000417, запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14 лютого 2013 року № 11771070014000417, запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14 березня 2013 року № 11771070015000417, запис про зміну місцезнаходження, зміну складу та інформації про засновників від 29 березня 2013 року № 11771050016000417. 2. Мотивував позов так: 2.1. Згідно з пунктом 5.1 Статуту, затвердженого 11 червня 1996 року та зареєстрованого Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області 21 червня 1996 року (т. 1, а. с. 26-31, 138-143; т. 2, а. с. 186-195), «вищим органом управління підприємства є загальні збори працюючих співвласників, які мають майновий сертифікат та вклад (долю) в колективній власності» (т. 1, а. с. 28, 121, 140, 242; т. 2, а. с. 190). 2.2. 3 березня 2010 року за рішенням цих зборів позивач призначений на посаду директора (т. 1, а. с. 50-51), а 29 березня 2010 року відповідні відомості внесені у державний реєстр. 2.3. 5 червня 2012 року співвласники підприємства провели «позачергові загальні збори», на яких прийняли рішення про звільнення позивача з посади директора й обрали виконавчий комітет. Протокол цих зборів «не витримує ніякої критики», «не є діловим офіційним документом». Факт присутності 48 співвласників «нічим не підтверджений, лічильна комісія не обиралась, підрахунок голосів не провадився», квота представництва від трудового колективу, який складали лише 6 працівників, не визначалася (т. 1, а. с. 4-5, 69). «Питання порядку денного на зборах не розглядались» (т. 1, а. с. 242). 2.4. Станом на 5 червня 2012 року на підприємстві було всього 6 «працюючих співвласників» (т. 1, а. с. 4, 121, 242): ОСОБА_3 (старший контролер), ОСОБА_4 (контролер), ОСОБА_5 (контролер), ОСОБА_6 (контролер), ОСОБА_7 (контролер) і позивач (директор). Ніхто з них участь у позачергових загальних зборах не брав, а «решта співвласників була звільнена з роботи» (т. 1, а. с. 5, 69). 2.5. Загальні збори, проведені 5 червня 2012 року, були неповноважними через недотримання процедури їх проведення та відсутність кворуму для прийняття рішень (т. 1, а. с. 5, 69, 122, 243-244). Формулювання у протоколі цих зборів питання про звільнення позивача «від обов`язків директора фабрики та прийняття відповідного рішення з цього приводу є фактичним його звільненням» (т. 1, а. с. 5). Крім того, питання про звільнення позивача від виконання обов`язків директора підприємства не було включене до порядку денного (т. 1, а. с. 122, 244). Рішення, прийняті 5 червня 2012 року, суперечать чинному законодавству України та пунктам 9.2 і 9.4 Статуту (т. 1, а. с. 5, 69). 2.6. 14 липня 2012 року відбулися загальні збори працюючих співвласників підприємства (т. 1, а. с. 42-48), які у складі всіх його «працюючих співвласників» («100% явка») - позивача, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 4, 242) - прийняли рішення про зміну відомостей щодо місцезнаходження підприємства, затвердили Статут у новій редакції (т. 1, а. с. 19-25, 144-150), а позивача обрали директором підприємства. Згідно з цією редакцією Статуту назва вищого органу управління підприємства змінилася на загальні збори працюючих учасників (т. 1, а. с. 245). 2.7. 24 липня 2012 року відбулися «позачергові загальні збори співвласників» підприємства (т. 1, а. с. 129-130; т. 2, а. с. 12-14), у порядку денному яких були одні питання, а розглянули інші: залишили в силі рішення від 5 червня 2012 року, «повторно звільнили» позивача з посади директора підприємства, обрали директором ОСОБА_2. , а позивача позбавили права оренди приміщень, які він орендував у підприємства. У вказаних зборах не брали участь шість працівників, яких позивач, включно з собою, вважає «працюючими учасниками підприємства» (т. 1, а. с. 123, 124, 244, 246). Крім того, «недотримана процедура скликання та проведення зборів», «відсутній необхідний кворум для прийняття рішення» (т. 1, а. с. 244-245). Тому ці збори є неповноважними. 2.8. 5 березня 2013 року «загальні збори» знову відбулися без шістьох «працюючих учасників», включно з позивачем. Учасники цих зборів прийняли рішення про: затвердження списку співвласників, які мають майнові сертифікати; зміну юридичної адреси підприємства; затвердження змін до Статуту (т. 2, а. с. 26-35); відсторонення позивача від виконання обов`язків директора підприємства; обрання директором ОСОБА_2; обрання представника для внесення змін до державного реєстру; надання ОСОБА_2 повноваження підписати Статут у новій редакції. Рішення від 5 березня 2013 року є недійсними через порушення порядку скликання та проведення зборів, зокрема через відсутність необхідного кворуму та повноважень (т. 1, а. с. 123-124, 245-246). 2.9. Відповідно до витягу з державного реєстру № 16272718 від 10 квітня 2013 року (т. 1, а. с. 61) державний реєстратор Ладижинської міської ради Вінницької області 21 січня 2013 року вніс запис № 11771070013000417про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів, 14 лютого 2013 року - запис № 11771070014000417 про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів, 14 березня 2013 року - запис № 11771070015000417про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів, 29 березня 2013 року - запис № 11771050016000417 про зміну місцезнаходження, зміну складу та інформації про засновників (т. 1, а. с. 246). Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 28 жовтня 2014 року Гайсинський районний суд Вінницької області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову (т. 3, а. с. 64-66). 4. Рішення суд першої інстанції мотивував так: 4.1. Спір пов`язаний із «оскарженням рішень відповідних органів управління» підприємства «про звільнення (усунення, відсторонення)» позивача (т. 3, а. с. 66). Тому цей спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства як трудовий. 4.2. Позивач не довів, що є співвласником підприємства, що мав право брати участь в управлінні ним і те, що оскаржені рішення «загальні збори співвласників» прийняли з недодержанням вимог Статуту та порушують права позивача як спадкоємця «померлих працівників» підприємства, від яких він успадкував право власності на майнову частку.Крім того, оскільки позивач фактично оспорює звільнення з посади директора підприємства, він обрав неналежний спосіб захисту прав. 4.3. За відсутності підстав для визнання оскаржених рішень недійсними немає підстав покладати на співвідповідачів обов`язки вчинити певні дії. 4.4. Правовідносини щодо оренди позивачем майна підприємства регулюють норми зобов`язального права, а тому позивач для поновлення його прав орендаря мав доводити інші обставини. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції 5. 23 січня 2015 року Апеляційний суд Вінницької області постановив за апеляційною скаргою позивача (т. 3, а. с. 88-97) ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін, мотивуючи тим, що воно є законним й обґрунтованим (т. 3, а. с. 160-162). Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 6. 3 червня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив за касаційною скаргою позивача (т. 3, а. с. 176-185) ухвалу, якою рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 3, а. с. 207-209). 7. Ухвалу суд касаційної інстанції мотивував так : 7.1. Не можна повністю погодитися з висновками судів першої й апеляційної інстанцій, оскільки суди не перевірили доводи позивача про відсутність кворуму на загальних зборах, які прийняли рішення про «звільнення (відсторонення)» позивача, а також не звернули увагу, що станом на 5 червня 2012 року діяв Статут у редакції 1996 року, а станом на 24 липня 2012 року - у редакції 2012 року. 7.2. Суди також не з`ясували, яка кількість працюючих співвласників була на час проведення зборів, що прийняли оскаржені рішення, чи були ті збори повноважними ухвалювати рішення, чи була для цього достатня кількість голосів. 7.3. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач не є співвласником підприємства, суперечить рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005 і від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09, згідно з якими за позивачем визнано право власності на майнову частку в статутному фонді підприємства у порядку спадкування після смерті батька та матері. Суди не врахували, що вказане право належить позивачеві з часу відкриття спадщини, а також те, що після цього він працював на підприємстві. 7.4. Позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права, вважаючи «незаконним його звільнення (відсторонення) з посади на підставі оскаржених рішень, ухвалених зборами, проведеними з порушенням статуту». Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції (новий розгляд) 8. 1 липня 2015 року Гайсинський районний суд Вінницької області постановив ухвалу, якою справу передав Ладижинському міському суду Вінницької області (т. 3, а. с. 224). 9. 21 липня 2015 року суддя Ладижинського міського суду Вінницької області постановив ухвалу про призначення справи до розгляду (т. 3, а. с. 229). 10. 19 листопада 2015 року позивач подав заяву «про зменшення позовних вимог» (т. 4, а. с. 51). Просив суд визнати рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року недійсними, а решту позовних вимог залишити без розгляду. 11. 19 листопада 2015 року Ладижинський міський суд Вінницької області ухвалив рішення (т. 4, а. с. 55-58), яким, застосувавши приписи статей 63, 65, 93 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 87 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), визнав недійсними рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року. 12. Рішення суд першої інстанції мотивував так : 12.1. Гайсинський районний суд Вінницької області визнав за позивачем право власності на Ѕ частину тієї майнової частки у статутному фонді підприємства, яка належала батькові позивача (рішення від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-119/2005), та право власності на майнову частку у розмірі 0,1287 % статутного фонду підприємства у порядку спадкування після смерті матері позивача (рішення від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09). Ці права належали позивачеві з моменту відкриття спадщини (т. 4, а. с. 58). 12.2. З наказів підприємства 2001 року № 10, 17, 22 «видно, що було звільнено значну частину працівників» (т. 4, а. с. 57). 12.3. Позивач призначений на посаду директора підприємства 3 березня 2010 року, про що внесений відповідний запис до державного реєстру (т. 4, а. с. 56). 12.4. Станом на 5 червня 2012 року, як і на час проведення «інших зборів», рішення яких позивач просить визнати недійсними, на підприємстві було тільки шість «працюючих співвласників». Вони не були повідомлені про проведення таких зборів 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року, а також не брали в них участі, крім позивача та ОСОБА_3 , які були присутніми на «зборах співвласників» 5 березня 2013 року (т. 4, а. с. 57-58). 12.5. «Загальні збори працюючих співвласників» підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року проведені всупереч порядку, передбаченому Статутом у редакціях 1996 і 2012 років (т. 4, а. с. 58). 12.6. Відповідач не довів наявність підстав для скликання «позачергових зборів» 5 червня 2012 року та 24 липня 2012 року (т. 4, а. с. 58). 13. 5 квітня 2016 року Ладижинський міський суд Вінницької області постановив ухвалу (т. 4, а. с. 96-97), якою вимоги позивача до Гайсинського РУЮ, Тростянецького МУЮ про зобов`язання вчинити дії залишив без розгляду. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції (новий розгляд) 14. 18 травня 2016 року Апеляційний суд Вінницької області постановив за апеляційною скаргою підприємства (т. 4, а. с. 75-81) ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін, вважаючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права (т. 4, а. с. 134-137). 15. Ухвалу суд апеляційної інстанції мотивував так : 15.1. Спірні правовідносини на час проведення «загальних зборів співвласників» 5 червня 2012 року регулювалися лише Статутом у редакції від 11 червня 1996 року, «оскільки чинне на той час і на сьогодні законодавство не містить правових норм, що регулюють порядок діяльності саме колективних підприємств» (т. 4, а. с. 136). 15.2. Позивач «набув прав в порядку спадкування на майнову частку в підприємстві після смерті батька та матері з урахуванням того, що після цього був обраний керівником підприємства». Вказані обставини «не впливають на законність чи незаконність прийнятих загальними зборами непрацюючих співвласників підприємства рішень», які оскаржив позивач, оскільки «всупереч положенням статутів» у редакціях 1996 і 2012 років, «які є єдиними нормативними актами», що визначають «порядок прийняття таких рішень при відсутності законодавчого врегулювання цих питань щодо колективних підприємств», зазначені рішення прийняв «не уповноважений та неіснуючий колегіальний орган - збори звільнених працівників» підприємства (т. 4, а. с. 137). 15.3. Представники сторін не заперечували те, що ні 5 червня 2012 року, ні 24 липня 2012 року на «позачергових зборах співвласників» підприємства «працюючі співвласники участі не брали» (т. 4, а. с. 136). 15.4. Наявність кворуму неможливо встановити, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, хто саме був присутній на зборах 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року, а також, чи мають ці особи «частки у підприємстві» та «майнові сертифікати, як передбачено статутом» (т. 4, а. с. 136-137). 15.5. Рішення від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року слід визнати недійсними, оскільки їх прийняли всупереч статуту підприємства у редакціях 1996 і 2012 років та з порушенням процедури (т. 4, а. с. 137). Короткий зміст вимог касаційної скарги 16. У червні 2016 року підприємство подало до Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу (т. 4, а. с. 147-154), в якій просить скасувати рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаржиться на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 17. 15 червня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження (т. 4, а. с. 166), а 19 вересня 2016 року призначив справу до судового розгляду (т. 4, а. с. 171). 18. 3 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду (т. 4, а. с. 185-190). Обґрунтував тим, що підприємство оскаржує рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 19. Підприємство мотивує касаційну скаргу так : 19.1. Спір є корпоративним, оскільки позивач, вважаючи себе учасником підприємства, оскаржує рішення його загальних зборів. 19.2. Помилковими є висновки судів про те, що позивач є учасником підприємства, оскільки успадкував в останньому майнову частку та був обраний його керівником. Позивач не є співвласником (учасником) учасником підприємства, не набув права на участь в управлінні підприємством, бо таке право не переходить до спадкоємця автоматично, а обрання особи директором теж не є способом набуття права на участь в управлінні підприємством. 19.3. Висновки судів суперечать статті 1219 ЦК України, оскільки право на участь у підприємстві позивач не міг успадкувати від його батьків. Він має право власності на майнові частки у статутному фонді підприємства згідно з рішеннями Гайсинського районного суду Вінницької області від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-119/2005 і від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09. З приводу застосування в аналогічних правовідносинах статті 1219 ЦК України є відповідна практика Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України та Верховного Суду України. 19.4. Суди замість позивача змінили підставу його позову. У позові немає ні підстав для визнання незаконним звільнення позивача як найманого працівника-керівника підприємства, ні відповідної вимоги. Єдиною підставою для позовних вимог є порушення підприємством вимог Статуту «в частині прийняття рішень органами управління без кворуму, а саме без працюючих співвласників, до яких позивач… відносить і себе» (т. 4, а. с. 151-152). (2) Позиція інших учасників справи 20. Інші учасники процесу відзиви на касаційну скаргу не подали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 21. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішувати у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. 22. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис передбачений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 23. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 24. Позивач вважає незаконними оскаржені рішення загальних зборів працюючих співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року і просить визнати їх недійсними, оскільки порушений порядок скликання та проведення цих зборів, а також відсутній необхідний кворум і повноваження на прийняття рішень. Суди першої й апеляційної інстанцій погодилися з позивачем. 25. У касаційній скарзі підприємство стверджує, що спір є корпоративним, оскільки позивач як учасник підприємства подав позов про порушення вказаними рішеннями його прав на участь в управлінні підприємством. 26. Згідно з пунктом 4 «Прикінцевих і перехідних положень» ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (аналогічний за змістом припис передбачений у пункті 4 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України). 27. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (частина перша статті 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (частина перша статті 83 ЦК України). 28. Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (пункт 1 частини другої статті 55 ГК України). 29. Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб`єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу) (частина перша статті 1 Закону України «Про підприємства в Україні» у редакції, чинній на момент створення підприємства; цей Закон втратив чинність 1 січня 2004 року відповідно до пункту 2 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України). 30. Підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами (частина перша статті 62 ГК України). 31. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про підприємства в Україні» в Україні могли діяти колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства. Крім того, з огляду на існування згідно з частиною четвертою статті 2 Закону України «Про власність» (який втратив чинність 20 червня 2007 року на підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27 квітня 2007 року) такої форми власності як колективна у частині першій статті 63 ГК України одним із видів підприємств залежно від форм власності було передбачене підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності). 32. За іншою класифікацією - залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу - в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 ГК України). Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства (частина п`ята статті 63 ГК України). 33. З огляду на вказане за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу колективне підприємство як різновид підприємства колективної власності (стаття 93 ГК України) є корпоративним. Учасники колективного підприємства незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між ними та цим підприємством щодо його створення, діяльності, управління або припинення діяльності є корпоративними (стаття 167 ГК України). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 34 постанови від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц, у пункті 57 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 924/641/17. 34. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до Статуту підприємство утворене членами його трудового колективу за їх спільним рішенням, діє на основі об`єднання майна та трудової діяльності учасників підприємства; співвласники мають право отримувати дохід від процентних нарахувань на їхні вклади та брати участь в управлінні підприємством, органами якого є загальні збори працюючих співвласників і правління. 35. За обставинами, які встановили суди, позивач працював директором підприємства - головою правління, тобто був членом виконавчого органу підприємства. 36. Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України (абзац перший пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення вказаної частини статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до набрання чинності 1 червня 2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року). 37. Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина третя статті 99 ЦК України застосовна і до захисту корпоративних прав співвласників (учасників) колективного підприємства. Відповідно до цієї частини у зазначеній редакції члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків. 38. За змістом абзацу третього пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків за юридичною природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків є не у приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація корпоративних прав на участь у управлінні товариством шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління. Такі рішення уповноваженого на це органу треба розглядати не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). 39. «Усунення» відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України (у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин в учасників товариства має бути можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац п`ятий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). 40. Зважаючи на це, зміст частини третьої статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини, абзац перший пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). 41. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац сьомий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац другий пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). 42. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини стосовно припинення повноважень і відсторонення від виконання повноважень члена виконавчого органу колективного підприємства згідно з частиною третьою статті 99 ЦК України також не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу вказаного підприємства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні. 43. Отже, припинення повноважень члена виконавчого органу чи його тимчасове відсторонення від виконання повноважень відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є діями уповноваженого органу відповідного підприємства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління цим підприємством (див. аналогічні висновки, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (пункти 52-54), від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (пункти 33-35), від 8 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц (пункти 32-40), від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (пункт 4.8), від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (пункти 57-60) від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17). 44. З огляду на те, що позивач оскаржує рішення загальних зборів працюючих співвласників підприємства, пов`язані з діяльністю останнього і управлінням ним, Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд таких вимог може вимагати оцінювання законності дій зазначених зборів, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства. Тому спір у справі № 129/1033/13-ц в цілому стосується реалізації позивачем корпоративних прав у підприємстві. 45. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції підпункту 1 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року (далі - Закон № 642-VII), який набрав чинності 28 березня 2014 року, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів(близький за змістом припис передбачає пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). 46. Отже, з 28 березня 2014 року процесуальний закон передбачив юрисдикцію господарського суду щодо розгляду справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством (фермерське господарство, кооператив, приватне, колективне підприємство тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13-ц). Однак до набрання чинності Законом № 642-VII юрисдикція господарського суду поширювалась лише на корпоративні відносини у господарських товариствах, які відповідно до частини другої статті 113 ЦК України можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. Тому ініційований у суді до 28 березня 2014 року спір, що виник з корпоративних відносин в юридичній особі, яка не є господарським товариством, не належить до юрисдикції господарського суду. 47. Оскільки позивач звернувся до суду у квітні 2013 року, а підприємство не є господарським товариством, такий спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства. (1.2) Щодо суті спору 48. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 49. Оскільки касаційну скаргу у справі № 129/1033/13-цпідприємство подало у червні 2016 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення судів першої й апеляційної інстанцій на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX. 50. Позивач, обґрунтовуючи незаконність рішень загальних зборів працюючих співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року, вказував, зокрема, на неповноважність цих зборів, які були проведені без повідомлення позивача, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а деякі - і без їхньої участі. 51. Підприємство наполягало на тому, що, вирішуючи цей спір, суд насамперед мав встановити, чи має позивач право або інтерес, за захистом яких він звернувся до суду. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що такий інтерес є з огляду хоча би на те, що оскаржені рішення стосувалися, зокрема, звільнення позивача з посади директора підприємства та відсторонення від неї. У цій справі суди, враховуючи викладені в ухвалі від 3 червня 2015 року висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і застосувавши відповідні норми матеріального права, мали встановити: 1) чи набув позивач, успадкувавши від батька та матері майнові частки у статутному фонді підприємства, статус співвласника останнього відповідно до вимог його Статуту; 2) чи набув позивач статус працюючого співвласника підприємства згідно зі Статутом; 3) чи брали участь у загальних зборах працюючих співвласників, рішення яких оскаржує позивач, звільнені працівники. 52. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, яка була до набрання чинності Законом № 460-IX). (1.2.1) Щодо права позивача на участь в управлінні підприємством 53. За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про підприємства в Україні» у редакції, чинній на час створення підприємства, підприємство діє на підставі статуту, який затверджує власник (власники) майна. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. 54. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу(частина перша статті 65 ГК України, з набранням чинності яким втратив чинність Закон України «Про підприємства в Україні»). Установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання (частина перша статті 57 ГК України). 55. У підприємства, рішення загальних зборів працюючих співвласників якого оскаржив позивач, є і Статут, який дослідили суди першої й апеляційної інстанцій, і згаданий у Статуті установчий договір. Останній суди не досліджували, а жодна зі сторін його судам не надала. 56. Суд апеляційної інстанції вказав, що Статути у редакціях 1996 і 2012 років є «єдиними нормативними актами», що визначають «порядок прийняття таких рішень при відсутності законодавчого врегулювання цих питань щодо колективних підприємств»(т. 4, а. с. 137). 57. Велика Палата Верхового Суду частково погоджується з таким висновком і зауважує, що статут є актом, в якому закріплені локальні норми матеріального права, що врегульовують відносини, зокрема, стосовно управління юридичною особою, можуть визначати особливості спадкування частки у статутному капіталі (фонді) після смерті учасника (співвласника), а також передбачати порядок набуття спадкоємцем померлого учасника (співвласника) прав на участь у цій юридичній особі та на управління нею. 58. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). 59. На основі об`єднання майна, підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників) діють корпоративні підприємства, до числа яких віднесені, зокрема, кооперативні підприємства та підприємства, що створюються у формі господарського товариства (частина п`ята статті 63 ГК України). 60. Підприємство переконувало суд першої інстанції у тому, що до регулювання відносин у ньому можна застосувати за аналогією приписи цивільного законодавства про виробничі кооперативи (т. 2, а. с. 5-6). Позивач визнав, що колективне підприємство, як виробничий кооператив і господарське товариство, є корпоративним, але відрізняється від господарського товариства тим, що у колективному підприємстві члени мають працювати (т. 2, а. с. 51; т. 3, а. с. 17-18). 61. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відповідно до абзацу четвертого статті 2 Закону України «Про кооперацію», чинного як на час ухвалення Гайсинським районним судом Вінницької області рішень від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005 і від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09 про визнання за позивачем права власності на майнові частки у статутному фонді підприємства в порядку спадкування після смерті батька та матері, так і на час виникнення спірних правовідносин, пов`язаних із прийняттям загальними зборами працюючих співвласників оскаржених рішень, саме виробничий кооператив утворюється шляхом об`єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов`язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Крім того, відповідно до частини першої статті 163 ЦК України виробничим кооперативом як різновидом підприємницького товариства (стаття 84 ЦК України) є добровільне об`єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об`єднанні його членами майнових пайових внесків. Оскільки підприємство за його ознаками відповідає вказаному визначенню, то до спірних правовідносин слід застосувати правове регулювання, передбачене для виробничих кооперативів. Відтак, посилання підприємства в апеляційній і касаційній скаргах на норми, що регулюють участь у господарських товариствах, і на відповідну судову практику Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими. 62. Згідно з пунктом 3.5 Статуту у редакції 1996 року у колективній власності підприємства є вклад (доля) кожного його учасника, розмір якого визначений установчим договором, а також участю кожного в збільшенні власності підприємства . 63. Однією з підстав припинення членства у кооперативі є смерть члена кооперативу (абзац п`ятий статті 13 Закону України «Про кооперацію»). Право власності членів кооперативу-фізичних осіб на свою загальну частку успадковується (частина четверта статті 21 цього Закону). 64. Стаття 23 Закону України «Про власність» у редакції, чинній як на час створення підприємства, так і на час ухвалення Гайсинським районним судом Вінницької області рішення від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005, передбачала, що працівники колективного підприємства мають вклади у його майні (частина друга). На такий вклад нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом, виходячи з результатів господарської діяльності підприємства (частина третя). А працівник, який припинив трудові відносини з підприємством, і спадкоємець померлого працівника, мають право на виплату вартості вкладу(частина четверта). 65. Близьку за змістом норму передбачав і Статут у редакції 1996 року: спадкоємцям померлого працівника мала виплачуватися вартість його вкладу (долі) (пункт 3.6). 66. Підприємство постійно спростовувало набуття позивачем за Статутом у редакції 1996 року статусу співвласника (т. 2, а. с. 3-4; т. 3, а. с. 46-47, 128, 196-197; т. 4, а. с. 75-77, 147-151), не заперечуючи його право власності на вклад у майні підприємства, та наполягало в апеляційній скарзі на тому, що саме терміном «вклад (доля)» оперував Статут підприємства у редакції 1996 року, і позивач згідно з цим Статутом і приписами актів цивільного законодавства мав право на виплату вартості вкладу, який мали його батько та матір, а не майнової частки у статутному фонді підприємства (т. 4, а. с. 77). Зрештою, позивач надавав суду перелік спадкоємців, які мали право на одержання саме вартості вкладу спадкодавців-співвласників, а не на участь в управлінні підприємством (т. 1, а. с. 15-16, 215-216). Серед цих спадкоємців є і позивач (т. 1, а. с. 15, 215). 67. Підприємство в апеляційній скарзі звертало увагу на те, що суд першої інстанції неправильно застосував припис статті 1219 Цивільного кодексу України та наводило судову практику щодо її застосування (т. 4, а. с. 75-76). Проте суд апеляційної інстанції не дав відповідь на цей аргумент підприємства. У касаційній скарзі підприємство повторно наводить доводи щодо застосування приписів зазначених статей (т. 4, а. с. 148-151). 68. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на участь у товариствах. 69. У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу (частина четверта статті 166 ЦК України). 70. Відповідно до пункту 4.1 Статуту у редакції 1996 року у складі підприємства є: 1) співвласники - учасники підприємства, доля яких у колективній власності визначена установчим договором; 2) працівники. Перші володіють корпоративними правами, зокрема, на отримання доходу від процентних нарахувань на їхні вклади та на участь в управлінні підприємством. Другі за загальним правилом корпоративних прав не мають і набувають права й обов`язки відповідно до умов трудового договору. Однак, за змістом пункту 4.2 Статуту у вказаній редакції прийняті на роботу працівники можуть стати новими співвласниками за таких умов: 1) вони пропрацювали на підприємстві не менше трьох років; 2) подали особисту заяву; 3) здійснили відповідний внесок коштів, підтверджений майновим сертифікатом згідно з пунктами 3.5 і 5.1 Статуту у зазначеній редакції; 4) правління прийняло рішення про прийняття цих працівників до складу співвласників. 71. Суди не встановили, що за Статутом у редакції 1996 року право на участь у загальних зборах працюючих співвласників підприємства набував кожен спадкоємець померлого працюючого співвласника. Отже, за встановлених судами обставин справи № 129/1033/13-ц право власності на майнову частку у статутному фонді підприємства не означало наявність права на участь в управлінні цим підприємством. Позивач, - за яким Гайсинський районний суд Вінницької області 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005 (т. 1, а. с. 204) визнав у порядку спадкування право власності на Ѕ частину тієї майнової частки у статутному фонді підприємства, яка належала батькові позивача (не вказавши конкретний розмір такої частки), а 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09 (т. 1, а. с. 205-206) визнав у порядку спадкування право власності на майнову частку у розмірі 0,1287 % статутного фонду підприємства після смерті матері, - був власником саме таких часток і міг за Статутом у редакції 1996 року, який залишався чинним і на час виникнення спірних правовідносин, претендувати або на виплату вартості вкладу (долі) померлих батьків, або - за дотримання критеріїв, визначених пунктом 4.2 Статуту, та за наявності відповідного рішення правління - на набуття статусу нового співвласника підприємства. 72. Іншими словами, наявність у позивача права власності на майнові частки у статутному фонді підприємства не означало наявність у позивача статусу співвласника підприємства за критеріями, визначеними у пункті 4.2 Статуту в редакції 1996 року. А відповідність таким критеріям суди першої й апеляційної інстанцій на підставі зібраних доказів не встановили. Зокрема вказали, що позивач був призначений 3 березня 2010 року на посаду директора підприємства, про що внесений відповідний запис до державного реєстру (т. 4, а. с. 56, 135), тобто був прийнятий на роботу. Але не встановили те, що до виникнення спірних правовідносин у 2012 році він пропрацював на підприємстві не менше трьох років, а також те, що правління підприємства прийняло рішення про прийняття позивача до складу співвласників, як цього вимагав пункт 4.2 Статуту у редакції 1996 року. Тому висновок про те, що позивач є працюючим співвласником підприємства, який мав право на участь у загальних зборах таких співвласників не ґрунтується на нормах матеріального права. 73. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб (частина перша статті 163 ЦК України).Проте ні акти чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, ні Статут у редакції 1996 року не передбачали можливість участі на засадах членства у діяльності підприємства, зокрема у загальних зборах працюючих співвласників, інших осіб, ніж його співвласники, критерії визначення яких були встановлені у пункті 4.2 зазначеної редакції. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає відповідний аргумент касаційної скарги обґрунтованим. 74. З огляду на викладене у Великої Палати Верховного Суду немає встановлених судами на підставі норм права обставин того, що на час виникнення спірних правовідносин позивач, маючи статус працівника підприємства, був також його співвласником, тобто що він був працюючим співвласником у розумінні Статуту у редакції 1996 року. Тому не має значення для вирішення спору посилання позивача та судів на редакцію Статуту, прийняту у липні 2012 року (т. 1, а. с. 19-25) загальними зборами, які, як встановили ці суди, скликав сам позивач і в яких разом з позивачем взяли участь тільки прийняті ним на роботу за трудовими угодами (т. 1, а. с. 56-60, 151-161, 167-172) з 4 червня 2012 року працівники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 75. Суди першої й апеляційної інстанцій безпідставно не застосували до правовідносин стосовно порядку набуття членства у підприємстві: пункт 2 частини першої статті 1219 ЦК України про невходження до складу спадщини права на участь у товаристві; абзац п`ятий статті 13, частину четверту статті 21 Закону України «Про кооперацію» про смерть як підставу припинення членства у кооперативі та право члена кооперативу на спадкування його частки; частину четверту статті 23 Закону України «Про власність» для визначення прав позивача як спадкоємця його батька-співвласника підприємства; частину четверту статті 166 ЦК України про право спадкоємця померлого члена кооперативу набути членство в останньому, якщо інше не встановлено статутом. Крім того, суди неправильно застосували норми Статуту у редакції 1996 року як для визначення прав спадкоємця померлого співвласника, так і для встановлення кола співвласників підприємства. (1.2.2) Щодо неповноважності загальних зборів працюючих співвласників 76. Дослідивши Статут, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до пункту 5.1 Статуту у редакції 1996 року «вищим органом управління підприємства є загальні збори працюючих співвласників, які мають майновий сертифікат і вклад (долю) в колективній власності, а між загальними зборами - правління колективного підприємства» (т. 4, а. с. 57, 136). Станом на час проведення «загальних зборів співвласників» 24 липня 2012 року діяв Статут у редакції від 14 липня 2012 року, згідно з пунктом 9.1 якого «вищим органом управління підприємства є загальні збори працюючих учасників підприємства» (т. 4, а. с. 57, 136). І в кожній з указаних редакцій Статуту «незмінним є те, що кворум визначається, виходячи із того, яка кількість працюючих співвласників бере участь у зборах, і саме останні наділені правом ухвалювати рішення на них» (т. 4, а. с. 57, 136). 77. Суди першої й апеляційної інстанцій вказали, що за рішенням загальних зборів працюючих співвласників підприємствавід 3 березня 2010 року позивач був призначений на посаду директора, а на підставі наказу № 2 від 1 червня 2012 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стали з 4 червня 2012 року працівниками підприємства. 78. Підприємство заперечувало факт працевлаштування ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 2, а. с. 6-7; т. 3, а. с. 47-49; т. 4, а. с. 77-79). Натомість позивач стверджував про наявність у цих осіб статусу співвласників підприємства, писав, що лише вказані особи були «працюючими співвласниками» (т. 1, а. с. 4), називав їх «працюючими учасниками» (т. 1, а. с. 244, 246). Мотивував неповноважність загальних зборів працюючих співвласників, рішення яких він оскаржив, зокрема, працевлаштуванням на підприємстві себе, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 121-122, 242-243), але не доводив наявності у цих осіб згідно з пунктами 3.5 і 5.1 Статуту у редакції 1996 року (т. 2, а. с. 188, 190) майнових сертифікатів і вкладів (доль) у колективній власності. 79. Передаючи 3 червня 2015 року справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав на те, що потрібно з`ясувати, яка кількість працюючих співвласників була на час проведення загальних зборів, що прийняли оскаржені рішення, чи були ті збори повноважними ухвалювати рішення, чи була для цього достатня кількість голосів, а також з урахуванням Статуту у редакціях 1996 і 2012 років перевірити доводи позивача про відсутність кворуму на відповідних загальних зборах. 80. Суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина третя статті 10, частина перша статті 60 ЦПК України у вказаній редакції). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплювала стаття 61 ЦПК України у тій же редакції (близькі за змістом приписи визначені у частині третій статті 12, частині першій статті 13, частина перша статті 81, статті 82 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду). 81. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). 82. Суди обох попередніх інстанцій констатували неналежність повідомлення про проведення «загальних зборів співвласників» підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року позивача, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , назвавши їх усіх «працюючими співвласниками» (т. 4, а. с. 57, 136). Проте факти наявності у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 майнових сертифікатів і вкладів (доль) у колективній власності відповідно до пунктів 3.5 і 5.1 Статуту у редакції 1996 року та набуття ними статусу співвласників згідно з критеріями, передбаченими у пунктах 4.1 і 4.2 Статуту у тій же редакції, як і у ситуації з позивачем, суди першої й апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях не встановили. Суди обмежились констатацією того, що немає доказів незаконності прийняття вказаних осіб на роботу (т. 4, а. с. 57, 136). 83. Суд першої інстанції, з`ясувавши, яка кількість осіб взяла участь у загальних зборах працюючих співвласників 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року, не встановив, хто з них був звільненим з роботи. Натомість обмежився згадкою про те, що з наказів підприємства 2001 року № 10, 17, 22 «видно, що було звільнено значну частину працівників» (т. 4, а. с. 57). Крім того, суд першої інстанції констатував, що підприємство не надало докази того, що на час проведення «зборів співвласників» 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року були інші працівники, ніж ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , і що у цих зборах брали участь «працюючі співвласники» (т. 4, а. с. 57). 84. Суд же апеляційної інстанції зазначив, що представники сторін не заперечували відсутність на «позачергових зборах співвласників» 5 червня та 24 липня 2012 року працюючих співвласників (т. 4, а. с. 136), а також констатував відсутність у матеріалах справи доказів як того, хто саме був присутнім на загальних зборах працюючих співвласників підприємства, рішення яких оскаржив позивач, так і наявності у присутніх на тих зборах «часток у підприємстві та майнових сертифікатів, як передбачено статутом» (т. 4, а. с. 136-137). 85. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, виконуючи вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суди використали концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем. Так, суди першої й апеляційної інстанцій побудували аргументацію неповноважності загальних зборів працюючих співвласників, рішення яких оскаржив позивач, зокрема, на тому, що: сторони не заперечували відсутність на цих зборах працюючих співвласників; підприємство не надало доказів того, що у вказаних зборах взяли участь працюючі співвласники, і того, що на підприємстві були інші працівники, ніж ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; а у матеріалах справи відсутні докази того, хто саме був присутнім на зазначених зборах, і наявності у присутніх часток у підприємстві та майнових сертифікатів. Крім того, суди попередніх інстанцій допустили логічну помилку, коли для обґрунтування наявності у зазначених осіб статусу працюючих співвласників підприємства вказали на відсутність доказів незаконності прийняття їх на роботу. 86. Велика Палата Верховного Суду звертає теж увагу на те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не є учасниками справи, не подавали жодних скарг про порушення їхнього права на участь в управлінні підприємством, а суд першої інстанції не залучав їх до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Крім того, позивач не підтвердив наявність у нього права захищати у суді права й інтереси інших осіб. Відтак, суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, оскільки не мали юридичних підстав встановлювати порушення загальними зборами працюючих співвласників підприємства означеного права ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під час прийняття рішень 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року. 87. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню (частина перша статті 61 ЦПК України у зазначеній редакції). 88. У позовній заяві позивач визнав, що у загальних зборах працюючих співвласників підприємства, які відбулися 5 червня 2012 року, взяли участь ті особи, які раніше обрали позивача на посаду директора підприємства (т. 1, а. с. 5). Про неповноважність тих зборів, які обрали 3 березня 2010 року позивача на вказану посаду (т. 1, а. с. 50-51), він не зазначав і не стверджував, що того дня зі 146 осіб, які одноголосно за нього проголосували, частина була звільнена у 1996 і 2001 роках на підставі наказів, копії яких він надав суду (т. 1, а. с. 38, 39, 41). 89. Суд першої інстанції вказав на те, що «нездійснення господарської діяльності підприємством, неналежне ведення документації, відсутність відомостей про нарахування і виплату заробітної плати не є безумовним доказом припинення трудових відносин зі співвласниками». Але, як і суд апеляційної інстанції, не встановив факт прийняття оскаржених рішень саме тими особами, які були звільнені з посад на підприємстві на підставі наказів 1996 і 2001 років, копії яких надав позивач (т. 1, а. с. 38, 39, 41). Суди також не встановили, чи взагалі у вказаних зборах брали участь звільнені працівники підприємства. Відтак, використання судом апеляційної інстанції терміну «не уповноважений та неіснуючий колегіальний орган - збори звільнених працівників» підприємства (т. 4, а. с. 137) на позначення органу, який прийняв оскаржені рішення, не ґрунтується на обставинах, які встановив як цей суд, так і суд першої інстанції. 90. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що, не встановивши згідно з вимогами Статуту наявність у позивача, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 статусу працюючих співвласників, необхідного для участі у загальних зборах працюючих співвласників, не виявивши, що у таких зборах, рішення яких оскаржив позивач, брали участь конкретні особи, які не мали на це права, відсутні підстави для висновку про порушення порядку скликання та проведення тих зборів, визначення необхідного кворуму для ухвалення відповідних рішень. Отже, підстави для визнання їх недійсними відсутні. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 91. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). 92. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша - третя статті 412 ЦПК України у редакції, яка була до набрання чинності Законом № 460-IX). 93. З огляду на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, за відсутності встановлених обставин, які мають значення для задоволення позовних вимог, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. А томурішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. (2.2) Щодо судових витрат 94. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). 95. За подання у квітні 2013 року позовної заяви з декількома вимогами немайнового характеру позивач сплатив 114,70 грн судового збору (т. 1, а. с. 1). 96. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду, за подання позовної заяви немайнового характеру справлявся судовий збір у розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати. 97. 5 квітня 2013 року Гайсинський районний суд Вінницької області постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху (т. 1, а. с. 65). 98. 15 квітня 2013 року позивач подав змінену позовну заяву, в якій зазначив одну вимогу немайнового характеру: визнати незаконним «протокольне рішення позачергових зборів» підприємства від 5 червня 2012 року, «оформлене протоколом без номера» (т. 1, а. с. 68-70). 99. 16 квітня 2013 року Гайсинський районний суд Вінницької області постановив ухвалу про відкриття провадження у справі (т. 1, а. с. 72). 100. 2 жовтня 2013 року подав змінену позовну заяву, в якій зазначив декілька вимог немайнового характеру: про визнання недійсними рішень від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року, від 5 березня 2013 року, а також про зобов`язання Гайсинського РУЮ та Тростянецьке МУЮ внести до державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи та запис про зміну керівника юридичної особи і зміну складу підписантів (т. 1, а. с. 120-126). Докази сплати судового збору позивач не додав. 101. 18 жовтня 2013 року позивач змінив предмет позову, заявивши вісім вимог немайнового характеру (т. 1, а. с. 241-249), однак не додав доказів доплати судового збору в установленому розмірі. 102. 19 листопада 2015 року позивач у черговий раз змінив предмет позову, подавши заяву «про зменшення позовних вимог». Згідно з цією заявою просив суд розглянути три вимоги немайнового характеру, а решту (до Гайсинського РУЮ та Тростянецького МУЮ) - залишити без розгляду. 103. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній у жовтні 2013 року на час зміни позивачем предмета позову, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру справлявся судовий збір у такому ж розмірі, що і на час звернення позивача до суду у квітні 2013 року - 0,1 розміру мінімальної заробітної плати. 104. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина перша статті 4 того ж Закону України у зазначеній редакції). 105. Мінімальна заробітна плата на 1 січня 2013 року становила 1 147,00 грн. (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік») 106. Оскільки позивач, звертаючись до суду, заплатив судовий збір за одну вимогу немайнового характеру, а надалі змінив предмет позову, заявивши з урахуванням заяви від 19 листопада 2015 року три такі вимоги, він мав доплатити судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 114,7 грн х 2 = 229,40 грн. 107. За подання 7 листопада 2014 року апеляційної скарги на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року позивач сплатив судовий збір у розмірі 121,80 грн (т. 3, а. с. 87). 108. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, за її подання на рішення суду справлявся судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з немайновими вимогами. 109. Оскільки за подання позовної заяви з трьома немайновими вимогами позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання апеляційної скарги 344,10 грн : 10 х 5 = 172,05 грн. Отже, за подання вказаної скарги позивач недоплатив судовий збір у розмірі 172,05 грн - 121,80 грн = 50,25 грн. 110. За подання у лютому 2015 року касаційної скарги на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року позивач сплатив 170,52 грн судового збору (т. 3, а. с. 175). 111. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, за її подання на рішення суду справлявся судовий збір у розмірі 70 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з немайновими вимогами. 112. Оскільки за подання позовної заяви з трьома немайновими вимогами позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання касаційної скарги 344,10 грн : 10 х 7 = 240,87 грн. Отже, за подання вказаної скарги позивач недоплатив судовий збір у розмірі 240,87 грн - 170,52 грн = 70,35 грн. 113. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду встановила, що позивач сумарно недоплатив 229,40 грн + 50,25 грн + 70,35 грн =350,00 грн судового збору. 114. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 115. Під час нового розгляду справи за подання у березні 2016 року апеляційної скарги на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року підприємство сплатило 605,33 грн судового збору (т. 4, а. с. 74), а за подання у червні 2016 року касаційної скарги на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року - 661,44 грн судового збору (т. 4, а. с. 146). 116. Оскільки Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалила нове рішення про відмову у позові, суми сплаченого підприємством судового збору слід покласти на позивача. Але Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що підприємство переплатило збір за подання апеляційної та касаційної скарг: 116.1. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання вказаної апеляційної скарги, за її подання справлявся судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Оскільки за подання позовної заяви позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання у березні 2016 року апеляційної скарги підприємство мало сплатити 344,10 грн : 10 х 11 = 378,51 грн. Отже, за подання вказаної скарги підприємство переплатило судовий збір у розмірі 605,33 грн - 378,51 грн = 226,82 грн. 116.2. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання вказаної апеляційної скарги, за її подання справлявся судовий збір у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Оскільки за подання позовної заяви позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання у червні 2016 року касаційної скарги підприємство мало сплатити 344,10 грн : 10 х 12 = 412,92 грн. Отже, за подання вказаної скарги підприємство переплатило судовий збір у розмірі 661,44 грн - 412,92 грн = 248,52 грн. 117. Таким чином, підприємство сумарно переплатило 226,82 грн + 248,52 грн = 475,34 грн судового збору та згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» має право заявити клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету України. А тому на позивача можна покласти лише ту суму сплаченого підприємством судового збору, яку воно мало сплатити за законом, тобто 605,33 грн + 661,44 грн - 475,34 грн = 791,43 грн. Керуючись частинами першою та тринадцятою статті 141, частиною першою та третьою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Колективного підприємства «Гайсинська меблева фабрика» задовольнити. 2. Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову у позові. 3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ): у дохід Державного бюджету України - 350,00 грн недоплаченого судового збору; на користь Колективного підприємства «Гайсинська меблева фабрика» (23700, Вінницька область, місто Гайсин, вулиця Українська, 41; ідентифікаційний код: 05486548) - 791,43 грн судового збору, з яких 378,51 грн - за подання апеляційної скарги та 412,92 грн - за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 88952196

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2020 року м. Київ Справа № 296/9355/18 Провадження № 14-581цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кангор Трейд» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування майна із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, прийняту у складі суддів Галацевич О.М., Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог 1. У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кангор Трейд» (далі - ТОВ «Кангор Трейд») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 18 липня 2017 року, укладений між ТОВ «Кангор Трейд» та ОСОБА_1 , а також застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 транспортний засіб марки BMW, моделі Х6, номерний знак НОМЕР_1 . 2. Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2017 року між ОСОБА_1 як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ленакс Україна» (далі - ТОВ «Ленакс Україна») як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Кангор Трейд». 3. Після укладення зазначеного договору, під час інвентаризації активів ТОВ «Кангор Трейд» було з`ясовано, що на балансі підприємства обліковується транспортний засіб марки BMW, моделі Х6, номерний знак НОМЕР_1 . Однак, фактично вказаного транспортного засобу виявлено не було. 4. Серед установчих документів ТОВ «Кангор Трейд» було виявлено рішення засновника (власника) товариства - ОСОБА_1 від 14 липня 2017 року, згідно з яким він вирішив у зв`язку з виробничою необхідністю продати за балансовою вартістю вказаний транспортний засіб. Договір купівлі-продажу транспортного засобу від 18 липня 2017 року та акт приймання - передачі транспортного засобу від імені продавця (ТОВ «Кангор Трейд») підписав ОСОБА_2 . При цьому покупцем вказаного транспортного засобу є сам ОСОБА_1 5. Позивач стверджував, що вказаний договір купівлі-продажу укладений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема підписаний від імені ТОВ «Кангор Трейд» особою, яка не мала на це повноважень, що є підставою для визнання його недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - повернення транспортного засобу ТОВ «Кангор Трейд». Короткий зміст судових рішень 6. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 18 лютого 2019 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 7. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки виник між юридичною особою - ТОВ «Кангор Трейд» та його учасником (засновником) ОСОБА_1 , який вибув зі складу учасників (засновників) цього товариства вже після відчуження на користь відповідача спірного автомобіля, який входить до переліку основних засобів позивача. Вказаний спірний договір купівлі-продажу стосується рухомого майна, що перебуває у власності та користуванні суб`єктів господарювання. 8. Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 18 лютого 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. 9. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на ту обставину, що спір у цій справі виник із корпоративних правовідносин є помилковим, оскільки такий спір не пов`язаний із створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності ТОВ «Кангор Трейд». Крім того, вимоги про витребування майна стосуються ОСОБА_1 як фізичної особи, а не суб`єкта господарювання. Короткий зміст вимог касаційної скарги 10. У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 18 лютого 2019 року. 11. Касаційна скарга мотивована тим, що спір, який виник є корпоративним та має розглядатися в порядку господарського судочинства. Позиція інших учасників справи 12. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення. Рух справи у суді касаційної інстанції 13. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі відкрито касаційне провадження та витребувано її із суду першої інстанції. 14. 11 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 15. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 16. 09 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду у письмовому провадженні. Позиція Великої Палати Верховного Суду 17. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. 18. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 19. Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 20. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. 21. Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 22. З частини першої статті 20 ГПК України зокрема вбачається, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, у тому числі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, зокрема у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані із діяльністю та управлінням такої юридичної особи. 23. При цьому із обгрунтування вказаного позову та змісту позовних вимог вбачається, що даний спір виник між позивачем - ТОВ «Кангор Трейд» та його учасником (засновником) - ОСОБА_1 з приводу відчуження на користь останнього основних засобів ТОВ «Кангор Трейд» у виді вищевказаного спірного автомобіля в період, коли ОСОБА_1 ще не вибув зі складу учасників (засновників) вказаного товариства, тобто спір стосується управління та діяльності юридичної особи 24. ТОВ «Кангор Трейд»просило визнати недійсним вищевказаний спірний договір купівлі-продажу транспортного засобу від 18 липня 2017 року, укладений з ОСОБА_1 , посилаючись на ту обставину, що цей оспорюваний правочин порушує права позивача, оскільки підписаний від імені ТОВ «Кангор Трейд» особою, яка не мала на це повноважень. 25. Враховуючи ті обставини, що оспорюваний правочин був вчинений на підставі рішення ОСОБА_1 як засновника (власника) товариства, покупцем вказаного транспортного засобу був сам ОСОБА_1 , який потім відчужив 100 % частку у статутному капіталі товариства на користь ТОВ «Ленакс Україна», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір господарського товариства з його учасником (засновником), який вибув з цього товариства, є тісно пов`язаним із корпоративними відносинами, а тому має розглядатися за правилами господарського судочинства. 26. При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 27. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції правильно вважав, що вказаний спір є таким, що підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому обґрунтовано закрив провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. 28. Безпідставно скасувавши законну й обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні норм процесуального права, у зв`язку із чим зробив неправильний висновок щодо розгляду спору у цій справі в порядку цивільного судочинства. 29. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 30. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Щодо судових витрат 31. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 32. Оскільки задовольняється касаційна скарга ОСОБА_1 , який звільнений від сплати судового збору (копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 т. 2, а. с. 4), то з ТОВ «Кангор Трейд» в доход держави необхідно стягнути судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 грн. Керуючись статтями 141, 400, 402, 403, 409, 413, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року скасувати, ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 18 лютого 2019 року залишити в силі. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кангор Трейд» (місцезнаходження: провулок Залізняка Максима, 18 Б, місто Шепетівка, Хмельницька область, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39906252) в доход держави судовий збір у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С .В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська О.Р. Кібенко Джерело: ЄДРСР 88952216

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2020 року м. Київ Справа № 910/12217/19 Провадження № 12-24гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів: Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2019 року, постановлену суддею Карабань Я. А., та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Мальченко А. О., Дідиченко М. А., Пономаренка Є. Ю., у справі № 910/12217/19 за позовом Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» в інтересах юридичної особи - Дочірнього підприємства «Чорноморнафтогазінвест» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» до директора Дочірнього підприємства «Чорноморнафтогазінвест» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_1 , повноваження якого припинені, про стягнення 235 752,05 грн збитків. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У вересні 2019 року Акціонерне товариство «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз») в інтересах юридичної особи - Дочірнього підприємства «Чорноморнафтогазінвест» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - ДП «Чорноморнафтогазінвест», ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» відповідно) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до директора ДП «Чорноморнафтогазінвест» ОСОБА_1, повноваження якого припинені, про стягнення 235 752,05 грн збитків, заподіяних юридичній особі діями її посадової особи. 2. Позов мотивовано такими обставинами: 1.1. ДП «Чорноморнафтогазінвест» було створене 18 листопада 2009 року рішенням загальних зборів АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». На підставі наказу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» № 255-к від 10 жовтня 2012 року ОСОБА_1 за сумісництвом був призначений на посаду директора ДП «Чорноморнафтогазінвест» з 01 жовтня 2012 року. З ним був укладений трудовий договір від 01 жовтня 2012 року. 1.2. Відповідно до наказу ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» № 230-к від 15 вересня 2011 року ОСОБА_1 за основним місцем роботи займав посаду заступника начальника відділу зовнішніх зв`язків апарату управління, а на підставі наказу № 35-к від 08 вересня 2014 року ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_1 переведено з посади заступника начальника відділу зовнішніх зв`язків апарату управління на посаду радника голови правління відділу економіки та фінансів апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». 1.3. Протягом 2016-2018 років посадові обов`язки головного бухгалтера ДП «Чорноморнафтогазінвест» виконував ОСОБА_2 за сумісництвом, тоді як основним місцем його роботи була посада головного бухгалтера ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». 1.4. На підставі службового розслідування, проведеного відповідно до положень підпункту 9.6.1 Статуту ДП «Чорноморнафтогазінвест» у 2018 році, було встановлено факти незаконного нарахування та виплати заробітної плати за період 2016-2018 років: ОСОБА_1 в розмірі 134 415 грн та ОСОБА_2 в розмірі 101 337,05 грн, разом 235 752,02 грн. 1.5. Відповідно до Статуту ДП «Чорноморнафтогазінвест» директор здійснює керівництво діяльністю підприємства, організовує його господарську діяльність, ведення обліку та звітності, забезпечує ведення обліку результатів роботи, визначає форму і систему оплати праці, режим роботи тощо. 1.6. ДП «Чорноморнафтогазінвест» протягом 2016-2018 років статутної діяльності не здійснювало (через обставини непереборної сили - збройну агресію Російської Федерації), активів власних не мало, за весь період роботи директором було видано лише 18 наказів, більшість з яких не пов`язана з управлінням господарською діяльністю підприємства, а стосується питань роботи з персоналом. 1.7. Відповідно до обліку робочого часу за основним місцем роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 2016 по 2018 рік установлено повний робочий день з 08:30 по 17:30 (40 годин на тиждень / 8 годин на день), тоді як у цей же період у табелі обліку використання робочого часу в ДП «Чорноморнафтогазінвест» ними внесено інформацію про виконання роботи за сумісництвом упродовж 4 годин кожного робочого дня. Порівняльний аналіз документів (табелів) з обліку робочого часу, що знаходяться у ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ДП «Чорноморнафтогазінвест», свідчать про те, що тривалість робочого часу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 становила 12 годин на день. 1.8. На підставі положень статті 22, частини третьої статті 92, статті 1166 Цивільного кодексу України, статті 89 Господарського кодексу України ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» в інтересах ДП «Чорноморнафтогазінвест» просить стягнути з колишнього директора ДП «Чорноморнафтогазінвест» ОСОБА_1 збитки, завдані ним ДП «Чорноморнафтогазінвест» у розмірі 235 752,05 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 13 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відмовив у відкритті провадження, оскільки позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Цією ж ухвалою роз`яснено позивачу про те, що спір віднесено до вирішення судами загальної юрисдикції. 4. Судові рішення мотивовані тим, що цей спір відповідно до пункту 12 частини першої статті 20 цього Кодексу не належить вирішенню господарським судом, оскільки виник саме з трудових відносин сторін щодо їх оформлення, табелювання робочого часу, правильності та обґрунтованості нарахування заробітної плати посадовим особам ДП «Чорноморнафтогазінвест» за виконання ними трудових обов`язків на посадах за сумісництвом під час виконання ними ж своїх посадових обов?язків за основним місцем роботи. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 5. У січні 2020 року АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 6. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження, дійшли помилкового висновку, що спір виник із трудових відносин, і не застосували при визначенні юрисдикції спору норми пункту 12 частини першої статті 20 та частини першої статті 54 ГПК України, відповідно до яких господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, також за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах. Так скаржник стверджує, що у цій справі встановлено такі обставини: 6.1. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» володіє 100% статутного капіталу ДП «Чорноморнафтогазінвест», що становить 1 667 200 грн. 6.2. ОСОБА_1 є директором ДП «Чорноморнафтогазінвест» - посадовою особою органу управління ДП, повноваження якої припинені. 6.3. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» звернулося з позовом про стягнення збитків, завданих незаконним нарахуванням заробітної плати ОСОБА_1 як директором ДП «Чорноморнафтогазінвест». 6.4. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» звернулося до суду не від власного імені (як роботодавець ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), а від імені та в інтересах ДП «Чорноморнафтогазінвест» як власник цього підприємства, оскільки воно не має можливості звернутися самостійно через відсутність коштів, персоналу, арешт рахунків, що унеможливлює захист інтересів у суді, в тому числі сплату судового збору та здійснення витрат на правничу допомогу 6.5. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» не зверталося із жодними вимогами до ОСОБА_2 , який не є відповідачем у спорі. 7. Скаржник також посилається на те, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували правовий висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 904/4669/18, а послалися на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у справі № 904/4654/18, яка не є релевантною до справи № 910/12217/19. 8. У заяві від 9 квітня 2020 року скаржник просить повернути справу до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з посиланням на правову позицію, яка міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц, якою вже вирішено юрисдикційний спір за подібних обставин. Доводи інших учасників справи 9. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 березня 2020 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки предметом касаційного розгляду є питання визначення юрисдикції цього спору. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 11. У поданому до суду в порядку господарського судочинства позові АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», яке звернулось в інтересах ДП «Чорноморнафтогазінвест», просило стягнути з директора цього підприємства, повноваження якого припинені, 235 752,05 грн на відшкодування збитків, завданих ним як посадовою особою підприємства безпідставним нарахуванням та виплатою заробітної плати. 12. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 13. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. 14. Так, у пункті 12 частини першої цієї статті передбачено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах. 15. Відповідно до частини першої статті 54 ГПК України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. 16. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» володіє 100 % статутного капіталу ДП, що становить 1 667 200 грн, тобто є єдиним учасником цього підприємства. 17. Стаття 65 Господарського кодексу України передбачає, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. 18. ОСОБА_1 був директором ДП «Чорноморнафтогазінвест», призначеним наказом ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» № 255-к. З ОСОБА_1 відповідно до статті 65 Господарського кодексу України учасником (уповноваженим ним органом) був укладений трудовий договір від 01 жовтня 2012 року. Тобто ОСОБА_1 був керівником, посадовою особою ДП «Чорноморнафтогазінвест», повноваження якої на момент звернення до суду припинені. 19. Таким чином, правовідносини, які виникли між ДП «Чорноморнафтогазінвест» та ОСОБА_1 щодо відшкодування збитків, завданих безпідставною виплатою заробітної плати, стосуються дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень саме як посадової особи - директора підприємства. 20. Наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трудових відносин з АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» (працюють за основним місцем роботи), а також трудових відносин з ДП «Чорноморнафтогазінвест» (працюють за сумісництвом) не впливає характер спірних відносин. 21. Суди дійшли висновку про те, що спір виник із трудових відносин, посилаючись на те, що позивачем надано трудові договори, накази, табелі обліку робочого часу, оборотно-сальдові відомості нарахування заробітної плати та ін. Втім, суди не звернули уваги на те, що надані позивачем документи стосувалися двох різних юридичних осіб - АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ДП «Чорноморнафтогазінвест» і були надані як докази завданих ДП «Чорноморнафтогазінвест» збитків. 22. АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та ДП «Чорноморнафтогазінвест» є самостійними юридичними особами, хоча й пов`язані відносинами залежності. Заробітна плата, про незаконність нарахування та виплати якої стверджує позивач, виплачувалася за рахунок коштів ДП «Чорноморнафтогазінвест» (пункт 3.1 трудового договору від 01 жовтня 2012 року, том 1, а.с. 63 ), тому й збитки, які позивач (яким фактично є дочірнє підприємство) просить стягнути, могли бути завдані саме дочірньому підприємству, а не АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» (яке діє в інтересах позивача). 23. Суди не звернули уваги на те, що АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», діючи в інтересах ДП «Чорноморнафтогазінвест» як його учасник, звертається до ОСОБА_1 як до керівника підприємства з вимогами про стягнення збитків, а не як роботодавець з позовом до працівника про стягнення безпідставно набутої заробітної плати. 24. Пункт 1 частини першої статті 175 ГПК України підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту. 25. Аналіз змісту та підстав позову, поданого ДП «Чорноморнафтогазінвест» (в особі АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»), свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо завданих юридичній особі збитків діями її посадової особи, повноваження якої припинені. 26. Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц, де було зазначено, що правовідносини, які виникли між ТОВ «Славія» та його генеральним директором, щодо відшкодування збитків, завданих неповерненням автомобіля, стосуються дій або бездіяльності відповідача під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи. Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після звільнення з посади генерального директора цього товариства, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Те, що у справі № 910/12217/19, яка розглядається Великою Палатою Верховного Суду,директор, крім трудових відносин з дочірнім підприємством, також мав трудові відносини з власником (засновником) цього підприємства, який звертається з позовом в інтересах цього підприємства до директора про стягнення збитків, не впливає на визначення юрисдикції спору. Такий спір є господарським і має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 12 частини першої статті 20, частини першою статті 54 ГПК України. 27. Велика Палата Верховного Суду також погоджується з аргументами скаржника щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції про відсутність у скаржника права звертатися до суду в інтересах іншої особи з посиланням на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 904/4654/18. У цій справі компанія FOLIONA MANAGEMENT LIMITED, яка володіла часткою у розмірі 22,6022 % у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний універсальний магазин» зверталася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний універсальний магазин Дніпро» про скасування державної реєстрації права, витребовування майна, яке належить товариству, із чужого незаконного володіння. Звернення до суду в інтересах Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універсальний магазин» компанія FOLIONA MANAGEMENT LIMITED обґрунтовувала суттєвим порушенням майнових та корпоративних прав компанії. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні такої справи має значення наявність порушення прав саме особи, в інтересах якої поданий позов, а не особи, яка його подала. Суди встановили, що компанія FOLIONA MANAGEMENT LIMITED звернулася до суду з позовом за захистом прав та інтересів Товариства з додатковою відповідальністю «Центральний універсальний магазин» поза відносинами представництва, за відсутності доказів наявності таких відносин, що не узгоджується з вимогами процесуального законодавства. Таким чином, у справі № 904/4654/18 позивач звертався з позовом в інтересах товариства не до посадової особи цього товариства, а до третьої особи, позов був не про відшкодування збитків, а містив інші позовні вимоги. Як уже було зазначено вище, можливість подання відповідного позову власника (учасника, акціонера) юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків прямо передбачена пунктом 12 частини першої статті 20, частиною першою статті 54 ГПК України. 28. Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції. Тому висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України є помилковими. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Щодо суті касаційної скарги 29. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду 30. Відповідно до частини шостої статті 310 цього ж Кодексу підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 31. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» підлягає задоволенню, а судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи до місцевого господарського суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. Щодо судового збору 32. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи на розгляд до місцевого господарського суду, то розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору. Висновок щодо застосування норми права 33. Наявність трудових відносин між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної особи не впливає на визначення юрисдикції спорів за позовом власника (учасника, акціонера) до такої посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером) в інтересах юридичної особи. Такі спори підлягають розгляду господарськими судами відповідно до пункту 12 частини першої статті 20, частини першої статті 54 ГПК України. 34. Згідно із частиною другою статті 54 ГПК України зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі. Таким чином, власник (учасник, акціонер) юридичної особи є представником юридичної особи у такому спорі відповідно до норми закону (законне представництво) і для такого представництва йому не потрібні інші правові підстави (договір чи довіреність). Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Відмовити у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про повернення справи № 910/12217/19 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 2.Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» задовольнити. 3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року у справі № 910/12217/19 скасувати. 4. Справу № 910/12217/19 направити до господарського суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Т. О. Анцупова О. С. Золотніков С. В. Бакуліна В. С. Князєв Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 88815574

Постанова Іменем України 26 лютого 2020 року м. Київ Справа № 750/3192/14 Провадження № 14-439цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді -доповідача Гудими Д. А., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Адвокатського об`єднання «Чернігівська обласна колегія адвокатів» (далі - адвокатське об`єднання; відповідач) про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, стягнення вартості привласненого майна і відшкодування шкоди за касаційними скаргами позивача та відповідача на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2016 року, ухвалене суддею Коверзневим В. О., та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 7 лютого 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Євстафіїва О. К., Страшного М. М. і Шарапової О. Л. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 31 березня 2014 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати незаконними та скасувати рішення: 1.1. Президії адвокатського об`єднання від 6 лютого 2014 року (далі - рішення від 6 лютого 2014 року), згідно з яким позивача відрахували зі складу членів цього об`єднання. 1.2. Загальних зборів адвокатського об`єднання, оформлене протоколом від 27 лютого 2014 року (далі - рішення від 27 лютого 2014 року), про припинення діяльності вказаного об`єднання та безкоштовне передання його майна і всіх активів Громадській організації (далі - ГО) «Чернігівське обласне об`єднання адвокатів». 2. Мотивував позовну заяву такими обставинами : 2.1. Позивач є засновником і членом адвокатського об`єднання та станом на 6 лютого 2014 року не мав боргу зі сплати членських внесків. 2.2. 6 лютого 2014 року президія адвокатського об`єднання прийняла рішення про відрахування позивача зі складу об`єднання та позбавлення його права користуватися робочим місцем після спливу шести місяців з дня прийняття цього рішення через несплату членських внесків у сумі 610 грн за останні три місяці без поважних причин. Це рішення є незаконним, бо на час його прийняття склад президії адвокатського об`єднання не був легітимним: 1) 26 липня 2013 року Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (далі - КДКА) Закарпатської області прийняла рішення про припинення права адвоката Авраменка Г. М. на заняття адвокатською діяльністю, а тому останній не міг бути головою адвокатського об`єднання, головувати на засіданні його президії, брати участь в її роботі та підписувати її рішення; 2) склад цієї президії станом на 6 лютого 2014 року втратив легітимність через те, що сплив строк його повноважень; 3) на відповідному засіданні президії адвокатського об`єднання не були присутніми її члени - адвокати Підгорна Л. С., Скиба А. М. і позивач; 4) адвокатську діяльність адвоката Авраменко Н. Л. КДКА Чернігівської області зупинила на підставі рішення від 20 січня 2014 року, а тому ця адвокат не мала права брати участь у роботі президії адвокатського об`єднання. 2.3. 27 лютого 2014 року загальні збори адвокатського об`єднання прийняли рішення про його ліквідацію та про передання належного йому майна ГО «Чернігівське обласне об`єднання адвокатів», що суперечить Податковому кодексу України. Для прийняття такого рішення на загальних зборах не було кворуму, оскільки позивач та інші члени адвокатського об`єднання не були повідомлені про скликання цих зборів. На загальних зборах адвокатського об`єднання головував Авраменко Г. М., який на час їх проведення був позбавлений права на заняття адвокатською діяльністю. Короткий зміст рішень суду, ухвалених під час первинного розгляду справи 3. 16 травня 2014 року Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалив рішення, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30 липня 2014 року, згідно з яким суд відмовив у задоволенні позову. 4. Суд першої інстанції мотивував рішення так : 4.1. Позивач без поважних причин більше трьох місяців підряд не сплачував членських внесків і додаткових членських внесків на комунальні послуги, а тому відповідач обґрунтовано відрахував позивача зі складу членів адвокатського об`єднання. 4.2. Позивач не може просити про скасування рішення від 27 лютого 2014 року, оскільки він припинив членство в адвокатському об`єднанні на підставі рішення від 6 лютого 2014 року. 5. 18 лютого 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою скасував рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 травня 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 липня 2014 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. 6. Мотивував ухвалу так: суди попередніх інстанцій належно не перевірили, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, і якими доказами ці обставини підтверджуються; не встановили, яке юридичне значення мають обставини, якими позивач обґрунтував позов, а відповідач - заперечення проти позову; не встановили обставин, від яких залежить правильне вирішення спору; дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Короткий зміст позовних вимог, заявлених під час нового розгляду справи 7. 16 березня 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про збільшення позовних вимог, згідно з якою змінив предмет позову, доповнивши раніше заявлені вимоги такими : 7.1. Зобов`язати відповідача відновити та повернути позивачеві у попередньому вигляді робоче місце у Деснянській юридичній консультації, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Горького, 1, без стягнення з позивача коштів на підставі рішення від 6 лютого 2014 року за період його вимушеної відсутності у колегії з 6 лютого 2014 року до дня фактичного виконання рішення суду включно. 7.2. Стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування завданої шкоди у розмірі 43 306,70 грн, з яких: 20 700,00 грн - вартість привласненого відповідачем майна; 7 606,70 грн - вартість придбаних позивачем ліків; 15 000 грн - відшкодування моральної шкоди. 8. Окрім доводів, зазначених у позовній заяві, позивач у заяві про збільшення позовних вимог вказав таке : 8.1. Рішення від 6 лютого 2014 року є незаконним, оскільки: 1) президія адвокатського об`єднання прийняла на підставі статуту в редакції від 14 квітня 2011 року, яка не була належно зареєстрована; 2) текст цього рішення на засіданні президії адвокатського об`єднання не проголосили та не обговорили, а тому підробили; 3) рішення ґрунтується на неправдивому твердженні про встановлення розміру членських внесків у сумі 190 грн на місяць, тоді як розмір таких внесків становив 40 грн на місяць; 4) у рішенні президія адвокатського об`єднання не вказала, за які конкретно три місяці позивач не сплатив основні та додаткові членські внески, і не врахувала, що згідно зі статутом єдиним видом адвокатського платежу на покриття всіх видів обґрунтованих витрат є внесок у розмірі 40 грн; 5) позивач не надав відповідачеві пояснення про причини утворення можливого боргу зі сплати внесків, а відповідач не провів перевірку за цим фактом і не взяв до уваги відомості про особу позивача; 6) відповідач пропустив строк можливого реагування на несплату позивачем членських внесків станом на дату прийняття рішення від 6 лютого 2014 року; 7) відповідач позбавив позивача робочого місця та заробітку, частки у майні, а також можливості брати участь у заходах адвокатського об`єднання. 8.2. Відповідач замінив замки на вхідних дверях юридичної консультації та привласнив особисті речі позивача загальною вартістю 20 700 грн. 8.3. Внаслідок вказаних дій у позивача погіршився стан здоров`я, і він поніс витрати на лікування у розмірі 7 606,70 грн. 8.4. Позивачу була завдана моральна шкода у розмірі 15 000 грн, зумовлена погіршенням стану його здоров`я, довготривалими муками, стражданнями, приниженням честі, гідності та ділової репутації, порушенням звичного ритму життя і необхідністю докладати додаткові зусилля для його нормалізації. Після одержання рішень від 6 та 27 лютого 2014 року у позивача з`явилися численні неврологічні захворювання: безсоння, стомлюваність, безсилля, розлад серцево-судинної системи, болі у попереку. Короткий зміст рішень суду першої інстанції (новий розгляд) 9. 24 березня 2016 року Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: визнав неправомірним і скасував рішення від 6 лютого 2014 року у частині відрахування позивача з числа членів адвокатського об`єднання; стягнув з відповідача на користь позивача 300 грн відшкодування моральної шкоди; зобов`язав відповідача забезпечити позивачу можливість здійснення адвокатської діяльності у приміщенні Деснянської юридичної консультації без сплати ним основних членських внесків за період із 6 лютого 2014 року - до дня набрання цим судовим рішенням законної сили, а також додаткових членських внесків за період із 6 лютого 2014 року - до дня фактичного допуску позивача до робочого місця за адресою: АДРЕСА_1 ; у задоволенні решти позовних вимог - відмовив. 10. Мотивував рішення так : 10.1. Позивач не мав заборгованості зі сплати членських внесків понад три місяці у 2013 році. Станом на 4 лютого 2014 року позивач сплатив щомісячні (основні) членські внески до грудня 2013 року включно. 10.2. У матеріалах справи відсутні докази з підтвердженням того, що відповідач повідомляв позивача про необхідність сплати додаткових членських внесків і про їх фактичний розмір. 10.3. Відповідач усупереч пункту 15.1 його статуту не з`ясував причини несплати позивачем, починаючи з грудня 2013 року, додаткових членських внесків. 10.4. У відповідача не було юридичних підстав для відрахування позивача зі складу адвокатського об`єднання, а тому рішення від 6 лютого 2014 року є неправомірним і його слід скасувати. 10.5. Внаслідок скасування рішення від 6 лютого 2014 року права позивача як члена адвокатського об`єднання поновлюються, а тому слід задовольнити вимогу про зобов`язання відповідача забезпечити позивачу можливість здійснення адвокатської діяльності в приміщенні Деснянської юридичної консультації без сплати основних членських внесків за період із 6 лютого 2014 року - до дня набрання цим рішенням законної сили та додаткових членських внесків за період із 6 лютого 2014 року - до дня фактичного допуску позивача до робочого місця. 10.6. Необґрунтованими є наведені у позовній заяві доводи про неповноважний склад президії адвокатського об`єднання, оскільки зупинення права на заняття адвокатською діяльністю не позбавляє адвоката права брати участь у діяльності адвокатського об`єднання та в його керівних органах. 10.7. Згідно з рішенням від 21 листопада 2014 року відповідач скасував рішення від 27 лютого 2014 року, а тому відсутні підстави для скасування останнього у судовому порядку. 10.8. Внаслідок прийняття рішення від 6 лютого 2014 року позивачеві була завдана моральна шкода, яка полягала у душевних стражданнях, пов`язаних із обмеженням його прав як адвоката. Оскільки відповідач є некомерційною організацією і діє лише за рахунок членських внесків, на користь позивача слід стягнути відшкодування у розмірі 300 грн. 10.9. Позивач не підтвердив наявність у нього майна загальною вартістю 20 700 грн, а також правильність визначення сукупної вартості цього майна та факту незаконного його привласнення відповідачем. 10.10. Маючи похилий вік і ІІ групу інвалідності, позивач не довів існування причинно-наслідкового зв`язку між здійсненням витрат на лікування та відрахуванням позивача з членів адвокатського об`єднання. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд) 11. 7 лютого 2017 року Апеляційний суд Чернігівської області ухвалив рішення, яким скасував рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2016 року у частині розподілу судового збору, а саме: зменшив розмір судового збору, стягнутого до бюджету з відповідача; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. 12. Мотивував рішення так : 12.1. Чинний станом на 27 лютого 2014 року статут адвокатського об`єднання не передбачав можливості відрахування зі складу його членів через несплату внесків. 12.2. Висновок суду про відсутність у позивача заборгованості зі сплати членських внесків понад три місяці підряд є правильним та ґрунтується на належних і допустимих доказах. Станом на вказану дату існувала заборгованість позивача перед відповідачем зі сплати членських внесків за один місяць - за грудень 2013 року. Тому обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання неправомірним і скасування рішення від 27 лютого 2014 року, а також для покладення на відповідача обов`язку забезпечити позивача робочим місцем. 12.3. У матеріалах справи відсутні докази з підтвердженням того, що рішення від 27 лютого 2014 року про припинення діяльності адвокатського об`єднання та передання всього його майна ГО «Чернігівське обласне об`єднання адвокатів» порушує права й інтереси позивача. Вказане рішення не було виконане. Відповідач скасував його самостійно під час розгляду справи. 12.4. Позивач не надав докази наявності у нього до виникнення спору майна згідно з описом, а також докази привласнення цього майна відповідачем. 12.5. Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування вартості витрат на лікування через відсутність підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями відповідача. 12.6. Суд першої інстанції неправильно визначив розмір судового збору, який слід стягнути з відповідача, оскільки на дату подання позову - 31 березня 2014 року - ставка судового збору за розгляд вимоги немайнового характеру становила 243,60 грн. Задовольнивши три немайнові вимоги позивача, звільненого від сплати судового збору, суд першої інстанції мав стягнути з відповідача до бюджету судовий збір у розмірі: 730,80 грн = 243,60 грн х 3). 12.7. Наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що в оскарженому рішенні суду першої інстанції неповністю відтворений зміст позовних вимог і пояснень позивача, а також не вказані та не проаналізовані всі докази, що підтверджують позовні вимоги, у задоволенні яких суд відмовив, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції згідно з частиною другою статті 308 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи, оскільки зазначені недоліки не вплинули на правильність вирішення справи. 12.8. Суд першої інстанції не навів повністю норми, на підставі яких вирішив справу, зокрема, не зазначив ті, що стали підставою для задоволення вимог про поновлення членства позивача в адвокатському об`єднанні, для відмови у задоволенні позову щодо визнання незаконним і скасування рішення від 27 лютого 2014 року та у частині відшкодування вартості привласненого майна і витрат на лікування. Вказаний недолік не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, зроблених відповідно до приписів частин першої - третьої статті 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статті 1166 і частини першої статті 1195 Цивільного кодексу України. 12.9. Кількісний склад членів адвокатського об`єднання не має юридичного значення для вирішення справи. 12.10. Твердження про формальний розгляд судом першої інстанції позовної вимоги про відшкодування збитків суперечить змісту оскарженого рішення цього суду. 12.11. Доводи відповідача про те, що вимогу про визнання незаконним і скасування рішення від 6 лютого 2014 року не можна задовольнити у судовому порядку, суперечать приписам частини другої статті 5 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статті 1, пункту 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на той час. Короткий зміст вимог касаційних скарг 13. 17 лютого 2017 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 7 лютого 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення від 27 лютого 2014 року та відшкодування моральної і матеріальної шкоди. У цій частині просить направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції або ухвалити нове рішення про задоволення відповідних вимог. В іншій частині оскаржені рішення просить залишити без змін, доповнивши їх пунктом 3 позовної заяви від 16 березня 2016 року з метою уникнення їхнього різного тлумачення, що унеможливить виконання судового рішення. 14. Крім того, у касаційній скарзі позивач просить суд «відреагувати» окремою ухвалою на факти істотних порушень норм права та присяги, які допустили судді Деснянського районного суду м. Чернігова Жук М. Л., Логвіна Т. В., Рахманкулова І. П. і судді Апеляційного суду Чернігівської області Острянський В. І., Бечко Є. М., Горобець Т. В., Євстафіїва О. К., Шарапова О. П. та Страшний М. М. 15. У лютому 2017 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить закрити провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішень від 6 та 27 лютого 2014 року. У задоволенні позову в іншій частині вимог просить відмовити. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 16. 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 17. Обґрунтував тим, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1002цс16. Згідно з цією постановою Верховний Суд України скасував рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і закрив провадження у справі в частині вимог про: 17.1. Визнання незаконними та скасування всіх рішень, прийнятих уповноваженими представниками Гаражно-будівельного кооперативу (далі - ГБК) «Теремки-1» у чинному складі, починаючи з 5 серпня 1997 року. 17.2. Визнання незаконними та скасування рішення і протоколу зборів уповноважених представників ГБК «Теремки-1» від 29 жовтня 2009 року про прийняття нової редакції статуту цього кооперативу. 17.3. Визнання незаконним і скасування статуту ГБК «Теремки-1» у редакції від 17 грудня 2006 року. 17.4. Визнання такими, що втратили чинність, рішень, прийнятих після 31 липня 2007 року на підставі статуту ГБК «Теремки-1» у редакції від 17 грудня 2006 року. 17.5. Визнання незаконними та скасування протоколу і рішення зборів уповноважених представників ГБК «Теремки-1» від 4 березня 2010 року про підвищення розміру щомісячних членських внесків зі 150 грн до 180 грн на місяць, про встановлення розміру пайового внеску (вартість гаража) у розмірі 40 грн. 17.6. Визнання незаконними та скасування протоколу і рішення зборів уповноважених представників ГБК «Теремки-1» від 9 червня 2010 року про встановлення розміру цільового внеску у розмірі 8 000 грн. 17.7. Зобов`язання ГБК «Теремки-1» приймати рішення, вчиняти дії щодо прав і обов`язків членів цього кооперативу відповідно до статті 15 Закону України «Про кооперацію». 18. Верховний Суд України вважав, що серед установлених статтею 16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів немає такого способу захисту як оскарження дій, рішень і повноважень кооперативу, вчинення, прийняття та виконання яких відповідно до закону і статуту об`єднання громадян віднесені до його внутрішньої компетенції. Тому оскарження таких дій не може відбуватися у судовому порядку. 19. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку Верховного Суду України. Вказує, що оскільки відповідач у справі № 750/3192/14 є громадським об`єднанням, висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1002цс16, стосується спірних правовідносин. 20. Внутрішня організація, взаємовідносини членів громадського об`єднання, їх підрозділів регулюються корпоративними нормами, встановленими цим об`єднанням. У разі виникнення спору щодо порушення діями та рішеннями громадських об`єднань прав і свобод інших осіб, зокрема членів об`єднання, такі особи мають право на підставі статті 55 Конституції України звернутися за їх захистом до суду. 21. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що закриття проваджень у справах про оскарження дій і рішень громадських об`єднань через непідвідомчість таких спорів судам суперечить приписам статей 55, 64 і 124 Конституції України, оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а виключення з підвідомчості судів таких категорій справ обмежує право громадян на судовий захист своїх прав. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи касаційної скарги позивача 22. Позивач мотивував касаційну скаргу так : 22.1. Апеляційний суд належно не дослідив докази та не з`ясував усі обставини справи, не врахував, що ОСОБА_2 не має передбачених статтею 42 ЦПК України повноважень на представництво інтересів адвокатського об`єднання, та не надав оцінку уточненням позивача до апеляційної скарги від 7 лютого 2017 року. 22.2. Суди першої й апеляційної інстанцій повністю не відтворили позовні вимоги, не розкрили суті усних і письмових пояснень позивача, наданих суду, не дослідили докази та не з`ясували зміст наведених позивачем на обґрунтування позовних вимог юридичних норм. 22.3. Суди попередніх інстанцій не виконали вказівки, наведені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, постановленій у цій справі. 22.4. Суди першої й апеляційної інстанцій необґрунтовано мотивували рішення приписами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у редакції, яка не була чинною на час прийняття оскаржених рішень. 22.5. Рішення від 27 лютого 2014 року є незаконними з огляду на відсутність кворуму на загальних зборах адвокатського об`єднання. 22.6. Наданий відповідачем список про наявність в адвокатському об`єднанні лише 51 члена без будь-яких засновників є фіктивним. 22.7. Суди першої й апеляційної інстанцій необґрунтовано мотивували рішення приписами статуту адвокатського об`єднання у редакції від 12 квітня 2011 року, який втратив чинність. 22.8. Адвокатське об`єднання «Чернігівська обласна колегія адвокатів», яке складається з 51 самозайнятого адвоката, ліквідоване у встановленому законом порядку та не має жодного стосунку до відповідача, до складу якого входять 400 членів і 103 засновники, серед яких і позивач. 22.9. Відповідач протиправно не запросив позивача на загальні збори адвокатського об`єднання, які прийняли рішення від 27 лютого та від 21 листопада 2014 року, і на засідання президії цього об`єднання, що відбулося 6 лютого 2014 року; не виділив позивачу після відрахування зі складу членів адвокатського об`єднання 1/103 частину майна цього об`єднання та без його згоди ліквідував Деснянську юридичну консультацію, передавши майно позивача, що знаходилося у цій консультації, в оренду іншій особі. 22.10. Відповідач скасував рішення від 27 лютого 2014 року, яке було реалізоване. 22.11. Дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 300 грн, суди першої й апеляційної інстанцій не оцінили обсяг завданих позивачу нестерпних, довготривалих, стресових, душевних мук і страждань, які супроводжують позивача три роки поспіль і спричинили появу у нього захворювань неврологічного характеру. 22.12. Необґрунтованими є висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо фінансового становища відповідача, щомісячний прибуток якого, насправді, перевищує 100 000 грн. 22.13. Судді Жук М. Л., Логвіна Т. В., Рахманкулова І. П., Острянський В. І., Бечко Є. М., Горобець Т. В., Євстафіїва О. К., Страшний М. М. і Шарапова О. Л. під час розгляду справи порушили вимоги процесуального закону та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому касаційний суд має постановити щодо цих суддів окрему ухвалу. (2) Доводи касаційної скарги відповідача 23. Відповідач мотивував касаційну скаргу так : 23.1. Вимоги про визнання незаконними та скасування рішень від 6 і 27 лютого 2014 року не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки прийняття вказаних рішень належить до внутрішньої діяльності відповідача, в яку національні суди не можуть втрутитися. 23.2. Суддя місцевого суду не може вирішувати питання персонального складу громадського некомерційного об`єднання адвокатів. 23.3. Неможливість втручання суду у внутрішні справи колегії адвокатів передбачена, зокрема, Основними принципами, що стосуються ролі юристів, прийнятими Восьмим Конгресом ООН 27 серпня - 7 вересня 1990 року, а також Рекомендацією № R (2000)21 Комітету Міністрів державам-членам про свободу професійної діяльності адвокатів. 23.4. Деснянський районний суд м. Чернігова у цій справі не є судом, встановленим законом, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 24. 24 жовтня 2019 року відповідач подав письмові пояснення, в яких позицію щодо касаційної скарги позивача не висловив. (3) Доводи позивача щодо касаційної скарги відповідача 25. 6 червня 2017 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу відповідача, які мотивував так : 25.1. Право позивача оскаржити рішення, прийняті керівними органами адвокатського об`єднання, передбачене статутом останнього. 25.2. Суд апеляційної інстанції ухвалою вже відмовляв у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, і цю ухвалу відповідач не оскаржив. 25.3. Касаційну скаргу подала фіктивна, юридично неіснуюча група з 51 особи, яка не має жодного стосунку до відповідача. 25.4. ОСОБА_2 не має повноважень на подання касаційної скарги від імені відповідача. 26. 12 жовтня 2019 року позивач подав до суду документ з назвою «Правове уточнення», в якому, зокрема, зазначив, що спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства, а також вказав, що Статут відповідача з урахуванням змін і доповнень, зареєстрованих Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2011 року № 1096/5 (далі - статут), не забороняє адвокату оскаржити рішення адвокатського об`єднання. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 27. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, зокрема, такі обставини : 27.1. З 24 квітня 2010 року до 6 лютого 2014 року включно позивач був членом адвокатського об`єднання, робочим місцем якого було визначено Деснянську юридичну консультацію. 27.2. 11 жовтня 2013 року президія адвокатського об`єднання прийняла рішення № 13, згідно з яким з 1 листопада 2013 року для Деснянської юридичної консультації встановлено суму членських внесків у розмірі 100 грн. Крім того, вказане рішення передбачало обов`язок адвокатів Деснянської юридичної консультації додатково сплачувати до 10 числа поточного місяця на рахунок об`єднання внески на комунальні послуги у сумі фактичних витрат за попередній місяць згідно з розрахунком бухгалтерії на одного адвоката. 27.3. 6 лютого 2014 року президія адвокатського об`єднання прийняла рішення № 1/1, згідно з яким відрахувала позивача з числа членів цього об`єднання через невиконання ним рішення президії адвокатського об`єднання від 11 жовтня 2013 року та несплату ним членських внесків протягом більше трьох місяців підряд. У доданому до цього рішення від 6 лютого 2014 року додатку зазначено, що станом на 1 жовтня 2014 року заборгованість позивача зі сплати членських внесків становить 610 грн. 27.4. 27 лютого 2014 року загальні збори адвокатського об`єднання прийняли рішення про припинення діяльності цього об`єднання, а також ухвалили невідкладно передати на безоплатній основі майно адвокатського об`єднання ГО «Чернігівське обласне об`єднання адвокатів». 28. Підставою звернення з позовом у цій справі позивач вважає порушення його прав як члена адвокатського об`єднання, а саме: рішення від 6 лютого 2014 року про виключення його зі складу адвокатського об`єднання прийняте з порушенням встановленого статутом порядку та за відсутності підстав для його прийняття; рішення від 27 лютого 2014 року про припинення адвокатського об`єднання та передання всього його майна громадській організації порушує майнові й інші права позивача як засновника адвокатського об`єднання. 29. Згідно з абзацом другим статті 4 Закону України «Про адвокатуру» № 2887-XII, який був чинним на час створення відповідача, адвокат мав право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об`єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об`єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об`єднань. Тобто, адвокатське об`єднання було організаційно-правовою формою здійснення адвокатської діяльності, а перелік видів таких об`єднань Закон України «Про адвокатуру» не обмежував. Усі ці види, як і адвокатські бюро, за змістом частини п`ятої статті 4 Закону України «Про адвокатуру» у редакції, чинній на час створення відповідача, реєструвалися юридичними особами. 30. Адвокатські об`єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об`єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об`єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю (частина третя статті 4 Закону України «Про адвокатуру» у вказаній редакції). 31. Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об`єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов`язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об`єднання (частина четверта статті 4 Закону України «Про адвокатуру»). 32. Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI). У Державному класифікаторі України ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затвердженому наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97, така організаційно-правова форма передбачена за кодом 280 у групі форм, об`єднаних загальною назвою «Господарські товариства» (код 200), а не кооперативів (код 300) і не громадських об`єднань, профспілок, благодійних та інших подібних організацій (код 800). 33. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина друга статті 8 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасованим (частина друга статті 22 Конституції України). Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (частина третя статті 124 Конституції України у редакції, що була чинною до 30 вересня 2016 року). 34. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач у цій справі у березні 2014 року не був обмежений у праві звернутися з позовом до суду для захисту права, яке він вважає порушеним. 35. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що предметом оскарження є, зокрема, рішення президії відповідача про виключення позивача зі складу адвокатського об`єднання, після чого позивач втратив певні права, пов`язані із членством в адвокатському об`єднанні, зокрема, право користуватися приміщеннями Деснянської юридичної консультації, де знаходилося робоче місце позивача. 36. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги адвокатського об`єднання про наявність підстав для застосування у цій справі висновків Конституційного Суду України, сформульованих у його рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України, прийнятого 18 липня 1963 року. На відміну від чинного, ЦПК України 1963 року передбачав категорії скарг на рішення та дії, які непідвідомчі судам. Так, абзац п`ятий статті 248-3 цього кодексу встановлював непідвідомчість судам скарг на акти і дії об`єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належали до їх внутрішньоорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції. Конституційний Суд України на підставі статті 8 Закону України «Про об`єднання громадян» від 16 червня 1992 року дійшов висновку про конституційність зазначеного припису процесуального закону з огляду на неможливість втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян. 37. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що ЦПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом, а також ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи касаційним судом, не встановлюють такого чіткого обмеження як те, що було передбачене в абзаці п`ятому статті 248-3 ЦПК України 1963 року. Крім того, ні Закон України «Про об`єднання громадян» від 16 червня 1992 року, ні Закон України «Про громадські об`єднання» від 22 березня 2012 року, ні Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»не регулюють відносини в адвокатському об`єднанні, зокрема щодо виключення його члена, припинення адвокатського об`єднання та майнових наслідків такого припинення. Тому відсутні підстави для застосування у справі № 750/3192/14 висновків Конституційного Суду України, сформульованих у його рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001. 38. Перевіривши наявність підстав для відступу від висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 752/12003/13-ц (провадження № 6-1002цс16), які навів в ухвалі від 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі підстави відсутні з огляду на те, що у справі № 750/3192/14 були відмінні від справи № 752/12003/13-ц обставини, що характеризують зміст правовідносин учасників спору та впливають на застосування норм права, як і відмінним є правове регулювання таких правовідносин: 38.1. У справі № 752/12003/13-ц фізичні особизвернулися до ГБК «Теремки-1» із позовною заявою про скасування та визнання протиправними протоколів та рішень зборів вказаного кооперативу. Позивачі як члени кооперативу оспорювали законність рішень, прийнятих без їхнього відома, зборами уповноважених представників ГБК «Теремки-1». Верховний Суд України сформулював висновки щодо застосування приписів Закону України «Про кооперацію», вказавши, що у контексті обставин справи зміст спірних правовідносин обмежується з`ясуванням правової природи дій та/чи бездіяльності зборів уповноважених ГБК «Теремки-1», які за законом і статутом віднесені до повноважень цієї самоврядної організації і є питанням їхньої внутрішньої (статутної) діяльності. Верховний Суд України зазначив, що на спірні правовідносини компетенція суду, згідно з приписами статті 16 ЦК України не поширюється, оскільки ці питання стосуються внутрішньостатутної діяльності цієї організації. 38.2. Натомість у справі № 750/3192/14 спір стосується оскарження членом адвокатського об`єднання, якого виключили з числа членів останнього, відповідного рішення президії цього об`єднання та рішення його загальних зборів про припинення адвокатського об`єднання і передання всього майна громадській організації. На спірні правовідносин приписи Закону України «Про кооперацію» не поширюються, оскільки адвокатське об`єднання не є різновидом кооперативу. Відсутність належного регулювання таких правовідносин у статуті адвокатського об`єднання та наявність умов, визначених у частині першій статті 8 ЦК України, може зумовлювати застосування до відносин в адвокатському об`єднанні регулювання, передбаченого для товариств з обмеженою відповідальністю. Відтак, висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 752/12003/13-ц, до спірних правовідносин незастосовні. 39. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. 40. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 41. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 42. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 43. 28 березня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року № 642-VII. Згідно з підпунктом 1 пункту 3 цього Закону пункт 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладено у новій редакції, відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів(близький за змістом припис передбачає пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). 44. Отже, з 28 березня 2014 року процесуальний закон передбачив юрисдикцію господарського суду щодо розгляду справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством, та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13-ц). 45. З позовом у цій праві позивач звернувся 31 березня 2014 року, тобто після набрання чинності вказаними змінами до ГПК України. 46. Визначаючи наявність юрисдикції господарського суду на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній з 28 березня 2014 року до 15 грудня 2017 року, або пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, слід враховувати, чи пов`язаний цей спір із корпоративними відносинами. Ці відносини характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом (див., для прикладу, постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31), від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц (пункти 32-33)). 47. Згідно з пунктом 2.1 статуту відповідача адвокатське об`єднання є добровільним професійним некомерційним об`єднанням адвокатів, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, має статус юридичної особи, печатку, штамп зі своїм найменуванням, самостійний баланс, поточні та інші рахунки в установах банків, в тому числі валютні. 48. Члени адвокатського об`єднання, крім прав адвоката, передбачених законодавством, мають право обирати та бути обраними до органів управління адвокатського об`єднання (пункт 12.1 статуту). 49. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач є носієм корпоративних прав, а відносини між ним і відповідачем щодо членства в адвокатському об`єднанні, діяльності останнього та його припинення є корпоративними. 50. Адвокатське об`єднання є юридичною особою, а спір стосується, зокрема, членства у ньому та пов`язаних з членством прав позивача, який оскаржив управлінські рішення загальних зборів і президії цього об`єднання. Отже, ці вимоги пов`язані зі здійсненням позивачем корпоративних прав й оцінкою діяльності органів управління адвокатського об`єднання. Вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду. 51. Вимоги позивача зобов`язати відповідача повернути робоче місце та відшкодувати матеріальну та моральну шкоду є похідними від вирішення корпоративного спору, а тому такі вимоги теж треба розглядати за правилами господарського судочинства. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 52. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності тим Законом. 53. Оскільки позивач і відповідач подали касаційні скарги до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду здійснює касаційний перегляд на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року. 54. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 55. З огляду на вказане доводи касаційної скарги позивача стосовно встановлення обставин справи суд касаційної інстанції досліджувати не може. 56. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі. 57. Згідно з частиною першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 58. Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). 59. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України). 60. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили правила юрисдикції, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково: рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 7 лютого 2017 року скасувати, а провадження у справі - закрити. 61. Відповідно до статті 126 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду залишає без розгляду документ з назвою «Правове уточнення», поданий позивачем 12 жовтня 2019 року, та письмові пояснення відповідача, подані 24 жовтня 2019 року. (2.2) Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України 62. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови. 63. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі». 64. Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. 65. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції. (2.3) Щодо клопотання позивача про постановлення окремої ухвали 66. Згідно з частиною першою статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього кодексу, може постановити окрему ухвалу. 67. Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України). 68. Отже, суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору. 69. Втім, Велика Палата Верховного Суду, визначивши належність цього спору до юрисдикції господарського суду, спір не вирішувала. Крім того, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Тому у задоволенні зазначеного клопотання позивача слід відмовити. (2.4) Щодо судових витрат 70. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 71. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»). Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною четвертою статті 258, частинами першою та третьою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, частиною першою статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційні скарги Адвокатського об`єднання «Чернігівська обласна колегія адвокатів» та ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 7 лютого 2017 року скасувати. 3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Адвокатського об`єднання «Чернігівська обласна колегія адвокатів» про визнання незаконними і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди закрити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова Н. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 88168781

УКРАЇНА Господарський суд Житомирської області _________________________________________ ______________________________________________________________________ 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20, E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" лютого 2020 р. м. Житомир Справа № 910/11613/19 Господарський суд Житомирської області у складі: судді Шніт А.В. секретар судового засідання Степанченко О.С. за участю представників сторін: від позивача: не з`явився; від відповідача 1: не з`явився; від відповідача 2: не з`явився; від відповідача 3: не з`явився; від третьої особи: не з`явився; розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до 1) Державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни; 2) ОСОБА_2 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" за участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича Анатолія Івановича про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства та скасування реєстраційних дій ОСОБА _1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс", ОСОБА_2 та державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни про: - визнання недійсним рішення №3 учасників загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019; - визнання недійсним акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 29.03.2019, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; - скасування реєстраційної дії №10701070022005309 від 03.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною; - скасування реєстраційної дії №10701070024005309 від 10.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини неправомірного відчуження належної їй частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс". Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій та накладення арешту на майно і грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю "Робота плюс". Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 постановлено передати позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс", ОСОБА_2 та державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства та скасування реєстраційних дій, а також заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - на розгляд до Господарського суду Житомирської області. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2019 справу №910/11613/19 передано на розгляд судді Шніт А.В. Ухвалою суду від 23.09.2019 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.10.2019. Також ухвалою суду від 23.09.2019 заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково; заборонено державним реєстраторам будь-яких органів (виконавчих органів сільських, селищних та мiських рад, Київської та Севастопольської мiських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій), акредитованих підприємств Міністерства юстиції України, а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, якi мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до Єдиного державного реєстру юридичних ociб, фізичних ociб-підприємців та громадських формувань проводити будь-якi реєстраційні дiї відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" (10001, м. Житомир, вул. Вокзальна, буд. 14, ідентифікаційний код 33302178). 08.10.2019 до суду від Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області надійшла копія реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" (а.с. 94-258, т.1). 11.10.2019 до суду від державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни надійшов супровідний лист за №34-08/53 від 09.10.2019 з відзивом на позовну заяву та додатками (а.с. 1-26, т.2). Ухвалою суду від 22.10.2019 відкладено підготовче засідання на 05.11.2019. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження до 28.11.2019. 13.11.2019 на адресу суду від Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов лист від 11.11.2019 за №107-34/8821 до якого додано висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 21.06.2019 за результатами розгляду скарги адвоката Волкодав І. Ю. в інтересах ОСОБА_1 від 22.05.2019 (а.с. 79-86, т.2). 25.11.2019 на адресу суду від Державної міграційної служби України надійшов лист в якому зазначено, що відомості щодо місця проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 відсутні. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження, постановлено залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича Анатолія Івановича, підготовче засідання відкладено на 17.12.2019. 09.12.2019 до суду від третьої особи надійшли пояснення №1047 від 06.12.2019 (а.с.132-133, т.2). Ухвалою господарського суду від 17.12.2019 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу №910/11613/19 до судового розгляду по суті на 20.01.2020. 10.01.2020 до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду від 20.01.2020 розгляд справи по суті відкладено на 05.02.2020. В судове засідання учасники провадження уповноважених представників не направили. При цьому, судом не визнавалась явка повноважних представників у засідання суду обов`язковою. Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін. Дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ: Згідно матеріалів реєстраційної справи №1_070_005309_71 Товариство з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" (далі - Товариство, відповідач 3) створено на підставі рішення установчих зборів засновників (учасників), оформленого протоколом №1 від 10.12.2004 та зареєстровано Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією 25.01.2005. Протоколом (рішенням) №1/2010 засідання Загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 26.11.2010 (а.с.132, т.1) вирішено прийняти заяву ОСОБА_4 про вихід зі складу учасників ТОВ "Робота Плюс", затверджено такий, що утворився, наступний розподіл статутного капіталу Товариства у відсотках - ОСОБА_5 (позивач) - 100%; затверджено нову редакцію Статуту Товариства, призначено ОСОБА_6 директором Товариства з 27.11.2010. Відповідно до частини 5.1. статті 5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс", затвердженого Протоколом (рішенням) №1/2010 засідання Загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 26.11.2010 (далі - Статут від 26.11.2010) (а.с.142-152, т.1), ОСОБА_5 є єдиним учасником товариства. На підставі протоколу (рішення) №1/2011 засідання загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 20.10.2011 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про зміну прізвища учасника Товариства на ОСОБА_1 , та про місцезнаходження Товариства. Крім того, затверджено повноваження ОСОБА_6 як директора Товариства та Статут ТОВ "Робота Плюс" (а.с. 173, 175-183, т.1). Відповідно до частини 5.1. статті 5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс", затвердженого Протоколом (рішенням) №1/2011 засідання Загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 20.10.2011 (далі - Статут від 20.10.2011), ОСОБА_1 є єдиним учасником (засновником) товариства. За умовами частини 5.2. статті 5 Статуту розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" складає 26200,0грн статутний капітал поділений на частки. Всі частки належать єдиному учаснику Товариства. Частки у статутному капіталі Товариства та їх розмір становлять: перша частка - 13100,0грн, що складає 50% статутного капіталу Товариства; друга частка - 13100,0грн, що складає 50% статутного капіталу Товариства. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005748478 від 30.08.2019 (а.с.10-14, т.1) державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною 03.04.2019 до зазначеного реєстру внесено реєстраційний запис №10701070022005309 про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи (зміна складу або інформації про засновників), а 10.04.2019 - реєстраційний запис №107010700024005309 про зміну місцезнаходження, зміну керівника юридичної особи, зміну складу або інформації про засновників, зміну складу підписантів. Зокрема, у вказаному витязі зазначено, що єдиним засновником, учасником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" є ОСОБА_2 (відповідач 2). З матеріалів реєстраційної справи відповідача вбачається, що підставою для внесення реєстраційного запису №10701070022005309 про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи (зміна складу або інформації про засновників) є акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019 (а.с.248, т.1), згідно з яким ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняв частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" у розмірі 100%, яка в грошовому еквіваленті становить 26200,00грн. На акті приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" міститься напис приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича А.І. щодо засвідчення справжності підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В подальшому 08.04.2019 ОСОБА_2 прийнято рішення учасника загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" №3 (а.с.240, т.1), яким звільнено ОСОБА_6 з 08.04.2019 з посади директора товариства та призначено з 09.04.2019 новим директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" ОСОБА_2 . Вказаним Рішенням змінено місцезнаходження Товариства на адресу: м.Житомир, вул.Вокзальна, буд.14. Крім того, вирішено виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 як підписанта та кінцевого бенефіціарного власника Товариства. Включити до зазначеного реєстру ОСОБА_2 як кінцевого бенефіціарного власника відповідача 3. Уповноважено ОСОБА_11 на внесення відповідних змін до Державного реєстру. Дане рішення містить напис, що справжність підпису на даному рішенні засвідчено приватним нотаріусом Люлевичем А.І. та зареєстровано в реєстрі за №521. За твердженням ОСОБА_1 вона не підписувала акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019, який став підставою для проведення реєстраційних дій щодо внесення змін до установчих документів вказаної юридичної особи (зміна складу/інформації про засновників) та подальшої зміни її керівника. Позивач зазначає, що 29.03.2019 вона не перебувала на території України, що підтверджується інформацією Державної прикордонної служби України щодо перетинання ОСОБА_1 державного кордону України (а.с.59, т.1), згідно якої зафіксовано виїзд позивача 03.02.2019 за межі території України та повернення 07.04.2019. Згідно інформації з листа приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича А.І. №1047 від 06.12.2019, 29.03.2019 приватним нотаріусом не вчинялись нотаріальні дії, а саме: посвідчення довіреності від імені позивача та засвідчення справжності підписів позивача та відповідача 2 на акті приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ "Робота Плюс"; засвідчення справжності підпису ОСОБА_2 на рішенні учасника загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" 08.04.2019 (а.с. 132-133, т.2). Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним рішення №3 учасників загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019; визнання недійсним акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 29.03.2019, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасування реєстраційної дії №10701070022005309 від 03.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною; скасування реєстраційної дії №10701070024005309 від 10.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України унормовано, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Водночас в силу статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За умовами частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Статтею 116 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю подається, зокрема, один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства. Отже, вказаною нормою передбачена можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підставі подання лише акта приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства. Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину. Розглядаючи позовну вимогу щодо визнання недійсним правочину, оформленого актом приймання-передачі, із посиланням на відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення та підписання такого акту, саме в правовому полі нормативно-правового регулювання визнання договорів недійсними з огляду на його форму та правову природу, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 10.09.2019 у справі №918/370/18. Таким чином, надаючи оцінку акту приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019, господарський суд дійшов висновку про те, що вказаний акт приймання-передачі є правочином, який має юридичні наслідки, а саме: набуття ОСОБА_2 та втрата ОСОБА_1 корпоративних прав. За таких обставин, суд зауважує, що оспорюваний акт свідчить про погоджену поведінку обох сторін цього двостороннього правочину, спрямовану на припинення у позивача певних цивільних прав та обов`язків, відтак у даних спірних правовідносинах саме оскарження правочину, оформленого актом приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019, є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків ОСОБА_1 у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України. Зазначений висновок господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 11.09.2018 у справі №918/1377/16, від 10.09.2019 у справі №918/370/18 та від 16.07.2019 у справі №911/1936/18. В силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України. Згідно з частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. При цьому суд наголошує, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасників правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, яким оформлюється такий правочин. Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. Під час розгляду справ про визнання правочину недійсним господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами. Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17. Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина перша статті 79 Господарського процесуального кодексу України). Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За твердженням позивача вона не підписувала акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 29.03.2019, який став підставою для проведення реєстраційних дій щодо внесення змін до установчих документів вказаної юридичної особи (зміна складу/інформації про засновників) та зміни її керівника. Господарський суд вказує, що належним і допустимим доказом у справі, який може підтвердити доводи позивача про непідписання нею оспорюваного акту приймання-передачі, є інформація Державної прикордонної служби України про перебування позивача у період із 03.02.2019 по 07.04.2019 за межами території України та пояснення приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича А.І. про невчинення нотаріальних дій щодо посвідчення справжності підпису. Таким чином, з огляду на те, що підпис від імені ОСОБА_1 в акті приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальність "Робота Плюс" від 29.03.2019 виконаний не позивачем, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на відчуження належних йому корпоративних прав та, як наслідок, невідповідність вказаного правочину приписам частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України, беручи до уваги те, що саме оспорюваний акт став підставою для вчинення реєстраційного запису №1070107002205309 від 03.04.2019 про зміну складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" і саме цей документ спричинив для позивача негативні наслідки у вигляді повної втрати корпоративних прав у вказаному підприємстві, а також враховуючи, що ОСОБА_1 не має можливості будь-яким іншим чином ефективно захистити свої права, аніж шляхом визнання недійсним оспорюваного акту приймання-передачі, суд зазначає про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі. Оскільки судом встановлено, що право на частку в статутному капіталі ТОВ "Робота Плюс" ОСОБА_1 не втрачалося та не передавалося іншим особам, рішення №3 учасників загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019 підлягає визнанню недійсним, оскільки прийнято особою, яка не була учасником (засновником) ТОВ "Робота плюс", а здійснена на підставі даного рішення реєстраційна дія №10701070024005309 від 10.04.2019, вчинена державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною, - підлягає скасуванню. Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України). Пунктом 2 частини 1 ст.129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст.129 ГПК України). Зважаючи на задоволення позову та те, що спір виник внаслідок неправильних дій ОСОБА_2 , судовий збір слід покласти на відповідача 2. Керуючись статтями123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,- ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити. 2. Визнати недійсним акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" (10001, м.Житомир, вул.Вокзальна, буд.14, ідентифікаційний код 33302178) від 29.03.2019, який укладено між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ). 3. Визнати недійсним рішення №3 учасників загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019. 4. Скасувати реєстраційну дію №10701070022005309 від 03.04.2019, вчинену державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною. 5. Скасувати реєстраційну дію №10701070024005309 від 10.04.2019, вчинену державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною. 6. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 7684,00грн судового збору. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено: 06.02.20 Суддя Шніт А.В. Віддрукувати: 1 - у справу; 2 - позивачу (04053, м.Київ, пров.Бехтерівський, 4-б) (рек. з пов.) 3 - державному реєстратору Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковій Оксані Володимирівні (рек. з пов.) 4 - ТОВ "Робота плюс" (рек. з пов.) 5 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) (рек. з пов.) 6 - ОСОБА_13 ( АДРЕСА_3 ) (рек. з пов.) Джерело: ЄДРСР 87418757

ПОСТАНОВА Іменем України 28 січня 2020 року м. Київ Справа № 924/641/17 Провадження № 12-141гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Уркевича В. Ю., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу № 924/641/17 за позовом ОСОБА_1 до Колективного малого підприємства «Новатор», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - ОСОБА_2 , на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування рішення ради Колективного малого підприємства «Новатор», оформленого протоколом Колективного малого підприємства «Новатор» від 06 вересня 2016 року № 3, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року (головуючий суддя Маціщук А. В., судді Василишин А. Р., Гудак А. В.) та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Колективного малого підприємства (далі - КМП) «Новатор» про визнання недійсним та скасування рішення ради КМП «Новатор», оформленого протоколом від 06 вересня 2016 року № 3 (далі - рішення). 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що засідання ради КМП «Новатор», яке відбулося 06 вересня 2016 року, проходило за відсутності кворуму, необхідного для проведення такого засідання, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували частки в майні підприємства в рівних частинах та мали б бути безпосередньо присутні на засіданні ради. Крім того, усі члени трудового колективу, які вказані в оскаржуваному протоколі, вже давно звільнені з підприємства, що підтверджується відомостями з реєстраційної справи КМП «Новатор», тому в силу вимог частини четвертої статті 98 Господарського кодексу України вони припинили своє членство у цьому підприємстві. Також позивач вказує, що засідання ради проходило без належного повідомлення позивача, тобто з порушенням порядку проведення засідання, а оскаржуваний протокол був підроблений з метою вчинення подальших реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що підтверджується висновком експерта від 20 лютого 2017 року № 31 Т. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. На загальних зборах трудового колективу з питань створення малого підприємства, які відбулись 5 грудня 1991 року (протокол № 1), було прийнято рішення створити Мале підприємство «Новатор» (далі - МП «Новатор»); прийняти статут; обрати директором МП «Новатор» ОСОБА_25 4. Наказом Державно-кооперативного виробничого об`єднання «Західелеваторагроспецбуд» від 12 грудня 1991 року № 344 затверджено статут МП «Новатор» та затверджено директором МП «Новатор» ОСОБА_24 Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської Ради народних депутатів від 19 грудня 1991 року № 302-Д зареєстровано МП «Новатор». 5. На загальних зборах членів трудового колективу МП «Новатор», які відбулись 20 березня 1993 року, було прийнято рішення перереєструвати МП «Новатор» у КМП «Новатор». 6. Згідно з розпорядженням Хмельницької міської Ради народних депутатів від 08 квітня 1993 року № 751 перереєстровано МП «Новатор» в КМП «Новатор», про що зроблено відповідну відмітку на статуті КМП «Новатор» у новій редакції. 7. Згідно з пунктом 1.1 вказаного статуту КМП «Новатор» створене шляхом реорганізації МП «Новатор» і є його правонаступником. Власником підприємства є його колектив (пункт 1.3 статуту). 8. Пунктом 2.1 статуту визначено, що сума статутного фонду підприємства може формуватися як за рахунок матеріальних, так і нематеріальних (інтелектуальних) внесків. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні засоби, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства (пункт 2.2 статуту). Джерелами формування майна підприємства відповідно до пункту 2.3 статуту є, зокрема, грошові та матеріальні внески колективу; доходи від прибутку, одержаного від господарської діяльності; доходи від цінних паперів (т. 1, а. с. 128). 9. Відповідно до пункту 7.1 статуту управління підприємством здійснюється на основі самоуправління самого колективу. Вищим органом управління є рада підприємства, до якої входять директор та представники трудового колективу. Рішення ради вважається чинним, якщо на ньому присутні не менше 3/4 членів ради. Рішення приймається відкритим голосуванням і є чинним, коли за нього проголосувало не менше 60 % членів ради підприємства. 10. Пунктом 7.2 статуту передбачено, що оперативне управління підприємством здійснює директор. Він організовує роботу підприємства, несе відповідальність у межах своїх повноважень, без доручень діє від імені підприємства, представляє в усіх організаціях, державних органах, відкриває рахунки в банках, видає накази, призначає керівників структурних підрозділів, приймає та звільняє з роботи, є розпорядником кредитів. 11. Протоколом ради КМП «Новатор» від 06 березня 1997 року затверджено список членів трудового колективу у кількості 17 осіб, до якого увійшов, зокрема, ОСОБА_1 . 12. 20 березня 2013 року відбулось засідання ради КМП «Новатор», оформлене протоколом № 1, на якому було прийнято рішення, зокрема, припинити діяльність КМП «Новатор» шляхом його перетворення у Приватне підприємство «Новатор Поділля» та створено відповідну комісію з перетворення. 13. Відповідно до протоколу від 21 червня 2016 року № 2 ради КМП «Новатор» на засіданні ради були присутні 14 осіб, в тому числі ОСОБА_1 , та було прийнято рішення про відміну протоколу від 20 березня 2013 року № 1 КМП «Новатор» щодо припинення діяльності КМП «Новатор» та реорганізацію підприємства; призначено головою ради КМП «Новатор» ОСОБА_1 14. У подальшому - 22 липня 2016 року були проведені загальні збори членів трудового колективу КМП «Новатор» (протокол № 3), на яких були присутні 16 членів, в тому числі ОСОБА_1 , та було прийнято рішення обрати та призначити керівником і підписантом КМП «Новатор» ОСОБА_1 15. Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 08 серпня 2016 року керівником КМП «Новатор» є ОСОБА_1 16. 06 вересня 2016 року відбулось засідання ради КМП «Новатор» (протокол № 3), на якому були присутні 19 осіб: ОСОБА_5 - заступник директора, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 . У протоколі вказано, що на засіданні ради підприємства присутні члени трудового колективу в кількості 100 відсотків від загальної кількості членів ради. Рада підприємства є повноважною для прийняття рішень з питань порядку денного. 17. На вказаному засіданні одноголосно прийняті, зокрема, такі рішення: обрано ОСОБА_5 на посаду директора КМП «Новатор»; встановлено, що членами трудового колективу підприємства є особи, присутні на цьому засіданні ради підприємства, які брали трудову участь у підприємстві з моменту його створення; затверджено перелік членів трудового колективу підприємства у складі присутніх на цьому засіданні ради підприємства та внесено зазначений перелік до статуту КМП «Новатор»; затверджено статут КМП «Новатор» у новій редакції. 18. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 11 жовтня 2017 року з 06 вересня 2016 року керівником КМП «Новатор» є ОСОБА_23 . Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 19. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення ради КМП «Новатор», оформлене протоколом від 06 вересня 2016 року № 3. 20. Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи містять належні, допустимі та достатні докази відповідно до норм статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що ОСОБА_1 був учасником трудового колективу КМП «Новатор» і, відповідно, є належним позивачем у спорі про визнання недійсним рішення. Суд зазначив, що позивач згідно з пунктом 7.1 статуту КМП «Новатор» входить до ради підприємства, а оскільки його не було повідомлено про час, місце проведення засідання ради, про порядок денний, отже, позивача було позбавлено можливості взяти участь у засіданні ради, чим порушені його права як члена трудового колективу на участь в управлінні КМП «Новатор», що стало підставою для задоволення позовних вимог. 21. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року у справі № 924/641/17 та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову. 22. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року. 23. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 травня 2019 року залучено Яцкову Г. М. до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. 24. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року залишено без змін. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 25. У липні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року у справі № 924/641/17, в якій вона просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 26. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 08 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , витребував справу № 924/641/17 з Господарського суду Хмельницької області та передав цю справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил суб`єктної юрисдикції. 27. Відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент постановлення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду ухвали від 08 серпня 2019 року) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 28. З огляду на те, що ОСОБА_3 оскаржує постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року у цій справі з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 29. ОСОБА_3 у своїй касаційній скарзі посилається на те, що недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів, у цьому випадку засідання ради КМП «Новатор», рішення якого оформлене протоколом від 06 вересня 2016 року № 3, не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї юридичної особи. 30. Крім того, скаржник зазначає, що спір у цій справі не є спором між учасником та товариством, у тому числі учасником, який вибув, що пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності КМП «Новатор», а позивач не набув і не мав статусу учасника підприємства, що надавало б йому право звернутись до господарського суду як учаснику корпоративних відносин з відповідним позовом, тому, враховуючи суб`єктний склад сторін, зазначений спір не підлягає розгляду в господарських судах України і провадження мало бути припинено. 31. Інші учасники справи письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ОСОБА_3 не виклали. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо юрисдикції суду 32. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_3 зазначила, що спір у цій справі не є спором між учасником та товариством, оскільки позивач не набув і не мав статусу учасника КМП «Новатор», що надавало б йому право звернутись до господарського суду як учаснику корпоративних відносин. 33. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. 34. За змістом частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на дату подання позовної заяви) норми якої кореспондуються зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 35. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин. 36. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. 37. Разом з тим, відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на дату подання позовної заяви), статті 4 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 38. Юрисдикція господарських судів визначена пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на дату подання позовної заяви), пунктом 3 частини першої 20 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), за змістом яких господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 39. Визначення юрисдикції цієї справи залежить від змісту права, на захист якого позивач подав позов у зв`язку з порушенням порядку скликання та проведення засідання ради КМП «Новатор», що призвело до порушення прав позивача на участь в підприємстві, в управлінні підприємством та в засіданні ради. Отже, слід з`ясувати, чи виник цей спір з корпоративних відносин, зокрема, чи пов`язаний він зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності відповідної юридичної особи. 40. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (стаття 80 Цивільного кодексу України). 41. Статтею 81 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. 42. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (стаття 83 Цивільного кодексу України). 43. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (стаття 84 Цивільного кодексу України). 44. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження (стаття 87 Цивільного кодексу України). 45. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом (стаття 89 Цивільного кодексу України). 46. За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 47. Частиною першою статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. 48. При цьому суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. 49. Як установлено судами, МП «Новатор» перереєстровано в КМП «Новатор» розпорядженням Хмельницької міської Ради народних депутатів від 08 квітня 1993 року № 751, про що зроблено відповідну відмітку на статуті КМП «Новатор» у новій редакції. 50. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про підприємства в Україні» (в редакції, чинній на момент створення КМП «Новатор») відповідно до форми власності можуть діяти, зокрема, колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства. 51. Право колективної власності юридичної особи, створеної на базі майна її членів (учасників), полягає у використанні належних їй засобів виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників). 52. Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про підприємства в Україні» у статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. 53. Закон України «Про підприємства в Україні» втратив чинність 01 січня 2004 року з набранням чинності Господарським кодексом України. 54. Частиною першою статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. 55. Залежно від форм власності, відповідно до статті 63 Господарського кодексу України, в Україні може діяти, зокрема, підприємство на основі колективної власності (підприємство колективної власності). 56. Згідно із частиною п`ятою статті 63 Господарського кодексу України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. 57. За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 Господарського кодексу України відносить колективні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Підприємство колективної власності є однією з організаційно-правових форм підприємств, кваліфікуючою ознакою якої є визначена форма власності, на якій засноване і діє таке підприємство. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду співвласники колективного підприємства незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між ними та цим підприємством щодо його створення, діяльності, управління або припинення діяльності є корпоративними (пункт 34 постанови від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц, провадження № 14-444цс19). 58. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що КМП «Новатор» утворене членами трудового колективу за їх спільним рішенням, діє на основі об`єднання майна та трудової діяльності учасників підприємства, їх спільного управління справами. 59. Звідси, Велика Палата Верховного Суду вважає, що КМП «Новатор» за способом утворення є корпоративним підприємством, яке характеризується тим, що утворилося засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об`єднання майна та трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються. 60. Оскільки КМП «Новатор» є корпоративним підприємством, то і його учасники мають відповідні корпоративні права, змістом яких є, зокрема, й те, що учасники підприємства мають право на участь в управлінні ним й інші правомочності, передбачені законом і статутом. 61. У цій справі, звертаючись з позовом, ОСОБА_1 фактично зазначив про порушення його корпоративних прав як учасника КМП «Новатор». 62. Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 (провадження № 12-4гс19) та від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19 (провадження № 12-133гс19)). 63. Отже, з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства. Щодо вирішення спору по суті 64. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказує, що засідання ради КМП «Новатор», яке відбулось 06 вересня 2017 року, проходило за відсутності кворуму, необхідного для проведення такого засідання, та без належного повідомлення позивача, тобто з порушенням порядку його скликання та проведення. Тому рішення ради КМП «Новатор» підлягає визнанню недійсним та скасуванню. 65. Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що порядок скликання та проведення засідань ради КМП «Новатор» статутом підприємства не врегульований. 66. Разом з тим, порядок скликання та проведення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи визначений законодавством України (Цивільним та Господарським кодексами України, а також, зокрема, законами України «Про акціонерні товариства», «Про господарські товариства» та «Про кооперацію»), за положеннями якого учасники (акціонери, члени) юридичної особи мають бути до початку загальних зборів повідомлені про дату, місце, час проведення та порядок денний таких зборів. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що такий порядок скликання загальних зборів вищого органу управління юридичної особи не залежить від її організаційно-правової форми, є загальноприйнятим та таким, що гарантує забезпечення права учасника (акціонера, члена) юридичної особи на участь в управлінні нею. 67. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Зокрема, рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання. 68. Ураховуючи норми статті 167 Господарського кодексу України, правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19)). 69. Позивачеві не може бути відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни результатів голосування з прийнятих загальними зборами учасників (акціонерів, членів) рішень, оскільки вплив учасника (акціонера, члена) на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 907/167/17). 70. Оскільки, як установили суди попередніх інстанцій, на момент прийняття оскаржуваного рішення ради підприємства ОСОБА_1 є учасником КМП «Новатор», який має право брати участь у засіданнях ради цього підприємства, то в оскаржуваних судових рішеннях міститься правильний висновок, що внаслідок неповідомлення ОСОБА_1 про час, місце проведення засідання ради та про порядок денний позивача було позбавлено можливості взяти участь у засіданні ради, чим порушено його права на участь в управлінні КМП «Новатор». 71. Звідси, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у цій справі, а тому оскаржувані судові рішення є таким, що постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права. 72. Таким чином, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги ОСОБА_3 , Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 73. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 74. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 75. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення. Щодо судових витрат 76. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. 77. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ОСОБА_3 без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року у справі № 924/641/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87902764

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м. Київ Справа № 381/4019/18 Провадження № 14-729цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Лященко Н. П., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальність «Фастівський завод органічних рідин» на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року (у складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.) та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року (у складі колегії суддів Приходька К. П., Журби С. О., Писаної Т. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальність «Фастівський завод органічних рідин» про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальність «Фастівський завод органічних рідин» (далі - ТОВ «Фастівський завод органічних рідин») про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги. ОСОБА_1 зазначала, що 21 січня 2015 року між нею та ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язувалася надати ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» поворотну фінансову допомогу в національній валюті України в межах 30 млн грн, що є еквівалентом 1 млн 900 тис. 688 доларів США 90 центів. На виконання умов зазначеного договору ОСОБА_1 надала ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» грошові кошти у розмірі 17 млн 289 тис. 862 грн. Згідно з пунктом 2.4 договору поворотна фінансова допомога надавалася до моменту вимоги її повернення. У липні 2018 року позивачка направила на адресу відповідача вимогу про повернення сум поворотної фінансової допомоги, яку відповідач отримав 11 липня 2018 року, проте грошових коштів їй не повернув. ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог просила стягнути з ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» заборгованість за вищезазначеним договором у сумі 17 млн 289 тис. 862 грн та судові витрати. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги закрито. Ухвалу суду мотивовано тим, що позивачка на момент укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року була засновником ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» та надавши поворотну фінансову допомогу здійснювала фінансування відповідача, що свідчить про виникнення спору з корпоративних відносин, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2018 року про закриття провадження у справі скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанову суду мотивовано тим, що укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року не призвело до зміни частки позивачки у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а тому вказаний договір не стосується її корпоративних прав, а спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила забезпечити її позов до ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» про стягнення коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року шляхом накладення арешту на майно ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а саме комплекс будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2019 року у справі № 381/4019/18 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2019 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову скасовано. Ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на майно ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а саме комплекс будівель та споруд, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував той факт, що відповідач намагається відчужити шляхом продажу єдине майно, яке належить йому на праві власності, а обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача та не перешкоджатиме його господарській діяльності, оскільки арештоване майно фактично перебуватиме у володінні власника. У травні 2019 року ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року, в якій просило оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2018 року про закриття провадження у справі. Касаційну скаргу мотивовано тим, що договір про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року укладався на виконання рішення загальних зборів учасників ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а тому спірні відносини носять корпоративний характер, а спір між позивачкою та відповідачем підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У вересні 2019 року ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, в якій просило оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2019 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не встановив існування реальної загрози невиконання можливого рішення суду, а застосовані заходи забезпечення позову не є співмірними з вартістю майна, на яке накладено арешт. Також відповідач наголошує, що апеляційний суд установив намір відповідача продати нерухоме майно на підставі неналежних доказів та не врахував, що на момент винесення ухвали про забезпечення позову відповідач повернув поворотну фінансову допомогу позивачці. Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» на постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 грудня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 грудня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до частин другої та третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Частиною першою статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Суди встановили, що відповідно до положень договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» від 06 січня 2015 року, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання придбала частку у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» у розмірі 20 %, що складає 240 тис. грн. 21 січня 2015 року між ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами. Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 «Договір позики» глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним. Відповідно пункту 1.1 указаного договору засновник надає підприємству поворотну фінансову допомогу, а підприємство зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором. З протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» від 14 січня 2015 року вбачається, що присутніми на зборах учасниками товариства вирішено здійснити будівництво заводу органічних рідин, а джерелом фінансування визначено фінансову допомогу учасників товариства. На виконання цього рішення й було укладено, зокрема, договор про надання поворотної фінансової допомоги між ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» та ОСОБА_1 . Зміст указаного договору дає підстави для висновку про те, що його укладення не призвело до зміни (збільшення чи зменшення) частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», тобто укладення такого договору не вплинуло на корпоративні права позивачки, а лише свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо позики грошових коштів. Позивачка, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, не посилається на порушення її прав як засновника/учасника товариства та будь-яких інших її корпоративних прав, визначених установчими документами чи законом, а вказує лише на неналежне виконання відповідачем свого договірного зобов`язання (повернути позику), тобто зобов`язання, що виникло на підставі цивільно-правової угоди. Предметом спору є вимога позивачки до відповідача виконати своє зобов`язання, яке виникло на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги щодо повернення отриманих коштів, її позовні вимоги обґрунтовано виключно положеннями Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини позики. Оскільки договір про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року не впливає на корпоративні права ОСОБА_1 , то цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Стосовно доводів касаційної скарги ТОВ «Фастівський завод органічних» на постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову слід зазначити таке. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалюючи постанову про накладення арешту на майно відповідача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що існує ризик відчуження майна товариства, що в подальшому може призвести до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, враховуючи, що відповідач намагається відчужити шляхом продажу єдине майно, яке належить йому на праві власності. З матеріалів справи вбачається, що позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, а наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору, доводи касаційної скарги щодо підстав для відмови у вжитті заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність або необґрунтованість заявлених позовних вимог є безпідставними. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Оскільки предметом спору є стягнення боргу, розмір якого на день звернення з позовом становив 17 млн 289 тис. 862 грн, вбачається, що обраний судом апеляційної інстанції вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів щодо незастосування судом апеляційної інстанції зустрічного забезпечення, слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини третої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. З огляду на обраний вид забезпечення позову, який не впливає на матеріальний стан відповідача як власника майна та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, з урахуванням відсутності доказів завдання відповідачу збитків унаслідок накладення арешту на майно, доводи скарги щодо порушення норм процесуального права в частині зустрічного забезпечення на правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не впливають. З огляду на викладене підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастівський завод органічних рідин» залишити без задоволення. Постанови Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року та 05 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 87640690

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року м. Київ Справа № 915/540/16 Провадження № 12-100гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Чепака І. В., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року, ухвалене суддею Фроловим В.Д., та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Таран С.В., Будішевської Л.О., Мишкіної М.А., у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок-Торг-Сервіс», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок-Торг-Сервіс» (далі - ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс») про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом №16/04-1 від 26 квітня 2016 року, яким позивача звільнено з посади директора ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» та призначено директором цього товариства ОСОБА_3 . 2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ці збори проведені за його відсутності, без його повідомлення про їх проведення, а протокол зборів підписаний від імені позивача невідомою особою. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. Згідно з пунктами 1.1, 2.1 статуту ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», затвердженого у новій редакції рішенням зборів учасників товариства від 06 лютого 2008 року (протокол № 4) та зареєстрованого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за № 15221050002010089 від 18 лютого 2008 року, його учасниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які володіють частками по 50 % статутного капіталу; для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків його учасників створено статутний капітал, розмір якого склав 78 500 грн, поділений на 100 часток по 785 грн кожна. 4. ОСОБА_2 призначено директором цього товариства відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 18 березня 2003 року. 5. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформленим протоколом № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року: - звільнено ОСОБА_2 з посади директора товариства і призначено на цю посаду ОСОБА_3 з наданням йому з 27 квітня 2016 року права першого підпису на банківських, фінансових та інших документах, що стосуються господарської діяльності товариства (без обмежень); - зобов`язано директора ОСОБА_3 приступити до виконання своїх функціональних обов`язків, прийняти справи, печатку, статутні й інші документи; невідкладно особисто чи з правом передоручення третім особам з наданням відповідних повноважень представляти інтереси цього товариства у реєстраційній службі, а також у податковій інспекції, Пенсійному фонді та в інших установах з метою виконання всіх необхідних дій, пов`язаних із реєстрацією цього рішення та отриманням у встановленому порядку зареєстрованих та оформлених документів. 6. За наслідками прийнятих на цих зборах рішень проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу щодо керівника товариства, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 04 травня 2016 року. 7. Предметом спору у цій справі є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформленого протоколом № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року, оскільки, за твердженням позивача, він не був присутнім на загальних зборах ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», які відбулися 26 квітня 2016 року, та не підписував протокол. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 8. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, позов задоволено повністю. 9. Суди попередніх інстанцій визнали неповноважними загальні збори учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 26 квітня 2016 року і відповідно недійсними прийняті на них рішення, оскільки на цих зборах не були присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60 % голосів, тобто збори були проведені за відсутності кворуму та доказів повідомлення позивача про їх скликання. Отже, господарські суди першої й апеляційної інстанцій виходили з підстав недотримання відповідачем процедури скликання та проведення загальних зборів, вказали про порушення прав позивача на участь у них і відповідно права на участь в управлінні товариством. 10. Таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли також з урахуванням висновків почеркознавчих експертиз №№ 98, 131/166, 17-147 від 09 червня, 19 вересня 2016 року та від 19 липня 2017 року, зроблених Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз відповідно, у яких установлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у графі «підписи» в протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 11. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій та передачу справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. Мотивуючи скаргу, крім іншого, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Він вважає, що спір у цій справі фактично є трудовим спором, пов`язаним з поновленням ОСОБА_2 на посаді директора та звільненням ОСОБА_3 з цієї посади. При цьому, наполягаючи на тому, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, наголосив, що він є трудовим, а не корпоративним. 13. Крім того, скаржник указав про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки цей суд, відмовляючи у задоволенні поданої заяви ОСОБА_1 про відвід суддів, належним чином не перевірив і не надав оцінки доводам заявника, а також безпідставно визнав ОСОБА_1 таким, що зловживає процесуальними правами шляхом подання завідомо безпідставного відводу. 14. ОСОБА_1 також зазначив про незалучення судом апеляційної інстанції до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , якого призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» після звільнення позивача з цієї посади. Послався на те, що у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним оскаржуваного рішення загальних зборів, необхідно буде вирішувати питання щодо трудового договору, укладеного з цією особою. 15. Скаржник указав на необгрунтоване відхилення апеляційним господарським судом його клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи щодо встановлення особи, яка підписала протокол загальних зборів № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року від імені ОСОБА_2 , оскільки, як він вважає, попередня експертиза виконана експертом, який підлягав відводу з мотивів його некомпетентності. 16. Додатковим доводом ОСОБА_1 є безпідставна, на його думку, відмова суду апеляційної інстанції у задоволенні його клопотання про надання можливості адвокату, який раніше не приймав участі у цій справі, ознайомитися з матеріалами справи для формування правової позиції, тому, як він вважає, апеляційним господарським судом порушено приписи статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка передбачає право останнього на користування правничою допомогою і представництво у суді виключно адвокатом. Доводи інших учасників справи 17. У поданому у строк, визначений ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 22 травня 2019 року, відзиві на касаційну скаргу позивач повністю погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, просив відмовити у її задоволенні. Указав на те, що внаслідок недотримання відповідачем належного порядку скликання загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 26 квітня 2016 року, він був позбавлений можливості взяти у них участь, чим порушено його право на участь в управлінні справами товариства та зумовило неповноважність цих загальних зборів у зв`язку з відсутністю кворуму. Спростував доводи скаржника про порушення судами порядку призначення та проведення судової експертизи. 18. Натомість відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, поданий останнім 16 липня 2019 року, тобто поза межами строку, визначеними ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 22 травня 2019 року, підлягає залишенню без розгляду з урахуванням положень статті 118, частини першої статті 295 ГПК України. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 19. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 22 травня 2019 року відкрила касаційне провадження та ухвалою від 25 червня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визначення юрисдикції 20. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 21. Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю, врегульовано у Цивільному кодексі України (далі - ЦК України), Господарському кодексі України (далі - ГК України) та Законі України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» (чинного на час прийняття оспорюваного позивачем рішення загальних зборів). 22. Ці нормативні акти зазнали змін протягом часу своєї дії, тому Велика Палата Верховного Суду застосовує норми матеріального права на час виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦК України. 23. Відповідно до частини третьої статті 81 ГК України та частини першої статті 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. 24. За змістом частин першої, третьої статті 167 цього Кодексу корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 25. Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачені у статті 10 Закону України «Про господарські товариства». 26. Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом чи установчими документами передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього (стаття 23 цього ж Закону) . 27. Відповідно до статті 58 Закону України «Про господарські товариства»вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. 28. У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства. 29. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону України «Про господарські товариства», яка також відсилає до статті 41 цього Закону. Відповідно до цих норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів. 30. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад; члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення (частини перша, третя статті 99 ЦК України). 31. Згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У цьому Кодексі визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору. 32. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. 33. Оскільки припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України, можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу передбачена не приписами КЗпП України, а статтею 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання норм трудового права. 34. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. 35. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. 36. Отже, за змістом частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. 37. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. 38. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 39. На час звернення ОСОБА_2 з цим позовом до суду у ГПК України були передбачені категорії корпоративних спорів, які мали розглядатися за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи. 40. Із урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними. 41. Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. 42. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 послався на порушення його прав як учасника ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» на участь у загальних зборах, тобто між юридичною особою та її учасником виник спір, пов`язаний з діяльністю й управлінням цією юридичною особою. 43. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей спір виник з корпоративних відносин, та відповідно правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства. Щодо визнання недійсним рішення загальних зборів 44. Як зазначалося вище, відповідно до рішення загальних зборів учасників від 18 березня 2003 року ОСОБА_2 призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», а рішенням загальних зборів учасників від 26 квітня 2016 року його звільнено з цієї посади, на яку призначено ОСОБА_3 . 45 . Звертаючись з позовом у цій справі, ОСОБА_2 стверджував, що він як директор та учасник цього товариства, що володіє часткою у розмірі 50 % статутного капіталу, не був присутнім на загальних зборах товариства 26 квітня 2016 року і протоколу №16/04-1 не підписував. 46. За висновками почеркознавчих експертиз №№ 98, 131/166, 17-147 від 09 червня, 19 вересня 2016 року та від 19 липня 2017 року, зроблених Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз відповідно, підпис від імені ОСОБА_2 у графі «підписи» в протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою. 47. Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 не підписував протокол загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року, а також не був запрошений на ці загальні збори та не приймав у них участі. 48. Згідно зі статтею 145 ЦК України та статтею 58 Закону України «Про господарські товариства» у редакції на час проведення вказаних загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. 49. У силу пунктів 2, 3, 7 частини четвертої статті 145 ЦК України, частини п?ятої статті 41 та частини першої статті 59 Закону України «Про господарські товариства» до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: внесення змін до статуту товариства; створення та відкликання виконавчого органу товариства; виключення учасника із товариства. 50. Частиною першою статті 60 цього ж Закону визначено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 % голосів. 51. Відповідно до пунктів 5.3, 5.6, 5.7 статуту ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» рішення загальних зборів вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), яким належить у сукупності більше 60 % голосів. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються простою поштовою карткою із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного; повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів; будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах, за умови, що воно було поставлено ним не пізніш, як за 25 днів до початку зборів; не пізніше як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, внесеними до порядку денного зборів; з питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки з погодження усіх учасників, присутніх на зборах. 52. Згідно з частиною п?ятою статті 98 ЦК України рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду. 53. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. 54. Рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтями 43, 61 Закону України «Про господарські товариства». Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо. 55. За наслідками розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій установлено порушення процедури скликання загальних зборів, оскільки не надано доказів повідомлення позивача про їх призначення та проведення, до протоколу загальних зборів внесено недостовірні відомості щодо присутності позивача та його участі в прийнятті рішень, сфальсифіковано його підпис на протоколі загальних зборів. 56. Наведені порушення є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформлених протоколом від 26 квітня 2016 року № 16/04-1. Стосовно дотримання судами норм процесуального права 57. Щодо аргументу касаційної скарги про те, що вищевказані висновки почеркознавчих експертиз помилково прийняті судами попередніх інстанцій до уваги, необхідно зазначити таке. 58. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів (стаття 73 ГПК України). 59. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 60. Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судових експертиз, проведених у межах цієї справи. 61. Указані у пункті 46 цієї постанови експертизи правомірно оцінені господарськими судами у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог закону. 62. Доводи скаржника щодо необгрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції його клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи, оскільки він вважає, що експерт Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз підлягав відводу з мотивів його некомпетентності у зв`язку з незначним стажем роботи (6 днів), є безпідставними. 63. Так, цим судом перевірено, що експертне дослідження (висновок № 17-147 від 19 липня 2017 року) проведено Солдатовою М.А. - судовим експертом 5 класу, який має вищу освіту, кваліфікацію за фахом 1.1 «Дослідження почерку та підписів» (свідоцтво № 8, видане рішенням ЕКК Одеського науково-дослідного інституту судових експерти від 03 лютого 2017 року, дійсне до 03 лютого 2022 року) і стаж експертної роботи з лютого 2017 року. 64. Крім того, як убачається із протоколу судового засідання (а. с. 158, т. 3, час: 10:21:10), на якому апеляційною інстанцією ухвалено остаточне судове рішення, ОСОБА_2 та його представник Скотников О .М. заперечували проти задоволення клопотання ОСОБА_1 щодо призначення повторної почеркознавчої експертизи та просили визнати це клопотання зловживанням заявником своїми процесуальними правами, оскільки у справі наявні висновки вже трьох почеркознавчих експертиз з одного і того ж питання. У зв?язку з цим суд мотивовано відхилив це клопотання ОСОБА_1 65. Посилання ОСОБА_1 на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України як підставу для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій не заслуговують на увагу внаслідок відсутності обставин порушення ними норм процесуального права. 66. Так, приписами цього пункту унормовано, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими. 67. ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду апеляційної інстанції із заявами про відвід суддів, наводивши різні підстави, такі як наявність порушень під час автоматизованого розподілу цієї справи, зокрема втручання у механізм розподілу справ, що, на думку заявника, було аргументом для відводу призначеної колегії суддів. Посилання на статті 261, 286, пункт 3 частини першої статті 287 і частину першу статті 288 ГПК України в ухвалах Одеського апеляційного господарського суду від 24 квітня (пункт 3 резолютивної частини цієї ухвали, а. с. 194-195, т. 2) та 06 червня 2018 року (абзаци 3, 4 пункту 2 резолютивної частини цієї ухвали, а. с. 250, т. 2) заявник вважав наданням цим судом правничої допомоги, що, на його думку, є підставою для відводу суддів відповідно до статті 35 ГПК України. 68. Проте, як убачається з матеріалів справи, апеляційним господарським судом перевірено ці твердження Богомолова О.Г. і не виявлено порушень, допущених під час автоматизованого розподілу цієї справи, тому відмовлено у задоволенні його відводів, заявлених з цих підстав. Крім того, цим судом спростовані посилання ОСОБА_1 . щодо надання суддями апеляційної інстанції правничої допомоги, оскільки у цих ухвалах учасникам судового процесу відповідно до приписів пункту 3 частини п?ятої статті 13 ГПК України роз`яснено їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. 69. Твердження ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо безпідставної відмови апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотання про надання можливості його адвокату, який раніше не приймав участі у цій справі, ознайомитися з матеріалами справи для формування правової позиції та порушенням у зв?язку з цим приписів статті 16 ГПК України не відповідають дійсності. 70. Так, як убачається з протоколу судового засідання (а. с. 158, т. 3, час: 10:38:17), на якому судом апеляційної інстанції ухвалено остаточне судове рішення, представник ОСОБА_1 - Семененко В.Б. не заявляв клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а лише усно клопотав про оголошення перерви у судовому засіданні у зв?язку з необхідністю остаточного визначення своєї правової позиції, яке було обгрунтовано відхилено судовою колегією з підстав наявності достатнього часу для викладення правової позиції, оскільки апеляційний перегляд цієї справи тривав понад 2 роки. 71. Доводи скаржника у касаційній скарзі щодо неправомірної відмови апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , якого призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» після звільнення позивача з цієї посади, відхиляються, з огляду на те, що оспорювані рішення загальних зборів учасників стосуються лише корпоративних прав останніх, тоді як ОСОБА_3 не є учасником цього товариства, тому трудові відносини з ним не підлягають розгляду в межах цієї справи. 72. Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, так як ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 73. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. 74. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу). Щодо судових витрат 75. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року у справі № 915/540/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87454071

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2019 року м. Київ Справа № 904/4887/18 Провадження № 12-92гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді - доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року (суддя Петрова В. І.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 року (судді Білецька Л. М., Парусніков Ю. Б., Верхогляд Т. А.) у справі № 904/4887/18 за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 94 «Урожай» (далі - ОК «ЖБК «Урожай», Кооператив), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства «Будинок юстиції» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Будинок юстиції) про визнання недійсним та скасування рішень загальних зборів, скасування реєстраційних дій з поновленням попередніх відомостей про юридичну особу. 1.Короткий зміст позовних вимог 1.1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОК «ЖБК «Урожай»: про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів ОК «ЖБК «Урожай», оформленого протоколом № 1/18 від 2 жовтня 2018 року загальних зборів членів ОК «ЖБК «Урожай» про вступ до кооперативу (підтвердження членства у кооперативі) 77 осіб; про обрання складу правління ОК «ЖБК «Урожай»; про обрання Головою правління ОСОБА_2 ; про обрання членів ревізійної комісії; про затвердження нової редакції статуту ОК «ЖБК «Урожай»; про скасування реєстраційних дій, проведених 10 жовтня 2018 року державним реєстратором КП «Будинок юстиції» Лукашовою Іриною Семенівною: «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, 10 жовтня 2018 року № 12241050005014918, КП «Будинок юстиції», зміна видів діяльності»; «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, 10 жовтня 2018 року № 12241070006014918, КП «Будинок юстиції», зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів»; поновлення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань попередніх відомостей про види діяльності ОК «ЖБК «Урожай» та поновлення відомостей про ОСОБА_1 як керівника ОК «ЖБК «Урожай». 1.2. Позов мотивовано тим, що спір у даній справі є корпоративним та підвідомчий господарським судам, загальні збори членів ОК «ЖБК «Урожай», на яких були прийняті спірні рішення, відбулись з численними порушеннями вимог Закону України «Про кооперацію» та Статуту в частині дотримання порядку скликання і проведення зборів, додержання умов кворуму зборів, участі керуючих органів підприємства у загальних зборах, звіту органів управління перед членами кооперативу, порядку голосування та прийняття рішень. 1.3. Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначав, що збори Кооперативу, на яких були прийняті спірні рішення, були проведені з дотримання вимог Закону України «Про кооперацію», а відтак вимоги про їх скасування є необґрунтованими. 2. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позаяк спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 2.2. Господарський суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що даний спір не є корпоративним спором, оскільки, правовідносини, що виникли між його учасниками, не є корпоративними відносинами, відповідно даний спір відноситься до цивільної юрисдикції. 2.3. Постановою від 8 квітня 2019 року Центральний апеляційний господарський суд ухвалу суду першої інстанції залишив без змін з підстав її обґрунтованості. 3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 3.1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила судові рішення у цій справі скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції. 3.2. За доводами касаційної скарги, ОСОБА_1 не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки вважає, що цей спір стосується захисту її прав як члена кооперативу на участь в господарській діяльності та управлінні кооперативом, тобто є корпоративним, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Таким чином, на думку скаржника, має місце порушення правил предметної юрисдикції. 3.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 6 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 року, справу № 904/4887/18 разом із згаданою касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України. 3.4. Ухвалою від 2 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 904/4887/18 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 4. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 4.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 4.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 4.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 4.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності. 4.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 4.6. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. 4.7. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 4.8. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. 4.9. Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 4.10. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 4.11. Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 4.12. Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації. 4.13. Відповідно під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 4.14. За змістом частин першої та другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. 4.15. Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3). 4.16. Громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є учасниками відносин у сфері господарювання, а відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю належать до господарських відносин (стаття 2, частина шоста статті 3 ГК України). 4.17. Питання господарської діяльності кооперативів врегульовано статтею 94 ГК України, яка визначає кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, які можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Кооперативи здійснюють свою господарську діяльність відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів. 4.18. Законодавець врегулював приписами статей 95-100 ГК України порядок створення та діяльності виробничих кооперативів, як таких, що є, поміж інших, підприємствами колективної власності, передбачивши водночас існування відповідного закону, що регулює діяльність різних видів кооперативів (частина перша статті 94 ГК України). 4.19. Зазначені вище норми ГК України кореспондуються із приписами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. 4.20. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію». 4.21. За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо 4.22. Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах (частина перша статті 7 Закону України «Про кооперацію»). 4.23. Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. 4.24. Відповідно до статті 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу. 4.25. За статтями 20, 21 Закону України «Про кооперацію» для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди. Пайовий фонд - майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу. Неподільний фонд створюється в обов`язковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу. Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім випадків, передбачених законом. Порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу. Резервний фонд створюється за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат (збитків). Спеціальний фонд створюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших передбачених законом надходжень для забезпечення його статутної діяльності і використовується за рішенням органів управління кооперативу. Пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими і у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу. У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу. 4.26. У випадку ліквідації кооперативу майно кооперативу, що залишилося після задоволення вимог кредиторів кооперативу, здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об`єднанням, членом якого він є, розподіляється між членами кооперативу у порядку, визначеному статутом. Майно неподільного фонду не підлягає поділу між його членами і передається за рішенням ліквідаційної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям) або зараховується до доходу бюджету. При цьому у рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна (частини шоста та сьома статті 29 Закону України «Про кооперацію». 4.27. Особливості діяльності обслуговуючих кооперативів містяться у статтях 2, 23, 26 Закону України «Про кооперацію». 4.28. Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Норма про кооперативні виплати не поширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. 4.29. Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. 4.30. Особи, які є членами створеного ним обслуговуючого кооперативу, є правомочними брати участь в управлінні обслуговуючим кооперативом, отримувати певну частку активів обслуговуючого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. 4.31. За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. 4.32. Аналогічний за змістом висновок у відповідних правовідносинах викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19). 4.33. За змістом пунктів 1, 2 Статуту ОК «ЖБК «Урожай» за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у суді господарському або третейському; кооператив має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки у банківських установах. 4.34. За розділом 6 Статуту джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів; майно, добровільно передане кооперативу його членами; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. 4.35. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, які визначені цим Статутом. 4.36. Таким чином, як за приписами законодавства, так і за положеннями Статуту відповідач є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту, має відповідні фонди. Члени обслуговуючого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема, у їх відносинах з кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. 4.37. Позивач як член Кооперативу, відповідно до статуту та чинного законодавства, має в ньому корпоративні права, порушенням яких, а саме права брати участь в управлінні Кооперативом, обґрунтовано позовні вимоги, у зв`язку з чим даний спір виник з корпоративних відносин. 4.38. Визначення законом особливостей правового, організаційного, економічного та соціального функціонування кооперативів прямо передбачено приписами ГК України і наявність таких особливостей, зокрема, щодо розподілу голосів членів кооперативу під час прийняття рішення, способу реалізації членами кооперативу своїх прав на участь в діяльності кооперативу, управлінні ним не суперечить змісту та природі корпоративних відносин. 4.39. Таким чином, враховуючи що спір у цій справі виник у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про віднесення розгляду цього спору до суду цивільної юрисдикції. 5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 5.1. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 5.2. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 5.3. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 року у справі № 904/4887/18 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. 6. Щодо судових витрат 6.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору. Керуючись статтями 300 - 302, 306, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 рокуусправі № 904/4887/18 - скасувати. Справу № 904/4887/18 направити до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. Ю. Уркевич Д. А. Гудима О. Г. Яновська Ж. М. Єленіна Джерело: ЄДРСР 86566266

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2019 року м. Київ Справа № 638/15118/16-ц Провадження № 14-329цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Славія» (далі - ТОВ «Славія»), відповідач - ОСОБА_1 , розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року у складі судді Шишкіна О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів Бурлака І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б. у цивільній справі за позовом ТОВ «Славія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ТОВ «Славія» звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 373 191,86 грн на відшкодування завданих збитків. На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Славія» зазначило, що воно є власником автомобіля марки Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Указаним автомобілем користувався ОСОБА_1 для організації господарської діяльності ТОВ «Славія» у період з 11 листопада 2010 року по 17 вересня 2013 року, під час перебування на посаді генерального директора цього товариства. У зв`язку зі зміною директора ТОВ «Славія» 17 вересня 2013 року оформлено акт приймання-передачі справ, згідно з яким за відомостями бухгалтерського обліку на балансі ТОВ «Славія» обліковується автомобіль марки Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , однак, у наявності цього автомобіля не було. Станом на 01 січня 2013 року вартість автомобіля становила 113 290,00 грн, що еквівалентно 14 173,65 долара США, а станом на 15 вересня 2016 року - 373 191,86 грн. Позивач просив стягнути з відповідача вартість автомобіля на відшкодування збитків, завданих його неповерненням. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 червня 2018 року про виправлення описки, позов ТОВ «Славія» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» 373 191,86 грн на відшкодування збитків та 5 597,89 грн судових витрат. Задовольняючи позов ТОВ «Славія», суд першої інстанції керувався тим, що неповернення відповідачем автомобіля, наданого йому в користування, обмежує право власності позивача, завдає йому майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню у повному обсязі відповідачем як особою, яка її завдала. Суд відхилив як безпідставне клопотання відповідача про застосування спеціальної позовної давності в один рік, передбаченої статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» матеріальні збитки у розмірі 113 290,00 грн. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» судового збору в розмірі 1 280,00 грн скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову в стягненні зазначених витрат. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що шкода, завдана майну ТОВ «Славія», повинна бути відшкодована у повному обсязі особою, яка її завдала, тобто ОСОБА_1 . Однак апеляційний суд не погодився з визначеним судом першої інстанції розміром збитків. Апеляційний суд вважав, що балансова вартість автомобіля становить 113 290,00 грн, а тому саме такий розмір шкоди підлягає стягненню. Апеляційний суд відхилив посилання відповідача на порушення судом першої інстанції правил предметної юрисдикції, вказавши, що правовідносини між ТОВ «Славія» та ОСОБА_1 щодо стягнення збитків через неповернення автомобіля виникли після припинення повноважень ОСОБА_1 як посадової особи, не є за своєю суттю господарськими, не пов`язані з управлінням суб`єктом господарювання. Суд апеляційної інстанції також вказав на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу спеціальної позовної давності в один рік, передбаченої статтею 233 КЗпП України, оскільки позивач просив відшкодувати матеріальну шкоду, завдану відповідачем не під час виконання його трудових обов`язків, а внаслідок неповернення майна товариства після його звільнення з роботи. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявним у справі доказам, не врахували, що справа повинна була розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки позов пред`явлено до нього, як до посадової особи товариства, повноваження якої припинено. Крім того, суди попередніх інстанцій помилково не застосували спеціальну позовну давність у один рік для позовів про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, оскільки предметом позову є стягнення з відповідача матеріальних збитків, які, на думку позивача, завдано у період перебування у трудових відносинах з ТОВ «Славія» при виконанні обов`язків генерального директора. Посилався на те, що позивач не надав доказів прийняття ним указаного автомобіля від попереднього директора товариства, а акт приймання-передачі справ при зміні директора від 17 вересня 2013 року має односторонній характер та підписаний лише працівниками ТОВ «Славія», які є зацікавленими особами, при цьому доказів ухилення його від підписання цього акта позивач не надав. Вважав необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача матеріальних збитків. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 15 травня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Суди встановили, що автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ТОВ «Славія», про що свідчать копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15 серпня 2003 року серії ХАС № 668579 та довідка Територіального сервісного центру Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 17 листопада 2015 року № 6348. 11 листопада 2010 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Славія» № 53 ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ТОВ «Славія». Згідно з копіями подорожніх листів від 28 грудня 2012 року та 30 квітня 2013 року автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , використовувався ОСОБА_1 17 вересня 2013 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Славія» № 64 звільнено з посади генерального директора ТОВ «Славія» ОСОБА_1 та призначено на цю посаду ОСОБА_2 , про що 17 вересня 2013 року видано відповідний наказ № 19к. Відповідно до пункту 10 розділу 7 акта приймання-передачі справ у зв`язку зі зміною директора від 17 вересня 2013 року за відомостями бухгалтерського обліку за ТОВ «Славія» обліковується автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Указаний акт підписаний директором ТОВ «Славія» ОСОБА_2 , головним бухгалтером цього товариства ОСОБА_3 , майстром ОСОБА_4 , кладовщиком ОСОБА_5 ОСОБА_1 , ознайомившись з указаним актом приймання-передачі, відмовився його підписувати, про що складено акт про відмову від підпису про ознайомлення з актом приймання-передачі справ при зміні директора (інвентаризації) ТОВ «Славія» від 17 вересня 2013 року. Згідно з відповіддю Управління Державтоінспекції від 24 листопада 2015 року № 209 звернення ТОВ «Славія» щодо оголошення у розшук та повернення автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , яким, на думку позивача, незаконно користується ОСОБА_1 , направлено для проведення подальшої перевірки, прийняття рішення про внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань та вжиття заходів реагування. За змістом відповіді Лозівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області від 05 лютого 2017 року № 1561 триває досудове розслідування матеріалів кримінального провадження від 26 листопада 2015 року № 12015220380002901 щодо незаконного використання ОСОБА_1 автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Славія»; місцезнаходження автомобіля не встановлено. Згідно зі звітом про експертну оцінку вартості майна від 01 січня 2013 року вартість автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, станом на 01 січня 2013 року становила 113 290,00 грн. Вирішуючи питання юрисдикційності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Стосовно посилання у касаційній скарзі на те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства слід зазначити таке. У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові ТОВ «Славія» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 373 191,86 грн на відшкодування завданих збитків, завданих посадовою особою товариства неповерненням автомобіля, наданого йому у користування. На час звернення позивача до суду з цим позовом (вересень 2016 року) процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб`єктною підсудністю. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). За положеннями статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю). Аналогічні положення містяться й у пункті 12 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, згідно з якою господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах. У частині другій статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: - діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; - діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; - діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; - бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; - іншими винними діями посадової особи. Із системного аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб`єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, такий спір виник між господарським товариством та його посадовою особою, стосується рішень, дій чи бездіяльності цієї посадової особи на виконання нею своїх повноважень з управління товариством, організацією діяльності товариства. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачу завдано збитків унаслідок неповернення належного йому на праві власності автомобіля, яким користувався відповідач під час перебування на посаді генерального директора товариства. Таким чином, правовідносини, які виникли між ТОВ «Славія» та ОСОБА_1 щодо відшкодування збитків, завданих неповерненням автомобіля, стосуються дій або бездіяльності відповідача під час здійснення своїх повноважень як посадової особи. Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора цього товариства. Викладене свідчить про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили суб`єктну юрисдикцію спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити ТОВ «Славія», що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України). Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять. Керуючись статтями 255, 256, 409, 414-416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати. Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків - закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86435690

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2019 року м. Київ Справа № 916/2086/19 Провадження № 12-196гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 липня 2019 року, постановлену суддею Демешиним О. А., та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Мишкіної М. А., Бєляновського В. В., Богатиря К. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до релігійної організації Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт Сарата Української Православної Церкви (далі - Релігійна організація) про визнання недійсним рішення загальних зборів. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Релігійної організації та просив визнати недійсним рішення загальних/парафіяльних зборів відповідача від 26 січня 2019 року, оформлене протоколом № 1. 2. В обґрунтування подання позовної заяви до суду господарської юрисдикції позивач посилався на положення пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та стверджував, що: оскаржуване рішення про зміну підлеглості релігійної громади прийнято особами, які не є членами релігійної громади; ані членів, ані засновників Релігійної громади не повідомлено про проведення зборів та не ознайомлено з порядком денним; з питання другого порядку денного обговорювання не проводилося; відкривав збори та ставив питання на голосування голова селищної ради; за результатами ухвалення оспорюваного рішення відбулося рейдерське захоплення культової споруди та здійснюється намагання захопити юридичну особу, шляхом внесення змін до статуту. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Господарський суд Одеської області ухвалою від 24 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року, відмовив у відкритті провадження у справі. 4. Судові рішення мотивовані тим, що спір виник не з господарських відносин та не є корпоративним спором; натомість він виник з приватноправових відносин та, з огляду на суб`єктний склад учасників, підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 5. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 6. Скаржник стверджує про порушення судами правил суб`єктної юрисдикції та вважає, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки він є корпоративним; посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15. Доводи інших учасників справи 7. Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 8. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 01 листопада 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 9. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 10. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 11. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. 12. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 13. ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 14. Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України. 15. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. 16. Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. 17. Разом з тим відповідач у цій справі є релігійною організацією, і суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення такої організації врегульовано Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон). 18. За змістом статті 7 Закону релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). 19. Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону). 20. За правилами, встановленими статтею 12 Закону відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону. 21. Частина перша статті 14 Закону передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. 22. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону). 23. Отже законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації. 24. За змістом позовної заяви, доводів апеляційної та касаційної скарг вимоги позивача про визнання недійсним рішення зборів подано на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади. 25. Тобто, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону. 26. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19), і підстав для відступу від нього не вбачається. 27. У зв`язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що посилання позивача на пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України правомірно визнані судами попередніх інстанцій безпідставними; суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що вирішення цього спору має здійснюватись за нормами ЦПК України, у зв`язку з чим є підстави для відмови у відкритті провадження у справі. 28. Аналізуючи практику Великої Палати Верховного Суду наведену у касаційній скарзі, Велика Палата відзначає, що у справі № 813/6286/15 позивач, стверджуючи про протиправність дій державного реєстратора щодо порушення процедури припинення (ліквідації) юридичної особи, не був її учасником, а захищав свої права кредитора за відсутності у реєстраційній карті передбаченого підтвердження розрахунків з кредиторами. 29. Тому наведена скаржником практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 не є застосовною до спірних правовідносин, оскільки ці правовідносини не є подібними. 30. Разом з тим, суд першої інстанції, правильно відмовивши у відкритті провадження у справі, помилково керувався положеннями пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України, положення якої регулюють питання повернення позовної заяви. Втім, враховуючи положення частини другої статті 309, частини другої статті 311 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 31. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 32. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу). 33. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 34. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм законодавства. Щодо судових витрат 35. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року у справі № 916/2086/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86468703

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2019 року м. Київ Справа № 910/20261/16 Провадження № 12-118гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., за участю секретаря судового засідання Чепака І.В. та представників учасників справи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Газ ресурс» - Гайдук Т.Л., ОСОБА_1- Панченко О.О., Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Юроуп Петролеум» - Гайдук Т.Л., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києвавід 15 листопада 2018 року, ухвалене суддею Приваловим А.І., та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Жук Г.А., Дикунської С.Я., Мальченко А.О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Газ ресурс» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: - Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Юроуп Петролеум», - Державної служби геології та надр України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: - Товариства з обмеженою відповідальністю «Надрагазресурс», - Товариства з обмеженою відповідальністю «Геотехконсалтинг», - фізичної особи - підприємця Зеленського Ігоря Івановича, про стягнення 4 344 960,64 грн. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Газ ресурс» (далі - ТОВ «Компанія «Газ ресурс») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 4 344 960,64 грн. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на положення частини другої статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України), указав, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив дії, спрямовані на позбавлення позивача спеціального дозволу на геологічне вивчення надр (серія А №000850)№4127 від 05 квітня 2012 року (далі - дозвіл) та його подальшу передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Надрагазресурс» (далі - ТОВ «Надрагазресурс»), чим заподіяв позивачу збитки у загальному розмірі 4 344 960,64 грн, з яких: 1 509 600 грн - вартість дозволу, 1 014 924,64 грн - вартість геологічної інформації, що обліковувалася на балансі позивача та без якої неможлива видача дозволу, 1 820 436 грн - вартість агрегату А50. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. 05 квітня 2012 року Державна служба геології та надр України (далі - Держгеонадра) видала Товариству з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» (далі - ТОВ Голден Деррік»), перетвореному у подальшому на Товариство з обмеженою відповідальністю «Іст Юроуп Петролеум» (далі - ТОВ «Іст Юроуп Петролеум»), дозвіл строком на 5 років на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку з метою пошуку і розвідки у кам`яновугільних відкладах, геологічно-економічної оцінки і затвердження запасів родовища Державною комісією України по запасах корисних копалин Морозівської ділянки Зінківського району Полтавської області на площі 58,7 кв. м (газ природний, нафта, конденсат). Підстава видання: протокол від 27 грудня 2011 року № 7, оформлений за результатами аукціону, та договір купівлі-продажу від 27 листопада 2011 року № 7/1-11. 4. 19 червня 2012 року створено ТОВ «Компанія «Газ ресурс», яке зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - реєстр) за кодом ЄДРПОУ 38324386, номер запису 1 588 102 0000 010764. Засновниками цього товариства є: ТОВ «Голден Деррік» із внеском 600 грн (60 % статутного капіталу) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Геотехконсалтинг» (далі - ТОВ «Геотехконсалтинг») із внеском 400 грн (40 % статутного капіталу). Товариство створене в цілях спільного здійснення геологічного вивчення, дослідно-промислової та промислової розробки родовищ корисних копалин, видобування корисних копалин, зокрема з метою здійснення діяльності з користування надрами на Морозівській ділянці в Зінківському районі Полтавської області (пункт 3.1 статуту). Директором товариства призначено ОСОБА_1 (рішення установчих зборів товариства, оформлене протоколом № 1 від 19 червня 2012 року), який одночасно був одноособовим засновником ТОВ «Геотехконсалтинг». 5. 12 листопада 2012 року наказом Держгеонадр № 550 у дозвіл внесено зміни щодо власника, а саме ТОВ «Голден Деррік» змінено на ТОВ «Компанія «Газ ресурс». 6. 01 серпня 2014 року за участю представника ТОВ «Геотехконсалтинг» ОСОБА_1 проведено загальні збори ТОВ «Компанія «Газ ресурс» (протокол загальних зборів № 2/2014), на яких вирішено питання про виключення зі складу учасників ТОВ «Компанія «Газ ресурс» одного з учасників - ТОВ «Голден Деррік», якому належала частка 60 %, зменшення статутного капіталу, проведено перерозподіл часток учасників, єдиним учасником ТОВ «Компанія «Газ ресурс» визначено ТОВ «Геотехконсалтинг». 7. 05 серпня 2014 року здійснено державну реєстрацію нової редакції статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс», у якому змінено склад учасників товариства, повноваження директора, в тому числі знято обмеження щодо укладення правочинів від імені товариства. 8. 06 листопада 2014 року проведено державну реєстрацію ТОВ «Надрагазресурс», засновниками якого є ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Бурінтехсервіс» із внесками по 50 % статутного капіталу. У подальшому останнє та ТОВ «Компанія «Газ ресурс» відступили свої частки у ТОВ «Надрагазресурс» на користь ТОВ «Геотехконсалтинг». 9. Керівником ТОВ «Надрагазресурс» є ОСОБА_1 . При цьому суди попередніх інстанцій визначили, що станом на час внесення змін до дозволу єдиним учасником ТОВ «Надрагазресурс» було ТОВ «Геотехконсалтинг», одноособовим засновником та власником якого також був ОСОБА_1 . 10. 11 листопада 2014 року між ТОВ «Компанія «Газ ресурс» і ТОВ «Надрагазресурс» укладено договір оренди № 1, згідно з яким позивачем передано в оренду ТОВ «Надрагазресурс» агрегат для освоєння та ремонту свердловини А50 вартістю 1 820 436 грн та розміром щомісячної орендної плати 36 408 грн (пункт 4.1 договору). 11. 14 листопада 2014 року ТОВ «Надрагазресурс» звернулося до Держгеонадр із заявою про внесення змін до дозволу, власником якого на той момент було ТОВ «Компанія «Газ ресурс», та передачу його у власність ТОВ «Надрагазресурс». До пакету документів щодо внесення таких змін додавався лист-згода власника дозволу - ТОВ «Компанія «Газ ресурс». 12. 12 березня 2015 року наказом Держгеонадр № 48 продовжено строк дії дозволу та внесено зміни щодо власника з ТОВ «Компанія «Газ ресурс» на ТОВ «Надрагазресурс». 13. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року у справі № 816/4679/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, скасовано усі реєстраційні дії про зменшення статутного капіталу ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та виключення ТОВ «Голден Деррік» зі складу цього товариства. 14. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2016 року у справі № 917/577/15, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення позачергових зборів ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 01 серпня 2014 року, оформлене протоколом № 2/2014, про виключення ТОВ «Голден Деррік» зі складу учасників ТОВ «Компанія «Газ ресурс», зменшення статутного капіталу останнього, а також визнано недійсною нову редакції статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 2014 року. 15. Суди попередніх інстанцій установили, що станом на час вирішення спору у цій справі ТОВ «Голден Деррік» є учасником ТОВ «Компанія «Газ ресурс» з часткою в статутному капіталі 100 %. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 16. Суди попередніх інстанцій розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, позов задоволено частково; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» 1 509 600 грн збитків, що складають вартість дозволу, а в іншій частині позову відмовлено. 17. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив протиправні дії, спрямовані на позбавлення товариства дозволу на користування надрами, тому указали на обов?язок ОСОБА_1 відшкодувати позивачу вартість цього дозволу. При цьому суди указали, що дозвіл є майновим правом та майном у розумінні статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); дії відповідача щодо надання згоди на переоформлення дозволу та зміну власника фактично є відчуженням майна ТОВ «Компанія «Газ ресурс», внаслідок чого відповідач, надавши згоду на його переоформлення, перевищив повноваження директора, встановлені статутом ТОВ «Компанія «Газ ресурс» у редакції від 19 червня 2012 року. Однак у зв?язку з відсутністю доказів вибуття із власності ТОВ «Компанія «Газ ресурс» геологічної інформації та недоведенням ним права власності на агрегат А50 відмовили у позові в цих частинах. Короткий зміст вимог касаційної скарги 18. 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про часткове скасування судових рішень попередніх інстанцій, а саме у частині стягнення з останнього на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» 1 509 600 грн збитківта ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 19. Скаржник посилається, зокрема, на порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги статей 20, 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки цей спір вирішений на підставі статті 1166 ЦК України, а не частини другої статті 89 ГК України, тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Заперечуючи по суті спору, скаржник посилається на неправильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що дозвіл на користування надрами є майном, стверджує, що такий дозвіл є нематеріальним активом. Наполягає на тому, що надання ним згоди на внесення змін до цього дозволу на користь іншої юридичної особи не можна розцінювати як відчуження, оскільки він вибув з користування позивача на підставі чинного наказу Держгеонадр № 48 від 12 березня 2015 року. Статут ТОВ «Компанія «Газ ресурс» не містив обмежень у повноваженнях директора для надання згоди на переоформлення цього дозволу. Доводи інших учасників справи 20. ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та ТОВ «Іст Юроуп Петролеум» у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій про підвідомчість цього спору господарським судам згідно із чинним на момент подання позову законодавством (пункт 4? частини першої статті 12 ГПК України). Посилаються на те, що права на використання природних ресурсів є майновими правами, та заперечують проти доводів скаржника про те, що цей дозвіл є немайновим активом. Вартість цього дозволу обгрунтовують тим, що він отриманий позивачем від ТОВ «Голден Деррік» (перейменованого у подальшому на ТОВ «Іст Юроуп Петролеум») безкоштовно, тому ціна визначена виходячи з тієї ціни, за якою останнє придбало його за договором купівлі-продажу № 7/1-11 від 27 грудня 2011 року на аукціоні, а саме 1 509 600 грн. Наголошують на тому, що переоформлення дозволу здійснювалося з перевищенням ОСОБА_1 своїх повноважень, передбачених статутом товариства у редакції 2012 року. Зазначають, що переоформлення дозволу відбувається лише за згодою його власника та на підставі необхідного пакету документів, тому, за наявності такої згоди ОСОБА_1 , у Держгеонадр не було підстав для відмови в переоформленні дозволу. 21. ТОВ «Геотехконсалтинг» у відзиві на касаційну скаргу просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України закрити. Також посилається на те, що дозвіл є немайновим активом і ставить під сумнів його вартість. Посилаючись на приписи пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, стверджує, що цей позов подано не власником, учасником, чи акціонером, а самою юридичною особою. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 22. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 17 липня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визначення юрисдикції 23. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 24. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 25. ТОВ «Компанія «Газ ресурс» подало цей позов 04 листопада 2016 року. 26. На час звернення позивача до суду ЦПК України та ГПК України діяли у редакціях, чинних до 15 грудня 2017 року. Питання підвідомчості господарським судам справ регулювалося статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на момент подання позову. 27. Згідно з пунктом 4? частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення позивача з цим позовом, господарським судам підвідомчі справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю). 28. Доповнення статті 12 ГПК України зазначеним вище пунктом 4? здійснено на підставі Закону України від 07 квітня 2015 року № 289-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності 01 травня 2016 року. 29. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки він вирішений на підставі статті 1166 ЦК України, а не частини другої статті 89 ГК України. 30. Застосування для вирішення спорів статті 1166 ЦК України жодним чином не впливає на визначення юрисдикції, яке відбулося відповідно до чинного на момент звернення з позовом процесуального законодавства. До 01 травня 2016 року юридична особа - позивач з такими позовними вимогами мала звертатися до посадових осіб в порядку цивільного судочинства, а з 01 травня 2016 року - у порядку господарського судочинства. 31. Тобто на час звернення позивача до суду ГПК України обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, за винятком спорів, визначених пунктом 4? частини першої статті 12 ГПК України, який передбачав участь фізичних осіб як відповідачів. 32. Велика Палата Верховного суду також відхиляє доводи ТОВ «Геотехконсалтинг» про необхідність закриття провадження із посиланням на положення статті 20 ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII). Оскільки з позовом ТОВ «Компанія «Газ ресурс» звернулося ще в листопаді 2016 року, коли статті 20 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, не існувало, цю норму не можна застосовувати до спірних правовідносин. При вирішенні питання юрисдикційності спору повинне застосовуватися процесуальне законодавство, що діяло на час звернення позивача до суду із цим позовом, тобто стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду. 33. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями, підлягає вирішенню господарським судом. Щодо вирішення спору по суті 34. Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами на території України, а також процедура продовження дії, переоформлення, зупинення дії, анулювання дозволів та внесення змін до них визначається Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615. 35. Згідно з пунктом 17 цього Порядку в редакції, чинній на час подання заяви та на момент передачі дозволу від ТОВ «Голден Деррік» до ТОВ «Компанія «Газ ресурс», внесення змін до дозволу здійснюється на підставі заяви та поданих надрокористувачем (або правонаступником - у випадку, передбаченому підпунктом 8 цього пункту) документів або інформації Мінприроди за результатами оцінки впливу на довкілля у разі (підпункт 5 пункту 17) заснування (створення) надрокористувачем юридичної особи з метою продовження діяльності на наданій йому в користування ділянці надр за умови передачі новоутвореній юридичній особі основних засобів або іншого майна, необхідного для забезпечення й ефективного користування надрами згідно з дозволом, та якщо частка надрокористувача в статутному капіталі новоутвореної юридичної особи на час прийняття рішення про внесення змін до дозволу становить не менше як 50 відсотків. 36. Як зазначалося вище, першим власником дозволу було ТОВ «Голден Деррік», яке придбало його на аукціоні за договором купівлі-продажу від 27 листопада 2011 року № 7/1-11 за ціною 1 509 600 грн. 37. 12 листопада 2012 року наказом Держгеонадр № 550 за згодою ТОВ «Голден Деррік» у дозвіл внесено зміни щодо власника, а саме змінено ТОВ «Голден Деррік» на ТОВ «Компанія «Газ ресурс», а в подальшому наказом Держгеонадр від 12 березня 2015 року № 43 внесено зміни щодо цього власника дозволу (ТОВ «Компанія «Газ ресурс») шляхом передачі його ТОВ «Надрагазресурс», керівником та кінцевим бенефіціаром якого був ОСОБА_1 . 38. Позивач указав, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив дії, спрямовані на позбавлення позивача дозволу та його подальшу передачу ТОВ «Надрагазресурс», чим заподіяв позивачу збитків у заявленому розмірі. Обставини завдання цих збитків підтверджує протиправною поведінкою відповідача, зокрема: наданням згоди ОСОБА_1 як керівником позивача за наявності установлених статутом обмежень на переоформлення дозволу на іншу юридичну особу; наявністю збитків у сумі 1 509 600 грн, що становить вартість дозволу, а також причинно-наслідковим зв`язком між протиправною поведінкою відповідача і завданням цих збитків. Ці вимоги позивача задоволені судами попередніх інстанцій. 39. При цьому суди правильно здійснили правову кваліфікацію та зазначили, що дозвіл на користування надрами є документом, який посвідчує майнове право його власника на користування надрами, він має економічну цінність, від якої залежить робота суб`єкта підприємницької діяльності та рівень його прибутку. 40. Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про нафту і газ» спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами - це документ, що видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр і засвідчує право юридичної чи фізичної особи, якій цей документ виданий, на користування нафтогазоносними надрами протягом часу, в межах ділянки надр і на умовах, передбачених у цьому документі. 41. Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (частина друга статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). 42. Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права й обов`язки (стаття 190 ЦК України). 43. Відповідно до частини першої статті 139 ГК України майном визнано сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів. 44. Визначаючи правову природу дозволу, суд апеляційної інстанції застосував практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ЄСПЛ розглядалися справи щодо порушення права власності, де об`єктами було інше «майно», що «становить економічну цінність», зокрема, необхідні для здійснення підприємницької діяльності дозволи чи ліцензії (рішення від 07 липня 1989 року у cправі «Тре Тракторер Актіболаґ» проти Швеції» (Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden). Отже, поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення. Це насамперед означає, що національне законодавство держав - учасниць Конвенції не може вважатися остаточним при з`ясуванні його змісту, проте суд може визнати за доцільне таке застосування. Тобто документи дозвільного характеру можуть водночас визнаватися активами та охоплюватися поняттям майна. 45. При цьому апеляційним господарським судом правильно зазначено про понесення позивачем збитків у зв?язку з переоформленням цього дозволу на іншого власника шляхом надання відповідачем письмової згоди. 46. Також суди попередніх інстанцій перевірили доводи ОСОБА_1 щодо відсутності обмежень у його повноваженнях як директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», передбачених статутом, для надання згоди щодо переоформлення дозволу й установили невідповідність цих доводів матеріалам справи. Натомість особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. 47. Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2016 року у справі № 917/577/15, яке набрало законної сили, визнано недійсною редакції статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 2014 року, затверджену рішенням позачергових зборів ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 01 серпня 2014 року, оформленим протоколом № 2/2014. Тому повноваження директора товариства визначалися статутом у редакції від 01 серпня 2012 року. 48. До компетенції загальних зборів учасників, серед іншого, належить прийняття рішень щодо відчуження земельних ділянок, об`єктів нерухомості та їх частин, транспортних засобів та інших матеріальних цінностей, віднесених до основних фондів, а також цінних паперів та корпоративних прав, належних товариству, а також попереднє погодження договорів/правочинів, укладених на суму, що перевищує 500 000 грн. Директор товариства має право укладати правочини (договори, контракти, в тому числі й міжнародні) та чинити юридичні дії від імені товариства, видавати доручення, відкривати та використовувати рахунки товариства в установах банків, проте вчинення всіх юридично значущих дій, пов`язаних з розпорядженням майном та грошовими коштами на суму більше ніж 500 000 грн, він зобов?язаний попередньо погодити на загальних зборах учасників (підпункти 13.4.4, 13.7.4 статуту у зазначеній вище редакції). 49. Натомість рішення загальних зборів щодо надання ОСОБА_1 під час перебування на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс» згоди на внесення змін до дозволу шляхом заміни його власника відсутнє. 50. Проаналізувавши такі обставини, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про перевищення ОСОБА_1 як директором ТОВ «Компанія «Газ ресурс» своїх повноважень, указавши на те, що він діяв не в інтересах цього товариства, а в інтересах ТОВ «Надрагазресурс», засновником якого з часткою 100 % було ТОВ «Геотехконсалтинг», а власником частки 100 % останнього був сам ОСОБА_1 . 51.Отже, існує причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача як посадової особи ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та наявністю збитків у останнього у зв`язку із втратою дозволу, переоформленого за згодою ОСОБА_1 на ТОВ «Надрагазресурс». 52.Досліджуючи наявність у діях відповідача усіх елементів господарського правопорушення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: - протиправна поведінка ОСОБА_1 полягає у наданні ним згоди як директором ТОВ «Компанія «Газ ресурс» на внесення змін до дозволу щодо переоформлення його на іншого власника; - наявні збитки в розмірі 1 509 600 грн, заявлені позивачем як вартість дозволу; - причинний зв`язок між протиправними діями ОСОБА_1 і шкодою зумовлений тим, що внаслідок надання останнім такої згоди Держгеонадрами видано наказ № 48 від 12 березня 2015 року про внесення змін до дозволу в частині визначення нового власника - ТОВ «Надрагазресурс»; - вина відповідача як посадової особи виражена перевищенням повноважень, установлених йому статутом ТОВ «Компанія «Газ ресурс». 53. Відповідно до приписів статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. 54. За змістом приписів частини четвертої статті 89 ГК України посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ним господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом. 55. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з якою вбачається, що шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга цієї ж статті). 56. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 , які не відповідають статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс», і заподіянням цьому товариству майнової шкоди у розмірі 1 509 600 грн, оскільки ці висновки зроблені з урахуванням положень статей 86, 236 ГПК України. 57. У постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. За відсутністю доведення наявності зазначених обставин, які свідчать про протиправну поведінку посадової особи товариства, підстави для задоволення позову про стягнення з неї збитків відсутні. Відповідно до статей 13, 74 ГПК України на позивача покладений обов`язок доведення обставин щодо наявності правових підстав для застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків. 58.У постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини між товариством та керівником мають довірчий характер, а протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень. Положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи. 59. Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні, надаючи пояснення у межах доводів касаційної скарги, не зміг пояснити, з якою метою ТОВ «Компанія «Газ ресурс», від імені якого скаржник діяв як директор, відмовилося від дозволу, вартість якого складала більше як 1,5 млн гривень, на користь ТОВ «Надрагазресурс», директором та кінцевим бенефіціаром якого виступав ОСОБА_1 . Представник також не пояснив, яким чином відмова від дозволу могла покращити становище товариства, яке зі слів представника скаржника, знаходилося на час відмови від дозволу в скрутному матеріальному становищі, не отримувало прибутку, існувало за рахунок кредитів. За словами представника скаржника, ОСОБА_1 вирішив залучити у бізнес кошти іншого інвестора, для чого створив разом з інвестором нове товариство - ТОВ «Надрагазресурс», на користь якого відмовився від дозволу, що належав ТОВ «Компанія «Газ ресурс». 60. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про збитковість дій ОСОБА_1 для ТОВ «Компанія «Газ ресурс», адже ці дії вочевидь вчинялися з метою, що суперечить інтересам цього товариства. 61. Оскільки суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили фактичні обставини справи та правильно застосували законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року, у частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» 1 509 600 грн збитків у вигляді вартості дозволу залишити без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 62. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). 63. З урахуванням цієї норми перегляд оскаржуваних судових рішень здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги. 64. Касаційна скарга не містить доводів стосовно оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року,у частині відмови в позові щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» вартості геологічної інформації та агрегату. 65. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 66. Проте за відсутності виявлених порушень норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права під час перегляду оскаржуваних судових рішень у частинах, що оскаржуються, а також з огляду на відсутність доводів з цього приводу у касаційній скарзі ОСОБА_1 , судові рішення попередніх інстанцій у цих частинах також слід залишити без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 67. Ураховуючи викладене вище та зважаючи на безпідставність доводів скаржника, які не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає за необхідне залишити без змін їх судові рішення. 68. Доводи скаржника щодо правильності вирішення цього спору судом цивільної юрисдикції та про необхідність закриття місцевим господарським судом провадження у цій справі не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 , вказуючи на це у касаційній скарзі, не ставить питання про закриття провадження у цій справі, а навпаки, заперечуючи проти висновків судів, зроблених по суті спору, наполягає на ухваленні судом касаційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю, тобто просить вирішити спір за правилами господарського судочинства. 69. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги викладені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій у частинах майнового характеру дозволу та встановлення його вартості, а також наявності у нього як посадової особи ТОВ «Компанія «Газ ресурс» повноважень на вчинення відповідних дій, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 70. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 71. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу). 72. Оскільки суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили фактичні обставини справи та правильно застосували законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Щодо судових витрат 73.Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року у справі № 910/20261/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Джерело: ЄДРСР 86333859

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2019 року м. Київ Справа № 904/10956/16 Провадження № 12-90гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Чепака І.В., позивача ОСОБА_1 (представники - адвокат Олюха Віталій Георгійович, адвокат Антонов Євген Малекович), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Паруснікова Ю.Б., Березкіної О.В., Білецької Л.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ХК «Інтермет», 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект», 3) приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина І.А., 4) Виконавчого комітету Криворізької міської ради, 5) Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про визнання рішень загальних зборів учасників товариства та правочинів недійсними. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет» (далі - ТОВ «ХК «Інтермет»), Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект» (далі - ТОВ «НВФ «Дніпропроект»), приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина І.А. (далі - нотаріус), Виконавчого комітету Криворізької міської ради (далі - Виконком), Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про: - визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет», оформлених протоколом № 3 від 28 січня 2013 року, про продаж ТОВ «НВФ «Дніпропроект» комплексу будівель і споруд ТОВ «ХК «Інтермет», розташованих за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна, 21, за ціною 650 000 грн з ПДВ, а також про надання права підпису договору купівлі-продажу та всіх документів директору Малихіну Андрію Олександровичу; - визнання недійсними договорів, посвідчених нотаріусом та зареєстрованих у Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) за № 562, 110, 1276, а саме: попереднього договору від 16 березня 2012 року і договору купівлі-продажу комплексу будівель і споруд від 29 січня 2013 року, укладених між ТОВ «ХК «Інтермет» та ТОВ «НВФ «Дніпропроект», а також договору іпотеки від 29 липня 2013 року, укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»; - скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 162085 від 29 січня 2013 року та за індексним номером 4497863 від 29 липня 2013 року, прийнятих нотаріусом; - скасування державної реєстрації прав на вищевказане нерухоме майно, а саме: реєстрації права власності за ТОВ «НВФ «Дніпропроект» (номер запису про право власності 56059) і реєстрації іпотеки (номер запису про іпотеку 1896403, іпотекодержатель - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»). 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником ТОВ «ХК «Інтермет», однак збори проведені за його відсутності і без повідомлення про їх проведення, що позбавило ОСОБА_1 права на участь в управлінні товариством. Крім того,прийняті на цих зборах рішення про відчуження належного ТОВ «ХК «Інтермет» нерухомого майна й укладення відповідних договорів є незаконними. Позивач вважає, що відчуження ТОВ «НВФ «Дніпропроект» нерухомого майна, що належало ТОВ «ХК «Інтермет», спричинило порушення корпоративних прав позивача, оскільки угоду укладено всупереч інтересам товариства і його учасників, майно відчужено за балансовою вартістю, що спричинило матеріальну шкоду товариству через її неприбутковість. Неприбутковість угоди підтверджує тим, що ТОВ «НВФ «Дніпропроект» через три місяці після придбання нерухомого майна у ТОВ «ХК «Інтермет» передало його в іпотеку ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», оцінивши в 24 рази більше вартості, визначеної в договорі купівлі-продажу. Також позивач вважає порушенням своїх корпоративних прав укладення 29 липня 2013 року між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» договору іпотеки цього ж майна. До того ж стверджує, що, дізнавшись у квітні 2016 року про незаконне відчуження активів ТОВ «ХК «Інтермет», позивач звернувся до Криворізького відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області із заявою про скоєння кримінального правопорушення службовими особами цього товариства. Про прийняте рішення загальних зборів він дізнався лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, у якому вилучено документи в нотаріуса. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. Відповідно до пунктів 1.2 і 6.2 статуту ТОВ «ХК «Інтермет», зареєстрованого Виконкомом 10 червня 2011 року за номером 12271450000012538, та витягу з ЄДР № 1001193270 ОСОБА_1. є учасником товариства, який володіє часткою у розмірі 700 грн, що становить 7 часток та відповідає 70 голосам при голосуванні та 3,5 % статутного капіталу товариства. 4. 16 березня 2012 року ТОВ «ХК «Інтермет» (продавець) уклало з ТОВ «НВФ «Дніпропроект» (покупець) попередній договір про укладення договору купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець зобов?язався передати у власність покупця за договором купівлі-продажу комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна, 21. 5. 28 січня 2013 року ТОВ «ХК «Інтермет» провело загальні збори учасників, на яких були присутні учасники, які володіють 1869 голосами (93,45 % часток у статутному капіталі), а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Метизи», а також керівник товариства ОСОБА_8 . 6. За наслідками проведення цих загальних зборів прийняті рішення, оформлені протоколом № 3, про продаж ТОВ «НВФ «Дніпропроект» за 650 000 грн з ПДВ технічної бази (комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна, 21 ). Право підпису договору купівлі-продажу та підписання всіх необхідних документів вирішено надати директору товариства Малихіну А.О. 7. 29 січня 2013 року ТОВ «ХК «Інтермет» (продавець) уклало з ТОВ «НВФ «Дніпропроект» (покупець) договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець передав у власність покупця цей комплекс вартістю 650 000 грн. Цього ж дня нотаріусом на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 162085 внесений запис № 56059 до ЄДР про право власності ТОВ «НВФ «Дніпропроект» на комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область , м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна , 21 (реєстраційний номер об`єкта 3711312110). 8. 29 липня 2013 року ТОВ «НВФ «Дніпропроект» як іпотекодавець передало це майно в іпотеку ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» як іпотекодержателю в рахунок забезпечення зобов`язань за договором № 279S13 від 11 липня 2013 року. Заставна вартість комплексу будівель і споруд визначена у розмірі 16 163 970 грн відповідно до звіту про оцінку майна, здійсненого 04 березня 2013 року суб`єктом оціночної діяльності - Товарною біржею «Депорт» (пункти 1.3, 1.4 договору іпотеки). Цього ж дня на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 4496181 нотаріусом внесений запис №1895242 про обтяження нерухомого майна (заборона на нерухоме майно), іпотекодержатель - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». 9. 26 грудня 2014 року ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» внесли зміни до договору іпотеки, змінивши заставну вартість цього майна та визначивши її у розмірі 30 440 783 грн. 10. Предметом спору у цій справі є визнання недійсними прийнятих за відсутності позивача рішень загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет», оформлених протоколом № 3 від 28 січня 2013 року, та вищевказаних договорів, укладених, на думку позивача, не в інтересах товариства, за заниженою вартістю, що порушує корпоративні права, зокрема, на отримання частки прибутку. Позивач вважає, що його відсутність на цих зборах істотно впливала на прийняття оспорюваних рішень, адже він заперечував би щодо відчуження нерухомого майна і голосував би проти. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 11. Господарський суд Дніпропетровської області від 06 лютого 2017 року відмовив у задоволенні позову про визнання недійсними оскаржуваних рішень загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет» унаслідок спливу позовної давності і ненадання позивачем доказів того, що йому стало відомо про прийняття цих рішень лише у квітні 2016 року. Суд зазначив про те, що участь особи у господарському товаристві передбачає наявність у неї не лише прав, зокрема, на одержання інформації про діяльність товариства, а й обов`язків, у т.ч. виконання установчих документів та рішень загальних зборів учасників товариства, участь у діяльності товариства з метою досягнення поставлених цілей. Тобто суд указав, що за умови відповідального і розумного ставлення позивача до своїх прав та обов`язків як учасника товариства, а також можливості одержувати інформацію про товариство з ЄДР він мав дізнатись про прийняття оспорюваного ним рішення загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет» ще у січні 2013 року. При цьому суд не взяв до уваги наданих позивачем доказів щодо здійснення ним запитів такої інформації у ТОВ «ХК «Інтермет», залишених без відповіді, посилаючись на його можливість звернутися з позовом про зобов`язання товариства надати таку інформацію. 12. Відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними попереднього договору, договору купівлі-продажу спірного майна та похідних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності і скасування державної реєстрації права власності місцевий господарський суд мотивував недоведенням позивачем факту порушення його права укладанням цих договорів, відсутністю негативних наслідків порушення його права як учасника та тим, що ці договори підписані від імені ТОВ «ХК «Інтермет» директором, який діяв з додержанням вимог чинного законодавства і положень статуту товариства, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, а рішення загальних зборів учасників товариства, яким йому надано право підпису договору купівлі-продажу, не визнано недійсним. ОСОБА_1 як учасник ТОВ «ХК «Інтермет» не мав переважного права на придбання спірного нерухомого майна і не довів порушення своїх корпоративних прав укладенням цих договорів. Зазначив про право учасника товариства на отримання вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, лише при виході його з товариства, а відсутність заяви про вихід не призводить до виникнення у товариства обов`язку виплатити позивачу вартість частини такого майна. 13. Провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 29 липня 2013 року і похідних вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію іпотеки і державної реєстрації іпотеки місцевий господарський суд припинив на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки спір у цій частині не є корпоративним і з огляду на суб`єктний склад сторін не підвідомчий господарським судам, а має вирішуватися загальними судами в порядку цивільного судочинства. 14. Суд апеляційної інстанції розглядав справу неодноразово. 15. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2017 року та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову; визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет», оформлені протоколом № 3 від 28 січня 2013 року, про продаж ТОВ «НВФ «Дніпропроект» комплексу будівель і споруд ТОВ «ХК «Інтермет», розташованих за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна, 21; визнано недійсними договори, посвідчені нотаріусом та зареєстровані в ЄДР за № 562, 110, а саме: попередній договір від 16 березня 2012 року і договір купівлі-продажу комплексу будівель і споруд від 29 січня 2013 року, укладені між ТОВ «ХК «Інтермет» та ТОВ «НВФ «Дніпропроект»; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 162085 від 29 січня 2013 року, прийняте нотаріусом; скасовано державну реєстрацію права власності за ТОВ «НВФ «Дніпропроект» на це нерухоме майно (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 3711312110, номер запису про право власності 56059). У частині визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», та похідних вимог щодо скасування державної реєстрації обтяжень нерухомого майна провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, а саме у зв?язку з тим, що спір у цій частині не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 16. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у цій же справі відхилено клопотання ОСОБА_1 про накладення штрафу на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на тій підставі, що таке застосування заходів процесуального примусу є правом, а не обов?язком суду. 17. Апеляційний господарський суд визнав недійсними оскаржувані рішення загальних зборів, оскільки їх проведено без участі позивача та за відсутності доказів його повідомлення про їх скликання, указавши при цьому на порушення прав останнього на участь у зборах і відповідно прав на участь в управлінні товариством. Такого висновку суд дійшов з урахуванням постанови Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 904/3679/17, у якій установлено факт звернення позивача до ТОВ «ХК «Інтермет» за наданням інформації про стан своїх корпоративних прав, порушення прав ОСОБА_1 на отримання інформації про фінансово-господарську діяльність і копій протоколів загальних зборів учасників товариства за 2011 - 2016 роки. Указав на те, що ОСОБА_1 дізнався про прийняття загальними зборами товариства рішень від 28 січня 2013 року лише у квітні 2016 року, тоді як із цим позовом звернувся у листопаді 2016 року у межах трирічного строку. 18. Крім того, апеляційний суд визнав недійсними попередній договір і договір купівлі-продажу, укладені за наслідками прийняття загальними зборами цих рішень, та похідні від них вимоги про скасування державної реєстрації права власності. Послався на те, що відчуження спірного майна здійснено з порушенням приписів частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України), оскільки продаж відбувся за ціною 650 000 грн, натомість майно в подальшому передано в іпотеку за ціною 16 163 970 грн, а відповідно до договору про внесення змін до договору іпотеки від 26 грудня 2014 року вартість заставного майна визначено у сумі 30 440 783 грн, що погіршує майновий стан товариства та впливає на права позивача як його учасника під час розподілу прибутку (з одержанням своєї частки). 19. Закриваючи провадження у справі в частині визнання недійсним договору іпотеки спірного нерухомого майна, укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», і похідних вимог про скасування державної реєстрації, суд указав на недоведення ОСОБА_1 обставин порушення своїх корпоративних прав цим договором, оскільки останній не є учасником (засновником) жодної зі сторін договору іпотеки. Суд звернув також увагу на неналежний спосіб захисту права позивача у такий спосіб, оскільки позов про витребування майна товариства вправі пред`явити саме товариство як власник, а не його учасник, який не має права звертатися в інтересах товариства поза межами представництва. Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог 20. ТОВ «ХК «Інтермет» у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і повністю відмовити в задоволенні позову. 21. ТОВ «НВФ «Дніпропроект» просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2017 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року й у зв?язку з пропуском позовної давності відмовити в задоволенні позову щодо визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ «ХК «Інтермет», оформлених протоколом № 3 від 28 січня 2013 року, про продаж ТОВ «НВФ «Дніпропроект» вищевказаного комплексу будівель і споруд, а також надання права підпису договору купівлі-продажу та всіх документів директору Малихіну А.О. З цих же підстав просить відмовити в задоволенні позову щодо визнання недійсними попереднього договору від 16 березня 2012 року та договору купівлі-продажу цього комплексу від 29 січня 2013 року, укладених між ТОВ «ХК «Інтермет» та ТОВ «НВФ «Дніпропроект», посвідчених нотаріусом та зареєстрованих у реєстрі за № 562, 110. Інші вимоги ОСОБА_1 просить залишити без розгляду. 22. ОСОБА_1 просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року в частині закриття провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 29 липня 2013 року, укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», посвідченого цього ж дня нотаріусом та зареєстрованого у ЄДР за № 1276, а також вимоги про скасування державної реєстрації іпотеки за номером запису 1896403, іпотекодержатель -ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», та ухвалити в цих частинах нове рішення про задоволення позову. В іншій частині просить залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції. 23. Крім того, ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у цій же справі про відхилення його клопотання про накладення на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» штрафу і прийняти нову ухвалу про задоволення цього клопотання. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи осіб, які подали касаційні скарги 24. ТОВ «ХК «Інтермет» і ТОВ «НВФ «Дніпропроект» наполягають на пропуску позивачем позовної давності щодо заявлених позовних вимог, указуючи на те, що ОСОБА_1 мав можливість дізнатися про рішення загальних зборів товариства у день їх проведення і зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав, зокрема стосовно його участі в товаристві. Звернення позивача з листами від 25 травня 2012 року, 20 листопада 2013 року, 25 серпня 2015 року, 12 серпня 2016 року, 16 січня 2017 року до ТОВ «ХК «Інтермет» не можна вважати причиною, що заважала позивачу вжити належних заходів захисту своїх корпоративних прав у межах трирічного строку. Наголошують на безпідставності звернення його з таким позовом лише 28 листопада 2016 року. Вважають, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений з додержанням вимог статті 203 ЦК України, тоді як позивач не зазначив, які його корпоративні права як учасника товариства порушено внаслідок укладення цього договору, оскільки переважне право на придбання цього майна, в позивача відсутнє, а доказів неприбутковості оскаржуваних правочинів він не надав. Порушення прав позивача на отримання дивідендів унаслідок продажу майна за нижчою ціною відповідачі спростовують відсутністю причинного зв?язку між ухваленням оскаржуваного рішення загальних зборів та правом ОСОБА_1 отримувати прибутки від господарської діяльності товариства. Зауважують, що директору товариства не потрібно згоди загальних зборів для підписання спірного договору купівлі-продажу від імені товариства. Частка позивача у статутному капіталі товариства складає 3,5 %, що не давало йому можливості суттєво впливати на результат голосування. Вимоги ОСОБА_1 щодо недійсності договору купівлі-продажу за суб?єктним складом підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. 25. Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 послався на те, що суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у справі в частині визнання недійсним укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» договору іпотеки від 29 липня 2013 року та скасування державної реєстрації прав на предмет іпотеки (номер запису про іпотеку 1896403, іпотекодержатель - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»), оскільки майно є предметом договору іпотеки, укладеного між юридичними особами, а іпотека є способом забезпечення виконання зобов?язання, тому в силу пункту6 частини першої статті 20 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, цей спір належить вирішувати за правилами господарського судочинства. 26. У частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 свої вимоги обгрунтовує тим, що цей суд з незрозумілих підстав не застосував до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» санкцій у вигляді штрафу за нехтування виконанням судового рішення та зловживання процесуальними правами, чим порушив основоположні засади та принципи господарського процесу. Доводи інших учасників справи 27. ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у відзиві на касаційну скаргу повністю підтримало вимоги ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ТОВ «ХК «Інтермет» з аналогічних підстав, зазначених у цих скаргах. 28. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «НВФ «Дніпропроект» просив залишити її без задоволення, посилаючись при цьому на постанову Верховного Суду від 26 червня 2018 року, ухвалену у справі № 904/3679/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ХК «Інтермет», якою зобов?язано останнє надати позивачу протоколи загальних зборів товариства за 2011 - 2016 роки, про що видано наказ, який не виконано. Він стверджує, що ця постанова суду касаційної інстанції підтверджує неможливість отримання ним інформації щодо діяльності товариства та спростовує висновок суду першої інстанції щодо пропуску ним позовної давності. Тобто ОСОБА_1 підтверджує свою необізнаність з оскаржуваним рішенням загальних зборів і вказує, що не міг знати про стан своїх майнових прав і порушення свого цивільного права, хоч уживав необхідних заходів, спрямованих на участь у товаристві. Зазначає, що продаж майна ТОВ «ХК «Інтермет» відбувся за заниженою ціною 650 000 грн, натомість у подальшому це майно передано в іпотеку за ціною 16 163 970 грн, а відповідно до договору про внесення змін до договору іпотеки вартість заставного майна визначено в сумі 30 440 783 грн, що не може свідчити про добросовісні дії директора ТОВ «ХК «Інтермет», спрямовані на погіршення майнового стану товариства, і впливає на позивача як учасника товариства під час розподілу прибутку. Такі дії директора суперечать обмеженням, установленим пунктом 11.2 статуту ТОВ «ХК «Інтермет», тому підлягають визнанню недійсними. 29. У поясненнях ОСОБА_1 указав на обмеження повноважень директора ТОВ «ХК «Інтермет» на вчинення правочинів, сума яких становить 50 % і більше майна товариства (пункт 11.2 статуту ТОВ «ХК «Інтермет»). Наприкінці 2012 року баланс ТОВ «ХК «Інтермет» складав 6 976 000 грн, тоді як відчужене майно передано в іпотеку за ціною 16 163 970 грн зі зміненою у подальшому вартістю на 30 440 783 грн, що вказує на продаж майна за умисно заниженою вартістю з метою ухилення від податків і отримання готівкою різниці вартості цього майна, у зв?язку із чим розпочато досудове розслідування у кримінальних справах. 30. Також ОСОБА_1 у додаткових поясненнях зазначив, що апеляційний господарський суд помилково не застосував положення пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України, яким передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов?язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. 31. ТОВ «ХК «Інтермет» у своїх поясненнях на касаційну скаргу указало на відсутність взаємозв?язку між предметом розгляду у справі № 904/3679/17 про зобов?язання товариства надати ОСОБА_1 як учаснику для ознайомлення документи і предметом у цій справі, у якій оскаржуються рішення загальних зборів учасників і договори, укладені за наслідками прийняття цих рішень. Указало на можливість ОСОБА_1 протягом 2013-2015 років звернутися до суду за захистом своїх прав, чим останній не скористався; на відсутність причинного зв?язку між рішеннями загальних зборів і його правом як учасника на отримання прибутків від господарської діяльності товариства. 32. Також ТОВ «ХК «Інтермет» надало відзив на касаційну скаргу ТОВ «НВФ «Дніпропроект», у якому повністю погодилося з доводами останнього і просило її задовольнити. 33. ТОВ «НВФ «Дніпропроект» у поясненнях зазначило про відсутність економічно обгрунтованих висновків щодо неприбутковості угод для ТОВ «ХК «Інтермет» і доказів завдання такими угодами товариству збитків. Також зазначило, що суди не встановили суперечності правочинів нормам закону; відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності в осіб, які їх уклали; порушення форми їх укладення; поважних причин пропуску строку позовної давності. Надходження касаційних скарг на розгляд Великої Палати Верховного Суду 34. Ухвалами від 18 і 24 квітня 2019 року та від 20 травня 2019 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційні провадження за касаційними скаргами ТОВ «ХК «Інтермет», ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у цій справі, а ухвалою від 18 червня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки постанова суду апеляційної інстанції в частинах щодо визнання недійсним договору іпотеки і скасування державної реєстрації прав на предмет іпотеки оскаржується ОСОБА_1 з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визнання недійсними рішень загальних зборів 35. Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю, врегульовано у ЦК України, Господарському кодексі України (далі - ГК України) та Законі України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства». 36. Ці нормативні акти зазнали змін протягом часу своєї дії, тому Велика Палата Верховного Суду застосовує норми матеріального права на час виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦК України. 37. Для визнання недійсними рішень загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав і законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Також слід з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори. 38. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. 39. Господарські суди попередніх інстанцій правильно врахували, що стаття 116 ЦК України та стаття 10 Закону України «Про господарські товариства» встановлюють право учасника господарського товариства брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом. 40. Реалізація права участі в управлінні справами товариства відбувається, зокрема, через участь учасника господарського товариства у вищому органі товариства, яким є загальні збори його учасників. 41. Відповідно до статті 167 ГК України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг узяти участі у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні. 42. Стаття 145 ЦК України передбачає, що черговість та порядок скликання загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюються статутом товариства та законом. 43. За умовами підпункту 20 пункту 11.2 статуту ТОВ «ХК «Інтермет» до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства віднесено відчуження майна товариства на суму, що становить п?ятдесят і більше відсотків майна товариства. 44. Статтею 60 Закону України «Про господарські товариства» та пунктом 12.2 статуту ТОВ «ХК «Інтермет» передбачено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. 45. У силу частини п?ятої статті 61 Закону України «Про господарські товариства» та пункту 12.7 статуту ТОВ «ХК «Інтермет» про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного; повідомлення повинне бути зроблене не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів; будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах за умови, що воно було ним поставлене не пізніш як за 25 днів до початку зборів; не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів; з питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах. 46. Рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтею 61 Закону України «Про господарські товариства». Права учасника товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг узяти участі у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі в загальних зборах тощо. 47. Оскільки ОСОБА_1 як учасник ТОВ «ХК «Інтермет» не брав участі в указаних загальних зборах, господарські суди мали дослідити обставини його повідомлення про проведення загальних зборів 28 січня 2013 року. 48. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 не був повідомлений у жодний спосіб про проведення цих загальних зборів ТОВ «ХК «Інтермет», що вплинуло на можливість реалізації ним права на управління справами товариства шляхом участі в загальних зборах, ознайомлення з документами, які виносилися на їх розгляд, висловлення своєї думки щодо питань порядку денного, внесення своїх питань до порядку денного тощо. Відповідачі також не спростували доводів позивача про зворотнє і, заперечуючи проти задоволення позову, крім зазначення власного обґрунтування помилковості доводів позивача, не надали на підтвердження таких доводів конкретних доказів, які суд міг би оцінити. Натомість висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях та поясненнях однієї зі сторін. 49. За змістом частини першої статті 77 ГПК Україниобставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 50. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ «ХК «Інтермет» не дотрималося вимог Закону України «Про господарські товариства» та статуту товариства щодо повідомлення позивача про проведення загальних зборів. 51. Отже, недотримання порядку скликання загальних зборів учасників товариства в частині повідомлення позивача про проведення зборів, прийняття ними рішень за відсутності позивача, не повідомленого про їх проведення, є порушенням вимог закону та статуту товариства, порушує права позивача як учасника на участь в управлінні справами товариства. 52. Установивши факт неповідомлення позивача про час, місце і порядок денний зборів, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними прийнятих на зборах рішень, адже право позивача на управління товариством шляхом участі у загальних зборах його учасників є порушеним. Крім того, висновки обох судів щодо питання відсутності доказів повідомлення позивача про проведення зборів збігаються. 53. Натомість місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову з підстав звернення ОСОБА_1 до суду лише у листопаді 2016 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування якої ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» і ТОВ «НВФ «Дніпропроект» подано заяви. При цьому суд першої інстанції, наголосивши на можливості ОСОБА_1 звернутися з позовом до суду про зобов`язання ТОВ «ХК «Інтермет» надати таку інформацію раніше, не зважив на посилання позивача про те, що йому стало відомо про проведення цих зборів лише у квітні 2016 року, як не зауважив і доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не міг отримати інформацію про проведені ТОВ «ХК «Інтермет» збори учасників, оскільки його неодноразові звернення до товариства від 25 травня 2012 року, 20 листопада 2013 року, 25 серпня 2015 року, 12 серпня 2016 року та 16 січня 2017 року щодо діяльності ТОВ «ХК «Інтермет» залишені без відповіді. 54. Проте, як установив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 унаслідок систематичного порушення його прав на участь в управлінні товариством звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ «ХК «Інтермет» про зобов`язання надати позивачу документацію товариства, в тому числі копії протоколів загальних зборів його учасників за 2011-2016 роки, який задоволений постановою Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 904/3679/17. У цій постанові суд касаційної інстанції встановив факт звернення позивача до ТОВ «ХК «Інтермет» за наданням інформації про стан його корпоративних прав, порушення прав ОСОБА_1 на отримання інформації про фінансово-господарську діяльність і копій протоколів загальних зборів учасників товариства за 2011-2016 роки. 55. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що до обов`язків учасника господарського товариства не віднесено зобов`язань щодо періодичного ознайомлення з даними установчих документів товариства або ЄДР, а його обізнаність про рішення, які приймаються вищим органом управління товариства, фактично поставлена в залежність від виконання товариством визначеного законодавством порядку скликання та проведення загальних зборів учасників. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 914/758/17. 56. У зв?язку з наведеним суд апеляційної інстанції установив факт звернення позивача з позовом у межах трирічного строку позовної давності та правильно задовольнив позовні вимоги в цій частині, оскільки вказані порушення є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет» від 28 січня 2013 року. 57. Неповідомлення позивача про дату проведення загальних зборів учасників товариства, призначених на 28 січня 2013 року, є порушенням вимог статті 61 Закону України «Про господарські товариства», а тому прийняті рішення порушують права позивача на участь в управлінні товариством, зокрема шляхом участі в загальних зборах, що є однією зі складових корпоративних прав. Щодо визнання недійсними попереднього договору і договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності 58. ОСОБА_1 оспорює попередній договір та договір купівлі-продажу як такі, що не відповідають вимогам статті 92, частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України. За твердженням позивача, ці договори не є прибутковими, оскільки нерухоме майно відчужене, а згодом передане в іпотеку за ціною, яка в 24 рази перевищує визначену в договорах вартість. Вони укладені не в інтересах товариства та його учасників і порушують права позивача на отримання дивідендів у зв`язку з їх неприбутковістю. 59. Установивши, що продаж майна ТОВ «ХК «Інтермет» здійснено за 650 000 грн, переданого згодом в іпотеку за ціною 16 163 970 грн, вартість якої в подальшому збільшена шляхом унесення змін до договору іпотеки до 30 440 783 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відчуження майна товариства за заниженою вартістю спрямоване на погіршення майнового стану товариства і позбавлення позивача права на отримання прибутку відповідно до своєї частки, а також про недобросовісні діі директора цього товариства. 60. Водночас місцевий господарський суд установив факти дотримання директором ТОВ «ХК «Інтермет» вимог чинного законодавства при підписанні цього договору, відсутності в позивача переважного права на придбання спірного майна і доказів його виходу зі складу учасників товариства, що не призводить до виникнення у товариства обов`язку виплатити позивачу вартість частини майна товариства, та відповідно недоведення позивачем факту порушення його права укладанням спірних договорів. 61. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього ж Кодексу. 62. Згідно із частинами першою, другою, третьою, п?ятою, шостою статті 203 цього ж Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. 63. Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі. 64. Частинами першою, третьою статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. 65. Частиною другою статті 207 цього ж Кодексу визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. 66. Як установили суди попередніх інстанцій, спірні договори від імені продавця підписані директором Малихіним А.О., якого уповноважено рішенням вищевказаних загальних зборів, тобто станом на дату їх укладення він мав відповідні повноваження. 67. Рішення загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет» від 28 січня 2013 року визнані недійсними постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року. Однак ця обставина не є підставою для визнання недійсними спірних договорів, оскільки вказане судове рішення ухвалене і набрало законної сили після їх укладення, а питання дійсності чи недійсності спірного правочину згідно з положеннями статті 215 ЦК України має вирішуватися судом з огляду на обставини, які мали місце в момент його вчинення. 68. Для визнання недійсними договорів, укладених виконавчим органом товариства (директором ТОВ «ХК «Інтермет») з ТОВ «НВФ «Дніпропроект», не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом у судовому порядку визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, на підставі якого виконавчий орган діяв на момент укладення цих договорів. Такі договори можуть бути визнані недійсними із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що ТОВ «НВФ «Дніпропроект» як контрагент юридичної особи за договором діяло недобросовісно і нерозумно, тобто знало або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могло не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. 69. Крім того, позивач не довів, що укладання ТОВ «ХК «Інтермет» з ТОВ «НВФ «Дніпропроект» спірних договорів порушує його корпоративні права на участь у товаристві та на управління справами, оскільки такі права позивача захищено й відновлено внаслідок його звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів від 28 лютого 2019 року, який задоволено. 70. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 71. Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. 72. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. 73. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). 74. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. 75. Відповідно до статті 167 ГК України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг узяти участі у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні. 76. Звертаючись з позовом про визнання недійсними правочинів, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову. 77. З огляду на положення статті 1 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення позивача з цим позовом, і статей 15, 16 ЦК Українипідставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту. 78. Утім, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач, який має частку 3,5 % статутного капіталу ТОВ «ХК «Інтермет», не довів наявності порушення свого права внаслідок укладення товариством цих договорів, за захистом чого він звернувся до суду. 79. Згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від його імені. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. 80. Велика Палата Верховного Суду вважає, що укладення спірних договорів є не прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном, натомість визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено спірні договори, не може бути підставою для визнання їх недійсними, оскільки не порушує права та законні інтереси позивача. 81. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що розглядаючи справи у спорах, що виникли між господарським товариством та одним із його учасників, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 та від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені. 82. Слід зазначити, що визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет», оформлених протоколом № 3 від 28 січня 2013 року, з мотивів неповідомлення позивача про дату та час проведення цих загальних зборів, не є беззаперечною підставою для висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладений всупереч інтересів ТОВ «ХК «Інтермет» та інших його учасників. 83. Якщо позивач, який є учасником ТОВ «ХК «Інтермет», що володіє часткою у розмірі 3,5 % статутного капіталу цього товариства, вважає свої корпоративні права порушеними внаслідок укладення оспорюваного договору, він не позбавлений права (разом з іншими учасниками) у будь-який час ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення такого договору та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення укладеним договором купівлі-продажу прав та законних інтересів товариства останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом. 84. Належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути також подання ним (зокрема разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 ГПК України. 85. Якщо учасник товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, бо розмір його частки є недостатнім для цього з огляду на вимоги частини першої статті 54 ГПК України, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та/або його учасників, якщо він вважає, що рішенням загальних зборів учасників товариства щодо відчуження майна йому було завдано збитки. 86. Враховуючи, що вимоги позивача про визнання недійсними попереднього договору від 16 березня 2012 року і договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 29 січня 2013 року є безпідставними, то позовні вимоги в частині скасування прийнятого нотаріусом рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 162085 від 29 січня 2013 року та скасування державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно за ТОВ «НВФ «Дніпропроект» (номер запису про право власності 56059) правильно залишені місцевим господарським судом без задоволення. 87. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. 88. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. 89. Оскільки укладенням спірних договорів право позивача не порушене, то правильним є висновок місцевого господарського суду про відмову у позові в цій частині саме з цих підстав, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку дійсності спірних договорів. Щодо визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації 90. Як зазначалося вище, висновки судів попередніх інстанцій щодо закриття провадження у справі в частині визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», і недійсними похідних вимог про скасування державної реєстрації збігаються, оскільки спір у цих частинах не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. ОСОБА_1 не є учасником (засновником) жодної зі сторін договору іпотеки та не довів порушення своїх корпоративних прав. 91. ОСОБА_1 подав цей позов у листопаді 2016 року. 92. Питання підвідомчості господарським судам справ регулювалося статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на момент подання позову. 93. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким внесено зміни до процесуальних кодексів та викладено їх у новій редакції. 94. Утім питання юрисдикційності спору вирішується при відкритті провадження у справі, а вирішальним моментом при цьому є час, коли подано позов. Тобто, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд з`ясовує, у порядку якого судочинства мала розглядатися справа станом на час подання позову до цього суду. 95. Оскільки з позовом ОСОБА_1 звернувся ще в листопаді 2016 року, коли статті 20 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, як і цього Закону, не існувало, цю норму не можна застосовувати до спірних правовідносин. При вирішенні питання юрисдикційності спору повинне застосовуватися процесуальне законодавство, що діяло на час звернення позивача до суду із цим позовом, тобто стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду. Тому посилання ОСОБА_1 на необхідність застосування до цих правовідносин при визначенні юрисдикційності спору статті 20 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а не статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання до суду позову, є помилковими. 96. Частиною третьою статті 58 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, передбачалося, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів. 97. Необхідно врахувати, що фізична особа оскаржує договір іпотеки нерухомого майна, укладений між двома юридичними особами, тому цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. 98. Крім того, скаржник не обґрунтував обставин порушення його корпоративних прав укладенням між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» договору іпотеки спірного нерухомого майна, при цьому ОСОБА_1 не є учасником (засновником) жодної зі сторін договору іпотеки. 99. Ураховуючи предмет спору у цій частині позову, а також беручи до уваги склад сторін за їх суб`єктною ознакою, суди попередніх інстанцій правильно закрили провадження у справі. Щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції 100. Як зазначалося вище, ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у цій же справі про відхилення його клопотання про накладення на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» штрафу і прийняти нову ухвалу про задоволення цього клопотання. 101. Частиною першою статті 135 ГПК України передбачено право суду постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у визначених цією нормою випадках. 102. Згідно із частиною четвертою цієї ж статті ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає. 103. Натомість серед ухвал, визначених частиною четвертою статті 135 та пунктом 3 частини першої статті 287 ГПК України, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, немає ухвали суду апеляційної інстанції про відхилення клопотання про стягнення штрафу. Крім того, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 лише на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року. 104. У зв?язку з наведеним вимоги ОСОБА_1 у цій частині не підлягають розгляду. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Щодо суті касаційної скарги 105. Пунктами 3, 4 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: - скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; - скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. 106. За правилами частин першої, четвертої статті 311 та частини першої статті 312 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Щодо судових витрат 107. Відповідно до частин першої, одинадцятої статті 129 ГПК України судовий збір за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет» задовольнити частково. 3. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект» задовольнити частково. 4. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у справі № 904/10956/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет», Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект», приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина Ігоря Анатолійовича, Виконавчого комітету Криворізької міської ради, Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про визнання недійсними попереднього договору від 16 березня 2012 року, договору купівлі-продажу майнового комплексу від 29 січня 2013 року, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект», посвідчених нотаріусом та зареєстрованих у реєстрі за № 562, 110, а також у частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 162085 від 29 січня 2013 року і скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект» на нерухоме майно - комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна, 21(реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 3711312110), номер запису про право власності 56059. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2017 рокуу справі № 904/10956/16 у цій частині залишити в силі. 5. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у справі № 904/10956/16 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет» (50065, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Косіора, 32, код ЄДРПОУ 13425190) 3 720 (три тисячі сімсот двадцять) гривень 60 копійок витрат по сплаті судового збору. 7. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект»(50072, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Кременчуцька, 69, код ЄДРПОУ 33718185) 5 512 (п?ять тисяч п?ятсот дванадцять) гривень витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова Н. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86333853

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 листопада 2019 року м. Київ Справа № 711/8138/18 Провадження № 14-607цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н. П., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «АТП-2361» (далі - ЗАТ «АТП-2361») на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року у складі суддів Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Храпка В. Д. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «АТП-2361» про визнання рішень позачергових загальних зборів акціонерного товариства частково недійсними, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що загальними зборами ЗАТ «АТП-2361» у 2006 році його було обрано на посаду голови правління цього товариства. У жовтні 2011 року його було звільнено із займаної посади за прогули на підставі наказу, підписаного виконуючим обов`язки голови правління ЗАТ «АТП?2361». Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц його позов до ЗАТ «АТП-2361» про поновлення на роботі задоволено частково та поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління цього товариства із 7 жовтня 2011 року. 20 вересня 2018 року ОСОБА_1 отримав листа ЗАТ «АТП-2361», з якого дізнався, що пунктом 5 рішень позачергових зборів акціонерів цього товариства від 21 серпня 2018 року на виконання зазначеного судового рішення було вирішено поновити його на посаді голови правління ЗАТ «АТП?2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5-річного терміну, на який він обирався, тобто до 19 грудня 2011 року включно. Вважає, що рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц не виконано. Всупереч частині другій статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» боржник наказу або розпорядження про поновлення на роботі стягувача не видав, відповідного запису до трудової книжки не вніс. На порушення пункту 12 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робочих і службовців підприємств, установ, організацій адміністрацією боржника не було допущено ОСОБА_1 до робочого місця та до виконання своїх посадових обов`язків, чим порушено його право на працю. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсними рішення позачергових зборів акціонерів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року в частині пункту 5, яким вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5?річного терміну, на який він обирався, тобто до 19 грудня 2011 року включно. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ЗАТ «АТП-2361» про закриття провадження у справі у зв`язку з порушенням правил юрисдикції. Рішенням цього ж суду від 23 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів факту порушення його прав відповідачем у зв`язку з прийняттям рішення щодо поновлення його на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5-річного терміну, на який він обирався, тобто до 19 грудня 2011 року включно. Виконавче провадження з примусового виконання рішення у справі № 711/116/15-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року на час розгляду цієї позовної заяви не завершено та у ньому тривають виконавчі дії. Факт прийняття позачерговими зборами акціонерів товариства оскаржуваного рішення як можливе повне виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді був предметом дослідження судом під час розгляду скарг на дії та рішення державного виконавця в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 711/116/15?ц, виданого 19 квітня 2017 року Придніпровським районним судом м. Черкаси, і цьому факту надано правову оцінку. Прийняття оскаржуваного рішення зборів акціонерів жодним чином не змінює обсягу відповідальності вказаного товариства з виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі. Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними рішення позачергових зборів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року в частині пункту 5, а саме про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5-річного терміну, на який він обраний, тобто до 19 грудня 2011 року включно». Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що рішення про поновлення на роботі не може постановлятися під умовою. Питання про припинення обов`язків голови правління у зв`язку із закінченням терміну, на який його було обрано, вирішується в іншому порядку, а не під час виконання судового рішення. Оскільки рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року не виконано, ОСОБА_1 фактично до роботи не був допущений, а отже, не поновлений на роботі, то його права порушені. У липні 2019 року ЗАТ «АТП-2361» подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що предметом спору у цій справі є законність рішення вищого органу управління акціонерним товариством - загальних зборів акціонерів, прийнятого у межах своїх повноважень та спрямованого на реалізацію статутних управлінських функцій, зокрема щодо повноважень членів виконавчого органу (правління), а тому спір, хоч і зачіпає площину трудових правовідносин, є переважно корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Питання про поновлення позивача на посаді вирішено загальними зборами як вищим органом управління акціонерним товариством та не порушує його прав. Строк чинності рішення загальних зборів ЗАТ «АТП-2361» від 20 грудня 2006 року в частині обрання ОСОБА_1 на посаду голови правління товариства на 5 років сплив 19 грудня 2011 року, а тому поновити його на посаді без прийняття загальними зборами рішення про повторне обрання його на цю посаду неможливо. Прийняття такого рішення є дискреційними повноваженнями виключно загальних зборів акціонерів товариства. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 7 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі. У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу ЗАТ «АТП-2361» залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року без змін. Зокрема, вважає, що оскільки відповідач не подавав апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з підстав недотримання предметної юрисдикції, а також не заявляв про це під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, він є таким, що погодився із визначеною предметною юрисдикцією і не може посилатися на цей факт у своїй касаційній скарзі. Оспорюваним рішенням загальних зборів товариство порушує право позивача на обов`язкове виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі не видано, а видання будь-яких інших документів (наказів, розпоряджень, рішень тощо) не свідчить про виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 вересня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на момент постановлення зазначеної ухвали, з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року справу прийнято до розгляду. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Під час розгляду справи суди встановили, що рішенням загальних зборів ЗАТ «АТП-2361» від 20 грудня 2006 року ОСОБА_1 обрано на посаду голови правління цього товариства строком на 5 років. На підставі рішення наглядової ради ЗАТ «АТП-2361» від 6 жовтня 2011 року про відкликання та звільнення ОСОБА_1 із займаної посади в.о. голови правління цього товариства цього ж дня видав наказ про звільнення позивача з посади голови правління товариства за прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року, яке набрало законної сили, у справі № 711/116/15-ц ОСОБА_1 поновлено на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року. На виконання зазначеного рішення суду Придніпровським районним судом м. Черкаси 19 червня 2017 року видано виконавчий лист, на підставі якого 23 березня 2018 року Придніпровським відділом державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області відкрито виконавче провадження. Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року на виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді голови правління цього товариства із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5?річного терміну, на який його було обрано, тобто до 19 грудня 2011 року включно. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Натомість Господарський процесуальний кодекс України встановлює юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Як зазначалось вище, у справі № 711/116/15-ц ОСОБА_1 оскаржував своє звільнення із займаної посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогули). Тобто у справі, що розглядається, позивач оскаржує рішення загальних зборів товариства про його поновлення на посаді, яке прийнято на виконання рішення суду у цивільній справі за трудовим спором про поновлення на роботі. Підставою цього позову ОСОБА_1 зазначив порушення своїх трудових прав, яке полягає у фактичному невиконанні зазначеного судового рішення, оскільки поновлення на роботі незаконно звільненого працівника має відбуватися шляхом видання відповідного наказу або розпорядження, а не шляхом прийняття рішення загальних зборів; поновленого працівника має бути допущено до роботи. Питання про оскарження дій (рішень) уповноваженого органу товариства, спрямованих на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності, позивачем не порушуються. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про розгляд цієї справи в порядку цивільного судочинства. Обставини цієї справи відрізняються від обставин справи № 145/1885/15-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 30 січня 2019 року, на яку посилається в касаційні скарзі ЗАТ «АТП-2361». У зазначеній постанові зроблено висновок про те, що спір про визнання незаконним рішення наглядової ради про усунення (відсторонення) голови правління від виконання повноважень і виключення його з числа осіб, які мають право підпису, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Натомість у справі № 711/8138/18 позивач наполягає на порушенні його трудових прав у зв`язку з поновленням на роботі у спосіб, що суперечить резолютивній частині судового рішення у трудовому спорі та закону. Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке. Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Згідно зі статтею 129? Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконаннявсіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ). Статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Згідно з пунктом 5 протоколу оскаржуваних загальних зборів рішення від 21 серпня 2018 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді прийнято з метою виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц. При цьому відповідач, пославшись на судове рішення, яким позивача поновлено на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року, прийняв рішення про поновлення ОСОБА_1 із 7 жовтня до 19 грудня 2011 року, мотивуючи це тим, що 20 грудня 2006 року позивача було обрано на посаду строком на 5 років і цей строк на час поновлення його на посаді закінчився. Тобто таким рішенням загальних зборів про поновлення на роботі на виконання судового рішення відповідач фактично одночасно припинив трудові відносини з позивачем. При цьому доказів видання наказів про поновлення ОСОБА_1 на посаді та про припинення з ним трудових відносин з певної дати на підставі відповідних норм закону суду не надано. Разом з тим рішення вищого органу управління товариства не може підміняти собою розпорядчий акт відповідача, прийнятий на виконання судового рішення, та довільно тлумачити останнє. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення про поновлення на роботі не може постановлятися під умовою та має відповідати резолютивній частині судового рішення, на виконання якого приймається. Питання про припинення обов`язків голови правління у зв`язку із закінченням терміну, на який його було обрано, вирішується в іншому порядку, а не під час виконання судового рішення. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на наведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як така, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга ЗАТ «АТП-2361» підлягає залишенню без задоволення. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат. Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «АТП-2361» залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року у справі № 711/8138/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 85679198