Search the Community

Showing results for tags 'страхование'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 57 results

  1. Державний герб України Постанова Іменем України 03 квітня 2019 року м. Київ справа № 761/24936/15-ц провадження № 61-25592св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1, відповідачі: приватне акціонерне товариство страхова компанія «Інтер-Поліс», ОСОБА_2, третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Музичко С. Г., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства страхова компанія «Інтер-Поліс» (далі - ПрАТ СК «Інтер-Поліс»), третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), про стягнення страхового відшкодування. Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 2014 року о 16 год. 15 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2, у м. Києві по вул. Анрі Барбюса, 22, не вибрав безпечної швидкості, щоб мати змогу контролювати рух автомобіля, внаслідок чого автомобіль викинуло на тротуар, де він здійснив наїзд на стоячий автомобіль «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1, чим порушив пункти 2.3, 12.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) та вчинив правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) належний йому на праві власності автомобіль Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження: деформація обох лівих дверей, переднього лівого крила, лівого порогу, потертості заднього лівого крила, переднього лівого диску, зірвано передній бампер. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ СК «Інтер-Поліс» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24 грудня 2013 року, 15 липня 2014 року він подав страховику відповідну заяву-повідомлення про страховий випадок разом з копіями необхідних документів. Відповідно до висновку Української автомобільної корпорації «УкрАвто» від 22 серпня 2014 року розмір матеріальної шкоди становить 22 793 грн 23 коп. За експертні послуги ним сплачено 1 044 грн. Посилався на те, що 16 квітня 2015 року подав страховику заяву про виплату страхового відшкодування, однак на момент подання позовної заяви ним не здійснено виплату страхового відшкодування та не надано відмови у його виплаті. Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_2 Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з ПрАТ СК «Інтер-Поліс» та ОСОБА_2 на свою користь 27 734 грн 83 коп., з яких 22 793 грн 23 коп. відшкодування матеріальної шкоди, 1 044 грн витрати на експертні послуги та 3 897 грн 60 коп. витрати за надання правової допомоги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року у складі судді Рибака М. А., з урахуванням ухвали цього ж суду від 07 лютого 2017 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ СК «Інтер-Поліс» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 21 793,23 грн, 1 044 грн витрат на оплату послуг експерта та 3 897,60 грн витрат за надання правової допомоги. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1 000 грн. Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, на час скоєння ДТП майнові інтереси ОСОБА_2, пов'язані з володінням, розпорядженням та користування автомобілем «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2, були застраховані ПрАТ СК «Інтер-Поліс» згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. ПрАТ СК «Інтер-Поліс» свої зобов'язання по виплаті страхового відшкодування не виконало. Вирок суду, який би встановлював вину ОСОБА_2 у вчиненні саме умисного злочину, що призвів до страхового випадку відсутній, тоді як вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП була встановлена постановою суду, а тому причинно-наслідковий зв'язок між вчиненням злочину, передбаченого частиною другою статті 342 КК України та скоєнням ДТП на час розгляду справи не встановлений. З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що ПрАТ СК «Інтер-Поліс» було зобов'язане сплатити позивачу суму страхового відшкодування. З ОСОБА_2 підлягають стягненню дві суми франшизи у загальному розмірі 1 000 грн. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ СК «Інтер-Поліс» задоволено. Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 27 734 грн 83 коп. та повернення судового збору у розмірі 277 грн 34 коп., а всього 28 012 грн 17 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у вироку викладені обставини вчинення ОСОБА_2 умисного злочину, що до ДТП, у результаті якої був пошкоджений автомобіль позивача і який є страховим випадком, призвело вчинення ОСОБА_2 умисного злочину - вчинення опору працівникові правоохоронного органу, і саме дії, направленні на припинення злочинних дій ОСОБА_2, призвели до ДТП. ОСОБА_2 є особою, винні дії якої призвели до ДТП, у результаті якої був пошкоджений автомобіль позивача, тому саме він повинен відшкодувати завдану позивачу шкоду. У підтвердження розміру матеріального збитку позивачем наданий висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 22 серпня 2014 року, згідно якого вартість матеріального збитку, з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 22 793 грн 23 коп. Вказаний висновок є належним доказом, складеним спеціалістом, якому видано свідоцтво на здійснення такого виду діяльності. Крім того, вказаний висновок не був спростований відповідачем. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у червні 2017 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_3 Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 18 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ СК «Інтер-Поліс» та ОСОБА_2, третя особа - МТСБУ, про стягнення страхового відшкодування призначено до судового розгляду. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що опір працівнику правоохоронного органу не призвів до пошкодження транспортного засобу позивача. Пошкодження транспортного засобу виникло внаслідок необережних дій ОСОБА_2 Вчиняючи кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 342 КК України, ОСОБА_2 не мав наміру пошкодити автомобіль позивача, тобто в діях винного щодо пошкодження транспортного засобу немає умислу. ОСОБА_2 було вчинено два правопорушення. Пошкодження транспортного засобу позивача було наслідком лише одного з них, а саме правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП України. В той же час кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 342 КК України, не могло призвести до пошкодження транспортного засобу позивача, оскільки по своїй суті не було направлене проти матеріального об'єкту, яким є автомобіль позивача. Відзив на касаційну скаргу не надійшов Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що 14 липня 2014 року на вул. А. Барбюса, 22 у м. Києві сталася ДТП, у результаті якої ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2, здійснив наїзд на стоячий автомобіль «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_1 Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року провадження стосовно ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (а. с. 72, т. 1). Згідно із полісом від 24 грудня 2013 року обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СК «Інтер-Поліс», з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 50 000 грн та франшизою у 1 000 грн (а. с. 211, т. 1). 15 липня 2014 року ОСОБА_1 подав до ПАТ СК «Інтер-Поліс» заяву-повідомлення про страховий випадок та виплату страхового відшкодування (а. с. 24, т. 1). Листом від 19 листопада 2014 року СК «Інтер-Поліс» повідомило ОСОБА_1, що рішення про виплату страхового відшкодування буде прийнято після встановлення судами всіх обставин ДТП. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження, складеного 22 серпня 2014 року Українською автомобільною корпорацією «УкрАвто», матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_1, у результаті його пошкодження у ДТП становить 22 793,23 грн (а. с. 9-20). Згідно із рахунком-фактурою від 19 серпня 2014 року та квитанцією від 19 серпня 2014 року, ОСОБА_1 сплачено вартість автотоварознавчого дослідження в розмірі 1 044 грн (а. с. 21, 22, т. 1). Згідно із вироком Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2015 року ОСОБА_2 засуджений за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, а саме під час виконання покладених на нього обов'язків щодо охорони громадського порядку, передбаченого частиною першою статті 28, частини другою статті 342 КК України. 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. За змістом статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку. Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Згідно із частиною першою статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до пункту 37.1.2 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що час скоєння ДТП майнові інтереси ОСОБА_2, пов'язані з володінням, розпорядженням та користування автомобілем «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2, були застраховані ПрАТ СК «Інтер-Поліс» згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. ПрАТ СК «Інтер-Поліс» свої зобов'язання по виплаті страхового відшкодування не виконало. Вирок суду, який би встановлював вину ОСОБА_2 у вчиненні саме умисного злочину, що призвів до страхового випадку відсутній, тоді як вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП була встановлена постановою суду, а тому причинно-наслідковий зв'язок між вчиненням злочину, передбаченого частиною другою статті 342 КК України та скоєнням ДТП на час розгляду справи не встановлений. З огляду на зазначене, суд дійшов правильного висновку, що у зв'язку з настанням страхового випадку ПрАТ СК «Інтер-Поліс» було зобов'язане сплатити позивачу суму страхового відшкодування. З ОСОБА_2 підлягає стягненню дві суми франшизи у загальному розмірі 1 000 грн. Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення у справі, дійшов помилкового висновку про те, що до ДТП, у результаті якої був пошкоджений автомобіль позивача і який є страховим випадком, призвело вчинення ОСОБА_2 умисного злочину, а саме вчинення опору працівникові правоохоронного органу. Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_3, задовольнити. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року скасувати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б.І. Гулько Є.В. Синельников С. Ф. Хопта http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81234780
  2. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/824/2832/2019 Головуючий в 1-й інстанції - Миколаєць І.Ю. 759/10885/16-ц Доповідач Чобіток А.О. ПОСТАНОВА Іменем України 18 лютого 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І. розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди,завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,- у с т а н о в и в: 04 серпня 2016 року позивач пред'явив позов до відповідача про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 29 березня 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, і «RENAULT KANGOO», д.н.з.НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4.Власником автомобіля «RENAULT KANGOO» є позивач - ОСОБА_1. Постановою Солом»янського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. У результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачу було завдано майнову шкоду, що становить 147130,65 грн.. Страховою компанією «Країна» на користь позивача було виплачено страхове відшкодування у розмірі 50000,00 грн. та 20086,93 грн., що загалом складає 70086,93 грн., проте, невиплаченою залишилася сума у розмірі 77043,72 грн.. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача майнову шкоду врозмірі 77043,72 грн. та судовий збір у розмірі 771,00 грн.. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року позов залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Зазначає, що суд при вирішенні даного спору допустив порушення норм матеріального та процесуального права. Так, зазначивши в рішенні про те, що витрати на ремонт пошкодженого автомобіля, указані в акті надання послуг №26 від 06 червня 2016 року, що підписано позивачем та ФОП ОСОБА_6, є завищеними, суд безпідставно не врахував ремонтну калькуляцію ПАТ «СК» «Країна» № 39347 від 03.08.2016 року, якою визначено вартість відновлювального ремонту 153 562 грн. та з урахуванням зносу дана сума складає 70 086,93 грн.. Уважає, що страховик виконав умови договору та умови ст. 29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і будь-яких претензій у нього до страхової компанії не може бути, у зв'язку з чим висновок суду щодо передчасності даного позову не ґрунтується на вимогах закону. Оскільки позивачем було затрачено реальні кошти на ремонт автомобіля, що підтверджується розпискою ФОП ОСОБА_6 у розмірі 147 130,65 грн., з відповідача підлягає стягненню у відшкодування майнової шкоди 77 043,72 грн.. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів при ходить до наступного. Судом першої інстанції установлено, що 29 березня 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, і «RENAULT KANGOO», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4. Власником автомобіля «RENAULT KANGOO» є позивач - ОСОБА_1. Постановою Солом»янського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПАТ «СК «Країна» відповідно до полісу обов'язкової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/6359350 від 10 грудня 2015 року в межах 50000,00 грн. за шкоду заподіяну майну потерпілого. Крім того, крім договору обов'язкового страхування, відповідачем було укладено договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №УА 126591 від 10 грудня 2015 року, відповідно до умов якого виплата по даному договору здійснюється у разі недостатності ліміту (страхової виплати) по договору обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, з лімітом відповідальності в межах 50000,00 грн.. Таким чином, цивільно-правова відповідальність відповідача за шкоду заподіяну майну потерпілого була забезпечена у межах ліміту 100000,00 грн. (у сукупному розмірі). 03.06.2016 року страховиком, на підставі акту огляду транспортного засобу від 05.04.2016 року, було складено ремонтну калькуляцію № 39347, відповідно до якої вартість ремонтних робіт пошкодженого автомобіля позивача складає 127 968,47 грн., що з урахуванням фізичного зносу пошкодженого автомобіля (52%) складає 70 086,93 грн.. Зазначена сума страхового відшкодування була погоджена страховиком з позивачем та останнім було отримано від страховика суму страхового відшкодування у вказаному розмірі, а саме: у розмірі 50000,00 грн. (а.с.12) та 20086,93 грн. (а.с.11). Відповідно до акту надання послуг №26 від 06 червня 2016 року, виконавцем ФОП ОСОБА_6 були виконані роботи (надані послуги) на суму 128753,71 грн., всього до сплати 147130,65 грн. (а.с.8-10). Посилаючись на те, що вартість ремонтних робіт його пошкодженого автомобіля становить 147 130,65 грн., позивач просив стягнути з відповідача 77 043,72 грн., тобто різницю між витратами понесеними ним за ремонт автомобіля та розміром отриманого ним страхового відшкодування. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про передчасність пред'явлення такого позову, уважаючи, що саме на ПАТ «СК «Країна» як страховика відповідача покладений відповідний обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду позивачу в межах суми страхового відшкодування, а відтак вимоги до відповідача є необґрунтованими та передчасними. Відповідно до ч.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Незважаючи на правильність встановлення судом обставин по справі , колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами. Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) ( ст. 22 ЦК). Відповідно до ст.1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Згідно із ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Установлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована ПАТ СК «Країна», яка визнала дорожньо-транспортну пригоду, учасниками якої стали сторони, страховим випадком, і після огляду транспортного засобу позивача відповідно був складений акт та здійснено оцінку завданого збитку та калькуляцію витрат, необхідних для відшкодування шкоди позивачу. Як убачається з ремонтної калькуляції № 39347, страховиком визначена вартість ремонтних робіт пошкодженого автомобіля позивача і складає 127 968,47 грн., що з урахуванням фізичного зносу пошкодженого автомобіля (52%) складає 70 086,93 грн.. Позивачем не оспорювався визначений страховиком розмір страхового відшкодування, який ним отриманий у повному розмірі. В апеляційній скарзі представником позивача також зазначено, що страхова компанія виконала умови договору та умови ст. 29 ЗУ « Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і жодних претензій щодо додаткових доплат до страхової компанії позивач не має. Аналізуючи вказані обставини, колегія суддів уважає, що у позивача відсутні правові підстави для пред'явлення позову до відповідача, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє аргумент апеляційної скарги про правомірність його вимог до особи, яка завдала позивачу шкоди в розмірі, що не охоплюється страховим відшкодуванням. Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у Постанові у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) від 4 липня 2018 року, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком замість завдавача шкоди. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону та ст. 1191 ЦК України, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. У зв'язку з наведеним колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, доводи апеляційної скарги про те, що він на власний розсуд має право обрати спосіб звернення вимоги виключно до особи, яка завдала йому шкоди. На підтвердження позовних вимог позивачем було надано копію акту № 26 від 06.06.2016 року надання послуг ФОП ОСОБА_6 по здійсненню ремонтних робіт автомобіля позивача на суму 147 130,65 грн. та розписку ФОП ОСОБА_6 про отримання указаних коштів. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, підтверджуючих відповідність ремонтних робіт автомобіля, зазначених у акті ФОП ОСОБА_6, пошкодженням, які утворилися унаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю відповідача та які визначено в акті №2674р огляду транспортного засобу, належного позивачу, складеного 05.04.2016 року ПАТ «СК «Країна». При цьому актом №2674р огляду транспортного засобу, належного позивачу, складеного 05.04.2016 року ПАТ «СК «Країна» визначено, що, якщо під час ремонту КТЗ будуть виявлені приховані дефекти, про це необхідно повідомити страхову компанію та оцінювача з метою складання додаткової дефектної відомості ( а.с.55-56). Будь-яких належних доказів того, що під час ремонту були виявлені приховані дефекти, які виникли унаслідок ДТП, яке відбулось 29 березня 2016 року та з цього питання позивач звертався до ПАТ «СК «Країна», матеріали справи не містять. Акт ФОП ОСОБА_6 від 06.06.2016 року лише свідчить про перелік виконаних робіт по ремонту автомобіля позивача, але не вказує на те, що ремонтні роботи проводились для відновлення автомобіля, пошкодження якого отримані під час ДТП, яке відбулось 29 березня 2016 року. Колегія суддів уважає, що в даному випадку позивач, відремонтувавши автомобіль указаним способом, діяв на свій розсуд, що не породжує ні для відповідача, ні для страхових компаній, зобов'язань щодо відшкодування різниці між розміром його витрат на ремонт автомобіля та отриманого страхового відшкодування, з розміром якого він погодився. Суд звертає увагу на те, що по договору обов'язкового страхування та по договору добровільного страхування цивільно-правова відповідальність відповідача за шкоду заподіяну майну потерпілого була забезпечена в загальному розмірі 100 000 грн.. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення, але з інших підстав ніж виходив суд першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року скасувати та постановити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на підставі ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий: А. О. Чобіток Судді: О. В. Немировська Т.І. Ящук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79955354
  3. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 753/18110/17 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3770/2019 Головуючий у суді першої інстанції - Коренюк А.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2019 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А., секретар Горбачова І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану від її імені та в її інтересах адвокатом Абакаровою Анастасією Анатоліївною, яка діє на підставі договору, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» до ОСОБА_3 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги (регресу), В С Т А Н О В И В: У жовтні 2017 року ПрАТ «Страхова група «ТАС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування. В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 23.09.2016 о 14 год., 40 хв. на вул. Дніпровська Набережна в місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1, який був застрахований в ПрАТ Страхова група «ТАС» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АК/4538917, чинний на час ДТП), під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ПАТ «СК «Уніка» згідно договору про добровільне страхування наземних транспортних засобів. Внаслідок ДТП було завдано шкоди автомобілю «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.10.2016 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.ст. 124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу. З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу внаслідок ДТП. замовлено проведення автотоварознавчого дослідження. Так, згідно Звіту № 04-11/09 товарознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 11.09.2016, проведеного суб'єктом оціночної діяльності, вартість збитку завданого автомобілю «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, визначено з урахуванням ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, та становить 48 672,54 грн., виплата якої з урахуванням розрахунку про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, зробленого позивачем, здійснена ним 26.12.2014 на підставі заяви страхувальника та платіжного доручення № 116083 в загальній сумі 48 514,91 грн. з урахуванням Закону України «Про страхування» й умов договору про добровільне страхування наземних транспортних засобів. Зазначав, що водій транспортного засобу, причетний до ДТП, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомити про ДТП, проте цього не зробив, тому він в порядку зворотньої вимоги (регресу) на підставі ст. 33, п. 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» просив стягнути з відповідача заподіяні ним матеріальні збитки (а.с. 1-4). Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12.12.2018 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПрАТ «Страхова група «ТАС» 48 514 грн. 91 коп. - витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування, 1 600 грн. 00 коп. - судового збору, а всього - 50 114 грн. 91 коп. (а.с.123-126). В апеляційній скарзі представник відповідача посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Зокрема вказує, що покладення обов'язку по відшкодуванню шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який укладав відповідний договір страхування та сплатив страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів). Крім того, суд першої інстанції взагалі не звернув уваги та не надав жодної правової оцінки тому, що у даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, він зафіксований правоохоронними органами, а відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнута до адміністративної відповідальності. При цьому, сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування ПрАТ «Страхова компанія «Уніка», тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі мусить базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже, регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. (а.с. 129-131). Ухвалою Київського апеляційного суду від 24.01.2019 відкрито апеляційне провадження та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (а.с.153-154). Ухвалою Київського апеляційного суду від 04.02.2019 справу призначено до апеляційного розгляду в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, у відповідності до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України (а.с. 157-158). 11.02.2019 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу (а.с. 159-165). Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідач спричинила ДТП та всупереч вимогам статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу» без поважних причин письмово не повідомила страховика у встановлений законом строк про страховий випадок, тому страховик, виплативши страхове відшкодування особі, якій завдано шкоди внаслідок ДТП, має право на страхове відшкодування у порядку регресу до винної особи. Суд апеляційної інстанції не може погодитись з ухваленим судом рішенням, з огляду на наступне. Судом встановлено, що 23.09.2016 о 14 год. 40 хв. на вул. Дніпровська Набережна в місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1, який був застрахований в ПрАТ «Страхова група «ТАС» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АК/4538917, чинним на час ДТП), під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ПАТ «СК «Уніка» згідно договору про добровільне страхування наземних транспортних засобів. В наслідок ДТП було завдано шкоди автомобілю «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.10.2016 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.ст. 124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу (а.с. 16). Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу внаслідок ДТП, замовлено проведення авто товарознавчого дослідження. Згідно Звіту № 04-11/09 товарознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 11.09.2016, проведеного суб'єктом оціночної діяльності, вартість збитку завданого автомобілю «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, визначено з урахуванням ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, та становить 48 672 грн. 54 коп. (а.с.20-28, 29-38), виплата якої з урахуванням розрахунку про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, зробленого позивачем, здійснена ним 26.12.2014 на підставі заяви страхувальника та платіжного доручення № 116083, з урахуванням Закону України «Про страхування» й умов договору про добровільне страхування наземних транспортних засобів в загальній сумі 48 514 грн. 91 коп. (а.с. 48). Позивач вказував на те, що відповідач письмово не повідомила його, як страховика, про настання страхової події у строки, встановлені статтями 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» унаслідок чого у нього виникло право регресної вимоги до відповідача. Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначені обов'язки учасників ДТП (стаття 33), а також підстави для звернення страховика з регресним позовом до страхувальника (стаття 38). Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Отже, наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Необґрунтована виплата страхового відшкодування має місце у разі, коли страховика не було повідомлено про страховий випадок жодним з учасників ДТП, що призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «Старахова Група «ТАС» добровільно сплатило на користь потерпілої особи страхове відшкодування на підставі заяви про настання страхового випадку від 30.08.2017 та страхового акту від 16.11.2017, страховий випадок мав місце і ніким не оспорювався, винна особа притягнута до адміністративної відповідальності. У страховика була можливість самостійно встановити всі обставини страхового випадку. Ураховуючи викладене, посилання суду першої інстанції на вимоги статей 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки обставини ДТП встановлені, підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються позивачем, страховик необґрунтованих витрат не здійснив. Сам по собі факт письмового неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення судового рішення, яке має базуватися на загальних положеннях та підставах про відшкодування збитків. Обмеження набуття права зворотної вимоги (регресу) до завдавача шкоди у разі неповідомлення страховика протягом трьох днів з моменту ДТП про вказану подію за умови встановлення факту ДТП, причин та обставин її настання, розміру заподіяної шкоди, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування страховиком шкоди потерпілому суперечило б меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10 жовтня 2018 (справа №371/6159/16-ц). Правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 16 вересня 2015 року (справа №6 -284цс15), не містить в собі висновок про те, що лише факт необґрунтованої страхової виплати надає право страховику звертатись до винної особи з позовом в порядку регресу. Верховний Суд України у вказаній справі дійшов висновку, що за умови встановлення факту настання страхового випадку та визнання його страховиком, сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. Отже, у відповідності до статей 374, 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Крім того, підлягають задоволенню вимоги апеляційної скарги щодо стягнення витрат на правничу допомогу, з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2018 між АО «Кравець і партнери» та ОСОБА_3 укладено Договір №218 про надання правової допомоги (а.с.140). 28.12.2018 відповідачем за надання правової (правничої) допомоги здійснено оплату в розмірі 4 000 грн., що підтверджується квитанцією № 7131408 від 28.12.2018 (а.с. 145). В подальшому, за фактом виконаних робіт між АО «Кравець і партнери» та ОСОБА_3 укладено Акт надання послуг № 1 від 03.01.2019 (а.с. 146). Відповідно до вказаного Акту надані юридичні послуги вартістю 4 000 грн. Згідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Колегія суддів вважає, що з урахуванням вимог ст. 137 ЦПК України та складових, які мають враховуватися для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат у справі, витрачений час є співмірним зі складністю справи та часу, необхідного для виконання робіт, зазначених у акті. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_3 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 4 000 грн. 00 коп. Також слід зазначити, що згідно з ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Виходячи з положень ст. 141 ЦПК Україниколегія суддів вважає необхідним стягнути з ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_3 понесені останньою судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 400 грн. 00 коп. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану від її імені та в її інтересах адвокатом АбакаровоюАнастасією Анатоліївною, яка діє на підставі договору - задовольнити. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» до ОСОБА_3 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги (регресу) - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» до ОСОБА_3 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги (регресу) - відмовити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (місцезнаходження: 03062, м. Київ, пр. Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (місцезнаходження: 03062, м. Київ, пр. Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 25 лютого 2019 року. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді Л.Д. Українець В.А.Шебуєва http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80080926
  4. Постанова Іменем України 12 вересня 2018 року м. Київ Справа N 569/96/17 Провадження N 14-386 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянуласправу за позовом Приватного акціонерного товариства (далі також - ПрАТ) "Страхова компанія "Юнівес" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 та ПрАТ "Страхова група "ТАС" про відшкодування шкоди за касаційною скаргою позивача на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Гордійчук С.О., Шеремет А.М., Боймиструка С.В. Учасники справи: позивач: ПрАТ "Страхова компанія "Юнівес" (представник Кузьменко М.М.), відповідачі: ОСОБА_3, ПрАТ "Страхова група "ТАС". ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 27 грудня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів 19 410 грн. 2. Мотивував позов тим, що 21 серпня 2016 року ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки "Mazda" (державний номерний знак НОМЕР_1), не врахував швидкості руху, дорожньої обстановки, безпечної дистанції, внаслідок чого зіткнувся з автомобілем марки "Kia" (державний номерний знак НОМЕР_2), який за інерцією зіткнувся з автомобілем марки "Subaru" (державний номерний знак НОМЕР_3). Позивач вказував, що 23 серпня 2016 року Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив постанову, якою визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 3. Позивач зазначав, що транспортний засіб марки "Kia" ним застрахований згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту від 4 грудня 2015 року. І після отримання всіх необхідних документів 21 жовтня 2016 року позивач виплатив страхове відшкодування у розмірі 119 410 грн. 4. Крім того у позові вказував, що ПрАТ "Страхова група "ТАС" і ОСОБА_8 уклали договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (автомобілямарки "Mazda", яким 21 серпня 2016 року керував ОСОБА_3.), що підтверджується полісом серії АЕ N 8736637. За цим полісом ліміт відповідальності ПрАТ "Страхова група "ТАС" за завдану майну шкоду становив 100 000 грн. 5. Позивач звернувся до ПрАТ "Страхова група "ТАС" із заявою про виплату страхового відшкодування, яке було перераховане позивачеві у сумі 100 000 грн. Вказав, що надіслав ОСОБА_3 претензію на суму 19 410 грн (різницю між фактичним розміром шкоди і сплаченим страховим відшкодуванням), однак відповіді на неї до моменту звернення з позовом до суду не отримав. 6. Стверджував, що після звернення до суду йому стало відомо про наявність полісу добровільного комплексного страхування транспортних ризиків за програмою страхування "Автоцивілка Плюс" на підставі договору АZ6 N 410786 добровільного комплексного страхування транспортних ризиків (далі - договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків), укладеного ПрАТ "Страхова група "ТАС" з ОСОБА_8 і відповідно до якого страхова сума становить 50 000 грн. Як вказував позивач, за цим договором ПрАТ "Страхова група "ТАС" зобов'язане здійснити виплату страхового відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника та/або особи, відповідальність якої застрахована. 7. З урахуванням зазначеного позивач подав клопотання про залучення ПрАТ "Страхова група "ТАС" як співвідповідача та просив стягнути 19 410 грн солідарно з ОСОБА_3 і ПрАТ "Страхова група "ТАС". Короткий зміст рішень суду першої інстанції 8. 31 березня 2017 року Рівненський районний суд Рівненської області постановив ухвалу, якою залучив ПрАТ "Страхова група "ТАС" як співвідповідача. 9. 8 червня 2017 року цей суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув з ПрАТ "Страхова група "ТАС" на користь позивача 19 410 грн і відмовив у задоволенні позову до ОСОБА_3 10. Мотивував тим, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПрАТ "Страхова група "ТАС" відповідно до полісу добровільного комплексного страхування транспортних ризиків за програмою страхування "Автоцивілка Плюс" на підставі договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, укладеного ПрАТ "Страхова група "ТАС" з ОСОБА_8 А тому відшкодування завданої шкоди має бути стягнуте саме з ПрАТ "Страхова група "ТАС". Крім того, суд першої інстанції вказав, що ні зазначеним договором, ні законодавством не передбачений солідарний обов'язок щодо відшкодування завданої шкоди страхувальником і страховиком, з огляду на що відмовив у задоволенні позову до ОСОБА_3 Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 11. 30 серпня 2017 року Апеляційний суд Рівненської області постановив ухвалу, якою рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 8 червня 2017 року в частині задоволення позовної вимоги до ПрАТ "Страхова група "ТАС" скасував, а провадження у справі в цій частині закрив і роз'яснив позивачу, що він має право звернутися з такою вимогою до суду за правилами господарського судочинства. 12. Суд апеляційної інстанції керувався сформульованим Верховним Судом України у постанові від 24 лютого 2016 року у справі N 6-1009 цс 15 висновком і вважав, що оскільки розгляд справ між юридичними особами віднесений до компетенції господарського суду, ця справа в частині вимог позивача до ПрАТ "Страхова Група "ТАС" не може розглядатися за правилами цивільного судочинства. 13. Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3 сторони не оскаржували. А тому відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, вказана частина рішення не була предметом апеляційного перегляду. Короткий зміст вимог касаційної скарги 14. 26 вересня 2017 року позивач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року. 15. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року та залишити без змін рішення суду першої інстанції з огляду на порушення апеляційним судом норм процесуального права. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 16. 15 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 17. Обґрунтував, зокрема, тим, що позивачоскаржує ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 18. Позивач вказує, що спір виник саме з цивільних правовідносин; одним зі співвідповідачів є фізична особа, а тому справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства. 19. Стверджує, що про наявність полісу добровільного комплексного страхування транспортних ризиків за програмою страхування "Автоцивілка Плюс" на підставі договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, укладеного ПрАТ "Страхова група "ТАС" з ОСОБА_8 і відповідно до якого страхова сума становить 50 000,00 грн. дізнався після звернення до суду. А за умовами вказаного договору саме ПрАТ "Страхова група "ТАС" зобов'язана здійснити виплату страхового відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника. 20. Вважає, що відсутність письмової заяви позивача до ПрАТ "Страхова компанія "ТАС" щодо отримання страхового відшкодування не впливає на вирішення цього спору, оскільки ПрАТ "Страхова компанія "ТАС" мало всі документи стосовного зазначеного страхового відшкодування, які позивач скерував разом з претензією N 502-21/16. А тому відсутність окремої заяви позивача не унеможливлює участь ПрАТ "Страхова компанія "ТАС" як відповідача у цивільній справі та не перешкоджає виконанню його обов'язку. 21. Крім того, позивач звертає увагу, що може реалізувати своє право на захист шляхом подання відповідного позову до суду відповідно до рішення Конституційного Суду України N 15-рп/2002 від 9 липня 2002 року. (2) Доводи відповідачів 22. Відповідачі відзиви на касаційну скаргу не подали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 23. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування"). 24. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). 25. Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником, зокрема, відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). 26. Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них згідно з пунктом 9 частини першої вказаної статті належить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". 27. Між учасниками справи виникло декілька цивільно-правових зобов'язань: 27.1. Договірне зобов'язання між позивачем і потерпілою особою - за договором добровільного майнового страхування; 27.2. Деліктне зобов'язання між потерпілою особою та ОСОБА_3 - із завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП); 27.3. Договірне зобов'язання між відповідачами - за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, згідно з яким ПрАТ "Страхова група "ТАС" видало ОСОБА_3 поліс добровільного комплексного страхування транспортних ризиків за програмою страхування "Автоцивілка Плюс". 28. Суди встановили, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування потерпілій особі у сумі 119 410,00 грн. ПрАТ "Страхова група "ТАС" на вимогу позивача від 21 листопада 2016 року N 502-21/16 сплатила останньому 100 000,00 грн. Спір між сторонами виник щодо відшкодування позивачеві виплачених ним потерпілій особі 19 410,00 грн. 29. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц). 30. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). 31. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків, за якими страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника та/або особи, відповідальність якої застрахована, такий страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання взяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоду. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (див. також пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц). 32. Суд першої інстанції встановив, що майнову відповідальність за шкоду, завдану ОСОБА_3, має нести страховик - ПрАТ "Страхова група "ТАС", оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ПрАТ "Страхова група "ТАС", зокрема, за договором добровільного страхування транспортних ризиків, згідно з яким за програмою страхування "Автоцивілка Плюс" страхова сума становить 50 000 грн. 33. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 34. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12). 35. Суд першої інстанції розглянув позов за правилами цивільного судочинства, задовольнивши вимогу до ПрАТ "Страхова група "ТАС" та відмовивши у задоволенні вимоги до ОСОБА_3 Натомість, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі в частині позовної вимоги до ПрАТ "Страхова група "ТАС", оскільки спір виник між юридичними особами. 36. Позивачем у справі є юридична особа, а відповідачами - юридична особа-страховик і фізична особа-страхувальник. 37. Стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, вказувала на те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів. 38. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення страхового відшкодування солідарно з відповідачів могла бути предметом розгляду як за правилами цивільного, так і за правилами господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони. 39. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій. 40. Стаття 1 ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо стягнення страхового відшкодування. 41. Натомість, ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, не передбачав обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу. 42. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 43. Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 32 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 44. У разі, якщо норма матеріального права, яка має бути застосована за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, суд згідно з частиною першою статті 33 ЦПК України у вказаній редакції за клопотанням позивача залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача. Після залучення співвідповідача за результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених вимог до належного відповідача. 45. У суді першої інстанції в заяві про залучення співвідповідача позивач пред'явив вимогу щодо солідарного стягнення заборгованості з обох відповідачів - страхувальника та його страховика - за правилами цивільного судочинства. Позивач вважав, що обов'язки відповідачів виникли з однієї підстави, і такі обов'язки є однорідними та спільними. 46. Правом на визначення предмета, підстав позову та відповідачів розпоряджається позивач. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком, який виконує суд під час розгляду справи. 47. У цій справі позивач вважав, що у відповідачів є солідарний обов'язок виплатити йому страхове відшкодування, і цей обов'язок виник з однієї підстави - настання страхового випадку. Тому позивач пред'явив до обох відповідачів однакову вимогу. 48. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. 49. Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, не передбачає такого солідарного обов'язку, на виконання якого страховик потерпілого заявив позовну вимогу до страхувальника, який заподіяв шкоду майну, та його страховика. 50. Проте право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів процесуальний закон передбачав незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Тому можливим було пред'явлення позову до фізичної та юридичної осіб стосовно стягнення з них коштів, навіть якщо ці особи не були солідарними боржниками, якими їх вважав позивач. Крім того, спільний розгляд таких вимог не створив солідарного обов'язку для відповідачів. 51. У цій справі позовні вимоги є пов'язаними та мають розглядатися в одному провадженні, оскільки висновки суду щодо позовної вимоги до відповідача-фізичної особи, винної у настанні страхового випадку, залежать від висновків суду щодо позовної вимоги до відповідача-страховика особи, винної у настанні страхового випадку. Питання про відповідальність кожного з відповідачів має бути вирішене, зокрема, залежно від наявності дійсних договорів страхування, укладених між відповідачами, а також ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду. 52. Якщо страховик потерпілого, якому він виплатив страхове відшкодування, звертається з позовом одночасно про стягнення зі страховика особи, винної у настанні страхового випадку, суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування у межах передбаченого договором, укладеним з цією особою, ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду, а також про стягнення з винної особи суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування понад ліміт відповідальності її страховика за завдану майну шкоду, такий спір має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. 53. Отже, ВеликаПалата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог до страховика-юридичної особи (аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 20 червня 2018 року N 308/3162/15-ц). 54. З огляду на вказане з урахуванням висновків цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступає від сформульованого Верховним Судом України у постанові від 24 лютого 2016 року у справі N 6-1009 цс 15 висновку щодо юрисдикції спору (за позовом страховика потерпілого до фізичної особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, а також до страховика цієї особи), яким керувався суд апеляційної інстанції в ухвалі від 30 серпня 2017 року. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 55. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції. 56. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 57. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 58. Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. 59. З огляду на викладені вище мотиви Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. А тому ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року необхідно скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог до ПрАТ "Страхова група "ТАС", а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. (2.2) Щодо судових витрат 60. З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. (3) Висновки щодо застосування норм права 61. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України у вказаній редакції). Близькі за змістом приписи закріплені у частині першій статті 15 і частині другій статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. 62. Господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункт 15 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України у зазначеній редакції). Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу (частина перша статті 45 ГПК України у вказаній редакції).Близькі за змістом приписи закріплені у частині першій статті 1, частині першій статті 12, частинах другій і третій статті 21 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. 63. Якщо страховик потерпілого, якому він виплатив страхове відшкодування, звертається з позовом до страховика особи, винної у настанні страхового випадку, про стягнення з нього суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування у межах передбаченого укладеним з винною особою договором ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду, такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства. 64. Якщо страховик потерпілого, якому він виплатив страхове відшкодування, звертається з позовом про стягнення з особи, винної у настанні страхового випадку, суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування понад передбачений договором, укладеним з винною особою, ліміт відповідальності страховика за завдану майну шкоду, такий спір має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. 65. Якщо страховик потерпілого, якому він виплатив страхове відшкодування, звертається з позовом одночасно про стягнення зі страховика особи, винної у настанні страхового випадку, суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування у межах передбаченого договором, укладеним з цією особою, ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду, а також про стягнення з винної особи суми виплаченого потерпілому страхового відшкодування понад ліміт відповідальності її страховика за завдану майну шкоду, такий спір має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. 66. Розглядаючи позовні вимоги, заявлені до винної у настанні страхового випадку фізичної особи, про стягнення з неї такої суми виплаченого потерпілому його страховиком страхового відшкодування, яка перевищує обов'язковий ліміт відповідальності страховика особи, винної у настанні страхового випадку, суд з'ясовує у цієї особи, чи має вона укладений договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності на суму, що перевищує ліміт відповідальності її страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. У разі встановлення факту наявності такого договору суд згідно з вимогами статей 51 і 53 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, залучає страховика за договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності, укладеним з особою, винною у настанні страхового випадку, співвідповідачем або третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача та вирішує спір за правилами того судочинства, в якому було розпочате провадження. Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною четвертою та шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнівес" задовольнити частково. 2. Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог до ПрАТ "Страхова група "ТАС" скасувати, а справу направити до Апеляційного суду Рівненської області для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  5. ПОСТАНОВА Іменем України 05 грудня 2018 року м. Київ Справа N 426/16825/16-ц Провадження N 14-497цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року (суддя Попова О.М.) та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 серпня 2017 року (судді Коновалова В.А., Коротенко Є.В., Яресько А.В.) у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" до Приватного підприємства "Потенціал-Луганськ", ОСОБА_14 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу та ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2016 року Приватне акціонерне товариство "Київський страховий дім" (далі - ПрАТ "Київський страховий дім") звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства "Потенціал-Луганськ" (далі - ПП "Потенціал-Луганськ"), ОСОБА_14 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу. Позов мотивовано тим, що 28 листопада 2013 року о 07 год. 55 хв. у районі перехрестя вул. Радянської та вул. 50 років утворення СРСР у м. Луганську ОСОБА_14, який працював водієм у ПП "Потенціал-Луганськ", керуючи автомобілем НОМЕР_1, НОМЕР_2, при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, унаслідок чого порушив пункт 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) та скоїв зіткнення з автомобілем марки Skoda Fавіа, номерний знак НОМЕР_3, під керування водія ОСОБА_15 Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) вказані автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 грудня 2013 року в адміністративній справі N 435/13511/13-п ОСОБА_14 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в дохід держави в сумі 340 грн. Відповідно до полісу N АС/6987365 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного 24 вересня 2013 року між ПрАТ "Київський страховий дім" та ПП "Потенціал-Луганськ", строком дії з 24 вересня 2013 року до 23 вересня 2014 року, транспортний засіб БАЗ 2215 СПГ, номерний знак НОМЕР_4, був застрахований. 07 липня 2014 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - ПрАТ "СК "АХА Страхування"), яке здійснило виплату відшкодування, звернулось до ПрАТ "Київський страховий дім" у порядку регресу із заявою про страхове відшкодування від 01 липня 2014 року. 26 березня 2015 року ПрАТ "Київський страховий дім" здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 24 тис. 68 грн. Позивач зазначав, що підставами для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу з відповідачів є неповідомлення ними страховика про ДТП, яка трапилася 28 листопада 2013 року, що є порушенням підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України від 01 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV), та невідповідність технічного стану транспортного засобу БАЗ 2215 СПГ, номерний знак НОМЕР_4, оскільки згідно з розширеною довідкою від 16 грудня 2013 року зазначений транспортний засіб на дату ДТП мав технічні несправності - розрив, знос протектора шин, і за порушення підпункту 31.4.5 пункту 31.4 ПДР відносно ОСОБА_14 було складено протокол АБ2 N 348853. Ураховуючи наведене, ПрАТ "Київський страховий дім" просило стягнути з ПП "Потенціал-Луганськ" та ОСОБА_14 на свою користь страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 24 тис. 68 грн та судові витрати. Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року в задоволенні позову ПрАТ "Київський страховий дім" відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_14 є неналежним відповідачем у справі, оскільки станом на 28 листопада 2013 року він перебував у трудових відносинах з ПП "Потенціал-Луганськ" і керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків. Позовні вимоги до юридичної особи ПП "Потенціал-Луганськ" підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. За таких обставин суд вважав, що в задоволенні позову необхідно відмовити. Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ "Київський страховий дім" задоволено частково. Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року скасовано в частині позовних вимог до ПП "Потенціал-Луганськ" та закрито провадження у справі в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалу мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ПП "Потенціал-Луганськ" як роботодавець ОСОБА_14, з вини якого сталася ДТП, має нести відповідальність за дії останнього. Апеляційний суд погодився з тим, що вимоги до ПП "Потенціал-Луганськ" пред'явлено позивачем - юридичною особою до юридичної особи, тому спір між ними підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, проте суд першої інстанції помилково не застосував положення пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) та не закрив провадження у справі в цій частині, а відмовив у задоволенні позову ПрАТ "Київський страховий дім" по суті. У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПрАТ "Київський страховий дім", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційну скаргу мотивовано тим, що ні страхувальник - ПП "Потенціал-Луганськ", ні водій ОСОБА_14 не повідомили позивача письмово про ДТП, яка сталася 28 листопада 2013 року, що є підставою для звернення до них з регресним позовом після виплати страхового відшкодування. Ще однією з підстав заявлення регресного позову є невідповідність технічного стану транспортного засобу БАЗ 2215 СПГ, державний номер НОМЕР_4. Оскільки ОСОБА_14 працював водієм у ПП "Потенціал-Луганськ", позивач вважає, що має право зворотної вимоги до обох відповідачів. З урахуванням того, що позов заявлено до фізичної та юридичної осіб одночасно, сторона позивача вважає, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому апеляційний суд незаконно закрив провадження у справі в частині вимог до ПП "Потенціал-Луганськ", чим порушив право позивача на судовий захист. 08 вересня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали. Відповідачі своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалися. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 15 травня 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду. Ухвалою цього ж суду від 03 вересня 2018 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (тут і далі - у редакції Закону N 2147-VIII, якщо не зазначено інше) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 03 жовтня 2018 року передав справу на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року справу прийнято до розгляду. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Під час розгляду справи суди встановили, що 24 вересня 2013 року між ПрАТ "Київський страховий дім" та ПП "Потенціал-Луганськ" укладено поліс N АС/6987365 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, об'єктом страхування визначено транспортний засіб БАЗ 2215 СПГ, державний номер НОМЕР_5. Строк дії полісу з 24 вересня 2013 року до 23 вересня 2014 року. Вказаний транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння шкоди третім особам під час ДТП, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом). 28 листопада 2013 року о 07 год. 55 хв. у районі перехрестя вул. Радянська та вул. 50 років утворення СРСР у м. Луганську ОСОБА_14, керуючи автомобілем НОМЕР_1, НОМЕР_6, при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечно, унаслідок чого порушив пункт 10.1 ПДР та скоїв зіткнення з автомобілем марки Skoda Fавіа, державний номер НОМЕР_3, під керування водія ОСОБА_15 Унаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 грудня 2013 року в адміністративній справі N 435/13511/13-п ОСОБА_14 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в дохід держави в сумі 340 грн (а. с. 12). 07 липня 2014 року ПрАТ "СК "АХА Страхування", яке здійснило виплату відшкодування за договором страхування наземного транспортного засобу N 0742а/13д/цп від 01 квітня 2013 року відповідно до платіжного доручення N 78819 від 18 грудня 2013 року, звернулося до ПрАТ "Київський страховий дім" із заявою про страхове відшкодування від 01 липня 2014 року за вихідним N 1034АГ/АХА. 26 березня 2015 року ПрАТ "Київський страховий дім" здійснило на користь ПрАТ "СК "АХА Страхування" виплату страхового відшкодування в розмірі 24 тис. 68 грн. що підтверджується платіжним дорученням N 5600 від 26 березня 2015 року. Відповідно до індивідуальної відомості про застраховану особу, наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, яка була витребувана під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції за клопотанням представника позивача, ОСОБА_14 у період з жовтня 2013 року по березень 2014 року працював у ПП "Потенціал-Луганськ". Таким чином, на час ДТП, а саме 28 листопада 2013 року, ОСОБА_14 перебував у трудових відносинах з ПП "Потенціал-Луганськ", працював на посаді водія. Цих обставин позивач не заперечував. Згідно з інформацією, наданою Регіональним сервісним центром у Луганській області від 11 серпня 2017 року, станом на 28 листопада 2013 року й по теперішній час автомобіль НОМЕР_7, 2005 року виписку, номер кузова НОМЕР_8, номерний знак НОМЕР_4, зареєстрований за ОСОБА_17 26 січня 2010 року у ВРЕР м. Луганська за заявою власника видано тимчасовий реєстраційний талон на право керування ПП "Потенціал-Луганськ" строком дії до 19 січня 2015 року. Зазначені обставини свідчать про те, що володільцем джерела підвищеної небезпеки - автомобіля НОМЕР_7, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_4, на момент вчинення ДТП, а саме 28 листопада 2013 року, було ПП "Потенціал-Луганськ". Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець. Як уже було зазначено, суди встановили, що на час ДТП законним володільцем автомобіля НОМЕР_7, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 було саме ПП "Потенціал-Луганськ", на виконання договірних зобов'язань з яким і діяв позивач, здійснюючи виплату страхового відшкодування на користь страховика потерпілої сторони - ПрАТ "СК "АХА Страхування". Згідно з підпунктами "г" і "ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України від 01 липня 2004 року N 1961-IV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо ДТП визначено в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам ПДР; а також якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Таким чином, норми спеціального Закону N 1961-IV надають страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках. Однак згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа N 6-108цс13). Таким чином, альтернатива, визначена підпунктом 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону N 1961-IV, до спірних правовідносин не застосовується. Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України). З урахуванням викладеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що ОСОБА_14 не є належним відповідачем у справі, та обґрунтовано відмовили в задоволенні вимог до нього, оскільки він керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків, тому саме ПП "Потенціал-Луганськ" як володілець транспортного засобу має нести обов'язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналогічна норма міститься й у статті 19 ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які спори, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Разом з тим при визначенні юрисдикційної належності справи, окрім предмета спору, приймається до уваги також його суб'єктний склад. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у вказаній вище редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суди правильно вважали, що спір між двома суб'єктами господарювання повинен вирішуватися за правилами іншого виду судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення страхового відшкодування в порядку регресу з відповідачів за встановлених судом обставин є неможливим. За викладених обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок апеляційного суду про наявність підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПрАТ "Київський страховий дім" до ПП "Потенціал-Луганськ", адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами господарського процесуального закону. Оскільки закриття провадження у справі не перешкоджає позивачу у зверненні для захисту своїх прав до належного суду, то наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом права позивача на судовий захист є безпідставними. Таким чином, ухвала апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині, не скасованій апеляційним судом, прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно встановлених обставин справи, належним чином досліджених і оцінених доказів, є законними та обґрунтованими. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині, не скасованій апеляційним судом, без змін, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" залишити без задоволення. Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 760/15471/15-ц Провадження N 14-316цс18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Грандвіс" (далі - ПрАТ "СК "Грандвіс"), відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватне акціонерне товариство "Просто-Страхування" (далі - ПрАТ "Просто-Страхування"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПрАТ "СК "Грандвіс" на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2016 року у складі судді Кицюк В.С. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року у складі колегії суддів Махлай Л.Д., Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф. у цивільній справі за позовом ПрАТ "СК "Грандвіс" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПрАТ "Просто-Страхування" про стягнення страхового відшкодування та УСТАНОВИЛА: У серпні 2015 року ПрАТ "СК "Грандвіс" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ПрАТ "Просто-Страхування" про стягнення страхового відшкодування. Позов мотивовано тим, що 04 грудня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки "Хонда Акорд", який належить ОСОБА_3 та яким на час ДТП керував ОСОБА_4, та автомобіля марки "БМВ Х5". На місці ДТП учасники пригоди склали європротокол, згідно з яким вину у ДТП визнав ОСОБА_4 Автомобіль марки "БМВ Х5" застраховано у ПрАТ "СК "Грандвіс" на підставі договору страхування транспортних засобів від 07 листопада 2014 року. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "БМВ Х5" складає 8 580,82 грн. Вказану суму 18 грудня 2014 року позивач виплатив потерпілому в повному обсязі. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки "Хонда Акорд" на час ДТП була застрахована у ПрАТ "Просто-Страхування" з нульовою франшизою. На звернення позивача про відшкодування сплаченої суми відновлювального ремонту ПрАТ "Просто-Страхування" 23 квітня 2015 року сплатило йому 7 150,68 грн. а у виплаті 1 430,14 грн відмовило. ПрАТ "СК "Грандвіс" звернулося з листами до відповідачів про необхідність сплатити недоплачену суму, проте відповіді не отримало, у зв'язку із чим звернулося з цим позовом до суду. Відповідач ОСОБА_3 заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки не був за кермом автомобіля марки "Хонда Акорд" під час зазначеної ДТП, хоч цей автомобіль і належить йому на праві власності. Відповідач ОСОБА_4 заперечив проти задоволення указаного позову, зазначивши, що його цивільно-правова відповідальність застрахована повністю у ПрАТ "Просто-Страхування", а ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 50 000 грн. що охоплюється розміром виплаченого страхового відшкодування. Крім того, висловлював свою незгоду з тим, що позивач не підтвердив, чи виплатив він суму страхового відшкодування з урахуванням податку на додану вартість (далі - ПДВ) чи ні, та чи сплатив ПДВ потерпілий і відповідно чи надав документи на підтвердження такого платежу. Відповідач - ПрАТ "Просто-Страхування" також заперечило проти задоволення позову та просило закрити провадження у справі в частині вимог до нього, посилаючись на те, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини другої статті 36 Закону України від 01 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. Оскільки виплата позивачем потерпілій особі була здійснена безпосередньо на рахунок, що підтверджується видатковим касовим ордером, то ПрАТ "Просто-Страхування" виплатило позивачу суму в розмірі 7 150,68 грн з вирахуванням ПДВ. ПрАТ "Просто-Страхування" направляло позивачу листи, в яких зазначало, що в разі надання документів на підтвердження сплати ПДВ позивачем потерпілій особі або з вирахуванням ПДВ або за наявності у потерпілої особи документів про сплату такого ПДВ за ремонт свого автомобіля, товариство безумовно виплатить позивачу цю суму в розмірі 1 430,14 грн. У разі незгоди з такою позицією спір підлягає розгляду виключно в порядку господарського судочинства. Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2016 року у задоволенні позову ПрАТ "СК "Грандвіс" у частині вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено; у частині вимог до ПрАТ "Просто-Страхування" закрито провадження у справі. Відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_4, суд керувався тим, що ліміт цивільно-правової відповідальності перевищує суму завданої шкоди, а франшиза складає 0 грн. Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_3, суд установив, що немає його вини у спричиненні шкоди. Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у частині вимог до ПрАТ "Просто-Страхування", суд зазначив, що спір між юридичними особами підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року апеляційну скаргу ПрАТ "СК "Грандвіс" відхилено, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2016 року залишено без змін. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права. У червні 2016 року ПрАТ "СК "Грандвіс" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи Касаційну скаргу мотивовано в тому числі й тим, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, безпідставно закрив провадження у справі в частині позовних вимог до ПрАТ "Просто-Страхування", залишивши поза увагою те, що спір між сторонами виник на підставі цивільно-правових відносин - договору добровільного страхування, регулюється статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 27 Закону України "Про страхування", а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що підтверджується судовою практикою. Вважає, що, відмовивши в задоволенні позову, суд тим самим порушив права позивача на судовий розгляд, надавши перевагу відповідачам та не з'ясувавши наданих позивачем доказів. Також у касаційній скарзі міститься посилання на порушення судами вимог статей 1, 3 - 5, 10, 11, 57 - 62, 64, 157, 212, 213 ЦПК України. Зокрема, на порушення вимог статті 212 ЦПК України суд не оцінив повно, всебічно, безпосередньо, у взаємному зв'язку між собою докази у справі, тому рішення суду не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Крім того, посилається на розгляд справи судом з порушенням установлених законом строків. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою цього суду від 07 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди установили, що 04 грудня 2014 року у м. Києві на вул. Ярославській, 5 сталася ДТП, за участю автомобіля марки "Хонда Акорд", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, власником якого є ОСОБА_3, та автомобіля марки "БМВ Х5", державний номерний знак НОМЕР_2, про що складено європротокол, згідно з яким вину у ДТП визнав ОСОБА_4 Відповідно до договору страхування транспортного засобу від 07 листопада 2014 року автомобіль марки "БМВ Х5", державний номерний знак НОМЕР_2, застрахований у ПрАТ "СК "Грандвіс". Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 09 грудня 2014 року вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "БМВ Х5", державний номерний знак НОМЕР_2, складає 8 580,82 грн. Відповідно до акта про настання страхового випадку від 18 грудня 2014 року та видаткового касового ордера страхувальнику ОСОБА_5 виплачено страхове відшкодування у розмірі 8 580,82 грн. На час ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки "Хонда Акорд", державний номерний знак НОМЕР_1, застрахована у ПрАТ "Просто-Страхування" з лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну, 50 000 грн та нульовою франшизою, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/6116048. ПрАТ "Просто-Страхування" виплатило позивачу на його вимогу 7 150,68 грн. а у виплаті решти суми в розмірі 1 430,14 грн відмовило, посилаючись на те, що з наданих документів убачається, що страхове відшкодування було виплачено безпосередньо потерпілій особі, а тому решта суми складає ПДВ; у разі надання додаткових документів про сплату цієї суми податку при проведенні ремонтних робіт ця, сума буде сплачена. Стосовно посилання заявника в касаційній скарзі на порушення судами правил суб'єктної юрисдикції, у зв'язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безімянная проти Росії" (заява N 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту". Крім того, у статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції"). Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Разом з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний чинник. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у вказаній вище редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За вимогами статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Тобто страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Суди правильно вважали, що спір між двома господарюючими суб'єктами (страховими компаніями) повинен бути вирішений за правилами іншого судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення із заподіювача шкоди та страховика за встановлених судом обставин є неможливим. За таких обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, правильними є висновки судів про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПрАТ "СК "Грандвіс" до ПрАТ "Просто-Страхування", адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Оскільки закриття провадження у справі не перешкоджає позивачу у зверненні для захисту своїх прав до належного суду, то безпідставними є наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом права позивача на судовий розгляд. Крім того, правильними є висновки суду про відмову в задоволенні позову в частині вимог до фізичних осіб з огляду на таке. Суд обґрунтовано вважав, що позовні вимоги про солідарне стягнення страхового відшкодування з відповідачів не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки правовідносини з ПрАТ "Просто-Страхування" є договірними, а правовідносини з ОСОБА_4 випливають із зобов'язання з відшкодування шкоди (позадоговірні зобов'язання); вимоги ж до ОСОБА_3 заявлені лише у зв'язку з тим, що він є власником автомобіля (джерела підвищеної небезпеки). Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року N 1306). Суди надали належну оцінку тій обставині, що ОСОБА_4 мав право керувати автомобілем марки "Хонда Акорд", а позивач не спростував таких висновків, тому правильно вважали необґрунтованими позовні вимоги до нього. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Оскільки розмір завданої шкоди не перевищує ліміту відповідальності (розмір шкоди - 8 580,82 грн. ліміт відповідальності - 50 000 грн), ПрАТ "Просто-Страхування" не відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування в повному розмірі, а повідомило про необхідність надання додаткових документів для здійснення такої виплати, то суд правильно вважав необґрунтованими позовні вимоги до ОСОБА_4 У разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом N 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом N 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону N 1961-IV). Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадження N 14-176цс18), і відступати від неї не вбачається підстав. Ухвалюючи рішення у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, належним чином дослідив докази у справі і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 57 - 60, 212, 303, 304 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах), а також достатньо повно встановив фактичні обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів про порушення судами норм процесуального права, а саме статей 1, 3 - 5, 10, 11, 57 - 62, 64, 157, 212, 213 ЦПК України, необхідно зазначити таке. Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви його прийняття чи відмови у прийнятті. Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо оцінки доказів, визначення правовідносин, що виникли між сторонами, та застосування норм матеріального і процесуального права, ці висновки відповідають вимогам статей 213 - 215, 315 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, які є правильними, законними та обґрунтованими, зробленими на підставі правильно визначеного характеру спірних правовідносин. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та без змін оскаржуваних судових рішень. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс" залишити без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Лященко Н.П.
  7. Постанова Іменем України 20 червня 2018 року м. Київ Справа N 308/3162/15-ц Провадження N 14-178 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянуласправу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аварон" (далі також - позивач) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (далі також - ПрАТ "СК "Провідна"), ОСОБА_3 (далі разом - відповідачі) про стягнення страхового відшкодування за касаційною скаргою ПрАТ "СК "Провідна" на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року, ухваленого суддею Лемішем О.М., й ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 7 червня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Бисаги Т.Ю., Фазикош Г.В., Панька В.Ф. Учасники справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Аварон"; відповідачі: ПрАТ "СК "Провідна", ОСОБА_3. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 20 березня 2015 року позивач звернувся до суду з вимогою стягнути солідарно з відповідачів (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) суму страхового відшкодування у розмірі 6 153 грн. три проценти річних від простроченої суми - 260,45 грн. інфляційні втрати - 3 531,33 грн. 2. Мотивував тим, що 5 липня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки "Audi", власником якого є позивач і за кермом якого перебувала третя особа (ОСОБА_24), й автомобіля марки "Kia", за кермом якого був ОСОБА_3 Внаслідок ДТП був пошкоджений автомобіль марки "Audi". Вартість відновлювального ремонту становить 6 153 грн. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ПрАТ "СК "Провідна", проте остання відмовила у виплаті страхового відшкодування. 3. 26 травня 2015 року ПрАТ "СК "Провідна" подало заперечення проти позову. Вказувало, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що ДТП не є страховою подією. У разі відсутності вини володільців джерел підвищеної небезпеки у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування, а позивач не надав доказів того, що ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної, кримінальної чи цивільно-правової відповідальності. 4. 16 березня 2016 року ПрАТ "СК "Провідна" подало додаткові заперечення. Вказало, що законодавство не встановлює солідарного обов'язку винуватця ДТП та його страховика, а приписи статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України щодо сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат не поширюються на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 5. 17 березня 2016 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю. 6. Мотивував тим, що оскільки внаслідок ДТП був пошкоджений належний позивачу автомобіль, то ОСОБА_3 та ПрАТ "СК "Провідна", в якому застраховано його цивільно-правову відповідальність, зобов'язані солідарно відшкодувати завдані збитки, три проценти річних від простроченої суми й інфляційні втрати. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 7. 7 червня 2016 року Апеляційний суд Закарпатської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. 8. Мотивував тим, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що відповідачі зобов'язані солідарно відшкодувати позивачу завдані внаслідок ДТП збитки, три проценти річних від простроченої суми й інфляційні втрати. Короткий зміст вимог касаційної скарги 9. 5 липня 2016 року ПрАТ "СК "Провідна" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 10. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 7 червня 2016 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до ПрАТ "СК "Провідна" відмовити. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 11. 21 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ПрАТ "СК "Провідна" оскаржує судові рішення з підстав порушення судом правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. ПрАТ "СК "Провідна" вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами заявлених вимог, зокрема, наявності вини ОСОБА_3 у завданні шкоди автомобілю марки "Audi", оскільки протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 у матеріалах справи відсутні. 13. Крім того, законом не передбачено солідарної відповідальності заподіювача шкоди та страховика, і на спірні правовідносини не поширюються приписи статті 625 ЦК України. 14. На думку ПрАТ "СК "Провідна", суди не врахували, що вимоги позивача-юридичної особи до страхової компанії мають розглядатися за правилами господарського судочинства. (2) Доводи ОСОБА_3 15. 23 вересня 2016 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу. Вважає, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПрАТ "СК "Провідна". (3) Доводи позивача 16. 23 вересня 2016 року позивач також подав заперечення на касаційну скаргу. Доводить, що закон не покладає на позивача обов'язок доказування вини відповідача у завданні шкоди; позивач лише повинен довести факт її завдання та розмір. 17. Обґрунтовує, що твердження ПрАТ "СК "Провідна" про настання страхової події лише за умови притягнення винної особи до відповідальності не ґрунтуються на вимогах закону. 18. Вважає, що стаття 1188 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин, оскільки регулює порядок відшкодування шкоди володільцями джерел підвищеної небезпеки один одному. 19. Спростовує доводи ПрАТ "СК "Провідна" про необхідність розгляду спору за правилами господарського судочинства тим, що справи завжди розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги позивача є взаємопов'язаними між собою, і їх окремий розгляд неможливий. Вважає, що відповідні приписи процесуального закону у цій справі дотримані. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржені рішення без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо солідарного обов'язку відповідачів та юрисдикції суду 20. Позивач пред'явив вимогу щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів (страхувальника та його страховика) за правилами цивільного судочинства. 21. Суди попередніх інстанцій встановили, що на момент ДТП ПрАТ "СК "Провідна" була страховиком, а ОСОБА_3 - страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів N АС/4611000. 22. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. 23. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). 24. Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). 25. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим. 26. Відносини у цій сфері регулює Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV). 27. Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону N 1961-IV). 28. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону N 1961-IV). 29. За змістом пунктів 9.1 і 9.2 статті 9 Закону N 1961-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. 30. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). 31. Таким чином, ПрАТ "СК "Провідна", уклавши з ОСОБА_3 договір страхування його цивільно-правової відповідальності, взяло на себе обов'язок у межах страхової суми відповідати за шкоду, завдану страхувальником третій особі. 32. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. 33. Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, не передбачає солідарного обов'язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого. 34. Відтак, помилковим є висновок судів першої й апеляційної інстанцій про стягнення солідарно з відповідачів страхового відшкодування, трьох процентів річних від простроченої суми, а також інфляційних втрат. 35. Проте помилковість цього висновку не призвела до порушення судами попередніх інстанцій правил предметної чи суб'єктної юрисдикції у цій справі. 36. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 37. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). 38. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12). 39. ПрАТ "СК "Провідна" у касаційній скарзі вказує, що спір між двома юридичними особами не міг розглядатися за правилами цивільного судочинства, а провадження в частині вимог до ПрАТ "СК "Провідна" слід було закрити. 40. У цій справі позивачем є юридична особа, а відповідачами - юридична особа-страховик і фізична особа-страхувальник. 41. Стаття 16 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, вказувала на те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 42. Цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів. 43. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення страхового відшкодування, трьох процентів річних від простроченої суми, а також інфляційних втрат солідарно з відповідачів могла бути предметом розгляду як за правилами цивільного, так і за правилами господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони. 44. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій. 45. Стаття 1 ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо стягнення страхового відшкодування. 46. Натомість, ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, не передбачав обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу. 47. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 48. Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 32 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 49. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. 50. У цій справі позивач вважав, що у відповідачів є солідарний обов'язок виплатити йому страхове відшкодування, і цей обов'язок виник внаслідок ДТП. Тому позивач пред'явив до відповідачів однакову вимогу. Проте суди першої й апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого нормами права висновку про те, що відповідачі мають перед позивачем солідарний обов'язок. 51. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачено у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Тому можливим було пред'явлення позову до фізичної та юридичної осіб стосовно стягнення з них коштів, навіть якщо ці особи не були солідарними боржниками, якими їх вважав позивач. Крім того, спільний розгляд таких вимог не створив солідарного обов'язку для відповідачів. 52. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідачів страхового відшкодування, трьох процентів річних від простроченої суми, а також інфляційних втрат, подані до суду до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII (далі - Закон N 2147-VIII), могли розглядатися за правилами цивільного судочинства. 53. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи ПрАТ "СК "Провідна" про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог до страховика-юридичної особи. 54. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що згідно з пунктом 4 частини другої статті 44 ЦПК України в редакції Закон N 2147-VIII залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою. 55. ЦПК України, який діяв до 15 грудня 2017 року, такого права суду не надавав. А враховуючи те, що суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили позов до обох відповідачів, і жоден з цих судів не дійшов висновку про неналежність відповідача-фізичної особи, відсутні переконливі підстави стверджувати, що заявлені вимоги не могли розглядатися за правилами цивільного судочинства. (1.2) Щодо вини ОСОБА_3 та відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування 56. На думку ПрАТ "СК "Провідна", оскільки протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 у матеріалах справи відсутні, позивач не довів наявності вини ОСОБА_3 у завданні шкоди автомобілю марки "Audi". 57. Шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України). 58. За змістом частин другої та п'ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. 59. Відповідно до статті 6 Закону N 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого. 60. Згідно з пунктом 33.2 статті 33 Закону N 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про ДТП. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного повідомлення мають право залишити місце ДТП та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України про її настання. У разі оформлення документів про ДТП без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням Моторного (транспортного) страхового бюро України, що діяли на день настання страхового випадку. 61. Отже, для отримання страхової виплати за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого. 62. У примітці до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону. 63. Суди попередніх інстанцій встановили, що учасники ДТП, яка сталася 5 липня 2014 року, скористалися таким правом, і відповідний протокол був наданий позивачем до ПрАТ "СК "Провідна". Водії погодили у протоколі, що механічні пошкодження автомобілю марки "Audi" заподіяні внаслідок руху каменя, який вилетів саме з-під коліс автомобіля марки "Kia", яким керував ОСОБА_3 64. Враховуючи наведені приписи та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ПрАТ "СК "Провідна" про те, що ДТП не є страховим випадком, і що повідомлення про неї, складене відповідно до Закону N 1961-IV, не може підтверджувати вини ОСОБА_3 у завданні шкоди автомобілю марки "Audi". 65. Виплата страховиком страхувальнику страхового відшкодування у встановлений договором строк є обов'язком страховика (пункт 3 частини першої статті 988 ЦК України). 66. Згідно з абзацом першим пункту 22.1 статті 22 Закону N 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи. 67. Страховик, керуючись нормами Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (абзац перший пункту 36.1 статті 36 Закону N 1961-IV у вказаній редакції). 68. Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у статті 37 Закону N 1961-IV у зазначеній редакції. 69. Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови (пункт 37.2 статті 32 Закону N 1961-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 70. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 1 серпня 2014 року позивач подав до ПрАТ "СК "Провідна" заяву про страхове відшкодування, а 5 вересня 2014 року ПрАТ "СК "Провідна" відмовила у його виплаті. Мотивувала тим, що у діях ОСОБА_3 відсутні ознаки вини у пошкодженні іншого транспортного засобу, а тому відсутня цивільно-правова відповідальність як підстава для здійснення страхової виплати. 71. Суди встановили, що вказана відмова не ґрунтується на жодній із передбачених статтею 37 Закону N 1961-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, підстав, не враховує оформлення учасниками спільного повідомлення про ДТП і її фактичні обставини. 72. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відмова ПрАТ "СК "Провідна" у виплаті страхового відшкодування була неправомірною. (1.3) Щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин 73. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 74. За змістом статті 979 ЦК України договір страхування є правовідношенням, в якому страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Відтак, таке правовідношення є грошовим зобов'язанням. 75. Позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 1 червня 2016 року у справі N 6-927цс16). 76. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 625 ЦК України. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 77. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 78. Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 79. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої й апеляційної інстанцій про стягнення з відповідачів як солідарних боржників страхового відшкодування, трьох процентів річних та інфляційних втрат є необґрунтованими, а касаційна скарга - частково обґрунтованою. 80. Тому рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 7 червня 2016 року необхідно скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача про стягнення з ПрАТ "СК "Провідна" страхового відшкодування у сумі 6 153 грн. трьох процентів річних від простроченої суми - 260,45 грн й інфляційних втрат у сумі 3 531,33 грн. (2.2) Щодо судових витрат 81. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). 82. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 83. З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги та задоволення позову в частині вимог до ПрАТ "СК "Провідна", сплачений у зв'язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: ПрАТ "СК "Провідна" має сплатити позивачу половину суми судового збору, сплаченого останнім за подання позовної заяви (243,6 грн: 2 =121,8 грн), а позивач - сплатити ПрАТ "СК "Провідна" половину суми судового збору, сплаченого останнім за подання апеляційної та касаційної скарг ((267,96 грн + 292,32 грн.: 2 = 280,14 грн). 84. Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. 85. Оскільки на позивача покладена більша сума судового збору, то останній має сплатити ПрАТ "СК "Провідна" її різницю: 280,14 грн - 121,8 грн = 158,34 грн. (3) Висновки про правильне застосування норм права 86. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. 87. Законодавство України не передбачає солідарного обов'язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого. 88. За змістом пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та примітки до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення для отримання страхової виплати за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, частиною першою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" задовольнити частково. 2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 7 червня 2016 року скасувати. 3. Ухвалити нове рішення: 3.1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аварон" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" та ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування задовольнити частково. 3.2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 25, ідентифікаційний код: 23510137) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аварон" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Перемоги, 32А, ідентифікаційний код: 38899428) 6 153 грн страхового відшкодування, 260,45 грн - три проценти річних від простроченої суми, 3 531,33 грн інфляційних втрат. 3.3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аварон" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Перемоги, 32А, ідентифікаційний код: 38899428) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 25, ідентифікаційний код: 23510137) 158 (сто п'ятдесят вісім) грн 34 коп. судового збору. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 13 липня 2018 року.
  8. Постанова Іменем України 4 липня 2018 року м. Київ Справа N 755/18006/15-ц Провадження N 14-176 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянуласправу за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач), третя особа без самостійних вимог - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інкомстрах" (далі також - третя особа), про відшкодування завданої майнової шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: Слободянюк С.В., Лапчевської О.Ф., Корчевного Г.В. Учасники справи: позивач: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна", відповідач: ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інкомстрах". ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 18 вересня 2015 року позивач звернувся до суду з вимогою до відповідача про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 17 317,46 грн. 2. Мотивував такими обставинами: 2.1. 20 вересня 2012 року позивач (страховик) і ОСОБА_7 (далі - потерпіла) уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (далі - договір добровільного майнового страхування), за яким страховик застрахував майнові інтереси потерпілої, пов'язані з експлуатацією автомобіля марки "Kia Rio 1.6" (далі - застрахований автомобіль). 2.2. 18 лютого 2013 року в місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля й автомобіля марки ВАЗ-210994, за кермом якого був відповідач. Внаслідок ДТП застрахований автомобіль отримав механічні пошкодження. 2.3. 26 березня 2013 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалив постанову, якою визнав винним у настанні ДТП відповідача. 2.4. Керуючись умовами укладеного договору добровільного майнового страхування, позивач сплатив на користь потерпілої (на рахунок станції технічного обслуговування) суму страхового відшкодування у розмірі 17 317,46 грн та отримав право вимоги на зазначену суму. 2.5. Позивач вказав, що внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка його страховику завдана третій особі шкода має бути відшкодована безпосередньо відповідачем як особою, винною у настанні ДТП. 3. 16 грудня 2015 року відповідач подав заперечення на позовну заяву. Вказав, що третя особа як страховик його цивільно-правової відповідальності зобов'язана була виплатити страхове відшкодування. Якщо би третя особа вважала, що відповідач неналежно повідомив її про ДТП, то саме третя особа могла би звернутися з регресною вимогою до відповідача. Також зазначив, що розмір матеріальних збитків і сума відшкодування розраховані з порушенням вимог законодавства. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 4. 16 грудня 2015 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову. 5. Мотивував тим, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на час настання страхового випадку була застрахована, то обов'язок відшкодувати шкоду покладається на його страховика - третю особу. Суд встановив, що позивач ніколи не звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу, а тому не отримував відмову третьої особи у виплаті такого відшкодування. З огляду на вказане суд вважав заявлені позовні вимоги необґрунтованими. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. 6 квітня 2016 року Апеляційний суд міста Києва скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення про задоволення позову та стягнув із відповідача на користь позивача 17 317,46 грн. 7. Мотивував тим, що відповідач не виконав обов'язку щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка третій особі, а страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права, зокрема, і має право вимоги до винної особи. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 22 квітня 2016 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року. 9. У касаційній скарзі просить скасувати це рішення та залишити без змін рішення суду першої інстанції з огляду на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 10. 12 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 11. Вказану ухвалу суд обґрунтував, зокрема, тим, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі N 6-2587цс15, відповідно до якої страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. 12. Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що існує виключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Суд констатував, що спрямовування судової практики шляхом неврахування наявності договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності при вирішенні питання про відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", нівелює існування цього правового інституту як такого. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 13. Відповідач вказує, що оскільки на момент ДТП його цивільно-правова відповідальність була застрахована у третьої особи, то обов'язок відшкодувати шкоду позивачу покладається на неї; лише третя особа наділена правом давати висновки щодо належності чи неналежності повідомлення відповідача про ДТП. 14. Зазначає, що позивач не звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу, а тому не отримував її відмову у виплаті страхового відшкодування, розмір якого розрахований з порушенням вимог закону. (2) Доводи позивача 15. 19 вересня 2016 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу. Просить суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року. 16. Мотивує тим, що сам по собі факт наявності у відповідача чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на момент настання ДТП не звільняє його від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, оскільки за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи. 17. Звертає увагу на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі N 6-2587цс15, відповідно до якої страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. (3) Доводи третьої особи 18. Третя особа не подала пояснення щодо касаційної скарги та заперечень позивача на неї. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо переходу до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні 19. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування"). 20. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). 21. Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України "Про страхування"). 22. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). 23. Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). 24. Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". 25. Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 17 317,46 грн. 26. Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов'язань: 26.1. Договірне зобов'язання між позивачем і потерпілою - за договором добровільного майнового страхування; 26.2. Деліктне зобов'язання між потерпілою та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП; 26.3. Договірне зобов'язання між відповідачем і третьою особою - за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. 27. Суди встановили, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі 17 317,46 грн. 28. Суд першої інстанції вважав, що відповідальною особою за відшкодування збитків, завданих відповідачем, є його страховик - третя особа. Встановивши, що позивач не звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування у порядку регресу та не отримав її відмову, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. 29. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками та зазначив, що позивач мав право самостійно обрати спосіб захисту порушеного права, зокрема, звернутися з позовом до відповідача, вина якого у настанні ДТП встановлена. 30. Мотивуючи зазначені висновки, суди першої й апеляційної інстанцій застосовували як статтю 1191 ЦК України, так і статтю 27 Закону України "Про страхування". 31. Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. 32. Стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов. 33. Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. 34. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про те, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. 35. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. 36. Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). 37. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). 38. Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів",зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист. 39. У цій справі третя особа як страховик відповідача (завдавача шкоди) не набула право регресу до останнього. Таке право третя особа могла би набути, відшкодувавши потерпілій завдану їй шкоду, а також за наявності умов, визначених статтею 38 вказаного Закону. 40. Вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства. 41. Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою. 42. Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої. 43. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. 44. Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. (1.2) Щодо особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду 45. Суд першої інстанції встановив, що суб'єктом, який має задовольнити вимогу позивача, є третя особа - страховик відповідача, тоді як суд апеляційної інстанції вказав, що таким суб'єктом є саме завдавач шкоди - відповідач. 46. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що хоча 25 лютого 2013 року до третьої особи з повідомленням про ДТП звернувся син відповідача (ОСОБА_25), обов'язок страховика відшкодувати завдану шкоду виникає з факту завдання застрахованою особою такої шкоди. Натомість, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи відповідача про його перебування після ДТП на лікуванні, вказав, що матеріали справи не містять відомостей, які би підтверджували, що син відповідача, звертаючись до страховика відповідача, діяв від імені батька на законних підставах, як і відсутні дані про прийняте рішення третьої особи за зверненням сина відповідача. Тому апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги про те, що відповідач згідно зі статтею 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не звертався з повідомленням про настання страхового випадку, а відтак, шкода відшкодовується відповідачем як її завдавачем. 47. Відповідно до статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування. 48. Суди встановили, що відповідно до страхового полісу серії АЕ N 1818846 страховиком відповідача з страховим лімітом 50 000 грн на момент вчинення ДТП була третя особа. 49. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи. 50. За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. 51. Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов'язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку. 52. Так, підпункт 33.1.4 (до набрання чинності Законом N 3045-VI від 17 лютого 2011 року - підпункт 33.1.2) пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально. 53. У випадку невиконання чи неналежного виконання страхувальником вказаного обов'язку страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника (підпункт 38.1.1 ("ґ") пункту 38.1 статті 38 зазначеного Закону). 54. З огляду на це необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що шкода має бути відшкодована її заподіювачем, якщо він не виконав обов'язок щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка третій особі. 55. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). 56. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. 57. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). 58. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. 59. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами відповідача, який заперечував проти відшкодування вже виплаченого позивачем потерпілій страхового відшкодування, оскільки вважав, що саме на третю особу як страховика відповідача покладений відповідний обов'язок у межах суми страхового відшкодування. 60. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, встановивши, що позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред'явив вимогу до відповідача. 61. Помилкова кваліфікація цим судом права вимоги позивача як регресу не призвела до неправильного вирішення спору. А відтак, рішення суду першої інстанції є по суті правильним. 62. Відтак, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі N 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 63. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. 64. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 65. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є обґрунтованою. Тому рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року необхідно скасувати, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 рокузалишити в силі. (2.2) Щодо судових витрат 66. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 67. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судовий збір у сумі 1461,6 грн. сплачений відповідачем у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід стягнути з позивача. (3) Висновки про правильне застосування норм права 68. Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. 69. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. 70. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. 71. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). 72. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. 73. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). 74. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. На підставі наведеного, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 4 частини першої статті 409, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року скасувати, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року залишити в силі. 3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (адреса: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40; ідентифікаційний код: 20782312) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) 1461 (одну тисячу чотириста шістдесят одну) грн 60 коп.судового збору. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 13 липня 2018 року.
  9. ПОСТАНОВА Іменем України 20 червня 2018 року м. Київ Справа N 583/3328/16-ц Провадження N 14-186 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (далі також - відповідач), третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_4 (далі також - третя особа), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за заявою відповідача про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Євграфової Є.П., Євтушенка О.І., Кадєтової О.В. (далі також - заява про перегляд судового рішення). Учасники справи: - позивач: ОСОБА_3; - відповідач: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (представник - адвокат Данилова Тетяна Анатоліївна); - третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_4. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивував тим, що є власником автомобіля "Peugeot 308", реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль), який застрахований у відповідача відповідно до договору добровільного страхування від 24 червня 2015 року N 19/15-Т/С. 14 жовтня 2015 року приблизно о 05:15 год. на вул. Червоноармійській у м. Охтирка третя особа не впоралася з керуванням автомобілем, виїхала на ліве узбіччя, допустивши наїзд на пеньок дерева, заїхала у річку, внаслідок чого автомобіль був механічно пошкоджений. 2. На звернення до відповідача щодо відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), позивачеві було запропоновано часткову виплату страхового відшкодування, яка була значно меншою від встановленого збитку. А листом від 11 серпня 2016 року позивача було повідомлено про відмову у виплаті відшкодування. 3. На підставі статей 22, 23, 526, 979, 988, 1187, 1167 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та статті 6 Закону України "Про страхування" просив стягнути з відповідача відшкодування майнової шкоди, завданої у результаті пошкодження автомобіля у розмірі 173 411,00 грн. а також стягнути з відповідача судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 4. 31 січня 2017 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. 5. Рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивач і третя особа неналежно виконали умови договору страхування, зокрема, несвоєчасно повідомили правоохоронні органи про ДТП, що стало причиною несвоєчасного проходження медичного огляду водієм на стан алкогольного сп'яніння та позбавило страховика можливості дізнатися, чи є страховим випадком подія, яка мала місце 14 жовтня 2015 року. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. 9 березня 2017 року Апеляційний суд Сумської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення про задоволення позову: стягнув з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 173 411, 00 грн в рахунок відшкодування майнового збитку, завданого у результаті пошкодження автомобіля; вирішив питання про стягнення судового збору. 7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд встановив, що у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування з підстав несвоєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку та проходження медичного огляду на стан сп'яніння. Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції 8. 9 листопада 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою залишив без змін рішення Апеляційного суду Сумської області від 9 березня 2017 року. 9. Суд касаційної інстанції мотивував рішення тим, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, правильно застосувавши норми матеріального права, на підставі належно оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на той час). Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень 10. 14 грудня 2017 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, відповідач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2017 року. 11. Просить скасувати вказану ухвалу та залишити в силі рішення суду першої інстанції з огляду на неоднакове застосування касаційними судами статті 25 Закону України "Про страхування". Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 12. 26 січня 2018 року суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалою надав відповідачеві строк для усунення недоліків заяви про перегляд судового рішення, а саме для подання документа, що підтверджує сплату судового збору, та надання копій різних за змістом рішень судів касаційної інстанції, які свідчать про неоднаковість застосування норм матеріального права. 13. 21 березня 2018 року після усунення відповідачем зазначених недоліків згідно із заявою від 22 лютого 2018 року (вх. N 13074/0/220-18 від 12 березня 2018 року) суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрив провадження у справі. 14. 11 квітня 2018 року суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду призначив справу до розгляду Верховним Судом у складі колегії з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. 15. 25 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року (далі - Закон N 2147-VIII)ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 16. Ухвалу суд мотивував тим, що відповідач просить переглянути рішення суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції з посиланням на відповідні рішення цих судів. А тому відповідно до абзацу 2 частини другої статті 360? ЦПК України в редакції, чинній на час звернення відповідача із заявою про перегляд судового рішення, така заява повинна була розглядатися на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України. 17. 15 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою прийняла справу та призначила її до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення 18. Відповідач вважає, що має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 979 і 990 ЦК України та статей 16 і 25 Закону України "Про страхування", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 19. На підтвердження обґрунтованості заяви про перегляд судового рішення відповідач подав копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2016 року у справі N 711/3945/16-ц, від 16 листопада 2016 року у справі N 465/9833/13-ц, від 21 грудня 2016 року у справі N 335/5041/15-ц та постанови Вищого господарського суду України від 28 січня 2013 року у справі N 8/241. (2) Позиції інших учасників справи 20. Позивач та третя особа позиції щодо заяви про перегляд судового рішення не висловили. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів заяви про перегляд судових рішень 21. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві про перегляд судового рішення доводи відповідача, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 22. Відповідно до статті 353 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. 23. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України у вказаній редакції підставою для подання такої заяви у цивільних справах було неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 24. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України Закон N 2147-VIII,якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду. 25. Тому підставою для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є заява про перегляд судового рішенняВерховним Судом України, яка повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. 26. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 360? ЦПК України, у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення, ця заява повинна була розглядатися на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України, якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції. 27. Відповідач надав як приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції різних юрисдикцій приписів статті 990 ЦК України та статті 25 Закону України "Про страхування" постанову Вищого господарського суду України від 28 січня 2013 року у справі N 8/241, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року у справі N 465/9833/13-ц та від 21 грудня 2016 року у справі N 335/5041/15-ц. 28. Крім того, прикладом неоднакового застосування статті 979 ЦК України та статті 16 Закону України "Про страхування" вважає ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2016 року у справі N 711/3945/16-ц. 29. З огляду на вказане Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 30. Розглядаючи заяву про перегляд судового рішення, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідач просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 31 січня 2017 року. Рішення Апеляційного суду Сумської області від 9 березня 2017 року, який скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення про задоволення позову, відповідач скасувати не просить, хоча саме рішення апеляційного суду було залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2017 року. 31. За обставинами справи N 711/3945/16-ц, копію ухвали в якій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2016 року надав відповідач, страхувальник, не оскаржуючи відмову страховика у виплаті страхового відшкодування, звернувся до суду з вимогою про зобов'язання страховика здійснити виплату страхового відшкодування. Касаційний суд підтвердив правильність застосування судами першої й апеляційної інстанцій, які відмовили у позові, статей 629 і 979 ЦК України та статті 16 Закону України "Про страхування", оскільки суди вірно встановили, що особа, яка керувала застрахованим автомобілем, з порушенням умов договору страхування повідомила органи ДАІ про настання ДТП, викликавши їх лише через 8 годин, внаслідок чого тест на вживання алкоголю був проведений після 14-ї години, тоді як ДТП сталася о 2-ій годині. 32. У справі N 583/3328/16-ц суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, встановив, що при виїзді на місце ДТП співробітник ДАІ не ставив під сумнів стан водія і після закінчення огляду місця події забезпечив його доставку до найближчого медичного закладу, в якому лікар-нарколог надав висновок про відсутність ознак сп'яніння у третьої особи. А доказів на підтвердження того, що остання на час настання ДТП була у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння у матеріалах справи, як вказав суд апеляційної інстанції, немає. 33. У справі N 711/3945/16-ц суди першої й апеляційної інстанцій, з якими погодився касаційний суд, дійшли висновку, що ДТП не є страховим випадком, оскільки несвоєчасне повідомлення органу ДАІ про ДТП фактично позбавило страховика можливості з'ясувати, чи перебував водій в момент ДТП у стані алкогольного та інших видів сп'яніння. 34. Натомість за інших обставин у справі N 583/3328/16-ц суд апеляційної інстанції встановив, що мав місце страховий випадок, і у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачеві у виплаті страхового відшкодування через несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку та проходження медогляду на стан сп'яніння. Апеляційний суд вказав, що несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови у страховому відшкодуванні, а лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком. Тобто, якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могла вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування. З огляду на зібрані у справі докази суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що своєчасно надіслане позивачем письмове повідомлення про настання страхового випадку позбавило відповідача можливості переконатися у настанні такого випадку. 35. У заяві про перегляд судового рішення відповідач фактично просить переоцінити висновки суду апеляційної інстанції щодо обставин повідомлення органу ДАІ та страховика про ДТП, а також проходження медогляду на стан сп'яніння. Проте, перевіряючи наявність неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд, який діє за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року (частина перша статті 3602), не вправі надавати нову оцінку доказам. 36. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2017 року, про перегляд якої просить відповідач, касаційний суд вказав, що суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин статті 5, 6, 20, 22 і 26 Закону України "Про страхування" та статті 979 і 991 ЦК України, дійшов правильного висновку про настання страхового випадку та відсутність у відповідача підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування позивачеві через несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку та несвоєчасне проходження медичного огляду на стан сп'яніння. 37. У наданій для порівняння копії постанови Вищого господарського суду України від 28 січня 2013 року у справі N 8/241 вказано, що на підставі статті 990 ЦК України та пункту 3 частини першої статті 20 і статті 25 Закону України "Про страхування" страхувальник просив стягнути на його користь зі страховика недоплачену суму страхового відшкодування за страховим випадком. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову за вирахуванням франшизи та втрати товарної вартості пошкодженого автомобіля. 38. Натомість у справі N 583/3328/16-цвідповідач не визнав факт настання страхового випадку та відмовив у виплаті страхового відшкодування. А стверджуючи про невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2017 року постанові Вищого господарського суду України від 28 січня 2013 року у справі N 8/241 в частині зменшення останнім суми страхового відшкодування на суму, яка не відшкодовується страховиком згідно з умовами договору страхування, відповідач фактично просить переоцінити висновки судів щодо розміру страхового відшкодування, хоча у суді він, як встановив суд апеляційної інстанції, не спростовував розмір збитків, визначених згідно з наданим позивачем звітом про незалежну експертну оцінку. 39. В іншій наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року у справі N 465/9833/13-ц вказано, що страхувальник звернувся з позовом до страховика про стягнення страхового відшкодування, інфляційних втрат, трьох процентів річних і пені. Касаційний суд підтвердив правильність висновків судів про те, що мав місце страховий випадок, і страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який з огляду на умови договору страхування скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь страхувальника інфляційних втрат, трьох процентів річних і пені. 40. У справі N 335/5041/15-ц, копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року в якій також надана для порівняння, страхувальник просив стягнути зі страховика несплачену частину страхового відшкодування, інфляційні втрати, три проценти річних, а також відшкодування моральної шкоди. Мотивував, зокрема, тим, що страховик відмовляється виплатити належну суму страхового відшкодування, що складає різницю між необхідною сумою для проведення відновлювального ремонту та вже виплаченою страховою сумою. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав докази того, що витратив на відновлювальний ремонт автомобіля більше коштів, ніж та частина страхового відшкодування, яка вже була виплачена; а крім того, не підлягала стягненню моральна шкода, бо згідно з умовами договору страхування непрямі збитки не відшкодовуються. 41. Отже, обставини справ N 465/9833/13-ц і N 335/5041/15-ц та відповідні висновки судів також суттєво відрізняються від обставин справи, в якій відповідач просить переглянути ухвалу суду касаційної інстанції. 42. Крім того, згідно з текстом ухвали, про перегляд якої просить відповідач, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ не застосовував приписи статті 990 ЦК України і статті 25 Закону України "Про страхування", які відповідач вважає застосованими в його справі інакше, ніж у справах N 8/241, N 465/9833/13-ц, N 335/5041/15-ц. 43. З огляду на зазначене відсутні підстави для встановленнянеоднакового застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права у подібних правовідносинах. (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення (2.1) Щодо суті заяви про перегляд судового рішення 44. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення, суд відмовляв у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. 45. Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява відповідача про перегляд судового рішення є необґрунтованою, оскільки надані для порівняння копії рішень судів касаційної інстанції не дають підстав для висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що і в справі відповідача, а отже, і про ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Тому у задоволенні вказаної заяви слід відмовити. (2.2) Щодо судових витрат 46. З огляду на висновок щодо суті заяви про перегляд судових рішень судові витрати, понесені у зв'язку з її поданням, покладаються на відповідача. Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України N 2147-VIII, пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, статтею 404 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду заяви про перегляд судових рішень, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 13 липня 2018 року.
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 910/2603/17 Провадження N 12-134гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача КібенкоО.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 29 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року, у справі Господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" до Військової частини А3674 про стягнення 27 676,77 грн ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У лютому 2017 року Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" (далі - ПрАТ "АСК "Інго Україна" або позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) в сумі 27 676,77 грн. 2. 03 квітня 2017 року ухвалою Господарського суду міста Києва замінено первісного відповідача у справі належним - Військовою частиною А3674 (далі - В/ч А3674 або відповідач). Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. 02 липня 2013 року між ПрАТ "АСК "Інго Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (далі - ТОВ "ОТП Лізинг", сторахувальник) укладено договір страхування N 250569780.13. Згідно цього договору застраховано майнові інтереси страхувальника, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом згідно додатку N 1, в тому числі і Skoda, д.р.н. НОМЕР_1 (N кузова НОМЕР_2) (далі - автомобіль Skoda). Строк дії договору з 03 липня 2013 року до 02 липня 2014 року включно. 4. 14 лютого 2014 року в місті Сімферополі по вулиці Гагаріна, відбулась ДТП за участю транспортного засобу УАЗ д.р.н. НОМЕР_3 (далі - транспортний засіб УАЗ), під керуванням ОСОБА_5 та автомобілю Skoda, д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6, що належить ТОВ "ОТП Лізинг". 5. Відповідно до Довідки N 9350196 про ДТП вона сталась внаслідок управління ОСОБА_5 несправним транспортним засобом. 6. У Звіті про результати огляду місця ДТП також вказано, що пошкодження автомобілю Skoda, д.р.н. НОМЕР_1, були завдані внаслідок управління ОСОБА_5 несправним транспортним засобом. 7. У своїх поясненнях, наданих Державтоінспекції ГУВС МВС України в АР Крим, водій транспортного засобу УАЗ, д.р.н. НОМЕР_3, ОСОБА_5 також підтверджує, що технічні несправності автомобілю, яким він керував, призвели до виїзду транспортного засобу на смугу зустрічного руху та, відповідно, пошкодження автомобілю Skoda, д.р.н. НОМЕР_1. 8. В результаті ДТП автомобіль Skoda отримав механічні пошкодження та його власнику, страхувальнику позивача, заподіяно матеріальну шкоду. Згідно Звіту N 504-03-14 від 24 березня 2014 року суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи - підприємця Дубогрій Д.М. вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля Skoda в результаті його пошкодження в ДТП, з урахування коефіцієнта фізичного зносу, становить 23 208,24 грн. 9. Відповідно до рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр Прага Авто на Кільцевій" N САСТ-345192 від 27 лютого 2014 року вартість відновлювального ремонту автомобіля Skoda становить 27 676,77 грн. 10. У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача (страховика) з заявою про виплату страхового відшкодування, позивачем визнано вищезазначену ДТП страховим випадком, про що складено страховий акт N 113461 від 30 квітня 2014 року, та визначено суму, яка підлягає відшкодуванню, - 27 676,77 грн. 11. 30 травня 2014 року позивачем (страховиком) здійснено перерахування СТО, яка здійснювала ремонт застрахованого автомобіля, страхового відшкодування на суму 27 676,77 грн. що підтверджується платіжним дорученням N 4744 від 30 травня 2014 року. 12. На момент виникнення ДТП транспортний засіб УАЗ (водій якого внаслідок управління несправним транспортним засобом завдав пошкоджень автомобілю Skoda) належав В/ч А3674, що підпорядкована Міністерству оборони України. Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України N 34/14 від 02 червня 2014 року В/ч А3674 А3674 є юридичною особою. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з відсутності судового рішення, яким встановлена вина у заподіянні шкоди автомобілю Skoda, внаслідок саме неправомірних дій ОСОБА_5, що керував автомобілем УАЗ. 14. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року вказане рішення залишено без змін, проте апеляційний господарський суд зазначив, що наявні у справі докази свідчать про те, що ДТП сталася внаслідок управління ОСОБА_5 несправним транспортним засобом, який належить В/ч А3674. 15. За висновком суду апеляційної інстанції відсутність у матеріалах цієї справи судового рішення, яким вищеназваний громадянин був би притягнутий до відповідальності за скоєння ДТП, не може бути достатньою підставою для відмови в позові. В силу приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на момент розгляду цієї справи у суді першої інстанції, таке рішення є обов'язковим для суду, проте, не є єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди. 16. Крім того, суд апеляційної інстанції за заявою відповідача застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, виходячи з того, що обчислення трирічного строку позовної давності для позивача має здійснюватись від дати ДТП, тобто з 14 лютого 2014 року. Короткий зміст вимог касаційної скарги 17. У серпні 2017 року ПрАТ "АСК "Інго Україна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, яка ухвалою від 24 жовтня 2017 року повернута скаржнику на підставі пункту 1 частини першої статті 1113 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення, внаслідок відсутності доказів на підтвердження наявності статусу адвоката у особи, якою її підписано від імені ПрАТ "АСК "Інго Україна". 18. У листопаді 2017 року ПрАТ "АСК "Інго Україна" повторно звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позов. Рух касаційної скарги 19. 15 лютого 2018 року справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 31 та підпункту 6 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року. 20. 26 березня 2018 року ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження, справа призначена до розгляду. 21. 14 травня 2018 року ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі приписів підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень ГПК України справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала мотивована необхідністю під час вирішення цього спору відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятих постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі N 6-112цс13, від 17 лютого 2016 року у справі N 6-2471цс15, від 18 травня 2016 року у справі N 6-2809цс15. 22. У наведених постановах Верховний Суд України вказав, що під час вирішення спору про стягнення коштів на користь страхової компанії, що виплатила страхове відшкодування за договором добровільного страхування, і до якої на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" перейшло право вимоги, позовна давність має обраховуватися з моменту настання страхового випадку - з моменту ДТП, а не з моменту виплати такою компанією страхового відшкодування. 23. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від такого висновку на тій підставі, що за договором майнового страхування цивільне право у страхової компанії виникає лише після виплати страхового відшкодування, а тому обраховування позовної давності із моменту ДТП обмежує права такої особи на захист. Права страхової компанії слід вважати порушеними після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, а не з моменту ДТП. 24. Відповідно до частини четвертої статті 8 та статті 301 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, ця справа розглянута Великою Палатою Верховного Суду без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 25. Касаційна скарга мотивована тим, що 15 лютого 2017 року позивач вчасно, дотримуючись положень статті 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), звернувся до суду з даним позовом, і ним не пропущено позовну давність, яка, на його думку, обраховується з моменту ДТП, що сталося 14 лютого 2014 року. 26. Скаржник також посилається на положення статті 253 цього ж Кодексу, згідно з якою перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок - відповідно позовна давність сплинула 15 лютого 2017 року. Доводи інших учасників справи 27. У відзиві на касаційну скаргу В/ч А3674 просить рішення суду першої інстанції залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що надані позивачем матеріали містять розбіжності та суттєві недоліки і не містять належних і допустимих доказів, що підтверджують неправомірність поведінки ОСОБА_5 у ДТП. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 28. Розглядаючи правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо необхідності відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у раніше прийнятих ним постановах від 25 грудня 2013 року у справі N 6-112цс13, від 17 лютого 2016 року у справі N 6-2471цс15, від 18 травня 2016 року у справі N 6-2809цс15, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого. 29. Як зазначено вище, Верховний Суд України у наведених постановах дійшов висновку, що позовна давність у спорах про стягнення коштів з особи, винної у скоєнні ДТП, на користь страхової компанії, яка виплатила страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", має обраховуватись з моменту ДТП, а не з моменту виплати страхового відшкодування. 30. Такі ж висновки викладені в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції у справі. Мотивуючи своє рішення, суд виходить з того, що виплата страховиком страхового відшкодування потерпілій в ДТП особі в порядку статі 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" є підставою для переходу права вимоги від страхувальника до страховика, що є суброгацією. При суброгації нове зобов'язання із відшкодування збитків не виникає, - відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. В той час як у випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. 31. При цьому за висновком суду апеляційної інстанції регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а для суброгації встановлено особливий правовий режим. Оскільки згідно частини першої статті 262 ЦК України заміна сторони у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, відповідно при суброгації, де також відбувається заміна сторони (кредитора) - строк позовної давності починає обчислюватись з моменту виникнення страхового випадку, як і для потерпілого (первісного кредитора). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 квітня 2018 року N 910/8982/17. 32. Велика Палата Верховного Суду підтримує цю правову позицію суду апеляційної інстанції та не вважає за необхідне відступити від аналогічних висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі N 6-112цс13, від 17 лютого 2016 року у справі N 6-2471цс15, від 18 травня 2016 року у справі N 6-2809цс15, виходячи з наступного. 33. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). 34. Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою. 35. У даній справі позивач на підставі договору майнового страхування, укладеного між ним та потерпілою в ДТП особою, здійснив виплату страхового відшкодування та тим самим відшкодував завдану потерпілому у ДТП майнову шкоду. 36. З урахуванням наведеного у цій справі виникають два види зобов'язань: - деліктне зобов'язання, що виникло внаслідок ДТП, сторонами якого є потерпіла особа (кредитор) та особа, відповідальна за завдані збитки (винна особа, боржник), та - договірне зобов'язання, що виникає з договору добровільного майнового страхування, сторонами якого є страховик (страхова компанія) та страхувальник (потерпілий у ДТП). 37. При цьому слід відрізняти поняття зобов'язання, як правовідношення (договірне або позадоговірне), від обов'язків, які мають сторони такого зобов'язання. 38. Так, згідно пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою. 39. Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. 40. Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. 41. На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 Закону України "Про страхування" та стаття 993 ЦК України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика. 42. Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією. 43. При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес. 44. Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. 45. Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. 46. Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою. 47. В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України, а регрес - статтею 1191 ЦК України. 48. При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика. 49. При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання. 50. У деліктному зобов'язанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 ЦК України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію. 51. Виходячи з наведеного, помилковим є застосування до суброгації у страхових відносинах положень частини шостої статті 261 ЦК України, згідно якої за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. 52. Адже, наведена вище норма розрахована на відносини, коли одне зобов'язання (основне) припиняється виконанням обов'язку боржника третьою особою, і у такої особи виникає право регресу вже за новим регресним зобов'язанням. Відповідно за новим регресним зобов'язанням позовна давність починає спивати заново. 53. Обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції, згідно яких до спірних відносин під час обчислення позовної давності мають застосовуватись положення статті 262 ЦК України. Згідно цієї норми заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При суброгації деліктне зобов'язання не припиняється, змінюється лише одна і сторін такого зобов'язання - кредитор. 54. Також Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем пропущено позовну давність. 55. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 56. Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. 57. За приписами статті 253 цього ж Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому згідно із частиною першою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Для спірних відносин застосовуються загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України). 58. Як встановлено судом апеляційної інстанції, у даній справі днем настання події (днем вчинення ДТП) є 14 лютого 2014 року. Отже, за змістом вищенаведених норм, загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг 15 лютого 2014 року і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що у цій справі позовна давність спливає у число та місяць останнього третього року - 14 лютого 2017 року. 59. Як встановлено судом апеляційної інстанції, ПрАТ "АСК "Інго Україна" звернулось до суду з позовом 15 лютого 2017 року згідно відбитку штампу органу поштового зв'язку на конверті, тобто після спливу позовної давності. 60. Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. 61. Відповідачем подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності. 62. Враховуючи, що позов у даній справі подано із спливом позовної давності та, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не наведено жодної причини поважності пропуску відповідного строку, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено у позові у зв'язку із спливом позовної давності. Висновки по суті вимог касаційної скарги 63. Згідно із підпунктом 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги залишає рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 64. За результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального та процесуального права обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав пропущення позивачем позовної давності на звернення до суду. 65. Згідно частини другої статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 66. Рішення суду першої інстанції хоча в мотивувальній частині і не відповідає висновкам, яких дійшов суд апеляційної інстанції, водночас резолютивна частина рішення Господарського суду міста Києва є правильною по суті. Отже, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, висновки суду першої інстанції не призвели до прийняття неправильного судового рішення, а тому відсутні підстави для його скасування. 67. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що оскаржувані у цій справі рішення Господарського суду міста Києва та постанова Київського апеляційного господарського суду мають бути залишені без змін, а касаційна скарга - без задоволення. Щодо судових витрат 68. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи в разі відмови в позові покладаються на позивача. 69. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку із її розглядом, покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу. Висновок щодо застосування норм права 70. Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, мала до особи, відповідальної за завдані збитки у деліктному зобов'язанні, що виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Заміна кредитора у деліктному зобов'язанні в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією, що не змінює порядку перебігу позовної давності. 71. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. За приписами статті 253 цього ж Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому згідно із частиною першою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Для спірних відносин застосовуються загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).Таким чином, якщо днем настання події є день вчинення ДТП, то загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг з дня, наступного за днем вчинення ДТП, і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події. Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року у справі N 910/2603/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Н.П. Лященко В.Ю. Уркевич Яновська О.Г.
  11. ПОСТАНОВА Іменем України 05 червня 2018 року м. Київ Справа N 910/7449/17 Провадження N 12-104гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року (головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Тищенко А.І., Коротун О.М.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - ПрАТ "СК "АХА Страхування") до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_3, про стягнення страхового відшкодування в розмірі 50000,00 грн. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. ПрАТ "СК "АХА Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 50000,00 грн. 1.2. Позов обґрунтовано тим, що ПрАТ "СК "АХА Страхування" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" N 82839а5і від 09 квітня 2015 року (далі - договір добровільного страхування) внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) виплатило страхове відшкодування власнику автомобіля (потерпілому) марки "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) отримало право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду (винуватця), цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем згідно з договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - договір (поліс) ОСЦПВВНТЗ) N АІ/5179247, однак останній неправомірно відмовив у здійсненні виплати відповідного страхового відшкодування. 1.3. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що позивач пропустив річний строк на звернення із заявою про страхове відшкодування з моменту настання ДТП, у зв'язку із чим на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" йому було відмовлено у здійснення виплати страхового відшкодування. 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. 09 квітня 2015 року між ПрАТ "СК "АХА Страхування" (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1, 2015 року випуску. 2.2. Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, а вигодонабувачем є Публічне акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк". 2.3. Строк дії договору встановлено з 09 квітня 2015 року по 08 квітня 2016 року. 2.4. 28 вересня 2015 року о 14 год. 05 хв. у місті Львові відбулась ДТП за участю автомобілів "Mercedes", реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5, та "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1. 2.5. Постановою Залізничного районного суду міста Львова від 26 листопада 2015 року в справі N 462/7446/15-п визнано винним ОСОБА_5 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено стягнення у вигляді штрафу. 2.6. Цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "Mercedes", реєстраційний номер НОМЕР_3, була застрахована відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (поліс ОСЦПВВНТЗ N АІ/5179247). 2.7. Власник автомобіля марки "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, та із заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, в якій просив перерахувати страхове відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування. 2.8. Відповідно до рахунку на оплату від 30 вересня 2015 року N НОМЕР_2, наданого Приватною виробничо-комерційною фірмою "В.С.К.", вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 187294,49 грн з ПДВ. 2.9. Згідно зі звітом про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 01 жовтня 2015 року N 181, складеним експертом-оцінювачем Євченком Є.М., вартість матеріального збитку, спричиненого власнику колісного транспортного засобу "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 187049,84 грн з ПДВ на запасні частини. 2.10. Відповідно до умов договору добровільного страхування позивач склав страховий акт N 1.003.15.14169/VESKO21623 від 13 жовтня 2015 року, згідно з яким пошкодження автомобіля марки "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в загальному розмірі 157719,21 грн. 2.11. На підставі складеного страхового акта N 1.003.15.14169/VESKO21623 від 13 жовтня 2015 року ПрАТ "СК "АХА Страхування" сплатило суму страхового відшкодування в загальному розмірі 157719,21 грн на рахунок вигодонабувача - Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення N 201160 від 15 жовтня 2015 року. 2.12. Позивач звернувся до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (як особи, відповідальної за завдану шкоду) із заявою про виплату страхового відшкодування N СУ/14169/3 від 25 жовтня 2016 року, в якій просив компенсувати витрати в розмірі 157719,20 грн. Вказану заяву відповідач отримав 31 жовтня 2016 року за вх. N 6935/18, про що свідчить відмітка ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія". 2.13. Листом N 4078/18 від 30 листопада 2016 року відповідач повідомив ПрАТ "СК "АХА Страхування", що оскільки ДТП за участю автомобілів "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1 та "Mercedes", реєстраційний номер НОМЕР_3, відбулася 28 вересня 2015 року, а із заявою на виплату страхового відшкодування позивач звернувся 31 жовтня 2016 року, тобто після спливу одного року з моменту скоєння зазначеної ДТП, компанія (відповідач) прийняла рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". 2.14. У зв'язку з відмовою у виплаті страхового відшкодування, ПрАТ "СК "АХА Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" суми 50000,00 грн. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням від 10 липня 2017 року Господарський суд міста Києва в позові відмовив. 3.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки матеріали справи не містять доказів подання заяви на виплату страхового відшкодування за полісом N АІ/5179247 протягом року з моменту ДТП, відповідач правомірно відмовив у його виплаті на підставі підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". 3.3. Постановою від 18 жовтня 2017 року Київський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 10 липня 2017 року скасував та прийняв нове рішення про задоволення позову, стягнув з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування 50000,00 грн. 1600,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1760,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. 3.4. Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплюють можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків, однак не містять підстав для відмови в задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, визначених договором ОСЦПВВНТЗ, а тому вимоги позивача є правомірними і підлягають задоволенню. 4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 4.1. Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року, в якій просив скасувати зазначену постанову, натомість залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 10 липня 2017 року. 4.2. Скаржник зазначає, що заміна сторони в зобов'язанні не змінює порядку виплати страхового відшкодування, зокрема і підстав відмови у його здійсненні, у зв'язку із чим вважає, що пропуск позивачем річного строку для подання заяви на виплату страхового відшкодування є підставою для відмови в здійсненні відповідної виплати. 5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5.1. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. 5.2. 16 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу Господарського суду міста Києва N 910/7449/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року в справі N 3-49гс15. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі 6.1. Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків. 6.2. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності. 6.3. При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування. 6.4. Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП. 6.5. За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 6.6. Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. 6.7. Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування. 6.8. ВеликаПалата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ). 6.9. Відтак, у силу приписів статі 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків. 6.10. При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". 6.11. З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування. 6.12. Ураховуючи наведені правові норми та встановлені судами обставини неподання позивачем або третьою особою заяви на виплату страхового відшкодування за полісом N АІ/5179247 протягом одного року з моменту ДТП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі. 6.13. У постанові від 15 квітня 2015 року N 3?49гс15, переглядаючи судові рішення в аналогічному спорі, Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначають можливість відмови страховика у виплаті страхованого відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків, однак не містять підстав для відмови в задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, визначених договором ОСЦПВВНТЗ. З огляду на зазначене вище Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього правового висновку Верховного Суду України. 7. Щодо судових витрат 7.1. У зв'язку зі скасуванням рішення суду апеляційної інстанції та залишенням у силі рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову відповідно до приписів 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги на ПрАТ "СК "АХА Страхування". 8. Висновок щодо застосування норм права 8.1. Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування. Керуючись статтями 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" задовольнити. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року в справі N 910/7449/17 скасувати. 3. Рішення Господарського суду міста Києва від 10 липня 2017 року в справі N 910/7449/17 залишити в силі 4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" на користь Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 1920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять) гривень витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», третя особа – Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення страхового відшкодування за заявою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 16 листопада 2007 року в період дії договору страхування іпотечного майна НОМЕР_1 від 26 січня 2007 року, укладеного між ним та Відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Оранта» (далі – ВАТ «НАСК «Орната»), позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку, однак на порушення умов договору страхування останній відмовився виплатити страхове відшкодування, у зв’язку із чим позивач просив стягнути на свою користь 88074,56 грн страхового відшкодування, 139026,30 грн пені за прострочення виконання зобов’язань, 189704,94 грн інфляційних витрат та 20247,45 грн - три відсотки річних. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 січня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року касаційну скаргу відповідача відхилено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 січня 2016 року залишено без змін. У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство «НАСК «Оранта» (далі – ПАТ «НАСК «Оранта»), яке є правонаступником ВАТ «НАСК «Оранта», звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, в якій, посилаючись на пункт 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 258 та 551 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просить скасувати прийняті у справі рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Суди розглядали справу неодноразово. У справі, яка переглядається, суди установили, що 26 січня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Райффазен Банк Аваль» (далі – ВАТ «Райффазен Банк Аваль») та ОСОБА_2 на забезпечення кредитного зобов’язання укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого остання передала в іпотеку банку житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності. Того ж дня між ВАТ «НАСК «Оранта» та ОСОБА_1 (боржник за кредитним договором), та винагодонабувачем - ВАТ «Райфазен Банк Аваль» укладено договір страхування зазначеного будинку вартістю 161034 грн зі страховою сумою 10031 грн на строк до 26 січня 2008 року. До застрахованих ризиків договором віднесено стихійні явища (ураган, шторм, град, зливові дощі, тиск снігового шару, паводок, зсув, землетрус). Згідно з підпунктами 3.1, 3.2, 3.6 пункту 3 договору страхування виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком відповідно до умов договору на підставі страхового акта. Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою протягом 15 днів після надання страхувальником усіх необхідних документів, що підтверджують розмір збитку. Зокрема розмір страхового відшкодування обчислюється у разі пошкодження застрахованого майна в розмірі витрат на його відновлення до стану, в якому воно перебувало до настання страхового випадку, за винятком франшизи, за умови, що страхова сума дорівнює дійсній вартості застрахованого майна на момент укладення договору. 16 листопада 2007 року внаслідок зсуву ґрунту будинок був пошкоджений, що є страховим випадком. Згідно з актом огляду застрахованого майна від 28 листопада 2007 року у всіх кімнатах будинку пошкоджені стіни, штукатурка; дверні коробки деформувались і погано зачиняються та відчиняються двері; у ванній кімнаті, в якій щойно було зроблено ремонт, з'явилися тріщини по кутах. 26 листопада 2007 року ОСОБА_1 звернувся до страхової компанії із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування у розмірі 96422 грн. 30 січня 2008 року заступник голови Правління ПАТ «НАСК «Оранта» повідомив ОСОБА_1, що спірний будинок знаходиться поза межами виділених аномалій, тому відсутні підстави для виплати страхового відшкодування. Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення страхового відшкодування та пені, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що зобов’язання за договором страхування з виплати страхового відшкодування відповідач не виконав, а тому таке відшкодування підлягає стягненню з урахуванням вимог статті 625 ЦК України та умов договору щодо стягнення пені в розмірі 0,1% за кожен день прострочення. Також суд зазначив, що відповідач не заявляв про застосування позовної давності. Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року, на яку посилається заявник, міститься висновок про те, що за правилами пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання, не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється окремо за кожним днем нарахування пені, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами статей 258, 551 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За статтею 16 Закону України «Про страхування» договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору. Згідно зі статтею 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Оскільки страхова компанія належним чином не виконала своїх зобов’язань за договором, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про стягнення зі страхової компанії 88074,56 грн страхового відшкодування. Разом з тим, підставою, яка породжує обов’язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов’язання, визначеного статтею 610 ЦК України. Відповідно до вимог частини другої статті 551 ЦК України та умов договору (пункт 2.1.3) розмір пені за прострочення виконання грошового зобов’язання визначений в розмірі 0,1 % від простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення платежу,у разі несвоєчасного здійснення страхової виплати. За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені , яка сплачується за кожен день прострочення, полягає в тому, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожним днем (місяцем)нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця) їх нарахування, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, а також принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізу норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, можна зробити висновок про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Отже, можливість застосування як загальної, так і спеціальної позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони. Заява сторони про застосування позовної давності може бути викладена як у письмовій, так і усній формі. Разом з тим суд не повинен занадто формально ставитись до подання стороною заяви про застосування позовної давності, оскільки така заява може бути зазначена як позиція щодо задоволення певних позовних вимог, що також є заявою про застосування позовної давності. Позивач, звертаючись до суду із заявою про збільшення позовних вимог, просив стягнути пеню, обчислену за період із 16 листопада 2007 року по 16 липня 2015 року. Стягнувши пеню за весь цей час прострочення, суд не надав оцінки позиції відповідача, викладеній у запереченнях на позов ( а.с. 66 том 2) про стягнення неустойки лише в межах річного строку позовної давності, зазначеного у пункті першому частини другої статті 258 ЦК України. Отже, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про стягнення зі страхової компанії пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за весь період прострочки виплати страхового відшкодування з 16 листопада 2007 року по 16 липня 2015 року, не взявши до уваги, що відповідачем у спорі було заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення неустойки. Відповідно до статті 3602 ЦПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а відтак не може встановлювати обставин справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Допущені судами порушення не дозволяють Верховному Суду України прийняти рішення по суті спору. За таких обставин рішення судів у цій справі необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року задовольнити частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 серпня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28 січня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року в частині стягнення пені скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-2410цс16 За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені , яка сплачується за кожен день прострочення, полягає в тому, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожним днем (місяцем)нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, а також принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізу норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, можна зробити висновок про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Отже, можливість застосування як загальної, так і спеціальної позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони. Заява сторони про застосування позовної давності може бути викладена як у письмовій, так і усній формі. Стягнувши пеню за весь цей час прострочення, суд не надав оцінки позиції відповідача, викладеній у запереченнях на позов про стягнення неустойки лише в межах річного строку позовної давності, зазначеного у пункті першому частини другої статті 258 ЦК України. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-2410цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FFCC0B85281C5D4DC22581C5003279C9
  13. Спори про відшкодування шкоди, які випливають зі скоєння ДТП, - одна з найпоширеніших категорій спорів, що розглядаються судами. Як правило, свої вимоги потерпілі від наслідків ДТП звертають або до безпосереднього заподіювача шкоди, або до страхової компанії, яка є страховиком цивільно-правової відповідальності заподіювача шкоди. У процесі вирішення таких спорів однією з помітних правових проблем є визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності за вимогами потерпілого. Допомогти практикуючим юристам та судам у вирішенні цієї правової проблеми покликані правові висновки Верховного Суду України щодо застосування статті 261 ЦК України в спорах, пов’язаних із відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок ДТП. Основні такі висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 29 червня 2016 року (справа № 6-192 цс 16) та від 11 жовтня 2017 року (справа № 6-1365 цс 17). Вони зводяться до наступного: при визначенні моменту, з якого починається перебіг позовної давності, слід виходити з особливостей спірних правовідносин у кожній конкретній справі. Так, факт завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП тією особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання. У цьому деліктному зобов’язанні потерпілий має право вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі від особи, яка завдала шкоди. Водночас ДТП слугує підставою для виникнення також і договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому договірному зобов’язанні потерпілий також має право вимоги – до страхової компанії про виплату страхового відшкодування. Оскільки деліктне і договірне зобов’язання не є тотожними за своєю правовою природою, відповідно слід розрізняти й моменти, з яких починається перебіг позовної давності за вимогами потерпілого в кожному з таких зобов’язань. Зокрема, якщо потерпілий звертається з вимогою до страхової компанії, він використовує своє право вимоги як кредитор у договірному зобов’язанні. У такому випадку перебіг позовної давності для такої вимоги починається з моменту, коли саме страхова компанія порушила свій обов’язок за договором, тобто коли страховик відмовився виплачувати потерпілому страхове відшкодування повністю чи частково (правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 29 червня 2016 року (справа № 6-192 цс 16)). До такої відмови страховика відсутні підстави вважати, що страхова компанія порушила право потерпілого в договірному зобов’язанні. Натомість, якщо потерпілий приймає рішення звернутися з вимогою про відшкодування шкоди до безпосереднього заподіювача шкоди – винуватця ДТП, то він, потерпілий, виступає кредитором у деліктному зобов’язанні. Особливість деліктного зобов’язання свідчить про те, що перебіг позовної давності для вимоги потерпілого в такому випадку починається з дня скоєння ДТП, адже, як правило, саме в цей день потерпілий дізнається або повинен дізнатися про порушення свого права та про особу, що його порушила (правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 11 жовтня 2017 року (справа № 6-1365 цс 17)). Правовий висновок Верховного Суду України – дієвий інструмент забезпечення єдності судової практики. Він потребує правильного розуміння і правильного застосування передусім судами. Проте не менш важливо, щоб специфіку формування та застосування правових позицій Верховного Суду України знали і розуміли також правники, які переймаються якістю роботи Суду та оприлюднюють, у тому числі й у ЗМІ, власні міркування щодо змісту його постанов. Принагідно звертаємося до авторів таких публікацій з проханням більш відповідально ставитися до коментування правових висновків Верховного Суду України, щоб не допускати спотворення їх змісту. У разі виникнення питань прес-служба Верховного Суду України та судді-спікери Верховного Суду України готові сприяти отриманню та уточненню інформації, що стосується роботи Суду. Прес-служба Верховного Суду України
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення страхового відшкодування, відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариств «Страхова компанія «Україна» (далі – ПрАТ «СК «Україна»), ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, відшкодування майнової та моральної шкоди. ОСОБА_1 зазначав, що 5 грудня 2012 року з вини водія ОСОБА_2, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП), внаслідок якої було пошкоджено автомобіль марки «Renault Magnum», власником якого є ОСОБА_4 та який згідно з довіреністю перебуває у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована ПрАТ «СК «Україна», яке визнало майнову шкоду в розмірі 114 тис. 228 грн, проте страхового відшкодування не виплатило. ОСОБА_1 вважав, що ОСОБА_2 має сплатити різницю між фактичним розміром шкоди та розміром страхового відшкодування, що становить 65 тис. 228 грн, а також сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних. У подальшому позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути на свою користь з ОСОБА_2 90 тис. грн моральної шкоди, а із ПрАТ «СК «Україна» 45 тис. 345 грн 15 коп. пені за прострочення виплати страхового відшкодування за період з 1 березня 2013 року по 22 березня 2016 року. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто на його користь із ПрАТ «СК «Україна» 94 тис. 345 грн страхового відшкодування, а з ОСОБА_2 – 65 тис. 228 грн різниці між фактичним розміром шкоди та розміром страхового відшкодування та 5 тис. грн моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 8 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції в частині вимог до ПрАТ «СК «Україна» не оскаржувалося. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено: рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 грудня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди скасовано та в цій частині залишено в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини першої статті 261, статей 395, 396 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається на постанови Верховного Суду України від 3 грудня 2014 року, 11 листопада 2015 року та 29 червня 2016 року. Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 5 грудня 2012 року на автодорозі Київ – Чоп сталась ДТП, внаслідок якої автомобіль марки «Renault Megane», номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_1, під керуванням водія ОСОБА_2. зіткнувся з автомобілем марки «Renault Magnum», номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_2, під керуванням водія ОСОБА_3, що належить на праві власності ОСОБА_4. ДТП сталась з вини водія ОСОБА_2, внаслідок чого було пошкоджено автомобіль марки «Renault Magnum», тип транспортного засобу – сідловий тягач-Е. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована на підставі договору про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ПрАТ «СК «Україна». Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження НОМЕР_1 від 29 січня 2013 року вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Renault Magnum» становить 552 тис. 311 грн 60 коп., а розмір матеріального збитку, заподіяного його власнику унаслідок виявлених пошкоджень, становить 114 тис. 228 грн. За довіреністю від 25 вересня 2012 року ОСОБА_4 уповноважив окремо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 представляти його інтереси при вчиненні правочинів щодо продажу автомобіля, обміну, передачі в оренду (найм), позики належного йому автомобіля марки «Renault Magnum», номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_2, та для цього надав їм право керувати згаданим автомобілем, представляти його інтереси в органах нотаріату, комісійних магазинах, органах Державтоінспекції, комісіях або в будь-яких інших підприємствах, установах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форм власності з усіх без винятку питань, пов’язаних з експлуатацією, відчуженням автомобіля, його переобладнанням, ремонтом, проходженням державного технічного огляду; визначати на власний розсуд місце стоянки автомобіля, за необхідності зняти автомобіль з обліку, одержати транзитні номери; подавати та одержувати довідки та документи, включаючи заяви, дублікат реєстраційного документа, укладати від його імені договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування автомобілем, визначаючи на власний розсуд ціну та інші умови; одержувати належні за цими договорами грошові суми; укладати договори обов’язкового страхування цивільної відповідальності; у випадку спричинення автомобілю пошкодження іншими особами внаслідок ДТП чи заподіяння шкоди повіреною особою іншим транспортним засобам під час управління автомобілем як джерелом підвищеної небезпеки укладати, якщо в тому буде необхідність, від його імені угоди про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати та сплачувати за такими угодами грошові суми у розмірах згідно з калькуляціями, актами, експертними висновками тощо; вчиняти інші юридично значимі дії, пов’язані із виконанням цієї довіреності. ОСОБА_2 в суді першої інстанції заявив про застосування позовної давності. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування шкоди, завданої ДТП, 65 тис. 228 грн майнової та 5 тис. грн. моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з вимог статті 1194 ЦК України, відповідно до якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив з ступеня вини відповідача та з урахуванням вимог розумності, справедливості та поміркованості. Cуд також керувався тим, що застосувати позовну даність у цьому спорі немає підстав, оскільки її перебіг починається не з дня скоєння ДТП, а з 2 жовтня 2013 року, коли Рівненський міський суд Рівненської області виніс постанову, якою відповідача визнано винним у ДТП. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині його позовних вимог до ОСОБА_2 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що пошкоджений транспортний засіб належить на праві власності ОСОБА_4, під час ДТП керував цим автомобілем ОСОБА_3, а ОСОБА_1 має лише право розпоряджатися ним на підставі довіреності від 25 вересня 2012 року і не має права вимагати відшкодування шкоди. Він також не довів понесення витрат на відновлення автомобіля. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині вимог до ОСОБА_2 та залишаючи в цій частині в силі рішення суду першої інстанції про задоволення вимог ОСОБА_1, суд касаційної інстанції виходив з того, що передача власником ОСОБА_4 права керування транспортним засобом ОСОБА_1 у процесі розгляду справи ніким не оспорювалась, на момент скоєння ДТП ОСОБА_1 мав право керувати зазначеним транспортним засобом на відповідній правовій підставі, а отже, має право вимоги до винної у ДТП особи. У наданій заявником постанові Верховного Суду України від 3 грудня 2014 року міститься висновок про те, що пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. Отже, висновки щодо застосування статей 395, 396 ЦК України, зроблені судом, у справі, про перегляд якої подано заяву, не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом України у постанові від 3 грудня 2014 року, на яку посилається заявник в своїй заяві. Разом з тим у наданій заявником постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року міститься висновок про те, що день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано майнової та моральної шкоди, є тим днем, коли позивач довідався про порушення свого права та про особу, яка його порушила, і саме із цього часу в нього виникло право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди, так і до страхової компанії, відповідальної за останнього. Наведене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 261 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення вищевказаних невідповідностей, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб’єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту – шляхом пред’явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах – процесуальному (право на пред’явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об’єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб’єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов’язане з порушенням суб’єктивного матеріального цивільного права. Суб’єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше – регулятивне, друге – охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду. Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об’єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб’єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб’єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач після настання ДТП, у січні 2013 року, вже звернувся до страховика відповідача із заявою про виплату йому страхового відшкодування у зв’язку з ДТП, що сталася з вини ОСОБА_2, з якою страхувальник уклав договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту відповідальності. 23 січня 2013 року за участю позивача та представника страхової компанії винної у ДТП особи відбулася оцінка пошкодженого транспортного засобу. Позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила (водія, що спричинив ДТП, ОСОБА_2), 5 грудня 2012 року, тобто в день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль, право користування яким мав позивач, і йому завдано шкоди, і саме із цього часу у ОСОБА_1 виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди. До суду за захистом свого порушеного права позивач звернувся 9 лютого 2016 року – зі спливом позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 звертався із заявою про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу (а.с. 89). Неправильне застосування судами вищезазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного її вирішення, тому відповідно до частини другої статті 360-4 ЦПК України судові рішення у справі підлягають скасуванню. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів. Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи, перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 грудня 2017 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1365цс17 Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб’єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила (водія, що спричинив ДТП), у грудні 2012 року, тобто в день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль, право користування яким мав позивач, і йому завдано шкоди, і саме із цього часу у позивача виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди. До суду за захистом свого порушеного права позивач звернувся у лютому 2016 року – зі спливом позовної давності. Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-1365цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3BA8AB7EB34F2A8CC22581BE0053D6BD
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА», третя особа – публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про стягнення страхового відшкодування за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2016 року, в с т а н о в и л а : У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, на обґрунтування якого посилався на те, що відповідач неправомірно відмовив йому у виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування квартири після завдання їй шкоди внаслідок пожежі. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 1 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (далі – ПрАТ «УНІКА») на користь позивача страхове відшкодування в сумі 81 тис. 149 грн, пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування в сумі 53 тис. 773 грн 95 коп., судового збору в сумі 1 тис. 416 грн 59 коп., витрати на правову допомогу та витрати, пов’язані з проведенням експертизи, в сумі 4 тис. 591 грн 60 коп. У частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки – трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов’язання, відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 1 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року залишено без змін. У серпні 2016 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 636, 979, 985 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 3, 16 Закону України «Про страхування». На підтвердження зазначеної підстави заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, 23 липня 2014 року та 23 листопада 2011 року, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Під час розгляду справи суди установили, що відповідно до кредитного договору від 15 серпня 2008 року, укладеного між позивачем та публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), позивач отримав кредитні кошти на суму 28 тис. 980 доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1, яка перебуває в заставі банку згідно з договором іпотеки. 3 серпня 2011 року позивач уклав з ПрАТ «УНІКА» договір добровільного страхування квартири, яка є предметом іпотеки. За умовами договору добровільного страхування майна, що є предметом іпотеки, страховик зобов’язався за обумовлену плату (страховий платіж) при настанні зазначених у договорі подій (страхових випадків) виплатити страхувальнику і/або вигодонабувачу (банку) страхове відшкодування (пункт 1.3 умов). При цьому пунктом 5 договору пожежа відноситься до страхових випадків, які покриваються страховим відшкодуванням. У період дії договору добровільного страхування в квартирі виникла пожежа, що підтверджується актом про пожежу від 6 серпня 2012 року. Позивач звернувся до ПрАТ «УНІКА» із заявою і необхідними документами, але 05 жовтня 2012 року йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з посиланням на висновок спеціаліста НДЕКЦ від 30 серпня 2012 року, відповідно до якого осередок пожежі в квартирі розташовано на покритті кухні, пожежа виникла внаслідок теплових проявів електричної енергії в тимчасовій електричній мережі через відсутність заземлення, що є порушенням власником квартири пунктом 5.1.9. Правил пожежної безпеки в Україні, згідно яких забороняється експлуатація та облаштування тимчасових електричних мереж у квартирах. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, на підставі положень статей 636 та 985 ЦК України виходив з права страхувальника укласти договір на користь третьої особи та вимагати виконання на свою користь при відмові цієї особи від страхового відшкодування, що також передбачено договором страхування. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивач не має права вимагати від страховика здійснення страхової виплати на свою користь, оскільки відповідно до пункту 3 укладеного між сторонами договору про добровільне страхування страхувальник призначив вигодонабувачем ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке відповідно до статі 985 ЦК України має право на отримання страхового відшкодування та не уповноважувало страховика на виплату такого відшкодування. Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року, 23 липня 2014 року та 10 лютого 2016 року, суд касаційної інстанції, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що саме позивач є страхувальником за договором добровільного страхування майна, а тому як власник такого майна має право на отримання страхового відшкодування при настанні страхового випадку. Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 636, 979, 985 ЦК України та статей 3, 16 Закону України «Про страхування» Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Згідно зі статтею 16 цього Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. За змістом статті 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Таким породженням прав є укладання договору на користь третьої особи. Згідно із частиною другою статті 985 ЦК України страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом. Аналогічне положення закріплене статтею 3 Закону України «Про страхування». Особливість правового стану вигодонабувача (третьої особи, на користь якої укладено договір страхування) полягає в тому, що йому належить право вимагати від страховика виконання обов’язків за укладеним договором. При цьому відповідно до частин третьої та четвертої статті 636 ЦК України якщо третя особа (вигодонабувач) відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може вимагати виконання договору на користь третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору. Предметом договору страхування у цій справі є майнові інтереси страхувальника щодо володіння, розпорядження та користування майном, яке є предметом іпотеки, а тому страхувальник є зацікавленою особою у збереженні цього майна не тільки як його власник, а й як особа, яка забезпечує цим майном виконання укладеного кредитного договору, оскільки предмет іпотеки не повинен зазнавати зменшення вартості. Суд першої інстанції, задовольняючи позов страхувальника, звернув увагу на те, що банк підтримав позов і не заявляв вимог на отримання ним самим суми страхового відшкодування, та, ухвалюючи рішення відповідно до положень статей 636, 985 ЦК України, виходив з того, що умовами договору страхування сторони узгодили обов’язок страховика при настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування страхувальнику і/або вигодонабувачу (банку), а тому висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій щодо відсутності у страхувальника права на вимогу відшкодування на свою користь суперечать зазначеним нормам матеріального права та обставинам справи, встановленим судами. Суди апеляційної та касаційної інстанції неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі. Разом з тим суд першої інстанції зазначені норми матеріального права застосував правильно та відповідно до встановлених обставин справи, а тому судове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 1 вересня 2015 року. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2016 року задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року скасувати, рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 1 вересня 2015 року залишити в силі. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-2112цс16 Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Згідно зі статтею 16 цього Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. За змістом статті 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Таким породженням прав є укладання договору на користь третьої особи. Згідно із частиною другою статті 985 ЦК України страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом. Аналогічне положення закріплене статтею 3 Закону України «Про страхування». Особливість правового стану вигодонабувача (третьої особи, на користь якої укладено договір страхування) полягає в тому, що йому належить право вимагати від страховика виконання обов’язків за укладеним договором. При цьому відповідно до частин третьої та четвертої статті 636 ЦК України якщо третя особа (вигодонабувач) відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може вимагати виконання договору на користь третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору. Предметом договору страхування у цій справі є майнові інтереси страхувальника щодо володіння, розпорядження та користування майном, яке є предметом іпотеки, а тому страхувальник є зацікавленою особою у збереженні цього майна не тільки як його власник, а й як особа, яка забезпечує цим майном виконання укладеного кредитного договору, оскільки предмет іпотеки не повинен зазнавати зменшення вартості. Суд першої інстанції, задовольняючи позов страхувальника, звернув увагу на те, що банк підтримав позов і не заявляв вимог на отримання ним самим суми страхового відшкодування, та, ухвалюючи рішення відповідно до положень статей 636, 985 ЦК України, виходив з того, що умовами договору страхування сторони узгодили обов’язок страховика при настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування страхувальнику і/або вигодонабувачу (банку), а тому висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій щодо відсутності у страхувальника права на вимогу відшкодування на свою користь суперечать зазначеним нормам матеріального права та обставинам справи, встановленим судами. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко Постанова від 14 червня 2017 року № 6-2112цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/435154390187DFACC22581460059F94B
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу за заявою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про перегляд рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 5 січня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2015 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» (далі – ПрАТ «СК «Провідна») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 26 травня 2015 року на перехресті вул. Здолбунівської та вул. Тепловозної в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля «Хонда» під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Опель Омега» під керуванням ОСОБА_2. Зазначена ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна». 25 травня 2015 року до страхової компанії звернувся потерпілий ОСОБА_2 із заявою про виплату страхового відшкодування. Зазначену подію було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт. Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 7 липня 2015 року вартість відновлювального ремонту складала 72 тис. 724 грн 35 коп., ринкова вартість автомобіля до ДТП становила 70 тис. 779 грн 52 коп., а відповідно до звіту про оцінку вартості пошкодження транспортного засобу від 14 липня 2015 року вартість автомобіля після ДТП становила 24 тис. 400 грн. ПрАТ «СК «Провідна» виплатила потерпілому ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 46 тис. 379 грн 52 коп. (різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП). Оскільки відповідач не повідомив страхову компанію про настання ДТП у строк і за умов, визначених Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV), то в страхової компанії виникло право на звернення до суду з регресним позовом до страхувальника про стягнення з нього суми страхового відшкодування в розмірі 46 тис. 379 грн 52 коп., які були виплачені страховою компанією потерпілій у ДТП особі, а також сплачених судових витрат у розмірі 463 грн 80 коп. Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 30 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 5 січня 2016 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року, у задоволенні позову ПрАТ «СК «Провідна» відмовив. У заяві про перегляд судових рішень ПрАТ «СК «Провідна» просить про скасування ухвалених у справі судових рішень та постановлення нового судового рішення про задоволення позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV. На підтвердження зазначених підстав подання заяви ПрАТ «СК «Провідна» посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 11 вересня 2013 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» до фізичної особи про відшкодування шкоди в порядку регресу (№ 6-21195св13); від 15 жовтня 2014 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» до фізичної особи про стягнення коштів у порядку регресу (№ 6-5437св14); від 27 січня 2016 року у справі за позовом ПрАТ «СК «Провідна» до фізичної особи про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу (№ 6-38095св15). Крім того, у заяві про перегляд судових рішень ПрАТ «СК «Провідна» посилається на постанову Верховного Суду України у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до фізичної особи про відшкодування шкоди в порядку регресу, завданої внаслідок ДТП (№ 6-2598цс15). Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позову у справі, яка переглядається суди виходили з того, що сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не є підставою для покладення на нього відповідальності за спричинену шкоду. Однак за результатами розгляду касаційних скарг у справах № 6-21195св13, № 6- 5437св14 та № 6-38095св15 суд касаційної інстанції залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовні вимоги страхових компаній до винних у ДТП осіб про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідач на порушення вимог Закону № 1961-IV не повідомив страховика в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дня настання ДТП про страховий випадок, а тому з нього на користь страхової компанії в порядку регресу підлягає стягненню виплачена страховою компанією потерпілій особі сума страхового відшкодування згідно з положенням підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 цього Закону. Наведені висновки суду касаційної інстанції про застосування судом норм матеріального права (підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в наданих для порівняння судових рішеннях у справах № 6-21195св13, № 6-5437св14 та № 6-38095св15. Зміст наданої для порівняння постанови Верховного Суду України від 23 березня 2016 року № 6-2598цс15 не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цій постанові висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Суди встановили, що 26 травня 2015 року на перехресті вул. Здолбунівської та вул. Тепловозної в м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля «Хонда» під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Опель Омега» під керуванням ОСОБА_2, в результаті якої був пошкоджений належний ОСОБА_3 автомобіль «Опель Омега». Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні зазначеного ДТП у зв’язку з порушенням пункту 16.11 Правил дорожнього руху та притягнутий до адміністративної відповідальності згідно зі статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладенням штрафу. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна». 25 травня 2015 року потерпілий ОСОБА_2 звернувся до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування. Зазначену подію було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт. Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 7 липня 2015 року вартість відновлювального ремонту становила 72 тис. 724 грн 35 коп., ринкова вартість автомобіля до ДТП становила 70 тис. 779 грн 52 коп., а відповідно до звіту про оцінку вартості пошкодження транспортного засобу від 14 липня 2015 року вартість автомобіля після ДТП становила 24 тис. 400 грн. ПрАТ «СК «Провідна» виплатила потерпілому ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 46 тис. 379 грн 52 коп. (різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП). Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Із внесенням змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» у статтю 33 Закону № 1961-IV було розширено перелік обов’язків учасників ДТП, у зв’язку із чим обов’язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП було викладено уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 цього Закону, у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов’язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесено не було. Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов’язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України; далі - МТСБУ), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначеного обов'язку, він має підтвердити це документально. Наведеними правовими нормами встановлено обов’язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов’язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. За змістом наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника. Разом з тим за наявності у страхувальника або водія документально підтверджених поважних причин невиконання свого обов’язку щодо повідомлення страховика про ДТП підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає. Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції при ухваленні судових рішень наданих для порівняння. Отже, ухвалюючи рішення про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, суди повинні з’ясовувати чи було повідомлено страховика про ДТП, а в разі відсутності такого повідомлення – встановити з яких причин, чи можна вважати такі причини поважними та чи є документальне підтвердження цих причин. Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо причин неповідомлення страховика та їх поважності, а відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи у цій частині позбавляє Верховний Суд України ухвалити судове рішення по суті спору, тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 січня 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді Верховного Суду України: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Постанова від 31 травня 2017 року № 6-1613цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/534EF0EEE541EBB6C225814400489610
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Берднік І.С., суддів: Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою приватного акціонерного товариства акціонерної страхової компанії «Скарбниця» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 грудня 2016 року у справі № 914/1319/16 за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до приватного акціонерного товариства акціонерної страхової компанії «Скарбниця» про стягнення суми, в с т а н о в и л а: У травні 2016 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі – ПрАТ «СК «ПЗУ Україна») звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до приватного акціонерного товариства акціонерної страхової компанії «Скарбниця» (далі – ПрАТ АСК «Скарбниця») про стягнення 67 313,63 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів від 30 квітня 2013 року № 059476 (далі – договір № 059476) у зв’язку з настанням страхового випадку (дорожньо-транспортна пригода, далі – ДТП) виплатив власнику застрахованого транспортного засобу, який було пошкоджено, страхове відшкодування в розмірі 67 313,63 грн. Цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи застраховано ПрАТ АСК «Скарбниця» за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – поліс № ІНФОРМАЦІЯ_1). Виплативши страхове відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» просило стягнути з ПрАТ АСК «Скарбниця» 67 313,63 грн реально сплаченого страхового відшкодування. Рішенням Господарського суду Львівської області від 5 липня 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ АСК «Скарбниця» на користь ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» 66 313,63 грн страхового відшкодування та 1 357,52 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вищий господарський суд України постановою від 26 грудня 2016 року залишив без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2016 року. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 26 грудня 2016 року, поданої з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПрАТ АСК «Скарбниця», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», просить скасувати зазначену постанову Вищого господарського суду України, а справу направити на розгляд до суду касаційної інстанції. На обґрунтування своїх доводів ПрАТ АСК «Скарбниця» посилається на постанови Вищого господарського суду України від 8 серпня 2016 року у справі № 910/32969/15, від 12 липня 2016 року у справі № 910/30737/15, від 15 листопада 2016 року у справі № 910/7240/16, від 16 листопада 2016 року у справі № 910/5587/16, від 2 лютого 2017 року у справі № 910/16335/16, від 15 лютого 2017 року у справі № 910/10111/16. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 3 серпня 2013 року на автодорозі М-12 Стрий – Тернопіль – Кіровоград – Знам’янка (через Вінницю) близько 06:20 відбулося зіткнення автомобіля марки ІНФОРМАЦІЯ_1, державний реєстраційний номер ІНФОРМАЦІЯ_1, під керуванням ОСОБА_1 (належить ОСОБА_1) та автомобіля марки ІНФОРМАЦІЯ_2, державний реєстраційний номер ІНФОРМАЦІЯ_2, з напівпричепом KRONE під керуванням ОСОБА_2 (транспортний засіб належить товариству з обмеженою відповідальністю «Глобал юніверсал лоджистік лімітед», далі – ТОВ «Глобал юніверсал лоджистік лімітед»). Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 9 вересня 2013 року у справі № 456/4676/13-п ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на цю особу адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 350,00 грн. 19 липня 2013 року між ПрАТ АСК «Скарбниця» (страховик) і ОСОБА_1 (страхувальник) оформлено поліс № ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до якого страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю, становить 100 000,00 грн, за шкоду, заподіяну майну, – 50 000,00 грн, розмір франшизи – 1 000,00 грн. Відповідно до умов полісу № ІНФОРМАЦІЯ_1 забезпечений транспортний засіб ІНФОРМАЦІЯ_1, рік випуску 2007, тип В2, номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_1, номер кузова ІНФОРМАЦІЯ_1. Строк дії полісу – з 19 липня 2013 року до 10 липня 2014 року. 30 квітня 2013 року між ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» (страховик) і ТОВ «Глобал юніверсал лоджистік лімітед» (страхувальник) укладено договір № 059476, відповідно до якого страхова сума становить 300 000,00 грн. За умовами договору № 059476 застрахований транспортний засіб – ІНФОРМАЦІЯ_2, державний реєстраційний номер ІНФОРМАЦІЯ_2, номер кузова ІНФОРМАЦІЯ_2, рік випуску 2005. Строк дії договору – з 1 травня 2013 року по 30 квітня 2014 року. На час ДТП водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із ТОВ «Глобал юніверсал лоджистік лімітед», яке є власником автомобіля ІНФОРМАЦІЯ_2, державний реєстраційний номер ІНФОРМАЦІЯ_2. 22 серпня 2013 року складено звіт № 1361 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ІНФОРМАЦІЯ_2, державний реєстраційний номер ІНФОРМАЦІЯ_2, внаслідок пошкодження у ДТП, станом на 8 серпня 2013 року та висновок експертного дослідження № 23. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля ІНФОРМАЦІЯ_2, державний реєстраційний номер ІНФОРМАЦІЯ_2, становить 96 162,33 грн (ремонтна калькуляція від 26 серпня 2013 року). ТОВ «Глобал юніверсал лоджистік лімітед» звернулося до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із заявою про настання страхового випадку за договором № 059476. За наслідками розгляду ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» заяви потерпілої сторони страхова компанія кваліфікувала її як страховий випадок, а на підставі страхового акта від 18 вересня 2013 року № UA2013080300001/L03/03, розрахунку страхового відшкодування до цього страхового акта, звіту від 22 серпня 2013 року № 1361 та висновку експертного дослідження від 22 серпня 2013 року № 23 виплатила страхове відшкодування у розмірі 67 313,63 грн (платіжне доручення від 20 вересня 2013 року № 16189). Оскільки ПрАТ АСК «Скарбниця» не задовольнило вимогу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» від 11 жовтня 2013 року № 6625-31 про відшкодування виплаченої позивачем за договором добровільного майнового страхування страхової суми, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» звернулося до суду із зазначеним позовом. Вищий господарський суд України погодився з висновками судів апеляційної та першої інстанцій про те, що з відповідача підлягає стягненню страхове відшкодування витрат, пов’язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу, зменшене на суму франшизи, без урахування ліміту відповідальності відповідно до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У справах № 910/32969/15, № 910/30737/15, № 910/7240/16, № 910/5587/16, № 910/16335/16, № 910/10111/16, копії постанов у яких надано для порівняння, при вирішенні спорів за позовом страховика, який виплатив страхове відшкодування, до страховика винної особи про стягнення виплаченого страхового відшкодування Вищий господарський суд України виходив із ліміту відповідальності відповідача, встановленого статтею 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (постанови від 8 серпня 2016 року, від 12 липня 2016 року, від 15 листопада 2016 року, від 16 листопада 2016 року, від 2 лютого 2017 року, від 15 лютого 2017 року). Таким чином, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом статті 980 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності. Згідно з положеннями статті 999 ЦК і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов’язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання. Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Отже, у справі, що розглядається, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» (позивач), здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набуло прав потерпілої особи у межах здійсненої виплати. Судами встановлено, що на час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, була застрахована відповідачем ПрАТ АСК «Скарбниця» на підставі полісу № ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно з частиною 2 статті 999 ЦК до відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас як передбачено частиною 3 статті 985 ЦК, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом. Відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Однак спеціальні норми Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов’язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Положеннями пункту 22.1 статті 22 зазначеного Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі. Отже, виконання обов’язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом та договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, згідно з якою особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов’язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, а різницю між реальними збитками і сумами в межах ліміту відповідальності на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків. Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв’язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов’язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв’язку з виплатою страхового відшкодування, за мінусом франшизи. За таких обставин суди всіх інстанцій у справі, яка розглядається, неправильно застосували норми матеріального права, не врахували обсягу відповідальності страховика за полісом обов’язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страхувальником шкоди цим третім особам і дійшли помилкового висновку про обов’язок відповідача відшкодувати позивачеві шкоду без урахування ліміту його відповідальності, виходячи із розміру фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування. У зв’язку з наведеним всі судові рішення, постановлені у справі, підлягають скасуванню. Відповідно до вимог статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи, зокрема щодо правильності здійснення розрахунків грошових вимог, заявлених до стягнення, перешкоджає ухваленню нового рішення, тому справа підлягає передачі на розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву приватного акціонерного товариства акціонерної страхової компанії «Скарбниця» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 26 грудня 2016 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2016 року, рішення Господарського суду Львівської області від 5 липня 2016 року у справі № 914/1319/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду Львівської області. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 ГПК. Головуючий І.С. Берднік Судді: А.А. Ємець Т.Є.Жайворонок Постанова від 14 червня 2017 року № 3-467гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B19ACF38919668D4C2258146005A67B9
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 червня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди за заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» (далі – ПрАТ «СК «Оранта-Січ») про стягнення страхового відшкодування, моральної шкоди, пені, 3 % річних та інфляційних втрат. ОСОБА_1 зазначав, що 11 листопада 2011 року близько 20 год. 49 хв. на 128 км автошляху Київ – Одеса поблизу смт Ставище Ставищанського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля марки Mitsubishi Lancer, державний НОМЕР_1, що належить йому на праві власності та що перебував під його керуванням, та автомобіля марки Mazda Е 2200, державний НОМЕР_2, яким на підставі доручення керував ОСОБА_2. Унаслідок зіткнення автомобіль Mitsubishi Lancer отримав механічні пошкодження. Вироком Ставищанського районного суду Київської області від 29 травня 2012 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Mazda Е 2200 ОСОБА_4 на час скоєння ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Оранта-Січ». Позивач неодноразово звертався до страхової компанії із заявами про виплату йому страхового відшкодування, проте відповідач не виконав зобов’язання, передбаченого умовами договору страхування й безпідставно відмовив у його виплаті. Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування в сумі 36 тис. 637 грн 91 коп., 5 тис. грн моральної шкоди, пеню в сумі 20 тис. 683 грн 85 коп., 3 % річних, що становить 1 тис. 791 грн 75 коп., та 26 тис. 965 грн 50 коп. інфляційних втрат. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні страхового відшкодування, пені, 3 % річних та інфляційних втрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПрАТ «СК «Оранта-Січ» на користь ОСОБА_1 33 тис. 439 грн 27 коп. страхового відшкодування, 18 тис. 823 грн 10 коп. пені, 1 тис. 635 грн 31 коп. – 3 % річних, 24 тис. 143 грн 15 коп. інфляційних втрат, вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «СК «Оранта-Січ» відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «СК «Оранта-Січ» просить скасувати ухвалені у справі рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статей 625, 1188 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПрАТ «СК «Оранта-Січ» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року та 21 вересня 2016 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що винним у ДТП було визнано ОСОБА_2, який керував транспортним засобом і цивільно-правова відповідальність якого була застрахована власником у ПрАТ «СК «Оранта-Січ», а тому страхова компанія неправомірно відмовила у виплаті страхового відшкодування, яке підлягає стягненню разом з пенею, 3 % річних та інфляційними втратами у зв’язку з невиконанням грошового зобов’язання. Надана заявником ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду та передав справу на новий апеляційний розгляд з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі цього ж суду від 9 грудня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до правовідносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. У частині другій статті 625 ЦК України передбачено обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон № 85/96-ВР) страховий випадок – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Згідно зі статтею 16 цього Закону договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. За статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Відповідно до частини першої статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Проаналізувавши норми статей 524, 533 – 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів. Таким чином, грошовим зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Отже, грошовим слід вважати зобов’язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов’язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов’язанням. Саме до таких грошових зобов’язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору – страхову суму. Сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов’язаний здійснити страхове відшкодування. З огляду на викладене можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного між ОСОБА_4 та ПрАТ «СК «Оранта-Січ» договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, є грошовим зобов’язанням. Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання. Отже, у справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення суми страхового відшкодування, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, дійшли правильного висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі, є грошовим зобов’язанням, оскільки відповідно до приписів статті 16 Закону № 85/96-ВР в разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі. А тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 625 ЦК України. Відповідно до статті 3605 Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. З огляду на викладене заява ПрАТ «СК «Оранта-Січ» про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року задоволенню не підлягає. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 7 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 Проаналізувавши норми статей 524, 533 – 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів. Правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов’язанням. Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов’язаний здійснити страхове відшкодування. З огляду на викладене можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного між особою та страховою компанією договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, є грошовим зобов’язанням. Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання. Постанова від 7 червня 2017 року № 6-282цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/55484297CAC31395C2258140003F404B
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., за участю представника Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» ОСОБА_1, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_2, третя особа – Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», про відшкодування шкоди в порядку регресу за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 вересня 2016 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» (далі – ПАТ «СК «Країна») звернулося до суду з указаним позовом, на обґрунтування якого зазначило, що 19 березня 2013 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля марки Subaru, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2. Подільський районний суд м. Києва постановою від 22 квітня 2013 року визнав ОСОБА_2 винним у вказаній ДТП. Унаслідок ДТП застрахований автомобіль ОСОБА_3 отримав механічні пошкодження. На час вчинення ДТП транспортний засіб Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить потерпілому ОСОБА_3, був застрахований у ПАТ «СК «Країна» на підставі договору добровільного страхування від 25 червня 2012 року НОМЕР_3. Посилаючись на те, що ПАТ «СК «Країна» сплатило потерпілому страхове відшкодування в розмірі 31 тис. 755 грн, а Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі ‒ ВАТ «НАСК «Оранта»), в якому застрахував свою цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2, сплатило позивачеві страхове відшкодування лише на суму 16 тис. 23 грн 7 коп., позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу 15 тис. 732 грн. Суди розглядали справу неодноразово. Подільський районний суд м. Києва рішенням від 4 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд м. Києва 29 червня 2016 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив: стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ «СК «Країна» матеріальну шкоду в розмірі 15 тис. 732 грн; вирішив питання про розподіл судових витрат. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 8 вересня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження. У заяві ОСОБА_2 порушується питання про скасування рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 вересня 2016 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 1194 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України); невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 27 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування», статей 993, 1194 ЦК України. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2015 року, постанови Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року, 2 грудня 2015 року, 24 лютого та 18 травня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «СК «Країна» ОСОБА_1, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке. За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Суди встановили, що 19 березня 2013 року сталася ДТП за участю автомобіля Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля марки Subaru, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2. Унаслідок пригоди автомобіль ОСОБА_3 отримав механічні пошкодження. Подільський районний суд м. Києва постановою від 22 квітня 2013 року визнав ОСОБА_2 винним у вказаній ДТП. На час скоєння ДТП транспортний засіб Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить потерпілому ОСОБА_3, був застрахований у ПАТ «СК «Країна» на підставі договору добровільного страхування від 25 червня 2012 року НОМЕР_3. З метою визначення вартості відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскольд ЛЦ» (далі – ТОВ «Аскольд ЛЦ») склало рахунок-фактуру від 22 березня 2013 року НОМЕР_4, відповідно до якого вартість ремонту становила 32 тис. 555 грн. 1 квітня 2013 року страхувальник ОСОБА_3 подав до ПАТ «СК «Країна» заяву про виплату страхового відшкодування. З метою визначення вартості збитку, заподіяного пошкодженням у ДТП застрахованого транспортного засобу Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, було складено звіт від 3 квітня 2013 року НОМЕР_5 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, та калькуляцію НОМЕР_6 до нього, відповідно до яких вартість відновлювального ремонту складала 32 тис. 566 грн 32 коп. з ПДВ (без урахування фізичного зносу), розмір збитку – 16 тис. 23 грн 7 коп. з ПДВ (з урахування фізичного зносу). У зв’язку з настанням страхової події, на виконання умов договору страхування від 25 червня 2012 року НОМЕР_3 ПАТ «СК «Країна» склало страховий акт від 22 квітня 2013 року НОМЕР_7, в якому містився, зокрема, розрахунок суми страхового відшкодування: вартість відновлювального ремонту становила 32 тис. 555 грн; франшиза – 800 грн, тому виплаті підлягало страхове відшкодування в розмірі 31 тис. 755 грн. Відповідно до платіжного доручення від 25 квітня 2013 року НОМЕР_8 ПАТ «СК «Країна» виплатила страхове відшкодування в розмірі 31 тис. 755 грн на рахунок ТОВ «Аскольд ЛЦ». Згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10 жовтня 2012 року НОМЕР_9 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ВАТ «НАСК «Оранта» з лімітом за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 50 тис. грн з нульової франшизою. 29 серпня 2013 року ВАТ НАСК «Оранта» сплатило позивачеві страхове відшкодування на суму 16 тис. 23 грн 7 коп. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума матеріальної шкоди знаходиться в межах ліміту відповідальності за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а рахунок-фактура не підтверджує розміру реально понесених витрат на ремонт автомобіля. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідно до звіту від 3 квітня 2013 року НОМЕР_5 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становила 16 тис. 23 грн 7 коп. Саме цю суму й сплатило ВАТ НАСК «Оранта» позивачеві. У свою чергу, оскільки позивач сплатив потерпілому страхове відшкодування в розмірі 31 тис. 755 грн, то на підставі статті 1194 ЦК України з ОСОБА_2 на користь ПАТ «СК «Країна» було стягнуто різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, виплаченим ВАТ НАСК «Оранта» у розмірі 15 тис. 732 грн. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 квітня 2015 року, наданою заявником для порівняння, відмовив у відкритті касаційного провадження. Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції в цій справі та відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог до винуватця ДТП про відшкодування ним різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, виплаченим його страховиком, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині вимог до винуватця ДТП, помилково посилався на статтю 1194 ЦК України. У наданій для порівняння постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року зазначено, що у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора в зобов’язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат та в межах загального строку позовної давності переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановою від 2 грудня 2015 року, наданою заявником на підтвердження своїх вимог, відмовила в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю, адже ухвала суду касаційної інстанції про залишення в силі рішення суду першої інстанції постановлена законно. У своєму рішенні суд першої інстанції ухвалив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю на користь позивача різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, як і у справі, яка переглядається. При цьому розрахунок вартості майнової шкоди, завданої власнику транспортного засобу, проводився з урахуванням того, що на момент виникнення ДТП модель автомобіля позивача вже була знята з виробництва. Постановою судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року, зокрема відмовлено в задоволенні заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції, оскільки наведені заявником судові рішення не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 993, 1166, 1194 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 29 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV). У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року, на яку також посилається заявник, зазначено, що оскільки у спірному зобов’язанні відбулася заміна кредитора – страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Викладене свідчить про те, що наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом положень статті 1194 ЦК України, покладені в основу судових рішень, які переглядаються, різняться з висновками, зробленими в указаній для прикладу й наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2015 року. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник). За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов’язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV. Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5). Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого. За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. При цьому в Законі № 1961-IV визначено порядок розрахунку шкоди, пов’язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно до статті 29 цього Закону у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі – Методика). Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) – це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості. Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку – це та сума, яку за Законом № 1961-IV має сплатити страховик як страхове відшкодування. З огляду на зазначене сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик. Разом з тим зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування шкоди, пов’язаної з пошкодженням транспортного засобу, – це виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, з урахуванням зносу транспортного засобу та в разі якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Також згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність. При цьому страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування. Такий правовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року. Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається, врахувавши вимоги зазначених норм матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову. Судові рішення, які заявник просить переглянути, є законними й обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального права. За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 вересня 2016 року відсутні. Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 вересня 2016 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі за № 6-2969цс16 Вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку – це та сума, яку за Законом № 1961-IV має сплатити страховик як страхове відшкодування. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність. При цьому страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування. Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 31 травня 2017 року № 6-2969цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/53ECE66B8EC05E6AC2258139003055DA
  20. ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2017 року Справа № 910/30090/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Стратієнко Л.В. суддів Ємельянова А.С. Кондратової І.Д. за участі представників: позивача: не з'явився відповідача: Денисенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2016 року Київського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2017 року у справі № 910/30090/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" до комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про стягнення 25 544,16 грн. ВСТАНОВИВ: 26.11.2015 р. позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 25 544,16 грн, посилаючись на те, що страхувальнику ОСОБА_4 було завдано майнової шкоди внаслідок падіння на автомобіль брили снігу з льодом з даху будинку № 51-Б по вулиці Б. Хмельницького в місті Києві. Вказана сума була виплачена йому ТДВ "Страхова компанія Наста", з яким у нього 19.04.2012 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 205.0088636. 25.03.2014 між ТДВ "Страхова компанія "Наста" та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги № 2503, за яким останні отримав право вимоги відшкодування в порядку регресу збитків, завданих страхувальнику за вищевказаним договором страхування. Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 (суддя - Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 (головуючий - Буравльов С.І., судді - Андрієнко В.В., Шапран В.В.), у задоволенні позову відмовлено. В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 19.04.2012 між ТДВ "Страхова компанія "Наста" та ОСОБА_4 було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 205.0088636, предметом якого є майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем "Honda Pilot", державний реєстраційний номер НОМЕР_1. 06.12.2012 в м. Києві по вул. Б. Хмельницького 51-Б, внаслідок падіння бурульки з даху будинку за вказаною адресою, було пошкоджено автомобіль Honda Pilot, д. р. н. НОМЕР_1, що підтверджується висновком, виданим органом Шевченківського РУ ГУ МВС України. Відповідно до протоколу огляду місця події від 06.12.2012, складеного інспектором ДАІ з обслуговування адміністративної території Шевченківського району Деменом С.П. за участю двох понятих, при огляді дворової частини території по вул. Б. Хмельницького, 51-Б у м. Києві та автомобіля Honda Pilot, д. р. н. НОМЕР_1, виявлено: вм'ятину даху автомобіля та верхньої частини заднього правого крила; пошкодження спричинено обледенілим снігом, що впав з даху будинку 51-Б по вул. Б. Хмельницького у м. Києві. 06.12.2012 ОСОБА_4 звернувся до ТДВ "Страхова компанія "Наста" з заявою про настання страхового випадку. Заява ґрунтувалась на тому, що 06.12.2012 на його автомобіль впала глиба снігу з льодом з даху будинку № 51Б по вул. Б. Хмельницького, м. Києва. Відповідно до рахунку ПАТ "Дніпро Мотор Інвест" ТДВ "Страхова компанія "Наста" прийняла рішення про виплату ОСОБА_4 страхового відшкодування в розмірі 25 544,16 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 139 від 10.01.2013. 25.03.2014 між ТДВ "Страхова компанія" "Наста" (первісний кредитор) та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 2503, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування в порядку регресу збитків, завданих страхувальникам первісного кредитора за договором добровільного страхування, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за укладеним договором добровільного страхування та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором. Згідно з п. 2.1. договору відступлення права вимоги загальний розмір заборгованості боржників права вимоги до яких відступаються згідно з цього договору складає 6 117 843,17 грн. Відповідно до акту приймання-передачі права вимоги від 27.03.2014 року, позивач набув права вимоги за договором добровільного страхування наземного транспорту № 205.0088636, укладеного 19.04.2012 року між ТОВ "СК" "Наста" (страховик) та ОСОБА_4(страхувальник). 03.09.2015 відповідач, отримав вимогу позивача про відшкодування збитків в порядку регресу, але залишив її без задоволення. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що оскільки пошкодження автомобіля Honda Pilot, д. р.н. НОМЕР_1, сталось внаслідок падіння брили снігу з льодом з будинку за адресою: вул. Б. Хмельницького, 51-Б, який обліковується на балансі відповідача, то відповідач повинен відшкодувати позивачу в порядку регресу 25 544,16 грн. Відповідно ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні. Положеннями ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні умови відшкодування шкоди визначені ст. 1166 ЦК України, яка передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі цієї статті настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди. За загальним правилом, відсутність хоча б одного елемента складу цивільного правопорушення, виключає настання цивільної відповідальності. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Згідно з п. 1.10. Правил дорожнього руху стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу. Відповідно до п. 17.2. Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради № 1051/1051 від 25.12.2008, паркування транспортних засобів - тимчасова стоянка транспортних засобів у відведених або спеціально обладнаних місцях для паркування автотранспорту без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місць для паркування необхідним обладнанням. Спеціально обладнаними місцями є місця для паркування транспортних засобів, розміщені на проїжджій частині доріг чи за її межами, визначені відповідними дорожніми знаками, можуть мати дорожню розмітку, можуть бути оснащені спеціальними пристроями для контролю часу і способу паркування, сплати збору і послуг паркування, необхідним технічним обладнанням для запобігання викраденню транспортних засобів (огорожею, в'їзними та виїзними бар'єрами, шлагбаумами, приміщеннями для охоронців тощо). Пунктом 26.2. Правил дорожнього руху встановлено, що у житловій зоні забороняється, зокрема, стоянка транспортних засобів поза спеціально відведеними місцями і таке їх розташування, яке утруднює рух пішоходів і проїзд оперативних чи спеціальних транспортних засобів. Як було встановлено судами, страхувальник припаркував вказаний автомобіль у дворі біля будинку 51-Б по вул. Б. Хмельницького в м. Києві. При цьому, позивачем не надано доказів, які підтверджують, що територія біля будинку № 51-Б на вул. Б. Хмельницького у м. Києві відведена для стоянки автомобілів та, що автомобіль Honda Pilot, д. р. н. НОМЕР_1, знаходився у спеціально обладнаному місці для паркування автотранспорту. Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з ч. 4 ст. 319 та ст. 322 ЦК України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 323 ЦК України). Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, оскільки захисту підлягає саме порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, а позивачем не було доведено, що його право було порушено, адже саме страхувальник - ОСОБА_4, як власник автомобіля, з метою збереження свого майна у відповідному стані мав подбати про нього шляхом врахування погодних умов та дотримуватись при паркуванні автомобіля допустимої відстані від небезпечних об'єктів (в т.ч. і при умові можливого падіння брили снігу з льодом з дахів будинків), то суди прийшли до правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 25 544,16 грн. Щодо доводів позивача в касаційній скарзі на те, що саме балансоутримувач, який повинен був здійснювати очищення даху від снігу, є відповідальною особою за заподіяні збитки позивачу, то вони є безпідставними та були предметом розгляду судів, які прийшли до правильного висновку, що до обов'язків балансоутримувача не входить збереження, схоронність автомобілів, припаркованих в пішохідній зоні (на прибудинковій території), належних третім особам, а крім того, на балансі відповідача перебуває лише частина будинку, а докази того, що брила снігу з льодом впала саме з цієї частини будинку, відсутні. Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що судами було враховано лише доводи відповідача, то вони є безпідставними, адже судами були досліджені і оцінені докази, що надані обома сторони і на підставі належної правової оцінки прийнятті обґрунтовані і мотивовані рішення. Решта доводів касаційної скарги висновків судів не спростовують і підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається. Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача. На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2017 року у справі за № 910/30090/15 - без змін. Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя А. Ємельянов Суддя І. Кондратова Справа № 910/30090/15 http://reyestr.court.gov.ua/Review/66407671
  21. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2017 року Справа № 910/16340/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді суддів Кролевець О.А., Євсікова О.О., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі №910/16340/16 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва про стягнення 128 254,11 грн. за участю представників: від позивача:Гермаш С.М., від відповідача: Кафельнікова Т.О., Лисенко С.М., ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району міста Києва (надалі - відповідач) про стягнення 128 254,11 грн. виплаченого страхового відшкодування. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/16340/16 (суддя Демидов В.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 (колегія суддів у складі: Жук Г.А., Дикунська С.Я., Мальченко А.О.), позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 128 254, 11 грн. Не погодившись з вказаними судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.07.2013 між ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" та ОСОБА_10 укладено договір №174566Га/13о добровільного страхування наземного транспортного засобу, а саме автомобіля "Hyundai Santa Fe", державний номер НОМЕР_1, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування. 04.09.2013 транспортний засіб - автомобіль "Hyundai Santa Fe", державний номер НОМЕР_1, був пошкоджений внаслідок падіння дерева на проїжджу частину дороги за адресою: м. Київ, вул. Дніпровський узвіз. Згідно із звітом №679, складеним 24.10.2013 оцінювачем ОСОБА_11 (свідоцтво НОМЕР_2 від 01.11.2003), на замовлення ПрАТ "СК "АХА Страхування", вартість відновлювального ремонту автомобіля "Hyundai Santa Fe", державний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження, яке сталось внаслідок падіння дерева, складає 214 133,19 грн. За погодженим сторонами розрахунком від 30.10.2013 сума страхового відшкодування склала 128 254,11 грн. Відповідно до страхового акту №1.001.13.12608/VESKO39027 від 05.11.2013, на підставі заяви страхувальника від 04.09.2013, позивач частину суми страхового відшкодування у розмірі 7 989,00 грн. зарахував в рахунок сплати чергових страхових платежів за договором №174566Га/13о від 04.07.2013, а решту частини страхового відшкодування в сумі 120 265,11 грн. виплатив страховику (потерпілій особі) згідно з платіжним доручення №69728 від 07.11.2013. Таким чином, як підтверджується матеріалами справи, позивач у справі відшкодував збитки, заподіяні автомобілю "Hyundai Santa Fe", державний номер НОМЕР_1, внаслідок падіння дерева у розмірі 128 254,11 грн. Предметом даного спору є вимога на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" про відшкодування відповідачем позивачу витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що збитки ОСОБА_10, внаслідок пошкодження її транспортного засобу, були спричинені неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків. Вищий господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. За змістом ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим випадком є подія, що передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. В силу ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Відповідно до приписів статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. На підставі ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Відповідно до пп. "в", "г" п. 2.12 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу має право: на відшкодування збитків, завданих унаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки дорожнього руху; на безпечні та зручні умови для руху. Згідно з пп. "г" п. 1 ч. 1 ст. 13, п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою населених пунктів належать вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки. Елементами (частинами) об'єктів благоустрою, в свою чергу, є зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях. У п. 5.5 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №105 від 10.04.2006 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27.07.2006 за №880/12754, передбачено, що відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є, зокрема, на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об'єктів. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою отримання інформації про балансоутримувача зелених насаджень по вул. Дніпровський узвіз у Печерському районі м. Києва позивач звернувся із відповідним запитом до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, у відповідь на який, у своєму листі від 08.12.2015 остання зазначила, що зелені насадження знаходяться в межах Печерського району міста Києва, а балансоутримувачем є Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва, тобто відповідач у справі. Відповідно до п.п. 4.1.1., 4.1.2. Статуту Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва, метою і предметом діяльності підприємства є утримання в належному стані парків, скверів, зелених насаджень вздовж бульварів, вулиць та інших зелених насаджень загального користування, здійснення всього комплексу робіт по озелененню, догляду за зеленими насадженнями та їх охороні і захисту на закріпленій за підприємством території; контроль за станом утримання і відтворення зелених насаджень на усій території району незалежно від їх відомчої належності та форм власності, видача їх власникам приписів по усуненню виявлених недоліків в утриманні зелених насаджень. Перелік дій щодо догляду за зеленими насадженнями, передбачений розділом 9 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України. Так, догляд за деревами і чагарниками здійснюється протягом року і включає: поливання, внесення добрив, вкриття, обприскування крон дерев, догляд за ґрунтом, боротьбу з бур'янами, обробку дупел і механічних пошкоджень, формування крон дерев і чагарників. Під час догляду за деревами застосовують три види обрізання: формувальне, санітарне, омолоджувальне (п.9.1.11.Правил). Відповідно до п. 9.1.11.2. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, санітарне обрізання крони виконують, щоб позбутися старих, хворих, сухих і пошкоджених гілок, а також гілок, спрямованих всередину крони або зближених одна з одною. Обрізанню підлягають також пагони, що відходять від центрального стовбура вгору під гострим кутом, щоб уникнути їхнього обламування. Санітарне обрізання потрібно проводити щороку протягом вегетаційного періоду. Отже, відповідно до вищезазначених Правил та Статуту Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва, на останнього покладений обов'язок не тільки по зрізанню сухостійних та аварійних дерев, а також і догляд, що включає різні види обрізання дерев і формування крони, щоб уникнути їхнього обламування. Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Обґрунтовуючи відсутність вини, відповідач посилався на те, що падіння гілки сталось не внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків, а внаслідок погодних явищ. Судами попередніх інстанцій правомірно зауважено, що згідно з відповіддю Українського гідрометеорологічного центру, наявною в матеріалах справи, швидкість вітру приблизно в зазначений період часу (07-45 год. ранку) у місті Києві становила 12м/с, в той час, як небезпечним явищем вважається вітер швидкістю понад 15-24м/с, чого в зазначений період часу зафіксовано не було, що спростовує посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин. Таким чином, враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій відповідно до їх повноважень, передбачених ГПК України, встановлено, що наявні всі необхідні умови (протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок, вина) для притягнення відповідача для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, і відповідач для звільнення себе від відповідальності не довів, що шкоду завдано не з його вини, Вищий господарський суд України вважає, що висновок суду про задоволення позову є законним та обґрунтованим. Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів у справі, в той час як передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/16340/16 залишити без змін. Головуючий суддя О. Кролевець Судді О. Євсіков С. Самусенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/66161973
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І., Ємця А.А., Лященко Н.П., Романюка Я.М., за участю предстаника Публічного акціонерного товариства «Київський страховий дім» – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди в порядку регресу за заявою Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2016 року та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 8 лютого 2016 року, в с т а н о в и л и : У липні 2015 року Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» (далі – ПАТ «Київський страховий дім») звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 червня 2013 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля марки «Ssang Yang «Kyron», реєстраційний НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2, який на праві власності належить ОСОБА_2, під керуванням ОСОБА_3, внаслідок якої автомобілям завдано механічних пошкоджень. Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення. Згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31 травня 2013 року ОСОБА_2 застрахувала свою цивільно-правову відповідальність у ПАТ «Київський страховий дім». 10 вересня 2013 року ПАТ «Київський страховий дім» відмовив ОСОБА_4 у виплаті страхового відшкодування. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 7 травня 2014 року, яке набрало законної сили, стягнув з ПАТ «Київський страховий дім» на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування в розмірі 49 тис. грн. Судове рішення виконано в повному обсязі. Посилаючись на те, що страхувальник ОСОБА_2, а також водій ОСОБА_3 не повідомили страховика про ДТП, а страхове відшкодування потерпілій виплачено в повному обсязі, ПАТ «Київський страховий дім» просило на підставі статті 38 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV) стягнути з відповідачів у порядку регресу страхове відшкодування в розмірі 49 тис. грн. Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 8 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2016 року, відмовив у задоволенні позову ПАТ «Київський страховий дім». Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 25 квітня 2016 року відмовив ПАТ «Київський страховий дім» у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У серпні 2016 року до Верховного Суду України звернулось ПАТ «Київський страховий дім» із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2016 року та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 8 лютого 2016 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 та підпункту ґ) підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права. У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2016 року та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 8 лютого 2016 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Суди встановили, що 3 червня 2013 року сталося ДТП за участю автомобіля марки «Ssang Yang «Kyron», реєстраційний НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля марки «Toyota Camry», реєстраційний НОМЕР_2, який на праві власності належить ОСОБА_2, під керуванням ОСОБА_3. Голосіївський районний суд м. Києва постановою від 20 червня 2013 року, яка набрала законної сили, визнав винним ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк вісім місяців. На час скоєння ДТП відповідальність власника автомобіля марки «Toyota Camry», реєстраційний НОМЕР_2, ОСОБА_2 застрахована згідно з полісом обов’язкового страхування власників наземних транспортних засобів від 31 травня 2013 року на строк з 1 червня 2013 року по 31 травня 2014 року. 9 серпня 2013 року до ПАТ «Київський страховий дім» з повідомленням про настання страхового випадку звернулась потерпіла ОСОБА_4. 10 вересня 2013 року ОСОБА_4 подала до ПАТ «Київський страховий дім» заяву про виплату страхового відшкодування. Проте ПАТ «Київський страховий дім» відмовило у виплаті страхового відшкодування, оскільки автомобіль марки «Toyota Camry», реєстраційний НОМЕР_2, в страховій компанії не застраховано, поліс обов’язкового страхування власників наземних транспортних засобів від 31 травня 2013 року є зіпсованим, тому ДТП, яке сталося 3 червня 2013 року за участю вказаного автомобіля, не вважається страховим випадком. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 7 травня 2014 року, яке набрало законної сили, стягнув з ПАТ «Київський страховий дім» на користь ОСОБА_4 шкоду заподіяну внаслідок ДТП в розмірі 49 тис. грн, майнову шкоду в розмірі 10 тис. 519 грн та моральну шкоду в розмірі 1 тис. грн. Згідно з платіжними дорученнями від 29 і 30 жовтня 2014 року ПАТ «Київський страховий дім» перерахувало на розрахунковий рахунок ОСОБА_4 страхове відшкодування в розмірі 49 тис. грн, стягнуте з товариства на підставі судового рішення. Відмовляючи ПАТ «Київський страховий дім» у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодились і суди апеляційної та касаційної інстанції, виходив з того, що сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке мусить ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов’язаннях, адже регресні зобов’язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов’язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. Заявник зазначає, що суди касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшли неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у таких справах, а також судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах. На обґрунтування підстав для перегляду Верховним Судом України судових рішень ПАТ «Київський страховий дім» надало постанови Вищого господарського суду України від 20 та 27 липня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа № 6-284цс15). У постановах Вищого господарського суду України від 20 і 27 липня 2016 року суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про ДТП в останнього виникає право регресу. Установивши, що відповідачі не виконали вимог закону і не надали доказів своєчасного письмового повідомлення страховика про настання страхового випадку, а страховик відшкодував шкоду, завдану транспортними засобами відповідачів майну третіх осіб, у зв’язку із чим має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого страхового відшкодування, суди задовольнили позови й стягнули з відповідачів страхові відшкодування в порядку регресу. У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа № 6-284цс15) зазначено про те, що підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено обов’язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов’язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Оскільки суди у справі, яка переглядалась, встановили, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування, тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинне ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов’язаннях, адже регресні зобов’язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов’язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов’язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, – Моторне (транспортне) страхове бюро України; далі – МТСБУ), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов’язок, він має підтвердити це документально. Згідно з підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Отже, наведеними правовими нормами встановлено обов’язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов’язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Факт неповідомлення страховика про ДТП є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування. Проте в разі якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов’язаннях, адже регресні зобов’язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов’язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. У справі, яка переглядається, факт настання страхового випадку встановлено; відповідача ОСОБА_3 як особу, винну в ДТП, притягнуто до адміністративної відповідальності; ПАТ «Київський страховий дім» сплатило страхове відшкодування на підставі судового рішення, оскільки ним заперечувався факт укладення договору страхування, розмір страхового відшкодування, сплачений страховиком на підставі судового рішення, не перевищує ліміту відповідальності страховика, тому сам по собі факт неповідомлення відповідачами страховика про настання страхового випадку не є підставою для пред’явлення регресного позову до водія забезпеченого транспортного засобу. Таким чином, у справі, яка переглядається, суди правильно застосували підпункт 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 та пункт «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, а висновок суду касаційної інстанції відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України в постанові від 16 вересня 2015 року (справа № 6-284цс15). За таких обставин підстави для задоволення заяви ПАТ «Київський страховий дім» та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2016 року та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 8 лютого 2016 року відсутні. Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2016 року та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 8 лютого 2016 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий: В.І. Гуменюк Судді: І.С. Берднік Н.П. Лященко А.А. Ємець Л.І. Охрімчук Т.Є. Жайворонок Я.М. Романюк Постанова від 22 березня 2017 року № 6-2011цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2D65FA6F75DB9E8CC225810D005822E6
  23. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представника: приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» – Стеценка Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (далі – ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 910/3650/16 за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі – ПрАТ «СК «Українська страхова група») до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди в порядку регресу, в с т а н о в и л а: У березні 2016 року ПрАТ «СК «Українська страхова група» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування в порядку регресу шкоди в розмірі 10 263,44 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів від 05 вересня 2013 року № 28-1309-13-00238 у зв’язку з настанням страхового випадку (дорожньо-транспортна пригода, далі – ДТП) виплатив власнику застрахованого транспортного засобу, який було пошкоджено, страхове відшкодування в розмірі 17 952,77 грн. Цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи застраховано ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/1641110, франшиза становить 500,00 грн. 13 жовтня 2014 року позивач направив на адресу ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» заяву про виплату страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 17 952,77 грн, однак відповідачем було сплачено лише 7 189,33 грн. ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», заперечуючи проти позову, послалося на те, що виплачену позивачем суму страхового відшкодування було визначено із вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу. Рішенням Господарського суду м. Києва від 29 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 червня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» 10 263,44 грн страхового відшкодування, а також 1 378,00 грн витрат зі сплати судового збору. Постановою Вищого господарського суду України від 14 вересня 2016 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 910/3650/16, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 22, 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 27 Закону України «Про страхування», статті 993 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 14 вересня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 09 лютого 2016 року у справі № 922/4955/15, від 21 червня 2016 року у справі № 910/29270/15, від 19 липня 2016 року у справі № 910/30981/15, від 20 вересня 2016 року у справі № 910/3772/16, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішення спорів у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши наведені ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 05 вересня 2013 року між ПрАТ «СК «Українська страхова група» (страховик) і товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи» (далі – ТОВ «Транспортні системи») (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-1309-13-00238, предметом якого є страхування транспортного засобу – автомобіля Renault Premium, 2007 р.в., державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_1. 21 травня 2014 року на 213 км автодороги Київ-Чоп сталася ДТП за участю автомобіля Renault Premium, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_1, що належить ТОВ «Транспортні системи», під керуванням водія, закріпленого за цим транспортним засобом згідно з наказом від 01 січня 2014 року – ОСОБА_1, та автомобіля Iveko, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_2, під керуванням ОСОБА_2. Згідно з постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2014 року у справі № 297/1383/14-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності. Цивільно-правову відповідальність власника автомобіля Iveko, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_2, перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу, застраховано у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» за полісом № АІ/1641110. Ліміт за шкоду майну за цим полісом становить 50 000,00 грн, франшиза 500,00 грн. Згідно з рахунком-фактурою від 09 липня 2014 року № 7 вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Premium становить 26 840,00 грн. Відповідно до складеного ПрАТ «СК «Українська страхова група» страхового акта від 15 серпня 2014 року № ЗСКА-3493 і розрахунку до нього розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 17 952,77 грн (без урахування коефіцієнту зносу деталей). Згідно з платіжним дорученням від 19 серпня 2014 року № 18983 позивач виплатив зазначену суму страхового відшкодування. ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» з урахуванням суми франшизи – 500,00 грн відшкодувало позивачеві 7 189,33 грн. Судові рішення щодо розміру страхового відшкодування та підстав його визначення з посиланням на положення статей 9, 27 Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 993 ЦК мотивовано тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, набув права зворотної вимоги до відповідача у розмірі страхового відшкодування у межах фактичних затрат за вирахуванням франшизи. Разом із тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, Вищий господарський суд України при вирішенні спорів у подібних правовідносинах висловив правову позицію про те, що обсяг відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено законом таким, що розраховується з урахуванням коефіцієнту зносу деталей. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. У справі, яка розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо порядку і розміру відшкодування витрат, понесених у зв’язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування. За змістом статті 980 ЦК, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності. Згідно з положеннями статті 999 ЦК і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов’язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання. Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати. Як установлено судами попередніх інстанції, на час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правову відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, було застраховано відповідачем ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» за полісом № АІ/1641110 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно з частиною другою статті 999 ЦК до відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом. Відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Однак спеціальні норми Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов’язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Отже, виконання обов’язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов’язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків. Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв’язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов’язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50 000,00 грн) і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв’язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи. За таких обставин суди всіх інстанцій у справі, яка розглядається, неправильно застосували норми матеріального права, не врахували обсягу відповідальності страховика за полісом обов’язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страхувальником шкоди цим третім особам і дійшли помилкового висновку про обов’язок відповідача відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності, виходячи із розміру фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування. У зв’язку з наведеним судові рішення, постановлені у справі, підлягають скасуванню. Відповідно до вимог статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи, зокрема щодо правильності здійснення розрахунків грошових вимог, які заявлені до стягнення, перешкоджає ухваленню нового рішення, тому справа підлягає передачі на розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 14 вересня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 червня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 29 березня 2016 року у справі № 910/3650/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 22 березня 2017 року № 3-1304гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6EDB01251125E5EDC225810D004B4222
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представника: публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» – Чалої І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі – ПАТ «НАСК «Оранта») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 08 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 17 березня 2016 року у справі № 910/32969/15 за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Талісман Страхування» (далі – ПрАТ «СК «Талісман Страхування») до ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування шкоди в порядку регресу, в с т а н о в и л а: У грудні 2015 року ПрАТ «СК «Талісман Страхування» звернулося до суду з позовом до ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування в порядку регресу шкоди в розмірі 50 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач за договором добровільного страхування транспортних ризиків від 19 травня 2015 року № 1360.01.15 у зв’язку з настанням страхового випадку (дорожньо-транспортна пригода, далі – ДТП) виплатив власнику застрахованого транспортного засобу, який було пошкоджено, страхове відшкодування в розмірі 61 504,83 грн. Цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи застраховано ПАТ «НАСК «Оранта» за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ 3911129. Виплативши страхове відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу, ПрАТ «СК «Талісман Страхування» просило стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» в порядку регресу шкоду в межах ліміту (50 000,00 грн) його відповідальності, виходячи із розміру фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування у розмірі 50 000,00 грн. ПАТ «НАСК «Оранта» у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 11 079,51 грн з огляду на те, що заявлену позивачем до стягнення суму страхового відшкодування було визначено із вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу. Рішенням Господарського суду м. Києва від 17 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ПрАТ «СК «Талісман Страхування» 50 000,00 грн страхового відшкодування, а також 1 218,00 грн витрат зі сплати судового збору. Постановою Вищого господарського суду України від 08 серпня 2016 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 910/32969/15 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «НАСК «Оранта», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», просить частково скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 17 березня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 11 079,51 грн. В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року у справі № 910/14337/15, від 23 серпня 2016 року у справі № 910/7109/16, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «НАСК «Оранта», перевіривши наведені ПАТ «НАСК «Оранта» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 19 травня 2015 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Рітейл Страхування» (правонаступником якого є ПрАТ «СК «Талісман Страхування») (страховик) і ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортних ризиків № 1360.01.15, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням автомобілем Mitsubishi Outlander 2.4 Sport, 2008 р.в., державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_1. Розділом 8 «Особливі умови» договору передбачено, що визначення розміру збитків покладається на СТО страховика; згідно з розділом 7 договору при пошкодженні транспортного засобу франшиза становить 0 грн. 07 вересня 2015 року на перехресті проспекту Свободи – вулиці Вірменській у м. Львові сталася ДТП за участю автомобіля Mitsubishi, що належить ОСОБА_1, під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля Daewoo Lanos, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_2, під керуванням ОСОБА_3. Факт скоєння ДТП підтверджується довідкою управління Державтоінспекції Головного управління МВС України від 07 вересня 2015 року № 71782949. ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 п. п. 16.11 Правил дорожнього руху України, згідно з постановою Сихівського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2015 року у справі № 464/7999/15-п зазначену особу визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності. Цивільно-правову відповідальність власника автомобіля Daewoo Lanos, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_2, перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу, застраховано у ПАТ «НАСК «Оранта» за полісом № АІ 3911129. Ліміт за шкоду майну за цим полісом становить 50 000,00 грн, франшиза – 0 грн. Згідно з рахунком від 08 вересня 2015 року № 0131, складеним ТОВ «Ніко-захід» (ремонтне СТО застрахованого позивачем автомобіля), вартість відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi становить 61 504,83 грн. Відповідно до висновків, викладених у звіті про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу від 17 вересня 2015 року № 78/06.09.15, складеному суб’єктом оціночної діяльності ТОВ «Юніверсал Асістенс-Україна», вартість відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi становить 60 678,52 грн; коефіцієнт фізичного зносу – 0,5367, вартість відновлювального ремонту цього транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу – 37 379,92 грн. Згідно зі страховим актом ПрАТ «СК «Талісман Страхування» від 22 вересня 2015 року № 01022.1501.01к (розпорядження на виплату) та розрахунком страхового відшкодування до цього страхового акта від 22 вересня 2015 року вартість відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi з урахуванням зносу, а також сума страхового відшкодування, яка підлягає до виплати за договором, становить 61 504,83 грн, отримувач ТОВ «Ніко-захід». Відповідно до платіжного доручення від 29 вересня 2015 року № 1 страхове відшкодування у розмірі 61 504,83 грн перераховано ТОВ «Ніко-захід». 12 листопада 2015 року позивач направив ПАТ «НАСК «Оранта» заяву про компенсацію виплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 61 504,83 грн. Судові рішення у справі, яка розглядається, щодо розміру страхового відшкодування, підстав і порядку його визначення з посиланням на положення статей 9, 25, 27 Закону України «Про страхування», статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 993, 1192 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) мотивовано тим, що звіт про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Тому відшкодування шкоди в порядку регресу здійснюється саме в межах фактично понесених витрат, а наявність страхового акта, платіжного доручення та рахунка, виставленого особою, яка надала послуги з відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування. Отже, відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту (50 000,00 грн) його відповідальності, виходячи із розміру фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн. Разом із тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, Вищий господарський суд України при вирішенні спорів у подібних правовідносинах висловив правову позицію про те, що відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов’язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. У справі, яка розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо порядку і розміру відшкодування витрат, понесених у зв’язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування. За змістом статті 980 ЦК, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності. Згідно з положеннями статті 999 ЦК і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов’язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання. Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати. Як установлено судами попередніх інстанції, на час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, була застрахована відповідачем ПАТ «НАСК «Оранта» на підставі договору (полісу) № АІ 3911129 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно з частиною другою статті 999 ЦК до відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом. Відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Однак спеціальні норми Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов’язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Отже, виконання обов’язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов’язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків. Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв’язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов’язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50 000,00 грн) і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв’язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи. За таких обставин суди всіх інстанцій у справі, яка розглядається, неправильно застосували норми матеріального права, не врахували обсягу відповідальності страховика за полісом обов’язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страхувальником шкоди цим третім особам і дійшли помилкового висновку про обов’язок відповідача відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності, виходячи із розміру фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування. У зв’язку з наведеним судові рішення, постановлені у справі, підлягають скасуванню. Відповідно до вимог статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи, зокрема щодо правильності здійснення розрахунків грошових вимог, які заявлені до стягнення, перешкоджає ухваленню нового рішення, тому справа підлягає передачі на розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 08 серпня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 17 березня 2016 року у справі № 910/32969/15 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 22 березня 2017 року № 3-1344гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/54B109FB5BE95AB2C225810C005719E9
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з регламентною виплатою, за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 3 березня 2016 року, в с т а н о в и л а : У серпні 2015 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі – МТСБУ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з регламентною виплатою. Позивач зазначав, що 12 липня 2012 року на перехресті АДРЕСА_1 з вини ОСОБА_1, який керував автомобілем «Аudi В4», сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП), внаслідок якої було пошкоджено автомобіль «Chevrolet» під керуванням ОСОБА_2. Вина відповідача у скоєнні зазначеної ДТП підтверджується постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 3 вересня 2012 року. Відповідно до звіту про оцінку автомобіля від 30 жовтня 2012 року вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Chevrolet» становить 14 тис. 652 грн 46 коп. Винна у ДТП особа не відшкодувала зазначеної шкоди потерпілій особі. Потерпілий з метою отримання відшкодування звернувся до МТСБУ з відповідною заявою, до якої було додано копію поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів терміном дії з 18 серпня 2011 року до 17 серпня 2012 року та інші документи, необхідні для отримання регламентної виплати. МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілій особі в розмірі 14 тис. 652 грн 46 коп. Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку не відшкодував МТСБУ сплачених у порядку регламенту коштів, та що після сплати страхового відшкодування МТСБУ має право подати регресний позов до водія транспортного засобу, який не застрахував своєї відповідальності, позивач просив стягнути з відповідача 14 тис. 652 грн 46 коп. регламентної виплати, 755 грн витрат на послуги аварійних комісарів, 243 грн 60 коп. судового збору та 2 тис. грн витрат на правову допомогу. Миколаївський районний суд Львівської області рішенням від 19 жовтня 2015 року у задоволенні позовних вимог МТСБУ відмовив. Апеляційний суд Львівської області 3 березня 2016 року рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги МТСБУ задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_1 на користь МТСБУ 14 тис. 652 грн 46 коп. регламентної виплати. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних