Лист ДФС від 14.12.2017 № 16785/К/99-95-42-02-14 щодо оподаткування спадщини, отриманої фізичною особою – резидентом за кордоном
-
Пользователи
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 826/3106/18
Провадження № 11-1272апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Яроша Д. В.,
представників відповідачів - Білоуса В.Ю., Матохнюк О.Д., Шуневич-Христенко В.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними і скасування вимоги та рішення
за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року (суддя Пащенко К. С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року (у складі колегії суддів Бужак Н. П., Костюк Л. О., Пилипенко О. Є.),
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - ПАТ «Черкасиобленерго») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ГУ ДФС у Черкаській області), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), у якому просило:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки);
- визнати протиправним та скасувати рішення ДФС України від 15 січня 2018 року № 1226/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску (недоїмки, штрафу та пені) є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у процесі банкрутства, і ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі № 01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство позивача, одночасно з прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Позивач наголошує, що за положеннями Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-VI «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-VI), які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не застосовується.
Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного рішення позивач покликається на відсутність коштів у зв`язку з діями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 25 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року, позовні вимоги задовольнив частково.
Визнав протиправною та скасував вимогу ГУ ДФС у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки). У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
4. Не погодившись із такими судовими рішеннями, ГУ ДФС у Черкаській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просило скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року, в частині задоволення позовних вимог, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року й ухвалити нову постанову, якою відмовити ПАТ «Черкасиобленерго» у задоволенні позову.
5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою.
6. 14 серпня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від ГУ ДФС у Черкаській області надійшли додаткові пояснення у справі.
7. 16 серпня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від ПАТ «Черкасиобленерго» надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останнє просить відмовити ГУ ДФС у Черкаській області в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
8. 23 серпня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від ГУ ДФС у Черкаській області надійшло клопотання про зупинення провадження в цій справі до набрання законної сили постановою у справі № 2340/4157/18.
9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 вересня 2019 року це клопотання задовольнив.
10.Ухвалою від 18 листопада 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду поновив провадження у справі.
11. 04 грудня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від ГУ ДФС у Черкаській області надійшло клопотання про передачу справи № 826/3106/18 на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Вказане клопотання обґрунтоване відсутністю єдиного правового висновку Верховного Суду щодо того, яким чином слід застосовувати статтю 12 Закону № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року) та статтю 19 цього ж Закону (у редакції від 23 березня 2017 року) щодо нарахування пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань перед поточними кредиторами, що виникли після введення мораторію.
12.Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 грудня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, мотивувавши це існуванням низки протилежних і суперечливих судових рішень судів касаційної інстанції у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, як в адміністративній, так і в господарській юрисдикціях.
13.Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 грудня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в судовому засіданні.
14. 30 червня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ГУ ДФС у Черкаській області надійшло клопотання про заміну сторони у справі. У вказаній заяві ГУ ДФС у Черкаській області просило замінити відповідача у справі - ГУ ДФС у Черкаській області на його процесуального правонаступника Головне управління Державної податкової служби у Черкаській області, а ДФС України на - Державну податкову службу України.
15. У судовому засіданні 01 липня 2020 року Велика Палата Верховного Суду протокольною ухвалою зазначене клопотання задовольнила.
Фактичні обставини справи, встановлені судами, та зміст спірних правовідносин
16. Суди попередніх інстанцій установили, що ПАТ «Черкасиобленерго» здійснює ліцензовану діяльність з передачі та постачання електричної енергії в межах Черкаської області, а Маньківський район електричних мереж, згідно з інформацією з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05 січня 2018 року, є відокремленим структурним підрозділом ПАТ «Черкасиобленерго».
17. 07 грудня 2017 року ГУ ДФС у Черкаській області було сформовано відносно Маньківського району електричних мереж вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-5708-17 на суму 355371,77 грн, у тому числі 236893,12 грн - недоїмка, 92843,47 грн - штраф, 25635,18 грн - пеня.
18. 11 січня 2018 року ПАТ «Черкасиобленерго» було подано до ДФС України скаргу на вказану вимогу ГУ ДФС у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки).
19. Рішенням ДФС України від 15 січня 2018 року № 1226/6/99-99-11-02-25 за результатами адміністративного оскарження вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 залишено без змін, а скаргу ПАТ «Черкасиобленерго» залишено без задоволення.
20. Вважаючи вимогу ГУ ДФС у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки) та рішення ДФС України від 15 січня 2018 року № 1226/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
21. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у судовій процедурі банкрутства, порушеній згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі № 01/1494, якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Застосувавши норми частини четвертої статті 12 Закону № 2342-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), статті 19 цього Закону (у редакції, чинній з 19 січня 2013 року) та враховуючи правову позицію Верховного Суду України від 12 березня 2013 року № 3-71гс12, від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та від 02 лютого 2016 року № 804/14800/14, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що протягом дії мораторію застосування всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) заборонено Законом № 2343-ХІІ. Відтак штрафні санкції та пеня за неналежне виконання зобов`язань щодо сплати єдиного внеску до позивача застосовані (нараховані) неправомірно.
22. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги про скасування рішень суб`єкта владних повноважень за результатами вирішення скарг на вимоги про сплату боргу (недоїмки) не можуть бути предметом розгляду в адміністративних судах, оскільки такі рішення не породжують для платника податків певних правових наслідків, не спрямовані на регулювання тих чи інших відносин і не мають обов`язкового характеру для суб`єктів цих відносин.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
23. У касаційній скарзі скаржник посилається на помилкову оцінку, надану судами першої та апеляційної інстанцій встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального права.
24. Зокрема, скаржник зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем діяв Закон № 2343-ХІІ у редакції після 19 січня 2013 року, де наслідки введення мораторію у процедурі банкрутства визначені статтею 19. За цією статтею зупинення виконання вимог кредиторів здійснюється лише в тому випадку, коли їх термін виконання настав до введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на виконання таких вимог, застосованих до дня введення мораторію.
25. При цьому скаржник зауважує, що враховуючи те, що строк виконання зобов`язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 14 травня 2004 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов`язань не поширюється. Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов`язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно із частиною першою статті 23 Закону № 2343-ХІІ лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Оцінка Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
26. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що спірні правовідносини містять виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Згідно з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду така виключна правова проблема полягає у відсутності єдиного правового висновку Верховного Суду щодо дії мораторію по відношенню до підприємств, які перебувають у процедурі банкрутства, за фактом нарахування пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань перед поточними кредиторами, що виникли після введення мораторію.
27. Так, постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 823/2240/17, від 14 травня 2019 року у справі № 2340/4250/18 та від 28 травня 2019 року у справі № 2340/4137/18 вмотивовані висновком, що нормою частини четвертої статті 12 Закону № 2343-ХІІ в редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року, встановлена абсолютна заборона щодо застосування під час мораторію на задоволення вимог кредиторів всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Зміст цієї заборони не пов`язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов`язань не застосовуються в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу виникнення зобов`язань.
28. Окрім наведеної, наявна й інша позиція Верховного Суду, відповідно до якої дія мораторію, накладеного згідно зі статтею 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Щодо зобов`язань поточних кредиторів, то за цими зобов`язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (постанови від 18 червня 2019 року у справі № 812/1044/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (Велика Палата Верховного Суду), від 18 листопада 2019 року у справі № 2340/4224/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 826/4345/18, від 14 листопада 2019 року у справі № 2340/4526/18, від 14 листопада 2019 року у справі № 826/6877/18, від 14 листопада 2019 року у справі № 580/708/19, від 15 листопада 2019 року у справі № 580/1371/19).
29. Аналогічну правову позицію підтримала також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 920/1093/17 та від 24 липня 2019 у справі № 920/274/18.
30. Натомість у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 910/2433/16 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов протилежного висновку, вказавши, що боржник повинен виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
31. Відсутність єдиної правової позиції щодо поширення дії мораторію, введеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року, також прослідковувалась на рівні Верховного Суду України (постанови від 09 липня 2013 року у справі № 21-178а13, від 01 жовтня 2012 року у справі № 21-298а12, від 01 жовтня 2013 року у справі № 3-27гс13, від 12 березня 2013 року у справі № 3-71гс12 та від 18 грудня 2012 року у справі № 3-67гс12).
32. На переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведений вище аналіз судової практики в цій категорії справ свідчить про існування низки протилежних і суперечливих судових рішень останньої (касаційної) інстанції та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, як на рівні адміністративної, так і на рівні господарської юрисдикцій, - що вказує на наявність виключної правової проблеми та необхідність формування єдиної правозастосовної практики на міжюрисдикційному рівні.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права
33. Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI) визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
34. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
35. Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
36. Частиною четвертою статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
37. Відповідно до частин п`ятої, восьмої статті 9 Закону № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
38. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв`язку (частина сьома статті 9 Закону № 2464-VI).
39. Відповідно до пункту 1 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом № 2464-VI покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до цього Закону.
40. Частинами одинадцятою, дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
41. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 13 Закону № 2464-VI органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.
42. Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2464-VI передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
43. Пунктом 2 частини другої розділу VII Інструкції № 449 передбачено, що відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI до платників, визначених підпунктами 1-4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції в таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення в період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
44. 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2342-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI (цим пунктом розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI доповнено згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
45. Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
46. Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).
47. Після 19 січня 2013 року правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів регулювався статтею 19 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI).
48. Згідно з положеннями частин першої, другої цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
49. Абзацами третім, четвертим частини третьої статті 19 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI) встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
50. Окремо в частині п`ятій цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів, рішення яких переглядається
51. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в касаційній скарзі й у відзиві на неї, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
52. Як свідчать матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у процедурі банкрутства, порушеній згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі № 01/1494, якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
53. Згідно з обліковими відомостями інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі поданої позивачем звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування загальна сума заборгованості позивача станом на 30 листопада 2017 року становить 355 371,77 грн.
54. Застосовані в цій справі правові норми, а саме статті 1 і 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, у їх системному зв`язку свідчать про те, що встановлена наведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).
55. При цьому мораторій вводиться господарським судом одночасно з порушенням справи про банкрутство, і стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.
56. Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11.
Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вказаній справі, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом (параграф 6.10).
57. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів з набранням чинності Законом № 4212-VI не змінилося.
58. Передбачена частиною четвертою статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.
59. Доцільність такого застосування статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині Закону № 2343-ХІІ (статті 1 цього Закону), становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.
60. У зв`язку із зазначеним при застосуванні статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.
61. За такого правового регулювання спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
62. Отже, застосування до ПАТ «Черкасиобленерго» штрафних санкцій та нарахування пені згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 є правомірним, а відтак правові підстави для скасування цієї вимоги відсутні.
63. Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норму абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року) та зробили неправильний висновок щодо прав і обов`язків сторін у цій адміністративній справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
64. Згідно із частинами першою, третьою статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
65. Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, в частині задоволення позовних вимог та визнання протиправною і скасування вимоги ГУ ДФС у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки), постановлені у справі, в цій частині, рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 341, 349, 351, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року в частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки) скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправною і скасування вимоги відмовити.
3. У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Князєв
Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук В. В. Пророк
Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
М. І. Гриців О. М. Ситнік
Д. А. Гудима О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков О. Г. Яновська
Л. М. Лобойко
Джерело: ЄДРСР 91702661
-
By ANTIRAID
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/7462/19 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрсплав» до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрсплав» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Головного управління ДФС у м. Києві від 06.02.2019 №1070213/40399559;
- зобов`язати Державну фіскальну службу України здійснити дії по реєстрації податкової накладної №113 від 27.12.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про необґрунтованість спірного рішення, яке не містить конкретної інформації щодо причин та підстав для прийняття такого рішення про відмову в реєстрації податкової накладної.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року позов задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправними та скасовано рішення Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 06.02.2019 №1070213/40399559.
Зобов`язано Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 27.12.2018 №113 датою фактичного подання.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у ході аналізу надісланих позивачем документів не вбачається договору з покупцем, видаткової накладної, товаро-транспортної накладної, довіреності, що свідчить про неможливість підтвердити реальність операції, яка здійснювалась між позивачем та ТОВ «Науково-Виробнича Компанія «ВК Система».
З огляду на вказані обставини, апелянт вважає, що оскаржуване рішення є правомірним та такими, що не підлягає скасуванню.
Крім того, у апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві просить замінити відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної податкової служби» від 21 серпня 2019 року № 682-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає клопотання апелянта таким, що підлягає задоволенню, тому слід замінити сторону - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що у оскаржуваному рішенні податковим органом не зазначено, які з наданих позивачем документів скаладні з порушенням вимог чинного законодавства та норми яких законів порушено, та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.
У той же час, надання вичерпного переліку документів платником податків залежить від чіткового визначення у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної чіткового переліку документів, які потрібно надати.
Враховуючи, що контролюючим органом не визначено документів, які слід було надати позивачу, тому позовні вимоги є обгрунтоваими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрсплав» складено податкову накладну від 27.12.2018 №113 та направлено для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно отриманої квитанції, надісланої позивачу зазначену податкову накладну від 20.12.2018 №7 прийнято, але реєстрацію зупинено.
Підставою для зупинення реєстрації накладної зазначено, що відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація ПН/РК відповідає вимогам пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку. Позивачу запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
На підтвердження здійснення вказаної господарської операції, позивачем надані пояснення та підтверджуючі документи.
Комісією Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийнято рішення від 15.04.2019 №1141244/39149621 про відмову в реєстрації податкової накладної від 20.12.2018 №7 з підстав ненадання платником податку: копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки контролюючим органом грубо порушено не тільки принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а і норми пункту 13 Порядку №117, оскільки ним не зазначено у квитанції конкретного та чіткого критерію ризиковості платника податку, достатнього для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі якого здійснено зупинення реєстрації вищевказаної податкової накладної, вказане свідчить про протиправність спірного рішення Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації та визнання вказаного рішення таким, що підлягає скасуванню.
Оскільки рішення про відмову у реєстрації податкових накладних/ розрахунків підлягає скасуванню то, відповідно, з урахуванням положень підпункту 201.16.4 пункту 201.16 статті 201, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 19, пункту 20 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою КМУ від 29 грудня 2010 року № 1246, слід задовольнити і позовні вимоги в частині зобов`язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 27.12.2018 №113 фактичною датою подання.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.
Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.
Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.
Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
Так, механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних визначено у Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 (далі - Порядок №1246).
У відповідності до п. 2 Порядку №1246 податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
У силу вимог п. 12 Порядку № 1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених п. 192.1 ст. 192 та п. 201.10 ст. 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до п. 201.1 ст. 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 ст. 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 01.07.2015); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
Згідно з пунктом 13 Порядку № 1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).
Пунктом 14 Порядку №1246 визначено, що квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.
У відповідності до п. 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для зупинення реєстрації податкової накладної №113 від 27.12.2018 стала відповідність пп.1.6 п. 1 «Критеріїв ризиковості платника податку».
Так, 21 лютого 2018 року Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі по тексту - Порядок №117) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно п. 5 даного Порядку №117 податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.
Пунктом 6 Порядку №117 визначено, що у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
У відповідності до п. 7 Порядку №117 у разі коли за результатами моніторингу податкова накладна /розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
Отже, підставами для зупинення реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування є наступна відповідність:
1) платника податку - критеріям ризиковості платника податку;
2) податкової накладної - критеріям ризиковості здійснення операції.
Зважаючи на викладене, положення пунктів 6 та 7 Порядку є чіткими і не припускають неоднозначне (множинне) трактування обов`язків контролюючих органів.
У силу вимог п. 10 Порядку №117 критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади.
Мінфін у дводенний строк погоджує або надсилає ДФС на доопрацювання визначені у цьому пункті критерії та перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.
Про визначені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, ДФС інформує Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.
ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.
З системного аналізу викладених положень податкового законодавства слідує, що реєстрації податкової накладної, як обов`язковій умові для віднесення покупцем товарів/послуг сплаченої у складі товарів або послуг суми ПДВ до податкового кредиту, передує процедура автоматизованого співставлення податкової накладної на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.
На час виникнення спірних у цій справі правовідносин критерії ризиковості здійснення операцій були визначені листом Державної фіскальної служби України №959/99-99-07-18 від 21 березня 2018 року за погодженням з Міністерством фінансів України від 22 березня 2018 року (з урахуванням внесених змін, погоджених Міністерством фінансів України згідно листа від 31.10.2018 № 26010-06-05/28170).
Зокрема, у підпункті 1.6 п. 1 Листа ДФС від 21 березня 2018 року №959/99-99-07-18 «Критерії ризиковості платника податку» зазначено, що платник податків відповідає критеріям ризиковості, якщо: комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:
- платник податку зареєстрований (перереєстрований) за адресою, що знаходиться на непідконтрольній території України (зона АТО, АР Крим);
- дата реєстрації платником податку на додану вартість не перевищує трьох місяців з дати такої реєстрації;
- платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);
- платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб`єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;
- платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України;
- платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України (далі - Кодекс);
- наявна податкова інформація, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником.
При цьому, слід зазначити, що зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН на підставі листа «Критерії ризиковості платника податків» є безпідставним, так як листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні ст. 117 Конституції, визначені листом критерії ризиковості платника податку не затверджені нормативним актом ДФС України та не погоджені Міністерством фінансів України, що суперечить вимогам п. 10 Порядку №117.
Отже, зупинення реєстрації податкових накладних на підставі критеріїв ризиковості, встановлених листом ДФС, порушує принцип правової визначеності та передбачуваності, а відтак, є неправомірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18.
Відповідно до вимог п. 12 та 13 Порядку № 117 у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.
У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються:
1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування;
2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД/послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена;
3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (их) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;
4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.
Однак, надіслана позивачу квитанція містять лише загальне посилання на відповідність спірних податкових накладних критерію ризиковості платника податку, визначеному у п.п.1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку.
У той же час, відповідач був зобов`язаний у квитанції чітко вказати не тільки на конкретний вид критерію, який встановлений підпунктом 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку, а і відповідне рішення, згідно якого позивача внесено до переліку ризикових платників.
Втім, відповідач не надав будь-яких пояснень на підставі яких спірна податкова накладна відповідала критеріям ризиковості платника податку та не довела правомірності зупинення реєстрації такої податкової накладної.
Отже, недотримання принципу правової визначеності під час зупинення реєстрації податкової накладної призвело до необізнаності платника податків щодо вичерпного переліку необхідних документів, які він повинен був надати контролюючому органу, внаслідок чого у відповідача виникла можливість прояву нічим необмеженої дискреції. Вказане, на думку суду, призвело до прояву суб`єктом владних повноважень негативного розсуду, внаслідок чого платник податків не зміг належним чином виконати свої обов`язки, мета яких - реєстрація податкової накладної.
Здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.
Така правова позиція вже неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 жовтня 2018 року по справі №822/1817/18, від 21 травня 2019 року по справі №0940/1240/18, від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/18.
З матеріалів справи вбачається, що після зупинення реєстрації податкової накладної позивачем були подані документи, передбачені п. 14 Порядку №117 та відповідні пояснення, для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної №113 від 27.12.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За правилами п. 14 Порядку № 117 перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе:
- договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;
- договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;
- первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні;
- розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;
- документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.
Пунктами 18-21 Порядку № 117 передбачено, що письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів. Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС). Зазначені комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі; відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі. Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.
Приймаючи оскаржуване рішення про відмову в реєстрації вказаної податкової накладної, Комісія зазначила про ненадання платником податку копій документів, зокрема: копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних.
Між тим, у такому рішенні не окреслено, яких саме документів з вказаного переліку не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.
У той же час, можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію ризиків. Вживання контролюючим органом загального посилання пункт Критеріїв ризиковості платника податків, без наведення конкретної ознаки ризиковості, є абстрактним і невизначеним та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.
Аналіз оскаржуваного рішення в аспекті зазначених вимог дає підставу для висновку, що воно містить лише абстрактне твердження про ненадання платником податків документів, без конкретизації (підкреслення) конкретного переліку документів, яких з урахуванням особливостей, характеру та обсягу господарських операцій, критерію, що слугував підставою для зупинення реєстрації податкової накладної, на думку Комісії, не вистачає.
На думку колегії суддів, вказане рішення, повинні було містити мотиви врахування та/або неврахування надісланих позивачем пояснень та доданих до нього документів.
Ненаведення мотивів прийнятого рішення не дають змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм належну правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №819/330/18.
Оскільки зупинення реєстрації податкової накладної контролюючим органом було здійснено не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а також без зазначення конкретних мотивів, вказане дає підстави для висновку про необхідність скасування рішення від 06.02.2019 №1070213/40399559 про відмову в реєстрації податкової накладної №113 від 27.12.2018.
Приписами пункту 20 Порядку № 1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.
Крім того, пунктом 28 Порядку №117 визначено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється, зокрема, у день набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію відповідної податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відтак, у даному випадку, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, складену позивачем №7 від 20.12.2018 датою її подання.
Крім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2019 у справі № 826/12108/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 визнано протиправними та нечинними пункти 10, 20, 21 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117.З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм податкового законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ :
Замінити відповідача у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук
Джерело: ЄДРСР 91413383
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 160/8324/19
Провадження № 11-20заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
представників:
позивача - Ладана Леоніда Євстафійовича , Кривицького Сергія Миколайовича,
відповідача - Кривошея Андрія Олексійовича ,
третьої особи - Пенсійного фонду України - Петручені Ірини Володимирівни,
розглянула у судовому засіданні зразкову справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України (далі - Центр), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Пенсійний фонд України (далі - ПФУ), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
за апеляційними скаргами Центру та ПФУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2019 року (судді Рибачук А. І., Берназюк Я. О., Мороз Л. Л., Бучик А. Ю., Желєзний І. В.).
ВСТАНОВИЛА :
У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправними дії Центру щодо відмови йому в підготовці та наданні до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області (далі - Управління) оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) і премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 1 квітня 2019 року основного розміру його пенсії;
- зобов`язати Центр підготувати та надати до Управління нову довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) та з урахуванням положень Постанови № 704, з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 1 квітня 2019 року перерахунку основного розміру його пенсії.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що у зв`язку з набранням законної сили 5 березня 2019 року судовим рішенням у справі № 826/3858/18, яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок № 45), зокрема щодо переліку видів грошового забезпечення, які обов`язково повинні включатися до довідки про розмір грошового забезпечення позивача (військового пенсіонера) та які в подальшому повинні враховуватися пенсійним органом під час обчислення пенсії та проведення її перерахунку, а також щодо форми цієї довідки, відповідач повинен керуватись актами вищої юридичної сили, а саме положеннями статей 43 та 63 Закону № 2262-ХІІ та статті 9 Закону № 2011-XII, які визначають перелік таких видів грошового забезпечення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відтак відмова Центру в підготовці та надані до Управління оновленої довідки про розмір його грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року у зв`язку з тим, що Урядом не приведено у відповідність підзаконні нормативно-правові акти (не внесені зміни у Порядок № 45 щодо форми довідки), є протиправною і такою, що порушує вимоги статей 3, 8, 9, 19, 22, 24, 46, 58, 124 Конституції України, пенсійне законодавство України, Закон України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та гарантоване йому статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право мирно володіти своїм майном.
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіна О. В. ухвалою від 16 вересня 2019 року відкрила провадження у справі № 160/8324/19 за позовом ОСОБА_3 до Центру про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
11 листопада 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшли матеріали адміністративної справи № 160/8324/19 разом з поданням судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіної О. В. від 7 листопада 2019 року про розгляд цієї справи Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як зразкової.
Доцільність розгляду цієї справи як зразкової обґрунтовано тим, що у провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває 53 типових справ, спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права та у яких позивачами заявлені аналогічні вимоги.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 листопада 2019 року відкрив провадження у зразковій справі та призначив її до розгляду.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови ОСОБА_3 у підготовці та наданні до Управління оновленої довідки про розмір його грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року є неправомірними, а тому відповідача належить зобов`язати скласти та подати до Управління нову довідку про розмір грошового забезпечення позивача відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, статті 9 Закону №2011-XII та з урахуванням положень Постанови № 704, з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 1 квітня 2019 року перерахунку основного розміру пенсії позивача.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував, що з 5 березня 2019 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/3858/18 виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, тому з цієї дати ОСОБА_3 має право на отримання пенсії виходячи з розміру складових, розрахованих за положеннями Постанови № 704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ та статті 9 Закону № 2011-ХІІ. Не погодившись із таким рішенням, Центр та ПФУ подали апеляційні скарги, у яких просять скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
Центр в апеляційній сказі наводить доводи щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду і вважає, що суд належним чином не дослідив усі докази у справі та не з`ясував усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, відповідач зазначає, що, оскільки відповідно до приписів частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій проводиться на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України та з урахуванням положень пункту 1 Порядку № 45та постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 804 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», Центр не має повноважень самостійно проводити нарахування та видачу довідок із включенням додаткових видів грошового забезпечення.
Крім того, Центр вказує, що у березні 2018 року надав Управлінню довідку про грошове забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_3 у зв`язку із прийняттям Постанови № 704, а надання інших довідок з іншими даними з тих самих підстав не передбачено.
Відповідач наводить доводи також і про те, що прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін, відновлення їх дії тощо відноситься до виключної компетентності Уряду та не може здійснюватися судом.
Також відповідач вважає, що судом обрано неправильний спосіб захисту прав позивача та наводить доводи про те, що порушене право позивача може бути відновлене шляхом визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо встановлення порядку перерахунку пенсії у зв`язку з визнанням протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанова № 103.
Центр зазначає, що на порушення вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду при ухваленні рішення у справі не взяла до уваги заперечення Центру на відповідь позивача на відзив, оскільки отримало ці заперечення вже після 17 грудня 2019 року.
ПФУ в апеляційній скарзі наводить доводи, аналогічні доводам Центру.
Крім цього, ПФУ стверджує про помилковості висновків суду стосовно визначення дати здійснення перерахунку пенсії - 5 березня 2019 року, яка, за доводами скаржника, може бути встановлена лише Кабінетом Міністрів України.
ПФУ не погоджується й з висновком суду про те, що підставою для перерахунку раніше призначених пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення військовослужбовців може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, та що суд помилково застосував положення пункту 23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління ПФУ від 30 січня 2007 року № 3-1 (зі змінами; далі - Порядок № 3-1), не в системному зв`язку з абзацом першим цього ж пункту та пунктом 24.
Крім того, ПФУ вважає, що оскаржуване рішення не відповідає критерію ефективності, оскільки його виконання потребує виділення з Державного бюджету України коштів в обсязі 42,2 млрд. грн.
У відзиві на апеляційні скарги Центру і ПФУ ОСОБА_3 просить залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін та наводить доводи про те, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду не порушено норми матеріального і процесуального права та що скаржники не спростували докази та аргументи позову.
Обставини цієї справи можна викласти таким чином.
З 16 лютого 2013 року ОСОБА_3 перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за вислугу років (35 років, календарних 32), призначену відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Згідно із протоколом від 16 лютого 2013 року пенсія позивача обрахована в основному розмірі 80 % грошового забезпечення, яке складалось із таких сум:
посадовий оклад - 1358 грн;
оклад за військове звання - 130 грн;
процентна надбавка за вислугу років 40 % - 595 грн 20 коп.;
середньомісячні суми додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці, у тому числі: надбавки за роботу з таємними виробами, носіями, документами (фіксована сума) %; надбавки за особливо важливі завдання %; премії 90 %.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, яка набрала чинності 1 березня 2018 року та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, пунктами 1, 2 якої встановлено перерахувати з 1 січня 2018 року пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення зі служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови № 704.
Вказаний перерахунок був здійснений Управлінням з таких сум грошового забезпечення:
посадовий оклад - 7190 грн; оклад за військовим званням - 1410 грн, процентна надбавка за вислугу років 50 відсотків - 4 300 грн, премії - 0 грн.
5 березня 2019 року набрало законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку № 45.
23 липня 2019 року у зв`язку з набранням 5 березня 2019 року законної сили рішенням у справі № 826/3858/18 ОСОБА_3 звернувся до Центру із заявою, у якій просив надати до Управління оновлену довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: у відсоткових розмірах, не менших тих, з яких обчислювався основний розмір його пенсії до 1 березня 2018 року [(надбавка за виконання особливо важливих завдань (50 %), надбавка за роботу, що передбачає допуск до державної таємниці (10 %) та премія (90 %)], для проведення обчислення та перерахунку його пенсії з 5 березня 2019 року.
Відповідач листом від 16 серпня 2019 року повідомив позивачу про те, що прийняття ним рішення щодо видачі довідки з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, передбачених Постановою № 704, виходить за межі повноважень Центру, оскільки після визнання протиправними та нечинними в судовому порядку у справі № 826/3858/18 пунктів 1 та 2 Постанови № 103 Уряд не виконав вимоги частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ та не вніс зміни в постанову щодо форми довідки. При цьому відповідач вказав на те, що від Управління не надходили списки осіб, пенсії яких підлягають перерахунку.
ОСОБА_3 , вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиготовлення та ненадання до Управління оновленої довідки про його грошове забезпечення з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року для здійснення обчислення та перерахунку з 1 квітня 2019 року основного розміру пенсії, звернувся до суду із цим позовом.
Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційних скаргах та відзивах на них доводи, заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон № 2262-ХІІ.
Статтею 9 Закону № 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Статтею 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За частинами першою, другою та четвертою статті 63 Закону№ 2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частина вісімнадцята статті 43 Закону № 2262-ХІІ встановлює, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Відповідно до частини третьої статті 51 згаданого Закону перерахунок пенсій у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Пунктом 1 Порядку № 45 передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Абзацом першим пункту 5 Порядку № 45 у редакції Постанови № 103 встановлено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
Додаток 2 до Порядку № 45 містить форму довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, яку Постановою № 103 було викладено в новій редакції, у якій відсутні такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення).
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2019 року, в адміністративній справі № 826/3858/18 визнав протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку № 45.
Оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до додатку 2 Порядку № 45, у якому визначено форму довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, були визнані судом протиправними та нечинними, то з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/3858/18 діє редакція додатку 2 до Порядку № 45, яка діяла до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач та Управління, у зв`язку із втратою чинності положеннями пунктів 1, 2 Постанови № 103 та змін до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45, не змінився.
Зокрема, на час звернення ОСОБА_3 до відповідача із заявою про видачу оновленої довідки про розміри його грошового забезпечення пункт 3 Порядку № 45 передбачав, що на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної у списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням ПФУ.
Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені зі служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.
Згідно з абзацами другим та четвертим пункту 2.6 Інструкції з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 грудня 2014 року № 937, на обласні військові комісаріати покладаються: оформлення та подання до органів, що призначають пенсії, документів для призначення за Законом пенсій особам, звільненим з військової служби, та членам сімей померлих військовослужбовців і осіб, звільнених з військової служби; визначення розміру грошового забезпечення для обчислення і перерахунку пенсій органами, що призначають пенсії, відповідно до Закону № 2262-ХІІ, Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» (зі змінами) та Порядку № 45 і Порядку № 3-1. У разі якщо розмір грошового забезпечення на день призначення пенсій особам, звільненим з військової служби, та членам їх сімей змінився, обласний військовий комісаріат складає довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій згідно з нормами, що діють на день призначення пенсії за відповідною посадою.
Тобто на відповідача покладено функції зі складання довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для визначених осіб або про введення для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством після надходження від територіального пенсійного органу списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку за формою згідно з додатком 1 до Порядку № 45.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, регулює Порядок № 3-1.
Відповідно до пункту 24 Порядку№ 3-1 про виникнення підстав для проведення перерахунку пенсій згідно зі статтею 63 Закону № 2262-ХІІ уповноважені структурні підрозділи зобов`язані у п`ятиденний строк після прийняття відповідного нормативно-правового акта, на підставі якого змінюється хоча б один з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб, або у зв`язку з уведенням для зазначених категорій військовослужбовців нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством, повідомити про це орган, що призначає пенсії. Органи, що призначають пенсії, протягом п`яти робочих днів після надходження такого повідомлення подають до відповідних уповноважених структурних підрозділів списки осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії (додаток № 5). Після одержання списків осіб уповноважені структурні підрозділи зазначають у них зміни розмірів грошового забезпечення для перерахунку раніше призначених пенсій і в п`ятиденний строк після надходження передають їх до відповідних органів, що призначають пенсії.
Тотожні за змістом положення щодо процедури перерахунку раніше призначених пенсій військовослужбовців у разі зміни розміру їх грошового забезпечення містяться у пунктах 2, 3 Порядку № 45.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами скаржників про відсутність підстав для задоволення позовних вимог стосовно зобов?язання Центру підготувати та надати до Управління нову довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року, оскільки Кабінетом Міністрів України не встановлено умови та порядку перерахунку пенсії позивачу після визнання протиправними та нечинними пунктів 1, 2 Постанови № 103, бо така процедура встановлена Порядком № 45.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, яка набрала чинності 1 березня 2018 року та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Зокрема, цією постановою установлено такі додаткові види грошового забезпечення:
- надбавка за особливості проходження служби військовослужбовцям в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, порядок та умови виплати якої визначається керівниками державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою (абзац четвертий підпункту 1 пункту 5 Постанови № 704);
- надбавка за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу (підпункт 6 пункту 6 Постанови № 704).
Підпунктом 2 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Отже, з 5 березня 2019 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/3858/18 виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, тому з цієї дати ОСОБА_3 має право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ та статті 9 Закону № 2011-ХІІ.Разом із цим до моменту отримання належної довідки від відповідача в пенсійного органу не виникає обов`язку з перерахунку пенсії позивача.
Водночас відповідно до пункту 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону.
Згідно із частинами другою і третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Перерахунок пенсій у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно із цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 804 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі - Постанова № 804), якою визначено відповідний порядок виплати перерахованих сум підвищених пенсій, не впливає на обов`язок Центру щодо складання довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ та не встановлює інших умов і порядку для такого перерахунку.
Згідно із частинами першою та другою статті 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше в рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд установив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні від 16 вересня 1996 року «Гайгузус проти Австрії», у якому якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду визнає необґрунтованими посилання ПФУ на необхідність виділення з Державного бюджету України коштів в обсязі 42,2 млрд. грн як на підставу відмови в задоволенні позову, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Відмова Центру в наданні оновленої довідки та, як наслідок, відмова пенсійного органу у проведенні позивачу перерахунку пенсії порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 року).
Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 7 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 3 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).
Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає за потрібне зазначити, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 16 квітня 2018 року у зразковій справі № 825/506/18, з яким погодилася й Велика Палата Верховного Суду, дійшов висновку, що за відсутності правових підстав для перерахунку пенсії позивачу у Прокуратури Чернігівської області не було підстав для видачі йому довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії. Однак обставини цієї справи відмінні від обставин справи, що розглядається, бо на час звернення позивача до Прокуратури Чернігівської області із заявою про видачу довідки про заробітну плату, складові якої відповідають заробітній платі працюючого працівника органів прокуратури, який обіймає посаду, подібну до тієї, що обіймав позивач, для здійснення перерахунку пенсії за вислугу років на підставі Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» та постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівникам прокуратури» станом на 1 вересня 2017 року положення нормативно-правових актів, якими затверджувалась форма такої довідки та визначався порядок її заповнення, втратили чинність, а іншого нормативного-правового акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб`єкта видачі відповідної довідки, немає.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг Центру та ПФУ, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Міркування і твердження скаржників в апеляційних скаргах не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно із частиною першою статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у рішенні цього суду висновків, то апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241-243, 290, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України і Пенсійного фонду України залишити без задоволення.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
В. С. Князєв
Суддя-доповідач
О. Б. Прокопенко
Судді:
Н. О. Антонюк
О. С. Золотніков
Т. О. Анцупова
О. Р. Кібенко
С. В. Бакуліна
Н. П. Лященко
В. В. Британчук
Л. І. Рогач
Ю. Л. Власов
О. М. Ситнік
М. І. Гриців
В. Ю. Уркевич
Д. А. Гудима
О. Г. Яновська
Ж. М. Єленіна
Джерело: ЄДРСР 90228179
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 804/4602/16
Провадження № 11-153апп20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Князєва В. С.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішення, податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Соборному районі міста Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року (суддя Царікова О. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року (судді Білак С. В., Юрко І. В., Шальєва В. А.),
У С Т А Н О В И Л А :
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У липні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Саламандра» (далі - ПрАТ «СК «Саламандра», раніше - ПрАТ «СК «Дніпроінмед», ПрАТ «СК «Дім Страхування») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (у подальшому - Державна податкова інспекція у Соборному районі міста Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області; далі - ДПІ), у якому просило:
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 16 червня 2014 року № 1463-25;
- визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 17 червня 2014 року;
- визнати протиправними вимоги, що містяться в запиті ДПІ від 18 червня 2014 року № 21649/10/25-0;
- зобов`язати внести до інформаційних систем органів доходів і зборів дані про сплату позивачем авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380,00 грн за платіжним дорученням від 01 квітня 2014 року № 239.
2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що передумов для винесення спірної вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу не було з огляду на своєчасність подання платіжного документа до банку для перерахування податку з розрахункового рахунку до державного бюджету. Тому відповідач зобов`язаний внести до інформаційних систем органів доходів і зборів відповідні дані про сплату позивачем податкового зобов`язання.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 30 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, позов задовольнив.
4. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 червня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 04 жовтня 2016 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною та скасував податкову вимогу ДПІ від 16 червня 2014 року № 1463-25. Визнав протиправним та скасував рішення ДПІ про опис майна у податкову заставу від 17 червня 2014 року. Зобов`язав відповідача внести до інформаційних систем органів доходів і зборів дані про сплату ПрАТ «СК «Саламандра» авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380 грн за платіжним дорученням від 01 квітня 2014 року № 239. В іншій частині позову відмовив.
6. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
7. Судові рішення мотивовано тим, що виконання платником зобов`язання по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов`язання пов`язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування сум податку за умови належного оформлення таких документів та наявності необхідної суми на розрахунковому рахунку платника, а тому неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, а отже, до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред`явлена вимога про сплату податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
8. У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
9. Скаржник зазначає, зокрема, що згідно з отриманою ним інформацією від банку, в якому обслуговується позивач, станом на час подачі ним платіжного доручення коштів, необхідних для його виконання, на розрахунковому рахунку платника не було. Відповідач уважає, що позивачем не вчинено необхідних дій по сплаті самостійно узгодженого податкового зобов`язання.
Позиція інших учасників справи
10. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
11. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження у цій справі.
12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції.
13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
14. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 квітня 2020 року призначив справу до розгляду.
15. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2020 року справу за позовом ПрАТ «СК «Саламандра» до ДПІ про визнання протиправними та скасування рішення, податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС.
16. Таке рішення колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду мотивувала необхідністю відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2004 року № 8/140.
17. Верховний Суд України, розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Шосткинський міськмолкомбінат» до Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсною податкової вимоги, дійшов висновків, що визначальним для спірних правовідносин є те, з чиєї вини не відбулося повне внесення податку, збору (обов`язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. Коли це не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред`явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
18. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що така позиція Верховного Суду України не враховує того, що в результаті неналежного виконання своїх обов`язків у договірних відносинах між клієнтом і банком одним із учасників негативні наслідки не повинні наставати для державного бюджету, тобто неперерахування податків з вини банку не може розцінюватись як автоматичне виконання обов`язків платником податків щодо сплати податку перед бюджетом.
19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 лютого 2020 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
20. ПрАТ «СК «Саламандра» зареєстроване 18 листопада 1994 року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради за № 12241200000002340 та знаходиться на податковому обліку у відповідача, місцезнаходження товариства: м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 21.
21. На підставі пункту 54.1 статті 54, абзацу четвертого пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (далі - ПК) в уточнюючій податковій декларації з податку на доходи (прибуток) страховика за 2013 рік позивач розрахував та, відповідно, узгодив суму щомісячного авансового внеску з податку на прибуток у розмірі 253 116,00 грн, що підлягає сплаті протягом дванадцяти місяців, починаючи з березня 2014 року.
22. Платіжним дорученням від 01 квітня 2014 року № 239 ПрАТ «СК «Саламандра» сплатило зі свого рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в ПАТ «АВТОКРАЗБАНК», на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі міста Дніпропетровська в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області № 31114163700005 суму авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380,00 грн. Вказане платіжне доручення прийняте банком, що підтверджується його штампом.
23. Згідно з банківською випискою по особових рахунках ПАТ «АВТОКРАЗБАНК», сформованою 02 квітня 2014 року, станом на 01 квітня 2014 року на банківському рахунку позивача були наявні грошові кошти у сумі 1 592 000,00 грн.
24. Проте банківською установою платіжне доручення позивача від 01 квітня 2014 року № 239 не виконано.
25. Листом від 02 квітня 2014 року № 45/91-02 ПАТ «АВТОКРАЗБАНК» повідомило позивача щодо платіжного доручення з перерахування коштів до державного бюджету у розмірі 1 591 380,00 грн, зокрема, що для забезпечення технічної можливості повністю виконати зобов`язання банку з перерахування цієї суми ПАТ «АВТОКРАЗБАНК» просить розбити цей платіж на декілька більш дрібних, датованих однією датою, зробивши помітку «заміна на основі листа банку від 02 квітня 2014 року № 45/91-02», зі збереженням загальної суми до оплати.
26. Листом від 30 квітня 2014 року № 776 позивач повідомив ДПІ про невиконання банківською установою платіжного доручення від 01 квітня 2014 року № 239.
27. На це відповідач листом від 15 травня 2014 року № 16382/00/04-63-20-0215 повідомив, що кошти у сумі 1 591 380,00 грн згідно з платіжним дорученням від 01 квітня 2014 року № 239 на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі міста Дніпропетровська в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не надходили.
28. Позивач звернувся із скаргою до Управління Національного банку України в Полтавській області щодо невиконання ПАТ «АВТОКРАЗБАНК» платіжного доручення від 01 квітня 2014 року № 239.
29. Листом від 23 травня 2014 року № 03-049/2251 Управління Національного банку України в Полтавській області повідомило позивача про те, що за результатам розгляду скарги були виявлені порушення банком вимог законодавства та нормативних документів Національного банку України, у зв`язку з чим посадові особи банку були притягнуті до адміністративної відповідальності, а до самого банку був застосований захід впливу, передбачений чинним законодавством.
30. У зв`язку з наявністю у позивача податкового боргу станом на 15 червня 2014 року відповідачем 16 червня 2014 року винесено на адресу ПрАТ «СК «Саламандра» податкову вимогу № 1463-25 щодо сплати за узгодженим грошовим зобов`язанням авансового внеску з податку на прибуток страхових організацій у розмірі 97 690,00 грн. Одночасно відповідач повідомив, що з 01 травня 2014 року на будь-яке майно позивача розповсюджується право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховується пеня та штрафи; майно, що перебуває у власності позивача, підлягає опису у податкову заставу; також зобов`язано позивача надати інформацію про майно й документи, необхідні для опису у податкову заставу, та про суму дебіторської заборгованості станом на звітну дату з переліком дебіторів.
31. 17 червня 2014 року ДПІ прийнято рішення про опис майна позивача у податкову заставу.
32. 18 червня 2014 року ДПІ складено запит № 21649/10/25-0 керівнику ПрАТ «СК «Саламандра», яким у зв`язку з наявністю у позивача податкового боргу станом на 13 червня 2014 року у сумі 97 690,00 грн вимагається його погасити або надати інформацію: про власне майно та документи, необхідні для його опису у податкову заставу з наведенням детальної характеристики кожного предмета (вага, метраж, розмір, вид, колір, товарний знак, проба, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо), вартості (балансова на останню дату), його місцезнаходження; суму дебіторської заборгованості станом на звітну дату, перелік дебіторів (назва, код ЄДРПОУ, місце основної реєстрації та сума заборгованості).
33. У той же час ПрАТ «СК «Саламандра» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ «АВТОКРАЗБАНК» з вимогою про зобов`язання виконати платіжне доручення від 01 квітня 2014 року № 239.
34. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року у справі № 904/3324/14 позовні вимоги ПрАТ «СК «Саламандра» задоволено: зобов`язано ПАТ «АВТОКРАЗБАНК» виконати платіжне доручення від 01 квітня 2014 року № 239 та здійснити перерахування авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік в розмірі 1 591 380,00 грн з поточного рахунку ПрАТ «СК «Саламандра» № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_2 Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі міста Дніпропетровська.
35. Про це судове рішення позивач повідомив ДПІ листом від 24 липня 2014 року № 1172.
36. При цьому позивач, не погоджуючись із податковою вимогою, рішенням про опис майна у податкову заставу та запитом про погашення заборгованості або про надання інформації щодо наявності та опису майна, звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
37. Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) окрім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
38. Пунктом 57.1 статті 57 ПК визначено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.
39. Відповідно до пункту 129.6 статті 129 ПК за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
40. Так, статтею 22 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за платіжним дорученням. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту.
41. Верховний Суд України, вирішуючи спір за аналогічних обставин, врегульованих релевантними нормами права, у постанові від 06 квітня 2004 року № 8/140 дійшов висновку, що у разі невиконання банком платіжного доручення на перерахування податку відповідальність не може наставати для платника. Визначальним при вирішенні спору за таких обставин про скасування податкової вимоги є те, з чиєї вини не відбулося повне внесення податку до бюджету або державного цільового фонду. Коли таке незарахування не є наслідком винних дій платника, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред`явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
42. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України, з огляду на таке.
Обґрунтування відступу від правової позиції Великою Палатою Верховного Суду та оцінка позовних вимог
43. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Chapman v. the United Kingdom», заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
44. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
45. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
46. З метою встановлення чіткого критерію застосування судами статті 129.6 статті 129 ПК Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2004 року № 8/140, зазначаючи таке.
47. Згідно з пунктами 36.1 та 36.5 статті 36 ПК податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
48. Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
49. Пунктом 14.1.175 статті 14 ПК передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
50. Пунктом 14.1.153 статті 14 ПК визначено, що податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
51. Положеннями статті 59 ПК установлено, що в разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
52. З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що внаслідок невиконання податкового зобов`язання зі сплати самостійно визначеного авансового внеску з податку на прибуток у позивача утворилася податкова заборгованість.
53. За загальним правилом відповідальність за неналежне виконання податкового обов`язку несе платник.
54. Це визначено статтею 109 ПК, відповідно до якої податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
55. Статтею 111 ПК визначені види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
56. Пунктом 126.1 статті 126 ПК визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.
57. Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
58. Таким чином, у ПК під відповідальністю за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов`язання розуміється застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
59. Разом з тим положення статті 129 ПК містять застереження щодо застосування до платника відповідальності за неналежне виконання податкового зобов`язання.
60. Як уже зазначалося пунктом 129.6 статті 129 ПК передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду.
61. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
62. Таким чином, платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов`язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов`язання у діях платника у цьому випадку немає.
63. Водночас відповідно до пункту 113.2 статті 113 ПК застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов`язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.
64. Із загальних положень статті 38 ПК також випливає, що належним виконанням податкового зобов`язання є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань.
65. Таким чином, звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов`язання не свідчить про звільнення від обов`язку виконати податкове зобов`язання.
66. Крім того, слід звернути увагу і на положення статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
67. Наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов`язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.
68. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2004 року № 8/140, та зазначає про те, що у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.
69. З огляду на те, що оспорювана позивачем податкова вимога не є формою чи видом притягнення платника до відповідальності (не є за своєю суттю фінансовою санкцією у вигляді штрафу та/або пені), а свідчить про необхідність погашення суми податкового зобов`язання, відтак немає підстав і для її скасування, оскільки податкове зобов`язання на момент її винесення податковим органом належно виконане не було.
70. Крім того, саме у платника податків, а не у відповідного державного органу, існували договірні відносини із банком, цей банк в даному випадку надавав платнику податків відповідні банківські послуги, як контрагент по господарському договору про банківське обслуговування. Позивач був вільний у виборі відповідного контрагенту (банку) для здійснення зберігання та переказів його коштів, тому невиконання своїх обов`язків банком-контрагентом відноситься до комерційних ризиків позивача, і не може бути перекладено на державу.
71. Виходячи з викладеного, відсутні підстави і для задоволення решти позовних вимог.
72. Так, пунктом 14.1.155 статті 14 ПК визначено, що податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
73. Відповідно до підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 ПК право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.
74. Пунктом 89.2 статті 89 ПК передбачено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
75. Таким чином, з огляду на несплату в установлений строк позивачем самостійно визначеної суми грошового зобов`язання та, відповідно, утворення податкової заборгованості податковим органом правомірно застосовано податкову заставу.
76. Відповідно до пункту 73.3 статті 73 ПК контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: зокрема, за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства.
77. Виходячи із загальних положень статті 126 ПК несплата узгодженої суми грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток є порушенням правил сплати (перерахування) податків, відтак - надає контролюючому органу встановлене статтею 73 ПК право на отримання інформації за письмовим запитом.
78. Крім того, відповідно до пункту 89.4 статті 89 ПК у разі якщо платник податків, зокрема, не подає документів, необхідних для опису майна у податкову заставу, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.
79. З огляду на те, що ДПІ правомірно прийнято рішення про опис майна у податкову заставу внаслідок порушення позивачем обов`язку зі сплати самостійно визначеної суми грошового зобов`язання, то контролюючий орган має право і на одержання інформації щодо майна позивача, яким така застава може бути забезпечена.
80. Окрім того, виходячи із наявності у позивача податкової заборгованості зі сплати самостійно визначеної суми грошового зобов`язання, у ДПІ немає підстав для внесення до інформаційних систем органів доходів і зборів даних про належне виконання позивачем податкового зобов`язання, а саме - сплату авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380,00 грн за платіжним дорученням від 01 квітня 2014 року № 239.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
81. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність винесеної відповідачем податкової вимоги від 16 червня 2014 року № 1463-25 та про наявність підстав для задоволення решти позовних вимог.
82. Доводи скаржника щодо правомірності та законності своїх дій при винесенні податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
83. Відтак рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
84. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині.
85. За змістом частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Висновки щодо розподілу судових витрат
86. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
87. Новий розподіл судових витрат, виходячи зі змісту статті 139 КАС, відбувається у разі повного або часткового задоволення позовних вимог судом апеляційної або касаційної інстанції, однак, цією постановою Велика Палата Верховного Суду ухвалила відмовити у задоволенні позовних вимог, тому новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соборному районі міста Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року скасувати.
3. У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
В. С. Князєв
Судді:
Т. О. Анцупова
Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна
Н. П. Лященко
Ю. Л. Власов
О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців
Л. І. Рогач
Д. А. Гудима
О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна
В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков
О. Г. Яновська
О. Р. Кібенко
Джерело: ЄДРСР 90228193
-
By ANTIRAID
Справа № 758/45/20
3/758/1141/20 Категорія 208
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2020 року cуддя Подільського районного суду м.Києва Отвіновський П. Л., розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління ДПС у м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , громадянина України, директора ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,
за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП,-
В С Т А Н О В И В:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, 25, кв. 5, допустив порушення встановленого законом порядку ведення податкового обліку, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток за 2018 рік на суму 35889 грн., заниження податку на прибуток за 2018 рік на суму 43899 грн., заниження податку на додану вартість за листопад 2018 року на суму 55955 грн., чим порушив вимоги п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, тобто вчинив дії, які охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
На адресу суду надійшли письмові пояснення захисника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р.Ю., в яких він просить закрити провадження у справі за відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів винуватості ОСОБА_1 .
При цьому, захисник звертає увагу на те, що користуючись наданим податковим законодавством правом, 14 січня 2020 року ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» подало до ГУ ДПС у м. Києві свої заперечення на висновки, відображені у Акті документальної позапланової виїзної перевірки № 98/26-15-05-07-02-10/41478149 від 20 грудня 2019 року. 28 січня 2020 року відбувся розгляд даних заперечень, за результатами якого було прийнято рішення про залишення без змін висновків вищевказаного акта. 04 лютого 2020 року були отримані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 29 січня 2020 року. Не погоджуючись з ними, ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» оскаржило до Окружного адміністративного суду міста Києва вказані повідомлення-рішення. Ухвалою суду від 12 лютого 2020 року відкрито провадження у справі № 640/3014/20 за позовом ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а отже, в силу вимог п. 56.15, п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України, грошові зобов`язання, визначені у вказаних повідомленнях-рішеннях мають статус неузгоджених податкових зобов`язань. Виходячи з вищенаведеного, на теперішній час акт перевірки не породжує правових наслідків для платника податків, тому він не може бути належним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Що стосується самого протоколу, то він не є доказом доведеності вини особи, оскільки не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом». Тобто, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджувати винуватість ОСОБА_1 , а тому провадження підлягає закриттю.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до висновку про необхідність закриття даного провадження за відсутністю в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, виходячи з наступного.
Одним із прав платника податків, закріплених в ст. 17 ПК України, є право оскаржувати в порядку, встановленому цим кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
Так, відповідно до вимог п. 56.1 ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Право оскарження в адміністративному порядку закріплене, зокрема, і положеннями п. 86.7 ст. 86 ПК України, відповідно до якої у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.
Як вбачається з наданих письмових пояснень, ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ», директором якого є ОСОБА_1 , 14 січня 2020 року скористалося наданим правом оскарження в адміністративному порядку висновків, викладених в акті № 98/26-15-05-07-02-10/41478149 від 20 грудня 2019 року. 28 січня 2020 року відбувся розгляд даних заперечень, за результатами якого було прийнято рішення про залишення без змін висновків вищевказаного акта. 04 лютого 2020 року були отримані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 29 січня 2020 року.
Відповідно до вимог п. 56.10 ст. 56 ПК України, рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Згідно з вимогами п. 56.18 ст. 56 ПК України, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Як вбачається з наданих письмових пояснень захисника, ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» оскаржило до Окружного адміністративного суду міста Києва вказані повідомлення-рішення, про що свідчить ухвала суду від 12 лютого 2020 року, якою відкрито провадження у справі № 640/3014/20 за позовом ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Приймаючи до уваги, що на даний час питання обґрунтованості та законності висновків, викладених в акті перевірки № 98/26-15-05-07-02-10/41478149, про допущення директором ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» ОСОБА_1 порушень вимог податкового законодавства, є предметом судового розгляду Окружним адміністративного суду міста Києва у зв`язку з оскарженням податкових повідомлень-рішень, долучений до справи в якості доказу вищевказаний акт перевірки не можна вважати належним доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 251 КУпАП, відповідно до якої обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, а також відсутність в матеріалах справи інших належних та допустимих доказів порушення ОСОБА_1 встановленого законом порядку ведення податкового обліку, приходжу до висновку про необхідність закриття даного провадження у зв`язку з відсутністю в діях особи, яка притягується до адміністративної складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 247, 291, 294 КУпАП, суддя, -
П О С Т А Н О В И В:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, та захисником, протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови.
Скарга подається до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва.
Суддя П.Л.Отвіновський
Джерело: ЄДРСР 88255379
-
-
Темы
-
.jpg.8798bcfee7ff97156bc03c005d80b552.thumb.jpg.f7c3ba54e4e10a527c41f191358a6d9e.jpg)
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.