Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'нарушение инструкции о кассовых операциях'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Календари

  • Основной календарь

Искать результаты в...

Искать результаты, которые...


Дата создания

  • Начать

    Конец


Последнее обновление

  • Начать

    Конец


Фильтр по количеству...

Зарегистрирован

  • Начать

    Конец


Группа


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Найдено 19 результатов

  1. Добрый день, форумчане! Очень нуждаюсь в юридической консультации или хотя бы ориентира для движения. В общем ситуация типичная. В студенческие годы оформил карту для стипендии ну и лимит на нее. Как начал работать после универа получил большой лимит, с помощью которого решал кое какие вопросы, чуть платить пытался, но потом, с надеждой, что я никому не нужен со своей мелочью, решил "забыть" о нем. И вот вроде уже социально ответственный муж и отец получаю повестку в суд с задолженностью 3100грн. по кредиту, 1300грн. по пене и !!! 112000грн. (х40 от тела ) Последние платежи явно не мои (я точно знаю что не платил их) - 3200грн. 04.03.2013 (на тот момент вся моя зп, и я ясно не помню чтобы я месяц жил без денег) - 1грн. 03.02.2014 (ну это же смешно) - 700грн. 12.07.2015 (только родилась дочь я физически не мог это совершить да и зачем, если я 2 года не платил) Последний явно мой платеж был 22.01.2013 года. Знаю что так просто не отделаюсь, но все же прошу помощи если это возможно: 1. Я писал заявление на оформление (на сколько я могу видеть со скана ксерокса) карточки для стипендии речи там о кредите вообще не было. Я так понимаю если я снимал деньги и пытался их возвращать то договор как бы есть? Есть ли смысл отрицать что я понимал что подписывал, так как правила мы явно не читали (нас всех группой построили в аудиторию и мы быстро все подписали) да и в тех правилах моей подписи нету. 2. Как насчет сумы в 40 раз больше тела, я понимаю что пеню есть механизм уменьшить, но что делать с такими процентами я вообще не понимаю? 3. Самый главный вопрос. Как быть если банк сам "нарисовал" операции по счетам чтобы срок давности был? Суду есть разница был ли платеж в реальности и кто его совершал? Должен ли быть именно я (или от моего имени / интереса) тем, кто совершил операцию. 4. Суду без разницы что с 2013 года не мною было заплачено всего лишь 701 грн., а банк только сейчас подал иск. Все что я спрашиваю я реально не могу нагуглить, просто не получается . Также, как вы уже поняли на адвоката у меня нет средств, а суд уже через неделю: 4. Могу ли я требовать доказательств от Банка на судебном заседании? Там данных по мои карточкам (счет/действие), разъяснения калькуляции долга (в данный момент это тупо таблица с непонятными мне схемами подсчета), могу ли я требовать доказательств или данных по платежам, которые я не совершал. 5. Подскажите пожалуйста механизм переноса заседаний для анализа доков и сбора новых доказательств (ответа банка на мои вопросы) чтобы я мог подробней изучить вопрос. В общем всем тепла и плюсов в карму, кому не составит труда поделиться советами. Спасибо!
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 липня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Прокопенка О.Б., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Солом’янському районі м. Києва про стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, в с т а н о в и л и : У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної казначейської служби України у Солом’янському районі м. Києва (далі – УДКС України у Солом’янському районі м. Києва) про стягнення з управління на свою користь пені в розмірі 13915,71 грн відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а також 3% річних у розмірі 1143,76 грн та інфляційні витрати в розмірі 6609,96 грн відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), мотивуючи свої вимоги тим, що в порушення вимог пункту 8.4 статі 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» УДКС України у Солом’янському районі м. Києва не виконало зобов’язання перед позивачем щодо перерахування коштів за розпорядженням державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції в місті Києві (далі – ВДВС Солом’янського РУЮ в м. Києві) у строк до трьох операційних днів. Заочним рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року в позові відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року заочне рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з УДКС України в Солом’янському районі м. Києва на користь позивача 6609,96 грн інфляційного відшкодування та 1143,76 грн – 3% річних; у решті заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року скасовано, а заочне рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року залишено без змін. У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року і просить скасувати ухвалені в справі судові рішення і постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 625 ЦК України та статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та призвело до невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від від 21 травня, 23 червня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року, 6 червня 2012 року, 30 жовтня 2013 року, 1 жовтня 2014 року, 30 березня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Під час розгляду справи, що переглядається суди встановили, що на виконанні у ВДВС Солом’янського РУЮ в м. Києві перебувало виконавче провадження на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Міський комерційний банк» про стягнення заборгованості за депозитним вкладом у розмірі 347892,83 грн. 7 жовтня 2014 року зазначена сума з рахунку боржника надійшла на рахунок депозитних сум ВДВС Солом’янського РУЮ в м. Києві, який обслуговується УДКС України у Солом’янському районі м. Києва. 9 жовтня 2014 року державним виконавцем було оформлено та передано до УДКС України у Солом’янському районі м. Києва розпорядження про перерахування відповідної суми на рахунок стягувача. 10 жовтня 2014 року вказане розпорядження було отримане відповідачем, а 13 жовтня 2014 року було оформлене відповідне платіжне доручення. Перерахування ж коштів на рахунок стягувача було проведено лише 24 листопада 2014 року. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року, яка набрала законної сили, визнано протиправною бездіяльність УДКС України у Солом’янському районі м. Києва щодо несвоєчасного перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 згідно з розпорядженням державного виконавця ВДВС Солом’янського районного управління юстиції в м. Києві НОМЕР_1 від 9 жовтня 2014 року та відповідно до платіжного доручення від 13 жовтня 2014 року НОМЕР_2 з 16 жовтня по 23 листопада 2014 року. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідальність за порушення строків на перерахування коштів, передбачена статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», до УДКС України у Солом’янському районі м. Києва не підлягає застосуванню, оскільки для органів Державної казначейської служби України не визначено строків для здійснення переказу коштів на виконання рішення суду, а правовідносини, що виникли між сторонами з примусового виконання рішення, не вважаються грошовими зобов’язаннями. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову в частині стягнення 6609,96 грн інфляційного відшкодування та 1143,76 грн 3% річних, апеляційний суд зазначив, що правовідносини, які виникли між сторонами вважаються саме грошовими зобов’язаннями, оскільки, отримавши платіжне доручення, відповідач зобов’язаний був перерахувати грошові кошти на рахунок позивача у строк не пізніше 16 жовтня 2014 року. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ не погодився з висновком суду апеляційної інстанції, скасував рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року, а заочне рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року залишив без змін. Разом з тим в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21 травня і 23 червня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскільки Державне казначейство України є учасником системи електронних платежів, то на нього поширюються норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у тому числі й щодо обов’язку здійснити перерахунок коштів у триденний строк. Отже існує неоднакове застосування судами положень Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». У наданих заявником постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року, 6 червня 2012 року, 30 жовтня 2013 року, 1 жовтня 2014 року та 30 березня 2016 року міститься правова позиція, відповідно до якої зобов’язання виникають у випадках, встановлених законом, у тому числі і з рішення суду. Грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів. Таким чином, правовідношення, в якому передбачено передачу грошей, є грошовим зобов’язанням. Однак зазначені судові рішення ухвалені при встановленні судом інших фактичних обставин справ та в інших правовідносинах, а тому вони не можуть бути прикладом неоднакового застосування судами статті 625 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційних інстанцій положень Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого. Згідно з преамбулою Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 цього Закону суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Пунктом 1.43 статті 1 вказаного Закону встановлено, що учасник/член платіжної системи (далі - учасник платіжної системи) - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги. Згідно з пунктом 11.4 статті 11 цього Закону для проведення переказів через систему міжбанківських розрахунків Національного банку України банки-резиденти, Державна казначейська служба України, Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках відкривають рахунки в Національному банку України. Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Положення). Відповідно до пункту 1 Положення Державна казначейська служба України (Казначейство України) є учасником системи електронних платежів Національного банку України. Згідно з пунктом 1.8 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22 червня 2012 року № 758 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2012 року за № 1206/21518, розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами Казначейства відповідно до умов договорів та додаткових договорів між органом Казначейства і клієнтами (додатки 1 та 2 до цього Порядку). Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до частин першої, третьої та п’ятої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки. Статтею 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» визначено, що районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку. Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. Відповідно до підпунктів 12.1-12.2 пункту 12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція № 512/5), органи Державної виконавчої служби мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу ДВС. Положеннями підпункту 12.12 пункту 12 зазначеної Інструкції закріплено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов’язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача). Крім того, згідно підпункту 12.13 пункту 12 Інструкції №512/5 після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні. Відповідно до підпунктів 12.15, 12.18, 12.21 пункту 12 цієї підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється особою, відповідальною за ведення книги, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця. При перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень. Платіжне доручення підписується керівником органу ДВС та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу ДВС. Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що зазначені дії засвідчують платіжний, розрахунковий характер відносин, що виникають між органами Державної виконавчої служби, Казначейства та стягувачем. Отже, на Державну казначейську службу України у цих відносинах, як на учасника системи електронних платежів Національного банку України, розповсюджує свою дію Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі – Інструкція №22). Відповідно до пунктів 8.1, 8.4 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. За приписами пункту 2.19 Інструкції №22 розрахункові документи (документи на паперовому носії, що містять доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача), що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня. Відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. За розрахунком позивача, який перевірений судом, сума пені за кожний день прострочення складає 13915,71 грн. (347892,83х01%х40 днів прострочення). За приписами частини першої статті 614 ЦК України відповідальність за порушення зобов’язання несе саме та особа, яка порушила зобов’язання, за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Як установили суди попередніх інстанцій, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року, яка набрала законної сили, бездіяльність УДКС України у Солом’янському районі м. Києва щодо своєчасного перерахування коштів стягувачу визнано протиправною. Таким чином, вина УДКС України у Солом’янському районі м. Києва щодо несвоєчасного перерахування коштів є доведеною. Отже, суди неправомірно не застосували до спірних правовідносин приписи вищенаведених законодавчих актів та безпідставно відмовили в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з УДКС України у Солом’янському районі м. Києва пені в розмірі 13915,71 грн відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». З огляду на зазначене, оскільки судові рішення в частині вимог про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, не переглядаються Верховним Судом України, в зв’язку з відсутністю неоднакового застосування судами статті цієї норми права, судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка є предметом перегляду, підлягають скасуванню в частині відмови у стягненні пені в розмірі 13915,71 грн з прийняттям у цій частині нового рішення про задоволення позову. Ураховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, судові витрати відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: 156,44 грн зі сплати судового збору за подання до суду позовної заяви, 78,22 грн за подання апеляційної скарги, 187,72 грн за подання касаційної скарги та 203,37 грн за подання до Верховного Суду України заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції, тобто всього 625,75 грн, які підтверджені документально. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити частково. Заочне рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року скасувати в частині відмови у стягненні пені. Ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Солом’янському районі м. Києва задовольнити частково. Стягнути з Управління Державної казначейської служби України у Солом’янському районі м. Києва на користь ОСОБА_1 13915,71 грн. пені, а також 625,75 грн у рахунок оплати судових витрат. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців В.І. Гуменюк О.В. Кривенда Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.Б. Прокопенко Правова позиція у справі № 6-1329цс16 Згідно з преамбулою Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 цього Закону суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відповідно до пункту 1 Положення Державна казначейська служба України (Казначейство України) є учасником системи електронних платежів Національного банку України. Відповідно до частин першої, третьої та п’ятої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки. Статтею 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» визначено, що районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку. Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. Відповідно до підпунктів 12.1-12.2 пункту 12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція № 512/5), органи Державної виконавчої служби мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу ДВС. Крім того, згідно підпункту 12.13 пункту 12 Інструкції №512/5 після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні. Відповідно до підпунктів 12.15, 12.18, 12.21 пункту 12 цієї підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється особою, відповідальною за ведення книги, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця. При перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень. Платіжне доручення підписується керівником органу ДВС та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу ДВС. Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що зазначені дії засвідчують платіжний, розрахунковий характер відносин, що виникають між органами Державної виконавчої служби, Казначейства та стягувачем. Отже, на Державну казначейську службу України у цих відносинах, як на учасника системи електронних платежів Національного банку України, розповсюджує свою дію Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі – Інструкція №22). Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко Постанова від 5 липня 2017 року № 6-1329цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D9E3CF28C6211BD3C225816800471E57
  3. http://reyestr.court.gov.ua/Review/44103241 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 524/8370/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1293/15Головуючий у 1-й інстанції Зємцов В. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2015 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді Лобова О.А. суддів: Гальонкіна С.А., Акопян В.І. при секретарі Гнатюк О.С. розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішенняАвтозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 18 лютого 2015 року у справі за позовами Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмета іпотеки у власність ПАТ "Дельта Банк" та визнання за ним права власності на нього і про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації від імені ПАТ "Дельта Банк" та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про припинення дії кредитного та іпотечного договорів, виключення заставного майна з реєстру іпотек. В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2014 року ПАТ "Дельта Банк" звернувся до суду з позовом, у якому просив у рахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №11182881000 від 19 липня 2007 року у розмірі 5 934 084,79 грн. на підставі договору іпотеки №б/н від 19 липня 2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмета іпотеки у власність Іпотекодержателя. У вересні 2014 року ПАТ "Дельта Банк" пред'явив у суд інший позов до ОСОБА_2, у якому, посилаючись на тотожні обставини і підстави, просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмета іпотеки та продажу від імені ПАТ «Дельта Банк». Обидва позови Банку обґрунтовані неналежним виконанням боржником (відповідачем) умов кредитного договору. У жовтні 2014 року ОСОБА_2 пред'явив зустрічний позов до ПАТ «Дельта Банк», просив: припинити дію кредитного договору № 11182881 від 19.07.2007 року на підставі його належного виконання; припинити дію іпотечного договору б/н від 19.07.2007 року, укладеного між ним та АКІБ "УкрСиббанк"; зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна, переданого в заставу згідно умов кредитного договору № 11182881000 від 19.07.2007 року; внести до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру, щодо об'єкту, а саме приміщення офісу та виставкового залу по АДРЕСА_1. Заявлені вимоги обґрунтовані повним і належним виконанням умов кредитного договору. Ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 27 жовтня 2014 року усі три позови об'єднані в одне провадження. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 лютого 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк» до ОСОБА_2, а також ОСОБА_2 до ПАТ "Дельта Банк» відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати частково, постановити нове про задоволення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу від імені іпотекодержателя, а в іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції у порушення правил ст.126 ЦПК України позови Банку об'єднані безпідставно, а тому висновок суду про взаємовиключність позовних вимог як підстава для відмови у позові є помилковим. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги і позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь у розгляді справи, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав: Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін. З матеріалів справи вбачається, що 19 липня 2007 року ОСОБА_2 уклав з АКІБ "УкрСиббанк" договір №11182881000 (відповідно до додаткових угод реєстраційний номер було змінено на №11182881001, №11182881002), згідно з умовами якого Банк зобов'язався надати кредит у виді відновлювальної відкличної кредитної лінії в іноземній валюті у сумі 298 000,00 швейцарських франків зі сплатою 8,99% річних. Повернення кредиту здійснюється у повному обсязі згідно умов і термінів, встановлених графіком погашення кредиту, але не пізніше 18 липня 2018 року (т.1 а.с.7-16, 69-73). Згідно додаткової угоди №3 до кредитного договору №11182881000 від 19 липня 2007 року, укладеної між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 30 січня 2008 року, сторони домовилися для ідентифікації кредитного договору застосовувати як номер, присвоєний при його укладені (№11182881000), так і його реєстраційний номер у системі обліку Банку, а саме №11182881001. Окрім того, сторони змінили схему погашення кредиту - з часу підписання додаткової угоди позичальник зобов'язався сплачувати кредит шляхом щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 2 796 швейцарських франків 56 сантимів (т.1 а.с.236-237). Згідно додаткової угоди №2 до кредитного договору №11182881000 від 19 липня 2007 року, укладеної між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 30 січня 2009 року, сторони домовилися про перенесення (відстрочення) строків сплати процентів, нарахованих з 01 листопада 2008 року по 31 листопада 2008 року і з 01 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року. Окрім того, сторони погодили зміну кінцевого терміну повернення кредиту - до 18 липня 2022 року (т.1 а.с.118 -119). Згідно додаткової угоди №4 до кредитного договору №11182881000 від 19 липня 2007 року, укладеної між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 27 березня 2009 року, сторони домовилися про перенесення (відстрочення) строків сплати процентів, нарахованих з 01 січня 2009 року по 29 січня 2009 року, з 30 січня 2009 року по 27 лютого 2009 року, з 28 лютого 2009 року по 26 березня 2009 року. Сторонами також викладений у новій редакції Додаток №1 до кредитного договору (графік погашення кредиту) (т.1 а.с.120-123). У забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № б/н від 19 липня 2007 року (т.1 а.с.24 - 27), згідно умов якого останній передав у іпотеку нерухоме майно: приміщення офісу та виставочного залу в будинку № 44а, загальною площею 379,30 кв.м., приміщення офісу та виставочного залу, що знаходиться на 4-му поверсі складається з: коридору 1 пл.25,40 кв.м., коридору 2 пл. 14,70 кв.м., коридору З пл.. 4,00 кв.м., кабінету 4 пл. 12,50 кв.м., кабінету 5 пл.12,20 кв.м., кабінету 6 пл.12,6 кв.м. коридору 7 пл.15,3 кв.м., кабінету 8 пл. 12,7 кв.м., основного приміщення 9 пл.9,0 кв.м., коридору 10 пл.8,0 кв.м., основного приміщення 11 пл. 19,4 кв.м., санвузол 12 пл.2,» кв.м., основного приміщення 13 пл.14,0 кв.м., основного приміщення 14 пл. 163,4 кв.м., основного приміщення 15 пл.16,8 кв.м., основного приміщення 16 пл. 7,7кв.м., вмивальник 17 пл.3,6 кв.м., вбиральні 18 пл.6,4 кв.м., сходові клітки І пл..18,8 кв.м. Реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно - 17536336. Приміщення знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу АЕР № 645551 від 08.05.2002 року посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В. за реєстровим номером 7307 Договору купівлі-продажу АЕК № 279693 від 29.05.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В. за реєстровим номером 8320. 05 березня 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 укладений договір про внесення змін до договору іпотеки від 19 липня 2007 року, яким іпотекодавець підтвердив, що іпотекою забезпечуються у тому числі його зобов'язання як позичальника згідно укладених додаткових угод №2 і №3 до кредитного договору, а також зобов'язання, які можуть виникнути у майбутньому у зв'язку з виконанням кредитного договору (т.1 а.с.129 - 130). На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ "УкрСиббанк" змінило назву на ПАТ "УкрСиббанк", яке є правонаступником усіх прав та зобов'язань АКІБ "УкрСиббанк" (т.1 а.с.41-44). Згідно платіжних доручень на виконання угоди №11182881000 (кредитний договір) АКІБ "УкрСиббанк" з рахунку №3739310005 перерахувало на поточний рахунок НОМЕР_1 (отримувач ОСОБА_2): 20 липня 2007 року - 53 500 гривень 00 копійок; 25 липня 2007 року - 42 330 гривень 00 копійок; 13 вересня 2007 року - 7 660 гривень 00 копійок; 25 вересня 2007 року - 4 425 гривень 08 копійок; 31 липня 2007 року - 83 000 гривень 00 копійок; 28 серпня 2007 року - 110 043 гривень 00 копійок, а всього за період з 20 липня 2007 року по 28 серпня 2007 року - 300 958 гривень 08 копійок (т.1 а.с.79-80, т.2 а.с.61-64). 08 грудня 2011 року своє право вимоги, що виникло з кредитного договору № 11182881000 від 19 липня 2007 року та іпотечного договору від того ж числа ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (т.1 а.с.38-40, 192-229, т.2 а.с.59, 66-69). Згідно розрахунку Банку заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 11182881000 від 19 липня 2007 року за станом на 07 серпня 2014 року становила 5 934 084,79 грн. з яких: за кредитним договором №11182881000 відсотки - 77 986,31 грн.; за додатковою угодою №11182881001 відсотки - 51 062,48 грн., за додатковою угодою №11182881002 тіло кредиту - 3 582 918,46 грн., відсотки - 2 222 117,54 грн. (т.2 а.с.60). Рішення суду першої інстанції у частині заявлених зустрічних позовних вимог не оскаржується, а тому відповідно до приписів ст.303 ЦПК України його законність і обґрунтованість судом апеляційної інстанції не перевіряється. Відмовляючи у задоволенні позовів Банку, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги суперечать одна одній, а іпотечний договір містить застереження (п.5.3.1, п.5.3.3 іпотечного договору), яким визначено порядок набуття права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст.126 ЦПК України суд вправі об'єднати в одне провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача. Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Дельта банк» пред'явив до суду два позови (т.1 а.с. 2-6, 102-107), у яких заявлені різнорідні вимоги: про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність іпотеко держателя і шляхом його реалізації на прилюдних торгах. Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Частиною другою ст.308 ЦПК України встановлено, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду першої інстанції з одних лише формальних міркувань. Зі змісту положень ст.3, ст.7, ст.33 ЗУ «Про іпотеку», розділу 2, п.5.7, 9.1, Кредитного договору (т.1 а.с.7-14), п.1.4 Іпотечного договору (т.1 а.с.23-27) право Банку на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом обумовлене доведеністю невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань, зокрема існування простроченої заборгованості за основним зобов'язанням (кредитним договором). В обґрунтування існування і розміру простроченої заборгованості за кредитом Банк надав суду наступні документи: довідки про заборгованість (т.1 а.с.30-32, 131-133), листи вимоги (т.1 а.с.35,136), розрахунок заборгованості (т.1 а.с.187, т.2 а.с.60), виписки по кредитному договору (т.1 а.с.230-233). Заперечуючи проти існування заборгованості, ОСОБА_2 надав суду належним чином завірені світлокопії платіжних доручень (т.1 а.с.79-80), згідно яких він на виконання укладеного кредитного договору у період з 20 липня 2007 року по 28 серпня 2007 року отримав 300 958 гривень 08 копійок, тоді як згідно умов договору (т.1 а.с.7) кредит мав видаватися у швейцарських франках. Аналогічні копії платіжних доручень надані також і Банком (т.2 а.с.61-63). Окрім того, ОСОБА_2 суду надані належним чином завірені квитанції (т.1 а.с.81-86), згідно яких він у період з 19 липня 2007 року по 24 жовтня 2008 року у рахунок погашення кредиту сплатив у касу Банку 334 576 грн. 50 коп. Не дивлячись на те, що суд як першої інстанції (т.1 а.с.96). так і суд апеляційної інстанції (т.2 а.с.131-133) у відповідності до вимог ч.4 ст.10 ЦПК України вживали заходи для забезпечення всебічного і повного з'ясування обставин справи, Банк на свій розсуд скористався своїми процесуальними правами і не надав суду належні і допустимі докази, якими би підтверджувався факт передачі ОСОБА_2 на виконання кредитного договору коштів у сумі більшій ніж 300 958 гривень 08 копійок. З урахуванням наявних у справі доказів відсутнє підтвердження позначеного у розрахунках Банку отримання ОСОБА_2 коштів на суму 3 582 918 грн. 46 коп. (заборгованість по тілу кредиту). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність обставин, якими Банк обґрунтовував заявлені вимоги, зокрема існування простроченої заборгованості за кредитним договором. За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.1, ст.308 ч.1, ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів , У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відхилити. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 лютого 2015 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий суддя О.А.Лобов Судді: С.А.Гальонкін В.І.Акопян З оригіналом згідно Суддя О.А.Лобов
  4. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Згідно з п. 315 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 № 41 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 17.09.1998 №576/3016, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах є касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін. Постанова Вищого господарського суду України від 29.10.2012 р. у справі № 09/05/5026/889/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27202580 Постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 03.10.2012 г. по делу №5028/18/27/2012. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26368761 Постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 06.09.2012 г. по делу №5015/138/12 (5015/3810/11). [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25963700 Постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18533976
  5. Державний герб України Придніпровський районний суд м.Черкаси Справа № 711/4575/14-ц Провадження №2\711\1652\14 РІШЕННЯ \заочне\ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2014 року Придніпровський районний суд м . Черкаи в складі : - головуючого - Клочко О.В. - при секретарі - Туз Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м . Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору, змін та доповнень до нього , а також договору іпотеки недійсними - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору , змін та доповнень до нього та договору іпотеки недійсними. Свої доводи мотивує тим , що 14.12.2007 року між ним, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945. Відповідно до п. 1.1. договору банк зобов'язався надати йому, як позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а він зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Пунктом 1.3 договору визначено його зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних. При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк». Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору , 14.12.2007 року між ним та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_2. За цим іпотечним договором він передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 в м . Черкаси. Також, заявник вказує, що до укладення даного кредитного договору з АКБ «ТАС-Комерцбанк» ( на теперішній час - ПАТ «Сведбанк») він у період з 2005 по 2008 роки мав правовідносини з різними банківськими установами, уклав з ними багато договорів та являвся добросовісним платником за цими договорами, про що свідчать копії документів з банківськими установами - ВАТ «Кредобанк», «Індекс Банк», «УкрСиббанк» та «ТАС-Комерцбанк». По кредитному договору від 14.12.2007 року ним також виконано зобов'язання. Так, ним та банком в повному обсязі було виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а ним виведено предмет іпотеки , а саме , готельно - ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість. Проте , через декілька місяців його викликали до керівництва Черкаського відділення АКБ «ТАС - Комерцбанк», де в усній формі йому було повідомлено , що вони не мають можливості надавати йому наступні транші грошових коштів в кредит, оскільки в договорі маються певні неточності, які унеможливлюють здійснення перерахунок коштів. При цьому , надали йому на підпис зовсім інший кредитний договір, але також за № 2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року. Цей договір він підписав, оскільки йому терміново потрібні були кошти, а оформлювати кредит в іншій банківській установі він не побажав, так як це потребувало б значного часу. Згодом , в подальшому він виявив, що обидва договори мали однакові реєстраційні номери, дату їх укладення, але перший договір був укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» з ним, як з фізичною особою, а інший договір, як із приватним підприємцем. Після того, як правонаступником став ПАТ «Сведбанк» кошти в кредит він не отримував. В послідуючому , на його звернення до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір. При цьому, фактично змусили його укласти ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС- Комерцбанк». Зміни до договору з ним не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище. Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово: 1) 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору № 2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою). Відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено. 2) 27.07.2009 року - ним підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюватися шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця. Крім цього , у цей же день між ним та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки. 3) 28.07.2009 року - він також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4. Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для нього обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом. 4) 17.09.2009 року - ним підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5. Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом. Після того , як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору , він в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те , що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню. Таким чином , відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення. Також, позивач у своєму позові вказує, що вищевказане невиконання ПАТ «Сведбанк» зобов'язань за кредитним договором, призвело до того , що 22 червня 2010 року його за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Також, його не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів. Разом з тим , йому відомо , а саме , з листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року про те , що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи». При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, він отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання його банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи». На цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи». Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року. Відповідно до вказаних рішень судів, оригінали платіжних документів він не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та порушено ряд кримінальних проваджень. Проте, у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях - не прийняті. Оскільки кредитні договори та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства, під обманом та спрямовані на порушення його прав, як споживача, вважає, що вони є недійсними. Крім того, вважає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки він є фізичною особою, яка придбала продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Також, продукт, що набувається, тобто кредит, який є предметом договору, відповідає ознакам продукту передбаченого вказаним Законом та до спірних правовідносин має застосовуватися саме Закон України «Про захист прав споживачів», що відповідає положенням і Рішенню Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року . Про порушення істотних умов правочину, а також про обставини обману , йому стало відомо із постанови Господарського суду Черкаської області від 15.08.2013 року. Вважає, що зміст спірного кредитного договору та внесені зміни та доповнення суперечать актам цивільного законодавства та є недійсним, так як не містять в собі детальний розпис загальної вартості кредиту , що не узгоджується із положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168. Так, відповідно до п. 3.1 Правил визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково - касове обслуговування, здійснення валютно - обмінних операцій, юридичне оформлення , тощо. Крім того, як зазначено у п. 3.3 вищевказаних Правил, банки зобов'язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Також, відповідно до додатку №1 до договору «Графік погашення кредиту» - не визначено , яку суму коштів він має сплачувати на погашення тіла кредиту та яку суму - на сплату процентів за користування кредитом. Також в договорі та в додатках до нього не зазначається за яким курсом та в якій валюті він має сплачувати кредит. Також, вважає, що відповідачем допущено порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося в тому , що його не повідомлено та йому не доведено: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту , варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, необхідність здійснення оцінки майна, та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, тощо. Також, вважає, що відповідачем допущено порушення його прав, визначених ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він не отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію , яким є кредит. Відповідачем допущено істотне порушення його прав, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання споживачу повної, своєчасної, достовірної інформації про послугу, яка є предметом договору. За таких обставин , він не мав можливості належним чином оцінити властивості такої фінансової послуги та можливі негативні наслідки. Також, вважає, що відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір від 14.12.2007 року, сам договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання йому кредиту в іноземній валюті та ці обставини є порушенням ч.5 ст. 203 ЦК України. Також, вважає, що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року , а крім того, невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, є прямим умислом , та свідчить , що договір вчинено під впливом обману. Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Також, вважає, що станом на 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» за умовами кредитного договору № 2301/1207/88 - 945 не мав права надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі у відповідності до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, відповідач не зазначив, що він має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій. Також, він не є суб'єктом валютного ринку України та він не підписував договір на розміщення коштів на депозитному рахунку. З часу укладення договору по теперішній час зріс курс \ співвідношення \ української гривні до американського долара та відбулася істотна зміна обставин валютного кредитного договору, що він не міг передбачити. Відповідач , надавши кредит в іноземній валюті ( в доларах США), переклав всі ризики, пов'язані із знеціненням національної валюти на нього , як на споживача. Крім того : - йому не був вручений оригінал другого примірника договору, чим порушено п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» - договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - відсутні умови про відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - вважає, що спірний кредитний договір є несправедливим та відповідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. На його погляд, наявні всі підстави для визнання в судовому порядку кредитного договору недійсним на підставі ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Отже, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним. Просив суд : - визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ним та АКБ «ТАС- Комерцбанк» \ правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк»\ , а також: - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Сведбанк») - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року. Також, просив суд виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року,а саме: готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси АДРЕСА_1. В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився , надавши письмову заяву від 11.07.2014 року про те , що позовні вимоги підтримує, справу просив суд розглядати у його відсутність. Також, представник позивача - адвокат ОСОБА_3 надав суду заяву від 11.07.2014 року про те , що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує, справу просив суд розглядати також у його відсутність, як представника. Представник відповідача - ПАТ «Сведбанк» також до суду не з'явився , причин неявки не надав, незважаючи на те , що належним чином , у відповідності до ЦПК України повідомлений судом про день і час розгляду справи, чому підтвердження поштові рекомендовані повідомлення, які долучені до справи. У відповідності до ч.4 ст.169 ЦПК України , якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів \ постановляє заочне рішення \ . Дослідивши письмові матеріали справи та обставини , які викладені у позовній заяві, суд вважає, що за таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення. Відповідач жодного разу до суду на повідомлення не відреагував та не надав письмових заперечень на даний позов, обставини укладення договору та змін і доповнень до нього не роз'яснив, не виклав своє бачення щодо даного позову. Виходячи з наданих письмових матеріалів, вбачається , що 14.12.2007 року між ОСОБА_1, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945. Відповідно до п. 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а ОСОБА_1 зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних. При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше, ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк». Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору , 14.12.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_2. За цим іпотечним договором ОСОБА_1 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 в м . Черкаси. Вбачається , що ОСОБА_1 та банком в повному обсязі виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а позивачем ОСОБА_1 виведено предмет іпотеки , а саме , готельно-ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість. Також, встановлено , що між сторонами , в послідуючому, було укладено рід змін та доповнень до кредитного договору за обставин , викладених в позовній заяві ОСОБА_1, що потягло порушення прав позивача. Встановлено , що позивач ОСОБА_1 підписав договір №2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року. Також, відповідно до обставин справи , після того , як правонаступником став ПАТ «Сведбанк», кошти в кредит позивач не отримував. В послідуючому , на звернення позивача до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір. При цьому, встановлено , що фактично з позивачем було укладено ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС-Комерцбанк». Згідно до позовної заяви , вбачається, що зміни до договору з позивачем ОСОБА_1 не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище. Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово: 1) 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою). Відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено. 2) 27.07.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюється шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця. Крім цього , у цей же день між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки. 3) 28.07.2009 року - ОСОБА_1 також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4. Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для позивача обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом. 4) 17.09.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5. Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом. Після того , як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору , ОСОБА_1 в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те , що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню. Тобто, відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення. 22 червня 2010 року позивача за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Також, позивача не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів. З листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року позивач ОСОБА_1 дізнався про те , що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи». При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, позивач отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання ОСОБА_1 банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи». Вбачається , що на цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи». Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року. Також, встановлено , що позивач ОСОБА_1 у відповідності до вказаних рішень судів оригінали платіжних документів не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та у зв'язку з цим порушено ряд кримінальних проваджень. Проте, у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях ще не прийняті. Дослідивши надані письмові матеріали справи та викладені в позовній заяві обставини щодо укладення кредитного договору, послідуючі дії сторін, направлені на внесення змін та доповнень до цього договору, вбачається, що кредитний договір , а також зміни та доповнення до нього та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства та спрямовані на порушення прав ОСОБА_1, як споживача. В даному конкретному випадку кредитний договір є договором про надання банком фінансової послуги - споживчого кредиту. Правовідносини , які виникають на підставі такого договору регулюються ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів» , Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», постановою Національного Банку України від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", іншими нормативно - правовими актами. А тому, посилання позивача в заяві на те , що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України «Про захист прав споживачів», суд вважає обґрунтованим. Відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року за №5, при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним судом мають враховуватися вимоги, додержання яких є необхідних для чинності правочину, зокрема ЦК \ ст.ст.215,1048-1052,1054,1055 \, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». \ п.14 постанови \ . Також, відповідно до вказаної постанови , суди мають з'ясувати виконання банком положень ст.ст.11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3,8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №54\13808 \ щодо укладення договір, укладених після набрання постановою чинності \, де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. Відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок тяжкої обставини, є оспорюваним. Позивач у своєму позові , як на правову підставу позовних вимог, посилається на ст.230 ЦК України, оскільки вважає, що дійсно, він, як сторона за кредитним договором ,введений іншою стороною в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. \ п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».\ Так, суд вважає обґрунтованими посилання ОСОБА_1 у позовній заяві про те , що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача. У відповідності до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Станом на час підписання договору - 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» відповідно до умов кредитного договору № 2301/1207/88-945 не мав право надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі відповідно до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в кредитному договорі не зазначив, що має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на вчинення валютних операцій. Видача готівки іноземної валюти фізичним особам проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків, а тому, видача позивачу кредиту у готівковій іноземній валюті не відповідає вказаним вимогам Закону. Згідно позовної заяви ОСОБА_1, вбачається , що сторони не підписували договір на розміщення коштів на депозитному рахунку , у позивача ОСОБА_1 не був відкритий поточний рахунок, а тому , він не був суб'єктом валютного ринку України та являвся лише клієнтом банку. Крім того, суд враховує і посилання позивача на обставини щодо суттєвого підвищення курсу долару США по відношенню до національної валюти , що може бути кваліфіковано як істотна зміна обставин валютного кредитного договору. Згідно до позову , вбачається , що позивач ОСОБА_1 у момент укладення договору виходив з того, що не відбудеться різка зміна співвідношення гривні з валютою кредиту. В разі, якщо б він міг передбачити таку різку зміну, то не укладав би договір на таких умовах, а укладав кредит в національній валюті. Також, є суттєвими та обґрунтованими є і посилання позивача на обставини того, що подальше виконання договору в умовах зростання офіційного та комерційного курсу долара США по відношенню до української гривні, приведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін та позбавить його того, на що він розраховував при укладенні договору з банківською установою. Надавши кредит в доларах США, банківська установа тим самим переклала всі ризики із знеціненням національної валюти на позивача, тобто, внесено у договір такі положення, які завідомо є невигідними для нього, як споживача. Також, суд враховує і інші обставини , на які посилається позивач, як на підстави своїх вимог , а саме , про те , що : - після підписання кредитного договору ОСОБА_1 не був вручений оригінал його другого примірника, цим самим допущено порушення п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». - договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням п.8 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». - в договорі відсутні умови, які б регулювали відповідальність відповідача - банку за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». - банк включив в договір незаконні умови, які прямо порушують законодавство про захист прав споживачів та створюють дуже несприятливі умови для позичальника, переконавши та запевнивши позивача , що договір складено правильно, хоча позивачу не було надано всієї необхідної інформації про умови кредитування, яка має бути надана відповідно до вимог законодавства про захист прав споживачів. - відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. - відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Згідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. - відповідач - банк свідомо спонукав позивача на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах, які істотно порушують баланс договірних прав та обов'язків на корить банку. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що визначено ст.627 ЦК України. Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 217 ЦК України, якщо вимогам закону суперечать істотні умови правочину, то він є або має бути визнаним судом недійсним у цілому. Таким чином, враховуючи вищенаведене , суд вважає, що наявні всі підстави для визнання судом на підставі ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитного договору недійсним. Відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. А тому, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним. У зв'язку з тим , що позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, підтверджені документально, має бути виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88 - 945 - І від 14.12.2007 року, а саме, готельно-ресторанний комплекс за адресою - м. Черкаси АДРЕСА_1. На підставі вищенаведеного , ст.ст.11,60, 213-215, 88, 224 ЦПК України , керуючись ст.ст. 202, 203, 215 -217, 230, 236, 548, 627 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", суд - В И Р І Ш И В : Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС- Комерцбанк», правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк». Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Сведбанк»). Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року. Виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88.-.945.-.І від 14.12.2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси, АДРЕСА_1. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у розгляді справи , але не були присутні при проголошенні судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу на протязі десяти днів з дня отримання копії рішення. ГОЛОВУЮЧИЙ КЛОЧКО О.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39886737
  6. Державний герб України Провадження №2/522/6358/13 Справа №522/1937/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 30 травня 2013 року, Приморський районний суд міста Одеси у складі: головуючого - судді Турецького О.С., при секретарі Гасуляк С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду міста Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, уточненим 30.05.2013 року, до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів, вказуючи на те, що 02.11.2006 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» було укладено Кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) (далі Кредитний договір). Відповідно до Кредитного договору, Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США, під 10,30% річних. 23.10.2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» уклали договір про надання споживчого кредиту № 11239441000 (далі Договір про надання споживчого кредиту), відповідно до якого, Банк зобовязався надати позивачу грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США під 13,40% річних. Вказані вище Договори були забезпечені Договором поруки з ОСОБА_3 (далі Поручитель). Відповідно Договору поруки, Поручитель поручається перед Банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з Кредитних договорів. Також в забезпечення виконання зобовязань, ОСОБА_1 передав, а Банк прийняв в іпотеку земельну ділянку, загальною площею 0,1439 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Кредитні договори передбачають, що кредит видається в іноземній валюті доларах США та розрахунки між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 мають здійснюватися в тій самій валюті, доларах США. Тобто, вказані вище кредити носили споживчий характер та іноземна валюта була видана ОСОБА_1 для споживчих цілей. Посилаючись на те, що порядок погашення кредиту не відповідає вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України, позивач просив суд визнати Кредитний договір №925-7 ДОУ 1 Н від 02.11.2006 року та Договір про надання споживчого кредиту №1123944100 від 23.10.2007 року недійсними та виключити запис з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки. До судового засідання сторони не зявилися, від представника позивача ОСОБА_4 надійшла заява, про розгляд справи в його відсутність, уточнені позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує. Представники відповідачів та третя особа до судового засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, клопотань, доказів чи заперечень на позов до суду не надавали, про причини неявки в судове засідання суд не повідомляли. ОСОБА_5 ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності відповідачів. Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість задоволення позову, виходячи із нижче викладених підстав. Як випливає з матеріалів справи, 02.11.2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» було укладено кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000). Відповідно до Кредитного договору, Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США, під 10,30% річних. 23.10.2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» уклали договір про надання споживчого кредиту №11239441000, відповідно до якого банк зобовязався надати позивачу грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США під 13,40% річних. Вказані вище Договори були забезпечені Договором поруки з ОСОБА_3 (далі Поручитель). Відповідно Договору поруки, Поручитель поручається перед Банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з Кредитних договорів. Також в забезпечення виконання зобовязань, ОСОБА_1 передав, а Банк прийняв в іпотеку земельну ділянку, загальною площею 0,1439 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Істотна умова договору (порядок погашення кредиту) - не відповідає вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України. ОСОБА_5 з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. ОСОБА_5 п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007р. і зареєстрованих Міністерством юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923: фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ, банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26..., «кошти клієнтів банку», згідно з «Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. ОСОБА_5 НБУ «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» АКІБ «УкрСиббанк» мав право відкривати і вести поточні рахунки клієнтам та надавати валютні кредити. Тобто, глава 72 ЦК України, Банківська ліцензія та письмовий Дозвіл на здійснення валютних операцій суворо регламентують механізм операцій банку з валютними цінностями. Іншими словами, єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в готівковій іноземній валюті є: 1. Відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит; 2. Перерахування на поточний рахунок клієнта суми безготівкового кредиту у валюті кредиту (у даному випадку - в доларах США) з рахунку Банку; 3. Видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим «Інструкцією про касові операції в банках України»,затвердженою Постановою Правління НБУ №337, тобто - за Заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта в рамках касового обслуговування поточного рахунку, відкритого клієнту у банку на підставі Договору банківського рахунку, як це передбачено главою 72 ЦК України, ОСОБА_5 пункту 3 глави 2 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003р.за № 768/8089 приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами: - за заявою на переказ готівки: від юридичних осіб-резидентів та представництв-нерезидентів - для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента - суб'єкта підприємницької діяльності - для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту - суб'єкту підприємницької діяльності; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями; за документами, установленими відповідною платіжною системою: від фізичних осіб - на відправлення переказу, який приймається в готівковій формі. Тобто, за Заявою на переказ готівки фізична особа може внести готівку іноземної валюти до каси банку виключно для зарахування на її поточний рахунок. Іншого способу внесення готівки іноземної валюти за таким касовим документом - не існує. Відповідно пункту 2.2 розділу 2 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої Постановою Правління НБУ №495 від 20.10.2004р., та зареєстрованої Міністерством юстиції України 08 листопада 2004р. за №1425/10024 операції з приймання готівки в національній та іноземній валютах від клієнтів через каси банків України відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних прибуткових касових документів, визначених Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 N 337 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за № 768/8089 (із змінами) (далі - Інструкція про касові операції), такими бухгалтерськими проводками: приймання готівки від фізичних осіб для зарахування на поточні, вкладні (депозитні) рахунки: Дебет-1001, 1002; Кредит - 2620, 2625, 2630, 2635. Таким чином, з врахуванням положень Генеральної ліцензії (письмового Дозволу НБУ з Додатком на право здійснення операцій з іноземною валютою) та положень правил ведення касових операцій і, відповідно, правил відображення таких операцій в бухгалтерському обліку в банках України, встановленому законом, погашення кредиту в іноземній валюті можливо виключно з використанням поточного рахунку клієнта, відкритого йому в установі банку на підставі договору банківського рахунку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Поточними рахунками клієнта, згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 є рахунки 2620, що призначені для обліку коштів клієнта. Разом з тим, пунктом 1.2.2. оскаржуваного Кредитного договору № 925-7 ДОУ 1 Н передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок №2233, відкритий у АКІБ «УкрСиббанк», а проценти, згідно п. 1.3.4 - на рахунок № 2238. ОСОБА_5 Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 зазначений рахунок є 2233 - довгострокові іпотечні кредити, що надані фізичним особам; - 2238 - нараховані доходи за іпотечними кредитами, що надані фізичним особам. ОСОБА_5 «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/8493, п. 1.8. - Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Договору на обслуговування рахунку № 2233 та № 2238 між Банком та Позичальником - не укладалося, вказаний рахунок - не є рахунком клієнта. Разом з тим, Договором про надання споживчого кредиту № 11239441000 взагалі не передбачено порядок виконання його умов, не вказаний рахунок. Оскільки, як зазначалося вище, суб'єктна дієздатність Банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку і в частині операцій з готівковою іноземною валютою банку було надано право лише на ведення рахунків клієнтів, відтак банк не мав права на використання транзитних рахунків на приймання від фізичних осіб готівки іноземної валюти на рахунок, відмінний від поточного, оскільки це є грубим порушенням Генеральної ліцензії банку, Інструкції про касові операції в банках України та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України. Таким чином, судом встановлено, що умови Кредитного договору № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) та Договору про надання споживчого кредиту № 11239441000, укладених між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» суперечать встановленому чинним законодавством порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, положенням Генеральної ліцензії банку, що дозволяла йому проведення операцій з іноземною валютою, Декрету Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання та валютний контроль» та є недійсними, оскільки не відповідає вимогам ст.203 ЦК України. Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Оскільки Генеральна ліцензія, як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993р., проте ні банк, а ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у строгій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. ОСОБА_5 частини другої вказаної статті, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Порядок погашення кредиту - є істотною умовою договору, оскільки істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. АТ «УкрСиббанк» є юридичною особою, господарським товариством, відтак його діяльність регламентується положеннями Господарського кодексу України. У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі -ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України). В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У відповідності до ч.2 статті 345 ГК України, істотними умовами договору є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. ОСОБА_5 ст. 203 ЦК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. У відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно зі статтею 217 ЦК України, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Недійсність пункту щодо погашення кредиту за кредитним договором тягне за собою недійсність кредитного договору в цілому, оскільки без шляхів погашення кредиту - кредитних договір неможливо виконувати. Судом встановлено, що перед підписанням кредитного договору, банк не повідомив належним чином Позичальника про особу кредитодавця, як того вимагає пп.1 п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»: ні в кредитному договорі, ні окремим документом Позичальнику не було надано інформацію про суб'єктну дієздатність банку, як кредитодавця, тобто Позичальнику не було надано для ознайомлення примірників письмового дозволу НБУ з переліком операцій, право на проведення яких було отримано АКІБ «УкрСиббанк» на момент укладення кредитного договору. Таким чином, Позичальника було введено в оману щодо права банку на проведення операцій з готівковою іноземною валютою на умовах, вказаних в договорі. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 № 1-26/2011 від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 надано офіційне тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). Вказаним Рішенням Конституційний Суд України постановив, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. У зв'язку з недійсністю Кредитного договору, недійсним є також і Договір іпотеки, який є похідним від нього і укладений з метою його забезпечення. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання; визнання іпотечного договору недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення про припинення іпотечного договору, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна. Відповідно до п. 253 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Мінюсту України від 03.03.2004 р. № 20/5, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, за заявою: - Заставодавця (Іпотекодавця) та заставодержателя (Іпотекодержателя) про припинення договору застави (іпотеки). Відповідно до пунктів 25-28 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 410, запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду. У разі виключення запису до Реєстру вносяться: дата і номер повідомлення, що надійшло від Іпотекодержателя, чи рішення суду, яке є підставою для виключення запису; дата виключення; відомості про реєстратора. Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів обгрунтовані та підлягають задоволенню. На підставі ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 38, 44, 60, 109, 118, 208-209, 212 215, 218, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів - задовольнити. Визнати недійсним Кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) від 02.11.2006 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ». Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11239441000 від 23.10.2007 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ». Виключити запис № 8361 з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1439 гектарів, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Виключити запис № 9718 з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1439 гектарів, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Заява про перегляд заочного рішення, може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси, протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у випадку коли сторони були відсутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя:О.С.Турецький 30.05.2013 http://reyestr.court.gov.ua/Review/31862626
  7. Дата документу 23.01.2013 Справа № 815\11677\2012 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2013 року м. Мелітополь Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Колодіної Л.В., при секретарі - Арифовій Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» Третя особа: Відділ з розвитку підприємництва та захисту споживачів Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, Про визнання кредитного договору недійсним, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання кредитного договору недійсним. В позові позивач зазначає, що 25 жовтня 2006 року між ним та відповідачем був укладений Кредитний договір № KIA0GR00830019, згідно умов якого Банк повинен був надати позивачу кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 25.10.2006 року по 25.10.2010 рік включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 80 000 доларів США на придбання житла, а також у розмірі 13 125 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом. Позивач вважаю, що укладений кредитний договір суперечить чинному законодавству, що є підставою для визнання цього договору недійсним, з наступних підстав. Підписання зазначеного договору про надання споживчого кредиту стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав Позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку Банку, а саме: позивач вказує, що згідно п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» йому майже в повному обсязі не була дана інформація, вказана в цьому пункті закону. Також позивач вважає, що незаконність та неправомірність дій відповідача вбачається і в порушеннях ним інших вимог банківської діяльності, а саме - Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 14.08.2003 року № 337, оскільки позивач вказує, що він не укладав із Банком договір про відкриття поточного рахунку, йому були надані Банком не кредитні кошти, як це передбачено кредитним договором, а переказ у валюті, що в свою чергу ставить під сумнів правомірність дій Банку в частині нарахування процентів за користування коштами та видачу кредитних коштів взагалі. Позивач також вказує, що в порушення Постанови Правління НБУ від 17.06.2004 року № 280 Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України (що діяла на час укладення спірного договору), а також Постанови НБУ № 337, він не підписував та не погоджував із Банком перерахування валюти з позикового рахунку, отже рахунок за номером 2203 не може жодним чином бути відкритим йому позичковим рахунком, оскільки він є внутрішньобанківським рахунком для обліку виданих кредитів і своєї фінансової та бухгалтерської звітності. Крім того, позивач вважає, що згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923, фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Тому позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір № KIA0GR00830019, укладений 25 жовтня 2006 року між ним та відповідачем. В судове засідання сторони не з'явились. Від представника позивача - ОСОБА_3 до суду надійшла заява з проханням слухати справу у її відсутність, позовні вимоги позивача підтримує в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, не повідомивши суд про причини неявки. Про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. В матеріалах справи є заперечення представника відповідача, в якому він позовні вимоги позивача не визнає, з наступних підстав. Банк має право на підставі п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» здійснювати операції з валютними цінностями. Отже, можливість надання і повернення кредитів в іноземній валют не суперечить чинному законодавству. Визнання договорів недійсними неможливе з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним кредитного договору, як того вимагає позивач. Крім того, позивач обізнано обрав валюту кредитування та отримав кредит саме в іноземній валюті. Також представник відповідача вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності та зазначає, що 22 лютого 2012 року Мелітопольським міськрайонним судом по справі за позовом ОСОБА_1 з цих же підстав вже було винесено рішення, яким позивачу відмовлено, і яке набрало законної чинності. Тому представник відповідача вважає, що провадження по справі необхідно закрити. Від представника третьої особи - Бєлової С.Ю. до суду надійшло клопотання з проханням слухати справу у їх відсутність, з позовними вимогами позивача згодні. Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, з урахуванням заяви представника позивача про слухання справи за його відсутності та в зв'язку з неявкою відповідача, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 224-227 ЦПК України. Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Стаття 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено, що 25 жовтня 2006 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № KIA0GR00830019, згідно умов якого Банк зобов'язався надати позивачу кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 25.10.2006 року по 25.10.2021 рік включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 80 000 доларів США на придбання житла, а також у розмірі 13 125 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом. Період сплати вважати період з 15 по 20 число кожного місяця. \а.с. 8-9\ Згідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно до п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 вказаного Декрету. Так, дійсно, Банку видано Банківську ліцензію та Дозвіл на право здійснювати операції з валютними цінностями. \а.с. 30, 31-32\ і Банк на момент укладення вказаного Кредитного договору мав право на видачу кредиту у валюті. Відповідно до Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 14.08.2003 року № 337, видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо; за видатковим касовим ордером - працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями; за документами на отримання переказу в готівковій формі, установленими відповідною платіжною системою, - фізичним особам. Отже, за «заявою на отримання готівки» фізичним особам без відкриття поточного рахунку можна отримати виключно переказ у валюті, або ж кредит у гривні. Згідно листа представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Ковалишкіна В.В. від 23 жовтня 2012 року, договір на відкриття банківського рахунку між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 не укладався. \а.с. 54\ Отже, суду не надано доказів факту отримання грошових коштів позивачем за кредитним договором. Згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923, фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Згідно п 1.8. «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/8493 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Тобто, глава 72 ЦК України, Банківська ліцензія та письмовий Дозвіл на здійснення валютних операцій строго регламентують механізми операції банку з валютними цінностями. Іншими словами, єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в іноземній валюті є: - відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит (рахунок 2620, «рахунки клієнта», згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України»); - перерахування на поточний рахунок клієнта (рахунок 2620, згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України») суми кредиту у валюті кредиту (у даному випадку - в доларах США) з рахунку; - видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим «Інструкцією про касові операції в банках України», затвердженою Постановою Правління НБУ №337, тобто за Заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта. Видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У відповідності до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (надалі - Постанова) відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Згідно до п. 2 Постанови відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. З урахуванням вищенаведеного, спірний кредитний договір, як такий, що суперечить переліченим актам законодавства та зокрема ЦК, не відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже, є недійсним. Тому суд вважає необхідним визнати недійсним Кредитний договір № KIA0GR00830019, укладений 25 жовтня 2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VІ, від сплати судового збору звільняються споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Згідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору при подачі позову і позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави також судовий збір в сумі 114 грн. 70 коп. Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженої Постановою НБУ від 14.08.2003 року № 337, «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р., «Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/849, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , ст.ст. 203, 215, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 88, 179, 197, 212-215, 218, 223, 224-227 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», Третя особа: Відділ з розвитку підприємництва та захисту споживачів Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання кредитного договору недійсним - задовольнити в повному обсязі: Визнати недійсним Кредитний договір № KIA0GR00830019, укладений 25 жовтня 2006 року між Публічним Акціонерним Товариством Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1. Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570), юридична адреса: 49094 м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, судовий збір на користь держави в розмірі 114 гривень 70 копійок (отримувач - державний бюджет м. Мелітополя, Код отримувача 37968956, р\р 31215206700013, Код ЄДРПОУ суду 36969096, МФО 813015, код виду платежу: 22030001, п. 1.2 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір»). Заочне рішення може бути переглянуте Мелітопольським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії. На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Л.В. Колодіна http://reyestr.court.gov.ua/Review/29475133
  8. Державний герб України Провадження № 2/522/4261/14 Справа № 522/2207/14-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 12.03.2014 року, Приморський районний суд м. Одеси, у складі: головуючого судді - Турецького О.С., при секретарі - Гасуляк С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Приморського районного суду м. Одеси, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечного договір, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання недійсним з моменту укладення Кредитного договору № 014/0034/85/77437 від 26 червня 2007 р., укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, Договору іпотеки ВЕО№176227, зареєстрований в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладений 26 червня 2007 р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_4 Свої вимоги Позивач мотивував тим, що 26 червня 2007 р. між ним Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», тепер Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» було укладено Кредитний договір № 014/0034/85/77437 (далі - Кредитний договір). Відповідно до розділу І Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 39.179 доларів США на строк 144 місяці з кінцевим терміном повернення 26 червня 2019 року за 14.1% річних. Згідно п.1.4 Кредитного договору, у випадку оформлення Державного акту на землю та її подальшу передачу в іпотеку Банку, відсоткова ставка за вказаним кредитом встановлюється на рівні 12.85% річних. Кредит надається на задоволення споживчих потреб Позичальника. Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. Згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923: Фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Також, позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що погашення кредиту в іноземній валюті можливе шляхом внесення готівки іноземної валюти в касу банку для зарахування на поточний рахунок клієнта 2620, та наступне перерахування цих платежів на аналітичні рахунки 2233, 2238 в залежності від виду погашення (тіло, відсотки, прострочені відсотки) шляхом подання власником рахунку платіжного доручення або шляхом договірного списання банком коштів з рахунку клієнта, якщо таке договірне списання передбачено у кредитному договорі чи договорі банківського поточного рахунку. Разом з тим, пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1, відкритий в ОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 р. за № 919/9518 рахунок НОМЕР_1 - є аналітичним рахунком банку, призначеним для обліку наданих кредитів, та відповідно на цей рахунок не можу здійснюватися погашення в іноземній валюті. Договір на обслуговування рахунку НОМЕР_1 між банком та Позичальником не укладався, вказаний рахунок не є рахунком клієнта. Суб'єктна дієздатність банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку. Операції, при яких готівка іноземної валюти реально приймається до каси банку, проте не зараховується на поточний банківський рахунок фізичної особи чи юридичної особи, а обліковується на аналітичному рахунку, - є операціями з готівковою іноземною валютою в касі банку. Право на проведення операцій з готівковою іноземною валютою АТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав лише у 2011 році, разом з Генеральною ліцензією НБУ на здійснення валютних операцій. Відповідно, у наявному на час укладення спірного Кредитного договору Додатку до письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, АТ «Райффайзен Банк Аваль» не мав права на здійснення валютних операцій з готівковою іноземною валютою в касі банку. Згідно ст.227 ЦК України, правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний недійсним. Оскільки Генеральна ліцензія (письмовий Дозвіл НБУ), як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р., проте ні банк, ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у суворій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. В судове засідання відповідач (представник) не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був належним чином повідомлений (ч. 9 ст. 74 ЦПК України), про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи в його відсутність та заперечень на позов до суду не надав. Представник позивача, до суду, до судового засідання надав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутністю заочно, викладене в позовній заяві підтримує в повному обсязі. Згідно ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду представника позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності належно повідомленого відповідача без фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом. Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість часткового задоволення даного позову, виходячи із нижче викладених підстав. 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», тепер Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», (далі за текстом «Банк») та ОСОБА_3 (далі за текстом - «Позичальник»), було укладено Кредитний договір № 014/0034/85/77437. Відповідно до розділу І Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 39.179,00 доларів США на строк 144 місяці з кінцевим терміном повернення 26 червня 2019 року за 14.1% річних. Згідно п.1.4 Кредитного договору, у випадку оформлення Державного акту на землю та її подальшу передачу в іпотеку Банку, відсоткова ставка за вказаним кредитом встановлюється на рівні 12.85% річних. Кредит надається на задоволення споживчих потреб Позичальника. Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. Згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923: Фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Згідно Листа НБУ від 03.10.2007 N 41-211/1814-10108 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» АТ «Райффайзен банк Аваль» мав право відкривати і вести поточні рахунки клієнтам та надавати валютні кредити. Тобто, глава 72 ЦК України, Банківська ліцензія та письмовий Дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, як генеральна ліцензія на право здійснення валютних операцій, сувого регламентують механізми операцій банку з валютними цінностями. Іншими словами, враховуючи вичерпний перелік дозволених операцій у Додатку до наявного у банку письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в готівковій іноземній валюті є відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит (рахунок 2620, «рахунки клієнта», згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України», Постанов Правління НБУ №280); перерахування на поточний рахунок клієнта (рахунок 2620, згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України») суми безготівкового кредиту у валюті кредиту (у даному випадку - в доларах США) з рахунку Банку; видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим «Інструкцією про касові операції в банках України»,затвердженою Постановою Правління НБУ №337, тобто, за Заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта в рамках касового обслуговування поточного рахунку, відкритого клієнту у банку на підставі Договору банківського рахунку, як це передбачено главою 72 ЦК України. Згідно пункту 3 глави 2 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р., та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003р.за № 768/8089: приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами:за заявою на переказ готівки: від юридичних осіб-резидентів та представництв-нерезидентів - для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента - суб'єкта підприємницької діяльності - для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту - суб'єкту підприємницької діяльності; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями;за документами, установленими відповідною платіжною системою: від фізичних осіб - на відправлення переказу, який приймається в готівковій формі. Тобто, за Заявою на переказ готівки фізична особа може внести готівку іноземної валюти до каси банку виключно для зарахування на її поточний рахунок. Іншого способу внесення готівки іноземної валюти за таким касовим документом - не існує. Згідно пункту 2.2 розділу 2 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої Постановою Правління НБУ №495 від 20.10.2004р., та зареєстрованої Міністерством юстиції України 8 листопада 2004р. за №1425/10024: операції з приймання готівки в національній та іноземній валютах від клієнтів через каси банків України відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних прибуткових касових документів, визначених Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 N 337 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за N 768/8089 (із змінами) (далі - Інструкція про касові операції), такими бухгалтерськими проводками:приймання готівки від фізичних осіб для зарахування на поточні, вкладні (депозитні) рахунки: Дебет - 1001, 1002; Кредит - 2620, 2625, 2630, 2635. Таким чином, з врахуванням положень Генеральної ліцензії (письмового Дозволу НБУ з Додатком на право здійснення операцій з іноземною валютою) та положень правил ведення касових операцій і, відповідно, правил відображення таких операцій в бухгалтерському обліку в банках України, встановленому законом, погашення кредиту в іноземній валюті можливо виключно з використанням поточного рахунку клієнта, відкритого йому в установі банку на підставі договору банківського рахунку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Поточними рахунками клієнта, згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 є рахунки 2620, що призначені для обліку коштів клієнта. Разом з тим, пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1, відкритий в ОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 рахунок НОМЕР_1 - є аналітичним рахунком банку, призначеним для обліку наданих кредитів та є відмінним від поточного, тобто договір про відкриття та обслуговування вказаного рахунку з фізичною особою не може бути укладено. Згідно п1.8. «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/8493: Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Суб'єктна дієздатність банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку і в частині операцій з готівковою іноземною валютою банку було надано право лише на ведення рахунків клієнтів, відтак банк не мав права на приймання від фізичних осіб готівки іноземної валюти на рахунок, відмінний від поточного, оскільки це є грубим порушенням Генеральної ліцензії банку, Інструкції про касові операції в банках України та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України. Операції, при яких готівка іноземної валюти реально приймається до каси банку, проте не зараховується на поточний банківський рахунок фізичної особи чи юридичної особи, а обліковується на аналітичному рахунку, - є операціями з готівковою іноземною валютою в касі банку. Право на проведення операцій з готівковою іноземною валютою АТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав лише у 2011 році, - разом з Генеральною ліцензією НБУ на здійснення валютних операцій. Відповідно, у наявному на час укладення спірного Кредитного договору Додатку до письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, АТ «Райффайзен Банк Аваль» не мав права на здійснення валютних операцій з готівковою іноземною валютою в касі банку. Згідно ст.227 ЦК України, правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний недійсним. Таким чином, встановлено, що пункт 5.1 Кредитного договору суперечить встановленому чинним законодавством України порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, положенням Генеральної ліцензії банку, що дозволяла йому проведення операцій з іноземною валютою, Декрету КМУ «Про валютне регулювання та валютний контроль», ст. 162 КУпАП і є недійсним, оскільки не відповідає вимогам ст.203 ЦК України. Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Оскільки Генеральна ліцензія (письмовий Дозвіл НБУ), як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р., проте, ні банк, ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у суворій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. Згідно п.11 Постанови №5 Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним, суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору. Тобто, Пленумом ВССУ встановлено, що не потребують отримання індивідуальної ліцензії лише ті операції з валютними цінностями уповноваженого банку, котрі є в переліку наявної у банку Генеральної ліцензії (або ж письмового Дозволу НБУ на здійснення валютних операцій). За приписами ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Згідно частини другої ст. 227 ЦК України, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст.227 ЦК України, - є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Порядок погашення кредиту - є істотною умовою договору, оскільки істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. АТ «Райффайзен Банк Аваль» є юридичною особою, господарським товариством, відтак його діяльність регламентується положеннями Господарського кодексу України. У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України). В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У відповідності до ч.2 статті 345 ГК України, істотними умовами договору є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно ст. 203 ЦК України та Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. У відповідності до п.8 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України, суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексу. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 13, 192, 203, 215, 217, 227, 236, 524, 638, 1212 ЦК України, ст. ст. 179-180, 345 ГК України, ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 59-60, 109, 208-209, 212-215, 218, 224-226, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечного договір - задовольнити частково. Визнати недійсним з моменту укладення Договір іпотеки ВЕО№176227, зареєстрований в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладений 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу, ОСОБА_4 Визнати недійсним з моменту укладення Договір про внесення змін від 06 березня 2008 року ВКА№321694, зареєстрований в реєстрі за №406, контрольна сума ГГ3ГЕБДАДО та посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_4 до Договору іпотеки ВЕО№176227, зареєстрованого в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладеного 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу, ОСОБА_4 Державній реєстраційній службі речових прав Одеського міського управління юстиції Одеської області вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний номер 6734853 зареєстрованого 06.03.2008 року за номером 6734853 реєстратором Приватний нотаріус ОСОБА_4, Овідіопольський районний нотаріальний округ про заборону відчуження земельної ділянки - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка площею 0,0613 га. Адреса: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 5123755300;02;007;0110. Державній реєстраційній службі речових прав Одеського міського управління юстиції Одеської області вилучити запис з Єдиного реєстру іпотек реєстраційний номер обтяження 5219826 зареєстрованого 06.03.2012 року реєстратором: Приватний нотаріус ОСОБА_4, АДРЕСА_2, за номером 5219826, об'єкт обтяження земельна ділянка. Цільове призначення - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка площею 0,0613 га, адреса: АДРЕСА_1, кадастровий номер:5123755300;02;007;0110. В іншій частини позовних вимог - відмовити. Заява про перегляд заочного рішення, може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси, протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя: О.С.Турецький 12 березня 2014 року http://reyestr.court.gov.ua/Review/38638716
  9. За результатами семінару-практикуму «Економічна експертиза в кредитних спорах», який відбувся 24 квітня під егідою Незалежного інституту судових експертиз, наразі готується новий випуск методичних рекомендацій від НІСЕ, на цей раз присвячений темі кредитних спорів та економічній експертизі. В методичці експерти розкажуть про практику проведення економічних досліджень в кредитних спорах, нададуть цінні поради та рекомендації. новий випуск методичних рекомендацій стане у нагоді всім, хто тією чи іншою мірою стикається з кредитними правовідносинами, тому просимо надсилати питання, які Вас цікавлять, на нашу електронну пошту: office@nise.com.ua Ми обов’язково висвітлимо їх на сторінках нашої методички! http://nise.com.ua/seminar-praktikum-nise-kredytni-spory Уважаемые форумчане. Кто был на семинаре поделитесь впечатлениями.
  10. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1915/10350/2012 Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Доповідач - Парандюк Т.С. Провадження № 22-ц/789/1125/13 Категорія - 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Жолудько Л. Д., при секретарі - Матусів Ю.Б. з участю сторін - третя особа ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки, колегія суддів,- ВСТАНОВИЛА: ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на нежиле приміщення, площею 35, 8 кв. м. по АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки за договором іпотеки № 02-3.1/188 від 07.11.2007 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, а також із наданням ПАТ "Промінвестбанк"' усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 13.12.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_4 В порушення умов договору ОСОБА_4 не виконала взятих на себе зобов'язань по сплаті відсотків та щомісячних платежів за кредитом, тому банк на підставі ст. ст. 526, 611 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2013 року здійснено заміну позивача з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ТзОВ "Кредитні ініціативи", у зв"язку з укладенням між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційвий банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи", договору про відступлення права вимоги, в тому числі й за договором іпотеки із ОСОБА_3 Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 липня 2013 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки - відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" вказав, що рішення суду винесене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши їх вимоги в повному обсязі. Представник апелянта належним чином повідомлений про день та час розгляду справи і просять справу розглядати у їх відсутності. ОСОБА_3 належним чином повідомлена про розгляд справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення третьої сторони та її представника, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних мотивів. Згідно ст. 308 ЦПК України - апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір кредиту, на забезпечення якого підписано договір іпотеки, є припиненим в силу ст. 559 ч.1 ЦК України, банком не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику (ОСОБА_4) кредиту в сумі 35000 євро відповідно до умов кредитного договору, жодних прав та обов'язків у поручителя за договором іпотеки не виникало, і як наслідок - не виникло жодних прав у позивача за договором відступлення права вимоги. З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та грунтується на матеріалах справи. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним; договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Судом встановлено, що 10.12.2007 року між ЗАТ "АК Промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого є -ПАТ "Промінвестбанк" , з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої сторони, підписано кредитний договір № 03-2/855. На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 13.12.2007 року між банком та ОСОБА_3, як майновим поручителем підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5., зареєстрований в реєстрі за № 7802. Як вбачається із п. 2.1 кредитного договору,банк надає ОСОБА_1 кредит у сумі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) євро на умовах передбачених цим договором. Відповідно до п.2.2. кредитного договору за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10,5 % річних у валюті кредиту. 06.10.2008 року між банком та ОСОБА_1 підписано Договір про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007року відповідно до умов якого п.2.2, 2.4, 3.4, 5.2.1 викладено в новій редакції, зокрема: "2.2 За користування кредитом з 22.10.2008р. встановлюється процентна ставка в розмірі - 15 % річних у валюті кредиту. 2.4. Погашення кредиту за ним здійснюється позичальником щомісячно відповідності до графіку (Додаток №1 до Договору про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007 року), який є невід'ємною частиною договору. Погашення здійснюється валютою, якою отриманий кредит." 17.12.2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про відступлення права вимоги. З витягу до додатку №1 входить і кредитний договір з ОСОБА_1 Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Доводячи обставину про отримання ОСОБА_4 коштів, передбачених умовами кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року, банк посилається як на доказ - заяву на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року. Разом із тим, третя особа ОСОБА_4 заперечує факт отримання коштів у сумі 35 000 євро, посилаючись на те, що вказаний документ є лише проханням про видачу готівки і не підтверджує факту передачі-отримання коштів. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З огляду на це, представник третьої особи в порядку ст. 185 ЦПК України подала суду заяву про фальшивість заяви про видачу готівки як доказу про надання їй кредиту в іноземній валюті в сумі 35000 євро та клопотання про призначення судово-економічної експертизи. Із висновку № 08 від 21.03.2013 року, проведеної у справі судово-економічної експертизи, судом установлено, що : заява на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року, подана до філії ПАТ "Відділення Промінвестбанку в м. Тернополі" не відповідає вимогам чинних нормативно-правових актів України. Видача готівки іноземної валюти проводиться банком за заявою на видачу готівки юридичним особам або фізичним особам з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку оформлення ЗАТ «Промінвестбанк» операції з надання ОСОБА_4 кредиту у готівковій іноземній валюті за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року, не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів, оскільки видача готівки іноземної валюти фізичним особам за заявою на видачу готівки проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку; встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. Приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку. Відповідно до п. 4 глави 3 розділу III "Інструкції про касові операції і банках України" №337 від 14 серпня 2003 року ( із наступними змінами і доповненнями), видача готівки іноземної валюти здійснюється, зокрема, зі такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. Згідно з заявою на видачу готівки №1 від 13.12.2007 року грошові кошти було видано з рахунку № 22038550686940. Про відкриття ОСОБА_4 поточного рахунку або в іноземній або в національній валюті в Договорі кредиту № 03-2/855 від 10.12.2007 року - не зазначено (п. 3. 9.), Інших доказів про відкриття такого поточного рахунку ОСОБА_4, в тому числі окремого договору, банк не надав, вказавши, що такий договір із позичальником не укладався. Відповідно до п.2 глави 3 розділу III вищевказаної Інструкції №337, за заявою на видачу готівки видача кредитних коштів фізичним особам може проводитись тільки в національній валюті - гривні. Отже, за даним документом можна видавати готівку в іноземній валюті фізичній особі тільки в разі відкриття їй поточного або депозитного (вкладного) рахунку або здійснення переказу без відкриття рахунку, або ж видача кредитних коштів може проводитись тільки в гривнях. Окрім цього, згідно з поданою до банку заявою від 15.08.2012 року ОСОБА_4 заявила про відмову від отримання кредиту за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року. Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту передачі ОСОБА_4 35 000 євро, тобто надання кредиту в іноземній валюті, згідно з п. 2.1 Кредитного договору, а доведеним є факт отримання ОСОБА_1 коштів в розмірі 259380,63 грн., що еквівалентно 35000 євро. Окрім наведеного, виходячи з вимог, передбачених п. З, п. 8 глави 2 розділу III "Інструкції про касові операції в банках України" №337 від 14 серпня 2003 року, п.2.2 та п.2.5 "Інструкції про бухгалтерський облік операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України" , затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 495 від 20 жовтня 2004 року, приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку, Погашення кредиту в іноземній валюті готівкою іноземної валюти здійснюється банком із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між банком та клієнтом договору. Як було вказано вище, поточного рахунку на ім'я ОСОБА_4 відкрито не було, отже порядок погашення кредиту, встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. З огляду на це наявні у справі квитанції : №val 1/102 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 2909150686940); № val 1/103 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 22038550686940);' №орег 27/2 від 29.09.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22038550686940); №орег 27/52 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22094550686940); №орег 27/51 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22083550686940), не доводять вчинення ОСОБА_4 дій щодо погашення кредиту в іноземній валюті. З цих підстав, встановлені судом обставини, з урахуванням підписання тексту кредитного договору, договору про внесення змін до кредитного договору та сукупності решти доказів, наявних у справі, свідчать про те, що правовідносин валютного кредитування між сторонами не виникали, оскільки без передбачених законом шляхів видачі та погашення валютного кредиту - кредитний договір неможливо виконувати. Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", встановлено, що судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (зокрема, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, між банком (Іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (майновим поручителем) підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 7802, де з п. 1.2 Договору іпотеки - предметом іпотеки є нежиле приміщення площею 35, 8 кв м в будинку АДРЕСА_1 Відповідно до ст.1 ЗУ "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст.11 ЗУ "Про іпотеку", майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, з огляду на те, що кредитний договір (основне зобов'язання) не породив жодних юридичних наслідків (не відбувся), отже договір щодо забезпечення такого не існуючого зобов'язання також не породжує жодних прав та обов'язків, в тому числі і тих, які випливають із ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку", розділу 5 договору іпотеки "Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації". Крім того з тексту вказаного договору іпотеки вбачається, що він є змішаним договором, оскільки містить елементи договору іпотеки та договору поруки. Так, за змістом ч.І ст. 583 ЦК України та ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про іпотеку" заставодавцем (іпотекодавцем) може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зміст та розмір основного зобов'язання, передбачені п. 1.1 іпотечного договору, яким визначено, що майновий поручитель зобов'язався забезпечувати вимоги іподекодержателя (банку), що випливають із кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року щодо повернення позичальником кредиту в розмірі 35000 євро та процентів за користування ним у розмірі 10, 5 % річних. В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється в тому числі у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Наведене дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в тому числі в разі підвищення розміру процентів (Постанова ВСУ від 10.12.2012 року у справі №6-112цс12| прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч.І ст. 355 ЦПК України). Враховуючи те, що між банком та ОСОБА_1 06.10.2008 р. відсоткова ставка за користування кредитом була збільшена з 10,5 % до 15 %. без згоди поручителя, які привели до збільшення обсягу його відповідальності по основному зобов"язанню, тому суд вірно прийшов до переконання щодо припинення поруки. Доказів щодо згоди майнового поручителя ОСОБА_6 на внесення змін до основного зобов'язання апелянтом не представлено, а судом не здобуто. Так, відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи з того, що порука припинена перед банком, тому й жодних прав чи обов'язків по договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 року до TOB "Кредитні ініціативи", зокрема майна ОСОБА_3, переданого в іпотеку, не відбулось. Безпідставним є посилання апелянта щодо порушення судом норм матеріального права - ст.553-559 ЦК України, як поруки, оскільки спростовуються вищезгаданими доказами та нормами діючого законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з підстав, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає. Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 324, ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - відхилити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/34162178
  11. Державний герб України Справа № 522/16073/14-ц Провадження № 2/522/155/15 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси, у складі: головуючого судді Свяченої Ю.Б. при секретарі Шеян І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, зупинення нарахування пені, та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2, та просить визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним іпотечний договір від 28 березня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1324, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним договір поруки №192894 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2; зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, з моменту останньої оплати за квитанціями; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати її повернути ПАТ «УкрСиббанк» у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324, та зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути позивачці у натурі все, що воно отримало на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що 28 березня 2008 року між нею та Банком був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325068000, за яким банк надав їй грошові кошти у розмірі 36 600, 00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 5 % річних, строком до 28 березня 2028 року. У забезпечення цього договору був укладений Іпотечний договір від 28 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Також 28 березня 2008 року укладено договір поруки між Банком та ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителя перед Банком за кредитним договором. Також позивачка зазначила, що станом на 01 липня 2014 року нею сплачено на рахунок Банку в погашення кредиту суму у розмірі 31 183, 15 дол. США. Вищевказані договори позивачка вважає недійсними, оскільки Банк не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті їй, як резиденту України, без індивідуальної ліцензії НБУ. Також вважає, що при наданні кредиту банком були порушені норми Конституції України та ЦК України, ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні», декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Представник ПАТ «УкрСиббанк» позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним. Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши думки представників позивачки та відповідача, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325068000, за яким банк надав позивачці грошові кошти у розмірі 36 600, 00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 5 % річних, строком до 28 березня 2028 року. Крім того, 28 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» була укладена додаткова угода №1 до договору про надання споживчого кредиту № 11325068000. У забезпечення вищевказаного договору був укладений Іпотечний договір від 28 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Також 28 березня 2008 року був укладений договір поруки між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителя перед Банком за кредитним договором. Також судом встановлено, що станом на 01 липня 2014 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок Банку в погашення кредиту суму у розмірі 31 183, 15 дол. США, що підтверджується відповідною випискою за кредитним договором, наданою представником позивачки до суду. Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 16 Постанови №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. При цьому, суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), у п. 3.4 якого зазначено що, згідно ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною 2 ст. 11 вказаного вище Закону та абзацом 16 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги» врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу. У ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання. Положення частин 4-11 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо. При цьому, судом встановлено, що у кредитному договорі не визначено, що валютні ризики, пов'язані з підвищенням вартості валюти (долару США) зобов'язання, покладені тільки на позичальника. Тобто, Банк не попередив позивачку про відповідні валютні ризики, чим порушив вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Позивачка не могла передбачити таких змін курсу національної валюти, оскільки вона не є фахівцем в галузі фінансів. Кредитодавець не надав позичальнику застережень щодо можливих та/або очікуваних змін курсу національної валюти по відношенню до валюти Основного договору, тобто Банк не надав ОСОБА_1 інформації відносно предмету договору, яка необхідна для здійснення свідомого вибору щодо валюти кредиту. При цьому, позичальник не виконав приписів ст. 11, 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Кредитодавець також не виконав вимог Постанови Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, а саме приписів пункту 3.8. Правил, згідно з яким у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Отже, суд приходить до висновку, що не надавши необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про отриману продукцію, та відповідні валютні ризики позивачки, її було поставлено в нерівні з банком умови, які в подальшому призвели до значного подорожчання продукції за кредитним договором, яку позивачка отримала у банку. Згідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. У відповідності до ч. 5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Суд вважає, що умови спірного кредитного договору є несправедливими, оскільки відповідно до договору несправедливими є, зокрема, умови Договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.п. 4.1, 4.6, 4.9, 5.6 кредитного договору); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору та надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.п. 1.3.1 п. 1.1 кредитного договору щодо зміни процентної ставки кожного наступного місяця кредитування). Згідно п. 2. ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно ч. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу), суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Так, згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Також судом встановлено, що у кредитному договорі № 11325068000 від 28 березня 2008 року зобов'язання позивачки, як позичальника, було виражене з іноземній валюті (п. 1.1. кредитного договору). Крім цього, з п.п. 1.2.2 кредитного договору виконання зобов'язання вказане у валюті, що відповідає валюті кредиту, тобто у доларах США, що суперечить вимогам ст. 533 ЦК України. Разом з цим, у ПАТ «УкрСиббанк» на момент укладення спірного кредитного договору була відсутня індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним Договором, що є порушенням ст. 5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» . Так, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунку за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524, 533 ЦК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систем валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видами діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. В абзаці 2. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вказано, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату; безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування з договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг. Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть витікати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону, Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі № 1/26/2011 від 10 листопада 2011 року положення пунктів 22, 23 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положенням частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником/споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Таким чином, суд вважає доведеними вимоги позивачки щодо визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, а також похідні від нього договори - договору іпотеки та договору поруки. Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. У зв'язку з визнанням вищевказаних договорів недійсними, суд застосовує правові наслідки визнання правочину недійсним шляхом зупинення ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями; виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; а також шляхом зобов'язання сторін повернути один одному у натурі все, що вони отримали на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року. Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона постилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні. Керуючись вимогами п. 16 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», п. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст. 11, 15, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 203, 215, 227, 229, 230, 236, 524, 533, 548, 652 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 79, 88, 209-210, 213-215, 218 ЦПК України суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, зупинення нарахування пені, та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити. Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним іпотечний договір від 28 березня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1324, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки №192894 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2. Зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями. Виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ПАТ «УкрСиббанк» у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. Зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути ОСОБА_1 у натурі все, що воно отримало на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Ю.Б. Свячена http://reyestr.court.gov.ua/Review/42420947
  12. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра», приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про розірвання договорів та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Волинської області від 22 грудня 2011 року, в с т а н о в и л а: У січні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 7 лютого 2008 року між ним і відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра») був укладений кредитний договір у розмірі 250 тис. доларів США на строк до 7 лютого 2023 року з процентною ставкою 14,4 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між ним і відповідачем 7 лютого 2008 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким він передав банку в іпотеку частину приміщення ресторану, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначав, що він як позичальник виконав умови кредитного договору та надав у забезпечення виконання кредитного зобов'язання належне йому майно. Проте банк зобов'язання за вказаним договором не виконав, грошові кошти в розмірі 250 тис. доларів США йому не надав, незважаючи на звернення до банку з вимогою про видачу кредитних коштів. Позивач вважав, що вищенаведені обставини є істотним порушенням умов кредитного договору, тому просив суд розірвати кредитний договір та договір іпотеки та зобов'язати приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вилучити обтяження з Державного реєстру іпотек та зняти заборону на відчуження предмету іпотеки з Єдиного реєстру заборон нерухомого майна. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано кредитний договір та договір іпотеки, укладені 7 лютого 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 Зобов'язано приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вилучити обтяження з Державного реєстру іпотек та зняти заборону відчуження частини приміщення ресторану площею 192,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить позивачу, виключивши її з Єдиного реєстру заборон нерухомого майна. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 22 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. ст. 526, 611 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, також у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору. Зазначив, що банком не доведено факт отримання позивачем кредитних коштів. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що позивач не надав належних доказів обґрунтованості позову, крім того, часткове погашення ним кредиту свідчить про визнання та виконання умов кредитного договору, факт отримання кредитних коштів. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 7 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір у розмірі 250 тис. доларів США, які банк зобов'язався надати позивачу шляхом видачі готівки через касу банку, на строк до 7 лютого 2023 року з процентною ставкою 14,4 % річних. 7 лютого 2008 року між ними також було укладено договір іпотеки, згідно з яким позивач передав банку в іпотеку частину приміщення ресторану, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Дундича (Ворошилова), 5. Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Також судом першої інстанції установлено, що дата народження ОСОБА_3, зазначена в заяві про видачу готівки, не відповідає його паспортним даним. Крім того, згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 18 квітня 2011 року № 152 підпис у графі «Підпис отримувача» у заяві про видачу готівки ОСОБА_3 від 7 лютого 2008 року № 911 виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3 Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Про необхідність урахування зазначених конституційних положень судам роз'яснено й в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 5 березня 1977 року № 1 (з відповідними змінами) «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду». Зазначений висновок судової почеркознавчої експертизи є письмовим доказом, що відповідає положенням ч. 2 ст. 57 ЦПК України, яку апеляційний суд неправильно застосував. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, належним чином доводів позивача та заперечень ВАТ КБ «Надра» не перевірив, не дослідив оригінали квитанцій про внесення ОСОБА_3 грошових коштів у рахунок погашення кредиту, не звернув уваги на те, що надані представником банку виписки по рахунках не засвідчені належним чином та не містять даних про належність їх позивачу, чи наявні на них його підписи, й дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Волинської області від 22 грудня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/23827974
  13. Державний герб України Справа № 640/5579/13-ц н/п 2/640/1901/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого - судді Бородіної Н.М.., при секретарі Смирновій Т.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк Надра", в особі відділення № 2099, про стягнення пені, - встановив: Позивач, ОСОБА_1, звернувся у суд з позовною заявою, в якій просив стягнути з ПАТ «КБ Надра», в особі відділення № 2099 на свою користь пеню рівну 10% від суми за прострочений платіж у гривневому еквіваленті 30869,17 грн., посилаючись на ст.ст. 8, 84, 88 ЦПК України, ст.ст. 22, 23, 386, 525, 611, 615, 625, 629, 1060, 1066, 1074, 1075 ЦК України. Позивач в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, надала до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, справу розглядати у її відсутність. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив. Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача та, зі згоди позивача, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного. В матеріалах справи містяться достовірні дані, які свідчать про те, що 03.07.2008 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір № 847455/04-Д строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб», у відповідності з якими вкладник передає, а банк - приймає банківський метал - золота сукупною вагою 708 грам (22,76 тройськіх унцій), та зобов'язується повернути вкладникові вклад виплатити проценти на умовах та в порядку, передбачених цим договором, а саме - після 12-ти місяців від дати надходження вкладу на вкладний рахунок, з кінцевим терміном повернення вкладу - 03.07.2009 р.. Процентна ставка по вкладу встановлюється в розмірі 5 % річних. За невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань по договору, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. (п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 4.4, 5.1 Договору) Належне виконання зобов'язань позивача по договору перед відповідачем підтверджується відповідною квитанцією № 197 від 03.07.2008 р. про внесення банківського металу на депозит - золота сукупною вагою 22,76 тр. унцій (708 грам), що в еквіваленті становило 103310,64 грн.. Відповідно до ст. 1060 ЦКУ «за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника...» 3-го липня 2009 року відповідач відмовив повернути вклад з нарахованими відсотками позивачеві, незважаючи на попередньо подану заяву про бажання забрати належні кошти у день закінчення строку депозиту, 03.07.2009 р.; копія заяви, вх.№ 0903 від 01.07.2009, міститься в матеріалах справи. Усі вимоги повернути вклад з нарахованими відсотками, подані пізніше, відповідач так само не задовольнив, таким чином порушив умови Договору. Згідно зі ст. 526 Цивільного Кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У відповідності до п.п. 3.4.3, 3.4.6 Договору Банк зобов'язується: «забезпечити повне збереження та повернення вкладу з нарахованими процентами; повернути вкладникові вклад та сплатити нараховані за ним проценти шляхом видачі через касу банку зливків банківських металів». 31-го грудня 2009 року відповідач самовільно без згоди позивача, перевів кошти з депозитного рахунка на поточний рахунок №996800-256 в банківських металах (золоті). Вимоги видати кошти с цього поточного рахунку відповідач ігнорує (листи від 08.07.2010, 01.02.2012, 03.04.2012). Таким чином, зі свого боку Банк свої зобов'язання за Договором виконав не належним чином. Згідно зі ст. 610 ЦКУ «порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначений змістом зобов'язання (неналежне виконання)». Оскільки кошти фактично знаходилися на поточному рахунку, Позивач згідно ст. 1066 ЦК України, ст. 20, 21, 22 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та дефініції поточного рахунку в ст. 7.1.2 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", 03.04.2012 р. письмово вимагав здійснити переказ коштів з поточного рахунку №996800-256 на свій рахунок в банку ЕРДЕ у сумі 24,10 тр. унцій золота. ВАТ КБ "Надра" проігнорував цю вимогу - копія поточного звіту за операціями по поточному рахунку 996800-256 з 03.07.2008р. по 07.06.2012 р. підтверджує невиконання переводу. Згідно ст. 32 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" «У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.» Згідно ст. 8.4 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" «Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.» З моменту подачі доручення на переказ (03.04.2012 р.) дату звернення до суду (02.04.2013 р.) минуло 364 дні. Таким чином розмір пені складає 364x0,1=36,4% з розрахунку 0,1% за день, але оскільки ст. 32 обмежує пеню на рівні 10%, то 10 відсотків суми переказу, тобто 0,1x24,10=2,41 тр. унцій золота, що за курсом НБУ складає 2,41x12808,783= 30869,17 гривень. Враховуючи наведене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, а тому суд в примусовому порядку стягує з юридичної особи ПАТ «КБ Надра» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочений платіж у сумі 30869,17 грн.. Згідно ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави, через що суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 308 грн. 69 коп.. Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212 - 215, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 536, 610, 625, 626, 629, 1060 Цивільного Кодексу України, ст. 32 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні",- вирішив : Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк Надра" на користь ОСОБА_1 пеню за прострочений платіж у сумі 30869,17 грн. (тридцять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять гривень 17 коп.). Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк Надра" на користь держави судовий збір в сумі 308 грн. 69 коп.. Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі до Київського районного суду м. Харкова апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії рішення. Суддя - Бородіна Н.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31494945
  14. Державний герб України Справа №592/3725/13-ц Провадження №2/592/1414/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.05.2013 року м.Суми Ковпаківський районний суд м. Суми у складі: головуючого - судді Котенко О.А., при секретарі - Чайка Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» в особі відділення №28 в м.Суми про стягнення коштів,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду з позовом і мотивує його тим, що між нею та відповідачем 29.05.2012 року був укладений договір банківського рахунку фізичної особи в національній валюті НОМЕР_1. Згідно до пункту 1.2. договору, клієнту (позивачу) забороняється використовувати зазначений банківський рахунок для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Позивачкою без будь-яких перешкод та зауважень з боку банку було внесено на рахунок кошти. Станом на 22.06.2012 року на зазначеному банківському рахунку позивачки знаходились кошти в сумі 140000 грн. На її звернення з вимогою про видачу належних їй коштів в повному обсязі готівкою через касу їй було пояснено, що банк має можливість видати лише 400 грн., які й були видані. Відповідно до п.3.1. вищезазначеного договору за неодержання клієнтом замовленої готівки з вини банку, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,01 від замовленої суми. Отже в зв'язку із несплатою банком 22.06.2012 року готівкою всієї витребуваної суми підлягає сплаті пеня в розмірі 13 грн.96 коп. Станом на 26.06.2012 року на банківському рахунку позивачки знаходились кошти в сумі 139600 грн. На звернення позивачки з вимогою про видачу належних їй коштів в повному обсязі готівкою через касу їй було пояснено, що банк має можливість видати лише 1000 грн., які й були їй видані. В зв'язку із несплатою банком 26.06.2012 року готівкою витребуваної суми підлягає сплаті пеня в розмірі 13 грн. 86 коп. Станом на 27.06.2012 року на банківському рахунку позивачки знаходились кошти в сумі 138600 грн. На звернення позивачки з вимогою про видачу належних їй коштів в повному обсязі готівкою їй було пояснено, що банк має можливість видати лише 500 грн., які й були їй видані. В зв'язку із несплатою банком 27.06.2012 року готівкою витребуваної суми підлягає сплаті пеня в розмірі 13 грн. 81 коп. В зв'язку із відмовою банку видати кошти готівкою позивачка в цей же день, 27.06.2012 року подала до банку платіжне доручення про перерахування залишку коштів на її інший рахунок в іншій банківській установі. Однак, зазначене платіж доручення позивачки в порушення вимог закону не було виконано відповідачем повернуте без виконання. Отже, при неодноразовому зверненні позивачки до банку за період часу з 22.06.2012 року по 27.06.2012 року вона тричі намагалась отримати належні кошти, з власного рахунку готівкою, але їй було видано лише 1900 грн., а 138100 грн. так і не було видано. Таким чином, сумарно в зв'язку із трьома випадками невидачі банком належних позивачці коштів готівкою, у відповідності до укладеного договору підлягає сплаті банком позивачці 41 грн. 63 коп. Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 02.08.2012 року зобов'язано ПАТ «Західінкомбанк» виконати платіжне доручення №3 від 13.07.2012 року та перерахувати кошти в сумі 138000грн. на банківський рахунок позивача в АТ «Піреус Банк». 11.01.2013 року на рахунок позивачки в іншому банку було перераховано 50000 грн. , 24.01.2013 року ще 20000 грн., також 24.01.2013 року було видано готівкою 68000 грн. Мало місце прострочення виконання відповідачем своїх обов'язків щодо виконання платіжного доручення та сплати коштів. Згідно з ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» відповідач повинен сплатити пеню в зв"язку з простроченням платежу: щодо прострочення платежу в сумі 50000грн. - 9100грн., щодо прострочення сплати коштів в сумі 20000грн. - 3900грн., щодо прострочення сплати коштів в сумі 68000грн. - 13260грн. Загальна сума пені становить 26260грн., але враховуючи встановлене законом обмеження щодо розміру пені підлягає стягненню 13800грн. Позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача 13841грн.63коп., з них - 41грн.63коп. згідно з п.3.1 договору та пеню в сумі 13800грн. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав із зазначених підстав. Представника відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, що підтверджується розпискою про одержання судової повістки. В клопотанні до суду відповідач повідомив, що Сумська філія банку припинила свою діяльність шляхом реорганізації у відділення №28. Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Згідно з ст.93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Діяльність ПАТ «Західінкомбанк» проводиться і через відділення №28 в м.Суми, тому позивач правомірно звернулась з позовом до Ковпаківського районного суду м.Суми. У зв"язку з припиненням діяльності Сумської філії ПАТ «Західінкомбанк» шляхом реорганізації у відділення №28, яке розташоване за адресою м.Суми, вул.Набережна р.Стрілки,22, позивач правомірно звернулася до суду за місцем виконання договору. При пред"явленні позову до Ковпаківського районного суду м.Суми позивач посилається і на Закон України «Про захист прав споживачів». Судом встановлено, що 29.05.2012 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Західінкомбанк» був укладений договір банківського рахунку фізичної особи в національній валюті НОМЕР_1, відповідно до якого позивачкою без будь-яких перешкод та зауважень з боку банку було внесено на рахунок кошти. Станом на 22.06.2012 року на зазначеному банківському рахунку позивачки знаходились кошти в сумі 140000 грн. (а.с.4-5). Наявність на банківському рахунку позивача 140000грн. підтверджується рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 02.08.2012 року (а.с.13). Згідно до пункту 1.2. договору, клієнту (позивачу) забороняється використовувати зазначений банківський рахунок для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у відповідності до умов договору та вимог цього кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Відповідно до ч. 1 ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. На звернення позивачки з вимогою про видачу належних їй коштів в сумі 140000грн. через касу їй було пояснено, що банк має можливість видати лише 400 грн., які й були видані (а.с.6). Відповідно до п.3.1. договору банківського рахунку фізичної особи в національній валюті НОМЕР_1 за неодержання клієнтом замовленої готівки з вини банку, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,01 від замовленої суми. Отже в зв'язку із несплатою банком 22.06.2012 року готівкою всієї витребуваної суми підлягає сплаті пеня в розмірі 13 грн.96 коп. (139600х0,01%:100%). Станом на 26.06.2012 року на банківському рахунку ОСОБА_1 знаходились кошти в сумі 139600 грн. На її звернення з вимогою про видачу належних їй коштів в повному обсязі готівкою через касу їй було пояснено, що банк має можливість видати лише 1000 грн., які й були їй видані (а.с.7). В зв'язку із несплатою банком 26.06.2012 року готівкою витребуваної суми підлягає сплаті пеня в розмірі 13 грн. 86 коп. (138600х0,01%:100%). Станом на 27.06.2012 року на банківському рахунку позивачки знаходились кошти в сумі 138600 грн. На її звернення з вимогою про видачу належних їй коштів в повному обсязі готівкою їй було пояснено, що банк має можливість видати лише 500 грн., які й були їй видані (а.с.10). В зв'язку із несплатою банком 27.06.2012 року готівкою витребуваної суми підлягає сплаті пеня в розмірі 13 грн. 81 коп. (138100х0,01%:100%). Отже, при неодноразовому зверненні ОСОБА_1 до банку за період часу з 22.06.2012 року по 27.06.2012 року вона тричі намагалась отримати належні кошти, з власного рахунку готівкою, але їй було видано лише 1900 грн., а 138100 грн. так і не було видано. Не отримавши кошти готівкою позивачка двічі надавала банку платіжні доручення про перерахування їх на її інший рахунок в іншій банківській установі. Однак платіжні доручення позивачки в порушення вимог закону повертались їй без виконання (а.с.8,11,12). Таким чином, сумарно в зв'язку із трьома випадками невидачі банком належних позивачці коштів готівкою, у відповідності до укладеного договору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 41 грн. 63 коп. згідно з п.3.1. договору. В зв'язку з відмовою банку видати належні ОСОБА_1 кошти в повному обсязі готівкою та в зв'язку із не виконанням платіжного доручення позивачка була вимушена звернутись до суду з позовом про зобов'язання банку виконати платіжне доручення і перерахувати належні їй кошти на банківський рахунок в іншому банку. Рішенням Зарічного районного суду від 02.08.2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ПАТ «Західінкомбанк» від імені якого та за довіреністю діє Сумська філія ПАТ «Західінкомбанк» виконати платіжне доручення № 3 від 13.07.2012 року ОСОБА_1 та перерахувати кошти у сумі 138000 грн. на банківський рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Піреус Банк МКБ» МФО 300658 (а.с.13). 11.01.2013 року на рахунок позивачки в іншому банку було перераховано 50000 грн., та 24.01.2013 року ще 20000 грн. (а.с.16,17). Також 24.01,2013 року було видано готівкою 68000 грн. Відповідно до ч.3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Відповідно до п.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи і перекази коштів в Україні» Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Відповідно до п.8 ст. 8 Закону За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом. Згідно з ст. 32 Закону України «Про платіжні системи і перекази коштів в Україні», банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. Таким чином, пеня, яка відповідно до Закону підлягає сплаті в зв'язку простроченням платежу складає: щодо прострочення сплати коштів в сумі 50000 грн.: 50000грн.х0,1%:100% х 182дн.=9100 грн., щодо прострочення сплати коштів в сумі 20000 грн.: 20000грн.х0,1%:100%х195дн.=3900 грн., щодо прострочення сплати коштів в сумі 68000 грн.: 68000грн.х0,1%:100%х195дн.=13260 грн. Загальна сума пені становить 26260 грн., але враховуючи встановлене законом обмеження щодо розміру пені (10% від суми несвоєчасного переказу) підлягає стягненню у вигляді пені - 13800 грн. З врахуванням викладеного, суд вважає необхідним стягнути з ПАТ «Західінкомбанк» в особі відділення №28 в м.Суми на користь позивача ОСОБА_1 пеню в розмірі 41грн.63коп. відповідно до умов договору та 13800грн. пені згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», всього 13841грн.63коп. У відповідності зі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 229грн.40коп. Керуючись ст.ст.526, 1066, 1068 ЦК України, ст.ст.8, 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» в особі відділення №28 в м.Суми на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 41грн.63коп. відповідно до умов договору та 13800грн. пені згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», всього 13841грн.63коп. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» в особі відділення №28 в м.Суми на користь держави судовий збір в розмірі 229грн.40коп. На рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м.Суми. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Суддя О.А. Котенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/31492872
  15. Державний герб України Справа № 639/1095/13-ц 2/639/1026/2013 РІШЕННЯ (Заочне) ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2013 року Жовтневий районний суд м. Харкова в складі: головуючого судді - Труханович В.В., за участю секретаря - Черненко К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, суд ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 7061,00 грн. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що на його ім'я через ПАТ КБ «Приватбанк» з використанням послуги «PrivatMoney» було перераховано грошові кошти. ОСОБА_1 вказує, що намагався отримати переведені грошові кошти готівкою через касу банку, але працівник банку повідомив, що для того щоб отримати, переведені на ім'я позивача грошові кошти, необхідно відкрити поточний рахунок в ПАТ КБ «Приватбанк». Відтак, позивач був змушений відкрити поточний рахунок та отримати пластикову картку, щоб отримати грошові кошти, хоча і вказав що йому послуга відкриття поточного рахунку не потрібна. На зазначену пластикову картку було зараховано грошові кошти у сумі 14285 грн. 16.06.2012 року через термінал ПАТ КБ «Приватбанк» позивачем було здійснено операції по отриманню грошових кошів у сумі 4000 грн. та сплачена комісія у розмірі 40 грн. також було здійснено оплату у розмірі 984 грн., 19.06.2012 року через банкомат ПАТ КБ «Приватбанк» було отримано грошові коти у розмірі 2000 грн. та сплачена комісія у розмірі 20 грн. Позивач зазначає, що на його рахунку повинні були залишитися грошові кошти у розмірі 7061 грн., але, на день звернення до суду, грошові кошти на рахунку відсутні, однак ніяких операцій з використанням картки позивачем не проводилося, згоди на списання коштів з його картки він не надавав. ОСОБА_1 неодноразово звертався до начальника Харківського Головного Регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» з проханням роз'яснити причини списання грошових коштів. На дані листи було отримано відповідь, в якій зазначалося, що грошові кошти були списані відповідно до умов кредитного договору. Позивач вказує, що заборгованості за кредитним договором він не має, а тому вважає, що підстав у ПАТ КБ «Приватбанк» для списання грошових коштів з пластикової картки не було, у зв'язку з чим він був змушений звернутися до суду з даним позовом. Представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 12.02.2013 року, в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив суд його задовольнити з підстав викладених в позовній заяві, проти винесення заочного рішення не заперечував. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома. Клопотання про відкладення справи до суду не надходили. У зв'язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст. 169 та ст.ст. 224-225 ЦПК України, вважає необхідним провести заочний розгляд справи, проти чого не заперечував і представник позивача по справі. Суд, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задовольнити частково, виходячи з наступного. Як було встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 відкрив поточний рахунок у ПАТ КБ «Приватбанк» та отримав пластикову картку «VISA Electron» НОМЕР_1 на вимогу банку для отримання грошових коштів, переведених на його ім'я у розмірі 14 285,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Як зазначив представник позивача, грошові кошти у розмірі 14 285,00 грн. було зараховано на картковий рахунок ОСОБА_1 Згідно п. 14.1 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України», електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу. Згідно п. 30.1 ст. 30 цього ж закону, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Позивач у своїй заяві вказує, що 16.06.2012 року він здійснив дві операції по отриманню грошових коштів через термінал ПАТ КБ «Приватбанк» по вул. Клапцова, б. 52 у м. Харкові у сумі 4000 грн. та сплатив комісію у розмірі 40 грн. Дані обставини підтверджуються відповідними квитанціями. (а.с. 6) Згідно цих квитанцій, залишок на рахунку після першої операції складав 12 085,00 грн., а після другої - 10 065,00 грн. Надалі, як зазначає позивач, 16.06.2012 року ним було здійснено оплату через термінал у розмірі 984,00 грн., та 19.06.2012 отримано через банкомат ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти у розмірі 2000,00 грн. та сплачено комісію у розмірі 20,00 грн. Отже, станом на 19.06.2012 року, залишок на рахунку ОСОБА_1 мав би складати 7 061,00 грн. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що у період з 19.06.2012 року по 06.08.2012 року ОСОБА_1 ніяких операцій з використанням його платіжної картки не здійснював, гроші з рахунку не знімав. 06 серпня 2012 року позивач намагався отримати через термінал ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти, які повинні були залишитися на його рахунку, але операцію здійснити не вдалося, оскільки грошові кошти на його рахунку були відсутні. Дана обставина підтверджується відповідною квитанцією. (а.с. 6) 10 серпня 2012 року та 14 серпня 2012 позивач звертався до начальника Харківського Головного регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» із заявами про роз'яснення причин списання грошових коштів з його платіжної картки. Згідно відповіді ПАТ КБ «Приватбанк» від 29.08.2012 року, ОСОБА_1 було повідомлено, що між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір №НАН2АК00070008@78265, згідно якого позивачу було надано кредит. В даній відповіді вказується, що грошові кошти були списані з рахунку ОСОБА_1 шляхом договірного списання відповідно до умов кредитного договору, тобто на погашення заборгованості за кредитним договором. Також вказується, що ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами договору та надав згоду на списання коштів з карткового рахунку для погашення заборгованості за користування кредитом. (а.с. 9) Відповідно до ч. 3 ст. 1066 ЦК України, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Як в судовому засіданні пояснив представник позивача, ОСОБА_1 ніякої згоди на договірне списання грошових коштів з картки «VISA Electron» НОМЕР_1 ПАТ КБ «Приватбанк» не надавав. Судом встановлено, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30.09.2012 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про передачу заставленого майна в заклад і звернення стягнення на заставлене майно було відмовлено, та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору та договору застави рухомого майна недійсним було також відмовлено. (а.с. 10-11) Ухвалою апеляційного суду Харківського області від 17.01.2012 року, рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30.09.2010 року було залишено без змін. Даною ухвалою встановлено, що суд першої інстанції, розглядаючи справу та відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що ПАТ КБ «Приватбанк» не надав суду точної суми заборгованості за кредитним договором, а тому суд був позбавлений можливості перевірити та переконатися в правильності представленого розрахунку заборгованості, в тому числі на відповідність умовам договору та закону. Також встановлено, що 29.09.2010 року ОСОБА_1 сплатив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 30000 грн. (а.с. 10-11) Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно, до ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. Відповідно до ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 розпорядження на списання грошових коштів з його рахунку банку не надавав, рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова наявність заборгованості за кредитним договором не встановлена, а тому грошові кошти з карткового рахунку позивача були списані ПАТ КБ «Приватбанк» безпідставно. Позивач, також, просив суд стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на свою користь моральну шкоду у розмірі 50000 гривень. Згідно ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 р. встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно абз. 2 п. 5 цієї ж постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відтак, в судовому засіданні було доведено спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди у зв'язку із безпідставним списанням грошових коштів з його рахунку, яку суд оцінює у розмірі 1000 гривень. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відтак, суд приходить до висновку про необхідність у задоволенні позову частково. Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 8, 10, 11, 15, 57-60, 61, 88, 209-210, 212-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 23, 1066, 1071, 1073, 1167 Цивільного кодексу України, ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 14, 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 р., суд ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7061,00 грн. (сім тисяч шістдесят одну гривню). Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди 1000 грн. (одну тисячу гривень). Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір у сумі 229,40 грн. (двісті двадцять дев'ять гривень сорок копійок). Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10-ти днів з дня отримання копії рішення. Позивач має право оскаржити рішення в загальному порядку. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні у той же строк з моменту одержання його копії. Суддя В.В. Труханович http://reyestr.court.gov.ua/Review/31793675
  16. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Провадження № 22-ц/774/6865/13 Справа № 2/201/1505/13 Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С.О. Доповідач - Максюта Ж.І. Категорія 27 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - Максюти Ж.І. суддів - Слоквенка Г.П., Кочкової Н.О., при секретарі - Солод О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: В квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриатБанк" про зобов'язання вчинити певні дії, а саме - просив зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні грошовими коштами, які знаходяться на його платіжній картці, яка відкрита в Жовтоводському відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» в межах фактичного залишку коштів шляхом негайного розблокування картки та стягнути судові витрати у справі. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він є власником карткового рахунку НОМЕР_1, який відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк». В травні 2012 року позивач дізнався про те, що банк в односторонньому порядку припинив виконання своїх зобов'язань з видачі грошових коштів через банкомати або каси своїх відділень. Відповідач не попередив позивача про зміни умов обслуговування та блокування карткових рахунків. Позивач неодноразово письмово звертався до відповідача для врегулювання виниклого спору, проте це не дало ніякого результату. Позивач вважає дії відповідача в створенні перешкод у користуванні позивачем грошовими коштами неправомірними. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про зобов'язання вчинити певні дії відмовлено. Не погодившись з рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про скасування судового рішення від 14.05.2013 року та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду незаконне та необґрунтоване. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволені позовних вимог районний суд послався на те, що відповідач має право прийняти рішення про призупинення здійснення операцій з використанням певного спеціального платіжного засобу, за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне використання спеціального платіжного засобу, та вважав такі обставини встановленими в ході розгляду справи, але погодитись з вказаними висновками суду не можна. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредитку НОМЕР_1. Вказаний договір складає анкета-заява на відкриття поточного рахунку та «Умови та правила надання банківських послуг». У травні 2012 року позивач дізнався, що відповідач в односторонньому порядку припинив видачу коштів з рахунку позивача без належного повідомлення останнього. Позивач неодноразово письмово звертався до відповідача з заявами про розблокування зазначеної картки, однак отримав письмову відповідь, відповідно до якої позивач повідомлявся про необхідність надати до банку документи, які підтверджують законність походження грошових коштів та документи для здійснення ідентифікації як клієнта банку, а також про те, що після проведення перевірки службою моніторингу банку законності використання платіжного засобу, карта буде розблокована. Вказаними діями відповідач здійснює перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні, належними йому грошовими коштами. Відповідно до ст. 1066 ЦК України банк має право користуватися грошовими коштами на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Згідно ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта, щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку не допускаються. У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу. Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Виходячи з наведеного, а також приймаючи до уваги те, що будь-яких підстав для вчинення відповідачем здійснених ним вищезазначених дій не встановлено, колегія суддів вважає дії Банку з блокування платіжної карти позивача неправомірними, а отже позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні позивачем грошовими коштами, що знаходяться на його платіжній картці НОМЕР_1 підлягають задоволенню. Відповідачем не надано доказів порушення законодавства чи умов договорів про відкриття карткових рахунків з боку позивача, а посилання відповідача про те, що картковий рахунок використовується позивачем незаконно, з метою отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності - є лише припущенням. Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 ЦПК України, апеляційний суд, - ВИРІШИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2013 року -скасувати. Позов ОСОБА_2 задовольнити. Зобов'язати публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні позивачем ОСОБА_2 грошовими коштами, що знаходяться на його платіжній картці НОМЕР_1, яка відкрита у Жовтоводському відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» в межах фактичного залишку коштів шляхом негайного розблокування зазначеної картки. Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача ОСОБА_2 114 гривень 70 копійок, сплачених ним судових витрат за подання заяви, та 57,35 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 172,05грн. . Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу. Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/32134510
  17. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №348/279/13-ц 23 травня 2013 року м. Надвірна Надвірнянський районний суд Івано-Франківскої області в складі головуючої - судді: Міськевич О.Я. секретаря : Госедло Л.І.. за участю позивача: ОСОБА_1., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційни банк "ПриватБанк" про стягнення коштів в сумі 3073 грн 58 коп. та стягнення моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позов до ПАТ КБ" ПриватБанк" про стягнення коштів в сумі 3073 грн. 58 коп. та стягнення моральної шкоди . В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що в травні 2011 року вона відкрила соціальну картку НОМЕР_1 для отримання виплати при народженні дитини та виплат по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у Надвірнянського відділення № 4 Івано-Франківської філії ПАТ КБ «ПриватБанку» . Проте, виплати, які належать їй, надходили на соціальну картку в меншому розмірі ніж це передбачено законодавством. Зі змісту виписки з її соціальної картки наданої ПАТ КБ ПриватБанк вона дізналась, що 50% від перерахованих Управлінням праці і соціального захисту населення Надвірнянської РДА на соціальну картку коштів, Банк самостійно, без її згоди в примусовому порядку почав стягувати платіж, в якому зазначалось -«погашення кредиту на рахунок НОМЕР_2». 28.03.2012 року нею отримано відповідь в якому ПАТ КБ «Приватбанк» називає підставою стягнення коштів з її соціальної картки те, що вона в 2006 році була поручителем отримувача кредиту, ОСОБА_2 і що «грошові кошти з їїї картки було списано відповідно до Умов і правил надання банківських послуг,- згідно п. 1.3.1.11, який передбачає, що клієнт, який допустив порушення виконання більш як одного кредитного зобов'язання перед Банком, у тому числі Клієнт, який поручився" за виконання грошового зобов'язання іншого клієнта перед Банком, яким було порушено виконання грошових зобов'язань, доручає приймати і розподіляти кошти для погашення простроченої кредитної заборгованості у черговості, визначеній самостійно Банком, з пріоритетом погашення беззаставних кредитних зобов'язань, для чого Клієнт доручає сформувати і подати на підпис необхідні касові документи. Також у вказаному Листі відзначено, що вона була ознайомлена з даними умовами, про що свідчить її підпис. Вважає, що Банк не мав права стягувати кошти з її соціальної картки. Вона виступаючи поручителем одного кредитного договору, допустила порушення виконання тільки одного кредитного договору і більше жодного разу не допускала будь-яких інших порушень кредитних зобов'язань перед банком, тому до неї не можуть бути застосовані норми п. 1.3.1.11 Умов і правил надання банківських послуг. Крім того, стягнення коштів з соціальної картки НОМЕР_1, яку відкрито Надвірнянським відділенням № 4 Івано-Франківської філії ПАТ КБ «ПриватБанку» для отримання нею виплат при народженні дитини та виплат по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є незаконним, оскільки нею жодних розпоряджень щодо списання коштів з її рахунку банку не надавалось, а також рішення про списання коштів з її рахунку судом не виносилось. Між нею, як клієнтом банку, та ПАТ КБ «ПриватБанк» договору, який би надав право банку без її розпорядження списувати кошти з її рахунку, не укладалось. Банком жодного разу не було повідомлено її про стягнення з її рахунку коштів чи про підстави такого стягнення. Основною підставою, що підтверджує незаконність стягнення Банком коштів з соціальної картки НОМЕР_1 є те, що на дану картку перераховувались гроші Управлінням праці і соціального захисту населення Надвірнянської РДА як допомога у зв'язку з народженням дитини та допомога по догляду за дитиною. Така допомога надається одному з батьків дитини (опікуну) та припиняється у разі ...нецільового використання коштів. Така допомога виплачується отримувачу допомоги тільки для цільового використання, тобто для забезпечення належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини. На таку допомогу не може бути звернено стягнення в порядку виконання рішення суду. Таким чином, Банк, стягнувши з соціальної картки кошти, що являються допомогою при народженні дитини, позбавив її можливості забезпечити належні умови для повноцінного утримання та виховання її дитини. Отже, ПАТ КБ «ПриватБанк» незаконно стягнув з соціальної картки кошти, що перераховані Управлінням праці і соціального захисту населення Надвірнянської РДА як допомога у зв'язку з народженням дитини та допомога по догляду за дитиною. Згідно Виписки за період з 01.01.2011 по 25.01.2013 року з соціальної картки НОМЕР_1, виданої ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25.01.2013 року на погашення кредиту з вказаної вище картки стягнуто 3073, 58 грн. Крім того вважає, що відповідач незаконно стягнувши з її соціальної картки кошти спричинив їй моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона була позбавлена можливості придбати необхідні для новонародженої дитини речі та продукти харчування і як наслідок зазнала душевних переживань. Позивач в судовому засіданні підтримала повністю позовні вимоги з підстав зазначених в позовні заяві та просить стягнути з ПАТ КБ ПриватБанк в її користь незаконно стягнуті кошти в сумі 3073грн.58 коп., моральну шкоду в сумі 1000грн та сплачені судові витрати по справі . Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечив обставини на які посилається позивач, пояснивши суду, що позивач являється поручителем ОСОБА_2, за договором поруки, який на даний час має прострочену заборгованість перед ПАТ КБ ПриватБанк за кредитним договором № DNCORK 30500090 від 17-11-2006р. Згідно п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов»язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитром як солідарні боржники. Згідно п.1.3.1.11 Умов і правил надання банківських послуг клієнт, який допустив порушення виконання більш як одного кредитнотьо зобов»язанння перед банком в тому числі клієнт, який поручився за виконаннн грошового зобов»язанння іншого клієнта перед банком, яким було порушено виконання гршових зобов»язань, доручає приймати і розподіляти грошові кошти для погашення простроченої кредитної заборгованості в порядку, визначеному самостійно банком, з пріоритетним погашенням без заставних кредитних зобов»язань, для чого клієнт доручає сформувати і надати на підпис необхідні касові документи. Відкривши соціальну картку позивач була ознайомлена з даними умовами та підписала їх. Тому просить в позові відмовити. Після збільшення позивачем позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди представник відповідача в судове засідання повторно не з»явився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, а тому зі згоди сторони позивача суд вирішив справу на підставі наявних справі доказів. Суд, заслухавши сторони, дослідивши письмові докази, надані ним на виконання вимог ст.ст. 56, 60 ЦПК України і, які сторона вважає достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, та, з'ясувавши фактичні обставини, приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено, що позивачем відкрито соціальну картку НОМЕР_1 для отримання виплати при народженні дитини та виплат по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в Надвірнянському віддділенні № 4 Івано-Франківської філії ПАТ КБ « Приватбанку» . Відповідно до ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов»язаний приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтом , грошові кошти, що надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення операцій за рахунком. Банк не має право визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інше не передбачені договором або законом обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Згідно ст. 1071 ЦК України Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадку встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. Як вбачається з виписки з соціальної картки НОМЕР_1, виданої ПАТ КБ ПриватБанк» від 25.01. 2013р.за період з 01.01.2011 по 25.01.2013р. банком стягнуто 3073грн. 58 коп. « на погашення кредиту». (а.с.8-10) Будь- яких розпоряджень позивача чи рішення суду на підставі якого стягнуті кошти банк не мав. Посилання представника відповідача на те, що кошти були стягнуті відповідно до п.1.3.11. Умов і правил надання банківських послуг, з якими позивач була ознайомлена при оформленні соціальної картки суд вважає безпідставними. Відповідно до п.1.3.1.11 Умов і правил надання банківських послуг Клієнт, який порушив виконання більше одного кредитного зобов'язання перед Банком, у тому числі Клієнт, який поручився за виконання грошового зобов'язання іншого клієнта перед Банком, виконання грошових зобов'язань яким Банку були порушені, доручає приймати і розподіляти кошти для погашення простроченої кредитної заборгованості у черговості, визначеній самостійно Банком, з пріоритетом погашення беззаставних кредитних зобов'язань, для чого Клієнт доручає сформувати і подати на підпис необхідні касові документи. Однак як встановлено в судовому засіданні позивач не заперечує про те, що вона є поручителем ОСОБА_2, за договором поруки, за кредитним договором № DNCORK 30500090 від 17-11-2006р., проте рішення суду про стягнення заборгованості про кредитному договору з неї як з поручителя не має, жодних претензій про наявність в неї заборгованості по кредитному договору до неї не приходило .Крім того жодних розпоряджень з цього приводу нею банку не надавалась. Крім того будь- яких інших порушень кредитних зобов»язань позивач перед банком не має. ПАТ КБ ПриватБанк стягнув з соціальної картки кошти , що перераховані Управлінням праці і соціального захисту населення Надвірнняської РДА, як допомога у зв»язку з народження дитини та допомога по догляду за дитиною. Відповідно до ст. 10 Закону України « Про державну охорону сім»ям з дітьми» визначає, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків чи опікуну, які постійно проживають на території України разом з дитиною, з метою створення належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини. Відповідно до ст.. 11 Закону України «Про державну допомогу сім»ям з дітьми» виплати допомоги при народженні дитини припиняється у разі нецільового використання коштів. Ст.73 Закону України « Про виконавче провадження» визначає перелік коштів на які не може звернуто стягнення, зокрема допомога в зв»язку з вагітністю та пологами, одноразову допомогу у зв»язку з народження дитини, допомогу по догляду за дитиною. Таким чином враховуючи вищенаведене суд прийшов до переконання, що ПАТ КБ "ПриватБанк" незаконно стягнув кошти з соціальної картки позивача. Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, а також доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Представником відповідача жодних переконливих доказів на підтвердження своїх заперечень зокрема про підставність стягнення ПАТ КБ Приватбанк коштів з соціальної карки позивача суду не надано . Крім того вирішуючи питання про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд приймає до уваги п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до якого моральна шкода полягає у фізичних болях та стражданнях, а зміст моральної шкоди складають втрати немайнового характеру внаслідок моральних (душевних, психологічних) страждань, негативних переживань та болісних відчуттів у приниженні честі, гідності, престижу та ділової репутації, фізичних та моральних переживань з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя та посяганням на приватну власність. В судовому засіданнні позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню. Таким чином суд прийшов до висновку про частково задоволення позову та стягнення з ПАТ КБ ПриватБанк в користь позивача незаконно стягнуті кошти в сумі 3073грн 58 коп. . Відповідно до ст.88 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача в користь позивача.. На підставі наведеного, ст.ст. 1066, 1071,1073 ЦК України , Закону України « Про державну допомогу сім»ям з дітьми» , ЗУ « Про виконавче провадження» та керуючись, ст.ст. 3, 10, 15, 60, 61,169 , 208, 212-215, 218 , 223 ЦПК України, суд,- ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги 50, код ЄДРПОУ 14360570, р/р 29092829003111 - для погашення заборгованості, р/р 64993919400001 - для відшкодування судових витрат, МФО 305299) в користь ОСОБА_1 незаконно стягнуті кошти в розмірі - 3073 грн. 58 коп. (три тисячі сімдесят три грн. 58 коп.) Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги 50, код ЄДРПОУ 14360570, р/р 29092829003111 - для погашення заборгованості, р/р 64993919400001 - для відшкодування судових витрат, МФО 305299) в користь ОСОБА_1 - 229 грн. 40 коп. (двісті двадцять дев»ять грн. 40 коп.) сплачених судових витрат. В решта позові відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Івано-Франківської області через Надвірнянський районний суд. Суддя Міськевич О.Я. Повний текст рішення виготовлено 28.05.2013 року. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31447355
  18. Державний герб України Номер провадження № 22-ц/785/5867/13 Головуючий у першій інстанції Бондарь В.Я. Доповідач Дрішлюк А. І. Категорія - 27 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ ________________________________________________________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.07.2013 року м. Одеса Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Процик М.В., Заїкіна А.П. при секретарі судового засідання - Булгак Х.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», за участю третьої особи - ПП «ЄС-Сервіс» про визнання третейського застереження недійсним та стягнення безпідставно набутих грошових коштів, - встановила: У січні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» та просив визнати недійсним пункт 5.2 договору банківського рахунку №660/Ф01.1-10 від 29 грудня 2008 року, укладеного між ним та ПАТ «Укрсоцбанк», стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 1481071,86 грн. як безпідставно набуті (том І, а.с.2-10). В процесі слухання справи, ОСОБА_2 змінив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним пункт 3.2. договору банківського рахунку №660/ФО1.1-10 від 29.12.2008 р., укладеного між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на його користь грошові кошти в сумі 612391,69 грн., у якості повернення безпідставно набутих (том ІІ, а.с.63-64). В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що 29 грудня 2008 року, він уклав із Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» договір банківського рахунку №660/Ф01.1-10. Згідно пункту 1.1. якого, останній зобов'язався відкрити поточний рахунок № 2620/НОМЕР_1 та надавати послуги розрахунково-касового обслуговування, відповідно до умов укладеного Договору, Правил обслуговування банківських поточних рахунків фізичних осіб, відкритих в Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк». З вказаного рахунку, банком, без доручення позивача, списувались грошові кошти у загальному розмірі 76616 доларів США, що станом на 30.04.2013 року за курсом НБУ складає 612 391,69 грн. Зазначену суму позивач просить стягнути на його користь, у якості повернення безпідставно набутих грошових коштів. В обґрунтування вимог про визнання пункту 3.2. договору банківського рахунку №660/ФО1.1-10, в якому міститься третейське застереження, недійсним посилався на те, що зазначене третейське застереження не відповідає чинному законодавству України, оскільки порушує його право на судовий захист, гарантоване ст.55 Конституції України. Також зазначає, що можливість звернення до третейського суду не може розглядатися як забезпечення його права на судовий захист, оскільки під останнім Конституція розуміє звернення саме до державного суду. Крім того, Закон України «Про третейські суди» не передбачає можливості оскарження рішення третейського суду навіть у разі, якщо воно є явно незаконним. Вважає, що розгляд справ та вирішення спорів про захист прав споживачів, відповідно до вимог законів України «Про захист прав споживачів» не відноситься до компетенції третейських судів, оскільки є виключною прерогативою судів загальної юрисдикції. Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі (том ІІ, а.с.81-87). Не погоджуючись з ухваленим рішення, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом норм матеріального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на його користь грошових коштів у сумі 612391,69 грн. задовольнити у повному обсязі (том ІІ, а.с.90-93). В обґрунтування скарги зазначає, що суд не прийняв до уваги те, що грошові кошти, які банк безпідставно списував з рахунку апелянта, зараховувались на активні внутрішньобанківські рахунки, а саме на рахунок 2073, за яким банки здійснювали облік довгострокових кредитів в інвестиційну діяльність, що надані суб'єктам господарювання; рахунок 2078, за яким банки здійснювали облік нарахованих доходів за кредитами в інвестиційну діяльність, що надані суб'єктам господарювання; рахунок 2079, за яким банки здійснювали облік прострочених нарахованих доходів за кредитами в інвестиційну діяльність, що надані суб'єктам господарювання; рахунок 2077, за якими банки здійснювали облік простроченої заборгованості за кредитами, що надані суб'єктам господарювання. Тобто грошові кошти, які банк списував з поточного рахунку апелянта, зараховувались на відповідні кредитні рахунки, розпорядником яких був відповідач, а тому апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку що отримувачем безпідставно списаних коштів було ПП «ЄС-СЕРВІС». Крім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що за договором №660/Ф01.1-10 банківського рахунку від 29.12.2008 року, банк зобов'язався відкрити апелянту поточний рахунок в гривні, а не в іноземній валюті. Інших договорів апелянт з банком не укладав, тому не зрозуміло як банк списував з гривневого рахунку апелянта іноземну валюту. Окрім цього, банком було надано платіжні доручення, з тексту яких вбачається, що призначенням платежу є «перерахування переказу на погашення кредиту по кредитному договору 08-660/117-304 від 28.07.2008 року та договору поруки 06-09/1430 від 28.07.2008 року, але фактично такого договору поруки не існує, оскільки договір поруки укладався 25.07.2008 року, а не 28.07.2008 року, і апелянт доручив банку здійснювати договірне списання грошових коштів, тобто якщо б банк мав право списувати грошові кошти з рахунку апелянта, він би списував їх не на підставі сфальсифікованих платіжних доручень, а на підставі меморіальних ордерів. Апелянт звертає увагу на те, що рішення постановлено судом без врахування положень Постанови Правління НБУ від 18.06.2003 року №254, Постанови Правління НБУ від 17 червня 2004 року №280, а також Постанови Правління НБУ №492 від 12.11.2013 року. Апелянт вважає помилковим висновок суду щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 1212-1213 ЦК України, оскільки будь-яких правових підстав для списання грошових коштів у банку не було, а внаслідок таких дій майно ОСОБА_2 зменшилось на 76616 долари США. Зазначені кошти вибули з його рахунку на підставі сфальсифікованих платіжних доручень. 09 липня 2013 року на адресу апеляційного суду Одеської області надійшло заперечення Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в якому зазначається, що рахунки на які було здійснено списання коштів відноситься до класу 2 «операції з клієнтами», тобто грошові кошти які списував банк з поточного рахунку позивача зараховувались на відповідні кредитні рахунки, а саме погашення відсотків за договором не відновлювальної кредитної лінії №08-660/117-304 від 28.07.2008 року, які були відкриті індивідуально позичальнику банка ПП «ЄС-Сервіс» для здійснення погашення кредиту, а не доходів банку. Перерахування грошових коштів на погашення відсотків за Договором відновлювальної кредитної лінії не можна вважати безпідставно набутими грошовими коштами, оскільки була наявна підстава, зокрема заборгованість за Договором. Щодо твердження апелянта про порушення Постанови НБУ від 12.11.2003 року №492 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній валюті та іноземних валютах», зазначає, що рахунок з якого списувались кошти та який вказаний у платіжних дорученнях є валютним, а позивач замовчує про те, що він звертався до Господарського суду Одеської області про встановлення факту нікчемності (недійсності) Договору відновлювальної кредитної лінії №08-660/117-304 від 28.07.2008 року і, у задоволенні його позову було відмовлено. Щодо вимог про визнання недійним третейського застереження зазначає, що Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. З огляду на наведене, просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року залишити без змін. В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник подану апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року скасувати і ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі. Представник Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 не визнав, просив її відхилити, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року залишити без змін. Представник третьої особи ПП «ЄС-СЕРВІС» у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав. Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення учасників провадження, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне. Предметом позову є вимоги щодо стягнення грошової сумі у розмірі 612 391,69 грн. та визнання третейського застереження вчиненого у Договорі банківського рахунку №660/ФО1.1-10 від 29 грудня 2008 року недійним. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання третейського застереження недійсним суд першої інстанції правильно виходив з того, що підстав для визнання її недійсною немає. Такий висновок повністю узгоджується з чинним законодавством та висновками ВСУ України, викладеними в постанові від 26.12.2011 р. по справі №6-75цс11. Звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. ст. 1, 5 Закону України «Про третейські суди» та ст. 17 ЦПК України Верховний Суд України вказав, що відповідно до ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. Згідно з частиною 1 ст. 12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. На час виникнення спірних правовідносин Закон не містив заборони на укладення третейської угоди. Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 5 ч. 2 постанови Пленуму ВСУ від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. Таким чином, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині на спростовують правильних висновків суду першої інстанції про необхідність відмові в задоволенні позовних вимог в частині визнання третейського застереження недійсним. Разом з тим, приймаючи рішення по справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 612 391,69 грн., суд першої інстанції виходив з того, що банк безпідставно перерахував з поточного рахунку позивача грошові кошти на загальну суму 612 391,69 грн., однак підстав для застосування статей 1212, 1213 ЦК України, щодо повернення безпідставно набутого майна, у суду немає, оскільки ці грошові кошти були отримані третьою особою, а не відповідачем, а тому слід було відмовити в задоволенні позовних вимог про повернення грошових коштів. Повністю з таким висновком колегія суддів погодитися не може виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 29 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений договір банківського рахунку №660/Ф01.1-10. За умовами зазначеного Договору, останній зобов'язався відкрити ОСОБА_2 поточний рахунок №2620/НОМЕР_1 в гривні та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування, відповідно до умов цього Договору, Правил обслуговування банківських поточних рахунків фізичних осіб, відкритих в Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», затв. Рішеннями Правління АКБ «Укрсоцбанк» та вимог чинного законодавства (том І, а.с.24-25). Як було встановлено в судовому засіданні в апеляційному суді Одеської області при цьому редакція договору, яка була у позивача відрізнялась, від той, яка знаходилась у банку, вказівкою на наявність рахунку в іноземній валюті (т.2, а.с. 123). Оскільки позивач свою підпис на редакції договору банку не оспорював, то вказана редакція приймається до уваги колегією суддів. За умовами укладеного між сторонами Договору №660/Ф01.1-10 банківського рахунку від 29 грудня 2008 року, ОСОБА_2 доручив банку здійснювати договірне списання з рахунку плати за надані банком послуги з розрахунково-касового обслуговування в розмірі передбаченому тарифами (п.2.2. Договору). Також пунктом 2.5. вказаного Договору була встановлена заборона на проведення операцій пов'язаних з підприємницькою діяльністю. Як вбачається з виписки з історії операцій та не заперечується сторонами, з вказаного рахунку здійснювалось списання грошових коштів на погашення відсотків за кредитним договором №08-660/117-304 від 28.07.2008 року, договором поруки 06-09/1430 та зарахування переказаних коштів на погашення виниклої прострочки (том І, а.с.26-29). Одночасно, між відповідачем та фізичною собою підприємцем ОСОБА_2 існував договір №660/137-Ю01.1, укладений 29.04.2008 р. предметом якого було відкриття поточного рахунку та надання послуг з розрахункового - касового обслуговування (т.2, а.с. 131). В матеріалах справи наявний Договір не відновлювальної кредитної лінії №08-660/117-304 укладений 28 липня 2008 року між ПП «ЄС-СЕРВІС» в особі директора ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», відповідно до якого останній зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 660190,00 доларів США, з наступним порядком надання траншів кредиту, а саме: по мірі потреби, зі сплатою 14,5 процентів річних за кредитом та комісії та терміном погашення заборгованості не пізніше 27 липня 2013 року. Також пунктом 1.4. цього Договору передбачено, що виконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором забезпечується договором застави, іпотечним договором та договором поруки (том І, а.с.16-23). Згідно договору поруки №06-09/1430 від 25 липня 2008 року поручитель - фізична особа підприємниць ОСОБА_2 зобов'язався перед Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» солідарно відповідати за виконання ПП «ЄС-СЕРВІС» у повному обсязі зобов'язань за Договором не відновлювальної кредитної лінії №08-660/117-304 від 25 липня 2008 року, а саме щодо повернення кредиту у сумі 660190 доларів США з графіком погашення відповідно до умов Договору кредиту (том ІІ, а.с.66-67). На підставі платіжних доручень в іноземній валюті, а саме: №16 від 05.07.2010 року на суму 600 доларів США (том І, а.с.168), №15 від 07.06.2010 року на суму 7659,75 доларів США (том І, а.с.169), №15 від 11.05.2010 року на суму 7412,65 доларів США (том І, а.с.170), №14 від 13.04.2010 року на суму 3,92 доларів США (том І, а.с.171), №13 від 10.03.2010 року на суму 6921,91 доларів США (том І, а.с.172), №7 від 04.09.2009 року на суму 7664,74 доларів США (том І, а.с.173), №5 від 07.07.2009 року на суму 7911,98 доларів США (том І, а.с.174), №24 від 19.01.2011 року на суму 246,66 доларів США (том І, а.с.175), №24 від 19.01.2011 року на суму 113 доларів США (том І, а.с.176), №22 від 14.12.2010 року на суму 7893,95 доларів США (том І, а.с.177), №23 від 12.11.2010 року на суму 117,08 доларів США (том І, а.с.178), №22 від 12.11.2010 року на суму 7155,05 доларів США (том І, а.с.179), №20 від 09.09.2010 року на суму 7896,92 доларів США (том І, а.с.180), №20 від 09.08.2010 року на суму 100 доларів США (том І, а.с.171), №19 від 09.08.2010 року на суму 7405,73 доларів США (том І, а.с.182), №18 від 07.07.2010 року на суму 7412,66 доларів США (том І, а.с.183), №17 від 07.07.2010 року на суму 100 доларів США (том І, а.с.184), з рахунку ОСОБА_2 - №2620/1020273782/1 на рахунок Приватного підприємства «ЄС-СЕРВІС» - №20785660798181 переказувались грошові кошти у вищевказаних розмірах на загальну суму 76 616 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 612 391,69 грн. Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 12 вересня 2012 року по справі була призначена судова почеркознавча експертиза, проведення якої доручено експертам Науково-Дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Одеській області (том І, а.с.234-235) Висновком Науково-Дослідного Експертно-Криміналістичного Центру при УМВС України в Одеській області №16-П від 25 січня 2013 року було встановлено, що підписи на платіжних дорученнях в іноземній валюті, а саме: №16 від 05.07.2010 року, №15 від 07.06.2010 року, №15 від 11.05.2010 року, №14 від 13.04.2010 року, №13 від 10.03.2010 року, №7 від 04.09.2009 року, №5 від 07.07.2009 року, №24 від 19.01.2011 року, №22 від 14.12.2010 року, №24 від 19.01.2011 року, №23 від 12.11.2010 р., №22 від 12.11.2010 року, №20 від 09.09.2010 року, №20 від 09.08.2010 року, №19 від 09.08.2010 року, №17 від 07.07.2010 року, №18 від 07.07.2010 року, у графах «Підпис платника» виконані не ОСОБА_2, а іншою особою (том ІІ, а.с.9-20). При цьому, колегія суддів зауважує, що згідно з п. 8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті №135 від 29.03.2001р. якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на проведення договірного списання передбачається в договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі розпорядження платника (згідно з додатком 24-а) договірне списання коштів з його рахунку, оформляє меморіальний ордер у порядку, передбаченому пунктом 23 розділу II цієї Інструкції. Меморіальні ордери на списання грошових коштів відповідачем не оформлювались. При цьому п. 1.3. договору поруки від 25.07.2008 року ФОП ОСОБА_2 доручив банку здійснювати на підставі меморіальних ордерів, оформлених банком, договірне списання грошових коштів з поточних рахунків поручителя. Оскільки вказаний договір позивач підписував як фізична особа підприємець, та мав окремий вищевказаний поточний рахунок, то слід зробити висновок, що таке списання могло мати місце 1) на підставі меморіальних ордерів; 2) з поточних рахунків фізичної особи - підприємця. Проте, списання було проведено з рахунку фізичної особи в іноземній валюті з підробкою підпису позивача на платіжних дорученнях, оскільки інших підстав для списань з цих рахунків у відповідача передбачених законом або договором не було. На користь такої позиції колегії суддів свідчить також аналіз Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12.11.2003 р., яка встановлює різний правовий режим розрахункових рахунків фізичних осіб та фізичних осіб підприємців. Вирішуючи спір також слід прийняти до уваги, що рахунок, з якого проводилось списання на момент укладання договору поруки ще не існував, а був відкритий лише в грудня 2008 р., тому позиція відповідача, щодо існування підстав для договірного списання з цього рахунку, зокрема відповідно до договору поруки, не відповідають хронології подій. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до частини 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Статтею 1071 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок списання коштів з рахунку клієнта, встановлено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті). З огляду на те, що будь-якого рішення суду щодо підтвердження правомірності списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_2 суду надано не було, а списання грошових коштів відбувалось на підставі платіжних доручень в іноземній валюті підпис на яких, за встановленою висновком судової почеркознавчої експертизи, вчинений не ОСОБА_2, а іншою особою, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що банк безпідставно перераховував з поточного рахунку позивача №2620/НОМЕР_1 грошові кошти у зальній сумі 612 391,69 грн. Суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи вважав, що підстав для застосування положень статей 1212, 1213 ЦК України немає, в силу виникнення між сторонами правовідносин з обслуговування банківського рахунку та отримання грошових коштів третьою особою. Водночас посилання суду на те, що списання відбулось не на користь відповідача, а на користь третьої особи - Приватного підприємства «ЄС-СЕРВІС» не має правового значення, для повної кваліфікації, оскільки кінцевим отримувачем грошових коштів був банк, який отримував їх та зараховував на погашення заборгованості третьої особи, що не заперечувалось сторонами. Якщо б йшлося про нормальний розвиток правовідносин, і позивач підписував платіжні доручення на списання грошових коштів, то отримувачем таких коштів можна було б визнати третю особу, оскільки в такому випадку позивач передавав грошові кошти третій особі - ПП «ЄС-Сервіс» для наступного погашення заборгованості. Разом з тим, як вбачається з встановлених обставин справи, позивач таких доручень не підписував, тобто грошовими коштами не розпоряджався. Згідно зі ст. 1073 ЦК України у разі безпідставного списання банком з рахунка клієнта банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, навіть якщо кваліфікувати спірні відносини між сторонами провадження щодо повернення грошових коштів, як договірні, то законодавець вказує на обов'язок банку повернути безпідставно списані грошові кошти та відшкодувати збитки. Отже, збитком є щось інше (в значенні ст. 23 ЦК України), ніж грошові кошти, що були списані безпідставно, оскільки вони вказані законодавцем окремо від збитків. За позицією обраною відповідачем, останній вважав, що у нього були підстави для списання грошових коштів, зокрема договір поруки укладений з ФОП ОСОБА_2, проте пояснити природу підписів на платіжних дорученнях та відсутність меморіальних ордерів представники не змогли, оскільки події мали місце при попередній адміністрації банку. Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Списуючи грошові кошти банк фактично позбавив ОСОБА_2 права безперешкодно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку гарантоване частиною 2 ст. 1066 ЦК України. Суд першої інстанції та колегія суддів встановила, що були відсутні як підстави списання, так і порушений порядок списання грошових коштів з рахунку фізичної особи - позивача. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що помилка в кваліфікації спірних відносин має наслідком відмову в задоволенні позову. З такою позицією суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки помилкове посилання на норму права при наявності фактичних підстав для задоволення позову не може мати наслідком відмову в позові. Позивач підстави позову не змінював (а.с.2-9, т. 1, а.с. 57, 58, т.2), посилаючись протягом процесу на безпідставність списання та порушення умов договору банківського рахунку (т.2, а.с. 58, абз. 2), проте далі за текстом вказував статтю 1212 ЦК України, яка, на думку колегії суддів, застосовується у разі неможливості отримати захист прав чи інтересу іншим способом передбаченим законом. Як роз'яснив ВСУ в п. 9 постанови № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Колегія суддів, виходячи зі змісту та сенсу постанови ВСУ від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13 в порядку виключного провадження, вважає за необхідне надати ефективний судовий захист вимогам позивача, а тому на підставі п. 3,4 ст. 309 ЦК України скасовує рішення суду в частині відмови в стягненні грошових коштів, та ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно списаних грошових коштів. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1073-1076 ЦК України, ст.ст. 303, 304, 307, п.п. 3,4 ч.1. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія - ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року - задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року в частині відмови в стягненні грошових коштів - скасувати. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (вул. Ковпака, 29 м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 09328015) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) грошові кошти в сумі 612 391, 69 грн. В іншій частині рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції. Судді апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк А.П. Заїкін М.В. Процик http://reyestr.court.gov.ua/Review/32550362