Search the Community

Showing results for tags 'форс-мажор'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 7 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 805/2078/15-а Провадження N 11-884апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадженнякасаційні скарги Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) та Приватного акціонерного товариства "Комплекс "Дружба" (далі - ПрАТ "Комплекс "Дружба") на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року (суддя Смагар С.В.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року (судді Сухарьок М.Г., Блохін А.А., Компанієць І.Д.) у справі N 805/2078/15-а за позовом ПрАТ "Комплекс "Дружба" до ТПП України про визнання дій протиправними й зобов'язання вчинити певні діїта ВСТАНОВИЛА: У травні 2015 року ПрАТ "Комплекс "Дружба" звернулося до суду з позовом до ТПП України, в якому просило: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в засвідченні форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), викладеної у листах від 16 березня та 29 квітня 2015 року N 1215/05-5.4 та N 1874/05.0-5.4 відповідно; - зобов'язати ТПП України видати сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у вигляді актів тероризму на території м. Донецька для суб'єктів господарювання за податковими зобов'язаннями для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу за податковим зобов'язанням зі сплати податку на прибуток за 2014 рік. На обґрунтування позову ПрАТ "Комплекс "Дружба" зазначило, що відповідно до статті 14-1 Закону України від 02 грудня 1997 року N 671/97-ВР "Про торгово-промислові палати" (далі - Закон N 671/97-ВР) позивач двічі звертався до ТПП Українияк єдиного органу, уповноваженого засвідчувати факти настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та видавати відповідні сертифікати, із заявами про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для суб'єктів господарювання за податковими зобов'язаннями для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу зі сплати податку на прибуток за 2014 рік, до яких були додані документи відповідно до переліку, визначеного підпунктом 6.4.3 пункту 6.4 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18 грудня 2014 року N 44 (5) (далі - Регламент). Проте, незважаючи на виконання позивачем усіх вимог, передбачених чинним законодавством України, які є необхідними для засвідчення вказаних обставин та видачі відповідних сертифікатів, відповідач у видачі сертифікату відмовив. Донецький окружний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року, в задоволенні позову відмовив. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ПрАТ "Комплекс "Дружба" та ТПП України подали касаційні скарги. Позивач у касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Так, дійшовши висновків про недотримання позивачем при зверненні до відповідача загального порядку отримання сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин через ненадання повного пакета документів та недоведення впливу форс-мажорних обставин на діяльність позивача, суди порушили вимоги статті 14-1 Закону N 671/97-ВР та пунктів 6.1, 6.4, 6.9 Регламенту. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, вказавши на недоведеність позивачем наявності актів тероризму на території м. Донецька як форс-мажорних обставин та їх впливу на діяльність підприємства, не застосували положення статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки настання форс-мажорних обставин у вигляді актів тероризму в зазначеному місті підтверджується численними нормативно-правовими актами, письмовими документами органів державної влади та місцевого самоврядування, тобто є загальновідомою інформацією. Крім цього, суди попередніх інстанцій, зазначивши, що у випадку зобов'язання відповідача видати позивачу сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин відбудеться фактичне перебирання судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, порушили норми статей 6, 8 Конституції України, статей 2, 7, 8, 86, 105 КАС України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), оскільки позивач не просить суд видати сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин, а просить зобов'язати відповідача вчинити вказані дії, що в розумінні КАС України належить до повноважень адміністративного суду та є належним і ефективним способом захисту прав. На підставі викладеного ПрАТ "Комплекс "Дружба" просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. ТПП України на обґрунтування касаційної скарги вказала, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили правила предметної юрисдикції адміністративних судів, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. На думку скаржника, повноваження ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин є її власними статутними повноваженнями. При цьому відповідач не є суб'єктом владних повноважень, не виконує жодних управлінських функцій, не приймає рішень, обов'язкових до виконання іншими суб'єктами, не виконує завдань адміністрування податків, а тому повноваження ТПП України не є владними. В цій справі між сторонами виник спір, який має приватноправовий характер та повинен розглядатися в порядку господарського судочинства. У зв'язку з викладеним ТПП України просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження в адміністративній справі. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалами від 17 та 24 грудня 2015 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 липня 2018 року передав цю справу до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 вересня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Сторони відзивів (заперечень) на касаційні скарги не подали. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ТПП Українита часткового задоволення касаційної скарги ПрАТ "Комплекс "Дружба". Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 05 березня 2015 року місцезнаходженням ПрАТ "Комплекс "Дружба" було м. Донецьк, вул. Університетська, 48, згідно з випискою з цього ж реєстру від 24 квітня 2015 року місцезнаходженням позивача є Донецька область, м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, 10. 06 березня 2015 року позивач до ТПП України подав заяву від 05 березня 2015 року за N 05/03-15 про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для суб'єктів господарювання за податковими зобов'язаннями для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу зі сплати податку на прибуток за 2014 рік, термін настання податкового зобов'язання - 10 березня 2015 року. Як обставину, що унеможливлює виконання зобов'язання, позивач визначив "акти тероризму", дата настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - 02 березня 2015 року. До цієї заяви позивач додав такі документи: копію платіжного доручення про оплату послуг, копії витягу та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, копію протоколу засідання наглядової ради від 31 жовтня 2014 року N 9, оферту (пропозицію) акта наданих послуг, оригінал доручення на отримання сертифіката. Листом від 16 березня 2015 року за N 1215/05-5.4 відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до пунктів 6.9, 6.14 Регламенту ТПП України не вбачає підстав для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). В цьому листі також зазначено, що заявник звернувся із заявою від 05 березня 2015 року до терміну настання податкового зобов'язання - 10 березня 2015 року. До того ж заявником не надано докази: копії фінансового звіту підприємства за 2014 рік; розрахунку суми прибутку; з яких саме підстав не виконується сплата податку на прибуток; в разі припинення чи призупинення діяльності підприємства - копії наказу. Крім цього, в листі зазначено, що згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 07 листопада 2014 року N 256 "Про переміщення та закінчення простою" та додатком до цього наказу функціональні обов'язки Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька покладені на Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію за адресою у м. Маріуполі, де заявник має справляти податки, а згідно з довідкою Служби безпеки України м. Маріуполь станом на 12 березня 2015 року контролюється силами Антитерористичної операції (далі - АТО), у зв'язку з чим перешкод для виконання обов'язку щодо сплати податку на прибуток у заявника немає. 27 квітня 2015 року позивач подав відповідачу заяву від 24 квітня 2015 року за N 24/04-15 про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для суб'єктів господарювання за податковими зобов'язаннями для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу зі сплати податку на прибуток за 2014 рік, термін настання податкового зобов'язання - 10 березня 2015 року. Як обставину, що унеможливлює виконання зобов'язання, позивач визначив "акти тероризму", дата настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - 02 березня 2015 року. За змістом ця заява аналогічна заяві, поданій позивачем до ТПП України 06 березня 2015 року. До цієї заяви позивач додав такі документи: копію платіжного доручення про оплату послуг; копії витягу та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; копію протоколу засідання наглядової ради від 31 жовтня 2014 року N 9; оферту (пропозицію) акта наданих послуг; оригінал доручення на отримання сертифіката; копію фінансового звіту (баланс та звіт про фінансові результати) за 2014 рік з копією квитанції про його прийняття; копію податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік з додатками та копією квитанції про її прийняття. Листом від 29 квітня 2015 року за N 1874/05.0-5.4 звернення позивача від 24 квітня 2015 року, яке надійшло 27 квітня 2015 року, було залишено без розгляду. На обґрунтування вказаного рішення ТПП України вказала на ненадання ПрАТ "Комплекс "Дружба" документів, які підтверджують дату взяття на податковий облік; відсутність доказів впливу актів тероризму на діяльність підприємства; відсутність доказів наявності податкового боргу; відсутність копії наказу керівника підприємства про призупинення роботи підприємства та його працівників, викликане обставинами невідворотної сили; відсутність копії наказу про простій у роботі органів доходів і зборів (органів державної фіскальної служби) Донецької або Луганської областей, у якому перебуває на обліку платник податків та обліковується податкове зобов'язання (грошове зобов'язання), що стало податковим боргом; відсутність документа, що підтверджує вимушене призупинення роботи головних управлінь Державної казначейської служби в Донецькій та Луганській областях, що виникло у зв'язку з проведенням АТО. Установлені судами обставини справи її учасниками під сумнів не ставляться. Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте такий висновок судів попередніх інстанцій не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Як установлено матеріалами справи, ПрАТ "Комплекс "Дружба" звернулося до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій ТПП України щодо відмови у засвідченні форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), викладеної в листах від 16 березня та 29 квітня 2015 року N 1215/05-5.4 та N 1874/05.0-5.4 відповідно, а також про зобов'язання відповідача видати сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у вигляді актів тероризму на території м. Донецька для суб'єктів господарювання за податковими зобов'язаннями для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу за податковими зобов'язаннями зі сплати податку на прибуток за 2014 рік. Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону N 671/97-ВР торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання. Торгово-промислова палата може займатися підприємницькою діяльністю лише в тому обсязі, в якому це необхідно для виконання її статутних завдань. Одержаний нею прибуток не розподіляється між членами торгово-промислової палати, а спрямовується на виконання її статутних завдань. Згідно із частиною першою статті 3 Закону N 671/97-ВР торгово-промислові палати створюються з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові усіх видів підприємництва, не заборонених законодавством України, науково-технічних і торговельних зв'язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн. Частиною першою статті 14-1 Закону N 671/97-ВР визначено, що ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Відповідно до підпункту 6.4.4 пункту 6.4 Регламенту сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) разом із другим екземпляром підписаного сторонами акта виконаних робіт надсилається заявнику за поштовою адресою, зазначеною в заяві, або видається представнику заявника, уповноваженій особі, особисто (за наявності належним чином оформленої довіреності з повноваженнями на отримання сертифіката та підписання акта виконаних робіт) після надходження підтвердження про оплату послуги із засвідчення форс-мажорних обставин і підписання акта наданих послуг. Аналіз наведених положень чинного законодавства України приводить до висновку про те, що ТПП України як недержавна неприбуткова самоврядна організація, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання не є суб'єктом владних повноважень в розумінні пункту 7 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, та пункту 7 частини першої статті 4 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року. У межах спірних правовідносин ТПП України не здійснює публічно-владні управлінські функції, а засвідчення форс-мажорних обставин є статутним завданням цієї організації, а не делегованим повноваженням, як помилково вважає позивач. До того ж видача ТПП України сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є послугою, яка в розумінні статті 178 Господарського кодексу України є публічним зобов'язанням. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів, та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання протиправною відмови ТПП України в засвідченні форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та зобов'язання ТПП України видати сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Захист порушеного, на думку позивача, права на отримання такого сертифікату має відбуватися за правилами господарського судочинства. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі. Керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Торгово-промислової палати України задовольнити. 2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Комплекс "Дружба" задовольнити частково. 3. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  2. Всім доброго дня !!!Маю таку ситуацію брата бистрий хам 2000тис гривень .пророчити 7 днів і нарахували оплатити 4200 космос відсотки .я просто не маю змоги таке за плати .Боюсь тих погроз і що буде дальше допоможіть будь ласка в кого було з ними діло .Бо настільки нерви в де щіли що аж молоко пропало ямама в декреті.
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С. та Жайворонок Т.Є., за участю представників: публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» – Литвина П.В. і Петрука Я.Ю., публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» – Ткаченка Р.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (далі – ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз»), поданими представниками Ткаченком Р.Ю. і Соловйовим К.К., про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 3 липня 2017 року у справі № 911/1173/16 за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – ПАТ «НАК «Нафтогаз України») до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про стягнення 397 789 609 грн 75 коп., в с т а н о в и л а: У квітні 2016 року ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про стягнення 397 789 609 грн 75 коп., із них 370 039 811 грн 78 коп. основного боргу, 25 978 534 грн 27 коп. пені та 1 771 263 грн 70 коп. – 3% річних. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань з оплати поставленого газу за договором купівлі-продажу природного газу від 4 січня 2013 року № 13-222-ВТВ (далі – Договір). Рішенням Господарського суду Київської області від 11 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Припинено провадження у частині стягнення 188 873 грн 46 коп. основного боргу. Стягнуто з відповідача на користь позивача 347 075 486 грн 01 коп. основного боргу, 25 845 397 грн 43 коп. пені, 1 762 186 грн 19 коп. – 3% річних та 194 791 грн 49 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 березня 2017 року вищевказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. Постановою Вищого господарського суду України від 3 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 березня 2017 року скасовано, а рішення Господарського суду Київської області від 11 жовтня 2016 року залишено в силі. В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що обставини, які зазначені у сертифікаті Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 17 лютого 2016 року № 5850, не є форс-мажорними обставинами в розумінні статті 617 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), та відповідно не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов’язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання. Позивач не може вплинути на формування тарифу на розподіл природного газу для відповідача, у той час як перегляд цього тарифу здійснюється за ініціативою суб’єкта господарювання, у даному випадку відповідача, так і Національною комісією регулювання електроенергетики України за умови відповідного обґрунтування такого перегляду. Сторонами не заперечується, що оплату поставленого позивачем газу здійснено відповідачем не у повному обсязі, тому стягнуто відповідні суми. До Верховного Суду України звернулося ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» із заявами про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 3 липня 2017 року у справі № 911/1173/16 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 617 ЦК України. В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 904/4470/16 і від 20 червня 2017 року у справі № 926/2343/16. Ухвалою Верховного Суду України від 21 серпня 2017 року справу № 911/1173/16 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявами ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 3 липня 2017 року у цій справі. У заявах ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 3 липня 2017 року у справі № 911/1173/16 та залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 березня 2017 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заяви не підлягають задоволенню з таких підстав. Як встановлено судами, 4 січня 2013 року між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (Продавець) та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (Покупець) був укладений Договір на купівлю-продаж природного газу. Згідно з розділом 1 Договору (із змінами відповідно до додаткової угоди № 11) Продавець зобов’язується передати у власність Покупцю у 2013-2015 роках природний газ виключно для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору. Газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат Покупця (пункт 1.2 договору). Сторонами не заперечувалося, що позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 1 138 757 701 грн 93 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними сторонами без жодних зауважень. Таким чином, позивач виконав узяті на себе зобов’язання щодо поставки природного газу у відповідності до умов Договору. Пунктом 6.1. Договору (із змінами відповідно до додаткової угоди № 11) встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 Договору. Згідно статті 11 Договору (в редакції Додаткової угоди № 11) договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 21 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ – до їх повного здійснення. Оскільки відповідач вартість послуг з постачання природного газу оплатив лише частково, то позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за отриманий природний газ за Договором. Відповідач же проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до пункту 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат (ВТВ) та нормованих втрат. Можливість відповідача розрахуватись за природний газ для потреб ВТВ перед позивачем прямо залежить від затвердженого граничного допустимого розміру ВТВ, а також від наявності та суми передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової. Протягом 2014-2015 років при формуванні та затвердженні гранично допустимого розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу Міненерго та НКРЕКП було не враховано обсяги витрат газу на покриття ВТВ. Відповідач зазначав, що виконання зобов’язань стало неможливим саме внаслідок бездіяльності третіх осіб – органів державної влади (Міненерго та НКРЕКП), що полягають у невиконанні норм статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статті 9 Закону України «Про природні монополії», норм визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, а також визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Мінпаливенерго від 30 травня 2003 року № 264. Саме дії третіх осіб призвели до часткової неможливості оплати відповідачем того обсягу природного газу, який не було враховано при встановленні тарифів на розподіл природного газу. На підтвердження настання форс-мажорних обставин, що полягають у дії/бездіяльності третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» зобов’язання, визначеного пунктом 6.1 Договору по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, які настали з 1 травня 2014 року та тривають досі, відповідачем залучено до матеріалів справи виданий Торгово-промисловою палатою сертифікат № 5850. У результаті розгляду справи Вищий господарський суд України постановою 3 липня 2017 року скасував постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 березня 2017 року і залишив в силі рішення Господарського суду Київської області від 11 жовтня 2016 року, яким позов задоволено частково. Суд касаційної інстанції зазначив, що обставини, які наведені у сертифікаті Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 17 лютого 2016 року № 5850, не є форс-мажорними обставинами в розумінні статті 617 ЦК України, та відповідно не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов’язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання. Водночас у долучених заявником копіях постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 904/4470/16 і від 20 червня 2017 року у справі № 926/2343/16 зроблено висновки про відмову в позові, оскільки суб’єкти господарювання (відповідачі у цих справах), отримавши від ПАТ «НАК «Нафтогаз України» природний газ, не виконали умови договору та не здійснили повну його оплату внаслідок форс-мажорних обставин, встановлених у сертифікатах Торгово-промислової палати України, які спричинені незаконними діями/бездіяльністю третіх осіб, на які відповідачі не можуть вплинути. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заявах, Верховний Суд України виходить з такого. Частиною першою статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Згідно з статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому у пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила – це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. У частині другій статті 218 Господарського кодексу України (далі – ГК України) також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов’язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Таким чином, непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності, однак встановлені Торгово-промисловою палатою у Сертифікаті від 17 лютого 2016 року № 5850 обставини, а саме, дії/бездіяльність третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» зобов’язання, визначеного пунктом 6.1 Договору по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, не мають ознак надзвичайності і невідворотності. Обгрунтованими слід визнати і доводи суду першої інстанції, з якими погодився Вищий господарський суд України, щодо невідповідності зазначених вище обставин розумінню непереборної сили, визначеної в статті 617 ЦК України, оскільки протягом дії Договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі й шляхом укладання додаткових угод щодо ціни на природний газ і при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів. Відтак, зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті від 17 лютого 2016 року № 5850 обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов’язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання. Враховуючи те, що сторонами Договору не заперечувалося, що позивачем передано, а відповідачем – прийнято, однак оплачено не в повному обсязі природний газ, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України погоджується з висновками судів першої та касаційної інстанцій про часткове задоволення позову. Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. У зв’язку з викладеним Судова палата у господарських справах Верховного Суду України відмовляє у задоволенні заяв ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз». Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяв ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 3 липня 2017 року у справі № 911/1173/16 відмовити. Поновити виконання рішення Господарського суду Київської області від 11 жовтня 2016 року у справі № 911/1173/16. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий А.А. Ємець Судді: І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок Постанова від 11 жовтня 2017 року № 3-961гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D0806C9F7431F8FDC22581C20044AF32
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (надалі – ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз») з відповідним позовом, посилаючись на те, що після зміни виконавчої влади в Автономній Республіці Крим (далі - АР Крим) відбулось захоплення ПАТ «Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз», був призначений новий керівний склад підприємства, і позивач під тиском нового керівництва, а саме призначеного новою владою АР Крим голови правління ОСОБА_2, був змушений написати заяву про звільнення за власним бажанням. Під час звільнення йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано наказ від ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення позивача за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати за березень 2014 року в розмірі 10897,83 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 392128,91 грн та у відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн.; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць; у решті позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року касаційну скаргу відхилено, рішення попередніх інстанцій залишено без змін. У травні 2016 року до Верховного Суду України надійшла заява ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, а саме: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 116, 235 КЗпП України, статей 1, 3 та 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», статей 263, 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». На підтвердження зазначених підстав заявник надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 23 березня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. У справі, що переглядається, суди встановили, що відповідно до наказу від ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача звільнено з посади заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України за згодою сторін з 20 березня 2014 року та видано трудову книжку з відповідним записом. Наказ про звільнення був підписаний головою правління ОСОБА_2. Розрахунок із заробітної плати з позивачем не проведено. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що наказ про покладення обов'язків голови правління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на ОСОБА_2 у встановленому законодавством України порядку та уповноваженою особою призначеною на посаду, відповідно до законодавства України не видавався; останній не мав права видавати наказ про звільнення позивача, тому наказ про звільнення позивача із займаної посади є незаконним, а незаконне звільнення та невиплата заробітної плати є порушенням законних прав працівника. У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року, яка постановлена у справі за аналогічним позовом до ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що наказ про звільнення позивача був виданий неуповноваженною особою, а тому він не може бути визнаний дійсним або недійсним з моменту його підписання, оскільки цей наказ не породжує правових наслідків і трудові відносини з працівником фактично не припинені. У постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що встановлено висновком Донецької торгово-промислової палати, свідчить про відсутність вини в затримці виплати позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом зазначених у заяві одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 27 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус Автономної республіки Крим та міста Севастополя, як території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації; встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Пунктом 3 цієї статі визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та посадовими або службовими особами на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків. Отже висновок суду, що видання не уповноваженою відповідно до українського законодавства особою наказу про звільнення є підставою для припинення трудових відносин між публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» та позивачем не відповідає законодавству України про статус тимчасово окупованих територій та нормативно-правовим актам щодо діяльності підприємств та установ на цих територіях. Крім того, згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Статтею 235 КЗпП України передбачено, що в разi звiльнення без законної пiдстави або незаконного переведення на iншу роботу працiвник повинен бути поновлений на попереднiй роботi органом, який розглядає трудовий спiр. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Отже, за положеннями статтей 117 та 235 КЗпП України обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за незаконне звільнення та за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства, у тому числі в результаті дій особи відповідальної за звільнення. Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частина перша статті 9 ЦК України передбачає застосування цього Кодексу до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо їх не врегульовано іншими актами законодавства. Оскільки трудовим законодавством не врегульовано за яких обставин сторони трудових правовідносин звільняються від виконання обов’язків, положення цивільного законодавства щодо урахування при вирішення спорів про майнову відповідальність обставин непереборної сили можуть застосовуватись й до цих правовідносин. Під час розгляду справи суди визнали, що події, які відбулися у березні 2014 року, а саме зміна влади у АР Крим, його окупація та захоплення Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» озброєними людьми, є загальновідомими обставинами. Також, суди зазначили, що вказані обставини підтверджуються, зокрема, сертифікатом про форс-мажорні обставини Торгово-промислової палати України від 03 грудня 2014 року № 2018. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо. Відповідно до статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов’язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитків. Установивши у справі, яка переглядається, що позивач був звільнений із займаної посади 20 березня 2014 року на підставі наказу, винесеного особою уповноваженою самопроголошеною владою Криму під час проведення незаконної націоналізації майна ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», яке знаходиться на території, яка законами України визнана як тимчасово окупована, суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що наказ породжує правові наслідки для відповідача, тим самим застосувавши визначені законодавством України санкції за дії, які відповідач не здійснював. Неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу від ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення; поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн.; тому відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині позову. Питання про неоднакове застосування інших норм трудового законодавства заявником не ставилось, доводи не наводились, а тому оцінка застосування інших норм матеріального права при розгляді інших позовних вимог (стягнення невиплаченої заробітної плати за березень 2014 року, стягнення компенсації за невикористану відпустку) не надавалась й судові рішення у цій частині не переглядались. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу від ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення, поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди скасувати. Прийняти в цій частині позовних вимог нове рішення. В позові ОСОБА_1 про скасування наказу від 19 березня 2014 року про звільнення, поновлення на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної відмовити. В іншій частині ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2015 року залишити без змін. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Постанова від 12 квітня 2017 року № 6-1185цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F2FA8B4AD2FA845CC22581330046CFB4
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі головуючого Колесника П.І., суддів: Барбари В.П., Жайворонок Т.Є., Берднік І.С., Шицького І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Страхування” (далі – Страхова компанія) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 910/12274/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Европласт” (далі – ТОВ “Европласт”) до Страхової компанії, третя особа – публічне акціонерне товариство “Перший Український Міжнародний Банк”, про стягнення суми, встановила: Страхова компанія у заяві від 23 грудня 2015 року порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 910/12274/15 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), та просить зупинити виконання і скасувати зазначену постанову суду касаційної інстанції, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2015 року залишити в силі. У заяві про перегляд постанови Страхова компанія посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 979–991 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 8, 16, 25, 26 Закону України “Про страхування”, статей 1–19 Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, статей 284, 369, 373, 374 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 11, 14–1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”, статей 1, 10 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України”, внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви Страховою компанією надано копії постанов Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2015 року у справі № 910/4372/15-г, від 22 вересня 2015 року у справі № 910/195/15-г, від 08 вересня 2015 року у справі № 910/27351/14 та від 07 вересня 2015 року у справі № 910/8885/15. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб’єктом права на звернення до Верховного Суду України обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову є стягнення зі Страхової компанії 24 290 522,40 грн, з яких 16 835 049,00 грн – вартість страхового відшкодування за договором добровільного страхування, 4 607 268,00 грн – пеня, 321 019,01 грн – 3 % річних, 6 784 524,75 грн – інфляційні втрати, 10 000,00 грн – витрати на оплату послуг експерта та 73 080,00 грн – судовий збір. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем (страховиком) договору добровільного страхування майна підприємств та підприємців від 06 червня 2014 року № 1565ип/14д/цп (далі – Договір). Рішенням Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2015 року позов задоволено. Стягнуто зі Страхової компанії на користь ТОВ “Европласт” 16 835 049,00 грн страхового відшкодування, 4 607 268,00 грн пені, 321 019,01 грн – 3 % річних, 6 784 524,75 грн інфляційних втрат, 10 000,00 грн витрат на оплату послуг експерта і 73 080,00 грн судового збору. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2015 року зазначене рішення Господарського суду міста Києва скасовано та прийнято нове, яким у позові ТОВ “Европласт” відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 16 грудня 2015 року зазначену постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2015 року залишено в силі. Обґрунтовуючи постанову, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про визнання заявленої події страховим випадком і про відсутність у матеріалах справи належних доказів, які підтверджують наявність форс-мажорних обставин або терористичного акту, тобто обставин, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами Договору. Крім того, Вищий господарський суд України зазначив, що Договір було укладено після видання Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” щодо проведення антитерористичної операції, у тому числі на території с. Піски Донецької обл., де розташовано застраховане майно, а тому Страхова компанія мала усвідомлювати, що ризики, включені до переліку страхових випадків, передбачених Договором, можуть настати. Також суд касаційної інстанції наголосив, що матеріали справи містять акт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі – Нацкомфінпослуг) від 30 квітня 2015 року № 312/13-15/13/6, в якому відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування визнано неправомірною. Крім того, в оскаржуваній постанові Вищий господарський суд України послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 47/279, відповідно до якої страховик, згідно зі статтею 26 Закону України “Про страхування”, статтею 991 ЦК України, має право відмовити у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування, зокрема у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Вищий господарський суд України також зауважив, що позивач належним чином повідомив відповідача про настання страхового випадку. У постановах від 20 жовтня 2015 року у справі № 910/4372/15-г, від 22 вересня 2015 року у справі № 910/195/15-г, від 08 вересня 2015 року у справі № 910/27351/14 та від 07 вересня 2015 року у справі № 910/8885/15 Вищий господарський суд України, на думку заявника, дійшов протилежного висновку про застосування норм чинного законодавства України при розгляді аналогічного спору та зазначив, що підстави для кваліфікації події як страхового випадку відсутні з огляду на обмеження дії Договору внаслідок проведення антитерористичної операції, у тому числі за місцем розташування застрахованого майна. Наведене свідчить про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права судом касаційної інстанції, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. Господарськими судами встановлено, що на виконання умов договору застави 06 червня 2014 року ТОВ “Европласт” уклало Договір зі Страховою компанією, за умовами якого було застраховано інженерне, виробничо-технологічне і торгівельне обладнання, у тому числі екструзійна установка для виробництва поліпропіленових труб та екструзійна установка для виробництва полівінілхлоридних труб, яке розташоване за адресою: Донецька обл., с. Піски, вул. Леніна, 14б. Підпунктами 13.1, 13.3 і 13.4 пункту 13 Договору сторони передбачили страхові ризики, страхові випадки та винятки зі страхових випадків відповідно. Так, підпунктами 13.1.1–13.1.6 пункту 13 Договору до страхових ризиків віднесено пожежі, вибухи, удари блискавки, стихійні лиха, дію води або протиправні дії третіх осіб. Відповідно до підпунктів 13.4.1–13.4.14 пункту 13 Договору не визнаються страховими випадками події, що сталися внаслідок, зокрема, військових дій, а також маневрів або інших військових заходів, громадянської війни, терористичних актів, народних хвилювань будь-якого роду або страйків. Підпунктами 15.1.1, 15.1.2, 15.16–15.1.8 пункту 15 Договору встановлено, що при настанні події, яка за умовами цього договору може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник (вигодонабувач) зобов’язаний: негайно, але не пізніше ніж протягом 24 годин повідомити компетентні органи; негайно, але не пізніше ніж протягом 24 годин, у будь-який спосіб повідомити страховика та протягом 2 робочих днів після настання події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок, надати страховикові письмову заяву про настання події, яка має ознаки страхового випадку; забезпечити представникові страховика можливість огляду місця події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок, та самостійної попередньої оцінки понесенного збитку; забезпечити представникові страховика можливість огляду пошкодженого майна для з'ясування причин і розмірів понесеного збитку, а також забезпечити участь представника страховика в будь-яких комісіях, створюваних для встановлення причин і визначення розміру збитків; надати всі необхідні документи згідно з розділом 16 Договору. Позивач зазначив, що відповідача було повідомлено про настання події, яку може бути кваліфіковано як страховий випадок телефоном гарячої лінії та оформлено відповідне звернення до правоохоронних органів, у зв’язку з чим порушено кримінальну справу, про що свідчить витяг із кримінального провадження № 12014050380001234. 24 вересня 2014 року ТОВ “Европласт” направило на адресу відповідача повідомлення про настання страхового випадку. Листом від 05 листопада 2014 року № 9610/26 Страхова компанія з посиланням на підпункти 13.4.2 та 13.4.3 пункту 13 Договору повідомила страхувальника про відсутність підстав для кваліфікації зазначених подій як страхового випадку і, відповідно, відсутність підстав для виникнення зобов’язань страховика за Договором. Згідно зі статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Положення цієї статті кореспондується з частиною першою статті 16 Закону України “Про страхування” (далі – Закон), за змістом якої договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до статті 8 Закону страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховим випадком – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. За змістом положень статті 988 ЦК України і статті 20 Закону обов’язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку. Тобто згідно з приписами наведених норм момент виникнення обов’язку страховика щодо здійснення виплати страхової суми та настання страхового випадку нерозривно пов’язані. Настання події, яка може належати до страхових ризиків, але згідно з умовами договору страхування є винятком зі страхових випадків, не породжує обов’язку страховика щодо виплати страхового відшкодування. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” уведено в дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України. Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02 вересня 2014 року № 1669-VII, за змістом частини першої статті 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Згідно з частиною другою зазначеної статті територія проведення антитерористичної операції – це територія України, на якій розташовано населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. У подальшому на виконання вимог абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р і від 2 грудня 2015 року № 1275-р затверджено переліки населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, у тому числі, включено с. Піски Донецької області. Отже, відповідно до приписів чинного законодавства с. Піски Донецької області, на території якого розташовано застраховане майно, є частиною території України, тимчасово окупованої незаконними терористичними збройними формуваннями, де триває антитерористична операція. Ці фактичні дані доказами не спростовано і визнано такими, що відповідають дійсності. Відтак, з огляду на проведення антитерористичної операції на сході України, у тому числі за місцем розташування застрахованого майна, та на підставі підпункту 13.3.3 пункту 13 Договору, заявлена страхувальником подія не може бути визнана страховим випадком, а тому не породжує обов’язку страховика щодо виплати страхового відшкодування. Також слід зазначити, що згідно зі статтею 10 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” протягом терміну дії цього Закону єдиним належним і достатнім документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Суд касаційної інстанції не звернув уваги, що вимоги цієї статті поширюються виключно на відносини, які виникають у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань і встановлюють форму посвідчення підстав звільнення від відповідальності – сертифікат Торгово-промислової палати України про засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції. Отже, необхідність застосування приписів статті 10 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” у цій справі спростовується відсутністю у відповідача обов’язку щодо виплати страхового відшкодування. Наявність чи відсутність у Страхової компанії належних документів, які підтверджують обставини непереборної сили (форс-мажору), не впливає на зміст прав і обов’язків сторін, оскільки відповідно до положень Договору заявлена ТОВ “Европласт” подія є винятком із числа страхових ризиків, її настання не вважається страховим випадком. За таких обставин ця подія не може бути підставою для виникнення зобов’язання з виплати страхового відшкодування, що об’єктивно усуває можливість розгляду питання про наявність підстав для звільнення від відповідальності за його порушення в аспекті застосування положень статті 617 ЦК України. Крім того, слід зазначити, що відповідно до Положення “Про застосування Національною комісією заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги”, затвердженого розпорядженням Нацкомфінпослуг 20 листопада 2011 року № 2319, до її повноважень не віднесено вирішення питань про стягнення виплат за зобов’язаннями сторін. А також, з огляду на те, що між Страховою компанією і ТОВ “Европласт” є спір про стягнення виплат за Договором, який розглядається в судовому порядку, акт Нацкомфінпослуг від 30 квітня 2015 року № 312/13-15/13/6 про правопорушення, вчинені Страховою компанією на ринку фінансових послуг, не може бути безумовною підставою для стягнення страхового відшкодування. Беручи до уваги наведені обставини, можна дійти висновку, що заява Страхової компанії підлягає задоволенню, постанову Вищого господарського суду України від 16 грудня 2015 року слід скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2015 року залишити в силі як законну та обґрунтовану. Відповідно до частини шостої статті 49 ГПК України у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, тому обов’язок зі сплати судового збору покладається на позивача. Керуючись статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125, ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила: Заяву приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Страхування” задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 910/12274/15 скасувати. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2015 року у справі № 910/12274/15 залишити в силі. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Европласт” на користь приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Страхування” 268 710,00 грн (двісті шістдесят вісім тисяч сімсот десять гривень) витрат зі сплати судового збору. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий П.І. Колесник Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4BCF547D2CE615C0C2257F550036E739
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2016 року місто Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Шицького І.Б., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю «Автосан Моторс» – Цигарьова О.О., Захарченка Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі – Страхова компанія) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 910/12492/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автосан Моторс» (далі – ТОВ «Автосан Моторс») до Страхової компанії про стягнення суми, в с т а н о в и л а: У травні 2015 року ТОВ «Автосан Моторс» звернулося з позовом до Страхової компанії про стягнення 6 040 810,77 грн, з яких 3 993 670,33 грн страхового відшкодування, 115,98 грн пені, 1 892 999,74 грн втрат від інфляції, 104 024,72 грн – 3 % річних та 50 000,00 грн витрат на оплату послуг експерта. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем (страховиком) договору добровільного страхування майна підприємств та підприємців від 30 квітня 2014 року № 1544ип/14д/цп (далі – Договір страхування). Рішенням господарського суду міста Києва від 27 липня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто зі Страхової компанії 3 454 071,74 грн страхового відшкодування, 36 613,16 грн пені, 1 769 393,71 грн втрат від інфляції, 70 974,08 грн – 3 % річних і 71 915,01 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року рішення господарського суду міста Києва від 27 липня 2015 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року скасовано, рішення господарського суду міста Києва від 27 липня 2015 року залишено в силі. Обґрунтовуючи постанову, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду першої інстанції про визнання заявленої страхувальником події страховим випадком і про відсутність у матеріалах справи належних доказів, які підтверджують наявність форс-мажорних обставин або терористичного акту, тобто обставин, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами Договору страхування. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що Договір страхування було укладено після видання Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» щодо проведення антитерористичної операції, у тому числі на території міста Донецьк, де розташовано застраховане майно, а тому Страхова компанія мала усвідомлювати, що ризики, включені до переліку страхових випадків, передбачених Договором страхування, можуть настати. Страхова компанія подала заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 910/12492/15 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 6, 8, 25, 26 Закону України «Про страхування» (далі – ЗУ «Про страхування»), статей 1–19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статей 11, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати» та статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції наведених норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2015 року у справі № 910/4372/15-г, від 22 вересня 2015 року у справі № 910/195/15-г, від 8 вересня 2015 року у справі № 910/27351/14 та від 7 вересня 2015 року у справі № 910/8885/15, в яких, за подібних правовідносин, висловлено позицію про відсутність підстав для кваліфікації події як страхового випадку з огляду на обмеження дії договору страхування внаслідок проведення антитерористичної операції, у тому числі за місцем розташування застрахованого майна. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Господарськими судами встановлено, що 30 квітня 2014 року між ТОВ «Автосан Моторс» (страхувальником) і Страховою компанією (страховиком) укладено Договір страхування, предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим майном, а саме: будівлею автосалону площею 3688,4 кв. м, включаючи невід’ємні комунікації, скляні елементи, внутрішнє та зовнішнє оздоблення, за адресою: АДРЕСА_1 (далі – застраховане майно). Згідно з додатком № 2 до Договору страхування застраховано будівлю автосалону, включаючи невід’ємні комунікації, скляні елементи, внутрішнє та зовнішнє оздоблення; страховий платіж встановлено у розмірі 21 240,00 грн. Додатковими угодами від 12 травня 2014 року № 1 і від 20 травня 2014 року № 2 сторони внесли зміни до Договору страхування, збільшили загальну страхову суму до 25 980 852,61 грн і встановили страховий платіж у сумі 23 275,82 грн. Підпунктами 13.1, 13.2 і 13.3 пункту 13 Договору страхування сторони передбачили страхові ризики, страхові випадки та виключення зі страхових випадків відповідно. Так, підпунктами 13.1.1–13.1.10 пункту 13 Договору страхування до страхових ризиків віднесено пожежі, задимлення, вибухи (вибух внаслідок протиправних дій третіх осіб є страховим випадком), удари блискавки, падіння пілотованих літальних об’єктів або їхніх частин, стихійні лиха, дію води, сторонній вплив (безпосередній наїзд наземних транспортних засобів або саморушних машин, безпосередній вплив водних транспортних засобів або самохідних плаваючих інженерних споруджень, безпосередня дія ударної хвилі надзвукового літака), протиправні дії третіх осіб, розбиття шибок, вітрин та інших подібних споруджень. Відповідно до підпунктів 13.3.2–13.3.3 пункту 13 Договору страхування не визнаються страховими випадками події, що сталися внаслідок, зокрема, військових дій, а також маневрів або інших військових заходів із моменту оголошення компетентними державними органами надзвичайного стану або воєнного стану на території розташування застрахованого об’єкта, громадянської війни, терористичних актів, народних хвилювань усякого роду або страйків за умови та з моменту відповідного визнання таких явищ компетентними державними органами відповідно до чинного законодавства України. Підпунктами 15.1.1, 15.1.2, 15.1.6–15.1.8 пункту 15 Договору страхування встановлено, що при настанні події, яка за умовами цього договору може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник (вигодонабувач) зобов’язаний: негайно, але не пізніше ніж протягом 24 годин повідомити компетентні органи; негайно, але не пізніше ніж протягом 24 годин, у будь-який спосіб повідомити страховика та протягом двох робочих днів після настання події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок, надати страховику письмову заяву про настання події, яка має ознаки страхового випадку; забезпечити представнику страховика можливість огляду місця події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок, та самостійної попередньої оцінки понесеного збитку; забезпечити представнику страховика можливість огляду пошкодженого майна для з’ясування причин та розмірів збитку, а також забезпечити участь представника страховика в будь-яких комісіях, створюваних для встановлення причин і визначення розміру збитків; надати всі необхідні документи згідно з розділом 16 цього Договору. 9 вересня 2014 року ТОВ «Автосан Моторс» телефоном повідомило відповідача про настання події, яку може бути кваліфіковано як страховий випадок. 10, 17, 26 і 30 вересня 2014 року позивач звертався до Донецького МУ ГУМВС України у Донецькій області із заявами № 543, № 564, № 580 і № 603 відповідно про вчинення кримінальних правопорушень невстановленими особами, а саме умисного пошкодження та знищення застрахованого майна в результаті вчинення вибухів. Заявами про настання страхової події від 10 вересня 2014 року № 542, від 17 вересня 2014 року № 563, від 26 вересня 2014 року № 579 і від 30 вересня 2014 року № 602 ТОВ «Автосан Моторс» повідомило Страхову компанію про пошкодження та знищення невстановленими третіми особами застрахованого майна у період з 9 по 29 вересня 2014 року шляхом вчинення руйнівного впливу ударних хвиль та осколків від численних вибухів артилерійських снарядів і просило відповідача кваліфікувати цю подію як страховий випадок. За заявленою страхувальником подією Страхова компанія склала страховий акт від 10 жовтня 2014 року № 1544ип/14д/цп-1, в якому кваліфікувала випадок як нестраховий, посилаючись на підпункт 13.3.3 пункту 13.3 Договору страхування, і надіслала ТОВ «Автосан Моторс» лист від 10 жовтня 2014 року № 8744/26ЦВ про відмову у виплаті йому страхового відшкодування. Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Положення цієї статті кореспондується з частиною першою статті 16 ЗУ «Про страхування», за змістом якої договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до статті 8 ЗУ «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховим випадком – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. За змістом положень статті 988 ЦК України, статті 20 ЗУ «Про страхування» обов’язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку. Тобто приписи наведених норм нерозривно пов’язують момент виникнення обов’язку страховика щодо здійснення виплати страхової суми із настанням страхового випадку. Настання події, яка може належати до страхових ризиків, але згідно з умовами договору страхування є виключенням зі страхових випадків, не породжує обов’язку страховика щодо виплати страхового відшкодування. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» уведено в дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України. Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII, за змістом частини першої статті 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Частиною другою зазначеної статті встановлено, що територія проведення антитерористичної операції – це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. У подальшому на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р і від 2 грудня 2015 року № 1275-р затверджено переліки населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, у тому числі, включено місто Донецьк. Отже, відповідно до приписів чинного законодавства місто Донецьк, на території якого розташовано застраховане майно, є частиною території України, тимчасово окупованої незаконними терористичними збройними формуваннями, де триває антитерористична операція. Ці фактичні дані доказами не спростовано і визнано такими, що відповідають дійсності. Відтак, з огляду на проведення антитерористичної операції на сході України, у тому числі за місцем розташування застрахованого майна, та на підставі підпункту 13.3.3 пункту 13 Договору страхування заявлена страхувальником подія не може бути визнана страховим випадком, а тому не породжує обов’язку страховика щодо виплати страхового відшкодування. Також слід зазначити, що згідно зі статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Суд касаційної інстанції не звернув уваги, що вимоги цієї статті поширюються виключно на відносини, що виникають у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань та встановлюють форму посвідчення підстав звільнення від відповідальності – сертифікат Торгово-промислової палати України про засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції. Отже, необхідність застосування приписів статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» у цій справі спростовується відсутністю у відповідача обов’язку щодо виплати страхового відшкодування. Наявність чи відсутність у Страхової компанії належних документів, які підтверджують обставини непереборної сили (форс-мажору), не впливає на зміст прав і обов’язків сторін, оскільки відповідно до положень Договору страхування заявлена ТОВ «Автосан Моторс» подія є виключенням із числа страхових ризиків, її настання не вважається страховим випадком. За таких обставин ця подія не може бути підставою для виникнення зобов’язання з виплати страхового відшкодування, що об’єктивно усуває можливість розгляду питання про наявність підстав для звільнення від відповідальності за його порушення в аспекті застосування положень статті 617 ЦК України. Тому заява Страхової компанії підлягає задоволенню, постанову Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року слід скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року залишити в силі як законну та обґрунтовану. Відповідно до частини шостої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, тому обов’язок зі сплати судового збору покладається на позивача. Керуючись статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» задовольнити. Скасувати постанову Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 910/12492/15. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2015 року у справі № 910/12492/15 залишити в силі. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Автосан Моторс» (код 32458237) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (код 20474912) 119 220,87 грн (сто дев’ятнадцять тисяч двісті двадцять гривень вісімдесят сім копійок) витрат зі сплати судового збору. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий І.Б. Шицький Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/167B17CD1BEC72F0C2257F4D005061B3
  7. Здравствуйте, уважаемые форумчане! Много читала данный форум, много похожих ситуаций.. Как жаль, что я не нашла его раньше. Не наломала бы дров. В двух словах расскажу о своей истории. Я - предприниматель, до недавнего времени было 2 точки на рынке, торгую женскими вещами. Живу с мамой. 2 года назад у нее диагностировали онко-заболевание. Если не углубляться в подробности, то лечение ОЧЕНЬ дорогое. Я с этой целью набралась кредитов: в Кредо-банке (20 тыс.), в Привате (13500 грн. + 1000 грн.) - о них я не буду засорять тему, это отдельный разговор. В Альфа-банке я оформляла 2 денежных кредита по 20 тыс. грн. каждый и карту голд на 30 тыс. грн. Всего: 70 тыс. грн. Все это время по всем займам я платила без единой просрочки. Но денег на лечение нужно много, а торговля упала. Не мне вам рассказывать о ситуации нынешней Одну точку закрыла. Начала писать статьи на заказ. Денег все равно не хватает. И с января этого года я перестала платить по всем кредитам. Альфа-банк звонил очень часто, на мобильный, на городской. Я, будучи до недавнего времени человеком с идеальной кредитной историей, воспринимала это близко к сердцу. Альфа предлагал реструктуризацию. И 12 марта этого года я ее оформила. Не бросайтесь помидорами, я хотела, как лучше. Несмотря на то, что по одному кредиту я выплачивала платеж 1400 грн. ежемесячно на протяжении полутора лет, по второму - 1600 грн. полгода (по карте я вносила минималку и сразу снимала), суммы реструктуризированных кредитов составили 35943,23 грн. и 36928,37 грн., т. е. даже больше, чем я оформила изначально. Несмотря на то, что платила. Знаю, очень глупо, но мне так хотелось войти в график и исправиться. По этим реструктуризированным кредитам я даже внесла по одному платежу в мае 1500 грн. и 1600 грн. соответственно. Сейчас они мне звонят, угрожают судами, посещениями, изъятием имущества. Я уже прочитала, что мобильный брать не стоит, не буду. Но они же звонят на городской, а уговорить маму не брать трубку или изменить номер нереально. Они звонят, она с ними разговаривает, нервничает, а ей нервничать нельзя. Это тоже отдельный разговор. Теперь о причине моего обращения. Подскажите, пожалуйста, каков алгоритм моих действий? Какие у меня перспективы? Все договоры у меня на руках. Если говорить о возможности погасить долги - у меня их нет, и когда появятся, я не могу спрогнозировать. Как для чайника, по пунктам. Заранее благодарна за любой комментарий.