Search the Community

Showing results for tags 'корпоративный спор'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 25 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 квітня 2019 року м. Київ Справа N 916/1295/18 Провадження N 12-4гс19 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П., учасник справи - представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року (суддя Петров В.С.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року (судді Поліщук Л.В., Аленін О.Ю., Таран С.В.) у справі N 916/1295/18 за позовом ОСОБА_5 (далі також - позивач) до Кодимського районного споживчого товариства (далі - Кодимське РайСТ), ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, і ВСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У червні 2018 року ОСОБА_5 подав до господарського суду позовну заяву, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення "Універмаг" загальною площею 1355,6 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, укладений 24 січня 2018 року Кодимським РайСТ та ОСОБА_3, що посвідчений приватним нотаріусом Гайворонського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 (далі - Договір). 1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав на те, що Кодимське РайСТ здійснило продаж спірного нежитлового приміщення без згоди загальних зборів, чим порушило права пайовиків цього товариства, до яких відноситься позивач. ОСОБА_5 вказав, що ним не отримувались повідомлення від Кодимського РайСТ про проведення загальних зборів з питання продажу спірного приміщення, тому він вважає, що такі збори взагалі не проводились. 1.3. Як на правову підставу позову позивач посилався на положення статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 10 Закону України від 10 квітня 1992 року N 2265-XII "Про споживчу кооперацію" (далі - Закону "Про споживчу кооперацію"). 2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що, виходячи зі змісту положень Закону "Про споживчу кооперацію" та статуту Кодимського РайСТ, які не передбачають поділ статутного капіталу на частки між учасниками, позивач у цій справі як член споживчого товариства не є носієм корпоративних прав в розумінні статті 167 ГК України, а відносини між ним та товариством не є корпоративними. Відповідно, спір у справі між фізичною особою - членом споживчого товариства та Кодимським РайСТ не є корпоративним та не підлягає вирішенню в господарських судах. 2.3. Враховуючи положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, за якими господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, цей спір не підлягає розгляду в господарських судах з огляду на суб'єктний склад сторін. 2.4. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року залишено без змін. 2.5. Суд апеляційної інстанції зазначив, що за приписами законодавства та положеннями статуту Кодимське РайСТ є господарською організацією, частка у майні якої належить позивачу, який наділений правом участі в управлінні цим товариством, отримання певної частки його прибутку та активів у разі його ліквідації, а також іншими правами згідно із законом та статутом товариства. Отже, спір члена споживчого товариства з товариством стосовно управління та розпорядження майном підпадає під ознаки корпоративного спору. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі N 915/593/17 та від 7 листопада 2018 року у справі N 909/19/18. 2.6. Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для закриття провадження, враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, а саме те, що одним з відповідачів - учасників спірного правочину є фізична особа, яка не є ні підприємцем, ні членом Кодимського РайСТ. 3. Короткий зміст касаційної скарги, обставини надходження справи до Великої Палати Верховного Суду 3.1. 18 грудня 2018 року позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року, у якій просив скасувати судові рішення та передати справу для продовження розгляду до місцевого господарського суду. 3.2. Позивач посилався на те, що суди попередніх інстанцій помилково закрили провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України на тій підставі, що спір не підлягає розгляду в порядку господарської юрисдикції з огляду на суб'єктний склад сторін, адже спір виник у корпоративних правовідносинах і предметом спору у цій справі є порушення корпоративних прав позивача як члена Кодимського РайСТ під час вирішення питання щодо відчуження нежитлового приміщення. Відтак такий спір має розглядатися у порядку господарського судочинства. 3.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 та призначено її до розгляду у судовому засіданні; надано учасникам строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. 3.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2019 року справу N 916/1295/18 разом з касаційною скаргою ОСОБА_5 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України. 3.5. Ухвалою від 31 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу N 916/1295/18 та призначила її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 4. Позиція учасників справи 4.1. У відзиві на касаційну скаргу Кодимське РайСТ просить залишити касаційну скаргу без задоволення, наголошуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права. Крім того, ОСОБА_5 не є стороною договору, що укладений ОСОБА_3 та Кодимським РайСТ в особі його голови, який діяв на підставі постанови правління та статуту товариства, а тому такі позовні вимоги не можуть бути задоволені у зв'язку з безпідставністю. 4.2. ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу та через представника у судовому засіданні просила залишити скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначила, що спірний договір купівлі-продажу є цивільно-правовим зобов'язанням, в якому вона як сторона договору не є підприємцем або членом Кодимського РайСТ. Тому, враховуючи приписи пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, спір не є корпоративним та за суб'єктним складом сторін спору справа не підлягає розгляду господарським судом. 5. Фактичні обставини справи, встановлені судами 5.1. Позивач - ОСОБА_5 є членом Кодимського РайСТ згідно з членським квитком N 004575, що виданий 20 березня 2003 року. 5.2. Згідно з пунктом 1.1 розділу І статуту Кодимського РайСТ воно є добровільним об'єднанням фізичних та юридичних осіб для ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, задоволення споживчих потреб його членів шляхом організації торговельного обслуговування, закупівлі сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг. 5.3. Відповідно до пункту 2.2 розділу II статуту предметом діяльності Кодимського РайСТ є господарська діяльність, не заборонена законодавством та визначена цим статутом. 5.4. Пунктом 8.4 розділу VIII статуту визначено, що у разі виходу або виключення зі споживчого товариства фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки (паю) шляхом отримання вартості паю у грошовому еквіваленті. 5.5. Дохід споживчого товариства формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманих працівників. Дохід розподіляється, зокрема, на кооперативні виплати; виплати на паї (пункт 9.3 розділу IX статуту). 5.6. Кооперативні виплати - частина прибутку споживчого товариства, що розподіляється за результатами фінансового року між членами (асоційованими членами) споживчого товариства пропорційно до їх участі в господарській діяльності споживчого товариства в порядку, визначеному рішенням загальних зборів членів споживчого товариства (пункт 9.4 розділу IX статуту). 5.7. У споживчому товаристві власником майна є споживче товариство як юридична особа. Члену (асоційованому члену) споживчого товариства належить пай (частка) в майні споживчого товариства, який складається з його внесків до пайового капіталу, а також паю в резервному та спеціальному фондах (пункт 10.3 розділу Х статуту). 5.8. Відповідно до пункту 12.4 розділу XI статуту у разі ліквідації споживчого товариства майно споживчого товариства, що залишилося після задоволення вимог кредиторів споживчого товариства, здійснення виплат членам (асоційованим членам) споживчого товариства паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків зі спілкою, членом якої воно є, розподіляється між членами споживчого товариства. 5.9. Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13 липня 2018 року N 130773713 у колективній власності пайовиків Кодимського РайСТ перебувало нежитлове приміщення "Універмаг" загальною площею 1355,6 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 5.10. 24 січня 2018 року Кодимським РайСТ та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі магазину НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Гайворонського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 5.11. 24 січня 2018 року приватний нотаріус Гайворонського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 на підставі вказаного договору купівлі-продажу зареєстрував право власності за ОСОБА_3 на згадане нежитлове приміщення. 6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 6.1. Вирішуючи питання щодо юрисдикційної належності спору у цій справі, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла таких висновків. 6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 6.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 6.4. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. 6.5. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. 6.6. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 6.7. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. 6.8. Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 6.9. Юрисдикція господарських справ установлена статтею 20 ГПК України, за змістом, зокрема, пунктів 1, 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання. 6.10. Положення статті 20 ГПК України передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справі як за суб'єктним, так і за предметним критерієм. Отже, визначення юрисдикції цієї справи залежить від змісту права, на захист якого позивач подав позов у цій справі як член споживчого товариства у зв'язку з відчуженням майна цим споживчим товариством. 6.11. Відповідно до частини другої статті 111 ГК України первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. 6.12. Правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації в Україні регулює Закон України "Про споживчу кооперацію". 6.13. Згідно зі статтею 1 вказаного Законуспоживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі. 6.14. Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" встановлено, що власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. 6.15. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належить їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членам, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності (пункти 2, 4 вказаної вище статті). 6.16. Кожний член споживчого товариства має свою частку в майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів (частина друга статті 111 ГК України, пункт 1 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію"). Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи частка яких у власності визначається відповідними статутами (пункт 6 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію"). 6.17. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок (пункт 1 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію"). Отже, правомочності власника майна споживчої кооперації належать не членам споживчих товариств, а самим споживчим товариствам. 6.18. Натомість членам споживчих товариств належать корпоративні права визначені статтею 167 ГК України, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Вказаний перелік корпоративних прав відповідає основним правам членів споживчого товариства, які закріплені у пункті 4 статті 6 Закону України "Про споживчу кооперацію". 6.19. Таким чином, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 6.20. Отже, корпоративним є спір, зокрема, щодо управління, діяльності юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (член) такою юридичної особи. 6.21. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції з'ясував, що Кодимське РайСТ є господарською організацією, статут якої закріплює право кожного члена товариства на участь в його управлінні, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) цього товариства та активів у разі ліквідації останнього. 6.22. Звертаючись з позовом, ОСОБА_5 зазначив про порушення його корпоративних прав як члена Кодимського РайСТ. Спір, який стосується стверджуваного порушення корпоративних прав позивача, має розглядатися за правилами господарської юрисдикції незалежно від обґрунтованості позовних вимог. 6.23. Отже, якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав такого учасника, то цей спір є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як сторона спірного договору фізична особа. 6.24. При розгляді такого спору по суті суд має перш за все встановити, чи порушені корпоративні права позивача, зокрема, іншою стороною спірного договору. Вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення та відповідно підстав для задоволення позову з'ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог. 7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 7.2. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 7.3. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що Кодимське РайСТ є господарською організацією, частка у майні якої належить позивачу - ОСОБА_5, наділеному правом участі в управління цим товариством, отримання певної частки його прибутку та активів у разі його ліквідації та іншими правами згідно із законом та статутом названого товариства. Відтак спір члена споживчого товариства з товариством стосовно управління та розпорядження майном підпадає під ознаки корпоративного спору. 7.4. Разом з тим, залишаючи без змін ухвалу місцевого господарського суду про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції всупереч встановленому ним змісту порушеного права помилково вважав, що розгляд спору у цій справі з огляду на суб'єктний склад сторін спірного правочину не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 7.5. За таких обставин ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є такими, що прийняті з порушенням норм процесуального права. 7.6. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_5 слід задовольнити, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. 8. Щодо судових витрат 8.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про направлення справи до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору. Керуючись статтями 300 - 302, 306, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року у справі N 916/1295/18 - скасувати. Справу N 916/1295/18 направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2019 року м. Київ Справа N 757/39672/17-ц Провадження N 14-596цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2018 року у складі судді Остапчук Т.В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2018 року у складі колегії суддів Шкоріної О.І., Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів, та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти у розмірі 45 520 186,85 грн за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначав, що 06 березня 2014 року він та Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" (далі - ТОВ "Капітал-Стандарт", Товариство) уклали договір комісії, згідно з умовами якого він доручив Товариству укласти договір купівлі-продажу належних йому 61 280 штук простих іменних бездокументарних акцій ПАТ КБ "ПриватБанк". Цього ж дня позивач, ТОВ "Капітал-Стандарт" та Тріантал Інвестментс ЛТД уклали договір про контроль за розрахунками, в якому сторони погодили процедуру поставки належних йому акцій у випадку їх викупу. 06 березня 2014 року ТОВ "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір купівлі-продажу пайових цінних паперів N 105-БВТ;БВК26-01-14А, відповідно до якого ПАТ КБ "ПриватБанк" в інтересах Тріантал Інвестментс ЛТД придбало належні позивачу акції та зобов'язалося оплатити їх вартість протягом трьох робочих днів з дати отримання повідомлення продавця про проведення розрахунків. 11 березня 2016 року ОСОБА_3 направив ТОВ "Капітал-Стандарт", ПАТ КБ "ПриватБанк" та Тріантал Інвестментс ЛТД повідомлення про бажання провести розрахунки за договором купівлі-продажу цінних паперів від 06 березня 2014 року, однак ПАТ КБ "ПриватБанк" своє зобов'язання щодо оплати вартості цінних паперів у встановлений договором строк не виконало. 11 жовтня 2016 року позивач та ТОВ "Капітал-Стандарт" уклали договір про відступлення права вимоги, згідно з яким Товариство передало йому право вимоги до ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А. Оскільки ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов'язання щодо оплати вартості цінних паперів не виконує, то позивач просив стягнути з Банку на його користь грошові кошти у розмірі 45 520 186,85 грн за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2018 року провадження у справі закрито. Повідомлено позивача, що розгляд таких вимог віднесено до юрисдикції господарського суду та повернуто йому судовий збір у розмірі 8 000,00 грн. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що спір між сторонами не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки виник з корпоративних правовідносин, адже ОСОБА_3 звернувся до суду за захистом своїх прав як власник простих іменних акцій ПАТ КБ "ПриватБанк", а тому його вирішення віднесено до юрисдикції господарських судів. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилено, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2018 року залишено без змін. Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками, що спір є корпоративним, а його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду, тому суд першої інстанції правильно закрив провадження у справі, яка не підлягала розгляду у порядку цивільного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, у якій він просив скасувати зазначені судові рішення, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди зробили помилкові висновки про існування між сторонами корпоративних правовідносин, оскільки позивач відповідно до договору про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2016 року, укладеного з ТОВ "Капітал Стандарт", набув тільки право грошової вимоги та не є стороною договору купівлі-продажу цінних паперів від 06 березня 2014 року. Крім того, суди безпідставно застосували норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), а не норми цих кодексів, які були чинними на час відкриття провадження у справі, відповідно до яких вирішення даного спору віднесено до юрисдикції загальних судів. Зміна підсудності спору після відкриття провадження у справі внаслідок внесення змін до процесуального законодавства не може бути підставою для закриття провадження у справі. При вирішенні питання про підсудність спору суд має виходити з положень процесуального законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідної процесуальної дії, тобто на момент відкриття провадження у справі. Позиція інших учасників справи У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення від ПАТ КБ "ПриватБанк", у яких Банк зазначив, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з'ясували обставини справи та правильно застосували норми процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 21 листопада 2018 року - передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 17 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (заява N 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту". Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. У поданому у липні 2017 року до суду в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_3 просив стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь грошові кошти у розмірі 45 520 186,85 грн за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А, укладеним між ТОВ "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "ПриватБанк", оскільки Банк не виконує зобов'язання щодо оплати вартості цінних паперів. ОСОБА_3 посилався на те, що 06 березня 2014 року він та ТОВ "Капітал-Стандарт" уклали договір комісії, згідно з умовами якого він доручив Товариству укласти договір купівлі-продажу належних йому акцій. Так, відповідно до вказаного договору купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А ПАТ КБ "ПриватБанк" в інтересах Тріантал Інвестментс ЛТД придбало належні ОСОБА_3 61 280 простих іменних бездокументарних акцій ПАТ КБ "ПриватБанк". 11 жовтня 2016 року ОСОБА_3 та ТОВ "Капітал-Стандарт" уклали договір про відступлення права вимоги, згідно з яким Товариство передало позивачу право вимоги до ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А. За змістом статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, що встановлений законом або договором, чи іншим способом, що є ефективним та не суперечить закону. Відповідно до положень статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у редакції Закону N 2147-VIII), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Посилаючись на пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), суд першої інстанції вважав, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними, а їх розгляд віднесено до юрисдикції господарських судів, тому на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) закрив провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Апеляційний суд хоч і залишив ухвалу суду першої інстанції без змін, однак вважав, що суд першої інстанції помилково послався на статтю 12 ГПК України (у зазначеній редакції), оскільки застосуванню підлягає стаття 20 ГПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), згідно з пунктами 3, 4 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: - справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; - справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з указаними висновками судів з огляду на таке. ОСОБА_3 подав цей позов 11 липня 2017 року. Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини четвертої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому частиною третьою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи. 12 липня 2017 року Печерський районний суд міста Києва постановив ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі, у якій зазначив, що позовну заяву належить розглядати у порядку цивільного судочинства (а. с. 34). Станом на час звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі компетенція судів щодо розгляду цивільних справ була визначена у статті 15 ЦПК України. Питання підвідомчості господарським судам справ регулювалося статтею 12 ГПК України. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон N 2147-VIII, яким внесено зміни до процесуальних кодексів та викладено їх у новій редакції. Разом з тим, як зазначено у частині третій статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Аналогічне положення міститься й у частині третій статті 3 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII. На вказані положення норм процесуального права не звернув належної уваги апеляційний суд, адже питання юрисдикційності спору вирішується при відкритті провадження у справі, а вирішальним моментом при цьому є час, коли подано позов. Тобто, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд з'ясовує, у порядку якого судочинства має розглядатися справа станом на час подання позову до цього суду. Оскільки ОСОБА_3 подав цей позов у липні 2017 року, то при вирішенні питання юрисдикційності спору застосуванню підлягає процесуальне законодавство, чинне на час вчинення такої процесуальної дії, як подання позову до суду. Отже, апеляційний суд при вирішенні питання про юрисдикційність цього спору помилково застосував статтю 20 ГПК України у редакції Закону N 2147-VIII, а не статтю 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання до суду позову. Посилання апеляційного суду на пункт 9 частини першої Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII, згідно з яким справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, таких висновків не спростовує. Устатті 6 Конвенції, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Згідно з частиною першою статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 2 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII, а згідно з частиною другою цієї статті суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку за правилами ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII та залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін постановою від 18 травня 2018 року, при вирішенні питання юрисдикційності спору помилково застосував норми процесуального права, чинні на час розгляду справи в суді (стаття 20 ГПК України у редакції Закону N 2147-VIII), а не на час звернення позивача до суду (стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду). Та обставина, що станом на час розгляду справи в суді набрав чинності Закон N 2147-VIII (15 грудня 2017 року), яким внесено зміни до процесуальних кодексів та викладено їх у новій редакції, що стосується, зокрема, статті 20 ГПК України, згідно з якою господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах, не може бути перешкодою у доступі позивача до правосуддя у розумінні статті 6 Конвенції. Оскільки з позовом позивач звернувся ще у липні 2017 року, тому стаття 20 ГПК України у редакції Закону N 2147-VIII не існувала і вона не могла бути застосована. Повинна застосовуватися стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду, яка не містила положень про те, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах. Стосовно висновків судів про корпоративність правовідносин, які виникли між сторонами у справі, слід зазначити таке. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 2 Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Як установлено в частинах першій, третій статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. Справи, що виникають з корпоративних відносин - це, по-перше, спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), по-друге, спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства та ґрунтуються на корпоративних правах, тобто на правах і правомочностях особи, передбачених законом і статутними документами, у зв'язку з наявністю у цієї особи частини в статутному фонді (майні) господарського товариства. Таким чином, за змістом статті 167 ГК України ознаками корпоративних прав є те, що суб'єктом цих прав є особа, яка має частку в статутному фонді (майні) товариства та набула правомочностей, передбачених законом та статутом товариства (організаційних та майнових). Згідно з доводами позивача йому належали прості іменні бездокументарні акції ПАТ КБ "ПриватБанк". Однак договір купівлі-продажу належних позивачу акцій від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А укладено між ТОВ "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "ПриватБанк", у якому ТОВ "Капітал-Стандарт" діяло на підставі укладеного з ОСОБА_3 договору комісії від 06 березня 2014 року, за яким останній доручив Товариству укласти договір купівлі-продажу належних йому акцій. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Відповідно до частини четвертої статті 1016 ЦК України у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи. 10 травня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ "Капітал-Стандарт" з вимогою про відступлення права вимоги до ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором купівлі-продажу акцій (а. с. 24). 11 жовтня 2016 року ОСОБА_3 та ТОВ "Капітал-Стандарт" уклали договір про відступлення права вимоги, згідно з яким Товариство передало позивачу право вимоги до ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Застосувавши положення статті 167 ГК України та зробивши висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, не врахували, що предметом спору є вимоги ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів у розмірі 45 520 186,85 грн за договором купівлі-продажу пайових цінних паперів від 06 березня 2014 року N 105-БВТ;БВК26-01-14А, укладеним ТОВ "Капітал-Стандарт" та ПАТ КБ "ПриватБанк", за яким ОСОБА_3 набув право вимоги на підставі укладеного з ТОВ "Капітал-Стандарт" договору про відступлення права вимоги. Отже, позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення коштів ґрунтуються на цивільно-правових угодах, а не виникають з корпоративних правовідносин, як зазначили суди першої й апеляційної інстанцій. Спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Таку правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2011 року у справі N 6-43цс11 і відступати від висновків, які зроблені на спільному засіданні усіх палат цього суду, не вбачається. Таким чином, не врахувавши змісту та характеру позовних вимог, підстав заявленого позову, надавши неправильну юридичну кваліфікацію правовідносинам сторін, суди помилково витлумачили норми матеріального права, зокрема статтю 167 ГК України. З урахуванням наведених норм матеріального та процесуального права правовідносини, які виникли між сторонами у справі, не є корпоративними, тому справа не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а належить до юрисдикції загальних судів, отже, суд помилково закрив провадження у справі, яка підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 406, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 травня 2018 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2019 року м. Київ Справа N 522/14890/16-ц Провадження N 14-498цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачаСитнікО.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 на ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року, ухвалені колегією суддів у складі Калараш А.А., Заїкіної А.П., Погорєлової С.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до відповідачів: 1. ОСОБА_7, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін плюс" (далі - ТОВ "Грін плюс"), 3. Приватного підприємства "Юридична компанія "Гарант" (далі - ПП "ЮК "Гарант"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Товариство з обмеженою відповідальністю "Горяц-Т" (далі - ТОВ "Горяц-Т"), про визнання договору позики припиненим, визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності, визнання неправомірними дій з передачі майна. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив: ? визнати припиненим договір позики, укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_7 у борг грошові кошти у розмірі 1 200 000 доларів США, у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі; ? визнати удаваним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", укладений 17 квітня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Стукаленко Л.С., зареєстрований у реєстрі за N 437, відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_7 прийняв у власність частку в розмірі 49,7 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", та встановити, що зазначений договір є договором застави, який припинений у зв'язку з припиненням основного зобов'язання; ? визнати за ОСОБА_3 право власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн; ? визнати неправомірними дії ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" з передачі об'єкта нерухомого майна "Громадський будинок. Будівля супермаркету з кафе, кулінарним та м'ясним цехом" загальною площею 2773,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у власність ПП "ЮК "Гарант" на підставі акта приймання-передачі та протоколу від 14 вересня 2016 року. 2. Позов мотивовано тим, що у 2004 році ОСОБА_3 та ОСОБА_7 досягли згоди щодо передання останнім позивачу в позику окремими траншами грошових коштів під проценти. Письмової угоди сторони не укладали через принципову відмову від цього відповідача. За домовленістю сторін при отриманні кожного окремого траншу ОСОБА_3 надаватиме ОСОБА_7 розписку про отримання грошей. Зокрема, 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 отримав 1 200 000 доларів США, про що склав розписку. На забезпечення виконання зобов'язань сторони того самого дня уклали удаваний договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" для приховання договору застави, який насправді був вчинений з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики. 3. Позивач виконав свої зобов'язання за договором позики від 17 квітня 2013 року щодо повернення суми позики, що підтверджується наявністю у нього розписки від 17 квітня 2013 року, а тому відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання за договором позики на день звернення до суду припинені, однак ОСОБА_7 не повернув у його власність частку в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс". У подальшому 14 вересня 2016 року ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" передали належний йому на праві власності об'єкт нерухомого майна "Громадський будинок. Будівля супермаркету з кафе, кулінарним та м'ясним цехом" загальною площею 2773,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у власність ПП "ЮК "Гарант" на підставі акта приймання-передачі та протоколу від 14 вересня 2016 року б/н виключно з метою позбавлення права власності позивача на цей об'єкт, що, на його думку, є неправомірним. За захистом свого порушеного права він звернувся до суду з цим позовом. 4. Представники ОСОБА_7, ТОВ "Грін плюс", ПП "ЮК "Гарант" заперечили проти задоволення позову ОСОБА_3, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. 5. Зокрема, представник ОСОБА_7 пояснив, що жодного договору позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 не існувало та не існує; кошти ОСОБА_7 ОСОБА_3 не передавав; наявність у ОСОБА_3 розписки, яка написана самим ОСОБА_3, за відсутності будь-яких відміток про передачу коштів ОСОБА_7, є спробою ОСОБА_3 ввести суд в оману. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 6. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року (суддя Свячена Ю.Б.) позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано припиненим договір позики, укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7, у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі. Визнано удаваним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року та встановлено, що зазначений договір є договором застави, який припинено у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Визнано за ОСОБА_3 право власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки розписка про отримання коштів від 17 квітня 2013 року знаходиться у боржника - позивача, що свідчить про виконання ним зобов'язань за договором позики, то наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання припиненим договору позики. Також суд вважав доведеними й обґрунтованими позовні вимоги про визнання удаваним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", укладеного 17 квітня 2013 року, та зробив висновок, що зазначений правочин є договором застави, який припинений у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, а тому наявні підстави для визнання за позивачем права власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн. 8. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ТОВ "Грін плюс", ПП "ЮК "Гарант" про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності та в частині визнання неправомірними дій з передачі майна - скасовано, провадження у справі у цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки ці позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а належать до юрисдикції господарського суду. 9. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що спір, який виник між учасниками товариства щодо купівлі-продажу часток у статутному фонді цього товариства, пов'язаний з розпорядженням корпоративними правами, є корпоративним, а справа в цій частині позову підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 10. Апеляційний суд Одеської області рішенням від 07 грудня 2017 року скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року у частині вимог про визнання договору позики припиненим та відмовив у задоволенні цих позовних вимог. 11. На обґрунтування рішення апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору позики припиненим не доведені належними доказами, тому відсутні правові підстави для їх задоволення. Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог 12. У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами на ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. 13. У касаційній скарзі на ухвалу скаржник просив її скасувати, а справу у відповідній частині передати до цього суду для продовження розгляду. У касаційній скарзі на рішення апеляційного суду просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції в зазначеній частині позовних вимог. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційні скарги 14. Зокрема, у касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року заявник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу апеляційного суду скасувати, справу в зазначеній частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Підставою оскарження ухвали апеляційного суду зазначив порушення судом правил предметної юрисдикції, яке, на його думку, полягає в тому, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ТОВ "Грін плюс", ПП "ЮК "Гарант" про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності та в частині визнання неправомірними дій з передання майна підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. На думку заявника, закриваючи провадження у справі, апеляційний суд зробив помилковий висновок, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки неправильно визначив характер і зміст спірних правовідносин. Доводи інших учасників справи 15. Заперечення на касаційні скарги від інших учасників справи не надходили. Рух касаційних скарг 16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами. 17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 вересня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 18. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визначення юрисдикції 19. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке. 20. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 21. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 22. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. 23. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. 24. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. 25. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 26. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). 27. У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (заява N 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у межах однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту. 28. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 29. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 30. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. 31. За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, що встановлений законом або договором, чи іншим способом, що є ефективним та не суперечить закону. 32. У поданому позові ОСОБА_3 просив: ? визнати припиненим договір позики, укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_7 у борг грошові кошти у розмірі 1 200 000 доларів США, у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі; ? визнати удаваним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", укладений 17 квітня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Стукаленко Л.С., зареєстрований у реєстрі за N 437, відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_7 прийняв у власність частку у розмірі 49,7 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", та встановити, що зазначений правочин є договором застави, який припинений у зв'язку з припиненням основного зобов'язання; ? визнати за ОСОБА_3 право власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн; ? визнати неправомірними дії ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" з передачі об'єкта нерухомого майна "Громадський будинок. Будівля супермаркету з кафе, кулінарним та м'ясним цехом" загальною площею 2773,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у власність ПП "ЮК "Гарант" на підставі акта приймання-передачі та протоколу від 14 вересня 2016 року. 33. Таким чином, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свого права на частку в статутному капіталі товариства та прав учасника товариства, а також захистом прав ТОВ "Грін плюс" на витребування від ПП "ЮК "Гарант" об'єкта нерухомості. 34. Відповідно до положень статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. 35. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 36. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 37. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України (у вказаній редакції), згідно з пунктами 1, 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 38. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; що виникають з корпоративних відносин, в тому числі між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах, й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 3, 4, 15 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року). 39. Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. 40. Як установлено в частинах першій, третій статті 167 ГК України, корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 41. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. 42. Щодо вимог про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином слід відзначити, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. 43. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, правочин який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. 44. Укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", посвідчений приватним нотаріусом Стукаленко Л.С. за реєстровим N 437, відповідно до якого ОСОБА_7 набув у власність 49,7 % у статутному капіталі зазначеного товариства, стосується розпорядження корпоративними правами. 45. Таким чином, вимоги про визнання удаваним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору про право на частку в статутному капіталі товариства та підлягають з'ясуванню судом під час вирішення корпоративного спору. 46. З урахуванням наведених норм процесуального права правовідносини, які виникли між сторонами у справі щодо визначення належності частки в статутному капіталі товариства, є господарсько-правовими. 47. Як убачається з позовних вимог, позивач вважає порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач ОСОБА_7 заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв'язку з виконанням зобов'язання за цим договором. Тому належним способом захисту позивача є позов про повернення з володіння відповідача частки у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п'ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Таким чином, питання про удаваність спірного договору купівлі-продажу та про належність права власності на частку у статутному капіталі мають вирішуватись у межах відповідного спору за правилами господарського судочинства. 48. Отже, апеляційний суд зробив законний та обґрунтований висновок про необхідність закриття провадження у справі в указаній частині позовних вимог, оскільки справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 49. У частині вимог про визнання неправомірними дій ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" з передачі об'єкта нерухомого майна у власність ПП "ЮК "Гарант" суд першої інстанції зробив правильний висновок, що такий спосіб захисту цивільних прав, як визнання неправомірними дій фізичної та юридичної особи з передання об'єкта нерухомого майна у власність, не передбачений чинним законодавством, але відмовив у позові в цій частині. Апеляційний суд у цій частині скасував рішення та закрив провадження, оскільки правильність обраного позивачем способу захисту має оцінити суд, до юрисдикції якого належить розгляд спору. 50. Підстав для висновків про те, що апеляційний суд, закриваючи провадження у справі у відповідній частині, порушив правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Щодо позовних вимог про визнання договору позики припиненим 51. Стосовно законності й обґрунтованості оскаржуваного ОСОБА_3 у касаційній скарзі рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. 52. Задовольняючи позов у частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі, суд першої інстанції керувався частиною другою статті 1047 ЦК України, якою передбачено, що на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Таким чином, суд першої інстанції виходив з того, що розписка є письмовим доказом, яким підтверджується укладання договору позики. 53. Крім того, суд першої інстанції зробив висновок, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не було спрямоване на настання реальних наслідків. Цей висновок суд першої інстанції мотивував тим, що: оплата позивачу ціни частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", яка була предметом договору, не підтверджена належними доказами; належний ТОВ "Грін плюс" об'єкт нерухомості (супермаркет) залишився у володінні та користуванні ОСОБА_3; в ньому розташований супермаркет "Віртус", у якому здійснює господарську діяльність пов'язане з позивачем ТОВ "Горяц-Т"; вже після укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року ТОВ "Горяц-Т" здійснило реконструкцію належного ТОВ "Грін плюс" об'єкта нерухомості та ввело його в експлуатацію, що підтверджується декларацією, зареєстрованою Департаментом ДАБІ в Одеській області від 08 квітня 2015 року N ОД143150990702; позивач залишився на посаді директора та займав цю посаду до липня 2016 року, тобто контролював діяльність підприємства; наведене також підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, а також поясненнями позивача, наданими ним як свідком; сторони провели переговори для врегулювання конфлікту, хід яких зафіксовано у документах від 08 та 22 грудня 2015 року, в яких наявні підписи ОСОБА_3, ОСОБА_11 та ОСОБА_10; свідок ОСОБА_9 пояснила, що саме вона відповідала за щомісячні розрахунки, звірки та передачу ОСОБА_7 процентів за користування грошовими коштами, зокрема і за цим договором позики, тощо. 54. Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в позові в частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі, апеляційний суд зазначив, що розписка від 17 квітня 2013 року, на яку посилається позивач щодо отримання ним від ОСОБА_7 у позику 1 200 000 доларів США зі сплатою 24 % річних, не відповідає вимогам закону та не містить вказаних обов'язкових умов щодо складання договору позики (статті 1046, 1047, 1049 ЦК України). Водночас апеляційний суд не вказав, яких саме умов не містить розписка, які, на думку апеляційного суду, є обов'язковими. Таким чином, цей висновок апеляційного суду є передчасним. 55. Апеляційний суд також вважав помилковим посилання суду першої інстанції на пояснення свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9, відповідно до яких ОСОБА_10 разом зі ОСОБА_11 виконували наприкінці 2015 року функції медіаторів, а ОСОБА_9 відповідала за щомісячні розрахунки, звірки та передавала ОСОБА_7 певні кошти, оскільки згідно з положеннями частини першої статті 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. При цьому апеляційний суд не врахував, що позивач не стверджував, що письмовий документ від 08 грудня 2015 року (а. с. 7-8, т. 1), підписаний ОСОБА_3 (сторона 1) та свідками ОСОБА_11 (з боку ОСОБА_7.) і ОСОБА_10 (з боку ОСОБА_3 І.), є договором позики. Позивач посилався на його існування лише як письмового доказу, який підтверджує удаваність правочину купівлі-продажу частки (перехід частки до ОСОБА_7 до моменту повернення позики та зобов'язання ОСОБА_7 повернути частку після такого повернення). Відповідний доказ має оцінити суд, до юрисдикції якого належить розгляд спору, тому оцінка, надана апеляційним судом, є передчасною. 56. Апеляційний суд не надав оцінки і не спростував висновків суду першої інстанції про те, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не було спрямоване на настання реальних наслідків; що оплата позивачу ціни частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", яка була предметом договору, не підтверджена належними доказами; що належний ТОВ "Грін плюс" об'єкт нерухомості (супермаркет) залишився у володінні та користуванні ОСОБА_3; що в ньому розташований супермаркет "Віртус", у якому здійснює господарську діяльність пов'язане з позивачем ТОВ "Горяц-Т"; що вже після укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року ТОВ "Горяц-Т" здійснило реконструкцію належного ТОВ "Грін плюс" об'єкта нерухомості та ввело його в експлуатацію; що позивач залишився на посаді директора та займав цю посаду до липня 2016 року, тобто контролював діяльність підприємства. 57. Апеляційний суд зазначив, що документи, що містять певні грошові розрахунки, копії яких долучені до матеріалів справи (а. с. 128-135, т. 1), не відповідають наведеним вище вимогам, і встановити з їх змісту те, що вони були отримані чи передані у зв'язку з виконанням конкретного договору позики чи будь-яких інших зобов'язань, неможливо. Водночас у судовому рішенні немає будь-якої оцінки того, яких саме розрахунків між сторонами можуть стосуватися ці документи, якщо вони не стосуються оспорюваного договору позики, та немає пояснень відповідачів з цього приводу. 58. Зазначене свідчить про те, що апеляційний суд дійшов передчасних висновків, що укладення сторонами договору позики та його припинення у зв'язку з виконанням зобов'язань за цим договором позивачем не доведено. 59. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18). 60. Апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання договору позики припиненим, оскільки рішення загальних зборів ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року не оскаржене, не скасоване та є дійсним, а позивач не довів своєї вимоги про визнання договору позики припиненим. 61. Як зазначено вище, у цій справі позивач вважає порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач ОСОБА_7 заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв'язку з виконанням зобов'язання за цим договором. Тому належним способом захисту позивача є позов про повернення з володіння відповідача частки у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п'ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Таким чином, питання існування основного зобов'язання, за яким, за твердженням позивача, було передбачене забезпечувальне зобов'язання, може бути вирішене з використанням належних засобів доказування у межах відповідного спору за правилами господарського судочинства. 62. Тому позов у частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі не підлягає задоволенню, оскільки позовна вимога не відповідає належному способу захисту прав позивача. 63. Задоволення такої вимоги, з одного боку, саме по собі не призведе до захисту прав позивача, оскільки не вирішить питання про повернення частки у статутному капіталі позивачу, а з іншого боку - спричинить штучне передрішення спору про застосування належного способу захисту, який має розглядатися за правилами іншого судочинства. Отже, у позові в цій частині слід відмовити. 64. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень - без змін з мотивів, викладених у цій постанові. У такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2. Ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року у справі N 522/14890/16-ц залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Яновська О.Г. Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформлено суддею Кібенко О.Р.
  4. ПОСТАНОВА Іменем України 27 лютого 2019 року м. Київ Справа N 738/1772/17 Провадження N 14-45цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 1 серпня 2018 року (судді: Лакіза Г.П., Мамонова О.Є., Шитченко Н.В.)у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Березнянського споживчого товариства (далі - Березнянське СТ), треті особи: державний реєстратор відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Менської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - державний реєстратор відділу державної реєстрації Менської РДА), Менська районна споживча спілка споживчих товариств, ОСОБА_1, ОСОБА_3, про визнання позачергових загальних зборів пайовиків споживчого товариства такими, що не відбулися, та визнання їх рішень недійсними, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2017 року ОСОБА_2. звернулася до суду з позовом до Березнянського СТ, у якому просила визнати позачергові загальні збори пайовиків цього товариства від 13 липня 2016 року такими, що не відбулися; визнати недійсними рішення позачергових загальних зборів пайовиків Березнянського СТ, оформлені протоколом N 1 від 13 липня 2016 року; зобов'язати державного реєстратора відділу державної реєстрації Менської РДА скасувати державну реєстрацію змін і відомостей про керівника юридичної особи, зміну складу підписантів, а також зміни до установчих документів Березнянського СТ, здійснені на підставі протоколу від 13 липня 2016 року N 1. На обґрунтування позову ОСОБА_2. послалась на те, що вона є членом Березнянського СТ, у липні 2016 року дізналась про скликання позачергових загальних зборів, про проведення яких їй повідомлено не було, а в доступі до приміщення, де проводились збори, їй чинились перешкоди. Позивачка вважає, що збори були проведені з порушенням вимог статуту товариства, порушені її права як члена товариства на участь у зборах, у тому числі й право обирати та бути обраним до керівних органів товариства. Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання позачергових загальних зборів членів Березнянського СТ від 13 липня 2016 року такими, що не відбулися, та визнання їх рішень недійсними закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що Березнянське СТ як підприємство споживчої кооперації є господарським товариством, тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 1 серпня 2018 року ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року скасовано, а справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки між сторонами існує спір про право члена кооперативу на участь у його діяльності через участь у загальних зборах товариства, а не спір з приводу корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником. У серпні 2018 року ОСОБА_1. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що Березнянське СТ є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність, його члени є носіями корпоративних прав, а відносини між споживчим товариством і його членами є корпоративними, тому спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 6 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк на подання відзиву. Учасники справи не скористалися наданим їм процесуальним законом правом подати відзив на касаційну скаргу в установлені ухвалою суду строки. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 9 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 5 лютого 2019 року справу прийнято до розгляду. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Суди встановили, що позивачка ОСОБА_2. є членом Березнянського СТ, що підтверджується членським квитком та списком членів цього товариства станом на 13 липня 2016 року. Березнянське СТ є юридичною особою, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та витягом з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Організаційно-правова форма - споживче товариство. Засновниками є фізичні особи - пайовики, розмір внеску до статутного фонду - 0,00 грн. Кінцевий бенефіціарний власник - фізичні особи - члени Березнянського СТ. Розмір статутного капіталу - 0,00 грн. Органом управління є загальні збори членів товариства. Видами діяльності цього товариства є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (47.11); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20). Частинами третьою та четвертою пункту 25 статуту Березнянського СТ визначено, що про дату, місце, час проведення та рекомендований порядок денний зборів члени (уповноважені) споживчого товариства повинні бути сповіщені не пізніше ніж за 10 днів до призначеного строку їх проведення. Члени споживчого товариства, які мають бажання внести питання на обговорення зборів, подають письмову заяву про це правлінню споживчого товариства не пізніше ніж за 7 днів до проведення зборів. Ініціативною групою членів Березнянського СТ скликано та 13 липня 2016 року проведено загальні збори членів цього товариства, на яких прийняті рішення, оформлені протоколом N 1 від 13 липня 2016 року: про затвердження змін до статуту товариства шляхом викладення його в новій редакції; про обрання членів правління товариства; про обрання голови, членів ревізійної комісії, уповноважених членів товариства; обговорено та затверджено методику визначення частки кожного члена товариства у його власності; створено робочі групи для перевірки господарсько-фінансової діяльності товариства за 2013-2015 роки; ухвалено рішення про направлення вимоги до Менської райспоживспілки про скликання позачергової конференції. ОСОБА_2. як член споживчого товариства звернулася до суду з позовом до юридичної особи - споживчого товариства з вимогою визнати недійсними рішення, ухваленні загальними зборами, які пов'язані з діяльністю та управлінням цієї юридичної особи. Доводи позову зводяться до того, що загальні збори проведені з порушенням вимог статуту Березнянського СТ та прав позивачки як члена товариства на участь у зборах, у тому числі й права обирати та бути обраним до керівних органів товариства. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_2. до суду із цим позовом, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, яка набула чинності на час розгляду справи судами. Разом з тим стаття 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_2. до суду із цим позовом, як і стаття 20 цього Кодексу у редакції, чинній на час розгляду справи судами, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. При визначенні підвідомчості (предметної та суб'єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Господарською діяльністю у ГП України вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3). Особливості ведення господарської діяльності споживчими кооперативами визначаються законами України "Про кооперацію" (зокрема, статтями 2, 6, 11, 12, 23, 27), "Про споживчу кооперацію" (зокрема, статтями 1, 2, 5-7, 9, 12) та ГК України (зокрема, статтями 94, 111). За змістом зазначених норм споживча кооперація в Україні -це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України. Аналогічні положення містяться у статуті Березнянського СТ. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство (споживчий кооператив) -самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні. Споживче товариство діє на основі статуту, вважається створеним, визнається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації (стаття 2 Закону України "Про кооперацію") стаття 5 Закону України "Про споживчу кооперацію", стаття 111 ГК України). Таким чином, споживче товариство є юридичною особою та здійснює господарську діяльність з моменту його державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які й приймають статут, визначають розміри вступного і обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю (статті 7, 11 Закону України "Про кооперацію", статті 5-7 Закону України "Про споживчу кооперацію"). За змістом положень статті 12 Закону України "Про кооперацію", статті 6 Закону України "Про споживчу кооперацію" член споживчого товариства має право, у тому числі брати участь в господарській діяльності споживчого кооперативу, а також в управлінні ним, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності товариства та усунення недоліків у роботі його органів і посадових осіб; одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску. З аналізу наведених вище норм можна дійти висновку, що члени споживчого товариства (споживчого кооперативу), яке є господарською організацією, беруть участь в управлінні ним, мають право одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску, та інші правомочності, встановлені законом і статутними документами такого товариства. Такі ознаки відповідають поняттю корпоративних прав, наданому в статті 167 ГК України, а тому спори між учасниками споживчого товариства або між споживчим товариством і його членом, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього товариства, є такими, що виникають з корпоративних відносин. Звертаючись до суду із цим позовом до Березнянського СТ, ОСОБА_2. посилалася на порушення її прав як члена цього споживчого товариства на участь у його загальних зборах, у тому числі й права обирати та бути обраною до керівних органів товариства. Тобто між юридичною особою та її учасником (членом) виник спір, пов'язаний з діяльністю та управлінням цією юридичною особою. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей спір виник з корпоративних відносин, а тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку судове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат. Керуючись статтями 402-404, 409, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 1 серпня 2018 року скасувати, ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко
  5. ПОСТАНОВА Іменем України 27 лютого 2019 року м. Київ Справа N 761/27538/17 Провадження N 14-12цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року (у складі суддів Білич І.М., Болотова Є.В., Поліщук Н.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус 8" (далі - ТОВ "Таурус 8"), ОСОБА_3 про визнання дій щодо ненадання інформації незаконними, зобов'язання надати інформацію, відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИЛА: У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_5, після смерті якого вона, а також ОСОБА_3 (дружина ОСОБА_5) та ОСОБА_6 (син ОСОБА_5) у порядку спадкування за законом набули частки у статутному капіталі ТОВ "Таурус 8" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпродторг MM" (далі - ТОВ "Спецпродторг MM"). У зв'язку із цим позивачка має право на отримання інформації щодо своїх коштів, вкладених у ці підприємства, та щодо діяльності зазначених суб'єктів господарювання. 6 липня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_3 із заявою про надання фінансової інформації щодо діяльності ТОВ "Таурус 8". Листом від 13 липня 2017 року позивачці відмовлено в наданні такої інформації. Посилаючись на зазначене, ОСОБА_4 просила суд визнати дії відповідачів у частині відмови в наданні фінансової інформації щодо діяльності ТОВ "Таурус 8" незаконними; зобов'язати відповідачів надати їй указану інформацію; стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не є учасниками ТОВ "Таурус 8", загальні збори якого не скликалися, питання про вступ спадкоємців до нього не вирішувалось, а тому позивачка не набула права на отримання інформації щодо діяльності цього товариства; ОСОБА_3 у зв'язку зі звільненням не є директором товариства; завдання моральної шкоди позивачкою не доведено. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спір виник між спадкоємцями, які набули статусу учасників товариства, та юридичною особою, тобто з корпоративних відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У березні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано, тим, що лише з моменту прийняття загальними зборами учасників ТОВ "Таурус 8" рішення про прийняття спадкоємця до складу учасників цього товариства спадкоємець за наявності його згоди стає учасником товариства. Перехід частки у статутному капіталі товариства до спадкоємця не призводить до автоматичного набуття ним статусу учасника господарського товариства, а дає спадкоємцеві право на вступ до цього товариства. Висновок апеляційного суду про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_4 не вступила до складу учасників товариства, отже, спір виник між фізичними особами, а не учасниками товариства. У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року і передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду. Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду суперечить вимогам статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в якій визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. ОСОБА_4 не є і не має бажання бути учасником ТОВ "Таурус 8". Отже, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 та 29 травня 2018 року за цими касаційними скаргами відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали. У червні 2018 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, вказуючи на те, що ні вона, ні позивачка не є учасниками ТОВ "Таурус 8", a ОСОБА_3 не є його директором. Отже, ОСОБА_4 не має права на отримання будь-якої внутрішньої та/або фінансової інформації щодо ТОВ "Таурус 8". Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 26 листопада 2018 року призначив справу до судового розгляду, а ухвалою від 5 грудня 2018 року - передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 оскаржують судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції (частина шоста статті 403 ЦПК України). Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 - частковому задоволенню з огляду на таке. Суди встановили, що відповідно до пунктів 2.1, 7.3 статуту ТОВ "Таурус 8" у редакції від 13 вересня 2010 року його засновником (учасником) є ОСОБА_5, розмір частки якого становить 100 % статутного фонду. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Згідно з пунктом 9.4 статуту цього товариства у зв'язку зі смертю його учасника спадкоємці мають переважне право вступу до товариства. При відмові спадкоємця від вступу до товариства або відмові товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видається у грошовій або в натуральній формі частка в майні, яка належала спадкодавцю. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 листопада 2013 року, виданого Шостою київською державною нотаріальною конторою, спадщина складається з 1/2 часини в статутному капіталі ТОВ "Таурус 8" та 1/2 частини в статутному капіталі ТОВ "Спецпродторг MM". Це свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину у статутному капіталі видано ОСОБА_4 Свідоцтво про право на спадщину на 1/6 частину в статутному капіталі ОСОБА_3 та на 1/6 частину ОСОБА_6 видано 22 лютого 2013 року. 17 січня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до ТОВ "Таурус 8" із заявою про звільнення за власним бажанням із займаної посади директора цього товариства. У цій заяві зазначено, що товариство фактично перебуває без власника, оскільки відповідно до положень його статуту жоден зі спадкоємців не є учасником товариства, а лише має право на вступ до його учасників, але через складні сімейні стосунки спадкоємці не можуть скликати збори учасників для ухвалення нової редакції статуту та вирішення питання про вступ до товариства. Наказом ТОВ "Таурус 8" від 17 січня 2017 року ОСОБА_3 звільнено з посади директора цього товариства. Листом від 6 липня 2017 року представник позивача звернувся до ОСОБА_3 як директора ТОВ "Таурус 8" із заявою про надання фінансової інформації щодо діяльності цього товариства за період з 13 квітня 2013 року. Листом від 13 липня 2017 року ОСОБА_3 відмовила в наданні запитуваної інформації. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, яка набула чинності на час розгляду справи апеляційним судом. Разом з тим стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, як і стаття 20 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. При визначенні підвідомчості (предметної та суб'єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства" (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон N 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб'єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових). Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України, стаття 88 ГК України). Разом з тим статтею 100 ЦК України було встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства (стаття 147 ЦК України). Згідно з положеннями статей 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Суд установив та з матеріалів справи вбачається, що положеннями статуту ТОВ "Таурус 8" (який є його установчим документом відповідно до статті 143 ЦК України, статті 82 ГК України) не передбачено, що право на участь у ньому набувається спадкоємцями учасника товариства автоматично, разом з прийняттям спадщини на частку у статутному капіталі товариства. Крім того, статтею 1219 ЦК України імперативно встановлено, що особисті немайнові права, яким є право участі у товаристві, не входять до складу спадщини. Натомість пункт 9.4 статуту цього товариства передбачає переважне право вступу до товариства спадкоємців у зв'язку зі смертю його учасника. Зазначене положення відповідає нормам статті 55 Закону N 1576-XII. З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143-145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону N 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов'язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Суд на підставі наданих сторонами доказів установив, що вищий орган ТОВ "Таурус 8" не приймав рішень про зміну складу його учасників у зв'язку зі смертю засновника (учасника) товариства ОСОБА_5 і вступу до нього спадкоємців ОСОБА_3, ОСОБА_4 та про внесення відповідних змін до статуту цього товариства. У матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації таких змін. Тобто позивачка та відповідачка не набули статусу учасників ТОВ "Таурус 8". Отже, зазначений спір не є спором між учасниками (засновниками) ТОВ "Таурус 8" або між цим товариством та його учасником (засновником) щодо створення, діяльності, управління або припинення діяльності цієї юридичної особи. За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у силу факту прийняття ними спадщини вважаються учасниками товариства, а тому цей спір є корпоративним і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції передчасно закрив провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Оскільки ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі перешкоджає провадженню у справі, рішення суду першої інстанції не було предметом апеляційного розгляду щодо фактичних обставин, від установлення яких залежить правильне визначення характеру спірних правовідносин, застосування відповідних їм норм матеріального права та вирішення позовних вимог, то ухвала Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється. Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко
  6. Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2019 року м. Київ Справа № 910/8705/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: О. О. Мамалуй- головуючий, Л. В. Стратієнко, І. В. Ткач за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2018р. у складі колегії суддів: Н. Ф. Калатай- головуючий, А. І. Мартюк, Л. П. Зубець та на рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2018р. суддя: А. І. Привалов за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" про визнання протиправними дій та недійсним рішення за участю представників: позивача: адвокат Р.Ю. Кравець відповідача: адвокат М.М. Мединський ВСТАНОВИВ: 1. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_4 звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання протиправними дій відповідача, що полягають у несвоєчасному затвердженні вартості 1 (однієї) простої іменної акції товариства та загальної вартості іменних цінних акцій, що підлягають обов'язковому викупу; ненаданні акціонеру можливості володіти інформацією про загальну вартість простих іменних акцій, які підлягають обов'язковому викупу, що призвело до порушення прав ОСОБА_4, яка є власником 14 174 шт. простих іменних акцій ПАТ «ПУМБ», реалізувати право обов'язкового викупу акціонерним товариством належних ОСОБА_4 простих акцій за справедливою ціною, та визнання недійсним рішення наглядової ради відповідача, що оформлене протоколом № 293 засідання наглядової ради ПАТ «ПУМБ» від 05.05.2018 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що рішення наглядової ради відповідача, оформлене протоколом № 293 від 05.05.2018 року, яким було затверджено ринкову вартість 1 (однієї) простої іменної акції товариства у розмірі 331 грн., було прийнято з порушенням вимог Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки позивач повинен був мати можливість володіти інформацією про ціну викупу належних йому акцій не пізніше дня проведення річних загальних зборів акціонерів, порядок денний яких передбачав голосування з питань, визначених ст. 68 Закону України «Про акціонерні товариства». 2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції та мотиви їх прийняття Рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2018 року, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої та апеляційної інстанцій зазначили, що ринкова вартість акцій була визначена відповідачем з дотриманням приписів п. 2 ч. 1 ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства». Суди попередніх інстанцій відзначили, що 29.05.2018 року закінчився тридцятиденний строк після прийняття загальними зборами рішення, протягом якого позивач як акціонер мав право подати відповідачу письмову вимогу про обов'язковий викуп акцій (14 174 шт. простих іменних акцій ПАТ «ПУМБ»), однак, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з такою вимогою. Суди попередніх інстанцій вказали, що згідно ч. 3 ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства», ціна викупу акцій є обов'язковим реквізитом повідомлення про право вимоги обов'язкового викупу акцій, що належать акціонеру, та істотною умовою договору, який укладається між акціонерним товариством та акціонером про обов'язковий викуп товариством належних йому акцій. Суди попередніх інстанцій відзначили, що у повідомленні, яке позивачу направив відповідач, останнім зазначено всі необхідні дані, передбачені ч. 2 ст. 69 Закону України «Про акціонерні товариства», зокрема, і ціну викупу акцій, а тому відповідач вчинив усі необхідні дії на виконання вимог статей 8 та 69 Закону України «Про акціонерні товариства» щодо визначення ціни викупу акцій та повідомлення про неї позивача. Чинне законодавство не вимагає проведення експертної оцінки ринкової вартості акцій до моменту проведення загальних зборів акціонерного товариства; законодавством встановлено лише дату, станом на яку має бути проведена оцінка, але визначення дня проведення самої оцінки відсутнє. Суди констатували, що позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогою про ознайомлення з проектом договору про викуп акції та відмови відповідачем йому в ознайомленні з цим проектом. 3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Г.А. Бандура звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у справі № 910/8705/18 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає зокрема про те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки положенням статей 8, 36, 69 Закону України «Про акціонерні товариства» (далі - Закон), оскільки проект договору про обов'язковий викуп акцій товариством має бути складений товариством до дня проведення загальних зборів акціонерів, і товариство повинно надати вказаний проект акціонеру для ознайомлення як до дня проведення зборів, так і в день їх проведення. ОСОБА_4 у скарзі вказує, що істотною умовою вищевказаного договору є ціна, що свідчить про те, що така ціна має бути відома акціонерам до моменту проведення загальних зборів. 4. Позиції інших учасників справи Відповідач у відзиві на касаційну скаргу (та представник відповідача в судовому засіданні) проти доводів касаційної скарги заперечує, вважають рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції такими, що прийняті у повній відповідності до положень матеріального та процесуального законодавства. Відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено обставини справи, надана правильна оцінка наявним у справі доказам. Відповідач вказує, що ним були дотримані всі вимоги Закону України «Про акціонерні товариства», позивач до нього з вимогою про викуп акцій не звертався, як і з вимогою про ознайомлення з проектом договору про викуп акцій. На думку відповідача, ним були вчинені всі необхідні дії, спрямовані на забезпечення права позивача вимагати обов'язкового викупу акцій та забезпечення фактичної можливості реалізації цього права. 5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Позивач, ОСОБА_4, є власником простих іменних акцій публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - Банк) у кількості 14 174 шт., що складає 0,098953% статутного капіталу Банку. 26.04.2018 року відбулись річні загальні збори акціонерів Банку (далі - Збори), рішення яких оформлені протоколом № 79 (а.с. 214-320 т. 1). До порядку денного Зборів входило питання про зміну типу та найменування Банку (п. 7 порядку денного). Відповідно до протоколу № 79 від 26.04.2018 року, з трьох акціонерів Банку на Зборах були присутні двоє - позивач (14174 акції) та ТОВ «СКМ Фінанс» (13212819 акцій). Присутні на Зборах акціонери володіли 92,342248 % акцій Банку, що мають право голосу. За результатами розгляду пункту 7 порядку денного акціонери прийняли рішення змінити тип організаційно-правової форми Банку з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство та змінити його найменування на наступне: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК». Позивач ОСОБА_4 під час розгляду цього питання голосувала «проти». Право наглядової ради Банку на затвердження ринкової вартості майна Банку передбачено пп.35 п.7.8 Статуту Банку. 27.04.2018 року, наглядовою радою Банку прийнято рішення, оформлене протоколом № 292 (а.с. 264-266 т.1), яким, серед іншого: - затверджено перелік акціонерів банку, які мають право вимагати здійснення обов'язкового викупу належних їм акцій згідно положень ст. 68 Закону, а саме: акціонер Банку - позивач, якому належать 14 174 шт. голосуючих простих акцій, що складає 0,098953% статутного капіталу Банку; - обрано ТОВ «Експертно-оціночна компанія «Система» в якості суб'єкта оціночної діяльності для проведення незалежної експертної оцінки з визначення ринкової вартості 1 (однієї) акції Банку з метою забезпечення реалізації прав акціонерів на обов'язків викуп акцій згідно ст. 68 Закону та затверджено умови договору з вказаною особою. 04.05.2018 року ТОВ «Експертно-оціночна компанія «Система» виконано Звіт про оцінку 1 (однієї) простої іменної акції публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (а.с. 1-99 т. 2), згідно з яким ринкова вартість 1 (однієї) простої іменної акції Банку станом на 22.03.2018 року складає 331 грн. без ПДВ. 05.05.2018 року наглядовою радою Банку прийняті рішення, оформлені Протоколом № 293 (а.с. 100-102 т. 2), яким: - встановлено порядок повідомлення акціонерів Банку, які мають право вимагати обов'язкового викупу акцій Товариства, шляхом направлення поштою рекомендованого листа з повідомленням про вручення; - затверджено ринкову вартість 1 (однієї) простої іменної акції Банку у розмірі 331 грн. без ПДВ, яку визначено незалежним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертно-оціночна компанія «Система» станом на 22.03.2018 року, для обов'язкового викупу акцій Банку згідно ст. 68 Закону; - затверджено ціну обов'язкового викупу акцій у розмірі 331 грн. без ПДВ за 1 (одну) просту іменну акцію Банку, що дорівнює ринковій вартості 1 (однієї) простої іменної акції Банку, та загальну вартість простих іменних акцій Банку, що підлягають обов'язковому викупу, в кількості 14 174 шт., у розмірі 4691594 грн. без ПДВ. Ринкова вартість 1 (однієї) простої іменної акції Банку визначена суб'єктом оціночної діяльності станом на 22.03.2018 року. Опублікування Банком в установленому порядку повідомлення про скликання загальних зборів відбулось 23.03.2018 року - в офіційному друкованому виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Відомості Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку» № 57 (2810) (а.с.142-143 т.1) та розміщене на власному веб-сайті Банку. Відповідач направив позивачу повідомлення про право обов'язкового викупу акцій Банку вих. № КНО-19.4/18 від 05.05.2018 року (а.с. 103 т. 2). В цьому повідомленні вказано, що згідно ч. 2 ст. 69 Закону Банк повідомляє позивача про наявність у нього права вимоги обов'язкового викупу належних позивачу акцій Банку за ціною обов'язкового викупу акцій 331 грн. за одну просту іменну акцію, що дорівнює вартості однієї простої іменної акції Банку, яка визначена незалежним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертно-оціночна компанія «Система» станом на 22.03.2018 року та затверджена рішенням наглядової ради Банку, оформленим протоколом № 293 від 05.05.2018 року. Вказане повідомлення було направлено позивачу за двома адресами та отримано ним 09.05.2018 року та 17.05.2018 року відповідно (а.с. 105 т. 2). У відповідь на дане повідомлення позивач направив Банку лист від 25.05.2018 року (а.с. 118-119 т. 2), в якому повідомив про незгоду з запропонованою ціною викупу та наголосив на тому, що був позбавлений можливості володіти інформацією про ціну акцій, порядок її встановлення та умови викупу на день проведення річних загальних зборів акціонерів 26.04.2018 року, порядок денний яких передбачав голосування з питань, визначених ст. 68 Закону, внаслідок чого Банком порушено право позивача як вимагати обов'язкового викупу акцій. Апеляційний суд зазначив, що відповідачем по справі не доведено дотримання ним визначеного ст. 36 Закону обов'язку з надання позивачу під час підготовки до загальних зборів можливості ознайомлення з проектом договору про викуп товариством акцій відповідно до порядку, передбаченого статтею 69 цього Закону, однак не визнав цю обставину достатньою для задоволення позовних вимог. 6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови Дослідивши матеріали справи, оцінивши аргументи, викладені в касаційній скарзі та відзиві на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи Верховний Суд не погоджується з правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 68 Закону кожний акціонер - власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов'язкового викупу акціонерним товариством належних йому простих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про, зокрема, зміну типу товариства. Порядок реалізації акціонерами права вимоги обов'язкового викупу акціонерним товариством належних їм акцій встановлений ст. 69 Закону. Частиною 1 ст. 69 Закону встановлено, що ціна викупу акцій не може бути меншою за ринкову вартість, визначену відповідно до статті 8 цього Закону. Ринкова вартість акцій визначається станом на останній робочий день, що передує дню розміщення в установленому порядку повідомлення про скликання загальних зборів, на яких було прийнято рішення, яке стало підставою для вимоги обов'язкового викупу акцій. Ринкова вартість акцій визначається в порядку, встановленому статтею 8 цього Закону. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Рішення про залучення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання приймається наглядовою радою товариства. Ринкова вартість емісійних цінних паперів, до яких відносяться акції, визначається за правилами ч. 2 ст. 8 Закону. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 52 Закону затвердження ринкової вартості майна належить до виключної компетенції наглядової ради. Згідно ч. 3 ст. 8 Закону наглядова рада затверджує ринкову вартість майна (включно з цінними паперами), визначену відповідно до частин першої і другої цієї статті. Затверджена вартість майна не може відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від вартості, визначеної оцінювачем. Відповідно до ст. 36 Закону від дати надіслання повідомлення про проведення загальних зборів до дати проведення загальних зборів акціонерне товариство повинно надати акціонерам можливість ознайомитися з документами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного, за місцезнаходженням товариства у робочі дні, робочий час та в доступному місці, а в день проведення загальних зборів - також у місці їх проведення. У повідомленні про проведення загальних зборів вказуються конкретно визначене місце для ознайомлення (номер кімнати, офісу тощо) та посадова особа товариства, відповідальна за порядок ознайомлення акціонерів з документами. У разі якщо порядок денний загальних зборів передбачає голосування з питань, визначених статтею 68 цього Закону, акціонерне товариство повинно надати акціонерам можливість ознайомитися з проектом договору про викуп товариством акцій відповідно до порядку, передбаченого статтею 69 цього Закону. Умови такого договору (крім кількості і загальної вартості акцій) повинні бути єдиними для всіх акціонерів. Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що матеріали справи не містять доказів дотримання відповідачем вказаної норми закону, однак не визнав дане порушення підставою для задоволення позовних вимог. Між тим, Верховний Суд констатує, що стаття 36 Закону має назву: «Документи, які надаються акціонерам, та документи, з якими акціонери можуть ознайомитись під час підготовки до загальних зборів». Тобто, всі, перелічені в статті заходи в часі передують загальним зборам. Таким чином, дана стаття зобов'язує акціонерне товариство надати акціонерам можливість ознайомитися з проектом договору про викуп акцій до проведення зборів. Належне виконання цього обов'язку акціонерним товариством передбачає сукупність послідовних дій: по-перше - це виготовлення належного проекту договору, а по-друге - надання акціонеру фізичної можливості з ним ознайомитись. В статті 36 Закону, визначаючи вимоги до проекту договору про викуп акцій, законодавець вказав, що лише умови щодо кількості та загальної вартості акцій носять індивідуальний для кожного акціонера характер, а всі інші умови договору повинні бути єдиними для всіх акціонерів. Отже, законодавець передбачив, що загальна вартість акцій (як індівідуальна договірна умова) повинна міститися в проекті договору про їх викуп. Таким чином, для того, щоб виготовити проект договору про викуп акцій та ознайомити з ним позивача відповідач повинен був спочатку визначити загальну вартість акцій позивача. Верховний Суд констатує, що ч. 2 ст. 69 Закону передбачає, що в повідомленні акціонера про право на викуп акцій товариство повинно зазначити 1) ціну викупу акцій; 2) кількості акцій, викуп яких має право вимагати акціонер; 3) загальну вартість у разі викупу акцій товариством; 4) строк здійснення товариством укладення договору та оплати вартості акцій. Таким чином, загальна вартість акцій, в тому сенсі, який вживається законодавцем в статтях 36 та 69 вищевказаного закону, є добутком ціни викупу однієї акції та загальної кількості акцій, що належать акціонеру. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в п. 10 Роз'яснень від 10.08.2010 року №7 «Про порядок застосування розділу XII Закону України «Про акціонерні товариства» щодо здійснення обов'язкового викупу акціонерним товариством розміщених ним акцій», зазначає, що ціна викупу акцій, яка є обов'язковим реквізитом повідомлення про право вимоги обов'язкового викупу акцій, що належать акціонеру, є також істотною умовою договору про обов'язковий викуп акцій. Згідно ст. 36 Закону, відповідач повинен був ознайомити позивача з проектом договору до дня проведення Зборів, тобто, до 26.04.2018 року. Між тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, ціна викупу належних позивачеві акцій (331 грн. без ПДВ за 1 просту іменну акцію) та загальна вартість цих акцій (4691594 грн. без ПДВ), яка повинна була обов'язково міститися в цьому проекті, були визначені та затверджені відповідачем (наглядовою радою Банку) тільки 05.05.2018 року (Протокол №293). Верховний Суд констатує, що місцевий господарський суд, вказавши в оскаржуваному рішенні про те, що позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогою про ознайомлення з проектом договору та відмови відповідачем йому в такому ознайомленні, припустився неправильного тлумачення ст. 36 Закону. Місцевий суд не звернув уваги на те, що: - положення ст. 36 Закону вимагали від відповідача обов'язкового зазначення в проекті договору про викуп акції загальної їх вартості; без вказання вартості предмету купівлі-продажу проект договору про викуп не може вважатися належним. - положення ст. 36 Закону зобов'язували відповідача виготовити проект договору про викуп акцій та ознайомити з ним позивача до 26.04.2018 року (дати Зборів). - для того, щоб виготовити проект договору (та своєчасно ознайомити з ним позивача), відповідач повинен був визначити загальну вартість акцій, а він, як встановлено місцевим судом, це зробив лише 05.05.2018 року, тобто вже після Зборів. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові правомірно зазначив про те, що відповідачем по справі не доведено дотримання ним визначеного ст. 36 Закону обов'язку з надання позивачу можливості ознайомлення з проектом договору про викуп акцій. Однак, апеляційний суд не зробив висновок про те, що ця обставина призводить до порушення прав позивача, що є результатом неправильного тлумачення судом норми матеріального права, а саме ст. 36 Закону. Позивач в позові просить визнати протиправними дії відповідача, які полягають: 1) в несвоєчасному затвердженні вартості однієї акції та загальної вартості акцій, що належать позивачу та підлягають викупу, 2) в ненаданні позивачу можливості володіти інформацією про загальну вартість акцій, які підлягають викупу. Як зазначено вище, дії відповідача (які полягають в затвердженні загальної вартості акцій позивача тільки після Зборів та відсутності належного проекту договору про викуп акцій до Зборів) порушують вимоги ст. 36 Закону, отже, є протиправними. Вказані протиправні дії призвели до порушення прав позивача на отримання передбаченої вищевказаним Законом інформації саме до моменту його голосування на Зборах. Інформація про загальну вартість акцій, викладена в проекті договору про їх викуп, потрібна акціонеру саме на Зборах для того щоб приймати виважені рішення щодо результатів власного голосування по тих питаннях порядку денного, які визначені ст. 68 вказаного Закону, отже позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими. Позивач в позові також просить суд визнати недійсним рішення наглядової ради відповідача, що оформлене протоколом № 293 засідання наглядової ради від 05.05.2018 року щодо затвердження ринкової вартості простої іменної акції Банку, ціни викупу акцій та загальної вартості акцій, які підлягають викупу. Оскільки, як зазначено вище, відповідач, згідно ст. 36 Закону, повинен був визначити загальну вартість акцій (яка визначається шляхом множення ціни викупу акцій, визначеної згідно положень ст. 8 Закону, на їх кількість) саме до Зборів, визначення її рішенням від 05 травня 2018 року, тобто після Зборів, є протиправним та порушує права позивача на володіння передбаченою Законом інформацією до моменту його голосування на Зборах. Отже, позовні вимоги про визнання недійсним рішення наглядової ради відповідача, оформленого протоколом № 293 засідання наглядової ради від 05.05.2018 року, щодо затвердження ринкової вартості простої іменної акції Банку, ціни викупу акцій та загальної вартості акцій, які підлягають викупу, також є законними та обґрунтованими. 7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Виходячи з вищевикладеного Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій в оскаржених рішенні та постанові у справі №910/8705/18 припустилися неправильного застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 311 ГПК України, неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування оскаржених у касаційному порядку рішень та ухвалення касаційним судом нового рішення у справі. Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню. Позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню. На підставі положень ст. 129 ГПК України судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у справі №910/8705/18 покладається на відповідача - ПАТ "Перший український міжнародний банк". Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2018р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2018р. у справі №910/8705/18 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов ОСОБА_4 задовольнити. Визнати протиправними дії ПАТ "Перший український міжнародний банк", що полягають у несвоєчасному затвердженні вартості 1 простої іменної акції товариства та загальної вартості іменних цінних акцій, що підлягають обов'язковому викупу, ненаданні акціонеру можливості володіти інформацією про загальну вартість простих іменних акцій, які підлягають обов'язковому викупу. Визнати недійсним рішення наглядової ради ПАТ "Перший український міжнародний банк", яке оформлене протоколом засідання № 293 від 05.05.2018р. Стягнути з АТ "Перший український міжнародний банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) 3524 грн. судового збору за подання позовної заяви, 5286 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 7048 грн. судового збору за подання касаційної скарги. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. О. Мамалуй Суддя Л. В. Стратієнко Суддя І. В. Ткач http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80108943
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2019 року м. Київ Справа N 295/1426/17 Провадження N 14-587цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником ОСОБА_4, на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2017 року (судді Коломієць О.С., Гансецька І.А., Шевчук А.М.) у цивільній справі за заявою ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, заінтересовані особи: Закрите акціонерне товариство "Житомирські ласощі", Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний депозитарій України, Компанія "Дельта Кепітал С.А. ", ОСОБА_7, про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2017 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, заінтересовані особи: Закрите акціонерне товариство "Житомирські ласощі" (далі - ЗАТ "ЖЛ"), Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний депозитарій України, Компанія "Дельта Кепітал С.А. ", ОСОБА_7, звернулася до суду із заявою про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів. На обґрунтування поданої заяви ОСОБА_3 зазначила, що вона є акціонером ЗАТ "ЖЛ", що підтверджується сертифікатом акцій НОМЕР_1. Вважає, що її майнові права та законні інтереси як акціонера щодо користування та розпорядження власністю, а саме акціями ЗАТ "ЖЛ", порушено, оскільки систему реєстру власників іменних цінних паперів акціонерів товариства втрачено. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_3 просила суд встановити факт втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ". Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 травня 2017 року заяву ОСОБА_3 задоволено, встановлено факт втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ". Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розгляд справи про встановлення факту, що має юридичне значення, можливий лише судом загальної юрисдикції в порядку окремого провадження. Саме в порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав. Судове рішення про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ" є лише необхідною умовою для прийняття емітентом - ЗАТ "ЖЛ" рішення про відновлення інформації про власників іменних цінних паперів. Під час розгляду цієї заяви суд установив, що в ході розгляду адміністративної справи N 906/7917/11 представник товариства не надав для огляду в судове засідання оригінал системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ" у зв'язку з його знищенням, про що суду було надано відповідний акт. Отже, наявність копії реєстру не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту втрати оригіналу системи реєстру власників іменних цінних паперів. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 травня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що розпорядженням Житомирського ТУ ДКЦПФР N 22-ЖИ-С-А-11 від 20 червня 2012 року скасовано реєстрацію випуску акцій ЗАТ "ЖЛ" у зв'язку з припиненням діяльності цього товариства шляхом його злиття з ТОВ "Будстайл-XXI". Указане розпорядження і питання щодо відновлення обігу акцій ЗАТ "ЖЛ" є предметом розгляду в адміністративних судах. Установлення юридичного факту, не передбаченого статтею 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій), у цій справі є нічим іншим, як відновленням прав акціонерів ЗАТ "ЖЛ" на володіння, користування та розпорядження належним їм майном, а також господарської діяльності цього товариства, тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Оскільки справа за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, постановлене судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. У касаційнійскарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду. Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про те, що зазначений спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства та виник з корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником, а отже, встановлення юридичного факту у цій справі є нічим іншим, як відновлення прав акціонерів, а тому вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковим. ОСОБА_3 вважає, що цей спір виник не з корпоративних відносин, а стосується встановлення факту, що має юридичне значення, та за суб'єктним складом і предметом позову підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 рокувідкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали. Відзив на касаційну скаргу не подавався. 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Згідно зі статтею 388ЦПК України у редакції цього Закону судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановлення юридичного факту в цій справі є нічим іншим, як відновленням прав акціонерів ЗАТ "ЖЛ" на володіння, користування та розпорядження належним їм майном, а також господарської діяльності цього товариства, а тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Такі висновки апеляційного суду є правильними з огляду на таке. Зазмістом положень глави 6 розділуІV ЦПК України встановлення факту, що має юридичне значення, розглядається судами загальної юрисдикції в порядкуокремого провадження. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових правфізичних осіб, якщо законом не визначено іншогопорядку їх встановлення (частинадруга статті 256 ЦПК України у редакції, яка була чинна на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій). Водночас згідно із частиною четвертою вказаної статті суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Аналогічна норма передбачена статтею 315 ЦПК України у чинній редакції. У справі, що розглядається, ОСОБА_3 просила встановити факт втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів ЗАТ "ЖЛ". Установлення цього факту заявниця пов'язує з відновленням діяльності товариства та підтвердженням її прав як власника іменних цінних паперів з метою реалізації їх відповідно до вимог статей 317-319 Цивільного кодексу України. Таким чином, ідеться не просто про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів, а про спір щодо відновлення корпоративних прав ОСОБА_3 як власника іменних цінних паперів у зв'язку з відновленням діяльності товариства. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства" (далі - Закон N 514-VI) корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Корпоративні права акціонера щодо акціонерного товариства посвідчуються акціями цього товариства, які існують виключно в бездокументарній формі (частини перша та друга статті 20 Закону N 514-VI). Кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на участь в управлінні акціонерним товариством (пункт 1 частини першої статті 25 Закону N 514-VI). Частиною першою статті 32 вказаного Закону передбачено, що загальні збори акціонерного товариства є вищим органом цьоготовариства. У загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку (реєстру) акціонерів які мають право на таку участь, або їх представники (частина перша статті 34 вказаного Закону). Отже, акціонер може реалізувати своє право на участь в управлінні товариством (участь у загальних зборах) лише за умови наявності реєстру власників іменних цінних паперів, до якого включений такий акціонер. Реєстр власників іменних цінних паперів складається згідно з відомостями, що містяться в системі реєстру власників іменних цінних паперів у депозитарній установі. Відсутність реєстру власників іменних цінних паперів та бездіяльність емітента щодо відновлення такого реєстру унеможливлює проведення загальних зборів акціонерів емітента і відповідно прийняття рішень, що стосуються діяльності та управління товариством, акціонером якого є заявник. Згідно з пунктом 1 розділу 2 Положення про порядок забезпечення існування іменних цінних паперів у бездокументарній формі, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22 січня 2014 року N 47 (далі - Положення N 47), саме на емітента покладається обов'язок вчинити ряд дій, пов'язаних з переведенням акцій із документарної в бездокументарну форму та відновленням системи реєстру власників іменних цінних паперів. Зокрема, до обов'язків емітента входить обов'язок з'ясувати інформацію стосовно наявності документів системи реєстру власників цінних паперів у Центральному депозитарії цінних паперів та депозитарної установи, яка остання здійснювала ведення реєстру власників іменних цінних паперів відповідного випуску акцій. У випадку відсутності документів системи реєстру власників іменних цінних паперів у емітента, або в Центральному депозитарії, або в депозитарній установі емітент повинен здійснити дії щодо відновлення інформації про власників іменних цінних паперів системи реєстру власників іменних цінних паперів цього випуску. Такі дії емітента передбачені Порядком забезпечення інтересів власників іменних цінних паперів у разі відсутності документів системи реєстру власників іменних цінних паперів певного випуску, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 червня 2014 року N 805 (далі - Порядок N 805). Пунктом 2 Порядку N 805 передбачено, що в разі набрання законної сили судовим рішенням щодо встановлення факту втрати системи реєстру та отримання зазначеного рішення емітентом або акціонерами, що ініціюють проведення процедури відновлення інформації про власників, відповідний орган емітента (виконавчий орган, наглядова рада або загальні збори) має прийняти рішення про відновлення інформації про власників іменних цінних паперів певного випуску та здійснити інші передбачені цим Порядком дії щодо відновлення втраченої інформації про власників іменних цінних паперів випуску та формування реєстру. Емітент може доручити депозитарній установі за її згодою відновлення втраченої інформації про власників іменних цінних паперів випуску та формування реєстру шляхом укладання відповідного договору. При укладанні емітентом з депозитарною установою відповідного договору емітент подає депозитарній установі копію судового рішення про встановлення факту втрати системи реєстру власників та копію рішення уповноваженого органу емітента про відновлення інформації про власників іменних цінних паперів певного випуску (реєстру власників іменних цінних паперів), засвідчену емітентом (абзац другий пункту 2 Порядку N 805). Таким чином, права заявника можна відновити лише після вчинення емітентом дій, спрямованих на відновлення реєстру власників іменних цінних паперів, які, зокрема, передбачені Порядком N 805. Цей Порядок визначає послідовність дій емітента щодо відновлення реєстру власників іменних цінних паперів у разі наявності судового рішення щодо встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів певного випуску. Отже, існує спір, який не може бути вирішений лише шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, що здійснюється в судах загальної юрисдикції. Справа, що розглядається, пов'язана зі спором про порушення корпоративних прав заявника. Відповідно заява ОСОБА_3 не може бути розглянута в порядку окремого провадження за правилами ЦПК України. Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, яка була чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 19 ЦПК України в чинній редакції. У порядку господарського судочинства розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів (пункт 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, яка булла чинною на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Аналогічна норма міститься й у пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України в чинній редакції. Отже, справи у спорах, які виникають між акціонерним товариством і його акціонерами, та які пов'язані із втратою системи реєстру власників іменних цінних паперів, належать до корпоративних спорів і підлягають вирішенню господарськими судами України. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України в редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів України. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 464/4365/17 Провадження N 14-454цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2017 року (суддя Бойко О.М.) та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року (судді Мікуш Ю.Р., Павлишин О.Ф., Приколота Т.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Спільного Українсько-Польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна", ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дуда Світлана Богданівна, про визнання недійсною довіреності, ВСТАНОВИЛА: У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Спільного Українсько-Польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" (далі - Спільне Українсько-Польське підприємство у формі ТОВ "Гермес-Україна"), ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дуда С.Б., у якому просив визнати недійсною довіреність від 22 квітня 2008 року на представництво прав та інтересів Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", посвідчену приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою С.Б. Позов мотивував тим, що він є учасником Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", якому належить 84,18 % статутного фонду товариства. 18 квітня 2008 року без відома та участі позивача було скликано позачергові загальні збори Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", рішенням цих зборів, що оформлене протоколом N 18, вирішено уповноважити ОСОБА_7 надати доручення ОСОБА_5 з метою прискорення продажу промислового корпусу за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 19 квітня 2017 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним вищезазначене рішення загальних зборів. Разом з тим, невстановленими особами було підроблено довіреність, видану 22 квітня 2008 року, начебто від імені Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", на представництво ОСОБА_5 прав та інтересів зазначеного товариства, зокрема з питань відчуження належного останньому приміщення промислового комплексу N 2, загальною площею 2 728,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1. Позивач стверджує, що генеральний директор Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна" ОСОБА_7 оспорюваної довіреності не підписувала і не могла підписати, оскільки перебувала за межами України. У ході кримінального провадження було проведено експертизи, якими встановлено, що підписи на довіреності від імені ОСОБА_7 виконані іншою особою, а відтиск печатки на довіреності нанесений не круглою печаткою Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", а іншою печаткою. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року, провадження у справі закрито. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач є учасником Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", свої вимоги обґрунтовував захистом своїх корпоративних прав, тому спір відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Крім того, судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом ОСОБА_4 між тими ж сторонами, з приводу того ж спору. У травні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій вона, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для розгляду. Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач є учасником Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна", однак оскаржувана довіреність не порушує його корпоративні права, зокрема право на участь в управлінні товариством, отримання дивідендів, а також право на отримання активів товариства у разі його ліквідації та інші. Крім того, у позові не зазначено, що ОСОБА_4 звернувся до суду саме за захистом корпоративних прав. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу до 02 липня 2018 року. До Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу відхилити, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, зазначив, що є учасником товариства і спір між сторонами стосується порушення його корпоративних прав, тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Спільне Українсько-Польське підприємство у формі ТОВ "Гермес-Україна" також надало відзив на касаційну скаргу, у строк визначений судом, та просило залишити її без задоволення, а судові рішення без змін. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 05 вересня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, та врахувавши наведені доводи у відзивах на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції, яка набула чинності 15 грудня 2017 року). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. Пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції, яка набула чинності 15 грудня 2017 року) є аналогічним вищезазначеній нормі. У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судом встановлено, що позивач є учасником Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна" - відповідача у справі, свої вимоги обґрунтовував порушенням його корпоративних прав. Суд також установив, що в провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа щодо спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Окрім того, 21 лютого 2018 року Господарським судом Львівської області розглянуто вищезазначений спір, позов задоволено, визнано недійсною довіреність від 22 квітня 2008 року на представництво прав та інтересів Спільного Українсько-Польського підприємства у формі ТОВ "Гермес-Україна" видану на ім'я ОСОБА_5, посвідчену приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою С.Б. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 року рішення Господарського суду Львівської області від 21 лютого 2018 року залишено без змін. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2017 року та постанова Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року прийнята з додержанням норм процесуального права, а тому зазначені судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2018 року м. Київ Справа N П/811/1296/17 Провадження N 11-443апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого Князєва В.С., судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2018 року (судді Панченко О.М., Іванов С.М., Чередніченко В.Є.) та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2010" (далі - ТОВ "Нива-2010") на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року (суддя Панченко О.М.) у справі N П/811/1296/17 за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора Маловисківської міської ради Кіровоградської області (далі - державний реєстратор) Руденка Володимира Івановича, Маловисківської міської ради Кіровоградської області (далі - Міськрада), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпромет" (далі - ТОВ "ТД "Дніпромет"), ТОВ "Нива-2010", Компанія "Fortress of anu association ltd." (далі - Компанія), про визнання дій неправомірними і скасування записів та ВСТАНОВИЛА: У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Руденка В.І. та Міськради, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: - визнати неправомірними дії державного реєстратора щодо проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176 та N 14291060012001176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176; - скасувати вчинені державним реєстратором щодо ТОВ "Нива-2010" реєстраційні записи від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176 та N 14291060012001176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176; - зобов'язати Міськраду скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань згадані вище реєстраційні записи. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що він є засновником та учасником ТОВ "Нива-2010", згідно зі статутом якого йому належить 65 % статутного капіталу, а іншим учасникам товариства - його синам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - по 17,5 % статутного капіталу товариства. Позивач та його сини не скликали позачергових загальних зборів ТОВ "Нива-2010", не брали в них участі 24 та 27 квітня 2017 року та не голосували за прийняті на них рішення про переведення діяльності цього товариства на модельний статут та відступлення належної ОСОБА_3 частки статутного капіталу ТОВ "Нива-2010" на користь Компанії.Особа, вказана в протоколах позачергових загальних зборів ТОВ "Нива-2010" від 24 та 27 квітня 2017 року N 24/04 та 25/04 як голова цих зборів - ОСОБА_7, учасникам цього товариства не відома. У зв'язку з викладеним позивач вважає незаконними вчинені державним реєстратором оскаржувані реєстраційні дії. Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2017 року відмовив у задоволенні клопотань ТОВ "Нива-2010" та ТОВ "Дніпромет" про повернення позовної заяви з підстави, визначеної пунктом 5 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з необґрунтованістю цих клопотань. Постановою від 29 вересня 2017 року Кіровоградський окружний адміністративний суд позов задовольнив. Суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ухвалою від 01 листопада 2017 року відмовив у відкритті апеляційного провадження на згадану ухвалу суду першої інстанції. Цей же суд ухвалою від 12 січня 2018 року замінив відповідача - державного реєстратора Руденка В.І. на державного реєстратора Сойченка С.В. та постановою від 12 січня 2018 року скасував постанову суду першої інстанції й закрив провадження у справі у зв'язку з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, установлених статтею 19 КАС України. Не погодившись з ухвалою та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що в цій справі відсутній спір про корпоративні права, позивач оскаржує виключно законність дій державного реєстратора під час виконання ним владних управлінських функцій. До того ж у справі N 904/5857/17 за позовом ТОВ "Дніпромет" до державного реєстратора Руденка В.І., ТОВ "Нива-2010", треті особи: Компанія, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання дій державного реєстратора неправомірними, Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 06 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року, припинив провадження у справі, посилаючись на те, що вимоги, пред'явлені безпосередньо до державного реєстратора, мають самостійний характер та заявлені без вимог, спрямованих на захист корпоративних прав, а тому такий спір не має ознак корпоративного і з урахуванням визначеної частиною другою статті 17 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) юрисдикції адміністративних судів повинен розглядатися судом адміністративної юрисдикції. ОСОБА_3 також указав на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно замінив відповідача в цій справі. На підставі викладеного позивач просить скасувати оскаржувані ним ухвалу та постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Не погодившись з ухвалою та постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року, ТОВ "Нива-2010" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення і залишити позовну заяву ОСОБА_3 без розгляду у зв'язку з тим, що є аналогічна адміністративна справа про спір між тими самими сторонами. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги пункту 3 частини першої статті 155 та частини другої статті 211 КАС України. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нива-2010" виключно на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, а ухвалою від 11 квітня 2018 року передав цю справу за касаційною скаргою позивача та касаційною скаргою третьої особи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відповідно до положень частини третьої статті 344 КАС України. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 ТОВ "Дніпромет" зазначило, що обґрунтування позивачем заявлених вимог ґрунтується на порушенні його корпоративних прав як колишнього учасника ТОВ "Нива-2010", тому такий спір незалежно від суб'єктного складу сторін підвідомчий господарському суду. Інші учасники справи відзивів на касаційні скарги не подали. Учасники справи хоч і належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, однак у судове засідання не прибули з невідомих причин, у зв'язку із чим на підставі пункту 2 частини першої статті 345 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Нива-2010" створено шляхом перетворення Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" у 2010 році. Станом на 15 грудня 2016 року керівником цього товариства значився ОСОБА_3 Відповідно до редакції статуту ТОВ "Нива-2010" від 14 грудня 2016 року позивачу належала частка в розмірі 65 % статутного капіталу товариства, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - частка в розмірі 17,5 % статутного капіталу товариства кожному. 24 квітня 2017 року державний реєстратор Руденко В.І. провів реєстраційну дію за N 14291050011001176 ("Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; інші зміни") на підставі протоколу позачергових зборів учасників ТОВ "Нива-2010" від 24 квітня 2017 року N 24/04, якими діяльність ТОВ "Нива-2010" переведено на модельний статут, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 року N 1182 "Про затвердження модельного статуту товариства з обмеженою відповідальністю". Також 24 квітня 2017 року державний реєстратор здійснив реєстраційну дію N 14291060012001176 щодо підтвердження відомостей про юридичну особу - ТОВ "Нива-2010". 27 квітня 2017 року державний реєстратор Руденко В.І. провів реєстраційну дію N 14291070013001176, якою на підставі протоколу позачергових зборів учасників ТОВ "Нива-2010" від 27 квітня 2017 року N 25/04 зареєстровано відступлення позивачем належної йому частки в розмірі 65 % статутного капіталу ТОВ "Нива-2010" на користь Компанії згідно з договором дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Нива-2010" від 27 квітня 2017 року. 28 квітня 2017 року здійснено реєстраційну дію N 14291070014001176 на підставі протоколу від 27 квітня 2017 року N 27/04 та: - зареєстровано відступлення Компанією належної їй частки в розмірі 65 % статутного капіталу ТОВ "Нива-2010" на користь ТОВ "ТД "Дніпромет"; - змінено місцезнаходження ТОВ "Нива-2010" на адресу: 49000, м. Дніпро, вул. Барнаульська, 2а, корп. Г-4, офіс 24. Розглянувши справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що цей спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд указав на те, що спір у цій справі має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки існує спір про корпоративне право між позивачем та третіми особами. Велика Палата Верховного Суду вважає правильним цей висновок апеляційного суду з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та прийняття рішення судом першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми права узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. Як правильно установлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_3 оскаржує до адміністративного суду дії суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора, пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів ТОВ "Нива-2010", внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цим суб'єктом установленого законом порядку проведення такої реєстрації. Проте з висловлених позивачем у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на його думку, реєстрації таких змін пов'язана з поданням від імені ТОВ "Нива-2010" неуповноваженою особою документів, справжність та правомірність яких позивач заперечує у зв'язку з тим, що їх складено з порушенням положень статуту ТОВ "Нива-2010", які регулюють порядок відступлення частки у статутному фонді, оформлення протоколу загальних зборів та їх проведення (зокрема, щодо участі особи, яка не є учасником товариства). Отже, звернення ОСОБА_3 до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його корпоративних та майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, суд апеляційної інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, дійшов правильного висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку господарського судочинства. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року (справа N 11-479апп18 (N 805/4506/16-а)). При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_3 на безпідставну заміну судом апеляційної інстанції відповідача в цій справі не впливає на правильність висновків апеляційного суду про закриття провадження в цій справі, а тому не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Крім того, не підлягає задоволенню і касаційна скарга ТОВ "Нива-2010" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року. Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, цією ухвалою суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційної скаргою ТОВ "Нива-2010" на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року про відмову в задоволенні клопотань ТОВ "ТД "Дніпромет" та ТОВ "Нива-2010" про повернення адміністративного позову на підставі пункту 5 частини третьої статті 108 КАС України. Відповідно до частини другої статті 185 КАС України (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції), ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 189 КАС України (у вказаній редакції) суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо справа не підлягає апеляційному розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оскільки чинний на час постановлення оскаржуваної ухвали процесуальний закон не встановлював можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про повернення адміністративного позову, висновок апеляційного суду про відмову у відкритті провадження за апеляційної скаргою ТОВ "Нива-2010" є правильним. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржувані судов рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржники не спростували, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг ОСОБА_3 та ТОВ "Нива-2010". Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2010" залишити без задоволення. 2. Постанову та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2018 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв О.Г. Яновська
  10. ПОСТАНОВА Іменем України 28 серпня 2018 року м. Київ Справа N 902/458/16 Провадження N 12-146гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М., представника позивача - Луценка Р.О., представника відповідача (1) - не з'явився, представника відповідача (2) - не з'явився, представника відповідача (3) - не з'явився, представника третьої особи - Гладуна А.І., представника прокуратури - не з'явився, розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року (судді: Бучинська Г.Б. - головуючий, Петухов М.Г., Розізнана І.В.) у справі N 902/458/16 Господарського суду Вінницької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський завод гумових та латексних виробів" до Приватного акціонерного товариства "Автоелектроапаратура" (1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (2), ОСОБА_7 (3), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк", за участю Прокуратури Рівненської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Київський завод гумових та латексних виробів" (далі також - ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Автоелектроапаратура" (далі також - ПрАТ "Автоелектроапаратура") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (далі також - ТОВ "Автопластгума") про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 червня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за N 8716. 1.2. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що договір купівлі-продажу майнового комплексу від 27 червня 2012 року, укладений між ПрАТ "Автоелектроапаратура", ТОВ "Автопластгума" та ОСОБА_7, вчинений з порушенням Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства" та з порушенням законних інтересів ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів" як засновника ПрАТ "Автоелектроапаратура" з розміром статутного капіталу у 83,3331 відсотки, оскільки ПАТ "Київський завод гумових та латексних виробів" за період 2012-2015 років згоди на продаж нерухомого майна не надавало, у зборах, де могло б розглядатися питання щодо відчуження нерухомого майна, участі не брало. 1.3. Крім того, позивач зазначає, що згідно зі статтею 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого договору, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної звітності, що кореспондується з пунктом 7.3 Статуту ПрАТ "Автоелектроапаратура". 1.4. Також указує, що відповідно до статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою, що у свою чергу відображено у пункті 7.20 Статуту ПрАТ "Автоелектроапаратура", в якому зазначено, що до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів. 1.5. Як на правові підстави позову позивач посилається нанорми статей 203, 215 ЦК України, статей 33, 52, 70 Закону України "Про акціонерні товариства". 1.6. Заперечення відповідачів 1, 2 проти позову мотивовано тим, що 03 травня 2012 року ПрАТ "Автоелекроапаратура" було проведено позачергові загальні збори акціонерів, на яких, зокрема, було прийнято рішення щодо укладення договору купівлі-продажу з ТОВ "Автопластгума" та надано голові правління повноваження на укладення зазначеного договору. На підставі рішення загальних зборів 27 червня 2012 року ПрАТ "Автоелектроапаратура" укладено з ТОВ "Автопластгума" договір купівлі-продажу майна, який нотаріально посвідчено 27 червня 2012 року. 1.7. Крім того, відповідачі 1 та 2 заявили про застосування наслідків спливу позовної давності. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Вінницької області рішенням від 17 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року, у позові відмовив. 2.2. Вищий господарський суд України постановою від 21 вересня 2017 року рішення Господарського суду Вінницької області від 17 листопада 2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2017 року скасував; справу N 902/458/16 передав на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області. 2.3. Умотивовуючи постанову, Вищий господарський суд України вказав на те, що договір купівлі-продажу від 27 червня 2012 року від імені ПрАТ "Автоелектроапаратура" підписаний головою правління Романом В.О., зі сторони ТОВ "Автопластгума" - директором ОСОБА_7, зі сторони ОСОБА_7 - ОСОБА_7 2.4. Вищий господарський суд України зазначив, що ОСОБА_7 як сторону договору купівлі-продажу від 27 червня 2012 року було залучено до участі у справі як третю особу, яка не має самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. 2.5. Проте суди першої та апеляційної інстанцій не врахували і не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_7 є власником майна товариства (спільна часткова власність 1/1000 частки товариства) за оспорюваним договором, тобто співвідповідачем у цьому спорі, а не третьою особою. 2.6. Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, Господарський суд Вінницької області ухвалою від 28 листопада 2017 року виключив ОСОБА_7 зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у справі N 902/458/16 та залучив його відповідачем 3 у цій справі. Ураховуючи те, що ОСОБА_7 не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд першої інстанції припинив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. 2.7.Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 19 лютого 2018 року скасував ухвалу Господарського суду Вінницької області в частині припинення провадження, а справу N 902/458/16 направив до Господарського суду Вінницької області для розгляду по суті. 2.8. Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції вказав на те, що, припиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив виключно із суб'єктного складу сторін спору, при цьому не дослідив характеру правовідносин, які склалися. 2.9. Суд апеляційної інстанції відзначив, що незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам. 2.10. Зважаючи на частку позивача у статутному фонді ПрАТ "Автоелектроапаратура" у розмірі 83,3331 відсотки, що впливає на право управління товариством, суд дійшов висновку про те, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року, в якій просило постанову скасувати, а ухвалу Господарського суду Вінницької області від 28 листопада 2017 року залишити в силі. 3.2. Касаційну скаргу мотивовано посиланням на положення пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо наявності підстав для припинення провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, зокрема, якщо спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу. 3.3. На думку скаржника, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про те, що позови про визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством, є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав. Скаржник указав на відсутність обґрунтування позивачем порушення його корпоративних прав спірним у справі правочином. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року та призначив її розгляд на 15 травня 2018 року. 4.2. 15 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалоюсправу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметноїта суб'єктної юрисдикції. 5. Позиція Великої Палати Верховного Суду 5.1. За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. 5.2.Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 5.3.Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України). 5.4. Згідно зі статтею 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 5.5. За змістом пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 5.6. Тобто, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім в ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір підвідомчий господарським судам незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як сторона оспорюваного договору фізична особа. 5.7. Оскільки позивач має частку у статутному фонді ПрАТ "Автоелектроапаратура", посилається на порушенняправа управління товариством унаслідок відчуження за значним правочином без рішення загальних зборів майна цього товариства, отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, спір є підвідомчим господарським судам. 5.8. Ураховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав передчасним висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для припинення провадження у справі без дослідження характеру правовідносин, у тому числі без оцінки правових підстав звернення позивача з відповідним позовом, з огляду виключно на суб'єктний склад сторін провадження. 5.9. Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження у матеріалах справи, а тому підстав для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі N 902/458/16 немає. Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі N 902/458/16 Господарського суду Вінницької області - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2018 року м. Київ Справа N 805/4505/16-а Провадження N 11-574апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (судді Васильєва І.А., Компанієць І.Д., Гайдар А.В.) у справі за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Святошинського району Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Осиповича ІгоряВіталійовича (далі - державний реєстратор Осипович І.В.), державного реєстратора Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації ЯценкоТетяни Яківни (далі - державний реєстратор Яценко Т.Я.), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Терен" (далі - ТОВ "Терен"), Громадська організація "Український нагляд", компанія "Ледоєн Холдінг ЛТД" (LEDOYEN HOLDING LTD), про визнання протиправними і скасування реєстраційних дій і ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Осиповича І.В. та державного реєстратора Яценко Т.Я., у якому просив визнати протиправними і скасувати реєстраційні дії щодо юридичної особи ТОВ "Терен": - державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи від 20 квітня 2015 року N 10721050016000783, вчинену державним реєстратором Осиповичем І.В., якою виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців інформацію про ОСОБА_4 як про учасника ТОВ "Терен"; - державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи від 29 червня 2016 року N 10721050017000783, вчинену державним реєстратором Яценко Т.Я., про зміну складу та інформації про засновників; - внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, від 29 червня 2016 року N 10721070018000783; зареєстрованих Яценко Т.Я., про зміну керівника юридичної особи. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначив, що 20 квітня 2015 року державним реєстратором Осиповичем І.В. було вчинено реєстраційну дію N 107210500160007833 - зміна складу або інформації про засновників, якою виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців інформацію про позивача як про учасника ТОВ "Терен". Позивач на час проведення реєстраційної дії був учасником ТОВ "Терен", якому належало 99,9 % статутного капіталу цього товариства, а тому рішення про виключення його зі складу учасників не могло бути прийняте без нього. Натомість позивач не брав участі в загальних зборах товариства та не голосував за рішення про виключення його зі складу учасників товариства. Крім того, позивач залишив територію України в 2012 році і більше не перетинав державний кордон України, що підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 06 вересня 2016 року. Вказану реєстраційну дію було проведено на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства від 17 квітня 2015 року та протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Терен" від 18 квітня 2015 року N 1804/15 з використанням підроблених документів (підробка підпису, внесення до змісту документів завідомо неправдивих відомостей). У подальшому державним реєстратором Яценко Т.Я. було проведено незаконні реєстраційні дії від 29 червня 2016 року N 10721050017000783 - зміна складу або інформації про засновників та N 10721070018000783 - зміна керівника юридичної особи. Внаслідок вчинення незаконних реєстраційних дій відбулося порушення права власності ОСОБА_4 на частку у статутному капіталі товариства, гарантоване йому приписами статті 41 Конституції Українита статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада1950 року (далі - Конвенція). Донецький окружний адміністративний суд постановою від 17 лютого 2017 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовив. Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив частково: постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив з мотивів непідсудності цього спору адміністративним судам та роз'яснив позивачу право звернення з позовом у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України). Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, представник ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що висновок суду про закриття провадження в справі у зв'язку з тим, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, є помилковим. На думку скаржника, між сторонами відсутній спір про право, а розглядається спір про законність рішення та дій державних реєстраторів під час виконання ними своїх владних повноважень та адміністративних функцій. У зв'язку з викладеним представник позивача просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 01 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. На час розгляду справи відповідачі та треті особи заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подавали. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що 20 квітня 2015 року державним реєстратором Осиповичем І.В. вчинено реєстраційну дію N 10721050016000783, якою проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Терен" (код ЄДРПОУ N 22965991), зареєстрованого за адресою: 03115, м. Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, будинок 136, кімната 34 - зміну складу або інформації про засновників. Відповідно до копії опису документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", 20 квітня 2015 року ТОВ "Терен" надало такі документи: реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; рішення про внесення змін до установчих документів (примірник оригіналу); статут; нову редакцію установчих документів (два примірники); копію квитанції, виданої банком; договір про перехід чи передачу частки учасника у статутному капіталі товариства (примірник оригіналу); документ, що засвідчує повноваження уповноваженої особи; документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів. Судами досліджено засвідчені копії таких документів: реєстраційної картки від 20 квітня 2015 року на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ХК Київреставратор" (далі - ТОВ "ХК Київреставратор", Товариство) від 17 квітня 2015 року N 1704/15 щодо виключення ОСОБА_4 зі складу учасників ТОВ "ХК Київреставратор", включення ОСОБА_7 до складу учасників цього Товариства та розподіл часток у статутному капіталі; затвердження нової редакції статуту Товариства та проведення державної реєстрації змін до відомостей про Товариство; придбання частки в статутному капіталі ТОВ "Терен" та наділення повноваженнями директора Товариства на підписання необхідних документів; придбання частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-інвестиційна компанія "Старе місто" та наділення повноваженнями директора Товариства на підписання необхідних документів; протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Терен" від 18 квітня 2015 року N 1804/15 щодо виключення ОСОБА_4 зі складу учасників ТОВ "Терен", включення ТОВ "ХК Київреставратор" та ОСОБА_7 до складу учасників ТОВ "Терен" та розподіл часток у статутному капіталі цього товариства; затвердження статуту ТОВ "Терен" у новій редакції та проведення державної реєстрації змін до відомостей про ТОВ "Терен"; договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Терен" від 17 квітня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 як продавцем та ТОВ "ХК Київреставратор" як покупцем щодо продажу 99,99 % статутного капіталу ТОВ "Терен"; договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Терен" від 17 квітня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 як продавцем і ОСОБА_7 як покупцем щодо продажу 0,01 % статутного капіталу ТОВ "Терен"; довіреності від 20 квітня 2015 року, виданої ТОВ "Терен" ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на представництво інтересів ТОВ "Терен", зокрема, у зв'язку з проведенням державної реєстрації; реєстраційної відомості учасників ТОВ "Терен", які прибули для участі у загальних зборах учасників товариства, що скликались на 18 квітня 2015 року, в якій зазначено присутніх осіб: ОСОБА_4 - учасник, ТОВ "ХК Київреставратор" в особі директора ОСОБА_10, який діє на підставі статуту, ОСОБА_7.; статуту ТОВ "Терен" за 2015 рік (нова редакція), затвердженого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 18 квітня 2015 року N 1804/15; квитанції від 20 квітня 2015 року N 71897982927232. Водночас, у матеріалах справи міститься заява, адресована голові Адвокатського об'єднання "Головань і Партнери" від 22 серпня 2016 року та зареєстрована в реєстрі консулом Посольства України у Канаді за N 574-524, в якій позивач зазначав, що він не підписував вказані договори від 17 квітня 2015 року та протоколи від 18 квітня 2015 року N 1804/15, від 17 квітня 2015 року N 1704/15, а також реєстраційну відомість від 18 квітня 2015 року. Крім того, ОСОБА_4 у заяві зазначив, що вказані договори він не укладав та рішень, оформлених вказаними протоколами, не приймав, а підписи від його імені у вказаних документах є підробленими, доручень або згоди на складання цих документів чи їх підписання від його імені нікому не давав, оскільки виїхав з території України у 2011 році та до України після цього не повертався. 29 червня 2016 року державним реєстратором Яценко Т.Я. вчинено реєстраційні дії: "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", номер запису 10721050017000783 - зміна складу або інформації про засновників; "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах", номер запису 10721070018000783 - зміна керівника юридичної особи. Щодо реєстраційних дій від 29 червня 2016 року, проведених державним реєстратором Яценко Т.Я. відносно ТОВ "Терен", судами установлено, що ця юридична особа надала державному реєстратору такі документи: реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; рішення про внесення змін до установчих документів (примірник оригіналу); нову редакцію установчих документів; копію квитанції, виданої банком; документ, що засвідчує повноваження уповноваженої особи. Судами досліджено копії таких документів: заяви про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - ТОВ "Терен"; квитанції від 29 червня 2016 року N 221937307865527; довіреності від 29 червня 2016 року, виданої ТОВ "Терен" в особі директора ОСОБА_12, який діє на підставі статуту та уповноважує ОСОБА_13 на вчинення дій щодо представництва інтересів ТОВ "Терен" у зв'язку з вчиненням реєстраційних дій; протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ХК Київреставратор" від 28 червня 2016 року N 24 щодо прийняття рішення про уповноваження директора цього Товариства ОСОБА_12 підписати нову редакцію статуту ТОВ "Терен", представляти Товариство на загальних зборах учасників ТОВ "Терен", а також надання протоколів та всіх необхідних документів, пов'язаних зі зміною директора ТОВ "Терен"; протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Терен" від 22 червня 2016 року N 28/06/2016-1к за участі учасників ТОВ "Терен": ТОВ "ХК Київреставратор" в особі директора ОСОБА_12, ОСОБА_7 щодо звільнення ОСОБА_10 з посади директора ТОВ "Терен" з 28 червня 2016 року, призначення ОСОБА_12 на посаду директора ТОВ "Терен" з 29 червня 2016 року, внесення змін до відомостей про засновника ТОВ "Терен", а саме про ТОВ "ХК Київреставратор" у зв'язку зі зміною місцезнаходження останнього, внесення змін до відомостей про ТОВ "Терен", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, внесення змін до статуту ТОВ "Терен", викладення та затвердження статуту ТОВ "Терен" у новій редакції, про здійснення державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ "Терен"; статуту ТОВ "Терен" (нова редакція) за 2016 рік, затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "Терен" протоколом від 28 червня 2016 року N 28/06/2016-1к; заяви від 19 липня 2016 року про надання доступу до матеріалів справи ТОВ "Терен" (код ЄДРПОУ 22965991) для ознайомлення. Крім того, в матеріалах справи наявні пояснення представника позивача ОСОБА_11, з яких слідує, що він, діючи в інтересах ОСОБА_4, звернувся до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві (далі - Шевченківське УП ГУНП в м. Києві) з повідомленням про кримінальне правопорушення від 17 листопада 2016 року за фактом можливої підробки, використання підроблених офіційних документів (протоколів загальних зборів учасників, договорів купівлі-продажу часток ТОВ "Фінансово-інвестиційна компанія "Старе місто", ТОВ "Терен", ТОВ "ХК Київреставратор") у квітні 2015 року та незаконного заволодіння належними ОСОБА_4 частками в зазначених господарських товариствах. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року у справі N 761/45079/16-к зобов'язано уповноважену особу (слідчого) Шевченківського УП ГУНП в м. Києві внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінальних правопорушень, викладених у повідомленні ОСОБА_11 від 17 листопада 2016 року. На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні N 12016100060006450 від 01 жовтня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 206-2, частинами третьою та четвертою статті 358 Кримінального кодексу України. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада 2016 року (справа N 757/53415/16-к) задоволено клопотання прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та накладено арешт, зокрема на належну компанії "Ледоєн Холдінг ЛТД", що зареєстрована на Британських Віргінських островах, частку в статутному капіталі ТОВ "Терен" у розмірі 1 млн 600 тис. грн. що дорівнює 100 % статутного капіталу вказаного товариства. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що для проведення оскаржених реєстраційних дій ТОВ "Терен" були надані передбачені чинним законодавством документи, на підставі яких у подальшому державним реєстратором проведені реєстраційні дії. Крім того, відповідно до положень Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державний реєстратор під час проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі перевірки вичерпного переліку документів лише засвідчує певні факти, а також вчиняє реєстраційні дії, передбачені цим Законом. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, з посиланням на постанови Верховного Суду України від 14 червня 2016 року та 11 квітня 2017 року (справи N 21-41а16, 21-3632а16), виходив із того, що спір у справі не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані із позбавленням особи корпоративних прав, а тому мають вирішуватися судами за правилами господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок Донецького апеляційного адміністративного суду з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми права узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. Як правильно установлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_4 оскаржує до адміністративного суду дії суб'єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів ТОВ "Терен", внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цими суб'єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації. Проте з висловлених під час розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов'язана з підробкою протоколу загальних зборів ТОВ "Терен", незаконним виключенням позивача зі складу учасників цього товариства, а також нікчемністю договору купівлі-продажу частки ОСОБА_4 в статутному капіталі ТОВ "Терен". Отже, звернення ОСОБА_4 до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його корпоративних та майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, суд апеляційної інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, дійшов правильного висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку господарського судочинства. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року (Справа N 11-479апп18 (N 805/4506/16-а)). При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків цього суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  12. ПОСТАНОВА Іменем України 4 вересня 2018 року м. Київ Справа N 904/5857/17 Провадження N 12-96гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О.,Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П. розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпромет" (далі - ТОВ "Дніпромет", позивач) на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року (судді: Чередко А.Є., - головуючий, Парусніков Ю.Б., Пархоменко Н.В.) та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року (суддя Ліпинський О.В.) у справі N 904/5857/17 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом ТОВ "Дніпромет" до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. (далі - Реєстратор) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива - 2010" (далі - ТОВ "Нива - 2010"); треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Компанія "Фортресс Оф Ану Ессошиейшн ЛТД", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання неправомірними дій Реєстратора щодо проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176 та скасування реєстраційних записів від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, внесених Реєстратором до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно ТОВ "Нива - 2010". Учасники справи: позивач - не з'явився, відповідачі - не з'явилися, треті особи - не з'явилися. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1 У травні 2017 року ТОВ "Дніпромет" звернулось до господарського суду з позовом до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. про визнання дій державного реєстратора неправомірними та скасування реєстраційних записів від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, вчинених на підставі рішень, оформлених протоколами позачергових загальних зборів учасників ТОВ &q?нь;Нива - 2010&q?от; від 24 квітня 2017 року та 28 квітня 2017 року. 1.2 Позов (з урахуванням додаткових пояснень) обґрунтовано приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та доводами про незаконність дій державного реєстратора, необхідністю захистити права та інтереси позивача, зумовлені його корпоративними правами, як учасника ТОВ "Нива - 2010". 1.3 Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року залучено до участі у справі у якості другого відповідача ТОВ &qu'f;Нива - 2010&qufo; та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Компанію "Фортресс Оф Ану Ессошиейшн ЛТД", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. 1.4 ТОВ "Нива - 2010" у клопотанні про закриття провадження у справі заперечило проти прийняття позову, вказавши, що позов подано з порушенням правил підвідомчості, оскільки стороною спору є орган державної влади; такий спір, на думку відповідача, має розглядатися адміністративним судом. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року припинено провадження у справі N 904/5857/17. 2.2. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року вказану ухвалу господарського суду залишено без змін. 2.3. Обґрунтовуючи прийняті у справі судові рішення, суди дійшли висновку, що позивач пред'явив позовні вимоги безпосередньо до державного реєстратора, ці вимоги мають самостійний характер та заявлені без вимог, спрямованих на захист корпоративних прав, відтак, такий спір не має ознак корпоративного і з урахуванням визначеної частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикції адміністративних судів має розглядатися судом адміністративної юрисдикції. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 3.1 У листопаді 2017 року ТОВ "Дніпромет" звернулося з касаційною скаргою на прийняті у справі судові рішення, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року у справі N 904/5857/17, а справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області для подальшого розгляду. 3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказав про неповне встановлення обставин справи судами попередніх інстанцій, оскільки цей спір є спором між юридичною особою та її учасником, отже корпоративним спором. Скаржник вказав, що незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник господарського товариства обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, такий спір в розумінні пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. 3.3. Крім того, скаржник навів правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 17 лютого 2015 року у справі N 21-551а14 та від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 про те, що "…визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції". 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 7 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі N 904/5857/17 за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 10 квітня 2018 року, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 3 квітня 2018 року. 4.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 квітня 2018 року справу разом із касаційною скаргою ТОВ "Дніпромет" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року у справі N 904/5857/17 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 4.3. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що позивач оскаржує вказані судові рішення з підстав порушення судами приписів пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо визначення підвідомчості спору у цій справі господарському суду. Враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 травня 2017 року у справі N 816/1774/15 про оскарження дій державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень, та відповідно, підпорядкування справи адміністративній юрисдикції, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що справа містить виключну правову проблему і підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду відповідно до приписів частин п'ятої та шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України. 5. Позиція учасників справи 5.1. Треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу її доводи заперечили, вказавши, що у позові не міститься вимог до ТОВ "Нива - 2010" або його учасників, відтак, спір не має ознак корпоративного, натомість позов заявлено до державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень і, відповідно, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. 6. Фактичні обставини справи, встановлені судами 6.1. ТОВ "Дніпромет" звернулось до господарського суду з позовом до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176 та реєстраційних записів про проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, посилаючись на незаконність дій державного реєстратора, необхідність захистити права та інтереси позивача, зумовлені його корпоративними правами, як учасника ТОВ "Нива - 2010". 6.2. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року залучено до участі у справі у якості другого відповідача ТОВ "Нива - 2010". 6.3. Припиняючи провадження у справі, суд дійшов висновку, що позивач пред'явив позовні вимоги безпосередньо до державного реєстратора, ці вимоги мають самостійний характер та заявлені без вимог до ТОВ "Нива - 2010" або його учасника, відтак, спір за цим позовом належить розглядати в порядку адміністративного судочинства на підставі частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України як публічно-правовий спір. 6.4. Суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що, враховуючи повноваження державного реєстратора, визначені статтею 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань", та з урахуванням визначеної частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикції адміністративних судів спори з приводу державної реєстрації юридичних осіб, змін до установчих документів юридичних осіб підлягають розгляду адміністративними судами. 7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства 7.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 7.2. Спори, підвідомчі господарським судам України, на час звернення із позовною заявою, визначалися статтею 12 ГПК України (у відповідній редакції на час звернення з позовом). Зокрема, відповідно до пункту 4 частини першої вказаної статтігосподарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. 7.3. Відповідно до приписів частини першої статті 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 7.4. Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" визначено права учасників товариства: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. 7.5. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 7.6. За частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 7.7. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 7.8. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 7.9. Суди попередніх інстанцій, керуючись приписами статей 1, 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань", виходили з висновків про те, оскарження позивачем як учасником товариства дій державного реєстратора та вчинених ним записів з мотивів порушення цим корпоративних прав належить до компетенції судів адміністративної юрисдикції, як публічно-правовий спір з оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій відповідно до пунктів 1 і 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. 7.10. Разом з тим, позовні вимоги не відповідають ознакам та характеристикам публічно-правового спору з огляду на таке. 7.11. За змістом наведених вище норм права, до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. 7.12. Вказані положення закріплені також у статтях 2, 4, 19 чинного Кодексу адміністративного судочинства України, яким визначено поняття публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів та завдання судочинства. 7.13. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад і участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. 7.14. Як вже зазначалося вище, предметом спору у цій справі є вимоги особи, визначеної в позові як учасник товариства, про визнання неправомірними дій державного реєстратора, а також скасування реєстраційних записів про проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, вчинених на підставі рішень, оформлених протоколами позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Нива - 2010" від 24 квітня 2017 року та 28 квітня 2017 року, частку у статутному капіталі якого має позивач. 7.15. Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань" визначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. 7.16. Державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації, нотаріус (стаття 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань"). 7.17. Змістом статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань" передбачено повноваження державного реєстратора згідно з якими він, зокрема, проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр; веде реєстраційні справи. 7.18. Подання документів для державної реєстрації за змістом статті 14 наведеного вище Закону здійснюється заявником (засновник (засновники) або уповноважена ними особа - у разі подання документів для державної реєстрації створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, в розумінні абзацу 1 пункту 8 частини першої статті 1 Закону). 7.19. Водночас статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено спростовувану презумпцію відомостей, оголошених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР). 7.20. Особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до ЄДР недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей ЄДР та відображенні в ЄДР відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису в ЄДР (пункт 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"). 7.21. У такому випадку, якщо суд встановить, що суб'єкт державної реєстрації вчинив запис в ЄДР за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в ЄДР, наявність якого порушує корпоративні права чи законні інтереси позивача. 7.22. Спір між учасниками юридичної особи або спір учасників юридичної особи з цією юридичною особою щодо скасування запису в ЄДР є корпоративним спором і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства. 7.23. Вимога про визнання неправомірними дій державного реєстратора з внесення в ЄДР відомостей, щодо достовірності яких виник корпоративний спір, має похідний характер від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту у ефективний спосіб; цей критерій суди, припиняючи провадження, не перевірили. 7.24. Відтак, висновки господарських судів першої та апеляційної інстанції щодо віднесення спору в цій справі до компетенції судів адміністративної юрисдикції, як публічно-правового спору з оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій відповідно до пунктів 1 і 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. 8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). 8.2. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок судів апеляційної та першої інстанції про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України та помилковим висновок про віднесення даного спору до компетенції судів адміністративної юрисдикції. 8.3. Приписами частини шостої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 8.4. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 308 ГПК України). 8.5. Враховуючи викладене, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпромет" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року задовольнити. 2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року у справі N 904/5857/17 скасувати. 3. Справу направити на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 478/2192/13-ц Провадження N 14-273цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - Фермерське господарство "Агропром-Синтез" (далі - ФГ "Агропром-Синтез"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів Крамаренко Т.В., Бондаренко Т.З., Темнікової В.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ФГ "Агропром-Синтез" про стягнення частки складеного капіталу, частини прибутку, інфляційних втрат та трьох процентів річних (далі - 3 % річних), УСТАНОВИЛА: У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача 186 000 грн - частка складеного капіталу; 284 147,10 грн - частина прибутку станом на 30 вересня 2012 року; 181 766,86 грн - інфляційні втрати і 3 % річних щодо частки складеного капіталу у розмірі 16 740 грн. 276 027,89 грн - інфляційні втрати та 25 573 грн - 3 % річних від частини прибутку. Вимоги обґрунтовував тим, що він є одним із засновників ФГ "Агропром-Синтез" з часткою у складеному капіталі 45 % вартістю 364 500 грн. У червні 2012 року позивач звернувся до голови ФГ "Агропром-Синтез" з письмовою заявою про вихід зі складу членів господарства, повернення його частки в статутному капіталі та виділ частки прибутку господарства. 10 липня 2012 року надав аналогічну заяву загальним зборам з проханням розпочати процедуру поділу майна та виділ належної йому частки майна господарства. У подальшому 09 жовтня 2012 року надіслав заяву голові та членам господарства з метою вирішення питання про виділ частки майна господарства. ОСОБА_3 вказував, що ним припинено членство у ФГ "Агропром-Синтез", проте не вирішено питання про виділ та повернення частки зі складеного капіталу та прибутку господарства. Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ "Агропром-Синтез" на користь ОСОБА_3 186 000 грн частки складеного капіталу ФГ "Агропром-Синтез", 284 147,10 грн частини прибутку, одержаного господарством у 2012 році до моменту виходу зі складу засновників господарства, 367 655,01 грн інфляційних втрат та 42 313,22 грн - 3 % річних, а всього - 880 115,33 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу ФГ "Агропром-Синтез" задоволено частково. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2016 року скасовано. Провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що спір між сторонами виник з корпоративних відносин, а згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК України) такий спір повинен розглядатися господарським судом. У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі. Доводи, наведені у касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір між позивачем та ФГ "Агропром-Синтез" підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки положення пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, які застосував апеляційний суд, на час звернення з позовом були викладені в іншій редакції, відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи, що виникали з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником. Також ОСОБА_3 зазначав, що фермерське господарство не є господарським товариством у розумінні вимог статті 1 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства", відтак, враховуючи суб'єктний склад учасників спору та положення пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення із позовом до суду, такий спір повинен був розглядатися у порядку цивільного судочинства. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ухвалами апеляційного суду Миколаївської області від 28 березня 2013 року та від 29 квітня 2014 року визначено підсудність цього спору Казанківському районному суду Миколаївської області. Зазначені ухвали апеляційного суду набрали законної сили. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. У червні 2017 року ФГ "Агропром-Синтез" надало суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3, у яких просило ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року залишити без змін з підстав її законності та обґрунтованості. Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року вказану справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 23 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга має бути частково задоволена з огляду на таке. Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне, між собою. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Судами встановлено, що у грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся у порядку цивільного судочинства до суду з позовом до ФГ "Агропром-Синтез" про стягнення частки складеного капіталу, частини прибутку, інфляційних втрат та 3 % річних. ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення з позовом до суду, у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, зазначив, що вказаний спір є корпоративним, розгляд якого віднесено до суду господарської юрисдикції. Разом з тим суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вимоги ЦПК України та ГПК України щодо дії законів у часі. Відповідно до статті 4 ГПК України у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Велика Палата Верховного Суду при перегляді судових рішень застосовує зазначене правило дії процесуальної норми у часі, відповідно до якої застосовується закон, чинний на час вчинення окремих процесуальних дій. Визначення юрисдикції, у порядку якої має розглядатися спір, вирішується судом першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Отже зміна законодавства після відкриття провадження у справі не тягне за собою можливості закриття такого провадження, крім випадків, коли це прямо передбачено у законі чи визначено виключну підсудність спору конкретному суду. На час звернення з позовом до суду пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України передбачав, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Зазначена редакція пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України змінена Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 10 жовтня 2013 року N 642-VII (далі - Закон N 642-VII). У розділі II Закону N 642-VII передбачено, що він набирає чинності через три місяці з дня його опублікування. Закон N 642-VII опубліковано у газеті "Голос України", що є офіційним виданням, від 28 грудня 2013 року N 249, тобто набрав чинності 28 березня 2014 року. І з указаної дати пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України передбачає, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. На час звернення з позовом до суду Законом України від 19 червня 2003 року N 973-IV "Про фермерське господарство" у статті 1 було передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльностігромадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Відповідно до вимог статті 1 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства" до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Аналогічне положення міститься й у частині другій статті 113 Цивільного кодексу України, зокрема, господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. Тобто цей перелік є вичерпним і фермерське господарство не віднесене до господарських товариств. Можна зробити висновок, що на час звернення з позовом до суду (грудень 2013 року) у порядку цивільного судочинства підлягали розгляду справи, що виникали з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарськими товариствами (фермерські, кооперативні, приватні, колективні підприємства тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, якщо стороною у спорі є фізична особа. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права - як статті 15 ЦПК України, так і статті 12 ГПК України у редакціях, чинних на час подання позову, з огляду на суб'єктний склад сторін та зміст правовідносин. Враховуючи те, що висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є помилковим, відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Залишити в силі рішення суду першої інстанції Велика Палата Верховного позбавлена можливості, оскільки суд апеляційної інстанції, закривши провадження у справі, не переглянув по суті рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до того ж суду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 318/2079/14-ц Провадження N 14-279цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - Відкрите акціонерне товариство "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" (далі - ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2014 року у складі судді Яковлєвої М.С. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В., Гончар М.С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, про стягнення дивідендів, УСТАНОВИЛА: У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" про стягнення дивідендів. Вимоги обґрунтовувала тим, що вона є акціонером ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод". На її думку, керівництво товариством захопила сім'я ОСОБА_5, які не виплачують їй дивіденди та не проводять збори акціонерів. ОСОБА_3 вказувала, що відповідач у добровільному порядку не виконує її вимог, викладених у відповідних письмових заявах, а тому просила суд стягнути з відповідача на її користь дивіденди за 20 років у розмірі 200 тис. грн. передати їй у користування частину майна акціонерного товариства, а саме: сторожку і один цех під цифрами 7 і 8 схеми; скасувати рішення загальних зборів, яким передано ОСОБА_5 у власність об'єкти нерухомості, а саме: торговий комплекс літера "О", сарай літера "Р", паркан літера N 2, котельня літера "П"; зобов'язати відповідача викупити у неї акції на суму 500 тис. грн та провести загальні збори щодо ліквідації ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод". Ухвалою Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2014 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивачка є акціонером ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод", тому всі її майнові спори з відповідачем мають розглядатися господарським судом. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року ухвалу Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2014 року залишено без змін. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають у спорах між учасником господарського товариства та самим товариством, за наявності у такому спорі ознак корпоративних відносин; у цій справі спір виник саме з корпоративних відносин. У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій. Доводи, наведені у касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що після постановлення ухвали Кам'янсько-Дніпровським районним судом Запорізької області від 04 листопада 2014 року позивач звернулася із позовом до відповідача в порядку господарського судочинства, як їй було роз'яснено судом, однак постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03 липня 2017 року у справі N 908/184/16 провадження у справі припинено з тих підстав, що правовідносини між сторонами не є корпоративними і такий спір не підлягає розгляду у господарському суді. На думку ОСОБА_3, спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 16 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне, між собою. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Як убачається з матеріалів справи, у липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод", у якому зазначала, що вона є власником простих іменних акцій, тобто акціонером вказаного товариства, у зв'язку з чим просила суд стягнути з відповідача на її користь дивіденди; передати їй у користування частину майна товариства; скасувати рішення загальних зборів, яким передано ОСОБА_5 у власність об'єкти нерухомості; зобов'язати відповідача викупити у неї акції на суму 500 тис. грн та провести загальні збори щодо ліквідації ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод". Відповідно до статті 4 Господарського процесуальнго кодексу україни (далі - ГПК України) у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Велика Палата Верховного Суду при перегляді судових рішень застосовує зазначене правило дії процесуальної норми у часі, відповідно до якої застосовується закон, чинний на час вчинення окремих процесуальних дій. ГПКУкраїни у пункті 4 частини першої статті 12 передбачав, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частини перша, третя статті 167 ГПК України). ЦПК України у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). У разі відкриття провадження у справі без врахування вимог щодо юрисдикційності спору ЦПК України у пункті 1 частини першої статті 205 передбачав можливість закриття провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Визначення юрисдикції, у порядку якої має розглядатися спір, вирішується судом першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що між сторонами існує спір, який виник із корпоративних відносин, оскільки позовні вимоги стосуються захисту права на участь позивачки в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) товариства та його активів, а тому підлягає розгляду в суді у порядку господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позовна заява ОСОБА_3 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, відповідає вимогам як статті 15 ЦПК України, так і статті 12 ГПК України у редакціях, чинних на час подання позову, з огляду на суб'єктний склад та зміст правовідносин. У цьому випадку спір виник з корпоративних відносин між юридичною особою - ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" та її акціонером - ОСОБА_3і належить до господарської юрисдикції;підстав для визначення спору як цивільного не вбачається. В Конституції України у статті 1 Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов'язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна. Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)). У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безімянная проти Росії" (Bezymyannaya v. Russia) (заява N 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони". Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France)). Згідно з даними з Єдиного реєстру судових рішень постановою від 03 липня 2017 року Донецького апеляційного господарського суду (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67583704) провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" та до фізичної особи про стягнення дивідендів було припинено з двох підстав. По-перше, у частині позовних вимог до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України - у зв'язку з припиненням діяльності суб'єкта господарювання, який був однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносинини не допускають правонаступництва, оскільки постановою Господарського суду Запорізької області від 29 грудня 2005 року у справі N 13/634-АП скасовано державну реєстрацію ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод". По-друге, у частині позовних вимог до фізичної особи? за пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК України, оскільки як позивач, так і відповідач на день звернення до суду та розгляду справи не є учасниками ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" у розумінні статті 114 Цивільного кодексу України та статті 3 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства". Отже, апеляційним господарським судом прийнято рішення про припинення провадження з інших підстав, ніж підстави, зазначені в ухвалах, що переглядаються. Таким чином, безпідставним є посилання заявника в касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03 липня 2017 року у справі N 908/184/16, у якій, на думку ОСОБА_3, провадження у справі за її позовом до ВАТ "Кам'янсько-Дніпровський молокозавод" припинено, оскільки у цьому випадку суди вирішували питання юрисдикційності спору і не торкалися інших обставин, які є підставою для закриття провадження саме компетентним судом, яким у цьому випадку є господарський суд, що не порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції. За статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. ОСОБА_3 є інвалідом II групи, тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" вона звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  15. ПОСТАНОВА Іменем України 11 вересня 2018 року м. Київ Справа N 910/18015/17 Провадження N 12-155гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_3 (не з'явилася), відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (представник - Мануілова Я.І.), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 910/18015/17 Господарського суду міста Києва за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 194 232,37 грн за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року (головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року (суддя Ярмак О.М.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта") про стягнення 71 532,66 грн невиплачених дивідендів за 2011-2013 роки, 5 379,65 грн 3 % річних, 34 010,11 грн інфляційних втрат і 23 810,19 грн невиплачених дивідендів за 2014 рік, 1 446,22 грн 3 % річних, 6 083,19 грн інфляційних втрат, а також 26 136,93 грн невиплачених дивідендів за 2011-2013 роки, 1 965,64 грн 3 % річних, 12 426,77 грн інфляційних втрат і 8 699,88 грн невиплачених дивідендів за 2014 рік, 528,43 грн 3 % річних, 2 222,70 грн інфляційних втрат - належних ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відповідно як акціонерам відповідача. Позов заявлено з таких підстав. 2. ОСОБА_3 та ОСОБА_5, зокрема у 2011-2014 роках, належало 1092 та 399 іменних акцій ПАТ "Укрнафта" відповідно. 3. 10 жовтня 2014 року та 22 липня 2015 року загальними зборами акціонерів ПАТ "Укрнафта" прийнято рішення про розподіл прибутків цього товариства за 2011-2013 роки та за 2014 рік відповідно (протоколи N 22 і N 23), якими визначено перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів, а також встановлено строки їх виплати - з 20 жовтня 2014 року по 10 квітня 2015 року та з 03 серпня по 03 жовтня 2015 року. Дивіденди, що припадають на одну акцію, визначено в такому розмірі: 40,23 грн за 2011 рік; 26,33 грн за 2012 рік; 3,50 грн за 2013 рік і 23,32 грн за 2014 рік. 4. Відповідно до зазначених рішень ОСОБА_3 було нараховано (без утриманих податків і зборів) дивіденди розміром 95 342,85 грн. у тому числі: 41 075,63 грн за 2011 рік; 26 883,46 грн за 2012 рік; 3 573,57 грн за 2013 рік і 23 810,19 грн за 2014 рік; а ОСОБА_5 - 34 836,81 грн. у тому числі: 15 008,40 грн за 2011 рік; 9 822,80 грн за 2012 рік; 1 305,73 грн за 2013 рік і 8 699,88 грн за 2014 рік, які залишилися не виплаченими у встановлені строки (станом на 10 квітня та 03 жовтня 2015 року). 5. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, у зв'язку з чим його права на 399 іменних акцій ПАТ "Укрнафта", а також на дивіденди за ними за 2011-2014 роки перейшли в порядку спадкування до його дружини - ОСОБА_3 (свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 грудня 2016 року N 2306 та від 26 вересня 2017 року відповідно). 6. У подальшому, з огляду на бездіяльність відповідача щодо виплат зазначених дивідендів, ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду міста Києва з цим позовом. 7. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, порушуючи норми чинного законодавства, не виконав належним чином зобов'язання з виплати дивідендів за період 2011-2014 роки позивачці та її покійному чоловікові (ОСОБА_5) як його акціонерам. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 8. Господарський суд міста Києва рішенням від 30 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року, позов задовольнив; стягнув із ПАТ "Укрнафта" на користь позивача 130 179,65 грн невиплачених дивідендів, 9 319,94 грн 3 % річних, 54 742,77 грн інфляційних втрат, 2 913,64 грн судового збору та 870,09 грн витрат на проїзд позивача. 9. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що як власник акцій відповідача позивачка має відповідні корпоративні права (у тому числі право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів), частина яких набута нею в порядку спадкування після смерті чоловіка (ОСОБА_5), тому після прийняття загальними зборами ПАТ "Укрнафта" рішення про виплату акціонерам дивідендів, в останнього виник обов'язок щодо здійснення належних виплат ОСОБА_3 у визначений строк, невиконання якого є підставою для задоволення позову. Короткий зміст вимог касаційної скарги 10. У травні 2018 року ПАТ "Укрнафта" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 51 980,35 грн невиплачених дивідендів, успадкованих позивачкою від чоловіка (ОСОБА_5), а також нарахованих на них інфляційних втрат і 3 % річних, та закрити провадження у справі в цій частині. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки, за твердженням скаржника, позовні вимоги в зазначеній частині не пов'язані зі здійсненням ОСОБА_3 її корпоративних прав як власника акцій ПАТ "Укрнафта", а виникають зі спадкових правовідносин щодо спадкування позивачкою належних її померлому чоловікові (ОСОБА_5) прав й обов'язків, у тому числі й відносно стягнення спірних коштів, тому спір у цій частині є цивільно-правовим і не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 12. У судовому засіданні представник ПАТ "Укрнафта" надала усні пояснення по суті справи, доводи касаційної скарги підтримала, зазначивши при цьому, що в оскаржуваній частині постанова Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року не відповідає висновку щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 569/2749/15-ц (провадження N 14-123цс18) та від 04 липня 2018 року у справі N 904/7183/17 (провадження N 12-153гс18), стосовно правильності визначення юрисдикції судів при розгляді цієї справи. Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційну скаргу 13. 09 липня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, в якому позивач зазначила, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права, оскільки відносини спадкування відбулися належним чином без участі відповідача, а відносини щодо зобов'язання ПАТ "Укрнафта" щодо здійснення виплати дивідендів своєму померлому акціонерові (ОСОБА_5), відповідні права якого були успадковані позивачкою, за своєю правовою природою є корпоративними та підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року відкрив касаційне провадження та передав справу разом з поданою ПАТ "Укрнафта" касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної та суб'єктної юрисдикції. 15. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 12 червня 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій Щодо юрисдикції суду 16. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 17. Статтею 1 та частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 18. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України). 19. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання. 20. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 21. Отже, правильне визначення юрисдикційності цього спору в межах доводів та вимог касаційної скарги залежить від установлення наявності або відсутності корпоративних відносин між сторонами в цій справі в частині стягнення з акціонерного товариства на користь позивачки грошових коштів, зокрема дивідендів за акціями, що успадковані нею від чоловіка (ОСОБА_5). 22. При цьому, оскільки ПАТ "Укрнафта" у касаційній скарзі не ставить питання про перегляд рішень судів попередніх інстанцій у частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 за належними їй 1092 іменними акціями 71 532,66 грн невиплачених дивідендів за 2011-2013 роки, 5 379,65 грн 3 % річних, 34 010,11 грн інфляційних втрат і 23 810,19 грн невиплачених дивідендів за 2014 рік, 1 446,22 грн 3 % річних, 6 083,19 грн інфляційних втрат, то у відповідній частині постанова Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року не є предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду. 23. Відповідно до частини першої статті 152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 3 Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства", яким визначено порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів (частина перша статті 1 цього Закону). 24. За змістом абзацу першого частини першої статті 6 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" акцією є іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. 25. До особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, установлених законом або правочином (абзац перший частини першої статті 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"). 26. За змістом частин першої, другої статті 20 Закону України "Про акціонерні товариства" акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства. Усі акції товариства є іменними. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі. 27. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. 28. Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 29. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи. 30. Водночас відповідно до статей 1216 і 1218 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. 31. Згідно з частиною першою статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. 32. Із наведеного вбачається, що із переходом прав на 399 іменних акцій ПАТ "Укрнафта", а також на дивіденди за ними за 2011-2014 роки, від ОСОБА_5 до позивачки (також акціонера цього товариства) в порядку спадкування, до останньої перейшли й відповідні корпоративні права останнього щодо цього акціонерного товариства, у тому числі й стосовно правомочностей на отримання певної частки його прибутку (дивідендів). 33. Таким чином, оскільки предметом спору в цій справі є стягнення з акціонерного товариства на користь його акціонера ОСОБА_3 дивідендів за акціями, що успадковані нею від чоловіка (ОСОБА_5), інфляційних втрат і 3 % річних, а також ураховуючи, що відповідач не оспорює обсяг майнових прав (розмір дивідендів), успадкованих позивачкою від померлого ОСОБА_5, та відповідний порядок їх спадкування, то цей спір за своєю правовою природою є корпоративним, адже стосується діяльності акціонерного товариства, стороною якого є акціонер цього товариства, тобто виник із корпоративних відносин і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 34. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги ПАТ "Укрнафта" про непідвідомчість даного спору в цій частині господарському суду відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані. 35. Також Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними посилання представника особи, яка подала касаційну скаргу, на невідповідність постанови Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року в оскаржуваній частині висновкам щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 569/2749/15-ц (провадження N 14-123цс18) та від 04 липня 2018 року у справі N 904/7183/17 (провадження N 12-153гс18), стосовно правильності визначення юрисдикції судів при розгляді цієї справи, оскільки зі змісту зазначених судових рішень вбачається різність предметів спорів у відповідних справах, змісту позовних вимог і підстав позовів, а також встановлених судами фактичних обставин, ніж у справі, яка розглядається. Щодо вирішення спору по суті 36. Згідно з частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. 37. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на отримання дивідендів. 38. Дивідендом є частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. (абзац перший частини першої статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства"). 39. Згідно абзацами першим-четвертим частини другої статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року. У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами. 40. Відтак, у разі прийняття загальними зборами акціонерного товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами. 41. За змістом статті 525 і частини першої статті 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічну норму закріплено в статті 193 Господарського кодексу України. 42. Із наведеного вбачається, що не здійснивши виплати нарахованих загальними зборами акціонерів ПАТ "Укрнафта" дивідендів за 2011-2014 роки ОСОБА_5 за належними йому 399 іменними акціями цього акціонерного товариства, успадкованими після його смерті позивачкою, відповідач порушив свої зобов'язання щодо здійснення належних виплат ОСОБА_3 у визначений строк, невиконання яких є підставою для задоволення позову у відповідній частині. 43. Згідно з абзацом першим частини першої статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. 44. За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. 45. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 46. Отже, вимоги позивача щодо нарахованих ним інфляційних втрат і 3 % річних у цій справі, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, також підлягають задоволенню, оскільки підставою для їх нарахування стало саме порушення ПАТ "Укрнафта" зобов'язань щодо виплат дивідендів позивачці. 47. Водночас відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 48. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, погоджується з їх висновками про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь його акціонера (ОСОБА_3) 34 836,81 грн невиплачених за 2011-2014 роки дивідендів, успадкованих нею від чоловіка (ОСОБА_5), а також інфляційних втрат (14 649,47 грн. і 3 % річних (2 494,07 грн), правильність визначення та обґрунтованість нарахування яких були встановлені судами в цій справі. 49. За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 50. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 51. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 52. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "Укрнафта" - без задоволення. Щодо судових витрат 53. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. 54. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ПАТ "Укрнафта" без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2018 року й рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2018 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Г. Яновська
  16. Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2018 року м. Київ Справа № 908/660/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючий - Стратієнко Л.В., судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В., за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.; за участю представників: позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 відповідача - не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" на постанову Донецького апеляційного господарського суду (головуючий - Дучал Н.М., судді - Будко Н.В., Склярук О.І.) від 14.11.2017, за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" про стягнення 99 441,80 грн В С Т А Н О В И В: У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" 85 750, 00 грн дивідендів, 11 147, 50 грн інфляційних втрат, 2 544,30 грн 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на 23.03.2016 позивач був учасником ТОВ "Агрофірма "Славутич" з часткою у статутному капіталі 12,25 %. Зборами учасників товариства від 23.03.2016 було прийнято рішення щодо направлення частини чистого прибутку товариства за 2009- 2015 у розмірі 700 000, 00 грн на виплату дивідендів учасникам товариства пропорційно часткам у статутному капіталі цього товариства. Оскільки відповідач позивачу дивіденди в розмірі 85 750,00 грн не сплатив, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.05.2017 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Агрофірма "Славутич" на користь ОСОБА_1 87 500,00 грн дивідендів, 7 966,63 грн інфляційних втрат, 2 225,04 грн 3% річних та судовий збір. В решті позовних вимог відмовлено. 29.11.2017 відповідач ТОВ "Агрофірма "Славутич" подало касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Підставами для скасування постанови апеляційного суду відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги те, що на момент судового розгляду позивач вийшов зі складу учасників товариства ТОВ "Агрофірма "Славутич" та втратив право на отримання дивідендів, однак набув право на отримання вартості частини майна товариства; питання розподілу прибутку та збитків товариства віднесено до виключної компетенції загальних зборів товариства, які прийняли 27.05.2016 та 23.05.2017 рішення про скасування рішення загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколом № 1 від 23.03.2016 в частині виплат дивідендів учасникам товариства з нерозподіленого прибутку звітного року в розмірі 700 000,00 грн. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Щодо доводів відповідача про те, що на момент судового розгляду позивач вийшов зі складу учасників товариства ТОВ "Агрофірма "Славутич" та втратив право на отримання дивідендів, то необхідно зазначити таке. 23.03.2016 відбулися загальні збори учасників ТОВ "Агрофірма Славутич", оформлені протоколом № 1 від 23.03.2016. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" від 23.03.2016, в яких приймав участь ОСОБА_1, за результатами розгляду третього питання порядку денного постановлено виплатити дивідендів учасникам товариства в розмірі 700 000,00 грн. Рішення, які прийняті загальними зборами учасників товариства, зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Отже, прийняття рішення загальними зборами відповідача рішення щодо виплати позивачу дивідендів надає останньому, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів учаснику прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Відповідачем згідно з вимогами ст. 34 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) не було доведено, що на початок строку виплати дивідендів, ОСОБА_1 не був учасником цього товариства та не доведено відсутність у нього права на отримання цих дивідендів. Виплата позивачу вартості частини майна товариства, пропорційну його частині у статутному капіталі у зв'язку з його виходом з товариства не є підставою для відмови у виплаті позивачу дивідендів, щодо виділення яких було прийняте рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" на час його участі в товаристві. Щодо посилання відповідача на те, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" від 27.05.2016 було скасовано рішення від 23.03.2016 про виплату дивідендів учасникам, то необхідно зазначити, що наявність такого рішення від 27.05.2016 не припиняє прав учасника та обов'язків товариства з виплати дивідендів. Крім того, рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Славутич" від 27.05.2016, оформлене протоколом № 3 від 27.05.2016 було визнано недійсним рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.07.2017 у справі № 908/1027/17, а тому у товариства відсутні підстав ухилятися від виконання свого обв'язку з виплати позивачу дивідендів. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд правильно виходив з того, що відповідач повинен був виплатити позивачу дивіденди, інфляційні втрати та 3 % річних, з огляду на таке. Згідно зі ст. 167 ГК України корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. За п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК України, ч. 1 ст. 88 ГК України, ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Рішенням загальних зборів від 23.03.2016 було вирішено виплатити дивіденди учасникам товариства в розмірі 700 000,00 грн. Цим рішенням не було визначено строку виплати дивідендів. Оскільки право на отримання частки прибутку (дивідендів) учасником передбачено ст. 116 ЦК України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" і з цього питання було прийнято рішення загальними зборами відповідача, які оформлені протоколом № 1 від 23.03.2016, однак останній виплату дивідендів не здійснив, чим порушив права позивача, то апеляційний суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для їх виплати. Однак, оскільки апеляційним судом було неправильно здійснено перерахунок заявлених позивачем дивідендів, які підлягають стягненню з відповідача, постанова апеляційного господарського суду в частині стягнення з відповідача дивідендів підлягає зміні шляхом зменшення їх суми з 87 500,00 грн до 85 750,00 грн (700 000,00 грн (рішення загальних зборів про виплату дивідендів учасникам, оформлене протоколом № 1) * 12, 25 % (частка позивача у статутному капіталі товариства згідно з Статутом ТОВ "Агрофірма "Славутич" (а.с. 19, т. 1) / 100 %). За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Апеляційний суд, врахувавши період прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання зі сплати дивідендів, прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат, однак, оскільки помилково здійснив їх нарахування на 87 500,00 грн, а не на 85 750,00 грн, то постанова апеляційного суду в цій частині також підлягає зміні, шляхом зменшення сум 3 % річних з 2 225,04 грн до 2 184,86 грн за період з 21.05.2016 по 26.03.2017 та інфляційних втрат з 7 966, 63 грн до 7 807, 30 грн за період з 01.06.2016 по 28.02.2017. Також підлягає зміні постанова апеляційного суду в частині розподілу судового збору, шляхом зменшення стягнення з відповідача судового збору за подання позовної заяви з 1 571, 84 грн до 1 540, 48 грн та за розгляд апеляційної скарги з 1 729,02 до 1 694, 53 грн. Відповідно до ст. 129 ГПК України з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" стягнути 71, 42 грн судового збору за подання касаційної скарги. Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" задовольнити частково. Змінити постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14 листопада 2017 року у справі за № 908/660/17, зменшивши суму дивідендів, що підлягають стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" на користь ОСОБА_1 з 87 500,00 грн до 85 750,00 грн, 3 % річних - з 2 225,04 грн до 2 184,86 грн, інфляційні втрати з 7 966, 63 грн до 7 807, 30 грн. Змінити постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14 листопада 2017 року в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" на користь ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви, зменшивши суму судового збору, що підлягає стягненню з відповідача з 1 571, 84 грн до 1 540, 48 грн та за подання апеляційної скарги - з 1 729,02 грн до 1 694, 53 грн. В решті постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14 листопада 2017 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (70030, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" (70030, Запорізька обл., Вільнянський р-н., с. Михайлівка, вул. Слободчикова, буд. 11, код ЄДРПОУ 30851059) 71, 42 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Доручити Господарському суду Запорізької області видати наказ. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає Головуючий Л. Стратієнко Судді О. Мамалуй І. Ткач http://reyestr.court.gov.ua/Review/74378042
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2018 року м. Київ Справа N 917/1345/17 Провадження N 12-144гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідачаКібенкоО.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Яковлівська" (далі - ТОВ "Агрофірма "Яковлівська") на рішення Господарського суду Харківської області від 18 жовтня 2017 року, ухвалене суддею Калініченко Н.В., та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2017 року, ухвалену колегією суддів Гетьман Р.А., Слободін М.М., Хачатрян В.С., у справі Господарського суду Харківської області за позовом ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4.), про стягнення 675 110 грн безпідставно одержаних коштів Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У серпні 2017 року ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", посилаючись на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з учасників товариства коштів, отриманих без достатньої правової підстави, а саме: із ОСОБА_3 - 259 352 грн із ОСОБА_4 - 415 758 грн. Позовні вимоги мотивовані безпідставністю здійснених позивачем на користь відповідачів виплат у вигляді дивідендів як учасникам (засновникам) ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" через відсутність рішення загальних зборів товариства (не проведення). Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 14 серпня 2017 року позовну заяву направлено за підсудністю до Господарського суду Харківської області. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій 2. Відповідно до пункту 1.4 статуту ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", затвердженого загальними зборами від 26 грудня 2005 року, а також витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців учасниками товариства є: ОСОБА_3, що володіє часткою у розмірі 61 % статутного капіталу, ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5.), що володіє часткою у розмірі 20 % статутного капіталу, та ОСОБА_4, що володіє часткою у розмірі 19 % статутного капіталу. 3. Згідно з копією протоколу N 1 від 12 січня 2015 року, підписаного Головою зборів ОСОБА_3, секретарем зборів ОСОБА_4 і скріпленого печаткою ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", загальними зборами учасників прийнято рішення про нарахування та виплату учасникам товариства дивідендів за 2014 рік після сплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 5 % від нарахованої суми, а саме: на користь ОСОБА_3 у розмірі 3 964 999,99 грн. ОСОБА_5 - 1 299 999,95 грн. ОСОБА_4 - 1 235 000 грн. 4. Протягом лютого - вересня 2015 року ОСОБА_5 отримав від ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" дивіденди за 2014 рік у розмірі 437 640 грн., ОСОБА_3 - 1 334 802 грн. а ОСОБА_4 - 415 758 грн. 5. На вимогу ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" ОСОБА_5 платіжним дорученням N 18178880 від 13 квітня 2017 року повністю повернув товариству отримані кошти. 6. ОСОБА_3 на підставі платіжних доручень N N 18178815, 18860967 від 13 квітня 2017 року та від 15 червня 2017 року повернула ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" отримані грошові кошти як помилково нараховані дивіденди у загальному розмірі 1 075 450 грн. 7. ОСОБА_4, в свою чергу, не повернув ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" отриманих від останнього дивідендів. 8. Позивач вважає, що виплата дивідендів відбулася помилково за відсутності відповідного рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" про їх виплату, що передбачено частиною першою статті 59 Закону України "Про господарські товариства" у редакції, чинній на час звернення з позовом, внаслідок чого звернувся до суду з позовом про стягнення цих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України, а саме: 259 352 грн із ОСОБА_3 та 415 758 грн із ОСОБА_4 Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 9. Рішенням Господарського суду Харківської області від 18 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського від 21 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено. 10. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що грошові кошти отримані відповідачами як дивіденди за рішенням загальних зборів ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", оформленим протоколом N 1 від 12 січня 2015 року, а тому позов безпідставно подано на підставі статті 1212 ЦК України. Короткий зміст вимог касаційної скарги 11. У січні 2018 року ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. Скаржник послався на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки ними не враховані обставини, встановлені постановою Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/646/17, якою залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" про стягнення несплаченої товариством частини дивідендів за 2014 рік. 13. Дана постанова суду касаційної інстанції мотивована відсутністю доказів прийняття загальними зборами ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" рішення про виплату дивідендів його учасникам, внаслідок чого вказано на безпідставність позовних вимог одного із учасників товариства щодо стягнення частини цих дивідендів. Спростовано посилання учасника ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" ОСОБА_4 на копію протоколу N 1 від 12 січня 2015 року, надану на підтвердження обставин проведення загальних зборів товариства та прийняття ними відповідних рішень, оскільки вона не засвідчена належним чином і, відповідно, не є належним доказом у справі. Оригіналу цього протоколу учасниками справи також не надано, в той час як розподіл прибутку ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" та виплата дивідендів його учасникам має здійснюватися виключно за наявності рішення загальних зборів. При цьому зазначено про те, що часткова виплата учасникам ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" дивідендів не є доказом попереднього прийняття загальними зборами рішення про їх виплату та відбулася помилково за відсутності відповідного рішення загальних зборів, передбаченого частиною першою статті 59 Закону України "Про господарські товариства" у редакції, чинній на час ухвалення постанови касаційної інстанції. 14. Скаржник вважає, що у вказаній постанові Вищого господарського суду України встановлені преюдиціальні факти непроведення 12 січня 2015 року рішення загальних зборів ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", ОСОБА_3 також заперечила факт їх проведення і підписання нею протоколу N 1 (відзив на позов а. с. 135 т. 1 та пояснення а. с. 9 т. 2), а тому позивач стверджує про помилковість висновків судів попередніх інстанцій у даній справі щодо виплат дивідендів на підставі рішення загальних зборів. При цьому зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 помилково отримані грошові кошти в якості дивідендів за 2014 рік, які підлягають стягненню на користь ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" на підставі статті 1212 ЦК України. Доводи інших учасників справи 15. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 погодилась із доводами скаржника, повністю визнала позовні вимоги про безпідставне отримання нею грошових коштів у вигляді дивідендів від ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", оскільки загальні збори учасників цього товариства 12 січня 2015 року не проводилися та, відповідно, рішення про виплату їй дивідендів за 2014 рік не приймалося. 16. ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, посилаючись на те, що керівник ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" Бондаренко А.А., підписуючи видаткові касові ордери за період з лютого по вересень 2015 року про виплату учасникам товариства дивідендів за 2014 рік, перевіряв підстави цих виплат, здійснення яких неможливе за відсутності відповідного рішення загальних зборів. ОСОБА_4 вказав на наявність підстав для отримання ним грошових коштів від товариства і неможливість повернення їх останньому за приписами статті 1212 ЦК України. Рух касаційної скарги 17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 травня 2018 року передав справу разом із касаційною скаргою ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на наявність виключної правової проблеми щодо питання розмежування юрисдикції цивільних і господарських судів щодо даної категорії спорів, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 18. При цьому суд виходив з того, що відповідачами у даній справі є фізичні особи, які не здійснюють підприємницької діяльності, а спори за участю відповідачів - фізичних осіб повинні розглядатися у порядку цивільного судочинства. У разі задоволення позовних вимог щодо безпідставного отримання відповідачами грошових коштів, підстави для звернення до господарського суду з даним позовом будуть відсутні з огляду на відсутність корпоративних відносин між позивачем та відповідачами. 19. Згідно із частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 20. З огляду на те, що предметом даного спору є стягнення грошових коштів з фізичних осіб на підставі статті 1212 ЦК України як отриманих ними без достатньої правової підстави, та враховуючи, що такі фізичні особи є учасниками товариства з обмеженою відповідальністю й отримали спірні кошти у вигляді дивідендів, зважаючи на наявність виключної правової проблеми у вирішенні питання щодо розмежування юрисдикції цивільних і господарських судів щодо даної категорії спорів, Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 21. З метою забезпечення єдності правозастосовної практики як Верховним Судом, так і місцевими й апеляційними судами, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити про таке. 22. Пунктом 2 частини першої статті 116 ЦК України, положення якого кореспондуються з абзацом 2 частини першої статті 88 Господарського кодексу України (далі - ГК України), передбачено право учасників господарського товариства у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частину (дивіденди). 23. Відповідно до частини першої статті 58 та частини першої статті 59 Закону України "Про господарські товариства" у редакції, чинній на час ухвалення судових рішень попередніх інстанцій, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" частини п'ятої статті 41 цього Закону, належить: встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. 24. За змістом пункту 5 частини четвертої статті 145 ЦК України у редакції, чинній на час ухвалення судових рішень попередніх інстанцій, до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства. 25. Вказані нормативні положення закріплено в пунктах 5.1, 5.2, 6.1., 6.2. статуту ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", відповідно до яких вищим керівним органом товариства є збори учасників або їх представників. До виключної компетенції загальних зборів належить затвердження щорічних результатів діяльності товариства, порядку розподілу прибутку; рішення із вказаних питань приймаються простою більшістю голосів. Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та інших витрат і страхових зобов'язань. З прибутку товариства сплачуються передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету, а також сплачуються відсотки за кредитами банків, штрафні санкції. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні учасників і використовується згідно з рішенням зборів учасників. 26. Отже розподіл прибутку ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" та виплата дивідендів учасникам здійснюється виключно на підставі рішення загальних зборів учасників товариства. 27. Учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів (пункти "а-б" частини першої статті 10 Закону України "Про господарські товариства" у редакції, чинній на час ухвалення судових рішень попередніх інстанцій). 28. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів з учасників ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", сплачених останнім як дивіденди за 2014 рік на підставі рішення загальних зборів учасників від 12 січня 2015 року, оформленого протоколом N 1, належним чином засвідчена копія якого подавалась до місцевого господарського суду ОСОБА_4 та знаходиться у матеріалах справи (а. с. 137 т. 1.). 29. Водночас позовні вимоги про повернення цих коштів заявлені ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" на підставі статті 1212 ЦК України як отримані відповідачами без достатньої правової підстави, оскільки позивач заперечує факт проведення 12 січня 2015 року загальних зборів учасників і прийняття ними рішення про виплату дивідендів. При цьому позивач посилається на обставини, встановлені постановою Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/646/17, якою залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" про стягнення несплаченої товариством частини дивідендів за 2014 рік внаслідок відсутності доказів прийняття загальними зборами ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" рішення про виплату дивідендів його учасникам. Також зазначено, що часткова виплата учасникам ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" дивідендів не є доказом попереднього прийняття загальними зборами рішення про їх виплату. 30. Суди попередніх інстанцій за наслідками аналізу ухвалених рішень у справі N 922/646/17 встановили, що у вказаній справі не досліджувались обставини визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, оформленого протоколом N 1 від 12 січня 2015 року, а лише встановлювались підстави виплати дивідендів з огляду на неналежним чином засвідчену копію протоколу, який не визнаний доказом проведення загальних зборів і прийняття ними рішень, в той час як оригінал протоколу учасниками справи не надавався. Про даний факт зазначено судами у мотивувальній частині рішення у рамках встановлення обставин, що входили до кола доказування предмета спору, що розглядався. 31. Посилаючись на частину сьому статті 75 ГПК України, якою передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду, суди попередніх інстанцій вказали, що надана оцінка матеріалів іншої справи не є преюдиціальним фактом у даній справі, та підставно відмовили у задоволенні позову, поданого на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки дивіденди виплачені учасникам справи на підставі рішення загальних зборів. 32. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. 33. Суд у справі N 922/646/17 оцінив відсутність оригіналу протоколу N 1 від 12 січня 2015 року або належним чином засвідченої його копії, а не встановив факт непроведення загальних зборів. 34. Таким чином, у справі N 922/646/17, предметом розгляду якої було стягнення з товариства на користь учасника дивідендів, не встановлена обставина непроведення загальних зборів та факт відсутності відповідного рішення загальних зборів, а лише здійснено оцінку наданих учасниками справи доказів і, за недоведеності наявності відповідного рішення - оригіналу протоколу проведення зборів, відмовлено у задоволенні позову. 35. Крім того, у постанові Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/646/17 наголошено на тому, що, у разі одержання оригіналу протоколу N 1 зборів учасників ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" від 12 січня 2015 року, заінтересована сторона може ініціювати перегляд постанови за нововиявленими обставинами. 36. Як зазначалось вище, у матеріалах даної справи містяться видаткові касові ордери за період з лютого по вересень 2015 року, підписані керівником ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" - Бондаренко А.А. та головним бухгалтером, і скріплені печаткою товариства, на підставі яких учасникам товариства здійснювалась виплата дивідендів. Касові ордери є первинними документами для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси, які підлягають обов'язковій перевірці особами, що ведуть бухгалтерський облік. У справі також наявна картка рахунку, що підтверджує виплату грошових коштів учасникам товариства з призначенням платежу - дивіденди за 2014 рік. 37. Доводи скаржника, що обставини, встановлені у постанові Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/646/17, є преюдиціальними відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, не заслуговують на увагу, оскільки за приписами цієї норми обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, якщо у ній беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини. В той час як склад учасників даної справи і справи N 922/646/17 є різним. 38. Частинами першою та третьою статті 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 39. Дана справа виникла з корпоративних відносин, пов'язаних з діяльністю юридичної особи - позивача, правами й обов'язками учасників товариства, визначеними статтею 167 ГК України, оскільки предмет спору у ній є стягнення дивідендів, а тому пов'язаний із господарською діяльністю товариства, внаслідок якої відбулась їх виплата. 40. Зазначена обставина є вирішальною при розмежуванні юрисдикції та вирішенні питання про підвідомчість даної справи. 41. До компетенції господарських судів відносяться справи у спорах між учасником господарського товариства та господарським товариством, пов'язані з реалізацією та захистом корпоративних прав, носіями яких (прав) є учасники цих товариств. 42. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК Українив редакції, чинній на час звернення до господарського суду з позовом ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", господарським судам підвідомчі справи, зокрема, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасником, пов'язані з діяльністю й управлінням товариства, в тому числі правами й обов'язками учасника. 43. ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" виплачувало відповідачам дивіденди як учасникам товариства, яке в подальшому звернулось про їх повернення. 44. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно ітоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 45. Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. 46. Рішення загальних зборів товариства є достатньою та належною правовою підставою отримання коштів його учасниками. 47. Отже, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи щодо здійснення виплат грошових коштів учасникам ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" як дивідендів на підставі дійсного рішення загальних зборів, такі кошти набуто учасниками товариства за наявності правової підстави, тому вони не можуть бути повернуті на підставі статті 1212 ЦК України. 48. З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій надано правильну оцінку тому, що, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав внаслідок сплати учасникам коштів в якості дивідендів, в силу корпоративного характеру спірних правовідносин такий спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 49. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, розглянувши даний спір, як такий, що виник з корпоративних відносин між товариством з обмеженою відповідальністю та його учасниками, що виключає можливість його розгляду судом загальної юрисдикції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 50. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. 51. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України). 52. Оскільки місцевим й апеляційним господарськими судами повно і всебічно досліджено фактичні обставини справи та правильно застосовано законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" без задоволення, а судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 53. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права. Щодо судових витрат 54. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Висновок щодо застосування норм права 55. Справи, які виникають між товариством з обмеженою відповідальністю та його учасниками стосовно набуття коштів товариства цими учасниками у якості дивідендів або стосовно збереження таких коштів без достатніх правових підстав, мають корпоративний характер. 56. Можливість застосування до таких спорів статті 1212 ЦК України виключається, якщо учасники набули кошти на підставі дійсного рішення загальних зборів. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ТОВ "Агрофірма "Яковлівська" залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду Харківської області від 18 жовтня 2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2017 року у справі N 917/1345/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Н.П. Лященко В.Ю. Уркевич Яновська О.Г.
  18. ПОСТАНОВА Іменем України 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 926/4643/16 Провадження N 12-57гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (представник - Бєльський-Панасюк О.О.), відповідач - Публічне акціонерне товариство "Чернівецький радіотехнічний завод" (представник - Капоровський А.В.), відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (не з'явився), розглянула в судовому засіданні справу N 926/4643/16 Господарського суду Чернівецької області за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області до Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору майнового найму за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року (суддя Миронюк С.О.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року (головуючий суддя Данко Л.С., судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.), УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У грудні 2016 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (далі - РВ ФДМУ по Чернівецькій області) звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Чернівецький радіотехнічний завод", фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) про визнання недійсним договору майнового найму (споруди, будівлі, приміщення) від 01 березня 2016 року N 2. Позов заявлено з таких підстав. 2. На підставі наказу Фонду державного майна України (далі - Фонд) від 19 червня 2014 року N 1799 "Про передачу до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області повноважень з управління корпоративними правами держави у господарських товариствах", акта N 235 приймання-передачі документів та матеріалів щодо управління корпоративними правами держави господарського товариства від Фонду державного майна України до РВ ФДМУ по Чернівецькій області від 09 липня 2014 року позивач здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави (21,524 % акцій статутного капіталу) щодо ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод". 3. 01 березня 2016 року між ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" (наймодавець) та ФОП ОСОБА_1 (наймач) укладено договір N 2 майнового найму (споруди, будівлі, приміщення) площею 1100 мI в будівлі АДРЕСА_1 (далі - договір) з місячною орендною платою 12,50 грн за 1 мI строком на 11 місяців. Цей договір не був погоджений з РВ ФДМУ по Чернівецькій області (державним органом приватизації). 4. Позивач зазначає, що з моменту прийняття Фондом наказу від 11 травня 1995 року N 108-ПРА "Про затвердження плану розміщення акцій ВАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" та до моменту продажу (реалізації) акцій, що належать державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" у розмірі 21,524 % (тобто розміщення 100 % акцій товариства), на відповідача - ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" поширюються обмеження щодо розпорядження майном, визначені частиною четвертою статті 12 Закону України від 04 березня 1992 року N 2163-XII "Про приватизацію державного майна" (далі - Закон N 2163-XII) у редакції, чинній на час звернення РВ ФДМУ по Чернівецькій області з позовом до суду. 5. РВ ФДМУ по Чернівецькій області стверджує, що зазначені обмеження діють до завершення приватизації об'єкта та в разі необхідності для забезпечення ефективного функціонування господарської організації, що приватизується, зазначені дії (передача майна в оренду) здійснюються за погодженням з державним органом приватизації, а оскільки договір з РВ ФДМУ по Чернівецькій області погоджений не був, то він підлягає визнанню недійсним. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 6. Господарський суд Чернівецької області рішенням від 11 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року, позов задовольнив: визнав недійсним договір та постановив стягнути судовий збір. 7. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновками про те, що відповідно до частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII з моменту прийняття рішення про приватизацію об'єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об'єкт, забороняється передача майна в оренду; внесення майна до статутного капіталу інших суб'єктів господарювання, передача майна в управління та здійснення операцій з борговими вимогами і зобов'язаннями (факторинг), якщо за період з моменту прийняття такого рішення сума вартості майна, що відчужується, або зобов'язань перевищує 5 відсотків підсумку балансу підприємства за останній звітний період, але не більш як 250 мінімальних заробітних плат протягом одного календарного року, а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений без дотримання цих нормативних вимог. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 04 серпня 2017 року ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою. 9. У касаційній скарзі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі з огляду на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. Мотивуючи касаційну скаргу, ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" зазначило, що позивач на підставі наказу Фонду здійснює лише повноваження з управління корпоративними правами, а саме 21,524 % акцій, що належать державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", тому відповідно до статті 5 Закону України від 09 грудня 2011 року N 4107-VI "Про Фонд державного майна України" (далі - Закон N 4107-VI) не наділений господарською компетенцією, визначеною статтею 3 Господарського кодексу України. 11. Крім цього, скаржник зазначає, що позивач, беручи участь в управлінні ПАТ виключно як представник держави, наділений повноваженнями тільки на управління державними акціями (частками) відповідно до їх кількості, однак в позовній заяві немає жодного посилання на порушене право позивача саме щодо управління корпоративними правами. Висновки судів стосовно повноважень позивача на розпорядження майном є хибними, оскільки останні порушують права інших акціонерів (власників) більшості 78,476 % акцій товариства, так як приміщення, що є об'єктом оренди за оспорюваним договором, є власністю ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод". 12. Також ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" у своїй касаційній скарзі наголошує, що законодавець як корпоративні відносини розуміє відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, тому оскарження позивачем укладеного договору не є оскарженням порушеного корпоративного права, а подаючи позов, позивач представляє себе як орган приватизації, з огляду на що спору про порушення корпоративного права в цій справі взагалі немає. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій не встановили яким чином було порушене корпоративне право позивача. 13. За твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки, враховуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України (в редакціях, чинних на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень), спір у правовідносинах, що виникли між сторонами, належить до компетенції адміністративних судів як публічно-правовий, що, у свою чергу, є підставою для припинення провадження у справі. Позиція інших учасників справи 14. У березні 2018 року РВ ФДМУ по Чернівецькій області подало відзив на касаційну скаргу ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", в якому зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті із повним з'ясуванням обставин справи та дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. 15. Окрім цього, РВ ФДМУ по Чернівецькій області у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що предметом спору у цій справі є визнання недійсним правочину, а саме договору майнового найму з підстав невідповідності вимогам закону, тому у цьому випадку не є предметом оскарження дії чи бездіяльність державного органу приватизації при виконанні ним владних управлінських рішень. Отже, суди правильно розглянули справу в порядку господарського судочинства. 16. Відповідач ФОП ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" не скористався. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 17. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" та призначено її розгляд на 22 березня 2018 року. 18. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2018 року дану справу разом із касаційною скаргою ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів того, що однією з підстав оскарження рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року є порушення судами правил суб'єктної юрисдикції. 19. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій (1.1.) Щодо визначення юрисдикції 20. Доводи скаржника щодо порушення юрисдикції господарських судів при розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними з огляду на таке. 21. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 22. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). 23. Підвідомчість господарських справ встановлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. 24. Велика Палата Верховного Суду щодо наведених у касаційній скарзі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" доводів про те, що спори за участю Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, зазначає таке. 25. Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 4107-VI, Фонд є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. 26. Згідно з абзацом дев'ятим пункту 2 частини першої статті 5 Закону N 4107-VI, Фонд здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. 27. Частинами першою, другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 28. Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 29. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Зокрема, вона поширюється на публічно-правові спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (частини перша, друга статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України). 30. Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншими учасниками правовідносин. 31. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій встановили, що відносини, які склалися між сторонами, виникли з приводу оренди майна ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", що перебуває у процесі приватизації. У таких відносинах Фонд здійснює повноваження власника державного майна у процесі приватизації підприємств, установ та організацій, тобто не реалізує в цій частині владних управлінських функцій. 32. Оскільки Фонд не здійснює владних управлінських функцій, а в основі цього спору лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб'єктами щодо певного об'єкта державної власності у процесі його приватизації, то й спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. 33. Таким чином, за суб'єктним складом сторін та характером спірних правовідносин ця справа підлягає розгляду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. 34. Отже, наведені у касаційній скарзі доводи про непідвідомчість цього спору господарському суду відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані, а суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства. (1.2.) Щодо вирішення спору по суті 35. Приймаючи рішення у справі про задоволення позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що договір укладений без дотримання вимог частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII, з приводу чого Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 36. Відповідно до статті 11 Закону N 2163-XII порядок приватизації державного майна передбачає, зокрема, опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації та місцевій пресі; прийняття рішення про приватизацію; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується; проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об'єкта приватизації; затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію. 37. За змістом частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII у місячний строк з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства орган, що здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку державним органам приватизації функції з управління цим майном, крім майна, що не підлягає приватизації, в тому числі матеріальних носіїв секретної інформації. З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об'єкт, забороняється: здійснення операцій (дій), внаслідок яких може відбутися відчуження зазначеного майна чи зменшення його вартості або зменшення розміру земельної ділянки державної власності; обмін, іпотека або застава майна; списання основних засобів, що мають залишкову вартість; безоплатна передача та реалізація майна для погашення заборгованості; передача майна в оренду; внесення майна до статутного капіталу інших суб'єктів господарювання, передача майна в управління та здійснення операцій з борговими вимогами і зобов'язаннями (факторинг), якщо за період з моменту прийняття такого рішення сума вартості майна, що відчужується, або зобов'язань перевищує 5 відсотків підсумку балансу підприємства за останній звітний період, але не більш як 250 мінімальних заробітних плат протягом одного календарного року; вчинення дій, які можуть призвести до обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку державної власності, на якій розташований такий об'єкт; зміна номінальної вартості або кількості акцій без зміни розміру статутного капіталу акціонерного товариства; прийняття рішень про збільшення або зменшення статутного капіталу, крім випадків збільшення статутного капіталу на суму збільшення вартості власного капіталу товариства; прийняття рішень про припинення господарської організації шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. 38. У разі необхідності для забезпечення ефективного функціонування господарської організації, що приватизується, зазначені дії здійснюються за погодженням з державним органом приватизації (пункт 2 частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII). 39. Частиною шостою статті 12 Закону N 2163-XII встановлено, що приватизація об'єкта вважається завершеною з моменту його продажу або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом приватизації (розміщення акцій), і оформляється рішенням відповідного державного органу приватизації. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки всі акції ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" не розміщені, частка акцій у розмірі 21,524 %, яка належить державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", не реалізована, то на час укладення оспорюваного договору ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" перебувало у процесі приватизації. 40. Також при прийнятті оскаржуваних рішень суди дійшли висновків про недійсність договору, оскільки останній укладено без дотримання вимог частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII, а частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. 41. Проте такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій не є правильними з огляду на наступне. 42. Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону N 2163-XII строк проведення приватизації об'єкта не повинен перевищувати двох років з моменту прийняття рішення про його приватизацію. Цим нормативним приписом передбачено максимальний строк проведення приватизації, а тому вказаний строк може бути меншим, але достатнім для проведення процедури приватизації, однак в жодному разі не більшим ніж два роки. Тобто Законом імперативно визначено, що строк проведення приватизації (тобто вся її процедура) не повинен перевищувати два роки з моменту прийняття рішення про його приватизацію. 43. Суди встановили, що приватизація ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" була запроваджена прийняттям Фондом наказу від 11 травня 1995 року N 108-ПРА "Про затвердження плану розміщення акцій ВАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" й триває до цього часу. 44. Оскільки приватизація ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" триває значно більше, ніж нормативно визначений дворічний строк з моменту прийняття рішення про приватизацію цього товариства, то ні господарський суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не звернули уваги на положення частини п'ятої статті 12 Закону N 2163-XII, яка імперативно встановлює строк процедури приватизації. 45. Згідно зі Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08 жовтня 2007 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 листопада 2013 року N 12297220 спірне нерухоме майно перебуває у приватній власності ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод". 46. За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 47. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що наявність в статутному капіталі господарського товариства державної частки (пакета акцій, що належить державі) не змінює правового режиму його майна, яке є приватною власністю господарського товариства. 48. Особливості управління та обмеження щодо розпорядження об'єктами державної власності встановлені Законом України від 21 вересня 2006 року N 185-V "Про управління об'єктами державної власності". За змістом статті 11 цього Закону відповідні обмеження щодо розпорядження майном встановлюються виключно для господарських організацій з корпоративними правами держави в їх статутному капіталі у розмірі понад 25 відсотків. 49. Частиною першою статті 5 Господарського кодексу України визначено, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. 50. Одним із загальних принципів господарювання в Україні є принцип свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом (частина перша статті 6 Господарського кодексу України), відповідно до якого суб'єкти господарювання є вільними у використанні свого майна під час здійснення господарської діяльності та виборі своїх контрагентів. 51. Оскільки ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" функціонує в організаційно-правовій формі акціонерного товариства, статутний капітал якого поділено на прості акції, то порядок його створення, діяльності, припинення, правовий статус товариства, права та обов'язки його акціонерів встановлені Законом України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства". 52. Частиною першою статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. 53. З огляду на наведені приписи законодавства України та зважаючи на те, що державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" належить 21,524 % акцій, а інші 78,476 % акцій товариства, що становить більшість у його статутному капіталі, є власністю інших акціонерів, існуючі законодавчі обмеження щодо розпорядження майном ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", у тому числі й щодо передачі його в оренду, порушують права акціонерів цього господарського товариства, гарантовані законодавством України. Застосування таких обмежень є непропорційним та таким, що порушує загальні принципи господарювання в Україні. 54. За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі про задоволення позову не можуть вважатися законними й обґрунтованими, вони постановлені з неправильним застосуванням наведених норм матеріального та порушенням норм процесуального права. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1.) Щодо суті касаційної скарги 55. Частиною першою статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 56. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша та третя статті 311 Господарського процесуального кодексу України). 57. З огляду на наведене касаційна скарга ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року й постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року - скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову в задоволенні позову. (2.2.) Щодо судових витрат 58. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 59. Таким чином, стягненню на користь ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" з РВ ФДМУ по Чернівецькій області підлягає 689 грн судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, 1760 грн судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, та 1920 грн судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. 60. Також стягненню на користь ФОП ОСОБА_1 з РВ ФДМУ по Чернівецькій області підлягає 689 грн судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Висновок щодо застосування норм права 61. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) з урахуванням приписів Закону України "Про Фонд державного майна України" справи у спорах, що виникають під час здійснення Фондом державного майна України (його регіональними відділеннями та представництвами) повноважень власника державного майна у процесі приватизації підприємств, установ та організацій, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. 62. Приписи статті 12 Закону України від 04 березня 1992 року N 2163-XII "Про приватизацію державного майна" щодо заборони передачі в оренду майна підприємства, що перебуває в процесі приватизації, мають застосовуватися з урахуванням як загальних принципів господарювання, закріплених Господарським кодексом України, так і з огляду на приписи Закону України "Про управління об'єктами державної власності", якими відповідні обмеження щодо розпорядження майном встановлено виключно для господарських організацій з корпоративними правами держави в їх статутному капіталі у розмірі понад 25 відсотків. Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 311, 314 -317Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод" задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року - скасувати. 3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. 4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (58001, м. Чернівці, вул. Л. Кобилиці, 21 А, код ЄДРПОУ 21432643) на користь Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод" (58020, м. Чернівці, вул. Хотинська, 41, код ЄДРПОУ 14314682) 4369 грн судових витрат. 5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (58001, м. Чернівці, вул. Л. Кобилиці, 21 А, код ЄДРПОУ 21432643) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 689 грн судових витрат. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови буде складено 04 червня 2018 року. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
  19. ПОСТАНОВА Іменем України 23 травня 2018 року м. Київ Справа N 911/3494/16 Провадження N 12-44гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - ОСОБА_4 (представник - адвокат ОСОБА_5), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "Мале підприємство "Вікторія" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Вікторія-Бородянка", представник - не з'явився), розглянула у судовому засіданні справу N 911/3494/16 Господарського суду Київської області за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватного підприємства "Мале підприємство "Вікторія" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Вікторія-Бородянка"), про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2017 року (головуючий суддя Буравльов С.І., судді Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 про розірвання укладеного 28 листопада 2012 року між ними договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Мале підприємство "Вікторія" (далі - ПП "МП "Вікторія") з розстроченням платежу. Позов заявлено з таких підстав. 2. 22 листопада 2012 року з метою отримання фінансових інвестицій і технічного кредиту, а також для оздоровлення фінансово-господарської діяльності ПП "МП "Вікторія" за рахунок збільшення статутного капіталу та залучення додаткових коштів, ОСОБА_3 (якому належало 100 % статутного капіталу цього підприємства) прийняв рішення N 01/11-2012 щодо продажу (відступлення) майнової частки в статутному капіталі підприємства розміром 70 % на користь ОСОБА_4 вартістю 140 000,00 грн. 3. На виконання зазначеного рішення 28 листопада 2012 року ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) уклали договір купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі з розстроченням платежу, посвідчений приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу Київської області Королем Р.А. та зареєстрований за N 3748, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує частину належної продавцю частки в статутному капіталі ПП "МП "Вікторія" розміром 140 000,00 грн. яка становить 70 % від статутного (складеного) капіталу цього підприємства, при цьому розрахунки між сторонами проводяться протягом одного року з моменту укладення цього договору в порядку, визначеному законодавством України (пункти 1.2, 2.3 договору). З моменту укладення цього договору продавець втрачає всі права та обов'язки у відносинах з іншими співвласниками, які виникали зі статусу співвласника підприємства та стосувалися відчуженої частки, а до покупця переходять усі відповідні права й обов'язки на цю частку, що існували в момент її продажу (пункти 4.1, 4.2 договору). 4. У подальшому ОСОБА_3 звернувся до суду із цим позовом. 5. Позов обґрунтовано істотним порушенням умов зазначеного договору відповідачем, який, за твердженням позивача, не виконав свого обов'язку щодо проведення повного розрахунку за укладеним між ними договором купівлі-продажу та не оплатив придбаної в нього частки в статутному капіталі ПП "МП "Вікторія". 6. Водночас у квітні 2018 року ПП "МП "Вікторія" реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Вікторія-Бородянка" (рішення загальних зборів засновників, оформлене протоколом від 16 квітня 2018 року N 1-04/18), стосовно чого 18 травня 2018 року внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 7. Господарський суд Київської області рішенням від 13 квітня 2017 року позовні вимоги задовольнив повністю. Розірвав укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 договір купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі з розстроченням платежу від 28 листопада 2012 року та стягнув з відповідача судовий збір. 8. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав жодних доказів належного виконання ним свого обов'язку за спірним договором щодо повного розрахунку за придбання частки в статутному капіталі підприємства, тому таке істотне порушення умов цього договору є підставою для його розірвання. 9. Крім того, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі N 522/27392/13-ц (провадження N 6-457цс16), суд указав, що ця справа підвідомча господарському суду, оскільки спір виник з корпоративних відносин між учасниками підприємства щодо управління ним, зокрема стосовно розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі цього підприємства. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 10. Київський апеляційний господарський суд постановою від 04 липня 2017 року рішення Господарського суду Київської області від 13 квітня 2017 року скасував і припинив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що оскільки на момент укладення оспорюваного договору відповідач не був учасником ПП "МП "Вікторія", а позивач не довів порушення своїх корпоративних прав щодо вказаного підприємства, то цей спір про розірвання укладеного між двома фізичними особами договору купівлі-продажу не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги 12. У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2017 року та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 13 квітня 2017 року. 13. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у цій справі є корпоративним, оскільки виник між учасниками підприємства щодо купівлі-продажу частки у статутному капіталі та пов'язаний з розпорядженням корпоративними правами, а тому ця справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 14. 19 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, у якому стверджується, що постанова суду апеляційної інстанції, якою припинено провадження в цій справі, є законною та обґрунтованою, оскільки під час укладення спірного договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі ПП "МП "Вікторія" відповідач не був учасником цього підприємства, тому, на думку ОСОБА_4, відповідний спір між фізичними особами щодо виконання ними зобов'язань за вказаним договором підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 15. Також ОСОБА_4 вказала на безпідставність застосування судом першої інстанції при вирішенні цієї справи правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 14 вересня 2016 року у справі N 6-457цс16, з огляду на різність їх предметів спору та змісту відповідних правовідносин. 16. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ПП "МП "Вікторія" своєї позиції у справі не висловила. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 17. Ухвалою Вищий господарський суд України від 05 грудня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 прийняв до провадження та призначив справу до розгляду на 20 грудня 2017 року. 18. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 19. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 20. Ухвалою від 29 січня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду призначив касаційну скаргу ОСОБА_3 до розгляду, а 27 лютого 2018 року - передав цю справу разом з касаційною скаргою ОСОБА_3 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 21. Оскільки ОСОБА_3 оскаржує постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2017 року з підстав порушення судом правил предметної та суб'єктної юрисдикції, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року цю справу прийнято та призначено до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 22. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та припиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що спір у цій справі не є корпоративним і не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Проте ці висновки Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними з огляду на таке. 23. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 24. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)). 25. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у вказаній редакції), згідно з пунктами 1, 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 26. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 27. Натомість відповідно до положень статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. 28. Отже, правильне визначення підвідомчості цієї справи залежить від установлення наявності або відсутності корпоративних відносин між сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі приватного підприємства. 29. Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. 30. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 Господарського кодексу України). 31. За змістом частин третьої та п'ятої статті 63 Господарського кодексу України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. 32. Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 33. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. 34. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки з переходом до відповідача прав і обов'язків щодо частки в статутному капіталі ПП "МП "Вікторія" на підставі укладеного з позивачем договору купівлі-продажу до нього перейшли відповідні права й обов'язки стосовно участі спільно з позивачем у діяльності та управлінні цього підприємства, то й відносини, які виникли між сторонами оспорюваного договору, за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними сторонам корпоративними правами у цьому приватному підприємстві. 35. Таким чином, спір у цій справі, який виник з корпоративних відносин між учасниками приватного підприємства щодо розірвання укладеного між ними договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі цього підприємства, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 36. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції про припинення провадження у справі є таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 37. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 38. Відповідно до частини шостої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 39. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу - направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Щодо судових витрат 40. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Висновок щодо застосування норм права 41. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), з урахуванням приписів статті 167 Господарського кодексу України, спори у справах, які виникають з корпоративних відносин між учасниками приватного підприємства щодо розірвання укладеного між ними договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі цього підприємства, є господарсько-правовими і підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2017 року скасувати. 3. Справу N 911/3494/16 Господарського суду Київської області за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватного підприємства "Мале підприємство "Вікторія" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Вікторія-Бородянка"), про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства направити до Київського апеляційного господарського суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 29 травня 2018 року. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2018 року м. Київ Справа N 904/2194/17 Провадження N 12-79гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідачаКібенкоО.Р., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод металів та сплавів" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Петренко Н.Е., Назаренко Н.Г., Ліпинського О.В. та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі Науменка І.М., Білецької Л.М., Кузнецова В.О., у справі Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод металів та сплавів" до ОСОБА_9 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Профіт" про стягнення витрат на проведення аудиту Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод металів та сплавів" (далі - ТОВ "НЗМС") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Профіт" (далі - ТОВ "АФ "Профіт") про стягнення витрат на проведення аудиторської перевірки річної фінансової звітності позивача за 2014, 2015 роки у розмірі 67 000 грн. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за вимогою ОСОБА_9 на підставі абзацу 2 частини четвертої статті 146 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності ТОВ "НЗМС" із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з позивачем чи його учасниками, а тому відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати на її проведення, що передбачено приписами абзацу 3 частини четвертої статті 146 цього ж Кодексу. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій 3. Відповідно до статуту ТОВ "НЗМС", затвердженого загальними зборами товариства (протокол N 84 від 14 жовтня 2014 року, державна реєстрація змін до установчих документів 28 жовтня 2014 року, номер запису 12241050027001282), статутний капітал товариства склав 300 000 грн., учасниками товариства є: ОСОБА_10 з часткою у статутному капіталі 50 % (150 000 грн.) та ОСОБА_9 з часткою у статутному капіталі 50 % (150 000 грн.). 4. Статтею 9 цього ж статуту ТОВ "НЗМС" передбачено, що учасник має право сам чи через свого представника брати участь в керуванні справами товариства у порядку, передбаченому цим статутом; одержувати частину прибутку (дивіденди) від діяльності товариства; одержувати повну інформацію про діяльність товариства; вийти в установленому законом порядку з товариства. 5. 02 березня 2016 року ОСОБА_9 звернулася до ТОВ "НЗМС" із заявою про проведення у строк до 18 березня 2016 року аудиторської перевірки річної фінансової звітності товариства за 2013, 2014, 2015 роки із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи його учасниками, та зазначила, що витрати, пов'язані з проведенням даної перевірки, зобов'язується відшкодувати особисто власним коштом як учасник товариства, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка. 6. За договором N 15.49 від 27 липня 2016 року, укладеним між ТОВ "НЗМС" та ТОВ "АФ "Профіт", останнім здійснено замовлену позивачем за вимогою відповідача аудиторську перевірку, про що складено акт здачі - прийняття робіт N 12/16-23.1, вартість яких склала 67 000 грн. 7. 07 лютого 2017 року ТОВ "НЗМС" звернулось до ОСОБА_9 з вимогою оплатити вартість здійсненої аудиторської перевірки, яка залишена останньою без задоволення. 8. Предметом спору у справі є відшкодування відповідачем грошових коштів, що складають вартість проведеної позивачем аудиторської перевірки. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 9. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2017 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України в редакції, чинній на час прийняття ухвали, провадження у справі припинено у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а належить розглядати в порядку цивільного судочинства. 10. Припиняючи провадження у справі, господарський суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що проведення аудиту не пов'язано із створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності ТОВ "НЗМС". Витрати позивача на проведення аудиторської перевірки річної фінансової звітності товариства за 2014, 2015 роки із залученням професійного аудитора не пов'язані з майновими інтересами цього товариства або його учасників. Оскільки спірні стосунки не впливають на відносини сторін щодо виникнення, зміни та припинення корпоративних прав, даний спір не є корпоративним та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідачем у даній справі є фізична особа. Короткий зміст вимог касаційної скарги 11. ТОВ "НЗМС" у касаційній скарзі просить скасувати рішення господарських судів попередніх інстанцій і передати справу на розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. Скаржник вказав на підвідомчість цього спору господарським судам і послався на неправильне застосування місцевим і апеляційним господарськими судами пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній на час вирішення спору, оскільки даний спір виник з корпоративних відносин у спорі між юридичною особою та її учасником, пов'язаний із діяльністю й управлінням справами товариства, правами й обов'язками учасника цієї особи у вигляді здійснення оплати проведеного на його вимогу аудиту. Доводи інших учасників справи 13. Відповідач не надав суду відзиву на касаційну скаргу. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 14. Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 15. Оскільки скаржник оскаржив судові рішення господарських судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду. 16. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 17. Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. 18. Відповідно до статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 19. Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частина перша статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). 20. Як зазначено вище, припиняючи провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України в редакції, чинній на час прийняття ухвали, внаслідок того, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а належить до компетенції цивільних судів, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що проведення аудиту не пов'язано із створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності ТОВ "НЗМС". Витрати позивача на проведення аудиторської перевірки річної фінансової звітності товариства за 2014, 2015 роки із залученням професійного аудитора не пов'язані з майновими інтересами цього товариства або його учасників. Стягнення заявленого розміру витрат на підставі абзацу 3 частини четвертої статті 146 ЦК України не можна віднести до корпоративного спору, оскільки спірні стосунки не впливають на відносини сторін щодо виникнення, зміни та припинення корпоративних прав. 21. ВеликаПалата Верховного Суду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. 22. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. 23. Пунктом "г" частини першої статті 10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що учасники товариства мають право одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів. 24. Згідно із статтею 88 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасники господарського товариства мають право одержувати інформацію про товариство. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо. 25. Порядок пред'явлення учасниками вимоги про проведення аудиторської перевірки визначається статутом товариства і законом (частина четверта статті 146 ЦК України). За відсутності відповідних положень у статуті товариства, організаційне забезпечення аудиторської перевірки діяльності та звітності товариства на вимогу його учасників, зокрема укладення договору з аудитором (аудиторською фірмою), надання аудиторові необхідних документів тощо, здійснюється товариством в особі виконавчого або іншого органу, уповноваженого на це статутом. 26. Статут ТОВ "НЗМС" передбачає здійснення контролю за діяльністю товариства ревізійною комісією і не передбачає порядку перевірки товариства аудитором. 27. Однак, таке право участі в управлінні справами товариства, як звернення про проведення аудиторської перевірки, надано учаснику (учасникам) товариства з обмеженою відповідальністю законом. При цьому, закон не пов'язує проведення аудиторської перевірки із перевірками товариства податковими та іншими контролюючими органами. 28. Отже, ОСОБА_9, як учасник товариства, мала право вимагати проведення аудиторської перевірки діяльності ТОВ "НЗМС", що здійснено позивачем у справі. 29. У розумінні частин другої - п'ятої статті 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів. Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитися з ініціативи суб'єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит). 30. Підстави для обов'язкового проведення аудиту передбачені у статті 8 цього ж Закону, в якій зокрема передбачено, що проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України. 31. Відповідно до частини першої статті 17 та статті 18 Закону України "Про господарські товариства" перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями. Товариство веде бухгалтерський облік, складає і подає статистичну інформацію та адміністративні дані у порядку, встановленому законодавством. Достовірність та повнота річної фінансової звітності товариства повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою). Обов'язкова аудиторська перевірка річної фінансової звітності товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки. 32. Згідно із вимогами частин третьої, четвертої статті 146 ЦК України для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, встановлених статутом і законом товариства, може призначатися аудиторська перевірка. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється статутом товариства і законом. На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками. Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлено статутом товариства. 33. Частиною 1 статті 167 ГК України визначено що, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що визначають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частини прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 34. У вирішенні спорів за позовами учасників товариств з обмеженою відповідальністю про спонукання товариства провести аудиторську перевірку діяльності та звітності товариства згідно із статтею 146 ЦК України належить враховувати, що передбачене зазначеною статтею право учасників спрямоване на контроль діяльності виконавчого органу, а тому є складовою права на управління товариством у передбаченому законом і установчими документами порядку. 35. Укладаючи такий договір, ТОВ "НЗМС" з ТОВ "АФ "Профіт" діяло з метою реалізації передбаченого законом права учасника, яке не залежить від волі самого товариства (його посадових осіб) щодо проведення перевірки, а також від доцільності чи недоцільності її проведення. 36. Отже, вимога ОСОБА_9 про проведення аудиторської перевірки ТОВ "НЗМС" заявлена в межах захисту корпоративних прав відповідача як учасника ТОВ "НЗМС" та здійснена з метою контролю діяльності останнього. 37. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК Українив редакції, чинній на час вирішення спору, господарським судам підвідомчі справи, зокрема, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасником, пов'язаним із діяльністю й управлінням справами товариства, правами й обов'язками учасника цієї особи, в даному випадку у вигляді здійснення оплати проведеного на вимогу останнього аудиту з метою здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства. 38. Таким чином, ОСОБА_9 як учасник ТОВ "НЗМС" шляхом пред'явлення до товариства вимоги про проведення аудиторської перевірки реалізувала своє корпоративне право, пов'язане із діяльністю й управлінням справами товариства. 39. ТОВ "НЗМС", в свою чергу, задовольнивши вимоги учасника товариства про проведення цієї перевірки, на підставі абзацу 3 частини 4 статті 146 ЦК України звернулось за належною підвідомчістю до господарського суду про відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням такої перевірки. 40. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм процесуального права і дійшли помилкового висновку про те, що цей спір підлягає розгляду у судах цивільної юрисдикції, оскільки спірні правовідносини тісно пов'язані із реалізацією учасником своїх корпоративних прав, зокрема права на управління товариством і права на отримання інформації про товариство, тому вирішення даного спору підлягає розгляду господарським судом. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 41. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду. 42. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України). 43. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з направленням справи до господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду. Щодо судових витрат 44. Оскільки в даному випадку справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється. Висновки про правильне застосування норм права 45. Спори, що виникають між товариством та його учасником на підставі частини четвертої статті 146 ЦК України про відшкодування витрат товариства, пов'язаних із проведенням на вимогу учасника аудиторської перевірки річної фінансової звітності товариства, належать до юрисдикції господарських судів, оскільки спірні правовідносини тісно пов'язані із реалізацією учасником своїх корпоративних прав, зокрема права на управління товариством і права на отримання інформації про товариство. Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський завод металів та сплавів" задовольнити. 2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2017 року у справі N 904/2194/17 скасувати. 3. Справу N 904/2194/17 направити для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська Л.М. Лобойко О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
  21. ПОСТАНОВА Іменем України 24 квітня 2018 року м. Київ Справа N 925/1165/14 Провадження N 12-38гс12 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М., учасники справи: представники позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4 відповідач - Тоцький Б.А. розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаситехномаш" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року (головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Мартюк А.І., Зубець Л.П.) та на рішення Господарського суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року (головуючий суддя Потапенко В.В., судді Єфіменко В.В., Скиба Г.М.) у справі N 925/1165/14 за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаситехномаш" про стягнення 2 085 800,00 грн 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У липні 2014 року ОСОБА_6 (далі - позивач, ОСОБА_6) звернувся до Господарського суду Черкаської областіз позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаситехномаш" (далі - відповідач, товариство, ТОВ "Черкаситехномаш") про стягнення 2085800,00 грн вартості частини майна пропорційної частці позивача в статутному капіталі ТОВ "Черкаситехномаш" (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог). 1.2. Позовні вимоги обґрунтовано наступним: - позивач є учасником ТОВ "Черкаситехномаш" частка майна якого в статутному капіталі складає 20 %; - у зв'язку з виходом з товариства позивач просить стягнути на свою користь оцінену ринкову вартість частини майна товариства пропорційну його частці у статутному капіталі. 1.3. Як на правову підставу позову ОСОБА_6 посилається на статтю 54 Закону України "Про господарські товариства" та пункт 11.2. статуту ТОВ "Черкаситехномаш". 1.4. Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що відповідно до балансу ТОВ "Черкаситехномаш" станом на 30 червня 2013 року вартість активів товариства мала від'ємне значення, що виключає підстави для виплати позивачу частини при виході із товариства. 2. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2.1. 11 жовтня 2007 року ОСОБА_6 придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛМК-Богдан" на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) частку в статутному фонді (капіталі) ТОВ "Черкаситехномаш". 2.2. Згідно з пунктом 7.1. статуту ТОВ "Черкаситехномаш", зареєстрованого 08 грудня 2009 року, одним із засновників (учасників) є ОСОБА_6 з розміром внеску до статутного фонду 1067400,00 грн. що становить 20 % статутного капіталу товариства. 2.3. Заявою від 27 червня 2013 року позивач повідомив ТОВ "Черкаситехномаш" про свій вихід з товариства на підставі статті 116 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 10 Закону України "Про господарські товариства", пункту 6.1.8. статуту ТОВ "Черкаситехномаш" та просив виплатити йому вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному фонді, яка складає 20 %, та частку прибутку, одержаного товариством у 2013 році до моменту його виходу. 2.4. 06 вересня 2013 року відбулися позачергові загальні збори учасників ТОВ "Черкаситехномаш", оформлені протоколом б/н від 06 вересня 2013 року, на яких було прийнято рішення про взяття до відома заяви про вихід зі складу учасників товариства ОСОБА_6, передачу його частки ТОВ "Черкаситехномаш", внесення відповідних змін до статуту та затвердження нової редакції статуту. 2.5. Позивач зазначав, що незадовго до його виходу з товариства керівництвом останнього була здійснена оцінка ринкової вартості цілісного майнового комплексу ТОВ "Черкаситехномаш", який був оцінений у 43 980 000 грн. виходячи з чого позивач вважав, що вартість належної йому частки майна становить 8796000 грн (43980000 * 20 %). 2.6. У свою чергу, відповідач стверджував, що відповідно до балансу ТОВ "Черкаситехномаш" станом на 30 червня 2013 року вартість активів становила 39927 тис. грн. а сума зобов'язань 47296 тис. грн. Таким чином, вартість активів станом на 30 червня 2013 року мала від'ємне значення, що виключає виплату позивачу при виході із товариства вартості частини майна товариства пропорційну його частці у статутному капіталі. 2.7. З метою встановлення дійсної (ринкової) вартості відповідного майна ТОВ "Черкаситехномаш" станом на 01 липня 2013 року, вартості частини майна товариства та частки прибутку, належних позивачу до сплати у зв'язку з виходом із товариства, суд першої інстанції ухвалою від 31 липня 2014 року призначив судову експертизу. 2.8. Висновком комплексно-комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 30 вересня 2015 року N 5188/15-42/5189/15-53/5190/15-45/15633/15-54/17303/15-42 встановлено, що дійсна (ринкова) вартість основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових або поточних біологічних активів ТОВ "Черкаситехномаш" станом на 01 липня 2013 року складала 30864343,40 грн. Зокрема, у висновку зазначено, що загальна сума складається з вартості: нерухомого майна - 19143518,00 грн. обладнання - 11517626,35 грн. нематеріальних активів - 17948,66 грн. колісних транспортних засобів - 185250,39 грн. Експертизою також встановлено, що частка майна з урахуванням дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів ТОВ "Черкаситехномаш", що належить до сплати ОСОБА_6 у зв'язку з його виходом з товариства, розрахунково складає 2085,8 тис. грн (10429 тис. грн * 20 %). Зазначена сума розрахована, виходячи з сум вартості необоротних активів, які складають 36002,0 тис. грн та оборотних активів - 21723,0 тис. грн за вирахуванням зобов'язань - 47296,00 тис. грн. 2.9. Судовими експертами при визначенні вартості основних засобів (обладнання і товари народного споживання) був використаний витратний методичний підхід. У висновку експертів зазначено, що дохідний і порівняльний методичні підходи неможливо застосувати, оскільки експертами встановлено відсутність пропозицій до продажу та оренди майна, яке є аналогічним досліджуваним об'єктам на дату оцінки - 01 липня 2013 року. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року, у справі N 925/1165/14 позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Черкаситехномаш" на користь ОСОБА_6 2085800,00 грн вартості частини майна ТОВ "Черкаситехномаш" та 34000,00 грн судових витрат за оплату проведення судової експертизи; стягнуто з ТОВ "Черкаситехномаш" 31287,00 грн судового збору в доход Державного бюджету України за розгляд справи в Господарському суді Черкаської області. 3.2. Задовольняючи позов, господарські суди пославшись, зокрема, на частину другу статті 148 ЦК України, статтю 54 Закону України "Про господарські товариства", врахувавши висновки комплексно-комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 30 вересня 2015 року, дійшли висновку, що частка майна з урахуванням дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів ТОВ "Черкаситехномаш", що належить до сплати ОСОБА_6 у зв'язку з його виходом з товариства, складає 2085800,00 грн. 4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 4.1. ТОВ "Черкаситехномаш" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року та на рішення Господарського суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року, у якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. 4.2. Скаржник вважає, що вартість частини майна, що підлягає виплаті учаснику при його виході із товариства, визначається не на підставі дійсної (ринкової) вартості всього майна товариства, а на підставі вартості чистих активів останнього, у зв'язку з чим, стверджуючи, що на дату виходу ОСОБА_6 зі складу учасників ТОВ "Черкаситехномаш", розмір чистих активів товариства мав від'ємне значення, вказує на відсутність підстав для задоволення позову. 4.3. Скаржник посилається на постанову Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі N 910/10168/13, де суд, пославшись на норми частини другої статті 148 ЦК України та статтю 54 Закону України "Про господарські товариства", дійшов висновку, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). 5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5.1. Ухвалою від 01 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Черкаситехномаш" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року та на рішення Господарського суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року в справі N 925/1165/14 і призначив її до розгляду на 28 лютого 2018 року. 5.2. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. 5.3. 28 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 925/1165/14 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши, що він вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі N 910/10168/13. 5.4. Мотивуючи своє рішення про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що він погоджується з позицією господарських судів попередніх інстанцій у даній справі стосовно того, що учасник товариства на підставі частини другої статті 148 ЦК України та статті 54 Закону України "Про господарські товариства" має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства. Однак, Верховний Суд України у постанові від 18 листопада 2014 року в справі N 910/10168/13, пославшись на частину другу статі 148 ЦК України та статтю 54 Закону України "Про господарські товариства", дійшов висновку, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). При цьому, Верховний Суд України висновки судів попередніх інстанцій у справі N 910/10168/13, з якими погодився Вищий господарський суд України, про те, що вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить з цього товариства, визначається виключно із дійсної (ринкової вартості) об'єкта оцінки, з урахуванням загальної концепції визначення ринкової вартості об'єктів нерухомого майна, без урахування іншого майна товариства, визнав необґрунтованими, скасувавши постанову Вищого господарського суду України від 06 серпня 2014 року в цій справі, та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду 6.1. Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 6.2. Статтями 116 ЦК України та 10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що учасники товариства мають право, зокрема, вийти в установленому порядку з товариства. 6.3. Частинами першою та другою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. 6.4. Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" та пункту 11.2. статуту ТОВ "Черкаситехномаш" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. 6.5. Згідно з частиною третьою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом. 6.6. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. 6.7. За змістом частини першої статті 66 та статті 139 ГК України майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. 6.8. Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства. 6.9. За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів. 6.10. При вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій, врахувавши висновки комплексно-комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 30 вересня 2015 року, дійшли висновку, що частка майна з урахуванням дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів ТОВ "Черкаситехномаш" та за вирахуванням зобов'язань товариства, що належить до сплати ОСОБА_6 у зв'язку з його виходом з товариства, складає 2085800,00 грн. 6.11. Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить із цього товариства, має визначатися із дійсної (ринкової) вартості об'єкта оцінки, з урахуванням всього майна товариства, є обґрунтованими. 6.12. У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року в справі N 910/10168/13 сформульована правова позиція, що "вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення)" і що висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився і Вищий господарський суд України, про те, що вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить із цього товариства, визначається виключно із дійсної (ринкової вартості) об'єкта оцінки, з урахуванням загальної концепції визначення ринкової вартості об'єктів нерухомого майна, без урахування іншого майна товариства, є необґрунтованими". Виходячи з викладеного вище Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відійти від цієї правової позиції. 6.13. За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаситехномаш" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 07 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року в справі N 925/1165/14 - без змін. 2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. 3. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий-суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
  22. Доброго дня! Я мав заборгованість в Манівео і одного прекрасного дня я отримав смс, що мій борг будо продано компаніі "довіра та гарантія" (dg finance). Хотів запитатись, чи хтось з ними судився і чим все закінчилось, бо мені погоджують колекторами, це не зовсім законно, бо для того має бути відповідне рішення суду, наскільки я знаю) я спершу пробував іти з ними на контакт, (вони вимагали 10 000, позичав в Манівео я лише 2000) щоб зменшити "віртуальну суму", або хоч наблизитись до реальної, бо по законодавству України не можна вимагати оплатити пеню більше 50-ти % від позиченої суми, на поступки мені ніхто не йшов. А потім я зрозумів, що навіть якщо я оплачу, то я немаю жодної гарантіі і довіри теж), все зваживши я не міг і не можу віддати гроші якомусь квартирному офісу (чи що це) в Києві і повірити, що вони мені вишлють до Львова договір про закриття боргу) пройшов мабуть місяць як мені погрожували судом і т д, звідкись взяли номер мого дідуся і кілька днів також наярювали йому, а зараз лише до мене дзвонить робит і присилають різні смс... не знаю що робити далі?? Чи мав хтось з ними судову практику, чим воно закінчувалось? Чи це пусті погрози? І чи взагалі приходять від цієї компаніі колектори? Як поводитись з ними? До мене також поступила не 100%ва інформація, але все ж інформація), що взагалі Манівео, це квартирний офіс і дочірній проект від приват банку, відповідно всі оці довіра та гарантія, роблять свою одну ганебну справу.. також якщо хтось щось знає, чув про судові процеси з Манівео, теж буде корисною для мене інфою, ну і чим взагалі закінчуються схожі справи в цих двох вище згаданих компаніях? Також, чи є загроза не виїзду закордон. Чи є якийсь термін кредиту вызыскания? Дякую.
  23. Державний герб України Верховний Суд ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2018 року м. Київ справа № 910/21160/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючий - Ткач І.В., судді: Мамалуй О.О., Студенець В.І., за участю секретаря судового засідання Бойка В.С., представники учасників справи: позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_5, Косянчук В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 (головуючий - Дикунська С.Я., судді - Дідиченко М.А., Калатай Н.Ф.) та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 (суддя Морозов С.М.) у справі № 910/21160/16 за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" про стягнення вартості частини майна, пропорційній частці у статутному капіталі в розмірі 5 095 350,00 грн, ВСТАНОВИВ: Зміна складу колегії суддів Верховного Суду Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 для розгляду справи № 910/21160/16 визначено колегію суддів у складі: Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В. Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2018 (колегія суддів у складі: Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.) відкрито касаційне провадження у справі № 910/21160/16 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.02.2018. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду за № 300 від 21.02.2018 у зв'язку перебуванням судді Стратієнко Л.В. на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/21160/16. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/21160/16 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Ткач І.В. - головуючий, судді Мамалуй О.О., Студенець В.І., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2018. Верховним Судом у складі колегії суддів: Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І. 21.02.2018 оголошено перерву в засіданні до 28.02.2018. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" (далі - ТОВ "Фірма "Джун") про виділення частки майна, визнання права власності та стягнення 950 150,00 грн. До початку розгляду судом справи по суті позивач змінив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача вартість частини майна, пропорційну частці у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Джун", в розмірі 5 095 350,00 грн. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником ТОВ "Фірма "Джун" та володіє 50% його статутного капіталу. 02.11.2016 ним було складено та направлено відповідачу заяву про вихід учасника з товариства. Позивач вважає, що на підставі ч. 2 ст. 148 ЦК України та п. 12.2 Статуту відповідача він має право на отримання вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства. 2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 2.1. Відповідно до Статуту відповідача, який затверджено рішенням зборів учасників, оформленим протоколом № 2 від 05.05.2004, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" зареєстроване виконкомом Дарницької районної ради народних депутатів м. Києва 09.06.1995 за № 01175 та утворене шляхом об'єднання грошових і майнових вкладів, здібностей, інтелектуального потенціалу за взаємною згодою засновників, які діють на підставі законодавства України та цього Статуту. Учасниками товариства є: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (п.п. 1.1., 1.2. Статуту товариства). 2.2. Для забезпечення діяльності товариства згідно з п. 4.1. Статуту за рахунок грошових вкладів учасників створюється статутний капітал в розмірі 143 000,00 грн, поділений на дві частки. 2.3. Відповідно до п. 4.2. Статуту товариства його учасники беруть участь у створенні статутного капіталу, роблять внески по 71 500,00 грн та володіють у статутному капіталі часткою в розмірі 50% кожний. 2.4. Позивачем сплачено його внесок до статутного капіталу товариства в загальній сумі 71 500,00 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів № 109 від 29.04.2004 та №122 від 13.05.2004. 2.5. 02.11.2016 ОСОБА_4 складено заяву про вихід із ТОВ "Фірма "Джун" та виплату належної йому частки у майні товариства, яка пропорційна його частці у статутному капіталі товариства. Заява посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В. за реєстраційним номером 1537. 2.6. 04.11.2016 заява надіслана відповідачу за його юридичною адресою, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком, а також 07.11.2016 вручена представнику відповідача, що підтверджується інформацією про відстеження пересилання поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 0100141046718. 2.7. Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 02068, АДРЕСА_1, за якою позивачем і було направлено зазначену заяву. 2.8. Пунктом 12.1 Статуту товариства передбачено, що його учасник має право вийти з товариства, повідомивши його про свій вихід не пізніше ніж за три дні до виходу. 3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 3.1. 23 травня 2016 року рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ "Фірма "Джун" на користь ОСОБА_4 вартість частини майна товариства, що пропорційна його частці у статутному капіталі, у розмірі 5 095 350,00 грн та суму судового збору в розмірі 76 430,25 грн. 3.2. 27 листопада 2017 року постановою Київського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 залишено без змін. 3.3. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили, зокрема, з такого: 3.3.1. Положеннями ст. 148 ЦК України визначено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню. 3.3.2. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю на підставі ст. 148 ЦК України та ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" має право у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать законодавству. 3.3.3. Моментом виходу учасника з товариства є дата спливу строку, передбаченого ч. 1 ст. 148 ЦК України, або інша дата, зазначена у заяві учасника, якщо така дата визначена з дотриманням вимог цієї норми ЦК України. 3.3.4. Пунктом 12.1 Статуту товариства передбачено, що його учасник має право вийти з товариства, повідомивши його про свій вихід не пізніше ніж за три дні до виходу. 3.3.5. Оскільки заява позивача про його вихід з ТОВ "Фірма "Джун" від 02.11.2016 отримана відповідачем 07.11.2016, датою виходу позивача з ТОВ "Фірма "Джун" є 11.11.2016. 3.3.6. При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу (ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"). 3.3.7. Отже, вихід особи зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю дає такій особі право одержати вартість частини майна, пропорційну її частці у статутному капіталі товариства. 3.3.8. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачем вчинялися будь-які дії у зв'язку з поданням позивачем заяви про вихід із товариства (не вирішувалися питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію, щодо узгодження суми виплати та виплати позивачу належної йому частки). 3.3.9. З огляду на наведене, господарські суди визнали обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вартості частини майна товариства, яке пропорційне його частці у статутному капіталі, в розмірі 5 095 350,00 грн (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), які доведені позивачем належними та допустимими доказами і відповідачем не спростовані. 4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи 4.1. 14 грудня 2017 року ТОВ "Фірма "Джун" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. 4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами: 4.2.1. Висновки господарських судів щодо законності процедури виходу позивача зі складу учасників ТОВ "Фірма "Джун" зроблені з порушенням вимог ст. 43 ГПК України. 4.2.2. Господарські суди проігнорували положення ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" стосовно визначення частини майна товариства, пропорційної частці позивача у статутному капіталі, та настання строку виплати цієї частки. 4.2.3. Господарські суди не взяли до уваги, що відповідачем не порушено строки, передбачені ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", та безпідставно послались на положення ст. 612 ЦК України, якою встановлено, що боржник вважається, таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. 4.2.4. ТОВ "Фірма "Джун" повинно було здійснити виплату вартості частини майна товариства пропорційно його частці до 11.11.2017, однак дана обставина судами не врахована. 4.2.5. Крім того, на думку скаржника, висновок господарських судів щодо величини вартості частини майна товариства пропорційно частці позивача, яка підлягає виплаті позивачу, є безпідставними, оскільки ґрунтується на фактах, які суперечать законодавству та не були належним чином досліджені судами. 4.3. 08 лютого 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 4.4. Відзив мотивовано такими аргументами: 4.4.1. Матеріалами справи підтверджується направлення позивачем за місцезнаходженням відповідача, яке зазначено в Єдиному державному реєстрі, заяви про вихід з товариства, тому відповідач був належним чином повідомлений про вихід позивача з товариства. 4.4.2. Господарські суди дійшли правильного висновку, що для визначення вартості майна товариства необхідно застосовувати звіт про оцінку майна, який надано позивачем. 4.4.3. Відповідачем не подано доказів того, що ним вчинялися хоч якісь дії у зв'язку з поданням позивачем заяви про вихід з товариства в межах 12-місячного строку, встановленого ст. 54 Закону України "Про господарські товариства". 4.5. 19 лютого 2018 року відповідач подав заперечення на відзив ОСОБА_4, в яких зазначає про те, що ТОВ "Фірма "Джун" взагалі не було повідомлено про подання ОСОБА_4 позовної заяви від 18.11.2016, а повідомлено про подання позовної заяви 11.11.2016, яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 у справі № 910/20872/16 повернуто позивачу. 5. Джерела права й акти їх застосування 5.1. Конституція України Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. 5.2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція) Стаття 13 Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. 5.3. Цивільний кодекс України Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом 1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття 116. Права учасників господарського товариства 1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: […] 3) вийти у встановленому порядку з товариства. Стаття 148. Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю 1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню. 2. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. 5.4. Господарський кодекс України Стаття 88. Права і обов'язки учасників господарського товариства 1. Учасники господарського товариства мають право: вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. 5.5. Закон України "Про господарські товариства" Стаття 10. Права учасників товариства Учасники товариства мають право: […] в) вийти в установленому порядку з товариства. Стаття 54. Оплата вартості майна при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. 5.6. Господарсько-процесуальний кодекс України (в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) Стаття 1. Право на звернення до господарського суду Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Стаття 2. Порушення справ у господарському суді Господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Стаття 43. Оцінка доказів Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. 5.6. Господарсько-процесуальний кодекс України (в редакції, чинній з 15.12.2017) Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції 1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. 4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій 6.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції 6.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 6.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 7.2. Щодо суті касаційної скарги 7.2.1. Спір по справі стосується наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача вартості частини майна, пропорційній його частці у статутному капіталі ТОВ "Фірма "Джун", в розмірі 5 095 350,00 грн. 7.2.2. Статтею 88 ГК України передбачено право учасника господарського товариства на вихід з його складу в передбаченому установчими документами порядку, що кореспондується з нормами ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" та п. 3 ч. 1 ст. 116 ЦК України. 7.2.3. Відповідно до ч. 1 ст. 148 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. 7.2.4. Господарські суди правильно зазначили, що вихід особи зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю дає такій особі право одержати вартість частини майна, пропорційну її частці у статутному капіталі товариства. 7.2.5. Водночас згідно з ч. 2 ст. 148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Згідно з ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. 7.2.6. Господарськими судами встановлено, що п. 12.2. Статуту товариства визначено, що учасник, який виходить із товариства, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Спори, що виникають в зв'язку з виходом учасника із товариства, в тому числі й щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом (п. 12.3 Статуту товариства). 7.2.7. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Господарські суди не врахували вказані вимоги закону, які зобов'язують відповідача виплатити позивачеві вартість частини майна ТОВ "Фірма "Джун" протягом 12 місяців з дня виходу позивача з товариства, тоді як ні законом, ні Статутом товариства не передбачено зобов'язання відповідача здійснити розрахунок з позивачем раніше наведеного строку. Отже, ні на дату звернення позивача з позовом у цій справі, ні на дату вирішення спору у цій справі дванадцятимісячний строк, встановлений ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" для виплати товариством вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, не сплинув згідно з поданою позивачем заявою про вихід від 02.11.2016. 7.2.8. Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. 7.2.9. Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні. Згідно з ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, суб'єктів, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу. 7.2.10. Звертаючись до суду з позовом, позивач просив здійснити захист його права, зокрема, шляхом стягнення у судовому порядку вартості його частки в майні товариства. Водночас зобов'язання товариства щодо виплати позивачу вартості частини майна товариства встановлено законом протягом 12 місяців з дня виходу позивача з товариства. В Статуті відповідача іншого порядку не передбачено. Враховуючи, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути тільки порушено у майбутньому і щодо якого не відомо, буде воно порушено чи ні. За таких обставин, висновок господарських судів щодо наявності підстав для задоволення позову є необґрунтованим. 7.2.11. Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що хоча позивач і звернувся до господарського суду з позовом у цій справі передчасно, це не позбавляє його права звернутися з відповідним позовом до суду після спливу дванадцятимісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", у випадку невиконання товариством обов'язку щодо виплати позивачу належної йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що під час вирішення цього спору суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, здійснили неправильне тлумачення ст. 54 Закону України "Про господарські товариства". 8.2. Відповідно до частин 1, 3 статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 8.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову. 9. Судові витрати 9.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 9.2. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що в даному випадку Верховний Суд приймає нове рішення, судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг покладається на позивача у справі. Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" задовольнити. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 у справі №910/21160/16 скасувати та прийняти нове рішення. 3. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі. 4. Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: 02068, АДРЕСА_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Джун" (Код ЄДРПОУ 22943280, адреса: 02068, м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 31, кв. 174) 84 073,28 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги та 91 716,30 грн судового збору за розгляд касаційної скарги. 5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва. 6. Здійснити поворот виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 № 910/21160/16 про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 - у разі подання доказів такого виконання. 7. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: І. Ткач Судді: О. Мамалуй В. Студенець http://reyestr.court.gov.ua/Review/72551127