vad-vad

Несущественных деталей не бывает. Любая деталь достойна внимания.

Recommended Posts

Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді Мельник І.О.
за участю секретаря - Хоменко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк «ОСОБА_1 та кредит" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Банк «ОСОБА_1 та кредит", третя особа приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними та зобовязання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит» звернулося з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивує тим, що 10 липня 2007 року між «Банк «ОСОБА_1 та кредит» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 907-ЧД, згідно з п. 2.1 якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості , поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в розмірі 30000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 11 процентів річних. Відповідно до п. 3.1. кредитного договору видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника за погодженням із банком. АТ «Банк «ОСОБА_1 та кредит» виконав свої зобовязання за кредитним договором у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти. Згідно з п. 3.2. кредитного договору позичальник зобовязується повністю повернути кредитні ресурси отримані за договором до 09 липня 2020 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобовязується в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 192,31 дол. США, згідно Графіка зниження розміру заборгованості.
Позичальником було допущено прострочення сплати чергових платежів, в звязку з чим виникла прострочена заборгованість. Станом на 04.04.2016 заборгованість позичальника за кредитним договором складає 789838,89 гривень, з яких 9999,76 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 261078,73 гривень сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту; 4267,09 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 111407,32 гривні сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту; 152,57 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 3983,37 гривні сума заборгованості по відсоткам; 1780,19 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 46478,09 гривні сума простроченої заборгованості по відсоткам; 303,00 гривні сума строкової заборгованості по щомісячній комісії; 3711,95 гривні - сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії; 362876,42 гривні пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам.
Виконання кредитних і супровідних зобовязань позичальника перед АТ «ОСОБА_1 та кредит» забезпечується порукою ОСОБА_3, відповідно до укладеного з банком договору поруки від 03 липня 2007 року. Виходячи з п. 1.1. договору поруки поручитель зобовязується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007 р. Підставою договору поруки є дійсна вимога кредитора, встановлена кредитним договором (п. 1.2. договору поруки). Відповідно до п. 2.1 договору поруки у випадку невиконання боржником зобовязань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
У звязку з вищевикладеним просить суд стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Банк «ОСОБА_1 та кредит» заборгованість за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007 в сумі 789838,89 гривень та судові витрати в розмірі 11847,58 гривень.
В свою чергу відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із заявленим позовом, звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 907-ЧД від 10.07.2007, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю банк "ОСОБА_1 та кредит" та ОСОБА_2, договір іпотеки № 907-ЧД від 10.07.2007, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю банк "ОСОБА_1 та кредит" та ОСОБА_2, договір поруки № 907-ЧД від 03.07.2007, між товариством з обмеженою відповідальністю банк "ОСОБА_1 та кредит" та ОСОБА_3, та зобов'язати приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з державного реєстру іпотек запис про обтяження належної ОСОБА_2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, 18000, зняти заборону відчуження цього майна та виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження.
В судовому засіданні представник позивача ПАТ «Банк «ОСОБА_1 та кредит» ОСОБА_5 позов підтримав та просив його задовольнити, проти зустрічного позову заперечував та вважав вимоги ОСОБА_2 безпідставними. Суду пояснив, що з точки зору закону усі товариства належать до однієї організаційно-правової форми юридичної особи. Тому навіть зміна виду товариства, наприклад, з товариства з обмеженою відповідальністю на публічне акціонерне товариство не є перетворенням. Надати суду оригінал документу, яким підтверджується факт отримання кредитних коштів банк не може, через його знищення. Проте, вважає, що факт отримання кредитних коштів ОСОБА_2 опосередковано підтверджується документами, наявними в кредитній справі, зокрема: нотаріально посвідченою заявою продавця квартири (предмету іпотеки), відповідно до якої вона отримала у покупця 30000 доларів США (саме 30000 доларів США отримав позичальник за спірним кредитним договором) та заявами ОСОБА_2 на купівлю валюти на погашення кредитної заборгованості. Вважає, що ОСОБА_2 пропущено строк позовної давності для звернення до суду.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник за довіреністю в судовому засіданні проти позову заперечували, просили у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у зустрічному позові, оскільки сторони кредитного договору № 907-ЧД від 10.07.2007 при його укладенні не дотримались ч. 1-3 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, пояснили, що банком не надано жодного доказу на підтвердження факту отримання позичальником грошових коштів.
Відповідач ОСОБА_3, тертя особа ОСОБА_4 в судове засідання не зявилися, про причини неявки суду не повідомили, належним чином повідомлялися про дату та час розгляду справи.
Заслухавши сторони та їх представників, дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, обєктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступне.
10 липня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю банк «ОСОБА_1 та кредит» було укладено кредитний договір № 907-ЧД, за умовами якого банк надає, а позичальник отримує кредит у сумі 30000,00 доларів США терміном до 09 липня 2020 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11 % річних.
Повернення кредитних коштів та сплату відсотків за користування кредитом належало здійснювати до 10 числа кожного місяця шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом зарахування суми на позичковий рахунок згідно графіка. 03 липня 2007 року в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10 липня 2007 року між банком і ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобовязався відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007 р., укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 30000,00 гривень зі сплатою 11 % річних. 10 липня 2007 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки в забезпечення вимог банку за кредитним договором 907-ЧД від 10 липня 2007 року. За умовами договору іпотеки ОСОБА_2 передав, а товариство з обмеженою відповідальністю банк «ОСОБА_1 та кредит» прийняло в іпотеку квартиру АДРЕСА_2.
За змістомкредитного договору за № 907-ЧД від 10 липня 2007 року, кредитодавцем є юридична особатовариство з обмеженою відповідальністю Банк ОСОБА_1 та Кредит. Фізичною особою, яка діє від імені ТОВ Банк ОСОБА_1 та Кредит у преамбулі договору зазначена начальник відділення № 5 Обласної полтавської філії Банку ОСОБА_1 та Кредит ТОВ ОСОБА_6, яка діє на підставі довіреності від ОСОБА_7, який в свою чергу діє від імені товариства з обмеженою відповідальністю Банк ОСОБА_1 та Кредит. Разом з тим, в п. 8 кредитного договору реквізити та підписи сторін від імені банку договір підписано від імені ОСОБА_8, начальника відділення № 4, із вказанням реквізитів відділення № 4, проте з прикладенням печатки відділення № 5.
Представник позивача не зміг пояснити вказаних розбіжностей.
За змістом договору поруки № 907-ЧД, він укладений поручителем ОСОБА_3 та банком 03 липня 2007 року, тобто до виникнення обовязку у позичальника згідно кредитного договору № 907-ЧД від 10 липня 2007 року, що суперечить частині 1 статті 553 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 1.1. договору поруки № 907-ЧД від 03.07.2007 поручитель зобовязався відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 30000,00 гривень зі сплатою 11 % річних. Таким чином, заява банку про наявність солідарного обовязку у поручителя і боржника не підтверджується матеріалами справи, оскільки згідно з умовами договору поруки ОСОБА_3 поручилась за кредит частково, у розмірі 30000,00 гривень.
Суд констатує, що на вимогу суду позивачем не надано оригіналів первинних документів, які б підтверджували факт надання ОСОБА_2 кредитних коштів шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування коштів на рахунок, зазначений в п. 2.2. кредитного договору.
Крім цього, позивачем не надано до суду оригіналів документів, які б підтверджували факт сплати ОСОБА_2 заборгованості по кредитному договору (касових або інших розрахункових первинних документів), які б вказували на виконання позичальником своїх зобовязань по кредитному договору.
В судовому засіданні судом було оглянуто кредитну справу та встановлено, що в ній відсутній оригінал документу про видачу 30000,00 доларів США.
Пояснення представника позивача про знищення відповідних документів через сплив строків їх зберігання суд оцінює критично зважаючи на наступне.
Порядок видачі коштів в готівковій та безготівковій формі регламентовано Постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України».
Так, відповідно до пункту 1 глави 1 розділу 3 Інструкції НБУ № 337 зазначено, що до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 6), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 7), заява на видачу готівки (додаток 8), прибутковий касовий ордер (додаток 9), видатковий касовий ордер (додаток 10), грошовий чек (додаток 11), а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі.
Відповідно до п. 3.2 глави 3 розділу IV Інструкції НБУ №337 зазначено, що з каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами:
за заявою на видачу готівки фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо).
Відповідно до п. 3.10 глави 3 розділу IV Інструкції НБУ № 337 зазначено, що видача банком (філією, відділенням) готівки іноземної валюти за кредитом в іноземній валюті здійснюється із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між ними договорів.
Згідно з статтею 220 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання, затвердженого постановою Національного банку України N 601 від 08.12.2004 документи (статут, кредитний договір, заяви-зобовязання, гарантійні листи, обґрунтування, розрахунки ефективності та окупності витрат, висновки, розпорядження, дозволи, фінансові звіти, статистичні відомості) про видачу й оформлення позик, кредитів, що видані банками юридичним і фізичним особам у національній та іноземних валютах зберігаються у банках України протягом 5 років після погашення позики.
Таким чином, зважаючи, що термін кредиту до 09 липня 2020 року, строк знищення документів про видачу кредиту станом на день розгляду справи згідно з постановою Національного банку України N 601 від 08.12.2004 ще не настав.
Згідно з договором купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 від 09.07.2007 та заяви ОСОБА_9 про отримання коштів вбачається, що грошове зобовязання виражене в гривні, тому посилання представника банку на ці докази як на підтвердження факту отримання кредиту у доларах США суд оцінює критично.
Відповідно до ч. 1ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
Згідно з частиною першою статті 638 та частиною першою статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
На підставі частини другоїстатті 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.
Згідно зст.1046 Цивільного кодексу Українидоговір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 3ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, оскільки не надано доказів передачі грошових коштів ОСОБА_2
Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення первісного позову.
Пунктом 1.3. Статуту банку передбачено, що відкрите акціонерне товариство "Банк "ОСОБА_1 та Кредит" створено шляхом перетворення Банку "'ОСОБА_1 та Кредит", товариство з обмеженою відповідальністюувідкрите акціонерне товариство згідно із рішенням Загальних зборів учасників Банку (протокол №3 від 15.12.2006) і рішенням Установчих зборів Банку (протокол .N'1 від 12 квітня 2007 року).
Відповідно до абз. 6 п. 1.3 статуту банку ОСОБА_1 є правонаступником щодо всіх прав та зобовязань відкритого акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_1 та кредит», Банку «ОСОБА_1 та кредит» товариства з обмеженою відповідальністю, комерційного банку «ОСОБА_1 та кредит», комерційного банку «ОСОБА_1 і кредит» та комерційного банку «ОСОБА_1 ділового співробітництва».
За інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.07.2007 р. до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - товариства з обмеженою відповідальністю банк «ОСОБА_1 та кредит» за № 10741120016009118.
Згідноз ст. 1 ч. 1 ЦК України що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майновівідносини(цивільнівідносини),засновані на юридичній рівності,вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Відповідно до ст. 2 ч. 1ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи таюридичні особи.
Згідно зст.80 ч. 1ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільноюправоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Відповідно до ст. 87 ч. 4ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації і що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Частини 1, 2 статті 104 ЦК Українивизначають, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особамправонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою,що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Ст.108 ЦК Українипередбачено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
Частини 1, 2, 7 ст. 26 Закону України Про банки і банківську діяльність (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) визначають, що реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням Національного банку України. Перетворення передбачаєзмінуорганізаційно-правовоїформи товариства. Реорганізація може здійснюватися шляхомзлиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. Частина 2 статті 27 Закону України Про банки і банківську діяльністьвизначила, що реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволу Національного банку України.
Відповідно до ст. 28 Закону України Про банки і банківську діяльність банк вважається реорганізованим з моменту внесення Національним банком України змін до Державного реєстру банків.
Згідно з ч. 1 ст. 3Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців дія цьогоЗаконупоширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.
В пункті 3 Прикінцевих положень Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців зазначено, що закони, нормативно-правові акти, прийняті до набраннячинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ч. 15 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців перетворення вважається завершеним з моментудержавноїреєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бутиодносторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Враховуючи час та порядок припинення ТОВ Банк ОСОБА_1 та Кредит та державну реєстрацію ВАТ Банк ОСОБА_1 та Кредит, суд вважає, що кредитний договір за № 907-ЧД від 10 липня 2007 року є недійсним, з підстав участі у його укладенні, як сторони по договору, юридичної особи, яка на дату підписання цього договору була вже припинена, а підписання цього договору від імені припиненої юридичної особи її представником за довіреністю, повноваження котрої вважаються припиненими з часу припинення юридичної особи, яка надала цю довіреність, є незаконним.
Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Підстав для застосування позовної давності щодо зустрічних позовних вимог суд не вбачає, оскільки лише з винкненням спору про заборгованість за кредитним договором ОСОБА_2 дізнався про порушення своїх прав та інтересів.
Таким чином, вимоги позивача за зустріним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 15-16, 80, 92, 95, 108, 203, 215, 237, 242, 244, 548, 626 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 5, 10, 11, 57-60, 212-215, 218 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_1 та кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
     Зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_1 та кредит», третя особа приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними та зобовязання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати недійсним кредитний договір № 907-ЧД від 10.07.2007 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 «ОСОБА_1 та кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит», та громадянином України ОСОБА_2.
Визнати недійсним договір іпотеки № 907-ЧД від 10.07.2007 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 «ОСОБА_1 та кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит», та громадянином України ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за № 4393.
Визнати недійсним договір поруки № 907-ЧД від 03.07.2007 року, між товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 «ОСОБА_1 та кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит», та громадянкою України ОСОБА_3.
Виключити з державного реєстру іпотек запис про обтяження належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2, зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_2 та виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження квартири АДРЕСА_2.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий                                   І.О. Мельник

http://reyestr.court.gov.ua/Review/65203741

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1046/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : ОСОБА_1  Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «»Банк «Фінанси та кредит» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договорів недійсними та зобовязання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказувало, що 10 липня 2007 року між «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №907-ЧД, згідно п. 2.1 якого банк надає відповідачу в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в розмірі 30 000 дол. США з оплатою по процентній ставці 11 процентів річних, строком до 09 липня 2020 року.

ОСОБА_6 допустив прострочення сплати чергових платежів, у звязку з чим виникла прострочена заборгованість, яка станом на 04.04.2016 року заборгованість за кредитним договором №907-ЧД від 10.07.2007 року за курсом НБУ (1 дол. США = 26,1085 грн.) становить 789 838, 89 грн., з яких: 9 999, 76 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 261 078, 73 грн. сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту; 4 267, 09 дол. США, що еквіваленті по курсу НБУ становить 111 407, 32 грн. сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту; 152, 57 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 3 983, 37 грн.сума строкової заборгованості по відсоткам; 1 780, 19 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 46 478, 09 грн. сума простроченої заборгованості по відсоткам; 303 грн. сума строкової заборгованості по щомісячній комісії; 3 71, 95 грн. сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії; 362 876, 42 грн. пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, 03 липня 2007 року між банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки у відповідності до п. 1.1. вказаного договору поручитель зобовязується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитним договором №907-ЧД від 10.07.2007 року.

На підставі викладеного ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь банку заборгованість за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007 року в сумі 789 838, 89 грн. та понесені судові витрати.

У свою чергу ОСОБА_6 подав зустрічний позов до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договорів недійсними та зобовязання вчинити дії, посилаючись на те, що станом на день укладення кредитного договору від 10.07.2007 року товариство з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» було припинено, а отже діяло без необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є підставою для визнання кредитного договору № 907-ЧД від 10.07.2007 року недійсним.

Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 548 ЦК України договір поруки № 907-ЧД від 03.07.2007 року укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_7 та договір іпотеки №907-ЧД від 10.07.2007 року укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6 також повинні бути визнанні недійсними.

Враховуючи викладене ОСОБА_6 просив суд визнати недійсними кредитний договір №907-ЧД від 10.07.2007 року, іпотечний договір №907ЧД від 10.07.2007 року укладені між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6 та договір поруки №907-ЧД від 03.07.2007 року укладений між ОСОБА_7 та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит». Зобовязати приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_8 виключити з державного реєстру іпотек запис про обтяження належної ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 та зняти заборону відчуження цього майна та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про обтяження.

   Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2017 року в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено та визнано недійсним кредитний договір №907-ЧД від 10.07.2007 року, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6

Визнано недійсним договір іпотеки №907-ЧД від 10.07.2007 року, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6, який посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за №4393.

Визнано недійсним договір поруки №907-ЧД від 03.07.2007 року, між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_7

Виключено з державного реєстру іпотек запис про обтяження належної ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_2, знято заборону відчуження квартири АДРЕСА_2 та виключено з єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис про обтяження квартири АДРЕСА_2.

В апеляційній скарзі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», посилаючись на порушення судом норм матеріальних права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 та задовольнити позовні вимоги банку.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до п.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічні позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що банком не надано належних доказів передачі грошових коштів ОСОБА_6 та враховуючи час та порядок припинення ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та державну реєстрацію ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд вважає, що кредитний договір за № 907-ЧД від 10 липня 2007 року є недійсним, з підстав участі у його укладенні, як сторони по договору, юридичної особи, яка на дату підписання цього договору була вже припинена, а підписання цього договору від імені юридичної особи її представником за довіреністю, повноваження котрої вважаються припиненими з часу припинення юридичної особи, яка надала цю довіреність, є незаконним. Крім того, районним судом з посиланням на ч. 2 ст. 548 ЦК України, зазначено, що недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому і договір поруки укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_7 на забезпечення кредитного договору також є недійсним.

Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 10 липня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №907-ЧД, за умовами якого банк надає, а позичальник отримує кредит у сумі 30 000 дол. США з оплатою за користування кредитом 11 % річних, строком до 09 липня 2020 року (а.с. 7-10).

В забезпечення виконання кредитного зобовязання позичальника перед банком, між товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № 907-ЧД від 03 липня 2007 року у відповідності до якого поручитель зобовязується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитом у розмірі 30 000 грн., зі сплатою 11% річних (а.с. 31-32).

10 липня 2007 року між банком та ОСОБА_6 в забезпечення виконання кредитного договору було укладено договір іпотеки № 907-ЧД, відповідно до якого іпотекодавець передає в заставу (іпотеку) іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_3 (а.с.103-104).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як видно з оспорюваного договору кредитодавцем є ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі керуючого обласним Полтавським філіалом ОСОБА_9, який діє на підставі довіреності, від імені якого на підставі довіреності діє начальник відділення №5 Обласної Полтавської філії ТОВ Банку «Фінанси та Кредит» ОСОБА_10, проте в п. 8 договору (реквізити та підписи сторін) від імені банку договір підписано від імені ОСОБА_11, начальника відділення №4, із вказанням реквізитів відділення № 4, проте з прикладенням печатки відділення №5.

Тобто існують розбіжності в реквізитах банку в преамбулі та в п. 8 вказаного договору.

За змістом договору поруки № 907-ЧД, який був укладений поручителем ОСОБА_7 та банком 03 липня 2007 року, поручитель зобовязався за повне та своєчасне виконання зобовязання, яке на момент укладення даного договору ще не виникло, оскільки кредитний договір №907-ЧД був укладений сторонами лише 10 липня 2007 року. Крім того, в даному договорі поруки ОСОБА_7 поручилась за часткове виконання договору поруки, так як сума кредиту склала 30 000 дол. США, а поручитель поручилась за 30 000 грн.

Банк, обґрунтовуючи свої позовні вимоги вказав, що станом на 04.04.2016 року ОСОБА_6 має заборгованість за кредитним договором в розмірі 789 838 грн. 89 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.13-28).

Згідно з абз.2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем за первісним позовом не надано оригіналів первинних документів, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_6 коштів в розмірі 30 000 дол. США. через касу чи перерахування їх на відповідний поточний рахунок вказаний в п. 2.2. кредитного договору.

При цьому банк зазначив, що строки зберігання документів, що утворюються в діяльності банків України встановлено «Переліком документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання, який затверджено постановою НБУ № 601 від 08.12.2004 року.

Банк вказує, що не може надати суду оригінали документів, якими підтверджується факт отримання ОСОБА_6 кредитних коштів, оскільки п. 322 вказаного Переліку передбачено, що строк зберігання заяв на видачу готівки 3 роки. На підтвердження вказаних доводів апелянтом надано суду акти про виділення та знищення справ (документів), що не підлягають зберіганню.

Проте, Порядок видачі коштів в готівковій та безготівковій формі регламентовано Постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України».

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу 3 Інструкції НБУ №337 зазначено. Що до касових документів, які оформлюються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 6), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 7), заява на видачу готівки (додаток 8), прибутковий касовий ордер (додаток 9), видатковий касовий ордер (додаток 10), грошовий чек (додаток 11), а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі.

Відповідно до п. 3.2 глави 3 розділу IV Інструкції НБУ №337 зазначено, що з каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки-фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо).

Відповідно до п. 3.10 глави 3 розділу IV Інструкції НБУ №337 видача банком (філією, відділенням) готівки іноземної валюти за кредитом в іноземній валюті здійснюється із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між ними договорів.

Згідно з статтею 220 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання, затвердженого постановою Національного банку України № 601 від 08.12.2004 року документи (статут, кредитний договір, заяви-зобовязання, гарантійні листи, обґрунтування, розрахунки ефективності та окупності витрат, висновки, розпорядження, дозволи, фінансові звіти, статистичні відомості) про видачу й оформлення позик, кредитів, що видані банками юридичним і фізичним особам у національній та іноземних валютах зберігаються у банках України протягом 5 років після погашення позики.

Таким чином, оскільки договір укладений строком до 09 липня 2020 року, тому термін знищення документів про видачу кредиту ще не настав.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 ЦК України) та припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників (ч. 1 ст. 104 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 104 ЦК України особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.

Статтею 108 ЦК України передбачено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Відповідно до ч. 1, 2, 7 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням Національного банку України. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» дія цього Законупоширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

В пункті 3 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»зазначено, що закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

У відповідності до ч. 15 ст. 37 вказаного Закону перетворення вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті припинення.

Відповідно до Статуту ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінаси та Кредит» створене шляхом перетворення Банку «Фінанси та Кредит», товариство з обмеженою відповідальністю у відкрите акціонерне товариство згідно із рішенням Загальних зборів учасників Банку «Фінанси та Кредит», товариство з обмеженою відповідальністю (протокол №3 від 15 грудня 2006 року) і рішенням Установчих зборів Банку (протокол № 1 від 12 квітня 2007 року).

Як вбачається з інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.07.2007 року до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 «Фінанси та Кредит».

Щодо заяви Банку про застосування строків позовної давності, то колегія суддів виходить з того ОСОБА_6 дізнався про припинення ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.09.2016 року, а тому суд не вбачає підстав для його застосування, оскільки строк передбачений ст. 257 ЦК України не порушений.

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції врахував усі факти, що входять до предмета доказування. Обставини, якими мотивовано рішення підтверджуються належними й допустимими доказами, яким суд дав оцінку з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України, в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку. ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в порушення положень ст.ст. 1060 ЦПК України, не подав належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог в повному обсязі та доказів на підтвердження заперечень проти зустрічного позову.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками районного суду в частині визнання недійсним договору поруки укладеного між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_7, виходячи з наступного.

Так судом вірно зазначено, що у відповідності до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Однак, ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України). Зокрема, шляхом визнання правочину недійсним (п.2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно ч. 1 ст. 3 та ст. 4 ЦПК України кожна особо має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України.

З аналізу наведених норм закону вбачається, що право на позов виникає у разі порушення суб'єктивного права особи.

Особа, яка звертається до суду, відповідно до приписів ст. 60 ЦПК зобов'язана довести, як факт наявності у неї цивільного права так і факт його порушення.

Цивільно-правові зобов'язання відповідно до приписів ст. 11 ЦК України виникають, зокрема з угод, які передбачені актами цивільного законодавства.

Так, звертаючись із зустрічним позовом до суду в частині визнання недійсним договору поруки №907-ЧД від 03.07.2007 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_6 не врахував того, що він не є стороною вказаного договору, а тому його право даним договором не порушено.

Встановлене свідчить про відсутність у ОСОБА_6 права вимоги щодо захисту порушеного права за договором поруки.

За вказаних вище обставин рішення суду в цій частині підлягає скасуванню у звязку з порушенням районним судом норм матеріального та процесуального права та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 209303307309314316317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» - задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2017 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору поруки № 907-ЧД від 03.07.2007 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_7 - скасувати, а в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В решті рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2017 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили одразу після його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий :

Судді :

http://reyestr.court.gov.ua/Review/68019451

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Суд удовлетворил встречный иск,исходя из того.что на момент подписания договора поручительства была реестрация ликвидации юридического лица- тов банк «Фінанси та кредит».

Апеляционный суд отменил решение .исходя из того.что договор поручительства не нарушает прав заемщика и он не может подавать иск касательно прав  поручителя.

Мелочи, нет ничего крупней.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Но это ещё не конец, а только начало... Всё к сожалению отменили и снова новое рассмотрение идёт...

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74550092

Share this post


Link to post
Share on other sites

Категорія справи № 

712/6556/16-ц

: не визначено.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.06.2018. Оприлюднено: 12.06.2018.

Номер судового провадження: не визначено

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 712/6556/16-ц

провадження № 61-9267св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач)

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (відповідач за зустрічним позовом),

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_5,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6,

третя особа за зустрічним позовом - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Міняйло Ірина Петрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси у складі судді Мельник І. О. від 10 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Черкаської області в складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Храпка В. Д., Новікова О. М. від 27 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що 10 липня 2007 року між банком  та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу в тимчасове користування  на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в розмірі 30 000 дол. США з оплатою по процентній ставці 11% річних, строком до 09 липня 2020 року. ОСОБА_4 допустив прострочення сплати чергових платежів, у зв'язку із чим виникла прострочена заборгованість, яка станом на 04 квітня 2014 року  становить 789 838 грн 89 коп. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 03 липня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язалася перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором від 10 липня 2007 року. На підставі викладеного ПАТ «банк «Фінанси та Кредит» просило суд стягнути  солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 10 липня 2007 року в сумі 789 838 грн 89 коп. та понесені судові витрати.

ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії, посилаючись на те, що станом на день укладення кредитного договору від 10 липня 2007 року ТОВ «Банк Фінанси та Кредит» як юридичну особу було припинено, а отже спірний договір кредиту було вчинено відповідачем без необхідного обсягу на те прав, що є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Разом із цим, у відповідності до частини другої статті 548 ЦК Українидоговір поруки від 03 липня 2007 року, укладений між ТОВ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 та договір іпотеки від 10 липня 2007 року укладений між ТОВ «Банк Фінанси та Кредит» та ним також повинні бути визнані недійсними.

Рішенням Соснівського  районного суду м. Черкаси від 10 березня 2017 року у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено та визнано недійсним кредитний договір  від 10 липня 2007 року, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та                                  ОСОБА_4 Визнано недійсним договір іпотеки від 10 липня 2007 року, укладений між ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 Визнано недійсним договір поруки від 03 липня 2007 року, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит». Виключено з державного реєстру іпотек запис про обтяження належної ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1, знято заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 та виключено з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження зазначеної квартири.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічні позовні вимоги виходив із того, що банком не надано належних доказів передачі грошових коштів ОСОБА_4 та враховуючи час та порядок припинення ТОВ «Банк Фінанси та Кредит» та державну реєстрацію                 ВАТ «Банк Фінанси та Кредит», суд вважав, що кредитний договір від 10 липня             2007 року є недійсним, з підстав участі в його укладенні, як сторони по договору, юридичної особи, яка на дату підписання цього договору була вже припинена, а підписання цього договору від імені юридичної особи її представником за довіреністю, повноваження якої вважаються припиненими з часу припинення юридичної особи, яка видала цю довіреність, є незаконними. Крім того, місцевий суд з посиланням на частину другу статті 548 ЦК України, зазначив, що недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому договір поруки, укладений між банком та ОСОБА_5, та договір іпотеки, укладений між банком та позичальником, є недійсними.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» задоволено частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2017 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору поруки від 03 липня 2007 року, укладеного між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позову про визнання недійсним договору поруки від 03 липня 2007 року, укладеного між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5, та відмовляючи в задоволенні позову в зазначеній частині, виходив із того, що позивач не був стороною цього договору, а тому його право даним договором не порушено. У решті апеляційний суд погодився з мотивами рішення суду першої інстанції, зазначивши, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим.

У грудні 2017 року  уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Фінанси та Кредит» звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 27 липня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким в повному обсязі відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та задовольнити позовні вимоги банку.

Рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (статті 400 ЦПК України)

Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи зустрічний позов                ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору та договорів забезпечення суди неправомірно відмовили в застосуванні строків позовної давності, застосувати які просив банк. Визнання недійсним кредитного договору лише з підстав  невірного зазначення організаційно-правової форми юридичної особи в преамбулі та реквізитах кредитного договору не відповідає нормам  законодавства України та порушує права кредитора. Разом із тим, оскільки зміна найменування з ТОВ на ПАТ не є припиненням юридичної особи і жодних інших обставин, передбачених статтею 248 ЦК України, не виникає, то видана довіреність від імені ТОВ, не припиняється. Також банк вважає, що надав достатньо доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 отримував кредитні кошти. З урахуванням викладеного заявник просив касаційну скаргу задовольнити.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди установили, що 10 липня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надає, а позичальник отримує кредит в сумі 30 000 дол. США з оплатою за користування кредитом 11%, строком до 09 липня 2020 року.

У забезпечення виконання кредитного зобов'язання позичальника перед банком, між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки від 03 липня 2007 року у відповідності до якого поручитель зобовязується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитом у розмірі 30 000 дол. США, зі сплатою 11% річних.

10 липня 2007 року між банком та ОСОБА_4 у забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передав в заставу (іпотеку) іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1.

Банк обгрунтовуючи свої вимоги вказав, що станом на 04 квітня 2016 року ОСОБА_4 має заборгованість за кредитним договором в розмірі 789 838 грн 89 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті   1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Види забезпечення виконання зобов'язання визначені у статті 546 ЦК України, відповідно до якої  виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком8.  

Суди відмовили в позові банку про стягнення з відповідача кредитної заборгованості з тих підстав, що банк не довів видачу позичальнику кредитних коштів та те, що укладений договір між сторонами є недійсним з тих підстав, що фінансова установа на час укладення спірного договору була припинена та не мала відповідних повноважень на вчинення вказаного договору.

Так, звертаючись до суду з позовом про визнання кредитного договору та договорів, які були укладені на забезпечення виконання цього договору,               ОСОБА_4 зазначив про те, що спірний договір було укладено із фінансовою установою, повноваження якої на час укладення спірного договору було припинено, отже банк не мав необхідного обсягу повноважень на укладення з ним кредитного кредитного договору, у звязку із чим вказаний правочин є недійсним, відтак є недійсними і похідні договори іпотеки та поруки.

За загальним правилом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, другою та третьою, пятою та шостою статті                  203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суди вважали, що недійсність кредитного договору підтверджується вказівкою в преамбулі та реквізитах договору організаційно-правової форми юридичної особи, яка за відомостями з ЄДРПОУ вже була припинена.

Згідно зі статтею 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву.

Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.

Відповідно до частини шостої статті 1 Закону України «Про акціонерні товариства» особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм цього Закону з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства» повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство).

Товариство може мати скорочене найменування українською мовою, повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами).

Словосполучення &qu=';акціонерне товариство&quil; та похідні від нього у своєму найменуванні можуть використовувати лише юридичні особи, які зареєстрували в установленому порядку випуск власних акцій та функціонують відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами, та юридичні особи - корпоративні інвестиційні фонди, які створені та функціонують відповідно до законодавства, що регулює діяльність у сфері спільного інвестування.

Згідно статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам, - є реорганізацією банку.

При цьому як реорганізація так і ліквідація банку передбачає погодження цих процедур Національним банком України (статті 28, 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Водночас з огляду на зміст визначення терміну «реорганізація банку», що наводиться в зазначеному спеціальному Законі, тільки заходи з реорганізації передбачають правонаступництво. При ліквідації банківської установи, правонаступництво згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність», - відсутнє.

Окрім цього згідно частин першої, другої та третьої 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність» реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. Вказаний перелік є вичерпним. При цьому у разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.

З огляду на вищенаведені приписи відповідних спеціальних нормативно-правових актів, що регламентують правовідносини у сфері діяльності банків та фінансових установ, матеріали справи не містять, а позивач не надав доказів, які б вказували на неправомірність дій банку при укладенні спірного правочину

Отже, визнання спірного кредитного договору недійсним лише з підстав невірного зазначення організаційно-правової форми юридичної особи в преамбулі та реквізитах кредитного договору не відповідає нормам законодавства України та суттєво порушує права кредитора.

Відтак, висновки судів про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, який укладений на забезпечення виконання кредитного договору із зазначених підстав не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Таким чином, оскільки зміна найменування позивача не є припиненням юридичної особи, то у судів попередніх інстанцій не було жодних підстав, передбачених статтею 248 ЦК України, вважати, що довіреність видана від фінансової установи на імя представника, який підписав спірний правочин є припиненою.

Також неможна погодитись з висновками судів про недоведеність банком видачі готівки позичальнику з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, позичальник сплачував періодичні платежі за оспорюваним договором, тобто визнав борг, а також укладення договору іпотеки іпотекодавцем, який не є відмінним від боржника свідчить про наявність зобовязань за основним договором.

Відтак передчасними є висновки судів про відсутність підстав для стягнення кредитної заборгованості з відповідачів у солідарному порядку.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені, оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Соснівського  районного суду м. Черкаси від 10 березня 2017 року, в частині, що не скасована апеляційним судом, та рішення апеляційного суду Черкаської області від 27 липня 2017 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко   В. М. Коротун   В. І. Крат   В. П. Курило

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By Vdihtiar
      Здравствуйте!
      Ситуация поражает своей новизной. Мой брат набрал кредитов в разных микрозаймах ( Швидко Гроші , Кредит Касса, Гроші Всім и т.д.)в количестве 7 штук. Платить нечем, поэтому коллекторы обрывают телефоны мне и родителям. Пробовали просто игнорировать, но посыпались письма и угрозы ужесточились . Кроют матом и угрожают физической расправой. Законность их действий под сомнением. Можно притянуть коллекторов к ответственности ? Угрозы насчет расправы это для запугивания или действительно имеют место быть ? Какая наиболее эффективная тактика поведения с коллекторами и этими микрозаймами ?
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 905/2260/17
      Провадження N 12-173гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - фізична особа-підприємець Авдєєнко Олег Вікторович,
      відповідач - фізична особа-підприємець Воробйов Анатолій Олексійович,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 905/2260/17 Господарського суду Донецької області за позовом фізичної особи-підприємця Авдєєнка Олега Вікторовича до фізичної особи-підприємця Воробйова Анатолія Олексійовича про визнання договору оренди від 01 грудня 2015 року N 1 припиненим та зобов'язання прийняти нежитлове приміщення за касаційною скаргою Воробйова Анатолія Олексійовича на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2018 року (головуючий суддя - Радіонова О.О., судді Зубченко І.В., Чернота Л.Ф.) й рішення Господарського суду Донецької області від 07 листопада 2017 року (суддя Курило Г.Є.),
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У вересні 2017 року фізична особа-підприємець Авдєєнко Олег Вікторович (далі - ФОП Авдєєнко О.В.) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Воробйова Анатолія Олексійовича (далі - ФОП Воробйов А.О.) про:
      1.1 Визнання договору оренди нежитлового приміщення від 01 грудня 2015 року N 1 (далі - Договір) припиненим з 01 червня 2017 року;
      1.2 Зобов'язання прийняти нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 в м. Маріуполі за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежитлового приміщення, строк дії якого закінчився 01 червня 2017 року. Орендоване приміщення позивачем відповідно до умов договору звільнено, але на порушення частини другої статті 795 Цивільного кодексу України відповідач відмовляється приймати приміщення за актом приймання-передачі.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. 01 грудня 2015 року між ФОП Воробйовим А.О. (орендодавець) та ФОП
      Авдєєнко О.В. (орендар) був Договір, згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає строком на 18 місяців у користування нежитлове приміщення (далі - приміщення) загальною площею 47,1 м кв., яке знаходиться за адресою: м. Маріуполь, вул. Київська, 62, приміщення N 75.
      4. Цільове призначення приміщення - зоомагазин (пункт 1.2 договору).
      5. Відповідно до пункту 2.1 Договору орендодавець надає приміщення орендарю за актом приймання-передачі, у якому зазначається технічний, санітарний та протипожежний стан приміщення на момент здавання в оренду.
      6. За приміщення сторонами узгоджується договірна орендна плата у розмірі 4 700 грн на місяць (пункт 4.1 Договору).
      7. Договір вступає в силу з дня передачі приміщення на термін 18 місяців до 01 червня 2017 року. Дія Договору закінчується після передачі приміщення за актом прийому-передачі (пункти 7.1, 7.2 Договору).
      8. На виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв 01 грудня 2015 року в користування нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою:
      м. Маріуполь, вул. Київська, 62, приміщення N 75. Площа орендованого приміщення складає 47,1 м кв., що підтверджується відповідним актом приймання-передачі об'єкта оренди від 01 грудня 2015 року.
      9. Судами встановлено, що позивач направляв повідомлення від 21 та 31 серпня 2017 року, 25 вересня 2017 року, в яких орендар повідомив орендодавця, що нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 у м. Маріуполі, орендоване за Договором, звільнено орендарем та просив останнього вважати цей Договір таким, що припинив свою дію, просив прийняти орендоване приміщення за актом приймання-передачі та провести всі необхідні взаєморозрахунки, а саме з орендної плати та витрат на комунальні послуги, узгодити час передачі приміщення. Ці повідомлення були направлені на адресу ФОП Воробйова А.О.
      10. 13 жовтня 2017 року позивачем та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Київська-62" складено Акт про звільнення приміщення, в якому зазначено, що приміщення, яке знаходиться за адресою:
      м. Маріуполь, вул. Київська, 62, приміщення N 75, звільнено орендарем Авдєєнко О.В.
      11. Позивач зазначав про те, що згідно з умовами Договору строк оренди встановлений з 01 грудня 2015 року по 01 червня 2017 року та наміру про продовження зазначеного Договору він не мав, про що повідомляв відповідача. Таким чином, позивач, з посиланням на приписи частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, просив суд визнати спірний договір припиненим з 01 червня 2017 року та зобов'язати відповідача прийняти нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 в м. Маріуполі за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      12. Господарський суд Донецької області рішенням від 07 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2018 року, позовні вимоги задовольнив частково. Зобов'язав ФОП Воробйова А.О. прийняти від ФОП Авдєєнка О.В. нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 у м. Маріуполі за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
      13. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Донецький апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання Договору припиненим не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, адже є вимогою про встановлення факту та не направлена на захист права (законного інтересу) позивача, а відтак не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді.
      14. Щодо позовної вимоги про зобов'язання прийняти нежитлове приміщення суди вказали, що Договір припинився саме через закінчення строку його дії, а встановленому законодавством та договором обов'язку орендаря повернути орендоване приміщення після закінчення строку дії договору кореспондується зустрічний обов'язок орендодавця прийняти це приміщення.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      15. У травні 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Воробйова А.О. на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2018 року і рішення Господарського суду Донецької області від 07 листопада 2017 року у цій справі разом з клопотанням про зупинення виконання судових рішень до моменту прийняття рішення касаційною інстанцією. У своїй касаційній скарзі відповідач просив зазначені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      16. Скаржник указує, що суди попередніх інстанцій порушили положення статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову), статтю 20 Господарського процесуального кодексу України та наголошує, що Договір укладено Авдєєнком О.В. як фізичною особою, а не приватним підприємцем, тому суди попередніх інстанцій повинні були закрити провадження у справі з роз'ясненням позивачеві його права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 травня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Воробйова А.О., призначив розгляд справи у судовому засіданні, відхилив клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень та надав строк позивачу для подання відзиву на касаційну скаргу.
      18. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      19. 13 червня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу разом з касаційною скаргою Воробйова А.О. на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил суб'єктної юрисдикції.
      20. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що, звертаючись із касаційною скаргою, Воробйов А.О. зазначив, що цей спір відноситься до цивільної юрисдикції, оскільки договір оренди укладено Авдєєнком О.В. як фізичною особою, а не приватним підприємцем.
      21. Оскільки Воробйов А.О. оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил суб'єктної юрисдикції, ухвалою від 27 червня 2018 року справу прийнято до розгляду Великої Палати Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      22. Воробйов А.О. зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та безпідставними, посилаючись на порушення цими судами норм статей 764, 795 Цивільного кодексу України, оскільки судами не встановлено фактичну дату звільнення позивачем приміщення, не з'ясовано, чи користувався позивач після 01 червня 2017 року орендованим приміщенням та чи наявні причини направлення акта приймання-передачі позивачу лише 21 серпня 2017 року.
      23. Крім того, скаржник наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій передчасно зробили висновок, що справа підлягає розгляду господарськими судами. Зазначає, що Договір укладено фізичною особою Авдєєнко О.В., а не приватним підприємцем, а отже, були всі підстави для закриття провадження у справі з роз'ясненням позивачу його права звернутися до місцевого суду, що спеціалізується на розгляді цивільних справ.
      Позиція позивача - ФОП Авдєєнко О.В.
      24. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу вказує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і такими, що прийняті в результаті всебічного, повного та об'єктивного розгляду судами всіх обставин справи в їх сукупності, та винесені з дотриманням матеріального і процесуального законодавства з огляду на те, що предметом спору є нежитлове приміщення, яке використовувалося для підприємницької діяльності як відповідачем, так і позивачем. Крім того, і відповідач, і позивач зареєстровані як підприємці відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
      25. Також зазначає, що наміру про продовження Договору на тих же умовах та на той же строк у нього не було, про що відповідач був повідомлений. Про це свідчить той факт, що відповідач відмовився підписати додаткову угоду від 31 травня
      2017 року, відповідно до якої пропонувалося зменшити щомісячну орендну плату.
      26. Крім того, позивач наголошує, що відповідач до теперішнього часу уникає виконання рішення суду та не приймає своє приміщення, зафіксувавши його стан і показники лічильників для проведення остаточних розрахунків.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      Щодо юрисдикції суду
      27. Одним з доводів касаційної скарги Воробйова А.О. є посилання на порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил суб'єктної юрисдикції, оскільки оскаржуваний договір укладено фізичною особою, а не приватним підприємцем, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства.
      28. Визначення юрисдикції спору має важливе значення для практичної реалізації принципу доступу до правосуддя.
      29. Судами було встановлено, що між відповідачем - приватним підприємцем Воробйовим А.О. як орендодавцем та позивачем як орендарем було укладено Договір.
      30. На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.
      31. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      32. Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
      33. Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
      34. У статті 25 цього Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
      35. У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
      36. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
      37. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      38. Відповідно до вимог статті 15 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, зокрема, щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      39. Разом з тим підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
      40. Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
      41. У частині другій статті 3 цього Кодексу зазначено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
      42. Судами попередніх інстанцій встановлено, що і позивач, і відповідач на момент звернення з позовом до суду зареєстровані як фізичні особи-підприємці, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
      43. Крім того, предметом спору є нежитлове приміщення, яке використовувалося для підприємницької діяльності як відповідачем (вид діяльності: 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна), так і позивачем (вид діяльності: 03.22 - прісноводне рибництво (аквакультура),
      46.23 - оптова торгівля живими тваринами, 47.76 - роздрібна торгівля квітами, рослинами, насінням, добривами, домашніми тваринами та кормами для них у спеціалізованих магазинах).
      44. Отже, як установили суди попередніх інстанцій, договір оренди приміщення укладено для ведення підприємницької діяльності - розміщення зоомагазину, це приміщення використовувалось для підприємницької діяльності як відповідачем, так і позивачем.
      45. Тобто між сторонами позовного провадження існували правовідносини, які притаманні господарській діяльності, господарським правовідносинам.
      46. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір у цій справі за характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах.
      Щодо способу захисту прав
      47. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ФОП Авдєєнко О.В. зобов'язати відповідача прийняти нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 в м. Маріуполі за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.
      48. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
      49. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
      50. У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина перша статті 785 Цивільного кодексу України). Таким чином, повернення майна наймодавцеві є обов'язком наймача. Певному обов'язку завжди кореспондує відповідне право іншої сторони, а не її обов'язок.
      51. По суті, предмет позову у вигляді спонукання відповідача до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі є (а) зверненням за захистом не права, а обов'язку, (б) примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов'язком.
      52. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов'язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.
      53. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що при ухваленні судових рішень у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права щодо встановлення ефективним способом відновлення порушеного права позивача зобов'язати відповідача прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.
      54. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо зобов'язання прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили є помилковими з огляду на те, що така вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх інтересів.
      55. Стосовно позовної вимоги позивача про визнання Договору від 01 грудня 2015 року припиненим з 01 червня 2017 року Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      56. Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
      57. Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
      58. Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору.
      59. Звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати. Водночас відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.
      60. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в позові в частині визнання договору припиненим з 01 червня 2017 року з підстав, викладених у цій постанові.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      61. Відповідно до частин першої, третьої статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      62. Відтак касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, а судові рішення, що оскаржуються в частині зобов'язання прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині судові рішення залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      63. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      64. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
      65. Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 цього Кодексу в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      66. Оскільки в цій справі Верховний Суд приймає нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг покладається на позивача у справі.
      67. Однак за матеріалами справи Воробйов А.О. звільнений від сплати судового збору відповідно до положень пункту 9 статті 5 Закону України "Про судовий збір" як інвалід II групи, а тому ним не було сплачено судовий збір за подачу апеляційної та касаційної скарг, а отже, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Висновок щодо застосування норм права
      68. За змістом статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову),з урахуванням приписів Цивільного кодексу України, оскількиспірний договір оренди укладено для ведення підприємницької діяльності між позивачем і відповідачем, які на момент звернення з позовом до суду зареєстровані як фізичні особи-підприємці, то з огляду на суб'єктний склад учасників цього спору, предмет та підстави позову у справі цей спір є підвідомчим господарським судам.
      69. Предмет позову у вигляді спонукання відповідача до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі є (а) зверненням за захистом не права, а обов'язку, (б) примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов'язком.
      Керуючись статтями 300-302, 306, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Воробйова Анатолія Олексійовича задовольнити частково.
      2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2018 року та рішення Господарського суду Донецької області від 07 листопада 2017 року у справі N 905/2260/17 в частині зобов'язання фізичної особи-підприємця Воробйова Анатолія Олексійовича прийняти від фізичної особи-підприємця Авдєєнка Олега Вікторовича нежитлове приміщення N 75 по вул. Київській, 62 в місті Маріуполь за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
      3. В іншій частині постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 квітня 2018 року та рішення Господарського суду Донецької області від 07 листопада 2017 року у справі N 905/2260/17 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
    • By Dmytro Chy
      Коротко:
      1.Кредит в Сведбанке
      2. Двойная переуступка - Сведбанк-Вектор+ - Кредитные инициативы
      3. Подавался иск о защите прав потребителей и признании договоров недействительными(кредитный, ипотечный, два договора факторинга(Сведбанк-Вектор+ и Вектор+ - Инициативы) и второй договор о передаче прав по ипот.(ветор+ - Инициативы) по причине отсутствие первого договора о передаче прав( две инстанции проигранные - сейчас в касации)
      4. Во время заседания указаного дела стало известно о существовании первого договора о передачи прав(Сведбанк-Вектор+) и о том что гос.регистрацию ему выполнил нотариус который  нотариально не пописывал его.
      5. Поданый новый иск "про визнання протиправним та скасування рішення, визнання договора про передачу прав №1 недійсним " с указанных выше обстоятельств.
      6. Суд вынес две ухвалы: 1) о неподсудносты этому суду и направил дело в оболонский рай.суд 2) о закрытии производства в связи наличием решение суда " постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав"( иск о защите прав потребителей)
      Буду благодарен если учасники форума мне укажут какой  предмет и основание  споров в исках о защите прав и иске о признании протиправными действий нотариуса и если возможно то укажут правовые нормы на которые можна сослаться при обжаловании ухвалы. 
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      19 вересня 2018 року
      м. Київ
      справа № 752/11447/16-ц
      провадження № 61-11911св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Висоцької В. С.,
      суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      представник позивача - ОСОБА_4,
      відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      відповідач - ОСОБА_5,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 3 серпня 2017 року у складі судді Мирошниченко О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепи О. В., Іванченка М. М.,
      ВСТАНОВИВ:
      У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про розірвання договору кредиту, який після зміни предмета позову стосувався визнання договору кредиту припиненим.
      Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_6 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», був укладений договір кредиту від 30 серпня 2007 року № 825/2-40/1/7-090 (далі - договір кредиту), на умовах якого позивач отримала у банку кредитні кошти у розмірі 52 000,00 дол. США зі сплатою за користування кредитом 12,75 % річних, кінцева дата погашення кредиту - 10 серпня 2014 року. У зв'язку з порушенням строків погашення кредиту 01 листопада 2011 року банк звернувся до третейського суду з позовом до ОСОБА_3 та поручителя за кредитним договором про повернення всієї суми кредиту. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації банків від 28 лютого 2011 року задоволено позов банку та стягнуто з позичальника і поручителя на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 396 823,70 грн заборгованості за договором кредиту та витрати, пов'язані з розглядом спору. Позивач зазначала, що, пред'явивши позов до ОСОБА_3 та поручителя, банк змінив в односторонньому порядку кінцевий строк повернення коштів.
      З урахуванням уточнень позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до пункту 4.5 умов договору строк повернення кредиту сплинув через 60 календарних днів з моменту останнього платежу за кредитом, позивач просила встановити, що зобов'язання за договором кредиту припинились 22 вересня 2009 року у зв'язку із закінченням строку договору.
      У листопаді 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
      Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 неналежно виконує свої зобов'язання за договором кредиту, забезпеченим договором поруки від 30 серпня 2007 року № 852/4-40/11/7-059 (далі - договір поруки), який було укладено між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 як поручителем, і станом на 12 квітня 2016 року за кредитом утворилась заборгованість у розмірі 79 685,50 дол. США.
      Оскільки рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації банків від 28 лютого 2011 року про дострокове стягнення кредиту залишається невиконаним, ПАТ «Укрсоцбанк» продовжив нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 18 187,20 дол. США, що еквівалентно 465 057,60 грн, та пеню за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 13 378,54 дол. США, що еквівалентно 342 097,28 грн.
      З цих підстав банк просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заборгованість за процентами та неустойку на загальну суму 807 154,88 грн.
      Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір кредиту від 30 серпня 2007 року № 825/2-40/1/7-090, укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3, припиненим з 22 вересня 2009 року. Стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» у дохід держави судовий збір у сумі 640 грн. У задоволенні зустрічного позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зобов'язання за договором кредиту припинились достроково на підставах, встановлених у договорі кредиту. Відмовляючи у позові банку, суд виходив з того, що строк позовної давності сплинув 23 вересня 2012 року, а вимоги банку пред'явлені до суду 02 листопада 2016 року поза межами строку позовної давності. Також суд дійшов висновку, що позовні вимоги банку є необґрунтованими та недоведеними.
      Постановою Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки зобов'язання за договором кредиту є припиненими достроково у зв'язку зі зміною умов зобов'язання та спливу строку користування кредитом. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк», суд апеляційної інстанції також виходив з того, що банк пропустив строк позовної давності.
      У лютому 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 3 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що пункт 4.5 договору кредиту, згідно з яким у разі невиконання позичальником обов'язків щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (пункти 3.3.7 та 3.3.8 цього ж договору) протягом більше ніж 60 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплинув, не є строком договору кредиту в розумінні частини першої статті 631 ЦК України та не може розглядатись як зміна строку дії договору кредиту, оскільки не відповідає статті 252 ЦК України щодо визначення строку роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Також ПАТ «Укрсоцбанк» зазначає, що оскільки зобов'язання за договором кредиту не припинились, то суди безпідставно та неправомірно задовольнили позовні вимоги ОСОБА_3
      Ухвалою Верхового Суду від 23 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу із суду першої інстанції.
      У травні 2018 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 подав до суду касаційної інстанції відзив, у якому просив касаційну скаргу банку залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
      Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що строк користування кредитом вважається таким, що сплинув 22 вересня 2009 рокуі банк пропустив строк звернення до суду з цим позовом. Оскільки ОСОБА_3 просила застосувати до вимог банку наслідки спливу строку позовної давності, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали зобов'язання за договором кредиту припиненими та відмовили у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк».
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      У травні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
      Суди встановили, що 30 серпня 2007 року ОСОБА_3 уклала з АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», договір кредиту та отримала кошти в сумі 52 000,00 дол. США, зі сплатою 12,75 % річних.
      Погашення коштів мало здійснюватись відповідно до графіка, встановленого у пункті 1.1 договору кредиту, кінцевий термін повернення кредиту - 10 серпня 2014 року.
      У пункті 2.4 та підпункті 2.4.1 пункту 2.4 договору кредиту передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісяця 28-31 числа місяця, а їх сплата здійснюється не пізніше десятого числа місяця, наступного за тим, у якому були нараховані проценти.
      Згідно з підпунктами 3.3.7 та 3.3.8 пункту 3.3 договору кредиту позичальник зобов'язаний сплатити проценти за використання кредиту і своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями.
      Також 30 серпня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» (правонаступник - ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_5 укладено договір поруки, відповідно до пункту 1.1 якого поручитель зобов'язувався відповідати за виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом та штрафних санкцій.
      Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 лютого 2011 року задоволено вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_7 та ОСОБА_5, достроково стягнуто з них заборгованість за договором кредиту у сумі 396 823,70 грн, а саме: 37 762,94 дол. США неповернутого кредиту, 5 900,39 дол. США процентів за користування кредитом, 4 680,00 дол. США штрафу та 14 379,62 грн. пені, витрат, пов'язаних з вирішенням спору.
      Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
      Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      У пункті 4.5 договору кредиту передбачено, що в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 60 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      Аналогічні положення містить пункт 7.5 договору кредиту.
      Зазначеними пунктами кредитного договору сторони врегулювали питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення.
      Суди встановили, що ОСОБА_3 припинила сплачувати чергові платежі за кредитом з 22 липня 2009 року. 
      Зазначене свідчить про неналежне виконання позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 договору кредиту, а тому відповідно до пункту 4.5 цього ж договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 22 вересня 2009 року.
      Установивши зазначені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення вимог позивача про визнання договору кредиту припиненим.
      Також суди встановили, що ПАТ «Укрсоцбанк» раніше (01 листопада 2010 року) зверталось до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації банків з вимогами до позичальника та поручителя щодо стягнення всієї суми заборгованості за договором кредиту.
      У справі ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду із зустрічним позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за процентами за період з 01 листопада 2010 року до 12 квітня 2016 року та пені за несвоєчасне повернення процентів.
      Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні вимог банку за спливом строків позовної давності.
      Проте зазначений висновок не може вважатись правильним з огляду на наступне.
      Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      Оскільки після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, то до вимоги банку про стягнення таких процентів позовна давність не може бути застосована (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18).
      Банк не мав права нараховувати проценти за договором кредиту після спливу строку виконання основного зобов'язання (22 вересня 2009 року), тому його вимоги про стягнення таких процентів є необґрунтованими, позовна давність не може бути застосована.
      Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      Оскільки під час вирішення справи суди неправильно застосували норми матеріального права, то на підставі статті 412 ЦПК України постановлені у справі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 3 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» слід скасувати з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог за необґрунтованістю.
      Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.
      Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 3 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначених вимог за необґрунтованістю.
      У решті рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/76746246
    • By Gost
      Добрый день! Прошу совета.
      Можно ли считать, что согласно п. 2.6.3 кредитного договора (фото  прилагается), если заемщик повышение процентной ставки не одобрил, новый договор не подписал, то срок выполнения основного обязательства был изменен. А это значит, что "після зміни сторонами строку виконання зобов'язання  усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою підпункту 2.6.3 та 2.6.1 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі протягом  10 робочих днів, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після цього не підлягають виконанню."