Search the Community

Showing results for tags 'отсутствие доказательств кредитора'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 60 results

  1. Постанова Іменем України 5 грудня 2018 року м. Київ Справа N 524/4996/13-ц Провадження N 14-461 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Князєва В.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) "Дельта Банк" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - позичальник), ОСОБА_4, Приватного підприємства (далі також - ПП) "М.А.И.", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ПАТ "УкрСиббанк" (далі також - третя особа), про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 лютого 2016 року, ухвалене суддею Рибалкою Ю.В., й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Пікуля В.П., Бутенко С.Б., Прядкіної О.В. Учасники справи: позивач: ПАТ "Дельта Банк", відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "М.А.И.", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ПАТ "УкрСиббанк". ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У червні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просив стягнути солідарно з позичальника та ОСОБА_4 і ПП "М.А.И." (далі разом - поручителі) 1 045 616,84 грн. 2. 25 жовтня 2007 року Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" уклав з позичальником кредитний договір N 11241252000, який відповідно до додаткової угоди був змінений на N 11241252001 (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами банк надав позичальнику кредит у розмірі 133 897 швейцарських франків з процентною ставкою у розмірі 8,4 % річних на строк з 25 жовтня 2007 року до 24 жовтня 2013 року включно з цільовим призначенням кредиту - придбання автомобіля. Надалі до кредитного договору вносилися зміни та доповнення згідно з додатковими угодами. 3. Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечувалося відповідно до укладених з поручителями 25 жовтня 2007 року договорів поруки (далі - договори поруки). Згідно з умовами цих договорів відповідальність поручителів настає у випадку невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором; поручителі та позичальник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. 4. 8 грудня 2011 року третя особа уклала з позивачем договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого третя особа передала (відступила) право вимоги за кредитним договором позивачеві. 5. З огляду на те, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, утворилась заборгованість, про стягнення якої з солідарно з позичальника та поручителів звернувся позивач. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. 6 листопада 2013 року Автозаводський районний суд м. Кременчука ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю. 7. Суд вважав позовні вимоги підставними. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 8. 9 липня 2014 року Апеляційний суд Полтавської області рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову. 9. Вважав, що позивач не довів отримання позичальником кредитних коштів в іноземній валюті. Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції 10. 27 травня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 11. Суд касаційної інстанції вказав, що рішення про відмову в позові з підстав неотримання позичальником кредитних коштів може вплинути на права й обов'язки ПАТ "УкрСиббанк", яке не було залучене до участі у справі. Короткий зміст рішень судів першої інстанції (новий розгляд справи) 12. 12 грудня 2015 року Автозаводський районний суд м. Кременчука постановив ухвалу, якою залучив до участі у справі ПАТ "УкрСиббанк" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. 13. 10 лютого 2016 року Автозаводський районний суд м. Кременчука ухвалив рішення, яким провадження у справі в частині позовних вимог до поручителя-юридичної особи закрив; роз'яснив позивачеві право на звернення з вказаною вимогою за правилами господарського судочинства; у задоволенні решти вимог відмовив. 14. Закриваючи провадження у частині вимог до поручителя-юридичної особи, суд першої інстанції вказав, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які мають розглядатися за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 15. Мотивував рішення висновком Верховного Суду України, сформульованим у постановах від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15 і від 30 вересня 2015 року у справі N 6-1323цс15. 16. Відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд першої інстанції вказав, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що банк виконав умови кредитного договору, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 17. 16 травня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції у частині закриття провадження скасував, а провадження у частині позовних вимог до поручителя-юридичної особи закрив ухвалою; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. 18. Апеляційний суд вказав, що з поручителями були укладені самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники, хоча і за порушення умов одного й того ж кредитного договору. 19. Слідуючи висновку Верховного Суду України про те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які мають розглядатися за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, а суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства (постанови від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15 та від 30 вересня 2015 року у справі N 6-1323цс15), апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителя-юридичної особи. 20. Проте, на думку апеляційного суду, закриваючи провадження у цій частині, місцевий суд вирішив справу у непередбачений законодавством спосіб, ухваливши рішення суду, тоді як питання закриття провадження у справі вирішується постановленням ухвали. 21. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивач не довів належними, допустимими та беззаперечними доказами виконання умов кредитного договору шляхом надання позичальнику банком кредиту, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду. А тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог позивача до позичальника та поручителя-фізичної особи. Короткий зміст вимог касаційної скарги 22. У червні 2016 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. 23. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити повністю. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 24. 12 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 25. Обґрунтував тим, що позивач оскаржує рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 26. Позивач вказує, що суди неналежним чином дослідили матеріали справи, що призвело до ухвалення несправедливих рішень у справі, оскільки банк виконав умови кредитного договору шляхом надання коштів позичальнику, а висновок судово-економічної експертизи N 2877 від 20 травня 2014 року має суб'єктивний характер і є лише одним із джерел доказів у справі. 27. Стверджує, що позичальник і його поручителі мають солідарний обов'язок. Усі вимоги є однорідними та нерозривно пов'язаними між собою, а тому спір, зокрема і в частині вимог до поручителя-юридичної особи, має розглядатися за правилами цивільного судочинства. (2) Позиції інших учасників справи (2.1) Позиція позичальника та поручителя-фізичної особи 28. 6 жовтня 2016 року позичальник і поручитель-фізична особа подали заперечення на касаційну скаргу. Просять залишити її без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року - без змін. Мотивують тим, що касаційна скарга ґрунтується на викривлених фактах і неправильній оцінці доказів. 29. Вказують, що 30 березня 2015 року Автозаводський районний суд м. Кременчука ухвалив рішення у справі N 524/10776/14-ц за позовом ПАТ "Дельта Банк" до позичальника про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом позичальника до ПАТ "Дельта Банк" про визнання застави припиненою. У задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" суд відмовив, а зустрічний позов позичальника задовольнив частково, зокрема, визнав заставу рухомого майна такою, що припинена на підставі повного виконання зобов'язання за забезпеченим заставою кредитним договором. Зазначають, що вказане судове рішення у справі N 524/10776/14-ц ПАТ "Дельта Банк" не оскаржувало, і 28 квітня 2015 року воно набрало законної сили. 30. Стверджують, що висновки судів попередніх інстанцій у частині закриття провадження за вимогами позивача до поручителя-юридичної особи відповідають приписам процесуального закону. 31. 30 листопада 2018 року позичальник також подав пояснення до заперечення на касаційну скаргу. Просить взяти їх до уваги, враховуючи те, що чинний ЦПК України не передбачає заборони щодо надання стороною справи письмових пояснень на стадії письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 32. Вважає, що хоча у березні 2018 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у його постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15, якою у цій справі керувалися суди при визначенні юрисдикції за вимогами до юридичної особи-поручителя, проте не є доцільним скасування вирішених правильно по суті рішень або новий розгляд вимоги позивача до поручителя-юридичної особи у суді першої інстанції. Вказує на те, що ця юридична особа вже з 2009 року не веде жодної господарської діяльності, а її засновником є позичальник. (2.2.) Позиція інших учасників справи 33. Поручитель-юридична особа та третя особа відзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції спору 34. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 35. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). 36. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12). 37. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20). 38. Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання. 39. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до позичальника, а також поручителів. 40. Суди вважали, що розгляд вимог до поручителя-юридичної особи віднесений до компетенції господарських судів. А тому, хоч і шляхом постановлення різних видів судових рішень, дійшли висновку про закриття провадження за вимогами до поручителя-юридичної особи. З огляду на приписи статті 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі) та висновки Верховного Суду України, сформульовані у постановах від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15 та від 30 вересня 2015 року у справі N 6-1323цс15, суди вказали, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які мають розглядатися за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 41. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як за правилами цивільного, так і за правилами господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі, не встановлювали відповідної заборони. 42. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій. 43. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі допозичальника-фізичної особи, а також до його поручителів за кредитним договором - фізичної та юридичної осіб, кожна з яких за умовами договорів поруки погодилася розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання ним обов'язків за кредитним договором. 44. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями, один з яких є фізичною особою. 45. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу. 46. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до одного поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до боржника та іншого поручителя, які є фізичними особами, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. 47. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновки судів першої й апеляційної інстанцій про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до одного з поручителів, який є юридичною особою. 48. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову. 49. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. 50. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав окремі договори порукиз поручителями. Ці договори не передбачають їх солідарної відповідальності між собою.Кожен з поручителів несе солідарну з позичальником (як боржником за основним зобов'язанням) відповідальність перед позивачем. Вказане випливає з пункту 1.4 договорів поруки. 51. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. 52. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо. 53. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та двох поручителів - фізичної та юридичної особи. 54. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх. 55. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-фізичної особи та поручителів, один з яких є юридичною особою, а інший - фізичною особою. 56. Аналогічні висновки вже неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в її постановах від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі N 534/1898/14-ц. 57. Відтак, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір в частині вимог позивача до поручителя-юридичної особи має розглядатися за правилами цивільного судочинства. А тому касаційна скарга у цій частині є обґрунтованою. 58. При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи: позовній заяві; відзиві на позовну заяву (відзиві); відповіді на відзив; запереченнях; поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву (частини перша та друга статті 174 ЦПК України).Заяви по суті справи мають бути оформлені згідно з вимогами статей 175-181 ЦПК України. 59. Щодо процесуальних питань при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України), які у разі подання у письмовій формі повинні бути оформлені згідно з вимогами статті 183 ЦПК України. 60. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). 61. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 6 вересня 2016 року про відкриття касаційного провадження запропонував особам, які беруть участь у справі, подати заперечення на касаційну скаргу не пізніше ніж до 6 жовтня 2016 року. 62. З огляду на те, що позичальник подав пояснення до заперечення на касаційну скаргу щодо юрисдикції спору 30 листопада 2018 року, тобто за межами строку, встановленого для надання заперечень на касаційну скаргу, а ЦПК України не передбачає можливості розгляду документів, поданих після закінчення процесуального строку, Велика Палата Верховного Суду залишає вказані пояснення без розгляду. (1.2) Щодо суті спору 63. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір. 64. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України). 65. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 66. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України). 67. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. 68. Отже, обов'язок банку щодо надання позичальнику коштів (кредиту) у розмірі та на умовах, встановлених договором, має бути виконаний належним чином. 69. Позивач вказував, що третя особа надала позичальнику кредит у розмірі 133 897 швейцарських франків. 70. Заперечуючи цю обставину, позичальник зазначав, що третя особа не виконала умови кредитного договору і не надала позичальнику обумовлену суму в іноземній валюті. 71. Суди встановили, що згідно з висновком судово-економічної експертизи N 2877 від 20 травня 2014 року факт виконання третьою особою умов кредитного договору у частині перерахування позичальнику "суми кредиту у розмірі 133 897 швейцарських франків не підтверджений документально"; наданий банком первинний документ - платіжне доручення від 25 жовтня 2007 року N 61887 - підтверджує факт перерахування на особовий рахунок N 26205059528100, відкритий на ім'я позичальника, коштів у сумі 133 897 грн. які позичальник повернув у касу банку, що підтверджено банківськими квитанціями за період з 25 жовтня 2007 року до 27 серпня 2008 року включно. 72. Суди першої й апеляційної інстанцій також зазначили, що Апеляційний суд Полтавської області у рішенні від 31 жовтня 2013 року у справі N 524/3094/13-ц, яке набрало законної сили, встановив, що на рахунок N 26205059528100, відкритий на ім'я позичальника, перераховувалися кошти на підставі іншого кредитного договору від 19 липня 2007 року N 11182881000 (1). 73. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 74. Отже, з огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними доводи касаційної скарги щодо неналежного встановлення судами обставин справи на підставі наявних у ній доказів, а також стосовно необхідності переоцінки останніх, зокрема висновку судово-економічної експертизи N 2877 від 20 травня 2014 року. 75. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли висновку щодо ненадання банком позичальнику обумовленої кредитним договором суми коштів в іноземній валюті. А тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог до позичальника та його поручителя-фізичної особи є обґрунтованим. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 76. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частини третя статті 406 ЦПК України). 77. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 78. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 79. Згідно із частиною четвертою цієї ж статті справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 80. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частини третя статті 406 ЦПК України). 81. Враховуючи те, що позовна вимога до поручителя-юридичної особи у цій справі має розглядатися за правилами цивільного судочинства, а також те, що суди ухвалили обґрунтовані рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог до позичальника та його поручителя-фізичної особи, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою. 82. Тому рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителя-юридичної особи необхідно скасувати, справу у цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, а в решті оскаржені судові рішення - залишити без змін. (2.2) Щодо судових витрат 83. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Керуючись частиною першою статті 400, частиною четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 418, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково. 2. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Приватного підприємства "М.А.И." про стягнення заборгованості скасувати; справу у цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Повний текст постанови підписаний 11 грудня 2018 року.
  2. Помогите, пожалуйста. Ситуация такая. ТОВ обслуживается в Приватбанке. Основатель имеет карту Универсальная Голд (личную) с лимитом в 5000. В 2016г по оборотам фирмы сотрудники банка, фактически, навязали программу КУБ на развитие бизнеса. На словах, это должны были 100 000 поступить на расчетный счет. По факту - поступили на личну карту директора, он ими рассчитался за товар фирмы, а потом на расчетный счет возвращал, но как "поворотну фінансову допомогу". + ко всему, несколько раз, при пополнении карты, терминал не выдавал чеки и вопрос закрывался звонком на 3700 и оператор по телефону подтверждал, что платеж прошел успешно. Прошло 1,5 года, человек спит спокойно с погашенным КУБом, а тут - иск в суд!!! Причем полное погашение устно подтвердил сотрудник банка, который ведет фирму еще примерно в сентябре 2017г. Ну суд представители банка не явились ни разу. Суд переносили 5 раз. Адвокат писал запросы в банк. Их отписка- ксерокопия заявки на открытие карты Универсальная и график платежей согласно какому-то договору б/н, которого никто не видел. Еще 2 раза предоставили распечатку по счету, но в них данные не сходятся. Цена вопроса - 198 000грн!!! В ответчика документов нет, т.е. доказать свою невиновность не может. Суд принял решение в пользу банка и дал 30 дней на подачу апелляции. У меня еще есть такие вопросы: 1. Основатель фирмы (владелец) фактически не является наемным директором. Зарплата ему не начисляется и не выплачивается, записи в трудовую о приеме нет. Есть только "Протокол зборів", которым он сам себя назначил директором и такой же Приказ о назначении. (На сколько это было правомерно? Может такой директор вообще не имел права подписывать банковские документы?) 2. Почему кредит пришел на личную карту (увеличен лимит до 100 000), если он изначально - на развитие бизнеса? 3. Мог ли банк увеличить лимит без согласия супруги? Фактически навесили кредит, об котором жена узнала в процессе суда 4. В какую инстанцию обратится на проверки правильности расчета долга и процентов? 5. Посоветуйте, пожалуйста, сильного адвоката.
  3. Державний герб України Номер провадження 2/754/2394/15 Справа №754/3586/15-ц РІШЕННЯ Іменем України 23 липня 2015 року Деснянський районний суд міста Києва під головуванням судді Бабко В.В. за участю секретаря Базік А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: Позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 29.11.2007року був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014 з відповідачем ОСОБА_1 та з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором, були укладені договори поруки № К2НСАЕ00000014/2 з відповідачем ОСОБА_2, і № К2НСАЕ00000014/1 з відповідачем ОСОБА_3 Відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, до цього часу кошти не повернула, крім того, у зв'язку з невиконанням умов договору, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу, процент за користування кредитом, а також пеню, в зв'язку з чим має заборгованість у сумі 44084,20доларів США, що еквівалентно 695207,83грн. Тому позивач просять стягнути суму боргу та сплачені судові витрати солідарно з відповідачів. Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі представника, позов підтримують з викладених в ньому підстав. Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення, оскільки звернення позивач до суду з даним позовом має на меті подвійне стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1, адже у 2011році Деснянський районний суд м.Києва виніс рішення за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № К2НСАЕ00000014, а тому мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився. Крім того, зазначив, що вимога до поручителів протиправна, оскільки позивач не пред'явив до поручителів вимоги протягом встановлених шести місяців, також матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надавали згоду на зміну зобов'язання, передбаченого кредитним договором щодо збільшення обсягу відповідальності, а саме збільшення процентної ставки по кредиту. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причину неявки суду не повідомили. Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до слідуючого. В судовому засіданні встановлено, що 29.11.2007року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014, предметом даного договору, відповідно до п.7.1договору, є надання кредиту в розмірі 21107,00доларів США на наступні цілі: 14000,00 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75доларів США для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29.11.2007року, договором особистого страхування від 29.11.2007року на строк до 28.11.2008року у сумі 1114,00 доларів США, а також у розмірі 5566,00доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 відсотків річних і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків щомісяця від суми виданого кредиту, з терміном дії договору по 28.11.2012року включно. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/2. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007року. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За розрахунком банку загальна заборгованість станом на 15.01.2015р. за кредитним договором № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року становить 144084,20дол.США, з яких: 10451,31доларів США - заборгованість за кредитом; 2,40 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 33630,49доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Разом з тим, судом встановлено та не заперечувалось представником ПАТ КБ «ПриватБанк» та представником відповідача ОСОБА_1, що Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18.10.2011 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено, яким стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитом в розмірі 15589,88дол.США, з яких: 11148,79доларів США - заборгованість за кредитом; 1564,85доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 587,44доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2288,80доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили. Тобто, мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини. Отже, не можна погодитись з поясненнями представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що оскільки рішення суду, яким стягнуто кредитну заборгованість з відповідача ОСОБА_1, невиконане, то договір продовжує діяти, проценти по кредиту правомірно продовжують нараховуватись до повного погашення кредиту. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст.530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України. Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки відповідальність, яка може бути застосована до відповідача ОСОБА_1 це лише на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо про це заявлено позовні вимоги. Відповідно до ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів. Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985року №39/248, наголошує: визнаючи,що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачі мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Стаття 10 ЦПК України, закріпивши принцип змагальності сторін, гарантує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні процесуальні можливості з метою захисту їхніх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів, зокрема й щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідно до цієї норми кожна сторона та інша особа, яка бере участь у справі, повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а у випадку неможливості стороною подати докази з поважних причин, суд сприяє особі в їх витребуванні, тим самим сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч. 1 ст. 137 ЦПК України). Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини справи, суд вважає необґрунтованими також позовні вимоги позивача щодо стягнення суми заборгованості з поручителів, і тому суд вважає слід відмовити в задоволенні останніх вимог позову, з наступних підстав. Відповідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частина 4 ст. 559 ЦК України, встановлює правило згідно якого порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Як встановлено судом, Банк з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до винесення та після рішення Деснянським районним судом м.Києва від 18.10.2011р. не звертався. Правом на пред'явлення позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки ПАТ КБ «ПриватБанк» у строк протягом шести місяців не скористався, наслідком чого є припинення поруки у відповідності ч. 4 ст. 559 ЦПК України, спростовуючих доказів Банком суду не надано. Таким чином, порука за договорами поруки № К2НСАЕ00000014/2 та №К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007 року припинилась, ще 31.11.2011 року, а Банк звернувся до суду з позовом до поручителів лише 11.03.2015р. Крім того, судом встановлено, що договір поруки №К2НСАЕ00000014/2 не містить дату укладання договору, що не надає можливості встановлення цивільної дієздатності поручителя ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 під час укладання договору поруки, оскільки станом на 29.11.2007 року він ще не досяг повноліття, а отже не набув повної цивільної дієздатності, відповідно до ч. 2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Отже, суд звертає увагу, що якщо, поручитель на час укладення договору поруки був неповнолітнім, а ст.ст. 31 і 32 ЦК України обмежують можливість вчиняти правочини фізичними особами, які мають часткову та неповну цивільну дієздатність, то при укладенні таких правочинів повинна бути письмова згода батьків або органу опіки та піклування. Також, відповідно до п. 24 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., передбачено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Між тим, обставин щодо наявності таких цивільних правовідносин між сторонами, на що як на правову підставу позову посилався представник позивача, судом не встановлено, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає встановленим обставинам. Крім того, суд вважає за потрібним зазначити, що зміст позовної заяви стосовно предмету договору про надання кредитивних коштів не співпадає зі змістом самого кредитного договору (п.7.1 договору) № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року, який був предметом дослідження та на який як на доказ посилався представник позивача. Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст.ст. 24 та 129). Відповідно до ст.ст. 59, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено ст.60 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. А оскільки суд відмовив в задоволенні позову, всі судові витрати покладаються на позивача. Враховуючи викладене і керуючись Конституцією України, Постановою №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., ст.ст. 22, 203, 230, 252, 509, 526, 530, 553, 554, 559, 598-601, 610, 611, 631, 625, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-61,169, 212-215ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: В позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення. Суддя Бабко В.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47757049
  4. Добрый день, форумчане! Очень нуждаюсь в юридической консультации или хотя бы ориентира для движения. В общем ситуация типичная. В студенческие годы оформил карту для стипендии ну и лимит на нее. Как начал работать после универа получил большой лимит, с помощью которого решал кое какие вопросы, чуть платить пытался, но потом, с надеждой, что я никому не нужен со своей мелочью, решил "забыть" о нем. И вот вроде уже социально ответственный муж и отец получаю повестку в суд с задолженностью 3100грн. по кредиту, 1300грн. по пене и !!! 112000грн. (х40 от тела ) Последние платежи явно не мои (я точно знаю что не платил их) - 3200грн. 04.03.2013 (на тот момент вся моя зп, и я ясно не помню чтобы я месяц жил без денег) - 1грн. 03.02.2014 (ну это же смешно) - 700грн. 12.07.2015 (только родилась дочь я физически не мог это совершить да и зачем, если я 2 года не платил) Последний явно мой платеж был 22.01.2013 года. Знаю что так просто не отделаюсь, но все же прошу помощи если это возможно: 1. Я писал заявление на оформление (на сколько я могу видеть со скана ксерокса) карточки для стипендии речи там о кредите вообще не было. Я так понимаю если я снимал деньги и пытался их возвращать то договор как бы есть? Есть ли смысл отрицать что я понимал что подписывал, так как правила мы явно не читали (нас всех группой построили в аудиторию и мы быстро все подписали) да и в тех правилах моей подписи нету. 2. Как насчет сумы в 40 раз больше тела, я понимаю что пеню есть механизм уменьшить, но что делать с такими процентами я вообще не понимаю? 3. Самый главный вопрос. Как быть если банк сам "нарисовал" операции по счетам чтобы срок давности был? Суду есть разница был ли платеж в реальности и кто его совершал? Должен ли быть именно я (или от моего имени / интереса) тем, кто совершил операцию. 4. Суду без разницы что с 2013 года не мною было заплачено всего лишь 701 грн., а банк только сейчас подал иск. Все что я спрашиваю я реально не могу нагуглить, просто не получается . Также, как вы уже поняли на адвоката у меня нет средств, а суд уже через неделю: 4. Могу ли я требовать доказательств от Банка на судебном заседании? Там данных по мои карточкам (счет/действие), разъяснения калькуляции долга (в данный момент это тупо таблица с непонятными мне схемами подсчета), могу ли я требовать доказательств или данных по платежам, которые я не совершал. 5. Подскажите пожалуйста механизм переноса заседаний для анализа доков и сбора новых доказательств (ответа банка на мои вопросы) чтобы я мог подробней изучить вопрос. В общем всем тепла и плюсов в карму, кому не составит труда поделиться советами. Спасибо!
  5. Постанова Іменем України 25 квітня 2018 року м. Київ Справа N 638/13998/14-ц Провадження N 14-88 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі також - ПАТ "Дельта Банк", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Український завод електрообладнання" (далі також - ТзОВ "НВО "Український завод електрообладнання", позичальник) і ОСОБА_3 (далі також - поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2015 року, ухвалене суддею Цвірою Д.М., й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Яцини В.Б., Бурлака І.В., Карімової Л.В. Учасники справи: позивач: ПАТ "Дельта Банк"; відповідачі: ТзОВ "НВО "Український завод електрообладнання", ОСОБА_3. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 11 червня 2013 року ПАТ "Астра Банк" (далі - первісний кредитор) та позичальник уклали Генеральний кредитний договір (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами первісний кредитор відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 3 919 800,00 грн терміном до 10 червня 2016 року зі сплатою 19,5 % річних. 2. 11 червня 2013 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором первісний кредитор і поручитель уклали договір поруки (далі - договір поруки). 3. 2 грудня 2013 року первісний кредитор і позивач уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором. 4. Позичальник зобов'язання за кредитним договором належно не виконував, внаслідок чого станом на 22 липня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 4 591 444,07 грн. яка складається із: заборгованості за кредитом - 3 919 800 грн. нарахованих відсотків за кредитом - 617 324,77 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків - 28 837,75 грн. пені за несвоєчасне повернення боргу - 27 481,56 грн. 5. У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором солідарно з відповідачів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. 17 грудня 2014 року позивач подав до суду першої інстанції клопотання про слухання справи за якого відсутності. 7. 5 лютого 2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова з огляду на вказане клопотання позивача та неявку відповідача постановив ухвалу про заочний розгляд справи. 8. 5 лютого 2015 року суд першої інстанції ухвалив заочне рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором і за договором поруки. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 9. 19 жовтня 2016 року Апеляційний суд Харківської області ухвалою скасував рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог до позичальника, а провадження у справі в цій частині закрив. В іншій частині рішення районного суду залишив без змін. 10. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до позичальника, апеляційний суд вказав, що вони мають бути розглянуті за правилами господарського судочинства. 11. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вимог до поручителя, апеляційний суд констатував, що у позивача була реальна процесуальна можливість надати докази на підтвердження факту переходу до нього права вимоги від первісного кредитора, але позивач вчасно такі докази не надав, притримавши їх для подальшого апеляційного розгляду. Тому, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції в частині цих вимог ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Короткий зміст вимог касаційної скарги 12. У листопаді 2016 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. 13. У касаційній скарзі просить скасувати заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 14. 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення судом правил юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 15. Позивач вважає, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про перехід до нього права вимоги за кредитним договором і за договором поруки від первісного кредитора. 16. Крім того, на його думку, апеляційний суд неправильно закрив провадження у справі, оскільки вимоги до поручителя та позичальника вважаються нерозривно пов'язаними та підлягають об'єднанню і розгляду в одному провадженні за правилами цивільного судочинства. (2) Позиції інших учасників справи 17. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 18. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 19. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). 20. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12). 21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до позичальника-юридичної особи, який допустив неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а також до поручителя-фізичної особи. 22. Апеляційний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині позову до позичальника, вважаючи, що вимога до юридичної особи не може розглядатися за правилами цивільного судочинства. 23. Правовою підставою для постановлення такої ухвали суд вважав приписи частини першої та другої статей 15 і 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), а також статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 24. Так, стаття 16 ЦПК України вказувала на те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів. 25. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони. 26. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій. 27. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до юридичної особи-позичальника за кредитним договором, а також до фізичної особи-поручителя, який погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором. 28. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором і боржником за основним зобов'язанням, які є юридичними особами, та поручителем, який є фізичною особою. 29. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу. 30. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. 31. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою. 32. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли відсутня спільність предмета позову. 33. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. 34. Відповідальність поручителя перед позивачем є солідарною разом з позичальником як боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пункту 2.1 договору поруки. 35. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. 36. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо. 37. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя. 38. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. 39. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. 40. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителя-фізичної особи. 41. Лише з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. 42. Відтак, тільки з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання. 43. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами позивача про те, що суд апеляційної інстанції неправильно закрив провадження у справі в частині вимог до позичальника-юридичної особи, та вважає, що цей спір за позовом кредитора-юридичної особи до позичальника-юридичної особи і поручителя-фізичної особи, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. 44. Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у пунктах 23, 31-34, 44-48, 56-64 постанови від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (провадження N 14-40 цс 18), а також у пунктах 20, 29-33, 40-41 постанови від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц (провадження N 14-54 цс 18). (1.2) Щодо позовних вимог до поручителя 45. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 46. Позивач стверджує, що у матеріалах справи є докази, які свідчать про перехід до нього права вимоги за кредитним договором і за договором поруки від первісного кредитора. 47. Проте суд першої інстанції вважав, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором. А суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач подав йому новий доказ - копію додатка до Акта приймання-передачі права вимоги до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 2 грудня 2013 року. 48. Відповідно до частини другої статті 303 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. 49. Відтак, за відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не мав права досліджувати цей доказ, поданий позивачем в апеляційній інстанції. Не має такого права за змістом частини першої статті 400 ЦПК України і суд касаційної інстанції. 50. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частини перша - третя статті 10 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Змістовно близькі приписи закріплені і в частинах першій - третій статті 12 ЦПК України в редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року. 51. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті (частина друга статті 27 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 131 того ж кодексу. 52. Частина друга статті 131 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, передбачала, що докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. 53. Суди встановили, що позивач не подав до суду першої інстанції докази на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором і за договором поруки. А подаючи такі докази до апеляційного суду, не обґрунтував поважність причин їх неподання до суду першої інстанції. 54. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року в частині вимог до поручителя постановлена з додержанням норм права, а аргументи позивача про її незаконність в цій частині є необґрунтованими. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 55. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції. 56. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 57. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 58. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. З огляду на викладені вище мотиви ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року необхідно скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог до позичальника, а матеріали справи передати до Апеляційного суду Харківської області для продовження розгляду у цій частині. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін. (2.2) Щодо судових витрат 59. З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково. 2. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Український завод електрообладнання", а матеріали справи передати до Апеляційного суду Харківської області для продовження розгляду у цій частині. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Повний текст постанови підписаний 10 травня 2018 року. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
  6. Постанова Іменем України 21 березня 2018 року м. Київ Справа N 2-1390/11 Провадження N 14-41цс18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 06 вересня 2016 року у складі колегії суддів Кочегарової Л.М., Ігнатоля Т.Г., Пономарьової О.М. у цивільній справі за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, УСТАНОВИЛА: У серпні 2011 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом, у якому просило солідарно стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що 23 липня 2008 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 178 430 грн зі сплатою 20,4 % річних та кінцевим терміном повернення 22 липня 2011 року. На забезпечення виконання ОСОБА_3 умов зазначеного кредитного договору 23 липня 2008 року між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договори поруки, відповідно до умов яких поручителі та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору утворилася заборгованість. Банк просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 292 952 грн 68 коп. Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2014 року замінено позивача ПАТ "УкрСиббанк" на ПАТ "Дельта Банк" у зв'язку з укладанням договору купівлі-продажу права вимоги за вказаним кредитним договором та договорами поруки. Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2008 року у розмірі 292 952 грн 68 коп. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Скасовано рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2014 року у частині солідарного стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором та ухвалив в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позову. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 06 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Скасовано рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2014 року у частині солідарного стягнення із ОСОБА_6 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором та ухвалив в цій частині нове рішення - про відмову в позові. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до поручителя ОСОБА_6 з пропуском строку, встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), при цьому суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування заборгованості у межах шестимісячного строку, оскільки банк не надав розрахунку. Крім того, ПАТ "Дельта Банк" не довів виникнення у нього права вимоги до ОСОБА_6, оскільки докази правонаступництва, які містяться в матеріалах справи, не є належними у розумінні вимог процесуального закону. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 06 вересня 2016 року скасовано рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_3 закрито. Роз'яснено ПАТ "Дельта Банк" право звернутися з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 липня 2008 року до господарського суду, оскільки справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції не звернув увагу, що об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, не допускається. Оскільки кредитний договір було укладено з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, а договори поруки на забезпечення виконання нею умов цього договору - з фізичними особами, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог до боржника. У жовтні 2016 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося з касаційною скаргою, у якій, ураховуючи уточнення, просило скасувати рішення та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 06 вересня 2016 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2014 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. 28 грудня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 надіслали до суду касаційної інстанції заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких, зокрема, зазначили, що позивач безпідставно об'єднав вимоги до позичальника, яким за кредитним договором є фізична особа - підприємець ОСОБА_3 та вимоги за договором поруки до фізичних осіб, оскільки згідно зі статтею 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року справу призначено до розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким, зокрема, ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року залишено без змін рішення Апеляційного суду Донецької області від 06 вересня 2016 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду в частині оскарження ухвали Апеляційного суду Донецької області від 06 вересня 2016 року з підстав, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, а саме, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Доводи касаційної скарги Касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі мотивовано тим, що позов до ОСОБА_3 підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки поручителі є фізичними особами, вимоги взаємопов'язані між собою, а отже, їх окремий розгляд неможливий. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналогічна норма міститься й у статті 19 діючого ЦПК України. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Разом з тим, при визначенні юрисдикції, суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники. Відповідно до частини першої статті 541 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд. Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції, що була чинною на час розгляду справи, передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Отже, за правилами ГПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, не передбачалося можливості розгляду справи у порядку господарського судочинства в одному провадженні як стосовно вимог до позичальника - фізичної особи - підприємця, так і поручителів - фізичних осіб, які є стороною договорів, укладених на забезпечення виконання основного зобов'язання та мають солідарні з позичальником зобов'язання, що випливають з кредитного договору та договорів поруки. Однак, саме зі змісту статті 15 ЦПК України, у редакції, яка діяла на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції, можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме у порядку цивільного судочинства та відступу від правового висновку Верховного Суду України щодо застосування положень статті 16 ЦПК України, викладеного, зокрема, у його постанові від 01 липня 2015 року (справа N 6-745цс15). Разом з тим, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи постановив декілька судових рішень: рішення про відмову в позові щодо поручителів та ухвалу про закриття провадження у справі в частині вимог юридичної особи - банку до фізичної особи - підприємця. Рішення апеляційного суду від 06 вересня 2016 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року залишено без змін. За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості зробити висновки щодо юрисдикційності справи з урахуванням правового статусу та позовних вимог щодо усіх відповідачів у справі, кредитора і поручителів. На перегляді Великої Палати Верховного Суду перебуває лише ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі, з єдиною вимогою - юридичної особи - ПАТ "Дельта Банк" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, яка є позичальником, про стягнення заборгованості за кредитним договором. З урахуванням правил, передбачених статтями 1, 2, 12 ГПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, частини другої статті 4, пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, такий спір є господарським та має розглядатися у порядку господарського судочинства. Процесуальними законами передбачені дії суду у разі виявлення при розгляді справи порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. На час розгляду справи в апеляційному суді діяла норма - пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України, згідно з якою, суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі і роз'яснив позивачу його право звернутися з позовом до фізичної особи - підприємця до відповідного господарського суду. Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. За статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 06 вересня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено і підписано 26 березня 2017 року. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  7. Доброго здоровья форумчане, доброго здоровья Ростиславу Юрьевичу! Тут нарисовалась ситуация по сбору дополнительных доказательств судьей в пользу банка. Ситуация такая. Банк при отсутствии надлежащих доказательств в материалах дела (полный набор - отсутсвие выдачи кредитных средств, выписок и др. док-ов) просит суд его иск удовлетворить.Дело тянется с 2016 года. В судебном заседании в 2018 г. суд как положено разьясняет сторонам все права и обязанности. переходим к "розгляду по сути",клопотань у сторон нет, судья трижды интересуется у банка - "вы уверены что у вас нет ходатайств и заяв?", банк отвечает - "нет". Переходим к "дослідженню матеріалів справи", клопотань у сторон нет. Судья опять банку - "точно нет?", банк - повторяет - "нет". Переходим к дебатам - опять у сторон нет заяв и клопотань. В общем как суд не намекал банку что надо что то приобщить, "долучить", даже назвал "что". У банка нет ни заяв ни клопотань. Після закінчення з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку. Всё! Суд уходит в нарадчу для ухвалення рішення По - хорошему, при наявних в материалах дела доказательствах, это отказ банку, при чем железный и суд это понимает, потому как смотрит на представителя банка, как на идиота. Суд обьявляет, что решение будет оглашено через 1,5 часа. Через 1, 5 часа, суд возвращается из нарадчей и обьявляет, что "під час ухвалення рішення виникла потреба вытребувати у банка "КРЕДИТНУ СПРАВУ". ЦПК говорит: Стаття 244. Вихід суду для ухвалення рішення 1. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для ухвалення судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення. 2. Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з’ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. 3. Розгляд справи у випадку, встановленому частиною другою цієї статті, проводиться виключно в межах з’ясування обставин, що потребують додаткової перевірки. 4. Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні виявилося неможливим, оголошує перерву. Насколько я знаю, понятие "КРЕДИТНА СПРАВА" толком нигде не регламентировано. В такую виртуальную "Кредитну СПРАВУ", можно напихать все отсутствующие доказательства в деле, на что видимо и расчет суда. Не понятно, какое обстоятельство собрался суд выяснить с помощью виртуальной "Кредитной справи" и как понимать "вчинення певної процесуальної дії" на такой стадии процесса? Ну увидит суд какую то папку с кучей документов, на основании чего, он будет долучать их в материалы дела?? И как тогда проводить процесс, по-новой или виключно в межах з’ясування обставин, що потребують додаткової перевірки? Что то я не понял, а где состязательность, диспозитивность? "Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом" (ч. 7 ст.81) Короче, не знаю что еще там написал суд, ухвалы не видел, но на такие реверансы всем рекомендую обратить особое внимание при выработке своей позиции в суде. Ростислав Юрьевич, обратите внимание на это, Вам у неё еще участвовать в процессе!
  8. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2017 року Справа № 910/361/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Гольцової Л.А.(доповідач), суддів: Картере В.І., Козир Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі№ 910/361/14 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 101 839, 99 грн, за участю представників: позивача - не з'явився відповідача - ОСОБА_5, довір. від 06.06.2017 В С Т А Н О В И В : Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 910/361/14 задоволено позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (позивач). Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (відповідач) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 50 000,00 грн заборгованості за кредитом, 32 218,38 грн - процентів за користування кредитом, 7 200,00 грн - комісії, 12 421,61 грн -пені, 2 036,80 грн - судового збору. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у даній справі (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді: Пашкіна С.А., Жук Г.А.) задоволено апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4. Скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 910/361/14. Прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачеві в задоволенні позовних вимог. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2 240,48 грн - судового збору за подання апеляційної скарги. Не погоджуючись із вказаною постановою, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 910/361/14. В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 611, 625, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, статей 218, 229, 230, 231 Господарського кодексу України. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості по кредиту в розмірі 50 000,00 грн, 32 218,38 грн - процентів за користування кредитом, комісії 7 200,00 грн, та 12 421,61 грн - пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.06.2011 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (банк) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (клієнт), шляхом подачі відповідачем заяви про відкриття поточного банківського рахунку та приєднання до розміщених в мережі Інтернет "Умов та правил надання банківських послуг" (далі - Умови), укладено договір банківського обслуговування, відповідно до умов якого клієнту встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок в електронному вигляді через засоби електронного зв'язку. Пунктом 3.18.6.1 Умов зазначено, що обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі клієнтом до банку заяви на приєднання до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою чи електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) і/або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язання сторонами. Банком, на виконання умов договору від 16.06.2011, надано відповідачеві кредит в межах кредитної лінії в розмірі 50 000,00 грн, який відповідачем не повернуто позивачу. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, вказав на те, що підписавши заяву про відкриття банківського рахунку, було укладено договір банківського обслуговування та відповідач приєднався зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, які містять усі істотні умови змішаного договору - кредитного договору та договору банківського рахунку, а саме, порядок надання коштів, строки користування кредитною лінією, відповідальність за непогашення кредиту, порядок нарахування відсотків за користування кредитом та їх розмір тощо, відповідач порушив свої грошові зобов'язання за договором, у зв'язку з чим в останнього утворився борг. Рішення мотивовано нормами статей 526, 610, 612, 1054, 1066, 1067 Цивільного кодексу України та Умовами та Правилами надання банківських послуг. Апеляційний господарський суд, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове рішення, яким відмовив позивачеві в позові. Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 вказаної норми визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до частин 1 - 3 статті 207 вказаного Кодексу (в редакції на дату підписання заяви від 16.06.2011) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно -числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлене договором або не випливає із суті змішаного договору. Згідно з частиною 1 статті 1066 вказаного Кодексу за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Частинами 1, 2 статті 1067 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа. Частинами 1-3 статті 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі. Згідно зі статтею 6 Закону України "Про електронний цифровий підпис" Сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме відповідачем підписано електронним цифровим підписом заяву від 16.06.2011 про приєднання до Умов, Тарифів ПАТ КБ "Приватбанк". Особистий ключ має властивості прихованого файлу, в якому відображається, зокрема, повне ім'я, номер сертифікату, початок строку дії та завершення строку дії. Відсутні докази отримання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 електронного цифрового підпису в акредитованому центрі сертифікації ключів, у тому числі у ПАТ "ПриватБанк". Тобто позивачем не доведено підписання заяви від 16.06.2011 Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та використання електронного цифрового підпису. Крім того, заява не містить зразків підписів та/або відбитки печатки відповідача, відсутні докази укладення між сторонами угоди щодо надання відповідачу доступу до системи клієнт-банк/інтернет клієнт-банк. Матеріали справи не містять доказів належного доведення до відповідача кредитних лімітів. Довідка щодо встановлення кредитних лімітів відповідачеві від 16.12.2013, надана банком, не є достатнім доказом щодо зазначених обставин, оскільки не містить відомостей інформування клієнта про встановлення розміру кредитного ліміту. Судом апеляційної інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги довідку складену 16.12.2013, оскільки остання не може бути доказом погодження, доведення до відповідача кредитних лімітів в період з 29.05.2012 - 09.12.2013. Крім того, позивачем не доведено, які саме Умови та Тарифи були розміщені на сайті позивача на час відкриття банківського рахунку, тобто, на час укладення договору приєднання, зокрема до яких саме Умов та Тарифів приєднався та зобов'язався виконувати відповідач. З наданих позивачем Умов та Тарифів неможливо встановити їх чинність та дію на час заяви від 16.06.2011, і що саме до цих Умов та Тарифів приєднався відповідач, прийняв їх і зобов'язався виконувати, а також що саме ці Умови та Тарифи разом з заявою про відкриття банківського рахунку становили договір банківського обслуговування. Оскільки ні позивачем, ні матеріалами справи не підтверджено отримання відповідачем цифрового підпису та підписання останнім цифровим підписом заяви від 16.06.2011 про приєднання і погодження з умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, відсутні докази відкриття Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 рахунку № НОМЕР_1, користування ним та отримання кредиту. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення заборгованості по кредиту. Виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, з урахуванням того, що суд у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідив подані сторонами докази, усім доводам надав обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізував відносини сторін та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування постанови суду апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку суду, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі № 910/361/14 залишити без змін. Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА Судді В.І. КАРТЕРЕ Т.П. КОЗИР http://reyestr.court.gov.ua/Review/70163955
  9. Державний герб України Справа № 491/1114/15-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2017 року. Овідіопольський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Кочко В.К., при секретарі Савченко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Овідіополь, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В : У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту позивач, ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1, позичальник), ОСОБА_2 (далі по тексту ОСОБА_2, поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.06.2007 р. між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі по тексту ТОВ «Український промисловий банк»), правонаступником якого, як зазначає Банк, відповідно до Договору про передачу активів та кредитних зобовязань від 30.06.2010, є позивач, було укладено Кредитний договір №232/ФКВІП (далі по тексту Кредитний договір), відповідно до умов якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 35000,00 доларів США з розрахунку 13% річних, строком повернення до 17.06.2032. Крім того, Банк посилається на укладений з ОСОБА_2 Договір поруки №232/ZФПОР-07, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобовязалася солідарно відповідати за майнові зобовязання ОСОБА_1 Посилаючись на порушення умов Кредитного договору, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за Кредитним договором у розмірі 683151,05 грн. Представник позивача у судове засідання, яке відбулося 21.02.2017, не зявився, направив до суду заяву про слухання справи у відсутність сторони позивача. Представник відповідачів ОСОБА_3 заперечувала з приводу задоволення позовних вимог в повному обсязі, та в позові просила відмовити. В судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, оскільки, ним не доведено факт відступлення права вимоги саме за тим Кредитним договором, який було укладено з ОСОБА_1, та не повідомлено боржника про відступлення права вимоги за Кредитним договором. Також, зазначила, що позивач не звернувся до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, у звязку з чим вимоги позивача є передчасними, що кореспондується з ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог послалась на необґрунтованість та недоведеність розрахунку заборгованості та неправомірне стягнення комісії за користування кредитом, що суперечить ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Вислухавши пояснення представника відповідачів ОСОБА_3, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК України), суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. За приписами ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів. Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України), одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 18.06.2007 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» Кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 35000,00 доларів США з розрахунку 13% річних, строком повернення до 17.06.2032 р.. З довідки про наявність заборгованості, долученої до матеріалів позовної заяви, вбачається, що станом на 30.07.2015 у позичальника наявна заборгованість, яка складає 30128,23 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 674 094,14 грн., з яких: - тіло кредиту 25 549,72 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 563 973,23 грн.; - відсотки 4 578,51 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 101 064,01 грн.; - комісія за ведення кредиту 9 056,91 грн. З них прострочена заборгованість: - тіло кредиту 1 866,71 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 41 204,93 грн.; - відсотки 4 332,81 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 95 640,53 грн. Загальна заборгованість станом на 30.07.2015 складає 683 151,05 грн. Слід зазначити, що в обґрунтування свого права звернення до суду позивач посилається на Договів про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. Разом з тим, в якості доказу реальності операції з відступлення права вимоги до ПАТ «Дельта Банк» було надано лише неповну копію Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р.. Суд вважає за необхідне зазначити, що надана копія Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. не є належним доказом, підтверджуючим правонаступництво і наявність права вимоги, оскільки, вона не дає можливість встановити, що відступлення прав вимоги відбулося саме за Кредитним договором, що був укладений з відповідачем, а також не містить всіх умов переходу права вимоги до ПАТ «Дельта Банк». Крім того, суд погоджується з доводами сторони відповідача в частині відсутності в матеріалах справи належним чином завіреної копії Акту прийому-передачі документів, а тому не виявляється можливим встановити, чи відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 Відповідно до п. 4.5. Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. зазначено, що факт передачі документів та інформації, визначеної цим пунктом, підтверджується шляхом підписання ОСОБА_4 та Укрпромбанком відповідного Акту прийому-передачі документів. Також, ст. 517 ЦК України передбачає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Разом з тим, до матеріалів справи не надано доказів повідомлення відповідача про передачу ТОВ «Український промисловий банк» до АТ «Дельта Банк» відповідних прав вимоги. Водночас, в обґрунтування нарахованої суми у розмірі 683 151,05 грн. за Кредитним договором, до матеріалів позовної заяви не долучено належного, розгорнутого розрахунку, що позбавляє суд можливості встановити обґрунтованість нарахованої заборгованості. Довідка, долучена в обґрунтування наявної у відповідача заборгованості, не може вважатися належним та допустимим доказом наявності заборгованості у ОСОБА_1А, оскільки, така не містить усіх зазначених дат погашення відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування. Зазначення цих дат є необхідним, оскільки з моменту здійснення позичальником платежів по Кредитному договору позивач повинен був нараховувати заборгованість вже на нову суму зобовязання. Крім того, в різних частинах довідки вказані різні суми, що позначають один і той самий борг, зокрема, в абз. 3 довідки вказана сума боргу по тілу кредиту в розмірі 25 549,72 доларів США, що в еквіваленті складає 101 064,01 грн., а в абз. 7 цієї ж довідки вказано суму боргу по тілу кредиту 1 866,71 доларів США, що в еквіваленті складає 41 204,93 грн. Така сама ситуація із сумами заборгованості по відсотках. Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не надано жодного доказу правильності наданої до суду довідки заборгованості. Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «…у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог…». Довідка, надана позивачем, в якості доказів розміру заборгованості, має суперечливий характер та не підтверджена жодними доказами. Також, суд вважає, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, серед іншого є порушений позивачем порядок звернення до суду з вимогами дострокового повернення всієї суми кредиту, передбачений ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору, кредит було надано на споживчі цілі, а зобовязання позичальника за кредитним договором забезпечені іпотекою. Так, абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян, у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів». Варто зазначити, що Кредитний договір укладений на строк з 18.06.2007 до 17.06.2032. Таким чином, звернувшись до суду з даним позовом про стягнення заборгованості, позивач скористався своїм правом дострокового повернення заборгованості, передбаченим ч. 2 ст.1050 ЦК України. Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Таким чином, звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач мав звернутися до відповідача з досудовою вимогою про повне погашення заборгованості за 60 днів до звернення до суду. Разом з тим, до матеріалів справи долучено копію вимоги від 05.08.2015, нібито направлену відповідачу за день направлення позовної заяви до суду. Більше того, до матеріалів справи не додано документів, що підтверджують факт отримання цієї вимоги позичальником, а тому залишається незрозумілим, чи отримав ОСОБА_5 останню та чи знав на момент звернення позивача до суду про його намір достроково повернути заборгованість. Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на неможливість нарахування комісії за ведення кредиту. Як вбачається з довідки про розмір заборгованості, серед іншого позивач просить стягнути комісію за ведення кредиту у розмірі 9056,91 грн. Пунктом 1.7. Кредитного договору встановлено, що комісія за управління кредитом становить 0,1% від суми кредиту (стягується перші 10 років). Суд погоджується з доводами сторони відповідача, що вищевказана умова Кредитного договору суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та є нікчемною, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Таким чином, комісія - це не проценти в розумінні ст. 1054 ЦК України, і не вид забезпечення зобов'язання в розумінні ст. 546 ЦК України, а як вбачається з Кредитного договору плата за управління кредитом. При цьому, Кредитний договір не містить істотних умов, які саме послуги по управлінню кредитом повинен здійснювати Банк за цю плату. Встановивши в договорі комісію за управління кредитом, кредитодавець не надав суду даних про те, які саме послуги за вказану комісію були надані позичальникові. Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. З урахуванням вищевикладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості є такими, що не підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд протягом 10 днів з дня його оголошення. Суддя: ОСОБА_6 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64960263
  10. Державний герб України Справа №442/6109/15-ц Провадження №2/442/176/2016 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2016 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі: головуючого судді Коваль Р.Г. при секретарі Бучок М.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, Національний Банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Дельта Банк») звернулося до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1, поручитель), третя особа: ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором. В процесі розгляду справи Національний Банк України було залучено в якості третьої особи на стороні позивача. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі по тексту - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі по тексту - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №1303/0808/71-057 (далі по тексту - Кредитний договір), відповідно до умов якого ОСОБА_2 було надано кредит у розмірі 59 000,00 доларів США з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 12.08.2008 по 11.02.2034. Виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором забезпечується порукою відповідно до Договору поруки №1303/0808/71-057-Р-1 від 12 серпня 2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 (далі по тексту - Договір поруки). 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набули право вимоги за Кредитним договором. Посилаючись на порушення умов Кредитного договору з боку позичальника, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 979 329,08 грн. Представник позивача Шубак Н.І. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. При цьому на адресу суду була подана ним заява у якій він просив проводити розгляд справи у його відсутності. Представник відповідача та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечила з приводу задоволення позовних вимог в повному обсязі, просила відмовити. В судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що порука, яка виникла на підставі Договору поруки, є припиненою; також, вказала, що поручитель зобов'язався відповідати за виконання зобов'язань позичальника у сумі 59 000,00 грн.; у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, оскільки, ним не доведено факт відступлення права вимоги саме за тим Кредитним договором, який було укладено з ОСОБА_2, та не повідомлено боржника про відступлення права вимоги за Кредитним договором. Також, зазначила, що позивач не звернувся до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, у зв'язку з чим вимоги позивача є передчасними, що кореспондується з ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог послалась на необґрунтованість та недоведеність розрахунку заборгованості. Представник Національного Банку України в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву про слухання справи у відсутність представника Національного Банку України. Вислухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України), суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. За приписами ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів. Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 12 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 було надано кредит у розмірі 59 000,00 доларів США з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 12.08.2008 по 11.02.2034. В обґрунтування свого права звернення до суду позивач посилається на Договір поруки, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом береться до уваги те, що відповідно до п. 1 Договору поруки, поручитель зобов'язався перед Банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів, наданих Банком позичальнику у вигляді кредиту згідно з Кредитним договором у сумі 59 000.00 (п'ятдесят дев'ять тисяч) гривень, а не у розмірі 59 000,00 доларів США, як зазначає позивач. Таким чином, зважаючи на узгоджену між сторонами грошову суму, за повернення якої зобов'язався відповідати ОСОБА_1, неправомірним є заявления вимог до останнього у розмірі 979 329,08 грн., оскільки, заявлена позивачем сума заборгованості розрахована на тіло кредиту у розмірі 59 000,00 доларів США. Крім того, суд погоджується з тим, що порука ОСОБА_1, яка виникла на підставі Договору поруки, є припиненою, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 553 та ч. 1 ст. 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пунктом п. 10 Договору поруки передбачено, що Договір поруки набуває чинності з моменту його підписання. Сторони, керуючись умовами ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим Договором, є повне виконання Позичальником або Поручителем своїх обов'язків, передбачених Основним зобов'язанням. Частиною 1 ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом із тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України). Із Договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою, визначених п. 10 цього Договору, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки, суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України, тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до п. 3.10. Кредитного договору, у випадках порушення умов п.п. 3.8. та/або п. 3.9. та/або п. 6.1.2. цього договору та/або умов іпотечного договору, що укладається між Банком та Позичальником у відповідності до п. 2.1. цього договору, вимога про виконання порушеного зобов'язання направляється Банком Позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання Банком за адресою Позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище 30- денного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається Банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомленні, яке отримане Позичальником особисто у Банку. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з квитанції про направлення досудової вимоги від 01.12.2014, позивач змінив строк виконання зобов'язання, звернувшись до позичальника з досудовою вимогою про повне погашення заборгованості ще у грудні 2014 року, а тому строк виконання зобов'язання є таким, що настав 02.01.2015 (з урахуванням 30- денного строку, який відраховується від дати, зазначеної на квитанції, а саме від 01.12.2014). З огляду на викладене, та з урахуванням ч. 4 ст. 559 ЦК України, позивач повинен був пред'явити вимоги до поручителя протягом шести місяців, а саме з 02.01.2015 по 02.07.2015, однак, звернувся до суду у вересні 2015 року, у зв'язку з чим пропустив шестимісячний термін звернення з вимогою до поручителя. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №6-190цс14. яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для судів. Таким чином, враховуючи те, що ПАТ «Дельта Банк» не пред'явило вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а саме протягом шести місяців від дати 02 січня 2015 року, оскільки, як встановлено, позивач відповідно до п. 3.10. Кредитного договору змінив термін виконання зобов'язання шляхом направлення вимоги про дострокове повернення коштів, то порука ОСОБА_1, яка виникла на підставі Договору поруки, є припиненою з 03.07.2015, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. З урахуванням вищевикладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, Національний Банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором є такими, що не підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ПК України, суд, - ВИРІШИВ: У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, Національний Банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю. Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області. Суддя : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63948099
  11. Державний герб України ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 ________________________________________________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" листопада 2015 р. Справа № 922/5260/15 Господарський суд Харківської області у складі: судді Суслової В.В. при секретарі судового засідання Помпі К.І. розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" м. Харків до 1. Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті ворота", м. Харків , 2. Публічного акціонерного товариства банка "Меркурій" м. Харків 3-я особа - Приватний нотаріус Харківського міського округу Чибісова А.О., м. Харків про визнання недійсним договору за участю представників сторін: позивача - Орлов О.О., довіреність від 12.01.2015 року; першого відповідача - Грайворонський І. В., довіреність № 36 від 08.12.2014 року; другого відповідача - Полетаєва Т.Ю., довіреність № 20 від 12.06.2015 року; третьої особи - не з'явився; ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Азово-Черноморська інвестиційна компанія" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті ворота" та Публічного акціонерного товариства банку "Меркурій" про визнання недійним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-0309 від посвідченого Зубарєвим І.Ю., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 21.01.2008 року реєстровий № 369 від 07.02.2014 року. Судові витрати позивач просить стягнути з відповідачів. Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 вересня 2015 року прийнято вказану позовну заяву до провадження, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні. Розгляд даної справи неодноразово відкладався для надання можливості сторонам надати додаткові докази в обгрунтування своїх правових позицій. У судовому засіданні 05 листопада 2015 року була оголошена перерва до 09 листопада 2015 року об 12:00 год. Після перерви у судовому засіданні розгляд справи був продовжений 09 листопада 2015 року об 12:00 год. Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, та просив суд задовольнити позов з підстав викладених у позові та наданих додаткових пояснень до позову. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на недотримання вимогу Закону в момент вчинення спірного договору вимог ст. 517 ЦК України та звертає увагу суду на те, що відповідачами не були передані документі які засвідчують права вимоги, що передається. У спірному договорі не зазначений обсяг прав вимоги що передається Новому Іпотекодержателю. У зв'язку з відсутніми переданими документами, а також відсутнім переданим обсягом прав вимоги за спірним договором вважає, що заборгованість може бути стягнута двічі (на підставі кредитного договору та договору іпотеки) у результаті чого порушаються права позивача. Представник першого відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В своїх запереченнях посилається на відсутність порушення спірним договором прав позивача, а також посилається на судове рішення відповідно до якого у задоволенні позову про визнання договору відступлення права вимоги недійсним відмовлено. Крім того, перший відповідач вважає, що при укладанні відступлення права вимоги за іпотечним договором можуть бути передані лише копії документів без передачі оригіналів. Також представником першого відповідача було надано до суду клопотання за вх. № 45045 про долучення до матеріалів справи додаткових документів. Надані документи долучені судом до матеріалів справи. Другий відповідач також заперечував проти задоволення позову, та просив суд відмовити у задоволенні позову. В своїх запереченнях також підтримує правову позицію першого відповідача , вважає що спірним договором не порушуються права позивача та позовні вимоги грунтуються на припущеннях. Третя особа свого представника у призначене судове засідання не направила, письмові пояснення не надала. Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статтею 4-3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України. З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне. 21 січня 2008 року між Акціонерним комерційним банком "Меркурій" (іменований "кредитор") та Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (іменована "позивальник") укладено договір № 02-25К-02 на кредитну лінію, відповідно до п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди до договору від 07.05.2008р.) у строк з 21.01.2008 року по 25.01.2008 року кредитор відкриває позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання невідновлювальну лінію у сумі, що не перевищує 6300000,00 (шість мільйонів триста тисяч) гривень (далі - ліміт кредитування) на придбання нерухомості, а позичальник зобов'язується повернути кредит не пізніше 19.01.2009 року, та сплачувати проценти за його користування по ставці 18% річних на визначених цим договором умовах. Строк повернення кредиту продовжується на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до п.1.3 договору в забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором між первісним кредитором та боржником (іпотекодавцем) було укладено іпотечний договір № 16-03-09 від 21.01.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 369, предметом якого є нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-6, 8-20, в літ. А-3, загальною площею 357,3 кв. м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, буд. 96. 07 лютого 2014року між Публічним акціонерним товариством Банк "Меркурій" (іменований "первісний кредитор") та Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота" (іменований "новий кредитор") укладено договір відступлення права вимоги за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008 року, відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора до Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (за текстом договору "боржник") у розмірі, визначеному п. 1.2 договору, за договором №02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008 року та усіх додаткових угод до нього, укладеним між первісним кредитором та боржником (за текстом договору "кредитний договір") та стає кредитором в зобов'язаннях за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього в обсязі та на умовах, визначених договором. Право вимоги від первісного кредитора до нового кредитора передається частково, в обсязі, зазначеному в п. 1.2 договору. Згідно з п. 1.2 договору сума вимог, що відступається, станом на дату укладення становить строкова заборгованість за кредитом у розмірі 7566200,00 грн. 07 лютого 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота" (першим відповідачем) та Публічним акціонерним товариством "Банк Меркурій" (другим відповідачем) був укладений Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 369 (далі за текстом - договір). Як передбачено ч. ч. 1, 3 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором і законом. За своєю правовою природою відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору і відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому зміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання. Згідно зі ст.ст. 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. З аналізу наведених норм вбачається, що заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів, та здійснюється без згоди боржника, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. Вказаної правової позиції дотримується також і Верховний суд України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15. Відповідно до п. 1.1 Договору, Первісний Іпотекодержатель (другий відповідач) передає, а Новий Іпотекодержатель (перший відповідач) приймає у повному обсязі всі права вимоги за іпотечним договором 16-03-09, посвідченим 21 січня 2008 року Зубарєвим І.Ю. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, реєстровий номер №369, (з усіма змінами та доповненнями до нього), укладеним між Первісним Іпотекодержателем та Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі товариства з обмеженою відповідальністю (позивачем у справі), який є забезпеченням виконання зобов'язань за Договором №02-25К-02 на кредитну лінію від 21 січня 2008 року, з усіма змінами та доповненнями до нього, укладеним між другим відповідачем та позивачем. Пунктом 2.1.1 оспорюваного договору передбачено, що другий відповідач (первісний іпотекодержатель за договором) зобов'язується в день нотаріального посвідчення цього договору передати за актом приймання-передачі першому відповідачу (новому іпотекодержателю за договором) всі документи які засвідчують права вимоги за іпотечним договором. Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ч.1 ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З аналізу наведених норм суд зазначає, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Статтею 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Частиною третьої статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частинами 4 та 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. За таких обставин, укладенню договору про відступлення права іпотеки має передувати укладення договору про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням та виконанням усіх необхідних дій передбачених Законом. Проте, позивач вважає, що Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 369, був укладений між відповідачами без дотримання вимог чинного законодавства, оскільки всупереч ст. 517 ЦК України, не були передані новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, а тому порушує права та охоронювані законні інтереси позивача, оскільки заборгованість може бути стягнута двічі (на підставі кредитного договору та договору іпотеки). Згідно ч. ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Згідно ч. 1 ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним. Як передбачено ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У пункті 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Як передбачено ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов'язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб'єктивного права (охоронюваного інтересу) - об'єкту судового захисту, порушення у зв'язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Так, як вбачається з матеріалів справи, 07 лютого 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота" (першим відповідачем) та Публічним акціонерним товариством "Банк Меркурій" (другим відповідачем) був укладений Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 369 (далі за текстом - договір). Того числа між Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота" (першим відповідачем) та Публічним акціонерним товариством "Банк Меркурій" (другим відповідачем) був укладений Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 369. Також між відповідачами був підписаний Акт приймання-передавання документів від 07.02.2014 року на виконання п. 3.1. Договору відступлення права вимоги від 07.02.2014 року про передачу Первісним кредитором Новому кредиторові документів, що засвідчують право вимоги. Інших Актів, в тому числі до Договору про відступлення права вимоги за Іпотечним Договором № 16-03-09, між відповідачами не підписувалось. З наданих відповідачами пояснень та доказів, у тому числі при дослідженні акту приймання передавання документів від 07.02.2014 року, складеного відповідачами, вбачається, що мала місце передача лише копій документів, які засвідчують права, що передаються, в тому числі копії кредитного договору № 02-25К-02 від 21.01.2008 року та додаткових угод до нього, які не були нотаріально посвідчені. (а.с. 138). Відповідно до ст. 75 Закону України "Про нотаріат", нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом. Таким чином, засвідчення вірності копії є нотаріальною дією, що спрямована на підтвердження факту відповідності копії оригіналу документа. Визнано, що вчинення нотаріальної дії означає надання копії документа юридичної сили. Враховуючи той факт, що на момент вчинення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором та за договором відступлення права вимоги були передані лише копії документів, які засвідчують права, не посвідченні нотаріально. Враховуючи вказане, суд вбачає, що передані документи не мають юридичної сили. З огляду на вказане, для встановлення відповідності копій оригіналам документів, що були передані за Актом, судом у відповідачів було витребувано оригінал Договору № 02/25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008 року для огляду у судовому засіданні. Оригінал Договору № 02/25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008 року до суду надано відповідачами так і не було . В своїх поясненнях, другий відповідач зазначив про відсутність у відповідачів витребуваного Кредитного договору, посилаючись на той факт, що оригінал Договору № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008 року з усіма змінами був переданий іншій юридичній особі - ТОВ "Азово-Чорноморська іпотечна компанія" під час укладення між вказаною юридичною особою та другим відповідачем Договору про відступлення права вимоги від 11.06.2015 року. Одже, приймаючи до уваги надані сторонами пояснення та докази, суд приходить до висновку, що на момент вчинення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором та за договором відступлення права вимоги від 07.02.2014 року, всупереч ст. 517 ЦК України, не були передані новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про те, що Відповідачами в момент вчинення правочину не було дотримано вимог ст. 203 ЦК України, та укладений правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Що стосується порушенням прав позивача укладанням спірного договору, суд зазначає наступне. Матеріалами справи підтверджується те, що оригінали Кредитного договору другим відповідачем були передані за договором переуступки права вимоги іншому кредитору Азово-Чорноморській іпотечній компанії. Таким чином у результаті недотримання вимог діючого законодавства відповідачами в момент вчинення спірного договору може призвести до того, що заборгованість за кредитним договором буде стягнута з позивача двічі, що порушує його права. Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно п.1 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. З огляду на вищевикладене, відповідачами не надано будь-яких допустимих доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин, таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача. При розподілі судових витрат суд враховує положення ст. 49 ГПК України, згідно якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Таким чином витрати по сплаті судового збору у даній справі покладаються на відповідачів. На підставі викладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: Позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09, посвідченого Зубарєвим І.Ю., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 21 січня 2008 року, реєстровий № 369 від 07.02.2014 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" (61166, м.Харків, пр. Леніна, 36, код ЄДРПОУ 20015529) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" (61002, м. Харків, вул. Сумська, 96, код ЄДРПОУ 23915446, п/р 26503001119479 в ПАТ "КБ "ХРЕЩАТИК" в м. Києві, МФО 3000670) - 609,00 грн. судового збору. Стягнути з Публічного акціонерного товариства банка "МЕРКУРІЙ" (61002, м.Харків, вул. Петровського, 23, код ЄДРПОУ 14360386) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азово-Чорноморська інвестиційна компанія" (61002, м.Харків, вул. Сумська, 96, код ЄДРПОУ 23915446, п/р 26503001119479 в ПАТ "КБ "ХРЕЩАТИК" в м. Києві, МФО 3000670) - 609,00 грн. судового збору. Видати накази після набрання рішенням законної сили. Повне рішення складено 16.11.2015 р. Суддя В.В. Суслова справа № 922/5260/15 http://reyestr.court.gov.ua/Review/53526976
  12. При поданні таких позовних заяв, представники банку в принципі ігнорують більшість вимог статей 119,120 ЦПК України, натомість суди без жодних проблем відкривають провадження по справі, та не звертають увагу на такі недоліки. 1. Належне засвідчення копій Проблема № 1 всі додані до позовної заяви "аркуші паперу" не є оригіналами, та не можуть вважатися копіями, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства щодо засвідчення копій: відсутня печатка юридичної особи - замість неї стоїть штамп, не вказується дата засвідчення копій, не вказується посада особи, яка засвідчує копію. Без обовязкових реквізитів, передбачених законом - "аркуші паперу" не є належними та допустимими доказми. ВІдповідач може спокійно стверджувати, що взагалі не отримував копії позовної заяви та додатків до неї. 2. Повноваження представника Значну частину позовних заяв від імені ПАТ "УКРСОЦБАНК" подають представники, які, водночас, не підтверджують своїх повноважень ні на подання позовної заяви, ні на ведення справи в суді. Мають місце випадки, коли у довіреності представника зазначається, що представник уповноважується на вчиненння юридично значимих дій виключно в межах договору про надання послуг щодо стягнення заборгованості. Таке формулювання є, по-суті, застереженням про обмеження повноважень представника банку. Ані сам договір про надання послуг, ні його копію представник до позовної заяви не додає. Без ознайомлення з умовами договору неможливо встановити в яких межах уповноважений діяти представник. Виникають запитання також щодо повноважень осіб, які тау довіреність підписали - до позову не додаються документи, які засвідчують повноваження осіб, які підписали довіреність.
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/62561694 Державний герб України УКРАЇНА Апеляційний суд Житомирської області Справа №295/17704/15-ц Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В. Категорія 57 Доповідач Якухно О. М. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі: головуючого судді Якухно О.М. суддів Коломієць О.С., Жигановської О.С. за участю секретаря судового засідання Добровольської Т.А.. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Омегабанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про захист прав споживачів та визнання частково недійсними договору факторингу та договору про передачу прав за іпотечними договорами за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 14 вересня 2016 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Омегабанк» (надалі - ПАТ «Омегабанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (надалі - ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс") про захист прав споживачів та визнання частково недійсними договору факторингу та договору про передачу прав за іпотечними договорами. Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 14 вересня 2016 року задоволено клопотання представника ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" та передано цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Омегабанк", ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про захист прав споживачів та визнання договору факторингу частково недійсним і договору про передачу прав за іпотечними договорами на розгляд за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, апелянт просить скасувати ухвалу, та повернути справу для продовження розгляду до Богунського районного суду м.Житомира. На підтвердження доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було враховано вимоги ч.5 ст.110 ЦПК України та ст.114 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст.3 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.2 ст.109 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Також, законодавець передбачив підсудність справ за вибором позивача, зокрема, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача (ч.5 ст.110 ЦПК України). В свою чергу, ч.1 ст. 114 ЦПК України встановлено правило виключної підсудності, зокрема, позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Відповідно до ч.5 п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» перелік позовів, для яких установлена виключна підсудність, розширеному тлумаченню не підлягає. Правила виключної підсудності діють також у випадку пред'явлення кількох позовних вимог, пов'язаних між собою, якщо на одну з них поширюється виключна підсудність. У п.42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз'яснено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч.1 ст.114 ЦПК). Згідно з положеннями ст.181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. З аналізу зазначених норм вбачається, що позов подано ОСОБА_2 до належного суду, оскільки однією з позовних вимог є визнання недійсним договору від 28.11.2012 року про передачу прав за іпотечними договорами, укладений між ПАТ «Сведбанк» правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк», та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в частині що стосується передачі права вимоги за іпотечним договором від 18.04.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, предметом якого є нерухоме майно - квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, тобто в Богунському районі м.Житомира. Оскільки судом порушено норми процесуального права, ухвала суду про передачу справи за підсудністю до іншого суду підлягає скасуванню, з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 312-315, 324 ЦПК України, колегія судів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 14 вересня 2016 року скасувати, а справу повернути до Богунського районного суду м.Житомира для продовження розгляду. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді:
  14. http://reyestr.court.gov.ua/Review/56063455 Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2190/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Межевич М.В. У Х В А Л А Іменем України 24 лютого 2016 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року позов задоволено. Третя особа в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим в умовах неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 02.10.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №2706/1008/71-605 про надання кредиту для придбання житла. Одночасно з укладенням останнього, був укладений іпотечний договір №2706/1008/71-605-Z-1 (далі - іпотечний договір). В подальшому 28.11.2012 на підставі договорів факторингу ВАТ «Сведбанк» відступило свої права вимоги за укладеними з позичальниками кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в свою чергу 28.11.2012 відступило свої права вимоги за укладеними між ВАТ «Сведбанк» з його позичальниками кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи». Одночасно з укладенням договорів факторингу, 28.11.2012, на підставі договорів про передачу прав за іпотечним договором, ВАТ «Сведбанк», як первісний іпотекодержатель, відступило свої права вимоги за укладеними з позичальниками іпотечними договорами новому іпотекодержателю - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в той самий день відступило свої права вимоги за укладеними між ВАТ «Сведбанк» з його позичальниками іпотечними договорами наступному іпотекодержателю - ТОВ «Кредитні ініціативи». 05.12.2012 на підставі договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012, укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В., державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Русланою Тарасівною було зареєстровано обтяження (іпотеку) за реєстраційним номером в Державному реєстрі іпотек №8015132 на квартиру АДРЕСА_1, яка належить Позивачу на праві приватної власності (далі - оскаржуване рішення). Відомості про державну реєстрацію іпотеки на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором відповідачем внесено до Державного реєстру іпотек, де іпотекодержателем вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», а іпотекодавцем - ОСОБА_2 Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд: - визнати неправомірними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни щодо проведення державної реєстрації обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, за реєстраційним номером в Державному реєстрі іпотек №8015132 від 05 грудня 2012 року; - скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни за реєстраційним номером №8015132 від 05 грудня 2012 року про державну реєстрацію обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2; - вилучити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером №8015132 від 05 грудня 2012 року про державну реєстрацію іпотеки, внесений державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Русланою Тарасівною щодо обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на бланках, на яких виготовлено договір про відступлення права вимоги від 28.11.2015 так і додаток до нього викладені на бланках, серії яких мітяться з обох сторін. При цьому, цифри на бланку на якому викладена перша частина договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2015 є значно більшими ніж цифри на зворотньому боці бланку. У той же час, на інших документах що долучені до них цифри бланків продовжуються в процесі зростання (а.с. 207-209). Суд першої інстанції також зазначив, що нотаріальна дія щодо реєстрації обтяжень згідно договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 мала вичинятися нотаріусом, яким було посвідчено зазначений договір. У відповідача станом на час прийняття оскаржуваного рішення були відсутні повноваженні для вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації обтяження згідно договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 в контексті ч. 6 ст. 15 Закону N 1952-IV. Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до ст. 4 ч. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (у редакції, дійсній станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1952-IV) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування. Частиною 1 ст. 9 Закону № 1952-IV передбачено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону. Таким чином, нотаріуси, як спеціальні суб'єкти, уповноважені приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також про відмову в такій державній реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV від 05.06.2003 правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо). Відповідно до ч. 9 ст. 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Крім того, абз. 3 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Тобто, з урахуванням особливостей даної справи, посвідчуючи договір про передачу прав за іпотечним договором, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., повинна була одночасно внести зміни до відповідного запису у Державному реєстрі іпотек. Разом з цим, зміни до запису у Державному реєстрі іпотек на підставі наведеного договору було внесено не одночасно, а лише 05.12.2012, при цьому іншим нотаріусом - Гречаною Р.Т. Однак, враховуючи, що відповідач не вчиняв жодної з перелічених у статті 34 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 нотаріальних дій з об'єктом нерухомості, зокрема, не посвідчував договір про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012, то відповідач не мав передбачених законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна. З вище викладеного вбачається, що норми абз. 3 ч. 5 ст. З, ч. 9 ст. 15 Закону № 1952-IV мають імперативний характер і підлягають обов'язковому виконанню, а тому колегія суддів відхиляє доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що в чинному законодавстві України відсутні імперативні норми, які б зобов'язували проводити державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень лише тим нотаріусом, яким вчинено нотаріальну дію одночасно з її вчиненням. Варто також врахувати те, що відповідно до п. 17 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек № 410 від 31.03.2004 (далі - Тимчасовий порядок), внесення змін і додаткових відомостей до запису здійснюється реєстратором на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи. Тобто, новий іпотекодержатель - ТОВ «Кредитні ініціативи» з урахуванням вимоги Закону № 1952-IV про одночасність посвідчення договору та реєстрації обтяження, повинен був відразу після засвідчення договору про передачу прав за іпотечним договором звернутися до Мироник О.В. з відповідним повідомленням про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою, однак цього не зробив. Пункт 55 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV містить таку підставу для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень як «заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію». При цьому, ч. 2 ст. 24 Закону № 1952-IV передбачає, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Тобто наведена частина статті передбачає обов'язок відповідача приймати рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за наявності на це підстав, зокрема передбачених наведеною вище ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV. Нотаріус, при здійсненні ним функцій державного реєстратора прав, позбавлений можливості на власний розсуд обирати інший спосіб поведінки, при наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень, передбачених статтею 24 Закону № 1952-IV. Проведення нотаріусом, як державним реєстратором, державної реєстрації прав та їх обтяжень, за наявності передбачених Законом № 1952-IV підстав для відмови у її проведенні є протиправною. Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 02 лютого 2016 року по справі №821/2070/15-а. Апеляційний суд відхиляє твердження третьої особи в апеляційній скарзі про те, що постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек» № 410 від 31.03.2004 втратила чинність 05.09.2012, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Варто зауважити, що вказана постанова втратила чинність лише 01.01.2013 у зв'язку з набранням законної сили постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2012 року № 824. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність у п. 21 Тимчасового порядку такої підстави для відмови як подання заяви не тому нотаріусу, який вчинив нотаріальну дію не може свідчити про відсутність у відповідача підстав для відмови у державній реєстрації, оскільки положення вказаного порядку застосовуються виключно у тій частині, яка не суперечить, зокрема, Закону № 1952-IV, який має вищу юридичну силу. Апеляційний суд відхиляє доводи представника апелянта про те, що суд першої інстанції в оскаржуваній постанові послався на договір про відступлення права вимоги від 28.11.2012, який, як наголошує представник третьої особи, TOB «Кредитні ініціативи» ніколи ні з ким не укладало. Так, дійсно, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної постанови послався на договір відступлення права вимоги від 28.11.2012, який відсутній в матеріалах справи, допустивши при цьому орфографічну помилку в назві самого договору: замість договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 судом помилково зазначено договір відступлення права вимоги від 28.11.2012. Однак, допущена судом першої інстанції помилка в назві договору жодним чином не впливає на повноту досліджених ним доказів, які містяться в матеріалах справи, та їх правову оцінку. Не заслуговують на увагу також і посилання в апеляційній скарзі на дійсність договорів факторингу, що встановлена, зокрема рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20.05.2014 по справі 757/20544/13-ц та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 31.07.2014 по справі № 6-24736св14, оскільки ці договори не мають значення для вирішення даної справи, так як не слугували підставою для проведення відповідачем спірної державної реєстрації. Підсумовуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що відповідач на підставі абз. 3 ч. 5 ст. 3, п. 55 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV мав відмовити ТОВ «Кредитні ініціативи» у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв'язку з тим, що останній звернувся не до нотаріуса, який вчинив дію з посвідчення договору про відступлення прав за іпотечним договором. З огляду на це, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення відповідача щодо проведення державної реєстрації обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1. При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями третьої особи в апеляційній скарзі про те, що неналежне чи невчасне повідомлення боржника про зміну кредитора впливає лише на обов'язок першого продовжувати виконувати зобов'язання старому кредитору та не впливає на відносини, що стосуються дій суб'єктів владних повноважень щодо внесення змін до запису про державну реєстрацію іпотеки, яка у свою чергу здійснюється без необхідності подання відповідного підтвердження повідомлення боржника про заміну кредитора. Крім того, обґрунтованим є постанова суду першої інстанції і в частині відмови у задоволенні позову, оскільки з підстав, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вимоги про вилучення відповідного запису з Державного реєстру іпотек є такими, що заявлені позивачем передчасно. Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Керуючись ст.ст. 41, 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року - без змін. Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції. Головуючий суддя М.В. Межевич Суддя Г.В. Земляна Суддя Є.О. Сорочко Головуючий суддя Межевич М.В. Судді Земляна Г.В. Сорочко Є.О.
  15. Банк "Финансы и Кредит" перестал обслуживать клиентов по месту жительства. Как бы "рекомендовано" оплачивать переводом, через банки-партнеры на счет головного банка, открытый в НБУ. Но! После опубликования на официальном сайте Таблиця по вартості кредитів_23 09 16_2в.xlsx стало видно, что платежи, внесенные после 01 апреля 2016 не учтены! (после проведения независимой оценки) Сумма задолженности не уменьшилась. Там есть уже рыночная стоимость обязательств по кредитам, которая меньше суммы задолженности, возможно это что-то даст, но сумма задолженности сама по себе совпадает с апрельской. Есть все основания считать, что повторной оценки не будет и кредитные обязательства будут переданы новому кредитору в сумме, которая зафиксирована в этой таблице. А суммы, внесенные в счет погашения кредитных обязательств, ФГВФО просто использует по своему усмотрению и ничего потом от них не добьешься. Получается, что ликвидаторы просто киданут тыщи на три долларов. Надо привести ситуацию в соответствие ДО торгов кредитными обязательствами, потому, что там уже около $2k и так не в мою пользу. В связи с этим возник ряд вопросов: 1. Как регламентируется передача обязательств от филиала* головному банку? (Він не є приймаючим банком, відповідно до Закону № 4452-VI Про систему грабування вкладів.) 2. Чи відбулася при цьому зміна кредитора, якщо в Кредитному договорі отримувачем є інша юр. особа? (не просто безбалансове відділення) 3. Смена валюты платежа на национальную - она где-то прописана в законодательстве для банков в состоянии ликвидации? (Хочу платить в долларах, но не возить же в Киев их лично?) 4. Как бы разрулить ситуацию, исходя из того, что платить я согласен, но не намерен переплачивать? (відповідно до ст. 532 ЦКУ витрати, пов'язані із зміною місця виконання грошових зобов’язань відносяться на кредитора). 5. Есть шансы добиться в досудебном порядке приведения в соответствие Загальної суми заборгованості за кредитом? (Или в таком случае можно смело попрощаться с деньгами?) * Не нашел информацию о филиале ЄДРПОУ 25821086 на сайте МинЮста, чтоб определить кто является правопреемником. Платный запрос выдал: «в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів не знайдено.», но это вообще отдельная тема.
  16. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58432995 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А Справа 752/2870/15 Головуючий у 1-ій інстанції - Сальникова Н.М. Апеляційне провадження № 22-ц/796/5187/2016 Доповідач - Музичко С.Г. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі головуючого судді Музичко С.Г. суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М. при секретарі Гладченко Ю.І. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» - Гринь Костянтина Андрійовича на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и л а : Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, відмовлено. В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «Приват Банк» - Гринь К.А. просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Приват Банк» задовольнити в повному обсязі. Посилається на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема відповідачем умови кредитного договору належним чином не виконані, у зв'язку з чим, виникла заборгованість, що складає 718,56 доларів США, які просить стягнути з відповідача на користь позивача. В судове засідання апелянт не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечувала. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених в суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Судом встановлено, що 27.02.2008 року між ПАТ КБ"ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №К2НСА800000159, за умовами якого Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 9173,17 доларів США на строк до 26.02.2013 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, ПАТ комерційний банк "Приватбанк", та ОСОБА_4 укладено Договір поруки №К2НСА800000159/1. (а.с.16) Відповідно до розрахунку заборгованості наданої позивачем, станом на 10.11.2014 року заборгованість за кредитом становить 718,56 доларів США, з яких, 74,34 доларів США заборгованість за кредитом, 0,01 доларів США заборгованість по процентам за користування кредиту, 593,91 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 16,89 доларів США штраф (фіксована частина) та 33,41 доларів США (процентна складова) Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Згідно зі ст. 558 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. З наданих квитанцій про сплату кредиту встановлено, що відповідач ОСОБА_3 погашала кредитну заборгованість відповідно до графіку. З метою перевірити наявність заборгованості позивачем на вимогу суду першої інстанції не надано матеріалів кредитної справи. До суду апеляційної інстанції представник позивача не з`явився та не надав відповідних доказів. В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й прийшов до правильного висновку про недоведеність позову ПАТ КБ "Приватбанк". Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального закону й не може бути скасованим з підстав, що наведені в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» - ГриньКостянтина Андрійовича відхилити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий Судді
  17. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39660129 Державний герб України У Х В А ЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є., Хоти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - кредитна спілка «Афіна», про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що між КС «Афіна» та відповідачкою було укладено договір № К20-05 від 26 грудня 2005 року, за яким остання отримала 7 тис. грн., на строк до 26 червня 2007 року, процентна ставка за яким складає 48% річних від розміру кредиту та пеня у разі порушення строку повернення - 0,2% від суми заборгованості за кожний прострочений день. Відповідачкою строк повернення заборгованості був порушений, у результаті чого, станом на 17 червня 2008 року, без урахування пені, утворилася заборгованість у розмірі 12 008 грн. 34 коп., у тому числі: основна сума (тіло) кредиту - 3 831 грн. 19 коп., відсотки - 8 177 грн. 15 коп. Позивач також зазначав, що 10 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та КС «Афіна» укладено угоду про відступлення права вимоги за кредитним договором № 20-05 від 26 грудня 2005 року, що був укладений між КС «Афіна» та відповідачкою. У зв'язку з цим позивач просив суд стягнути з відповідачки 12 008 грн. 34 коп. заборгованості. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 6 477 грн. 77 коп., яка складається з основної суми (тіло) кредиту - 3 831 грн. 19 коп. та плати за користування кредитом - 2 646 грн. 58 коп. Вирішено питання судового збору. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові. У касаційній скарзі ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив із того, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов'язань за договором № К20-05 від 26 грудня 2005 року утворилася заборгованість, яка з урахуванням п. 2.3 кредитного договору підлягає стягненню на користь позивача, який має право вимоги відповідно до угоди № 1 про відступлення право вимоги боргу від 10 квітня 2013 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_3, якому КС «Афіна» відступила своє право вимоги по кредитному договору № К20-05 від 26 грудня 2005 року є особою, яка має право надавати фінансові послуги (кредити під проценти), тому угода про відступлення права вимоги від 10 квітня 2013 року між КС «Афіна» та ОСОБА_3 є нікчемною, а ОСОБА_3 є неналежним позивачем. З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці не ґрунтуються на матеріалах справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судом установлено, що 26 грудня 2005 року між КС «Афіна» та ОСОБА_4 було укладено договір № К20-05, згідно якого спілка видає позичальнику кредит у сумі 7 тис. тис. грн. (сума кредиту) та встановлює розмір плати за користування кредитом 5 040 грн. (плата за користування кредитом), що загалом складає 12 040 грн., терміном на 18 місяців, тобто з 26 грудня 2005 року по 26 червня 2007 року, зі сплатою неустойки у вигляді пені в разі порушення щомісячного платежу у розмірі 0,2% за кожен день прострочки від фактичної суми заборгованості (а. с. 2). 10 квітня 2013 року між КС «Афіна» та позивачем ОСОБА_3 укладено угоду про відступлення права вимоги, відповідно до якої КС «Афіна» на користь ОСОБА_3 відступила право вимоги боргу, який складає сума непогашеного позики (кредиту), невиплачених процентів та неустойки, передбачених договором № К20-05 від 26 грудня 2005 року, укладеним з позичальником - ОСОБА_4 (а. с. 7). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У зв'язку з порушенням виконання умов кредитного договору, станом на 17 червня 2008 року у відповідачки утворилася заборгованість у сумі 12 008 грн. 34 коп., у тому числі основна сума (тіло) кредиту - 3 831 грн. 19 коп., відсотки - 8 177 грн. 15 коп. (а. с. 8). У відповідності до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові у випадках, встановлених законом. Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки переходять до суб'єктів, які їх замінюють. Вимога, що передається іншій особі в порядку цесії, переходить до неї в тому обсязі, в якому вона раніше належала цедентові. Таким чином, посилання суду апеляційної інстанції на положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за якими право надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів на підставі відповідної ліцензії має лише кредитна установа, є помилковим, оскільки у даному випадку ОСОБА_3, як фізична особа, кредит ОСОБА_4 не надавав, а лише отримав право вимоги за раніше укладеним кредитним договором. Також не можна погодитися з висновком суду першої інстанції виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи 06 травня 2009 року КС «Афіна» зверталася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 за кредитним договором № К20-05 від 26 грудня 2005 року, останній платіж за яким ОСОБА_4, внесла 12 вересня 2006 року (а. с. 36). 27 травня 2009 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області видано судовий наказ про стягнення з відповідачки боргу у сумі 12 008 грн. 34 коп. (а. с. 35), який було скасовано ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 липня 2010 року (а. с. 34). Суд першої інстанції посилаючись на вищевказані обставини дійшов висновку, що строк позовної давності переривався та не є у даному випадку підставою для відмови у задоволенні позову. Угоду про відступлення права вимоги за договором № К20-05 від 26 грудня 2005 року між КС «Афіна» та позивачем ОСОБА_3 укладено 10 квітня 2013 року (а. с. 7). Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. При цьому суд не звернув уваги, що відповідно до ст. 262 ЦКУ заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Тобто, незважаючи на відступлення права вимоги, переведення боргу чи інші випадки заміни сторін у зобов'язанні, строк позовної давності не переривається та не зупиняється. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У даній справі судами встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення їх сплати. Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс13). Останній платіж за кредитним договором № К20-05 від 26 грудня 2005 року ОСОБА_4 внесла 12 вересня 2006 року (а. с. 6). Разом з тим при вирішенні спору в судовому порядку застосуванню підлягає ст. 267 ЦК України, згідно якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. З матеріалів справи вбачається, що 24 травня 2013 року ОСОБА_4 заявила клопотання про застосування строку позовної давності (а. с. 20). Оскільки суди на вищевикладені обставини уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспеник Судді: А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  18. 1. Загальні положення 1.1. Установник управління передає в управління Управителеві активи, наявні на балансі Установника управління на дату укладення цього Договору (далі - Активи), а Управитель приймає в управління Активи і зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів Установника управління (даті - Вигодонабувачі) відповідно до Переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок Активів. Перелік Активів наведено в додатку 1 до цього Договору. Вигодонабувачами за Договором є кредитори Установника управління, які на дату підписання Договору внесені до Переліку (реєстру) вимог кредиторів Установника управління (далі - Перелік Вигодонабувачів) та розрахунки з якими не проведені. Перелік Вигодонабувачів з визначеною черговістю задоволення їх вимог наведено в додатку 2 до цього Договору. 1.2. Управитель є довірчим власником отриманих в управління Активів. Обмеження права довірчої власності Управителя встановлюється цим Договором і законодавством України. 2. Права та обов'язки Сторін 2.1. Установник управління зобов'язується протягом 10 робочих днів з дати укладення Договору: а) передати Управителеві: Активи згідно з переліком, наведеним у додатку 1 до цього Договору; документи, що підтверджують право власності на Активи; документи, на підставі яких виникли майнові права та обов'язки Установника управління щодо Активів, у тому числі судові рішення, виконавчі документи, договори тощо; звіти та висновки про оцінку майна суб'єктів оціночної діяльності, інформацію про балансову вартість кожного Активу, його ціну та порядок продажу, згідно з яким Актив продавався і не був проданий; документи, що підтверджують вимоги Вигодонабувачів; копію реєстру акціонерів Установника управління, засвідчену реєстратором, копію статуту з усіма змінами; б) повідомити Вигодонабувачів про передавання Активів Управителеві та покладання на нього обов'язків щодо подальшого задоволення вимог кредиторів Установника управління; в) повідомити боржників Установника управління про передавання Активів в управління Управителя, з яким належить здійснювати розрахунки за Активами. 2.2. Управитель зобов'язується: а) прийняти від Установника управління Активи та документи, передбачені Договором, забезпечувати збереження отриманих Активів та документів від втрати, нестачі або пошкодження; б) здійснювати належне та ефективне управління Активами особисто та виключно в інтересах Вигодонабувачів; в) здійснювати погашення вимог Вигодонабувачів у черговості відповідно до Переліку Вигодонабувачів; г) вести окремо облік Активів та операцій, які відображають погашення вимог Вигодонабувачів; ґ) укласти договір про страхування фінансової відповідальності (фінансових ризиків) Управителя за рахунок коштів Управителя у встановленому законодавством України порядку; д) у своїй діяльності дотримуватися вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України; е) щомісяця до 08 числа місяця, наступного за звітним, надавати до Національного банку України інформацію про вжиті заходи щодо управління Активами, надходження коштів від управління ними, стан розрахунків з Вигодонабувачами; є) надавати за окремими запитами Національного банк>’ України інформацію про проведення роботи з управління Активами та задоволення вимог Вигодонабувачів; ж) після завершення процедури управління Активами надати до Національного банку України аудиторський висновок про діяльність Управителя з управління Активами; з) протягом десяти днів після складання аудиторського висновку передати до відповідних архівів документи, прийняті від Установника управління згідно з цим Договором, і ті, що утворилися внаслідок проведеної ним роботи щодо управління Активами та задоволення вимог Вигодонабувачів, а до Національного банку України - акт про приймання-передавання документів до цього архіву; и) подавати до Національного банку України відповідні розрахунки та копії підтвердних документів для отримання винагороди і відшкодування витрат відповідно до умов цього Договору і) повідомити Національний банк України за три місяці до закінчення дії договору про ймовірність задоволення вимог Вигодонабувачів за рахунок Активів. 2.3. Протягом 10 робочих днів з дня підписання цього Договору Управитель відкриває в Національному банку України накопичувальний рахунок для зарахування коштів, що надходять у результаті управління Активами, проведення розрахунків з Вигодонабувачами, а також перерахування на поточний рахунок Управителя винагороди і відшкодування сум витрат відповідно до умов Договору. # Управитель має право: володіти, користуватися і розпоряджатися Активами відповідно до законодавства України та цього Договору; б) бути процесуальним правонаступником Установника управління в справах, однією із сторін (учасників) яких є Установник управління, а також правонаступником у виконавчих провадженнях, однією із сторін (учасників) яких є Установник управління; в) на отримання винагороди та відшкодування витрат, які виникли в процесі управління Активами, за рахунок одержаних від управління цими Активами коштів у порядку та розмірах, визначених цим Договором. 2.5. Національний банк України зобов’язується: а) відкрити Управителеві накопичувальний рахунок для зарахування коштів, що надходять у результаті управління Активами, проведення розрахунків з Вигодонабувачами, а також перерахування на поточний рахунок Управителя винагороди і відшкодування суми витрат відповідно до цього Договору; б) приймати рішення щодо погодження продажу Управителем Активів у двотижневий термін з дня надходження до Національного банку України відповідного звернення Управителя. 2.6. Національний банк України має право: а) вимагати від Управителя будь-яку інформацію, потрібну для здійснення контролю за виконанням умов цього Договору; б) здійснювати контроль за діяльністю Управителя щодо проведення процедури управління Активами і задоволення вимог Вигодонабувачів та з цією метою проводити перевірки його діяльності відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. 3. Порядок передавання Активів за цим Договором 3.1. Передавання Активів від Установника управління Управителю здійснюється за актом про приймання-передавання, у якому зазначаються назва боржника, вид Активу, його балансова вартість, вартість відповідно до виконавчих документів та за результатами незалежної оцінки, якщо така визначалася, перелік документів, які підтверджують право власності на активи, є підставою для стягнення коштів (договори, векселі тощо), свідчать про проведену Установником управління претензійно-позовну роботу. 3.2. Управитель може вимагати від Установника управління пояснення щодо кожного з Активів. 4. Обмеження щодо управління Активами 4.1. Продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо Активів, переданих в управління за цим Договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із Національним банком України. 4.2. Застава Активів, переданих в управління за цим Договором, забороняється. 4.3. У разі ліквідації боржника Установника управління Управитель за погодженням з Національним банком України на підставі підтвердних документів виключає заборгованість цього боржника з переліку Активів. 5. Порядок розрахунків з Вигодонабувачами 5.1. Кошти, одержані в результаті управління Активами, спрямовуються на розрахунки з Вигодонабувачами відповідно до черговості, визначеної в Переліку Вигодонабувачів, після відшкодування витрат та винагороди Управителя відповідно до умов цього Договору. 5.2. Вимоги кожної наступної черги задовольняються залежно від надходження на рахунок Управителя коштів від управління Активами після повного задоволення вимог попередньої черги. 5.3. У разі недостатності коштів, одержаних від повернення та продажу Активів, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному Вигодонабувачеві однієї черги. 5.4. За неможливості виплати коштів Вигодонабувачам - фізичним особам (унаслідок їх відсутності за адресою проживання або вибуття з місця проживання тощо) вони підлягають унесенню шляхом перерахування в депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса протягом ЗО днів з дня отримання Управителем відповідної інформації. 5.5. У разі отримання від Вигодонабувачів повідомлень про зміну їх реквізитів (найменування, адреси, прізвища тощо) Управитель зобов’язаний унести відповідні зміни до Переліку Вигодонабувачів за умови отримання передбачених законодавством України документів, які підтверджують зміну таких реквізитів. Управитель має право вносити зміни до Переліку Вигодонабувачів також у разі надходження: документів, що відповідно до законодавства України підтверджують спадкоємництво за вимогою кредитора, яка включена до реєстру вимог; документів, що відповідно до законодавства України підтверджують правонастулництво юридичної особи внаслідок реорганізації, за вимогою кредитора, яка включена до реєстру вимог; відмови кредитора від вимог; виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про державну реєстрацію припинення юридичної особи або фізичної особи - підприємця; виконавчих документів про стягнення з банку або про зобов’язання банку щодо повернення (сплати, відшкодування) коштів, що надійшли від органів державної виконавчої служби у зв’язку із закінченням виконавчого провадження. 5.6. У разі недостатності коштів, одержаних після повного завершення роботи з управління Активами, вимоги Вигодонабувачів уважаються погашеними, про що Управитель зобов’язаний повідомити всіх Вигодонабувачів та Національний банк України протягом двадцяти робочих днів з часу завершення роботи з управління Активами. 5.7. Розрахунки з Вигодонабувачами проводяться в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки Вигодонабувачів згідно з реквізитами рахунків, визначеними в Переліку Вигодонабувачів. У разі відсутності в Переліку' Вигодонабувачів реквізитів рахунків Вигодонабувачів розрахунки здійснюються шляхом поштових переказів за рахунок витрат на управління. 5.8. У разі накопичення Управителем суми, що перевищує вимоги всіх наведених у Переліку' Вигодонабувачів, або відмови Вигодонабувача від отримання коштів Управитель звертається до Національного банку' України, який приймає рішення про порядок та строки передавання активів власникам ліквідованого банку. 6. Винагорода та витрати Управителя 6.1. Управитель одержує винагороду за здійснення управління Активами в розмірі 4,0 відсотків від суми надходжень на накопичувальний рахунок Управителя, відкритий у Національному банку України, з яких 80 (вісімдесят) відсотків щомісяця перераховуються на поточний рахунок, визначений Управителем, а решта - 20 (двадцять) відсотків після повного виконання Управителем усіх зобов'язань за цим Договором. 6.2. Управитель має право на відшкодування витрат, пов'язаних з управлінням Активами. До витрат Управителя з управління Активами за Договором належать витрати, пов'язані з ужиттям Управителем заходів щодо управління Активами та розрахунків з Вигодонабувачами. 6.3. Інформація про витрати Управителя разом з копіями всіх підтвердних документів подається Управителем до Національного банку України в письмовій формі в строки, зазначені в підпункті "є” пункту 2.2 цього Договору. 6.4. Виплата винагороди та відшкодування витрат Управителя проводиться за рішенням Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків за наявності обґрунтованості їх розрахунку Управителем. Рішення приймається не пізніше п’ятнадцяти робочих днів з дня звернення Управителя і подання ним усіх необхідних підтвердних документів. 6.5. Винагорода та відшкодування витрат, пов'язаних з управлінням Активами, здійснюються за рахунок грошових коштів, що надійшли на накопичувальний рахунок Управителя, відкритий у Національному банку України. У разі відсутності грошових коштів на накопичувальному рахунку Управителя витрати Управителя не відшкодовуються. 7. Відповідальність Сторін 7.1. Сторони несуть відповідальність за невиконання зобов'язань за цим Договором відповідно до вимог законодавства України і цього Договору. 7.2. Управитель несе відповідальність за збитки, завдані Вигодонабувачам унаслідок неефективного управління Активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі Національний банк України вимагає від Управителя відшкодування завданих ним Вигодонабувачам збитків. 7.3. Управитель сплачує Національному банку України штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі порушення пункту 4.1 цього Договору, а також за кожний випадок несвоєчасного надання Національному банку України щомісячної інформації про вжиті заходи щодо управління Активами, надходження коштів від їх управління, стан розрахунків з Вигодонабувачами, а також несвоєчасного надання інформації за окремими запитами Національного банку України. 7.4. Управитель сплачує Національному банку України штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний випадок порушення порядку, черговості та строків розрахунків з Вигодонабувачами, визначених законодавством України та цим Договором. 7.5. Управитель сплачує Національному банку штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за незабезпечення своєчасного (у строки, установлені цим Договором) передавання Активів і Переліку' Вигодонабувачів новому Управителю, визначеному Національним банком України. 8. Вирішення спорів 8.1. Спори, що виникають з приводу виконання цього Договору, вирішуються у встановленому законодавством України порядку. 9. Строк дії Договору, припинення його дії та внесення змін до нього 9.1. Цей Договір уважається укладеним з моменту підписання і діє протягом З (трьох) років. 9.2. Цей Договір достроково припиняє свою дію у випадках, визначених статтею 1044 Цивільного кодексу України, а також у разі: а) укладення Національним банком України та Управителем письмового договору про дострокове припинення дії цього Договору; б) прийняття Національним банком України рішення про розірвання Договору в разі порушення Управителем вимог законодавства України, у тому числі нормативно- правових актів Національного банку України чи цього Договору. Розірвання Договору відбувається за рішенням Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків. 9.3. У разі відмови Управителя від Договору він повинен повідомити Національний банк України про це за три місяці до припинення Договору. 9.4. У разі якщо на дату дострокового припинення або розірвання Договору Національним банком України не визначений новий управитель Активів термін дії Договору продовжується до моменту передачі Активів новому управителю. 9.5. У разі якщо на дату закінчення дії договору інший управитель Національним банком України не визначений, термін дії Договору продовжується до моменту передачі Активів новому управителю. 9.6. У разі дострокового припинення або розірвання Договору Управитель зобов'язується передати залишки Активів і документи, що підтверджують право власності на Активи, документи, що є підставою для стягнення коштів з боржників Установника управління, уключаючи ті, шо утворилися в діяльності Управителя щодо управління Активами згідно з цим Договором, а також Перелік Вигодонабувачів та документи, що підтверджують розрахунки з ними, визначеному Національним банком України іншому Управителю на підставі укладеного за участю Національного банку У країни тристороннього договору протягом п’яти робочих днів з дня набрання ним чинності. 9.7. Зміни до цього Договору мають юридичну силу та є обов'язковими для Сторін, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками Сторін (після скасування державної реєстрації Установника управління - лише Управителем та Національним банком України) і засвідчені відбитками їх печаток. 9.8. Після завершення процедури ліквідації Установника управління та виключення з Державного реєстру банків і Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців цей Договір продовжує свою дію, а за Сторонами зберігаються їх права та обов'язки. 10. Інші умови 10.1. Цей Договір складений у трьох примірниках (по одному примірнику для кожної Сторони), які мають однакову юридичну силу. 10.2. Питання, що не врегульовані цим Договором, вирішуються в порядку, визначеному законодавством України. 10.3. Управитель у разі зміни його місцезнаходження і реквізитів має повідомити про це Національний банк України, боржників та Вигодонабувачів Установника управління протягом трьох робочих днів. 10.4. У разі зміни організаційно-правової форми Управителя, зміни його керівників, прийняття рішення повноважними органами про реорганізацію чи ліквідацію Управитель негайно повідомляє про це Національний банк України. 10.5. Додатки до Договору є його невід'ємною частиною. Как с ним бороться? Кто сталкивался? какие есть идеи? Смысл в том, что управитель принимает в управление активы и поидее перечисляет деньги в пользу выгодоприобретателей, но кто они такие, так и не понял.
  19. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2016 року Справа № 905/2006/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді: Картере В.І. (доповідач), суддів: Барицької Т.Л., Губенко Н.М. за участю представників: позивача - Погодіна В.О., відповідача - не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2015 та на ухвалу господарського суду Донецької області від 17.11.2015 у справі № 905/2006/15 за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМС-Строй" про стягнення 54 526 427,21 грн. ВСТАНОВИВ: У серпні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" звернулася до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМС-Строй" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 57 від 06.11.2013 у розмірі 54 526 427,21 грн. Ухвалою господарського суду Донецької області від 17.11.2015 (суддя Гринько С.Ю.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2015 (колегія суддів у складі: суддя Будко Н.В. - головуючий, судді М'ясищев А.М., Сгара Е.В.), позов залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України. Приймаючи вказані рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставою позову, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є договір кредитування, який був витребуваний ухвалами господарського суду і не наданий жодною з сторін. Також не надано й доказів його виконання з боку позивача, зокрема, документів, які підтверджують передачу грошових коштів на умовах кредитування. У цьому зв'язку господарські суди дійшли висновку про те, що вирішити спір за наявними в матеріалах справи документами неможливо. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу господарського суду першої інстанції від 17.11.2015 та постанову апеляційного господарського суду від 21.12.2015, а справу направити на новий розгляд. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 33, 34, 43, 81 ГПК України, ст.ст. 2, 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункти 5.4., 5.5., 5.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254. Так, на думку позивача, господарські суди попередніх інстанцій могли розглянути справу за наявними в ній матеріалами та прийняти відповідне рішення. Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого. Господарськими судами встановлено, що: - предметом спору у даній справі є вимоги ПАТ "Український бізнес банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" про стягнення з ТОВ "ДМС-Строй" заборгованості за кредитним договором № 57 від 06.11.2013 у сумі 54 526 427,21 грн., з яких: 47 500 000,00 грн. заборгованість за основним боргом, 6 017 534,88 грн. заборгованість за процентами, 1 008 892,33 грн. пені; - на підтвердження позовних вимог позивачем були надані до позову довідка про стан заборгованості ТОВ "ДМС-Строй" за кредитним договором № 57 від 06.11.2013 станом на 31.07.2015, заява про вчинення кримінального правопорушення від 23.03.2015 № 2120/1926, витяг від 14.04.2015 з кримінального провадження № 12015050620000287, виписки з рахунків обліку кредитних зобов'язань позичальника № 20635001115603.980.1, № 206880001115603.980.1, № 20691001115603.980.1, № 37393001115604, роздруківка з автоматизованої банківської системи "СКРУДЖ-3", лист УДППЗ "Укрпошта" від 30.07.2015 № 532-12-5748, виписка з ЄДР щодо ПАТ "Укрбіснесбанк", Статут ПАТ "Укрбізнесбанк", постанова Правління Національного банку України від 23.04.2015 № 265, рішення виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.04.2015 № 87, рішення виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.08.2015 № 155/10; - відповідно до роздруківки з автоматизованої бази банківської системи "Скрудж-3", в операційній системі банку обліковується кредитна операція відносно клієнта 11156 ТОВ "ДМС-Строй", код ОКПО 33728663, тип: юридична особа резидент, рег. № 57 від 06.11.2013, сума 47 500 000,00 грн., початок - 06.11.2013, закінчення - 05.11.2018, ставка 17,0%, характеристика: відклична кредитна лінія; - до позовної заяви позивачем було додане письмове клопотання про витребування від ТОВ "ДМС-Строй": кредитного договору № 57 від 06.11.2013 та всіх додаткових угод до нього, договорів забезпечення виконання кредитних зобов'язань (договорів іпотеки/застави/поруки тощо), доказів сплати платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, всіх документів, що пов'язані з виконанням кредитного договору (заяву про видачу кредиту, листування з банком тощо). Як зазначено позивачем, витребувані документи фактично знаходяться за юридичною адресою головного офісу банку за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, 125, тобто в населеному пункті, де здійснюється антитерористична операція відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014, яким введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості надати первинні документи для розгляду справи; - ухвалою від 07.09.2015 господарський суд Донецької області прийняв позовну заяву до розгляду та порушив провадження у справі № 905/2006/15, судове засідання призначив на 16.09.2015. До дня слухання справи було зобов'язано позивача надати оригінали документів в підтвердження підстав позову з посиланням на конкретні умови договору, обґрунтування заявленої до стягнення суми, довідку Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про неможливість передати поштове повідомлення адресату; а відповідача зобов'язано надати письмовий відзив на позов; - у судове засідання 16.09.2015 представник відповідача не з'явився, від позивача був присутній представник ОСОБА_4 На підставі ст. 77 ГПК України господарський суд відклав розгляд справи на 04.11.2015 і зобов'язав: позивачу надати договір кредитування, документи в підтвердження виконання договору, обґрунтувати заявлену до стягнення суму, скласти з відповідачем акт звірки виконання договору кредитування, підписаний уповноваженими представниками сторін і надати його суду; відповідачу надати: письмовий відзив на позов з посиланням на документи, які підтверджують виконання договору, докази, що обґрунтовують відхилення позовних вимог (повне або часткове) та складений з позивачем акт звірки щодо виконання договору кредитування. Явку сторін визнано обов'язковою та попереджено сторони про наслідки невиконання вимог суду, передбачені п. 5 ст. 81 ГПК України та п. 5 ст. 83 ГПК України; - у судове засідання 04.11.2015 р. представник відповідача не з'явився, від позивача був присутній представник ОСОБА_4 Внаслідок відсутності документів, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, відзиву на позов, доказів виконання договору, який є підставою позову, господарський суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду справи на 17.11.2015. При цьому, господарським судом зобов'язано відповідача надати суду наступні документи: копію кредитного договору № 57 від 06.11.2013; договори забезпечення виконання кредитних зобов'язань (договори іпотеки/застави/поруки тощо); докази сплати платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором і документи, пов'язані з виконанням кредитного договору (заяву про видачу кредиту, листування з банком тощо); зобов'язано позивача надати договір кредитування та документи, що підтверджують виконання договору, обґрунтувати заявлену до стягнення суму, скласти з відповідачем акт звірки виконання договору кредитування, підписаний уповноваженими представниками сторін і надати його суду. Явку сторін визнано обов'язковою та попереджено сторони про наслідки невиконання вимог суду, передбачені п. 5 ст. 81 ГПК України та п. 5 ст. 83 ГПК України; - у судове засідання 17.11.2015 представник відповідача не з'явився, від позивача був присутній представник ОСОБА_4; - відповідач у жодне судове засіданні не з'явився, був належним чином повідомлений ухвалами господарського суду про час і місце проведення судових засідань через розміщення інформації на сторінці господарського суду Донецької області в електронному варіанті за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua/ на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет у зв'язку з неможливістю сповістити відповідача іншим способом. Він не скористався своїм законним правом на участь в судовому засіданні, не надав суду відзив на позов і документи, які були витребувані господарським судом. - представники сторін вимоги суду, викладені в ухвалах від 07.09.2015, 16.09.2015, 04.11.2015 не виконали. Вищий господарський суд погоджується з висновком господарських судів про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України з огляду на наступне: Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору. Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача обставин, унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами ст. 43 ГПК України (п. 4.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011). У п. 4.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов: - додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання; - витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті; - позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність. У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами. Так, господарськими судами встановлено, що до позовної заяви позивачем не було додано ані оригіналу, ані належним чином завіреної копії кредитного договору № 57 від 06.11.2013, заборгованість за яким вимагає стягнути позивач; не було й надано доказів його виконання з боку позивача, зокрема, передачі грошових коштів на умовах кредитування. При цьому, виписки з особових рахунків відповідача, додані до позовної заяви, підписані неустановленою особою без зазначення посади, прізвища і без підтвердження наявності у цієї особи повноважень на підписання документів ПАТ "Укрбізнесбанк". Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (ч. 1 ст. 32, ч.ч. 1, 2 ст. 36 ГПК України). Враховуючи те, що заявлені позивачем вимоги обґрунтовуються правом банку вимагати дострокового повернення кредиту на підставі ст. 1050 ЦК України, а з наданих позивачем документів неможливо встановити наявність графіку повернення кредиту, його умови, факт невиконання відповідачем графіку, у разі його наявності, оскільки з роздруківки з автоматизованої банківської системи "Скрудж-3" вбачається, що строк повернення кредиту - 05.11.2018 ще не настав, відсутність оригіналів або завірених належним чином копій кредитного договору з додатковими угодами до нього, документів в підтвердження надання кредиту, а також інших документів щодо виконання кредитного договору унеможливлює встановлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи по суті. Крім того, з наданої банком довідки про стан заборгованості на 31.07.2015 вбачається, що банк вказував на те, що прострочена заборгованість за основним боргом 0,00 грн. За таких обставин, зважаючи на те, що надання доказів в обґрунтування своїх вимог відповідно до ст.ст. 43, 33 ГПК України покладається на позивача, господарські суди з метою недопущення порушення прав позивача на судовий захист щодо стягнення заборгованості за кредитним договором дійшли правильного висновку про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України. При цьому, господарськими судами зауважено, що згідно з ч. 4 ст. 81 ГПК України після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку. Відтак, правові підстави для зміни або скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та ухвали господарського суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.2015 та ухвалу господарського суду Донецької області від 17.11.2015 у справі № 905/2006/15 залишити без змін. Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57537575
  20. УХВАЛА "25" березня 2016 р. суддя Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Ос1, розглянувши заяву Ос. про забезпечення їх позову до Товариства з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання дій неправомірними - встановив: В березні 2016 року позивачі Ос. звернулися до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.09.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», та Ос був укладений кредитний договір № Х, відповідно до якого кредитодавець надав останньому кредитні кошти в сумі 14 200 Євро на строк до 17.09.2018 року, а відповідач зобов’язався вчасно повернути суму кредиту шляхом внесення щомісячних платежів згідно узгодженого сторонами графіку, а також сплачувати проценти, за користування ним в розмірі, визначеному кредитним договором. В порядку забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору між банком та Ос. було укладено іпотечний договір, відповідно до якого останні передали банку в іпотеку належну їм на праві власності квартиру. 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу, внаслідок чого останнє набуло право вимоги за кредитними договорами, які було укладено між ПАТ «Сведбанк», а також договорами, якими було забезпечено зобов'язання, в тому числі за вищевказаними договорами. 03.10.2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелева А.М. здійснила державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Посилаючись на те, що при вчиненні обумовленої дії нотаріусом було допущено чисельні порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про іпотеку» позивачі просили визнати неправомірними дії відповідачів щодо реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки та зобов’язати нотаріуса скасувати запис про реєстрацію права власності. Ухвалою суду від 25.03.2016 року у відкритті провадження по справі за позовом Ос. до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії було відмовлено. Разом з позовною заявою позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову, шляхом: накладення арешту на квартиру; заборони ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відчужувати вищевказану квартиру, вчиняти дії щодо виселення, зняття з реєстраційного обліку мешканців спірної квартири, а також вселяти до неї інших осіб, іншим чином користуватися нею. Розглянувши дану заяву про забезпечення позову, суддя прийшов до наступного. Так, відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь - якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч.З ст.151 ЦПК України). При цьому, виходячи з правової природи забезпечення позову, під останнім слід розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача та спрямованих проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати, знецінити або вчинити інші дії, що можуть призвести в майбутньому до певних складнощів при виконанні рішення суду. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року № 9 роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Отже, виходячи з наведеного, враховуючи, що позивачем заявлені вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо набуття права власності на іпотечну квартиру, суддя вважає, що є підстави для забезпечення позову. Разом з тим, необхідним та достатнім способом забезпечення позову стане заборона відчуження спірного майна, а також вчинення будь -яких дій щодо користування ним, що забезпечить непорушність матеріально - правових інтересів позивача до вирішення справи по суті. Враховуючи викладене та керуючись ст. ст.151-153, 209-210 ЦПК України, суд- УХВАЛИВ : Заяву Ос. про забезпечення їх позову до Товариства з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання дій неправомірними - задовольнити частково. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (код ЄДРПОУ 38004195, м. Київ, проспект Московський, 28-а) вчиняти будь- які дії відносно нерухомого майна: квартири, щодо її відчуження, користування. Відмовити в задоволенні решті вимог про забезпечення позову. Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню. Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання її копії.
  21. Нацкомфинуслуг от 03.04.2009 № 231. Установлено договор купли-продажи кредитного портфеля является договором факторинга. http://reyestr.court.gov.ua/Review/25667269 Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4145/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Романчук О.М У Х В А Л А Іменем України "07" серпня 2012 р. м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Романчук О.М., суддів: Глущенко Я.Б., Шелест С.Б., при секретарі: Воронець Н.В., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків з фінансових послуг України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, третя особа Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»про визнання нечинним та скасування розпорядження, - В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, третя особа Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»про визнання нечинним та скасування розпорядження від 10 січня 2012 року № 44/421/12/3-ФК. Постановою Окружного адміністративного суду мста Києва від 26 квітня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач по справі подали апеляційну скаргу, в якій просили постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2012 року скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. У відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників процесу, фіксація судового засідання не здійснювалась. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 грудня 2011 року Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України складено акт про порушення ТОВ «ОТП Факторинг Україна»законодавства у сфері фінансових послуг № 12/42/2/3-ф. Відповідно до вищезазначеного акту, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» внаслідок набуття прав грошової вимоги до боржників - фізичних осіб та, вимагаючи сплатити від них відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань, припустилось порушень нормативно-правових актів у сфері регулювання фінансових послуг, а саме: - частини п'ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо недодержання в своїй діяльності вимоги щодо надання послуги з факторингу з урахуванням Цивільного кодексу України: 1) частини першої статті 1079 Цивільного кодексу України в частині не визначення у договорі факторингу сторін як фактор і клієнт; 2) частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України в частині укладання товариством договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року, за яким одна сторона (фактор) не передає або не зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника); 3) частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України в частині укладання договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року, предметом якого є відступлення права вимоги, яке не є грошовою і строк платежу за якою не настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), а саме: товариству відступлено право майнової вимоги до боржників - фізичних осіб за забезпеченими договорами іпотеки та/або застави майна шляхом заміни заставодержателя; - абзаців першого, другого та третього пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових установ» щодо: 1) не фінансування товариством клієнта -суб'єкта господарювання, який уклав договір про відступлення права вимоги, і з якого не випливає право грошової вимоги, а саме: по договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року товариству відступлено право майнової вимоги до ОСОБА_3 за договором застави № PCL-701/014/2008 від 17 січня 2008 року, укладеного Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» з ОСОБА_3, яким фінансування банку не передбачено; 2) набуття товариством відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників, які не є суб'єктами господарювання за договором, на якому базується таке відступлення, а саме: товариство набуло відступлене право за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року до боржника -фізичної особи ОСОБА_5 за кредитним договором № CL-701/014/2008 від 17 січня 2008 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»; 3) не отримання клієнтом плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди від фактора, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. За наслідками складення вищезазначеного акту відповідачем винесено розпорядження від 10.01.2012 року № 44/421/12/3-ФК, яким вжито до товариства заходів впливу, а саме: зобов'язано усунути вищезазначені порушення вимог законодавства про фінансові послуги та повідомити Держфінпослуг про виконання розпорядження у строк до 10.02.2012 року. Проте, на думку позивача, дане розпорядження є незаконним, а тому воно має бути скасоване як таке, що суперечить вимогам законодавства. Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України від 12.07.2001, № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(далі -Закон № 2664). Статтею 4 Закону № 2664-ІІІ передбачено, що послуги у сфері факторингу вважаються фінансовими. Частиною п'ятою статті 5 Закону № 2664-III встановлено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає (стаття 1077 Цивільного кодексу України). Згідно ч. 1 ст.1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Згідно пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 03.04.2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг»до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): 1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Отже, ознаками договору факторингу є сукупність вищезазначених операцій з фінансовими активами. Як вбачається з договорів про відступлення права вимоги, заборгованість виникла по кредитних договорах, укладених банком з фізичними особами. Відтак, виходячи з системного аналізу вищенаведених правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що нормами чинного законодавства не встановлено обмежень щодо відступлення права грошової вимоги до боржників, які не є суб'єктами господарювання. Крім того, згідно підпункту «а»пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Проте, ні зазначеною статтею, ні іншими статтями Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року не встановлено жодних обмежень щодо складу осіб, по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів факторингу. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку договір, який укладений між ПАТ «ОТП Банк»та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», за своєю правовою природою є фактично договором факторингу та відповідає нормам Цивільного законодавства, оскільки передбачає відступлення права грошової вимоги по портфелю кредитних договорів та в якому визначено сторін як фактор і клієнт. З огляду на зазначене, порушень позивачем абзацу 2 пункту 1 Розпорядженням Держфінпослуг від 03.04.2009 року № 231 «Про відновлення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», вимог ч. 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та перерахованих вище норм Цивільного законодавства колегією суддів не вбачається. Між тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в порушення норм чинного законодавства розпорядження про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги від імені Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України видано одноособово членом Комісії - виконуючим обов'язків директора інспекційного департаменту. Так, відповідно до частини першої статті 21 Закону № 2664-ІІІ державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У пункті 4 частини першої статті 20 Закону № 2664-ІІІ зазначено, що державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом застосування уповноваженими державними органами заходів впливу. Пунктом 1 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 року № 157 визначено, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є центральним органом виконавчої влади. Статтею 23 Закону № 2664-ІІІ встановлено, що уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом. Уповноважений орган складається з Голови, заступників Голови та не менше трьох членів Уповноваженого органу -директорів департаментів, яких призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посад Президент України. Основною формою роботи Уповноваженого органу є засідання, які збираються за потребою, але не рідше одного разу на місяць. Отже, комісія є колегіальним органом і застосування заходів впливу щодо виявлених порушень законодавства на ринку фінансових послуг має здійснюватися колегіально. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України оскаржуване розпорядження було винесено з порушенням норм законодавства у сфері фінансових послуг, а тому підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 кодексу). При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків з фінансових послуг України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2012 року -без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий суддя Романчук О.М Судді: Глущенко Я.Б. Шелест С.Б.
  22. Может была у кого аналогичная ситуация? В конце 2011 года "укрсиббанк" продал права требования (не знаю факторинг это был или цессия-договоров этих в глаза не видел) по кредиту "дельтабанку" . ... На основании этого договора купли-продажи прав требования по кредиту в 2013 натариус Ковальчук С.П.( г.Киев ул. Сакасаганского 119 оф.12) внес в реестр обременений имущества (срок действия до конца 2018 г.) автомобиль на который был взят кредит в "укрсибе". я не подписывал ни одной бумаги с "дельтабанком" Каждый месяц я наведовался в суд по месту прописки - исков от "дельтабанка" не было ...в тоже ДВС тишина .... срок исковой давности истек ....нужно полагать..., но как быть с залогом (автомобилем)?
  23. Державний герб України Ухвала іменем україни 13 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Амеліна В.І., Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 26 травня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_3 було укладено договір № 11006279000 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній було надано кредит у розмірі 150 000 дол. США зі сплатою 11,8 % річних за користування та терміном повернення до 26 травня 2027 року. 12 грудня 2011 року між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого право вимоги за зобов?язаннями, які виникли у ОСОБА_3 за кредитним договором № 11006279000, АТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект». Посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконувала обов?язки за кредитним договором № 11006279000, у зв?язку із чим станом на 4 грудня 2012 року утворилась заборгованість в розмірі 176 539,65 дол. США, що згідно з курсом валют Національного банку України із співвідношенням за 1 дол. США - 7,993 грн становить 1 411 081 грн 42 коп., з яких: кредитна заборгованість у розмірі 127 417,86 дол. США, що згідно з курсом валют Національного банку України із співвідношенням за 1 дол. США - 7,993 грн, становить 1 018 450 грн 95 коп., заборгованість по процентам у розмірі 49 121,79 дол. США, що згідно з курсом валют Національного банку України із співвідношенням за 1 дол. США - 7,993 грн, становить 392 630 грн 47 коп. Тому позивач просив стягнути заборгованість, яка утворилась за неналежне виконання умов кредитного договору. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість в розмірі 1 414 300 грн 42 коп. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачка зобов?язання за кредитним договором не виконує, та, ураховуючи відступлення права вимоги за договором факторингу, право вимоги за зобов?язанням ОСОБА_3 належить ТОВ «Кей-Колект». Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов?язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов?язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Наявне в матеріалах справи повідомлення банку про відступлення прав вимоги заборгованості за кредитним договором (а. с. 56) не містить інформації про укладення між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договору факторингу та даних про отримання відповідачем повідомлення про заміну кредитора, а тому висновок судів про те, що боржника про заміну кредитора в зобов'язанні було повідомлено належним чином, є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Вказана обставина має значення для вирішення справи, оскільки між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом є відмінності. Так, цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України). Крім того, згідно з ч. 2 ст. 1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належить операції з факторингу. Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Згідно з п. 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070/2011, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання. У порушення вказаних вимог закону суд першої інстанції не перевірив наявність у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичних осіб не суб'єктів господарювання та не звернув уваги на те, чи укладено між позивачем та банком відповідний договір факторингу, чи дотримані вимоги закону при укладенні цього договору. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, на вказані порушення уваги не звернув, в порушення ст. 303 ЦПК України залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді:В.І. Амелін О.І. Євтушенко Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40219576
  24. Вот такое от ВСУ: Кто-то может прокомментировать такое утверждение ВСУ в разрезе использования в судак по кредитам и/или уступки прав требования по кредиту? По сути, договор уступки и + даже с наличием дополнения к нему, кде указан Ваш кредитный договор, есть только намерение на совершение сделки. Поэтому (делаю вывод) без предоставления документального подтвержения об оплате (например) сделка остается в статусе "намерения" и не доказывает перехода права. Давайте обсудим.
  25. Державний герб України Справа № 336/6650/13-ц Пр. № 2/336/1445/2015 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 жовтня 2015 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Щасливої О.В., при секретарі Морозовій В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредитування, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся з позовом, розмір якого збільшив під час судового розгляду, про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, укладеним між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є позивач, і відповідачем ОСОБА_1 8 серпня 2008 року. В позові зазначає, що відповідно до договору кредиту № ML-202/077/2008 від 08.08.2008 року відповідач отримала кредит у сумі 50750 доларів США зі сплатою відсотків у вигляді плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотку в розмірі 5,99 % і так званого FIDR, тобто процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Відповідно до п. 4 частини № 1 кредитного договору повернення кредиту та оплата процентів здійснюється шляхом оплати позичальником ануїтетних платежів, а строк дії кредиту простирається до 8 серпня 2023 року. У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком і ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в цей же день укладені договори поруки, за якими відповідачі зобовязалися у випадку невиконання позичальником зобовязань за кредитним договором нести з нею солідарну відповідальність, що передбачена договором кредитування. Оскільки відповідач виконувала свої зобовязання неналежним чином, станом на 17 березня 2015 року ( заява про збільшення позовних вимог на а. с. 234-235 т. 1) у неї виникла заборгованість в сумі 6092885 грн. 01 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 54306,7 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 1182277 грн. 54 коп.; заборгованості за відсотками у сумі 5880,48 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 128020 грн.29 коп.; пені, нарахованої за період з 17 березня 2014 року по 17 березня 2015 року, у сумі 4782587 грн. 18 коп. У звязку з порушенням позичальником прийнятих на себе зобовязань просить про солідарне стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а також з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зазначеної суми, а також судового збору у сумі 3654 грн. В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги позову, просить про його задоволення. Представник відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_5 вважає, що позов задоволенню не підлягає. В обґрунтування заперечень пояснила, що провадження в справі в частині вимог про стягнення 54306,7 доларів США заборгованості за кредитом, 1992,35 доларів США відсотків за користування кредитом, 36314 грн. 29 коп. пені підлягає закриттю, оскільки є рішення третейського суду від 25 грудня 2009 року про стягнення з відповідачів на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» зазначених сум. Що стосується відсотків у сумі 3888,13 доларів США, які становлять різницю між 5880,48 доларів США, про стягнення яких просить позивач і 1992,35 доларів США, які стягнуті згаданим рішенням третейського суду, позивач звернувся з відповідними вимогами 12 серпня 2013 року, між тим надає відомості про розмір заборгованості за відсотками станом на 15 квітня 2010 року, і оскільки позивачем пропущена давність звернення до суду з вимогами про стягнення відсотків за період з 15 квітня по 12 серпня 2010 року, а обчислити їх у відсутність розрахунку не вбачається можливим, так як розрахунок не містить формули нарахування відсотків, через недоведеність позову в цій частині просить відмовити в задоволенні відповідних вимог. У задоволенні вимог про стягнення пені також просить відмовити, оскільки проценти за договором не нараховувалися з 15 квітня 2010 року, тому підстави для нарахування пені також відсутні. Крім того, просить про відмову у задоволенні позову ще й з мотивів пропуску позовної давності, оскільки, як зазначено, цей позов подано 12 серпня 2013 року, тоді як останній платіж за договором здійснено 13 травня 2009 року, доказів поважності причин пропуску давності, які могли б зумовити захист права, позивач не надає. Позов до поручителів, на думку представника, задоволенню не підлягає через припинення дії договорів поруки, оскільки 21 серпня 2009 року через систематичне порушення позичальником зобовязань за кредитним договором фінансова установа звернулася до поручителів з вимогою про дострокове погашення заборгованості протягом тридцяти календарних днів, а в жовтні 2009 року і до суду; саме дата ухвалення рішення третейського суду і є строком виконання зобовязання, тому для банку з цієї дати починається перебіг шестимісячного строку на предявлення вимог до поручителя позичальника. Відповідач ОСОБА_3, належним чином повідомлений про час та місце вирішення спору, до суду не зявився з невідомих причин, що в силу ст. 169 ЦПК України зумовило проведення судового розгляду без його участі. Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з таких міркувань. Судом встановлено, що 8 серпня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є позивач, і відповідачем ОСОБА_1 укладений договір кредиту № ML-202/077/2008, за яким відповідач отримала кредит у сумі 50750 доларів США зі сплатою відсотків у вигляді плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотку в розмірі 5,99 % і так званого FIDR, тобто процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору, який зобовязалася повернути в строк до 8 серпня 2008 року (а. с. 5-8 т. 1). В цей же день на забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком та відповідачем ОСОБА_2, а також відповідачем ОСОБА_3 укладені договори № SR-202/077_1/2008 поруки і № SR-202/077/2008, згідно із яким поручителі зобовязалися нести солідарну з позичальником відповідальність за порушення ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором (а. с. 13-14 т. 1). Станом на 17 березня 2015 року у ОСОБА_1 відповідно до наданого розрахунку (а. с. 236 т.1) виникла заборгованість перед банком у сумі 6092885 грн. 01 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 54306,7 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 1182277 грн. 54 коп.; заборгованості за відсотками у сумі 5880,48 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 128020 грн.29 коп.; пені, нарахованої за період з 17 березня 2014 року по 17 березня 2015 року, у сумі 4782587 грн. Ухвалою суду від 7 жовтня 2015 року провадження в справі в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 54306,7 доларів США, відсотків за користування кредитом у сумі 1992,35 доларів США, пені у сумі 36314 грн. 29 коп. закрито на підставі п.5 ст. 205 ЦПК України. Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання не допускається. Із змісту ст. 611 ЦК України випливає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Надані суду письмові докази, зокрема: кредитний договір, договори поруки, графік погашення заборгованості, розрахунок заборгованості, довідка банківської установи про суму заборгованості та інші, вказують на характер правовідносин сторін. Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. За змістом ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Вирішуючи доводи представника відповідача ОСОБА_2 про пропущення позивачем строку предявлення вимог до її довірителя і припинення у звязку з цим дії договору поруки, суд не може погодитися з їхньою ґрунтовністю, виходячи з такого. В силу ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Як випливає із змісту ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Згідно із п.4.2. договору поруки між банком та поручителями відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобовязань в повному обсязі. В силу п.1.6. кредитного договору позичальник зобовязується повністю повернути суму отриманого за цим договором кредиту до дати остаточного повернення кредиту, яка згідно із графіком погашення заборгованості співпадає з 8 серпня 2023 року (а. с. 12 т.1, зворотний бік). Згідно із ст. 598 ЦК України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а згідно із ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Виходячи із змісту ч. 4 ст. 559 ЦК України право кредитора на предявлення вимог до поручителя обмежується шістьма місяцями лише у випадках, коли в договорі поруки не зазначений строк її припинення. Між тим наведений судом пункт 4.2 договору поруки повязує її припинення з припиненням зобовязання, що забезпечене порукою, і оскільки в силу закону зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином, слід вважати, що сторони домовилися про те, що дія поруки простирається до повного виконання зобовязань за кредитним договором. Виходячи із змісту зазначеного пункту, порука припиняється з припиненням зобовязання виконанням, і оскільки до розгляду цієї справи рішення третейського суду не виконано, а встановлений п. 1.6. кредитного договору строк виконання основного зобовязання настає 8 серпня 2023 року, суд доходить висновку, що порука припиняється за спливом шести місяців після припинення зобовязання за основним договором. На зазначений висновок суду не впливає і та обставина, що кредитор змінив строк виконання зобовязань, звернувшись в грудні 2009 року з позовом про дострокове погашення кредиту, оскільки відповідно до п. 1.4.1.4 договору кредитування у будь-якому випадку при повному поверненні суми кредиту, нараховані проценти повинні сплачуватись одночасно з поверненням кредиту. При простроченні повернення кредиту проценти за користування простроченими до повернення сумами нараховуються щоденно та повинні сплачуватись одночасно з поверненням кредиту У звязку з викладеним суд доходить висновку, що зобовязання не є припиненим, не дивлячись на задоволення вимоги про дострокове повернення кредиту, оскільки згідно із наведеним пунктом договору така складова зобовязання як проценти за користування кредитом відповідно до умов договору продовжують нараховуватись до фактичного повернення кредитних коштів. Дійшовши висновку, що не є припиненими як основне зобовязання, так і те, що його забезпечує, суд між тим не знаходить підстав для ухвалення рішення на користь позивача, виходячи з таких міркувань. Судом встановлено, що 26 листопада 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» і публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» переуступив товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» право предявлення вимог за кредитними договорами, в тому числі, за договором між «ОТП Банк» і ОСОБА_1 (а. с. 16-27 т.1). Як випливає з додатку до договору купівлі-продажу кредитного портфелю (а. с. 25 т. 1), заборгованість за кредитним договором № ML-202/077/2008 від 08.08.2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» і ОСОБА_1 станом на час переуступки права вимоги, тобто на 26 листопада 2010 року, становить 54306,7 доларів США за кредитом, 5880,48 доларів США - за відсотками, по пені - 60187 грн. 18 коп. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи з наведеного правила цивільного законодавства збільшення обсягу зобовязань, зокрема, шляхом нарахування відсотків і неустойки після здійснення переуступки права вимоги, є недопустимим. Позивачем ці вимоги закону в частині нарахування процентів дотримані, оскільки ним предявлено позов про стягнення процентів саме у тій сумі, право на вимогу якої він прийняв відповідно до умов договору з фінансовою установою, а саме: у розмірі 5880,48 доларів США. Як вже зазначено, рішенням постійно діючого третейського суду при АСОЦІАЦІЇ «КОМПРОМІС» від 25 грудня 2009 року з відповідачів на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» солідарно стягнуто заборгованість за договором кредитування № ML-202/077/2008 від 08.08.2008 року, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 54306,7 доларів США, відсотків за користування кредитом за період з 10 жовтня 2008 року по 16 жовтня 2009 року у сумі 1992,35 доларів США, пені за період 10 листопада 2008 року по 27 серпня 2009 року у сумі 36314 грн. 29 коп.(а. с. 90-92 т. 1). Якщо з урахуванням цього рішення виходити з того, що розмір процентів, які підлягають стягненню, становить різницю між нарахованими у сумі 5880,48 доларів США і тими, що стягнуті на підставі рішення третейського суду у сумі 1992,35 доларів США, то їх розмір обчислюється сумою в 3888,13 доларів США. Між тим розмір цієї складової зобовязання відповідно до доданого до уточненого позову розрахунку становить 4069,97 доларів США за період з 8 жовтня 2009 по 15 квітня 2010 року. Вирахувана шляхом віднімання сума є меншою, ніж та, що зазначена в розрахунку, і хоча вона охоплює менший період (з 16 жовтня 2009 року як кінцевої дати періоду, за який стягнуті проценти рішенням третейського суду, по 15 квітня 2010 року), ніж той, за який нараховані проценти у сумі 4069,97 доларів США, механізм її утворення не наведений. Доказів в обґрунтування того, яким чином нараховані відсотки, представник позивача суду не надав; суд позбавлений можливості вивести, чи є різниця між 4069,97 доларів США та 3888,13 доларів США у сумі 181,84 доларів США вартістю процентів за вісім днів з 8 жовтня по 16 жовтня 2009 року, оскільки, як випливає з п. 1.4. договору проценти нараховуються з використанням як фіксованої, так і плаваючої процентної ставки, і які саме формули покладені в основу розрахунку, суду не вбачається можливим встановити. Статтею 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. В силу ст. ст. 10, 11 ЦПК України тягар доведення перед судом обґрунтованості як вимог, так і заперечень закон покладає на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, а суд вирішує цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно виконувати процесуальні обовязки. Вирішуючи вимоги позову, суд виходить з того, що позивач не довів ґрунтовність своїх вимог всупереч обовязку надати суду належні та допустимі докази про розмір заборгованості, розмір її складових, докази про застосування певної процентної ставки, не обґрунтував розбіжності, які містяться в розрахунку заборгованості. Вирішуючи вимоги позову про стягнення неустойки у вигляді пені, суд виходить з того, що за змістом ст. 534 ЦК України неустойка є складовою, що утворює зобовязання, тому, на думку суду, до наступного кредитора в силу згаданої статті 514 ЦК України переходить право вимоги пені в розмірі, який прийняв на себе новий кредитор. Відповідно до п. 4.1.1. договору за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобовязаний сплатити банку пеню у розмірі 1 відсотка від суми несвоєчасно виконаних боржником зобовязань за кожен день прострочки. Як зазначено судом, рішенням третейського суду з відповідачів стягнуто пеню за період з 10 листопада 2008 року по 27 серпня 2009 року у сумі 36314 грн. 29 коп. В наданому суду розрахунку пеня обчислена з урахуванням спеціальної давності за один рік, що передує поданню заяви про збільшення позовних вимог, за період з 17 березня 2014 року по 17 березня 2015 року у сумі 219683 грн. 21 коп., а коментар до цієї суми означає, що це пеня за неповернене тіло кредиту і відсотки. Між тим, за актом приймання-передачі кредитного портфелю до набувача перейшло право вимоги повернення пені у сумі 60187 грн. 18 коп. Суду не надано фактичних доказів того, чи входить сума пені, стягнута рішенням третейського суду, до суми у 60187 грн. 18 коп., хоча і наявність цих даних не допомогла б суду у вірному обчисленні цього виду неустойки, яка є складовою зобовязання, оскільки за змістом наведеного пункту пеня має нараховуватись у валюті зобовязання, тоді як у всіх випадках її згадування в матеріалах справи вона зазначена в національній валюті, а механізм її розрахунку відсутній взагалі. Розмір пені за період з 17 березня 2014 року по 17 березня 2015 року у сумі 219683 грн. 21 коп. (а. с. 236 т. 1) також не обґрунтований будь-якими розрахунками. Між тим в усякому випадку, на думку суду, розмір цієї складової не може перевищувати її розмір, право на стягнення якого перейшло до нового кредитора, оскільки за змістом ст. ст. 514, 516-518 ЦК України зміна обсягу зобовязань не повинна порушувати права боржника. З урахуванням викладеного, керуючись принципом змагальності цивільного судочинства, суд знаходить не доведеним і розмір неустойки, яка зазначена в позові. Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою, а за змістом ст. ст. 516, 517 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовязанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, а боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні. Як випливає із ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобовязанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Аналогічні положення містяться в ст. 1082 ЦК України, відповідно до якої боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Висновок суду про недоведеність позовних вимог підкріплює відсутність доказів дотримання порядку повідомлення боржників про заміну кредитора у зобовязанні, що передбачений частиною другою ст. 516 ЦК України, як і доказів того, що вимоги за договором кредитування № ML-202/077/2008 від 08.08.2008 року були фактично передані позивачеві, про що свідчить надання суду не оригіналу акту приймання передачі, з підписанням якого стаття 4 договору повязує факт передачі кредитного портфелю, а надання так званого зразку акту приймання-передачі кредитного портфелю (а. с. 26 т. 1). За змістом ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю в три роки, перебіг якого починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В силу ч. 2. ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Виходячи з викладеного, початок давності для стягнення цих платежів слід обчислювати з моменту (наступного за днем чергового платежу дня) невиконання позичальником кожного з цих зобовязань. Таким чином, у випадку неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення грошових коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Аналіз наведених положень закону у співставленні з правилами цивільного законодавства про позовну давність дозволяють дійти висновку про право кредитора до закінчення строку виконання останнього зобовязання заявити вимогу про одночасне стягнення заборгованості з урахуванням давності предявлення вимоги за кожним з платежів. І хоча відповідно до умов кредитного договору сторони домовилися про прийняття кредитодавцем від позичальника щомісячних чергових платежів, які утворюють загальне зобовязання, відповідно до графіку платежів кожного місяця, між тим грошове зобовязання, яке підлягає виконанню боржником перед фактором, закріплено на час передачі кредитного портфелю і має бути незмінним протягом його виконання, нарахування ж процентів за користування кредитом у сумі про стягнення якої просить позивач, як випливає з розрахунку (а. с. 236 т.1), припинено 15 квітня 2010 року, і саме з цієї дати треба починати відлік давності для звернення до суду. Між тим звернення позивача з вимогою про стягнення всієї суми заборгованості співпало з 12 серпня 2013 року, тобто з пропуском давності звернення до суду. В силу ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не знайде підстав для визнання поважними причини пропущення позовної давності. Заперечуючи проти застосування позовної давності, представник позивача заявила, що вона не пропущена, оскільки договір є нерозірваним, право вимоги позивач набув 26 листопада 2010 року, а вже 12 серпня 2013 року, тобто до спливу давності, звернувся до суду з цим позовом. Така заява була б обґрунтованою за умови продовження нараховування вимог за останні три роки, що передували зверненню до суду, проте суд дійшов висновку, що збільшення обсягу зобовязань після 26 листопада 2010 року є безпідставним і констатував, що нарахування процентів припинено 15 квітня 2010 року, ще до укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю. Якщо ж в силу згаданого пункту договору 1.4.1.4. проценти нараховувались і після 15 квітня 2010 року до дня заміни сторони в зобовязанні, то суду не надано про це жодних відомостей, що свідчить на користь клопотання про застосування позовної давності. Як випливає із змісту ст. 262 ЦК України, заміна сторін у зобовязанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, а це означає, що з заміною кредитора переривання перебігу давності не відбулося. Що стосується неустойки, хоч вона і стягується в межах спеціальної давності за рік, що передував зверненню до суду, проте згідно із розясненнями п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Таким чином суд доходить висновку, що право позивача в частині вимог про стягнення процентів і неустойки у вигляді пені за договором не підлягає захисту і крізь призму правил цивільного закону про позовну давність. У звязку з викладеним, виходячи з принципів диспозитивності і змагальності цивільного судочинства, суд вважає, що представник позивача не довела ґрунтовності стягнення належних за договором коштів в сумі, що утворює ціну позову, відомостей про заборгованість з урахуванням давності предявлення вимог, яка не переривалася, суду не надала, що не дає підстав для ухвалення рішення на користь позивача. Керуючись ст. ст. 15, 254, 256, 257, 261, 262, 267, 514, 516-518, 526, 534, 553-555, 559, 598, 611, 634, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення рішення, - в той же строк з дня отримання копії рішення. Суддя О.В. Щаслива http://reyestr.court.gov.ua/Review/52609678