Novikov

Ипотека. Что выбрать мировое соглашение или банкротство?

Recommended Posts

7 часов назад, Novikov сказал:

- Приходите с потенциальным покупателем и своим нотариусом в банк. Оплачиваете 30.000$ через ваш р/с предназначенный для погашения кредита. Мы даем письмо для Исполнительной для снятия ареста. Закрываем ипотеку.

Для снятия ареста взыскатель должен обратиться в исполнительную с заявлением о закрытии ИП, о возврате исполнительного документа без исполнения, указать, что претензий не имеет к должнику и просить снять арест в рамках этого ИП. Кроме того гарантировать оплату исполнительного сбора (действия ИС проводила - сбор будет требовать обязательно). Однако кредитор этого делать не будет, в лучшем случае когда появится покупатель загонит себе на счет сумму и не будет возражать о смене собственника. А дальше что хотите, то и делайте.

По хорошему нужно через суд приходить к мировому соглашению. Тогда все проблемы можно решать быстро и без проблем.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Риэлтеры предлагают полное юридическое сопровождение за 5% от сделки
Порешают все проблемы с банком и исполнительной, найдут покупателя
Думаю соблазниться и снять часть основного головняка.
Контролировать только висяки типа продажи незакрытого долга и пр. что можно спустить на тормозах

Хоть бери нанимай здесь на форуме юриста для контроля риелтеров и их "юридического сопровождения"
Вот такой бутерброд
Напоминаю я вообще не понимаю в юридических вопросах.

Какие будут предложения?
Пишите в личку

Share this post


Link to post
Share on other sites
19 минут назад, Novikov сказал:

Риэлтеры предлагают полное юридическое сопровождение за 5% от сделки
Порешают все проблемы с банком и исполнительной, найдут покупателя
Думаю соблазниться и снять часть основного головняка.
Контролировать только висяки типа продажи незакрытого долга и пр. что можно спустить на тормозах

Хоть бери нанимай здесь на форуме юриста для контроля риелтеров и их "юридического сопровождения"
Вот такой бутерброд
Напоминаю я вообще не понимаю в юридических вопросах.

Какие будут предложения?
Пишите в личку

Если будет действительно грамотный юрист зачем вообще нужны какие-то риэлторы,

кто это такие...;)

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
10 minutes ago, Алекc said:

Если будет действительно грамотный юрист зачем вообще нужны какие-то риэлторы,

кто это такие...;)

Жду юриста уровня Бога и его условия для сопровождения сделки ;)
Если серьезно - нужен черновик плана и ориентировочные условия

Share this post


Link to post
Share on other sites
50 минут назад, Novikov сказал:

Риэлтеры предлагают полное юридическое сопровождение за 5% от сделки
Порешают все проблемы с банком и исполнительной, найдут покупателя

А, что эти риэлторы умнее юристов, что юридическое сопровождение оказывают... Наверное умнее раз 300 тысяч грн. хотят минимум как я понимаю... Знаю я их примочки... ничего не понимают ни в кредитах, ни в квартирах, ни в юриспруденции, но главное деньги знают где взять... ещё те хитрецы... Они Вам в лучшем случае будут продавать вечно, а в худшем собьют цену процентов на 60 из которых половину ещё себе в карман положат при продаже...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 13.04.2018 at 9:05 PM, Bolt said:

А, что эти риэлторы умнее юристов, что юридическое сопровождение оказывают... 

Без понятия кто умнее. Мне без разницы. Даю им месяц. Находят покупателя, укатывают банк и исполнительну, проводят сделку. С удовольствием отдам им 5%

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Два вопроса на сегодня беспокоят меня
1. Банк может прокинуть на первом шаге - сразу после получения денег на р/с?
2. Какой интерес банка  избавляться от права требования и передавать его за копейки банку посреднику, чтобы я мог затем его выкупить?

Кто из присутствующих на форуме юристов имеет опыт подобных схем
Пишите в личку

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 hours ago, Novikov said:

Без понятия кто умнее. Мне без разницы. Даю им месяц. Находят покупателя, укатывают банк и исполнительну, проводят сделку. С удовольствием отдам им 5%

 

Бесплатный сыр сами знаете где бывает. )))

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, Novikov сказал:

Два вопроса на сегодня беспокоят меня
1. Банк может прокинуть на первом шаге - сразу после получения денег на р/с?
2. Какой интерес банка  избавляться от права требования и передавать его за копейки банку посреднику, чтобы я мог затем его выкупить?

Кто из присутствующих на форуме юристов имеет опыт подобных схем
Пишите в личку

А сопровождающие не могут разве этого разъяснить юридически или стесняетесь спросить у них... с удовольствием...)) Тем более это их схема...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
19 hours ago, Bolt said:

А сопровождающие не могут разве этого разъяснить юридически или стесняетесь спросить у них... с удовольствием...)) Тем более это их схема...

Каждый занят тем что хорошо знает и умеет.
Риэлторы умеют продавать. Их задача "в лоб" решить задачу с закрытием сделки по пути наименьшего сопротивления
Вплоть до того чтобы повесить на меня исполнительный сбор чтобы снять арест.
Естественно дальнейшая продажа моего долга факторинговой компании риэлтеров не интересует

Еще вчера этот вариант меня устраивал, сегодня я ищу обходные пути.
Читаю форум, много думаю
"Куда пойти кому отдаться"(с)
 

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 hours ago, Novikov said:

 Их задача "в лоб" решить задачу с закрытием сделки по пути наименьшего сопротивления
Вплоть до того чтобы повесить на меня исполнительный сбор чтобы снять арест.

 

А Вы им по лбу. 

  • Like 2
  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
8 часов назад, Novikov сказал:

Каждый занят тем что хорошо знает и умеет.
Риэлторы умеют продавать.
Их задача "в лоб" решить задачу с закрытием сделки по пути наименьшего сопротивления
Вплоть до того чтобы повесить на меня исполнительный сбор чтобы снять арест.
Естественно дальнейшая продажа моего долга факторинговой компании риэлтеров не интересует

Еще вчера этот вариант меня устраивал, сегодня я ищу обходные пути.
Читаю форум, много думаю
"Куда пойти кому отдаться"(с)

Как тогда понять вот это:

В 13.04.2018 в 20:20, Novikov сказал:

Риэлтеры предлагают полное юридическое сопровождение за 5% от сделки
Порешают все проблемы с банком и исполнительной, найдут покупателя
Думаю соблазниться и снять часть основного головняка.
Контролировать только висяки типа продажи незакрытого долга и пр. что можно спустить на тормозах

А теперь получается, только продавать умеют (а люди при этом за это уже пострадали здесь), в чём я тоже очень сильно сомневаюсь... Так как риэлторы продают только то что продаётся, чтобы развести Вас, а дальше для них хоть трава не расти, а если не продаётся моментально, то они сначала разведут Вас, а потом продадут... Если б Вы только знали сколько раз приходилось косяки риэлторов исправлять и это только при самой обычной продаже, а если там ещё такие сложности, то они как правило вообще не понимают, что это такое, главное деньги и всё...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

У меня был клиент, так ситуация какая была... Хотел продать дом, обратился в риэлторскую фирму, там встретили, чая дали и договор составили, типа на информационные услуги как потом оказалось и всё для Вас, цена какая хотите, например 20 000 долларов и он должен им 5% от неё... Потом прошло около года, так как никто конечно за такую цену покупать не собирался... Ему регулярно звонили, типа вот давайте дешевле продадим, но он спрашивал у Вас есть клиент дешевле, то давайте поговорим, но нет оказывалось просто так давайте дешевле, а клиентов как не было и нет... Сбивали в общем ему цену до упора, говорили надо продавать за 10 000 долларов, тогда будет счастье и клиенты сбегутся, но процент он им типа уже должен с договора... Но не это интересно, а то, что как-то случайно он нашёл свой дом в продаже на каком то сайте, где его продавало то агентство риэлторское и цена там была 40 000 долларов... Он обалдел и понял, что просто там наваривают и ему сбивают... Клиентов по прежнему как не было и нет, но риэлторы ловят по прежнему удачу на чужом имуществе не имея своего... Он типа позвонил как клиент покупатель и сторговался купить типа свой дом за 35 000 долларов, легко уступили, а дальше ни в какую и типа давайте аванс... Потом звонят ему как продавцу и говорят типа есть покупатель, мы Вас поздравляем, еле уговорили за 9 000 долларов, типа соглашайтесь и типа давайте процент сразу, а то как же мы Вас сейчас сведём, а Вы нас несчастных кинете потом и сами договоритесь... В общем план был у них шикарный, 26 000 долларов в кармане на ровном месте плюс проценты... И чтобы Вы понимали так работает большинство риэлторских контор...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 hours ago, Bolt said:

И чтобы Вы понимали так работает большинство риэлторских контор...

Спасибо вам за поучительную историю о бдительном клиенте и жадных риэлторах. С моими риэлторами у меня устный договор. Также со мной в личке связался один из юристов форума и предложил конкретный план действий.

А риэлторы пусть копаются, общаются с банком - такая себе дымовая завеса активной деятельности для банка. Посмотрим на сколько их хватит в моем нелегком случае.

P.S. Рекомендую всем бесплатный сервис https://www.google.com.ua/alerts автомата что мониторит выдачу Google по заданным вам фразам (ваша ФИО, никнейм или адрес дома) - ежедневно присылает на почту ссылки если где то появилось новое объявление по вашему дому или обсуждение вашей персоны. Например, таким образом я четко знаю что мои риэлторы пока не выкладывали мой объект на общедоступных порталах. И получу письмо от Гугла - когда это произойдет.

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

Поделитесь пожалуйста вашим опытом.

Как все прошло, какая процедура, схема?

Share this post


Link to post
Share on other sites
19 minutes ago, King said:

Поделитесь пожалуйста вашим опытом.

Завтра подробно распишу.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Текущая ситуация следующая - тупо тяну время по ряду причин:

1. Удалось выяснить одновременно из разных информаторов в банке, что в Ноябре 2017 года кредит по квартире был признан безнадежным и списан банком за счет страхового фонда. Со слов юриста, если бы кредит был списан до 2014 года, и было бы письменное подтверждение - можно было бы квартиру забрать себе через суд, и не отдавать банку ничего. Вот такие "сказки Венского леса".
Неофициальное предложение банка через знакомых - "Как вариант - просто забираем у вас эту квартиру. Оформляем сделку на 30.000$ и покрываем все требования банка по этому кредиту. Разойдемся как в море корабли."

2. Из странностей, на которые обратил внимание "мой юрист" - Банк в 2013 году изменил требование ИС вернуть деньги по договору на требование вернуть предмет ипотеки. 

3. Покупателя на квартиру пока нет. Банк позванивает, но не сильно напирает.
Надеюсь банк скинет свое требование 30.000$ еще процентов на 20-30%

P.S. "Мой юрист", который мне помогал (не бесплатно конечно, каждый выезд и встреча с банком, исполнительной и пр. оплачивались, также были сделаны доверенность, предоплата за разработку и подачу иска в суд на обтяження ИС) - скрылся 15/06/18, иск не подал, текст иска не выслал. С юристом познакомились здесь на форуме, его эккаунту на форуме несколько лет, активный пользователь, куча положительных лайков/отзывов. Вторую неделю не выходит на связь - все три телефона вне зоны досягаемости на почту и в личке на форуме НЕ отвечает. Пока светить его ник  не буду, надеюсь появится. Может ногу поломал или телефоны украли. "Все мы люди все мы человеки". Но если через неделю 14/07/18 не появится - придется писать здесь на форуме неприятные отзыв о нем, объявлять в розыск.

Updated 06/09/18 юрист объявился

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 4/11/2018 at 6:24 PM, babaika said:

Для снятия ареста взыскатель должен обратиться в исполнительную с заявлением о закрытии ИП, о возврате исполнительного документа без исполнения, указать, что претензий не имеет к должнику и просить снять арест в рамках этого ИП. Кроме того гарантировать оплату исполнительного сбора (действия ИС проводила - сбор будет требовать обязательно). Однако кредитор этого делать не будет, в лучшем случае когда появится покупатель загонит себе на счет сумму и не будет возражать о смене собственника. А дальше что хотите, то и делайте.

По хорошему нужно через суд приходить к мировому соглашению. Тогда все проблемы можно решать быстро и без проблем. 

Как правильно через суд приходит к мировому соглашению?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Со слов юриста, если бы кредит был списан до 2014 года, и было бы письменное подтверждение то можно было квартиру не отдавать, на что ссылался это юрист с форума, можно конкретней?

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 3/30/2018 at 3:46 PM, doroshal said:

УУУУ Райфайзен.. сложно договариваться ,но можно. У меня в Луцке клиент должен был 60000 дол.США. Долго судились с банком ,потом торговались. Банк усрался и не мог забрать дом . Но в результате по вашей схеме за 150 000 грн выкупили долг через факторинговую компанию.  Так что возможно .Просто торгуйтесь. 

Дорослав как вы закрывали через факторинг? Какая схема? Спасибо

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 7/9/2018 at 9:42 AM, andrew33 said:

Со слов юриста, если бы кредит был списан до 2014 года, и было бы письменное подтверждение то можно было квартиру не отдавать, на что ссылался это юрист с форума, можно конкретней?

Спасибо за ваш вопрос. Повторю, что юрист резко пропал. Кроме устной информации от него - других источников у меня нет. Может местное сообщество специалистов сможет нас проконсультировать?
 

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 7/5/2018 at 10:35 PM, King said:

Как все прошло, какая процедура, схема?

Updated 06/09/18: Юрист объявился. 

Сорри что долго не отвечал, надеялся что пропажа объявится.
Юрист, пропал. Взял предоплату небольшую, пару тысяч. Все три! телефона вне зоны, на форум не заходит.
Очень грамотный, умный, активный пользователь этого форума, куча положительных отзывов.
Скрупулезный, внимательный.

Толи свалил заграницу, толи жестко забухал, толи убили (что навряд ли, ибо сначала из зоны исчезли все три телефона, но через несколько дней он мелькнул здесь на форуме). На следующей неделе поеду по месту прописки выяснять, что с ним случилось.

Я просто в жесточайшем недоумении. 
Хер с ними с деньгами, но нужен теперь новый кто будет сопровождать сделку.
Я сильно не вдавался в подробности схемы - а зря ....

Пишу по памяти, упрощенно. Может где то допустил неточность.
Схема предварительная и без подачи иска в суд.
Сделки еще небыло

Схема Банка 
- потенциальный покупатель квартиры, закидывает на р/с 30.000$ банка
- банк выдает письменные подтверждения для нотариуса и исполнительной для снятия обременения
- оформляется сделка купли продажи
- чтобы оптимизировать налоли (прощенный долг = доход), банк ипотекодержатель переуступает требование по оставшемуся долгу финансовой компании (по выбору из двух)
- я выкупаю свой долг у финансовой компании за условные пару тысяч грн

Договоренность с частным исполнителем
- не будет выставлять всю сумму за исполнительное производство, а удовлитвориться условным вознаграждением (пару тысяч) от банка
- но просит провести платеж от покупателя 30.000$ через его расчетный счет согласно законодательства

Корректировка схемы от пропавшего юриста
- банк ипотекодержатель переуступает требование по Ипотеке и долгу не посреднику а покупателю, ибо псредник еще не известно как себя поведет 

Теперь надо вникать в детали самому :(
Реального покупателя пока нет


 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Нужен новый юрист.
Старый поломался (если интересно который поломался, пишите в личку, пока не буду его палить публично). У кого будет возможность взяться за сопровождение сделки по продаже упомянутой квартиры в Киеве?
Спасибо

Updated: старый объявился, вопрос снимается

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 hours ago, Novikov said:

- банк ипотекодержатель переуступает требование по Ипотеке и долгу не посреднику а покупателю, ибо псредник еще не известно как себя поведет  

 

Это не очень хорошая идея!

Только если покупатель ваше надежное доверенное лицо.

Купить долг или остаток долга может только фактор с действуюшей лицензией. (не обязательно их один из двух, желательно ваш и надежный)

Да тут нужен толковый, успехов.

Share this post


Link to post
Share on other sites

"Всем спасибо, все свободны" (с)
Вопрос с квартирой успешно закрыт.
Ипотеку у банка выкупило третье лицо.
Занимаемся переоформлением через продажу самой квартиры (займет некоторое время т.к. есть не снятые аресты)
 

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      18 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 918/335/17
      Провадження № 12-160гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      позивача - Фермерського господарства «Ім. Шевченка» (представник - адвокат Новак В. В.)
      відповідача - ОСОБА_1 , представника відповідачів - членів Фермерського господарства «Ім. Шевченка»: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 - адвоката Ярмольчука В. С.,
      кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ют-Агро Зерно» (представник - Лавренюк В. М.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу № 918/335/17 за позовом Фермерського господарства «Ім. Шевченка» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ткачука Дмитра Володимировича до членів Фермерського господарства «Ім. Шевченка» ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про визнання права власності на врожай у межах справи № 918/335/17 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю
      «Ют -Агро Зерно» до Фермерського господарства «Ім. Шевченка» про банкрутство за касаційною скаргою членів Фермерського господарства «Ім. Шевченка» ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2019 року (головуючий суддя Павлюк І. Ю., судді Демидюк О. О., Савченко Г. І.) й ухвалу Господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року (суддя Марач В. В.) та
      УСТАНОВИЛА :
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. Постановою Господарського суду Рівненської області від 30 січня 2018 року у справі № 918/335/17 Фермерське господарство «Ім. Шевченка» (далі - ФГ «Ім. Шевченка») визнано банкрутом у відповідності до статті 93 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Ткачука Дмитра Володимировича.
      2. У липні 2018 року ФГ «Ім. Шевченка» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ткачука Д. В. звернулося до Господарського суду Рівненської області у межах справи № 918/335/17 про банкрутство ФГ «Ім. Шевченка» з позовом до членів ФГ «Ім. Шевченка» ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про визнання за ФГ «Ім. Шевченка» права власності на врожай озимої пшениці та ріпаку 2018 року, що посіяний та вирощений на земельних ділянках, які входять до складу земель ФГ «Ім. Шевченка», розташованих на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, та перебувають у володінні та користуванні ФГ «Ім. Шевченка».
      3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення провадження у справі про банкрутство ліквідатором було встановлено намагання членів ФГ «Ім. Шевченка» зібрати врожай озимого ріпаку та пшениці 2018 року на земельних ділянках, якими володіє і користується банкрут - ФГ «Ім. Шевченка», та які належать членам ФГ «Ім. Шевченка» і виділялись останнім для ведення фермерського господарства. Позивач вказує, що відповідачі оспорюють право власності ФГ «Ім. Шевченка» на вказаний врожай, посіви якого здійснювалися у 2017 році, а тому існує спір між членами фермерського господарства та самим господарством в особі ліквідатора про право власності на врожай на земельних ділянках, що перебувають у володінні ФГ «Ім. Шевченка», а не громадян - членів цього господарства.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      4. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року у цій справі позов ФГ «Ім. Шевченка» до членів ФГ «Ім. Шевченка» ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про визнання права власності на врожай задоволено. Визнано за ФГ «Ім. Шевченка» право власності на врожай озимої пшениці та ріпаку 2018 року, що посіяний та вирощений на земельних ділянках, що входять до складу земель ФГ «Ім. Шевченка», розташованих на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області та перебувають у володінні та користуванні ФГ «Ім. Шевченка». Стягнуто з відповідачів (членів ФГ «Ім. Шевченка») по 738 грн судового збору з кожного.
      5. Рішення мотивовано тим, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси, у тому числі майна, яке безпідставно вибуло з власності банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
      6. Також суд першої інстанції на підставі статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, частин першої та другої статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» зазначив, що ФГ «Ім. Шевченка» на праві володіння та користування належать земельні ділянки, які надані громадянам - членам цього господарства на праві приватної власності, тому це фермерське господарство є належним землекористувачем та набуває права власності на врожай, вирощений на таких земельних ділянках.
      7. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2019 року рішення Господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року змінено в частині назви судового рішення. Замість назви «РІШЕННЯ» слід читати «УХВАЛА». В іншій частині судове рішення залишено без змін.
      Короткий зміст касаційної скарги
      8. У липні 2019 року членами ФГ «Ім. Шевченка» ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 подано касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2019 року та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року, у якій вони просили оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 липня 2019 року задовольнив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження за касаційною скаргою членів ФГ «Ім. Шевченка» ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2019 року та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року, відкрив касаційне провадження, призначив справу до розгляду, надав учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
      10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 вересня 2019 року цю справу разом із зазначеною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      11. Відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      12. Оскільки скаржники оскаржують постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2019 року та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року у цій справі з підстав порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції, ухвалою від 02 жовтня 2019 року цю справу прийнято та призначено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      13. У своїй касаційній скарзі скаржники зазначають, що ця справа за позовною заявою ліквідатора про визнання права власності на врожай не підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство господарським судом, так як кожен із скаржників є одноосібним власником конкретно визначеної земельної ділянки, яка має кадастровий номер і відповідні розміри. Посилання судів попередніх інстанцій на норми Закону № 2343-XII, зокрема частину четверту статті 10, статті 38, 41, 93, а також пункт 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України як на підставу розгляду цих позовних вимог у межах справи по банкрутство, на думку скаржників, не заслуговують на увагу. Відповідачі стверджують, що всі спори з фізичними та юридичними особами, що не є учасниками у справі про банкрутство ФГ «Ім. Шевченка», не можуть вирішуватися в межах провадження у цій справі про банкрутство. Враховуючи те, що відповідачами є фізичні особи, такого роду спори, при наявності для цього підстав, можуть вирішуватися в порядку цивільного судочинства. З огляду на викладене, на думку скаржників, провадження у цій справі в частині заявлених позовних вимог ФГ «Ім. Шевченка» має бути закрите.
      14. Скаржники також вказують, що земельні ділянки, зареєстровані за ними на праві приватної власності, не перебувають у спільній власності членів фермерського господарства, а тому на ці земельні ділянки не поширюється правила частини дев`ятої статті 93 Закону № 2343-XII про їх включення до ліквідаційної маси господарства.
      15. У судовому засіданні представник скаржників підтримав касаційну скаргу з підстав, викладених у ній.
      Позиція позивача
      16. У своєму відзиві на касаційну скаргу скаржників ФГ «Ім. Шевченка» зазначає, що оскільки останнього визнано банкрутом 30 січня 2018 року, а урожай спірних озимих зернових культур було зібрано літом 2018 року, то вказані озимі зернові культури було посіяно на землях, якими користувався позивач восени 2017 року, тобто до моменту визнання його банкрутом. Власником урожаю, вирощеного на цих землях, є фермерське господарство і такий урожай є складовою ліквідаційної маси, а кошти від його реалізації направляються на погашення кредиторської заборгованості банкрута.
      17. ФГ «Ім. Шевченка» просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
      18. Інші учасники справи письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги скаржників не виклали.
      19. У судовому засіданні представник ФГ «Ім. Шевченка» заперечував проти задоволення касаційної скарги скаржників та наголосив на обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій, у зв`язку з чим просив залишити їх без змін.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо юрисдикції суду
      20. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржники зазначили, що цей спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки всі спори з фізичними та юридичними особами, що не є учасниками у справі про банкрутство ФГ «Ім. Шевченка», не можуть вирішуватися в межах провадження у цій справі про банкрутство.
      21. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      22. У статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      23. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      24. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      25. При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено у статті 2 Цивільного процесуального кодексу України і до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      26. При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
      27. Як убачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26 липня 2017 року порушено провадження у справі № 918/335/17 про банкрутство ФГ «ім. Шевченка». Визнано безспірні вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ют-Агро Зерно» в розмірі 2 231 041,60 грн, у тому числі основний борг у сумі 2 006 419,36 грн та пеня в сумі 224 622,24 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном ФГ «ім. Шевченка» до 01 грудня 2017 року та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Ткачука Дмитра Володимировича. Зобов`язано розпорядника майна вчинити увесь комплекс дій, визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі проаналізувати фінансово-господарську діяльність боржника, вчинити дії, спрямовані на виявлення (за наявності) ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності останнього, провести інвентаризацію майна боржника та визначити його вартість. Зобов`язано ФГ «ім. Шевченка» у строк до 01 грудня 2017 року подати суду докази виконання плану відновлення платоспроможності цього фермерського господарства.
      28. Як зазначено в позовній заяві ФГ «ім. Шевченка» та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Господарського суду Рівненської області від 30 січня 2018 року у справі № 918/335/17 ФГ «ім. Шевченка» визнано банкрутом відповідно до статті 93 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Ткачука Дмитра Володимировича.
      29. Під час провадження ліквідаційної процедури ліквідатором було виявлено, що громадяни - члени ФГ «Ім. Шевченка», перешкоджаючи реалізації прав та діяльності ліквідатора, незаконно намагались зібрати врожай 2018 року озимої пшениці та ріпаку, що знаходиться на земельних ділянках за цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, які входять до складу земель ФГ «Ім. Шевченка», перебувають у володінні та користуванні позивача.
      30. 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
      31. Частиною першою статті 2 Закону № 2343-XII встановлено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
      32. У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      33. У липні 2018 року ФГ «Ім. Шевченка» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ткачука Д. В. звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до членів ФГ «Ім. Шевченка» ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про визнання за ФГ «Ім. Шевченка» права власності на врожай озимої пшениці та ріпаку 2018 року, що посіяний та вирощений на земельних ділянках, які входять до складу земель ФГ «Ім. Шевченка», розташованих на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, та перебувають у володінні та користуванні ФГ «Ім. Шевченка».
      34. Таким чином, зважаючи на те, що справа про банкрутство ФГ «Ім. Шевченка» була порушена 26 липня 2017 року, ФГ «Ім. Шевченка» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру 30 січня 2018 року, вирішуючи питання щодо підсудності спору за позовом ФГ «Ім. Шевченка», суди першої та апеляційної інстанцій мали керуватися приписами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону № 4212-VI та чинними процесуальними законами.
      35. Так, частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      36. Аналогічно й пунктом 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, чинним з 15 грудня 2017 року в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
      37. Крім названих у наведених нормативних приписах спорів, пов`язаних із майновими вимогами до боржника, до них також відносяться спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, спори, пов`язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.
      38. Зазначені майнові спори підлягали розгляду та вирішенню за правилами цивільного судочинства або ж відносились до повноважень суду господарської юрисдикції та мали розглядатися останнім в окремому позовному провадженні (не у межах провадження у справі про банкрутство) залежно від суб`єктного складу, а саме з огляду на те, хто є позивачем у такому спорі.
      39. У цій справі з позовом до суду звернувся боржник - ФГ «Ім. Шевченка», відповідачами за цим позовом є фізичні особи, а предметом позову є вимога щодо визнання права власності на врожай.
      40. Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
      41. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      42. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.
      43. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      44. Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позовні вимоги ФГ «Ім. Шевченка» - боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, мали розглядатися із врахуванням суб`єктного складу сторін, предмета спору та характеру правовідносин у порядку цивільного судочинства.
      45. Проте суди попередніх інстанцій, з посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2018 року у справі № 925/1874/13, дійшли висновку, що концентрація спорів про витребування майна банкрута у добросовісного набувача або з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство забезпечує реалізацію контролю суду в провадженні якого перебуває справа про банкрутство за діяльністю боржника, є ефективним засобом юридичного захисту прав як банкрута так і кредиторів та узгоджується з приписами частини четвертої статті 10 Закону № 2343-XII, пункту 8 частини першої статті 20, частини дев`ятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
      46. Суди не врахували, що відповідно до зазначених вище положень законодавства господарські суди розглядають справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
      47. Отже, якщо позивачем у справі є боржник, а відповідачами - фізичні особи, то за суб`єктним складом сторін такий спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      48. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2018 року у справі № 925/1874/13, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у цій частині.
      49. Звідси висновки судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до повноважень суду господарської юрисдикції та має вирішуватися господарським судом у межах справи про банкрутство без порушення нової справи, є помилковими.
      50. Проте Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що після ухвалення оскаржуваних судових рішень законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII.
      51. У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
      52. Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
      53. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства).
      54. Згідно з частинами першою - третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час касаційного перегляду) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      55. Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
      56. Закон № 2343-XII втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства.
      57. Відтак можна зробити висновок, що вказаний Кодекс України з процедур банкрутства передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.
      58. Відповідно до частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Водночас Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що в разі скасування судових рішень із закриттям провадження у цій справі позивач буде змушений знову звернутися до суду тієї ж самої юрисдикції. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає можливим визначити юрисдикцію у цій справі виходячи з процесуального законодавства, чинного на час касаційного розгляду, тобто застосувати норми Кодексу України з процедур банкрутства.
      59. Частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.
      60. Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
      61. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), відступати від яких правових підстав немає.
      Щодо суті позовних вимог
      62. Предметом спору у цій справі є звернення до суду ФГ «Ім. Шевченка» з позовом до членів цього господарства про визнання за ФГ «Ім. Шевченка» права власності на врожай озимої пшениці та ріпаку 2018 року, що посіяний та вирощений на земельних ділянках, які входять до складу земель ФГ «Ім. Шевченка» та перебувають у володінні та користуванні господарства.
      63. Згідно з частиною другою статті 38 Закону № 2343-XII (у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовною заявою) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном. Аналогічна норма закріплена в частині шостій статті 49 Кодексу України з процедур банкрутства.
      64. Відповідно до частини другої статті 41 Закону № 2343-XII ліквідатор вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження, зокрема виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу. Так само ці суспільні відносини врегульовано й частиною першою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
      65. У відповідності до частини дев`ятої статті 93 Закону № 2343-XII (у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовною заявою) у разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються нерухоме майно, яке перебуває у спільній власності членів ФГ, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар, та інше майно, набуті для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерського господарства і мають грошову оцінку. Аналогічна норма закріплена у частині дев`ятій статті 95 Кодексу України з процедур банкрутства.
      66. Згідно зі статтею 42 Закону № 2343-XII (у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовною заявою) ліквідаційна маса - це усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно, визначене родовими ознаками, що належить банкруту на праві володіння або користування, включається до складу ліквідаційної маси. Аналогічний за змістом припис містить стаття 62 Кодексу України з процедур банкрутства.
      67. Із позовної заяви вбачається, що під час провадження ліквідаційної процедури ліквідатором ФГ «Ім. Шевченка» виявлено, що громадяни - члени ФГ «Ім. Шевченка», перешкоджаючи реалізації прав та діяльності ліквідатора, незаконно намагались зібрати врожай 2018 року озимої пшениці та ріпаку, що знаходиться на земельних ділянках за цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, які входять до складу земель ФГ «Ім. Шевченка», перебувають у володінні та користуванні цього господарства.
      68. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за заявою ліквідатора щодо неправомірних дій фізичних осіб (відповідачів) по збору урожаю 2018 року, належного ФГ «Ім. Шевченка», який підлягає включенню до ліквідаційної маси та реалізації для задоволення вимог кредиторів, Здолбунівським відділенням поліції Острозького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Рівненській області 10 липня 2018 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових рішень про кримінальне провадження № 12018180130000411.
      69. Суди зазначили, що відповідачі оспорюють та не визнають право власності ФГ «Ім. Шевченка» на врожай 2018 року озимої пшениці та ріпаку, посіви яких здійснювалися в минулому 2017 році, а тому, виходячи з фактичних обставин справи, існує спір між членами ФГ «Ім. Шевченка» та цим господарством про право власності на врожай на земельних ділянках, що перебувають у володінні та користуванні ФГ «Ім. Шевченка», а не його членів.
      70. Суди встановили, що за даними Управління державного земельного кадастру Головного управління Держгеокадасту у Рівненській області (довідка від 28 лютого 2018 року № 29-17-0.2-1076/2-18) станом на 29 грудня 2012 року у ФГ «Ім. Шевченка» обліковувалась: на праві постійного користування земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства розміром 45,5 га, виділена на підставі рішення Здолбунівської районної ради народних депутатів Здолбунівського р-ну, Рівненської області від 22 квітня 1998 року № 159 (державний акт на право постійного користуванні землею серія РВ № 00031, зареєстрований 29 квітня 1998 року); на праві власності - для ведення селянського підсобного господарства розміром 4,5 га, виділена на підставі рішення Копитківського сільської ради народних депутатів 22 квітня 1998 року № 159 (державний акт серія РВ № 01019, зареєстрований 29 квітня 1998 року).
      71. У відповідності до заяви від 26 лютого 2015 року № 82, посвідченої приватним нотаріусом Чайковською А. О., ОСОБА_1 надав згоду на вилучення земельної ділянки площею 47,78 га, що знаходиться на території Копитківської сільської ради і перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 (голови ФГ «Ім. Шевченка») відповідно до державного акта на право постійного користуванні землею серія РВ № 00031 від 29 квітня 1998 року (з додатком), та не заперечив щодо відведення цієї земельної ділянки для членів ФГ «Ім. Шевченка».
      72. На підставі цієї заяви Головне управління Держземагентства в Рівненській області видало наказ від 16 березня 2015 року № 17-254/16-15-СГ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_1 , на території Копитківської сільської ради Здолбунівського р-ну Рівненської області.
      73. Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, у подальшому наказами Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області від 23 березня 2017 року №№17-879/16-17-СГ, 17-880/16-17-СГ, 17-881/16-17-СГ, 17-882/16-17-СГ, 17-883/16-17-СГ, 17-884/16-17-СГ, 17-885/16-17-СГ, 17-886/16-17-СГ, 17-887/16-17-СГ, 17-888/16-17-СГ, 17-889/16-17-СГ, 17-890/16-17-СГ, 17-891/16-17-СГ, 17-892/16-17-СГ, 17-893/16-17-СГ, 17-894/16-17-СГ було: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам: ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як членам ФГ «Ім. Шевченка», за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_1 , на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області; припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8438 га громадянину ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії РВ № 00031, виданого відповідно до рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області від 22 квітня 1998 року № 159, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29 квітня 1998 року за № 21, на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області; передано у власність вказаних вище громадян земельні ділянки площею 2,8438 га для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену ФГ «Ім. Шевченка», за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.
      74. У подальшому вказаними фізичними особами на підставі актів приймання-передачі межових знаків на зберігання від 29 серпня 2016 року було отримано у власність такі земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства»: 5622682800:00:001: 0325 , площа 2,8438 га ( ОСОБА_15 ); 5622682800 :00:001:0326, площа 2,8438 га ( ОСОБА_3 ); 5622682800 :00:001:0327, площа 4,501 га ( ОСОБА_1 ); 5622682800 :00:001:0328, площа 2,8438 га ( ОСОБА_4 ); 5622682800 :00:001:0329, площа 2,8438 га ( ОСОБА_5 ); 5622682800 :00:001:0330, площа 2,8438 га ( ОСОБА_6 ); 5622682800 :00:001:0331, площа 2,8438 га ( ОСОБА_7 ); 5622682800 :00:001:0332, площа 2,8438 га ( ОСОБА_8 ); 5622682800 :00:001:0333, площа 2,8438 га ( ОСОБА_9 ); 5622682800 :00:001:0334, площа 2,8438 га ( ОСОБА_14 ); 5622682800 :00:001:0335, площа 2,8438 га ( ОСОБА_11 ); 5622682800 :00:001:0336, площа 2,8438 га ( ОСОБА_12 ); 5622682800 :00:001:0337, площа 2,8438 га ( ОСОБА_13 ); 5622682800 :00:001:0338, площа 2,8438 га ( ОСОБА_14 ; 5622682800 :00:001:0339, площа 2,8438 га ( ОСОБА_18 ); 5622682800 :00:001:0340, площа 2,8438 га ( ОСОБА_16 ); 5622682800 :00:001:0341, площа 2,8438 га ( ОСОБА_17 ). Виникнення права власності на ці земельні ділянки за вказаними вище фізичними особами підтверджується інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 62 - 78).
      75. Під час провадження ліквідаційної процедури ліквідатором було виявлено, що названим фізичним особам виділялись земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) як членам ФГ «Ім. Шевченка» і саме за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що використовувалась у господарській діяльності ФГ «Ім. Шевченка» для сільськогосподарського товарного виробництва, а саме: ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17
      76. Відповідно до пункту 1.5. статуту ФГ «ім. Шевченка», зареєстрованого розпорядженням голови Здолбунівської райдержадміністрації від 17 березня 1998 року № 137 та викладеним у новій редакції рішенням засновників господарства від 13 червня 2016 року № 15, вказані вище особи, які набули земельні ділянки на праві власності для ведення фермерського господарства, є членами ФГ «Ім. Шевченка». Засновником фермерського господарства є ОСОБА_1 (пункт 1.3 статуту).
      77. Пунктом 5.1 статуту ФГ «ім. Шевченка» встановлено, що землі фермерського господарства складаються із земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності.
      78. Згідно з пунктом 5.2 статуту цього господарства права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює господарство.
      79. За приписами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
      80. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).
      81. Згідно з частиною третьою статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
      82. За частиною четвертою статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
      83. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина п`ята статті 116 Земельного кодексу України).
      84. Згідно з частинами першої та другої статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерського господарства передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
      85. Відповідно до пунктів «а» та «б» частини першої статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» до складу земель фермерського господарства входять земельні ділянки, що належить на праві власності фермерського господарства як юридичній особі та земельні ділянки, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності.
      86. Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
      87. Ураховуючи викладене, земельні ділянки були отримані відповідачами у справі (членами ФГ «Ім. Шевченка») безоплатно у власність (приватизовані) із земель, що перебували у користуванні ФГ «Ім. Шевченка» на підставі приписів Земельного кодексу України, статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» та відповідно до статті 12 цього Закону входили до складу земель ФГ «Ім. Шевченка», яке здійснювало права володіння та користування ними, тобто є їх землекористувачем.
      88. Звідси суди попередніх інстанцій правильно встановили, що земельні ділянки, що належать громадянам - членам фермерського господарства (відповідачам у справі) на праві приватної власності, перебувають у володінні та користуванні ФГ «Ім. Шевченка» та входять до складу його земель.
      89. У відповідності до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
      90. Згідно зі статтею 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
      91. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
      92. Відповідно до пункту «в» частини першої статті 14 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство має право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію.
      93. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що особа, яка володіє та користується земельними ділянками, є належним землекористувачем та набуває права власності на врожай (посіви і насадження сільськогосподарських культур, вироблену сільськогосподарську продукцію), що вирощений на таких земельних ділянках. Звідси доводи відповідачів про те, що ФГ «Ім. Шевченка» будь-яких прав на спірні земельні ділянки не має, ні фактично, ні юридично не є власником чи землекористувачем земельних ділянок відхиляються, як безпідставні.
      94. Щодо доводів скаржників про відсутність підстав для включення їх земельних ділянок до ліквідаційної маси фермерського господарства на підставі частини дев`ятої статі 93 Закону № 2343-XII Велика Палата Верховного Суду зауважує, що як вбачається з позовної заяви ліквідатор не ставив питання про включення спірних земельних ділянок, які є у власності членів ФГ «Ім. Шевченка», до ліквідаційної маси. Оскільки питання включення цих земельних ділянок до складу ліквідаційної маси не є предметом спору, то ці доводи не беруться до уваги.
      95. Аргументи відповідачів про те, що вони самостійно здійснювали обробіток та засів належних їм на праві власності земельних ділянок, обґрунтовано визнані судами попередніх інстанцій безпідставними, оскільки судами встановлено, що відповідачами таких обставин не доведено.
      96. Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачі, як члени ФГ «Ім. Шевченка», зобов`язані приймати участь у підприємницькій діяльності фермерського господарства шляхом особистої праці, оскільки згідно із частиною першою статті 27 Закону України «Про фермерське господарство» трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів.
      97. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки суду першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, оскільки позивач є землекористувачем земельних ділянок, розташованих на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, що передавалися у власність відповідачам як членам ФГ «Ім. Шевченка» та перебувають у володінні та користуванні цього господарства, а отже, врожай (посіви і насадження сільськогосподарських культур, вироблена сільськогосподарська продукцію), вирощений на них, є власністю фермерського господарства.
      Щодо зміни постанови суду апеляційної інстанції
      98. Як уже зазначалося, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2019 року рішення Господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року у цій справі змінено в частині назви судового рішення. Замість назви «РІШЕННЯ» слід читати «УХВАЛА». В іншій частині судове рішення залишено без змін.
      99. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що судом першої інстанції за результатами розгляду позовних вимог у межах провадження у справі № 918/335/17 про банкрутство ФГ «Ім. Шевченка» ухвалено рішення, а не постановлено ухвалу, як унормовано приписами Закону № 2343-XII та Господарського процесуального кодексу України.
      100. Водночас судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.
      101. Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.
      102. Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарському процесуальному кодексі України.
      103. Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
      104. Оскільки частиною третьої статті 232 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду, то оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм процесуального права. Натомість постанова суду апеляційної інстанції підлягає відповідній зміні в її резолютивній частині із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      105. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      106. Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      107. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 слід задовольнити частково, а постанову суду апеляційної інстанції - змінити, виклавши пункт другий її резолютивної частини в новій редакції щодо залишення без змін рішення суду першої інстанції. В іншій частині постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      108. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      109. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
      110. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення без змін судових рішень про задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.
      111. 18 липня 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою відстрочив скаржникам ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення.
      112. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що ОСОБА_7 є інвалідом першої групи по зору, що підтверджується довідкою МСЕК № 094742 , з огляду на що звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
      113. Зважаючи на викладене, підлягає до стягнення з ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 до державного бюджету судовий збір по 2 281,09 грн з кожного за подання та розгляд касаційної скарги Верховним Судом.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 задовольнити частково.
      Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2019 року у справі № 918/335/17 змінити, виклавши пункт другий її резолютивної частини в такій редакції: «2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2018 року у справі № 918/335/17 залишити без змін».
      В іншій частині постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 лютого 2019 року у справі № 918/335/17 залишити без змін.
      Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 до державного бюджету судовий збір по 2 281,09 грн (дві тисячі двісті вісімдесят одна грн 09 коп.) з кожного за подання та розгляд касаційної скарги Верховним Судом: отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя
      -доповідач
      В
      . Ю. Уркевич
      Судді
      :
      Н
      . О. Антонюк
      О
      . С. Золотніков
      Т
      . О. Анцупова
      О
      . Р. Кібенко
      С
      . В. Бакуліна
      Л
      . М. Лобойко
      В
      . В. Британчук
      Н
      . П. Лященко
      М
      . І. Гриців
      О
      . Б. Прокопенко
      Д
      . А. Гудима
      В
      . В. Пророк
      В
      . І. Данішевська
      Л
      . І. Рогач
      Ж
      . М. Єленіна
      О
      . М. Ситнік
      О
      . Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88138141
    • By ANTIRAID
      Справа № 357/9218/19
      2/357/849/20
      Категорія 38
      РІШЕННЯ
      іменем України
      28 січня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
      головуючого судді - Орєхова О. І. ,
      за участі секретаря - Сокур О. В.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, -
      В С Т А Н О В И В :
      У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, посилаючись на наступні обставини.
      10 червня 2008 року, між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (надалі - «Банк») та ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») було укладено Кредитний договір №2633/0608/45-002 (далі за текстом - «Кредитний договір»).
      Відповідно до умов п. 1.1. Кредитного договору, банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 45 000,00 доларів США на строк по 10 червня 2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни передбачені цим Договором.
      Відповідно до п.1.3 Кредитного договору, відсоткова ставка встановлена у розмірі 11,90% річних.
      Крім того, з метою виконання зобов`язань за кредитним договором 10 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір N92633/0608/45-002-Z-1, згідно якого у якості забезпечення виконання умов Кредитного договору, в іпотеку Банку було передано квартиру АДРЕСА_1 (надалі - «Іпотечний договір»).
      28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (що є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (надалі - «ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено Договір факторингу №15. Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору, Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
      У той же день, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» (надалі - «Відповідач 1») було укладено Договір факторингу. Відповідно до п. 2.1, 2.2 даного Договору, Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
      Крім того 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» (що є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      В свою чергу, 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, сторони домовились, що разом з відступленням Прав вимоги Заборгованостей по кредитних договорах від Боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між Сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором.
      Тобто, зазначеним договором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором, укладеними між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
      Отже, внаслідок укладення вказаних договорів, на думку Відповідача 1, відбулася заміна кредитора та іпотекодержателя, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора та, відповідно, іпотекодержателя, за Кредитним договором та Іпотечним договором, позичальником та іпотекодавцем відповідно до яких є ОСОБА_1 .
      Однак, жодних документів, які б підтверджували відступлення права вимоги ПАТ «Сведбанк» на користь інших осіб, ОСОБА_1 від Банку не отримував.
      Про відступлення права вимоги на користь TOB «Кредитні ініціативи» ОСОБА_1 дізнався лише в результаті розгляду справи за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, поданої в травні 2013 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
      Нещодавно Позивачу стало відомо з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 12.08.2019 року, що власником квартири АДРЕСА_1 є не Позивач, а ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Відповідно до вищевказаної Довідки, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича.
      ОСОБА_1 вважає, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку, з огляду на наступне. 1.Реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» була здійснена державним реєстратором без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку». 2. Право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кредитні ініціативи» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. 3. Реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без отримання дозволу на це від органів опіки та піклування, незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні діти. 4. Відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      Більше того, варто зазначити, що 21 травня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено. В рахунок погашення заборгованості Позивача перед Відповідачем за кредитним договором, яка станом на 10.04.2013р. складає 444 178,52 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 10.06.2008р. у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв.м., житловою площею 17,5 кв. м, яка зареєстрована за Відповідачем згідно з договором купівлі-продажу квартири від 10.06.2008р., посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори за реєстровим номером №1-3007, шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження», на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна.
      03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , постановила ухвалу, якою апеляційну скаргу Відповідача відхилила; рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015р. залишила без змін.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015р. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 03.11.2015р. залишено без змін.
      З огляду на вищевикладене вбачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» вже реалізувало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки товариством було подано позовну заяву до суду. За результатом розгляду даної справи було винесено рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки.
      Проте, умовами договору іпотеки від 10 червня 2008 року, зокрема п. 12 зазначено: за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: 12.1. За рішенням суду; 12.2. У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 12.3. Згідно з Договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.
      Тобто, змістовна конструкція зазначеної умови договору дає підстави прийти до висновку, що Іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги виключно на підставі одного способу, передбаченого договором іпотеки.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки двома або більше способами договором іпотеки не передбачено, а отже звертатись до державного реєстратора з заявою про вчинення реєстраційної дії щодо переоформлення права власності при наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, у ТОВ «Кредитні ініціативи» не було законних підстав.
      А тому, вважають, що дії Відповідачів щодо переоформлення права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» носять цілком незаконний та протиправний характер, направлений на неправомірне заволодіння чужим майном.
      Також, право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кредитні ініціативи» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла, що є порушенням закону. Отже, що дії Відповідачів з відчуження квартири, яка підпадає під дію мораторію є незаконними, протиправними та такими, що суперечать Закону про мораторій.
      Реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без отримання дозволу на це від органів опіки та піклування, незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні Діти.
      Крім зазначеного вище, важливим є те, що на даний час в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та їхні малолітні діти - ОСОБА_3 2005 р.н. та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
      Відповідно до норм ч. 1 та ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово; місцем проживання фізичної особи у віці до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
      Квартира, яка була передана в іпотеку є єдиним місцем проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
      Відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      Однак, заслуговує на увагу той Факт, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №177205731 від 12.08.2019 рішення про державну реєстрацію приймалось державним реєстратором 20.06.2019 року, в той час як державну реєстрацію було проведено 18.06.2019 року, що ще раз підтверджує незаконність дій державного реєстратора при реєстрації права власності на предмет іпотеки, адже було порушено порядок проведення державної реєстрації, встановлений статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      Звертають увагу суду, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №177205731 від 12.08.2019, в розділі «Підстава виникнення права власності» у ТОВ «Кредитні ініціативи» не зазначено документ, який би посвідчував проведення оцінки предмета іпотеки у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку».
      Таким чином, оскільки така оцінка не зазначена в переліку підстав виникнення права власності, вважаємо, що вона не була проведена, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
      Оскільки, Іпотечний договір без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя не є підставою для набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки немає, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, проведеного суб`єктом оціночної діяльності, у державного реєстратора були відсутні правові підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50.
      В свою чергу Державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович здійснив перереєстрацію предмета іпотеки, перевищуючи свої повноваження та порушуючи зазначені норми Закону.
      Тому просив суд визнати дії Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича щодо проведення 18 червня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - незаконними, визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича - індексний номер: 47440183 від 20.06.2019, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856104132103, за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», судові витрати покласти на Відповідачів ( а. с. 3-12 ).
      Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову ( а. с. 14-16 ).
      Ухвалою судді від 21 серпня 2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження ( а. с. 103-104 ).
      Ухвалою судді від 21.08.2019 року задоволено заяву про забезпечення позову частково та вжити заходів по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . В решті вимог, відмовлено ( а. с. 105-109 ).
      10 вересня 2019 року за вх. № 32979 судом отримано відзив на позовну заяву, яка була надана представником ТОВ «Кредитні ініціативи», в якому просили відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі мотивуючи наступним.
      10.06.2008 року ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» уклали кредитний договір № 2633/0608/45-002 (кредитний договір на купівлю житлової нерухомості) (далі - Кредитний договір) за умовами якого останній отримав кошти в сумі 45000 (Сорок п`ять тисяч доларів США 00 центів).
      Також, 10.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір № 2633/0608/45-002-Z-1 (далі - Іпотечний договір, Договір іпотеки) відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання, Іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .
      28.11.2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір факторингу №15.
      Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Договору, Банк відступає Факторові свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактору переходять всі пов`язані з ними права, закрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
      28.11.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» було укладено Договір Факторингу. Відповідно до п.2.1., 2.2. даного Договору, Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги Заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, зазначених у Реєстрі Забргованості Боржників та у Переліку кредитних договорів та Договорів забезпечення, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору Прав Вимоги Заборгованості від Боржників, всі гарантії, надані Боржниками щодо Заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з Правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ним права, закрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
      28.11.2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк», яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      В свою чергу, 28.11.2012 року між та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, сторони домовились, що разом з відступленням Прав вимоги Заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між Сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором.
      Отже, зазначеним договором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
      Внаслідок укладення вищезазначених договорів відбулася заміна кредитора та іпотеко держателя, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора та іпотеко держателя за Кредитним та Іпотечним договором.
      У зв`язку із неналежним виконанням обов`язків за Кредитним договором, ігноруванням вимог про усунення порушень, ТОВ «Кредитні ініціативи» скористалося своїм правом у порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» та задовольнило свої вимоги кредитора/іпотекодержателя в рахунок погашення заборгованості по Кредитному договору в позасудовому порядку через звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності.
      Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Відповідно до Іпотечного договору: ТОВ «Кредитні ініціативи», як заставодавець (іпотекодержатель) за своїм вибором звертає стягнення на Предмет застави (іпотеки) в один із наступних способів, зокрема, шляхом переходу до заставодержателя права власності на предмет застави (Іпотеки) в рахунок виконання основного зобов`язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя.
      Підписання цього Іпотечного договору ОСОБА_1 засвідчив, що він надає Банку згоду на прийняття норм одностороннього рішення про перехід права власності на Предмет застави (іпотеки) до Банку.
      У відповідності до ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
      Відповідно до ч. З ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
      З вищенаведеного вбачається, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, є одним, із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      За правилами підпункту 1 частини першої статті 19 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
      Частина перша статті 36 Закону N 898-ІV (у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки, до набрання чинності Законом N 800-VІ) передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог. Статтею 37 зазначеного Закону (в цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
      Законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
      Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі- продажу.
      При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
      Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання».
      Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
      Так, Позивач підписуючи Іпотечний договір, погодив всі умови, які викладені в Іпотечному договорі; підтвердив свою згоду на передачу у власність Іпотекодержателю Предмета іпотеки відповідно до умов Іпотечного договору та вимог чинного законодавства.
      У зв`язку з грубим порушенням Позивачем умов Кредитного договору у Іпотекодержателя ТОВ «Кредитні ініціативи» виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки у досудовому порядку.
      Отже, з огляду на викладене, застереження в Іпотечному договорі щодо позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки також є Договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      З урахуванням наведених положень законодавчих актів та умов Іпотечного договору ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича з метою набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.
      Отже, на підставі положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки має право реєструвати право власності та інші речові права незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
      Звертають увагу суду на те, що при проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за Іпотекодержателем Державним реєстратором «Агенція адміністративних послуг» Верестун О. І . не порушено жодних норм чинного законодавства виходячи з наступного.
      Просили суд врахувати те, що ТОВ «Кредитні ініціативи» з метою виконання вимог означених законодавчих актів надало Державному реєстратору КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. копії повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, надісланих 26.01.2019 року цінними листами з описом вкладення ОСОБА_1 (докази додаються) та Відправленнями № S002849018, № S002849019 від 18.05.2019 року, що здійснювала кур`єрська служба ТОВ «Служба Експрес-Доставки «Меркурій».
      Так як право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем було зареєстровано 18.06.2019 року, процедура та строки, визначені для цього законом, ТОВ «Кредитні ініціативи» та Державним реєстратором КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І., дотримані у повному обсязі.
      Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи» було у повній мірі дотримані положення Закону №1952, Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ЗУ «Про іпотеку».
      Щодо порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчудження житла, то 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно: загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      У даному випадку, звернення стягнення на квартиру Позивача як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не и примусовому порядки, оскільки Позивач надав іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя.
      Підписанням Іпотечного договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття у власність предмета іпотеки.
      Тобто, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» здійснена за згодою Позивача, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до них правовідносин.
      На час укладення договору іпотеки діти не мали жодних майнових прав на іпотечну квартиру.
      Позивачем не доведено та не надано доказів того, що предмет іпотеки на дату укладання Іпотечного договору знаходився в власності (частковій власності) малолітніх дітей, а так, іпотекодавець, як власник іпотечної квартири, мав право вчинювати без дозволу органів опіки та піклування будь-які правочини зі своєю власністю.
      Зауважують, що дії Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича щодо проведення 18.06.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» не суперечать нормам чинного законодавства та є правомірними ( а. с. 119-130 ).
      20 вересня 2019 року за вх. № 34571 судом отримано відповідь на відзив, в якому представник позивача посилався на наступне.
      У відзиві на позовну заяву Відповідач 1 зазначає, що застереження в Іпотечному договорі щодо позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотскодержателем права власності на предмет іпотеки також є Договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      При цьому, у якості підтвердження вищевказаної думки, TOB «Kpeдитні ініціативи» посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену постанові від 18.09.2012 року по справі №21-236а12: позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24.05.2017 року по справі №б-1388цс16: невідому яку позицію Великої Палати Верховного Суду України (без номера, дати'); позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23.01.2018 року по справі №760/1691.
      Проте, звертають увагу суду на те, що Велика Палата Верховного вже після винесення вищезазначених постанов прийшла до наступного висновку у своїй постанові від 12 грудня 2018 року по справі №199/1276/17«...оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 14 лютого 2007 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку, редакції від 12 травня 2006 року.
      Відповідно до статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкод іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
      При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Сторони договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2.1 та 4.5 договору іпотеки.
      Разом із тим, відповідно до пункту 4.2.1 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону.
      Суд апеляційної інстанції встановив, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ТОВ "Вектор плюс" укладено не було, а ОСОБА_4 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.
      За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними...».
      Тобто, Верховний Суд вже в грудні 2018 року (після винесення постанов, на які посилається Відповідач 1), посилаючись на норми законодавства, що діяло на момент укладення Договору іпотеки, прийшов до висновку, що єдиною правовою підставою для набуття права власності на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» є виключно договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус судді» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, шо містить відповідну норму права.
      Отже, враховуючи, що ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (яка діяла на час укладення Договору іпотеки) визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно з яким Договір про задоволення вимог іпотекодержателя. який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, шо є предметом іпотеки. Відповідачами незаконно та неправомірно було проведено операцію щодо набуття права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи», оскільки жодного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя між Позивачем та Відповідачем 1 не було підписано.
      Крім того, Відповідачем 1 не було надано Відповідачу 2 для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» належних та достатніх документів для проведення такої реєстрації. Тому, дії Відповідачів з переоформлення права власності на предмет іпотеки є незаконними та неправомірними.
      Згідно ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У раз набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
      Однак, звертають увагу суду на ту обставину, що оцінку було проведено 28 січня 2019 року, в той час як державну реєстрації - 18 червня 2019 року, тобто майже через 5 місяців з моменту проведення оцінку.
      Проте, ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» чітко встановлює, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття. Тобто і оцінка повинна була бути проведена 18 червня 2019 року. Проте, Відповідачем цього зроблено не було, чим було порушено вищезазначену норму чинного законодавства.
      А тому, вважають, шо дії Відповідачів щодо переоформлення права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» носять цілком незаконний та протиправний характер, направлений на неправомірне заволодіння чужим майном.
      Звертають увагу суду на те, що усі можливі способи позбавлення іпотекодавця його майна відносяться до примусового стягнення, що підпадає під обмеження п. 1 Закону про мораторій, який забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) іпотечною майна.
      Беззаперечне підтвердження цієї позиції дає правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі №127/8068/15-ц. «...Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону Україні, «Про іпотеку» дає підстави робити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України».
      Однією з таких умов, яка впливає на згоду іпотекодавця на відчуження його майна саме і є мораторій, запроваджений до дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення споживчих кредитів (п. З Закону про мораторій).
      Враховуючи те, що при застосуванні ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (реєстрація права власності на предмет іпотеки) перехід права власності на предмет іпотеки відбувається негайно, тобто в момент внесення відповідного запису до реєстру прав на нерухоме майно, то при застосуванні цього способу не може бути застосований механізм відстрочення як при виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно, застосування такого позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії мораторію є незаконним (протиправним) ( а. с. 163-165 ).
      Ухвалою суду від 19.11.2019 року постановлено закрити підготовче провадження та у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті ( а. с. 213-214 ).
      В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, судом отримано заяву 28.01.2020 року за вх. № 3232, в якій представник позивача ОСОБА_6 просив розгляд справи здійснювати за відсутності позивача та його представника, підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
      Представник відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить розписка ( а. с. 227 ).
      28 січня 2020 року за вх. № 3118 судом отримано заяву про відкладення розгляду справи, яка подана представником ТОВ «Кредитні ініціативи» Павловським О.М., в заяві останнім зазначено, що представник Павловський О.М. буде приймати участь у судовому засіданні в Здолбунівському районному суді Рівненської області, іншого представника не має можливості направити в судове засідання Білоцерківського міськрайонного суду.
      Дана заява представника ТОВ «Кредитні ініціативи» не може бути задоволена, оскільки не надано жодного належного доказу того, що усі представники товариства зайняті в інших судових засіданнях.
      Крім того, в судовому засіданні, яке відбувалося 17.12.2019 року був присутній представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулініч Олександр Володимирович та представник позивача ОСОБА_6 та оголошуючи перерву в судовому засіданні, дата судового засідання 28 січня 2020 року о 16 годині 30 хвилин влаштовувала усі сторони та заперечень не надходило ( а. с. 223-226 ).
      Отже, доказів знаходження представника ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулінич О.В. в іншому судовому засіданні, а також інших причин неможливості прибуття у погоджений час та день зазначеного представника суду не надано.
      Тому, суд приходить до висновку, що заява про відкладення розгляду справи є такою, що не підлягає задоволенню та спрямована на затягування розгляду справи.
      Окрім цього, доданий до заяви про відкладення розгляду справи Павловським О.М. ордер серії КВ № 833606 від 24 січня 2020 року не має відомостей про адвоката, який має право представляти ТОВ «Кредитні ініціативи» у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області.
      Відповідно до статті 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
      Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою у серпні 2019 року, ухвалою судді від 21 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. 19 листопада 2019 року закрито підготовче засідання у даній справі та призначено справу до судового розгляду.
      Отже, дана цивільна справи перебуває на розгляді Білоцерківського міськрайонного суду тривалий час.
      За період перебування даної цивільної справи, остання неодноразово відкладалася з підстав неявки відповідачів.
      Зі справи вбачається, що сторонами було надано доказів в обґрунтування правової позиції щодо даного спору.
      Також, в судовому засіданні, яке відбувалося 17.12.2019 року сторони надавали пояснення щодо даного спору, представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулінич О.В. заперечував проти позовних вимог позивача, надав з цього приводу свої пояснення та просив суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні вимог в повному обсязі.
      Відповідач державний реєстратор Комунального підприємства «Аганція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся в законному порядку.
      На адресу суду було повернуто поштовий конверт, в якому представниками пошти було зазначено - не вірна адреса.
      Судова повістка про виклик державного реєстратора Верестун О.І. направлялася на адресу: 08302, Київська область , м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 76А, каб. 5.
      Згідно інформації з Міністерства юстиції України, єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місце знаходження КП «Агенція адміністративних послуг» за адресою: 08302, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 76А, каб. 5 ( а. с. 185-193 ).
      Листом Міністерства юстиції України від 23.10.2019 року, яке спрямовано адвокату Гладкому Р.В. підтверджено місцезнаходження та місце проведення державної реєстрації КП «Агенція адміністративних послуг» за адресою: 08302, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 76А , каб. 5 . Зазначено, що станом на 11 жовтня 2019 року до Міністерства юстиції України не надходила інформація від комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» про зміну місцезнаходження підприємства та (або) адреси місця проведення державної реєстрації, а також про звільнення Верестуна О.І. з посади державного комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» ( а. с. 206-208 ).
      Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
      Частино 1 ст. 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
      Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович у відповідності до вимог ЦПК України був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи.
      Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи надані пояснення представником позивача ОСОБА_6 та представником відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулінич О.В. в судовому засіданні 17.12.2019 року приходить до наступного.
      Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
      Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших
      Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
      В судовому засіданні встановлено, що 10 червня 2008 року, між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (надалі - «Банк») та ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») було укладено Кредитний договір №2633/0608/45-002 (далі за текстом - «Кредитний договір»).
      Відповідно до умов п. 1.1. Кредитного договору, банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 45 000,00 доларів США на строк по 10 червня 2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни передбачені цим Договором.
      Відповідно до п.1.3 Кредитного договору, відсоткова ставка встановлена у розмірі 11,90% річних ( а. с. 20-27 ).
      Крім того, з метою виконання зобов`язань за кредитним договором 10 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір N92633/0608/45-002-Z-1, згідно якого у якості забезпечення виконання умов Кредитного договору, в іпотеку Банку було передано квартиру АДРЕСА_1 (надалі - «Іпотечний договір») ( а. с. 28-32 ).
      28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (що є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (надалі - «ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено Договір факторингу №15. Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору, Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів ( а. с. 33-46 ).
      У той же день, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір факторингу. Відповідно до п. 2.1, 2.2 даного Договору, Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів ( а. с. 47-55 ).
      Крім того 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» (що є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      В свою чергу, 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, сторони домовились, що разом з відступленням Прав вимоги Заборгованостей по кредитних договорах від Боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між Сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором ( а. с. 57-58 ).
      Тобто, зазначеним договором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором, укладеними між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
      Отже, внаслідок укладення вказаних договорів, відповідач ТОВ «Кредитні ініціативи» вважає, що відбулася заміна кредитора та іпотекодержателя, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора та, відповідно, іпотекодержателя, за Кредитним договором та Іпотечним договором, позичальником та іпотекодавцем відповідно до яких є ОСОБА_1 .
      З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 12.08.2019 року, власником квартири АДРЕСА_1 є не позивач, а ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Відповідно до вищевказаної Довідки, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича ( а. с. 60-62 ).
      Звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами позивач ОСОБА_1 вважає, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку, де реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» була здійснена державним реєстратором без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кредитні ініціативи» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла, реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без отримання дозволу на це від органів опіки та піклування, незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні діти та відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
      Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
      Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
      Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      Частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
      Отже, особа може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який здатен захистити інтереси власника суб`єктивного права та припинити їх порушення на майбутнє або усунути загрозу його порушення.
      Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
      Як визначено в ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено можливість позасудового врегулювання, а саме: сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Договір іпотеки від 10 червня 2008 року був укладений під час дії Закону України «Про іпотеку» в редакції від 12.05.2006 року.
      У частині 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладення Договору іпотеки) вказано, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя може передбачати: передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь- якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Згідно п. 12.3.1. Договору іпотеки, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю право власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п. 12.3 Договору, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.
      Отже, відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладення Договору іпотеки), договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Тому, відповідно до Закону України «Про іпотеку», передача права власності на предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало передачу права власності на іпотечне майно від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі застереження в іпотечному договорі.
      Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі.
      Встановлено, що у сторін відсутній договір про задоволення вимог Іпотекодержателя та такий договір не укладався між позивачем та ТОВ «Кредитні ініціативи».
      В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі №199/1276/17, суд зазначив «...оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 14 лютого 2007 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку" в редакції від 12 травня 2006 року. Відповідно до статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Сторони договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2.1 та 4.5 договору іпотеки. Разом із тим, відповідно до пункту 4.2.1 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону. Суд апеляційної інстанції встановив, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ТОВ "Вектор плюс" укладено не було, а ОСОБА_4 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними...».
      Тобто, Верховний Суд, посилаючись на норми законодавства, що діяло на момент укладення Договору іпотеки, прийшов до висновку, що єдиною правовою підставою для набуття права власності на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» є виключно договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Підставою для виникнення права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» в реєстрі зазначено: іпотечний договір, серія та номер : 1-3010, виданий 10.06.2008, видавник: Державний нотаріус Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Магдич Т.І.; повідомлення, серія та номер КИ/11, виданий 23.01.2019, видавник: ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Однак, наведені положення Закону України «Про іпотеку» дають змогу дійти висновку, що зазначені документи не є підставою, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно (такою підставою міг бути виключно договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між позивачем та відповідачем, чого Державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуном Олексієм Івановичем не було враховано при прийнятті відповідного рішення.
      Також, заслуговує на увагу та обставина, що необхідно розрізняти між собою застереження у іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Застереження в іпотечному договорі встановлюється у момент укладення договору або шляхом внесення змін до нього, тоді як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про належне виконання зобов`язань боржником.
      Окрім того, у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя можливо передбачити будь-які не заборонені Законом способи задоволення вимог за основним зобов`язанням, у тому числі і такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, як перехід права власності на предмет іпотеки, тоді як у застереженні до іпотечного договору такий спосіб, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання застосований бути не може, оскільки Закон України «Про іпотеку», в редакції від 12.05.2006 року, не передбачав такої можливості.
      Встановлено, що 21 травня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» зверталося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки ( а. с. 72-76 ).
      Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено. В рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором, яка станом на 10.04.2013 року складає 444 178,52 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 10.06.2008р. у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв.м., житловою площею 17,5 кв. м, яка зареєстрована за відповідачем згідно з договором купівлі-продажу квартири від 10.06.2008 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори за реєстровим номером № 1-3007, шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження», на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна ( а. с. 77-84 ).
      03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , постановила ухвалу, якою апеляційну скаргу відповідача відхилила, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року залишила без змін ( а. с. 85-92 ).
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 03.11.2015 року залишено без змін ( а. с. 93-96 ).
      Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      До того ж, рішенням суду борг позивача перед банком складав 444 178,52 гривень, а вартість квартири, на яку право власності було зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи» складає 509 325 гривень, що не спростовано представником ТОВ «Кредитні ініціативи» в судовому засіданні 17.12.2019 року.
      Отже, з вищенаведеного вбачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» вже реалізувало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки товариством було подано позовну заяву до суду. За результатом розгляду даної справи було винесено рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки.
      Проте, умовами договору іпотеки від 10 червня 2008 року, зокрема п. 12 зазначено: за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: 12.1. За рішенням суду; 12.2. У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 12.3. Згідно з Договором про задоволення вимог Іпотекодержателя ( а. с. 28-32 ).
      Тобто, умови договору чітко передбачають, що Іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги виключно на підставі одного способу, передбаченого договором іпотеки.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки двома або більше способами договором іпотеки не передбачено, а отже звертатись до державного реєстратора з заявою про вчинення реєстраційної дії щодо переоформлення права власності при наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, у ТОВ «Кредитні ініціативи» не було законних підстав.
      03 червня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (надалі - «Закон про мораторій»). Вищезазначена обставина підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному сайті Верховної ради України, та є загальнодоступною для ознайомлення.
      Відповідно до п. 4 Закону про мораторій - протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні дії з відчуження нерухомого майна, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
      Так, відповідно до п.п. 1 п. 1 даного Закону протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно: загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      З огляду на вищевикладене, незаконно відчужена квартира підпадає під дію зазначеного мораторію, оскільки: вона є предметом іпотеки по Договору іпотеки № 2633/0608/45-002-Z-l від 10 червня 2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 , згідно якого у якості забезпечення виконання умов Кредитного договору, наданого в іноземній валюті (долари США), в іпотеку Банку було передано квартиру АДРЕСА_1 ; використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , та їх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Довідкою про склад сім`ї № 4791 від 26.07.2019 року ( а. с. 97 ); у власності ОСОБА_1 не знаходиться іншого нерухомого житлового майна, що підтверджується відсутністю таких відомостей в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; загальна площа квартири не перевищує 140 кв. метрів.
      Переоформлення права власності на квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи» відбулось 18 червня 2019 року, тобто під час дії вищевказаної заборони.
      Таким чином, всупереч вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відповідач державний реєстратор КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І . вчинив дії щодо переоформлення права власності на квартиру в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, переданого в якості забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором, наданим в іноземній валюті в період дії заборони на вчинення таких дій.
      З огляду на вищенаведене, дії відповідачів з відчуження квартири, яка підпадає під дію мораторію є незаконними, протиправними та такими, що суперечать Закону про мораторій.
      Так, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року по справі №726/1538/16-ц, зазначила наступне: «...разом з тим 7 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Суди встановили та матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_3 разом з донькою ОСОБА_8 постійно з 2005 року мешкає у спірному будинку, тобто використовує його як місце свого постійного проживання. Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19595027 спірний будинок належить позивачу, а відомості про інше нерухоме майно, яке б перебувало у його власності, у реєстрі відсутні. Згідно з довідкою № 455 від 23 березня 2017 року, виданою Чернівецьким МК БТІ відповідно до інвентаризаційних справ право власності ОСОБА_3 на інше нерухоме майно не зареєстровано. Отже, позивач постійно проживає у спірному будинку, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав. Тобто на момент укладення 18 лютого 2016 року оспорюваного правочину дії ПАТ «КБ «Приватбанк» з відчуження іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника (іпотекодавця) суперечили Закону № 1304-VII. Так, договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Таким чином, рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 жовтня 2017 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують відповідності висновків судів обставинам справи...».
      Крім того, усі можливі способи позбавлення іпотекодавця його майна відносяться до примусового стягнення, що підпадає під обмеження п. 1 Закону про мораторій, який забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) іпотечною майна.
      Беззаперечне підтвердження цієї позиції дає також правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі №127/8068/15-ц. «...Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону Україні, «Про іпотеку» дає підстави робити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України».
      Однією з таких умов, яка впливає на згоду іпотекодавця на відчуження його майна саме і є мораторій, запроваджений до дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення споживчих кредитів (п. З Закону про мораторій).
      Враховуючи те, що при застосуванні ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (реєстрація права власності на предмет іпотеки) перехід права власності на предмет іпотеки відбувається негайно, тобто в момент внесення відповідного запису до реєстру прав на нерухоме майно, то при застосуванні цього способу не може бути застосований механізм відстрочення як при виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно, застосування такого позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії мораторію є незаконним (протиправним).
      Стосовного того, що державним реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без дотримання дозволу на це від органів опіки та піклування незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні діти, то в цій частині доводи позивача не заслуговують на увагу, так як позивачем не доведено та не надано доказів того, що предмет іпотеки на дату укладання Іпотечного договору знаходився в власності (частковій власності) малолітніх дітей, а так, іпотекодавець, як власник іпотечної квартири, мав право вчинювати без дозволу органів опіки та піклування будь-які правочини зі своєю власністю.
      Також відповідно до пункту 4. Іпотечного договору Іпотекодавець свідчить: предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності; не є часткою, паєм (їх частинами) у статутному фонді третіх юридичних осіб; не є часткою у спільному майні за договором про сумісну діяльність; відносно Предмету іпотеки відсутні вимоги третіх осіб, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку; за адресою місцезнаходження Предмету іпотеки не проживають, та не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати Іпотекодавець, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користування Предметом іпотеки.
      Окрім того, відповідно до п. 9.1 Іпотечного договору, Іпотекодавець зобов`язаний не відчужувати Предмет іпотеки, будь-яку його частину, не передавати його в оренду, найом, користування на будь-яких інших підставах іншим особам без попередньої письмової згоди Іпотекодержателя.
      Згідно до п. 44 постанови № 5 Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
      Крім того, статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено, в якому порядку проводиться державна реєстрація прав та їх обтяжень.
      Однак, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 177205731 від 12.08.2019 року ( а. с. 60 ) рішення про державну реєстрацію приймалось державним реєстратором 20.06.2019 року, в той час як державну реєстрацію було проведено 18.06.2019 року, що підтверджує незаконність дій державного реєстратора при реєстрації права власності на предмет іпотеки, адже було порушено порядок проведення державної реєстрації, встановлений статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      Крім того, статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», встановлено виключний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
      Згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановите набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
      Згідно ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
      Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 177205731 від 12.08.2019 року, в розділі «Підстава виникнення права власності» у ТОВ «Кредитні ініціативи» не зазначено документ, який би посвідчував проведення оцінки предмета іпотеки у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку».
      Таким чином, оскільки така оцінка не зазначена в переліку підстав виникнення права власності, суд приходить до підстав того, що така оцінка не була проведена, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
      Оскільки, Іпотечний договір без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя не є підставою для набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки немає, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, проведеного суб`єктом оціночної діяльності, у державного реєстратора були відсутні правові підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50.
      У статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява №20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Aosia v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulia v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява №33202/96, п. 110, ECHR 2000-1).
      Щодо визначення підвідомчості позовної заяви, то суд керувався Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року (справа №802/1792/17-а1 встановлено: «Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов`язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.»
      Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа №826/366/16), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 р. (справа №826/9417/161 ), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 р. (справа №804/3509/171).
      Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 р. (справа №826/19487/14) встановлено: «За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. З установлених судами обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.».
      Отже, під час розгляду даної цивільної справи знайшло своє підтвердження того, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся за відсутності правових підстав, що призвело до порушення прав позивача.
      Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
      Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
      За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є такими, що підлягають до задоволення.
      Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
      Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
      Тому, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 1 536,80 гривень, понесення яких документально підтверджено квитанцією № 4912 від 12.08.2019 року ( а с. 13 ).
      На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-83, 89, 128, 131, 133, 141, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, ч. 1 ст. 58 Конституції України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про мораторій», суд, -
      У Х В А Л И В :
      Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити.
      Визнати дії Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича щодо проведення 18 червня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», - незаконними.
      Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича - індексний номер: 47440183 від 20.06.2019, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856104132103, за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».
      Стягнути солідарно з відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 536,80 гривень ( одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок ).
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
      Позивач: ОСОБА_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_7 ;
      Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (адреса місцезнаходження:04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21, ЄДРПОУ: 35326253 );
      Відповідач: державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович ( адреса місцезнаходження: 08302, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 76А, каб. 5, ЄДРПОУ: 42255333 ).
      Повне судове рішення складено 28 січня 2020 року.
      Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
      Суддя
      О. І. Орєхов
      Джерело: ЄДРСР 87253800
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      10 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 925/698/16
      Провадження № 12-17 гс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді
      Князєва В. С.,
      судді-доповідача
      Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання:
      Федорченка В. М.,
      учасників справи:
      Приватного акціонерного товариства «Юрія» в особі представників:
      адвоката Пекар А. О.,
      адвоката Салюка С. М.,
      адвоката Тинної Д. С.,
      адвоката Уразгільдєєва Т. Н.,
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест ресурс» в особі представників:
      адвоката Богушка О. В.,
      адвоката Маліневського О. М.,
      адвоката Степанека О. М.,
      адвоката Тиліпського Д. В.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу, відкриту за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Білої Ірини Володимирівни) до Публічного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Волошкове поле» та Публічного акціонерного товариства «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн,
      за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Юрія» на рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 22 червня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Український інноваційний банк», позивач) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» (далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд) Білої І. В. звернулось до Господарського суду Черкаської областіз позовом до Публічного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат» (далі - ПАТ «ПМК»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Волошкове поле» (далі - ТОВ «МК «Волошкове поле») та Публічного акціонерного товариства «Юрія» (далі - ПАТ «Юрія») про стягнення на свою користь:
      - солідарно з ПАТ «ПМК» та ТОВ «МК «Волошкове поле» заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 12-070201 про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії в сумі 39 562 812,41 грн (далі - кредитний договір від 05 лютого 2007 року), яка складається з: строкова кредитна заборгованість - 15 950 000,00 грн; прострочена кредитна заборгованість - 15 026 363,13 грн; строкові проценти за кредитом - 812 494,78 грн; прострочені проценти за кредитом - 3 882 578,28 грн; строкова заборгованість за комісією - 50 780,93 грн; прострочена заборгованість за комісією - 271 848,76 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - З 049 372,39 грн; пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом - 480 622,73 грн; пеня за несвоєчасне погашення комісії - 38 751,41 грн;
      - солідарно з ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія» заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, яка складається з: строкова кредитна заборгованість - 15 950 000,00 грн; прострочена кредитна заборгованість - 15 026 363,13 грн; строкові проценти за кредитом - 812 494,78 грн; прострочені проценти за кредитом - 3 882 578,28 грн; строкова заборгованість за комісією - 50 780,93 грн; прострочена заборгованість за комісією - 271 848,76 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - З 049 372,39 грн; пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом - 480 622,73 грн; пеня за несвоєчасне погашення комісії - 38 751,41 грн;
      - у дольовому порядку з відповідачів відшкодування сплаченого судового збору в сумі 206 700,00 грн за подання цього позову.
      2. Позовна заява мотивована тим, що 05 лютого 2007 року Акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Український інноваційний банк») (далі - АТ «Український інноваційний банк») як банк з однієї сторони та Закрите акціонерне товариство «Первомайський молочноконсервний комбінат» (правонаступником якого є ПАТ «Первомайський молочноконсервний комбінат») (далі - ЗАТ «ПМК») як позичальник з другої сторони уклали кредитний договір від 05 лютого 2007 року, згідно якого банк надав позичальнику цільовий кредит на поповнення обігових коштів та здійснення поточної господарської діяльності, яка передбачена статутом позичальника, на умовах мультивалютної кредитної лінії терміном до 04 лютого 2010 року включно (граничний термін повернення кредиту) з лімітом по кредитній лінії в сумі 2 000 000,00 доларів США, або еквіваленті в гривні по курсу Національного банку України (далі - НБУ) на дату видачі кредитних коштів (1 долар США - 5,05 грн).
      3. Позичальник зобов`язався сплачувати зазначеному банку проценти річних у гривні та доларах США відповідно до умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року, які нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі календарної кількості днів у році і підлягають сплаті на дату платежів по процентам за кредитом у гривнях/доларах США на рахунок, передбачений кредитним договором від 05 лютого 2007 року. Крім того, за невикористання кредиту у гривні та у доларах США позичальник щомісячно сплачує банку комісію, передбачену цим кредитним договором.
      4. Згідно із кредитним договором від 05 лютого 2007 року позичальник сплачує банку пеню у разі порушення строків сплати процентів та або комісій за кредитом, порушення граничного терміну повернення кредиту.
      5. Зазначені сторони кредитного договору від 05 лютого 2007 року з 18 квітня 2007 року по 17 червня 2015 року укладали додаткові угоди №№ 1-29 до цього кредитного договору, якими зокрема погодили ліміт заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту) в сумі 42 550 000,00 грн, порядок видачі (вибірки кредитних коштів) і повернення кредиту, процентну ставку за користування кредитом та строк надання кредиту до 10 грудня 2016 року, умови щодо забезпечення кредиту (далі також - кредитний договір від 05 лютого 2007 року).
      6. 01 серпня 2013 року АТ «Український інноваційний банк» як банк з однієї сторони, ТОВ «МК «Волошкове поле» як поручитель з другої сторони та ПАТ «ПМК» як позичальник з третьої сторони уклали договір поруки № 1, згідно з умовами якого поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати по зобов`язанням позичальника, виконання яких поручитель контролює самостійно, що виникають з умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року (далі - договір поруки № 1).
      7. З 10 вересня 2013 року по 17 червня 2015 року сторонами договору поруки № 1 були укладені додаткові договори №№ 1-4 до договору поруки № 1, якими вносились зміни до цього договору поруки, зокрема пов`язані із зазначеною зміною умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року щодо розміру ліміту заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту), процентної ставки за користування кредитом та зазначеного строку надання кредиту (далі також - договір поруки № 1).
      8. Також 01 серпня 2013 року АТ «Український інноваційний банк» як банк з однієї сторони, ПАТ «Юрія» як поручитель з другої сторони та ПАТ «ПМК» як позичальник з третьої сторони уклали договір поруки № 2, згідно з умовами якого поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати по зобов`язанням позичальника, виконання яких поручитель контролює самостійно, що виникають з умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року (далі - договір поруки № 2).
      9. З 10 вересня 2013 року по 17 червня 2015 року сторонами договору поруки № 2 були укладені додаткові договори №№ 1-4 до договору поруки № 2, якими вносились зміни до цього договору поруки, зокрема пов`язані із зазначеною зміною умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року щодо розміру ліміту заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту), процентної ставки за користування кредитом та зазначеного строку надання кредиту (далі також - договір поруки № 2).
      10. Позивач видавав позичальнику кредитні кошти за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, а позичальник отримав ці кредитні кошти і провів часткове погашення виданого кредиту, але, на думку позивача, з порушенням умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року. За розрахунком позивача станом на 10 червня 2016 року утворилась зазначена заборгованість ПАТ «ПМК» за кредитним договором від 05 лютого 2007 року.
      Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
      11. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2016 року за заявою Публічного акціонерного товариства «УКРІНКОМ» (далі - ПАТ «УКРІНКОМ») від 23 вересня 2016 року (отриманої цим судом 26 вересня 2016 року), у зв`язку зі зміною найменування юридичної особи, замінено назву позивача з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (т. 1, а.с. 213-215, 226, 229-231).
      12. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 травня 2017 року за заявою ПАТ «Українська інноваційна компанія» від 30 травня 2017 року, у зв`язку зі зміною найменування юридичної особи, замінено назву позивача з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (т. 2, а.с. 22-23, 47-49).
      13. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року, з урахуванням думки представників позивача, ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія»:
      - відмовлено у задоволенні клопотань ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія» про залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України від 06 листопада 1991 року № 1798-XII (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, якщо не вказано інше, далі - ГПК України 1991); про припинення провадження у цій справі (№ 925/698/16) на підставі частини четвертої статті 17 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про банкрутство), пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України 1991;
      - припинено провадження у цій справі (№ 925/698/16) в частині зазначених позовних вимог ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ПАТ «ПМК»;
      - залишено без розгляду позов у цій справі в частині вимог ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ТОВ «МК «Волошкове поле».
      14. Ухвала Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року мотивована тим, що ПАТ «Український інноваційний банк» 11 серпня 2016 року звернулось із заявою до Господарського суду Миколаївської області про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16. Заборгованість за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, яка є предметом позовних вимог у цій справі (№ 925/698/16), включена до заяви про визнання кредиторських вимог позивача, яку було подано у справі про банкрутство ПАТ «ПМК» (№ 915/715/16).
      15. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2017 року, заява позивача про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16 задоволена частково: вимоги позивача до ПАТ «ПМК» у сумі 58 401 723,40 грн (включаючи вимоги, які є предметом спору у цій справі № 925/698/16) внесені окремо до реєстру вимог кредиторів ПАТ «ПМК» як забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону про банкрутство та пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України 1991 провадження у цій справі (№ 925/698/16) в частині вимог позивача до ПАТ «ПМК» підлягає припиненню.
      16. Ураховуючи процесуальні наслідки вибуття з цієї справи (№ 925/698/16) ПАТ «ПМК», приймаючи до уваги, що умовами договорів поруки №№ 1 і 2 від 01 серпня 2013 року не передбачена солідарна відповідальність поручителів між собою, позивач у своєму клопотанні від 06 липня 2017 року на підставі частини першої статті 58, пункту 5 частини першої статті 63 та частини четвертої статті 81 ГПК України 1991 просив суд першої інстанції залишити без розгляду його позов у частині зазначених вимог до ТОВ «МК «Волошкове поле». Також просив розглянути по суті і задовольнити його зазначені позовні вимоги до ПАТ «Юрія» (т. 2, а.с. 86-90).
      17. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року позов ПАТ «Український інноваційний банк» задоволено частково: стягнуто з ПАТ «Юрія» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» (далі - ПАТ «Українська інноваційна компанія») заборгованість по зазначеному кредитув сумі 18 034 815,28 грн та відшкодування судового збору в сумі 94 224,20 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      18. Рішення Господарського суду Черкаської областімотивоване тим, що на підставі умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року, договорів поруки №№ 1 та 2, аналізу статей 193, 202 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ГК України), статей 509, 525, 526, 530, 546, 553, 554, 598, 599, 610-612, 1054 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України), Господарський суд Черкаської області встановив, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню. Суд також застосував частину третю статті 35 ГПК України 1991 щодо обставин справ.
      19. Згідно із умовами кредитного договору від 05 лютого 2007 року, в тому числі додаткового договору № 29 від 17 червня 2015 року до нього, і договору поруки № 2 боржник ПАТ «ПМК», а відтак і поручитель ПАТ «Юрія», взяли на себе зобов`язання повернути суму зазначеного кредиту з відповідними процентами до 10 грудня 2016 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Тому обґрунтованим суд вважає заперечення ПАТ «Юрія» (т. 2, а.с. 131-136) в частині безпідставності вимог позивача про стягнення спірних сум заборгованості, заявлених до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду України (далі - ВСУ), викладеним у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ аналогічних категорій.
      20. ПАТ «Українська інноваційна компанія» на вимогу суду подало 02 жовтня 2017 року (т. 2, а.с. 146-148) обґрунтований розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором від 05 лютого 2007 року за період з 22 грудня 2015 року по 22 червня 2016 року, тобто з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України. За цим розрахунком загальна сума заборгованості становить 18 034 815,28 грн, у тому числі: 15 950 000,00 грн - строкова заборгованість за кредитом; 1 694 647,20 грн - прострочена заборгованість за процентами; 230 098,36 грн - строкова заборгованість за процентами; 99 360,66 грн - прострочена комісія за обслуговування кредиту; 57 212,72 грн - пеня за порушення строків сплати процентів; 3 496,34 грн - пеня за порушення строків сплати комісії. Цей розрахунок відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано, судом прийнято до уваги, тому позов підлягає задоволенню у цій сумі вимог.
      21. Предметом цього спору є вимога про дострокове погашення боргу по зазначеному кредиту. За цільовим призначенням кредит не є споживчим, тому інші заперечення ПАТ «Юрія» щодо передчасності вимог зі сплати заборгованості за період вересня 2016 - грудня 2016 року та необґрунтованості вимог про стягнення сум комісії по кредиту і пені на суму комісії суд визнає безпідставними і відхиляє. Наведені цим відповідачем в обґрунтування своєї відповідної позиції приклади судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки ВСУ, викладені в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ аналогічних категорій, ґрунтуються на обставинах, відмінних від тих, що встановлені у цій справі.
      22. Судові витрати стягнуті відповідно до статті 49 ГПК України 1991.
      Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції
      23. ПАТ «Юрія», не погоджуючись із судовими рішеннями суду першої інстанції, подало до Київського апеляційного господарського суду дві апеляційні скарги від 03 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 7-36) та від 10 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 40-73).
      24. В апеляційній скарзі від 03 листопада 2017 року ПАТ «Юрія» просило скасувати зазначену ухвалу Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, залишивши позов без розгляду, стягнути судові витрати.
      25. В апеляційній скарзі від 10 листопада 2017 року ПАТ «Юрія» просило скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, відмовивши у задоволенні позовних вимог, стягнути судові витрати.
      26. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року за заявою ТОВ «ФК «Інвест ресурс» від 29 листопада 2017 року про заміну сторони правонаступником, у зв`язку з передачею до ТОВ «ФК «Інвест ресурс» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Афінаж» (далі - ТОВ «ФК «Афінаж») права вимоги по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договорам поруки №№ 1 та 2 на підставі договору факторингу від 20 жовтня 2017 року № 1/10-17, двох договорів від 20 жовтня 2017 року без номеру про відступлення права вимоги за договорами поруки №№ 1 та 2 відповідно, укладених між ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та ТОВ «ФК «Афінаж», замінено позивача з ПАТ «Українська інноваційна компанія» на ТОВ «ФК «Інвест ресурс». Зазначені права вимоги належали ТОВ «ФК «Афінаж» на підставі договору від 12 вересня 2017 року № 12/09/17-1 про відступлення відповідних прав вимоги, укладеного між ТОВ «ФК «Афінаж» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» (т. 2, а.с. 82-157, 160-164).
      27. У цей же день Київський апеляційний господарський суд розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» від 03 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 158-159) та прийняв постанову у цій справі № 925/698/16 (т. 3, а.с. 165-177) (далі - Постанова апеляційної інстанції 1), згідно якої вирішено:
      - апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» залишити без задоволення;
      - ухвалу Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у справі № 925/698/16 залишити без змін.
      28. Також 04 грудня 2017 року Київський апеляційний господарський суд розглянув у відкритому судовому засіданні зазначену апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» від 10 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 178-179) та прийняв постанову у цій справі № 925/698/16 (т. 3, а.с. 180-190) (далі - Постанова апеляційної інстанції 2), згідно якої вирішено:
      - апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» залишити без задоволення;
      - рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у справі № 925/698/16 залишити без змін, резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Юрія», код ЄДРПОУ 00447853, місцезнаходження: 18030, м. Черкаси, вул. Вербовецького, буд. 108 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Ресурс» (місцезнаходження: 04070, м.Київ, вулиця Почайнинська, буд. 62, офіс, 3; код ЄДРПОУ 40343349) - 18 034 815,28 грн заборгованості по кредиту, 94 224 грн 20 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог у частині стягнення 21 527 997 грн 13 коп. заборгованості по кредиту, 112 475 грн 80 коп. судового збору - відмовити».
      29. Постанова апеляційної інстанції 2 мотивована тим, що предметом спору у справі, що розглядається, є вимога ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ПАТ «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн заборгованості станом на 10 червня 2016 року на підставі кредитного договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2, яка складалась із: 15 950 000,00 грн - строкова заборгованість по кредиту; 15 026 363,13 грн - прострочена заборгованість по кредиту; 812 494,78 грн - строкова заборгованість за відсотками, 3 882 578,28 грн - прострочена заборгованість за відсотками; 50 780,93 грн - комісія за обслуговування кредиту; 271 848,76 грн - прострочена комісія за обслуговування кредиту; 3 049 372,39 грн - пеня за порушення строків сплати кредиту; 480 622,73 грн - пеня за порушення строків сплати процентів; 38 751,41 грн - пеня за порушення строків сплати комісії.
      30. Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами прийняття рішення судом першої інстанції, зокрема дійшов висновку, що доводи ПАТ «Юрія» в апеляційній скарзі щодо передчасності вимог зі сплати відповідної заборгованості за період вересень 2016 - грудень 2016 року не мають прийматись до уваги судовою колегією, оскільки предметом спору є вимога про дострокове погашення боргу по кредиту.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      31. 08 грудня 2017 року ПАТ «Юрія» подало касаційну скаргу до Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ), вважаючи, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права. Виходячи зі змісту касаційної скарги ПАТ «Юрія», судове рішення апеляційної інстанції, яке оскаржується, - Постанова апеляційної інстанції 2.
      32. ПАТ «Юрія» оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення з нього на користь позивача заборгованості по кредиту в сумі 18 034 815,28 грн та відшкодування судового збору в сумі 94 224,20 грн. У касаційній скарзі ПАТ «Юрія» просить:
      - скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 рокута постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року в оскаржуваній частині;
      - прийняти нове рішення, відмовивши у задоволенні позовних вимог позивача;
      - стягнути з позивача на користь ПАТ «Юрія» відшкодування судових зборів за подання ним апеляційної та касаційної скарг, які у загальній сумі становлять 475 410,00 грн.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      33. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ГПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ГПК України, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ГПК України.
      34. Згідно з частиною першою статті 286 ГПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      35. Згідно з частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням статті 300 ГПК України.
      36. У визначених ГПК України випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється, зокрема Великою Палатою Верховного Суду (частина третя статті 33 ГПК України).
      37. Відповідно до частини першої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи з підстав, передбачених частинами третьою - шостою статті 302 ГПК України.
      38. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (далі - КГС) від 19 січня 2018 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у цій справі, зупинене виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року, переглянутого в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом,до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
      39. КГС відповідно до частини п`ятої статті 233 ГПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, 05 грудня 2018 року постановив (т. 5, а.с. 288) змінити назву відповідача у цій справі Публічного акціонерного товариства «Юрія»на Приватне акціонерне товариство «Юрія» (далі, в залежності від контексту та моменту у часі, стосовно якого згадується, також - ПАТ «Юрія») на підставі клопотання ПАТ «Юрія» від 24 жовтня 2018 року про відповідну зміну назви відповідача та доданих до нього документів (т. 5, а.с. 12-40).
      40. КГС декілька разів зупиняв провадження у цій справі відповідно до вимог законодавства. Ухвалою КГС від 17 грудня 2018 року поновлене провадження у цій справі.
      41. Ухвалою КГС від 23 січня 2019 року залишена без задоволення заява ТОВ «ФК «Інвест ресурс» про здійснення процесуального правонаступництва та задоволене клопотання ТОВ «ФК «Інвест ресурс»про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України (справа містить виключну правову проблему, вирішення якої має суттєве значення для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики). Зокрема, у цій справі (№ 925/698/16) необхідно встановити обсяг прав та обов`язків позивача як правонаступника банківської установи у кредитно-банківських, цивільних, депозитних та інших правовідносинах, визначивши чи відбулась зміна назви банку та виключення банківської діяльності з його видів діяльності, чи реалізація цього відповідає вимогам Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про банки), чи можна з урахуванням висновків щодо зазначеного вважати ПАТ «Українська інноваційна компанія»правонаступником відповідного банку, що передбачає право ТОВ «ФК «Інвест ресурс»вимагати з відповідачів сплати заборгованості по кредитному договору від 05 лютого 2007 року. Виключна правова проблема полягає у визначеності в цій справі щодо застосування до припинення юридичної особи та її зобов`язань вимог статті 104, глави 50 (припинення зобов`язань) ЦК України та статей 2, 15, 17 Закону про банки.
      42. 07 лютого 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      43. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року справа прийнята до провадження Великою Палатою Верховного Суду та призначена до розгляду в судовому засіданні, учасники справи повідомлені, що їх явка не є обов`язковою.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      44. Доводи ПАТ «Юрія», з урахуванням його касаційної скарги та пояснень до неї, зводяться до такого: враховуючи зміст статті 103 ГПК України 1991, Постанова апеляційної інстанції 2, в резолютивній частині якої вказано про одночасне залишення рішення суду першої інстанції без змін та зміну його резолютивної частини шляхом заміни ПАТ «Українська інноваційна компанія» на ТОВ «ФК «Інвест ресурс», містить реалізацію взаємовиключних повноважень апеляційного суду, що не відповідає вимогам ГПК України 1991.
      45. Постанову Правління НБУ від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до категорії неплатоспроможних» (далі - Постанова НБУ про неплатоспроможність банку) та рішення виконавчої дирекції Фонду від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» (далі - Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) були визнані незаконними та скасовані постановою Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - ОАСК) від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду (далі - КААС) від 14 квітня 2016 року та Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 31 серпня 2016 року. Постановою ВСУ від 24 жовтня 2017 року зазначені судові рішення скасовані та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні відповідних позовних вимог щодо скасування зазначених актів відмовлено.
      46. Також рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22 березня 2016 року № 385 (далі - Рішення Фонду про ліквідацію банку) на підставі постанови Правління НБУ від 22 березня 2016 року № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» (далі - Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку) вирішено припинити здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Український інноваційний банк» з 22 березня 2016 року, розпочато процедуру ліквідації банку з 23 березня 2016 року по 22 березня 2018 року.
      47. Рішення Фонду про ліквідацію банку та Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку були скасовані постановою ОАСК від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою КААС від 31 серпня 2016 року та ухвалою ВАСУ від 23 листопада 2016 року. Попри це ПАТ «Юрія» вважає, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, відносини між Фондом, банками та НБУ, повноваження Фонду щодо ліквідації банків визначаються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про гарантування вкладів). У силу приписів статті 36 Закону про гарантування вкладів усі дії, вчинені органами управління ПАТ «Український інноваційний банк», як то зміна найменування юридичної особи, укладення договорів про відступлення права вимоги, видача довіреностей на представництво інтересів тощо, не породжують настання юридичних наслідків, оскільки вчинені всупереч положень Закону про гарантування вкладів, тобто без належних на те повноважень.
      48. На думку ПАТ «Юрія», враховуючи зазначене, ПАТ «Український інноваційний банк» є особою, яка не має права вимоги у цій справі (№ 925/698/16). Також Законом про банки не передбачене правонаступництво при ліквідації банку. Зміни до свого статуту, включаючи зміну назви, реєструються банком після їх погодження НБУ. Відповідно, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до інших осіб, які заявляли вимоги у якості позивача у цій справі (№ 925/698/16), не міг відбуватись на підставі виключення цим банком із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «діяльності комерційних банків» без дотримання процедури, передбаченої статтями 2, 16, 26, 28, 46 та 78 Закону про банки. Залучаючи до участі у справі ТОВ «ФК «Інвест ресурс», суд апеляційної інстанції здійснив неправомірну заміну, оскільки не встановив правовідносини між ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та ПАТ «Юрія», зокрема не дослідив та не відобразив у своєму судовому рішенні факти та підстави виконання фактором частини першої статті 1082 ЦК України. Отже, зазначені особи не набули прав ПАТ «Український інноваційний банк», у тому числі й права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія» за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2.
      49. Також ПАТ «Юрія» в касаційній скарзі посилається на відсутність у матеріалах справи документів, які б підтверджували надання банком позичальнику кредитних коштів, а також, які б підтверджували часткове виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, їх суми та дати перерахувань, внаслідок чого неможливо об`єктивно оцінити правомірність заявлених позивачем вимог. Вважає розрахунок, який був наданий позивачем до позовної заяви, та уточнений розрахунок, який був наданий на вимогу суду, неналежними доказами на підтвердження наведених обставин, оскільки такі не підкріплені жодним доказом щодо передачі та часткового погашення кредитних коштів.
      50. У своїх поясненнях ПАТ «Юрія» також зазначає, що Верховний Суд має врахувати відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові КГС від 14 лютого 2018 року у справі № 910/7828/17, якою залишено без змін постанову апеляційної інстанції щодо скасування рішення суду першої інстанції за позовом ПАТ «Українська інноваціна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Оболонь» (далі - ПрАТ «Оболонь»), та відмови у задоволенні цього позову.
      51. В судовому засіданні представники ПАТ «Юрія» підтримали доводи касаційної скарги.
      (2) Позиція ТОВ «ФК «Інвест ресурс»
      52. 05 січня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «ФК «Інвест ресурс»на касаційну скаргу ПАТ «Юрія», у якому просить відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення судів попередніх інстанцій без змін. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» також надало ряд пояснень у справі, які разом з відзивом зводяться до такого.
      53. З моменту відкликання у нього банківської ліцензії ПАТ «Український інноваційний банк» відповідно до законодавства втратило право здійснювати банківську діяльність і втратило ознаки банку в розумінні абзацу четвертого частини першої статті 2 Закону про банки, втратило статус банку, однак не втратило статусу юридичної особи з належною юридичним особам правоздатністю та правосуб`єктністю. У Державному реєстрі банків до теперішнього часу значиться, що ПАТ «Український інноваційний банк» перебуває в процесі ліквідації. Однак після скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку у справі № 826/5325/16, у зв`язку з невиконанням судового рішення щодо відновлення банківської ліцензії ПАТ «Український інноваційний банк» не набув статусу банку. Чинне законодавство не містить заборон щодо прийняття рішень органами управління акціонерним товариством рішень про перейменування, зміну місцезнаходження та видів діяльності.
      54. КГС своєю постановою від 14 листопада 2018 року у справі № 905/1328/17 по суті визнав можливість втрати статусу банку без застосування реорганізації та/або ліквідації банку та подальшого його функціонування як звичайної юридичної особи, зважаючи на той факт, що чинним законодавством не передбачено повернення банківської ліцензії. Цей правовий висновок має бути прийнятий до уваги.
      55. Таким чином, враховуючи також результати судових розглядів справи № 826/1162/16, під час зміни назви ПАТ «Український інноваційний банк», під час зміни статуту цього банку 13 липня 2016 року та подальшої зміни статуту ПАТ «УКРІНКОМ» (реєстрація 03 квітня 2017 року), здійснення правочинів, за якими перейшли відповідні права вимоги до ТОВ «ФК «Інвест ресурс», органи правління ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») діяли відповідно до статутів цих юридичних осіб, оскільки стаття 36 Закону про гарантування вкладів застосуванню не підлягала. Відповідні реєстраційні дії цих акціонерних товариств не були визнані в судовому порядку недійсними.
      56. Правомірність зазначених дій органів управління ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») підтверджується також встановленими обставинами та правовими висновками у справах №№ 826/14033/17, 826/11199/16, 910/19381/16.
      57. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» вважає, що у судових рішеннях у інших судових справах за участю цих юридичних осіб є преюдиційно встановлені обставини, що підтверджують законність переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») (зокрема справи №№ 910/4815/17, 910/10651/16, 910/3414/17), у зв`язку з тим, що ВГСУ констатував факт відповідних змін у статуті ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ»/ПАТ «Українська інноваційна компанія» (зокрема факт зміни назви відповідної юридичної особи).
      58. Також на думку ТОВ «ФК «Інвест ресурс» Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду (далі - КЦС) встановив факт переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія», приймаючи свої постанови від 21 березня 2018 року та 20 червня 2018 року у справах № 183/5433/13-ц та № 442/5241/12-ц відповідно. Разом з тим протиріччя цих висновків КЦС висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - ОП КГС) у справі № 910/8117/17, викладених у постанові від 03 серпня 2018 року, стали підставою для звернення ТОВ «ФК «Інвест ресурс» до Верховного Суду з клопотанням про передачу цієї справи (№ 925/698/16) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      59. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» посилається на ряд інших судових справ (зокрема про стягнення з ПАТ «УКРІНКОМ» заборгованості за депозитними договорами ПАТ «Український інноваційний банк», про визнання зобов`язань припиненими шляхом зарахування зустрічних вимог) як доказ переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія» через те, що в цих справах ПАТ «Українська інноваційна компанія» зазначається як правонаступник ПАТ «Український інноваційний банк».
      60. Зміна назви юридичної особи не є реорганізацією цієї юридичної особи, зокрема перетворенням, якщо не змінюється організаційно-правова форма цієї юридичної особи. Цю правову позицію підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 914/3587/14, а також науковими висновками Київського регіонального центру правових наук Національної академії правових наук України від 12 березня 2018 року та від 19 березня 2018 року, які зводяться до того, що зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, оскільки не має наслідком появу нового учасника цивільних відносин.
      61. ПАТ «Український інноваційний банк» та, наразі, ПАТ «Українська інноваційна компанія» мають ідентифікаційний номер 0583988. Відповідно до пункту 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (далі - Єдиний реєстр), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року № 499 (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення про ЄДРПОУ), на думку ТОВ «ФК «Інвест ресурс», це означає, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є носієм прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      62. Отже 13 липня 2017 року щодо ПАТ «Український інноваційний банк» не відбувалось виділу, злиття, перетворення, поділу або приєднання. Реорганізація цього банку не відбулася. ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією і тією ж юридичною особою з одним і тим же обсягом прав та обов`язків. З 13 липня 2016 року ця юридична особа існує як ПАТ «УКРІНКОМ» (у подальшому ПАТ «Українська інноваційна компанія»).
      63. Чинне законодавство не передбачає відкликання банківської ліцензії як підстави для припинення кредитного договору й втрати кредитором права вимоги за цим договором до боржника. Це також підтверджується висновком експерта у галузі права від 12 березня 2018 року, наданим Національною академією правових наук України. Законодавство чітко передбачає як спосіб виведення банку з ринку введення ліквідаційної процедури банку, відкликання банківської ліцензії та реалізації майна банку, наявність цього механізму підтверджує, що у випадку втрати банківської ліцензії фінансовою установою, права вимоги за кредитними договорами продовжують існувати та не припиняються.
      64. ПАТ «Українська інноваційна компанія» після проведення державної реєстрації змін від 13 липня 2016 року та 03 квітня 2017 року стало правонаступником кредитора - ПАТ «Український інноваційний банк» за кредитними договорами та договорами забезпечення, укладеними останнім з ПАТ «ПМК». У статуті ПАТ «Українська інноваційна компанія» чітко зазначено, що це акціонерне товариство є набувачем прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ». ТОВ «ФК «Інвест ресурс» отримало відповідне право вимоги до відповідачів у цій справі (№ 925/698/16) також у відповідності до вимог законодавства.
      65. В судовому засіданні представники ТОВ «ФК «Інвест ресурс» заперечили проти задоволення касаційної скарги, оскаржувані судові рішення просили залишити без змін.
      66. Інші доводи ТОВ «ФК «Інвест ресурс» не здатні вплинути на висновки касаційного суду, зокрема відповідно до положень статті 300 ГПК України, та не приймаються до уваги.
      (3) Позиція Фонду, уповноважена особа якої подала позов у цій справі
      67. 24 жовтня 2018 року представником уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» Оберемком Романом Анатолійовичем подано до Верховного Суду заяву про здійснення процесуального правонаступництва. Також Фондом від імені ПАТ «Український інноваційний банк» Великій Палаті Верховного Суду надані пояснення у справі від 15 березня 2019 року та інформація у зверненні від 16 липня 2019 року. На думку Фонду, питання, які вирішуються у цій справі (№ 925/698/16), можуть вплинути на права та обов`язки Фонду з огляду на таке.
      68. Фонд вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно назвав у своєму судовому рішенні ПАТ «УКРІНКОМ» правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк», а ПАТ «Українська інноваційна компанія» правонаступником ПАТ «УКРІНКОМ». Фонд просить Верховний Суд врахувати правові висновки КГС, викладені у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/7828/17 (далі - Постанова КГС у справі № 910/7828/17), які зводяться до того, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк». Також Фонд вважає необхідним взяти до уваги обставини, встановлені у судових рішеннях, прийнятих у справах № 826/1161/16, № 826/5325/16 та № 826/14033/17.
      69. Посилання ТОВ «ФК «Інвест ресурс» на постанови КЦС від 21 березня 2018 року у справі № 183/5433/13-ц та від 20 червня 2018 року у справі № 442/5241/12-ц як такі, що містять правові висновки, які підтверджують правонаступництво ПАТ «Українська інноваційна компанія» щодо прав ПАТ «Український інноваційний банк» за кредитними договорами за участю останнього, є безпідставними, оскільки у зазначених справах Суд не вивчав та не вирішував питання правонаступництва банківської установи.
      70. Правонаступництво відбувається як щодо прав, так і щодо обов`язків, а ПАТ «УКРІНКОМ» бажало лише отримати права ПАТ «Український інноваційний банк» та не вважає необхідним нести обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк». Зокрема, у інших судових справах по зобов`язанням ПАТ «Український інноваційний банк» суди встановили на підставі відзивів ПАТ «УКРІНКОМ» на позовні заяви щодо задоволення вимог кредиторів зазначеного банку, що ПАТ «УКРІНКОМ» розглядає початок своєї діяльності як юридичної особи, діяльність якої не пов`язана з діяльністю комерційних банків, з 13 липня 2016 року, тому задоволення вимог кредиторів ПАТ «Український інноваційний банк» має здійснювати Фонд (наприклад судові рішення у справах №№ 913/51/17, 913/14/17, 913/56/17, 913/29/17, 913/28/17, 913/60/17, 913/764/17, 913/833/17, 913/586/18).
      71. Щодо ПАТ «Український інноваційний банк» було розпочато ліквідаційну процедуру. Рішення уповноважених органів, за якими почалась така процедура, були скасовані в судовому порядку, але фізично цей банк на ринок не повернувся. Фондом було прийнято цей банк, у якого була наявна банківська ліцензія, в управління від діючих керівників ПАТ «Український інноваційний банк», призначення яких було погоджене НБУ. Отже, ПАТ «Український інноваційний банк» не має права здійснювати банківську діяльність, а його керівники не є повноважними як керівники банку до моменту, коли власники ПАТ «Український інноваційний банк» приведуть його діяльність у відповідність вимогам законодавства, після чого НБУ проінспектує ПАТ «Український інноваційний банк» та підтвердить відповідність його діяльності вимогам законодавства, правомочність його керівників. У силу своєї специфіки та законодавчого регулювання банк не може бути безконтрольним суб`єктом і або перебуває під наглядом НБУ, або виводиться з ринку Фондом з метою спрямування коштів, отриманих від реалізації активів банку в процедурі його ліквідації, на розрахунки з кредиторами банку.
      72. На думку Фонду, з урахуванням правових висновків ОП КГС, викладених у постанові від 03 серпня 2018 року у справі № 910/8117/17 (далі - Постанова ОП КГС у справі № 910/8117/17), статті 512 ЦК України до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») у порядку, передбаченому діючим законодавством не перейшло право відповідної вимоги ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Юрія» по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2. Отже, єдиною можливою юридичною особою, якій належать та можуть належати всі права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» (наразі ПАТ «Українська інноваційна компанія», код ЄДРПОУ 05839888), може бути лише ПАТ «Український інноваційний банк», від імені якого може діяти повноважна Уповноважена особа Фонду.
      73. Інші доводи Фонду не здатні вплинути на висновки касаційного суду, зокрема відповідно до положень статті 300 ГПК України, та не приймаються до уваги.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
      74. Згідно з частиною першою статті 26 ГПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
      75. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      76. Частинами першою та другою статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Частина третя цієї статті передбачає, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
      77. Частина третя статті 3 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      78. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).
      79. Зокрема обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 75 ГПК України).
      80. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 300 ГПК України).
      81. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).
      82. Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частини десята та одинадцята статті 11 ГПК України).
      83. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
      (1.1.) Щодо спеціальної правосуб`єктності банківської установи
      84. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Глава 7 ЦК України містить загальні положення про юридичну особу.
      85. Правосуб`єктність юридичної особи, тобто здатність бути учасником відповідних цивільних правовідносин, виникає з моменту державної реєстрації останньої відповідно до закону (частина перша статті 80, частина четверта статті 91 ЦК України) та є універсальною (частина перша статті 91 ЦК України) і статутною, тобто визначається на підставі установчих документів та закону (частина друга статті 81, частина перша статті 87, частини перша та друга статті 92 ЦК України).
      86. Спеціальна правосуб`єктність юридичних осіб (частина третя статті 91 ЦК України) встановлюється для юридичних осіб, які здійснюються окремі види діяльності, для здійснення яких законом передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії).
      87. Таким видом діяльності, що вимагає спеціальної правосуб`єктності юридичної особи, зокрема, є і банківська діяльність.
      88. Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного капіталу та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюються Законом про банки. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК України та Закону про банки (частина п`ята статті 336 ГК України). Це положення кореспондує статті 92 ГК України.
      89. Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються НБУ в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність (частина третя статті 6 Закону України від 19 вересня 1991 року №1576-XII «Про господарські товариства [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про господарські товариства].
      90. Особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм Закону про акціонерні товариства з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу (частина шоста статті 1 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про акціонерні товариства].
      91. Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із частиною другою статті 6 Закону про банки).
      92. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру (частини перша та третя статті 90 ЦК України). Цьому кореспондує частина перша статті 2 Закону про господарські товариства. Разом з тим частина четверта статті 3 Закону про акціонерні товариства уточнює, що повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство). Це кореспондує частині першій статті 15 Закону про банки.
      93. Суб`єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слово «банк» без реєстрації цього суб`єкта як банку в НБУ, крім випадків, передбачених законом (частина сьома статті 334 ГК України). У частині третій статті 15 Закону про банки уточнено відповідні винятки (не розповсюджуються на ПАТ «Український інноваційний банк»), а також вказано, що слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані НБУ як банк і мають банківську ліцензію.
      94. Відповідно до частини першої статті 2 Закону про банки:
      - банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (абзац четвертий);
      - банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (абзац восьмий);
      - державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків (абзац чотирнадцятий).
      95. Вищим органом управління банку є загальні збори учасників банку, що вирішують будь-які питання діяльності банку (частина перша статті 37 Закону про банки).
      96. Відповідно до частини шостої статті 334 ГК України банки у своїй діяльності керуються ГК України, Законом про банки, іншими законодавчими актами.
      97. Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банки (частина друга статті 16 Закону про банки). Цьому кореспондує частина перша статті 7 Закону про господарські товариства, яка передбачає, що зміни, які сталися в установчих документах товариства і які підлягають державній реєстрації, реєструються відповідно до порядку, визначеному Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» [у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про держреєстрацію].
      98. Державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ, зокрема у формі адміністративного регулювання, до складу якого входить: реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків (пункт 1 частини першої статті 66 Закону про банки).
      99. НБУ, зокрема, здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі, здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків (пункти 8 та 9 частини першої статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про НБУ]. Повноваження Правління НБУ визначені статтею 15 Закону про НБУ.
      100. При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності (згідно із частиною п`ятою статті 67 Закону про банки).
      101. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності (частина друга статті 67 Закону про банки).
      102. У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки НБУ відповідно до Закону про банки, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 Закону про банки, або наявності інших підстав, передбачених статтею 73 Закону про банки, НБУ адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належать: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного, відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку (пункти 12 та 13 частини першої статті 73 Закону про банки). Порядок застосування цих заходів впливу визначається нормативно-правовими актами НБУ (частина перша статті 74 Закону про банки).
      103. Ліцензування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів (частина перша статті 14 ГК України). Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність (абзац десятий частини першої статті 2 Закону про банки).
      104. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень Закону про банки та Закону про гарантування вкладів (згідно із абзацом тридцять п`ятим частини першої статті 2 Закону про банки). Цьому визначенню кореспондує пункт 6 частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів.
      105. Банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду (пункти 1 та 2 частини першої статті 77 Закону про банки). Пункту 2 частини першої статті 77 Закону про банки кореспондує частина перша статті 44 Закону про гарантування вкладів.
      106. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом про гарантування вкладів (частина перша статті 3 Закону про гарантування вкладів). Відносини, що виникають, зокрема у зв`язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків між Фондом, банками та НБУ, відповідні повноваження Фонду регулюються Законом про гарантування вкладів, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (частини перша та третя статті 1 Закону про гарантування вкладів).
      107. Регулятивні повноваження Фонду, визначені Законом про гарантування вкладів, поширюються на всі банки в Україні. Банки зобов`язані дотримуватися нормативно-правових актів Фонду та виконувати вимоги, встановлені Фондом у межах його повноважень (частина друга статті 30 Закону про гарантування вкладів).
      108. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому Законом про гарантування вкладів, здійснює, зокрема процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 Закону про гарантування вкладів).
      109. Відповідно до частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів:
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 Закону про гарантування вкладів (пункт 2);
      - неплатоспроможний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом про банки (пункт 8);
      - проблемний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії проблемних у порядку, передбаченому Законом про банки і нормативно-правовими актами НБУ (пункт 12);
      - тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів (пункт 16).
      110. Частина друга статті 76 Закону про банки передбачає, що НБУ не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд для вжиття ним заходів, передбачених Законом про гарантування вкладів.
      111. Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (частина перша статті 34 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону про гарантування вкладів). Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до Закону про гарантування вкладів, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п`ята статті 34 Закону про гарантування вкладів).
      112. Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону про гарантування вкладів тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
      113. НБУ не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності та інформації до Кредитного реєстру в установленому НБУ порядку (частина третя статті 76 Закону про банки).
      114. Частина п`ята статті 76 Закон про банки передбачає, що НБУ поновлює банківський нагляд за банком у день отримання рішення Фонду про припинення повноважень куратора Фонду у зв`язку з приведенням діяльності банку у відповідність із вимогами банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.
      115. Фонд у день отримання рішення НБУ про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону про гарантування вкладів (частина п`ята статті 77 Закону про банки).
      116. Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку (частина четверта статті 44 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури ліквідації банку, зокрема припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління [ради директорів]) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку (пункт 1 частини другої статті 46 Закону про гарантування вкладів). Повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку врегульовані статтею 48 Закону про гарантування вкладів.
      117. Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного реєстру (згідно із частиною шостою статті 77 Закону про банки). Цьому кореспондують частина п`ята статті 91 ГК України та частина третя статті 53 Закону про гарантування вкладів. Рішення щодо виключення відомостей про банк з Державного реєстру банків приймає уповноважена посадова особа НБУ на підставі документів, передбачених законодавством України, отриманих від Фонду або ліквідаційної комісії банку, що ліквідується, за рішенням власників (згідно із пунктом 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу). Пакети документів для обох випадків закріплені в пункті 3.2 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
      118. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора (частина сьома статті 77 Закону про банки).
      119. Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень, зокрема має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду (згідно із пунктом 5 частини другої статті 37 Закону про гарантування вкладів).
      120. Рішення, що приймаються відповідно до Закону про гарантування вкладів НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені Законом про гарантування вкладів, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Оскарження рішень, визначених частиною першою цієї статті, не зупиняє виконання оскаржуваного рішення або дії (стаття 54 Закону про гарантування вкладів).
      121. Банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб (стаття 79 Закону про банки).
      122. Рішення НБУ, його службовців можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення законності таких рішень. Оскарження рішення, акта або дії НБУ не зупиняє їх виконання. Забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів НБУ, а також встановлення для НБУ заборони або обов`язку вчиняти певні дії не допускається (стаття 74 Закону про НБУ).
      123. НБУ може в установленому цим Положенням порядку відмінити/достроково відмінити застосовані заходи впливу. Рішення про відміну/дострокову відміну застосованого заходу впливу приймає Правління НБУ або Комітет з питань нагляду в межах своїх повноважень (пункт 4.4. глави 4 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затверджене постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902 [у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення про заходи впливу].
      124. Єдиний реєстр - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами (згідно із пунктом 1 Положення про ЄДРПОУ).
      125. Підставою для внесення до Реєстру або виключення з нього даних щодо суб`єктів, а також внесення змін до Реєстру є надходження від державного реєстратора до органу державної статистики інформації про вчинення реєстраційних дій, передбачених Законом про держреєстрацію (пункт 12 Положення про ЄДРПОУ).
      126. Ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється (пункт 6 Положення про ЄДРПОУ).
      127. Отже, відповідно до статті 92 та частини п`ятої статті 336 ГК України, частини третьої статті 6 Закону про господарські товариства, частини шостої статті 1 Закону про акціонерні товариства, частини першої статті 1, статті 3 та частини другої статті 6 Закону про банки в Україні діє спеціальне законодавство, яке регулює утворення банків їх статусу та припинення, здійснення ними/припинення банківської діяльності (далі - банківське законодавство), до якого, зокрема, входять Закон про банки, Закон про НБУ, Закон про гарантування вкладів, нормативно-правові акти НБУ, також ЦК України, ГК України, інші закони в частині, що не суперечить попереднім зазначеним нормативним документам, та визначають зміст спеціальної правосуб`єктності банківської установи.
      (1.2) Щодо обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та обставин, що мають преюдиційне значення
      128. Статті 32, 34, 35 ГПК України 1991 визначають, що є доказами в рамках судового розгляду справи, які вимоги до них висуваються. Зокрема, стаття 35 ГПК України 1991 кореспондує статті 75 ГПК України.
      129. Суди попередніх інстанцій також керуються частиною третьою статті 82 ГПК України 1991, яка у загальному кореспондує за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України з урахуванням відмінностей, які діяли на момент її чинності.
      130. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставин цієї справи (№ 925/698/16) та обставин, які встановлені судами в інших справах та мають преюдиційне значення для цієї справи, 01 жовтня 2015 року Правлінням НБУ прийнята постанова № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних», якою віднесено ПАТ «Український інноваційний банк» до категорії проблемних банків. Ця постанова НБУ не оскаржена та не скасована на момент розгляду цієї справи (№ 925/698/16) Великою Палатою Верховного Суду. Отже, ПАТ «Український інноваційний банк» відповідно до постанови НБУ зберігає статус проблемного.
      131. Постановою НБУ про неплатоспроможність банку 24 грудня 2015 року ПАТ «Український інноваційний банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію в цьому банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 25 грудня 2015 року по 24 березня 2016 року (включно) та призначено Уповноважену особу Фонду для здійснення цих повноважень.
      132. Постановою ОАСК від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16 визнані незаконними та скасовані з моменту їх прийняття Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, суд зобов`язав НБУ надати 95 днів на відновлення платоспроможності цього банку. Це судове рішення оскаржене в апеляційній інстанції.
      133. 22 березня 2016 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону про банки на підставі відповідного звернення Фонду Правлінням НБУ винесена Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду прийняте Рішення Фонду про ліквідацію банку, згідно з яким розпочата процедура ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк», призначена Уповноважена особа Фонду та делеговані всі повноваження ліквідатора цього банку.
      134. 14 квітня 2016 року ухвалою КААС у справі № 826/1162/16 відмовлено у задоволенні апеляційних скарг, постанова ОАСК від 16 березня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) залишена без змін. Це судове рішення оскаржене в касаційній інстанції.
      135. Ухвалою ВАСУ від 28 квітня 2016 року у справі № 826/1162/16 зупинене виконання постанови ОАСК від 16 березня 2016 року та ухвали КААС від 14 квітня 2016 року.
      136. Постановою ОАСК від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16 визнані протиправними та скасовані з моменту їх прийняття Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку, суд зобов`язав НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» у якості банківської установи - в обсязі та стані, який існував на 22 березня 2016 року. Судове рішення, зокрема, ґрунтується на незаконності та скасуванні Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію у справі № 826/1162/16. Це судове рішення оскаржене в апеляційному порядку.
      137. Ухвалою від 13 липня 2016 року у справі № 826/5325/16 КААС відмовив у задоволенні апеляційних скарг, постанова ОАСК від 29 квітня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку) залишена без змін. Це судове рішення оскаржене в касаційній інстанції.
      138. 13 липня 2016 року наглядовою радою ПАТ «Український інноваційний банк» було ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ «Український інноваційний банк»на ПАТ «УКРІНКОМ», змінене місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків», за КВЕД: 64.19) та призначені голова правління і члени правління (далі - організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року). Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку була проведена цього ж дня приватним нотаріусом (реєстраційна дія № 10741050132038947). Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 13 липня 2016 року ПАТ «УКРІНКОМ» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      139. Ухвалою від 31 серпня 2016 року у справі № 826/1162/16 ВАСУ відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову ОАСК від 16 березня 2016 року та ухвалу КААС від 14 квітня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію). До ВСУ була подана заява про перегляд судового рішення касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
      140. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2016 року у цій справі (№ 925/698/16) замінена назва позивача з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ».
      141. Ухвалою від 23 листопада 2016 року у справі № 826/5325/16 ВАСУ відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову ОАСК від 29 квітня 2016 року та ухвалу КААС від 13 липня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку). До ВСУ було подано заяву про перегляд судового рішення касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Ухвалою ВСУ від 13 квітня 2017 року відкрите провадження у справі № 826/5325/16.
      142. Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «УКРІНКОМ» від 28 березня 2017 року знову змінена назва акціонерного товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (далі - організаційні зміни банку від 28 березня 2017 року), реєстрація здійснена 03 квітня 2017 року (реєстраційна дія № 10701200000007396). Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 18 березня 2017 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ «УКРІНКОМ» та ПАТ «Український інноваційний банк».
      143. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 травня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) замінено назву позивача з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія».
      144. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) частково задоволені позовні вимоги.
      145. Постановою ВСУ від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 скасовані судові рішення судів попередньої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію.
      146. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) ПАТ «Українська інноваційна компанія» як позивач замінено на ТОВ «ФК «Інвест ресурс». Цього ж дня у цій справі прийняті зазначені Постанови апеляційної інстанції 1 та 2.
      147. 14 грудня 2017 року ОАСК своєю постановою у справі № 826/14033/17 задовольнив позовні вимоги ПАТ «Українська інноваційна компанія», визнав незаконними та скасував Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію. Фактично основним аргументом судового рішення, як і у справі № 826/1161/16, є недотримання НБУ строку очікування у 180 днів перед прийняттям відповідної постанови. Це судове рішення було оскаржене в апеляційній інстанції.
      148. 14 лютого 2018 року КГС у своїй постанові у справі № 910/7828/17 (за позовом ПАТ «Українська інноваційна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Оболонь» про стягнення кредитної заборгованості) дійшов висновку, що права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» як банку не можуть вважатися такими, що перейшли до ПАТ «Українська інноваційна компанія» в силу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року.
      149. Постановою від 20 лютого 2018 року у справі № 826/14033/17 КААС залишив без змін постанову ОАСК від 14 грудня 2017 року (визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію). Це судове рішення було оскаржене у касаційній інстанції.
      150. 21 березня 2018 року постановою КЦС у справі № 183/5433/13-ц задоволена касаційна скарга ПАТ «Український інноваційний банк» у спорі щодо кредитних зобов`язань перед банком фізичних осіб.
      151. 20 червня 2018 року постановою КЦС у справі № 442/5241/12-ц задоволена касаційна скарга ПАТ «Українська інноваційна компанія» у спорі щодо кредитних зобов`язань перед банком юридичної особи та їх забезпечення фізичною особою.
      152. 03 серпня 2018 року Постановою ОП КГС у справі № 910/8117/17, зокрема, закріплено правовий висновок, що права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» як банку не можуть вважатися такими, що перейшли до ПАТ «Українська інноваційна компанія» в силу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року.
      153. 09 серпня 2019 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - КАС) у справі № 826/14033/17 відмовлено у задоволенні касаційних скарг, залишені без змін постанова ОАСК від 14 грудня 2017 року та постанова КААС від 20 лютого 2018 року щодо визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію. КАС не погодився з судами попередніх інстанцій щодо необхідності НБУ вичікувати 180 днів для прийняття відповідної постанови, але вказав на свою незгоду з цією постановою (та похідним рішенням Фонду), по суті рішення НБУ, у зв`язку з відсутністю обґрунтованих підстав для прийняття такого рішення регулятором.
      154. Однак, відповідні висновки не можуть прийматись до уваги Великою Палатою Верховного Суду як встановлені обставини, оскільки є лише правовою оцінкою іншим судом встановлених обставин справи. З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
      155. Отже, на момент звернення (22 червня 2016 року) з позовом Уповноваженої особи Фонду до Господарського суду Черкаської області у цій справі (№ 925/698/16) судові рішення у справі № 826/1162/16 (про незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку й Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) були зупинені ухвалою ВАСУ, а рішення ОАСК у справі № 826/5325/16 (про незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку) не набрало чинності через його оскарження в апеляційній інстанції.
      156. На момент здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та їх державної реєстрації судові рішення у справі № 826/1162/16 про незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку й Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію були все ще зупинені ухвалою ВАСУ. Провадження у судовій справі № 826/14033/17 ще не було відкрите. Постанова НБУ № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних» продовжувала діяти.
      157. На момент розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи (№ 925/698/16) ще не ухвалене остаточне рішення у справі № 826/5325/16, у якій було подано до ВСУ заяву про перегляд судового рішення касаційної інстанції та відкрите провадження.
      158. Той факт, що в окремих судових справах, на які посилаються сторони спору, ПАТ «Українська інноваційна компанія» визнає свої зобов`язання перед кредиторами ПАТ «Український інноваційний банк», а в окремих заперечує такі зобов`язання, не дає підстав для надання переваг правовій оцінці, здійсненій судами у таких справах, які підтверджують або спростовують наявність у ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      159. Київський апеляційний господарський суд приймав ухвалу від 04 грудня 2017 року про заміну позивача у цій справі (№ 925/698/16) на ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та Постанову апеляційної інстанції 2 після прийняття ВСУ постанови від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію), на обставини та правові висновки якої посилались сторони цієї справи (№ 925/698/16). Суд першої інстанції у цій справі (№ 925/698/16) приймав свої ухвали про зміну найменування позивача та рішення по суті позову до прийняття ВСУ зазначеної постанови від 24 жовтня 2017 року.
      160. Разом з тим, в окремих судових рішеннях у судових справах, на які посилаються сторони спору (зокрема, судові рішення у справах №№ 913/51/17, 913/14/17, 913/56/17, 913/29/17, 913/28/17, 913/60/17), у мотивувальній частині судами встановлено, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКРІНКОМ») позиціонує себе як юридичну особу, яка розпочала свою діяльність лише з 13 липня 2016 року як ПАТ «УКРІНКОМ» та яка не займається банківською діяльністю, а тому не несе зобов`язань ПАТ «Український інноваційний банк» як банку. Це вказує на свідому вибірковість визнання самим ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКРІНКОМ») отримання прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк». Крім того, як встановлено судами у цих судових справах, ПАТ «Українська інноваційна компанія» щоб довести необхідність звернення кредиторів відповідного банку з їх вимогами не до нього, а до Фонду, посилається на Постанову НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку (за якими фактично розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк»), попри їх оскарження ним же у справі № 826/5325/16 та судове рішення ВАСУ від 23 листопада 2016 року щодо скасування цієї постанови НБУ та рішення Фонду. Таким чином,ПАТ «Українська інноваційна компанія» саме визнає наявність процедури ліквідації зазначеного банку, враховуючи, що відповідно до банківського законодавства тільки це може бути підставою для задоволення вимог кредиторів цього банку Фондом.
      161. Зазначене також вступає в протиріччя з правовими висновками, зробленими КАС у справі № 826/14033/17, щодо права ПАТ «Українська інноваційна компанія» позиватися у цьому судовому процесі як «інша особа, яка охоплюється наглядовою діяльністю НБУ». Це також не узгоджується з аргументами про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не мала узгоджувати з НБУ організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року, оскільки не є банком, а отже, не підпадає під нагляд НБУ.
      162. Добровільне та чітко виявлене бажання ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»), яких ТОВ «ФК «Інвест ресурс» заявляє як правонаступників або правонаслідувачів відповідного банку, відмовитись від банківської діяльності шляхом реєстрації зазначених змін у своєму статуті ще до винесення остаточних рішень касаційною інстанцією у судових спорах щодо запровадження у цьому банку тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії та початку процедури ліквідації банку (зокрема, у справах №№ 826/1162/16, 826/5325/16, 826/14033/17) ставить під сумнів можливість порушення НБУ або Фондом прав саме такого утворення як ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»)з урахуванням відкликання банківської ліцензії та неможливості здійснювати банківську діяльність ПАТ «Український інноваційний банк».
      163. Згідно з резолютивною частиною постанови КЦС від 21 березня 2018 року у справі № 183/5433/13-ц задоволена касаційна скарга саме ПАТ «Український інноваційний банк». Питання правонаступництва або переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») по суті не вивчалось. У справі № 442/5241/12-ц резолютивна частина судового рішення апеляційної інстанції від 04 травня 2017 року (хронологічно після здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року) містить відмову в задоволенні позову саме ПАТ «Український інноваційний банк», а мотивувальна частина цього судового рішення не містить жодної інформації про звернення ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») з вимогою замінити позивача. Постановою КЦС від 20 червня 2018 року у справі № 442/5241/12-ц задоволена касаційна скарга, подана вже ПАТ «Українська інноваційна компанія». При цьому суд також не вивчав питання правонаступництва або переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») по суті. Отже, обставини, встановлені КЦС у зазначених двох справах, не можуть розглядатись з урахуванням всього вищезазначеного як такі, що є преюдиційними та доводять наявність прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» у ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»).
      164. Аналогічно зазначеному, враховуючи зміст правових висновків у Постанові КГС у справі № 910/7828/17 та Постанові ОП КГС у справі № 910/8117/17, інші судові рішення у інших справах, на які посилаються сторони, в тексті яких вказано про правонаступництво між відповідним банком та ПАТ «Українська інноваційна компанія»або констатований факт здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року, як підтвердження переходу прав та обов`язків цього банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», не мають беззаперечного значення для визначення відповіді на питання, з приводу якого справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      165. У межах розгляду справи № 905/1328/17, учасниками якої не є сторони цього судового спору, КГС не робив правових висновків, про які вказує ТОВ «ФК «Інвест ресурс», зокрема щодо можливості виведення банку з ринку поза межами вимог банківського законодавства. У цьому випадку це є власні інтерпретація та тлумачення стороною спору висновків Верховного Суду.
      166. У справі № 910/19381/16 ПАТ «УКРІНКОМ» звернулось до господарського суду з позовом до Фонду, Уповноваженої особи Фонду (третя особа - НБУ) з вимогою про зобов`язання вчинити дії, в тому числі, крім іншого, зобов`язати Фонд та Уповноважену особу Фонду провести спільно з ПАТ «УКРІНКОМ» інвентаризацію всього майна та документації ПАТ «Український інноваційний банк», переданих Уповноваженій особі Фонду під час запровадження тимчасової адміністрації в цьому банку, за результатами якої скласти акт і передати все майно та документацію цього банку ПАТ «УКРІНКОМ». Господарський суд міста Києва своїм рішенням від 09 лютого 2017 року відмовив у задоволенні позову. Постановою від 06 липня 2017 року Київський апеляційний господарський суд частково скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив вимоги ПАТ «Українська інноваційна компанія» в зазначеній частині вимог ПАТ «УКРІНКОМ». КГС своєю постановою від 15 січня 2019 року скасував судове рішення апеляційної інстанції в зазначеній частині вимог ПАТ «УКРІНКОМ», вважаючи, що ПАТ «УКРІНКОМ» не доведене заявлене порушення його прав, у тому числі у зв`язку з тим, що Фонд здійснював повернення майна та документів ПАТ «Український інноваційний банк». Тому доводи ТОВ «ФК «Інвест ресурс», які ґрунтуються на задоволенні вимог ПАТ «УКРІНКОМ» у справі № 910/19381/16, не заслуговують на увагу.
      167. У справі № 826/11199/16 Фонд звернувся до ОАСК з позовом до приватних нотаріусів, які здійснювали реєстрацію організаційних змін банку від 13 липня 2017 року та 28 березня 2017 року, вимагаючи їх скасувати як незаконні. ОАСК постановою від 14 квітня 2017 року відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що станом на 13 липня 2016 року Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію були скасовані судовими рішеннями у справі № 826/1162/16, а Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку були скасовані судовими рішеннями у справі № 826/5325/16, що відновило повноваження органів управління банку. Також ОАСК вказав, що не знайшов підстав вважати порушеними безпосередньо права Фонду в результаті зазначених дій нотаріусів. КААС погодився з висновками суду першої інстанції та ухвалою від 08 червня 2017 року залишив відповідну постанову ОАСК без змін. Зокрема КААС уточнив, що заявлене Фондом порушення могло стосуватись прав та обов`язків НБУ, але НБУ до суду з відповідними позовними вимогами не звертався. Ці судові рішення залишив без змін КАС постановою від 19 квітня 2019 року, погодившись із відповідними висновками судів попередніх інстанцій.
      168. Обставини справи № 826/11199/16 не є визначальними для Великої Палати Верховного Суду з точки зору вирішення питання переходу прав ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке не є банком, поза процедурами регулювання банківської діяльності спеціальним законодавством, в зв`язку з таким. В межах цієї справи (№ 925/698/16) не оскаржуються реєстраційні дії нотаріусів. У рамках справи № 826/11199/16 перед судами стояло завдання визначитись з наявністю або відсутністю у діях нотаріусів протиріччя з вимогами законодавства, яке регулює їх діяльність та державну реєстрацію юридичних осіб. Відповідне питання щодо прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» не розглядалось. Суд у справі № 826/11199/16 не вивчав питання виведення банку з ринку шляхом зміни його назви та виключення банківської діяльності з переліку видів діяльності акціонерного товариства, не встановлював такого права за органами управління відповідного банку. Крім того, суди не звернули увагу на те, що станом на 13 липня 2017 року виконання судових рішень щодо скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію у справі № 826/1162/16 були зупинені ухвалою ВАСУ від 28 квітня 2016 року. КАС, приймаючи свою відповідну постанову, не звернув увагу на постанову ВСУ від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16, якою були скасовані всі попередні судові рішення у справі № 826/1162/16, а Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію залишені в силі. Факт усунення відповідним банком підстав для дії в цьому банку тимчасової адміністрації або запровадження щодо нього ліквідаційної процедури відповідно до вимог банківського законодавства, яке регулює банківську діяльність, (приведення своєї діяльності у відповідність до таких вимог), судами у цій справі не встановлювався.
      169. Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду не знаходить преюдиційних обставин, встановлених у справі № 826/11199/16, які б підтверджували безспірність переходу прав ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке не є банком, поза процедурами регулювання банківської діяльності спеціальним законодавством.
      170. Відповідно до матеріалів справи ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») мають один й той самий ідентифікаційний код юридичної особи № 0583988. Дата реєстрації цих юридичних осіб, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань(далі також - Єдиний реєстр), також збігається. Однак в Єдиному реєстрі відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк» (пункт 29 частини першої статті 9 Закону про держреєстрацію), такий запис міститься лише в статуті цієї юридичної особи.
      171. Загальна послідовність дій НБУ та Фонду щодо проблемного банку ПАТ «Український інноваційний банк» відповідає загальній послідовності дій, передбачених банківським законодавством щодо проблемного банку. НБУ та Фонд реалізовували повноваження, якими наділені відповідно до банківського законодавства. У межах судових справ №№ 826/1162/16, 826/5325/16 та 826/14033/17 ставились під сумнів обґрунтованість підстав реалізації зазначених дій НБУ та Фонду.
      172. Суди попередніх інстанцій не встановили, а сторони не довели, що реалізація повного комплексу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року була узгоджена з НБУ та останній погодив усі відповідні зміни в діяльності ПАТ «Український інноваційний банк», про що був внесений запис щодо реєстрації статуту цього банку в новій редакції до Державного реєстру банків. Те ж стосується виключення ПАТ «Український інноваційний банк» з Державного реєстру банків та факту закінчення ліквідації цього банку відповідно до частини п`ятої статті 91 ГК України, статті 77 Закону про банки, статті 53 Закону про гарантування вкладів, відміни/дострокової відміни за ініціативою НБУ застосованих ним до цього банку заходів впливу. У судових справах, на які посилаються сторони спору, також не встановлено преюдиційних обставин, які б це підтверджували.
      173. Судами попередніх інстанцій у цій справі (№ 925/698/16) встановлено, що Уповноважена особа Фонду на момент звернення до суду (22 червня 2016 року) мала відповідні повноваження діяти від імені ПАТ «Український інноваційний банк». Суди попередніх інстанцій в межах цієї судової справи не приймали судових рішень на користь Уповноваженої особи Фонду. Заявлена у суді вимога не є вимогою Уповноваженої особи Фонду, а є вимогою відповідного банку. Факту того, що ПАТ «Український інноваційний банк» відмовився від вимог, заявлених від його імені Уповноваженою особою Фонду в межах цієї судової справи, не встановлено. Також не встановлено, що ПАТ «Український інноваційний банк» заперечує проти захисту відповідних своїх прав щодо вимог по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2. Враховуючи це, рішення суду по суті відповідної вимоги банку до свого боржника не залежить від подальшого встановлення або скасування повноважень Уповноваженої особи Фонду.
      174. В українському законодавстві існує прогалина щодо правового регулювання відновлення банківської діяльності після відкликання НБУ банківської ліцензії, на підставі скасування відповідного рішення НБУ судом через юридично-організаційні порушення його прийняття НБУ, в тому числі за умов подальшої фактичної невідповідності проблемного банку вимогам банківського законодавства, та виконання яких є передумовою наявності у банку зазначеної ліцензії. Разом з тим законодавством також не встановлено, що скасування рішення уповноваженого державного органу про введення тимчасової адміністрації у проблемному банку або закінчення строку дії цієї адміністрації без подальших дій НБУ та Фонду щодо цього банку, передбачених банківським законодавством, означає припинення тимчасової адміністрації в такому проблемному банку, скасування реалізації НБУ та Фондом подальших обов`язкових процедур, передбачених банківським законодавством, зокрема статтями 63, 67, 73, 74, 77 Закону про банки та статтями 1, 3, 4, 34, 36, 44, 46, 48, 53 Закону про гарантування вкладів.
      (1.3) Щодо переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія»
      175. У разі припинення діяльності суб`єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу (частини перша та третя статті 25 ГПК України 1991).
      176. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 та 4 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частини перша статті 14 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).
      177. Суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина п`ята статті 5 ГК України).
      178. Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які б могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правом в інших формах.
      179. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
      180. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (частина третя статті 202 ГК України). Припинення зобов`язання регулюється главою 50 ЦК України.
      181. Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (частини перша та четверта статті 104 ЦК України). Частинам першій та четвертій статті 104 ЦК України кореспондує частина перша статті 59 та частина перша статті 91 ГК України. Частині першій статті 104 ЦК України також кореспондує частина перша статті 79 Закону про акціонерні товариства.
      182. Особливості ліквідації банків встановлюються Законом про банки (згідно із частиною четвертою статті 110 ЦК України).
      183. Реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов`язків правонаступникам (абзац сороковий частини першої статті 2 Закону про банки).
      184. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов`язання (частина третя статті 26 Закону про банки).
      185. Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди НБУ та за умови відкликання банківської ліцензії. Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо НБУ після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. В іншому випадку НБУ відмовляє в погодженні згідно з пунктом 2.4. глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу. Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено НБУ до категорії проблемних або неплатоспроможних, НБУ та Фонд вживають щодо нього заходи, передбачені Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із статтею 78 Закону про банки).
      186. Правління банку зобов`язане протягом трьох робочих днів інформувати НБУ, зокрема про: про кандидатуру на призначення на посаду керівника банку, зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку, наявність хоча б однієї з підстав для віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних або для відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, припинення банківської діяльності (згідно із пунктами 1, 2, 5 та 6 частини першої статті 46 Закону про банки).
      187. Банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження НБУ. Перелік документів та порядок погодження змін до статуту банку встановлюються НБУ. НБУ приймає рішення про погодження змін до статуту банку або про відмову в їх погодженні не пізніше місячного строку з дня подання повного пакета документів. НБУ в установленому ним порядку вносить відповідний запис до Державного реєстру банків після проведення державної реєстрації змін до установчих документів (частини четверта та шоста-восьма статті 16 Закону про банки).
      188. Погодження змін, що вносяться до статутів банків, регулюються, зокрема главою 1 розділу VII Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011 року за № 1203/19941 (далі - Положення про ліцензування банків). Погодження призначення та визначення відповідності професійної придатності та ділової репутації керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (у разі їх зміни) регулюється главою 3 розділу VII Положення про ліцензування банків. Зокрема, відповідно до пункту 1.8 глави 1 розділу VII Положення про ліцензування банків банк у разі зміни свого найменування зобов`язаний у новій редакції статуту зробити запис про правонаступництво банку з новим найменуванням щодо передачі йому всього майна, прав і зобов`язань банку з попереднім найменуванням.
      189. Документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати переліку вимог, передбаченому частиною першою статті 15 Закону про держреєстрацію, зокрема установчі документи банків, інших юридичних осіб, які згідно із законом підлягають погодженню (реєстрації) відповідно Національним банком України, іншими державними органами, подаються з відміткою про їх погодження відповідним органом (пункт 10).
      190. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону про гарантування вкладів).
      191. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (частина перша статті 4 Закону про банки). Цьому кореспондує частина перша статті 334 ГК України.
      192. Відповідно до частини другої статті 1 Закону про банки метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Цим завданням кореспондує мета банківського нагляду, визначена у частині першій статті 67 Закону про банки, а також мета банківського регулювання, визначена у частині першій статті 55 Закону про НБУ.
      193. Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац четвертий статті 1 Закону про НБУ).
      194. Метою Закону про гарантування вкладів є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону про гарантування вкладів).
      195. Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 55 Закону про гарантування вкладів).
      196. Тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (частина перша статті 35 Закону про гарантування вкладів). Особливості передачі активів і зобов`язань неплатоспроможного банку визначені статтею 40 Закону про гарантування вкладів.
      197. У разі відповідності банку, який віднесений до категорії неплатоспроможних, критеріям, встановленим нормативно-правовими актами Фонду, виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання, в якому зазначено, що найменш витратним способом виведення банку з ринку є ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів, та подає НБУ пропозицію щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації такого банку. У такому разі тимчасова адміністрація припиняється у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (згідно із частиною другою статті 39 Закону про гарантування вкладів).
      198. Відшкодування вкладникам коштів за їх вкладами після прийняття рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку з підстав, передбачених частиною другою статті 77 (відкликання банківської ліцензії) Закону про банки закріплене статтею 26 Закону про гарантування вкладів, яка також передбачає відповідне набуття Фондом статусу кредитора відповідного банку. Завершує Фонд відповідні виплати у день подання документів для внесення до Єдиного реєстру запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
      199. Не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та Законом про НБУ (частина перша статті 53 Закону про НБУ). Цьому положенню кореспондує частина сьома статті 3 Закону про гарантування вкладів стосовно гарантій незалежності Фонду.
      200. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом (частини четверта та п`ята статті 5 Закону про банки).
      201. Законодавче регулювання питань, пов`язаних з виконанням НБУ своїх функцій, установлюється або змінюється виключно Законом про НБУ. Зміна положень Закону про НБУ може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до Закону про НБУ (частина третя статті 53 Закону про НБУ).
      202. Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закон про банки. До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.
      203. Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства). Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
      204. Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону про банки не утворилась.
      205. Власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону про банки, погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону про банки так і пункту 2.4 глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
      206. Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з НБУ. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону про банки, також передбачено інформування та погодження з НБУ змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін НБУ. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не погоджувався НБУ, попри те, що таке погодження є обов`язковим.
      207. Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону про банки, частини третьої статті 53 Закону про гарантування вкладів, пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.
      208. Отже, не залежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності Постанови НБУ про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, Рішення Фонду про ліквідацію банку.
      209. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.
      210. Враховуючи зазначене та встановлені обставини щодо учасників цієї справи (№ 925/698/16), відсутні підстави стверджувати про зміну кредитора у зобов`язанні по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2 або припинення цього зобов`язання відповідно до умов глави 50 ЦК України.
      211. Стаття 15 Закону про банки дійсно передбачає, що слово «банк» може бути тільки в назві юридичної особи, яка зареєстрована НБУ як банк та має банківську ліцензію. З тієї точки зору, що ПАТ «Український інноваційний банк» є зареєстрованим НБУ як банк, але втратив банківську ліцензію та не відновив її, може видатися, що у цьому є певна невідповідність статті 15 Закону про банки. Однак розуміння статті 15 Закону про банки має не виходити за межі інших положень банківського законодавства. Дослівне тлумачення статті 15 Закону про банки в тому контексті, що відкликання банківської ліцензії призводить до необхідності виключення з назви банку слова «банк», не відповідає суті подальших процедур щодо банку, у якого відкликана банківська ліцензія, передбачених цим законодавством. Законом не передбачено виключення з назви банку слова «банк» після відкликання ліцензії банку. Банківським законодавством передбачена послідовність процедур для випадку відкликання банківської ліцензії. Перебування банку у цих процедурах з наявним у його назві словом «банк» не порушує мети спеціальних вимог до назви банку та слова «банк» у його назві, оскільки відсутність банківської ліцензії припиняє банківську діяльність банку але не припиняє сам банк з його існуючими правами та обов`язками, які виникли в результаті банківської діяльності до відкликання банківської ліцензії.
      212. За змістом положень банківського законодавства (зокрема, статей 5, 74, 79 Закону про банки) недоліки в процедурах, зокрема виведення банку з ринку, можуть усуватись як незаконні та такі, що можуть порушувати права банку. Але самі по собі такі недоліки не можуть бути підставою для скасування загальної процедури виведення банку з ринку, поновлення його банківської ліцензії за наявності статусу проблемного (напр. частина десята статті 40, частина шоста статті 41, частина дванадцята статті 42 Закону про гарантування вкладів). Відповідне не спростовується зазначеною прогалиною в правовому регулюванні питання відкликання банківської ліцензії.
      213. Скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями. Реалізація судом своїх повноважень у зазначений спосіб не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, статті 53 Закону про НБУ, статті 3 Закону про гарантування вкладів.
      214. Суд має лише усувати порушення в зазначеній процедурі, забезпечуючи законний захист прав зацікавлених сторін цієї процедури.
      215. Велика Палата Верховного Суду має розглянути питання того, чи перейшло від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, яке виникло як результат здійснення ліцензованої банківської діяльності, з метою з`ясування на користь якої юридичної особи має бути здійснене стягнення за відповідною вимогою, визначене судом першої інстанції, та вирішення правової проблематики, яка склалась щодо визначення переходу прав та обов`язків від банківської установи до юридичної особи, яка не має статусу банку, фактично шляхом виключення з назви цієї банківської установи слова «банк» та виключення цією банківською установою з видів своєї діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19).
      216. Дії керівництва банку, пов`язані з самостійним відновленням власних повноважень та внесенням відповідних змін до статуту ПАТ «Український інноваційний банк», не можуть виправдовуватись невиконанням НБУ перед банком своїх зобов`язань щодо повернення банківської ліцензії на підставі судових рішень у справах №№ 826/5325/16 та 826/14033/17, оскільки виконання цим банком вимог законодавства до його діяльності, як підстава отримання цієї ліцензії, є першочерговим.
      217. Якщо банк вважає, що діями НБУ здійснене незаконне втручання у діяльність банку, то він має захищати свої права відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 5 Закону про банки, вимагаючи відшкодування заподіяної шкоди у порядку, визначеному законом.
      218. Виконання судових рішень у справах №№ 826/5325/16 та 826/14033/17 має відбуватись відповідно до статті 115 ГПК України 1991 (статей 326 та 327 ГПК України), а не шляхом створення керівництвом банку власних процедур виведення банку з ринку, оскільки фактично суть організаційних змін банку від 13 липня 2016 року зводиться до створення власної процедури виведення проблемного банку з ринку без врахування спеціальної процедури, повноважень НБУ та Фонду, механізмів захисту кредиторів банку, передбаченої банківським законодавством.
      219. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» у своїх поясненнях також вказує на те, що «законодавство чітко передбачає як спосіб виведення банку з ринку введення ліквідаційної процедури банку, відкликання банківської ліцензії та реалізації майна банку» (т. 7, а. с. 73), аргументуючи існування прав, які виникли із здійснення особою банківської діяльності, після відкликання у такої особи банківської ліцензії та припинення нею здійснення банківської діяльності. Отже, воно визнає існування єдиної зазначеної спеціальної процедури виведення відповідного банку з ринку як передумови існування та гарантування прав за його кредитними договорами.
      220. Права банка щодо його боржників комплексно пов`язані з його зобов`язаннями перед кредиторами. У зв`язку з цим не може процес виконання зобов`язань проблемним банком здійснюватися в порядку ліквідації цього банку, а реалізація його прав бути відділеною від цього процесу. Зокрема, відповідно до банківського законодавства (частини 6 статті 38, частини першої та п`ятої статті 52 Закону про гарантування вкладів) Фонд забезпечує вимоги кредиторів банку за рахунок реалізації вимог банку до боржників.
      221. Реорганізація банку в іншу особу, або передача прав та обов`язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов`язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин в законодавчому регулюванні загальним принципам законодавства, в першу чергу спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду, встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства.
      222. Виведення банку з ринку шляхом виключення слова «банк» з його назви та «банківської діяльності» з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства.
      223. Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством, що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом НБУ та за участю Фонду.
      224. Рішення про здійснення змін у статуті відповідного банку є підставою для державної реєстрації цих змін лише за умови дотримання встановленої законом процедури погодження таких змін. Дії щодо реєстрації змін до статуту банку мають здійснюватися відповідно до частини першої статті 68 Конституції України та частин другої, третьої статті 13 ЦК України, не руйнуючи систему координації та організації банківського ринку, передбачену банківським законодавством, зокрема Законом про банки та Законом про гарантування вкладів. Порушення такого порядку не відповідає публічному порядку, а також ставить під загрозу гарантовані права інших осіб, передбачені законодавством.
      225. Враховуючи зазначене, відповідна прогалина в правовому регулюванні повернення банківської ліцензії не дає підстав вважати, що на банк не розповсюджуються вимоги банківського законодавства, в тому числі і ті, що передбачають обов`язок конкретної послідовності дій Фонду щодо банку, якого визнано проблемним та який цього статусу не змінив.
      226. Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.
      227. НБУ може поновити банківську ліцензію ПАТ «Український інноваційний банк» у разі приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства, яке регулює банківську діяльність в Україні.
      228. Однак ПАТ «Український інноваційний банк» не доведено, що його стан як банку та діяльність відповідають або приведені у відповідність до вимог спеціального законодавства, яке регулює банківську діяльність. Протилежне також не спростовано доказами у справі. Судами не встановлено, а учасниками спору не доведено, що план заходів та план фінансового оздоровлення по відповідному банку було виконано в повному обсязі. Постанова Правління НБУ від 01 жовтня 2015 року № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних» не оскаржена та не скасована.
      229. Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж») права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія», попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Інвест ресурс» товариством правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж»), оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів.
      230. Предметом спору у цій судовій справі не є відкликання банківської ліцензії відповідного банку. Наявність прав цього банку щодо зобов`язань його боржників по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2 не залежить від наявності в нього банківської ліцензії, оскільки остання є лише однією з умов здійснення банківської діяльності, а не реалізації прав та обов`язків, набутих у результаті цієї діяльності.
      231. Водночас у рамках цього спору Великій Палаті Верховного Суду необхідно вирішити, який суб`єкт є належним позивачем у справі, тобто якій особі належить право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, за захистом якої звернувся позивач у судовій справі № 925/698/16. Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб`єктом був та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «УКРІНКОМ»/ ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до ТОВ «ФК «Інвест ресурс».
      232. Суди попередніх інстанцій у цій судовій справі (№ 925/698/16), вирішуючи питання переходу прав та обов`язків відповідного банку, передбачених кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють здійснення банківської діяльності в Україні, порушили вимоги статей 43 та 101 ГПК України 1991 відповідно до інстанцій розгляду цієї справи.
      233. Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
      - ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
      234. Стосовно належного суб`єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.
      235. Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
      236. Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
      (1.4) Щодо розміру заборгованості за договорами поруки
      237. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду вказує, що відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      238. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      239. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
      240. З огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.
      241. Суд першої інстанції ухвалою від 27 червня 2016 року зобов`язав позивача до дня засідання через канцелярію суду подати усі документи в обґрунтування позовних вимог та оригінали цих документів для огляду в судовому засіданні.
      242. Водночас, задовольняючи позовні вимоги у рішенні від 06 жовтня 2017 року, Господарський суд Черкаської області не звернув уваги на невиконання позивачем зазначених вимог та обмежився лише посиланням на те, що на виконання вимог ухвали суду від 18 вересня 2017 року позивач 02 жовтня 2017 року подав обґрунтований розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором за період з 22 грудня 2015 року по 22 червня 2016 року. Цей розрахунок відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано, судом погоджено, тому позов підлягає задоволенню в такому розмірі.
      243. Суд зазначив, що за результатом розгляду кредиторських вимог позивача у справі № 915/715/16 про банкрутство ПАТ «ПМК» ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2017 року і постановою Вищого господарського суду України від 20 вересня 2017 року, заява позивача про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16 задоволена частково, вимоги позивача до ПАТ «ПМК» у розмірі 58 401 723,40 грн (у тому числі вимоги, які є предметом спору у справі № 925/698/16) внесені окремо до реєстру вимог кредиторів ПАТ «МПК» як забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника.
      244. На підтвердження обґрунтованості вимог у цій справі суд першої інстанції послався на частину другу статті 35 ГПК України (в чинній, на час розгляду справи редакції) - факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
      245. Разом із цим слід зауважити, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про преюдиційність обставин у правовідносинах з ПАТ «Юрія» за кредитними зобов`язаннями, що виникли між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «ПМК», вважав їх встановленими господарськими судами в інших справах та такими, що не потребують доказування сторонами у цій справі.
      246. Так, задовольняючи частково позовні вимоги, та вирішуючи питання про стягнення суми заборгованості за кредитом з ПАТ «Юрія», яке не було учасником в інших справах, на які посилались сторони, суди попередніх інстанцій не дослідили дійсний розмір заборгованості за кредитним договором та не навели на підставі належних і допустимих доказів обґрунтування розрахунків таких сум, що підлягають стягненню з поручителя, при розгляді спору за позовом ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн. На неподання позивачем належних доказів, що підтверджують передачу кредитних коштів та часткове виконання кредиту, ПАТ «Юрія» посилалося і в доводах апеляційної скарги (т. 3, а. с. 42), однак такі доводи залишилися без належного реагування суду апеляційної інстанції.
      247. Належне підтвердження факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не може обґрунтовуватися виключно розрахунком такої заборгованості, без безпосередньої оцінки судом доказів саме на підтвердження укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів.
      248. Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи.
      249. Вимога статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
      250. За змістом частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      251. Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      252. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
      253. З огляду на викладене, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      254. Під час нового розгляду суду необхідно, враховуючи наведене, встановити повноважну особу на представництво позивача в даній справі, перевірити доводи учасників справи, повно дослідити наявні в матеріалах справи розрахунки, навести та перевірити докази, на підставі яких встановити істотні для справи обставини, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
      (2.2) Висновок щодо застосування норм права
      255. Будь-які зміни до статуту банку, у тому числі щодо зміни його найменування, незалежно від перебування банку під наглядом НБУ чи в управлінні Фонду, можливі виключно після їх погодження НБУ.
      256. Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
      - ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
      257. Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
      258. Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
      259. Після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.
      (2.3) Щодо судових витрат
      260. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).
      261. Оскільки справа передається на новий розгляд та розгляд справи не завершено, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Задовольнити частково касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Юрія».
      2. Скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року. Направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Постанова оформлена суддею Пророком В. В. відповідно до частини 3 статті 314 ГПК України
      Повний текст постанови складений 13 грудня 2019 року.
      Джерело: ЄДРСР 87393947
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 200/22329/14-ц
      Провадження № 14-483цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Консоль ЛТД» про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Консоль ЛТД», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання права власності на об`єкти незавершеного будівництва за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Консоль ЛТД» на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Консоль ЛТД» (далі - ТОВ фірма «Консоль ЛТД»), про стягнення грошових коштів.
      2. На обґрунтування вказаних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 01 грудня 2014 року між ним та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено договір, згідно з умовами якого він зобов`язався провести консультації та здійснити реєстрацію права власності за останніми на належне їм на підставі договорів пайової участі нерухоме майно у житловому будинку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме за ОСОБА_2 - на квартиру з будівельним № 7, офісне приміщення з будівельним № 204, офісне приміщення з будівельним № 203, на квартиру з будівельним № 8; за ОСОБА_3 - на квартиру з будівельним № 66; за ОСОБА_4 - на квартиру з будівельним № 26; за ОСОБА_5 - на квартиру з будівельним № 102, на квартиру з будівельним № 93, паркувальні місця з будівельними № 22-25.
      3. У свою чергу відповідачі зобов`язались протягом трьох банківських днів з дати підписання договору сплатити грошові кошти у розмірі 4 тис. грн, тобто по 1 тис. грн кожний, чого ними виконано так і не було, внаслідок чого ОСОБА_1 вимушений був звернутися з цим позовом до суду.
      4. У січні 2015 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до ТОВ фірма «Консоль ЛТД», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання права власності на вказані вище об`єкти незавершеного будівництва.
      5. На обґрунтування заявлених позовних вимог у зустрічній позовній заяві позивачі за зустрічним позовом посилаються на те, що протягом 2003 - 2014 років між ними та ТОВ фірма «Консоль ЛТД» було укладено низку цивільно-правових договорів про пайову участь у фінансуванні будівництва багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які є однотипними. Вони як сторона за вище вказаними договорами про пайову участь виконали свої зобов`язання в повному обсязі, перерахувавши відповідну суму грошових коштів як пайовий внесок у передбачений у вище вказаних договорами строк. У свою чергу ТОВ фірма «Консоль ЛТД» своїх зобов`язань за договорами пайової участі не виконало і не передало пайовикам їх частки в натурі відповідно до договорів у вигляді квартир, офісних приміщень та місць у підземному паркінгу зазначеного будинку.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      6. Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року, в задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на об`єкти незавершеного будівництва у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , літ. «А», загальною площею 94,2 кв. м; однокімнатну квартиру № 8, літ. «А», загальною площею 76,7 кв. м; нежитлове приміщення № 203, літ. «А», загальною площею 53 кв. м; нежитлове приміщення № 204, літ. «А», загальною площею 33,7 кв. м, - для подальшої реєстрації цих об`єктів в органах Державної реєстраційної служби України. Визнано за ОСОБА_3 право власності на об`єкт незавершеного будівництва у будинку за адресою: м. АДРЕСА_1 , літ. «А », загальною площею 178,6 кв. м, - для подальшої реєстрації в органах Державної реєстраційної служби України. Визнано за ОСОБА_4 право власності на об`єкт незавершеного будівництва у будинку за адресою: АДРЕСА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , літ. «А », загальною площею 85,2 кв. м, - для подальшої реєстрації в органах Державної реєстраційної служби України. Визнано за ОСОБА_5 право власності на об`єкти незавершеного будівництва у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_6 , літ. «А », загальною площею 173,9 кв. м; чотирикімнатну квартиру № 102, літ. «А», загальною площею 173,9 кв. м; паркувальні місця № 22-25, літ. «А», загальною площею 25,96 кв. м кожне, - для подальшої реєстрації цих об`єктів в органах Державної реєстраційної служби України. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 свої зобов`язання щодо інвестування будівництва спірного об`єкта виконали своєчасно і в повному обсязі, але до цього часу не мають можливості користуватися відповідними приміщеннями. У свою чергу ТОВ фірма «Консоль ЛТД» своїх зобов`язань за договорами пайової участі щодо передачі кожному пайовику-інвестору його об`єкта нерухомості не виконало, отже, для повного та всебічного захисту порушених прав позивачів за зустрічним позовом суд задовольнив зустрічні позовні вимоги та визнав за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 право власності на об`єкти незавершеного будівництва у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договорів пайової участі.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. У жовтні 2017 року ТОВ фірма «Консоль ЛТД» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточнених вимог просило скасувати заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічного позову, посилаючись при цьому на те, що суд апеляційної інстанції не дав відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Позивачі за зустрічним позовом не надали належних доказів на підтвердження заявлених ними вимог. Також ТОВ фірма «Консоль ЛТД» у касаційній скарзі зазначає, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких завершене та які прийняті в експлуатацію у встановленому законом порядку. Крім того, суди розглянули справу з порушенням правил предметної юрисдикції, оскільки постановою Господарського суду Київської області від 04 серпня 2016 року ТОВ фірма «Консоль ЛТД» визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру, у зв`язку із чим усі майнові спори з вимогами до боржника підлягають вирішенню в межах вказаної справи, тобто в порядку господарського судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      9. У січні 2018 року ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій належним чином установили всі фактичні обставини справи, у зв`язку із чим дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову. ТОВ фірма «Консоль ЛТД» не заявляло в суді першої інстанції клопотання про непідсудність справи судам цивільної юрисдикції.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      10. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
      11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладений у новій редакції.
      12. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції цього Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      14. 21 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      15. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      16. 02 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду справу прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Короткий виклад обставин справи
      17. Суди встановили, що між ОСОБА_2 та ТОВ фірма «Консоль ЛТД» було укладено договори пайової участі у фінансуванні будівництва від 16 квітня 2007 року, 07 грудня 2006 року, 25 жовтня 2010 року, 29 серпня 2011 року (зі змінами та доповненнями); додаткова угода від 12 липня 2013 року до договору пайової участі від 25 жовтня 2010 року.
      18. Між ОСОБА_3 та ТОВ фірма «Консоль ЛТД» було укладено договір пайової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку від 20 березня 2008 року (зі змінами та доповненнями).
      19. Між ОСОБА_4 та ТОВ фірма «Консоль ЛТД» було укладено договір пайової участі у фінансуванні будівництва багатоквартирного житлового будинку від 21 листопада 2006 року (зі змінами та доповненнями).
      20. Між ОСОБА_5 та ТОВ фірма «Консоль ЛТД» було укладено договори пайової участі у фінансуванні будівництва багатоквартирного житлового будинку від 14 вересня 2004 року (зі змінами та доповненнями).
      21. Відповідно до вищезазначених договорів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якості свого внеску, на умовах договорів зобов`язувалися внести грошові кошти у якості паю.
      22. У свою чергу ТОВ фірма «Консоль ЛТД», згідно з договорами як свій внесок зобов`язалась закінчити будівництво об`єкта відповідно до проекту і вимог ДБН з виділенням пайовикам по закінченню будівництва об`єкта зі створеної пайовиками та фірмою спільної часткової власності їх частки в натурі.
      23. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 повністю внесли пайові внески, відповідно до договорів.
      24. Відповідно до договорів пайової участі завершення будівництва об`єкта та введення його в експлуатацію мало відбутися у деяких договорах у 2008 році, у деяких договорах у 2009-2013 роках та в першому кварталі 2014 року.
      25. Пред`являючи зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 посилалися на те, що ТОВ фірма «Консоль ЛТД» своїх зобов`язань за договорами пайової участі не виконало і не передало пайовикам їх частки в натурі відповідно до договорів у вигляді відповідних квартир, офісних приміщень, місць у підземному паркінгу, які знаходяться в об`єкті, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      26. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      27. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      28. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      29. У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та зустрічним позовом у цій справі) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      30. Стосовно посилання у касаційній скарзі на те, що ця справа повинна розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки порушено провадження про банкрутство стосовно ТОВ фірма «Консоль ЛТД», необхідно зазначити таке.
      31. На момент звернення до суду умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII).
      32. У зв`язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
      33. Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII статтю 12 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
      34. Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      35. Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
      36. Порушення господарським судом справ про банкрутство боржника до 19 січня 2013 року не впливає на визначення юрисдикції цих спорів, і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
      37. Аналогічний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц (провадження №14-7цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 (провадження №14-370цс18), від 29 травня 2019 року № 761/20844/13-ц (провадження №14-146цс19), від 20 березня 2019 року № 761/20612/15-ц (провадження №14-39цс19) та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.
      38. Отже, порушення справи про банкрутство у 2012 році не впливає на визначення юрисдикції вказаної справи. З урахуванням предмета та обсягу позовних вимог, суб`єктного складу спору справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства і законно розглянута загальними судами.
      Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору
      39. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      40. Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      41. Загальні вимоги до судового рішення були встановлені у статті 213 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      42. Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 212 ЦПК України у вказаній редакції обов`язком суду є оцінка належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      43. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Ця вимога співвідноситься з вимогами статті 214 ЦПК України у вказаній редакції, що при ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовано вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджені. Крім того, суд зобов`язаний розглянути усі позовні вимоги й ухвалити відповідне рішення.
      44. Цих вимог при ухваленні заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2015 року дотримано не було.
      45. Так, у заочному рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2015 року в мотивувальній частині відсутні будь-які обґрунтування відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа ТОВ фірма «Консоль ЛТД» про стягнення грошових коштів.
      46. Відповідно до статті 123 ЦПК України у редакції, чинній на момент подачі зустрічного позову, відповідач має право пред`явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.
      47. Таким чином, зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів).
      48. Суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до ТОВ фірма «Консоль ЛТД», яке є третьою особою за первинним позовом, що суперечить нормам статті 123 ЦПК України.
      49. Умовою пред`явлення зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним; взаємопов`язаність позовів виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин.
      50. Суд першої інстанції не встановив фактичних обставин, що свідчать про взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним.
      51. Окрім того відповідно до вимог частин третьої статті 123 ЦПК України у редакції, чинній на момент подачі зустрічного позову, вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.
      52. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи № 200/22329/14-ц не містять ухвали суду про прийняття зустрічного позову та об`єднання в одне провадження з первісним позовом.
      53. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
      54. Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
      55. Частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
      56. Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
      57. Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      58. Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи містобудування» реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій. Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.
      59. За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
      60. Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
      61. Визнання ж права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
      62. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, і підстав для відступу від нього не вбачається.
      63. Суди попередніх інстанцій не встановили, чи прийнято багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 до експлуатації в установленому порядку і чи набуло це майно статусу нерухомого майна як об`єкта цивільного права, а відтак і чи є можливість визнання права власності на окремі його приміщення.
      64. Установлення вищезазначених обставин справи має суттєве значення для правильного вирішення цього спору.
      65. Оскільки судом першої інстанції зустрічний позов до третьої особи було розглянуто в одному проваджені з первісним позовом без встановлення обставин, що свідчать про їх взаємопов`язаність а мотивувальна частина не містить обґрунтувань щодо відмови у задоволенні первісного позову, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в повному обсязі. У свою чергу апеляційним судом вище зазначені порушення усунуті не були.
      66. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      67. З наведених норм процесуального права вбачається, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями збирати та досліджувати нові докази, встановлювати обставини, що не були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій, відтак не може перевірити чи прийнято багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 до експлуатації в установленому порядку.
      68. Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
      69. Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      70. Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні.
      71. Оскільки суди не дослідили зібраних у справі доказів та не встановили обставин, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      72. Таким чином, касаційна скарга ТОВ фірма «Консоль ЛТД» підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2015 року та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року - скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо судових витрат
      73. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      74. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Консоль ЛТД» задовольнити частково.
      Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т .О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич
      Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
      О.С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 87144991
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 січня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 607/6254/15-ц
      Провадження № 14-404цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Державне підприємство «Укрветсанзавод» (далі - ДП «Укрветсанзавод»),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року у складі судді Дзюбича В. Л. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року у складі колегії суддів Шевчук Г. М., Щавурської Н. Б., Ходоровського М. В.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Укрветсанзавод» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та відшкодування моральної шкоди,
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У квітні 2015 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, збільшивши вимоги за яким, просив:
      - визнати незаконним наказ генерального директора ДП «Укрветсанзавод» Янко Є. І. від 11 березня 2015 року № 48-К/15 «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 з посади директора Тернопільської філії з 11 березня 2015 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівника філії (пункт 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)), та зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на роботі;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та за затримку виплати всіх сум при звільненні, зокрема невиплачену заробітну плату за період з 01 січня 2015 року по 11 березня 2015 року в сумі 761,20 грн, що на 26 січня 2017 року становила 175 740,24 грн, а також невиплачену заробітну плату за період з 11 березня 2015 року по день ухвалення рішення судом;
      - визнати недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення з роботи на підставі наказу від 11 березня 2015 року № 48-К/15 за пунктом 1 статті 41 КЗпП України та зобов`язати ДП «Укрветсанзавод» внести відповідний запис у його трудову книжку;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 31 920,20 грн, з яких: за І квартал 2013 року - 16 239,39 грн та за ІІ квартал 2013 року - 15 680,83 грн, з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
      На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що в оспорюваному наказі про його звільнення не вказано, коли і яке саме одноразове грубе порушення допустив директор Тернопільської філії ОСОБА_1 , що стало підставою для його звільнення.
      З наказу вбачається, що підставою для його винесення був припис провідного інженера з охорони праці ОСОБА_2 від 30 січня 2015 року № 1, однак цей припис стосувався порушень вимог закону про охорону праці Тернопільською філією ДП «Укрветсанзавод», а не директором ОСОБА_1 .
      У приписі перераховано 71 порушення вимог охорони праці, але не вказано, яке саме порушення є грубим та спричинене невиконанням чи неналежним виконанням трудових обов`язків ОСОБА_1 , не вказано часу його вчинення. Більшість з перерахованих порушень не відносяться до компетенції директора Тернопільської філії ОСОБА_1 та є триваючими порушеннями, а тому вони не мають характеру одноразового грубого порушення трудових обов`язків. Припис видано ОСОБА_2 з перевищенням повноважень та з порушенням вимог закону.
      Копію наказу про звільнення позивачу вручено 11 березня 2015 року, однак про нараховані йому суми, які належали до виплати, відповідач не повідомив, розрахунків у день звільнення не провів. 12 березня 2015 року відповідач перерахував на його банківський рахунок 6163,16 грн та 03 квітня 2015 року - 1089,21 грн. На день звернення до суду розрахункові суми виплачені тільки частково, а трудову книжку відповідач так і не видав.
      Унаслідок таких дій відповідача позивач зазнав моральних страждань, було порушеного його нормальний життєвий ритм, він був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, яку просив стягнути.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Суди розглядали справу неодноразово.
      Останньою ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року, провадження у справі закрито, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу, що вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства у Господарському суді міста Києва, який порушив провадження у справі про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки стосовно відповідача - ДП «Укрветсанзавод» порушено справу про банкрутство, тому вона не може розглядатися в цивільному судочинстві.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У вересні 2017 року ОСОБА_1 подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року, справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що провадження в указаній справі відкрито раніше, ніж Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі про банкрутство боржника ДП «Укрветсанзавод», тому зазначена справа не відноситься до виключної компетенції господарського суду і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      На його думку, господарському суду підвідомчі лише ті справи, провадження в яких відкриті після порушення господарським судом справи про банкрутство підприємства-боржника. Нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не передбачено припинення провадження у справі за позовом до боржника, який подано до порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство щодо боржника.
      У зв`язку із цим вважав, що суд зобов`язаний розглянути справу по суті заявлених вимог.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), і до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
      19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
      У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Укрветсанзавод» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, відшкодування моральної шкоди.
      Справа переглядалася судами всіх інстанцій кілька разів.
      У січні 2017 року під час нового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, про що подав до суду відповідну заяву (т. 2, а. с. 124).
      Під час чергового розгляду справи в суді першої інстанції суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 червня 2016 року порушене провадження у справі № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод» за заявою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до ДП «Укрветсанзавод», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном ДП «Укрветсанзавод».
      19 червня 2016 року на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет оприлюднено оголошення про порушення справи про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
      У березні 2017 року ДП «Укрветсанзавод» подало до суду клопотання, в якому повідомило про порушення Господарським судом міста Києва 15 червня 2016 року провадження у справі № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод». У зв`язку з цим, посилаючись на норми Закону № 2343-XII, положення пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, просило закрити провадження у цій справі.
      Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій передбачені Законом № 2343-XII.
      Відповідно до статті 9 Закону № 2343-XII справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
      Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій), яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.
      Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ятастатті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
      У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів, спорів про поновлення на роботі з вимогами до боржників у такій справі.
      Крім того, відповідно до статті 17 Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) після 19 січня 2013 року встановлено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника.
      Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов`язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом№ 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
      За приписами частини першої статті 17 Закону № 2343-XII у разі, якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред`явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов`язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.
      Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз`яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга вказаної статті).
      Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову (частина третя вказаної статті).
      У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80Господарського процесуального кодексу України(частина четверта вказаної статті).
      Якщо у порушенні провадження у справі про банкрутство відмовлено або провадження у справі про банкрутство припинено, позовне провадження підлягає поновленню і позов розглядається по суті (частина п`ята вказаної статті).
      У частині шостій статті 17 Закону № 2343-XII зазначено, що положення частин першої - четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
      Стаття 23 Закону № 2343-XII встановлює порядок виявлення кредиторів.
      Так, у частині першій указаної статті зазначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
      Таким чином, відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.
      Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов`язань.
      Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на вимоги про стягнення заробітної плати не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів (частина п`ята).
      Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів).
      Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.
      ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) передбачав ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку.
      Відповідно до частини першої статті 205 ЦПК України (у зазначеній редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Тобто, на час вирішення питання про можливість подальшого розгляду справи у порядку цивільного судочинства діяло правило, за яким указаний спір з відповідачем, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.
      У чинних на той час ЦПК України, ГПК України, Законі № 2343-XII не було врегульовано порядку дій суду іншої (не господарської) юрисдикції, у провадженні якого перебувала справа за позовом до відповідача, щодо якого порушена справа про банкрутство господарським судом, у випадку, якщо відповідно до статей 17, 19 Закону № 2343-XII на такі вимоги не поширювалася дія мораторію.
      Єдиним можливим рішенням у такому випадку було закриття провадження у справі та роз`яснення позивачу його права звернутися з відповідною вимогою до господарського суду, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство відповідача.
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що після ухвалення оскаржуваних судових рішень законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII(далі - Кодекс № 2597-VIII).
      У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
      Відповідно до статті 7 Кодексу № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).
      Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших