Search the Community

Showing results for tags 'смерть заемщика'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 19 results

  1. Постанова Іменем України 13 березня 2019 року м. Київ Справа N 520/7281/15-ц Провадження N 14-49 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Кей-Колект" до ОСОБА_13 (далі також - майновий поручитель), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності, за зустрічним позовом майнового поручителя до ТзОВ "Кей-Колект" про визнання припиненим договору поруки, визнання припиненим іпотечного договору, скасування заборони відчуження на квартиру, за касаційною скаргою відповідача на рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Суворова В.О., Артеменка І.А., Черевка П.М. Учасники справи: позивач (за первісним позовом): ТзОВ "Кей-Колект"; відповідач (за первісним позовом): ОСОБА_13; треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (за первісним позовом): Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 19 травня 2015 року ТзОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом, в якому на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 5 (іпотечне застереження) договору іпотеки від 9 листопада 2006 року (реєстровий N 4575) (далі - договір іпотеки) через неналежне виконання умов договору про надання споживчого кредиту N 942-11 ДОУ 1 П від 9 листопада 2006 року (далі - кредитний договір) просило: 1.1. Для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складає 65 234,99 доларів США, що еквівалентно згідно з курсом Національного банку України на дату розрахунку 1 410 119,54 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (далі також - квартира), шляхом визнання на неї права власності за ТзОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн. визначеною на підставі оцінки квартири суб'єктом оцінювальної діяльності; 1.2. Вирішуючи питання про звернення стягнення на квартиру, ухвалити рішення про виселення всіх мешканців, які проживають і зареєстровані у квартирі; 1.3. Зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. 2. Мотиви позову пов'язані з такими обставинами: 2.1. 9 листопада 2006 року ОСОБА_14 (далі - позичальник) та Акціонерний комерційний банк "УкрСиббанк" (далі - банк) уклали кредитний договір; 2.2. Того ж дня позичальник і майновий поручитель як іпотекодавці та банк уклали договір іпотеки. Згідно з умовами цього договору з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках; 2.3. 11 червня 2012 року банк і ТзОВ "Кей-Колект" уклали договір факторингу N 4, згідно з умовами якого банк відступив ТзОВ "Кей-Колект" право вимоги за кредитним договором, а також уклали договір про відступлення на користь ТзОВ "Кей-Колект" права вимоги за договором іпотеки; 2.4. ТзОВ "Кей-Колект" зверталося з позовом про стягнення заборгованості до позичальника та майнового поручителя через невиконання умов кредитного договору, але 29 липня 2014 року Київський районний суд міста Одеси залишив цей позов без розгляду; 2.5. У жовтні 2014 року ТзОВ "Кей-Колект" довідалося про смерть позичальника й отримало копію його свідоцтва про смерть. 3. 27 жовтня 2015 року майновий поручитель подала зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати припиненим договір поруки, визнати припиненим договір іпотеки, скасувати заборону відчуження на квартиру (реєстраційний N 4027853) та "скасувати іпотеку реєстраційний N 4028059", зареєстровані 9 листопада 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. 4. Мотивувала зустрічний позов тим, що порука є особистим зобов'язанням, яке нерозривно пов'язане з особою. Стверджувала, що основне зобов'язання припинене через смерть позичальника, а тому іпотека (похідне зобов'язання) також припинена. 5. 27 жовтня 2015 року Київський районний суд міста Одеси прийняв до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. 3 лютого 2016 року Київський районний суд міста Одеси ухвалив рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову. 7. Суд вважав, що банк, знаючи про смерть позичальника, не звертався до спадкоємців з відповідними вимогами більш ніж півтора роки, порушуючи вимогу частини другої статті 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Оскільки позивач втратив право вимоги до спадкоємців щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, то і договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов'язань за кредитним договором, мають бути припинені. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 8. 7 квітня 2016 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив вимоги за первісним позовом частково, а саме щодо звернення стягнення на квартиру шляхом визнання права власності на неї та зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ "Кей-Колект". У задоволенні іншої частини первісного позову та у задоволенні зустрічного позову суд апеляційної інстанції відмовив. 9. Мотивував постанову тим, що якщо позичальник є іпотекодавцем, то після його смерті до спадкоємців у разі порушення позичальником його зобов'язань переходять обов'язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки. Стаття 1281 ЦК України регулює порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед його кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, у межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність глави 19 ЦК України. Суд вважав, що аналогічний висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 2 березня 2016 року у справі N 6-1286цс15. 10. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції необґрунтовано застосував припис статті 1281 ЦК України до спірних правовідносин, а позивач не звертався до суду із заявою про застосування позовної давності. Факт смерті позичальника за наявності заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору спадкоємцем (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 10 лютого 2016 року у справі N 6-216цс14). Вимоги про виселення майнового поручителя з квартири не можуть бути задоволені, оскільки у кредитному договорі вказано, що кошти надавалися не на придбання квартири, а на її ремонт. Крім того, позивач не обґрунтував вимоги про виселення приписами житлового законодавства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 11. 20 квітня 2016 року майновий поручитель подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 12. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року та залишити без змін рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 13. 16 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 14. Обґрунтував ухвалу тим, що майновий поручитель оскаржує рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 15. Майновий поручитель вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що вона фактично прийняла спадщину, оскільки проживала зі спадкодавцем-позичальником, є помилковим і не ґрунтується на доказах. Спадкодавець-позичальник проживав разом з його батьком - ОСОБА_15, - що підтверджує довідка Третьої одеської державної нотаріальної контори N 1780/02-14 від 12 квітня 2016 року. 16. Іпотекодержатель не пред'являв відповідну вимогу до іпотекодавця у позовному провадженні; позов про звернення стягнення на квартиру раніше до суду не заявлявся, а вимоги про звернення стягнення на квартиру на адресу майнового поручителя не надсилались. Оскільки іпотекодержатель втратив право вимоги до спадкоємців про стягнення заборгованості за кредитним договором, то договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов'язань за основним договором, мають бути припинені. 17. У рішенні апеляційний суд вказав, що майновий поручитель не подавав заяву про застосування позовної давності. Проте у запереченні на позовну заяву майновий поручитель про сплив позовної давності зазначав. 18. Суд апеляційної інстанції з порушенням статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України та статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом ТзОВ "Кей-Колект", розглянув за правилами цивільного судочинства вимогу про зобов'язання реєстраційної служби внести запис про реєстрацію права власності на квартиру. 19. 26 травня 2016 року майновий поручитель подала додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких вказала, що ТзОВ "Кей-Колект" 4 квітня 2016 року (ще до ухвалення 7 квітня 2016 року рішення апеляційним судом) зареєструвало право власності на квартиру, що підтверджує Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14 травня 2016 року N 59082284. 20. 6 липня 2016 року майновий поручитель подала додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких зазначила, що ТзОВ "Кей-Колект" як факторингова компанія не має права нараховувати та стягувати відсотки за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки не отримувало ліцензії на здійснення валютних операцій на території України і не є банківською або кредитною установою. (2) Позиції інших учасників справи 21. ТзОВ "Кей-Колект", Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиціївідзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 22. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 23. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України). (1.1) Щодо юрисдикції суду 24. Майновий поручитель у касаційній скарзі вказала, що суд апеляційної інстанції помилково визначив юрисдикцію щодо вимоги про зобов'язання реєстраційної служби внести запис про реєстрацію права власності на квартиру. 25. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час звернення до суду з вказаною вимогою, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Близькі за змістом завдання адміністративного судочинства сформульовані у частині другій статті 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги. 26. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є, зокрема, орган виконавчої влади, його посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). 27. Близьке за змістом визначення адміністративної справи сформульоване у КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги, відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 якого адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона, зокрема, здійснює публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 28. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги. 29. З огляду на вказане юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення (виконання або невиконання такою стороною зазначених функцій). 30. Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у пунктах 5.7-5.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17). 31. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ТзОВ "Кей-Колект" до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та житлових правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 32. ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та житлових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). 33. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тому, вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно, насамперед, з'ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа. 34. Спір за первісним позовом виник з приводу реалізації ТзОВ "Кей-Колект" як іпотекодержателем прав на квартиру та реєстрації за ним права власності на неї. Отже, спірні правовідносини пов'язані з виконанням договору іпотеки. А тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. 35. Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі N 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі N 554/14813/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі N 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі N 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року N 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі N 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі N 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі N 826/9963/16, від 21 листопада 2018 року у справі N 814/1017/16. 36. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи майнового поручителя щодо відсутності юрисдикції суду стосовно розгляду вимоги ТзОВ "Кей-Колект" про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. (1.2) Щодо позовних вимог за первісним позовом (1.2.1) Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності 37. ТзОВ "Кей-Колект" заявило, зокрема, вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру. Суд апеляційної інстанції вважав зазначену вимогу обґрунтованою. 38. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку"). 39. Згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. 40. Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону). 41. Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові (Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки), підготовлене Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України). 42. Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). 43. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку"). 44. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України "Про іпотеку"). 45. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку"): на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса. 46. Згідно з частиною третьою зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати такі способи задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки: 46.1. Передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону; 46.2. Право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього ж Закону. 47. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16). 48. ТзОВ "Кей-Колект" у позовній заяві вказувало на те, що у договорі іпотеки сторони погодили іпотечне застереження. Згідно з пунктами 5.1 - 5.3 договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору (зокрема, неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором; порушення іпотекодавцями будь-якого зобов'язання за цим договором або порушення боржником будь-якого зобов'язання, що забезпечується іпотекою) іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У повідомленні, про яке йдеться у пункті 5.1, іпотекодержатель зазначає, який зі способів задоволення його вимог, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку", застосовується іпотекодержателем. У разі законодавчої можливості застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 36 Закону України "Про іпотеку") право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, вказаного у пункті 5.1 іпотечного договору. 49. На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону України "Про іпотеку"), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов'язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16). 50. ТзОВ "Кей-Колект'як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки та частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" може задовольнити свої кредиторські вимоги під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у спосіб передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Натомість, ТзОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотекишляхом визнання права власності на квартиру, а не шляхом застосування судом одного зі способів реалізації предмета іпотеки, визначених статтею 38 Закону України "Про іпотеку". 51. Передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 цього Закону є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. З огляду на приписи статей 328, 335, 392 ЦК України та статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем (пункти 6.1-6.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 916/5073/15). 52. З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи первісний позов у частині зазначеної вимоги, неправильно застосовував норми права, що регулюють спірні правовідносини (аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц, від 29 травня 2018 року у справі N 369/238-15-ц). (1.2.2) Щодо вимоги про зобов'язання внести запис про реєстрацію за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки 53. ТзОВ "Кей-Колект" просило суд зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Суд апеляційної інстанції цю вимогу задовольнив. 54. Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції залучена до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. 55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позовні вимоги звертаються до відповідачів у справі, а не до третіх осіб. А тому суд не може задовольняти позовну вимогу про зобов'язання третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вчинити певні дії, зокрема і про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. (1.2.3) Щодо вимоги про виселення мешканців з предмета іпотеки 56. Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. 57. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку"). 58. У частинах 2 і 3 зазначеної статті встановлений порядок дій банку з метою виселення мешканців з їх житла, що є предметом іпотеки. Так, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону України "Про іпотеку"). 59. Аналогічний порядок виселення з житлових приміщень, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачений і у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР. 60. Зазначена у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку". 61. Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об'єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки. 62. З урахуванням викладеного, а також висновків щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру за ТзОВ "Кей-Колект" слід відмовити і у задоволенні пов'язаних вимог про зобов'язання внести запис про реєстрацію такого права, а також про виселення мешканців квартири. (1.3) Щодо позовних вимог за зустрічним позовом 63. Суди першої й апеляційної інстанції встановили такі обставини: 63.1. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором позичальник і майновий поручитель передали в іпотеку квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках. 63.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. 63.3. У зв'язку зі смертю позичальника було відкрито спадщину, до складу якої ввійшло, зокрема, право на Ѕ частку предмета іпотеки, що належала на праві власності позичальникові. 63.4. З приводу прийняття спадщини до нотаріальної контори ніхто зі спадкоємців не звертався, але майновий поручитель на момент смерті позичальника постійно з ним проживала, відмову від спадщини не подавала. 64. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з дослідженими судами доказами позичальник і майновий поручитель зобов'язалися відповідати перед іпотекодержателем за невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором у межах вартості частини предмета іпотеки, що належить кожному з них. 65. Аргумент касаційної скарги про припинення майнової поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим. 65.1. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 цього Закону). 65.2. Згідно зі статтями 546, 553, 572, 575 ЦК України порука та застава (зокрема, іпотека) є різними видами забезпечення виконання зобов'язань. А тому приписи інституту поруки не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем за договором іпотеки. 66. Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї. 66.1. Майновий поручитель у касаційній скарзі стверджує, що суди на підставі неналежних доказів встановили, що вона є єдиним спадкоємцем позичальника і з ним постійно проживала на момент його смерті. Також зазначає, що позичальник проживав разом з його батьком - ОСОБА_15, і згідно з довідкою Третьої одеської державної нотаріальної контори N 1780/02-14 від 12 квітня 2016 року спадкоємцями є він і майновий поручитель. 66.2. У разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 квітня 2013 року у справі N 6-18цс13, висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 11 липня 2018 року у справі N 2-2519/11). 66.3. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суди, зазначаючи майнового поручителя єдиним спадкоємцем позичальника, яка постійно проживала з ним на час відкриття спадщини, не вказали доказів, на підставі яких ця обставина була встановлена. Отже, суди на підставі зібраних доказів неналежно визначили коло спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину Ѕ частки у квартирі, що необхідно як для встановлення факту заміни боржника в основному зобов'язанні й осіб, на яких за визначених у законодавстві умов може бути покладена відповідальність за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, так і для визначення меж такої відповідальності. 67. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України). 67.1. Оскільки спадкодавець був і позичальником за кредитним договором, й іпотекодавцем за договором іпотеки, після його смерті відбувається заміна позичальника за кредитним договором на спадкоємця, який прийняв у спадщину спадкове майно (у цій справі - частку у квартирі). Такий спадкоємець за визначених у законодавстві умов надалі несе відповідальність за кредитним договором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. 68. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (частина перша статті 523 ЦК України). 68.1. Зобов'язання ОСОБА_13 як власника Ѕ частки у квартирі та майнового поручителя за договором іпотеки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної частиною першою статті 523 ЦК України, у випадку, коли спадкоємцем Ѕ квартири після смерті позичальника, а отже, і новим боржником за кредитним договором, є інша особа, ніж цей майновий поручитель, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов'язання новим боржником. 69. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України; тут і далі - у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин). Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті). 69.1. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи вимоги за зустрічним, вважав, що оскільки ТзОВ "Кей-Колект" пропустило строк звернення до спадкоємців з вимогою відповідно статті 1281 ЦК України, то воно втратило право вимоги до спадкоємців щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. З огляду на це, на думку суду першої інстанції, припинилося і забезпечувальне зобов'язання договором іпотеки. Натомість, суд апеляційної інстанції у задоволенні зустрічного позову відмовив. 69.2. Майновий поручитель стверджує, що ТзОВ "Кей-Колект" відповідно до частин третьої і четвертої статті 1281 ЦК України позбавлене права вимоги до спадкоємців, оскільки йому було відомо про смерть боржника значно раніше, аніж у жовтні 2014 року. На думку майнового поручителя, вказане підтверджують ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2013 року (Т. 1, а. с. 282-283) та від 13 травня 2014 року у справі N 520/1392/13-ц (Т. 1, а. с. 186, 284), які не були належно досліджені судами першої й апеляційної інстанцій. 69.3. Суд апеляційної інстанції обґрунтував рішення тим, що у спірних правовідносинах стаття 1281 ЦК України не застосовується, оскільки строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України). 69.4. Такі аргументи апеляційного суду є помилковими з огляду на те, що приписи статті 1281 ЦК України застосовуються до вимог кредитора за кредитним договором, для забезпечення якого укладений договір іпотеки. 69.5. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення кредиторських вимог до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань (див. пункти 55-62 постанови від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц). 70. З огляду на викладене вище, враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду не має повноважень досліджувати докази та встановлювати обставини справи, які є необхідними для правильного вирішення справи, справу за зустрічним позовом майнового поручителя необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд першої інстанції, задовольняючи зустрічний позов повністю, не обґрунтував підстави для визнання припиненим договору поруки N 942-11 від 9 листопада 2006 року та для скасування обтяження за іпотекою з реєстраційним N 4028059, відомості про які у матеріалах справи відсутні. 72. Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. 73. Під час нового розгляду справи за зустрічним позовом суди повинні дослідити виконання ТзОВ "Кей-Колект" обов'язку за статтею 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті позичальника, з урахуванням пунктів 55-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц; на підставі належних доказів встановити: коло спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину Ѕ його частки у квартирі; обставини заміни боржника за кредитним договором після смерті позичальника; обсяг відповідальності спадкоємців Ѕ частки позичальника у квартирі; наявність згоди ОСОБА_13 як власника іншої Ѕ частки у квартирі на забезпечення виконання за договором іпотеки основного зобов'язання новим боржником-спадкоємцем після смерті позичальника. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 74. Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. 75. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). 76. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України). 77. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) 78. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України). 79. З огляду на висновки щодо вимог за первісним і зустрічним позовами касаційна скарга є частково обґрунтованою. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року слід скасувати повністю; рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року слід скасувати у частині задоволення вимог за первісним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателемі про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру; у частині цих вимог - ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову; у частині відмови у задоволенні вимоги за первісним позовом про виселення всіх мешканців квартири рішення апеляційного суду слід залишити без змін; у частині зустрічних позовних вимог справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. (2.2) Щодо судових витрат 80. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати підлягають розподілу за результатами вирішення спору. Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 2 і 3 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої та частиною четвертою статті 411, частинами першою - третьою статті 412, статтями 416-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргуОСОБА_13 задовольнити частково. 2. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року скасувати. 3. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року скасувати в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом про: звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання на неї права власності за ТзОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн. визначеною на підставі оцінки квартири суб'єктом оцінювальної діяльності; зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У частині відмови у задоволенні позовної вимоги за первісним позовом про виселення всіх мешканців, які проживають і зареєстровані у зазначеній квартирі, Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року залишити без змін. 4. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року в частині позовних вимог за зустрічним позовом скасувати; справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  2. Постанова Іменем України 27 березня 2019 року м. Київ Справа N 727/5743/15-ц Провадження N 14-78 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради (далі також - позивач) до ОСОБА_10 (далі також - відповідачка) про стягнення надмірно виплачених коштів, за касаційною скаргою позивача на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Яремка В.В., Литвинюк І.М. і Перепелюк І.Б. Учасники справи: - позивач: Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради; - відповідач: ОСОБА_10 ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 20 липня 2015 рокупозивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачки 2 083,49 грн коштів, надмірно виплачених як житлова субсидія. 2. Позов мотивував такими обставинами: 2.1. Упродовж 2006-2008 років чоловік відповідачки - ОСОБА_11 - отримував субсидію на часткове відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг (далі - субсидія), що надавались у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира). 2.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер. 2.3. Спадкоємицею ОСОБА_11 є відповідачка, яка з серпня 2010 року отримувала субсидію. 2.4. Відповідно до акта N 58, складеного 17 листопада 2014 року Управлінням праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Чернівці ради (далі - акт N 58), це управління провело перевірку повноти та достовірності поданої для призначення субсидії інформації та виявило розбіжність у деклараціях про доходи, які подавали ОСОБА_11 та відповідачка, а також недостовірність поданої ними інформації, оскільки відповідачка з 2 лютого 1999 року мала у власності й інше житло - квартиру у АДРЕСА_2, яку вона відчужила лише у жовтні 2010 року. 2.5. Усього ОСОБА_11 та відповідачці надана субсидія у розмірі 2 853,49 грн. з яких відповідачка добровільно повернула лише 770,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 6 червня 2016 року Шевченківський районний суд м. Чернівці ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю. 4. Мотивував рішення тим, що доведено призначення субсидії на підставі недостовірних відомостей про майновий стан, а саме: неповідомлення про наявність у відповідачки на праві власності іншого житлового приміщення. Суд вважав, що оскільки відповідачка відмовилася повертати частину надмірно виплачених коштів добровільно, то позов є обґрунтованим. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 9 вересня 2016 року Апеляційний суд Чернівецької області ухвалив рішення, яким рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову про стягнення надмірно виплачених коштів за період 2006 - 2009 років відмовив, а в частині вимог про стягнення надмірно виплачених коштів за 2010 рік провадження у справі закрив. 6. Висновок про відмову у задоволенні частини вимог апеляційний суд мотивував тим, що позивач, дізнавшись про смерть ОСОБА_11 1 жовтня 2009 року, пропустив передбачений статтею 1281 Цивільного кодексу (далі також - ЦК) України строк для пред'явлення вимоги до відповідачки як до спадкоємця померлого. 7. Стосовно ж можливості стягнення надмірно виплачених коштів за 2010 рік апеляційний суд вказав, що у цій частині вимога не може розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки спір стосується здійснення позивачем делегованих йому законом владних повноважень щодо контролю за розподілом бюджетних коштів. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 24 вересня 2016 року позивач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Скаржиться на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 9. 17 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 10. Мотивував ухвалу тим, що позивач оскаржує рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. На думку позивача, помилковим є рішення апеляційного суду про закриття провадження у справі з підстав порушення правил предметної юрисдикції в частині вимоги про стягнення надмірно виплачених коштів за 2010 рік. Позивач звертає увагу на те, що 15 липня 2015 року Шевченківський районний суд м. Чернівці постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом позивача до відповідачки про стягнення надмірно виплачених коштів як субсидії. 12. Субсидія була призначена не персонально померлому чоловіку відповідачки, а й членам його сім'ї, до яких входила і відповідачка. Тому неправильним є висновок апеляційного суду про необхідність відліку строку пред'явлення вимоги до відповідачки з моменту смерті її чоловіка. Право на звернення до суду позивач може реалізувати протягом трьох років з дня виявлення порушення порядку призначення субсидії. (2) Позиції інших учасників справи 13. У жовтні 2016 року відповідачка подала заперечення на касаційну скаргу, у задоволенні якої просить відмовити. Вказує на те, що позивач пропустив передбачений статті 1281 ЦК України шестимісячний строк звернення до відповідачки. 14. У січні 2017 року відповідачка подала заяву (вх. N 193/0/6-17), в якій вказала, що, крім спливу строку, визначеного статтею 1281 ЦК України, спливла також позовна давність, визначена статтями 257, 258, 161 ЦК України. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо стягнення надмірно виплачених коштів за період 2006 - 2009 років 15. Правовідносини сторін регулюються приписами ЦК України, Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року N 848, у редакції, чинній на час складання акта N 58 (далі - Положення), Порядку повернення коштів, надмірно виплачених за призначеними субсидіями, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 29 грудня 1997 року N 39/283/90/5, у редакції, чинній на час складання акта N 58 (далі - Порядок). 16. Суди встановили, що згідно з поданими деклараціями про доходи та майновий стан, особа, яка отримує субсидію, попереджена про відповідальність за подання недостовірної інформації як про її доходи та майновий стан, так і про доходи та майновий стан членів її сім'ї, зареєстрованих у жилому приміщенні, про що свідчить підпис цієї особи у заявах про отримання житлових субсидій. І під час перевірки повноти та достовірності поданої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Чернівці ради виявило, що у деклараціях відповідачки та її чоловіка про їхні доходи та майновий стан у 2006 - 2010 роках не вказана квартиру відповідачки на АДРЕСА_2. 17. Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Положення субсидія не призначається, якщо уповноважений власник (співвласник) житла, наймач житла у державному та громадському житловому фонді, член житлово-будівельного кооперативу, власник (співвласник) житлового приміщення, на якого відкрито особовий рахунок, та особи, які зареєстровані разом з ним у житловому приміщенні (будинку), мають у своєму володінні (користуванні) чи володінні (користуванні) дружини (чоловіка, неповнолітніх дітей) у сукупності більше ніж одне житлове приміщення (будинок), загальна площа яких у сумі перевищує встановлену соціальну норму житла, в межах якої надається субсидія. 18. Сума субсидії, перерахованої (виплаченої) надміру внаслідок свідомого подання громадянином документів з недостовірними відомостями або неповідомлення громадянином про набуття права власності на житло (житлове приміщення) іншою особою, яка не була в ньому зареєстрована, повертається ним за вимогою органу, що призначив субсидію. У разі коли громадянин добровільно не повернув надмірно перераховану (виплачену) суму субсидії, питання про її стягнення органи, що призначають субсидії, вирішують у судовому порядку (абзаци восьмий - дев'ятий пункту 20 Положення). 19. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що сума надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії є майном, збереженим без достатньої правової підстави. А тому на правовідносини з повернення цієї суми поширюються приписи глави 83 ЦК України. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що надмірно перерахована (виплачена) субсидія є шкодою. Застосування до спірних правовідносин приписів статей 1166 і 1231 ЦК України є помилковим. 20. Не підлягають поверненню безпідставно набуті, зокрема, пенсії, допомоги, інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (пункт 1 частини першої статті 1215 ЦК України). 21. Отже, не може бути повернута сума надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії зокрема тоді, якщо позивач не доведе, що виплату здійснив добровільно, але внаслідок рахункової помилки з його боку чи недобросовісності з боку ОСОБА_11 як набувача субсидії.Така недобросовісність може проявлятися у несумлінному ставленні до виконання власних обов'язків, зловживанні правом у власних інтересах або в інтересах третіх осіб тощо. 22. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт недобросовісності набувача субсидії, який подав недостовірну інформацію про майно членів своєї сім'ї. Тому відсутні визначені пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України підстави, які унеможливлюють повернення безпідставно набутих коштів - надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії. 23. Зобов'язання чоловіка відповідачки з повернення надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії залишилось невиконаним після його смерті. Спадщину ОСОБА_11 прийняла відповідачка. 24. Позивач у касаційній скарзі вказує на те, що субсидія призначалася не персонально чоловіку відповідачки, але й також зареєстрованим з ним членам його сім'ї, до яких відповідачка належала. 25. Субсидія призначається одному з членів домогосподарства, на якого відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації (абзац перший пункту 6 Положення). У разі смерті зазначеної особи, на яку відкрито особовий рахунок, надання субсидії не припиняється за умови, що у житловому приміщенні зареєстровані інші особи, яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги (абзац другий пункту 6 Положення). 26. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1216, 1218 ЦК України). 27. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1219 ЦК України до складу спадщини не входять права й обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права та обов'язки особи як боржника, передбачені статтею 608 цього кодексу. 28. Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. 29. Отже, оскільки зобов'язання з повернення надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії не є нерозривно пов'язаним з особою, на яку відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації, і якій призначена субсидія, таке зобов'язання зі смертю цієї особи не припиняється, а обов'язок з повернення надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії входить до складу спадщини. 30. Відповідачка заперечує проти стягнення з неї коштів, оскільки вважає, що позивач поза межами шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті чоловіка відповідачки, звернувся до неї як до спадкоємця з вимогою (позовом) про стягнення надмірно виплачених коштів. Натомість, позивач у касаційній скарзі вказує на те, що шестимісячний строк, визначений статтею 1281 ЦК України не може відраховуватись швидше, ніж 19 вересня 2014 року, як встановив суд першої інстанції, було виявлено подання для отримання субсидії неправдивої інформації у деклараціях про доходи та майновий стан. 31. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті чоловіка відповідачки). 32. Суд апеляційної інстанції встановив, що Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Чернівці ради 1 жовтня 2009 року довідалося про смерть 7 вересня 2009 року чоловіка відповідачки та про відкриття спадщини. 33. Відповідно до абзацу дванадцятого пункту 13 Положення органи праці та соціального захисту населення протягом десяти днів після подання заяви та отримання відомостей (подання необхідних документів) приймає рішення про призначення або непризначення субсидії. У разі коли відомості, викладені в заяві, не підтверджено належно оформленими документами, субсидія призначається починаючи з місяця подання (відправлення) заяви за умови, що відомості будуть підтверджені в установленому порядку протягом місяця з дня подання (відправлення) заяви (абзац одинадцятий пункту 13 Положення). 34. Отже, позивач, приймаючи рішення про призначення чоловікові відповідачки субсидії, зобов'язаний був перевіряти повноту та достовірність інформації, поданої для отримання від держави соціальної допомоги щодо сплати вартості житлово-комунальних послуг. Крім того, знаючи про вимоги статті 1281 ЦК України та наслідки порушення строків пред'явлення вимог до спадкоємців, позивач з дня, коли він дізнався про смерть чоловіка відповідачки, міг і повинен був вжити заходи, щоби дізнатись про відсутність у померлого підстав для отримання субсидії у межах таких строків, а не більш ніж через п'ять років після його смерті. 35. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду щодо пропуску відповідачем строку, встановленого кредиторам спадкодавця для подання вимог до спадкоємців. Тому відповідно до частини четвертої статті 1281 ЦК України позивач позбавлений права вимоги до відповідачки як до спадкоємця ОСОБА_11 про стягнення надмірно виплачених коштів за 2006 - 2009 роки, а висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги позивача у цій частині є обґрунтованим. 36. Щодо аргументу відповідачки про сплив позовної давності, висловленого у заяві від 21 грудня 2016 року, зареєстрованій 4 січня 2017 року за вх. N 193/0/6-17, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відповідачка не заявляла про сплив позовної давності у суді першої інстанції, тоді як позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). 37. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України). 38. З огляду на вказане суд касаційної інстанції не має можливості встановлювати факт спливу позовної давності. (1.2) Щодо юрисдикції суду за вимогою про стягнення надмірно виплачених коштів за 2010 рік 39. Закриваючи провадження у справі щодо вимог про стягнення надмірно перерахованої (виплаченої) субсидіїза 2010 рік, суд апеляційної інстанції вказав, що спір між сторонами виник з приводу здійснення позивачем делегованих йому законом владних повноважень щодо контролю за розподілом бюджетних коштів, спрямованих на виплату субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг (підпункт 25 пункту 4 Типового положення про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року N 790). А тому дійшов висновку, що спір щодо надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії за 2010 рікне може розглядатися за правилами цивільного судочинства. 40. Обґрунтування того, чому вимогу про стягнення надмірно перерахованої (виплаченої) субсидіїза 2006 - 2009 роки можна розглядати за правилами цивільного судочинства, а за 2010 рік - не можна, суд апеляційної інстанції не навів. 41. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. 42. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис закріплений і в частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 43. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 44. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 45. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 46. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 47. Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 48. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 49. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. 50. Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, термін "публічно-" означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. Аналогічний зміст має термін "владні управлінські функції", закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду. 51. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17). 52. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом (частина четверта статті 50 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Близькі за змістом приписи закріплені у частині четвертій статті 46 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 53. Отже, коло випадків, коли суб'єкт владних повноважень може звернутися до суду з позовом до фізичної особи є обмеженим. 54. Відповідно до пункту 1 Порядку повернення бюджетних асигнувань, надмірно перерахованих за призначеними субсидіями, проводиться у випадках, зокрема, виявлення подання громадянами свідомо документів із неправильними відомостями про доходи та майновий стан усіх зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, приховання заробітку чи іншого доходу, подання фальшивих документів.Таке повернення надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії може бути здійснене у судовому порядку (абзац дев'ятий пункту 20 Положення). 55. Відповідачка, отримавши кошти з Державного бюджету України у вигляді субсидії за 2010 рік, набула на них право власності та на вимогу позивача добровільно не повернула надмірно перераховану (виплачену) їй суму субсидії як майно, збережене без достатньої правової підстави (див. пункт 18 цієї постанови).З огляду на це позивач бере участь у цій справі не на виконання його владних повноважень, а з підстав, передбачених, зокрема, приписами глави 83 ЦК України. Тому спір щодо стягнення з відповідачки надмірно виплачених коштів за 2010 рік має приватноправовий, а не публічно-правовий характер і так само, як спір щодо стягнення з відповідачки надмірно виплачених коштів за 2006 - 2009 роки, має розглядатися за правилами цивільного судочинства (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі N 370/108/17, від 30 січня 2019 року у справі N 756/6441/16-ц). 56. Аргументи позивача про необхідність застосування приписів частини другої статті 21 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, є неприйнятними для обґрунтування висновків щодо юрисдикції суду, оскільки вимога про стягнення надмірно виплачених коштів не є вимогою про відшкодування шкоди (див. пункт 18 цієї постанови). 57. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим є висновок апеляційного суду щодо закриття провадження у справі в частині вимоги про стягнення з відповідачки надмірно виплачених коштів за 2010 рік. Тому необґрунтованим є також аргумент касаційної скарги про можливість виникнення юрисдикційного конфлікту через те, що Шевченківський районний суд м. Чернівці у справі N 727/5219/15-а за аналогічним позовом Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Чернівці ради до відповідачки 13 липня 2015 року вже відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 58. Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду, а також змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд. 59. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України). 60. Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. 61. Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України). 62. Враховуючи висновки цієї постанови касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення надмірно виплачених коштів (субсидії) за 2006 - 2009 роки рішення суду апеляційної інстанції слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині щодо вимоги за вказаний період - залишити без змін; у частині закриття провадження у справі щодо вимоги про стягнення надмірно виплачених коштів (субсидії) за 2010 рік рішення апеляційного суду необхідно скасувати та направити у цій частині справу для продовження ним розгляду. (2.2) Щодо судових витрат 63. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати підлягають розподілу за результатами вирішення спору. Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 2 і 3 частини першої статті 409, частиною четвертою - шостою статті 411, частиною першою та третьою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради задовольнити частково. 2. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення надмірно виплачених коштів (субсидії) за 2006 - 2009 роки змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині щодо вимоги за вказаний період рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року залишити без змін. 3. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо вимоги про стягнення надмірно виплачених коштів (субсидії) за 2010 рік скасувати. У цій частині справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Гудима Д.А. Судді: Бакуліна С.В. Лященко Н.П. Британчук В.В. Прокопенко О.Б. Золотніков О.С. Рогач Л.І. Кібенко О.Р. Саприкіна В.С. Князєв О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич І. В. Яновська О.Г.
  3. Постанова Іменем України 03 жовтня 2018 року м. Київ справа N 127/20962/15-ц провадження N 61-21092св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д.Д., суддів: Білоконь О.В. (суддя-доповідач), Гулька Б.І., Синельникова Є.В., Хопти С.Ф., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство "БМ Банк", відповідач - ОСОБА_4, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "БМ Банк" на рішення Апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Медвецького С.К., Нікушина В.П., Оніщука В.В., від 24 лютого 2017 року, ВСТАНОВИВ: У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "БМ Банк" (далі - ПАТ "БМ Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 04 лютого 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "БМ Банк" (далі - ТОВ "БМ "Банк"), правонаступником якого є ПАТ "БМ Банк", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_4 отримала кредит у сумі 74 000 дол. США на споживчі потреби, зі сплатою відсотків та кінцевим терміном повернення до 02 лютого 2018 року. На забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором 04 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк" та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. 27 січня 2014 року ОСОБА_4 повідомила банк про смерть ОСОБА_5, вказавши, що вона є єдиним спадкоємцем померлої. ОСОБА_4 належним чином не виконувала зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 25 серпня 2015 року становила 64 104,81 дол. США, що еквівалентно 1 412 278,26 грн. з яких: 38 567,66 дол. США, що еквівалентно 849 675,21 грн - заборгованість за кредитом, 12 994,87 дол. США, що еквівалентно 286 286,98 грн - проценти за користування кредитом, 12 994,28 дол. США, що еквівалентно 276 316,07 грн - пеня. З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ПАТ "БМ Банк" просило звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5, для погашення заборгованості перед ПАТ "БМ Банк" за кредитним договором в сумі 64 104,81 дол. США; визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів; визначити початкову ціну предмета іпотеки на прилюдних торгах на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про виконавче провадження". Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Бойко В.М. від 05 жовтня 2016 року позов ПАТ "БМ Банк" задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 59 061,66 дол. США, що еквівалентно 1 301 678, 34 грн. з яких: 38 567,66 дол. США, що еквівалентно 849 675,21 грн - заборгованість за кредитом, 12 994,87 дол. США, що еквівалентно 286 286,98 грн - проценти за користування кредитом, 7 529,13 дол. США, що еквівалентно 165 716,15 грн - пеня, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_5, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, за ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про виконавче провадження". У решті позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що основне зобов'язання боржником не виконано, а тому банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки, право власності на який до відповідача перейшло від іпотекодавця у порядку спадкування, в рахунок погашення заборгованості за основним зобов'язанням, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, процентам та пені за 12 місяців. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ПАТ "БМ Банк" відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "БМ Банк", суд апеляційної інстанції виходив із того, що кредитор пред'явив вимоги до спадкоємця, що прийняла спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, оскільки позивачу стало відомо про смерть спадкодавця 27 січня 2014 року, проте вимогу до спадкоємця надіслав 24 липня 2015 року, а з позовом звернувся до суду 04 вересня 2015 року, що згідно з частиною четвертою 1281 ЦК України позбавляє його права вимоги до спадкоємця. У березні 2017 року ПАТ "БМ Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 1281, 1282 ЦК України, оскільки ці норми застосовуються у разі смерті боржника, у якого є борг перед кредитором, а не іпотекодавця, яким була ОСОБА_5 Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Справа передана до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. У справі, що переглядається, установлено, що 04 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк", правонаступником якого є ПАТ "БМ Банк", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_4 надано кредит у сумі 74 000 дол. США на споживчі потреби, зі сплатою відсотків та кінцевим терміном повернення до 02 лютого 2018 року. На забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором 04 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк" та ОСОБА_5, яка є майновим поручителем ОСОБА_4, укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_5 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, спадкоємцем якої за законом є її дочка - ОСОБА_4 15 червня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. 27 січня 2014 року ОСОБА_4 повідомила банк про смерть ОСОБА_5, вказавши, що вона є єдиним спадкоємцем померлої. Згідно з розрахунком, наданим банком, ОСОБА_4 належним чином не виконувала зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 25 серпня 2015 року становить 64 104,81 дол. США, що еквівалентно 1 412 278,26 грн. з яких: 38 567,66 дол. США, що еквівалентно 849 675,21 грн - заборгованість за кредитом, 12 994,87 дол. США, що еквівалентно 286 286,98 грн - проценти за користування кредитом, 12 994,28 дол. США, що еквівалентно 276 316,07 грн - пеня. Також установлено, що у грудні 2013 року ПАТ "БМ Банк" зверталось до суду із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року з боржника ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_6 стягнуто солідарно суму заборгованості за кредитом у розмірі 42 692,05 дол. США, що еквівалентно 341 237,56 грн. Постановою державного виконавця від 21 червня 2016 року виконавчий лист з виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року повернуто стягувачу без виконання у зв'язку із відсутністю майна, на яке можна звернути стягнення. Звертаючись до суду з цим позовом до ОСОБА_4 як спадкоємиці ОСОБА_5, яка набула статус іпотекодавця за договором іпотеки, ПАТ "БМ Банк" просило звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до частини першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Частиною третьою статті 23 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Відповідно до статей 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтею 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Отже, праву застави ПАТ "БМ Банк" кореспондує успадкований ОСОБА_4 обов'язок ОСОБА_5 задовольнити за рахунок іпотечного майна вимоги банку за невиконання зобов'язання за кредитним договором від 04 лютого 2008 року. Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України "Про іпотеку" регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. Поняття "строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців" не тотожне поняттю "позовна давність". Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі N 6-33цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду (постанова від 17 квітня 2018 року у справі N 14-53цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, оскільки у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавця - ОСОБА_5, зобов'язання за договором іпотеки включаються до складу спадщини, яку прийняла ОСОБА_4, строк пред'явлення кредитором вимог до спадкоємця, а також порядок задоволення цих вимог регламентується статтями 1281 і 1282 ЦК України. Установивши, що банку було відомо про смерть спадкодавця з 27 січня 2014 року, проте вимогу до спадкоємця позивач надіслав 24 липня 2015 року, а з позовом до суду звернувся 04 вересня 2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач пропустив строк пред'явлення вимоги до спадкоємця, що прийняла спадщину, передбачений статтею 1281 ЦК України, що згідно з частиною четвертою цієї статті позбавляє його права вимоги до спадкоємця. З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 1281, 1282 ЦК України. Також слід зазначити, що відмова у задоволенні позовних вимог до спадкоємця, не позбавляє ПАТ "БМ Банк" права пред'явити до виконання виконавчий лист з виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року, з урахуванням наявності у ОСОБА_4 майна, на яке можна звернути стягнення. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "БМ Банк" залишити без задоволення. Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: О.В. Білоконь Б.І. Гулько Є.В. Синельников С.Ф. Хопта
  4. Державний герб України Постанова Іменем України 17 квітня 2018 року м. Київ Справа № 522/407/15-ц Провадження № 14-53 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д. А., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В.С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянуласправу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі також - позивач) до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог - Перша одеська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки (спадкове майно) та визнання на нього права власності за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року, ухвалене суддею Домусчі Л. В., та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі: Журавльова О. Г., Ісаєвої Н. В., Комлевої О. С. Учасники справи: - позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», - відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, - третя особа без самостійних вимог: Перша одеська державна нотаріальна контора. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі разом - спадкоємці), третя особа - Перша одеська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки (спадкове майно) та визнання на нього права власності. 2. Позовна заява мотивована такими обставинами: 2.1. 24 грудня 2007 року ОСОБА_9 (далі - позичальник) та Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - кредитодавець), уклали кредитний договір № 1501/1207/71-263 (далі - кредитний договір). За його умовами позичальник отримала кредит у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних протягом усього строку користування кредитом і з кінцевим терміном повернення до 24 грудня 2027 року. 2.2. 24 грудня 2007 року для забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору сторони уклали договір іпотеки № 1501/1207/71-263-Z-1 (далі - договір іпотеки). Предметом іпотеки є належна на праві власності позичальникові квартира АДРЕСА_12 (далі - предмет іпотеки). 2.3. 28 листопада 2012 року кредитодавець і позивач уклали договір факторингу № 15, відповідно до умов якого на користь позивача було відступлено право вимоги за кредитним договором. 2.4. У листопаді 2014 року позивач дізнався про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник померла. Станом на 22 листопада 2010 року заборгованість за кредитним договором становила 99 743,14 доларів США, що було еквівалентно 1 572 973,36 грн, і складалася вона з: основного боргу у сумі 97 538 доларів США, еквівалентних 1 538 197,77 грн; заборгованості з відсотків у сумі 1 941,43 доларів США, еквівалентних 30 616,82 грн; пені - 263,71 доларів США, еквівалентних 4 158,77 грн. 2.5. 17 листопада 2014 року позивач звернувся до Першої одеської державної нотаріальної контори з претензією кредитора. З листа Першої одеської державної нотаріальної контори від 18 листопада 2014 року вих. № 2522/02-14 стало відомо, що 6 березня 2012 року на предмет іпотеки було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3 (1/5 частки спадкового майна), ОСОБА_4 (2/5 частки спадкового майна), ОСОБА_5 (2/5 частки спадкового майна). ОСОБА_3 було роз'яснено, що він успадковує майно, обтяжене боргом, і що обтяження майна іпотекою залишається чинним після отримання свідоцтва про право на спадщину та до повного виконання зобов'язань за кредитним договором. 2.6. Відповідно до звіту про оцінку майна ринкова вартість предмета іпотеки, переданого позивачу, станом на 30 січня 2015 року становила 1 401 254,00 грн, що не перевищувало заборгованість відповідачів перед позивачем. 2.7. У зв'язку з тим, що заборгованість за кредитним договором не була погашена, позивач звернувся до суду із вказаним позовом. 3. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки в рахунок погашення заборгованості спадкоємців за кредитним договором шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки. 4. У березні 2015 року спадкоємці звернулися до суду із зустрічним позовом до позивача про визнання останнього таким, що втратив право вимоги до спадкоємців за кредитним договором і за договором іпотеки. 5. Позовні вимоги вони мотивували такими обставинами: 5.1. ОСОБА_3 та його сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - є спадкоємцями позичальника, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. 5.2. Після смерті позичальника ОСОБА_3 письмово повідомив кредитодавця про смерть його дружини та надав до кредитної справи копію відповідного свідоцтва про смерть із заявою щодо переоформлення кредитного договору на нього. 5.3. 6 березня 2012 року Перша одеська державна нотаріальна контора письмово повідомила кредитодавця про видачу спадкоємцям свідоцтв про право власності на спадщину на предмет іпотеки після смерті позичальника. 5.4. Позивач пред'явив вимоги до спадкоємців, які прийняли у спадщину предмет іпотеки, з порушенням строків, визначених статтею 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. 16 грудня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову; зустрічний позов задовольнив: визнав позивача таким, що позбавлений права вимоги до спадкоємців померлого позичальника. 7. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у первісному позові мотивоване тим, що кредитор пред'явив вимоги до спадкоємців, які прийняли обтяжену іпотекою спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, і згідно з частиною четвертою цієї статті він втратив право вимоги. 8. Задовольняючи зустрічний позов, суд вказав, що позивач за первісним позовом не спростував належними та допустимими доказами того, що ОСОБА_3 у березні 2010 року повідомив кредитодавця про смерть позичальника, а набувши право вимоги кредитодавця до спадкоємців позичальника у 2012 році, позивач скористався цим правом лише у 2014 році з пропуском строків, передбачених статтею 1281 ЦК України. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 9. 27 квітня 2016 року Апеляційний суд Одеської області скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення про задоволення первісних позовних вимог і про відмову у задоволенні зустрічного позову. У рахунок погашення заборгованості спадкоємців позичальника перед позивачем за кредитним договором звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності за позивачем. Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції 10. 14 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою скасував рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд справи) 11. 29 травня 2017 року Апеляційний суд Одеської області рішенням скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року в частині задоволення зустрічного позову й ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. 12. Рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову мотивоване тим, що суд першої інстанції вірно встановив факт пропуску кредитором преклюзивного строку та відмовив у первісному позові саме з підстав, з яких заявлений зустрічний позов. А тому немає необхідності у задоволенні зустрічних вимог. Короткий зміст вимог касаційної скарги 13. 23 червня 2017 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 14. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року у повному обсязі та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову, а також задовольнити первісний позов у повному обсязі. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 15. 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 16. У цій ухвалі суд вказав на те, що є обґрунтовані правові підстави для відступлення від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16 висновку щодо застосування статті 1281 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме від висновку про те, що строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, право власності на який перейшло до спадкоємців, встановлюється загальними положеннями про позовну давність, а не статтею 1281 ЦК України. 17. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що у разі коли спадкодавець є одночасно боржником за основним зобов'язанням та іпотекодавцем, недотримання строків звернення кредитора з вимогами до спадкоємців відповідно до статті 1281 ЦК України має наслідком припинення основного зобов'язання та припинення іпотеки спадкового майна як похідного зобов'язання. 18. В ухвалі від 1 лютого 2018 року звертається увага на те, що суд першої інстанції у справі № 522/407/15-ц врахував інший правовий висновок Верховного Суду України, встановивши факт відсутності у кредитора (позивача) права вимоги до спадкоємців за іпотечними зобов'язаннями з підстав, передбачених частиною четвертою статті 1281 ЦК України. Апеляційний суд з такими висновками районного суду погодився. 19. Мова йде про висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15. У цій справі Верховний Суд України зазначив, що «оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора. Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення вимог (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців». 20. Натомість, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-31цс16, на який посилається позивач у касаційній скарзі, полягає у тому, що «правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України)». Крім того, Верховний Суд України у справі № 6-31цс16 вказав, що стаття 17 Закону України «Про іпотеку» передбачає підстави припинення іпотеки, однак такої підстави як смерть іпотекодавця, положення цієї статті не містять. 21. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що викладений у постанові від 8 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15 висновок Верховного Суду України про застосування положень статті 1281 ЦК України при вирішенні питання щодо звернення стягнення на спадкове іпотечне майно є протилежним до викладеного у постанові від 17 лютого 2016 року в справі № 6-31цс16 висновку Верховного Суду України в аналогічних правовідносинах. 22. Крім того, в ухвалі від 1 лютого 2018 року вказано, що «різна судова практика при вирішені питання щодо строку, у межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою до спадкоємця про звернення стягнення на предмет іпотеки, не може забезпечити розумну передбачуваність судових рішень». 23. З огляду на це Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 24. Позивач вказує на те, що вимога до спадкоємців була направлена ще кредитодавцем у межах встановленого законом строку. Вважає, що про це свідчить заява ОСОБА_3 від 8 травня 2012 року, в якій він у зв'язку з набуттям спадщини та обтяженням на неї за договором іпотеки просив, зокрема, врегулювати відносини щодо погашення кредиту у добровільному порядку шляхом встановлення графіку погашення із розстроченням. Заява ОСОБА_3 про прийняття зобов'язань за кредитним договором, на думку позивача, є підтвердженням отримання вимоги кредитора до спадкоємців згідно з положеннями статті 1281 ЦК України. Крім того, ОСОБА_3 був також обізнаний із обтяженнями щодо спадкового майна при отриманні свідоцтва про право на спадщину. 25. Суди попередніх інстанцій, на думку позивача, дійшли помилкових висновків про пропуск кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, оскільки строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-31цс16). (2) Позиція інших учасників справи (2.1) Позиція відповідачів 26. 29 вересня 2017 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року, якими у позові до спадкоємців відмовлено. 27. Обґрунтовуючи заперечення на касаційну скаргу, ОСОБА_3 вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права вимоги до спадкоємців позичальника через пропуск строку, встановленого статтею 1281 ЦК України. 28. Інші відповідачі позицію щодо касаційної скарги не висловили. (2.2) Позиція третьої особи без самостійних вимог 29. Третя особа без самостійних вимог позицію щодо касаційної скарги не висловила. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій 30. Спір виник між сторонами з приводу погашення заборгованості за кредитним договором, в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності за позивачем. Натомість, за зустрічним позовом вимоги стосувалися визнання позивача таким, який втратив право вимоги до спадкоємців. 31. Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальникпомерла. Після її смерті відкрилась спадщина на предмет іпотеки. 32. 6 березня 2012 року державний нотаріус Першої одеської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом, про що листом того ж дня повідомив кредитодавця. 33. 8 травня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до кредитодавця із листом, в якому повідомив, що успадкував від позичальника предмет іпотеки. Крім того, у зв'язку з набуттям спадщини, обтяженої іпотекою, просив кредитодавця укласти договір про добровільне погашення боргу із розстроченням. 34. 28 листопада 2012 року позивач набув право вимоги щодо предмета іпотеки на підставі договору факторингу № 15, укладеного з кредитодавцем. Натомість, спадкоємці стали правонаступниками прав та обов'язків померлого позичальника щодо спадкового майна - предмета іпотеки, обтяженого для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. 35. Оскільки спадкоємці зобов'язання за кредитним договором не виконували, 23 грудня 2014 року позивач згідно з приписами статей 37 і 40 Закону України «Про іпотеку» й умовами кредитного договору надіслав на адресу спадкоємців повідомлення про необхідність погашення боргу та звільнення предмета іпотеки. 36. Позивач вважає, що 14 січня 2015 року звернувся до суду з позовом до спадкоємців у межах загальної позовної давності, а тому не прострочив звернення до боржника із вимогою про повернення кредиту. Аргументує свою позицію висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16. 37. Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. 38. Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. 39. Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. 40. Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 41. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. 42. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 43. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. 44. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. 45. З огляду на вказане, а також враховуючи невідповідність між висновком Верховного Суду України щодо застосування статті 1281 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеним у постанові від 8 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15, і висновком Верховного Суду України щодо застосування вказаної статті, викладеним у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16, Велика Палата Верховного Суду відступає у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53 цс 18) від останнього. 46. Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. 47. У справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53 цс 18) позивач 28 листопада 2012 року набув у кредитодавця право вимоги щодо предмета іпотеки на підставі договору факторингу. На той час згідно з листом ОСОБА_3 від 8 травня 2012 року кредитодавець знав про набуття спадкоємцями предмета іпотеки. Проте позивач вимогу про погашення боргу та звільнення предмета іпотеки надіслав спадкоємцям лише 23 грудня 2014 року, тобто пропустивши строки, визначені статтею 1281 ЦК України. Вказане позбавляє позивача права відповідної вимоги до спадкоємців. 48. Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, а позивач не довів факт пред'явлення вимоги кредитодавцем до спадкоємців у межах строків, визначених статтею 1281 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті ОСОБА_3 листом від 8 травня 2012 року, скерованим на адресу кредитодавця, повідомив останнього про набуття предмета іпотеки у спадщину. Будь-яка інформація про пред'явлення кредитодавцем вимоги до спадкоємців у вказаному листі відсутня. 49. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими заперечення, висловлені позивачем у касаційній скарзі, щодо своєчасного пред'явлення вимоги до спадкоємців і погоджується з аргументами судів першої й апеляційної інстанцій щодо втрати позивачем права вимоги до спадкоємців. 50. З огляду на вказане рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року необхідно залишити без змін. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 51. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 52. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 53. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року є правильним по суті рішенням і залишає його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. (2.2) Щодо судових витрат 54. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати у сумі 438,40 грн, понесені ОСОБА_3 за подання касаційної скарги, за результатами розгляду якої 14 грудня 2016 року була постановлена ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, слід покласти на позивача. (3) Висновки про правильне застосування норм права 55. Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 55.1. У разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 55.2. Спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 55.3. Спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 55.4. Спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 55.5. Кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 55.6. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. 56. Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. 57. Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. 58. Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців»не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 59. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. 60. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 61. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. 62. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. У задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відмовити. 2. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року залишити без змін. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (адреса: вулиця Щорса, будинок 31, місто Київ, 01133; ідентифікаційний код: 38004195) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_12; індивідуальний податковий номер: НОМЕР_1) 438,40 грн. відшкодування витрат за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений і підписаний 17 квітня 2018 року. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковІ. В. Саприкіна О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич В. С. КнязєвО. Г. Яновська Л. М. Лобойко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73469649
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про перегляд судових рішень, в с т а н о в и л а : У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 28 вересня 2006 року між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі 31 500 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом 12,5 % з кінцевим терміном повернення коштів до 28 вересня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА 1, яка належала іпотекодавцю на праві власності. У зв’язку з неналежним виконанням грошових зобов’язань за кредитним договором станом на 11 грудня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 38 217,49 доларів США і 107 381 грн. 71 коп. Позивач просив суд з метою погашення зазначеної заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири з прилюдних торгів з початковою ціною продажу на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності на час проведення виконавчих дій. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 травня 2015 року, у позові відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «ПУМБ» відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «ПУМБ» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову з підстави, передбаченої пунктом першим частини 1 статті 355 ЦПК України – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 1281 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом встановлено, що 28 вересня 2006 року між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі 31 500 доларів США під 12,5 % з кінцевим терміном повернення коштів до 28 вересня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА 1, яка належала іпотекодавцю на праві власності. ІНФОРМАЦІЯ 1 ОСОБА_1 помер. Після його смерті спадкова справа не відкривалася. На час відкриття спадщини в спірній квартирі проживали і були зареєстровані відповідачі, які не відмовилися від спадщини і продовжують там проживати. Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що банк звернувся з вимогою до спадкоємців боржника поза межами строків, передбачених частинами другою, третьою статті 1281 ЦК України, а тому пропустив строк для пред’явлення такої вимоги. Разом з тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що правила статті 1281 ЦК України щодо строку пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов’язань, забезпечених іпотекою. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 1281 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Порядок прийняття спадщини визначений Главою 87 ЦК України. Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Перелік зобов’язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, отже зобов’язання за кредитним договором та за договором іпотеки входять до складу спадщини. За змістом статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть іпотекодавця, положення зазначеної норми не містять. Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов’язань переходять обов’язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки. Отже, аналізуючи вищезазначені цивільно-правові норми слід дійти висновку про те, що правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов’язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України). У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 був позичальником за кредитним договором і іпотекодавцем за договором іпотеки, тобто одночасно виступав і боржником, і іпотекодавцем. У зв’язку з його смертю відкрилася спадщина, яку прийняли відповідачі, перебравши на себе обов’язки іпотекодавця в межах вартості предмета іпотеки. Однак звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим лише за умови, якщо зобов’язання боржником було порушене. Для правильного вирішення справи необхідно встановити чи допустив боржник борг, якщо так, то яка сума цього боргу, яка вартість предмета іпотеки. Однак встановлення цих обставин не віднесено до повноважень Верховного Суду України, що позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі. Таким чином, оскільки судом не встановлено тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктом 2 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23 лютого 2015 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема Правова позиція у справі 6-31цс16 За змістом статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть іпотекодавця, положення зазначеної норми не містять. Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов’язань переходять обов’язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки. Отже, аналізуючи вищезазначені цивільно-правові норми слід дійти висновку про те, що правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов’язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України). Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1A0899A8042DD629C2257F630050557F
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 липня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання іпотеки і договору іпотеки припиненими та зобов’язання вчинити дії за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року, в с т а н о в и л и : У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що після смерті свого сина він разом зі своєю дружиною та донькою померлого прийняли спадщину, до складу якої входять, зокрема, будинок та земельна ділянка АДРЕСА_1, які за життя син передав в іпотеку на забезпечення зобов’язань за кредитним договором, укладеним між ним та відповідачем. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 липня 2014 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі – ПАТ «Родовід Банк») про стягнення зі спадкоємців боргу за кредитним договором були залишені без задоволення з підстави пропуску банком позовної давності. Посилаючись на те, що за статтею 266 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зі спливом позовної давності до основної вимоги за кредитним договором позовна давність спливла і до додаткової вимоги за забезпечувальним договором іпотеки, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати припиненим договір іпотеки від 30 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Родовід Банк», та договір від 09 вересня 2008 року про внесення змін до договору іпотеки від 30 липня 2008 року; визнати іпотеку припиненою за договором іпотеки від 30 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та ПАТ «Родовід Банк», та договором від 09 вересня 2008 року про внесення змін до договору іпотеки від 30 липня 2008 року; зняти (скасувати) заборону на відчуження нерухомого майна у вигляді житлового будинку та присадибної земельної ділянки розміром S_1, що розташовані в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, накладену 30 липня 2008 року у зв'язку із укладенням договору іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровану в реєстрі НОМЕР_1, та вилучити вказаний запис із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 вересня 2015 року позов задоволено. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2015 року рішення районного суду скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін. 22 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 17 Закону України «Про іпотеку». На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Вищого господарського суду України від 9 грудня 2014 року, в якій, на його думку, по-іншому застосована зазначена норма права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Під час розгляду справи суди встановили, що 07 квітня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір з подальшими змінами від 09 вересня 2008 року, згідно з яким позичальник отримав у банку на споживчі потреби кредит у розмірі 12 млн 296 тис. грн строком до 07 квітня 2009 року зі сплатою 30 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і позичальником 30 липня 2008 року було укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_4 передав в іпотеку банку належні йому житловий будинок та присадибну земельну ділянку розміром S_1, розташовані АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадщину після його смерті прийняли його батьки ОСОБА_1, ОСОБА_2, а також його донька ОСОБА_6 шляхом подання у встановлений законом строк заяв про прийняття спадщини до Шостої Харківської державної нотаріальної контори. 06 листопада 2013 року спадкоємці уклали договір про поділ спадщини, за наслідками якого батьки померлого успадкували в рівних частках (по 1/4 частині) 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки розміром S_1, що розташовані за вказаною адресою. 19 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частину житлового будинку за кожним, а рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2014 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності за кожним на 1/4 частину земельної ділянки розміром S_1 в порядку спадкування за законом після смерті сина. Інша 1/2 частина житлового будинку та земельної ділянки розміром S_1 належать ОСОБА_3, яка проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_4, на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 вересня 2010 року, яке набрало законної сили. Також суди установили, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2014 року і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ «Родовід банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено з тих підстав, що банк пропустив строк позовної давності звернення до суду за захистом своїх прав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором через пропуск строку позовної давності впливає на реальність виконання такого договору, тобто кредитор втратив право на примусове виконання зобов’язання по основному договору, що є наслідком припинення, як основного, так і похідного зобов’язання (іпотеки). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що відмова суду в задоволенні позовних вимог банку про стягнення боргу за кредитним договором через сплив позовної давності не вважається передбаченою законом підставою для припинення договору іпотеки. Разом з тим у наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого господарського суду України від 9 грудня 2014 року суд касаційної інстанції, задовольняючи вимоги про визнання договору іпотеки припиненим, виходив з того, що сплив позовної давності на вимоги про звернення стягнення на заставлене майно шляхом визнання права власності означає, що будь-які вимоги, пов’язані з обтяженням такого предмета застави не можуть бути задоволені, а сам предмет застави є вільним від обтяжень. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 17 Закону України «Про іпотеку». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов’язання» розділу І книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609). Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають. При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи. У зобов’язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов’язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду – захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов’язку. Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п’ята цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Отже, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов’язання. Виконання боржником зобов’язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється. Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов’язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п’ята статті 3 цього Закону). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. Так, згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Натомість такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов’язанням, цей Закон не передбачає. Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли такого висновку. Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17. Крім того, відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов’язань переходять обов’язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки. Отже, у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій правильно застосували вищевказані норми матеріального права та на підставі заявлених позовних вимог дійшли обґрунтованого висновку про те, що факт відмови судом у задоволенні позову ПАТ «Родовід банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором внаслідок пропущення строку позовної давності не є підставою для припинення іпотеки в розумінні абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви слід відмовити. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Правова позиція у справі № 6-1840цс16 Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов’язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п’ята статті 3 цього Закону). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. Так, згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Натомість такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов’язанням, цей Закон не передбачає. За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов’язання» розділу І книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609). Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи. Отже, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється. Аналізи положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України дає підстави для висновку. Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко Постанова від 5 липня 2017 року № 6-1840цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B4BF33F6CBD31197C225815D004344DF
  7. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2017 року Справа № 905/2221/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого: Нєсвєтової Н.М. (доповідач) суддів: Грека Б.М., Могил С.К. розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі № 905/2221/16 Господарського суду Донецької області за позовом департаменту міського майна Маріупольської міської ради до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Маріупольська міська рада третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Маріупольського міського округу Донецької області - Варченко Тетяна Іванівна про вчинення дій за участю представників сторін: від позивача: не з'явився, від відповідача: не з'явився, від третьої особи 1: не з'явився, від третьої особи 2: не з'явився, В С Т А Н О В И В: Департамент міського майна Маріупольської міської ради звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про зобов'язання останнього вчинити певні дії, а саме надати заяви до Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради про припинення обтяження та скасування записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 2947913) та з Державного реєстру іпотек (реєстраційний номер обтяження 3019295) на нерухоме майно - нежитлову будівлю, частину основного нежитлового будинку - літ. А-2, приміщення № 1, коридор 1,2, кабінетів - 3,5,6, шкаф - 4,7, умивальня - 8, вбиральня - 9, загальною площею 44,7 кв.м., що складає 47/100 часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (із врахуванням клопотання від 17.10.2016 № 03-4/4230). Ухвалою Господарського суду Донецької області від 21.07.2016 залучено до участі у справі Маріупольську міську раду у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та приватного нотаріуса Маріупольського міського округу Донецької області Верченко Тетяну Іванівну у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.11.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі №905/2221/16, позовні вимоги задоволено у повному обсязі, зобов'язано відповідача у п'ятиденний строк подати заяву до державного реєстратора відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради про припинення обтяження та скасування записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 2947913) та з Державного реєстру іпотек (реєстраційний номер обтяження 3019295) на нерухоме майно - нежитлову будівлю, частину основного нежитлового будинку - літ. А-2, приміщення № 1, коридор 1,2, кабінетів - 3,5,6, шкаф - 4,7, умивальня - 8, вбиральня - 9, загальною площею 44,7 кв.м., що складає 47/100 часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а також з відповідача на користь позивача стягнуто 1 378 грн. 00 коп. судового збору. Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 та рішення місцевого господарського суду від 30.11.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 830 від 13.11.2005 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 належало на праві приватної власності вбудоване нежитлове приміщення, літ. А-2, прим. 1, кімнати 1-9, загальною площею 44,7 кв.м., що складає 47/100 часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. 09.03.2006 між відповідачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №20М-06, в забезпечення виконання якого між банком в якості іпотекодержателя та ОСОБА_6 в якості іпотекодавця укладено та посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Верченко Т.І. договір іпотеки від 09.03.2006, зареєстрований за №249, предметом якого є належна іпотекодавцю на праві власності 44,7 кв.м. що є часткою 47/100 вбудованої нежитлової шлакоблочної будівлі А-2 загальною площею 95,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Судами також встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 04.09.2012 у справі №2о/519/126/12 визнано відумерлою спадщину у вигляді вбудованого нежитлового приміщення літ. А-2, прим.1, кімнати 1-9, загальною площею 44,7 кв.м, що складає 47/100 часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що відкрилась після смерті ОСОБА_6, померлого 01.06.2008 та передано у власність територіальної громади Маріупольської міської ради. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2920747 від 25.04.2013 право власності на вищезазначене нерухоме майно зареєстровано за територіальною громадою м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради Донецької області 25.04.2013. Суди встановили, що рішенням Господарського суду Донецької області від 15.01.2014 у справі №263/7162/13-ц(2/263/2880/2013) у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до Маріупольської міської ради про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №20М-06 від 19.03.2006 в сумі 119 613,77 грн на вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 95,2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем відмовлено. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.04.2015 у справі №908/4359/14 у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до Маріупольської міської ради про стягнення 119 613,77 грн збитків відмовлено та встановлено, що зобов'язання ОСОБА_6 за кредитним договором № 20М-06 від 09.03.2006 (в частині сплати кредиту, процентів, штрафних санкцій) припинилися з 01.06.2008 у зв'язку із смертю останнього. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.06.2015 рішення Господарського суду Запорізької області від 14.04.2015 у справі №908/4359/14 залишено без змін. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням припинити державну реєстрацію обтяження спірного приміщення, проте останній до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки, обтяження не звернувся. Також встановлено, що листом № 05/06-82 від 15.09.2016 відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради за результатами розгляду листа № 03-4/3700 від 14.09.2016 Департаменту міського майна Маріупольської міської ради щодо скасування та вилучення записів про обтяження нерухомого майна, а саме на частину вбудованого нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер 2947913) та з Державного реєстру іпотек (реєстраційний номер 3019295) повідомило про те, що у випадку надання заяви про зняття іпотеки та обтяження на нерухоме майно до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради Департаменту міського майна Маріупольської міської ради буде відмовлено на підставі п. 2 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме з причини подання заяви неналежною особою. Звертаючись з позовом, позивач, зазначив, що оскільки відповідач ухиляється від здійснення дій, пов'язаних з анулюванням записів про наявність іпотечного обтяження нерухомого майна, а саме: вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 95,2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, виходив з того, позивач довів належними та допустимими доказами факт того, що бездіяльність відповідача позбавляють територіальну громаду м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради Донецької області вільно розпоряджатися своїм майном. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке. З судового рішення у справі №263/7162/13-ц(2/263/2880/2013), яке є чинним, суд дійшов висновку про припинення договору іпотеки № 249 від 09.03.2006 з підстав, встановлених ч.1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", відмовивши у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до Маріупольської міської ради про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №20М-06 від 19.03.2006 р. в сумі 119 613,77 грн. на вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 95,2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Іпотека припиняється, в тому числі, у разі припинення основного зобов'язання, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; що також кореспондується з ч. 1 п.1 ст. 593 ЦК України (ст. 17 Закону України "Про іпотеку"). Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про іпотеку", відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №64013090 від 21.07.2016 існує заборона на нерухоме майно на підставі договору іпотеки від 09.03.2006. Відповідно до ч. 2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, оскільки судове рішення у справі №263/7162/13-ц(2/263/2880/2013), є чинне, і факти, встановлені в ньому, зокрема припинення договору іпотеки № 249 від 09.03.2006 не потребують доведення, враховуючи приписи ч. 2 ст.35 ГПК України. Відтак, бездіяльність відповідача порушує законне право власності та суперечить інтересам територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради Донецької області. Статтями 317, 319 ЦК України встановлено, що позивачу як власнику належить, зокрема, право розпорядження майном, раніше переданим в іпотеку. Стаття 391 ЦК України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу. Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами. Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, речові права на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Згідно ч. 5 та ч.6 ст. 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження. Заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем. Якщо заява подається в електронній формі, вона повинна містити електронний підпис обтяжувача. Відповідно до ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п'ятирічний строк. Після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків. Судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що відповідач повинен був подати реєстратору заяву про припинення обтяжень, як іпотекодержатель, у зв'язку з припиненням договору іпотеки 09.03.2006, зареєстрованого за №249, проте не вищевказаних дій не вчинив. Крім того, позивач звертався з листами від 01.04.2014 № 03-4/1249, від 18.07.2014 № 03-04-/2611 до відповідача, в яких просив припинити державну реєстрацію обтяження спірного приміщення. Однак, вказані листи були залишені відповідачем без відповіді. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили в повному обсязі позовні вимоги. Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні. Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк Приватбанк" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі № 905/2221/16 - без змін. Головуючий Н. Нєсвєтова Судді Б. Грек С. Могил справи № 905/2221/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/67155894
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про заміну сторони у виконавчому провадженні за заявою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зазначало, що Кам'янець-Подільський міськрайонний суд рішенням від 11 грудня 2008 року стягнув солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 2 млн 510 тис. 629 грн заборгованості за кредитом, 27 тис. 144 грн 22 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 8 тис. 991 грн 5 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання та судові витрати. На виконання вказаного судового рішення 22 січня 2009 року видано виконавчий лист. За заявою стягувача державний виконавець відділу державної виконавчої служби Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції (далі – ВДВС Кам'янець-Подільського МРУЮ) відкрив виконавче провадження, у якому боржником був ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. 10 квітня 2014 року виконавче провадження було зупинено, а 14 січня 2015 року направлено вимогу до можливих спадкоємців боржника. За повідомленням Першої кам'янець-подільської державної нотаріальної контори станом на 1 лютого 2016 року спадкова справа відкрита на підставі звернень банку та кредитної спілки. Спадкоємці померлого: дружина ОСОБА_3, діти ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також батько померлого ОСОБА_2 – проживали разом з померлим у жилому будинку АДРЕСА_1. Цей жилий будинок перебуває в іпотеці банку на забезпечення виконання зобов'язань боржника перед банком за кредитними договорами від 16 листопада 2007 року. Посилаючись на вказані обставини, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило замінити сторону у виконавчому провадженні спадкоємцями. Кам’янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 1 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року, у задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовив. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 вересня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження у справі за вказаною заявою з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти постанову про задоволення його касаційної скарги з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 378, 1268, 1296 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права. На обґрунтування заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року, 28 січня 2015 року, 16 березня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що Кам'янець-Подільський міськрайонний суд рішенням від 11 грудня 2008 року стягнув солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 2 млн 510 тис. 629 грн заборгованості за кредитом, 27 тис. 144 грн 22 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 8 тис. 991 грн 5 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання та судові витрати. На виконання вказаного судового рішення 22 січня 2009 року видано виконавчий лист. Державний виконавець ВДВС Кам'янець-Подільського МРУЮ постановою відкрив виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа, виданого Кам'янець-Подільським міськрайонним судом, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 2 млн 547 тис. 629 грн 27 коп. заборгованості. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Після смерті ОСОБА_1 Першою кам'янець-подільською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу відносно майна померлого за заявами кредиторів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Першої подільської фермерської кредитної спілки. Матеріали справи не містять відомостей про те, хто зі спадкоємців прийняв спадщину, а також про обсяг одержаного у спадщину майна, його вартість та розмір часток спадкоємців у спадковому майні. Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що до оформлення права на спадщину усіма спадкоємцями померлого неможливо визначити коло правонаступників боржника у виконавчому провадженні, обсяг їх відповідальності за зобов'язаннями боржника (спадкоємці відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України несуть відповідальність за зобов'язаннями спадкодавця в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до них) та замінити сторону у виконавчому провадженні, тому доводи заявника про те, що ОСОБА_3, діти ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та батько померлого ОСОБА_2 є спадкоємцями, які вважаються такими, що прийняли спадщину, є безпідставними. Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ містяться висновки про наявність правових підстав для задоволення заяви про заміну боржника його спадкоємцем, який вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України, але не отримував свідоцтва про спадщину (ухвала від 26 червня 2014 року), та про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 цього Кодексу є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора (ухвала від 16 березня 2016 року). У наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року зазначено, що аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України свідчить про те, що спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно набуває і право розпорядження ним. Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва, з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки. Оскільки зі смертю боржника зобов’язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред’явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора. Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення вимог, які є присічними (преклюзивними) позбавляє його права вимоги до спадкоємців. Оскільки кредитор пред’явив вимоги до спадкоємців поза межами зазначених строків, то підставою для відмови йому у зверненні стягнення на спадкове іпотечне майно є саме ця обставина, а не факт неотримання спадкоємцями свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 1268, 1296 ЦК України та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після 1 січня 2004 року, визначений главою 87 ЦК України. Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права й обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком прав і обов’язків, зазначених у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 цього Кодексу). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України). Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України. Так, згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК України). Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. Оскільки зі смертю боржника зобов’язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов’язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців. Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред’явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки – це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб’єктивне право. Саме такий по суті висновок міститься й у судових рішеннях, наданих заявником для порівняння. Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статей 1268, 1296 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Крім зазначеного, заявник надав для порівняння ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року, у якій суд касаційної інстанції скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав допущення судами порушень норм ЦПК України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи. Отже, порівняння наведеного судового рішення із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року та ухвалу Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 1 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-2962цс16 Згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК України). Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. Оскільки зі смертю боржника зобов’язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов’язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців. Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред’явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки – це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб’єктивне право. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук Постанова від 12 квітня 2017 року № 6-2962цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/19BB81EF0CCA82B4C225810C0032CF02
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 березня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., розглянувши на засіданні справу за позовом Особа_1 в інтересах малолітнього Особа_2 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Особа_3, управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про припинення правовідносин, за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до Особа_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою Особа_1 в інтересах малолітнього Особа_2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2013 року Особа_1 в інтересах малолітнього Особа_2 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 30 жовтня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі – ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк», банк), та Особа_4 укладено кредитний договір та договір іпотеки. Інформація_1 Особа_4 померла. Спадкоємцем є її малолітній син – Особа_2. Вважаючи, що банк належним чином був повідомлений про смерть Особа_4 у вересні 2011 року, однак не пред'явив вимог до спадкоємців боржника, що є підставою для визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки, позивач просив: визнати ПАТ «ОТП Банк» таким, що втратило право вимоги до спадкоємця Особа_4 – малолітнього Особа_2 за кредитним договором та договором іпотеки; визнати припиненими вказані договори; зобов’язати приватного нотаріуса зняти заборону відчуження квартири Адреса_1, накладену в порядку забезпечення кредитного договору та зареєстровану 30 жовтня 2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. У серпні 2013 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду із зустрічним позовом до Особа_2, посилаючись на те, що про смерть божника банку стало відомо 30 травня 2013 року після отримання позовної заяви Особа_1, яка подана в інтересах малолітнього Особа_2. Станом на день смерті Особа_4 кредитна заборгованість складала 28 тис. 115 доларів США 33 центи. Вважаючи, що відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» іпотека є дійсною для спадкоємців майна, банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки й виселити Особа_2 з указаної квартири. Московський районний суд м. Харкова рішенням від 29 травня 2014 року позовні вимоги Особа_1 в інтересах малолітнього Особа_2 задовольнив, ухвалив визнати ПАТ «ОТП Банк» таким, що втратило право вимоги до спадкоємця Особа_4 – малолітнього Особа_2 за зобов'язаннями Особа_4 за кредитним договором та договором іпотеки; визнати припиненими вказані договори; зобов’язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Особа_3 зняти заборону відчуження квартири Адреса_1, накладену в порядку забезпечення кредитного договору та зареєстровану 30 жовтня 2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; у задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» відмовив. Апеляційний суд Харківської області рішенням від 6 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року, зазначене рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог Особа_1 в інтересах малолітнього Особа_2; зустрічний позов ПАТ «ОТП Банк» задовольнив частково: звернув стягнення на предмет іпотеки – указану квартиру, належну малолітньому Особа_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, для задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк» за договором кредиту від 30 жовтня 2007 року в розмірі 28 тис. 115 доларів США 33 центи, що еквівалентно 224 тис. 121 грн 35 коп.; установив спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У задоволенні іншої частини зустрічного позову ПАТ «ОТП Банк» відмовив. У заяві Особа_1 в інтересах малолітнього Особа_2 про перегляд судового рішення порушується питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року й передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин другої та третьої статті 1281 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На підтвердження наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 30 січня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») до фізичних осіб, третя особа – орган опіки та піклування Котовської районної державної адміністрації Одеської області, про стягнення заборгованості за кредитним договором (№ 6-52990св13); 12 травня 2014 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до фізичних осіб про стягнення боргу (№ 6-19676ск14); 24 вересня 2014 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про стягнення коштів (№ 6-24635св14); 9 жовтня 2014 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості (№ 6-29257св14); 29 жовтня 2014 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом фізичної особи до фізичної особи про визнання недійсним договору позики (№ 6-31035св14). Ухвала суду касаційної інстанції від 24 вересня 2014 року у справі № 6-24635св14, якою судове рішення суду апеляційної інстанції скасоване, а справа передана на новий розгляд, не містить правової позиції щодо спірних правовідносин, а вказує на допущені судом попередньої інстанції порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спору, а також нез’ясування судом належним чином фактичних обставин справи. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-31035св14 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, виходив з того, що позивач за первісним позовом знав про смерть позичальника (боржника) та вимоги до спадкоємця позичальника пред'явив з пропуском строку, визначеного частиною другою статті 1281 ЦК України. За результатами розгляду касаційних скарг у справах № 6-52990св13, № 6-19676ск14, № 6-29257св14 суд касаційної інстанції погодився по суті з рішеннями судів інших інстанцій щодо відмови в задоволенні позовів ПАТ КБ «ПриватБанк» до фізичних осіб про стягнення заборгованості, які виходили з того, що оскільки договірні зобов'язання не виконувалися, то кредитор спадкодавця міг дізнатися про відкриття спадщини, однак не пред'явив у визначений частиною другою статті 1281 ЦК України свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, тому він пропустив указаний строк. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, виходив з відсутності доказів того, що до 30 травня 2013 року (дата отримання банком позовної заяви Особа_1 в інтересах малолітнього Особа_2) ПАТ «ОТП Банк» належним чином було повідомлено спадкоємцями боржника про відкриття спадщини, тому шестимісячний строк для звернення до спадкоємців з вимогою про погашення заборгованості Особа_4 банком не пропущено, підстави для припинення кредитних та іпотечних зобов'язань відсутні і первісний позов задоволенню не підлягає. При цьому, оскільки вимогами законодавства встановлено обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину і такі вимоги спадкоємцями виконані не були, то зустрічні позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню. Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права, а саме статті 1281 ЦК України, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях у справах № 6-52990св13, № 6-19676ск14, № 6-29257св14. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 30 жовтня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та Особа_4 укладено: кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 32 тис. 800 доларів США з кінцевою датою повернення кредиту – 26 жовтня 2032 року; договір іпотеки, предметом якого є квартира Адреса_1. Інформація_1 Особа_4 померла. На момент смерті позичальника загальна сума боргу за договором кредиту склала 28 тис. 115 доларів США 33 центів, що було еквівалентно 224 тис. 121 грн 35 коп. Спадкоємцем указаної квартири, яка є предметом іпотеки, є малолітній син померлої Особа_2, Інформація_2 року народження, батьком якого є Особа_1. Згідно з листом Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 27 вересня 2012 року, адресованим ЗАТ «ОТП Банк» (без зазначення адреси банку), нотаріальна контора повідомила банк, що 27 вересня 2012 року спадкоємцю за законом Особа_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після Особа_4, померлої Інформація_1, на зазначену вище квартиру, яка знаходиться під забороною відчуження згідно з договором іпотеки від 30 жовтня 2007 року. Відповідно до журналу реєстрації вихідних документів Четвертої Харківської державної нотаріальної контори зазначений лист направлено до ЗАТ «ОТП Банк». Однак, доказів отримання вказаного листа Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 27 вересня 2012 року банком матеріали справи не містять. Відповідно до пояснень ПАТ «ОТП Банк» банк дізнався про те, що Особа_4 померла, лише 30 травня 2013 року, в день, коли до банку надійшла позовна заява Особа_1 в інтересах малолітнього Особа_2. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав i обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять yсі права i обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов’язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218,1231 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Вiдповiдно до частини першої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язане з його особою i у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Перелік зобов'язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України, отже зобов'язання за кредитним договором та за договором іпотеки входять до складу спадщини. За змістом статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців вiд дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно вiд настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав i не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року вiд настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть iпотекодавця, положення зазначеної норми не містять. Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки вiд iпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус iпотекодавця i має всі його права i несе всі його обов'язки за iпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи – iпотекодавця, такий спадкоємець не несе вiдповiдальність перед iпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги iпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, якщо боржник та iпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов'язань переходять обов'язки iпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки. Отже, аналізуючи вищезазначені цивiльно-правовi норми слід дійти висновку про те, що правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого iпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України). У справі, яка переглядається, встановлено, що Особа_4 була позичальником за кредитним договором зі строком повернення кредиту 26 жовтня 2032 року та іпотекодавцем за договором іпотеки, тобто одночасно виступала і боржником, i iпотекодавцем. У зв'язку з її смертю відкрилася спадщина, яку прийняв Особа_2, перебравши на себе обов'язки iпотекодавця в межах вартості предмета іпотеки. Однак звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим лише за умови, якщо зобов'язання боржником було порушене. Отже, в цьому разі стаття 1281 ЦК України до спірних правовідносин не застосовується. За таких обставин із загальним висновком судів апеляційної та касаційної інстанцій щодо відсутності в цьому випадку підстав для припинення кредитних та іпотечних зобов'язань і для задоволення первісного позову, а також стосовно задоволення позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, можна погодитися. Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Отже, у задоволенні заяви Особа_1 в інтересах малолітнього Особа_2 про перегляд судового рішення слід відмовити. Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви Особа_1 в інтересах малолітнього Особа_2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: Н.П. Лященко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-1286цс15 Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть iпотекодавця, положення зазначеної норми не містять. Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки вiд iпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус iпотекодавця i має всі його права i несе всі його обов'язки за iпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи – iпотекодавця, такий спадкоємець не несе вiдповiдальність перед iпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги iпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, якщо боржник та iпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов'язань переходять обов'язки iпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки. Отже, аналізуючи вищезазначені цивiльно-правовi норми слід дійти висновку про те, що правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого iпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України). http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/111E0379825A3674C2257F78002D8B52
  10. Есть следующая ситуация у близкой родственницы: - семь лет назад её муж берёт в одном из банков кредит в 45 у.е. на покупку дома по липовым справкам о з/плате с работы, иначе бы такой кредит не получил, т.к. фактически работал на себя - кредит оформлен только на заёмщика, без указания в кредите жены, которая вообще ничего не подписывала, хотя нач. кредитного отдела банка прекрасно знал и семью, и что на кредит всё липовое, и что у семьи имеется на тот момент несовершеннолетний ребёнок 7 лет - из ипотечного кредита выплатили на руки только 40 т. у.е., т.к. нач. кредитного отдела банка за оформление такого кредита "положены были" остающиеся 5 т. у.е. - был куплен дом за 40 т. у.е., куда семья сразу поселилась - в кадастре, везде, где должна быть зарегистрирована недвижимость, указан только заёмщик, хотя оплата за свет, газ, воду, телефон, интернет и т.п. оформлена на его жену - через 4 м-ца заёмщик внезапно умирает, на тот момент было уплачено за три или четыре м-ца взносы (в тот момент 1000 у.е.) за ипотеку, больше ни одного поступления с момента смерти банк по ипотеке не получил - через ещё полгода после смерти заёмщика нач. кредитного отдела этого банка уезжает на ПМЖ в Израиль и получает там израильское гражданство - по сегодняшний день (!) банк ни разу не вспомнил/не напомнил вдове об этом кредите - вдова заёмщика живёт по сегодняшний день с несовершеннолетним, но взрослеющим сыном в доме, оплачивает коммунальные услуги. - т.к. 50-летняя вдова денег на возврат ипотеки не имеет, безработная, живёт на маленькую пенсию, подсобное хозяйство и небольшую поддержку брата, и еле сводит концы с концами, она боится переоформить на себя дом, или куда-нибудь пойти за помощью (а куда, в самом деле - городок небольшой, опять же - боится вынуть голову из песка), чтобы не напомнить о себе и не навредить, живёт себе и живёт, спрятавши голову в песок. Но с ужасом думает о том, что через пару лет ребёнок станет совершеннолетним. Или кто-то в банке в любой момент может вспомнить об этом кредите... Однако только уже тот факт, что банк до сих пор не пришёл к ней за выплатой по ипотеке, о чём говорит? Может такое быть, что тогдашний нач. кредитного отдела банка каким-то образом "подмёл" следы кредита? Этот банк существует и функционирует по сегодняшний день. Вопросы: - как вдове разрулить эту проклятую ситуацию и не навредить себе и ребёнку? Есть ли шансы не остаться на улице? - как узнать в банке, не разбудив "спящих собак", что вообще у них есть по этой ипотеке? Или не надо? - если кто-то из ваших юристов возьмётся за разруливание этого дела, какова стоимость +/-?
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31164865 Державний герб України Ухвала іменем україни 27 березня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О. суддів: Журавель В.І., Іваненко Ю.Г., Євтушенко О.І., Ситнік О.М. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: державний нотаріус Першої Криворізької державної нотаріальної контори ОСОБА_5 про задоволення вимог кредитора, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2012 року, - в с т а н о в и л а: В лютому 2012 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором в розмірі 1234374. 47 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25 грудня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого він є на даний час, та ОСОБА_6 було укладено генеральний договір, за яким останній отримав у тимчасове користування 160 000 доларів США з терміном повернення до 22 грудня 2017 року. В якості забезпечення за договором кредиту між банком та ОСОБА_6 25 грудня 2007 року було укладено іпотечний договір, відповідно до якого останній передав в іпотеку нерухоме майно. 26 грудня 2007 року укладено додаткову угоду, відповідно до якої ОСОБА_6 надано разовий кредит в сумі 160 000 доларів США. Із заяви ОСОБА_7 - представника ОСОБА_4 від 02 лютого 2009 року банку стало відомо про те, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. 03 березня 2009 року відповідачам, які є спадкоємцями після смерті ОСОБА_6, були направлені листи про необхідність погасити заборгованість за кредитним договором. З повідомлення нотаріуса банк дізнався, що за прийняттям спадщини на майно, яке передане ОСОБА_6 в іпотеку, ніхто не звертався і свідоцтво про право на спадщину не видавалося. Позивач вважає, що відповідачі навмисно не отримують свідоцтво про право на спадщину з метою уникнути задоволення за їх рахунок вимог кредитодавця, тому просив позов задовольнити. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 18 травня 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено за недоведеністю. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідачів на користь позивача в межах вартості спадкового майна заборгованість за генеральним кредитним договором № 991\258\07 спадкодавця ОСОБА_6 станом на 05 січня 2012 року у розмірі 1234374,47 грн., яка складається із: заборгованості по кредиту - 1233465,32 грн.; заборгованості по відсотках - 369584,69 грн.; пені за несвоєчасне повернення кредиту - 909,15 грн. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, залишити в силі рішення місцевого суду від 18 травня 2012 року, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1281 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Частиною 1 ст. 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що банк пред'явив вимоги до спадкодавців боржника з пропуском шестимісячного строку від дня, коли він дізнався про відкриття спадщини, тому втратив право на задоволення свої вимог. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд зазначив, що правила статті 1281 ЦК України щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою. Однак, з такими висновками суду погодитися не можна, виходячи з наступного. Під час розгляду справи судами встановлено, що 25 грудня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого на даний час є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_6 будо укладено генеральний договір, відповідно до якого останньому надано у тимчасове користування 160000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2017 року. 26 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_6 до генерального договору було укладено додаткову угоду, згідно з якою останньому надано разовий кредит в сумі 160000 доларів США. В рахунок забезпечення умов кредитного договору, 25 грудня 2007 року між банківською установою та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, за яким останній передав в іпотеку нерухоме майно, яке сторони оцінили в 1 027372.00 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 року боржник ОСОБА_6 помер. 04 лютого 2009 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Першої Криворізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття вимог кредитора та необхідність повідомити про коло спадкоємців після смерті боржника ОСОБА_6, а 03 березня 2009 року - звернувся із листами до відповідачів, які є спадкоємцями після смерті ОСОБА_6, про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором. Звертаючись до суду з даним позовом, ПАТ «Укрсоцбанк» зазначало, що 25 грудня 2007 року між ним та померлим ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, додаткова угода до нього та іпотечний договір. Заперечуючи факт підписання померлим ОСОБА_6 вказаних угод і отримання ним кредиту, відповідачі просили суд витребувати у позивача оригінали вказаних правочинів на підставі ст.64 ЦПК України, якою встановлено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати подання оригіналу. Оригінали письмових доказів, як зазначено у статті 138 ЦПК України, до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. Незважаючи на це, апеляційний суд у порушення вищевказаних норм процесуального закону, а також у порушення п. 6 ч.3 статті 295, ч.2 ст.303 та п. 1 ч.1 ст. 309 ЦПК, згідно з якими апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи ( з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку, клопотання ОСОБА_8 та ОСОБА_4 залишив без задоволення, оригінали вказаних документів не витребував і не дослідив, прийняв ксерокопії оспорюваних угод як належний доказ у справі та поклав їх в основу рішення, дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, суд залишив без задоволення і клопотання відповідачів про проведення експертизи, в якому останні посилались на те, що договір про внесення змін до кредитного договору укладений 21 жовтня 2008 року, тобто вже після смерті ОСОБА_6, що свідчить про те, що судом взагалі не встановлювались фактичні обставини по справі. Звертаючись до суду з даним позовом ПАТ «Укрсоцбанк» просив стягнути на його користь з відповідачів заборгованість в сумі 1234374,47 грн., яка складається з заборгованості по кредиту - 1233465,32 грн. та пені за несвоєчасне повернення кредиту - 909,15 грн. Втім, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі заявлених вимог, ухвалив рішення про стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості в розмірі 1234374,47 грн., яка складається із: заборгованості по кредиту - 1233465,32 грн.; заборгованості по процентах - 369584,69 грн.; пені за несвоєчасне повернення кредиту - 909,15 грн., не дивлячись на те, що вимога про стягнення заборгованості по процентах у розмірі 369584,69 грн. банком не заявлялась. Статтею 1282 ЦК України визначено, що спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальником за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями. В порушення вказаної норми, не перевіривши доводи позивача щодо обґрунтованості цих нарахувань, суд апеляційної інстанції стягнув відсотки та інші зобов'язання по кредитному договору, нараховані банком вже після смерті ОСОБА_6 Судом взагалі не перевірялось, чи мав ОСОБА_6 на час смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1 року) невиконані зобов'язання перед банком та заборгованість за кредитним договором. У порушення вимог ст. 212 ЦПК України також належним чином не перевірив належність і допустимість всіх наданих сторонами доказів та не дав їм правової оцінки. Зокрема, розрахунки стягнутих судом сум відрізняються від сум, вказаних в листах ПАТ «Укрсоцбанк» від 03 березня 2009 року (а.с.7), від 13 березня 2009 року (а.с.8), від 17 жовтня 2012 року (а.с.190). Вказані протиріччя апеляційним судом не усунені. У порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України, суд не визначив обсяг відповідальності відповідачів, як спадкоємців перед кредитором, не з'ясував вартість майна, прийнятого ними в спадщину. Вказані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому суду апеляційної інстанції необхідно було їх перевірити. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, всебічно, повно й об'єктивно не з»ясував обставини справи та не надав їм належної оцінки. ухвалив судове рішення, що не відповідає вимогам законності і обґрунтованості, у зв'язку з чим таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Керуючись ст. ст. 336, 338, 342,344 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: В.І. Журавель О.І. Євтушенко Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік
  12. в силу закона. http://reyestr.court.gov.ua/Review/30912656 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Іваненко Ю.Г., Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М. розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про припинення договору іпотеки та поруки, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, в с т а н о в и л а: ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом до відповідачів та просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на його користь заборгованість в межах спадкового майна за кредитним договором № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року в розмірі 35 993,06 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 листопада 2008 року становить 208 054 грн 28 коп., з яких: 8 586,60 дол. США - прострочена заборгованість по кредиту; 22 598,86 дол. США - сума дострокового стягнення кредиту; 3 871,71 дол. США - відсотки; 935,89 дол. США - пеня; звернути стягнення на об'єкт нерухомого майна, що є предметом іпотеки від 02 грудня 2005 року, посвідченим 02 грудня 2005 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим в реєстрі за №№ 6885, 6886, а саме: на двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 для задоволення вимог позивача, що виникли на підставі кредитного договору № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року, шляхом надання позивачу права продажу предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві, з цією метою надати позивачу право на отримання будь-яких документів, необхідних для продажу зазначеної квартири; стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року в розмірі 35 993,06 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 листопада 2008 року становить 208 054 грн 28 коп. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що 02 грудня 2005 року між позивачем та ОСОБА_10 був укладений кредитний договір № 11-1/433к-05, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 8 700 дол. США під 15,55 % річних. 22 січня 2007 року між ними було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, яким змінено умови кредитного договору, а саме позичальнику надається кредит в розмірі 25 700 дол. США зі сплатою 14 % річних, а 19 червня 2007 року укладено додатковий договір № 2 згідно якого позичальнику надається кредит в розмірі 45 700 дол. США зі сплатою 14 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком, позичальником та відповідачами ОСОБА_7, ОСОБА_8 укладений договір іпотеки від 02 грудня 2005 року, згідно якого передано в іпотеку нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1. В подальшому 22 січня 2007 року та 19 червня 2007 між тими ж сторонами були укладені додаткові договори до договору іпотеки. Згідно останнього вартість предмету іпотеки оцінено у 289 213 грн. Крім цього, 02 грудня 2005 року між банком та ОСОБА_7 був укладений договір поруки, відповідно до якого остання зобов'язалась перед кредитором відповідати по зобов'язаннях, що випливають з кредитного договору № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року. В подальшому, а саме: 22 січня 2007 року та 19 червня 2009 року, до вказаного договору поруки були укладені додаткові договори, відповідно до умов укладених додаткових договорів до кредитного договору. В зв'язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_10 помер, позивач просить стягнути заборгованість за отриманим кредитом солідарно з спадкоємців покійного в межах спадкового майна та з поручителів в межах позовних вимог. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, позов ПАТ «Універсал Банк» залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_7, ОСОБА_8 задоволено частково, зобов'язано ПАТ «Універсал Банк»: повернути ОСОБА_7, ОСОБА_8 оригінали свідоцтва на право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 01 лютого 1999 року № Г-20722 та технічного паспорту квартири АДРЕСА_1, складеного 12 січня 1999 року (реєстраційний номер 32388, інвентаризаційний номер 1240), які підтверджують право власності ОСОБА_7, ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1; подати нотаріусу, який посвідчував договір іпотеки або будь-якому іншому нотаріусу повідомлення про припинення договору іпотеки від 02 грудня 2005 року та додаткових договорів від 22 січня 2007 року та від 19 червня 2007 року до договору іпотеки від 02 грудня 2005 року, з метою зняття заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1, яка внесена до реєстру нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 02 грудня 2005 року за номером 6886. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просило скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідачів заборгованість, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, так як судові рішення законні та обґрунтовані. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Крім того, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтею 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» відхилити. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року - залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Ю.Г. ІваненкоН.А. Горелкіна І.М. Завгородня
  13. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34157026 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 жовтня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно. Позивач зазначав, що 22 квітня 2005 року та 16 листопада 2006 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитні договори, умови яких останній не виконував, у результаті чого виникла заборгованість 1 107 139 грн 01 коп. Із метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 22 квітня 2005 року та 16 листопада 2006 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_4 укладено договори поруки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Посилаючись на те, що за життя ОСОБА_6 свої зобов'язання за кредитними договорами не виконав в обумовлені ними строки, кредит та проценти за їх користування не сплатив, у зв'язку з чим існує заборгованість та, неодноразово уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути із спадкоємця ОСОБА_6 - ОСОБА_5 заборгованість за вищезазначеними кредитними договорами в розмірі 1 104 731 грн, шляхом звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості на майно, що належало на праві власності померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, а також солідарно стягнути з поручителя ОСОБА_4 1 104 731 грн заборгованості за кредитними договорами. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 104 731 грн в межах вартості одержаного спадкового майна. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» 1609 грн 50 коп. судових витрат, а в решті вимог позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» 1 084 146 грн заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості на нежитлове приміщення магазину «Гастроном» загальною площею 522, 8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належало на праві власності ОСОБА_6, з початковою ціною реалізації зазначеного майна в розмірі 1 336 600 грн і реалізацією на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» 1 084 146 грн заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 1609 грн 50 коп. сплаченого судового збору з кожного, а в решті вимог позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що до ОСОБА_5, як спадкоємця померлого ОСОБА_6, перейшов обов'язок по поверненню ПАТ «ПроКредит Банк» суми заборгованості за кредитними договорами в межах одержаного спадкового майна; оскільки договорами поруки не встановлено обов'язку поручителя забезпечувати виконання зобов'язання за нового боржника, а також відповідачка не поручалася перед кредитором за виконання ОСОБА_5 ним свого обов'язку, через те правові підстави для солідарного стягнення заборгованості за кредитними договорами з ОСОБА_4 відсутні. Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов'язаний повністю задовольнити вимоги кредитора, оскільки до спадкового майна належить, зокрема, й передане за життя ОСОБА_6 в іпотеку банку нежитлове приміщення, а тому заборгованість за кредитними договорами підлягає стягненню із спадкоємця ОСОБА_6 - ОСОБА_5 шляхом звернення стягнення на частину спадкового майна в рахунок її погашення; згідно із умовами договору поруки ОСОБА_4 поручилася відповідати за виконання зобов'язання боржником, в тому числі й у разі його смерті, тому несе солідарну відповідальність за зобов'язаннями померлого ОСОБА_6 Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна. Судами встановлено, що 22 квітня 2005 року між Закритим акціонерним товариством «ПроКредит Банк» (далі - ЗАТ «ПроКредит Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_6 було укладено рамкову угоду зі змінами, згідно із якою позивач зобов'язувався здійснювати кредитування позичальника у межах ліміту кредитування в сумі 300 тис. доларів США з лімітом строку 144 місяці. На підставі та в межах вказаної рамкової угоди банк і позичальник уклали договір про надання траншу від 16 листопада 2006 року зі змінами, відповідно до якого позичальнику було надано кредит в сумі 60 тис. доларів США на умовах сплати 14 % річних на строк 120 місяців. Також 16 листопада 2006 року між ЗАТ «ПроКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк», та ОСОБА_6 було укладено рамкову угоду зі змінами, згідно із якою позивач зобов'язувався здійснювати кредитування позичальника у межах ліміту кредитування в сумі 200 тис. доларів США з лімітом строку 144 місяці. На підставі та в межах рамкової угоди банк і позичальник уклали договір про надання траншу від 16 листопада 2006 року зі змінами, відповідно до якого позичальнику було надано кредит в сумі 100 тис. доларів США на умовах сплати 14 % річних на строк 120 місяців. Із метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 22 квітня 2005 року і 16 листопада 2006 року між ЗАТ «ПроКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_4 укладено договори поруки. Не виконавши своїх зобов'язань за цими кредитними договорами, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після смерті ОСОБА_6 заведено спадкову справу і єдиним спадкоємцем майна померлого є його син ОСОБА_5 у зв'язку з відмовою від спадщини на його користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 До спадкового майна, поміж іншого, належить й нежитлове приміщення магазину «Гастроном», загальною площею 522, 8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належало на праві власності ОСОБА_6 Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Разом з тим, особа право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Проте такого способу захисту, як стягнення судом із спадкоємця заборгованості за кредитними договорами, шляхом звернення стягнення в рахунок погашення цієї заборгованості саме на майно померлої особи законодавством України не передбачено. При цьому з огляду на положення ст. 1282 ЦК України, на яку неодноразово уточнюючи позовні вимоги, посилався представник позивача і яку було застосовано апеляційним судом при вирішення справи, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Тобто, виходячи з положень вищевказаної норми, законодавець прямо покладає на спадкоємців обов'язок здійснити виконання зобов'язання перед кредитором спадкодавця шляхом одноразового внесення коштів та встановлює максимальний розмір вимог кредиторів, що зобов'язаний задовольнити кожен із спадкоємців і який прирівнюється до вартості майна, отриманого кожним із них в порядку спадкування, а також надає право кредитору звернутися до суду з позовом до спадкоємців про стягнення відповідної грошової суми, в разі їх відмови здійснити одноразовий платіж, і в такому разі та за наявності правових підстав суд задовольняє позов, однак питання про те, на яке майно звертається стягнення, здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» і виключно на те, що передане спадкоємцям у натурі. Крім того, ухвалюючи рішення, апеляційний суд не врахував роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» про те, що резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають із встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено й висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права. Однак рішення суду апеляційної інстанції не містить способу захисту порушеного права, оскільки обраним позивачем способом захисту не поновлюються його права, так як, в дійсності, вирішено питання про права особи, цивільна та цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність якої припинена в зв'язку з її смертю (ч. 4 ст. 25 ЦК України), оскільки рішенням суду звернуто стягнення на майно, яке належало на праві власності ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та на ОСОБА_5 цим судовим рішенням не покладаються чіткі обов'язки, які переходять до нього, як спадкоємця останнього. Відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Таким чином, місцевий суд на виконання вимог ст. 213 ЦПК України, встановивши на підставі доказів, яким було надано належну оцінку, те, що дізнавшись про смерть боржника, ПАТ «ПроКредит Банк» звернулося із вимогою до нотаріальної контори у лютому 2012 року, дійшов обґрунтованого висновку, що кредитор пред'явив вимоги до спадкоємця ОСОБА_6 в межах строку, передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України, і правильно враховано положення норми ч. 1 ст. 1282 ЦК України про те, що вимоги кредитора підлягають задоволенню лише в межах вартості майна, одержаного у спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 та вірно стягнув з ОСОБА_5, як спадкоємця ОСОБА_6 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 104 731 грн в межах вартості одержаного спадкового майна. Також колегія суддів не може погодитися із висновками суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України в разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. За положеннями ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення такого зобов'язання боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Згідно із ч. 3 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'язанні і виникає новий комплекс правовідносин між кредитором, поручителем та спадкоємцями позичальника. Апеляційний суд, перевіряючи рішення суду першої інстанції, невірно витлумачив зазначені вимоги закону та помилково стягнув солідарно із ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 554, ст. ст. 523, 553, 559 та 1281 ЦК України на поручителя може бути покладено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності правонаступника позичальника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника, однак спірний договір поруки не передбачає відповідальності поручителя ОСОБА_4 за виконання договору новим боржником. При цьому посилання апеляційного суду, як на підставу для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором, на п. 3.2., укладених 18 травня 2009 року між сторонами договорів про внесення змін до договорів поруки, є безпідставним, оскільки вони не містять обов'язку поручителя виконати забезпечене порукою зобов'язання за інших осіб, окрім позичальника та в цьому договорі не вказано про згоду ОСОБА_4 відповідати за зобов'язаннями нового боржника. Таким чином, саме по собі внесення в текст договору положення про зобов'язання поручителя повністю виконати умови кредитного договору за позичальника неможливістю ним його виконати через смерть з огляду на положення ст. ст. 523, 559, 1216 та 1218 ЦК України є нікчемним, а тому законних підстав для пред'явлення вимог зі сплати кредиту до поручителя в разі смерті боржника в тому випадку, коли поручитель не давав згоди відповідати за нового боржника - спадкоємця одержувача кредиту немає, так як в силу ч. 3 ст. 559 ЦК України порука припинилася. Встановивши зазначені обставини, місцевий суд, також дійшов правильного висновку й про відсутність правових підстав для солідарного стягнення із ОСОБА_4 як поручителя заборгованості за кредитними договорами. Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року скасувати, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко
  14. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Гвоздика П.О., Завгородньої І.М., Колодійчука В.М., Штелик С.П., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління до ОСОБА_6 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: У березні 2004 року ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізького обласного управління звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 квітня 2003 року між Запорізьким обласним управлінням Ощадбанку України та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 966. Згідно кредитного договору ОСОБА_7 отримав кредит у сумі 35 000 гривень на споживчі цілі під 19 % річних строком на 12 місяців. З метою забезпечення виконання зобов'язання 29 квітня 2003 року між Запорізьким обласним управлінням ВАТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «Ефір-Форум» в особі директора Ленчука Ю.А. укладено договір поруки № 219 та договір застави. У звязку з непогашення кредиту, банк просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в розмірі 65215 гривень 80 копійок та припинити його дію. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління 4747 гривень боргу за кредитним договором, 25 гривень 50 копійок судового збору, 11 гривень 78 копійок витрат з ІТЗ. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 30 квітня 2003 року між ВАТ «Державний ощадний банк» в особі філії «Запорізьке обласне управління» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 966, за яким ОСОБА_7 отримав 35000 гривень на споживчі цілі, в забезпечення виконання умов кредитного договору між банком, ОСОБА_7 та ТОВ «Ефір-Форм» було укладено договір поруки № 219. У березні 2004 року у звязку з невиконанням умов вказаного кредитного договору банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_7 та ТОВ «Ефір-Форм» солідарно. 5 серпня 2005 року ОСОБА_7 помер. 20 лютого 2007 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя ухвалено заочне рішення за позовом ВАТ «Державний ощадний банк» до ОСОБА_7, ТОВ «Ефір-Форм» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 65215 гривень. 22 серпня 2007 року Хортицьким ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у звязку зі смертю боржника ОСОБА_7 (а.с.150 т.1) 1 жовтня 2007 року Жовтневим ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у звязку з тим, що 20 серпня 2007 року Господарським судом Запорізької області ліквідовано банкрута ТОВ «Ефір-Форм»(а.с. 160 т.1). 17 вересня 2007 року ВАТ «Державний ощадний банк» звернувся до восьмої державної нотаріальної контори лист з листом, в якому висловлено прохання повідомити чи відкривалася спадкова справа після померлого ОСОБА_7, однак даний лист залишено без виконання через неналежне оформлення (а.с. 154 т.1). 21 листопада 2008 року банк надіслав на адресу нотаріальної контори вимогу в порядку ст.. 1281 ЦК України. У січні 2009 року ВАТ «Державний ощадний банк» звернувся до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а саме боржника ОСОБА_7 замінити на його правонаступника ОСОБА_6 Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2009 року заяву задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 62215 гривень та судові витрати. (а.с. 164 т.1) Як вбачається з апеляційної скарги ОСОБА_6 вона дізналася про рішення та ухвалу у даній справі лише в грудні 2009 року, оскаржила їх, внаслідок чого справу було направлено на новий розгляд. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач всупереч вимогам ст. 1281 ЦК України не здійснив своєчасних заходів щодо предявлення вимоги спадкоємцям у відповідний строк. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивач своєчасно заявив претензії до спадкоємців через нотаріальну контору, а тому вважав, що позов підлягає задоволенню в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Однак при цьому ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. З ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції і апеляційний суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України не сприяли всебічному й повному з'ясуванню обставин справи. Усупереч зазначеним процесуальним нормам суди не зясували на підставі належних та допустимих доказів коло спадкоємців ОСОБА_7, не звернули уваги на те, що спадкоємцем після смерті сина є також ОСОБА_10, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом,видане на імя ОСОБА_6 (а.с. 40 т.2). Стаття 1281 ЦК передбачає, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Зазначена норма має на меті у передбачений законом строк інформувати спадкоємців про зобовязання спадкодавця перед кредитором. Судом апеляційної інстанції в рішенні зазначено, що позивач 17 вересня 2007 року отримав постанову державного виконавця від 22 серпня 2007 року про закінчення виконавчого провадження у звязку зі смертю боржника, тому позивач знав про смерть боржника. Таким чином шестимісячний строк для предявлення вимог до спадкоємців боржника, визначений ст.. 1281 ЦК України, почав свій перебіг. З матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 2007 року ВАТ «Державний ощадний банк» на адресу восьмої державної нотаріальної контори надіслав лист з проханням повідомити чи відкривалася спадкова справа після померлого ОСОБА_7, який залишено без виконання через неналежне оформлення, тому апеляційний суд прийшов до помилкового висновку про те, що цей лист є вимогою до спадкоємців в сенсі ч. 2 ст. 1281 ЦК України, оскільки своїм листом банк не проінформував ні нотаріальну контору, ні спадкоємців про борг спадкодавця. Належним чином оформлена вимога була надіслана ВАТ «Державний ощадний банк» на адресу нотаріальної контори тільки 21 листопада 2008 року. З наведеного вбачається, що ВАТ «Державний ощадний банк» пропущено строк для предявлення вимоги до спадкоємців, оскільки з 17 вересня 2007 року до 21 листопада 2008 року пройшло більше 6 місяців, однак апеляційний суд, задовольняючи позов належним чином не мотивував чи підлягає цей строк продовженню. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2010 року та р ішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: П.О. Гвоздик І.М. Завгородня В.М. Колодійчук С.П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/17083546
  15. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2012 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Солом'янського відділення № 5445 АТ «Ощадбанк» м. Києва на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 січня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 06 березня 2012 року у справі за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Солом'янського відділення № 5445 АТ «Ощадбанк» про заміну сторони виконавчого провадження по цивільній у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 06 березня 2012 року заяву публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задоволено частково. Замінено стягувача з відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Солом'янського відділення № 5445 на публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Солом'янського відділення № 5445 АТ «Ощадбанк» у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області 14 жовтня 2009 року. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено. У касаційній скарзі представник ПАТ «Державний ощадний банк України», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої та апеляційної інстанції та постановити нову ухвалу. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими. Судом апеляційної інстанції, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно, всебічно досліджено і оцінено обставини у справі, надані сторонами докази, правильно і визначено юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює. Відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Судами встановлено, що боржник ОСОБА_2 помер, спадкова справа заведена 23 липня 2011 року за заявою ПАТ Банк «Укргазбанк». ОСОБА_3, ОСОБА_4 ні в своїх інтересах ні в інтересах малолітньої дитини до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини або відмову від прийняття спадщини не зверталися. Тому обґрунтовано було відмовлено у заміні боржника у виконавчому провадженні. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, У Х В А Л И В: Відмовити публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» в особі філії - Солом'янського відділення № 5445 АТ «Ощадбанк» м. Києва у відкритті касаційного провадження у справі за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Солом'янського відділення № 5445 АТ «Ощадбанк» про заміну сторони виконавчого провадження по цивільній у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості кредитним договором. Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/23670566
  16. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ун. № 759/13115/13-ц пр. № 2/759/317/14 07 лютого 2014 року Святошинський районний суд м.Києва в складі: головуючої судді : Т.О. Величко при секретарі: А.В.Самайда розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1, ОСОБА_1, який дії від імені малолітньої ОСОБА_2, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості, суд ВСТАНОВИВ: ТОВ «Кредитні Ініціативи» звернулися до суду із позовом ОСОБА_1, ОСОБА_1, який дії від імені малолітньої ОСОБА_2, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 28.07.2008 року між ВАТ «СВЕДБАНК» та фізичною особою ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір №2615070888-026, згідно якого ВАТ «СВЕДБАНК» надав позичальнику кредит у сумі 100000 доларів США,00 центів. Позивач зазначав, що Згідно іпотечного договору №2615070888-026-Z-06 від 28.07.2008 року забезпеченням виконання зобов»язання по кредитному договору№2615070888-026 є 12 частина квартири АДРЕСА_1. Позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Позивач зазначав, що 28.11.2012 року між ПАТ "СВЕДБАНК", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу, відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. Позивач зазначав, що 28.11.2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено договір факторингу , відповідно до якого Клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії. Надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за Кредитним договором №2615070888-026, від 28.07.2008 року згідно якого ВАТ «СБЕДБАНК» надав фізичній особі позичальнику ОСОБА_5 кредит у сумі 100000 доларів США,00 центів. Позивач зазначає, що спадкоємцями майна ОСОБА_3 є її чоловік ОСОБА_1, якому належить 12 частки спадкового майна та їх донька ОСОБА_2, якій належить 12 частина спадкового майна, а тому у порядку ст.608 ЦК України вважає останніх відповідачами у справі. Позивач зазначає, що відповідачам 06.02.2013 року було надіслано на адресу ОСОБА_1, який дії в своїх та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 вимогу досудового врегулювання спору. Позивач зазначав, що із врахуванням вимог ст. 1282ЦК України враховуючи вартість спадкового майна, зобов»язанні залишилися бути невиконаними. Позивач зазначав, що станом на 29.07.2013 року заборгованість відповідачів перед позивачем становить 96 651,22 доларів США.,що в гривневому еквіваленті становить 772 533,20 грн., а тому просять суд позов задовольнити та стягнути з кожного з відповідачів суму боргу з урахуванням ціни спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_3, але не більше ніж 67154,00 грн, та з кожного з відповідачів по 33577,00 грн. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову та просив суд позов задовольнити на підставі письмових доказів поданих до позовної заяви. Відповідач, представник відповідача подали заперечення проти позову (а.с.100-104) просили суд у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що відповідно до ч.2 ст.1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався про відкриття спадщини, пред»явити свої вимоги до спадкоємців,які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Відповідно до ч.3 ст. ст.1281 ЦК України кредитор спадкодавця, який не пред»явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені ч.2 та 3 цієї статті, позбавляється права вимоги. Відповідач зазначає, що як вбачається із відповіді Одинадцятої державної нотаріальної контори (а.с.47) від 17.02.2012 року ПАТ «СВЕДБАНК» було повідомлено, про те, що 09.11.2011 року спадкоємці ОСОБА_3 прийняли спадщину. Відповідач зазначав, що претензія була надіслана позивачем до відповідачів 07.02.2012 року на адресу нотаріальної контори, в той час, як шестимісячний строк сплив 24.01.2012 року,крім того позивачем не надано жодних доказів щодо надіслання вимоги та вважає, що вимоги про дострокове погашення заборгованості чи квитанції, яка підтверджує її відправку не може бути доказом отримання боржником цієї вимоги, та не надано суду доказів про отримання відповідачами такої вимоги., а тому відповідач вважає, що до відповідачів не було пред»явлено вимогу щодо погашення заборгованості в строки передбачені законодавством, оскільки жодних вимог особисто відповідачі не отримували., а тому відповідно до ч.ч.2,3ст. 1281 ЦК України позивач втратив право вимоги до спадкоємців, відповідачів у справі. Відповідач також заперечуючи проти позову зазначав, що заперечує що має заборгованість перед позивачем, оскільки кредитний договір був укладений із ВАТ «СВЕДБАНК» зазначає, що у матеріалах справи є два договори факторингу, що укладені між ПАТ «СВЕДБАНК» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а також між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» однак відсутні жодні документи, що підтверджують факт переходу права вимоги від ВАТ «СВЕДБАНК» до ТОВ «Кредитні Ініціативи».Так, згідно з п. 2.3 Договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «СВЕДБАНК» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» перехід від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Відповідач вважає, що надані позивачем документи до справи не дають можливості встановити факт оплати зазначеної вище ціни продажу, і, відповідно, факт здійснення переуступки прав новому кредитору. Оскільки позивач не надав суду будь-які докази що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за Кредитним договором у ТОВ «Кредитні Ініціативи». А тому вважає, що суд не має правових підстав для винесення рішення про стягнення заборгованості, не маючи у своєму розпорядженні документів, які б підтверджували право вимоги позивача і взагалі факт порушення його прав. Відповідач також повідомляв, що жодних документів, які б підтверджували відступлення права вимоги ВАТ «СВЕДБАНК» на користь інших осіб не отримував. Відповідач зазначав, що згідно ст. 516 ЦК України зазначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідач зазначав, що згідно ст. 517 ЦК України передбачає первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Таким чином, до надання доказів здійснення заміни кредитора у Кредитному договорі, відповідач має право не виконувати свої зобов'язання, не ризикуючи при цьому простроченням їх виконання, та вважає, що відповідна ситуація повинна розглядатись, як прострочення кредитора, яке тягне наслідки, передбачені ст. 613 ЦК України, що мають бути підтверджені позивачем. Відповідач зазначав, що згідно п.2.6.договору Факторингу №15 від 28.11.2012 року наступне відступлення Фактором Прав вимоги заборгованості до боржників будь-яким третім особам допускається виключно з за умови отримання Фактором від Банку попереднього дозволу Спостережної ради Банку. З дня отримання Банком запиту Фактора щодо зазначеного дозволу, Банк надає попередній дозвіл або письмову відмову в наданні дозволу протягом трьох місяців, при цьому Банком приймається до уваги наступне: наявність у особи, що має намір придбати Право Вимоги необхідних обов»язкових дозволів згідно вимог чинного законодавства України ( п.2.6.2.), ТОВ «Кредитні Ініціативи» всупереч Договору факторингу не отримали передбачений п.2.6. цього ж договору письмовий дозвіл, т.б. позивач не мав та не має необхідних дозволів згідно вимог законодавства. Та вважає що ТОВ «Вектор Плюс» не мало права на укладення договору факторингу з позивачем. Відповідач також зазначав, що в матеріалах справи є два договори факторингу, але відсутні докази про, що підтверджують факт переходу права вимоги від ВАТ «СВЕДБАНК» до ТОВ «Кредитні-ініціативи», а саме відсутні докази по Договору №15 від 28.11.2012 року переходу від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників після сплати фактором ціни продажу в повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором та набуває права вимоги, а тому вважає позивач неналежним позивачем, у зв»язку із відсутністю доказів, що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за кредитним договором. Відповідач також зазначив, що позивач не надав суду доказів, що що підтверджують його право здійснювати операції з іноземною валютою. Відповідач також пояснював, що переуступка права вимоги за двома договорами факторингу, що є у матеріалах справи відбулась незаконно, оскільки відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за №373/16389 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів)1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги 2)набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення 3)отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, утому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподіл у відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Таким чином, розпорядженням передбачено, що фінансова послуга з факторингу, зокрема, полягає у набутті відступленого права грошової вимоги до боржників, які є суб'єктами господарювання. А кошти за Кредитним договором № 2615070888-026 було надано позичальнику ОСОБА_3, яка є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. Та вважає, що укладання не банківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог підпункту 2 пункту 12 зазначеного вище розпорядження, що не є предметом оскарження у цьому судовому засіданні. Третя особа: у судове засідання не з"явилась,була належним чином повідомлена. Відповіднодо ст 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень, крім випадів встановених цим кодексом. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає і рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняття. Відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відпоідно до п. 6 ч. ст. 119 ЦПК України передбачає, що позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Заслухавши пояснення сторін у справі з посиланням на письмові докази подані до матеріалів спрви в обгрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти позову із посиланням на діюче законодавство України, що регулює спірні правовідносини,судом встановлено, наступне. Судом встановлено, що 28.07.2008 року між ВАТ «СВЕДБАНК» та фізичною особою ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір №2615070888-026, згідно якого ВАТ «СВЕДБАНК» надав позичальнику кредит у сумі 100000 доларів США,00 центів.( а.с.22-28). Судом встановлено, що згідно іпотечного договору №2615070888-026-Z-06 від 28.07.2008 року забезпеченням виконання зобов»язання по кредитному договору№2615070888-026 є 12 частина квартири АДРЕСА_1( а.с.29-34). Судом встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджено Свідоцтвом про її смерть ( а.с.46). Судом встановлено, що спадкоємцями майна померлої ОСОБА_3 є її чоловік ОСОБА_1 на 12 частину майна та їх донька ОСОБА_2 на 12 частину спадкового майна , а саме квартиру АДРЕСА_1, встановленою вартістю 67154,00 грн., на яке видано Свідоцтво про прийняття спадщини ( а.с.48). Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ПАТ "СВЕДБАНК", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено Договір факторингу №15(а.с.60-67) , відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу ( а.с.68-74) , відповідно до якого Клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає Фактору (ТОВ «Кредитні Ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії. Надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. Судом встановлено, що позивач у справі не надав суду доказів про передачу прав за іпотечним договром №2619070871-061-Z-1 від ПАТ "СВЕДБАНК", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу. Судом встановлено, що позивач у справі 06.02.2013 року надіслав на адресу ОСОБА_1 вимогу досудового врегулювання спору ( а.с.54-56), яка не була підписана уповноваженою особою, згідно якої позивач пропонує сплатити всю заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором №2615070888-026 від28.07.2008 року. Та відсутні належні та допустимі докази про отримання такого листа відповідачами. Судом встановлено, що у порядку вимог ст.1282 ЦК України позивач до відповідачів в межах одержаної спадщини після смерті ОСОБА_3 у строки передбачені ч.2 ст. 1281 ЦК України не звертався, зважаючи на те, що ПАТ «СВЕДБАНК» стало відомо про одержання спадкового майна спадкоємцями, як вбачається із відповіді на запит Банку від 07.02.2012 року до Одинадцятої державної нотаріальної контори (а.с.47) встановлено, що листом від 17.02.2012 р нотаріальною конторою повідомлено про прийняття спадщини спадкоємцями, із чого вбачається що ПАТ «СВЕДБАНК» звернувся із претензією до нотаріальної контори до відповідачів 07.02.2012 року на адресу нотаріальної контори, в той час, як шестимісячний строк сплив 24.01.2012 року, т.б. не звернувся у встановлений шестимісячний строк не звернувся до відповідачів із досудовою вимогою у порядку ст. 1281 ЦК України. Судом встановлено, що позивач звернувся до спадкоємців із досудовою вимогою про сплату всього боргу за вищевказаним кредитним договором, у лютому 2013 року при цьому не надав суду належних та обґрунтованих доказів про одержання такої вимоги відповідачами, а тому суд дійшов висновку, що позивач пропустив встановлений ст. 1281 ЦК України шестимісячний строк та позбавляється права вимоги до спадкоємців, відповідачів у справі за вищевказаним кредитним договором. Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати відшкодуванню з відповідачів не підлягають. Керуючись ст.ст. 3, 10,11,15,57-60,131,208-218,294 ЦПК України, ст.ст.517,613,1281, 1282ЦК України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні позову відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з часу його проголошення, у разі відсутності осіб, з часу отримання копії рішення суду. Суддя Т.О. Величко http://reyestr.court.gov.ua/Review/37040914
  17. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28147121 Справа № 1490/5404/12 10.12.2012 10.12.2012 10.12.2012 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа №22-ц/1490/3551/12 Суддя суду першої інстанції Кузьменко В.В. Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Рішення Іменем України 10 грудня 2012 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі: головуючого Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Устименко М.В., за участі представника позивача Филиппової Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2012 року, ухваленого за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИЛА: В січні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на те, що 06 липня 2006 року між банком та ОСОБА_6 (позичальник) укладено кредитний договір №08/07/2006/840-К281 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 20 120 (двадцять тисяч сто двадцять) доларів США на придбання транспортного засобу марки Citroen C4 SX 5P 16і, 2006 року випуску. Кредит надано строком на 72 місяця, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9 (дев'ять) % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_5 (поручитель) 06 липня 2006 року було укладено договір поруки, за умовами якого, поручитель зобов'язався відповідати перед банком солідарно в повному обсязі за виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту. Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що позичальник свої зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином, внаслідок чого виникла заборгованість за договором, яка станом на 08 листопада 2011 року складає 34 158 (тридцять чотири тисячі сто п'ятдесят вісім) доларів США, що еквівалентно 272 611 (двісті сімдесят дві тисячі шістсот одинадцять) грн. 77 коп., позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів зазначену заборгованість за кредитним договором та судові витрати. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла. Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2012 року до участі у справі в якості відповідача залучено правонаступника ОСОБА_6 - ОСОБА_4. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2012 року відмовлено у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_5 і ОСОБА_4 В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Надра», посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 06 липня 2006 року між банком та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №08/07/2006/840-К281, відповідно до якого банк надав кредит в сумі 20 120 (двадцять тисяч сто двадцять) доларів США строком на 72 місяця зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9 (дев'ять) % річних. Того ж числа на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором укладено договір поруки з ОСОБА_5 (а.с.19-21). У зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, станом на 08 листопада 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 34 158 (тридцять чотири тисячі сто п'ятдесят вісім) доларів США, що еквівалентно 272 611 (двісті сімдесят дві тисячі шістсот одинадцять) грн. 77 коп. та яка складається з: - 8 211 (вісім тисяч двісті одинадцять) доларів США 44 центів, що еквівалентно 65 533 (шістдесят п'ять тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 04 коп. - заборгованості за основною сумою кредиту; - 2 109 (дві тисячі сто дев'ять) доларів США 85 центів, що еквівалентно 16 838 (шістнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 08 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитом; - 20 773 (двадцять тисяч сімсот сімдесят три) доларів США 75 центів, що еквівалентно 165 789 (сто шістдесят п'ять тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 07 коп. - пеня; - 2 012 (дві тисячі дванадцять) доларів США 00 центів, що еквівалентно 16 057 (шістнадцять тисяч п'ятдесят сім) грн. 17 коп. - штраф; - 1 051 (одна тисяча п'ятдесят один) доларів США 84 центів, що еквівалентно 8 394 (вісім тисяч триста дев'яносто чотири) грн. 42 коп. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 08 липня 2010 року Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції (а.с.38). З довідки від 01 листопада 2012 року, виданої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та фотокопії спадкової справи вбачається, що 11 липня 2011 року заведена спадкова справа №37/2011 після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року та спадкоємцям видано свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.76, 97-143). Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Згідно ст.523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі ст.607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Виходячи зі змісту наведених норм закону та п.32 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь - якого нового боржника, зафіксоване у тому числі у договорі поруки. З урахуванням положення ст.1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (ст.ст.553-554 ЦК України), а також за будь - якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки. Встановивши зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір поруки від 06 липня 2006 року припинився зі смертю позичальника по кредитному договору, а тому відповідач ОСОБА_5 не може нести цивільно-правову відповідальність за договором поруки, саме, як поручитель. Також є правильними висновки суду про те, що колишній поручитель може відповідати лише в порядку передбаченому ст.ст.1281,1282 ЦК України, за умов прийняття спадщини, що відкрилася після смерті спадкодавця і в межах вартості спадкового майна. Однак, позивач такого позову не пред'являв. Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про стягнення з відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5, як спадкоємців позичальника, заборгованості в межах спадкового майна ОСОБА_6 не можуть бути взяті до уваги, оскільки виходять за межі підстав позову. Відповідно до ч.2 ст.31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підстави позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов. Як видно з матеріалів справи до початку розгляду справи по суті позивач не скористався своїм правом на зміну підстав або предмету позову. Як було згадано, банк в позовній заяві ставив питання про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором та договором поруки. З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку про неможливість виходу за межі підстав та предмету позову. Разом з тим, посилання суду першої інстанції на те, що спадкоємці не отримали свідоцтво про право на спадщину за законом, як на підставу відмови у позові колегією суддів не може бути визнано належною підставою відмови у задоволені вказаного позову та вищевказане спростовується матеріалами справи. Враховуючи те, що позивачем, який за процесуальним законом самостійно визначає спосіб захисту свого цивільного права, застосовано неналежний спосіб захисту, тому в задоволенні позову слід було відмовити саме з наведених підстав. Оскільки суд першої інстанції був іншої думки і відмовив з інших підстав, то допущену ним помилку слід виправити рішенням апеляційної інстанції. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення районного суду від 01 листопада 2012 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_4 і ОСОБА_5, як спадкоємців ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення - про відмову у задоволенні позову, оскільки судом першої інстанції неправильно були застосовані норми матеріального права. Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_5, як поручителя, про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає залишенню без змін. Рішення суду не позбавляє позивача звернутися з позовом до відповідачів з інших, передбачених законом підстав. Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів, ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2012 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_5 і ОСОБА_4, як спадкоємців ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_5 і ОСОБА_4, як спадкоємців ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити у зв'язку з неналежним застосуванням способу захисту порушеного права. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2012 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_5, як поручителя, про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий Судді:
  18. Справа № 6-6598св13 Головуючий у першій інстанції Волокітіна Н.Б. Доповідач Нагорняк В.А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Матвєєвої О.А., Писаної Т.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2013 року, встановила: У жовтні 2011 року ПАТ «ПроКредитБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що між позивачем та ОСОБА_5 08 серпня 2008 року був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав в кредит кошти в розмірі 75 тис. грн. Того ж дня між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_3 виступила поручителем за виконання зобов'язань ОСОБА_5 перед банком. Оскільки ОСОБА_5 помер, позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 200 501,47 грн з поручителя ОСОБА_3 Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2012 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «ПроКредитБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2013 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «ПроКредитБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПроКредитБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 56 183,74 грн; заборгованість за відсотками у розмірі 4 369,20 грн; проценти за фактичне користування простроченим капіталом у розмірі 12 899,86 грн, пеню у розмірі 44 377,59 грн, а всього - 117 830,39 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам. Судами встановлено, що 08 серпня 2008 року між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 1.40150, згідно з умовами якого ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 75 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 28 % річних строком на 36 місяців. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 08 серпня 2008 року укладено договір поруки № 1.40150-ДП І. ОСОБА_5 належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед банком, яка становить 200 501,47 грн та складається з: борг з капіталу - 56 183,74 грн, борг за процентами - 21 376,71 грн, пеня - 122 941,02 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, про що складено актовий запис про смерть № 12146 від 09 липня 2011 року. Відповідно до листа Першої Київської державної нотаріальної контори від 27 квітня 2012 року спадкова справа до майна померлого ОСОБА_5 не заводилась. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2012 року провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито на підставі п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України в зв'язку із смертю останнього. В зв'язку з чим позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором з поручителя ОСОБА_3 Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «ПроКредит Банк», суд першої інстанції виходив із того, що після смерті ОСОБА_5 спадкова справа не заводилась, а тому ніхто із спадкоємців не звертався з відповідною заявою про вступ у спадщину, будь-яких умов в договорі поруки про те, що поручитель бере на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника в разі смерті боржника не зазначено, а отже пред'явлені вимоги ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що поручитель повинен нести зобов'язання щодо погашення відсотків і за неустойку, нарахованих за життя боржника, оскільки поручитель прийняв на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника у разі його смерті, оскільки така умова зазначена у договорі поруки (п. 3.2 договору № 1 про внесення змін до договору поруки). Проте з такими висновком апеляційного суду погодитись не можна. У силу ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов'язку. У разі порушення такого зобов'язання боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно з положеннями статті 1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися роз'яснення п. 32 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, згідно з яким поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553 - 554 ЦК України), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки. Відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після зміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Встановлено, що спадкова справа до майна померлого ОСОБА_5 не заводилась, отже правонаступники позичальника відсутні. Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника, лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксованої в тому числі у договорі поруки. У зв'язку із цим, оскільки спадкова справа не заводилась, апеляційному суду слід встановити, чи прийняла ОСОБА_3 спадщину після смерті ОСОБА_5 у порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, що є достатнім для відповідальності спадкоємця перед кредитором за борги спадкодавця. За таких обставин, оскаржуване рішення апеляційного суду, яке не відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: Л.М. Мазур О.А. Матвєєва В.А. Нагорняк Т.О. Писана http://reyestr.court.gov.ua/Review/31727541
  19. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" грудня 2011 р. Справа № 5024/972/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Губенко Н.М. суддів Гольцової Л.А. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" на рішення Господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 та на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 у справі господарського суду Херсонської області № 5024/972/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" до 1. Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 2. Приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договорів припиненими, спонукання усунути перешкоди у використанні майна шляхом вчинення певних дій у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідачів 1.ОСОБА_5.; 2. повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВЛЕНО: 30.05.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю "Південенерго" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання договорів поруки № 02-23-Ф080868П-1199 від 26.06.2008 та іпотеки № 02-23-Ф080868П-1198 від 26.06.2008 припиненими; зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном, та до Приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про зобов'язання виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки № 02-23-Ф080868П-1198 від 26.06.2008 Рішенням господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 у справі № 5024/972/2011 (суддя Чернявський В.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 (колегія суддів у складі: Воронюк О.Л. головуючий суддя, судді Єрмілов Г.А., Лашин В.В.), у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" відмовлено; провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" до Приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу ОСОБА_4 припинено. В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Південенерго" просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 у справі № 5024/972/2011 в частині відмови у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати договори поруки № 02-23-Ф080868П-1199 від 26.06.2008 та іпотеки № 02-23-Ф080868П-1198 від 26.06.2008 припиненими; зобов'язати усунути перешкоди у користуванні майном. Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" залишити без задоволення, рішення господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 у справі № 5024/972/2011 залишити без змін. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Враховуючи те, що позивачем не оскаржується рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду в частині припинення провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" до Приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу ОСОБА_4, в свою чергу, суди попередніх інстанцій враховуючи приписи статей 1, 2, 18, 21 ГПК України та статей 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" дійшли обґрунтованого висновку про те, що нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, та правомірно припинили провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" до Приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу ОСОБА_4, а відтак прийняті у справі судові рішення підлягають перегляду в оскаржуваній частині, а саме щодо відмови у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк". Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" виходили з того, що відповідно до ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою; за природою зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами не кваліфікується як нерозривно пов'язане з особою позичальника, може бути виконане іншою особою; кредитні правовідносини не належать до даного виду зобовязань, не носять особистого характеру, в звязку з чим допускається правонаступництво; зі смертю ОСОБА_7 зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії на підставі ст. 608 ЦК України не припинилися; відповідно, за цією ознакою не припинилися ні порука, ні майнова порука, не виникло підстав ініціювати зняття заборони відчуження; наявності перешкод саме в користуванні майном ТОВ "Південенерго" не доведено; заборона відчуження та обтяження предмета іпотеки не є перешкодою у користуванні цим предметом власником. Вищий господарський суд України вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 26.06.2008 між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_7 (позичальник) укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № Ф080868П. В забезпечення належного виконання зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № Ф080868П від 26.06.2008 між АКБ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Південенерго" було укладено договори поруки № 02-23-Ф080868П-1199 від 26.06.2008 та іпотеки № 02-23-Ф080868П-1198 від 26.06.2008. ОСОБА_7 (позичальник за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № Ф080868П від 26.06.2008), помер 24.11.2009, згідно з свідоцтвом серії 1КГ № 102702, виданим 24.11.2009 відділом реєстрації актів цивільного стану Суворовського РУЮ у місті Херсоні. Відповідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням. Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги; кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги; якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги; кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Відповідно до ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині; вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено; у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Згідно з ч. 3 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Іпотека, згідно із статтею 575 Цивільного кодексу України, є одним із видів застави. Таким чином, на поручителів/іпотекодавців може бути покладено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину та згоди поручителя/іпотекодавця відповідати за нового боржника, зафіксоване в тому числі і в договорі поруки/іпотеки про згоду відповідати за виконання зобов'язання перед будь-яким новим боржником у випадку переводу боргу за забезпечуваним зобов'язанням. Приписи статей 47, 43 ГПК України зобов'язують господарський суд з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду; однак, суди попередніх інстанцій, прийшовши до висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", не дотримались статей 47, 43 ГПК України, та не врахували вищенаведені норми матеріального права, що враховуючи суть спору, свідчить про не зясування судами всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають частковому скасуванню, а саме в частині відмови у позові до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк". Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" задовольнити частково. Скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 у справі № 5024/972/2011 в частині відмови у позові до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", та в цій частині направити справу на новий розгляд до господарського суду Херсонської області. В іншій частині рішення господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 у справі № 5024/972/2011 залишити без змін. Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА Л.Б. ІВАНОВА http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19979576