Постановление ВС-КГС о неправомерности закрытия исполнительного производства после наложения штрафа за неисполнение решения суда


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Постанова 
Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 520/17779/14-ц
провадження № 61-1082 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

старший державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління Поляков Олександр Георгійович,

сторони виконавчого провадження: ОСОБА_3, Одеська міська рада, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І., від 19 жовтня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління Полякова О. Г.

Скарга мотивована тим, що державний виконавець не вчинив всіх дій для виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року у справі за її позовом до ОСОБА_3, треті особи: Одеська міська рада, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Одеській області, про знесення самочинно зведеної прибудови та неправомірно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління Полякова О. Г. від 25 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження № 48177516 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 25 травня 2015 року Київським районним судом м. Одеси, про зобов'язання ОСОБА_3 знести за власний рахунок самочинно зведену прибудову до квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2016 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ПоляковаО.Г. з прийняття постанови від 25 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження № 48177516 з виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Одеська міська рада, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, про знесення самочинно зведеної прибудови.

Скасовано постанову старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 25 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження № 48177516 з виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Одеська міська рада, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, про знесення самочинно зведеної прибудови.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем не були проведені усі необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», з виконання виконавчого листа, виданого Київським районним судом міста Одеси 25 травня 2015 року, про зобов'язання ОСОБА_3 знести за власний рахунок самочинно зведеної прибудови до квартири АДРЕСА_1, тому такі дії державного виконавця є неправомірними.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції задоволено, ухвалу суду першої інстанції скасовано. У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Постановляючи нову ухвалу, апеляційний суд виходив із того, що державним виконавцем були вжиті всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи для примусового виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року, оскільки доведено, що без участі боржника, якого притягнуто до відповідальності, виконати рішення суду неможливо.

4 листопада 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просила скасувати судове рішення апеляційного суду і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки її доводам про те, що у постанові державного виконавця від 25 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження відсутні мотиви щодо неможливості виконати рішення без участі боржника, що стало підставою для застосування положень частини третьої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час прийняття постанови, та закінчення виконавчого провадження. Разом з тим суд безпідставно не застосував положення частини другої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року може бути проведено без участі боржника.

При цьому ОСОБА_1 зазначає, що ухвала Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2016 року постановлена відповідно до вимог чинного законодавства України на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

21 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з статтею 383 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судом першої інстанції установлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, зобов'язано ОСОБА_3 знести за власний рахунок самочинно зведену прибудову до квартири АДРЕСА_1. 25 травня 2015 року Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист, який стягувач надав до Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління.

Постановою старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Шатохіна О. П. відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного виконавчого листа. 

3 листопада 2015 року старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ПоляковимО. Г. винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 170 грн за невиконання рішення суду.

14 грудня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про повторне накладення на боржника штрафу у розмірі 340 грн за невиконання рішення суду. 25 грудня 2015 року старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ПоляковимО. Г. направлено подання до правоохоронних органів про притягнення боржника ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду. Того ж дня державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого Київським районним судом м. Одеси 25 травня 2015 року, про зобов'язання ОСОБА_3 знести за власний рахунок самочинно зведеної прибудови до квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

У частині першій статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час виникненняспірних правовідносин, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. 

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 11 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», у зазначеній редакції, передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Згідно з частинами другою та третьою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 11, статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Статтею 13 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що для з'ясування та роз'яснення питань, які виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань,державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста(у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання. Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, що має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі. Експерт або спеціаліст зобов'язаний надати письмовий висновок, а суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові державного виконавця, а також надати усні рекомендації щодо дій, які виконуються за його присутності.

Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, не звернув уваги на те, що державним виконавцем проведено дії лише щодо накладення на боржника штрафу та після цього вже винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Частиною першою статті 14 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, і статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 є обґрунтованим.

Суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та постановив законну ухвалу.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2016 рокускасувати, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є.В. Синельников
С.Ф. Хопта
Ю.В. Черняк 
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/71666815

Link to post
Share on other sites

ВС-КГС пришел к абсолютно законному и справедливому решению, согласившись с выводами суда первой инстанции, который исходил из того, что государственным исполнителем не были проведены все необходимые действия, предусмотренные Законом Украины «Об исполнительном производстве», по выполнению исполнительного листа, поэтому такие действия государственного исполнителя являются неправомерными.

Кроме того, ВС-КГС указал, что частью первой статьи 14 ГПК Украины, в редакции, действующей на момент рассмотрения дела, и статьи 18 ГПК Украины определено, что судебные решения, вступившие в законную силу, обязательны для всех органов государственной власти и органов местного самоуправления, предприятий, учреждений, организаций , должностных или служебных лиц и граждан и подлежат исполнению на всей территории Украины, а в случаях, установленных международными договорами, согласие на обязательность которых предоставлено Верховной Радой Украины, - и за ее пределами.

Таким образом, исполнение судебных решений по гражданским делам является составной права на справедливый суд и одной из процессуальных гарантий доступа к суду, что предусмотрено статьей 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

Теперь все закрытые дела в отношении того же Приватбанка должны быть заново открыты и наложены аресты на кассы и имущество банка, а руководству банка запрещен выезд за границу.

  • Like 5
Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      24 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 908/137/18
      Провадження № 12-106гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Сімоненко В. М., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Федорченка В. М.,
      скаржника - ОСОБА_1 (представник адвокат Бєлкін Л. М.)
      позивачів - ОСОБА_2 (особисто та його представники адвокати Черник Ю.Ф. та Бєлкін Л. М.), ОСОБА_3 (представник адвокат Кологойда О. В.),
      відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК ПАУЕР ТРЕЙД»(представник адвокат Перцев Д. П.)
      третіх осіб - ОСОБА_4 (особисто), Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» (представник адвокат - Круть Є. Ю.), Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (представники адвокати Козирицька В. О., Назарчук І. Р.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року (головуючий Дідиченко М. А., судді Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.)та рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2018 року(суддя Пукшин Л. Г.) у справі № 908/137/18 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК ПАУЕР ТРЕЙД» (далі - ТОВ «ДТЕК ПАУЕР ТРЕЙД»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - ОСОБА_4 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» (далі - ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», Товариство), Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» (далі - ПАТ «Національний депозитарій України»), Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія), ДТЕК ХОЛДИНГЗ ЛІМІТЕД (DTEK HOLDINGS LIMІTED), ДТЕК ЕНЕРДЖІ Б.В. (DTEK ENERGY B.V.), ДЖІ. ПІ. ЕЛ. ІНДЖЕН ПАУЕР ЛІМІТЕД (GPL INGEN POWER LIMITED), ДТЕК ОЙЛ ЕНД ГАЗ Б.В. (DTEK OIL&GAS B.V.), Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК ЕНЕРГО», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ», Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу», про визнання правочину недійсним.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У січні 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 звернулися до господарського суду з позовом до ТОВ «ДТЕК Пауер трейд» про визнання недійсним правочину щодо зобов`язання акціонерів ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» продати прості акції на вимогу відповідача відповідно до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій у всіх власників акцій Товариства від 06 грудня 2017 року № 14.
      1.2. Позов мотивований тим, що правочин щодо обов`язкового викупу акцій Товариства, вчинений на підставі статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства», є неправомірним та здійснений на порушення норм Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), оскільки встановлений зазначеною нормою механізм примусового викупу акцій міноритарних акціонерів (далі - процедура сквіз-аут) є дискримінаційним відносно міноритарних акціонерів (особливо для працівників корпоратизованих підприємств, що набули акції у процесі їх приватизації) і не відповідає конституційним засадам, а саме щодо дії в Україні принципу верховенства права, відповідно до якого Конституція України має вищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Також позивачі зазначили, що спірний правочин був укладений з порушенням принципу вільного волевиявлення.
      1.3. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що положення статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства» є чинними, неконституційними не визнавалися, а відтак регулюють відповідні суспільні відносини та підлягають застосуванню.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. У листі ТОВ «ДТЕК ПАУЕР ТРЕЙД» від 06 грудня 2017 року № 14, адресованому наглядовій раді Товариства, викладено публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій Товариства, код за ЄДРПОУ 00130872, місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, 20.
      2.2. Вказана вимога разом з повідомленням для акціонерів щодо умов, строків, порядку проведення грошових виплат за акції була отримана позивачами у справі, які на час її вчинення володіли простими акціями Товариства, на підтвердження чого до справи надані копії виписок про операції з цінними паперами станом на 08 грудня 2017 року (обмежена виписка про стан рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 ) та за 13 лютого 2018 року (дата переведення акцій з рахунків власників на рахунок заявника вимоги), сертифікат іменних акцій в кількості 30 штук, власником яких є ОСОБА_9 (у зв`язку з непереведенням його акцій у бездокументарну форму).
      2.3. Повідомлення про набуття права власності на значний контрольний та домінуючий контрольний пакет акцій Товариства та інші відомості для акціонерів розміщені на офіційному сайті Товариства, як це передбачено частиною третьою статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства».
      2.4. На виконання вимог частини четвертої статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства» 06 грудня 2017 року відповідачем подано до Товариства публічну безвідкличну вимогу та копію договору рахунка умовного зберігання (ескроу) № 1119/2015-2, укладеного 16 листопада 2017 року між ТОВ «ДТЕК ПАУЕР ТРЕЙД» таПАТ «ПУМБ».
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 18 липня 2018 року в задоволенні позову відмовив.
      3.2. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, у якій просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог. До апеляційної скарги приєднались ОСОБА_8 та ОСОБА_1
      3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 19 грудня 2018 року залишив указану вище апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2018 року у справі № 908/137/18 - без змін.
      3.4. Судові рішення мотивовані тим, що підстави, порядок та умови примусового відчуження акцій визначені законом - статтею 652 Закону України «Про акціонерні товариства»; законом передбачений обов`язок попереднього та повного відшкодування вартості акцій, а тому процедура сквіз-аут не порушує право власності міноритарних акціонерів та принцип законності в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. Не погодившись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року та рішенням Господарського суду міста Києва від 18 липня 2018 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 звернулися з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просили скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
      4.2. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, неправильно витлумачили Конституцію України, не застосували норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
      4.3. Скаржники вважають, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо відповідності процедури сквіз-аут, установленої Законом України «Про акціонерні товариства», положенням статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції і помилково не застосували частину шосту статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      4.4. Скаржники зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги лише доводи відповідача і не надали належної оцінки майже всім аргументам позивачів, чим порушили принцип рівності сторін перед законом і судом, а також часину п`яту статті 236 ГПК України. Зокрема, в рішеннях відсутні мотивування або побіжно надані мотивування на аргументи позивачів щодо: принципу вільного волевиявлення, концепції припинення права власності тільки за рішенням суду, відсутності доказів у відповідача про наявність суспільного інтересу, обраного позивачем способу захисту, а також невходження до складу українського законодавства Директиви № 2004/25/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу від 21 квітня 2004 року про заявки та пропозиції ціни поглинання (далі - Директива про поглинання).
      4.5. Скаржники посилаються на нерелевантне цитування в судових рішеннях рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), унаслідок чого судами попередніх інстанцій не було виконано обов`язку провести на належному рівні оцінку всіх обставин і фактів у цій справі.
      4.6. Скаржники вважають, що суд апеляційної інстанції прийняв до розгляду відзиви відповідача та третіх осіб, не перевіривши дотримання прав усіх учасників процесу на отримання процесуальних документів (відзивів), що є порушенням статей 135, 262, 263 ГПК України.
      4.7. Крім того, скаржники вказують, що спірний правочин вчинений з порушенням вимог статті 8, частин п`ятої та сьомої статті 65 Закону України «Про акціонерні товариства» при визначенні ціни обов`язкового продажу акцій, а також зазначають про відсутність у відповідача права діяти від імені власників домінуючого контрольного пакета акцій.
      5. Доводи інших учасників справи
      5.1. ТОВ «ДТЕК Пауер трейд» надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з мотивів дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
      5.2. Комісія надала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що положення статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства» є чинними, неконституційними не визнавалися, а відтак регулюють відповідні суспільні відносини та підлягають застосуванню.
      5.3. Також надійшли пояснення щодо касаційної скарги від третьої особи - ОСОБА_4 , в яких останній зазначив, що при вирішенні спору має бути застосовано норму частини третьої статті 203 ЦК України, оскільки у спірних правовідносинах було порушено принцип вільного волевиявлення учасників правочину. Крім того наголошує, що відсутня юридична визначеність публічної безвідкличної вимоги, та у зв`язку із цим просить задовольнити касаційну скаргу.
      6. Рух касаційної скарги
      6.1. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 07 лютого 2019 року відкрила касаційне провадженнята ухвалою від 02 липня 2019 року на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки можливість поставити під сумнів конституційність Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» стосовно запровадження статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства», прийнятого на виконання міжнародних зобов`язань України, є виключною правовою проблемою, вирішити яку необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      7.1. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
      7.2. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
      7.3. Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
      7.4. Указані норми Конституції України, Конвенції та ЦК України визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення особи своєї власності. При цьому зазначені норми припускають можливість винятку з цього загального правила за умови, коли позбавлення права власності перебачено законом, здійснюється в інтересах суспільства (з мотивів суспільної необхідності) та є пропорційним (зокрема передбачає компенсацію, відшкодування вартості майна).
      7.5. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити зазначеним нормам Конституції України та Конвенції.
      7.6. Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      7.7. Відповідно до частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      7.8. Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
      7.9. 14 червня 1994 року було укладено Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами. Угода передбачала процес зближення існуючого та майбутнього законодавства України із законодавством співтовариства. Україна зобов`язалася вживати заходи для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведено у відповідність із законодавством співтовариства.
      7.10. 21 березня 2014 року підписано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода). Ця Угода була ратифікована Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII і є невід`ємною частиною українського законодавства. Відповідно до статті 480 Угоди додатки і протоколи до цієї Угоди є її невід`ємною частиною.
      7.11. Додатком XXXIV до глави 13 «Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит» розділу V «Економічне і галузеве співробітництво» Угоди передбачено, що Україна зобов`язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства Європейського Союзу про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит у встановлені додатком терміни. У цьому додатку наведено й Директиву про поглинання. Відповідно до графіка, зазначеного у додатку, положення цієї Директиви повинні бути впроваджені протягом 4 років з дати набрання чинності цією Угодою. Таким чином, Україна відповідно до міжнародного договору взяла на себе зобов`язання з упровадження у своє законодавство положень Директиви про поглинання у строки, визначені в додатку XXXIV до Угоди.
      7.12. Згідно з частиною третьою статті 249 Договору про заснування Європейської Спільноти директива є обов`язковою для кожної держави-члена, якій вона адресована, стосовно визначеного в ній результату, однак залишає державам вибір форми та засобів його досягнення. Директива покладає на держави-члени обов`язок видавати правові акти для досягнення результату, зазначеного в директиві (імплементувати директиву у внутрішнє законодавство). Отже, директиви не є актами, які безпосередньо регулюють відповідні відносини у державах-членах , таке регулювання запроваджується внаслідок імплементації директив у внутрішні правопорядки. Проте обов`язок України з імплементації Директиви про поглинання випливає не з Договору про заснування Європейської Спільноти, не з членства України в Європейському Союзі, а з ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII Угоди, яка встановлює певні міжнародні зобов`язання України.
      7.13. Директива про поглинання регулює відносини за участю акціонерних товариств, усі або частина акцій яких знаходяться в обігу на регульованому ринку. Оскільки ця Директива встановлює лише мінімальні стандарти в цій сфері, то держави можуть поширити її дію і на інші товариства.
      7.14. Згідно з частиною другою статті 15 Директиви про поглинання держави-члени повинні забезпечити, щоб оферент був спроможний вимагати від усіх власників решти цінних паперів продати йому/їй ці папери за справедливою ціною. Держави-члени можуть запровадити таке право у наступних ситуаціях: (а) у разі, якщо оферент володіє акціями, що складають не менше, ніж 90 % капіталу, що дає право голосу та 90 % голосів у компанії-адресата оферти, або (b) у разі, якщо, після прийняття пропозиції, оферент придбав або остаточно зобов`язався придбати цінні папери, що представляють не менше 90 % капіталу адресата оферти, що забезпечує право голосу та 90 % голосів, що були предметом оферти. У випадку, передбаченому пунктом (а), держави-члени можуть встановити вищий поріг, котрий, однак, не може бути вищим, ніж 95 % капіталу, що дає право голосу.
      7.15. Україна виконуючи обов`язки з адаптації її корпоративного законодавства до законодавства Європейського Союзу, запровадила інститути витіснення та примусового продажу (squeeze-out і sell-out). Таке запровадження має більш широкий характер, аніж це передбачено мінімальними стандартами Директиви про поглинання: ці інститути були запроваджені щодо всіх акціонерних товариств, а не тільки тих, акції яких знаходяться в обігу на регульованому ринку; вони були запроваджені не лише у зв`язку із пропозицією про поглинання і після його завершення та стосувалися всіх акціонерних товариств, які на дату набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства» мали серед акціонерів власника домінуючого контрольного пакета акцій акціонерного товариства. Водночас Україна застосувала вищий відсоток володіння акціями (95 %), який надає акціонеру право на сквіз-аут, порівняно з мінімально дозволеним Директивою (90 %).
      7.16. Відповідно до положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні.
      7.17. Виконуючи міжнародні зобов`язання України за Угодою, Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах», яким доповнено Закон України «Про акціонерні товариства» статтею 652.
      7.18. Відповідно до частини четвертої статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства» протягом 90 днів з дня подання повідомлення відповідно до частини другої цієї статті та за умови виконання нею дій, передбачених статтею 65 або 651 цього Закону, особа, яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, або будь-яка її афілійована особа, або уповноважена особа має право надіслати до товариства публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій товариства. У разі подання до товариства публічної безвідкличної вимоги всі акціонери акціонерного товариства, крім осіб, що діють спільно із такою особою, та її афілійованих осіб, та саме товариство зобов`язані у безумовному порядку продати належні їм акції цього товариства заявнику вимоги.
      7.19. Відповідно до частини дев`ятої статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства» заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції.
      7.20. Зазначеними нормамиЗакону України «Про акціонерні товариства» передбачено примусове відчуження міноритарними акціонерами належних їм акцій на вимогу власників домінуючого контрольного пакета акцій.
      7.21. Запровадження державою зазначеного законодавчого регулювання зумовлено наявністю інтересів суспільства у сталому функціонуванні та розвитку акціонерних товариств, що забезпечує робочі місяця та сплату податків у державі, зростанні інвестиційної привабливості акціонерних товариств, зменшенні корпоративних конфліктів, рейдерства тощо. Зазначене вимагає належного рівня корпоративного управління та мінімізації пов`язаних із цим витрат, необхідних, зокрема, для підтримання інфраструктури, пов`язаної зі скликанням загальних зборів акціонерного товариства або з реалізацією акціонерами своїх інших прав та повноважень.
      7.22. Отже, забезпечення можливості примусового викупу акцій може відповідати інтересам суспільства. Проте ця процедура, як і будь-який інший спосіб примусового відчуження об`єктів права власності, має застосовуватись у виключних випадках задля досягнення легітимної мети та з дотриманням балансу інтересів усіх акціонерів, у тому числі щодо виплати власником домінуючого контрольного пакета акцій компенсацій міноритарним акціонерам у розмірі справедливої вартості належних їм акцій.
      7.23. Власник домінуючого контрольного пакета акцій при прийнятті рішення про примусовий викуп акцій та надісланні відповідної вимоги про придбання акцій повинен мати легітимну мету позбавлення міноритарних акціонерів права власності на належні їм акції, яка підлягає перевірці судом у разі виникнення відповідного спору.
      7.24. Отже, у разі оскарження міноритарними акціонерами процедури примусового відчуження належних їм акцій суд має встановити: 1) чи проводилась ця процедура відповідно до норм закону; 2) чи здійснювалась вона з легітимною метою, а саме чи відповідали мотиви мажоритарних акціонерів суспільним інтересам у запровадженні цієї процедури; 3) чи є запропонована міноритарним акціонерам вартість викупу акцій справедливою, та відповідно, чи дотриманий критерій пропорційності втручання у права позивачів.
      7.25. Критерій пропорційності вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей. Дотримання вказаного критерію передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано розумного балансу між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Одним із важливих елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.
      7.26. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ умови компенсації примусового відчуження активів, згідно з положеннями національного законодавства, є значущими для оцінки того, чи оскаржуваний захід зберігає необхідний справедливий баланс, та особливо для визначення того, чи покладає такий захід непропорційний тягар на особу (власника).
      7.27. У пункті 39 рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» Суд указав, що передання права власності від однієї особи до іншої без сплати суми, яка більш-менш відповідає вартості майна, звичайно становить непропорційне втручання, яке не можна вважати виправданим у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
      7.28. З урахуванням викладеного вище, перевіряючи доводи позивачів щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у спірних правовідносинах, суди першої та апеляційної інстанцій мали б установити, чи містить процедура обов`язкового продажу акцій, передбачена статтею 652 Закону України «Про акціонерні товариства», чіткий та прозорий порядок визначення ціни акцій, та чи містять положення Закону України «Про акціонерні товариства» запобіжники проти можливої недобросовісної поведінки власників товариств, які мають можливість занизити вартість акцій під час їх викупу, і, як наслідок, чи здатні встановлені у наведеній нормі умови компенсації, які не повинні створювати непропорційний тягар для міноритарних акціонерів, гарантувати повне відшкодування вартості майна (акцій). Наведене надасть можливість зробити висновок, чи може вважатися визначеною справедливо зазначена у публічній вимозі ціна акцій, за умови, що міноритарний акціонер законом не наділений правом впливати на визначення ціни викупу у нього акцій.
      7.29. Згідно з частиною п`ятою статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства» ціною обов`язкового продажу акцій визначається найбільша з наступних: 1) найвища ціна акції, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, придбавали акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття; 2) найвища ціна, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, опосередковано набули право власності на акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття такою особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства включно з датою набуття, за умови що вартість акцій товариства, які прямо або опосередковано належать такій юридичній особі, за даними її останньої річної фінансової звітності, становить не менше 90 відсотків загальної вартості активів такої юридичної особи; 3) ринкова вартість акцій товариства, визначена суб`єктом оціночної діяльності відповідно до статті 8 цього Закону станом на останній робочий день, що передує дню набуття заявником вимоги домінуючого пакета акцій товариства.
      7.30. За обставинами справи, на підставі звіту ТОВ «Експерт-аналітик» від 4 жовтня 2017 року ринкова вартість однієї простої іменної бездокументарної акції Товариства в пакеті акцій, що складає не більше 10 % статутного капіталу Товариства, станом на 31 серпня 2017 року була визначена у розмірі 251,14 грн. Водночас ціна придбання акції Товариства компанією ORNEX LIMITED була визначена у розмірі 488,14 грн, і саме ця ціна була визначена наглядовою радою для придбання акцій в порядку статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства». Поряд із цим позивачі стверджують, що середній біржовий курс акцій ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» на ПАТ «Українська біржа» за період з 30 травня по 30 серпня 2017 року складав 773,70 грн.
      7.31. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що запровадження нормативного регулювання, при якому, залежно від обраного способу визначення ціни акцій, їх вартість може відрізнятися в рази, не може гарантувати отримання міноритарним акціонером в усіх випадках справедливої компенсації за обов`язковий продаж акцій, та відповідно, дотримання у таких відносинах критерію пропорційності втручання у право власності.
      7.32. Частиною дев`ятою статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції (їхні спадкоємці або правонаступники, або інші особи, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів). Перерахування всього обсягу грошових сум у порядку, встановленому частиною дев`ятою цієї статті, є належним виконанням заявником вимоги зобов`язання щодо оплати акцій, що придбаваються (абзац другий частини тринадцятої статті 652 цього Закону). Центральний депозитарій цінних паперів протягом трьох робочих днів з дня отримання від товариства інформації про перерахування в повному обсязі грошових сум за акції, що придбаваються заявником вимоги, в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему, здійснює зняття обмеження, встановленого відповідно до частини десятої цієї статті, та забезпечує переведення депозитарними установами прав на відповідні акції з рахунків їхніх власників на рахунок заявника вимоги (абзац перший частини чотирнадцятої статті 652 цього Закону).
      7.33. Тобто процедура примусового викупу акцій відповідно до статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства» є таким правочином, в якому особа, яка володіє домінуючим контрольним пакетом акцій, може впливати на спосіб визначення ціни акцій та набуває право власності на них унаслідок виконання вимог, визначених зазначеною нормою, тоді як міноритарний акціонер втрачає право власності на акції за відсутності свого волевиявлення, без будь-якого впливу на визначення ціни, та за відсутності законодавчого механізму здійснення спеціального контролю з боку суду або Комісії.
      7.34. Велика Палата Верховного Суду вважає, що запровадження державою спеціальної процедури з примусового відчуження акцій на користь приватних осіб в будь-якому випадку має супроводжуватися встановленням гарантій захисту прав особи, яка позбавляється майна, і такі гарантії мають бути передбаченими саме у цій процедурі.
      7.35. Втім зазначених гарантій для міноритарного акціонера законодавче регулювання спірних правовідносин не містить, а можливість міноритарного акціонера захистити свої права в загальному порядку, визначеному нормами ЦК України, у спосіб пред`явлення вимоги про стягнення з особи, на користь якої відбулося примусове відчуження акцій, грошових коштів у розмірі різниці між визначеною ціною у публічній безвідкличній вимозі та справедливою ціною таких акцій або ж у спосіб визнання недійсним зазначеного правочину, не може вважатися достатньою гарантією захисту прав цього учасника, адже за таких обставин обов`язок доказування справедливої ціни викупу акцій буде здійснюватися вже після фактичної втрати слабшою, в цих відносинах, стороною права власності та супроводжуватись необхідністю понесення останньою значних витрат на проведення оцінки майна товариства, сплату судового збору, витрат на професійну правничу допомогу тощо.
      7.36. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки норма статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства» не визначає спеціальних способів захисту прав міноритарних акціонерів права та інтереси яких були порушені примусовим викупом акцій за ціною меншою за їх ринкову вартість, то особи, які вважають, що їх права та інтереси на акції були порушені вчиненням такого правочину, можуть самостійно обирати між визначеними нормативними приписами способами їх захисту. Звідси, обраний позивачами у цій справі спосіб захисту прав є таким, що відповідає приписам статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України.
      7.37. За вказаних обставин, враховуючи, що при визначенні ціни акцій існує ймовірність недобросовісної поведінки особи, яка володіє домінуючим контрольним пакетом акцій, відсутність можливості впливу міноритарним акціонером на визначення ціни акцій при їх відчуженні без його волевиявлення та відсутність спеціального контролю з боку суду або Комісії за процедурою такого визначення до позбавлення міноритарного акціонера права власності на акції, свідчить про те, що у спірних правовідносинах попередні судові інстанції мали б надати оцінку тому, чи була ціна, визначена у безвідкличній вимозі, справедливою, та за наслідком цього встановити, чи було дотримано критерій пропорційності втручання у право власності, і залежно від вказаних обставин вирішити цей спір.
      7.38. Втім, вирішуючи спір у справі, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не встановлювали зазначених вище обставини, а відтак не з`ясували наявності легітимної мети та справедливої ціни акцій, дотримання чи недотримання критерію пропорційності втручання у право власності у спірних правовідносинах, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду вважає передчасними висновки судів про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції під час проведення процедури обов`язкового продажу акцій.
      8. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      8.2. Таким чином, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на підставі обставин справи, у межах доводів касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення та постанови у цій справі та про направлення справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
      8.3. Під час нового розгляду справи судам слід дослідити зібрані у справ докази та встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, щодо здійснення процедури примусового відчуження акцій з легітимною метою та дотримання чи недотримання критерію пропорційності при втручанні у майнові права позивачів, та відповідно, встановити, чи було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції під час проведення процедури обов`язкового продажу акцій.
      9. Щодо розподілу судових витрат
      9.1. За пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      9.2. Ураховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл коштів, сплачених за подання касаційної скарги, буде здійснено за результатами вирішення спору в цій справі.
      Керуючись статтями 306, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року у справі № 908/137/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      Ж. М. Єленіна
      Т. О. Анцупова
      О. С. Золотніков
      В. В. Британчук
      В. М. Сімоненко
      Ю. Л. Власов
      О. М. Ситнік
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      Д. А. Гудима
      В. Ю. Уркевич
      В. І. Данішевська
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 93336732
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      03 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 916/617/17
      Провадження № 12-48гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О.,Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А.,Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р.,Князєва В. С, Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження
      касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року (головуючий суддя Савицький Я. Ф., судді Головей В. М., Разюк Г. П.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року (головуючий суддя Смелянець Г. Є., судді Літвінов С. В., Невінгловська Ю. М.), прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну сторони виконавчого провадження;
      касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року (головуючий суддя Головей В. М., судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року (головуючий суддя Смелянець Г. Є., судді Літвінов С. В., Невінгловська Ю. М.), прийняті за результатами розгляду скарги на незаконні дії та бездіяльність старшого державного виконавця Южненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Яківчук Г. О.;
      касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року (головуючий суддя Головей В. М., судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року (головуючий суддя Смелянець Г. Є., судді Літвінов С. В., Невінгловська Ю. М.), прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну відповідача правонаступником
      у справі № 916/617/17 за позовом Южненської міської ради Одеської області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 290 404,81 грн та
      ВСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Обставини звернення Южненської міської ради до суду
      1. У березні 2017 року Южненська міська рада Одеської області (далі - Южненська міськрада) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) про стягнення 290 404,81 грн збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
      2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як власник нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 користується земельною ділянкою загальною площею 0,2300 га, яка перебуває в комунальній власності, без правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, що позбавляє позивача права отримувати від цієї земельної ділянки дохід у розмірі орендної плати.
      3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14 червня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 203 211,47 грн збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
      4. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року рішення суду першої інстанції частково скасовано, постановлено нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 290 404,81 грн збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
      5. Господарським судом Одеської області 01 серпня 2017 року видано наказ на виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року у справі № 916/617/17.
      6. Державним виконавцем Южненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Шишкою Т. С. 15 серпня 2017 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54517433 про стягнення з ФОП ОСОБА_1. 290 404,81 грн на виконання наказу Господарського суду Одеської області від 01 серпня 2017 року у справі № 916/617/17.
      7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , 1943 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
      8. На підставі положень пункту 3 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) старшим державним виконавцем Южненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Яківчук Г. О. (далі - старший державний виконавець; ДВС відповідно) 19 листопада 2019 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 54517433 у зв`язку зі смертю боржника.
      9. 06 грудня 2019 року Южненська міськрада звернулася до Господарського суду Одеської області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, згідно з якою просить суд замінити сторону виконавчого провадження № 54517433 ФОП ОСОБА_1 правонаступником - ОСОБА_2 .
      10. Заяву Южненської міськради обґрунтовано тим, що у зв`язку зі смертю боржника заборгованість підлягає стягненню з ОСОБА_2 , яка є спадкоємицею ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 листопада 2019 року № 2208.
      11. При цьому Южненська міськрада у своїй заяві про заміну сторони виконавчого провадження посилається на статтю 334 Господарського процесуального кодексу України.
      12. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року, у задоволенні заяви відмовлено.
      13. Ухвала суд першої інстанції мотивована тим, що суд позбавлений можливості визначити, чи перекриває вартість майна, одержаного у спадщину ОСОБА_2 , вартість боргів померлого боржника, а тому суд дійшов висновку про недоведеність підстав для заміни сторони виконавчого провадження № 54517433, а відтак - про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.
      14. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, на додаток до мотивів місцевого господарського суду також відхилив доводи заявника щодо можливості заміни сторони правонаступником на будь-якій стадії процесу, тобто і при відсутності виконавчого провадження.
      15. 10 лютого 2020 року Южненська міськрада звернулася до Господарського суду Одеської області зі скаргою на незаконні дії та бездіяльність старшого державного виконавця, в якій просить суд визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця від 19 листопада 2019 року № 54517433 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу від 01 серпня 2017 року у справі № 916/617/17, виданого Господарським судом Одеської області.
      16. Скаргу обґрунтовано тим, що в ході ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження представником Южненської міськради було встановлено, що є тільки сканована чорно-біла копія свідоцтва про смерть боржника, яка не має жодних ознак підтвердження дійсності (згідно з оригіналом), відсутня будь-яка інформація ким або коли це свідоцтво було надано до ДВС, скаржник не отримував від органу ДВС постанови про закінчення виконавчого провадження. Також скаржник указує, що оригінал наказу господарського суду залишається в матеріалах виконавчого провадження та до суду не надісланий. Позивачем було сплачено 5 991,05 грн авансового внеску відповідно до заяви Южненської міськради щодо звернення до примусового виконання наказу, проте скаржник не має ніякої інформації щодо використаних коштів на проведення виконавчих дій або повернення коштів згідно з матеріалами виконавчого провадження; в оскаржуваній постанові про це також не зазначено.
      17. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року, у задоволенні скарги відмовлено.
      18. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що документи, які надані скаржником до скарги у копіях, не засвідчені належним чином. Южненською міськрадою взагалі не надано суду доказів, які підтверджують посилання скаржника на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження винесена державним виконавцем на підставі сканованої чорно-білої копії свідоцтва про смерть боржника, яка не була засвідчена у встановленому законодавством порядку. Надсилання постанов виконавця, як і надсилання виконавчого документа разом з постановою про закінчення виконавчого провадження, є відповідними діями виконавця, не виконання яких свідчить про бездіяльність виконавця, які можуть оскаржуватися до суду та не свідчать про незаконність рішення (постанови) виконавця. Водночас у скарзі не заявлено вимог щодо незаконних дій/бездіяльності виконавця. Посилання скаржника на те, що в оскаржуваній постанові не зазначено розміру авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, суди до уваги не взяли, оскільки скаржником не надано суду належних доказів, які дозволяють встановити обставини внесення такого авансового внеску.
      19. 28 лютого 2020 року Южненська міськрада звернулася до Господарського суду Одеської області із заявою в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України, в якій просить суд замінити відповідача у справі № 916/617/17 ФОП ОСОБА_1 правонаступником - ОСОБА_2 .
      20. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року, у задоволенні заяви відмовлено.
      21. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що заявник - Южненська міськрада може звернутись із заявою про заміну відповідача правонаступником лише в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України. На переконання суду першої й апеляційної інстанцій, положення статті 52 Господарського процесуального кодексу України можуть бути застосовані лише до ухвалення рішення у справі та видачі наказу на його примусове виконання. Водночас Южненською міськрадою вже було подано до Господарського суду Одеської області заяву про заміну сторони виконавчого провадження з тих самих підстав, які зазначені у цій заяві, за результатом розгляду якої судом постановлено ухвалу від 17 грудня 2019 року про відмову у задоволенні вказаної заяви, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року.
      Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог
      22. 21 березня 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду подано касаційну скаргу Южненської міськради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким замінити сторону виконавчого провадження № 54517433.
      23. 09 червня 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду подано касаційну скаргу Южненської міськради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року й ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення про відмову в задоволенні скарги на дії ДВС скасувати та направити справу № 916/617/17 на новий розгляд.
      24. 09 червня 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду подано касаційну скаргу Южненської міськради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року й ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким замінити відповідача у справі № 916/617/17 ФОП ОСОБА_1 правонаступником - ОСОБА_2 .
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      25. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 травня 2020 року поновив Южненській міськраді строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про заміну сторони виконавчого провадження на підставі статті 334 Господарського процесуального кодексу України, призначив розгляд справи у порядку письмового провадження та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      26. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду скарги Южненської міськради на дії ДВС, призначив розгляд справи у порядку письмового провадження та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      27. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про заміну відповідача правонаступником на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України, призначив розгляд справи у порядку письмового провадження та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      28. 23 червня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 916/617/17 разом з касаційними скаргами Южненської міськради на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      29. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до вимог частини першої статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
      30. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником (частина перша статті 334 Господарського процесуального кодексу України).
      31. Пунктом 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
      32. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).
      33. Таким чином, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначені норми у разі смерті боржника зобов`язують державного виконавця закінчити виконавче провадження і правонаступництво щодо фізичної особи у цьому випадку не допускається. При цьому колегія суддів враховує, що боржник мала статус фізичної особи - підприємця, а заява про заміну боржника на її спадкоємицю стосується фізичної особи.
      34. Натомість Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11, а також Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 25 травня 2019 року у справі № 390/2041/17 дійшли іншого висновку, зазначивши, що у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника у зобов`язанні.
      35. Крім того, Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 02 квітня 2020 року у справі № 471/162/14-ц навела висновок про те, що у разі смерті боржника, до якого у кредитора існує грошове зобов`язання, за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні. Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення заборгованості включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 Цивільного кодексу України. Відповідний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 676/1958/16-ц, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 49/157-06. Так, Верховний Суд зазначив, що з матеріалів справи випливає, що у визначені статтею 1281 Цивільного кодексу України строки стягувач дії щодо заміни сторони правонаступником не вчинив, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк не позбавлений як кредитор права пред`явити вимоги до спадкоємців боржника в порядку, передбаченому статтями 1281, 1282 Цивільного кодексу України.
      36. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 49/157-06 залишив без змін оскаржувані у справі судові рішення, які мотивовані тим, що на час розгляду заяви ДВС строк, який встановлений частиною другою статті 1281 Цивільного кодексу України і є присічним (преклюзивним), вже сплив, а тому кредитор (стягувач) втратив право заявляти вимоги до спадкоємців боржника.
      37. Як зазначає колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з наведеного вбачається різність норм матеріального права та висновків касаційних судів під час розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, тому наявна потреба у визначенні, яка саме процесуальна норма забезпечить виконання рішення суду та чи можливе поновлення виконавчого провадження після його закінчення у зв`язку зі смертю боржника.
      38. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 07 липня 2020 року прийняла справу № 916/617/17 для спільного розгляду в її межах касаційних скарг Южненської міськради.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      (а) щодо судових рішень, прийнятих за результатами розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження
      39. У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 52, 334 Господарського процесуального кодексу України та наголошує на тому, що обов`язок спадкодавця щодо сплати заборгованості кредиторові, присудженої судом за життя першого, не припинився внаслідок смерті спадкодавця та перейшов до спадкоємця.
      40. Крім того, Южненська міськрада зазначає, що з урахуванням імперативної норми статті 52 Господарського процесуального кодексу України заміна сторони виконавчого провадження може бути проведена судом до моменту повного виконання рішення суду. При цьому скаржник вказує, що такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10, від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 2/1522/7661/11, від 24 липня 2019 року у справі № 686/5377/18 та від 20 грудня 2019 року у справі № 2-942/11.
      41. Також скаржник указує, що нормами чинного законодавства передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 Цивільного кодексу України), майнова та матеріальна шкода, яка завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцем в межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину (частина четверта статті 1231 Цивільного кодексу України), а відтак відсутність оцінки успадкованого майна не перешкоджає здійсненню заміни сторони виконавчого провадження.
      Позиція ОСОБА_2 .
      42. У відзиві на цю касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Заміни сторони виконавчого провадження в закінченому провадження законодавством не передбачено.
      43. ОСОБА_2 також зауважує, що правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення, тобто зміна сторони виконавчого провадження можлива лише до закінчення виконавчого провадження. Отже, застосування статті 15 Закону № 1404-VIII після закінчення виконавчого провадження є неможливим.
      44. Щодо посилання скаржника на статтю 52 Господарського процесуального кодексу України ОСОБА_2 зазначає, що приписи цієї статті можуть бути застосовані лише до ухвалення рішення у справі та видачі наказу на його примусове виконання, однак у цій справі судове рішення прийнято та на його виконання видано відповідний наказ. Оскільки судовий процес, щодо якого виник спір, уже завершений, це унеможливлює заміну учасника справи.
      45. З урахування викладеного ОСОБА_2 просить відмовити Южненській міськраді в задоволенні цієї касаційної скарги та залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.
      (б) щодо судових рішень, прийнятих за результатами розгляду скарги на дії ДВС
      46. Южненська міськрада у своїй касаційній скарзі вказує, що судами не надано оцінки доказам, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди попередніх інстанцій в порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України не витребували у Южненського міського відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції матеріали виконавчого провадження.
      47. Крім того, скаржник зазначає, що державним виконавцем не встановлено законність свідоцтва про смерть ОСОБА_1 . На переконання Южненської міськради відсутні будь-які ознаки того, що до старшого державного виконавця надходив оригінал документа, який був підставою для прийняття ним рішення про закінчення виконавчого провадження.
      48. Також скаржник звертає увагу на те, що до теперішнього часу Южненська міськрада не отримала оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження, а виконавчий документ - оригінал наказу господарського суду залишається в матеріалах виконавчого провадження та до суду не надісланий.
      49. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили законність постанови державного виконавця від 19 листопада 2019 року та не надали оцінки цій постанові на відповідність вимогам, які передбачені законом.
      50. ОСОБА_2 письмово своєї позиції щодо цієї касаційної скарги Южненської міськради не висловила.
      (в) щодо судових рішень, прийнятих за результатами розгляду заяви про процесуальне правонаступництво
      51. У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 52, 334 Господарського процесуального кодексу України та наголошує на тому, що в ухвалах від 17 грудня 2019 року та від 17 березня 2020 року в цій справі судовою колегією Господарського суду Одеської області зроблено два взаємовиключних висновки.
      52. Так, в ухвалі від 17 грудня 2019 року зазначено про неможливість замінити сторону виконавчого провадження в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України, оскільки виконавче провадження закінчено, а в ухвалі від 17 березня 2020 року вказано, що на сьогодні триває стадія судового провадження - виконавче провадження, заміну сторони в якому передбачено лише приписами статті 334 Господарського процесуального кодексу України.
      53. При цьому скаржник вважає, що стаття 52 Господарського процесуального кодексу України може бути застосована як під час виконавчого провадження разом зі статтею 334 Господарського процесуального кодексу України, так і окремо, в разі відсутності виконавчого провадження.
      54. Крім того, скаржник послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 905/2589/17 та вказав, що на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження, така заміна є прийнятною у правовідносинах, що допускають правонаступництво, і можливою незалежно від загальних умов та порядку (етапу) здійснення виконавчого провадження.
      55. ОСОБА_2 письмово своєї позиції щодо цієї касаційної скарги Южненської міськради не висловила.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо заміни учасника справи та заміни сторони виконавчого провадження
      56. За матеріалами справи, судовими рішеннями господарських судів з ФОП ОСОБА_1. на користь Южненської міськради стягнуто 290 404,81 грн збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. На виконання цих рішень судом було видано відповідний наказ, на підставі якого 15 серпня 2017 року було відкрито виконавче провадження № 54517433.
      57. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
      58. 19 листопада 2019 року старшим державним виконавцем згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 та статтею 40 Закону № 1404-VIII винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 54517433 з примусового виконання рішення суду у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_1
      59. 25 листопада 2019 року приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу Одеської області Валігурським М. М. видано свідоцтво № 2208 про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем майна (нежитлової будівлі) ОСОБА_1 є її дочка - ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 197).
      60. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 190141398 від 25 листопада 2019 року, об`єкт нерухомого майна (нежитлова будівля загальною площею 1 577,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ) належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 2208 (т. 1, а. с. 198).
      61. Конституція України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).
      62. Згідно з положеннями статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
      63. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону № 1404-VIII).
      64. Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 52 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
      65. Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі частин першої - третьої, п`ятої статті 334 Господарського процесуального кодексу України: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
      66. Варто зазначити, що стаття 52 Господарського процесуального кодексу України вміщена до розділу І «Загальні положення» глави 4 «Учасники судового процесу» цього Кодексу, якими регламентуються загальні засади відносно кола учасників, сторін, третіх осіб судового провадження, осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, їх прав та обов`язків тощо. Натомість стаття 334 Господарського процесуального кодексу України розташована в розділі V «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах», що присвячений врегулюванню відносин, пов`язаних з примусовим виконанням судових рішень. Звідси нормативні приписи статті 52 Господарського процесуального кодексу України слід вважати загальними по відношенню до приписів, закріплених статтею 334 цього Кодексу.
      67. Вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження слід з урахуванням норм Закону № 1404-VIII.
      68. Так, частиною першою статті 15 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
      69. Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема, звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII).
      70. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
      71. За пунктом 2 частини першої статті 40 згаданого Закону виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
      72. Відповідно до пункту 13 розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення.
      73. З аналізу наведеного нормативного регулювання можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.
      74. На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 Господарського процесуального кодексу України. У цьому випадку приписи статті 334 Господарського процесуального кодексу України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу.
      75. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 Господарського процесуального кодексу України.
      76. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 Господарського процесуального кодексу України допускається на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення.
      77. Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Отже, відповідна заміна сторони виконавчого провадження правонаступником може бути здійснена лише у разі скасування постанови виконавця про закінчення такого виконавчого провадження.
      78. З урахуванням наведених вище законодавчих приписів, у разі смерті фізичної особи - сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні.
      79. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника.
      80. Щодо можливості заміни боржника - фізичної особи - підприємця на його правонаступника - фізичну особу, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      81. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, в якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
      82. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      83. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно із частиною восьмою статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
      84. Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 920/50/19 (провадження № 12-129гс19).
      85. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном як фізична особа.
      86. Статтею 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
      87. Звідси наявність у спадкодавця статусу фізичної особи - підприємця не впливає на можливість заміни боржника (як сторони у справі, так і сторони виконавчого провадження) його правонаступником - фізичною особою.
      88. Щодо строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядку задоволення цих вимог Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
      89. Статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
      90. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 Цивільного кодексу України).
      91. Відповідно до частини першої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
      92. За частиною першою статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
      93. Частиною першою статті 1297 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
      94. Звідси при вирішенні питання про заміну учасника справи та заміну сторони виконавчого провадження судам необхідно встановити коло всіх спадкоємців померлого боржника, які прийняли спадщину (за законом або за заповітом).
      95. Згідно із частиною першою статті 1281 Цивільного кодексу України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
      96. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (частини друга та третя статті 1281 Цивільного кодексу України). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті 1281 Кодексу).
      97. Відповідно до положень статті 1282 Цивільного кодексу України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
      98. За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 Цивільного кодексу України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
      99. Оскільки зі смертю боржника грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 Цивільного кодексу України. Стаття 1281 Цивільного кодексу України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов`язань (подібний правовий висновок викладено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження 14-397цс19)).
      100. Звідси сплив строків, визначених частиною четвертою статті 1281 Цивільного кодексу України, має своїм наслідком і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.
      101. За таких обставин при вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України та заміни сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 цього ж Кодексу у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника.
      Щодо суті касаційної скарги на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження
      102. Відмовляючиу задоволенні заяви Южненської міськради про заміну сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в цьому випадку суд позбавлений можливості визначити, чи перекриває вартість боргів померлого боржника вартість успадкованого майна боржника, а тому, враховуючи приписи статті 1282 Цивільного кодексу України, підстави для заміни сторони виконавчого провадження № 54517433 є недоведеними.
      103. Як уже зазначалося, на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 Господарського процесуального кодексу України. У цьому випадку приписи статті 334 Господарського процесуального кодексу України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу.
      104. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 Господарського процесуального кодексу України.
      105. Щодо визначення вартості успадкованого майна при вирішенні питання про заміну сторони виконавчого провадження Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      106. Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Цивільного кодексу України).
      107. Статтею 1282 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
      108. За змістом частин першої - третьої статті 57 Закону № 1404-VIII визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємноюзгодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.
      109. Викладене дає підстави для висновку про те, що не визначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 Цивільного кодексу України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
      110. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10, від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 2/1522/7661/11, від 24 липня 2019 року у справі № 686/5377/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 2-942/11, Великою Палатою Верховного Суду до уваги не беруться. Висновки щодо застосування норм права у цих справах стосувалися питання заміни кредитора (юридичної особи) поза межами виконавчого провадження у зобов`язанні на підставі відступлення права вимоги. Натомість спірні правовідносини в цій справі виникли з приводу заміни у виконавчому провадженні боржника (померлої фізичної особи) правонаступником.
      111. У той же час, як зазначалося вище, кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника лише у межах строків, встановлених статтею 1281 Цивільного кодексу України.
      112. Як уже вказувалося, ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 25 листопада 2019 року приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу Одеської області Валігурським М. М. видано свідоцтво № 2208 про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем майна (нежитлової будівлі) ОСОБА_1 є її дочка - ОСОБА_2 .
      113. За таких обставин відповідно до положень статті 1281 Цивільного кодексу України Южненська міськрада повинна пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (або ж з дня, коли вона дізналася про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину).
      114. Як уже зазначалося, вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України суд може лише після виконання кредитором вимог, встановлених статтею 1281 Цивільного кодексу України.
      115. Водночас стаття 1281 Цивільного кодексу України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15-ц).
      116. Рішення суду про стягнення збитків підтверджує існуюче грошове зобов`язання, адже характер та обсяг прав і обов`язків його сторін залишається незмінним, додається лише безпосередня можливість примусового виконання зобов`язання. До моменту здійснення такого виконання відповідне зобов`язання продовжує існувати.
      117. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема, із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження слід розглядати як пред`явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 Цивільного кодексу України.
      118. Водночас судами попередніх інстанцій не встановлено коло всіх спадкоємців померлої ОСОБА_1 , які прийняли спадщину, а також обсяг спадкування кожним з них.
      119. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      120. Звідси Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості встановити обставини щодо того, чи є ОСОБА_2 єдиним спадкоємцем померлого боржника, чи отримала вона у спадщину все майно спадкодавця, а отже, чи відбулося правонаступництво у відповідних матеріальних правовідносинах.
      121. Таким чином, перевіривши застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткову обґрунтованість касаційної скаргиЮжненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про заміну сторони виконавчого провадження № 54517433 правонаступником та про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо суті касаційної скарги на судові рішення, прийняті за результатами розгляду скарги на дії ДВС
      122. Відмовляючи у задоволенні скарги на незаконні дії ДВС, в якій Южненська міськрада просила визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця від 19 листопада 2019 року № 54517433 про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу від 01 серпня
      2017 року у справі № 916/617/17, виданого Господарським судом Одеської області, суди попередніх інстанцій зазначили, що доводи скарги є необґрунтованими, а також не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України.
      123. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
      124. Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      125. Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII та пункту 6 розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
      126. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII).
      127. Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
      128. Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
      129. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, у тому числі, у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.
      130. У свою чергу частиною п`ятою статті 15 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
      131. У силу пунктів 12, 13 Інструкції у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова виконавця долучаються до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувану чи до суду.
      132. Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.
      133. Як уже зазначалося, згідно з пунктом 3 частини першої та другої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
      134. Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав грубо порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.
      135. Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов`язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій.
      136. Отримавши дані про смерть фізичної особи - сторони виконавчого провадження, виконавець має отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись відповідно до пункту З частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану згідно з компетенцією останнього, визначеного Законом України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
      137. Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з`ясувати, які особи як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.
      138. Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.
      139. Смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов`язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.
      140. За матеріалами оскарження, 19 листопада 2019 року згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 та статтею 40 Закону № 1404-VIII старшим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 54517433 з примусового виконання рішення суду у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_1
      141. 25 листопада 2019 року приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу Одеської області Валігурським М. М. видано свідоцтво № 2208 про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем майна (нежитлової будівлі) ОСОБА_1 є її дочка - ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 197).
      142. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 190141398 від 25 листопада 2019 року об`єкт нерухомого майна (нежитлова будівля загальною площею 1 577,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ) належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 2208 (т. 1, а. с. 198).
      143. З викладеного вбачається, що незважаючи на наявність правонаступника боржника - ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину після померлої ОСОБА_1 , старший державний виконавець не зупинив вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 54517433 та не отримав даних, необхідних для вирішення питання про заміну померлої сторони виконавчого провадження її спадкоємцем.
      144. Звідси при прийнятті постанови про закінчення виконавчого провадження старшим державним виконавцем не вжито всіх належних та достатніх заходів з примусового виконання рішення суду, передбачених законом, та прийнято незаконне рішення про закінчення виконавчого провадження № 54517433.
      145. Суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули, тому їх судові рішення постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
      146. Крім того, Южненська міськрада у своїй касаційній скарзі звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили законність постанови державного виконавця від 19 листопада 2019 року та не надали оцінку цій постанові на відповідність вимогам статті 28 Закону № 1404-VIII, оскільки до теперішнього часу Южненська міськрада не отримала оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження, а виконавчий документ - оригінал наказу господарського суду залишається в матеріалах виконавчого провадження та до суду не надісланий.
      147. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина четверта статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
      148. Відповідно до частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено, зокрема, заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
      149. Южненська міськрада у своїй скарзі на дії ДВС просила суд витребувати у державного виконавця матеріали виконавчого провадження № 54517433 з огляду на те, що оскаржувана постанова винесена на підставі незасвідчених документів та з порушенням статей 39, 40 Закону № 1404-VIII. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання, дійшовши висновку про його необґрунтованість.
      150. Натомість саме з витребуваних матеріалів виконавчого провадження № 54517433 суд може встановити, чи вчинялися старшим державним виконавцем дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну померлої боржниці як сторони виконавчого провадження її спадкоємцями, які саме дії вчинялися виконавцем та чи відповідають такі дії приписам законодавства.
      151. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      152. Оскільки суди попередніх інстанцій не витребували матеріали виконавчого провадження та не дослідили їх, Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості надати оцінку доводам скарги Южненської міськради на дії ДВС, а висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість скарги є передчасними.
      153. З огляду на викладене, перевіривши застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість касаційної скарги Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду скарги на дії ДВС, та про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо суті касаційної скарги на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви про процесуальне правонаступництво
      154. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони у справі № 916/617/17 в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Южненська міськрада може звернутись із заявою про заміну відповідача на її правонаступника лише в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України.
      155. Як уже зазначалося, процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 Господарського процесуального кодексу України допускається на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення.
      156. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 905/2589/17 Великою Палатою Верховного Суду до уваги не береться, оскільки викладений в ній висновок щодо застосування норм права стосується питання наявності підстав для заміни в господарській справі одного боржника на двох боржників - основного й субсидіарного. Натомість спірні правовідносини в цій справі виникли з приводу заміни боржника (померлої фізичної особи) правонаступником.
      157. За таких обставин Южненська міськрада, звертаючись до господарського суду із заявою про заміну відповідача у справі її правонаступником, обґрунтовано послалася на статтю 52 Господарського процесуального кодексу України.
      158. У той же час, як зазначалося вище, кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника лише у межах строків, встановлених статтею 1281 Цивільного кодексу України.
      159. Як уже вказувалося, ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 25 листопада 2019 року приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу Одеської області Валігурським М. М. видано свідоцтво № 2208 про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем майна (нежитлової будівлі) ОСОБА_1 є її дочка - ОСОБА_2 .
      160. За таких обставин відповідно до положень статті 1281 Цивільного кодексу України Южненська міськрада повинна пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (або ж з дня, коли вона дізналася про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину).
      161. Як уже зазначалося, вирішувати питання про заміну сторони у справі № 916/617/17 в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України суд може лише після виконання кредитором вимог, встановлених статтею 1281 Цивільного кодексу України.
      162. 06 грудня 2019 року Южненська міськрада звернулася до Господарського суду Одеської області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, згідно з якою заявник просив суд замінити сторону виконавчого провадження № 54517433 ФОП ОСОБА_1 правонаступником - ОСОБА_2 . Таким чином позивач не пропустив строку пред`явлення вимоги до спадкоємця боржника, встановленого статтею 1281 Цивільного кодексу України.
      163. У той же час, як зазначалося вище, судами попередніх інстанцій не встановлено коло всіх спадкоємців померлої ОСОБА_1 , які прийняли спадщину, а також обсяг спадкування кожним з них.
      164. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      165. Звідси Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості встановити обставини щодо того, чи є ОСОБА_2 єдиним спадкоємцем померлого боржника, чи отримала вона у спадщину все майно спадкодавця, а отже, чи відбулося правонаступництво у відповідних матеріальних правовідносинах.
      166. Таким чином, перевіривши застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткову обґрунтованість касаційної скарги Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про процесуальне правонаступництво, та про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо відступу від висновку щодо застосування норм права
      167. Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 02 квітня 2020 року у справі № 471/162/14-ц, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 49/157-06, а також Верховного Суду України, викладеного у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 676/1958/16-ц, відсутні. Правові висновки Верховного Суду та Верховного Суду України у вказаних справах обґрунтовано тим, що у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні, однак у визначені статтею 1281 Цивільного кодексу України строки стягувач не вчинив дії щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником.
      168. Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій приписи статті 1281 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не застосовувалися. Адже суди, вирішуючи питання про заміну сторони виконавчого провадження та про заміну сторони у справі, відмовили стягувачу в задоволенні відповідних заяв не через пропуск кредитором визначеного статтею 1281 Цивільного кодексу України строку пред`явлення вимог до спадкоємців, а з інших підстав.
      169. Так само відсутні підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11, оскільки у цій справі державний виконавець зупинив виконавче провадження у зв`язку зі смертю боржника до встановлення правонаступництва, тому вимоги про заміну сторони виконавчого провадження - боржника його правонаступником підлягають задоволенню. Натомість у справі, що розглядається, державний виконавець виконавче провадження не зупиняв, а виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку зі смертю боржника.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      170. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
      171. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу, а також якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      172. Ураховуючи викладене, оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій постановлені з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:
      - касаційна скарга Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про заміну сторони виконавчого провадження на підставі статті 334 Господарського процесуального кодексу України, підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції;
      - касаційна скарга Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду скарги Южненської міськради на дії ДВС, підлягає задоволенню, судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції;
      - касаційна скарга Южненської міськради на судові рішення, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міськради про процесуальне правонаступництво на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України, підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи № 916/617/17 в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо судових витрат
      173. З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг Южненської міськради судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду заяв та скарги Южненської міськради.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну сторони виконавчого провадження, задовольнити частково.
      2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну сторони виконавчого провадження, скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
      3. Касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду скарги Южненської міської ради Одеської області на незаконні дії та бездіяльність старшого державного виконавця Южненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Яківчук Г. О., задовольнити.
      4. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду скарги Южненської міської ради Одеської області на незаконні дії та бездіяльність старшого державного виконавця Южненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Яківчук Г. О., скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
      5. Касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну відповідача правонаступником, задовольнити частково.
      6. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 березня 2020 року у справі № 916/617/17, прийняті за результатами розгляду заяви Южненської міської ради Одеської області про заміну відповідача правонаступником,скасувати, а справу направити в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. Ю. Уркевич
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      В. М. Сімоненко
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 93217981
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 2а-0770/791/12
      Провадження № 11-1184зва19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Гриціва М. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
      представників:
      відповідача - Наталич А. А.,
      третьої особи - Пуленця А. С.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року (судді Скраль Т. В., Андрійцьо В. Д., Гебеш С. А.), ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року (судді Судова-Хомюк Н. М., Гуляк В. В., Коваль Р. Й.), ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року (суддя Маслій В. І.) у справі № 2а-0770/791/12 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, третя особа - Кабінет Міністрів України, про визнання протиправним та скасування наказу і
      ВСТАНОВИЛА:
      1. У червні 2010 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) від 08 травня 2009 року № 650 «Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор» (далі - Наказ № 650).
      Вимоги позову мотивувала тим, що 26 червня 2006 року вона оплатила й отримала ліцензію Мінфіну на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серії НОМЕР_1 зі строком її дії з 17 травня 2006 року по 16 травня 2011 року. 07 травня 2009 року Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) видав розпорядження № 494-р «Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян», підпунктом 2 пункту 3 якого доручив Мінфіну, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям зупинити строком на один місяць дію ліцензій, виданих суб`єктам господарювання, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (крім лотерей), для забезпечення їх перевірки Міністерством надзвичайних ситуацій України, Держгірпромнаглядом, іншими контролюючими та наглядовими органами з питань забезпечення їх безпечного використання. На виконання цього розпорядження Мінфін видав Наказ № 650. Цим Наказом Мінфін до 07 червня 2009 року зупинив дію ліцензій Мінфіну на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, виданих суб`єктам господарювання, згідно з переліком, що додається до наказу.
      Позивачка вважає, що Наказ № 650 є протиправним та таким, що порушує її законні права, оскільки ні Конституція України, ні закони України, а також укази Президента України, чи постанови Верховної Ради України, чи акти КМУ, ані Мінфін не передбачають підстав щодо зупинення дії ліцензій на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, які насправді фактично до неї були застосовані. Додає, що особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами, зокрема Законом України від 01 червня 2000 року № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі - Закон № 1775-ІІІ), який, однак, не передбачає зупинення ліцензій, виданих суб`єкту господарювання у той спосіб, до якого вдався відповідач.
      Стверджує, що оскільки оспорюване рішення суперечить акту вищої сили, воно є необґрунтованим та незаконним.
      2. Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 02 липня 2013 року у задоволенні позову відмовив.
      Суд виходив з того, що реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює КМУ, спеціально уповноважені органи виконавчої влади, визначені Урядом України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені проводити ліцензування певних видів господарської діяльності.
      На цій підставі узагальнив, що оспорюване рішення Мінфіну видане у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
      3. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 грудня 2015 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.
      4. Вищий адміністративний суд ухвалою від 20 січня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 . У цьому рішенні суд касаційної інстанції вказав, що рішення судів попередніх інстанцій не викликають необхідності перевіряти матеріали адміністративної справи.
      5. 30 жовтня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява адвоката Шкорки І. М. в інтересах ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвал Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      Підставами для перегляду називає рішення Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ, Суд відповідно) від 27 червня 2019 року у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші), яке набуло статусу остаточного 27 вересня 2019 року (далі - Рішення). У цьому Рішенні ЄСПЛ констатував порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку із анулюванням ліцензій заявників.
      В аспекті цієї підстави автор заяви просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року й постановити нове рішення - про задоволення позову, яким визнати протиправним та скасувати Наказ № 650.
      6. 14 листопада 2019 року Міністерство юстиції України листом № 42071/17028-22-19/5.2.2.5494 на виконання ухвали судді Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 2а-7273/10/2670 (провадження № 11-1183зва19) надало копію автентичного перекладу Рішення, яке набуло статусу остаточного 27 вересня цього ж року.
      7. Мінфін у своєму відзиві на заяву про перегляд повідомив, що оскільки рішення Уряду України про зупинення ліцензій здійснювалося саме на підставі розпорядження КМУ від 07 травня 2009 року № 494-р «Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян», яке є (було) обов`язковим до виконання, Мінфін відповідно до вимог законодавства виконав його, тому в правовому відношенні, що склалося, діяв законно й правомірно.
      Вважає, що в розумінні частини третьої статті 13 та частини сьомої статті 41 Конституції України в аспекті трактування цих конституційних положень Конституційним Судом України у Рішенні від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 у справі № 1-23/2001 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та за конституційним зверненням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення положень статей 22, 41, 64 Конституції України - право власності може бути обмежено державою шляхом введення в дію таких законів, які, на його думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. З цього та інших подібних міркувань за наслідками аналізу положень статей 19, 129 Конституції України, виходячи з мети та передумов прийняття Закону України від 15 травня 2009 року № 1334-VІ «Про заборону грального бізнесу в Україні» (далі - Закон № 1334-VІ), підсумовує, що тимчасове встановлення певних меж здійснення господарської діяльності є однією з форм дискреційних повноважень держави на підставі згаданих та пов`язаних з ними інших нормативно-правових актів.
      8. Представник відповідача Наталич А. А. та представник третьої особи Пуленець А. С. під час перегляду справи висловилися проти задоволення заяви про перегляд, вважають, що рішення міжнародної судової установи не містить приводів для відновлення судового провадження у цій справі. Своє ставлення до вимог заяви мотивували в основному доводами, відображеними у відзиві відповідача.
      9. Велика Палата Верховного Суду розглянула в судовому засіданні заяву ФОП ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, перевірила викладені її представником доводи і вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      27 червня 2019 року ЄСПЛ ухвалив Рішення, в якому визнав прийнятною скаргу позивачки та встановив порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині втручання в майнові права заявниці ОСОБА_1 .
      Зокрема, у заяві до ЄСПЛ ФОП ОСОБА_1 , серед іншого, стверджувала, що заборона Законом № 1334-VІ операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, у тому числі скасування отриманою нею раніше довгострокової ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, становила втручання в її право на мирне володіння своїм майном усупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції; що, зупинивши дію та анулювавши її ліцензію, держава Україна за відсутності будь-яких належних підстав позбавила її майна, а саме: права користуватися ліцензією протягом сплаченого за неї періоду. Щодо зупинення дії ліцензії, заявниця стверджувала, що її право власності було обмежено не законом, а підзаконними актами, які суперечили чинному на момент подій Закону № 1775-III. Отже, розпорядження КМУ та наказ Мінфіну, якими була зупинена дія ліцензії заявниці, були видані поза межами повноважень (ultra vires).
      ЄСПЛ у пункті 154 свого Рішення встановив, що припинення дії дійсної ліцензії на бізнес становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і воно має розглядатися за другим абзацом цієї статті як захід з контролю за користуванням майном.
      Суд зазначив також, що відсутність достатнього перехідного періоду та будь-якого відшкодування були факторами, що призвели до встановлення Судом порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції у попередніх справах, які стосувалися анулювання ліцензій за відсутності будь-якого порушення законодавства власниками ліцензій.
      У Рішенні ЄСПЛ надав значення тому, що попереднє законодавство з питань ліцензування передбачало, що ліцензії діятимуть упродовж певного часу, не можуть бути анульовані довільно, а лише за обмежених обставин, жодної з яких у справі заявниці не було. При цьому заявниця мала право очікувати, що вона зможе продовжити свою господарську діяльність принаймні до кінця дії її ліцензії, а якщо законодавство зміниться упродовж цього періоду - отримати певну форму відшкодування за будь-який невикористаний період дії ліцензії, що залишиться. Навіть якщо спочатку формулювання Закону № 1334-VІ могло давати підстави вважати, що повна заборона буде тимчасовою, фактично вона виявилася невизначеною.
      У пункті 178 Рішення ЄСПЛ зазначив, що, не поінформувавши заявницю про те, що невдовзі вона повинна буде припинити свою діяльність, попередня законодавча пропозиція Уряду у сфері грального бізнесу могла підштовхнути її до думки, що їй потрібно більше інвестувати у свій бізнес, щоб мати можливість продовжувати діяльність відповідно до нового режиму регулювання.
      Жодної грошової компенсації або будь-яких інших компенсаційних заходів також не передбачалося. Відсутність відшкодування поширилася навіть на прямі витрати, встановлені самою державою за право упродовж певного періоду часу здійснювати діяльність, яку пізніше держава вирішила заборонити, зокрема плату за ліцензію.
      У вимірі таких обставин у пункті 180 Рішення ЄСПЛ зауважив, що застосований до заявниці захід був непропорційним насамперед через якість процесу прийняття рішень, який призвів до його застосування, відсутність будь-яких компенсаційних заходів, навіть щодо прямих витрат, встановлених самою державою, та відсутність належного перехідного періоду.
      Підсумовуючи, ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тим, що ліцензія заявниці була анульована, тому задовольнив вимоги останньої щодо відшкодування pro rata частини плати за ліцензію, яка охопила би період, протягом якого вона не могли вести свою діяльність у сфері грального бізнесу через Закон № 1334-VІ.
      Відтак з огляду на встановлені порушення Конвенції Суд постановив, що Україна повинна сплатити ФОП ОСОБА_1 упродовж трьох місяців - з дати, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 58 500 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот) євро як відшкодування матеріальної шкоди, яка складається з 2 464,50 євро як відшкодування за зупинення дії ліцензії, з розрахунку 82,15 євро за день зупинення ліцензії, та 56 765,65 євро як відшкодування за анулювання ліцензії.
      10. За статтею 8 Основного Закону Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
      Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
      У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
      Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).
      Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї було створено ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.
      У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.
      За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
      Згідно зі статтею 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною. Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.
      Отже, ЄСПЛ є міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. Суд наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України.
      Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.
      11. Реалізація гарантій України кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, прав і свобод, визначених у розділі І Конвенції, відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема в частинах першій та другій статті 6 КАС України.
      Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.
      Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
      Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:
      - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      - коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      12. Судові рішення, постановлені національними судами, підлягають перегляду за виключними обставинами у зв`язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом лише за наявності таких умов: 1) судові рішення національних судів України є такими, якими закінчено розгляд справи або які унеможливлювали судовий розгляд; 2) ці рішення національних судів України набрали законної сили; 3) наявність рішення міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною (такими є рішення ЄСПЛ); 4) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом; 5) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто порушення норм права до ухвалення чи при ухваленні рішення, яким було вирішено спір по суті чи закрито провадження у справі, залишено заяву без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, а саме у суді першої, апеляційної та за наявності касаційної інстанцій, чи при здійсненні контролю за виконанням судових рішень; 6) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) має бути зазначено, чи з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника; 7) таке відновлення попереднього юридичного стану заявника можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
      Перелічені критерії перегляду узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20, 28 березня та 17 квітня 2018 року у справах № 2-3435/11 (провадження № 14-12звц18), № 2-428/11 (провадження № 14-46звц18), № 235/2573/13-ц (провадження № 14-3звц18).
      13. У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, із самого рішення ЄСПЛ також можна зробити висновок про необхідність відновлення попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції настільки, наскільки це можливо, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.
      Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, у тому числі відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, у якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
      Отже, не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань: мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру; не торкаються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень; не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява; мають відношення лише до тривалості розгляду певної справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12).
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 перелічених випадків немає, то немає фактичних та юридичних передумов, які б унеможливлювали застосування такого заходу індивідуального характеру на виконання Рішення, як перегляд судових рішень.
      14. Із фактичних обставин, які встановили суди попередніх інстанцій, з констатованих висновків Рішення можна узагальнити і визнати, що Суд вказав на наявність у законодавстві щодо ліцензування вичерпного переліку підстав та порядку анулювання ліцензій, а також на відсутність будь-якої згадки про можливість «зупинення дії» ліцензії з різних підстав. Зауважив при цьому, що органи виконавчої влади мають повноваження зупиняти дію ліцензії, що може виправдовуватися загальними інтересами, зокрема, захист життя, здоров`я та навколишнього середовища. Але попри це відзначив, що у справі ФОП ОСОБА_1 ніколи не стверджувалося, що існували підстави для будь-якого такого зупинення дії ліцензії. Зупинення стосувалося всіх ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, а не тільки ліцензій суб`єктів господарювання, у діяльності яких були виявлені умови та обставини, що не відповідали заявленій меті зупинення ліцензій (йдеться про один із конкретних гральних закладів, де внаслідок пожежі постраждали люди), і воно (зупинення) стосувалося всіх ліцензій без проведення індивідуальної або навіть загальної оцінки питань стосовно охорони здоров`я, безпеки та пожежної безпеки, щодо яких Мінфін, орган, який видав Наказ, могло мати до гральних закладів та власників ліцензій.
      У цьому контексті ЄСПЛ дійшов висновку, що особливі повноваження органів виконавчої влади не забезпечили відчутної міри захисту від свавілля, тому положення національного законодавства не відповідали вимогам якості «закону», а отже, зупинення дії ліцензій було незаконним.
      Характер установлених Судом порушень у справі ФОП ОСОБА_1 , які лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у зв`язку із зупиненням дії ліценцій, ставлять під сумнів результати перегляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
      Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для скасування цих рішень як найбільш ефективного, якщо й не єдиного засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
      15. Відповідно до частини другої статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
      У частині п`ятій статті 368 КАС України передбачено, що за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті фактичних обстави цієї справи можуть бути усунуті шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду задовольняє вимоги заяви позивачки лише в частині скасування рішень судів попередніх та касаційної інстанцій, але не знаходить підстав для задоволення доводів цієї заяви в частині постановлення нового судового рішення на користь заявлених вимог.
      16. У заяві ФОП ОСОБА_1 просить розглянути питання щодо розподілу судових витрат і стягнути з відповідача на її користь за рахунок бюджетних асигнувань усі документально підтверджені судові витрати
      За положеннями частини четвертої статті 364 КАС України за подання і розгляд заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами судовий збір не сплачується.
      Згідно з частиною третьої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до частини другої статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
      За частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
      Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста цієї статті).
      Порядок вирішення питання щодо розподілу судових витрат визначений статтею 143 КАС України. Зокрема, за приписами частин третьої, п`ятої цієї статті суд може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
      17. Як було зазначено вище, за результатами розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень Велика Палата Верховного Суду прийняла цю постанову, якою задовольнила її частково, скасувала постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.
      За наслідками цього провадження Велика Палата Верховного Суду не ухвалювала нового судового рішення по суті позовних вимог, але відповідно до вимог процесуального законодавства поновила провадження у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 і направила справу для розгляду по суті заявлених вимог, за результатом розгляду яких відповідно до положень статті 139 КАС України залежно від результатів розгляду спору мають бути вирішені питання про судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу.
      18. З огляду на зазначені вище процесуальні положення, а також на зміст та характер заяви ФОП ОСОБА_1 результати перегляду заяви під час провадження за виключними обставинами можна виснувати, що заява останньої щодо розподілу судових витрат за наслідками такого провадження не містить законних та фактичних підстав для її задоволення. Але це, однак, не означає, що позивачка позбавлена можливості заявити про своє право на відшкодування судових витрат за наслідками нового судового розгляду справи в суді першої інстанції.
      Керуючись статями 250, 344, 349, 353, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень задовольнити частково.
      Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач М. І. Гриців
      Судді : Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      С . В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук О. М. Ситнік
      Ю. Л. Власов В. М. Сімоненко
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 93217999
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 2а-7273/10/2670
      Провадження № 11-1183зва19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Гриціва М. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М. Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
      представників відповідачів - Пуленця А. С., Наталич А. А.
      розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року (судді Коротких А. Ю., Літвіна Н. М., Ганечко О. М.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року (судді Гашицький О. В., Горбатюк С. А., Мороз Л. Л.) у справі № 2а-7273/10/2670 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛОТ-КАЗИНО», Товариства з обмеженою відповідальністю «Розмай», Товариства з обмеженою відповідальністю «Зігзаг Удачі-Крим» до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання нечинним та скасування рішення і
      ВСТАНОВИЛА:
      1. Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним, нечинним та скасувати підпункт 2 пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 07 травня 2009 року № 494-р «Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян» (далі - Спірне рішення), а також визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства фінансів України (далі - Мінфін України) від 8 травня 2009 року № 650 «Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор».
      Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 13 травня 2010 року повернув ФОП ОСОБА_1 позовну заяву в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу Мінфіну України від 8 травня 2009 року № 650 про зупинення дії ліцензії, а вимоги про визнання незаконним та скасування підпункту 2 пункту 3 розпорядження КМУ від 7 травня 2009 року № 494-р «Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян» прийняв до судового розгляду.
      Цей же суд ухвалами об`єднав в одне провадження з позовними вимогами ФОП ОСОБА_1 (справа № 2а-7273/10/2670) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «СЛОТ-КАЗИНО» (справа № 2а-7346/10/2670), ТОВ «Розмай» (справа №2а-7270/10/2670) та ТОВ «Зігзаг Удачі-Крим» (справа № 2а-5383/10/2670), які вони заявили до одних і тих самих відповідачів - КМУ та Мінфіну України, і з одними й тими самими вимогами - визнати незаконним, нечинним та скасувати Спірне рішення.
      ТОВ «Розмай» додатково просило стягнути з Державного казначейства України на його користь збитки в сумі 606 902 грн 77 коп.
      2. Кожна зі сторін обґрунтовувала позовні вимоги, які стисло можна викласти таким чином.
      26 червня 2006 року Мінфін України видав ФОП ОСОБА_1 ліцензію на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серії НОМЕР_1 зі строком її дії з 17 травня 2006 року по 16 травня 2011 року.
      28 листопада 2008 року Мінфін України видав ТОВ «СЛОТ-КАЗИНО» ліцензію на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серії АВ № 433992 зі строком її дії з 19 листопада 2008 року по 18 листопада 2013 року.
      15 червня 2006 року Мінфін України видав ТОВ «Розмай» ліцензію на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серії АВ № 082989 зі строком її дії з 26 квітня 2006 року по 25 квітня 2011 року.
      13 квітня 2007 року Мінфін України видав ТОВ «Зігзаг Удачі-Крим» ліцензію на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серії АВ № 082864 зі строком її дії з 22 березня 2007 року по 21 березня 2011 року.
      07 травня 2009 року Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) прийняв Спірне рішення, підпунктом 2 пункту 3 якого доручив Мінфіну України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям зупинити строком на один місяць дію ліцензій, виданих суб`єктам господарювання, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (крім лотерей), для забезпечення їх перевірки Міністерством надзвичайних ситуацій України, Держгірпромнаглядом, іншими контролюючими та наглядовими органами з питань забезпечення їх безпечного використання. Цей підпункт пункту 3 Спірного рішення ФОП ОСОБА_1 та інші співпозивачі вважають незаконним і таким, що має бути визнаний нечинним.
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 вересня 2011 року позов ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «СЛОТ-КАЗИНО» та ТОВ «Зігзаг Удачі-Крим» задовольнив повністю, а позов ТОВ «Розмай» - частково. Суд визнав незаконним та нечинним підпункт 2 пункту 3 Спірного рішення, та відмовив у задоволенні позову ТОВ «Розмай» у частині вимог про стягнення збитків.
      Вдавшись до аналізу та розуміння положень частини другої статті 19 Конституції України у взаємозв`язку з нормами статті 1, частин першої, другої статті 4, статей 14, 16, 18, 19, 20, 21 Закону України від 01 червня 2000 року № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі - Закон № 1775-III), статей 238, 239 Господарського кодексу України та інших законодавчих регуляторних положень, суд першої інстанції в контексті конкретних обставин справи виснував, що в розумінні господарського законодавства України зупинення дії ліцензії є адміністративно-господарською санкцією, яка застосовується до суб`єктів господарювання виключно за порушення передбачених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. У підприємницькій діяльності ФОП ОСОБА_1 та інших суб`єктів господарювання не виявлено ознак складу господарського правопорушення, за вчинення якого названих суб`єктів господарювання, які мають ліцензії на здійснення відповідного виду господарської діяльності, можна було би притягнути до відповідальності шляхом застосування до них адміністративно-господарської санкції у виді зупинення дії ліцензії.
      Позаяк Спірне рішення не містить посилань на правові підстави (відповідні нормативно-правові акти), на основі яких його прийнято, суд визнав це Спірне рішення незаконним та таким, що суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.
      4. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 31 травня 2012 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовів відмовив.
      Цей суд дійшов висновку, що КМУ в межах своєї компетенції та з метою реалізації державної політики у сфері ліцензування, спрямованої на захист життя і здоров`я громадян, видав Спірне рішення. У діях цього суб`єкта владних повноважень не вбачається порушення принципу, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 травня 2013 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
      5. 30 жовтня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява адвоката Шкорки І. М. в інтересах ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      Підставами для перегляду називає рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд відповідно) від 27 червня 2019 року у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші), яке набуло статусу остаточного 27 вересня 2019 року. У цьому рішенні ЄСПЛ констатував порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з анулюванням ліцензій заявників.
      В аспекті цієї підстави автор заяви просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі.
      6. 14 листопада 2019 року Міністерство юстиції України листом № 42071/17028-22-19/5.2.2.5494 на виконання ухвали судді Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2019 року надало копію автентичного перекладу рішення ЄСПЛ у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» від 27 червня 2019 року, яке набуло статусу остаточного 27 вересня цього ж року.
      7. У відзиві на позовну заяву КМУ з посиланням на системний аналіз законодавчих положень, які регулювали відносини у сфері ліцензування певних видів господарської діяльності, стверджує, що КМУ, коли 07 травня 2009 року видав Спірне рішення, то діяв у межах своєї компетенції та на виконання вимог закону, що діяли на момент виникнення спірних відносин та з метою реалізації державної політики у сфері ліцензування, спрямованої на захист життя і здоров`я громадян.
      Вважає також, що Спірне рішення станом на момент подання заяви про перегляд жодним чином не порушує прав та інтересів позивачки, оскільки по суті вичерпало свою дію. Правові наслідки оскаржуваних дій за цим рішенням є вичерпаними, а звідси - визнання протиправним та скасування Спірного рішення не відновить порушених прав заявниці.
      З погляду відповідача, у справі немає підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження у справі, у зв`язку із чим просить відмовити у задоволенні заяви.
      Мінфін України у своєму відзиві повідомив, що оскільки рішення наказ Мінфіну України про зупинення ліцензій здійснювалося саме на підставі Спірного рішення останнього, яке є (було) обов`язковим до виконання, Мінфін України відповідно до вимог законодавства виконав його, тому в правовому відношенні, що склалося, діяв законно й правомірно.
      Вважає, що в розумінні частини третьої статті 13 та частини сьомої статті 41 Конституції України в аспекті трактування цих конституційних положень Конституційним Судом України у Рішенні від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 у справі № 1-23/2001 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та за конституційним зверненням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення положень статей 22, 41, 64 Конституції України право власності може бути обмежено державою шляхом введення в дію таких законів, які, на його думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Із цього та інших подібних міркувань за наслідками аналізу положень статей 19, 129 Конституції України виходячи з мети та передумов прийняття Закону України від 15 травня 2009 року № 1334-VІ «Про заборону грального бізнесу в Україні» (далі - Закон № 1334-VІ) підсумовує, що тимчасове встановлення певних меж здійснення господарської діяльності є однією з форм дискреційних повноважень держави на підставі згаданих та пов`язаних з ними інших нормативно-правових актів.
      8. Представник КМУ Пуленець А. С. та представниця Мінфіну України Наталич А. А. під час перегляду справи висловилися проти задоволення заяви і дали пояснення суголосні з аргументами відзивів їхніх довірителів.
      9. Велика Палата Верховного Суду розглянула в судовому засіданні заяву ФОП ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, перевірила викладені її представником доводи і вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
      27 червня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші), у якому визнав прийнятною скаргу позивачки та встановив порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині втручання в майнові права заявниці ОСОБА_1 .
      Зокрема, у заяві до ЄСПЛ ФОП ОСОБА_1 , серед іншого, стверджувала, що заборона Законом № 1334-VІ операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, у тому числі скасування отриманою нею раніше довгострокової ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, становила втручання в її право на мирне володіння своїм майном усупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції; що, зупинивши дію та анулювавши її ліцензію, держава Україна за відсутності будь-яких належних підстав позбавила її майна, а саме права користуватися ліцензією протягом сплаченого за неї періоду. Щодо зупинення дії ліцензії заявниця стверджувала, що її право власності було обмежено не законом, а підзаконними актами, які суперечили чинному на момент подій Закону № 1775-III. Отже, Спірне рішення та наказ Мінфіну України, якими була зупинена дія ліцензії заявниці, були видані поза межами повноважень (ultra vires).
      Суд у пункті 154 свого Рішення встановив, що припинення дії дійсної ліцензії на бізнес становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і воно має розглядатися за другим абзацом цієї статті як захід з контролю за користуванням майном.
      ЄСПЛ зазначив також, що відсутність достатнього перехідного періоду та будь-якого відшкодування були факторами, які призвели до встановлення Судом порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції у попередніх справах, які стосувалися анулювання ліцензій за відсутності будь-якого порушення законодавства власниками ліцензій.
      У Рішенні ЄСПЛ надав значення тому, що попереднє законодавство з питань ліцензування передбачало, що ліцензії діятимуть упродовж певного часу, не можуть бути анульовані довільно, а лише за обмежених обставин, жодної з яких у справі заявниці не було. При цьому заявниця мала право очікувати, що вона зможе продовжити свою господарську діяльність принаймні до кінця дії її ліцензії, а якщо законодавство зміниться упродовж цього періоду - отримати певну форму відшкодування за будь-який невикористаний період дії ліцензії, що залишиться. Навіть якщо спочатку формулювання Закону № 1334-VІ могло давати підстави вважати, що повна заборона буде тимчасовою, фактично вона виявилася невизначеною.
      У пункті 178 Рішення ЄСПЛ зазначив, що, не поінформувавши заявницю про те, що невдовзі вона повинна буде припинити свою діяльність, попередня законодавча пропозиція Уряду у сфері грального бізнесу могла підштовхнути її до думки, що їй потрібно більше інвестувати у свій бізнес, щоб мати можливість продовжувати діяльність відповідно до нового режиму регулювання.
      Жодної грошової компенсації або будь-яких інших компенсаційних заходів також не передбачалося. Відсутність відшкодування поширилася навіть на прямі витрати, встановлені самою державою за право упродовж певного періоду часу здійснювати діяльність, яку пізніше держава вирішила заборонити, зокрема плату за ліцензію.
      У вимірі таких обставин у пункті 180 Рішення ЄСПЛ зауважив, що застосований до заявниці захід був непропорційним насамперед через якість процесу прийняття рішень, який призвів до його застосування, відсутність будь-яких компенсаційних заходів, навіть щодо прямих витрат, встановлених самою державою, та відсутність належного перехідного періоду.
      Підсумовуючи, ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тим, що ліцензія заявниці була анульована, тому задовольнив вимоги останньої щодо відшкодування pro rata частини плати за ліцензію, яка охопила би період, протягом якого вона не могла вести свою діяльність у сфері грального бізнесу через Закон № 1334-VІ.
      Відтак з огляду на встановлені порушення Конвенції Суд постановив, що Україна повинна сплатити ФОП ОСОБА_1 упродовж трьох місяців з дати, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 58 500 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот) євро як відшкодування матеріальної шкоди, яка складається з 2 464,50 євро як відшкодування за зупинення дії ліцензії з розрахунку 82,15 євро за день зупинення ліцензії, та 56 765,65 євро як відшкодування за анулювання ліцензії.
      10. За статтею 8 Основного Закону Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
      Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
      У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
      Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).
      Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.
      У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.
      За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
      Згідно зі статтею 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, у якій вона є стороною. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.
      Отже, ЄСПЛ є міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. Суд наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України.
      Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.
      11. Реалізація гарантій України кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, прав і свобод, визначених у розділі І Конвенції, відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема в частинах першій та другій статті 6 КАС України.
      Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.
      Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
      Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:
      - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      - коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      12. Судові рішення, постановлені національними судами, підлягають перегляду за виключними обставинами у зв`язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом лише за наявності таких умов: 1) судові рішення національних судів України є такими, якими закінчено розгляд справи або які унеможливлювали судовий розгляд; 2) ці рішення національних судів України набрали законної сили; 3) наявність рішення міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною (такими є рішення ЄСПЛ); 4) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом; 5) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто порушення норм права до ухвалення чи при ухваленні рішення, яким було вирішено спір по суті чи закрито провадження у справі, залишено заяву без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, а саме у суді першої, апеляційної та за наявності касаційної інстанцій, чи при здійсненні контролю за виконанням судових рішень; 6) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) має бути зазначено, чи з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника; 7) таке відновлення попереднього юридичного стану заявника можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
      Перелічені критерії перегляду узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 та 28 березня 2018 року у справах № 2-3435/11 (провадження № 14-12звц18) та № 2-428/11 (провадження № 14-46звц18), від 17 квітня 2018 року у справі № 235/2573/13-ц (провадження № 14-3звц18).
      13. У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, із самого рішення ЄСПЛ також можна зробити висновок про необхідність відновлення попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, настільки, наскільки це можливо, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.
      Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, у тому числі відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, у якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
      Отже, не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань: мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру; не торкаються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень; не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява; мають відношення лише до тривалості розгляду певної справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12).
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 перелічених випадків немає, то немає фактичних та юридичних передумов, які б унеможливлювали застосування такого заходу індивідуального характеру на виконання Рішення ЄСПЛ, як перегляд судових рішень.
      14. Із частково відновлених фактичних обставин цієї справи, з констатованих висновків рішення ЄСПЛ у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України», зі змісту та суті постанови суду першої інстанції у цій справі, висновки якої істотно не суперечать висновкам Рішення Суду й містять наслідки розгляду спору у виді скасування Спірного рішення з підстав, які отримали відповідну оцінку в Рішенні ЄСПЛ, можна узагальнити і визнати, що Суд вказав на наявність у законодавстві щодо ліцензування вичерпного переліку підстав та порядку анулювання ліцензій, а також на відсутність будь-якої згадки про можливість «зупинення дії» ліцензії з різних підстав. Зауважив при цьому, що органи виконавчої влади мають повноваження зупиняти дію ліцензії, що може виправдовуватися загальними інтересами, такими, як захист життя, здоров`я та навколишнього середовища. Але попри це відзначив, що у справі ФОП ОСОБА_1 ніколи не стверджувалося, що існували підстави для будь-якого такого зупинення дії ліцензії. Зупинення стосувалося всіх ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, а не тільки ліцензій суб`єктів господарювання, у діяльності яких були виявлені умови та обстановка, що не відповідала заявленій меті зупинення ліцензій (йдеться про один з конкретних гральних закладів, де внаслідок пожежі постраждали люди), і воно (зупинення) стосувалося всіх ліцензій без проведення індивідуальної або навіть загальної оцінки питань стосовно охорони здоров`я, безпеки та пожежної безпеки, щодо яких Мінфін України, орган, який видав наказ, могло мати до гральних закладів та власників ліцензій.
      У цьому контексті ЄСПЛ дійшов висновку, що особливі повноваження органів виконавчої влади не забезпечили відчутної міри захисту від свавілля, тому положення національного законодавства не відповідали вимогам якості «закону», а отже зупинення дії ліцензій було незаконним.
      Характер установлених Судом порушень у справі ФОП ОСОБА_4 , які лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у зв`язку із зупиненням дії ліценцій, ставлять під сумнів результати перегляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій.
      Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для скасування цих рішень як найбільш ефективного, якщо й не єдиного засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
      15. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті цієї справи може бути усунуто шляхом скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
      16. У заяві ФОП ОСОБА_1 просить розглянути питання щодо розподілу судових витрат і стягнути з відповідача на її користь за рахунок бюджетних асигнувань усі документально підтверджені судові витрати.
      За положеннями частини четвертої статті 364 КАС України за подання і розгляд заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами судовий збір не сплачується.
      Згідно з частиною третьої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати Верховного Суду.
      Згідно з частиною другою статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
      За частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
      Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста цієї статті).
      Порядок вирішення питання щодо розподілу судових витрат визначений статтею 143 КАС України. Зокрема, за приписами частин третьої, п`ятої цієї статті суд може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
      17. Як було зазначено вище, за результатами розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень Велика Палата Верховного Суду прийняла цю постанову, якою задовольнила її повністю, скасувала постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2011 року залишила в силі.
      За частиною шостою статті 139 КАС України Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання про судові витрати як суд, який не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалив рішення про залишення в силі рішення суду першої інстанції.
      18. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
      З матеріалів цієї справи вбачається, що для перегляду судових рішень за виключними обставинами у справі № 2а-7273/10/2670 за позовом ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «СЛОТ-КАЗИНО», ТОВ «Розмай», ТОВ «Зігзаг Удачі-Крим» до КМУ, Мінфіну України, Державного казначейства України про визнання нечинним та скасування рішення Велика Палата Верховного Суду України постановила ухвалу про витребування з Окружного адміністративного суду міста Києва цієї справи. 18 листопада 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов лист начальника відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) Окружного адміністративного суду міста Києва про неможливість направлення справи № 2а-7273/10/2670, оскільки матеріали останньої знищені як такі, що не мають культурної цінності. На підтвердження наведеного долучено витяг з акту від 26 вересня 2019 року № 11 про вилучення та знищення документів не внесених до національного архівного фонду.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04 лютого 2020 року прийняла рішення щодо відновлення втраченого провадження. Провадження за заявою ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року зупинила до надходження відновленого судового провадження.
      19. 19 жовтня 2020 року до Великої Палати Верховного Суд надійшли частково відновлені матеріали адміністративної справи № 2а-7273/10/2670, у яких, усе-таки, не вдалося відновити докази (документи, рахунки тощо) про понесені позивачкою судові витрати.
      За браком цих документів Велика Палата Верховного Суду обмежена в можливості ухвалити законне й обґрунтоване рішення щодо розподілу судових витрат. Через такі причини вважає, що за наслідками розгляду заяви ФОП ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у провадженні за виключними обставинами не може задовольнити заяву про розподіл витрат.
      Поряд з цим вважає за потрібне наголосити, що заявниця у разі встановлення і пред`явлення доказів, які підтверджують понесені нею судові витрати, вправі із дотриманням положень статті 252 КАС України подати заяву про ухвалення додаткового рішення, якщо суд не вирішив питання про судові витрати.
      Керуючись статтями 344, 352, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень задовольнити.
      Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач М. І. Гриців
      Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      С . В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук О. М. Ситнік
      Ю. Л. Власов В. М. Сімоненко
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 93217998
    • By ANTIRAID
      Справа № 357/5595/20
      Провадження 2/357/2529/20
      Категорія 82
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 листопада 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
      головуючий суддя - Цукуров В. П. ,
      секретар судового засідання - Александрова А. С.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Біла Церква Київської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про звільнення майна з-під арешту, -
      В С Т А Н О В И В :
      ТОВ «Кредитні ініціативи» (далі - «Позивач») звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_1 (далі - «Відповідач»), третя особа - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про звільнення майна з-під арешту.
      В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на наступні обставини.
      28.11.2012 року ПАТ «Сведбанк», який в свою чергу є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу. Відповідно до даного Договору ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» своє право вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право вимоги якої належить банку на підставі документації. З моменту відступлення банком прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та вважаються наданими ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Разом з правами вимоги до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» переходять всі права пов`язані з ними права, зокрема грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій інші обов`язкові платежі.
      Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статус нового кредитора/стягувача за договором кредиту №2633/0608/45-002 позичальником згідно якого є Відповідач ОСОБА_1 .
      Між Відповідачем та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання, іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру загальною площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
      У зв`язку з невиконанням Відповідачем умов кредитного договору та значної заборгованості Відповідача, Позивач був вимушений розпочати процедуру стягнення на іпотечне майно.
      18.06.2019 року право власності на майно було зареєстроване за ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Однак, Позивачу стало відомо, що реалізувати вище вказане майно на даний час неможливо, оскільки, головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Кравченко О.Г. постановою від 12.08.2016 року у ВП №51895932 накладено арешт на нерухоме майно Відповідача та заборона на його відчуження. Внаслідок винесення вищевказаної постанови порушені права Позивача як власника відповідного майна, а тому за таких обставин Позивач просив звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке належить ТОВ «Кредитні ініціативи», а саме: квартиру загальною площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Кравченко О.Г. постановою від 12.08.2016 року у ВП №51895932 та стягнути з Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
      Ухвалою суду від 21.07.2020 року було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.68 - 69).
      01.09.2020 року на адресу суду від представника Відповідача надійшов відзив на позов, разом із підтвердженням його направлення Позивачу. У відзиві той зазначив, що зазначений позов Відповідач не визнає та проти його задоволення заперечує з наступних підстав.
      В 2019 році Відповідачу стало відомо з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 12.08.2019 року, що власником квартири АДРЕСА_1 , є не він, а ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Відповідач, вважаючи, що перехід права власності на предмет іпотеки було здійснено Позивачем з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення.
      Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено.
      Визнано дії Державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О.І. щодо проведення 18 червня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» - незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О.І. від 20.06.2019 року, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856104132103, за ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Тобто, Відповідачем в судовому порядку оскаржено законність набуття права власності на предмет іпотеки, а саме - на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Крім того, за твердженнями Відповідача на позовні вимоги про зняття арешту з майна поширюється трирічний строк позовної давності, перебіг якого починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про арешт майна.
      Так, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено. В рахунок погашення заборгованості Позивача перед Відповідачем за кредитним договором, яка станом на 10.04.2013 року складає 444 178,52 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 10.06.2008 року у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв.м., яка зареєстрована за Відповідачем згідно з договором купівлі-продажу квартири від 10.06.2008 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори за реєстровим номером №1-3007, шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження», на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна.
      03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , постановила ухвалу, якою апеляційну скаргу Відповідача відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року залишено без змін.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 03.11.2015 року залишено без змін.
      11 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження №51895932 з примусового виконання виконавчого листа №2/357/1261/15, виданого 21.07.2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області. Стягувач - ТОВ «Кредитні ініціативи», боржник - ОСОБА_1 .
      12 серпня 2016 року в межах даного виконавчого провадження було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
      Даною постановою було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
      Отже, як вбачається з вищевикладеного та Інформаційної довідки №177205731 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформована станом на 12.08.2019 року, арешт на квартиру АДРЕСА_1 було накладено в інтересах ТОВ «Кредитні ініціативи», адже саме Позивач є стягувачем по виконавчому провадженню, в рамках якого було накладено арешт.
      З огляду на вищевикладене, Відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.77-80).
      Представник Позивача в судові засідання не з`явився, засобами електронного зв`язку на адресу суду направив заяву про розгляд справи без його присутності, вимоги позову підтримав в повному обсязі (а.с.146).
      21.09.2020 року в судовому засіданні представник Відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що Позивач вже не є власником спірної квартири, оскільки рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.01.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. про визнання протиправним та скасування рішення було задоволено. Судом визнано дії державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру незаконними, також визнано протиправним та скасовано рішення реєстратора, згідно з яким право власності на спірну квартиру зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи».
      12.11.2020 року в судове засідання Відповідач та представник Відповідача не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представником Відповідача через канцелярію суду було подано заяву про розгляд справи без участі Відповідача та його представника. В задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі (а.с.162).
      В судові засідання представник третьої особи - Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду від нього не надходило (а.с.72).
      В зв`язку з тим, що 12.11.2020 року сторони не з`явилися в судове засідання, згідно із ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
      Суд, дослідивши доказі у справі в їх сукупності, приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
      Судом встановлено наступні обставини та зміст спірних правовідносин.
      Між Відповідачем та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір №2633/0608/45-002-Z-1 від 10.06.2008 року, відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання, іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру загальною площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.11-13).
      У зв`язку з невиконанням Відповідачем умов кредитного договору та значної заборгованості Відповідача, Позивач розпочав процедуру стягнення на іпотечне майно.
      Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, дата, час державної реєстрації 18.06.2019 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ТОВ «Кредитні ініціативи» (а.с.14-15).
      Постановою від 11.08.2016 року у ВП №51895932, головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Кравченко О.Г. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом виданим 21.07.2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області (а.с.138).
      Відповідно до постанови головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Кравченко О.Г. на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт та оголошено заборону на її відчуження (а.с.139).
      У той же час, як убачається з рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.01.2020 року, судом було задоволено позовні вимоги Відповідача ОСОБА_1 по цивільній справі за його позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. про визнання протиправним та скасування рішення. Даним рішенням визнано дії державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О.І. щодо проведення 18.06.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» незаконними. Також визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О.І. від 20.06.2019 року, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856104132103 за ТОВ «Кредитні ініціативи» (а.с.99-123).
      Постановою Київського апеляційного суду від 09.09.2020 року вищевказане рішення суду першої інстанції змінене шляхом викладення мотивувальної частини рішення в іншій редакції. В іншій, тобто описовій та резолютивній частинах, рішення суду залишено без змін (а.с.163-167).
      Тобто, Відповідачем в судовому порядку оскаржено законність набуття права власності Позивачем спірної квартири. Його позов задоволено, рішення суду набрало законної сили. На час розгляду даної справи Позивач вже не є власником квартири АДРЕСА_1 .
      Розглядаючи дану цивільну справу суд керується наступними нормами права.
      Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
      Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
      За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
      У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.
      У свою чергу національне законодавство України встановлює наступне.
      Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
      Згідно з ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
      Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
      Згідно з ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
      В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на ст.ст.317, 319, 321 ЦК України. Втім, як убачається із матеріалів справи, Позивач перестав бути власником спірного майна, а тому суд приходить до висновку про те, що його вимоги не ґрунтуються на законі. Правових підстав для задоволення позову у суду немає. У задоволенні позову необхідно відмовити.
      У зв`язку із відмовою у задоволенні основних позовних вимог, не підлягають задоволенню й вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на його користь сплаченого судового збору.
      Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог з урахуванням обраного позивачем способу захисту права.
      На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
      У Х В А Л И В :
      У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про звільнення з-під арешту майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», а саме: квартири, загальною площею 36,3 кв.м., житловою площею 17,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що накладений Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП 51895932, виданий 12.08.2016 року, видавник: головний державний виконавець Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Кравченко О.Г. - відмовити.
      Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Апеляційну скаргу може бути подано до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Повні дані сторін:
      Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ЄДРПОУ 35326253, місцезнаходження: 04080, м.Київ, вулиця Вікентія Хвойки, будинок 21.
      Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
      Повне судове рішення складено 16.11.2020 року.
      Суддя
      В.П. Цукуров
      Джерело: ЄДРСР 92922347