Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'корпоративный спор'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Календари

  • Основной календарь

Искать результаты в...

Искать результаты, которые...


Дата создания

  • Начать

    Конец


Последнее обновление

  • Начать

    Конец


Фильтр по количеству...

Зарегистрирован

  • Начать

    Конец


Группа


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Найдено 16 результатов

  1. ПОСТАНОВА Іменем України 28 серпня 2018 року м. Київ Справа N 902/458/16 Провадження N 12-146гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М., представника позивача - Луценка Р.О., представника відповідача (1) - не з'явився, представника відповідача (2) - не з'явився, представника відповідача (3) - не з'явився, представника третьої особи - Гладуна А.І., представника прокуратури - не з'явився, розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року (судді: Бучинська Г.Б. - головуючий, Петухов М.Г., Розізнана І.В.) у справі N 902/458/16 Господарського суду Вінницької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та латексних виробів" до Приватного акціонерного товариства "Автоелектроапаратура" (1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (2), ОСОБА_7 (3), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк", за участю Прокуратури Рівненської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Київський завод гумових та латексних виробів" (далі також - ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Автоелектроапаратура" (далі також - ПрАТ "Автоелектроапаратура") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (далі також - ТОВ "Автопластгума") про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 червня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за N 8716. 1.2. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що договір купівлі-продажу майнового комплексу від 27 червня 2012 року, укладений між ПрАТ "Автоелектроапаратура", ТОВ "Автопластгума" та ОСОБА_7, вчинений з порушенням Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства" та з порушенням законних інтересів ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів" як засновника ПрАТ "Автоелектроапаратура" з розміром статутного капіталу у 83,3331 відсотки, оскільки ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів" за період 2012-2015 років згоди на продаж нерухомого майна не надавало, у зборах, де могло б розглядатися питання щодо відчуження нерухомого майна, участі не брало. 1.3. Крім того, позивач зазначає, що згідно зі статтею 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого договору, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної звітності, що кореспондується з пунктом 7.3 Статуту ПрАТ "Автоелектроапаратура". 1.4. Також указує, що відповідно до статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою, що у свою чергу відображено у пункті 7.20 Статуту ПрАТ "Автоелектроапаратура", в якому зазначено, що до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів. 1.5. Як на правові підстави позову позивач посилається нанорми статей 203, 215 ЦК України, статей 33, 52, 70 Закону України "Про акціонерні товариства". 1.6. Заперечення відповідачів 1, 2 проти позову мотивовано тим, що 03 травня 2012 року ПрАТ "Автоелекроапаратура" було проведено позачергові загальні збори акціонерів, на яких, зокрема, було прийнято рішення щодо укладення договору купівлі-продажу з ТОВ "Автопластгума" та надано голові правління повноваження на укладення зазначеного договору. На підставі рішення загальних зборів 27 червня 2012 року ПрАТ "Автоелектроапаратура" укладено з ТОВ "Автопластгума" договір купівлі-продажу майна, який нотаріально посвідчено 27 червня 2012 року. 1.7. Крім того, відповідачі 1 та 2 заявили про застосування наслідків спливу позовної давності. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Вінницької області рішенням від 17 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року, у позові відмовив. 2.2. Вищий господарський суд України постановою від 21 вересня 2017 року рішення Господарського суду Вінницької області від 17 листопада 2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року скасував; справу N 902/458/16 передав на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області. 2.3. Умотивовуючи постанову, Вищий господарський суд України вказав на те, що договір купівлі-продажу від 27 червня 2012 року від імені ПрАТ "Автоелектроапаратура" підписаний головою правління Романом В.О., зі сторони ТОВ "Автопластгума" - директором ОСОБА_7, зі сторони ОСОБА_7 - ОСОБА_7 2.4. Вищий господарський суд України зазначив, що ОСОБА_7 як сторону договору купівлі-продажу від 27 червня 2012 року було залучено до участі у справі як третю особу, яка не має самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. 2.5. Проте суди першої та апеляційної інстанцій не врахували і не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_7 є власником майна товариства (спільна часткова власність 1/1000 частки товариства) за оспорюваним договором, тобто співвідповідачем у цьому спорі, а не третьою особою. 2.6. Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, Господарський суд Вінницької області ухвалою від 28 листопада 2017 року виключив ОСОБА_7 зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у справі N 902/458/16 та залучив його відповідачем 3 у цій справі. Ураховуючи те, що ОСОБА_7 не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд першої інстанції припинив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. 2.7.Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 19 лютого 2018 року скасував ухвалу Господарського суду Вінницької області в частині припинення провадження, а справу N 902/458/16 направив до Господарського суду Вінницької області для розгляду по суті. 2.8. Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції вказав на те, що, припиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив виключно із суб'єктного складу сторін спору, при цьому не дослідив характеру правовідносин, які склалися. 2.9. Суд апеляційної інстанції відзначив, що незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам. 2.10. Зважаючи на частку позивача у статутному фонді ПрАТ "Автоелектроапаратура" у розмірі 83,3331 відсотки, що впливає на право управління товариством, суд дійшов висновку про те, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року, в якій просило постанову скасувати, а ухвалу Господарського суду Вінницької області від 28 листопада 2017 року залишити в силі. 3.2. Касаційну скаргу мотивовано посиланням на положення пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо наявності підстав для припинення провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, зокрема, якщо спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу. 3.3. На думку скаржника, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про те, що позови про визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством, є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав. Скаржник указав на відсутність обґрунтування позивачем порушення його корпоративних прав спірним у справі правочином. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року та призначив її розгляд на 15 травня 2018 року. 4.2. 15 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалоюсправу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметноїта суб'єктної юрисдикції. 5. Позиція Великої Палати Верховного Суду 5.1. За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. 5.2.Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 5.3.Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України). 5.4. Згідно зі статтею 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 5.5. За змістом пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 5.6. Тобто, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім в ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір підвідомчий господарським судам незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як сторона оспорюваного договору фізична особа. 5.7. Оскільки позивач має частку у статутному фонді ПрАТ "Автоелектроапаратура", посилається на порушенняправа управління товариством унаслідок відчуження за значним правочином без рішення загальних зборів майна цього товариства, отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, спір є підвідомчим господарським судам. 5.8. Ураховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав передчасним висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для припинення провадження у справі без дослідження характеру правовідносин, у тому числі без оцінки правових підстав звернення позивача з відповідним позовом, з огляду виключно на суб'єктний склад сторін провадження. 5.9. Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження у матеріалах справи, а тому підстав для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі N 902/458/16 немає. Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі N 902/458/16 Господарського суду Вінницької області - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2018 року м. Київ Справа N 805/4505/16-а Провадження N 11-574апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (судді Васильєва І.А., Компанієць І.Д., Гайдар А.В.) у справі за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Святошинського району Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Осиповича ІгоряВіталійовича (далі - державний реєстратор Осипович І.В.), державного реєстратора Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації ЯценкоТетяни Яківни (далі - державний реєстратор Яценко Т.Я.), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Терен" (далі - ТОВ "Терен"), Громадська організація "Український нагляд", компанія "Ледоєн Холдінг ЛТД" (LEDOYEN HOLDING LTD), про визнання протиправними і скасування реєстраційних дій і ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Осиповича І.В. та державного реєстратора Яценко Т.Я., у якому просив визнати протиправними і скасувати реєстраційні дії щодо юридичної особи ТОВ "Терен": - державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи від 20 квітня 2015 року N 10721050016000783, вчинену державним реєстратором Осиповичем І.В., якою виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців інформацію про ОСОБА_4 як про учасника ТОВ "Терен"; - державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи від 29 червня 2016 року N 10721050017000783, вчинену державним реєстратором Яценко Т.Я., про зміну складу та інформації про засновників; - внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, від 29 червня 2016 року N 10721070018000783; зареєстрованих Яценко Т.Я., про зміну керівника юридичної особи. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначив, що 20 квітня 2015 року державним реєстратором Осиповичем І.В. було вчинено реєстраційну дію N 107210500160007833 - зміна складу або інформації про засновників, якою виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців інформацію про позивача як про учасника ТОВ "Терен". Позивач на час проведення реєстраційної дії був учасником ТОВ "Терен", якому належало 99,9 % статутного капіталу цього товариства, а тому рішення про виключення його зі складу учасників не могло бути прийняте без нього. Натомість позивач не брав участі в загальних зборах товариства та не голосував за рішення про виключення його зі складу учасників товариства. Крім того, позивач залишив територію України в 2012 році і більше не перетинав державний кордон України, що підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 06 вересня 2016 року. Вказану реєстраційну дію було проведено на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства від 17 квітня 2015 року та протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Терен" від 18 квітня 2015 року N 1804/15 з використанням підроблених документів (підробка підпису, внесення до змісту документів завідомо неправдивих відомостей). У подальшому державним реєстратором Яценко Т.Я. було проведено незаконні реєстраційні дії від 29 червня 2016 року N 10721050017000783 - зміна складу або інформації про засновників та N 10721070018000783 - зміна керівника юридичної особи. Внаслідок вчинення незаконних реєстраційних дій відбулося порушення права власності ОСОБА_4 на частку у статутному капіталі товариства, гарантоване йому приписами статті 41 Конституції Українита статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада1950 року (далі - Конвенція). Донецький окружний адміністративний суд постановою від 17 лютого 2017 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовив. Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив частково: постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив з мотивів непідсудності цього спору адміністративним судам та роз'яснив позивачу право звернення з позовом у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України). Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, представник ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що висновок суду про закриття провадження в справі у зв'язку з тим, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, є помилковим. На думку скаржника, між сторонами відсутній спір про право, а розглядається спір про законність рішення та дій державних реєстраторів під час виконання ними своїх владних повноважень та адміністративних функцій. У зв'язку з викладеним представник позивача просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 01 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. На час розгляду справи відповідачі та треті особи заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подавали. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що 20 квітня 2015 року державним реєстратором Осиповичем І.В. вчинено реєстраційну дію N 10721050016000783, якою проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Терен" (код ЄДРПОУ N 22965991), зареєстрованого за адресою: 03115, м. Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, будинок 136, кімната 34 - зміну складу або інформації про засновників. Відповідно до копії опису документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", 20 квітня 2015 року ТОВ "Терен" надало такі документи: реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; рішення про внесення змін до установчих документів (примірник оригіналу); статут; нову редакцію установчих документів (два примірники); копію квитанції, виданої банком; договір про перехід чи передачу частки учасника у статутному капіталі товариства (примірник оригіналу); документ, що засвідчує повноваження уповноваженої особи; документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів. Судами досліджено засвідчені копії таких документів: реєстраційної картки від 20 квітня 2015 року на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ХК Київреставратор" (далі - ТОВ "ХК Київреставратор", Товариство) від 17 квітня 2015 року N 1704/15 щодо виключення ОСОБА_4 зі складу учасників ТОВ "ХК Київреставратор", включення ОСОБА_7 до складу учасників цього Товариства та розподіл часток у статутному капіталі; затвердження нової редакції статуту Товариства та проведення державної реєстрації змін до відомостей про Товариство; придбання частки в статутному капіталі ТОВ "Терен" та наділення повноваженнями директора Товариства на підписання необхідних документів; придбання частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-інвестиційна компанія "Старе місто" та наділення повноваженнями директора Товариства на підписання необхідних документів; протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Терен" від 18 квітня 2015 року N 1804/15 щодо виключення ОСОБА_4 зі складу учасників ТОВ "Терен", включення ТОВ "ХК Київреставратор" та ОСОБА_7 до складу учасників ТОВ "Терен" та розподіл часток у статутному капіталі цього товариства; затвердження статуту ТОВ "Терен" у новій редакції та проведення державної реєстрації змін до відомостей про ТОВ "Терен"; договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Терен" від 17 квітня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 як продавцем та ТОВ "ХК Київреставратор" як покупцем щодо продажу 99,99 % статутного капіталу ТОВ "Терен"; договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Терен" від 17 квітня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 як продавцем і ОСОБА_7 як покупцем щодо продажу 0,01 % статутного капіталу ТОВ "Терен"; довіреності від 20 квітня 2015 року, виданої ТОВ "Терен" ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на представництво інтересів ТОВ "Терен", зокрема, у зв'язку з проведенням державної реєстрації; реєстраційної відомості учасників ТОВ "Терен", які прибули для участі у загальних зборах учасників товариства, що скликались на 18 квітня 2015 року, в якій зазначено присутніх осіб: ОСОБА_4 - учасник, ТОВ "ХК Київреставратор" в особі директора ОСОБА_10, який діє на підставі статуту, ОСОБА_7.; статуту ТОВ "Терен" за 2015 рік (нова редакція), затвердженого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 18 квітня 2015 року N 1804/15; квитанції від 20 квітня 2015 року N 71897982927232. Водночас, у матеріалах справи міститься заява, адресована голові Адвокатського об'єднання "Головань і Партнери" від 22 серпня 2016 року та зареєстрована в реєстрі консулом Посольства України у Канаді за N 574-524, в якій позивач зазначав, що він не підписував вказані договори від 17 квітня 2015 року та протоколи від 18 квітня 2015 року N 1804/15, від 17 квітня 2015 року N 1704/15, а також реєстраційну відомість від 18 квітня 2015 року. Крім того, ОСОБА_4 у заяві зазначив, що вказані договори він не укладав та рішень, оформлених вказаними протоколами, не приймав, а підписи від його імені у вказаних документах є підробленими, доручень або згоди на складання цих документів чи їх підписання від його імені нікому не давав, оскільки виїхав з території України у 2011 році та до України після цього не повертався. 29 червня 2016 року державним реєстратором Яценко Т.Я. вчинено реєстраційні дії: "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", номер запису 10721050017000783 - зміна складу або інформації про засновників; "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах", номер запису 10721070018000783 - зміна керівника юридичної особи. Щодо реєстраційних дій від 29 червня 2016 року, проведених державним реєстратором Яценко Т.Я. відносно ТОВ "Терен", судами установлено, що ця юридична особа надала державному реєстратору такі документи: реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; рішення про внесення змін до установчих документів (примірник оригіналу); нову редакцію установчих документів; копію квитанції, виданої банком; документ, що засвідчує повноваження уповноваженої особи. Судами досліджено копії таких документів: заяви про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - ТОВ "Терен"; квитанції від 29 червня 2016 року N 221937307865527; довіреності від 29 червня 2016 року, виданої ТОВ "Терен" в особі директора ОСОБА_12, який діє на підставі статуту та уповноважує ОСОБА_13 на вчинення дій щодо представництва інтересів ТОВ "Терен" у зв'язку з вчиненням реєстраційних дій; протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ХК Київреставратор" від 28 червня 2016 року N 24 щодо прийняття рішення про уповноваження директора цього Товариства ОСОБА_12 підписати нову редакцію статуту ТОВ "Терен", представляти Товариство на загальних зборах учасників ТОВ "Терен", а також надання протоколів та всіх необхідних документів, пов'язаних зі зміною директора ТОВ "Терен"; протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Терен" від 22 червня 2016 року N 28/06/2016-1к за участі учасників ТОВ "Терен": ТОВ "ХК Київреставратор" в особі директора ОСОБА_12, ОСОБА_7 щодо звільнення ОСОБА_10 з посади директора ТОВ "Терен" з 28 червня 2016 року, призначення ОСОБА_12 на посаду директора ТОВ "Терен" з 29 червня 2016 року, внесення змін до відомостей про засновника ТОВ "Терен", а саме про ТОВ "ХК Київреставратор" у зв'язку зі зміною місцезнаходження останнього, внесення змін до відомостей про ТОВ "Терен", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, внесення змін до статуту ТОВ "Терен", викладення та затвердження статуту ТОВ "Терен" у новій редакції, про здійснення державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ "Терен"; статуту ТОВ "Терен" (нова редакція) за 2016 рік, затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "Терен" протоколом від 28 червня 2016 року N 28/06/2016-1к; заяви від 19 липня 2016 року про надання доступу до матеріалів справи ТОВ "Терен" (код ЄДРПОУ 22965991) для ознайомлення. Крім того, в матеріалах справи наявні пояснення представника позивача ОСОБА_11, з яких слідує, що він, діючи в інтересах ОСОБА_4, звернувся до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві (далі - Шевченківське УП ГУНП в м. Києві) з повідомленням про кримінальне правопорушення від 17 листопада 2016 року за фактом можливої підробки, використання підроблених офіційних документів (протоколів загальних зборів учасників, договорів купівлі-продажу часток ТОВ "Фінансово-інвестиційна компанія "Старе місто", ТОВ "Терен", ТОВ "ХК Київреставратор") у квітні 2015 року та незаконного заволодіння належними ОСОБА_4 частками в зазначених господарських товариствах. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року у справі N 761/45079/16-к зобов'язано уповноважену особу (слідчого) Шевченківського УП ГУНП в м. Києві внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінальних правопорушень, викладених у повідомленні ОСОБА_11 від 17 листопада 2016 року. На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні N 12016100060006450 від 01 жовтня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 206-2, частинами третьою та четвертою статті 358 Кримінального кодексу України. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада 2016 року (справа N 757/53415/16-к) задоволено клопотання прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та накладено арешт, зокрема на належну компанії "Ледоєн Холдінг ЛТД", що зареєстрована на Британських Віргінських островах, частку в статутному капіталі ТОВ "Терен" у розмірі 1 млн 600 тис. грн. що дорівнює 100 % статутного капіталу вказаного товариства. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що для проведення оскаржених реєстраційних дій ТОВ "Терен" були надані передбачені чинним законодавством документи, на підставі яких у подальшому державним реєстратором проведені реєстраційні дії. Крім того, відповідно до положень Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державний реєстратор під час проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі перевірки вичерпного переліку документів лише засвідчує певні факти, а також вчиняє реєстраційні дії, передбачені цим Законом. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, з посиланням на постанови Верховного Суду України від 14 червня 2016 року та 11 квітня 2017 року (справи N 21-41а16, 21-3632а16), виходив із того, що спір у справі не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані із позбавленням особи корпоративних прав, а тому мають вирішуватися судами за правилами господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок Донецького апеляційного адміністративного суду з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми права узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. Як правильно установлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_4 оскаржує до адміністративного суду дії суб'єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів ТОВ "Терен", внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цими суб'єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації. Проте з висловлених під час розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов'язана з підробкою протоколу загальних зборів ТОВ "Терен", незаконним виключенням позивача зі складу учасників цього товариства, а також нікчемністю договору купівлі-продажу частки ОСОБА_4 в статутному капіталі ТОВ "Терен". Отже, звернення ОСОБА_4 до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його корпоративних та майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, суд апеляційної інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, дійшов правильного висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку господарського судочинства. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року (Справа N 11-479апп18 (N 805/4506/16-а)). При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків цього суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  3. ПОСТАНОВА Іменем України 4 вересня 2018 року м. Київ Справа N 904/5857/17 Провадження N 12-96гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О.,Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П. розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпромет" (далі - ТОВ "Дніпромет", позивач) на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року (судді: Чередко А.Є., - головуючий, Парусніков Ю.Б., Пархоменко Н.В.) та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року (суддя Ліпинський О.В.) у справі N 904/5857/17 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом ТОВ "Дніпромет" до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. (далі - Реєстратор) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива - 2010" (далі - ТОВ "Нива - 2010"); треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Компанія "Фортресс Оф Ану Ессошиейшн ЛТД", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання неправомірними дій Реєстратора щодо проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176 та скасування реєстраційних записів від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, внесених Реєстратором до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно ТОВ "Нива - 2010". Учасники справи: позивач - не з'явився, відповідачі - не з'явилися, треті особи - не з'явилися. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1 У травні 2017 року ТОВ "Дніпромет" звернулось до господарського суду з позовом до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. про визнання дій державного реєстратора неправомірними та скасування реєстраційних записів від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, вчинених на підставі рішень, оформлених протоколами позачергових загальних зборів учасників ТОВ &q?нь;Нива - 2010&q?от; від 24 квітня 2017 року та 28 квітня 2017 року. 1.2 Позов (з урахуванням додаткових пояснень) обґрунтовано приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та доводами про незаконність дій державного реєстратора, необхідністю захистити права та інтереси позивача, зумовлені його корпоративними правами, як учасника ТОВ "Нива - 2010". 1.3 Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року залучено до участі у справі у якості другого відповідача ТОВ &qu'f;Нива - 2010&qufo; та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Компанію "Фортресс Оф Ану Ессошиейшн ЛТД", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. 1.4 ТОВ "Нива - 2010" у клопотанні про закриття провадження у справі заперечило проти прийняття позову, вказавши, що позов подано з порушенням правил підвідомчості, оскільки стороною спору є орган державної влади; такий спір, на думку відповідача, має розглядатися адміністративним судом. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року припинено провадження у справі N 904/5857/17. 2.2. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року вказану ухвалу господарського суду залишено без змін. 2.3. Обґрунтовуючи прийняті у справі судові рішення, суди дійшли висновку, що позивач пред'явив позовні вимоги безпосередньо до державного реєстратора, ці вимоги мають самостійний характер та заявлені без вимог, спрямованих на захист корпоративних прав, відтак, такий спір не має ознак корпоративного і з урахуванням визначеної частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикції адміністративних судів має розглядатися судом адміністративної юрисдикції. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 3.1 У листопаді 2017 року ТОВ "Дніпромет" звернулося з касаційною скаргою на прийняті у справі судові рішення, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року у справі N 904/5857/17, а справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області для подальшого розгляду. 3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказав про неповне встановлення обставин справи судами попередніх інстанцій, оскільки цей спір є спором між юридичною особою та її учасником, отже корпоративним спором. Скаржник вказав, що незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник господарського товариства обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, такий спір в розумінні пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. 3.3. Крім того, скаржник навів правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 17 лютого 2015 року у справі N 21-551а14 та від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 про те, що "…визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції". 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 7 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі N 904/5857/17 за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 10 квітня 2018 року, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 3 квітня 2018 року. 4.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 квітня 2018 року справу разом із касаційною скаргою ТОВ "Дніпромет" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року у справі N 904/5857/17 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 4.3. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що позивач оскаржує вказані судові рішення з підстав порушення судами приписів пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо визначення підвідомчості спору у цій справі господарському суду. Враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 травня 2017 року у справі N 816/1774/15 про оскарження дій державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень, та відповідно, підпорядкування справи адміністративній юрисдикції, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що справа містить виключну правову проблему і підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду відповідно до приписів частин п'ятої та шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України. 5. Позиція учасників справи 5.1. Треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу її доводи заперечили, вказавши, що у позові не міститься вимог до ТОВ "Нива - 2010" або його учасників, відтак, спір не має ознак корпоративного, натомість позов заявлено до державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень і, відповідно, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. 6. Фактичні обставини справи, встановлені судами 6.1. ТОВ "Дніпромет" звернулось до господарського суду з позовом до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176 та реєстраційних записів про проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, посилаючись на незаконність дій державного реєстратора, необхідність захистити права та інтереси позивача, зумовлені його корпоративними правами, як учасника ТОВ "Нива - 2010". 6.2. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року залучено до участі у справі у якості другого відповідача ТОВ "Нива - 2010". 6.3. Припиняючи провадження у справі, суд дійшов висновку, що позивач пред'явив позовні вимоги безпосередньо до державного реєстратора, ці вимоги мають самостійний характер та заявлені без вимог до ТОВ "Нива - 2010" або його учасника, відтак, спір за цим позовом належить розглядати в порядку адміністративного судочинства на підставі частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України як публічно-правовий спір. 6.4. Суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що, враховуючи повноваження державного реєстратора, визначені статтею 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань", та з урахуванням визначеної частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикції адміністративних судів спори з приводу державної реєстрації юридичних осіб, змін до установчих документів юридичних осіб підлягають розгляду адміністративними судами. 7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства 7.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 7.2. Спори, підвідомчі господарським судам України, на час звернення із позовною заявою, визначалися статтею 12 ГПК України (у відповідній редакції на час звернення з позовом). Зокрема, відповідно до пункту 4 частини першої вказаної статтігосподарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. 7.3. Відповідно до приписів частини першої статті 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 7.4. Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" визначено права учасників товариства: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. 7.5. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 7.6. За частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 7.7. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 7.8. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 7.9. Суди попередніх інстанцій, керуючись приписами статей 1, 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань", виходили з висновків про те, оскарження позивачем як учасником товариства дій державного реєстратора та вчинених ним записів з мотивів порушення цим корпоративних прав належить до компетенції судів адміністративної юрисдикції, як публічно-правовий спір з оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій відповідно до пунктів 1 і 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. 7.10. Разом з тим, позовні вимоги не відповідають ознакам та характеристикам публічно-правового спору з огляду на таке. 7.11. За змістом наведених вище норм права, до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. 7.12. Вказані положення закріплені також у статтях 2, 4, 19 чинного Кодексу адміністративного судочинства України, яким визначено поняття публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів та завдання судочинства. 7.13. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад і участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. 7.14. Як вже зазначалося вище, предметом спору у цій справі є вимоги особи, визначеної в позові як учасник товариства, про визнання неправомірними дій державного реєстратора, а також скасування реєстраційних записів про проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, вчинених на підставі рішень, оформлених протоколами позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Нива - 2010" від 24 квітня 2017 року та 28 квітня 2017 року, частку у статутному капіталі якого має позивач. 7.15. Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань" визначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. 7.16. Державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації, нотаріус (стаття 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань"). 7.17. Змістом статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань" передбачено повноваження державного реєстратора згідно з якими він, зокрема, проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр; веде реєстраційні справи. 7.18. Подання документів для державної реєстрації за змістом статті 14 наведеного вище Закону здійснюється заявником (засновник (засновники) або уповноважена ними особа - у разі подання документів для державної реєстрації створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, в розумінні абзацу 1 пункту 8 частини першої статті 1 Закону). 7.19. Водночас статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено спростовувану презумпцію відомостей, оголошених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР). 7.20. Особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до ЄДР недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей ЄДР та відображенні в ЄДР відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису в ЄДР (пункт 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"). 7.21. У такому випадку, якщо суд встановить, що суб'єкт державної реєстрації вчинив запис в ЄДР за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в ЄДР, наявність якого порушує корпоративні права чи законні інтереси позивача. 7.22. Спір між учасниками юридичної особи або спір учасників юридичної особи з цією юридичною особою щодо скасування запису в ЄДР є корпоративним спором і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства. 7.23. Вимога про визнання неправомірними дій державного реєстратора з внесення в ЄДР відомостей, щодо достовірності яких виник корпоративний спір, має похідний характер від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту у ефективний спосіб; цей критерій суди, припиняючи провадження, не перевірили. 7.24. Відтак, висновки господарських судів першої та апеляційної інстанції щодо віднесення спору в цій справі до компетенції судів адміністративної юрисдикції, як публічно-правового спору з оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій відповідно до пунктів 1 і 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. 8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). 8.2. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок судів апеляційної та першої інстанції про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України та помилковим висновок про віднесення даного спору до компетенції судів адміністративної юрисдикції. 8.3. Приписами частини шостої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 8.4. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 308 ГПК України). 8.5. Враховуючи викладене, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпромет" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року задовольнити. 2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року у справі N 904/5857/17 скасувати. 3. Справу направити на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 478/2192/13-ц Провадження N 14-273цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - Фермерське господарство "Агропром-Синтез" (далі - ФГ "Агропром-Синтез"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів Крамаренко Т.В., Бондаренко Т.З., Темнікової В.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ФГ "Агропром-Синтез" про стягнення частки складеного капіталу, частини прибутку, інфляційних втрат та трьох процентів річних (далі - 3 % річних), УСТАНОВИЛА: У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача 186 000 грн - частка складеного капіталу; 284 147,10 грн - частина прибутку станом на 30 вересня 2012 року; 181 766,86 грн - інфляційні втрати і 3 % річних щодо частки складеного капіталу у розмірі 16 740 грн. 276 027,89 грн - інфляційні втрати та 25 573 грн - 3 % річних від частини прибутку. Вимоги обґрунтовував тим, що він є одним із засновників ФГ "Агропром-Синтез" з часткою у складеному капіталі 45 % вартістю 364 500 грн. У червні 2012 року позивач звернувся до голови ФГ "Агропром-Синтез" з письмовою заявою про вихід зі складу членів господарства, повернення його частки в статутному капіталі та виділ частки прибутку господарства. 10 липня 2012 року надав аналогічну заяву загальним зборам з проханням розпочати процедуру поділу майна та виділ належної йому частки майна господарства. У подальшому 09 жовтня 2012 року надіслав заяву голові та членам господарства з метою вирішення питання про виділ частки майна господарства. ОСОБА_3 вказував, що ним припинено членство у ФГ "Агропром-Синтез", проте не вирішено питання про виділ та повернення частки зі складеного капіталу та прибутку господарства. Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ "Агропром-Синтез" на користь ОСОБА_3 186 000 грн частки складеного капіталу ФГ "Агропром-Синтез", 284 147,10 грн частини прибутку, одержаного господарством у 2012 році до моменту виходу зі складу засновників господарства, 367 655,01 грн інфляційних втрат та 42 313,22 грн - 3 % річних, а всього - 880 115,33 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу ФГ "Агропром-Синтез" задоволено частково. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2016 року скасовано. Провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що спір між сторонами виник з корпоративних відносин, а згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК України) такий спір повинен розглядатися господарським судом. У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі. Доводи, наведені у касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір між позивачем та ФГ "Агропром-Синтез" підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки положення пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, які застосував апеляційний суд, на час звернення з позовом були викладені в іншій редакції, відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи, що виникали з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником. Також ОСОБА_3 зазначав, що фермерське господарство не є господарським товариством у розумінні вимог статті 1 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства", відтак, враховуючи суб'єктний склад учасників спору та положення пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення із позовом до суду, такий спір повинен був розглядатися у порядку цивільного судочинства. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ухвалами апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2013 року та від 29 квітня 2014 року визначено підсудність цього спору Казанківському районному суду Миколаївської області. Зазначені ухвали апеляційного суду набрали законної сили. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. У червні 2017 року ФГ "Агропром-Синтез" надало суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3, у яких просило ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року залишити без змін з підстав її законності та обґрунтованості. Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року вказану справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 23 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга має бути частково задоволена з огляду на таке. Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне, між собою. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Судами встановлено, що у грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся у порядку цивільного судочинства до суду з позовом до ФГ "Агропром-Синтез" про стягнення частки складеного капіталу, частини прибутку, інфляційних втрат та 3 % річних. ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення з позовом до суду, у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, зазначив, що вказаний спір є корпоративним, розгляд якого віднесено до суду господарської юрисдикції. Разом з тим суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вимоги ЦПК України та ГПК України щодо дії законів у часі. Відповідно до статті 4 ГПК України у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Велика Палата Верховного Суду при перегляді судових рішень застосовує зазначене правило дії процесуальної норми у часі, відповідно до якої застосовується закон, чинний на час вчинення окремих процесуальних дій. Визначення юрисдикції, у порядку якої має розглядатися спір, вирішується судом першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Отже зміна законодавства після відкриття провадження у справі не тягне за собою можливості закриття такого провадження, крім випадків, коли це прямо передбачено у законі чи визначено виключну підсудність спору конкретному суду. На час звернення з позовом до суду пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України передбачав, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Зазначена редакція пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України змінена Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 10 жовтня 2013 року N 642-VII (далі - Закон N 642-VII). У розділі II Закону N 642-VII передбачено, що він набирає чинності через три місяці з дня його опублікування. Закон N 642-VII опубліковано у газеті "Голос України", що є офіційним виданням, від 28 грудня 2013 року N 249, тобто набрав чинності 28 березня 2014 року. І з указаної дати пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України передбачає, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. На час звернення з позовом до суду Законом України від 19 червня 2003 року N 973-IV "Про фермерське господарство" у статті 1 було передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльностігромадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Відповідно до вимог статті 1 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства" до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Аналогічне положення міститься й у частині другій статті 113 Цивільного кодексу України, зокрема, господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. Тобто цей перелік є вичерпним і фермерське господарство не віднесене до господарських товариств. Можна зробити висновок, що на час звернення з позовом до суду (грудень 2013 року) у порядку цивільного судочинства підлягали розгляду справи, що виникали з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарськими товариствами (фермерські, кооперативні, приватні, колективні підприємства тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, якщо стороною у спорі є фізична особа. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права - як статті 15 ЦПК України, так і статті 12 ГПК України у редакціях, чинних на час подання позову, з огляду на суб'єктний склад сторін та зміст правовідносин. Враховуючи те, що висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є помилковим, відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Залишити в силі рішення суду першої інстанції Велика Палата Верховного позбавлена можливості, оскільки суд апеляційної інстанції, закривши провадження у справі, не переглянув по суті рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до того ж суду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 318/2079/14-ц Провадження N 14-279цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - Відкрите акціонерне товариство "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" (далі - ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2014 року у складі судді Яковлєвої М.С. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В., Гончар М.С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, про стягнення дивідендів, УСТАНОВИЛА: У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" про стягнення дивідендів. Вимоги обґрунтовувала тим, що вона є акціонером ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод". На її думку, керівництво товариством захопила сім'я ОСОБА_5, які не виплачують їй дивіденди та не проводять збори акціонерів. ОСОБА_3 вказувала, що відповідач у добровільному порядку не виконує її вимог, викладених у відповідних письмових заявах, а тому просила суд стягнути з відповідача на її користь дивіденди за 20 років у розмірі 200 тис. грн. передати їй у користування частину майна акціонерного товариства, а саме: сторожку і один цех під цифрами 7 і 8 схеми; скасувати рішення загальних зборів, яким передано ОСОБА_5 у власність об'єкти нерухомості, а саме: торговий комплекс літера "О", сарай літера "Р", паркан літера N 2, котельня літера "П"; зобов'язати відповідача викупити у неї акції на суму 500 тис. грн та провести загальні збори щодо ліквідації ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод". Ухвалою Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2014 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивачка є акціонером ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод", тому всі її майнові спори з відповідачем мають розглядатися господарським судом. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року ухвалу Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2014 року залишено без змін. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають у спорах між учасником господарського товариства та самим товариством, за наявності у такому спорі ознак корпоративних відносин; у цій справі спір виник саме з корпоративних відносин. У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій. Доводи, наведені у касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що після постановлення ухвали Кам'янсько-Дніпровським районним судом Запорізької області від 04 листопада 2014 року позивач звернулася із позовом до відповідача в порядку господарського судочинства, як їй було роз'яснено судом, однак постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03 липня 2017 року у справі N 908/184/16 провадження у справі припинено з тих підстав, що правовідносини між сторонами не є корпоративними і такий спір не підлягає розгляду у господарському суді. На думку ОСОБА_3, спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 16 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне, між собою. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Як убачається з матеріалів справи, у липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод", у якому зазначала, що вона є власником простих іменних акцій, тобто акціонером вказаного товариства, у зв'язку з чим просила суд стягнути з відповідача на її користь дивіденди; передати їй у користування частину майна товариства; скасувати рішення загальних зборів, яким передано ОСОБА_5 у власність об'єкти нерухомості; зобов'язати відповідача викупити у неї акції на суму 500 тис. грн та провести загальні збори щодо ліквідації ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод". Відповідно до статті 4 Господарського процесуальнго кодексу україни (далі - ГПК України) у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Велика Палата Верховного Суду при перегляді судових рішень застосовує зазначене правило дії процесуальної норми у часі, відповідно до якої застосовується закон, чинний на час вчинення окремих процесуальних дій. ГПКУкраїни у пункті 4 частини першої статті 12 передбачав, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частини перша, третя статті 167 ГПК України). ЦПК України у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). У разі відкриття провадження у справі без врахування вимог щодо юрисдикційності спору ЦПК України у пункті 1 частини першої статті 205 передбачав можливість закриття провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Визначення юрисдикції, у порядку якої має розглядатися спір, вирішується судом першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що між сторонами існує спір, який виник із корпоративних відносин, оскільки позовні вимоги стосуються захисту права на участь позивачки в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) товариства та його активів, а тому підлягає розгляду в суді у порядку господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позовна заява ОСОБА_3 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, відповідає вимогам як статті 15 ЦПК України, так і статті 12 ГПК України у редакціях, чинних на час подання позову, з огляду на суб'єктний склад та зміст правовідносин. У цьому випадку спір виник з корпоративних відносин між юридичною особою - ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" та її акціонером - ОСОБА_3і належить до господарської юрисдикції;підстав для визначення спору як цивільного не вбачається. В Конституції України у статті 1 Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов'язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна. Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)). У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безімянная проти Росії" (Bezymyannaya v. Russia) (заява N 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони". Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France)). Згідно з даними з Єдиного реєстру судових рішень постановою від 03 липня 2017 року Донецького апеляційного господарського суду (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67583704) провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" та до фізичної особи про стягнення дивідендів було припинено з двох підстав. По-перше, у частині позовних вимог до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України - у зв'язку з припиненням діяльності суб'єкта господарювання, який був однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносинини не допускають правонаступництва, оскільки постановою Господарського суду Запорізької області від 29 грудня 2005 року у справі N 13/634-АП скасовано державну реєстрацію ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод". По-друге, у частині позовних вимог до фізичної особи? за пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК України, оскільки як позивач, так і відповідач на день звернення до суду та розгляду справи не є учасниками ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" у розумінні статті 114 Цивільного кодексу України та статті 3 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства". Отже, апеляційним господарським судом прийнято рішення про припинення провадження з інших підстав, ніж підстави, зазначені в ухвалах, що переглядаються. Таким чином, безпідставним є посилання заявника в касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03 липня 2017 року у справі N 908/184/16, у якій, на думку ОСОБА_3, провадження у справі за її позовом до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" припинено, оскільки у цьому випадку суди вирішували питання юрисдикційності спору і не торкалися інших обставин, які є підставою для закриття провадження саме компетентним судом, яким у цьому випадку є господарський суд, що не порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції. За статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. ОСОБА_3 є інвалідом II групи, тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" вона звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  6. ПОСТАНОВА Іменем України 11 вересня 2018 року м. Київ Справа N 910/18015/17 Провадження N 12-155гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_3 (не з'явилася), відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (представник - Мануілова Я.І.), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 910/18015/17 Господарського суду міста Києва за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 194 232,37 грн за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року (головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року (суддя Ярмак О.М.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта") про стягнення 71 532,66 грн невиплачених дивідендів за 2011-2013 роки, 5 379,65 грн 3 % річних, 34 010,11 грн інфляційних втрат і 23 810,19 грн невиплачених дивідендів за 2014 рік, 1 446,22 грн 3 % річних, 6 083,19 грн інфляційних втрат, а також 26 136,93 грн невиплачених дивідендів за 2011-2013 роки, 1 965,64 грн 3 % річних, 12 426,77 грн інфляційних втрат і 8 699,88 грн невиплачених дивідендів за 2014 рік, 528,43 грн 3 % річних, 2 222,70 грн інфляційних втрат - належних ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відповідно як акціонерам відповідача. Позов заявлено з таких підстав. 2. ОСОБА_3 та ОСОБА_5, зокрема у 2011-2014 роках, належало 1092 та 399 іменних акцій ПАТ "Укрнафта" відповідно. 3. 10 жовтня 2014 року та 22 липня 2015 року загальними зборами акціонерів ПАТ "Укрнафта" прийнято рішення про розподіл прибутків цього товариства за 2011-2013 роки та за 2014 рік відповідно (протоколи N 22 і N 23), якими визначено перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів, а також встановлено строки їх виплати - з 20 жовтня 2014 року по 10 квітня 2015 року та з 03 серпня по 03 жовтня 2015 року. Дивіденди, що припадають на одну акцію, визначено в такому розмірі: 40,23 грн за 2011 рік; 26,33 грн за 2012 рік; 3,50 грн за 2013 рік і 23,32 грн за 2014 рік. 4. Відповідно до зазначених рішень ОСОБА_3 було нараховано (без утриманих податків і зборів) дивіденди розміром 95 342,85 грн. у тому числі: 41 075,63 грн за 2011 рік; 26 883,46 грн за 2012 рік; 3 573,57 грн за 2013 рік і 23 810,19 грн за 2014 рік; а ОСОБА_5 - 34 836,81 грн. у тому числі: 15 008,40 грн за 2011 рік; 9 822,80 грн за 2012 рік; 1 305,73 грн за 2013 рік і 8 699,88 грн за 2014 рік, які залишилися не виплаченими у встановлені строки (станом на 10 квітня та 03 жовтня 2015 року). 5. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, у зв'язку з чим його права на 399 іменних акцій ПАТ "Укрнафта", а також на дивіденди за ними за 2011-2014 роки перейшли в порядку спадкування до його дружини - ОСОБА_3 (свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 грудня 2016 року N 2306 та від 26 вересня 2017 року відповідно). 6. У подальшому, з огляду на бездіяльність відповідача щодо виплат зазначених дивідендів, ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду міста Києва з цим позовом. 7. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, порушуючи норми чинного законодавства, не виконав належним чином зобов'язання з виплати дивідендів за період 2011-2014 роки позивачці та її покійному чоловікові (ОСОБА_5) як його акціонерам. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 8. Господарський суд міста Києва рішенням від 30 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року, позов задовольнив; стягнув із ПАТ "Укрнафта" на користь позивача 130 179,65 грн невиплачених дивідендів, 9 319,94 грн 3 % річних, 54 742,77 грн інфляційних втрат, 2 913,64 грн судового збору та 870,09 грн витрат на проїзд позивача. 9. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що як власник акцій відповідача позивачка має відповідні корпоративні права (у тому числі право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів), частина яких набута нею в порядку спадкування після смерті чоловіка (ОСОБА_5), тому після прийняття загальними зборами ПАТ "Укрнафта" рішення про виплату акціонерам дивідендів, в останнього виник обов'язок щодо здійснення належних виплат ОСОБА_3 у визначений строк, невиконання якого є підставою для задоволення позову. Короткий зміст вимог касаційної скарги 10. У травні 2018 року ПАТ "Укрнафта" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 51 980,35 грн невиплачених дивідендів, успадкованих позивачкою від чоловіка (ОСОБА_5), а також нарахованих на них інфляційних втрат і 3 % річних, та закрити провадження у справі в цій частині. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки, за твердженням скаржника, позовні вимоги в зазначеній частині не пов'язані зі здійсненням ОСОБА_3 її корпоративних прав як власника акцій ПАТ "Укрнафта", а виникають зі спадкових правовідносин щодо спадкування позивачкою належних її померлому чоловікові (ОСОБА_5) прав й обов'язків, у тому числі й відносно стягнення спірних коштів, тому спір у цій частині є цивільно-правовим і не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 12. У судовому засіданні представник ПАТ "Укрнафта" надала усні пояснення по суті справи, доводи касаційної скарги підтримала, зазначивши при цьому, що в оскаржуваній частині постанова Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року не відповідає висновку щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 569/2749/15-ц (провадження N 14-123цс18) та від 04 липня 2018 року у справі N 904/7183/17 (провадження N 12-153гс18), стосовно правильності визначення юрисдикції судів при розгляді цієї справи. Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційну скаргу 13. 09 липня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, в якому позивач зазначила, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права, оскільки відносини спадкування відбулися належним чином без участі відповідача, а відносини щодо зобов'язання ПАТ "Укрнафта" щодо здійснення виплати дивідендів своєму померлому акціонерові (ОСОБА_5), відповідні права якого були успадковані позивачкою, за своєю правовою природою є корпоративними та підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року відкрив касаційне провадження та передав справу разом з поданою ПАТ "Укрнафта" касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної та суб'єктної юрисдикції. 15. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 12 червня 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій Щодо юрисдикції суду 16. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 17. Статтею 1 та частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 18. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України). 19. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання. 20. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 21. Отже, правильне визначення юрисдикційності цього спору в межах доводів та вимог касаційної скарги залежить від установлення наявності або відсутності корпоративних відносин між сторонами в цій справі в частині стягнення з акціонерного товариства на користь позивачки грошових коштів, зокрема дивідендів за акціями, що успадковані нею від чоловіка (ОСОБА_5). 22. При цьому, оскільки ПАТ "Укрнафта" у касаційній скарзі не ставить питання про перегляд рішень судів попередніх інстанцій у частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 за належними їй 1092 іменними акціями 71 532,66 грн невиплачених дивідендів за 2011-2013 роки, 5 379,65 грн 3 % річних, 34 010,11 грн інфляційних втрат і 23 810,19 грн невиплачених дивідендів за 2014 рік, 1 446,22 грн 3 % річних, 6 083,19 грн інфляційних втрат, то у відповідній частині постанова Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року не є предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду. 23. Відповідно до частини першої статті 152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 3 Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства", яким визначено порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів (частина перша статті 1 цього Закону). 24. За змістом абзацу першого частини першої статті 6 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" акцією є іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. 25. До особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, установлених законом або правочином (абзац перший частини першої статті 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"). 26. За змістом частин першої, другої статті 20 Закону України "Про акціонерні товариства" акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства. Усі акції товариства є іменними. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі. 27. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. 28. Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 29. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи. 30. Водночас відповідно до статей 1216 і 1218 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. 31. Згідно з частиною першою статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. 32. Із наведеного вбачається, що із переходом прав на 399 іменних акцій ПАТ "Укрнафта", а також на дивіденди за ними за 2011-2014 роки, від ОСОБА_5 до позивачки (також акціонера цього товариства) в порядку спадкування, до останньої перейшли й відповідні корпоративні права останнього щодо цього акціонерного товариства, у тому числі й стосовно правомочностей на отримання певної частки його прибутку (дивідендів). 33. Таким чином, оскільки предметом спору в цій справі є стягнення з акціонерного товариства на користь його акціонера ОСОБА_3 дивідендів за акціями, що успадковані нею від чоловіка (ОСОБА_5), інфляційних втрат і 3 % річних, а також ураховуючи, що відповідач не оспорює обсяг майнових прав (розмір дивідендів), успадкованих позивачкою від померлого ОСОБА_5, та відповідний порядок їх спадкування, то цей спір за своєю правовою природою є корпоративним, адже стосується діяльності акціонерного товариства, стороною якого є акціонер цього товариства, тобто виник із корпоративних відносин і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 34. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги ПАТ "Укрнафта" про непідвідомчість даного спору в цій частині господарському суду відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані. 35. Також Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними посилання представника особи, яка подала касаційну скаргу, на невідповідність постанови Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року в оскаржуваній частині висновкам щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 569/2749/15-ц (провадження N 14-123цс18) та від 04 липня 2018 року у справі N 904/7183/17 (провадження N 12-153гс18), стосовно правильності визначення юрисдикції судів при розгляді цієї справи, оскільки зі змісту зазначених судових рішень вбачається різність предметів спорів у відповідних справах, змісту позовних вимог і підстав позовів, а також встановлених судами фактичних обставин, ніж у справі, яка розглядається. Щодо вирішення спору по суті 36. Згідно з частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. 37. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на отримання дивідендів. 38. Дивідендом є частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. (абзац перший частини першої статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства"). 39. Згідно абзацами першим-четвертим частини другої статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року. У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами. 40. Відтак, у разі прийняття загальними зборами акціонерного товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами. 41. За змістом статті 525 і частини першої статті 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічну норму закріплено в статті 193 Господарського кодексу України. 42. Із наведеного вбачається, що не здійснивши виплати нарахованих загальними зборами акціонерів ПАТ "Укрнафта" дивідендів за 2011-2014 роки ОСОБА_5 за належними йому 399 іменними акціями цього акціонерного товариства, успадкованими після його смерті позивачкою, відповідач порушив свої зобов'язання щодо здійснення належних виплат ОСОБА_3 у визначений строк, невиконання яких є підставою для задоволення позову у відповідній частині. 43. Згідно з абзацом першим частини першої статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. 44. За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. 45. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 46. Отже, вимоги позивача щодо нарахованих ним інфляційних втрат і 3 % річних у цій справі, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, також підлягають задоволенню, оскільки підставою для їх нарахування стало саме порушення ПАТ "Укрнафта" зобов'язань щодо виплат дивідендів позивачці. 47. Водночас відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 48. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, погоджується з їх висновками про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь його акціонера (ОСОБА_3) 34 836,81 грн невиплачених за 2011-2014 роки дивідендів, успадкованих нею від чоловіка (ОСОБА_5), а також інфляційних втрат (14 649,47 грн. і 3 % річних (2 494,07 грн), правильність визначення та обґрунтованість нарахування яких були встановлені судами в цій справі. 49. За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 50. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 51. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 52. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "Укрнафта" - без задоволення. Щодо судових витрат 53. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. 54. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ПАТ "Укрнафта" без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року й рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Г. Яновська
  7. Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2018 року м. Київ Справа № 908/660/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючий - Стратієнко Л.В., судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В., за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.; за участю представників: позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 відповідача - не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" на постанову Донецького апеляційного господарського суду (головуючий - Дучал Н.М., судді - Будко Н.В., Склярук О.І.) від 14.11.2017, за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" про стягнення 99 441,80 грн В С Т А Н О В И В: У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" 85 750, 00 грн дивідендів, 11 147, 50 грн інфляційних втрат, 2 544,30 грн 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на 23.03.2016 позивач був учасником ТОВ "Агрофірма "Славутич" з часткою у статутному капіталі 12,25 %. Зборами учасників товариства від 23.03.2016 було прийнято рішення щодо направлення частини чистого прибутку товариства за 2009- 2015 у розмірі 700 000, 00 грн на виплату дивідендів учасникам товариства пропорційно часткам у статутному капіталі цього товариства. Оскільки відповідач позивачу дивіденди в розмірі 85 750,00 грн не сплатив, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.05.2017 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Агрофірма "Славутич" на користь ОСОБА_1 87 500,00 грн дивідендів, 7 966,63 грн інфляційних втрат, 2 225,04 грн 3% річних та судовий збір. В решті позовних вимог відмовлено. 29.11.2017 відповідач ТОВ "Агрофірма "Славутич" подало касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Підставами для скасування постанови апеляційного суду відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги те, що на момент судового розгляду позивач вийшов зі складу учасників товариства ТОВ "Агрофірма "Славутич" та втратив право на отримання дивідендів, однак набув право на отримання вартості частини майна товариства; питання розподілу прибутку та збитків товариства віднесено до виключної компетенції загальних зборів товариства, які прийняли 27.05.2016 та 23.05.2017 рішення про скасування рішення загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколом № 1 від 23.03.2016 в частині виплат дивідендів учасникам товариства з нерозподіленого прибутку звітного року в розмірі 700 000,00 грн. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Щодо доводів відповідача про те, що на момент судового розгляду позивач вийшов зі складу учасників товариства ТОВ "Агрофірма "Славутич" та втратив право на отримання дивідендів, то необхідно зазначити таке. 23.03.2016 відбулися загальні збори учасників ТОВ "Агрофірма Славутич", оформлені протоколом № 1 від 23.03.2016. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" від 23.03.2016, в яких приймав участь ОСОБА_1, за результатами розгляду третього питання порядку денного постановлено виплатити дивідендів учасникам товариства в розмірі 700 000,00 грн. Рішення, які прийняті загальними зборами учасників товариства, зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Отже, прийняття рішення загальними зборами відповідача рішення щодо виплати позивачу дивідендів надає останньому, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів учаснику прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Відповідачем згідно з вимогами ст. 34 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) не було доведено, що на початок строку виплати дивідендів, ОСОБА_1 не був учасником цього товариства та не доведено відсутність у нього права на отримання цих дивідендів. Виплата позивачу вартості частини майна товариства, пропорційну його частині у статутному капіталі у зв'язку з його виходом з товариства не є підставою для відмови у виплаті позивачу дивідендів, щодо виділення яких було прийняте рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" на час його участі в товаристві. Щодо посилання відповідача на те, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" від 27.05.2016 було скасовано рішення від 23.03.2016 про виплату дивідендів учасникам, то необхідно зазначити, що наявність такого рішення від 27.05.2016 не припиняє прав учасника та обов'язків товариства з виплати дивідендів. Крім того, рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" від 27.05.2016, оформлене протоколом № 3 від 27.05.2016 було визнано недійсним рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.07.2017 у справі № 908/1027/17, а тому у товариства відсутні підстав ухилятися від виконання свого обв'язку з виплати позивачу дивідендів. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд правильно виходив з того, що відповідач повинен був виплатити позивачу дивіденди, інфляційні втрати та 3 % річних, з огляду на таке. Згідно зі ст. 167 ГК України корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. За п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК України, ч. 1 ст. 88 ГК України, ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Рішенням загальних зборів від 23.03.2016 було вирішено виплатити дивіденди учасникам товариства в розмірі 700 000,00 грн. Цим рішенням не було визначено строку виплати дивідендів. Оскільки право на отримання частки прибутку (дивідендів) учасником передбачено ст. 116 ЦК України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" і з цього питання було прийнято рішення загальними зборами відповідача, які оформлені протоколом № 1 від 23.03.2016, однак останній виплату дивідендів не здійснив, чим порушив права позивача, то апеляційний суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для їх виплати. Однак, оскільки апеляційним судом було неправильно здійснено перерахунок заявлених позивачем дивідендів, які підлягають стягненню з відповідача, постанова апеляційного господарського суду в частині стягнення з відповідача дивідендів підлягає зміні шляхом зменшення їх суми з 87 500,00 грн до 85 750,00 грн (700 000,00 грн (рішення загальних зборів про виплату дивідендів учасникам, оформлене протоколом № 1) * 12, 25 % (частка позивача у статутному капіталі товариства згідно з Статутом ТОВ "Агрофірма "Славутич" (а.с. 19, т. 1) / 100 %). За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Апеляційний суд, врахувавши період прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання зі сплати дивідендів, прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат, однак, оскільки помилково здійснив їх нарахування на 87 500,00 грн, а не на 85 750,00 грн, то постанова апеляційного суду в цій частині також підлягає зміні, шляхом зменшення сум 3 % річних з 2 225,04 грн до 2 184,86 грн за період з 21.05.2016 по 26.03.2017 та інфляційних втрат з 7 966, 63 грн до 7 807, 30 грн за період з 01.06.2016 по 28.02.2017. Також підлягає зміні постанова апеляційного суду в частині розподілу судового збору, шляхом зменшення стягнення з відповідача судового збору за подання позовної заяви з 1 571, 84 грн до 1 540, 48 грн та за розгляд апеляційної скарги з 1 729,02 до 1 694, 53 грн. Відповідно до ст. 129 ГПК України з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" стягнути 71, 42 грн судового збору за подання касаційної скарги. Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" задовольнити частково. Змінити постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14 листопада 2017 року у справі за № 908/660/17, зменшивши суму дивідендів, що підлягають стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" на користь ОСОБА_1 з 87 500,00 грн до 85 750,00 грн, 3 % річних - з 2 225,04 грн до 2 184,86 грн, інфляційні втрати з 7 966, 63 грн до 7 807, 30 грн. Змінити постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14 листопада 2017 року в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" на користь ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви, зменшивши суму судового збору, що підлягає стягненню з відповідача з 1 571, 84 грн до 1 540, 48 грн та за подання апеляційної скарги - з 1 729,02 грн до 1 694, 53 грн. В решті постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14 листопада 2017 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (70030, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" (70030, Запорізька обл., Вільнянський р-н., с. Михайлівка, вул. Слободчикова, буд. 11, код ЄДРПОУ 30851059) 71, 42 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Доручити Господарському суду Запорізької області видати наказ. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає Головуючий Л. Стратієнко Судді О. Мамалуй І. Ткач http://reyestr.court.gov.ua/Review/74378042
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2018 року м. Київ Справа N 917/1345/17 Провадження N 12-144гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідачаКібенкоО.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Яковлівська" (далі - ТОВ "Агрофірма "Яковлівська") на рішення Господарського суду Харківської області від 18 жовтня 2017 року, ухвалене суддею Калініченко Н.В., та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2017 року, ухвалену колегією суддів Гетьман Р.А., Слободін М.М., Хачатрян В.С., у справі Господарського суду Харківської області за позовом ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4.), про стягнення 675 110 грн безпідставно одержаних коштів Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У серпні 2017 року ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", посилаючись на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з учасників товариства коштів, отриманих без достатньої правової підстави, а саме: із ОСОБА_3 - 259 352 грн із ОСОБА_4 - 415 758 грн. Позовні вимоги мотивовані безпідставністю здійснених позивачем на користь відповідачів виплат у вигляді дивідендів як учасникам (засновникам) ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" через відсутність рішення загальних зборів товариства (не проведення). Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 14 серпня 2017 року позовну заяву направлено за підсудністю до Господарського суду Харківської області. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій 2. Відповідно до пункту 1.4 статуту ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", затвердженого загальними зборами від 26 грудня 2005 року, а також витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців учасниками товариства є: ОСОБА_3, що володіє часткою у розмірі 61 % статутного капіталу, ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5.), що володіє часткою у розмірі 20 % статутного капіталу, та ОСОБА_4, що володіє часткою у розмірі 19 % статутного капіталу. 3. Згідно з копією протоколу N 1 від 12 січня 2015 року, підписаного Головою зборів ОСОБА_3, секретарем зборів ОСОБА_4 і скріпленого печаткою ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", загальними зборами учасників прийнято рішення про нарахування та виплату учасникам товариства дивідендів за 2014 рік після сплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 5 % від нарахованої суми, а саме: на користь ОСОБА_3 у розмірі 3 964 999,99 грн. ОСОБА_5 - 1 299 999,95 грн. ОСОБА_4 - 1 235 000 грн. 4. Протягом лютого - вересня 2015 року ОСОБА_5 отримав від ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" дивіденди за 2014 рік у розмірі 437 640 грн., ОСОБА_3 - 1 334 802 грн. а ОСОБА_4 - 415 758 грн. 5. На вимогу ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" ОСОБА_5 платіжним дорученням N 18178880 від 13 квітня 2017 року повністю повернув товариству отримані кошти. 6. ОСОБА_3 на підставі платіжних доручень N N 18178815, 18860967 від 13 квітня 2017 року та від 15 червня 2017 року повернула ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" отримані грошові кошти як помилково нараховані дивіденди у загальному розмірі 1 075 450 грн. 7. ОСОБА_4, в свою чергу, не повернув ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" отриманих від останнього дивідендів. 8. Позивач вважає, що виплата дивідендів відбулася помилково за відсутності відповідного рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" про їх виплату, що передбачено частиною першою статті 59 Закону України "Про господарські товариства" у редакції, чинній на час звернення з позовом, внаслідок чого звернувся до суду з позовом про стягнення цих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України, а саме: 259 352 грн із ОСОБА_3 та 415 758 грн із ОСОБА_4 Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 9. Рішенням Господарського суду Харківської області від 18 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського від 21 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено. 10. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що грошові кошти отримані відповідачами як дивіденди за рішенням загальних зборів ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", оформленим протоколом N 1 від 12 січня 2015 року, а тому позов безпідставно подано на підставі статті 1212 ЦК України. Короткий зміст вимог касаційної скарги 11. У січні 2018 року ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. Скаржник послався на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки ними не враховані обставини, встановлені постановою Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/646/17, якою залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" про стягнення несплаченої товариством частини дивідендів за 2014 рік. 13. Дана постанова суду касаційної інстанції мотивована відсутністю доказів прийняття загальними зборами ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" рішення про виплату дивідендів його учасникам, внаслідок чого вказано на безпідставність позовних вимог одного із учасників товариства щодо стягнення частини цих дивідендів. Спростовано посилання учасника ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" ОСОБА_4 на копію протоколу N 1 від 12 січня 2015 року, надану на підтвердження обставин проведення загальних зборів товариства та прийняття ними відповідних рішень, оскільки вона не засвідчена належним чином і, відповідно, не є належним доказом у справі. Оригіналу цього протоколу учасниками справи також не надано, в той час як розподіл прибутку ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" та виплата дивідендів його учасникам має здійснюватися виключно за наявності рішення загальних зборів. При цьому зазначено про те, що часткова виплата учасникам ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" дивідендів не є доказом попереднього прийняття загальними зборами рішення про їх виплату та відбулася помилково за відсутності відповідного рішення загальних зборів, передбаченого частиною першою статті 59 Закону України "Про господарські товариства" у редакції, чинній на час ухвалення постанови касаційної інстанції. 14. Скаржник вважає, що у вказаній постанові Вищого господарського суду України встановлені преюдиціальні факти непроведення 12 січня 2015 року рішення загальних зборів ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", ОСОБА_3 також заперечила факт їх проведення і підписання нею протоколу N 1 (відзив на позов а. с. 135 т. 1 та пояснення а. с. 9 т. 2), а тому позивач стверджує про помилковість висновків судів попередніх інстанцій у даній справі щодо виплат дивідендів на підставі рішення загальних зборів. При цьому зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 помилково отримані грошові кошти в якості дивідендів за 2014 рік, які підлягають стягненню на користь ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" на підставі статті 1212 ЦК України. Доводи інших учасників справи 15. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 погодилась із доводами скаржника, повністю визнала позовні вимоги про безпідставне отримання нею грошових коштів у вигляді дивідендів від ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", оскільки загальні збори учасників цього товариства 12 січня 2015 року не проводилися та, відповідно, рішення про виплату їй дивідендів за 2014 рік не приймалося. 16. ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, посилаючись на те, що керівник ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" Бондаренко А.А., підписуючи видаткові касові ордери за період з лютого по вересень 2015 року про виплату учасникам товариства дивідендів за 2014 рік, перевіряв підстави цих виплат, здійснення яких неможливе за відсутності відповідного рішення загальних зборів. ОСОБА_4 вказав на наявність підстав для отримання ним грошових коштів від товариства і неможливість повернення їх останньому за приписами статті 1212 ЦК України. Рух касаційної скарги 17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 травня 2018 року передав справу разом із касаційною скаргою ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на наявність виключної правової проблеми щодо питання розмежування юрисдикції цивільних і господарських судів щодо даної категорії спорів, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 18. При цьому суд виходив з того, що відповідачами у даній справі є фізичні особи, які не здійснюють підприємницької діяльності, а спори за участю відповідачів - фізичних осіб повинні розглядатися у порядку цивільного судочинства. У разі задоволення позовних вимог щодо безпідставного отримання відповідачами грошових коштів, підстави для звернення до господарського суду з даним позовом будуть відсутні з огляду на відсутність корпоративних відносин між позивачем та відповідачами. 19. Згідно із частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 20. З огляду на те, що предметом даного спору є стягнення грошових коштів з фізичних осіб на підставі статті 1212 ЦК України як отриманих ними без достатньої правової підстави, та враховуючи, що такі фізичні особи є учасниками товариства з обмеженою відповідальністю й отримали спірні кошти у вигляді дивідендів, зважаючи на наявність виключної правової проблеми у вирішенні питання щодо розмежування юрисдикції цивільних і господарських судів щодо даної категорії спорів, Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 21. З метою забезпечення єдності правозастосовної практики як Верховним Судом, так і місцевими й апеляційними судами, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити про таке. 22. Пунктом 2 частини першої статті 116 ЦК України, положення якого кореспондуються з абзацом 2 частини першої статті 88 Господарського кодексу України (далі - ГК України), передбачено право учасників господарського товариства у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частину (дивіденди). 23. Відповідно до частини першої статті 58 та частини першої статті 59 Закону України "Про господарські товариства" у редакції, чинній на час ухвалення судових рішень попередніх інстанцій, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" частини п'ятої статті 41 цього Закону, належить: встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. 24. За змістом пункту 5 частини четвертої статті 145 ЦК України у редакції, чинній на час ухвалення судових рішень попередніх інстанцій, до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства. 25. Вказані нормативні положення закріплено в пунктах 5.1, 5.2, 6.1., 6.2. статуту ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", відповідно до яких вищим керівним органом товариства є збори учасників або їх представників. До виключної компетенції загальних зборів належить затвердження щорічних результатів діяльності товариства, порядку розподілу прибутку; рішення із вказаних питань приймаються простою більшістю голосів. Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та інших витрат і страхових зобов'язань. З прибутку товариства сплачуються передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету, а також сплачуються відсотки за кредитами банків, штрафні санкції. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні учасників і використовується згідно з рішенням зборів учасників. 26. Отже розподіл прибутку ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" та виплата дивідендів учасникам здійснюється виключно на підставі рішення загальних зборів учасників товариства. 27. Учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів (пункти "а-б" частини першої статті 10 Закону України "Про господарські товариства" у редакції, чинній на час ухвалення судових рішень попередніх інстанцій). 28. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів з учасників ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", сплачених останнім як дивіденди за 2014 рік на підставі рішення загальних зборів учасників від 12 січня 2015 року, оформленого протоколом N 1, належним чином засвідчена копія якого подавалась до місцевого господарського суду ОСОБА_4 та знаходиться у матеріалах справи (а. с. 137 т. 1.). 29. Водночас позовні вимоги про повернення цих коштів заявлені ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" на підставі статті 1212 ЦК України як отримані відповідачами без достатньої правової підстави, оскільки позивач заперечує факт проведення 12 січня 2015 року загальних зборів учасників і прийняття ними рішення про виплату дивідендів. При цьому позивач посилається на обставини, встановлені постановою Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/646/17, якою залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" про стягнення несплаченої товариством частини дивідендів за 2014 рік внаслідок відсутності доказів прийняття загальними зборами ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" рішення про виплату дивідендів його учасникам. Також зазначено, що часткова виплата учасникам ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" дивідендів не є доказом попереднього прийняття загальними зборами рішення про їх виплату. 30. Суди попередніх інстанцій за наслідками аналізу ухвалених рішень у справі N 922/646/17 встановили, що у вказаній справі не досліджувались обставини визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, оформленого протоколом N 1 від 12 січня 2015 року, а лише встановлювались підстави виплати дивідендів з огляду на неналежним чином засвідчену копію протоколу, який не визнаний доказом проведення загальних зборів і прийняття ними рішень, в той час як оригінал протоколу учасниками справи не надавався. Про даний факт зазначено судами у мотивувальній частині рішення у рамках встановлення обставин, що входили до кола доказування предмета спору, що розглядався. 31. Посилаючись на частину сьому статті 75 ГПК України, якою передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду, суди попередніх інстанцій вказали, що надана оцінка матеріалів іншої справи не є преюдиціальним фактом у даній справі, та підставно відмовили у задоволенні позову, поданого на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки дивіденди виплачені учасникам справи на підставі рішення загальних зборів. 32. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. 33. Суд у справі N 922/646/17 оцінив відсутність оригіналу протоколу N 1 від 12 січня 2015 року або належним чином засвідченої його копії, а не встановив факт непроведення загальних зборів. 34. Таким чином, у справі N 922/646/17, предметом розгляду якої було стягнення з товариства на користь учасника дивідендів, не встановлена обставина непроведення загальних зборів та факт відсутності відповідного рішення загальних зборів, а лише здійснено оцінку наданих учасниками справи доказів і, за недоведеності наявності відповідного рішення - оригіналу протоколу проведення зборів, відмовлено у задоволенні позову. 35. Крім того, у постанові Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/646/17 наголошено на тому, що, у разі одержання оригіналу протоколу N 1 зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" від 12 січня 2015 року, заінтересована сторона може ініціювати перегляд постанови за нововиявленими обставинами. 36. Як зазначалось вище, у матеріалах даної справи містяться видаткові касові ордери за період з лютого по вересень 2015 року, підписані керівником ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" - Бондаренко А.А. та головним бухгалтером, і скріплені печаткою товариства, на підставі яких учасникам товариства здійснювалась виплата дивідендів. Касові ордери є первинними документами для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси, які підлягають обов'язковій перевірці особами, що ведуть бухгалтерський облік. У справі також наявна картка рахунку, що підтверджує виплату грошових коштів учасникам товариства з призначенням платежу - дивіденди за 2014 рік. 37. Доводи скаржника, що обставини, встановлені у постанові Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/646/17, є преюдиціальними відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, не заслуговують на увагу, оскільки за приписами цієї норми обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, якщо у ній беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини. В той час як склад учасників даної справи і справи N 922/646/17 є різним. 38. Частинами першою та третьою статті 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 39. Дана справа виникла з корпоративних відносин, пов'язаних з діяльністю юридичної особи - позивача, правами й обов'язками учасників товариства, визначеними статтею 167 ГК України, оскільки предмет спору у ній є стягнення дивідендів, а тому пов'язаний із господарською діяльністю товариства, внаслідок якої відбулась їх виплата. 40. Зазначена обставина є вирішальною при розмежуванні юрисдикції та вирішенні питання про підвідомчість даної справи. 41. До компетенції господарських судів відносяться справи у спорах між учасником господарського товариства та господарським товариством, пов'язані з реалізацією та захистом корпоративних прав, носіями яких (прав) є учасники цих товариств. 42. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК Українив редакції, чинній на час звернення до господарського суду з позовом ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", господарським судам підвідомчі справи, зокрема, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасником, пов'язані з діяльністю й управлінням товариства, в тому числі правами й обов'язками учасника. 43. ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" виплачувало відповідачам дивіденди як учасникам товариства, яке в подальшому звернулось про їх повернення. 44. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно ітоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 45. Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. 46. Рішення загальних зборів товариства є достатньою та належною правовою підставою отримання коштів його учасниками. 47. Отже, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи щодо здійснення виплат грошових коштів учасникам ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" як дивідендів на підставі дійсного рішення загальних зборів, такі кошти набуто учасниками товариства за наявності правової підстави, тому вони не можуть бути повернуті на підставі статті 1212 ЦК України. 48. З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій надано правильну оцінку тому, що, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав внаслідок сплати учасникам коштів в якості дивідендів, в силу корпоративного характеру спірних правовідносин такий спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 49. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, розглянувши даний спір, як такий, що виник з корпоративних відносин між товариством з обмеженою відповідальністю та його учасниками, що виключає можливість його розгляду судом загальної юрисдикції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 50. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. 51. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України). 52. Оскільки місцевим й апеляційним господарськими судами повно і всебічно досліджено фактичні обставини справи та правильно застосовано законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" без задоволення, а судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 53. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права. Щодо судових витрат 54. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Висновок щодо застосування норм права 55. Справи, які виникають між товариством з обмеженою відповідальністю та його учасниками стосовно набуття коштів товариства цими учасниками у якості дивідендів або стосовно збереження таких коштів без достатніх правових підстав, мають корпоративний характер. 56. Можливість застосування до таких спорів статті 1212 ЦК України виключається, якщо учасники набули кошти на підставі дійсного рішення загальних зборів. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду Харківської області від 18 жовтня 2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2017 року у справі N 917/1345/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Н.П. Лященко В.Ю. Уркевич Яновська О.Г.
  9. ПОСТАНОВА Іменем України 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 926/4643/16 Провадження N 12-57гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (представник - Бєльський-Панасюк О.О.), відповідач - Публічне акціонерне товариство "Чернівецький радіотехнічний завод" (представник - Капоровський А.В.), відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (не з'явився), розглянула в судовому засіданні справу N 926/4643/16 Господарського суду Чернівецької області за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області до Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору майнового найму за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року (суддя Миронюк С.О.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року (головуючий суддя Данко Л.С., судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.), УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У грудні 2016 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (далі - РВ ФДМУ по Чернівецькій області) звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Чернівецький радіотехнічний завод", фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) про визнання недійсним договору майнового найму (споруди, будівлі, приміщення) від 01 березня 2016 року N 2. Позов заявлено з таких підстав. 2. На підставі наказу Фонду державного майна України (далі - Фонд) від 19 червня 2014 року N 1799 "Про передачу до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області повноважень з управління корпоративними правами держави у господарських товариствах", акта N 235 приймання-передачі документів та матеріалів щодо управління корпоративними правами держави господарського товариства від Фонду державного майна України до РВ ФДМУ по Чернівецькій області від 09 липня 2014 року позивач здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави (21,524 % акцій статутного капіталу) щодо ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод". 3. 01 березня 2016 року між ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" (наймодавець) та ФОП ОСОБА_1 (наймач) укладено договір N 2 майнового найму (споруди, будівлі, приміщення) площею 1100 мI в будівлі АДРЕСА_1 (далі - договір) з місячною орендною платою 12,50 грн за 1 мI строком на 11 місяців. Цей договір не був погоджений з РВ ФДМУ по Чернівецькій області (державним органом приватизації). 4. Позивач зазначає, що з моменту прийняття Фондом наказу від 11 травня 1995 року N 108-ПРА "Про затвердження плану розміщення акцій ВАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" та до моменту продажу (реалізації) акцій, що належать державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" у розмірі 21,524 % (тобто розміщення 100 % акцій товариства), на відповідача - ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" поширюються обмеження щодо розпорядження майном, визначені частиною четвертою статті 12 Закону України від 04 березня 1992 року N 2163-XII "Про приватизацію державного майна" (далі - Закон N 2163-XII) у редакції, чинній на час звернення РВ ФДМУ по Чернівецькій області з позовом до суду. 5. РВ ФДМУ по Чернівецькій області стверджує, що зазначені обмеження діють до завершення приватизації об'єкта та в разі необхідності для забезпечення ефективного функціонування господарської організації, що приватизується, зазначені дії (передача майна в оренду) здійснюються за погодженням з державним органом приватизації, а оскільки договір з РВ ФДМУ по Чернівецькій області погоджений не був, то він підлягає визнанню недійсним. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 6. Господарський суд Чернівецької області рішенням від 11 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року, позов задовольнив: визнав недійсним договір та постановив стягнути судовий збір. 7. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновками про те, що відповідно до частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII з моменту прийняття рішення про приватизацію об'єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об'єкт, забороняється передача майна в оренду; внесення майна до статутного капіталу інших суб'єктів господарювання, передача майна в управління та здійснення операцій з борговими вимогами і зобов'язаннями (факторинг), якщо за період з моменту прийняття такого рішення сума вартості майна, що відчужується, або зобов'язань перевищує 5 відсотків підсумку балансу підприємства за останній звітний період, але не більш як 250 мінімальних заробітних плат протягом одного календарного року, а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений без дотримання цих нормативних вимог. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 04 серпня 2017 року ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою. 9. У касаційній скарзі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі з огляду на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. Мотивуючи касаційну скаргу, ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" зазначило, що позивач на підставі наказу Фонду здійснює лише повноваження з управління корпоративними правами, а саме 21,524 % акцій, що належать державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", тому відповідно до статті 5 Закону України від 09 грудня 2011 року N 4107-VI "Про Фонд державного майна України" (далі - Закон N 4107-VI) не наділений господарською компетенцією, визначеною статтею 3 Господарського кодексу України. 11. Крім цього, скаржник зазначає, що позивач, беручи участь в управлінні ПАТ виключно як представник держави, наділений повноваженнями тільки на управління державними акціями (частками) відповідно до їх кількості, однак в позовній заяві немає жодного посилання на порушене право позивача саме щодо управління корпоративними правами. Висновки судів стосовно повноважень позивача на розпорядження майном є хибними, оскільки останні порушують права інших акціонерів (власників) більшості 78,476 % акцій товариства, так як приміщення, що є об'єктом оренди за оспорюваним договором, є власністю ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод". 12. Також ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" у своїй касаційній скарзі наголошує, що законодавець як корпоративні відносини розуміє відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, тому оскарження позивачем укладеного договору не є оскарженням порушеного корпоративного права, а подаючи позов, позивач представляє себе як орган приватизації, з огляду на що спору про порушення корпоративного права в цій справі взагалі немає. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій не встановили яким чином було порушене корпоративне право позивача. 13. За твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки, враховуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України (в редакціях, чинних на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень), спір у правовідносинах, що виникли між сторонами, належить до компетенції адміністративних судів як публічно-правовий, що, у свою чергу, є підставою для припинення провадження у справі. Позиція інших учасників справи 14. У березні 2018 року РВ ФДМУ по Чернівецькій області подало відзив на касаційну скаргу ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", в якому зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті із повним з'ясуванням обставин справи та дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. 15. Окрім цього, РВ ФДМУ по Чернівецькій області у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що предметом спору у цій справі є визнання недійсним правочину, а саме договору майнового найму з підстав невідповідності вимогам закону, тому у цьому випадку не є предметом оскарження дії чи бездіяльність державного органу приватизації при виконанні ним владних управлінських рішень. Отже, суди правильно розглянули справу в порядку господарського судочинства. 16. Відповідач ФОП ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" не скористався. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 17. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" та призначено її розгляд на 22 березня 2018 року. 18. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2018 року дану справу разом із касаційною скаргою ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів того, що однією з підстав оскарження рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року є порушення судами правил суб'єктної юрисдикції. 19. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій (1.1.) Щодо визначення юрисдикції 20. Доводи скаржника щодо порушення юрисдикції господарських судів при розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними з огляду на таке. 21. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 22. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). 23. Підвідомчість господарських справ встановлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. 24. Велика Палата Верховного Суду щодо наведених у касаційній скарзі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" доводів про те, що спори за участю Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, зазначає таке. 25. Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 4107-VI, Фонд є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. 26. Згідно з абзацом дев'ятим пункту 2 частини першої статті 5 Закону N 4107-VI, Фонд здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. 27. Частинами першою, другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 28. Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 29. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Зокрема, вона поширюється на публічно-правові спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (частини перша, друга статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України). 30. Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншими учасниками правовідносин. 31. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій встановили, що відносини, які склалися між сторонами, виникли з приводу оренди майна ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", що перебуває у процесі приватизації. У таких відносинах Фонд здійснює повноваження власника державного майна у процесі приватизації підприємств, установ та організацій, тобто не реалізує в цій частині владних управлінських функцій. 32. Оскільки Фонд не здійснює владних управлінських функцій, а в основі цього спору лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб'єктами щодо певного об'єкта державної власності у процесі його приватизації, то й спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. 33. Таким чином, за суб'єктним складом сторін та характером спірних правовідносин ця справа підлягає розгляду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. 34. Отже, наведені у касаційній скарзі доводи про непідвідомчість цього спору господарському суду відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані, а суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства. (1.2.) Щодо вирішення спору по суті 35. Приймаючи рішення у справі про задоволення позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що договір укладений без дотримання вимог частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII, з приводу чого Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 36. Відповідно до статті 11 Закону N 2163-XII порядок приватизації державного майна передбачає, зокрема, опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації та місцевій пресі; прийняття рішення про приватизацію; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується; проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об'єкта приватизації; затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію. 37. За змістом частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII у місячний строк з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства орган, що здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку державним органам приватизації функції з управління цим майном, крім майна, що не підлягає приватизації, в тому числі матеріальних носіїв секретної інформації. З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об'єкт, забороняється: здійснення операцій (дій), внаслідок яких може відбутися відчуження зазначеного майна чи зменшення його вартості або зменшення розміру земельної ділянки державної власності; обмін, іпотека або застава майна; списання основних засобів, що мають залишкову вартість; безоплатна передача та реалізація майна для погашення заборгованості; передача майна в оренду; внесення майна до статутного капіталу інших суб'єктів господарювання, передача майна в управління та здійснення операцій з борговими вимогами і зобов'язаннями (факторинг), якщо за період з моменту прийняття такого рішення сума вартості майна, що відчужується, або зобов'язань перевищує 5 відсотків підсумку балансу підприємства за останній звітний період, але не більш як 250 мінімальних заробітних плат протягом одного календарного року; вчинення дій, які можуть призвести до обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку державної власності, на якій розташований такий об'єкт; зміна номінальної вартості або кількості акцій без зміни розміру статутного капіталу акціонерного товариства; прийняття рішень про збільшення або зменшення статутного капіталу, крім випадків збільшення статутного капіталу на суму збільшення вартості власного капіталу товариства; прийняття рішень про припинення господарської організації шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. 38. У разі необхідності для забезпечення ефективного функціонування господарської організації, що приватизується, зазначені дії здійснюються за погодженням з державним органом приватизації (пункт 2 частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII). 39. Частиною шостою статті 12 Закону N 2163-XII встановлено, що приватизація об'єкта вважається завершеною з моменту його продажу або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом приватизації (розміщення акцій), і оформляється рішенням відповідного державного органу приватизації. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки всі акції ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" не розміщені, частка акцій у розмірі 21,524 %, яка належить державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", не реалізована, то на час укладення оспорюваного договору ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" перебувало у процесі приватизації. 40. Також при прийнятті оскаржуваних рішень суди дійшли висновків про недійсність договору, оскільки останній укладено без дотримання вимог частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII, а частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. 41. Проте такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій не є правильними з огляду на наступне. 42. Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону N 2163-XII строк проведення приватизації об'єкта не повинен перевищувати двох років з моменту прийняття рішення про його приватизацію. Цим нормативним приписом передбачено максимальний строк проведення приватизації, а тому вказаний строк може бути меншим, але достатнім для проведення процедури приватизації, однак в жодному разі не більшим ніж два роки. Тобто Законом імперативно визначено, що строк проведення приватизації (тобто вся її процедура) не повинен перевищувати два роки з моменту прийняття рішення про його приватизацію. 43. Суди встановили, що приватизація ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" була запроваджена прийняттям Фондом наказу від 11 травня 1995 року N 108-ПРА "Про затвердження плану розміщення акцій ВАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" й триває до цього часу. 44. Оскільки приватизація ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" триває значно більше, ніж нормативно визначений дворічний строк з моменту прийняття рішення про приватизацію цього товариства, то ні господарський суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не звернули уваги на положення частини п'ятої статті 12 Закону N 2163-XII, яка імперативно встановлює строк процедури приватизації. 45. Згідно зі Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08 жовтня 2007 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 листопада 2013 року N 12297220 спірне нерухоме майно перебуває у приватній власності ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод". 46. За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 47. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що наявність в статутному капіталі господарського товариства державної частки (пакета акцій, що належить державі) не змінює правового режиму його майна, яке є приватною власністю господарського товариства. 48. Особливості управління та обмеження щодо розпорядження об'єктами державної власності встановлені Законом України від 21 вересня 2006 року N 185-V "Про управління об'єктами державної власності". За змістом статті 11 цього Закону відповідні обмеження щодо розпорядження майном встановлюються виключно для господарських організацій з корпоративними правами держави в їх статутному капіталі у розмірі понад 25 відсотків. 49. Частиною першою статті 5 Господарського кодексу України визначено, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. 50. Одним із загальних принципів господарювання в Україні є принцип свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом (частина перша статті 6 Господарського кодексу України), відповідно до якого суб'єкти господарювання є вільними у використанні свого майна під час здійснення господарської діяльності та виборі своїх контрагентів. 51. Оскільки ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" функціонує в організаційно-правовій формі акціонерного товариства, статутний капітал якого поділено на прості акції, то порядок його створення, діяльності, припинення, правовий статус товариства, права та обов'язки його акціонерів встановлені Законом України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства". 52. Частиною першою статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. 53. З огляду на наведені приписи законодавства України та зважаючи на те, що державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" належить 21,524 % акцій, а інші 78,476 % акцій товариства, що становить більшість у його статутному капіталі, є власністю інших акціонерів, існуючі законодавчі обмеження щодо розпорядження майном ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", у тому числі й щодо передачі його в оренду, порушують права акціонерів цього господарського товариства, гарантовані законодавством України. Застосування таких обмежень є непропорційним та таким, що порушує загальні принципи господарювання в Україні. 54. За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі про задоволення позову не можуть вважатися законними й обґрунтованими, вони постановлені з неправильним застосуванням наведених норм матеріального та порушенням норм процесуального права. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1.) Щодо суті касаційної скарги 55. Частиною першою статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 56. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша та третя статті 311 Господарського процесуального кодексу України). 57. З огляду на наведене касаційна скарга ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року й постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року - скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову в задоволенні позову. (2.2.) Щодо судових витрат 58. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 59. Таким чином, стягненню на користь ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" з РВ ФДМУ по Чернівецькій області підлягає 689 грн судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, 1760 грн судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, та 1920 грн судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. 60. Також стягненню на користь ФОП ОСОБА_1 з РВ ФДМУ по Чернівецькій області підлягає 689 грн судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Висновок щодо застосування норм права 61. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) з урахуванням приписів Закону України "Про Фонд державного майна України" справи у спорах, що виникають під час здійснення Фондом державного майна України (його регіональними відділеннями та представництвами) повноважень власника державного майна у процесі приватизації підприємств, установ та організацій, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. 62. Приписи статті 12 Закону України від 04 березня 1992 року N 2163-XII "Про приватизацію державного майна" щодо заборони передачі в оренду майна підприємства, що перебуває в процесі приватизації, мають застосовуватися з урахуванням як загальних принципів господарювання, закріплених Господарським кодексом України, так і з огляду на приписи Закону України "Про управління об'єктами державної власності", якими відповідні обмеження щодо розпорядження майном встановлено виключно для господарських організацій з корпоративними правами держави в їх статутному капіталі у розмірі понад 25 відсотків. Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 311, 314 -317Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод" задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року - скасувати. 3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. 4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (58001, м. Чернівці, вул. Л. Кобилиці, 21 А, код ЄДРПОУ 21432643) на користь Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод" (58020, м. Чернівці, вул. Хотинська, 41, код ЄДРПОУ 14314682) 4369 грн судових витрат. 5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (58001, м. Чернівці, вул. Л. Кобилиці, 21 А, код ЄДРПОУ 21432643) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 689 грн судових витрат. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови буде складено 04 червня 2018 року. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
  10. ПОСТАНОВА Іменем України 23 травня 2018 року м. Київ Справа N 911/3494/16 Провадження N 12-44гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - ОСОБА_4 (представник - адвокат ОСОБА_5), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "Мале підприємство "Вікторія" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Вікторія-Бородянка", представник - не з'явився), розглянула у судовому засіданні справу N 911/3494/16 Господарського суду Київської області за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватного підприємства "Мале підприємство "Вікторія" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Вікторія-Бородянка"), про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2017 року (головуючий суддя Буравльов С.І., судді Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 про розірвання укладеного 28 листопада 2012 року між ними договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Мале підприємство "Вікторія" (далі - ПП "МП "Вікторія") з розстроченням платежу. Позов заявлено з таких підстав. 2. 22 листопада 2012 року з метою отримання фінансових інвестицій і технічного кредиту, а також для оздоровлення фінансово-господарської діяльності ПП "МП "Вікторія" за рахунок збільшення статутного капіталу та залучення додаткових коштів, ОСОБА_3 (якому належало 100 % статутного капіталу цього підприємства) прийняв рішення N 01/11-2012 щодо продажу (відступлення) майнової частки в статутному капіталі підприємства розміром 70 % на користь ОСОБА_4 вартістю 140 000,00 грн. 3. На виконання зазначеного рішення 28 листопада 2012 року ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) уклали договір купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі з розстроченням платежу, посвідчений приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу Київської області Королем Р.А. та зареєстрований за N 3748, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує частину належної продавцю частки в статутному капіталі ПП "МП "Вікторія" розміром 140 000,00 грн. яка становить 70 % від статутного (складеного) капіталу цього підприємства, при цьому розрахунки між сторонами проводяться протягом одного року з моменту укладення цього договору в порядку, визначеному законодавством України (пункти 1.2, 2.3 договору). З моменту укладення цього договору продавець втрачає всі права та обов'язки у відносинах з іншими співвласниками, які виникали зі статусу співвласника підприємства та стосувалися відчуженої частки, а до покупця переходять усі відповідні права й обов'язки на цю частку, що існували в момент її продажу (пункти 4.1, 4.2 договору). 4. У подальшому ОСОБА_3 звернувся до суду із цим позовом. 5. Позов обґрунтовано істотним порушенням умов зазначеного договору відповідачем, який, за твердженням позивача, не виконав свого обов'язку щодо проведення повного розрахунку за укладеним між ними договором купівлі-продажу та не оплатив придбаної в нього частки в статутному капіталі ПП "МП "Вікторія". 6. Водночас у квітні 2018 року ПП "МП "Вікторія" реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Вікторія-Бородянка" (рішення загальних зборів засновників, оформлене протоколом від 16 квітня 2018 року N 1-04/18), стосовно чого 18 травня 2018 року внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 7. Господарський суд Київської області рішенням від 13 квітня 2017 року позовні вимоги задовольнив повністю. Розірвав укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 договір купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі з розстроченням платежу від 28 листопада 2012 року та стягнув з відповідача судовий збір. 8. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав жодних доказів належного виконання ним свого обов'язку за спірним договором щодо повного розрахунку за придбання частки в статутному капіталі підприємства, тому таке істотне порушення умов цього договору є підставою для його розірвання. 9. Крім того, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі N 522/27392/13-ц (провадження N 6-457цс16), суд указав, що ця справа підвідомча господарському суду, оскільки спір виник з корпоративних відносин між учасниками підприємства щодо управління ним, зокрема стосовно розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі цього підприємства. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 10. Київський апеляційний господарський суд постановою від 04 липня 2017 року рішення Господарського суду Київської області від 13 квітня 2017 року скасував і припинив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що оскільки на момент укладення оспорюваного договору відповідач не був учасником ПП "МП "Вікторія", а позивач не довів порушення своїх корпоративних прав щодо вказаного підприємства, то цей спір про розірвання укладеного між двома фізичними особами договору купівлі-продажу не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги 12. У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2017 року та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 13 квітня 2017 року. 13. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у цій справі є корпоративним, оскільки виник між учасниками підприємства щодо купівлі-продажу частки у статутному капіталі та пов'язаний з розпорядженням корпоративними правами, а тому ця справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 14. 19 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, у якому стверджується, що постанова суду апеляційної інстанції, якою припинено провадження в цій справі, є законною та обґрунтованою, оскільки під час укладення спірного договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі ПП "МП "Вікторія" відповідач не був учасником цього підприємства, тому, на думку ОСОБА_4, відповідний спір між фізичними особами щодо виконання ними зобов'язань за вказаним договором підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 15. Також ОСОБА_4 вказала на безпідставність застосування судом першої інстанції при вирішенні цієї справи правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 14 вересня 2016 року у справі N 6-457цс16, з огляду на різність їх предметів спору та змісту відповідних правовідносин. 16. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ПП "МП "Вікторія" своєї позиції у справі не висловила. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 17. Ухвалою Вищий господарський суд України від 05 грудня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 прийняв до провадження та призначив справу до розгляду на 20 грудня 2017 року. 18. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 19. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 20. Ухвалою від 29 січня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду призначив касаційну скаргу ОСОБА_3 до розгляду, а 27 лютого 2018 року - передав цю справу разом з касаційною скаргою ОСОБА_3 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 21. Оскільки ОСОБА_3 оскаржує постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2017 року з підстав порушення судом правил предметної та суб'єктної юрисдикції, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року цю справу прийнято та призначено до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 22. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та припиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що спір у цій справі не є корпоративним і не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Проте ці висновки Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними з огляду на таке. 23. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 24. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)). 25. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у вказаній редакції), згідно з пунктами 1, 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 26. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 27. Натомість відповідно до положень статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. 28. Отже, правильне визначення підвідомчості цієї справи залежить від установлення наявності або відсутності корпоративних відносин між сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі приватного підприємства. 29. Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. 30. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 Господарського кодексу України). 31. За змістом частин третьої та п'ятої статті 63 Господарського кодексу України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. 32. Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 33. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. 34. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки з переходом до відповідача прав і обов'язків щодо частки в статутному капіталі ПП "МП "Вікторія" на підставі укладеного з позивачем договору купівлі-продажу до нього перейшли відповідні права й обов'язки стосовно участі спільно з позивачем у діяльності та управлінні цього підприємства, то й відносини, які виникли між сторонами оспорюваного договору, за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними сторонам корпоративними правами у цьому приватному підприємстві. 35. Таким чином, спір у цій справі, який виник з корпоративних відносин між учасниками приватного підприємства щодо розірвання укладеного між ними договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі цього підприємства, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 36. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції про припинення провадження у справі є таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 37. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 38. Відповідно до частини шостої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 39. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу - направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Щодо судових витрат 40. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Висновок щодо застосування норм права 41. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), з урахуванням приписів статті 167 Господарського кодексу України, спори у справах, які виникають з корпоративних відносин між учасниками приватного підприємства щодо розірвання укладеного між ними договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі цього підприємства, є господарсько-правовими і підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2017 року скасувати. 3. Справу N 911/3494/16 Господарського суду Київської області за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватного підприємства "Мале підприємство "Вікторія" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Вікторія-Бородянка"), про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства направити до Київського апеляційного господарського суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 29 травня 2018 року. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2018 року м. Київ Справа N 904/2194/17 Провадження N 12-79гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідачаКібенкоО.Р., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод металів та сплавів" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Петренко Н.Е., Назаренко Н.Г., Ліпинського О.В. та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі Науменка І.М., Білецької Л.М., Кузнецова В.О., у справі Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод металів та сплавів" до ОСОБА_9 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Профіт" про стягнення витрат на проведення аудиту Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод металів та сплавів" (далі - ТОВ "НЗМС") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Профіт" (далі - ТОВ "АФ "Профіт") про стягнення витрат на проведення аудиторської перевірки річної фінансової звітності позивача за 2014, 2015 роки у розмірі 67 000 грн. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за вимогою ОСОБА_9 на підставі абзацу 2 частини четвертої статті 146 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності ТОВ "НЗМС" із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з позивачем чи його учасниками, а тому відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати на її проведення, що передбачено приписами абзацу 3 частини четвертої статті 146 цього ж Кодексу. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій 3. Відповідно до статуту ТОВ "НЗМС", затвердженого загальними зборами товариства (протокол N 84 від 14 жовтня 2014 року, державна реєстрація змін до установчих документів 28 жовтня 2014 року, номер запису 12241050027001282), статутний капітал товариства склав 300 000 грн., учасниками товариства є: ОСОБА_10 з часткою у статутному капіталі 50 % (150 000 грн.) та ОСОБА_9 з часткою у статутному капіталі 50 % (150 000 грн.). 4. Статтею 9 цього ж статуту ТОВ "НЗМС" передбачено, що учасник має право сам чи через свого представника брати участь в керуванні справами товариства у порядку, передбаченому цим статутом; одержувати частину прибутку (дивіденди) від діяльності товариства; одержувати повну інформацію про діяльність товариства; вийти в установленому законом порядку з товариства. 5. 02 березня 2016 року ОСОБА_9 звернулася до ТОВ "НЗМС" із заявою про проведення у строк до 18 березня 2016 року аудиторської перевірки річної фінансової звітності товариства за 2013, 2014, 2015 роки із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи його учасниками, та зазначила, що витрати, пов'язані з проведенням даної перевірки, зобов'язується відшкодувати особисто власним коштом як учасник товариства, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка. 6. За договором N 15.49 від 27 липня 2016 року, укладеним між ТОВ "НЗМС" та ТОВ "АФ "Профіт", останнім здійснено замовлену позивачем за вимогою відповідача аудиторську перевірку, про що складено акт здачі - прийняття робіт N 12/16-23.1, вартість яких склала 67 000 грн. 7. 07 лютого 2017 року ТОВ "НЗМС" звернулось до ОСОБА_9 з вимогою оплатити вартість здійсненої аудиторської перевірки, яка залишена останньою без задоволення. 8. Предметом спору у справі є відшкодування відповідачем грошових коштів, що складають вартість проведеної позивачем аудиторської перевірки. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 9. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2017 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України в редакції, чинній на час прийняття ухвали, провадження у справі припинено у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а належить розглядати в порядку цивільного судочинства. 10. Припиняючи провадження у справі, господарський суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що проведення аудиту не пов'язано із створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності ТОВ "НЗМС". Витрати позивача на проведення аудиторської перевірки річної фінансової звітності товариства за 2014, 2015 роки із залученням професійного аудитора не пов'язані з майновими інтересами цього товариства або його учасників. Оскільки спірні стосунки не впливають на відносини сторін щодо виникнення, зміни та припинення корпоративних прав, даний спір не є корпоративним та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідачем у даній справі є фізична особа. Короткий зміст вимог касаційної скарги 11. ТОВ "НЗМС" у касаційній скарзі просить скасувати рішення господарських судів попередніх інстанцій і передати справу на розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. Скаржник вказав на підвідомчість цього спору господарським судам і послався на неправильне застосування місцевим і апеляційним господарськими судами пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній на час вирішення спору, оскільки даний спір виник з корпоративних відносин у спорі між юридичною особою та її учасником, пов'язаний із діяльністю й управлінням справами товариства, правами й обов'язками учасника цієї особи у вигляді здійснення оплати проведеного на його вимогу аудиту. Доводи інших учасників справи 13. Відповідач не надав суду відзиву на касаційну скаргу. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 14. Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 15. Оскільки скаржник оскаржив судові рішення господарських судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду. 16. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 17. Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. 18. Відповідно до статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 19. Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частина перша статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). 20. Як зазначено вище, припиняючи провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України в редакції, чинній на час прийняття ухвали, внаслідок того, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а належить до компетенції цивільних судів, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що проведення аудиту не пов'язано із створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності ТОВ "НЗМС". Витрати позивача на проведення аудиторської перевірки річної фінансової звітності товариства за 2014, 2015 роки із залученням професійного аудитора не пов'язані з майновими інтересами цього товариства або його учасників. Стягнення заявленого розміру витрат на підставі абзацу 3 частини четвертої статті 146 ЦК України не можна віднести до корпоративного спору, оскільки спірні стосунки не впливають на відносини сторін щодо виникнення, зміни та припинення корпоративних прав. 21. ВеликаПалата Верховного Суду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. 22. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. 23. Пунктом "г" частини першої статті 10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що учасники товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів. 24. Згідно із статтею 88 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасники господарського товариства мають право одержувати інформацію про товариство. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо. 25. Порядок пред'явлення учасниками вимоги про проведення аудиторської перевірки визначається статутом товариства і законом (частина четверта статті 146 ЦК України). За відсутності відповідних положень у статуті товариства, організаційне забезпечення аудиторської перевірки діяльності та звітності товариства на вимогу його учасників, зокрема укладення договору з аудитором (аудиторською фірмою), надання аудиторові необхідних документів тощо, здійснюється товариством в особі виконавчого або іншого органу, уповноваженого на це статутом. 26. Статут ТОВ "НЗМС" передбачає здійснення контролю за діяльністю товариства ревізійною комісією і не передбачає порядку перевірки товариства аудитором. 27. Однак, таке право участі в управлінні справами товариства, як звернення про проведення аудиторської перевірки, надано учаснику (учасникам) товариства з обмеженою відповідальністю законом. При цьому, закон не пов'язує проведення аудиторської перевірки із перевірками товариства податковими та іншими контролюючими органами. 28. Отже, ОСОБА_9, як учасник товариства, мала право вимагати проведення аудиторської перевірки діяльності ТОВ "НЗМС", що здійснено позивачем у справі. 29. У розумінні частин другої - п'ятої статті 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів. Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитися з ініціативи суб'єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит). 30. Підстави для обов'язкового проведення аудиту передбачені у статті 8 цього ж Закону, в якій зокрема передбачено, що проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України. 31. Відповідно до частини першої статті 17 та статті 18 Закону України "Про господарські товариства" перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями. Товариство веде бухгалтерський облік, складає і подає статистичну інформацію та адміністративні дані у порядку, встановленому законодавством. Достовірність та повнота річної фінансової звітності товариства повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою). Обов'язкова аудиторська перевірка річної фінансової звітності товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки. 32. Згідно із вимогами частин третьої, четвертої статті 146 ЦК України для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, встановлених статутом і законом товариства, може призначатися аудиторська перевірка. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється статутом товариства і законом. На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками. Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлено статутом товариства. 33. Частиною 1 статті 167 ГК України визначено що, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що визначають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частини прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 34. У вирішенні спорів за позовами учасників товариств з обмеженою відповідальністю про спонукання товариства провести аудиторську перевірку діяльності та звітності товариства згідно із статтею 146 ЦК України належить враховувати, що передбачене зазначеною статтею право учасників спрямоване на контроль діяльності виконавчого органу, а тому є складовою права на управління товариством у передбаченому законом і установчими документами порядку. 35. Укладаючи такий договір, ТОВ "НЗМС" з ТОВ "АФ "Профіт" діяло з метою реалізації передбаченого законом права учасника, яке не залежить від волі самого товариства (його посадових осіб) щодо проведення перевірки, а також від доцільності чи недоцільності її проведення. 36. Отже, вимога ОСОБА_9 про проведення аудиторської перевірки ТОВ "НЗМС" заявлена в межах захисту корпоративних прав відповідача як учасника ТОВ "НЗМС" та здійснена з метою контролю діяльності останнього. 37. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК Українив редакції, чинній на час вирішення спору, господарським судам підвідомчі справи, зокрема, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасником, пов'язаним із діяльністю й управлінням справами товариства, правами й обов'язками учасника цієї особи, в даному випадку у вигляді здійснення оплати проведеного на вимогу останнього аудиту з метою здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства. 38. Таким чином, ОСОБА_9 як учасник ТОВ "НЗМС" шляхом пред'явлення до товариства вимоги про проведення аудиторської перевірки реалізувала своє корпоративне право, пов'язане із діяльністю й управлінням справами товариства. 39. ТОВ "НЗМС", в свою чергу, задовольнивши вимоги учасника товариства про проведення цієї перевірки, на підставі абзацу 3 частини 4 статті 146 ЦК України звернулось за належною підвідомчістю до господарського суду про відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням такої перевірки. 40. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм процесуального права і дійшли помилкового висновку про те, що цей спір підлягає розгляду у судах цивільної юрисдикції, оскільки спірні правовідносини тісно пов'язані із реалізацією учасником своїх корпоративних прав, зокрема права на управління товариством і права на отримання інформації про товариство, тому вирішення даного спору підлягає розгляду господарським судом. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 41. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду. 42. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України). 43. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з направленням справи до господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду. Щодо судових витрат 44. Оскільки в даному випадку справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється. Висновки про правильне застосування норм права 45. Спори, що виникають між товариством та його учасником на підставі частини четвертої статті 146 ЦК України про відшкодування витрат товариства, пов'язаних із проведенням на вимогу учасника аудиторської перевірки річної фінансової звітності товариства, належать до юрисдикції господарських судів, оскільки спірні правовідносини тісно пов'язані із реалізацією учасником своїх корпоративних прав, зокрема права на управління товариством і права на отримання інформації про товариство. Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод металів та сплавів" задовольнити. 2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2017 року у справі N 904/2194/17 скасувати. 3. Справу N 904/2194/17 направити для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська Л.М. Лобойко О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
  12. ПОСТАНОВА Іменем України 24 квітня 2018 року м. Київ Справа N 925/1165/14 Провадження N 12-38гс12 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М., учасники справи: представники позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4 відповідач - Тоцький Б.А. розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаситехномаш" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року (головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Мартюк А.І., Зубець Л.П.) та на рішення Господарського суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року (головуючий суддя Потапенко В.В., судді Єфіменко В.В., Скиба Г.М.) у справі N 925/1165/14 за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаситехномаш" про стягнення 2 085 800,00 грн 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У липні 2014 року ОСОБА_6 (далі - позивач, ОСОБА_6) звернувся до Господарського суду Черкаської областіз позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаситехномаш" (далі - відповідач, товариство, ТОВ "Черкаситехномаш") про стягнення 2085800,00 грн вартості частини майна пропорційної частці позивача в статутному капіталі ТОВ "Черкаситехномаш" (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог). 1.2. Позовні вимоги обґрунтовано наступним: - позивач є учасником ТОВ "Черкаситехномаш" частка майна якого в статутному капіталі складає 20 %; - у зв'язку з виходом з товариства позивач просить стягнути на свою користь оцінену ринкову вартість частини майна товариства пропорційну його частці у статутному капіталі. 1.3. Як на правову підставу позову ОСОБА_6 посилається на статтю 54 Закону України "Про господарські товариства" та пункт 11.2. статуту ТОВ "Черкаситехномаш". 1.4. Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що відповідно до балансу ТОВ "Черкаситехномаш" станом на 30 червня 2013 року вартість активів товариства мала від'ємне значення, що виключає підстави для виплати позивачу частини при виході із товариства. 2. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2.1. 11 жовтня 2007 року ОСОБА_6 придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛМК-Богдан" на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) частку в статутному фонді (капіталі) ТОВ "Черкаситехномаш". 2.2. Згідно з пунктом 7.1. статуту ТОВ "Черкаситехномаш", зареєстрованого 08 грудня 2009 року, одним із засновників (учасників) є ОСОБА_6 з розміром внеску до статутного фонду 1067400,00 грн. що становить 20 % статутного капіталу товариства. 2.3. Заявою від 27 червня 2013 року позивач повідомив ТОВ "Черкаситехномаш" про свій вихід з товариства на підставі статті 116 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 10 Закону України "Про господарські товариства", пункту 6.1.8. статуту ТОВ "Черкаситехномаш" та просив виплатити йому вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному фонді, яка складає 20 %, та частку прибутку, одержаного товариством у 2013 році до моменту його виходу. 2.4. 06 вересня 2013 року відбулися позачергові загальні збори учасників ТОВ "Черкаситехномаш", оформлені протоколом б/н від 06 вересня 2013 року, на яких було прийнято рішення про взяття до відома заяви про вихід зі складу учасників товариства ОСОБА_6, передачу його частки ТОВ "Черкаситехномаш", внесення відповідних змін до статуту та затвердження нової редакції статуту. 2.5. Позивач зазначав, що незадовго до його виходу з товариства керівництвом останнього була здійснена оцінка ринкової вартості цілісного майнового комплексу ТОВ "Черкаситехномаш", який був оцінений у 43 980 000 грн. виходячи з чого позивач вважав, що вартість належної йому частки майна становить 8796000 грн (43980000 * 20 %). 2.6. У свою чергу, відповідач стверджував, що відповідно до балансу ТОВ "Черкаситехномаш" станом на 30 червня 2013 року вартість активів становила 39927 тис. грн. а сума зобов'язань 47296 тис. грн. Таким чином, вартість активів станом на 30 червня 2013 року мала від'ємне значення, що виключає виплату позивачу при виході із товариства вартості частини майна товариства пропорційну його частці у статутному капіталі. 2.7. З метою встановлення дійсної (ринкової) вартості відповідного майна ТОВ "Черкаситехномаш" станом на 01 липня 2013 року, вартості частини майна товариства та частки прибутку, належних позивачу до сплати у зв'язку з виходом із товариства, суд першої інстанції ухвалою від 31 липня 2014 року призначив судову експертизу. 2.8. Висновком комплексно-комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 30 вересня 2015 року N 5188/15-42/5189/15-53/5190/15-45/15633/15-54/17303/15-42 встановлено, що дійсна (ринкова) вартість основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових або поточних біологічних активів ТОВ "Черкаситехномаш" станом на 01 липня 2013 року складала 30864343,40 грн. Зокрема, у висновку зазначено, що загальна сума складається з вартості: нерухомого майна - 19143518,00 грн. обладнання - 11517626,35 грн. нематеріальних активів - 17948,66 грн. колісних транспортних засобів - 185250,39 грн. Експертизою також встановлено, що частка майна з урахуванням дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів ТОВ "Черкаситехномаш", що належить до сплати ОСОБА_6 у зв'язку з його виходом з товариства, розрахунково складає 2085,8 тис. грн (10429 тис. грн * 20 %). Зазначена сума розрахована, виходячи з сум вартості необоротних активів, які складають 36002,0 тис. грн та оборотних активів - 21723,0 тис. грн за вирахуванням зобов'язань - 47296,00 тис. грн. 2.9. Судовими експертами при визначенні вартості основних засобів (обладнання і товари народного споживання) був використаний витратний методичний підхід. У висновку експертів зазначено, що дохідний і порівняльний методичні підходи неможливо застосувати, оскільки експертами встановлено відсутність пропозицій до продажу та оренди майна, яке є аналогічним досліджуваним об'єктам на дату оцінки - 01 липня 2013 року. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року, у справі N 925/1165/14 позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Черкаситехномаш" на користь ОСОБА_6 2085800,00 грн вартості частини майна ТОВ "Черкаситехномаш" та 34000,00 грн судових витрат за оплату проведення судової експертизи; стягнуто з ТОВ "Черкаситехномаш" 31287,00 грн судового збору в доход Державного бюджету України за розгляд справи в Господарському суді Черкаської області. 3.2. Задовольняючи позов, господарські суди пославшись, зокрема, на частину другу статті 148 ЦК України, статтю 54 Закону України "Про господарські товариства", врахувавши висновки комплексно-комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 30 вересня 2015 року, дійшли висновку, що частка майна з урахуванням дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів ТОВ "Черкаситехномаш", що належить до сплати ОСОБА_6 у зв'язку з його виходом з товариства, складає 2085800,00 грн. 4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 4.1. ТОВ "Черкаситехномаш" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року та на рішення Господарського суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року, у якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. 4.2. Скаржник вважає, що вартість частини майна, що підлягає виплаті учаснику при його виході із товариства, визначається не на підставі дійсної (ринкової) вартості всього майна товариства, а на підставі вартості чистих активів останнього, у зв'язку з чим, стверджуючи, що на дату виходу ОСОБА_6 зі складу учасників ТОВ "Черкаситехномаш", розмір чистих активів товариства мав від'ємне значення, вказує на відсутність підстав для задоволення позову. 4.3. Скаржник посилається на постанову Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі N 910/10168/13, де суд, пославшись на норми частини другої статті 148 ЦК України та статтю 54 Закону України "Про господарські товариства", дійшов висновку, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). 5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5.1. Ухвалою від 01 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Черкаситехномаш" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року та на рішення Господарського суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року в справі N 925/1165/14 і призначив її до розгляду на 28 лютого 2018 року. 5.2. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. 5.3. 28 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 925/1165/14 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши, що він вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі N 910/10168/13. 5.4. Мотивуючи своє рішення про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що він погоджується з позицією господарських судів попередніх інстанцій у даній справі стосовно того, що учасник товариства на підставі частини другої статті 148 ЦК України та статті 54 Закону України "Про господарські товариства" має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства. Однак, Верховний Суд України у постанові від 18 листопада 2014 року в справі N 910/10168/13, пославшись на частину другу статі 148 ЦК України та статтю 54 Закону України "Про господарські товариства", дійшов висновку, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). При цьому, Верховний Суд України висновки судів попередніх інстанцій у справі N 910/10168/13, з якими погодився Вищий господарський суд України, про те, що вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить з цього товариства, визначається виключно із дійсної (ринкової вартості) об'єкта оцінки, з урахуванням загальної концепції визначення ринкової вартості об'єктів нерухомого майна, без урахування іншого майна товариства, визнав необґрунтованими, скасувавши постанову Вищого господарського суду України від 06 серпня 2014 року в цій справі, та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду 6.1. Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 6.2. Статтями 116 ЦК України та 10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що учасники товариства мають право, зокрема, вийти в установленому порядку з товариства. 6.3. Частинами першою та другою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. 6.4. Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" та пункту 11.2. статуту ТОВ "Черкаситехномаш" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. 6.5. Згідно з частиною третьою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом. 6.6. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. 6.7. За змістом частини першої статті 66 та статті 139 ГК України майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. 6.8. Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства. 6.9. За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів. 6.10. При вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій, врахувавши висновки комплексно-комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 30 вересня 2015 року, дійшли висновку, що частка майна з урахуванням дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів ТОВ "Черкаситехномаш" та за вирахуванням зобов'язань товариства, що належить до сплати ОСОБА_6 у зв'язку з його виходом з товариства, складає 2085800,00 грн. 6.11. Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить із цього товариства, має визначатися із дійсної (ринкової) вартості об'єкта оцінки, з урахуванням всього майна товариства, є обґрунтованими. 6.12. У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року в справі N 910/10168/13 сформульована правова позиція, що "вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення)" і що висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився і Вищий господарський суд України, про те, що вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить із цього товариства, визначається виключно із дійсної (ринкової вартості) об'єкта оцінки, з урахуванням загальної концепції визначення ринкової вартості об'єктів нерухомого майна, без урахування іншого майна товариства, є необґрунтованими". Виходячи з викладеного вище Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відійти від цієї правової позиції. 6.13. За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаситехномаш" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року в справі N 925/1165/14 - без змін. 2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. 3. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий-суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
  13. Доброго дня! Я мав заборгованість в Манівео і одного прекрасного дня я отримав смс, що мій борг будо продано компаніі "довіра та гарантія" (dg finance). Хотів запитатись, чи хтось з ними судився і чим все закінчилось, бо мені погоджують колекторами, це не зовсім законно, бо для того має бути відповідне рішення суду, наскільки я знаю) я спершу пробував іти з ними на контакт, (вони вимагали 10 000, позичав в Манівео я лише 2000) щоб зменшити "віртуальну суму", або хоч наблизитись до реальної, бо по законодавству України не можна вимагати оплатити пеню більше 50-ти % від позиченої суми, на поступки мені ніхто не йшов. А потім я зрозумів, що навіть якщо я оплачу, то я немаю жодної гарантіі і довіри теж), все зваживши я не міг і не можу віддати гроші якомусь квартирному офісу (чи що це) в Києві і повірити, що вони мені вишлють до Львова договір про закриття боргу) пройшов мабуть місяць як мені погрожували судом і т д, звідкись взяли номер мого дідуся і кілька днів також наярювали йому, а зараз лише до мене дзвонить робит і присилають різні смс... не знаю що робити далі?? Чи мав хтось з ними судову практику, чим воно закінчувалось? Чи це пусті погрози? І чи взагалі приходять від цієї компаніі колектори? Як поводитись з ними? До мене також поступила не 100%ва інформація, але все ж інформація), що взагалі Манівео, це квартирний офіс і дочірній проект від приват банку, відповідно всі оці довіра та гарантія, роблять свою одну ганебну справу.. також якщо хтось щось знає, чув про судові процеси з Манівео, теж буде корисною для мене інфою, ну і чим взагалі закінчуються схожі справи в цих двох вище згаданих компаніях? Також, чи є загроза не виїзду закордон. Чи є якийсь термін кредиту вызыскания? Дякую.
  14. Державний герб України Верховний Суд ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2018 року м. Київ справа № 910/21160/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючий - Ткач І.В., судді: Мамалуй О.О., Студенець В.І., за участю секретаря судового засідання Бойка В.С., представники учасників справи: позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_5, Косянчук В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 (головуючий - Дикунська С.Я., судді - Дідиченко М.А., Калатай Н.Ф.) та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 (суддя Морозов С.М.) у справі № 910/21160/16 за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" про стягнення вартості частини майна, пропорційній частці у статутному капіталі в розмірі 5 095 350,00 грн, ВСТАНОВИВ: Зміна складу колегії суддів Верховного Суду Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 для розгляду справи № 910/21160/16 визначено колегію суддів у складі: Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В. Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2018 (колегія суддів у складі: Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.) відкрито касаційне провадження у справі № 910/21160/16 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.02.2018. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду за № 300 від 21.02.2018 у зв'язку перебуванням судді Стратієнко Л.В. на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/21160/16. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/21160/16 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Ткач І.В. - головуючий, судді Мамалуй О.О., Студенець В.І., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2018. Верховним Судом у складі колегії суддів: Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І. 21.02.2018 оголошено перерву в засіданні до 28.02.2018. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" (далі - ТОВ "Фірма "Джун") про виділення частки майна, визнання права власності та стягнення 950 150,00 грн. До початку розгляду судом справи по суті позивач змінив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача вартість частини майна, пропорційну частці у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Джун", в розмірі 5 095 350,00 грн. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником ТОВ "Фірма "Джун" та володіє 50% його статутного капіталу. 02.11.2016 ним було складено та направлено відповідачу заяву про вихід учасника з товариства. Позивач вважає, що на підставі ч. 2 ст. 148 ЦК України та п. 12.2 Статуту відповідача він має право на отримання вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства. 2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 2.1. Відповідно до Статуту відповідача, який затверджено рішенням зборів учасників, оформленим протоколом № 2 від 05.05.2004, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" зареєстроване виконкомом Дарницької районної ради народних депутатів м. Києва 09.06.1995 за № 01175 та утворене шляхом об'єднання грошових і майнових вкладів, здібностей, інтелектуального потенціалу за взаємною згодою засновників, які діють на підставі законодавства України та цього Статуту. Учасниками товариства є: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (п.п. 1.1., 1.2. Статуту товариства). 2.2. Для забезпечення діяльності товариства згідно з п. 4.1. Статуту за рахунок грошових вкладів учасників створюється статутний капітал в розмірі 143 000,00 грн, поділений на дві частки. 2.3. Відповідно до п. 4.2. Статуту товариства його учасники беруть участь у створенні статутного капіталу, роблять внески по 71 500,00 грн та володіють у статутному капіталі часткою в розмірі 50% кожний. 2.4. Позивачем сплачено його внесок до статутного капіталу товариства в загальній сумі 71 500,00 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів № 109 від 29.04.2004 та №122 від 13.05.2004. 2.5. 02.11.2016 ОСОБА_4 складено заяву про вихід із ТОВ "Фірма "Джун" та виплату належної йому частки у майні товариства, яка пропорційна його частці у статутному капіталі товариства. Заява посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В. за реєстраційним номером 1537. 2.6. 04.11.2016 заява надіслана відповідачу за його юридичною адресою, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком, а також 07.11.2016 вручена представнику відповідача, що підтверджується інформацією про відстеження пересилання поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 0100141046718. 2.7. Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 02068, АДРЕСА_1, за якою позивачем і було направлено зазначену заяву. 2.8. Пунктом 12.1 Статуту товариства передбачено, що його учасник має право вийти з товариства, повідомивши його про свій вихід не пізніше ніж за три дні до виходу. 3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 3.1. 23 травня 2016 року рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ "Фірма "Джун" на користь ОСОБА_4 вартість частини майна товариства, що пропорційна його частці у статутному капіталі, у розмірі 5 095 350,00 грн та суму судового збору в розмірі 76 430,25 грн. 3.2. 27 листопада 2017 року постановою Київського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 залишено без змін. 3.3. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили, зокрема, з такого: 3.3.1. Положеннями ст. 148 ЦК України визначено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню. 3.3.2. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю на підставі ст. 148 ЦК України та ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" має право у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать законодавству. 3.3.3. Моментом виходу учасника з товариства є дата спливу строку, передбаченого ч. 1 ст. 148 ЦК України, або інша дата, зазначена у заяві учасника, якщо така дата визначена з дотриманням вимог цієї норми ЦК України. 3.3.4. Пунктом 12.1 Статуту товариства передбачено, що його учасник має право вийти з товариства, повідомивши його про свій вихід не пізніше ніж за три дні до виходу. 3.3.5. Оскільки заява позивача про його вихід з ТОВ "Фірма "Джун" від 02.11.2016 отримана відповідачем 07.11.2016, датою виходу позивача з ТОВ "Фірма "Джун" є 11.11.2016. 3.3.6. При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу (ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"). 3.3.7. Отже, вихід особи зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю дає такій особі право одержати вартість частини майна, пропорційну її частці у статутному капіталі товариства. 3.3.8. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачем вчинялися будь-які дії у зв'язку з поданням позивачем заяви про вихід із товариства (не вирішувалися питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію, щодо узгодження суми виплати та виплати позивачу належної йому частки). 3.3.9. З огляду на наведене, господарські суди визнали обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вартості частини майна товариства, яке пропорційне його частці у статутному капіталі, в розмірі 5 095 350,00 грн (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), які доведені позивачем належними та допустимими доказами і відповідачем не спростовані. 4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи 4.1. 14 грудня 2017 року ТОВ "Фірма "Джун" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. 4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами: 4.2.1. Висновки господарських судів щодо законності процедури виходу позивача зі складу учасників ТОВ "Фірма "Джун" зроблені з порушенням вимог ст. 43 ГПК України. 4.2.2. Господарські суди проігнорували положення ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" стосовно визначення частини майна товариства, пропорційної частці позивача у статутному капіталі, та настання строку виплати цієї частки. 4.2.3. Господарські суди не взяли до уваги, що відповідачем не порушено строки, передбачені ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", та безпідставно послались на положення ст. 612 ЦК України, якою встановлено, що боржник вважається, таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. 4.2.4. ТОВ "Фірма "Джун" повинно було здійснити виплату вартості частини майна товариства пропорційно його частці до 11.11.2017, однак дана обставина судами не врахована. 4.2.5. Крім того, на думку скаржника, висновок господарських судів щодо величини вартості частини майна товариства пропорційно частці позивача, яка підлягає виплаті позивачу, є безпідставними, оскільки ґрунтується на фактах, які суперечать законодавству та не були належним чином досліджені судами. 4.3. 08 лютого 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 4.4. Відзив мотивовано такими аргументами: 4.4.1. Матеріалами справи підтверджується направлення позивачем за місцезнаходженням відповідача, яке зазначено в Єдиному державному реєстрі, заяви про вихід з товариства, тому відповідач був належним чином повідомлений про вихід позивача з товариства. 4.4.2. Господарські суди дійшли правильного висновку, що для визначення вартості майна товариства необхідно застосовувати звіт про оцінку майна, який надано позивачем. 4.4.3. Відповідачем не подано доказів того, що ним вчинялися хоч якісь дії у зв'язку з поданням позивачем заяви про вихід з товариства в межах 12-місячного строку, встановленого ст. 54 Закону України "Про господарські товариства". 4.5. 19 лютого 2018 року відповідач подав заперечення на відзив ОСОБА_4, в яких зазначає про те, що ТОВ "Фірма "Джун" взагалі не було повідомлено про подання ОСОБА_4 позовної заяви від 18.11.2016, а повідомлено про подання позовної заяви 11.11.2016, яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 у справі № 910/20872/16 повернуто позивачу. 5. Джерела права й акти їх застосування 5.1. Конституція України Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. 5.2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція) Стаття 13 Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. 5.3. Цивільний кодекс України Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом 1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття 116. Права учасників господарського товариства 1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: […] 3) вийти у встановленому порядку з товариства. Стаття 148. Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю 1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню. 2. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. 5.4. Господарський кодекс України Стаття 88. Права і обов'язки учасників господарського товариства 1. Учасники господарського товариства мають право: вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. 5.5. Закон України "Про господарські товариства" Стаття 10. Права учасників товариства Учасники товариства мають право: […] в) вийти в установленому порядку з товариства. Стаття 54. Оплата вартості майна при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. 5.6. Господарсько-процесуальний кодекс України (в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) Стаття 1. Право на звернення до господарського суду Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Стаття 2. Порушення справ у господарському суді Господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Стаття 43. Оцінка доказів Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. 5.6. Господарсько-процесуальний кодекс України (в редакції, чинній з 15.12.2017) Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції 1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. 4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій 6.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції 6.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 6.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 7.2. Щодо суті касаційної скарги 7.2.1. Спір по справі стосується наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача вартості частини майна, пропорційній його частці у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Джун", в розмірі 5 095 350,00 грн. 7.2.2. Статтею 88 ГК України передбачено право учасника господарського товариства на вихід з його складу в передбаченому установчими документами порядку, що кореспондується з нормами ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" та п. 3 ч. 1 ст. 116 ЦК України. 7.2.3. Відповідно до ч. 1 ст. 148 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. 7.2.4. Господарські суди правильно зазначили, що вихід особи зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю дає такій особі право одержати вартість частини майна, пропорційну її частці у статутному капіталі товариства. 7.2.5. Водночас згідно з ч. 2 ст. 148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Згідно з ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. 7.2.6. Господарськими судами встановлено, що п. 12.2. Статуту товариства визначено, що учасник, який виходить із товариства, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Спори, що виникають в зв'язку з виходом учасника із товариства, в тому числі й щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом (п. 12.3 Статуту товариства). 7.2.7. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Господарські суди не врахували вказані вимоги закону, які зобов'язують відповідача виплатити позивачеві вартість частини майна ТОВ "Фірма "Джун" протягом 12 місяців з дня виходу позивача з товариства, тоді як ні законом, ні Статутом товариства не передбачено зобов'язання відповідача здійснити розрахунок з позивачем раніше наведеного строку. Отже, ні на дату звернення позивача з позовом у цій справі, ні на дату вирішення спору у цій справі дванадцятимісячний строк, встановлений ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" для виплати товариством вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, не сплинув згідно з поданою позивачем заявою про вихід від 02.11.2016. 7.2.8. Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. 7.2.9. Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні. Згідно з ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, суб'єктів, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу. 7.2.10. Звертаючись до суду з позовом, позивач просив здійснити захист його права, зокрема, шляхом стягнення у судовому порядку вартості його частки в майні товариства. Водночас зобов'язання товариства щодо виплати позивачу вартості частини майна товариства встановлено законом протягом 12 місяців з дня виходу позивача з товариства. В Статуті відповідача іншого порядку не передбачено. Враховуючи, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути тільки порушено у майбутньому і щодо якого не відомо, буде воно порушено чи ні. За таких обставин, висновок господарських судів щодо наявності підстав для задоволення позову є необґрунтованим. 7.2.11. Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що хоча позивач і звернувся до господарського суду з позовом у цій справі передчасно, це не позбавляє його права звернутися з відповідним позовом до суду після спливу дванадцятимісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", у випадку невиконання товариством обов'язку щодо виплати позивачу належної йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що під час вирішення цього спору суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, здійснили неправильне тлумачення ст. 54 Закону України "Про господарські товариства". 8.2. Відповідно до частин 1, 3 статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 8.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову. 9. Судові витрати 9.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 9.2. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що в даному випадку Верховний Суд приймає нове рішення, судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг покладається на позивача у справі. Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" задовольнити. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 у справі №910/21160/16 скасувати та прийняти нове рішення. 3. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі. 4. Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: 02068, АДРЕСА_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" (Код ЄДРПОУ 22943280, адреса: 02068, м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 31, кв. 174) 84 073,28 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги та 91 716,30 грн судового збору за розгляд касаційної скарги. 5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва. 6. Здійснити поворот виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 № 910/21160/16 про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 - у разі подання доказів такого виконання. 7. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: І. Ткач Судді: О. Мамалуй В. Студенець http://reyestr.court.gov.ua/Review/72551127
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 грудня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Творча майстерня «Вісак», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісак», Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_4, відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про стягнення коштів, визнання недійсними договорів дарування корпоративних прав за заявами ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2015 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Творча майстерня «Вісак» (далі – ТОВ «ТМ «Вісак»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісак» (далі – ТОВ «Вісак»), Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України про стягнення коштів, визнання недійсними договорів дарування корпоративних прав. Позивач зазначав, що у 2010 році до нього почали надходити вимоги про відступлення частки в бізнесі, що супроводжувалися погрозами кримінального переслідування з метою позбавлення волі, про що свідчить постанова прокуратури Оболонського району м. Києва від 15 вересня 2010 року про порушення кримінальної справи за фактом шахрайського заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі – КК України), з метою створення для нього тяжких негативних обставин, які б змусили його відчужити своє майно або створили умови для захоплення такого майна третіми особами поза його волею. Позивач також зазначав, що з метою збереження свого майна, зокрема створених ним підприємств, він звернувся до ОСОБА_2 за юридичною консультацією щодо захисту майна від можливої втрати внаслідок дії тяжких обставин. За рекомендацією відповідача ОСОБА_2 під впливом тяжких обставин та на невигідних умовах позивач уклав договори дарування корпоративних прав ТОВ «Вісак» і ТОВ «ТМ «Вісак» у розмірі, що дозволяв здійснювати одноосібний контроль над підприємствами, на користь своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3. Посилаючись на те, що внаслідок неналежної рекомендації ОСОБА_2 він фактично безоплатно та безповоротно втратив належне йому майно у вигляді корпоративних прав у зазначених підприємствах, а також вважаючи укладені договори дарування корпоративних прав недійсними, оскільки вони були укладені під впливом тяжких обставин, пов'язаних із кримінальним переслідуванням, загрозою втрати та конфіскації майна, позивач просив: стягнути з ОСОБА_2 2 тис. грн за неналежне виконання умов договору про надання послуг; визнати недійсним договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким позивач подарував останній 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «ТМ «Вісак»; скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «ТМ «Вісак»; визнати право власності за собою на 100 % статутного капіталу ТОВ «ТМ «Вісак»; визнати недійсним договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким позивач подарував останній 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак»; скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «Вісак»; визнати право власності за собою на 100 % статутного капіталу ТОВ «Вісак»; зобов'язати Державну реєстраційну службу України, Міністерство юстиції України, відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців записи щодо ТОВ «ТМ «Вісак» і ТОВ «Вісак» станом на 15 грудня 2010 року. Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 27 квітня 2016 року закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовної вимоги про зобов'язання Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України, відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записи щодо ТОВ «ТМ «Вісак», ТОВ «Вісак» станом на 15 грудня 2010 року. Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав недійсним договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким позивач подарував останній 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «ТМ «Вісак»; скасував державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «ТМ «Вісак», проведену державним реєстратором Оболонської районної в місті Києві реєстраційної служби 17 грудня 2010 року; визнав право власності ОСОБА_1 на 100 % статутного капіталу ТОВ «ТМ «Вісак»; визнав недійсним договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким позивач подарував останній 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак»; скасував державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «Вісак», яка проведена державним реєстратором Оболонської районної в місті Києві реєстраційної служби 17 грудня 2010 року; визнав право власності ОСОБА_1 на 100 % статутного капіталу ТОВ «Вісак». У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 суд відмовив. Апеляційний суд м. Києва 28 вересня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 квітня 2017 року заяву ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги на рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року задовольнив, касаційне провадження за його касаційною скаргою закрив. Цей же суд ухвалою від 12 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилив, рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року залишив без змін. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 вересня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвали цього ж суду від 12 квітня 2017 року задовольнив, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року скасував. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 жовтня 2017 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року скасувала, залишила в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року. У заявах про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року ОСОБА_3 просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року з передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 44, статей 361–365 цього Кодексу, частини першої статті 233, статті 249 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, 21 грудня 2016 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах частини першої статті 233 ЦК України. На обґрунтування передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 233 ЦК України ОСОБА_3 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2013 року, 22 квітня і 13 травня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2016 року, постанов Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, 3 червня 2015 року, 6 квітня, 21 грудня 2016 року. Обґрунтовуючи передбачену пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 44, статей 361–365 цього Кодексу у взаємозв’язку зі статтею 249 ЦК України, ОСОБА_3 надала копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 13 лютого 2017 року, ухвал Верховного Суду України від 17 грудня 2008 року, 4 квітня 2012 року, постанов Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року, від 29 березня 2017 року. Заслухавши суддю-доповідача, представників ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, перевіривши наведені в заявах ОСОБА_3 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заяви не підлягають задоволенню з огляду на таке. За положеннями пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 15 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та неповнолітньою ОСОБА_3 було укладено договір дарування корпоративних прав ТОВ «ТМ «Вісак», згідно з яким дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваної, а обдаровувана прийняла у власність 70 % корпоративних прав засновника товариства. Дарунок сторони оцінили у 13 млн 90 тис. грн. Також 15 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та неповнолітньою ОСОБА_3 було укладено договір дарування корпоративних прав ТОВ «Вісак», згідно з яким дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваної, а обдаровувана прийняла у власність 70 % корпоративних прав засновника товариства. Дарунок сторони оцінили у 12 млн 99 тис. 680 грн. На момент укладення спірних договорів позивач був одноосібним засновником підприємств і володів часткою 100 % у статутному капіталі кожного з них. 26 червня 2010 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас» (далі – ТОВ «Віта Верітас») подав повідомлення про злочин до прокуратури Оболонського району м. Києва стосовно злочинних дій службових осіб Приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-1» (далі – ПрАТ «Трест Київміськбуд-1») щодо заволодіння майном шляхом обману. 15 вересня 2010 року прокурор Оболонського району м. Києва прийняв постанову про порушення кримінальної справи за фактом шахрайського заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. 29 квітня 2015 року ухвалою про припинення кримінальної справи, постановленою прокурором Прокуратури сектору Буюкань, мун. Кишинів у межах кримінальної справи ОСОБА_1 звільнено від кримінального розслідування, оскільки в його діях відсутні ознаки злочину, кримінальну справу припинено та скасовано запобіжний захід – арешт, який було застосовано відносно нього на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року, а також знято арешт, накладений на все майно в ході кримінального переслідування. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що обставини ініціювання та подальшого порушення кримінальної справи стосовно позивача були для нього проявом тяжких обставин, під впливом яких на вкрай невигідних умовах він безоплатно відчужив частину корпоративних прав підприємств, де був єдиним засновником з часу їх створення. Суд узяв також до уваги реальність загрози втрати позивачем свого майна в момент оцінки обставин, які він розцінював як тяжкі і які склалися у зв'язку з ініціюванням кримінальних справ, що підтверджується фактами подальшого арешту його майна в межах кримінальних справ, що, як наслідок, для позивача на той час могло означати конфіскацію або вибуття з його володіння іншим шляхом. Крім того, суд урахував, що: відчуження корпоративних прав здійснювалось в обсязі, достатньому для отримання контролю над управлінням підприємствами, а також для забезпечення можливості одноосібно впливати на рішення органів управління підприємствами; за спірними договорами дарування було здійснено безоплатне відчуження корпоративних прав номінальною вартістю понад 25 млн грн на користь неповнолітньої особи, тоді як предметом діяльності підприємств протягом тривалого часу їх існування була діяльність у сфері нерухомості, що потребувало значного досвіду та навиків. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними з моменту укладення договорів дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року про дарування ОСОБА_1 неповнолітній ОСОБА_3 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «ТМ «Вісак» та 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак», а також пов'язаних вимог про визнання права власності позивача на 100 % статутного капіталу товариств та скасування державної реєстрації змін до установчих документів, проведених на підставі реалізації недійсних договорів дарування корпоративних прав. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги до ОСОБА_2, суд керувався тим, що позивач не довів неналежності наданих послуг відповідачем, а також наявності будь-яких правових підстав для повернення грошових коштів, сплачених як винагорода за надану консультацію. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними спірних договорів дарування відповідно до статті 233 ЦК України, оскільки наведені позивачем обставини ініціювання та подальшого порушення кримінальної справи стосовно нього не вважаються тяжкими обставинами у розумінні зазначеної норми, під впливом яких на вкрай невигідних умовах позивач відчужив безоплатно частину корпоративних прав підприємств. Разом з тим у наданих заявницею для порівняння судових рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ містяться такі висновки: - в ухвалі від 22 квітня 2015 року суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з тієї підстави, що суди, порушивши норми статей 212–214 ЦПК України, не встановили фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема, чи може договір дарування нерухомого майна, укладений з метою уникнення можливої конфіскації цього майна у зв’язку з притягненням позивача до кримінальної відповідальності, вважатись правочином, що був укладений під впливом тяжкої обставини; - в ухвалі від 19 червня 2013 року суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з тієї підстави, що суди, порушивши норми статей 212–214 ЦПК України, не встановили фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема, чи можна обставини щодо порушення відносно позивача кримінальної справи за вчинення злочину, за який санкція статті інкримінованого йому обвинувачення передбачала конфіскацію всього майна, визнати тяжкими, під впливом яких позивач уклав шлюбний договір; - в ухвалі від 15 квітня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оспорювані договори дарування нежитлових будівель укладені не для запобігання банкрутству, а з метою уникнення можливого їх арешту з подальшою реалізацією, що не може вважатися тяжкою обставиною в розумінні частини першої статті 233 ЦК України; - в ухвалі від 13 травня 2015 року суд касаційної інстанції зазначив, що обставин, під впливом яких видано довіреність на продаж квартири, зокрема порушення кримінальних проваджень за підозрою у вчиненні злочинів, на час видачі довіреності не існувало, оскільки на цей час кримінальні справи були закриті відповідними постановами слідчого. Отже, встановлені судами фактичні обставини у справах, за результатами перегляду яких ухвалені ці судові рішення, відрізняються від установлених судами фактичних обставин у справі, яка переглядається. Порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. У постановах Верховного Суду України, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки: - суд може визнати правочин недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без впливу насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Ця норма не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин чи договору дарування зокрема. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що такими тяжкими обставинами були: смерть сина позивачки, перенесення інсультів, похилий вік, наявність у позивачки інвалідності по зору, одинокість і безпомічність, потреба в сторонній допомозі, а також загроза втратити житло через борги сина, які спонукали позивачку укласти договір дарування квартири на вкрай невигідних умовах – безоплатно позбавивши себе цим єдиного наявного житла (постанова від 19 березня 2014 року); - правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без впливу насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон застосування її до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що позивачка, яка уклала договір дарування квартири, що була єдиним її житлом, є людиною похилого віку, має тяжкі хвороби й потребує за станом здоров'я стороннього догляду, не має близьких родичів. З огляду на викладене обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний договір дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивачки умовах та що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України (постанова від 21 грудня 2016 року); - при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного. Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає її внутрішній волі. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що позивач є людиною похилого віку, страждає тяжкими хронічними захворюваннями та за 12 днів до укладання спірного договору перебував на стаціонарному лікуванні. Так само хворою людиною є його дружина, яка протягом 2011 року неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні. Вони з дружиною проживають одні, оскільки діти позивача від попереднього шлюбу перебувають за межами України. Відповідач лікар за фахом, є його далекою родичкою, допомагала позивачу та його дружині в їх лікуванні. Суд апеляційної інстанції також установив, що договір позивач уклав у зв’язку з наявними у нього і його дружини тяжкими захворюваннями та з метою догляду (постанова від 3 червня 2015 року); - правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що позивачка, від імені якої укладено договір дарування на підставі виданої нею довіреності відповідачу на право розпорядження єдиним її житлом, була людиною похилого віку та інвалідом першої групи, потребувала за станом здоров'я стороннього догляду; її дочка мала тяжку хворобу й перебувала тривалий час на лікуванні у лікарні. З огляду на викладене обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивачки умовах і що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, тому він підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України (постанова від 6 квітня 2017 року). Отже, вказані постанови Верховного Суду України не свідчать про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Крім зазначеного, на обґрунтування передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави перегляду судових рішень (неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 44, статей 361-365 цього Кодексу) заявниця надала копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 13 лютого 2017 року, ухвал Верховного Суду України від 17 грудня 2008 року, 4 квітня 2012 року, постанов Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року, від 29 березня 2017 року. Проте оскаржуване судове рішення суду касаційної інстанції не підлягає перегляду з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі. Таким чином, відсутні правові підстави для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяв ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк В.М. Сімоненко Постанова від 6 грудня 2017 року №6-1968цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/062D9569516AF62BC22581FA0030C480
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., за участю представників: позивача – ОСОБА_4, ОСОБА_5, відповідача – ОСОБА_3, третьої особи: ОСОБА_6, – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Черкаської області від 21 вересня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 13 лютого 2017 року у справі № 925/1076/16 за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інсан» (далі – ТОВ «Інсан» або Товариство), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – ОСОБА_1, про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, в с т а н о в и л а: У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є учасником ТОВ «Інсан». Рішеннями позачергових загальних зборів учасників Товариства від 24 вересня 2015 року та 30 березня 2016 року було зменшено статутний капітал відповідача і частку внеску позивача, внесено зміни до статуту та змінено керівника товариства. ОСОБА_2 не міг бути присутнім на цих загальних зборах, оскільки у дні їх проведення перебував у відрядженнях. Неповідомлення ОСОБА_2 про скликання позачергових загальних зборів учасників відповідача унеможливило його явку на збори та прийняття участі у голосуванні з питань порядку денного, що є безумовною підставою для скасування рішень таких зборів як таких, що порушують корпоративні права позивача на участь в управлінні Товариством. ОСОБА_1 не вніс своєї частки до статутного капіталу Товариства. ОСОБА_2 просив визнати недійсними всі рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Інсан», оформлені протоколом від 30 березня 2016 року № 36 і всі рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Інсан», оформлені протоколом від 24 вересня 2015 року № 34. Після уточнення позовних вимог ОСОБА_2 просив суд додатково до вже заявлених позовних вимог зобов'язати відповідача внести зміни до статуту ТОВ «Інсан» у частині записів про частку позивача у статутному капіталі Товариства у розмірі 1 016 775 грн і здійснити перерозподіл часток учасників Товариства відповідно до фактичних внесків. Відповідач (в особі виконавчого директора ТОВ «Інсан» ОСОБА_3) позов підтримав, просив визнати недійсними рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Інсан», оформлені протоколами від 30 березня 2016 року № 36 і від 24 вересня 2015 року № 34. У відзиві на позовну заяву пояснив, що у ТОВ «Інсан» немає документів про повідомлення учасників щодо скликання зборів 30 березня 2016 року та 24 вересня 2015 року та їх порядку денного. Відсутні відомості про повідомлення позивача про скликання зборів у книзі реєстрації вихідної кореспонденції і немає протоколу реєстрації учасників на зборах 24 вересня 2015 року з підписом позивача. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21 вересня 2016 року позов задоволено: визнано недійсними всі рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Інсан», оформлені протоколами від 30 березня 2016 року № 36 та від 24 вересня 2015 року № 34. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року до участі у справі як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_1 за його ініціативою. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 13 лютого 2017 року постанову апеляційного суду залишено без змін. У заяві про перегляд із підстав, передбачених п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, або за відсутності підстав для прийняття рішення про відмову в задоволенні позову – передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції із залученням до участі у справі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ТОВ «Інсан» створено у 2011 році шляхом реорганізації приватного підприємства «Гарант Інвест 2000» та є єдиним правонаступником його прав і обов'язків. Згідно з п. 3.1 Статуту (у редакції, затвердженій рішенням засновника від 1 грудня 2011 року № 19) єдиним учасником Товариства на момент його створення є ОСОБА_2, частка якого складається із внеску у сумі 2 000,00 грн і становить 100 % у статутному капіталі ТОВ «Інсан». 13 липня 2012 року позивачем як засновником статутний капітал сплачено повністю. Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 13 вересня 2013 року № 20, ОСОБА_1 прийнято до ТОВ «Інсан» як учасника, збільшено статутний капітал Товариства за рахунок його внеску в сумі 2 545,46 грн і сформовано статутний (складений) капітал Товариства у загальному розмірі 4 545,46 грн, який розподілено відповідно до внесених учасниками часток. 14 квітня 2014 року ОСОБА_1 внесено кошти у розмірі 2 545,46 грн до статутного капіталу Товариства. Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 13 березня 2015 року № 22, ОСОБА_1 надано право підпису від імені ТОВ «Інсан» без довіреності, з огляду на що вирішено внести відповідні відомості до державного реєстру. Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 18 березня 2015 року № 28, збільшено за рахунок додаткових вкладів учасників ТОВ «Інсан» статутний капітал Товариства до загального розміру 2 122 488,00 грн, розподілено статутний капітал Товариства між його учасниками таким чином: ОСОБА_1 – 52 % (1 103 673,00 грн), ОСОБА_2 – 48 % (1 018 775,00 грн), підписано та затверджено статут у новій редакції. Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 18 березня 2015 року № 28-1, погоджено внесення ОСОБА_2 до статутного капіталу майнового внеску у виді нежилого приміщення, а саме – вбудовано-прибудованого приміщення магазину загальною площею 107,60 кв. м, та оцінено його у 1 014 775,00 грн, передачу майнового внеску вирішено оформити за актом приймання-передавання. 1 квітня 2015 року ОСОБА_2 і ТОВ «Інсан» підписано відповідний акт приймання-передавання нерухомого майна, а 13 травня 2015 року Товариство отримало свідоцтво про право власності на вбудовано-прибудовані приміщення магазину. ОСОБА_1 свою частку для збільшення статутного капіталу Товариства не вніс. Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 26 серпня 2015 року № 32, ОСОБА_2 з 26 серпня 2015 року звільнено з посади керівника ТОВ «Інсан», з 27 серпня 2015 року його призначено виконуючим обов'язки керівника Товариства до обрання керівника на постійній основі, надано ОСОБА_2 право підпису від імені Товариства без довіреності. Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 24 вересня 2015 року № 34 (далі – Протокол № 34), вирішено: – оголосити про зменшення статутного капіталу ТОВ «Інсан» до загального розміру в 10 000,00 грн. Провести розподіл статутного (складеного) капіталу Товариства між його учасниками, як в процентному, так і в грошовому виразі таким чином: 1. ОСОБА_1 – сума внеску 8 000,00 грн, відсоток частки у статутному капіталі 80 %; 2. ОСОБА_2 – сума внеску 2 000,00 грн, відсоток частки у статутному капіталі 20 %; – внести до статуту Товариства зміни відповідно до прийнятого рішення та затвердити статут Товариства у новій редакції; – повідомити кредиторів Товариства про зменшення статутного капіталу Товариства у встановленому законом порядку; – оформити та подати до органів держреєстрації цей протокол загальних зборів і нову редакцію статуту Товариства для реєстрації відповідних змін в установленому порядку, призначивши особою, відповідальною за їх подання до органів державної реєстрації, ОСОБА_1 Підставою таких змін у Протоколі № 34 зазначено те, що на час цих загальних зборів обидва учасники не сплатили суму своїх внесків у повному обсязі. У цьому протоколі наведено інформацію про те, що ОСОБА_2, посилаючись на зазначені обставини, запропонував непропорційне зменшення номінальної вартості внесків учасників відповідно до фактично внесених учасниками грошових внесків. У цьому протоколі зазначено учасників товариства, які особисто зареєструвалися для участі в роботі загальних зборів 24 вересня 2015 року, – ОСОБА_1 (52 % загальної кількості голосів) і ОСОБА_2 (48 % загальної кількості голосів). Протокол № 34 підписано ОСОБА_2 (позивачем) як головою загальних зборів і ОСОБА_1 (третьою особою) як секретарем зборів. Справжність підписів на цьому протоколі сторони не оспорюють. У поясненнях ОСОБА_2 зазначив, що Протокол № 34 підписано ним в інший день, однак точних обставин його підписання і походження свого підпису вказати не може (т. 1, а.с. 71). Нова редакція статуту, затверджена та зареєстрована 24 вересня 2015 року (Протокол № 34), підписана обома учасниками Товариства – позивачем і третьою особою (т. 1, а.с. 33–36). Внесок до статутного капіталу Товариства у розмірі 5 454,54 грн здійснено ОСОБА_1 23 грудня 2015 року. Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 30 березня 2016 року № 36 (далі – Протокол № 36): – призначено з 31 березня 2016 року ОСОБА_1 директором Товариства, а ОСОБА_2 звільнено від виконання обов'язків керівника Товариства у зв'язку з призначенням директора на постійній основі; – вирішено оформити та подати до органів державної реєстрації цей протокол загальних зборів учасників для реєстрації відповідних змін в установленому законом порядку, призначено особою, відповідальною за їх подання до органів державної реєстрації, виконавчого директора товариства ОСОБА_3. Протокол № 36 підписано ОСОБА_1 (третьою особою) як головою і як секретарем зборів. Пунктом 10.6 Статуту Товариства, затвердженого загальними зборами учасників Товариства (протокол від 1 вересня 2015 року № 33), що діяв на дату проведення загальних зборів учасників Товариства 24 вересня 2015 року, рішення яких оформлені Протоколом № 34, визначено, що внесення змін до статуту Товариства, зміна розміру його статутного капіталу належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства. Пунктом 10.1 Статуту Товариства, який діяв станом на 24 вересня 2015 року, встановлено, що вищим органом управління Товариством є збори учасників. Пунктом 10.2 цієї редакції Статуту встановлено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (їх довірені особи), що володіють в сукупності не менш, ніж 75 % загальної кількості голосів, на той час як згідно з п. 10.8 Статуту з питання щодо визначення розміру статутного капіталу рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють в сукупності не менш ніж 75 % загальної кількості голосів. Положеннями Статуту ТОВ «Інсан» не передбачено чіткого порядку повідомлення учасника Товариства про загальні чергові чи позачергові збори. Аналогічні положенні наведено і в Статуті Товариства у редакції, яка діяла станом на 30 березня 2016 року (дата проведення загальних зборів учасників Товариства, рішення яких оформлено Протоколом № 36). ОСОБА_2 надав документи, в яких зазначено, що з 23 по 25 вересня 2015 року він перебував у м. Києві, з якого трансфером прибув до м. Харкова для участі у розширеному засіданні Антикризової ради громадських організацій України та правління Українського союзу промисловців і підприємців, до м. Черкаси, де проводилися збори учасників Товариства 24 вересня 2015 року, прибув 26 вересня 2015 року (т. 1, а.с. 49–50, 71). Із 28 березня 2016 року по 2 липня 2016 року ОСОБА_2 перебував у Канаді, що підтверджується відмітками із закордонного паспорта позивача та даними зворотного посадочного квитка на літак і відомостей про його замовлення (т. 1, а.с. 51–54). Суд дійшов висновку, що доказів на підтвердження повідомлення позивача про скликання загальних зборів та проведення реєстрації учасників як зборів 24 вересня 2015 року, так і зборів 30 березня 2016 року не надано. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що: – неповідомлення позивача про скликання позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Інсан» 24 вересня 2015 року та 30 березня 2016 року унеможливило його явку на збори та прийняття участі у голосуванні з питань порядку денного, що є безумовною підставою для скасування всіх рішень цих зборів, які порушують корпоративні права позивача як учасника Товариства на участь в управлінні ним; – при проведенні позачергових загальних зборів 30 березня 2016 року єдиний присутній на цих зборах учасник ТОВ «Інсан» ОСОБА_1 не міг одночасно бути і головою, і секретарем зборів, оскільки у п. 12.11 Статуту Товариства в редакції від 24 вересня 2015 року, яким керувався ОСОБА_1 при проведенні зборів 30 березня 2016 року, прямо зазначено, що рішення загальних зборів оформляються протоколом, який підписує голова і секретар зборів. Подану позивачем заяву від 21 вересня 2016 року про уточнення позовних вимог суд першої інстанції не прийняв до розгляду, оскільки: розцінив таку заяву як пред'явлення додаткової позовної вимоги із самостійним предметом і підставою позову порівняно із раніше поданими позовними вимогами, що виключає її прийняття до розгляду; заяву подано після початку розгляду справи по суті, який відбувся 14 вересня 2016 року. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується наявність безумовної підстави для визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених Протоколом № 34 і Протоколом № 36, проте зауважив, що: – підставою для визнання недійсними оспорюваних рішень є саме прийняття загальними зборами таких рішень за відсутності кворуму для проведення загальних зборів та, відповідно, кворуму для прийняття рішень, а не порушення порядку повідомлення позивача про скликання спірних загальних зборів. У день проведення позачергових загальних зборів Товариства 24 вересня 2015 року та 30 березня 2016 року у м. Черкаси позивач фізично не міг бути присутнім на цих зборах, отже, враховуючи, що частка позивача у статутному капіталі Товариства на дату проведення перших з оспорюваних загальних зборів становила 48 %, відповідно до приписів ст. 60 Закону України «Про господарські товариства», такі загальні збори не є повноважними; – чинне законодавство не пов'язує дійсність або недійсність рішень загальних зборів із фактом наступного ймовірного підписання їх учасником, або виконання таких рішень юридичної особою та, відповідно, не надає суду підстав для відмови у позові у таких випадках; – предметом розгляду у цій справі є виключно вимоги про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів учасників Товариства, оформлених Протоколами № 36 та № 34, з підстав їх невідповідності положенням чинного законодавства, на той час як добросовісність та/або недобросовісність реалізації позивачем і третьою особою своїх корпоративних прав, а також створення та/або нестворення перешкод один для одного у реалізації таких прав не є предметом розгляду цього спору. Щодо посилань третьої особи на те, що судом першої інстанції порушено його права, а саме не залучено його до участі у справі, апеляційний суд зазначив про те, що не підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в разі незалучення ним до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо це не призвело до прийняття неправильного рішення. Рішення суду у цій справі в будь-якому випадку вплине на права та обов'язки ОСОБА_1, а відтак, він мав бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, проте незалучення судом першої інстанції зазначеної особи до участі у справі, з огляду на те, що спір судом першої інстанції по суті розглянуто правильно, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Суд касаційної інстанції в повному обсязі погодився із висновками апеляційного суду. В обґрунтування заяви про перегляд з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК, надано копію постанови Верховного Суду України від 31 січня 2006 року у справі № 149/66-40/125 за позовом про спонукання до укладення договору купівлі-продажу акцій, якою усі судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відтак, апеляційний господарський суд зобов’язаний був повторно переглянути справу з урахуванням додатково поданого доказу, який виник після прийняття рішення судом першої інстанції, проте суттєво впливає на правильне вирішення справи. В обґрунтування заяви про перегляд з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 11116 ГПК, надано копію постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 916/3566/14 за позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства, якою відмовлено у задоволенні заяви про перегляд з огляду на те, що суди усіх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про безпідставність позовних вимог. Суд касаційної інстанції, з висновками якого погодився Верховний Суд України, виходив із того, що ані Закон України «Про господарські товариства», ані статут товариства не містять обов'язкової вимоги про отримання учасником повідомлення про скликання зборів, лише ст. 61 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що про проведення загальних зборів товариства повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Цієї норми Закону було дотримано. Відтак, посилання позивача на неналежне повідомлення його про проведення загальних зборів є безпідставним. Крім того, судами встановлено, що протоколи загальних зборів товариства містять усі необхідні відомості щодо складу зареєстрованих на зборах учасників, розміру їх внеску до статутного фонду із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Ці протоколи було підписано головою та секретарем зборів товариства. Відсутність переліку учасників зборів як окремого документа відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» не впливає на результати прийняття рішень загальними зборами учасників товариства та не може бути підставою для визнання таких зборів недійсними. Отже, має місце невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Забезпечуючи єдність судової практики, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. Статтею 129 Конституції України закріплено такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у ст.ст. 4І, 43 ГПК, а тому господарські суди зобов’язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі – Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що рішення суду у будь-якому випадку вплине на права та обов’язки ОСОБА_1, а відтак він мав бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Незалучення ОСОБА_1 до участі у справі з огляду на приписи ч. 2 ст. 104 ГПК, а також на те, що спір судом першої інстанції по суті розглянуто правильно, не є підставою для скасування рішення. Разом із тим ч. 3 ст. 104 ГПК встановлено перелік порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, зокрема якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Такі порушення у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Отже, встановивши, що засновниками ТОВ «Інсан» є ОСОБА_2 (позивач) і ОСОБА_1 (третя особа, яка володіє 80 % статутного капіталу Товариства та є виконавчим органом цього Товариства) та що рішення суду у цій справі у будь-якому випадку вплине на права та обов’язки третьої особи, суд фактично обмежив право останнього на доступ до правосуддя з використанням ним відповідних процесуальних інструментів під час розгляду справи в порядку позовного провадження, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції. Висновок суду касаційної інстанції про те, що третя особа мала можливість в ході апеляційного провадження надати усі необхідні пояснення та докази на спростування позовних вимог, суперечить висновку апеляційного суду, який посилання третьої особи на певні обставини та докази, які їх підтверджують, до уваги не взяв і не досліджував, виходячи з того, що встановлення таких обставин не вплине на вирішення спору між сторонами по суті. Зокрема, суд не звернув уваги, що від імені відповідача позов визнав виконавчий директор ОСОБА_3, на той час як за змістом Протоколу № 36 і протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інсан» від 9 вересня 2016 року № 38 (т. 1, а.с. 186–187) директором цього Товариства є ОСОБА_1 (третя особа), а ОСОБА_3 із 9 вересня 2016 року виключено зі складу фізичних осіб, які мають право вчиняти дії від імені Товариства без довіреності. Крім того, ОСОБА_1 було відмовлено у клопотанні про витребування додаткових доказів в обґрунтування обставин, якими він заперечував позовні вимоги ОСОБА_2, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не міг заявити такого клопотання в суді першої інстанції, оскільки не брав участі у розгляді справи. Надані ним докази на підтвердження повідомлення учасників Товариства про скликання загальних зборів судами не досліджувалися та не оцінювалися, як і не оцінювався факт наявності підпису усіх учасників Товариства на Протоколі № 34 та на новій редакції статуту Товариства, затвердженого цим протоколом. З огляду на зазначене постановлені у справі, що розглядається, судові рішення є перепоною у здійсненні належного судового провадження і в реалізації ОСОБА_1 гарантованого Конвенцією права на суд. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів. Водночас відповідно до ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень. Зважаючи на викладене, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21 вересня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 13 лютого 2017 року у справі № 925/1076/16 скасувати. Справу № 925/1076/16 передати на розгляд до Господарського суду Черкаської області. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 4 жовтня 2017 року № 3-659гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5B1AB388418212E4C22581C200205CB6