Постановление БП-ВС о подведомственности споров с местной администрацией о выделении земельного участка

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року

м. Київ

Справа N К/9901/5888/18 (363/2449/14-а)
Провадження N 11-98апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року (у складі колегії суддів Твердохліб В.А., Костюк Л.О., Троян Н.М.) у справі за його адміністративним позовом до Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, треті особи: ОСОБА_4, управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області про визнання частково недійсним рішення,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2010 року позивач звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (далі - сільська рада), треті особи: ОСОБА_4, управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області, у якому, з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, просив визнати протиправним і скасувати рішення сільської ради від 29 березня 2005 року N 95 у частині виділення ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1840 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 27 квітня 2015 року адміністративний позов задоволено.

30 червня 2015 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції від 27 квітня 2015 року скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали.

За правовою позицією Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною в зазначеній ухвалі, справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, так як між сторонами виник спір про право власності на земельну ділянку, а тому ця справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).

Не погоджуючись з таким рішенням, 20 липня 2015 року позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що вказана справа належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки предметом розгляду є рішення сільської ради як суб'єкта владних повноважень.

На підставі ч. 6 ст. 346 КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 січня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Як вбачається з матеріалів справита встановлено судами, 12 серпня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договори дарування земельних ділянок, площею 0,2500 га та площею 0,0673 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. На ці земельні ділянки ОСОБА_3 було оформлено державні акти на право власності.

Разом з тим, 29 березня 2005 року рішенням сільської ради N 95 ОСОБА_4 передано безкоштовно в приватну власність дві земельні ділянки: площею 0,15 га для обслуговування житлового будинку; та площею 0,30 га для ведення особистого селянського господарства, яке, на думку позивача, порушує його право власності на земельну ділянку площею 0,0324 га (межі перетинання земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4). Позивач вважає, що сільська рада передала ОСОБА_4 частину земельної ділянки, яка є його власністю.

Не погодившись із вказаним рішенням сільської ради, ОСОБА_3 звернувся до суду із відповідним адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, зазначивши при цьому, що предмет спору в цій справі безпосередньо пов'язаний із реалізацією права власності (користування) на земельну ділянку. Між позивачем, сільською радою та ОСОБА_4 існує спір про право цивільне, тобто спір щодо правомірності користування та володіння земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з такою правовою позицією апеляційного суду, з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 3 КАС України в редакції Закону N 2147-VIII передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України в редакції, чинній на час прийняття рішення).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року по справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року по справі "Занд проти Австрії" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення)передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Водночас за приписами п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Судом установлено, що підставою оскарження рішення сільської ради є доводи позивача про те, що цим рішенням порушується його право власності на частину земельної ділянки площею 0,0324 га (межі перетинання земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4).

Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому правовий статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового характеру (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати.

Статтею 80 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України) установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом ст. 2 та 5 ЗК України органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у відносинах, які склалися між учасниками справи, сільська рада як власник землі вільна у виборі суб'єкта щодо передачі земельної ділянки в приватну власність у порядку, визначеному законом та не здійснює при цьому владні управлінські функції. Тому предметом позову є саме перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, що не є предметом розгляду за правилами КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення).

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судом апеляційної інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правові висновки Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_3 не спростовані.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341-342, 345, 346-347, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:
Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.В. Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима О.М. Ситнік
В.І. Данішевська О.С. Ткачук
О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
В. С Князєв О.Г. Яновська
Лобойко Л.М.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72850795

[ANTIRAID]

Большая Палата Верховного Суда обращает внимание, что в отношениях, которые сложились между участниками дела, сельский совет как собственник земли свободен в выборе субъекта о передаче земельного участка в частную собственность в порядке, определенном законом и не осуществляет при этом властные управленческие функции. Поэтому предметом иска является именно проверка правильности формирования воли одной из сторон по распоряжению землей и передачи соответствующих прав на него, что не является предметом рассмотрения по правилам КАС Украины (в редакции, действующей на момент принятия решения).

Кроме того, определяющим принципом осуществления правосудия по административным делам является принцип официального выяснения всех обстоятельств по делу и обязанность субъекта властных полномочий доказывать правомерность своих действий или решений, в отличие от определяющего принципа гражданского судопроизводства, который заключается в состязательности сторон. Суд, рассмотревший дело не включенное в его юрисдикцию, не может считаться "судом," в понимании ч. 1 ст. 6 Конвенции.