Search the Community

Showing results for tags 'ненадлежащая доверенность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 16 results

  1. В г. Киеве действует нотариус-оборотень - Левашов Александр Геннадьевич. Этот«черный» нотариус, предварительно вступает в сговор со стороной сделки, фальсифицирует договор таким образом, что вторая сторона сделки остаётся без денег. Помогает отбирать квартиры у одиноких людей. Также, оформляет фиктивные доверенности, которые затем используются при рейдерских захватах. Регулярно меняет рабочий офис, за последнее время поменял три офиса, таким образом заметает следы. Имеет родственницу - Гончаренко Светлану Юрьевну, которая также является киевским нотариусом (её номер телефона +380 50 014 6722), она тоже может быть причастна к мошенническим схемам. Нотариус Левашов действует в составе организованной группы, куда входят кредиторы, посредники и другие нотариусы. Список людей, засвеченных в мошеннических схемах: 1) посредница - Наталья, тел. 0666938239, 0963860510; 2) киевский нотариус Дячук Елена Борисовна, тел. 0672884727 (её офис там же, где и офис Левашова); 3) Трохімовіч (или Трохімович) Вікторія Володимирівна, 1978 года рождения - мошенница, занимается завладением денежных средств, недвижимости и подделкой документов, может проживать у своих родителей по адресу : Киев, ул. Пулюя, 2,кв.302, в настоящее время в отношении Трохимович В. В. открыты несколько уголовных производств Более подробная информация на сайте www.levashovag.at.ua Выведем мошенников на чистую воду. Если кому - либо известна какая-нибудь информация по этим людям, звонить по телефону 093143033ноль Специализируется: Квартирные аферы, кредитные аферы Номера телефонов нотариуса: 0672095958 0442272729 0443321920 Адрес нотариуса: Киев, улица Предславинская, 34б
  2. Державний герб України УХВАЛА 23 листопада 2018 року Київ справа №815/1801/18 адміністративне провадження №К/9901/65894/18 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білоуса О.В., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у справі за позовом Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, третя особа - Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу, УСТАНОВИВ: 12 листопада 2018 року скаржник звернувся до суду касаційної інстанції з вказаною касаційною скаргою. Пунктом 1 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено. Згідно з частиною третьою статті 55 КАС України юридична особа, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. За змістом частин першої, третьої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Частиною шостою статті 59 КАС України встановлено, що оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. Відповідно до частини другої статті 245 Цивільного кодексу України довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті. Як вбачається з додатків до касаційної скарги, Міністерством юстиції України видана довіреність Головному територіальному управлінню юстиції в Одеській області на представництво в судах України інтересів Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, їх посадових осіб з правом передоручення. Водночас, копія довіреності, видана у порядку передоручення Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області ОСОБА_3 на представництво в судах загальної юрисдикції України інтересів Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України їх посадових осіб не посвідчена нотаріально. За таких обставин, касаційна скарга підписана ОСОБА_3 без належного підтвердження своїх повноважень на представництво Міністерства юстиції України. Враховуючи вимоги пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України, касаційна скарга підлягає поверненню, оскільки підписана особою, яка не має права її підписувати. Керуючись статтею 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя О.В.Білоус http://reyestr.court.gov.ua/Review/78077334
  3. Державний герб України ПОСТАНОВА Іменем України 16 травня 2018 року Київ справа №810/739/15 адміністративне провадження №К/9901/8381/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Судді-доповідача - Васильєвої І.А., суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 (суддя Лапій С.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 (судді Паріонов А.Б., Грибан І.О., Беспалов О.О.) у справі № 810/739/15 за позовом ОСОБА_2 до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області третя особа: Броварське управління Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та стягнення надмірно сплачених коштів, В С Т А Н О В И В : У лютому 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Броварська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області) про визнання протиправними дій та стягнення надмірно сплачених коштів. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2015, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015, позовну заяву повернуто позивачу. Підставою для повернення позовної заяви слугували положення пункту 4 частини 3 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України згідно яких позовна заява повертається позивачеві, якщо позовну заяву подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Такий висновок судом першої інстанції зроблено з тих мотивів, що Договором адвокату ОСОБА_3 (особа, яка підписала позовну заяву) не надано право підписання позовних заяв та звернення з ними до суду в інтересах ОСОБА_2 Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказує, що ОСОБА_4 за згоди позивача прийняв на себе зобов'язання щодо надання усіх необхідних позивачу юридичних послуг. Стадія підготовки і подання позовної заяви включає в себе і її підписання, і подання позову. Відсутність в договорі прямої вказівки щодо надання представнику права підписання позовної заяви і подання її до суду, не позбавляє права представника на вчинення інших процесуальних дій , за виключенням дій, перерахованих в частині 2 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність надання копії ордеру чи свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, оскільки Кодексом адміністративного судочинства України не встановлено таких вимог. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2018 касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Так, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що достатнім доказом на підтвердження повноважень представника відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України є договір про надання правової допомоги. При цьому, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Згідно частин четвертої та п'ятої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання. За правилами частини п'ятої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника. Згідно положень частини першої статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника. Відповідно до частини третьої статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону. Частиною п'ятою статті 58 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін. За правилами частини 1 та 2 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, щодо ведення справи є обов'язковими для нього. Представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має право повністю або частково відмовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягнути примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення, якщо право на вчинення кожної із цих дій спеціально обумовлене у виданій йому довіреності. Тобто з аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що представник, через якого у відповідності до частини 1 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України має право здійснювати свою участь сторона - є самостійним учасником процесу, який по суті наділений такими ж повноваженнями, як і особа, яку він представляє, саме тому довіритель у спеціально виданій йому довіреності визначає для представника обсяг повноважень, які останній має право здійснювати для представництва у будь-якому органі від імені довірителя. До того ж довіритель має право обмежити чи розширити коло повноважень представника та надати йому право на вчинення окремих процесуальних дій, які належать до спеціальних прав сторони. Тобто єдиною підставою для підтвердження у представника обсягу повноважень, наданих йому довірителем є належним чином оформлена від імені довірителя довіреність із спеціальним визначенням кола повноважень, які має здійснювати представник від імені довірителя. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з доданого до позовної заяви договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 (Замовник) та адвокатом ОСОБА_4 (Представник), вбачається, що Представник приймає на себе зобов'язання, за письмовим завданням Замовника, надати необхідні останньому юридичні послуги під час підготовки і подання позову, а також під час судового розгляду адміністративної справи за позовом Замовника до Броварської ОДПІ ГУ ФДС у Київській області про визнання дій незаконними та про стягнення надміру сплачених сум грошових зобов'язань. Представник за цим Договором надає Замовникові юридичні послуги шляхом складання проектів документів, надання письмових або усних консультацій, надання роз'яснень з питань застосування законодавства, надання інформаційно-довідкових послуг з правових питань, представництва інтересів Замовника в судових засіданнях, підготовки проектів документів тощо. Пунктом 1.3 Договору визначено права Представника. Так, для виконання обов'язків за цим Договором адвокат ОСОБА_4 як представник Замовника має право знайомитися з матеріалами справи, одержувати копії рішень, ухвал, подавати докази, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, до початку розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову, укласти мирову угоду, подавати клопотання про вжиття заходів судового контролю за виконанням судового рішення, отримувати виконавчий лист за судовим рішенням, що набрало законної сили. Аналізуючи вказані положення договору суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, з чим погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, що положення пункту 1.3 Договору, якими визначено права представника, не містять права адвоката ОСОБА_3 на підписання позовної заяви, а право на подання позову не є тотожним праву представника на підписання від імені позивача позовної заяви. Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 у справі № 810/739/15 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис) І.А. ВасильєваСудді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.П. ЮрченкоЗ оригіналом згідно http://reyestr.court.gov.ua/Review/74028818
  4. Очень нужно мнение по поводу следующей ситуации, может, кто сталкивался. Гражданский процесс. Истец - физ. лицо издал доверенность на других физиков, подаются иск и прочие процессуальные документы, но внезапно выясняется, что все документы были подписаны не самим истцом, а представителем, хотя в качестве подписанта на документах указаны истец и другой представитель. Причём подпись везде одна и та же, а лица, указанные как подающие эти документы, - истец и второй представитель. Оказалось, один представитель ставил свою подпись за остальных на всех процессуальных документах, но он сам не указан как подписант. На мой взгляд, так делать нельзя - расписываться за кого-то. Судья сказала, что ничего страшного. Посмотрела доверенность на этого умника - там есть полномочие на подачу иска в суд, но не выписано отдельно полномочие на его подписание. В связи с этим у меня возник вопрос: подача иска и его подписание - понятия тождественные в гражданском процессе или же это отдельные действия и подачу иска следует рассматривать как его физическую сдачу в канцелярию (где доверенность запрашивается в таких случаях)? Нашла обобщение практики, но по КАС - http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ru/v0014760-16 здесь суды явно различают понятия подачи иска и его подписания. По ГПК ничего найти на эту тему не могу. Помогите, кто видел что-то такое.
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., за участю: ОСОБА_3, представників: товариства з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл» – ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства «Златобанк» – ОСОБА_2, ОСОБА_12 – ОСОБА_4, – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл» (далі – ТОВ «Вассма Рітейл») про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 25 травня 2016 року у справі № 910/28081/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія» (далі – ТОВ «Українська агрохімічна компанія») до ТОВ «Вассма Рітейл», треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, – ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_12, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – публічне акціонерне товариство «Златобанк», про визнання недійсним договору, в с т а н о в и л а: У грудні 2014 року ТОВ «Українська агрохімічна компанія» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок зловмисної домовленості між директором ТОВ «Українська агрохімічна компанія» і директором ТОВ «Вассма Рітейл» між позивачем як продавцем і відповідачем як покупцем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, внаслідок чого ця земельна ділянка вибула із володіння ТОВ «Українська агрохімічна компанія». Директор позивача і директор відповідача є співзасновниками товариства з обмеженою відповідальністю «Вассма Кемікал» (далі – ТОВ «Вассма Кемікал»), яке є одноособовим засновником ТОВ «Вассма Рітейл». ТОВ «Українська агрохімічна компанія» просило визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,48 га, кадастровий номер 5624683300:03:000:0021, укладений 15 грудня 2011 року між ТОВ «Українська агрохімічна компанія» в особі ОСОБА_7 і ТОВ «Вассма Рітейл» в особі ОСОБА_6 (далі – Договір). У подальшому позивач доповнив підстави позову, пославшись на те, що судовим рішенням в іншій справі за позовом учасника ТОВ «Українська агрохімічна компанія» ОСОБА_3 до ТОВ «Українська агрохімічна компанія» визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Українська агрохімічна компанія», яким директору цього товариства було надано повноваження на укладення оспорюваного Договору. Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що в момент вчинення оспорюваного правочину не існувало обставин, з якими закон пов’язує визнання його недійсним; юридичні особи, які уклали оспорюваний Договір, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх представники – необхідні повноваження; Договір схвалено та виконано його сторонами в повному обсязі. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 травня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено, Договір визнано недійсним. У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ТОВ «Вассма Рітейл» просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність постанови Вищого господарського суду України висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року у справі № 760/8121/16-ц (№ 6-147цс17), щодо застосування ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України (далі – ЦК). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 15 грудня 2011 року між ТОВ «Українська агрохімічна компанія» (продавець) і ТОВ «Вассма Рітейл» (покупець) укладено Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований у реєстрі за № 2497. Відповідно до витягу із Державного реєстру правочинів Договір зареєстровано 15 грудня 2011 року за № 4804182. Договір із боку продавця підписано представником за довіреністю від 3 грудня 2011 року ОСОБА_7, а із боку покупця – директором ОСОБА_6 Довіреність ОСОБА_7 від імені ТОВ «Українська агрохімічна компанія» підписано директором цього товариства ОСОБА_8 і нотаріально посвідчено. Відповідно до п.п. 1–3 Договору продавець зобов'язується передати земельну ділянку, а покупець – прийняти земельну ділянку у власність і сплатити за неї обумовлену грошову суму. Земельна ділянка із цільовим призначенням для будівництва й обслуговування виробничих приміщень розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Городоцька сільська рада (за межами населеного пункту), належить продавцю на праві приватної власності згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 267624, виданим Рівненською районною державною адміністрацією 1 грудня 2011 року, кадастровий номер 5624683300:03:000:0021. Площа земельної ділянки 1,48 га. Продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 150 838,00 грн, які покупець сплачує продавцю до 20 січня 2012 року на поточний рахунок продавця (п. 4 Договору). Ринкова вартість земельної ділянки становить 149 305,00 грн згідно зі звітом про експертну грошову оцінку від 9 грудня 2011 року (п. 7 Договору). У п. 14 Договору зазначено, що продавець повідомляє покупця про згоду учасників ТОВ «Українська агрохімічна компанія» на відчуження цієї земельної ділянки, що оформлено протоколом № 02/10-01 зборів учасників ТОВ «Українська агрохімічна компанія» від 2 жовтня 2009 року. Договір обсязі виконано у повному. Зокрема, покупцем сплачено його вартість, а продавцем передано майно, право власності на яке зареєстровано за відповідачем. Із наявних у матеріалах справи витягів із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (станом на 29 травня 2012 року) вбачається, що: – засновником ТОВ «Вассма Рітейл» є ТОВ «Вассма Кемікал», керівником – ОСОБА_6; – засновиками ТОВ «Вассма Кемікал» є ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_6, керівником – ОСОБА_8. Зі змісту п.п. 2, 4 статуту ТОВ «Українська агрохімічна компанія» (у редакції, затвердженій протоколом загальних зборів від 19 грудня 2008 року № 19/12/2008) вбачається, що його учасниками є ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13. Згідно з п.п. 9.1, 9.8 статуту ТОВ «Українська агрохімічна компанія» вищим органом товариства є збори його учасників. Виконавчим органом товариства є директор, який здійснює керівництво поточною діяльністю суб'єкта господарювання у межах своєї компетенції. До виключної компетенції загальних зборів належить, у тому числі: – надання згоди на укладання директором товариства угод і договорів, що стосуються відчуження та передачі у заставу (іпотеку) основних засобів, які належать товариству; – надання згоди на укладення директором товариства угод і договорів на суму, що перевищує 6 000 000,00 грн або еквівалентну суму в іноземній валюті, укладення кредитних договорів, договорів позики. Відповідно до п. 9.2.1 цього статуту директор товариства без доручення діє від імені товариства в межах свої компетенції. Директор товариства, зокрема: укладає угоди, договори, контракти на суму не більше 6 000 000,00 грн або еквівалентну суму в іноземній валюті. Угоди, договори, контракти на суму, що перевищує зазначену, директор має право укладати виключно за умови отримання згоди зборів учасників; розпоряджається майном товариства в межах, визначених цим статутом; видає доручення, довіреності. На момент вчинення Договору ОСОБА_8 був директором ТОВ «Українська агрохімічна компанія». 2 жовтня 2009 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Українська агрохімічна компанія», оформленим протоколом № 02/10-01, директору товариства ОСОБА_8 надано повноваження на укладання та підписання від імені товариства угод і договорів, що стосуються відчуження (продажу), передачі у заставу (іпотеку) основних засобів, у тому числі, але не обмежуючись, нерухомого майна, земельних ділянок, що належать позивачеві, а також договорів поруки на користь третіх осіб на період із 3 жовтня 2009 року по 1 березня 2012 року включно, а також надано керівникові право визначати на власний розсуд ціну та умови таких угод і договорів. Продаж основних засобів повинен вчинятися за ціною, не нижчою від їх балансової вартості. У подальшому на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Українська агрохімічна компанія» від 12 березня 2012 року припинено повноваження директора товариства ОСОБА_8 із 13 березня 2012 року. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2015 року у справі № 910/12493/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19 листопада 2015 року, позов ОСОБА_3 до ТОВ «Українська агрохімічна компанія» задоволено – визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Українська агрохімічна компанія» від 2 жовтня 2009 року, оформлене протоколом № 02/10-01. Зазначеними судовими рішеннями у справі № 910/12493/14 встановлено, що загальні збори, які відбулися 2 жовтня 2009 року, не були правомочними, через відсутність на них ОСОБА_3 і ОСОБА_12 у зв'язку із неповідомленням цих осіб, частка яких у статутному капіталі сукупно становить 62,69 %. Нотаріально посвідченою довіреністю від 31 жовтня 2008 року ОСОБА_12 уповноважив ОСОБА_8 представляти його інтереси. Водночас відповідно до нотаріально посвідченої 20 листопада 2008 року заяви ОСОБА_12 ним до дати проведення спірних загальних зборів скасовано довіреність, видану на представництво своїх інтересів як учасника ТОВ «Українська агрохімічна компанія» ОСОБА_8. 25 грудня 2008 року ОСОБА_12 повідомив товариство про скасування довіреності, виданої на ім'я ОСОБА_8, шляхом подання на адресу фактичного місцезнаходження товариства відповідної нотаріально посвідченої заяви. У зв'язку з наведеним додатково до зазначених порушень, пов'язаних із неповідомленням позивача та ОСОБА_12, також має місце прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для їх проведення. Наведені порушення є безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів. Відмовляючи у задоволенні позову у справі, яка розглядається, суд першої інстанції виходив із того, що: – на час укладення Договору від імені ТОВ «Українська агрохімічна компанія» і ТОВ «Вассма Рітейл» його було підписано особами, належним чином уповноваженими на вчинення таких дій; – згідно з п. 9.2.1 статуту позивача директор товариства укладає угоди, договори, контракти, в тому числі зовнішньоекономічні, на суму не більше ніж 6 000 000,00 грн або еквівалентну суму в іноземній валюті. Таким чином, директор ТОВ «Українська агрохімічна компанія» ОСОБА_8 був уповноважений на укладання Договору щодо відчуження основних засобів, у т.ч. земельної ділянки, на підставі статуту; – продаж земельної ділянки здійснено за ціною, яка згідно зі звітом про експертну грошову оцінку вища за ринкову, тому посилання позивача на те, що фактично договір не був спрямований на отримання прибутку, є необґрунтованим; – заява про уточнення підстав позову у зв’язку з наявністю судового рішення про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Українська агрохімічна компанія» від 2 жовтня 2009 року, яким було надано повноваження директору цього товариства на укладення Договору, судом не приймається, оскільки таку заяву подано позивачем після початку розгляду справи по суті. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що: – суд першої інстанції неправильно оцінив заяви позивача як зміну підстав позову, оскільки позивач послався на незаконність рішень загальних зборів від 2 жовтня 2009 року у позовній заяві; – оспорюваний Договір від імені ТОВ «Українська агрохімічна компанія» підписала представник ОСОБА_7, яка діяла на підставі довіреності, виданої їй директором позивача ОСОБА_8. За змістом ст. 238 ЦК представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє, тому ОСОБА_8 не міг надати такі повноваження ОСОБА_7, оскільки сам не мав достатнього обсягу повноважень на вчинення (підписання) Договору від імені ТОВ «Українська агрохімічна компанія»; – хоча Договір виконано у повному обсязі, проте не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинено особою, яка і підписала спірну угоду без належних повноважень. Доказів вчинення органами управління позивача будь-яких дій, які б свідчили про схвалення ними спірного правочину, матеріали справи не містять. Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року у справі № 760/8121/16-ц (№ 6-147цс17), для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) із третьою особою, з огляду на порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам лише факт, що згодом рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору, визнано недійсним у судовому порядку. Такий договір може бути визнано недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження у повноваженнях виконавчого органу товариства. Закон не встановлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах з юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, обумовлених договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення. Зокрема необхідно встановити, чи виконала третя особа свої обов’язки за договором, в який спосіб у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором майном, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно. Аналіз висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року у справі № 760/8121/16-ц (№ 6-147цс17) щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки встановлені у справах фактичні обставини та матеріально-правове регулювання відповідних їм правовідносин не є подібними. Ураховуючи викладене, обставини, на які посилається заявник в обґрунтування заяви про перегляд з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 11116 ГПК для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 21 листопада 2016 року, не отримали підтвердження. Згідно з ч. 1 ст. 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. З огляду на викладене заява ТОВ «Вассма Рітейл» про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 25 травня 2016 року у справі № 910/28081/14 задоволенню не підлягає. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Відмовити у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Вассма Рітейл» про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 25 травня 2016 року у справі № 910/28081/14. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 13 вересня 2017 року № 3-666гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B8E8323FC4BE297AC22581A2002EE4DC
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до державного господарського об'єднання концерну «Військторгсервіс», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2016 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2013 року заступник Тернопільського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом до Концерну «Військторгсервіс», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна. Прокурор зазначав, що 20 вересня 2008 року державне господарське об'єднання концерн «Військторгсервіс» продало ОСОБА_1 комплекс об'єктів нерухомості, що розташований за АДРЕСА_1. Оскільки представник концерну «Військторгсервіс», який підписав указаний договір, не мав права на відчуження зазначеного майна без дозволу Міністерства оборони України та Фонду державного майна України, а такого дозволу останні не надавали, прокурор, посилаючись на те, що відчуження цього об'єкта відбулося з порушенням Закону України «Про управління об'єктами державної власності», Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 806 (далі – Порядок), а також вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просив визнати недійсним договір купівлі-продажу комплексу об'єктів нерухомості, розташованого за АДРЕСА_1, який складається з: їдальні цегляної НОМЕР_1 загальною площею 367,5 кв. м під літ. «А»; кондитерського цеху цегляного загальною площею 132,4 кв. м під літ. «А»; сараїв цегляних під літ. «Б» та «В», та застосувати наслідки недійсності правочину. Ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 21 січня 2015 року за заявою прокурора від 19 січня 2015 року позов у частині вимог про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу від 20 вересня 2008 року шляхом повернення майна в натурі Концерну «Військторгсервіс» залишено без розгляду. Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 6 квітня 2016 року в задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено: визнано недійсним укладений між Концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу від 20 вересня 2008 року комплексу об'єктів нерухомості, розташованого за АДРЕСА_1, який складається з їдальні цегляної НОМЕР_1 загальною площею 367,5 кв. м під літ. «А»; кондитерського цеху цегляного загальною площею 132,4 кв. м під літ. «А»; сараїв цегляних під літ. «Б» та «В». Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення суду касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 92, 241, 253, 257, 261, 267 ЦК України. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 та 29 квітня, 11 листопада 2015 року, 20 квітня, 27 липня, 16 вересня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року та 30 листопада 2016 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27 лютого 2004 року, виданим Чортківським міським головою на підставі рішення виконкому Чортківської міської ради від 11 лютого 2004 року НОМЕР_2, власником комплексу загальною площею 531,8 кв. м, який складається з їдальні НОМЕР_1 літера «А» загальною площею 367,5 кв. м, кондитерського цеху літера «А» площею 132,4 кв. м, сараю літера «Б» площею 29,9 кв. м, сараю літера «В» площею 2,0 кв. м, який розташований за АДРЕСА_1, є Держава в особі Верховної Ради України (балансоутримувач Державне господарське об'єднання концерн «Військторгсервіс»). Довіреністю НОМЕР_3 від 4 жовтня 2004 року Міністерство оборони України уповноважило начальника Головного управління торгівлі тилу Міністерства Оборони України ОСОБА_2 на надання від імені міністерства підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на передачу в оренду (найм), списання з балансу, застосування прискореної амортизації та відчуження майна, що закріплене за Міністерством на праві господарського відання. 12 листопада 2004 року Головне управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України в особі начальника ОСОБА_2 надало начальнику державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_3 дозвіл на відчуження основних засобів, серед яких нежитлові приміщення їдальні загальною площею 499,9 кв. м, розташовані за АДРЕСА_1. Відповідно до окремого доручення Міністра оборони України від 12 лютого 2005 року НОМЕР_4 всі довіреності на право укладання договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони України прав здійснювати інші правочини, термін дії яких не закінчився, вважати недійсними. Згідно листа Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України за підписом начальника ОСОБА_2 від 17 лютого 2005 року НОМЕР_5 на виконання окремого доручення Міністра оборони України перший примірник довіреності НОМЕР_4, виданої на ім'я начальника Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_2, повернуто директору адміністративного департаменту Міністерства оборони України. Згідно з наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року НОМЕР_6 реорганізовано Головне управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено його діяльність як юридичної особи шляхом приєднання до Державного господарського об'єднання - «Концерн «Військторгсервіс» (далі – Концерн «Військторгсервіс») та визначено останнє правонаступником усіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України. 12 вересня 2007 року концерн «Військторгсервіс» в особі генерального директора ОСОБА_2, який діяв на підставі статуту концерну, довіреністю уповноважив начальника Філії Державного підприємства «Управління торгівлі Західного оперативного командування «Військторгсервіс» ОСОБА_3 на укладення від імені концерну «Військтогсервіс» будь-яких договорів (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), а також договорів оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном концерну – Міністерства оборони України. 4 серпня 2008 року концерн «Військторгсервіс» в особі ОСОБА_3 уклав із Рівенською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею «Прайс» договір про надання послуг щодо проведення аукціону (прилюдних торгів) з продажу нежитлових приміщень А-1, загальною площею 499,9 кв. м, розташованих за АДРЕСА_1. Переможцем прилюдних торгів, проведених 6 вересня 2008 року, з продажу зазначеного майна став ОСОБА_1, з яким ОСОБА_3, діючи від імені концерну «Військторгсервіс», 20 вересня 2008 року уклав договір купівлі-продажу комплексу об’єктів нерухомості, що розташований за АДРЕСА_1. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора, виходив з того, що відчуження спірного майна, що є об’єктом державної власності, відбулося з порушенням вимог вищезазначеного Порядку, зокрема без згоди на відчуження майна Міністерства оборони України та Фонду державного майна України, а відтак укладений сторонами договір у силу положень статей 215, 216 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Суд також дійшов висновку, що прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в межах установленої статтею 261 ЦК України позовної давності, оскільки про наявність оспорюваного договору прокурору та Міністерству оборони України стало відомо в 2012 році під час проведення перевірки законності відчуження посадовими особами концерну «Військторгсервіс» державного майна. Разом із тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року суд касаційної інстанції за результатами розгляду справи за позовом про визнання недійсним рішення про відчуження майна, визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, дійшов висновку про те, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов’язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов’язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 16 вересня 2015 року дійшов висновку про те, що суди, при вирішенні питання про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним з підстав виходу представника товариства за межі наданих йому повноважень, мають звертати увагу на вимоги частини першої статті 241 ЦК України, за якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Крім того, при розгляді подібних справ слід ураховувати вимоги закону, викладені у частині третій статті 92 ЦК України, згідно з якою, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України в постанові від 30 листопада 2016 року. У постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2014 року міститься висновок про те, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об’єктивні (сам факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб’єктивних прав, відтак обов’язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 92, 241 ЦК України в поєднанні зі статтями 203, 215 ЦК України та статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України). Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Крім того, згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. За правилами статей 237, 244, 246 ЦК України орган юридичної особи або інша особа, уповноважена її установчими документами, може видати довіреність від імені юридичної особи іншому представнику (який не є органом юридичної особи чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені) та уповноважити представника вчинити правочин від імені юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Стаття 240 ЦК України допускає можливість передоручення. Разом з тим, згідно із частинами першою та другою статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. З огляду на вищенаведене різну правову природу мають та не можуть ототожнюватися довіреність, яку видає юридична особа своєму представнику на вчинення правочину з відчуження майна від імені юридичної особи, та згода власника майна на його відчуження, яку власник надає згідно зі статтею 136 ГК України. Зокрема, в разі відчуження юридичною особою майна, закріпленого за нею на праві господарського відання, ця юридична особа діє від власного імені, хоча й за обов’язкової наявності попередньої згоди власника майна. У разі видачі юридичною особою довіреності представнику на вчинення відповідного правочину протягом строку довіреності або до припинення її дії від імені юридичної особи діє цей представник. Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України). За таких обставин та з огляду на приписи статей 92, 237–239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення сам по собі факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов’язки за цією довіреністю. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені. Суд у справі, яка переглядається, встановив, що продавцем комплексу об’єктів нерухомості була юридична особа – концерн «Військторгсервіс», а покупцем – ОСОБА_1. Перевіряючи доводи заяви в частині застосування судами норм статей 257, 261, 267 ЦК України щодо позовної давності судова палата виходить з такого. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України суди повинні були з’ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з вищезазначеним позовом. Це право пов’язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення. Ураховуючи те, що прокурор пред’явив позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, суди не з’ясували, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права. Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухваленого у цій справі. Не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки суд, відмовляючи в позові прокурора, виходив з пропущення останнім строків позовної давності, проте так і не зазначив, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави. Суд помилково не застосував вищенаведені норми статті 92 ЦК України, внаслідок чого не перевірив та не встановив обставин, від яких залежить правильне застосування норм матеріального права та вирішення спору по суті. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2016 року, рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року та рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 6 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17 На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. З огляду на приписи статей 92, 237–239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення сам по собі факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов’язки за цією довіреністю. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені. За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом. Відповідно до частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України суди повинні були з’ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави. Це право пов’язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення. Ураховуючи те, що прокурор пред’явив позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, суди не з’ясували, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права. Постанова від 12 квітня 2017 року № 6-72цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3AD123C814A0E55DC2258138002D4E84
  7. При поданні таких позовних заяв, представники банку в принципі ігнорують більшість вимог статей 119,120 ЦПК України, натомість суди без жодних проблем відкривають провадження по справі, та не звертають увагу на такі недоліки. 1. Належне засвідчення копій Проблема № 1 всі додані до позовної заяви "аркуші паперу" не є оригіналами, та не можуть вважатися копіями, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства щодо засвідчення копій: відсутня печатка юридичної особи - замість неї стоїть штамп, не вказується дата засвідчення копій, не вказується посада особи, яка засвідчує копію. Без обовязкових реквізитів, передбачених законом - "аркуші паперу" не є належними та допустимими доказми. ВІдповідач може спокійно стверджувати, що взагалі не отримував копії позовної заяви та додатків до неї. 2. Повноваження представника Значну частину позовних заяв від імені ПАТ "УКРСОЦБАНК" подають представники, які, водночас, не підтверджують своїх повноважень ні на подання позовної заяви, ні на ведення справи в суді. Мають місце випадки, коли у довіреності представника зазначається, що представник уповноважується на вчиненння юридично значимих дій виключно в межах договору про надання послуг щодо стягнення заборгованості. Таке формулювання є, по-суті, застереженням про обмеження повноважень представника банку. Ані сам договір про надання послуг, ні його копію представник до позовної заяви не додає. Без ознайомлення з умовами договору неможливо встановити в яких межах уповноважений діяти представник. Виникають запитання також щодо повноважень осіб, які тау довіреність підписали - до позову не додаються документи, які засвідчують повноваження осіб, які підписали довіреність.
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави (державний орган – Міністерство оборони України) до державного господарського об’єднання Концерну «Військторгсервіс», ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2014 року, ухвали апеляційного суду Чернівецької області від 3 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2014 року Чернівецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України звернувся до суду з позовом в інтересах держави до державного господарського об’єднання Концерну «Військторгсервіс» (далі – Концерн «Військторгсервіс») та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (приміщення кафе), площею 397,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 14 грудня 2005 року між державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» (далі – ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування») та ОСОБА_1. Прокурор, зокрема, зазначав, що під час укладення договору купівлі-продажу від імені продавця діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої начальником ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування», який, у свою чергу, діяв згідно із довіреністю від 12 листопада 2004 року, виданою начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, який, у свою чергу, – на підставі довіреності Міністра оборони України від 4 жовтня 2004 року. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що зазначене майно належало на праві власності державі, перебувало в повному господарському віданні ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» і могло бути відчужене лише за наявності дозволу Міністерства оборони України. Дозволу Міністерства оборони України на реалізацію нежилого приміщення начальник ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» не мав, оскільки довіреність не може вважатися дозволом на відчуження нерухомого майна, крім того, довіреність Міністра оборони України від 4 жовтня 2004 року була в порядку окремого доручення Міністра оборони визнана недійсною 12 лютого 2005 року. З огляду на зазначене, прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 14 грудня 2005 року. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2014 року позов задоволено, постановлено визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - кафе, загальною площею 397,4 кв. м., по АДРЕСА_1, укладений 14 грудня 2005 року між ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» та ОСОБА_1. В апеляційному та касаційному порядку справа розглядалася неодноразово. Останньою ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 3 березня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року відхилено касаційну скаргу ОСОБА_2, залишено без змін рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 3 березня 2016 року. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, статей 92, 241, 257 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Шекшеєвої В.С. та представника концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_4 на заперечення заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. У справі, рішення в якій переглядаються, судом установлені наступні обставини. Згідно з довіреністю Міністра оборони України НОМЕР_1 від 4 жовтня 2004 року повноваженнями надавати від імені міністерства дозволи на розпорядження майном, закріпленим за підприємствами, що належать до сфери управління міністерства, був наділений начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_5. ОСОБА_5, діючи на підставі цієї довіреності, 12 листопада 2004 року видав начальнику ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_6 дозвіл на проведення відчуження нежилого приміщення – магазину НОМЕР_2, площею 117,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Довіреність від 4 жовтня 2004 року, видана ОСОБА_5, була скасована окремим дорученням Міністра оборони України 12 лютого 2005 року. Також установлено, що ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» переобладнало приміщення магазину НОМЕР_2 за вказаною адресою в приміщення кафе, площею 397,4 кв.м., яке було зареєстроване на праві власності за державою та на праві господарського відання належало ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» (правонаступник – Концерн «Військторгсервіс»). 27 липня 2005 року начальник ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_6 дозволив відчуження приміщення кафе площею 397,4 кв.м., посилаючись на дозвіл начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_5 від 12 листопада 2004 року. 30 вересня 2005 року на Рівненській Міжрегіональній товарно-майновій біржі «Прайс» відбулися відкриті торги з продажу приміщення. Переможцем торгів став ОСОБА_1, запропонувавши найбільшу з-поміж учасників аукціону ціну за об’єкт, а саме 514 тис. грн. Відповідний договір купівлі-продажу нерухомого майна було укладено 14 грудня 2005 року між продавцем, ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування», та ОСОБА_1. Від імені продавця договір уклала і підписала ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності від 5 жовтня 2005 року, виданої їй ОСОБА_6, начальником ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування». Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, застосував приписи статей 203, 216 та 238 ЦК України, й виходив із того, що оспорюваний правочин, - договір купівлі-продажу від 14 грудня 2005 року, є недійсним, оскільки він був укладений без дозволу Міністерства оборони України, а ОСОБА_6 як начальник ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» не мав повноважень на відчуження нерухомого майна – приміщення кафе площею 397,4 кв.м. без дозволу міністерства; відповідно й ОСОБА_3, яка діяла згідно з виданою ОСОБА_6 довіреністю від 5 жовтня 2005 року, на час укладення оспорюваного договору не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Разом із тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року (справа № 6-42893св14) суд касаційної інстанції за результатами розгляду справи за позовом про визнання недійсним рішення про відчуження майна, визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, дійшов висновку про те, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов’язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов’язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). За результатами розгляду справи (№ 6-10533св15) за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та витребування майна з чужого незаконного володіння, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу від 16 вересня 2015 року. Суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 92, частини першої статті 241 ЦК України та дійшов висновку про те, що суди, при вирішенні питання про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним з підстав виходу представника товариства за межі наданих йому повноважень, мають звертати увагу на вимоги частини першої статті 241 ЦК України, за якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Крім того, при розгляді подібних справ слід ураховувати вимоги закону, викладені у частині третій статті 92 ЦК України, згідно з якою, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Крім того, з наданих ОСОБА_2 для порівняння ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2015 року (справа № 6-6085св15), від 11 листопада 2015 року (справа № 6-9470ск15) та від 20 квітня 2016 року (№464/12915/13-ц) вбачається, що суд касаційної інстанції неодноразово розглядав справи за позовами прокурорів у інтересах держави (державний орган – Міністерство оборони України) до Концерну «Військторгсервіс», фізичних осіб про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна. Зазначені справи подібні до справи, рішення в якій переглядаються, не тільки за характером спірних правовідносин, але й за доводами прокурорів та встановленими судами обставинами. За результатами розгляду справ № 6-6085св15 та № 6-9470ск15 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовів прокурорів, зазначивши про те, що відсутні підстави для визнання договорів недійсними. Та обставина, що Міністр оборони України через певний час скасував довіреність на ім’я начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, не може свідчити про незаконність самого дозволу на відчуження майна, який був наданий у період дії довіреності (висновок в ухвалі від 9 квітня 2015 року). При укладенні договору купівлі-продажу та його посвідченні в нотаріальному порядку повноваження продавця були перевірені нотаріусом, а тому відповідач не знав і не міг знати про те, що представник продавця, який підписав договір, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для відчуження майна (висновок в ухвалі від 11 листопада 2015 року). За результатами розгляду справи №464/12915/13-ц Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних прав скасував рішення апеляційного суду про задоволення позову прокурора та направив справу на новий розгляд, зазначивши в ухвалі від 20 квітня 2016 року, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що згодою (дозволом) Міністерства оборони України, як власника майна, на його відчуження є лист-розпорядження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України від 4 жовтня 2004 року № 220/2071, наданий начальнику ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування», оскільки будь-яких застережень щодо строку дії чи реалізації вказаного дозволу встановлено не було, а чинне законодавство не передбачає таких наслідків відкликання довіреності у майбутньому як втрату чинності виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування дозволу, а також інших правочинів, вчинених представником. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 92, 241 ЦК України в поєднанні зі статтями 203, 215 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України). Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Крім того, згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. За правилами статей 237, 244, 246 ЦК України орган юридичної особи або інша особа, уповноважена її установчими документами, може видати довіреність від імені юридичної особи іншому представнику (який не є органом юридичної особи чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені) та уповноважити представника вчинити правочин від імені юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Стаття 240 ЦК України допускає можливість передоручення. Разом із тим, згідно з частинами першою та другою статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. З огляду на вищенаведене, мають різну правову природу та не можуть бути ототожнені довіреність, яку видає юридична особа своєму представнику на вчинення правочину з відчуження майна від імені юридичної особи, та згода власника майна на його відчуження, яку власник надає згідно зі статтею 136 ГК України. Зокрема, в разі відчуження юридичною особою майна, яке закріплене за нею на праві господарського відання, ця юридична особа діє від власного імені, хоча й за обов’язкової наявності передньої згоди власника майна. У разі видачі юридичною особою представнику довіреності на вчинення відповідного правочину, протягом строку довіреності або до припинення її дії від імені юридичної особи діє цей представник. Також згідно з частиною першою статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. При цьому, закон зобов’язує особу, яка видала довіреність і згодом скасувала її, негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність (частина друга статті 249 ЦК України). Частиною третьою статті 249 ЦК України передбачено, що права та обов’язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася. Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України). За таких обставин та з огляду на приписи статей 92, 237-239, 241, 249 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстав порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення сам по собі факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, та сам по собі факт скасування довіреності представнику, який в період її чинності представник здійснював свої права та виконував обов’язки за цією довіреністю. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені. Суд у справі, рішення в якій переглядаються, установив, що продавцем нежилого приміщення – кафе за адресою: АДРЕСА_1 була юридична особа – ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування», покупцем – ОСОБА_1. Начальником підприємства на той час був ОСОБА_6 Від імені ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» договір від 14 грудня 2005 року укладала і підписувала представник підприємства ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої їй ОСОБА_6. Обґрунтовуючи висновок про задоволення позову прокурора, суд зазначив те, що ОСОБА_6 як керівник ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» не мав повноважень на відчуження майна – предмету оспорюваного договору купівлі-продажу. Однак суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, помилково не застосував вищенаведені норми статті 92 ЦК України, в результаті чого не перевірив і не встановив обставин, від яких залежить правильне застосування норм матеріального права і вирішення спору, а саме: чи знав ОСОБА_1 про відсутність у начальника ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_6 та у представника підприємства ОСОБА_3 необхідного обсягу повноважень, чи ОСОБА_1 повинен був, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це, а отже чи мало юридичну силу обмеження повноважень ОСОБА_6 для третьої особи, ОСОБА_1, який придбав нежиле приміщення у продавця – юридичної особи. Суд також установив, що 12 листопада 2004 року начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_5 видав начальнику ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_6 дозвіл на проведення відчуження нежилого приміщення – магазину НОМЕР_2, площею 117,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Такий дозвіл ОСОБА_5 видав у той період, коли діяла довіреність Міністра оборони України від 4 жовтня 2004 року, видана йому як начальнику Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, що передбачала його право видавати від імені міністерства дозволи на відчуження майна. Довіреність була скасована Міністром оборони України лише 12 лютого 2005 року. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 не мав дозволу Міністерства оборони України на відчуження зазначеного нежилого приміщення (після переобладнання – кафе, площею 397,4 кв.м.), однак належним чином не оцінив установлені обставини й фактично не визначився з правовою природою дозволу від 12 листопада 2004 року, строком його дії та правовими наслідками цього дозволу для суб’єкта, якому він був наданий – ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування». Суд не перевірив і не встановив чи вплинуло скасування Міністром оборони України довіреності від 4 жовтня 2004 року на юридичну силу дозволів на відчуження майна, які надавалися уповноваженою міністром особою в період чинності цієї довіреності; чи повідомив Міністр оборони України про скасування цієї довіреності всіх відомих йому третіх осіб, для представництва перед якими ним була видана довіреність на ім’я начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, зокрема, начальника ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_6, чи порушувало Міністерство оборони України питання про скасування відповідних дозволів та/або про заборону відчуження (після скасування довіреності) того майна, відчужувати яке раніше від імені міністерства дозволив начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_5, а також чи вживало Міністерство оборони України згідно зі статтею 136 ГК України заходів із контролю за використанням та збереженням належного державі майна протягом тривалого часу з огляду на те, що продаж майна відбувся у грудні 2005 року, а прокурором позов у інтересах Міністерства оборони України пред’явлений до суду в квітні 2014 року. Крім того, в справі, рішення в якій переглядаються, суд установив, що дозвіл від 12 листопада 2004 року, виданий начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, стосувався відчуження магазину НОМЕР_2 площею 117,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Разом із тим, згідно оспорюваного договору від 14 грудня 2005 року ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» продало ОСОБА_1 приміщення кафе за цією адресою значно більшої площі - 397,4 кв.м. Таким чином, вказані обставини підлягають додатковій оцінці в комплексі із обставинами, що підлягають установленню для правильного застосування норми статті 92 ЦК України. За таких обставин, у справі, рішення в якій переглядаються, суд неправильно застосував норми матеріального права, але не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування відповідних норм і вирішення спору. До повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палату у цивільних справах Верховного Суду України процесуальної можливості ухвалити нове рішення у справі. За таких обставин ухвалені в справі судові рішення слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 3 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-2363цс16 Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України). Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Крім того, згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. За правилами статей 237, 244, 246 ЦК України орган юридичної особи або інша особа, уповноважена її установчими документами, може видати довіреність від імені юридичної особи іншому представнику (який не є органом юридичної особи чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені) та уповноважити представника вчинити правочин від імені юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Стаття 240 ЦК України допускає можливість передоручення. Разом із тим, згідно з частинами першою та другою статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. З огляду на вищенаведене, мають різну правову природу та не можуть бути ототожнені довіреність, яку видає юридична особа своєму представнику на вчинення правочину з відчуження майна від імені юридичної особи, та згода власника майна на його відчуження, яку власник надає згідно зі статтею 136 ГК України. Зокрема, в разі відчуження юридичною особою майна, яке закріплене за нею на праві господарського відання, ця юридична особа діє від власного імені, хоча й за обов’язкової наявності передньої згоди власника майна. У разі видачі юридичною особою представнику довіреності на вчинення відповідного правочину, протягом строку довіреності або до припинення її дії від імені юридичної особи діє цей представник. Також згідно з частиною першою статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. При цьому, закон зобов’язує особу, яка видала довіреність і згодом скасувала її, негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність (частина друга статті 249 ЦК України). Частиною третьою статті 249 ЦК України передбачено, що права та обов’язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 30 листопада 2016 року 6-2363цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/55EAFBA9AECD009AC225807D003A2514
  9. Добрый день. Скажите, пожалуйста, можно ли каким-то законным образом ознакомиться с доверенностью, которая действовала у начальника отделения банка, когда он подписывал мой кредитный договор? Есть слабая надежда, что на день подписания КД доверенность была недействительна. Но как это узнать достоверно?
  10. Добрый пятничный вечер!) На днях получил "письмо счастья" с иском. Ситуация классическая, карта была выдана по заявлению (оно же является договором). Загуглив - набрел на ВАШ форум, много чего узнал - СПАСИБО, что ВЫ ЕСТЬ! Взяв за основу статью: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=fcc2bea151775b71a52a1ec71232b9e2&showtopic=2833 Выявил следующее: Опись письма из суда составляет 13 листов (12 формата А4 и повестка). Согласно перечня "Додатков" из заявы позивача отсутствует копия документа "Підтвердження повноважень особи, що підписала позовну заяву". ВОПРОС: Как правильно поступить, подавать апелляцию на ухвалу про відкриття провадження щодо недотримання правил підсудності или подать письмове заперечення?
  11. Державний герб України Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області 2/130/874/2013 р. 130/2650/13-ц У Х В А Л А 03.10.2013 року Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі : головуючого - судді Вернік В.М., при серетарі : - Росовській О.Ю., із участю : - представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жмеринка справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором, УСТАНОВИВ : 30.08.2013 року до Жмеринського міськрайонного суду надійшла дана позовна заява ОСОБА_3 із вимогами стягнення на користь ПАТ КБ "Приватбанк" з ОСОБА_4 28382,60 грн. заборгованості за кредитним договором від 10.07.2006 року. В судове засідання представник позивача, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не з'явився, подавши письмову заяву щодо розгляду справи у його відсутність. Представник відповідача до початку розгляду справи по суті заявив клопотання про залишення даного позову без розгляду, посилаючись на обставини неналежного оформлення доданої до матеріалів позовної заяви довіреності на підтвердження повноважень представництва особою, якою підписано позов, інтересів ПАТ КБ "Приватбанк". З'ясувавши доводи представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного. Згідно вимог ч.1,3,5 ст.42 ЦПК України повноваження представника сторони мають бути посвідчені, зокрема, довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи; оригінал довіреності, або її копія, посвідчена суддею, приєднується до справи. Одночасно, у відповідності до змісту ч.2,4 ст.245 ЦК України довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті, а саме: довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції може бути посвідчена посадовою особою, у якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання. Згідно п.2 ч.1 ст.207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. З доданих безпосередньо до позовної заяви копій статуту (а.с.29) та довіреності на представництво ОСОБА_3 інтересів позивача від 13.07.2012 року №3597-О (а.с.30), вбачається, що останню видано юридичною особою ПАТ КБ "Приватбанк", в особі голови його правління ОСОБА_5, який діє на підставі Статуту даного товариства та протоколу №13 засідання Наглядової ради товариства від 07.06.2011 року, а також секретаря правління ОСОБА_6, яка діє на підставі Протоколу Правління №12 від 23.09.2011 року та Довіреності №3046-Н від 07.12.2011 року, виданою Головою Правління ПАТ КБ "Приватбанк" і посвідченою приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 07.12.2011 року за реєстром №4879. Однак, дана довіреність не представлена в оригіналі та не підтверджена підписом судді, вона вочевидь не підписана застереженим в ній головою правління ПАТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_8, оскільки фактичний його рукописний підпис замінює друкований текст "підпис". Натомість підписання вказаної довіреності безпосередньо секретарем правління товариства ОСОБА_6 за обставин застереження її повноважень довіреністю голови правління товариства становить ознаки видачі довіреності №3597-О від 13.07.2012 року в порядку передоручення, однак, остання, всупереч вищевикладеним вимогам закону стосовно такої довіреності, не має нотаріального посвідчення. З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що дану позовну позовну заяву в інтересах ПАТ КБ "Приватбанк" подано особою, яка не має повноважень на ведення цієї справи з причин неналежного оформлення довіреності представництва юридичної особи, що визначає передбачену законом підставу залишення позовної заяви без розгляду. Керуючись ст.42, 207, 208-210 ЦПК України, ст. 245 ЦК України, суд - УХВАЛИВ : Позовну заяву ОСОБА_3 в інтересах Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором - залишити без розгляду. Зобов'язати управління Державної казначейської служби у Жмеринському районі та в м.Жмеринці повернути Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Приватбанк" 283 гривні 83 копійки судового збору (платіжне доручення №BOTM4B09QQ від 14.08.2013 року ПАТ "КБ "Приватбанк"). Ухвала набирає законної сили після закінчення строків її оскарження. Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення, а відсутньою в судовому засіданні строною - у той же строк з часу одержання копії ухвали, Апеляційному суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд. С У Д Д Я Вернік В.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33915973
  12. Державний герб України Справа № 2-527/11 У Х В А Л А 22.07.2011 Глобинський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді- Павлійчук А.В. при секретарі- Волошенко С.Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ : 01.06.2011 року до Глобинського районного суду Полтавської області з позовною заявою звернувся ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в особі представника ОСОБА_2, який підписав позовну заяву відповідно до довіреності №3032 від 25.08.2009 року до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором укладеним між «А-Банк» та ОСОБА_1 02.06.2011 було відкрите провадження по цивільній справі та призначено попереднє судове засідання на 22.06.2011 року. На адресу суду 29.06.2011 року надійшла заява, від представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_3 , до якої були долучені фотокопія довіреності в простій письмовій формі № 2296 від 22.12.2009 року виданої ПАТ «АКЦЕНТ БАНК», та фотокопія довіреності в простій письмовій формі № PL-2459-1 від 01.02.2011 року. В попереднє судове засідання призначене на 22 липня 2011 року сторони зявилися. На вимогу ухвали суду від 22 червня 2011 року представник позивача ОСОБА_4 надав до суду довіреність №1033-О від 05.03.2010 року та фотокопію статуту нової редакції ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» реєстрація якого відповідно до відмітки Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області Державного реєстратора Кожевнікової Т.М. проведено реєстрацію змін до установчих документів 06.06.2011 року. Довіреність № 3032 від 25.08.2009 року була додана до матеріалів позовної заяви. Ухвалою Глобинського районного суду від 22.07.2011 року було відмовлено ПАТ КБ «ПРИВАТАБАНК» в допуску ОСОБА_4 до участі у справі № 2- 527/11 за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в якості представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за довіреністю від 05.03.2010 року № 1033-О. Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України від 16.01.2003, № 435-IV юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно ч. 2 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 № 755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: - повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; - ідентифікаційний код юридичної особи; - організаційно-правова форма; - центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відсотків; - місцезнаходження юридичної особи; - перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім'я, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; - види діяльності; - відомості про органи управління юридичної особи; - прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційні номери облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори; - дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи; - дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), а також розмір сплаченого статутного капіталу (статутного або складеного капіталу) на дату проведення державної реєстрації та дата закінчення його формування; - дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього; - підстави для відмови у проведенні державної реєстрації; - дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них; - підстави для відмови у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів; - дата та номер запису про скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; - дата та номер запису про втрату оригіналів установчих документів; - дані про дату постановки на облік та дату зняття з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України; - дані про відокремлені підрозділи юридичної особи; -дані про перебування юридичної особи в процесі провадження у справі про банкрутство, санації, зокрема відомості про розпорядника майна, санатора; - дата та номер запису про початок процесу проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації; - дата та номер запису про зупинення процесу проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з початком процесу проведення заходів з припинення юридичної особи шляхом її ліквідації в загальному порядку або у зв'язку з наявністю заперечень заінтересованих осіб (органів) щодо проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи; - дата та номер запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи за спрощеною процедурою шляхом її ліквідації та про втрату чинності установчими документами юридичної особи; - дані про перебування юридичної особи в процесі припинення, зокрема дата реєстрації рішення засновників (учасників) або уповноважених ними органів про припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо); - дата затвердження передавального акта або розподільчого балансу; - дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа; - дані про юридичних осіб - правонаступників; - дата прийняття, дата набрання законної сили та номер судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством, щодо порушення (припинення) провадження у справі про банкрутство, щодо санації, щодо визнання її банкрутом, щодо скасування державної реєстрації припинення; - дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення; - дата та номер запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, підстава для його внесення; -номер та дата розпорядження про скасування реєстрації випуску акцій, винесеного уповноваженою особою Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; - місце проведення державної реєстрації, а також місце проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом; - місцезнаходження реєстраційної справи; - дані про видачу виписок, витягів, довідок з Єдиного державного реєстру; - прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, що внесла до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію юридичної особи, внесла зміни до цього запису або внесла запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи; - фінансова звітність про господарську діяльність юридичної особи (крім бюджетних установ) у складі балансу і звіту про річні фінансові результати; - дані, що отримані в порядку взаємообміну інформацією з відомчих реєстрів органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України: дати та номери записів про взяття на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, дати та номери записів про зняття з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, дані про види діяльності, в тому числі про основний вид діяльності; - інша додаткова інформація про здійснення зв'язку з юридичною особою; - відомості про відкриття та закриття рахунків юридичних осіб; - відомості про накладення та зняття арештів на рахунки юридичних осіб та їх майно (у тому числі на закріплене за відокремленими підрозділами); - відомості про відкриття виконавчого провадження щодо юридичних осіб. Відповідно до ст. 18 вищевказаного закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі здійснюється відповідно до порядку встановленому ст. 19 вищевказаного закону. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991, № 1576-XII юридична особа є господарським товариством. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991, № 1576-XII акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту. Згідно ст. 11-1 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991, № 1576-XII законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів. Статтею 23 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991, № 1576-XII передбачено управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена наглядова рада товариства, - голова та члени ради наглядової ради товариства. Статтею 24 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991, № 1576-XI передбачено, що акціонерним визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Статтею 48 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991, № 1576-XI визначено, що Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом. Згідно пп. а п. 9.4.4. наданого статуту ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», остання діюча редакція якого зареєстрована Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області Державним реєстратором Кожевніковою Т.М. 06.06.2011 року, Голова Правління діє без довіреності від імені Банку, представляє його інтереси в усіх установах, організаціях і підприємствах. Згідно пп.а п.9.4.6.4. вищезазначеного статуту банку Секретар Правління видає довіреності в межах повноважень, наданих йому Головою Правління на підставі довіреності. Позовна заява підписана ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності № 3032 від 25.08.2009 року виданій в простій письмовій формі Головою Правління Дубілетом О. В., який діяв на підставі Статуту ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», погоджений Національним Банком України 15.07.2009 року та зареєстрований Державним реєстратором за № 12241050038006727 від 17.07.2009 року і протоколу № 9 засідання Спостережної ради ПРИВАТБАНКУ від 12.05.2008 року. Заява з долученими фотокопіями довіреностей, яка була направлена на адресу суду поштовим відправленням 25.06.2011 року, та отримана судом 29.06.2011 року, підписана представником ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності № PL-2459-1 від 01.02.2011 року виданій в простій письмові формі Головою Правління ПРИВАТБАНКУ Дубілетом О. В., що діяв на підставі Статуту ПРИВАТБАНКУ зареєстрованим Національним банком України № 92 від 08.08.2005 року та Державним Реєстратором за № 12241050002006727 від 16.08.2005 року. Надана в судове засідання ксерокопія довіреності на імя ОСОБА_4 видана в простій письмовій формі, від 05.03.2010 року Секретарем Правління Єрикаловою І. О., яка діяла на підставі Статуту ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» нової редакції затвердженої Позачерговими Загальними Зборами акціонерів від 20.08.2009 року, погоджена НБУ 09.10.2009 року, державна реєстрація змін до установчих документів проведена 14.10.2009 року державним реєстратором ВК Дніпропетровської міської ради за № 1224105040006727. Відповідно до ст. 41 Цивільного процесуального Кодексу України від 18.03.2004, № 1618-IV представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу. Згідно ч. 3 ст. 42 Цивільного процесуального Кодексу України від 18.03.2004, № 1618-IV довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи. До позовної заяви додана копія договіру № ABZDAN10003080, який відповідач уклав із ЗАТ «А-Банк», а до позову не додано жодних правовстановлюючих документів даного банку, а саме відсутні: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, отриманий не пізніше червня-липня 2011 року; належним чином (нотаріально) завірені копії статуту, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, довідки з міністерства статистики, протокол (витяг з протоколу) загальних зборів акціонерів / учасників про обрання голови правління банку. Також слід зазначити, що отримана судом 29.06.2011 року заява від представника ПГРУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»ОСОБА_3 в якій зазначено що цивільна справа за позовом ЗАТ «А-Банк»до ОСОБА_1, а не за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», до заяви було додано копію довіреності № 2296 від 02.12.2009 року за якою ПАТ «А-Банк»уповноважує ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»в особі представників ПриватБанку на здійснення представництва. Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 240 Цивільного кодексу України представник зобовязаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. В статті 244 Цивільного кодексу України зазначено, що представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Відповідно до ч. 2 ст. 245 Цивільного кодексу України довіреність, що видається у порядку передоручення підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті. Слід зазначити, що довіреність № 2296 від 02.12.2009 року за якою ПАТ «А-Банк»уповноважує ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»складена в простій письмовій формі. На момент звернення до суду із позовною заявою ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позивачем не надано належним чином завірені докази відповідно до яких він здійснює представництво ПАТ «АКЦЕНТ- БАНК», представником позивачача в судове засідання не надана довіреність на представництво інтересів відповідно до нині діючого статуту,ПАТ «ПРИВАТБАНКУ»який вступив в законну силу від 06.06.2011 року, тому, суд відмовив в допуску ОСОБА_4 до участі у справі № 2-527/11 в якості представника від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Крім того, довіреність на представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»ОСОБА_3, взагалі видана Головою Правління ПРИВАТБАНКУ, який відповідно до тексту наданої фотокопії довіреності діяв на підставі Статуту від 16.08.2005 року, а заява підписана і направлена на адресу суду 25.06.2011 року, коли вже вступила в силу нова редакція Статуту від 06.06.2011 року. Також слід зазначити, що на момент звернення до суду представником позивача був зазначений ОСОБА_2 відповідно до довіреності № 3032 від 25.08.2009 року, яким було підписано позовну заяву від імені ПАТ «ПРИВАТБАНКУ», а не від ПАТ «АКЦЕНТ БАНК», з яким укладено договір кредитування,, а відповідно до довіреності № 1033-О від 05.03.2010 року представником ПАТ «ПРИВАТБАНК»зазначено ОСОБА_4, а не ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК»в порядку передоручення. Звідси виходить, що позов підписано не уповноваженою особою. Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 207 Цивільного процесуального кодексу України суд залишає заяву без розгляду якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного процесуального кодексу України особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно. Куруючись ст. 17, 18, 19 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», ст. 1, 4, 11-1, 23, 24, 48 ЗУ «Про господарські товариства», ст. 80 ЦК України, ст. 41, 42, 169, 208 210, ст. 207, 240, 244, 245 ЦПК України, - УХВАЛИВ : Позовну заяву за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без розгляду Ухвалу суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області протягом 5 днів з дня її проголошення, а особами, які брали участь справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення ухвали, протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали. СуддяА. В. Павлійчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/17450886
  13. Державний герб України Справа № 152/427/13-ц Провадження № 22-ц/772/1034/2013 Головуючий в суді першої інстанції: Строгий І.Л. Доповідач: Сорока Л. А. Категорія: 27 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" квітня 2013 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі: Головуючого: Сороки Л.А. Суддів: Стеблюк Л.П., Копаничук С.Г. При секретарі: Пєтуховій Н.О. За участю: представника позивача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 28.02.2013р. по справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_3 27.02.2013р. звернулася в суд з позовом в інтересах Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення. Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 28.02.2013р. позовна заява повернута позивачу. Мотивуючи ухвалу, суд зазначив, що позовна заява подана особою, яка не має повноважень на ведення справи. На цю ухвалу ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, матеріали позовної заяви направити суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаржник посилається на порушення судом норм процесуального права. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного . Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що довіреність видана на ім'я ОСОБА_3 не відповідає вимогам закону. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 27.02.2013 року звернулася в суд Шаргородського району Вінницької області в інтересах ПАТ КБ «Приватбанк» з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення. До позовної заяви долучила копію довіреності від 13.07.2012р. №2152-0, виданої ПАТ КБ «Приватбанк» в особі голови правління Дубілета О.В. та секретаря правління Єрикалової І.О. Оглянувши копію довіреності суд встановив, що на ній відсутній підпис голови правління ПАТ КБ «Приватбанк» Дубілета О.В. Окрім того, довіреність видана в порядку передоручення. Проте, в порушення вимог ч. 2 ст. 245 ЦК України нотаріально не посвідчена. За таких обставин суд першої інстанції правомірно повернув позовну заяву позивачу, що не позбавляє його права повторного звернення до суду з вищезазначеним позовом. Керуючись ст. ст. 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити. Ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 28.02.2013р. залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуюча: /підпис/ Судді: /підписи/ Згідно з оригіналом: http://reyestr.court.gov.ua/Review/30855672
  14. Державний герб України Справа №2-1454/12 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (про залишення заяви без розгляду) 28.01.2013 року м. Кіцмань Кіцманський районний суд Чернівецької області у складі: головуючого - судді Олексюк Т.І. при секретарі - Пітак О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Кіцмань справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: ПАТ КБ «ПриватБанк»звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № CVNORX03300615 від 25.12.2006 року у розмірі 23 136,36 гривень. Судом встановлено, що представником позивача не надано документів на підтвердження повноважень секретаря правління ОСОБА_2 щодо видачі доручень на представництво інтересів ПАТ КБ «ПриватБанк»; до матеріалів справи також не долучено довіреність № 45 від 26 травня 2011 року, на яку йдеться посилання у довіреності № 2249-О від 27 вересня 2011 року на ім'я представника ОСОБА_3, який вчинив підпис на позовній заяві; з долученого до матеріалів справи першого аркуша Статуту Банку не вбачається, що секретар правління ОСОБА_2 є уповноваженою особою ПАТ КБ «ПриватБанк»і в її повноваження входить підписувати і видавати довіреності від імені ПАТ КБ «ПриватБанк». Положеннями ч. 2 ст. 245 ЦК України передбачено, що довіреність, яка видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню. Виходячи з наведених вимог суд дійшов висновку, що секретар Правління банку ОСОБА_2 не може вважатись повноважною особою на видачу довіреності від 27 вересня 2011 року, якою уповноважено ОСОБА_3 представляти інтереси ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки довіреність № 2249-О від 27 вересня 2011 року на представлення ОСОБА_3 інтересів ПАТ КБ «ПриватБанк» нотаріально не посвідчено. Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Згідно ст. 83 ЦПК України сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі залишення заяви без розгляду. Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 83, 207, 293 ЦПК України, - УХВАЛИВ : Позовну заяву Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без розгляду. Повернути Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» сплачену суму судового збору у розмірі 231 (двісті тридцять одна) гривня 36 копійок згідно платіжного доручення від 26.11.2012 року, що перераховані в УДКСУ у Кіцманському районі Чернівецької області. Ухвала підлягає оскарженню. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`яти днів з дня її проголошення, а у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя : http://reyestr.court.gov.ua/Review/28888855
  15. Державний герб України печерський районний суд міста києва Справа № 757/14011/13-ц У Х В А Л А 03 липня 2013 року суддя Печерського районного суду м. Києва Остапчук Т.В. розглянувши матеріали позовної заяви Публічного акціонерного товариства "Акцент-банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Позовна заява підписана представником позивача Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" - ОСОБА_3 Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 42 ЦПК України повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені, зокрема: довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника. Публічне акціонерне товариство "Акцент-банк" уповноажило Публічне акціонерне товариство "ПрватБанк" на вчинення від їх імені дій на підставі довіреності № 986 від 25.12.2012р.. В довіреносиі зазначено, що вона видана без права передоручення. Публічне акціонерне товариство "Приват Банк" уповноважило ОСОБА_3 на вчинення від їх імені дії на підставі довіреності № 1304-О від 07.05.2013р. Відповідно до ч. 2 ст. 245 ЦК України довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК України позовна заява повертається позивачеві, якщо заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Виходячи з наведеного, оскільки відсутнє відповідне доручення від ПАТ "Акцент-банк" позовну заяву необхідно повернути позивачу. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" повернути позивачу сплачений судовий збір в розмірі 442 грн. 20 коп. Керуючись ст. 237 ЦК України, ст.ст. 30, 114, 115, 121 ЦПК України, У Х В А Л И В : Позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Акцент-банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - повернути позивачу. Повернути Публічному акціонерному товариству "ПриватБанк" сплачений судовий збір в розмірі 442 грн. 20 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення від 20.06.2013р. на розрахунковий рахунок: 31214206700007, отримувач платежу: УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва, код отримувача: 380 04 897, Банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код Банку отримувача: 820019. Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя Остапчук Т.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32188672
  16. Державний герб України Справа № 147/1058/13-ц Провадження № 2/147/364/13 У Х В А Л А іменем України 11.07.2013 року смт Тростянець Суддя Тростянецького районного суду Вінницької області Костюк Г.М., розглянувши матеріали позовної заяви Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : До Тростянецького районного суду Вінницької області надійшов позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судом встановлено, що довіреність №3597-О, видана на ім'я ОСОБА_2 в порядку передоручення, не посвідчена нотаріально, як того вимагає ч. 2 ст. 245 ЦК України. Відповідно до ч.2 ст. 245 ЦК України довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК України, позовна заява повертається у випадках, коли позовну заяву подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. За викладених обставин, суд вважає, що позов підлягає поверненню, що не позбавляє його права повторно звертатись до суду. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 121, 208-210, 293, 294 ЦПК України, суд,- у х в а л и в : Позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - повернути позивачу. Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Вінницької області через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом п'яти днів. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/32407519