Search the Community

Showing results for tags 'недействительность публичных торгов'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 60 results

  1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Виконавцем, керуючись ст. 3, 4, 24, 25, 27 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа про звернення стягнення на предмет іпотеки.В процесі примусового виконання вимог виконавчого документа, виконавцем, в порядку ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на іпотечне майно боржника. Також на адресу «уповноваженого органу», направлено запит щодо осіб, які зареєстровані за адресою предмета іпотеки.Повідомленням «Про реєстрацію місця проживання» «уповноважений орган» повідомив виконавця, що за наявними картотеками відділу реєстрації, за адресою предмета іпотеки (житловий будинок, квартира), зокрема зареєстровані неповнолітні діти, дозвіл на примусову реалізацію не надано.У зв'язку із відмовою у наданні дозволу на вчинення примусової реалізації нерухомого майна, в якому мають право користування неповнолітні (малолітні) діти та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.В подальшому стягував, не погоджуючись із такими діями виконавця звернувся до суду із позовом про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.КОРОТКА ПОЗИЦІЯ:Згідно ч. 7 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.16 р. №1404-VIII примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".Згідно п.28 глави VIII Інструкції, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 37 Закону.Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.Отже, положення зазначеної статті Закону України «Про іпотеку» передбачає, що реалізація предмета іпотеки здійснюється з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження», яким, зокрема, встановлено, що виконавчі дії проводяться відповідно до положень цього Закону та інших законів.Посилання на те, що Закону України «Про іпотеку» не визначає обов'язку виконавця щодо отримання дозволу органу опіки і піклування при реалізації предмета іпотеки, слід вважати помилковими, оскільки положення Інструкції з організації примусового виконання рішень конкретизують порядок та дії, зокрема, виконавців під час виконавчого провадження.Беручи до уваги вищезазначене, суд прийшов до висновку, що виконавцем, під час виконання виконавчого документа, вжиті усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання, а при винесенні постанови про повернення виконавчого документі стягувачу виконавець діяв у порядку та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з примусового виконання рішень.Тобто, заборонено вчиняти правочини щодо житлових приміщень, у яких проживають діти, без дозволу органу опіки та піклування, відсутність якого тягне за собою нікчемність правочину, а вирішальне значення має обставина фактичного проживання дітей у житловому приміщенні на момент укладення договору іпотеки.Отже, при примусовому виконанні виконавчих документів про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавцем обов’язково необхідно враховувати та не порушувати права іпотекодавця та дітей на нерухоме майно, особливо якщо воно є єдиним житлом боржника та його родини.РІШЕННЯ СУДІВ:- http://reyestr.court.gov.ua/Review/74131454 від 2018 р.- http://reyestr.court.gov.ua/Review/40682403 від 2014 р. @vyconavecБІЛЬШЕ КОРИСНОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ТЕЛЕГАМ КАНАЛІ "ВИКОНАВЕЦЬ": https://t.me/vyconavec
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 липня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Колесника П.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., Яреми А.Г., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів, акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки за заявами ОСОБА_5 та публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року, рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 липня 2015 року та рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2014 року, в с т а н о в и л и : У березні 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції (далі – ВДВС Луцького РУЮ), ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів, акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки. Позивачі зазначали, що на виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором 16 листопада 2012 року на прилюдних торгах було реалізовано предмет іпотеки – жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 169,3 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці S_1 АДРЕСА_1 і належить на праві власності ОСОБА_2. Посилаючись на те, що ці прилюдні торги було проведено з порушеннями вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», зокрема: реалізація предмета іпотеки відбулась без судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на це майно; не допущено до участі у торгах ОСОБА_3, гарантійний внесок для участі в яких вона оплатила; у торгах брав участь тільки один покупець; повідомлення про прилюдні торги опубліковано з пропуском установлених законодавством строків; повна необхідна інформація про майно в повідомленні відсутня; державний виконавець змінив порядок і спосіб виконання судового рішення та видав акт про реалізацію предмета іпотеки, замість акта про проведені прилюдні торги; крім того, незважаючи на пропуск строків сплати коштів за придбане майно, виданий акт не містить відомостей про сплачену за придбане майно суму коштів і дати їх перерахування та інших відомостей; майно (будинок), у якому були зареєстровані та проживали діти, було передано на реалізацію без згоди органу опіки та піклування; відсутня належна експертна оцінка нерухомого майна; акт уцінки майна не відповідає законодавству (відсутні обов’язкові реквізити виконавчого документа та номер виконавчого провадження), – уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, позивачі просили визнати недійсними прилюдні торги з реалізації спірного майна від 16 листопада 2012 року, протокол проведення цих торгів від 16 листопада 2012 року та акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 4 грудня 2012 року. Суди розглядали справу неодноразово. Ковельський міськрайонний суд Волинської області рішенням від 11 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ВДВС Луцького РУЮ, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнив: визнав недійсними прилюдні торги, проведені 16 листопада 2012 року за адресою: вул. Коперніка, 8а у м. Луцьку Волинської області, з реалізації жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 169,3 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці S_1 АДРЕСА_1 і є власністю ОСОБА_2 (лот № 8, ціна об’єкта без ПДВ – 405 тис. 75 грн, переможець торгів – ОСОБА_5); визнав недійсним протокол проведення прилюдних торгів з реалізації зазначеного майна, затверджений 16 листопада 2012 року Луцькою філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі – Луцька філія ПП «СП «Юстиція»; ПП «СП «Юстиція»); визнав недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 4 грудня 2012 року, складений державним виконавцем ОСОБА_6, затверджений 4 грудня 2012 року начальником ВДВС Луцького РУЮ. Апеляційний суд Волинської області рішенням від 29 липня 2015 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2014 року скасував у частині задоволення позову до ОСОБА_4 і ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в позові; виключив з мотивувальної частини рішення суду такі підстави визнання недійсними прилюдних торгів від 16 листопада 2012 року, як: відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мали неповнолітні; продаж майна за наявності одного учасника. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 25 листопада 2015 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 липня 2015 року залишила без змін. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року, рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 липня 2015 року та рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2014 року ОСОБА_5 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 58, 62 Закону України «Про виконавче провадження» та норм Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі – Тимчасове положення; у редакції, яка була чинною на час проведення прилюдних торгів); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 26 серпня, 23 вересня, 22 жовтня 2014 року, 28 січня, 18 листопада 2015 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_5 надала копії: постанови Вищого господарського суду України від 25 червня 2014 року, постанов Верховного Суду України від 26 серпня, 23 вересня, 22 жовтня 2014 року, 28 січня, 18 листопада 2015 року. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року, рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 липня 2015 року та рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2014 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 58, 62 Закону України «Про виконавче провадження». На обґрунтування заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надало копію постанови Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заявах ОСОБА_5 і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заяви підлягають частковому задоволенню з огляду на таке. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 19 грудня 2006 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, на забезпечення якого між банком і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є належний їй на праві власності жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 169,3 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці S_1 АДРЕСА_1. У зв’язку з неналежним виконанням кредитором зобов’язань за кредитним договором Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 26 грудня 2008 року, яке набрало законної сили, стягнув з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 млн 38 тис. 366 грн 71 коп. кредитної заборгованості. 11 травня 2012 року державний виконавець ВДВС Луцького РУЮ відкрив виконавче провадження зі стягнення цієї кредитної заборгованості та наклав арешт на майно боржників. 25 вересня 2012 року між ВДВС Луцького РУЮ та ПП «Юстиція» укладено договір про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (предмета іпотеки). 31 липня 2012 року державний виконавець виніс постанову про призначення експерта, суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання (далі – Експерт) для участі у виконавчому провадженні під час примусового виконання судового рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффазен Банк Аваль» 1 млн 38 тис. 366 грн 71 коп. кредитної заборгованості та судових витрат, за якою ухвалено Експерту надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) щодо вартості описаного й арештованого майна, а саме жилого будинку АДРЕСА_1. 10 серпня 2012 року між ВДВС Луцького РУЮ (замовником), ПАТ «Райффазен Банк Аваль» (платником) та товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант ЛТД» (далі – ТОВ «Атлант ЛТД») (виконавцем) було укладено договір, за яким замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов’язання щодо проведення експертної оцінки з метою визначення ринкової вартості зазначеного арештованого майна. Призначені на 16 жовтня 2012 року прилюдні торги були перенесені на 16 листопада 2012 року, про що 1 листопада 2012 року ПП «СП «Юстиція» розмістило оголошення на відповідному сайті державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Переможцем проведених 16 листопада 2012 року торгів стала ОСОБА_5. 16 листопада 2012 року директор Луцької філії ПП «СП «Юстиція» затвердив протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. 4 грудня 2012 року начальник ВДВС Луцького РУЮ затвердив акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що спірні прилюдні торги проведено з порушенням Тимчасового положення, зокрема: майно на прилюдних торгах було продано за наявності одного учасника; повідомлення про проведення прилюдних торгів було опубліковане з пропуском строку та не містило всієї необхідної інформації про об’єкт нерухомого майна; до участі у торгах була неправомірно не допущена ОСОБА_3; державний виконавець змінив порядок і спосіб виконання рішення (виконувалось рішення про стягнення заборгованості, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки); акт уцінки не відповідає законодавству; майно (будинок), право користування яким мали діти, було передано на реалізацію без дозволу органу опіки та піклування; розрахунок за придбане на прилюдних торгах майно проведено з пропуском установленого строку; акт про прилюдні торги не містить усіх необхідних відомостей; відсутня експертна оцінка реалізованого майна, та вважав, що результат розгляду справи може вплинути на права та обов’язки ОСОБА_4. Скасувавши рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову до ОСОБА_4 та ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в позові, а також виключивши з мотивувальної частини рішення вказівку суду на такі підстави визнання недійсними прилюдних торгів, як: відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мали неповнолітні; продаж майна за наявності одного учасника, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що ОСОБА_4 не був ні учасником спірних прилюдних торгів, ні набувачем реалізованого на торгах майна, а його проживання у спірному будинку не свідчить про порушення прав під час проведення прилюдних торгів; крім того, на час проведення спірних прилюдних торгів неповнолітні діти були позбавлені права користування спірним приміщенням на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 червня 2010 року. Апеляційний суд також зазначив, що торги проведено за участі трьох учасників. При цьому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що підставою визнання спірних прилюдних торгів недійсними є опублікування спеціалізованою організацією повідомлення щодо проведення прилюдних торгів з пропуском строку та без усієї необхідної інформації про об’єкт нерухомого майна, а також відсутність звіту про оцінку арештованого нерухомого майна для його реалізації на прилюдних торгах. Крім того, суди дійшли висновку про те, що прилюдні торги є недійсними, оскільки відбулися з порушенням Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, та що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон України «Про іпотеку», оскільки спірні прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки проводились на виконання судового рішення про стягнення з відповідачів кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на це майно як на предмет іпотеки відсутнє. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції у нескасованій та незміненій частинах та висновками апеляційного суду. Разом з тим у постановах Верховного Суду України, наданих ОСОБА_5 для порівняння, містяться такі висновки: - оскільки виходячи зі змісту частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставою недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням. Що стосується порушень вимог статей 47, 50 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо закінчення виконавчого провадження), допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених цим Законом, до призначення прилюдних торгів, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. Таким чином, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними (постанова від 26 серпня 2014 року); - що стосується порушень вимог статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених цим Законом, щодо визначення вартості чи оцінки (уцінки) майна до призначення прилюдних торгів, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. Таким чином, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними (постанова від 23 вересня 2014 року); - проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження»; пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення (постанови від 22 жовтня 2014 року; 28 січня 2015 року); - сам по собі факт неналежного повідомлення боржника щодо проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головна умова, яку повинні встановити суди, – це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, крім наявності порушень норм закону під час проведення прилюдних торгів, повинно бути порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними (постанова від 18 листопада 2015 року). У постанові Вищого господарського суду України від 25 червня 2014 року, наданій ОСОБА_5 для порівняння, міститься висновок про те, що недотримання вимог щодо змісту оголошення про прилюдні торги (відсутність додаткових відомостей, передбачених пунктом 3.10 Тимчасового положення), що не вплинуло на результат торгів, не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними; інші порушення підготовки та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, які не вплинули на результат торгів (відсутність відомостей про земельну ділянку, на якій розташоване приміщення, що є предметом прилюдних торгів; оцінка та реалізація майна за ціною, значно більшою, ніж заборгованість боржника за об’єднаним виконавчим провадженням), також не є підставою для визнання цих торгів недійсними. У постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року, наданій ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» для порівняння, міститься висновок про те, що оскільки виходячи зі змісту частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням. Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24–27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85 Закону). Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Оскільки, як убачається із заяви про перегляд судових рішень і матеріалів справи, підставами для пред’явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є як недодержання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», так і недодержання спеціалізованою організацією вимог Тимчасового положення, то при вирішенні позову про визнання прилюдних торгів недійсними суду необхідно було встановити такі факти: чи порушено вимоги Тимчасового положення та інших норм при проведенні прилюдних торгів; чи вплинули ці порушення на результати торгів; чи порушено права і законні інтереси позивачів, які оспорюють результати торгів. Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 58, 62 Закону України «Про виконавче провадження» та норм Тимчасового положення, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Загальний порядок реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів визначено нормами Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення. Нерухоме майно передається на реалізацію з прилюдних торгів за ціною та у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», при цьому умови, процедура підготовки та порядок проведення торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, а також розрахунків за придбане майно й оформлення результатів торгів визначені Тимчасовим положенням. Тимчасовим положенням визначено, що прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (пункт 2.2 Тимчасового положення), та передбачено певні правила проведення цих торгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки до проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розділ 3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); по-третє, правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6). Відповідно до пункту 3.5 Тимчасового положення (у редакції, чинній на час проведення спірних прилюдних торгів) cпеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує в порядку, визначеному Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року № 43/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 травня 2003 року за № 388/7709 (зі змінами), на відповідному веб-сайті інформацію про нерухоме майно, що реалізується. Оголошення про проведення прилюдних торгів має бути розміщене не пізніше семи днів з моменту укладення договору про реалізацію майна, а у випадку проведення повторних торгів – не пізніше семи днів з моменту переоцінки майна. Одночасно ця інформація може бути розміщена в засобах масової інформації. Зміст інформаційного повідомлення визначений пунктом 3.6 Тимчасового положення. Згідно з пунктом 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. У справі, яка переглядається, суди вважали, що опублікування спеціалізованою організацією повідомлення про проведення прилюдних торгів з пропуском строку та без усієї необхідної інформації про об’єкт нерухомого майна є однією з підстав визнання спірних прилюдних торгів недійсними. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Виходячи з положень зазначеної правової норми сам по собі факт недотримання вимог щодо строків опублікування оголошення про проведення прилюдних торгів та його змісту, передбачених пунктами 3.5, 3.6 Тимчасового положення, що не вплинуло на результат торгів, не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Окрім наявності зазначених порушень при проведенні прилюдних торгів, розглядаючи спір, суди повинні встановити, чи були порушені права й законні інтереси особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року та у постанові Вищого господарського суду України від 25 червня 2014 року, наданих заявником для порівняння. Разом з тим, у справі, яка переглядається, установивши, що повідомлення про проведення прилюдних торгів було опубліковане з пропуском установленого законом строку та без усієї необхідної інформації про об’єкт нерухомого майна, суди не з’ясували, чи були порушені права й законні інтереси позивачів під час проведення прилюдних торгів унаслідок неналежного опублікування оголошення про їх проведення, у чому полягало це порушення та чи вплинуло воно на результат торгів. Крім того, суди дійшли висновку, що підставою визнання проведених спірних прилюдних торгів недійсними є також відсутність експертної оцінки реалізованого майна. Так, частиною третьою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, передбаченими статтею 58 цього Закону, за частиною першою якої визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки нерухомого майна та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності – суб'єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Частинами другою – четвертою статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право сторін виконавчого провадження оскаржити результати оцінки майна та порядок їх оскарження до передачі майна на реалізацію. Якщо сторона виконавчого провадження не реалізувала свого права оскарження звіту суб'єкта оціночної діяльності в передбачений законом строк, цей звіт про оцінку майна набуває чинності і є підставою для реалізації майна з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною у звіті (частина п'ята статті 58, частина третя статті 62 Закону України «Про виконавче провадження»). Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності – суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Отже, оцінка нерухомого майна, на яке звернуто стягнення, здійснюється з метою визначення стартової ціни для подальшої реалізації арештованого нерухомого майна на прилюдних торгах. Ураховуючи предмет стягнення, яким є нерухоме майно, проведення оцінки здійснює незалежний суб'єкт оціночної діяльності на замовлення державного виконавця, який після складення акта опису та арешту майна, його вилучення, проведення оцінки й отримання звіту про оцінку майна передає його на реалізацію на прилюдних торгах у порядку і на умовах, визначених законодавством. За правилами проведення прилюдних торгів спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, виставленого на торги, за експертною оцінкою та інші відомості. Уповноважені особи спеціалізованої організації складають інформаційні картки на кожний лот із зазначенням стартової ціни. При цьому визначення стартової ціни лота здійснюється на підставі початкової вартості майна за результатами проведеної оцінки майна незалежним суб'єктом оціночної діяльності (пункти 2.6, 3.2, 3.4 Тимчасового положення). Тобто на момент проведення прилюдних торгів, у тому числі й повторних торгів, для визначення вартості об'єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути чинним. У справі, яка переглядається, суди дійшли висновку, що прилюдні торги проведено з порушенням Тимчасового положення, оскільки відсутній звіт про оцінку арештованого нерухомого майна, однак залишили поза увагою, що постановою державного виконавця від 31 липня 2012 року було залучено Експерта для оцінки майна, яке передавалось на реалізацію, а також був укладений договір між ВДВС Луцького РУЮ, ПАТ «Райффазен Банк Аваль» та ТОВ «Атлант ЛТД» від 10 серпня 2012 року щодо проведення експертної оцінки зазначеного майна з метою визначення його ринкової вартості згідно з указаною постановою державного виконавця у зв’язку з виконанням судового рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ВАТ «Райффазен Банк Аваль» кредитної заборгованості в розмірі 1 млн 38 тис. 366 грн 71 коп. Однак, пославшись на невідповідності у цих документах номера виконавчого провадження, прізвищ державного виконавця та власника спірного майна, суди не встановили, чи визначалась вартість майна боржника, яке передавалось на реалізацію в порядку, передбаченому статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження», та чи вплинули ці невідповідності у виконавчих документах на результат прилюдних торгів та чи порушено під час проведення прилюдних торгів унаслідок цього права й законні інтереси осіб, які їх оспорювали. Саме такий по суті висновок міститься й у судових рішеннях, наданих заявниками для порівняння. Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статей 58, 62 Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів. Судові рішення у справі, що переглядається, ухвалені без установлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема не містять висновків, чи були порушення норм закону, які б вплинули на результат проведених прилюдних торгів та чи були порушені права й законні інтереси осіб, які їх оспорюють, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяви ОСОБА_5 та публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року, рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 липня 2015 року та рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко О.І. Потильчак В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-3174цс15 Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Виходячи з положень зазначеної правової норми сам по собі факт недотримання вимог щодо строків опублікування оголошення про проведення прилюдних торгів та його змісту, передбачених пунктами 3.5, 3.6 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі – Тимчасове положення), що не вплинуло на результат торгів, не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Окрім наявності зазначених порушень при проведенні прилюдних торгів, розглядаючи спір, суди повинні встановити, чи були порушені права й законні інтереси особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. У справі, яка переглядається, суди дійшли висновку, що прилюдні торги проведено з порушенням Тимчасового положення, оскільки відсутній звіт про оцінку арештованого нерухомого майна, однак залишили поза увагою, що відповідною постановою державного виконавця було залучено суб’єкта оціночної діяльності для оцінки майна, яке передавалось на реалізацію, та укладено договір щодо проведення експертної оцінки зазначеного майна з метою визначення його ринкової вартості згідно з указаною постановою державного виконавця у зв’язку з виконанням судового рішення про стягнення солідарно з боржників на користь банку кредитної заборгованості. Однак, пославшись на невідповідність у цих документах номера виконавчого провадження, прізвища державного виконавця та власника спірного майна, суди не встановили, чи визначалась вартість майна боржника, яке передавалось на реалізацію в порядку, передбаченому статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження», та чи наявність зазначених невідповідностей у виконавчих документах вплинула на результат прилюдних торгів та чи порушено внаслідок цього права й законні інтереси осіб під час проведення прилюдних торгів, які їх оспорювали. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F93909BEC717A1ADC2257FF100214EB2
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 1421/5229/12-ц Провадження N 14-194цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_3, заінтересовані особи: Державне підприємство "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), ОСОБА_4, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в складі судді Панькова Д.А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року в складі колегії суддів Данилової О.О., Лівінського І.В., Шаманської Н.О. у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Первомайський МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області) Ігнатюка Владислава Валерійовича, заінтересовані особи: ДП "Сетам", ОСОБА_4 та УСТАНОВИЛА: У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, у якій зазначав, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист, виданий Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 серпня 2016 року стягнення за цим виконавчим листом зупинено. Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про зупинення виконавчого провадження. Проте внаслідок неповідомлення державним виконавцем організатора електронних торгів про зупинення виконавчого провадження 18 серпня 2016 року о 22 год. через систему електронних торгів належний ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 було продано, прилюдні торги завершено з оголошенням переможця, а кошти надійшли на рахунок виконавчої служби. Посилаючись на порушення державним виконавцем порядку вчинення виконавчих дій, ОСОБА_3 просив визнати неправомірними дії щодо неповідомлення організатора торгів (ДП "Сетам") вчасно та в установлений законом спосіб про зупинення виконавчого провадження; визнати неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 275,60 грн. У своїй ухвалі суд першої інстанції керувався тим, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, оскільки 18 серпня 2016 року направив поштою постанову про зупинення виконавчого провадження до Миколаївської філії ДП "Сетам", яка отримала постанову 19 серпня 2016 року та 22 серпня 2016 року перенаправила її до головного офісу ДП "Сетам" і в той же день електронні торги за лотом 162299 були зупинені. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання протиправними проведення торгів і оголошення переможця скасовано, провадження у цій частині закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Ухвалу суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави 275,60 грн судового збору скасовано. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державний виконавець направив інформаційне повідомлення організатору торгів про зупинення виконавчого провадження з дотриманням вимог частини шостої статті 39 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) та пункту 3 розділу 1 Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року N 1620/28065 (далі - Порядок), а тому його дії у цій частині не можуть вважатися неправомірними. Разом з тим апеляційний суд зробив висновок, що вимоги щодо незаконності (протиправності) проведення електронних торгів з визначенням переможця не можуть бути розглянуті в порядку, передбаченому цивільним судочинством для розгляду скарг на дії державного виконавця, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю (за аналогією закону) відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали апеляційного суду). У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначав, що розділом VI ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) передбачено судовий контроль за виконанням судових рішень, відповідно до якого скарги на дії державного виконавця розглядаються саме в порядку цивільного судочинства. Рішення суду, за яким здійснюється виконавче провадження та у якому скаржник оскаржував дії державного виконавця, прийнято в порядку цивільного судочинства, а тому апеляційний суд незаконно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали). Також скаржник зазначав, що державний виконавець несе відповідальність за надсилання листа в належну організацію, яка має повноваження щодо зупинення електронних торгів. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 26 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ОСОБА_3 разом із матеріалами справи до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути частково задоволена з огляду на таке. Суди встановили, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист від 03 липня 2013 року N 2/484/52/13 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн. На реалізацію шляхом проведення електронних торгів передане нерухоме майно, що належить боржнику - житловий будинок N АДРЕСА_1. До системи електронних торгів внесено відповідну інформацію, сформовано лот торгів (дата публікації - 27 липня 2016 року), визначена дата проведення аукціону - 16 серпня 2016 року о 9 год. і та дата закінчення - 18 серпня 2016 року о 22 год. (а. с. 5). 18 серпня 2016 року при розгляді скарги ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області в іншому провадженні (N 4-с/484/31/16) ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області зупинено стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року (а. с. 3). Незважаючи на те, що стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, зупинено, 18 серпня 2016 року о 22 год. прилюдні торги відбулися і житловий будинок АДРЕСА_1 було відчужено шляхом продажу на прилюдних торгах. Згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону N 606-XIV (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу. Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду. Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред'явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Такий правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі N 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі N 6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1655цс16 та від 14 червня 2017 року у справі N 6-1804цс16. Оскільки предметом розгляду справи за скаргою ОСОБА_3 були дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення цими особами позову. На зазначене ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд уваги не звернули. Ураховуючи той факт, що подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, наведені у скарзі ОСОБА_3 вимоги у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів належить залишити без розгляду. Крім того, одним із доводів касаційної скарги є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема неповідомлення заінтересованої особи - ДП "Сетам" про судові засідання. Таким порушенням є і розгляд скарги без участі набувача нерухомого майна, прав та інтересів якого у будь-якому випадку стосується розгляд справи. Вивчивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці доводи заслуговують на увагу. Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. У статтях 74-76 ЦПК України було врегульовано порядок вручення судових повісток. Згідно з частинами п'ятою та восьмою статті 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю. Як убачається з матеріалів справи, заінтересована особа ДП "Сетам" жодного разу не була повідомлена судом першої інстанції про судові засідання, зокрема відповідно до супровідного листа від 20 вересня 2016 року на адресу ОСОБА_3 та начальника ВДВС суд направив лист-повідомлення про судове засідання на 26 вересня 2016 року (а. с. 10). На адресу ДП "Сетам" ані повістки, ані листа-повідомлення направлено не було. Також у судові засідання 30 вересня, 07 та 11 жовтня 2016 року ДП "Сетам" свого представника не направило, відомостей про отримання ним повістки матеріали справи не містять. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу без належного повідомлення заінтересованої особи, позбавив останню можливості ознайомитися зі скаргою та подати заперечення на неї і докази на підтвердження своїх заперечень, що призвело до поверхового розгляду справи. Зазначені порушення норм цивільного процесуального закону є істотними у зв'язку з тим, що впливають на висновок суду і не можуть бути виправлені на етапах перегляду судового рішення. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення сторін у справі про наявність судового спору та повідомлення заінтересованої особи про час та місце розгляду справи відповідно до вимог статей 74?76 ЦПК України, чим, окрім іншого, порушено і вимоги статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя. Помилку у визначенні складу учасників справи на стадії апеляційного перегляду виправити неможливо, тому ухвали судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області для продовження розгляду. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 414, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року скасувати. Вимоги ОСОБА_3 у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів - залишити без розгляду. В іншій частині ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  4. ПОСТАНОВА Іменем України 19 червня 2018 року м. Київ Справа N 910/5640/16 Провадження N 12-109гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - фізична особа - підприємець Федотов Вадим Юрійович (представник - Лівандовський В.В.), відповідачі - Державне підприємство "Сетам" (представник - не з'явився), Товариство з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" (представник - Добра Я.О.), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 910/5640/16 Господарського суду міста Києва за позовом фізичної особи-підприємця Федотова Вадима Юрійовича до Державного підприємства "Сетам", Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" про визнання електронних торгів такими, що відбулися, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року (головуючий суддя Сулім В.В., судді Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року (суддя Головіна К.І.), УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У березні 2016 року фізична особа - підприємець Федотов Вадим Юрійович (далі - ФОП Федотов В.Ю.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" (далі - ТОВ "Абсолют Фінанс") про скасування результатів електронних торгів, проведених 18 лютого 2016 року ДП "Сетам" з реалізації лота N 120614 "Нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, 11/7, загальною площею 362,4 кв. м" (далі - лот N 120614); визнання недійсним протоколу оформлення результатів електронних торгів, проведених ДП "Сетам" 18 лютого 2016 року, про реалізацію учаснику N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" лота N 120614; визнання електронних торгів з продажу лота N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року; визнання ФОП Федотова В.Ю. переможцем цих електронних торгів з продажу лота N 120614 з ціновою пропозицією 5 960 302,50 грн.; зобов'язання ДП "Сетам" скласти протокол електронних торгів з продажу лота N 120614, яким визначити переможцем торгів учасника N 10 - ФОП Федотова В.Ю. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15 лютого 2016 року він узяв участь в електронних торгах з продажу арештованого майна за лотом N 120614, що проводились ДП "Сетам", та о 17:48:07 запропонував за вказаним лотом ціну 5 960 302,50 грн. Незважаючи на те, що вказані торги повинні були завершитися о 18:00 того ж дня, система реалізації майна (далі - Система) продовжувала приймати ставки й після 18:00, зокрема, о 18:02:10 була прийнята ставка від учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" на суму 6 019 905,53 грн. Позивач стверджує, що в подальшому всупереч процедурі проведення електронних торгів, обумовленій положеннями законодавства України, ДП "Сетам" незаконно зупинило проведення вказаних торгів, посилаючись на наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, та 18 лютого 2016 року провело нові електронні торги з реалізації лота N 120614, за результатами яких переможцем електронних торгів було визнано ТОВ "Абсолют Фінанс". При цьому ДП "Сетам" належної інформації щодо підстав зупинення електронних торгів не надало, а вказало лише на повідомлення від 16 лютого 2016 року, розміщене на веб-сайті Системи, про наявність технічних причин. 3. За твердженнями ФОП Федотова В.Ю., ДП "Сетам" порушило охоронювані законом права та інтереси позивача як учасника вказаних торгів, що виявилося у протиправному їх зупиненні 15 лютого 2016 року та у проведенні нових електронних торгів 18 лютого 2016 року з реалізації лота N 120614, де переможцем було визнано іншого учасника, незважаючи на те, що позивач зробив найбільшу ставку до закінчення торгів. ФОП Федотов В.Ю. зазначає, що зупинення торгів 15 лютого 2016 року було протиправним та проведеним з порушенням процедури, визначеної законом, при цьому вважає, що торги, які відбулись 18 лютого 2016 року, не є їх продовженням, а є новими торгами, які були безпідставно призначені. Фактичні обставини справи, встановлені судами 4. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ДП "Сетам" проводило електронні торги за лотом N 120614, у яких на підставі відповідної заявки від 03 лютого 2016 року взяв участь позивач. 5. Згідно з оголошенням, розміщеним на офіційному веб-сайті ДП "Сетам", для проведення вказаних електронних торгів були встановлені такі умови: час початку аукціону - 15 лютого 2016 року о 09:00; час закінчення аукціону - 15 лютого 2016 року о 18:00; стартова ціна - 5 960 302,50 грн. крок аукціону - 59 603,03 грн. 6. Крім цього, суди встановили, що 15 лютого 2016 року остання цінова пропозиція за лотом N 120614 надійшла о 17:48:07 від ФОП Федотова В.Ю. як учасника N 10, проте о 18:02:10 ставки учасників продовжували прийматись, а саме від учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс". 7. На підставі викладеного, ДП "Сетам" склало 15 лютого 2016 року акт про зупинення електронних торгів за лотом N 120614 з технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, оскільки приймання ставок після закінчення аукціону, тобто після 18:00, свідчить про наявність технічних несправностей Системи, що унеможливили проведення електронних торгів відповідно до норм чинного законодавства, внаслідок чого електронні торги були зупинені та на веб-сайті ДП "Сетам" було розміщено повідомлення про те, що з метою забезпечення проведення електронних торгів відповідно до вимог законодавства, ДП "Сетам" прийняло рішення про зупинення торгів, які відбувались 15 лютого 2016 року, в тому числі й за лотом N 120614, через наявність технічних підстав, що унеможливили коректне проведення торгів. У вказаному повідомленні також зазначалось, що відповідач прийняв рішення про поновлення вказаних електронних торгів 18 лютого 2016 року. 8. За наслідками електронних торгів, проведених 18 лютого 2016 року, було сформовано протокол N 146564, за яким переможцем торгів визначено учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" як особу з найвищою ціновою пропозицією в сумі 5 960 302,50 грн. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 червня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017 року, у позові відмовлено. 10. Судові рішення мотивовано тим, що посилаючись на порушення організатором електронних торгів процедури їх зупинення та поновлення, позивач просив скасувати результати електронних торгів, проведених відповідачем 18 лютого 2016 року, проте обраний позивачем спосіб захисту свого права у вигляді вимоги про скасування результатів електронних торгів не відповідає встановленим законодавством способам захисту. 11. При цьому позивач не довів наявності в діях відповідача протиправності під час проведення електронних торгів, оскільки ДП "Сетам" зупинило електронні торги на підставі відповідної норми Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 16 квітня 2014 року N 656/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2014 року за N 427/25204. (пункту 2 розділу Х); закінчення торгів 15 лютого 2016 року фактично відбулося о 18:02:10, тому ставка учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" не може вважатися заявленою неправомірно; акт про зупинення електронних торгів від 15 лютого 2016 року складений організатором; інформація про відновлення електронних торгів була розміщена 16 лютого 2016 року на веб-сайті ДП "Сетам" у мережі Інтернет. 12. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним протоколу оформлення результатів електронних торгів від 18 лютого 2016 року суди дійшли висновку, що протокол є документом, який фіксує результат електронних торгів і не є актом за змістом статті 20 Господарського кодексу України, тому така позовна вимога також задоволена бути не може в судовому порядку. 13. Що стосується решти позовних вимог про визнання електронних торгів такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, визнання позивача переможцем цих електронних торгів за лотом N 120614 з ціновою пропозицією 5 960 302,50 грн. зобов'язання відповідача скласти протокол електронних торгів за лотом N 120614, яким визначити переможцем торгів учасника N 10 - ФОП Федотова В.Ю., то у їх задоволенні суди також відмовили з огляду на те, що вони є похідними від основної вимоги про скасування результатів електронних торгів, безпідставність та необґрунтованість якої встановлено судом. 14. Постановою Вищого господарського суду України від 04 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 14 червня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. 15. Постанову мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги доводи ФОП Федотова В.Ю. та не встановлено обставин щодо дотримання вимог пункту 3 Розділу XI Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України N 2710/5 від 22 грудня 2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2015 року за N 1620/28065 (далі - Порядок), при здійсненні організатором електронних торгів заходів щодо відновлення електронних торгів 18 лютого 2016 року та належного, визначеного законодавством, повідомлення всіх учасників електронних торгів. 16. Крім цього, судами першої та апеляційної інстанції не взято до уваги доводи позивача та не встановлені відповідні обставини, зокрема щодо правомірності продовження електронних торгів та прийняття ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" 15 лютого 2016 року після закінчення визначених дати та часу проведення електронних торгів - о 18:02:10; чи є таке продовження прийняття ставок учасників після закінчення визначеного строку електронних торгів технічною підставою для зупинення електронних торгів, визначеною у пункті 2 розділу XI Порядку; обставини стосовно відповідності акта про зупинення електронних торгів 15 лютого 2016 року вимогам Порядку щодо фіксації у цьому акті підстави та рішення про їх зупинення, часу такого припинення та часу формування акта з відповідним його розміщенням на веб-сайті ДП "Сетам". 17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано результати електронних торгів, проведених ДП "Сетам" 18 лютого 2016 року з реалізації лоту N 120614. Визнано недійсним протокол проведення електронних торгів N 146564, сформований 01 квітня 2016 року за результатами проведених ДП "Сетам" 18 лютого 2016 року електронних торгів з продажу лота N 120614 на користь учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс". Визнано ФОП Федотова В.Ю. переможцем електронних торгів з продажу лота N 120614 з ціновою пропозицією 5 960 302,50 грн. проведених ДП "Сетам". 18. Судові рішення мотивовані тим, що акт про зупинення електронних торгів, сформований 15 лютого 2016 року, не відповідає вимогам Порядку щодо фіксації у цьому акті підстави та рішення про їх зупинення, часу такого припинення та часу формування акта із відповідним його розміщенням на веб-сайті, тому зупинення електронних торгів є незаконним. Вказане свідчить про недотримання вимог пункту 3 Розділу XI Порядку при здійсненні ДП "Сетам", як організатором електронних торгів, заходів щодо відновлення таких торгів 18 лютого 2016 року та належного, визначеного законодавством, повідомлення всіх учасників електронних торгів. 19. Вимога позивача про визнання електронних торгів з продажу лота N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, судами не задоволена, оскільки фактично спрямована на встановлення певного юридичного факту, що не віднесено до компетенції господарського суду, внаслідок якого правовідносини сторін зміняться. 20. Зважаючи на недоведеність позивачем факту ухилення ДП "Сетам" від складення протоколу електронних торгів, у якому переможцем визначено позивача, суди мотивували, що відповідна вимога ФОП Федотова В.Ю. є передчасною. Короткий зміст вимог касаційної скарги 21. У лютому 2018 року ТОВ "Абсолют Фінанс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ФОП Федотова В.Ю. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 22. У касаційній скарзі ТОВ "Абсолют Фінанс" зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, і постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке. 23. 15 лютого 2016 року відбувся збій у роботі Системи, оскільки продовження прийняття ставок після 18:00 години свідчить про наявність технічних проблем у роботі системи, що відповідно унеможливило подальше проведення електронних торгів та стало підставою для правомірного їх зупинення та складення акта на підставі вимог Порядку. 24. Також за твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, всім учасникам зупинених спірних торгів 18 лютого 2016 року Системою було надіслано до особистого кабінету на сайті Системи повідомлення про те, що торги поновлено та вони мають можливість робити ставки. Факт отримання такого повідомлення позивачем підтверджується інформаційною довідкою начальника відділу системного адміністрування телекомунікаційних систем ДП "Сетам" Корольова Д.С. 25. У касаційній скарзі ТОВ "Абсолют Фінанс" також послалося на порушення судами попередніх інстанцій під час розгляду справи правил суб'єктної юрисдикції, оскільки спірні правовідносини, які виникли між позивачем, як учасником торгів - фізичною особою, та відповідачами, як юридичними особами є суто цивільними правовідносинами і не мають характеру господарсько-правових відносин, а тому господарський суд повинен був закрити провадження у справі на підставі статті 231 Господарського процесуального кодексу України. 26. У судовому засіданні представник ТОВ "Абсолют Фінанс" підтримав доводи наведені у касаційній скарзі та просив її задовольнити, а також наголосив на наявності підстав для закриття провадження у справі. Узагальнений виклад позицій учасників справи 27. У квітні 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив ФОП Федотова В.Ю. на касаційну скаргу ТОВ "Абсолют Фінанс", у якому позивач зазначив, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими. Продовження електронних торгів та прийняття ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" після закінчення визначених дати та часу їх проведення є неправомірним, а прийняття системою о 18:02:10 ставки, зважаючи на закінчення визначеного строку електронних торгів не є технічною підставою для їх зупинення. 28. Крім цього, ФОП Федотов В.Ю. зазначає, що у спірних правовідносинах він виступає як суб'єкт господарювання, отже, суб'єктний склад сторін цього господарського спору та характер спірних правовідносин відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час пред'явлення позову). 29. 05 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання ФОП Федотова В.Ю. про повернення справи N 910/5640/16 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки під час прийняття Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду ухвали від 17 квітня 2018 року про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не було підстав визначених статтею 302 Господарського процесуального кодексу України для такої передачі. 30. У судовому засіданні представник ФОП Федотова В.Ю. заперечував проти касаційної скарги з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу. Вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають обставинам справи і прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 31. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Абсолют Фінанс" та призначено її розгляд у судовому засіданні. 32. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 року дану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 33. Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що за доводами касаційної скарги позивач у справі фактично брав участь в електронних торгах як фізична особа, а не як фізична особа - підприємець, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, тому позивач мав звертатися за захистом своїх прав до суду загальної юрисдикції; на думку скаржника, спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, є цивільно-правовими, не мають характеру господарсько-правових, тому спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. 34. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2018 року справу прийняла та призначила її до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій (1.1.) Щодо визначення юрисдикції 35. Доводи скаржника щодо порушення юрисдикції господарських судів при розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги з огляду на таке. 36. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 37. Підвідомчість господарських справ встановлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. 38. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 39. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлював, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 40. У пункті 1 Порядку вказано, що терміни вживаються у таких значеннях: веб-сайт електронних торгів - електронний ресурс, що є складовою частиною системи електронних торгів, на якому розміщуються організаційно-методичні матеріали, інформаційні повідомлення про електронні торги та результати їх проведення, здійснюються реєстрація учасників, подання заяв на участь в електронних торгах, забезпечується доступ спостерігачів електронних торгів та проводяться електронні торги; електронні торги - продаж майна на прилюдних торгах за принципом аукціону або на комісійних умовах засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну; заявник - фізична особа, що має повну дієздатність, або її належним чином уповноважений представник, юридична особа в особі представника, уповноваженого виступати від її імені, які подали заявку на участь в електронних торгах через Веб-сайт засобами системи електронних торгів. 41. Тобто заявником та переможцем електронних торгів може бути фізична особа або юридична особа, від імені та в інтересах якої діє уповноважений представник. 42. Відповідно до статті 318 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. 43. Суб'єктом права власності є фізична особа. Цивільний кодексу України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення. 44. З урахуванням наведених приписів Цивільного кодексу України та Порядку, які узгоджуються між собою в частині суб'єктів права власності, можна зробити висновок, що учасниками, переможцями торгів, набувачами майна на торгах, а отже, і власниками такого майна є фізичні або юридичні особи. 45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Федотовим В.Ю. під час реєстрації на веб-сайті електронних торгів використана форма для реєстрації участі у спірних торгах не для фізичних осіб, а саме для юридичних осіб, яка містить не властиві для перших наступні реквізити: код ЄДРПОУ та інформацію щодо платника ПДВ. Крім цього, під час проходження реєстрації позивачем надано реквізити банківського рахунку, відкритого ФОП Федотову В.Ю., з якого надалі й був сплачений гарантійний внесок. 46. Велика Палата Верховного Суду, з огляду на неодноразовий розгляд цієї справи господарськими судами, враховуючи необхідність дотримання принципу правової визначеності, вважає, що реєструючись учасником спірних торгів, скориставшись наявними опціями на веб-сайті електронних торгів, та сплачуючи гарантійний внесок (який був повернений ДП "Сетам" на той самий банківський рахунок) Федотов В.Ю. обґрунтовано вважав, що він діяв саме як фізична особа-підприємець. 47. Наведені висновки зроблені з урахуванням викладених обставин даної справи та не вказують на відхід від правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі N 725/3212/16-ц (провадження N 14-3цс18), від 06 червня 2018 року у справі N 910/856/17 (провадження N 12-128гс18). 48. За таких обставин, приймаючи рішення про часткове задоволення позову суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач у спірних правовідносинах виступає як суб'єкт господарювання, відтак, суб'єктний склад сторін цього спору та характер спірних правовідносин відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), позов у справі пред'явлено фізичною особою-підприємцем до юридичної особи, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. 49. Отже, доводи касаційної скарги про непідвідомчість даного спору господарському суду відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані, а суди першої й апеляційної інстанції дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства. (1.2.) Щодо вирішення спору по суті 50. Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку організатор вносить до Системи інформацію про майно та формує лот торгів (інформаційне повідомлення про електронні торги) на підставі отриманої ним заявки не пізніше ніж на другий робочий день з дати її отримання. Лот вноситься за типом, найменуванням, категорією відповідно до класифікації, що підтримується Системою, що забезпечує вільний та прямий пошук за відповідними пошуковими критеріями (вид майна, назва, модель, регіон зберігання, стартова ціна, номер виконавчого провадження згідно з Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень тощо). 51. Для участі в електронних торгах учасник проходить процедуру реєстрації на веб-сайті, подає заявку на участь в електронних торгах за кожним лотом окремо за формою, розміщеною на веб-сайті, сплачує гарантійний внесок на рахунок організатора (крім випадків, визначених розділом VI, пунктами 1, 2 розділу VII цього Порядку) та виконує інші вимоги, визначені Порядком. Система автоматично завершує реєстрацію учасника та надає йому відповідний доступ до участі у торгах негайно після підтвердження організатором сплати сум гарантійного внеску, а за лотами, де така сплата не вимагається, одразу після належного заповнення заявки учасника (пункт 2 розділу IV Порядку). 52. Усі учасники, що були зареєстровані організатором, мають он-лайн доступ до перебігу електронних торгів. Учасники висувають свої цінові пропозиції щодо лота. Цінова пропозиція подається через веб-сайт електронних торгів з кроком підвищення ставки, зазначеним у повідомленні про електронні торги. Перша цінова пропозиція може бути рівною стартовій ціні лота. Кожна наступна цінова пропозиція повинна містити ціну, що на встановлений Організатором крок вища за попередню. Моментом подання цінової пропозиції вважається зафіксований Системою момент відправки учасником цінової пропозиції засобами Системи. Зареєстрований учасник може у будь-який момент електронних торгів зробити відповідну цінову пропозицію (пункт 3 розділу V Порядку). 53. Розділом V Порядку передбачено, що реалізація майна здійснюється шляхом проведення організатором електронних торгів. Якщо остання цінова пропозиція надійшла за 5 хвилин до завершення строку, визначеного в абзаці першому цього пункту, електронні торги автоматично продовжуються на 10 хвилин від часу подання останньої цінової пропозиції, але не пізніше 24.00 години. 54. Як уже зазначалося, в оголошенні, розміщеному на офіційному веб-сайті ДП "Сетам", для проведення електронних торгів були встановлені час початку аукціону - 15 лютого 2016 року о 09:00; час закінчення аукціону - 15 лютого 2016 року о 18:00. 55. Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що продовження електронних торгів та прийняття ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс" після закінчення визначених дати та часу проведення електронних торгів, а саме - 15 лютого 2016 року о 18:02:10 було неправомірним, оскільки остання цінова пропозиція надійшла від позивача о 17:48:07, тобто більше ніж за 5 хвилин до завершення строку проведення аукціону, тому визначені Порядком підстави для продовження електронних торгів були відсутні. 56. Відповідно до пункту 2 розділу XI Порядку підставою для зупинення електронних торгів в цілому або за окремим лотом є: рішення суду щодо зупинення реалізації арештованого майна; зупинення виконавчого провадження у випадках, визначених Законом України "Про виконавче провадження"; наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, виключно на період відновлення її працездатності. 57. За таких обставин судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що прийняття Системою 15 лютого 2016 року о 18:02:10 ставки учасника N 12 - ТОВ "Абсолют Фінанс", зважаючи на закінчення визначеного строку електронних торгів, не є технічною підставою для їх зупинення в розумінні пункті 2 розділу XI Порядку, оскільки ставка, здійснена після закінчення аукціону, тобто після завершення подання цінових пропозицій, не змінює результатів такого аукціону та не позбавляє організатора аукціону можливості визначити дійсного переможця проведених торгів. 58. Пунктом 3 розділу XI Порядку передбачено, що за наявності підстав, визначених у пункті 2 цього розділу, організатор негайно зупиняє електронні торги в цілому або за окремим лотом, про що складає акт про зупинення електронних торгів з фіксацією підстави та рішення про їх зупинення. Цей акт засобами Системи автоматично розміщується на веб-сайті. З моменту зупинення електронних торгів в цілому або за окремим лотом строки електронних торгів автоматично призупиняються. 59. У разі усунення підстав для зупинення електронних торгів організатор з дотриманням вимог Порядку засобами Системи здійснює заходи щодо відновлення електронних торгів у цілому або за окремим лотом із збереженням попередніх умов їх проведення, продовженням строку торгів та без уцінки майна. Інформація про відновлення електронних торгів не пізніше наступного робочого дня з дня їх відновлення засобами Системи розміщується на веб-сайті та надсилається усім учасникам в їх особисті кабінети. Інформація про відновлення електронних торгів обов'язково повинна містити підстави для відновлення електронних торгів та дату і час їх початку (абзац другий пункт 3 розділу XI Порядку). 60. На підставі викладено суди дійшли правильних висновків, що акт про зупинення електронних торгів від 15 лютого 2016 року сформований без будь-якого конкретного зазначення про те, в чому саме полягала технічна підстава зупинення електронних торгів, і чим саме вона унеможливила роботу Системи та зумовила зупинення проведення спірних електронних торгів; вказаний акт не містить будь-яких відомостей про час його складення, а також не містить зазначення рішення про зупинення електронних торгів, тому цей акт про зупинення електронних торгів не відповідає вимогам Порядку, а звідси, відбулося неправомірне зупинення електронних торгів, що проводились 15 лютого 2016 року, тобто немає підстав для їх продовження, а тим більше для призначення нових торгів. З огляду на це, проведення ДП "Сетам" торгів 18 лютого 2016 року є так само протиправним, а результати їх проведення, оформлені протоколом проведення електронних торгів N 146564, сформованим 01 квітня 2016 року, є незаконними. 61. Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 62. За змістом частини четвертої статті 656 Цивільного кодексу Українидо договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. 63. Пунктом 1 розділу VIII Порядку передбачено, що після закінчення електронних торгів (закінчення строку аукціону з урахуванням його можливого продовження) на веб-сайті відображаються відомості про завершення електронних торгів. Система автоматично формує та розміщує на веб-сайті протокол електронних торгів за лотом у день закінчення таких електронних торгів або не пізніше наступного робочого дня. До протоколу вноситься така інформація: дата і час початку та завершення електронних торгів; реєстраційний номер лота; назва лота; стартова ціна та ціна продажу лота, цінові пропозиції учасників, особливі ставки купівлі лота учасників, якщо вони мали місце; сума сплаченого гарантійного внеску, якщо його сплата вимагалася умовами торгів; розмір винагороди Організатору, яку повинен сплатити переможець електронних торгів, та реквізити рахунку для її сплати; відомості про переможця електронних торгів (унікальний реєстраційний номер учасника); дата, до якої переможець електронних торгів повинен повністю сплатити ціну лота; реквізити рахунку відділу державної виконавчої служби, на який необхідно перерахувати кошти за придбане майно. 64. За змістом частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення (у даному випадку - безпосередньо за результатами торгів), то підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів. 65. Відповідно до пункту 5 розділу V Порядку переможцем електронних торгів у формі аукціону визнається учасник, від якого на момент завершення електронних торгів надійшла найвища цінова пропозиція. Отже, моментом укладення договору купівлі - продажу майна, яке продане на торгах, є момент завершення електронних торгів. При цьому акт про проведені електронні торги, який відповідно до пункту 4 розділу Х Порядку складається після повного розрахунку переможця за придбане майно (тобто після повного виконання договору купівлі - продажу покупцем), є волевиявленням продавця щодо передання проданого майна у володіння покупцю, а не оформленням договірних відносин купівлі - продажу майна на публічних торгах, як помилково вважали суди. Водночас ця помилка не вплинула на вирішення спору по суті. 66. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів щодо відсутності підстав для задоволення вимоги позивача про визнання електронних торгів з продажу лоту N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, оскільки судами вже були встановлені фактичні обставини справи, зокрема, щодо проведення електронних торгів саме 15 лютого 2016 року, а висновками судів підтверджено незаконність зупинення цих торгів та наслідків такого зупинення. 67. Крім цього, правильними є висновки судів, що визнання електронних торгів з продажу лоту N 120614 такими, що відбулися 15 лютого 2016 року, фактично спрямовані на встановлення певного юридичного факту, внаслідок якого правовідносини сторін зміняться, оскільки становлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій господарській справі. 68. Зважаючи на недоведеність позивачем факту ухилення ДП "Сетам" від складання протоколу електронних торгів, у якому переможцем визначено позивача, суди дійшли правильних висновків, що відповідна позовна вимога ФОП Федотова В.Ю. є передчасною, оскільки обов'язок скласти протокол електронних торгів за результатами їх проведення із визначенням переможця таких торгів виникає на підставі законодавства, зокрема, Порядку, що виключає можливість повторного зобов'язання судом ДП "Сетам" вчинити такі дії. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 69. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 70. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 71. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Абсолют Фінанс" - без задоволення. Щодо судових витрат 72. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 73. Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у даній справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 300 - 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі N 910/5640/16 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Франківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру, припинення права власності, вилучення реєстраційного запису, проведення реєстрації права власності за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2016 року та рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 грудня 2015 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру, припинення права власності, вилучення реєстраційного запису, проведення реєстрації права власності. Позивач зазначав, що 17 квітня 2013 року Приватне підприємство «Нива-В.Ш.» (далі – ПП «Нива-В.Ш.») провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна – двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 65,7 кв. м, яка належала йому на праві приватної власності. Переможцем прилюдних торгів було визнано ОСОБА_3. 23 грудня 2013 року ОСОБА_3 відчужила вказану квартиру ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу. Апеляційний суд Львівської області рішенням від 23 березня 2015 року, ухваленим за результатом розгляду справи за позовом ОСОБА_1, поданим до суду у жовтні 2013 року, визнав недійсними зазначені прилюдні торги. Посилаючись на те, що квартира вибула з його володіння як законного власника та що ОСОБА_3 не мала права її відчужувати, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивач просив: витребувати із чужого незаконного володіння на свою користь від ОСОБА_2 зазначену квартиру, визнати за собою право власності на квартиру, припинити право власності ОСОБА_2 на неї, вилучити реєстраційний запис щодо права власності відповідача на вказану квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, провести реєстрацію за ним права власності на зазначену квартиру відповідним органом державної реєстраційної служби. Галицький районний суд м. Львова рішенням від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 липня 2016 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 388 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норм матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії судових рішень колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня, 16 грудня 2015 року, 27 січня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 10 червня 2015 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17 квітня 2013 року в межах виконавчого провадження Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції з виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 травня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») 313 тис. 311 грн 27 коп. заборгованості за кредитним договором відбулись прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, загальною площею 65,7 кв. м, яка належала на праві власності ОСОБА_1. Згідно з протоколом від 17 квітня 2013 року про проведення цих прилюдних торгів переможцем визначено ОСОБА_3. На підставі вказаного протоколу ОСОБА_3 було видано свідоцтво про придбання вказаної квартири. 23 грудня 2013 року ОСОБА_3 відчужила зазначену квартиру ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу. Апеляційний суд Львівської області рішенням від 23 березня 2015 року, ухваленим за результатом розгляду справи за позовом ОСОБА_1, поданим до суду у жовтні 2013 року, визнав недійсними зазначені прилюдні торги та правовстановлюючі документи на спірну квартиру. Колегія судів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 17 квітня 2015 року залишила рішення апеляційного суду без змін. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що нерухоме майно, реалізоване на прилюдних торгах, які у подальшому визнані судом недійсними, не підлягає витребуванню з передбачених частиною першою статті 388 ЦК України підстав особою, якщо її права не порушено внаслідок проведення цих торгів, а самі торги визнані недійсними через порушення порядку їх проведення. При цьому суди зазначили, що під час розгляду позову про визнання публічних торгів недійсними і витребування майна в особи, яка придбала його на торгах, суд має дати оцінку тому, чи є порушення, на які посилається позивач, суттєвими та чи вплинули вони на результат торгів. У зв’язку із цим позов про визнання публічних торгів недійсними, пред’явлений особою, права і законні інтереси якої не були порушені внаслідок відступлення від встановленого законом порядку проведення торгів, і обґрунтовані такими обставинами позовні вимоги власника про витребування проданого на торгах майна задоволенню не підлягають. У разі наявності підстав для визнання публічних торгів недійсними у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору – організатор торгів та їх переможець; отже, після цього майно підлягає повторному продажу з публічних торгів відповідно до порядку, встановленого для виконання судового рішення, оскільки задоволення позову про визнання торгів недійсними не скасовує судового рішення, для виконання якого такі торги були проведені. Крім зазначеного, у разі ухвалення рішення у цій справі про витребування майна таке рішення перешкоджатиме належному виконанню судового рішення про стягнення заборгованості з позивача. Разом з тим на обґрунтування підстав перегляду судових рішень заявник надав копії судових рішень колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у яких: - викладений висновок суду касаційної інстанції про те, що в разі визнання в судовому порядку прилюдних торгів такими, що не відбулися, нерухоме майно, яке було реалізовано на цих прилюдних торгах, підлягає витребуванню у володільця на підставі статті 388 ЦК України (ухвала від 16 грудня 2015 року); - суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав допущення судами порушень норм ЦПК України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи (ухвала від 15 липня 2015 року); - суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про витребування нерухомого майна в останнього власника відповідно до положень статті 388 ЦК України, установивши факти відсутності виконавчого провадження щодо позивача та непроведення прилюдних торгів з реалізації цього нерухомого майна (рішення від 27 січня 2016 року). Отже, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. У наданій також заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року міститься висновок про те, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що Приватне підприємство «Транспортні логістичні системи» (далі – ПП «ТЛС») продало нежитлові приміщення після розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу, відповідно до якого право власності до покупця (ПП «ТЛС») переходить з моменту сплати повної вартості нежитлових приміщень та державної реєстрації цього договору. Таким чином, оскільки ПП «ТЛС» не сплатило повної вартості зазначеного нерухомого майна, до нього не перейшло право власності на зазначені нежилі приміщення, а відповідно власником цих приміщень залишалась територіальна громада Святошинського району м. Києва, яка зазначені приміщення не продавала, а тому, майно вибуло з володіння власника поза його волею. Таким чином, вказана постанова Верховного Суду України не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки у справі, за результатами перегляду якої її ухвалено, та у справі, яка переглядається, суди встановили різні фактичні обставини. Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2016 року та рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 грудня 2015 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко Постанова від 15 травня 2017 року № 6-2369цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/98E89DA9AA7823B4C2258138003E2F43
  6. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Євтушенко О.І.,суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М., Мостової Г.І., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_7 про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення торгів, акту про реалізацію нерухомого майна, свідоцтва про право власності на майно, визнання права власності на Ѕ частину квартири, за касаційними скаргами представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 та представника Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції - Сидорової Наталії Володимирівни на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 08 лютого 2016 року, в с т а н о в и л а: У липні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС Миколаївського МУЮ), державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_7 про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення торгів, акту про реалізацію нерухомого майна, свідоцтва про право власності на майно. На обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_10, з яким вона перебуває у шлюбі, є співвласниками трикімнатної квартири АДРЕСА_1. Іншого житла вона немає. У березні 2015 року Ленінським ВДВС Миколаївського МУЮ в рахунок погашення її чоловіком ОСОБА_10 заборгованості в сумі 363 866 грн 65 коп. за зведеним виконавчим провадженням № 26792642 на електронних торгах було реалізовано належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1, переможцем яких стала ОСОБА_7 Посилаючись на те, що при продажу нерухомого майна були порушені її права як співвласника Ѕ квартири, що є спільним майном подружжя, квартиру було реалізовано без виділу частки боржника у виконавчому провадженні, продаж спірного майна суперечить вимогам ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» просила позов задовольнити. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 08 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано у частині відмови у визнанні недійсними електронних торгів, протоколу проведення торгів, акту про реалізацію нерухомого майна, свідоцтва про право власності на майно, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсними електронні торги, проведені 10 березня 2015 року Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України з продажу квартири АДРЕСА_1. Визнано недійсним протокол № 59730 проведення електронних торгів від 10 березня 2015 року та акт про реалізацію нерухомого майна з електронних торгів, складений державним виконавцем Сидоровою Н. В. та затверджений начальником Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Павлюком П. М. щодо продажу цієї квартири. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, видане на ім'я ОСОБА_7 В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційних скаргах заявники просять оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на таке. Судами встановлено, що ОСОБА_10 згідно із договором купівлі-продажу від 9 жовтня 1996 року є власником квартири АДРЕСА_1. 10 грудня 2012 року державним виконавцем Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ в рахунок погашення ОСОБА_10 заборгованості в сумі 363 866 грн 65 коп. за зведеним виконавчим провадженням № 26792642 складено акт опису й арешту майна, до якого включено квартиру АДРЕСА_1. 10 березня 2015 року ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України проведено електронні торги з реалізації спірної квартири за ціною 422700 грн., переможцем яких стала ОСОБА_7 На підставі вказаних документів, якими оформлені електронні торги, приватним нотаріусом Сіряковою О.В. 10 квітня 2015 року на ім'я переможця ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру. Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_6 посилалась на те, що з 02 липня 1988 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 Спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя, оскільки була придбана у 1996 року під час шлюбу з відповідачем. Тому відчуження належної їй частки в квартирі на електронних торгах без її згоди є порушенням її права як співвласника вказаного майна. Реалізація спірної квартири без виділу частки боржника у виконавчому провадженні суперечить вимогам ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження». За змістом приписів ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно (ч. 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі, якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Виходячи з ч. 1 ст. 22 КпШС у редакції, чинній на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, встановивши, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_10 як така, що придбана ними у період шлюбу, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відчуження належної позивачу частки у квартирі на електронних торгах без її згоди є порушенням права останньої як співвласника вказаного майна. Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на законі та узгоджуються з матеріалами справи. Доводи касаційних скарг про те, що позивач не повідомила державного виконавця про своє право на частку у спірній квартирі - безпідставні, оскільки в силу вимог ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, законодавець наділяє правом звернутися до суду із поданням для визначення частки боржника у спільному майні безпосередньо самого державного виконавця, яке останнім не було реалізовано у встановленому законом порядку. Натомість державний виконавець обмежився лише констатацією того факту, що спірна квартира зареєстрована лише на боржника ОСОБА_10 Проте сам по собі факт реєстрації спірного майна на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише тій особі, на ім'я якої воно зареєстровано, оскільки відповідно до ст. 22 КпШС у редакції, чинній на час придбання спірної квартири, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Інші доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування не встановлено. Відповідно до ст. 337 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на рішення суду, суд касаційної інстанції відхиляє скаргу і залишає рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційні скарги представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 та представника Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції - Сидорової Наталії Володимирівни відхилити. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 08 лютого 2016 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Л.М. Мазур Г.І. Мостова О.В. Попович Справа № 489/4802/15-ц http://reyestr.court.gov.ua/Review/70987331
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Головного управління юстиції у Херсонській області, Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», третя особа із самостійними вимогами – ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог – ОСОБА_2, про визнання недійсними прилюдних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки з прилюдних торгів та свідоцтва про право власності за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі - ПАТ «Дельта банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на численні порушення чинного законодавства, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, об'єднання виконавчих проваджень, визначення вартості та оцінки майна та закінчення виконавчого провадження. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними прилюдні торги з реалізації належного йому майна, посилаючись на неповідомлення його належним чином про час і місце проведення прилюдних торгів та на неправомірність проведення торгів на підставі оцінки майна, шестимісячний строк дії якої закінчився. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 17 липня 2014 року в задоволенні позовів ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 19 січня 2015 року рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 17 липня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позовів ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Апеляційного суду Херсонської області від 19 січня 2015 року скасовано, а рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 17 липня 2014 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановленої у справі ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктів 3.2, 3.4, 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення). На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 29 червня 2016 року (№ 6-547цс16), 25 листопада 2015 року (№ 6-1749цс15), 29 червня 2016 року (№ 6-370цс16), 13 квітня 2016 року (№ 6-2988цс15), 1 жовтня 2014 року (№ 6-147цс14), 22 жовтня 2014 року (№ 6-124цс14), 28 січня 2015 року (№ 6-227цс14), 15 квітня 2015 року (№ 6-42цс15), 2 вересня 2015 року (№ 6-813цс15). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Під час розгляду справи суди установили таке. 8 липня 2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (далі – АКІБ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 на забезпечення укладеного між цими ж сторонами кредитного договору від 7 липня 2005 року був укладений іпотечний договір, предметом якого є приміщення площею 313, 5 кв.м на АДРЕСА_1. ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх договірних зобов'язань, у зв'язку із чим банк звернувся до нього з позовами про стягнення заборгованості за вищезазначеними кредитним та іпотечним договорами. Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 28 вересня 2011 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта банк», яке є правонаступником АКІБ «Укрсиббанк», заборгованість за кредитним договором від 7 липня 2005 року у загальній сумі 1820827,43 грн. На виконання цього рішення було видано виконавчий лист від 19 квітня 2012 року НОМЕР_1, на підставі якого 8 червня 2012 року відділом державної виконавчої служби Комсомольського районного управління юстиції у м. Херсоні було відкрито виконавче провадження. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «Укрсиббанк»), що було правонаступником АКІБ «Укрсиббанк», заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 2985096,69 грн. На виконання цього рішення було видано виконавчий лист від 10 травня 2012 року НОМЕР_2, який за постановою відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області (далі – УДВС ГУЮ у Херсонській області) від 8 січня 2014 року було прийнято до виконання у виконавчому провадженні. Постановою відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Херсонській області від 30 грудня 2013 року вказані вище виконавчі провадження зведені в одне виконавче провадження НОМЕР_3. 10 липня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Херсонській області було складено акт опису та арешту майна, що належить ОСОБА_1, а саме: приміщення магазину промислових товарів загальною площею 313,5 кв. м, розташованого АДРЕСА_1, а також у цей же день було винесено постанову про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. 22 липня 2013 року було складено звіт про незалежну оцінку майна -зазначеного вище нежитлового приміщення, відповідно до якої його ринкова вартість становить 586393 грн. 6 вересня 2013 року між ГУЮ у Херсонській області та ПП «Нива-В.Ш.» було укладено договір НОМЕР_4 про надання послуг щодо організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, - приміщення магазину промислових товарів загальною площею 313,5 кв. м, розташованого АДРЕСА_1. 7 лютого 2014 року ПП «Нива-В.Ш.» було проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - приміщення магазину промислових товарів загальною площею 313,5 кв. м, розташованого АДРЕСА_1. За результатами прилюдних торгів приміщення продано ОСОБА_2 за 446000 грн, який запропонував найвищу ціну, але не нижчу за початкову ціну продажу, про що 7 лютого 2014 року державний виконавець ГУЮ у Херсонській області склав відповідний акт про реалізацію предмета іпотеки, затверджений у встановленому порядку, на підставі якого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_4 20 лютого 2014 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке зареєстровано в передбаченому законом порядку. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з недоведеності факту порушень відповідачами вимог Тимчасового положення під час організації та проведення прилюдних торгів, які відбулися 7 лютого 2014 року, що вплинули на результати торгів та порушили права і законні інтереси позивачів - ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_1. У наданих для порівняння постановах Верховний Суд України дійшов таких висновків: - проведення прилюдних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною відповідно до звіту про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме: частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження»; пунктів 3.2, 3.4 зазначеного Тимчасового положення (від 1 жовтня 2014 року № 6-147цс14, 22 жовтня 2014 року № 6-124цс14, 28 січня 2015 року № 6-227цс14, 15 квітня 2015 року №6-42цс15); - неналежне повідомлення боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів є підставою для задоволення позовних вимог про визнання прилюдних торгів недійсними (від 2 вересня 2015 року №6-813цс15). Отже, існує невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктів 3.2, 3.4, 3.11 Тимчасового положення в частині строку чинності звіту про оцінку майна. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою – третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв’язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням. Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24–27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85). Частиною третьою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону, за частиною першою якої визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майна державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Відповідно до частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Частиною п’ятою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», пунктом 7.1 Тимчасового положення, абзацом третім підпункту 5.12.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за цією ж датою за № 865/4158, передбачено підстави й порядок призначення повторних прилюдних торгів, а також порядок уцінки нереалізованого майна. Так, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця та з інших, визначених Тимчасовим положенням, причин, прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. У такому разі призначаються повторні прилюдні торги, на яких стартова ціна лота може бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків. Уцінка майна проводиться державним виконавцем у десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, після чого реалізація майна за вказаною ціною повинна бути проведена впродовж місяця з дня проведення уцінки. За правилами проведення прилюдних торгів, передбачених Тимчасовим положенням, спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою, та інші відомості. Визначення стартової ціни лота здійснюється на підставі початкової вартості майна за результатами проведеної оцінки майна незалежним суб’єктом оціночної діяльності. Тобто на момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об’єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення. Отже, проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. За змістом пункту 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Отже, розглядаючи питання про дотримання піж час проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. Проте сам по собі факт неналежного повідомлення боржника стосовно проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Таким чином, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними прилюдних торгів, оскільки факт реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, та факт неналежного повідомлення боржника (поштове направлення не містило опису вкладення та повідомлення про вручення) не вплинули на результати торгів; при цьому суди встановили, що права і законні інтереси особи, яка оспорювала ці прилюдні торги та яка є боржником у зобов’язанні, внаслідок невиконання якого з неї судовим рішенням стягнуто заборгованість, порушені не були. Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року (№ 6-1884цс15), 25 листопада 2015 року (№ 6-1749цс15), 13 квітня 2016 року (№ 6-2988цс15), 29 червня 2016 року (№ 6-370цс16 та №6-547цс16), наданих заявником для порівняння. Разом з тим, установивши, що майно було продане за ціною, нижчою за початкову ціну, суди не встановили якою була початкова ціна, чи було на момент продажу це майно уцінене, та не мотивували свій висновок щодо відсутності порушених прав ОСОБА_1 у зв’язку з продажем майна за ціною, нижчою за початкову. Відповідно до статті 3602 ЦПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а відтак не може встановлювати обставин справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. У зв’язку з тим, що суди не встановили фактичних обставин справи, Верховний Суд України позбавлений можливості висловити правову позицію щодо застосування у цій справі норм матеріального права, а тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 19 січня 2015 року та рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 17 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Постанова від 29 листопада 2017 року № 6-231цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/98D3497641148A74C22581ED005B9C39
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Спецсервіс», ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, протоколу проведення прилюдних торгів, акта про проведення прилюдних торгів, свідоцтва про право власності на придбане нерухоме майно за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2015 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 4 жовтня 2004 року Дніпропетровська обласна філія Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Спецсервіс» (далі – ДП «Спецсервіс») на примусове виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_6 провела прилюдні торги з реалізації належного позивачу нерухомого майна – S_1 частини будинку АДРЕСА_1, про що державним виконавцем 4 жовтня 2004 року було складено акт про проведення прилюдних торгів з реалізації предмета арештованого майна. Переможцем торгів став ОСОБА_2. Позивач зазначив, що прилюдні торги були проведені з порушенням положень Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення), оскільки його не було повідомлено про їх підготовку й проведення та оціночну вартість майна, яка, на думку позивача, суттєво занижена та не відповідає реальній вартості на той час; крім того, не з’ясовано можливості передачі спірного майна стягувачу як співвласнику будинку в рахунок погашення боргу з проведенням відповідного перерахунку тощо. ОСОБА_1, посилаючись на зазначені обставини та порушення його прав як боржника, просив суд: визнати недійсними і такими, що не відбулись, прилюдні торги з реалізації S_1 частини будинку АДРЕСА_1, проведені ДП «Спецсервіс»; визнати недійсними акт проведення зазначених прилюдних торгів та свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно. Ленінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 13 червня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Апеляційний суд Дніпропетровської області 2 грудня 2015 року рішення місцевого суду скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав недійсними прилюдні торги, проведені ДП «Спецсервіс», з реалізації належного ОСОБА_1 нерухомого майна – S_1 частини будинку АДРЕСА_1, результати яких оформлено протоколом НОМЕР_1 прилюдних торгів з реалізації належного ОСОБА_1 арештованого майна від 14 вересня 2004 року; визнав недійсним акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів з реалізації зазначеного нерухомого майна, що був затверджений начальником відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська (далі – ВДВС Ленінського РУЮ м. Дніпропетровська) 4 жовтня 2004 року; визнав недійсним свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно, видане 5 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_2; у задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 17 березня 2016 року відмовив ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У грудні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_2 із заявою про перегляд ухвалених у справі рішень, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Обґрунтовуючи свої доводи, заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року (№ 6-1504цс16). У зв’язку із цим ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року й рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2015 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2014 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ВДВС Ленінського РУЮ м. Дніпропетровська в ході примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_6 7 квітня 2004 року було складено акт опису та арешту майна, яким описано S_1 частину будинку АДРЕСА_1, після чого державним виконавцем підготовлено пакет документів для подальшого передання арештованого майна на реалізацію (т. 1, а. с. 10 – 11). Згідно з цим актом опису та арешту майна зазначений будинок прийнято на відповідальне зберігання ОСОБА_6. Реалізація арештованого майна боржника ОСОБА_1 – S_1 частина будинку АДРЕСА_1 проводилась організатором торгів, а саме ДП «Спецсервіс», за договором НОМЕР_2 про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, укладеним 2 серпня 2004 року з ВДВС Ленінського РУЮ м. Дніпропетровська. Згідно з протоколом від 14 вересня 2004 року НОМЕР_1 ОСОБА_2 визнано переможцем прилюдних торгів, проведених за заявкою ВДВС Ленінського РУЮ м. Дніпропетровська, на належну раніше позивачу S_1 частину будинку АДРЕСА_1, за яку сплачено 16 тис. 550 грн (т. 1, а. с. 64). 5 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 на підставі акта проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна було видано свідоцтво, відповідно до якого право власності на S_1 частину будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2, яку він придбав за 16 тис. 550 грн з прилюдних торгів (т. 1, а. с. 13). Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов’язковою умовою правомірності правочину, тоді як їх недотримання зумовлює визнання правочину недійсним лише за умови наявності порушень, що могли вплинути на результат торгів, зокрема порушень прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. При цьому суд урахував, що ДП «Спецсервіс» не опублікувало інформаційного повідомлення щодо призначення прилюдних торгів, не надіслало повідомлення боржнику про дату, час, місце, а також стартову ціну реалізації майна, що спричинило його необізнаність стосовно проведення торгів, тобто позбавило ОСОБА_1 можливості захисту свого права шляхом участі в торгах. У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року № 6-1504цс16 міститься висновок щодо застосування статті 45 Закону України «Про іпотеку» та пункту 3.11 Тимчасового положення під час звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. У справі, за результатами розгляду якої прийнято надану заявником для порівняння постанову, та у справі, рішення в якій просить переглянути заявник, встановлено різні фактичні обставини. Підстави для висновку про те, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року не відповідає викладеному в указаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні. Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2015 року. Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 грудня 2015 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко Постанова від 15 листопада 2017 року № 6-2991цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/177F934C1A52CAC3C22581E60040977F
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 листопада 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом. ОСОБА_1 зазначав, що 27 лютого 2012 року між ним та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1. 22 березня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на вказану будівлю за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року філією 10 приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на виконання виконавчого листа, виданого 3 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів у розмірі 1 млн 328 тис. 254 грн 77 коп. 3 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1. За умовами договорів купівлі-продажу від 23 липня 2013 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбали відповідно 3/4 та 1/4 частини вказаної нежитлової будівлі. На підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2013 року ОСОБА_4 відчужив 2/4 частини спірної будівлі ОСОБА_6, а за договором купівлі-продажу того ж дня ОСОБА_5 (інтереси якої представляв ОСОБА_10) відчужила ОСОБА_6 1/4 частину вказаної будівлі. Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26 червня 2014 року власником нежилої будівлі за АДРЕСА_1, загальною площею 368,9 кв. м є Товариство з обмеженою відповідальністю «Аргамак» (далі – ТОВ «Аргамак»). Посилаючись на те, що він не мав жодних боргових зобов’язань перед банком, не був обізнаний про проведення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення про стягнення боргу, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво від 22 березня 2013 року, видане на ім’я ОСОБА_2 та витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння ТОВ «Аргамак» спірне приміщення. Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року позов задоволено: визнано недійсним свідоцтво, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 22 березня 2013 року (НОМЕР_1), згідно з яким ОСОБА_2 належить нежитлова будівля площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1; витребувано з незаконного володіння ТОВ «Аргамак» на користь ОСОБА_1 нежитлову будівлю, площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року вказане заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; заходи забезпечення позову у вигляді арешту нежилої будівлі, площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1, вжиті ухвалою Апеляційного суду м. Києва 25 серпня 2015 року, скасовано. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ТОВ «Аргамак» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 387, 388 ЦК України. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «Аргамак» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, 28 січня, 15 жовтня 2015 року, 22 червня 2016 року, 24 травня, 7 червня 2017 року. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ОСОБА_1 – ОСОБА_11 та ОСОБА_12, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 лютого 2012 року ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_1 придбав нежитлову будівлю площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1. Згідно зі свідоцтвом від 22 березня 2013 року, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_2 отримав право на вищевказану будівлю за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року Філією 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на виконання виконавчого листа НОМЕР_2, виданого 3 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів в сумі 1 млн 328 тис. 254 грн 77 коп. Відповідно до договору купівлі-продажу від 3 квітня 2013 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав вищевказану нежитлову будівлю. 23 липня 2013 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 продав 3/4 частини вищевказаної нежитлової будівлі ОСОБА_4, а 1/4 частину – ОСОБА_5. 27 грудня 2013 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 придбав 3/4 частини вищевказаної нежитлової будівлі. 27 грудня 2013 року ОСОБА_5, інтереси якої представляв ОСОБА_10, продала, а ОСОБА_6 придбав 1/4 частину будівлю. Згідно зі свідоцтвом про право власності від 26 червня 2014 року TOB «Аргамак» є власником вищевказаної нежитлової будівлі. Суди встановили, що прилюдні торги з реалізації належного ОСОБА_1 нерухомого майна – нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м, розташованої за АДРЕСА_1 ПП «Нива-В.Ш.» не проводились, протокол НОМЕР_3 про проведення прилюдних торгів не складався та не затверджувався. Цивільна справа за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, станом на 3 квітня 2014 року зареєстрована не була та в провадженні Подільського районного суду м. Києва не перебувала. За цивільною справою НОМЕР_2 ОСОБА_1 боржником не значиться. Як вбачається із довідки ПАТ «Родовід Банк» НОМЕР_4 від 8 квітня 2014 року ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_5) не є клієнтом ПАТ «Родовід Банк», кредитні договори з останнім не укладались. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що ОСОБА_1 є власником спірного приміщення, яке вибуло з його власності поза його волею, а тому він має право на його витребування у добросовісного набувача ТОВ «Аргамак». При цьому судом визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірне майно від 22 березня 2013 року, видане ОСОБА_2. Разом з тим в іншій справі з подібних правовідносин, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року в якій надана заявником для порівняння, суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з того, що лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння. Оскільки рішення суду, на підставі якого було набуте право власності на спірне майно скасовано, то воно не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, а власником спірного майна позивач не є. У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року та 22 червня 2016 року також міститься висновок про те, що право на витребування спірного майна із чужого незаконного володіння належить лише власнику цього майна, який має довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 387, 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року відмовляючи в задоволенні позовних вимог про витребування майна суд виходив з того, що відсутні підстави вважати, що майно вибуло з володіння поза волею власника. Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, судове рішення в якій надано заявником для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року, надана заявником для порівняння, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував судові рішення та передав справу на новий судовий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно вимог статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Стаття 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння. Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду. Визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення від 22 березня 2013 року видане ОСОБА_2 суд першої інстанції всупереч вимогам статей 213-214 ЦПК України взагалі не навів будь-яких правових норм на підставі яких він дійшов таких висновків, на це не звернув уваги і суд касаційної інстанції, зазначивши лише, що позивач не має іншого способу захисту свого порушеного права. Разом з тим судами встановлено, що оспорюване свідоцтво видано за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином. Не підтверджені належними доказами і висновки суду про те, що ОСОБА_1 є власником спірного приміщення, вони спростовуються судовими рішеннями, які набули чинності і відповідно до статті 61 частини третьої ЦПК України мають преюдиційне значення. Так, Апеляційним судом м. Києва 5 грудня 2016 року при розгляді цивільної справи за позовом ТОВ «Аргамак» до ОСОБА_9 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлено, що цивільної справи, в якій за ОСОБА_9 визнано право власності на спірне приміщення не існувало і підстави для проведення реєстрації права власності за ОСОБА_9 на спірну нежитлову будівлю відсутні. Встановивши вищенаведені обставини апеляційний суд дійшов висновку, що єдиним власником спірного приміщення є ТОВ «Аргамак» (т. 3 , а. с. 210). Чому зазначені обставини не прийняті до уваги суд в рішенні, яке переглядається, не зазначив. З огляду на викладене, рішення судів першої та касаційної інстанцій не можна визнати законними, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню. Не може залишатися в силі й рішення суду апеляційної інстанції. Судом не встановлено, хто є власником земельної ділянки на якій побудовано спірне нежитлове приміщення, чи була його згода на будівництво, чи прийнято об’єкт в експлуатацію в установленому законом порядку. Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Частиною 2 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Разом з цим апеляційний суд не зазначив, чим саме договір купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року порушує публічний порядок з урахуванням того, що предметом зазначеного договору було майно, яке у власності держави не перебувало, а отже суди належним чином не з’ясували, чи є такий договір нікчемним чи оспорюваним. Отже, неправильне застосування судами вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів. Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 1 листопада 2017 року у справі № 6-1620цс17 Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином. Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Частиною 2 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Разом з цим апеляційний суд не зазначив, чим саме договір купівлі-продажу порушує публічний порядок з урахуванням того, що предметом зазначеного договору було майно, яке у власності держави не перебувало, а отже суди належним чином не з’ясували, чи є такий договір нікчемним чи оспорюваним. Постанова від 1 листопада 2017 року № 6-1620цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/86599350B6D51F46C22581E1004BC3E6
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Сімоненко В.М., Суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс К-1» до ОСОБА_1, підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Закарпатській області, Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», про визнання прилюдних торгів недійсними та скасування свідоцтва про право власності за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2016 року, в с т а н о в и л и : У травні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс К-1» (далі - ТОВ «Ресурс К-1») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що прилюдні торги є недійсними, оскільки при їх підготовці та проведенні були допущені численні порушення чинного законодавства, а саме: позивачеві не направлено державним виконавцем повідомлення про оцінку майна; боржник не мав змоги оскаржити висновок про вартість майна від 11 жовтня 2011 року; державна виконавча служба не відреагувала на його клопотання про зупинення виконавчого провадження; організатор торгів опублікував повідомлення про проведення торгів у газетах, що не є місцевими засобами масової інформації; протокол за результатами проведення прилюдних торгів позивачем отримано тільки 16 січня 2012 року; боржник не отримав копію акта про реалізацію предмета іпотеки. З огляду на зазначене ТОВ «Ресурс К-1» просило визнати недійсними прилюдні торги та свідоцтво від 13 листопада 2012 року, видане переможцю торгів ОСОБА_1, і скасувати державну реєстрацію свідоцтва. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 19 червня 2013 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Ресурс К-1» відмовлено у зв’язку зі спливом позовної давності. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 18 травня 2015 року рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 червня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ «Ресурс К-1» задоволено частково: поновлено позивачу строк на звернення до суду; визнано недійсними прилюдні торги, що відбулися 19 грудня 2011 року, з реалізації земельної ділянки площею S_1 з цільовим призначенням – для іншого сільськогосподарського призначення, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнано недійсним видане на ім’я ОСОБА_1 свідоцтво на право власності на спірну земельну ділянку на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, що зареєстроване в реєстрі за НОМЕР_1; в решті позову відмовлено. Стягнуто з Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі – ПП «СП «Юстиція») на користь позивача 4 тис. 206 грн 32 коп. судового збору, сплаченого позивачем за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як представника уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» ОСОБА_3 відхилено, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18 травня 2015 року залишено без змін. У листопаді 2016 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частиною першою статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 41, частини третьої статті 44 Закону України «Про іпотеку», пункту 3.6 розділу 3 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженого Міністерством юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення). На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм матеріального права заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року, від 15 червня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 14 вересня 2014 року, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Суди розглядали справу неодноразово і встановили таке. 12 вересня 2007 року між Селянським фермерським господарством «ТОК» та ПАТ «Брокбізнесбанк» було укладено кредитний договір, який був забезпечений договором іпотеки, укладеним між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ «Ресурс К-1» 30 грудня 2008 року. Відповідно до умов цього договору ТОВ «Ресурс К-1» передало ПАТ «Брокбізнесбанк» в іпотеку земельну ділянку, площею S_1, цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, 5 липня 2010 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис НОМЕР_2 з пропозицією звернути стягнення на зазначену земельну ділянку, яка належить ТОВ «Ресурс К-1», та за рахунок коштів, отриманих від її реалізації, задовольнити вимоги ПАТ «Брокбізнесбанк». 12 липня 2010 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Хустського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження, а 21 липня 2010 року проведено опис нерухомого майна – земельної ділянки. У 2011 році виконавче провадження передано до підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Закарпатській області, призначено оцінювача земельної ділянки та укладено угоду з ПП «СП «Юстиція» на реалізацію земельної ділянки. Інформацію про прилюдні торги було опубліковано в газеті «Неділя» за № 48 (567) від 2-8 грудня 2011 року та в газеті «Закарпатські оголошення» за № 48 (416) від 2-8 грудня 2011 року. 19 грудня 2011 року в місті Хуст у приміщенні ПАТ «Брокбізнесбанк» проведено прилюдні торги, за результатами яких переможцем став єдиний учасник торгів – ОСОБА_1, який придбав земельну ділянку за стартовою ціною – 276 тис. 925 грн., про що було складено протокол НОМЕР_3. 13 листопада 2012 року приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_5 на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки посвідчив на ім’я ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно – земельну ділянку площею S_1, кадастровий номер НОМЕР_4, зареєстроване в реєстрі за НОМЕР_1. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що прилюдні торги були проведені з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, оскільки інформація про проведення прилюдних торгів була опублікована в газетах, які не відносяться до місцевих друкованих засобів масової інформації, повідомлення про проведення прилюдних торгів не містили даних про умови їх проведення; реалізація предмета іпотеки здійснена з порушенням частини третьої статті 41 Закону України «Про іпотеку» (прилюдні торги земельної ділянки, розташованої в с. Іза, проведені у м. Хуст у приміщенні ПАТ «Брокбізнесбанк»); торги з продажу земельної ділянки, в тому числі тієї частини, на якій розташований майновий комплекс та комплекс будівель деревообробної бази, проводились за різними лотами. Вказані обставини в сукупності за висновками суду вплинули на результат проведення прилюдних торгів. Крім того, вирішуючи спір у частині вимог про визнання недійсною державної реєстрації свідоцтва про право власності на нерухоме майно, суди виходили з того, що підставою для скасування реєстрації свідоцтва є визнання прилюдних торгів недійсними. Разом з тим, у наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права зроблено такі висновки. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року суд касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання прилюдних торгів недійсними, виходив з того, що прилюдні торги відповідно до вимог чинного законодавства були проведені у найближчому населеному пункті, що не вплинуло на результат проведення таких торгів; В ухвалі від 15 червня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ направив справу на новий розгляд з огляду на те, що суди не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. У наданій заявником постанові Вищого господарського суду України від 14 вересня 2014 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, керувався тим, що оголошення про прилюдні торги, яке не містило всіх необхідних складових, передбачених чинним законодавством, не вплинуло на результати торгів. Таким чином, наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій частини третьої статті 41, частини третьої статті 44 Закону України «Про іпотеку», пункту 3.6 розділу 3 Тимчасового положення у подібних правовідносинах, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, за результатами розгляду яких постановлені надані для порівняння судові рішення, наявні різні фактичні обставини. Отже, наведене не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, то відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2016 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П.Лященко Я.М. Романюк Постанова від 18 жовтня 2017 року № 6-2769цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2F1DC1A0D7B4ECECC22581CB00558C24
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П. суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Ємця А.А., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про визнання недійсним акта державного виконавця та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів за заявами ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2016 року, в с т а н о в и л и: У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції (далі – Замостянський ВДВС Вінницького МУЮ) про визнання недійсним акта державного виконавця та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. ОСОБА_1 зазначала, що 16 листопада 2007 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту НОМЕР_1 у розмірі 35 тис. доларів США для придбання однокімнатної квартири за АДРЕСА_1 на строк до 13 листопада 2037 року. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та банком було укладено договір іпотеки, предметом якого є вищезазначена квартира. Оскільки виникла заборгованість зі сплати кредиту, квартира в процесі виконавчого провадження була реалізована з прилюдних торгів 22 листопада 2013 року за ціною 79 тис. 500 грн. Позивачка зазначала, що прилюдні торги відбулися з порушенням вимог закону, зокрема продаж квартири здійснено без повідомлення про торги її як власника квартири та боржника за виконавчим провадженням; учасниками торгів були ОСОБА_4 та ОСОБА_2, пов'язані між собою спільним проживанням, без реєстрації шлюбу, тобто фактично торги відбулися з одним учасником; спірну квартиру реалізовано на підставі оцінки, яка на момент торгів утратила чинність. На підставі викладеного позивачка просила визнати недійсними проведені прилюдні торги та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 від 22 листопада 2013 року, який затверджено начальником Замостянського ВДВС Вінницького МУЮ ОСОБА_5 від 12 березня 2014 року; визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів ОСОБА_4, посвідчене 26 березня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за НОМЕР_3 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6. Вирішено питання про судові витрати. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У поданих до Верховного Суду України заявах про перегляд судових рішень ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 просять скасувати ухвалені у справі рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в позові з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме Закону України «Про іпотеку», статті 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» та пунктів 3.11, 4.2, 7.1, 7.3 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення). На підтвердження зазначених підстав подання заяв про перегляд судових рішень ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року, постанови Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2012 року, 4 червня 2013 року та 31 травня 2016 року, постанови Верховного Суду України від 18 листопада, 16 грудня 2015 року, 2, 16 та 30 березня, 13 червня, по дві постанови від 13 та 27 квітня, 12 жовтня 2016 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заявах доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заяви про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягають частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що з метою примусового виконання рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 4 листопада 2009 року у справі про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь АКІБ «Укрсиббанк» заборгованості за кредитним договором від 16 листопада 2007 року НОМЕР_1, 27 квітня 2010 року було видано виконавчий лист. 10 червня 2010 року було відкрито виконавче провадження. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором НОМЕР_1 між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 19 листопада 2007 року було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала АКІБ «Укрсиббанк» в іпотеку квартиру за АДРЕСА_1. 22 лютого 2011 року державним виконавцем було складено акт опису й арешту майна, згідно з яким описано та накладено арешт на спірну квартиру. Постановою державного виконавця від 12 квітня 2013 року було визначено суб’єкта оціночної діяльності, який склав експертний звіт вартості спірної квартири станом на 29 квітня 2013 року, що становила 154 тис. 947 грн. 4 липня 2013 року між Замостянським ВДВС Вінницького МУЮ та ПП «СП Юстиція» було укладено договір про надання послуг щодо організації та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна –спірної квартири за стартовою ціною 154 тис. 947 грн. Прилюдні торги з реалізації спірної квартири вперше призначались на 13 серпня 2013 року зі стартовою ціною 154 тис. 947 грн, проте вони не відбулись у зв’язку з відсутністю зареєстрованих покупців. Згідно з актом державного виконавця про уцінку арештованого нерухомого майна від 14 жовтня 2013 року спірну квартиру уцінено на 10 % та визначено вартість майна після уцінки на рівні 139 тис. 452 грн 30 коп. Другі прилюдні торги з реалізації спірної квартири було призначено на 1 листопада 2013 року, проте вони також не відбулися у зв’язку з відсутністю зареєстрованих покупців. Згідно з актом державного виконавця про уцінку арештованого нерухомого майна від 1 листопада 2013 року квартиру уцінено на 49 % та визначено вартість майна на рівні 79 тис. 22 грн 97 коп. У третіх прилюдних торгах, які відбулися 22 листопада 2013 року за ціною реалізації майна 79 тис. 22 грн 97 коп., взяло участь дві особи – ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а переможцем торгів визнано ОСОБА_4, який запропонував найвищу ціну за спірну квартиру в розмірі 79 тис. 500 грн. 12 березня 2014 року державним виконавцем Замостянського ВДВС Вінницького МУЮ було складено акт про проведені прилюдні торги. 26 березня 2015 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, зареєстроване в реєстрі за НОМЕР_3. Суд касаційної інстанції відхиляючи касаційні скарги та залишаючи судові рішення без змін виходив з того, що позивачку не було належним чином повідомлено про час, місце та день проведення прилюдних торгів; квартиру було реалізовано за оцінкою, строк чинності якої закінчився; норми Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки спірну квартиру реалізовано з прилюдних торгів на виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, а рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не приймалося. Аналогічні висновки містяться й в ухвалі апеляційної інстанції, яка залишаючи без змін рішення суду першої інстанції залишила поза увагою висновки зроблені нею. Разом з тим в інших справах з подібних правовідносин, судові рішення в яких надано заявниками на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суди, на відміну від справи, яка переглядається, зробили висновки про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів. Проведення прилюдних торгів за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який втратив чинність, є підставою для визнання таких торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України в наданих заявниками постановах у справах з аналогічних правовідносин. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норми матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого судового рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику. Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди, ухвалюючи судові рішення, надані заявником на підтвердження передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди касаційної та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення, помилково не застосували до спірних правовідносин норми Закону України «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень. Хоча суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про іпотеку», разом з тим його висновки про те, що стаття 48 цього Закону не підлягає застосуванню, не містять належних доводів та є суперечливими. Крім того, проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення та підставою для визнання цих торгів недійсними але за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Жодних доказів того, що майно станом на момент проведення прилюдних торгів здорожчало матеріали справи не містять. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяви ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року та рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н. П. Лященко Судді Верховного Суду України: І.С. Берднік Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк Я.М. Романюк А.А. Ємець В.М. Сімоненко Т.Є. Жайворонок Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 квітня 2017 року у справі № 6-2636цс16 За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення та підставою для визнання цих торгів недійсними але за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Постанова від 19 квітня 2017 року № 6-2636цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D33CF0C7396C8B73C2258144004A1C5C
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, Реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції, Управління Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області, треті особи: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, про визнання договорів дарування недійсними, витребування майна, виселення, за позовом ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, до ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, Публічне акціонерне товариство «Дельта банк», прокуратура Житомирського району Житомирської області, про визнання договорів дарування квартири та земельної ділянки удаваними за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року, в с т а н о в и л а : У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 2007 року вона придбала у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею S_1 кв.м, розташовану за цією ж адресою. У рахунок забезпечення належного виконання умов кредитного договору зазначене нерухоме майно вона передала в іпотеку Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі – ПАТ «Дельта банк»). На підставі виконавчого напису нотаріуса, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки та запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна, задовольнити вимоги банку в розмірі 166 тис. 805 доларів США 69 центів, 6 липня 2012 року проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, переможцем яких став ОСОБА_3. Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 5 червня 2013 року, яке набрало законної сили, визнав виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, й визнав недійсними результати прилюдних торгів з реалізації спірного нерухомого майна, протокол їх проведення, акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтво про придбання арештованого майна з прилюдних торгів. Проте 30 квітня 2014 року ОСОБА_3 уклав договори дарування будинку та земельної ділянки з ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7. Посилаючись на те, що: договори дарування спірного нерухомого майна укладені після ухвалення судового рішення про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації вказаного нерухомого майна; ОСОБА_3 було відомо про такий факт; зазначені правочини укладені без згоди органу опіки та піклування, – ОСОБА_1 просила визнати недійсними договори дарування квартири та земельної ділянки, укладені 30 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7; витребувати у ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 спірне нерухоме майно та виселити останніх з квартири. ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договорів дарування удаваними правочинами. Свої вимоги обґрунтовував тим, що воля сторін договорів дарування була спрямована на укладення договорів купівлі-продажу, за цими договорами покупці сплатили продавцю ОСОБА_3 грошові кошти, а причиною укладення саме договорів дарування є спрощена процедура оформлення правочинів. Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 23 грудня 2015 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, позовні вимоги ОСОБА_4, який діяв у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, задовольнив, визнав удаваним договір дарування квартири, укладений 30 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, визнав удаваним договір дарування земельної ділянки від 30 квітня 2014 року, укладений між цими ж сторонами; вирішив питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд Житомирської області 23 лютого 2016 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2015 року скасував у частині позову ОСОБА_1 про витребування майна та виселення й ухвалив у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив, витребував у ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, квартиру АДРЕСА_1; виселив ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з указаної квартири без надання іншого жилого приміщення; рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування та задоволення позову ОСОБА_4 про визнання договорів дарування удаваними правочинами залишив без змін; вирішив питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд Житомирської області додатковим рішенням від 10 березня 2016 року витребував у ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які діють у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, земельну ділянку, розташовану за АДРЕСА_1. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 вересня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПАТ «Дельта банк» задовольнив частково, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4, який діяв у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання договорів дарування удаваними правочинами та в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними залишив без змін; рішення Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння та виселення скасував і в цій частині залишив у силі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2015 року. У грудні 2016 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 330, 388 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права. У зв’язку із цим заявниця просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року та залишити в силі рішення Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 березня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Суди установили, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 2007 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею S_1 кв.м, на якій розташований будинок. 12 березня 2007 року між ОСОБА_1 і ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта банк», укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту в сумі 175 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення – 12 березня 2022 року. З метою належного виконання зобов’язань за кредитним договором 12 березня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею S_1 кв.м, на якій розташований будинок. 2 березня 2009 року вчинено виконавчий напис нотаріуса, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки та запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна, задовольнити вимоги банку в розмірі 166 тис. 805 доларів США 69 центів. На підставі вказаного виконавчого напису нотаріуса 31 березня 2009 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження. 6 липня 2012 року Приватне підприємство «Нива-В.Ш.» в особі Житомирської філії 6 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» (далі – ПП «Нива-В.Ш.» в особі Житомирської філії) провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею S_1 кв.м, за цією ж адресою, переможцем яких став ОСОБА_3. 9 серпня 2012 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про придбання арештованого майна з прилюдних торгів. Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 5 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року, визнав виконавчий напис нотаріуса від 2 березня 2009 року таким, що не підлягає виконанню, визнав недійсними: результати проведення прилюдних торгів від 6 липня 2012 року з реалізації спірного нерухомого майна, протоколи проведення торгів, акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 9 серпня 2012 року на ім’я ОСОБА_3. 30 квітня 2014 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, укладено договори дарування квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею S_1 кв.м, на якій розташований будинок. Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення позову ОСОБА_4, який діяв у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, суд касаційної інстанції виходив з того, що правові підстави для визнання недійсними договорів дарування відсутні, оскільки в даному випадку вимоги особи, яка вважає себе власником майна, підлягають задоволенню шляхом витребування майна від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Вимоги ОСОБА_1 про витребування спірного майна з володіння відповідачів також не підлягають задоволенню, оскільки в її діях, пов’язаних з передачею спірного нерухомого майна в іпотеку банку, який мав право в разі невиконання зобов’язання отримати борг за рахунок іпотечного майна, наявна воля на передачу такого майна іншій особі, що унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Крім того, суд погодився з висновком суду першої інстанції, який, установивши, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, укладено договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна, а не договори дарування, визнав останні удаваними правочинами. Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах. На обґрунтування підстав для перегляду Верховним Судом України судового рішення ОСОБА_1 надала рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року та 16 вересня 2015 року. У наданому для порівняння рішенні від 16 грудня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив про те, що витребування майна на підставі частини першої статті 388 ЦК України застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні правовідносини й майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору. У постановах Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року та 16 вересня 2015 року (справи № 6-146цс13, 6-1203цс15) викладено правовий висновок про те, що за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Крім того, виходячи з положень зазначеної статті майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. У зазначеному судовому рішенні суду касаційної інстанції та в постановах Верховного Суду України суди встановили, що майно вибуло з володіння власників поза їхньою волею, у зв’язку із чим воно підлягає витребуванню на підставі статті 388 ЦК України. Надані для порівняння судові рішення та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року, про перегляд якої подано заяву, постановлені у справах з різними фактичними обставинами, що не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року. Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, Реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції, Управління Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області, треті особи: Служба у справах дітей Житомирської міської ради та Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, про визнання договорів дарування недійсними, витребування майна, виселення, за позовом ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, до ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, Публічне акціонерне товариство «Дельта банк», прокуратура Житомирського району Житомирської області, про визнання договорів дарування квартири та земельної ділянки удаваними відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий: В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко Постанова від 27 квітня 2017 року № 6-2894цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/776446FB22430A19C225813100310C0F
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., за участю представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 до Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» в особі Львівської філії 14 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_1, приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_5, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання протиправними дій, визнання недійсними прилюдних торгів та протоколу їх проведення, визнання недійсними акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, державної реєстрації права власності; за позовом ОСОБА_7 до Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» в особі Львівської філії 14 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_1, приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_5, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_6, ОСОБА_8, про визнання протиправними дій, визнання недійсними прилюдних торгів та протоколу їх проведення, визнання недійсними акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, державної реєстрації права власності; за позовом ОСОБА_6 до Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» в особі Львівської філії 14 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_1, приватного нотаріуса Дрогобицького нотаріального округу ОСОБА_5, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання протиправними дій, визнання недійсними прилюдних торгів та протоколу їх проведення, визнання недійсними акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, державної реєстрації права власності за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року, в с т а н о в и л а : У листопаді 2013 року ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 15 листопада 2013 року проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме: приміщення кафе-бару «Колиба» відпочинкового комплексу «Інклюз» загальною площею 177,7 кв.м, об’єкта незавершеного будівництва мотелю (ступінь готовності ‒ 81%) та земельної ділянки загальною площею S_1 га для будівництва і обслуговування відпочинкового комплексу «Інклюз», розташованих за АДРЕСА_1. Переможцем торгів став ОСОБА_7, який у визначений строк не сплатив грошових коштів за придбане майно. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів від 4 грудня 2013 року переможцем торгів стала ОСОБА_4, від імені якої діяв ОСОБА_3. Проте останній відмовився підписувати вказаний протокол, посилаючись на те, що Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області ухвалою від 22 листопада 2013 року заборонив Приватному підприємству «Нива-В.Ш.» (далі – ПП «Нива-В.Ш.») в особі Львівській філії 14 ПП «Нива-В.Ш.» (далі – Львівська філія) вчиняти дії щодо розпорядження та відчуження спірного нерухомого майна. Наступним переможцем торгів, що запропонував найвищу ціну, визначено ОСОБА_10, яка відмовилась від визнання її переможцем торгів. Згідно з актом державного виконавця про реалізацію предмета іпотека від 8 липня 2014 року переможцем прилюдних торгів оголошено ОСОБА_1, яка здійснила повний розрахунок за придбане майно. Посилаючись на те, що під час проведення прилюдних торгів 15 листопада 2013 року порушено вимоги чинного законодавства, зокрема щодо порядку підвищення ціни в ході торгів, оскільки пропозиція ОСОБА_3 про готовність придбати заявлений лот прозвучала другою після пропозиції ОСОБА_1, а ліцитатор проігнорував його пропозицію і надав слово іншому учаснику, а також що прилюдні торги 8 липня 2014 року проведені без дотримання процедури оголошення та оцінки майна й за наявності судової заборони на розпорядження предметом іпотеки, ОСОБА_3 просив: визнати недійсними прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, визнати протиправними дії ПП «Нива-В.Ш.» в особі Львівської філії щодо проведення прилюдних торгів, складання протоколу їх проведення від 8 липня 2014 року та оформлення результатів їх проведення; визнати недійсними протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 8 липня 2014 року, акт державного виконавця від 9 липня 2014 року, свідоцтво від 9 липня 2014 року про придбання ОСОБА_1 майна з прилюдних торгів та державну реєстрацію за останньою права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_7 звернувся до суду з уточненими під час розгляду справи позовними вимогами про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, посилаючись на те, що його було визнано переможцем прилюдних торгів, проведених 15 листопада 2013 року, проте він не сплатив грошових коштів за придбання предмета іпотеки у зв’язку із забороною ПП «Нива-В.Ш.» в особі Львівської філії щодо розпорядження та відчуження предмет іпотеки, встановленою ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2013 року. ОСОБА_7 зазначив, що він не відмовлявся від придбання майна, а лише відмовився підписувати протокол у зв’язку з наявністю ухвали про заборону ПП «Нива-В.Ш.» в особі Львівської філії вчиняти дії щодо розпорядження майном, що відчужувалось з прилюдних торгів. ОСОБА_6 також звернулась до суду з позовом про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, протоколу проведення прилюдних торгів від 8 липня 2014 року, акта державного виконавця від 9 липня 2014 року, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 9 липня 2014 року та державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1, посилаючись на те, що підстав підписувати 8 липня 2014 року протокол проведення торгів не було, оскільки на той час між нею та стягувачем – Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі – ТОВ «ОТП Факторинг Україна») було укладено мирову угоду від 7 березня 2014 року, якою спір між ними врегульовано. ОСОБА_6 зазначала також, що прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки проведено без чинної оцінки майна, яке реалізовувалось на торгах. Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області ухвалою від 2 жовтня 2014 року справи об’єднав в одне провадження. Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області рішенням від 30 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 березня 2016 року, відмовив у задоволенні позовів. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилив, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 березня 2016 року залишив без змін. У жовтні 2016 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_6 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 10 березня 2016 року та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2015 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини третьої статті 46 Закону України «Про іпотеку», частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 7.1, 7.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У зв’язку із цим заявниця просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 березня 2016 року та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2015 року й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог позивачів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу Суди установили, що Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області рішенням від 29 квітня 2011 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнив, стягнув солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_8 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 4 млн 92 тис. 263 грн 10 коп. заборгованості за кредитним договором та 1820 грн судових витрат, звернув стягнення на майно, що належить ОСОБА_6, ОСОБА_8, в тому числі на: будівлю першої черги кафе-бару «Колиба» відпочинкового комплексу «Інклюз» загальною площею 177,7 кв.м, об’єкт незавершеного будівництва – мотель (ступінь готовності – 81%) та земельну ділянку площею S_1 га, розташованих за АДРЕСА_1, а кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, зобов’язав направити на погашення загальної заборгованості ОСОБА_6 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором від 5 травня 2008 року; відмовив у задоволенні позову ОСОБА_6 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. На підставі постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 23 липня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 10 червня 2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про звернення стягнення на майно, що належить ОСОБА_6 та ОСОБА_8. 3 жовтня 2013 року між відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та ПП «Нива-В.Ш.» в особі Львівської філії укладено договір про надання послуг з організації та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки). 15 листопада 2013 року ПП «Нива-В.Ш.» в особі Львівської філії проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить на праві власності ОСОБА_6, і переможцем торгів визнано ОСОБА_7, якому надано строк до 29 листопада 2013 року для сплати коштів за придбане майно. Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області ухвалою від 22 листопада 2013 року заборонив ПП «Нива-В.Ш.» в особі Львівської філії вчиняти дії щодо розпорядження та відчуження приміщення будівлі кафе-бару «Колиба» відпочинкового комплексу «Інклюз» загальною площею 177,7 кв.м, об’єкта незавершеного будівництва мотелю (ступінь готовності – 81%) та земельної ділянки загальною площею S_1 га, розташованих за АДРЕСА_1. Переможець прилюдних торгів ОСОБА_7 не вніс усієї належної суми для сплати коштів за придбане на прилюдних торгах майно, тому переможцем прилюдних торгів оголошено ОСОБА_4, від імені якої діє ОСОБА_3, яка є наступним учасником, що запропонував найвищу ціну, що підтверджується протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) від 4 грудня 2013 року. ОСОБА_3 відмовився від підписання зазначеного протоколу у зв’язку з наявністю чинної ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2013 року про заборону ПП «Нива-В.Ш.» в особі Львівської філії вчиняти певні дії щодо спірного нерухомого майна. На підставі протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) від 8 липня 2014 року переможцем торгів оголошено ОСОБА_10, яка є наступним учасником, що запропонував найвищу ціну. ОСОБА_10 також відмовилась від визнання її переможцем торгів. 9 липня 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області складено акт про реалізацію предмета іпотеки, за змістом якого предмет іпотеки (спірне майно) придбано переможцем прилюдних торгів ОСОБА_1, яка 8 липня 2014 року в повному обсязі перерахувала кошти за придбане майно на рахунок відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області. Того ж дня ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що складається з приміщення будівлі кафе-бару «Колиба» відпочинкового комплексу «Інклюз» загальною площею 177,7 кв.м, об’єкта незавершеного будівництва мотелю (ступінь готовності – 81%) та земельної ділянки загальною площею S_1 га, розташованих за АДРЕСА_1, а також внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень. 7 березня 2014 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_6 і ОСОБА_8 укладено мирову угоду з метою визначення порядку виконання виконавчих листів, виданих 10 червня 2011 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області на виконання рішення цього ж суду від 29 квітня 2011 року про стягнення з ОСОБА_6 і ОСОБА_8 солідарно на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції виходив з недоведеності ОСОБА_6 обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, а саме що прилюдні торги 15 листопада 2013 року проведено на підставі звіту про оцінку майна, який утратив чинність, оскільки від дня його підписання до дня проведення торгів не пройшло більше шести місяців. Суд погодився з неврахуванням мирової угоди, укладеної 7 березня 2014 року між нею та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо врегулювання спору між стягувачем та боржником. Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах. На обґрунтування підстав для перегляду Верховним Судом України судового рішення ОСОБА_6 надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року та 29 жовтня 2014 року. У наданій для порівняння ухвалі від 29 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що за наявності на виконанні у державній виконавчій службі виконавчого листа про стягнення заборгованості та відсутності при цьому судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки реалізація майна з прилюдних торгів проводиться в порядку, передбаченому Тимчасовим положенням, у пункті 4.16 якого вказано, що в разі відмови переможця прилюдних торгів від підписання протоколу останній позбавляється права на подальшу участь у прилюдних торгах і за умови достатньої кількості покупців за даним лотом торги відновлюються. Можливість у цьому випадку оголошення переможцем прилюдних торгів наступного учасника, який запропонував найвищу ціну, Тимчасовим положенням не передбачено. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року зазначено, що визнання переможцем прилюдних торгів іншого учасника, який запропонував ціну, не нижчу ніж початкова ціна арештованого майна, за умови, що переможець торгів не вніс запропонованої суми у встановлений строк, а наступний учасник, який запропонував найвищу ціну, відмовився від визнання його переможцем прилюдних торгів та підписання протоколу про їх проведення, чинним законодавством не передбачена. Відмова наступного учасника прилюдних торгів від підписання протоколу про їх проведення та визнання його переможцем таких торгів, виходячи з положення частини третьої статті 46 Закону України «Про іпотеку» та пункту 7.2 Тимчасового положення, є підставою для визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися. Крім того, як на підставу своїх вимог заявниця посилається на постанови Верховного Суду України від 1 і 22 жовтня, 11 листопада 2014 року (справи № 6-147цс14, 6-124цс14, 3-57гс14), 25 листопада 2015 року (справа № 6-1749цс15). У постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 3-57гс14) Верховний Суд України зазначив, що порядок реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) врегульовано Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про іпотеку» та Тимчасовим положенням. Згідно зі статтею 46 Закону України «Про іпотеку» якщо переможець прилюдних торгів відмовився від підписання протоколу, наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, але не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулись. У справі, яка переглядалась, суд, установивши, що переможець прилюдних торгів і наступний учасник відмовилися від підписання протоколу та сплати всієї належної суми за придбане майно, у зв’язку з чим торги слід було визнати такими, що не відбулись, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання таких торгів недійсними, оскільки порушено процедуру їх проведення. Верховний Суд України у постановах від 1 і 22 жовтня 2014 року, 25 листопада 2015 року (справи № 6-147цс14, 6-124цс14, 6-1749цс15) виклав правовий висновок про те, що прилюдні торги, в тому числі й повторні, повинні відбутись у межах шестимісячного строку з моменту підписання звіту про оцінку майна. Після збігу цього шестимісячного строку обов᾿язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п᾿ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення. Зазначене порушення є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Порядок реалізації арештованого майна передбачено Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 (далі – Інструкція) та Тимчасовим положенням. Питання реалізації іпотечного майна регулюється також нормами Закону України «Про іпотеку». За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що згідно з цим Законом підлягають примусовому виконанню. Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю правовідносин (урегульованих Законом України «Про виконавче провадження», ЦК України та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону. Порядок реалізації предмета іпотеки визначений статтею 41 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса, проводиться, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Згідно із частиною восьмою статті 45 Закону України «Про іпотеку» якщо переможець прилюдних торгів відмовився від підписання протоколу, наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, але не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. Якщо покупець не внесе всієї належної до сплати суми в десятиденний строк, гарантійний внесок йому не повертається, а наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися (частина третя статті 46 Закону України «Про іпотеку»). Тимчасовим положенням та абзацом третім підпункту 5.12.2 Інструкції передбачені підстави й порядок призначення повторних прилюдних торгів. Так, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця та з інших, визначених Тимчасовим положенням, причин прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. Якщо прилюдні торги не відбулися у зв’язку з несплатою в установлений термін переможцем торгів належної суми за придбане майно, державний виконавець у триденний строк з моменту закінчення строку перерахування коштів повідомляє про це спеціалізовану організацію. Якщо прилюдні торги не відбулися двічі, то майно знімається з торгів, про що спеціалізована організація в триденний термін повідомляє державного виконавця (пункти 7.2, 7.3 розділу 7 «Прикінцеві положення» Тимчасового положення). Отже, якщо переможець прилюдних торгів і наступний учасник відмовилися від підписання протоколу про їх проведення та сплати всієї належної суми за придбане майно, то прилюдні торги підлягають оголошенню такими, що не відбулися. Установивши, що переможцем оспорюваних торгів було визначено четвертого учасника торгів ОСОБА_1, яка запропонувала найнижчу ціну, суди не звернули уваги, що зазначені дії порушують порядок проведення торгів та не відповідають вимогам частини третьої статті 46 Закону України «Про іпотеку» та пунктів 7.2, 7.3 Тимчасового положення. З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими. Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з’ясувати обставини, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. Оскільки суди апеляційної та касаційної інстанцій не встановили зазначених обставин, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року, ухвала Апеляційного суду Львівської області від 10 березня 2016 року та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2015 року підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_6 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 березня 2016 року та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий: В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі за № 6-2567цс16 Згідно з частиною восьмою статті 45 Закону України «Про іпотеку» якщо переможець прилюдних торгів відмовився від підписання протоколу, наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, але не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. Якщо покупець не внесе всієї належної до сплати суми в десятиденний строк, гарантійний внесок йому не повертається, а наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися (частина третя статті 46 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до пунктів 7.2, 7.3 розділу 7 «Прикінцеві положення» Тимчасового положення, у разі якщо прилюдні торги не відбулися у зв’язку з несплатою в установлений термін переможцем торгів належної суми за придбане майно, державний виконавець у триденний строк з моменту закінчення строку перерахування коштів повідомляє про це спеціалізовану організацію. Якщо прилюдні торги не відбулися двічі, то майно знімається з торгів, про що спеціалізована організація в триденний термін повідомляє державного виконавця. Якщо переможець прилюдних торгів і наступний учасник відмовилися від підписання протоколу про їх проведення та сплати всієї належної суми за придбане майно, то прилюдні торги підлягають оголошенню такими, що не відбулися. Оголошення переможцем прилюдних торгів третього й послідуючих учасників прилюдних торгів, якими запропоновано найнижчу ціну, є порушенням порядку проведення торгів й такі дії не відповідають вимогам частини третьої статті 46 Закону України «Про іпотеку» та пунктів 7.2, 7.3 Тимчасового положення. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 5 квітня 2017 року № 6-2567цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/67EBF3A1E1FEDAF0C22581170032D22B
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Нива-В.Ш.» в особі філії 25 приватного підприємства «Нива-В.Ш.», відділу державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області, ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_3, про визнання недійсним протоколу та акту проведення прилюдних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, в с т а н о в и л и: У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «Нива-В.Ш.» (далі – ПП «Нива-В.Ш.»), відділу державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області (далі – ВДВС Козелецького РУЮ Чернігівської області), ОСОБА_2 про визнання недійсним протоколу та акту проведення прилюдних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 20 червня 2012 року стягнуто з нього та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 980 доларів США 98 центів (47 762 грн 31 коп.). 31 січня 2013 року заступником начальника ВДВС Козелецького РУЮ Чернігівської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1. 17 квітня 2013 року складено акт опису та арешту майна, що належить боржнику – земельної ділянки, що розташована за АДРЕСА_1. 17 червня 2013 року проведено експертну грошову оцінку вказаної земельної ділянки. 9 вересня 2013 року між ВДВС Козелецького РУЮ Чернігівської області та філією 25 ПП «Нива-В.Ш.» було укладено договір про надання послуг з організації та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна – спірної земельної ділянки. 30 вересня 2013 року проведено перші прилюдні торги, однак реалізація арештованого нерухомого майна не відбулася у зв’язку з відсутністю купівельного попиту, у зв’язку з чим було складено акт про уцінку нереалізованого нерухомого майна на 30 %. 31 жовтня 2013 року проведено повторні прилюдні торги, однак реалізація майна не відбулась, унаслідок чого було складено акт про уцінку арештованого нерухомого майна на 50 %. 26 листопада 2013 року ПП «Нива-В.Ш» втретє проведено прилюдні торги з реалізації арештованого майна. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна від 26 листопада 2013 року НОМЕР_2 переможцем торгів став ОСОБА_2, який запропонував 15 600 грн. 29 листопада 2013 року заступником начальника ВДВС Козелецького РУЮ складено акт проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна. 5 грудня 2013 року приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу ОСОБА_3 видано свідоцтво НОМЕР_3 про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Посилаючись на те, що прилюдні торги організовано та проведено з порушеннями процедури, встановленої нормами чинного законодавства, про що стало відомо після їх проведення, складення та підписання протоколу, позивач просив суд визнати недійсними прилюдні торги від 26 листопада 2013 року; скасувати акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів від 26 листопада 2013 року та свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 5 грудня 2013 року НОМЕР_3, видане приватним нотаріусом ОСОБА_3; застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення земельної ділянки власнику ОСОБА_1. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 3 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсними прилюдні торги від 26 листопада 2013 року з реалізації арештованого нерухомого майна – земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, загальною площею S_1, кадастровий НОМЕР_4, що розташована за АДРЕСА_1; скасовано протокол проведення прилюдних торгів НОМЕР_5 від 26 листопада 2013 року з реалізації нерухомого майна; скасовано акт проведення прилюдних торгів від 29 листопада 2013 року, складений заступником начальника ВДВС Козелецького РУЮ ОСОБА_5 та затвердженого начальником ВДВС Козелецького РУЮ ОСОБА_6; скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів НОМЕР_6 від 5 грудня 2013 року, видане приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_3; повернуто у власність позивача земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, загальною площею S_1, кадастровий НОМЕР_4, що розташована за АДРЕСА_1; стягнуто з ВДВС Козелецького РУЮ Чернігівської області та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 182 грн 70 коп. з кожного. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення судів залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статей 203, 215, 656 ЦК України та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 668/5 (далі – Тимчасове положення). На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається постанови Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року, 13 квітня та 12 жовтня 2016 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що на виконання заочного рішення Козелецького районного суду від 20 червня 2012 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором НОМЕР_7 від 26 лютого 2003 року на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», було проведено прилюдні торги з реалізації земельної ділянки, яка розташована за АДРЕСА_1, що належала на праві власності боржнику ОСОБА_1. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна від 26 листопада 2013 року НОМЕР_2 переможцем торгів став ОСОБА_2, який запропонував 15 600 грн. 29 листопада 2013 року заступником начальника ВДВС Козелецького РУЮ складено акт проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна. 5 грудня 2013 року приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу ОСОБА_3 видано свідоцтво НОМЕР_3 про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що прилюдні торги, які відбулися 26 листопада 2013 року, були проведені з порушенням встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, зокрема всупереч пункту 3.11 Тимчасового положення прилюдні торги не відбулися двічі і відповідно до пункту 7.3 Тимчасового положення майно знімається з торгів. Крім того порушено вимоги про повідомлення боржника про дату, час та місце проведення прилюдних торгів, а також про стартову ціну реалізації майна. Разом з тим в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року, 13 квітня та 12 жовтня 2016 року, на які в своїй заяві посилається ОСОБА_2, міститься висновок про те, що сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання торгів недійсними. Установивши, що проведення прилюдних торгів відбулося з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, суди мають перевірити, чи вплинули ці порушення на результати торгів, чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивача, який оспорює результати торгів, оскільки підставою для пред’явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Крім того, у разі наявності підстав для визнання прилюдних торгів недійсними у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору – організатор торгів та їх переможець. Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення вказаної невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою – третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв’язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням. Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24–27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85). При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6). Прилюдні торги повинні бути проведені в двомісячний строк від дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх проведення (пункт 3.3 Тимчасового положення). Частиною п’ятою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», пунктом 7.1 Тимчасового положення, абзацом третім підпункту 5.12.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, передбачено підстави й порядок призначення повторних прилюдних торгів, а також порядок уцінки нереалізованого майна. Так, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця та з інших, визначених Тимчасовим положенням, причин прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. У такому разі призначаються повторні прилюдні торги, на яких стартова ціна лота може бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків. Уцінка майна проводиться державним виконавцем у десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, після чого реалізація майна за вказаною ціною повинна бути проведена впродовж місяця з дня проведення уцінки. За змістом пункту 3.11 Тимчасового положення (у редакції, чинній на час проведення оспорюваних прилюдних торгів) спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Отже, розглядаючи питання про дотримання під час проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами необхідних відомостей. Загальний зміст поняття «повідомлення» передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей. Разом з тим сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Враховуючи вищезазначене, установивши, що проведення прилюдних торгів відбулося з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, суди не перевірили, чи вплинули ці порушення на результати торгів, чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивача, який оспорює результати торгів, оскільки підставою для пред’явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Окрім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на наступне. Наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі-продажу – продавця і покупця - до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов’язальних відносин. Відповідно до пункту 4.14 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна торги закінчуються підписанням протоколу про результати торгів, який має силу договору. Згідно протоколу НОМЕР_5 від 26 листопада 2013 року про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, переможець торгів, ОСОБА_2, має внести на депозитний рахунок ДВС в ГУ ДКУ у Чернігівській області в сумі 13 275 грн, 60 коп., яка дорівнює різниці між продажною ціною придбаного ним лота і сумою винагороди організатора прилюдних торгів за цим лотом в сумі 2 324 грн 40 коп. Отже, покупцем за укладеним за результатами торгів договором купівлі-продажу є переможець торгів ОСОБА_2. Вирішуючи питання про недійсність договору купівлі-продажу, оформленого у вигляді протоколу про результати прилюдних торгів, суди, застосовуючи реституцію, мали повернути сторони договору, а саме продавця і покупця, до первинного стану. Однак суди це положення проігнорували, поновивши лише порушене право позивача шляхом повернення у його власність спірної земельної ділянки. При цьому питання про повернення ОСОБА_2 коштів, сплачених за договором купівлі-продажу, судами вирішено не було. Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди не встановили усіх обставин, необхідних для правильного застосування судом норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення. За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2016 року та рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 3 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді В.І. Гуменюк В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16 Підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6). Разом з тим сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Враховуючи вищезазначене, установивши, що проведення прилюдних торгів відбулося з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, суди не перевірили, чи вплинули ці порушення на результати торгів, чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивача, який оспорює результати торгів, оскільки підставою для пред’явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Постанова від 22 лютого 2017 року № 6-2677цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/122DEA92394BA748C22580EC0031628A
  15. Державний герб України Ухвала іменем україни 20 січня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І. суддів: Гвоздика П.О., Завгородньої І.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», Богунського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про визнання протоколу про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна та торгів недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 22 липня 2015 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі - ПП «СП «Юстиція»), Богунського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції (далі - Богунського ВДВС Житомирського МУЮ), ОСОБА_2 про визнання недійсними протоколу № 14/781/12/А-1 від 15 лютого 2013 року про проведення прилюдних торгів та прилюдних торгів з реалізації квартири АДРЕСА_1. В обґрунтування позову зазначала, що спірна квартира є спільним майном подружжя, оскільки придбана у 2002 році, в період її перебування в шлюбі з ОСОБА_4 Також вказувала про те, що її не було повідомлено про відчуження належного їй нерухомого майна. Крім того зазначала про порушення прав неповнолітньої дитини. Яка була зареєстрована у реалізованій з прилюдних торгів квартирі. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15 червня 2015 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 22 липня 2015 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 червня 2015 рокускасовано й ухвалено нове рішення, яким визнано недійсними прилюдні торги від 15 лютого 2013 року та складений за результатом їх проведення протокол № 14/781/12/А-1 від 15 лютого 2013 року про проведення прилюдних торгів з реалізації квартири АДРЕСА_1, загальною площею 45,04 кв. м, житловою площею 31,4 кв.м. Стягнуто з ПП «СП «Юстиція», Богунського ВДВС Житомирського МУЮ та ОСОБА_2 по 126,13 грн з кожного на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення апеляційного суду Житомирської області від 22 липня 2015 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що право власності на належну ОСОБА_1 частину квартири не було зареєстроване у встановленому законом порядку, а тому не було порушено, а також із того, що у зв'язку з реалізацією спірного майна права малолітньої дитини не зачіпаються. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із доведеності та обґрунтованості позову. Судом встановлено, що з 18 вересня 1999 року до 9 квітня 2009 року ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, в період якого, у 2002 році, була придбана спірна квартира. У серпні 2010 року державним виконавцем Богунського ВДВС Житомирського МУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 та інших осіб заборгованості за кредитним договором на користь кредитної спілки «Оберіг», описано та арештовано спірну квартиру. У подальшому з прилюдних торгів здійснено продаж вказаної квартири ОСОБА_2, яка згодом продала її ОСОБА_3 Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про те, що спірна квартира є спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4, як така, що придбана ними у період шлюбу. Право власності на квартиру зареєстровано в органах БТІ у 2002 році. Власником квартири зазначений ОСОБА_4, але сам по собі факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише тій особі, на ім'я якої воно зареєстровано, майно і в цьому випадку є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до діючої на той час ст. 22 КпШС. Отже, відчуження належної позивачеві частки в квартирі на публічних торгах без її згоди порушило її право, як співвласника вказаного майна. Крім того, правочин з продажу спірної квартири вчинено без згоди на це органу опіки та піклування, що є порушенням прав малолітньої дитини, оскільки остання була зареєстрована та проживала на спірній житловій площі разом із батьками: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка. Під час вирішення спору апеляційним судом правильно визначено характер спірних правовідносин, правильно визначено норму права, яка регулює спірні правовідносини, та надано належну оцінку усім доказам, зібраним у справі. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 22 липня 2015 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:В.І. Мартинюк П.О. Гвоздик І.М. Завгородня http://reyestr.court.gov.ua/Review/55252620
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представників: ОСОБА_1 – Сергєєвої В.С., приватного підприємства «Лекс» – Карасюка О.В., публічного акціонерного товариства «Сбербанк» – Микитенко О.В., публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» – Андрієнко С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2016 року у справі № Б8/183-11 за заявою державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» до приватного підприємства «Лекс» (далі – ПП «Лекс») про визнання банкрутом; за заявою публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі – ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії») про визнання результатів аукціону недійсними, в с т а н о в и л а: У жовтні 2015 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулося до суду із заявою про визнання результатів аукціону недійсними у межах провадження у справі № Б8/183-11 про визнання банкрутом ПП «Лекс». Заяву обґрунтовано тим, що на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 22 квітня 2014 року організатором аукціону – товарною біржею «Центральна Українська Біржа» 25 вересня 2015 року проведено аукціон з продажу заставного майна ПП «Лекс», а саме: двокімнатної квартири загальною площею 203,2 кв. м, розташованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» зазначило, що цей аукціон проведено з порушенням вимог Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI; далі – Закон № 2343-XII), оскільки звіт про вартість майна на час проведення аукціону втратив чинність; оголошення про продаж майна банкрута було розміщено не на офіційному веб-сайті товарної біржі «Центральна Українська Біржа» – організатора аукціону, а на веб-сайті, який належить товарній біржі «Центральна Універсальна Біржа»; гарантійні внески учасниками аукціону сплачено з порушенням порядку, передбаченого Законом № 2343-XII; на нерухомому майні, яке підлягало продажу на аукціоні, не було розміщено відповідне оголошення; реєстрацію учасників аукціону, як і сам аукціон, було проведено із запізненням на одну годину; у протоколі від 25 вересня 2015 року організатором аукціону не зазначено адресу сторінки веб-сайта, на якій розміщено відомості про проведення аукціону. Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» з урахуванням заяви про уточнення вимог просило визнати недійсними результати аукціону з продажу заставного майна, оформленого протоколом № 10 проведення другого повторного аукціону (торгів) із можливістю зниження початкової вартості від 25 вересня 2015 року, та договір купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна, укладений 12 жовтня 2015 року між ПП «Лекс» та ОСОБА_1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 21 грудня 2015 року у задоволенні заяви ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» про визнання результатів аукціону недійсними відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2016 року, заяву публічного акціонерного товариства «Сбербанк» (правонаступника ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії») задоволено. Визнано недійсними результати проведення другого повторного аукціону з продажу майна ПП «Лекс» із можливістю зниження його початкової вартості, який відбувся 25 вересня 2015 року, та оформлений протоколом від 25 вересня 2015 року № 10, а також визнано недійсним укладений між ПП «Лекс» та ОСОБА_1, у результаті проведення цього аукціону договір купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 4263. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 20 Господарського кодексу України (далі – ГК), статей 49, 56, 58, 60, 71 Закону № 2343-XII, просить скасувати постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2016 року та Київського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року, а ухвалу Господарського суду Київської області від 21 грудня 2015 року залишити в силі. В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 05 квітня 2016 року у справі № 5016/1358/2011(9/25), від 06 липня 2016 року у справі № 903/623/13, від 15 червня 2016 року у справі № 32/17-3653-2011, від 06 липня 2016 року у справі № 5023/3711/11, від 24 березня 2015 року у справі № 21/17-4018-2011, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах. Ухвалою судді Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року справу № Б8/183-11 допущено до провадження Верховного Суду України; відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2016 року у цій справі та здійснено підготовчі дії. Відповідно до пункту 2.3.47 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, автоматизованою системою здійснено заміну судді-доповідача Потильчака О.І., якого звільнено згідно з Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600-VIII, на суддю-доповідача Жайворонок Т.Є. для розгляду зазначеної справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши наведені ОСОБА_1 обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 28 листопада 2011 року за заявою державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» порушено провадження у справі № Б8/183-11 про банкрутство ПП «Лекс», а ухвалою попереднього засідання Господарського суду Київської області від 13 серпня 2012 року визнано грошові вимоги, зокрема ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», до боржника в сумі 187 416 053,87 грн. Постановою Господарського суду Київської області від 15 жовтня 2012 року ПП «Лекс» визнано банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном і відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором ПП «Лекс» проведено інвентаризацію майна банкрута, що підтверджується протоколом зборів комітету кредиторів ПП «Лекс» від 26 квітня 2012 року № 3, та отримано згоду забезпеченого кредитора ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (листи від 18 листопада 2013 року № 770/28 та від 03 липня 2014 року № 5343/4/28-2) на продаж майна банкрута, у тому числі двокімнатної квартири загальною площею 203,2 кв. м, розташованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, і погоджено початкову ціну продажу – 4 712 000,00 грн. Ухвалою Господарського суду Київської області від 06 березня 2014 року організатора аукціону – товарну біржу «Центральна Українська Біржа» визнано учасником у справі № Б8/183-11 про банкрутство ПП «Лекс», а ухвалою цього ж суду від 22 квітня 2014 року зобов’язано організатора аукціону розмістити відповідне оголошення про проведення аукціону з продажу майна ПП «Лекс» в офіційних друкованих органах (газетах «Голос України» або «Урядовий кур’єр») із зазначенням адреси веб-сайта організатора аукціону, на якому розміщено повний текст оголошення з відомостями, передбаченими статтею 59 Закону № 2343-XII. Згідно з висновком про вартість майна № 34-05/14(1) від 15 травня 2014 року, складеним суб’єктом оціночної діяльності на замовлення ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», ринкова вартість об’єкта оцінки (двокімнатна квартира загальною площею 203,2 кв. м, розташована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) становить 4 712 000,00 грн. 07 липня 2014 року між ліквідатором ПП «Лекс» (замовник) і товарною біржею «Центральна Українська Біржа» (організатор) укладено додаток до договору на організацію та проведення аукціону, відповідно до якого, зокрема, початкову ціну продажу зазначеного об’єкта нерухомого майна погоджено у розмірі 4 712 000,00 грн без ПДВ. При проведенні першого аукціону з продажу майна боржника (протокол від 04 серпня 2014 року № 19) ціна майна відповідала його вартості, визначеній у висновку про вартість майна від 15 травня 2014 року № 34-05/14(1) та погодженій забезпеченим кредитором – ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії». Оскільки цей аукціон визнано таким, що не відбувся, подальші аукціони з продажу майна боржника (протокол від 08 жовтня 2014 року № 25, протокол від 19 січня 2015 року № 1, протокол від 16 лютого 2015 року № 2, протокол від 14 липня 2015 року № 5, протокол від 04 серпня 2015 року № 6) проводилися з початковою вартістю, зменшеною на 20 % щодо початкової вартості, визначеної для попереднього аукціону, що становила 3 769 600,00 грн. 02 вересня 2015 року у газеті «Урядовий кур’єр» (№ 160) організатором аукціону розміщено оголошення про проведення 25 вересня 2015 року другого повторного аукціону з продажу майна ПП «Лекс» (двокімнатна квартира загальною площею 203,2 кв. м, розташована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) із можливістю зниження початкової ціни. Кінцевий термін прийняття заяв на участь в аукціоні – 21 вересня 2015 року. Також зазначено, що повний текст оголошення з відомостями, передбаченими статтею 59 Закону № 2343-XII, розміщено на веб-сайті організатора аукціону за адресою: www.tub.com.ua. Веб-сайтом www.tub.com.ua товарна біржа «Центральна Українська Біржа» користується на підставі договору № 25-С про спільне користування сайтом, укладеного 08 січня 2013 року з товарною біржею «Центральна Універсальна Біржа». За змістом оголошення про проведення другого повторного аукціону з продажу майна банкрута, розміщеного на веб-сайті за адресою: www.tub.com.ua, товарна біржа «Центральна Українська Біржа» оголосила проведення другого повторного аукціону з продажу майна, що належить банкруту, з можливістю зниження його початкової вартості, а саме: двокімнатної квартири загальною площею 203,2 кв. м, розташованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Оголошення містить відомості про характеристику лота, початкову ціну продажу лота – 3 769 600,00 грн, розмір гарантійного внеску – 376 960 грн, організатора аукціону та продавця, проведення попередніх аукціонів, місце, дату і час проведення аукціону (25 вересня 2015 року за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 1, готель «Братислава», о 12:00, реєстрація учасників з 11:20 до 11:50), прийняття заявок для участі в аукціоні з дня розміщення цього оголошення в газеті «Урядовий кур’єр» до 21 вересня 2015 року включно, реквізити для сплати гарантійних внесків і порядок та критерії виявлення переможця торгів, а також фотографічні зображення і технічний паспорт майна, проект договору купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна. У встановлений термін до організатора аукціону звернулося дві особи із заявами від 17 вересня 2015 року на участь в аукціоні, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_1, яких було допущено до участі в аукціоні, що підтверджується повідомленнями організатора аукціону та протоколом про визначення учасників аукціону від 21 вересня 2015 року. Гарантійні внески від учасників аукціону ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було прийнято готівкою бухгалтером товарної біржі «Центральна Українська Біржа» у зв’язку з проханням учасників аукціону, пов’язаним з обмеженням часу та великими сумами внесків, що підтверджується прибутково–касовими ордерами від 21 вересня 2015 року № 1, від 17 вересня 2015 року № 44, від 18 вересня 2015 року № 46, від 17 вересня 2015 року № 43, від 17 вересня 2015 року № 45, від 18 вересня 2015 року № 47, від 21 вересня 2015 року № 52 та від 17 вересня 2015 року № 42. Аукціон із продажу майна боржника було проведено 25 вересня 2015 року із запізненням із 13:00 до 14:00 у зв’язку з тим, що замовлене організатором аукціону приміщення не було звільнено до часу проведення аукціону, тому адміністрація готелю запропонувала інше приміщення для проведення аукціону – конференц-зал «Форум», який був вільний з 13:00. За результатами проведення аукціону його організатором складено протокол № 10 проведення другого повторного аукціону (торгів) із можливістю зниження початкової вартості від 25 вересня 2015 року, відповідно до якого переможцем торгів стала ОСОБА_1, яка запропонувала на крок вищу ціну у розмірі 1 507 840,00 грн. У цьому протоколі зазначено відомості про майно запропоноване для продажу, кількість учасників, початкову ціну, ціну, запропоновану переможцем аукціону, частину ціни, сплачену переможцем, реквізити продавця, покупця та порядок сплати коштів на розрахунковий рахунок продавця. 12 жовтня 2015 року між ПП «Лекс» в особі ліквідатора (продавець) і фізичною особою ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність об’єкт нерухомості: двокімнатну квартиру загальною площею 203,2 кв. м, розташовану за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. На виконання умов цього договору між сторонами 12 жовтня 2015 року складено акт про передачу права власності на нерухоме майно. Також на виконання умов договору купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна від 12 жовтня 2015 року та протоколу № 10 покупець перерахував на розрахунковий рахунок продавця, відкритий у ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», як передбачено у протоколі від 25 вересня 2015 року № 10, кошти за придбання квартири, що підтверджується платіжним дорученням від 05 жовтня 2015 року № 87253145, а продавець, у свою чергу, перерахував зазначені кошти забезпеченому кредитору – ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», що підтверджується платіжним дорученням від 29 жовтня 2015 року № 4. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» про визнання результатів аукціону недійсними, виходив із того, що зміст оголошення про проведення аукціону з продажу майна ПП «Лекс», розміщеного на веб-сайті за адресою: www.tub.com.ua, відповідає приписам статті 59 Закону № 2343-XII; ліквідатором банкрута та організатором аукціону не вчинено дій, що порушують рівність учасників аукціону або дій, які перешкоджали би зацікавленій особі взяти участь в аукціоні; аукціон проведено з дотриманням положень Закону № 2343-XII, грошові кошти, отримані від реалізації майна, перераховано забезпеченому кредиторові; певні неточності, які мали місце при проведенні аукціону та на які посилається заявник, не вплинули на результати проведення аукціону; заявником не доведено наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу у зв’язку з проведенням оспорюваного аукціону та не доведено наявності неправомірних наслідків у результаті проведення цього аукціону. Також суд зазначив, що реалізація майна банкрута на аукціоні здійснювалася не на підставі висновку про вартість майна № 34-05/14(1) від 15 травня 2014 року, а відповідно до законодавства за початковою вартістю майна, визначеною ліквідатором, і погодженою забезпеченим кредитором; ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» не зверталося до суду із запереченнями щодо початкової вартості майна, визначеної ліквідатором, та не порушувало перед судом клопотання про проведення незалежної оцінки майна відповідно до статті 57 Закону № 2343-XII; внесення учасниками аукціону гарантійних внесків не у спосіб, визначений в оголошенні, не свідчить про порушення умов допуску до участі в аукціоні та про порушення процедури його підготовки; відсутність у протоколі № 10 посилання на адресу сторінки веб-сайта, на якій розміщено відомості про проведення аукціону, є технічною опискою, однак повідомлення про результати проведення аукціону 25 вересня 2015 року з продажу майна ПП «Лекс» розміщено на офіційних веб-сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України. Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, погодився з висновками останнього про те, що аукціон, результати якого оспорюються, проведено з порушенням вимог Закону № 2343-XII з огляду на таке: – аукціон розпочався пізніше часу, визначеного в оголошенні про проведення другого повторного аукціону з продажу майна ПП «Лекс», розміщеного на веб-сайті за адресою: www.tub.com.ua (із запізненням на одну годину); – веб-сайт за адресою:www.tub.com.ua не належить організаторові аукціону – товарній біржі «Центральна Українська Біржа», а останній є користувачем зазначеного сайта на підставі договору про спільне користування сайтом, укладеного із товарною біржею «Центральна Універсальна Біржа»; – у матеріалах справи відсутні належні докази розміщення на нерухомому майні оголошення про його продаж на аукціоні; апеляційним господарським судом не прийнято як належний доказ надане товарною біржею «Центральна Українська Біржа» фотографічне зображення частини будинку із розміщеним у вікні оголошенням про продаж, оскільки таке зображення не містить достовірних даних про об’єкт, дату й час проведення фотозйомки, а в змісті цього оголошення (де не наведено характеристики об’єкта продажу) відсутні відомості про продаж з аукціону, що призвело до звуження кола потенційних учасників аукціону; – у заявах про участь в аукціоні немає відомостей про наявність або відсутність заінтересованості заявника стосовно боржника, кредиторів, замовника, організатора аукціону та про характер цієї заінтересованості у разі її наявності; – всупереч порядку внесення гарантійного внеску, визначеного в оголошенні з продажу майна ПП «Лекс» (розміщеному на веб-сайті за адресою:www.tub.com.ua) про проведення оспорюваного аукціону, грошові кошти (як гарантійний внесок) сплачувалися безпосередньо в касу організатора аукціону, а у прибуткових касових ордерах (виданих на підтвердження сплати грошових коштів) некоректно зазначено призначення платежу: «Гарантійний внесок», на той час як згідно з порядком (визначеним в оголошенні про проведення аукціону) необхідно було зазначити: «Оплата гарантійного внеску для участі в аукціоні з продажу майна ПП «Лекс» по лоту № 1». Відповідно до положень статті 11114 ГПК Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом. Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Зміст правовідносин із метою з’ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Із наданих для порівняння копій постанов Вищого господарського суду України вбачається, що суд касаційної інстанції за наслідками перегляду судових рішень попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяв про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута у межах провадження в справі про банкрутство, залишив ці рішення без змін, погодившись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що: – у справі № 5016/1358/2011(9/25) (постанова від 05 квітня 2016 року) оспорюваний аукціон проведено з дотриманням вимог Закону № 2343-XII, а організатором аукціону вжито передбачених законом заходів із підготовки майна боржника до реалізації, розміщено оголошення про продаж майна безпосередньо на нерухомому майні, яке підлягало реалізації; при проведенні другого повторного аукціону зниження ціни до тієї, за яку переможцем придбано спірне нерухоме майно, не суперечило вимогам зазначеного Закону; – у справі № 32/17-3653-2011 (постанова від 15 червня 2016 року) ліквідатором та організатором аукціону дотримано вимоги Закону № 2343-XII щодо процедури підготовки, проведення аукціону, оформлення кінцевих результатів аукціону; стосовно доводів скаржника про допущені порушення під час проведення аукціону суд, зокрема, зауважив, що про проведення аукціону за іншою адресою, ніж зазначено в оголошенні, організатором аукціону повідомлено всіх осіб, які виявили бажання взяти участь в аукціоні; факт відсутності оголошення на нерухомому майні, яке підлягало реалізації з аукціону, не знайшов свого підтвердження під час вирішення справи і був спростований організатором аукціону, який надав відповідні фотоматеріали; – у справі № 5023/3711/11 (постанова від 06 липня 2016 року) заставний кредитор надав згоду на реалізацію майна банкрута за початковою ціною, визначеною ліквідатором з урахуванням звіту про експертну оцінку майна, надану цим кредитором, а зниження ціни об’єктів, реалізованих на оспорюваному аукціоні, було здійснено відповідно до положень статей 65, 66 Закону № 2343-XII (проведення повторного аукціону з можливістю зниження початкової вартості); – у справі 21/17-4018-2011 (постанова від 24 березня 2015 року) проведення повторного аукціону з продажу майна боржника відбулося з дотриманням порядку та умов, передбачених Законом № 2343-XII, а наведені заявником факти порушення безготівкового розрахунку і перевищення граничної суми розрахунків саме у готівковій формі не впливають на суть правовідносин між продавцем і покупцем, перебувають у площині банківських правовідносин і не можуть бути підставою для визнання аукціону недійсним. Отже, у цих постановах Вищого господарського суду України, на які посилається заявник як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, та у постанові суду касаційної інстанції у справі, яка розглядається, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними. Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав для висновку про різне застосування положень статей 20 ГК, статей 49, 56, 58, 60, 71 Закону № 2343-XII, оскільки ці рішення ухвалено з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій. Разом із тим надана для порівняння копія постанови Вищого господарського суду України від 06 липня 2016 року у справі № 903/623/13 не може бути прикладом на підтвердження підстав для перегляду судового рішення, передбачених пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК, оскільки зазначену постанову суду касаційної інстанції скасовано постановою Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (№ 3-1165гс16). Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. Зважаючи на те, що факт неоднакового застосування положень матеріального права не підтвердився, заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 червня 2016 року у справі № Б8/183-11відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 7 грудня 2016 року № 3-1072гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C45CCEA30F8EC209C2258099003915D4
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області (далі – ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області), товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» (далі ТОВ «Укрспецторг групп») та ОСОБА_2 про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна. ОСОБА_1 зазначав, що вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, його визнано винним та засуджено до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна. Цим же вироком задоволено цивільний позов публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Промінвестбанк») та стягнуто на користь банку з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно 464 386 грн 48 коп. та солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 505 202 грн 7 коп. На виконання вироку в частині конфіскації та задоволення цивільного позову судом до ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області було направлено виконавчі листи, на підставі яких відкрито зведене виконавче провадження на загальну суму 972 458 грн 90 коп. В ході виконавчого провадження було описано та арештовано належну ОСОБА_1 квартира за АДРЕСА_1, оціночною вартістю 227 553 грн. З метою реалізації квартири її було виставлено на прилюдні торги, які, за відповідним договором з ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області, повинна була провести Миколаївська філія ТОВ «Укрспецторг групп». Перші торги, призначені на 22 лютого 2013 року, та другі торги, призначені на 4 квітня 2013 року, були визнані такими, що не відбулися у зв’язку з відсутністю покупців. При цьому до других торгів було проведено переоцінку вартості квартири, внаслідок чого її зменшено на 10 %, а після повторної переоцінки – ще на 40 %. 13 травня 2013 року було проведено треті торги, в результаті яких квартиру було продано ОСОБА_2, який був єдиним учасником торгів, за 113 776 грн 50 коп. Позивач зазначав, що законних підстав для проведення торгів не було, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2013 року було скасовано вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, а справу направлено на новий розгляд суду першої інстанції. Прилюдні торги було проведено із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки позивача не було належним чином повідомлено про проведення торгів, прилюдні торги організовано з порушенням вимог закону щодо належного повідомлення про продаж арештованого майна у засобах масової інформації, оцінка виставленого на продаж майна проведена неналежним чином, а проведення торгів відбулось за наявності лише одного покупця. У серпні 2014 року позивач остаточно просив: визнати недійсними результати прилюдних торгів з продажу належної йому квартири за АДРЕСА_1, проведені 13 травня 2013 року Миколаївською філією ТОВ «Укрспецторг групп», які затверджені протоколом НОМЕР_1 від 13 травня 2013 року та актом про проведення прилюдних торгів Миколаївською філією ТОВ «Укрспецторг групп», визнати недійсним акт про реалізацію предмета іпотеки – спірної квартири, затверджений 23 травня 2013 року начальником ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області, визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів на зазначену квартиру, видане ОСОБА_2. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним протокол НОМЕР_1 від 13 травня 2013 року, затверджений директором Миколаївської філії ТОВ «Укрспецторг групп» про проведення прилюдних торгів із реалізації майна, яке належить ОСОБА_1, а саме трикімнатної квартири за АДРЕСА_1; визнано недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 23 травня 2013 року, визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру. Додатковим рішенням цього ж суду від 22 червня 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області та ОСОБА_2 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України №68/5 від 27 жовтня 1999 року (далі - Тимчасове положення). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2013 року та 3 вересня 2014 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, ОСОБА_1 визнано винним та засуджено до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна. Цим же вироком задоволено цивільний позов ПАТ «Промінвестбанк» та стягнуто на користь банку з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно 464 386 грн 48 коп. та солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 505 202 грн 7 коп. На виконання вироку в частині конфіскації майна та задоволення цивільного позову судом до ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області було направлено виконавчі листи, на підставі яких відкрито зведене виконавче провадження на загальну суму 972 458 грн 90 коп. В ході виконавчого провадження було описано та арештовано належну ОСОБА_1 квартиру за АДРЕСА_1, оціночною вартістю 227 553 грн. З метою реалізації квартири її було виставлено на прилюдні торги, які, за відповідним договором з ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області, проводила Миколаївська філія ТОВ «Укрспецторг групп». Перші торги, призначені на 22 лютого 2013 року, та другі торги, призначені на 4 квітня 2013 року, були визнані такими, що не відбулися, у зв’язку з відсутністю покупців. При цьому до других торгів було проведено переоцінку вартості квартири, внаслідок чого її зменшено на 10 %, а після повторної переоцінки – ще на 40 %. 13 травня 2013 року було проведено треті торги, в результаті яких квартиру було продано ОСОБА_2 за 113 776 грн 50 коп., який був єдиним учасником торгів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові щодо визнання недійсними прилюдних торгів та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2013 року вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року, на виконання якого проводилися оскаржувані торги, та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, якою вирок було залишено без змін, було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд суду першої інстанції, а тому правових підстав для проведення торгів 13 травня 2013 року не було. Крім того, спірну квартиру було реалізовано з третіх торгів за наявності тільки одного покупця, в той час, як за умовами Тимчасового положення організація мала право на проведення лише двох торгів та за наявності не менше двох учасників (підпункти 4.2, 4.7 Тимчасового положення). Боржника належним чином не повідомили про час, місце проведення прилюдних торгів, а також про стартову ціну реалізації майна. Разом з тим в двох ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, за цієї норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Отже, норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Разом з тим зазначені вимоги закону залишилися поза увагою судів. Крім того, суди не врахували, що на виконанні у ВДВС перебувало зведене виконавче провадження по виконанню шести виконавчих документів та дійшли передчасного висновку про те, що арештоване майно було реалізоване на виконання вироку Южноукраїнського міського суду, який на час проведення торгів був скасований. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року, додаткове рішення цього ж суду від 22 червня 2015 року та рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року підлягають скасуванню. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року, додаткове рішення Апеляційного суду Миколаївської області від від 22 червня 2015 року та рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-890цс16 За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Отже, норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Постанова від 14 грудня 2016 року № 6-890цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B45BD8E6F560CE06C225809900394FB5
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю «КМД-Трейдінвест Україна» ОСОБА_1 та представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КМД-Трейдінвест Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють у своїх інтересах та інтересах своїх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: орган опіки та піклування в особі Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Печерський районний відділ Державної міграційної служби України у м. Києві, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення; за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, приватного підприємства «Нива-В.Ш.», треті особи: орган опіки та піклування в особі Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, товариство з обмеженою відповідальністю «КМД-Трейдінвест Україна», про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, свідоцтва про право власності на квартиру, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права користування спірною квартирою за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «КМД-Трейдінвест Україна» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «КМД-Трейдінвест Україна» (далі – ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що воно в порядку виконання рішення суду набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_4, якими вказана квартира здана в оренду та використовується як нежиле приміщення, ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» просило суд усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, виселити та зняти їх з реєстраційного обліку. У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання прилюдних торгів недійсними, посилаючись на те, що 29 вересня 2010 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року про стягнення в солідарному порядку з неї та ОСОБА_9 на користь відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі – ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), суми боргу в розмірі 1 млн 35 тис. 86 грн 70 коп. На виконання зазначеного рішення суду приватне підприємство «Нива-В.Ш.» (далі – ПП «Нива-В.Ш.») 4 червня 2012 року провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_3 на праві власності. Позивачка зазначала, що під час підготовки та проведення прилюдних торгів були порушені норми чинного законодавства, що призвело до порушення майнових прав її малолітніх дітей, які є користувачами спірної квартири, оскільки не було отримано згоди органу опіки та піклування. Зокрема, торги були проведені за участю одного покупця, копію акта опису майна не було направлено боржнику, технічні характеристики квартири, зазначені в акті, не відповідають дійсності, порушено порядок проведення оцінки майна, вартість якого значно занижена. Крім того, позивачка не була повідомлена про проведення торгів. Позивачка просила визнати недійсними результати прилюдних торгів, проведених 4 червня 2012 року, свідоцтво про право власності від 22 серпня 2012 року, видане ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» як переможцю торгів, скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнати дійсним договір купівлі-продажу від 7 березня 2007 року, укладений між нею та ОСОБА_10, визнати право користування спірною квартирою малолітніми ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до досягнення ними повноліття. Печерський районний суд м. Києва рішенням від 21 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року, в позові ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» відмовив, позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнив частково: визнав недійсними результати прилюдних торгів, проведених 10 філією ПП «Нива-В.Ш.», з реалізації квартири АДРЕСА_1; визнав недійсним протокол від 4 червня 2012 року НОМЕР_1 проведення прилюдних торгів з реалізації вказаної квартири; визнав недійсним свідоцтво про право власності від 22 серпня 2012 року, видане ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна»; у задоволенні решти позовних вимог відмовив. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 8 липня 2015 року касаційні скарги ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відхилила, рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року залишила без змін, виключивши з мотивувальних частин судових рішень посилання на проведення прилюдних торгів без попередньої згоди органу опіки та піклування. 21 червня 2016 року до Верховного Суду України звернулося ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 44, 52 і 54 Закону України «Про виконавче провадження», статті 45 Закону України «Про іпотеку» та вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Обґрунтовуючи свої доводи, заявник послається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 і 30 березня та 13 квітня 2016 року, а також постанови Верховного Суду України від 30 березня, 6, 13 та 27 квітня 2016 року. У зв’язку із цим ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року й рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «КМД - Трейдінвест Україна» ОСОБА_1 та представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_2, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 7 березня 2007 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кошти в сумі 120 тис. доларів США з терміном погашення кредиту до 6 березня 2027 року зі ставкою 14 % річних. З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір від 7 березня 2007 року, за яким позивачка передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності згідно з договором купівлі-продажу від 7 березня 2007 року. 29 вересня 2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суми боргу в розмірі 1 млн 35 тис. 86 грн 70 коп. На виконання зазначеного рішення суду ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві 4 червня 2012 року організовано та проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) – квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_3. Переможцем прилюдних торгів визнано ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» як єдиного учасника торгів за ціною продажу 439 тис. 164 грн. 22 серпня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта державного виконавця про проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна посвідчено, що спірна квартира належить на праві власності ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна». 12 червня 2013 року право власності ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» на зазначену квартиру зареєстроване Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві. Суд також установив, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх неповнолітні діти ОСОБА_6 й ОСОБА_5. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи в позові ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що в разі проведення прилюдних торгів на підставі примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості та без звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса правовідносини з організації та проведення прилюдних торгів регулюються Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), Законом України «Про виконавче провадження», Тимчасовим положенням, а не Законом України «Про іпотеку», тому порушення вимог пунктів 4.2, 7.1 Тимчасового положення є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Суди дійшли висновку про те, що під час організації та проведення прилюдних торгів був порушений встановлений законом порядок їх проведення, зокрема: прилюдні торги проведені за участі одного покупця; докази належного повідомлення про проведення прилюдних торгів ОСОБА_3 та членів її сім’ї, які проживають у спірній квартирі, відсутні; публікація оголошення про проведення прилюдних торгів не може вважатись належним повідомленням про їх проведення; товариство не спростувало доводів про порушення порядку проведення прилюдних торгів. Разом з тим суд касаційної інстанції виключив з мотивувальних частин судових рішень судів попередніх інстанцій посилання на порушення вимог закону щодо проведення публічних торгів без попереднього дозволу органу опіки та піклування на відчуження квартири, посилаючись на те, що така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо діти мають право користування предметом іпотеки або право власності на нього, а не в разі виконання рішення суду та проведення прилюдних торгів. Надані для порівняння ухвали від 23 і 30 березня та 13 квітня 2016 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справах рішення та передав справи на новий розгляд з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення норм права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини справ, які мають значення для правильного вирішення спорів. У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться такі висновки: - відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстави недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами першою – третьою та частинами п’ятою, шостою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв’язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина перша статті 215 цього Кодексу). Для застосування наслідків недотримання вказаних вимог при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи були порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи були порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів (постанова від 6 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16); - сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними (постанова від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15); - відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (постанови від 13 квітня 2016 року у справі№ 6-349цс16; від 27 квітня 2016 року у справі № 6-54цс16; від 30 березня 2016 року у справі № 6-3004цс15); - до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-103цс16;). Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення цієї невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Оскільки відчуження майна з прилюдних торгів належить до правочинів купівлі-продажу, такий правочин може визнаватися недійсним у судовому порядку з підстав, установлених частиною першою статті 215 ЦК України. Отже, дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов’язковою умовою правомірності правочину. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». За змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, положення Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику. Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, положення Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Положення цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою можна провести торги за наявності одного учасника. Крім того, за змістом пункту 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Отже, розглядаючи питання про дотримання при проведенні торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. Проте сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто встановити не тільки недотримання норм закону при проведенні прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду України щодо застосування статті 45 Закону України «Про іпотеку», пункту 3.11 Тимчасового положення, викладені у постановах від 30 березня, 13 та 27 квітня 2016 року. У справі, яка переглядається, суди установивши, що боржник був неналежно повідомлений про проведення прилюдних торгів, не з’ясували наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, і не вказали, які саме права й законні інтереси особи, яка оспорює прилюдні торги, порушено неналежним повідомленням боржника про проведення прилюдних торгів; не застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про іпотеку»; крім того, суди не вирішили питання про наявність підстав для виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 відповідно до заявлених позовних вимог ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна». Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили зазначених обставин, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. Тому судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «КМД-Трейдінвест Україна» задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року й рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі за № 6-1504цс16 Положення норм Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». До спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою можна провести торги за наявності одного учасника. За змістом пункту 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року № 68/5 (у редакції, чинній на час проведення оспорюваних прилюдних торгів) спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Розглядаючи питання про дотримання при проведенні торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. Проте сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто встановити не тільки недотримання норм закону при проведенні прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 12 жовтня 2016 року № 6-1504цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D19DC7D99153B5C0C22580530040CAF3
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області та приватного підприємства «Нива-В.Ш.» в особі філії 11 приватного підприємства «Нива-В.Ш.», треті особи : публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії Центральне регіональне управління публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» та товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ», про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» про перегляд судових рішень, в с т а н о в и л а : У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області (далі - відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Київській області) та приватного підприємства «Нива-В.Ш.» (далі – ПП «Нива-В.Ш.») в особі філії 11 ПП «Нива-В.Ш.», треті особи : публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») в особі Філії Центральне регіональне управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» (далі – ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ»), про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 10 квітня 2014 року ПП «Нива-В.Ш.» в особі Філії 11 провело прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки, що належить ОСОБА_1, а саме, земельної ділянки площею S_1, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 за наслідком проведення яких переможцем стало ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ». Позивач просила визнати зазначені прилюдні торги недійсними як такі, що проведені із порушенням вимог п. 1.4 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі – Тимчасове положення), статей 41, 43 Закону України «Про іпотеку». Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 5 серпня 2015 року рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсними прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмет іпотеки), що належить ОСОБА_1 – земельної ділянки площею S_1, розташованої за адресою : АДРЕСА_1 які проведені ПП «Нива-В.Ш.» 10 квітня 2014 року. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2015 року ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» відмовлено у відкритті касаційного провадження. У поданій до Верховного Суду України заяві ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» просить скасувати рішення судів у справі з її направленням на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статті 16 ЦК України, частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, пояснення представника ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» - ОСОБА_2 на підтримання заяви, пояснення представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - ОСОБА_3, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню. На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2013 року у справі № 2-3473/12 провадження 2/369/236/13 позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Центральне регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково, зокрема, звернено стягнення на належний ОСОБА_1 на праві власності предмет іпотеки – земельну ділянку площею S_1, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою : АДРЕСА_1, у рахунок погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_2 від 18 липня 2007 року у розмірі 5 712 799 грн. 94 коп. Даним рішенням встановлено також початкову ціну предмета іпотеки – 1 216 00 грн. 00 коп. Рішення набрало законної сили. 15 травня 2013 року Києво - Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист НОМЕР_3, який направлено до відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Київській області. На його виконання відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_4. При цьому, як встановлено судами, на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Київській області на той час вже перебувало виконавче провадження НОМЕР_5 від 13 липня 2012 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_2 від 18 липня 2007 року на підставі виконавчого листа НОМЕР_6, виданого 11 травня 2012 року Шевченківським районним судом м. Києва. Актом опису й арешту майна від 29 грудня 2012 року в рамках ВП НОМЕР_5 накладено арешт на земельну ділянку площею S_1розташовану по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1. Постановою старшого державного виконавця ВПВР управління ДВС ГУЮ у Київській області від 2 січня 2013 року призначено експерта, суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання у виконавчому провадженні з примусового виконання листа НОМЕР_6 від 11 травня 2012 року для надання письмового висновку, звіту про оцінку майна з питань початкової вартості спірної земельної ділянки. Отже, судом було встановлено два паралельні не об’єднані виконавчі провадження та що прилюдні торги відбулися саме за вищезазначеним виконавчим провадженням НОМЕР_5 з примусового виконавчого листа від 11 травня 2012 року. Заявка на реалізацію арештованого нерухомого майна, що належить позивачці, була подана відділом примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Київської області 24 грудня 2013 року. Відповідно до висновку про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки, ринкова вартість (початкова ціна майна на прилюдних торгах) земельної ділянки станом на 31 січня 2013 року становить 539 982, 00 грн. 11 березня 2014 року при здійсненні даного виконавчого провадження між вищезазначеним органом ДВС та ПП «Нива-В.Ш.» в особі Філії 11 укладено договір НОМЕР_7 згідно з яким останнє зобов’язалось організувати прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки. Листом № 146 від 20 березня 2014 року Філія 11 ПП «Нива-В.Ш.» повідомлено позивача, що такі прилюдні торги призначено на 10 квітня 2014 року о 12 годині 00 хв. за адресою АДРЕСА_1 зі стартовою ціною предмета іпотеки – 404 949, 00 грн. Відповідно до Протоколу НОМЕР_8 10 квітня 2014 року відбулись прилюдні торги з одним учасником – ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», яке і стало переможцем, запропонувавши за предмет іпотеки 495 000, 00 грн. Як було встановлено судом апеляційної інстанції, 10 квітня 2014 року відбулись фактично повторні прилюдні торги, а ті, що були призначені раніше не відбулись, тому повторно призначалась оцінка предмета продажу, за результатами якої визначено вартість описаного нерухомого майна в сумі 494 949, 00 грн., а саме, згідно Висновку про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки її ринкова вартість станом на 24 вересня 2013 року становить 494 949, 00 грн. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ПП «Нива-В.Ш.», яке проводило прилюдні торги, діяло в межах чинного законодавства та у відповідності до вимог Тимчасового положення. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що прилюдні торги було проведено з порушенням Тимчасового положення та Закону України «Про виконавче провадження», а саме : прилюдні торги відбулися з пропуском двомісячного строку, передбаченого розділом 3.3. Тимчасового положення; остання оцінка належного позивачу майна, відчуженого на прилюдних торгах відбулася 24 вересня 2013 року, а торги проведено 10 квітня 2014 року, тобто зі спливом шестимісячного строку; у копіях матеріалів виконавчих проваджень НОМЕР_5 та НОМЕР_4 відсутні дані про повідомлення боржника ОСОБА_1 про оцінку арештованого майна; прилюдні торги неправомірно провели на території м. Вишневе Києво - Святошинського району не зважаючи на поширення повноважень філії 11 ПП «Нива-В.Ш.» на всю Київську область. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року суд касаційної інстанції виходив із того, що боржник не був належно повідомлений про проведення прилюдних торгів, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання ним письмового повідомлення про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. У той же час суди не встановили наявності порушень, що могли вплинути на результат торгів, і не вказали, які саме права й законні інтереси особи, яка оспорює прилюдні торги, порушено неналежним повідомленням боржника про проведення прилюдних торгів. З огляду на зазначене висновки судів про те, що прилюдні торги з реалізації іпотечної квартири було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, є передчасними. У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року та від 18 травня 2016 року суд касаційної інстанції виходив із того, що встановивши, що прилюдні торги відбулися з порушення норм Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, суд апеляційної інстанції не перевірив, чи вплинули ці порушення на результати торгів, зокрема, чи підвищилася вартість майна, що реалізовувалася на спірних прилюдних торгах, з огляду на те, що торги були проведені більше ніж через 6 місяців з моменту підписання звіту про оцінку реалізованого майна; чи були порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивача, який оспорює результати торгів, оскільки підставою для пред’явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 29 червня 2016 року, від 29 червня 2016 року та від 6 липня 2016 року суд виходив із того, що при наявності порушень положень Тимчасового положення та Закону України «Про виконавче провадження» необхідно встановити чи їх наявність вплинула на результат прилюдних торгів та чи порушено внаслідок цього права й законні інтереси осіб під час проведення прилюдних торги, які їх оспорювали. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, статті 16 ЦК України, частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою – третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв’язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням. Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24–27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85). При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6). Частиною третьою статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. Частинами другою – четвертою статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право сторін виконавчого провадження оскаржити результати оцінки майна та порядок їх оскарження до передачі майна на реалізацію. За частиною першою статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майна державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Відповідно до частини п’ятої статті 58 вказаного Закону звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Прилюдні торги повинні бути проведені в двомісячний строк від дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх проведення (пункт 3.3 Тимчасового положення). Частиною п’ятою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», пунктом 7.1 Тимчасового положення, абзацом третім підпункту 5.12.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, передбачено підстави й порядок призначення повторних прилюдних торгів, а також порядок уцінки нереалізованого майна. Так, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця та з інших, визначених Тимчасовим положенням, причин прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. У такому разі призначаються повторні прилюдні торги, на яких стартова ціна лота може бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків. Уцінка майна проводиться державним виконавцем у десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, після чого реалізація майна за вказаною ціною повинна бути проведена впродовж місяця з дня проведення уцінки. За правилами проведення прилюдних торгів, передбачених Тимчасовим положенням, спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою та інші відомості. Визначення стартової ціни лота здійснюється на підставі початкової вартості майна за результатами проведеної оцінки майна незалежним суб’єктом оціночної діяльності. Тобто на момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об’єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення. Отже, проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Судом першої інстанції встановлено, що при проведенні оспорюваних прилюдних торгів 10 квітня 2014 року був присутній представник позивача за довіреністю НОМЕР_9, в якого претензій та зауважень щодо їх проведення не було, про що він зазначив у протоколі присутності на прилюдних торгах. Окрім того, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила що Філія 11 ПП «Нива-В.Ш.» листом № 146 від 20 березня 2014 року дійсно повідомила її про проведення 10 квітня 2014 року прилюдних торгів, що свідчить про її обізнаність щодо місця, дати та часу їх проведення та із зазначенням стартової ціни предмету іпотеки. Враховуючи вищезазначене, установивши, що проведення прилюдних торгів відбулося з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, суди не перевірили, чи вплинули ці порушення на результати торгів, чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивача, який оспорює результати торгів, оскільки підставою для пред’явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Тому, у справі, яка переглядається, суди вищезазначеного не врахували та неправильно застосували норму частини першої статті 16 ЦК України та дійшли до передчасного висновку про визнання прилюдних торгів недійсними, що призвело до неправильного вирішення спору, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі. Окрім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на наступне. Наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі-продажу – продавця і покупця - до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов’язальних відносин. Відповідно до пункту 4.14 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна торги закінчуються підписанням протоколу про результати торгів, який має силу договору. Згідно Протоколу НОМЕР_8 від 10 квітня 2014 року про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, переможець торгів, ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», має внести на депозитний рахунок ДВС в ГУ ДКУ у Київській області в сумі 421 245, 00 грн., яка дорівнює різниці між продажною ціною придбаного ним лота і сумою винагороди організатора прилюдних торгів за цим лотом в сумі 73 755, 00 грн. Отже, покупцем за укладеним за результатами торгів договором купівлі-продажу є переможець торгів ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ». Вирішуючи питання про те хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором необхідно виходити з умов договору, що укладається між ДВС та спеціалізованою організацією. Відтак, суд першої інстанції повинен був роз’яснити позивачу згідно статті 33 ЦПК України про право подання клопотання щодо залучення ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» у процесуальному статусі відповідача, а не третьої особи, оскільки останній є покупцем за результатами торгів згідно Протоколу НОМЕР_8. Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди не встановили усіх обставин, необхідних для правильного застосування судом норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення. Керуючись статями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» задовольнити. Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2015 року, рішення апеляційного суду Київської області від 5 серпня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-1981цс16 Установивши, що проведення прилюдних торгів відбулося з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, суди не перевірили, чи вплинули ці порушення на результати торгів, чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивача, який оспорює результати торгів, оскільки підставою для пред’явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 12 жовтня 2016 року №6-1981цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D08491D378749C04C225805100476987
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 липня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області, державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Свобода», про визнання частково недійсними електронних торгів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року, в с т а н о в и л а: У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 12 січня 2015 року о 9 год. 00 хв. розпочалися електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна – частини комплексу будівель (вагова, КПП тощо), літ. «Б», «Ж», «З», «Й», «К», «Л», загальною площею S_1, розташованого АДРЕСА_1. До участі у торгах допущено двох учасників: товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Свобода» (далі – ТОВ «Агро-Свобода») за № 4 та ОСОБА_1 за № 5. Позивач зазначив, що остання цінова пропозиція у межах робочого дня надійшла від нього (учасника № 5) о 17 год. 59 хв. 42 сек., оскільки загальна тривалість продовження електронних торгів не могла перевищувати шести годин, а тому вони мали закінчитися о 23 год. 59 хв. 42 сек. Однак системою електронних торгів (далі – Система) було допущено прийняття цінової пропозиції від ТОВ «Агро-Свобода» (учасника № 4) о 23 год. 59 хв. 55 сек., тобто поза межами строку, регламентованого Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 656/5, чинного на час проведення електронних торгів (далі – Порядок), внаслідок чого ТОВ «Агро-Свобода» незаконно було визнане переможцем електронних торгів. Посилаючись на те, що прилюдні торги були проведені з порушенням норм Порядку в частині визнання переможцем іншого учасника, що призвело до порушення його цивільних прав як належного покупця спірного майна, ОСОБА_1 просив: визнати частково недійсними електронні торги, які оформлені протоколом від 13 січня 2015 року НОМЕР_1 проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна – частини комплексу будівель (вагова, КПП тощо), літ. «Б», «Ж», «З», «Й», «К», «Л», загальною площею S_1, розташованого АДРЕСА_1 (реєстраційний номер лота НОМЕР_2), у частині визнання переможцем учасника № 4; визнати недійсним зазначений протокол проведення електронних торгів, сформований Системою 13 січня 2015 року о 00 год. 00 хв. 11 сек.; відновити становище, яке існувало до порушення процедури проведення електронних торгів, шляхом визнання переможцем торгів ОСОБА_1 та зобов'язати державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі – ДП «Інформаційний центр») внести відповідні відомості до Системи й засобами Системи сформувати новий протокол електронних торгів, що відбулися 12 січня 2015 року, з реалізації вказаного вище арештованого нерухомого майна (реєстраційний номер лота НОМЕР_2), який, крім належної інформації, повинен містити відомості про визнання ОСОБА_1 новим переможцем електронних торгів; зобов’язати ДП «Інформаційний центр» розмістити сформований новий протокол на веб-сайті та в особистому кабінеті наступного учасника цих електронних торгів, визначеного новим переможцем електронних торгів, ОСОБА_1; зобов’язати відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Закарпатській області (далі – відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ в Закарпатській області) скласти акт проведення електронних торгів, згідно з яким переможцем електронних торгів від 12 січня 2015 року з реалізації спірного арештованого нерухомого майна (реєстраційний номер лота НОМЕР_2) є ОСОБА_1. Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 5 травня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Апеляційний суд Закарпатської області рішенням від 28 серпня 2015 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 травня 2015 року скасував та ухвалив нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: визнав частково недійсними електронні торги, оформлені протоколом від 13 січня 2015 року НОМЕР_1 проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна: частини комплексу будівель (вагова, КПП тощо), літ. «Б», «Ж», «З», «Й», «К», «Л», загальною площею S_1, більша частина з яких – склади зерна підлогового типу, АДРЕСА_1 (реєстраційний номер лота НОМЕР_2), в частині визнання переможцем учасника 4; визнав недійсним протокол НОМЕР_1 проведення електронних торгів, сформований Системою 13 січня 2015 року о 00 год. 00 хв. 11 сек.; визнав переможцем торгів ОСОБА_1 та зобов’язав ДП «Інформаційний центр» внести відповідні відомості до Системи й засобами Системи сформувати новий протокол електронних торгів, що відбулися 12 січня 2015 року, з реалізації вказаного вище арештованого нерухомого майна (реєстраційний номер лота НОМЕР_2), який, крім належної інформації, повинен містити відомості про визнання ОСОБА_1 новим переможцем електронних торгів; зобов’язав ДП «Інформаційний центр» розмістити сформований новий протокол на веб-сайті та в особистому кабінеті наступного учасника цих електронних торгів, визначеного новим переможцем електронних торгів, – ОСОБА_1; зобов’язано відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ в Закарпатській області скласти акт проведення електронних торгів, згідно з яким переможцем електронних торгів від 12 січня 2015 року з реалізації спірного арештованого нерухомого майна (реєстраційний номер лота НОМЕР_2) є ОСОБА_1, вирішив питання розподілу судових витрат. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвалою від 9 грудня 2015 року касаційні скарги ТОВ «Агро-Свобода» та ДП «Інформаційний центр» задовольнила, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 серпня 2015 року скасувала та залишила в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 травня 2015 року. 28 грудня 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження своїх доводів заявник надав постанову Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року. У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року та залишити в силі рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 серпня 2015 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 12 січня 2015 року о 9 год. 00 хв. розпочалися електронні торги з продажу майна (реєстраційний номер лота НОМЕР_2) – частини комплексу будівель (вагова, КПП тощо), літ. «Б», «Ж», «З», «Й», «К», «Л», загальною площею S_1, більша частина з яких склади зерна підлогового типу, АДРЕСА_1. До участі в указаних електронних торгах відповідно до вимог Порядку було допущено двох учасників: ТОВ «Агро-Свобода» (учасник ¹ 4) та ОСОБА_1 (учасник ¹ 5). Згідно з протоколом проведення електронних торгів від 13 січня 2016 року НОМЕР_1 остання цінова пропозиція надійшла від ОСОБА_1 о 17:59:42 (а. с. 11-12). Оскільки цінова пропозиція від учасника ¹ 5 надійшла за 5 хвилин до завершення строку, електронні торги автоматично були продовженні на 30 хвилин, однак за 5 хвилин до їх завершення після продовження строку на 30 хвилин надійшла цінова пропозиція від ТОВ «Агро-Свобода», а саме о 18:25:49. У подальшому учасники електронних торгів неодноразово подавали свої цінові пропозиції з кроком підвищення ставки, остання з яких у розмірі 2 млн 188 тис. 51 грн 16 коп. надійшла о 23:59:55 від учасника ¹ 4. На підставі надання найвищої цінової пропозиції ТОВ «Агро-Свобода» було визначено переможцем електронних торгів; при цьому від ОСОБА_1 остання цінова пропозиція надана о 23:46:18. За результатами торгів складено протокол проведення торгів від 13 січня 2015 року НОМЕР_1. Переможцем торгів згідно із цим протоколом стало ТОВ «Агро-Свобода» (т.1, а.с. 2). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанцій, дійшов висновку, що загальна тривалість продовження електронних торгів не перевищувала шести годин, визначених пунктом 2 розділу V Порядку. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, дійшов висновку, що організатором торгів істотно порушено процедуру їх проведення внаслідок прийняття Системою цінової пропозиції від учасника № 4 (ТОВ «Агро-Свобода») о 23 год. 59 хв. 55 сек., тобто за межами часу, на який могли продовжуватися електронні торги, що вплинуло на їх результати в частині визначення переможця. У наданій для порівнянні постанові від 18 листопада 2015 року міститься висновок Верховного Суду України про те, що дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов’язковою умовою правомірності правочину. За змістом частини першої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Відповідно до статті 62 цього закону та розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 року № 332-р «Про проведення експерименту із запровадження реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів» Міністерство юстиції України наказом від 16 квітня 2014 року № 656/5 затвердило Порядок. Згідно з цим наказом ДП «Інформаційний центр» є організатором електронних торгів та уповноважене на здійснення заходів зі створення та супроводження програмного забезпечення Системи, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у Системі, здійснення організації та проведення електронних торгів, забезпечення збереження майна, виконання інших функцій, передбачених Порядком. Абзацом восьмим пункту 1 Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що електронні торги – це прилюдні торги, що здійснюються в електронній формі в Системі. Електронні торги розпочинаються у визначений в інформаційному повідомленні про електронні торги день і проводяться протягом одного робочого дня з 9-ї до 18-ї години. Якщо остання цінова пропозиція надійшла за 5 хвилин до завершення строку, визначеного в абзаці першому цього пункту, електронні торги автоматично продовжуються на 30 хвилин від часу подачі останньої цінової пропозиції. Загальна тривалість такого продовження не може перевищувати шести годин (пункт 2 розділу V Порядку) Отже, загальна тривалість проведення електронних торгів становить дев’ять годин (з 09:00:00 до 18:00:00), однак можливе продовження строку перебігу електронних торгів одноразово на 30 хвилин від часу подачі останньої цінової пропозиції, яка надійшла за п'ять хвилин до завершення основного часу. За таких умов електронні торги можуть продовжуватися поза межами основного часу, а саме після 18:00:00, і загальна тривалість додаткового часу проведення торгів не може перевищувати шість годин; при цьому моментом відліку додаткового часу є момент закінчення основного часу, а саме 18 год. 00 хв. 00 сек., який не може перериватися додатковим часом. Пунктом 3 розділу V Порядку передбачено, що всі учасники, що були зареєстровані організатором, мають доступ до ходу електронних торгів. Учасники висувають свої цінові пропозиції по лоту. Цінова пропозиція подається через Веб-сайт електронних торгів з кроком підвищення ставки, зазначеним у повідомленні про електронні торги. Перша цінова пропозиція може бути рівною стартовій ціні лота. Кожна наступна цінова пропозиція має містити ціну, на встановлений організатором крок вищу за попередню. Моментом подачі цінової пропозиції вважається зафіксований Системою момент відправки учасником цінової пропозиції засобами Системи. В особистому кабінеті діє розділ з активними на даний момент електронними торгами, в яких бере участь учасник, інформацією про хід електронних торгів, що містить відомості про останню цінову пропозицію щодо лота, найвищу на даний момент. Інформація про хід електронних торгів оновлюється одразу після внесення одним із учасників наступної цінової пропозиції. В особистому кабінеті учаснику забезпечується можливість підвищення відображеної пропозиції на крок аукціону шляхом подання цінової пропозиції (пункт 4 розділу V Порядку). Переможцем електронних торгів визнається учасник, від якого на момент завершення електронних торгів надійшла найвища цінова пропозиція (пункт 5 розділу V Порядку). Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що за умови надходження останньої цінової пропозиції за 5 хвилин до завершення строку, електронні торги автоматично продовжуються відповідно до пункту 2 розділу V Порядку на 30 хвилин від часу подачі останньої цінової пропозиції. Загальна тривалість такого продовження не може перевищувати шести годин і відраховується саме від завершення строку (18:00:00), який є чітко визначеним. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, врахувавши вимоги зазначених норм матеріального права, а також той факт, що остання цінова пропозиція надійшла від учасника № 4 о 23 год. 59 хв. 55 сек., дійшов обґрунтованого висновку, що загальна тривалість продовження електронних торгів не перевищувала шести годин, отже, торги були проведені з дотриманням вимог Порядку. Судове рішення, яке заявник просить переглянути, є обґрунтованим, суди правильно застосували норми матеріального права. За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 і скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року відсутні. Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі за № 6-3131цс15 Відповідно до пункту 2 розділу V Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 656/5, у редакції, чинній на час проведення електронних торгів (12 січня 2015 року), (далі – Порядок) електронні торги розпочинаються у визначений в інформаційному повідомленні про електронні торги день і проводяться протягом одного робочого дня з 9-ї до 18-ї години. Якщо остання цінова пропозиція надійшла за 5 хвилин до завершення строку, визначеного в абзаці першому цього пункту, електронні торги автоматично продовжуються на 30 хвилин від часу подачі останньої цінової пропозиції. Загальна тривалість такого продовження не може перевищувати шести годин. За змістом зазначеної норми матеріального права, загальна тривалість проведення електронних торгів становить дев’ять годин (з 09:00:00 до 18:00:00), однак за умови надходження останньої цінової пропозиції за 5 хвилин до завершення строку, електронні торги автоматично продовжуються на 30 хвилин від часу подачі останньої цінової пропозиції. Загальна тривалість такого продовження не може перевищувати шести годин і відраховується саме від завершення строку (18:00:00), який є чітко визначеним. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/748CB5DB95F9E90BC2257FEE00334FA4
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг груп», ОСОБА_2, третя особа – відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області, про визнання прилюдних торгів з реалізації арештованого майна недійсними за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Сумської області від 5 серпня 2015 року та рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30 березня 2015 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг груп» (далі – ТОВ «Укрспецторг груп»), ОСОБА_2 про визнання прилюдних торгів з реалізації арештованого майна недійсними. Позивачка зазначала, що 23 жовтня 2013 року ТОВ «Укрспецторг груп» провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме: 1/2 частини нежилого приміщення площею 59,5 кв. м АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності. Переможцем торгів став ОСОБА_2. Посилаючись на те, що прилюдні торги були проведені з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі – Тимчасове положення), зокрема, майно реалізоване на прилюдних торгах за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, позивачка просила визнати ці торги недійсними. Роменський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 30 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 5 серпня 2015 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 грудня 2015 року рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 5 серпня 2015 року залишила без змін. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Сумської області від 5 серпня 2015 року та рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30 березня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня, 16 і 23 вересня, 16 грудня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 14 травня 2012 року на виконання рішення Роменського міськрайонного суду від 25 квітня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 166 тис. 43 грн 6 коп. відкрито виконавче провадження. 19 червня 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Роменського міськрайонного управління юстиції (далі – ВДВС Роменського МРУЮ) описано та накладено арешт на майно, в тому числі й на 1/2 частину вбудованого приміщення у жилому будинку – магазин «Омега» загальною площею 59,5 кв.м АДРЕСА_1. 23 серпня 2012 року проведено експертну оцінку цього приміщення, вартість об’єкта, що підлягав реалізації, становила 150 тис. грн. 27 грудня 2012 року між ВДВС Роменського МРУЮ та ТОВ «Укрспецторг груп» укладено договір про реалізацію арештованого майна. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до суб’єктів оціночної діяльності, ВДВС Роменського МРУЮ про визнання звітів про незалежну оцінку майна та рецензій на ці звіти недійсними. Державний виконавець ВДВС Роменського МРУЮ постановою від 14 січня 2013 року на підставі ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 січня 2013 року про заборону ВДВС Роменського МРУЮ проводити будь-які дії щодо передачі на реалізацію належного ОСОБА_1 нерухомого майна, у тому числі й спірного, зазначене виконавче провадження зупинив. Роменський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 17 квітня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України, та скасував заходи забезпечення позову – заборону ВДВС Роменського МРУЮ проводити будь-які дії щодо реалізації спірного нерухомого майна. Ухвалою від 30 травня 2013 року Роменський міськрайонний суд Сумської області задовольнив вимоги ОСОБА_1 про забезпечення її позову до суб’єктів оціночної діяльності, ВДВС Роменського МРУЮ про визнання звітів про незалежну оцінку майна та рецензій на ці звіти недійсними: заборонив продаж належного позивачці нерухомого майна, у тому числі й спірного. Державний виконавець ВДВС Роменського МРУЮ постановою від 31 травня 2013 року на підставі ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30 травня 2013 року вказане виконавче провадження зупинив. Роменський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 19 серпня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України. Державний виконавець ВДВС Роменського МРУЮ постановою від 6 вересня 2013 року поновив виконавче провадження. 9 вересня 2013 року ТОВ «Укрспецторг груп» розмістило на відповідному сайті оголошення про проведення прилюдних торгів 25 вересня 2013 року. 25 вересня 2013 року торги не відбулися у зв’язку з відсутністю покупців. Оскільки арештоване майно не було продане, 3 жовтня 2013 року державний виконавець провів уцінку майна боржника до 105 тис. грн та надіслав копії акту уцінки сторонам, у тому числі ОСОБА_1. 7 жовтня 2013 року ТОВ «Укрспецторг груп» розмістило на відповідному сайті оголошення про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна 23 жовтня 2013 року за стартовою ціною 105 тис. грн. За результатами проведених прилюдних торгів 23 жовтня 2013 року 1/2 частина вказаного нежилого приміщення продана ОСОБА_2 за 105 тис. 500 грн. 29 листопада 2013 року головний державний виконавець склав акт про реалізацію арештованого нерухомого майна, на підставі якого 3 грудня 2013 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на вказане приміщення. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів з реалізації арештованого майна недійсними, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що правових підстав для визнання прилюдних торгів недійсними немає, оскільки під час їх проведення майно реалізоване за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який хоч і втратив чинність, але це не вплинуло на результати торгів; при цьому права і законні інтереси особи, яка їх оспорювала та яка є боржником у зобов’язанні, внаслідок невиконання якого з неї судовим рішенням стягнуто заборгованість, порушені не були. Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня, 16 і 23 вересня, 16 грудня 2015 року, наданих заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що прилюдні торги повинні відбутися у межах шестимісячного строку з моменту підписання звіту про оцінку майна. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення, що є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою – третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв’язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням. Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24–27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85). Частиною третьою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. За частиною першою статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майна державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Відповідно до частини п’ятої статті 58 вказаного Закону звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Частиною п’ятою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», пунктом 7.1 Тимчасового положення, абзацом третім підпункту 5.12.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, передбачено підстави й порядок призначення повторних прилюдних торгів, а також порядок уцінки нереалізованого майна. Так, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця та з інших, визначених Тимчасовим положенням, причин прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. У такому разі призначаються повторні прилюдні торги, на яких стартова ціна лота може бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків. Уцінка майна проводиться державним виконавцем у десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, після чого реалізація майна за вказаною ціною повинна бути проведена впродовж місяця з дня проведення уцінки. За правилами проведення прилюдних торгів, передбачених Тимчасовим положенням, спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою та інші відомості. Визначення стартової ціни лота здійснюється на підставі початкової вартості майна за результатами проведеної оцінки майна незалежним суб’єктом оціночної діяльності. Тобто на момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об’єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення. Отже, проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. З огляду на зазначене, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними прилюдних торгів, оскільки реалізація майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який втратив чинність, не вплинула на результати торгів; при цьому суди встановили, що права і законні інтереси особи, яка оспорювала ці прилюдні торги та яка є боржником у зобов’язанні, внаслідок невиконання якого з неї судовим рішенням стягнуто заборгованість, порушені не були. Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року, наданій заявницею для порівняння. Отже, правовий висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечить викладеному в зазначеній постанові Верховного Суду України висновку. Таким чином, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Сумської області від 5 серпня 2015 року та рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30 березня 2015 року немає. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Сумської області від 5 серпня 2015 року та рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30 березня 2015 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-547цс16 Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Частиною третьою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. За частиною першою статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майна державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». На момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об’єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038, та підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DC71B5B06F899493C2257FE6004185A0
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Хортицького відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, ОСОБА_2, треті особи: публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання прилюдних торгів недійсними за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2015 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Хортицького відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі – Хортицький ВДВС Запорізького МУЮ), ОСОБА_2 про визнання прилюдних торгів недійсними. Позивач зазначав, що 1 липня 2013 року спеціалізована торговельна організація – Запорізька філія приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі – ПП «СП «Юстиція») провела торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме двокімнатної квартири за АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_1 на праві приватної власності. На думку позивача прилюдні торги проведено з порушеннями вимог чинного законодавства, у зв’язку із чим ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними протокол проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна від 1 липня 2013 року та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстроване в реєстрі під НОМЕР_1, виключити із Реєстру прав власності на нерухоме майно запис НОМЕР_1 від 31 липня 2013 року. Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсними прилюдні торги від 1 липня 2013 року з реалізації квартири за АДРЕСА_1, оформлені протоколом проведення прилюдних торгів НОМЕР_2 від 1 липня 2013 року, виданим ПП «СП «Юстиція», та актом державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ від 9 липня 2013 року; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на квартиру за АДРЕСА_1, зареєстроване 31 липня 2013 року в реєстрі під НОМЕР_1 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3; виключено з Реєстру прав власності на нерухоме майно запис НОМЕР_1 від 31 липня 2013 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2015 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 порушує питання про скасування ухвалених судових рішень та ухвалення у справі нового рішення про відмову в позові з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 15,16, 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається на постанови Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року, 3 вересня 2014 року та 25 листопада 2015 року. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що на виконанні Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа НОМЕР_3 від 25 жовтня 2010 року, виданого Хортицьким районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») заборгованості у розмірі 229 619 грн 5 коп. За звітом про оцінку суб'єкта оціночної діяльності – фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 від 10 жовтня 2012 року ринкова вартість квартири за АДРЕСА_1 станом на 10 жовтня 2012 року складала 224 024 грн. (т.1, а.с. 161-162). 9 квітня 2013 року між Хортицьким ВДВС Запорізького МУЮ Запорізької області та ПП «СП «Юстиція» було укладено договір НОМЕР_4 про надання послуг з організації та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, зокрема квартири за АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 118). ПП «СП «Юстиція» призначило прилюдні торги з реалізації квартири на 29 квітня 2013 року, проте вони не відбулись у зв'язку з відсутністю покупців. Актом державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ Запорізької області від 13 травня 2013 року було здійснено переоцінку нереалізованого майна – вищезазначеної квартири на 25% від оціночної вартості та визначено, що вартість майна після переоцінки становить 168 018 грн. (т.1, а.с. 27-29). Другі прилюдні торги з реалізації квартири ПП «СП «Юстиція» призначило на 30 травня 2013 року, однак вони також не відбулись через відсутність покупців, у зв'язку із чим квартиру було повторно уцінено державним виконавцем до 134 414 грн 40 коп. (т.1, а.с. 24-26). У третє прилюдні торги було призначено на 1 липня 2013 року (т.1 а.с. 23). Згідно з протоколом НОМЕР_2 від 1 липня 2013 року переможцем прилюдних торгів став ОСОБА_2, який придбав майно боржника за ціною 134 500 грн. (т.1 а.с. 22). На підставі акта проведення прилюдних торгів, затвердженого начальником Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 посвідчила, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з двокімнатної квартири за АДРЕСА_1. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що прилюдні торги на порушення вимог частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» були проведені більше ніж через шість місяців з моменту підписання звіту про оцінку майна, а тому за правилами статей 203, 215 ЦК України такі торги є недійсними. Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року, наданій заявником як приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, міститься висновок про те, що проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними лише за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Висновок суду, в справі про перегляд якої подано заяву, викладено щодо визнання недійсними прилюдних торгів, у той час як у постановах від 25 грудня 2013 року та 3 вересня 2014 року – про визнання недійсними договорів оренди, а тому у справах наявні різні предмети спору, що свідчить про відсутність невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою – третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв’язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення). Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24–27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85). Частиною третьою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону, згідно з якою визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майна державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Відповідно до частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Частиною п’ятою статті 62 цього Закону, пунктом 7.1 Тимчасового положення, абзацом третім підпункту 5.12.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, передбачено підстави й порядок призначення повторних прилюдних торгів, а також порядок уцінки нереалізованого майна. Так, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця та з інших, визначених Тимчасовим положенням, причин прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. У такому разі призначаються повторні прилюдні торги, на яких стартова ціна лота може бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків. Уцінка майна проводиться державним виконавцем у десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, після чого реалізація майна за вказаною ціною повинна бути проведена впродовж місяця з дня проведення уцінки. За правилами проведення прилюдних торгів, передбачених Тимчасовим положенням, спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою, та інші відомості. Визначення стартової ціни лота здійснюється на підставі початкової вартості майна за результатами проведеної оцінки майна незалежним суб’єктом оціночної діяльності. Тобто на момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних прилюдних торгів, для визначення вартості об’єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним. Ураховуючи зазначене, можна зробити висновок про те, що повторні прилюдні торги повинні відбутись у межах шестимісячного строку з моменту підписання звіту про оцінку майна. Після збігу шестимісячного строку обов’язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення. Проведення переоцінок (уцінок) спірного майна державним виконавцем у зв’язку з тим, що прилюдні торги не відбулися, не може вважатися новою оцінкою у розумінні положень частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження». З огляду на зазначене можна зробити висновок про те, що проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. У справі, яка переглядається, установивши, що проведення прилюдних торгів відбулося з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, суди не перевірили, чи вплинули ці порушення на результати торгів, зокрема, чи підвищилася вартість майна, яке реалізовувалося на спірних прилюдних торгах, з огляду на те, що торги були проведені більш ніж через 6 місяців з моменту підписання звіту про оцінку реалізованого майна; чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивача, який оспорює результати торгів, оскільки підставою для пред’явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Отже, у справі, яка переглядається, суди зазначених норм матеріального права не врахували та неправильно застосували норму частини першої статті 16 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі. Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди не встановили усіх обставин, необхідних для правильного застосування судом норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, статтями 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2015 року та рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема Я.М. Романюк Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 29 червня 2016 року у справі № 6-370цс16 З урахуванням норм частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою – третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв’язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства. Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням. Частиною третьою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. Згідно із частиною першою статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки нерухомого майна та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Відповідно до частини п’ятої статті 58 вказаного Закону звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. На момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об’єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним. Повторні прилюдні торги повинні відбутись у межах шестимісячного строку з моменту підписання звіту про оцінку майна. Після збігу цього шестимісячного строку обов’язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення. Проведення переоцінок (уцінок) спірного майна державним виконавцем у зв’язку з тим, що прилюдні торги не відбулися, не може вважатися новою оцінкою у розумінні положень частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження». З огляду на зазначене можна зробити висновок про те, що проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D782580D2F8CB5B2C2257FE600416A3C
  23. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 червня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П. Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Нива-В.Ш.», Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, публічного акціонерного товариства «БМ Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: комунальне підприємство «Кременчуцьке міське бюро технічної інвентаризації», Кременчуцьке міське управління юстиції, про визнання недійсними прилюдних торгів та їх результатів; за позовом публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до приватного підприємства «Нива-В.Ш.», Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними прилюдних торгів та недійсними їх результатів за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року, в с т а н о в и л и: У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 11 березня 2014 року його було визнано переможцем прилюдних торгів з продажу лота № 1 – об’єкта незакінченого будівництва, а саме житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки для обслуговування цього будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 за ціною 1 млн грн. Результати проведення торгів викладені в протоколі філії 17 приватного підприємства «Нива-В.Ш.» (далі – ПП «Нива-В.Ш.») від 11 березня 2014 року проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить ОСОБА_6, відповідно до якого ОСОБА_1 вказаний їх переможцем. У подальшому позивач дізнався про те, що придбаний ним лот є самочинним будівництвом, оскільки право власності на зазначене нерухоме майно було визнане за боржником ОСОБА_6 на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване. Об’єкт самочинного будівництва не може бути предметом реалізації з прилюдних торгів, оскільки це майно не є об’єктом права власності. Вважаючи, що самочинно збудований будинок без дозволу органу державної влади та (або) органу місцевого самоврядування на будівництво не міг бути предметом продажу на прилюдних торгах, чим порушено вимоги Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV) та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення), ОСОБА_1 просив: визнати недійсними прилюдні торги, які проведені 11 березня 2014 року 17 філією ПП «Нива-В.Ш.» щодо реалізації об’єкта незакінченого будівництва, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки АДРЕСА_1; визнати недійсним протокол проведення прилюдних торгів з реалізації вищезазначеного нерухомого майна (предмета іпотеки) від 11 березня 2014 року, що належить ОСОБА_6, затверджений директором 17 філії ПП «Нива-В.Ш.»; зобов’язати ПП «Нива-В.Ш.» повернути позивачу сплачений гарантійний внесок у розмірі 17 тис. 850 грн. У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі – ПАТ «БМ Банк») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись, зокрема, на те, що ліцитатор порушив порядок проведення прилюдних торгів, оскільки безпідставно відмовився фіксувати тричі запропоновану представником банку ціну лота у 800 тис. грн, про що було зазначено у протоколі проведення торгів їх учасниками. Організатор торгів порушив положення пункту 4.16 Тимчасового положення, відповідно до якого в разі відмови переможця торгів підписати протокол та достатньої кількості покупців за даним лотом торги відновлюються. Вважаючи, що під час проведення прилюдних торгів були порушені норми Тимчасового положення та вимоги Закону № 898-IV, банк просив: визнати незаконними проведені ПП «Нива-В.Ш.» 11 березня 2014 року прилюдні торги та визнати незаконними результати цих прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки) – житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки для обслуговування цього будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати протокол НОМЕР_1 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить ОСОБА_1, за яким переможцем прилюдних торгів визначено ОСОБА_5; визнати недійсним та скасувати протокол НОМЕР_1 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить ОСОБА_6, за яким переможцем прилюдних торгів визначено ОСОБА_1; визнати недійсним та скасувати протокол НОМЕР_1 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить ОСОБА_6, за яким переможцем прилюдних торгів визначено ОСОБА_3; зобов’язати ПП «Нива-В.Ш.» провести прилюдні торги з продажу нерухомого майна (предмета іпотеки) відповідно до вимог законодавства. Рішенням від 1 липня 2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області позов ОСОБА_1 задовольнив. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області ухвалою від 22 вересня 2014 року, постановленою за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, ухвалив рішення цього суду від 1 липня 2014 року скасувати. Ухвалою від 11 листопада 2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області постановив об’єднати зазначені позови в одне провадження. Цей же суд рішенням від 25 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково, постановив: стягнути з ПП «Нива-В.Ш.» на користь ОСОБА_1 сплачений гарантійний внесок за участь у прилюдних торгах у розмірі 17 тис. 850 грн; у решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити; у задоволенні позову ПАТ «БМ Банк» відмовив; вирішив питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд Полтавської області рішенням від 3 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року, постановив: ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 вересня 2014 року залишити без змін; рішення цього ж суду від 25 грудня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними прилюдних торгів та визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, визнати недійсними прилюдні торги, проведені 11 березня 2014 року філією 17 ПП «Нива-В.Ш.» щодо реалізації об’єкта незакінченого будівництва – житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки для обслуговування цього будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним протокол проведення прилюдних торгів з реалізації вищезазначеного нерухомого майна (предмета іпотеки) від 11 березня 2014 року, що належить ОСОБА_6, затверджений директором філії 17 ПП «Нива-В.Ш.»; у решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. У заяві ОСОБА_3 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до касаційного суду з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 45, 56 Закону № 898-IV, пунктів 7.1, 7.2 Тимчасового положення, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_3 посилається на постанови Вищого господарського суду України від: 30 жовтня 2012 року (№ 26/25) у справі за скаргою публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі – ПАТ «Універсал Банк») на бездіяльність підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області (далі – ГУЮ у Львівській області); 28 травня 2014 року (№ 914/3483/13) у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі – ПАТ «Банк Форум») до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, визнання недійсним додатку до протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) та зобов’язання вчинити дії. Так, приймаючи постанову від 30 жовтня 2012 року (№ 26/25) та залишаючи в силі постанову апеляційного суду про відхилення скарги ПАТ «Універсал Банк» на бездіяльність державної виконавчої служби, суд касаційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин положення Закону № 898-IV, виходив з того, що згідно з приписами частини третьої статті 46 цього Закону лише за відсутності наступного учасника прилюдних торгів, який запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, або в разі його відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. Однак, наступний учасник з усіх допущених до торгів не відмовився від підписання протоколу; у строки, встановлені законодавством, перерахував кошти за придбане майно на рахунок ГУЮ у Львівській області, тому посилання скаржника на бездіяльність державної виконавчої служби є безпідставною. Право банку (стягувача), передбачене частиною першою статті 49 Закону № 898-IV, на придбання предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна не виникло, оскільки прилюдні торги не були оголошені такими, що не відбулися. У постанові від 28 травня 2014 року (№ 914/3483/13) суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову та застосовуючи до спірних правовідносин положення Закону № 898-IV, керувався тим, що частиною третьою статті 46 цього Закону передбачено, що лише за відсутності наступного учасника, що запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, або у випадку його відмови, прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. Таким чином, наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів незалежно від того, другий він, чи третій серед зареєстрованих учасників торгів. Отже оголошення переможцем прилюдних торгів учасника № 1, після несплати в 10-денний строк запропонованої суми переможцем торгів та відмови наступного учасника торгів від оголошення його переможцем відповідає чинному законодавству. Натомість у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Тимчасове положення, а не Закон № 898-IV, оскільки цей Закон застосовується лише у випадку примусового виконання рішення суду або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки. Під час проведення прилюдних торгів були порушені пункти 4.4, 4.12, 4.13, 4.16, 7.1 Тимчасового положення, а тому ці торги та протокол про їх проведення слід визнати недійсними. Апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, залишаючи без розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову ПАТ «БМ Банк», керувався тим, що жодних відомостей про надання банком ОСОБА_1 повноважень щодо представництва інтересів банку немає, як і відомостей про наявність у ОСОБА_1 передбачених законом повноважень на оскарження в апеляційному порядку судового рішення від імені банку. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 45, 56 Закону № 898-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Суди у справі, яка переглядається, встановили, що згідно з договором дарування від 8 лютого 2007 року ОСОБА_6 отримав у власність об’єкт незавершеного будівництва – житловий будинок та господарські будівлі АДРЕСА_1. Згідно з державним актом про право власності на землю від 27 квітня 2007 року ОСОБА_6 на праві власності належить земельна ділянка АДРЕСА_1. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області рішенням від 10 вересня 2007 року задовольнив позов ОСОБА_6 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, ухвалив: визнати за ОСОБА_6 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно – житловий будинок та господарські будівлі АДРЕСА_1. 21 березня 2008 року між ОСОБА_6 та товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк» (далі – ТОВ «БМ Банк»), правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_6 в кредит кошти. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 21 березня 2008 року між ОСОБА_6 та ТОВ «БМ Банк» укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передав в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку на АДРЕСА_1. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області ухвалою від 22 липня 2011 року постановив скасувати рішення цього ж суду від 10 вересня 2007 року у зв’язку з нововиявленими обставинами. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області ухвалою від 8 листопада 2011 року постановив залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_6 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво. Апеляційний суд Полтавської області рішенням від 20 жовтня 2014 року задовольнив позов ОСОБА_6 до ПП «Нива-В.Ш.», Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції в Полтавській області (далі – Автозаводський ВДВС Кременчуцького МУЮ) про визнання прилюдних торгів та протоколу проведення прилюдних торгів недійсними. Однак колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 травня 2015 року постановила скасувати рішення місцевого суду та зазначене рішення апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. На виконанні в Автозаводському ВДВС Кременчуцького МУЮ перебувало зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованості за виконавчими листами, виданими 30 січня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва та 18 квітня 2013 року Автозаводським районним судом м. Кременчука. 9 серпня 2013 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна боржника ОСОБА_6 – описано й арештовано будинок та земельну ділянку. На підставі укладеного 17 лютого 2014 року договору філії 17 ПП «Нива-В.Ш.» доручено провести прилюдні торги з реалізації об’єкта незакінченого будівництва – житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки для обслуговування цього будинку АДРЕСА_1. 20 лютого 2014 року філія 17 ПП «Нива-В.Ш.» направила ОСОБА_6 письмове повідомлення про дату й місце проведення прилюдних торгів, а також опублікувала інформацію щодо проведення прилюдних торгів на веб-сайті державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України й у № 8 газети «Полтавська думка». Згідно з протоколом від 11 березня 2014 року у прилюдних торгах взяли участь шість осіб. Найбільшу ціну за виставлений на продаж лот запропонував ОСОБА_5, проте він відмовився підписувати протокол прилюдних торгів, переможцем був оголошений ОСОБА_1. Йому було запропоновано внести кошти на депозитний рахунок державної виконавчої служби у термін до 25 березня 2014 року. Оскільки ОСОБА_1 у встановлений строк кошти не вніс, 7 квітня 2014 року переможцем торгів оголошено ОСОБА_3. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону № 898-IV в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону № 898-IV реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV), з дотриманням вимог цього Закону. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон № 606-XIV визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає, зокрема, в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Положеннями статті 54 Закону № 606-XIV визначено особливості процедури звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону № 898-IV. Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону № 898-IV до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону № 606-XIV. Таким чином, норми Закону 606-XIV допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого судового рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику. Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом 606-XIV, першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону 606-XIV дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, норми Закону 606-XIV дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання судових рішень про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом № 898-IV. Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди, ухвалюючи судові рішення, надані заявницею на підтвердження передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. З огляду на зазначене вище у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 898-IV. Так, статтею 45 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою визначено порядок проведення прилюдних торгів, передбачено, якщо переможець прилюдних торгів відмовився від підписання протоколу, наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, але не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. (частина восьма цієї статті). Відповідно до статті 46 цього Закону переможець прилюдних торгів протягом десяти робочих днів з дня підписання протоколу перераховує кошти за придбане на торгах майно на зазначений у протоколі банківський рахунок органу державної виконавчої служби. Гарантійний внесок, сплачений покупцем до початку прилюдних торгів, зараховується до ціни продажу. Іншим учасникам внесена сума повертається протягом трьох робочих днів з дня закінчення прилюдних торгів. Гарантійний внесок також підлягає поверненню, якщо торги не відбулися. Якщо покупець не внесе всієї належної до сплати суми в десятиденний строк, гарантійний внесок йому не повертається, а наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. Гарантійний внесок не повертається також учаснику торгів, який став переможцем торгів, але відмовився підписати протокол. За змістом зазначених норм Закону слід дійти висновку про те, що в разі якщо переможець прилюдних торгів відмовився підписати протокол, та лише за відсутності наступного учасника торгів, який запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, або у разі його відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. При цьому наступний учасник прилюдних торгів у розумінні статті 45 Закону № 898-IV, який запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів незалежно від того, другий він чи третій серед зареєстрованих учасників. За таких обставин оголошення переможцем проведених прилюдних торгів ОСОБА_3 відповідає вимогам статей 45, 46 Закону № 898-IV, оскільки переможець торгів відмовився підписати протокол проведення прилюдних торгів, а наступний за ним учасник торгів, що запропонував найвищу ціну, не вніс у встановлений законом строк належної до сплати суми. Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно не застосували положень Закону № 898-IV й дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, не врахувавши, що прилюдні торги були проведені відповідно до вимог статті 45 цього Закону. Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині позовних вимог ОСОБА_1 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву ОСОБА_3 про перегляд судових рішень задовольнити частково. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 грудня 2014 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 3 червня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року в частині позову ОСОБА_1 до приватного підприємства «Нива-В.Ш.», Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, публічного акціонерного товариства «БМ Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: комунальне підприємство «Кременчуцьке міське бюро технічної інвентаризації», Кременчуцьке міське управління юстиції, про визнання недійсними прилюдних торгів та їх результатів скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства «Нива-В.Ш.», Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, публічного акціонерного товариства «БМ Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: комунальне підприємство «Кременчуцьке міське бюро технічної інвентаризації», Кременчуцьке міське управління юстиції, про визнання недійсними прилюдних торгів та їх результатів відмовити в повному обсязі. У решті рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 грудня 2014 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 3 червня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року залишити без змін. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк В.М. Сімоненко І.Б. Шицький Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-144цс16 Норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання судових рішень про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». До спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про іпотеку». Суддя Верховного Суду України А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/AD715DA21D8CD6A7C2257FCC0058847F
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція», Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_2, треті особи: публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу проведення прилюдних торгів й акта державного виконавця про реалізацію арештованого майна за заявами ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 вересня 2014 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, встановили: У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. 27 вересня 2013 року позивачці стало відомо, що її квартиру було продано на прилюдних торгах 20 вересня 2013 року. Прилюдні торги були проведені з порушенням Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення), оскільки її, як боржника, не було повідомлено про дату, час та місце проведення прилюдних торгів, а також про стартову ціну реалізації майна; лот виставлено на торги за наявності одного учасника; повторні прилюдні торги відбулися раніше, ніж через місяць від часу проведення перших прилюдних торгів; встановлений переможець торгів не запропонував ціну, вищу за стартову. На підставі наведеного, ОСОБА_1 просила: визнати недійсними прилюдні торги, проведенні 20 вересня 2013 року приватним підприємством «Спеціалізоване підприємство Юстиція» (далі – ПП «СП Юстиція») з реалізації квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати протокол проведення прилюдних торгів НОМЕР_1, затверджений директором Львівської філії ПП «СП Юстиція»; визнати недійсним та скасувати акт державного виконавця від 23 вересня 2013 року про реалізацію арештованого майна. Личаківський районний суд м. Львова рішенням від 26 березня 2014 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1. Апеляційний суд Львівської області рішенням від 9 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, зазначене рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову, постановив: визнати недійсними прилюдні торги, проведені 20 вересня 2013 року ПП «СП Юстиція» з реалізації квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати протокол проведення прилюдних торгів НОМЕР_1, затверджений 20 вересня 2013 року директором Львівської філії ПП «СП Юстиція»; визнати недійсним та скасувати акт державного виконавця від 23 вересня 2013 року про реалізацію арештованого майна. У заявах ОСОБА_2 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (д