Постановление БП-ВС о невозможности в хозяйственном процессе рассматривать спор связанный с предпринимательской деятельностью лица не имеющего статуса ФЛП

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

14 березня 2018 року

м. Київ

справа N 593/793/14-ц
провадження N 14-43цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Бережанська міська рада, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2016 року у складі колегії суддів: Ткач О.І., Гірського Б.О., Бершадської Г.В.,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, шляхом примусового знесення самовільної прибудови.

Позов мотивовано тим, що відповідачі самовільно звели прибудову до двоповерхової будівлі, чим спричинили позивачу перешкоди у доступі до мансарди належного їй торговельного павільйону.

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 не довела належними та допустимими доказами порушення відповідачами її прав, зокрема створення їй перешкод у користуванні приміщенням.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що сторони у справі є суб'єктами підприємницької діяльності, нежитлові приміщення використовуються ними для підприємницької діяльності, тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У березні 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просили скасувати ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2016 року й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, оскільки ОСОБА_3 на момент звернення до суду за захистом своїх порушених прав і на даний час не є суб'єктом підприємницької діяльності, тому спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

5 травня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

13 березня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Бережанська міська рада, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції.

27 грудня 2017 року Верховний Суд отримав справу за касаційною скаргою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2016 року.

18 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до п. 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Враховуючи те, що заявники оскаржують ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2016 року з підстав порушення судом правил суб'єктної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України (в редакції на час вирішення спору) кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 15 ЦПК України (в редакції на час вирішення спору) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. ст. 41, 12 ГПК України (далі - ГПК України) (в редакції на час вирішення спору) господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України (в редакції на час вирішення спору) право звертатися до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 21 ГПК України (в редакції на час вирішення спору) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 30 ЦПК України (в редакції на час вирішення спору) сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

У даній справі встановлено, що спір виник між позивачем ОСОБА_3, яка є власником торгового павільйону НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1, та відповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_5, які є власниками суміжного торгового павільйону N 1, з приводу створення останніми перешкод у доступі позивачу до приміщення павільйону.

Обґрунтовуючи висновок про підсудність даного спору господарському суду, апеляційний суд виходив із того, що спір у даній справі, має ознаки господарського, оскільки він пов'язаний із підприємницькою діяльністю сторін у справі, та отриманням ними прибутку, а також того, що позивач ОСОБА_3 на час звернення до суду за захистом порушених прав мала статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Однак вирішуючи питання щодо юрисдикції даної справи, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що на час звернення ОСОБА_3 до суду із даним позовом вона не мала статусу суб'єкта підприємницької діяльності, оскільки 15 листопада 2006 року зареєстровано припинення її підприємницької діяльності, як фізичної особи - підприємця, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Жодних доказів того, що позовні вимоги ОСОБА_3 стосуються захисту її прав на зайняття підприємницькою діяльністю суди у даній справі не знайшли.

При цьому за відсутності статусу фізичної особи - підприємця у позивача, статус відповідачів як суб'єктів підприємницької діяльності та те, що вони здійснюють підприємницьку діяльність у вказаному павільйоні, не може бути вирішальною підставою для передачі справи на розгляд господарського суду.

За таких обставин, громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі у такому процесі.

Положенням п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України (у редакції на час спірних правовідносин) передбачено припинення провадження у господарській справі у разі припинення діяльності фізичної особи як суб'єкта господарювання. Тому з часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності особи в порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", спори за участю такої особи, у тому числі пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, належить розглядати в порядку цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушено у господарському суді до настання таких обставин. Після припинення провадження у господарській справі з підстави, наведеної вище, спори за участю таких осіб підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Частиною 4 ст. 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За правилами ч. 4 ст. 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 406, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2016 року скасувати.

3. Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Бережанська міська рада, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Великої Палати Верховний Суд набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.В. Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
В.І. Данішевська О.М. Ситнік
О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
В.С. Князєв О.Г. Яновська
Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что при отсутствии статуса физического лица - предпринимателя у истца, статус ответчиков как субъектов предпринимательской деятельности и то, что они осуществляют предпринимательскую деятельность в указанном павильоне, не может быть решающим основанием для передачи дела на рассмотрение хозяйственного суда.

При таких обстоятельствах, гражданин, имевший статус субъекта предпринимательской деятельности, но на дату подачи иска потерявший такой статус, не может быть стороной в судебном процессе в суде, если нет определенных законом оснований для его участия в таком процессе.