Search the Community

Showing results for tags 'просрочка кредитора'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 33 results

  1. Здравствуйте.у меня такая ситуация(крик души) в 2008 году,когда я еще училась,мне выдали кредитную карту приват банка с суммой 1000 грн.до 2011 года я ею не пользовалась,потом в семье случилось горе и я воспользовалась этими деньгами.позже кредит закрыла,но не закрыла саму карту.до 2013 года я деньги с карты не брала.С 2013 года я брала кредитные деньги,но выплачивала не вовремя и мне насчитывали проценты большие..В 2015 году я устроилась официально на работу и начала погашать сумму вовремя и мне подняли лимит до 5 тыс.В январе 2018года нам на работе выдали зарплатные карты привата и увеличили лимит до 22тыс.(но по старым условиям с большими процентами)а с апреля месяца я ушла в декрет и взяла деньги с карты,в декабре муж потерял работу и я перестала проплачивать кредит так как не с чего..(единственный доход это соц.выплаты на ребенка, с которых банк списывает половину суммы.имеет ли он на это право? ).на сегодняшний момент у меня долг почти 30 тыс.Я являюсь совладелицей квартиры и в ней прописан ребенок,вопрос как можно разрулить ситуацию с долгом,банк на уступки не идет а так же не выдает копию анкеты-договора. какова вероятность того что банк подаст в суд и сможет отобрать мою часть квартиры и что такое исковая давность и как ее применить?Помогите пожалуйста,а то у меня уже сдают нервы от переживания а от этого страдает ребенок.мне больше не к кому обратиться.Родители помочь немогут.
  2. Добрий день помогите мне пожалуйста взела в мускредит 450 грн и прострочила пять месяцев кредит продали сичяс уже 3000 тисячи звонят пишут что отправили кредиторов по адресу моего проживания писали что дело передают в суд помогите подскажыте они диствительно могут приехать и передать дело в суд
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2018 року м. Київ Справа N 910/15276/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г. за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В. учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис", представник позивача - Пільх А.В., Бережний Д.С., Качмар О.Й. відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", представник відповідача-1 - Целевич О.Ю. відповідач-2 - Національний банк України, представник відповідача-2 - Амелін А.О. розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Національного банку України та публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Руденко М.А. - головуючого, Пономаренка Є.Ю., Дідиченко М.А. від 25 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва у складі Гумеги О.В. від 26 жовтня 2017 року Історія справи Короткий зміст позовних вимог та підстав подання позову 1. У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до (1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та (2) Національного банку України, в якому просило: визнати незаконною бездіяльність Національного банку України щодо неприйняття від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором; зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за кредитним договором; зобов'язати Національний банк України прийняти від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором. 2. Позовні вимоги обґрунтовані наступним: 2.1. 03.03.2009 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") (позичальник) було укладено Кредитний договір N 19 (далі - Кредитний договір), за змістом п. 1.1 якого відповідно до Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління НБУ N 459 від 25.12.2008, в редакції постанови Правління НБУ N 92/БТ від 25.02.2009, кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит), на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього. Протягом 2009-2016 років сторонами неодноразово укладалися додаткові договори N N 1-81, якими, зокрема, змінювалися загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості тощо; 2.2. Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору в редакції додаткового договору N 66 від 12.06.2014 за цим договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 7 714 900 000,00 грн. на строк з 03.03.2009 по 23.12.2016; 2.3. Пунктом 1.4 Кредитного договору в редакції додаткового договору N 42 від 26.01.2010 визначено, що в якості забезпечення позичальником виконання всіх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги кредитор укладає з позичальником та/або майновими поручителями іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є об'єкти нерухомого майна, що належить на праві власності позичальнику (і/або майновим поручителям), договори застави (іпотеки), предметом застави (іпотеки) за якими є інше ніж нерухомість високоліквідне забезпечення, а також договори застави майнових прав, предметом застави за якими є майнові права за наданими позичальником кредитами, у тому числі такі, що забезпечені нерухомістю і земельними ділянками; 2.4. На виконання умов Кредитного договору НБУ надав ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, а ПАТ КБ "Приватбанк" частково повернув такі кошти та сплачував за їх користування проценти, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та меморіальними ордерами. 2.5. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, у період з 04.03.2009 по 23.02.2012 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Приватофис" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено іпотечні договори N 21 від 04.03.2009, N 25 від 05.03.2009, N 30 від 06.03.2009, N 58 від 20.03.2009, N 56 від 19.03.2009, N 62 від 24.03.2009, N 66 від 27.03.2009, N 75 від 03.04.2009, N 122 від 28.04.2009, N 105 від 17.04.2009, N 128 від 22.05.2009, N 37 від 10.03.2009, N 42 від 11.03.2009, N 45 від 12.03.2009, N 144 від 31.08.2009, N 35 від 18.08.2010, N 36 від 20.08.2010, N 42 від 13.10.2010, N 3 від 05.01.2011, N 20 від 09.08.2011, N 24 від 13.10.2011, N 21 від 07.09.2011, N 25 від 20.12.2011 та N 11 від 23.02.2012, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору; 2.6. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, у період з 27.03.2009 по 09.06.2009 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "ІстейтАльянс" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено наступні іпотечні договори: N 67 від 27.03.2009, N 123 від 28.04.2009, N 35 від 10.03.2009, N 40 від 11.03.2009, N 53 від 16.03.2009, N 22 від 04.03.2009, N 27 від 05.03.2009, N 31 від 06.03.2009 та N 135 від 09.06.2009, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору; 2.7. У період з 27.03.2009 по 31.10.2012 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Істейт Сервіс" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено іпотечні договори в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, а саме: N 68 від 27.03.2009, N 23 від 04.03.2009, N 32 від 06.03.2009, N 38 від 10.03.2009, N 43 від 11.03.2009, N 63 від 24.03.2009, N 136 від 09.06.2009, N 77 від 03.04.2009, N 17 від 05.09.2012 та N 20 від 31.10.2012, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору; 2.8. В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, у період з 03.04.2009 по 30.07.2014 між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ "Спектрум-Енерго" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено наступні іпотечні договори: N 76 від 03.04.2009, N 72 від 02.04.2009, N 131 від 27.05.2009, N 134 від 09.06.2009, N 48 від 13.03.2009, N 52 від 16.03.2009, N 20 від 04.03.2009, N 26 від 05.03.2009, N 33 від 06.03.2009, N 36 від 10.03.2009, N 41 від 11.03.2009, N 157 від 14.12.2009, N 34 від 26.07.2010 та N 45 від 30.07.2014, відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору; 2.9. 24.03.2016 ТОВ "ІстейтАльянс", ТОВ "Істейт Сервіс" та ТОВ "Спектрум-Енерго" були припинені шляхом реорганізації - приєднання до ТОВ "Приватофис", що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ІстейтАльянс" від 06.04.2015 N 06/04-15, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Істейт Сервіс" від 06.04.2015 N 06/04-15, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Спектрум-Енерго" від 06.04.2015 N 06/04-15, витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.03.2016 N 1000770673, N 1000768762, N 1002929306, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Приватофис" від 18.03.2016 N 18/03-16. Відповідно до Статуту ТОВ "Приватофис", затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "Приватофис" (протокол N 11/05-2017 від 11.05.2017), ТОВ "Приватофис" є єдиним правонаступником ТОВ "ІстейтАльянс", ТОВ "Істейт Сервіс" та ТОВ "Спектрум-Енерго", що були припинені шляхом приєднання до ТОВ "Приватофис"; 2.10. Отже, на момент розгляду вказаного спору судами, ТОВ "Приватофис" є майновим поручителем перед НБУ за виконання ПАТ КБ "Приватбанк" взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором згідно переданого в іпотеку нерухомого майна за іпотечними договорами N 21 від 04.03.2009, N 25 від 05.03.2009, N 30 від 06.03.2009, N 58 від 20.03.2009, N 56 від 19.03.2009, N 62 від 24.03.2009, N 66 від 27.03.2009, N 75 від 03.04.2009, N 122 від 28.04.2009, N 105 від 17.04.2009, N 128 від 22.05.2009, N 37 від 10.03.2009, N 42 від 11.03.2009, N 45 від 12.03.2009, N 144 від 31.08.2009, N 35 від 18.08.2010, N 36 від 20.08.2010, N 42 від 13.10.2010, N 3 від 05.01.2011, N 20 від 09.08.2011, N 24 від 13.10.2011, N 21 від 07.09.2011, N 25 від 20.12.2011, N 11 від 23.02.2012, N 67 від 27.03.2009, N 123 від 28.04.2009, N 35 від 10.03.2009, N 40 від 11.03.2009, N 53 від 16.03.2009, N 22 від 04.03.2009, N 27 від 05.03.2009, N 31 від 06.03.2009, N 135 від 09.06.2009, N 68 від 27.03.2009, N 23 від 04.03.2009, N 32 від 06.03.2009, N 38 від 10.03.2009, N 43 від 11.03.2009, N 63 від 24.03.2009, N 136 від 09.06.2009, N 77 від 03.04.2009, N 17 від 05.09.2012, N 20 від 31.10.2012, N 76 від 03.04.2009, N 72 від 02.04.2009, N 131 від 27.05.2009, N 134 від 09.06.2009, N 48 від 13.03.2009, N 52 від 16.03.2009, N 20 від 04.03.2009, N 26 від 05.03.2009, N 33 від 06.03.2009, N 36 від 10.03.2009, N 41 від 11.03.2009, N 157 від 14.12.2009, N 34 від 26.07.2010 та N 45 від 30.07.2014 (далі разом - "Іпотечні договори"); 2.11. За змістом п. 15.8 Іпотечних договорів з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право: звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (п. 15.8.1); звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за Кредитним договором у випадках: порушення Банком зобов'язань, передбачених Кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсним його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в Кредитному договорі або в цьому договорі; ліквідації юридичної особи іпотекодавця; невиконання вимог п. 17.1 даних договорів (п. 15.8.2); 2.12. Листами від 19.08.2017 НБУ звернувся до ТОВ "Приватофис" з вимогами щодо усунення порушень за Кредитним договором, відповідно до яких вимагав сплати заборгованість за Кредитним договором в загальній сумі 4 406 807 568,50 грн. у тридцятиденний строк та повідомив, що у випадку невиконання даних вимог він буде змушений звернути стягнення на предмети іпотек за Іпотечними договорами в рахунок задоволення своїх вимог; 2.13. Позивач вказує, що незважаючи на можливість ПАТ КБ "Приватбанк" погасити утворену за Кредитним договором заборгованість, Національний банк України допускає бездіяльність щодо прийняття від ПАТ КБ "Приватбанк" належного виконання такого зобов'язання з метою задоволення своїх вимог за рахунок переданого в заставу (іпотеку) майна, в тому числі за Іпотечними договорами, у зв'язку з чим позивача з метою захисту своїх прав і інтересів звернувся до місцевого господарського суду з позовом ними вимогами про незаконною вказаної бездіяльності НБУ, а також зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" погасити заборгованість за Кредитним договором, а НБУ - прийняти від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов'язань щодо її погашення. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено частково та зобов'язано ПАТ КБ "Приватбанк" виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за Кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості. 4. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що підтверджені зібраними в матеріалах справи доказами обставини, які свідчать про невиконання ПАТ КБ "Приватбанк" основного зобов'язання перед НБУ за Кредитним договором за наявності відповідної можливості, неприйняття останнім запропонованого ПАТ КБ "Приватбанк" порядку виконання та не вчинення жодних дій на стягнення коштів з ПАТ КБ "Приватбанк", одночасно із наявністю можливості вжиття заходів до стягнення такої заборгованості із позивача шляхом звернення стягнення на належне йому майно, підтверджують правомірність звернення ТОВ "Приватофис" з даним позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага, яким було забезпечено виконання банком основного зобов'язання. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач-2 подав касаційну скаргу в якій просить - вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову вимовити повністю. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, підтримані відповідачем-1 (узагальнено) 6. Скаржник обґрунтовує свої доводи касаційної скарги наступним: 6.1. Відсутність порушених прав та інтересів позивача, як іпотекодавця, які підлягають судовому захисту, що унеможливлювало задоволення його позову; 6.2. Неправомірне застосування судами до спірних правовідносин передбаченого положеннями положень ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України способу захисту прав власності, адже звернення на підставі іпотечних договорів стягнення на майно позивача в рахунок погашення забезпеченого ним зобов'язання за Кредитним договором є встановленим законом способом позбавлення особи права власності; 6.3. Невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам справи, зокрема, щодо прийняття листа заступника Голови НБУ N 41-00009/14703 від 24.02.2017 (в якому у відповідь на пропозицію ПАТ КБ "Приватбанк" щодо погодження графіку погашення заборгованості за кредитним договором було висловлену позицію щодо неприпустимості зменшення обсягу відповідальності майнового поручителя за рахунок наданої банку державної підтримки шляхом погашення утвореної заборгованості) як належного підтвердження позиції іпотекодержателя щодо небажання отримати задоволення своїх вимог від позичальника з метою звернення стягнення на майно іпотекодавця; 6.4. Неврахування судами обставин можливої втрати ліквідності ПАТ КБ "Приватбанк" у випадку самостійного погашення ним заборгованості перед Національним банком України за Кредитним договором. Доводи інших учасників справи 7. Представник позивача проти задоволення касаційної скарги заперечував, просив судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. У відзиві підтримав мотиви прийняття та висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях. Позиція Верховного Суду Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій 8. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції в силу положень ст. ст. 173, 345 Господарського кодексу України, ст. ст. 530, 1054 Цивільного кодексу України на підставі Кредитного договору між сторонами виникли правовідносини, сутність яких полягала в тому, що НБУ зобов'язався надати ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, а останній - їх повернути та сплатити проценти за користування, однак у визначені таким договором строки ПАТ КБ "Приватбанк" грошове зобов'язання з повернення кредитних коштів (23.12.2016) не виконав. 9. Відповідно до інформації, що міститься в "Окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за квартал, що закінчився 30 червня 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк", що опублікований на офіційній сторінці ПАТ КБ "Приватбанк" в мережі Інтернет за посиланням https://static.privatbank.ua/files/qvart2kv2017.pdf, залишок на рахунку ПАТ КБ "Приватбанк" в НБУ станом на 30.06.2017 складає 7 669 000 000,00 грн. 10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно листа заступника Голови Національного банку України N 41-00009/14703 від 24.02.2017, надісланого в якості відповіді про наміри ПАТ КБ "Приватбанк" (лист N 20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017, згідно якого ПАТ КБ "Приватбанк" повідомляв НБУ про свій намір частково погасити 28.02.2017 заборгованість за кредитними договорами N 7 від 04.03.2014, N 26 від 04.04.2014, N 19 від 03.03.2009, N 10 від 20.02.2015 та додатковим договором до N 18 від 21.02.2014 до кредитного договору N 19 від 24.10.2008 у загальному розмірі 2 384 615 385,00 грн. та просив НБУ підтвердити розрахунок та погодити погашення кредитів 28.12.2017 згідно з графіком), висловлено позицію відповідача-2 щодо неприпустимості зменшення обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за рахунок наданої банку державної підтримки шляхом погашення утвореної заборгованості. 11. У відповідності до статті 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. 12. За приписами статті 613 Цивільного кодексу, прострочення кредитора можливе у двох альтернативних випадках: або кредитор відмовляється від прийняття належного виконання боржником, або, за відсутності такого належного виконання, не вчиняє певних дій, які нерозривно пов'язані з вчиненням боржником свого обов'язку. Судами попередніх інстанцій встановлено, що НБУ не вчиняв дії, спрямовані на погашення заборгованості ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором (в тому числі, шляхом списання у безспірному порядку) з ПАТ КБ "Приватбанк" грошових коштів після настання строку повернення кредиту. 13. Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що, з одного боку, НБУ не відмовлявся від прийняття належного виконання ПАТ КБ "Приватбанк", але в той же час судами не була дана належна правова оцінка наявності чи відсутності дій НБУ, до вчинення яких ПАТ КБ "Приватбанк" не міг виконати свого обов'язку щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Поряд з цим, судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки укладеному між сторонами Кредитному договору в тій частині, чи кореспондується обов'язок ПАТ КБ "Приватбанк" виконати свої зобов'язання за Кредитним договором з вчиненням певних дій з боку НБУ. Крім того, судами попередніх інстанцій не було встановлено, чи вчинялись ПАТ КБ "Приватбанк" будь-які інші дії (окрім направлення на адресу НБУ листа N 20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017), спрямовані на погашення заборгованості за Кредитним договором та чи існували об'єктивні перешкоди щодо здійснення вказаних дій, у тому числі пов'язані з необхідністю вчинення певних дій з боку НБУ. 13. Водночас, посилання скаржників на можливу втрату ліквідності ПАТ КБ "Приватбанк" у випадку самостійного погашення ним заборгованості перед Національним банком України за Кредитним договором Верховним Судом відхиляються з огляду на наступне. Кредитним договором передбачено кінцевий строк погашення кредиту, обов'язок ПАТ КБ "Приватбанк" погасити кредит у визначений договором строк зі сплатою процентів за користування кредитом, тоді як ні умовами кредитного договору ні положенням Цивільного кодексу України не передбачено підстави звільнення ПАТ КБ "Приватбанк" у зв'язку з економічною недоцільністю чи наявністю інших заборгованостей ПАТ КБ "Приватбанк" з огляду на можливість ліквідності. 14. Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. 15. За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. 16. З аналізу наведених норм вбачається, що майновий поручитель відповідає перед кредитором не лише в розмірі основного зобов'язання, а й зобов'язаний відшкодувати суми процентів, неустойки, відшкодування збитків, які можуть виникнути на підставі відповідного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником його умов. Отже, майновий поручитель відповідає перед кредитором певним матеріальним благом, яке може бути виражене в будь-якому активі (грошові кошти, рухоме/нерухоме майно, майнові права). 17. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 18. Згідно приписів національного законодавства у разі якщо боржником буде прострочено виконання основного зобов'язання, а умовами договору передбачено відповідальність за невиконання (неналежне виконання) такого зобов'язання, загальний обсяг суми, яка підлягатиме стягненню з боржника, а відтак обсягу зобов'язання, яке повинен виконати майновий поручитель з метою недопущення звернення стягнення на передане ним в іпотеку майно, буде пропорційно збільшуватись в залежності від терміну прострочення. 19. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що прострочення боржника в даному випадку має безпосередній вплив на розмір майнового блага майнового поручителя, зменшення обсягів якого залежатиме від проміжку часу протягом якого боржник прострочує виконання свого зобов'язання перед кредитором. 20. Щодо наявності правових підстав для застосування превентивних способів захисту Верховний Суд зазначає наступне. Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. 21. Наведена норма надає особі право на превентивний захист права власності, якщо порушення права власності ще не відбулось, однак дії або бездіяльність іншої особи дають підстави стверджувати про реальну загрозу порушення права власності у майбутньому. Право власника звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення особою дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню за таких обставин може бути реалізоване, якщо загроза порушення є реальною, тобто без надання власнику превентивного захисту власник не матиме співмірних із, правом, що потребує захисту, та адекватних можливому порушенню способів запобігти порушенню свого права власності. 22. За висновком судів у цій справі, діями, які відповідають ознакам, наведеним у частині 2 статті 386 ЦК Украйни, є неприйняття відповідачем-1 виконання від відповідача-2 за Кредитним договором, внаслідок чого відбувається прострочення виконання зобов'язання за Кредитним договором, забезпеченого іпотекою майна позивача, а у відповідача-1 як у іпотекодержателя виникає право в порядку статті 589 ЦК України та статті 12 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить позивачу. 23. Підстави виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки врегульовані нормами ЦК України та Законом України "Про іпотеку" (далі - Закон). Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Згідно з частиною 1 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 12 Закону визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до частини 1 статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Частиною 3 цієї статті Закону передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Згідно з частинами 1, 2 статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. 24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 у справі N 760/14438/15-ц, звертаючись до висновків Верховного Суду України у постанові від 22.03.2017 у справі N 6-2967цс16, підкреслила, що Законом передбачено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Велика Палата Верховного Суду, звернулась також до правового висновку Верховного Суду України у постанові від 30.03.2016 у справі N 6-1851цс15, зазначила, що при вирішенні категорії справ про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб урегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки. 25. Враховуючи викладене, Верховний Суд звертає увагу на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду передбачає звернення іпотекодержателя до суду за захистом свого права і виключає перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя. Цей спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки надає іпотекодавцю право у суді заперечувати проти звернення стягнення на предмет іпотеки та передбачає, що суд у відповідному спорі може надати оцінку обставинам невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою (стаття 589 ЦК України, стаття 12 Закону) а також оцінити, чи звернулась особа (іпотекодержатель) за захистом права, яким ця особа зловживає, тоді як виходячи з приписів статті 15 ЦК України захисту підлягатиме порушене, невизнане або оспорюване право, а право, яким особа зловживає, захисту не підлягає. 26. Отже позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки (тобто такі, у яких іпотекодавець не має можливості вимагати, аби суд відмовив іпотекодержателю у захисті права, яким іпотекодержатель зловживає) шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, можуть бути застосовані, якщо такі умови передбачені договором іпотеки. Проти звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом іпотекодавець може заперечувати, звертаючись до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. 27. Між тим, судами не встановлено, чи узгодили сторони Договору іпотеки позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки, та з цією метою не було досліджено такі докази у справі як Договори іпотеки, їх дійсність на час розгляду справи та чи не припинена іпотека на підставі статті 17 Закону України "Про іпотеку". Відтак, без дослідження Договорів іпотеки та без встановлення наведених вище обставин неможливо встановити, чи існує реальна загроза порушення права власності Позивача. Верховний Суд звертає увагу також на те, що суди на підставі належних доказів не встановили існування права власності Позивача на предмети іпотеки за Договором іпотеки на час звернення Позивача із позовом про захист права власності. 28. У зв'язку із викладеним Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли передчасних висновків, що внаслідок вчинення відповідачем-1 дій (бездіяльності) з неприйняття ним виконання від відповідача-2 за Кредитним договором у відповідача-2 безумовно виникає право на набуття права власності на предмет іпотеки за Договором іпотеки, а відповідно існує реальна загроза в контексті статті 386 ЦК України, оскільки у відповідача-1 є об'єктивна можливість внаслідок вчинених ним дій (бездіяльності) порушити право власності позивача на належний йому предмет іпотеки, за захистом права на який звернувся позивач у цій справі. 29. Також судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки щодо співмірності заявленої вимоги та майнового інтересу позивача, адже загальний розмір заборгованості за Кредитним договором значно перевищує зазначену в Договорах іпотеки вартість майна майнового поручителя. 30. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 р. у справі N 918/169/16, здійсненого при застосуванні положень ст. 11 Закону України "Про іпотеку", відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку. 31. З огляду на положення ст. ст. 7, 11 Закону України "Про іпотеку" та призначення іпотеки як правового інституту вбачається, що суть іпотеки як акцесорного зобов'язання полягає у відсутності у майнового поручителя статусу солідарного боржника, а задоволення вимог іпотекодержателя (кредитора) здійснюється виключно в межах вартості переданого в іпотеку майна, тобто майновий інтерес кредитора при зверненні стягнення на предмет іпотеки забезпечується (і задовольняється) в повному обсязі, якщо вартість предмета іпотеки дорівнюватиме або перевищуватиме розмір вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням, або ж частково, якщо вартість предмета іпотеки буде нижчою за розмір вимог кредитора за основним зобов'язанням, а відтак, розмір виконання майновим поручителем обов'язку боржника за основним зобов'язанням не може перевищувати вартості предмету іпотеки (розміру виконання майновим поручителем свого обов'язку за договором іпотеки), адже в іншому випадку таке зобов'язання не буде відповідати правовій природі іпотеки, визначеній положеннями спеціального закону (в т. ч. ст. 11 Закону України "Про іпотеку"). 32. У зв'язку із викладеним, Верховний Суд частково погоджується з аргументами скаржника в тій частині, у якій скаржник стверджує, що судами не встановлено реальної загрози порушенню прав позивача, а відтак Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для застосування превентивного способу захисту права власності позивача від можливого у майбутньому порушення з боку відповідачів. 33. Відповідно до частин 1 та 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 34. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 308 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду міста Києва для з'ясування обставин щодо наявності реальної загрози порушення права власності позивача, співмірності спонукання позивача сплатити основну заборгованість за Кредитним договором із заявленими позовними вимогами, наявності або відсутності прострочення кредитора. Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" та Національного банку України задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі N 910/15276/17 скасувати. 3.Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: Міщенко І.С. Судді: Берднік І.С. Суховий В.Г.
  4. Вот на форуме doroshal поделился ссылкой на "Хорошее решение ВС где Приватбанк "прокатили" по строкам иск.давности (карточка)" Теперь собственно вопрос: можно ли признать недействительным договор уступки прав требования в части кредитного договора отдельного заемщика на основании того, что на момента уступки уже прошел срок исковой давности по этому требованию? Т.е. Банк не воспользовался вовремя своим правом взыскать долг, т.к. наверное понимал, что срок исковой давности уже вышел и ему будет отказано судом, поэтому продал (уступил) право требование с истекшим сроком фин. установе. Возможно надо не "недействительным" признавать, а например "мнимым" или как то иначе. У кого какое мнение о подаче такого иска и его перспективе?
  5. Вопрос (прошу модераторов перенести его в соответствующую тему, если таковая существует): В Законе Украины "Об исполнительном производстве от 02.06. 2016 № 1404-VIII http://kodeksy.com.ua/ka/ob_ispolnitelnom_proizvodstve.htm в Разделе IX "Обращение Взыскания НА ЗАРАБОТНУЮ ПЛАТУ, ПЕНСИЮ, СТИПЕНДИЮ И ИНЫЕ ДОХОДЫ ДОЛЖНИКА" в статье 72 http://kodeksy.com.ua/ka/ob_ispolnitelnom_proizvodstve.htm написано (привожу всю статью): "1 На помощь из государственного социального страхования, выплачивается в случае временной нетрудоспособности и в других случаях, пособие по безработице и социальной помощи инвалидам с детства, назначенную в соответствии с Законом Украины "О государственной социальной помощи инвалидам с детства и детям-инвалидам" http://kodeksy.com.ua/ka/o_gosudarstvennoj_socialnoj_pomoshhi_invalidam_s_detstva_i_detjam-invalidam.htm, взыскания может быть обращено только по решениям о взыскании алиментов, возмещении вреда, причиненного увечьем или иным повреждениям здоровья, а также потере кормильца". (выделено мной) Означает ли это, что на людей, чьим единственным доходом (имущества никакого нет), является государственная социальная помощь не может быть наложено взыскание по кредитам взятым в МФО? Если же я сделал неправильный вывод из процитированного, то прошу, пожалуйста, объяснить в чем ошибка. Или имеется Закон Украины позволяющий присудить "кредиторам" 20% от государственной социальной помощи инвалиду первой группы? Если не трудно, поделитесь, пожалуйста, ссылкой на соответствующий текст.
  6. Уважаемые господа модераторы! Если я случайно открыл уже существующую тему, то прошу строго не наказывать, а перенаправить в соответствующий раздел. А теперь суть вопроса: Имеются просрочки по некоторому количеству микрокредитов. Погасить на данный момент и в будущем я их не смогу из-за бешеного роста процентов, поэтому ожидаю, когда от звонков, смс, запугиваний коллекторами дела перейдут в суд. В юриспруденции я не разбираюсь, но в нашем городе существует "Городской центр с оказания бесплатной вторичной правовой помощи". Так как у меня первая группа инвалидности (подгруппа А) и размер соцдопомоги меньше двух прожиточных минимумов для инвалидов, то я теоретически могу обратиться в центр за правовой помощью по моим делам. Поэтому хочу спросить местных старожилов-юристов и людей, имевших отношения с такими центрами, о эффективности их помощи и возможных "подводных камнях" с нею связанных. Заранее благодарен за ответы.
  7. Державний герб України Постанова Іменем України 14 лютого 2018 року м. Київ справа № 564/2199/15-ц провадження № 61 - 2404 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого Стрільчука В. А., суддів: Кузнєцова В. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», відповідач - ОСОБА_6, представник відповідача - ОСОБА_7, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року у складі судді Олійника П. В. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 липня 2016 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Буцяка З. І., Гордійчук С. О., ВСТАНОВИВ : У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач неналежно виконував свої обв'язки за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № BL 1341, а тому рішенням суду від 25 жовтня 2012 року з нього було стягнуто заборгованість у сумі 417 853 грн 10 коп. та звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1. Проте це рішення суду не виконано. На підставі вищевикладеного ПАТ «Універсал Банк» просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором, а саме: заборгованість за відсотками та підвищеними відсотками за період з 7 червня 2012 року по 21 серпня 2015 року в сумі 17 000,86 доларів США, інфляційні збитки в сумі 125 439 грн 08 коп., три відсотки річних у сумі 14 159 грн 15 коп. та судові витрати. Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що позивачем змінено строк виконання зобов'язань за кредитним договором; позивач повторно звертається до суду з позовом про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв'язку із чим, просив у задоволенні позову відмовити. Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь банку три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 14 159 грн 15 коп. У задоволенні решти позовних вимог банку відмовлено за безпідставністю. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та підвищеними відсотками не підлягають задоволенню, оскільки кредитний договір від 26 грудня 2007 року припинив свою дію після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості. Також не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення інфляційних виплат, оскільки зобов'язання за кредитним договором було виражене в доларах США. Позивач має право лише на отримання трьох процентів річних від простроченої суми боргу згідно зі статтею 625 ЦК України. Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 8 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, дотримавшись вимог норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, ухвалив законне і обґрунтоване рішення. У липні 2016 року ПАТ «Універсал Банк» подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 липня 2016 року, у якій банк просить змінити рішення суду першої інстанції, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_6 на користь банку заборгованість за відсотками та підвищеними відсотками за період з 7 червня 2012 року по 21 серпня 2015 року в сумі 17 000,86 доларів США, інфляційні втрати за час прострочення виконання грошових зобов'язань у сумі 125 439 грн 08 коп. та судові витрати в сумі 16 035 грн 38 коп. Касаційна скарга мотивована тим, що датою остаточного погашення всієї суми кредиту за договором від 26 грудня 2007 року № BL1341 є 1 грудня 2027 року; станом на день звернення із цим позовом до суду заборгованість за кредитним договором не була погашена, рішення суду не виконано; чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі, а ухвалою від 8 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вищевказану цивільну справу. Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; судові рішення відповідають вимогам статей 213, 214, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості. Судом першої інстанції установлено, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є позивач, та відповідачем було укладено кредитний договір № BL 1341, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 50 тис. доларів США з терміном погашення у строк до 1 грудня 2027 року. На забезпечення договірних зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_8 було укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого було передано позивачу в іпотеку житловий будинок загальною площею 240,90 кв. м, житловою площею 87,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що відповідач неналежно виконував умови кредитного договору, позивач 22 березня 2012 року надіслав відповідачу вимогу про дострокове (протягом тридцяти днів) погашення заборгованості за кредитним договором, процентів та штрафних санкцій. 9 липня 2012 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_6 в сумі 52 280,65 доларів США, що еквівалентно 417 853 грн 10 коп., з яких: 381 009 грн 83 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 36 390 грн 01 коп. - відсотки, 453 грн 25 коп. - підвищені відсотки, та до відповідача ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості. При зверненні до суду банк посилався на пункт 6.1 кредитного договору від 26 грудня 2007 року та статтю 611 ЦК України, згідно з якими має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту. Також судом встановлено, що рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 25 жовтня 2012 року у справі № 1710/2-714/12 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено позовні вимоги банку та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № BL 1341 в загальній сумі 417 853 грн 10 коп. та звернуто стягнення на іпотечне майно - житловий будинок на АДРЕСА_1. Вказане рішення вступило в законну силу. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, установивши, що станом на час розгляду справи в суді не виконано рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 25 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 417 853 грн 10 коп. та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених статтею 625 ЦК України, для стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Універсал Банк» трьох відсотків річних від простроченої суми. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» в частині стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за відсотками та підвищеними відсотками в сумі 17 000,86 доларів США, суд першої інстанції правильно виходив із того, що після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» в частині стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції правильно виходив із наступного. За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги та постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року. Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, є безпідставними, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Доводи касаційної скарги про те, що датою остаточного погашення всієї суми кредиту за договором від 26 грудня 2007 року № BL1341 є 1 грудня 2027 року, суд не бере до уваги та відхиляє з огляду на наступне. Як вбачається із матеріалів справи, 22 березня 2012 року позивач направив відповідачу письмове повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, чим змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором з 1 грудня 2027 року на 22 квітня 2012 року. Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 липня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. А. Стрільчук Судді: В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72243790
  8. Добрый день. Подскажите, я брала кредитную беззалоговую карту у Фика в 2013 году, платила, пока нормально выплачивали. Потом Банк нанял коллекторов Си Си Юкрейн, они мне звонили, шли навстречу, платила им. Потом резко банк отозвал их и вот появились ОНИ,,,, Кредиторы Дельта-М-написали на черно-белом бланке, типа они представляют интересы банка и что они дают мне время до 29.11.2017 заплатить долг, иначе не дай бог заблокируют зарплатные счета, пустят с молотка мое имущество и подадут в суд. Написали что типа начали сбор документов для подачи в суд. Прекратят, если я до 29.11.17 погашу весь мой долг-4563.08 грн. Подскажите что мне делать??? Могу ли я им частично платить, но что они представляют интересы Банка я пока официально от банка не получила. С уважением, Таня
  9. Добрый вечер. Подскажите пожалуйста.На сколько времени приблизительно выдавались карточки "Универсальная" в 2013?Какой приблизительно срок действия у нее?В 2013 оформлена была карта с кредитным лимитом 900гр.Кредит не погашался.Плюс карта была утеряна.В банк по поводу утери не обращались.Сейчас пришло письмо от привата вернуть им 56 000гр.Иначе иск в суд 1.Могло ли за 4 года накапать столько,если бралось всего 900гр.?2.Срок исковой давности начинать отсчитывать с какого времени?С окончания действия карты или последнего платежа? 3.Если я отправлю письма им,для того чтоб мне представили копии договора,расчет всего,чтонакапало(пеня,штраф и .д.),не прервет ли это исковую давность? 4.Не прервет ли иск.давность,если я восстановлюсь в привате24 по номеру,который был указан в договоре?Спасибо и очень жду помощи в решении этих вопросов
  10. Здравствуйте, ребята очень нужна помощь от опытных людей!!! Мне 21 год зовут Алексей У меня возникла проблема с кредитами в двух МФО . (МаниВео и Швидко Грощи) В Швидко Грощи брал 2500 ( сумма процентов 700 грн на 14 дней) МаниВео брал давно 2000 (500 в месяц проценты для пролонгации) Швидко Грощи платил исправно как и МаниВео случилась проблема , срочно понадобились деньги на семейную проблему в итоге ввошел в просрочку , Швидко Грощи на данный момент 2500 тело кредита, 700% и штраф 1250! Эсли до конца недели не оплачу говорит будет взыскания долга либо у меня либо у 3 лица которого указал я в качестве человека который подтверждает мою работоспособность! В МаниВео другая ситуация , пришло письмо на данный момент не могу сфотать , так вот передали мой договор Профит Капиталу фактор спустя 3 месяца и уже насчитано 8300 было... Я потребовал скинуть подтверждения того что действительно передали мне скинули на майл. И мы сошлись на реструктуризации. На 6 месяцев по 1300 с мелочью, я не смогу но другого варианта небыло , на данный момент у меня 7000 грн. И осталось 3 месяца но приходят СМС что мое имущество которого у меня нету стоит на аукционе. Если я не могу оплатить данные кредиты что мне делать? Как мне быть? Названивает с ШГ 3 лицу (девушке) пугают угрожают что опишут имущество, что мне с этим делать?
  11. Ситуація наступна: 1. В 2008 році особа взяла кредит на придбання авто, та передала авто в заставу банку (Родовід-Банк) 2. В 2013 році прийшли в банк для дострокового погашення кредиту - отримали квитанції про сплату кредиту + %, та сплатили кредит достроково (тіло та проценти). 3. В 2016 році захотіли продати авто, але виявилося, що застава не знята. Отримали довідку в банку, що заборгованість за кредитом становить - за тілом - 0 грн., за процентами - 0 грн., пеня - 180 тис. грн., нарахована з 2008 р. по 2013 р. Банк про наявність пені не повідомляв, про її стягнення до суду не звертався, та не планує звертатися через пропуск строків позовної давності. Подали до суду позов про 1) припинення зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з виконанням належним чином 2) припинення зобов'язань за договором застави у зв'язку з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання 3) зобов'язання банку подати заяву про зянття обтяження..... У задоволенні позову відмовлено, просто з підстав - "є пеня - є зобов'язання за кредитним договором". Апеляція не допомогла. Питання до форумчан - які ще можливі варіанти подачі позову про зняття обтяження з майна??? (можливо, про захист прав споживача, про застосування положень про позовну давність для банку по пені, про ..."ваш варіант") ....(нагадаю - кредит погашений....пеня нарахована до 2013 р...позовну давність за заявою позивача (до вимог банку) cудді застосовувати не хочуть, так як нема позову від банку... Родовід на поступки не йде...).....
  12. Чертовски сложная ситуация. Валютная ипотека на покупку жилья. Кредит 2006 "года рождения", аннуитет. Со второй волны скачка доллара пошли тотальные неплатежи, банк подал в суд на взыскание всей суммы тела кредита плюс простроченные проценты. Был подан встречный иск, который оставлен без рассмотрения в связи с неявкой плюс вынесено заочное решение о взыскании, в отмене заочного решения отказано, в апелляции отказано. Непонятно по каким предлогам подавать кассацию... Банк предоставил оригинал заявления на выдачу наличных, расчеты банка после собственного пересчета вроде бы правильные (сходятся плюс\минус с графиком и пересчетами на разного рода аннуитетных калькуляторах,также сравнивалось сложение процентных выплат согласно аннуитетного графика и предоставленного графика, все тоже пляшет плюс\минус несущественные суммы). Юрист с которым я вел дело "умывает руки" из-за бесперспективности ибо крыть нечем по сути. Есть лишь маленький нюанс: в моей оригинальной копии договора не прописан номер ссудного счета, а есть лишь место под вписывание циферок после пропечатанных 2213 вот и возникла идея попробовать предъявить в кассационной жалобе "просрочку кредитора" мол в договоре не прописан счет для погашения. Хотя скорее это моя фантазия. Так вот хочу поинтересоваться у гуру в банковских спорах, какие еще есть зацепки в моем случае, чтоб попытаться потянуть время и добиться направление дела на новое рассмотрение? Пы.Сы. на сегодняшний день есть отдельный иск о признании договора недействительным, но ясен пень, что перспектива там стремится к нолю.
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про перегляд судових рішень, в с т а н о в и л а : У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі – ПАТ «Банк Форум») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_3 звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що позичальник порушує умови договору щодо щомісячного погашення кредиту та сплати процентів за користування грошовими коштами. Банк просив суд достроково стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, а саме: 29 260,95 доларів США – заборгованість за кредитом; 4 099,79 доларів США – заборгованість за процентами; 28 776 грн. 26 коп. – пеня за прострочену заборгованість за кредитом та відсотками; 5 000 грн. – штраф за невиконання зобов’язань, передбачених п. 3.3.7 кредитного договору. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 4 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 5 липня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 465,52 доларів США, з яких: 29 260,95 доларів США – заборгованість за кредитом; 1 204,57 доларів США – заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 1 квітня 2015 року по 24 липня 2015 року, 4 341 грн. 02 коп. – пеня на прострочену заборгованість за кредитом та процентами за період 1 квітня 2015 року по 24 липня 2015 року. Урешті позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Форум» просить змінити рішення судів шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 613 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_4, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Суд встановив, що 10 червня 2008 року між АКБ «Форум» в особі Тернопільської філії, правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на суму 42 000 доларів США на термін до 1 червня 2033 року зі сплатою 13 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором 10 червня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідно до п.п. 2.3, 2.7 кредитного договору позичальник щомісячно зобов'язувався здійснювати погашення частини кредиту в сумі не менше 140 доларів США та сплачувати проценти за кредитом не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами. 30 грудня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір НОМЕР 1 про внесення змін до кредитного договору, відповідно до умов якого пункт 2.3 кредитного договору викладено в такій редакції: позичальник здійснює повернення кредиту частинами щомісячно, починаючи з квітня 2009 року в сумі не менше 145 доларів США на відкритий йому позичковий рахунок. 19 квітня 2010 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір НОМЕР 2, згідно з яким викладено в новій редакції п.п. 1.1, 1.3, 2.3, 2.7 кредитного договору. Згідно з п. 4.1 кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та несвоєчасну повну чи часткову оплату процентів позичальник сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2 % за кожен день прострочення, що обчислюється із суми неповернутого платежу та/або несплачених процентів. У зв'язку з цим банк має право на стягнення з відповідача нарахованої згідно п. 4.1 укладеного договору пені за порушення термінів оплати кредитних договорів та процентів. За положеннями п. 4.4 кредитного договору за кожен випадок невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 3.3 (крім п. 3.3.2) договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 5 000 грн. Відповідно до п. 7.5 кредитного договору усі зміни та доповнення до нього, крім випадків, передбачених п. 5.1, 5.2, 5.3 цього договору, набувають чинності тільки за умов укладення в письмовій формі та підписання сторонами додаткових угод, які стають невід'ємною частиною цього договору. Рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 січня 2015 року № 10 «Про призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_3 призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Форум». Відповідно до листа Національного банку Украйни (далі – НБУ) від 30 листопада 2015 року ПАТ «Банк Форум» виключено з довідника учасників СЕП з 25 червня 2014 року. Запис щодо виключення відділення № 3500 Тернопільської дирекції ПАТ «Банк Форум» було внесено до Державного реєстру банків 1 вересня 2014 року. У зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань утворилась заборгованість, яка станом на 20 березня 2015 року складалась із: 29 260,95 доларів США – тіло кредиту; 2 271,80 доларів США – прострочені відсотки; 496,62 доларів США – строкові проценти; 537,55 доларів США – пеня за несвоєчасну сплату процентів. 26 березня 2015 року відповідачам було направлено вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором із зазначенням суми, що підлягає сплаті, та реквізитів рахунків банку, на які повинні бути перераховані кошти. Зазначені вимоги ОСОБА_1 та батько ОСОБА_2 отримали особисто 31 березня 2015 року, що підтверджується відміткою на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний та касаційний суди, виходили з того, що відповідачі порушили права банку, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором, заборгованість по процентах за користування кредитними коштами та пені. При цьому суди зазначили, що із серпня 2014 року рахунки відділення Тернопільської дирекції ПАТ «Банк Форум» були закриті у зв’язку із закриттям відділення банку, інші фінансові установи відмовлялися приймати платежі. Однак, 26 березня 2015 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» відповідачам надіслано письмову вимогу про дострокове виконання зобов’язань, де зазначено номер рахунку, на який слід сплачувати заборгованість, відповідачі отримали дану вимогу лише 31 березня 2015 року, у зв'язку із чим проценти, пеня чи штраф із серпня 2014 року по 31 березня 2015 року відповідачам не повинні нараховуватись, оскільки відбулось прострочення кредитора в розумінні ч. 4 ст. 613 ЦК України. Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: - від 7 вересня 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов про стягнення кредитної заборгованості, виходив з того, що кредитор не вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, оскільки він не відмовився прийняти належне виконання з боку відповідачів у справі, більше того, він не вчиняв дій, які б об’єктивно перешкоджали виконати позичальнику належним чином свої кредитні зобов’язання. Навпаки, позивач у силу вимог статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та п.п.3.2, 3.3 п. 3 розділу V Положення «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку» здійснив заходи щодо відкриття накопичувального рахунку неплатоспроможного банку та повідомив через загальнодоступні засоби масової інформації (мережа Інтернет, офіційні видання друкованих засобів масової інформації), у тому числі відповідачів, про нові реквізити для сплати кредитних коштів. Невнесення змін у кредитний договір у частині реквізитів розрахункових рахунків не може бути перешкодою для належного виконання боржником/поручителем зобов’язань зі сплати кредитної заборгованості, оскільки в даному випадку положеннями спеціального законодавства, що регулює правовідносини з тимчасової адміністрації та ліквідації банків, передбачено, що існує єдиний накопичувальний рахунок, на котрий мають надходити кошти, у тому числі і від боржників для належного виконання ними своїх зобов’язань; - 21 грудня 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виходив з того, що відмова кредитора від запронованого боржником виконання договору можлива лише тоді, якщо кредитор міг прийняти виконання від боржника, однак із суб’єктивних причин відмовився це зробити, натомість не вважається відмовою об’єктивна неможливість прийняти виконання боржника, оскільки в такому випадку буде не відмова від прийняття виконання, а лише неможливість прийняти виконання. Апеляційний суд не врахував, що неповідомлення боржника про нові реквізити банківської установи не звільняє його від виконання обов’язку з погашення кредитної заборгованості та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин статті 613 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк у стані тимчасової адміністрації та ліквідації у своїй діяльності керується Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положенням «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 1581/21893 від 14.09.2012 р. (далі – Положення). Згідно із п.п. 2.17 п. 2 розділу V Положення (в редакції, чинній станом на момент виведення банку з ринку) уповноважена особа Фонду на ліквідацію банка з дня її призначення вживає таких заходів: здійснює відкриття накопичувального рахунку. Відповідно до п.п. 3.2 п. 3 розділу V Положення з метою забезпечення процедури ліквідації уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку ініціює відкриття накопичувального рахунку неплатоспроможного банку у національній валюті та іноземній валюті (за необхідності) в територіальному управлінні НБУ або в Операційному управлінні НБУ. За змістом п.п. 3.3 п. 3 розділу V Положення після відкриття накопичувального рахунку за розпорядженням уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку залишок коштів із кореспондентського рахунку банку перераховується на накопичувальний рахунок і вживаються заходи щодо закриття кореспондентського рахунку такого банку та виключення його з учасників системи електронних платежів (СЕП) у порядку, визначеному нормативно-правовим актом НБУ, що визначає порядок міжбанківського переказу грошей в Україні в національній валюті, а також повертаються кредиторам розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини банку, що враховувалися на відповідному позабалансовому рахунку (якщо такий облік вівся в територіальному управлінні НБУ за договором з таким банком). Змістом п.п 3.4 п. 3 розділу V Положення передбачено, що на накопичувальний рахунок банку зараховуються кошти такого банку і надходження на його користь. З цього рахунку проводяться розрахунки з кредиторами й оплата витрат на здійснення процедури ліквідації. Частинами 1, 2 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено обов'язок Фонду не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розмістити інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, а також здійснити опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Разом з тим за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті). Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу). Однак у справі, яка переглядається, судом не було встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме: чи був відкритий уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку накопичувальний рахунок неплатоспроможного банку у національній валюті та іноземній валюті (за необхідності) в територіальному управлінні НБУ або в Операційному управлінні НБУ; чи була розміщена інформація на офіційній сторінці Інтернет про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку та чи були опублікуванні відомості про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України», а відтак суд дійшов передчасного висновку про те, що відбулося прострочення кредитора, не встановивши факту відмови банком прийняття належного виконання боржником своїх зобов’язань, чи наявності перешкод для належного виконання боржником своїх грошових зобов’язань, що є основним критерієм у застосуванні статті 613 ЦК України. За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог необхідно скасувати та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Форум» задовольнити частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 5 липня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-546цс17 Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк у стані тимчасової адміністрації та ліквідації у своїй діяльності керується Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положенням «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 1581/21893 від 14.09.2012 р. Згідно із п.п. 2.17 п. 2 розділу V Положення (в редакції, чинній станом на момент виведення банку з ринку) уповноважена особа Фонду на ліквідацію банка з дня її призначення вживає таких заходів: здійснює відкриття накопичувального рахунку. Відповідно до п.п. 3.2 п. 3 розділу V Положення з метою забезпечення процедури ліквідації уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку ініціює відкриття накопичувального рахунку неплатоспроможного банку у національній валюті та іноземній валюті (за необхідності) в територіальному управлінні НБУ або в Операційному управлінні НБУ. За змістом п.п. 3.3 п. 3 розділу V Положення після відкриття накопичувального рахунку за розпорядженням уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку залишок коштів із кореспондентського рахунку банку перераховується на накопичувальний рахунок і вживаються заходи щодо закриття кореспондентського рахунку такого банку та виключення його з учасників системи електронних платежів (СЕП) у порядку, визначеному нормативно-правовим актом НБУ, що визначає порядок міжбанківського переказу грошей в Україні в національній валюті, а також повертаються кредиторам розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини банку, що враховувалися на відповідному позабалансовому рахунку (якщо такий облік вівся в територіальному управлінні НБУ за договором з таким банком). Змістом п.п 3.4 п. 3 розділу V Положення передбачено, що на накопичувальний рахунок банку зараховуються кошти такого банку і надходження на його користь. З цього рахунку проводяться розрахунки з кредиторами й оплата витрат на здійснення процедури ліквідації. Частинами 1, 2 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено обов'язок Фонду не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розмістити інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, а також здійснити опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Разом з тим за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті). Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу). Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 19 квітня 2017 року № 6-546цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/54E64E335013A754C225810D004B8227
  14. Живу у людей, пришлось недавно уехать на несколько месяцев и я конечно оставила там свои вещи. Вчера оказалось, что у них проблемы с приват банком из-за задолженности и несоразмерного процента и к ним пришли изымать имущество. Все это снималось на видео, где женщина говорила, что мультиварка не ее, а девочки которая у нее живет, но не разбираясь где чье, мою мультиварку все равно забрали и дали десять дней на оплату долга. Я теперь не знаю что делать. Теоретически я могу поднять старые платежи, доказывая что купила эту мультиварку я, расплатившись по ней карточкой и прикрепить свои паспортные данные, но я не знаю куда это отсылать. Вернуться в город сейчас и доказывать по месту, что конкретная мультиварка куплена мной, у меня нет возможности. На горячей линии приват банка мне никакого внятного ответа не дают. Куда мне обращаться? Не говоря уже о том, что по факту получается, что это кража моего имущества, потому что моя мультиварка к кредиту вообще никак не относится и дело даже не в мультиварке, а в самом факте того, что пришел какой то дядя и забрал мою вещь пока я в отъезде.
  15. Было решение ВССУ о взыскании задолженности по кредиту, в котором указыно, что доводы кассатора о просрочке кредитора не принимаются во внимание, так как ни в 1-ой, ни апелляционной инстанциях он об этом не заявлял и доказательств не предоставлял. На самом деле письменно было заявлено в апелляции с предоставлением копии платежного документа о возврате платежа от первичного кредитора. Такие документы есть в деле. Для просрочки этого конечно маловато, как мне видится, но все же. Как поступают в таких случаях, когда ВССУ в решении указывает, что доказательств в деле нет, а они были?
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/56063455 Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2190/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Межевич М.В. У Х В А Л А Іменем України 24 лютого 2016 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року позов задоволено. Третя особа в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим в умовах неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 02.10.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №2706/1008/71-605 про надання кредиту для придбання житла. Одночасно з укладенням останнього, був укладений іпотечний договір №2706/1008/71-605-Z-1 (далі - іпотечний договір). В подальшому 28.11.2012 на підставі договорів факторингу ВАТ «Сведбанк» відступило свої права вимоги за укладеними з позичальниками кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в свою чергу 28.11.2012 відступило свої права вимоги за укладеними між ВАТ «Сведбанк» з його позичальниками кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи». Одночасно з укладенням договорів факторингу, 28.11.2012, на підставі договорів про передачу прав за іпотечним договором, ВАТ «Сведбанк», як первісний іпотекодержатель, відступило свої права вимоги за укладеними з позичальниками іпотечними договорами новому іпотекодержателю - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в той самий день відступило свої права вимоги за укладеними між ВАТ «Сведбанк» з його позичальниками іпотечними договорами наступному іпотекодержателю - ТОВ «Кредитні ініціативи». 05.12.2012 на підставі договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012, укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В., державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Русланою Тарасівною було зареєстровано обтяження (іпотеку) за реєстраційним номером в Державному реєстрі іпотек №8015132 на квартиру АДРЕСА_1, яка належить Позивачу на праві приватної власності (далі - оскаржуване рішення). Відомості про державну реєстрацію іпотеки на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором відповідачем внесено до Державного реєстру іпотек, де іпотекодержателем вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», а іпотекодавцем - ОСОБА_2 Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд: - визнати неправомірними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни щодо проведення державної реєстрації обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, за реєстраційним номером в Державному реєстрі іпотек №8015132 від 05 грудня 2012 року; - скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни за реєстраційним номером №8015132 від 05 грудня 2012 року про державну реєстрацію обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2; - вилучити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером №8015132 від 05 грудня 2012 року про державну реєстрацію іпотеки, внесений державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Русланою Тарасівною щодо обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на бланках, на яких виготовлено договір про відступлення права вимоги від 28.11.2015 так і додаток до нього викладені на бланках, серії яких мітяться з обох сторін. При цьому, цифри на бланку на якому викладена перша частина договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2015 є значно більшими ніж цифри на зворотньому боці бланку. У той же час, на інших документах що долучені до них цифри бланків продовжуються в процесі зростання (а.с. 207-209). Суд першої інстанції також зазначив, що нотаріальна дія щодо реєстрації обтяжень згідно договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 мала вичинятися нотаріусом, яким було посвідчено зазначений договір. У відповідача станом на час прийняття оскаржуваного рішення були відсутні повноваженні для вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації обтяження згідно договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 в контексті ч. 6 ст. 15 Закону N 1952-IV. Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до ст. 4 ч. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (у редакції, дійсній станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1952-IV) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування. Частиною 1 ст. 9 Закону № 1952-IV передбачено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону. Таким чином, нотаріуси, як спеціальні суб'єкти, уповноважені приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також про відмову в такій державній реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV від 05.06.2003 правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо). Відповідно до ч. 9 ст. 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Крім того, абз. 3 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Тобто, з урахуванням особливостей даної справи, посвідчуючи договір про передачу прав за іпотечним договором, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., повинна була одночасно внести зміни до відповідного запису у Державному реєстрі іпотек. Разом з цим, зміни до запису у Державному реєстрі іпотек на підставі наведеного договору було внесено не одночасно, а лише 05.12.2012, при цьому іншим нотаріусом - Гречаною Р.Т. Однак, враховуючи, що відповідач не вчиняв жодної з перелічених у статті 34 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 нотаріальних дій з об'єктом нерухомості, зокрема, не посвідчував договір про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012, то відповідач не мав передбачених законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна. З вище викладеного вбачається, що норми абз. 3 ч. 5 ст. З, ч. 9 ст. 15 Закону № 1952-IV мають імперативний характер і підлягають обов'язковому виконанню, а тому колегія суддів відхиляє доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що в чинному законодавстві України відсутні імперативні норми, які б зобов'язували проводити державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень лише тим нотаріусом, яким вчинено нотаріальну дію одночасно з її вчиненням. Варто також врахувати те, що відповідно до п. 17 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек № 410 від 31.03.2004 (далі - Тимчасовий порядок), внесення змін і додаткових відомостей до запису здійснюється реєстратором на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи. Тобто, новий іпотекодержатель - ТОВ «Кредитні ініціативи» з урахуванням вимоги Закону № 1952-IV про одночасність посвідчення договору та реєстрації обтяження, повинен був відразу після засвідчення договору про передачу прав за іпотечним договором звернутися до Мироник О.В. з відповідним повідомленням про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою, однак цього не зробив. Пункт 55 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV містить таку підставу для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень як «заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію». При цьому, ч. 2 ст. 24 Закону № 1952-IV передбачає, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Тобто наведена частина статті передбачає обов'язок відповідача приймати рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за наявності на це підстав, зокрема передбачених наведеною вище ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV. Нотаріус, при здійсненні ним функцій державного реєстратора прав, позбавлений можливості на власний розсуд обирати інший спосіб поведінки, при наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень, передбачених статтею 24 Закону № 1952-IV. Проведення нотаріусом, як державним реєстратором, державної реєстрації прав та їх обтяжень, за наявності передбачених Законом № 1952-IV підстав для відмови у її проведенні є протиправною. Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 02 лютого 2016 року по справі №821/2070/15-а. Апеляційний суд відхиляє твердження третьої особи в апеляційній скарзі про те, що постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек» № 410 від 31.03.2004 втратила чинність 05.09.2012, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Варто зауважити, що вказана постанова втратила чинність лише 01.01.2013 у зв'язку з набранням законної сили постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2012 року № 824. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність у п. 21 Тимчасового порядку такої підстави для відмови як подання заяви не тому нотаріусу, який вчинив нотаріальну дію не може свідчити про відсутність у відповідача підстав для відмови у державній реєстрації, оскільки положення вказаного порядку застосовуються виключно у тій частині, яка не суперечить, зокрема, Закону № 1952-IV, який має вищу юридичну силу. Апеляційний суд відхиляє доводи представника апелянта про те, що суд першої інстанції в оскаржуваній постанові послався на договір про відступлення права вимоги від 28.11.2012, який, як наголошує представник третьої особи, TOB «Кредитні ініціативи» ніколи ні з ким не укладало. Так, дійсно, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної постанови послався на договір відступлення права вимоги від 28.11.2012, який відсутній в матеріалах справи, допустивши при цьому орфографічну помилку в назві самого договору: замість договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 судом помилково зазначено договір відступлення права вимоги від 28.11.2012. Однак, допущена судом першої інстанції помилка в назві договору жодним чином не впливає на повноту досліджених ним доказів, які містяться в матеріалах справи, та їх правову оцінку. Не заслуговують на увагу також і посилання в апеляційній скарзі на дійсність договорів факторингу, що встановлена, зокрема рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20.05.2014 по справі 757/20544/13-ц та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 31.07.2014 по справі № 6-24736св14, оскільки ці договори не мають значення для вирішення даної справи, так як не слугували підставою для проведення відповідачем спірної державної реєстрації. Підсумовуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що відповідач на підставі абз. 3 ч. 5 ст. 3, п. 55 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV мав відмовити ТОВ «Кредитні ініціативи» у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв'язку з тим, що останній звернувся не до нотаріуса, який вчинив дію з посвідчення договору про відступлення прав за іпотечним договором. З огляду на це, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення відповідача щодо проведення державної реєстрації обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1. При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями третьої особи в апеляційній скарзі про те, що неналежне чи невчасне повідомлення боржника про зміну кредитора впливає лише на обов'язок першого продовжувати виконувати зобов'язання старому кредитору та не впливає на відносини, що стосуються дій суб'єктів владних повноважень щодо внесення змін до запису про державну реєстрацію іпотеки, яка у свою чергу здійснюється без необхідності подання відповідного підтвердження повідомлення боржника про заміну кредитора. Крім того, обґрунтованим є постанова суду першої інстанції і в частині відмови у задоволенні позову, оскільки з підстав, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вимоги про вилучення відповідного запису з Державного реєстру іпотек є такими, що заявлені позивачем передчасно. Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Керуючись ст.ст. 41, 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року - без змін. Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції. Головуючий суддя М.В. Межевич Суддя Г.В. Земляна Суддя Є.О. Сорочко Головуючий суддя Межевич М.В. Судді Земляна Г.В. Сорочко Є.О.
  17. Приветствую! Может не в том разделе размещаю тему, но прошу понять меня, так как приведенная ниже ситуация немного отличается от всего, что есть на форуме. Ещё в 2007 году судебным приказом с меня была взыскана задолженность в пользу КС "Аккорд" по договору кредита. В 2012 году "Аккорд" неожиданно снова подают на меня в суд о взыскании задолженности по тому же договору. После предоставления мной в суде данных о наличии предыдущего приказа судья, естественно, закрыл производство, объяснив истцу, что не допускается повторное обращение в суд по одному и тому же спору. Через 4 месяца КС "Аккорд" снова подаёт иск о возобновлении срока исковой давности, так как, якобы в связи с тем, что при проведении органами обысков в их офисе приказ изъяли, потом не вернули. Судья своим решением отказывает истцу в возобновлении сроков исковой давности. Казалось бы всё? Но в июне 2016 года я получаю заказное письмо, где "Аккорд" уведомляет меня о своем решении списать сумму моего долга. И согласно п.п.164.2.17 ст. 164 Налогового кодекса Украины сумма дохода плательщика налога включается в общий налогооблагаемый доход плательщика налога. Физическое лицо самостоятельно оплачивает налог с такого дохода и декларирует его. И "Аккорд" включает якобы аннулированный долг в Налоговый расчет сумм дохода, насчитанный в пользу плательщиков налога за 1-й квартал 2016 года. Далее меня уведомляют о необходимости самостоятельно оплатить данный налог и задекларировать его. Ситуация о том, что "Аккорд" предоставляет в налоговую заведомо не правдивые данные, думаю понятна всем. Но может кто сталкивался и поможет советом, как првильно поступить мне: может явиться в налоговую с полученным уведомлением "Аккорда" и решениями суда и объяснить ситуацию? Или ждать уведомления от налоговой? (но в таком случае боюсь того, что отменить уже что либо смогу только через админ.суд, а не хочется лишней возни в судах).
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 квітня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання неправомірними дій щодо нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів за кредитно-заставним договором за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2015 року, встановила : У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом і, уточнивши позовні вимоги, просила визнати дії публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») щодо нарахування відсотків, штрафних санкцій та інших платежів за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року НОМЕР_1 починаючи з 24 листопада 2009 року, неправомірними. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що за умовами кредитно-заставного договору від 30 травня 2008 року НОМЕР_1, укладеного з ПАТ КБ «ПриватБанк», вона отримала кредит в розмірі 11 тис. 105 доларів США 42 центи для придбання автомобіля марки BMW, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. У 2009 році через різке погіршення матеріального стану та неспроможності виконувати зобов’язання за вказаним договором виникла заборгованість, з метою погашення якої на вимогу банку у порядку, визначеному пунктом 12.2 кредитно-заставного договору, вона добровільно за актом приймання-передачі від 10 листопада 2009 року передала банку придбаний автомобіль для подальшої реалізації та направлення виручених коштів на погашення заборгованості за кредитним договором. Проте відповідач жодних дій для реалізації вказаного автомобіля не провів, крім того втратив технічний паспорт, унаслідок чого майно до теперішнього часу не реалізоване, що свідчить про прострочення кредитора та неправомірне нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів за кредитно-заставним договором. Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 2 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 13 лютого 2015 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування з 24 листопада 2009 року ОСОБА_1 процентів за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року НОМЕР_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у відкритті касаційного провадження за його скаргою на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 2 грудня 2014 року та на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 13 лютого 2015 року. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» просить ухвалу суду касаційної інстанції скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статті 613 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ПАТ КБ «ПриватБанк» наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року (справа № 6-11022св13) та від 15 липня 2015 року (справа № 6-12343св15). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. Відповідно до змісту статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 30 травня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір НОМЕР_1, за умовами якого позивачка отримала кредит на придбання автомобіля в розмірі 11 тис. 105 доларів США 42 центи, який було використано за призначенням: придбано автомобіль марки BMW, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, та передано його в заставу банкові. Пунктом 12.2 цього договору передбачено, що банк, не застосовуючи судових процедур, має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави для задоволення забезпечених вимог з-поміж таких: а) передача предмета застави у власність банку для задоволення і погашення забезпечених вимог; б) продаж предмета застави банком третій особі відповідно до вимог законодавства України; в) звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса (у випадку нотаріального посвідчення договору); г) будь-яка інша процедура, дозволена законодавством України. Про обрану процедуру звернення стягнення на предмет застави банк письмово повідомляє позичальника. З метою врегулювання питання щодо погашення наявної заборгованості на вимогу банку позивачка 10 листопада 2009 року за актом приймання-передачі, добровільно передала банку придбаний за кредитні кошти автомобіль марки BMW, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, для його реалізації за ринковою ціною та направлення виручених коштів на погашення заборгованості. Згідно із цим актом автомобіль перебуває у технічно справному стані, його передано представникам банку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з оригіналом технічного паспорту та комплектом ключів. До теперішнього часу банк не реалізував переданий позивачем, крім того документи на автомобіль втрачено. Листом від 11 серпня 2010 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про наявну станом на 9 серпня 2010 року заборгованість за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року НОМЕР_1 в розмірі 12 тис. 556 доларів США 46 центів. Разом з тим згідно з листом ПАТ КБ «ПриватБанк» від 5 серпня 2014 року заборгованість за вказаним договором становить 755 тис. 636 доларів США 82 центів. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що через прострочення кредитора боржник відповідно до вимог частини четвертої статті 613 ЦК України звільняється від нарахування та сплати процентів за користування кредитом. При цьому судом зазначено, що факт передачі позивачем автомобіля для реалізації банку не припиняє існування між ними договірних зобов’язань і не звільняє боржника від обов’язку погашати тіло кредиту та в разі прострочення – сплачувати штрафні санкції. Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року (справа № 6-12343св15) суд касаційної інстанції виходив з того, що умовами кредитного договору визначено порядок виконання зобов’язань боржником, який не передбачає такого способу виконання, як передача кредитору автомобіля, що не вказує на прострочення кредитора (стаття 613 ЦК України). Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах частини першої статті 613 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Разом з тим за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті). Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ). Таким чином, ураховуючи суть взаємопов’язаних кредитних і заставних зобов’язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами пункту 12.2 укладеного між сторонами кредитно-заставного договору, породжує для кредитора обов’язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора. Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання неправомірними дій ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування з 24 листопада 2009 року процентів за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року НОМЕР_1, оскільки ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинити боржникові аналогічної дії, спрямовані на задоволення вимог заставодержателя, має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов’язання, та призводить до прострочення кредитора. При цьому суди правильно зазначили, що зобов’язання зпогашення тіла кредиту в такому разі не припиняються. Отже, у справі, яка переглядається, положення статті 613 ЦК України судами застосовано правильно, судові рішення у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити. Натомість надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року (справа № 6-11022св13), на яку ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на підтвердження своєї заяви, не може бути підставою для перегляду судового рішення, оскільки її постановлено у справі за наявності інших фактичних обставин, з іншим суб'єктним складом та предметом позову, ніж у справі, судове рішення в якій просить переглянути заявник. Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2015 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді : В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Правовий висновок у справі №6-2387цс15 За змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті). Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ). http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/EA67363C1995AE6BC2257F9C002F37F2
  19. Суть дела: Кредит валютный (дол. США). Заемщик и ипотекодатель в одном лице. В начале 2009 года банк направляет должнику письмо - требование о досрочном возврате (30 дней) всей суммы кредита (+штрафные санкции). Через пол года, банк обращается в суд с иском о взыскании всей суммы задолженности и обращении взыскания на предмет ипотеки. Дополнительно просит, одновременно выселить всех проживающих в квартире. Суд открывает производство по делу... В начале 2010 года (дело ещё слушается в суде), банк обращает взыскание на предмет ипотеки путем исполнительной надписи нотариуса. В том же году ИНН направляют в ГИС где открывается исполнительное производство. В начале 2011 г. банк уступает право требования по кредиту ТОВ "Рога и копыта" (ТОВ "Рик"). Определением суда заменяется истец на ТОВ "РиК". После замены истца, новый истец (ТОВ "РиК") заявляет в суде отказ от исковых требований в части обращения взыскания на предмет ипотеки. Отказ принимается судом, производство по делу в части обращения взыскания на ипотеку закрывается, о чем постановляется определение (2011 г.) ,которое не обжалуется. Решением суда (2011г.) в исковых требованиях отказано (причина - есть исполнительная надпись). Апеляция косит решение и взыскивает сумму долга (обращая в решении внимание на отказ истца от взыскания на ипотеку). В это время, по исполнительной надписи торги не состоялись. Исп производство закрывается (2011 год), в дальнейшем никто повторно надпись нотаря не предъявляет к исполнению. В начале 2012 г. открывается исполнит. производство по взыканию задолженности. В начале 2014 г. действия госисполнителя по попытке продажи ипотеки обжалованы и признаны судом неправомерными (ухвала). В конце 2014 г. ТОВ "Рога и Копыта" обращается в суд с иском об обращении взыскания на предмет ипотеки (разница в сумме иска), добавляя в расчет задолженности начисленные проценты. Производство по делу открыто... Уважаемые специалисты, вопрос: Применяется в этом случае требование ч. 3 ст. 206 ЦПК Украины "У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. "? После решения суда было несколько платежей. Последний в январе 2012 г.
  20. Справа № 0308/13939/2012 провадження № 22-ц/0390/1801/2012 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І.Б. Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2012 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Стрільчука В. А., суддів - Здрилюк О.І., Веремчук Л.М., при секретарі - Масляній С.В., з участю представника позивача Горнік Т.А., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства (далі -ПАТ) «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року, в с т а н о в и л а : У травні 2012 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 серпня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі -ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким банк надав відповідачу на споживчі цілі грошові кошти в сумі 11200 доларів США зі сплатою 11,20 % річних за весь час фактичного користування кредитом до 11 серпня 2023 року. 30 серпня 2010 року між позивачем та ТОВ «Укрпромбанк» було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, відповідно до якого він набув права вимоги за вказаним кредитним договором. Згідно з кредитним договором ОСОБА_3 зобов'язався погашати заборгованість щомісячно частками у розмірі не менш як 62 долари США шляхом внесення на позичковий рахунок позичальника та/або шляхом внесення готівки в касу банку по 20 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту. Додатковим договором між сторонами від 12 жовтня 2009 року розмір щомісячної сплати було збільшено до 66,66 доларів США, починаючи з 01 вересня 2010 року. Позичальником умови кредитного договору належним чином не виконувалися, внаслідок чого станом на 02 квітня 2012 року за ним утворилася заборгованість в розмірі 102526,67 грн. Тому просив стягнути з відповідача вказані кошти і понесені судові витрати. Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1299-017/ФКВ-08 від 15 серпня 2008 року в розмірі 102526 грн. 67 коп. та 1025 грн. 27 коп. судового збору. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права. Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів. На підставі досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що 15 серпня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1299-017/ФКВ-08, за яким банк надав відповідачу кредит в сумі 11200 доларів США на споживчі цілі до 11 серпня 2023 року зі сплатою 11,20 % річних за весь час фактичного користування кредитом (а. с. 6-12). Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до виникнення у нього заборгованості перед банком, яка згідно з довідкою позивача станом на 02 квітня 2012 року склала 102526,67 грн., з яких: 83005,22 грн. - сума неповерненого кредиту, 15433,98 грн. -несплачені відсотки та 4087,46 грн. -комісія (а. с. 19). Статтями 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору. Враховуючи наведені обставини і положення законодавства, суд задовольнив позов. Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). З матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк»(а. с. 23-28). Пунктом 4.8 цього договору встановлено порядок повідомлення боржників про передачу «Укрпромбанком» «Дельта Банку» прав вимоги. Зокрема, п.п. 4.8.1, 4.8.2 договору передбачено, що «Дельта Банк»та «Укрпромбанк» зобов'язані письмово повідомити боржників про передачу відповідних прав вимоги шляхом направлення їм спільного повідомлення за формою, узгодженою «Дельта Банком» та Укрпромбанком в усіх істотних аспектах впродовж 5 (п'яти) робочих днів з дати укладення цього договору. Повідомлення направляються рекомендованими листами з повідомленням про вручення або цінними листами з описом вкладення (а. с. 26). ПАТ «Дельта Банк» не надав суду першої інстанції будь-яких доказів повідомлення відповідача про заміну кредитора, а апеляційному суду на підтвердження виконання вказаних вимог ним наданий список згрупованих поштових відправлень -рекомендованих листів з рекомендованим повідомленням, переданих у поштову установу 09 липня 2010 року, який у переліку містить відправлення ОСОБА_3, та копія спільного листа банків відповідного змісту без номера і дати відправлення, адресованого відповідачу. Однак дані документи не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке. Відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку; рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "M", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення. Згідно з п. 91 цих Правил підлягають доставці додому: рекомендовані поштові картки, листи, секограми, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів. Виходячи з вищезазначеного, боржник вважається належним чином повідомленим про заміну кредитора у зобов'язанні в тому разі, коли банком не лише направлено на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку. Позивач не надав суду доказів про вручення адресату згаданого листа, а відповідач заперечує факт його отримання. Згідно з ч. 2 ст. 516 та ч. 2 ст. 517 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтями 628, 629 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Спосіб і порядок погашення кредиту був встановлений пунктами 2.7, 2.10, 2.17 кредитного договору і надавав можливість позичальнику сплачувати відповідні кошти шляхом безготівкового перерахування або шляхом внесення готівки у касу «Укрпромбанку» за визначеними у договорі реквізитами (номер рахунку, код ЄДРПОУ, код банку в системі електронних платежів тощо). Заміна кредитора у зобов'язанні потягнула за собою фактичну зміну вказаних пунктів (умов) кредитного договору в частині реквізитів для повернення коштів. Згідно з п. 6.1 кредитного договору у випадку зміни порядку кредитування банк має право переглянути умови кредитування, встановлені цим договором, про що повідомляє позичальника в письмовій формі за тридцять календарних днів до введення зазначених змін. Пунктами 7.7, 7.11 кредитного договору встановлено, що всі зміни та доповнення до цього договору вносяться в письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових договорів або шляхом надіслання банком позичальнику повідомлення у випадку, передбаченому п. 6.1. Всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі за підписом уповноваженого представника банку/ підписом позичальника, тобто сторони, що відправила повідомлення, засвідченої печаткою (для повідомлень банку) та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручені особисто за адресами, зазначеними в цьому договорі. На порушення вказаних умов кредитного договору позивач не лише не уклав з відповідачем додаткових договорів, а й не повідомив його в установлений договором спосіб про зміну умов (пунктів) договору стосовно реквізитів для сплати коштів. Вже після постановлення оскаржуваного рішення в даній справі на письмове звернення ОСОБА_3 банк надіслав йому лист від 21 жовтня 2012 року вих. № 05-1007374, в якому повідомив про заміну кредитора і вказав нові реквізити для погашення заборгованості за кредитним договором. Та й цей лист не відповідає вимогам п. 7.11 Кредитного договору, оскільки він не засвідчений печаткою банку. Таким чином, не дотримання ПАТ «Дельта Банк»умов кредитного договору створило перешкоди ОСОБА_3 у виконанні взятих ним зобов'язань за цим договором. Правовою підставою позовних вимог про дострокове повернення відповідачем всієї суми заборгованості за кредитом банк зазначив прострочення боржника (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Однак з огляду на викладене вище в даному випадку мало місце прострочення кредитора, а не боржника. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора. Отже на час розгляду справи правові підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, позивач всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу (далі -ЦПК) України не надав суду належних і допустимих доказів щодо розміру заборгованості відповідача за кредитним договором. Апеляційним судом в порядку ч. 4 ст. 10 цього Кодексу було запропоновано ПАТ «Дельта Банк» надати такі докази -детальний розрахунок заборгованості позичальника із вказівками про те, коли (в які дні місяці та роки) він погашав свою заборгованість, яка частина сплачених сум йшла на погашення тіла кредиту, а яка -на погашення відсотків і комісій, якими первинними платіжними документами підтверджується кожна сплата. Дана пропозиція залишилася без задоволення. В судовому засіданні представник позивача Горнік Т.А. пояснила, що вона не може подати не лише первинні платіжні документи, а й детальний розрахунок заборгованості в період з часу отримання відповідачем кредиту 15 серпня 2008 року до моменту передачі активів та кредитних зобов'язань від «Укрпромбанку» на баланс «Дельта Банку», тобто до 01 липня 2010 року. З наданого банком апеляційному суду розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на 01 липня 2010 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитом становила 10391,87 доларів США, за відсотками -189,02 доларів США, за комісією -344,96 грн. (без вказівки про те, яка частина цієї заборгованості є простроченою). Проте вказані суми не відповідають фактичному розміру невиконаного грошового зобов'язання за кредитним договором станом на 01 червня 2010 року, а значеному в додатку № 2 до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань «Укрпромбанку» на користь «Дельта Банку»- 10939,70 доларів США (а. с. 29). В судовому засіданні представник позивача висловила припущення, що зазначені розбіжності можуть пояснюватися тим, що у червні 2010 року відповідач погасив частину заборгованості, однак при цьому не надала жодних доказів на підтвердження такого припущення. Виходячи з викладеного, позов не може бути задоволений у зв'язку з безпідставністю позовних вимог та їх недоведеністю. Оскільки порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність його висновків обставинам справи призвели до неправильного її вирішення, оскаржуване рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові у відповідності з вимогами ст. 309 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України. Дане рішення апеляційного суду не перешкоджає ПАТ «Дельта Банк» після усунення порушень законодавства та виконання умов кредитного договору повторно пред'явити вимоги до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Як вбачається з наданої ОСОБА_3 квитанції, за подання апеляційної скарги ним сплачено судовий збір в сумі 513 грн. (а. с. 104). Тому ці кошти підлягають стягнення з позивача ПАТ «Дельта Банк»на користь апелянта. Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення. В позові публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»на користь ОСОБА_3 513 (п'ятсот тринадцять) грн. витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/27386518
  21. Державний герб України Справа № 755/20685/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" грудня 2013 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: Головуючого судді: БАРТАЩУК Л.П. при секретарі: Ізвольській С.С. за участю: представника позивача Кузик Т.С. представника відповідача Кравець Р.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором, - ВСТАНОВИВ: Позивач - ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся з позовом до відповідача - ОСОБА_3 і просить звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить відповідачці на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23 липня 2008 року в реєстрі № 7802 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23.07.2008 № 2615/0708/71-064, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, яка станом на 23.06.2013р. складає 1 422 332,37 грн., а саме: за кредитом 736 506,99 грн.; по відсотках - 304 430,75 грн.; - пеня - 381 394,63 грн., - шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна. Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. ТОВ «Кредитні ініціативи» належить право вимоги до боржника (відповідача ОСОБА_3) на підставі Договору факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ТОВ «ФК «Вектор Плюс», до якого, в свою чергу, таке право вимоги перейшло за Договором факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ПАТ «Сведбанк» (який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк»). Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора у зобов'язанні на TOB «Кредитні ініціативи», яке набуло статусу нового кредитора за Кредитним договором від 23.07.2008 № 2615/0708/71-064, де ОСОБА_3 є позичальником. 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №2615/0708/71-064. Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 93 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, які по передбачені Кредитним договором. Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 93 000,00 дол. США. В свою чергу, відповідач неналежно виконувала взяті на себе зобов'язання, чим порушила істотні умови Кредитного договору, в результаті чого станом на 23.06.2013 р. утворилася прострочена заборгованість в сумі 177 947,25 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 1 422 332,37 грн. Вказана заборгованість складається з: заборгованості за кредитом - 92 144,00 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 736 506,99 грн., по відсотках - 38 087,17дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 304 430,75 грн. Крім того, на підставі ст. ст. 549, 550 Цивільного кодексу України та умов Кредитного договору, відповідачу, як позичальнику, була нарахована пеня в розмірі 47 716,08 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 381 394,63грн. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір № 2615/0708/71-064-Z-64, відповідно до якого ОСОБА_3 передала Банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Сторони оцінили вищезазначений предмет іпотеки в 596 236,00 грн. Відповідно до умов Іпотечного договору, Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання Боржником основного зобов'язання; у випадку невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем умов Іпотечного договору; - у інших випадках, передбачених законодавством. У разі порушення Боржником основного Кредитного договору та/або порушення Іпотекодавцем умов Іпотечного договору, Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю та/або Боржнику письмову вимогу про усунення порушення Основного зобов'язання за Кредитним договором та/або зобов'язань, передбачених Іпотечним договором, у 30-денний строк, та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов Іпотечного договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотеко держателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, шляхом позасудового врегулювання, яким вважатиметься застереження, що міститься у п.п. 12.3, 12.3.1 та 12.3.2 Іпотечного договору або на підставі окремого договору, який може бути укладений між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем з урахуванням вимог чинного законодавства України. На виконання умов договору, позивачем були направлені письмові вимоги про необхідність погашення заборгованості за Кредитним договором та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки вказані вимоги були залишені відповідачем без задоволення, позивач, як новий кредитор, звернувся до суду з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. Відповідач ОСОБА_3 позов ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки не визнала з підстав недоведеності позивачем зазначеного у позовній заяві розміру заборгованості, що унеможливлює при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна; передчасності позову з підстав порушення позивачем строків на повернення кредиту, передбачених ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ненадання їй документів на підтвердження переходу прав кредитора у зобов'язанні, як цього вимагає ст. 517 ЦК України; порушення позивачем її прав на належне виконання умов Кредитного договору через відсутність у позивача генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій і його неможливість приймати платежі в іноземній валюті, як це передбачено умовами Кредитного договору, і звернулася з зустрічним позовом про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором. Зустрічний позов обґрунтований тим, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не вчинило жодної дії, спрямованої на те, щоб ОСОБА_3 виконала умови кредитного договору (не надало їй доказів на підтвердження переходу прав кредитора у зобов'язанні, не відкрило рахунок для можливості погашення кредиту у валюті, не надала розрахунок заборгованості). Оскільки ст. 613 ЦК України передбачає відстрочення виконання зобов'язання на час прострочення кредитора, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 просить визнати кредитора - ТОВ Кредитні ініціативи» таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за Кредитним договором. Представники сторін у судовому засіданні підтримали первісний та зустрічний позови і надані письмові заперечення. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне. 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №2615/0708/71-064, з подальшим внесенням до нього змін та доповнень. Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 93 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, які по передбачені Кредитним договором. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір № 2615/0708/71-064-Z-64, відповідно до якого ОСОБА_3 передала Банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Сторони оцінили вищезазначений предмет іпотеки в 596 236,00 грн. Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 93 000,00 дол. США. В свою чергу, відповідач ОСОБА_3, згідно наданих нею квитанцій, до листопада 2012 року належним чином виконувала свої обов'язки за Кредитним договором. Погашаючи тіло кредиту та сплачуючи проценти за користування кредитними коштами. Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, здійснені відповідачем платежі за Кредитним договором, які підтверджені квитанціями, не відображені в наданому суду розрахунку заборгованості. Згідно письмового повідомлення ПАТ «Сведбанк» від 14.12.2012р. за вих. № 0014011 про відступлення права грошової вимоги до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», направленого ОСОБА_3, станом на 28.11.2012р. розмір заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором становив: по основній сумі кредиту - 2 271, 75 дол. США; заборгованість за процентами 187, 12 дол. США і нарахована пеня в сумі 790, 27 дол. США. Отже, на момент передачі права вимоги за Договором факторингу від 28.11.2012р., від ПАТ «Сведбанк» (змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк») до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», заборгованість ОСОБА_3 за Кредитним договором становила 2 458, 87 дол. США і нарахована пеня становила 790, 27 дол. США. Доказів переходу прав вимоги до ОСОБА_3 про стягнення іншого розміру заборгованості від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» суду не надано. Акт прийому-передачі Реєстру заборгованостей боржників за Договором факторингу від 28.11.2012р., наданий представником позивача, також не містить іншого розміру заборгованості ОСОБА_3, тому суд не може прийняти, як належний доказ заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором станом на 28.11.2012р. в сумі 160 993, 08 дол. США, наданий витяг Реєстру заборгованостей боржників до Договору факторингу від 28.11.2012р.,у кладеного між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи». Отже, розмір заборгованості ОСОБА_3 в сумі 177 947,25 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 1 422 332,37 грн., є недоведеним. Пунктом 41 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ передбачено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Необґрунтований та невірний розрахунок заборгованості відповідача за Кредитним договором не може бути доказом того, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки вартістю в 596 236, 00 грн. є спів мірним з наявною заборгованістю відповідача внаслідок порушення нею умов Кредитного договору. Суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо відсутності у позивача права вимоги до ОСОБА_3, оскільки з матеріалів справи убачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» належить право вимоги до боржника (відповідача ОСОБА_3) на підставі Договору факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ТОВ «ФК «Вектор Плюс», до якого, в свою чергу, таке право вимоги перейшло за Договором факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ПАТ «Сведбанк» (який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк»), а наданими суду довідками від 02.10.2013р. за №448, 477 підтверджується факт розрахунків первинних кредиторів з факторами, що відповідає умовам договорів факторингу про момент переходу права вимоги за вказаними договорами. Натомість, оцінюючи доводи представника відповідача, суд вважає обгрунтованими їх в тій частині, що ОСОБА_3 не було надано належних документів, які б підтвердили перехід права вимоги до нових кредиторів, оскільки докази на підтвердження іншого в матеріалах справи відсутні. Заслуговують на увагу суду і доводи представника відповідача про неможливість належного виконання ОСОБА_3 умов Кредитного договору перед новим кредитором (ТОВ «Кредитні ініціативи») у запропонований ним строк, оскільки представник позивача визнав відсутність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій у TOB «Кредитні ініціативи» і неможливість відкриття відповідачці рахунку для внесення нею грошових коштів в іноземній валюті, як це передбачено умовами Кредитного договору. Даний факт підтверджується і листом Національного банку України на запит ОСОБА_3 від 10 січня 2013р. Як підтверджується наданими відповідачем суду листами, заявами та скаргами, ОСОБА_3 неодноразово зверталася до нових кредиторів з пропозицію погасити наявну заборгованість шляхом перерахування нею грошових коштів у валюті договору - доларах США, проте, об'єктивно не мала і на даний час не має можливості це зробити. Суд критично оцінює доводи представника позивача про можливість здійснення відповідачем з ним розрахунків у національній валюті, оскільки умови договору не передбачають обов'язку позичальника нести витрати на конвертацію валюти, а зобов'язання мають виконуватися відповідно до умов договору. Згідно ч.1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Наданими суду доказами підтверджується факт прострочення кредитора, оскільки рахунок, відкритий позичальнику ВАТ «Сведбанк» для здійснення розрахунків, згідно п. 3.2.1 Кредитного договору, - був закритий, а новим кредитором - ТОВ «Кредитні ініціативи» такий рахунок для здійснення відповідачкою платежів в іноземній валюті не було відкрито. Проте, зустрічний позов про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором задоволенню не підлягає через те, що такий спосіб захисту цивільного права і інтересу не передбачений ст. 16 ЦК України, а встановлення судом обставин прострочення прийняття виконання зобов'язання кредитором є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, який боржник не зміг виконати. Враховуючи наведені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 16, 517, 526, 613, 625 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 57-61, 208-209, 212-215, 218, 222, 223, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором - відмовити. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів після його проголошення в судовому засіданні, а учасниками судового розгляду, які не брали участь у справі протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. СУДДЯ: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35903877
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/51550061 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 вересня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договорами позики, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_6 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 8 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 26 лютого 2015 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що 16 липня 2011 року та 17 липня 2011 року вона надала ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а 1 серпня 2011 року та 14 серпня 2011 року - ОСОБА_4 у позику грошові кошти, про що позичальники видали відповідні розписки. Посилаючись на те, що відповідачі не повернули борг, просила задовольнити позов. Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 8 грудня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики від 16 липня 2011 року в розмірі 139 061 грн 24 коп., із яких: основний борг - 3 700 доларів США, що еквівалентно 46 657 грн, заборгованість по процентах зі сплатою 3 % щомісячно - 3 552 доларів США, що еквівалентно 44 790 грн 92 коп., основний борг - 3 496 доларів США, що еквівалентно 44 086 грн 56 коп., заборгованість по процентах зі сплатою 3 % річних - 279,68 доларів США, що еквівалентно 3 526 грн 76 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики від 17 липня 2011 року в розмірі 206 322 грн 24 коп., із яких: основний борг - 4 000 євро, що еквівалентно 69 600 грн, заборгованість по процентах зі сплатою 3 % щомісячно - 3 840 євро, що еквівалентно 66 816 грн, основний борг - 3 720 євро, що еквівалентно 64 728 грн, заборгованість по процентах зі сплатою 3 % річних - 297,6 євро, що еквівалентно 5 178 грн 24 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договорами позики від 1 серпня 2011 року та від 14 серпня 2011 року в розмірі 238 360 грн 89 коп., із яких: основний борг - 2 700 доларів США, що еквівалентно 34 047 грн, заборгованість по процентах зі сплатою 1 % щомісячно - 864 доларів США, що еквівалентно 10 895 грн 40 коп.; основний борг - 924 доларів США, що еквівалентно 11 651 грн 64 коп., заборгованість по процентах зі сплатою 3 % річних - 73,92 доларів США, що еквівалентно 932 грн 13 коп.; основний борг - 6 000 євро, що еквівалентно 104 400 грн, заборгованість по процентах зі сплатою 1 % щомісяця - 1 920 євро, що еквівалентно 33 408 грн; основний борг - 2 260 євро, що еквівалентно 39 324 грн, заборгованість по процентах зі сплатою 3% річних - 212,8 євро, що еквівалентно 3 702 грн 72 коп. Вирішено питання про розподіл судового збору. Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 26 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення заборгованості за процентами: за договором позики від 16 липня 2011 року в розмірі 3 700 доларів США, що еквівалентно 46 657 грн, зменшено розмір процентів за користування коштами, які підлягають стягненню з ОСОБА_4, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 із 3 552 доларів США, що еквівалентно 44 770 грн, до 621,29 доларів США, що еквівалентно 1 769 грн 8 коп.; за договором позики від 16 липня 2011 року у розмірі 3 496 доларів США, що еквівалентно 44 086 грн 56 коп., зменшено розмір процентів за неналежне виконання договору позики, які підлягають стягненню з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 279,68 доларів США, що еквівалентно 3 526 грн 76 коп., до 78,66 доларів США, що еквівалентно 991 грн 90 коп.; загальний розмір боргу за договором позики від 16 липня 2011 року зменшено з 139 061 грн 24 коп. до 93 504 грн 54 коп.; за договором позики від 17 липня 2011 року у розмірі 4 000 євро, що еквівалентно 69 600 грн, зменшено розмір процентів за користування коштами, що підлягають стягненню з ОСОБА_4, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 із 3 840 євро, що еквівалентно 66 816 грн, до 715 євро, що еквівалентно 12 441 грн; за договором позики від 17 липня 2011 року у розмірі 3 720 євро, що еквівалентно 64 728 грн, зменшено розмір процентів за невиконання зобов'язання з 297,6 євро, що еквівалентно 5 178 грн 24 коп., до 83,7 євро, що еквівалентно 1 456 грн 38 коп.; загальний розмір боргу за договором позики від 17 липня 2011 року зменшено з 206 322 грн 24 коп. до 148 225 грн 38 коп.; за договором позики від 1 серпня 2011 року у розмірі 924 долари США, що еквівалентно 10 895 грн, зменшено розмір процентів за неналежне виконання зобов'язань, які підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 із 73,92 доларів США, що еквівалентно 932 грн 13 коп., до 61,215 доларів США, що еквівалентно 772 грн 53 коп.; за договором позики від 14 серпня 2011 року у розмір і 2 660 євро, що еквівалентно 39 324 грн, зменшено розмір процентів за неналежне виконання договору, які підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 із 212,8 євро, що еквівалентно 3 702 грн 70 коп., до 172,3 євро, що еквівалентно 2 999 грн 74 коп.; загальний розмір боргу за договорами позики від 1 серпня 2011 року та від 14 серпня 2011 року зменшено з 238 360 грн до 237 498 грн 31 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. ОСОБА_4, ОСОБА_6 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просять оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судами встановлено, що 16 липня 2011 року ОСОБА_3 надала у позику ОСОБА_4 та ОСОБА_6 3700 дол. США під 3% та 3496 дол. США без процентів, про що вони склали розписку. 17 липня 2011 року ОСОБА_4, ОСОБА_6 від ОСОБА_3 отримали у позику 4000 євро під 3% і 3720 євро без відсотків, про що ними було видано розписку. 1 серпня 2011 року ОСОБА_4 позичила у ОСОБА_3 2700 доларів США під 1% щомісячно та 924 долари без відсотків, а 14 серпня 2011 року 6000 євро під 1 % щомісячно та 2660 євро без процентів терміном на 6 місяців. Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Визначаючи заборгованість апеляційний суд виходив з того, що проценти за користування позикою згідно розписок від 16 та 17 липня 2011 року щодо коштів в розмірі 3700 доларів США та 4000 євро необхідно визначати на рівні облікової ставки Національного банку України, яка на час подання позову становила 6,5 %. Вирішуючи спір апеляційний суд не звернув уваги на те, що у розписках від 16 та 17 липня 2011 року зазначено як про надання окремих сум у позику без процентів так і визначено розмір процентів за користування іншими наданими у позику коштами, що, з урахуванням наведеної норми права, виключало можливість їх визначення на рівні облікової ставки Національного банку України. Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що районний суд виходив із того, що встановлені сторонами 3 % за користування коштами визначені за рік користування ними. Однак, як вбачається із змісту рішення суду першої інстанції, останній визначаючи розмір заборгованості вважав, що проценти за користування вказаними коштами складають 3 % на місяць. Апеляційний суд вказав на те, що в розписках від 16 та 17 липня 2011 року не зазначено строк виконання зобов'язання, тому, відповідно до ст. 530 ЦК України, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Оскільки, відповідно до постанови по закриття кримінального провадження від 26 грудня 2013 року, з вимогою про повернення коштів ОСОБА_3 звернулася до Чортківського РВ УМВС України в Тернопільській області 16 липня 2013 року, то у відповідачів виник обов'язок повернути кошти з цієї дати. Між тим, згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Неправильно застосувавши до спірних правовідносин ст. 530 ЦК України апеляційний суд не врахував положення ч. 1 ст. 1049 ЦК України, якою визначено інший строк виникнення обов'язку по поверненню позики від дня пред'явлення вимоги. Крім того, не звернув уваги на те, що вимога повинна бути пред'явлена саме боржнику, а відтак звернення позивача до Чортківського РВ УМВС України в Тернопільській області не може бути розцінене як пред'явлення вимог до відповідачів про повернення ними коштів. Від часу настання обов'язку по поверненню коштів залежить період нарахування процентів за ст. 625 ЦК України, про стягнення яких позивачем заявлялась вимога. Відповідно до ст. ст. 613, 616 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, у разі якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Згідно ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Із змісту постанови Чортківського РВ УМВС України в Тернопільській області від 26 грудня 2013 року вбачається, що 12 серпня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 надсилали поштою ОСОБА_3 кошти на погашення суми боргу в розмірі 1640 грн, однак такі останньою були повернуті 19 серпня 2013 року, а 19 вересня 2013 року вони надсилали на погашення частини боргу 2000 грн, які останньою було повернуто 18 вересня 2013 року. Судами цим обставинам ніякої оцінки не дано, не з'ясовано чи мало місце прострочення кредитора, в частині виконання відповідачами обов'язку по поверненню цих коштів, не враховано наслідки, які наступають у такому випадку, та чи були підстави нараховувати проценти по вказаних сумах з часу їх повернення позивачу і притягувати боржників до відповідальності передбаченої ст. 625 ЦК України. Частиною 2 ст. 533 ЦК України встановлено, що офіційний курс валюти визначається на день платежу. Стягуючи заборгованість за договорами позики суд першої інстанції будь-яких розрахунків у своєму рішенні не навів, не зазначив за яким курсом здійснював перевід іноземної валюти в гривню, не встановив коли мали бути виконані зобов'язання відповідачів по поверненню коштів, строк виконання яких не був визначений сторонами. Наведені порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 8 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 26 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді:Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. Мостова М.І. Наумчук
  23. Добрый день помощники-юристы и форумчане. В популярном 2008 году мной был взят кредит в Укрсоцбанке. Немного накопив денег, скитаясь с маленькой дочкой по коммуналкам, я решилась на приобретение собственного жилья. Обратилось у нас в Одессе в агентство Альянс. Исходя из того что денег у меня было немного, остановила свой выбор на квартире в строящемся доме, того же Альянса, сдачу которого обещали 2008 г. Кредит я оформила валютный, не потому что я так хотела, а потому что мне не оставили выбора. Изначально готовились документы на гривневый кредит (хотя со стороны и работников банка и агентства недвижимости меня очень убеждали взять долларовый, на что я категорически отказывалась). И за день до оформления сделки, мне позвонили и сказали что сейчас прекращена выдача гривневых кредитов, а возможно только через пол года, я сказала, что я не тороплюсь, буду ждать. И тут…ждать вы не будете, соглашаетесь на доллары если нет-сделка отменяется, а все проплаты, сделанные мной агентству, строительной компании, залоги мне не возвращаются, так как они выполняют свои обязательства, а я нет. И вот в июня 2008 года мне выдан «фиктивный» долларовый кредит ( на руки доллары я не получила, а на счёт строительной компании отправлена гривна ( которой якобы в банке не было)). Вся ирония в том, что строительная компания прекратила выполнять свои обязательства (возможно даже и задолго до того как я купила у них квартиру) и стройка была заморожена. Строительство дома было завершено только в 2012 году, благодаря усилиям самих инвесторов. Всё это я время, я очень честная и порядочная, отказывая во всём на чём можно сэкономить себе и ребёнку, продолжала платить кредит. Обратившись в банк, с просьбой облегчить кредитные выплаты, получила отказ, слова сотрудника банка «Но вы же платите, вам навстречу не пойдут» И я продолжаю платить. Теперь понимаю, что было глупо платить, могла бы реально получить хорошие условия в то время. До мая 2014 года мною не было допущено не единой просрочки, а по телу шла небольшая переплата. В начале 2014 я стала обращаться в банк с просьбой о реструктуризации. Со стороны банка – полный игнор. И только после прекращения моих выплат, а это произошло в июне 2014 ( потому что полный платёж я не осиливала, а бросать часть денег на проценты, поняла что не имеет смысла), со мной стали разговаривать, приглашать на беседы. Найдя компромиссный вариант, в сентябре я подаю заявление о реструктуризации, и мне отказывают, так как оно было написано от моего имени ( я являюсь поручителем, заёмщик мой брат, который проживает в другой местности, и по состоянию здоровья, после аварии и очень тяжёлых травм, о чем было сообщено банку и предоставлены все выписки из больницы, физически не мог приезжать на написание каждого заявления, и переписания его неоднократно) Обращаюсь к вам ребята юристы с просьбой подсказать как упорядочить мои действия: Сейчас я получила письмо «вимога-повидомленя», мне нужно на него отвечать? в это же время провожу переговоры с отделом по работе с проблемной задолженностью. Если не отвечу, в последствии может быть расценено как игнорирование? В одностороннем порядке мне подняли процентную ставку, об этом я узнала позвонив на горячую линию банка, хотя сотрудники банка , и теперь уже сотрудник отдела проблемной задолженности отрицаю это, и утверждают что я не смогу доказать поднятие ставки. Какие документы мне стребовать с банка, чтобы увидеть что ставку подняли? В договоре есть абзац что все споры рассматриваются в третейском ссуде. Мои действия, ждать пока банк подаст в суд первым, или самой подавать в суд? Если дойдёт дело до судов, есть ли вариант о признании кредитного договора недействительным. По моему договору то что я предполагаю: фактически получена не валюта, а гривна, встречалась ли практика с укрсоцом по счетам и проводкам?; кредит выдан в июне 2008 года под незавершённое строительство, но у меня « сертификат облигаций» к сожалению. Спасибо за прочтение моего послания и жду ваших комментариев.
  24. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ун. № 759/8509/14-ц пр. № 2/759/3635/14 06 листопада 2014 року Святошинський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді -Величко Т.О. при секретарі - Самайді А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" м. Бровари до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ : ТОВ «Кредитні Ініціативи» звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 28.11.2012 року між ВАТ «СВЕДБАНК», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та Факторинговою компанією «Вектор-Плюс» укладено Договір факторингу, згідно якого відступив фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу,яка належить Банку, у тому числі, права вимоги пов»язані щодо нарахованих та несплачених боржником процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов»язкових платежів. Позивач зазначав, що 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір Факторингу, згідно вимог якого,відступлено фактору свої права вимоги, заборгованості за кредитними договорами укладених з боржником, у тому числі, права вимоги пов»язані щодо нарахованих та несплачених боржником процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов»язкових платежів. Позивач зазначав, що внаслідок укладення вищевказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 24.08.2008 року №2619/0708/71-061 позичальником якого є ОСОБА_1. Позивач зазначав, що згідно умов вказаного кредитного договору Банк виконав свої зобов»язання та надав відповідачу кредит у розмірі 92000,00 доларів США, а відповідач зобов»язувався повертати кредитні кошти, сплачувати проценти за користування в сумі строки та на умовах передбачених кредитним договором та Додатком №1 до нього-графіком погашення заборгованості. Позивач зазначав,що між Банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки від 24.07.2008 року, яка поручилася за виконання зобов»язань ОСОБА_1 Позивач зазначав, що відповідачі свої зобов»язання за вказаним кредитним договором не виконали, у зв»язку із чим виникла прострочена заборгованість станом на 01.02.2014 року у розмірі 90330,55 доларів США, що за курсом НБУ станом на 01.02.2014 року складає 722 012,09 грн.; за відсотками -51 630,25 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку 01.02.2014 року складає 412 680,59 грн.; станом на 01.02.2014 року позивачем нарахований розмір неустойки - пеня у розмірі 85325,89 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.02.2014 року складає 682 009,84 грн.( в межах строку позовної давності пеня складає 19071,07 доларів США, що станом на 01.02.2014 року складає 152 435,05 грн., а тому просить суд позов задовольнити. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову та просив суд позов задовольнити на підставі письмових доказів поданих до позовної заяви. Відповідач, представник відповідача ОСОБА_1 подали заперечення проти позову (а.с.96-106, 231-236) просили суд у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що позивачем не надано детального розрахунку заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед Банком, а з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалась сума несплачених відсотків за користування кредитом та пені та інших штрафних санкцій. Зазначали, що позивачем не враховано шість квитанцій, які підтверджують здійснення відповідачем оплат в рахунок погашення заборгованості, не одна квитанція не врахована позивачем при наданні розрахунку до суду, а тому на думку відповідача позивачем у порядку ст. 60 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами основну суму боргу,залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, всі суми коштів,що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх нарахування. Також щодо штрафних санкцій не вказано залишок заборгованості, на який нараховується пеня,на початок на кінець кожного періоду, розмір штрафної санкції у певній частці від суми боргу, формула за якою розраховувалася пеня. В наданих позивачем документах відсутні будь-які розрахунки суми пені в доларах США, як передбачено умовами договору з зазначенням еквіваленту суми в гривнях. Відповідач зазначає, що йому не було повідомлено Банком про заміну кредитора у зобов»язанні,а також не було повідомлено щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, виходячи із положень ст.ст.10,11 Закону України «Про захист прав споживачів», а ті докази про відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту, не можуть бути належним доказом про отримання відповідачем такої вимоги у розумінні ст.58 ЦПК України. Відповідач також заперечуючи проти позову зазначав, що заперечує що має заборгованість перед позивачем, оскільки кредитний договір був укладений із ВАТ «СВЕДБАНК» зазначає, що у матеріалах справи є два договори факторингу, що укладені між ПАТ «СВЕДБАНК» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а також між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» однак відсутні жодні документи, що підтверджують факт переходу права вимоги від ВАТ «СВЕДБАНК» до ТОВ «Кредитні Ініціативи».Так, згідно з п. 2.3 Договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «СВЕДБАНК» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» перехід від Банку до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Відповідач вважає, що надані позивачем документи до справи не дають можливості встановити факт оплати зазначеної вище ціни продажу, відповідно, факт здійснення переуступки прав новому кредитору. Оскільки позивач не надав суду будь-які докази що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за Кредитним договором у ТОВ «Кредитні Ініціативи». А тому вважає, що суд не має правових підстав для винесення рішення про стягнення заборгованості, не маючи у своєму розпорядженні документів, які б підтверджували право вимоги позивача і взагалі факт порушення його прав. Відповідач також повідомляв, що жодних документів, які б підтверджували відступлення права вимоги ВАТ «СВЕДБАНК» на користь інших осіб не отримував. Відповідач ОСОБА_2 належнимчином повідомлена в судове засідання не з"явилась, просила розглядати справу за відсутності. Відповідач ОСОБА_1 зазначав, що згідно ст. 516 ЦК України зазначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідач зазначав, що згідно ст. 517 ЦК України передбачає первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Таким чином, до надання доказів здійснення заміни кредитора у Кредитному договорі, відповідач має право не виконувати свої зобов'язання, не ризикуючи при цьому простроченням їх виконання, та вважає, що відповідна ситуація повинна розглядатись, як прострочення кредитора, яке тягне наслідки, передбачені ст. 613 ЦК України, що мають бути підтверджені позивачем. Відповідач зазначав, що згідно п.2.6.договору Факторингу №15 від 28.11.2012 року наступне відступлення Фактором Прав вимоги заборгованості до боржників будь-яким третім особам допускається виключно за умови отримання Фактором від Банку попереднього дозволу Спостережної ради Банку. З дня отримання Банком запиту Фактора щодо зазначеного дозволу, Банк надає попередній дозвіл або письмову відмову в наданні дозволу протягом трьох місяців, при цьому Банком приймається до уваги наступне: наявність у особи, що має намір придбати Право Вимоги необхідних обов»язкових дозволів згідно вимог чинного законодавства України ( п.2.6.2.), ТОВ «Кредитні Ініціативи» всупереч Договору факторингу не отримали передбачений п.2.6. цього ж договору письмовий дозвіл, т.б. позивач не мав та не має необхідних дозволів згідно вимог законодавства. Та вважає що ТОВ «Вектор Плюс» не мало права на укладення договору факторингу з позивачем. Відповідач також зазначав, що в матеріалах справи є два договори факторингу, але відсутні докази про, що підтверджують факт переходу права вимоги від ВАТ «СВЕДБАНК» до ТОВ «Кредитні-ініціативи», а саме відсутні докази по Договору №15 від 28.11.2012 року переходу від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників після сплати фактором ціни продажу в повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором та набуває права вимоги, а тому вважає неналежним позивачем, у зв»язку із відсутністю доказів, що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за кредитним договором. Відповідач також зазначив, що позивач не надав суду доказів, що підтверджують його право здійснювати операції з іноземною валютою. Відповідач також пояснював, що переуступка права вимоги за двома договорами факторингу, що є у матеріалах справи відбулась незаконно, оскільки відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за №373/16389 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів)1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги 2)набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення 3)отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, утому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподіл у відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Таким чином, розпорядженням передбачено, що фінансова послуга з факторингу, зокрема, полягає у набутті відступленого права грошової вимоги до боржників, які є суб'єктами господарювання. А кошти за кредитним договором від 24.08.2008 року №2619/0708/71-061 позичальником якого є ОСОБА_1 було надано позичальнику який є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. Та вважає, що укладання не банківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог підпункту 2 пункту 12 зазначеного вище розпорядження, що не є предметом оскарження у цьому судовому засіданні. Також Відповідач зазначив, що згідно рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.04.2014 року, яка стосується ТОВ «Кредитні ініціативи», щодо визначення факту нікчемності того ж самого договору, на який посилається позивач в цій справі - Договір факторингу від 28.11.2012 року є такою що не підлягає доказуванню під час розгляду даної справи, а отже даний договір Факторингу є нікчемним. Відповіднодо ст 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень, крім випадів встановених цим кодексом. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає і рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняття. Відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відпоідно до п. 6 ч. ст. 119 ЦПК України передбачає, що позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Заслухавши пояснення сторін у справі з посиланням на письмові докази подані до матеріалів спрви в обгрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти позову із посиланням на діюче законодавство України, що регулює спірні правовідносини,судом встановлено, наступне. Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ПАТ "СВЕДБАНК", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено Договір факторингу №15 (а.с.14-22) , відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З гідно повідомлення ТОВ Факторинговою компанією "Вектор Плюс» (а.с.23), останні повідомили що 28.11.2012 року ТОВ «КІ» здійснило розрахунок з ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у повному обсязі та в порядку, встановленому умовами договору. Але суду не надано доказів, що саме позивач ТОВ «Кредитні ініціативи», здійснило розрахунок з ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу ( а.с.24-33) , відповідно до якого Клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає Фактору (ТОВ «Кредитні Ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії. Надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. При цьому надано реєстр заборгованості відповідача (а.с.33) у якому не вказано, станом на яку дату складено вказаний розрахунок. В якій валюті розрахована основну суму боргу,залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, всі суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх нарахування. Згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" 1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. 2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. 3. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. 4. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. 5. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. 6. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. 7. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку тазабезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку. 8. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. 9. Копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством. Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. Судом встановлено, що позивачем не надано суду належних первинніх документів, щодо наявності заборгованості відповідача на час укладення кредитного договору, договорів факторингу, а також не повідомлено про підстави звільення від доказування виникнення саме такого розміру заборгованості. А тому позивач не довів належними та допустимими доказами, згідно поданого розрахунку заборгованості (а.с.49), яким чином та станом на яке число розраховувався вказаний розрахунок та по якому курсу НБУ в гривневому еквіваленті, з урахуванням доказу (а.с.33) на підставі якого первиннго документу, який би відповідав ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Також щодо штрафних санкцій не вказано залишок заборгованості, на який нараховується пеня, на початок на кінець кожного періоду, розмір штрафної санкції у певній частці від суми боргу, формула за якою розраховувалася пеня. А також не надано суду інформацію чи враховані надані відповідачем квитанції про внесення коштів за кредитним договором ( а.с.244-249). Судом встановлено, що позивач не довів належними та допустимим доказами , що відповідачі також були повідомлені про дострокове погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, та про зміну кредитора у зобов»язанні. А тому з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку,що позивачем не доведено належними та допустимим доказами, не надано розрахунок заборгованості з часу укладення кредитного договору, внесення коштів, залишок основного боргу, відсотків, штрафних санкцій,пені на час кожної зміни кредитора у зобов»язанні та рух внесених коштів по рахунку відповідача ОСОБА_1, який би відповідав ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" а тому позов не доведений та задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати відшкодуванню з відповідачів не підлягають. Керуючись ст.ст. 3, 10,11,15,57-60,131,208-218,294 ЦПК України, ст.ст. 6,11,14,15,16, 207,208, 525,526,610,611,629 ЦК України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні позову ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24.08.2008 року №2619/0708/71-061 - відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з часу його проголошення, у разі відсутності осіб, з часу отримання копії рішення суду. Суддя Т.О. Величко http://reyestr.court.gov.ua/Review/41232564