Search the Community

Showing results for tags 'объединение кредитора и должника в одном лице'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 17 results

  1. Державний герб України ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.09.2019 Справа № 917/1335/18 м. Полтава за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк", 04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-А, адреса для листування: 04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48 до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин", 39600, Полтавська область, м. Кременчук, проспект Свободи, буд. 4 про визнання недійсним одностороннього правочинну - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) відповідача №42/698 від 17.05.2017 р. Cуддя Паламарчук В.В. Секретар судового засідання Рожко О.П. Представники сторін: від позивача: адвокат Амбросімов С.С. від відповідача: адвокат Василевська К.М. Обставини справи: розглядається позовна заява Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" про визнання недійсним одностороннього правочинну - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) відповідача №42/698 від 17.05.2017 р. Ухвалою господарського суду Полтавської області від 05.11.2018 відкрито провадження у справі. Ухвалою господарського суду Полтавської області від 31.01.2019 провадження у справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору. Ухвала суду обґрунтована тим, що рішенням господарського суду м. Києва від 09.11.2017 у справі №910/15361/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та постановою Верховного Суду від 24.05.2018, було визнано припиненим зобов`язання ПрАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "Діамантбанк" з повернення кредитного траншу в розмірі 1900000,00 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький завод дорожніх машин" та Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк", на підставі листа № 49/891 від 26.06.2017. Тобто, господарський суд Полтавської області в даній справі дійшов висновку, що зарахування однорідних зустрічних вимог відбулося на підставі іншого правочину листа № 49/891 від 26.06.2017. Також суд у вказаній ухвалі зазначив, що лист ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" № 42/698 від 17.05.2017 є саме листом, яким було лише направлено платіжне доручення, а тому, на думку суду, вказаний документ не є листом (заявою) про зарахування зустрічних однорідних вимог. З наведеного суд зробив висновок про відсутність предмету спору в даній справі та закрив провадження в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Позивач із ухвалою не погодився, подав до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 апеляційну скаргу ПАТ "Діамантбанк" задоволено. Ухвалу господарського суду Полтавської області від 31.01.2019 у справі №917/1335/18 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно автоматичного розподілу справу № 917/1335/18 передано на розгляд судді Паламарчука В.В., що відображено у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2019 року 02.05.2019 суддя Паламарчук В.В. прийняв справу 917/1335/18 до свого провадження та призначив підготовче засідання. 03.06.2019 відповідач надав суду письмові пояснення по справі, в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Ухвалою суду від 30.07.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.09.2019. В судовому засіданні 10.09.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував. Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення. Розглянувши матеріали справи, суд встановив Між АТ "ДІАМАНТБАНК" (банк) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, за умовами якого вкладник розміщує банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № НОМЕР_1 , відкритому вкладнику згідно генерального договору банківського вкладу (депозиту) № 12-02-03-000021 від 03.02.2012, сума вкладу - 2 000 000 грн., нарахування відсотків за вкладом становить 13.6 %, строк вкладу - 51 день, з 28.03.2017 по 17.05.2017 включно. Пунктами 1.2.1, 2.1, 2.1.3, 2,4, зазначеного договору передбачено, що дата повернення вкладу 18.05.2017, банк зобов`язаний повернути вкладнику суму вкладу в порядку та на умовах, встановлених цим договором, здійснити примусове списання коштів, у випадках передбачених чинним законодавством України, вкладник має право: на отримання суми вкладу та нарахованих процентів в порядку та на умовах, встановлених цим договором, на повернення вкладу після спливу строку вкладу в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України (в т.ч. нормативно-правовими актами Національного банку України). В подальшому, між сторонами укладено договір кредитної лінії №048 від 18.04.2017, за яким ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (кредитодавець) зобов`язується з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкрити ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (позичальник) відновлювальну" кредитну лінію у розмірі 1 900 000 грн., кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 15,1% процентів річних, в забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позичальник в день укладання цього договору забезпечує надання кредитодавцю в заставу визначене нижче майно, а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного нижче: позичальник в день укладення цього договору надає в заставу кредитодавцю майнові права на суму 2 000 000 грн., що випливають з договору банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" № 12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, укладеного між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та позичальником, які (майнові права) полягають у праві вимагати від кредитодавця повернення грошових коштів в сумі 2 000 000 грн., розміщених позичальником у кредитодавця терміном до 17 травня 2017 року включно; порука відсутня (п.2.1). За змістом додаткової угоди №1 від 18.04.2017 до договору кредитної лінії №048 від 18.04.2017 передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 900 000 грн., в межах кредитної лінії, відкритої згідно кредитного договору. За змістом додаткової угоди №2 від 23.06.2017 до договору кредитної лінії №048 від 18.04.2017 р. передбачено, що кредитодавець, відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 190000,00 грн. до 23.06.2017. Із наявних у справі матеріалів вбачається, що 18.04.2017 між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (заставодержатель) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав на вклад (депозит) №048/1, відповідно до умов якого заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов`язання заставодавця за кредитним договором передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права вимоги за договором банківського вкладу, що укладений між заставодавцем та боржником (відповідачем), предметом застави за цим договором є належні заставодавцю майнові права вимоги за договором банківського вкладу. За п.2.2. цього договору встановлено, що за згодою сторін вартість майнових прав, що належать заставодавцю за договором банківського вкладу та виступають предметом застави за цим договором, складає - 2 000 000 грн. На підставі рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 №264-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.04.2017 №1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким було розпочато процедуру виведення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації. Як зазначає позивач, після запровадження в Банку тимчасової адміністрації ПРАТ "КРЕДМАШ" листом №42/698 від 17.05.2017 направив на адресу позивача, платіжне доручення №6 від 17.05.2017 р., яке банком виконано не було, у зв`язку з тим, що перерахування грошових коштів відповідно до наданого платіжного доручення призвело б до задоволення його вимог, як кредитора ПАТ "Діамантбанк", під час тимчасової адміністрації, що забороняється здійснювати в силу норм п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 23.06.2017 №2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно якого була розпочата процедура ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" за період з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно. Листом від 29.06.2017 ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" просив ПАТ "ДІАМАНТБАНК" здійснити погашення кредитної заборгованості за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 коштами, які надані в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, а саме: коштами згідно договору банківського вкладу(депозиту) №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 у сумі 2 000 000 грн., на що відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для заліку зустрічних однорідних вимог до моменту настання обставин, передбачених ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно листа №316/01л від 19.07.2017. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає що відповідно до умов договору кредитної лінії №048 від 18.04.2017 р. з урахуванням додаткової угоди №1 від 18.04.2017 р. до нього, строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 00,00 грн був встановлений по 17.05.2017 р. включно. Лист (заява) №42/698 від 17.05.2017 р. від відповідача був отриманий позивачем 17.05.2017. Таким чином, строк виконання зобов`язання з повернення кредитного траншу в сумі 1900000,00 грн на момент подачі вказаного листа ще не настав, бо до кінця дня 17.05.2017 р позичальник мав право погасити заборгованість за вказаним кредитним траншем в сумі 1900000,00 грн. Крім того, за домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1900 000,00 грн відповідно до додаткової угоди №2 був продовжений до 23.06.2019 р. Таким чином, за твердженнями позивача, одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана. Враховуючи вищевикладене, позивач заперечує проти дійсності одностороннього правочину, а саме зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) відповідача №42/698 від 17.05.2017 р. та звернувся до суду із даною позовною заявою. При винесенні рішення суд виходив з наступного: Відповідно до положень частин 1 - 3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Статтею 610 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Отже, зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду. Суд встановив, що відповідач лист (заяву) №42/698 від 17.05.2019 р. заявою про зарахування однорідних зустрічних вимог не вважає та на цьому не наполягає, як це стверджує позивач. Суд, дослідив лист (заяву) №42/698 від 17.05.2019 р., де зокрема зазначено наступне: "В зв`язку з цим ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" звертається до Вас з вимогою здійснити погашення кредитної заборгованості нашого підприємства перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" коштами, які надані в забезпечення виконання зобов`язання по кредитному договору, а саме коштами згідно договору банківського вкладу (депозиту) №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 р. в сумі 2000000,00 грн термін повернення якого 18.05.2017 р. В зв`язку з технічною неможливістю подати платіжне доручення на погашення кредиту через систему "Клієнт-Банк" направляємо Вам на виконання платіжне доручення №6 від 17.05.2017 на суму 1900000,00 грн. Додаток: платіжне доручення №6 від 17.05.2017 на суму 1900000,00 грн." Відповідно до п. 1.4 Постанови Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" Інструкція від 29.03.2001 № 135 - платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Таким чином, суд приходить до висновку, що заява № 42/698 від 17.05.2019 р. є заявою, згідно якої відповідач просить банк саме списати кошти зі свого рахунку (депозиту) згідно платіжного доручення та перерахувати їх в рахунок погашення кредиту, а не заявою про зарахування позовних вимог. В даному випадку позивач звертається до Банку не як до позичальника, а як до банку в якому розміщений депозитний вклад відповідача з вимогою перерахувати кошти, які знаходяться на депозитному рахунку в рахунок погашення кредиту. Суд звертає увагу на те, що вищезазначене відповідає твердженням позивача викладених в позовній заяві, де позивач чітко зазначає, що після запровадження в Банку тимчасової адміністрації ПРАТ "КРЕДМАШ" листом №42/698 від 17.05.2017 направив на адресу позивача, платіжне доручення №6 від 17.05.2017 р., яке банком виконано не було, у зв`язку з тим, що перерахування грошових коштів відповідно до наданого платіжного доручення призвело б до задоволення його вимог, як кредитора ПАТ "Діамантбанк" (Т. 1 , ст. 2, з обороту абз. 7). Тобто позивач вказує, що вказаним листом надсилалося платіжне доручення і, що саме перерахування коштів відповідно до наданого відповідачем платіжного доручення призвело б до задоволення його вимог, а не зарахування зустрічних позовних вимог. Суд зазначає, що спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. З поданих позивачем доказів, суд не вбачає, що заява № 42/698 від 17.05.2019 р містить письмове волевиявлення відповідача на припинення зустрічних вимог зарахуванням, а тому не може вважати її заявою про зарахування зустрічних позовних вимог, в зв`язку з чим відмовляє в задоволенні позову. Крім того, позивач не надав доказів його реагування на заяву (лист) №42/698 від 17.05.2017, як на заяву про зарахування зустрічних позовних вимог, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки після її отримання, як це він зробив отримавши лист № 49/891 від 26.06.2017 р., де чітко зазначив, що розцінює цю заяву (49/891 від 26.06.2017 р.) як заяву про зарахування зустрічних позовних вимог (лист 316/01л від 19.07.2017 р. )(Т. 1 а.с. -48). Згідно з ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що позивачем зроблено не було. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Проте цей тягар доведення позивачем не витриманий. Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів того, що заява № 42/698 від 17.05.2019 р містить письмове волевиявлення відповідача на припинення зустрічних вимог зарахуванням та того, що її можна вважати заявою про зарахування зустрічних позовних вимог За таких обставин, враховуючи неподання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позові обставин, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог, а відтак у задоволенні позову слід відмовити. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову. Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, - ВИРІШИВ: Відмовити в задоволенні позовних вимог. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст рішення складено 20.09.2019р. Суддя В.В. Паламарчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84384498
  2. ПОСТАНОВА Іменем України 30 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 914/3217/16 Провадження N 12-176гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (представник - Свистунов А.В.), відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (представник - Кулак І.О.), треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представники - Мостепанюк В.І., Сотнікова І.В., Шевченко Ю.А.), Національний банк України (представник - Софін О.В.), ОСОБА_9 (не з'явився), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 914/3217/16 Господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України, на стороні відповідача - ОСОБА_9, про визнання недійсним одностороннього правочину за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року (головуючий суддя Хабіб М.І., судді Зварич О.В., Скрипчук О.С.) і рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року (головуючий суддя Гоменюк З.П., судді Петрашко М.М., Щигельська О.І.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (далі - ТОВ "Яблуневий дар") про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог щодо сплати: - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 розміром 60 617,53 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України (далі - НБУ) на дату цієї заяви, є еквівалентом 68 600,86 доларів США); - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 розміром 22 114,67 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 25 027,17 доларів США); - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 розміром 361 808,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 409 458,36 доларів США); - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 розміром 64 208,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 72 664,44 доларів США); - ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Яблуневий дар" частини заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" загальним розміром 575 750,84 доларів США (що за крос-курсом долара США до євро, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 508 748,64 євро), відступленої відповідачу (новому кредитору) ОСОБА_9 (первісним кредитором) на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року. 2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно здійснив зарахування своїх вимог до позивача за договором банківського вкладу шляхом припинення частини власних зобов'язань зі сплати заборгованості за договорами кредитної лінії, оскільки укладення договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року не призвело до виникнення грошового зобов'язання ПАТ "Дельта Банк" перед ТОВ "Яблуневий дар", відповідні зустрічні вимоги не є тотожними між собою, а спірна заява про зарахування зустрічних однорідних вимог була вчинена в період дії постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року N 692 БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних". Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 3. 21 січня 2011 року ПАТ Дельта Банк (кредитор) і ТОВ Яблуневий дар (позичальник) уклали договір кредитної лінії N ВКЛ-2005469, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах відновлюваної кредитної лінії зі сплатою 12,5 % річних за користування ним, максимальним лімітом заборгованості 1 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 20 січня 2012 року (пункт 1.1.1 договору). 4. 22 червня 2011 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 4 до договору кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, розміром 33 000 000,00 євро зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості - 20 січня 2016 року. 5. 19 липня 2012 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) і ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір мультивалютної кредитної лінії N НКЛ-2005469/2, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 25 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 30 червня 2013 року (пункт 1.1.1 договору). 6. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 20 до договору від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 19 672 500,55 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 липня 2015 року, за умови належного виконання позичальником умов пунктів 3.3.13.12, 3.3.13.13, 3.3.13.14 договору (у разі невиконання позичальником умов пункту 3.3.13.14 цього договору кінцевий термін погашення заборгованості - 02 березня 2015 року включно, а пунктів 3.3.13.12, 3.3.13.13 цього договору - 20 січня 2015 року). 7. 27 червня 2013 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір кредитної лінії N ВКЛ-2005469/4, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах відновлюваної кредитної лінії зі сплатою 12 % річних за користування ним, максимальним лімітом заборгованості 25 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 15 серпня 2014 року (пункт 1.1.1 договору). 8. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 12 до договору кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах відновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 липня 2015 року включно, за умови належного виконання позичальником умов пунктів 3.3.13.16, 3.3.13.17, 3.3.13.18 договору (у разі невиконання позичальником умов пункту 3.3.13.18 цього договору кінцевий термін погашення заборгованості - 02 березня 2015 року, а пунктів 3.3.13.16, 3.3.13.17 цього договору - 20 січня 2015 року). 9. 03 липня 2013 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір кредитної лінії N НКЛ-2005469/5, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 5 400 000,00 євро зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 01 серпня 2015 року (пункт 1.1.1 договору). 10. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 11 до договору кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 6 300 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 серпня 2015 року. 11. Відповідно до пунктів 3.2.6, 3.2.6.2 договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5, укладених між сторонами, банк має право на договірне списання коштів з будь-якого поточного рахунку позичальника, відкритого в ПАТ "Дельта Банк". Якщо валюта коштів, списаних кредитором з будь-якого рахунку позичальника, відкритого у ПАТ "Дельта Банк", не збігається з валютою фактичної заборгованості позичальника за договором, списання здійснюється в сумі коштів в іншій валюті, еквівалентній сумі коштів у валюті фактичної заборгованості позичальника за цим договором і витрат кредитора (комісій, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування тощо), які пов'язані з купівлею/продажем/обміном (конвертацією) валюти. Для погашення такої заборгованості позичальник доручає кредитору здійснювати від імені та за рахунок позичальника купівлю/продаж/обмін (конвертацію) іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України (далі - МВРУ) та/або її обмін на Міжнародному валютному ринку (далі - МВР) за поточним курсом, що склався на МВРУ та/або МВР за цією операцією та дату купівлі/продажу/обміну іноземної валюти, з обов'язковим зарахуванням купленої/обміняної валюти або коштів, одержаних від продажу валюти, на поточний рахунок позичальника у відповідній валюті. При цьому курс купівлі/продажу/обміну (конвертації) кредитором іноземної валюти на МВРУ та/або МВР та порядок його визначення з метою виконання вищезазначеного доручення позичальника вважаються такими, що узгоджені останнім. 12. 06 травня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" (банк) та ОСОБА_9 (вкладник) уклали договір банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США, згідно з пунктами 1.2, 1.3, 1.4, 1.11 якого сума вкладу складає 1 344 005,00 доларів США, яка залучається на строк з моменту його зарахування на рахунок банку по 11 травня 2015 року. Якщо вкладник письмово заявляє про бажання достроково припинити дію цього договору або про бажання зняти частину вкладу до закінчення зазначеного строку, дія договору вважається припиненою достроково, а банк виплачує вкладнику весь вклад та проценти, нараховані за фактичний період перебування коштів на рахунку, за ставкою 0,01 % річних. При цьому вкладник зобов'язаний письмово повідомити банк про вимогу повернення вкладу або його частини не менш ніж за три банківські дні до очікуваної дати повернення. 13. 06 травня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_9 уклали додатковий договір N 1 до договору N 003-09508-060514, яким пункт 1.11 договору викладено в новій редакції, відповідно до якої протягом строку залучення вкладу допускається відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку або зарахування на поточний, картковий або вкладний (депозитний) рахунок вкладника, відкритий в установі банку, на підставі письмової заяви вкладника або письмово укладеної додаткової угоди до цього договору. У цьому випадку нарахування процентів за вкладом відбувається за процентною ставкою, визначеною пунктом 1.4 цього договору. Вкладник зобов'язується повідомляти про таке часткове відкликання суми вкладу не менш ніж за три банківських дні до очікуваної дати відкликання частини вкладу. У випадку, якщо вкладник вимагає повернення всієї суми вкладу до закінчення строку, зазначеного в пункті 1.3 договору, дія цього договору вважається припиненою достроково, а банк виплачує вкладнику весь вклад та проценти, нараховані за фактичний період перебування коштів на рахунку, за процентною ставкою, визначеною пунктом 1.4 договору. 14. 03 серпня 2014 року ТОВ "Яблуневий дар" (новий кредитор) і ОСОБА_9 (первісний кредитор) уклали договір відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору частину права вимоги до боржника (ПАТ "Дельта Банк") розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" у доларах США. 15. На підставі зазначеного договору відступлення права вимоги 20 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 надіслали ПАТ "Дельта Банк" спільне повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні, у якому зазначили про необхідність здійснення виплат за договором банківського вкладу в межах суми відступленого права вимоги на рахунок ТОВ "Яблуневий дар" N 2600139543840, відкритий у Публічному акціонерному банку "Акціонерно-комерційний банк "Львів". 16. Також 20 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" надіслало ПАТ "Дельта Банк" заяву про дострокове відкликання частини вкладу розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" у доларах США, яку просило у 3-денний строк перерахувати на вказаний рахунок N 2600139543840. 17. 02 березня 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 повторно надіслали зазначені повідомлення та заяву на адресу ПАТ "Дельта Банк". 18. 27 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" надіслало ПАТ "Дельта Банк" заяву про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог щодо сплати: - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 розміром 60 617,53 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 68 600,86 доларів США); - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 розміром 22 114,67 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 25 027,17 доларів США); - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 розміром 361 808,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 409 458,36 доларів США); - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 розміром 64 208,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 72 664,44 доларів США); - ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Яблуневий дар" частини заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" загальним розміром 575 750,84 доларів США (що за крос-курсом долара США до євро, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 508 748,64 євро), відступленої відповідачу (новому кредитору) ОСОБА_9 (первісним кредитором) на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року. 19. Разом з тим 06 лютого 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до ТОВ "Яблуневий дар" з претензіями про сплату заборгованості за договорами кредитної лінії: - від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 загальним розміром 11 742 435,21 євро (з яких 11 594 594,64 євро заборгованості за кредитом та 147 840,57 євро процентів); - від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 загальним розміром 11 203 550,41 євро (з яких 11 072 500,55 євро заборгованості за кредитом та 131 049,86 євро процентів); - від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 загальним розміром 34 463 393,78 євро (з яких 34 000 000,00 євро заборгованості за кредитом, 420 164,38 євро заборгованості за нарахованими процентами та 43 229,40 євро заборгованості за простроченими процентами до 31 дня); - від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 загальним розміром 6 374 564,38 євро (з яких 6 300 000,00 євро заборгованості за кредитом та 74 564,38 євро процентів). 20. 02 березня 2015 року постановою Правління НБУ N 150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) прийнято рішення від 02 березня 2015 року N 51, яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року. 21. Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 08 квітня 2015 року N 71 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02 жовтня 2015 року. 22. 02 жовтня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення N 181 про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року. 23. У подальшому, посилаючись на безпідставне зарахування ТОВ "Яблуневий дар" своїх вимог до позивача за договором банківського вкладу шляхом припинення частини власних зобов'язань зі сплати заборгованості за договорами кредитної лінії, ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду Львівської області з відповідним позовом. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 24. Господарський суд Львівської області рішенням від 10 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року, позов задовольнив повністю. Визнав недійсним односторонній правочин - заяву ТОВ "Яблуневий Дар" від 27 лютого 2015 року та стягнув з відповідача витрати зі сплати судового збору. 25. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про наявність підстав для визнання недійсним правочину - заяви відповідача про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року з огляду на її суперечність нормам чинного законодавства, оскільки договором банківського вкладу від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" не передбачено можливості відкликання частини вкладу шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий в іншій банківській установі (як це зазначили ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 у спільному повідомленні від 20 лютого 2015 року), тобто в банку не виникло зобов'язання з повернення відповідачу частини вкладу в невстановлений договором спосіб і визначений у ньому строк. 26. Також суди вказали, що умовами кредитних договорів, про які йдеться в оспорюваній заяві, передбачено конвертацію іноземної валюти при погашенні заборгованості за цими договорами за поточним курсом на МВРУ та/або на МВР станом на дату такої операції, тому конвертація відповідачем відповідних сум за крос-курсом євро до долара США та навпаки за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27 лютого 2015 року, є неправомірною й такою, що призвела до зарахування ним сум (зустрічних однорідних вимог), які не є тотожними. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 27. У листопаді 2017 року ТОВ "Яблуневий дар" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 28. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 29. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 30. Після передачі касаційної скарги на розгляд Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2018 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 13 червня 2018 року передав справу разом з поданою ТОВ "Яблуневий дар" касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16). 31. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 02 липня 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 32. Касаційну скаргу мотивовано тим, що на момент зарахування відповідачем зустрічних однорідних вимог строк повернення позивачем відповідачу частини вкладу за договором банківського вкладу настав; висновки суду щодо неправомірної конвертації валюти є безпідставними, оскільки відповідач не здійснював придбання іноземної валюти для погашення кредиту, а погасив борг шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. 33. У судовому засіданні представник відповідача надав усні пояснення по суті справи та підтримав доводи касаційної скарги. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи 34. У травні 2018 року до Верховного Суду надійшли відзиви ПАТ "Дельта Банк", ФГВФО і НБУ на касаційну скаргу ТОВ "Яблуневий дар", у яких зазначено, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права, оскільки, зокрема, умовами договору банківського вкладу (депозиту) не передбачено дострокового відкликання частини банківського вкладу саме шляхом здійснення переказу грошових коштів на рахунок, відкритий в іншому банку, а тому визначений цим договором належний строк повернення банком частини банківського вкладу не настав, при цьому ТОВ "Яблуневий дар" не зверталося до позивача з розпорядженням про списання грошових коштів, як це передбачено положеннями статті 1071 Цивільного кодексу України. Крім того, зустрічні вимоги відповідача не є тотожними, оскільки, враховуючи узгоджений сторонами порядок конвертації іноземних валют (за поточним курсом на МВРУ та/або МВР станом на дату операції), заявлений розмір кредитних зобов'язань, які підлягають припиненню (508 748,64 євро) за рахунок відступлених зобов'язань розміром 575 750,84 доларів США, є меншим на 38 533,11 доларів США від суми, що підлягала сплаті для повного погашення відповідної заборгованості відповідача перед позивачем, тобто ТОВ "Яблуневий дар" заявив про припинення більшого зобов'язання за рахунок меншого. 35. Також, ФГВФО у відзиві, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16), зазначив про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним з огляду на його невідповідність вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року N 492 (далі - Інструкція N 492), вкладні (депозитні) рахунки відкриваються на фізичних осіб, можливість зміни яких не передбачена, тому ТОВ "Яблуневий дар" як юридична особа позбавлено можливості отримати право розпорядження вкладним (депозитним) рахунком, відкритим на користь фізичної особи ОСОБА_9, у тому числі й грошовими коштами, розміщеними на ньому. 36. Інші учасники справи своєї позиції стосовно касаційної скарги ТОВ "Яблуневий дар" письмово не виклали. 37. У судовому засіданні представники ПАТ "Дельта Банк" та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, надали усні пояснення по суті справи, в яких підтримали доводи, викладені ними у відзивах на касаційну скаргу, та зазначили, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій 38. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у викладеному в постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16) висновку Верховний Суд України, врахувавши положення Інструкції N 492, відповідно до якої поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунку Інструкцією не передбачено, вирішив, що банк позбавлений можливості виконувати розпорядження юридичної особи, якій відступлено право вимоги за поточними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого у підприємства не виникло грошових вимог до банку за поданими заявами про перерахування коштів. 39. Проте, за твердженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, заміну кредитора в зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином передбачено пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, тому оскільки Інструкція N 492 не скасовує наведених положень закону, положення статті 514 цього Кодексу можуть застосовуватись до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі. 40. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду України з огляду на таке. 41. Предметом спору в цій справі є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" (сплати заборгованості за договорами кредитної лінії) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог - частини заборгованості ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту). 42. Як установили суди попередніх інстанцій, заборгованість ПАТ "Дельта Банк" перед ТОВ "Яблуневий дар", пред'явлена відповідачем до зарахування як зустрічна однорідна вимога для припинення його зобов'язань зі сплати позивачеві заборгованості за договорами кредитної лінії, виникла на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року частини грошових коштів розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом", укладеного ОСОБА_9 (первісним кредитором) з ТОВ "Яблуневий дар". 43. Підстави заміни кредитора в зобов'язанні визначені статтею 512 Цивільного кодексу України, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). 44. Правочин щодо заміни кредитора в зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 Цивільного кодексу України). 45. За змістом частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. 46. Отже, за загальним правилом заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів. 47. Разом з тим відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 48. Види банківських вкладів визначено статтею 1060 Цивільного кодексу України, за змістом частин першої та третьої якої договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом установленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом зі спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. 49. Статтею 2 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" установлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. 50. Відповідно до частини третьої статті 1058 Цивільного кодексу України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. 51. Згідно з частиною першою статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. 52. При цьому правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах, зокрема, суб'єктам господарювання, фізичним особам, регулюються Інструкцією N 492, відповідно до абзацу першого пункту 1.4 якої порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією. 53. Згідно з пунктом 1.5 Інструкції N 492 умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. 54. За змістом пункту 1.8 Інструкції N 492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки, за договором рахунку умовного зберігання (ескроу) - рахунки умовного зберігання (ескроу), де вкладним (депозитним) рахунком є рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору. 55. З наведеного вбачається, що чинним законодавством України не передбачено заборони на відступлення права вимоги вкладником за договором банківського вкладу (депозиту), у тому числі й щодо частини коштів, розміщених на відповідних вкладних (депозитних) рахунках. 56. Отже, чинним законодавством не передбачено обмежень стосовно передачі фізичною особою (вкладником) своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги), у тому числі й щодо розпорядження грошовими коштами (їх частиною), розміщеними на належному їй вкладному (депозитному) рахунку за відповідним договором. 57. З огляду на наведені правові норми та встановлені судами обставини з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року частина вимог ОСОБА_9 за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" розміром 575 750,84 доларів США перейшла до ТОВ "Яблуневий дар" - у тому ж обсязі й на умовах, що існували на момент їх переходу. 58. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи ФГВФО про те, що в ПАТ "Дельта Банк" не виникло зобов'язань перед відповідачем на підставі його заяв про дострокове відкликання частини вкладу та перерахування її на вказаний поточний рахунок, оскільки ТОВ "Яблуневий дар" не мало права розпоряджатися відступленою йому частиною грошових коштів за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом". 59. У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16) викладено висновок про те, що, виходячи з приписів Інструкції N 492, поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією не передбачено. 60. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вказаний висновок Верховного Суду України щодо застосування зазначених норм матеріального права було викладено з огляду на особливості правового регулювання суспільних відносин стосовно порядку відкриття та використання власниками належних їм поточних рахунків. Натомість, у справі, яка переглядається, правовідносини між сторонами склалися щодо вкладного (депозитного) рахунку, відкритого за договором банківського вкладу (депозиту) фізичній особі (вкладнику). 61. Оскільки категорії "поточний рахунок" і "вкладний (депозитний) рахунок" не є тотожними між собою, мають різну правову природу, що впливає на відмінність правового регулювання відповідних відносин, то правовідносини, які склалися у справі N 910/8058/15-г та у справі, що розглядається, не є подібними між собою. Звідси - відсутні й підстави для відступлення від указаного висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16). 62. Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом. 63. Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін. 64. Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом. 65. Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо). 66. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Яблуневий дар" мають зустрічні вимоги, які виникли на підставі договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 (за якими позивач є кредитором, а відповідач - боржником), а також за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" (згідно з яким відповідач є кредитором щодо частини прав вимог до позивача, а позивач - боржником), загальним розміром 63 783 943,78 євро та 575 750,84 доларів США відповідно. 67. З приводу однорідності вказаних зустрічних вимог у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 68. За змістом статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. 69. Умовами договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 сторони дійшли згоди про те, що погашення кредиту здійснюється саме в наданій валюті (євро) або в національній валюті за курсом НБУ станом на момент погашення. Тобто умовами виконання зобов'язань з повернення кредиту за цими договорами не передбачено отримання банком відповідних платежів у доларах США. 70. Натомість договором банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США сторони погодили, що внесення депозитного вкладу та нарахування банком процентів за фактичний період перебування відповідних коштів на рахунку здійснюється саме в доларах США. Звідси й повернення (виплата) вкладу вкладнику за цим договором має здійснюватися банком у доларах США. 71. Отже, оскільки у цій справі зобов'язання сторін за договорами кредитної лінії та договором банківського вкладу (депозиту) підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США відповідно, такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що євро та долар США (хоч і є грошовими коштами) є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними. 72. Водночас однією з умов зарахування зустрічних вимог є, зокрема, настання строку їх виконання. 73. Суди попередніх інстанцій установили, що станом на 27 лютого 2015 року (надсилання ТОВ "Яблуневий дар" заяви про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог) строк виконання зобов'язань відповідача за договорами кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 настав. 74. Разом з тим за змістом пунктів 1.2 - 1.4 договору банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США закінченням строку виконання зобов'язань за ним визначено 11 травня 2015 року включно, при цьому дія договору може вважатися припиненою достроково, якщо вкладник письмово заявляє про бажання достроково припинити дію договору або про бажання зняти частину вкладу до закінчення зазначеного строку. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ТОВ "Яблуневий дар" (новий кредитор) і ОСОБА_9 (вкладник) звернулися з повідомленням про відкликання частини вкладу в непередбачений цим договором спосіб (шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в іншій банківській установі), тому строк виконання відповідного зобов'язання на момент надсилання ТОВ "Яблуневий дар" заяви про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (27 лютого 2015 року) не може вважатися таким, що настав. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком, оскільки саме кредитор вправі обирати, на який саме його рахунок (рахунки) і в якому саме банку (банках) боржник має перерахувати кошти, бо власником своїх рахунків у банках є кредитор, а не боржник. Умова договору про те, що вклад має бути зарахований на вкладний рахунок вкладника у ПАТ "Дельта Банк" лише зобов'язує останнього здійснити таке зарахування за відсутності інших указівок кредитора. 75. Таким чином, оскільки зустрічні вимоги ТОВ "Яблуневий дар" і ПАТ "Дельта Банк" не є однорідними, зарахування таких зустрічних вимог за відповідним одностороннім правочином не відповідає статті 601 Цивільного кодексу України. 76. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 77. За змістом частини першої та пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. 78. Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. 79. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 80. За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 81. З наведеного вбачається, що односторонній правочин - заява ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення його зобов'язань на користь позивача (сплати заборгованості за договорами кредитної лінії) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (частини заборгованості ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту)) суперечить актам чинного законодавства, що свідчить про обґрунтованість позову. 82. Отже, Велика Палата Верховного Суду, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували всіх істотних обставин справи, у зв'язку з чим неправильно застосували наведені норми матеріального права, зокрема положення статей 512, 514, 598, 601 Цивільного кодексу України. 83. Проте вказане не вплинуло на правильність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. 84. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни мотивувальних частин рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанціїз мотивів, наведених у цій постанові. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 85. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 86. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 87. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ "Яблуневий дар" слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін. Щодо судових витрат 88. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 89. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. 90. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими позов задоволено, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на ТОВ "Яблуневий дар". Висновок щодо застосування норм права 91. За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України фізична особа (вкладник) не обмежена в праві передачі своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги). 92. Виходячи зі змісту статті 601 Цивільного кодексу України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню на підставі цієї норми права, мають бути зустрічними, однорідними, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. У разі якщо зобов'язання підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США, то такі вимоги не є однорідними з огляду на те, що євро та долар США є різними валютами, які не є рівнозначними. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" задовольнити частково. 2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. 3. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  3. Постанова Іменем України 27 червня 2018 року м. Київ Справа N 755/543/16-ц Провадження N 14-175 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" (далі також - відповідач; ПАТ "УПБ"), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1" (далі також - третя особа), про визнання зобов'язань за договором поруки припиненими шляхом їх повного належного виконання за заявою відповідача про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: Прокопчук Н.О., Лапчевської О.Ф. і Саліхова В.В., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелика С.П. (далі також - заява про перегляд судових рішень). Учасники справи: позивач: ОСОБА_3, відповідач: Публічне акціонерне товариство "Український Професійний Банк", третя особабез самостійних вимог на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1". ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 30 грудня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував його тим, що 3 листопада 2008 року третя особа уклала з відповідачем договір про відкриття мультивалютної траншевої кредитної лінії N 75 (далі - кредитний договір). Згідно з цим договором відповідач відкрив позичальнику кредитну лінію у межах суми 2 442 520 доларів США терміном до 17 жовтня 2016 року зі сплатою 10 процентів річних. 2. Відповідно до кредитного договору виконання третьою особою зобов'язань забезпечувалось порукою позивача згідно з договором поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року (далі - договір поруки), а також порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблокінвестмент". Після того як позивач здійснив повне дострокове погашення кредиту, а кредитний договір був розірваний, відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), повідомив позивача про нікчемність договору поруки, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості третьої особи за кредитним договором. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 30 травня 2016 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. 4. Мотивував тим, що 29 травня 2015 року в ПАТ "УПБ" строком на три місяці запроваджено тимчасову адміністрацію. Станом на 27 травня 2015 року залишок коштів на кореспондентських рахунках відповідача становив значно менше, аніж сума коштів, про переказ якої на рахунок третьої особи стверджував позивач. Також суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази проходження платежів з погашення кредитної заборгованості через кореспондентський рахунок відповідача, відкритий у Національному банку України (далі також - НБУ). А умовами підписаного договору поруки взагалі не передбачена можливість дострокового повернення кредитних коштів. Вказане в сукупності стало підставою для висновку суду про відсутність фактичного погашення заборгованості за кредитним договором і для відмови у задоволенні позову. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 4 серпня 2016 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким скасував рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року й ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги. 6. Мотивував тим, що наявність на кореспондентських рахунках відповідача, відкритих в інших установах, коштів у розмірі, меншому ніж внесені позивачем для сплати кредиту, не дають підстав для висновку про те, що зобов'язання є невиконаним. Кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, а договір поруки, укладений з позивачем, не містив заборон з цього приводу. На думку суду апеляційної інстанції, правочини щодо перерахування коштів з рахунку на рахунок є банківськими операціями, а тому не можуть визнаватися нікчемними. Також суд зазначив, що дії позивача не суперечать вимогам пункту 8 частини другої статті 46 Закону, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів 27 травня 2015 року, і того ж дня такий перерахунок був проведений, тобто до початку процедури ліквідації відповідача, що розпочалася наступного робочого дня. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. 25 серпня 2016 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій через порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 8. 19 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відхилив касаційну скаргу відповідача, залишивши в силі рішення суду апеляційної інстанції. 9. Мотивував, зокрема, тим, що кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, і позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів до початку процедури його ліквідації, що відповідає приписам пунктів 1 і 8 частини другої статті 46 Закону. Також суд касаційної інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні відомості, про те, що внаслідок укладення угод, про нікчемність яких стверджував відповідач, останній став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень 10. 17 вересня 2017 року відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на той час, відповідач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень. 11. Підставами для такого перегляду вважає неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 38 Закону та норм процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 12. Просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 13. 4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 14. Обґрунтував тим, що відповідач оскаржує судові рішення з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції з посиланням на відповідні рішення цих судів. А тому заява про перегляд судових рішень згідно з приписами підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України N 2147-VIII була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень 15. Відповідач вказує про те, що суди по-різному визначали правові наслідки укладення договорів неплатоспроможним банком, неоднаково застосували норми процесуального права, а також звертає увагу на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у цій справі висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України. 16. На підтвердження підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, відповідач надав як зразки для порівняння копії: 16.1. Постанов Вищого господарського суду України від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 12 грудня 2016 року у справі N 922/2337/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16; 16.2. Постанов судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16; 16.3. Постанови судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц. Доводи інших учасників справи 17. 25 травня 2018 року на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача, мотивовані висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 16 квітня 2018 року у справі N 755/7502/16-ц. Позивач вказав на те, що у зазначеній постанові Верховний Суд за результатами перегляду аналогічної до його справи підтвердив правильність рішень судів попередніх інстанцій про правомірність повного погашення кредиту поручителями позичальника до введення в банку тимчасової адміністрації. 18. 26 червня 2018 року позивач надав додаткові письмові пояснення, в яких просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 21 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц. Вказує на те, що обставини у згаданій справі та справі, яка переглядається, є аналогічними, і при вирішенні цих справ суди попередніх інстанцій застосували одні і ті самі норми права. 19. Третя особа пояснення щодо заяви про перегляд судових рішень не подала. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів (1.1) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах 20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є, зокрема, неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 21. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у різному тлумаченні судами змісту норм права, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання одних і тих самих відносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах. 22. На підтвердження неоднакового застосування судами пункту 7 частини третьої статті 38 Закону відповідач надав копії постанов Вищого господарського суду України від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16 та від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16. 23. У справі, яка переглядається, суди встановили: 23.1. 3 листопада 2008 року між третьою особою та відповідачем був укладений кредитний договір в межах суми 2 442 520 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 18 жовтня 2016 року зі сплатою 10 % річних. 23.2. 30 квітня 2015 року Правління НБУ прийняло Постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого контролю за діяльністю банку". 23.3. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа уклали додатковий договір, яким пункт 2.1 кредитного договору виклали у новій редакції, зазначивши, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язань перед банком є порука та застава майна ТзОВ "Лендблокінвестмент" (договір поруки N 75-4 від 29 червня 2010 року й іпотечний договір від 29 червня 2010 року), а також порука позивача (договір поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року). 23.4. Згідно з пунктом 1.1 договору поруки від 27 травня 2015 року N 75-6 непогашена частина кредиту станом на 27 травня 2015 року становила 2 429 520 доларів США. 23.5. Позивач як поручитель достроково погасив залишок кредиту третьої особи у день укладання договору поруки: відповідно до платіжних доручень від 27 травня 2015 року N 5 і N 6 з його поточного рахунку у ПАТ "УПБ" було перераховано 2 429 520 доларів США та 20 635, 92 доларів США на погашення кредитних зобов'язань третьої особи. 23.6. Погашення кредиту третьої особи відбулося шляхом перерахування коштів з рахунку позивача N 262055072840, відкритого у ПАТ "УПБ", на позичковий рахунок третьої особи N 20680214020075, відкритий в цьому ж банку. 23.7. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа підписали договір про розірвання кредитного договору. 23.8. 28 травня 2015 року правління НБУ прийнято Постанову N 348 "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 28 травня 2015 року N 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці (з 29 травня по 28 серпня 2015 року) та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" Пантіну Л.О. 23.9. Листом від 11 серпня 2015 року N 01-10/3840 відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону, повідомив позивача про нікчемність договору поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості за кредитним договором. 24. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що договір поруки укладався з позивачем у період віднесення банку до категорії проблемних; умови договору поруки прямо передбачають передачу позивачу, який є одночасно кредитором банку, права кредитора (майнових прав), зокрема, за кредитним договором, а отже, надають позивачу переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що неприпустимо і згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону є ознакою нікчемності правочину. 25. Суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, яким було скасовано рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач виконав зобов'язання за договором поруки шляхом перерахування коштів на погашення кредитної заборгованості у повному обсязі до початку процедури ліквідації банку. Даючи оцінку доводам відповідача щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, суд касаційної інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що внаслідок укладення вказаних договорів відповідач став неплатоспроможним або частково неплатоспроможним; навпаки, останній отримав кошти в якості повернення кредиту за кредитним договором. 26. У наданих для порівняння судових рішеннях суд касаційної інстанції зробив такі висновки: 26.1. У постанові від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" зобов'язане було сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 259 456,56 грн без ПДВ. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" було запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відступлення ПАТ "УПБ" права вимоги за договором від 26 травня 2015 року було безоплатним, оскільки кошти за таке відступлення на кореспондентський рахунок ПАТ "УПБ" не надходили, а постанова Правління НБУ N 293/БТ передбачала обов'язок проводити всі розрахунки у національній валюті через кореспондентський рахунок банку, відкритий у НБУ. Крім того, суди встановили, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" є кредитором ПАТ "УПБ" за депозитним договором, а тому, уклавши договір від 26 травня 2015 року, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", які не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду, який визнав нікчемним договір від 26 травня 2015 року на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону; 26.2. У постанові від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 71 823,66 грн без ПДВ. На підставі Постанови Правління НБУ N 348 від 28 травня 2015 року з 29 травня по 28 серпня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині визнання нікчемним договору від 26 травня 2015 року, апеляційний суд вважав, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс", яке водночас є кредитором ПАТ "УПБ" за укладеним депозитним договором, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", що не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду про визнання договору від 26 травня 2015 року нікчемним на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону; 26.3. У постанові від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги, на підставі якого ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі, визначеній цим договором. Втім, наявне у матеріалах справи платіжне доручення фактично виконане не було. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було кредитором банку за депозитним договором і внаслідок уступки йому права вимоги до третьої особи за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором набуло переваг щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ". Суд вказав, що коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань не може свідчити про оплатність спірного договору відступлення. На підставі викладеного касаційний суд дійшов висновку, що договір від 26 травня 2015 року є нікчемним з підстав передбачених у пунктах 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону. 27. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у вказаних судових рішеннях і в ухвалі суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не є подібними предмет спору та фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права. 28. Зважаючи на відмінність фактичних обставин у наведених справах і у справі, що переглядається, суди касаційних інстанцій не допустили неоднакового застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону. 29. Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц. 30. Постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16 також не є прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки у цих справах суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд у зв'язку з порушенням цими судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення та перевірку фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. (1.2) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права 31. Неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм процесуального права відповідач обґрунтував висновками Вищого господарського суду України у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі N 922/2337/16. 32. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, така заява може бути подана, зокрема, з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. 33. Тобто, перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції норми процесуального права був можливий у чітко визначених законом випадках. 34. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 липня 2017 року, яку відповідач просить переглянути, відхилив його касаційну скаргу та залишив без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року через відсутність порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні цим судом рішення у справі. 35. Отже, зазначена ухвала суду касаційної інстанції не є судовим рішенням, яке може бути переглянуте з підстави неоднакового застосування норм процесуального права, оскільки вона не пов'язана ні з перешкоджанням подальшому розгляду справи, ні з порушенням правил підсудності чи встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. 36. Таким чином, підстава для перегляду судових рішень, передбачена пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення, відсутня. (1.3) Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права 37. У касаційній скарзі відповідач, не конкретизуючи норму матеріального права, вказує про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції у його справі висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16. 38. У постанові від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16 Верховний Суд України зазначив, що за оспорюваними договорами про розірвання договорів застави й уступки права вимоги, укладеними сторонами, банк (кредитор) відмовився від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконання зобов'язання боржника за кредитними договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом року до запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Імексбанк". Недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, встановлено законом: такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. 39. У постанові від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 Верховний Суд України керувався тим, що згідно з договорами про внесення змін до договору іпотеки, укладеними ПАТ "Златобанк" (кредитором) і ТзОВ "ТД "Агрохімхолдинг" (боржником), кредитор відмовився від 7 квартир, переданих в іпотеку для забезпечення зобов'язання за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк". Верховний Суд України вказав про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що частина друга та пункт 1 частини третьої статті 38 Закону не застосовуються до спірних правовідносин і не є підставою для визнання спірних договорів недійсними. 40. У постанові від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16 Верховний Суд України вказав, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону містить ознаки нікчемності правочину, а тому застосовуються наслідки, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України. 41. З огляду на вказане у наданих для порівняння постановах Верховний Суд України вважав, що за оспорюваними договорами банки відмовилися від майнових вимог за договорами про забезпечення виконання зобов'язань боржників за кредитними договорами і від майнових вимог за договором про депозитний вклад. Натомість, у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що позивач погасив залишок кредиту третьої особи в день укладення договору поруки. Суд вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості, що внаслідок укладення договору з позивачем відповідач став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. 42. З огляду на те, що обставини у порівнюваних справах не є подібними, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 та від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16. 43. Відповідач також вказує на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у його справі в частині застосування приписів пункту 2 частини третьої статті 38 Закону висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справах N 914/1318/16 і N 761/37555/15-ц, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, а також постанові Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції". 44. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказані постанови Верховного Суду України від 5 липня, а також від 9 і від 16 серпня 2017 року не є прикладами неоднакового застосування пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, оскільки у вказаних постановах Верховний Суд України не робив висновків, щодо правильного застосування норми права, на яку посилається у заяві про перегляд судових рішень відповідач. 45. Надана для порівняння постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" не є постановою Верховного Суду України, прийнятою у порядку, визначеному главою 3 розділу V ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень. А тому ця постанова не може підтверджувати підставу для перегляду судових рішень, визначену пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції. (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень (2.1)Щодо суті заяви про перегляд судових рішень 46. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3603ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою, за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова про відмову у задоволенні заяви. 47. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у вказаній редакції Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. 48. Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у задоволенні заяви про перегляд судових рішень слід відмовити. (2.2) Щодо судових витрат 49. З огляду на висновок щодо суті заяви про перегляд судових рішень судові витрати покладаються на відповідача. Керуючись пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, пунктом 2 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 19 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Повний текст постанови складений 12 липня 2018 року.
  4. Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2018 року м. Київ Справа № 910/15361/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В., за участю секретаря судового засідання Кузьміної О.М. за участю представників : ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" - адвоката Абросімова С.С., ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" - адвоката Волкодава І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" Тімоніна О.О. на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" про визнання зобов'язання припиненим,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2017 ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "ДІАМАНТБАНК" про визнання припиненим зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, укладеного між сторонами. Позов обґрунтовано тим, що відносини сторін врегульовані кредитним договором №048 від 18.04.2017 за умовами, якого банк з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкриває позичальнику - ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" "відновлювальну" кредитну лінію у розмірі 1 900 000грн., ці кошти позичальник зобов'язується повернути 17.05.2017 з урахуванням процентів за користування кредитом у розмірі 15,1%, на забезпечення якого укладено між ними і договір застави на майновий вклад (депозит) від 18.04.2017, також між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (банк) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 на суму -2 000 000 грн., за яким банк зобов'язується повернути вкладнику цю суму вкладу з відсотками 18.05.2017, таким чином коли у сторін настав строк зобов'язання виконання за цими договорами та посилаючись на наявність підстав для припинення зобов'язань, шляхом зарахування зустрічним однорідних вимог, на підставі ст. 601 ЦК України та ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", просив задовольнити заявлені вимоги. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 (суддя Смирнова Ю.М.) позов задоволено. Визнано припиненими зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, укладеного між ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" та ПАТ "ДІАМАНТБАНК". Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 у справі № 910/15361/17 (судді : Алданова С.О., Мартюк А.І., Зубець Л.П.) рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 залишено без змін. В касаційній скарзі ПАТ "ДІАМАНТБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна О.О. просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити. Не погоджуюсь з прийнятими судовими рішеннями щодо задоволення позову щодо визнання припиненими зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, скаржник посилається на порушення судом вимог п. 26.4. ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", за якою у разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг, оскільки кредитний договір не містить такої умови, як надання банку права на списання коштів клієнта з іншого його рахунку, тоді як зазначена умова у договорі застави майнових прав на вклад, укладеного між цим ж сторонами, щодо права банку на звернення стягнення на депозит позивача не можна вважати, на думку відповідача, достатньою підставою для ініціювання переказу в порядку договірного списанні згідно вимог законодавства. У відзиві ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки суди задовольняючи позовні вимоги правомірно керувались Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 14.03.2018 для розгляду вказаної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Білоуса В.В. та Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2018 відкрито касаційне провадження і розгляд справи призначено на 24.05.2018 о 09 год. 45 хв. Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та прийняті нового рішення про відмову в позові відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права. Задовольняючи позов та припиняючи зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 у сумі 1 900 000 грн., суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходили з наступного. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (банк) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, за умовами якого вкладник розміщує банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № 2610537012651.021.170, відкритому вкладнику згідно генерального договору банківського вкладу (депозиту) № 12-02-03-000021 від 03.02.2012, сума вкладу - 2 000 000 грн., нарахування відсотків за вкладом становить 13.6 %, строк вкладу - 51 день, з 28.03.2017 по 17.05.2017 включно. Пунктами 1.2.1, 2.1, 2.1.3, 2,4, зазначеного договору передбачено, що дата повернення вкладу 18.05.2017, банк зобов'язаний повернути вкладнику суму вкладу в порядку та на умовах, встановлених цим договором, здійснити примусове списання коштів, у випадках передбачених чинним законодавством України, вкладник має право : на отримання суми вкладу та нарахованих процентів в порядку та на умовах, встановлених цим договором, на повернення вкладу після спливу строку вкладу в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України (в т.ч. нормативно-правовими актами Національного банку України). В подальшому, між сторонами укладено договір кредитної лінії №048 від 18.04.2017, за яким ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (кредитодавець) зобов'язується з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкрити ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (позичальник) відновлювальну" кредитну лінію у розмірі 1 900 000 грн., кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 15,1% процентів річних, в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позичальник в день укладання цього договору забезпечує надання кредитодавцю в заставу визначене нижче майно, а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного нижче: позичальник в день укладення цього договору надає в заставу кредитодавцю майнові права на суму 2 000 000 грн., що випливають з договору банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" № 12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, укладеного між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та позичальником, які (майнові права) полягають у праві вимагати від кредитодавця повернення грошових коштів в сумі 2 000 000 грн., розміщених позичальником у кредитодавця терміном до 17 травня 2017 року включно; порука відсутня (п.2.1). За змістом додаткової угоди №1 від 18.04.2017 до договору кредитної лінії №048 від 18.04.2017 передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 900 000 грн., в межах кредитної лінії, відкритої згідно кредитного договору, кредитодавцю кредитний транш в 1 900 000 грн. Із наявних у справі матеріалів вбачається та як встановлено судами обох інстанцій, 18.04.2017 між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (заставодержатель) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав на вклад (депозит) №048/1, відповідно до умов якого заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов'язання заставодавця за кредитним договором передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права вимоги за договором банківського вкладу, що укладений між заставодавцем та боржником (відповідачем), предметом застави за цим договором є належні заставодавцю майнові права вимоги за договором банківського вкладу. За п.2.2. цього договору встановлено, що за згодою сторін вартість майнових прав, що належать заставодавцю за договором банківського вкладу та виступають предметом застави за цим договором, складає - 2 000 000 грн., при цьому своїм підписом на договорі застави заставодавець надає доручення заставодержателю самостійно здійснювати договірне списання коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) заставодержателя, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку №2610537012651.021.170 в ПАТ "ДІАМАНТБАНК", МФО 320854. Згідно п. 2.8 договору, заставодавець доручає заставодержателю без отримання окремих платіжних документів та заяв здійснити від імені заставодавця купівлю/обмін/продаж списанних коштів з метою отримання необхідної валюти за визначеним заставодержателем курсом іноземної валюти, що діятиме на дату здійснення цієї операції. Всі витрати, пов'язані з проведенням валютно-обмінних операцій (у тому числі курсові різниці), покладаються на заставодавця. Списання грошових коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) проводиться заставодержателем без додаткових погоджень із заставодавцем з урахуванням наступних умов; обставини за яких заставодержатель має право здійснити договірне списання коштів: заставодавець не виконав зобов'язання (повністю або частково) у визначені кредитним договором строки та (або) заставодавець порушив будь - які обов'язки чи запевнення (гарантії) за цим договором та предмета застави; реквізити рахунка платника, з якого має здійснюватися договірне списання - вкладний (депозитний) рахунок № 2610537012651.021.170. в ПАТ "ДІАМАНТБАНК", МФО 320854. На підставі рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 №264-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.04.2017 №1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким було розпочато процедуру виведення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації. Листом №42/698 від 17.05.2017 позивач направив на адресу відповідача, у зв'язку із настанням строку виконання зобов'язання з повернення кредиту за кредитним договором, платіжне доручення №6 від 17.05.2017, яке банком виконано не було. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 23.06.2017 №2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно якого була розпочата процедура ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" за період з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно. Листом від 29.06.2017 ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" просив ПАТ "ДІАМАНТБАНК" здійснити погашення кредитної заборгованості за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 коштами, які надані в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, а саме: коштами згідно договору банківського вкладу(депозиту) №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 у сумі 2 000 000 грн., на що відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для заліку зустрічних однорідних вимог до моменту настання обставин, передбачених ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно листа листа №316/01л від 19.07.2017. За таких обставин, коли строк виконання за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 настав 17.05.2017, а за договором банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 настав -18.05.2017, грошові зобов'язання за зазначеними договорами є зустрічними однорідними вимогами, при цьому за договором кредитної лінії заміна застави не здійснювалась, грошові кошти за договором банківського вкладу перебувають на рахунках банку на дату початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з ринку, що підтверджується належними доказами, договірне списання коштів з депозитного рахунку позивача передбачено п. 2.8. договору застави майнових прав на вклад (депозит) №048/1 від 18.04.2017, який є дійсним, позивачем направлено відповідачу заяву про зарахування зустрічних вимог, враховуючи лист, оскільки чинним законодавством не встановлено вимог щодо форми та змісту заяви, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо припинення зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 на підставі ст.601 ЦК України та ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку. Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав. Стаття 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає предмет та мету цього Закону, за якою визначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України. Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. При цьому у зазначеній статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлені цим пунктом (8), не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: 1) за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; 2) кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком. Відтак, з огляду на наведені вище норми права, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін по кредитному договору та договору банківського вкладу (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов'язань сторін шляхом заліку зустрічних однорідних вимог. Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, з урахуванням вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 постановлені у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на відповідача. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,- - ПО СТАНОВИВ : Касаційну скаргу ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" Тімоніна О.О. залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий - Ткаченко Н.Г. Судді - Білоус В.В. Жуков С.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/74570926
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року, в с т а н о в и л а: У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії. Зазначав, що 20 грудня 2013 року він уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу НОМЕР_1 строком на один рік, сума вкладу становила 1 млн. 100 тис. грн. Після закінчення строку дії договору 25 грудня 2014 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, станом на 25 грудня 2014 року сума становила 1 146 910 грн. 3 жовтня 2014 року ОСОБА_1 уклав з відповідачем договір НОМЕР_3 про строковий банківський вклад строком на три місяці, сума вкладу становила 128 000 грн. Після закінчення строку дії цього договору 6 січня 2015 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, загальна сума на поточному рахунку дорівнювала 1 312 164 грн 65 коп. 9 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького відділення ПАТ «Дельта Банк» з вимогою виплати 1 312 164 грн 65 коп. готівкою з поточного рахунку НОМЕР_2, але йому було відмовлено у зв’язку з відсутністю коштів. 28 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_4 про отримання товарного кредиту на суму 27 698 грн 90 коп. на придбання телевізора зі сплатою 1,01 % річних строком на 37 місяців. У погашення кредиту в період із січня 2013 року по лютий 2015 року ним було здійснено платежі, які проводилися в безготівковій формі з його поточного рахунку НОМЕР_2. 24 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою здійснити грошовий переказ з його поточного рахунку НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк» на погашення всієї заборгованості за кредитом згідно з договором НОМЕР_4 у повному обсязі в розмірі 17 216 грн 69 коп., проте йому було відмовлено через дію в банку тимчасової адміністрації. Позивач просив визнати відмову ПАТ «Дельта Банк» в зарахуванні зустрічних однорідних вимог, а саме: погашення заборгованості за кредитом коштами з його поточного рахунку – такою, що не відповідає вимогам закону, та зобов’язати відповідача здійснити зарахування зустрічних вимог за кредитом і виплатити з належних йому коштів, що перебувають на його рахунку в ПАТ «Дельта Банк», суму 17 216 грн 69 коп. Також просив вважати датою погашення заборгованості за кредитом 24 березня 2015 року та визнати незаконними нараховані після 27 березня 2015 року відсотки за кредит і штрафні санкції за його непогашення. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 3 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: зобов’язано ПАТ «Дельта Банк» зарахувати вимоги за кредитним договором НОМЕР_4 від 28 грудня 2013 року за рахунок коштів, розміщених на поточному рахунку НОМЕР_2, відкритому в ПАТ «Дельта Банк» на ім’я ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено, судові рішення залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 601, 602 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 36, 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Дельта Банк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня та 17 червня 2015 року, 20 січня та 20 липня 2016 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір строкового банківського вкладу НОМЕР_1 строком на один рік, сума вкладу становила 1 млн. 100 тис. грн. Після закінчення дії договору 25 грудня 2014 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, станом на 25 грудня 2014 року сума коштів на рахунку становила 1 146 910 грн. 3 жовтня 2014 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_3 про строковий банківський вклад строком на три місяці, сума вкладу становила 128 тис. грн. Після закінчення строку дії договору 6 січня 2015 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, загальна сума на поточному рахунку дорівнювала 1 312 164 грн 65 коп. 9 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького відділення ПАТ «Дельта Банк» з вимогою виплати готівкою всі кошти з його поточного рахунку, проте йому було відмовлено у зв’язку з відсутністю коштів. 28 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_4 про отримання товарного кредиту на суму 27 698 грн 90 коп. на придбання телевізора під 1,01 % річних строком на 37 місяців. У погашення кредиту в період із січня 2013 року по лютий 2015 року ним було здійснено платежі, які проводилися в безготівковій формі з його поточного рахунку. 24 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою здійснити грошовий переказ з його поточного рахунку НОМЕР_2 в ПАТ «Дельта Банк» у погашення всієї заборгованості за отриманим кредитом згідно з договором НОМЕР_4 станом на 24 березня 2015 року в повному обсязі – у розмірі 17 216 грн 69 коп., йому було відмовлено через уведення в банк тимчасової адміністрації. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 одночасно є як кредитором на суму 1 312 164 грн 65 коп., так і боржником ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 28 грудня 2013 року (загальна сума отриманого кредиту 27 713 грн 90 коп.), на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку кошти позивача в сумі 1 312 164 грн 65 коп. перебували в банку на поточному рахунку НОМЕР_2, договірне списання з цього рахунку боргу ОСОБА_1 за кредитним договором передбачено умовами договору кредиту та до лютого 2015 року списання здійснювалося банком, а тому на відповідача слід покласти обов’язок зарахувати вимоги за кредитним договором НОМЕР_4 від 28 грудня 2013 року за рахунок поточного рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2. Надані заявником ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня та 17 червня 2015 року, 20 січня 2016 року не можуть бути прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій, передав справу на новий розгляд у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити й перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, наданій заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог клієнта банку з банком, у якому на час такого звернення введено тимчасову адміністрацію, є неможливим відповідно до вимог статті 36 Закону, у зв’язку із чим відмова банку задовольнити таку заяву позивача є правомірною. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. З матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким із 3 березня 2015 року в ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію строком до 2 жовтня 2015 року включно. Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань. Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинних шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі. Процедуру щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульовано Законом, який є спеціальним законом, що регулює ці правовідносини. Стаття 1 Закону визначає, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв’язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону тимчасова адміністрація – процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку, в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 згаданої статті Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, норми наведеного Закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, але й регулюють будь-які відносини, що виникають у зв’язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків, у тому числі відносини з клієнтами – фізичними особами, юридичними особами, іншими учасниками господарської діяльності банку. Стаття 34 Закону встановлює, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Нормами статті 36 Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Так, відповідно до частини п’ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов'язанням банку перед кредиторами. Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань. Відповідно до частини третьої статі 46 даного Закону вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів. Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв’язку з чим припинення зобов’язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається. З огляду на наведене Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що рішення, ухвалені в справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними. Оскільки неправильне застосування судами зазначених норм матеріального права в справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої й другої статті 3604 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 3 лютого 2016 року та рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16 Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов’язанням банку перед кредиторами. Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань. Відповідно до частини 3 статі 46 даного Закону вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів. Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв’язку з чим припинення зобов’язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається. Постанова від 21 грудня 2016 року № 6-2047цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DCDDE28193A27D22C2258096004C6F26
  6. Доброго дня. Хочу зразу висловити подяку за створення такого сайту. Ситуація така: Моя матір у 2013 році брала кредит 7000 тис грн у Альфа банку. Перший період вона платила справно десь 4 міс. А потім вона захворіла і сплачувати стала менше а потім нажаль зовсім не було змоги. Пів року назад нам прийшов лист що нас перенаправили у Кредитні ініціативи. Вони нам погрожують, вона ім нічого не платила поки. Зараз для нас ця сума велика близько 15 тис грн вони нам виставили. Хочеться знати що нам загрожує.дякую.
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., – Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Ємця А.А., Романюка Я.М., за участю представників: позивача – Головка О.С., відповідачів – Гричаненка О.М., Поліщука В.В., третіх осіб – Поліщука В.В.,– розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі – ПАТ «Банк Форум») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Черкаської області від 16 червня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 925/2011/14 за позовом ПАТ «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» до товариства з обмеженою відповідальністю «Капрі-Альфа» (далі – ТОВ «Капрі-Альфа»), товариства з обмеженою відповідальністю «Капрі-Бетта» (далі – ТОВ «Капрі-Бетта»), товариства з обмеженою відповідальністю «Капрі-Косметик» (далі – ТОВ «Капрі-Косметик»), товариства з обмеженою відповідальністю «Капрі-Трейд» (далі – ТОВ «Капрі-Трейд»), товариства з обмеженою відповідальністю «Капрі-2000» (далі – ТОВ «Капрі-2000), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, – ОСОБА_1, ОСОБА_2, про стягнення солідарно коштів, в с т а н о в и л и: У листопаді 2014 року ПАТ «Банк Форум» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як кредитором і ТОВ «Капрі-Альфа», ТОВ «Капрі-Бетта», ТОВ «Капрі-Косметик», ТОВ «Капрі-Трейд», ТОВ «Капрі-2000» як позичальниками укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії. Кредитор умови договору виконав та перерахував позичальникам передбачені договором кредитні кошти. Натомість позичальники порушили умови цього договору: не сплачували проценти за користування кредитом із березня 2014 року та не здійснили погашення заборгованості за кредитом до 21 серпня 2014 року. ПАТ «Банк Форум» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 14 335 388, 22 грн, яка складається із: – заборгованості ТОВ «Капрі-Альфа» у сумі 2 344 059,94 грн, зокрема 2 093 000 грн простроченої заборгованості за кредитом, 213 543,34 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 37 516,60 грн пені за простроченим кредитом і процентами; – заборгованості ТОВ «Капрі-Бетта» в розмірі 3 963 398,87 грн, зокрема 3 538 900 грн простроченої заборгованості за кредитом, 361 064,77 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 63 434,10 грн пені за простроченим кредитом і процентами; – заборгованості ТОВ «Капрі-Косметик» у розмірі 1 867 520,31 грн, зокрема 1 667 500 грн простроченої заборгованості за кредитом, 170 130,70 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 29 889,61 грн пені за простроченим кредитом і процентами; – заборгованості ТОВ «Капрі-Трейд» у розмірі 4 816 466,42 грн, зокрема 4 300 600 грн простроченої заборгованості за кредитом, 438 779,01 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 77 087,41 грн пені за простроченим кредитом і процентами; – заборгованості ТОВ «Капрі-2000» у розмірі 1 343 942,68 грн, зокрема 1 200 000 грн простроченої заборгованості за кредитом, 122 432,90 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 21 509,78 грн пені за простроченим кредитом і процентами. Відповідачі проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на вжиття всіх залежних від них заходів для своєчасного погашення кредиту. Кредитний договір передбачає списання кредитором із будь-яких рахунків позичальників коштів на погашення кредиту; на момент введення тимчасової адміністрації в банку на рахунках відповідачів було достатньо коштів для погашення процентів за користування кредитом, проте кредитор передбаченого договором списання не здійснив, унаслідок чого утворилася заборгованість за процентами. З метою забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором між кредитором та третьою особою укладено договір застави майнових прав за договорами банківського вкладу; оскільки позивач письмово від отримання права вимоги не відмовився, до нього перейшло право вимоги на грошові кошти за договором банківського вкладу, тому зобов’язання відповідачів за кредитним договором припинено. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін. У заяві про перегляд із підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Банк Форум» просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 13 липня 2016 року у справі № 3-519гс16. На обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 915/1500/14, від 28 квітня 2015 року у справі № 924/1757/14, від 18 травня 2015 року у справі № 915/1499/14, від 23 липня 2015 року у справі № 910/23126/14, від 30 березня 2016 року у справі № 915/1079/15 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13 липня 2016 року у справі №160/597/15-ц, у яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судом встановлено, що 18 жовтня 2013 року між ПАТ «Банк Форум» як Кредитором та відповідачами як Позичальниками укладено кредитний договір № 1-0013/13/40-КL (далі – Кредитний договір), за умовами якого кредитор на умовах, визначених цим Договором, відкриває відновлювальну кредитну лінію, у рамках якої надає Позичальникам кредитні кошти (далі – Кредит) окремими частинами (далі – Вибірки), на засадах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у межах визначеної цим Договором (п. 1.2) граничної суми коштів, а Позичальники зобов’язуються вчасно погашати Кредитору заборгованість за Кредитом, а також сплачувати на користь Кредитора проценти та комісії в розмірі, у строки (терміни) та на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1). Згідно з п. 1.4 Кредитного договору кінцевий термін, до настання якого (включно) здійснюється надання Кредиту та має бути повністю погашено заборгованість за Кредитом, установлюється 21 серпня 2014 року. Пунктом 1.5.2 Кредитного договору сторони погодили, що в якості забезпечення виконання зобов’язань Позичальників за цим Договором Кредитор укладає договори застави із ОСОБА_1 щодо майнових прав (коштів), а саме: грошових коштів у доларах США в загальній сумі не менше 1 700 000,00 доларів США, що розміщені на рахунках, відкритих у Кредитора. Порядок надання Кредиту визначено п. 2.3 Кредитного договору, відповідно до якого Кредит надається шляхом перерахування Кредитором коштів із відповідного (-их) внутрішньобанківського (-их) позичкового (-их) рахунку (-ів) на поточний рахунок Позичальника, відкритий у Кредитора, у сумі, яку буде зазначено в Заявці на отримання Вибірки, зразок якої наведено в додатку 1 до Кредитного Договору. Пунктом 7.2 Кредитного договору передбачено, що при настанні випадку порушення зобов’язань Кредитор, на свій розсуд, має право вчинити певні дії, зокрема звернути стягнення на передане йому в заставу майно згідно з п. 1.5 цього Договору та задовольнити за його рахунок свої вимоги за цим Договором. Пунктом 8.7 Кредитного договору передбачено, що Позичальники за цим Договором є солідарними боржниками. 30 вересня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено Договір банківського вкладу НОМЕР_1 – сума депозиту 200 000,00 доларів США, строк розміщення депозиту з 30 вересня 2013 року по 5 жовтня 2014 року (включно). 18 жовтня 2013 року між позивачем як заставодержателем та ОСОБА_1 як заставодавцем укладено Договір застави НОМЕР_2 (майнових прав вимоги за договором банківського вкладу), предметом застави за яким є право вимоги отримання грошових коштів у сумі 200 000,00 доларів США, розміщених на рахунку в ПАТ «Банк Форум» за Договором банківського вкладу НОМЕР_1 від 30 вересня 2013 року. 21 жовтня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено Договір банківського вкладу НОМЕР_3 – сума депозиту 1 100 000,00 доларів США, строк розміщення депозиту з 21 жовтня 2013 року по 26 жовтня 2014 року (включно). 21 жовтня 2013 року між позивачем як заставодержателем та ОСОБА_1 як заставодавцем укладено Договір застави НОМЕР_4 (майнових прав вимоги за договором банківського вкладу), предметом застави за яким є право вимоги отримання грошових коштів у сумі 1 100 000,00 доларів США, розміщених на рахунку в ПАТ «Банк Форум» за договором банківського вкладу НОМЕР_3 від 21 жовтня 2013 року. 22 жовтня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено Договір банківського вкладу НОМЕР_5 – сума депозиту 400 000,00 доларів США, строк розміщення депозиту з 22 жовтня 2013 року по 27 жовтня 2014 року (включно). 22 жовтня 2013 року між позивачем як заставодержателем та ОСОБА_1 як заставодавцем укладено Договір застави НОМЕР_6 (майнових прав вимоги за договором банківського вкладу), предметом застави за яким є право вимоги отримання грошових коштів у сумі 400 000,00 доларів США, розміщених на рахунку в ПАТ «Банк Форум» за договором банківського вкладу НОМЕР_5 від 22 жовтня 2013 року. Вказані договори застави укладено як засіб забезпечення виконання кредитних зобов’язань позичальників перед кредитором згідно з Кредитним договором. Пунктами 5.1, 5.2 договорів застави сторони погодили, що заставодержатель набуває права задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави у випадку порушення заставодавцем умов цього договору та/або порушення заставодавцем умов Кредитного договору, та/або у разі настання відповідних обставин, що передбачені цим договором та/або Кредитним договором, у тому числі якщо сума наданого кредиту, процентів за користування ним, комісії та можливі неустойки і витрати не будуть погашені у встановлені Кредитним договором строки, а також в інших випадках, передбачених Кредитним договором, цим договором та чинним законодавством України. Порядок звернення стягнення на предмет застави для погашення боргу за Кредитним договором визначається заставодержателем та може здійснюватися на підставі рішення суду в порядку, установленому чинним законодавством України, або в позасудовому порядку, згідно з вимогами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень». Для задоволення вимог заставодержателя сторони домовилися про відступлення заставодавцем права вимоги, що витікає із заставленого права, на користь заставодержателя, зокрема в разі невиконання Позичальником хоча б одного із зобов’язань, передбачених Кредитним договором (у тому числі хоча б одноразового порушення порядку повернення кредиту, хоча б одноразового прострочення сплати процентів), якщо тільки заставодержатель не направить заставодавцю письмову відмову від отримання права вимоги; заставлене за договором застави право вимоги (в розмірі фактичної суми вимог заставодержателя) вважається відступленим заставодержателю без необхідності укладання будь-яких додаткових договорів між сторонами щодо такого відступлення. З моменту відступлення права вимоги на користь заставодержателя останній самостійно здійснює списання сум грошових коштів з вкладного рахунку з метою задоволення своїх вимог (п. 5.3 договорів застави). 18 та 21 жовтня 2013 року між ПАТ «Банк Форум» (Банк) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено Договори про внесення змін № 1 до всіх трьох Договорів банківського вкладу, у п. 2.2.1 яких сторони обумовили, що з метою погашення вимог Банку за Договором кредиту Клієнт доручає Банку здійснювати договірне списання коштів з вкладного (депозитного) рахунку. Договірне списання здійснюється з оформленням Банком відповідного розрахункового документа (меморіальний ордер тощо) без будь-яких додаткових погоджень Клієнта. При договірному списанні за Договором Банк одночасно виступатиме і отримувачем коштів, і банком отримувача. Згідно з довідкою ПАТ «Банк Форум» від 1 грудня 2014 року на ім’я ОСОБА_1 відкрито: – депозитний рахунок в іноземній валюті, згідно з договором банківського вкладу від 21 жовтня 2013 року НОМЕР_3, залишок коштів на рахунку станом на 14 березня 2014 року та 16 травня 2014 року становив 1 100 000 доларів США; – депозитний рахунок в іноземній валюті, згідно з договором банківського вкладу НОМЕР_5 від 22 жовтня 2013 року, залишок коштів на рахунку станом на 14 березня 2014 року та 16 травня 2014 року становив 400 000 доларів США; – депозитний рахунок в іноземній валюті, згідно з договором банківського вкладу НОМЕР_1 від 30 вересня 2013 року, залишок коштів на рахунку станом на 14 березня 2014 року та 16 травня 2014 року становив 200 000 доларів США. Постановою Правління Національного банку України від 13 березня 2014 року № 135 ПАТ «Банк Форум» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду від 14 березня 2014 року № 14 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Форум» із ринку та запроваджено тимчасову адміністрацію з 14 березня 2014 року по 13 червня 2014 року. Прострочена заборгованість відповідачів перед позивачем за Кредитним договором виникла 1 квітня 2014 року – це прострочені проценти за користування кредитом за березень 2014 року і в подальшому простроченими ставали проценти за кожний місяць користування кредитом та суми кредиту із 22 серпня 2014 року, тобто із наступного дня після дати, установленої в Кредитному договорі. До 1 квітня 2014 року прострочена заборгованість відповідачів була відсутня. 31 березня 2014 року відповідачі звернулися до ПАТ «Банк Форум» із заявами про перерахування коштів з їх поточних рахунків у цьому банку на погашення процентів за користування кредитом, посилаючись на встановлене в Кредитному договорі доручення клієнта здійснювати Банком договірне списання коштів із поточного рахунку на погашення боргу за Кредитним договором. Станом на 14 березня 2014 року (тобто на день введення тимчасової адміністрації) на рахунках у відповідачів знаходилися кошти в загальній сумі 2 134 457,96 грн. 16 червня 2014 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 49 про початок ліквідації ПАТ «Банк Форум» із 16 червня 2014 року на підставі постанови Правління Національного банку України від 13 червня 2014 року № 355 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Форум». Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 травня 2015 року № 106 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Форум» на 1 рік до 16 червня 2016 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2016 року № 840 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Форум» на два роки до 15 червня 2018 року включно. Уповноваженою особою Фонду ОСОБА_1 включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредиторські вимоги на суму 20 499 274,08 грн включено до четвертої черги. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позивачем фактично реалізовано право застави шляхом переходу права вимоги грошових коштів на користь позивача за договорами банківського вкладу, укладеними із ОСОБА_1, що призвело до задоволення вимог позивача за Кредитним договором. Право вимоги коштів за банківськими вкладами перейшло до банку відповідно до договорів застави автоматично після порушення Позичальниками зобов’язань за Кредитним договором. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що набуття банком права на депозитні вклади ОСОБА_1 призвело до поєднання боржника і кредитора в одній особі. Разом із тим, як вбачається із наданої для порівняння копії ухвали у справі № 160/597/15-ц, суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 до товариства та банку про визнання виконаним зобов’язання за кредитним договором і визнання за ОСОБА_6 права кредитора. Рішення мотивовано тим, що умови договорів застави майнових прав на грошові кошти, розміщені на вкладному рахунку (з дорученням здійснювати договірне списання на погашення заборгованості за кредитним договором), та відступлення права вимоги на грошові кошти за договором банківського вкладу надають банку право одержати кошти для погашення кредиторської заборгованості за рахунок заставного майна, але не зобов’язують їх одержувати саме за рахунок цього майна; позивачем не надано доказів погашення кредиту за рахунок заставного майна; судових рішень про звернення стягнення на заставне майно судами не ухвалювалося. У справі № 915/1079/15 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення первісного позову банку до товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором та про відмову в задоволенні зустрічного позову товариства до банку про визнання зобов’язання з повернення кредитних коштів припиненим. Задовольняючи первісний позов, суди виходили із неналежного виконання товариством зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди виходили із того, що між банком та ОСОБА_4 на забезпечення виконання кредитного договору укладено договір застави майнових прав за договором банківського вкладу, проте передбачення в договорі застави порядку звернення стягнення на предмет застави за договором про відступлення права вимоги не свідчить про припинення зобов’язання щодо погашення кредитної заборгованості, оскільки звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договору; предметом договору застави не були питання припинення зобов’язань боржника; положення ст. 606 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) щодо поєднання кредитора та боржника в одній особі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У справі № 915/1500/14 суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про задоволення позову банку до товариства про стягнення заборгованості за договором банківського рахунку (послуг із розрахунково-касових операцій) з огляду на те, що із введенням тимчасової адміністрації в банку останній не має права самостійно списати кошти з рахунку відповідача на підставі положень договору. Щодо посилань відповідача на неналежне виконання банком умов банківського рахунку, яке полягало у відмові у виконанні розпоряджень щодо перерахування сум із цього рахунку, суд зазначив, що після запровадження тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема за майновими зобов’язаннями, які здійснюються виключно в межах процедури ліквідації банку. У справі № 924/1757/14 за позовом банку до приватного підприємства про стягнення заборгованості за договором банківського рахунку суд касаційної інстанції скасував судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке рішення суд мотивував тим, що судами не враховано положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та договору банківського рахунку, якими передбачено право банку, а не обов’язок на договірне списання коштів із рахунку клієнта. Разом із тим, здійснення банком операцій з коштами на рахунку клієнта обмежено у зв’язку із введенням тимчасової адміністрації та під час ліквідації банку. У справі № 915/1499/14 за позовом банку до товариства про стягнення заборгованості за обслуговування рахунку суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, дійшов висновків, аналогічних висновкам у справах № 915/1500/14, № 924/1757/14. У справі № 910/23126/14 за позовом банку до товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову. Такого висновку суди дійшли з огляду на те, що зобов’язання за кредитним договором із повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування не були виконані ні відповідачем як позичальником, ні третьою особою як поручителем відповідача. Договірне списання грошових коштів з поточного рахунку поручителя в рахунок погашення заборгованості позичальника, передбачене договором поруки, є правом банку, а не обов’язком, яке банк не міг реалізувати ні під час тимчасової адміністрації з огляду на встановлену законом заборону здійснювати списання грошових коштів кредиторів банку під час тимчасової адміністрації, ні під час процедури ліквідації банку, під час якої задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку черговості, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Викладене свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК). За змістом положень ст.ст. 1048, 1049, 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. У справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, і саме обставини та підстави виникнення/погашення, наявності/відсутності цієї заборгованості підлягають з’ясуванню при вирішенні такого спору. Отже, з’ясувавши, що на день введення тимчасової адміністрації, тобто на час виникнення спірних правовідносин, у відповідачів (боржників за спірним кредитним договором) заборгованості перед банком не було, суд дійшов передчасного висновку про фактичне припинення зобов’язань за Кредитним договором у зв’язку із реалізацією права застави шляхом задоволення вимог позивача за Кредитним договором за рахунок майнових прав на грошові кошти за Договорами банківського вкладу. Неправильне застосування судом норм матеріального права полягає в наступному. За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі – Закон у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону на період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності уповноваженій Фонду і діють у визначених нею межах та порядку. Указаним Законом установлено певні особливості та обмеження в діяльності банку з дня запровадження в ньому тимчасової адміністрації та ліквідаційної процедури. Зокрема, ч. 5 ст. 36 Закону встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (ч. 5 ст. 34 зазначеного Закону). Отже, з огляду на викладене суду необхідно було дати належну правовому оцінку тому факту, що уповноваженою особою Фонду заставодавця ОСОБА_1 включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредиторські вимоги на суму 20 499 274,08 грн включено до четвертої черги відповідно до положень Закону щодо погашення кредиторської та дебіторської заборгованості банку під час здійснення ліквідаційної процедури. Крім того, згідно зі ст. 572 ЦК в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Аналогічні положення містяться у ст.ст. 1, 19 Закону України «Про заставу». З урахуванням вказаної норми закону суду необхідно було дати належну правову оцінку положенням п. 7.2 Кредитного договору, п.п. 5.1, 5.2 Договорів застави щодо права, а не обов’язку банку звернути стягнення на предмет застави в разі порушення позичальниками умов Кредитного договору та щодо можливості задоволення Кредитором своїх вимог одним зі способів на його вибір. Тобто звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договору в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 липня 2016 року у справі № 3-519гс16. Отже, у справі, що розглядається, суд зазначених положень не врахував та дійшов передчасного висновку про можливість реалізації банком права на заставлене майно шляхом списання грошових коштів із депозитних рахунків заставодавця, відкритих у цьому банку, із зарахуванням таких коштів у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором під час здійснення тимчасової адміністрації та процедури ліквідації в банку. Посилання суду першої та апеляційної інстанцій на поєднання боржника та кредитора в одній особі та припинення зобов’язань за Кредитним договором у межах вартості предмета застави не відповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-43цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 3-107гс16 та від 13 липня 2016 року у справі № 3-519гс16. Ураховуючи зазначене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, постановлені у справі, що розглядається, підлягають скасуванню. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32– 34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Водночас відповідно до ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає йому ухвалити нове рішення, а тому справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Черкаської області від 16 червня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 925/2011/14 задовольнити частково. Рішення господарського суду Черкаської області від 16 червня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року скасувати. Справу № 925/2011/14 передати на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко Постанова від 14 грудня 2016 року № 3-1286гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/312EE2D795E633D8C2258097002CFC2D
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., за участю представників: публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» – Герасименка С.В., Голік О.А., товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма сошників плюс» – Петрової І.Г., товариство з обмеженою відповідальністю «Будинок Краусса» – Случа О.В., Національного університету «Львівська політехніка» – Шкелебея О.В., Стельмащука А.В., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» (далі – ПАТ «ЗЛАТОБАНК») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – ФГВФО) на ліквідацію ПАТ «ЗЛАТОБАНК» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року у справі № 910/20978/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРЕНЕРГО» (далі – ТОВ «СОЛАРЕНЕРГО») до ПАТ «ЗЛАТОБАНК», треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, – товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма сошників плюс» (далі – ТОВ «Агрофірма сошників плюс»), товариство з обмеженою відповідальністю «Будинок Краусса» (далі – ТОВ «Будинок Краусса»), Національний університет «Львівська політехніка» (далі – НУ «Львівська політехніка»), про визнання припиненими правовідносин, в с т а н о в и л а: У серпні 2015 року ТОВ «СОЛАРЕНЕРГО» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як позичальником і ПАТ «ЗЛАТОБАНК» як кредитодавцем укладено кредитний договір, заборгованість за яким станом на 12 лютого 2015 року становила 14 252 604,18 доларів США. У забезпечення виконання зобов’язань за цим договором між позивачем і відповідачем укладено договори іпотеки, предметом яких є земельна ділянка та сонячна електростанція зі спорудами. 12 лютого 2015 року між ТОВ «СОЛАРЕНЕРГО» як новим кредитором і третіми особами як первісними кредиторами за участю ПАТ «ЗЛАТОБАНК» як сторони, укладено договори про відступлення права вимоги, за якими позивач набув права вимоги до ПАТ «ЗЛАТОБАНК» на загальну суму 14 252 604,18 доларів США. У заяві від 12 лютого 2015 року позивач повідомив відповідача про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на суму 14 184 914,18 доларів США в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), проте відповідач у задоволенні заяви відмовив, посилаючись на те, що зобов’язання за кредитним договором позивач не виконав, тому відсутні підстави вважати їх припиненими. ТОВ «СОЛАРЕНЕРГО» просило визнати припиненими правовідносини між ним і ПАТ «ЗЛАТОБАНК» за кредитним договором від 21 січня 2013 року № 8/33/13-KLMV і за договорами іпотеки від 18 лютого 2013 року і від 31 липня 2013 року. Рішенням Господарського суду м. Києва від 8 жовтня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2015 року, позов задоволено: визнано припиненими правовідносини між ТОВ «СОЛАРЕНЕРГО» та ПАТ «ЗЛАТОБАНК» за кредитним договором від 21 січня 2013 року № 8/33/13-KLMV та за договорами іпотеки від 18 лютого 2013 року і від 31 липня 2013 року. Постановою Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд із підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «ЗЛАТОБАНК» просить скасувати судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16). В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 11 квітня 2016 року № 914/2246/15, від 27 січня 2016 року у справі № 914/1053/15, від 18 квітня 2016 року у справі № 914/2074/15, від 16 грудня 2015 року у справі № 910/9544/15. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява ПАТ «ЗЛАТОБАНК» не підлягає задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 21 січня 2013 року між ПАТ «ЗЛАТОБАНК» (кредитодавець) і ТОВ «СОЛАРЕНЕРГО» (позичальник) укладено кредитний договір № 8/33/13-KLMV (далі – Кредитний договір). Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору в порядку та на умовах, встановлених цим Кредитним договором і чинним законодавством України, кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору. Пунктом 1.4 Кредитного договору встановлено, що строк дії максимального ліміту заборгованості за кредитною лінією становить 6 місяців. Кінцева дата повернення кредиту – не пізніше 19 липня 2013 року включно. Додатковими договорами до Кредитного договору було внесено зміни, в тому числі продовжено строк користування кредитом до 27 липня 2015 року. Станом на 12 лютого 2015 року заборгованість позивача за Кредитним договором становила 14 252 604,18 доларів США, з яких 13 538 000,00 доларів США – заборгованість з повернення кредитних коштів, 714 604,18 доларів США – заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами. З метою забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань за Кредитним договором між ним і відповідачем було укладено договори іпотеки: – від 18 лютого 2013 року, предметом якої є земельна ділянка площею 34 га, розташована за адресою: Херсонська область, Скадовський район, Лазурненська селищна рада; – від 31 липня 2013 року, предметом якої є сонячна електростанція «Лазурне» та споруди із системами кріплень сонячних модулів, розташовані за адресою: Херсонська область, Скадовський район, с. Лазурне, вул. Приозерна, 1а. 12 лютого 2015 року між позивачем (новий кредитор) і ТОВ «Агрофірма сошників плюс» (первісний кредитор) за участю ПАТ «ЗЛАТОБАНК» (боржник) укладено Договір про відступлення права вимоги № 100 (далі – Договір про відступлення-1). Відповідно до п.п. 1.2–1.3 Договору про відступлення-1 в порядку та на умовах, визначених цим Договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що становить еквівалент 6 465 236,70 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов'язку з повернення залишку коштів у розмірі, що становить еквівалент 6 465 236,70 доларів США. Згідно з п. 1.4 Договору про відступлення-1 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором і боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника згідно з переліком, що додається до цього Договору. Підписанням цього договору ПАТ «ЗЛАТОБАНК» підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в п. 1.3 цього договору, та зобов'язується виконувати свої обов'язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов'язання боржника по відношенню до первісного кредитора (п. 1.7 Договору про відступлення-1). 12 лютого 2015 року між позивачем (новий кредитор) і ТОВ «Будинок Краусса» (первісний кредитор) за участю ПАТ «ЗЛАТОБАНК» (боржник, банк) укладено Договір про відступлення права вимоги (далі – Договір про відступлення-2). За змістом Договору про відступлення-2 банк має певні зобов'язання з повернення грошових коштів згідно з договорами, що зазначені нижче, на загальну суму 2 528 869,61 доларів США, 82 762 615,83 грн (що є еквівалентом 3 271 365,92 доларів США), 158 245,45 євро (що є еквівалентом 178 769,88 доларів США), 217 516,90 російських рублів (що є еквівалентом 3 323,60 доларів США): наведено перелік договорів банківського рахунка, про відкриття поточного рахунка та надання і використання платіжної картки, банківського вкладу, укладені між банком і фізичними та юридичними особами. Права вимоги до банку за цими договорами на загальну суму, еквівалентну 5 982 329,01 доларів США, передані/відступлені відповідними особами-кредиторами (клієнтами, вкладниками) банку на користь ТОВ «Будинок Краусса» за договорами про відступлення права вимоги (цесії), укладеними 11–12 лютого 2015 року за участю ПАТ «ЗЛАТОБАНК». Згідно з п. 1.5 Договору про відступлення-2 підписанням цього договору банк підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірах, зазначених в абзаці (А) преамбули цього договору та зобов'язується виконувати свої обов'язки за договорами банківського рахунка на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов'язання боржника по відношенню до первісного кредитора. 12 лютого 2015 року між позивачем (новий кредитор) і НУ «Львівська політехніка» (первісний кредитор) за участю ПАТ «ЗЛАТОБАНК» (боржник) укладено Договір про відступлення права вимоги № 102 (далі – Договір про відступлення-3). Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 Договору про відступлення-3 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що становить еквівалент 1 805 038,47 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов'язку з повернення залишку коштів у розмірі, що становить еквівалент 1 805 038,47 доларів США. Згідно з п. 1.4 Договору про відступлення-3 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором і боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором із клієнтами боржника, згідно з переліком, що додається до цього договору. Підписанням цього договору ПАТ «ЗЛАТОБАНК» підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в п. 1.3 цього договору, та зобов'язується виконувати свої обов'язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов'язання боржника по відношенню до первісного кредитора (п. 1.7 Договору про відступлення-3). Усього за цими трьома договорами відступлено право вимоги грошових коштів на суму, еквівалентну 14 252 604,18 доларам США. У заявах від 12 лютого 2015 року № 12 та № 12-1 позивач повідомив відповідача про зарахування однорідних грошових вимог у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. Відповідно до заяви № 12-1 позивач на підставі п. 1.2 Кредитного договору заявив про дострокове повне погашення поточної заборгованості шляхом зарахування заборгованості відповідача в рахунок погашення своєї заборгованості за Кредитним договором. ПАТ «ЗЛАТОБАНК» у листі від 13 лютого 2015 року № 911 повідомило ТОВ «СОЛАРЕНЕРГО» про те, що станом на 12 лютого 2015 року зобов'язання за Кредитним договором останнім не виконано, у зв'язку з чим відсутні будь-які правові підстави вважати їх припиненими. Постановою Правління Національного банку України від 13 лютого 2015 року № 105 ПАТ «ЗЛАТОБАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних і 14 лютого 2015 року ФГВФО прийнято рішення № 30 про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «ЗЛАТОБАНК» з 14 лютого 2015 року. 12 травня 2015 року Правління Національного банку України прийняло постанову № 310 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ЗЛАТОБАНК». Процедуру ліквідації розпочато з 18 год. 00 хв. 13 травня 2015 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що: – із набуттям позивачем прав вимог до відповідача за Договорами про відступлення-1, 2, 3 між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договорів банківських рахунків/вкладів, які мають майново-грошовий характер, а відтак, у цьому випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження коштами, розміщеними на відповідних рахунках, на загальну суму 14 252 604,18 доларів США (при цьому суд послався на висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року у справі № 3-34гс15); – зобов'язання позивача перед відповідачем за кредитним договором і відповідача перед позивачем за договорами про відступлення права вимоги є зустрічними, однорідними, строк виконання яких настав або визначений моментом пред'явлення вимоги, у зв'язку з чим позивачем правомірно було реалізовано передбачене ст. 601 ЦК право та направлено на адресу банку відповідну заяву про зарахування таких зустрічних однорідних вимог у сумі 14 252 604,18 доларів США, з огляду на те, що і грошове зобов'язання позивача за Кредитним договором перед відповідачем у розмірі 14 252 604,18 доларів США було припинено в силу приписів ст. 601 ЦК; – вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог отримано банком до запровадження тимчасової адміністрації, а отже, посилання банку на неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог є безпідставним; – іпотека має похідний характер від основного зобов'язання та є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, та в силу ст. 17 Закону України «Про іпотеку» припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. У наданій для порівняння постанові у справі № 914/2246/15 за позовом про визнання іпотеки припиненою з підстав припинення основного зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог суд касаційної інстанції скасував судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з такого. Предметом спору є вимога позивача про припинення іпотеки внаслідок припинення основного зобов'язання, а тому при вирішенні справи слід належним чином дослідити факт припинення основного зобов'язання та, відповідно, усіх обов'язків сторін за ним, чого суди не виконали. З метою належного застосування ст. 601 ЦК необхідно перевірити відповідні розрахунки та розмір зобов’язань, у тому числі з метою встановлення ідентичності (однаковості) зарахованих боржником сум (тіло кредиту та проценти) фактичному (реальному) розміру заборгованості (тіло кредиту та проценти) на дату їх зарахування; встановити настання строку виконання зобов’язань; встановити обставини повідомлення первісним кредитором банка про відступлення своїх прав за договором банківського вкладу іншій особі. Аналогічних висновків суд касаційної інстанції дійшов у справах № 914/1053/15, № 914/2074/15, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову про зобов’язання вчинити певні дії та визнання застави припиненою і направляючи справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою встановлення фактичних обставин справ (встановлення сум грошових коштів, розміщених на рахунку особи, яка здійснила відступлення права вимоги, строків виконання зобов’язань, наявності факту прострочення кредитного договору, курсу валют для визначення розміру зобов’язань). У справі № 910/9544/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фросбі-М» до ПАТ «ЗЛАТОБАНК» про визнання зобов’язання за кредитним договором припиненим зарахуванням зустрічних однорідних вимог суд касаційної інстанції скасував судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з такого. Судами належним чином не перевірено настання строку виконання зобов’язань за кредитним договором; не досліджено та не надано правової оцінки обставинам набуття чи ненабуття позивачем прав вимоги за договорами банківського вкладу (договорами депозиту); не встановлено дати припинення зобов’язань у зв’язку з їх зарахуванням на підставі ст. 601 ЦК з огляду на положення законодавства про недопущення зарахування зустрічних однорідних вимог після введення тимчасової адміністрації в банку, що може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів; не з’ясовано обставини щодо наявності заяв фізичних осіб, які відступили своє право вимоги, про дострокове повернення депозитів. Зі змісту зазначених судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, та у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, суд встановив різні фактичні обставини та прийняв відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Так, у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, суд касаційної інстанції, направляючи справи на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із неможливості вирішення спорів і застосування положень ст. 601 ЦК до спірних правовідносин у зв’язку з необхідністю встановити обставини, які мають значення для їх правильного вирішення. У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) за позовом про припинення правовідносин за кредитним договором, договорами іпотеки та поруки зарахуванням зустрічних однорідних вимог за рахунок відступлених прав вимоги викладено висновок про те, що за договором банківського рахунка грошове зобов’язання банку перед клієнтом (власником рахунка) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму (ст.ст. 1066, 1068, 1071 ЦК). Таким чином, укладення лише договору відступлення права вимоги між підприємством і фізичною особою не призвело до виникнення грошового зобов’язання банку перед підприємством на суму коштів, розміщених на рахунку (ст.ст. 514, 515, 601 ЦК). Поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливість зміни власника рахунка не передбачено Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492. Аналіз висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки у справі № 910/20978/15 договори відступлення права вимоги укладено між ТОВ «СОЛАРЕНЕРГО» та юридичними особами за участю ПАТ «ЗЛАТОБАНК», яке підтвердило факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнало відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному цими договорами, та зобов'язався виконувати свої обов'язки за правочинами на користь нового кредитора. Таких обставин у справі № 3-174гс16 встановлено не було. За усталеною судовою практикою Верховного Суду України щодо застосування положень ст.ст. 111-14–111-26 ГПК заява про перегляд судового рішення з підстав, встановлених п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК, може бути подана за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Ураховуючи викладене, обставини, на які посилається заявник в обґрунтування заяви про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 ГПК для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року, не знайшли свого підтвердження. Згідно з ч. 1 ст. 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. З огляду на викладене заява ПАТ «ЗЛАТОБАНК» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року задоволенню не підлягає. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, ст.ст. 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Відмовити у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року у справі № 910/20978/15. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 111-16 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 30 листопада 2016 року № 3-773гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BAB505195C729C0DC22580880026F0C6
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Барбари В.П., Колесника П.І., Берднік І.С., Потильчака О.І., Ємця А.А., за участю представників: позивача - Лавриненко К.Л., Гаврилюк О.О., відповідача – Шевченко А.І., Верхотурова О.О., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі – ПАТ «ВіЕйБі Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 27 травня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 26 січня 2016 року у справі № 910/5748/15-г за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «ВіЕйБі Банк» до публічного акціонерного товариства «Компанія Росток» (далі – ПАТ «Компанія Росток») про стягнення коштів, в с т а н о в и л а: У березні 2015 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_1 звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як кредитодавцем і ПАТ «Компанія Росток» як позичальником укладено кредитний договір про надання кредиту у формі поновлювальної кредитної лінії з наступними змінами. Кредитор умови договору виконав і перерахував позичальникові передбачені договором кредитні кошти. Натомість позичальник порушив умови цього договору щодо порядку та строків сплати заборгованості за кредитом і процентів за користування кредитними коштами. Позивач просив стягнути з ПАТ «Компанія Росток» на свою користь 870 000,00 грн заборгованості за кредитом, 38 500,49 грн заборгованості за процентами, 816,58 грн пені за несвоєчасну сплату процентів, 230,98 грн – 3 % річних, 1 520,43 грн інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів, 19,20 грн інфляційних збитків за несвоєчасну сплату комісії. ПАТ «Компанія Росток» проти позову заперечувало та просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що на виконання його зобов’язань за кредитним договором між кредитодавцем (заставодержатель) та фізичною особою ОСОБА_2 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на грошові кошти, які знаходяться на рахунку останнього в ПАТ «ВіЕйБі Банк». Крім того, між фізичною особою ОСОБА_2 як кредитором і ПАТ «ВіЕйБі Банк» як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги (з відкладальною обставиною) на зазначені грошові кошти. Відкладальною обставиною визначено невиконання ПАТ «Компанія Росток» зобов’язань за кредитним договором, з настанням якої до нового кредитора переходить право вимоги, що належить кредитору. Оскільки така відкладальна обставина настала, до ПАТ «ВіЕйБі Банк» перейшло право вимоги на заставлені грошові кошти, за рахунок яких здійснено погашення заборгованості ПАТ «Компанія Росток», а зобов’язання позичальника виконано у повному обсязі. Рішенням Господарського суду м. Києва від 27 травня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 26 січня 2016 року постанову апеляційного суду залишено без змін. У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст.ст. 601, 606 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ст. 23 Закону України «Про заставу», ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 25 березня 2015 року у справі № 910/13889/14, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г та від 30 березня 2016 року у справі № 915/1079/15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб’єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судом встановлено, що 10 червня 2008 pоку між відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк (перейменовано на ПАТ «ВіЕйБі Банк») як кредитодавцем і закритим акціонерним товариством «Компанія Росток» (перейменовано на ПАТ «Компанія Росток») як позичальником укладено кредитний договір № 34 (далі – Кредитний договір) із наступними змінами, які було оформлено додатковими угодами та договорами про внесення змін (№№ 1–12). Згідно з п. 1.1 Кредитного договору банк зобов'язався надати позичальникові у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 870 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17,75 % річних (п. 1.1.3 Кредитного договору у редакції Договору про внесення змін від 21 березня 2011 року № 7). Термін остаточного повернення кредиту – 5 червня 2015 року (п. 1.1.2 Кредитного договору у редакції Договору про внесення змін від 6 червня 2014 року № 12). Відповідно до пункту 3.3 Кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати кредитодавцю проценти та комісії на умовах, визначених цим договором. Згідно з п. 2.8 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди від 31 березня 2010 року № 4) позичальник зобов'язався сплачувати проценти, нараховані за місяць, не пізніше 15 календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані. Відповідно до п. 4.3 Кредитного договору у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в національній валюті України у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3 цього договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення виконання, за реквізитами та у день, вказаними кредитодавцем. На виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачеві 870 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. За змістом п. 2.11 Кредитного договору сторони передбачили, що в разі наявності у позичальника простроченої більше 5 (п'яти) банківських днів заборгованості за траншами/кредитом, нарахованими процентами та комісіями, передбаченими цим договором, банк має право призупинити надання траншів/кредиту та вимагати дострокового погашення заборгованості за цим договором у повному обсязі. Листом від 9 лютого 2015 року № 31/2-1820 позивач звернувся до відповідача з вимогою про дострокове погашення кредиту за Кредитним договором, зокрема позивач вимагав достроково, протягом 30-ти календарних днів від дати отримання вимоги, погасити кредит у сумі 870 000,00 грн, заборгованість за процентами у сумі 38 500,49 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів за кредитом у сумі 816,58 грн, 3 % річних у сумі 230,98 грн, інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів у сумі 1 520,43 грн, інфляційні збитки за несвоєчасну сплату комісії у сумі 19,20 грн. Вимогу направлено на адресу відповідача 11 лютого 2015 року. Згідно з п. 1.3 Кредитного договору в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат виступає застава. Відповідно до п. 1.3.2 Кредитного договору умови передачі майна у заставу та звернення стягнення на заставлене майно регулюються нормами чинного законодавства України і відповідним договором застави/поруки/іпотеки. Кредитодавець має право звернути стягнення на предмет застави у разі неповернення позичальником кредиту в обумовлений цим договором строк, несплати процентів, комісій, штрафних санкцій згідно з умовами цього договору (п. 3.2.7 Кредитного договору). 21 березня 2011 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодержатель) і громадянином України ОСОБА_2 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав НОМЕР_1 (далі – Договір застави). За змістом п. 1.1 Договору застави (зі змінами, внесеними Договором про внесення змін від 6 червня 2014 року № 5) у забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором з усіма наступними змінами та доповненнями до нього, згідно з яким позичальнику надано кредит у формі, визначеній умовами Кредитного договору, в сумі 870 000,00 грн строком користування до 5 червня 2015 року, зі сплатою процентів за ставкою 17,75 % річних від суми кредиту, а також у забезпечення всіх інших виплат та штрафних санкцій, визначених у Кредитному договорі та в цьому договорі, заставодавець надає заставодержателю в заставу майнові права на грошові кошти в сумі 2 500 000,00 грн, що знаходяться на рахунку НОМЕР_2, відкритому у ПАТ «ВіЕйБі Банк» та належать заставодавцю на підставі договору банківського вкладу «Строковий» НОМЕР_3 (в національній валюті України) від 21 березня 2011 року (далі – Договір банківського вкладу), укладеного між ПАТ «ВіЕйБі Банк» і заставодавцем. Пунктом 1.4 Договору застави встановлено укладення між заставодавцем та заставодержателем договору відступлення права вимоги з відкладальною обставиною, якою є повне або часткове невиконання позичальником умов Кредитного договору або заставодавцем Договору застави. Пунктами 4.1–4.3 Договору застави передбачено право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави на його вибір шляхом позасудового врегулювання або за рішенням суду. Здійснюючи позасудове звернення стягнення та реалізацію майнових прав, що є предметом застави, заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави на свій вибір: звернути стягнення на предмет застави в позасудовому порядку шляхом прийняття у власність відступлених майнових прав у порядку, передбаченому чинним законодавством про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, цим договором і Договором відступлення права вимоги; або здійснити договірне списання грошових коштів, розміщених на вкладному рахунку заставодавця відповідно до Договору банківського вкладу, на свою користь та направити зазначені грошові кошти на пограшення зобов’язань і витрат, передбачених п. 1.1 цього Договору застави. Право заставодержателя на договірне списання виникає в момент виникнення у нього права звернення стягнення на предмет застави. 21 березня 2011 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» (новий кредитор) і громадянином України ОСОБА_2 (кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги НОМЕР_4 (далі – Договір відступлення права вимоги), за умовами якого (п. 1.1) кредитор, керуючись ст.ст. 212, 512–519 ЦК, відступає новому кредитору право вимоги (з відкладальною обставиною) на грошові кошти за Договором банківського вкладу, укладеним між ПАТ «ВіЕйБі Банк» і ОСОБА_2 (вкладник), у сумі заборгованості ПАТ «ВіЕйБі Банк» за Договором банківського вкладу. Відповідно до п. 1.1.1 Договору відступлення права вимоги на момент укладення цього договору розмір права вимоги, що відступається, становить 2 500 000,00 грн. Згідно з п. 1.1.2 Договору відступлення права вимоги на момент укладення цього договору майнові права, що полягають у праві грошової вимоги суми вкладу за Договором банківського вкладу, зазначеному в п. 1.1 цього договору, передано кредитором у заставу відповідно до Договору застави. Відповідно до п. 1.2 Договору відступлення права вимоги відкладальною обставиною в розумінні цього договору є невиконання зобов'язань ПАТ «Компанія Росток» за Кредитним договором та/або заставодавцем за Договором застави. Із моменту настання відкладальної обставини, зазначеної в п. 1.2 Договору відступлення права вимоги, до нового кредитора переходить право вимоги, що належить кредитору, визначене в п. 1.1 цього договору (п. 1.3). Постановою Правління Національного Банку України від 20 листопада 2014 року № 733 ПАТ «ВіЕйБі Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 листопада 2014 року № 123 з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію в цьому банку. На підставі постанови Правління Національного Банку України від 19 березня 2015 року № 188 та рішення дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2015 року № 63 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк», строк здійснення якої було продовжено рішенням дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 лютого 2016 року № 213 до 19 березня 2018 року включно. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що зобов'язання відповідача за Кредитним договором було забезпечено договором застави майнових прав на грошові кошти за Договором банківського вкладу, письмової відмови від отримання права вимоги банк заставодавцю не надсилав. Таким чином, у порядку реалізації предмета застави згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про заставу» майнові права на грошові кошти за Договором банківського вкладу на підставі Договору відступлення права вимоги перейшли до позивача, що призвело до припинення зобов'язань відповідача за Кредитним договором і фактичної реалізації права застави шляхом задоволення вимог позивача в сумі 911 087,68 грн. Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що виникнення заборгованості у відповідача перед позивачем на суму 911 087,68 грн за Кредитним договором свідчить про фактичний перехід права вимоги грошових коштів за Договором банківського вкладу в сумі 2 500 000,00 грн на користь позивача. Припинення зобов'язань за Договором банківського вкладу відбулося шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі згідно ст. 606 ЦК. Право на заставу реалізовано шляхом задоволення вимог позивача за Кредитним договором за рахунок майнових прав на грошові кошти за Договором банківського вкладу. Сторонами погоджено, що звернення стягнення на предмет застави може здійснюватися у позасудовому порядку та що укладення (підписання) додаткових документів для підтвердження звернення стягнення на предмет застави та його реалізації не потрібно. Оскільки обтяжувачем об’єкта обтяження у цій справі є виключно ПАТ «ВіЕйБі Банк», немає необхідності надсилати письмове повідомлення від банку до боржника про свій намір набути на свою користь право грошової вимоги, як це передбачено ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». За Договором застави та Кредитним договором позивач отримав задоволення своїх вимог на підставі ст. 572, ч. 1 ст. 598, ст. 606 ЦК, а не ст. 601 ЦК. Із такими висновками погодився й суд касаційної інстанції. Разом із тим, як вбачається із наданої для порівняння копії постанови у справі № 915/1079/15 за позовом банку до товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом товариства до банку про визнання зобов’язання з повернення кредитних коштів припиненим, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову. Судові рішення мотивовано тим, що до цих правовідносин не може бути застосовано положення ст. 606 ЦК, оскільки не відбулося поєднання боржника і кредитора в одній особі. Передбачення у договорі застави порядку звернення стягнення на предмет застави за договором про відступлення права вимоги не свідчить про наявність підстав вважати припиненим зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості, оскільки звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюються з урахуванням вимог законодавства та умов договору у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Предметом договору застави не були питання припинення зобов'язання боржника. Зазначений договір передбачає право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави та підстави і порядок такого звернення. У наданій для порівняння справі № 910/13889/14 за позовом товариства до банку про визнання зобов’язання із повернення кредитних коштів припиненим суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов, виходили із того, що: товариство не виконало зобов'язань за кредитним договором; письмова відмова банку від отримання права вимоги за договором застави відсутня; у вимозі банк повідомив про негайне її виконання, у зв'язку з чим право вимоги вважається відступленим заставодержателю у день отримання такої вимоги (згідно з договором застави). До банку (заставодержателя) перейшло право вимоги грошових коштів, які були забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором, а оскільки за змістом договору заставодержатель самостійно здійснює списання сум із вкладного рахунка, зобов'язання позивача за кредитним договором із повернення кредитних коштів є припиненим. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, оскільки ними не з'ясовано: чи виконано сторонами договору застави вимоги Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яким чином умовами договору врегульовано процедуру звернення стягнення на предмет застави, який порядок і послідовність дій передбачено договором для звернення стягнення на предмет застави, чи було внесено відомості щодо предмета застави та звернення стягнення на нього до Державного реєстру відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, чи повідомляв відповідач позивача про звернення стягнення на майнові права відповідно до вимог закону. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій не перевірили доводів відповідача стосовно того, що право звернення стягнення на предмет застави є саме його правом, а не обов'язком, і у випадку його реалізації потребує певної послідовної сукупності дій, чого не відбулося у даному випадку у зв'язку з тим, що відповідач цим своїм правом не скористався. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Загальні підстави припинення зобов’язань визначено у ст. 598 ЦК, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначено також ст. 202 Господарського кодексу України (далі – ГК), за змістом якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 606 ЦК зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Аналогічну норму викладено у ч. 2 ст. 204 ГК, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що наведена у ст. 606 ЦК підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін. Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної у законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватися для юридичних осіб – у разі реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням; для фізичних осіб – у випадку спадкового правонаступництва у разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки. Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку із цим і припиняється правовідношення. З урахуванням викладеного положення ст. 606 ЦК мають застосовуватися судом у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме у такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-43цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 3-107гс16. У справі, яка розглядається, поєднання боржника і кредитора в одній особі у розумінні приписів ст. 606 ЦК не відбулося, оскільки зобов’язання відповідача перед позивачем за Кредитним договором були забезпечені заставою майнових прав на підставі Договору застави, укладеного між позивачем і третьою особою. Крім того, на підставі Договору відступлення права вимоги третя особа передала позивачеві право вимоги на ці майнові права у разі невиконання відповідачем зобов’язань за Кредитним договором. Тобто у позивача та відповідача, позивача і третьої особи залишаються взаємні зобов’язання за договорами (кредиту, застави, відступлення права вимоги, банківського вкладу), що не може свідчити про припинення зобов’язання з цієї підстави. Ураховуючи викладене, суди дійшли неправильного висновку про наявність підстав для застосування положень ст. 606 ЦК до спірних правовідносин. У справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, і саме обставини та підстави виникнення/погашення, наявності/відсутності цієї заборгованості підлягають з’ясуванню при вирішенні такого спору. Натомість суди дійшли помилкового висновку про припинення зобов’язань за Кредитним договором у зв’язку із фактичною реалізацією права застави шляхом задоволення вимог позивача за Кредитним договором за рахунок майнових прав на грошові кошти за Договором банківського вкладу. Крім того, згідно зі ст. 572 ЦК в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). З урахуванням вказаної норми закону суду необхідно було дати належну правову оцінку положенням п.п. 1.3.2, 3.2.7 Кредитного договору, п.п. 4.1–4.3 Договору застави щодо права, а не обов’язку банку звернути стягнення на предмет застави у разі порушення позичальником умов Кредитного договору та щодо можливості задоволення заставодержателем своїх вимог за рахунок предмета застави одним зі способів на його вибір. Реалізація заставлених майнових прав відбувається у порядку, встановленому, зокрема, законами України «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Про право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави у позасудовому порядку шляхом прийняття у власність відступлених майнових прав у порядку, передбаченому чинним законодавством про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, Договором застави та Договором відступлення права вимоги зазначено і в п. 4.3.1 Договору застави. Тобто, звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договору у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Суд зазначених положень не урахував та не перевірив, чи скористався кредитор (заставодержатель) своїм правом звернення стягнення на предмет застави у порядку, визначеному Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки реалізація такого права потребує певної послідовної сукупності дій. Ураховуючи викладене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, постановлені у справі, що розглядається, підлягають скасуванню. У наданих для порівняння постановах у справах № 910/27271/15, № 910/4339/15-г суд касаційної інстанції, вирішуючи питання про припинення зобов’язання за кредитним договором та про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором відповідно, виходив із відсутності підстав для застосування положень ст. 601 ЦК (щодо припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог) до спірних правовідносин. Відтак, зазначені постанови не є підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у розумінні ст. 11116 ГПК. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32– 34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Водночас відповідно до ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення, а тому справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК. Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 27 травня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 26 січня 2016 року у справі № 910/5748/15-г задовольнити частково. Рішення Господарського суду м. Києва від 27 травня 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 26 січня 2016 рок скасувати. Справу № 910/5748/15-г передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак Постанова від 13 липня 2016 року № 3-519гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/CC3C5A208C3E15E3C2257FF40040F2CD
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Колесника П.І., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., Шицького І.Б., за участю представників: прокуратури України – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” – приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” – приватного виробничого підприємства “Сіріус” – Маковецького Валерія Семеновича – Гнатюка М.М., Цуканової С.Г., Коновала Р.О., Кобець І.В., Макидона М.М., Волянської О.Ю., Беляневич О.А., Атаманової Ю.Є., Дворського М.В., Ляшка М.О., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” (далі – ПАТ “Дельта Банк”) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року у справі № 910/8058/15-г за позовом приватного виробничого підприємтва “Сіріус” (далі – ПрВП “Сіріус”), приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” (далі – ПрАТ “Сіріус-Буд”) до ПАТ “Дельта Банк”, треті особи: ОСОБА_1, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про визнання зобов’язань припиненими, встановила: ПАТ “Дельта Банк” у заяві від 12 лютого 2016 року порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року у справі № 910/8058/15-г із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), та просить скасувати зазначену постанову суду касаційної інстанції, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року, рішення господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року у цій справі та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. У заяві про перегляд постанови ПАТ “Дельта Банк” посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 601 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ “Дельта Банк” надано копії постанов Вищого господарського суду України від 08 червня 2015 року у справі № 922/299/14, від 28 січня 2015 року у справі № 908/1678/14, від 16 грудня 2015 року у справі № 906/607/15 та від 29 вересня 2014 року у справі № 922/299/14. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб’єктом права на звернення до Верховного Суду України обставини, Судова палата у господарських справах дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову є припинення правовідносин, які виникли між ПАТ “Дельта Банк” і ПрВП “Сіріус” на підставі кредитного договору від 14 грудня 2010 року № К-2004187 (далі – Кредитний договір), договору кредитної лінії від 14 грудня 2010 року № ВКЛ-2004187-1 (далі – Договір кредитної лінії), а також на підставі договорів іпотеки та поруки, укладених між ПАТ “Дельта Банк”, ПрВП “Сіріус” і ПрАТ “Сіріус-Буд” у забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПАТ “Дельта Банк” заперечує погашення кредитної заборгованості ПрВП “Сіріус”, проведене відповідно до його заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог за рахунок відступлених права вимоги за договором, укладеним 25 лютого 2015 року між ПрВП “Сіріус”, ПрАТ “Сіріус-Буд” і ОСОБА_1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року позов задоволено. Визнано припиненими правовідносини за Кредитним договором і зобов’язання ПрВП “Сіріус”, які випливають із цього договору. Визнано припиненими правовідносини за Договором кредитної лінії і зобов’язання ПрВП “Сіріус”, які випливають із цього договору. Визнано припиненою іпотеку комплексу згідно з іпотечним договором № К-2004187/S-1, укладеним 14 грудня 2010 року між ПрВП “Сіріус” і ПАТ “Дельта Банк”, у зв’язку з припиненням основного зобов’язання. Визнано припиненою іпотеку нежилого будинку, згідно з іпотечним договором № К-2004187/S-2, укладеним 14 грудня 2010 року між закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”) і ПАТ “Дельта Банк”, у зв’язку з припиненням основного зобов’язання. Визнано припиненою поруку ПрАТ “Сіріус-Буд” за договором поруки № П-2004187-1, укладеним 14 грудня 2010 року між закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”) і ПАТ “Дельта Банк”, у зв’язку з припиненням основного зобов’язання. Зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року. Обґрунтовуючи оскаржувану постанову, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією зі сторін у зобов’язанні, було здійснено в силу положень статті 601 ЦК України та не пов’язано з прийняттям такого зарахування іншою стороною, а випадки, коли таке зарахування не допускається, передбачено положенням статті 602 ЦК України. При цьому, як зазначає Вищий господарський суд України, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, тому заяву слід вважати зробленою, а зобов’язання – припиненими внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог у момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов’язанні. Крім того, Вищий господарський суд України відхилив посилання ПАТ “Дельта Банк” на існування заборони на здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог у зобов’язаннях, стороною яких є неплатоспроможний банк, щодо якого введено тимчасову адміністрацію, оскільки, як було встановлено судом апеляційної інстанції, тимчасову адміністрацію у ПАТ “Дельта Банк” було запроваджено 03 березня 2015 року відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб “Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ “Дельта Банк”, а ПрВП “Сіріус” звернулося з вимогою про зарахування зустрічних однорідних вимог 26 лютого 2015 року, що, на думку суду касаційної інстанції, свідчить про відсутність будь-яких обмежень на час звернення з такою вимогою. У постановах від 08 червня 2015 року у справі № 922/299/14, від 28 січня 2015 року у справі № 908/1678/14, від 16 грудня 2015 року у справі № 906/607/15 та від 29 вересня 2014 року у справі № 922/299/14 Вищий господарський суд України, на думку заявника, дійшов протилежного висновку про застосування норм чинного законодавства України при розгляді аналогічного спору. Наведене свідчить про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права судом касаційної інстанції, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 грудня 2010 року між ПАТ “Дельта Банк” і ПрВП “Сіріус” укладено Кредитний договір, за умовами якого ПрВП “Сіріус” надано кредит в сумі 240 000 000,00 грн, і договір Кредитної лінії, за умовами якого надання кредиту мало здійснюватися окремими частинами з максимальним лімітом заборгованості 15 000 000,00 грн. У забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань позичальника 14 грудня 2010 року між ним і ПАТ “Дельта Банк” укладено іпотечний договір № К-20044187S-1, за яким в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме – комплекс загальною площею 8 940,6 кв. м, розташований за адресою: Черкаська обл., Звенигородський район, с. Водяники, вул. Богдана Хмельницького (Леніна), 2А; іпотечний договір № К-2004187/S-2, укладений між закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”) і ПАТ “Дельта Банк”, відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме – нежилий будинок загальною площею 16 175,3 кв. м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21А; а також договір поруки № П-2004187-1, укладений між ПАТ “Дельта Банк” і закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”). Станом на 25 лютого 2015 року сума заборгованості ПрВП “Сіріус” за договором кредитної лінії № ВКЛ-2004187-1 становила 58 628 816,86 грн, а за кредитним договором № К-2004187 – 419 855 471,08 грн, що підтверджується довідкою ПАТ “Дельта Банк” від 25 лютого 2015 року № 2/01-17/2347. 25 лютого 2015 року між ПрВП “Сіріус”, ПрАТ “Сіріус-Буд” і ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги за договорами банківського рахунка № 9 та № 10, укладеними 11 грудня 2012 року між ОСОБА_1 і ПАТ “Дельта Банк”. За умовами зазначеного договору ОСОБА_1 відступив ПрВП “Сіріус” право вимоги частини коштів на рахунках, відкритих у ПАТ “Дельта Банк”. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26 лютого 2015 року ПрВП “Сіріус” звернулося до ПАТ “Дельта Банк” із повідомленням про відступлення права вимоги та із заявою про перерахування грошових коштів із рахунків ОСОБА_1 у межах суми відступлення права вимоги в рахунок погашення заборгованості ПрВП “Сіріус” за кредитними договорами. Проте ПАТ “Дельта Банк” на таке звернення не відреагувало. Частиною першою статті 601 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Відповідно до статей 514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора. Виходячи із приписів статей 1066, 1068 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунка клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. Із аналізу наведених норм вбачається, що за договором банківського рахунка грошове зобов’язання банку перед клієнтом (власником рахунка) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму. Таким чином, укладення лише договору відступлення права вимоги від 25 лютого 2015 року між ПрВП “Сіріус”, ПрАТ “Сіріус-Буд” і ОСОБА_1 не призвело до виникнення грошового зобов’язання банку перед підприємством на суму коштів, розміщених на рахунку. За умовами договорів банківського рахунка від 11 грудня 2012 року № 9 та № 10 банк відкрив на користь фізичної особи ОСОБА_1 поточні рахунки в національній та іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі – Інструкція), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунка поточні рахунки. Поточний рахунок – це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Виходячи із викладеного, поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією не передбачено. Отже, банк був позбавлений можливості виконувати розпорядження підприємства за поточними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого у підприємства не виникло грошових вимог до банку за поданими заявами про перерахування коштів та видачу готівки. Залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України зазначені положення законодавства не врахував та дійшов передчасного висновку про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі частини першої статті 601 ЦК України. Беручи до уваги наведені обставини, можна дійти висновку, що заява ПАТ “Дельта Банк” підлягає задоволенню, постанову Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року слід скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові ПрВП “Сіріус” і ПрАТ “Сіріус-Буд” відмовити. Відповідно до частини шостої статті 49 ГПК України у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, тому обов’язок зі сплати судового збору покладається на позивачів. Керуючись статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року у справі № 910/8058/15-г скасувати. Прийняти нове рішення, яким у позові приватного виробничого підприємтва “Сіріус” і приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” відмовити. Стягнути з приватного виробничого підприємства “Сіріус” 5 374 грн 20коп (п’ять тисяч триста сімдесят чотири гривні 20 копійок) витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року до Верховного Суду України та 1522 грн (тисяча п’ятсот двадцять дві гривні) за перегляд справи № 910/8058/15-г в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом. Стягнути з приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” 5 374 грн 20коп (п’ять тисяч триста сімдесят чотири гривні 20 копійок) витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року до Верховного Суду України та 1522 грн (тисяча п’ятсот двадцять дві гривні) за перегляд справи № 910/8058/15-г в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий П.І. Колесник Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок О.І. Потильчак І.Б. Шицький Постанова від 6 квітня 2016 року № 3-174гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6083F19AB90E1EC2C2257F990048CC94
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Колесника П.І., Ємця А.А., Потильчака О.І., за участю представника позивача – Шоха С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» (далі – ПАТ «БНК») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «БНК» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 918/314/15 за позовом ПАТ «БНК» до приватного підприємства – фірми «Інтерекопласт» (далі – ППФ «Інтерекопласт»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – ОСОБА_1, про стягнення заборгованості, в с т а н о в и л а: У березні 2015 року ПАТ «БНК» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як кредитором і ППФ «Інтерекопласт» як позичальником укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії з наступними змінами та доповненнями. Кредитор умови договору виконав і перерахував позичальникові передбачені договором кредитні кошти. Натомість позичальник порушив умови цього договору щодо порядку та строків сплати заборгованості за кредитом і процентів за користування кредитними коштами. Після зменшення позовних вимог ПАТ «БНК» просило стягнути з ППФ «Інтерекопласт» на свою користь: – заборгованість за кредитом у розмірі 10 000 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 225 310 630 грн; – заборгованість за процентами в розмірі 64 044 доларів США 41 цент, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 1 442 988,64 грн; – пеню за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 10 310 доларів США 21 цент, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 232 299,99 грн; – пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 1 470 136 доларів США 97 центів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 33 123 748,69 грн; – 3 % річних від простроченої суми процентів у розмірі 1 129 доларів США 20 центів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 25 442,08 грн; – 3 % річних від простроченої суми кредиту в розмірі 100 273 доларів США 97 центів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 2 259 279,14 грн; – штраф за прострочення кредиту в розмірі 500 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 11 265 531,50 грн; – штраф за прострочення процентів у розмірі 3 000 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 67 593 189 грн; – 73 080 грн витрат зі сплати судового збору. ППФ «Інтерекопласт» проти позову заперечувало та просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом не настав, крім того, кредитор відмовив позичальникові у заявках на купівлю іноземної валюти для погашення процентів за договором. ППФ «Інтерекопласт» не несе відповідальності за порушення зобов’язання зі сплати процентів, оскільки підприємство вжило всіх залежних від нього заходів для своєчасного погашення кредиту. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 7 травня 2015 року позов задоволено в повному обсязі. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11 листопада 2015 року, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «БНК» просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 606 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою правління НБУ від 10 серпня 2005 року № 281. В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 21 березня 2012 року у справі № 5024/2339/2011, від 19 січня 2015 року у справі № 922/3316/14, від 4 лютого 2015 року у справі № 922/2964/14, від 23 квітня 2015 року у справі № 910/21437/14, від 15 червня 2015 року у справі № 910/15383/14, від 8 липня 2015 року у справі № 922/4137/14, від 12 серпня 2015 року у справі № 922/583/15, від 20 жовтня 2015 року у справі № 922/3315/14, від 25 листопада 2015 року у справі № 910/9247/15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судом встановлено, що 17 травня 2013 року між ПАТ «БНК» (Кредитор) і ППФ «Інтерекопласт» (Позичальник) укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1.-72ю/2013/2-1 (далі – Кредитний договір) із подальшими змінами та доповненнями (т. 1, а.с. 9–16). Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору Кредитор зобов'язався надати Позичальникові грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (далі – Кредит). Надання Кредиту здійснюється окремими частинами (траншами) зі сплатою 7 % річних у межах максимального ліміту заборгованості до 10 000 000,00 (десяти мільйонів) доларів США 00 центів із кінцевим терміном повернення заборгованості за Кредитом до 14 лютого 2014 року на умовах, визначених Кредитним договором (п. 1.1.1). За змістом п. 1.2 Кредитного договору Кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів. У забезпечення Позичальником своїх зобов’язань за Кредитним договором Кредитор укладає: з Позичальником договір застави майнових прав на отримання грошових коштів (вкладу) на суму не менше 84 000 000,00 грн, розміщених на депозитному рахунку в ПАТ «БНК»; із майновим поручителем ОСОБА_1 – договір застави майнових прав на отримання грошових коштів (вкладу) на суму не менше 4 000 000,00 грн (п. 1.3 Кредитного договору). Видача траншів Кредиту на цілі, визначені п. 1.2 Кредитного договору проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на поточні рахунки Позичальника, відкриті в інших банківських установах із позичкового рахунку № 2062.0.083022.001 у ПАТ «БНК» у межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату оплати (п. 2.1 Кредитного договору). Моментом (днем) надання траншу Кредиту вважається день перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника з позичкового рахунку в сумі відповідного траншу Кредиту (п. 2.2 Кредитного договору). Моментом (днем) повернення траншу Кредиту вважається день зарахування на позичковий рахунок Кредитора суми траншу Кредиту (п. 2.3 Кредитного договору). Відповідно до п. 2.5 Кредитного договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісяця в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також у день повернення заборгованості за Кредитом у повній сумі. Згідно з п. 2.6 Кредитного договору сплата процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісяця до 5 числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховано проценти, на рахунок № 2068.6.083022.001 у ПАТ «БНК», а також у день повернення заборгованості за Кредитом у повній сумі. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється на фактичну кількість днів користування Кредитом у періоді (28-29-30-31/360). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення Кредиту (п. 2.7. Кредитного договору). За змістом п. 2.8 Кредитного договору сторони погодили, що у разі прострочення повернення заборгованості за Кредитом понад 90 днів сплата процентів до моменту її повернення, починаючи з місяця, в якому прострочення перевищили 90 днів, здійснюється у валюті Кредиту щомісяця, у передостанній робочий день відповідного місяця. Сплата комісій здійснюється в порядку та у терміни, обумовлені тарифами (за наявності) (п. 2.9 Кредитного договору). Пунктом 2.10 Кредитного договору встановлено, що Позичальник доручає Кредитору здійснювати списання з рахунків Позичальника сум, які підлягають сплаті за Кредитом, нарахованих процентів та комісій меморіальними ордерами, оформленими Кредитором, для задоволення своїх вимог відповідно до умов цього договору. Кредитор має право звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за Кредитом у разі неповернення Позичальником Кредиту або його окремого траншу, несплати процентів, комісій, штрафних санкцій згідно з умовами Кредитного договору (пп. 3.2.8). Згідно з пп. 3.3.5 Кредитного договору Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитору проценти та комісії, передбачені п. 1.1.1 цього договору, в порядку, визначеному пп. 2.6, 2.8, 2.9, 2.13 Кредитного договору і тарифами. Також Позичальник за змістом пп. 3.3.6 Кредитного договору зобов'язаний повернути Кредитору в повному обсязі транш і кредит у строки, визначені пп. 1.1.1, 2.4 цього договору. Відповідно до пп. 3.2.10 Кредитного договору у випадку звернення Позичальника та/або майнового поручителя до ПАТ «БНК» із заявою про дострокове повернення будь-якого з депозитів, зазначених у пп. 1.3.1, 1.3.2 цього договору, вважається, що термін погашення Кредиту за цим договором, сплати процентів, комісій, сплати штрафних санкцій настав у день подання такої заяви, а Кредитор цього ж дня набуває права на звернення стягнення за договорами застави майнових прав (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку), укладеними з позичальником та майновим поручителем. Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору у разі прострочення Позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених цим договором і тарифами, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених пп. 1.1.1, 2.4, 3.2.5, 4.4, 5.4 цього договору, позичальник сплачує Кредитору пеню у національній валюті України в розмірі 1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором. Також у разі порушення Позичальником вимог пп. 3.3.2–3.3.11, 3.3.14–3.3.17 Кредитного договору Позичальник зобов'язаний сплатити Кредитору штраф у розмірі 5 % від суми максимального ліміту Кредиту, визначеного п. 1.1.1 цього договору, за кожний випадок (п. 4.3). Відповідно до п. 4.4 Кредитного договору у разі невиконання Позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.2–3.3.17 цього договору, порушення Позичальником або третьою особою, з якою укладено договір забезпечення виконання зобов'язань за Кредитом, умов договорів, визначених п. 1.3 Кредитного договору, протягом більше 15 (п'ятнадцяти) днів, термін надання Кредиту вважається таким, що закінчився, та відповідно, Позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня погасити Кредит, сплатити проценти за фактичний час користування Кредитом, комісії та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості Позичальника за Кредитним договором його дія припиняється. За змістом п. 7.3 Кредитного договору, сторони погодили, що він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань. Крім того, умови Кредитного договору неодноразово переглядалися сторонами, про що укладалися договори про внесення змін до Кредитного договору (т. 1, а.с. 17–31), згідно з якими збільшувалась сума застави майнових прав на отримання грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку ППФ «Інтерекопласт» у ПАТ «БНК», зазначеного у п. 1.3.1 Кредитного договору (останніми змінами від 12 вересня 2014 року визначено суму у розмірі 88 012 320,00 грн (т. 1, а.с. 29)); 5 грудня 2014 року змінено розмір процентів річних – 3 %, що застосовується з 1 грудня 2015 року (т. 1, а.с. 31). Останнім договором про внесення змін до Кредитного договору щодо строку повернення заборгованості від 5 грудня 2014 року № 11 сторони визначили кінцевий термін повернення заборгованості за Кредитом до 31 травня 2015 року. ППФ «Інтерекопласт» отримало кредитні кошти в сумі 10 000 000 доларів США, що підтверджується випискою по особовому рахунку, наявною у матеріалах справи (т. 1, а.с. 32–42). 15 травня 2013 року між відповідачем (Вкладником) і позивачем (Банком) укладено Договір про депозитний вклад № DU8/2013-163 (далі – Договір банківського вкладу) строком на 24 місяці в національній валюті (без капіталізації процентів), за яким відповідач на умовах депозиту розмістив в установі Банку 84 000 000,00 грн (т. 2, а.с. 196–202). Договором про внесення змін від 17 травня 2013 року № 1 до Договору банківського вкладу сторони визначили, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов’язань ППФ «Інтерекопласт» за Кредитним договором. На забезпечення виконання зобов'язань відповідача за Кредитним договором, 17 травня 2013 року між ППФ «Інтерекопласт» (як Заставодавцем) і ПАТ «БНК» (як Заставодержателем) укладено Договір застави майнових прав № 04-311/1-1 (далі – Договір застави) (вимоги отримання грошових коштів, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку) з наступними змінами та доповненнями до нього (т. 2, а.с. 210–224). Предметом Договору застави є забезпечення виконання зобов'язань Заставодавця за Кредитним договором шляхом передачі у заставу майнових прав на отримання грошових коштів у сумі 84 000 000,00 грн (згідно з договором про внесення змін від 12 вересня 2014 року № 8 ця сума становить 88 012 320,00 грн), у тому числі сам вклад і проценти, нараховані на нього відповідно до Договору банківського вкладу, згідно з яким Заставодавець виступає Вкладником (далі –Предмет застави). За змістом п.п. 1.2.1–1.2.2 Договору застави Предметом застави забезпечено, зокрема, повернення кредиту в сумі 10 000 000,00 доларів США з порядком його погашення, визначеним Кредитним договором, а також дострокового погашення у випадках, передбачених Кредитним договором, а також сплати процентів за користування кредитом у розмірі 7 % річних, у строки та порядку, визначених Кредитним договором. Згідно з пп. 3.3.3, 3.3.4 Договору застави Заставодержатель має право достроково звернути стягнення на Предмет застави у разі невиконання Заставодавцем хоча б одного зобов’язання, передбаченого Кредитним договором. Звернення стягнення на грошові кошти, майнові права вимоги яких є предметом застави за Договором застави, здійснюється за вибором Заставодержателя в судовому чи позасудовому порядку згідно із Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» або шляхом їх договірного списання Заставодержателем у рахунок погашення його забезпечених заставою вимог. Своїм підписом на Договорі застави Заставодавець надає доручення Заставодержателю самостійно здійснювати договірне списання коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) Заставодержателя, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку № 26152083022001/980. Доручення Заставодавця виконується Заставодержателем шляхом купівлі-продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України за курсом, що діятиме на дату здійснення цієї операції, з наступним погашенням забезпечених заставою вимог (їх частини) за рахунок купленої іноземної валюти. Списання грошових коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) проводиться Заставодержателем без додаткових погоджень із Заставодавцем. 15 травня 2013 року між ПАТ «БНК» і громадянином ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу НОМЕР_1 «Депозит у травні на 24 місяці» строком на 24 (двадцять чотири) місяці в національній валюті (без капіталізації процентів); далі –Депозитний договір; (т. 2, а.с. 203–206), відповідно до якого Банк відкриває Вкладнику депозитний рахунок НОМЕР_2, а Вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 4 000 000,00 грн у національній валюті на термін із 15 травня 2013 року до 15 травня 2015 року (включно). 17 травня 2013 року сторони уклали договір про внесення змін № 1 до Депозитного договору (т. 2, а.с. 207–209), в якому визначили, що майнові права на Вклад є забезпеченням виконання зобов'язань ППФ «Інтерекопласт» за Кредитним договором. Одночасно 17 травня 2013 року між ПАТ «БНК» і громадянином ОСОБА_1 укладено Договір застави майнових прав НОМЕР_3 (вимоги отримання грошових коштів, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку) з наступними змінами та доповненнями, відповідно до якого Заставодавець у забезпечення виконання всіх зобов'язань Позичальника за Кредитним договором передає Заставодержателю у заставу майнові права на отримання 4 000 000,00 грн і нараховані проценти, що випливають із Депозитного договору, за яким Заставодавець виступає Вкладником (т. 2, а.с. 222–229). Згідно з пп. 3.3.3, 3.3.4 Договору застави майнових прав НОМЕР_3 Заставодержатель має право достроково звернути стягнення на Предмет застави у разі невиконання Заставодавцем хоча б одного зобов’язання, передбаченого Кредитним договором. Звернення стягнення на грошові кошти, майнові права вимоги яких є предметом застави за цим договором, здійснюється за вибором Заставодержателя у судовому чи позасудовому порядку згідно із Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» або шляхом їх договірного списання Заставодержателем у рахунок погашення його забезпечених заставою вимог. Своїм підписом на Договорі застави майнових прав Заставодавець надає доручення Заставодержателю самостійно здійснювати договірне списання коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) Заставодержателя, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку НОМЕР_2. Доручення Заставодавця виконується Заставодержателем шляхом купівлі-продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України за курсом, що діятиме на дату здійснення цієї операції, з наступним погашенням забезпечених заставою вимог (їх частини) за рахунок купленої іноземної валюти. Списання грошових коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) проводиться Заставодержателем без додаткових погоджень із Заставодавцем. ППФ «Інтерекопласт» звернулося до позивача з вимогою достроково розірвати Договір банківського вкладу та направити всю його суму, а саме 84 000 000,00 грн, на погашення заборгованості за Кредитним договором (лист від 3 лютого 2014 року № 11, який ПАТ «БНК» отримало 10 лютого 2014 року). Після цієї дати між сторонами було укладено ще десять договорів про внесення змін до Кредитного договору, зокрема щодо продовження терміну кінцевого погашення кредиту, збільшення суми застави майнових прав на отримання грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку, та порядку сплати процентів за користування Кредитом. Cтаном на 10 лютого 2014 року на депозитному рахунку відповідача у Банку за умовами Договору банківського вкладу обліковувалося 84 000 000,00 грн, а на депозитному рахунку третьої особи – 4 000 000,00 грн, що перевищувало суму заборгованості за кредитом з урахуванням офіційного курсу НБУ гривні до долара США (8,5282 грн за 1 долар США). Заборгованість за Кредитним договором становила 10 078 630,14 доларів США, з яких 10 000 000,00 доларів США – борг за кредитом, а 78 630,14 доларів США – проценти за користування кредитом (за період із 10 лютого 2014 року по 17 лютого 2014 року). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ППФ «Інтерекопласт» порушено зобов’язання за Кредитним договором, оскільки п. 4.4 цього договору передбачено, що у разі невиконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором, зокрема щодо вчасної сплати процентів за користування Кредитом, протягом більше 15 (п'ятнадцять) днів, термін надання Кредиту вважається таким, що закінчився, відповідно, Позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня погасити Кредит, сплатити проценти за фактичний час користування Кредитом, комісії та нараховані штрафні санкції. За таких обставин посилання відповідача на продовження строку повернення Кредиту до 31 травня 2015 року як на відсутність підстав для стягнення коштів, не відповідає умовам Кредитного договору. Крім того, навіть після продовження строку повернення Кредиту до 31 травня 2015 року відповідачем було прострочено сплату процентів за користування кредитом, а нараховані проценти сплачувалися не у повному обсязі. ППФ «Інтерекопласт» у термін до 5 грудня 2014 року включно не сплатило процентів за користування кредитними коштами за листопад 2014 року. Відтак, у відповідача настав обов’язок достроково повернути Кредит, сплатити проценти за фактичний час користування ним, комісії та нараховані штрафні санкції. У матеріалах справи відсутні докази невиконання позивачем заявок відповідача на купівлю іноземної валюти для погашення процентів за користування кредитними коштами, умовами Кредитного договору не передбачено погашення процентів шляхом виконання таких заявок. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що: – укладеними між позивачем і відповідачем договорами передбачено можливість договірного списання коштів, розміщених на депозитному рахунку відповідача, для погашення заборгованості за Кредитом. Законодавство визначає договірне списання коштів як таке, що здійснюється з рахунку клієнта без подання останнім платіжного доручення у порядку, передбаченому договором, за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. Відтак, отримавши лист відповідача з вимогою достроково повернути кошти за Договором банківського вкладу та спрямувати їх на погашення заборгованості, банк мав за рахунок вкладу придбати валюту Кредиту і погасити відповідну суму заборгованості за Кредитним договором; – умовами Кредитного договору (п. 2.10) передбачено, що у разі звернення відповідача з вимогою про дострокове повернення депозиту згідно з Договором банківського вкладу строк погашення кредиту і сплати процентів вважається таким, що настав, що у свою чергу призводить до набуття позивачем прав на предмет застави відповідно до договорів застави та до його обов’язку погасити наявну заборгованість за Кредитом; – за змістом ст. 606 ЦК зобов’язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Умовами Кредитного договору, депозитних договорів і договорів застави передбачено договірне списання, тому зобов’язання з погашення боргу за Кредитним договором є припиненим у зв’язку із набуттям банком права на депозит і поєднанням боржника і кредитора в одній особі; – банком не доведено, що заборгованість за Кредитом відповідача обліковується як прострочена, оскільки визначена до стягнення сума Кредиту обліковується на рахунку строкової заборгованості згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку банків. Разом із тим, із наданих для порівняння копій постанов у справах № 922/3316/14, № 922/2964/14 (справу з відповідним висновком передано на новий розгляд до суду першої інстанції), № 910/21437/14 (справу з відповідним висновком передано на новий розгляд до суду першої інстанції), № 910/15383/14 (справу з відповідним висновком передано на новий розгляд до суду першої інстанції), № 922/4137/14, № 922/3315/14 вбачається, що суд касаційної інстанції щодо поєднання боржника і кредитора в одній особі у зв’язку з можливістю кредитора задовольнити свої вимоги за рахунок укладеного між ними договору банківського вкладу, дійшов висновку, що приписи ст. 606 ЦК встановлюють такий спосіб припинення цивільно-правового зобов'язання, що не залежить від волі сторін. Поєднання боржника і кредитора в одній особі має місце в разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Тобто зникає (або виходить із двосторонніх зобов'язальних правовідносин) у силу об'єктивних обставин або певного правочину один із суб'єктів правовідношення. При цьому до особи, що залишилася, переходять всі правомочності щодо взаємних зобов'язань, у зв'язку з чим припиняється і власне правовідношення. Для припинення зобов’язання на підставі цієї норми поєднанням двох осіб у одній особі необхідно, щоб у результаті такого поєднання лишилася лише одна особа. Поєднання боржника та кредитора може бути наслідком, зокрема, правонаступництва, як загального, так і у випадку ліквідації правонаступництвом (злиття, приєднання тощо). Відтак підстав для застосування положень ст. 606 ЦК до таких правовідносин немає. У наданій для порівняння постанові у справі № 922/583/15 за позовом банку до товариства про стягнення коштів за кредитним договором суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що здійснення договірного списання коштів із рахунків відповідача у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором є правом, а не обов'язком банку. Статтею 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей зі своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається у договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг. Аналогічного висновку дійшов суд касаційної інстанції у справі № 910/9247/15. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Загальні підстави припинення зобов’язань визначено у ст. 598 ЦК, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначено також ст. 202 Господарського кодексу України (далі – ГК), згідно з якою господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 606 ЦК зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Аналогічну норму викладено у ч. 2 ст. 204 ГК, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що наведена у ст. 606 ЦК підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін. Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної у законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватися для юридичних осіб – у разі реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням; для фізичних осіб – у випадку спадкового правонаступництва у разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки. Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку з цим і припиняється правовідношення. З урахуванням викладеного положення ст. 606 ЦК мають застосовуватися судом у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме у такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін. Відтак, у випадку, коли боржник банку отримав право вимоги до банку за депозитним договором, відповідні кредитні зобов'язання між банком і таким боржником не можуть припинятися на підставі ст. 606 ЦК, оскільки положення зазначеної статті до таких правовідносин не застосовуються. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-43цс15. У справі, яка розглядається, поєднання боржника і кредитора в одній особі у розумінні приписів ст. 606 ЦК не відбулося, оскільки у позивача та відповідача залишаються взаємні зобов’язання за договорами (кредиту, застави, банківського вкладу), що не може свідчити про припинення зобов’язання з цієї підстави. Крім того, договорами про внесення змін до Кредитного договору та Договору застави, укладеними після звернення ППФ «Інтерекопласт» до ПАТ «БНК» із вимогою про дострокове розірвання Договору банківського вкладу та погашення за його рахунок заборгованості за кредитом, сторони продовжували строк повернення заборгованості за кредитом, збільшували суму застави майнових прав на отримання грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку, що також свідчить про продовження зобов’язальних відносин між сторонами. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов неправильного висновку про наявність підстав для застосування положень ст. 606 ЦК до спірних правовідносин. Крім того, за приписами ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг. Ініціювання переказу при договірному списанні у платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи, погодженими з НБУ. У справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, і саме обставини й підстави виникнення/погашення, наявності/відсутності такої заборгованості підлягають з’ясуванню при вирішенні такого спору. Натомість суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про припинення зобов’язань за Кредитним договором з огляду на те, що умовами Кредитного договору, Договору банківського вкладу, Депозитного договору, договорів застави передбачено договірне списання коштів, а тому за наявності вимоги відповідача про дострокове повернення депозиту банк набув права на предмет застави та мав за рахунок вкладу придбати валюту Кредиту і погасити заборгованість позичальника за Кредитним договором. При цьому суд не надав належної правової оцінки положенням пп. 3.2.8, 3.2.10 Кредитного договору, п. 4.2 Договору банківського вкладу та Депозитного договору із змінами, внесеними договорами від 17 травня 2013 року № 1, щодо права, а не обов’язку банку звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за Кредитом та здійснювати договірне списання у разі настання певних умов. Крім того, суд дійшов передчасного висновку про достатність депозитних коштів для погашення кредиторської заборгованості, виходячи із розрахунку за офіційним курсом гривні до долара США на день отримання банком вимоги ППФ «Інтерекопласт» про дострокове повернення депозиту, залишивши поза увагою наявність додаткових угод до Кредитного договору між сторонами після цієї дати, які свідчать про продовження правовідносин сторін за Кредитним договором. Таким чином, у справі, яка розглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення ст. 606 ЦК, а тому висновок про припинення зобов’язання з цих підстав є помилковим. Ураховуючи викладене, постановлені у справі, що розглядається, рішення апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню. У наданій для порівняння постанові у справі № 5024/2339/2011 за позовом товариства до банку про розірвання договору поруки (з тих підстав, що банк відмовив поручителю у заяві та платіжному дорученні на купівлю валюти для погашення боргу позичальника через невідповідність заяви вимогам законодавства, чим відмовився від прийняття виконання частини зобов’язання та порушив умови договору поруки) суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, якою ухвалу суду першої інстанції про припинення провадження у справі скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що висновки місцевого господарського суду про припинення зобов’язання позивача за спірним договором поруки через неможливість його виконати у зв’язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає (відсутність валютних коштів на рахунках позивача; чинне законодавство не передбачає можливості придбання позивачем у банку іноземної валюти для виконання зобов’язань третьої особи), є помилковими, оскільки зобов’язання за спірним договором поруки існують не лише в іноземній валюті, про що правомірно зазначено апеляційним господарським судом. За таких обставин правовідносини у зазначеній справі та у справі, яка розглядається, не є подібними, тому ця постанова не може розцінюватися як приклад у розумінні ст. 11116 ГПК. Відповідно до вимог ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Оскільки висновки суду першої та апеляційної інстанцій свідчать про розбіжності в установленні обставин справи та оцінці доказів, зазначене унеможливлює ухвалення Верховним Судом України остаточного рішення, тому справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК. Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 918/314/15 задовольнити частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 11 листопада 2015 року скасувати. Справу № 918/314/15 передати на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C55BDD1053027827C2257F87003BA57C
  12. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" грудня 2015 р. Справа № 910/14423/15 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ільєнок Т.В. суддів: Мартюк А.І. Яковлєва М.Л. при секретарі судового засідання: Колеснік М.П. за участі представників сторін: від позивача Грицик А.С. - дов. б/н від 05.10.15; відвідповідача Собко О.В.- дов. №2-15д від 19.12.14; від третіх осіб на стороні відповідача: третя особа -1 ОСОБА_5 - дов. №1287 від 22.05.15; третя особа -2 ОСОБА_5 - дов. №1539 від 11.06.15; третя особа -3 ОСОБА_5 - дов. №356 від 14.05.15; третя особа -4 ОСОБА_5 - дов. №3779 від 15.05.15; третя особа -5 ОСОБА_5 - дов. №77 від 27.05.15; від третьої особи на стороні позивача ОСОБА_6 - дов. б/н від 11.02.15; розглянувши матеріали апеляційних скарг відповідача ПАТ "Укргазвидобування", м. Київ третьої особи -1 ОСОБА_7 на Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі № 910/14423/15 (суддя Курдельчук І.Д.) за позовом ПАТ "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. до відповідача ПАТ "Укргазвидобування", м. Київ треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_7, м. Київ, 2) ОСОБА_9, м. Київ 3) ОСОБА_10, м. Київ 4) ОСОБА_11, м. Київ 5) ОСОБА_12, м. Київ третя особа, яка не заявляє самостійних вимог напредмет спору на стороні позивача Національний банк України, м. Київ про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: Позивач ПАТ "Дельта Банк" (далі - Банк) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Банку Кадирова Владислава Володимировича звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача ПАТ "Укргазвидобування" (далі - Товариство): 150 000 000,00 грн. заборгованості за прострочення кредиту за Договором кредитної лінії від 30.09.2013 № ВКЛ-2022390/1 (далі - Кредитний договір); 26 473 972,60 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 06.01.2015 по 04.03.2015; 13 610 958,92 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами за період з 30.09.2013 по 01.05.2015; 1 217 698,48 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів за період з 12.03.2014 по 01.05.2015; 9 000 000,00 грн. штрафу по п. 4.2 Договору за неналежне виконання зобов'язання, а всього 200 302 630,00 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2015 № 910/14423/15 було порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд. 23.06.2015 позивачем через канцелярію суду першої інстанції було подано Заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідача: 150 000 000 грн. заборгованості за прострочення кредиту за Кредитним договором; 31 405 479,45 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 15 583 561,65 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами; 1 641 997,22 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів; 9 000 000 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання; 1 886 301,37 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом; 91 555,79 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за процентами, а всього 209 608 895,49 грн. 30.06.2015 представник третьої особи-1 ОСОБА_5, діючи в інтересах ОСОБА_7 на підставі довіреності, звернувся до місцевого господарського суду із Заявою про залучення останньої до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, посилаючись на укладений 28.11.14 між Банком та ОСОБА_7 П Договір поруки № П300119775-10 (далі - Договір поруки № П300119775-10), виконання своїх зобов'язань за Договором поруки № П300119775-10, погашення перед Банком зобов'язання за Кредитним договором і набуттям нею статусу Кредитора стосовно Товариства. 02.07.2015 ОСОБА_5, діючи в інтересах ОСОБА_7 на підставі довіреності, подав місцевому господарському суду додаткові пояснення до заяви про залучення третьої особи, в якій заявник заперечив проти доводів позивача про нікчемність Договору поруки № П300119775-10. 06.07.2015 відповідачем було подано суду першої інстанції Відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що за Договорами поруки, що визнані позивачем нікчемними, були списані грошові кошти і кредитна заборгованість за Кредитним договором погашено поручителями; вказані договори поруки є дійсними та безпідставно визнані позивачем нікчемними за рішенням, яке оформлено Протоколом комісії від 29.04.2015 № 1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2015 № 910/14423/15 було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні: відповідача - ОСОБА_7; позивача - Національний банк України (далі - НБУ). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 № 910/14423/15 було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_12; ОСОБА_9; ОСОБА_10; ОСОБА_11. (поручителі за Договором поруки) 23.07.2015 треті особи подали суду письмові пояснення, в яких заперечили проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для визнання Договорів поруки нікчемними. Крім того, поручителі заперечували ствердження позивача про те, що за визнаними нікчемними Договорами поруки, їм були повернуті кошти, які ним були сплачені, за зобов'язаннями поруки. 18.08.2015 відповідачем було подано суду першої інстанції Додаткові заперечення, в яких ним зазначено таке: «Товариство немає заборгованості перед Банком за Кредитним договором; навіть якщо і вважати Договори поруки нікчемними, то факт списання коштів з рахунків поручителів на погашення заборгованості за Кредитним договором відбувся та зазначений правочин (саме правочин зі списання коштів) не є нікчемним, що не спростовується та не заперечується позивачем». 18.08.2015 представником позивача було подано Заяву про збільшення позовних вимог, в якій Банк просив суд стягнути з відповідача: 150 000 000 грн. заборгованості за прострочення кредиту; 38 802 739,73 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 22 586 301,39 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами; 3 613 681,22 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів; 18 000 000 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання; 2 256 164,38 грн. 3% річних за прострочення сплати кредиту; 190 139,99 грн. 3% річних за прострочення сплати процентів, а всього 235 449 026,71 грн. Судом першої інстанції зазначено, що подана Банком Заява про збільшення позовних вимог від 18.08.2015 є по суті заявою про зміну предмету позову, оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення пені та 3 % річних за період, що виходить за межі заявленого при поданні попередньої заяви і поданого позову після початку розгляду по суті, тому вказану Заяву було приєднано до матеріалів справи, але залишено судом без розгляду. 19.08.2015 позивачем було подано місцевому господарському суду Заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення штрафу, а саме 13 500 000 грн. за дев'ять випадків порушення умов Кредитного договору. Судом першої інстанції прийнято названу Заяву про збільшення позовних вимог від 19.08.2015 в порядку ст.22 ГПК України до розгляду, подальший розгляд справи здійснювався з її врахуванням. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача ПАТ "Укргазвидобування" на користь позивача ПАТ "Дельта Банк" 150 000 000,00 грн. заборгованості за прострочення кредиту; 31 405 479,45 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 15 583 561,65 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами; 1 641 997,22 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів; 13 500 000,00 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання; 1 886 301,37 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом; 91 555,79 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за процентами. Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач ПАТ "Укргазвидобування" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В свою чергу, не погоджуючись з прийнятим Рішенням, третя особа-1 ОСОБА_7 звернулась до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки судом не в повному обсязі досліджено фактичні обставини справи, а тому не правильно застосовано норми процесуального та матеріального права. Ухвалою КАГС від 11.09.2015 № 910/14423/15 порушено апеляційне провадження за скаргами відповідача ПАТ "Укргазвидобування" та третьої особи-1 ОСОБА_7, об'єднано їх в одне апеляційне провадження (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л.). та призначено судове засідання. За Розпорядженням заступника голови КАГС від 10.11.2015, у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. у черговій відпустці, склад колегії суддів було змінено, для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Мартюк А.І., Яковлєв М.Л.. За Ухвалою КАГС від 10.11.2015 № 910/14423/15 прийнято апеляційну скаргу відповідача ПАТ "Укргазвидобування" та третьої особи-1 ОСОБА_7 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Мартюк А.І., Яковлєв М.Л.. У останньому судовому засіданні від 21.12.2015 позивачем заявлено Клопотання про залучення до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, позивач посилається на те, що рішення у даній справі може вплинути на права та інтереси Фонду. Назване клопотання позивача було підтримано представником Національного Банку України, представники ПАТ "Укргазвидобування" та третіх осіб заперечили проти задоволення Клопотання, наголошуючи на тому, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - це працівник Фонду, який від імені фонду та в межах повноважень передбачених Законом та делегованих Фондом, виконує функції щодо захисту прав та інтересів Фонду. Колегія суддів, за розглядом названого Клопотання позивача, залишила його без задоволення, як безпідставне. Представник, Уповноваженої особи Фонду гарантуванняв вкладів фізичних осіб, у даному випадку, виконує функції захисту прав та інтересів Фонду за Дорученням Уповноваженої особи ФГВФО. Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційні скарги відповідача ПАТ "Укргазвидобування" та третьої особи-1 ОСОБА_7 задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати, прийняти нове судове рішення, за яким у позові відмовити повністю. При цьому, колегією суддів взято до уваги наступне. Позивачем ПАТ "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. було пред'явлено позов до відповідача ПАТ "Укргазвидобування" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 200 302 630,00 грн., що виникла на Договорі кредитної лінії ВКЛ-2022390/1 (далі-Кредитний договір), тобто обґрунтування позову базувалось позивачем на ствердженнях про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором щодо своєчасної сплати кредитної заборгованості. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.09.2013 ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ПАТ "Укргазвидобування" (позичальник) укладено Кредитний договір, за умовами якого: - кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (пункт 1.1 Кредитного договору); - надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, далі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а у сукупності - "Транші", на умовах, визначених Кредитним договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 150 000 000 грн., зі сплатою плати за користування кредитом 24% річних та КІНЦЕВИМ ТЕРМІНОМ ПОГАШЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА КРЕДИТОМ НЕ ПІЗНІШЕ 29 ВЕРЕСНЯ 2014 РОКУ (підпункт 1.1.1 пункту 1.1 Кредитного договору); - повернення кредиту здійснюється відповідно до такого графіку зменшення максимального ліміту заборгованості (далі за текстом - "Графік"): з 29.07.2014 по 28.08.2014 - 75 000 000 грн.; з 29.08.2014 по 29.09.2014 - 75 000 000 грн.; але в будь-якому разі не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом, вказаного у підпункті 1.1.1 пункту 1.1 Кредитного договору (підпункт 1.1.2 пункту 1.1 Кредитного договору); - кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів, рефінансування поточної заборгованості (пункт 1.2 Кредитного договору); - забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за Кредитним договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: договір застави рухомого майна (виробничих запасів), що належать позичальнику; договір застави (товарів в обороті), що належать позичальнику (пункт 1.3 Кредитного договору); - видача кредиту на цілі, визначені пунктом 1.2 Кредитного договору, з позичкового рахунку № 20628202239002 в Банку на поточний рахунок позичальника № 26008002022390, відкритий в Банку, згідно письмових заяв позичальника (пункт 2.1 Кредитного договору); - моментом (днем) надання кредиту (траншу) вважається день надання кредиту (траншу) з позичкового рахунку позичальника в повній або частковій (транш) сумі кредиту (пункт 2.2 Кредитного договору); - моментом (днем) повернення кредиту (траншу) вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту (траншу), процентів, комісії та можливих штрафних санкцій, визначених Кредитним договором, якщо інше не випливає з умов Кредитного договору (пункт 2.3 Кредитного договору); - нарахування процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом (траншем) в періоді (28-29-30-31/365). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (траншу) (пункт 2.6 Кредитного договору); - сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок № НОМЕР_2 в Банку (пункт 2.7 Кредитного договору); - позичальник зобов'язаний, зокрема: протягом строку використання кредиту сплачувати проценти за їх використання, комісії в порядку, визначеному Кредитним договором; повернути кредитору у повному обсязі кредит зі сплатою процентів та комісій кредитора, та можливих штрафних санкцій, у терміни, визначені Кредитним договором; не пізніше останнього робочого дня строку дії відповідного максимального ліміту заборгованості, встановленого на поточний період згідно з графіком погашати кредитору частину заборгованості за кредитом, на яку поточна заборгованість за кредитом може перевищувати максимальний ліміт заборгованості, встановлений на наступний період згідно з графіком; протягом дії Кредитного договору, щоквартально, не пізніше двадцять п'ятого числа першого місяця кварталу наступного за звітним, надавати кредиторові належним чином засвідчені копії: бухгалтерського балансу (форма 1); звіту про фінансові результати (форма 2); розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості за встановленою кредитором формою; щороку, не пізніше 25 числа другого місяця року, наступного за звітним, надавати кредиторові належним чином засвідчені: бухгалтерський баланс за рік (форма 1); звіт про фінансові результати за рік (форма 2); надавати за вимогою Кредитора інші документи (підпункти 3.3.4, 3.3.5, 3.3.8 пункту 3.3 Кредитного договору); - Кредитний договір набирає чинності з дати його укладення та діє ДО ОСТАТОЧНОГО ВИКОНАННЯ СТОРОНАМИ ПРИЙНЯТИХ НА СЕБЕ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ (пункт 8.3 Кредитного договору). Кредитний договір підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача - заступником голови ради директорів ОСОБА_15, який діяв на підставі довіреності віл 22.01.2013 № б/н, та від відповідача - заступником голови правління ОСОБА_16, який діяв на підставі довіреності від 14.01.2013 № 2-202д, та скріплено печатками. За оцінкою місцевого господарського суду, Кредитний договір у встановленому порядку не оспорено, не розірвано, не визнано недійсним. Таким чином, за наведеним висновком суду першої інстанції, Кредитний договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами. Сторонами було укладені Додаткові угоди до Кредитного договору: від 17.10.2013 № 1; від 31.10.2014 № 2; від 20.11.2014 № 3; від 28.11.2014 № 4; від 01.12.2014 № 5. Вказаними Додатковими угодами до Кредитного договору, зокрема, були внесені зміни та досягнуто згоди про таке: - забезпечувати згідно з чинним законодавством України обробку і зберігання інформації, що становить банківську таємницю в порядку та на умовах згідно з чинним законодавством України (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 Договору); - сторони домовились не застосовувати до позичальника передбачені Кредитним договором штрафні санкції за невиконання позичальником підпунктів 3.3.4 та 3.3.5 пункту 3.3 Кредитного договору у період з 30.09.2013 по 31.10.2014; - сторони домовились не застосовувати до позичальника передбачені Кредитним договором штрафні санкції за невиконання позичальником підпунктів 3.3.4 та 3.3.5 пункту 3.3 Кредитного договору за період з 30.09.2013 по 20.11.2014; - сторони домовились доповнити статтю 4 "Відповідальність сторін" Кредитного договору пунктом 4.5 такого змісту: за порушення умов Кредитного договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та положень Кредитного договору; - кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти (кредит), у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання; надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, далі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а у сукупності - "Транші", на умовах, визначених Кредитним договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 150 000 000 грн., зі сплатою плати за користування кредитом 24% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 31.12.2014 включно; повернення кредиту здійснюється не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом, вказаного в підпункті 1.1.1 пункту 1.1 Кредитниго договору (пункт 1.1 Кредитного договору); - сторони домовились не застосовувати до позичальника передбачені Кредитним договором штрафні санкції за невиконання позичальником підпунктів 3.3.4 та 3.3.5 пункту 3.3 Кредитного договору за період з 30.09.2013 по 28.11.2014; - сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно, не пізніше 16 (шістнадцятого) числа в грудні 2014 року, в інші місяці - не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок № НОМЕР_2 у Банку (пункт 2.7 Кредитного договору). Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, за висновком місцевого господарського суду, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є Кредитним договором. За мотивувальною частиною оскарженого рішення, судом першої інстанції зазначено, що позивач на виконання умов Кредитного договору видав 30.09.2013 відповідачу кредитні кошти на суму 150 000 000 грн.. Товариство умови Кредитного договору не виконало та отриманий кредит Банку у визначений строк (не пізніше 31.12.2014 включно відповідно до підпункту 1.1.2 пункту 1.1 Кредитного договору) не повернуло. Крім того, зазначено судом, відповідач не виконав зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом на суму 15 583 561,65 грн. Далі за текстом мотивувальної частини свого рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач та треті особи на стороні відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на таке. - 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_7 (поручитель) було укладено Договір поруки № П300119775-10, за умовами якого ОСОБА_7 зобов'язалася перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 13 500 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором; - 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_12 (поручитель) було укладено договір поруки № П2022390-5, за умовами якого ОСОБА_12 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 34 000 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором; - 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_11 (поручитель) було укладено договір поруки № П2022390-6, за умовами якого ОСОБА_11 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 40 500 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором; - 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_9 (поручитель) було укладено договір поруки № П30019775-12, за умовами якого ОСОБА_9 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 46 000 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором; - 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_10 (поручитель) було укладено договір поруки № П30019775-9, за умовами якого ОСОБА_10 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 50 500 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором; - меморіальними ордерами від 19.02.2015 та 20.02.2015 з депозитних рахунків ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_11 були списані грошові кошти з депозитних рахунків в рахунок погашення кредиту за Кредитним договором; - на адресу відповідача протягом березня-лютого 2015 року надійшли вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_17, ОСОБА_11 щодо перерахування грошових коштів у зв'язку зі списанням Банком грошових коштів з депозитних рахунків вказаних осіб з метою погашення заборгованості за Кредитним договором; - відповідно до Довідки від 06.04.2015 № 05-2933400, виданої позивачем, "станом на 28.02.2015 відповідач не має кредитної заборгованості перед Банком за Кредитним договором від 30.09.2013 № ВКЛ-2022390/1". (т. 1 а/с 100) Як підсумок, відповідач заперечував наявність підстав щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором, оскільки поручителями за Договорами поруки було повністю сплачено заборгованість за Кредитним договором станом на 20.02.2015. Оскільки позивачем було підтверджено виконання зобов'язання за Кредитним договором, то слід вважати дія Кредитного договору завершена. Далі за мотивувальною частиною оскарженого рішення судом першої інстанції наведено заперечення позивача проти доводів відповідача та третіх осіб щодо нікчемності Договорів поруки. Позивач, стверджуючи про правомірність дій Уповноваженої особи ФГВФО щодо визнання Договорів поруки нікчемними, наголосив наступне. На підставі Постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Банку Кадирова Владислава Володимировича. 07.05.2015 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку Кадировим В.В. було надіслано ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_11 Повідомлення про нікчемність Договорів поруки, що підтверджується реєстрами згрупованих поштових відправлень з відміткою пошти про відправку, копія яких долучена до матеріалів справи. Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній на момент визнання правочинів нікчемними, далі - Закон) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Визнання нікчемними Договорів поруки Уповноваженою особою ФГВФО було проведено наступним порядком. 29 квітня 2015 року Протоколом № 1 засідання Комісії АТ «Дельта Банк» з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно Наказу № 67 від 11 березня 2015 року (зі змінами, внесеними Наказом № 270 від 23 квітня 2015 року) на виконання ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» виявлено, що правочини, укладені між АТ «Дельта Банк» та Поручителями-третіми особами 28 листопада 2014 року - є нікчемними. 07 травня 2015 року Уповноваженою особою ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» повідомлено Поручителів 1-5 про нікчемність укладених Договорів поруки та, відповідно, "ПРО НІКЧЕМНІСТЬ ПОГАШЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ДОГОВОРОМ КРЕДИТНОЇ ЛІНІЇ №ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року, ШЛЯХОМ ДОГОВІРНОГО СПИСАННЯ ГРОШОВИХ КОШТІВ У ЛЮТОМУ 2015 РОКУ З РАХУНКІВ ПОРУЧИТЕЛІВ 1-5. ПРО ЗАЗНАЧЕНЕ БУЛО ПОВІДОМЛЕНО І ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ»" (із Додаткових пояснень позивача стосовно правомірності застосування реституції). 14 травня 2015 року на виконання ст. 216 ЦК України АТ «Дельта Банк» застосував наслідки нікчемності правочинів (Договорів поруки від 28 листопада 2014 року), а саме: повернув Поручителям 1-5 кошти, списані з їх рахунків в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» перед АТ «Дельта Банк». Підтвердженням цього є банківські виписки, що знаходяться у матеріалах справи. Застосування наслідків нікчемності правочинів здійснювалось на виконання Наказу Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» № 309 від 07 травня 2015 року. На виконання цих Наказів були відкриті позабалансові рахунки 2909… на ім'я фізичних осіб-поручителів, на котрі і відбувалося зарахування сум коштів, списаних з ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_7, ОСОБА_9 19-20 лютого 2015 року в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від ЗО вересня 2013 року. У зв'язку з погашенням заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» поручителями в іноземній валюті та необхідністю відновлення заборгованості в національній валюті було здійснено конвертацію коштів за курсом НБУ на день погашення заборгованості через рахунок валютної позиції - Дебет рахунку 3800, Кредит рахунку 3739 Долари США та Д-т 3739, К-т 3801 Гривня і відображено курсову різницю на рахунку 6204. Так, за поясненнями позивача, 14 травня 2015 року були поверненні кошти в наступних сумах: ОСОБА_11 - на рахунок № НОМЕР_4 в сумі 1 476 294,52 Долари США з яких 398 150,54 Доларів США - погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року. ОСОБА_12 - на рахунок № НОМЕР_6 в сумі 1 242 780,91 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року. ОСОБА_7 - на рахунок № НОМЕР_5 в сумі 493 457,12 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ- 2022390/1 від 30 вересня 2013 року. ОСОБА_9 - на рахунок № НОМЕР_8 в сумі 1 535 199,94 Доларів США та на рахунок № НОМЕР_3 в сумі 4 000 000,00 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року. ОСОБА_10 - на рахунок № НОМЕР_7 в сумі 1 845 895,17 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року. Таким чином, стверджував позивач, всі кошти, списані з рахунків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_7, ОСОБА_9 19-20 лютого 2015 року в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від ЗО вересня 2013 року - повернені в повному обсязі. Окрім цього, як наслідок застосування нікчемності правочинів - Договорів поруки від 28 листопада 2014 року - було поновлено в системах бухгалтерського обліку АТ «Дельта Банк» облік по кредиту № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року та нарахованими відсотками по ньому. Це і стало підставою для звернення до суду із зазначеним позовом у справі № 910/14422/15 (із Додаткових пояснень позивача стосовно правомірності застосування реституції). Суд першої інстанції, приймаючи до уваги Рішення уповноваженої особи ФГВФО про визнання нікчемними Договорів поруки, у вигляді Протоколу комісії №1 від 29.04.2015, проведену позивачем реституцію за Договорами поруки та повернення коштів поручителям-третім особам, дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав щодо стягнення заборгованості за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року - з відповідача ПАТ "Укргазвидобування" у заявленому розмірі. Скаржник-відповідач ПАТ «Укргазвидобування», не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржуючи його стверджує, що висновки суду є помилковими та необґрунтованими, посилаючись на таке. Листом, датованим 24.02.2015, ПАТ «Дельта Банк» повідомив відповідача, що 19-20 лютого 2015 року згідно умов п. 1.3 статті 1 «Предмет договору» Договорів поруки від 28.11.2014 № П2022390-5, № 30019775-99, № П30019775-10, № П30019775-12, № П2022390-6, позивач здійснив договірне списання грошових коштів з рахунків поручителів, відкритих у позивача, та здійснив повне погашення заборгованості позичальника перед Банком за Кредитним договором. 08.04.2015 до ПАТ «Укргазвидобування» надійшла Довідка від ПАТ «Дельта Банк» від 06.04.2015 № 05-2933400, в якій вказується, ЩО СТАНОМ НА 28.02.2015 ВІДПОВІДАЧ ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» НЕ МАЄ КРЕДИТНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ПЕРЕД БАНКОМ. Факт списання коштів з рахунків поручителів за Договорами поруки від 28.11.2014 №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №0019775-12, № П2022390-6 та відповідно погашення заборгованості відповідача за Кредитним договором підтверджується копіями банківських виписок, наявних в матеріалах справи, а також поясненнями представників відповідача та представником третіх осіб. Так, зокрема, 20.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_12 у сумі 34 000 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості по Кредитному договору № ВКЛ-2022390/1 30.09.2013; - 19.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_10 у сумі 50 500 000,00 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013; - 19.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_7 у сумі 13 500 000,00 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 зід 30.09.2013; - 19-20.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_9 у сумі 46 000 000,00 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013; - 19-20.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_11 у сумі 40 388 465,46 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013. Ствердження позивача про подальше повернення коштів поручителям з підстав нікчемності Договорів поруки скаржник заперечує, оскільки треті особи по даній справі (поручителі) категорично заперечують отримання коштів на свої рахунки. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Частиною 4 ст. 543 ЦК України встановлено, що виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Таким чином, стверджує ПАТ «Укргазвидобування», в силу вищезазначених норм чинного законодавства України, зобов'язання відповідача за Кредитним договором № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 є припиненим у повному обсязі з 20 лютого 2015 року - з дня виконання зазначеного зобов'язання поручителями-третіх осіб по даній справі. Відтак, за ствердженням скаржника, всупереч вищенаведеному, суд першої інстанції стягнув борг за припиненим зобов'язанням, тобто борг, якого на момент прийняття судового рішення не існувало, чим порушив ст.ст. 543, 554, 598, 599 ЦК України. Далі, спростовуючи висновки суду першої інстанції, скаржник зауважує і на тому, що задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що Договори поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П0019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 є нікчемними, зокрема, в силу п.7 ч.З ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Не погоджуючись з висновком суду, щодо нікчемності Договорів поруки, відповідач звертає увагу на наступне. Як підтверджується матеріалами справи, на виконання ч.2 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивачем було проведено перевірку Договорів поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №ВП0019775-99, №1130019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 (далі - Договори Поруки) укладених між позивачем та фізичними особами, в забезпечення Кредитного договору №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013 року, на предмет їх нікчемності, за результатами якого було прийнято Протокол комісії №1 від 29.04.2015 року, в якому зазначені Договори визнані нікчемними. В Протоколі №1 від 29.04.2015 року підставою нікчемності Договорів поруки визначено п.7. ч.З ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Разом з цим, п.7 ч.З ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що нікчемним є такий правочин, укладений неплатоспроможним банком, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Зазначена норма визначає три обов'язкові умови для нікчемності такого правочину: 1. Умовами правочину передбачено здійснення банком платежу або передачу ним майна на користь окремого кредитора; 2. Платіж або передача майна банком здійснюється з метою надання окремому кредитору пільг; 3. Пільги, які надаються окремому кредитору в результаті здійснення банком платежу або передачі йому банком майна прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку. В той же час, наголошує відповідач, предметом Договорів поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6, укладених між позивачем та фізичними особами, в забезпечення Кредитного договору №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013, є зобов'язання фізичних осіб-поручителів відповідати у повному обсязі перед відповідачем за виконання відповідачем щодо повернення ним суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013. Пунктом 3.1. Договорів поруки від 28.11.2014 року передбачено, що фізичні особи - поручителі зобов'язані: протягом одного банківського дня, від дати отримання письмової вимоги Кредитора про невиконання Позичальником забезпеченого порукою зобов'язання, виконати відповідне зобов'язання, шляхом перерахування непогашеної суми кредиту, непогашеної суми процентів за користування Кредитом, комісій, можливих штрафів та пені на рахунки Кредитора, зазначені в такій вимозі; на вимогу Кредитора протягом 3 (трьох) банківських днів надати Кредитору будь-які документи, що містять відомості, які можна використовувати для оцінки фінансового стану Поручителя (в тому числі ті, що складають банківську, комерційну таємницю або іншу конфіденційну інформацію); письмово повідомляти Кредитора про зміну свого місця проживання (перебування), паспортних даних, номерів телефонів, сімейного стану, про народження/усиновлення дітей, про участь у судових процесах, що загрожують майновому положенню Поручителя, в тому числі як позивача, відповідача або третьої особи або притягнення Поручителя до кримінальної відповідальності. У перелічених випадках Поручитель зобов'язаний разом з письмовим повідомленням і у той самий день передати Кредитору документи, що підтверджують вказані факти (паспорт, довідку з ЖЕК-у тощо). Дане зобов'язання Поручителя вважається виконаним з моменту (дати) отримання Кредитором відповідного письмового повідомлення Поручителя з доданням підтверджуючих документів. виконати зобов'язання за Договором поруки за будь-якого Позичальника в разі переводу боргу за Договором кредиту чи у разі заміни Позичальника у випадку правонаступництва/спедкоємства. Згідно з п.3.2. договорів поруки, поручителі мають право; попередивши письмово Кредитора не пізніше як за п'ять банківських днів, достроково виконати зобов'язання забезпечене порукою; зворотної вимоги до Позичальника в межах суми виконаного ним зобов'язання, як кредитор, що набув всіх прав за цим зобов'язанням. Згідно з п.3.3. Договорів Поруки позивач зобов'язаний: протягом 7 (Семи) банківських днів з дати виконання Поручителем забезпеченого порукою зобов'язання надати Поручителю відповідні документи, що підтверджують дійсність вимоги, розмір виконаного Поручителем зобов'язання, а також інші необхідні Поручителю документи для реалізації належного йому права зворотної вимоги до Позичальника. забезпечувати згідно з чинним законодавством України обробку і зберігання інформації, що становить банківську таємницю в порядку та на умовах згідно чинного законодавства України. Відповідно до п.3.4. Договорів Поруки Позивач має право: у разі невиконання Позичальником та Поручителем забезпеченого порукою зобов'язання звернути стягнення на все майно Поручителя та/або Позичальника, як солідарних боржників, згідно з чинним законодавством України; надавати інформацію про Поручителя будь-яким особам, згідно з чинним законодавством України, в тому числі вносити відомості (інформацію) про Поручителя та про цей Договір у будь-які реєстри, бази даних тощо. Запит та надання інформації на підставі цього пункту Договору вважається здійсненими за згодою Поручителя. З підписанням цього Договору Поручитель дає згоду на розкриття Кредитором третім особам інформації щодо Поручителя. Застереження, зазначене в цьому пункті Договору, вважається письмовим дозволом Поручителя Кредитору на розкриття інформації про особу (Поручителя) у розумінні Закону України «Про інформацію», в тому числі тієї, що містить банківську таємницю, у розумінні п. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». - визначати Договір кредиту за яким здійснюється погашення заборгованості та черговість погашення заборгованості Позичальника за кожним Договором кредиту на свій розсуд, у зв'язку з чим такі дії Кредитора не потребують двохстороннього погодження Сторонами та відповідного письмового оформлення. Як вбачається з вищезазначених умов Договорів поруки, вони не передбачають здійснення банком платежів або передачу майна на користь окремих кредиторів та відповідно не містять двох інших умов нікчемності правочину, передбачених п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відтак, стверджує відповідач, висновок суду першої інстанції про нікчемність Договорів поруки від 28.11.2014 від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 не відповідає дійсності та суперечить нормам чинного законодавства України. Крім того, скаржник заперечує висновки суду першої інстанції щодо стягнення пені в розмірі 31 405 479,45 грн. та 3 % річних в розмірі 1 886 301,37 грн., при цьому, відповідач посилається на ст. 614 ЦК України, згідно якої, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Разом з цим, наполегливо стверджує скаржник, Листом, датованим 24.02.2015 року, ПАТ «Дельта Банк» повідомив Відповідача, що 19-20 лютого 2015 року згідно умов п. 1.3 статті 1 «Предмет договору» Договорів поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, №П2022390-6 позивач здійснив договірне списання грошових коштів з рахунків поручителів, відкритих у позивача, та здійснив повне погашення заборгованості Позичальника перед Банком за Кредитним договором. Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. 08.04.2015 до ПАТ «Укргазвидобування» надійшла Довідка від ПАТ «Дельта Банк» від 06.04.2015 № 05-2933400, в якій вказується, що станом на 28.02.2015 ПАТ «Укргазвидобування» не має кредитної заборгованості перед банком. ПАТ «Укргазвидобування» у своїй скарзі наголошує і на тому, що суд першої інстанції, незважаючи на неодноразові письмові та усні заперечення відповідача, не надав оцінки тій обставині, що укладення Договорів поруки, списання коштів за зазначеними Договорами поруки та подальше визнання їх нікчемними сталося без участі відповідача і БЕЗ ЙОГО ЗГОДИ ЩОДО ПОДАЛЬШОГО ЗАСТОСУВАННЯ РЕСТИТУЦІЇ ЗА ДОГОВОРАМИ ПОРУКИ ДО ЙОГО ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, ВИЗНАЧЕНИХ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ. Скаржник третя особа-1 ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі також не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання банком за Протоколом комісії № 1 від 29.04.2015 нікчемними Договорів поруки, посилаючись на наступне. Згідно з ч. 1 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів нікчемними" судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини -якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219. ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК, тощо). Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Як вже зазначалось, Уповноважена особа Фонду виявила, що Договори поруки є нікчемними на підставі ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», але, зауважує скаржник, даною статтею Закону прямо не встановлено недійсність таких правочинів, як Договори поруки. Тобто, договори поруки є «оспорюваними правочинами», так як недійсність даних договорів прямо не встановлено ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і, у даному випадку, слід вважати, що Уповноважена особа Фонду лише заперечує дійсність Договорів поруки. Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Стосовно посилання позивача, з чим погодився суд першої інстанції, на нікчемність Договорів поруки з підстав, що відповідні Договори не погоджувались Національним банком України, на умовах пунктів 3.4.2. та 3.4.5 Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-11 від 08.11.2013 року, який укладений між АТ «Дельта Банк» (Заставодавець) та Національним Банком України (Заставодержатель), скаржник-третя особа-1 зазначає наступне. Так, на підставі Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-11 від 08.11.2013 року, АТ «Дельта Банк» передано в заставу майнові права, а саме: право вимоги до ПАТ «Укргазвидобування» за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 року з додатковими договорами до нього, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ПАТ Укргазвидобування». За оцінкою скаржника третої особи-1, на укладання відповідних Договорів поруки між поручителями та АТ «Дельта Банк» погодження зі сторони НБУ не потребувалось, оскільки укладання Договорів поруки, як нове або додаткове забезпечення по виконанню зобов'язань за Кредитним договором, не може потребувати внесення змін до правочинів, які вже були укладені між АТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування». Згідно п. 3.4.2 Договору застави СТОРОНИ ПОГОДИЛИ, ЩО ЗАСТАВОДАВЕЦЬ ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ НЕ ВІДЧУЖУВАТИ МАЙНОВІ ПРАВА НА КОРИСТЬ ТРЕТІХ ОСІБ БЕЗ ОТРИМАННЯ ПОПЕРЕДНЬОЇ ПИСЬМОВОЇ ЗГОДИ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЯ. Проте, зауважує скаржник, Договорами поруки не передбачено відчуження прав вимоги за Кредитним договором, оскільки Договір поруки це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України.). А після списання АТ «Дельта Банк» грошових коштів шляхом перерахування з рахунків Поручителів на позичковий рахунок ПАТ «Укргазвидобування», дія Кредитного договору припинилась у зв'язку з належним його виконанням, тобто повним погашенням заборгованості. Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, в будь-якому випадку, у зв'язку з укладенням спірних Договорів поруки та виконання умов і зобов'язань по даним договорам, зі сторони Поручителів в частині погашення кредитної заборгованості, відповідне не може відноситись до відчуження прав вимог за відповідним Кредитним договором, так як з моменту перерахування відповідних коштів Кредитний договір припинився шляхом повного виконання зобов'язань, проведеного належним чином. Після перерахування відповідних коштів та припинення Кредитного договору, між поручителями та ПАТ «Укргазвидобування» виникли правовідносини стосовно відшкодування витрат в порядку регресу, які Поручителі понесли внаслідок виконання зобов'язань щодо погашення заборгованості по Кредитному договору. Згідно ст. 556 ЦК України, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним. З метою дотримання вимог ст. 556 ЦК України та умов Договорів поруки і з метою подальшого звернення Поручителями до ПАТ «Укргазвидобування» в порядку регресу, АТ «Дельта Банк» БУЛИ ВРУЧЕНІ ВСІМ ПОРУЧИТЕЛЯМ ДОКУМЕНТИ, ЯКІ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ. Таким чином, за ствердженням третьої особи-1, до кожного з Поручителів перейшло право вимоги в частині виконаного зобов'язання по Кредитному договору, тобто, в частині перерахованої суми на позичковий рахунок ПАТ «Укргазвидобування». За додатково наданими письмовими поясненнями до апеляційної скарги, СКАРЖНИК ТРЕТЯ ОСОБА-1 КАТЕГОРИЧНО ЗАПЕРЕЧУЄ ПОВЕРНЕННЯ СПИСАНИХ АТ «Дельта Банк» КОШТІВ «НАЗАД НА ПОТОЧНІ ТА ДЕПОЗИТНІ РАХУНКИ ПОРУЧИТЕЛІВ», тобто, заперечує здійснення реституції за рішенням позивача, оскільки наведені позивачем відповідані обставини щодо повернення коштів поручителям не відповідають дійсності. Так, стверджує скаржник, з матеріалів даної справи вбачається, що АТ «Дельта Банк» були перераховані кошти на "невідомі рахунки", які жодним чином не стосуються Поручителів, а саме: -19.02.2015 року АТ «Дельта Банк» списано з депозитного рахунку НОМЕР_9 (доллари США) ОСОБА_7, грошові кошти у сумі, що є еквівалентом 13 500 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 244) вбачається, що грошові кошти у сумі 493 457,12 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_7 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_11; - 20.02.2015 року списано з депозитного рахунку НОМЕР_10 (доллари США) та поточного рахунку № НОМЕР_18 (доллари США) ОСОБА_12, грошові коштів у сумі, що є еквівалентом 34 000 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 236) вбачається, що грошові кошти у сумі 1 242 780,91 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_12 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_16; - 20.02.2015 року списано з депозитного рахунку НОМЕР_12 (націонатьна валюта) та поточного рахунку № НОМЕР_13 (доллари США) ОСОБА_9, грошові кошти у сумі, що є еквівалентом 46 000 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 241) вбачається, що грошові кошти у сумі 4 000 000,00 грн. з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_9 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_14 та згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 242) вбачається, що грошові кошти у сумі 1 535 199,94 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_9 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_17; - 20.02.2015 року списано з депозитного рахунку НОМЕР_15 (доллари США) ОСОБА_10, який відкритий у АТ «Дельта Банк», грошові кошти у сумі, що є еквівалентом 50 500 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 238) вбачається, що грошові кошти у сумі 1 845 895,17 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_10 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_19. Отже, за ствердженням скаржника, "з вищезазначеного вбачається, що АТ «Дельта Банк» списані кошти з депозитних та поточних рахунків Поручителів, проте, назад ці кошти на відповідні рахунки не повернуті, а в доданих АТ «Дельта Банк» до матеріалів даної справи Виписках зазанчено, що АТ «Дельта Банк» були перераховані, якісь кошти на невідомі рахунки №2909, які жодним чином не відносяться до Поручителів", тобто кошти поручителів залишились на рахунках банка. При цьому, скаржник звертає увагу на те, що згідно Постанови НБУ від 17.06.2004 року №280 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку України» передбачено, що Рахунок №2909 це «Інша кредитна заборгованість за операціями з клієнтами банку», який відноситься до переліку рахунків - «Кредитна заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку». Також, вищезазначеною Постановою НБУ передбачені рахунки, які Банки відкривають своїм клієнтам за договорами банківського рахунку поточні рахунки, за договорами банківського вкладу - вкладні (депозитні рахунки), а саме: 2620 - кошти на вимогу фізичних осіб; 2625 - кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з виконанням платіжних карток; 2630 - короткострокові вклади (депозити) фізичних осіб; 2635 - довгострокові вклади (депозити) фізичних осіб. Таким чином, за ствердженням третьої особи-1, вищезазначеним доведено, що «АТ «Дельта Банк» не були повернуті кошти на рахунки Поручителів - 2620, 2625, 2630, 2635, а "перерахування якісь коштів на невідомі рахунки 2909 «Інша кредитна заборгованість за операціями з клієнтами банку», які жодним чином не пов'язані та не можуть пов'язуватись з Поручителями, не може відноситись до застосування АТ «Дельта Банк» реституції, яка передбачена статтею 216 ЦК України». Колегія суддів, розглянувши матеріали даної справи та заслухавши доводи та заперечення сторін, вважає заперечення скаржників обгрунтованими, а тому не погоджується з висновками суду першої інстанції, на яких базується рішення про стягнення заявленої заборгованості, зокрема, щодо наявності розпорядчого рішення позивача стосовно віднесення Договорів поруки до нікчемних, застосування реституції за Договорами поруки, як підстави щодо стягнення пред'явленої заборгованості з відповідача ПАТ «Укргазвидобування». Згідно з наявною у матеріалах справи копією Витягу з протоколу від 29 квітня 2015 року №1 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно з Наказом від 11 березня 2015 року №67 (зі змінами, внесеними Наказом №270) виявлено правочини (Договори поруки), що є нікчемними, з посиланням на ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, Договори поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, №П2022390-6, що були укладені між позивачем АТ «Дельта Банк» та третіми особами ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12. На підставі викладеного, Листами від 07 травня 2015 року №1654, №1651, №1653, №1669, № 1661 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. повідомив вищеназваних поручителів про те, що укладення між ними та ПАТ «Дельта Банк» Договорів поруки від 28 листопада 2014 в забезпечення виконання зобов'язання за Договором кредитної лінії від 29 серпня 2013 року №ВКЛ-2022390/1 (зі змінами та доповненнями), укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування», було здійснено з порушенням чинного законодавства України, вимог Національного банку України та кредитних процедур банку з посиланням на положення п. 7 ч.З статті 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку з чим вищеназваних поручителів повідомлено про нікчемність Договорів поруки від 28 листопада 2014 року. Згідно з ч. 1 статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. У силу ч. 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Згідно п.4 та п.6 ч.2 статті 37 названого Закону уповноважена особа Фонду має право, зокрема: повідомляти сторони за договорами, зазначеними у ч.2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку. Відповідно до ч.З статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Частиною 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичн осіб» визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фнду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.З цієї статті. Згідно ч.3 статті 38 Закону, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи чаатково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або -придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг, тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог в порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Згідно з ч.2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин. який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги :д відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявяості умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Для застосування наслідків, передбачених статтею 228 ЦК України необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету. Водночас, в контексті зазначеної статгі, уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них-нікчемних. Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно, у даному випаду, нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу. Таким чином, за обставин відсутності у розпорядчому рішенні посилань на передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним, таке рішення суб'єкта владних повноваження не є обгрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2015 року у справі № К/800/24809/15. Слід зазначити, що п. 2 Протоколу комісії №1 від 29 квітня 2015 року, на який суд першої інстанції посилається в якості безумовного доказу правомірності віднесення вищеназваних Договорів поруки від 28.11.2014 до нікчемних, передбачено його направлення Уповноваженій особі ФГВФО АТ «Дельта Банк» для подальшого затвердження. Матеріали справи, зібрані судом першої інстанції, не містять доказів затвердження результатів вказаної перевірки проведеною комісією позивача, як суб'єктом владних повноважень, на якого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» покладено обов'язок зі здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку. (Наведена правова оцінка Протоколу № 1 від 29.04.2015 надана за Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 № 826/12398/15). Єдиним документом, наявним у матеріалах справи, який свідчить про прийняття саме позивачем розпорядчого рішення стосовно віднесення Договорів поруки від 28.11.2014 до нікчемних є Повідомлення позивача про нікчемність Договорів поруки від 07.05.2015, які були зроблені та направлені поручителям (третім особам) за Договорами поруки. За названими Повідомленнями, в обгрунтування своєї позиції позивач, як на підставу нікчемності Договорів поруки, посилається на п. 7 ч. З ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якого однією з підстав нікчемності правочину є укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Тобто, нікчемним може бути той правочин, за яким кредитору банку було передано майно або кошти для надання такому кредитору переваг (пільг), які прямо не встановлені законодавством. Згідно з п.1.1 Договорів поруки, поручителі зобов'язалися перед ПАТ «Дельта Банк» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ПАТ «Укргазвидобування» зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісій, а також можливих штрафів та пені, у розмірі та у випадках передбачених Договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 29 серпня 2013 року, що кореспондує з положеннями ст. 553 ЦК України. На виконання умов Договорів поруки від 28.11.2014 №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 позивачем ПАТ «Дельта-Банк» було списано з рахунків поручителів 150 000 000,00 грн., якими у повному обсязі було погашено заборгованість ПАТ «Укргазвидобування» перед ПАТ «Дельтиа Банк» за Кредитним договором № ВКЛ-2022390/1 від 29 серпня 2013 року, що підтверджено Довідкою банка від 06.04.2015 № 05-2933400. (т. 1 а/с 100) Згідно умов Договорів поруки, ПАТ «Дельта Банк» не передавав поручителю будь-якого майна та не здійснював перерахунку будь-яких коштів, а навпаки, були задоволені вимоги Банку до боржника ПАТ «Укргазвидобування». Перехід до поручителя права вимоги до ПАТ «Укргазвидобування» є не пільгою, а правом, прямо передбаченим ст. 556 ЦК України для будь-якого поручителя, який виконав забезпечене порукою зобов'язання. Умови Договорів поруки не передбачали платіж або передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що свідчить про відсутність підстав для застосування до такого Договору положень п. 7 ч. З статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Набуття поручителем за договором поруки внаслідок виконання ним забезпеченого порукою зобов'язання не може вважатися і відступленням ПАТ «Дельта Банк» належного йому права вимоги. Крім того, позивач у своїх Повідомленнях від 07 травня 2015 року про нікчемність Договорів поруки не зазначає інших норм права, крім п. 7 ч. З ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким би визначалась недійсність Договорів поруки. Також, за названим Повідомленням, позивач не наводить конкретних норм законодавства України, вимог Національного банку України чи кредитних процедур ПАТ «Дельта-Банк», які, на його думку, було порушено при укладанні Договорів поруки. Частина 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює вичерпний перелік підстав нікчемності договорів, вчинених неплатоспроможним банком і розширеному тлумаченню не підлягає. Оскільки Договори поруки від 28.11.2014 №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, №П2022390-6 не відповідають жодному з критеріїв правочину, встановлених ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», права встановлювати його нікчемність на підставі будь-яких інших норм ні у позивача, ні у створеної ним Комісії з перевірки правочинів, не має. Стосовно посилання позивача, з чим погодився суд першої інстанції, на нікчемність Договорів поруки з підстав, що відповідні Договори не погоджувались Національним банком України, на умовах пунктів 3.4.2. та 3.4.5 Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-11 від 08.11.2013, який укладений між АТ «Дельта Банк» (Заставодавець) та Національним панком України (Заставодержатель), слід зазначити наступне. Так, на підставі Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ ЗМП-11 від 08.11.2013 АТ «Дельта Банк» передано в заставу майнові права, а саме: право вимоги до ПАТ «Укргазвидобування» за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 року з додатковими договорами до нього, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ПАТ Укргазвидобування». Згідно п. 3.4.2 Договору застави сторони погодили, що Заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди Заставодержателя. Проте, Договорами поруки не передбачено відчуження прав вимоги за Кредитним договором, оскільки Договір поруки це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України). Після списання АТ «Дельта Банк» грошових коштів шляхом перерахування з рахунків Поручителів на позичковий рахунок ПАТ «Укргазвидобування» дія Кредитного договору припинилась у зв'язку з повним та належним виконанням його зобов'язань, тобто повним погашенням заборгованості. Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, в будь-якому випадку, у зв'язку з укладенням спірних Договорів поруки та виконання умов і зобов'язань по даним договорам зі сторони Поручителів в частині погашення кредитної заборгованості, відповідне не може відноситись до відчуження прав вимог за відповідним Кредитним договором, так як з моменту перерахування відповідних коштів Кредитний договір припинився шляхом виконання зобов'язань, проведеним належним чином. Після перерахування відповідних коштів та припинення Кредитного договору, між поручителями та ПАТ «Укргазвидобування» виникли правовідносини стосовно відшкодування витрат в порядку регресу, які Поручителі понесли внаслідок виконання зобов'язань по Кредитному договору. За оцінкою колегії суддів, оскільки реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст. 216 ЦК України) застосовуюється лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, у даному випадку, застосування судом першої інстанції реституції за Договорами поруки, як підстави для стягнення заявленої заборгованості з відповідача ПАТ «Укргазвидобування», є неправомірним. Вимога про повернення майна за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину, однак, у даному випадку, відповідач не є стороною за Договорами поруки, а тому позивач не може вимагати в порядку ч.1 ст. 216 ЦК України повернення майна з позичальника за Договорами поруки - ПАТ «Укргазвидобування». Аналогічна правова позиція наведена у Постанові Верховного суду України від 26.06.2013 у справі № 6-58цс13, висновки за якою згідно ст. 111-28 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України. Слід зазначити і про те, що нормою ст. 216 ЦК України встановлені дві групи наслідків недійсності правочинів, а саме: основні - це двостороння реституція та додаткові - відшкодування збитків та моральної шкоди, при цьому, обов'язок відшкодування збитків передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила дії, внаслідок яких сталися події, що визначені цивільним законодавством як порушення і збитки. Частиною 2 ст. 208 ГК України встановлено, що у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за не можливості повернути все одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбаченні законом. Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Таким чином, колегія суддів ще раз звертає увагу на те, що вимога про повернення майна, переданого, на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. (п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними»). Отже, в силу вимог п.2 ч. 1 ст. 216 ЦК України двостороння реституція за договорами поруки, жодним чином не стосується відповідача та її застосування на вимогу позивача не може призвести до поновлення його прав за Кредитним договором, оскільки така реституція полягає у покладанні не на відповідача, який не є стороною недійсного правочину, а виключно на сторони недійсного правочину обов'язку повернути одна одній все одержане на виконання цього правочину (Договір поруки). Слід звернути увагу на заперечення поручителів-третіх осіб, які категорично стверджують, що на їх рахунки не було повернуто сплачені ними кошти за Договорами поруки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. Серед іншого, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Накази Уповноваженої особи ФГВФО АТ «Дельта Банк» від 07.05.2015 № 309 та від 13.05.2015 № 325, за якими зобов'язано Генеральний департамент правового забезпечення діяльності банку направити Повідомлення про нікчемність правочину згідно ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на адресу ПАТ «Укргазвидобування» та поручителям, і в разі необхідності, розпочати претензійно-позовну роботу щодо застосування наслідків нікчемності правочинів (договорів), а також, в разі необхідності, розпочати претензійно-позовну роботу щодо стягнення кредитної заборгованості, зокрема, за Договором кредитної лінії № ВКЛ -2022390/1 від 30.09.2013. Згідно ч.4 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ФОНД, повідомляючи сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів і, вчиняючи дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. Стосовно заявлених похідних вимог у вигляді стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту, заборгованості за простроченими нарахованими процентами, пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів, штрафу за неналежне виконання зобов'язання, 3 % річних від суми простроченої заборгованості за кредитом та 3% річних від суми простроченої заборгованості за процентами, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки позивачем недоведено підстав для їх задоволення. На підставі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що положене в основу прийнятого оскарженого судового рішення визнання позивачем нікчемності Договорів поруки та застосування за ними двосторонньої реституції, не може бути підставою для задоволення позову про стягнення заявленої заборгованості на Договорі кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013, а тому Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у даній справі підлягає скасуванню. Приймаючи нове судове рішення, колегія суддів вважає за необхідне у позові слід відмовити, як заявленому необґрунтовано та безпідставно. Судові витрати покласти на сторони відповідно до ст. 49 ГПК України. Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ПАТ "Укргазвидобування " задовольнити. Апеляційну скаргу третьої особи-1 ОСОБА_7 задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати. Прийняти нове судове рішення в наступній редакції: "У позовних вимогах відмовити повністю". Стягнути з позивача ПАТ "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; ідентифікаційний код: 34047020) на користь відповідача ПАТ "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28; ідентифікаційний код: 30019775) 36 540,00 грн. судового збору за апеляційний перегляд оскарженого рішення. Стягнути з позивача ПАТ "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; ідентифікаційний код: 34047020) на користь третьої особи -1 ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 36 540,00 грн. судового збору за апеляційний перегляд оскарженого рішення. Зобов'язати Господарський суд міста Києва видати відповідні судові накази. Постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 № 910/14423/15 набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 № 910/14423/15 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк. Матеріали справи № 910/14423/15 повернути до Господарського суду міста Києва. Головуючий суддя Т.В. Ільєнок Судді А.І. Мартюк М.Л. Яковлєв http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54551160
  13. ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ВІДДІЛ СТРАТЕГІЇ ТА НОРМАТИВНО-МЕТОДОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛИСТ від 21.09.2015 р. № 12-33820/15 Щодо реалізації деяких норм Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) повідомляє свою позицію щодо реалізації деяких норм Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (далі – Закон). 1. Щодо переліку вкладів (коштів), які не відшкодовуються Фондом (частина четверта статті 26 Закону) та зміни черговості задоволення вимог кредиторів, передбаченої частиною першою статті 52 Закону. Законом України від 16.07.2015 № 629-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку”, який набув чинності 12.08.2015, розширено перелік вкладів (коштів), які не відшкодовуються Фондом, та змінено черговість погашення вимог кредиторів банку. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з статтею 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. З огляду на викладене, при формуванні переліку вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом, уповноважені особи Фонду, на нашу думку, повинні керуватися вимогами частини четвертої статті 26 Закону у редакції, що діяла до 12.08.2015. Фонд також вважає, що норми частини першої статті 52 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, мають застосовуватися до банків, щодо яких прийнято рішення про виведення з ринку після 12.08.2015. 2. Щодо зарахування зустрічних однорідних вимог протягом процедури ліквідації банку (пункт 8 частини другої статті 46 Закону). Відповідно до абзацу другого пункту 8 частини другої статті 46 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, протягом здійснення процедури ліквідації банку зарахування зустрічних однорідних вимог заборонено, крім випадків, визначених зазначеним пунктом Закону. У цьому разі боржник банку має бути одночасно кредитором цього банку, кошти мають бути спрямовані на погашення зобов’язань за кредитом такого боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, а також договірне списання з рахунків має бути передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком. Звертаємо також особливу увагу, що зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов’язаними з банком особами1. ____________ 1 Перелік пов’язаних з банком осіб наведено у статті 52 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Пункт 8 частини другої статті 46 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, застосовується уповноваженими особами Фонду в усіх банках, що знаходяться на стадії ліквідації, незалежно від дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії і ліквідації банку. 3. Щодо курсу валюти, за яким здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії ліквідації банку. Відповідно до частини другої статті 49 Закону протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 Закону Фонд складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Згідно з пунктом 4.22 глави 4 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 № 2, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за № 1581/21893, вимога, заявлена в іноземній валюті, уключається до реєстру вимог у національній валюті в сумі, визначеній за офіційним курсом, установленим Національним банком України на дату прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. З огляду на викладене, погашення зобов’язань за кредитом боржника, наданим банком в іноземній валюті, за рахунок кредиторських вимог такого боржника до цього банку здійснюється шляхом перерахування суми кредиторських вимог в національній валюті в іноземну валюту за курсом, встановленим на дату проведення операції. 4. Щодо включення до черговості задоволення вимог кредиторів фізичних осіб – підприємців. Відповідно до пункту 6 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 16.07.2015 № 629-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку” відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб – підприємців здійснюється Фондом незалежно від дня відкриття рахунка починаючи з 1 січня 2017 року щодо банків, віднесених до категорії неплатоспроможних після 1 січня 2017 року. Пунктом 4 частини першої статті 52 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, визначено, що в четверту чергу задовольняються вимоги вкладників – фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб – підприємців), які не є пов’язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом. Враховуючи те, що Фонд починає здійснювати виплату відшкодування фізичним особам – підприємцям починаючи з 1 січня 2017 року по банках, рішення щодо виведення з ринку яких приймається після 1 січня 2017 року, залишки коштів на рахунках фізичних осіб – підприємців відображатися в реєстрі акцептованих вимог кредиторів в четвертій черзі не повинні. В. о. директора-розпорядника А.Я. Оленчик
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши на засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3, про визнання зобов'язання і кредитного договору з додатковими угодами припиненими та зобов'язання вчинити певні дії за заявою публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року задоволено позов публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі – ПАТ «Банк «Таврика») до неї та стягнено з неї заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2007 року в сумі 62 тис. 545 доларів США 71 цент, що в еквіваленті становило 497 тис. 432 грн 30 коп. Виконання боргових зобов'язань її як позичальника було забезпечено договором іпотеки від 18 грудня 2007 року, за умовами якого в іпотеку була передана належна їй квартира. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року, укладеного між нею та ОСОБА_3, остання передала, а вона прийняла право вимоги до ПАТ «Банк «Таврика» за договором про відкриття карткового рахунку від 18 січня 2012 року на суму 520 тис. грн. Оскільки відповідно до рішення суду від 18 липня 2011 року вона є боржником ПАТ «Банк «Таврика» і згідно з договором про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року – кредитором цього ж банку, то існує поєднання боржника і кредитора зобов'язання в одній особі, тому, посилаючись на статтю 606 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та ураховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати: припиненим з 12 листопада 2013 року її зобов'язання перед ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього в частині заборгованості за кредитом у розмірі 499 тис. 252 грн 30 коп.; відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на стягнення з неї заборгованості за вказаним кредитним договором і додатковими угодами до нього; припиненими з 12 листопада 2013 року договір іпотеки від 18 грудня 2007 року та додаткову угоду до нього від 10 липня 2008 року, укладені між нею та ПАТ «Банк «Таврика»; відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18 грудня 2007 року; а також просила зобов'язати відповідну реєстраційну службу вчинити певні дії та ОСОБА_2 повернути їй оригінали документів, що стосуються її правовідносин із зазначеним банком. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року й ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, позов задоволено частково: ухвалено визнати припиненим з 12 листопада 2013 року у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі зобов'язання ОСОБА_1 перед ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього в частині заборгованості за кредитом у розмірі 499 тис. 252 грн 30 коп.; визнати відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього; визнати припиненими з 12 листопада 2013 року договір іпотеки від 18 грудня 2007 року та додаткову угоду до нього від 10 липня 2008 року, укладені між ПАТ «Банк «Таврика» та ОСОБА_1; визнати відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18 грудня 2007 року; в задоволенні решти позову відмовлено. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2014 року роз'яснено резолютивну частину зазначеного рішення суду першої інстанції від 12 лютого 2014 року й указано, що це судове рішення потрібно розуміти як таке, яким установлено обов'язки всіх органів, організацій, підприємств, установ, інших юридичних осіб (у тому числі й іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, а також відповідних посадових осіб, приватних та державних нотаріусів провести дії, направлені на скасування будь-яких обтяжень та заборон, а саме на виконання зазначеного рішення суду зняти заборону відчуження з квартири АДРЕСА_1 та вилучити запис про іпотеку щодо зазначеної квартири з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які були здійснені у зв’язку з укладенням між ПАТ «Банк «Таврика» і ОСОБА_1 договору іпотеки від 18 грудня 2007 року та додаткового договору від 10 липня 2008 року до нього. У заяві ПАТ «Банк «Таврика» про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції порушується питання про її скасування та прийняття нового рішення, яке повинне містити висновок про застосування норм права щодо заборони припинення зобов'язання шляхом поєднання боржника і кредитора в одній особі та зарахування зустрічних однорідних вимог у період ліквідації банку з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд»), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 602, 606 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви ПАТ «Банк «Таврика» посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року у справі за позовом про стягнення коштів і за зустрічними позовами про визнання припиненими зобов'язань, припинення права власності, зобов'язання вчинити певні дії (справа № 6-29171св13) та від 28 січня 2015 року у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 6-43143св14). Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-29171св13 суд касаційної інстанцій скасував судові рішення про задоволення позовних вимог про визнання припиненими зобов'язань шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі, припинення права власності, зобов'язання здійснити певні дії та передав справу на новий судовий розгляд. При цьому суд виходив із того, що в цьому випадку поєднання кредитора і боржника в одній особі не відбулося, оскільки в юридичних осіб, сторін у справі не було ні реорганізації, ні злиття шляхом приєднання і вони існують як окремі юридичні особи, тобто один із суб'єктів правовідношення не зник, тому стаття 606 ЦК України до спірних правовідносин не застосовується. Крім того, між юридичними особами, сторонами у справі, існують різні зобов'язання, які повинні виконуватись відповідно до умов договорів, а тому наявність у них обов'язків один перед одним щодо сплати коштів не свідчить про поєднання боржника та кредитора в одній особі. Постановляючи у справі № 6-43143св14 ухвалу про скасування судового рішення про задоволення позову та передаючи справу на новий судовий розгляд, суд касаційної інстанції встановив, що банк наполягав на тому, що заборгованість була погашена без продажу депозитного золота третім особам, та виходив з того, що апеляційний суд не врахував, що правовідносини за кредитним договором між банком і відповідачем були припинені у зв'язку з повним виконанням договору шляхом поєднання боржника і кредитора в одній особі. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходив з того, що у правовідносинах, які виникли між позивачем і ПАТ «Банк «Таврика», у зв'язку з укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договором про відступлення права вимоги відбулось поєднання боржника та кредитора в особі ОСОБА_1, що відповідно до статті 606 ЦК України є підставою для припинення кредитних зобов'язань позивача та припинення договору іпотеки. Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норми матеріального права (статті 606 ЦК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаному для прикладу судовому рішенні у справі № 6-29171св13. За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У справі, яка переглядається, суди встановили, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року задоволено позов ПАТ «Банк «Таврика» до ОСОБА_1 і стягнено з останньої заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2007 року в сумі 62 тис. 545 доларів США 71 цент, що еквівалентно 497 тис. 432 грн 30 коп. Виконання боргових зобов'язань позичальника було забезпечено договором іпотеки від 18 грудня 2007 року, за умовами якого в іпотеку банку була передана належна позивачу квартира. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, остання передала, а позивач прийняла право вимоги до ПАТ «Банк «Таврика» за договором про відкриття карткового рахунку від 18 січня 2012 року на суму 520 тис. грн. 20 березня 2013 року Національний банк України прийняв постанову про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика». Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2013 року розпочато процедуру ліквідації вказаного банку. Листом ПАТ «Банк «Таврика» від 11 липня 2013 року ОСОБА_3 було повідомлено, що відповідно до частини п'ятої статті 49 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимога останньої була включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягає задоволенню відповідно до четвертої черги вимог кредиторів, що відповідає частині першій статті 52 вказаного Закону (а.с. 19). Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно з частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до статті 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін. За лексичним (етимологічним) значенням слів, викладеним у Великому тлумачному словнику сучасної української мови, «поєднання, поєднувати» – це збирати разом; складаючи, зливаючи, створювати одне ціле. Отже, поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі наявне в разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватись для юридичних осіб – при реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням; для фізичних осіб – при спадковому правонаступництві в разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки. Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку з цим і припиняється правовідношення. Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що стаття 606 ЦК України повинна застосовуватися судом до спірних правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме в такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін. Отже, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку за договором, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав згідно з договором право вимоги до банку, не можуть припинятись на підставі статті 606 ЦК України, оскільки зазначена стаття до таких правовідносин не застосовується. Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги у справі № 6-29171св13. Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не врахував, що в даному випадку не відбулось збігу та поєднання боржника і кредитора в одній особі в розумінні статті 606 ЦК України, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин указаної статті. Крім того, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав право вимоги до банку, могли припинятись тільки відповідно до статей 601, 602 ЦК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Однак, у разі зарахування зустрічних вимог діють обмеження, встановлені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Отже, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд») вказана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-43цс15) Відповідно до статті 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін. Стаття 606 Цивільного кодексу України застосовується судом до спірних правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме в такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін. Отже, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку за договором, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав згідно з договором право вимоги до банку, не можуть припинятись на підставі статті 606 ЦК України, оскільки зазначена стаття до таких правовідносин не застосовується. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/932564A86FB544FAC2257EC90021F732
  15. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2015 року Справа № 910/21757/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Акулової Н.В., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 у справі № 910/21757/14 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осібпровизнання зобов'язань припиненими за участю представників сторін: позивача: Білобловський С.В., дов. від 22.10.2014 № 2 відповідача: Ярчак І.С., дов. від 11.06.2014 № 247/03 третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Цуканова С.Г., дов. від 03.10.2014 № 09-8839/14 ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про: визнання припиненими, у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" перед Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" за кредитним договором № 01/04-2014 від 30.01.2014, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк", та додатковими угодами до нього, в частині заборгованості за кредитом у загальному розмірі 6091250,57 грн.; визнання припиненими договорів, укладених між АТ "Брокбізнесбанк" та ТОВ "Подільський господар" в якості забезпечення кредитних зобов'язань, а саме: - Договору застави від 30.01.2014; - Договору застави від 31.01.2014, посвідченого приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською JI.O. та зареєстрований в реєстрі за № 356; - Договору застави від 31.01.2014; - Договору застави від 31.01.2014; - Іпотечного договору від 31.01.2014, посвідченого приватним нотаріусом Славутського районного нотаріального округу Хмельницької області Якимчук І.П. та зареєстрованого в реєстрі за №138; - Іпотечного договору від 31.01.2014, посвідченого державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 188; - Іпотечного договору від 31.01.2014, посвідченого державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 192; - Іпотечного договору від 31.01.2014, посвідченого державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 194; - Іпотечного договору від 31.01.2014, посвідченого державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 196; - Іпотечного договору від 31.01.2014, посвідченого державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 190. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 910/21757/14 (суддя Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Іоннікової І.А, суддів Тищенко О.В., Тарасенко К.В.), позов задоволено повністю; визнано припиненими, у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" перед Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" за кредитним договором № 01/04-2014 від 30.01.2014, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк", та додатковими угодами до нього, в частині заборгованості за кредитом у загальному розмірі 6051846 (шість мільйонів п'ятдесят одна тисяча вісімсот сорок шість) грн. 25 коп.; визнано припиненим Договір застави від 30.01.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (предметом застави за яким є велика рогата худоба в кількості 8637 голів загальною заставною вартістю 103550000,00 грн.); визнано припиненим Договір застави від 31.01.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар", посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л.О. та зареєстрований в реєстрі за №356; визнано припиненим Договір застави від 31.01.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (предметом застави за яким є основні засоби та обладнання загальною заставною вартістю 670821,00 грн.); визнано припиненим Договір застави від 31.01.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (предметом застави за яким є основні засоби та обладнання на загальну заставну вартість 6903400,00 грн.); визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар", посвідчений приватним нотаріусом Славутського районного нотаріального округу Хмельницької області Якимчук І.П. та зареєстрований в реєстрі за № 138; визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар", посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 188; визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар", посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 192; визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар", посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 194; визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар", посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 196; визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар", посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 190; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" судовий збір у розмірі 13398, 00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 у справі № 910/21757/14, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник зазначає про те, що після запровадження у банку тимчасової адміністрації та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і Уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів; такий реєстр був затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.10.2014, а тому на день складання позивачем заяв про припинення зобов'язань, банк не був боржником позивача. Також скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги та не досліджено розмір заборгованості позивача за кредитним договором та ступінь виконання його зобов'язань, а судові рішення в частині припинення зобов'язань за договорами застави та договорами іпотеки суперечать вимогам закону. До Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" на касаційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 у справі № 910/21757/14 залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 у справі № 910/21757/14, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. 20.05.2015 до Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що Верховним Судом України розглядається справа № 6-43цс15, у якій предметом розгляду є правильність застосування норм ст.ст. 602, 606 Цивільного кодексу України і вказана справа є аналогічною справі № 910/21757/14. Розглянувши заявлене позивачем клопотання, колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені позивачем обставини не перешкоджають розгляду касаційної скарги у справі № 910/21757/14, та з огляду на закінчення передбаченого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строку розгляду справи, відмовила у задоволенні заявленого клопотання. Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 30.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № 01/04-2014 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на строк до 29.12.2023 року зі сплатою 12 % річних за користування кредитом. Додатковою угодою № 1 від 31.01.2014 та Додатковою угодою № 2 від 11.02.2014 до Кредитного договору вносились зміни щодо лімітів кредитування та строків виконання зобов'язання з повернення кредитних коштів. Судами з'ясовано, що на виконання умов Кредитного договору відповідачем було надано позивачу кредит у розмірі 189486463,92 грн. Однак, позивач свої зобов'язання з повернення суми кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом належним чином не виконав, внаслідок чого у позивача перед відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 6051846,25 грн., з яких 5992739,78 грн. заборгованості за кредитом та 59106,47 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом. В якості забезпечення виконання позивачем зобов'язань за Кредитним договором між позивачем та банком було укладено ряд договорів застави та іпотеки. Так, 30.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (заставодавець) укладено договір застави (надалі - Договір застави-1), за умовами якого заставодавець передає в заставу заставодержателю предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності, зазначений у п. 1.2 цього Договору для забезпечення повного та своєчасного виконання боргових зобов'язань - всіх грошових зобов'язань позичальника перед Банком, що випливають з умов Кредитного договору, додатків до нього та додаткових угод. Відповідно до п. 1.2 Договору застави-1 предметом застави є велика рогата худоба в кількості 8637 голів загальною заставною вартістю 103550000,00 грн. Пунктом 6.1 Договору застави-1 передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до виконання в повному обсязі позичальником зобов'язань за кредитним договором та зобов'язань заставодавця за цим договором. 31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (заставодавець) укладено договір застави (надалі - Договір застави-2), який посвідчено приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л.О. 31.01.2014 та зареєстровано в реєстрі за № 353. За умовами Договору застави-2 заставодавець передає в заставу заставодержателю предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності, зазначений у п.1.2 цього Договору, для забезпечення повного та своєчасного виконання боргових зобов'язань - всіх грошових зобов'язань позичальника перед Банком, що випливають з умов Кредитного договору, додатків до нього та додаткових угод. Відповідно до п. 1.2 Договору застави 2 предметом застави є транспортні засоби загальною заставною вартістю 4964100,00 грн. Пунктом 6.1 Договір застави 2 передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до виконання в повному обсязі позичальником зобов'язань за кредитним договором та зобов'язань заставодавця за цим договором. 31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (заставодавець) укладено договір застави (надалі - Договір застави 3), за умовами якого заставодавець передає в заставу заставодержателю предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності, зазначений у п.1.2 цього Договору для забезпечення повного та своєчасного виконання боргових зобов'язань - всіх грошових зобов'язань позичальника перед Банком, що випливають з умов Кредитного договору, додатків до нього та додаткових угод. Відповідно до п. 1.2 Договору застави 3 предметом застави є основні засоби та обладнання загальною заставною вартістю 670821,00 грн. Пунктом 6.1 Договору застави 3 передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до виконання в повному обсязі позичальником зобов'язань за кредитним договором та зобов'язань заставодавця за цим договором. 31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (заставодавець) укладено договір застави (надалі - Договір застави-4), за умовами якого заставодавець передає в заставу заставодержателю предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності, зазначений у п. 1.2 цього Договору для забезпечення повного та своєчасного виконання боргових зобов'язань - всіх грошових зобов'язань позичальника перед Банком, що випливають з умов Кредитного договору, додатків до нього та додаткових угод. Відповідно до п. 1.2 Договору застави 4 предметом застави є основні засоби та обладнання загальною заставною вартістю 6903400,00 грн. Пунктом 6.1 Договору застави 4 передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до виконання в повному обсязі позичальником зобов'язань за кредитним договором та зобов'язань заставодавця за цим договором. 31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір (надалі - Іпотечний договір-1), який посвідчено приватним нотаріусом Славутського районного нотаріального округу Хмельницької області Якимчук І.П. та зареєстровано в реєстрі за № 138. Відповідно до п. 2.1 Іпотечного договору 1 іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає із Кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки. Предметом іпотеки за Договором іпотеки-1 є комплекс загальною площею 2427,7 кв.м, який розташований за адресою: Хмельницька обл., Славутський район с. Перемишель, вул. Молодіжна, буд 59а, та комплекс загальною площею 11269,6 кв.м, який розташований за адресою: Хмельницька обл., Славутський район с. Іванівка, вул. Котика В., буд. 45. Загальна заставна вартість 1834000,00 грн. Пунктом 11.1 Договору іпотеки-1 встановлено, що договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання позичальником основного зобов'язання за Кредитним договором або до моменту припинення іпотеки з інших підстав, визначених чинним законодавством України. 31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір (надалі - Іпотечний договір-2), який посвідчено державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 188. Відповідно до п. 2.1 Іпотечного договору 2 іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає із Кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки. Предметом іпотеки за Договором іпотеки 2 є Молочно-товарний комплекс, загальною площею 16069,5 кв.м, який знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський р-н., с.Велика Медведівка, вул. Островського, буд. 73а. Заставна вартість 48147000,00 грн. Пунктом 11.1 Договору іпотеки 2 встановлено, що договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання позичальником основного зобов'язання за Кредитним договором або до моменту припинення іпотеки з інших підстав, визначених чинним законодавством України. 31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір (надалі - Іпотечний договір 3), який посвідчено державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №192. Відповідно до п. 2.1 Іпотечного договору 3 іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає із Кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки. Предметом іпотеки за Договором іпотеки 3 є підприємство з виробництва молока безприв'язного утримання корів, загальною площею 19211,6 кв.м, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський р-н., с. Саверці, вул. Котика В, буд. 1 Б. Заставна вартість 35230000,00 грн. Пунктом 11.1 Договору іпотеки 3 встановлено, що договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання позичальником основного зобов'язання за Кредитним договором або до моменту припинення іпотеки з інших підстав, визначених чинним законодавством України. 31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір (надалі - Іпотечний договір 4), який посвідчено державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №194. Відповідно до п. 2.1 Іпотечного договору 4 іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає із Кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки. Предметом іпотеки за Договором іпотеки 4 є комплекс загальною площею 1615,3 кв.м, який розташований за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський район, с. Траулин, вул. Ватутіна, буд. 18. Заставна вартість 8 594 000,00 грн. Пунктом 11.1 Договору іпотеки 4 встановлено, що договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання позичальником основного зобов'язання за Кредитним договором або до моменту припинення іпотеки з інших підстав, визначених чинним законодавством України. 31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір (надалі - Іпотечний договір 5), який посвідчено державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №196. Відповідно до п. 2.1 Іпотечного договору 5 іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає із Кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки. Предметом іпотеки за Договором іпотеки 5 є Комплекс загальною площею 18256,4 кв.м, який розташований за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський район, с. Чотирбоки, вул. Маркса К., буд. 5. Заставна вартість 29076000,00 грн. Пунктом 11.1 Договору іпотеки 5 встановлено, що договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання позичальником основного зобов'язання за Кредитним договором або до моменту припинення іпотеки з інших підстав, визначених чинним законодавством України. 31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір (надалі - Іпотечний договір 6), який посвідчено державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №190. Відповідно до п. 2.1 Іпотечного договору 6 іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає із Кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки. Предметом іпотеки за Договором іпотеки 6 є комплекс загальною площею 13 082,9 кв.м., який розташований за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський район, с. Орлинці, вул. Леніна, буд. 2. Заставна вартість 25 026 000,00 грн. Пунктом 11.1 Договору іпотеки 6 встановлено, що договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання позичальником основного зобов'язання за Кредитним договором або до моменту припинення іпотеки з інших підстав, визначених чинним законодавством України. Судами першої та апеляційної інстанції з'ясовано, що 28.02.2014 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 9 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації", відповідно до якого на підставі постанови Правління Національного банку України від 28.02.2014 № 107 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних" розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" з ринку та запровадження в ньому тимчасової адміністрації на період з 03.03.2014 до 02.06.2014. Постановою Національного банку України № 339 від 10.06.2014 відкликано банківську ліцензію Публічного акціонерного товариство "Брокбізнесбанк" та розпочато ліквідацію банку. Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 45 від 11.06.2014 розпочато ліквідацію Публічного акціонерного товариство "Брокбізнесбанк" з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами з 11.06.2014 та призначено уповноважено особою на ліквідацію провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасово адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Куреного Олександра Вікторовича на період з 11.06.2014 до 10.06.2015. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 03/1760 від 16.08.2010 та Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 78505 від 13.10.2012, відповідач відкрив на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросад-2005" поточні рахунки № 26005097775001, № 26038097775001, № 26083097775001, № 26001078505001, № 26044078505002, № 26043078505003, залишок грошових коштів на яких становить 100107,10 грн. 03.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросад-2005" в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" направило на адресу відповідача заяву про визнання вимог кредитора, яка отримана відповідачем 04.07.2014. 07.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросад-2005" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги № 12, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 03/1760 від 16.08.2010 та за Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 78505 від 13.10.2012. Пунктом 1.2 вказаного договору відступлення права вимоги визначено, що сума вимог за договором обслуговування рахунку, яка передається цесіонарію становить 100107,10 грн. 20.08.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросад-2005" направило на адресу відповідача, як боржника, повідомлення про відступлення права вимоги. Вказане повідомлення було отримано відповідачем 22.08.2014. Згідно Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 03/1759 від 16.08.2010 та Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 78495 від 13.10.2012, відповідач відкрив на ім'я Приватного підприємства "Буковина Агросвіт" поточні рахунки № 26002078495002, № 26080078495002, № 26003078495001, № 26046078495002, № 26045078495003, залишок грошових коштів на яких становить 152530,48 грн. 03.07.2014 Приватне підприємство "Буковина Агросвіт" в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" направило на адресу відповідача заяву про визнання вимог кредитора, яка вручена представнику відповідача 04.07.2014. 07.08.2014 між Приватним підприємством "Буковина Агросвіт" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги № 13, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 03/1759 від 16.08.2010 та Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 78495 від 13.10.2012. Пунктом 1.2 вказаного договору відступлення права вимоги визначено, що сума вимог за договором обслуговування рахунку, яка передається цесіонарію становить 152530,48 грн. 20.08.2014 Приватне підприємство "Буковина Агросвіт" направило на адресу відповідача, як боржника, повідомлення про відступлення права вимоги, яке отримано відповідачем 22.08.2014. На підставі договору про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 097799/12 від 01.11.2012, відповідач відкрив на ім'я Корпорації "Сварог Вест Груп" поточні рахунки № 26003097799001, № 26036097799001, № 26047097799001, № 26081097799001, залишок грошових коштів на яких становить 17893,45 Євро. 07.07.2014 Корпорація "Сварог Вест Груп" в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" направила на адресу відповідача заяву про визнання вимог кредитора, яка вручена представнику відповідача 08.07.2014. 07.08.2014 між Корпорацією "Сварог Вест Груп" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги №14, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування №097799/12 від 01.11.2012. Пунктом 1.2 вказаного договору відступлення права вимоги визначено, що сума вимог за договором обслуговування рахунку, які передаються цесіонарію, становить 10193,45 Євро. 23.09.2014 між Корпорацією "Сварог Вест Груп" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги № 25, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 097799/12 від 01.11.2012. Пунктом 1.2 вказаного договору відступлення права вимоги визначено, що сума вимог за договором обслуговування рахунку, які передаються цесіонарію, становить 7700,00 Євро. 20.08.2014 та 25.09.2014 Корпорація "Сварог Вест Груп" направила на адресу відповідача, як боржника, відповідне повідомлення про відступлення права вимоги. Також Згідно Договору банківського рахунку від 30.08.2005, відповідач відкрив на ім'я Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України поточний рахунок № 260060360000, залишок грошових коштів на якому згідно виписки по особовому рахунку за 11.07.2014 становить 2217269,10 грн. 18.06.2014 Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" подала відповідачу заяву про задоволення вимог кредитора на (суму 2215376,10 грн.), яка зареєстрована відповідачем за вх. № 198-юр від 18.06.2014. 05.08.2014 між Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги № 11, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором банківського рахунку від 30.08.2005. Пунктом 1.2 вказаного договору відступлення права вимоги визначено, що сума вимог за договором банківського рахунку, які передається цесіонарію становить 2215376,10 грн. 15.08.2014 Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України подала відповідачу, як боржнику, повідомлення про відступлення права вимоги, яка зареєстрована відповідачем 15.08.2014 за вх.№11711. Згідно із Договором про валютно-розрахункове обслуговування поточного рахунку фізичної особи №007030/1-008-01 від 16.05.2011, відповідач відкрив на ім'я Петрищенка Юрія Миколайовича валютний рахунок № 26202007030001, на якому згідно виписки по особовому рахунку за період з 01.01.2011 по 17.06.2014 обліковується залишок банківського металу - золота в розмірі 163,980 унцій, що станом на 10.06.2014 становить еквівалент 2426201,18 грн. 12.07.2014 року Петрищенко Юрій Миколайович в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" направив на адресу відповідача заяву про визнання вимог кредитора, яка отримана відповідачем 14.07.2014. 07.08.2014 між Петрищенком Юрієм Миколайовичем (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги № 9, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором про валютно-розрахункове обслуговування поточного рахунку фізичної особи № 007030/1-008-01 від 16.05.2011. В договорі сторони визначили грошову суму, право вимоги на яку виникає у цесіонарія в результаті його укладення, а саме: відповідно до п.1.2 договору сума вимог за договором банківського рахунку, які передається цесіонарію становить 2407954,31 грн. 20.08.2014 Петрищенко Юрій Миколайович направив на адресу відповідача, як боржника, повідомлення про відступлення права вимоги, яке отримано відповідачем 22.08.2014. Згідно із Договором банківського строкового вкладу (депозиту) (Вклад "Стабільний") № D_150658394 від 27.11.2013 Петрищенко Любов Григорівна передала відповідачу грошові кошти у розмірі 90000,00 дол. США. Додатково, сума нарахованих процентів на банківський вклад становить 755,19 дол. США. 18.06.2014 року Петрищенко Любов Григорівна в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" подала відповідачу заяву про задоволення вимог кредитора, яка зареєстрована відповідачем за вх. № 217-фіз від 18.06.2014. 07.08.2014 між Петрищенко Любов Григорівною (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги № 10, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором банківського строкового вкладу (депозиту) (Вклад "Стабільний") № D_150658394 від 27.11.2013. Пунктом 1.2 вказаного договору відступлення права вимоги визначено, що сума вимог за договором банківського вкладу, які передаються цесіонарію, становить 90755,19 доларів США. 20.08.2014 Петрищенко Любов Григорівна направила на адресу відповідача, як боржника, повідомлення про відступлення права вимоги, яке було отримано відповідачем 22.08.2014. В подальшому, 11.09.2014 між Петрищенко Любов Григорівною та позивачем була укладена Додаткова угода № 1, якою внесено зміни до Договору відступлення права вимоги № 10 від 07.08.2014 та викладено п. 1.2 Договору в такій редакції: "Сума вимог за договором банківського вкладу, які передаються цесіонарію, становить 73560,12 доларів США". Згідно із Договором № 001000000059612 про відкриття та обслуговування спеціального карткового рахунку міжнародної платіжної картки VISA BUSINESS CHIP від 27.04.2010 (надалі - "Договір карткового рахунку"), укладеного між Зеленським Володимиром Олександровичем, як власником рахунку, та відповідачем, як банком, власник рахунку розмістив на картковому рахунку у відповідача грошові кошти, залишок яких згідно виписки по рахунку за період з 01.03.2014 по 09.07.2014 становить 375003,82 дол. США. 10.07.2014 Зеленський Володимир Олександрович в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" подав відповідачу заяву про визнання вимог кредитора, яка прийнята та зареєстрована за вх. № 12360-фіз від 10.07.2014. 08.09.2014 між Зеленським Володимиром Олександровичем (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги № 24. За змістом п. 1.1 вказаного договору цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором № 001000000059612 про відкриття та обслуговування спеціального карткового рахунку міжнародної платіжної картки VISA BUSINESS CHIP від 27.04.2010. Після відступлення права вимоги цедентом третім особам за Договором карткового рахунку, загальна сума вимог до Банку становить 234621,65 доларів США. Пунктом 1.2 договору відступлення права вимоги № 24 визначено, що сума вимог за договором банківського вкладу, які передаються цесіонарію, становить 17195,07 доларів США. 25.09.2014 Зеленський Володимир Олександрович направив на адресу відповідача, як боржника, відповідне повідомлення про відступлення права вимоги. Виходячи з вищенаведених обставин справи та на підставі норм ст.ст. 510-516 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до договорів про відступлення права вимоги, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросад - 2005", Приватним підприємством "Буковина Агросвіт", Корпорацією "Сварог Вест Груп", Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України, Петрищенком Юрієм Миколайовичем, Петрищенко Любов Григорівною та Зеленським Володимиром Олександровичем, Товариство з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" набуло прав та обов'язків сторони (кредитора) за відповідними депозитними договорами та договорами банківського рахунку на загальну суму 6234607,51 грн. 21.08.2014 позивач направив відповідачу заяву щодо припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі (вих. № 446). 25.09.2014 позивачем направлено відповідачу доповнення до зазначеної вище заяви щодо припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі (вих. № 01-23/9). Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій погодились з твердженням позивача, що за вищезазначеними грошовими зобов'язаннями відбулося поєднання боржника і кредитора в одній особі - в особі позивача, що є підставою для припинення зобов'язання за кредитним договором № 01/04-2014 від 30.01.2014 на підставі статті 606 Цивільного кодексу України. Проте, погодитись з такими висновками судів не можна, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно із статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Тобто, зобов'язання - це правовідношення між, як мінімум, двома сторонами, а поєднання двох сторін у одній особі є підставою для припинення зобов'язання. Статтею 606 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. При цьому необхідною умовою припинення зобов'язання згідно зі статтею 606 є взаємна відповідність прав і обов'язків боржника і кредитора, за відсутності якої зобов'язання не може бути припинене. Приписи статті 606 Цивільного кодексу України встановлюють такий спосіб припинення цивільно-правового зобов'язання, що не залежить від волі сторін. Поєднання боржника і кредитора в одній особі має місце в разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить за певних обставин зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, та/або навпаки. Іншими словами, в силу об'єктивних обставин або певного правочину один із суб'єктів правовідношення зникає (або виходить із двосторонніх зобов'язальних правовідносин). При цьому до особи, що залишилась, переходять всі правомочності щодо взаємних зобов'язань, у зв'язку з чим власне і припиняється правовідношення. Отже, щоб зобов'язання припинилось на підставі наведеної норми поєднанням двох сторін у одній особі, необхідно щоб у результаті такого поєднання лишилась лише одна особа. Поєднання боржника та кредитора може бути наслідком, зокрема, правонаступництва, причому як загального, так і у випадку ліквідації з правонаступництвом злиття, приєднання тощо. Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, обидві сторони Кредитного договору як боржник так і кредитор існують як окремі особи, а тому передбаченого зазначеною статтею поєднання боржника і кредитора в одній особі не відбулося. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про припинення зобов'язань на підставі статті 606 Цивільного кодексу України у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі за грошовими зобов'язаннями є безпідставним. Згідно із п. 2 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржувані рішення та постанову про задоволення позову суди попередніх інстанцій дали невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосували норми матеріального і процесуального права, що є підставою для їх скасуванню. Разом з тим, оскільки обставини справи не потребують додаткового дослідження, Вищий господарський суд України вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд та постановити нове рішення про відмову у позові повністю. Як передбачено п. 11 ч. 2 ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України у разі скасування чи зміни рішення у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат. Враховуючи, що згідно із п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільнена від сплати судового збору у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку, у зв'язку із відмовою у позові судовий збір за розгляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанції у сумі 16077,60 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" в дохід Державного бюджету України. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 у справі № 910/21757/14 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 16077,60 грн. за розгляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанції. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ. Головуючий суддя: Л. Іванова судді: Н. Акулова Т. Козир http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44319455
  16. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" березня 2015 р. Справа № 910/21757/14 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Іоннікової І.А. суддів: Тищенко О.В. Тарасенко К.В. розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 р. у справі №910/21757/14 (суддя Смирнова Ю.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання зобов'язань припиненими ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання зобов'язань припиненими, мотивуючи вимоги тим, що у правовідносинах, що виникли між позивачем та відповідачем, відбулося поєднання в грошовому зобов'язанні боржника і кредитора в одній особі - в особі позивача, що відповідно до ст. 606 Цивільного кодексу України є підставою для припинення зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» перед ПАТ «Брокбізнесбанк» за кредитним договором №01/04-2014 від 30.01.2014р. Як наслідок - з посиланням на ст. 593 Цивільного кодексу України позивач вказує і на припинення договорів застави та іпотечних договорів, які були укладені на забезпечення виконання зобов'язань позивача за кредитним договором №01/04-2014 від 30.01.2014р. Рішенням господарського суду міста Києва від 15.12.2014р. (повне рішення складено 22.12.2014 р.) у справі №910/21757/14 позов задоволено повністю. Визнано припиненими, у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» перед Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» за кредитним договором №01/04-2014 від 30.01.2014р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк», та додатковими угодами до нього, в частині заборгованості за кредитом у загальному розмірі 6051846 (шість мільйонів п'ятдесят одна тисяча вісімсот сорок шість) грн 25 коп. Визнано припиненим Договір застави від 30.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» (предметом застави за яким є велика рогата худоба в кількості 8637 голів загальною заставною вартістю 103550000,00 грн). Визнано припиненим Договір застави від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л.О. та зареєстрований в реєстрі за №356. Визнано припиненим Договір застави від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» (предметом застави за яким є основні засоби та обладнання загальною заставною вартістю 670821,00 грн). Визнано припиненим Договір застави від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» (предметом застави за яким є основні засоби та обладнання на загальну заставну вартість 6903400,00 грн). Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений приватним нотаріусом Славутського районного нотаріального округу Хмельницької області Якимчук І.П. та зареєстрований в реєстрі за №138. Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №188. Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №192. Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №194. Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №196; Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №190. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» судовий збір у розмірі 13398 (тринадцять тисяч триста дев'яносто вісім) грн 00 коп. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014р. у справі №910/21757/14 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 28.02.14р. №107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 9 від 28.02.2014р. щодо запровадження Тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на Тимчасову адміністрацію в Банк, яку запроваджено строком на три місяці до 02.06.2014р. Постановою НБУ № 339 від 10.06.2014р. «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» та рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 45 від 11.06.2014р. відкликано банківську ліцензію, почато ліквідацію Банку та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», таким чином на момент звернення позивача до суду у відповідача відкликано банківську ліцензію та розпочата процедура ліквідації, отже під час Тимчасової адміністрації не здійснюються задоволення вимог вкладників та інших кредиторів Банку. Таким чином, станом на день укладання договорів та складання заяв щодо припинення зобов'язань поєднанням боржника і кредитора в одній особі, ані позивач, ані інші особи не є кредиторами Банку в розумінні ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно і Банк на момент укладання договорів відступлення не був боржником даних осіб. Також, апелянт зауважує те, що станом на 25.09.2014р., згідно розрахунку заборгованості позивач мав заборгованість за кредитним договором №01/04-2014 від 30.01.2014р. в розмірі 17 582 108,49грн., проте в оскаржуваному рішенні судом зазначено борг в сумі 6 051 846,25грн., що свідчить про те, що судом взагалі розрахунок Банку не взято до уваги, при цьому договір в цілому припиненим не визнавався, а тому припинення зобов'язання позивача перед відповідачем за кредитним договором у частині зобов'язання в загальному розмірі 6 051 846,25грн. та припинення іпотечного договору є необґрунтованим та безпідставним. Те саме стосується і договору застави. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що має пріоритетний характер, не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі, а тому задовольнивши позовні вимоги, суд задовольнив кредиторські вимоги, що віднесені до четвертої та сьомої черги задоволення, порушив приписи вищезазначеного закону. Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом. Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову. Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. 30.01.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» було укладено кредитний договір №01/04-2014, відповідно до якого відповідач надав позивачу невідновлювальну кредитну лінію на строк до 29.12.2023р. року зі сплатою 12 % річних за користування кредитом. Додатковою угодою №1 від 31.01.2014р. та Додатковою угодою №2 від 11.02.2014р. до Кредитного договору вносились зміни щодо лімітів кредитування та строків виконання зобов'язання з повернення кредитних коштів. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. У відповідності до ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). 30.01.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» укладено низку договорів застави, за умовами яких заставодавець передає в заставу заставодержателю предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності для забезпечення повного та своєчасного виконання боргових зобов'язань - всіх грошових зобов'язань позичальника перед Банком, що випливають з умов Кредитного договору, додатків до нього та додаткових угод. Відповідно Договору застави №1 від 30.01.2014р. предметом даного договору є велика рогата худоба в кількості 8637 голів загальною заставною вартістю 103 550 000,00 грн. Згідно Договору застави №2 від 30.01.2014р. позивач передав у заставу Банку транспортні засоби загальною заставною вартістю 4 964 100,00 грн. Предметом Договору застави №3 від 30.01.2014р. є основні засоби та обладнання загальною заставною вартістю 670 821,00 грн. За Договором застави №4 від 30.01.2014р. предметом застави є основні засоби та обладнання загальною заставною вартістю 6 903 400,00 грн. Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. На виконання умов кредитного договору, 31.01.2014р. між ПАТ «Брокбізнесбанк» (іпотекодержатель) та ТОВ «Подільський господар»(іпотекодавець) укладено шість іпотечних договорів, за умовами яких позивачем передано в іпотеку комплекс загальною площею 2 427,7 кв.м., розташований за адресою: Хмельницька обл., Славутський район с.Перемишель, вул. Молодіжна, буд 59-А; комплекс загальною площею 11269,6 кв.м., розташований за адресою: Хмельницька обл., Славутський район с. Іванівка, вул. В. Котика, буд. 45, загальною заставною вартістю 1 834 000,00 грн.; молочно-товарний комплекс, загальною площею 16 069,5 кв.м, який знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський р-н., с.Велика Медведівка, вул. Островського, буд. 73-А, із заставною вартістю 48 147 000,00 грн.; підприємство з виробництва молока безприв'язного утримання корів, загальною площею 19211,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський р-н., с. Саверці, вул. В. Котика, буд. 1-Б, заставною вартістю 35230 000,00грн.; комплекс загальною площею 1615,3 кв.м., який розташований за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський район, с.Траулин, вул. Ватутіна, буд. 18, із заставною вартістю 8594000,00 грн.; комплекс загальною площею 18 256,4 кв.м., який розташований за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський район, с. Чотирбоки, вул. К. Маркса, буд. 5, заставною вартістю 29 076 000,00 грн.; комплекс загальною площею 13 082,9 кв.м., який розташований за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський район, с. Орлинці, вул. Леніна, буд. 2, заставною вартістю 25 026 000,00 грн. 10.06.2014р. Правлінням Національного банку України винесено постанову №339 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк», 11.06.2014р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №45, яким розпочато здійснення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію - Куреного Олександра Вікторовича на період з 11.06.2014р. до 10.06.2015р. У відповідності до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За приписами ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 03/1760 від 16.08.2010р. та Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №78505 від 13.10.2012р., відповідач відкрив на ім'я ТОВ «Агросад - 2005» поточні рахунки, залишок грошових коштів на яких становить 100 107,10грн. 03.07.2014р. ТОВ «Агросад - 2005» у порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» направило на адресу Банку заяву про визнання вимог кредитора, яка отримана відповідачем 04.07.2014р. 07.08.2014р. між ТОВ «Агросад- 2005» (цедент) та ТОВ «Подільський господар» (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги №12, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №03/1760 від 16.08.2010р. та за Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №78505 від 13.10.2012р., на загальну суму 100 107,10грн. Повідомлення про відступлення права вимоги, отримано відповідачем 22.08.2014р. Згідно Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 03/1759 від 16.08.2010р. та Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №78495 від 13.10.2012р., відповідач відкрив на ім'я Приватного підприємства «Буковина Агросвіт» поточні рахунки, залишок грошових коштів на яких становить 152 530,48 грн. 03.07.2014р. ПП «Буковина Агросвіт» в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» направило на адресу відповідача заяву про визнання вимог кредитора, яка вручена представнику відповідача 04.07.2014р. 07.08.2014р. ПП «Буковина Агросвіт» та ТОВ «Подільський господар» уклали Договір відступлення права вимоги №13, за умовами якого позивач прийняв право вимоги за Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №03/1759 від 16.08.2010р. та Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №78495 від 13.10.2012р. на суму 152530,48 грн., про що Банк був повідомлений 22.08.2014р. 07.07.2014р. Корпорація «Сварог Вест Груп» в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» направила на адресу Банку заяву про визнання вимог кредитора, за Договором про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування №097799/12 від 01.11.2012р., на загальну суму 10 193,45 Євро. 07.08.2014р. між Корпорацією «Сварог Вест Груп» та ТОВ «Подільський господар» укладено Договір відступлення права вимоги №14, за умовами позивач набув право вимоги за Договором про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування №097799/12 від 01.11.2012р. на суму 10 193,45 Євро. Крім того, відповідно до Договору №25 від 23.09.2014р., укладеного Корпорацією «Сварог Вест Груп» та ТОВ «Подільський господар», останній набув право вимоги за Договором про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування на суму що становить 7 700,00 Євро, про що Банк було також повідомлено. 05.08.2014р. між Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» укладено Договір відступлення права вимоги №11, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором банківського рахунку від 30.08.2005р. Пунктом 1.2 вказаного договору відступлення права вимоги визначено, що сума вимог за договором банківського рахунку, які передається цесіонарію становить 2 215 376,10грн. 07.08.2014р. між Петрищенком Юрієм Миколайовичем та ТОВ «Подільський господар» укладено Договір відступлення права вимоги №9, за умовами якого позивач прийняв право вимоги за Договором про валютно-розрахункове обслуговування поточного рахунку фізичної особи №007030/1-008-01 від 16.05.2011р. на суму 2 407 954,31грн. 07.08.2014р. між Петрищенко Любов Григорівною (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги №10, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором банківського строкового вкладу (депозиту) (Вклад «Стабільний») №D_150658394 від 27.11.2013р. Відповідно до Додаткової угоди №1 від 11.09.2014р. до Договору відступлення права вимоги №10 від 07.08.2014р. сума вимог за договором банківського вкладу, які передаються цесіонарію була зменшена та становить 73 560,12 доларів США. Згідно Договору №001000000059612 про відкриття та обслуговування спеціального карткового рахунку міжнародної платіжної картки VISA BUSINESS CHIP від 27.04.2010р. (надалі - "Договір карткового рахунку"), укладеного між Зеленським Володимиром Олександровичем, як власником рахунку, та відповідачем, як банком, власник рахунку розмістив на картковому рахунку у відповідача грошові кошти, залишок яких, згідно виписки по рахунку за період з 01.03.2014р. по 09.07.2014р., становить 375 003,82 дол. США. 10.07.2014р. Зеленський Володимир Олександрович в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» подав відповідачу заяву про визнання вимог кредитора, яка прийнята та зареєстрована за вх. № 12360-фіз від 10.07.2014р. 08.09.2014р. між Зеленським Володимиром Олександровичем та ТОВ «Подільський господар» укладено Договір відступлення права вимоги №24, відповідно до якого сума вимог за договором банківського вкладу, які передаються позивачу, становить 17 195,07 доларів США. У відповідності до ст. 606 ЦК України, зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Аналогічні положення містять й приписи ч. 2 ст. 204 ГК України, згідно якої господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Законодавство України не ототожнює поняття правочин та зобов'язання, зокрема, один правочин може містити в собі декілька зобов'язань; у розумінні ст. 606 ЦК України внаслідок поєднання боржника і кредитора в одній особі припиняється саме зобов'язання, а не правочин, апеляційний господарський суд вважав посилання скаржників в апеляційних скаргах на неправильне застосування судом вищенаведених норм матеріального права такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що спірні взаємовідносини сторін всупереч посиланням відповідача, не підпадають під кваліфікацію «зустрічних однорідних вимог» та не призводять до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України «Про банки і банківську діяльність», адже в даному випадку має місце саме припинення спірного зобов'язання з підстав поєднання боржника і кредитора в одній особі, а не зарахування зустрічних однорідних вимог, що носить інший правовий характер. На підставі вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у зв'язку з поєднання боржника та кредитора в одній особі, зобов'язання сторін за кредитним договором № 01/04-2014 від 30.01.2014р. припинилися в силу приписів ст. 606 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 204 Господарського кодексу України. Доводи апелянта про те, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку, шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі, не заслуговують на увагу, адже припинення зобов'язання, як самостійна правова підстава та самостійний інститут (ст. 606 ЦК України) не залежить від встановленої положеннями цього Закону черговості задоволення вимог кредиторів. Крім цього, згаданий Закон, як спеціальний закон, що визначає процедуру ліквідації банків, не містить заборони на припинення зобов'язань у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора банку в одній особі на стадії ліквідації банку. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Вищого господарського суду України від 22.02.2012р. у справах № 33/206 та № 33/207, а також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2014р. у справі № 6-17645св14. Місцевий суд дійшов правильного висновку, що вимоги про визнання припиненими, в зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі зобов'язань позивача перед ПАТ відповідачем за Кредитним договором та додатковими угодами до нього в частині заборгованості за кредитом в розмірі 6 051 846,25грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Оскільки зобов'язання за іпотечними договорами та договорами застави є похідними від основного зобов'язання за кредитним договором, у частині 6 051 846,25грн. судом визнано припиненим, припиняється і зобов'язання за іпотечними договорами та договорами застави. Щодо зазначеного в апеляційній скарзі аргументу скаржника про те, що суд не взяв до уваги його розрахунок , в якому сума заборгованості позивача становить 17 582 108,49грн., колегія суддів звертає увагу на те, що Постановою НБУ № 339 від 10.06.2014р. та рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №45 від 11.06.2014р. відкликано банківську ліцензію, почато ліквідацію Банку та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію. Доказів того, що Банком чи уповноваженою особою Фонду гарантування здійснені дії щодо звернення до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості, створення ліквідаційної маси не надано. Проценти за користування кредитними коштами та нарахування штрафних санкцій здійснено за розрахунком відповідача за період відкликання банківської ліцензії. Таким чином розрахунок заборгованості Банку, станом на 25.09.2014р. за кредитним договором №01/04-2014 від 30.01.2014р. не можна вважати належним та допустимим в розумінні ст. 34 ГПК України. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу ПАТ «Брокбізнесбанк» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 910/21757/14 від 15.12.2014 - без змін. 2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва. 3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки. Головуючий суддя І.А. Іоннікова Судді О.В. Тищенко К.В. Тарасенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43032689
  17. Державний герб України Ухвала іменем україни 24 вересня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О. Суддів:Коротуна В.М.,Ступак О.В., Попович О.В., Штелик С.П. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання зобов'язання припиненим та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі - ПАТ «Банк «Таврика»), Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання зобов'язання припиненим та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року задоволено позов ПАТ «Банк «Таврика» до ОСОБА_6 та стягнено з останньої заборгованість за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року в розмірі 62545,71 доларів США, що в еквіваленті становить 497432,30 грн, суму судового збору в розмірі 1700,00 грн та втрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн, а всього стягнено 499252,30 грн. Виконання боргових зобов'язань позичальника було забезпечено договором іпотеки від 18 грудня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку банку була передана квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві приватної власності. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року ОСОБА_8 передала, а ОСОБА_6 прийняла право вимоги до ПАТ «Банк «Таврика» за договором про відкриття карткового рахунку № 17386 від 18 січня 2012 року на суму 520000,00 грн. Посилаючись на те, що вона є боржником ПАТ «Банк «Таврика» відповідно до заочного рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року і кредитором ПАТ «Банк «Таврика» відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року, позивачка з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд задовольнити позов на підставі статті 606 ЦК України, яка передбачає припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано припиненим з 12 листопада 2013 року, у зв'язку із поєднанням боржника і кредитора в одній особі, зобов'язання ОСОБА_6 перед ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього, в частині заборгованості за кредитом у розмірі 499252,30 грн. Визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього. Визнано припиненим договір іпотеки від 18 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 3071 та додаткову угоду до нього № 1 від 10 липня 2008 року, укладені між ПАТ «Банк «Таврика» та ОСОБА_6. Визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18 грудня 2007 року. В іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року і ухвалення нового рішення про відмову в позові, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судами встановлено, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року задоволено позов ПАТ «Банк «Таврика» до ОСОБА_6 та стягнено з останньої заборгованість за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року в розмірі 62545,71 доларів США, що в еквіваленті становить 497432,30 грн, суму судового збору в розмірі 1700,00 грн та втрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн, а всього стягнено 499252,30 грн. Виконання боргових зобов'язань позичальника було забезпечено договором іпотеки від 18 грудня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку банку була передана квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві приватної власності. Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про відкриття та обслуговування карткового рахунку в національній валюті України № 17386 від 18 січня 2012 року, який укладено між ПАТ «Банк «Таврика» та ОСОБА_8, банк відкрив останній картковий рахунок НОМЕР_1 для зарахування та виплати пенсій та грошової допомоги. 20 березня 2013 року Національним банком України прийнято рішення № 97 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика». Листом ПАТ «Банк «Таврика» № 3541/4 від 11 липня 2013 року ОСОБА_8 було повідомлено, що відповідно до частини 5 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимога останньої була включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягає задоволенню згідно до 4 черги вимог кредиторів, що відповідає частині 1 статті 52 вказаного Закону. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року ОСОБА_8 передала, а ОСОБА_6 прийняла право вимоги до ПАТ «Банк «Таврика» за договором про відкриття карткового рахунку № 17386 від 18 січня 2012 року на суму 520000,00 грн. Відповідно до статті 606 ЦК України, на яку посилається позивачка як на підставу свої позовних вимог, зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у правовідносинах, які виникли між ОСОБА_6 та ПАТ «Банк «Таврика» відбулось поєднання боржника та кредитора в особі позивачки, що відповідно до статті 606 ЦК України є підставою для припинення кредитних зобов'язань останньої та припинення договору іпотеки від 18 грудня 2007 року. Доводи касаційної скарги ПАТ «Банк «Таврика» зводяться до неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 601 ЦК України. Вказані доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, вирішуючи справу, суди керувалися статтею 606 ЦК України, на яку позивачка посилалась як на підставу позовних вимог. Тобто до зазначених висновків суди дійшли на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведені в скарзі доводи не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. Відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. За таких обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні. Керуючись статтями 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» відхилити. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді:В.М. Коротун О.В. Ступак О.В. Попович С.П. Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40698861