Search the Community

Showing results for tags 'образцовое дело'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 7 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 240/5401/18 Провадження № 11-198заі19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2019 року (судді Гімон М. М., Берназюк Я. О., Мороз Л. Л., Коваленко Н. В., Кравчук В. М.), У С Т А Н О В И Л А : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. 19 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо зменшення основного розміру призначеної пенсії з 83 % до 70 % сум грошового забезпечення починаючи з 01 січня 2018 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії в основному розмірі 83 % сум грошового забезпечення починаючи з 01 січня 2018 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням проведених виплат. 2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, зокрема, що він починаючи із 07 березня 2004 року отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, розмір якої становив 83 % сум грошового забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від від 30 серпня 2017 року № 704 (набула чинності 01 березня 2018 року) збільшено грошове забезпечення військовослужбовців, у зв`язку з чим відповідачем здійсено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року. Проте при перерахунку пенсії її розмір було зменшено з 83 % до 70 % сум грошового забезпечення на підставі частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, чинній на час перерахунку пенсії. На думку позивача, оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами, внесені зміни до частини другої статті 13 указаного Закону не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а має застосовуватися розмір грошового забезпечення у відсотках, який встановлено на момент призначення пенсії. Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції 3. Суддя Житомирського окружного адміністративного суду ухвалою від 22 листопада 2018 року відкрив провадження у цій справі. 4. Суддя Житомирського окружного адміністративного суду 28 грудня 2018 року передав справу до Верховного Суду з поданням про її розгляд Верховним Судом в порядку статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) як судом першої інстанції. 5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 січня 2019 року відкрив провадження у цій справі як зразковій. 6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 04 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 83 % до 70 % сум грошового забезпечення. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 83 % сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок. Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог 7. В апеляційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2019 року та ухвалення нового рішення - про відмову у задоволенні позову. Скаржник вважає судове рішення незаконним і необґрунтованим, ухваленим за неправильного застосування норм права. Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги 8. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Рух апеляційної скарги 9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 березня 2019 року відкрила провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2019 року та призначила її до розгляду. Обставини справи, установлені судом першої інстанції 10. Відповідно до наказу Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 03 лютого 2004 року № 24 майора медичної служби ОСОБА_1 , командира медичного взводу - провідного хірурга медичної роти 95 окремої аеромобільної бригади 8 армійського корпусу, звільнено з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу. Загальна вислуга років ОСОБА_1 становить 31 рік 2 місяці. 11. Згідно з наказом командира військової частини А0281 (по стройовій частині) від 20 лютого 2004 року № 36 ОСОБА_1 з 06 березня 2004 року виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Житомирського обласного військового комісаріату. 12. З 07 березня 2004 року позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виходячи з вислуги років (31 рік) у розмірі 83 % грошового забезпечення. 13. У квітні 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснило перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2018 року у зв`язку зі зміною грошового забезпечення на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», виходячи з основного розміру пенсії 70 % грошового забезпечення, вказаного у довідці від 20 березня 2018 року, що надійшла від Житомирського обласного військового комісаріату. 14. На звернення позивача щодо перерахунку пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 16 листопада 2018 року № Б-4680 повідомило позивача, що обчислення пенсії в розмірі 83 % відповідних сум грошового забезпечення чинним законодавством не передбачено, а тому пенсія перерахована та виплачується відповідно до норм чинного законодавства. 15. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування 16. Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення; тим же особам, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт «б» статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення. 17. При цьому частиною другою цієї статті визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення. 18. Перерахунок призначених відповідно до цього Закону пенсій визначений статтею 63, відповідно до якої перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України (редакція, чинна на час проведення перерахунку пенсії). 19. Відповідно до частини другої статті 63 цього Закону у разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. 20. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно з пунктами 2 та 3 якого Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку. Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України (редакція, чинна на момент перерахунку пенсії позивача). 21. Відповідно до пункту 4 цього Порядку перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. 22. Пунктом 5 згаданого Порядку визначено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням. 23. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» встановлено, зокрема, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 2 постанови). Також цією постановою установлені тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схема тарифних розрядів за основними типовими посадами, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями. 24. У подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». 25. Таким чином, відсотковий розмір при призначенні пенсії визначається статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на момент призначення пенсії, а розміри складових пенсії визначаються Кабінетом Міністрів України. 26. Як убачається із наведених норм, такі складові пенсії, як і їх розміри, не є сталими і регулюються постановами Кабінету Міністрів України. 27. Разом з тим відсоткове співвідношення, установлене статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», уже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу) є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії. 28. Позивачу пенсія була призначена у березні 2004 року, її розмір складав 83 % від грошового забезпечення. Відповідно до частини другої статті 13 указаного Закону в редакції, чинній на час призначення, загальний розмір пенсії був обмежений 90 % відповідних сум грошового забезпечення. 29. У подальшому стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» неодноразово була змінена в частині граничного розміру пенсії у відсотковому співвідношенні до розміру грошового забезпечення. 30. Так, на момент виникнення спірних правовідносин було установлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення. 31. Разом з тим застосування цього показника до перерахунку пенсії відповідача є протиправним, як тому, що стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України. 32. Отже, порядок перерахунку призначених пенсій військовослужбовців урегульований нормами статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка змін не зазнавала, а також нормами постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та від 21 лютого 2018 року № 103, тому застосування статті 13 цього Закону, яка регулює призначення пенсій, є протиправним, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду, рішення якого переглядається 33. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та підтримує висновок про те, що при перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб» на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. 34. Відповідно до частини десятої статті 290 КАС у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі. 35. Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», при здійсненні перерахунку пенсії у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відповідно до статті 63 указаного Закону на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». 36. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач є особою, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; б) відповідачем є відповідне Головне управління Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач; в) предметом спору є зміна відсоткового значення розміру пенсії при здійсненні її перерахунку з 01 січня 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 у зв`язку з підвищенням сум грошового забезпечення, що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. 37. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах. 38. Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на ту обставину, що задоволення позову призведе до виникнення диспропорції у розмірі перерахованих пенсій військовослужбовців, які були призначені до 01 березня 2018 року, та пенсій, що будуть призначені після цієї дати з урахуванням максимального розміру, встановленого частиною другою статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також призведе до непередбачених додаткових витрат Пенсійного Фонду України, суд зазначає таке. 39. Суд вирішує цей спір у межах наявного правового регулювання, яке не містить положень щодо перегляду (зміни) при перерахунку пенсій її відсоткового значення від розміру грошового забезпечення, а доводи апелянта не ґрунтуються на нормах законодавства, яким врегульовано підстави, порядок, умови та розмір перерахунку пенсій військовослужбовців. 40. Вирішення питання пропорційності перерахованих та новопризначених пенсій виходить за межі компетенції суду, метою якого є захист прав та законних інтересів особи від протиправних дій державного органу, і тим паче, не може бути покладене на позивача за рахунок зменшення йому гарантованих законодавчо виплат. 41. Крім того, суд вважає недоречними посилання скаржника на збільшення внаслідок ухвалення рішення на користь позивача видатків на виплату такої категорії пенсій, оскільки вимога позивача ґрунтується на чітких законодавчих положеннях. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що державні органи не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (зокрема, рішення у справах «Бурдов проти Росії», «Сук проти України»). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги 42. Згідно зі статтею 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 43. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Висновки щодо розподілу судових витрат 44. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 45. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 290, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення. 2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 лютого 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова Н. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2019 року м. Київ Справа N 822/524/18 (Пз/9901/23/18) Провадження N 11-555заі18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю: секретаря судового засідання - Сергійчук Л.Ю., представника позивачки - ОСОБА_3, особи, яка приєдналася до апеляційної скарги - ОСОБА_4, представника осіб, які приєднались до апеляційної скарги - ОСОБА_5, представників Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - Сумнєвич Н.О., Охріменко О.В., Петручені І.В., представника Пенсійного фонду України - Охріменко О.В., Петручені І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_9 та осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Кравчук В.М., судді: Гімон М.М., Гриців М.І., Коваленко Н.В., Стародуб О.П.) від 04 квітня 2018 року у зразковій справі N 822/524/18 (Пз/9901/23/18) за позовом ОСОБА_9 до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (правонаступник - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області), третя особа - Пенсійний фонд України, про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИЛА: У лютому 2018 року ОСОБА_9 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницькоїобласті, у якому з урахуванням уточнень просила: визнати протиправною відмову Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті здійснити переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця; зобов'язати відповідача призначити та здійснювати нарахування й виплату їй з 31 січня 2018 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон N 3723-XII) у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31 січня 2018 року. Хмельницький окружний адміністративний суд звернувся до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи як зразкової. На обґрунтування подання суд зазначив, що справа за позовом ОСОБА_9 та надані матеріали інших справ у розумінні п. 21 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідають ознакам типових, оскільки відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (територіальні органи ПФУ), спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (через відмову територіальних органів ПФУ у переведенні осіб з пенсії по інвалідності, призначеної на загальних умовах, на пенсію по інвалідності державного службовця). Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняв справу до свого провадження, а рішенням від 04 квітня 2018 року відмовив ОСОБА_9 у задоволенні позову. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив із того, що після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Закону України від 10 грудня 2015 року N 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон N 889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положень" Закону N 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону N 3723-XII вік і страховий стаж. Особи із числа державних службовців, яким установлено інвалідність, з 01 травня 2016 року втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Закону N 3723-XII, проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV) у встановлених ст. 33 цього Закону розмірах. Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, 03 травня 2018 року ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи наведені в апеляційній скарзі вимоги, ОСОБА_9 зазначає, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Позивачка зазначила, що має необхідний стаж роботи на державній службі. Відповідно до акту огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 06 жовтня 2015 року їй довічно встановлено II групу інвалідності, а тому дотримані всі умови, з якими розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII пов'язує наявність у фізичних осіб права на призначення пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII. 29, 30 травня та 01, 15, 19, 23 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли заяви про приєднання до цієї апеляційної скарги таких осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 15 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду від ГУ ПФУ в Хмельницькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому управління підтримує правову позицію суду першої інстанції та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке. ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до акта огляду МСЕК від 06 жовтня 2015 року є інвалідом II групи (загальне захворювання) й отримує пенсію по інвалідності на підставі Закону N 1058-IV, починаючи з жовтня 2015 року. Наказом Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті від 30 січня 2018 року ОСОБА_9 звільнена з посади головного спеціаліста. Відповідно до довідки Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті від 31 січня 2018 року стаж державного службовця ОСОБА_9 станом на 01 травня 2016 року становить 22 роки 04 місяці 09 днів. 31 січня 2018 року позивачка звернулася до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону N 1058-IV, на пенсію по інвалідності державного службовця згідно із Законом N 3723-XII. Проте Кам'янець-Подільське об'єднане управління ПФУ в Хмельницькій області листом від 31 січня 2018 року відмовило ОСОБА_9 у призначенні пенсії по інвалідності державного службовця і повідомило, що з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон N 889-VIII, у відповідності до п. 10, 12 "Прикінцеві положення" якого пенсія державного службовця згідно ст. 37 Закону N 3723-XII призначається: державним службовцям, які на день набрання чинності Закону N 889-VIII обіймали посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону N 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України; особам, які на день набуття чинності Закону N 889-VIII мають не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону N 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України. Крім того, відповідач у своєму листі зазначив, що ОСОБА_9 набуде право на призначення пенсії відповідно до Закону N 889-VIII після досягнення нею 60-річного віку. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_9 до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів. Дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ГУ ПФУ в Хмельницькій області та ПФУ, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами". Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону). Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості. Відмовляючи у задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 цієї статті і п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби, а тому ОСОБА_9, хоч і мала станом на 01 травня 2016 року стаж державного службовця 22 роки 04 місяці 09 днів, але не має права на призначення пенсії, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досягла 60-річного віку. При цьому суд першої інстанції зазначив про відсутність звуження обсягу існуючого права позивачки на призначення пенсії по інвалідності, оскільки таке право збереглося в неї відповідно до Закону N 1058-IV. Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_9 зазначає, що право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII пов'язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII. Жодних додаткових умов для призначення такої пенсії у п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII не встановлено. Крім того, скаржниця стверджує, що суд першої інстанції помилково послався на ч. 1 ст. 37 Закону N 3723-XII і дійшов висновку, що ОСОБА_9 набуде права на пенсію державного службовця лише після досягнення нею пенсійного віку (60 років), оскільки дана норма поширюється виключно на працездатних державних службовців, а не інвалідів І та II груп. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими доводами позивачки та звертає увагу на слідуюче. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом N 889-VIII. Відповідно до п. 2 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон N 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу. Зокрема, п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону N 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону N 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37Закону N 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною 1 ст. 37 Закону N 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону N 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону N 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону N 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби (…). Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону N 3723-XII). Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону N 3723-XII). Судом установлено, що трудовий стаж позивачки на державній службі становить 22 роки 04 місяці 09 днів, вона є інвалідом II групи, що підтверджується довідкою МСЕК серія АВ N 002707, виданої 06 жовтня 2015 року. Таким чином, оскільки ОСОБА_9 є інвалідом II групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивачка має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону N 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону N 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності II групи відповідно до Закону N 3723-XII. Стосовно аргументів ГУ ПФУ у Хмельницькій області, які підтримані й судом першої інстанції, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положень" Закону N 889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону N 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у даному випадку 60 років), стаж державного службовця і страховий стаж. Велика Палата Верховного Суду вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України. ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення державних службовців, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що існують підстави для скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 квітня 2018 року. Також Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що відмова Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницької області щодо переведення ОСОБА_9 з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця не порушує її існуючого права, з огляду на таке. Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. У статті 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо. Виходячи із викладеного, неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, за яким розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 22 Основного Закону України. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_9 про визнання протиправними дій Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницької області щодо відмови у переведенні позивачки з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Крім того, для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов'язати відповідача призначити і здійснити нарахування й виплату ОСОБА_9 з 31 січня 2018 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31 січня 2018 року. З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового - про задоволення позову. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі. Таким чином, ознаками цієї типової справи є: а) позивач - особа, яка займає (або займала) посаду держслужби та якій встановлена інвалідність; б) відповідач - територіальний орган Пенсійного фонду України; в) предмет спору - вимога зобов'язати відповідача призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону N 3723. Висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону N 3723. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, можуть впливати відмінності в обставинах справи, зокрема щодо стажу позивача. Керуючись ст. 241-243, 250, 290, 315, 317, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_9 та осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 задовольнити. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати протиправною відмову Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області здійснити переведення ОСОБА_9 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_9 з 31 січня 2018 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31 січня 2018 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2018 року м. Київ Справа N 812/292/18 (Пз/9901/22/18) Провадження N 11-532заі18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю: секретаря судового засідання - Сергійчук Л.Ю., представника позивача - ОСОБА_3, представника відповідача - Петричук І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_5 та Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області (далі - ГУ ДФС у Луганській області) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Ханова Р.Ф., судді: Бившева Л.І., Гончарова І.А., Олендер І.Я., Шипуліна Т.М.) від 30 березня 2018 року у зразковій справі N 812/292/18 (Пз/9901/22/18) за позовом Обласної комунальної установи "Луганський обласний центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень" до ГУ ДФС у Луганській області про скасування рішення, УСТАНОВИЛА: У лютому 2018 року Обласна комунальна установа "Луганський обласний центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень" звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Луганській області, у якому просила скасувати рішення відповідача від 13 грудня 2017 року N 0040151304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску в загальній сумі 45 тис. 82 грн 77 коп. На думку позивача, спірне рішення не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню, оскільки на час його прийняття населені пункти м. Луганськ та м. Сєвєродонецьк є територіями, де проводилась та проводиться антитерористична операція, однак відповідач залишив поза увагою той факт, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону. Луганський окружний адміністративний суд звернувся до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи як зразкової. В обґрунтування подання суд зазначив, що справа за позовом Обласної комунальної установи "Луганський обласний центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень" й надані матеріали інших справ в розумінні п. 21 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідають ознакам типових, оскільки позивачі заявили аналогічні позовні вимоги, відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень, спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (рішення органу доходів і зборів про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464-VI), а також перебування позивачів, як платників єдиного внеску, на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України 02 вересня 2014 року N 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон N 1669-VII), де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, що обумовлює звільнення від застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску відповідно до п. 94 розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2464-VI на період проведення антитерористичної операції). Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 березня 2018 року позов задоволено. Скасовано рішення ГУ ДФС у Луганській області від 13 грудня 2017 року N 0040151304 про застосування штрафних санкцій та застосування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в загальній сумі 45 тис. 82 грн 77 коп. Не погоджуючись із таким судовим рішенням з підстави порушення норм матеріального та процесуального права, 08 травня 2018 року ГУ ДФС у Луганській області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що платник єдиного внеску звільняється від виконання своїх обов'язків не лише з підстав перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, а й зобов'язаний виконати інші умови, а саме, подати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку відповідну заяву про звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску та підтвердити неможливість виконання цих обов'язків сертифікатом Торгово-промислової палати України. 27 квітня 2018 року ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, у якій зазначив, що рішенням суду першої інстанції у цій зразковій справі вирішено питання про його права, свободи та інтереси. Просить змінити мотивувальну частину цього рішення шляхом виключення з її тексту висновку про те, що Закон N 2464-VI не скасовує обов'язки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, а також вказівку на те, що потреба в сертифікаті Торгово-промислової палати України виникне при визнанні безнадійної недоїмки та її списанні. При цьому резолютивну частину рішення суду першої інстанції ОСОБА_5 просить залишити без змін. Обґрунтовуючи наведені в апеляційній скарзі вимоги, ОСОБА_5 вказує, що зазначена в нормі Закону N 2464-VI фраза "звільняються від виконання своїх обов'язків" означає припинення дії обставини, яка обтяжує або зобов'язує щось робити, а тому тлумачення її судом першої інстанції, як лише надання можливості на період антитерористичної операції не виконувати у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі обов'язку платника єдиного внеску, є помилковим. Також вважає неправильним висновок суду першої інстанції, що потреба в наданні органам доходів і зборів сертифіката Торгово-промислової палати України у платників єдиного внеску виникне при визнанні безнадійної недоїмки та її списанні, оскільки зазначене змусить платників єдиного внеску виконувати те, що не передбачено чинним законодавством. У судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скраги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Представник відповідача, вважаючи протиправним рішення суду першої інстанції, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав. Скаржник ОСОБА_5 до суду не з'явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши наведені в апеляційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Суд першої інстанції установив, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Обласна комунальна установа "Луганський обласний центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень" знаходиться за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Федоренка, 33. З 21 травня 2003 року позивач перебував на обліку як платник єдиного внеску у Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції в м. Луганську, а з 01 грудня 2014 року - у Державній податковій інспекції в м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області (код ЄДРПОУ 39890583, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, 72). 13 грудня 2017 року ГУ ДФС України у Луганській області прийняло рішення N 040151304, яким до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску в загальній сумі 45 тис. 82 грн 77 коп., у тому числі: за період 21 серпня 2014 року до 13 лютого 2015 року - штраф у розмірі 5 тис. 78 грн 24 коп. (10 %), за період з 21 січня 2015 року до 25 грудня 2015 року - штраф у розмірі 29 тис. 222 грн 58 коп. (20 %), та пеню у розмірі 10 тис. 781 грн 95 коп. 24 січня 2018 року Державна фіскальна служба України розглянула скаргу Обласної комунальної установи "Луганський обласний центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень" на рішення ГУ ДФС України у Луганській області від 13 грудня 2017 року N 0040151304, за результатами розгляду якої залишила її без задоволення. Не погоджуючись із рішенням ГУ ДФС України у Луганській області від 13 грудня 2017 року N 0040151304, Обласна комунальна установа "Луганський обласний центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень" звернулась до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів. Задовольняючи позовні вимоги, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що до платників єдиного внеску, які перебувають на обліку й здійснюють свою діяльність на території проведення антитерористичної операції, не застосовується відповідальність у вигляді штрафних та фінансових санкцій за невиконання обов'язків платника єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції. Велика Палата Верховного Суду вважає цей висновок суду першої інстанції обґрунтованим з огляду на таке. За вимогами ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 04 липня 2013 року N 406-VII до Закону N 2464-VI та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право на адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано ораганам доходів і зборів. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон N 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідноисин). Згідно з ч. 1 ст. 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону N 2464-VI). Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону N 2464-VI). Стаття 4 Закону N 2464-VIвизначає перелік суб'єктів, які відносяться до платників єдиного внеску. Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону N 2464-VІпередбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Абзацом 1 ч 8 ст. 9 Закону N 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у п. 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Стаття 25 Закону N 2464-VI регламентує заходи впливу та стягнення, ч. 1 якої передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до ч. 10 ст. 25 Закону N 2464-VІна суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Згідно з ч. 11 ст. 25 Закону N 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції. Закон N 1669-VII, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Підпунктом 8 п. 4 ст. 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1669-VII внесено зміни до Закону N 2464-VI, а саме підп. "б" розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено п. 93 такого змісту: "Платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону N 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону N 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону N 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону N 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому ПК України для списання безнадійного податкового боргу". Згідно з п. 2 Закону України від 02 березня 2015 року N 219-VIII "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2464-VI щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці", п. 93 в редакції Закону України від 02 вересня 2014 року N 1669-VII вважати п. 94. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року N 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України". На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1669-VII розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року N 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року N 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року N 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України". Тобто, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу, стягнення і відповідальності за порушення Закону N 2464-VI. З урахуванням абз. 3 п. 93 (у подальшому п. 94) розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2464-VI відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Судом першої інстанції встановлено, що спірне рішення органу доходів і зборів від 13 грудня 2017 року прийнято стосовно позивача, як платника єдиного внеску, що перебуває на обліку в органі доходів і зборів, який розташований в м. Сєвєродонецьку (переліком віднесений до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція), про накладення на позивача штрафу та нарахування пені відповідно до ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону N 2464-VI за період з 21 серпня 2014 року по 25 грудня 2015 року, тобто в період проведення антитерористичної операції. З аналізу наведених правових норм й встановлених обставин справи та з урахуванням безпосередньо абз. 3 п. 93 (у подальшому п. 94) розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2464-VI, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону N 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків платника єдиного внеску. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами". Стосовно твердження відповідача, що, окрім перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, необхідною додатковою умовою для звільнення платників від виконання обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону N 2464-VI, є подання заяви про звільнення від виконання цих обов'язків, а також отримання сертифікату Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин, які призвели до несвоєчасної сплати єдиного внеску в період 2014 - 2015 років, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Дійсно, відповідно до ст. 10 Закону N 1669-VII протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Статтею 141 Закону України N 1669-VII Торгово-промисловій палаті України надано право засвідчувати форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видавати сертифікати про такі обставини. Також в абз. 2 п. 93 (у подальшому п. 94) Закону N 1669-VII зазначено про підставу для звільнення платників єдиного внеску від виконання їх обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону N 2464-VI, а саме, подання заяви до органу доходів та зборів за місцем обліку у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Зміни до Закону N 2464-VI у частині звільнення платників єдиного внеску, які перебувають на території антитерористичної операції, від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його (внеску) вчасної сплати внесено саме Законом N 1669-VII. За змістом ст. 1, ч. 1, 2 ст. 8 Основного Закону Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі й мають відповідати їй. Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше актом. Органи доходів і зборів, а також платники єдиного внеску під час здійснення своїх повноважень та обов'язків застосовують приписи Закону N 2464-VI, оскільки правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, передбачені саме цим Законом, норми якого є спеціальними в порівнянні з нормами Закону N 1669-VII. Крім того, Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до твердження представника відповідача, що обов'язковість подання сертифікату Торгово-промислової плати України обумовлена необхідністю підтвердження здійснення господарської діяльності платниками єдиного внеску безпосередньо на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, оскільки єдина підстава для звільнення від виконання обов'язків зі сплати єдиного внеску зазначена в нормі п. 93 (у подальшому п. 94) розд.III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2464-VI, яка не передбачає обов'язку подання такого сертифікату. З урахуванням наведеного, ВеликаПалата Верховного Суду вказує на те, що подання сертифікату Торгово-промислової палати України як умови для звільнення від штрафу та/або пені за несвоєчасне та/або не в повному осбязі нарахування, обчислення чи сплату єдиного внеску, є необгрунтованою вимогою з боку органу доходів та зборів. Щодо подання заяви як обов'язкової підстави для звільнення від виконання обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону N 2464-VI, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що її подання є додатковою умовою для списання і в подальшому ненарахування штрафних санкцій та пені на суми несвоєчасної сплати зобов'язань по єдиному внеску, передбаченому ПК України для списання безнадійного податкового боргу. Платник єдиного внеску має можливість подання такої заяви протягом певного строку (тридцяти днів) після закінчення антитерористичної операції. Натомість, звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі N 2464-VI та не потребує додаткового звернення, оскільки ця норма встановлює "незастосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій" та адресована насамперед до осіб, які наділені повноваженнями щодо застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій. Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Отже, ВеликаПалата Верховного Судувраховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - Суд), викладену, зокрема, в рішеннівід 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто, норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлучамення, завжди трактуються на користь особи. Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і посилання представника відповідача на те, що Законом N 911-VIIIiз Закону N 1669-VII виключено підп. 8 п. 4 ст. 11, яким і було доповнено розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2464-VI п. 93 (у подальшому п. 94), оскільки безпосередньо до Закону N 2464-VI відповідні зміни не вносились. Отже, п. 93 (у подальшому п. 94) розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2464-VІзалишився чинним. Не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і посилання заінтересованої особи - ОСОБА_5 щодо неправильного, на його думку, формулювання абз. 8 ч. V резолютивної частини рішення, а саме, "що Закон N 2464-VI не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі", оскільки зміст норми п. 93 (у подальшому п. 94) розд. VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2464-VI не скасовує взагалі обов'язків платників єдиного внеску, а лише на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану дає можливість не виконувати обов'язки, визначені у ч. 2 ст. 6 Закону N 2464-VI. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову Обласної комунальної установи "Луганський обласний центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень" про скасування рішення ГУ ДФС у Луганській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, є обґрунтованим. Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі. Таким чином, ознаками цієї типової справи є: а) позивач - платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону N 2464-VI; б) відповідач - органи доходів і зборів; в) предмет спору - рішення про застосування штрафних санкцій та/або нарахування пені за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону N 2464-VI, а також перебування позивачів як платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону N 1699-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року N 405/2014, що обумовлює звільнення від застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску відповідно до п. 93 (змінений у подальшому на п. 94) розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2464-VI на період проведення антитерористичної операції. Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах за зверненням платника єдиного внеску до суду з позовом до органів доходів і зборів з вимогами скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону N 2464-VI. За правилами ст. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 березня 2018 року - без змін. Керуючись ст. 241-243, 250, 290, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області та ОСОБА_5 залишити без задоволення. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 березня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2018 року м. Київ Справа N 805/402/18 Провадження N 11-644асі18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого Князєва В.С., судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання - Мамонової І.В., учасники справи: представники позивача - ОСОБА_12, ОСОБА_13, представники відповідача- Бричак Л.О., Левченко І.Л., Малахова О.Л., Охріменко О.В., Петрученко І.В., розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - ПФУ, Управління ПФУ відповідно) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року (судді Анцупова Т.О., Гімон М.М., Коваленко Н.В., Кравчук В.М., Стародуб О.П.) у зразковій справі за адміністративним позовом ОСОБА_11 до Управління ПФУ про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії та ВСТАНОВИЛА: У січні 2018 року ОСОБА_11 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління ПФУ, в якому просила: - визнати неправомірними дії відповідача щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати ОСОБА_11 призначеної пенсії за віком; - зобов'язати Управління ПФУ відновити виплату позивачу призначеної пенсії за віком та виплатити заборгованість, що виникла з 01 квітня 2017 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_11, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк"); - допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_11 зазначила, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем її проживання вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Бахмутського району Донецької області, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01 квітня 2017 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV). На думку позивача, такі дії Управління ПФУ є незаконними, оскільки порушують її право на пенсійне забезпечення. Суддя Донецького окружного адміністративного суду ухвалою від 17 січня 2018 року відкрив провадження в цій справі. 20 лютого 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в порядку статті 290 КАС України надійшло подання судді Донецького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типової справи як зразкової. До подання додано матеріали цієї справи та копії матеріалів 26 типових справ. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 березня 2018 року відкрив провадження у зразковій адміністративній справі за позовом ОСОБА_11 до Управління ПФУ про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії. Рішенням від 03 травня 2018 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду позов ОСОБА_11 задовольнив у повному обсязі. Суд визнав протиправним та скасував розпорядження Управління ПФУ від 24 березня 2017 року про припинення ОСОБА_11 виплати пенсії до з'ясування. Зобов'язав Управління ПФУ відновити виплату ОСОБА_11 призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року. У частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць вирішив про негайне виконання судового рішення. Зобов'язав Управління ПФУ подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили. Суд дійшов висновку про те, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи типові справи, визначення яких наведено в пункті 21 частини першої статті 4 КАС України, мають такі ознаки: 1) позивачем у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом N 1058-IV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою; 2) відповідачем є територіальний орган ПФУ, на пенсійному обліку якого перебуває позивач; 3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами ПФУ виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені пунктами 1, 3-5 частини першої статті 49 Закону N 1058-IV); 4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії). Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення, про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону N 1058-IV. У вказаних адміністративних справах поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем. При цьому відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує. Суд також зазначив, що його висновки в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом N 1058-IV та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату такої пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів ПФУ з підстав, передбачених пунктами 1, 3-5 частини першої статті 49 Закону N 1058-IV в редакції на день прийняття цього рішення. Не погодившись із цим судовим рішенням, Управління ПФУ подало до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим висновки суду не відповідають обставинам справи. На думку скаржника, при вирішенні справи суд безпідставно не врахував положення частини другої статті 7 Закону України від 15 квітня 2014 року N 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон N 1207-VII), статей 10 та 20 Закону України від 20 жовтня 2014 року N 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон N 1706-VII), постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року N 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08 червня 2016 року N 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", згідно з якими пенсія виплачується в разі фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи за місцем реєстрації, вказаним у довідці департаменту соціального захисту населення про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Управління ПФУ також указує на те, що відповідно до частини другої статті 49 Закону N 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу ПФУ протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. При цьому згідно з пунктом 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року N 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846), заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку одержувача пенсії. ОСОБА_11 не зверталась до Управління ПФУ із заявою про поновлення виплати їй пенсії та документами про фактичне місце проживання після припинення виплати пенсії; документи, які б дозволили з'ясувати чи спростувати обставини, які стали підставою для зупинення виплати пенсії, у відповідача відсутні, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача не є обґрунтованим. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_12 зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. При цьому під час розгляду справи судом першої інстанції заперечення відповідача проти позову ґрунтувались на інших твердженнях, а саме на тому, що його дії не суперечили статті 49 Закону N 1058-IV. У зв'язку з викладеним представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. У судовому засіданні представники відповідача підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав. Представники позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, виступи учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи представників позивача, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення. Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_11є пенсіонером за віком, про що свідчить копія її пенсійного посвідчення N НОМЕР_1, виданого АТ "Ощадбанк" з терміном дії до 16 листопада 2019 року. Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області від 23 серпня 2016 року N 1436014652 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2. ОСОБА_11 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону N 1058-IV на підставі електронної пенсійної справи, яка надійшла з Управління ПФУ в Київському районі міста Донецька. З квітня 2017 року Управління ПФУ припинило виплату пенсії ОСОБА_11 На адвокатський запит представника позивача Управління ПФУ листом від 26 жовтня 2017 року N 16801/02 повідомило, що "у зв'язку з проведенням верифікації за списками СБУ з 01 квітня 2017 року виплату пенсії за пенсійною справою ОСОБА_11 призупинено до з'ясування". 23 березня 2018 року до Верховного Суду разом з відзивом на позовну заяву від Управління ПФУ надійшла копія розпорядження від 24 березня 2017 року "Про припинення виплати пенсії до з'ясування", згідно з яким ОСОБА_11 з 01 квітня 2017 року припинено виплату пенсії. Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати призначеної пенсії, позивач через свого представника звернувся до суду з адміністративним позовом. Установлених судом першої інстанції обставин справи її учасники не оспорюють. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_11, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії не ґрунтується на Законі. Встановлення судом незаконності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. З огляду на викладене, за висновком суду першої інстанції, припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом 1058-IV, а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року N 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон N 1058-IV. Частиною третьою статті 4 Закону N 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 5 Закону N 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон N 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом N 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. Відповідно до частини першої статті 47 Закону N 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Згідно із частиною першою статті 49 Закону N 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом. Як правильно зазначив суд першої інстанції, конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами. Проте згідно з наявною в матеріалах справи копією листа Управління ПФУ від 26 жовтня 2017 року N 16801/02 виплата пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року "була призупинена у зв'язку з проведенням верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання". Водночас Закон N 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як проведення верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання пенсіонера. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54). Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Отже, як правильно визначив суд першої інстанції, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Крім того, з наданого до суду розпорядження відповідача від 24 березня 2017 року вбачається, що з 01 квітня 2017 року припинено виплату пенсії ОСОБА_11 до з'ясування. Будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати ОСОБА_11 пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії в розпорядженні не містяться. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Оцінюючи вказане розпорядження Управління ПФУ з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про те, що це розпорядження відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказане розпорядження не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення. З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_11 є правильним. Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на безпідставне неврахування судом першої інстанції положень частини другої статті 7 Закону N 1207-VII з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 7 Закону N 1207-VII виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно із частиною першою статті 3 Закону N 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини. Таким чином, положення частини другої статті 7 Закону N 1207-VII не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач не проживав на тимчасово окупованій території, визначеній частиною першою статті 3 цього Закону. Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і посилання Управління ПФУ в апеляційній скарзі на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 1 частини першої статті 10 та статті 20 Закону N 1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року N 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08 червня 2016 року N 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону N 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону. Частиною другою статті 20 Закону N 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону. Проте наведені положення Закону N 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій. Як правильно зазначив суд першої інстанції, за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Преамбулою Закону N 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. При цьому згідно з преамбулою Закону N 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону N 1706-VII). Отже, ураховуючи наведені положення Закону N 1706-VII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону N 1058-IV. Оскільки, як зазначено вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування розпорядження Управління ПФУ від 24 березня 2017 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_11, доводи відповідача в апеляційній скарзі про необхідність подання позивачем до пенсійного органу заяви про поновлення виплати пенсії та документів про фактичне місце проживання не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і посилання представників Управління ПФУ в судовому засіданні на скасування органом соціального захисту населення реєстрації ОСОБА_11 як внутрішньо переміщеної особи, оскільки таке скасування реєстрації відбулося після ухвалення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення в цій справі. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року - без змін. Керуючись статтями 290, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення. 2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 вересня 2018 року м. Київ Справа N 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Провадження N 11-460заі18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді - доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю: секретаря судового засідання - Сергійчук Л.Ю., позивачки - ОСОБА_2, представників позивачки - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, скаржників - ОСОБА_6, ОСОБА_7, представників скаржників - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, осіб, які приєднались до апеляційної скарги - ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, представників осіб, які приєднались до апеляційної скарги - ОСОБА_23, ОСОБА_24, представників відповідачів Управління Державної міграційної служби України у Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області - Дубчак О.О., Харченко С.В., Юхимчук О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 та осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_29, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_32, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_33, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_34, ОСОБА_22, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127 та апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 і осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_128, ОСОБА_129 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Смокович М.І., судді: Бевзенко В.М., Білоус О.В., Шарапа В.М., Стрелець Т.Г.) від 26 березня 2018 року у зразковій справі N 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за позовом ОСОБА_2 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИЛА: У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - Відділ УДМС), Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - Управління ДМС), у якому з урахуванням уточнень просила: - визнати протиправною відмову Відділу УДМС у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII; - зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати позивачці паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, без передачі будь-яких даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру; - зобов'язати Управління ДМС у подальшому здійснити паспортний облік громадянки ОСОБА_2 згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII, а саме виключно за прізвищем, іменем та по батькові (ст. ст. 28, 294, 296 Цивільного кодексу України), роком народження та місцем реєстрації. Житомирський окружний адміністративний суд звернувся до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи Верховним Судом як зразкової. В обґрунтування подання суд зазначив, що справа за позовом ОСОБА_2 та надані матеріали інших справ, в розумінні п. 21 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідають ознакам типових, оскільки відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (територіальні підрозділи Державної міграційної служби України), спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (через відмову територіального підрозділу Державної міграційної служби України видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки), позивачі заявили аналогічні позовні вимоги. Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, 25 квітня 2018 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. 08 травня 2018 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_130 подали до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій зазначають, що рішенням у цій зразковій справі вирішено питання про права, свободи та інтереси їхнього неповнолітнього сина, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі. Обґрунтовуючи наведені в апеляційних скаргах вимоги, ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначають, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, як судом першої інстанції, не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 05 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_8 та ОСОБА_11 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а 11 червня, 18 та 19 вересня 2018 року - заяви від ОСОБА_12 та інших про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 12 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду від Відділу УДМС надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він підтримує правову позицію суду першої інстанції та просить апеляційні скарги залишити без задоволення. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що дії/бездіяльність Відділу УДМС щодо відмови ОСОБА_2 в оформленні паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки за зразком 1994 року ґрунтуються на правильному застосуванні норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, та відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема критеріям законності, обґрунтованості, пропорційності і розсудливості. Посилання ОСОБА_2 на норми Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII (далі - Положення про паспорт N 2503-XII) і Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністра внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року N 320 (далі - Порядок оформлення і видачі паспорта N 320) щодо наявності можливості оформити паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, ґрунтуються на помилковому трактуванні положень законодавства, і названі підзаконні нормативні акти не можна використовувати як привід/підставу для порушення приписів Закону України від 20 листопада 2012 року N 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон N 5492-VI) та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року N 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України". Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке. У липні 2017 року ОСОБА_131 та ОСОБА_132 зареєстрували шлюб, після чого обоє з подружжя, відповідно до свідоцтва про шлюб від 15 липня 2017 року, взяли прізвище ОСОБА_132. 03 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Управління ДМС, Відділу УДМС та Державної міграційної служби України (далі - ДМС) із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру. Ця заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивачка відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. Посилаючись на положення ст. 35 Конституції України, яка гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, позивачка просила оформити їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки за зразком 1994 року відповідно до Положення про паспорт N 2503-XII. Листом від 06 жовтня 2017 року N 22/2728 Відділ УДМС надав відповідь ОСОБА_2, зазначивши, що паспортизація громадян України здійснюється відповідно до вимог Закону N 5492-VI (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 14 липня 2016 року N 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України"), яким встановлено форму, зокрема, такого документа, як паспорт громадянина України, та вимоги/умови щодо його отримання. Зразок і технічний опис бланка паспорта громадянина України затверджено Постановою N 302, відповідно до якої з 01 листопада 2016 року паспорт громадянина України виготовляється лише у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого тією ж Постановою N 302. Крім того, Відділ УДМС зазначив, що всім необхідним матеріально-технічним ресурсом для оформлення паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм його забезпечено ще з початку 2015 року, а остаточне приймання документів для оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року припинено з 01 листопада 2016 року, тому законні підстави для виготовлення паспорта громадянина України в іншій формі чи іншим способом, ніж це встановлено Законом N 5492-VI та Постановою N 302, у Відділу УДМС відсутні. Управління ДМС також надіслало на адресу позивачки аналогічний за змістом лист від 05 жовтня 2017 року N 9/Б-744, яким відмовило ОСОБА_2 у виготовленні паспорта громадянина України за зразком 1994 року. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів. Дослідивши доводи апеляційних скарг та надані на противагу їм аргументи Відділу УДМС та Управління ДМС, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами". Обґрунтовуючи свою позицію, скаржники наголошують, що примушування до обробки їх персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки є неправомірним втручанням в їх особисте життя з боку держави та порушенням вимог ст. 8 Закону України від 01 червня 2010 року N 2297-VI "Про захист персональних даних" (далі - Закон N 2297-VI). Крім того, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 посилаються на Положення про паспорт N 2503-XII, яким затверджено зразок бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, та який на сьогодні є чинним. Велика Палата Верховного Суду приймає таку позицію з огляду на таке. Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. НормиКонституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності. Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року N 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя. Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа N 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява N 21722/11). Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява N 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII). Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань. З даного приводу Велика Палата Верховного Суду, формуючи правовий висновок, виходить з такого. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закон N 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…). Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону N 5492-VI). Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації. Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону N 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій. Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт N 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис &qupa;Україна&qup;, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт&qu;m;. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис &quRo;Паспорт громадянина України&q?по;. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року N 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова N 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається. За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою. До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови N 302). Пунктом 131 Постанови N 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи. ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає. Велика Палата Верховного Суду такі доводи скаржниці вважає обгрунтованими з огляду на таке. Згідно ч. 1 ст. 6 Закону N 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону N 2297-VI). Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону). Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних. Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи. Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи. У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року N 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …". За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява N 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності". Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону N 5492-VI на відміну від норм Положення N 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року). Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. При цьому, ВеликаПалата Верховного Суду бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу". Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт N 2503-XII є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови ОСОБА_2 у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону N 5492-VI. Разом з тим, при вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон N 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону N 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення ОСОБА_2 до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт N 2503-XII і Постанова N 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону N 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними. Крім того, для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт N 2503-XII. В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані про ОСОБА_2 до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт N 2503-XII, не передбачено внесення данних особи до Єдиного державного демографічного реєстру. З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позову. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі. Таким чином, ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних данних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII. Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних данних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241-243, 250, 310, 317, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_29, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_32, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_33, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_34, ОСОБА_22, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64 ОСОБА_136, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114 ОСОБА_137, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127 та апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 і осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_128, ОСОБА_129 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року - задовольнити частково. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року - скасувати та прийняти нове про часткове задоволення позову. Визнати протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII. Зобов'язати Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській областіоформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України N 2503-XII. В решті позову - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови буде виготовлений 01 жовтня 2018 року. Головуючий суддя -доповідач: І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 01 жовтня 2018 року.
  6. ВЕРХОВНИЙ СУД РІШЕННЯ Іменем України (справа про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця) 04 квітня 2018 року м. Київ справа № 822/524/18 провадження № Пз/9901/23/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кравчука В.М., суддів: Гімона М.М., Гриціва М.І., Коваленко Н.В., Стародуба О.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Особи 1 до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії. ПРОЦЕДУРА Особа 1 (далі – Особа 1, позивачка) звернулася до суду з позовом до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (далі – відповідач) про: а) визнання протиправною відмови Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області здійснити переведення Особа 1 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця; б) зобов'язання Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області призначити Особа 1 з 31.01.2018 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу” №3723 в розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідці від 31.01.2018 №1868/06; в) зобов'язання Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області з 31.01.2018 здійснювати нарахування і виплату Особа 1, пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу” № 3723 в розмірі 60% від заробітку зазначеного в довідці від 31.01.2018 № 1868/06. На обґрунтування позову Особа 1 зазначила, що внаслідок порушення ст. 37 Закону України “Про державну службу” № 3723 та ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” відповідач незаконно відмовив їй у призначенні пенсії державного службовця, посилаючись на те, що позивачка не досягла визначеного Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсійного віку. Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 20.02.2018 (суддя - Гнап Д.Д.) відкрив провадження в цій справі. 27.02.2018 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Хмельницького окружного адміністративного суду Гнап Д.Д. про розгляд адміністративної справи № 822/524/18 як зразкової. На обґрунтування подання суддя звертає увагу на те, що у 2018 році до Хмельницького окружного адміністративного суду надійшло багато справ з такими самими і подібними вимогами, зокрема справи № 822/530/18, 822/524/18, 822/532/18, 822/202/18, 676/7036/17, 676/7016/17, 822/673/18, 822/672/18, що зумовлює необхідність розгляду справи як зразкової. Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 27.02.2018 визначено колегію суддів у складі Кравчука В.М., Гімона М.М., Гриціва М.І., Стародуба О.П., Коваленко Н.В. Верховний Суд ухвалою від 07.03.2018 відкрив провадження у зразковій справі. Верховний Суд ухвалою від 14.03.2018 витребував справу з Хмельницького окружного адміністративного суду. Верховний Суд ухвалою від 20.03.2018 залучив до участі у справі Пенсійний фонд України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та запропонував надати пояснення щодо суті спору до 28.03.2018. Оголошення про відкриття провадження у зразкові справі опубліковано в газеті “Урядовий кур’єр” від 24.03.2018 №57. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Позивачка, Особа 1 (дата народження), є інвалідом другої групи (загальне захворювання), на час звернення до відповідача із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший досягла п’ятдесятичотирирічного віку. Відповідно до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 06.10.2015 групу інвалідності встановлено довічно. Позивачці призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. При цьому, вона продовжувала працювати на державній службі. Відповідно до довідки Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області від 02.02.2018 № 1997/10 Особа 1 станом на 01.05.2016 мала стаж державного службовця 22 роки 04 місяці 09 днів. Наказом від 30.01.2018 №6-ос Особу 1 звільнено з посади головного спеціаліста Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 № 899. 31.01.2018 позивачка звернулася до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до вимог Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 № 3723. Листом від 31.01.2018 № 1874/04 відповідач відмовив Особі 1 у задоволенні її заяви з тих мотивів, що право на призначення пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” вона набуде після досягнення шістдесятирічного віку. Вважаючи таке рішення відповідача незаконним, Особа 1 звернулася до суду з адміністративним позовом. ІІI. АРГУМЕНТИ СТОРІН За змістом позовних вимог, позивачка зазначає, що відповідно до п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” у неї наявне право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 “Про державну службу”. Оскільки ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, серед іншого, передбачає порядок призначення пенсії по інвалідності державного службовця, позивачка стверджує про незаконність дій відповідача. Особа 1 зазначає, що має необхідний стаж роботи на державній службі, відповідно до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 06.10.2015 їй довічно встановлено другу групу інвалідності, а тому дотримані всі обставини, з якими Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” пов’язують наявність у фізичних осіб права на призначення пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”. Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що чинним законодавством чітко визначені правила, що підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01.05.2016. На думку відповідача, чинна редакція Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” передбачає право осіб на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” виключно за дотримання такими особами умов, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 № 3723, а саме щодо віку, загального стажу, спеціального стажу. Також як на підставу для відмови в задоволенні позову відповідач посилається на Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622, п. 3 якого визначено, що право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, якщо до набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” не призначалася пенсія відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, мають: чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік– які народилися по 31 грудня 1954 р.; 61 рік 6 місяців – які народилися з 1 січня 1955 р. по 31 грудня 1955 р.; жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Додатково відповідач зазначив, що постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії згідно з п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу”, серед яких відсутня форма довідки для призначення пенсії державного службовця по інвалідності. Третя особа у справі – Пенсійний фонд України – у своїх поясненнях на позов висловив позицію, тотожну з позицією відповідача. Додатково Пенсійний фонд України зазначив, що зміни, які відбулися у законодавстві, не обмежують право позивачки на пенсійне забезпечення та не призвели до припинення виплати їй раніше призначеної пенсії. Кам'янець-Подільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області та Пенсійний фонд України просили суд у задоволенні позову відмовити. ОЦІНКА СУДУ Позивачка просить суд зобов’язати відповідача призначити їй пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” (далі – Попередній Закон) на підставі п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу” (далі – Новий Закон). Верховний Суд зазначає, що для правильного вирішення цього спору потрібно встановити, чи поширюється визначене п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону право осіб на призначення пенсії на правовідносини, що виникають при переведенні пенсіонерів з одного виду пенсії на інший. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, – у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. При цьому для жінок зазначений вік визначається ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та становить шістдесят років. Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Новим Законом) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Нового Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону. Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Нового Закону передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Попереднього Закону передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж. Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що обов’язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Таким чином, Особа 1, хоча і мала станом на 01.05.2016 стаж державного службовця 22 роки 04 місяці 09 днів, не має права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону на підставі п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досягла шістдесятирічного віку. Позивачка вважає, що з прийняттям Нового Закону її права було звужено, і на обгрунтування порушення своїх прав посилається також на положення ст. 22 Конституції України, за яким при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Суд звертає увагу, що в ч. 9 ст. 37 Попереднього Закону, що діяла до 01.05.2016, передбачено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Тобто особи зі стажем державної служби 10 і більше років, яким була встановлена інвалідність I або II групи, за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, мали право на отримання пенсії по інвалідності у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону. Відповідно до ст. 90 Нового Закону з 01.05.2016 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Відповідно до ст. 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого ст. 32 цього Закону. Розмір пенсії по інвалідності визначено ст. 33 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та залежно від групи інвалідності становить: інвалідам I групи – 100 відсотків пенсії за віком; інвалідам II групи – 90 відсотків пенсії за віком; інвалідам III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до ст. 27 і 28 цього Закону. Тобто у зв’язку зі змінами у законодавстві особи з числа держслужбовців, які мають інвалідність, зберегли право на призначення пенсії по інвалідності, проте змінився порядок її обчислення та нарахування. У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (п. 5.2) зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод – це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. У Рішенні № 1-42/2011 від 26.12.2011 (п. 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване ст. 48 Конституції України. Крім того, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 (п. 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим… встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У контексті спору Верховний Суд дійшов висновку, що у зв’язку з втратою чинності нормою, яка передбачала право осіб на призначення пенсії по інвалідності державного службовця, не відбулося звуження обсягу існуючого права позивачки на призначення пенсії по інвалідності, оскільки таке право збереглося в неї відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Так само і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005. ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК За результатом розгляду справи як зразкової Верховний Суд дійшов таких правових висновків. Після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу”) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 “Про державну службу”, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу” вік і страховий стаж. Особи з числа держслужбовців, яким встановлено інвалідність, з 01.05.2016 втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”, проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у встановлених ст. 33 цього Закону розмірах. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи, судові витрати розподілу не підлягають. VІ. ОЗНАКИ ТИПОВИХ СПРАВ Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі. Ознаками цієї типової справи є: а) позивач – особа, яка займає (або займала) посаду держслужби та якій встановлена інвалідність; б) відповідач – територіальний орган Пенсійного фонду України; в) предмет спору – вимога зобов’язати відповідача призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”. Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 “Про державну службу”. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, можуть впливати відмінності в обставинах справи, зокрема щодо віку та стажу позивача. Керуючись ст. 241– 246, 262, 263, 266, 290 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: У задоволенні позову Особи 1 (адреса) до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (вул. Огієнка, 10, м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл.) про скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії відмовити. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Головуючий суддя В.М.Кравчук Судді М.М.Гімон М.І.Гриців Н.В.Коваленко О.П.Стародуб https://supreme.court.gov.ua/supreme/pro_sud/zrazkova-sprava/zrazkove_822_524_18
  7. Державний герб України ВЕРХОВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.02.2018 Київ Пз/9901/8/18 820/6514/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Коваленко Н.В., суддів: Анцупової Т.О., Гімона М.М., Стародуба О.П., Кравчука В.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому (з урахуванням уточнення позовних вимог від 12.02.2018) просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданої довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно з наданою довідкою про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських станом на 01 січня 2016 року, яка виготовлена Ліквідаційною комісією ГУ МВС України у Харківській області, та вчинити дії щодо виплати пенсії з 01 січня 2016 року з урахуванням раніше проведених виплат. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером органів внутрішніх справ, якому призначена пенсія за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач вважає, що законодавством йому гарантовано право на перерахунок пенсії у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за вказаним Законом. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 3. Згідно з позовною заявою та поясненням від 12.02.2018 свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29 грудня 2015 року набув чинності Закон України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» (далі - Закон № 900-VIII). Цим Законом внесено доповнення до статті 63 Закону № 2262-ХІІ, а саме: статтю 63 доповнено новою частиною такого змісту: «Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських». Ліквідаційна комісія Міністерства внутрішніх справ України розглянула лист Пенсійного фонду України від 31.03.2017 № 1519/03 щодо перерахунку пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та за результатами розгляду розробила співвідношення посад і звань працівників міліції та поліції. Крім того, було надано показники середніх розмірів грошового забезпечення поліцейських, визначені з урахуванням поділу за спеціальними званнями, передбаченими статтею 80 Закону України «Про Національну поліцію». На підставі отриманих списків Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Харківській області підготувала та відправила до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення позивача від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 станом на 01 січня 2016 року. На думку позивача, відповідач протиправно не здійснює перерахунок пенсії позивачу у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, необхідних для проведення перерахунку пенсій, оскільки чинним законодавством не передбачене право органів Пенсійного фонду України щодо відстрочення або звільнення від виплати пенсійних виплат у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування 4. 17 січня, 12 і 13 лютого 2018 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволені позову. На думку відповідача, постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», яка набрала чинності 02 грудня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом № 900, не породжує підстав для проведення перерахунку пенсії позивачу як особі з числа колишніх працівників міліції. Відповідач зазначив, що у зв'язку з надходженням вичерпної інформації від Міністерства внутрішніх справ України про підстави перерахунку пенсій, ураховуючи вимоги пункту 2 Порядку № 45, Пенсійний фонд України листом від 28.03.2017 № 9493/02-23 повідомив головні управління Пенсійного фонду України в областях та м. Києві про підстави для проведення перерахунку пенсій і про необхідність підготовки та надання ліквідаційним комісіям списків осіб, які мають право на перерахунок пенсії у строки, передбачені Порядком № 45, зазначивши, що перерахунок та виплату перерахованих пенсій слід забезпечити після виділення додаткових коштів з Державного бюджету України. У своїх запереченнях відповідач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012, в якому встановлено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. У Рішенні також зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, Закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Листами від 28.03.2017 № 9494/02-23 та від 22.06.2017 № 19922/02-23 Пенсійний фонд України звернувся до Міністерства соціальної політики України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо необхідності повідомлення Міністерства фінансів України про виділення додаткових асигнувань для забезпечення перерахунку пенсій. Кошти, необхідні для перерахунку та виплати пенсій особам з числа колишніх працівників міліції, до цього часу з Державного бюджету України не виділені. Відповідач стверджує, що виходячи з підпункту 5 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, нарахування, перерахунок та виплата пенсії позивачу є дискреційними повноваженнями відповідача. Крім того, відповідач вважає, що вимога позивача в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії позивачу з 01.01.2016 згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» на підставі наданої довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до абзацу третього пункту 10.3 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7, резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Відповідач у відзиві зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються періоду з 01.01.2016, що, враховуючи дату звернення до суду, виходить за межі шестимісячного строку звернення до суду. За таких умов наявні підстави для застосування положень статтей 122, 12З Кодексу адміністративного судочинства України щодо залишення позову без розгляду. 5. Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ 6. ОСОБА_1 є пенсіонером органів внутрішніх спав, майором міліції, якому з 01 січня 2015 року призначена пенсія за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ», що підтверджується посвідченням № 34759, виданим УФРЕ УМВСУ в Харківській області, копія якого міститься в матеріалах адміністративної справи (а.с. 16). 7. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області. 8. 08.02.2017 Пенсійний фонд України отримав від Міністерства внутрішніх справ України лист від 03.02.2017 № 1461105/22-2017 про підстави перерахунку пенсій. 9. Міністерство внутрішніх справ України листом від 22.03.2017 № 4019102/22-2017, який отримано Пенсійним фондом України 28.03.2017, надав необхідну інформацію для проведення перерахунку пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), яка запитувалася листом Пенсійного фонду України від 14.02.2017 № 4133102-23. 10. 28.03.2017 листом за вих. № 9493/02-23 Пенсійний Фонд України повідомив свої територіальні органи (головні управління ПФУ) про підготовку та надання списків пенсіонерів Міністерства внутрішніх справ України, які мають право на перерахунок пенсій до Ліквідаційних комісій. 11. Ліквідаційна комісія Міністерства внутрішніх справ України розглянула лист Пенсійного фонду України від 31.03.2017 № 1519/03 щодо перерахунку пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та за результатами розгляду розробила співвідношення посад і звань працівників міліції та поліції. Крім того, було надано показники середніх розмірів грошового забезпечення поліцейських, визначені з урахуванням поділу за спеціальними званнями, передбаченими статтею 80 Закону України «Про Національну поліцію». 12. У подальшому на адресу Головного управління МВС України у Харківській області надіслано списки осіб для видачі довідок. 13. На підставі отриманих списків Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Харківській області підготувала та відправила до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 станом на 01 січня 2016 року. 14. Згідно з довідкою ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області від 19.06.2017 №100/34759-2003016137, виданою ОСОБА_1, відповідно до рішення Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 розмір грошового забезпечення за нормами, чинними на 01 січня 2016 року за посадою СТАРШ. ІНСПЕКТ.-ЧЕРГОВ.ЧЧ. ШТАБУ БАТАЛЬОНУ ПС (метро) ХМУ ГУ МВСУ в Х.О. - СТАРШ.ІНСПЕКТОР, становить: посадовий оклад - 2500,00; оклад за спец. звання майор поліції - 2000,00; надбавки за вислугу років -1800,00; премія - 171,99, всього - 6471, 99 гривні. Копія зазначеної довідки міститься в матеріалах адміністративної справи (а. с. 11). 15. 27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 направив на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторну заяву про причини неперерахування йому пенсії як пенсіонеру органів внутрішніх справ відповідно до Закону України від 23 грудня 2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статті 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». 16. Листом від 11 листопада 2017 року № 2521/К-14 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило позивача, що перерахунок та виплату перерахованих пенсій буде проведено після виділення додаткових коштів з Державного бюджету України. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 17. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. 18. Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. 19. 29 грудня 2015 року набрав чинності Закон України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» (далі - Закон № 900-VIII). 20. Цим Законом внесено доповнення до статті 63 Закону № 2262-ХІІ. Статтю 63 доповнено новою частиною такого змісту: «Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських». 21. Статтею 51 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. 22. Відповідно до абзацу другого розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. 23. Згідно із статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 24. Кабінет Міністрів України постановою від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988) та постановою від 18 листопада 2015 року № 947 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268» встановив розміри грошового забезпечення працівникам поліції за посадовими окладами і спеціальними званнями, що значно перевищують посадові оклади і плату за спеціальні звання колишніх працівників органів внутрішніх справ. 25. Постанова № 988 набрала чинності 02 грудня 2015 року. 26. Порядок проведення перерахунку пенсій встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» (далі - Порядок № 45), яка набрала чинності 20 лютого 2008 року. 27. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Порядку № 45 перерахунок раніше призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. 28. На підставі зазначеного в пункті 1 Порядку № 45 рішення Кабінету Міністрів України Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв'язку, Адміністрація Держприкордонслужби, ДПтС, ДСНС (далі - державні органи) повідомляють у п'ятиденний строк Пенсійному фонду України про підстави перерахунку пенсій військовослужбовцям. 29. Пенсійний фонд України повідомляє у п'ятиденний строк з моменту надходження інформації від державних органів своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки). 30. Головні управління Пенсійного фонду України складають у десятиденний строк з моменту надходження зазначеної інформації списки за формою згідно із додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. 31. На підставі списків уповноважені органи готують для перерахунку пенсії довідки про розмір грошового забезпечення кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно із додатком 2 та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України. 32. Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком. 33. Відповідно до пункту 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону №2262-ХІІ. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. 34. Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. 35. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 36. Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності. 37. Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. 38. Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10). 39. Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. 40. Крім того, Конституційний Суд України розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016). У рішенні від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи 41. Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що Постанова № 988, яка набрала чинності 02.12.2015, тобто до набрання чинності Законом № 900-VIII, не породжує підстав для проведення перерахунку пенсії позивачу як особі з числа колишніх працівників міліції, оскільки на день набрання чинності Законом № 900-VIII Постанова № 988 діяла і є чинною на даний час. Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 21-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Збільшення грошового забезпечення поліцейських, яке за своїми складовими є ідентичним складовим колишніх працівників міліції, але за розміром більшим, є безумовною підставою для перерахунку пенсії позивача, як колишнього працівника міліції на підставі Постанови № 988 згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 42. Суд також вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність постанови Кабінету Міністрів України про встановлення умов, порядку та розмірів перерахунку пенсій особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (міліції), оскільки порядок проведення перерахунку пенсій, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393», яка набрала чинності 20 лютого 2008 року. Постановами Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та від 18 листопада 2015 року № 947 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268» встановлені розміри грошового забезпечення працівникам поліції за посадовими окладами і спеціальними званнями. 43. Посилання відповідача на те, що нарахування, перерахунок та виплата пенсії позивачу є дискреційними повноваженнями відповідача, є неналежними, оскільки відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Натомість згідно з підпунктом 5 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зазначена норма не передбачає дискреційних повноважень у відповідача щодо нарахування, перерахунку та виплати пенсії у розумінні Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980. 44. Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на пропуск ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з огляду на наступне. Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та строки перерахунку пенсій є Закон № 2262-ХІІ. Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України № 2262-ХІІ (у редакції Закону України від 15.07.2015 № 614, який набрав чинності 01.01.2016) перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. У ході розгляду справи встановлено, що перерахунок розміру пенсії позивачу у зв'язку з набуттям чинності Постановою № 988 та Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», яким внесено доповнення до статті 63 Закону № 2262-ХІІ, не проведений з 01.01.2016 саме з вини державних органів, на яких покладено обов'язок щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу. Тому право позивача щодо перерахунку пенсії з 01 січня 2016 року є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини третьої статті 51 Закону України № 2262-ХІІ. Висновки за результатами розгляду справи 45. Відповідно до Закону України від 23 грудня 2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зміна грошового забезпечення поліцейських, яке за своїми складовими є ідентичним складовим колишніх працівників міліції, але за розміром більшим, є безумовною підставою для перерахунку пенсії позивача, як колишнього працівника міліції на підставі Постанови № 988, яка набрала чинності 02 грудня 2015 року. 46. Згідно зі статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» позивач має право на перерахунок пенсії з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Оскільки Постанова № 988, якою встановлені розміри грошового забезпечення працівникам поліції за посадовими окладами і спеціальними званнями, набрала чинності 02 грудня 2015 року, ОСОБА_1 має право на перерахунок пенсії з урахуванням видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських, з 01 січня 2016 року. 47. Ураховуючи те, що право позивача на перерахунок пенсії встановлено чинним законодавством України, дотримано всі вимоги, передбачені Порядком № 45, для проведення перерахунку пенсії, ОСОБА_1 має законні підстави щодо перерахунку його пенсії на підставі довідки про грошове забезпечення з урахуванням грошового забезпечення поліцейських. При цьому, посилання відповідача на відсутність коштів на проведення виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року). 48. При цьому суд звертає увагу на підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, з боку держави, що повинні бути реалізованими у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист»). 49. За результатами судового розгляду встановлено, що Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Харківській області на підставі списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку, надала до ГУ ПФУ в Харківській області довідку від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_1, що свідчить про дотримання державним органом Порядку № 45 у частині надання довідок до органу Пенсійного фонду. 50. На порушення вимог статті 51 Закону № 2262-ХІІ та Порядку № 45 відповідач - орган Пенсійного фонду пенсію ОСОБА_1 після надходження довідки не перерахував. 51. Суд зауважує, що відповідачем у листі від 11 листопада 2017 року № 2521/К-14 не заперечувалося право ОСОБА_1 щодо перерахунку та виплати пенсії згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданої довідки від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських. Неможливість перерахувати та виплатити пенсію позивачу відповідач пояснив відсутністю коштів у Державному бюджеті України. 52. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 53. У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. 54. Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Ознаки типових справ 55. 1) позивач: пенсіонер органів внутрішніх справ; фізична особа, якій призначено пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ»; 2) відповідач: суб'єкт владних повноважень - територіальний орган Пенсійного фонду України, на обліку якого стоїть позивач та який здійснює виплату пенсії позивачу; 3) предмет спору: бездіяльність відповідача (відмова вчинити дії) щодо перерахунку та виплати пенсії пенсіонеру органів внутрішніх справ з 01 січня 2016 року згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданих відповідними органами/особою-пенсіонером довідок про розмір грошового забезпечення з дотриманням Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45. Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм 56. Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів органів внутрішніх справ, яким призначено пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ», до суду з адміністративними позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України, на обліку яких стоять позивачі та які здійснюють виплату пенсій позивачам, з позовними вимогами щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача (відмови вчинити дії) щодо здійснення перерахунку та виплати позивачам пенсії з 01 січня 2016 року як пенсіонерам органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданої довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських; зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачам з 01 січня 2016 року як пенсіонерам органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», згідно з наданою довідкою про грошове забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських. Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі. 57. При застосуванні висновків Верховного Суду в цій зразковій справі суди повинні враховувати те, що довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських повинні бути отримані з дотриманням Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45. Ці довідки повинні бути чинними. 58. Суди повинні встановити, чи дотримано всіх вимог, передбачених Порядком № 45, для проведення перерахунку та виплати пенсії позивачам. Керуючись статтями 241-246, 262, 263, 266, 290 Кодексу адміністративного судочинства України, ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) пенсії з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданої довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області про грошове забезпечення від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: пл.Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) з 01 січня 2016 року як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51,63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі наданої довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області про грошове забезпечення від 19.06.2017 № 100/34759-2003016137 для перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344). Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Головуючий суддя Н.В.Коваленко Судді Т.О.Анцупова М.М.Гімон О.П.Стародуб В.М.Кравчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/72290243