Search the Community

Showing results for tags 'плавающая ставка'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 10 results

  1. Справа № 2-683/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2010 року м. Запоріжжя Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Геєць Ю.В., при секретарі: Ровенській В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року в розмірі 1340686,06 грн. , яка складається з: 1 180 217, 53 грн. основного боргу, 86 817,81 грн. процентів за користування коштами, 73 650,71 пені за порушення зобов’язань, а також судових витрат в сумі 1820,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачами умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків. Спір в досудовому порядку сторонами не врегульований – Досудова вимога вих. № 22-2, що була направлена ПАТ «ОТП Банк» на адресу відповідачів 01.04.2009 року не виконана та відповідні суми позивачу не сплачені. 26 березня 2010 року через канцелярію до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання кредитного договору, договорів іпотеки та поруки недійсними. Зустрічний позов поданий ОСОБА_1 в порядку ст. 123 ЦПК України. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2010 року позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року про стягнення суми в розмірі 1340686,06 грн. та зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитного договору, договорів іпотеки та поруки недійсними, треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, об’єднані в одне провадження. В судовому засіданні представник ПАТ «ОТП Банк» просив позов задовольнити з підстав викладених у ньому, проти зустрічного позову заперечує. Представник відповідачки ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову ПАТ «ОТП Банк» заперечує, посилаючись на те, що позовні вимоги банку ґрунтуються на пунктах кредитного договору, які позивачка тепер вважає несправедливими умовами та просить задовольнити зустрічні позовні вимоги. Відповідачі по первісному позову та треті особи по зустрічному позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Через канцелярію суду надали заяви у яких просять розглянути справу за їх відсутності. За вищевказаних обставин, вислухавши думку представників сторін, суд вважає за можливе проведення розгляду справи за відсутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Заслухавши пояснення осіб, що приймали участь у розгляді справи, дослідивши обставини справи, оцінивши у сукупності письмові докази, суд прийшов до наступного висновку. Судом встановлено, що 24.03.2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-200/858/2008, який складається з двох частин, що нерозривно пов’язані між собою. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_1 було передано в іпотеку квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1, про що укладено договір іпотеки № РМL -200/858/2008, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 24.03.2008 року за реєстраційним № 816 та накладена заборона відчуження зазначеної квартири, реєстровий номер № 100. Крім того, 24.03.2008 року в забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором були укладені договори поруки № SR-200/858/2008 між ОСОБА_2 і ПАТ «ОТП Банк» та між ОСОБА_3 і ПАТ «ОТП Банк». Згідно п. 2 Частини № 1 Кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 155 000 (сто п’ятдесят п’ять тисяч) доларів США на придбання нерухомого майна зі строком повернення 24 березня 2025 року. Як вбачається з матеріалів справи кредит виданий ОСОБА_1 з цільовим призначенням на придбання нерухомого майна є споживчим кредитом в розумінні п.1.ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що не заперечувалося представником ПАТ «ОТП Банк» в судовому засіданні. Пунктом 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що обов’язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі. В пункті 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. Проаналізувавши вищезазначені акти цивільного законодавства України у сукупності суд дійшов висновку, що розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних). Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів. Пунктом 3 Частини № 1 Кредитного договору передбачено, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99 % річних + FIDR. FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. В цьому пункті також вказано, що ставка FIDR може змінюватися банком в порядку передбаченому договором. Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті банку, а також в приміщеннях банку на інформаційних стендах. В пп. а) п. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» наведена формула розрахунку значення реальної процентної ставки, елементами якої є процентна ставка, чиста сума кредиту, порядковий номер періоду дії кредитного договору та загальна кількість періодів. Застосування вищевказаної формули спрямоване на те, щоб точно розрахувати, з урахуванням дисконтування, усі майбутні грошові платежі споживача. Використання будь-яких інших показників для розрахунку реальної процентної ставки за кредитом законом не передбачено. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений пунктом 3 Частини № 1 та пунктом 1.4. Частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Згідно пункту 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів Банку, що розмістили вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів Пунктом 1.4. Частини № 2 Кредитного договору встановлений порядок розрахунку та зміни плати за користування кредитом. Так в п.п. 1.4.1.1.3. Частини № 2 Кредитного договору вказано, що плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії кредитного договору. В Листі НБУ № № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що несправедливим є встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. FIDR формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного ОСОБА_1 як споживач фінансової послуги не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом виконавця, суд дійшов висновку про те, що позивачем по первісному позову фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача та його згоди. В п. 3.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї зі сторін. Всупереч вищевказаній нормі закону порядок обчислення процентів встановлений кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так пункт 1.4.1.6 Частини № 2 Кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з’ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку – філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з’ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. З огляду на зазначене, суд вважає, що положення що положення п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2 кредитного договору № ML-200/858/2008 укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 24.03.2008 року є несправедливими. Частиною 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим таке положення може бути замінено або визнане недійсним. Оскільки умови кредитного договору викладені в п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2 кредитного договору № ML-200/858/2008 є несправедливими умовами договору в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» суд дійшов висновку, що вищевказані пункти підлягають визнанню недійсними. Суд критично ставиться до доводів позивача, викладених в письмових запереченнях, який в обґрунтування законності застосування плаваючої ставки FIDR посилається на Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків», затверджені постановою Правління НБУ № 104 від 15.03.2004 року, «Стандарт надання рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів» затверджений протоколом засідання Наглядової ради Державної іпотечної установи від 11.09.2008 року та Лист НБУ № 40 -210/34-62 від 05.01.2009 року. Відповідно до ч. 3 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року за наявності суперечності між нормами матеріального права, застосуванню підлягають норми, що мають вищу юридичну силу. На підставі наведеного при розгляді справи судом застосовуються норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які є нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та мають вищу юридичну силу ніж норми права, вказані позивачем. Вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним п. 1.11.1 Частини № 2 Кредитного договору не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Пунктом 3.8. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» передбачено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором. Всупереч вищевказаній нормі права банк не попередив позичальника про те, що він несе валютні ризики. Однак, відсутність такого попередження не може бути підставою для визнання недійсним пункту кредитного договору яким встановлюється валюта платежу. З тексту зустрічної позовної заяви вбачається, що заявляючи вимогу про визнання недійсним кредитного договору в цілому, відповідач (позивач по зустрічному позову) не обґрунтував та взагалі не доводив суду несправедливість інших положень цього договору. За таких обставин суд не вбачає підстав для визнання недійсними інших положень кредитного договору № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, окрім положень п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2. Крім того, відсутні і підстави для задоволення інших вимог позивача за зустрічним позовом про застосування реституції, а також про визнання недійсними договору іпотеки та договорів поруки, оскільки належних та допустимих доказів щодо їх невідповідності вимогам законну позивачем не надано. Згідно ч.1. ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Відповідно до ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Оскільки положення п. 3 Частини № 1 та п.1.4. Частини № 2 кредитного договору № ML-200/858/2008 від 24.03.2008 року, які регулюють порядок нарахування процентів за користування коштами, визнані судом недійсними, вони є недійсними з моменту укладення договору. Виходячи з вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» в частині стягнення процентів не підлягають задоволенню. В частині вимог щодо стягнення суми основного судом встановлено наступне. В позовній заяві позивач вказує, що правовою підставою для стягнення є невиконання позичальником умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту. Однак, це твердження позивача не відповідає фактичним обставинам та спростовується матеріалами справи. Відповідно до п. 2 Частини № 1 кредитного договору кредит підлягає поверненню позичальником на протязі 17 років у строк до 24.03.2025 року. Згідно п. 4 Частини № 1 кредитного договору позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту щомісячно, не пізніше 24 числа кожного місяця. Враховуючи, що кількість місяців за весь строк користування кредитом становить 204 (17х12), а погашення кредиту повинно відбуватися рівними частинами, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 зобов’язана щомісячно повертати банку 759,80 доларів США (155 000 : 204). З моменту укладення кредитного договору до дати розгляду справи судом пройшло 24 повних місяці. Відповідно до вищевказаних пунктів кредитного договору за цей період ОСОБА_1 повинна була повернути позивачу за первісним позовом грошові кошти в розмірі 18235,02 доларів США. Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Порядок повернення кредиту встановлений пунктом 1.5 Частини № 2 кредитного договору, в якому зазначено, що повернення кредиту здійснюється шляхом внесення готівки коштів на поточний рахунок позичальника, що відкритий в банківський установі. Як вбачається з квитанцій про погашення кредиту, ОСОБА_1 за період з квітня 2008 року по дійсний час сплатила на користь ПАТ «ОТП Банк» 22987,98 доларів США, що на 4752,97 доларів більше ніж підлягало сплаті за кредитним договором на дату розгляду справи судом. Оскільки, порушення обов’язків по поверненню суми кредиту з боку позичальника судом не встановлені, у банка відсутні і правові підстави вимагати від нього дострокового повернення всієї суми наданих кредитних коштів та сплати пені. За таких обставин вимоги позивача за первісним позовом про стягнення суми кредиту та пені задоволенню не підлягають. Керуючись ст.ст. 3, 13, 192, 198, 216, 236, 524, 526, 533, 548, 593, 601, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - залишити без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, - задовольнити частково. Визнати недійсним положення п. 3 частини № 1 та п. 1.4 частини № 2 Кредитного договору № МL-200/858/2008 від 24.03.2008 року укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк». В іншій частині в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним кредитного договору в цілому, про застосування реституції, визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсними договорів поруки – відмовити. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України. Суддя Ю.В. Геєць http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9358766
  2. Державний герб України Постанова Іменем України 28 березня 2018 року м. Київ справа № 756/4514/16-ц провадження № 61-11924св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Лесько А. О.(суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року у складі головуючого судді Камбулова Д. Г. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року у складі суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф., ВСТАНОВИВ: Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У березні 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ«Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Подільського відділення та ОСОБА_4 був укладений договір про надання кредиту № 01ЗАІ20121026001 (далі - Договір), згідно з яким відповідачу було надано у користування грошові кошти на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно до пункту 1.1. Договору надання кредиту здійснювалось одним траншем у сумі 83 700,00 грн зі сплатою 19,6 відсотків річних на перший річний період, а на наступні - відсоткова ставка плаваюча. Відповідно до пункту 1.2. Договору кредит надавався відповідачу для оплати придбаного автомобіля «Sкоdа Осtaviа А5», 2012 року випуску, чорного кольору. 26 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 01ЗАІ20121026001-ПОР, згідно умов якого поручитель зобов'язалася перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником умов щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку передбаченим кредитним договором № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року. Позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_4 грошові кошти. В порушення умов договору кредиту, відповідач протягом тривалого часу не здійснює погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни. Відповідно до пункту 4.1. Договору у разі прострочення відповідачем строків сплати відсотків, визначених пунктами 3.2.3, 3.3.14. Договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених пунктом 1.1. Договору відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у період прострочення. Відповідно до пункту 4.2. Договору у разі порушення відповідачем вимог пунктів 3.3.2, 3.3.19 Договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 0,5 відсотків від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками за кожний випадок. Відповідно до пункту З.2.З. Договору кредитор має право вимагати повернення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на 1 календарний місяць (пункт 3.2.3.1 Договору), у зв'язку з чим ОСОБА_4 відповідно до пункту 3.3.8 Договору зобов'язаний протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення кредитора згідно з пунктом 3.2.3. Договору про невиконання вимог пунктів 3.2.3.1.-3.2.3.6. Договору повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти з можливою неустойкою. Станом на 21 січня 2016 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_4 складає 120 783,04 грн, з них: сума заборгованості за кредитом - 68 427,20 грн, сума заборгованості за відсотками - 25 778,00 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок - 10 463,95 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок - 5 373,65 грн; розмір інфляційних витрат за кредитом - 6 548,50 грн; розмір інфляційних витрат за відсотками - 4 191,74 грн. У зв'язку з наведеним позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором кредиту № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року у сумі 120 783,04 грн та судові витрати. Заочним рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року у розмірі 120 783,04 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 68 427,20 грн, сума заборгованості за відсотками - 25 778,00 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок - 10 463,95 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок - 5 373,65 грн; розмір інфляційних витрат за кредитом - 6 548,50 грн; розмір інфляційних витрат за відсотками - 4 191,74 грн. Вирішено питання судового збору. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 своїх зобов'язань за Договором, забезпечених договором поруки з ОСОБА_5, не виконував, тому на підставі статей 526, 530, 554, 611 ЦК України з боржника і поручителя необхідно солідарно стягнути заборгованість у сумі 120 783,04 грн. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилено. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року залишено без змін. Залишаючи без змін заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції. У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить скасувати вищевказані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості позичальника є необґрунтованим та недоведеним. Повідомлень щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту відповідачі від позивача не отримували. У порушення вимог абзацу 2 пункту 2.4.2 Договору кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У той же час, внаслідок збільшення процентної ставки з 01 жовтня 2014 року обсяг відповідальності ОСОБА_5, як поручителя за Договором збільшився без її згоди, тому відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука є припиненою. Крім того, у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється у частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції не було враховано, що існують беззаперечні підстави для припинення поруки відповідно до частин четвертої статті 559 ЦК України. У червні 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ПАТ «Укрсоцбанк» надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому банк посилався на те, відповідно до змісту статей 525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України відсутність попереднього повідомлення боржника чи поручителя про порушення кредитного договору, не позбавляє позивача на звернення до суду за захистом своїх прав. Пунктом 2.4. Договору визначено, що розмір процентної ставки є змінним та визначається як сума базової процентної ставки кредитування та маржі. ОСОБА_5 поручилась за виконання кредитного договору саме на таких умовах, жодних змін після його укладення сторонами не вносилось. Отже, підстави для застосування статті 559 ЦК України відсутні. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 28 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Верховний суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки зазначеним вище вимогам закону судові рішення не відповідають. Суди установили, що 26 жовтня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Подільського відділення та ОСОБА_4 був укладений Договір, згідно з яким ОСОБА_4 надано у користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 83 700,00 грн з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 26 жовтня 2017 року включно. Відповідно до пункту 1.2. Договору кредит надавався відповідачу для оплати придбаного автомобіля «Sкоdа Осtaviа А5 Ambition», 2012 року випуску, чорного кольору. У 2.4. Договору зазначено, що розмір процентної ставки за цим Договором є змінним (фіксується періодично) та визначається як сума Базової процентної ставки кредитування та Маржі. Розмір Базової процентної ставки кредитування фіксується щорічно на підставі оприлюднених офіційних даних Національного банку України, як це зазначено у пункті 2.4. цього Договору. На перший річний період (з «26» жовтня 2012 по «30» вересня 2013) встановлюється Процентна ставка за користування кредитом у розмірі 19,6 % (Базова процентна ставка кредитування 18,50 % плюс Маржа 1,10 %) (пункт 2.4.1.1.). 26 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 01ЗАІ20121026001-ПОР, згідно умов якого поручитель зобов'язалася перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником умов щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку, передбаченими кредитним договором від 26 жовтня 2012 року № 013АІ20121026001. Відповідно до меморіального ордера від 26 жовтня 2012 року № 47 позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_4 кредит у сумі 83 700,00 грн. Разом з цим у порушення умов Договору ОСОБА_4 протягом тривалого часу не здійснює погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни. Відповідно до пункту 4.1. Договору у разі прострочення відповідачем строків сплати відсотків визначених пунктами 3.2.3, 3.3.14. Договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених пунктом 1.1. Договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у період прострочення. Відповідно до пункту 4.2. Договору у разі порушення відповідачем вимог пунктів 3.3.2, 3.3.4, 3.3.6, 3.3.7, 3.3.9-3.3.19 цього Договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 0,5 відсотків від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками за кожний випадок. Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_4 за Договором, наданим ПАТ «Укрсоцбанк», станом на 21 січня 2016 року загальний її розмір складає 120 783,04 грн, з них: сума заборгованості за кредитом - 68 427,20 грн, сума заборгованості за відсотками - 25 778,00 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок - 10 463,95 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок - 5 373,65 грн; розмір інфляційних витрат за кредитом - 6 548,50 грн; розмір інфляційних витрат за відсотками - 4 191,74 грн. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника (пункт 6.2.) не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору. Як убачається з Договору, боржник ОСОБА_4 (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 26 жовтня 2017 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком погашення платежів (пункт 1.1.1 Договору). Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя. Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У пункті 1.1.1. Договору погашення кредиту та сплата нарахованих процентів за користування кредитів здійснюється наступним чином: починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту, Позичальник щомісячно, 26 числа сплачує Кредитору рівні суми грошових коштів, кожна з яких включає в себе заборгованість за кредитом та процентами, розрахованих за весь строк користування Кредитом, згідно з графіком погашення Кредиту. Відповідно до пункту 1.1 договору поруки Поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов'язань щодо повернення суми Кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених Договором кредиту № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року. Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати 26 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань. Суди попередніх інстанцій, стягуючи солідарно з боржника поручителя заборгованість у сумі 120 783,04 грн, не врахували вищенаведених норм матеріального права, та що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), не з'ясували, коли боржником був здійснений останній платіж за Договором по кожному із складових заборгованості, не встановили, з якого моменту необхідно рахувати строки позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредиту і відповідно до цього, яка сума підлягає стягненню, та не встановили, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців по кожному місячному платежу та по яких платежах порука припинилась, а по яких ще діє. Доводи касаційної скарги про припинення поруки у зв'язку зі зміною процентної ставки без повідомлення та згоди поручителя є помилковими з огляду на наступне. Відповідно до пункту 2.1.1.2. договору поруки ОСОБА_5 погодилася солідарно відповідати за виконання зобов'язань позичальника, передбачених Договором, зокрема сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі, визначеному Договором, додатковими угодами/договорами про внесення змін (доповнень) до Договору, згідно з якими буде змінюватись розмір процентної ставки, а також сплата комісій у розмірі, строки та в порядку, що визначені Договором. У 2.4. Договору зазначено, що розмір процентної ставки за цим Договором є змінним (фіксується періодично) та визначається як сума Базової процентної ставки кредитування та Маржі. Розмір Базової процентної ставки кредитування фіксується щорічно на підставі оприлюднених офіційних даних Національного банку України. Крім того, суди не звернули уваги, що зміст забезпеченого порукою зобов'язання складає повернення кредиту в сумі 167 400 грн з порядком погашення, що визначений умовами Договору та кінцевим терміном повернення усієї суми кредиту до 26 жовтня 2017 року (включно). Разом з цим предметом Договору є кредит у розмірі 83 700 грн, а не 167 400 грн. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, оскільки судами не з'ясовано належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не досліджено та не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам, в силу статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої судам належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/73304583
  3. Державний герб України Справа № 2035/665/2012 Пров. № 2/646/97/2013 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.07.2013 року м. Харків Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі: головуючого-судді Прошутя І.Д., при секретарі - Костіній О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання банківського рахунку недійсним, - В с т а н о в и в: Позивач звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору банківського рахунку НОМЕР_1 від 9.12.2007 року з додатком до договору № 1 та додатковими угодами № 1 від 27.12.2007 року та № 1 від 11.03.2009 року, посилаючись на не укладення з її боку договору та додаткових угод, а також не відкриття нею банківського рахунку НОМЕР_2 на відкриття та обслуговування якого укладався зазначений договір. Представник позивача ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності, в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, пояснивши, що ОСОБА_3 договір банківського рахунку та додаткові угоди до нього не укладались, не підписувались документи необхідні для відкриття банківського рахунку передбачені в Інструкції про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої Правлінням НБУ 12.11.2003 року № 492. Представник відповідача Лукашенко О.В., що діє на підставі довіреності, в судове засідання не з»явився, був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, надав до суду письмові заперечення, в яких посилався на надання позивачу кредиту у безготівковій формі шляхом зарахування на розрахунковий рахунок НОМЕР_2, який було відкрито на підставі оспорюванного договору, у розмірі 58 000 доларів США, які в наступному були отримані позивачем на підставі заяви про переказ готівки (касовий документ) від 10.12.2007 року, підписаний власноручно позивачем, тож вважає, що правовідносини між сторонами за договором банківського рахунку відбулись. Заперечуючи проти заявленого позову просив суд в разі визнання недійсним договору банківського рахунку НОМЕР_1 від 9.12.2007 року та додаткових угод застосувати наслідки недійсності правочину у відповідності до положень ст. 216 ЦК України, у вигляді повернення позивачем в натурі всіх коштів, які вона одержала на виконання цього договору, стягнувши на користь банку 58 000 доларів США. В судовому засіданні 14.06.2013 року було оголошено перерву розгляд справи перенесено на 1.07.2013 р. о 14-00 годин, про що сторонам було направлено судові повістки. 01 липня 2013 року в судове засідання представник відповідача та третьої особи не з'явились заяв про причини неявки до суду не надали, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю. Відповідно до ч. 2 ст. 169 ЦПК України, неявка представника в судове засідання без поважних причин або не повідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними. Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. 14.06.2013 року на адресу відповідача та третьої особи було направлено судові повістки про призначення справи до розгляду на 01.07.2013 р., які останніми отримано своєчасно про що свідчать повідомлення в матеріалах справи. Представник позивача у судове засідання 1.07.2013 року не з'явився, від нього через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутністю та заява про ухвалення заочного рішення на підставі наявних в справі доказах. Відповідно до ст. 157 ЦПК України суд розглядає справу протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. Справа перебуває в провадженні районного суду з 24 січня 2012 року. Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з урахуванням наступного. Згідно положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Судом встановлено, що 10 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та відповідачем - АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11265931000, відповідно до якого відповідач зобов'язався надати позивачу кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 58 000 доларів США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку та на умовах визначених цим Договором. Пунктами 3.1, 1.5 договору в обов'язки відповідача входило надати кредит позивачу відповідно до умов договору, шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок НОМЕР_2 в банку для подальшого використання за цільовим призначенням. Пунктом 6.2 договору в обов»язки позивача входило відкриття поточного рахунку НОМЕР_2. Порядок відкриття, використання та закриття розрахункових рахунків регулюється Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній і іноземній валюті, затверджене Правлінням НБУ 12.11.2003 р. № 492, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493. Пунктами 1.4, 1.5, 1.7 Інструкції № 492 передбачене, що умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, який укладається між банком та його клієнтом, та оформлюється в письмовій формі і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Пунктами 1.8, 1.14 Інструкції № 492 передбачено, що поточний рахунок це рахунок, який відкривається банком клієнтові на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору й вимог законодавства України. Днем відкриття поточного рахунку клієнта вважається дата, яка відзначена на заявці про відкриття цього рахунку в розділі "Відмітка банку" (п. 1.14). Відповідно до п. 6.1, 2.3 Інструкції № 492 відкриття поточного рахунку здійснюється в такому порядку: фізична особа пред'являє уповноваженому працівнику банку паспорт або інший документ, що посвідчує особу. Фізичні особи - резиденти додатково мають пред'явити документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує їх реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; уповноважений працівник банку ідентифікує фізичну особу, яка відкриває рахунок, та підтверджує здійснення ідентифікації копіюванням вищезазначених документів які засвідчуються підписами уповноваженого працівника банку та фізичної особи, що відкриває рахунок, як такі, що відповідають оригіналу, і зберігаються в справі з юридичного оформлення рахунку; фізична особа заповнює заяву про відкриття поточного рахунку (додаток 5) та картку із зразками підписів (додаток 4). Зразки підписів засвідчуються підписом уповноваженого працівника банку; між фізичною особою і банком укладається договір банківського рахунку. Згідно договору банківського рахунку НОМЕР_1 від 9 грудня 2007 року, наданого представником Відповідача вбачається, що сторонами договору є АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 з боку Банку договір підписано начальником відділення № 812 ОСОБА_5 Пунктами 1.1, 2.1 договору банк відкриває позивачу поточний рахунок у національній валюті та/або іноземній валюті та здійснює його (їх) обслуговування згідно умов цього Договору, вимог Банку та чинного законодавства. Відкриття рахунку здійснюється на підставі поданої позивачем заяви встановленої форми про відкриття рахунку та інших документів відповідно до вимог чинного законодавства України, при відкриття рахунку позивач у заяві про відкриття рахунку визначає вид та валюту рахунку. Відповідно до ст. 1067, 1068, 1071 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Як пояснив представник відповідача в банку відсутній оригінал заяви позивача про відкриття поточного рахунку, а також відсутня карточка зі зразками підписів ОСОБА_3. Відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнанні судом загальновідомими, не потребують доказування. Дата укладання договору банківського рахунку НОМЕР_1 зазначено 9 грудня 2007 року, в додатку до договору № 1, в додатковій угоді № 1 від 27 грудня 2007 року, в додатковій угоді № 1 від 11.03.2009 року, також зазначено договір банківського рахунку НОМЕР_1 укладено 9 грудня 2007 року. Однак 9 грудня 2007 року є вихідним днем - неділею. Відповідно до наказу № 1389-а АКІБ «УкрСиббанк» від 24.11.2006 року про начало роботи відділення № 812, режим роботи банку з обслуговування клієнтів відділенням з понеділка по п'ятницю з 9-00 по 18-00, у неділю відділення № 812 не працює. Крім того, 29.11.2012 року представником позивача було заявлено клопотання про витребування у відповідача додаткових доказів, яке судом частково задоволено, витребувано у відповідача договір банківського рахунку НОМЕР_1 від 9.12.07; додаткову № 1 до договору банківського рахунку НОМЕР_1 від 9.12.07; додаткову угоду № 1 від 27.12.07 до договору банківського рахунку НОМЕР_1 від 9.12.07, та додаткову угоду № 1 від 11.03.09 до договору банківського рахунку НОМЕР_1 від 9.12.07. В судовому засіданні судом неодноразово оголошувалась перерва з метою витребування у відповідача необхідних документів. 11 лютого 2013 року представником позивача ОСОБА_2 заявлено клопотання про призначення по справі судової експертизи з метою визначення особи яка підписала договір банківського рахунку, додаток до нього та додаткові угоди до договору від імені ОСОБА_3, яке судом задоволено призначено по справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам ХНДІСЕ, поклавши обов'язок оплатити експертизу на позивача. 11 березня 2013 року експертом надіслано клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи № 1738, а також надано рахунок вартості робіт по проведенню експертизи. 1 квітня 2013 року Позивачем сплачено вартість проведення експертизи в повному розмірі - 5520,00 грн., що підтверджується наданою копією квитанції № 5827/з18, також позивачем на вимогу експерта надано вільні зразки підпису та почерку в різних документах, експертні зразки підпису та експериментальні зразки почерку. На вимогу суду представником відповідача суду не було надано оригіналів витребуваних для проведення експертизи кредитної справи ОСОБА_6 за кредитним договором № 11265931000, справи з юридичного оформлення відкриття рахунку НОМЕР_2, карточки зі зразками підписів ОСОБА_3 та заява від імені ОСОБА_3 про відкриття поточного рахунку, з пояснень того ж представника в Банку відсутні. 29 квітня 2013 року експертом ХНДІСЕ направлено повідомлення № 1738 про неможливість надання висновку за цивільною справою, у зв'язку з не наданням експерту витребуваних документів. 31 травня 2013 року в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що оригінал кредитної справи ОСОБА_6 за кредитним договором № 11265931000 та справи з юридичного оформлення відкриття рахунку НОМЕР_2 передано ТОВ «Кей-коллект» за договором факторингу № 1 від 12.12.20011 року, а карточка зі зразками підписів ОСОБА_3 та заява від імені ОСОБА_3 про відкриття поточного рахунку в банку відсутні. 31 травня 2013 року в судовому засіданні оголошено перерву у зв'язку з необхідністю витребувати необхідні документи у ТОВ «Кей-коллект» розгляд справи перенесено на 12.06.13 р., а потім на 14.06.13 р., про що сторони повідомлялись під розписку. У судовому засіданні 14 червня 2013 року судом задоволено клопотання представника позивача, залучено в якості третьої особи ТОВ «Кей-коллект» та витребувано у останнього оригінал кредитної справи ОСОБА_6 за кредитним договором № 11265931000 та справи з юридичного оформлення відкриття рахунку НОМЕР_2, розгляд справи перенесено на 01.07.2013 року. Ухвалу суду та повістку ТОВ «Кей-Колект» отримала своєчасно, про що свідчить повідомлення. В судове засідання 01 липня 2013 року представник відповідача та третя особа, які були повідомлені своєчасно, не з'явились, документів на вимогу суду не надали. Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Положення цієї глави застосовуються до інших фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст.ст.58, 59, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Звертаючись з позовом до суду позивач та її представник надали суду наявні у них документи, скористалися наданим їм правом заявити клопотання про витребування доказів, призначення експертизи. В свою чергу суд зазначає, що а ні відповідач, а ні третя особа документи на вимогу суду не надали, з пояснень представника відповідача, наданих у судовому засіданні встановлено, відсутність документів, які б підтверджували волевиявлення позивача на укладання договору банківського рахунку НОМЕР_1 від 9.12.07 та не дотримання підчас укладання договору вимог законодавства, а саме відсутність заяви про відкриття банківського рахунку та картки зі зразками підпису позивача. Керуючись наведеними нормами та ст.ст. 58,59, 60, 61, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання банківського рахунку недійсним - задовольнити. Визнати договір банківського рахунку НОМЕР_1 від 9.12.2007 року з додатком до договору № 1 та додатковими угодами № 1 від 27.12.2007 року та № 1 від 11.03.2009 року, укладені між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрсиббанк» - недійсними. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачи апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. СУДДЯ - http://reyestr.court.gov.ua/Review/32256511
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_4 – про визнання договорів недійсними за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року, встановила: У червні 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 22 листопада 2007 року закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк»), уклало з ОСОБА_1 кредитний договір на придбання нерухомого майна в сумі 500 тис. доларів США зі строком повернення кредиту до 24 листопада 2031 року. Кредит надавався шляхом відкриття поточного рахунку на ім’я ОСОБА_1 зі сплатою процентів, розмір яких складається з фіксованого відсотка 3,99 % річних + FIDR (ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору, яка залежно від зміни вартості кредитних ресурсів банку може ним змінюватися). Позивачі зазначали, що умови договору (пункт 1.11.1 частини 2) суперечать вимогам законодавства, оскільки передбачено сплату суми кредиту та процентів у валюті кредиту – доларах США. Крім того, в договорі відсутня дата видачі кредитних коштів; неоднозначно та нечітко визначено розмір процентної ставки за кредитом, а розмір фіксованого відсотка – 3, 99 % річних з невизначеним FIDR не відповідає розрахункам, зазначеним в графіку платежів, та є завищеним; у договорі немає його сукупної вартості та розміру фактичного подорожчання кредиту. Позивачі вказували, що сторони фактично не досягли згоди з усіх істотних умов договору та заперечували отримання ними траншу в розмірі 24 тис. 461 долар США 7 центів чи в іншій сумі за додатковою угодою від 15 червня 2009 року. У зв’язку із цим позивачі просили суд визнати недійсними кредитний договір від 22 листопада 2007 року, додатковий договір від 6 січня 2009 року й додатковий договір від 15 червня 2009 року, укладені ЗАТ «ОТП Банк» з ОСОБА_1, та застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір іпотеки від 22 листопада 2007 року, укладений ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_4 22 листопада 2007 року; виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна – жилого будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею S_1, на якій розміщений цей жилий будинок. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також просили визнати недійсними договори поруки від 22 листопада 2007 року, укладені ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 й ОСОБА_3. У червні 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позову ПАТ «ОТП Банк» посилалося на те, що 22 листопада 2007 року останнє уклало з ОСОБА_1, кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 500 тис. доларів США, який зобов’язувався повернути зі сплатою процентів за його користування за встановленою плаваючою процентною ставкою 4,99 % річних + FIDR у строк до 24 листопада 2031 року. Факт отримання кредиту підтверджується меморіальним ордером від 22 листопада 2007 року. Для забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором ПАТ «ОТП Банк» 22 листопада 2007 року уклало окремі договори поруки з ОСОБА_3 та ОСОБА_2, відповідно до умов яких кожен з них зобов’язувався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором. У зв’язку з невиконанням відповідачами зобов’язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів, утворилась заборгованість у сумі 9 млн 560 тис. 12 грн 59 коп, з яких: сума основного боргу – 501 тис. 891 доларів США 50 центів, що за курсом Національного банку України (далі –НБУ) станом на 3 квітня 2014 року становило 6 млн 308 тис. 324 грн 46 коп.; проценти за користування кредитом – 258 тис. 704 долари США 93 центи, що за курсом НБУ становило 3 млн 251 тис. 688 грн 14 коп., які ПАТ «ОТП Банк» просило стягнути з відповідачів. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 1 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсними: кредитний договір від 22 листопада 2007 року, додаткові договори до кредитного договору від 6 січня та 15 червня 2009 року, укладені ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк»; договір іпотеки від 22 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк»; договір поруки від 22 листопада 2007 року, укладений ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк»; договір поруки від 22 листопада 2007 року, укладений ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк». Зобов’язано приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження жилого будинку і земельної ділянки площею S_1, що розташовані АДРЕСА_1. Зустрічний позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» 277 тис. 188 доларів 9 центів США, що за курсом НБУ становило 3 млн 266 тис. 809 грн 20 коп. У задоволенні іншої частини позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ «ОТП Банк», третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними відмовлено. Зустрічний позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 як солідарних боржників на користь ПАТ «ОТП Банк» 760 тис. 596 доларів США 43 центи заборгованості, що на день розгляду справи складало 8 млн 964 тис. 9 грн 24 коп., з яких: основний борг у розмірі 501 тис. 891 долар США 50 центів; проценти за користування кредитом – 258 тис. 704 долари 93 центи. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» судові витрати в розмірі 566 грн 7 коп. з кожного. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року залишено без змін. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року ОСОБА_1 просить скасувати ці судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 11 березня 2015 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до пунктів 1, 4 статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих саме норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 22 листопада 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого ЗАТ «ОТП Банк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 500 тис. доларів США на придбання нерухомого майна зі строком повернення кредиту до 24 листопада 2031 року та зі сплатою 3,99 % річних + FIDR з розрахунку 360 днів у році. Повернення кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати платежів, що зменшуються. 6 січня 2009 року ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір, яким установлено розрахунок процентів з плаваючою процентною ставкою з фіксованим відсотком 2,99 % річних + FIDR, та встановили підвищення процентної ставки до 4 % річних за порушення позичальником будь-якого зобов’язання за кредитним договором та цим додатковим договором. 15 червня 2009 року ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір, яким внесли зміни та доповнення до кредитного договору та встановили: до 15 червня 2009 року розмір плаваючої процентної ставки з фіксованим відсотком 3,99 % + FIDR; з 15 червня до 16 листопада 2009 року – фіксовану процентну ставку в розмірі 6,5 %; із 16 листопада 2009 року до повного виконання зобов’язань за кредитним договором – плаваючу процентну ставку з фіксованим відсотком 4,62 % + FIDR (пункти 3.2–3.4 договору); повернення частини кредиту шляхом сплати ануїтетних платежів (пункти 2.1.3.1, 2.2.1 договору); надання позичальнику траншу в сумі 24 тис. 461 долар США 7 центів з метою погашення прострочених процентів. Крім того, 22 листопада 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 у забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований зазначений житловий будинок, площею S_1. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 22 листопада 2007 року ПАТ «ОТП Банк» уклало з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 два договори поруки, відповідно до яких кожен з них прийняв на себе зобов’язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором. У зв’язку з невиконанням відповідачами зобов’язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів, утворилася заборгованість. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вільного волевиявлення учасників кредитного договору, оскільки під час його укладання банк приховав від позивача повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та не попередив позичальника про валютні ризики, що позбавило позичальника можливості здійснити свідомий вибір схеми кредитування. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та про задоволення позову ПАТ «ОТП Банк», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з дійсності правочину, оскільки, укладаючи кредитний договір, ОСОБА_1 ознайомився та погодився з порядком видачі кредитних коштів, встановленням плати за кредит та розміром процентних ставок, що, на думку суду, підтверджується його анкетою-заявою від 1 вересня 2007 року про намір отримати ним кредит в розмірі 500 тис. доларів США. Крім того, судом апеляційної інстанції визнано доведеним факт отримання ОСОБА_1 кредиту в розмірі 500 тис. доларів США на підставі заявки на видачу готівки та виписки з особового рахунку. Разом з тим в ухвалі від 22 жовтня 2014 року, наданій заявником для порівняння, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, погоджуючись із висновком апеляційного суду, вказував, що в порушення пункту 2 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав позивачу як споживачу фінансових послуг у галузі споживчого кредитування в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовної сукупної вартості кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим порушив вимоги чинного законодавства. З огляду на це суд дійшов висновку, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності внаслідок істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків, погіршують становище споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним та, як наслідок, визнання недійсними договорів поруки та іпотеки, оскільки ці договори є похідними від основного. У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року міститься висновок про правильне застосування статті 554 ЦК України щодо солідарного стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором. Згідно із цим висновком на підставі статті 554 ЦК України поручителі несуть солідарну відповідальність перед кредитором за порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, лише коли вони спільно дали поруку. При укладенні поручителями окремих договорів поруки, умовами яких не передбачена їх солідарна відповідальність між собою за виконання боржником одного і того самого зобов’язання, між ними не виникає солідарної відповідальності перед кредитором. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 554 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними кредитного договору, додаткових договорів, договору іпотеки та договорів поруки, позивачі посилалися, зокрема, на те, що в кредитному договорі неоднозначно та нечітко визначено розмір процентної ставки за кредитом, а розмір фіксованого відсотка – 3, 99 % річних з невизначеним FIDR не відповідає розрахункам, зазначеним у графіку платежів, та є завищеним; у договорі немає його сукупної вартості та розміру фактичного подорожчання кредиту. Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. За положеннями частини пятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентнгої ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі – Правила), банки зобовязані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України. На банки покладається також обов’язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил). Спірним кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Так, для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99 % річних + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти. Додатковими договорами встановлено: розрахунок процентів з плаваючою процентною ставкою з фіксованим відсотком 2,99 % річних + FIDR та підвищення процентної ставки до 4 % річних за порушення позичальником будь-якого зобов’язання за кредитним договором; до 15 червня 2009 року розмір плаваючої процентної ставки з фіксованим відсотком – 3,99 % + FIDR; з 15 червня до 16 листопада 2009 року – фіксовану процентну ставку в розмірі 6,5 %; із 16 листопада 2009 року до повного виконання зобов’язань за кредитним договором – плаваючу процентну ставку з фіксованим відсотком 4,62 % + FIDR. Плаваюча процентна ставка – це процентна ставка за середньо- і довгостроковими кредитами, розмір якої може змінюватись банком в односторонньому порядку та в строки, передбачені умовами кредитного договору. Перегляд її здійснюється через узгоджені між банком і кредитором проміжки часу. У разі зміни договору, як зазначено в частині третій статті 653 ЦК України, зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 3,99 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки. Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору. Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає. Разом з тим, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов‘язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються. За таких обставин у справі, яка переглядається, судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій є правильними в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними. Однак, cтягнувши з боржника та поручителів як солідарних боржників на користь банку заборгованість за кредитним договором, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми статті 554 ЦК України. Так, за своєю юридичною природою порука є договірним зобов’язанням, адже виникає на підставі договору. За нормами статті 541 ЦК України солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання. Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов’язання, виникає кілька самостійних зобов’язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов’язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є. Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов’язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука). Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов’язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою. За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред’явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобов’язання, не має права пред’явити вимогу до іншого поручителя щодо розподілу відповідальності перед кредитором. У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники за порушення умов одного й того ж кредитного договору. З огляду на викладене й на відсутність положень про солідарну відповідальність поручителів у нормах чинного законодавства та в умовах договорів поруки підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України немає. Саме до цього зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 11 березня 2015 року (справа № 6-35цс15). Отже, висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про наявність безумовних підстав для солідарного стягнення з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки, оскільки у справі, яка переглядається, встановлено, що зобов’язання за кредитним договором забезпечувалося кількома поручителями, які надали поруку за різними самостійними договорами поруки. Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається Верховним Судом України, неправильно застосували норми статті 554 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору в частині задоволення зустрічних позовних вимог банку, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для зміни ухвалених у цій справі судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині способу стягнення заборгованості. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року в частині способу стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 як солідарних боржників змінити. Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» 760 тис. 596 доларів США 43 центи заборгованості за кредитним договором, що на день розгляду справи складало 8 млн 964 тис. 9 грн 24 коп., а саме суму основного боргу в розмірі 501 тис. 891 долар США 50 центів; проценти за користування кредитом у розмірі 258 тис. 704 долари США 93 центи; судові витрати в розмірі 566 грн 7 коп. з кожного. Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» 760 тис. 596 доларів США 43 центи заборгованості за кредитним договором, що на день розгляду справи складало 8 млн 964 тис. 9 грн 24 коп., а саме суму основного боргу в розмірі 501 тис. 891 долар США 50 центів; проценти за користування кредитом в розмірі 258 тис. 704 долари США 93 центи; судові витрати у розмірі 566 грн 7 коп. з кожного. У решті рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року залишити без змін. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-511цс15 У разі зміни договору, як зазначено в частині третій статті 653 ЦК України, зобовязання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. У справі, яка переглядається, укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 3,99 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки. Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору. Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає. Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов’язання, виникає кілька самостійних зобов’язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов’язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є. Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов’язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука). Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов’язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою. За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред’явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобов’язання, не має права пред’явити вимогу до іншого поручителя щодо розподілу відповідальності перед кредитором. У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники за порушення умов одного й того ж кредитного договору. З огляду на викладене й на відсутність положень про солідарну відповідальність поручителів у нормах чинного законодавства та в умовах договорів поруки підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України немає. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E0D4D663A0901D34C2257F0800256CC7
  5. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2014 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі: головуючого судді - Решетніка М.О. при секретарі - Медведєвій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ "ОТП Банк", третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 "Про визнання договорів недійсними", зустрічним позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 "Про стягнення заборгованості", - в с т а н о в и в: 08 червня 2010р. позивачі звернулися до суду із позовом до відповідача, який в подальшому уточнили (а.с.155 т.1), просили суд визнати недійсними кредитний договір №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р., додатковий договір №1 від 06 січня 2009р., і додатковий договір №1 від 15 червня 2009р., укладені між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1, та застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір іпотеки №РМL - 301/479/200 від 22.11.2007р., укладений ним із ЗАТ "ОТП Банк" в особі керуючого відділення "Воскресенське" ЗАТ "ОТП Банк" в м.Дніпропетровську, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 22.11.2007р., реєстр №288; виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна: житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 0,1069га, на якій розміщений вищевказаний житловий будинок; позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також просили визнати недійсними договір поруки №SR-301/489/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2, і договір поруки № SR- 301/488/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3. 11 червня 2010р. ПАТ "ОТП Банк", яке є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк" (далі Банк) звернувся до суду з позовом, який згодом неодноразово уточнювався, до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними зобов'язаннями. Свої вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що за умовами кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р. Банк надає Позичальникові кредит на придбання нерухомого майна, тобто, споживчий кредит в розмірі 500000 (п'ятсот тисяч) доларів США, що згідно меморіального ордеру №28, на день укладання Договору становить 2525000грн., зі сплатою відсотків, розмір яких складається з фіксованого відсотку 3,99% річних та FIDR, зі строком повернення кредиту до 24.11.2031р. Вважає, що кредитний договір має бути визнано судом недійсним, як такий, яким встановлено сплату суми кредиту та процентів за договором у валюті кредиту - доларах США (п.1.11.1Частини 2), що суперечить вимогам законодавства. Крім того, кредитний договір містить суперечливі та дискримінаційні по відношенню до нього (позичальника), як споживача фінансових послуг, умови, що викладені в позові. Також в договорі відсутня дата видачі кредитних коштів, оскільки видача кредиту залежить від виконання позичальником інших умов договору (п.1.3 Частини 2 кредитного договору); неоднозначно та не чітко визначено розмір відсоткової ставки за кредитом, а розмір фіксованого відсотка - 3,99 річних, з не визначеним FIDR, не відповідає розрахункам, зазначеним в Графіку платежів, та є завищеним; в договорі відсутні ціна договору та розмір фактичного подорожчання кредиту. А отже всі ці показники, відповідно до Постанови НБУ №168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", та згідно п.7.2 частини 2 Договору - є істотними умовами кредитного договору, але він не отримав достовірної та повної інформації про істотні умови кредитування. Також посилався на те, що Банком не була проведена переддоговірна робота з ним, як позичальником. При підписанні кредитного договору він цілком довіряв банківським працівникам, як спеціалістам, оскільки не володіє спеціальними знаннями в області юриспруденції та банківського права, проте Банк приховав від нього фактичні суми по кредиту, тим самим позбавив його права прийняти відповідно правильне рішення щодо умов кредитування взагалі. Тому вважає, що фактично не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Також заперечує отримання ним Траншу в розмірі 24461,07 доларів США чи в іншій сумі за Додатковою угодою від 15.06.2009р. Звідси просив визнати недійсним і договір іпотеки, як забезпечення недійсного договору, та зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 виключити запис про обтяження будинку і земельної ділянки, переданих в іпотеку, з реєстру іпотек. Позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 також просили визнати недійсними договори поруки, внаслідок недійсності основного кредитного зобов'язання позичальника ОСОБА_1 ПАТ "ОТП Банк" в обгрунтування своїх позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2, як солідарних боржників, заборгованості за кредитним договором, посилається на кредитний договір №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р., укладений між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 500000 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером №28 від 22.11.2007р., і зобов'язався повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом, за встановленою плаваючою процентною ставкою 4,99% річних + FIDR в строк до 24.11.2031р. Для забезпечення виконання ОСОБА_1 боргових зобов'язань за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_3, а також ОСОБА_2, із кожним окремо, 22.11.2007р. укладено договори поруки, відповідно до яких, кожен із них прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 всіх боргових зобов'язань перед Банком за кредитним договором. У зв'язку з невиконанням відповідачами зобов'язань за кредитним договором, щодо повернення кредиту та сплати процентів, утворилась заборгованість. Просить суд стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, як солідарних боржників, суму боргу за кредитним договором №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р. в розмірі 9560012,59грн., із яких: сума основного боргу в розмірі 501891,50 доларів США, що за курсом НБУ на 03.04.2014р. (12,5691грн./за 1 долар) становить 6308 324,46грн., відсотки за користування кредитом - 258704,93 долари США, що за курсом НБУ становить 3251688,14грн., та витрати по сплаті державного мита. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позов підтримала, просила задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позові. Проти позову ПАТ "ОТП Банк" заперечувала, просила в задоволенні їх позовних вимог відмовити в повному обсязі. Надала до суду письмові заперечення (а.с.140-143 т.1), в яких посилалась на недоведеність Банком видачі та отримання ОСОБА_1 кредиту, дати видачі кредиту, суми та валюти кредиту, а також на відсутність документів, що свідчать про надання Банком 15.06.2009р. та отримання ОСОБА_1 траншу для погашення заборгованості по процентам. Вважає, що заборгованість за кредитним договором, розрахована Банком, не відповідає дійсності та набагато завищена, що також підтверджується висновками судово-економічної експертизи, проведеної за клопотанням ОСОБА_1 в ході судового розгляду справи. Також просила задовольнити позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в частині визнання недійсними договорів поруки, та пояснила, що про підвищення відсоткової ставки з 15.06.2009р., яка змінює розмір відповідальності поручителів, (Банк) їх не повідомив. Крім того, додатковою угодою від 15.06.2009р. змінено порядок та строки погашення частини кредиту з наданням ОСОБА_1 траншу в розмірі 24461,07 доларів США, про що також ОСОБА_2 не був повідомлений, додаткова угода з ним не укладалась, а ОСОБА_3 відмовилась від підписання додаткової угоди до договору поруки, про що свідчить копія цієї угоди, доданої до матеріалів справи (а.с.27 т.1). В судовому засіданні представник ПАТ "ОТП Банк" позовні вимоги Банку підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не визнає, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що згідно ч.2 ст.524 ЦК України сторони договору можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом. Зазначив, що Банк отримав генеральну банківську ліцензію за №191 від 02.03.1998р., дозвіл з додатками від 08.11.2006р. №191-1, що дає право здійснювати операції з валютними цінностями. Індивідуальні ліцензії на надання і одержання кредитів в іноземній валюті видаються, якщо терміни та суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, але на момент надання кредиту ОСОБА_1 чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень, щодо термінів та сум кредитів в іноземній валюті. Вважає вимоги позивачів щодо недійсності договорів поруки безпідставними, оскільки відповідно до п.2.2 Договорів поруки, на дату їх укладання, розмір боргових зобов'язань, забезпечених порукою становить 500000 доларів США. Порукою забезпечені боргові зобов'язання в разі зміни їх суми, відповідно до п.2.1 цих договорів. Третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5, в судове засідання не з'явилася, про час і місце судового засідання була повідомлена належним чином. Заслухавши пояснення та доводи осіб, що приймали участь у розгляді справи, дослідивши обставини справи, оцінивши у сукупності письмові докази, суд прийшов до наступного висновку. Відповідно до змісту ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно закону, договору. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки. У судовому засіданні встановлено, що 22 листопада 2007р. між ПАТ "ОТП Банк", який є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №ML-301/799/2007 (далі Договір), який складається з двох частин, що нерозривно пов'язані між собою (а.с.9-13 т.1). Відповідно до умов Частини №1 Договору Банк надає позичальнику кредит в розмірі 500000 доларів США, з цільовим використанням на придбання нерухомого майна, за сплати суми першочергового внеску в розмірі 33,04% вартості нерухомого майна у відповідності до договору купівлі-продажу (а.с.27 т.1). Строк повернення кредиту - 24 листопада 2031р. Річна база нарахування процентів - 360 календарних днів у році. Для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка з фіксованим відсотком - 3,99% річних + FIDR, що є процентною ставкою по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті цього кредиту, що розміщені у Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Повернення кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати платежів, що зменшуються. Додатком №1 до кредитного договору від 22.11.2007р. є "Графік платежів", викладений на 11 аркушах, із яких позичальнику було надано лише 2 аркуші: 2-й та 11-й. 06.01.2009р. між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було підписано додатковий договір №1, яким встановлено розрахунок процентів з плаваючою процентною ставкою з фіксованим відсотком 2,99 річних + FIDR, та встановлено підвищення процентної ставки на 4% річних за порушення позичальником будь-якого зобов'язання за кредитним договором та цим додатковим договором (а.с.17 т.1). 15.06.2009р. між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було підписано додатковий договір №1 (а.с.18 т.1), яким було внесено зміни та доповнення до кредитного договору, та встановлено: до 15.06.09р. плаваюча процентна ставка з фіксованим відсотком - 3,99% + FIDR; з 15.06.2009р. до 16.11.2009р. - фіксована процентна ставка - 6,50%; з 16.11.2009р. до повного виконання зобов'язань за кредитним договором плаваюча процентна ставка з фіксованим відсотком - 4,62+ FIDR ( п.3.2- 3.4); повернення частини кредиту шляхом сплати ануїтетних платежів (п.2.1.3.1; п.2.2.1.); надання позичальнику Траншу в сумі 24461,07 доларів США з метою погашення прострочених процентів (п.2.2.2). Як вбачається з матеріалів справи, кредит надано ОСОБА_1 з цільовим призначенням на придбання нерухомого майна, та в розумінні п.1.ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" є споживчим кредитом. Пунктом 4 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно ст.10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі. В пункті 3.3 Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р., якою затверджені "Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (далі Правила) вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. В п/п "а" п.3.3 Правил наведена формула розрахунку значення реальної процентної ставки, елементами якої є процентна ставка, чиста сума кредиту, порядковий номер періоду дії кредитного договору та загальна кількість періодів. Застосування вищевказаної формули спрямоване на те, щоб точно розрахувати, з урахуванням дисконтування, усі майбутні грошові платежі споживача. Використання будь-яких інших показників для розрахунку реальної процентної ставки за кредитом законом не передбачено. Укладений між сторонами кредитний договір не містить вищевказаних відомостей. Натомість, всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, а саме: для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99 % річних + FIDR. FIDR формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Відповідно до ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. Внаслідок вищенаведеного ОСОБА_1, як споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом виконавця, суд дійшов висновку про те, що Банком фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача та його згоди. В п.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту визначено, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. Всупереч вищевказаній нормі закону порядок обчислення процентів встановлений оскаржуваним кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так пункт 1.4.1.6 Частини №2 Кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів Банку, що розмістили вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. За таких обставин суд дійшов висновку, що такий порядок розрахунку процентів за користування кредитом суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст.10561 ЦК України, ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", п.п.3.3 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту". Крім того, відповідно до п.3.8 Правил, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором. Однак всупереч вказаній нормі права Банк не попередив позичальника про те, що він несе валютні ризики. Доказів попередження позивача відповідачем (Банком) не надано, та в оскаржуваному кредитному договорі таке положення відсутнє. Судом також встановлено, що листом від 01.10.2007р. ОСОБА_1 був ознайомлений з "Умовами кредитування по програмі "Житло в кредит", однак в них жодного посилання на сплату відсотків за кредитом з використанням фіксованого відсотка + FIDR не значиться, та інформації про сукупну вартість кредиту не міститься, а зазначений в "Умовах…" Додаток №1 (інформація щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту) до суду не надано (а.с.124-125 т.2). В матеріалах справи міститься анкета-заява від 01.09.2007р. ОСОБА_1, в якій він зазначає (п.12), що бажає отримати кредит строком на 24 роки, з відсотковою ставкою 11% річних, бажано в розмірі 500000 доларів США зі стандартною формою погашення кредиту (а.с.194-202 т.1). Також в матеріалах справи міститься кредитна заявка від 22.11.2007р. ОСОБА_1 на видачу кредиту в розмірі 500000 доларів США шляхом перерахування коштів на поточний рахунок НОМЕР_2, відкритий у ПАТ "ОТП Банк". Заявка містить таблицю з зазначенням процентної ставки в розмірі 3,99% та рукою дописано + FIDR (а.с.193 т.1). Кредитна заявка від 15.06.2009р. ОСОБА_1 щодо видачі Траншу в розмірі 24461,07 доларів США шляхом перерахування коштів на поточний рахунок №2620 4 101585719, відкритий у ПАТ "ОТП Банк" також містить таблицю з зазначенням процентної ставки 6,5 (а.с.192 т.1). Згідно додатку №1 від 22.11.2007р. "Графік платежів", що є невід'ємною частиною кредитного договору, сума кредиту становить 500000 доларів США, процентна ставка - 11,49%, дата видачі -22.11.2007р., дата повернення кредиту - 24.11.2031р., щомісячний платіж не вказано, страхування майна -0,15% від його ринкової вартості, нещасного випадку - 0,25% від суми кредиту, страхування земельної ділянки - 0,30% від її ринкової вартості, абсолютне значення подорожчання кредиту в грн. - 748260,19 (а.с.134-144 т.2). Додатком №1 до додаткового договору №1 від 15.06.2009р. "Графік платежів" змінено, а саме: на 15.05.2009р. сума кредиту становить 501891,51 доларів США, процентна ставка до 15.06.2009р. - 13,49%, з 15.06. до 16.11.2009р. - 6,50%, з 16.11.2009р. до закінчення кредитного договору - 14,12%, щомісячний платіж встановлено - 6311,82 доларів США, страхування майна змінено на - 0,28%, нещасного випадку - на 0,32% (а.с.149 т.1). З огляду на викладене суд вважає, що при підписанні кредитного договору та додаткових договорів до нього сторонами не було досягнуто згоди, щодо істотних умов кредитного договору, а саме: сплати відсотків за користування кредитом та сплати страхових сум. Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, а також умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для укладання договорів. Згідно п.7.2 Частини 2 кредитного договору сторони погодили, що будь-які умови Договору є істотними та підлягають виконанню. Оскільки кредитний договір є видом договорів приєднання, умови якого розробляються банком, і позичальник не впливає на зміст договору, Банк, встановивши завищений розмір процентів, в ході виконання кредитного договору збільшив страхові платежі та змінивши умови щодо строку та порядку погашення кредиту, порушив принцип добросовісності, розумності та справедливості щодо споживача. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства передбачені також ст.3 ЦПК України і практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Із частини 8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" витікає, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Частинами 5,6 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути замінено або визнане недійсним, а коли визнання положення договору недійсним зумовлює зміну інших положень договору, то договір може бути визнаний недійсним в цілому. Однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд, розглянувши на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013р. справу №6-94цс13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними. Крім того, як в позовних вимогах, так в процесі розгляду справи, сторони по різному визначали суму та валюту кредиту: Банк стверджував видачу кредиту в розмірі 500000 доларів США, ОСОБА_1 та його представник заперечували, та посилались на отримання кредиту в розмірі два мільйони п'ятсот тисяч гривень, заперечували отримання 15.06.2009р. траншу в будь-якій сумі та валюті, а також заперечували розмір заборгованості за кредитом та клопотали про проведення судово-економічної експертизи. Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Як вбачається із висновку судово-економічної експертизи №25/06-2013 від 25.06.2013р., не надається за можливе встановити в якій сумі та в якій валюті був наданий кредит ОСОБА_1, оскільки згідно до валютного меморіального ордеру №29 від 22.11.2007р., в якому зазначено, що грошові кошти у сумі 500000 доларів США (в еквіваленті 2525000грн.) перераховані з рахунку НОМЕР_1, платник - ОСОБА_1, на рахунок НОМЕР_2, одержувач - ОСОБА_1 з призначенням платежу "Надання кредиту згідно кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007". Відповідно до Кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р. відсутня інформація щодо відкриття на ім'я ОСОБА_1 рахунку за НОМЕР_1. Якщо рахунок НОМЕР_1 відкривався на ім'я ОСОБА_1, то списання грошових коштів повинно здійснюватись на підставі платіжного доручення або переказу із підписом власника рахунку ОСОБА_1 22.11.2007р. з поточного рахунку № НОМЕР_3 кошти у сумі 500000 доларів США були списані з призначенням "@844804(341) "Видача готівки з поточного рахунку згідно кредитного договору №ML-301/799/2007 від 22.11.2007р.". Документ, що підтверджує видачу готівкових коштів у сумі 500000 доларів США з підписом отримувача коштів ОСОБА_1 для проведення експертизи не наданий. В досліджених кредитному договорі та додаткових договорах від 06.01.2009р. та від 15.06.2009р. не визначена відсоткова ставка в повному обсязі, яка погоджена сторонами та повинна застосовуватись при розрахунку відсотків за користування кредитом, оскільки ставка FIDR є невизначеною та залежить від низки чинників, які неможливо передбачити та врахувати, як на момент укладання, так і на період дії кредитного договору. В додатку №1 до кредитного договору "Графік платежів" від 22.11.2007р. зазначено, що відсоткова ставка становить 11,49%, а реальна відсоткова ставка визначена як 13,17%, але за результатами судово-економічної експертизи на момент видачі кредиту реальна відсоткова ставка за спірним кредитним договором становить 13,99%. Також в "Графіку платежів" від 22.11.2007р. в графі "11" - "Абсолютне подорожчання кредиту, грн." вказано лише суму 748260,19, в той час, як за результатами судово-економічної експертизи абсолютне подорожчання кредиту становить 782864,05 доларів США. Сума заборгованості за кредитним договором розраховувалась за різними показниками, проте за не визначеності та змінності відсоткової ставки за кредитом, та відсутності первинних бухгалтерських документів, оскільки не надані Банком та відсутні в матеріалах справи, встановити суму заборгованості неможливо навіть судовому експерту. Висновок експерта про те, що заборгованість за кредитним договором "може становити" є припущенням, тому не може бути прийнято судом, як належний письмовий доказ. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про поширення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" від 30.05.1997р. підкреслюється, що вся діяльність судів "повинна бути підпорядкована захисту прав і свобод людини і громадянина". Захист прав і свобод людини державою передбачає конкретну організацію діяльності державних установ щодо захисту проголошених прав та свобод людини і громадянина. Стаття 3 Конституції України закріплює, що права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Стаття 55 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод являє собою фундаментальну основу всього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб. Зокрема ст.6 Ковенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 10.11.2011 №15-рп/2011 дійшов висновку, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п.1 ч.2 ст.92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Частина 3 ст.203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі. Проте умови кредитування, які реально встановлені, не відповідають зазначеним вимогам, про що відображено у висновках судово-економічної експертизи. З урахуванням викладеного судом встановлено, що волевиявлення учасників спірного кредитного договору, зокрема позивача ОСОБА_1, не відповідало їх реальній волі. На підставі зазначеного вище суд дійшов висновку, що під час укладення кредитного договору відповідач (банк) приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схеми кредитування та вказав у договорі занижені значення показників істотних умов договору щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного значення здорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу по закінченню дії кредитного договору. Більше того, додатковими договорами Банк фактично змінив умови укладеного кредитного договору. Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме відповідачем (Банком), суд вважає, що відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача. Таким чином укладений між сторонами кредитний договір та додаткові договори до кредитного договору необхідно визнати недійсними. Також судом встановлено, що на виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 сплатив на рахунок Банку за квитанціями кошти в розмірі 842232,39грн., що складає 135666,06 доларів США, з урахуванням курсу Банка на день внесення кожного платежу, та комісію в розмірі 24997,50грн., що на день оплати складає 4950 доларів США, а всього за кредитним договором сплачено 867229,89грн., або 140616,06 доларів США. Вказана сума також підтверджується висновками судово-економічної експертизи, та відповідає даним, що значаться в обліку поточного рахунку ОСОБА_1, наданій Банком. Крім того, із висновку судово-економічної експертизи (а.с.16 експертизи) слідує, що згідно виписки про рух коштів, на поточний рахунок ОСОБА_1 внесено кошти на загальну суму 82195,04 доларів США, що згідно виписки Банку, з урахуванням курсу на день оплати, становить: 27.11.07 р. - 4 919,04 24 841, 15 27.12.07р. - 4 902,00 24 755,10 28.01.08р. - 4 904,13 24 765,86 26.02.08р. - 4 814,01 24 310,75 26.03.08р. - 4 750,00 23 987,50 25.04.08р. - 4 784,00 24 159,20 27.05.08р. - 4 645,00 22 528,25 26.06.08р. - 4 640,00 22 502,61 28.07.08р. - 4 620,00 22 373,75 27.08.08р. - 4 544,00 22 018,86 29.09.08р. - 4 550,00 22 118,01 27.10.08р. - 4 433,00 23 140,98 27.11.08р. - 4 427,86 29 851,75 29.12.08р. - 2 892,00 22 268,40 05.01.09р. - 1 502,00 11 565,40 27.01.09р. - 4 326,00 33 310,20 13.02.09р. - 12 542,00 96 573,40 А всього: 82195,04 доларів США чи 475071,19грн. А враховуючи, що всі квитанції по оплаті вказаних сум ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні, експерт не врахувала їх в загальну суму сплачених коштів за кредитним договором. Разом з тим, враховуючи, що вказані суми внесені на поточний рахунок ОСОБА_1, а квитанції, зі слів представника, ним утрачені, та представником Банка вказані суми не заперечувались, суд вважає за необхідне зарахувати їх до загальної суми сплачених платежів за кредитним договором, а відтак загальна сума внесених ОСОБА_1 на рахунок Банку коштів складає всього 1342301,08грн. (867229,89грн. + 475071,19грн.) або 222811,1 доларів США (140616,06 + 82195,04). Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 заперечувала отримання її представником кредиту саме в доларах США (500000) та посилалася на видачу йому саме 2525000грн. Разом з тим із кредитної заявки (а.с.193 т.1), самого кредитного договору (а.с.9-13 т.1), анкети-заяви (а.с.194-202 т.1) та із витягу із рахунку на його ім'я (а.с.203-226 т.1) вбачається, що ОСОБА_1 просив видати йому кредит саме в сумі 500000 доларів США, саме така сума і була зарахована на його рахунок, а потім ним і використана за цільовим призначенням. Звідси для реституції, з урахуванням сплачених банку 222811,1 доларів США, із ОСОБА_1 на користь відповідача підлягає стягненню 277188,9 доларів США, що за курсом НБУ на день розгляду справи за 100 доларів США - 1178,5498грн., становить 3266809грн.20коп., а в іншій частині ПАТ "ОТП Банк" необхідно відмовити. Крім того, 22.11.2007р. між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 з метою повного і своєчасного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором було укладено договір іпотеки №РМL-301/479/2007, предметом якого є домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка, на якій розташований вищевказаний житловий будинок, загальною площею 0,1069га. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5, реєстр №6445, та накладена заборона відчуження зазначеного в договорі майна, реєстр №288 (а.с.21 т.1). Крім того, 22.11.2007р. на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором було укладено також договір поруки №SR-301/489/2007 між ПАТ "ОТП Банк" і ОСОБА_2, та договір поруки №SR-301/488/2007 між ПАТ "ОТП Банк" і ОСОБА_3 (а.с.25,26 т.1). Згідно ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання, або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання. Однак згідно із ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому суд дійшов висновку про необхідність визнання недійсними укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 вищевказаного договору іпотеки, та укладених із ОСОБА_2, як і з ОСОБА_3, вищевказаних договорів поруки, в зв'язку з чим приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 необхідно зобов'язати виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження житлового будинку і земельної ділянки площею 0,1069га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3,10,11,57,60,212-215 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : Визнати недійсними: - Кредитний договір №ML-301/799/207 від 22 листопада 2007р., додатковий договір №1 до кредитного договору від 06 січня 2009р. та додатковий договір №1 від 15 червня 2009р., укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк"; - Договір іпотеки №HML-301/479/200 від 22 листопада 2007р., укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк"; - Договір поруки №SR-301/489/2007 від 22 листопада 2007р., укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "ОТП Банк"; - Договір поруки №SR-301/488/2007 від 22 листопада 2007р., укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "ОТП Банк". Зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження житлового будинку і земельної ділянки площею 0,1069га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" 277188,9 доларів США, що за курсом НБУ становить 3266809грн.20коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ "ОТП Банк" - відмовити. Строк апеляційного оскарження рішення - 10 днів. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39732868
  6. За результатами семінару-практикуму «Економічна експертиза в кредитних спорах», який відбувся 24 квітня під егідою Незалежного інституту судових експертиз, наразі готується новий випуск методичних рекомендацій від НІСЕ, на цей раз присвячений темі кредитних спорів та економічній експертизі. В методичці експерти розкажуть про практику проведення економічних досліджень в кредитних спорах, нададуть цінні поради та рекомендації. новий випуск методичних рекомендацій стане у нагоді всім, хто тією чи іншою мірою стикається з кредитними правовідносинами, тому просимо надсилати питання, які Вас цікавлять, на нашу електронну пошту: office@nise.com.ua Ми обов’язково висвітлимо їх на сторінках нашої методички! http://nise.com.ua/seminar-praktikum-nise-kredytni-spory Уважаемые форумчане. Кто был на семинаре поделитесь впечатлениями.
  7. Добрый день! В первую очередь хочу поблагодарить за данный форум и столько полезной инфо! Благодаря форуму у меня появилось очень много "вопросов" к ОТП банку. Сейчас вопрос к юристам такого характера. Могу ли я подарить иск в суд по отношению к ОТП Банку если мой кредит передан в ОТП Факторинг в 2012 году. Был суд с факторингом и есть решение первой инстанции от 13 мая 2014 года. На данный форум наткнулась, к большому сожалению, пару дней назад и прозрела. И выходи так - решение суда с ОтП факторингом обжаловать по срокам поздно. А вот могу ли я предъявить иск в суд к ОТП Банку? Так как как раз есть претензии относительно FIDER по доп соглашению, заключенному с банком 20 .12 .2010 года. Срок действия договора до 18.05.2017 года. Как поступить лучше, чтобы иск не оставили без рассмотрения? В каком направлении идти? Очень благодарна за ответ
  8. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" липня 2011 р. Справа № 57/19 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Плюшка І.А. - головуючого, Владимиренко С.В., Кочерової Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" та Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року у справі № 57/19 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору представників сторін позивача Ткачук О.В. відповідача Гусаківський С.А. В С Т А Н О В И В: Рішенням господарського суду міста Києва від 01 березня 2011 року (суддя Гулевець О.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року (судді Вербицька О.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) у справі № 57/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору –у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Юність" та Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами. Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" просить змінити мотивувальну частину постанови Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року та встановити відсутність істотних умов кредитного договору, які визначають: строк договору, відповідальність банку, умови видачі та погашення кредиту. Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року, та змінити рішення господарського суду міста Києва від 01 березня 2011 року виключивши з його мотивувальної частини висновки про те, що: кредитним договором та додатковими угодами №№1-8 до нього не визначено розмір відсоткової ставки, що на думку суду є істотною умовою кредитного договору; укладаючи кредитний договір та додаткові угоди до нього сторони не дійшли згоди щодо однієї з істотних умов –відсоткової ставки, яка передбачена законом і є обов'язковими для даного виду договору; відсутність в умовах кредитного договору умови щодо розміру процентної ставки за користування кредитом є підставою вважати кредитний договір №22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року неукладеним. В обґрунтування своїх вимог скаржники посилаються на те, що при винесенні рішення та постанови неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 жовтня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Юність" (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" в особі Вінницької філії (банк) (правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк" згідно протоколу №1 Загальних зборів акціонерів від 23 лютого 2010 року та відповідних змін, внесених до статуту підприємства) укладений кредитний договір № 22/69/07-КЛТ. Відповідно до п. 1.1 договору встановлюється процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 7300000 доларів США, процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов’язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів, графік зменшення ліміту траншової лінії: щомісячно рівними частинами, починаючи з 19-го місяця з дати укладення кредитного договору (додаток №1 до цього договору). Згідно з п. 1.2 договору зобов’язання банку щодо надання кредитів та зобов’язання позичальника щодо сплати кредитів та процентів, а також інші права та зобов’язання сторін передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами додаткових угод про надання кредитів, які є невід’ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Термін користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п. 1.1 цього договору, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п. 3.4.4 договору. Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору сума кредитного договору складає 10800000 доларів США. Згідно з п. 2.7 кредитного договору процентна ставка за кредитами (траншами) встановлюється у розмірі LIBOR(6М)+5,6%, але не менше 11,27 % річних. Про розмір процентної ставки та дату, з якої вона встановлюється, банк повідомляє позичальника у письмовій формі, на дату видачі кожного траншу та двічі на рік, після отримання відповідних повідомлень від ЄБРР про розмір ставок LIBOR. До кредитного договору у період з 05 листопада 2007 року по 03 березня 2009 року сторонами укладались додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 22/1, 22/2, 7, 8, 22/3, 22/4, 22/5, 22/5.1, 22/6, 22/7, 22/8 та 9 та вносились у них зміни щодо предмету договору, строків повернення кредиту за договором та додатковими угодами та пункту 2.7 договору 03 березня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 9 до договору. Згідно п. 1 додаткової угоди банк надає позичальнику кредит у національній валюті згідно з цією додатковою угодою в сумі еквівалентній десяти мільйонам вісімсот тисяч доларів США за курсом Міжбанківського валютного ринку на день зарахування коштів на рахунок позичальника. Банк зобов'язується перерахувати зазначену суму грошових коштів на рахунок позичальника протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дня початку дії цієї угоди. Позичальник зобов'язується повернути кредит, отриманий за цією додатковою угодою, не пізніше 17 жовтня 2014 року (п. 2 додаткової угоди). Процентна ставка за кредитом, який надається за цією додатковою угодою, встановлюється у розмірі 20 % (двадцять відсотків) річних (п. 3 додаткової угоди). Відповідно до п. 5 додаткової угоди надання кредиту, його повернення, нарахування та сплата процентів здійснюється на умовах, передбачених кредитним договором та цією додатковою угодою. Інші умови кредитного договору залишаються без змін (п. 7 додаткової угоди). Ця додаткова угода є невід'ємною частиною кредитного договору (п. 8 додаткової угоди). При цьому, п. 9 додаткової угоди визначено, що додаткова угода набуває чинності з моменту набрання чинності договором застави майнових прав №01/8/3МП від 04 березня 2009 року. Позивач звернувшись з позовом просить суд визнати недійсним п. 9 та абз. 2 п. 1 додаткової угоди № 9 від 03 березня 2009 року до кредитного договору №22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами статей 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій вищезазначені положення додаткової угоди містить відкладальну умову за якої така додаткова угода набуває чинності, тобто п. 9 додаткової угоди зазначено дату набрання чинності угоди, а саме з моменту набрання чинності договором застави майнових прав № 01/8/3МП від 04 березня 2009 року. Для забезпечення виконання зобов'язання, встановленого кредитним договором № 22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року, між банком та позичальником було укладено: іпотечний договір № 22/69/101/07-ІЛТ від 17 жовтня 2007 року; договір застави рухомого майна № 22/69/305/08-ЗЛТ від 02 березня 2009 року; договір застави рухомого майна № 22/69/303/08-ЗЛТ від 15 серпня 2008 року, а також між відповідачем та фінансовим поручителем ТОВ фірми "Юність" - ТОВ "ЕнергоРемСервіс" був укладений договір поруки №22/69/П01/07-ПКЛТ від 19 жовтня 2007 року. Отже, під час вирішення спору, судом першої та апеляційної інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду. За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення. На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111-5,111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,- ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" залишити без задоволення. 2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" залишити без задоволення. 3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року зі справи № 57/19 залишити без змін. Головуючий суддя І. А. Плюшко Судді С.В. Владимиренко Н.О. Кочерова http://reyestr.court.gov.ua/Review/17300664
  9. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/774/6718/13 Головуючий у 1-ій інстанції Категорія 27 суддя Подорець О.Б. Доповідач суддя Повєткін В.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2013 р. Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді: Повєткіна В.В. суддів: Рудь В.В., Ткаченко І.Ю. при секретарі: Новицькій О.О. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2013 року за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» та ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним, - В с т а н о в и в : У листопаді 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними зобов'язаннями посилаючись на те, що 28 липня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № СМ-SМЕ301/268/2008, відповідно до якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит в розмірі 420000,00 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № СМ-SМЕЗ01/268/2008 між банком та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір поруки № SR-СМЕ301/268/2008 від 28 липня 2008 року, згідно умов якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання зобов'язання відповідачем ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором. Позичальник зобов'язання не виконував, в зв'язку з чим, станом на 18 листопада 2010 року виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 3628940,86 грн. Тому банк просив суд стягнути солідарно з відповідачів зазначену заборгованість та судові витрати (а.с.2-5). У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним посилаючись на те, що 28 липня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №СМ-SМЕ301/268/2008, відповідно до якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит в розмірі 420000,00 доларів США. Зазначає, що підписання кредитного договору стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства з боку банку, а тому просив суд визнати недійсним кредитний договір № СМ-SМЕЗ01/268/2008 від 28 липня 2008 року (а.с.144-149). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2013 року позовні вимоги ПАТ «ОТБ Банк» задоволено, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено (а.с.177-180). В апеляційні скарзі (а.с.185-187) ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з неї грошових коштів, оскільки; - судом не враховано, що сторони уклали кредитний договір та досягли домовленості щодо плаваючої відсоткової ставки, яка складається з перемінної частини FIDR та фіксованого відсотка; - суд не звернув уваги на те, що показник FIDR складає 7,5 % річних, тобто загалом відсоткова ставка за кредитним договором складає 14,57 %; - кредитний договір укладено до 28 липня 2028 року, а таким чином обсяг зобов'язання збільшується на 7,07 %, а тому подальше виконання договору поруки призведе до явного порушення майнових інтересів сторін та позбавляє апелянта як поручителя можливості розраховувати на заплановані витрати по своєму зобов'язанню, на яки він розраховував під час укладання договору. В апеляційні скарзі (а.с.192-194) ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, як необґрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки; - суд не розглянув клопотання про повторне проведення судово-бухгалтерської експертизи; - в судовому рішенні суд безпідставно зазначив, що представник відповідачів в судове засідання не з'явився, про причини явки не повідомив, в той час як було письмово заявлено клопотання про розгляд справи за його відсутністю; - суд не врахував, що справжність та правильність розрахунків із плавучою відсотковою ставкою може встановити лише експерт, який має відповідну фахову освіту та спеціальні знання. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_2 є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково, а скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги та відмовляючи у задоволені зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що між сторонами укладено кредитний договір, виконання якого забезпечено договором поруки, внаслідок невиконання зобов'язань з боку позичальника по кредитному договору виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з обох боржників. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається з матеріалів справи, 28 липня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № СМ-SМЕ301/268/2008 (а.с.9-18), відповідно до якого банк надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 420000,00 доларів США, що на час надання кредиту становило 2033976,00 грн. (а.с.22). Свої зобов'язання ОСОБА_2 своєчасно не виконав, його заборгованість за кредитним договором станом на 18 листопада 2010 року становить 3628940,86 грн. (а.с.8). Розмір вказаної заборгованості підтверджується розрахунком боргу станом на 18 травня 2012 року (а.с.98-99) та наданим банком копією руху по рахунку ОСОБА_2 за період до 16 травня 2012 року (а.с.100-122). Отримання кредиту на наявність боргу з кредиту ОСОБА_2 не заперечується. Надані банком розрахунки щодо заборгованості по сплаті відсотків ОСОБА_2 не спростовані. Доводи апеляційної скарги щодо непроведення судом першої інстанції судово-бухгалтерської експертизи щодо встановлення справжності та правильності розрахунків із плавучою відсотковою ставкою не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відсутні підстави вважати, що такі розрахунки може перевірити лише експерт, який має відповідну фахову освіту та спеціальні знання. Відповідно до умов кредитного договору сторони (банк та ОСОБА_2) домовились, що розмір відсоткової ставки складається з двох величин: з фіксованого відсотка, який встановлена кредитним договором у розмірі 6,00 %, та плаваючій частини - FIRD у розмірі 8,50 % (а.с.9-18). Згідно з додатковою угодою до кредитного договору між банком та ОСОБА_2 від 05 травня 2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом встановлена фіксована відсоткова ставка у розмірі 7,50 %, а з 04 січня 2010 року до повного виконання зобов'язань встановлюється плаваюча відсоткова ставка 14,57 %, яка складається з фіксованої частини у розмірі 7,07 % та FIRD у розмірі 7,50 % (а.с.230-232). При цьому розмір FIRD залежить від розміру відсоткової ставки по строковим депозитним депозитам для фізичних осіб, про що сторонами досягнуто домовленість в кредитному договорі, а тому зміна розміру процентів за користування кредитом в залежності від зміни розміру FIRD не потребує погодження з позичальником. Таким чином розрахунок розміру процентів за користування кредитом грунтується на розмірі фіксованої відсоткової ставки, встановленої кредитним догвоором та додатковою угодою до нього, та на розмірі FIRD, який встановлюється в розмірі відсоткової ставки по строковим депозитним депозитам для фізичних осіб. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо неможливості перевірити розрахунок заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом та необхідності проведення судово-бухгалтерської експертизи є бездоказовими і не можуть бути прийняті до уваги. З огляду на це колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними. Відповідно до ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором 28 липня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір поруки № SR-СМЕ301/268/2008, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати солідарно зх позичальником по його зобов'язанням за кредитним договором (а.с.19-21). За умовами п.2.1. договору поруки ОСОБА_1 відповідає за сплату позичальником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку як встановлено у кредитному договорі. В п.2.2. договору поруки зазначено, що порукою забезпечені боргові зобов'язання в разі їх зміни їх суми, відповідно до п.2.1. договору поруки. Разом з тим, як зазначено вище, п.2.1. договору поруки не містить умов щодо домовленості сторін (банку та поручителя) у разі зміни розміру боргових зобов'язань. Натомість в п.7.2. договору поруки передбачено, що зміни та доповнення до цього договору підлягають укладенню в письмовій формі. Тому слід визнати, що зміна розміру фіксованої частини відсоткової ставки, встановлена додатковою угодою між банком та позичальником мала бути погоджена з поручителем шляхом укладення додаткової угоди до договору поруки. Згідно ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Умовами кредитного договору (а.с.9-18), з якими погодився поручитель в договорі поруки (а.с.19-21), встановлено, що розмір процентів за користування кредитом складається з двох величин: з фіксованого відсотка у розмірі 6,00 % та плаваючій частини FIRD у розмірі 8,50 %, тобто в розмірі 14,50 %. Додатковою угодою до кредитного договору від 05 травня 2009 року збільшено розмір фіксованої частини відсоткової ставки до 7,07 % (а.с.230-232). Внаслідок цього розмір процентів за користування кредитом з 04 січня 2010 року встановлений у розмірі 14,57 %, де фіксованої частини у розмірі 7,07 % та FIRD у розмірі 7,50 %. За таких обставин слід визнати, що порука припинилася, оскільки збільшення розміру процентів за користування кредитом за рахунок збільшення розміру фіксованої частини відсотків здійснено без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності. Задовольняючи позовні вимоги банку до поручителя ОСОБА_1, суд першої інстанції на зазначені обставини не звернув уваги та ухвалив рішення про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором з порушенням вимог ч.1 ст.559 ЦК України про припинення поруки. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з зв'язку з порушенням норм матеріального права. З огляду на вищенаведене та оскільки обставини по справі досліджені у повному обсязі, колегія суддів вважає за необхідне ухвалити нове рішення про відмову ПАТ «ОТП Банк» в задоволенні позову до ОСОБА_1 як до поручителя з підстав припинення поруки. У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,308,309,314,316 Цивільного процесу ального кодексу України, апеляційний суд, - В И Р І Ш И В : Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2013 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором - скасувати. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ301/268/2008 від 29 липня 2008 року - відмовити. В решті рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2013 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34118932
  10. Справа № 2-3028/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.01.2012 Рівненський міський суд Рівненської області в складі: головуючий суддя - Сидорук Є. І. секретар - Патій Н.А., з участю представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк" в особі Регіонального відділення АТ "ОТП Банк" про визнання частково недійсними кредитного договору №ML-P00/015/2008 від 18.02.2008 р. та про визнання недійсними додаткових договорів №1, №2, №3 до кредитного договору № ML-P00/015/2008 від 18/02/2008р., ВСТАНОВИВ: Позивач 28.02.2011 року звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП БАНК», в особі Регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м. Рівне про визнання частково недійсними кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року та про визнання недійсними додаткових договорів № 1, №2, №3 до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року. В судовому засіданні представник позивача надала заяву про збільшення та уточнення позовних вимог згідно якої просить: 1) визнати недійсним з моменту укладення пункти кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»), а саме : п.. 3 ч.1, п.1.3.2. ч. 2; п. з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) ч.2; п.2.3.6. ч. 2; п.2.3.7. ч.2; п. 4.1.1. ч.2; 2) визнати недійсними з моменту укладення додатковий договір № 1 від 16 квітня 2009 року, додатковий договір №2 від 14 жовтня 2009 року, додатковий договір №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОПТ Банк»).; 3) договір іпотеки № РML Р00\015\2008 від 19.02.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ « ОТП Банк») посвідчений приватним нотаріус Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 386, визнати недійсним з моменту укладення; 4) додатковий договір №1 до договору іпотеки № РMLР00\015\2008 від 16.04.2009 року між ОСОБА_2 та АТ « ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, визнати недійсним з моменту укладення; 5) зобовязати приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек та скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна за №387 від 19.02.2008 року, земельну ділянку загальною площею 0,736 га, у тому числі: частина земельної ділянки, загальною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку; частина земельної ділянки, загальною площею 0,486 га для ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Однак 17.01.2012 року представник позивача надав клопотання про відмову від 5 позовної вимоги. Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечень суду не надав, просить суд відмовити у позові за безпідставністю позовних вимог. Крім того, подав суду клопотання в якому просить суд залучити до участі у справі замість ПАТ «ОТП БАНК» ТЗОВ «ОТП Факторинг Україна» в звязку із зміною кредитора у зобовязанні. Суд заслухавши сторін, всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного. Так, судом встановлено, що 18 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем Закритим Акціонерним Товариством «ОТП Банк» (в подальшому реорганізованим в Публічне Акціонерне Товариство «ОТП Банк»), в особі регіонального відділення ЗАТ «ОТП Банк» в м. Рівне, було укладено кредитний договір №ML-P00/015/2008 від 18.02.08 р., на підставі типової форми договору, запропонованої Банком. Згідно укладеного договору Банк зобовязався надати споживчий кредит в сумі 58870,00 (пятдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят) доларів США, з кінцевим терміном повернення 17 лютого 2023 року, а споживач повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним. 16 квітня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №1 докредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №1). 14 жовтня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №2 докредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №2). 19 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №3 до кредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №3). В пункті 3 ч. 1 Кредитного договору Сторони домовились, що для розрахунку процентів за користуванням Кредитом буде використовуватись Плаваюча процентна ставка, яка складатиметься з фіксованого відсотку в розмірі 5,99 % річних та FIRD (процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозиту). В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIRD може змінюватися банком (збільшуватися чи зменшуватися). Дані умови передбачені також підпунктами пункту 1.4 договору. На дату підписання Кредитного договору FIRD складав 7,5%. Також даним договором закріплено, що інформація, що до розміру ставки FIRD розміщується на сайті Банку www.otpbank.com.ua, а також в приміщені Банку на інформаційних стендах. У відповідності до п.2 ч.1 договору кредит видається на споживчі цілі. Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положення Національного банку України «Про кредитування», наданий кредит є споживчим кредитом в розумінні п.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів банку, що розмістили свої вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. FIDR - формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного, споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом відповідача, таким чином суд дійшов висновку, що відповідачем фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача (позивача) та його згоди. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Плаваюча відсоткова ставка - є умовою кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без участі, та згоди іншої сторони - позичальника. У відповідності до пп. «Є» п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однією з обов'язкових кредитних умов є кількість платежів, їх частота та обсяг. Згідно з п. 5 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно з ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі як одна з істотних умов договору. У пунктах 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. Згідно з наведеними актами цивільного законодавства, розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки - в процентах річних, тобто, фіксованої незмінної ставки, яка показана в фіксованому грошовому виразі. Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, спірним кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, який суперечить актам законодавства. Відповідно до ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги», банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом. Таким чином чинне законодавство України дозволяє у договорі про надання споживчого кредиту зазначати, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися, але виключно за згодою сторін. У відповідності до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Таким чином лише письмове повідомлення кредитодавцем позичальника має на меті його згоду на зміну процентної ставки. В Листі НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що несправедливим є встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Отже, порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений п. 3 частини № 1 та п. 1.4. частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини сторін - ст. 1056-1 ЦК України, п. 4, п. 5 ст. 11, ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги», пп. 3.3., п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» . Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Крім того, що позичальник не має жодної можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так п. 1.4.1.6 Частини № 2 кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно з п. 3 ст. 1056-1, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. У відповідності до ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. П.1.3.2. Договору: (Позичальник зобовязаний) Забезпечити укладання, набрання чинності та надання Банку договорів страхування, укладених в страховій компанії погодженій Банком до співпраці та на весь строк дії цього Договору. Перелік погоджених відповідачем страхових компаній розміщується на сайті відповідача www.otpbank.com.ua. П.2.3.6. протягом дії договору без попередньої згоди банку не укладати інші правочини по отриманню нових кредитів. Пункт 1.4.1.5.1. кредитного договору встановлює, що в разі порушення позивачем умов визначених в пунктах 2.3.6, 2.3.7 кредитного договору (серед іншого) відповідач без погодження з позивачем має право підвищити фіксовану процентну ставку по кредиту на 4 відсотки. П.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Абз. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування» зазначає, що добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Виходячи з цього положення Закону, оскільки страхування предмету іпотеки в спірних правовідносинах є добровільним, відповідач не має права жодним чином, в тому числі на підставі кредитного договору, обмежувати позивача у виборі страхової компанії.Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача. Таким чином, спірні положення кредитного договору, щодо заборони отримання інших кредитів, визначення та погодження страхової компанії порушують законне право позивача на звернення до будь-якої (обраної ним) страхової компанії та порушують діюче в Україні законодавство. П.4.1.1 договору, передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом у визначений цим договором строк, Позичальник зобовязується сплатити Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасного виконання Боргових зобовязань за кожен день прострочки. Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно з ст. 3 цього закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, при укладенні Договору відповідачем не враховані вимоги ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду позивача. Згідно п.5 ч.3 ст.18 даного Закону несправедливими є умови договорів про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за договором. Встановлення в договорі пені в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1 ЦК України) та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства України (п. 6 . ч. 1 ст. 3 ЦК України). Оскільки, кредитний договір є видом договором приєднання, умови якого розробляються банком і позичальник не впливає на зміст договору, банк, встановивши завищений розмір пені, порушив принцип добросовісності, розумності та справедливості, щодо споживача. Кредитний договір є консенсуальним, тобто, вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх його суттєво-істотних умов, а не з моменту надання кредиту. Однак, в спірному договорі встановлено пеню лише у випадку прострочення позичальника. Стосовно можливого прострочення банку така відповідальність не встановлюється, що порушує принцип справедливості. Оскільки вартістю кредиту є відсотки, то, очевидно, що встановлення пені з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення порушує права Позичальника як споживача. Таким чином, положення п. 4.1.1. кредитного договору суперечать основним засадам цивільного законодавства, визначених ст. ст. 1, 3 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань». Підписання додаткових договорів № 1 від 16 квітня 2009 року, №2 від 14 жовтня 2009 року та №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року стало наслідком не проведення переддоговірної роботи з позичальником і введенням його в оману та чисельного порушення норм чинного законодавства та прав Позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку Відповідача. У відповідністю із Постановою правління НБУ від 6 серпня 2009 року N 461 «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів» були схваленні Рекомендації щодо роботи банків з позичальниками - фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами та потрапили в скрутне фінансове становище (далі - Рекомендації), розроблені на підставі статей 7, 15 Закону України "Про Національний банк України" та статей 49, 55, 60 - 62, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Судом встановлено, що при підписанні жодного з Додаткових договорів не виконано вимоги П.3.4. Рекомендації: У разі прийняття рішення про реструктуризацію та/або зміну валюти кредитної заборгованості позичальнику надається детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості усіх супутніх послуг, а також інших зобов'язань позичальника відповідно до «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідач порушив вимоги п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» й не повідомив Позичальника в письмовій формі про кредитні умови: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення додаткового договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Скориставшись складним фінансовим становищем Відповідача і відсутністю у нього необхідних знань Відповідач ввів його в оману й замість того, щоб надати йому можливість погашати кредит на нових умовах, прийнятних як для Позичальника, так і для Банку, Відповідач невмотивовано, декілька разів підвищує відсоткову ставку по кредиту. Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Договір іпотеки земельної ділянки № PML-P00/015/2008 був посвідчений 19 лютого 2008 року, реєстраційний № 386, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 Для укладення іпотечного договору, Позивачем були надані слідуючі документи: Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ РВ №034485, від 25.05.02 року, Договір дарування від 07.05.02 року, висновок про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 05.12.07 року, Свідоцтво про одруження, в тому числі і копії свідоцтв про народження дітей, неповнолітніх доньок: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження . Судом встановлено, що під час укладання Іпотечного договору Позивачу, як іпотекодавцю не була розяснено зміст ст. 6 Закону Україно «Про іпотеку», а саме: якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), які на ній розташовані. З матеріалів справи випливає, що Іпотекодавець повідомив Відповідача та нотаріуса про те, що на земельній ділянці, що передається в іпотеку, розташований житловий будинок в якому він проживає разом із своєю сімєю та надвірні будівлі. Документальним підтвердженням цього є Договір дарування від 07 травня 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2107, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_7 у відповідності з п.1 Договору дарування ОСОБА_2 прийняв у дар жилий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,74 га, закріплену за Великоомелянською сільською радою, виділену для будівництва та обслуговування жилого будинку 0,25 га, для ведення особистого підсобного господарства 0,49 га. На Державному акті на право приватної власності на землю серія ІІІ РВ №034485, від 25.05.02 року на план схемі зовнішніх меж земельної ділянки схематично позначено житловий будинок та надвірні споруди, тож відповідач та нотаріус не могли не помітити їх наявності. При підписанні оспорюваного договору іпотеки нотаріус, який його посвідчував, перевіривши паспорти в яких містяться записи про наявність неповнолітніх дітей, до уваги вказаний факт не взяв. Таким чином були порушенні права та законні інтереси неповнолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., які є дітьми Іпотекодавця. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України, Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Відповідно до ст. 405 ЦК України, Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. У відповідності з ст. 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", дитина має право користування відносно того приміщення, у якому вона проживає разом із власником, будучи членом родини власника. Таким чином, у випадку, якщо дитина проживає разом з батьками, а тим більше, якщо це місце є єдиним житлом, що є в дитини та де вона може проживати з дотриманням усіх встановлених законодавством санітарних норм, батьки без дозволу органу опіки та піклування не мають ніякого права укладати відносно нерухомого майна, де вони проживають разом з дитиною, будь яких угод, у т.ч. договорів іпотеки на дане житло. Позичальнику не було розяснено, що він порушує права своїх неповнолітніх дітей на користування житлом і що він не має права, без дозволу органу опіки та піклування, на укладання договору іпотеки, в забезпечення виконання зобовязань по кредитному договору перед Відповідачем. При цьому необхідного дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки земельної ділянки Відповідач та нотаріус від Позивача не вимагали, а Позивач, у звязку з відсутністю необхідних юридичних знань, не знав про цю обовязкову вимогу закону. Ст.203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Так,ч. 1-3, 5,6 статті 203 ЦК, встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч.2 ст. 177 СК, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» визначає що,батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації. Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»: Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сімї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобовязані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 р. держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Згідно з пунктом 40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів; батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від її майнових прав. Ст. 224 ЦК України передбачає, що угода укладена без дозволу органів опіки та піклування є нікчемною. Таким чином, Договір іпотеки земельної ділянки № PML-P00/015/2008 від 19 лютого 2008 року, реєстраційний № 386, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу - ОСОБА_3 є нікчемним, оскільки при його укладені були порушенні права та законні інтереси неповнолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., які є дітьми Іпотекодавця. Спірний Договір іпотеки був укладений без дозволу органів опіки та піклування й суперечить вимогам ст. 47, 51 Конституції України, ст. 203,405 ЦК України; ст. 177 Сімейного кодексу України, ч.3 ст.17, ст.ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», пункту 40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882). що і є підставою для визнання його недійсним. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Додатковий договір №1 до договору іпотеки № РML Р00\015\2008 від 16.04.2009 року між ОСОБА_2 та АТ « ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, як похідний від основного зобовязання, є недійсним. На підставі викладеного та керуючись ст. 47, 51 Конституції України, ст. ст.1, 3, 4, 13, 15, 16, 203, 215, 216, 224, 230, 236, 257, 258, 405, 548, 627, 632, 651, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 7, 177 Сімейного кодексу України; ст. 156 Житлового кодексу УРСР; ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Законами України «Про страхування», «Про іпотеку», «Про банки та банківську діяльність», «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», Постанови N 5 від 12.04.96 пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, Листом НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», Рекомендаціями НБУ № 461 від 06.08.2009 р., п.40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», ст. ст. 10,11,59, 60, 88, 208, 213-215, 223, 294, 297 ЦПК України , суд ,- ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати недійсними з моменту укладення п.3 ч.1; п.1.3.2. ч.2; пункти з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) ч.2; п.2.3.46. ч.2; п.2.3.7. ч.2; п.4.1.1. ч.2 кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»). Визнати недійсними з моменту укладення додатковий договір №1 від 16 квітня 2009 року, додатковий договір №2 від 14 жовтня 2009 року, додатковий договір №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»). Визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки № РML Р00\015\2008 від 19 лютого 2008 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП БАНК» (ЗАТ «ОТП БАНК») посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий №386. Визнати недійсним з моменту укладення договір №1 до договору іпотеки № РML Р00\015\2008 від 16 квітня 2009 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП БАНК» (ЗАТ «ОТП БАНК») посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий №386. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Рівненського міського суду: Сидорук Є. І. Повний текст рішення виготовлений 23 січня 2012 року. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21144759