Search the Community

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2019 року м. Київ Справа № 904/4887/18 Провадження № 12-92гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді - доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року (суддя Петрова В. І.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 року (судді Білецька Л. М., Парусніков Ю. Б., Верхогляд Т. А.) у справі № 904/4887/18 за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 94 «Урожай» (далі - ОК «ЖБК «Урожай», Кооператив), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства «Будинок юстиції» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Будинок юстиції) про визнання недійсним та скасування рішень загальних зборів, скасування реєстраційних дій з поновленням попередніх відомостей про юридичну особу. 1.Короткий зміст позовних вимог 1.1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОК «ЖБК «Урожай»: про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів ОК «ЖБК «Урожай», оформленого протоколом № 1/18 від 2 жовтня 2018 року загальних зборів членів ОК «ЖБК «Урожай» про вступ до кооперативу (підтвердження членства у кооперативі) 77 осіб; про обрання складу правління ОК «ЖБК «Урожай»; про обрання Головою правління ОСОБА_2 ; про обрання членів ревізійної комісії; про затвердження нової редакції статуту ОК «ЖБК «Урожай»; про скасування реєстраційних дій, проведених 10 жовтня 2018 року державним реєстратором КП «Будинок юстиції» Лукашовою Іриною Семенівною: «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, 10 жовтня 2018 року № 12241050005014918, КП «Будинок юстиції», зміна видів діяльності»; «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, 10 жовтня 2018 року № 12241070006014918, КП «Будинок юстиції», зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів»; поновлення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань попередніх відомостей про види діяльності ОК «ЖБК «Урожай» та поновлення відомостей про ОСОБА_1 як керівника ОК «ЖБК «Урожай». 1.2. Позов мотивовано тим, що спір у даній справі є корпоративним та підвідомчий господарським судам, загальні збори членів ОК «ЖБК «Урожай», на яких були прийняті спірні рішення, відбулись з численними порушеннями вимог Закону України «Про кооперацію» та Статуту в частині дотримання порядку скликання і проведення зборів, додержання умов кворуму зборів, участі керуючих органів підприємства у загальних зборах, звіту органів управління перед членами кооперативу, порядку голосування та прийняття рішень. 1.3. Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначав, що збори Кооперативу, на яких були прийняті спірні рішення, були проведені з дотримання вимог Закону України «Про кооперацію», а відтак вимоги про їх скасування є необґрунтованими. 2. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позаяк спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 2.2. Господарський суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що даний спір не є корпоративним спором, оскільки, правовідносини, що виникли між його учасниками, не є корпоративними відносинами, відповідно даний спір відноситься до цивільної юрисдикції. 2.3. Постановою від 8 квітня 2019 року Центральний апеляційний господарський суд ухвалу суду першої інстанції залишив без змін з підстав її обґрунтованості. 3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 3.1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила судові рішення у цій справі скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції. 3.2. За доводами касаційної скарги, ОСОБА_1 не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки вважає, що цей спір стосується захисту її прав як члена кооперативу на участь в господарській діяльності та управлінні кооперативом, тобто є корпоративним, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Таким чином, на думку скаржника, має місце порушення правил предметної юрисдикції. 3.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 6 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 року, справу № 904/4887/18 разом із згаданою касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України. 3.4. Ухвалою від 2 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 904/4887/18 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 4. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 4.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 4.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 4.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 4.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності. 4.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 4.6. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. 4.7. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 4.8. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. 4.9. Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 4.10. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 4.11. Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 4.12. Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації. 4.13. Відповідно під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 4.14. За змістом частин першої та другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. 4.15. Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3). 4.16. Громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є учасниками відносин у сфері господарювання, а відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю належать до господарських відносин (стаття 2, частина шоста статті 3 ГК України). 4.17. Питання господарської діяльності кооперативів врегульовано статтею 94 ГК України, яка визначає кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, які можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Кооперативи здійснюють свою господарську діяльність відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів. 4.18. Законодавець врегулював приписами статей 95-100 ГК України порядок створення та діяльності виробничих кооперативів, як таких, що є, поміж інших, підприємствами колективної власності, передбачивши водночас існування відповідного закону, що регулює діяльність різних видів кооперативів (частина перша статті 94 ГК України). 4.19. Зазначені вище норми ГК України кореспондуються із приписами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. 4.20. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію». 4.21. За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо 4.22. Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах (частина перша статті 7 Закону України «Про кооперацію»). 4.23. Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. 4.24. Відповідно до статті 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу. 4.25. За статтями 20, 21 Закону України «Про кооперацію» для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди. Пайовий фонд - майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу. Неподільний фонд створюється в обов`язковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу. Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім випадків, передбачених законом. Порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу. Резервний фонд створюється за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат (збитків). Спеціальний фонд створюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших передбачених законом надходжень для забезпечення його статутної діяльності і використовується за рішенням органів управління кооперативу. Пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими і у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу. У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу. 4.26. У випадку ліквідації кооперативу майно кооперативу, що залишилося після задоволення вимог кредиторів кооперативу, здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об`єднанням, членом якого він є, розподіляється між членами кооперативу у порядку, визначеному статутом. Майно неподільного фонду не підлягає поділу між його членами і передається за рішенням ліквідаційної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям) або зараховується до доходу бюджету. При цьому у рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна (частини шоста та сьома статті 29 Закону України «Про кооперацію». 4.27. Особливості діяльності обслуговуючих кооперативів містяться у статтях 2, 23, 26 Закону України «Про кооперацію». 4.28. Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Норма про кооперативні виплати не поширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. 4.29. Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. 4.30. Особи, які є членами створеного ним обслуговуючого кооперативу, є правомочними брати участь в управлінні обслуговуючим кооперативом, отримувати певну частку активів обслуговуючого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. 4.31. За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. 4.32. Аналогічний за змістом висновок у відповідних правовідносинах викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19). 4.33. За змістом пунктів 1, 2 Статуту ОК «ЖБК «Урожай» за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у суді господарському або третейському; кооператив має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки у банківських установах. 4.34. За розділом 6 Статуту джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів; майно, добровільно передане кооперативу його членами; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. 4.35. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, які визначені цим Статутом. 4.36. Таким чином, як за приписами законодавства, так і за положеннями Статуту відповідач є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту, має відповідні фонди. Члени обслуговуючого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема, у їх відносинах з кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. 4.37. Позивач як член Кооперативу, відповідно до статуту та чинного законодавства, має в ньому корпоративні права, порушенням яких, а саме права брати участь в управлінні Кооперативом, обґрунтовано позовні вимоги, у зв`язку з чим даний спір виник з корпоративних відносин. 4.38. Визначення законом особливостей правового, організаційного, економічного та соціального функціонування кооперативів прямо передбачено приписами ГК України і наявність таких особливостей, зокрема, щодо розподілу голосів членів кооперативу під час прийняття рішення, способу реалізації членами кооперативу своїх прав на участь в діяльності кооперативу, управлінні ним не суперечить змісту та природі корпоративних відносин. 4.39. Таким чином, враховуючи що спір у цій справі виник у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про віднесення розгляду цього спору до суду цивільної юрисдикції. 5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 5.1. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 5.2. Відповідно до частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 5.3. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 року у справі № 904/4887/18 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. 6. Щодо судових витрат 6.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору. Керуючись статтями 300 - 302, 306, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 8 квітня 2019 рокуусправі № 904/4887/18 - скасувати. Справу № 904/4887/18 направити до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. Ю. Уркевич Д. А. Гудима О. Г. Яновська Ж. М. Єленіна Джерело: ЄДРСР 86566266

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2019 року м. Київ Справа № 638/15118/16-ц Провадження № 14-329цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Славія» (далі - ТОВ «Славія»), відповідач - ОСОБА_1 , розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року у складі судді Шишкіна О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів Бурлака І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б. у цивільній справі за позовом ТОВ «Славія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ТОВ «Славія» звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 373 191,86 грн на відшкодування завданих збитків. На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Славія» зазначило, що воно є власником автомобіля марки Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Указаним автомобілем користувався ОСОБА_1 для організації господарської діяльності ТОВ «Славія» у період з 11 листопада 2010 року по 17 вересня 2013 року, під час перебування на посаді генерального директора цього товариства. У зв`язку зі зміною директора ТОВ «Славія» 17 вересня 2013 року оформлено акт приймання-передачі справ, згідно з яким за відомостями бухгалтерського обліку на балансі ТОВ «Славія» обліковується автомобіль марки Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , однак, у наявності цього автомобіля не було. Станом на 01 січня 2013 року вартість автомобіля становила 113 290,00 грн, що еквівалентно 14 173,65 долара США, а станом на 15 вересня 2016 року - 373 191,86 грн. Позивач просив стягнути з відповідача вартість автомобіля на відшкодування збитків, завданих його неповерненням. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 червня 2018 року про виправлення описки, позов ТОВ «Славія» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» 373 191,86 грн на відшкодування збитків та 5 597,89 грн судових витрат. Задовольняючи позов ТОВ «Славія», суд першої інстанції керувався тим, що неповернення відповідачем автомобіля, наданого йому в користування, обмежує право власності позивача, завдає йому майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню у повному обсязі відповідачем як особою, яка її завдала. Суд відхилив як безпідставне клопотання відповідача про застосування спеціальної позовної давності в один рік, передбаченої статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» матеріальні збитки у розмірі 113 290,00 грн. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» судового збору в розмірі 1 280,00 грн скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову в стягненні зазначених витрат. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що шкода, завдана майну ТОВ «Славія», повинна бути відшкодована у повному обсязі особою, яка її завдала, тобто ОСОБА_1 . Однак апеляційний суд не погодився з визначеним судом першої інстанції розміром збитків. Апеляційний суд вважав, що балансова вартість автомобіля становить 113 290,00 грн, а тому саме такий розмір шкоди підлягає стягненню. Апеляційний суд відхилив посилання відповідача на порушення судом першої інстанції правил предметної юрисдикції, вказавши, що правовідносини між ТОВ «Славія» та ОСОБА_1 щодо стягнення збитків через неповернення автомобіля виникли після припинення повноважень ОСОБА_1 як посадової особи, не є за своєю суттю господарськими, не пов`язані з управлінням суб`єктом господарювання. Суд апеляційної інстанції також вказав на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу спеціальної позовної давності в один рік, передбаченої статтею 233 КЗпП України, оскільки позивач просив відшкодувати матеріальну шкоду, завдану відповідачем не під час виконання його трудових обов`язків, а внаслідок неповернення майна товариства після його звільнення з роботи. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявним у справі доказам, не врахували, що справа повинна була розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки позов пред`явлено до нього, як до посадової особи товариства, повноваження якої припинено. Крім того, суди попередніх інстанцій помилково не застосували спеціальну позовну давність у один рік для позовів про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, оскільки предметом позову є стягнення з відповідача матеріальних збитків, які, на думку позивача, завдано у період перебування у трудових відносинах з ТОВ «Славія» при виконанні обов`язків генерального директора. Посилався на те, що позивач не надав доказів прийняття ним указаного автомобіля від попереднього директора товариства, а акт приймання-передачі справ при зміні директора від 17 вересня 2013 року має односторонній характер та підписаний лише працівниками ТОВ «Славія», які є зацікавленими особами, при цьому доказів ухилення його від підписання цього акта позивач не надав. Вважав необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача матеріальних збитків. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 15 травня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Суди встановили, що автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ТОВ «Славія», про що свідчать копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15 серпня 2003 року серії ХАС № 668579 та довідка Територіального сервісного центру Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 17 листопада 2015 року № 6348. 11 листопада 2010 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Славія» № 53 ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ТОВ «Славія». Згідно з копіями подорожніх листів від 28 грудня 2012 року та 30 квітня 2013 року автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , використовувався ОСОБА_1 17 вересня 2013 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Славія» № 64 звільнено з посади генерального директора ТОВ «Славія» ОСОБА_1 та призначено на цю посаду ОСОБА_2 , про що 17 вересня 2013 року видано відповідний наказ № 19к. Відповідно до пункту 10 розділу 7 акта приймання-передачі справ у зв`язку зі зміною директора від 17 вересня 2013 року за відомостями бухгалтерського обліку за ТОВ «Славія» обліковується автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Указаний акт підписаний директором ТОВ «Славія» ОСОБА_2 , головним бухгалтером цього товариства ОСОБА_3 , майстром ОСОБА_4 , кладовщиком ОСОБА_5 ОСОБА_1 , ознайомившись з указаним актом приймання-передачі, відмовився його підписувати, про що складено акт про відмову від підпису про ознайомлення з актом приймання-передачі справ при зміні директора (інвентаризації) ТОВ «Славія» від 17 вересня 2013 року. Згідно з відповіддю Управління Державтоінспекції від 24 листопада 2015 року № 209 звернення ТОВ «Славія» щодо оголошення у розшук та повернення автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , яким, на думку позивача, незаконно користується ОСОБА_1 , направлено для проведення подальшої перевірки, прийняття рішення про внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань та вжиття заходів реагування. За змістом відповіді Лозівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області від 05 лютого 2017 року № 1561 триває досудове розслідування матеріалів кримінального провадження від 26 листопада 2015 року № 12015220380002901 щодо незаконного використання ОСОБА_1 автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Славія»; місцезнаходження автомобіля не встановлено. Згідно зі звітом про експертну оцінку вартості майна від 01 січня 2013 року вартість автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, станом на 01 січня 2013 року становила 113 290,00 грн. Вирішуючи питання юрисдикційності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Стосовно посилання у касаційній скарзі на те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства слід зазначити таке. У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові ТОВ «Славія» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 373 191,86 грн на відшкодування завданих збитків, завданих посадовою особою товариства неповерненням автомобіля, наданого йому у користування. На час звернення позивача до суду з цим позовом (вересень 2016 року) процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб`єктною підсудністю. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). За положеннями статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю). Аналогічні положення містяться й у пункті 12 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, згідно з якою господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах. У частині другій статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: - діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; - діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; - діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; - бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; - іншими винними діями посадової особи. Із системного аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб`єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, такий спір виник між господарським товариством та його посадовою особою, стосується рішень, дій чи бездіяльності цієї посадової особи на виконання нею своїх повноважень з управління товариством, організацією діяльності товариства. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачу завдано збитків унаслідок неповернення належного йому на праві власності автомобіля, яким користувався відповідач під час перебування на посаді генерального директора товариства. Таким чином, правовідносини, які виникли між ТОВ «Славія» та ОСОБА_1 щодо відшкодування збитків, завданих неповерненням автомобіля, стосуються дій або бездіяльності відповідача під час здійснення своїх повноважень як посадової особи. Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора цього товариства. Викладене свідчить про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили суб`єктну юрисдикцію спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити ТОВ «Славія», що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України). Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять. Керуючись статтями 255, 256, 409, 414-416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати. Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків - закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86435690

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2019 року м. Київ Справа № 916/2086/19 Провадження № 12-196гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 липня 2019 року, постановлену суддею Демешиним О. А., та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Мишкіної М. А., Бєляновського В. В., Богатиря К. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до релігійної організації Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт Сарата Української Православної Церкви (далі - Релігійна організація) про визнання недійсним рішення загальних зборів. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Релігійної організації та просив визнати недійсним рішення загальних/парафіяльних зборів відповідача від 26 січня 2019 року, оформлене протоколом № 1. 2. В обґрунтування подання позовної заяви до суду господарської юрисдикції позивач посилався на положення пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та стверджував, що: оскаржуване рішення про зміну підлеглості релігійної громади прийнято особами, які не є членами релігійної громади; ані членів, ані засновників Релігійної громади не повідомлено про проведення зборів та не ознайомлено з порядком денним; з питання другого порядку денного обговорювання не проводилося; відкривав збори та ставив питання на голосування голова селищної ради; за результатами ухвалення оспорюваного рішення відбулося рейдерське захоплення культової споруди та здійснюється намагання захопити юридичну особу, шляхом внесення змін до статуту. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Господарський суд Одеської області ухвалою від 24 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року, відмовив у відкритті провадження у справі. 4. Судові рішення мотивовані тим, що спір виник не з господарських відносин та не є корпоративним спором; натомість він виник з приватноправових відносин та, з огляду на суб`єктний склад учасників, підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 5. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 6. Скаржник стверджує про порушення судами правил суб`єктної юрисдикції та вважає, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки він є корпоративним; посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15. Доводи інших учасників справи 7. Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 8. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 01 листопада 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 9. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 10. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 11. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. 12. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 13. ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 14. Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України. 15. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. 16. Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. 17. Разом з тим відповідач у цій справі є релігійною організацією, і суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення такої організації врегульовано Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон). 18. За змістом статті 7 Закону релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). 19. Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону). 20. За правилами, встановленими статтею 12 Закону відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону. 21. Частина перша статті 14 Закону передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. 22. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону). 23. Отже законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації. 24. За змістом позовної заяви, доводів апеляційної та касаційної скарг вимоги позивача про визнання недійсним рішення зборів подано на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади. 25. Тобто, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону. 26. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19), і підстав для відступу від нього не вбачається. 27. У зв`язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що посилання позивача на пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України правомірно визнані судами попередніх інстанцій безпідставними; суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що вирішення цього спору має здійснюватись за нормами ЦПК України, у зв`язку з чим є підстави для відмови у відкритті провадження у справі. 28. Аналізуючи практику Великої Палати Верховного Суду наведену у касаційній скарзі, Велика Палата відзначає, що у справі № 813/6286/15 позивач, стверджуючи про протиправність дій державного реєстратора щодо порушення процедури припинення (ліквідації) юридичної особи, не був її учасником, а захищав свої права кредитора за відсутності у реєстраційній карті передбаченого підтвердження розрахунків з кредиторами. 29. Тому наведена скаржником практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 не є застосовною до спірних правовідносин, оскільки ці правовідносини не є подібними. 30. Разом з тим, суд першої інстанції, правильно відмовивши у відкритті провадження у справі, помилково керувався положеннями пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України, положення якої регулюють питання повернення позовної заяви. Втім, враховуючи положення частини другої статті 309, частини другої статті 311 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 31. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 32. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу). 33. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 34. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм законодавства. Щодо судових витрат 35. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року у справі № 916/2086/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86468703

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2019 року м. Київ Справа № 910/20261/16 Провадження № 12-118гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., за участю секретаря судового засідання Чепака І.В. та представників учасників справи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Газ ресурс» - Гайдук Т.Л., ОСОБА_1- Панченко О.О., Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Юроуп Петролеум» - Гайдук Т.Л., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києвавід 15 листопада 2018 року, ухвалене суддею Приваловим А.І., та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Жук Г.А., Дикунської С.Я., Мальченко А.О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Газ ресурс» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: - Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Юроуп Петролеум», - Державної служби геології та надр України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: - Товариства з обмеженою відповідальністю «Надрагазресурс», - Товариства з обмеженою відповідальністю «Геотехконсалтинг», - фізичної особи - підприємця Зеленського Ігоря Івановича, про стягнення 4 344 960,64 грн. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Газ ресурс» (далі - ТОВ «Компанія «Газ ресурс») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 4 344 960,64 грн. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на положення частини другої статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України), указав, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив дії, спрямовані на позбавлення позивача спеціального дозволу на геологічне вивчення надр (серія А №000850)№4127 від 05 квітня 2012 року (далі - дозвіл) та його подальшу передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Надрагазресурс» (далі - ТОВ «Надрагазресурс»), чим заподіяв позивачу збитки у загальному розмірі 4 344 960,64 грн, з яких: 1 509 600 грн - вартість дозволу, 1 014 924,64 грн - вартість геологічної інформації, що обліковувалася на балансі позивача та без якої неможлива видача дозволу, 1 820 436 грн - вартість агрегату А50. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. 05 квітня 2012 року Державна служба геології та надр України (далі - Держгеонадра) видала Товариству з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» (далі - ТОВ Голден Деррік»), перетвореному у подальшому на Товариство з обмеженою відповідальністю «Іст Юроуп Петролеум» (далі - ТОВ «Іст Юроуп Петролеум»), дозвіл строком на 5 років на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку з метою пошуку і розвідки у кам`яновугільних відкладах, геологічно-економічної оцінки і затвердження запасів родовища Державною комісією України по запасах корисних копалин Морозівської ділянки Зінківського району Полтавської області на площі 58,7 кв. м (газ природний, нафта, конденсат). Підстава видання: протокол від 27 грудня 2011 року № 7, оформлений за результатами аукціону, та договір купівлі-продажу від 27 листопада 2011 року № 7/1-11. 4. 19 червня 2012 року створено ТОВ «Компанія «Газ ресурс», яке зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - реєстр) за кодом ЄДРПОУ 38324386, номер запису 1 588 102 0000 010764. Засновниками цього товариства є: ТОВ «Голден Деррік» із внеском 600 грн (60 % статутного капіталу) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Геотехконсалтинг» (далі - ТОВ «Геотехконсалтинг») із внеском 400 грн (40 % статутного капіталу). Товариство створене в цілях спільного здійснення геологічного вивчення, дослідно-промислової та промислової розробки родовищ корисних копалин, видобування корисних копалин, зокрема з метою здійснення діяльності з користування надрами на Морозівській ділянці в Зінківському районі Полтавської області (пункт 3.1 статуту). Директором товариства призначено ОСОБА_1 (рішення установчих зборів товариства, оформлене протоколом № 1 від 19 червня 2012 року), який одночасно був одноособовим засновником ТОВ «Геотехконсалтинг». 5. 12 листопада 2012 року наказом Держгеонадр № 550 у дозвіл внесено зміни щодо власника, а саме ТОВ «Голден Деррік» змінено на ТОВ «Компанія «Газ ресурс». 6. 01 серпня 2014 року за участю представника ТОВ «Геотехконсалтинг» ОСОБА_1 проведено загальні збори ТОВ «Компанія «Газ ресурс» (протокол загальних зборів № 2/2014), на яких вирішено питання про виключення зі складу учасників ТОВ «Компанія «Газ ресурс» одного з учасників - ТОВ «Голден Деррік», якому належала частка 60 %, зменшення статутного капіталу, проведено перерозподіл часток учасників, єдиним учасником ТОВ «Компанія «Газ ресурс» визначено ТОВ «Геотехконсалтинг». 7. 05 серпня 2014 року здійснено державну реєстрацію нової редакції статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс», у якому змінено склад учасників товариства, повноваження директора, в тому числі знято обмеження щодо укладення правочинів від імені товариства. 8. 06 листопада 2014 року проведено державну реєстрацію ТОВ «Надрагазресурс», засновниками якого є ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Бурінтехсервіс» із внесками по 50 % статутного капіталу. У подальшому останнє та ТОВ «Компанія «Газ ресурс» відступили свої частки у ТОВ «Надрагазресурс» на користь ТОВ «Геотехконсалтинг». 9. Керівником ТОВ «Надрагазресурс» є ОСОБА_1 . При цьому суди попередніх інстанцій визначили, що станом на час внесення змін до дозволу єдиним учасником ТОВ «Надрагазресурс» було ТОВ «Геотехконсалтинг», одноособовим засновником та власником якого також був ОСОБА_1 . 10. 11 листопада 2014 року між ТОВ «Компанія «Газ ресурс» і ТОВ «Надрагазресурс» укладено договір оренди № 1, згідно з яким позивачем передано в оренду ТОВ «Надрагазресурс» агрегат для освоєння та ремонту свердловини А50 вартістю 1 820 436 грн та розміром щомісячної орендної плати 36 408 грн (пункт 4.1 договору). 11. 14 листопада 2014 року ТОВ «Надрагазресурс» звернулося до Держгеонадр із заявою про внесення змін до дозволу, власником якого на той момент було ТОВ «Компанія «Газ ресурс», та передачу його у власність ТОВ «Надрагазресурс». До пакету документів щодо внесення таких змін додавався лист-згода власника дозволу - ТОВ «Компанія «Газ ресурс». 12. 12 березня 2015 року наказом Держгеонадр № 48 продовжено строк дії дозволу та внесено зміни щодо власника з ТОВ «Компанія «Газ ресурс» на ТОВ «Надрагазресурс». 13. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року у справі № 816/4679/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, скасовано усі реєстраційні дії про зменшення статутного капіталу ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та виключення ТОВ «Голден Деррік» зі складу цього товариства. 14. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2016 року у справі № 917/577/15, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення позачергових зборів ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 01 серпня 2014 року, оформлене протоколом № 2/2014, про виключення ТОВ «Голден Деррік» зі складу учасників ТОВ «Компанія «Газ ресурс», зменшення статутного капіталу останнього, а також визнано недійсною нову редакції статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 2014 року. 15. Суди попередніх інстанцій установили, що станом на час вирішення спору у цій справі ТОВ «Голден Деррік» є учасником ТОВ «Компанія «Газ ресурс» з часткою в статутному капіталі 100 %. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 16. Суди попередніх інстанцій розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, позов задоволено частково; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» 1 509 600 грн збитків, що складають вартість дозволу, а в іншій частині позову відмовлено. 17. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив протиправні дії, спрямовані на позбавлення товариства дозволу на користування надрами, тому указали на обов?язок ОСОБА_1 відшкодувати позивачу вартість цього дозволу. При цьому суди указали, що дозвіл є майновим правом та майном у розумінні статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); дії відповідача щодо надання згоди на переоформлення дозволу та зміну власника фактично є відчуженням майна ТОВ «Компанія «Газ ресурс», внаслідок чого відповідач, надавши згоду на його переоформлення, перевищив повноваження директора, встановлені статутом ТОВ «Компанія «Газ ресурс» у редакції від 19 червня 2012 року. Однак у зв?язку з відсутністю доказів вибуття із власності ТОВ «Компанія «Газ ресурс» геологічної інформації та недоведенням ним права власності на агрегат А50 відмовили у позові в цих частинах. Короткий зміст вимог касаційної скарги 18. 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про часткове скасування судових рішень попередніх інстанцій, а саме у частині стягнення з останнього на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» 1 509 600 грн збитківта ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 19. Скаржник посилається, зокрема, на порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги статей 20, 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки цей спір вирішений на підставі статті 1166 ЦК України, а не частини другої статті 89 ГК України, тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Заперечуючи по суті спору, скаржник посилається на неправильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що дозвіл на користування надрами є майном, стверджує, що такий дозвіл є нематеріальним активом. Наполягає на тому, що надання ним згоди на внесення змін до цього дозволу на користь іншої юридичної особи не можна розцінювати як відчуження, оскільки він вибув з користування позивача на підставі чинного наказу Держгеонадр № 48 від 12 березня 2015 року. Статут ТОВ «Компанія «Газ ресурс» не містив обмежень у повноваженнях директора для надання згоди на переоформлення цього дозволу. Доводи інших учасників справи 20. ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та ТОВ «Іст Юроуп Петролеум» у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій про підвідомчість цього спору господарським судам згідно із чинним на момент подання позову законодавством (пункт 4? частини першої статті 12 ГПК України). Посилаються на те, що права на використання природних ресурсів є майновими правами, та заперечують проти доводів скаржника про те, що цей дозвіл є немайновим активом. Вартість цього дозволу обгрунтовують тим, що він отриманий позивачем від ТОВ «Голден Деррік» (перейменованого у подальшому на ТОВ «Іст Юроуп Петролеум») безкоштовно, тому ціна визначена виходячи з тієї ціни, за якою останнє придбало його за договором купівлі-продажу № 7/1-11 від 27 грудня 2011 року на аукціоні, а саме 1 509 600 грн. Наголошують на тому, що переоформлення дозволу здійснювалося з перевищенням ОСОБА_1 своїх повноважень, передбачених статутом товариства у редакції 2012 року. Зазначають, що переоформлення дозволу відбувається лише за згодою його власника та на підставі необхідного пакету документів, тому, за наявності такої згоди ОСОБА_1 , у Держгеонадр не було підстав для відмови в переоформленні дозволу. 21. ТОВ «Геотехконсалтинг» у відзиві на касаційну скаргу просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України закрити. Також посилається на те, що дозвіл є немайновим активом і ставить під сумнів його вартість. Посилаючись на приписи пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, стверджує, що цей позов подано не власником, учасником, чи акціонером, а самою юридичною особою. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 22. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 17 липня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визначення юрисдикції 23. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 24. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 25. ТОВ «Компанія «Газ ресурс» подало цей позов 04 листопада 2016 року. 26. На час звернення позивача до суду ЦПК України та ГПК України діяли у редакціях, чинних до 15 грудня 2017 року. Питання підвідомчості господарським судам справ регулювалося статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на момент подання позову. 27. Згідно з пунктом 4? частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення позивача з цим позовом, господарським судам підвідомчі справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю). 28. Доповнення статті 12 ГПК України зазначеним вище пунктом 4? здійснено на підставі Закону України від 07 квітня 2015 року № 289-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності 01 травня 2016 року. 29. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки він вирішений на підставі статті 1166 ЦК України, а не частини другої статті 89 ГК України. 30. Застосування для вирішення спорів статті 1166 ЦК України жодним чином не впливає на визначення юрисдикції, яке відбулося відповідно до чинного на момент звернення з позовом процесуального законодавства. До 01 травня 2016 року юридична особа - позивач з такими позовними вимогами мала звертатися до посадових осіб в порядку цивільного судочинства, а з 01 травня 2016 року - у порядку господарського судочинства. 31. Тобто на час звернення позивача до суду ГПК України обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, за винятком спорів, визначених пунктом 4? частини першої статті 12 ГПК України, який передбачав участь фізичних осіб як відповідачів. 32. Велика Палата Верховного суду також відхиляє доводи ТОВ «Геотехконсалтинг» про необхідність закриття провадження із посиланням на положення статті 20 ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII). Оскільки з позовом ТОВ «Компанія «Газ ресурс» звернулося ще в листопаді 2016 року, коли статті 20 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, не існувало, цю норму не можна застосовувати до спірних правовідносин. При вирішенні питання юрисдикційності спору повинне застосовуватися процесуальне законодавство, що діяло на час звернення позивача до суду із цим позовом, тобто стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду. 33. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями, підлягає вирішенню господарським судом. Щодо вирішення спору по суті 34. Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами на території України, а також процедура продовження дії, переоформлення, зупинення дії, анулювання дозволів та внесення змін до них визначається Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615. 35. Згідно з пунктом 17 цього Порядку в редакції, чинній на час подання заяви та на момент передачі дозволу від ТОВ «Голден Деррік» до ТОВ «Компанія «Газ ресурс», внесення змін до дозволу здійснюється на підставі заяви та поданих надрокористувачем (або правонаступником - у випадку, передбаченому підпунктом 8 цього пункту) документів або інформації Мінприроди за результатами оцінки впливу на довкілля у разі (підпункт 5 пункту 17) заснування (створення) надрокористувачем юридичної особи з метою продовження діяльності на наданій йому в користування ділянці надр за умови передачі новоутвореній юридичній особі основних засобів або іншого майна, необхідного для забезпечення й ефективного користування надрами згідно з дозволом, та якщо частка надрокористувача в статутному капіталі новоутвореної юридичної особи на час прийняття рішення про внесення змін до дозволу становить не менше як 50 відсотків. 36. Як зазначалося вище, першим власником дозволу було ТОВ «Голден Деррік», яке придбало його на аукціоні за договором купівлі-продажу від 27 листопада 2011 року № 7/1-11 за ціною 1 509 600 грн. 37. 12 листопада 2012 року наказом Держгеонадр № 550 за згодою ТОВ «Голден Деррік» у дозвіл внесено зміни щодо власника, а саме змінено ТОВ «Голден Деррік» на ТОВ «Компанія «Газ ресурс», а в подальшому наказом Держгеонадр від 12 березня 2015 року № 43 внесено зміни щодо цього власника дозволу (ТОВ «Компанія «Газ ресурс») шляхом передачі його ТОВ «Надрагазресурс», керівником та кінцевим бенефіціаром якого був ОСОБА_1 . 38. Позивач указав, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», вчинив дії, спрямовані на позбавлення позивача дозволу та його подальшу передачу ТОВ «Надрагазресурс», чим заподіяв позивачу збитків у заявленому розмірі. Обставини завдання цих збитків підтверджує протиправною поведінкою відповідача, зокрема: наданням згоди ОСОБА_1 як керівником позивача за наявності установлених статутом обмежень на переоформлення дозволу на іншу юридичну особу; наявністю збитків у сумі 1 509 600 грн, що становить вартість дозволу, а також причинно-наслідковим зв`язком між протиправною поведінкою відповідача і завданням цих збитків. Ці вимоги позивача задоволені судами попередніх інстанцій. 39. При цьому суди правильно здійснили правову кваліфікацію та зазначили, що дозвіл на користування надрами є документом, який посвідчує майнове право його власника на користування надрами, він має економічну цінність, від якої залежить робота суб`єкта підприємницької діяльності та рівень його прибутку. 40. Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про нафту і газ» спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами - це документ, що видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр і засвідчує право юридичної чи фізичної особи, якій цей документ виданий, на користування нафтогазоносними надрами протягом часу, в межах ділянки надр і на умовах, передбачених у цьому документі. 41. Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (частина друга статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). 42. Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права й обов`язки (стаття 190 ЦК України). 43. Відповідно до частини першої статті 139 ГК України майном визнано сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів. 44. Визначаючи правову природу дозволу, суд апеляційної інстанції застосував практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ЄСПЛ розглядалися справи щодо порушення права власності, де об`єктами було інше «майно», що «становить економічну цінність», зокрема, необхідні для здійснення підприємницької діяльності дозволи чи ліцензії (рішення від 07 липня 1989 року у cправі «Тре Тракторер Актіболаґ» проти Швеції» (Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden). Отже, поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення. Це насамперед означає, що національне законодавство держав - учасниць Конвенції не може вважатися остаточним при з`ясуванні його змісту, проте суд може визнати за доцільне таке застосування. Тобто документи дозвільного характеру можуть водночас визнаватися активами та охоплюватися поняттям майна. 45. При цьому апеляційним господарським судом правильно зазначено про понесення позивачем збитків у зв?язку з переоформленням цього дозволу на іншого власника шляхом надання відповідачем письмової згоди. 46. Також суди попередніх інстанцій перевірили доводи ОСОБА_1 щодо відсутності обмежень у його повноваженнях як директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс», передбачених статутом, для надання згоди щодо переоформлення дозволу й установили невідповідність цих доводів матеріалам справи. Натомість особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. 47. Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2016 року у справі № 917/577/15, яке набрало законної сили, визнано недійсною редакції статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 2014 року, затверджену рішенням позачергових зборів ТОВ «Компанія «Газ ресурс» від 01 серпня 2014 року, оформленим протоколом № 2/2014. Тому повноваження директора товариства визначалися статутом у редакції від 01 серпня 2012 року. 48. До компетенції загальних зборів учасників, серед іншого, належить прийняття рішень щодо відчуження земельних ділянок, об`єктів нерухомості та їх частин, транспортних засобів та інших матеріальних цінностей, віднесених до основних фондів, а також цінних паперів та корпоративних прав, належних товариству, а також попереднє погодження договорів/правочинів, укладених на суму, що перевищує 500 000 грн. Директор товариства має право укладати правочини (договори, контракти, в тому числі й міжнародні) та чинити юридичні дії від імені товариства, видавати доручення, відкривати та використовувати рахунки товариства в установах банків, проте вчинення всіх юридично значущих дій, пов`язаних з розпорядженням майном та грошовими коштами на суму більше ніж 500 000 грн, він зобов?язаний попередньо погодити на загальних зборах учасників (підпункти 13.4.4, 13.7.4 статуту у зазначеній вище редакції). 49. Натомість рішення загальних зборів щодо надання ОСОБА_1 під час перебування на посаді директора ТОВ «Компанія «Газ ресурс» згоди на внесення змін до дозволу шляхом заміни його власника відсутнє. 50. Проаналізувавши такі обставини, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про перевищення ОСОБА_1 як директором ТОВ «Компанія «Газ ресурс» своїх повноважень, указавши на те, що він діяв не в інтересах цього товариства, а в інтересах ТОВ «Надрагазресурс», засновником якого з часткою 100 % було ТОВ «Геотехконсалтинг», а власником частки 100 % останнього був сам ОСОБА_1 . 51.Отже, існує причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача як посадової особи ТОВ «Компанія «Газ ресурс» та наявністю збитків у останнього у зв`язку із втратою дозволу, переоформленого за згодою ОСОБА_1 на ТОВ «Надрагазресурс». 52.Досліджуючи наявність у діях відповідача усіх елементів господарського правопорушення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: - протиправна поведінка ОСОБА_1 полягає у наданні ним згоди як директором ТОВ «Компанія «Газ ресурс» на внесення змін до дозволу щодо переоформлення його на іншого власника; - наявні збитки в розмірі 1 509 600 грн, заявлені позивачем як вартість дозволу; - причинний зв`язок між протиправними діями ОСОБА_1 і шкодою зумовлений тим, що внаслідок надання останнім такої згоди Держгеонадрами видано наказ № 48 від 12 березня 2015 року про внесення змін до дозволу в частині визначення нового власника - ТОВ «Надрагазресурс»; - вина відповідача як посадової особи виражена перевищенням повноважень, установлених йому статутом ТОВ «Компанія «Газ ресурс». 53. Відповідно до приписів статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. 54. За змістом приписів частини четвертої статті 89 ГК України посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ним господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом. 55. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з якою вбачається, що шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга цієї ж статті). 56. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 , які не відповідають статуту ТОВ «Компанія «Газ ресурс», і заподіянням цьому товариству майнової шкоди у розмірі 1 509 600 грн, оскільки ці висновки зроблені з урахуванням положень статей 86, 236 ГПК України. 57. У постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. За відсутністю доведення наявності зазначених обставин, які свідчать про протиправну поведінку посадової особи товариства, підстави для задоволення позову про стягнення з неї збитків відсутні. Відповідно до статей 13, 74 ГПК України на позивача покладений обов`язок доведення обставин щодо наявності правових підстав для застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків. 58.У постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини між товариством та керівником мають довірчий характер, а протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень. Положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи. 59. Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні, надаючи пояснення у межах доводів касаційної скарги, не зміг пояснити, з якою метою ТОВ «Компанія «Газ ресурс», від імені якого скаржник діяв як директор, відмовилося від дозволу, вартість якого складала більше як 1,5 млн гривень, на користь ТОВ «Надрагазресурс», директором та кінцевим бенефіціаром якого виступав ОСОБА_1 . Представник також не пояснив, яким чином відмова від дозволу могла покращити становище товариства, яке зі слів представника скаржника, знаходилося на час відмови від дозволу в скрутному матеріальному становищі, не отримувало прибутку, існувало за рахунок кредитів. За словами представника скаржника, ОСОБА_1 вирішив залучити у бізнес кошти іншого інвестора, для чого створив разом з інвестором нове товариство - ТОВ «Надрагазресурс», на користь якого відмовився від дозволу, що належав ТОВ «Компанія «Газ ресурс». 60. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про збитковість дій ОСОБА_1 для ТОВ «Компанія «Газ ресурс», адже ці дії вочевидь вчинялися з метою, що суперечить інтересам цього товариства. 61. Оскільки суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили фактичні обставини справи та правильно застосували законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року, у частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» 1 509 600 грн збитків у вигляді вартості дозволу залишити без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 62. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). 63. З урахуванням цієї норми перегляд оскаржуваних судових рішень здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги. 64. Касаційна скарга не містить доводів стосовно оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року,у частині відмови в позові щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Газ ресурс» вартості геологічної інформації та агрегату. 65. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 66. Проте за відсутності виявлених порушень норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права під час перегляду оскаржуваних судових рішень у частинах, що оскаржуються, а також з огляду на відсутність доводів з цього приводу у касаційній скарзі ОСОБА_1 , судові рішення попередніх інстанцій у цих частинах також слід залишити без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 67. Ураховуючи викладене вище та зважаючи на безпідставність доводів скаржника, які не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає за необхідне залишити без змін їх судові рішення. 68. Доводи скаржника щодо правильності вирішення цього спору судом цивільної юрисдикції та про необхідність закриття місцевим господарським судом провадження у цій справі не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 , вказуючи на це у касаційній скарзі, не ставить питання про закриття провадження у цій справі, а навпаки, заперечуючи проти висновків судів, зроблених по суті спору, наполягає на ухваленні судом касаційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю, тобто просить вирішити спір за правилами господарського судочинства. 69. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги викладені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій у частинах майнового характеру дозволу та встановлення його вартості, а також наявності у нього як посадової особи ТОВ «Компанія «Газ ресурс» повноважень на вчинення відповідних дій, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 70. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 71. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу). 72. Оскільки суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили фактичні обставини справи та правильно застосували законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Щодо судових витрат 73.Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15 листопада 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року у справі № 910/20261/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Джерело: ЄДРСР 86333859

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2019 року м. Київ Справа № 904/10956/16 Провадження № 12-90гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Чепака І.В., позивача ОСОБА_1 (представники - адвокат Олюха Віталій Георгійович, адвокат Антонов Євген Малекович), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Паруснікова Ю.Б., Березкіної О.В., Білецької Л.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ХК «Інтермет», 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект», 3) приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина І.А., 4) Виконавчого комітету Криворізької міської ради, 5) Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про визнання рішень загальних зборів учасників товариства та правочинів недійсними. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет» (далі - ТОВ «ХК «Інтермет»), Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект» (далі - ТОВ «НВФ «Дніпропроект»), приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина І.А. (далі - нотаріус), Виконавчого комітету Криворізької міської ради (далі - Виконком), Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про: - визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет», оформлених протоколом № 3 від 28 січня 2013 року, про продаж ТОВ «НВФ «Дніпропроект» комплексу будівель і споруд ТОВ «ХК «Інтермет», розташованих за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна, 21, за ціною 650 000 грн з ПДВ, а також про надання права підпису договору купівлі-продажу та всіх документів директору Малихіну Андрію Олександровичу; - визнання недійсними договорів, посвідчених нотаріусом та зареєстрованих у Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) за № 562, 110, 1276, а саме: попереднього договору від 16 березня 2012 року і договору купівлі-продажу комплексу будівель і споруд від 29 січня 2013 року, укладених між ТОВ «ХК «Інтермет» та ТОВ «НВФ «Дніпропроект», а також договору іпотеки від 29 липня 2013 року, укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»; - скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 162085 від 29 січня 2013 року та за індексним номером 4497863 від 29 липня 2013 року, прийнятих нотаріусом; - скасування державної реєстрації прав на вищевказане нерухоме майно, а саме: реєстрації права власності за ТОВ «НВФ «Дніпропроект» (номер запису про право власності 56059) і реєстрації іпотеки (номер запису про іпотеку 1896403, іпотекодержатель - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»). 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником ТОВ «ХК «Інтермет», однак збори проведені за його відсутності і без повідомлення про їх проведення, що позбавило ОСОБА_1 права на участь в управлінні товариством. Крім того,прийняті на цих зборах рішення про відчуження належного ТОВ «ХК «Інтермет» нерухомого майна й укладення відповідних договорів є незаконними. Позивач вважає, що відчуження ТОВ «НВФ «Дніпропроект» нерухомого майна, що належало ТОВ «ХК «Інтермет», спричинило порушення корпоративних прав позивача, оскільки угоду укладено всупереч інтересам товариства і його учасників, майно відчужено за балансовою вартістю, що спричинило матеріальну шкоду товариству через її неприбутковість. Неприбутковість угоди підтверджує тим, що ТОВ «НВФ «Дніпропроект» через три місяці після придбання нерухомого майна у ТОВ «ХК «Інтермет» передало його в іпотеку ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», оцінивши в 24 рази більше вартості, визначеної в договорі купівлі-продажу. Також позивач вважає порушенням своїх корпоративних прав укладення 29 липня 2013 року між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» договору іпотеки цього ж майна. До того ж стверджує, що, дізнавшись у квітні 2016 року про незаконне відчуження активів ТОВ «ХК «Інтермет», позивач звернувся до Криворізького відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області із заявою про скоєння кримінального правопорушення службовими особами цього товариства. Про прийняте рішення загальних зборів він дізнався лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, у якому вилучено документи в нотаріуса. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. Відповідно до пунктів 1.2 і 6.2 статуту ТОВ «ХК «Інтермет», зареєстрованого Виконкомом 10 червня 2011 року за номером 12271450000012538, та витягу з ЄДР № 1001193270 ОСОБА_1. є учасником товариства, який володіє часткою у розмірі 700 грн, що становить 7 часток та відповідає 70 голосам при голосуванні та 3,5 % статутного капіталу товариства. 4. 16 березня 2012 року ТОВ «ХК «Інтермет» (продавець) уклало з ТОВ «НВФ «Дніпропроект» (покупець) попередній договір про укладення договору купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець зобов?язався передати у власність покупця за договором купівлі-продажу комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна, 21. 5. 28 січня 2013 року ТОВ «ХК «Інтермет» провело загальні збори учасників, на яких були присутні учасники, які володіють 1869 голосами (93,45 % часток у статутному капіталі), а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Метизи», а також керівник товариства ОСОБА_8 . 6. За наслідками проведення цих загальних зборів прийняті рішення, оформлені протоколом № 3, про продаж ТОВ «НВФ «Дніпропроект» за 650 000 грн з ПДВ технічної бази (комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна, 21 ). Право підпису договору купівлі-продажу та підписання всіх необхідних документів вирішено надати директору товариства Малихіну А.О. 7. 29 січня 2013 року ТОВ «ХК «Інтермет» (продавець) уклало з ТОВ «НВФ «Дніпропроект» (покупець) договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець передав у власність покупця цей комплекс вартістю 650 000 грн. Цього ж дня нотаріусом на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 162085 внесений запис № 56059 до ЄДР про право власності ТОВ «НВФ «Дніпропроект» на комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область , м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна , 21 (реєстраційний номер об`єкта 3711312110). 8. 29 липня 2013 року ТОВ «НВФ «Дніпропроект» як іпотекодавець передало це майно в іпотеку ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» як іпотекодержателю в рахунок забезпечення зобов`язань за договором № 279S13 від 11 липня 2013 року. Заставна вартість комплексу будівель і споруд визначена у розмірі 16 163 970 грн відповідно до звіту про оцінку майна, здійсненого 04 березня 2013 року суб`єктом оціночної діяльності - Товарною біржею «Депорт» (пункти 1.3, 1.4 договору іпотеки). Цього ж дня на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 4496181 нотаріусом внесений запис №1895242 про обтяження нерухомого майна (заборона на нерухоме майно), іпотекодержатель - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». 9. 26 грудня 2014 року ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» внесли зміни до договору іпотеки, змінивши заставну вартість цього майна та визначивши її у розмірі 30 440 783 грн. 10. Предметом спору у цій справі є визнання недійсними прийнятих за відсутності позивача рішень загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет», оформлених протоколом № 3 від 28 січня 2013 року, та вищевказаних договорів, укладених, на думку позивача, не в інтересах товариства, за заниженою вартістю, що порушує корпоративні права, зокрема, на отримання частки прибутку. Позивач вважає, що його відсутність на цих зборах істотно впливала на прийняття оспорюваних рішень, адже він заперечував би щодо відчуження нерухомого майна і голосував би проти. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 11. Господарський суд Дніпропетровської області від 06 лютого 2017 року відмовив у задоволенні позову про визнання недійсними оскаржуваних рішень загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет» унаслідок спливу позовної давності і ненадання позивачем доказів того, що йому стало відомо про прийняття цих рішень лише у квітні 2016 року. Суд зазначив про те, що участь особи у господарському товаристві передбачає наявність у неї не лише прав, зокрема, на одержання інформації про діяльність товариства, а й обов`язків, у т.ч. виконання установчих документів та рішень загальних зборів учасників товариства, участь у діяльності товариства з метою досягнення поставлених цілей. Тобто суд указав, що за умови відповідального і розумного ставлення позивача до своїх прав та обов`язків як учасника товариства, а також можливості одержувати інформацію про товариство з ЄДР він мав дізнатись про прийняття оспорюваного ним рішення загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет» ще у січні 2013 року. При цьому суд не взяв до уваги наданих позивачем доказів щодо здійснення ним запитів такої інформації у ТОВ «ХК «Інтермет», залишених без відповіді, посилаючись на його можливість звернутися з позовом про зобов`язання товариства надати таку інформацію. 12. Відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними попереднього договору, договору купівлі-продажу спірного майна та похідних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності і скасування державної реєстрації права власності місцевий господарський суд мотивував недоведенням позивачем факту порушення його права укладанням цих договорів, відсутністю негативних наслідків порушення його права як учасника та тим, що ці договори підписані від імені ТОВ «ХК «Інтермет» директором, який діяв з додержанням вимог чинного законодавства і положень статуту товариства, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, а рішення загальних зборів учасників товариства, яким йому надано право підпису договору купівлі-продажу, не визнано недійсним. ОСОБА_1 як учасник ТОВ «ХК «Інтермет» не мав переважного права на придбання спірного нерухомого майна і не довів порушення своїх корпоративних прав укладенням цих договорів. Зазначив про право учасника товариства на отримання вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, лише при виході його з товариства, а відсутність заяви про вихід не призводить до виникнення у товариства обов`язку виплатити позивачу вартість частини такого майна. 13. Провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 29 липня 2013 року і похідних вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію іпотеки і державної реєстрації іпотеки місцевий господарський суд припинив на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки спір у цій частині не є корпоративним і з огляду на суб`єктний склад сторін не підвідомчий господарським судам, а має вирішуватися загальними судами в порядку цивільного судочинства. 14. Суд апеляційної інстанції розглядав справу неодноразово. 15. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2017 року та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову; визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет», оформлені протоколом № 3 від 28 січня 2013 року, про продаж ТОВ «НВФ «Дніпропроект» комплексу будівель і споруд ТОВ «ХК «Інтермет», розташованих за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна, 21; визнано недійсними договори, посвідчені нотаріусом та зареєстровані в ЄДР за № 562, 110, а саме: попередній договір від 16 березня 2012 року і договір купівлі-продажу комплексу будівель і споруд від 29 січня 2013 року, укладені між ТОВ «ХК «Інтермет» та ТОВ «НВФ «Дніпропроект»; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 162085 від 29 січня 2013 року, прийняте нотаріусом; скасовано державну реєстрацію права власності за ТОВ «НВФ «Дніпропроект» на це нерухоме майно (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 3711312110, номер запису про право власності 56059). У частині визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», та похідних вимог щодо скасування державної реєстрації обтяжень нерухомого майна провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, а саме у зв?язку з тим, що спір у цій частині не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 16. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у цій же справі відхилено клопотання ОСОБА_1 про накладення штрафу на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на тій підставі, що таке застосування заходів процесуального примусу є правом, а не обов?язком суду. 17. Апеляційний господарський суд визнав недійсними оскаржувані рішення загальних зборів, оскільки їх проведено без участі позивача та за відсутності доказів його повідомлення про їх скликання, указавши при цьому на порушення прав останнього на участь у зборах і відповідно прав на участь в управлінні товариством. Такого висновку суд дійшов з урахуванням постанови Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 904/3679/17, у якій установлено факт звернення позивача до ТОВ «ХК «Інтермет» за наданням інформації про стан своїх корпоративних прав, порушення прав ОСОБА_1 на отримання інформації про фінансово-господарську діяльність і копій протоколів загальних зборів учасників товариства за 2011 - 2016 роки. Указав на те, що ОСОБА_1 дізнався про прийняття загальними зборами товариства рішень від 28 січня 2013 року лише у квітні 2016 року, тоді як із цим позовом звернувся у листопаді 2016 року у межах трирічного строку. 18. Крім того, апеляційний суд визнав недійсними попередній договір і договір купівлі-продажу, укладені за наслідками прийняття загальними зборами цих рішень, та похідні від них вимоги про скасування державної реєстрації права власності. Послався на те, що відчуження спірного майна здійснено з порушенням приписів частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України), оскільки продаж відбувся за ціною 650 000 грн, натомість майно в подальшому передано в іпотеку за ціною 16 163 970 грн, а відповідно до договору про внесення змін до договору іпотеки від 26 грудня 2014 року вартість заставного майна визначено у сумі 30 440 783 грн, що погіршує майновий стан товариства та впливає на права позивача як його учасника під час розподілу прибутку (з одержанням своєї частки). 19. Закриваючи провадження у справі в частині визнання недійсним договору іпотеки спірного нерухомого майна, укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», і похідних вимог про скасування державної реєстрації, суд указав на недоведення ОСОБА_1 обставин порушення своїх корпоративних прав цим договором, оскільки останній не є учасником (засновником) жодної зі сторін договору іпотеки. Суд звернув також увагу на неналежний спосіб захисту права позивача у такий спосіб, оскільки позов про витребування майна товариства вправі пред`явити саме товариство як власник, а не його учасник, який не має права звертатися в інтересах товариства поза межами представництва. Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог 20. ТОВ «ХК «Інтермет» у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і повністю відмовити в задоволенні позову. 21. ТОВ «НВФ «Дніпропроект» просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2017 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року й у зв?язку з пропуском позовної давності відмовити в задоволенні позову щодо визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ «ХК «Інтермет», оформлених протоколом № 3 від 28 січня 2013 року, про продаж ТОВ «НВФ «Дніпропроект» вищевказаного комплексу будівель і споруд, а також надання права підпису договору купівлі-продажу та всіх документів директору Малихіну А.О. З цих же підстав просить відмовити в задоволенні позову щодо визнання недійсними попереднього договору від 16 березня 2012 року та договору купівлі-продажу цього комплексу від 29 січня 2013 року, укладених між ТОВ «ХК «Інтермет» та ТОВ «НВФ «Дніпропроект», посвідчених нотаріусом та зареєстрованих у реєстрі за № 562, 110. Інші вимоги ОСОБА_1 просить залишити без розгляду. 22. ОСОБА_1 просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року в частині закриття провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 29 липня 2013 року, укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», посвідченого цього ж дня нотаріусом та зареєстрованого у ЄДР за № 1276, а також вимоги про скасування державної реєстрації іпотеки за номером запису 1896403, іпотекодержатель -ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», та ухвалити в цих частинах нове рішення про задоволення позову. В іншій частині просить залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції. 23. Крім того, ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у цій же справі про відхилення його клопотання про накладення на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» штрафу і прийняти нову ухвалу про задоволення цього клопотання. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи осіб, які подали касаційні скарги 24. ТОВ «ХК «Інтермет» і ТОВ «НВФ «Дніпропроект» наполягають на пропуску позивачем позовної давності щодо заявлених позовних вимог, указуючи на те, що ОСОБА_1 мав можливість дізнатися про рішення загальних зборів товариства у день їх проведення і зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав, зокрема стосовно його участі в товаристві. Звернення позивача з листами від 25 травня 2012 року, 20 листопада 2013 року, 25 серпня 2015 року, 12 серпня 2016 року, 16 січня 2017 року до ТОВ «ХК «Інтермет» не можна вважати причиною, що заважала позивачу вжити належних заходів захисту своїх корпоративних прав у межах трирічного строку. Наголошують на безпідставності звернення його з таким позовом лише 28 листопада 2016 року. Вважають, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений з додержанням вимог статті 203 ЦК України, тоді як позивач не зазначив, які його корпоративні права як учасника товариства порушено внаслідок укладення цього договору, оскільки переважне право на придбання цього майна, в позивача відсутнє, а доказів неприбутковості оскаржуваних правочинів він не надав. Порушення прав позивача на отримання дивідендів унаслідок продажу майна за нижчою ціною відповідачі спростовують відсутністю причинного зв?язку між ухваленням оскаржуваного рішення загальних зборів та правом ОСОБА_1 отримувати прибутки від господарської діяльності товариства. Зауважують, що директору товариства не потрібно згоди загальних зборів для підписання спірного договору купівлі-продажу від імені товариства. Частка позивача у статутному капіталі товариства складає 3,5 %, що не давало йому можливості суттєво впливати на результат голосування. Вимоги ОСОБА_1 щодо недійсності договору купівлі-продажу за суб?єктним складом підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. 25. Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 послався на те, що суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у справі в частині визнання недійсним укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» договору іпотеки від 29 липня 2013 року та скасування державної реєстрації прав на предмет іпотеки (номер запису про іпотеку 1896403, іпотекодержатель - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»), оскільки майно є предметом договору іпотеки, укладеного між юридичними особами, а іпотека є способом забезпечення виконання зобов?язання, тому в силу пункту6 частини першої статті 20 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, цей спір належить вирішувати за правилами господарського судочинства. 26. У частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 свої вимоги обгрунтовує тим, що цей суд з незрозумілих підстав не застосував до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» санкцій у вигляді штрафу за нехтування виконанням судового рішення та зловживання процесуальними правами, чим порушив основоположні засади та принципи господарського процесу. Доводи інших учасників справи 27. ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у відзиві на касаційну скаргу повністю підтримало вимоги ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ТОВ «ХК «Інтермет» з аналогічних підстав, зазначених у цих скаргах. 28. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «НВФ «Дніпропроект» просив залишити її без задоволення, посилаючись при цьому на постанову Верховного Суду від 26 червня 2018 року, ухвалену у справі № 904/3679/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ХК «Інтермет», якою зобов?язано останнє надати позивачу протоколи загальних зборів товариства за 2011 - 2016 роки, про що видано наказ, який не виконано. Він стверджує, що ця постанова суду касаційної інстанції підтверджує неможливість отримання ним інформації щодо діяльності товариства та спростовує висновок суду першої інстанції щодо пропуску ним позовної давності. Тобто ОСОБА_1 підтверджує свою необізнаність з оскаржуваним рішенням загальних зборів і вказує, що не міг знати про стан своїх майнових прав і порушення свого цивільного права, хоч уживав необхідних заходів, спрямованих на участь у товаристві. Зазначає, що продаж майна ТОВ «ХК «Інтермет» відбувся за заниженою ціною 650 000 грн, натомість у подальшому це майно передано в іпотеку за ціною 16 163 970 грн, а відповідно до договору про внесення змін до договору іпотеки вартість заставного майна визначено в сумі 30 440 783 грн, що не може свідчити про добросовісні дії директора ТОВ «ХК «Інтермет», спрямовані на погіршення майнового стану товариства, і впливає на позивача як учасника товариства під час розподілу прибутку. Такі дії директора суперечать обмеженням, установленим пунктом 11.2 статуту ТОВ «ХК «Інтермет», тому підлягають визнанню недійсними. 29. У поясненнях ОСОБА_1 указав на обмеження повноважень директора ТОВ «ХК «Інтермет» на вчинення правочинів, сума яких становить 50 % і більше майна товариства (пункт 11.2 статуту ТОВ «ХК «Інтермет»). Наприкінці 2012 року баланс ТОВ «ХК «Інтермет» складав 6 976 000 грн, тоді як відчужене майно передано в іпотеку за ціною 16 163 970 грн зі зміненою у подальшому вартістю на 30 440 783 грн, що вказує на продаж майна за умисно заниженою вартістю з метою ухилення від податків і отримання готівкою різниці вартості цього майна, у зв?язку із чим розпочато досудове розслідування у кримінальних справах. 30. Також ОСОБА_1 у додаткових поясненнях зазначив, що апеляційний господарський суд помилково не застосував положення пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України, яким передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов?язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. 31. ТОВ «ХК «Інтермет» у своїх поясненнях на касаційну скаргу указало на відсутність взаємозв?язку між предметом розгляду у справі № 904/3679/17 про зобов?язання товариства надати ОСОБА_1 як учаснику для ознайомлення документи і предметом у цій справі, у якій оскаржуються рішення загальних зборів учасників і договори, укладені за наслідками прийняття цих рішень. Указало на можливість ОСОБА_1 протягом 2013-2015 років звернутися до суду за захистом своїх прав, чим останній не скористався; на відсутність причинного зв?язку між рішеннями загальних зборів і його правом як учасника на отримання прибутків від господарської діяльності товариства. 32. Також ТОВ «ХК «Інтермет» надало відзив на касаційну скаргу ТОВ «НВФ «Дніпропроект», у якому повністю погодилося з доводами останнього і просило її задовольнити. 33. ТОВ «НВФ «Дніпропроект» у поясненнях зазначило про відсутність економічно обгрунтованих висновків щодо неприбутковості угод для ТОВ «ХК «Інтермет» і доказів завдання такими угодами товариству збитків. Також зазначило, що суди не встановили суперечності правочинів нормам закону; відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності в осіб, які їх уклали; порушення форми їх укладення; поважних причин пропуску строку позовної давності. Надходження касаційних скарг на розгляд Великої Палати Верховного Суду 34. Ухвалами від 18 і 24 квітня 2019 року та від 20 травня 2019 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційні провадження за касаційними скаргами ТОВ «ХК «Інтермет», ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у цій справі, а ухвалою від 18 червня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки постанова суду апеляційної інстанції в частинах щодо визнання недійсним договору іпотеки і скасування державної реєстрації прав на предмет іпотеки оскаржується ОСОБА_1 з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визнання недійсними рішень загальних зборів 35. Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю, врегульовано у ЦК України, Господарському кодексі України (далі - ГК України) та Законі України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства». 36. Ці нормативні акти зазнали змін протягом часу своєї дії, тому Велика Палата Верховного Суду застосовує норми матеріального права на час виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦК України. 37. Для визнання недійсними рішень загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав і законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Також слід з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори. 38. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. 39. Господарські суди попередніх інстанцій правильно врахували, що стаття 116 ЦК України та стаття 10 Закону України «Про господарські товариства» встановлюють право учасника господарського товариства брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом. 40. Реалізація права участі в управлінні справами товариства відбувається, зокрема, через участь учасника господарського товариства у вищому органі товариства, яким є загальні збори його учасників. 41. Відповідно до статті 167 ГК України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг узяти участі у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні. 42. Стаття 145 ЦК України передбачає, що черговість та порядок скликання загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюються статутом товариства та законом. 43. За умовами підпункту 20 пункту 11.2 статуту ТОВ «ХК «Інтермет» до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства віднесено відчуження майна товариства на суму, що становить п?ятдесят і більше відсотків майна товариства. 44. Статтею 60 Закону України «Про господарські товариства» та пунктом 12.2 статуту ТОВ «ХК «Інтермет» передбачено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. 45. У силу частини п?ятої статті 61 Закону України «Про господарські товариства» та пункту 12.7 статуту ТОВ «ХК «Інтермет» про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного; повідомлення повинне бути зроблене не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів; будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах за умови, що воно було ним поставлене не пізніш як за 25 днів до початку зборів; не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів; з питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах. 46. Рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтею 61 Закону України «Про господарські товариства». Права учасника товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг узяти участі у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі в загальних зборах тощо. 47. Оскільки ОСОБА_1 як учасник ТОВ «ХК «Інтермет» не брав участі в указаних загальних зборах, господарські суди мали дослідити обставини його повідомлення про проведення загальних зборів 28 січня 2013 року. 48. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 не був повідомлений у жодний спосіб про проведення цих загальних зборів ТОВ «ХК «Інтермет», що вплинуло на можливість реалізації ним права на управління справами товариства шляхом участі в загальних зборах, ознайомлення з документами, які виносилися на їх розгляд, висловлення своєї думки щодо питань порядку денного, внесення своїх питань до порядку денного тощо. Відповідачі також не спростували доводів позивача про зворотнє і, заперечуючи проти задоволення позову, крім зазначення власного обґрунтування помилковості доводів позивача, не надали на підтвердження таких доводів конкретних доказів, які суд міг би оцінити. Натомість висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях та поясненнях однієї зі сторін. 49. За змістом частини першої статті 77 ГПК Україниобставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 50. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ «ХК «Інтермет» не дотрималося вимог Закону України «Про господарські товариства» та статуту товариства щодо повідомлення позивача про проведення загальних зборів. 51. Отже, недотримання порядку скликання загальних зборів учасників товариства в частині повідомлення позивача про проведення зборів, прийняття ними рішень за відсутності позивача, не повідомленого про їх проведення, є порушенням вимог закону та статуту товариства, порушує права позивача як учасника на участь в управлінні справами товариства. 52. Установивши факт неповідомлення позивача про час, місце і порядок денний зборів, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними прийнятих на зборах рішень, адже право позивача на управління товариством шляхом участі у загальних зборах його учасників є порушеним. Крім того, висновки обох судів щодо питання відсутності доказів повідомлення позивача про проведення зборів збігаються. 53. Натомість місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову з підстав звернення ОСОБА_1 до суду лише у листопаді 2016 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування якої ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» і ТОВ «НВФ «Дніпропроект» подано заяви. При цьому суд першої інстанції, наголосивши на можливості ОСОБА_1 звернутися з позовом до суду про зобов`язання ТОВ «ХК «Інтермет» надати таку інформацію раніше, не зважив на посилання позивача про те, що йому стало відомо про проведення цих зборів лише у квітні 2016 року, як не зауважив і доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не міг отримати інформацію про проведені ТОВ «ХК «Інтермет» збори учасників, оскільки його неодноразові звернення до товариства від 25 травня 2012 року, 20 листопада 2013 року, 25 серпня 2015 року, 12 серпня 2016 року та 16 січня 2017 року щодо діяльності ТОВ «ХК «Інтермет» залишені без відповіді. 54. Проте, як установив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 унаслідок систематичного порушення його прав на участь в управлінні товариством звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ «ХК «Інтермет» про зобов`язання надати позивачу документацію товариства, в тому числі копії протоколів загальних зборів його учасників за 2011-2016 роки, який задоволений постановою Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 904/3679/17. У цій постанові суд касаційної інстанції встановив факт звернення позивача до ТОВ «ХК «Інтермет» за наданням інформації про стан його корпоративних прав, порушення прав ОСОБА_1 на отримання інформації про фінансово-господарську діяльність і копій протоколів загальних зборів учасників товариства за 2011-2016 роки. 55. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що до обов`язків учасника господарського товариства не віднесено зобов`язань щодо періодичного ознайомлення з даними установчих документів товариства або ЄДР, а його обізнаність про рішення, які приймаються вищим органом управління товариства, фактично поставлена в залежність від виконання товариством визначеного законодавством порядку скликання та проведення загальних зборів учасників. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 914/758/17. 56. У зв?язку з наведеним суд апеляційної інстанції установив факт звернення позивача з позовом у межах трирічного строку позовної давності та правильно задовольнив позовні вимоги в цій частині, оскільки вказані порушення є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет» від 28 січня 2013 року. 57. Неповідомлення позивача про дату проведення загальних зборів учасників товариства, призначених на 28 січня 2013 року, є порушенням вимог статті 61 Закону України «Про господарські товариства», а тому прийняті рішення порушують права позивача на участь в управлінні товариством, зокрема шляхом участі в загальних зборах, що є однією зі складових корпоративних прав. Щодо визнання недійсними попереднього договору і договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності 58. ОСОБА_1 оспорює попередній договір та договір купівлі-продажу як такі, що не відповідають вимогам статті 92, частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України. За твердженням позивача, ці договори не є прибутковими, оскільки нерухоме майно відчужене, а згодом передане в іпотеку за ціною, яка в 24 рази перевищує визначену в договорах вартість. Вони укладені не в інтересах товариства та його учасників і порушують права позивача на отримання дивідендів у зв`язку з їх неприбутковістю. 59. Установивши, що продаж майна ТОВ «ХК «Інтермет» здійснено за 650 000 грн, переданого згодом в іпотеку за ціною 16 163 970 грн, вартість якої в подальшому збільшена шляхом унесення змін до договору іпотеки до 30 440 783 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відчуження майна товариства за заниженою вартістю спрямоване на погіршення майнового стану товариства і позбавлення позивача права на отримання прибутку відповідно до своєї частки, а також про недобросовісні діі директора цього товариства. 60. Водночас місцевий господарський суд установив факти дотримання директором ТОВ «ХК «Інтермет» вимог чинного законодавства при підписанні цього договору, відсутності в позивача переважного права на придбання спірного майна і доказів його виходу зі складу учасників товариства, що не призводить до виникнення у товариства обов`язку виплатити позивачу вартість частини майна товариства, та відповідно недоведення позивачем факту порушення його права укладанням спірних договорів. 61. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього ж Кодексу. 62. Згідно із частинами першою, другою, третьою, п?ятою, шостою статті 203 цього ж Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. 63. Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі. 64. Частинами першою, третьою статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. 65. Частиною другою статті 207 цього ж Кодексу визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. 66. Як установили суди попередніх інстанцій, спірні договори від імені продавця підписані директором Малихіним А.О., якого уповноважено рішенням вищевказаних загальних зборів, тобто станом на дату їх укладення він мав відповідні повноваження. 67. Рішення загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет» від 28 січня 2013 року визнані недійсними постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року. Однак ця обставина не є підставою для визнання недійсними спірних договорів, оскільки вказане судове рішення ухвалене і набрало законної сили після їх укладення, а питання дійсності чи недійсності спірного правочину згідно з положеннями статті 215 ЦК України має вирішуватися судом з огляду на обставини, які мали місце в момент його вчинення. 68. Для визнання недійсними договорів, укладених виконавчим органом товариства (директором ТОВ «ХК «Інтермет») з ТОВ «НВФ «Дніпропроект», не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом у судовому порядку визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, на підставі якого виконавчий орган діяв на момент укладення цих договорів. Такі договори можуть бути визнані недійсними із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що ТОВ «НВФ «Дніпропроект» як контрагент юридичної особи за договором діяло недобросовісно і нерозумно, тобто знало або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могло не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. 69. Крім того, позивач не довів, що укладання ТОВ «ХК «Інтермет» з ТОВ «НВФ «Дніпропроект» спірних договорів порушує його корпоративні права на участь у товаристві та на управління справами, оскільки такі права позивача захищено й відновлено внаслідок його звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів від 28 лютого 2019 року, який задоволено. 70. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 71. Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. 72. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. 73. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). 74. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. 75. Відповідно до статті 167 ГК України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг узяти участі у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні. 76. Звертаючись з позовом про визнання недійсними правочинів, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову. 77. З огляду на положення статті 1 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення позивача з цим позовом, і статей 15, 16 ЦК Українипідставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту. 78. Утім, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач, який має частку 3,5 % статутного капіталу ТОВ «ХК «Інтермет», не довів наявності порушення свого права внаслідок укладення товариством цих договорів, за захистом чого він звернувся до суду. 79. Згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від його імені. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. 80. Велика Палата Верховного Суду вважає, що укладення спірних договорів є не прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном, натомість визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено спірні договори, не може бути підставою для визнання їх недійсними, оскільки не порушує права та законні інтереси позивача. 81. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що розглядаючи справи у спорах, що виникли між господарським товариством та одним із його учасників, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 та від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені. 82. Слід зазначити, що визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «ХК «Інтермет», оформлених протоколом № 3 від 28 січня 2013 року, з мотивів неповідомлення позивача про дату та час проведення цих загальних зборів, не є беззаперечною підставою для висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладений всупереч інтересів ТОВ «ХК «Інтермет» та інших його учасників. 83. Якщо позивач, який є учасником ТОВ «ХК «Інтермет», що володіє часткою у розмірі 3,5 % статутного капіталу цього товариства, вважає свої корпоративні права порушеними внаслідок укладення оспорюваного договору, він не позбавлений права (разом з іншими учасниками) у будь-який час ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення такого договору та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення укладеним договором купівлі-продажу прав та законних інтересів товариства останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом. 84. Належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути також подання ним (зокрема разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 ГПК України. 85. Якщо учасник товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, бо розмір його частки є недостатнім для цього з огляду на вимоги частини першої статті 54 ГПК України, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та/або його учасників, якщо він вважає, що рішенням загальних зборів учасників товариства щодо відчуження майна йому було завдано збитки. 86. Враховуючи, що вимоги позивача про визнання недійсними попереднього договору від 16 березня 2012 року і договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 29 січня 2013 року є безпідставними, то позовні вимоги в частині скасування прийнятого нотаріусом рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 162085 від 29 січня 2013 року та скасування державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно за ТОВ «НВФ «Дніпропроект» (номер запису про право власності 56059) правильно залишені місцевим господарським судом без задоволення. 87. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. 88. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. 89. Оскільки укладенням спірних договорів право позивача не порушене, то правильним є висновок місцевого господарського суду про відмову у позові в цій частині саме з цих підстав, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку дійсності спірних договорів. Щодо визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації 90. Як зазначалося вище, висновки судів попередніх інстанцій щодо закриття провадження у справі в частині визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», і недійсними похідних вимог про скасування державної реєстрації збігаються, оскільки спір у цих частинах не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. ОСОБА_1 не є учасником (засновником) жодної зі сторін договору іпотеки та не довів порушення своїх корпоративних прав. 91. ОСОБА_1 подав цей позов у листопаді 2016 року. 92. Питання підвідомчості господарським судам справ регулювалося статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на момент подання позову. 93. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким внесено зміни до процесуальних кодексів та викладено їх у новій редакції. 94. Утім питання юрисдикційності спору вирішується при відкритті провадження у справі, а вирішальним моментом при цьому є час, коли подано позов. Тобто, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд з`ясовує, у порядку якого судочинства мала розглядатися справа станом на час подання позову до цього суду. 95. Оскільки з позовом ОСОБА_1 звернувся ще в листопаді 2016 року, коли статті 20 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, як і цього Закону, не існувало, цю норму не можна застосовувати до спірних правовідносин. При вирішенні питання юрисдикційності спору повинне застосовуватися процесуальне законодавство, що діяло на час звернення позивача до суду із цим позовом, тобто стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду. Тому посилання ОСОБА_1 на необхідність застосування до цих правовідносин при визначенні юрисдикційності спору статті 20 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а не статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання до суду позову, є помилковими. 96. Частиною третьою статті 58 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, передбачалося, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів. 97. Необхідно врахувати, що фізична особа оскаржує договір іпотеки нерухомого майна, укладений між двома юридичними особами, тому цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. 98. Крім того, скаржник не обґрунтував обставин порушення його корпоративних прав укладенням між ТОВ «НВФ «Дніпропроект» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» договору іпотеки спірного нерухомого майна, при цьому ОСОБА_1 не є учасником (засновником) жодної зі сторін договору іпотеки. 99. Ураховуючи предмет спору у цій частині позову, а також беручи до уваги склад сторін за їх суб`єктною ознакою, суди попередніх інстанцій правильно закрили провадження у справі. Щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції 100. Як зазначалося вище, ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у цій же справі про відхилення його клопотання про накладення на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» штрафу і прийняти нову ухвалу про задоволення цього клопотання. 101. Частиною першою статті 135 ГПК України передбачено право суду постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у визначених цією нормою випадках. 102. Згідно із частиною четвертою цієї ж статті ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає. 103. Натомість серед ухвал, визначених частиною четвертою статті 135 та пунктом 3 частини першої статті 287 ГПК України, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, немає ухвали суду апеляційної інстанції про відхилення клопотання про стягнення штрафу. Крім того, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 лише на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року. 104. У зв?язку з наведеним вимоги ОСОБА_1 у цій частині не підлягають розгляду. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Щодо суті касаційної скарги 105. Пунктами 3, 4 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: - скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; - скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. 106. За правилами частин першої, четвертої статті 311 та частини першої статті 312 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Щодо судових витрат 107. Відповідно до частин першої, одинадцятої статті 129 ГПК України судовий збір за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет» задовольнити частково. 3. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект» задовольнити частково. 4. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у справі № 904/10956/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет», Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект», приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина Ігоря Анатолійовича, Виконавчого комітету Криворізької міської ради, Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про визнання недійсними попереднього договору від 16 березня 2012 року, договору купівлі-продажу майнового комплексу від 29 січня 2013 року, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект», посвідчених нотаріусом та зареєстрованих у реєстрі за № 562, 110, а також у частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 162085 від 29 січня 2013 року і скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект» на нерухоме майно - комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Гірничорятувальна, 21(реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 3711312110), номер запису про право власності 56059. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2017 рокуу справі № 904/10956/16 у цій частині залишити в силі. 5. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у справі № 904/10956/16 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдінг компанія «Інтермет» (50065, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Косіора, 32, код ЄДРПОУ 13425190) 3 720 (три тисячі сімсот двадцять) гривень 60 копійок витрат по сплаті судового збору. 7. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Дніпропроект»(50072, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Кременчуцька, 69, код ЄДРПОУ 33718185) 5 512 (п?ять тисяч п?ятсот дванадцять) гривень витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова Н. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86333853

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 листопада 2019 року м. Київ Справа № 711/8138/18 Провадження № 14-607цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н. П., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «АТП-2361» (далі - ЗАТ «АТП-2361») на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року у складі суддів Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Храпка В. Д. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «АТП-2361» про визнання рішень позачергових загальних зборів акціонерного товариства частково недійсними, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що загальними зборами ЗАТ «АТП-2361» у 2006 році його було обрано на посаду голови правління цього товариства. У жовтні 2011 року його було звільнено із займаної посади за прогули на підставі наказу, підписаного виконуючим обов`язки голови правління ЗАТ «АТП?2361». Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц його позов до ЗАТ «АТП-2361» про поновлення на роботі задоволено частково та поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління цього товариства із 7 жовтня 2011 року. 20 вересня 2018 року ОСОБА_1 отримав листа ЗАТ «АТП-2361», з якого дізнався, що пунктом 5 рішень позачергових зборів акціонерів цього товариства від 21 серпня 2018 року на виконання зазначеного судового рішення було вирішено поновити його на посаді голови правління ЗАТ «АТП?2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5-річного терміну, на який він обирався, тобто до 19 грудня 2011 року включно. Вважає, що рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц не виконано. Всупереч частині другій статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» боржник наказу або розпорядження про поновлення на роботі стягувача не видав, відповідного запису до трудової книжки не вніс. На порушення пункту 12 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робочих і службовців підприємств, установ, організацій адміністрацією боржника не було допущено ОСОБА_1 до робочого місця та до виконання своїх посадових обов`язків, чим порушено його право на працю. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсними рішення позачергових зборів акціонерів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року в частині пункту 5, яким вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5?річного терміну, на який він обирався, тобто до 19 грудня 2011 року включно. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ЗАТ «АТП-2361» про закриття провадження у справі у зв`язку з порушенням правил юрисдикції. Рішенням цього ж суду від 23 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів факту порушення його прав відповідачем у зв`язку з прийняттям рішення щодо поновлення його на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5-річного терміну, на який він обирався, тобто до 19 грудня 2011 року включно. Виконавче провадження з примусового виконання рішення у справі № 711/116/15-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року на час розгляду цієї позовної заяви не завершено та у ньому тривають виконавчі дії. Факт прийняття позачерговими зборами акціонерів товариства оскаржуваного рішення як можливе повне виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді був предметом дослідження судом під час розгляду скарг на дії та рішення державного виконавця в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 711/116/15?ц, виданого 19 квітня 2017 року Придніпровським районним судом м. Черкаси, і цьому факту надано правову оцінку. Прийняття оскаржуваного рішення зборів акціонерів жодним чином не змінює обсягу відповідальності вказаного товариства з виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі. Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними рішення позачергових зборів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року в частині пункту 5, а саме про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5-річного терміну, на який він обраний, тобто до 19 грудня 2011 року включно». Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що рішення про поновлення на роботі не може постановлятися під умовою. Питання про припинення обов`язків голови правління у зв`язку із закінченням терміну, на який його було обрано, вирішується в іншому порядку, а не під час виконання судового рішення. Оскільки рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року не виконано, ОСОБА_1 фактично до роботи не був допущений, а отже, не поновлений на роботі, то його права порушені. У липні 2019 року ЗАТ «АТП-2361» подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що предметом спору у цій справі є законність рішення вищого органу управління акціонерним товариством - загальних зборів акціонерів, прийнятого у межах своїх повноважень та спрямованого на реалізацію статутних управлінських функцій, зокрема щодо повноважень членів виконавчого органу (правління), а тому спір, хоч і зачіпає площину трудових правовідносин, є переважно корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Питання про поновлення позивача на посаді вирішено загальними зборами як вищим органом управління акціонерним товариством та не порушує його прав. Строк чинності рішення загальних зборів ЗАТ «АТП-2361» від 20 грудня 2006 року в частині обрання ОСОБА_1 на посаду голови правління товариства на 5 років сплив 19 грудня 2011 року, а тому поновити його на посаді без прийняття загальними зборами рішення про повторне обрання його на цю посаду неможливо. Прийняття такого рішення є дискреційними повноваженнями виключно загальних зборів акціонерів товариства. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 7 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі. У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу ЗАТ «АТП-2361» залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року без змін. Зокрема, вважає, що оскільки відповідач не подавав апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з підстав недотримання предметної юрисдикції, а також не заявляв про це під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, він є таким, що погодився із визначеною предметною юрисдикцією і не може посилатися на цей факт у своїй касаційній скарзі. Оспорюваним рішенням загальних зборів товариство порушує право позивача на обов`язкове виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі не видано, а видання будь-яких інших документів (наказів, розпоряджень, рішень тощо) не свідчить про виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 вересня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на момент постановлення зазначеної ухвали, з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року справу прийнято до розгляду. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Під час розгляду справи суди встановили, що рішенням загальних зборів ЗАТ «АТП-2361» від 20 грудня 2006 року ОСОБА_1 обрано на посаду голови правління цього товариства строком на 5 років. На підставі рішення наглядової ради ЗАТ «АТП-2361» від 6 жовтня 2011 року про відкликання та звільнення ОСОБА_1 із займаної посади в.о. голови правління цього товариства цього ж дня видав наказ про звільнення позивача з посади голови правління товариства за прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року, яке набрало законної сили, у справі № 711/116/15-ц ОСОБА_1 поновлено на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року. На виконання зазначеного рішення суду Придніпровським районним судом м. Черкаси 19 червня 2017 року видано виконавчий лист, на підставі якого 23 березня 2018 року Придніпровським відділом державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області відкрито виконавче провадження. Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року на виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді голови правління цього товариства із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5?річного терміну, на який його було обрано, тобто до 19 грудня 2011 року включно. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Натомість Господарський процесуальний кодекс України встановлює юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Як зазначалось вище, у справі № 711/116/15-ц ОСОБА_1 оскаржував своє звільнення із займаної посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогули). Тобто у справі, що розглядається, позивач оскаржує рішення загальних зборів товариства про його поновлення на посаді, яке прийнято на виконання рішення суду у цивільній справі за трудовим спором про поновлення на роботі. Підставою цього позову ОСОБА_1 зазначив порушення своїх трудових прав, яке полягає у фактичному невиконанні зазначеного судового рішення, оскільки поновлення на роботі незаконно звільненого працівника має відбуватися шляхом видання відповідного наказу або розпорядження, а не шляхом прийняття рішення загальних зборів; поновленого працівника має бути допущено до роботи. Питання про оскарження дій (рішень) уповноваженого органу товариства, спрямованих на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності, позивачем не порушуються. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про розгляд цієї справи в порядку цивільного судочинства. Обставини цієї справи відрізняються від обставин справи № 145/1885/15-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 30 січня 2019 року, на яку посилається в касаційні скарзі ЗАТ «АТП-2361». У зазначеній постанові зроблено висновок про те, що спір про визнання незаконним рішення наглядової ради про усунення (відсторонення) голови правління від виконання повноважень і виключення його з числа осіб, які мають право підпису, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Натомість у справі № 711/8138/18 позивач наполягає на порушенні його трудових прав у зв`язку з поновленням на роботі у спосіб, що суперечить резолютивній частині судового рішення у трудовому спорі та закону. Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке. Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Згідно зі статтею 129? Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконаннявсіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ). Статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Згідно з пунктом 5 протоколу оскаржуваних загальних зборів рішення від 21 серпня 2018 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді прийнято з метою виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц. При цьому відповідач, пославшись на судове рішення, яким позивача поновлено на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року, прийняв рішення про поновлення ОСОБА_1 із 7 жовтня до 19 грудня 2011 року, мотивуючи це тим, що 20 грудня 2006 року позивача було обрано на посаду строком на 5 років і цей строк на час поновлення його на посаді закінчився. Тобто таким рішенням загальних зборів про поновлення на роботі на виконання судового рішення відповідач фактично одночасно припинив трудові відносини з позивачем. При цьому доказів видання наказів про поновлення ОСОБА_1 на посаді та про припинення з ним трудових відносин з певної дати на підставі відповідних норм закону суду не надано. Разом з тим рішення вищого органу управління товариства не може підміняти собою розпорядчий акт відповідача, прийнятий на виконання судового рішення, та довільно тлумачити останнє. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення про поновлення на роботі не може постановлятися під умовою та має відповідати резолютивній частині судового рішення, на виконання якого приймається. Питання про припинення обов`язків голови правління у зв`язку із закінченням терміну, на який його було обрано, вирішується в іншому порядку, а не під час виконання судового рішення. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на наведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як така, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга ЗАТ «АТП-2361» підлягає залишенню без задоволення. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат. Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «АТП-2361» залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року у справі № 711/8138/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 85679198

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 923/876/16 Провадження № 12-88гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Чепака І. В., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славія» (далі - ТОВ «Агрофірма «Славія») на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Поліщук Л. В., Мишкіної М. А., Філінюка І. Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма «Славія», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-фреш-фрут» (далі - ТОВ «Еко-фреш-фрут»), про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників та змін до статуту, визнання права власності. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до ТОВ «Агрофірма «Славія», у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив: - визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 15 серпня 2013 року, оформлене протоколом № 15/08-2013, та недійсними затверджені цим рішенням зміни до статуту товариства, зареєстровані 16 серпня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні Андрєєвою Оленою Вікторівною ; - визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 16 серпня 2014 року, оформлене протоколом № 1, та недійсними затверджені цим рішенням зміни до статуту товариства, зареєстровані 11 вересня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Новокаховського міського управління юстиції Херсонської області Січевською Тетяною Вікторівною; - визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія», яке оформлене відповідним протоколом та на підставі якого реєстратором Реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні Смірновою Оленою Валеріївною внесені/зареєстровані зміни до відомостей про ТОВ «Агрофірма «Славія», не пов`язані зі змінами в установчих документах (запис від 21 травня 2015 року № 14991070021017583); - визнати право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Агрофірма «Славія» в розмірі 51 % статутного капіталу, яка становить 423 300 грн. 2. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями статей 116, 145 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 10, 88, 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 10, 43, 52 Закону України «Про господарські товариства» та вмотивовані порушенням установленого законодавством і статутом ТОВ «Агрофірма «Славія» порядку скликання та проведення загальних зборів учасників цього товариства, які відбулися 15 серпня 2013 року та 16 серпня 2014 року. Також позивач посилався на відсутність у його представника за довіреністю ОСОБА_5 повноважень на голосування за окремими питаннями, включеними до порядку денного загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» 15 серпня 2013 року; наголошував на незаконному позбавленні його частки у статутному капіталі товариства, що зумовило пред`явлення ним вимоги про визнання права власності на неї; стверджував, що ухвалення оскаржуваних рішень призвело до набуття права власності на частку у розмірі 50 % статутного капіталу відповідача - ТОВ «Еко-фреш-фрут», одним із учасників якого є представник за довіреністю ОСОБА_5 Фактичні обставини справи, установлені судами 3. ТОВ «Агрофірма «Славія» створено у 2001 році. Згідно з новою редакцією статуту ТОВ «Агрофірма «Славія», затвердженою протоколом загальних зборів учасників товариства від 26 листопада 2007 року № 26/11, статутний фонд товариства становив 830 000 грн, єдиним учасником була ОСОБА_2 , частка якої у статутному фонді складала 100 %. 4. 13 серпня 2010 року ОСОБА_2 відступила: частку у розмірі 15 %, що у грошовому виразі становить 124 500 грн, на користь ОСОБА_7 ; частку у розмірі 15 %, що у грошовому виразі становить 124 500 грн, на користь ОСОБА_8 ; частку у розмірі 51 %, що у грошовому виразі становить 423 300 грн, на користь ОСОБА_1 , залишивши за собою частку в розмірі 19 % (у грошовому виразі 157 700 грн). Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія», оформленим протоколом від 13 серпня 2010 року, затверджено відповідні зміни до статуту товариства та 17 серпня 2010 року здійснено їх державну реєстрацію. 5. 15 серпня 2013 року відбулися загальні збори ТОВ «Агрофірма «Славія», на яких були присутні: ОСОБА_2 , яка володіє часткою статутного капіталу у розмірі 19 %, що становить 157 700 грн; ОСОБА_7 , який володіє часткою статутного капіталу у розмірі 15 %, що становить 124 500 грн; представник засновника ОСОБА_8 на підставі довіреності - ОСОБА_2 (частка статутного капіталу у розмірі 15 %, що становить 124 500 грн.); представник засновника ОСОБА_1. на підставі довіреності - ОСОБА_5. (частка статутного капіталу у розмірі 51 %, що становить 423 300 грн). На збори запрошено ОСОБА_10 . 6. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 15 серпня 2013 року, оформленим протоколом № 15/08-2013, зокрема: прийнято до складу учасників товариства ОСОБА_10.; відступлено частки учасників (учасники ОСОБА_7 та ОСОБА_2 відступили на користь ОСОБА_10 свої частки у статутному капіталі у розмірі по 15 % кожний, остання набула частку у розмірі 30 %, частка ОСОБА_2 залишилася у розмірі 4 %); збільшено статутний фонд шляхом внесення засновниками матеріальних цінностей ( ОСОБА_2 - на суму 1 111 300 грн, ОСОБА_8 - на суму 16 500 грн, ОСОБА_10 - на суму 1 443 000 грн). Загальний розмір статутного капіталу товариства збільшено до 3 384 300 грн та розподілено між засновниками/учасниками таким чином: ОСОБА_2 - 36 % (1 269 000 грн); ОСОБА_8 - 4 % (141 000 грн); ОСОБА_1 - 12 % (423 300 грн); ОСОБА_10. - 48 % (1 692 000 грн). Крім того, змінено юридичну адресу товариства та внесено відповідні зміни до його статуту. 7. На цих загальних зборах учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від імені позивача діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності від 08 серпня 2013 року, якого засновник (учасник) цього товариства ОСОБА_1 уповноважив бути своїм представником на загальних зборах засновників (учасників) товариства з усіх без винятку питань, які будуть внесені до порядку денного: визначати порядок денний загальних зборів, підписувати від його імені необхідні протоколи, в тому числі з питань подальшої діяльності вищевказаного товариства, з правом вирішального голосу, правом підписання протоколів цих зборів, вимагати розгляду поставлених питань на зборах учасників, брати участь в управлінні справами товариства, одержувати інформацію про його діяльність та діяльність генерального директора товариства та вирішувати усі інші необхідні питання, які надані ОСОБА_1 як засновнику (учаснику) цього товариства згідно зі статутом, без права продажу чи відступлення належної йому частки в статутному капіталі товариства. 8. 04 листопада 2013 року зазначену довіреність позивач скасував, надіславши відповідне повідомлення представнику. 9. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 16 серпня 2014 року, оформленим протоколом № 1: виключено зі складу учасників товариства ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 на підставі поданих ними заяв про виключення зі складу учасників товариства; введено до складу учасників ТОВ «Еко-фреш-фрут»; зменшено статутний капітал товариства до 830 000 грн; розподілено частки у статутному капіталі ( ОСОБА_2 - 50 %, що складає 415 000 грн, та ТОВ «Еко-фреш-фрут» - 50 %, що становить 415 000 грн); визначено нове місцезнаходження товариства; затверджено зміни до статуту; призначено директором товариства ОСОБА_7 10. У розписці від 15 жовтня 2013 року, згідно з якою позивач нібито зобов`язався повернути належну йому частку 13 % у ТОВ «Агрофірма «Славія» в разі неповернення ОСОБА_5 свого боргу в розмірі 50 000 грн, а також у заяві від 17 червня 2014 року про виключення позивача зі складу засновників ТОВ «Агрофірма «Славія» підписи від імені ОСОБА_1 виконані не рукописним способом, а являють собою зображення, нанесені електрографічним способом друку (висновок експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 21 грудня 2017 року № 17527/17528/16-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз). 11. Сторони не надали належних та допустимих доказів повідомлення ОСОБА_1 про скликання загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія», а також доказів виконання рішення загальних зборів товариства щодо збільшення статутного капіталу з 830 000 грн до 3 525 000 грн, оформленого протоколом від 15 серпня 2013 року №15/08-2013. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 12. Господарський суд Херсонської області рішенням від 19 квітня 2018 року позов задовольнив частково; визнав недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 16 серпня 2014 року, оформлене протоколом № 1, у частині виключення позивача зі складу учасників товариства; визнав недійсними зміни до статуту ТОВ «Агрофірма «Славія», затверджені цим рішенням та зареєстровані 11 вересня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Новокаховського міського управління юстиції Херсонської області Січевською Т. В., у частині виключення позивача зі складу учасників товариства; визнав за позивачем право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Агрофірма «Славія» в розмірі 12 % статутного капіталу, яка становить 423 300 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовив. 13. Рішення суду в частині задоволення позову мотивовано порушенням порядку скликання загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» 16 серпня 2014 року, незаконністю його виключення зі складу учасників товариства без його відповідної заяви. 14. У частині відмови в задоволенні позову суд першої інстанції послався на те, що рішеннями загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 15 серпня 2013 року та відповідними змінами до статуту товариства відчуження частки позивача у статутному фонді не здійснювалося, вартість частки позивача залишилася незмінною, уповноважений представник позивача брав участь у зазначених зборах та не перевищив наданих йому довіреністю повноважень, а тому права позивача не порушено. 15. Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними інших рішень загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія», на підставі яких реєстратором Реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні Смірновою О. В. внесені/зареєстровані зміни до відомостей про ТОВ «Агрофірма «Славія», не пов`язані зі змінами в установчих документах (запис від 21 травня 2015 року № 14991070021017583), у зв`язку з відсутністю таких рішень. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 16. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 10 грудня 2018 року рішення Господарського суду Херсонської області від 19 квітня 2018 року скасував частково; виклав резолютивну частину рішення в іншій редакції, відповідно до якої позов задовольнив частково; визнав недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 15 серпня 2013 року, оформлене протоколом № 15/08-2013, а також недійсними зміни до статуту ТОВ «Агрофірма «Славія», затверджені цим рішенням та зареєстровані 16 серпня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні Андрєєвою О. В.; визнав недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 16 серпня 2014 року, оформлене протоколом № 1, а також недійсними зміни до статуту ТОВ «Агрофірма «Славія», затверджені цим рішенням та зареєстровані 11 вересня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Новокаховського міського управління юстиції Херсонської області Січевською Т. В.; визнав за позивачем право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Агрофірма «Славія» в розмірі 51 % статутного капіталу, яка становить 423 300 грн. В іншій частині в позові відмовив. 17. Суд апеляційної інстанції послався на те, що представник позивача за довіреністю ( ОСОБА_5 ) перевищив надані йому повноваження на загальних зборах 15 серпня 2013 року; зміст довіреності свідчить про відсутність у представника права продажу чи відступлення належної ОСОБА_1 частки у статутному фонді ТОВ «Агрофірма «Славія», а тому ОСОБА_5 не був уповноважений голосувати на загальних зборах за зменшення частки позивача у статутному капіталі товариства. 18. З огляду на незаконність виключення позивача зі складу учасників ТОВ «Агрофірма «Славія», а також наявність підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 15 серпня 2013 року та від 16 серпня 2014 року з відповідними змінами до статуту товариства, порушене майнове право позивача на частку у статутному фонді ТОВ «Агрофірма «Славія» підлягає відновленню шляхом визнання права власності на частку 51 % статутного капіталу, яка становить 423 300 грн. 19. У частині визнання недійсними інших рішень загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія», на підставі яких реєстратором Реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні Смірновою О. В. внесені/зареєстровані зміни до відомостей про ТОВ «Агрофірма «Славія», не пов`язані зі змінами в установчих документах (запис від 21 травня 2015 року № 14991070021017583), суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 20. 16 січня 2019 року ТОВ «Агрофірма «Славія» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 21. Скаржник посилається на порушення апеляційним судом правил предметної та суб`єктної юрисдикції; просить на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання за позивачем права власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Агрофірма «Славія». Вважає, що така вимога не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки між сторонами виник спір не з корпоративних відносин, а з відносин власності; позивачем є фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, отже, такий спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. 22. Скаржник також стверджує, що уповноважений представник позивача брав участь у загальних зборах ТОВ «Агрофірма «Славія» 15 серпня 2013 року та не перевищив наданих йому довіреністю повноважень, а тому права позивача не порушено. Крім того, зазначає, що визнання недійсним повністю рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 16 серпня 2014 року, оформлене протоколом № 1, захищає порушені права одного учасника, зачіпає корпоративні права інших учасників, відповідно порушує баланс інтересів учасників цього спору, має наслідком непропорційність втручання у правовідносини сторін та фактично є втручанням у господарську діяльність товариства. Доводи інших учасників справи 23. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Рух касаційної скарги 24. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 18 червня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визначення юрисдикції 25. Вирішуючи питання юрисдикційності спору, у зв`язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке. 26. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 27. З урахуванням заяви про зміну предмета позову ОСОБА_1 просив визнати недійсними: рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 15 серпня 2013 року, від 16 серпня 2014 року та затверджені цими рішеннями зміни до статуту товариства; рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія», на підставі якого реєстратором Реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні Смірновою О. В. внесені/зареєстровані зміни до відомостей про ТОВ «Агрофірма «Славія», не пов`язані зі змінами в установчих документах (запис від 21 травня 2015 року № 14991070021017583). Крім того, позивач пред`явив вимогу визнати за ним право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Агрофірма «Славія» в розмірі 51 % статутного капіталу, яка становить 423 300 грн. 28. Відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, що діяла на час пред`явлення позову) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 29. Пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час пред`явлення позову) встановлено, що справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. 30. Суди встановили, що позивач був учасником ТОВ «Агрофірма «Славія»та володів часткою у статутному капіталі цієї юридичної особи. 31. Оскільки ОСОБА_1 посилається на порушення його права управління ТОВ «Агрофірма «Славія», позбавлення його права власності на частку у статутному капіталі цього товариства та обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів. 32. Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що заявлений позивачем як учасником товариства, який вибув, позов підлягав розгляду за правилами господарського судочинства. Щодо вирішення спору по суті 33. Як зазначалось вище, позовні вимоги вмотивовані порушенням установленого законодавством та статутом ТОВ «Агрофірма «Славія» порядку скликання та проведення загальних зборів учасників цього товариства, які відбулися 15 серпня 2013 року та 16 серпня 2014 року. До того ж позивач посилався на відсутність у представника за довіреністю повноважень на голосування за окремими питаннями, включеними до порядку денного загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» 15 серпня 2013 року, а також наголошував на незаконному позбавленні його частки у статутному капіталі товариства. 34. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених Законом України «Про господарські товариства» (пункт «а» частини першої статті 10, частина перша статті 58 цього Закону, чинного на час виникнення спірних відносин). 35. Відповідно до положень статуту ТОВ «Агрофірма «Славія»вищим органом товариства є загальні збори учасників, до компетенції яких віднесено вирішення питання щодо зміни розміру статутного капіталу. З питань збільшення статутного фонду рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 85 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. Кожен з учасників товариства на зборах учасників має кількість голосів, пропорційну розміру його частки у статутному капіталі. Голосування на зборах учасників проводиться за принципом, за яким на один відсоток статутного капіталу припадає один голос. Учасник може передати свої повноваження представнику (пункти 7.1, 7.3, 7.3.2, 7.4.2, 7.4.4, 7.4.5 статуту). 36. Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства. 37. Частиною третьою статті 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. 38. За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа. 39. Разом з тим довіреність може бути направлена на наділення представника за довіреністю повноваженнями щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від імені довірителя на користь третьої особи. 40. Суди встановили, що відповідно до положень статей 237, 244, 245 ЦК України на загальних зборах учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» 15 серпня 2013 року від імені позивача діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності від 08 серпня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом та зареєстрованої в реєстрі за № 1692, відповідно до якої позивач уповноважив ОСОБА_5 бути представником засновника (учасника) ТОВ «Агрофірма «Славія»на загальних зборах засновників (учасників) товариства з усіх без винятку питань, які будуть внесені до порядку денного, визначати порядок денний загальних зборів, підписувати від його імені необхідні протоколи, в тому числі з питань подальшої діяльності вищевказаного товариства, з правом вирішального голосу, правом підписання протоколів цих зборів, вимагати розгляду поставлених питань на зборах учасників, брати участь в управлінні справами товариства, одержувати інформацію про діяльність товариства та генерального директора товариства та вирішувати усі інші необхідні питання, які надані ОСОБА_1 як засновнику (учаснику) товариства згідно зі статутом, без права продажу чи відступлення належної йому частки в статутному капіталі товариства. 41. Відповідно до положень статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). 42. У силу положень частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. 43. На порушення вказаних вимог суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам позивача про те, що представник позивача на загальних зборах 15 серпня 2013 року ОСОБА_5 є одночасно й учасником ТОВ «Еко-фреш-фрут», яке внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень загальних зборів стало учасником ТОВ «Агрофірма «Славія», а також про те, щопозивач не отримував повідомлення про проведення цих зборів. Суд обмежився лише зауваженням, що уповноважений представник позивача брав участь у зазначених зборах та не перевищив наданих йому довіреністю повноважень. 44. Відповідно до вимог пункту 7.2.1 статуту ТОВ «Агрофірма «Славія» та статті 61 Закону України «Про господарські товариства», чинного на час виникнення спірних відносин, товариство зобов`язане було не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів повідомити позивача персонально із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. 45. Велика Палата Верховного Суду вважає, що своєчасне і належне повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів є важливим для формування волі при прийнятті рішень загальними зборами, аби кожен з учасників міг належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, та повноцінно взяти участь у їх обговоренні. Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства та з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори, а також щодо відповідності питань порядку денного зборів питанням порядку денного, які перелічені в отриманому учасником запрошенні на загальні збори учасників товариства. Якщо учасник (або його представник) узяв участь у загальних зборах і голосував на них, то ця обставина сама собою не обов`язково свідчить про те, що учасник був належним чином повідомлений про збори і мав змогу підготуватися до розгляду питань порядку денного, зокрема вирішити, чи може він довірити участь у таких зборах своєму представнику з огляду на конкретні питання, які виносяться на розгляд зборів, чи визнати доцільним узяти участь у зборах особисто. 46. Суд першої інстанції обставин повідомлення учасника про проведення зборів 15 серпня 2013 року не дослідив, хоч такі обставини є важливими для правильного вирішення спору, а суд апеляційної інстанції не виправив зазначеного порушення норм. 47. Натомість суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміст довіреності свідчить про відсутність у ОСОБА_5 права продажу чи відступлення належної ОСОБА_1 частки у статутному фонді ТОВ «Агрофірма «Славія», а отже, ОСОБА_5 не був уповноважений голосувати на загальних зборах учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» 15 серпня 2013 року за зменшення частки ОСОБА_1 у статутному капіталі відповідача. 48. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком, оскільки зазначеним рішенням зборів не передбачався продаж чи відступлення частки позивача, а передбачалося збільшення розміру статутного капіталу за рахунок внесення додаткових вкладів іншими учасниками. Таке збільшення капіталу призвело до зменшення розміру частки позивача у відсотковому вимірі без зменшення її номінальної вартості, тобто відбулося так зване розмивання частки учасника, який не вніс додаткового вкладу. Втім таке зменшення розміру частки учасника у відсотковому вимірі без зменшення номінальної вартості не є тотожним відчуженню належної позивачу частки або її частини у статутному капіталі ТОВ «Агрофірма «Славія». 49. Слід зазначити, що довіреність не завжди може містити деталізований та виключний перелік дій, на вчинення яких довіритель уповноважує представника. Тому з урахуванням того, що за загальним правилом представник має завжди діяти у найкращих інтересах довірителя, та враховуючи, що відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом, суди мали дослідити питання добросовісності представника. 50. Крім того, вирішуючи спір у частині визнання права власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Агрофірма «Славія», суди попередніх інстанцій лише констатували, що з 17 серпня 2010 року у власність позивача безоплатно перейшла частка у вже сформованому статутному фонді ТОВ «Агрофірма «Славія» у розмірі 51 %. 51. У постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15 (провадження № 12-33гс19) Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про важливість установлення правових підстав для відчуження частки у статутному капіталі товариства та дійшла таких висновків щодо застосування норм права: - відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; - відповідно до вимог статей 717, 719 ЦК України договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного). 52. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права власності на частку, не дослідили підстав набуття ним такої частки у статутному капіталі ТОВ «Агрофірма «Славія» у 2010 році, зокрема укладення відповідного цивільно-правового правочину. 53. Суд першої інстанції задовольнив вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 16 серпня 2014 року та відповідних змін до статуту відповідача частково - в частині виключення позивача зі складу учасників товариства. Також суд визнав за позивачем право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Агрофірма «Славія» в розмірі 12 % статутного капіталу, яка становить 423 300 грн. 54. Однак суд першої інстанції не врахував, що частка в розмірі 12 % статутного капіталу відповідача, яка становить 423 300 грн, відповідає статутному капіталу в розмірі 3 527 500 грн, хоч на дату ухвалення судового рішення судом першої інстанції розмір статутного капіталу товариства становить лише 830 000 грн. 55. Апеляційний господарський суд установив, що відповідачем порушено порядок скликання загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» (неповідомлення позивача про збори та порядок денний), які відбулися 16 серпня 2014 року, порушено права позивача на участь в управлінні справами товариства (участь у зазначених зборах), безпідставно виключено зі складу учасників товариства (за відсутності його заяви про виключення). 56. Однак суд апеляційної інстанції залишив без уваги ту обставину, що визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» від 15 серпня 2013 року та від 16 серпня 2014 року з відповідними змінами до статуту відповідача, а також визнання права власності позивача на частку у статутному капіталі ТОВ «Агрофірма «Славія» в розмірі 51 % статутного капіталу, яка становить 423 300 грн, передбачає поновлення становища, яке існувало до прийняття зазначених рішень, тобто відновлення первісного складу учасників товариства, у тому числі за участю ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які не залучені судом до участі у справі. 57. Таким чином, рішення господарського суду у цій справі безпосередньо стосується прав та обов`язків зазначених осіб, які не є стороною у справі. За таких умов суд мав залучити їх до участі у справі, однак не вчинив зазначену процесуальну дію, що призвело до порушення норм процесуального права і є безумовною підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень (пункт 8 частини першої статті 310 цього Кодексу). 58. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вкотре звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19). 59. Водночас за змістом позовної заяви позивача він прагне відновлення становища, яке існувало до порушення його прав, тобто відновлення такого складу учасників ТОВ «Агрофірма «Славія»: ОСОБА_2 . частка 19 %, тобто 157 700 грн; ОСОБА_7 . частка 15 %, тобто 124 500 грн; ОСОБА_8 частка15 %, тобто 124 500 грн; ОСОБА_1 частка 51 %, тобто 423 300 грн. Позивач може мати законний інтерес у такому відновленні, оскільки участь у товаристві з обмеженою відповідальністю передбачає співпрацю у вищому органі з невеликою, як правило, кількістю учасників, а тому учаснику товариства з обмеженою відповідальністю може бути не байдуже, хто саме входить до складу вищого органу. 60. При цьому позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 61. Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. 62. Ухвалюючи рішення про задоволення позову одного із учасників товариства, суди мали врахувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства, включаючи колишніх учасників, також не збігаються (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, провадження № 12-77гс19). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мали врахувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства та надавати оцінку добросовісності відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. 63. Крім того, розглядаючи питання щодо дотримання балансу інтересів усіх учасників і самого товариства, суди мали надати правову оцінку аргументам відповідача про звернення колишнього учасника товариства з позовом про визнання недійсними рішень зборів хоча й в межах позовної давності, але через три роки після ухвалення першого з оспорюваних рішень загальних зборів учасників, тобто зі значним проміжком часу, що робить питання втручання суду в діяльність товариства і повернення його до попереднього стану через шість років після вчинення порушення ще більш чутливими. 64. З огляду на вищевикладене, без установлення усіх фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними. 65. Відповідно до частин другої та п`ятої статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 66. При цьому суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Щодо суті касаційної скарги 67. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 68. Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України). Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України). 69. З урахуванням викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню частково, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Щодо судових витрат 70. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 71. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Великою Палатою Верховного Суду не здійснюється. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Славія» задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду Херсонської області від 19 квітня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року у справі № 923/876/16 скасувати. 3. Справу № 923/876/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 85614604

ПОСТАНОВА Іменем України 3 вересня 2019 року м. Київ Справа № 925/394/18 Провадження № 12-292гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Бакуліної С. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю: секретаря судового засідання Королюка І. В., позивача - ОСОБА_1 (представник - адвокат Яковишин М. В.), розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року (головуючий Калатай Н. Ф., судді Сітайло Л. Г., Пашкіна С. А.) у справі № 925/394/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаси-Дніпро Агро», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: державний реєстратор Черкаської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Рева Вадим Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, Орловецька сільська рада, ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, договору купівлі-продажу, статуту, нотаріально посвідченої довіреності, реєстраційних записів в ЄДРПОУ. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаси-Дніпро Агро» (далі - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», Товариство) про: визнання недійсними повністю рішень сфальсифікованих загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, якими: звільнено з посади директора ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» з 30 березня 2018 року ОСОБА_4 та з 31 березня 2018 року призначено на цю ж посаду ОСОБА_2 ; відчужено належну ОСОБА_1 частку в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу частки за ціною 10000000 грн; виключено (виведено) ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства; включено (введено) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства; затверджено статут ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» в новій редакції та надано відповідні повноваження ОСОБА_3 на здійснення всіх необхідних дій щодо державної реєстрації змін; визнання недійсним сфальсифікованого договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 6 квітня 2018 року, начебто укладеного між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 ; визнання недійсним сфальсифікованого статуту ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», затвердженого загальними зборами учасників Товариства, оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1 та підписаного ОСОБА_3 , підпис якого засвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. за реєстровим № 3153; визнання недійсною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства, проведеної державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства«Центр державної реєстрації» Ревою В. О. ; визнання недійсними та скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства, проведених державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства«Центр державної реєстрації» Ревою В. О. ; визнання недійсною довіреності від 6 квітня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. за реєстровим номером 245. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, які підтверджують протиправне заволодіння належними позивачу правами на Товариство. 1.3.Позивач заперечує підписання будь-яких угод щодо продажу Товариства, прав на нього, оформлення довіреностей на третіх осіб, переоформлення статуту Товариства, проведення загальних зборів Товариства тощо. 1.4. Так, позивач зазначав про те, що: - при перевірці даних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань він з`ясував, що 6 квітня 2018 року державним реєстратором Черкаської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Ревою В. О. внесено запис № 10241050014002468 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи» та запис №10241070015002468 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах». Змінено засновника та кінцевого бенефіціарного власника з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_3 .», змінено керівника Товариства з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_2 »; - позивач як єдиний засновник та кінцевий бенефіціарний власник Товариства жодних правочинів, договорів про відступлення та/або продаж своєї частки не укладав та не підписував, жодних загальних зборів Товариства щодо продажу своєї частки не збирав, рішення про звільнення з посади директора ОСОБА_4 не ухвалював; - позивач не має уявлення про ОСОБА_3 , ніколи з ним не спілкувався та не вів жодних переговорів, не укладав з ним будь-яких правочинів щодо відчуження своєї частки в статутному капіталі Товариства, нікого не уповноважував представляти його інтереси на зборах Товариства, не підписував жодних довіреностей на представництво інтересів інших осіб у відповідних зборах; - будь-яких корпоративних спорів у Товариства немає, позивач є єдиним його засновником з моменту створення Товариства. 1.5. Від ОСОБА_3 . надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній позовні вимоги заперечує та вказує, що оспорювані довіреність від 6 квітня 2018 року (бланк серія ННВ № 198678) та договір купівлі-продажу частки в Товаристві є дійсними. Довіреність перевірено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е. А. при вчиненні подальших нотаріальних дій, у якої сумніву щодо її дійсності не виникало. Вона посвідчила підписи осіб на поданих документах. Реєстраційні дії, вчинені в м. Черкаси 6 квітня 2018 року, не скасовані, а дії нотаріуса ОСОБА_7 не визнані протиправними. 1.6. ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» у поданому до суду відзиві підтримало позовні вимоги з мотивів, наведених у позовній заяві. 2. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2.1. ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» зареєстровано державним реєстратором 6 серпня 2013 року, номер запису № 10691020000030577, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 5 квітня 2018 року (а. с. 41-46, т. 1). 2.2.Станом на квітень 2018 року діяла редакція статуту Товариства, затверджена загальними зборами його учасників, рішення яких оформлене протоколом № 25/09/17-2 від 25 вересня 2017 року (а. с. 30-39, т. 1). 2.3.Згідно з пунктами 5.1, 5.2 статуту Товариства його статутний капітал становить 200000 грн, позивач має вклад у статутному капіталі у розмірі 200000 грн, що становить 100 % від статутного капіталу. 2.4. 6 квітня 2018 року у м. Сміла відбулись загальні збори учасників Товариства, рішення яких оформлені протоколом № 06/04/2018-1 (а. с. 55, 56, т. 1). 2.5. До порядку денного загальних зборів були включені такі питання: 1. Про звільнення з посади директора Товариства ОСОБА_4 та призначення на цю посаду ОСОБА_2 . 2. Про продаж позивачем своєї частки у статутному капіталі Товариства на користь ОСОБА_3 3. Про виключення (виведення) позивача зі складу учасників Товариства. 4. Про включення (введення) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства. 5. Про затвердження Статуту Товариства в новій редакції та проведення державної реєстрації. 2.6. За результатами розгляду порядку денного, учасники прийняли рішення: 1. Звільнити з посади директора Товариства ОСОБА_4 з 30 березня 2018 року. 2. Відчужити належну позивачу частку в статутному капіталі Товариства у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 3. Виключити (вивести) позивача зі складу учасників Товариства. 4. Включити (ввести) ОСОБА_3 до складу учасників Товариства. 5. Затвердити Статут Товариства в новій редакції. Надати відповідні повноваження ОСОБА_3 на здійснення всіх необхідних дій щодо державної реєстрації змін. 2.7. Зі змісту протоколу вбачається, що його від імені позивача підписано ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, а справжність підпису вказаної особи на протоколі посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. та зареєстровано 6 квітня 2018 року в реєстрі за № 3155 з 18 год 00 хв до 18 год 30 хв. 2.8. Довіреність, якою ОСОБА_5 надано повноваження, пов`язані з виходом позивача зі складу учасників Товариства та відступленням (продажем) належної йому частки у статутному капіталі (а. с. 59, 60, т. 1), копія якої наявна в матеріалах справи, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А. та зареєстрована в реєстрі 6 квітня 2018 року за № 254 о 16 год 03 хв. 2.9. Крім того, 6 квітня 2018 року ОСОБА_5 від імені та в інтересах позивача як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» (а. с. 57, 58, т. 1), за яким продавець продав, а покупець купив частку у розмірі 100 % у статутному капіталі Товариства за ціною 10000000 грн. 2.10. Відповідні реєстраційні дії щодо внесення змін про юридичну особу були вчинені 6 квітня 2018 року державним реєстратором Черкаської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Ревою В. О. 2.11. Суд першої інстанції також установив, що в подальшому на підставі рішення про відчуження прав на частку у Товаристві ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , реєстратором Заболотньою Валентиною Олександрівною була вчинена реєстрація змін засновника та керівника ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро». У результаті зазначених змін з 19 квітня 2018 року власником частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 100 % став ОСОБА_1 (а. с. 138-143, т. 1). 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Господарський суд Черкаської області рішенням від 11 липня 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю. 3.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано недоведеністю позивачем фізичної неможливості підписати ним оспорювану довіреність у приватного нотаріуса Коновалової Е. А. в місті Києві. 3.3.Також суд зазначив, що на момент звернення позивача ОСОБА_1 з позовом до суду його право не було порушене, статус власника Товариства та вигодонабувача поновлений позивачем самостійно в позасудовому порядку, договір купівлі-продажу прав від 6 квітня 2018 року нівельований, а спір між сторонами відсутній. 3.4.Окрім цього, суд указав, що позивачем заявлений позов, який не відповідає способам захисту права, унормованим у статтях 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України). 3.5. Київський апеляційний господарський суд постановою від 27 серпня 2018 року рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив повністю. 3.6.Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що матеріали справи не містять належних доказів схвалення позивачем правочину щодо видачі ним довіреності, внаслідок чого така довіреність підлягає визнанню недійсною. 3.7. Урахувавши встановлений судом факт недійсності довіреності та відповідно відсутності у ОСОБА_5 права на представництво інтересів позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства, укладеного 6 квітня 2018 року між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 3.8.Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, суд апеляційної інстанції виходив з обставин порушення процедури скликання загальних зборів (не уповноваженою на це особою) та повідомлення позивача про них, внаслідок чого позивача було позбавлено можливості взяти участь у цих загальних зборах. 3.9. Урахувавши наявність підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», оформлених протоколом № 06/04/2018-1 від 6 квітня 2018 року, суд апеляційної інстанції дійшов також висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним статуту Товариства та, як похідних, вимог про скасування реєстраційних дій, проведених на підставі вказаного протоколу. 3.10. При цьому суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача підстав для звернення до суду з цим позовом з огляду на те, що наявність або відсутність у позивача на час звернення з позовом статусу власника Товариства жодним чином не впливає на порушення його корпоративних прав, та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. 4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 4.1. 14 вересня 2018 року третя особа у справі ОСОБА_2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року, а рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року залишити в силі. 4.2. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає про порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 20-23 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позивачем у цій справі є фізична особа ОСОБА_1 , який просить визнати недійсною видану ним довіреність, тобто односторонній правочин. Визнання недійсною довіреності є окремою позовною вимогою, яка повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства з огляду на суб`єктний склад сторін, а провадження в цій частині справи суд повинен був закрити. 4.3. Окрім цього, скаржник наголошує на тому, що вчинені позивачем після дати видачі спірної довіреності дії, а саме укладення з ОСОБА_3 16 квітня 2018 року договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, а також самостійно вчинена подальша перереєстрація статутних документів, внаслідок якої єдиним власником та вигодонабувачем Товариства став ОСОБА_1 , підтверджують схвалення позивачем дій ОСОБА_5 щодо відчуження частки в статутному капіталі Товариства 6 квітня 2018 року. 5. Доводи інших учасників справи 5.1. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним установленням і з`ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, та підлягає залишенню без змін. 5.2. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 6.1. Оскільки ОСОБА_2 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду. 6.2. 11 квітня 2019 року від позивача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження у зв`язку зі смертю касатора ОСОБА_2 , на підтвердження чого надано копію свідоцтва про смерть від 13 березня 2019 року № НОМЕР_1 . 6.3.Розглянувши вказане клопотання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки нормами чинного ГПК України не передбачено закриття касаційного провадження за наведених позивачем підстав. Щодо юрисдикції спору 6.4. Як убачається з матеріалів справи, позивачем у справі є фізична особа - ОСОБА_1 , який заявив позовні вимоги про: - визнання недійсною нотаріально посвідченої довіреності від 6 квітня 2018 року, виданої від його імені фізичній особі ОСОБА_5 ; - визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства, оформлених протоколом від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1; - визнання недійсним укладеного ОСОБА_5 від імені позивача договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства від 6 квітня 2018 року; - визнання недійсним статуту Товариства, затвердженого загальними зборами учасників Товариства, оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1; - визнання недійсною та скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства; - визнання недійсними та скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства. 6.5. Вирішуючи спір у справі по суті заявлених вище позовних вимог, суди попередніх інстанцій визнали заявлений позивачем спір як корпоративний. 6.6. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 6.7. За приписами частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 6.8. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду. 6.9. У силу статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 6.10. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 6.11. За змістом частини третьої статті 22 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. 6.12. Юрисдикція визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Юрисдикція визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, з огляду на які їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду. 6.13. В основу визначення юрисдикції покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення). 6.14. Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності. 6.15. Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу. 6.16. Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо він: не підвідомчий господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді. 6.17. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі. 6.18. Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах. 6.19. Згідно із частиною першою статті 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. 6.20. За частиною першою статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 6.21. Позивач - фізична особа ОСОБА_1 , обґрунтовуючи зазначені в пункті 6.4 цієї постанови позовні вимоги, наводив обставини, які засвідчують порушення його корпоративних прав через незаконне припинення участі у Товаристві, посилаючись на відсутність свого волевиявлення при вчиненні правочину з надання повноважень оспореною довіреністю фізичній особі ОСОБА_5 представляти свої інтереси у відносинах з третіми особами, у тому числі й на відчуження своєї частки у статутному капіталі Товариства. 6.22. Так, уцивільному праві правочин являє собою склад чотирьох елементів - суб`єкта, змісту, форми та волі. За відсутності будь-якого з указаних елементів втрачається можливість називати дії осіб правочином. 6.23. Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства. 6.24. Частиною третьою статті 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. 6.25. За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа. 6.26. Разом з тим довіреність може бути направлена на наділення представника за довіреністю повноваженнями щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від імені довірителя на користь третьої особи. 6.27. Оскільки наслідком такого відчуження може бути перехід до набувача частки у статутному капіталі прав та повноважень учасника товариства, зокрема щодо управління товариством, то відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України як спір щодо відчуження такої частки у статутному капіталі, так і спір щодо наділення представника повноваженнями на відчуження такої частки належать до юрисдикції господарських судів. 6.28. Таким чином, вимога позивача про визнання недійсною спірної довіреності від 6 квітня 2018 року обґрунтовано розглядалась судами як основна вимога у корпоративному спорі, оскільки решта оспорюваних дій вчинялись з посиланням на цю довіреність. 6.29. З огляду на це юридичний спір у цій справі в частині всіх заявлених вимог підпадає під юрисдикцію господарських судів як такий, що виник з корпоративних відносин. Щодо розгляду спору по суті 6.30. Розглядаючи спір у справі, місцевий господарський суд установив, що на підставі рішення про відчуження прав на частку у Товаристві ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро» від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , реєстратор Заболотня В. О. 19 квітня 2018 року здійснила реєстрацію статутних документів Товариства та змін щодо керівника юридичної особи, за наслідками якої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з цього моменту містяться відомості, що власником і єдиним бенефіціаром Товариства є ОСОБА_1 (а. с. 138-143, т. 1). 6.31. Суд апеляційної інстанції вищенаведених обставин не спростував. 6.32. У статті 204 ЦК України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. 6.33. Згідно зі статтею 10 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. 6.34. Недійсність рішення загальних зборів учасників Товариства, оформленого протоколом від 16 квітня 2018 року № 16/04/2018-1, та договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 16 квітня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (щодо відчуження останнім своєї частки у статутному капіталі Товариства позивачу ОСОБА_1 ), на підставі яких реєстратор ОСОБА_11 вчинила відповідні реєстраційні дії, прямо законом не встановлена. 6.35. Також позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до суду з позовом щодо визнання недійсними вищенаведених рішення та договору купівлі-продажу. 6.36. Водночас не містять матеріали справи й доказів оскарження позивачем реєстраційних дій щодо останніх змін про юридичну особу - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», вчинених 19 квітня 2018 року реєстратором Заболотньою В . О. у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 6.37. Установлені судом першої інстанції обставини є підставою для висновку, що позивач визнав як правомірність рішення та договору купівлі-продажу, на підставі яких відбулось його поновлення в корпоративних правах у Товаристві, так і державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу - ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів. 6.38. Суди не встановили, що достовірність документів та відомостей, на підставі яких поновлено корпоративні права позивача на участь у Товаристві, оспорена будь-якими іншими особами. 6.39. Згідно із частиною першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 6.40. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 6.41. Так, на момент ухвалення судами рішень у справі позивач - громадянин ОСОБА_13 є повноправним одноосібним кінцевим бенефіціарним власником (контролером) та вигодонабувачем ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро». 6.42. Визнання недійсними всіх правочинів щодо відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 частки у Товаристві, статуту Товариства, затвердженого загальними зборами його учасників та оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 6 квітня 2018 року № 06/04/2018-1, державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 6 квітня 2018 року № 10241050014002468 щодо Товариства, скасування внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, від 6 квітня 2018 року № 10241070015002468 щодо Товариства, фактично анулює юридичну підставу для вчинення позивачем подальших правочинів, правомірність яких станом на час розгляду судами цього спору, як зазначено вище у цій постанові, презюмується. 6.43. Таким чином, убачається, що задоволення позову не тільки не призведе до поновлення права позивача на частку у Товаристві, яке не є порушеним на час звернення з цим позовом до суду, а ще й поставить під сумнів легітимність останніх правочинів - рішення Товариства, договору купівлі-продажу, змін до статуту та внесення останніх реєстраційних дій щодо змін про юридичну особу, які позивачем не оспорені, отже, є правомірними і чинними. 6.44. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що позов підлягає задоволенню виключно в разі, якщо на момент звернення охоронюване право або законний інтерес є порушеним і задоволення позову призведе до ефективного їх захисту. 6.45. Водночас, як уже зазначалося, за обставинами цієї справи як на момент звернення позивача з позовом, так і на час ухвалення судових рішень у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містилися відомості про позивача як єдиного учасника ТОВ «Черкаси-Дніпро Агро», внесені на підставі дійсних і чинних документів. 6.46. Таким чином, як на момент звернення позивача з позовом, так і на час ухвалення судових рішень немає порушень корпоративних прав та інтересів останнього за заявленими вимогами у цьому спорі. 6.47. Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, а відтак дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. 6.48. З огляду на це, обставини щодо видачі оспорюваної довіреності від 6 квітня 2018 року не є підставою для відмови в позові. 6.49. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що викладене є єдиною підставою для відмови в задоволенні позову, а відтак і про необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції стосовно доведеності обставин видачі оспорюваної довіреності від 6 квітня 2018 року. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 6.50. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 6.51. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 6.52. Відповідно до частини першої статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 6.53. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та наявність підстав для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції з мотивів, наведених у цій постанові. Керуючись статтями 306, 308, 311, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити. 2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. 3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2018 року у справі № 925/394/18 скасувати. 4. Рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року у справі № 925/394/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 5. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2018 року у справі № 925/394/18 залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 85412896

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 905/2559/17 Провадження № 12-264гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю. розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року (суддя Левшина Г. В.) та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року (судді Зубченко І. В., Радіонова О. О., Стойка О. В.) у справі № 905/2559/17 за позовом Компанії «Minova Holding GMBH» (далі - Компанія, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» (далі - ТОВ «Мінова Україна», Товариство), ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, УСТАНОВИЛА 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У листопаді 2017 року Компанія звернулася до господарського суду з позовом до ТОВ «Мінова Україна» та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спецтехніки від 17 січня 2014 року, 10 й 14 лютого 2014 року та 3 березня 2014 року, укладених відповідачами. 1.2. Компанія зазначала, що внаслідок укладання оспорюваних правочинів порушені її корпоративні права як власника частки у розмірі 90 % статутного капіталу ТОВ «Мінова Україна», зокрема право на отримання прибутку та право на участь в управлінні цього товариства. 1.3. Як указував позивач, спірні договори не відповідають вимогам закону, оскільки укладені директором ТОВ «Мінова Україна» всупереч обмеженням, установленим підпунктами 12 та 28 пункту 9.2.6. Статуту ТОВ «Мінова Україна» (далі - статут) щодо виключної компетенції загальних зборів на попереднє погодження розпорядження майном Товариства, вартість якого перевищує 50 000 євро за курсом Національного банку України (далі - НБУ), а також будь-яких правочинів щодо обладнання, яке використовується на виробництві Товариства, незалежно від суми такого правочину та за відсутності реального виконання цих договорів. 1.4. Також позивач зазначив, що ОСОБА_1 не міг не знати про такі обмеження повноважень директора, оскільки самі договори містять умову про те, що директор діє на підставі статуту. 2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року позов задоволено частково, визнано недійсним з моменту підписання договір купівлі-продажу спецтехніки від 17 січня 2014 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 2.2. Місцевий господарський суд установив, що з урахуванням обмежень, установлених статутом, директор Товариства, укладаючи правочин від 17 січня 2014 року щодо відчуження майна на суму, що перевищує еквівалент 50 000 євро, діяв з перевищенням повноважень, а відтак правочин, укладений відповідачами 17 січня 2014 року, слід визнати недійсним за приписами статей 92, 203, 204, 215, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 2.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів від 10 й14 лютого 2014 року та 3 березня 2014 року, суд першої інстанції вказав, що вартість майна, відчуженого за цими договорами, не перевищувала еквівалента в 50 000 євро; також позивач не довів факту використання Товариством обладнання, яке є предметом цих правочинів, саме у виробництві, оскільки серед видів діяльності Товариства є також і продаж обладнання. 2.4. Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо неможливості розгляду цього спору судами господарської юрисдикції, місцевий господарський суд вказав, що спір у цій справі виник у зв`язку із захистом позивачем своїх корпоративних прав, а тому підлягає розгляду господарським судом незалежно від суб`єктного складу сторін. 2.5. Донецький апеляційний господарський суд постановою від 3 вересня 2018 року рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог Компанії та ухвалив нове рішення, яким визнав недійсними з моменту підписання договори купівлі-продажу спецтехніки від 10 та 14 лютого, 3 березня 2014 року, укладені ТОВ «Мінова Україна» і ОСОБА_1 ; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. 2.6. Апеляційний господарський суд указав на те, що обладнання, відчужене за спірними правочинами, обліковувалось у ТОВ «Мінова Україна» саме як основні засоби відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», а тому на відчуження такого майна поширюється обмеження, встановлене підпунктом 28 пункту 9.2.6 статуту Товариства. Тож директор Товариства діяв з перевищенням повноважень, укладаючи всі спірні правочини. 3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 3.1. 1 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року, в якій просив судові рішення у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 3.2. Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 посилався на свою необізнаність щодо обмеження повноважень директора Товариства, адже відповідних положень не було у наданій йому копії статуту Товариства, а також на фактичне виконання та подальше схвалення Товариством спірних правочинів шляхом передачі майна та отримання коштів, подальшими правочинами відповідачів щодо придбаного майна. Ці фактичні обставини не були враховані та досліджені судами попередніх інстанцій усупереч статті 241 ЦК України. 3.3. Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що розгляд спорів про визнання недійсними правочинів, де одним з відповідачів є фізична особа, не належить до юрисдикції господарських судів. 3.4. Ухвалою від 11 жовтня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у справі № 905/2559/17 за касаційною скаргою ОСОБА_1 та передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки однією з підстав оскарження судових рішень є порушення правил суб`єктної юрисдикції. 3.5. Ухвалою від 13 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 905/2559/17 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 4. Фактичні обставини справи, встановлені судами 4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Мінова Україна» в особі директора Аверкіна Івана Никаноровича (продавець) та фізична особа ОСОБА_1 (покупець) уклали договори купівлі-продажу спецтехніки: від 17 січня 2014 року на загальну суму 650 000 грн, від 10 лютого 2014 року на загальну суму 40 000 грн, від 14 лютого 2014 року на загальну суму 250 000 грн, від 3 березня 2014 року на суму 300 000 грн. 4.2. На час підписання цих договорів ТОВ «Мінова Україна» діяло на підставі свого Статуту, затвердженого протоколом № 1 установчих зборів учасників від 3 березня 2008 року зі змінами від 17 червня 2008 року, 5 квітня 2012 року, державна реєстрація яких підтверджена відмітками державного реєстратора про проведення державної реєстрації змін до установчих документів на титульному аркуші статуту. 4.3. Підпунктом 12 пункту 9.2.6 статуту у відповідній редакції визначено, що до виключної компетенції зборів належить попереднє письмове погодження розпорядження грошовими коштами (включаючи перерахування коштів) та майном Товариства, вартість якого перевищує еквівалент 50 000 євро за курсом НБУ на день вчинення операції. 4.4. Також згідно з підпунктом 28 пункту 9.2.6 статуту до виключної компетенції зборів належить попереднє погодження будь-яких правочинів щодо обладнання, що використовується у виробництві Товариства (включаючи, але не обмежуючись, будь-які договори щодо відчуження обладнання), незалежно від суми такого правочину. 4.5. Позивач, який є власником частки Товариства у розмірі 90 %, звернувся з цим позовом про визнання недійсними правочинів, укладених директором Товариства з перевищенням повноважень, посилаючись на порушення його корпоративних прав, зокрема права на отримання прибутку та права на участь у Товаристві. 5. Позиція Великої Палати Верховного Суду 5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Щодо юрисдикції спору 5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 5.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 5.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. 5.5. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з цим позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 5.6. Підвідомчість господарських справ була установлена статтею 12 ГПК України (у вказаній вище редакції), за змістом пункту 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 5.7. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди, серед іншого, розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах (стаття 20 цього Кодексу). 5.8. За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. 5.9. Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 5.10. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України). 5.11. Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 5.12. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у Товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частини перша, третя статті 167 ГК України). 5.13. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства» учасник товариства має право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах. 5.14. Тобто якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як фізична особа сторона оспорюваного договору. 5.15. Оскільки позивач має частку у статутному фонді Товариства, посилається на порушення права управління Товариством унаслідок відчуження за спірними правочинами без рішення загальних зборів майна цього Товариства, отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, спір належить до юрисдикції господарських судів. 5.16. Ураховуючи вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили доводи ОСОБА_1 щодо непідвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції з огляду на склад сторін справи. 6. Щодо суті позовних вимог 6.1. Відповідно до статей 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. 6.2. Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. 6.3. За положеннями статті 98 ЦК Українизагальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. 6.4. Відповідно до статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). 6.5. З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним Товариством, права та обов`язки набуваються самим Товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо учасників цього Товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється. 6.6. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання ТОВ «Мінова Україна» оспорюваних договорів без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені Товариства, а не його учасників. 6.7. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 2 травня 2018 року у справі № 923/20/17 дійшов висновків, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленого рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів. 6.8. Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку у постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. 6.9. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права. 6.10. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. 6.11. Отже, підписання директором ТОВ «Мінова Україна» оспорюваних договорів без попереднього письмового погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права позивача. 6.12. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини). 6.13. Ураховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку законності спірних договорів. 7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 7.2. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 7.3. Частинами першою - третьою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 7.4. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року у справі № 905/2559/17 скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 8. Щодо розподілу судових витрат 8.1. У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, прийняттям нового рішення відповідно до приписів статей 129, 315 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат. 8.2. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача. 8.3. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про скасування судових рішень у справі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача. 8.4. Оскільки відповідач сплатив судовий збір за подачу касаційної скарги в більшому розмірі, ніж установлено законом, а саме 19 200 грн (замість 12 800 грн (200 % від 1600х4 грн), то згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена в більшому розмірі, ніж установлено законом, сума судового збору повертається за ухвалою судуза клопотанням особи. Відповідне клопотання у матеріалах справи відсутнє. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року у справі № 905/2559/17 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові. Стягнути з Компанії «Minova Holding GMBH» (45307, Німеччина, Essen, Am Techlogiepark 1, HSBC Trinkaus & Burkhardt AG (Sort Code 300 308 80) 001 4087 001 , IBAN: НОМЕР_4, SWIFT-BIC: TUBDDEDD) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) 9 600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 12 800 (дванадцять тисяч вісімсот) гривень за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич Джерело: ЄДРСР 85412931

ПОСТАНОВА Іменем України 11 вересня 2019 року м. Київ Справа № 392/1213/17 Провадження № 14-292цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів : Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк», ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним і скасування рішення учасника та рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації, визнання права на частку в майні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року, постановлену колегією суддів Суровицькою Л.В., Авраменко Т.М., Письменним О.А. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» (далі - СТОВ «Агрофірма Маяк», товариство), ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсними та скасувати рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк», викладене в протоколі від 05 березня 2017 року; визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо зміни складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, визнати за позивачем у порядку спадкування право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» станом на 18 травня 2017 року. 2. Позов мотивований тим, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ( ОСОБА_2 ) прийняв одноособове рішення про виключення із цього товариства інших учасників у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників. 2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцем першої черги після його смерті, який прийняв спадщину, є його син - ОСОБА_1 (позивач). 2.2. Посилаючись на те, що виключення ОСОБА_6 зі складу учасників було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також на те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_6 просив задовольнити позов. Короткий зміст судових рішень 3. Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним і скасовано рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» від 05 березня 2017 року та затвердження нової редакції статуту СТОВ «Агрофірма Маяк». Визнано протиправною і скасовано державну реєстрацію внесення змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, яка була проведена державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області Руденком В.І. Визнано за ОСОБА_1 право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. 4. Судове рішення першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для виключення батька позивача зі складу засновників СТОВ «Агрофірма Маяк» та порушенням з боку ОСОБА_2 порядку скликання загальних зборів товариства, що є підставою для скасування державної реєстрації внесення змін до установчих документів. Спадкоємцями ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 , спір між ними про поділ спадщини відсутній. Статутом товариства передбачено, що правонаступники та спадкоємці засновників мають переважне право вступу до нього, а у разі відмови про вступ йому видається частка в майні, відтак спадкоємець має право на захист свого права на частку у товаристві. 5. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено, що розгляд такого спору віднесено до компетенції господарських судів. 6. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у даному випадку існує корпоративний спір, який має розглядатись в порядку господарського судочинства зважаючи на те, що позов батька позивача - ОСОБА_6 не вирішено через смерть останнього і провадження у господарській справі закрито з цих підстав. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд прийшов помилкового висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки право на участь у СТОВ «Агрофірма «Маяк» було особистим немайновим правом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , відтак позивач, як спадкоємець, не набув статусу учасника товариства, а успадковує лише право на частку у майні товариства. Права правонаступників (спадкоємців) померлого учасника товариства з обмеженою відповідальністю регулюються нормами цивільного законодавства Законом України «Про господарські товариства» та положеннями статуту товариства. Метою звернення з цим позовом є реалізація права на спадкування, а тому підлягає розгляду за правилами цивільної юрисдикції. Доводи інших учасників справи 8. У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послався на те, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду щодо визначення юрисдикційності спору не спростовують, а ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального закону. 9. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги. Рух справи в суді касаційної інстанції 10. 11 березня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. 11. 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду. 12. 22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 13. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 14. 06 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Позиція Верховного Суду 15. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 16. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні 2017 року ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ОСОБА_2 прийняв одноособове рішення про виключення інших учасників, у тому числі й ОСОБА_6 , у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого ним рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників. 17. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцями першої черги після його смерті є його син - ОСОБА_1 (позивач) та дружина - ОСОБА_3 Спору про спадкове майно між ними немає. 18. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що виключення його батька, ОСОБА_6 , зі складу учасників товариства було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року, яке набрало законної сили, провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 ГПК України, у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва у господарському процесі. 19. Відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення із позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 20. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 21. Разом з тим стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення із позовом, як і стаття 20 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 22. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. 23. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових). 24. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України, стаття 88 ГК України). 25. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 26. Згідно з положеннями статей 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. 27. За змістом статей 130, 147 і 166 ЦК України та статей 55 і 69 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) (товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ)) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. 28. Пунктом 1.11 Статуту СТОВ «Агрофірма Маяк» визначено, що склад засновників товариства, порядок формування його статутного фонду, розміри частки кожного засновника, строки та порядок внесення ними вкладів визначаються установчим договором про створення цього товариства. 29. Відповідно до п. 12.1 установчого договору СТОВ «Агрофірма Маяк» при реорганізації юридичної особи, або у зв`язку зі смертю учасника, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства (т. 1 а.с. 119-124). 30. Частиною п`ятою статті 147 ЦК України закріплено право учасників ТОВ або ТДВ передбачити у статуті товариства необхідність отримання згоди інших учасників товариства на перехід частки у статутному капіталі до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи. 31. Після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України «Про господарські товариства», проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві. 32. Прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує ТОВ (ТДВ) у такому праві. 33. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до ТОВ (ТДВ) або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню. 34. З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143-145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону № 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 35. З аналізу наведених вище положень чинного законодавства та установчих документів ТОВ «Агрофірма Маяк» можна зробити висновок про те, що до спадкоємця учасника товариства, у тому числі й колишнього, переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства, проте корпоративні права лише фактом спадкування ним не набуваються. 36. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19). 37. Хоча ОСОБА_1 не був учасником товариства та відповідно до положень статей 1218, 1219 ЦК України і не успадкував цього статусу після смерті батька, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року фактично встановлено відсутність корпоративних правовідносин між СТОВ «Агрофірма Маяк» та спадкоємцем ОСОБА_6 ОСОБА_1 , а також визначено, що у даному випадку останній може захистити свої права в порядку цивільного судочинства. 38. Таким чином, ОСОБА_1 як спадкоємець (правонаступник) ОСОБА_6 має перешкоди у захисті своїх прав та інтересів у порядку господарського судочинства. 39. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. 40. Згідно з частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Щодо судових витрат 41. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 42. Оскільки справа передана для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Кропивницького апеляційного суду. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв Т .О. Анцупова Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко Джерело: ЄДРСР 84975970

ПОСТАНОВА Іменем України 08 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 916/2084/17 Провадження № 12-77гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Власова Ю. Л., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О., представника третьої особи - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії - адвоката Федоренка М. В., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії на рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року (суддя - Волков Р. В.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року (колегія у складі: головуючий суддя - Таран С. В., судді - Будішевська Л. О., Мишкіна М. А.) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський клуб ТЦФ» (далі - ТОВ «МК ТЦФ») та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - РВ ФДМУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії (далі - ДП «АМПУ»), про визнання договорів недійсними. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яхт клуб «Одеса-2009» (далі - ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»), найменування якого у подальшому було змінено на ТОВ «МК ТЦФ», та РВ ФДМУ про визнання недійсними договорів від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28. 1.2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у 2009 році відбулося рейдерське захоплення ТОВ «Яхт-клуб «Одеса», в результаті якого його було примусово виключено зі складу учасників цього товариства, а також звільнено з посади директора, яку він до цього обіймав; товариство перейменовано на ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»; протягом наступних років склад учасників товариства неодноразово змінювався. У подальшому вказані зміни визнані недійсними в судовому порядку, ОСОБА_1 поновлено у складі учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» з часткою у статутному капіталі у розмірі 30 %, а також на посаді директора товариства. 1.3. Позивач зазначає, що під час судових спорів йому стало відомо про укладення громадянином ОСОБА_2 від імені ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів. На підставі цих договорів було зменшено кількість орендованого майна та збільшено орендну плату за користування ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» цим майном. 1.4. Звертаючись до суду з позовом про визнання зазначених договорів недійсними, ОСОБА_1 стверджує, що на момент їх підписання ОСОБА_2 не мав повноважень діяти як директор ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». Ця обставина встановлена у ряді судових рішень, які набрали законної сили, а отже, є преюдиційним фактом і підставою для визнання оскаржуваних договорів недійсними відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. 20 вересня 2005 року між РВ ФДМУ (орендодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Морський клуб ТЦФ» (яке надалі було перейменовано у ТОВ «Яхт-клуб «Одеса», ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», на цей час має найменування ТОВ «МК ТЦФ») (орендар) укладено договір оренди № ДФ-28 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, що не є цілісним майновим комплексом, а саме: 54/1000 комплексу будівель морського вокзалу: у літ. «Б»: 81 - малий елінг, 96 - великий елінг, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 97, 98, 99, 100 - рундуки на першому поверсі, 52 , 53 , 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62 – рундуки на другому поверсі, 16 - магазин, 20 - склад магазину, 41, 42 - вмивальня, 43, 44, 45, 48, 49 - душова, 50, 46, 47 - туалети; 38 - кладова, 34, 24 - диспетчерські, 15, 16, 17, 25 - офіс, 23 - коридор; 26, 27, 28 - приміщення, 12 - кімната для переговорів, 13 - кухня, 11 - кают-компанія, 18, 22 - вмивальня, 19, 21 - туалети; 20 - ванна; загальною площею 2084, 8 кв. м.; 54/1000 холу - 8, що перебувають на балансі Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (далі - ДП «Одеський морський торговельний порт»), розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. 2.2. Умовами договору визначено, що орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна; орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (з наступними змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить без урахування податку на додану вартість (далі - ПДВ) за базовий місяць розрахунку (липень 2005 року) 13 064,08 грн; розмір орендної плати підлягає перерахунку на вимогу однієї із сторін у разі змін чинного законодавства, Методики розрахунку, змін цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України; договір укладено терміном до 20 вересня 2012 року включно; зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін та балансоутримувача. Договір оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 2592. 2.3. 20 вересня 2005 року між сторонами та третьою особою підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна. 2.4. До договору оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28 неодноразово вносилися зміни, пов`язані зі зміною строку його дії, складу об`єкта оренди та розміру орендної плати, в тому числі ті, що оспорюються позивачем у межах цієї судової справи. 2.5. Зокрема, 06 листопада 2013 року між орендодавцем в особі його директора ОСОБА_3 , який діяв на підставі Положення про РВ ФДМУ, та орендарем в особі генерального директора ОСОБА_2 , який діяв на підставі Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», укладено договір про внесення зміни № ДФ-28/5 до договору оренди № ДФ-28, відповідно до умов якого зменшено склад об`єкта оренди та змінено розмір орендної плати. Зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, що не є цілісним майновим комплексом, а саме: частину комплексу будівель морського вокзалу: у літ. «Б»: 96 - великий елінг, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 97, 98, 99, 100 - рундуки на першому поверсі, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62 - рундуки на другому поверсі, 41, 42 - вмивальня, 43, 44, 45, 48, 49 - душова, 46, 47, 50, - туалети; 38 - кладова, 24, 34 - диспетчерські, 15, 16, 17, 25 - офіс, 27 - приміщення, 18, 22 - вмивальня, 19, 21 - туалети; 20 - ванна; загальною площею 1457,5 кв. м; 54/1000 холу - 8, що перебувають на балансі ДП «АМПУ», розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку, і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (серпень 2013 року) 28 696,41 грн. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 336. 2.6. 06 листопада 2013 року орендодавець, орендар і балансоутримувач - ДП «АМПУ» в особі начальника Одеської філії Соколова М. Ю. - підписали акт приймання-передачі майна, визначеного цим договором, та акт повернення балансоутримувачу тієї частини майна, стосовно якої орендні правовідносини не продовжувалися. 2.7. 04 вересня 2014 року між орендодавцем в особі його директора ОСОБА_3 , який діяв на підставі Положення про РВ ФДМУ, та орендарем в особі генерального директора ОСОБА_2 , який діяв на підставі Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», укладено договір про внесення зміни № ДФ-28/6 до договору оренди № ДФ-28, відповідно до умов якого визначено такі розміри орендної плати: за базовий місяць розрахунку - серпень 2011 року: 41 515,36 грн; за базовий місяць розрахунку - жовтень 2013 року: 29 153,27 грн. Також передбачено обов`язок орендаря протягом місяця з моменту укладення цього договору сплатити до державного бюджету і балансоутримувачу у співвідношенні 70 % та 30 % орендну плату, донараховану з 20 вересня 2011 року по липень 2014 року включно. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 360. 2.8. 29 вересня 2014 року орендодавець, орендар і балансоутримувач підписали акт повернення балансоутримувачу орендованого майна за договором оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28. 2.9. Внесення оспорюваних змін від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року до договору оренди, а також повернення майна орендодавцю за цим договором відбувалося під час корпоративного конфлікту між учасниками орендаря. 2.10. Так, 04 червня 2009 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «Яхт-клуб «Одеса», на яких учасниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які у сукупності володіють 70 % голосів, було прийнято рішення про примусове виключення ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ «Яхт-клуб «Одеса» та звільнення його з посади директора. На підставі цього рішення до Статуту товариства були внесені відповідні зміни. 2.11. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2011 року у справі № 30/171-10-4698, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08 червня 2011 року, визнано недійсним зазначене рішення загальних зборів учасників, скасовано державну реєстрацію вказаних змін до Статуту товариства. 2.12. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 травня 2012 року у справі № 26/17-5202-2011 визнано за ОСОБА_1 право власності на частку у розмірі 30 % у статутному капіталі ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». 2.13. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року у справі № 916/2154/14 зобов`язано ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів стосовно відновлення ОСОБА_1 учасником товариства з правом власності на частку у статутному фонді у розмірі 30 % згідно з постановами Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2011 року у справі № 30/171-10-4698 та від 17 травня 2012 року у справі № 26/17-5202-2011. 2.14. Рішеннями Приморського районного суду міста Одеси від 24 червня 2011 року у справі № 2-6519/11 та від 25 квітня 2012 року у справі № 2/1522/9920/11 ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді директора ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» з 04 червня 2009 року та 06 липня 2011 року відповідно зі стягненням на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу. 2.15. Листом від 01 червня 2011 року ОСОБА_1 повідомив ДП «Одеський морський торговельний порт» про те, що його права у ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» є поновленими, він є законним учасником та керівником цього товариства і несе відповідальність за виконання взятих товариством господарських зобов`язань, у тому числі - по укладених з ДП «Одеський морський торговельний порт» та РВ ФДМУ господарських договорах, у зв`язку з чим просив утриматись від вчинення будь-яких дій щодо переоформлення, розірвання та укладення нових договорів щодо майна, яке передано в оренду ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». У свою чергу, ДП «Одеський морський торговельний порт» своїм листом від 29 червня 2011 року повідомило ОСОБА_1 про прийняття до уваги його листа від 01 червня 2011 року (наведені обставини встановлено судовими рішеннями у справі № 916/3628/16). 2.16. У подальшому рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», оформленим протоколом № 26 від 27 вересня 2012 року, ліквідовано одноособовий виконавчий орган товариства - посаду директора, звільнено ОСОБА_1 з посади директора товариства у зв`язку з неодноразовим грубим порушенням ним чинного законодавства України (з виключенням запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) щодо громадянина ОСОБА_1 як особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори), створено колективний виконавчий орган - дирекцію у складі генерального директора та виконавчого директора; затверджено на посаді генерального директора ОСОБА_2 . строком на 3 календарних місяці та на посаді виконавчого директора ОСОБА_6 ; затверджено нову редакцію Статуту. 2.17. Відповідно до пунктів 8.3.1, 8.3.4, 8.4.1, 8.4.8 вказаної редакції Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» вищим органом товариства є загальні збори учасників. До компетенції зборів учасників відноситься, зокрема, обрання та звільнення генерального директора та членів дирекції, членів та голови ревізійної комісії, встановлення їх кількісного складу та термінів повноважень; надання письмової згоди на укладання генеральним директором від імені товариства договорів, контрактів, інших угод на суму, що перевищує 25 000 грн (таких як купівлі-продажу, поставки, оренди, лізингу, чартеру та інших). Виконавчим органом товариства є дирекція товариства. Генеральний директор має право укладати від імені товариства договори, контракти, інші угоди на суму, що не перевищує 25 000 грн, самостійно, а на суму, що перевищує 25 000 грн, - тільки при отриманні письмової згоди зборів учасників товариства (зазначені факти встановлені постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2015 року у справі № 916/1878/15). 2.18. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2014 року у цивільній справі № 1522/23593/12, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2014 року, ОСОБА_1 втретє поновлено на посаді директора ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». 2.19. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04 лютого 2015 року у справі № 5017/2917/2012, що набрало законної сили 26 лютого 2015 року, рішення загальних зборів ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», зафіксовані в протоколі № 26 від 27 вересня 2012 року, визнані недійсними; скасовано державну реєстрацію змін, проведених відділом державних реєстраторів виконавчого комітету Одеської міської ради на підставі вказаного протоколу, а саме записів в ЄДР від 03 жовтня 2012 року за номерами 15561070022003846 та 15561050021003846 Рішення мотивоване тим, що на час проведення загальних зборів ОСОБА_1 був власником корпоративних прав ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», незважаючи на відсутність відповідних записів у ЄДР. Проте інші учасники товариства позбавили ОСОБА_1 можливості взяти участь у вказаних загальних зборах, а прийняті на них рішення порушували права та інтереси позивача. 2.20. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2015 року у справі № 916/4494/15 (яке не оскаржувалось сторонами і набрало законної сили 4 січня 2016 року) задоволено позов ОСОБА_1 до РВ ФДМУ про визнання чинним договору оренди. Визнано договір оренди нерухомого майна від 20 вересня 2005 року № ДФ-28 поновленим на строк і на умовах, передбачених договором оренди від 20 вересня 2005 року, з дати набрання судовим рішенням законної сили та зобов`язано РВ ФДМУ здійснити передачу майна на підставі акта приймання-передачі згідно із вказаним договором оренди. 01 березня 2016 року на виконання цього судового рішення орендодавець, орендар та балансоутримувач підписали акт приймання-передачі державного нерухомого майна. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2017 року у справі № 916/2084/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року, позов задоволено повністю. Визнано недійсними договори від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року, укладені між РВ ФДМУ і ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» про внесення змін до договору оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28. 3.2. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2018 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2017 року у справі № 916/2084/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Свою постанову Касаційний господарський суд мотивував таким. Для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно, тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. Разом з тим місцевий господарський суд на порушення вимог статті 65 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції до 15 грудня 2017 року, не вчинив відповідних дій по підготовці цієї справи до розгляду з врахуванням предмета та підстав позову, зокрема, не витребував та не досліджував жодних доказів щодо обізнаності ДП «АМПУ» та РВ ФДМУ про існування корпоративного конфлікту між директором товариства та його засновниками, що б свідчило про вчинення правочинів з ознаками нерозумності і недобросовісності, а лише обмежився встановленими фактами в інших господарських справах, що призвело до неповного встановлення обставин справи та, як наслідок, ухвалення передчасного рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи повторний розгляд справи в межах, передбачених процесуальним законом, наведені порушення не усунув. 3.3. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсними договори від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди № ДФ-28 від 20 вересня 2005 року. 3.4. Своє рішення Господарський суд Одеської області мотивував таким. 3.4.1. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» від 27 вересня 2012 року, оформленим протоколом № 26, ОСОБА_1 звільнено з посади директора товариства із затвердженням на посаді генерального директора ОСОБА_2 строком на 3 місяці. Матеріали справи не містять документальних доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_2 необхідного обсягу цивільної дієздатності поза межами строку, який встановлено цим протоколом. 3.4.2. Щодо наступного схвалення вказаних договорів суд зазначив таке. Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Виходячи з викладеної норми права вбачається, що положення цієї статті застосовуються лише тоді, коли представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу. Зважаючи на встановлену господарським судом у справі № 916/1878/15 обставину відсутності у ОСОБА_2 необхідного обсягу цивільної дієздатності вчиняти будь-які дії від імені товариства поза межами строку, встановленого протоколом загальних зборів № 26 від 27 вересня 2012 року, в цьому випадку не можна вважати оскаржувані угоди від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року укладеними ОСОБА_2 з перевищенням повноважень. 3.4.3. Згідно з пунктом 8.3.4 Статуту товариства до компетенції зборів учасників відноситься, зокрема, надання письмової згоди на укладання генеральним директором від імені товариства договорів, контрактів, інших угод на суму, що перевищує 25 000 грн (таких, як купівлі-продажу, поставки, оренди, лізингу, чартеру та ін.). Генеральний директор має право укладати від імені товариства договори, контракти, інші угоди на суму, що не перевищує 25 000 грн, самостійно, а на суму, що перевищує 25 000 грн, - тільки при отриманні письмової згоди зборів учасників товариства (пункти 8.4.1, 8.4.8 Статуту). Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (постанова Верховного Суду у справі № 910/14081/17 від 17 жовтня 2018 року). Незважаючи на те, що на цей час зазначений Статут не є чинним, правочини містили посилання саме на цю редакцію Статуту, яка встановлює відповідні обмеження повноважень. Отже, сторони правочинів були обізнані із вказаними обмеженнями. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. При цьому слід враховувати, що договір № ДФ-28/5 від 06 листопада 2013 року діє до 06 липня 2015 року, тому кількість місяців плати орендних платежів відповідно до нього становить 20, а договір № ДФ-28/6 від 04 вересня 2014 року діє до 06 липня 2015 року, і кількість місяців сплати орендних платежів становить 10. Таким чином, ціна вказаних правочинів становить 28 696,41*20=573 928,20 грн та 29 153,27*10=291 532,70 грн відповідно. 3.5. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року рішення місцевого суду залишено без змін. Свою постанову апеляційний суд мотивував таким. 3.5.1. Розрізняють вчинення дій з перевищенням повноважень та вчинення дій без повноважень. Оспорювані договори зі сторони ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» підписані генеральним директором ОСОБА_2 та скріплені печаткою вказаного товариства. Відповідно до витягів з ЄДР № 1005090958, 1005091002 від 06 березня 2019 року станом на дату укладання обох оспорюваних договорів, а саме 06 листопада 2013 року та 04 вересня 2014 року, керівником товариства значиться не ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 Вказане свідчить про те, що оспорювані договори підписані особою, яка не мала відповідних повноважень на їх підписання. 3.5.2. Положення статті 241 ЦК Українизастосовуються лише у випадку, якщо представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу. Між тим, зважаючи на вищевикладене та беручи до уваги встановлену господарським судом у справі № 916/1878/15 обставину відсутності у ОСОБА_2 необхідного обсягу цивільної дієздатності вчиняти будь-які дії від імені товариства поза межами строку, встановленого протоколом загальних зборів № 26 від 27 вересня 2012 року (три місяці), колегією суддів апеляційного суду враховується, що вказана особа діяла без повноважень, а не з їх перевищенням, що не дозволяє скаржнику посилатися на приписи статті 241 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-261цс15. 3.5.3. Щодо обізнаності РВ ФДМУ та ДП «АМПУ» про існування корпоративного конфлікту між учасниками ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», апеляційний суд на виконання вказівок суду касаційної інстанції зазначив, що відповідно до Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» створено електронний Єдиний державний реєстр судових рішень. До зазначеного реєстру вносяться усі рішення судів України. З 1 січня 2007 року було розпочато його наповнення. Відтак, як відповідач, так і третя особа, проявивши розумну обачність та перевіривши інформацію про контрагента за оспорюваними договорами у вищезазначеному реєстрі, могли дізнатися про наявність у останнього корпоративних конфліктів. 4. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. 01 квітня 2019 року ДП «АМПУ» звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 916/2084/17 до суду касаційної інстанції, в якій просить вказані судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. 4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 916/2084/17 за касаційною скаргою ДП «АМПУ». 4.3. Враховуючи, що судові рішення у цій справі оскаржуються, в тому числі, з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, Касаційний господарський суд ухвалою від 15 травня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України. 4.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 червня 2019 року прийняла до розгляду справу № 916/2084/17 та призначила її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 5. Доводи скаржника 5.1. Зазначений спір за суб'єктним та предметним складом не може бути віднесений до корпоративних спорів, а повинен вирішуватись безпосередньо між сторонами оспорюваних договорів. ОСОБА_1 не є стороною цих договорів, та з огляду на положення статей 11, 508 ЦК України та статей 173, 174 Господарського кодексу України вбачається відсутність порушених прав та інтересів засновника ОСОБА_1 , що виключає його право на звернення до господарського суду з позовом. 5.2. Повноваження директора товариства ОСОБА_2 . підтверджувались інформацією з ЄДР станом на час укладення спірних договорів. При цьому відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» документи та відомості, внесені до ЄДР, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Оспорювані договори також були перевірені та посвідчені нотаріусом. Наведені обставини свідчать про виявлення РВ ФДМУ та ДП «АМПУ» розумної обачності щодо перевірки повноважень ОСОБА_2 й те, що вони керувались установчими документами товариства та відомостями з ЄДР. Отже, суди неправильно не застосували до спірних відносин норми частини третьої статті 92 ЦК України. Посилання апеляційного суду на відомості Єдиного державного реєстру судових рішень не можуть бути підставою для визнання дій РВ ФДМУ та ДП «АМПУ» необачними, оскільки необхідність у дослідженні судових справ товариства стала очевидною вже після виникнення спору у цій справі. 5.3.Оспорювані договори тривалий час виконувались товариством, в тому числі під керівництвом ОСОБА_1 , шляхом сплати орендних платежів у змінених цими договорами розмірах. Отже, оспорювані договори були схвалені товариством, тому суд неправомірно не застосував статтю 241 ЦК України, згідно з якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. 5.4. Висновки судів щодо відсутності у ОСОБА_2 повноважень діяти від імені ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» спростовуються тим, що на час укладення оспорюваних договорів жодних дій на виконання судових рішень про поновлення ОСОБА_1 учасником та директором товариства вчинено не було. Відповідні зміни до ЄДР були внесені значно пізніше. 5.5. Скаржник звертає увагу, що суд апеляційної інстанції порушив норми статті 76, частини дев`ятої статті 80 ГПК України, прийнявши як докази витяги з ЄДР № 1005090958 та 1005091002 від 06 березня 2019 року стосовно ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», які не відносяться до публічно доступних, оскільки послуга з надання таких витягів здійснюється за плату. При цьому скаржнику копії таких витягів не направлялись, у складі відзивів на апеляційну скаргу їх також подано не було. 6. Доводи інших учасників справи 6.1. У відзивах на касаційну скаргу ТОВ «МК ТЦФ» та ОСОБА_1 просять залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на підписання оспорюваних договорів від імені ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»неуповноваженою особою. Наполягають на тому, що скаржником не надано жодних доказів стосовно погодження оскаржуваних договорів ТОВ «МК ТЦФ» в особі його законних органів управління - директора ОСОБА_1 та/або повноважних загальних зборів його учасників, що вважають безумовною підставою для визнання їх недійсними. 6.2. Позивач і ТОВ «МК ТЦФ» звертають увагу на зміст листа ОСОБА_1 до ДП «Одеський морський торговельний порт» від 01 червня 2011 року, який наведено у постанові Вищого господарського суду України від 21 листопада 2017 року у справі № 916/3628/16. 6.3. Також ОСОБА_1 і ТОВ «МК ТЦФ» стверджують, що відповідно до пункту 8.4.8 Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» в редакції, чинній на час укладання спірних договорів, повноваження директора укладати договори, контракти, здійснювати інші угоди обмежувались сумою у 100 000 грн, в той же час загальна сума договорів від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року є значно більшою, а отже, вирішення питань щодо їх укладення перебувало у виключній компетенції загальних зборів учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». ДП «АМПУ» та РВ ФДМУ були зобов`язані ознайомитися із вказаними положеннями Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» перед укладенням оспорюваних договорів. 6.4. РВ ФДМУ відзиву на касаційну скаргу не надало. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 7. Щодо визначення юрисдикції 7.1. Велика Палата Верховного Суду висловлювала правову позицію стосовно визначення юрисдикції позовних вимог ОСОБА_1 як учасника ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»щодо оспорення договорів, укладених цим товариством (постанови від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 та від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18). 7.2. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що якщо учасник господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги щодо оспорення договору, укладеного товариством, порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів. 7.3. Оскільки ОСОБА_1 вказує на наявність у нього частки у статутному фонді ТОВ «МК ТЦФ», посилається на порушення права управління товариством унаслідок укладення між РВ ФДМУ та ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів та обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів. 7.4. Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що заявлений ОСОБА_1 як учасником товариства позов щодо оспорення договорів, укладених останнім, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 8. Щодо порушення прав та інтересів позивача 8.1. У касаційній скарзіДП «АМПУ» вказує на відсутність порушених прав та інтересів позивача, мотивуючи це тим, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних договорів. 8.2. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим аргументом з огляду на таке. Відповідно до статей 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 98 ЦК Українизагальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Згідно зі статтею 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). 8.3. З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов'язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов'язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється. 8.4. Підписання генеральним директором ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. 8.5. У відзиві на касаційну скаргу позивач на обґрунтування порушення своїх прав та інтересів посилається на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму, без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства, порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів. 8.6. Велика Палата Верховного Суду відступає від цього висновку, оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. 8.7.Отже, підписання генеральним директором ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права позивача. 8.8. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21 грудня 2017 року). 8.9.Враховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку дійсності спірних договорів. 9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 9.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 9.2. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 9.3. Частинами першою - третьою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 9.4. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ДП «АМПУ» слід задовольнити, рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 916/2084/17 скасувати, ухваливши нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Щодо судових витрат 9.5. У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 129, 315 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат. Відповідно до частини третьої статті 129 ГПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення без задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп. Оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, судовий збір, сплачений третьою особою за подання апеляційних і касаційних скарг, підлягає компенсації за рахунок держави. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії задовольнити. 2. Рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 916/2084/17 скасувати. 3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_1 . 4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії (65026, м. Одеса, пл. Митна, 1, ідентифікаційний код 38728457) 21 120 (двадцять одну тисячу сто двадцять) гривень судового збору за подання апеляційних і касаційних скарг. 5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко Т. О. Анцупова В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич Л. М. Лобойко Джерело: ЄДРСР 84911545

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 909/1294/15 Провадження № 12-33гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідачаКібенко О. Р., суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., за участю секретаря судового засідання Королюка І. В., представників учасників справи: ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_5., Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» - Русина Ю. Ю., Скриннікової Н. С., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2018 року, ухвалене суддею Михайлишиним В. В., та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Скрипчук О. С., Зварич О. В., Якімець Г. Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» (далі - ТОВ «Моноліттрансбуд») про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, скасування державної реєстрації змін до статуту товариства. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ «Моноліттрансбуд» про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд», реєстраційний запис (11191050016001676), здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року. 2. Позов мотивовано тим, що оспорювані рішення прийняті з порушенням права позивача на повідомлення його про скликання і проведення загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» та за відсутності кворуму. ОСОБА_1 посилався на обставини підроблення його підпису у заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства та передачу належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 , а також у протоколі загальних зборів учасників цього товариства від 13 травня 2014 року № 13/05. Крім того, стверджував, що оспорювані рішення порушують його права на частку в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Моноліттрансбуд», оскільки він не складав, не підписував та не подавав заяву про передачу належної йому частки на користь ОСОБА_3 , а також не укладав жодного договору, спрямованого на відчуження належної йому частки. 3. На підтвердження своїх доводів позивач надав висновки судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. 4. Також у процесі розгляду справи позивач указував на те, що заява про вихід з товариства на порушення вимог чинного законодавства нотаріально не засвідчена. Фактичні обставини справи, установлені судами 5. ОСОБА_1 як засновником та учасником ТОВ «Моноліттрансбуд» 12 травня 2014 року до товариства подано заяву про вихід зі складу його учасників та передачу належної йому частки у статутному капіталі цього товариства у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 6. 13 травня 2014 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «Моноліттрансбуд», на яких прийняті рішення про: обрання головою зборів ОСОБА_1 , а секретарем зборів Олексюка Андріана Івановича; прийняття ОСОБА_3 до складу учасників ТОВ «Моноліттрансбуд»; виведення ОСОБА_1 зі складу учасників товариства згідно з поданою заявою; затвердження складу учасників товариства ТОВ «Моноліттрансбуд» та розподіл часток статутного капіталу (частка ОСОБА_3 - 100%, що в грошовому виразі становить 29 000 грн); внесення змін до статуту товариства шляхом викладення та затвердження його у новій редакції; доручення ОСОБА_4 вжити необхідні дії, пов`язані з державною реєстрацією змін до установчих документів ТОВ «Моноліттрансбуд». 7. Згідно з даними протоколу реєстрації учасників зборів ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року на цих зборах були присутні учасник товариства ОСОБА_1 , директор товариства ОСОБА_3 , а також ОСОБА_4 , якого було обрано секретарем зборів. 8. У провадженні слідчого управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області перебували кримінальні провадження за відповідними заявами ОСОБА_1 № 12015090010001592 про підробку директором ТОВ «Моноліттрансбуд» ОСОБА_3 документів, на підставі яких останній став учасником цього товариства, та № 12015090010001729 за фактом незаконного заволодіння правовстановлювальними документами на квартири та земельну ділянку, які були об`єднані в одне провадження № 12015090010001592. У процесі розслідування цього кримінального провадження вчинено низку слідчих дій, допитано свідків, проведено експертизи стосовно достовірності підписів ОСОБА_1. на згаданих вище документах. 9. Відповідно до висновків судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підписи від імені ОСОБА_1 в заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколах реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. 10. Згідно з висновком комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року № 7273/7274/16-32/7275/7276/16-34/11096-11102/16-34/11103-11106/16-33 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підписи від імені ОСОБА_1 у заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколах реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05 виконані ОСОБА_1 11. З метою додаткового з`ясування обставин справи суд першої інстанції призначив у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, який натомість повідомив суд про неможливість її проведення у зв`язку із застосуванням під час попередньої експертизи руйнуючих методів дослідження зразків підписів, внаслідок чого ці зразки було знищено. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 12. Суди розглядали справу неодноразово. 13. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2017 року, в позові відмовив. 14. Вищий господарський суд України постановою від 13 грудня 2017 року зазначені судові рішення скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. 15. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року, в позові відмовив. 16. Зазначені судові рішення мотивовані доведеністю обставин щодо підписання позивачем заяви від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколів реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05. Суди також зазначили, що чинне на момент складення заяви законодавство не передбачало обов`язкового нотаріального посвідчення такої заяви. 17. Суди визнали висновок комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз належним та допустимим доказом у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) і відхилили висновки інших двох експертиз, на які посилався позивач. 18. Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання позивача на те, що він не укладав договорів, спрямованих на відчуження належної йому частки в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд», оскільки виходячи з положень частини першої статті 147 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 6.4 статуту товариства його учасник мав право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 19. 08 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування рішень судів попередніх інстанцій та задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 20. Касаційну скаргу мотивовано порушенням статті 147 ЦК України, статей 10, 53 Закону України «Про господарські товариства» щодо змісту й порядку здійснення права учасника на вихід з товариства та продажу частки іншій особі, оскільки позивач не здійснював такого свого права вільно та на власний розсуд, зокрема шляхом безоплатної та добровільної передачі ОСОБА_3 своїх корпоративних прав у ТОВ «Моноліттрансбуд» за заявою від 12 травня 2014 року. 21. Скаржник стверджує про порушення вимог законодавства та статуту товариства щодо порядку скликання та проведення загальних зборів 13 травня 2014 року, зокрема в частині відповідного інформування учасників, відсутності кворуму, а також наголошує, що він не підписував заяву про вихід зі складу учасників товариства. Посилається на неналежність та недопустимість висновку комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року з огляду на положення частини четвертої статті 101 ГПК України, а також на необґрунтоване ігнорування судами попередніх інстанцій висновків двох інших експертиз. 22. ОСОБА_1 наголошує на відсутності документів, які могли б підтвердити достовірність факту передачі ним корпоративних прав на основі вільного волевиявлення, зокрема укладеного сторонами цивільно-правового договору, спрямованого на відчуження частки. Також позивач зазначає, що припущення про укладення ним правочину дарування сторонній особі ( ОСОБА_3 ) 100% частки у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд, єдиним учасником якого він був більше 10-ти років і сумарна ринкова вартість активів якого на момент відчуження частки за оцінкою позивача складала більше 100 млн грн, є повністю нелогічним і навіть абсурдним. Доводи інших учасників справи 23. ТОВ «Моноліттрансбуд» надало відзив на касаційну скаргу про залишення її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що суди обґрунтовано відхилили висновки експертиз, на які посилався позивач, як такі, що спростовуються іншими доказами у справі, яким надана належна оцінка. 24. Відповідач зазначає, що відсутність укладеного сторонами цивільно-правового договору про відчуження частки пояснюється тим, що ОСОБА_1 належним чином добровільно скористався своїм правом на відступлення частки, передбаченим статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», статтею 147 ЦК України, пунктом 6.4 статуту товариства, та безоплатно передав свою частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» на користь ОСОБА_3 25. Відповідач також звертає увагу суду на той факт, що 16 серпня 2016 року старшим слідчим в ОВС СУ ГУНП в Івано-Франківській області прийнято постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру кримінальних правопорушень за № 12015090010001592 від 22 квітня 2015 року, у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 358, частиною першою статті 357 Кримінального кодексу України. 26. Івано-Франківський міський суд ухвалою від 03 жовтня 2017 року у справі № 344/11750/17, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2017 року, відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на зазначену постанову про закриття кримінального провадження, оскільки під час досудового розслідування слідчим проведено всі можливі та необхідні слідчі дії, допитано свідків, призначено експертизи, а встановленим під час досудового розслідування обставинам дано відповідну правову оцінку. 27. За результатами розгляду правоохоронними органами заяви ОСОБА_2 , поданої в інтересах ОСОБА_1 , про те, що висновок експертів від 15 липня 2016 року є завідомо неправдивим, постановою слідчого СВ Солом`янського УП ГУНП у м. Києві від 25 вересня 2018 року кримінальне провадження № 12018100090004904 закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України. У постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що застосування руйнуючих методів дослідження (вирізка штрихів та вологе копіювання) здійснено на підставі дозволу слідчого. Рух касаційної скарги 28. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 27 лютого 2019 року на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 29. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи скаржника щодо неправильної оцінки висновків судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та інших доказів. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). 30. Натомість, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України). 31. Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 травня 2014 року ОСОБА_1 як одноосібний учасник подав до ТОВ «Моноліттрансбуд» заяву про вихід зі складу учасників товариства та передачу належної йому частки в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_3 . На загальних зборах учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» прийняті рішення, зокрема, про вхід ОСОБА_3 до складу учасників товариства; про вихід ОСОБА_1 зі складу учасників товариства; про затвердження нового складу учасників товариства; про внесення змін до статуту товариства шляхом викладення та затвердження його в новій редакції; про уповноваження ОСОБА_4 на проведення всіх необхідних дій, пов`язаних з державною реєстрацією змін до установчих документів товариства, про що складений протокол № 13/05. 32. Суди обґрунтовано спростували твердження позивача про порушення положень Закону України «Про господарські товариства» під час скликання і проведення загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» 13 травня 2014 року, оскільки ОСОБА_1 був не тільки засновником та учасником товариства із часткою в його статутному капіталі 100 %, а й головою зборів, а тому скликання позачергових зборів та їх проведення входило до його обов`язків. 33. Також суди дійшли правильних висновків про необов`язковість нотаріальної форми заяви про вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю та обґрунтовано не застосували до спірних відносин сторін висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 14 березня 2011 року у справі № 12/198, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації змін до статуту. 34. Разом з тим суди також установили, що відчуження ОСОБА_1 як учасником ТОВ «Моноліттрансбуд» своєї частки ОСОБА_3 не оформлювалося сторонами шляхом укладення цивільно-правового договору. 35. У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника. 36. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). 37. Договором згідно зі статтею 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 цього Кодексу). 38. Згідно з положеннями статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства. 39. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульований статтею 147 ЦК України (яка була чинною на день виникнення спірних відносин), положення якої кореспондуються зі статтею 53 Закону України «Про господарські товариства». 40. Згідно з положеннями зазначених норм права учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. 41. Відступлення частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття «відступлення» і «відчуження» є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками. 42. Термін «відступлення» використовувався у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року стосовно майнових прав, які не визнавалися об'єктами і не могли перебувати в цивільному обороті, тобто продаватись, даруватись тощо, на відміну від речей. Тому їх можна було лише відступити, а не продати. За такою моделлю правовідносин майнові права в однієї особи припинялись, а в іншої виникали. Навпаки, за статею 190 чинного ЦК України майнові права дорівняні речам і тому стали об'єктом, який є оборотоздатним. Тому їх можна продавати, дарувати тощо. Утім у статті 53 Закону України «Про господарські товариства» та статті 147 ЦК України поряд із терміном «відчуження» вживається й застарілий термін «відступлення». Контекст, в якому цей термін вживається, свідчить про те, що відступлення означає «відчуження частки на користь іншої особи». Відтак це вольова дія, яка являє собою правочин. 43. Про вірність такого тлумачення свідчить і те, що в новому Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06 лютого 2018 року, внаслідок ухвалення якого втратили чинність стаття 147 ЦК України та стаття 53 Закону України «Про господарські товариства», взагалі не вживається термін «відступлення» щодо частки учасника у статутному капіталі. Відповідно до частини першої статті 21 зазначеного Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. 44. Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки. 45. Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору. 46. Якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин. Тобто якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти або інше майно чи майнові права, то це звичайний договір купівлі-продажу або міни. Якщо взамін частки особа нічого не отримує - це договір дарування. 47. Відповідач стверджує, що отримав від позивача частку безоплатно. Втім ані заява про виведення зі складу товариства від 12 травня 2014 року, ані протокол загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року не містять відомостей щодо умов передачі частки, тобто її відчуження, зокрема відомостей про безоплатність такої передачі. У заяві вказано «передаю належну мені частку на користь ОСОБА_3 », у протоколі зазначено «вивести ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» згідно поданої заяви». 48. Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Частина друга статті 718 ЦК України передбачає, що дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. 49. Згідно з вимогами частини третьої статті 719 ЦК України договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. 50. Статтею 207 ЦК України визначено вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). 51. Заява ОСОБА_1 від 12 травня 2014 року про його виведення зі складу товариства і передання частки ОСОБА_3 та протокол загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року,підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не можуть вважатися договором дарування, укладеним у письмовій формі, оскільки у цих документах хоча й вживається термін «передача частки», але неможливо встановити умови такого правочину, погоджені сторонами, адже не вказано про те, чи відбувається відчуження частки на оплатній чи безоплатній основі. Таким чином, ці документи не можуть вважатися такими, в яких письмово виражено волевиявлення обох сторін на укладення договору дарування чи будь-якого іншого договору (купівлі-продажу, міни тощо). 52. Разом з тим підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. 53. За таких умов набуття іншою особою статусу учасника товариства шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства не відповідає положенням чинного законодавства. 54. Аргумент відповідача про те, що відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції, чинний на момент проведення оспорюваної реєстраційної дії, заява про перехід чи передачу частки учасника іншій особі була достатньою підставою для проведення державної реєстрації змін до статуту відхиляється Великою Палатою Верховного Суду. Адже в разі відступлення частки особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін. Включення такого учасника до складу учасників товариства на підставі рішення загальних зборів учасників товариства та державна реєстрація відповідних змін до статуту є діями на виконання договору щодо відчуження частки учасником товариства. 55. Заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства не може слугувати самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, оскільки вона адресована товариству і містить інформацію про припинення в особи права на частку. Заява є вторинним актом, наслідком первинних дій (правочину з відчуження частки). Заява не є правочином, учасник, що написав заяву, таким шляхом повідомляє товариство про відчуження ним частки. 56. Чинне законодавство не зобов`язує сторін надавати договори про відчуження частки товариству для ухвалення рішення про внесення змін до статуту та для подальшої державної реєстрації таких змін, адже такі договори можуть містити конфіденційну інформацію, яку сторони договору не мають намір розкривати третім особам. Але саме ці правочини є підставою для будь-яких подальших дій учасника, який відчужує частку, нового власника частки, товариства, включно з державною реєстрацією відповідних змін. Без укладення договору між власником частки ці дії є вчиненими без належної правової підстави. 57. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги аргументи скаржника про відсутність доказів, які могли б підтвердити достовірність факту відчуження ним корпоративних прав на основі вільного волевиявлення, зокрема укладеного сторонами цивільно-правового договору дарування, спрямованого на безоплатне відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд», чи іншого договору, спрямованого на таке відчуження на оплатній основі. 58. Крім того, тлумачення вчинених сторонами дій як таких, що передбачали безоплатний перехід до ОСОБА_3 частки в статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» у розмірі 100 % (дарування), не відповідає принципам справедливості та пропорційності, адже створює істотний економічний дисбаланс для ОСОБА_1 ; така безоплатна передача є для позивача вочевидь економічно недоцільною дією, вона позбавляє позивача права власності на частку 100 % у товаристві. Тому для нього зазначена безоплатна передача не має економічного сенсу. Якщо тлумачити дії сторін як правочин щодо дарування, то це означало б, що позивач раптово, без будь-якого економічного обґрунтування та власного інтересу вирішив значно погіршити своє становище; у такому випадку права й обов`язки сторін договору виглядали б вочевидь непропорційно. За поясненнями позивача, між ним і ОСОБА_3 відсутні дружні, родинні чи будь-які інші відносини, які б могли пояснити такий правочин. 59. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного ухвалою від 27 лютого 2019 року на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388. 60. У постанові від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388 Верховний Суд України зазначив, що господарські суди, вказуючи на те, що рішення учасників товариства про включення до складу товариства нових учасників та перерозподіл часток у статутному капіталі прийнято за відсутності цивільно-правових угод про відступлення частки, не врахували, що закон вимагає для прийняття такого рішення волевиявлення учасників товариства, їх згоди. Спосіб же відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником, і прийняття загальними зборами рішення про перерозподіл часток у статутному капіталі ставиться в залежність від волевиявлення власника перерозподіленої частки, а не від способу відступлення частки учасником товариства, оскільки закон допускає відступлення як шляхом укладення угод, так і іншим чином. При з`ясуванні змісту положення «іншим чином» стосовно цього спору треба виходити з того, що для прийняття зборами рішення важливо, що власник частки може реалізувати своє право на її часткове зменшення у будь-який спосіб, не заборонений законом. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №916/2386/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 904/9835/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 903/568/17. 61. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначених висновків: 60.1 Відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. 60.2 Відповідно до вимог статей 717, 719 ЦК України договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного). 62. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що оспорювані рішення загальних зборів учасників та державна реєстрація змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд», внаслідок чого ОСОБА_1 було виведено зі складу учасників товариства, а його частка у розімірі 100% статутного капіталу перейшла у власність ОСОБА_3 , були здійснені без належних правових підстав. 63. Тому заявлені позивачем у цій справі вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд» (реєстраційний запис 11191050016001676), здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року, є ефективним способом захисту його порушеного права та підлягають задоволенню. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Щодо суті касаційної скарги 64. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 65. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України). 66. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Щодо судових витрат 67. Судовий збір за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на відповідача. ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА 68. Відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. 69. Відповідно до вимог статей 717, 719 ЦК України договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного). Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року у справі № 909/1294/15 скасувати та ухвалити нове рішення. 3. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту цього товариства, реєстраційний запис 11191050016001676, здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року, задовольнити. 4. Визнати недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», оформлені протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05. 5. Скасувати державну реєстрацію змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», реєстраційний запис 11191050016001676, здійснену 22 травня 2014 року державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції. 6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Симона Петлюри, 10, код ЄДРПОУ 33427566) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 15 480 (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят) грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

ПОСТАНОВА Іменем України 02 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 127/16567/17 Провадження № 14-305цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів Антонюк Н.О., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд», Національне антикорупційне бюро України, про встановлення факту виходу зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд», за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року, постановлену суддею Бессараб Н.М., та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року, прийняту у складі суддів Салом Т.Б., Береговим О.Ю., Якименко М.М. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд» (далі - ТОВ «МБР-Трейд»), в якому посилався на те, що у жовтні 2012 року ОСОБА_1 заснував та став єдиним учасником ТОВ «МБР-Трейд». Восени 2014 року він був обраний народним депутатом. Нотаріально посвідченою заявою від 21 листопада 2014 року він передав ОСОБА_3 100 % статутного капіталу ТОВ «МБР-Трейд». 2. Ураховуючи те, що станом на час звернення до суду його не виключено зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», позивач просив встановити факт його виходу зі складу учасників цього товариства з 21 листопада 2014 року. Короткий зміст судових рішень 3. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 4. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2017 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року скасовано, матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту передано до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. 5. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року вказану заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. 6. Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник спір про право, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження. 7. Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. 8. Постанова мотивована тим, що між ОСОБА_1 та ТОВ «МБР-Трейд» існує спір щодо виключення зі складу учасників товариства, який повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 9. У травні 2018 року представник ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, просив скасувати судові рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись при цьому на те, що: встановлення факту його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд» з 21 листопада 2014 року не може ставитись як позовна вимога в господарському судочинстві; між ним та зазначеним товариством не існує спору по суті його виходу зі складу учасників товариства, що виключає можливість звернення до суду із позовом; у випадку звернення до господарського суду із позовом до ТОВ «МБР-Трейд», ОСОБА_1 звернувся б до самого себе, оскільки у державному реєстрі він значився засновником і директором цього товариства. Доводи інших учасників справи 10. У липні 2018 року Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилалося на те, що спір про вихід особи зі складу учасників товариства повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства. 11. Крім того, НАБУ послалося на те, що було порушено кримінальну справу за фактом подання народним депутатом ОСОБА_1 недостовірних відомостей у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік щодо недекларування ним корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «МБР-Трейд». Відтак, НАБУ вважає, що існує спір про право, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Рух справи в суді касаційної інстанції 12. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області. 13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду. 14. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 15. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 16. 12 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Короткий виклад обставин справи 17. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 посилався на те, що у жовтні 2012 року він заснував та став єдиним учасником ТОВ «МБР-Трейд», а восени 2014 року був обраний народним депутатом до Верховної Ради. 18. Нотаріально посвідченою заявою від 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 передав 100 % статутного капіталу ТОВ «МБР-Трейд» ОСОБА_3 19. Посилаючись на те, що відомості про його виключення зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд» не були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 просив встановити факт його виходу зі складу учасників цього товариства. Позиція Верховного Суду 20. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. 21. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 22. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 23. Разом з тим стаття 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) як і стаття 20 цього Кодексу (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 24. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. 25. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових). 26. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 27. Пунктом 3 частини першої статті 116 ЦК України, частиною першою статті 88 ГК України та пунктом «в» частини першої статті 10 Закону № 1576-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, зокрема, право учасника вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. 28. Вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв`язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними. 29. Відповідно до статті 7 Закону № 1576-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов`язане протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення про внесення змін до установчих документів повідомити орган, що провів реєстрацію, для внесення необхідних змін до державного реєстру. 30. З аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що існує певний порядок для виходу особи зі складу учасників товариства, заключним кроком у якому є реєстрація такого виходу у державному реєстрі. 31. У разі, якщо товариство не вчиняє дії у зв`язку з поданням учасником заяви про вихід з товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію), учасник товариства вправі звернутися до господарського суду з позовом про зобов`язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв`язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі статті 7 Закону № 1576-XII. 32. Щодо можливості розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження слід зазначити наступне. 33. Відповідно до статті 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі - у редакції на час звернення ОСОБА_1 до суду) суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. 34. ОСОБА_1 просить встановити факт його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», посилаючись при цьому на те, що такі відомості не були внесені до державного реєстру. Відтак, між ним та ТОВ «МБР-Трейд» існує спір про право, зокрема щодо оскарження бездіяльності останнього в частині неподання відомостей щодо зміни власника товариства до державного реєстратора, який має вирішуватися в позовному провадженні. 35. Крім того, встановлення юридичного факту виходу особи зі складу учасників товариства не входить до компетенції суду, оскільки для підтвердження набуття та припинення корпоративних прав існує певний порядок, який включає внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і встановлення такого факту судом підміняло б по суті дії державного реєстратора. 36. Разом з тим, спори, пов`язані із виходом учасника з товариства, носять характер корпоративних та відповідно до статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) та статті 20 цього Кодексу (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) повинні розглядатися в порядку господарського судочинства. 37. Доводи касаційної скарги про те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «МБР-Трейд» не існує спору, у тому числі й корпоративного, про вихід зі складу учасників товариства, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду з підстав наведених вище. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги також рішення Господарського суду Вінницької області від 02 серпня 2018 року у справі № 902/168/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МБР-Трейд», яким відмовлено у позові про зобов`язання останнього вчинити дії щодо внесення змін до установчих документів станом на дату підписання заяви про передачу прав та обов`язків власника та внеску у статутний капітал шляхом подання необхідних документів для здійснення державної реєстрації змін до відомостей у державному реєстрі щодо засновників та директора ТОВ «МБР-Трейд». 38. Інші доводи касаційної скарги зводяться до розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про встановлення факту його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», тому Велика Палата Верховного Суду їх до уваги не приймає. 39. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 40. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року слід залишити без змін. Щодо судових витрат 41. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко Ю .Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв

Постанова Іменем України 7 серпня 2019 року м. Київ Справа № 320/4574/17 Провадження № 14-240цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді -доповідача Гудими Д. А., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє законний представник - ОСОБА_3 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «НТФ Промметалресурс» (далі також - відповідач) про стягнення коштів за касаційною скаргою відповідача на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Кримської О. М., Дашковської А. В. і Подліянової Г. С. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У червні 2017 року позивачі звернулись до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням наступних уточнень просили стягнути на користь кожного з них по 91 034,80 грн вартості частини майна, що пропорційна належній кожному позивачеві частці у 17/104 в статутному капіталі відповідача. 2. Мотивували позов такими обставинами: 2.1. Учасниками відповідача були ОСОБА_4 із вкладом у статутний капітал у сумі 35 000,00 грн і ОСОБА_5 із вкладом у статутний капітал у сумі 17 000,00 грн. 2.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. 2.3. 21 лютого 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив рішення про визнання в порядку спадкування за законом за кожним із позивачів права власності на Ѕ частки у статутному капіталі відповідача, яка належала ОСОБА_5 2.4. Для передання у власність позивачам частини майна відповідача 5 квітня 2017 року на підставі частини другої статті 148 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на адресу відповідача позивачі відправили лист щодо передання у власність кожного з них 17/104 частини майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - майновий комплекс), замість виплати вартості частки ОСОБА_5 2.5. У відповідь на цей лист відповідач відмовив у переданні частини майнового комплексу у власність позивачів і повідомив про виплату вартості частки спадкоємців у товаристві після затвердження звіту за 2017 рік. 2.6. Відповідач не провів розрахунок зі спадкоємцями, які набули право власності на частку у його статутному капіталі, протягом 12 місяців з дня смерті ОСОБА_5 Тому позивачі просять стягнути з відповідача вартість частини майна, пропорційну належній кожному з них частці. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 5 липня 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі. 4. 19 березня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області постановив ухвалу про закриття провадження у справі. 5. Суд вважав, що спір є корпоративним і належить до юрисдикції господарського суду, оскільки спірні правовідносини виникли між відповідачем і спадкоємцями, які є його учасниками відповідно до рішення загальних зборів відповідача, оформленого протоколом № 2 від 24 жовтня 2017 року. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. 2 серпня 2018 року Апеляційний суд Запорізької області прийняв постанову, якою скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі. 7. Мотивував постанову тим, що висновок суду першої інстанції про набуття позивачами статусу учасників відповідача є передчасним, бо відповідач не надав доказів проведення державної реєстрації відповідних змін. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 16 листопада 2018 року відповідач подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року та залишити в силі ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року про закриття провадження у справі. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 9. 3 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 10. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржує постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. Відповідач мотивує скаргу так: 11.1. Закон не пов`язує момент виникнення права участі у товаристві з обмеженою відповідальністю з моментом державної реєстрації змін у складі учасників цього товариства. 11.2. Відповідно до статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» зміна відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) здійснюється на підставі судових рішень, які набрали законної сили. 11.3. Спадкоємці не дотримали порядку, визначеного Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для набуття спадкових прав. 11.4. Суд апеляційної інстанції застосував приписи законодавства, які втратили чинність, а спірні правовідносини регулює Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». (2) Позиції інших учасників справи 12. 5 лютого 2019 року позивачі подали відзив на касаційну скаргу, в якому стверджують, що постанова Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року є обґрунтованою. Тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції 13. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 15. Суди першої й апеляційної інстанції встановили, що учасниками (засновниками) відповідача були ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. А 21 лютого 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив рішення у справі № 320/6021/16-ц про визнання в порядку спадкування за законом за кожним із позивачів права власності на Ѕ частки у статутному капіталі відповідача, яка належала померлому ОСОБА_5 16. Отже, спір виник між спадкоємцями відповідача й останнім щодо стягнення з нього вартості частини його майна, пропорційну належній кожному позивачеві частці у статутному капіталі відповідача. 17. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин, зокрема, у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. 18. За змістом частини першої статті 167 ГК України корпоративними є відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.Відповідно до частини першої вказаної статті корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Тобто суб`єктом корпоративних прав є саме учасник (засновник, акціонер) юридичної особи, у тому числі той, який вибув зі складу її учасників. 19. У статті 100 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. 20. Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства (стаття 147 ЦК України у вказаній редакції). 21. Згідно з приписами статей 1218 і 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. 22. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що листом від 4 квітня 2017 року законний представник позивачів повідомила відповідача про небажання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вступати до складу учасників відповідача. Проте позивачі були включені до цього складу згідно з протоколом № 2 загальних зборів учасників відповідача від 24 жовтня 2017 року, на яких також була затверджена нова редакція статуту. 23. Відповідно до статті 55 Закону України «Про господарські товариства» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у зв`язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню. 24. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини вказують на те, що позивачі не бажали вступати до складу учасників відповідача та просили передати їм вартість частки у його майні, право власності на яку вони набули у порядку спадкування. 25. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про господарські товариства», який поширювався на спірні правовідносини на час їх виникнення, установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок підписання установчих документів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. 26. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі міститься, зокрема, перелік засновників (учасників) юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія та номер паспорта, якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; відмітка про закінчення повноважень засновника громадського формування у зв`язку з державною реєстрацією. 27. Згідно з частиною четвертою статті 83 ГК України зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. 28. Відповідно до частини п`ятої статті 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. 29. Отже, зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру. 30. Апеляційний суд встановив відсутність факту реєстрації змін у складі учасників відповідача в Єдиному державному реєстрі. 31. Оскільки позивачі не бажали ставати учасниками відповідача, а зміни до складу його учасників не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не набрали чинності для позивачів, Велика Палата Верховного Суду з огляду на приписи статті 55 Закону України «Про господарські товариства», які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, вважає, що спір у цій справі не є корпоративним. Тому обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17). 32. Доводи касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин приписів Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки на час виникнення спірних правовідносин цього закону не існувало. З аналогічних міркувань до спірних правовідносин не застосовуються приписи статті 23 вказаного Закону, що передбачають перехід у разі смерті учасника товариства його частки до спадкоємців без згоди інших учасників товариства. 33. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у цій справі не можна застосувати її висновок, сформульований у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18. В останній Велика Палата Верховного Суду встановила належність до господарської юрисдикції пов`язаного з управлінням юридичною особою спору спадкоємців учасника Приватного підприємства (далі - ПП) «Агрофірма «Славутич» з цим підприємством про визнання недійсними рішень зборів і двох редакцій статуту. Мотивувала постанову тим, що позивачі, які вважають себе учасниками ПП «Агрофірма «Славутич», включені до складу його учасників, а відомості про це зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, просять визнати недійсними рішення загальних зборів, прийняті без їхньої участі, тобто позивачі оспорюють порушення корпоративних прав на участь в управлінні ПП «Агрофірма «Славутич». 34. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 35. Отже, з огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними доводи касаційної скарги щодо неналежного встановлення судами обставин справи та відхиляє доводи відповідача, спрямовані на переоцінку доказів. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 36. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України). 37. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України). 38. Ураховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанова Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. (2.1) Щодо судових витрат 39. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НТФ Промметалресурс» залишити без задоволення. 2. Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

ПОСТАНОВА Іменем України 4 вересня 2019 року м. Київ Справа № 927/90/19 Провадження № 12-103гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Бакуліної С. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р.,Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянулав порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року (головуючий Коротун О. М., судді Руденко М. А., Сулім В. В.) у справі № 927/90/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-агро» (далі - ТОВ «Спектр-агро») до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У січні 2019 року ТОВ «Спектр-агро» звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, котрий підтверджує факт відчуження/продажу ОСОБА_1 власних корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Проун-модерн» (далі - ТОВ «Проун-модерн») на користь ОСОБА_2 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Шабалинівське» (далі - СТОВ «Шабалинівське») господарських зобов`язань за договором поставки від 21 квітня 2017 року № 099/17-ЧН, а ОСОБА_1 - зобов`язань за договором поруки від 21 квітня 2017 року № П/099/17-ЧН, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором поставки, що стало підставою для звернення ТОВ «Спектр-агро» до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення зі СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1 заборгованості солідарно (справа № 927/313/18). Господарський суд Чернігівської області ухвалою від 3 липня 2018 року у справі № 927/313/18 затвердив мирову угоду, за якою СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1 зобов`язалися солідарно здійснити повну оплату 9846777,80 грн основного боргу; 100831,84 грн відсотків за користування товарним кредитом; 1355925,54 грн пені; 1578 772,05 грн - 36 % річних; 387505,59 грн індексу інфляції та відшкодувати судовий збір у розмірі 230346,74 грн (загальна сума до сплати складає 13500159,56 грн) шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ «Спектр-агро» за графіком погашення, визначеним в ухвалі суду. Невиконання СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1 умов мирової угоди, затвердженої у справі № 927/313/18 Господарським судом Чернігівської області, призвело до звернення позивача до приватного виконавця за примусовим виконанням ухвали суду від 3 липня 2018 року. У процесі примусового виконання (ВП № 57613974), як стверджує позивач, ухвала від 3 липня 2018 року не виконана СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 вжив заходів щодо відчуження належної йому частки в ТОВ «Проун-модерн» на користь ОСОБА_2 , маючи на меті уникнення виконання рішення суду від 3 липня 2018 року у справі № 927/313/18. У зв`язку з викладеним вище позивач вважає укладений договір відчуження частки в товаристві фіктивним (удаваним). 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Чернігівської області ухвалою від 5 лютого 2019 року відмовив у відкритті провадження у цій справі. 2.2. Ухвалу вмотивовано тим, що заявлений позов не направлений на захист саме корпоративних прав позивача, а тому цей спір не містить ознак корпоративного. Крім того суд визнав безпідставним посилання у позовній заяві на пункт 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позивач обґрунтовує позов неправомірністю укладення договору відчуження частки як майна поручителя - фізичної особи, що, на думку позивача, є уникненням від примусового виконання рішення суду в іншій справі, а не спором щодо частки позивача у товаристві. Наведене свідчить, що у позивача існує цивільний інтерес до майна поручителя - фізичної особи не як до учасника товариства, й не в межах корпоративних правовідносин. 2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 квітня 2019 року ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 5 лютого 2019 року скасував та направив справу на розгляд до місцевого господарського суду. 2.4. Постанову вмотивовано тим, що спір про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, котрий підтверджує факт відчуження/продажу ОСОБА_1 власних корпоративних прав ТОВ «Проун-модерн» на користь ОСОБА_2 , по суті є спором щодо правомірності правочину стосовно частки (корпоративних прав) у юридичній особі, а отже, місцевий господарський суд мав з`ясувати підстави відчуження (передачі) частки в юридичній особі і залежно від установлених обставин вирішити питання, до юрисдикції якого суду відноситься вирішення цієї справи. Однак, не встановивши всіх обставин, які необхідні для правильного вирішення питання про належність цього спору до тієї чи іншої юрисдикції, суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову у відкритті провадження у справі у зв`язку з її непідвідомчістю суду господарської юрисдикції. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати зазначену постанову, а ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 5 лютого 2019 року залишити в силі. 3.2. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що цей спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки він не має ознак наявності корпоративних відносин, не є спором, що виник з господарських правовідносин, а відповідачами згідно з позовною заявою є фізичні особи, які не є суб`єктами підприємницької діяльності. 4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 4.1. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду. 4.2. ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 4.3. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. 4.4. Отже, правильне визначення підвідомчості цієї справи залежить від установлення наявності або відсутності корпоративних відносин між учасниками справи. 4.5. Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. 4.6. Згідно зі статтею 80 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. 4.7. Відповідно до частини третьої статті 80 цього Кодексу товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. 4.8. Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 4.9. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. 4.10. Як убачається зі змісту позовної заяви, вимоги про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, котрий підтверджує факт відчуження/продажу ОСОБА_1 власних корпоративних прав ТОВ «Проун?модерн» на користь ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що вказаний договір/правочин спрямований на ухилення відповідача від виконання судового рішення у справі № 927/313/18. При цьому оскільки позивач не є учасником ТОВ «Проун-модерн» та не має на меті отримати частку ОСОБА_1 у товаристві з метою участі в управлінні та діяльності цієї юридичної особи, адже його вимоги спрямовані до відповідача саме як до боржника у зобов`язальних відносинах, а також оскільки заявлений позов не направлений на захист корпоративних прав позивача, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не містить ознак корпоративного. У зв`язку з указаним посилання позивача на пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України були правомірно визнані місцевим господарським судом безпідставними. 4.11. Крім того, оскільки у позивача існує цивільний інтерес до майна поручителя - фізичної особи не як до учасника товариства й не в межах корпоративних правовідносин, висновок суду апеляційної інстанції про те, що за наслідком встановлення підстав укладення спірного правочину вирішення цього спору може належати до юрисдикції господарських судів відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими. 4.12. Отже, заявлений спір ґрунтується на правовідносинах, направлених на захист прав позивача як стягувача у виконавчому провадженні (ВП № 57613974) щодо майна ОСОБА_1 , яким останній розпорядився відчуживши його іншій фізичній особі - ОСОБА_2 , крім того сторонами оспорюваного правочину є фізичні особи, а правовідносини сторін не мають ознак господарсько-правових, тому вирішення цього спору має здійснюватись за нормами ЦПК України. 4.13. Виходячи з викладеного постанову Північного апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Чернігівської області - залишити без змін. 4.14. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та залишенням у силі ухвали місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги на ТОВ «Спектр-агро». Керуючись статтями 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року у справі № 927/90/19 скасувати. 3. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 5 лютого 2019 року у справі № 927/90/19 залишити в силі. 4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-агро» (08702, Київська обл., місто Обухів, вул. Промислова, 20, код ЄДРПОУ 36348550) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Коропським РВ УМВС України в Чернігівській області 18 квітня 2012 року) 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) гривню судового збору за подання касаційної скарги. Суддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2019 року м. Київ Справа № 927/352/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючий - Стратієнко Л.В., судді: Студенець В.І., Ткач І.В., обов `язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.; за участю представників: позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_4, відповідача - Мамедової О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Дідиченко М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) від 20.03.2019, за позовом приватного підприємства «Ветті», до товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», про визнання недійсними рішення загальних зборів товариства та акту приймання - передачі майна, В С Т А Н О В И В: у травні 2018 року приватне підприємство «Ветті» звернулося до суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, та акту приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, та акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, складений на виконання протоколу № 1 від 12.11.2013, містять підроблені підписи директора, засновника ПП «Ветті» (позивач) - ОСОБА_1 (яка не брала участі у цих зборах). Оскільки рішення вищого органу товариства про створення та передачу до складу статутного капіталу майна не приймалось, не оформлювалось належним чином, засновник і директор позивача не брав участі у прийнятті цього рішення, не підписував його, то рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, а також акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, складений на виконання протоколу № 1 від 12.11.2013, за яким відбулось відчуження майна позивача, є недійсними. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, не відповідають вимогам законодавства, порушують права позивача, отже наявні підстави для визнання їх недійсними. Однак, взявши до уваги те, що позивач про відчуження майна міг довідатись з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру, тобто ще у 2013 році, адже був зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав відповідно до ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з цим позовом у травні 2018 року з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Також , суд першої інстанції встановив, що акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а фіксує лише об`єкти нерухомості, які передаються ПП «Ветті» і приймаються ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» відповідно до протоколу № 1 від 12.11.2013. За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначений акт приймання-передачі не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а отже не може бути визнаний недійсним. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ПП «Ветті» задоволено. Визнано недійсними рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп Лтд», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013. Визнано недійсним акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп Лтд» від 12.11.2013. Здійснено розподіл судового збору. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, суперечать вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними. Врахувавши факт незаконності прийнятих на загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» рішень, які були оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, на підставі яких і було укладено спірний акт, а також те, що висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018 встановлено, що підпис в акті приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 загальних зборів ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (волевиявлення позивача під час складення спірного акту не відповідало його внутрішній волі), апеляційний суд дійшов до висновку, що правочин, який оформлений актом, є таким, що не відповідає вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України та є недійсним. Також, апеляційний суд вказав на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом у межах позовної давності. 15.04.2019 ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 залишити без змін. Підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду зазначає незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин ст. ст. 256, 261, 264, 267 ЦК України та безпідставне застосування ст. 202, 203 ЦК України. Зазначає і про порушення апеляційним судом ст. ст. 627-629 ЦК України, ст. ст. 42, 73, 74, 76-79 ГПК України. Стверджує про недоведення належними доказами того, що підписи на спірних документах ставились якоюсь невідомою особою, не з відома ОСОБА_1 Посилається на те, що позивач всупереч п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України не надав доказів на підтвердження факту того, що він не міг дізнатись і не знав про вибуття з власності спірного майна до 2018 року. Зазначає, що законодавство встановлює презумпцію обов`язку позивача, як власника відповідного майна, нести всі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, та обов`язку позивача як суб`єкта господарювання на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного йому майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів. При виконанні належним чином вищевказаних обов`язків, позивач об`єктивно не міг бути не обізнаний про порушення права власності на спірне майно ще в 2013 році. Посилається на те, що ОСОБА_1 11.06.2015 звернулась із заявою до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення (в ході розгляду справи № 742/1760/15-ц позивачу стало відомо про відчуження майна ПП «Ветті»). Проте, за результатами розгляду відповідного звернення прокуратурою Чернігівської області до Єдиного реєстру досудового розслідування не були внесені відповідні відомості (через відсутність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення). Крім того, суд першої інстанції на аркуші 26 рішення зазначив, що при вирішенні спору судом враховується те, що заява позивача до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення від 11.06.2015 не перериває перебіг позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України. Зазначає, що акт приймання-передачі не є правочином (подається на реєстрацію для підтвердження факту передачі майна) і може бути розцінений лише як первинний документ. Стверджує, що такої позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 22.05.2018 у справі 910/12258/17. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки таким фактам: позивач в особі директора ОСОБА_1, яка є одноосібним власником ПП «Ветті», відчужуючи частку у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» за договором купівлі-продажу від 26.12.2013 (підписи на якому нотаріально посвідчені), не могла не знати про свою участь в ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» до 2018 року. В договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» від 26.12.2013, який підписано директором ОСОБА_1 , міститься печатка ПП «Ветті», яка на той момент не була ніким викрадена, привласнена. Посилається на те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України (www.imba.org.ua) відсутні відомості про те, що ОСОБА_4 є адвокатом. В зв`язку з чим немає можливості дізнатись чи була ОСОБА_4 на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції адвокатом, чи не було зупинено, припинено її право на заняття адвокатською діяльністю. Зазначає, що Київський апеляційний господарський суд всупереч ч. 3 ст. 269 ГПК України необґрунтовано відмовив у прийнятті додаткових доказів, що надавались відповідачем (копії відповіді на адвокатський запит № 21-12/758 від 27.02.2019, копії фінансових звітів ПП «Ветті» за 2013, 2014 роки), неможливість подання яких місцевому господарському суду була обґрунтована відповідачем. Посилається на постанови Верховного суду України від 20.05.2014 у справі № 64/366-10 (3-20гс14), від 18.05.2016 у справі № 922/51/15 (3-194гс16), рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації», «Суомінен проти Фінляндії», «Хаджинастасиу проти Греції». У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на те, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013 та акт приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013 не містять справжнього підпису власника та директора позивача - ОСОБА_1 Її підпис на цих документах був підроблений, що підтверджується висновком відповідної почеркознавчої експертизи. Вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується те, що про ці документи було відомо лише відповідачу. Посилається на те, що неналежне виконання своїх обов`язків з боку окремих працівників правоохоронних органів не свідчить про те, що власник не здійснював спроби із відновлення свого порушеного права. Зазначає, що позовна давність в цьому випадку має обчислюватись за вимогами ст. 261 ЦК України, з моменту коли позивач дізнався про існування підроблених рішення та акту, а не з моменту їх складання (про їх існування та те, що позивач мав підписувати такі документи йому відомо не було та не могло бути відомо). Вважає, що рішення засновників, оформлені протоколом № 1, не свідчать про перехід права власності до відповідача. Акт від 14.11.2013, що є предметом розгляду у цій справі, містить ознаки волі та є документом, яким підтверджується виникнення, перехід або припинення права на нерухомість. Вважає, що цей акт містить всі ознаки правочину в розумінні ст. 202 ЦК України. Зазначає про помилкове посилання відповідача на висновки, що викладені у справах № 916/613/17, № 910/12258/17, адже у цих справах акти дійсно не мали ознак правочину. Посилається на те, що представник позивача адвокат ОСОБА_4 відповідно до вимог чинного законодавства склала письмовий і усний іспит, була звільнена від проходження стажування з урахуванням того, що рік перебувала на посаді помічника адвоката, склала Присягу адвоката та за рішенням Ради адвокатів міста Києва отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017. На сьогоднішній день дія вказаного свідоцтва не зупинена та не припинена. Стверджує, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, до незгоди з позицією апеляційного суду. Посилається на постанову Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 907/167/17. На підставі ст. ст. 300, 308, 309 ГПК України просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. 29.01.2003 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію ПП «Ветті» (код ЄДРПОУ 32368311), що підтверджується випискою з ЄДР від 08.02.2013. Судами встановлено, що засновником (власником) та керівником ПП «Ветті» є ОСОБА_1, про що свідчать виписки з ЄДР, п. 1.3 Статуту ПП «Ветті». Підприємство є юридичною особою за законодавством України, має самостійний баланс, рахунки у банківських установах, круглу печатку зі своїм найменуванням, бланки, іншу атрибутику юридичної особи. Підприємство може від свого імені укладати договори, набувати майнові та пов`язані з ними немайнові права, нести обов`язки, бути учасником процесуального провадження у суді будь-якої юрисдикції (п. 1.4 Статуту ПП «Ветті»). За п. п. 5.2, 5.3 вказаного Статуту вищим органом управління підприємства є засновник (власник) підприємства, який здійснює свої повноваження відповідно до Цивільного, Господарського кодексів України та цього Статуту. До кола питань, які вирішуються винятково засновником (власником) підприємства входять, зокрема, призначення, а також звільнення директора підприємства; розгляд та затвердження пропозицій про створення, здійснення, реорганізації і ліквідації підприємств, установ та організацій підприємства, а також філій та представництв, затвердження положень (статутів) про них. Пунктом 5.9 Статуту визначено, що директор має право вчиняти юридичні дії від імені підприємства без довіреності та вирішує всі питання оперативно-господарської діяльності підприємства, зокрема, розпоряджається майном підприємства, представляє власнику річний звіт та баланс підприємства. 12.11.2013 відбулися збори ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», на яких були присутні засновники: ПП «Ветті» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_6 Відповідно до протоколу № 1 присутні засновники одностайно вирішили: заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»; встановити статутний капітал ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» у розмірі 34 650,00 грн та сформувати його за рахунок майна та грошових внесків засновників у строки, встановлені чинним законодавством України. Розподілити статутний капітал ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» між засновниками таким чином: розмір частки громадянки України ОСОБА_6 складає 1 650,00 грн, що становить 5% статутного капіталу товариства; розмір частки ПП «Ветті» складає 33 000,00 грн, що становить 95% статутного капіталу товариства та формується за рахунок внесення до статутного капіталу товариства такого майна: 1) 1/2 нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова) , 50 , загальною площею 59,4 кв.м, що належить ПП «Ветті» згідно з договором купівлі-продажу від 06.04.2012 та витягом про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998315, реєстраційний номер: 35762024. За згодою учасників товариства оцінена в 2 632,00 грн; 2) 1/2 нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова ), 50 , загальною площею 59,4 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998288, реєстраційний номер: 35762024. За згодою учасників товариства оцінена в 2 632,00 грн; 3) 1/2 нежитлової будівлі, розміщеної за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова ), 50 , загальною площею 144,6 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998256, реєстраційний номер: 35762406. За згодою учасників товариства оцінена в 13 879,00 грн; 4) 1/2 нежитлової будівлі, розміщеної за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна ( вул. Свердлова ), 50, загальною площею 144,6 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 06.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998271, реєстраційний номер: 35762406. За згодою учасників товариства оцінена в 13 879,00 грн. Призначити директором ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» ОСОБА_6 з дати внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про товариство. 13.11.2013 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» (код ЄДРПОУ 38787693), що підтверджується випискою з ЄДР від 15.11.2013. 14.11.2013 складено акт приймання-передачі майна № 1. У цьому акті приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 зазначено, що він складений на виконання протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» № 1 від 12.11.2013. На акті приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 містяться підписи ОСОБА_1 (директор ПП «Ветті») та ОСОБА_6 (директор ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»). Відповідно до акту приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 директор ПП «Ветті» передав, а директор ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» прийняв всі об`єкти нерухомості, внесені ПП «Ветті» до статутного капіталу ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» за рішенням загальних зборів засновників від 12.11.2013, оформленим протоколом №1. Відомості про державну реєстрацію права власності на зазначені об`єкти нерухомості за ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» внесені 27.11.2013 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягами з Державного реєстру від 27.11.2013. Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 140 ЦК України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. За ч. 1 ст. 3 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 97 ЦК України). Збори приймають рішення, які оформляються відповідним протоколом. Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (ст. ст. 41, 42, 59, 60 Закону України «Про господарські товариства»); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч. 4 ст. 43 Закону України «Про господарські товариства»); прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (ст. 40, 45 Закону України «Про господарські товариства»). При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення. На загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» 12.11.2013 (прийняті рішення на яких були оформлені протоколом № 1) вирішено заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» та сформувати статутний капітал за рахунок внесення до нього майна, яке належить ПП «Ветті». Перелік майна зазначений у цьому протоколі. У протоколі № 1 від 12.11.2013 в графі «підписи засновників» містяться підписи директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 та ОСОБА_6 Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справа «Дульський проти України» від 01.06.2006 експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, яка була здійснена на підставі ухвали Господарського суду Чернігівської області від 25.06.2018, підпис директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 на спірному протоколі № 1 від 12.11.2013 здійснено не ОСОБА_1 , а іншою особою. Отже, цей протокол містить недостовірні відомості щодо присутності позивача на цих зборах та його участі у прийнятті рішень. Взявши до уваги висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, який був оцінений судом з урахуванням ст. 86 ГПК України, Статуту ПП «Ветті», встановивши, що ПП «Ветті» в особі директора ОСОБА_1 участі у зборах 12.11.2013 не брало, не обговорювало винесені на ці збори питання і рішення щодо цих питань не приймало (відомості щодо присутності позивача на зборах та його участі у прийнятті рішень є недостовірними), апеляційний суд дійшов висновку про порушення прав позивача на участь у таких зборах та, що такі рішення не відповідають вимогам законодавства. Таким чином, апеляційний суд правомірно і обґрунтовано визнав рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, недійсними. Щодо позовних вимог про визнання недійсним акту приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013, то апеляційний суд, на відміну від помилкового висновку суду першої інстанції, правильно задовольнив і ці позовні вимоги з огляду на таке. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. У справі Європейський суд з прав людини «Белеш та інші проти Чеської Республіки» вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Частина 2 ст. 20 ГК України встановлює, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Згідно з ч. 1-4 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину. Отже , правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Рішенням загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, вирішено заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» та сформувати статутний капітал за рахунок внесення до нього майна, яке належить ПП «Ветті», перелік якого зазначений у цьому протоколі. На виконання рішення загальних зборів засновників, оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, 14.11.2013 між ПП «Ветті» і ТОВ «Бізнес консалтинг Груп ЛТД» було складено акт приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв майно, яке було зазначено у вказаному протоколі загальних зборів відповідача. Надаючи належну оцінку акту приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, здійснивши належний аналіз Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин), апеляційний суд, на відміну від помилкового висновку місцевого господарського суду, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно. Отже , такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні ст. 202 ЦК України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16. За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, встановлено, що підпис в акті приймання передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 загальних зборів ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Встановивши , що волевиявлення позивача під час складення спірного акту не відповідало його внутрішній волі, врахувавши факт незаконності прийнятих на загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» рішень, які були оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, на підставі якого і було укладено спірний акт, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що акт приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 суперечить вимогам ст. 203 ЦК України та є недійсним. Також , правомірним є висновок апеляційного суду про те, що позивач звернувся з цим позовом до суду в межах позовної давності з огляду на таке. Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосувати позовну давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). За ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже , перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Кодексу, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відмовляючи у визнанні рішень загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, недійсними у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності щодо цієї вимоги, місцевий господарський суд вказав на те, що позивач про відчуження його майна, а отже і про правові підстави такого відчуження міг довідатись з моменту внесення цих відомостей до Державного реєстру, тобто ще у 2013 році, адже зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав відповідно до ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України. Апеляційний суд, взявши до уваги те, що чинним законодавством до обов`язків учасника (засновника) господарського товариства не віднесено обов`язок щодо періодичного ознайомлення з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; з договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» від 26.12.2013 (який не стосується незаконного відчуження на користь відповідача нерухомого майна, яке було предметом оскаржуваного рішення та акту приймання-передачі майна) не вбачається, що ПП «Ветті» в особі його директора було ознайомлене зі змістом рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», які оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013 (крім того, висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018 встановлено, що підпис директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 на спірному протоколі № 1 від 12.11.2013 здійснено не ОСОБА_1 ), а також те, що лише у червні 2015 року в ході розгляду справи № 742/1760/15-ц позивачу стало відомо про те, що на підставі рішення засновника (власника) ПП «Ветті» № 10 від 24.09.2014 було відчужено 8 земельних ділянок, належних ПП «Ветті» та, що з червня 2015 року позивачем в особі його засновника вчинялись дії щодо відновлення свого порушеного права, дійшов до правильного висновку про те, що позивач об`єктивно міг довідатись про наявність оскаржуваного рішення зборів засновників, які оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, не раніше ніж у червні 2015 року. З урахуванням вказаного апеляційний суд правомірно вказав на те, що позивач звернувся з цим позовом у травні 2018 року в межах позовної давності. Щодо доводів касаційної скарги про незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин ст. ст. 256, 261, 264, 267 ЦК України, безпідставне застосування ст. 202, 203 ЦК України (що регулюють укладення правочину), порушення ст. ст. 627-629 ЦК України, ст. ст. 42, 73, 74, 76-79 ГПК України, то необхідно зазначити що апеляційним судом, на відміну від суду першої інстанції, було правильно застосовано ті норми матеріального і процесуального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, а незгода відповідача з постановою апеляційного суду та бажання залишити в силі рішення місцевого господарського суду, яке не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, не може свідчити про неправильне застосування чи неврахування судом апеляційної інстанції вказаних відповідачем норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до можливості позивача знати про порушення своїх прав у 2013 року, однак такі доводи є безпідставними та спростовуються висновками апеляційного суду, який на підставі наявних у матеріалах справи доказів, з правильним застосуванням норм матеріального права, встановив, що позивач про порушення свого права дізнався лише у червні 2015 року і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Апеляційним судом при прийнятті постанови було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги доводи всіх учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України, п. 1 ст. 6 Конвенції та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України»). Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У рішенні в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 (заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Встановивши , що відповідачем не було доведено, що ненадання до суду першої інстанції додаткових доказів було зумовлено причинами, які об`єктивно не залежали від відповідача, апеляційний суд правомірно не взяв їх до уваги в силу ст. 269 ГПК України. Щодо аргументів касаційної скарги про те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що ОСОБА_4 є адвокатом, а тому не можливим є встановлення того чи була ОСОБА_4 адвокатом, чи не було зупинено, припинено її право на заняття адвокатською діяльністю на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції, то вони є безпідставними, адже повноваження ОСОБА_4 на представлення інтересів позивача, зокрема у суді апеляційної інстанції підтверджуються свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_1 від 18.05.2017, ордером на надання правової допомоги серії КВ № 422636. Щодо посилання на постанови Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17, то у цих справах суд касаційної інстанції виходив з інших фактичних обставин справи, встановлених судами, ніж ті, що були встановлені апеляційним судом у цій справі. Суди у цих справах дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним акту, підписаного саме на виконання умов договору, а не на виконання рішення зборів засновників. Крім того, спірний акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 у цій справі став підставою для реєстрації права власності на відповідне майно, що не було встановлено у зазначених відповідачем справах. Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності іншої оцінки судом касаційної інстанції доказів, ніж та, що була зроблена, зокрема апеляційним судом. Але , відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог матеріального права, з дотриманням передбачених ст. 3 ЦК України принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для її скасування та залишення в силі рішення місцевого господарського суду немає. Оскільки підстав для скасування постанови апеляційного суду немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника. Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 березня 2019 року у справі за № 927/352/18 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Л. Стратієнко Судді В. Студенець І. Ткач http://reyestr.court.gov.ua/Review/82426119

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2019 року м. Київ Справа N 917/1338/18 Провадження N 12-23гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., позивача - ОСОБА_1, представників учасників справи: ОСОБА_2 - ОСОБА_10, Приватного підприємства "Агрофірма "Славутич" - Чернецького Д.В., Пушкарьова Д.Є., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 31 жовтня 2018 року, постановлену суддею Тимощенко О.М., та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Бородіної Л.І., Здоровко Л.М., Лакіза В.В., у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відповідачів: 1. Приватного підприємства "Агрофірма "Славутич", 2. ОСОБА_9, 3. ОСОБА_5 про визнання недійсними рішень зборів та редакцій статуту. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. 25 жовтня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Агрофірма "Славутич" (далі - ПП "Агрофірма "Славутич"), ОСОБА_9, ОСОБА_5 про визнання недійсними: - рішення загальних зборів учасників ПП "Агрофірма "Славутич" від 02 січня 2018 року, оформленого протоколом N 1, та редакції статуту підприємства, затвердженої цим рішенням і зареєстрованої 03 січня 2018 року реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" Полтавської обласної ради Голубєвою Л.В., номер запису 15611050018000555; - рішення зборів засновників ПП "Агрофірма "Славутич" від 19 травня 2018 року N 3 та редакції статуту підприємства, затвердженої цим рішенням і зареєстрованої 06 червня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства "Центр реєстрації" Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області Мурзенком А.В., номери записів 15611050020000555, 15611070021000555. 2. Позивачі вважають оскаржувані рішення незаконними та прийнятими з порушенням установчих документів юридичної особи і просять суд визнати їх недійсними. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Господарський суд Полтавської області ухвалою від 31 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2018 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 4. Суди попередніх інстанцій, пославшись на статті 8, 113, 130, 147, 166, 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 55, 69, 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 55, 69 Закону України "Про господарські товариства", статті 20, 175 ГПК України, виходили з того, що на час смерті ОСОБА_7 належали права учасника ПП "Агрофірма "Славутич" відповідно до частки в статутному фонді у розмірі 60 %. Права на частку в статутному фонді цього підприємства перейшли до спадкоємців ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8. Однак для виникнення корпоративних прав необхідно не лише отримання свідоцтва про право на спадщину, але і вчинення інших дій. Корпоративні права у позивачів виникнуть лише після вступу їх до ПП "Агрофірма "Славутич". Тому спір у цій справі не є спором, що виник з корпоративних відносин, та не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Цей спір виник з цивільних правовідносин між фізичними особами та ПП "Агрофірма "Славутич", суб'єктний склад учасників відповідає положенням статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а тому має бути вирішений у порядку цивільного судочинства. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 5. 03 січня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити до місцевого господарського суду для продовження розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 6. ОСОБА_2 послалася на те, що установчі документи ПП "Агрофірма "Славутич" не містять положень про те, що перехід частки у статутному фонді до спадкоємців фізичної особи допускається лише за згодою інших учасників підприємства. Також послалася на рішення загальних зборів учасників від 10 жовтня 2017 року, на підставі якого спадкоємців ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 включено до складу учасників підприємства і внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр). На підставі цього рішення станом на день прийняття оскаржуваних рішень загальних зборів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були учасниками ПП "Агрофірма "Славутич". Тому цей спір є корпоративним та його належить розглядати за правилами господарського судочинства, тоді як суди попередніх інстанцій, відмовивши у відкритті провадження у справі на тій підставі, що він не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства, порушили правила предметної та суб'єктної юрисдикцій. Доводи інших учасників справи 7. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 8. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2019 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 9. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 10. Як убачається з матеріалів справи, відповідно до статуту ПП "Агрофірма "Славутич", зареєстрованого в Глобинській районній державній адміністрації за реєстраційним N 82 від 24 лютого 1998 року, зі змінами, внесеними 10 червня 2001 року, її засновниками є ОСОБА_7 та ОСОБА_9 17 травня 2001 року ними укладено установчий договір про створення та діяльність ПП "Агрофірма "Славутич", затверджений рішенням установчих зборів від 27 травня 2001 року та зареєстрований у цій же адміністрації 19 червня 2001 року. Статутний фонд підприємства склав 34 000 грн. Розмір вкладу ОСОБА_7 - 20 400 грн (60 % статутного фонду), а ОСОБА_9 - 13 600 грн (40 % статутного фонду). 11. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06 жовтня 2017 року спадкоємцями померлого є ОСОБА_2., ОСОБА_3 та ОСОБА_8 по 1/3 частині статутного фонду ПП "Агрофірма "Славутич". 12. Рішенням проведених 10 жовтня 2017 року загальних зборів розподілено частку померлого ОСОБА_7 між спадкоємцями по 1/3 частині та включено їх до складу учасників ПП "Агрофірма "Славутич" із часткою 20 % у кожного. За наслідками прийнятих на цих зборах рішень проведено державну реєстрацію змін про юридичну особу у Реєстрі, що підтверджується витягом станом на 12 жовтня 2017 року. 13. 30 листопада 2017 року Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення у справі N 917/1887/17, залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16 травня 2018 року, яким визнав недійсними рішення загальних зборів учасників ПП "Агрофірма "Славутич" від 10 жовтня 2017 року. В подальшому 03 жовтня 2018 року Верховний Суд постановою скасував ці судові рішення попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 14. Рішенням загальних зборів від 02 січня 2018 року виключено зі складу учасників ПП "Агрофірма "Славутич" ОСОБА_7 у зв?язку з його смертю; відмовлено спадкоємцям у прийнятті їх до складу учасників зі здійсненням з ними розрахунку; проведено перерозподіл часток у статутному фонді. 15. Рішенням загальних зборів від 19 травня 2018 року включено до складу учасників підприємства ОСОБА_5 із часткою у статутному фонді 100 %; виключено зі складу учасників ОСОБА_9; звільнено його з посади директора; призначено нового директора ОСОБА_5 16. За наслідками прийнятих на загальних зборах 02 січня та 19 травня 2018 року рішень проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу і складу учасників, що підтверджується витягами з Реєстру станом на 16 квітня та 08 червня 2018 року. В подальшому ці реєстраційні дії скасовані наказом Міністерства юстиції України N 2870/5 від 05 вересня 2018 року за скаргою спадкоємців. 17. Статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 18. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 цього ж Кодексу). 19. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання. 20. Натомість відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 21. Отже, правильне визначення юрисдикційності цього спору в межах доводів та вимог касаційної скарги залежить від установлення наявності або відсутності спору, що виник з корпоративних відносин між сторонами в цій справі. 22. Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. 23. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу). Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форм власності. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 917/1887/17, про те, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено. 24. За змістом частин третьої та п'ятої статті 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. 25. Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 цього ж Кодексу корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 26. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання. 27. У справі, що розглядається, позивачі вважають себе учасниками ПП "Агрофірма "Славутич" і просять визнати недійсним рішення зборів, прийняті без їхньої участі, тобто вважають порушеними свої корпоративні права на участь в управлінні ПП "Агрофірма "Славутич". Такий спір є корпоративним. 28. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу; натомість установлення обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постановах від 28 листопада 2018 року у справі N 607/6092/18 (провадження N 14-483цс18), від 05 червня 2019 року у справі N 607/6865/2018 (провадження N 14-212цс19). 29. Отже, якщо позивачі обґрунтовують позовні вимоги порушенням відповідачами їхніх корпоративних прав, то встановлення наявності чи відсутності порушення таких прав, характеру та суб'єктів порушення здійснюється господарським судом під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Таким чином, спір у цій справі пов?язаний з управлінням юридичною особою вищим органом юридичної особи, є корпоративним і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 30. За таких обставин ухвала суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі є такими, що прийняті з порушенням норм процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 31. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 32. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України). 33. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції зі стадії прийняття позовної заяви до розгляду. Щодо судових витрат 34. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду першої інстанції зі стадії прийняття позовної заяви до розгляду, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. 2. Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 31 жовтня 2018 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2018 року у справі N 917/1338/18 скасувати. 3. Справу передати до суду першої інстанції зі стадії прийняття до розгляду позовної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко Т.О. Анцупова Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук В.В. Пророк Ю.Л. Власов Л.І. Рогач М.І. Гриців О.С. Золотніков Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 квітня 2019 року м. Київ Справа N 916/1295/18 Провадження N 12-4гс19 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П., учасник справи - представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року (суддя Петров В.С.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року (судді Поліщук Л.В., Аленін О.Ю., Таран С.В.) у справі N 916/1295/18 за позовом ОСОБА_5 (далі також - позивач) до Кодимського районного споживчого товариства (далі - Кодимське РайСТ), ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, і ВСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У червні 2018 року ОСОБА_5 подав до господарського суду позовну заяву, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення "Універмаг" загальною площею 1355,6 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, укладений 24 січня 2018 року Кодимським РайСТ та ОСОБА_3, що посвідчений приватним нотаріусом Гайворонського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 (далі - Договір). 1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав на те, що Кодимське РайСТ здійснило продаж спірного нежитлового приміщення без згоди загальних зборів, чим порушило права пайовиків цього товариства, до яких відноситься позивач. ОСОБА_5 вказав, що ним не отримувались повідомлення від Кодимського РайСТ про проведення загальних зборів з питання продажу спірного приміщення, тому він вважає, що такі збори взагалі не проводились. 1.3. Як на правову підставу позову позивач посилався на положення статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 10 Закону України від 10 квітня 1992 року N 2265-XII "Про споживчу кооперацію" (далі - Закону "Про споживчу кооперацію"). 2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що, виходячи зі змісту положень Закону "Про споживчу кооперацію" та статуту Кодимського РайСТ, які не передбачають поділ статутного капіталу на частки між учасниками, позивач у цій справі як член споживчого товариства не є носієм корпоративних прав в розумінні статті 167 ГК України, а відносини між ним та товариством не є корпоративними. Відповідно, спір у справі між фізичною особою - членом споживчого товариства та Кодимським РайСТ не є корпоративним та не підлягає вирішенню в господарських судах. 2.3. Враховуючи положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, за якими господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, цей спір не підлягає розгляду в господарських судах з огляду на суб'єктний склад сторін. 2.4. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року залишено без змін. 2.5. Суд апеляційної інстанції зазначив, що за приписами законодавства та положеннями статуту Кодимське РайСТ є господарською організацією, частка у майні якої належить позивачу, який наділений правом участі в управлінні цим товариством, отримання певної частки його прибутку та активів у разі його ліквідації, а також іншими правами згідно із законом та статутом товариства. Отже, спір члена споживчого товариства з товариством стосовно управління та розпорядження майном підпадає під ознаки корпоративного спору. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі N 915/593/17 та від 7 листопада 2018 року у справі N 909/19/18. 2.6. Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для закриття провадження, враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, а саме те, що одним з відповідачів - учасників спірного правочину є фізична особа, яка не є ні підприємцем, ні членом Кодимського РайСТ. 3. Короткий зміст касаційної скарги, обставини надходження справи до Великої Палати Верховного Суду 3.1. 18 грудня 2018 року позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року, у якій просив скасувати судові рішення та передати справу для продовження розгляду до місцевого господарського суду. 3.2. Позивач посилався на те, що суди попередніх інстанцій помилково закрили провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України на тій підставі, що спір не підлягає розгляду в порядку господарської юрисдикції з огляду на суб'єктний склад сторін, адже спір виник у корпоративних правовідносинах і предметом спору у цій справі є порушення корпоративних прав позивача як члена Кодимського РайСТ під час вирішення питання щодо відчуження нежитлового приміщення. Відтак такий спір має розглядатися у порядку господарського судочинства. 3.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 та призначено її до розгляду у судовому засіданні; надано учасникам строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. 3.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2019 року справу N 916/1295/18 разом з касаційною скаргою ОСОБА_5 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України. 3.5. Ухвалою від 31 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу N 916/1295/18 та призначила її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 4. Позиція учасників справи 4.1. У відзиві на касаційну скаргу Кодимське РайСТ просить залишити касаційну скаргу без задоволення, наголошуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права. Крім того, ОСОБА_5 не є стороною договору, що укладений ОСОБА_3 та Кодимським РайСТ в особі його голови, який діяв на підставі постанови правління та статуту товариства, а тому такі позовні вимоги не можуть бути задоволені у зв'язку з безпідставністю. 4.2. ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу та через представника у судовому засіданні просила залишити скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначила, що спірний договір купівлі-продажу є цивільно-правовим зобов'язанням, в якому вона як сторона договору не є підприємцем або членом Кодимського РайСТ. Тому, враховуючи приписи пункту 1 частини першої статті 20 ГПК Ук�