Search the Community

Showing results for tags 'ликвидация банка'.

The search index is currently processing. Current results may not be complete.
  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
    • antiraid
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

  1. Постанова Іменем України 9 лютого 2021 року м. Київ Справа № 381/622/17 Провадження № 14-98цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі судді -доповідача Гудими Д. А., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - банк) і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу за касаційною скаргою банку на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року, ухвалене суддею Чернишовою Є. Ю., та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, прийняту колегією суддів у складі Яворського М. А., Кашперської Т. Ц. і Фінагеєва В. О. ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Вступ 1. Позивач звернувся з позовом про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу. На той час у банку вже була запроваджена тимчасова адміністрація та розпочата процедура його ліквідації. Суд першої задовольнив позов. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу банку, має дати відповідь на питання про те, чи можливо з урахуванням пункту 1 частини п`ятої статті 36 та пункту 1 частини шостої статті 36 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) після введення у банку тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації задовольнити позов про стягнення з такого банку суми заборгованості за договором банківського вкладу, строк якого закінчився. (2) Короткий зміст позовних вимог 2. У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням уточнених позовних вимог (т. 1, а. с. 61) просив стягнути з банку заборгованість за вкладом у сумі 190 256,87 грн і проценти за користування вкладом у сумі 138 130,69 грн за договором від 28 травня 2013 року № 653/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» у національній валюті зі щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (12 місяців) (далі - договір банківського вкладу). Мотивував позов такими обставинами: 2.1. 28 травня 2013 року позивач уклав із банком договір банківського вкладу. Банк отримав від позивача через касу 250 000,00 грн на період із 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року з процентною ставкою на вклад у розмірі 18 % річних. 2.2. 28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому внесених коштів і нарахованих процентів, проте банк перерахував лише частину, а саме 59 743,13 грн. Решту - 235 256,87 грн - не повернув. 2.3. 26 червня 2014 року у відповідь на звернення позивача у листі банк повідомив, що у серпні 2013 року він частково повернув позивачеві кошти у сумі 206 364,92 грн, з яких 201 185,67 грн виплатив через касу на підставі укладеної сторонами додаткової угоди № 01 від 9 серпня 2013 року та заяви про видачу готівки № 14 від тієї ж дати, а 5 179,25 грн списав із вкладу як перерахунок відсотків через дострокове вилучення коштів. Крім того, банк повідомив, що розпочав заходи з урегулювання проблеми, а також подав заяву, за якою розпочалось кримінальне провадження про притягнення до кримінальної відповідальності винних у незаконному знятті коштів з рахунку позивача. 2.4. Банк має виконати умови договору банківського вкладу та повернути позивачеві внесені на депозит кошти і проценти. (3) Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції 3. 18 жовтня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області постановив ухвалу, згідно з якою залучив до участі у справі співвідповідачем Фонд. 4. 2 листопада 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: стягнув з банку на користь позивача 190 256,87 грн заборгованості за депозитом і 138 130,69 грн процентів. Мотивував рішення тим, що кошти, які знаходяться на рахунку позивача, належать йому на праві власності. Відмовивши перерахувати належні позивачу кошти, відповідач порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно мирного володіння майном. (4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 26 грудня 2017 року Апеляційний суд Київської області прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року. Мотивував постанову так : 5.1. Запровадження тимчасової адміністрації та ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист. Фонд набуває лише право кредитора банку на відшкодовані клієнтам банку кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов`язаннями відповідає банк. 5.2. Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) й умов договору банківського вкладу зобов`язання банку в розмірі та на умовах, визначених цим договором, припинилися 28 травня 2014 року. Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, в яких банк має обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. 5.3. Зобов`язання банку повернути позивачеві кошти за договором банківського вкладу виникли ще 28 травня 2014 року, тобто за два роки до початку процедури ліквідації. Тому безпідставними є доводи банку про те, що суд першої інстанції мав врахувати запровадження у банку процедури ліквідації та тимчасової адміністрації на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 3 червня 2016 року № 913. 5.4. Позивач захищає право на мирне володіння своїм майном. Тому обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, на спірні правовідносини не поширюється. (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги 6. 22 січня 2018 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку від імені останнього подала касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року й ухвалити нове рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовити. Скаржиться на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 7. 3 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував так: 7.1. Необхідно відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17, від 7 червня 2017 року у справі № 490/4542/15-ц, а також від аналогічних висновків Верховного Суду про те, що якщо на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у банку вже введена тимчасова адміністрація, це унеможливлює стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. Такий відступ слід зробити на користь висновку про те, що пункт 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI у відповідних правовідносинах застосовний; 7.2. Банк відмовив позивачеві у поверненні коштів за банківським вкладом, оскільки тривало досудове розслідування щодо вилучених з рахунку позивача коштів. Отже, фактично сторони мали спір стосовно суми, яку згідно з договором банківського вкладу банк не виплатив позивачеві. Застосування зазначеного висновку Верховного Суду України до спірних правовідносин унеможливлює включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, такоговкладника, який має спір із банком щодо виконання зобов`язання за договором банківського вкладу. 7.3. Відповідно до пунктів 1 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку. 7.4. Якщо строк договору банківського вкладу закінчився до введення тимчасової адміністрації, а сторони мають спір з приводу виконання зобов`язання за цим договором, то не можна застосувати пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, згідно з яким, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. Рішення суду, згідно з яким вирішений спір, є підставою для задоволення вимоги кредитора відповідно до статті 52 Закону № 4452-VI. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 8. Банк мотивував касаційну скаргу так: 8.1. У спорах, пов`язаних із банком, у якому введена тимчасова адміністрація/розпочата ліквідація, щодо виконання зобов`язань перед кредиторами приписи Закону № 4452-VI є спеціальними та пріоритетними відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. З огляду на приписи пунктів 2 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI після запровадження у банку тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів має відбуватися у порядку, передбаченому спеціальним законом з дотриманням черговості (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15). 8.2. Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року № 574/тдд, виконаний Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, не є належним і допустимим доказом, оскільки триває досудове розслідування у межах кримінального провадження, а позивач не надав дозволу слідчого на використання висновку експерта у межах цивільної справи відповідно до частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України. (2) Позиції інших учасників справи 9. 30 липня 2020 року Фонд подав «письмовий відзив», у якому просить задовольнити касаційну скаргу банку з таких міркувань: 9.1. У спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними, а сам цей Закон - пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у відповідних правовідносинах (аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, а Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду - у постановах від 8 лютого 2018 року у справі № 308/3282/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справах № 761/20903/15-ц і № 553/2630/15-ц). 9.2. За змістом пунктів 6 і 16 статті 2, підпунктів 1 і 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. Кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються у межах граничної суми відшкодування Фондом за визначеною Законом № 4452-VI процедурою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16). 9.3. 16 травня 2019 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі № 826/6665/16 про скасування постанови Національного банку України (далі - НБУ) від 5 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних». Згідно з цією постановою суд скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року й ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Тому, оскільки оскаржену у справі № 826/6665/16 постанову НБУ суд не скасував, процедура ліквідації банку є такою, що відповідає закону. 9.4. Позивач звернувся з позовом у січні 2017 року, коли у банку була запроваджена процедура ліквідації. Тому відсутні підстави для стягнення з банку на користь позивача коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI. Відсутність підстав для задоволення позову підтверджують висновки Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, сформульовані у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 757/36472/14-ц. 10. Позивач відзив на касаційну скаргу суду не подав. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо можливості стягнення з неплатоспроможного банку суми вкладу 11. Суди першої й апеляційної інстанцій, спростовуючи доводи банку, вказали, що запровадження у ньому тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не позбавляють особу можливості реалізації права на судовий захист. Фонд набуває лише права кредитора банку на відшкодовані клієнтам останнього кошти та надану йому цільову позику. За взятими на себе зобов`язаннями і далі відповідає банк. Тому запровадження у ньому тимчасової адміністрації не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Суди вважали, що оскільки строк дії договору банківського вкладу закінчився 28 травня 2014 року, тобто до введення в банку тимчасової адміністрації, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI обмеження до спірних правовідносин не застосовується. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів погоджується. 12. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, правильно вказав, що якщострок договору банківського вкладу закінчився до введення тимчасової адміністрації, а сторони мають спір з приводу виконання зобов`язання за цим договором, то не можна застосувати правило, згідно з яким, якщо на момент ухвалення рішення у суді першої інстанції у банку вже введено тимчасову адміністрацію, то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. 13. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу). 14. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)). 15. Позивач просив стягнути з банку на його користь заборгованість за вкладом у сумі 190 256,87 грн і процентами за користування вкладом у сумі 138 130,69 грн. 16. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини: 16.1. 28 травня 2013 року позивач уклав із банком договір банківського вкладу на строк до 28 травня 2014 року з процентною ставкою 18 % річних. Відповідно до умов цього договору позивач передав банку 250 000 грн, що підтверджує копія квитанції від 28 травня 2013 року про внесення коштів на депозит. 16.2. 28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, а банк згідно з пунктом 2.1.4 договору банківського вкладу перерахував позивачеві 59 743,13 грн. 16.3. У листі від 26 червня 2014 року № 41/3-12/3585 банк повідомив позивачеві, що за даними обліку банку 9 серпня 2013 року договір банківського вкладу «було частково достроково вилучено на суму 206 364,92 грн, з яких - 201 185,67 грн виплачено через касу згідно із заявою на видачу готівки» від № 14 від 9 серпня 2013 року, а 5 179,25 грн - «списано із вкладу як перерахунок відсотків у зв`язку із достроковим вилученням коштів». Банк також вказав, що, беручи до уваги заяву позивача про нездійснення часткового дострокового вилучення вкладу, він подав заяву до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про вчинення кримінального правопорушення, притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб та відшкодування завданих збитків. 16.4. На підставі постанови Правління НБУ від 5 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 16.5. На підставі рішення Правління НБУ від 2 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» 3 червня 2016 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 913 про початок процедури ліквідації банку та делегування повноважень ліквідатора банку. 17. Позивач не оскаржує дії (бездіяльність) Фонду чи його уповноваженої особи щодо невиконання чи неналежного виконання ними повноважень, визначених Законом № 4452-VI. Спірні правовідносини виникли до запровадження у банку тимчасової адміністрації та до початку процедури його ліквідації внаслідок відмови банку виплатити позивачеві залишок заборгованості за договором банківського вкладу через те, що банк вважав таку заборгованість погашеною. Тобто у цій справі суди мали перевірити не правомірність дій Фонду чи його уповноваженої особи, а те, чи виплатив банк позивачеві заборгованість за договором банківського вкладу. 18. У матеріалах справи відсутні адресовані Фонду чи його уповноваженій особі заяви позивача щодо виплати гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом чи щодо включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку. Спір із банком щодо невиплати позивачеві залишку заборгованості за договором банківського вкладу виник ще до того, як цей банк був віднесений до категорії неплатоспроможних і розпочалася процедура його ліквідації. 19. На час виникнення спірних правовідносин, тобто відмови у виплаті позивачеві залишку заборгованості, банк вважався платоспроможним. Але до суду позивач звернувся тоді, коли у банку вже тривала процедура його ліквідації та застосовувалися приписи Закону № 4452-VI. 20. Цей Закон установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 4452-VI передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. Тобто у спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. 21. За загальним правилом під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI). Але згідно з пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої вказаної статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом. 22. За Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 4 липня 2014 року, який набрав чинності 11 липня 2014 року, вказаний пункт викладений у дещо іншій редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій. Згідно з цією редакцією обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті (близькі за змістом приписи є і у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). 23. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку) (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI). 24. Велика Палата Верховного Суду вважає, що під примусовим стягненням майна (у тому числі коштів) банку, про яке йде мова у пункті 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI,слід розуміти їхнє стягнення у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Тобто задоволення судом вимог про стягнення коштів за договором банківського вкладу не охоплюється поняттям примусового стягнення. 25. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо боржника визнано банкрутом (пункт 3 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»), НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (пункт 4 зазначеної частини), Фонд прийняв рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку (пункт 11, внесений до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» з 23 травня 2020 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13 травня 2020 року). 26. Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (пункт 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»). А у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виконавче провадження підлягає закінченню (пункт 4 частини першої статті 39 вказаного Закону). Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду (частина четверта статті 39 вказаного Закону). 27. З огляду на зміст наведених приписів передбачена пунктом 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI заборона реалізується, зокрема, через неможливість примусового виконання рішення суду про стягнення коштів з неплатоспроможного банку для дотримання черговості задоволення вимог його кредиторів, визначеної цим Законом. Так, у справі № 381/622/17 суд першої інстанції на виконання ухваленого ним рішення видав виконавчий лист (т. 1, а. с. 104), який позивач пред`явив до виконання. Однак орган державної виконавчої служби повернув виконавчий документ позивачеві без прийняття до виконання (т. 1, а. с. 103) з огляду на запровадження в банку тимчасової адміністрації. 28. Отже, запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації, як це відбулося у справі № 381/622/17. Рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку заборгованості за договором банківського вкладу фактично підтверджує право вкладника на відповідну суму. А будь-які виплати мають здійснюватися у порядку, визначеному Законом № 4452-VI. 29. Однак, якщо підставою звернення з позовом про стягнення коштів з неплатоспроможного банку стала відмова Фонду, його уповноваженої особи включити вимоги вкладника до реєстру вкладників або до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, то у такому разі вже існує спір з Фондом і банком, від імені якого діє уповноважена особа Фонду. Тому вимога про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації, не буде ефективним способом захисту порушеного права. Вкладнику слід звертатися з вимогами про зобов`язання Фонду, уповноваженої особи Фонду включити кредиторські вимоги до відповідних реєстрів. 30. Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина перша статті 26 Закону № 4452-VI). 31. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (частина друга статті 26 Закону № 4452-VI). 32. У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другоюстатті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI). 33. Порядок задоволення вимог кредиторів банку після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку врегульований Розділом VIII Закону № 4452-VI. 34. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI). 35. Вимоги вкладників-фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, мають задовольнятися у порядку черговості, встановленому статтею 52 Закону, після початку процедури ліквідації банку за рахунок коштів, одержаних у результаті його ліквідації та продажу майна (активів) (пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Тобто, виплата вкладникам коштів, сума яких перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, відбувається за рахунок банку, а не Фонду. 36. За змістом наведених приписів, а також приписів частини п`ятої статті 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії вкладник, який раніше ініціював у судовому порядку стягнення з банку суми заборгованості за договором банківського вкладу, задля уникнення наслідків, передбачених частиною першою статті 49 цього Закону, має можливість заявити Фонду свої вимоги до банку, у межах сум, що перевищують гарантовану суму відшкодування за вкладом. Однак у ситуації позивача таке звернення не було би ефективним з огляду на наявність у нього спору про право з банком. 37. У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі неплатоспроможного банку на день прийняття рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, ці зобов`язання також включаються до відкоригованого балансу (пункт 1.29 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 липня 2012 року № 2). У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі банку на день початку процедури ліквідації банку/затвердження акцептованих вимог кредиторів, ці зобов`язання також включаються до проміжного ліквідаційного балансу (пункт 4.30 вказаного Положення). 38. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу є рішенням про задоволення вимог кредитора банку та відповідно є підставою для включення таких вимог до відкоригованого та/або проміжного ліквідаційного балансу банку. Тому вкладник, який має таке рішення суду, за Законом № 4452-VI може звернутися до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищує гарантоване відшкодування коштів за вкладом, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її. 39. Спори вкладника з Фондом та/чи банком в особі уповноваженої особи Фонду щодо включення підтверджених відповідним рішенням суду вимог до означених реєстрів слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, якщо мова йде про включення до реєстру вкладників вимог кредитора банку у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, № 813/6392/15, № 818/377/16, № 804/15159/15, № 815/863/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц тощо), або в порядку цивільного чи господарського судочинства, якщо мова йде про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку вимог на суму, що перевищує гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 591/1272/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 161/11401/17, від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 554/4702/18, від 4 вересня 2019 року у справах № 201/12084/17 та № 752/2422/17, від 12 травня 2020 року у справі № 761/44056/17). (1.2) Стосовно наявності підстав для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права 40. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи підстави для передання справи № 381/622/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує потреба відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17 та від 7 червня 2017 року у справі № 490/4542/15-ц, а також від аналогічних висновків Верховного Суду про те, що якщо на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у банку вже введена тимчасова адміністрація, це унеможливлює стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом № 4452-VI. Аналогічний висновок Верховний Суд України сформулював також у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, згаданій у касаційній скарзі банку та у «письмовому відзиві» Фонду, а Велика Палата Верховного Суду - у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 і від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц. 41. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40)). 42. З огляду на наведені у цій постанові висновки для забезпечення ефективного захисту прав вкладників і передбачуваності правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у цій справі відступити шляхом конкретизації від висновку, згідно з яким запровадження в банку тимчасової адміністрації на час ухвалення рішення судом першої інстанції унеможливлює стягнення з нього коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI, сформульованих у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 і від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц, а також від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17 та від 7 червня 2017 року у справі № 490/454215-ц,. 43. Вкладник, у якого виник спір із банком стосовно повернення коштів за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження у банку тимчасової адміністрації (якщо такий вкладник не звертався до Фонду чи його уповноваженої особи із заявою про включення його вимог до реєстру вкладників або реєстру акцептованих вимог кредиторів банку), може звернутися до суду з позовом про стягнення з банку заборгованості за відповідним договором банківського вкладу. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації. Таке рішення суду є підставою для звернення вкладника за Законом № 4452-VI до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищують гарантоване Фондом відшкодування, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її. 44. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 43) і № 727/2878/19 (пункт 40), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43)). (1.3) Щодо суті спору 45. Суди першої й апеляційної інстанції встановили такі обставини : 45.1. На виконання умов договору банківського вкладу банк прийняв від позивача вклад у розмірі 250 000 грн на термін з 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року, що підтверджує копія квитанції від 28 травня 2013 року про внесення коштів на депозит № 653/2013-222 від 28 травня 2013 року. Після закінчення строку договору банківського вкладу банк перерахував позивачеві 59 743,13 грн, а тому залишок суми вкладу, яку банк не повернув, складає 190 256,87 грн. 45.2. Початком періоду нарахування відсотків є день зарахування коштів на рахунок вкладника (28 травня 2013 року), а закінченням нарахування - день, який передує поверненню коштів вкладнику (пункт 3.1 договору банківського вкладу). Договір банківського вкладу втрачає силу за згодою сторін із моменту виплати банком вкладнику суми вкладу та процентів за цим вкладом (пункт 5.2 договору банківського вкладу). Договір банківського вкладу не передбачає його автоматичної пролонгації та можливості зміни умов в односторонньому порядку. 45.3. Згідно звисновком судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд, виконаної КНДІСЕ, встановлено, що підпис від імені позивача в графі «підпис отримувача» заяви на видачу готівки № 14 від 9 серпня 2013 року, у графі «підпис вкладника» додаткової угоди № 1 від 9 серпня 2013 року, у графі «підпис вкладника» заяви від 6 серпня 2013 року про дострокове повернення частини вкладу виконаний не позивачем, а іншою особою. 46. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). 47. Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). 48. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п`ята статті 1061 ЦК України). 49. У касаційній скарзі банк стверджує про неналежність і недопустимість копії висновку судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд як доказу, оскільки позивач не додав до позовної заяви дозволу слідчого Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України міста Києва на використання цього висновку у цивільній справі, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні № 32014000000000048. З такими доводами касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду не погоджується. 50. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи є у частині першій і другій статті 76 ЦПК України у чинній з указаної дати). 51. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 77 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 59 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 78 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати). 52. Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі. 53. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 54. У судах першої й апеляційної інстанцій банк не спростував викладені позивачем обставин, зокрема наявність і розмір заборгованості за договором банківського вкладу, а з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи не звертався. З урахуванням наведених вище висновків щодо тлумачення приписів Закону № 4452-VI Велика Палата Верховного Суду погоджується з судами першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь позивача суми вкладу і відсотків за користування ним, вважає висновки цих судів законними й обґрунтованими. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 55. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон № 460-IX. Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень цього Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності. Оскільки банк подав касаційну скаргу до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду здійснює касаційний перегляд судових рішень на підставі приписів ЦПК України у редакції, що була чинною до 8 лютого 2020 року. 56. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України). 57. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України). 58. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2 жовтня 2020 року був внесений запис про державну реєстрацію припинення банку, що є відповідачем. 59. Частина перша статті 414 ЦПК України встановлює, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу. 60. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи-сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті (частина третя статті 414 ЦПК України). 61. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права та наведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу банку слід залишити без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, які є законними й обґрунтованими, - без змін. (2.2) Щодо судових витрат 62. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 63. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо суті позовної вимоги, яку задовольнили суди першої й апеляційної інстанцій, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на банк. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, частиною третьою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду п о с т а н о в и л а : 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» залишити без задоволення. 2. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 96890711
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2021 року м. Київ справа № 640/16646/19 адміністративне провадження № К/9901/28048/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желєзного І. В., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В., Земляної Г. В. від 12 жовтня 2020 року у справі № 640/16646/19 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: І . РУХ СПРАВИ 1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В. (далі також - відповідач), за участю третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - ФГВФО), у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невключення додаткової інформації щодо позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок ФГВФО за вкладами, розміщеними у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" на підставі договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №003-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 6000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №004-20516-270115 від 27 січня 2015 року на суму 2000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №005-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №006-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США; - зобов`язати відповідача надати до ФГВФО додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами, розміщеними у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №003-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 6000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №004-0516-270115 від 27 січня 2015 року на суму 2000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №005-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №006-2051-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США. 2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача в частині не подання до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок ФГВФО щодо включення позивача, яка має право на відшкодування коштів за вкладом у межах гарантованої суми відшкодування у розмірі 200000,00 грн. Зобов`язано відповідача подати до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про включення ОСОБА_1 , яка має право на відшкодування коштів за вкладом у межах гарантованої суми відшкодування у розмірі 200000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції. 4. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у цій справі повернуто особі, яка її подала, оскільки така підписана особою, яка не має права її підписувати. 5. 15 вересня 2020 року відповідачем повторно подано апеляційну скаргу. 6. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків, а саме: надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням належних та допустимих доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку протягом 10 днів з моменту отримання ухвали. 7. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі №640/16646/19. 8. 27 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у цій справі. 9. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі. II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 10. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що апелянтом не надано до суду заяви (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Апелянтом пропущено строк на апеляційне оскарження без поважних на те причин. Вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ 11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що пропуск строку на повторну подачу апеляційної скарги зумовлено обставинами, які унеможливлювали вчасне звернення до суду апеляційної інстанції, оскільки на загальнонаціональному рівні впроваджено карантин, що і стало поважною підставою такого пропуску. ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 12. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне. 13. Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 14. Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 15. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. 16. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятними з огляду на наступне. 17. Згідно з частиною 3 статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статті 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. 18. Пунктом 4 частини 1 статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. 19. Тобто, вказаною законодавчою нормою встановлено дві обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження: якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. 20. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 420/5137/18 та від 27 лютого 2020 року у справі № 826/9915/18. 21. Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. 22. Частиною 2 статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. 23. Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, копію рішення суду першої інстанції отримано відповідачем 09 липня 2020 року. 24. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків шляхом надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням належних та допустимих доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку. 25. 29 вересня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання, в якому відповідач посилався на вчасну первинну подачу апеляційної скарги та просив суд поновити строк на апеляційне оскарження. 26. Такі підстави (причини) для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження спірного судового рішення, як, зокрема, повторна подача апеляційної скарги у зв`язку з поверненням апеляційної скарги не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження. 27. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 826/11839/17 від 21 грудня 2020 року у справі № 580/1020/19, від 04 березня 2021 року у справі №160/2538/19. 28. Згідно з частиною 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. 29. Пунктом 6 частини 5 вищевказаної статті КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. 30. Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. 31. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. 32. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. 33. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року). 34. В свою чергу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. 35. Особа, яка має намір подати скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги. 36. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. 37. Значний проміжок часу з моменту отримання повернутої апеляційної скарги (27 серпня 2020 року) та її повторним поданням (15 вересням 2020 року) вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у апеляційному перегляді судового рішення у даній справі. 38. Така бездіяльність/дії скаржника, на думку колегії суддів, можуть бути спрямовані на свідоме, невиправдане затягування судового процесу, яке можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом. 39. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вперше апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, оскільки така не підтвердила належним чином свої повноваження, що не є об`єктивно непереборною обставиною чи істотною перешкодою для своєчасного вчинення процесуальних дій, а за своєю суттю є суб`єктивною обставиною, що також свідчить про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі. 40. З огляду на викладене, особа, яка подала апеляційну скаргу, з пропуском строку, передбаченого статтею 295 КАС України, мала навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску нею строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами). 41. Щодо посилання скаржника на пропуск строку на повторну подачу апеляційної скарги у зв`язку із впровадженням на загальнонаціональному рівні карантину, колегія суддів зазначає наступне. 42.Відповідно до пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. 43. При цьому, саме посилання на існування карантину та запроваджених у зв`язку із цим обмежень, без аргументованих та обґрунтованих доказів, не може вважатись поважною причиною пропуску строку для оскарження судового рішення. 44. Скаржником на підтвердження своїх доводів не надано належних доказів поважності причин такого пропуску, зокрема, але не виключно: наказів щодо вжиття організаційних заходів по запобіганню поширенню «COVID-19», накази про переведення апарату на дистанційну роботу, в тому числі підписанта апеляційної скарги, про встановлення графіку роботи під час дії карантину тощо. 45. Поновлення судом строку на апеляційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права. 46. В даному випадку, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження. 47. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. 48. Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. 49. Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. 50. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. 51. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. 52. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. 53. У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. 54. Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. 55. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85). 56. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33). 57. Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 58. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). 59. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 350 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. 60. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Желєзний Судді: Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко Джерело: ЄДРСР 96907297
  3. ПОСТАНОВА Іменем України 16 лютого 2021 року м. Київ Справа № 911/3411/14 Провадження № 12-39гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Рогач Л. І., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (далі - ТОВ «Правнича консалтингова група», ТОВ відповідно) та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі - ДП «Укрспирт») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року (головуючий Алданова С. О., судді Мартюк А. І., Зубець Л. П.) у справі № 911/3411/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), заміненого ухвалою Господарського суду Київської області від 17 березня 2015 року на ТОВ «Правнича консалтингова група», яке замінено постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року на ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» (далі - ТОВ «ФК «Геліос»), до ДП «Укрспирт» про стягнення боргу. 1. Узагальнені обставини справи та зміст клопотання про заміну сторони 1.1. У 2014 році ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ДП «Укрспирт» про стягнення заборгованості. 1.2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» зазначило про неналежне виконання ДП «Укрспирт» своїх зобов`язань за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1. 1.3. Господарський суд Київської області рішенням від 30 вересня 2014 року позов задовольнив частково: стягнув з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 390 000,00 грн штрафу, а також 73 080,00 грн судового збору. 1.4. Київський апеляційний господарський суд постановою від 19 листопада 2014 року рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року змінив у частині стягнення суми штрафу та виклав його резолютивну частину в такій редакції: «Позов ПАТ «Дельта Банк» задовольнити частково. Стягнути з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 162 469,50 грн штрафу та 73 080,00 грн судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позову відмовити.». 1.5. 25 листопада 2014 року Господарський суд Київської області на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року видав накази. 1.6. Господарський суд Київської області ухвалою від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» замінив позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника -ТОВ «Правнича консалтингова група» на підставі: договору від 12 вересня 2014 року б/н про відступлення права вимоги, укладеного ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент», за яким останньому відступається право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 58 129 854,99 грн; договору від 12 лютого 2015 року № 8/2-VP про відступлення права вимоги, укладеного ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та ТОВ «Правнича консалтингова група», за яким перше товариство відступає другому право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 53 741 706,99 грн. 1.7. Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України постановою від 22 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» відкрив виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року. 1.8. 22 червня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року, було закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з виконанням рішення суду) відповідно до постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 22 червня 2015 року. 1.9. 26 грудня 2019 року ТОВ «ФК «Геліос» подало до Господарського суду Київської області заяву № 261219/8 про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14, у якій просило: - замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»; - замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14; - замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14. 1.10. У поданій заяві ТОВ «ФК «Геліос» зазначило, що Київський апеляційний господарський суд постановою від 9 серпня 2018 року у справі № 910/4123/16, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року, визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент». У зв`язку із цим первісний кредитор (ПАТ «Дельта Банк»), який вчинив правочин відступлення прав вимоги новому кредитору, що згодом визнаний недійсним, не міг обґрунтовувати процесуальну можливість переходу прав вимоги до нового кредитора з посиланням на недійсний правочин. Аналогічно - новий кредитор не міг відступити третій особі права, яких він не набув. 1.11. Також заявник зазначив, що за результатами відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом від 14 серпня 2019 року № UKR-2019-03, ТОВ «ФК «Геліос» стало переможцем та уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26 вересня 2019 року (договір відступлення), згідно з додатком № 1 до якого останній відступив ТОВ «ФК «Геліос» право вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1. 1.12. Враховуючи зазначені обставини, заявник стверджував, що єдиним законним кредитором і правонаступником ПАТ «Дельта Банк» у правовідносинах, які стосуються договору кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, є ТОВ «ФК «Геліос», тому просив суд замінити у справі та за виконавчим документом позивача (стягувача) з ТОВ «Правнича консалтингова група» та ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос». 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Київської області ухвалою від 21 січня 2020 року заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 залишив без задоволення, зазначивши, що така заява є передчасною, адже на цей час єдиним повноважним позивачем (стягувачем) у справі є лише ТОВ «Правнича консалтингова група». Процесуальна заміна позивача (стягувача) у цій справі є неможливою за наявності ухвали від 17 березня 2015 року про заміну позивача (стягувача), яка є чинною. Відтак для задоволення заяви та заміни сторони позивача (стягувача) з ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос» господарському суду необхідно здійснити переоцінку обставин, які вже були досліджені при здійсненні правонаступництва за ухвалою від 17 березня 2015 року; переоцінка обставин, встановлених судовим рішенням, яке набуло законної сили, не належить до компетенції суду першої інстанції, за винятком випадків перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. 2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 березня 2020 року ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року скасував; заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у цій справі задовольнив частково; замінив позивача (стягувача) - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»; у частині заміни позивача (стягувача) - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» відмовив. Апеляційний суд вказав на те, що ПАТ «Дельта Банк» вибув з правовідносин, у яких виник спір, шляхом укладення відповідного договору, водночас матеріалами справи підтверджено факт набуття ТОВ «ФК «Геліос» прав кредитора за кредитним договором від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав, презумпція правомірності якого не спростована, а також вибуття сторони з матеріального правовідношення за наслідками недійсності договору відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року. Зазначив, що згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги, купівля-продаж права вимоги) є різновидом правонаступництва. При цьому заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу, незалежно від наслідків виконання рішення суду. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Така правова позиція викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц. 3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводів інших учасників справи 3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року, ТОВ «Правнича консалтингова група» та ДП «Укрспирт» звернулися з касаційними скаргами до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року. 3.2. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що апеляційний господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють правові наслідки недійсності правочину, та порушив норми процесуального права, що регулюють підстави процесуального правонаступництва, а також порядок заміни сторони у справі. Крім того, скаржники зазначають, що у цій справі завершені всі передбачені процесуальним законодавством стадії господарського процесу, а її учасники реалізували всі процесуальні права та виконали процесуальні обов`язки, передбачені процесуальним законодавством. 3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Геліос» просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін. ТОВ «ФК «Геліос» зазначає, що ТОВ «Правнича консалтингова група» вибуло з правовідносин, що стосуються зобов`язань сторін за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, оскільки правочин щодо відступлення права вимоги за вказаним договором був визнаний недійсним, а відтак не створив жодних правових наслідків для зазначеного товариства, натомість на місце останнього у спірних правовідносинах стало ТОВ «ФК «Геліос», яке придбало відповідне право вимоги в межах конкурентної процедури, передбаченої законом. Крім того, ТОВ «ФК «Геліос» указує, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням судового рішення. 4. Надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 червня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц. 4.2. Так, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що по своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал) за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. З огляду на викладене заміна сторони можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням. 4.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13?ц, зазначивши, що виконання рішення суду та закриття у зв`язку із цим виконавчого провадження виключає можливість заміни сторони у справі та не відповідатиме принципу правової визначеності. 4.4. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, справа № 911/3411/14 була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. 5. Клопотання, що надійшли на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та результати їх розгляду 5.1. Від ТОВ «Правнича консалтингова група» надійшло клопотання, в якому товариство просить врахувати обставини розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20 за позовом ДП «Укрспирт» до АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Геліос» про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу права вимоги та майнових прав від 26 вересня 2019 року № 1962/К в частині відступлення права вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/10, за наслідком укладання якого ТОВ «ФК «Геліос» обґрунтовує свою заяву про заміну сторони у цій справі, та зупинити провадження у справі № 911/3411/14 до завершення розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20. 5.2.Велика Палата Верховного Суду відзначає, що, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 5.3. З огляду на наведене у задоволенні клопотання про врахування нових обставин або зупинення провадження у справі до вирішення питання про визнання правочину недійсним слід відмовити, позаяк ці обставини не можуть бути враховані судом касаційної інстанції на цій стадії розгляду. 5.4. Крім того, ТОВ «Правнича консалтингова група» просило здійснити розгляд клопотання та справи в цілому в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. 5.5. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи. 5.6. За частиною шостою цієї ж статті з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. 5.7. Враховуючи те, що Верховний Суд відповідно до статті 306 ГПК України має обмежені процесуальні строки розгляду касаційної скарги, заявник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, яка прийнята внаслідок перегляду ухвали, яка не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, а також те, що у клопотанні відсутні доводи, що дають підстави для висновку про необхідність розгляду вказаної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, - у задоволенні клопотання також необхідно відмовити. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі Щодо заміни сторони виконавчого провадження 6.1. Відповідно до частини першої статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. 6.2. У виконавчому провадженні заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 334 ГПК України, а саме: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. 6.3. Положення про процесуальне правонаступництво та про заміну сторони виконавчого провадження, які наведені у Цивільному процесуальному кодексі України (статті 55 та 442 цього Кодексу відповідно) та застосовувалися Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц, не відрізняються за своїм змістом від приписів ГПК України і передбачають підстави та умови заміни особи у правовідносинах, у яких виник спір, та наслідки вибуття однієї із сторін виконавчого провадження. 6.4. Також відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. 6.5. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження. Таке розуміння виконавчого провадження відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так у пункті 15 рішення ЄСПЛ у справі «Моргуненко проти України» від 6 вересня 2007 року (заява № 43382/02) вказується таке: «Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження (див. «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Itali) (no. 1) [GC], no. 36813/97, п. 197). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «Естіма Джордж проти Португалії» (Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Report of Judgments and Decisions 1998-II, п. 35, та, з нових джерел, «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).». 6.6. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю. 6.7. Пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 6.8. Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини друга та третя статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»). 6.9. Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»). 6.10. Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. 6.11. Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як в межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. 6.12. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження у учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів. 6.13. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду. 6.14. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво. 6.15. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва. 6.16. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц про те, що заміна сторони правонаступником можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням. 6.17. З аналізу наведеного можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (стаття 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (стаття 52 ГПК України). Відповідний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 (пункт 73). 6.18. У постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження, також зазначила про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 зазначеної вище постанови). 6.19. При розгляді заяви ТОВ «ФК «Геліос» суди попередніх інстанцій з`ясували, що виконавче провадження у цій справі закрито у зв`язку з його виконанням. В такому випадку особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу. Саме після відкриття однієї зі стадій господарського процесу і можуть бути досліджені обставини та подані на їх обґрунтування докази щодо правонаступництва у спірних правовідносинах. 6.20. Якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми. 6.21. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви. 6.22.Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису. 6.23. Стаття 52 ГПК України визначає певний перелік підстав для здійснення процесуального правонаступництва, а саме: у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір. 6.24. Як уже зазначалось, у заяві сторони (стягувача) ТОВ «ФК «Геліос» просило: - замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»; - замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14; - замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14. 6.25. Разом із тим, відповідно до змісту та наслідків процесуального правонаступництва, з моменту винесення Господарським судом Київської області ухвали від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» про заміну позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника - ТОВ «Правнича консалтингова група» ПАТ «Дельта Банк» не є стороною у цій справі та не наділене процесуальними правами та обов`язками, за якими може бути здійснено правонаступництво. 6.26. Що стосується вимог ТОВ «ФК «Геліос» про процесуальне правонаступництво за ТОВ «Правнича консалтингова група» (заміну позивача (стягувача) у справі), то ТОВ «ФК «Геліос» не навело доводів, а суди не встановили обставин, які б свідчили про правонаступництво ТОВ «ФК «Геліос» у відповідних матеріальних правовідносинах за ТОВ «Правнича консалтингова група», а відтак товариство не може стати процесуальним правонаступником. 6.27. Тому підстави для задоволення вимог про процесуальне правонаступництво, які ґрунтуються на приписах статей 52 та 334 ГПК України відсутні. 6.28. Втім неможливість здійснення заміни учасника справи та сторони виконавчого провадження за межами відкритої стадії господарського процесу та у наведений ним спосіб не була врахована судом апеляційної інстанції. 6.29. Виходячи з викладеного, постанову Північного апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області - змінити в її мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові. 7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 7.2. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 7.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року у справі № 911/3411/14 слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у цій справі слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Щодо судових витрат 7.4. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 7.5. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та зміною ухвали місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційних скарг на ТОВ «ФК «Геліос». Керуючись статтями 306, 308, 311, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» задовольнити частково. 2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 рокуу справі № 911/3411/14 скасувати. 3. Ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 4. В іншій частині ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 залишити без змін. 5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситецька, буд 18/2, офіс 17, код ЄДРПОУ 38103717) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» касаційної скарги. 6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, код ЄДРПОУ 37199618) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Т.О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач О. С. Золотніков С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 96208264
  4. ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13307/16 Судді першої інстанції: Донець В.А. Костенко Д.А., Шрамко Ю.Т. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на проголошене о 12 годині 34 хвилині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року, повний текст якого складено 04 грудня 2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», про визнання протиправною бездіяльності, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - Відповідач, НБ України), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - Третя особа, ПАТ «КБ «Хрещатик»), про визнання протиправною бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи рішенням суду у справі №826/15685/16, яке набрало законної сили, встановлено факт протиправної бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», а відтак повторне визнання протиправною бездіяльності Відповідача у справі №826/13307/16 не відновить порушене право ОСОБА_1 на повернення коштів. Крім того, суд підкреслив, що Позивач не належить до кола осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність Національного банку України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити його у мотивувальній частині з підстав, що суд необґрунтовано врахував обставини, встановлені у справі №826/15685/16, оскільки матеріалами справи підтверджується вчинення НБ України всіх необхідних дій, спрямованих на забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», у той час як ОСОБА_1 не належить до кола осіб, які вправі звертатися до суду із вказаним позовом. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційні скарги та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021 року. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. В обґрунтування своїх доводів наголошує на правильності висновків суду щодо суті спору, заснованих на рішенні у справі №826/15685/16. Крім того, підкреслює на помилковості позиції Апелянта щодо відсутності у ОСОБА_1 як вкладника ПАТ «КБ «Хрещатик» права на звернення до суду із вказаним позовом. У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційні скарги від інших учасників справи не надійшло. У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю. Представники Позивача наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибула. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладено ряд договорів банківського вкладу, а саме: - договір від 11.06.2015 року №45D-602915 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів, відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 кошти в сумі 1.000.000,00 грн. на термін з 11.06.2015 року по 10.07.2016 року (т. 1 а.с. 10-16); - договір від 14.08.2015 року №45D-616336 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті, відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 кошти в сумі 40.000,00 грн. на термін з 14.08.2015 року по 18.08.2016 року (т. 1 а.с. 17-23); - договір від 28.08.2015 року №45D-618093 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті зі щомісячною сплатою процентів (370 днів), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 кошти в сумі 40.000,00 грн. на термін з 28.08.2015 року по 01.09.2016 року (т. 1 а.с. 24-30); - договір від 01.10.2015 року №45D-626003 банківського вкладу "Осінній оксамит" в національній валюті зі щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 кошти в сумі 16.272,09 грн. на термін з 01.10.2015 року по 01.11.2016 року (т. 1 а.с. 31-41); - договір від 19.11.2015 року №45D-639993 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_5 кошти в сумі 59.803,51 дол. США. на термін з 19.11.2015 року по 19.12.2016 року (т. 1 а.с. 42-49). Разом з тим, матеріали справи свідчать, що постановою Правління Національного банку України від 04.04.2016 року №231/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії проблемних» віднесено ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ «КБ «Хрещатик» обмеження в його діяльності, зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства (т. 1 а.с. 120). 05.04.2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» (т. 1 а.с. 111), на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.04.2016 року №463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05.04.2016 року до 04.05.2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05.04.2016 року до 04.05.2016 року включно. Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.04.2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 05.05.2016 року до 04.06.2016 року включно. Цим рішенням продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. з 05.05.2016 року до 04.06.2016 року включно. У подальшому, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 року №46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» (т. 1 а.с. 107) виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із цим рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 06.06.2016 року по 05.06.2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Хрещатик», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ОСОБА_2 . На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оприлюднено інформацію про те, що в зв`язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03.06.2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку», Фонд з 09.06.2016 розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, Фондом гарантування вкладів фізичним осіб було здійснено виплату ОСОБА_1 кошти в сумі 200.000,00 грн. в межах гарантованої суми відшкодування за вкладами, а також включено Позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик». На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 24.05.2018 року №1452 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» строком на два роки з 06.06.2018 року до 05.06.2020 року включно. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 67, 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», а також врахувавши висновки, викладені у рішенні суду у справі №826/15685/16, прийшов до висновку, що протиправна бездіяльність НБ України у межах заявлених позовних вимог вже була визнана іншим рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому рішення у цій справі не зумовить поновлення порушених прав ОСОБА_1 , яка до того ж не вправі оскаржувати бездіяльність НБ України в силу приписів ч. 1 ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність». З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. ч. 1, 3 ст. 6, ч. ч. 2, 3 ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України, Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Згідно ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки) зазначений Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Із змісту статті 67 Закону про банки випливає, що Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, однією з функцій Національного банку України є сприяння стабільності банківської системи для чого регулятор наділений повноваженнями здійснювати контроль за діяльністю банків, зокрема, для запобігання порушенню інтересів вкладників внаслідок неналежної діяльності банку. Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону про банки Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п`ять і більше разів та/або; значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів (пункт 1); банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п`ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк (пункт 2); системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (пункт 3); банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п`ять і більше разів; щодекади - два і більше разів (пункт 4); обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України (пункт 4-1); банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (пункт 5); систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку у тому числі щодо операцій із пов`язаними з банком особами (пункт 6). У свою чергу, приписами ч. 6 ст. 75 Закону про банки передбачено, що проблемний банк у строк до 180 днів зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Проблемний банк зобов`язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Національний банк України зобов`язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Таким чином, банку надається до 180 днів для приведення своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства, протягом семи днів банк має повідомити Національний банк України про заходи, які вживатимуться для приведення діяльності у відповідність із вимогами законодавства, Національний банк України приймає рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Відповідно до ст. 76 Закону про банки Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом п`яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; 5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов`язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов`язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов`язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами; 6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку. Із змісту листа Національного банку України «Про результати інспекційної перевірки» від 17.09.2014 року №42-011/52329/65, який адресовано ПАТ «КБ «Хрещатик» (т. 1 а.с. 146-229), вбачається, що за результатами здійснення НБ України планової інспекційної перевірки ПАТ «КБ «Хрещатик» за період діяльності з 01.03.2011 року по 01.05.2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи. Результати інспектування ПАТ «КБ «Хрещатик» свідчать: (1) про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів; (2) розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов`язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8); (3) чистий операційний дохід має від`ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Також відповідно до результатів комплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01.05.2014 року, за період діяльності ПАТ «КБ «Хрещатик» з 01.03.2011 року по 01.05.2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як « 4», в тому числі за компонентами: «Капітал» (C) - « 4»; «Активи» (A) - « 4»; «Менеджмент» (M) - « 4»; «Надходження» (E) - « 4»; «Ліквідність» (L) - « 3»; «Чутливість до ринкових ризиків» (S) - « 3». Рейтингова оцінка достатності капіталу « 4» свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов`язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу « 4» потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу. Рейтингова оцінка якості активів « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів « 4» мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих «під контролем») за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва. Рейтингова оцінка менеджменту « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов`язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту « 4» встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Банк з рейтинговою оцінкою надходжень « 4» має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов`язане зі збільшенням статутного капіталу). Рейтингова оцінка ліквідності « 3» свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов`язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності « 3» до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов`язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду. Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику « 3» має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику « 3» означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов`язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку. Загалом, за системою оцінки CAMELS, комплексна рейтингова оцінка « 4» або « 5» свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду. Викладене, у свою чергу, свідчить про наявність ще у 2014 році встановлених за результатами інспектування достатньо вагомих фінансових проблем у ПАТ «КБ «Хрещатик», які потребували негайного вжиття НБ України заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану. Водночас, як вірно підкреслено судом першої інстанції, питання визнання протиправною бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик» було предметом судового розгляду та обставини такої протиправної бездіяльності Відповідача встановлена у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі №826/15685/16 за позовом до Національного банку України, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року та ухвалою Верховного Суду від 27.02.2018 року про відмову у задоволенні заяви НБ України про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року. Всупереч доводів Апелянта, аналіз змісту указаних судових рішень свідчить, що під час розгляду справи №826/15685/16 судами надавалась оцінка діям/бездіяльності Національного банку України при здійсненні функції державного нагляду щодо ПАТ «КБ«Хрещатик». Так, в ухвалі від 07.12.2017 року у справі №826/15685/16 суд касаційної інстанції зазначив: «зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Національним банком України було допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» на підставі проведеного інспектування ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS. І що така бездіяльність не узгоджується із приписами статті 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів.» У свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позовні вимоги у цій справі повністю тотожні справі №826/15685/16. Положеннями статті 2 КАС України у редакції, чинній на момент звернення до суду із вказаним позовом, було встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно ст. 6 КАС України (у цій же редакції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Аналогічні положення викладені і в чинній редакції КАС України. Тобто, одним з головних завдань адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, у справі, що є предметом апеляційного перегляду, ОСОБА_1 наголошує, що позов подано нею у зв`язку з неможливістю повернення належних останній грошових коштів, які перебували на відповідних депозитних рахунках у ПАТ «КБ «Хрещатик». І, на думку Позивача, задоволення зазначеного позову допоможе відновити його порушене право на володіння майном (коштами). Проте, Окружний адміністративний суд міста Києва обґрунтовано звернув увагу, що у справі №826/15685/16 суд визнав протиправною бездіяльність НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів всіх вкладників і кредиторів Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик» (очевидно, у тому числі Позивача) щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках зазначеного банку. Відтак повторне визнання бездіяльності НБ України (навіть з посиланням на преюдиційне судове рішення) жодним чином не відновить порушене право Позивача на повернення коштів. Аналогічну позицію щодо тотожних правовідносин висловлено Верховним Судом у постанові від 02.10.2019 року у справі №826/9802/17. У зв`язку з чим посилання Апелянта на неможливість врахування при вирішенні цього спору обставин, встановлених у рішенні суду у справі №826/15685/16, є помилковим. З приводу посилання Відповідача в апеляційній скарзі на те, що Позивач не має права на звернення до суду із вказаним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону про банки у редакції, яка була чинною станом на час розгляду і вирішення цієї справи судом першої інстанції, банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб. Отже, висновок суду першої інстанції, зроблений за існуючого станом на час прийняття рішення у справі правового регулювання, про неналежність Позивача до осіб, визначених ч. 1 ст. 79 Закону про банки, є обґрунтованим. Разом з тим, як вірно підкреслено ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.2020 року №6-р(II)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення частини першої статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III зі змінами, а саме «які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України». Відтак, з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, а також Кодексу адміністративного судочинства України та за чинного правового регулювання Позивач, як вкладник ліквідованого ПАТ «КБ «Хрещатик», належить до кола осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність НБ України у розумінні чинних приписів ч. 1 ст. 79 Закону про банки. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено « 10» лютого 2021 року. Джерело: ЄДРСР 94769647
  5. ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/26258/15 УХВАЛА 16 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 у справі за адміністративній позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 апеляційну скаргу представника за довіреністю Масленнікової Тетяни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 - задоволено частково; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2016 у адміністративній справі № 826/26258/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії скасовано; позовні вимоги ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково; визнано протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання договору № 009-22511-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро нікчемним; зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі Договору № 009-22511-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; у задоволенні решти позову відмовлено. Постановою Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду від 10.04.2019 касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича задоволено частково; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі № 826/26258/15 скасовано в частині визнання протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро № 009- 22511-130215 від 13.02.2015 нікчемним, а провадження у справі в цій частині закрито; в решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі № 826/26258/15 залишено без змін. Надалі до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання судового рішення, а саме постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017. В вищевказаній заяві уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича просить: - надати роз`яснення для правомірного та коректного виконання рішення суду в даній справі, враховуючи права та інтереси правонаступника банківського вкладу (депозиту). У вищевказаній заяві уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича просить роз`яснити такі питання пов`язанні з виконанням рішення, а саме, чи правомірно виплачувати успадкований вклад частинами: за рахунок 3 черги (в межах загальної гарантованої суми правонаступника, як вкладника) та залишок коштів - за рахунок 4 черги, чи варто здійснити зворотне зарахування 43 248,13 грн. на депозит ОСОБА_1 та надати можливість ОСОБА_2 отримати вклад в повній мірі в розмірі 150 971,88 грн (еквівалент в гривні 5000.00 ЕІЖ), не враховуючи факту отримання коштів ОСОБА_2 за власними рахунками в розмірі 156 751,87 грн. Колегія суддів вважає, що вищевказана заява не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. За правилами ч. 1 статті 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. За ч. 3 статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що уповноваженим на розгляд питань щодо відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи`встановлення способу і порядку виконання судового рішення, є адміністративний суд першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист). Водночас, у межах даної справи № 826/26258/15 Шостий апеляційний адміністративний суд є адміністративним судом апеляційної інстанції, що свідчить про відсутність у нього повноважень на розгляд та вирішення заяви про встановлення способу виконання судового рішення. Однак, як вбачається з прохальної частини вищевказаної заяви уповноважена особи Фонду просить надати саме роз`яснення для правомірного та коректного виконання рішення суду в даній справі, враховуючи права та інтереси правонаступника банківського вкладу (депозиту). Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з ч. 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. Отже, роз`яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання, тобто, роз`яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом. Конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить, а із змісту закону вбачається, що їх має навести особа, яка звертається із заявою про роз`яснення судового рішення. Вказана стаття КАС України передбачає можливість роз`яснення судом ухваленого ним рішення з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню. Виходячи із системного тлумачення наведеної норми, роз`яснено може бути судове рішення, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини. Фактично роз`ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому, суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз`яснення судового акта виключає можливість будь- яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що механізм, визначений цією статтею, не може використовуватися, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення чи не згодний з такою мотивацією. У разі незгоди з мотивацією судового рішення особи, які беруть участь у справі, можуть оскаржити це рішення до суду вищої інстанції, якщо таке право надане цим Кодексом. Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки суду щодо способу, строків, порядку виконання рішення є факультативними елементами резолютивної частини рішення, а тому вони можуть виступити предметом роз`яснення лише у тому разі, коли суд закріпив їх у рішенні. Якщо ж висновки суду щодо способу виконання у постанові відсутні, то ухвала суду про їх роз`яснення фактично є додатковим рішенням і прямим порушенням статті 254 КАС України, що забороняє змінювати (в тому числі доповнювати) зміст такої постанови. На думку суду, наведені заявником обґрунтування жодним чином не свідчать про нечіткість, незрозумілість чи двозначність резолютивної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду, про роз`яснення якої наразі ставиться питання. Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що законодавцем чітко розмежовано порядок «роз`яснення судового рішення якщо таке є незрозумілим» (ст.254 КАС України) та «встановлення способу і порядку виконання судового рішення в разі наявності обставин, що ускладнюють його виконання» (ст.378 КАС України). Тобто, поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій 'державним виконавцем та іншими суб`єктами владних повноважень. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 27.02.2019 (справа № 806/3265/17) про відмову у задоволенні заяви про роз`яснення постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18). Таким чином, проаналізувавши безпосередньо постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, колегія прийшла до висновку, що вона не містить неточностей чи розбіжностей, що могли би стати перешкодою для його виконання, а недбале відношення сторін до своїх прав та обов`язків в адміністративному процесі не є підставою для роз`яснення рішення. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 254 КАС України, для роз`яснення судового рішення. А тому відсутні підстави для задоволення вищевказаної заяви уповноваженої особи Фонду. Керуючись ст.ст. 254, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - У Х В А Л И В: У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І. Джерело: ЄДРСР 95578930
  6. СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25; тел. (факс): 249-79-28; e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua 03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1; тел.: (044) 456-51-65, факс: 456-93-08 _______________________________________________________________________________ Справа № 760/5115/19 Провадження №2/760/494/20 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне) І . Вступна частина 16 грудня 2020 року в місті Києві Солом`янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коробенка С.В. за участю секретаря Семененко А.Д. розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк», про стягнення грошових коштів. ІI. Описова частина В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» (ТОВ «Стабіл Холдинг») заборгованість у розмірі 595 014, 44 доларів США та 142 230, 45 євро, мотивуючи свої вимоги наступним. 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» (далі - ПАТ «АВАНТ-БАНК») та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01976 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 595 014,44 доларів США (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01992 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 142 230,45 євро (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) віднесено ПАТ «Авант-Банк» до неплатоспроможних, після чого його банківська ліцензія була відкликана та розпочато процедуру ліквідації. Ліквідатором призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно із довідкою ПАТ «АВАНТ-БАНК» №26/01-84 від 28 січня 2016 року залишок коштів станом на 28 січня 2016 року становив: на поточному рахунку № НОМЕР_1 - 595 014 (П`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять) доларів США 44 центи; на поточному рахунку № НОМЕР_2 - 142 230 (Сто сорок дві тисячі двісті тридцять) євро 45 євроцентів. Оскільки 100% акцій ПАТ «Авант-Банк» належить ТОВ «Стабіл Холдинг», і він як власник істотної участі не вжив жодних своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, позивач вирішила звернутись до суду з позовом саме до нього, з метою отримання належних їх на законних підставах коштів. На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити. В судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України. Разом з тим, 16 грудня 2020 року представник позивача направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позов підтримала у повному обсязі та проти винесення заочного рішення не заперечувала. Третя особа - ПАТ «Авант-Банк» в судове засідання свого представника не направив, пояснень по-суті спору не надав. Про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. Зважаючи на викладене та враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для встановлення дійсних взаємовідносин між сторонами, суд визнав за можливе за згодою позивача ухвалити рішення у справі на підставі наявних доказів в порядку заочного провадження згідно ст. ст.280-283 ЦПК України за відсутності відповідача, який будучи належним чином повідомленим в судові засідання двічі не прибув. ІІІ . Мотивувальна частина Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст.264 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу. Так, з представлених позивачем документів вбачається, що 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01976 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 595 014,44 доларів США (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). Строк розміщення вкладу - 7 днів (п. 1.1 Договору), тобто до 03 лютого 2016 року. 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01992 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 142 230,45 євро (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). Строк розміщення вкладу - 7 днів (п. 1.1 Договору), тобто до 03 лютого 2016 року. Постановою Правління НБУ №44 від 29.01.2016 віднесено ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних. На підставі цієї постанови Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 29.01.2016 №96 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Тимчасову адміністрацію було запроваджено на строк один місяць з 29.01.2016 по 28.02.2016 включно. 25.02.2016 Правлінням НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ «Авант-Банк» та його ліквідацію, і видано відповідну постанову №109. На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26.02.2016 було прийнято рішення №262 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із довідкою ПАТ «АВАНТ-БАНК» №26/01-84 від 28 січня 2016 року залишок коштів станом на 28 січня 2016 року становив: на поточному рахунку № НОМЕР_1 - 595 014 (П`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять) доларів США 44 центи; на поточному рахунку № НОМЕР_2 - 142 230 (Сто сорок дві тисячі двісті тридцять) євро 45 євроцентів. Так, у відповідності до положень ст.58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Згідно зі ст.52 вищезазначеного Закону, для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Згідно зі ст.2 Закону, істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи; контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином. Крім того, ч.4 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Крім цього, для притягнення пов`язаної з банком особи до цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», необхідним є встановлення його вини у завданні збитків (неповернення депозитів у повному обсязі), тобто, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками. Діями, що призвели до негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків, є згідно зі ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності. Згідно офіційної відкритої інформації НБУ (а.с.40) Компанія ТОВ «Стабіл Холдинг» є акціонером ПАТ «Авант-Банк» і власником 100% акцій банку. Отже, дана юридична особа відповідно до визначених ст.ст.2,58 Закону термінів є власником істотної участі ПАТ «Авант-Банк». Відповідно до ч.1 ст.35 Закону банк та кожний власник істотної участі зобов`язані підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому НБУ. Відповідно до ч.4 ст.58 Закону власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. 29 січня 2016 року постановою НБУ №44 ПАТ «Авант-Банк» був віднесений до категорії неплатоспроможних. Відповідно до вказаної постанови у зв`язку з тим, що на початку грудня 2015 року Банк віднесено до категорії проблемних. Наприкінці року стан ліквідності ПАТ «Авант-Банк» значно погіршився. В той же час, почались надходження скарг від фізичних та юридичних осіб стосовно невиконання банком своїх зобов`язань. Враховуючи, що ПАТ «Авант-Банк» не виконував свої зобов`язання перед клієнтами і були встановлені факти не відображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; порушення нормативів миттєвої ліквідності (Н4) та поточної ліквідності (Н5); недотримання порядку щоденного резервування коштів на кореспондентському рахунку в НБУ, а в акціонерів були відсутні чіткі плани щодо поповнення ліквідності банку та невиконання операцій клієнтів у встановлений законодавством строк, Національним банком було прийняте рішення щодо віднесення ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних (а.с.43) Таким чином, діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ. Власником істотної участі усупереч вимогам ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не вжито своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку. Постановою правління НБУ №44 від 29.01.2016 установлено, що з вини власників істотної участі ПАТ «Авант-Банк» цей банк віднесено до категорії неплатоспроможних. За таких обставин наявні передбачені ч.5 ст.58 Закону підстави для відповідальності власників істотної участі банку за зобов`язаннями цього банку. За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, а також помилки й недоліки в роботі. За виявлені порушення, помилки й недоліки Національним банком України пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу. У відповідності до ст.71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Власники істотної участі банку в силу положень ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали вжити всіх заходів для дотримання банком встановлених нормативів щодо покращення ситуації з ризиковими операціями та збереження платоспроможності банку, однак, як вбачається із постанови Національного банку України №44 від 29.01.2016 року, власниками істотної участі не було вито належних заходів для приведення діяльності банку до норм чинного законодавства України. Згідно ч.1 ст.1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. Відповідно до ч.2 ст.1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. За ч.1 ст.1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Як передбачено ч.3 ст.1068 ЦК України, банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Грошові кошти згідно договору депозиту належать позивачеві на праві приватної власності. Згідно зі ст.317 ЦК України, змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Як зазначено у ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Так, згідно ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в ст.41 Конституції України. Європейський суд з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)». ЄСПЛ у рішенні «Колишній Король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар. За змістом ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Власник істотної участі Банку, який є пов`язаною з банком особою відповідно до ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», несе відповідальність за зобов`язаннями Банку, незважаючи на те, що договірні відносини виникли між банком та клієнтом, так як саме власник істотної участі відповідальний за вжиття своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, і саме він, а не клієнт банку, повинен нести будь-які негативні наслідки від визнання банку неплатоспроможним. В протилежному випадку позивач зазнає грубого порушення його права власності, що має наслідком позбавлення його власних грошових коштів, які були внесені до Банку. У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно з ч.5 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції чинній на день, що діяла на момент порушення прав позивача), пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Відповідно до ч.6 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Відповідно до ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Згідно з вимогами ч.1 ст.52 вищезазначеного Закону, пов`язаними із банком особами, зокрема є контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку та інші. За правилами ч.1 ст.35 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк та кожний власник істотної участі зобов`язані підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому НБУ. Частиною 4 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання не платоспроможності банку. Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті НБУ, структура власності ПАТ «Авант-Банк виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ТОВ «Стабіл Холдинг», якому належить 100% акцій Банку. Крім того, ТОВ «Стабіл Холдинг», будучи опосередкованим власником 100% акцій Банку, є контролером Банку та має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи. У відповідача перебували повноваження щодо визначення діяльності Банку, призначення осіб на управління Банком, затвердження відповідної звітності, отже виключно ТОВ «Стабіл Холдинг» міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, що і було встановлено судом. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження як під час розгляду справи. ІV. Резолютивна частина Керуючись статтями 317, 321, 387, 526, 530, 549, 1060, 1068, 1074 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив: 1. Позов задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» на користь ОСОБА_1 , грошові кошти у сумі 595014,44 доларів США (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять доларів США 44 центи) та 142230, 45 євро (сто сорок дві тисячі двісті тридцять євро 45 євроцентів). 2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» на користь держави судовий збір в розмірі 9605 гривень. 3.Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. 4.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг», адреса: 03110, м. Київ, вул. Івана Клименка, 23; код ЄДРПОУ 34617526. Третя особа: Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк", юридична адреса: м. Київ, вул. Івана Клименка, 23; фактична адреса: м. Київ, бул. Верховної Ради, 7; код ЄДРПОУ: 36406512. Суддя : Джерело: ЄДРСР 94028141
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2020 року м . Київ Справа № 916/3146/17 Провадження № 12-15гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Власова Ю. Л., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О., представників учасників справи: від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» - адвоката Возіяна А. А., від Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» - адвоката Новікової Т. О., від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» - адвоката Новікової Т. О., розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року (суддя Гут С. Ф.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року (у складі колегії: головуючий суддя Разюк Г. П., судді Будішевська Л. О., Таран С. В.) у справі № 916/3146/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (процесуальний правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Галіот», 2) ОСОБА_1 , 3) ОСОБА_2 , 4) ОСОБА_3 , 5) ОСОБА_4 , 6) ОСОБА_5 , 7) ОСОБА_6 , 8) ОСОБА_7 , 9) ОСОБА_8 , 10) ОСОБА_9 , 11) Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс», 12) ОСОБА_10 , 13) ОСОБА_11 , 14) ОСОБА_12 , 15) ОСОБА_13 , про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів. Історія справИ 1. Короткий зміст та підстави заявлених вимог 1.1. 18 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк», АТ «Імексбанк», позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі - ТОВ «Україна», відповідач) про: - застосування наслідків недійсності договору про зміни № 3, укладеного 24 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Україна» (далі - договір про зміни), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна»; - застосування наслідків недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 25 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Україна» (далі - договір про розірвання), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна». 1.2. Позов обґрунтовано тим, що зазначені правочини виявлено за наслідками перевірки правочинів на предмет нікчемності, яка проведена відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» від 02 березня 2015 року № 66-в. Підставою їх нікчемності визначено пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема вказано, що протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк безпідставно відмовився від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором іпотеки, у той час як загальна заборгованість позичальника за кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, складала 145 017 751, 43 грн. З огляду на те, що недійсність (нікчемність) подібних правочинів встановлена законом, позивач вважає, що сторони мають бути повернуті у стан, який існував до укладання договору про зміни та договору про розірвання. 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. 23 вересня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галіот» (далі - ТОВ «Галіот») (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 76/13 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до цього договору) кредитор зобов`язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання; надання кредиту мало здійснюватися окремими частинами або в повній сумі в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 140 580 000, 00 грн зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18, 3 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 16 липня 2015 року (включно). 2.2. 27 вересня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та ТОВ «Україна» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір з майновим поручителем (далі - іпотечний договір 1), предметом якого є забезпечення вимог іпотекодержателя за кредитним договором стосовно повернення отриманої позичальником суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Предметом іпотеки є нерухоме майно, визначене у пункті 1.3 цього договору (предмет іпотеки 1), заставна вартість якого (з урахуванням внесених до договору змін) була визначена сторонами у сумі 53 718 000, 00 грн. 2.3. Рішенням кредитного комітету ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року, оформленим протоколом № 92/3, крім іншого, вирішено вивести з-під застави банку іпотеку ТОВ «Україна» та прийняти в забезпечення іпотеку, предметом якої є нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» (далі - ЦС «Чорноморець»). 2.4. 24 грудня 2014 року було укладено договір про зміни, за умовами якого сторони дійшли згоди про припинення іпотеки за іпотечним договором 1 стосовно частини предмета іпотеки 1. У пункті 3 договору про зміни зазначено, що він є підставою для зняття заборони відчуження відповідного нерухомого майна. 2.5. 25 грудня 2014 року укладено договір про розірвання, відповідно до пункту 1 якого ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Україна» за взаємною згодою та керуючись статтями 651-654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вирішили розірвати іпотечний договір 1 з наступними змінами до нього. Відповідно до пункту 2 цей договір є підставою для зняття заборони відчуження іншої частини предмета іпотеки 1. 2.6. Також 25 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та Приватним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Чорноморець» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір з майновим поручителем (далі - іпотечний договір 2), який забезпечував, у тому числі, вимоги ПАТ «Імексбанк» за кредитним договором стосовно повернення отриманої ТОВ «Галіот» суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Предметом іпотеки є нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець» загальною площею 80 289 кв. м, основною площею 67 037, 5 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), 1/20 (далі - предмет іпотеки 2). Оціночна та заставна вартість зазначених будівель визначена в сумі 7 800 000 000, 00 грн. 2.7. 26 січня 2015 року Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) прийнято постанову № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» (зокрема, з 27 січня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Імексбанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» Северина Ю. П.). 2.8. Наказом уповноваженої особи Фонду від 02 березня 2015 року № 66-в створено комісію для здійснення у строк до 20 березня 2015 року детальної перевірки правочинів (у тому числі договорів), укладених або розірваних АТ «Імексбанк» в період з 27 січня 2014 року по 27 січня 2015 року, які підпадають під критерії, зазначені у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 2.9. На підставі постанови Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» (розпочато процедуру ліквідації АТ «Імексбанк»; призначено уповноваженою особою Фонду на його ліквідацію Северина Ю. П. строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно). 2.10. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19 жовтня 2015 року № 189 відкликано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» у Северина Ю. П.; призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» Гаджиєву С. О. з 20 жовтня 2015 року. 2.11. 15 січня 2016 року уповноваженою особою Фонду Гаджиєвим С. О. на виконання приписів частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» направлено на адресу ТОВ «Україна» повідомлення про нікчемність правочинів, а саме договору про зміни та договору про розірвання. 2.12. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 квітня 2016 року № 638 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Імексбанк» на два роки по 26 травня 2018 року включно; рішенням від 01 вересня 2016 року № 1697 відсторонено від виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк» Гаджиєва С. О., призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» Матвієнку А. А. з 05 вересня 2016 року. 2.13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г задоволено позов ПАТ «Імексбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ТОВ «Галіот» на користь банку заборгованість за кредитом у сумі 140 580 000, 00 грн, відсотки за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пеню у сумі 3 118 206, 43 грн. На виконання зазначеного рішення суду 06 листопада 2015 року видано наказ. 2.14. 16 травня 2017 року ПАТ «Імексбанк» здійснило позасудове задоволення своїх кредиторських вимог шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки 2. З урахуванням цього ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року було визнано таким, що не підлягає виконанню. Суди дійшли висновку, що оскільки ПАТ «Імексбанк» у позасудовому порядку набуло право власності на предмет іпотеки 2, який за умовами іпотечного договору 2 забезпечував низку зобов`язань, у тому числі й зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором, відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором є припиненими. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Судове рішення мотивовано тим, що: 1) позивачем не було виконано вимоги частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо перевірки правочинів, про нікчемність яких він стверджує; 2) позивачем не доведено факту здійснення державної реєстрації обтяжень майнових прав на підставі іпотечного договору 1, а тому суд не вважає цей договір вчиненим і не може застосувати наслідки недійсності правочину, який не набув чинності для його сторін; 3) зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором не втратили свого забезпечення, оскільки первісне зобов`язання, що виникло на підставі іпотечного договору 1 та було припинено договором про зміни та договором про розірвання, замінено новим забезпеченням - іпотекою відповідно до іпотечного договору 2; 4) позивач здійснив позасудове задоволення своїх вимог шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки 2. 3.2. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині. Суд апеляційної інстанції виходив з такого: 1) існують підстави для розгляду питання щодо нікчемності договору про зміни та договору про розірвання в силу закону, проте недоліки в оформленні позивачем порядку визнання правочинів нікчемними мають своїм наслідком необхідність встановлення факту недійсності спірних правочинів у судовому порядку; 2) матеріали справи не містять доказів звернення позивача до суду з позовними вимогами про недійсність спірних правочинів, тому вимоги про застосування наслідків недійсності спірних правочинів є передчасними; 3) предмет іпотеки 1 було відчужено на користь третіх осіб, при цьому в матеріалах справи відсутні докази реєстрації обтяжень цього нерухомого майна на момент укладення відповідних договорів купівлі-продажу та докази обізнаності третіх осіб про існування іпотечного договору 1; за таких обставин права та інтереси ПАТ «Імексбанк» можуть бути захищені не шляхом заявлення вимог про застосування наслідків недійсності правочину на підставі частини першої статті 216 ЦК України, а шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. 3.3. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Верховний Суд зазначив про необхідність перевірити та надати належну правову оцінку обставинам справи щодо наявності підстав вважати нікчемними договір про зміни та договір про розірвання в силу положення пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також ретельно перевірити обставини справи щодо державної реєстрації іпотеки відповідно до іпотечного договору 1, внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на спірне нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права. 3.4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено. 3.5. Суд першої інстанції виходив з того, що: 1) відбулась заміна забезпечення з предмета іпотеки 1 на предмет іпотеки 2, а не відмова позивача від майнової вимоги; 2) позивач 16 травня 2017 року звернув стягнення на замінений предмет забезпечення у позасудовому порядку, визнавши за собою право власності на нього; 3) за результатом звернення стягнення на предмет іпотеки 2 зобов`язання за кредитним договором припинились в силу частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», а тому ПАТ «Імексбанк» звернулося до господарського суду за фактом відсутності його порушених прав, адже на момент звернення з позовними вимогами статусом кредитора останній вже не володів. 3.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що незважаючи на нікчемність договору про зміни та договору про розірвання, наслідки їх нікчемності не можуть бути застосовані через відсутність зобов`язань, які забезпечувалися зазначеними договорами. Враховуючи, що у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся із цим позовом, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у його задоволенні. 4. Короткий зміст касаційної скарги, рух справи у суді касаційної інстанції 4.1. 17 грудня 2019 року ПАТ «Імексбанк» подало касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 4.3. Ухвалою від 25 лютого 2020 року Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 4.4. Ухвала обґрунтована необхідністю відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16?ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, щодо припинення зобов`язання боржника за кредитним договором у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку в силу приписів частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року). 4.5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 березня 2020 року прийняла справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників на 28 квітня 2020 року. 4.6. 24 та 27 квітня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли клопотання ТОВ «Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» (далі - ТОВ «Бізнес Ренталс»), ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про розгляд справи за їх участю та відкладення розгляду справи через неможливість прибути в судове засідання у зв`язку із запровадженням на усій території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». 4.7. Керуючись пунктом 2 частини другої статі 202 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважала можливим задовольнити зазначені клопотання та відклала розгляд справи на 26 травня 2020 року. 4.8. 22 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від адвоката Кобелєва Олексія Олександровича, який діє від імені ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , надійшло клопотання про відкладення судового засідання, оскільки він не має можливості прибути з міста Одеси до міста Києва у зв`язку з продовженням на усій території України строків введеного карантину до 22 червня 2020 року включно. 4.9. Згідно із частинами першою - третьою статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. 4.10. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. 4.11. Враховуючи, що: явка зазначених третіх осіб визнана необов`язковою; третіми особами надані письмові пояснення по суті позовних вимог, які взяті до уваги судом; згідно з поясненнями позивача, 26 травня 2020 року є граничним днем ліквідації ПАТ «Імексбанк», - Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні клопотання адвоката Кобелєва О. О. про відкладення розгляду справи. 4.12. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року здійснено заміну позивача ПАТ «Імексбанк» на його процесуального правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» (далі - ТОВ «Ісагіс»). ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 5. Доводи скаржника 5.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, не застосували до спірних правовідносин пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у сукупності із частиною другою статті 215, частиною першою статті 216 та частиною першою статті 236 ЦК України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку, що здійснивши у 2017 році позасудове звернення стягнення на будівлі ЦС «Чорноморець», ПАТ «Імексбанк» втратив право на звернення до суду із цим позовом, хоча підстави цих позовних вимог виникли раніше - ще у 2014 році. 5.2. Скаржник наполягає на тому, що у спірних правовідносинах мала місце саме відмова ПАТ «Імексбанк» від своїх майнових вимог, а не заміна предмета забезпечення. Заміна предмета іпотеки має оформлюватися відповідним договором про внесення змін до іпотечного договору, натомість відбулося розірвання одного іпотечного договору та укладення іншого, з іншим іпотекодавцем та іншим предметом іпотеки, який був окремим забезпеченням грошових вимог ТОВ «Галіот». 5.3. Також судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року). На переконання скаржника, задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку на підставі вказаної норми не передбачає автоматичного припинення основного зобов`язання, а лише вказує на недійсність вимог щодо його виконання в тій частині, яку погашено за рахунок предмета іпотеки. Тобто метою такого правового регулювання є захист інтересів іпотекодавця шляхом унеможливлення подвійного стягнення з нього заборгованості після позасудового врегулювання. 5.4. ПАТ «Імексбанк» звертає увагу на те, що іпотечний договір 2 забезпечував виконання 41 кредитного договору, які були укладені з різними боржниками. Внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки 2 у позасудовому порядку погашено заборгованість лише 4 позичальників, до числа яких ТОВ «Галіот» не входить. Ці обставини встановлені постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 і повторному доказуванню не підлягають. Крім того, частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Однак апеляційним судом безпідставно залишено поза увагою звіт про оцінку майна, виготовлений незалежним суб`єктом оціночної діяльності, з якого вбачається, що вартість предмета іпотеки 2 складає лише 1 139 895 000, 00 грн. 5.5. Натомість ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, якою задоволено заяву ТОВ «Галіот» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з припиненням його зобов`язань за кредитним договором, та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у цій справі, якою вказану ухвалу залишено без змін, не є рішеннями суду, ухваленими за результатом розгляду справи по суті, а тому не можуть встановлювати преюдиційних фактів, які би звільняли сторони від доказування в інших судових справах. 5.6. Докази, надані відповідачем під час нового розгляду справи (а саме витяг з протоколу № 98.3 засідання наглядової ради AT «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року та заява свідка від 12 квітня 2019 року) і враховані судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень, не є допустимими і достатніми відповідно до вимог статей 77, 79 ГПК України. Крім того, відповідачем було порушено процесуальний строк для їх подання. 5.7. У судовому засіданні процесуальний правонаступник скаржника - ТОВ «Ісагіс» підтримав касаційну скаргу в повному обсязі. 6. Доводи інших учасників справи 6.1. 14 січня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Україна» на касаційну скаргу ПАТ «Імексбанк», у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року - без змін. 6.1.1. На переконання відповідача, звернення ПАТ «Імексбанк» стягнення на предмет іпотеки 2 та звернення до суду з позовом після настання цієї події є тими обставинами, які впливають на факт набуття/ненабуття договором про зміни та договором про розірвання статусу нікчемних та, відповідно, - наявності чи відсутності у ПАТ «Імексбанк» права звертатися до суду з позовом про застосування наслідків їх нікчемності. Отже, вказані обставини спростовують висновок про відмову банку від власної майнової вимоги у вигляді звернення стягнення на предмет забезпечення, оскільки внаслідок зміни предмета іпотеки банк таку майнову вимогу не втратив. 6.1.2. Відповідно до статті 579 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідач стверджує, що згода іпотекодержателя на заміну предмета забезпечення, яка виражена у протоколі № 92/3 засідання кредитного комітету ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року та протоколі № 98.3 засідання наглядової ради ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року, є належною формою згоди ПАТ «Імексбанк» щодо заміни предмета забезпечення. 6.1.3. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цієї статті (у редакції від 19 жовтня 2016 року) усі наступні вимоги є недійсними. В оскаржуваних судових рішеннях встановлено звернення ПАТ «Імексбанк» стягнення на єдиний замінений предмет іпотеки (нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець»), внаслідок чого припинилися зобов`язання за кредитним договором, тобто відсутня непогашена частина порушеного основного зобов`язання. 6.1.4. Вказані позивачем постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 не можуть встановлювати преюдиційні для розгляду цієї справи факти, оскільки відповідач не був учасником тих справ. Зазначені судові рішення встановлюють обставини щодо задоволення за рахунок предмета іпотеки 2 грошових зобов`язань окремих боржників; вони прийняті на підставі наданих позивачем доказів, без врахування аргументів ТОВ «Україна», та не містять висновків стосовно неможливості погашення за рахунок предмета іпотеки 2 грошових зобов`язань інших боржників. 6.2. 20 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення третьої особи у справі ТОВ «Бізнес Ренталс» з проханням відступити від правової позиції Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 918/539/17. 6.2.1. Заявник вважає, що поняття «відмова від власних майнових вимог» не може застосовуватися у разі, якщо банком-кредитором взамін певного предмета застави (іпотеки), який забезпечував виконання зобов`язань основного боржника за кредитним договором, прийнято в заставу (іпотеку) інше майно від іншого заставодавця (іпотекодавця) за заставною (іпотечною) вартістю не нижчою, ніж вартість попереднього предмета забезпечення. 6.2.2. Зобов`язання ТОВ «Галіот» перед ПАТ «Імексбанк» за кредитним договором були безперервно забезпечені іпотекою нерухомого майна третіх осіб. Тому спірний правочин про розірвання іпотечного договору 1 не відповідає ознакам нікчемності, визначеним пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 6.3. 20 та 21 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення третіх осіб у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 з проханням залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року - без змін. 6.3.1. Зазначені треті особи пояснюють, що є добросовісними набувачами апартаментів за адресою: 67800, Одеська область, Овідіопольський район, Дальницька сільська рада, «Золотий Бугаз», масив 18, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу. Водночас у разі задоволення позову ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Україна» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину належне їм на праві власності майно буде обтяжено іпотекою за нібито існуючими боргами ТОВ «Галіот», до яких заявники не мають жодного відношення. Зазначене призведе до порушення їх права власності, що гарантовано статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. 6.3.2. Також треті особи зауважують, що в матеріалах справи наявне остаточне судове рішення (ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г), яким встановлено, що заборгованість за кредитним договором погашена в повному обсязі. Отже, іпотека, що забезпечувала такий кредитний договір (навіть якщо б вона існувала) припинилась внаслідок погашення основного зобов`язання. У свою чергу суд касаційної інстанції не може здійснювати переоцінку судових рішень, які набрали законної сили, та встановлених у них преюдиційних фактів. 6.4. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу та пояснень по суті справи не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 7. Щодо наявності порушених прав позивача 7.1. Відмовляючи у позові, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались, у тому числі, на відсутність порушених прав позивача, який на момент звернення з позовними вимогами вже не мав статусу кредитора за кредитним договором. 7.2. Зокрема, суди зазначили, що вважають преюдиційними обставини, встановлені ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г стосовно погашення основного зобов`язання за кредитним договором внаслідок звернення стягнення позивачем на нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець» у позасудовому порядку, оскільки наведені обставини встановлені у спорі між тими ж сторонами та з того ж предмету, що розглядається у межах цієї справи. 7.3. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 7.4. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що на момент звернення до суду з позовом права позивача порушені не були. Водночас є помилковим наведене вище мотивування цього висновку, зокрема, надання обставинам, встановленим ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи. 7.5. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г, яке набрало законної сили 06 листопада 2015 року, задоволено позовні вимоги ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Галіот» про стягнення заборгованості у сумі 140 580 000, 00 грн, відсотків за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пені у сумі 3 118 206, 43 грн за кредитним договором, для забезпечення виконання якого, на момент ухвалення рішення суду та набрання ним чинності, був укладений договір іпотеки 2. 7.6. На виконання зазначеного рішення суду було видано наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г. 7.7. У подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г визнано таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що ПАТ «Імексбанк» застосував позасудове врегулювання за договором іпотеки 2 шляхом звернення у свою власність предмета іпотеки 2, внаслідок чого зобов`язання ТОВ «Галіот» за вказаним кредитним договором припинились. 7.8. Зазначені ухвала і постанова про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є судовими рішеннями, якими вирішено по суті спір між банком і позичальником. 7.9. Тобто спочатку суди у справі № 916/1387/15-г встановили наявність невиконаного зобов`язання позичальника і стягнули існуючу заборгованість. Потім суди у цій же справі встановили, що після ухвалення рішення про стягнення спірне зобов`язання припинилось, а тому відповідна заборгованість відсутня, отже стягненню не підлягає. 7.10. Таким чином, заявлені ПАТ «Імексбанк» у цій справі № 916/3146/17 вимоги про відновлення реєстрації іпотеки, яка забезпечувала основне зобов`язання, фактично є спробою ревізії судових рішень в іншій справі № 916/1387/15-г. 7.11. Проте слід враховувати, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року остаточно вирішений спір між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Галіот» щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Ці судові рішення не можуть бути переглянуті в даній справі. 7.12. Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. 7.13. Оскільки спір щодо припинення основного зобов`язання вирішений в іншій справі № 916/1387/15-г, то і всі іпотеки, які забезпечували виконання цього основного зобов`язання, теж є припиненими. Отже, у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся до суду із цим позовом. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову. 7.14. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у цій справі не може розглядати питання про відступлення від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо припинення основного зобов`язання на підставі частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки такий розгляд буде виходити за межі даної справи. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 8.2. Згідно з положеннями статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 8.3. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Імексбанк» про застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування державної реєстрації припинення іпотеки майна ТОВ «Україна», однак вважає необхідним змінити мотивувальні частини цих рішень. 9. Щодо судових витрат 9.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 9.2. Згідно із частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 9.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині ці судові рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя -доповідач Ю. Л. Власов Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко С. В. Бакуліна В. В. Пророк В. В. Британчук Л. І. Рогач М. І. Гриців В. М. Сімоненко Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 93217971
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м. Київ Справа № 369/10789/14-ц Провадження № 14-703цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик»), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Костенко Ігор Іванович, про зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу за касаційною скаргою ПАТ «КБ «Хрещатик» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року у складі судді Пінкевича Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів Фінагєєва В. О., Ігнатченко Н. В., Кашперської Т. Ц. та ВСТАНОВИЛА: 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу. Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» уклали договір банківського вкладу (депозиту) на суму 310 880,00 грн строком з 24 квітня по 24 липня 2013 року. У липні ОСОБА_1 зняв частину коштів, а залишок суми в розмірі 280 000,00 грн знову розмістив в банку, уклавши новий договір строк на 12 місяців, до 24 липня 2014 року. 1.2. Спочатку банк виконував свої зобов`язання належним чином та на рахунок ОСОБА_1 нараховувались відсотки за користування коштами до травня 2014 року. У червні 2014 року банк перестав нараховувати ОСОБА_1 відсотки. При зверненні до відповідача із цього питання позивачу стало відомо, що кошти на його депозитному рахунку відсутні. За умовами договору він мав право на дострокове розірвання договору та повернення коштів. Однак позивач отримав відмову на свою заяву, оскільки за даними бухгалтерського обліку його договори банківського вкладу не обліковуються в банку, і відповідач звернувся з цього питання до правоохоронних органів. Ураховуючи викладене, позивач вважає своє право порушеним. 1.3. У листопаді 2014 року ПАТ «КБ «Хрещатик» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням уточнень, просило визнати недійсним договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, укладений ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 . 1.4. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що до подання позову ПАТ «КБ «Хрещатик» розглядало заяву ОСОБА_1 про повернення вкладу від 4 червня 2014 року. По факту відсутності коштів були проведені службове розслідування та ревізія Київського регіонального відділення за період 2011-2014 роки. За результатами перевірок встановлено, що за даними бухгалтерського обліку банку в Київському регіональному відділенні зареєстровано договір банківського вкладу «Оберіг» на 12 місяців № 222Б-385933, укладений 24 липня 2013 року сторонами на суму 1 000,00 грн, а договір банківського вкладу «Оберіг» № 543/2013-222 в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, на який посилається позивач, не укладався з банком, не зареєстрований в системі обліку депозитів банку та, як наслідок, у матеріалах справи Київського регіонального відділення відсутні жодні документи щодо його укладення. 1.5. Крім того, ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження внесення коштів на депозитний рахунок, передбачений договором, грошові кошти в сумі 310 880,00 грн не обліковувались на рахунках банку, тобто не було дотримано письмової форми. Щодо цих обставин триває досудове розслідування Шевченківським РУ ГУ МВС України у місті Києві (кримінальне провадження № 12014100100002551). Оскільки договір не набрав юридичної сили, то він не створює жодних юридичних наслідків для сторін, які його підписали. 1.6. У серпні 2016 року позивач уточнив позовні вимоги та просив: - визнати укладеним депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн; - визнати ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222; - визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування; - зобов`язати ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 і ПАТ КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду. 2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Справа розглядалася судами неодноразово. 2.2. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено: - визнано депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн укладеним; - визнано ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222; - визнано за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості від 24 квітня 2013 року на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування; - зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, і залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу відмовлено. 2.3. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 2.4. Рішення судів мотивовані тим, що ПАТ «КБ «Хрещатик» не довело неприйняття коштів у ОСОБА_1 , фіктивність чи підробку квитанції або існування будь-яких інших фінансових зобов`язань між сторонами. Наявні у матеріалах справи квитанції містять печатку банку та підписи уповноважених осіб, що підтверджується висновком експерта. 2.5. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди зазначили, що при укладенні договору від 24 квітня 2013 року сторони діяли вільно, на власний розсуд визначили характер договору, його умови (зміст), договір підписаний уповноваженими особами та містить печатку установи. 3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 3.1. У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) надійшла касаційна скарга ПАТ «КБ «Хрещатик», в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ПАТ «КБ «Хрещатик» задовольнити. Крім того, ПАТ «КБ «Хрещатик» стверджувало, що спір у цій справі слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. 3.2. Касаційнаскарга, крім іншого, мотивована тим, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року № 234 ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 2 червня 2016 року Правління Національного банку України прийняло рішення № 46-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик», а Фондом прийнято рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик». Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснення тимчасової адміністрації і ліквідації банку врегульована Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), який є спеціальним законом у цих правовідносинах. Отже, за своїм характером позовні вимоги ОСОБА_1 є публічно - правовими та мають розглядатися адміністративними судами в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 4. Рух справи у суді касаційної інстанції 4.1. Ухвалою ВССУ від 17 липня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі. 4.2. У червні 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) справа передана до Верховного Суду. 4.3. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, зокрема, якщо учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 4.4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). 5. Позиція інших учасників справи 5.1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 надіслав до ВССУ заперечення на касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик», у якому вказує, що доводи скарги є необґрунтованими, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 6. Фактичні обставини справи 6.1. 24 квітня 2013 року ПАТ КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 уклали договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн. 6.2. Згідно із квитанцією від 24 квітня 2013 року № 18 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 310 880,00 грн з призначенням платежу «внесення готівки на поточний рахунок клієнта». 6.3. Відповідно до заяви на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87 ОСОБА_1 отримав відсотки та частину вкладу за депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222D у сумі 43 050,00 грн. 6.4. 24 липня 2013 року сторони уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 222D-385921 на суму 280 000,00 грн строком з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року. 6.5. 24 липня 2013 року позивач звернувся до ПАТ КБ «Хрещатик» із заявою, в якій просив прийняти кошти на вклад «Оберіг» в сумі 1 000,00 грн під процентну ставку 17,5 % річних на термін з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року. 6.6. Згідно із заявою про переказ готівки № 108 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 1 000,00 грн з призначенням платежу «надходження коштів на депозит № 222Д-385933 від 24 липня 2013 року». 6.7. Також згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-3 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення. 7. Позиція Великої Палати Верховного Суду Щодо юрисдикції спору 7.1. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 7.2. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 7.3. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 7.4. Як убачається з матеріалів справи, у жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» із первісною вимогою про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу у межах правовідносин щодо виконання цивільного договору стороною такого договору. 7.5. Під час здійснення провадження у справі на підставі постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних банків та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію. 7.6. Після віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних банків ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, відповідно до змісту яких просив: визнати за ним право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу згідно з депозитним договором за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування, зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір, укладений між ним та ПАТ «КБ «Хрещатик», та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду. 7.7. При цьому, звертаючись до суду із вказаними вимогами, ОСОБА_1 визначив Фонд та уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» як третіх осіб у справі. Натомість вважав, що вимоги в повному обсязі підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки спрямовані на захист його порушених прав, що виникли із цивільних відносин між ним та банком, а саме із цивільно-правової угоди. 7.8. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) передбачалось, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 7.9. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 7.10. Водночас статтею 16 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про зміну позовних вимог) встановлювалася заборона об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 7.11. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 7.12. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав, що справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 7.13. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. 7.14. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. 7.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у контексті справи зміст (суть) спірних правовідносин залежить від встановлення реальної правової природи їх виникнення. 7.16. Законом України № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами. 7.17. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. 7.18. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. 7.19. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. 7.20. Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможного банку з ринку. 7.21. Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. 7.22. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. 7.23. Отже, банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд. 7.24. Наведене свідчить про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до спору про право на отримання ним як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, а тому мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції з організації виплати гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду. 7.25. Водночас та обставина, що позивач визначив Фонд третьою особою у справі, не змінює характеру спірних правовідносин у цій справі. 7.26. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду цивільних і адміністративних справ недостатньо застосування виключно формального критерію -визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер спірних правовідносин, з яких виник спір. Подібний висновок зроблений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц. 7.27. У справі, що розглядається, позивач просив визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування. 7.28. Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 тис. грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18) та інших, і підстав для відступу від них не вбачається. 7.29. Прийнявши до розгляду уточнені позовні вимоги в цій частині, місцевий суд не врахував положення процесуального законодавства про заборону об`єднання в одному провадженні позовних вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. 7.30. Натомість спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц (провадження № 14-239цс19). Щодо позовної вимоги про визнання депозитного договору укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» 7.31. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 7.32. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. 7.33. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. 7.34. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. 7.35. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. 7.36. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. 7.37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17. 7.38. За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відзначалося, що «суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів». 7.39. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. 7.40. Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення. 7.41. У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладеним договору банківського вкладу, наявність зобов`язальних відносин за яким та, відповідно, обов`язок повернути кошти позивачу заперечувалися відповідачем. 7.42. Позивач у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку фактичним обставинам справи, які підлягають встановленню та оцінці судами у межах спору позивача з Фондом про його право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду чи у межах спору позивача з ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо права на включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів. 7.43. Тож заявлені у цій справі вимоги про визнання договору банківського вкладу укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» за своєю природою є вимогами про встановлення юридичних фактів, підставами для обґрунтування звернення з позовом у спорі щодо права на отримання коштів (чи то як гарантованого відшкодування, чи визнання кредитором в межах реєстру акцептованих вимог), що не підлягають окремому розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільних, господарських чи то адміністративних). Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували цього та помилково задовольнили такі вимоги. Щодо позовних вимог про зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу за рахунок коштів Фонду, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування 7.44. Як уже було зазначено, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 7.45. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку (частина п`ята статті 45 Закону № 4452-VI). 7.46. Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина перша статті 49 Закону № 4452-VI). 7.47. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону). Вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, сплачену вкладнику Фондом, задовольняються у четвертій черзі (пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). 7.48. Після введення у банку тимчасової адміністрації стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом, є неможливим. Акцептовані кредиторські вимоги не задовольняються за рахунок гарантованого державою відшкодування за вкладами. Їх задоволення здійснюється у межах ліквідаційної процедури у порядку, визначеному статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 344/276/15-ц). 7.49. Оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачем вимоги випливають із зобов`язань банку за укладеним депозитним договором, Фонд у цьому випадку діє як представник банку - сторони договірних відносин (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/5668/16). 7.50. Таким чином, вимога позивача про відшкодування суми, що перевищує гарантовану суму відшкодування, встановлену з урахуванням статті 26 Закону № 4452-VI, є спором щодо включення його вимог в цій частині до реєстру акцептованих вимог кредиторів за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, і правильно вирішена судами за правилами цивільного судочинства. 7.51. Ураховуючи викладене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, вказані позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» в частині зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме 67 830 грн, - є обґрунтованими. Щодо зустрічних позовних вимог 7.52. З приводу зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо визнання недійсним укладеного сторонами від 24 квітня 2013 року договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 7.53. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). 7.54. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). 7.55. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга вказаної статті). 7.56. Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. 7.57. Відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору банківського вкладу (депозиту) (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. 7.58. Пункт 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. 7.59. Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, заява на переказ готівки та заява на видачу готівки. 7.60. Інструкція № 174 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом (пункт 1.2 глави 1 розділу IV Інструкції № 174). 7.61. Відповідно до пункту 1.3 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. 7.62. З огляду на вказане вище письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. 7.63. Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516). 7.64. Банк під час здійснення касових операцій має забезпечувати, зокрема, своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів і належний внутрішній контроль за касовими операціями (пункт 8 розділу I Інструкції № 174). 7.65. Відповідно до пункту 1.6 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій. 7.66. Суди попередніх інстанцій, зокрема, встановили, що згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-33 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення. 7.67. Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц. 7.68. Крім того, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України у тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця. 7.69. Як виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. 7.70. Ураховуючи вищевикладене, доводи касаційної скаргине спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «КБ «Хрещатик», не впливають на їх законність та обґрунтованість. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі у цій частині (пункти 3 та 5 частини першої статті 409 ЦПК України). 8.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша - третя статті 412 ЦПК України). 8.3. Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України). 8.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 8.5. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року № 591/5619/17. 8.6. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» слід задовольнити частково та скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до ПАТ «КБ «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» та закрити провадження в цій частині позовних вимог, оскільки позивач пред`явив позовні вимоги, які не можуть бути предметом розгляду як у суді цивільної юрисдикції так і взагалі у судовому порядку. 8.7. Крім того, оскільки вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним як вкладником права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду та закрити провадження у частині вказаних позовних вимог - фактично зводяться до спору про право на отримання позивачем як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, то такі вимоги мають управлінський характер та мають розглядатися судами адміністративної юрисдикції. А отже, ухвалені у справі судові рішення в цій частині слід скасувати та закрити провадження у справі. 8.8. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України дійшла висновку про часткове закриття провадження у справі з підстави порушення юрисдикційної належності спору, відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» позивачеві роз`яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи в цій частині позовних вимог до відповідного суду адміністративної юрисдикції. 8.9. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо включення до бази даних про вкладників інформації про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду, як спору щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування. А тому судові рішення у цій частині слід залишити без змін. 8.10. Також, як зазначено вище, суд першої й апеляційної інстанцій правильно відмовили у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик», а тому судові рішення попередніх інстанцій у цій частині теж підлягають залишенню без змін. 9. Щодо розподілу судових витрат 9.1. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 9.2. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України). 9.3. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. 9.4. Тому судовий збір, сплачений в частині позовних вимог, за якими провадження у цій справі закрито, повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду. 9.5. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції щодо позовних вимог, в частині яких судові рішення залишені без змін, покладаються на ПАТ «КБ «Хрещатик». Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 3 і 5 частини першої статті 409, частинами першою - третьою статті 412, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»; визнання за вкладником ОСОБА_1 права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - скасувати. Провадження у справі № 369/10789/14-ц в частині указаних позовних вимог закрити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» щодо включення ОСОБА_1 до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без змін. У частині вирішення зустрічних позовних вимог рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач /підпис/ В. В. Пророк Судді: /підпис/ Н. О. Антонюк /підпис/ Л. М. Лобойко /підпис/ Т. О. Анцупова /підпис/ Л. І. Рогач /підпис/ В. В. Британчук /підпис/ О. М. Ситнік /підпис/ Ю. Л. Власов /підпис/ О. С. Ткачук /підпис/ Д. А. Гудима /підпис/ В. Ю. Уркевич /підпис/ О. Р. Кібенко /підпис/ О.Г. Яновська /підпис/ В. С. Князєв /підпис/ Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І. Джерело: ЄДРСР 92747345
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2020 року м. Київ Справа № 825/478/16 Провадження № 11-387апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року (суддя Добрянський В. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.), У С Т А Н О В И Л А: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. 10 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «КБ «Південкомбанк» відповідно), у якому просив зобов`язати уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію щодо виплати позивачу відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф. 2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є вкладником згаданого банку в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з початком процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» набув право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за своїм вкладом. Вважає, що відповідач позбавив його права на отримання цієї суми протиправно, за відсутності передбачених законом підстав. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Чернігівський окружний адміністративний суд постановою 29 березня 2016 року позов задовольнив. Зобов`язав відповідача надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф. 4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 5. У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в позові. 6. Скаржник зазначає, зокрема, що позивач утратив право вимагати відшкодування суми свого вкладу за рахунок Фонду з огляду на те, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» став предметом договору застави майнових прав, укладеного між цими ж сторонами на забезпечення виконання договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівська чайна компанія» (далі - ТОВ «Чернігівська чайна компанія») та ПАТ «КБ «Південкомбанк». 7. У подальшому ПАТ «КБ «Південкомбанк» відчужило право вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс»). 8. У результаті укладеного між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» та позивачем договору відступлення права вимоги за кредитним договором позивач набув права кредитора ТОВ «Чернігівська чайна компанія», у подальшому право вимоги позивач відчужив ТОВ «Чернігівська чайна компанія». 9. Відповідач з посиланням на положення статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та договору застави, укладеного між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» зазначає, що зобов`язання за кредитним договором перед банком ані позичальником, ані позивачем як заставодавцем не виконані, вважає, що відступлення банком права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами не є належним виконанням зобов`язання позичальника та заставодавця перед банком. 10. Уповноважена особа зазначає, що оскільки виконання зобов`язання за кредитним договором не відбулося, то і підстав для відшкодування позивачу суми вкладу, яка є предметом забезпечувального договору, немає. 11. Крім того, уповноважена особа Фонду вважає, що спір у цій справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, при цьому посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 лютого 2016 року № 21-484а15. Позиція інших учасників справи 12. У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Наголошує на безпідставності викладених у касаційній скарзі тверджень відповідача, зокрема, зазначає про те, що у зв`язку з відчуженням банком права вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами (у тому числі і договором банківського вкладу позивача) та з подальшим набуттям ТОВ «Чернігівська чайна компанія» права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 став заставодавцем та заставодержателем в одній особі. 13. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що договір застави припинив свою дію, а депозитний вклад втратив обтяження, тому має бути відшкодований за рахунок Фонду. 14. ОСОБА_1 наголошує на протиправній бездіяльності відповідача, яка виразилась у неподанні Фонду додаткової інформації про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду. Рух касаційної скарги 15. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 16. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції. 17. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 квітня 2019 року прийняв справу до провадження та призначив її до розгляду. 19. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС (у чинній редакції) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи 21. 12 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Південкомбанк» укладено договір банківського вкладу № 2538Д-60Ф «Стандарт», за умовами якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 200 000,00 грн на строк 370 днів, дата початку строку розміщення вкладу - 12 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 17 червня 2014 року, з процентною ставкою за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно. 22. Згідно з квитанцією від 12 червня 2013 року № 956495 ОСОБА_1 на депозитний рахунок № НОМЕР_1 перераховано кошти в сумі 200 000,00 грн. 23. 13 червня 2013 року між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (позичальник) та ПАТ «КБ «Південкомбанк» (кредитор) укладено договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 54К-60Ю, згідно з яким банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (ліміт кредитування 360 000,00 грн). 24. Крім того, 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю, який забезпечує вимоги заставодержателя за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеним між заставодержателем та ТОВ «Чернігівська чайна компанія», за умовами якого, зокрема, на забезпечення виконання зобов`язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, що розміщений на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк». 25. Також 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу № 2538Д-60Ф від 12 червня 2013 року, за умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю в частині виконання ТОВ «Чернігівська чайна компанія» своїх зобов`язань за кредитним договором встановлюється в розмірі 200 000,00 грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором. 26. Постановою Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року № 305 ПАТ «КБ «Південкомбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних. 27. Постановою Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року № 598 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «КБ «Південкомбанк» з 26 вересня 2014 року. 28. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 24 листопада 2014 року № 126 «Про призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» та наказу Фонду від 24 листопада 2014 року № 235 призначено з 24 листопада 2014 року уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк». 29. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 157 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» строком на один рік по 26 вересня 2016 року включно. 30. Відповідно до протоколу від 07 вересня 2015 року № 07/09-02 засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ «КБ «Південкомбанк» (повторний конкурс по лоту № 1368 з продажу права вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеного з ТОВ «Чернігівська чайна компанія», та договором забезпечення виконання зобов`язань - застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю ОСОБА_1 ) переможцем повторного конкурсу по лоту № 1368 визначено ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» із ціновою конкурсною пропозицією 118 750,00 грн. 31. На підставі вказаного протоколу між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (новий кредитор) 11 вересня 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги № А-09/03-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_2 . 32. Відповідно до пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договорів забезпечення, в обсязі і на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги. 33. У подальшому 14 вересня 2015 року між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 49, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ПАТ «КБ «Південкомбанк» договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, і стає кредитором за договорами про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_2 . 34. Відповідно до пункту 1.2 указаного договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги. 35. 14 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 (кредитор) та ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 2, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49, і стає кредитором за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія». 36. Відповідно до пункту 1.2. договору від 14 жовтня 2015 року № 2 до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги. 37. 08 жовтня 2015 року позивач звернувся з листом до Фонду, у якому просив включити його до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів, та відшкодувати кошти, у межах суми граничного розміру відшкодування коштів, за вкладами, які були розміщені позивачем у ПАТ «КБ «Південкомбанк» згідно з договором банківського вкладу «Стандарт» від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф у сумі 200 000,00 грн та договором банківського вкладу «Стандарт» від 07 червня 2013 року № 2539Д-60Ф у сумі 215 000,00 грн. 38. Листом від 11 січня 2016 року № 21-036-432/16 Фонд повідомив ОСОБА_1 про те, що з вимогою про включення до переліку вкладників слід звернутися до уповноваженої особи Фонду. 39. 20 січня 2016 року позивач звернувся з листом до уповноваженої особи Фонду з аналогічною вимогою, додатково повідомив про те, що у зв`язку з укладенням позивачем з ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49 договори застави майнових прав на депозитні вклади від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю та № 54З-60Ю/1 слід вважати припиненими. 40. Листом від 16 лютого 2015 року № 09/397 уповноваженою особою Фонду повідомлено позивача про те, що в результаті проведеного аукціону з продажу активів банку ПАТ «КБ «Південкомбанк» відступило своє право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю та договорами забезпечення небанківській фінансовій установі відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03КЮ, при цьому зобов`язання позичальника перед банком, що передбачені умовами кредитного договору від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, повністю не виконані. Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань. 41. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та з метою зобов`язання відповідача вчинити дії щодо такого включення, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування 42. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивача із цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 43. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 44. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. 45. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 46. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 47. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 48. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. 49. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. 50. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. 51. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. 52. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. 53. На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. 54. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 55. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. (частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). 56. Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 57. Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо порушення правил предметної юрисдикції 58. Щодо посилань скаржника на те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, слід зазначити таке. 59. Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. 60. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки. 61. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме - організації виплат відшкодувань за вкладами. 62. Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак - підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного чи господарського судочинства немає. 63. Зокрема, правова позиція щодо належності цих спорів до юрисдикції адміністративних судів була неодноразово висловлена в постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справі № 820/3664/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 27 березня 2019 року у справі № 826/6930/15, від 03 липня 2019 року у справі № 813/576/15 та інших. 64. Щодо посилань уповноваженої особи Фонду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2016 року № 21-484а15, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, про що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, відтак суд вважає недоцільним надавати оцінку цьому доводу скаржника. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо суті оскаржуваного рішення 65. Як уже було зазначено, статті 26 та 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають набуття вкладником права на одержання гарантованої суми відшкодування за вкладом, а також порядок визначення уповноваженою особою Фонду вкладників, які мають право на таке відшкодування за рахунок Фонду. 66. Крім того, відповідно до пунктів 2 та 5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду: перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно положень статті 26 Закону. Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. 67. Пунктами 2 - 4 розділу ІV Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (з урахуванням обмежень, визначених уповноваженою особою Фонду відповідно до частини другої статті 38 Закону), за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду Переліку. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування за Загальним Реєстром (частинами Загального Реєстру) та/або за Реєстром переказів, що є частиною Загального Реєстру, сформованим за результатами розгляду індивідуальних звернень до Фонду. Виплати здійснюються через банки-агенти на підставі укладених з ними договорів. 68. Таким чином, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також і на внесення додаткової інформації щодо вкладників до такого переліку. 69. Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. 70. Як встановлено судами, позивач внаслідок укладення депозитного договору набув статусу вкладника банку в розумінні зазначених вище норм. 71. Як на підставу невключення позивача до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, відповідач посилається на пункт 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за змістом якої Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань. 72. Суд уважає безпідставним таке твердження відповідача з огляду на те, що під час процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду відчужило право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» та ПАТ «КБ «Південкомбанк», а також за забезпечувальним договором (договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ) на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, укладеного між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс». 73. Відповідно до статті 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). 74. Статтею 514 ЦК визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 75. Таким чином, як убачається з договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ та положень ЦК, ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» набуло права вимоги як за кредитним договором, так і за забезпечувальними договорами (у тому числі і за договором банківського вкладу позивача). 76. Твердження скаржника про те, що обтяження банківського вкладу позивача продовжує діяти у зв`язку з невиконанням ТОВ «Чернігівська чайна компанія» зобов`язання за кредитним договором, судом до уваги не приймаються, оскільки при укладенні згаданого договору про відступлення права вимоги ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду ПАТ«КБ «Південкомбанк» втратило право вимоги як до позичальника, так і до заставодавця за забезпечувальним договором в силу приписів статті 514 ЦК внаслідок відчуження такого права на користь ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс». 77. Відтак відповідач не мав правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, та застосування положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 78. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 825/3598/15-а. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 79. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 80. Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність спору стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, до юрисдикції адміністративних судів правильними, а також погоджується з необхідністю задоволення вимог про зобов`язання подати до Фонду інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду. 81. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 82. За змістом частини першої статті 350 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки щодо розподілу судових витрат 83. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС (у чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 84. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» залишити без задоволення. 2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців В. М. Сімоненко Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 92731996
  10. ВИРОК ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого судді Балацької Г.О., суддів Горб І.М., Худика М.П., при секретарі судового засідання Міленко О.В., розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні № 220 130 000 000 000 96 Башловки С.О., який брав участь у судовому провадженні, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2014 року відносно ОСОБА _2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Артемівськ Донецької області, громадянина України, працюючого радником Голови правління ПАТ "КБ Надра", зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, не судимого, - обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, за участі прокурора Василенка С.В., захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4, обвинуваченого, відносно якого ухвалений виправдувальний вирок ОСОБА_2, - В С Т А Н О В И Л А : Цим вироком ОСОБА_2 визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправданий у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення. Як указано у вироку, ОСОБА_2 органом досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, за наступних обставин. Так, 18 квітня 1991 року створено установу у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційний комерційний банк "Таврика" та зареєстровано Державним банком СРСР за реєстраційним номером № 1448. Рішенням Установчих зборів від 29 червня 1993 року ТОВ "Інноваційний комерційний банк "Таврика" перетворено у Відкрите акціонерне товариство Акціонерний банк "Таврика" та зареєстровано Національним банком України (далі НБУ) 21 вересня 1993 року за реєстраційний № 53. На виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів банку від 20 липня 2009 року змінено назву банку на Публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" (далі ПАТ "Банк "Таврика"), яке стало правонаступником усіх прав та обов'язків ВАТ АБ "Таврика". 23 лютого 2011 року Наглядовою Радою ПАТ "Банк "Таврика" прийнято рішення про обрання ОСОБА_2 виконуючим обов'язки Голови Правління ПАТ "Банк "Таврика" та подано до НБУ відповідні документи для погодження його кандидатури на вищевказану посаду. 28 березня 2011 року за результатами розгляду поданих документів НБУ відмовлено в погодженні кандидатури ОСОБА_2 на посаду Голови Правління ПАТ "Банк "Таврика" у зв'язку з відсутністю у нього бездоганної ділової репутації. У подальшому, 05 квітня 2011 року ПАТ "Банк "Таврика" звернувся до НБУ з клопотанням щодо повернення до розгляду кандидатури на посаду Голови Правління ОСОБА_2 після закінчення випробувального терміну, тобто після 23 червня 2011 року. 28 грудня 2011 року Наглядова Рада ПАТ "Банк "Таврика" повторно звернулася до НБУ з метою погодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду Голови Правління вищевказаного банку. 23 січня 2012 року НБУ повторно повідомив ПАТ "Банк "Таврика" про непогодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду, у зв'язку з чим Наглядовою Радою ПАТ "Банк "Таврика" 30 січня 2012 року прийнято рішення про звільнення останнього від виконання обов'язків Голови Правління. При цьому, під час виконання обов'язків Голови Правління ПАТ "Банк "Таврика", у період часу з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року на ОСОБА_2, відповідно до п.п. 11.12 - 11.17 Статуту ПАТ "Банк "Таврика", затвердженого Загальними зборами акціонерів на підставі протоколу від 05 серпня 2011 року, погодженого НБУ 22 серпня 2011 року та зареєстрованого державним реєстратором 06 вересня 2011 року за № 10741050034000723 (далі Статут), покладались обов'язки керувати роботою банку, вчиняти правочини від імені банку, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання працівниками банку, тобто ОСОБА_2 тимчасово обіймав в установі посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. Відповідно до вимог ст. 36 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язаннях. Банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ. З цією метою, постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року затверджено "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", відповідно до якого банки зобов'язані здійснювати формування резервів під кредитні ризики за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках. Крім того, згідно зі ст. 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил встановлених НБУ відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам договірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Разом з дим, ОСОБА_2, будучи службовою особою, у період часу з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року, неналежним чином виконував свої службові обов'язки, що спричинило настання тяжких наслідків, а саме прийняття 20 грудня 2012 року НБУ постанови № 548, якою ПАТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також взяттям державою зобов'язань перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який знаходиться за адресою: м. Київ, б-р Т. Шевченка, 33-Б, чим було спричинено збитків державі на вищевказану суму. Так, 16 листопада 2011 року ПАТ "Банк "Таврика" відкрито кореспондентський рахунок № АТ971924000100462860 в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та отримано відповідний дозвіл шляхом присвоєння реєстраційного номеру відкритого кореспондентського рахунку в журналі обліку Головного управління НБУ по м. Києву та Київській області за № 11383 від 29 листопада 2011 року. 22 грудня 2011 року між "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" укладено договір позики на суму 50.000.000,0 доларів США для фінансування будівельних проектів в Україні, які повинні здійснюватися компанією ВАТ "Трест "Південзахідтрансбуд". Того ж дня, ОСОБА_2, виконуючи обов'язки Голови Правління ПAT "Банк "Таврика", перебуваючи за місцем своєї роботи за адресою: м. Київ вул. Дмитрівська, 92-94, на прохання колишнього Голови Наглядової Ради ПАТ "Банк "Таврика" ОСОБА_7, уклав з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" договір відповідального зберігання та застави грошових коштів в сумі 26.502.636,59 доларів США, які зараховано на вищевказаний кореспондентський рахунок, як гарантії забезпечення виконання взятих зобов'язань компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД". Разом з тим, ОСОБА_2 внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, визначених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, не здійснив облік вищезазначеного зобов'язання за договором відповідального зберігання та застави, а також не сформував резерв для покриття кредитного ризику з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД". У результаті невиконання компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" своїх зобов'язань за договором позики від 22 грудня 2011 року з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", останній, діючи відповідно до умов договору відповідального зберігання та застави грошових коштів від 22 грудня 2011 року, укладеного ОСОБА_2, 27 листопада 2012 року провів списання коштів з кореспондентського рахунку ПАТ "Банк "Таврика" № АТ971924000100462860 у розмірі 26.502.636,59 доларів США. Таким чином, ОСОБА_2, діючи недбало, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, порушив вимоги ст.ст. 36, 38 Закону України "Про банки і банківську діяльність, а також вимоги "Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України", затвердженої постановою правління НБУ № 481 від 27 грудня 2007 року, та "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", затвердженої постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року, в частині обов'язкового проведення попередньої оцінки майбутніх грошових потоків з метою формування та використання резервів за фінансовими активами та недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників і формування та використання резервів під кредитні ризики. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 своїх службових обов'язків, передбачених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, через несумлінне ставлення до них, останній не передбачив можливості настання суспільно небезпечних наслідків від підписання договору відповідального зберігання та застави грошових коштів, що було пов'язане з високим кредитним ризиком та вимагало формування резерву, хоча повинен був і міг передбачити. Результатом укладання вищевказаного договору без формування необхідних резервів та його неналежного бухгалтерського обліку, стала втрата активів банку та неможливість виконання ним вимог вкладників й інших кредиторів, внаслідок чого, 20 грудня 2012 року НБУ прийнято постанову № 548, якою ПАТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також державою взято зобов'язання перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення їм коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Таким чином, ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що він своїми діями вчинив неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків, через несумлінне ставлення до них, що заподіяло тяжкі наслідки державним інтересам у вигляді завдання майнової шкоди Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі 26.502.632,50 доларів США, яка за офіційним курсом національної валюти України, встановленому НБУ відносно долара США станом на 27 листопада 2012 року склала 211.837.947,47, що на час вчинення злочину в 394.851 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 367 КК України. Обґрунтовуючи свої висновки про недоведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, суд зазначив, що стороною обвинувачення не доведено, що саме в результаті діяння ОСОБА_2 ПАТ "Банк "Таврика" віднесено до неплатоспроможних та, як наслідок, завдано майнової шкоди Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто, не доведено наявність причинного зв'язку між діянням обвинуваченого та спричиненням тяжких наслідків, які є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 367 КК України. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні, який брав участь у судовому провадженні, подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків у банківських і фінансових установах строком 1 рік, зі сплатою штрафу в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, та, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки. На обґрунтування апеляційних вимог прокурор послався на те, що рішення суду прийнято без повного та всебічного дослідження і аналізу всіх доказів у провадженні, без наведення відповідного спростування пред'явленого обвинувачення, надано перевагу доказам сторони захисту, не вказано, чому судом не взято до уваги докази сторони обвинувачення. А саме, як указано в апеляційній скарзі прокурора, ОСОБА_2, розраховуючи на усні зобов'язання ОСОБА_7, недбало віднісся до своїх службових обов'язків: підписавши договір, не забезпечив виконання вимог "Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України", затвердженої постановою правління НБУ № 481 від 27 грудня 2007 року, та "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", затвердженої постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року, переклавши покладені на нього обов'язки на колишнього Голову Наглядової Ради ПАТ "Банк "Таврика" ОСОБА_7; в порушення своїх посадових обов'язків не здійснив облік зобов'язання за договором відповідального зберігання та застави і не сформував резерв для покриття кредитного ризику з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД"; не забезпечив внесення до звітів за формами № 302 "Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності" та № 604 "Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків" відомості щодо відображення зобов'язання за договором відповідального зберігання та застави грошових коштів, укладеного між ПАТ "Банк "Таврика", компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" та "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", що спричинило тяжкі наслідки. Посилається прокурор і на те, що оцінка ризиків невиконання компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" перед "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", а також формування резерву грошових коштів банком, повинно передувати підписанню договору, оскільки вказана операція пов'язана з високим кредитним ризиком. Звертається увага, що судом при ухваленні виправдувального вироку взято до уваги доказ, наданий стороною захисту - копія протоколу засідання Наглядової Ради ПАТ "Банк "Таврика" від 28 листопада 2011 року про погодження укладання угоди депонування та застави коштів з австрійським банком і надання повноважень ОСОБА_2 на його підписання, який, на думку прокурора, є недопустимим, оскільки наданий суду в порушення вимог КПК України. Просить прокурор скасувати, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, арешт на рухоме та нерухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, акції, грошові кошти у будь-якій валюті у готівковому та безготівковому вигляді, які належать ПАТ "Київський ювелірний завод"- як необґрунтований у даному провадженні. В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_2, відносно якого ухвалений виправдувальний вирок, та захисник ОСОБА_3 вважають вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги в повному обсязі, пояснення захисників та обвинуваченого, що заперечували проти задоволення апеляційних вимог прокурора, вважаючи вирок суду першої інстанції законним та обгрунтованим, допитавши свідка ОСОБА_8, дослідивши додатково докази на задоволення клопотань сторони обвинувачення та захисту, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово ОСОБА_2, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду - скасуванню з ухваленням нового вироку, виходячи з наступного. Приписами ст. 370 КПК України задекларована законність, вмотивованість та обґрунтованість судового рішення. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні та достатні мотиви та підстави його ухвалення. Дані вимоги закону судом першої інстанції під час судового провадження та ухваленні вироку належним чином не дотримані, оскільки висновки суду першої інстанції щодо недоведеності, що в діях ОСОБА_2 є склад правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а тому, у відповідності до ст.ст. 409, 411 КПК України, вирок суду першої інстанції підлягає безспірному скасуванню з ухваленням нового вироку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 407, ст. 418 КПК України. Проаналізувавши досліджені в судах першої та апеляційної інстанцій докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків, через несумлінне ставлення до них, що заподіяло тяжкі наслідки державним інтересам за наступних обставин. 18 квітня 1991 року створено установу у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційний комерційний банк "Таврика" та зареєстровано Державним банком СРСР за реєстраційним номером № 1448. Рішенням Установчих зборів від 29 червня 1993 року ТОВ "Інноваційний комерційний банк "Таврика" перетворено у Відкрите акціонерне товариство Акціонерний банк "Таврика" та зареєстровано Національним банком України (далі НБУ) 21 вересня 1993 року за реєстраційний № 53. На виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів банку від 20 липня 2009 року змінено назву банку на Публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" (код ЄДРПОУ 19454139, МФО 300788) (далі АТ "Банк "Таврика" або Банк), яке стало правонаступником усіх прав та обов'язків ВАТ АБ "Таврика". 23 лютого 2011 року Наглядовою Радою АТ "Банк "Таврика" прийнято рішення про обрання ОСОБА_2 виконуючим обов'язки Голови Правління АТ "Банк "Таврика" та подано до НБУ відповідні документи для погодження його кандидатури на вищевказану посаду. 28 березня 2011 року за результатами розгляду поданих документів НБУ відмовлено в погодженні кандидатури ОСОБА_2 на посаду Голови Правління АТ "Банк "Таврика" у зв'язку з відсутністю у нього бездоганної ділової репутації. У подальшому, 05 квітня 2011 року АТ "Банк "Таврика" звернувся до НБУ з клопотанням щодо повернення до розгляду кандидатури на посаду Голови Правління ОСОБА_2 після закінчення випробувального терміну, тобто після 23 червня 2011 року. 28 грудня 2011 року Наглядова Рада АТ "Банк "Таврика" повторно звернулася до НБУ з метою погодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду Голови Правління вищевказаного банку. 23 січня 2012 року НБУ повторно повідомив АТ "Банк "Таврика" про непогодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду, у зв'язку з чим Наглядовою Радою АТ "Банк "Таврика" 30 січня 2012 року прийнято рішення про звільнення останнього від виконання обов'язків Голови Правлінні. При цьому, під час виконання обов'язків Голови Правління АТ "Банк "Таврика", у період часу з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року на ОСОБА_2, відповідно до п.п. 11.12 - 11.17 Статуту АТ "Банк "Таврика", затвердженого Загальними зборами акціонерів на підставі протоколу від 05 серпня 2011 року, погодженого НБУ 22 серпня 2011 року та зареєстрованого державним реєстратором 06 вересня 2011 року за № 10741050034000723 (далі Статут), покладались обов'язки керувати роботою банку, вчиняти правочини від імені банку, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання працівниками банку, тобто ОСОБА_2 тимчасово обіймав в установі посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. Відповідно до вимог ст. 36 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язаннях. Банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ. З цією метою, постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року затверджено "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", відповідно до якого банки зобов'язані здійснювати формування резервів під кредитні ризики за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках. Крім того, згідно зі ст. 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил встановлених НБУ відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам договірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Разом з цим, ОСОБА_2, будучи службовою особою, у період часу з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року, неналежним чином виконував свої службові обов'язки, що спричинило настання тяжких наслідків, а саме прийняття 20 грудня 2012 року НБУ постанови № 548, якою АТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також взяттям державою зобов'язань перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який знаходиться за адресою: м. Київ, б-р Т. Шевченка, 33-Б, чим було спричинено збитків державі на вищевказану суму. Так, 16 листопада 2011 року АТ "Банк "Таврика" відкрито кореспондентський рахунок № АТ971924000100462860 в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та отримано відповідний дозвіл шляхом присвоєння реєстраційного номеру відкритого кореспондентського рахунку в журналі обліку Головного управління НБУ по м. Києву та Київській області за № 11383 від 29 листопада 2011 року. 22 грудня 2011 року між "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" укладено договір позики на суму 50.000.000,0 доларів США для фінансування будівельних проектів в Україні, які повинні здійснюватися компанією ВАТ "Трест "Південзахідтрансбуд". Того ж дня, ОСОБА_2, виконуючи обов'язки Голови Правління AT "Банк "Таврика", перебуваючи за місцем своєї роботи за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 92-94, на прохання колишнього Голови Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_7, уклав з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" договір відповідального зберігання та застави грошових коштів в сумі 26.502.636,59 доларів США, які зараховано на вищевказаний кореспондентський рахунок, як гарантії забезпечення виконання взятих зобов'язань компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД". Разом з тим, ОСОБА_2 внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, визначених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, не здійснив облік вищезазначеного зобов'язання за договором відповідального зберігання та застави, а також не сформував резерв для покриття кредитного ризику з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД". У результаті невиконання компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" своїх зобов'язань за договором позики від 22 грудня 2011 року з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", останній, діючи відповідно до умов договору відповідального зберігання та застави грошових коштів від 22 грудня 2011 року, укладеного ОСОБА_2, 27 листопада 2012 року провів списання коштів з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика" № АТ971924000100462860 у розмірі 26.502.636,59 доларів США. Таким чином, ОСОБА_2, діючи недбало, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, порушив вимоги ст.ст. 36, 38 Закону України "Про банки і банківську діяльність, а також вимоги "Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України", затвердженої постановою правління НБУ № 481 від 27 грудня 2007 року, та "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", затвердженої постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року, в частині обов'язкового проведення попередньої оцінки майбутніх грошових потоків з метою формування та використання резервів за фінансовими активами та недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників і формування та використання резервів під кредитні ризики. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 своїх службових обов'язків, передбачених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, через несумлінне ставлення до них, останній не передбачив можливості настання суспільно небезпечних наслідків від підписання договору відповідального зберігання та застави грошових коштів, що було пов'язане з високим кредитним ризиком та вимагало формування резерву, хоча повинен був і міг передбачити. Результатом укладання вищевказаного договору без формування необхідних резервів та його неналежного бухгалтерського обліку, стала втрата активів банку та неможливість виконання ним вимог вкладників й інших кредиторів, внаслідок чого, 20 грудня 2012 року НБУ прийнято постанову № 548, якою АТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також державою взято зобов'язання перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення їм коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, підтверджуються сукупністю досліджених в судах першої та апеляційної інстанцій доказів. Згідно протоколу засідання Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика" № 25/23/02/01 від 23 лютого 2011 року, ОСОБА_2 було обрано в.о. Голови Правління АТ "Банк "Таврика" з 23 лютого 2011 року (а.п. 121 т. 2) та звільнено з 31 січня 2012 року у зв'язку з непогодженням його кандидатури Національним банком України, як указують дані протоколу засідання Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика" № НР/30/01/2012/01 від 30 січня 2012 року на підставі повідомлення Національного банку України № 41-42/293-758 від 23 січня 2012 року та наказу від 30 січня 2012 року, згідно якого ОСОБА_2, в подальшому, приступив з 01 лютого 2012 року до виконання обов'язків радника Голови Правління зі звільненням 15 липня 2012 року у зв'язку з припиненням трудового договору на підставі наказу № 183-о/с (а.п. 191-192, 240-241, 243, 244 т. 2). Отже, в період часу з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року ОСОБА_2 виконував обов'язки Голови Правління АТ "Банк "Таврика"(Банк). Відповідно до п.п. 11.12 - 11.17 Статуту АТ "Банк "Таврика", затвердженого Загальними зборами акціонерів на підставі протоколу від 05 серпня 2011 року, погодженого НБУ 22 серпня 2011 року та зареєстрованого державним реєстратором 06 вересня 2011 року за № 10741050034000723 (далі Статут), в якому міститься посилання на те, що: 18 квітня 1991 року створено установу у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційний комерційний банк "Таврика" та зареєстровано Державним банком СРСР за реєстраційним номером № 1448; рішенням Установчих зборів від 29 червня 1993 року ТОВ "Інноваційний комерційний банк "Таврика" перетворено у Відкрите акціонерне товариство Акціонерний банк "Таврика" та зареєстровано Національним банком України (далі НБУ) 21 вересня 1993 року за реєстраційним № 53; на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів банку від 20 липня 2009 року змінено назву банку на Публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" (далі АТ "Банк "Таврика"), яке стало правонаступником усіх прав та обов'язків ВАТ АБ "Таврика", - на Голову Правління Банку покладались обов'язки керувати роботою банку, вчиняти правочини від імені банку, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання працівниками банку (а.п. 11-35 т. 3). Тобто, ОСОБА_2, виконуючи обов'язки Голови Правління Банку, тимчасово обіймав в установі посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. Як показував ОСОБА_2 в судах першої та апеляційної інстанцій, він дійсно з лютого 2011 року по січень 2012 року обіймав посаду виконуючого обов'язки Голови Правління АТ "Банк "Таврика", який розташований за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 92-94. У кінці грудня 2011 року його запросив до себе в кабінет, що знаходиться в приміщенні АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_9, який фактично був власником АТ "Банк "Таврика", на переговори з підписання Договору відповідального зберігання та застави (надалі Договір застави) з австрійським банком "Майнль Банк Акцієнгезельшафт". В кабінеті, крім ОСОБА_7, були присутні два менеджери австрійського банку та ОСОБА_10 - акціонер АТ "Банк "Таврика". Ознайомившись з наданими документами, він-ОСОБА_2. повідомив, що договір підготовлений неправильно, оскільки компанія "Вінтен Трейдинг ЛТД" є інвестором Банку, а тому, за регуляціями Національного банку України (НБУ), не можна проводити активні операції з інвестором в капітал банку. Після цього, його ознайомили з рішенням Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика", яка надала йому повноваження на підписання даного Договору застави з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт". ОСОБА_11 пояснив присутнім, що, з метою не порушення регуляції НБУ, необхідно за договором цесії (уступка, передача) перевести субординований борг компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД" на іншу компанію і цю дію зареєструвати в НБУ. Проте ОСОБА_7 йому вказав, що за браком часу, оскільки менеджери австрійського банку повинні через дві години бути на літаку, тому оформлення буде зроблено належним чином потім. Після цього, він-ОСОБА_2. підписав оферту - попередній договір. Ознайомившись з порядком вступу договору в силу - п. 10 Договору застави, він зрозумів, що це довга процедура, а тому, погодився з ОСОБА_7 поки не виносити питання підписання Договору застави на засідання Правління. Підписуючи оферту, він-ОСОБА_2. вважав, що через лімітну політику Правління АТ "Банк "Таврика" у нього завжди буде важіль не виконувати договір до врегулювання відносин з НБУ. В подальшому, в січні 2012 року НБУ відмовив АТ "Банк "Таврика" в погодженні його кандидатури на призначення Головою Правління Банку та він 30 січня 2012 року був звільнений з посади виконуючого обов'язки Голови Правління Банку. ОСОБА_11 резерви по операціях за грудень 2011 року не формував у зв'язку з тим, що за його каденцію не надходив оригінал угоди підписаний австрійським банком. Резерви за січень, які формуються до 7 числа по завершенню місяця, підписував його наступник, якому він передав справи за актом прийому-передачі. ОСОБА_11 не міг формувати резерв грошових коштів, якщо операція не облікована в банку. У разі, коли б договір прийшов підписаний австрійською стороною, то він повинен був реєструватися в журналі вхідної кореспонденції, потім цей договір повинен був потрапити до нього-ОСОБА_2., як до в.о. Голови Правління Банку, після чого повинні були даватися по ньому вказівки службам банку. Винним себе визнав лише в тому, що підписав Договір застави, як оферту. При цьому вважає, що "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" незаконно були списані кошти з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика", оскільки останнім порушено принципи Базельських угод щодо транспарентності ведення бізнесу. 16 листопада 2011 року АТ "Банк "Таврика" було відкрито, зокрема, кореспондентський рахунок № АТ971924000100462860 в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", згідно повідомлення останнього (а.п. 204 т. 2), про що, в свою чергу, Банк повідомив Головне управління Національного банку України по м. Києву і Київській області 18 листопада 2011 року (а.п. 205 т. 2), яке надало дозвіл у вигляді присвоєння реєстраційного номеру відкритого кореспондентського рахунку, облікувавши його в журналі за № 113893 від 29 листопада 2011 року. Як видно з Договору позики від 22 грудня 2011 року, укладеного між компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" (у подальшому іменується як "Позичальник") та компанією "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" (надалі іменується як "Позикодавець"), Позикодавець погоджується надати Позичальнику, а останній погоджується прийняти від Позикодавця суму до 50.000.000 доларів США для фінансування ряду будівельних проектів в Україні, які здійснюються компанією АТ "УЗТС (а.п. 122-131, 132, 133-144, 145 т. 2). Згідно Договору відповідального зберігання та застави (Договір застави) від 22 грудня 2011 року, укладеного між АТ "Банк "Таврика" (надалі іменується як "Заставник") та "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" (надалі іменується як "Заставоутримувач"), з метою забезпечення зобов'язань компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" за договором позики від 22 грудня 2011 року, АТ "Банк "Таврика" погоджується заставити, зокрема, залишок коштів, які зберігаються на рахунку № 462861, власником якого є АТ "Банк "Таврика", відкритий в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт". Даний договір від імені Заставника АТ "Банк "Таврика" підписаний ОСОБА_2 (а.п. 147-155, 159-170 т. 2). Однак, за поясненнями самого ОСОБА_2, оскільки компанія "Вінтен Трейдинг ЛТД" є інвестором Банку, за регуляціями Національного банку України, не можна було проводити активні операції з інвестором в капітал Банку. Щодо неможливості укладення даного договору випливає і з пояснень свідка ОСОБА_8, яка, будучи уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Таврика", у тому числі в суді апеляційної інстанції, показала, що між АТ "Банк "Таврика" та компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" були укладені Договори про залучення коштів на умовах субординованого боргу за №№ 3, 4, 5 від 10 травня 2011 року, 16 грудня 2011 року та 10 травня 2012 року, які, відповідно до Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 270 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 липня 2004 року за № 885/9484, зі змінами, - були зареєстровані в Національному банку України. Відповідно до п. 3.9 гл. 3 розділу III Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368, зі змінами і доповненнями, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 року за № 841/6032, на період чинності зазначених Договорів про залучення коштів на умовах субординованого боргу, АТ "Банк "Таврика" не мав права на передачу Інвестору або пов'язаним з ним особам кошти убудь-якій формі: майно, кредит, будь-які операції з векселями, факторингові послуги, не покриті безумовним забезпеченням гарантії, поруки за кредиторів банку-боржника тощо, крім тих випадків, якщо таке передавання банком-боржником майна або векселів є сплатою процентів за залученими на умовах субординованого боргу коштами та оформлене відповідною угодою. Відповідно до вимог чинного законодавства, кошти, що залучені на умовах субординованого боргу, не можуть бути заставою за кредитами та іншимиопераціями банку-боржника. Зарахування зустрічних однорідних вимог за угодою про залучення субординованого боргу не допускається, а тому в.о. Голови Правління АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_2 не мав права укладати з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" Договір відповідального зберігання та застави грошових коштів на період дії Договорів про залучення коштів на умовах субординованого боргу, у тому числі - у виді оферти, а також одноособово приймати рішення про укладення даного договору чи взагалі підписувати договори. Про те, що ОСОБА_2 не мав права одноособово, без погодження з Наглядовою Радою Банку, вчиняти правочини, укладати будь-які договори (угоди) на суму, що перевищує 0,25 % статутного капіталу Банку, крім кредитних договорів, договорів банківського вкладу (депозиту), міжбанківських кредитних (депозитних договорів, договорів купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів, договорів оренди та договорів про надання послуг зв'язку - вказують приписи п.п. 32 п. 10.6 Статуту Банку. Вартість активів, переданих в заставу "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" становить 50.000.000 доларів США або 399.465.000 грн., що в 1,33 рази перевищує розмір статутного капіталу Банку (300.000.000 грн. на дату підписання договорів), що фактично стороною захисту не оспорюється. При цьому, колегія суддів не вважає беззастережним доказом у провадженні, наданий стороною захисту - копію протоколу засідання Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика" від 28 листопада 2011 року, згідно з яким прийнято рішення про погодження укладання угоди депонування та застави коштів з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та надання повноважень в.о. Голови Правління АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_2 щодо підписання зазначеної угоди (а.п. 3 т. 3). Даний висновок колегія суддів обґрунтовує тим, що оригінал чи копія вказаного документу в АТ "Банк "Таврика" відсутні. Ксерокопія даного протоколу надана суду першої інстанції 26 травня 2014 року захисником ОСОБА_3, за позицією якого він отримав її від адвоката Кузяєва, який, в свою чергу, джерело походження вказаного протоколу не пояснив (а.п. 36 т. 3). У будь-якому випадку, на переконання колегії суддів, навіть за умови прийняття Наглядовою Радою АТ "Банк "Таврика" 28 листопада 2011 року рішення про погодження укладання угоди депонування та застави коштів з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та надання повноважень в.о. Голови Правління АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_2 щодо підписання зазначеної угоди - не давала права ОСОБА_2 укладати Договір застави, оскільки це б суперечило регуляціям НБУ. Але, водночас, не можна не відмітити, що згідно змісту вказаного протоколу Наглядова Рада Банку погодила укладання угоди, а ніяким чином не оферти, дозвіл на останнє ОСОБА_2 і не потребував. Відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з п. 11.10 Статуту АТ "Банк "Таврика", зокрема, голова Правління заступає на посаду після надання згоди на це Національним банком України, після чого, відповідно до розділу 11 Статуту, він має право діяти від імені Банку без довіреності, у тому числі, вчиняти правочини. В іншому випадку, як указують приписи п. 11.17, у разі неможливості виконання Головою Правління своїх повноважень за рішенням Наглядової Ради виконання повноважень покладається на одного з членів Правління. Інші особи можуть діяти від імені Банку у порядку представництва, передбаченому Цивільним кодексом України на підставі відповідних доручень (довіреностей) (а.п. 28-30 т. 3). Національний банк України листами від 28 березня 2011 року та від 23 січня 2012 року повернув пакет документів, наданий Банком для погодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду Голови Правління АТ "Банк "Таврика", оскільки його кандидатура не відповідала вимогам ст. 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та п. 3.1 "е" Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 № 375, у зв'язку з відсутністю бездоганної ділової репутації (а.п. 204-241, 245-247 т. 2). Протоколи засідань Загальних зборів акціонерів та Наглядової Ради Банку не містять рішень щодо надання права ОСОБА_2 діяти від імені Банку на підставі доручення (довіреності). Не послався на наявність таких рішень і ОСОБА_2 Про підписання в.о. Голови Правління АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_2 Договору застави стало відомо Банку лише 27 листопада 2012 року в момент списання коштів з кореспондентського рахунку банку, що було предметом розгляду Правління АТ "Банк "Таврика" 28 листопада 2012 року, яке 29 листопада 2012 року звернулося з запитом до Наглядової Ради Банку про надання інформації стосовно рішень, які приймались при укладанні договору про надання гарантії, та чи надавалися повноваження на підписання цього Договору в.о. Голови Правління ОСОБА_2 (а.п. 187, 188 т. 2). На звернення 28 листопада 2012 року АТ "Банк "Таврика" до "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", останній 29 листопада 2012 року направив необхідні документи, які підтверджували правомірність списання коштів з рахунку Банку - Договір позики та Договір застави. Свідкам ОСОБА_13 - ведучому економісту управління ризиків, а потім - начальнику управління ризиків АТ "Банк "Таврика", ОСОБА_14 - заступнику начальника управління кредитних операцій, а потім начальнику цього управління, про укладання 22 грудня 2011 року між АТ "Банк "Таврика" Договору відповідального зберігання та застави грошових коштів, - не відомо. Крім цього, свідок ОСОБА_13 оцінку ризиків за Договором не проводив. Відомості щодо формування грошового резерву банку та кредитної справи за даним Договором, а також і про списання 26.502.636,59 доларів США 27 листопада 2012 року, у нього - відсутні. Свідок ОСОБА_14 не робила жодної звітності по цьому Договору та він не обліковувався у Банку. Про вказаний Договір їй стало відомо після списання коштів, та чи був оригінал Договору в Банку - вона не знає. Свідок ОСОБА_15 суду першої інстанції показала, що вона обіймала посаду головного бухгалтера в АТ "Банк "Таврика", а тому їй відомо про відкриття АТ "Банк "Таврика" кореспондентського рахунку в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт". При цьому їй нічого не відомо про укладення між "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та АТ "Банк "Таврика" договору відповідального зберігання й застави. Зазначила, що вказаний договір не обліковувався в АТ "Банк "Таврика", оскільки не було оригіналу такого документу. Крім того, уточнила, що резерв коштів в банку формується тільки під операції, які обліковуються, якщо ж така операція не обліковувалася, то і резерв не формувався. Про вказаний договір дізналася після надходження з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" повідомлення про списання коштів з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика" . Відповідно до даних протоколу засідання Правління АТ "Банк "Таврика" № ПР/28/11/2012/01 від 28 листопада 2012 року, у складі, у тому числі, членів Правління - ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14, заслухавши начальника відділу кореспондентських відносин ОСОБА_17 щодо списання згідно виписки "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика" в односторонньому порядку 26.502.933,50 доларів США, всі члени правління заявили, що жодного рішення Правління та Кредитного комітету, з якого у АТ "Банк "Таврика" виникали б зобов'язання перед третіми особами в заявленій - 26.502.933,50 доларів США або більшій сумі, вони не приймали і не підписували (а.п. 187-189 т. 2). Крім того, як указують дані протоколу Правління АТ "Банк "Таврика" № ПР/29/11/2012/03 від 29 листопада 2012 року, у зв'язку з виявленим, на підставі виписки "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", фактом списання з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика" в односторонньому порядку 26.502.933,50 доларів США та у зв'язку з відсутністю в банку протоколів Правління і Наглядової Ради, якими би приймалось рішення про надання гарантії, було ухвалено звернутися із запитом до Наглядової Ради Банку про надання інформації стосовно рішень, які приймались при укладанні договору про надання гарантії та чи надавались повноваження на підписання цього договору в.о. Голови Правлянні ОСОБА_2, однак діюче керівництво Банку не володіло договорами та іншою інформацією, на підставі яких було вчинено списання, а відповідь з НаглядовоїРади Банком не отримана (а.п. 190, 213 т. 2). Ненадання відповіді Наглядовою Радою на звернення Правління АТ "Банк "Таврика" з приводу надання/ненадання ОСОБА_2 повноважень на підписання договорів з "МайнльБанк Акцієнгезельшафт" не вказує на наявність прийняття такого рішення, у тому числі і відповідно до протоколу засідання Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика" від 28 листопада 2011 року. Висновки суду першої інстанції та доводи сторони захисту про те, що, за відсутності оригіналу Договору застави, підписаний ОСОБА_2 Договір слід розцінити як оферту, що не повинна була обліковуватися в ПАТ "Банк "Таврика", і, як наслідок, не повинний був формуватися резерв для покриття кредитного ризику, - на увагу не заслуговують, виходячи з наступного. Як видно з Договору позики від 22 грудня 2011 року, укладеного між компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" (у подальшому іменується як "Позичальник") та компанією "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" (надалі іменується як "Позикодавець"), Позикодавець погоджується надати Позичальнику, а останній погоджується прийняти від Позикодавця суму до 50.000.000 доларів США для фінансування ряду будівельних проектів в Україні, які здійснюються компанією АТ "УЗТС" (а.п. 122-131, 132, 133-144, 145 т. 2). Під відбитком логотипу "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" стоїть дата 30 грудня 2011 року (а.п. 144 т. 2). Згідно Договору відповідального зберігання та застави, укладеного у той же день - 22 грудня 2011 року, що укладений між Заставником - АТ Банк "Таврика" та Заставоутримувачем - "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", Заставоутримувач є підготовленим за вказівкою Заставника і діє від імені Заставника з метою надання компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД" кредиту в обсязі до 50.000.000 доларів США згідно з умовами Договору позики від 22 грудня 2011 року, за формою та змістом, які викладені в Додатку № 1, який додається, який повинен бути укладений між Позичальником у якості позичальника та Заставоутримувачем у якості позикодавця. При цьому Заставник відкрив та повинен вести рахунок № 462861 (включаючи Допоміжні рахунки для внесення депозитів готівкою ("Заставний рахунок"), умови ведення якого зазначено в цьому Договорі та Загальних умовах здійснення банківських операцій, які додаються в якості Додатку № 2. З метою забезпечення зобов'язань Позичальника за Договором позики та будь-якими та всіма відповідними змінами доповненнями до нього, які Сторони можуть узгодити в майбутньому, заставник - АТ "Банк "Таврика" погоджується заставити всі свої майнові та інші права на Надане забезпечення та залишок коштів, які зберігаються в Заставному рахунку, на умовах цього договору застави. Згідно з умовами та положеннями Договору уступки прав забезпечення, за формою та змістом, які викладено в Додатку 3, який повинен бути укладений між Заставоутримувачем у якості цедента та Заставником у якості цедента ("Договір уступки прав забезпечення"), Заставоутримувач має право уступити будь-які та всі суми дебіторської заборгованості за договором позики Заставнику в якості цедента. На засвідчення цього Заставник та Заставоутримувач, діючи через своїх належних чином уповноважених представників, розпорядилися про належне оформлення цього Договору застави в день та рік, зазначені вище. Даний Договір застави підписаний Заставником - АТ Банк "Таврика" в особі ОСОБА_2 та Заставоутримувачем - "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", в особі Проф.К.Прюгер та Встд.Г.Вайс, 30 грудня 2011 року. До Договору долучені Додатки №№ 1, 2, 3 (а.п. 147-155, 156-158, 159-170, 171-173 т. 2). При цьому, однією з вимог Договору застави є надання АТ Банк "Таврика" до "Майнль Банк Акцієнгезельшафт": правовстановлюючих документів Банку, підтвердження справжності та чинності підписів, експертного висновку щодо відповідності чинному законодавству операції тощо. Хоча факт надання відповідних документів "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" документально не підтверджено, проте, за наявним SWIFT-повідомленням від 22 грудня 2011 року, адресованому "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", підтверджено закріплення за ОСОБА_2 виключного права підписання Договору застави (а.п. 174 -178 т. 2), а не на надане ОСОБА_2 право на підписання оферти, як на те послалася сторона захисту в суді апеляційної інстанції. Отже вручення 22 грудня 2011 року особисто представникам "МайнльБанк Акцієнгезельшафт" підписаного ОСОБА_2 22 грудня 2011 року Договору застави та підтвердження умов і положень Договору застави SWIFT-каналом, - дало підстави для підписання Договору "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" 30 грудня 2011 року, наслідком чого є виникнення між сторонами Договору. Крім того, згідно змісту Договору застави, його не можна визнати офертою - пропозицією певній стороні укласти угоду з урахуванням викладених умов, оскільки пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття, а також строк для відповіді на пропозицію укласти договір тощо - чого з Договору застави взагалі не вбачається. На переконання колегії суддів, без укладання Договору застави не був би прийнятним і Договір позики. При цьому, для легітимності Договору застави не має значення, якою стороною першочергово підписаний цей Договір, чи наявність/відсутність дати підписання Договору ОСОБА_2, чи неповне заповнення розділів-п.п. 7.02, 10.01 b)і), 10.01 b)v) Договору, які не є істотними, що мають наслідком визнання не укладення Договору (а.п. 179-185 т. 2). Що стосується розділу-п.п. 10.02 Договору застави, на які посилається сторона захисту, то, згідно його дослівному змісту, "...якщо Випадок невиконання зобов'язань за Договором позики стався до (зазначити дату), зобов'язання Сторін за цим Договором, за винятком зобов'язань Заставника за розділом 9.02 цього Договору, припиняють бути обов'язковими для сторін" - дані умови Договору застави саме в цьому розділі/підпункті також не є суттєвими, оскільки дата зобов'язання Сторін по Договору застави витікає, як з даного Договору застави - розділ 10.01, так і з Договору позики, з доповненнями, щодо періоду наявності позики, виконання якого і гарантовано Договором застави. Про те, що Договір застави не був офертою, свідчить і наступна дія/бездіяльність ОСОБА_2, який не оформлював в наступному пакет документів на переведення субординованого боргу компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД" на виконання регуляції НБУ з подальшим реєструванням дії в НБУ. Оскільки настав Випадок невиконання зобов'язань та з'явилися причини для дострокового погашення Позики, наданої за договором позики, та що настав термін оплати Зобов'язань Позичальника за договором позики, на виконання вимог Розділу 7.01 Договору застави "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", повідомив про це 26 листопада 2012 року АТ "Банк "Таврика" рекомендованою авіапоштою та попередньо надісланим факсом, після чого і відбулося списання з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика" в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" в односторонньому порядку 26.502.632,50 доларів США. Крім того, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, визначених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту та ст. 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не здійснив облік вищезазначеного зобов'язання за Договором застави, а також, всупереч ст. 36 Закону України "Про банки і банківську діяльність", постанови Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року, щодо затвердження "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків" - не сформував резерв для покриття кредитного ризику з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД", що, з наведеним вище, потягло за собою тяжкі наслідки. А саме, відповідно до змісту довідки НБУ від 28 грудня 2012 року та заяви про кримінальне правопорушення від 08 квітня 2013 року, в силу певних подій, що відбулися, зокрема, протягом 21-23 листопада 2012 року, починаючи з 23 листопада 2012 року Банк неспроможний був виконувати зобов'язання перед вкладниками та кредиторами, а списання 27 листопада 2012 року коштів, розміщених на кореспондентському рахунку Банку в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" в сумі 26.502.632,50 доларів США, призвело до втрати АТ "Банк "Таврика" платоспроможності (а.п. 103-107, 212-239 т. 2), у зв'язку з чим 20 грудня 2012 року Національний банк України прийняв постанову № 548, якою АТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних (а.п. 47, 48 т. 3), а також взяттям державою зобов'язань перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, чим було спричинено збитків державі на вищевказану суму. За наведеним, в сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у недбалості, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, який порушив вимоги ст.ст. 36, 38 Закону України "Про банки і банківську діяльність, а також вимоги "Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України", затвердженої постановою правління НБУ № 481 від 27 грудня 2007 року, та "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", затвердженої постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року, в частині обов'язкового проведення попередньої оцінки майбутніх грошових потоків з метою формування та використання резервів за фінансовими активами та недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників і формування та використання резервів під кредитні ризики, та у неналежному виконанні ОСОБА_2 своїх службових обов'язків, передбачених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, через несумлінне ставлення до них, останній не передбачив можливості настання суспільно небезпечних наслідків від підписання Договору відповідального зберігання та застави грошових коштів, що було пов'язане з високим кредитним ризиком та вимагало формування резерву, хоча повинен був і міг передбачити, результатом укладання якого без формування необхідних резервів та його неналежного бухгалтерського обліку, стала втрата активів банку та неможливість виконання ним вимог вкладників й інших кредиторів, внаслідок чого, 20 грудня 2012 року НБУ прийнято постанову № 548, якою АТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також державою взято зобов'язання перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення їм коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а тому дії ОСОБА_2 колегія суддів кваліфікує за ч. 2 ст. 367 КК України, як неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків, через несумлінне ставлення до них, що заподіяло тяжкі наслідки держаним інтересам у вигляді завдання майнової шкоди Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі 26.502.632,50 доларів США, яка за офіційним курсом національної валюти України, встановленому НБУ відносно до долара США станом на 27 листопада 2012 року, склала 211.837.947,47 грн., що на час вчинення злочину у 394.851 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При призначенні ОСОБА_2 покарання колегія суддів, на виконання приписів ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного. А саме, при призначенні ОСОБА_2 покарання колегія суддів враховує тяжкість вчиненого правопорушення, що віднесений законом до злочинів середньої тяжкості, дані про його особу, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, у тому числі за місцем проживання (а.п. 249 т. 2, а.п. 231 т. 3, а.п. 100 т. 4). Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_2, колегія суддів не встановлено. За наведеним, в сукупності, на переконання колегії суддів, ОСОБА_2 слід призначити покарання в межах, встановлених в санкції ч. 2 ст. 367 КК України, з призначенням додаткових покарань, враховуючи конкретні обставини провадження. Проте, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, вище наведені дані про особу ОСОБА_2, який також є інвалідом ІІ групи та страждає на тяжке захворювання (а.п. 66, 79 т. 5), колегія суддів приходить до висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без відбування основного покарання, а тому на підставі ст. 75 КК України звільняє його від відбування основного покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку, без покладання обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, в редакції закону від 14 квітня 2009 року. Колегія суддів, приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції та ухваленні нового вироку скасовує, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, арешт на рухоме та нерухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, акції, грошові кошти у будь-якій валюті у готівковому та безготівковому вигляді, які належать ПАТ "Київський ювелірний завод", оскільки ПАТ "Київський ювелірний завод" не несе та не може нести відповідальності у даному кримінальному провадженні. За наведеним, апеляційна скарга прокурора у провадженні, який брав участь у судовому провадженні, підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів, - З А С У Д И Л А: Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Башловки С.О.,який брав участь у судовому провадженні, - задовольнити Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2014 року у кримінальному провадженні № 220 130 000 000 000 96 відносно ОСОБА_2, яким обвинувачений визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправданий у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення, - скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального правопорушення. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та призначити йому за цим законом покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків у банківських і фінансових установах строком 1 (один) рік зі сплатою штрафу в розмірі 750 (сімсот п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12.750 (дванадцять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Скасувати, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, арешт на рухоме та нерухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, акції, грошові кошти у будь-якій валюті у готівковому та безготівковому вигляді, які належать ПАТ "Київський ювелірний завод" (ЄДРПОУ 00227229, м. Київ, вул. Голосіївська, 17). Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення. С У Д Д І : Балацька Г.О. Горб І.М. Худик М.П. Джерело: ЄДРСР 65287111
  11. ПОСТАНОВА Іменем України 22 вересня 2020 року м . Київ Справа № 910/3009/18 Провадження № 12-204гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Уркевича В. Ю., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В. М., відповідача - Національного банку України (представник - Бойко С. М.), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (представник - Герасименко Т. В.), розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 910/3009/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Матвійчука Олексія Юрійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року (головуючий суддя Калатай Н. Ф., судді Мартюк А. І., Пашкіна С. А.) й рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року (суддя Літвінова М. Є.) та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ), з урахуванням уточненої позовної заяви, про: - визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття постанови від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»; - скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»; - зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92 038 шт., державні облігації UA4000185557 у кількості 23 082 шт., державні облігації UA4000186159 у кількості 153 047 шт. 2. На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), бо відповідно до частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних. Відповідач усупереч нормам статей 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та не зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. 3. За твердженням позивача, відповідач не відшкодував третій особі витрати у розмірі 0,05 % від суми реалізації, чим порушив норми спеціального законодавства, а саме Порядку здійснення та розрахунку витрат Фонду на утримання та продаж заставленого майна. Перелік документів, на підставі яких здійснюються безумовні операції, є вичерпним, тому безумовне списання відповідачем цінних паперів з рахунку позивача є неправомірним. Строк дії звіту про оцінку цінних паперів станом на дату звернення стягнення закінчився. 4. Позивач вважає, що пункт 4 оскаржуваної постанови Правління НБУ суперечить нормам статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою встановлено черговість задоволення вимог кредиторів. Відповідно до спірних кредитних договорів та договорів застави відповідач мав право залишити у своїй власності цінні папери виключно за умови, що цінні папери не були продані третім особам, а відтак відповідач мав прийняти постанову щодо звернення стягнення на заставні цінні папери шляхом їх продажу відповідно до вимог чинного законодавства, договірних умов та за рахунок отриманих від продажу коштів задовольнити свої вимоги, або звертати стягнення в судовому порядку. Фактичні обставини справи, встановлені судами 5. 26 лютого 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 33/02-14/СТ (далі - кредитний договір 1), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 63 180 000,00 грн на строк з 26 лютого 2014 року до 18 лютого 2015 року з оплатою 19,5 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році; повернення кредиту здійснюється за наступним графіком: 23 травня 2014 року - 15 795 000,00 грн; 22 серпня 2014 року - 15 795 000,00 грн; 25 листопада 2014 року - 15 795 000,00 грн; 18 лютого 2015 року - 15 795 000,00 грн. 6. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 кредитного договору 1, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 75 348 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 048,08 грн, дата погашення - 23 серпня 2023 року) загальною вартістю 75 348 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 7. На виконання пункту 1.2 кредитного договору 1 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 26 лютого 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 33/02-14/ДОУ (далі - договір застави 1), відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 75 348 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 75 348 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн; балансова вартість за 1 шт. - 1 048,08 грн; дата погашення - 23 серпня 2023 року). 8. 27 травня 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 155/05-14/КТ (далі - кредитний договір 2), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 500 000 000,00 грн на строк з 27 травня 2014 року до 21 листопада 2014 року з оплатою 10 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році. 9. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 кредитного договору 2, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, відповідач надає позивачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 524 658 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн; балансова вартість за 1 шт. - 1 012,61 грн; дата погашення - 27 квітня 2016 року) загальною вартістю 524 658 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 10. На виконання пункту 1.2 кредитного договору 2 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 27 травня 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 155/05-14/ДОУ (далі - договір застави 2), відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 524 658 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 524 658 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 012,61 грн, дата погашення - 27 квітня 2016 року). 11. 11 червня 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 159/06-14/КТ (далі - кредитний договір 3), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 600 000 000,00 грн на строк з 11 червня 2014 року до 16 лютого 2015 року з оплатою 10 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році. 12. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 кредитного договору 3, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 641 261 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 019,61 грн, дата погашення - 27 квітня 2016 року) загальною вартістю 641 261 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 13. На виконання пункту 1.2 кредитного договору 3 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 11 червня 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 159/06-14/ДОУ (далі - договір застави 3), відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 641 261 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 641 261 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн; балансова вартість за 1 шт. - 1 019,61 грн; дата погашення - 27 квітня 2016 року). 14. 20 червня 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 169/06-14/КТ (далі - кредитний договір 4), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 900 000 000,00 грн на строк з 20 червня 2014 року до 26 січня 2015 року з оплатою 14,25 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році; погашення кредиту здійснюється за наступним графіком: 19 вересня 2014 року - 300 000 000,00 грн, 19 грудня 2014 року - 300 000 000,00 грн, 26 січня 2015 року - 300 000 000, 00 грн. 15. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 кредитного договору 4, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 977 489 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 007,46 грн, дата погашення - 01 червня 2016 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 164 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 023,82 грн, дата погашення - 27 квітня 2016 року) загальною вартістю 977 653 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 16. На виконання п. 1.2 кредитного договору 4 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 20 червня 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 169/06-14/ДОУ (далі - договір застави 4), відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 977 653 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 977 489 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 007,46 грн, дата погашення - 01 червня 2016 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 164 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 023,82 грн, дата погашення - 27 квітня 2016 року). 17. 13 серпня 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 194/08-14/КТ (далі - кредитний договір 5), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 29 200 000,00 грн на строк з 13 серпня 2014 року до 10 листопада 2014 року з оплатою 17 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році. 18. Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 кредитного договору 5 з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 50 515 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 004,18 грн, дата погашення - 22 липня 2019 року) загальною вартістю 50 515 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 19. На виконання пункту 1.2 кредитного договору 5 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 13 серпня 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 194/08-14/ДОУ (далі - договір застави 5), відповідно до умов якого заставодавець передав в заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 30 515 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 50 515 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 004,18 грн, дата погашення - 22 липня 2019 року). 20. 19 вересня 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 214/09-14/КТ (далі - кредитний договір 6), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 300 000 000,00 грн на строк з 19 вересня 2014 року до 17 грудня 2014 року з оплатою 18,75 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році; погашення кредиту: 17 грудня 2014 року - 300 000 000,00 грн. 21. Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 кредитного договору 6, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 62 326 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 004,40 грн, дата погашення - 23 серпня 2023 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 1 539 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 013,83 грн, дата погашення - 22 липня 2019 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000186159, кількість цінних паперів - 153 047 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 007,83 грн, дата погашення - 14 серпня 2019 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 136 376 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 049,91 грн, дата погашення - 01 червня 2016 року) загальною вартістю 353 288 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 22. На виконання пункту 1.2 кредитного договору 6 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 19 вересня 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 214/09-14/ДОУ (далі - договір застави 6), відповідно до умов якого заставодавець передав в заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 353 288 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 62 326 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 004,40 грн, дата погашення - 23 серпня 2023 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 1 539 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 013,83 грн, дата погашення - 22 липня 2019 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000186159, кількість цінних паперів - 153 047 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 007,83 грн, дата погашення - 14 серпня 2019 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 136 376 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 049,91 грн, дата погашення - 01 червня 2016 року). 23. Згідно з пунктом 1.4 кредитних договорів 1 - 6 позивач нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту. 24. Відповідно до пункту 1.2 договорів застави 1 - 6 за рахунок застави вимоги заставодержателя задовольняються повністю, включаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню, інші витрати заставодержателя, пов`язані з виконанням грошового зобов`язання заставодавця у повному обсязі. 25. Згідно з підпунктом 2.2.2 договорів застави 1 - 6 заставодержатель має право у разі невиконання заставодавцем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткове неповернення або несвоєчасне неповернення), та неможливості списання відповідно до статті 73 Закону України «Про Національний банк України» у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій України у власність заставодержателя і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору. 26. На підставі постанови Правління НБУ від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк» запроваджено строком на три місяці з 21 листопада 2014 року до 20 лютого 2015 року. 27. Як установлено судами, з метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «ВіЕйБі Банк», запобігання втраті майна та збиткам банку і Фонду, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 17 лютого 2015 року № 35 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» до 20 березня 2015 року включно та продовження повноважень Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни. 28. Відповідно до постанови Правління НБУ від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну строком на 1 рік з 20 березня 2015 року до 19 березня 2016 року включно. 29. Як встановлено судами попередніх інстанцій, НБУ звернувся до позивача із заявою про кредиторські вимоги від 07 квітня 2015 року, у якій повідомив, що заборгованість ПАТ «ВіЕйБі Банк» станом на 07 квітня 2015 року за кредитним договором 1 становить 31 930 045,40 грн, за кредитним договором 2 - 511 303 111,27 грн, за кредитним договором 3 - 621 511 568,96 грн, за кредитним договором 4 - 20 164 080,37 грн, за кредитним договором 5 - 304 906 855,63 грн, за кредитним договором 6 - 613 563 733,53 грн. 30. Листом № 12-00020/66650 від 17 вересня 2015 року НБУ повідомив ПАТ «ВіЕйБі Банк» про свій намір звернути стягнення на предмет застави за договорами застави та просив Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» організувати проведення оцінки заставлених цінних паперів. З огляду на отримання позивачем відповідного повідомлення відповідача, на замовлення позивача була проведена оцінка цінних паперів. 31. Електронним повідомленням від 25 березня 2016 року вих. № 13/1-42 ПАТ «ВіЕйБі Банк» повідомило НБУ про те, що його кредиторські вимоги на загальну суму 5 245 065 575,10 грн включені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк», зокрема, заборгованість у розмірі 32 020 045,40 грн за кредитним договором 1, заборгованість у розмірі 511 363 111,27 грн за кредитним договором 2, заборгованість у розмірі 613 623 733,53 грн за кредитним договором 3, заборгованість у розмірі 621 571 568,96 грн за кредитним договором 4, заборгованість у розмірі 20 284 080,37 грн за кредитним договором 5 та заборгованість у розмірі 304 966 855,63 грн за кредитним договором 6. Розмір вказаної заборгованості складається із заборгованості за кредитом, заборгованості за відсотками, заборгованості за пенею, заборгованості за штрафом. 32. Отже, вимоги НБУ на суму 5 245 065 575,10 грн за вказаними вище кредитними договорами були визнані Уповноваженою особою Фонду та внесені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів та затверджені Фондом. 33. 31 березня 2016 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України», якою погоджено звернення стягнення НБУ на цінні папери, передані позивачем у заставу відповідачу відповідно до таких договорів застави: договору застави державних облігацій України № 33/02-14/ДОУ від 26 лютого 2014 року, договору застави державних облігацій України № 155/05-14/ДОУ від 27 травня 2014 року, договору застави державних облігацій України № 159/06-14/ДОУ від 11 червня 2014 року, договору застави державних облігацій України № 169/06-14/ДОУ від 20 червня 2014 року, договору застави державних облігацій України № 194/08-14/ДОУ від 13 серпня 2014 року, договору застави державних облігацій України № 214/09-14/ДОУ від 19 вересня 2014 року, у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами шляхом набуття НБУ права власності на цінні папери. 34. У зв`язку з невиконанням зобов`язань, 01 квітня 2016 року з рахунку ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах НБУ було проведено безумовну операцію щодо переведення у власність таких цінних паперів: UA4000186159 у кількості 153 047 шт. загальною номінальною вартістю 107 132 900,00 грн, UA4000173371 у кількості 92 038 шт. загальною номінальною вартістю 92 038 000,00 грн, UA4000185557 у кількості 23 082 шт. загальною номінальною вартістю 16 157 400,00 грн, UA4000180582 кількістю 1 060 113 шт. загальною номінальною вартістю 1 060 113 000,00 грн, UA4000181275 кількістю 743 412 шт. загальною номінальною вартістю 743 412 000,00 грн, номінальна вартість яких разом становить 2 018 853 300,00 грн, що підтверджується довідкою про рух цінних паперів та довідкою про стан рахунку в цінних паперах, копії яких долучені позивачем до позовної заяви. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 35. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, у позові відмовлено повністю. 36. Мотивуючи свої судові рішення щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій НБУ щодо прийняття постанови Правління НБУ № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України», суди попередніх інстанцій, проаналізувавши рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02), дійшли висновку, що ефективним способом захисту у цьому випадку є скасування вказаної постанови (визнання її недійсною). Такий спосіб захисту є ефективним, бо спрямований на реальне відновлення порушеного права. Водночас такий спосіб захисту як визнання дій НБУ протиправними у цьому випадку не може поновити порушені права позивача, оскільки такі дії були реалізовані у формі оскаржуваної постанови Правління НБУ, а тому саме остання підлягає оскарженню. 37. Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем в оскаржуваній постанові Правління НБУ не було порушено порядок (черговість) задоволення вимог кредиторів, встановлений у статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки вказаною постановою Правління НБУ встановлено внутрішній порядок спрямування коштів, отриманих НБУ від реалізації права на набуття права власності на цінні папери. 38. Також суди вказали на необґрунтованість тверджень позивача про порушення відповідачем норм законодавства при реалізації свого права на звернення стягнення на заставлене майно (цінні папери), так як звернення стягнення на цінні папери відбулось у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не згідно із частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України». 39. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що ефективним способом захисту в цьому випадку є скасування вказаної постанови (визнання її недійсною). Однак позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, що є підставою для скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219. 40. Що стосується позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк» про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92038 шт., державні облігації UA4000185557 у кількості 23082 шт., державні облігації UA4000186159 у кількості 153047 шт., то суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки ці вимоги є похідними від позовних вимог про скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219, у задоволенні яких позивачу відмовлено. Короткий зміст касаційної скарги 41. У липні 2019 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Матвійчука Олексія Юрійовича подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року, у якій просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 42. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження та призначив до розгляду касаційну скаргу, надавши учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. 43. Ухвалою від 21 листопада 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу разом із касаційною скаргою ПАТ «ВіЕйБі Банк» на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 44. Згідно з частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 45. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що ця справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики та зазначив, що правова проблема у цій справі зводиться до правильності застосування статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо наявності чи відсутності обов`язку НБУ як заставодержателя затвердження/погодження з Фондом способу, порядку, складу та умов звернення стягнення на заставлене майно. 46. Також суд касаційної інстанції зазначив, що статтею 73 Закону України «Про Національний банк України» встановлено переважне і безумовне право НБУ задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення; переважне і безумовне право реалізується НБУ шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог НБУ, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. НБУ здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади; частини перша і друга цієї статті не поширюються на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 47. Виходячи зі змісту статті 73 Закону України «Про Національний банк України», з огляду на віднесення позивача до категорії неплатоспроможних, відповідач обмежений у реалізації прав, вказаних у частинах першій, другій статті 73 Закону України «Про Національний банк України». 48. Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, аналізуючи частину третю статті 51 та частину третю статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вважає, що застосування статті 52 вказаного Закону є виключною правовою проблемою, оскільки законодавцем у частині третій статті 52 цього Закону зазначено, що заставодержатель має право звернути стягнення на заставне майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом, тобто заставодержателю надано альтернативу у якому порядку звертати стягнення на заставне майно у встановленому законодавством або договором застави. У цій справі НБУ звернув стягнення у порядку, встановленому договором застави. 49. Проте ПАТ «ВіЕйБі Банк» вказує на відсутність такого права у заставодержателя згідно з положеннями частини третьої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки для реалізації заставодержателем права на звернення стягнення необхідно затвердження/погодження Фондом способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси. 50. Суд касаційної інстанції зазначає, що якщо виходити із такого правозастосування положень частини третьої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то право заставодержателя на звернення стягнення буде ілюзорним та таким, що суперечитиме інституту забезпечення в цілому, адже фактично для реалізації свого права на задоволення заставодержателем вимог за рахунок предмета застави потрібна буде згода на це заставодавця. 51. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 52. У своїй касаційній скарзі ПАТ «ВіЕйБі Банк» зазначає, що дії НБУ щодо списання з рахунку ПАТ «ВіЕйБі Банк» державних облігацій України є неправомірними, такими, що вчинені з порушенням вимог діючого законодавства та умов укладених договорів, а постанова Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 є незаконною, та такою, що підлягає скасуванню. 53. Указує, що НБУ порушив умови підпунктів 2.2.2. договорів застави, не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), бо відповідно до частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних. Відповідач повинен був вжити заходів щодо списання коштів, а лише у випадку відсутності такої можливості - переводити облігації у свою власність. 54. Крім того, ПАТ «ВіЕйБі Банк» зазначає, що НБУ всупереч нормам статей 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та не зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. 55. Також зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті всупереч статті 238 та частини третьої статті 282 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судами попередніх інстанцій не було надано мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Позиція НБУ 56. У своєму відзиві на касаційну скаргу НБУ зазначає, що позивач не наводить жодної норми матеріального права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин та підстави звернення до суду з такими позовними вимогами. 57. Також вказує, що оскаржувана постанова, яка прийнята Правлінням НБУ на реалізацію своїх повноважень, є розпорядчим актом з питань організаційно-розпорядчого характеру, який не є нормативно-правовим актом, або актом індивідуальної дії, адже таке рішення у формі постанови врегульовано Регламентом Правління НБУ (у редакції від 24 грудня 2015 року). Невиконання чи неналежне виконання зобов`язання не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним (скасування постанови). 58. НБУ, звертаючи стягнення на цінні папери, керувався положеннями статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», як спеціального, оскільки ПАТ «ВіЕйБі Банк» перебувало в процесі ліквідації, а звідси НБУ правомірно звернув стягнення на державні облігації. 59. Просить залишити касаційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін. 60. У судовому засіданні представник НБУ заперечував проти задоволення касаційної скарги ПАТ «ВіЕйБі Банк» та наголосив на обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій, у зв`язку з чим просив залишити їх без змін. 61. Фонд письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ПАТ «ВіЕйБі Банк» не виклав. 62. У судовому засіданні представник Фонду підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі ПАТ «ВіЕйБі Банк», просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо вимоги про визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття постанови від 31 березня 2016 року № 219 63. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій НБУ щодо прийняття постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України» суди попередніх інстанцій з посиланням на практику ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) дійшли висновку, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). 64. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким розумінням належного способу захисту. Звідси висновки судів попередніх інстанцій про те, що визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття оскаржуваної постанови не є ефективним способом захисту, є правильними. Адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому вимога не відповідає ефективному способу захисту. 65. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає. Щодо вимоги про скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 66. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219, суди попередніх інстанцій зазначили, що ефективним способом захисту в цьому випадку є скасування вказаної постанови (визнання її недійсною).Однак суди вказали, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, що є підставою для скасування цієї постанови Правління НБУ. 67. Натомість Велика Палата Верховного Суду з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ефективним способом захисту в цьому випадку є скасування оскаржуваної постанови Правління НБУ (визнання її недійсною), не погоджується. Задоволення цієї вимоги також не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому і ця вимога не відповідає ефективному способу захисту. 68. Адже правова оцінка судом постанови Правління НБУ як неправомірної може бути однією з підстав обґрунтування судового рішення про задоволення позовної вимоги, яка відповідає належному способу захисту (зокрема, про стягнення цінних паперів), але не може відображатися в резолютивній частині судового рішення як висновок про задоволення вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту. 69. З огляду на це зазначена позовна вимога задоволенню також не підлягає. Суди попередніх інстанцій хоча й дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте з інших мотивів. Щодо вимоги про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» у цінних паперах непогашені цінні папери 70. Підставою для передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є питання застосування частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» щодо переважного й безумовного права НБУ задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення; застосування приписів статей 51 і 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо порядку звернення НБУ як заставодержателем стягнення на заставлене майно. 71. Відповідно до статті 14 Закону України «Про Національний банк України» Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку. 72. Згідно із частиною першою статті 73 Закону України «Про Національний банк України» НБУ має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. 73. Частиною другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України» передбачене переважне і безумовне право, яке реалізується НБУ шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог НБУ, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. НБУ здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади. 74. У частині четвертій статті 73 Закону України «Про Національний банк України» зазначено, що частини перша і друга цієї статті не поширюються на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 75. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що положення частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України», відповідно до яких частини перша та друга цієї статті не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 76. При цьому за змістом частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку є одним із способів виведення неплатоспроможного банку з ринку. 77. З наведеного випливає, що відносно банку, який ліквідується в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», НБУ взагалі не має переважного й безумовного права, передбаченого частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України». 78. Натомість продаж активів (майна) банків, що ліквідуються, здійснюється згідно зі статтею 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 79. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 51 цього Закону Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації. Фонду заборонено відчужувати майно банку до затвердження виконавчою дирекцією Фонду способу, порядку, складу та умов відчуження майна такого банку, крім випадків надання виконавчою дирекцією Фонду дозволу на реалізацію окремого майна з метою запобігання збиткам або ризикам його втрати чи пошкодження, а також у випадках, передбачених цим Законом. 80. Відтак приписи частин першої та другої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» і частини третьої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» розраховані на зовсім різні, причому взаємовиключні правові ситуації. 81. Так, якщо банк не перебуває в процедурі ліквідації, то правові передумови для застосування положень статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні, а НБУ володіє стосовно такого банку правом, визначеним частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України». 82. У разі ж якщо банк є таким, що ліквідується відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то застосуються норми цього Закону, у тому числі правила продажу активів такого банку визначаються статтею 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а положення частин першої та другої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» до відповідних відносин застосуванню не підлягають. 83. Частина третя статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наділяє Фонд повноваженням затверджувати способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовувати консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації. 84. Частиною третьою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. 85. Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 17 вересня 2015 року № 12-00020/66650 НБУ повідомив позивача про свій намір звернути стягнення на предмет застави та просив Уповноважену особу Фонду організувати проведення оцінки цінних паперів. 86. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що з наданих відповідачем електронних повідомлень від 13 листопада 2015 року № 23-381 та від 14 грудня 2015 року № 23-396 вбачається, що з огляду на отримання позивачем відповідного повідомлення відповідача, на замовлення позивача була проведена оцінка цінних паперів. 87. Зазначені узгоджені дії відповідача і позивача свідчать про погодження позивачем звернення стягнення на заставлені цінні папери в порядку, встановленому договором застави. Тому питання про обов`язковість погодження Фондом способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, для реалізації заставодержателем права на звернення стягнення Великою Палатою Верховного Суду не розглядається. 88. Велика Палата Верховного Суду вчергове нагадує, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18). 89. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). 90. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Згідно із частиною 2 статті 1213 Цивільного кодексу України у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість. Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. 91. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі якщо позивач був неправомірно, без достатньої правової підстави позбавлений цінних паперів, які обліковувалися на рахунку позивача, на користь відповідача, то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення цінних паперів з відповідача на користь позивача. 92. Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, в тому числі, звернення стягнення на цінні папери, вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні. Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 цього Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, в тому числі, накладати арешт на рахунки в цінних паперах. 93. Відповідно до пункту 8 глави 2 «Умови та порядок унесення змін до системи депозитарного обліку при обслуговуванні операцій щодо цінних паперів» розділу V «Умови та порядок внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів» Положення про провадження депозитарної діяльності, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 23 квітня 2013 року № 735, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 червня 2013 року за № 1084/23616 (у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом), безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або копій, зокрема, постанови державного виконавця або інших документів виконавчого провадження, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до пункту 7 глави 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності (у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або копій, зокрема, судового рішення або рішення уповноваженого законом державного органу чи його посадової особи, виконавчих документів, визначених законом, під час здійснення виконавчого провадження. 94. Отже, виконавчий документ, виданий на виконання судового рішення про стягнення з відповідача (боржника) на користь позивача (стягувача) цінних паперів, є підставою для відкриття виконавчого провадження (частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»), у межах якого виконавець накладає арешт на цінні папери (частина сьома статті 26, частини перша, четверта, п`ята статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»). 95. Якщо боржник не передав стягувачу цінні папери відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець передає їх стягувачу (частина перша статті 60 цього Закону) без згоди боржника. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення, зокрема, шляхом винесення постанов. 96. Оскільки бездокументарним цінним папером є обліковий запис на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів (абзац другий частини третьої статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»), а набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку цінних паперів (абзац перший частини другої статті 4 Закону України «Про депозитарну систему України»), то передача виконавцем стягувачу цінних паперів боржника здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови про переказ цінних паперів з рахунку боржника на рахунок стягувача. Така постанова відповідно до пункту 7 глави 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності (у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) є підставою для здійснення безумовної операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери, тобто щодо списання цінних паперів з рахунку боржника та їх зарахування на рахунок у цінних паперах стягувача. 97. Якщо ж цінні папери у відповідача відсутні (були відчужені іншій особі, погашені тощо), то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення вартості цінних паперів. Позивач може також вимагати стягнення коштів на відшкодування доходів, які відповідач одержав або міг одержати від цінних паперів з часу, коли відповідач дізнався або мав дізнатися про володіння без достатньої правової підстави (стаття 1214 Цивільного кодексу України). Якщо незаконне заволодіння майном відбулося внаслідок порушення вимог закону, то відповідач вважається таким, що знав або мав знати про володіння ним майном без достатньої правової підстави з моменту заволодіння майном. 98. Натомість вимога про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери не відповідає ефективному способу захисту, оскільки в разі задоволення цієї позовної вимоги вона не може бути виконана примусово, а майнова сфера позивача не буде відновлена. Велика Палата Верховного Суду в пункті 144 постанови від 04 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) зазначила, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Такий висновок є вірним і у випадку, коли предметом спору є стягнення рухомого майна. 99. З огляду на зазначене позовна вимога про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери задоволенню не підлягає. Суди попередній інстанцій щодо цієї вимоги хоча й дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте з інших мотивів. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 100. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 101. Частиною четвертою статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 102. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» слід задовольнити частково, виклавши мотивувальні частини судових рішень судів попередніх інстанцій у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін. Щодо судових витрат 103. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. 104. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ПАТ «ВіЕйБі Банк»без задоволення по суті позовних вимог судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від З0 січня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/3009/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. 3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від З0 січня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/3009/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя -доповідач В . Ю. Уркевич Судді : Н . О. Антонюк О . С. Золотніков Т . О. Анцупова О . Р. Кібенко С . В. Бакуліна Л. М. Лобойко В . В. Британчук Н. П. Лященко Ю . Л. Власов О. Б. Прокопенко М . І. Гриців Л. І. Рогач Д . А. Гудима О. М. Ситнік В . І. Данішевська О. С. Ткачук Ж . М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 91901363
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 року м. Київ справа № 826/3719/17 адміністративне провадження № К/9901/64863/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 (суддя Мазур А.С.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 (колегія у складі суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.) у справі №826/3719/17 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, треті особи Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. І . ПРОЦЕДУРА 1. 13.03.2017 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича та до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр»; - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 ; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за Договором банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» №980-006-000243410 від 20.05.2016 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018, позов задоволено. 3. 25.10.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018. У скарзі Відповідач просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. 4. Ухвалою Верховного Суду від 16.11.2018 відкрито касаційне провадження. Відповідач клопотав про зупинення виконання оскаржуваних рішень, однак ухвалою від 16.11.2018 Верховний Суд відмовив у задоволенні такого клопотання. 5. Позивач та Відповідач заявляли клопотання про розгляд справи за участю сторін представника, однак своєю ухвалою Верховний Суд відмовив в його задоволенні. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 6. Судами встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 22.10.2015 укладено договір №980-006-000002899 банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний», відповідно до якого банк по ініціативі клієнта відкриває останньому на його ім`я поточний рахунок № НОМЕР_4 в гривні для зберігання грошей клієнта та здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів, а клієнт зобов`язується оплачувати послуги банку. 7. 22.10.2015 позивач вніс на свій банківський рахунок кошти в розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується копією квитанції №3475518, яка міститься в матеріалах справи. Крім того, 10.11.2015 позивач вніс на свій банківський рахунок кошти в розмірі 90 000,00 грн. 8. 10.11.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" через повіреного ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір №980-006-000147673, відповідно умов до якого ОСОБА_1 передає у власність ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» кошти в розмірі 190 000,00 грн. на строк 182 днів, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов`язується повернути кошти ОСОБА_1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах визначених цим договором. 9. Пунктом 8.1 вказаного договору позивач та ПАТ «Банк Михайлівський» погодили доповнити договір банківського рахунку №980-006-000002899 від 22.10.2015 наступного змісту: «Керуючись статтею 1071 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» клієнт надає право банку здійснювати договірне списання коштів з рахунку клієнта без додаткових розпоряджень клієнта, та направляти їх у строки та в сумі, що передбачені договорами (в т.ч. позики), які підписані між клієнтом та банком як повіреним ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», на поточний рахунок ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», реквізити якого офіційно доведені останнім до ПАТ «Банк Михайлівський». 10. Позивач стверджує, що по закінченню строку користування коштами переданими в позику ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» за договором №980-006-0000147673 від 10.11.2015, ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на виконання своїх зобов`язань за цим договором, перерахувало на рахунок № НОМЕР_4 кошти в сумі 190 000,00 грн, а також нараховані проценти. 11. 14.11.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 на підставі заяви (оферти) №200381457, був відкритий рахунок № НОМЕР_5 . 12. 10.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір №980-006-000235085 Тип договору: «Суперкапітал» (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов`язується повернути кошти ОСОБА_1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором. Сума договору становить 190 000,00 грн строк розміщення коштів по 08.09.2016. 13. 19.05.2016 з банківського рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» позивачу було перераховано: - 190 000,00 грн з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016»; - 1100,57 грн з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016». 14. 20.05.2016 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» №980-006-000243410, відповідно до якого вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти вкладника (вклад) та зараховує їх на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 у гривні, що відкривається банком на ім`я вкладника, і зобов`язується виплачувати вкладнику суму вкладу та проценти на неї в порядку та на умовах, встановлених цим договором та умовами розміщення вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк Михайлівський», в т.ч. умовами дистанційного обслуговування ПАТ «Банк Михайлівський». Початкова сума вкладу становить 190000,00 грн. Строк вкладу - 14 днів (з 20.05.2016 по 03.06.2016). 15. На виконання умов вищевказаного договору 20.05.2016 позивачем було перераховано зі свого поточного рахунку № НОМЕР_4 на вкладний рахунок № НОМЕР_3 кошти в сумі 190000,00 грн, про що свідчить копія платіжного доручення №5036120 та довідки про стан рахунку № НОМЕР_3 , копії яких містяться в матеріалах справи. 16. На підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» від 23.05.2016 № 14/БТ, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» від 23.05.2016 №812, згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича строком на 1 місяць з 23.05.2016 по 22.06.2016. 17. Рішенням виконавчої дирекції Фонду строк тимчасової адміністрації продовжено до 22.07.2016 та продовжено повноваження Уповноваженої Фонду на здійснення тимчасової адміністрації до 22.07.2016 включно. 18. На підставі постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» від 12.07.2016 №124-рш, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 12.07.2016 №1213, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно. 19. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2016 № 1702 повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову О.Ю. з 05.09.2016 включно. 20. Листами від 16.09.2016 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волковим О.Ю. позивача повідомлено, що перекази коштів (транзакції), здійснені ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19.05.2016 в сумі 190000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» на рахунок № НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_1 та в сумі 1100,57 грн. з призначенням платежу «Оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016» на рахунок позивача № НОМЕР_5 що належить ОСОБА_1 є нікчемними. 21. Крім того, листом від 16.09.2016 позивача повідомлено, що переказ коштів (транзакція) здійснений ОСОБА_1 20.05.2016 в сумі 190 000,00 грн з призначенням платежу «Залучення коштів на депозит згідно договору 980-006-000243410 від 20.05.2016» на рахунок № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 є нікчемним. 22. Вважаючи на підставі викладеного свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся до суду. ІІІ . ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 23. Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 190000,00 грн. на рахунку позивача № НОМЕР_3 від 22.10.2015 року є його вкладом, а позивач вкладником ПАТ «Банк Михайлівський» у розумінні чинного законодавства. Будь-яких доказів на підтвердження факту надання банком переваг третім особам (в даному випадку ТОВ «Кредитно-Інвестиційний центр») перед іншими кредиторами банку в отриманні відшкодування з Фонду понад законодавчо гарантовану суму коштів всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем суду не надано, як не надано і доказів того, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави та/або про визнання в судовому порядку недійсними. І V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 24. Відповідач у касаційній скарзі зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права з огляду на таке. 25. Зазначає, що на підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 за №14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Отже, починаючи з 23.05.2016 банк здійснював свою діяльність на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким передбачені заборони на проведення кредитних операцій та здійснення іншої ризикової діяльності, яке може призвести до збільшення суми відшкодування з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 26. Наголошує, що дії щодо виявлення укладених банком правочинів, які мають ознаки нікчемності, вчинялись Уповноваженою особою на виконання покладених не неї законом обов`язків. Суди під час розгляду справи не встановили та не звернули увагу на договори позики, укладені між позивачем та "Інвестиційно-розрахунковий центр", а також не встановили правову природу походження коштів на поточному рахунку позивача. 27. На переконання відповідача, позивач не є вкладником банку в розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак суди безпідставно зобов`язали Уповноважену особу включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 28. Відзив від Позивача надійшов 06.12.2018. У відзиві Позивач покликався на правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанції з огляду на те, що права та охоронювані законом інтереси позивача були порушені у зв`язку з його не включенням до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 29. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків. 30. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 31. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема Законом № 4452-VI. 32. Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. 33. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника. 34. Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 35. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 36. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. 37. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 38. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. 39. Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченою Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25 Закону № 4452-VI). 40. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. 41. Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. 42. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 43. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією. 44. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України". 45. Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. 46. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. 47. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. 48. При цьому правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону № 4452-VI). 49. Закон № 4452-VI визначає порядок складання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється. 50. Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком правочинів протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону. 51. Наказом Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" від 01.06.2016 № 42/2 затверджено результати проведеної перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, викладені в Акті № 2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунки 12160 фізичних осіб в сумі 1 298 015 973, 74 грн, у відповідності до положень пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. 52. Згідно із витягом з Додатку 2 до Акта № 2 від 01.06.2016 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, до переліку фізичних осіб, на рахунки яких 19.05.2016 здійснено перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", включено позивача. 53. У частині третій статті 38 Закону № 4452-IV, якою врегульовано заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, визначено підстави, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними. 54. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 55. За правилами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. 56. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними. 57. При цьому, Законом України від 16.07.2015 №629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (далі - Закон №629-VIII), який набрав чинності 12.08.2015 частину третю статті 38 Закону № 4452-IV доповнено пунктом 9 згідно із яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. 58. Разом з цим, з метою забезпечення захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банків, вирішення питання щодо відшкодування їм коштів, а також для запобігання таким зловживанням у майбутньому 15.11.2016 за № 1736-VІІІ прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон № 1736-VІІІ), яким також внесені зміни до Закону № 4452-VI. 59. З пояснювальної записки до проекту Закону № 1736-VІІІ видно, що необхідність прийняття вказаного законопроекту виникла у зв`язку з набуттям розповсюдження схемою, за якою у приміщеннях банку фізичним особам пропонується укладати не договори банківського вкладу з банком, а договори позики з небанківськими фінансовими установами через повіреного, яким виступає банк. При цьому з метою введення в оману споживачів щодо дійсного предмета договору банк відкриває кожному клієнту банківський рахунок, з якого в подальшому кошти перераховуються на рахунки небанківських фінансових установ. 60. Як зазначено у пояснювальній записці, за даними Фонду, із використанням саме такої схеми було ошукано за посередництвом лише ПАТ "Банк "Михайлівський" 14 тисяч фізичних осіб на загальну суму, що перевищує 1,5 млрд гривень. 61. Крім того, зловживаючи низьким рівнем правової та фінансової культури фізичних осіб, особливо людей пенсійного віку (понад 45 відсотків фізичних осіб, постраждалих від схеми, реалізованої, зокрема, за участю ПАТ "Банк Михайлівський", є старшими 55 років), банком не надавалася таким особам чітка та однозначна інформація про те, що на кошти, залучені як позика до небанківської фінансової установи, не поширюються гарантії щодо їх відшкодування. 62. З метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський", та унеможливлення мультиплікації таких схем у майбутньому виникла необхідність внести зміни до законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" для врегулювання питань: - поширення на зазначених осіб гарантій відшкодування коштів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; - посилення відповідальності небанківських фінансових установ (у тому числі пов`язаних із банками), якими у зазначений вище спосіб були залучені, як позика, кошти від фізичних осіб; - встановлення заборони фінансовим установам залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов`язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи; - встановлення обов`язку банка при виконанні функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів від фізичних осіб попередньо ознайомлювати у письмовій формі таких фізичних осіб про непоширення на їх кошти, залучені на користь третіх осіб, гарантій, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 63. 19.11.2016 набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону № 4452-VІ, внесені Законом №1736-VІІІ, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. 64. Фонд зобов`язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом № 1736-VІІІ розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв`язку з їх прирівнянням до вкладників. 65. Тобто з метою поширення гарантій Закону № 4452-VI до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством. А саме, до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором, і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. 66. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що правочин по наданню позивачем позики ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та операції по перерахуванню коштів позичальнику та повернення коштів з рахунку вказаного товариства на рахунок позивача були вчинені після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних. 67. Поряд з цим, під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили та, зокрема, у справі № 826/20089/16, суди встановили, що 11.11.2014 між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено Договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (далі - клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", як Довірителя, на умовах строковості та платності. 68. У відповідності до предмету Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного Договору доручення. 69. На виконання вищезазначеного Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладались з фізичними особами (Клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - Договір позики). 70. Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та позивачем, з наступними змінами. 71. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (повернені з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр") станом на 19.05.2016, повернуті на рахунок позивача за договором позики з небанківською фінансовою установою. 72. Отже, у справі, яка розглядається, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника. 73. Аналогічна позиція відображена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 21.12.2019 у справі № 823/1674/18, і Суд не вбачає підстав для відступу від неї. 74. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів повідомлення позивача під розпис про непоширення на кошти, що були ним залучені на виконання умов договорів, укладених в межах спірних правовідносин, гарантій, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»». 75. З урахуванням наведеного, Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про зобов`язання включити дані про рахунок позивача до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фону. 76. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 2, 7- 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-IV судова палата відхиляє, оскільки зазначені положення Закону № 4452-IV до спірних відносин за участю ПАТ "Банк Михайлівський" не застосовуються з огляду на те, що ці відносини врегульовано спеціальним Законом № 1736-VIII. 77. Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанції в частині нікчемності правочинів Суд зазначає таке. 78. Згідно з ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. 79. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними на підставі закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. 80. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. 81. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №819/353/16. 82. Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. 83. Відтак і права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. 84. Встановлена правова природа зазначено наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах) вимог про визнання неправомірними дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю. 85. Аналогічна правова позиція у подібних відносинах, висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 802/351/16-а. 86. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 87. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень та закриття провадження в частині: - визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр»; - визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 . 88. Щодо стягнення судового збору зі скаржника, Суд зазначає таке. 89. Оскільки відповідачем у цій справі є уповноважена особа, яка в силу приписів Закону № 4452-VI є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, то понесені витрати на сплату судового збору належить стягнути саме з Фонду як суб`єкта владних повноважень. 90. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. 91. Згідно із частиною першою статті 47 БК України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. 92. Проте Фонд не зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який формується відповідно до Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 №1691 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2012 за № 33/20346), тобто цей орган не отримує бюджетні асигнування. 93. Згідно з приписами пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 №2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/12/21893), оплата витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору. 94. Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 29.05.2019 у справі № 826/9960/15. 95. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що документально підтверджені витрати на сплату судового збору в розмірі підлягають відшкодуванню Фондом за рахунок ПАТ "Банк Михайлівський", а, отже, цій частині оскаржувані рішення підлягають скасуванню. 96. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 97. Відповідно до квитанції від 09.03.2017 за подання позову Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1920 грн. 98. Враховуючи зазначене та у зв`язку із задоволенням однієї із трьох позовних вимог, понесенні позивачем судові витрати на звернення до суду підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду пропорційно частині задоволених позовних вимог, що становить 640 грн, а отже в цій частині оскаржувані рішення підлягають скасуванню. 99. Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 100. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 101. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. 102. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про необхідність змінити рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині мотивів прийняття. Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд - П О С Т А Н О В И В: 1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" задовольнити частково. 2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр», скасувати, провадження у справі в цій частині вимог закрити. 3. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 , скасувати, провадження у справі в цій частині вимог закрити. 4. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6 ) понесених нею витрат по сплаті судового збору в розмірі 1920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень 00 копійок, скасувати, прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ, вул. Січових стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,ІПН НОМЕР_6 ) судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 640 грн (шістсот сорок гривень). 5. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач В.М. Кравчук Суддя Я.О. Берназюк Суддя О.П. Стародуб Джерело: ЄДРСР 91603038
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2020 року м. Київ Справа № 804/173/17 Провадження № 11-132апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «Фідобанк» відповідно), треті особи: Фонд, ПАТ «Фідобанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (судді Дадим Ю. М., Лукманова О. М., Уханенко С. А.), УСТАНОВИЛА: У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила: - визнати неправомірною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення вимоги у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк»; - зобов`язати відповідача включити вимогу у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк». На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що уповноваженою особою Фондупротиправно не включено вимогу позивача до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк», чим порушено її майнові права. Вважає, що бездіяльність відповідача щодо невключення її вимоги у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк» є неправомірною та такою, що порушує її права та законні інтереси як кредитора банку. У ході розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини справи. 27 серпня 2014 року між позивачем - ОСОБА_1 і ПАТ «Фідобанк» укладено договір банківського (поточного) рахунку з використанням електронного платіжного засобу № ДКБО 2274601, відповідно до умов якого ОСОБА_1 відкрито банківський (поточний) рахунок з використанням електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 на умовах Правил надання банківських послуг на умовах комплексного банківського обслуговування для клієнтів - фізичних осіб в ПАТ «Фідобанк» з метою зарахування на нього грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до режиму використання поточних рахунків, передбаченого чинним законодавством України. 18 травня 2016 року позивачем здійснено поповнення рахунку № НОМЕР_1 у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» в м. Дніпропетровську на суму 150 тис. грн, що підтверджується копією квитанції від 18 травня 2016 року № 383663609. Листом від 20 травня 2016 року (накладна кур`єрської служби від 20 травня 2016 року № 21-3232-9881), який отриманий у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» в м. Дніпропетровську від 20 травня 2016 року за № 1319-ВРД ОСОБА_1 звернулася до банку з проханням надати виписку по її рахунку. 27 травня 2016 року ОСОБА_1 отримано виписку по рахунку № НОМЕР_1 за період з 1 травня по 26 травня 2016 року, згідно з якою ПАТ «Фідобанк» не виконало розпорядження клієнта щодо зарахування грошових коштів у сумі 150 тис. грн, що були внесені до каси банку 18 травня 2016 року та не зарахувало ці грошові кошти на поточний рахунок позивача. 20 травня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду, на підставі рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних», прийнято рішення № 783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», відповідно до якого розпочато процедуру виведення ПАТ «Фідобанк» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано повноваження тимчасового адміністратора. Рішенням від 9 червня 2016 року № 959 повноваження уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію ПАТ «Фідобанк» подовжено з 20 червня 2016 року до 19 липня 2016 року включно. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 19 липня 2016 року № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Фідобанк» з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Фідобанк» Коваленку О. В. з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно. 10 серпня 2016 року ОСОБА_1 на ім`я уповноваженої особи Фонду направлено заяву про задоволення вимог кредитора та виплату їй гарантованої суми відшкодування за договором банківського (поточного) рахунку з використанням електронного платіжного засобу № ДКБО 2274601, укладеним з ПАТ «Фідобанк». 18 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулась до уповноваженої особи Фонду із заявою про надання довідки про включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог із зазначенням суми та черги виплат. Проте уповноважена особа Фонду відповідну довідку ОСОБА_1 не надала, вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів не включила. ОСОБА_1 , вважаючи дії уповноваженої особи Фонду протиправними, звернулася з адміністративним позовом до суду. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що на підтвердження поповнення свого рахунку № НОМЕР_1 у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» у м. Дніпропетровськ у розмірі 150 тис. грн позивачем надано копію квитанції від 18 травня 2016 року № 383663609, яка не може бути прийнята як належний та допустимий доказ внесення вказаної суми, оскільки згідно з випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «Фідобанк» за період з 1 травня по 26 травня 2016 року, грошові кошти у сумі 150 тис. грн за вказаний період та станом на момент розгляду справи не надходили, у зв`язку з чим не були зараховані на зазначений поточний рахунок позивача, доказів протилежного позивачем не надано. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 березня 2018 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення - про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги позивачки, дійшов висновку про бездіяльність відповідача, яка полягає у невключенні вимоги ОСОБА_1 у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк», оскільки в судовому засіданні було встановлено, що позивач поповнювала рахунок, що підтверджується квитанцією, а чому гроші не надійшли на рахунок, відповідач пояснень не надав. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, уповноважена особа Фонду звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Також у касаційній скарзіуповноважена особа Фонду просить скасувати судове рішення, зокрема, у тому числі й у зв`язку із порушенням правил предметної юрисдикції, вважаючи, що з урахуванням положень статті 12 Господарського процесуального кодексу України на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. 5 травня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у цій справі, а ухвалою від 13 лютого 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного кодексу України (далі - КАС). Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 лютого 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 березня 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її розгляд в порядку письмового провадження. 30 травня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 9/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 341 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин. Позивачка вказує на протиправне невключення її до реєстру акцептованих вимог вкладників, при цьому слід зазначити, що грошові кошти ОСОБА_1 (150 тис. грн) внесені на поточний банківський рахунок, можуть бути відшкодовані за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування. У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між ОСОБА_1 , Фондом та уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з`ясування прав позивачки, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов`язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються. Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Статтею 6 КАС у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду,установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивачки з цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другоюстатті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку(частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Нормами статті 27 цього Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному вебсайті Фонду; Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України». Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Щодо посилань скаржника на те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, слід зазначити таке. Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами. Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак - підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного чи господарського судочинства немає. Зокрема, правова позиція щодо підсудності цих спорів адміністративним судам була неодноразово висловлена, зокрема, у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справі № 820/3664/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 27 березня 2019 року у справі № 826/6930/15, від 3 липня 2019 року у справі № 813/576/15 та інших. Разом з тим предметом спору у цій справі є право фізичної особи на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами, відтак зазначені посилання скаржника є безпідставні, оскільки вони не впливають на визначення предметної юрисдикції цього спору. Окрім того, Велика Палата вважає за необхідне переглянути оскаржуване судове рішення апеляційного суду в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи. Як уже було зазначено, статті 26 та 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають набуття вкладником права на одержання гарантованої суми відшкодування за вкладом, а також порядок визначення уповноваженою особою Фонду вкладників, які мають право на таке відшкодування за рахунок Фонду. Крім того, відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 серпня 2012 року № 14 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення,) уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку переліки, зокрема, Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення; перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26Закону, згідно з додатком 3до цього Положення. Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків. Пунктами 2-4 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду. Фонд складає зміни та доповнення до Загального реєстру, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду на підставі змін та доповнень до Переліку, прийнятих Фондом. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Таким чином, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також і на внесення додаткової інформації щодо вкладників до такого переліку. Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Як установлено судами, позивачка внаслідок укладення договору про відкриття банківського рахунку набула статусу вкладниці банку в розумінні зазначених вище норм. На дату введення тимчасової адміністрації на рахунку позивачки мали обліковуватись кошти в сумі 150 тис. грн, що підтверджується квитанцією, при цьому договір банківського рахунку було відкрито до введення тимчасової адміністрації. Проте факт зарахування коштів на рахунок позивачки відповідачем заперечується. Згідно зі статтею 71 КАС (статтею 77 КАС у чинній редакції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що досліджений оригінал квитанції поповнення ОСОБА_1 карткового банківського рахунку є доказом проведення банківської операції, а відповідачем не надано пояснень, з яких причин гроші не надійшли на поточний рахунок позивачки. Відповідно до абзаців чотирнадцятого, п`ятнадцятого пункту 4 розділу І Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 1 червня 2011 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція) касове обслуговування - надання послуг з приймання, видачі та обміну готівки; касовий документ - документ, який оформляється для здійснення касової операції. Пунктом 5 розділу І Інструкції встановлено, що банк (філія) зобов`язаний здійснювати касове обслуговування клієнтів на підставі договірних відносин через касу банку. Відповідно до пункту 8 розділу І Інструкції банк під час здійснення касових операцій має, серед іншого, забезпечувати: своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, та її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів; документальне оформлення руху готівки національної та іноземної валюти в касі банку; своєчасне відображення касових операцій у бухгалтерському обліку. За абзацом першим пункту 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 8), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 9), заява на видачу готівки (додаток 10), прибутковий касовий ордер (додаток 11), видатковий касовий ордер (додаток 12), грошовий чек (додаток 13), квитанція про прийняття на інкасо банкнот іноземних держав (додаток 22), квитанція про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті, рахунки на сплату платежів, а також сліп, квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями, та документи для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі, установлені відповідною платіжною системою. Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні банк (філія, відділення) приймає від клієнта готівку для здійснення її переказу через операційну касу і платіжні пристрої. У відповідності до пункту 2.9. глави 2 розділу IV Інструкції банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Зі змісту наведених правових норм убачається, що клієнту після завершення приймання готівки видається квитанція, яка, крім іншого, має містити підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Таким чином, квитанція, яка видається банком за наслідками її прийняття, є підтвердженням факту проведення відповідної операції. Лише у разі встановлення її недостовірності на підставі належних та допустимих доказів суд вправі прийняти її як доказ, який підтверджує чи спростовує факт прийняття готівки банком та її розмір. Уповноважена особа Фонду посилалася на те, що нею подавалася заява про вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Згідно з положеннями статті 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Відповідно до частини другої статті 73 КАС предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з частиною першою статті 102 КАС суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не скористались усіма наданими процесуальними засобами для офіційного з`ясування всіх обставин справи з метою винесення законного та обґрунтованого рішення. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Частиною четвертою статті 353 КАС визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід надати правову оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням уповноваженої особи Фонду, дослідити порядок проведення спірної банківської операції, з`ясувати достовірність квитанції від 18 травня 2016 року та результати кримінального провадження (у разі їх наявності), врахувавши їх при винесенні рішення. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича задовольнити частково. 2. Постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року та Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач О. С. Золотніков О. М. Ситнік О. Р. Кібенко О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Джерело: ЄДРСР 91520461