Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'ст. 258 ГК'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Календари

  • Основной календарь

Искать результаты в...

Искать результаты, которые...


Дата создания

  • Начать

    Конец


Последнее обновление

  • Начать

    Конец


Фильтр по количеству...

Зарегистрирован

  • Начать

    Конец


Группа


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Найдено 15 результатов

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/43578478 Державний герб України У х в а л а іменем україни 25 березня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2015 року та додаткове рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2015 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2014 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0308/1007/98-434 від 2 жовтня 2007 року станом на 1 квітня 2013 року у розмірі 674 660 грн. 43 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (житловий будинок загальною площею 97, 5 кв.м., житловою площею 29, 9 кв.м.), який належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», та встановлено початкову ціну предмету іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру заборгованості по пені змінено та зменшено її з 236 773 грн. 05 коп. до 49 183 грн. 89 коп. за період з 1 липня 2012 року по 1 квітня 2013 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Додатковим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2015 року вказано, що зменшення розміру заборгованості по пені призвело до відповідного зменшення розміру загальної заборгованості по кредитному договору з 674 660 грн. 43 коп. до 487 071 грн. 27 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий судовий розгляд. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. За змістом ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. 338 ЦПК України як підстави для скасування рішень. Таким чином, касаційну скаргу на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2015 року та додаткове рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2015 року слід відхилити. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити. Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2015 року та додаткове рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2015 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:Н.А. ГорелкінаІ.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко
  2. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О.,суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 13 вересня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 1907/0907/88-010, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 15000 доларів США строком до 12 вересня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5% річних. 28 листопада 2012 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_5 за кредитним договором ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Того ж дня між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_5 за кредитним договором відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи». Посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконувала зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом 1 квітня 2013 утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 9 841,92 доларів США, що еквівалентно 78 666 гривням 47 копійкам; по відсоткам у розмірі 1509,06 долари США, що в гривневому еквіваленті складає 12 061 гривню 92 копійки та пеня у розмірі 3 188 доларів США, що становить 25481 гривню 69 копійок, а всього 11 6201 гривню 08 копійок, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року, позов задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 1907/0907/88-010 від 13 вересня 2007 року в сумі 116 210 гривень 08 копійок. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_5 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 1907/0907/88-010 від 13 вересня 2007 року, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Кредитні ініціативи». . Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов᾽язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов᾽язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Наявне в матеріалах справи повідомлення банку про відступлення прав вимоги заборгованості за кредитним договором (а.с. 127) не містить інформацію про укладення 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», а потім між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» договору факторингу та даних про отримання відповідачем повідомлення про заміну кредитора, а тому висновок судів про те, що неповідомлення боржника про заміну кредитора в зобов'язанні не звільняє його від обов'язку виконати взяте зобов'язання є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Вказана обставина має значення для вирішення справи, оскільки між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом є відмінності. Так, цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України). Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належить операції з факторингу. Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Згідно з п. 13 Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання. Так, відповідно до п.п.1.2 розпорядження № 231 від 3 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. В порушення вказаних вимог закону суд першої інстанції не перевірив наявність у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання, дійшовши передчасного висновку про наявність у ТОВ «Кредитні ініціативи» правових підстав для набуття прав кредитора. Крім того, умовами кредитного договору визначено як обов'язок позичальника повернути кредит в строк до 12 вересня 2017 року, так і право вимоги банку на дострокове виконання зобов'язань із зміною термінів повернення кредиту. Розглядаючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 8 грудня 2011 року на адресу ОСОБА_5 направлено повідомлення про зміну умов кредитного договору, відповідно до якого строк виконання зобов'язань за кредитним договором настає на десятий календарний день з 8 грудня 2011 року, зі спливом (збігом) якого відповідач зобов'язаний достроково сплатити заборгованість за кредитним договором у повному обсязі, не перевіривши правомірність підстав для нарахування банком відсотків за користування кредитом як на строковий (діючий) договір. Поряд з цим, судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України) та не перевірив чи поширюється вказана вимога у випадках зміни строку повернення кредиту. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на вказані порушення уваги не звернув, в порушення ст. 303 ЦПК України залишив заочне рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, заочне рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/38669478
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року, встановила: У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. На обґрунтування вимог посилався на те, що 22 грудня 2009 року укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 1 495 805 грн, що в еквіваленті складало 130 070 євро, зі строком повернення до 22 червня 2010 року. Факт одержання суми позики підтверджується розпискою від 22 грудня 2009 року, власноручно написаною позичальником у момент передачі грошей. 21 червня 2010 року до договору внесені зміни та продовжено строк повернення позики до 22 грудня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором ними укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку п’ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором позики, ОСОБА_1 просив стягнути зі ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 1 495 805 грн, три проценти річних у розмірі 64 422 грн 07 коп., інфляційні нарахування за весь час прострочення виконання зобов’язання в розмірі 79 185 грн 39 коп. та пеню в розмірі 7 838 018 грн 20 коп. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 лютого 2013 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 9 477 430 грн. 66 коп. боргу. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті провадження у справі. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року ОСОБА_2 порушує питання про скасування зазначеної ухвали з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: пункту першого частини другої статті 258, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). В обґрунтування заяви ОСОБА_2 додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2011 року, від 17 жовтня 2012 року, від 9 квітня 2012 року та від 5 лютого 2014 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені правові норми. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 грудня 2009 року сторонами укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 495 805 грн, що в еквіваленті складало 130 070 євро, зі строком повернення до 22 червня 2010 року. Договір є безвідсотковим. Факт одержання суми позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником у момент передачі суми позики – 22 грудня 2009 року. 21 червня 2010 року сторонами внесені зміни до договору позики, згідно з якими строк повернення позики продовжено до 22 грудня 2010 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що зобов’язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, тому на підставі статей 526, 1046, 1049, 1050 ЦК України боржник зобов’язаний повернути суму позики з урахуванням індексу інфляції та сплатити три проценти річних та пеню. При цьому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що підстав для зменшення розміру пені не вбачається, оскільки відповідач із такою заявою не звертався, а її розмір установлений сторонами в договорі, тому стягненню підлягає пеня в розмірі 1% від суми несвоєчасно повернутої позики – 1 495 805 грн - за кожен день прострочення, що складає 7 838 018 грн. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, містяться інші правові висновки, а саме в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: 1 від 9 квітня 2012 року у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позову про стягнення пені й ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення пені в межах річного строку та про зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, виходив із того, що її розмір значно перевищує суму заборгованості за кредитним договором; 2 від 5 лютого 2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором суд касаційної інстанції, погодився з рішенням апеляційної інстанції, який, застосовуючи пункт перший частини першої статті 258 ЦК України, виходив із того, що нарахування суми пені за період, який перевищує один рік, суперечить вимогам закону. Що стосується ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2011 року та від 17 жовтня 2012 року, то на підставі пункту четвертого частини третьої статті 359 ЦПК України вони обґрунтовано відхилені Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ як такі, що не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки заявник раніше вже здійснював на них посилання, подаючи заяву про перегляд судового рішення, однак за наслідками її розгляду ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року відмовлено в допуску справи до провадження Верховного Суду України. Отже, доводи заяви та надані на їх підтвердження судові рішення - ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 року та від 5 лютого 2014 року - свідчать про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту першого частини другої статті 258 та частини третьої статті 551 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов’язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов’язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України). Як установлено судом, пунктом 1 договору передбачено, що у разі несвоєчасного погашення платежів позичальник зобов’язуєься сплачувати позикодавцю неустойку в розмірі 1% від усієї суми позики за кожен день прострочення. За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Оскільки право на стягнення пені в кредитора виникло з наступного дня після 22 грудня 2010 року, а до суду він звернувся лише - 16 липня 2012 року, то пеня підлягала стягненню лише в межах одного року до дня пред’явлення позову. Стягнувши пеню за весь час прострочення, починаючи з 23 грудня 2010 року, суд неправильно застосував норму пункту першого частини другої статті 258 ЦК України. Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов’язання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних), суд, на відміну від судових рішень, наданих для порівняння, не застосував до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України, яка підлягала застосуванню. Поширення дії норми матеріального права на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках є неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, яке відповідно до пункту першого частини першої статті 355 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення. Неправильне застосування норми частини третьої статті 551 ЦК України призвело до ухвалення незаконного рішення у справі, тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. За таких обставин заява про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року підлягає задоволенню з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко М.В. Патрюк Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-100 цс 14) За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C384DB289A280470C2257D4A00241A26
  4. Державний герб України Справа № 2-6022/2010 РІШЕННЯ Іменем України 21 грудня 2010 року м. Сімферополь Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого судді Михайлова В.Є. при секретарі Павлюченко Т.В., за участю представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом Бакаєвої О.О., представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення суми заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року до договору від 22.11.2007 року, В с т а н о в и в : ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3542/07-А від 21.12.2007 року у розмірі 47119,35 гривень а саме: заборгованість по наданому ОСОБА_3 кредиту - 43505,91 гривень, заборгованість за нарахованими але не сплаченими ОСОБА_3 процентами за користування кредитом 3163,63 гривні, пені 449,81 гривень. В рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на заставлений транспортний засіб: автомобіль марки CHEVROLET, модель AVEO SF69Y, 2007 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, для задоволення вимог ПАБ «Кредитпромбанк», а у разі недостатності на інше майно, яке належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також стягнути судові витрати по справі. ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року до договору від 22.11.2007 року, мотивуючи вимоги тим, що при укладені додаткової угоди до кредитного договору між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3, ПАТ «Кредитпромбанк» порушив приписи Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів». Ухвалою суду від 16.09.2010 року первісний та зустрічний позови обєднані в одне провадження. В ході судового засідання представник позивача за первісним позовом, діюча на підставі довіреності Бакаєва О.О., позовні вимоги уточнила та остаточно просила стягнути у солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором № 3542/07-А від 21.12.2007 року у розмірі 89342,25 гривень та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на заставлений транспортний засіб та стягнути судові витрати по справі. При цьому представник позивача проти задоволення зустрічного позову про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору заперечувала з підстав, викладених у запереченнях на позов ОСОБА_3 (а.с. 78-79). Представник відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним ОСОБА_3 ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» не визнала з підстав, викладених в запереченнях на позов, зустрічний позов про визнання недійсною додаткової угоди № 1 до кредитного договору підтримала у повному обсязі. Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не зявилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином та в строк, причини своєї неявки суду не повідомили. Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що первісні позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» необґрунтовано та не підлягають задоволенню, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовано та підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав. Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, яки беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд, зобовязана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на яки вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір. Судом встановлено, що 22.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», з однієї сторони, та ОСОБА_3, з іншої, укладено кредитний договір № 3525/07-А (а.с. 22-24). Відповідно до п. 1.1. кредитного договору ОСОБА_3 була відкрита невідновлювана кредитна лінія в межах загальної суми кредиту у розмірі 191545,00 грн., з кінцевим строком повернення 21.11.2014 року включно. Відповідно до п. 1.2. кредитного договору кошти надані мені на купівлю автомобілю. Пунктом 1.5. даного договору, встановлена процентна ставка в розмірі 12,55 процентам річних. Згідно з п. 3.1.1. кредитного договору, ОСОБА_3 зобовязалася щомісяця до 10-го числа кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитом, шляхом внесення готівки у розмірі 1673,92 грн. Відповідно до п. 3.3. кредитного договору, ОСОБА_3 зобовязалася сплачувати нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10-го числа кожного календарного місяця, наступного за звітним. Пунктом 3.9. кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредитів чи сплаті процентів, позичальник сплачує банку за кожен день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої п. 1.5 кредитного договору. З пояснень представників сторін та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 свої зобовязання за кредитним договором виконувала належним чином, вносячи щомісяця суму в розмірі 1673,92 грн. 05.11.2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3525/07-А, якою п. 1.3. кредитного договору доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 15.11.2008 р. річна процентна ставка встановлюється сторонами у розмірі 18,00 процентів. При цьому, інші умови кредитного договору залишаються без змін». В подальшому 09.07.2009 року між ОСОБА_3 та банком було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору №3525/07-А від 22.11.2007 р., відповідно до умов якої, п. 3.1.1 кредитного договору викладено у наступній редакції: при наданні кредитів відповідно до п. 1.2.1, 1.2.2, щомісяця, до 25-го числа включно кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами, шляхом внесення грошових коштів у розмірі 1673,92 грн. Пункт 3.3. кредитного договору викладено у наступній редакції: сплачувати проценти за користування кредитом щомісяця до 25-го числа включно кожного календарного місяця, наступного за звітним. Відповідно до розрахунку заборгованості, зробленого ПАТ «Кредитпромбанк», станом на 01.12.2010 року за ОСОБА_3 утворилася заборгованість перед банком у розмірі 89342,25 гривень, яка складається із: заборгованості по кредиту - 84267,95 гривень, заборгованості за нарахованими але не сплаченими процентами за користування кредитом 2547,46 гривень, пені 2526,84 гривень. За встановленими загальними правилами виконання зобовязань, що передбачені ст. 525 ЦК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до договору. Відповідно до ч. 2 ст. 1069 ЦК України, права та обовязки сторін, повязані з кредитуванням, визначаються положеннями про позику та кредит (параграф 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Представлений банком розрахунок заборгованості ОСОБА_3 не викликає у суду сумнів щодо наявності в неї заборгованості. Частиною 2 ст. 1050 ЦК передбачено, що наслідками порушення позичальником повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням. Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України кредит вважається поверненим у момент зарахування грошової суми, яка позичалася. З метою забезпечення виконання зобовязань, що виникли з кредитного договору № 3525/07-А від 22.11.2007 року, укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3, 22.11.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 3525/07-П (а.с. 26-27). Того ж дня 22.11.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 укладено договір застави, зареєстрований у реєстрі № 1951 (а.с. 28-29). Згідно із ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Пунктом 1.1. укладеного між сторонами договору поруки передбачено, що поручитель зобовязується солідарно відповідати перед Банком за своєчасне виконання зобовязань ОСОБА_3 за кредитним договором № 3525/07-А від 22.11.2007 р. Відповідно до п. 1.2. договору поруки, ОСОБА_4 уклав договір поруки на умовах повернення основного зобовязання у розмірі 191545,00 гривень та сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12,55% річних. Відповідно до п. 2.6. вказаного вище договору, усі зміни та доповнення до Кредитного договору банк та Позичальник оформлюють без погодження з Поручителем за винятків збільшення обсягу відповідальності Поручителя. Відповідно до п. 1.3. договору застави від 22.11.2007 р., істотною умовою цього договору є розмір основного зобовязання у розмірі 191545,00 гривень, процентна ставка за користування кредитними коштами 12,55% річних. Відповідно до ст. 559 ЦК України, порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. В матеріалах справи відсутні докази, що сторонами вносилися зміни у договір поруки №3525/07-П від 22.11.2007 р. та договір застави від 22.11.2007 р., зареєстрований у реєстрі №1951. Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3, 4 цього Закону). Таким чином, пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня. При цьому, сума зменшення розміру пені відноситься на результати фінансово-господарської діяльності одержувача грошових коштів. Стаття 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», до видів забезпечувальних обтяжень належить у тому числі і застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору, у тому числі й на підставі ст. 590 ЦК України. Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Згідно із ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо в продовж 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним, по заставодержатель має право звернутися з позовом до суду. При цьому банком не надано доказів про реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження автомобіля марки OPEL VECTRA реєстраційний номер НОМЕР_1 у звязку з чим, у позивача відсутнє право на звернення до суду з цією вимогою. Заявлені вимоги позивача за первісним позовом про стягнення суми заборгованості і звернення стягнення на предмет застави є подвійною штрафною санкцію за одне й теж порушення, що суперечить нормам цивільного законодавства України. Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3525/07-А (а.с. 25), якою п. 1.3. кредитного договору доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 15.11.2008 р. річна процентна ставка встановлюється сторонами у розмірі 18,00 процентів. При цьому, інші умови кредитного договору залишаються без змін». Як зазначила у в ході судового засідання представник ОСОБА_3 ОСОБА_2 під час укладення даної угоди ОСОБА_3 була запевнена працівниками ПАТ «Кредитпромбанк», що ця додаткова угода відповідає вимогам діючого законодавства. Ознайомившись з умови додаткової угоди ОСОБА_3 зрозуміла, що процентна ставка за кредитним договором, обумовлена п.1.5 договору не змінилася і становить за кредитами наданими на цілі, зазначені у п. 1.2.1 та 1.2.2 договору у розмірі 12,55 процентів річних, а додатковою угодою доповнено п. 1.3. кредитного договору абзацом який вказує, що починаючи з 15.11.2008 року річна процентна ставка встановлюється у розмірі 18,00 процентів. У звязку з тим, що п. 1.5 договору залишився незмінним ОСОБА_3 була впевнена у тому, що процента ставка за договором залишилася на рівні 12,55% на рік, тому що графік платежів їй не надано и розмір щомісячного платежу вказаний у п. 3.1.1 кредитного договору не було змінено, а доповнення п. 1.3. кредитного договору, що передбачає відкриття рахунку для обліку кредитів вважався їю ставкою для обліку кредитів. Натомість в подальшому, ОСОБА_3 дізналася, що ПАТ «Кредитпромбанк» нараховує їй відсотки за користування кредитом у розмірі 18 процентів на рік. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачу до придбання ним товару, чи замовлення роботи (послуги). Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, якщо під час пропонування продукції споживачу надається незрозуміла або двозначна інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору - це вважаєтся нечесною підприємницькою практикою. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності є недійсним. Відповідно до п. 3.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. При цьому, при укладенні додаткової угоди до договору про зміну відсоткової ставки, або інших платежів за договором, зміна договору повинна бути проведена у відповідності до вимог ст. 654 ГПК України у письмової формі з додержанням вимог п. 3.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Натомість, при укладенні Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 р. до договору № 3525/07-А від 22.11.2007 р. графік погашення кредиту за новою ставкою відповідачем не надавався, і як наслідок, між сторонами не підписувався. Не надавши графіка платежів при укладенні Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 р., та не надавши ОСОБА_3 всієї необхідної інформації відносно зміни відсоткової ставки за кредитним договором № 3525/07-А від 22.11.2007 р., Банк порушив права позичальника. Без такої інформації споживач був позбавлений можливості реально оцінювати перспективи укладання Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року, свою платоспроможність та можливість своєчасно погашати кредит. Так, відповідно до п. 14 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесною підприємницькою діяльністю визнається діяльність, що впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (послуг). Відповідно до ч. 2 ст. 19 зазначеного Закону підприємницька практика водить споживача в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Отже, для визнання дій банку нечесною підприємницькою діяльністю, достатньо факту ненадання споживачу необхідної інформації, яка дає йому можливість дати вірну оцінку Додатковій угоді до договору, що укладається. Для кредитного договору, або додаткової угоди до кредитного договору розмір платежів та строки їх сплати ( тобто інформація яка повинна бути вказана в графіку платежів), як раз і є тією інформацію, яка має обовязково бути наданою споживачу при укладені договору або додаткової угоди до кредитного договору про зміну відсоткової ставки. Таким чином, права ОСОБА_3, як споживача, при укладені Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року до договору № 3525/07-А від 22.11.2007 року були порушені, а дії кредитодавця підпадають під визначення нечесної підприємницької діяльності. На підставі вищевикладеного вважаю, що Додаткова угода № 1 від 05.11.2008 року до договору № 3525/07-А від 22.11.2007 року підлягає визнанню недійсною. Аналізуючи викладене вище, суд вважає, що банки мають право проводити підвищення процентних ставок тільки у випадку подій, які не залежать від волі сторін, мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів і виходячи з того, що банки не мають право змінювати процентну ставку по кредиту у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. Відповідачем при зміні відсоткової ставки не було надано позивачу жодного обґрунтування підстав такого підвищення. Підвищення відсоткової ставки за кредитом було обумовлено виключно за волевиявленням банку, навіть не зафіксованим у протоколах відповідних комітетів, у повноваження яких входить вирішення даного питання, тому що ПАТ «Кредитпромбанк» на надав доказів, що такі рішення взагалі приймалися відповідним органом ПАТ «Кредитпромбанк». Згідно до Постанови НБУ №168 від 10.05.2007 р., банкам було заборонено змінювати відсоткову ставку по кредитам у звязку з волевиявленням однієї із сторін. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати проценту ставку за кредитом у звязку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). За пунктом 3.4 абз.5 вищевказаних Правил банки зобовязані зазначати в кредитному договорі правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. А тому банк повинен навести математичну залежність між запропонованим розміром ставки до розміру ставки Національного банку України, а також обґрунтувати збільшення процентної ставки. Зміна процентної ставки відповідно до ст.652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. НБУ неодноразово звертав увагу банків на дотримання прав споживачів на справедливі умови договору передбачених ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», зокрема НБУ зазначав, що банки повинні утримуватись від укладення договорів, умови яких, всупереч принципу добросовісності, своїм наслідком мають дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Але саме дисбаланс договірних відносин є наслідком укладених на вимогу ПАТ «Кредитпромбанк» договорів про внесення змін до кредитного договору, тому що ними змінено істотні умови кредитного договору настільки, що повністю змінюють суть зобовязання, яке приймав на себе позивач на момент укладення кредитного договору. За правовою природою кредитний договір є договором приєднання, зміна в односторонньому порядку істотних умов договору таких як відсоткова ставка порушують принцип рівності сторін договору та є несправедливими з наступних підстав. Згідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання визнається договір, умови якого установлені однією зі сторін, а інша сторона не має можливості запропонувати свої умови договору. Таким чином, укладаючи кредитний договір позивач мав можливість тільки погодитись на умови, що запропоновані відповідачем щодо істотних умов договору строку та відсоткової ставки. Таким чином, зміна істотних умов кредитного договору, яка відбулася в наслідок укладення оскаржуваних ОСОБА_3 договорів призвела до того, що остання повинна була користуватися кредитом на умовах, на яких цей договір нею не укладався. При цьому укладення додаткової угоди відбулося також шляхом приєднання, за наявності обставин, за яких позивач не мав можливості відмовитися від їх укладання у звязку з тяжкими для себе обставинами у вигляді виставлених банком умов, щодо яких відмова від укладення вказаних договорів стала б підставою для виставлення відповідачем вимоги про дострокове повернення кредиту. Згідно до ст. 233 ЦК України, укладений під впливом тяжких обставин може бути визнаний судом недійсним якщо він укладений на вкрай не вигідних для однієї зі сторін умовах. Не можливо визнати вигідними умову договору, за якими позивачу було збільшено відсоткову ставку за кредитом, у звязку з чим щомісячний платіж значно збільшився. Згідно до ст. 18 Закону України положення договору, визнане несправедливим може бути визнано недійсним. Згідно до ст. 215 ЦК України підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент її укладення вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою, шостою ст. 203 ЦК України. Аналізуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_3, у звязку з чим вважає за можливе задовольнити їх в повному обсязі. При цьому задоволення вимог ОСОБА_3 виключає можливість задоволення позовних вимог ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк». Судові витрати, повязані з розглядом справи та понесені ОСОБА_3, у звязку із задоволенням її позову, а саме: витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у в сумі 37 грн. підлягають стягненню з ПАТ «Кредитпромбанк» у відповідності до ст. 88 ЦПК України. При цьому судові витрати понесені ПАТ «Кредитпромбанк» стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь не підлягають, у звязку із відмовою в задоволенні заявлених позовних вимог. На підставі ст. ст. 203, 215, 258, 525, 526, 559, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 21, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 76, 77, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд В и р і ш и в : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення суми заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити. Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 05.11.2008 р. до договору №3525/07-А від 22.11.2007 р. укладену між ОСОБА_3 та ПАТ «Кредитпромбанк». Зобовязати ПАТ «Кредитпромбанк» провести перерахунок зайве сплачених ОСОБА_3 платежів на погашення процентів за договором №3525/07-А від 22.11.2007 р. та зарахувати надмірно сплачені платежі в рахунок дострокового погашення отриманої суми кредиту погашення «тіла кредиту» за договором № 3525/07-А від 22.11.2007 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» на користь ОСОБА_3 витрати на інформаційно-технічне зеабезпечення розгяляду спарви в сумі 37 (тридцять сім) гривень. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13179406
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34569649 Державний герб України УХВАЛА іменем україни 30 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення суми за договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 6 583 грн. 21 коп. за кредитним договором від 20 грудня 2007 року. Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до вищезазначеного кредитного договору відповідачу відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 тис. грн. з терміном дії 364 календарні дні із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом та лімітом на час укладення договору в розмірі 3 тис. грн. шляхом відкриття карткового рахунку та видачі позичальнику платіжної картки Позичальник користувалася кредитом, але свої зобов'язання за договором порушувала, у зв'язку з чим станом на 14 травня 2012 року існує у вищезазначеній сумі. Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2012 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 583 грн. 21 коп. Вирішено питання про судовий збір. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами встановлено, що 20 грудня 2007 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено договір, відповідно до якого останній відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 тис. грн., терміном дії 364 календарних днів із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом та лімітом на час укладення договору в розмірі 3 тис. грн. (а.с. 5-9). Згідно із наданого банком розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем станом на 14 травня 2012 року становить 6 583 грн. 21 коп. Відповідно до п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» враховуючи положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону, договору. У відповідності з укладеним договором та ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Крім того, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у випадку, якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю, зокрема, забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до наданого позивачем тарифу на обслуговування платіжних карток, обов'язків мінімальний щомісячний платіж повинен був здійснюватися щомісячно, з 1 по 15 число місяця, наступного за звітним. Останній платіж було здійснено відповідачем 1 квітня 2009 року, а до суду ПАТ «Дельта Банк» звернувся 2 липня 2012 року. За таких підстав, саме з часу здійснення відповідачем останнього платежу почався відлік строків загальної позовної давності, оскільки з настанням строку виконання зобов'язань за кредитним договором позивач дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права. Усупереч вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не визначився із часом перебігу позовної давності, не встановив та не зазначив у рішенні суду коли банк дізнався про порушення свого права, та не врахував положення Закону України «Про захист прав споживачів». Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, ураховуючи, що судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального й процесуального права, відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32661016 Державний герб України КОПІЯ УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ _____________________________________________________________________ Справа № 2218/23312/2012 Провадження № 22-ц/792/1216/13 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2013 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі :головуючого - судді Баса О.Г., суддів : Карпусь С.А., Матковської Л.О. при секретарі Щербань А.В. з участю : розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кредитним договором. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів в с т а н о в и л а : В листопаді 2012 року ПАТ «Дельта Банк» (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначало, що 06.07.2005 року між ТзОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №375/К-05 (Додатковий договір №1 від 30.12.2005 року), відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 2000 доларів США на умовах сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13% річних з кінцевим строком погашення кредиту до 05.03.2007 року. 30 червня 2010 року між ТОВ „Укрпромбанк", АТ „Дельта Банк" та Національним банком України був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанком на користь ПАТ „Дельта Банку", згідно з пунктом 4.2 якого Дельта Банк набув права нового кредитора, а саме право вимоги замість Укрпромбанку від боржника належного та реального виконання обов'язків за кредитним договором. Посилаючись на те, що позичальник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 04.10.2012 року заборгованість по кредитному договору склала 11982 гривні 79 коп.. З цих підстав позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 8792 грн. 14 коп. простроченої заборгованості по кредиту та 3190 грн. 65 коп. простроченої заборгованості по відсоткам, а всього 11982 грн. 79 коп. та понесені судові витрати. Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено. _______________________________________________________________________________Головуючий у першій інстанції - Логінова С.М. Провадження № 22-ц/792/1216/13 Доповідач - Карпусь С.А. Категорія № 19, 27 В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Банку в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зазначається, що позичальник умов кредитного договору належним чином не виконував і станом на 4 жовтня 2012 року наявна заборгованість у сумі 11982 грн. 79 коп. Застосувавши до спірних правовідносин строк позовної давності, суд порушив вимоги ч. 2, ч. 3 ст. 268 ЦК України.В матеріалах справи відсутні відомості про посилання відповідача на застосування строків позовної давності. Сторони в судове засіданні не з'явились, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, про що свідчать поштове повідомлення та акт. Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.ст. 256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ч.11 ст. 11 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-ХП „Про захист прав споживачів" якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється: 1) надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту; 2) вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення; 3) зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту; 4) вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту; 5) звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача; 6) вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою; 7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції встановив та правильно виходив з того, що 06 липня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ „Український промисловий банк" укладений кредитний договір № 375/К-05 (додатковий договір № 1 від 30 грудня 2005 року), за умовами якого Банк надав позичальнику кошти у сумі 2000 доларів США на споживчі цілі під 13% річних строком до 05.03.2007 року. Сторони погодили, що повернення кредиту буде здійснюватися щомісячно у розмірі не менше 100 доларів США до 20 числа кожного місяця. 30 червня 2010 року між ТОВ „Український промисловий банк", ПАТ „Дельта Банк" та Національним банком України був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань товариством з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк" на користь ПАТ „Дельта Банк", за яким ТОВ „Український промисловий банк" передає ПАТ „Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі за кредитним договором № 375/К-05. Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 04.10.2012 року утворилась заборгованість у сумі 11982 грн. 79 коп., в тому числі 8792 грн. 14 коп. заборгованості за кредитом та 3190 грн. 65 коп. заборгованості за відсотками. Між сторонами був укладений споживчий кредитний договір, строк дії якого закінчився 5 березня 2007 року, проте ПАТ „Дельта Банк" звернулося до суду з даним позовом лише 9 листопада 2012 року, тобто після збігу передбаченого наведеним вище законодавством строку позовної давності, а саме трьох років від дня настання права вимоги, в кредитному договорі відсутні відомості про домовленість сторін щодо збільшення позовної давності, тобто суд виходив з того, що право вимоги у позивача наступило 6 березня 2007 року, оскільки відповідно до наведених вимог ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів" позовна давність у даному спорі підлягає застосуванню незалежно від наявності заяви відповідача про її застосування, суд обґрунтовано дійшов висновку, що сплив позовної давності є підставою для відмови в позові. Висновки суду ґрунтуються на законі, підтверджуються матеріалами справи, а саме кредитним договором № 375/К-05 від 6 липня 2005 року, додатковим договором № 1 до зазначеного кредитного договору від 30 грудня 2005 року, договором про передачу Активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку від 30 червня 2010 року, статутом ПАТ „Дельта Банк", довідкою щодо розміру заборгованості. До спірних правовідносин судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів". Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Що стосується посилань апелянта на те, що відповідно до вимог ч.3 ст. 267 ЦК України застосування строку позовної давності можливе лише за заявою відповідача, який не був присутнім в судовому засіданні і заяви такого змісту не подавав, то вони не ґрунтуються на законі і не узгоджуються зі змістом наведеного вище договору. Як видно зі змісту договору і з чим погодився апелянт, що договір за своєю природою є споживчим кредитним договором. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 31 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», роз'яснив, що враховуючи положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Згідно змісту додаткового договору № 1 до кредитного договору № 375/К-05 від 6 липня 2005 року, укладеного між ТОВ „Український промисловий банк" та ОСОБА_1 кредитний договір вступає в силу з 1 січня 2006 року. Законом України № 3161-IV від 1 грудня 2005 року „Про внесення змін до Закону України „Про захист прав споживачів", який набрав чинності з 1 січня 2006 року, Закон України „Про захист прав споживачів" викладено в новій редакції, підпунктом 7 абзацу 2 п.11 ст. 11 якого було передбачено заборону кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Прикінцеві положення даного Закону не обмежили його поширення на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Що стосується Закону України від 22.09.2011року № 3795-VI „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", то ним статтю 11 Закону України „Про захист прав споживачів" було доповнено частинами 12 та 13, а частина 11 цієї статті була залишена без змін, і тому п.2 його Прикінцевих положень, згідно з якими дія Закону № 3795-VI не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, не поширюється на спірні правовідносини. Не спростовують висновків суду першої інстанції і інші доводи апеляційної скарги. Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити. Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду С.А. Карпусь
  7. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Колодійчука В.М., Умнової О.В.,Савченко В.О., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року, в с т а н о в и л а : У липні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави, а саме належний відповідачеві на праві власності автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами у справі 22 травня 2007 року кредитного договору ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 62 010 грн 58 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21 травня 2012 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 травня 2007 року між банком та відповідачем було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 передала в заставу належний їй на праві власності автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилася заборгованість, яка, станом на 01 липня 2011 року, становить 131 830 грн 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 48 137 грн 32 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 52 089 грн 83 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 136 грн 16 коп. та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 30 466 грн 96 коп. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 шляхом продажу вказаного автомобіля позивачем з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, та з наданням банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 1 318 грн 30 коп. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом доповнення його резолютивної частини перед словами «звернути стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ модель 21114, 2007 року випуску, тип транспортного засобу - легковий універсал, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 шляхом продажу вказаного автомобіля публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570 з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу» реченням «в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KRKRAN20150119 від 22 травня 2007 року в сумі 131 830 грн 27 коп.». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Додатковим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2013 року доповнено резолютивну частину рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року абзацом: «Встановити початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.». У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до районного суду, посилаючись на порушенням судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 62 010 грн 58 коп. з кінцевим терміном повернення кредиту 21 травня 2012 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 травня 2007 року між сторонами було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 передала в заставу належний їй автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилась заборгованість, яка за розрахунками банку, станом на 01 липня 2011 року, становить 131 830 грн 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 48 137 грн 32 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 52 089 грн 83 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 136 грн 16 коп. та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 30 466 грн 96 коп. Задовольняючи позовні вимоги шляхом звернення стягнення на належний ОСОБА_6 автомобіль суд першої інстанції керувався ст. 20 Закону України «Про заставу» та виходив з того, що остання порушила умови кредитного договору, укладеного з позивачем, внаслідок чого утворилася заборгованість, таким чином заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна. Змінюючи рішення суду першої інстанції у спосіб обраний апеляційним судом, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що судом першої інстанції вірно визначено один із способів звернення стягнення, обраний обтяжувачем на власний розсуд, однак резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки в ній не зазначено загальний розмір вимог, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації, яка на думку колегії суддів повинна бути встановлена на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. З такими висновками судів погодитися не можна. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_6 посилається на те, що позивачем невірно та неправомірно нарахована кредитна заборгованість. Суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доказів на підтвердження позовних вимог банку, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням вимог закону. Доводи ОСОБА_6 обґрунтовані, вони підтверджуються наявними в матеріалах справи документами. Так, на аркуші справи 8 міститься копія повідомлення, адресованого позивачем ОСОБА_6 зі змісту якого вбачається, що основний кредитний борг становить 34 196 грн 80 коп., натомість, звертаючись до суду з позовом, банк просить стягнути, в тому числі, 48 137 грн 32 коп. заборгованості за кредитом, тому мають місце суттєві розбіжності у проведених банком розрахунках, які судами не перевірялися. Поза увагою судів залишилися вимоги п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, згідно якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). При задоволенні позову, в тому числі щодо стягнення 30 466 грн 96 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором, суди не з'ясували за який період банком нараховані такі штрафні санкції, чи відповідає розмір нарахування строку позовної давності. Разом з тим, на аркуші справи 39 міститься копія акта прийому вказаного вище автомобіля, згідно якого 29 вересня 2008 року предмет застави було передано публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» для його реалізації з метою погашення кредитної заборгованості. Судами цієї обставини не враховано, не з'ясовано де знаходився автомобіль протягом 4 років, у якому він технічному стані, яка його фактична вартість, чи виконано банком умови договору застави пов'язані з вилученням предмета застави та запобіганню збільшення кредитної заборгованості п. п. 15-26, 34.5. Крім того, п. 7.1 кредитного договору визначено розмір процентів, що сплачуються боржником за кредитним договором, відповідач у апеляційній та касаційній скаргах посилається на те, що банком неправомірно збільшено в односторонньому порядку процентну ставку за користування кредитом та неправомірно нараховано 52 089 грн 83 коп. в рахунок погашення заборгованості по процентам. Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили належним чином розрахунків кредитної заборгованості, наданих банком, не дослідили умови договорів, укладених між сторонами, не в повній мірі визначили характер правовідносин, що виникли між сторонами та норми матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. ст. 212-214 ЦПК України, за правилами ч. 2 ст. 338 ЦПК України, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На підставі викладеного та керуючись нормами ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді:В.М. Колодійчук В.О. Савченко О.В. Умнова І.М. Фаловська http://reyestr.court.gov.ua/Review/31297415
  8. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд із указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 було надано грошові кошти за кредитним договором від 1 березня 2008 року в розмірі 7 038 грн. 04 коп. зі сплатою 12% за користування кредитом на рік на суму залишку за кредитом з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року. Оскільки відповідач належним чином зобов'язання не виконав, станом на 13 грудня 2011 року утворилась заборгованість в сумі 56 070 грн. 65 коп., яку банк просив стягнути. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 6 вересня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 6 289 грн. 78 коп., з яких: 5 692 грн. 92 коп. - заборгованість за кредитом; 596 грн. 86 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом. Вирішено питання про розподіл судового збору. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 2 702 грн. 56 коп., 43 932 грн. 09 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500 грн. (штраф (фіксована частина), 2 646 грн. 22 коп. штраф (процентна складова). Вирішено питання про розподіл судового збору. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги банку, Судом установлено, що 1 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав кредит у сумі 7 038 грн. 04 коп. з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року. ОСОБА_4 не виконував, унаслідок чого у нього утворилась кредитна заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 28 вересня 2010 року склала 337 695 грн. 82 коп., з яких прострочені відсотки - 5 721 грн. 86 коп., прострочена кредитна заборгованість - 121 506 грн. 56 коп., пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - 186 639 грн. 90 коп., штраф за кожний випадок порушення строків погашення кредиту та відсотків - 23 830 грн. 50 коп. Із вказаного рахунку вбачається, що пеня банком нарахована за період з 2008 року по 2011 року, тобто понад один рік. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно із умовами кредитного договору його складовою є Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»). Пунктом 5.5 цих Умов позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонами встановлено тривалістю п'ять років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік вимог, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені). Апеляційний суд, дійшовши висновку про нарахування пені усупереч вимогам ч. 2 ст. 258 ЦК України, взяв до уваги розрахунок банку, який перевищує понад один рік. При цьому, задовольняючи вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника, не звернув уваги на те, що кредитним договором встановлено п'ятирічний строк позовної давності для звернення до суду, але пеня стягується за один рік у відповідності із ст. 258 ЦК України. Задовольняючи позов, апеляційний суд належним чином не встановив розмір заборгованості боржника за кредитним договором, визначений судом розмір, з врахування стягнутої неустойки, не ґрунтується на зазначених нормах матеріального права. За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/31402704
  9. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд із указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 було надано грошові кошти за кредитним договором від 1 березня 2008 року в розмірі 7 038 грн. 04 коп. зі сплатою 12% за користування кредитом на рік на суму залишку за кредитом з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року. Оскільки відповідач належним чином зобов'язання не виконав, станом на 13 грудня 2011 року утворилась заборгованість в сумі 56 070 грн. 65 коп., яку банк просив стягнути. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 6 вересня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 6 289 грн. 78 коп., з яких: 5 692 грн. 92 коп. - заборгованість за кредитом; 596 грн. 86 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом. Вирішено питання про розподіл судового збору. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 2 702 грн. 56 коп., 43 932 грн. 09 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500 грн. (штраф (фіксована частина), 2 646 грн. 22 коп. штраф (процентна складова). Вирішено питання про розподіл судового збору. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги банку, Судом установлено, що 1 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав кредит у сумі 7 038 грн. 04 коп. з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року. ОСОБА_4 не виконував, унаслідок чого у нього утворилась кредитна заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 28 вересня 2010 року склала 337 695 грн. 82 коп., з яких прострочені відсотки - 5 721 грн. 86 коп., прострочена кредитна заборгованість - 121 506 грн. 56 коп., пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - 186 639 грн. 90 коп., штраф за кожний випадок порушення строків погашення кредиту та відсотків - 23 830 грн. 50 коп. Із вказаного рахунку вбачається, що пеня банком нарахована за період з 2008 року по 2011 року, тобто понад один рік. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно із умовами кредитного договору його складовою є Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»). Пунктом 5.5 цих Умов позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонами встановлено тривалістю п'ять років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік вимог, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені). Апеляційний суд, дійшовши висновку про нарахування пені усупереч вимогам ч. 2 ст. 258 ЦК України, взяв до уваги розрахунок банку, який перевищує понад один рік. При цьому, задовольняючи вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника, не звернув уваги на те, що кредитним договором встановлено п'ятирічний строк позовної давності для звернення до суду, але пеня стягується за один рік у відповідності із ст. 258 ЦК України. Задовольняючи позов, апеляційний суд належним чином не встановив розмір заборгованості боржника за кредитним договором, визначений судом розмір, з врахування стягнутої неустойки, не ґрунтується на зазначених нормах матеріального права. За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді:Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/31402704
  10. Державний герб України УХВАЛА іменем україни 17 липня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, акціонерного комерційного банку «Європейський», треті особи: ОСОБА_5, відділ Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 5 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Європейський» (далі - АКБ «Європейський») та нею було укладено договір іпотеки, відповідно до якого вона на забезпечення повернення її чоловіком - ОСОБА_5 отриманого ним 5 вересня 2007 року в АКБ «Європейський» кредиту у розмірі 90 тис. доларів США передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що після отримання кредиту різко змінився курс долара США до гривні, ОСОБА_5 не зміг виконати умови укладеного ним договору кредиту і станом на 5 січня 2009 року для нього термін надання (повернення) кредиту закінчився. Проте АКБ «Європейський» з метою безпідставного збільшення суми заборгованості та всупереч п. 4.3 кредитного договору, надав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 розрахунок заборгованості по кредиту станом не на 5 січня 2009 року, тобто на час припинення дії кредиту, а за період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року - з часу припинення дії кредитного договору до звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. У результаті цього, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 6 липня 2011 року за реєстром № 175 вчинила виконавчий напис, за яким безпідставно стягнула з неї на користь АКБ «Європейський» заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 17 442 долари 29 центів США та пеню у розмірі 2 807 766 грн 33 коп. Ураховуючи наведене, позивачка просила визнати виконавчий напис недійсним в частині стягнення з неї на користь АКБ «Європейський» заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 17 442 долари 29 центів США та пені у розмірі 2 807 766 грн 33 коп. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, в позові ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за умови п. 4.3 кредитного договору термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.4 (сплачувати проценти), 3.3.7 (сплачувати кредит), 3.3.8 (сплачувати комісійну винагороду), протягом 45 днів поспіль, при цьому п. 6.1 цього договору визначено, що договір діє по 4 вересня 2012 року, а тому АКБ «Європейський» при зверненні 6 липня 2011 року до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису мав право у відповідності до умов кредитного договору від 5 вересня 2007 року нараховувати до стягнення проценти та пеню по кредитному договору у період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року. Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна, оскільки до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону судові рішення не відповідають. З матеріалів справи вбачається, що 5 вересня 2007 року АКБ «Європейський» надав ОСОБА_5 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 90 тис. доларів США на строк з 5 вересня 2007 року по 4 вересня 2012 року, а ОСОБА_5 приймає його та зобов'язується повернути кредит не пізніше встановленого цим пунктом строку, сплатити проценти, комісійні, можливі неустойки та інші витрати в порядку та на умовах, що передбачені цим договором. Відповідно до п. 4.3 кредитного договору від 5 вересня 2007 року, укладеного між АКБ «Європейський» та ОСОБА_3, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.4, 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом 45 днів поспіль, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та відповідно позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховану пеню. Відповідно до п. 6.1 зазначеного договору, він набуває чинності з моменту його укладення сторонами та діє по 4 вересня 2012 року, а у частині виконання сторонами зобов'язань - до їх повного виконання. Судами встановлено, що 1 жовтня 2008 року між АКБ «Європейський» та ОСОБА_5 було укладено договір № 1 до договору кредиту від 5 вересня 2007 року на надання кредитної лінії з правом відновлення, відповідно до якого строк дії договору встановлюється з 5 вересня 2007 року по 4 вересня 2012 року включно. 5 вересня 2007 року між АКБ «Європейський» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки. З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на 30 червня 2011 року заборгованість ОСОБА_5 з кредитним договором від 5 вересня 2007 року становить 102 042 долари 29 центів США та 2 807 766 грн 33 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 84 600 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 17 442 долари 29 центів США; заборгованість за пенею - 2 807 766 грн 33 коп. З матеріалів справи вбачається, що 6 липня 2011 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_4 було вчинено виконавчий напис за іпотечним договором від 5 вересня 2007 року, укладеного на забезпечення зобов'язань по кредитному договору від 5 вересня 2007 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь АКБ «Європейський» грошових коштів у розмірі 3 622 978 грн 8 коп., з яких: сума заборгованості складає 84 600 доларів США, сума заборгованості за відсотками складає 17 442 доларів 29 центів США, розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 2 807 766 грн 33 коп., 1 700 грн - плату за вчинення виконавчого напису. Зазначеним виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу в рахунок погашення боргу звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 Судами встановлено, що вимога - попередження про звернення стягнення на іпотечне майно та вчинення виконавчого напису нотаріуса позивачці направлялась банком 18 червня 2010 року та отримано нею 8 липня 2010 року. Відповідно до п. 289 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 рок № 20/5 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин), за заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору. Відповідно до п. 284 цієї Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 199 року № 1172. Таким чином, в обов'язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобовязання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відутності ознаки безспірності нотаріус повнен був відмовити в здійсненні виконавчого напису. Однак при вчиненні виконавчого напису нотаріус не врахував, що для вимоги про стягнення пені за користування кредитом встановлюється строк позовної давності один рік, а банком нараховано суму заборгованості за період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року, тоді як строк повернення кредиту закінчився 5 січня 2009 року (п. 4.3 кредитного договору), тобто сума не є безспірною. Суди зазначені обставини не врахували та не перевірили, чи були підстави для видачі виконавчого напису. Також суди прийшли до передчасного висновку, що кредитний договір діяв до 4 вересня 2009 року, а у частині виконання сторонами зобов'язань - до їх повного виконання, не врахувавши при цьому п. 4.3 цього договору, відповідно до умов якого термін кредиту вважається таким, що закінчився, у випадку невиконання позичальником зобов'язань протягом 45 днів поспіль і у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань строк повернення кредиту закінчився 5 січня 2009 року. Також судами не враховано, що згідно зі ст. 258 ЦК України строк позовної давності про стягнення неустойки (пені, штрафу) становить один рік. Крім зазначеного, суду слід звернути увагу на те, чи передбачено ЦК України, ЦПК України такий спосіб судового захисту як визнання виконавчого напису недійсним, оскільки виконавчий напис не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України. Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/32480580
  11. Державний герб України Справа № 2018/2-3775/11 н/п 2/640/86/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Чередник В.Є. при секретарі Кварацхелія Г.Е., Кривенко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: Позивач ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором від 23.03.2008 р., укладеним між ПАТ «ВТБ Бане» та ОСОБА_2 станом на 24.05.2011 р. в сумі 57028, 38 грн. В ході розгляду справи, до суду надійшла заява від ТОВ «Кредит Колекшн Груп» про заміну первісного позивача належним позивачем, оскільки 06.06.2011 року до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» перейшло право вимоги за кредитним зобов»язанням, яке виникло на підставі даного кредитного договору, про що суду надані відповідні докази.. Судом було замінено первісного позивача належним позивачем, від якого надійшла заява про підтримання позовних вимог до ОСОБА_2 та прохання розглянути справу за його відсутності. Представник відповідача ОСОБА_2- ОСОБА_4 проосив розглянути справу за його відсутності, подав заяву про застосування строків позовної давності, просив у позові відмовити, з підстав, викладених у письмових запереченнях. Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з'являлась, причин неявки не повідомляла, заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило. Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. В вересні 2011 року до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулось Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі відділення Харківська регіональна дирекція ПАТ «ВТБ Банк». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 03.04.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 року за № 373/16389, віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів), як зокрема, набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Отже, виходячи з вище наведеного операції факторингу не розповсюджуються на фізичних осіб. Під час судового розгляду справи було встановлено, що 06.06.2011 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» було укладено Договір факторингу № 06/6/11нв, згідно якого ПАТ «ВТБ Банк» переуступив право вимоги виконання зобов'язань за кредитними договорами ТОВ «Кредит Колекшн Груп». Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються такі послуги, як зокрема, факторинг. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-підприємцями. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» належного та допустимого доказу щодо його включення до відповідного реєстру в установленому законом порядку суду надано не було. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Згідно умов п. 2.2.3 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, право вимоги переходить до Фактора, тобто до ТОВ «Кредит Колекшн Груп», з моменту зарахування коштів на рахунок Клієнта, тобто ПАТ «ВТБ Банк», які Фактор зобов'язувався перерахувати у термін встановлений п. 2.5 цього договору, але жодного належного та допустимого доказу щодо переходу права вимоги від ПАТ «ВТБ Банк» до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» позивачем надано суду не було. Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Згідно умов п. 4.2 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, передача документації щодо підтвердження заборгованості позичальника від Клієнта до Фактора оформлюється актом приймання-передачі. Однак, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» відповідного акту приймання-передачі документації щодо підтвердження заборгованості суду надано не було. Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. До цього часу Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» не було надано ОСОБА_2 доказів переходу до нового кредитора прав у її зобов'язанні перед Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк». Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року визначено, що станом на дату його укладання заборгованість ОСОБА_2 становить 19170,00 грн., в той же час заявлена первісним позивачем у позовній заяві сума заборгованості в декілька разів перевищує встановлену вказаним вище Договором заборгованість відповідача, а розрахунок ціни позову є виконаним починаючи з березня 2009 року, тобто за 2,5 роки до укладання договору факторингу, адже конкретна дата переходу право вимоги від Клієнта до Фактора не встановлена жодним письмовим доказом. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Так, умовами п. 2.4 Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року встановлено, що з моменту переходу прав клієнт не має права проводити будь-які операції відносно заборгованості боржника (нараховувати неустойку, підвищувати процентну ставку, реструктурувати заборгованість), але як вбачається зі змісту позовної заяви первісного позивача, вимоги якої підтримано також і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп», на протязі усього часу, починаючи з березня 2009 року і до теперішнього, Клієнтом, тобто ПАТ «ВТБ Банком» продовжувалось нарахування неустойки та здійснення розрахунків процентів за користування кредитними коштами за підвищеною процентною ставкою. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), але позивачем, в порушення вимог цивільного законодавства, надано до суду розрахунок здійснений за період починаючи з березня 2009 року, що значно перевищує термін позовної давності встановлений до даної категорії вимог. Так як у кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється відповідно до графіка погашення кредиту, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вимогами цього Закону не передбачено обов'язковість обставини що обидві сторони повинні бути суб'єктами господарювання, але позивач є зареєстрованим у встановленому законодавством порядку суб'єктом господарювання. Як зазначено у абз. 55 розділу ІІІ «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин» від 07.10.2010 року, до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф). Отже, наданий позивачем розрахунок ціни позову окрім порушення терміну позовної давності є ще виконаним на підставі відсотків пені, що значно перевищують встановлений законом розмір. Крім того, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» не визначено свої вимог до ОСОБА_3, як відповідача по позовній заяві, поданій ПАТ «ВТБ Банк». Суд, оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані, тому не підлягають задоволенню. На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10,11,60,88, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 258, 512, 517, 626, 629, 632, 1077 ЦК України, суд, - ВИРІШИВ: У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя - http://reyestr.court.gov.ua/Review/32564812
  12. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2008 року з ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким останні передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, станом на 4 серпня 2011 року допустив заборгованість зі сплати кредиту та процентів у розмірі 61 326,76 доларів США. Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати договір іпотеки дійсним, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, виселити відповідачів з квартири зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року позовну заяву в частині визнання дійсним договору іпотеки залишено без розгляду. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 серпня 2008 року в розмірі 31 326,76 доларів США, що є еквівалентом 488 774 грн 24 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу зазначеної квартири позивачем з укладенням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем із отримання витягу з Державного реєстру прав власності. Виселено відповідачів з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника, ОСОБА_6, просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не врахована співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна, оскільки вартість квартири значно перевищує основний борг за кредитним договором. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, у зв'язку з чим на підставі ст. 590 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку», п. 2.3.7 кредитного договору та п. 18.8.1 договору іпотеки іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим на вимогу позивача у встановлений останнім строк відповідачі не звільнили жиле приміщення, яке є предметом іпотеки. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 1 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідачі передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 33 та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса. Згідно з п. 24 договору іпотеки від 1 серпня 2008 року у випадку порушення кредитного договору позичальником або договору іпотеки іпотекодавцями іпотекодержатель направляє іпотекодавцям і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцтридцяти денногоку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотеко держатель праві почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Однак, ухвалюючи рішення, апеляційний суд не звернув уваги, що іпотекодавцями є три особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте відповідна вимога була направлена банком лише ОСОБА_3 та особі з ініціалами «ОСОБА_7» без зазначення прізвища. Також апеляційний суд не з'ясував, чи повідомлявся іпотекодавець ОСОБА_5 про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором, як це передбачено п. 24 договору іпотеки. Пунктом 8.1. кредитного договору та п. 35.2 договору іпотеки передбачено, що винагорода за надання фінансового інструменту складає 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. З матеріалів справи вбачається, що за період з 4 серпня 2008 року до 4 серпня 2011 року банком щомісячно нараховувалась комісія/винагорода. Крім того, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував, що пеня за прострочення сплати процентів за кредитом умовами кредитного договору не передбачена, а строк позовної давності по сплаті пені по тілу кредиту становить один рік та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Також відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/29059588
  13. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 липня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2012 року, в с т а н о в и л а: У липні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 листопада 2005 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким їй надано кредит у розмірі 149 324 грн., зі сплатою відсотків у розмірі 15 % на суму залишку заборгованості і терміном повернення до 09 листопада 2012 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 10 листопада 2005 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір застави належного їй автомобіля SAFE, модель SUV, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Відповідачкою порушені умови кредитного договору, унаслідок чого станом на 04 липня 2011 року заборгованість за кредитним договором становила 165 607 грн. 28 коп. У звґязку з цим, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд передати в заклад (володіння) банку шляхом вилучення предмета застави - зазначеного вище автомобіля SAFE шляхом продажу банком вказаного автомобіля, з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах Державтоінспекції України та наданням банку повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета застави. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 липня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Звернено стягнення на належний ОСОБА_3 на праві власності автомобіль SAFE, модель SUV, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах Державтоінспекції України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 листопада 2005 року в сумі 153 579 грн. 45 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2012 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким вирішено передати в заклад позивачу предмет застави, а саме належний на праві власності ОСОБА_3 автомобіль SAFE, модель SUV, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 листопада 2005 року в сумі 165 607 грн. 28 коп. звернено стягнення на предмет застави шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах Державтоінспекції України, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Початкова ціна встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачкою порушені умови кредитного договору, проте розмір заборгованості по пені підлягає зменшенню в межах строку позовної давності в один рік і з урахуванням цього заборгованість відповідача складає 153 579 грн. 45 коп. Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про передачу в заклад позивачу належного ОСОБА_3 автомобіля та звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 165 607 грн. 28 коп. на предмет застави шляхом продажу належного відповідачу автомобіля, апеляційний суд виходив із того, що в силу ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" предмет застави має бути переданий банку в заклад та має бути встановлена початкова ціна предмету застави. Позовна давність до вимог про стягнення пені застосована судом першої інстанції без врахування того, що відповідач не надавала суду заяви про застосування строку позовної давності до цих вимог, а тому розмір заборгованості по пені зменшенню не підлягає. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Судами встановлено, що 10 листопада 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого їй надано кредит у розмірі 149 324 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 09 листопада 2012 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 10 листопада 2005 року сторони уклали договір застави належного ОСОБА_3 на праві власності автомобіля SAFE, модель SUV, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що. Станом на 04 липня 2011 року заборгованість відповідача становить 165 607 грн. 28 коп. Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави (ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу»). Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні (п. 3 ч. 2 ст. 25 вказаного Закону); початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження (п. 6 ч. 2 ст. 25 вказаного Закону). Відповідно до п. 22 договору застави від 10 листопада 2005 року звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з додержанням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів: шляхом передачі предмету застави у власність заставодержателю у рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором; шляхом продажу заставодержателем предмету застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем або на публічних торгах; шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця. З матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2011 році до суду першої інстанції ОСОБА_3 було подано письмове заперечення на позов, в якому з посиланням на ст. 258 ЦК Україна вона зазначала, що з нарахуванням пені в розмірі 34 561 грн. вона не погоджуєтьсь і визнає суму пені за останній рік до звернення до суду. На вказані вище норми матеріального права та фактичні обставини справи апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 316 ЦПК України уваги не звернув, а, крім того, для застосування відповідальності у вигляді стягнення пені законом встановлена спеціальна позовна давність в один рік, тому для стягнення цієї суми заява відповідача про позовну давність не потрібна. Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно та правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення суду апеляційної інстанції в частині визначення суми заборгованості за кредитним договором від 10 листопада 2005 року підлягає зміні. Керуючись ст. ст. 335, 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в и р і ш и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2012 року в частині визначення суми заборгованості за кредитним договором від 10 листопада 2005 року, за рахунок якої звернено стягнення на предмет застави, що належить ОСОБА_3, змінити та визначити її у розмірі 153 579 грн. (сто пґятдесят три тисячі пґятсот сімдесят девґять) грн. 45 коп. У решті рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2012 року залишити без змін. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/30265860
  14. Державний герб України УХВАЛА іменем україни 17 липня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, акціонерного комерційного банку «Європейський», треті особи: ОСОБА_5, відділ Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 5 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Європейський» (далі - АКБ «Європейський») та нею було укладено договір іпотеки, відповідно до якого вона на забезпечення повернення її чоловіком - ОСОБА_5 отриманого ним 5 вересня 2007 року в АКБ «Європейський» кредиту у розмірі 90 тис. доларів США передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що після отримання кредиту різко змінився курс долара США до гривні, ОСОБА_5 не зміг виконати умови укладеного ним договору кредиту і станом на 5 січня 2009 року для нього термін надання (повернення) кредиту закінчився. Проте АКБ «Європейський» з метою безпідставного збільшення суми заборгованості та всупереч п. 4.3 кредитного договору, надав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 розрахунок заборгованості по кредиту станом не на 5 січня 2009 року, тобто на час припинення дії кредиту, а за період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року - з часу припинення дії кредитного договору до звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. У результаті цього, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 6 липня 2011 року за реєстром № 175 вчинила виконавчий напис, за яким безпідставно стягнула з неї на користь АКБ «Європейський» заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 17 442 долари 29 центів США та пеню у розмірі 2 807 766 грн 33 коп. Ураховуючи наведене, позивачка просила визнати виконавчий напис недійсним в частині стягнення з неї на користь АКБ «Європейський» заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 17 442 долари 29 центів США та пені у розмірі 2 807 766 грн 33 коп. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, в позові ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за умови п. 4.3 кредитного договору термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.4 (сплачувати проценти), 3.3.7 (сплачувати кредит), 3.3.8 (сплачувати комісійну винагороду), протягом 45 днів поспіль, при цьому п. 6.1 цього договору визначено, що договір діє по 4 вересня 2012 року, а тому АКБ «Європейський» при зверненні 6 липня 2011 року до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису мав право у відповідності до умов кредитного договору від 5 вересня 2007 року нараховувати до стягнення проценти та пеню по кредитному договору у період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року. Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна, оскільки до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону судові рішення не відповідають. З матеріалів справи вбачається, що 5 вересня 2007 року АКБ «Європейський» надав ОСОБА_5 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 90 тис. доларів США на строк з 5 вересня 2007 року по 4 вересня 2012 року, а ОСОБА_5 приймає його та зобов'язується повернути кредит не пізніше встановленого цим пунктом строку, сплатити проценти, комісійні, можливі неустойки та інші витрати в порядку та на умовах, що передбачені цим договором. Відповідно до п. 4.3 кредитного договору від 5 вересня 2007 року, укладеного між АКБ «Європейський» та ОСОБА_3, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.4, 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом 45 днів поспіль, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та відповідно позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховану пеню. Відповідно до п. 6.1 зазначеного договору, він набуває чинності з моменту його укладення сторонами та діє по 4 вересня 2012 року, а у частині виконання сторонами зобов'язань - до їх повного виконання. Судами встановлено, що 1 жовтня 2008 року між АКБ «Європейський» та ОСОБА_5 було укладено договір № 1 до договору кредиту від 5 вересня 2007 року на надання кредитної лінії з правом відновлення, відповідно до якого строк дії договору встановлюється з 5 вересня 2007 року по 4 вересня 2012 року включно. 5 вересня 2007 року між АКБ «Європейський» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки. З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на 30 червня 2011 року заборгованість ОСОБА_5 з кредитним договором від 5 вересня 2007 року становить 102 042 долари 29 центів США та 2 807 766 грн 33 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 84 600 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 17 442 долари 29 центів США; заборгованість за пенею - 2 807 766 грн 33 коп. З матеріалів справи вбачається, що 6 липня 2011 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_4 було вчинено виконавчий напис за іпотечним договором від 5 вересня 2007 року, укладеного на забезпечення зобов'язань по кредитному договору від 5 вересня 2007 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь АКБ «Європейський» грошових коштів у розмірі 3 622 978 грн 8 коп., з яких: сума заборгованості складає 84 600 доларів США, сума заборгованості за відсотками складає 17 442 доларів 29 центів США, розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 2 807 766 грн 33 коп., 1 700 грн - плату за вчинення виконавчого напису. Зазначеним виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу в рахунок погашення боргу звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 Судами встановлено, що вимога - попередження про звернення стягнення на іпотечне майно та вчинення виконавчого напису нотаріуса позивачці направлялась банком 18 червня 2010 року та отримано нею 8 липня 2010 року. Відповідно до п. 289 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 рок № 20/5 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин), за заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору. Відповідно до п. 284 цієї Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 199 року № 1172. Таким чином, в обов'язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобовязання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відутності ознаки безспірності нотаріус повнен був відмовити в здійсненні виконавчого напису. Однак при вчиненні виконавчого напису нотаріус не врахував, що для вимоги про стягнення пені за користування кредитом встановлюється строк позовної давності один рік, а банком нараховано суму заборгованості за період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року, тоді як строк повернення кредиту закінчився 5 січня 2009 року (п. 4.3 кредитного договору), тобто сума не є безспірною. Суди зазначені обставини не врахували та не перевірили, чи були підстави для видачі виконавчого напису. Також суди прийшли до передчасного висновку, що кредитний договір діяв до 4 вересня 2009 року, а у частині виконання сторонами зобов'язань - до їх повного виконання, не врахувавши при цьому п. 4.3 цього договору, відповідно до умов якого термін кредиту вважається таким, що закінчився, у випадку невиконання позичальником зобов'язань протягом 45 днів поспіль і у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань строк повернення кредиту закінчився 5 січня 2009 року. Також судами не враховано, що згідно зі ст. 258 ЦК України строк позовної давності про стягнення неустойки (пені, штрафу) становить один рік. Крім зазначеного, суду слід звернути увагу на те, чи передбачено ЦК України, ЦПК України такий спосіб судового захисту як визнання виконавчого напису недійсним, оскільки виконавчий напис не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України. Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/32480580