Постановление БП-ВС о юрисдикции споров об оспаривании местной администрацией самовольного строительства


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ
справа N 520/15749/14-ц
провадження N 14-16цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Ткачука О.С.,
суддів: Данішевської В.І., Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 про приведення об'єкта до попереднього стану за касаційною скаргою Одеської міської ради на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, та

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про приведення об'єкта до попереднього стану.

Позовна заява мотивована тим, що на земельній ділянці, що належить Одеській міській раді, ОСОБА_3 без належного дозволу, самочинно проводяться роботи з будівництва прибудови до квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на наведені вище обставини, позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_3 власними силами і за рахунок власних коштів привести самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 у попередній стан відповідно до технічного паспорта комунального підприємства "Одеське міське Бюро технічної інвентаризації та реєстрації" від 30 вересня 2004 року шляхом знесення самочинно зведеної прибудови.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 26 травня 2015 року у задоволенні позову Одеської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов Одеської міської ради є необґрунтованим, оскільки відповідачем у вересні 2014 року отримана декларація про готовність квартири до експлуатації, що спростовує самочинність будівництва, відповідачем зареєстровано право власності на спірну квартиру та отримано відповідне свідоцтво, тому спірна прибудовою не є самочинною.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач звернувся до суду як суб'єкт владних повноважень на виконання делегованих владних управлінських функцій зі здійснення контролю у сфері містобудування у зв'язку із порушенням ОСОБА_3 вимог законодавства з питань будівництва та містобудування, таким чином відносини між сторонами є публічно-правовими, а тому зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У листопаді 2016 року Одеська міська рада подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року та направити справу на новий апеляційний розгляд.

У касаційній скарзі Одеська міська радапосилалась на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Зокрема заявник зазначала, що позов пред'явлено з підстав порушення ОСОБА_3 права власності територіальної громади м. Одеси шляхом зайняття земельної ділянки комунальної власності, тобто спір є приватноправовим та правовідносини між сторонами регулюються нормами цивільного законодавства.

25 листопада 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

03 квітня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 про приведення об'єкта до попереднього стану призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Відповідно до п. п. 4 п. 1 розділу XIII "Перехідних положень" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20 грудня 2017 року справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 про приведення об'єкта до попереднього стану передано до Верховного Суду.

26 грудня 2017 року Верховний Суд отримав справу за касаційною скаргою Одеської міської ради на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року.

За правилами ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Частиною 1 ст. 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або ВеликоїПалати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

18 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Це рішення суд обґрунтовує тим, що позивач оскаржує ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції.

Ухвалою від 1 лютого 2018 року справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 про приведення об'єкта до попереднього стану за касаційною скаргою Одеської міської ради на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року прийнято до провадження Великою Палатою Верховного Суду та призначено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового та спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

3 квітня Ткачук О.С. брав участь у розгляді цієї справи та призначенні її до судового розгляду як суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ч. 3 ст. 37 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції.

Враховуючи, що суддя Ткачук О.С. не брав участі у розгляді цієї справи по суті, не висловлював своєї правової позиції у справі при ухваленні рішення суду, підстави для самовідводу відсутні.

Крім того, учасники справи відводів не заявляли.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України (у редакції Закону України від 19 жовтня 2016 року, чинній на час розгляду справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 2 цієї статті у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст. 15 ЦПК України (у редакції Закону України від 19 жовтня 2016 року, чинній на час розгляду справи): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При цьому ст. 2 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції Закону України від 5 жовтня 2016 року, чинній на час розгляду справи) завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (далі - суб'єкт владних повноважень), шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Стаття 3 КАС України (у редакції Закону України від 5 жовтня 2016 року) в п. 1 "справою адміністративної юрисдикції" визнала публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України (у редакції Закону України від 5 жовтня 2016 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим, приватноправові відносин вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, неправильним є застосування п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції Закону України від 5 жовтня 2016 року) та поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що позивачем у справі є суб'єктом владних повноважень.

Зазначене підтверджується правилами ст. ст. 3, 15 ЦПК України (у редакції Закону України від 19 жовтня 2016 року), які передбачають право органів державної влади, органів місцевого самоврядування звертатися до суду з заявами в порядку цивільного судочинства у випадках, установлених законом.

Таким чином, аналіз змісту ст. 15 ЦПК України та ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

У справі, що розглядається, позов пред'явлено з підстав порушення ОСОБА_3 права власності територіальної громади м. Одеси. На думку позивача, зведенням спірної прибудови до своєї квартири, та незаконним зайняттям земельної ділянки комунальної власності, що розташована біля багатоквартирного будинку, відповідач порушив приватні права інших осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. Це і було позовною вимогою Одеської міської ради.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про закриття провадження в справі, дійшов неправильного висновку щодо характеру спірних правовідносин.

У касаційній скарзі заявник правильно зазначав, що, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції помилково виходив із того, що позивач фактично заявив вимоги з підстав, визначених частиною сьомою ст. 376 ЦК України, реалізовуючи управлінські функції із здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудування.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" повторно наголосив на тому, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі "Занд проти Австрії" (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".

Для визначення "суду встановленого законом", зокрема для визначення суду належної юрисдикції, у процесуальному законодавстві України, застосовано підхід віднесення до юрисдикції загальних судів всіх справ, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою, а ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року, такою, що постановлена з порушенням вимог процесуального законодавства та підлягає скасуванню.

Статтею 19 ЦПК України (чинний, редакція від 7 січня 2018 року), якою визначено справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів, вказано, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 4 ст. 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За правилами ч. 4 ст. 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та відповідно до ч. 4 ст. 406, ч. 4 ст. 411 ЦПК України касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись п. п. 3 п. 1 розд. XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, ст. ст. 406, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Одеської міської ради на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2016 року скасувати.

Справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 про приведення об'єкта до попереднього стану передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова Великої Палати Верховний Суд набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук
Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
Д.А. Гудима Л.І. Рогач
В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • ANTIRAID changed the title to Постановление БП-ВС о юрисдикции споров об оспаривании местной администрацией самовольного строительства

Большая палата Верховного суда указала, что частноправовые отношений отличаются наличием имущественного или неимущественного, личного интереса участника. Спор имеет частноправовой характер, если он обусловлен нарушением или угрозой нарушения частного права или интереса, как правило, имущественного, конкретного субъекта, подлежащего защите способом, предусмотренным законодательством для сферы частноправовых отношений, даже в том случае, если к нарушению частного права или интереса привели управленческие действия субъектов властных полномочий.

Учитывая изложенное, неправильным будет применение п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС Украины (в редакции Закона Украины от 5 октября 2016 года) и распространение юрисдикции административных судов на тот или иной спор только потому, что истцом по делу является субъектом властных полномочий.

Таким образом, анализ содержания ст. 15 ГПК Украины и ст. 17 КАС Украины (в редакции, действующей на момент рассмотрения дела в судах первой и апелляционной инстанций) в совокупности дает основания для вывода, что при решении вопроса о разграничении компетенции судов по рассмотрению административных и гражданских дел в каждом конкретном деле недостаточно применения исключительно формального критерия - определение субъектного состава спорных правоотношений (участие в них субъекта властных полномочий). Определяющим признаком для правильного решения такого вопроса является характер правоотношений, из которых возник спор.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

заключение абсолютно правильное

субъекты властных полномочий, субъекты публичного права — участники гражданских отношений (ст. 2 ЦК), и само по себе участие такого субъекта в отношении не придаёт ему характер публично-правового

публично-правовым (административным) следует считать только такое правоотношение, в котором субъект публичного права осуществляет управленческую функцию, связанную с властным подчинением

то есть, только в том случае, если стороны связывают отношения административного или иного подчинения ("вертикальные отношения")

противоположными по характеру являются гражданские, частно-правовые отношения, основанные на юридическом равенстве, имущественной самостоятельности и свободном волеизъявлении (ст. 1 ЦК), то есть "горизонтальные отношения"

в то же время, в контексте Конвенции и практики ЕСПЧ, как мне кажется, судом были выбраны неправильные примеры

Конвенция и ЕСПЧ вообще не выделяют административные споры в отдельную категорию, в понимании статьи 6 Конвенции существует разделение судебных споров только на две категории, условно гражданская (разрешение спора гражданского характера) и условно уголовная (разрешение публичного обвинения) 

то есть, разделение права на частное и публичное в Конвенции имеет автономный характер (равно как и само понятие "суд, определенный законом", которое может включать и иные органы, помимо собственно судебных)

в рамках такого автономного конвенционального разделения права на частное и публичное, к частно-правовым спорам отнесены все споры, возникшие из гражданских отношений и из нарушений гражданских прав, — в том числе и те, которые национальными законодательствами отнесены к иной, не гражданской юрисдикции (например, к административной), такие споры Конвенция и ЕСПЧ считает частно-правовыми, гражданскими

в свою очередь, к уголовным (в автономном конвенциональном значении) также отнесены не только те споры, которые считаются уголовными в национальной системе права, но также и другие споры по разрешению публичного обвинения, например, некоторые дисциплинарные споры, а также так называемые споры об административных правонарушениях (такая субуголовная категория вообще существует только в странах бывшего СССР, насколько мне известно)

поэтому, действительно, в понимании Конвенции и ЕСПЧ — заключение Большой Палаты абсолютно правильное, вот только иллюстративные примеры из практики ЕСПЧ выбраны не вполне удачно

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

и даже более того
 
применительно к конкретному спору, в котором субъект властных полномочий является именно ИСТЦОМ, а не ответчиком, — следует отметить, что в соответствии с частью первой статьи 2 КАСУ заданием административного судопроизводства является справедливое, беспристрастное и своевременное решение судом споров в сфере публично-правовых отношений с целью эффективной защиты прав, свобод и интересов физических лиц, прав и интересов юридических лиц от нарушений со стороны субъектов властных полномочий
 
таким образом, собственно цель административного судопроизводства определяется как "эффективная защита прав, свобод и интересов физических лиц, прав и интересов юридических лиц от нарушений со стороны субъектов властных полномочий"
 
в таких обстоятельствах следует прийти к выводу, что если субъект властных полномочий обращается в суд с иском о защите своих прав или охраняемых законом интересов, — то такой иск вообще не может быть разрешен по правилам административного судопроизводства, поскольку решение таких споров абсолютно не соответствует ни цели, ни заданию административного судопроизводства (ст. 2 КАСУ)
 
в то же время, рассмотрение такого иска полностью соответствует заданиям и целям гражданского (ст.ст. 2, 19 ЦПК) или хозяйственного (ст.ст. 2, 20, 21 ГПК) судопроизводства, в зависимости от того, предъявлен иск субъекта публичного права к физическому или юридическому лицу соответственно
 
вышесказанное дополнительно подтверждает правильность заключения Большой Палаты
 
Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...