ANTIRAID

Постановление ВС-КХС о взыскании исполнительного сбора пропорционально взысканной сумме и отсутствии оснований для его взыскания при отсутствии фактического взыскания

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Верховний Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/1587/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017

(суддя - Демидов В.О.),

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017

(головуючий - Жук Г.А., судді: Дикунська С.Я., Мальченко А.О.)

за скаргою Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

про стягнення 13 317 917, 88 грн.

та за зустрічним позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про стягнення заборгованості у розмірі 13 317 917, 88 грн., в тому числі: 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624, 72 грн. 3 % річних, 165 495,86 грн. інфляційних втрат та 68 820, 00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2013 прийнято до розгляду з первісним позовом зустрічний позов Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про спонукання укласти договір реструктуризації на основну суму боргу за договором № 320886 від 14.11.2003 на постачання теплової енергії в гарячій воді на термін 60 місяців з затвердженням відповідного графіку платежів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі №910/1587/13 первісний позов задоволено повністю, з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624,72 грн. 3 % річних, 165 495, 86 грн. інфляційних втрат та 68 820,00 грн. витрат по сплаті судового збору; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі № 910/1587/13 залишено без змін.

На примусове виконання вказаного судового рішення 09.07.2015 Господарським судом міста Києва в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) видано наказ.

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 17.11.2016 звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якій просить визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України неправомірними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016, винесену в межах виконавчого провадження № 48838866.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено. Суд визнав дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016 неправомірними. Суд визнав недійсною постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення виконавчого збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 у справі № 910/1587/13 залишено без змін.

При розгляді справи місцевим господарським судом встановлені такі обставини:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі № 910/1587/13, яке набрало законної сили, з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624,72 грн. 3 % річних, 165 495, 86 грн. інфляційних втрат та 68 820, 00 грн. витрат по сплаті судового збору;

- Господарським судом міста Києва 09.07.2015 видано наказ про примусове виконання вказаного судового рішення;

- виконавче провадження № 48838866 по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 було відкрито старшим державним виконавцем 25.09.2015;

- відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.11.2016 винесено постанову ВП № 48838866 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 279 761,73 грн.;

- постановою державного виконавця від 07.12.2016 виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (за письмовою заявою стягувача);

Задовольняючи скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії державного виконавця, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015, не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону, ні постанови про повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону; 

- постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена державним виконавцем 07.12.2016, тому станом на 04.11.2016 у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" виконавчого збору.

Судові рішення обґрунтовані нормами статей 27, 37, 39, 40, 42 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VII від 02.06.2016, статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999, статей 115, 116, 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову задоволенні скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії державного виконавця.

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби. При цьому, єдиною умовою стягнення виконавчого збору є невиконання боржником самостійно виконавчого документу.

У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" заперечує проти її доводів, посилаючись на те, що: державний виконавець під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору керувався нормами не чинного на той момент законодавства; після повернення виконавчого документа стягувачу, не пізніше наступного робочого дня, виконавцем не було винесено постанову про стягнення виконавчого збору; фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача присуджених за наказом сум не відбулось;

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. (головуючий), Вронської Г.О. і Баранця О.М. 12.01.2018 передано касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 у справі № 910/1587/13.

Відповідно до пункту 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 11.01.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не скористалось правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що в силу частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

З 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі по тексту - Закон від 02.06.2016 № 1404-VІІІ).

Відповідно до пункту 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

При цьому, в Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ вказано порядок виконання та правового регулювання саме "виконавчих дій", а не "виконавчого провадження".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV, так і Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата.

Враховуючи Прикінцеві та Перехідні положення Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що положення попереднього Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV застосовується не щодо всього виконавчого провадження № 48838866, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV. Кожна виконавча дія, яка оформлюється в тому числі шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.

Постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 48838866 винесена виконавцем 04.11.2016, тобто вже в період дії Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, відтак, державний виконавець, приймаючи дану постанову повинен вчиняти таку дію відповідно до Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ.

Як вірно зазначено господарськими судами, приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016, зокрема визначаючи розмір виконавчого збору та підставу його стягнення, державний виконавець керувався статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (далі по тексту - Закон від 21.04.1999 № 606-ХІV). Так, державний виконавець, враховуючи, що у строк, встановлений для добровільного виконання рішення суду, боржник рішення не виконав, беручи до уваги положення статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV, яка передбачала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від суми, що підлягала стягненню, виніс постанову про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 1 279 761,73 грн. виконавчого збору (10 % від суми, яка підлягала стягненню згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015).

Оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, то в даному випадку підлягали застосуванню положення саме цього закону.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно статті 27 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу.

Тобто, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

Проте, як встановлено судами з матеріалів виконавчого провадження № 48838866, державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача присуджених сум за наказом № 910/1587/13 від 09.07.2015.

При цьому, приписами Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (статті 40, 42 Закону) передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частиною 4 статті 42 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Тобто, після набрання чинності Законом від 02.06.2016 № 1404-VІІІ виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону чи повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону.

Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 04.11.2016 (станом на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору) державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015, не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону, ні постанови про повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону. Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена державним виконавцем пізніше, а саме 07.12.2016, відтак, станом на 04.11.2016 у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" виконавчого збору.

Статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент подачі скарги на дії державного виконавця) передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. За результатами розгляду скарги виноситься відповідна ухвала.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку про задоволення скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії (бездіяльність) відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України.

Посилання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у касаційній скарзі на те, що частини перша та друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII не містить конкретних вказівок, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої державним виконавцем з боржника суми боргу, колегія суддів не може визнати достатньо обґрунтованим, враховуючи таке.

Відповідно до частини 1, 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Аналіз наведених норм Закону № 1404-VIII дає можливість зробити висновок про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми. 

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 № 14 роз'яснено, що відповідно до статей 45, 46 Закону № 606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово. 

Таким чином, доводи скаржника про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, колегія визнає помилковими.

Відповідно до частини першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017у справі постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 у справі № 910/1587/13 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець, Вронська Г.О.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72403101

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВС-КХС указал, что анализ норм Закона Украины "Об исполнительном производстве" № 1404-VIII дает возможность сделать вывод о том, что обязательными условиями взыскания исполнительного сбора являются: 1) фактическое выполнение судебного решения; 2) принятие государственным исполнителем мер принудительного исполнения решений. Кроме того, законодатель четко определил, что исполнительный сбор взимается с фактически взимаемой суммы; размер исполнительного сбора рассчитывается также с фактически взимаемой суммы.

По своему назначению исполнительный сбор является своеобразной наградой государственному исполнителю за совершение мер принудительного исполнения решения, при условии, что такие меры привели к выполнению решения. В противном случае исполнительный сбор не взыскивается.

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

АНТИРЕЙД, так то воно так, АЛЕ якого х... вик-службі платити 1млн.грн. замість 1тис.грн за ТІ САМІ ДІЇ?!! Що за прикол з мотивацією?!! (((

Share this post


Link to post
Share on other sites

еще одно

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73081619

Державний герб України

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

29 березня 2018 року

м. Київ

Справа №  8/39

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О.О. Мамалуй - головуючий, Г.О. Вронська, І.В. Ткач

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2017р.

у складі колегії суддів: Н.М. Дучал - головуючий, Т.Д. Геза, Н.В. Будко

та на ухвалу господарського суду Донецької області від 22.06.2017р.

суддя: Г.В. Левшина

за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Ерлайт" на дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

за позовом публічного акціонерного товариства "Державний експортно - імпортний банк України"

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерлайт";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатех";

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор";

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Блеск - Авто"

про стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно

 

ВСТАНОВИВ:

 

1. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини, що передували прийняттю оскаржуваних судових рішень

 

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.09.2009р. у справі № 8/39 задоволено позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України"), до товариства з обмеженою відповідальністю "Ерлайт" (далі - ТОВ "Ерлайт"), товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатех",  товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор", товариства з обмеженою відповідальністю "Блеск-Авто", стягнуто з ТОВ "Ерлайт", заборгованість в сумі 33 116 280,24 дол. США та 353 244,21 грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, з ТОВ "Мегатех" заборгованість в сумі  33 116 280,24 дол. США та 353 244,21 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, з ТОВ "Кондор" заборгованість в сумі                   33 116 280,24 дол. США та 353 244,21 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, з ТОВ "Блеск-Авто", заборгованість в сумі 33 116 280,24 дол. США та 353 244,21 грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, з ТОВ "Ерлайт"- державного мита в сумі  837 дол. США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,12 грн., з ТОВ "Мегатех" державного мита в сумі 837 дол. США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,12 грн., з ТОВ "Кондор" державного мита в сумі 837 дол. США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,12 грн., з ТОВ "Блеск-Авто" державного мита в сумі 837 дол. США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,12 грн.

 

18 вересня 2009 р. на виконання судового рішення у справі № 8/39, судом першої інстанції видано відповідні накази, зокрема, накази: про стягнення з ТОВ „Ерлайт" на користь ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України" заборгованості в сумі  33 116 280,24 дол. США та 353 244,21 грн., шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки за договорами: - договором застави №18106Z139 від 06.10.2006р., предмет застави - обладнання промислового призначення вітчизняного та імпортного виробництва, заставна вартість - 50 000 000,00 грн.; - іпотечним договором №18106Z169 від 12.12.2006р., предмет іпотеки - нерухоме майно - будівлі загальною площею 1672,3 кв.м, що знаходиться за адресою:  м. Донецьк, вул. Купріна, 327, заставна вартість - 2 228 000,00 грн.; - іпотечним договором №151107Z58 від 01.06.2007р., предмет іпотеки - земельна ділянка площею 2,3043 га та будівля цеху гумово-технічних виробів загальною площею 7684,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Купріна, 327, заставна вартість - 87 969 886,35 грн.; - договором застави №151107Z59 від 01.06.2007р., предмет застави - виробниче обладнання, заставна вартість - 6 600 000,00 грн.; - договором застави №151107Z116 від 14.09.2007р., предмет застави - сировина та товари в обороті (готова продукція), заставна вартість - 6 228 500,00 грн.; про стягнення з ТОВ „Ерлайт" на користь                 ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України"  витрат по сплаті державного мита в сумі 837 доларів США, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,12 грн.

 

Ухвалою господарського суду Донецької області від 31.07.2013р. розстрочено сплату залишку простроченої заборгованості в сумі 26 154 780,24  дол. США, стягнутої за рішенням господарського суду Донецької області № 8/39 від 03.09.2009р., наступним чином: вересень 2012р. - грудень 2013р. включно - по 160 000,00 дол. США щомісяця, січень 2014р. - грудень 2014р. включно - по 200 000,00 дол. США щомісяця, січень 2015р. - грудень 2015р. включно - по 250 000,00 дол. США щомісяця, січень 2016р. - грудень 2016р. включно - по 350 000,00 дол. США щомісяця, січень 2017р. - грудень 2017р. включно - по 400 000,00 дол. США щомісяця, січень 2018р. - грудень 2018р. включно - по 450 000,00 дол. США щомісяця, січень 2019р. - червень 2019р. включно - по 550 000,00 дол. США щомісяця, липень 2019р. - 494 780,24 дол. США.

 

24 листопада 2016р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ ДВС) винесено постанову  про відкриття виконавчого провадження  ВП № 52959445 щодо виконання ТОВ "Ерлайт" судового рішення у справі № 8/39, зобов'язано боржника протягом 5 робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження подати декларацію про доходи та майно. Крім того, у вказаній постанові державним виконавцем стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 3  108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн.

 

28 листопада 2016р. державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову ВП № 52959445 про повернення виконавчого документа стягувачеві, на підставі п. 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

 

Крім того, 28.11.2016р. державним виконавцем Відділу ДВС прийнято постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 52959445, якою стягнуто з ТОВ "Ерлайт" виконавчий збір у розмірі 3 108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн.

 

01 грудня 2016р. постановою державним виконавцем Відділу ДВС відкрито виконавче провадження ВП №53010242 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 52959445.

 

Також, 01.12.2016р. постановою державним виконавцем Відділу ДВС накладено арешт на все майно, що належить ТОВ "Ерлайт" в межах суми звернення стягнення            3 108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн.

 

26 січня 2017 р. державним виконавцем Відділу ВДВС прийнято постанову ВП №53010242 про  накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках                ТОВ "Ерлайт" в межах суми звернення стягнення 3 108 150,00 доларів США та                      35 324,42 грн.

ТОВ "Ерлайт" звернулося до господарського суду Донецької області зі скаргою № 25 від 15.04.2017р. на дії Відділу ДВС щодо виконання рішення у справі № 8/39, в якій просило визнати незаконними та скасувати постанови: державного виконавця Відділу ДВС від 28.11.2016р. про стягнення з ТОВ "Ерлайт" виконавчого збору в сумі              3 108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн. по виконавчому провадженню                            № 52959445; від 01.12.2016р. про відкриття виконавчого провадження №53010242 щодо стягнення з ТОВ "Ерлайт" виконавчого збору в сумі  3 108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн.; від 01.12.2016р. про арешт майна боржника по виконавчому провадженню №53010242; від 26.01.2017р. про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню №53010242; зобов'язати головного державного виконавця внести відповідні відомості про скасування арешту рухомого майна                 ТОВ "Ерлайт" до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

2. Короткий зміст ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

 

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.06.2017р. у справі № 8/39, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2017р., скаргу ТОВ "Ерлайт" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання рішення у справі №8/39 задоволено частково. Визнано незаконними постанови головного державного виконавця Відділу ДВС від 28.11.2016р. про стягнення з ТОВ "Ерлайт" виконавчого збору в сумі  3 108 150,00 доларів США та               35 324,42 грн. по виконавчому провадженню № 52959445; від 01.12.2016р. про відкриття виконавчого провадження № 53010242 щодо стягнення з ТОВ "Ерлайт" виконавчого збору в сумі 3 108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн.; від 01.12.2016р. про арешт майна ТОВ "Ерлайт" по виконавчому провадженню № 53010242; від 26.01.2017р. про арешт коштів ТОВ "Ерлайт" по виконавчому провадженню №53010242. В задоволенні решти вимог, викладених у скарзі № 25 від 15.04.2017р. відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що виконавчою службою не надано доказів виконання рішення суду, фактичного стягнення коштів або передачі майна стягувачу за виконавчим документом.

 

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

 

Суд вказує на те, що підставою для початку виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору є саме постанова про стягнення виконавчого збору, ухвалена не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження), тобто, на момент, коли державний виконавець має можливість визначити дійсний розмір стягнутих сум та, відповідно, розмір виконавчого збору.

 

Судом першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, відмовлено скаржнику в частині вимог про зобов'язання головного державного виконавця внести відомості про скасування арешту рухомого майна ТОВ "Ерлайт" до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, оскільки визнання незаконними оспорюваних постанов є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

 

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

 

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 22.06.2017р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2017р. у справі № 8/39 в частині задоволення вимог скарги та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити ТОВ "Ерлайт" у задоволенні скарги.

 

Скарга мотивована тим, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусового виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі встановленому статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження".

 

Тобто, вже після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем вказується розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника.

 

Скаржник вказує на те, що державний виконавець на майбутнє не може передбачити суму, яка буде стягнута з боржника за виконавчим документом.

 

Виконавче провадження завершено відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

 

Відповідно до ч. 3 ст. 40 вказаного Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

 

4. Позиції інших учасників справи

 

Відзиви чи заперечення на касаційну скаргу учасниками справи не подані.

 

5. Норми права та мотиви, з яких виходить суд касаційної інстанції при прийнятті постанови

 

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції на момент прийняття оспорюваних постанов), рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

 

Згідно з ч. 1 ст. 116 ГПК України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

 

Ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закону, в редакції на момент прийняття оспорюваних постанов Відділу ДВС) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

 

У ч. 1 ст. 5 Закону зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

 

П. 9 ч. 1 ст. 37 Закону встановлено, що  виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

 

28 листопада 2016р. державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову ВП         № 52959445 про повернення виконавчого документа стягувачеві, на підставі п. 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".

 

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

 

Відповідно до ст. 42 Закону кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

 

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

 

П. П. 1-3 ч 1, ч. 2 ст. 45 Закону розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

 

Судами не встановлено, а Відділом ДВС не підтверджено  здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання судового рішення у справі № 8/39, в т.ч. у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом.

 

Оскільки виконавчий збір стягується у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, доказів повернення/передання стягувачу у виконавчому провадженні певної суми або майна матеріали справи не містять, виконавчий збір, у розмірі 10% від суми заборгованості, визначений Відділом ДВС неправомірно.

 

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що підставою для початку виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору є постанова про стягнення виконавчого збору, ухвалена не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа, тобто, на момент, коли державний виконавець має можливість визначити дійсний розмір стягнутих сум та, відповідно, розмір виконавчого збору.

 

Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у постанові від 28.11.2016р. про стягнення виконавчого збору, тому така постанова не відповідає вимогам ст. 27 Закону.

 

Оскільки підставою для відкриття виконавчого провадження ВП №53010242 та подальшого ухвалення постанов про накладення арешту на майно та кошти боржника від 01.12.2016р. та від 26.01.2017р., була постанова про стягнення виконавчого збору від 28.11.2016р., яка є незаконною, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність ухвалених постанов Відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження від 01.12.2016р., про накладення арешту на майно боржника від 01.12.2016р. та про накладення арешту на кошти боржника від 26.01.2017р.

 

Аргументи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення скарги                   ТОВ "Ерлайт" на дії Відділу ДВС щодо прийняття постанов про стягнення виконавчого збору, відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно та кошти боржника.

 

6. Висновки суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги  

 

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

 

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та ухвала місцевого господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

 

7. Судові витрати

 

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі ст. 129  ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.  

 

Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315  ГПК України, Верховний Суд

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

 

Ухвалу господарського суду Донецької області від 22.06.2017р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2017р. у справі № 8/39 залишити без змін.

 

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий суддя                                                                      О. О. Мамалуй

 

Суддя                                                                                          Г. О. Вронська

 

Суддя                                                                                              І. В. Ткач    

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 922/3537/17
      Провадження № 12-127гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідачаКібенко О. Р.,
      суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного підприємства «Фудстар» (далі - ПП «Фудстар»), до якої приєдналося Державне підприємство «Сетам» (далі - ДП «Сетам»),
      на рішення Господарського суду Харківської області від 16 січня 2019 року, ухвалене суддею Калініченко Н. В.,
      та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Гетьмана Р. А., Россолова В. В., Хачатрян В. С.,
      у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» (далі - ТОВ «Алта»)
      до відповідачів:
      1) Головного територіального управління юстиції у Харківській області,
      2) ДП «Сетам»,
      3) приватного нотаріуса Харківського міського територіального округу Харківської області Гончаренко Надії Юльянівни,
      4) ПП «Фудстар»,
      за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк»),
      про визнання недійсними торгів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У жовтні 2017 року ТОВ «Алта» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ДП «Сетам» та з урахуванням поданої заяви про зміну предмета позову просило: визнати електронні торги за лотом № 224512 від 27 липня 2017 року недійсними; скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 37701082 від 23 жовтня 2017 року.
      2. Позивач посилався на те, що оскаржувані електронні торги проведені з порушенням приписів Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), та всупереч ухвалі Московського районного суду м. Харкова від 24 липня 2017 року у справі № 643/9474/17 про накладення заборони відчуження нежитлового приміщення площею 723,8 кв. м, розташованого за адресою: м. Харків, вул . Чичибабіна , 11, зареєстрованого за ТОВ «Алта».
      Фактичні обставини справи, установлені судами
      3. Господарський суд Харківської області рішенням від 29 серпня 2011 року у справі № 5023/5604/11, залишеним без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2011 року та Вищого господарського суду України від 23 січня 2012 року, стягнув з ТОВ «Алта» на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитними договорами; на виконання рішення видав відповідний наказ від 16 листопада 2011 року № 5023/5604/11.
      4. Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області постановою від 03 червня 2012 року відкрив виконавче провадження ВП № 33014908 з примусового виконання зазначеного наказу.
      5. Московський районний суд м. Харкова ухвалою від 24 липня 2017 року у справі № 643/9474/17 наклав заборону відчуження нежитлового приміщення площею 723,8 кв. м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Чичибабіна, 11, зареєстрованого за ТОВ «Алта».
      6. 27 липня 2017 року в межах виконавчого провадження ВП № 33014908 на електронних торгах, організованих ДП «Сетам» за лотом № 224512, реалізовано нежитлове приміщення ТОВ «Алта», розташоване за адресою: м. Харків, вул. Чичибабіна, 11, про що 01 серпня 2017 року сформовано відповідний протокол № 274952, згідно з яким: час початку торгів - 9 година; час завершення торгів - 18 година 30 хвилин; оплата підлягає сплаті переможцем до 15 серпня 2017 року.
      7. Цього ж дня державний виконавець відклав проведення виконавчих дій з примусового виконання наказу від 16 листопада 2011 року№ 5023/5604/11 до 10 серпня 2017 року, про що прийняв відповідну постанову у межах виконавчого провадження ВП № 33014908.
      8. Наступного дня (28 липня 2017 року) ДП «Сетам» на підставі постанови державного виконавця про відкладення проведення виконавчих дій склало акт про зупинення електронних торгів за лотом № 224512 з відміткою «зупинено в стані підписання протоколу».
      9. 09 та 22 серпня 2017 року державний виконавець відкладав проведення виконавчих дій з примусового виконання наказу від 16 листопада 2011 року № 5023/5604/11.
      10. 30 серпня 2017 року Московський районний суд м. Харкова ухвалою скасував заборону відчуження нежитлового приміщення площею 723,8 кв. м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Чичибабіна, 11.
      11. 06 вересня 2017 року державний виконавець відклав проведення виконавчих дій з примусового виконання наказу від 16 листопада 2011 року№ 5023/5604/11 до 20 вересня 2017 року.Цього ж дня ДП «Сетам»склало акт про зупинення електронних торгів за лотом № 224512 на підставі постанови державного виконавця про відкладення проведення виконавчих дій.
      12. 22 вересня 2017 року ПП «Фудстар» сплатило на депозитний рахунок Головного територіального управління юстиції у Харківській області грошові кошти за придбане нерухоме майно у розмірі 6 422 708,14 грн.
      13. 05 жовтня 2017 року державний виконавець склав акт реалізації предмета іпотеки у межах виконавчого провадження ВП № 33014908.
      14. 18 жовтня 2017 року за ПП «Фудстар» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, проданий на оскаржуваних електронних торгах.
      15. 30 жовтня 2017 року Апеляційний суд Харківської області ухвалою у справі № 643/9474/17 скасував ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 24 липня 2017 року про накладення заборони відчуження нежитлового приміщення.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      16. Суди розглядали справу неодноразово.
      17. Господарський суд Харківської області рішенням від 16 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2019 року, позов задовольнив.
      18. Суд першої інстанції відхилив посилання позивача на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 24 липня 2017 року у справі № 643/9474/17 як на підставу визнання електронних торгів недійсними, оскільки ця ухвала не породжує жодних правових наслідків з моменту свого постановлення у зв`язку зі скасуванням судом вищої інстанції.
      19. Водночас, задовольняючи позов, суди виходили з порушення норм Порядку, оскільки переможець електронних торгів фактично сплатив грошові кошти за придбане майно з недотриманням строку; організатор торгів мав сформувати новий протокол із зазначенням нового строку розрахунків; ці порушення стосуються прав позивача, який має правомірні очікування щодо здійснення належного виконавчого провадження та законних електронних торгів стосовно належного йому майна; оскільки електронні торги підлягають визнанню недійсними, похідні позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію відповідного права є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      20. У травні 2019 року ПП «Фудстар»звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      21. У липні 2019 року ДП «Сетам» звернулося до Верховного Суду із заявою про приєднання до зазначеної касаційної скарги ПП «Фудстар», просить скаргу задовольнити.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      22. Скаржник посилається на порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції та вважає, що спір у частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень підлягав вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
      23. Стверджує, що вчинення виконавчих дій відкладалося з метою недопущення порушення прав учасників виконавчого провадження у зв`язку з постановленням Московським районним судом м. Харкова ухвали від 24 липня 2017 року у справі № 643/9474/17 про накладення заборони на реалізацію нежитлового приміщення, яке було предметом оскаржуваних електронних торгів.
      24. Також скаржник указує на те, що: позивач не надав доказів наявності його порушеного права з урахуванням того, що в результаті проведених електронних торгів сплачено найвищу із запропонованих цінових пропозицій, що сприяло максимально ефективному погашенню боргових зобов`язань позивача, а тому права останнього проведеними електронними торгами не порушено; суд застосував норму Порядку, якої не існувало на момент проведення торгів, оскільки на час проведення спірних електронних торгів у законодавстві не було вимог про формування нового протоколу у разі їх зупинення; позивачем не пропущено строк оплати за придбане на електронних торгах майно.
      Доводи інших учасників справи
      25. Інші учасники справи правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу не скористалися.
      Рух касаційної скарги
      26. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 25 липня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо визначення юрисдикції
      27. Виходячи з положень статей 1, 2, 12 ГПК України, статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакціях, чинних на час звернення позивача до суду з позовом, статті 20 ГПК України, статті 19 КАС України у редакціях після 15 грудня 2017 року до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      28. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      29. З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право цивільне. При цьому під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      30. Предметом позову в цій справі є визнання недійсними електронних торгів з продажу нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав на це майно, ухваленого приватним нотаріусом за наслідками цих торгів.
      31. Відтак спір про визнання недійсними електронних торгів підлягав вирішенню як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на відповідне майно, тобто є приватноправовим, а з огляду на суб`єктний склад сторін підлягав розгляду за правилами господарського судочинства. Вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, ухваленого на підставі зазначених торгів, також безпосередньо стосуються спору щодо такого майна, а тому вони підлягали розгляду за правилами ГПК України, що правомірно враховано господарськими судами попередніх інстанцій.
      32. Більше того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особа, яка подала касаційну скаргу, хоч і вказує на те, що вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію мали розглядатися в порядку адміністративного судочинства, але не ставить питання про закриття провадження у цій справі (у відповідній частині позовних вимог), а всупереч викладеним у касаційній скарзі запереченням щодо розгляду цих вимог господарськими судами просить рішення господарських судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог, тобто вирішити спір за правилами господарського судочинства.
      Щодо відчуження майна у період дії заборони
      33. Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що ДП «Сетам» не вправі було відчужувати майно в період дії ухвали Московського районного суду м. Харкова від 24 липня 2017 року у справі № 643/9474/17 про накладення заборони відчуження нежитлового приміщення площею 723,8 кв. м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Чичибабіна, 11 , зареєстрованого за ТОВ «Алта».
      34. Суди попередніх інстанцій правильно не взяли до уваги посилання позивача на зазначену заборону як на підставу визнання електронних торгів недійсними з огляду на таке.
      35. Судове рішення є обов`язковим до виконання; обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, частина перша статті 129-1 Конституції України).
      36. Отже, ухвала суду про забезпечення позову, зокрема про заборону відчуження нерухомого майна, встановлює обтяження такого майна незалежно від того, зареєстроване це обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи ні.
      37. Водночас відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      38. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
      39. Суди не встановили, що заборона відчуження нежитлового приміщення, накладена судом в іншій справі № 643/9474/17ухвалою від 24 липня 2017 року, була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як і не встановили, що ПП «Фудстар» знало чи мало знати про заборону відчуження. Тому така заборона не може бути протиставлена цьому підприємству, адже його недобросовісність як набувача спірного майна не доведена. Оскільки добросовісність належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України), то вона презюмується.
      40. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, мають ту ж саму мету. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень. Якщо ж майно не буде реалізоване, а іпотека буде припинена або буде знятий арешт, накладений виконавцем (зокрема, у випадку повного виконання боржником свого обов`язку), то заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, і надалі виконуватимуть функцію забезпечення позову.
      Щодо оскарження електронних торгів
      41. Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійними електронних торгів з реалізації арештованого майна. Спірні відносини регулюються Порядком у редакції, що була чинною на час їх виникнення.
      42. Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів.
      43. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.
      44. Водночас з аналізу статей 655, 658 ЦК України, пунктів 4, 5 розділу X Порядку вбачається, що набуття майна за результатами електронних торгів є договором купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є організатор електронних торгів, який укладає договір, та державна виконавча служба або приватний виконавець, які виконують договір у частині передання права власності на майно покупцю. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.
      45. Організатор електронних торгів пропонує майно для продажу шляхом розміщення інформаційного повідомлення про електронні торги, в якому визначається це майно (пункти 5-10 розділу ІІІ Порядку). Тим самим організатор визначає одну з умов майбутнього договору купівлі-продажу - майно, яке продається організатором. Отже до початку торгів як продавцю, так і потенційним покупцям (учасникам торгів) відомі всі умови майбутнього договору купівлі-продажу, окрім ціни та особи покупця.
      46. Учасники електронних торгів висувають свої цінові пропозиції (оферти) щодо укладення договору купівлі-продажу за запропонованими ними цінами шляхом їх подання через вебсайт електронних торгів. Прийняття пропозиції (акцепт) учасника, який запропонував найвищу ціну, здійснюється автоматично засобами системи реалізації майна (пункт 2 розділу V, пункт 1 розділу VIII Порядку).
      47. За наслідками торгів визначаються і покупна ціна (яка запропонована переможцем), і особа покупця (яким є переможець торгів). Отже, моментом укладення договору купівлі-продажу є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту його пропозиції (частина друга статті 638 ЦК України). Протокол електронних торгів підписується організатором (пункт 2 розділу VIII Порядку) і є доказом укладення договору купівлі-продажу продавцем та переможцем торгів за ціною, визначеною у протоколі. Подальше оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Порядком не передбачене.
      48. Укладений на електронних торгах договір купівлі-продажу підлягає виконанню у порядку, визначеному розділом X Порядку. Покупець (переможець електронних торгів) протягом десяти банківських днів з дня визначення його переможцем здійснює розрахунки за придбане на електронних торгах майно відповідно до пункту 1 розділу X Порядку. Дата, до якої переможець електронних торгів повинен повністю сплатити ціну лота, зазначається також у протоколі (абзац дев`ятий пункту 1 розділу VIII Порядку). Правовою підставою сплати покупцем (переможцем торгів) коштів як покупної ціни за придбане майно є договір купівлі-продажу, укладений на торгах.
      49. Після виконання покупцем (переможцем електронних торгів) свого обов`язку за договором купівлі-продажу, тобто після повного розрахунку за придбане майно, виконавець протягом п`яти робочих днів складає акт про проведені електронні торги. Державний виконавець додатково затверджує акт про проведені електронні торги у начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований; приватний виконавець самостійно затверджує акт про проведені електронні торги шляхом його підписання та скріплення печаткою приватного виконавця (пункт 4 розділу X Порядку). У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги (пункт 8 розділу X Порядку).
      50. Порядок передбачає наслідки невиконання покупцем (переможцем) свого обов`язку з договору купівлі-продажу. Відповідно до пункту 3 розділу VIII Порядку гарантійний внесок покупцю (попередньому переможцю електронних торгів) не повертається, а новим покупцем (новим переможцем електронних торгів) визнається учасник, який запропонував ціну, що була перед ціною, запропонованою переможцем, що не сплатив належної грошової суми за придбане майно. У цьому разі організатор вносить відповідні відомості до системи реалізації майна (далі - система) й засобами системи формує новий протокол електронних торгів, який повинен містити, зокрема, інформацію про визнання наступного учасника електронних торгів новим переможцем електронних торгів. Цей протокол розміщується системою на вебсайті, в особистому кабінеті наступного учасника цих електронних торгів, визначеного новим переможцем електронних торгів, та особистому кабінеті відділу державної виконавчої служби (приватного виконавця), яким майно передано на реалізацію.
      51. Отже, в разі порушення покупцем (попереднім переможцем електронних торгів) зобов`язання зі сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу організатор вчиняє правочин щодо односторонньої відмови від цього договору у повному обсязі (частина третя статті 651 ЦК України) і одночасно укладає новий договір купівлі-продажу шляхом акцепту пропозиції нового переможця електронних торгів (за ціною, що є меншою за ціну, встановлену попереднім договором купівлі-продажу).
      52. Як установили суди, відповідно до протоколу № 274952 проведення електронних торгів з реалізації нежитлового приміщення - кафе, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Чичибабіна, 11 , грошові кошти у розмірі 6 422 708,14 грн підлягали зарахуванню на рахунок відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області до 15 серпня 2017 року.
      53. Визнаючи електронні торги недійсними, суди послалися на порушення норм Порядку, оскільки їх організатор склав акт про зупинення торгів на наступний день, тобто після їх фактичного закінчення, а переможець сплатив грошові кошти за придбане майно з недотриманням строку. Допущені порушення стосуються прав боржника, який має правомірні очікування щодо здійснення належного виконавчого провадження та законних електронних торгів стосовно належного йому майна.
      54. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком, оскільки укладення договору купівлі-продажу з ПП «Фудстар» відбулося у відповідності із зазначеним Порядком. Натомість стверджуване невиконання ПП «Фудстар» умов договору купівлі-продажу щодо сплати грошових коштів у встановлений строк є порушенням цього договору. Невиконання або неналежне виконання договору не є підставою для визнання його недійсним. Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України у разі істотного порушення договору його стороною він може бути розірваний за рішенням суду на вимогу іншої сторони. Оскільки на електронних торгах продається майно, яке належить на праві власності боржнику, з метою виконання судового або іншого рішення на користь стягувача, то несплата покупної ціни впливає на законні інтереси боржника та стягувача, а тому вони можуть вимагати розірвання договору купівлі-продажу в судовому порядку для отримання коштів за продане майно від наступного переможця. Крім того, вони вправі вимагати відшкодування збитків (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України), спричинених унаслідок незастосування організатором правил пункту 3 розділу VIII Порядку.
      55. Висновку про порушення норм Порядку суд апеляційної інстанції дійшов, помилково застосувавши до спірних відносин сторін абзац восьмий пункту 1 розділу X Порядку у редакції наказу Міністерства юстиції України № 1859/5 від 18 червня 2018 року, тоді як торги відбулися у серпні 2017 року. Редакція цього абзацу, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не передбачала формування організатором нового протоколу із зазначенням нового строку розрахунків, про що помилково зазначив апеляційний суд.
      56. У свою чергу суд першої інстанції правильно вказав на те, що підставою для зупинення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) в цілому або за окремим лотом є, зокрема, відкладення проведення виконавчих дій (пункт 2 розділу XI Порядку); зупинення електронних торгів може відбутися лише до їх закінчення, однак їх організатором складено акт про зупинення електронних торгів наступного дня, 28 липня 2017 року, тобто після їх фактичного закінчення.
      57. Однак суд, дійшовши висновку про формальне порушення Порядку організатором електронних торгів, не спростував факту добросовісної поведінки та відсутності вини їх переможця. Тому таке порушення не може бути протиставлене переможцю, оскільки недобросовісність його дій не доведена. Як зазначалося раніше, оскільки добросовісність належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), то вона презюмується.
      58. При цьому в рішенні суду відсутні мотивовані висновки про те, яким чином несвоєчасність внесення грошових коштів переможцем торгів порушує права боржника. Питання порушення прав боржника за наслідками проведених електронних торгів залишилися без належної уваги судів попередніх інстанцій та відповідного правового реагування.
      59. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      60. Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
      61. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
      62. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
      63. З огляду на положення статті 1 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення позивача з цим позовом, і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
      64. Суди попередніх інстанцій вважали, що оспорювані електронні торги порушують право власності позивача, а допущені ДП «Сетам» порушення Порядку стосуються його прав як боржника, який має законні очікування щодо належного здійснення виконавчого провадження та законного продажу його майна. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з цим висновком.
      65. Відповідно до пункту 3 розділу VIII Порядку наслідком порушення покупцем (попереднім переможцем електронних торгів) зобов`язання зі сплати грошових коштів за договором купівлі-продажу є обов`язок організатора відмовитися від цього договору і укласти новий договір купівлі-продажу з новим переможцем електронних торгів, причому за ціною, що є меншою за ціну, встановлену попереднім договором купівлі-продажу.
      66. Таким чином, правочин з продажу майна позивача за більшою ціною вочевидь не порушує прав чи законних інтересів боржника. Виходячи з цього Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до дійсних мотивів звернення позивача з позовною заявою, вбачаючи у нього намір уникнути виконання судового рішення, ухваленого в 2011 році, на яке направлене виконавче провадження, в межах якого здійснений продаж майна відповідача в 2017 році.
      67. З урахуванням наведеного позовні вимоги ТОВ «Алта» про визнання недійсними електронних торгів не підлягають задоволенню з мотивів, викладених у цій постанові. Оскільки позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію спрямовані на відновлення володіння позивача майном, власником якого вже є інша особа, вони також не підлягають задоволенню.
      Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      Щодо суті касаційних скарг
      68. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      69. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
      70. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Щодо судових витрат
      71. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша та чотирнадцята статті 129 ГПК України).
      72. Відтак судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на позивача.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Фудстар», до якої приєдналося Державне підприємство «Сетам», задовольнити.
      2. Рішення Господарського суду Харківської області від 16 січня 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2019 року у справі № 922/3537/17 скасувати та ухвалити нове рішення.
      3. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Державного підприємства «Сетам», приватного нотаріуса Харківського міського територіального округу Харківської області Гончаренко Надії Юльянівни, Приватного підприємства «Фудстар» про визнання електронних торгів за лотом № 224512 від 27 липня 2017 року недійсними та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 37701082 від 23 жовтня 2017 року відмовити.
      4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, 11, код ЄДРПОУ 32869314) на користь Приватного підприємства «Фудстар» (61044, м. Харків, пр. Московський, 259, код ЄДРПОУ 38632574) 17 600 (сімнадцять тисяч шістсот) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, 11, код ЄДРПОУ 32869314) на користь Державного підприємства «Сетам» (01001, м. Київ, вул. Стрілецька, 4-6, код ЄДРПОУ 39958500) 22 400 (двадцять дві тисячі чотириста) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг.
      6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, 11, код ЄДРПОУ 32869314) на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) 9 920 (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85614599
    • By ais
      ДВС открыла производства по принудительному взысканию с должника исполнительного сбора и затрат, которые не были взысканы при исполнении решения суда по принудительному взысканию долга. Дополнительно арестовав все имущество должника, и наложив взыскание 20% на пенсию и др. доходы должника по з/п. Далее ДВС (понимая по всей видимости, что это затянется на долго, т.к. должник - пенсионер по инвалидности, или по другой причине) передает принудительное взыскание частному исполнителю.
      Но согласно ч.2 ст.5 ЗУ "Про виконавче провадження":
      т.е. ДВС не мог передавать ИП  по принудительному взысканию с должника исполнительного сбора и затрат, а частный исполнитель принимать исполнительный документ и открывать новое ИП по этому поводу. Так?
      Что делать, как защищаться в такой ситуации?
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 813/1856/17
      Провадження № 11-603апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської міської ради (далі - Міськрада) на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (судді Бруновська Н. В., Кузьмич С. М., Шавель Р. М.) у справі № 813/1856/17 за позовом Міськради до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) про визнання протиправною і скасування постанови та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У травні 2017 року Міськрада звернулася до суду з позовом до Департаменту, у якому просила визнати протиправною і скасувати постанову про арешт майна боржника від 04 травня 2017 року ВП № 53872594.
      2. Позов мотивовано тим, що: арешт на майно накладається виключно для забезпечення виконання рішення суду; хоч в оскаржуваній постанові зазначено, що арешт накладено у межах суми звернення стягнення, проте фактично це не відповідає дійсності, оскільки Міськрада позбавлена можливості розпоряджатися всім майном комунальної власності; накладення арешту на все майно боржника вказує на відсутність такої ознаки правомірності акта індивідуальної дії, як пропорційність, що полягає в дотриманні необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 20 червня 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю.
      4. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 жовтня 2017 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      5. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки виконавче провадження відкрите з примусового виконання наказу господарського суду, а постанову відповідача учасники виконавчого провадження мають право оскаржувати до суду, який видав виконавчий лист.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Міськрада у касаційній скарзі зазначила, що вважає ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду незаконною й необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку із чим помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі.
      7. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що постанова державного виконавця про арешт коштів боржника видана на виконання виконавчого документа, який виданий господарським судом, оскільки оскаржувана постанова винесена з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, тобто виконавчого документа, виданого державним виконавцем.
      8. Крім того, виконавче провадження № 51440964, відкрите з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2015 року № 910/28297/14 про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Українські інвестиційні системи» (далі - ТОВ «Українські інвестиційні системи») коштів, закінчене на підставі постанови державного виконавця від 03 травня 2017 року у зв`язку з виконанням рішення суду в повному обсязі, відтак оскаржувана постанова про арешт коштів немає жодного відношення до виконавчого документа, виданого судом, оскільки рішення суду виконано.
      9. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 29 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 червня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 липня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України, а саме з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також зважаючи на характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      17. Виконавче провадження № 51440964 відкрите з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2015 року № 910/28297/14 про стягнення з Міськради 59 821 376,61 грн на користь ТОВ «Українські інвестиційні системи».
      18. 12 липня 2016 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту (далі - державний виконавець) виніс постанову ВП № 51440964 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 5 982 137,66 грн.
      19. У подальшому державний виконавець виніс постанову від 04 травня 2017 року ВП № 53872594, якою наклав арешт на все нерухоме та рухоме майно, що належить Міськраді, у межах суми стягнення - 5 982 137,66 грн.
      20. Вважаючи вказану постанову протиправною, Міськрада звернулася до суду з цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      21. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      22. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      23. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      24. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      25. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      26. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      27. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      28. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
      29. На час відкриття виконавчого провадження № 51440964 був чинним Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), статтею 1 якого визначалося, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      30. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), а оскаржувана постанова ВП № 53872594 про накладення арешту на все належне Міськраді нерухоме та рухоме майно, яка винесена для виконання постанови ВП № 51440964 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 5 982 137,66 грн, прийнята державним виконавцем 04 травня 2017 року, тобто після набрання чинності зазначеним Законом.
      31. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, такої засади, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
      32. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
      33. Аналогічна норма була передбачена й у статті 17 Закону № 606-XIV.
      34. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, про накладення штрафу.
      35. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.
      36. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      37. Згідно із частиною першою статті 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду; далі - ГПК України) скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.
      38. ГПК України в редакції, чинній на час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно).
      39. Натомість частиною першою статті 181 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      40. Відповідно до частини шостої зазначеної вище статті справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      41. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      42. Водночас частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      43. З наведених норм права вбачається, що Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      44. Беручи до уваги наведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення арешту на все належне Міськраді нерухоме та рухоме майно, яка винесена для виконання постанови ВП № 51440964 про стягнення з позивача виконавчого збору, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
      45. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня, 03 жовтня та 14 листопада 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), № 320/7888/16-ц (провадження № 14-266цс18), № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18) відповідно.
      46. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цей спір ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      47. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      48. Згідно із частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      49. Оскільки суд апеляційної інстанції постановив судове рішення з порушенням норм процесуального права, яке до того ж перешкоджає подальшому провадженню у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
      2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 85239016
    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м. Київ
      10 вересня 2019 року № 640/16322/19
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
      головуючого судді Шейко Т.І.,
      при секретарі судових засідань Гарбуз К.С.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
      за позовом
      ОСОБА_1
      до
      Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича
      про визнання протиправною та скасування постанови за участі представника позивача - Валенко К.П.; відповідач - не прибув;
      встановив:
      ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 1069,00 грн. в рамках виконавчого провадження №57983930.
      Позовні вимоги позивач мотивував тим, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. Поряд з цим, грошова сума на час звернення позивача до суду із даним позовом, з боржника стягнута не була. Крім того, приватним виконавцем не наведено жодного розрахунку здійснених витрат та не зазначено обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 10 вересня 2019 року.
      При цьому, ухвалою суду зобов`язано відповідача надати матеріали виконавчого провадження №57983930.
      06 вересня 2019 року до суду надійшов відзив на позов Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича з додатками, а саме: - копією заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження від 22 грудня 2018 року (вх. №2233 від 28 грудня 2018 року); - копією виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва у справі №2-376/11, виданого 02 березня 2012 року; - копією супровідного листа Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва від 13 лютого 2019 року №57983930 про направлення до виконання та до відома постанови від 13 лютого 2019 року; - копією постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року ВП №57983930; - копією супровідного листа Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва від 27 серпня 2019 року №57983930 про направлення до відома постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 серпня 2019 року; - копією постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 серпня 2019 року; - копією ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/16322/19 від 30 серпня 2019 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі та копією конверта.
      У своєму відзиві відповідач зазначив, що у його провадженні перебуває виконавче провадження №57983930 від 28 грудня 2018 року з примусового виконання виконавчого листа №2-376/11, виданого Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в розмірі 780861,71 грн. В рамках даного виконавчого провадження виконавцем винесена постанова про стягнення витрат виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року, оскільки приватним виконавцем були понесені витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 1069,00 грн. 27 серпня 2019 року приватним виконавцем винесена постанова про зміну (доповнення) реєстраційних даних. Далі відповідач навів положення частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та зауважив, що: «Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому Законом, що передбачено як із частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», так і частиною першою статті 181 КАС України».
      Тобто, посилаючись на вказані вище нормативні положення, а також на постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №213/2012/16, відповідач вважав, що даний позов не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.
      В судове засідання 10 вересня 2019 року прибув представник позивача, який підтримав позов та просив його задовольнити.
      Відповідач не прибув.
      Суд, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, наявні в ній докази, дійшов наступних висновків.
      Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
      Відповідно до статті 1 вказаного Закону примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
      Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з:
      1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
      2) авансового внеску стягувача;
      3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
      Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина друга статті 42).
      Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (частина третя статті 42).
      Згідно з частиною четвертою цієї статті на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
      Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
      Так, наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1300/29430, затверджені Види та розміри витрат виконавчого провадження.
      Відповідно до пункту 1 до видів витрат виконавчого провадження відноситься, зокрема:
      1.Виготовлення документів виконавчого провадження:
      папір; копіювання, друк документів; канцтовари.
      2. Пересилання документів виконавчого провадження:
      конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку.
      9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.
      10. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.
      Розділом II визначені розміри витрат виконавчого провадження.
      Так, відповідно до пункту 1 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах.
      Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» (пункт 2).
      Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати (пункт 5).
      Як вбачається із матеріалів справи, на примусовому виконанні у Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича перебуває виконавчий лист №2-376/11, виданий 02 березня 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у сумі 780 851,71 грн.
      13 лютого 2019 року у ВП №57983930 приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрій Павлович, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1069,00 грн.
      27 серпня 2019 року приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрій Павлович виніс постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, згідно якої вніс зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: в резолютивну частину постанови від 13.02.2019 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, та зазначив види витрат: «виготовлення документів ВП, пересилання документів, ВП, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій».
      В порушення норм, встановлених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1300/29430, яким затверджені види та розміри витрат виконавчого провадження, відповідачем не надано жодного доказу щодо виду та розміру витрат на суму 1069,00 грн., які приватний виконавець оскаржуваною постановою вирішив стягнути з позивача.
      Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
      В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
      Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
      Згідно статті 72 цього Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
      Ці дані встановлюються такими засобами: -1) письмовими, речовими і електронними доказами; - 2) висновками експертів; - 3) показаннями свідків.
      При відкритті провадження у даній справі суд зобов`язав відповідача надати належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження №57983930. Втім, окрім вище перерахованих документів, доданих до відзиву, інших матеріалів (зокрема, щодо стану виконання виконавчого провадження, стягнутих сум, виду понесених витрат, розрахунку суми, тощо) - відповідачем не надано.
      За таких обставин відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів перед судом правомірність винесеної ним постанови від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1069,00 грн.
      Що стосується доводів відповідача, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, слід звернути увагу на таке.
      Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається відповідач, встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      Однак, відповідно до частини другої цієї статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Також, суд звертає увагу, що позивач з даним позовом звертався до Голосіївського районного суду м. Києва (справа №2-376/11), ухвалою якого від 27 лютого 2019 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про скасування постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, та роз`яснено право на звернення в порядку адміністративного судочинства.
      Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог, а відтак вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
      Окрім того, суд вважає доцільним вийти за межі позовних вимог та, з урахуванням висновку суду щодо скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року, - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича ВП №57983930 від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесені зміни в резолютивну частину оскаржуваної постанови ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року.
      Витрати по справі відсутні.
      Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 287, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
      в и р і ш и в:
      Позов ОСОБА_1 задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року.
      Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича ВП №57983930 від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних.
      Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
      Рішення може бути оскаржено до апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 287, 296 - 297, з урахуванням перехідних положень, Кодексу адміністративного судочинства України.
      Суддя Т.І. Шейко
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/84132592