Окончательное (не подлежит обжалованию) постановление апелляционного суда в деле о взыскании с Укрэксимбанка пени 0.1% в день и 3% годовых по ст.625 ЦК за несвоевременное исполнение перевода валюты с счета органа ДВС на валютный счет взыскателя за рубежом


Recommended Posts

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73125138

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  МІСТА КИЄВА

 

 

 

                    Справа № 22-ц/796/ 2191/2018                    Головуючий у 1-й інстанції:  Юзькова О.Л.    

                              761/29233/17-ц                                                        Доповідач: Чобіток А.О.

 

 

                                                            П О С Т А Н О В А  

                                                    І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

29 березня  2018 року  Апеляційний суд  міста Києва у складі колегії суддів:

 

головуючого-судді  - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В., Соколової В.В.

 

розглянувши в письмовому провадженні  апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»  на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від  29 листопада 2017 року  в  справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів фінансових послуг, стягнення пені,-

                                                             в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року позивач пред'явив вказаний позов до відповідача та зазначав, що  на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 року на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 року в справі № 761/31065/14-ц про стягнення заборгованості за вкладом  в загальному розмірі 165 433,14 доларів США з ПАТ «Державний ощадний банк України» на його користь. 09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання  Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується відповідачем, на його користь у виконавчому провадженні №  49333924. На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а відповідачем отримано Платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум №25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача.  Однак, зазначене Платіжне доручення від 22.02.2016 № 1 було виконано відповідачем лише 01 березня 2016 року, тобто з порушенням передбаченого чинним законодавством триденного строку.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за п»ять днів прострочення виконання переказу в розмірі 827,15 доларів США, а також за прострочення виконання грошового зобов»язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 3% річних за вісім днів прострочення, а саме 108,48 доларів США.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від  29 листопада 2017 року  позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 827,15 доларів США за прострочення виконання платіжного доручення від 22 лютого 2016 року № 1 та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов»язання у розмірі 108,48 доларів США, а також удохід держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп..  

В апеляційній скарзі  ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що на час виконання  Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, банк керувався  постановою Правління НБУ від 04.12.2015 № 863»Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та листом Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на підставі яких банк зобов'язаний забезпечити здійснення всебічного аналізу документів та інформації про фінансову операцію, їх учасників, а також скласти висновок за результатами аналізу. Згідно із п.п. 17 п. 6 зазначеної Постанови, якщо сума платіжного доручення на перерахування за межі України іноземної валюти була більше еквівалента 50 000,00 доларів США, то уповноважений банк подав до НБУ скановані копії документів для підтвердження можливості його виконання. Підтверджені операції виконувались банком не раніше четвертого операційного дня з дня подання уповноваженим банком інформації про цю операцію в реєстрі «Інформація про намір купівлі та/або перерахування безготівкової валюти в розрізі суб'єктів». Після отримання від клієнта платіжного доручення та повного пакета документів  виконавцем ОПЕРУ було вивчено та проаналізовано фінансову операцію, складено висновок та передано до Управління фінансового моніторингу, який 25.02.2016 року у сканованому вигляді було надано до НБУ на погодження. Через відсутність 01.03.2016 року (на четвертий операційний день) повідомлення від НБУ про відмову в здійснені цієї операції, того ж дня виконавцем ОПЕРУ здійснено переказ коштів у сумі 165 430,14 доларів США на користь позивача.

Таким чином відповідач вважає, що діяв в межах норм чинного законодавства України, на виконання вимог Закону України «Про Національний банк України», Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанов Національного банку України, як регулюючого органу діяльності банків України.

 

           У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ОСОБА_1 зазначив , що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 не містить приписів щодо збільшення встановлених законом строків здійснення валютних переказів, або щодо звільнення банків від відповідальності за порушення цих строків, а застосування до спірних правовідносин постанови Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - прямо суперечить ст.ст. 4, 14 ЦК України, ст.ст. 37, 56 Закону України «Про Національний банк України», а також усталеній практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо застосування цієї Постанови 863 та інших подібних постанов Національного банку України.

Згідно з частиною четвертою статті 56 Закону України «Про Національний банк України», - нормативно-правові акти НБУ, у тому числі постанови Правління Національного банку України, не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України. За змістом частини другої статті 37 Закону України «Про Національний банк України», - Національний банк України не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини. Отже, посилання банків та їх представників на постанови Правління Національного банку України, - є безпідставним, оскільки ці постанови НБУ є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб, і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови не встановлюють прав чи обов'язків для громадян (клієнтів банків), і не можуть зачіпати їхні права, свободи та інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», нормативно-правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, зокрема, нормативно- правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, - реєструються в Міністерстві юстиції України і вносяться в Єдиний державний реєстр нормативних актів.

Водночас, постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів. За даними офіційного сайту Міністерства юстиції України, ця Постанова 863 не подавалась на державну реєстрацію, і інформація щодо неї відсутня в Єдиному державному реєстрі нормативних актів.

З цього також вбачається, що ця постанова є не нормативним, а саме розпорядчим актом, а відтак не підлягає застосуванню в спірних цивільних правовідносинах сторін.

Таким чином, посилання на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 №836 не може слугувати правовою підставою звільнення Відповідача від цивільно-правової відповідальності.

 

               При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 у справі № 761/31065/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за вкладом  в загальному розмірі 165 433,14 доларів США.

09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання  Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», на користь стягувачаОСОБА_1 у виконавчому провадженні №  49333924 . Дана обставина також не оспорювалась сторонами.

   На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» отримано платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465узакордонному банку Приорбанк (вул. В.  Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь).

Вимога про перерахунок коштів була виконана банком 01 березня 2016 року, про що свідчить відповідний відбиток штампу відповідача на платіжному дорученні від № 1 та зведеним меморіальним ордером відповідача від 01березня 2016 року 17:59:07.

Кошти валютного переказу надійшли на рахунок позивача №749115-00031-018465  в банку Приорбанк 03 березня 2016 року, що підтверджується відповідним повідомленням, копія якого наявна в матеріалах справи.

 

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України в редакції 2004 року , законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право  останнього на своєчасне виконання переказу належних йому коштів порушено відповідачем, а отже підлягає захисту шляхом стягнення з банку передбаченої законом пені за прострочення виконання переказу коштів, відповідно до приписів статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою встановлено відповідальність банків та інших суб'єктів при здійсненні переказу коштів, а також 3 % відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов»язання.

 

    Вислухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, Апеляційний суд міста Києва , який діє відповідно до  п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у складіколегії суддів вважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав.

 

Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження»  (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. В подальшому, за письмовою заявою стягувача, стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом. Виплата стягувачу стягнутих сум готівкою не допускається.

Відповідно до положень Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень», для зарахування стягнутих з боржників валютних коштів та їх виплати стягувачам, органи Державної виконавчої служби мають валютні рахунки для обліку депозитних сум в державному банку. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі.  Не допускається видача стягнутих коштів без їх зарахування на рахунок органу ДВС для обліку депозитних сум.

 

Частиною 1 ст. 1089 параграфу 2 ЦК України  визначено, що за  платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів,  що розміщені на його рахунку цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому  банку  у  строк, встановлений законом або банківськими правилами,  якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

 

Положення  цього   параграфа   застосовуються   також   до відносин,  пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин ( ч. 2 ст. 1089 ЦК ).

 

Згідно із ч. 1 ст. 1091 ЦК України, банк,  що прийняв  платіжне  доручення  платника,  повинен перерахувати  відповідну  грошову  суму  банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

 

У  разі  невиконання  або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно  до  цього Кодексу та закону ( ч. 1 ст. 1092 ЦК).

 

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів  в Україні» .

 

Пунктом 5.1. статті 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», суб'єктами   правових   відносин,   що   виникають   при здійсненні  переказу  коштів,  є  учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.

 

Відповідно до п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів  в Україні» , міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

 

Отже, отримавши Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В.  Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» зобов'язаний був виконати міжбанківський переказ в строк до трьох операційних днів, тобто до 25.02.2016 року.

 

    При цьому, п. 32.2. ст.. 32 ст. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів  в Україні»  передбачено, щоу  разі  порушення  банком,  що  обслуговує  платника, встановлених цим Законом строків виконання  доручення  клієнта  на  переказ  цей  банк  зобов'язаний  сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка   суми   простроченого   платежу   за   кожний   день прострочення,  що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

 

У даній справі встановлено та не заперечувалось відповідачем, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В.  Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), було виконано відповідачем лише 01.03.2016 року, а отримано позивачем 03.03.206 року .

Тобто, фактично доручення клієнта відповідачем було прострочено на п'ять операційних  днів з 26.02.2016 до 01.03.2016 року.

Зважаючи на викладене, у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка   суми   простроченого   платежу   за   кожний   день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки,  передбачені ст. 32 Закону від 5 квітня 2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені, не виключають застосування ст. 625 ЦК.

 

Суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги посилання відповідача щодо законності його дій на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», оскільки нормативно-правові акти Національного банку України  не є актами цивільного законодавства в розумінні статті 4 Цивільного Кодексу України,  і таке правове регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банківськими установами, які охополюються його наглядовою діяльністю, - а відтак ці акти не встановлюють нових прав або обов'язків для громадян, і не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси.

 

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і ту обставину, що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів, що суперечить частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

 

Окремо, суд апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити про те, що посилаючись на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», відповідач не зазначив, чому ним порушено  п. 17 ст. 6 вказаної постанови, відповідно до якої уповноважені банки формують реєстр операцій за дорученнями клієнтів про перерахування за межі України іноземної валюти та подають його до Національного банку України в день отримання від клієнта заяви про купівлю іноземної валюти/платіжного доручення.

Так, зважаючи на вимоги даної постанови відповідач в день отримання платіжного доручення № 1 , тобто 22.02.2016 року повинен був сформувати реєстр операцій та подати його до Національного банку України, проте вказана дія вчинена відповідачем лише 25.02.2016 року.

 

      Крім того, відповідно до листа від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на який посилається відповідач як на обґрунтованість своїх дій щодо невиконанняРозпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу в строк передбачений законом та який діяв на час вказаних вище подій,  Банкам необхідно забезпечити здійснення всебічного аналізу та перевірки документів (інформації) про фінансові операції та їх учасників (далі - аналіз документів), які є підставою для:

купівлі іноземної валюти з метою перерахування за межі України;

перерахування іноземної валюти за межі України;

перерахування коштів у гривнях на користь нерезидентів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках;

перерахування коштів на користь нерезидентів через філії уповноважених банків, відкриті на території інших держав;

      Аналіз документів уключає вивчення суті та мети фінансової операції, інформації про її учасників та здійснюється з метою виявлення індикаторів підозрілої фінансової операції , ознак здійснення банком ризикової діяльності , підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

У разі наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів банк до проведення фінансової операції (наміру здійснення фінансової операції) має скласти обґрунтований висновок про наявність або відсутність ознак здійснення банком ризикової діяльності та підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення (далі - висновок) і засвідчити його підписами керівників (працівників, які виконують їх функції) підрозділів валютного контролю та фінансового моніторингу банку.

 

Посилаючись на законність своїх дій, відповідач не зазначає з яких мотивів він виходив щодо наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів позивача, зважаючи на те, що Розпорядження № 49333924 / 9 та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу, видані органом Державної виконавчої служби на виконання судового рішення, про що позивачем надано було банку всі необхідні документи, а саме : виконавчий лист №761/31065/14-ц, виданий Шевченківським районним судом м. Києва від 16.06.2015 року про стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 заборгованості, постанову про відкриття виконавчого провадження  Вiддiлом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi   № 49333924 , заяву  позивача від 19.01.2016 року органу ДВС про перерахування на його рахунок коштів у розмірі 165430,14 доларів США, які надійшли від ПАТ «Державний ощадний банк України» на валютний  рахунок ДВС  в якості добровільного виконання Шевченківським районним судом м. Києва від 05.02.2015 року, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 ( а.с.45-51).

Враховуючи все вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що дії відповідача у затримці виконання платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США позивачу були неправомірними, в зв'язку з чим у останнього виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка   суми   простроченого   платежу   за   кожний   день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК Українияк  компенсація за користування утримуваними відповідачем грошовими коштами, належними до сплати позивачу.

 

Будь-яких  порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,  які б призвели до безумовного скасування рішення суду, що ухвалене судом першої інстанції за нормами ЦПК у редакції 2004 року, судом апеляційної інстанції не встановлено.                    

                                   

             Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції  приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

 

            Керуючись ст.ст. 367, 369, 371, 374, 375,381-384, 390 ЦПК України,  суд апеляційної інстанції,-  

                                                           п о с т а н о в и в :

 

Апеляційну скаргу  Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»  залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від  29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня  її складення і касаційному оскарженню відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
 

   Головуючий :                                                Судді:

Link to comment
Share on other sites

Ну на счёт не подлежит обжалованию, это они поторопились так написать...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

16 minutes ago, Bolt said:

Ну на счёт не подлежит обжалованию, это они поторопились так написать...

неа, не поторопились

Link to comment
Share on other sites

14 часов назад, 0720 сказал:

Постанова набирає законної сили з дня  її складення і касаційному оскарженню відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

 

5 минут назад, 0720 сказал:

неа, не поторопились

 

Но ведь часть 3 стать 389 ЦПКУ предполагает обжалование в кассации при определённых условиях...

3. Не підлягають касаційному оскарженню:

1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;

2) судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

1 минуту назад, 0720 сказал:

и шо?

 

Значит, что можно обжаловать на самом деле... И я думаю, что смогут, если подберут нужные слова...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

3 минуты назад, 0720 сказал:

и шо?

То, что в решении и в кодексе написано, что не обжалуется, то это вовсе не значит, что нельзя обжаловать... Согласно решений КСУ можно всё обжаловать... Я бы сам был бы рад, если бы не обжаловалось, но на практике обжалуется всё, что угодно... Сам сталкивался с этим неоднократно...

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

решение КСУ относится только к апелляционному обжалованию, а не к кассационному — которое Конституцией не гарантируется.

 

а малозначительность дел с ценой иска до 100 минимумов — императивно установлена законом, а не судом

 

Link to comment
Share on other sites

6 минут назад, 0720 сказал:

а малозначительность дел с ценой иска до 100 минимумов — императивно установлена законом, а не судом

100 минимумов это вовсе не значит, что это уже стопроцентная малозначность...

Link to comment
Share on other sites

17 минут назад, 0720 сказал:

решение КСУ относится только к апелляционному обжалованию, а не к кассационному — которое Конституцией не гарантируется.

Почему же не гарантируется, тоже гарантируется в определённых законом случаях, а закон определил, что есть исключение из правила... Я ведь написал выше, что главное правильно мотивировать, то есть подобрать нужные слова и/или "слова"...

Link to comment
Share on other sites

1 hour ago, Bolt said:

100 минимумов это вовсе не значит, что это уже стопроцентная малозначность...

значит, значит

 

см. ч. 6 ст. 19 ЦПК

Link to comment
Share on other sites

5 часов назад, 0720 сказал:

значит, значит

 

см. ч. 6 ст. 19 ЦПК

Ну Вам наверное виднее... Ещё не все судьи с этим разобрались даже... А для кого тогда вообще глава 10 написана...

Link to comment
Share on other sites

а вы не путайте тип производства (упрощенное/общее) с малозначительностью

 

связь между этими понятиями есть, но не прямая

 

 

Link to comment
Share on other sites

22 часа назад, 0720 сказал:

а вы не путайте тип производства (упрощенное/общее) с малозначительностью

связь между этими понятиями есть, но не прямая

Да я не путаю, а почему не прямая, когда самая прямая какраз и есть...

Link to comment
Share on other sites

3 часа назад, 0720 сказал:

нету прямой, не сочиняйте

Это не я сочиняю, это Вы как-то выкручиваете, а за меня уже насочиняли законотворцы наши... в новой редакции всё вроде написали они об этом...

Это по Вашему не прямая, это самая что ни есть прямая:

Стаття 274. Справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження

1. У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи:

1) малозначні справи;

2) що виникають з трудових відносин.

Link to comment
Share on other sites

и шо? 

"малозначное" и "рассмотренное в упрощенном" это не синонимы

малозначное не обязательно рассматривается в упрощенном, а может быть рассмотрено и в общем

а рассмотренное в упрощенном не обязательно является малозначным

у вас как вообще с логикой? дружите?

Link to comment
Share on other sites

47 минут назад, 0720 сказал:

и шо? 

И всё... Норма закона однако...

47 минут назад, 0720 сказал:

"малозначное" и "рассмотренное в упрощенном" это не синонимы

Не синонимы, а взаимосвязанные понятия...

47 минут назад, 0720 сказал:

малозначное не обязательно рассматривается в упрощенном, а может быть рассмотрено и в общем

А вот об этом можно поподробнее... Это Вы сами так решили... Мне бы тоже было интересно узнать мотивы, чтобы было чем отстаивать такую позицию в суде, так как она мне нравится тоже, но к сожалению это не так... Если оно будет рассматриваться в общем, то суд значит не считает такое дело малозначным...

47 минут назад, 0720 сказал:

а рассмотренное в упрощенном не обязательно является малозначным

Конечно не обязательно, это может быть и трудовой спор... например...

47 минут назад, 0720 сказал:

у вас как вообще с логикой? дружите?

Это Вы о чём вообще и для чего... Можете вместо этого норму привести... Тут уже не до логики, а есть закон, сколько у Вас было в этом году таких дел логических...

Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...
4 часа назад, 0720 сказал:

норма — часть шестая статьи 19 ЦПК, какие вам еще нужны нормы?

Вы перечитайте тему и подумайте, что Вы сейчас написали и зачем через две недели, через полмесяца, лишь бы написать, Вы об этом уже писали и я Вам подробно аргументировал ссылаясь на нормы законодательства... Нужна норма которая подтвердит Вашу позицию о невозможности обжалования... Вы по сути упоминанием об этой норме подтвердили мои слова...

 

Link to comment
Share on other sites

дело до 100 тыс минимумов является малозначительным в силу закона (ч.6 ст.19 ЦПК) и не требует его признания таковым судом

малозначитльные дела не подлежат обжалованию в кассационном порядке (ст.389 ЦПК)

какая норма вам непонятна?

 

Link to comment
Share on other sites

42 минуты назад, 0720 сказал:

дело до 100 тыс минимумов является малозначительным в силу закона (ч.6 ст.19 ЦПК) и не требует его признания таковым судом

малозначитльные дела не подлежат обжалованию в кассационном порядке (ст.389 ЦПК)

какая норма вам непонятна?

То есть снова всё по кругу упорно... Малозначащие дела при желании подлежат обжалованию в кассационном порядке согласно статьи 389 ЦПКУ... По поводу признания судом не требуется это сами придумали...

3. Не підлягають касаційному оскарженню:

1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;

2) судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Link to comment
Share on other sites

37 минут назад, 0720 сказал:

какая норма вам непонятна?

Мне какраз все нормы понятны, это Вы решили, что суд ничего сам не решает и всё что ниже 100 автоматом малозначащее, но это на самом деле не так... Только суд определяет какое дело отнести к малозначащим и если решит рассматривать в общем порядке дело на 5000 грн., то так и будет рассматривать и это его право...

Link to comment
Share on other sites

7 часов назад, 0720 сказал:

еще раз прочтите ч.6 ст.19, споры до 100 минимумов малозначны в силу закона

прочитайте лучше ухвали ВС из реестра и поймёте кому только нужны ваши ч.6 ст.19

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By Андрей_С
      Добрий день! ОТП-факторинг продав (через ТОВ "Амбер") моє майно та відступив право вимоги фізичній особі, яка звернулась до суду, щоб замінити стягувача у виконавчому повадженні. Ріщення суду ще не було. Чи можна якось цьому перешкодити та які для цього можуть буть підстави? Дякую. З повагою, Андрій
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/14693/21
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 вересня 2021 року м. Київ
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
      Головуючого судді: Бужак Н. П.
      Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
      За участю секретаря: Шевченко Е.П.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року, суддя Літвінова А.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови,-
      У С Т А Н О В И В:
      ОСОБА _1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила скасувати постанову старшого державного виконавця Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойправа Андрія Олександровича про стягнення виконавчого збору у ВП №50222133 від 30.04.2021.
      В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум, проте, державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача суми коштів у розмірі, який би становив 200 846,96 грн. як 10% від стягнутої суми за виконавчим листом №753/5337/14, виданого 25.11.2015.
      Також позивачем зазначено, що жодних інших документів, які б вказували на стягнення коштів при виконанні виконавчого листа №753/5337/14, виданого 25.11.2015, матеріали виконавчого провадження не містять. На думку позивача, державний виконавець вираховує суму виконавчого збору не з фактично стягнутої суми боргу, а із загальної суми, яка підлягала стягненню з боржника, що суперечить нормативно-правовим вимогам, які регулюють порядок стягнення виконавчого збору.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року адміністративний позов задоволено.
      Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
      Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
      Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Судом першої інстанції встановлено, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову від 22.02.2016 ВП №50222133 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №753/5337/14 виданого 25.11.2015 Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 2 990 022,74 грн.
      Старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 30.04.2021 ВП №50222133 про стягнення виконавчого збору у розмірі 200 846,96 грн з боржника ОСОБА_1 .
      В подальшому, старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 05.05.2021 ВП №50222133 про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
      Вважаючи постанову про стягнення виконачого збору протиправною та такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
      Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
      В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
      1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
      2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
      3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
      4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
      5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
      Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
      1.1. за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
      1.2. у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
      1.3. якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
      1.4. за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
      1.5. у разі виконання рішення приватним виконавцем;
      1.6. за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
      Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.
      За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
      Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
      Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року), слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Між тим, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
      З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
      Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
      Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
      Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
      Як убачається із матеріалів виконавчого провадження, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову від 22.02.2016 ВП №50222133 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №753/5337/14 виданого 25.11.2015 Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 2 990 022,74 грн.
      Старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 30.04.2021 ВП №50222133 про стягнення виконавчого збору у розмірі 200 846,96 грн з боржника ОСОБА_1 .
      В подальшому, старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 05.05.2021 ВП №50222133 про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
      З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника, а також те, що державним виконавцем реального стягнення суми боргу з боржника не було, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі в розмірі 200 846,96 гривень.
      Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 1340/5053/18.
      Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про скасування постанови старшого державного виконавця Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойправа Андрія Олександровича про стягнення виконавчого збору у ВП №50222133 від 30.04.2021 підлягають задоволенню.
      Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, враховуючи обсяг складених адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, час, витрачений адвокатом на надання таких послуг, то колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення таких витрат, оскільки вони підтвердженні належними доказами: договір про надання правничої допомоги від 06.03.2019 №50; рахунок на оплату від 21.05.2021 №549; акт наданих послуг від 21.05.2021 №342; квитанцію від 21.05.2021 №1141058618810551 на суму 9300,00 грн. Відповідно до акту наданих послуг від 21.05.2021 №342 виконавцем були виконані наступні роботи (надані послуги): складання заяви про забезпечення позову - 1000,00 грн; складання позовної заяви - 5000,00 грн; участь в судовому засіданні - 3300,00 грн.
      Окрім того, в апеляційні скарзі Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не наводить доводів та міркувань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу або відсутності підстав для стягнення таких витрат.
      Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
      Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
      Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
      Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
      Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
      Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 287, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Апеляційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року - без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
      Суддя -доповідач: Бужак Н.П.
      Судді : Костюк Л.О.
      Кобаль М.І.
      Постанову виготовлено: 21 вересня 2021 року.
      Джерело: ЄДРСР 99795704
    • By ANTIRAID
      печерський районний суд міста києва
      Справа № 757/57212/20-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 червня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
      головуючого судді Вовк С. В.,
      за участі секретаря судових засідань Брачун О. О.,
      представників позивача ОСОБА_6, ОСОБА_1 ,
      представника відповідача Кобзар Ю. Б.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення відсотків,
      ВСТАНОВИВ:
      Позиція сторін у справі
      У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення стягнення відсотків за договором банківського вкладу № 791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 1 810 691, 94 дол. США.
      Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 стягнуто з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 грошові кошти внесені позивачем в розмірі 400 000, 00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США, а всього 595 475, 41 дол. США. ОСОБА_2 не міг користуватися грошовими коштами, які йому належать до фактичного повернення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» суми вкладу, а саме до 07 серпня 2020 року, у зв`язку з цим позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення суми відсотків за договором за період укладення договору банківського вкладу та до виконання рішення суду.
      Представник відповідача подав відзив на позов, в якому зазначив, що дочка позивача ОСОБА_3 скористалася своїм правом щодо звернення із позовом до суду про стягнення відсотків за спірним договором, про що ухвалено судове рішення, яке набрало чинності. А відтак, безпідставним є розрахунок відсотків виходячи із тіла депозиту у розмірі 400 000, 00 дол. США, оскільки депозитний договір № 791 від 26 січня 2001 року оформлений на суму 200 000, 00 дол. США. Крім того, невірним є розрахунок відсотків за ставкою 24 % річних за весь період, з огляду на те, що позовна заява містить відомості відносно звернення позивача до банку із вимогою про виплату йому суми вкладу та відсотків, на що банк відмовив, тому у серпні 2002 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про стягнення з банку суми внеску у розмірі 200 000, 00 дол. США, відсотків та розірвання договору про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, а відтак позивач заявив про своє порушене право на вклад. З урахуванням вимоги про повернення коштів від 01 серпня 2002 року договір є розірваним через 2 банківським дні після отримання заяви вкладника, що відповідає приписам частини третьої статті 651 ЦК України.
      Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначено, що той факт, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не дотримано належних засобів контролю за співробітниками банку з метою унеможливлення здійснення останніми шахрайських дій не має значення для розгляду цієї справи. Судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено той факт, що між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виникли договірні зобов`язання та встановлено розмір таких зобов`язань у розмірі 400 000, 00 дол. США. Оскільки ОСОБА_2 не міг користуватись належними йому на праві власності грошовими коштами, а АТ КБ «ПРИВАТБАНК» фактично уникав свого обов`язку з видачі останньому грошових коштів, то нарахування відсотків має здійснюватися за відсотковою ставкою, визначеною у договорі, тобто 24 %.
      В судовому засіданні представники позивача вимоги позову підтримали та просили задовольнити.
      Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні.
      Процесуальні дії
      Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року у справі відкрито провадження у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
      Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
      Фактичні обставини справи
      Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
      Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення грошової суми (вкладу) та трьох процентів річних задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти внесені позивачем в розмірі 400 000, 00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США, а всього 595 475, 41 дол. США.
      Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 виправлено в мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року описки, а саме зазначено період за який підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми: «з 21 листопада 2010 року (період три роки, який передував подачі позову) до 21 листопада 2012 року (момент подачі позову)» замість «з січня 2004 року до квітня 2020 року». Виправлено в резолютивній частині постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року описку: замість «Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США» зазначено: «Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 36 003, 69 дол. США.
      У частині четвертій статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували з ПАТ КБ «ПриватБанк» у трудових відносинах, діяли в робочий час у приміщенні банку та від імені банку, неналежним чином виконували свої службові обов`язки, а саме: ОСОБА_4 підписала від імені відповідача договір про спеціальний строковий вклад, а при прийнятті від позивача грошових коштів у розмірі 400 000,00 дол. США ОСОБА_5 вказані кошти у касу банку не внесла.
      Верховний Суд зазначив, що надані у справі докази, а саме прибутковий касовий ордер від 24 вересня 2001 року № 14, виписаний на ім`я позивача на суму 400 000,00 дол. США і договір про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791 є доказами укладення вказаного договору та внесення грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки вкладника.
      Відповідно до пункту 2 договору про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791 банк зобов`язаний в кінці строку, тобто через шість місяців виплатити вкладнику готівкою суму вкладу і нараховані відсотки в розмірі 24 % річних в доларах США.
      Під час розгляду справи судом встановлено, що 28 травня 2020 року ОСОБА_2 на адресу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» направлено заяву про добровільне виконання постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року.
      07 серпня 2020 року на поточний рахунок ОСОБА_2 надійшли грошові кошти від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» як повернення від банку депозитного вкладу, що підтверджується довідкою від 17 серпня 2020 року, виданою АБ «Кліринговий дім».
      Позиція суду та оцінка аргументів сторін
      За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      За статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
      За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.
      Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, -у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
      Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
      Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.
      Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником.
      У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.
      Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року по справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19.
      Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Матеріали справи не містять доказів того, що договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, а відтак в даному випадку не відбулась трансформації правовідносин із договору банківського вкладу у договір банківського рахунка.
      Судом встановлено, що відповідач у порушення умов договору прострочив виконання грошового зобов`язання за договором про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, а відтак суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний на вимогу позивача сплатити суму нарахованих процентів за цим договором на суму вкладу в розмірі 200 000,00 дол. США в межах позовної давності.
      Позовні вимоги щодо стягнення процентів за договором, укладеним дочкою позивача із відповідачем, задоволенню не підлягають, оскільки до матеріалів справи не долучено такого договору, будь-яким судовим рішенням не встановлено процентної ставки за таким договором, а також можливості повернення вкладу шляхом перерахування його на поточний рахунок вкладника.
      Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
      ВИРІШИВ:
      Позов ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) про стягнення відсотків - задовольнити частково.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) відсотки за договором банківського вкладу № 791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 144 000, 00 дол. США.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
      Повний текст рішення виготовлено 02 липня 2021 року.
      Суддя С. В. Вовк
      Джерело: ЄДРСР 99096250
    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 липня 2021 року м. Київ № 640/8434/21
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:
      за позовом
      ОСОБА_1
      до третя особа:
      Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Акціонерне товариство «Універсал Банк»
      про
      визнання незаконною та скасування постанови
      ВСТАНОВИВ:
      До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Акціонерне товариство «Універсал Банк» про визнання незаконною та скасування постанови головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №51738055 від 10.03.2021 про стягнення виконавчого збору.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2021 залишено позовну заяву без руху та встановлено строк на усунення недоліків позову.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
      24.06.2021 суд на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.03.2021 головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтуном Володимиром Володимировичем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП №51738055) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та постанову про стягнення виконавчого збору (ВП №51738055) про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 266 363,08 грн. Позивачка вважає дії державного виконавця незаконними, а постанову про стягнення виконавчого збору від 10.03.2021 протиправною, з огляду на те, що Святошинським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не було стягнуто в рамках виконавчого провадження №51738055 боргу у розмірі 89 596,50 швейцарський франків
      Відповідач та третя особа правом на подання відзиву не скористалися, у зв`язку з чим, суд розглядає справу за наявними документами, згідно вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства.
      Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2015, зміненого рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03.03.2016 позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 056-2008-1259 від 22.04.2008 року та договором поруки у розмірі 89 596,50 швейцарських франків, що за курсом НБУ на день розгляду справи становить 2 044 592 (два мільйони сорок чотири тисячі п`ятсот дев`яносто дві) грн. 13 (тринадцять) коп.
      20.05.2016 Святошинським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист №759/10467/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 89 596,50 швейцарських франків та судового збору.
      21.07.2016 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого листа, ВП №51738055.
      Як встановлено судом, 10.03.2021 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м.Києві була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»
      10.03.2021 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві винесена постанова про стягнення виконавчого збору №51738055 у розмірі 266 636, 08 грн.
      Вважаючи вказану постанову протиправною, позивачка звернулася із даним позовом до суду.
      Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
      Відповідно до статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
      Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).
      Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
      Згідно з статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
      Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Положеннями ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження, передбачалось, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      Проте суд звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018, були внесені зміни до Закону України "Про виконавче провадження".
      Згідно внесених згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 змін до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Крім того, внесеними змінами передбачено прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
      Так, згідно ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
      У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Частинами 1 та 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 року).
      Згідно ч. 4 ст. 27 Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
      Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
      Зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що після внесення Законом від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018 року, змін до Закону України "Про виконавче провадження", умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому, початок примусового виконання рішень Закон України "Про виконавче провадження" у такій редакції пов`язує саме з відкриттям виконавчого провадження.
      В свою чергу, редакція Закону України "Про виконавче провадження" до внесення зазначених змін передбачала можливість стягнення виконавчого збору саме у разі фактичного виконання виконавчого документу.
      Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
      Статтею 40 цього Закону передбачено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
      Так, згідно ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону N1404-VIII підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 N 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за N1302/29432; в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, далі - Інструкція).
      Згідно з пунктом 8 розділу III Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
      Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
      Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
      Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
      У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
      Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
      Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
      Вищевказаними нормами передбачено обов`язок державного виконавця після повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, приймати постанову про стягнення виконавчого збору.
      В свою чергу, з аналізу норм ч.2 ст.27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28.08.2018 слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Як зазначалось вище, частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII, чинній з 28.08.2018 передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
      Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
      Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
      При цьому, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
      Отже, враховуючи те, що внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище позивача, як боржника, а виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції ст.27 Закону № 1404-VІІІ, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, оскільки доказів зворотного відповідачем не надано, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в такому розмірі.
      Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №1340/5053/18, від 29.07.2020 у справі №1340/5050/18, від 14.05.2020 у справі №640/685/19 та від 15.10.2020 у справі №280/5959/19.
      Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
      Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
      Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      Згідно вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Керуючись вимогами ст.ст.2,5 - 11,19,72 - 77,90,139,241 - 246,250,255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      ВИРІШИВ:
      Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №51738055 від 10.03.2021 про стягнення виконавчого збору.
      Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, код ЄДРПОУ 34999049) понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 663 (дві тисячі шістсот шістдесят три) грн. 63 коп.
      Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
      Суддя А.С. Мазур
      Джерело: ЄДРСР 98517116
    • By ANTIRAID
      печерський районний суд міста києва
      Справа № 757/11915/19-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 грудня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
      головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
      при секретарі - Ємець Д.О.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про стягнення грошових коштів за депозитними договорами,-
      В С Т А Н О В И В :
      07.03.2019 до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_2 , яка просила суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на її користь за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004 кошти у розмірі 13 057 442,04 грн. (тринадцять мільйонів сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто п`ять гривень), 50 коп. а саме:
      • 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень) 34 коп. - сума вкладу;
      • 94 306, 96 грн. (дев`яносто чотири тисячі триста шість грн.) 96 коп. - 3% річних відповідно статті 625 ЦК України;
      • 11 493 977, 53 грн. (одинадцять мільйонів чотириста дев`яносто три тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень) 53 коп. - 3% за кожен день прострочення відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      • 422 347,21 (чотириста двадцять дві тисячі триста сорок сім грн. 21 коп.) - інфляційного збільшення суми боргу.
      В обґрунтування вимог ОСОБА_1 вказує, що уклала депозитні договори з ПАТ товариства «Комерційний банк "Фінансова ініціатива". Після закінчення строку дії депозитних договорів позивач неодноразово зверталась до банку з усними та письмовими заявами з проханням надати їй доступ до коштів, які знаходяться на депозитних рахунках та про повернення суми вкладів за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004, у зв`язку з закінченням строку депозитних договорів.
      Грошові кошти були переведені на карткові рахунки, зазначені в договорах банківських вкладів, але фактично позивач не змогла скористатись своїм правом на зняття суми вкладу з нарахованими відсотками, оскільки, як було повідомлено ОСОБА_1 , в зв`язку з внутрішніми проблемами банку був встановлений ліміт на зняття коштів.
      Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 , наданого ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» за період часу з 02 грудня 2014 року по 09 лютого 2015 року, позивач змогла зняти з карткового рахунку 26 388, 10 (двадцять шість тисяч триста вісімдесят вісім грн.) 10 коп. Останнє зняття коштів позивач змогла здійснити 09 лютого 2015 року, в подальшому її карткові рахунки були заблоковані.
      Наразі залишок на карткових рахунках ОСОБА_1 1 046 809,24 (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот дев`ять грн.) 24 коп., що підтверджується випискою по карткових рахунках ОСОБА_1 від 23.03.2015 р.
      ОСОБА_1 неодноразово в усній та письмовій формі зверталась до працівників ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з проханням розблокувати її карткові рахунки та повернути суми вкладів в зв`язку з закінченням строку депозитних вкладів за договорами банківського вкладу, проте незважаючи на всі вимоги позивача працівниками ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було проігноровано звернення вкладника, що послугувало підставою для звернення до суду з метою захисту порушених прав.
      Ухвалою судді Ільєвої Т.Г. від 12.003.2019 справу прийнято до свого провадження та відкрито провадження, призначено справу до розгляду.
      06.05.2019 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива» вважає позовні вимоги не обґрунтованими та безпідставними, а відтак в задоволенні позову просив відмовити.
      22.05.2019 до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив, в якому остання просила не приймати до уваги доводи відповідача з огляду на їх безпідставність та задовольнити позовні вимоги.
      21.11.2020 від представника третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли пояснення на позовну заяву, в яких останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
      Представник позивача в судове засідання не з`явився, про місце і час судового розгляду повідомлений належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність,вимоги підтримав та просив задовольнити.
      Представник відповідача та представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про місце і час судового розгляду повідомлені належним чином.
      Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
      Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
      Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення у відсутність учасників справи з урахуванням наявності клопотання позивача про розгляд справи у його відсутність, що узгоджується з приписами частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України.
      Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
      Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
      Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.
      Судовим розглядом встановлено, що 01 липня 2014 року між ОСОБА_1 (далі - «Позивач») та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - «Відповідач» або «Банк») було укладено Договір №326464.
      Відповідно до умов даного Договору ОСОБА_1 передала ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі.
      Дані по вкладу: вклад № НОМЕР_1 , оформлений 01 липня 2014 року; сума вкладу - 1 000 000 грн. (один мільйон гривень 00 копійок); вклад оформлюється на строк 150 календарних днів по 28 листопада 2014 р. включно; банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_2 , на який зараховується вклад; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 24, 5 % річних, а з 09 жовтня 2014 року 3 % річних; мінімальний строк вкладу - 150 днів; період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць.
      На виконання умов Договору №326464, позивач вніс кошти на депозит у сумі 1 000 000 (оди мільйон гривень) 00 копійок.
      08 жовтня 2014 року між Позивачем та Відповідачем укладено Додатковий договір до Договору №326464, відповідно до якого процентна ставка з 09 жовтня 2014 була збільшена та складала 24.5 %.
      Також, були змінені умови дострокового розірвання договору, а саме: дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою заявою Вкладника, поданою не менш, як за 21 банківський день, не враховуючи день подання заяви.
      23 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №347004.
      Дані по вкладу: вклад №347004, оформлений 23 вересня 2014 р.; сума вкладу - 38 085 грн. ( тридцять вісім тисяч вісімдесят п`ять гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 90 календарних днів по 22 грудня 2014 р., а у випадку пролонгації до 22 березня 2015 р. включно; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 24.5 % річних; мінімальний строк вкладу - 90 днів; період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць.
      Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику щомісячно, кожного 23 (двадцять третього) числа місяця, починаючи з 1-го місяця, наступного за місяцем укладення цього Договору та в «Дату повернення», зазначену у п. 2 цього Договору або в день повернення Вкладу з інших підстав передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом Безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня.
      Крім того, умовами Договору №347004 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення Вкладу, якщо Вкладник не подав до Банку Заяву про відмову від пролонгації не менш як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим 1 раз, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу.
      На виконання умов Договору №347004, позивач вніс кошти на депозит у сумі 38 085.00 (тридцять вісім тисяч вісімдесят п`ять грн.) 00 коп.
      01 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №350437.
      Дані по вкладу: вклад №350437, оформлений 01 жовтня 2014 р.; сума вкладу - 7 107, 00 грн. ( сім тисяч сто сім гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 14 календарних днів по 15 жовтня 2014 р., а у випадку пролонгації: 2-й період - 29 жовтня 2014 р.; 3-й період - 12 листопада 2014 р.; 4-й період - 26 листопада 2014 р.; 5-й період - 10 грудня 2014 р., 6-й період - 24 грудня 2014 р. включно.; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_5 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою: з дати 01 жовтня 2014 р. - 20 % річних; з дати 15 жовтня 2014 р. - 22 % річних; з дати 29 жовтня 2014 р. -25 % річних; з дати 12 листопада 2014 р. -26 % річних; з дати 26 листопада 2014 р. - 27 % річних; з дати 10 грудня 2014 р. - 28 % річних; мінімальний строк вкладу - 14 календарних днів, з автоматичним продовженням строку зберігання вкладу на аналогічний термін; період нарахування відсотків на вклад - 14 календарних днів.
      Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику в дату повернення, зазначену в п. 2 цього Договору, або в день повернення Вкладу з інших підстав, передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня.
      Крім того, умовами Договору №350437 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення вкладу, якщо вкладник не подав до банку заяву про відмову від пролонгації не менш, як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим до 5 разів, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу.
      На виконання умов Договору №350437, позивач вніс кошти на депозит у сумі 7107, 00 (сім тисяч сто сім грн.) 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №12654 від 01 жовтня 2014 р.
      01 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №350434.
      Дані по вкладу: вклад №350434, оформлений 01 жовтня 2014 р.; сума вкладу - 10 000, 00 грн. ( десять тисяч гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 14 календарних днів по 15 жовтня 2014 р., а у випадку пролонгації: 2-й період - 29 жовтня 2014 р.; 3-й період - 12 листопада 2014 р.; 4-й період - 26 листопада 2014 р.; 5-й період - 10 грудня 2014 р., 6-й період - 24 грудня 2014 р. включно; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_6 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою: з дати 01 жовтня 2014 р. - 20 % річних; з дати 15 жовтня 2014 р. - 22 % річних; з дати 29 жовтня 2014 р. -25 % річних; з дати 12 листопада 2014 р. -26 % річних; з дати 26 листопада 2014 р. - 27 % річних; з дати 10 грудня 2014 р. - 28 % річних; мінімальний строк вкладу - 14 календарних днів, з автоматичним продовженням строку зберігання вкладу на аналогічний термін; період нарахування відсотків на вклад - 14 календарних днів.
      Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику в дату повернення, зазначену в п. 2 цього Договору, або в день повернення Вкладу з інших підстав, передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня.
      Крім того, умовами Договору №350434 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення Вкладу, якщо Вкладник не подав до Банку Заяву про відмову від пролонгації не менш як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим до 5 разів, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу.
      На виконання умов Договору №350434, позивач вніс кошти на депозит у сумі 10 000, 00 (десять тисяч грн.) 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №12625 від 01 жовтня 2014 р.
      Положеннями статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Наразі залишок на карткових рахунках ОСОБА_1 1 046 809,24 (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот дев`ять грн.) 24 коп., що підтверджується випискою по карткових рахунках ОСОБА_1 від 23.03.2015 р.
      Разом з тим, частина перша статті 1074 ЦК України визначає, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.
      Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.
      Так, 23 червня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" до категорії неплатоспроможних" Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.
      На підставі вищевказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", згідно з яким з 24 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива".
      Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кашуту Дмитра Євгеновича.
      Тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" запроваджено строком на 3 місяці з 24 червня 2015 року по 23 вересня 2015 року включно.
      10 вересня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», яким строк здійснення тимчасової адміністрації в Банку подовжено на один місяць до 23 жовтня 2015 року включно.
      В день закінчення строку тимчасової адміністрації 23 жовтня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 193 «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».
      Також, 04 листопада 2015 року прийнято рішення № 200 з такою самою назвою «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива».
      Вказаними рішеннями виконавчою дирекцією Фонду продовжено повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" в частині забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку - Кашути Д.Є .
      В подальшому, строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» неодноразово продовжувався.
      05 жовтня 2016 року Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/11415/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» до Національного банку України, треті особи ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправної бездіяльності, визнання протиправною та скасування постанови, було визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних.
      20 грудня 2016 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/11415/16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року було скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
      Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року було скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року залишено в силі.
      31 липня 2018 року постановою Верховного суду у справі №826/11415/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі №826/11415/16 скасовано, а справу №826/11415/16 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних було передано до суду першої інстанції.
      27 грудня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/11415/16 адміністративний позов ТОВ «Інвест-Сервіс» задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних.
      Також, відповідно до інформації з відкритих джерел, 17 квітня 2019 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду було відхилено апеляційну скаргу Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та залишено в силі рішення суду першої інстанції від 27 грудня 2018 року по справі№826/11415/16.
      Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      Положеннями ч. 1 ст. 35 цього Закону визначено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.
      За змістом п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
      Законодавство не передбачає здійснення Фондом тимчасової адміністрації та/або ліквідаційної процедури в банках, які не віднесено до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
      Крім того, законом передбачено лише одноразове (однократне) подовження строку здійснення тимчасової адміністрації, яке було реалізоване рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10.09.2015 № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива». Разом з тим, повторне (подальше) продовження строків здійснення тимчасової адміністрації законом не допускається.
      Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» втратило статус неплатоспроможного банку внаслідок постановлення рішення адміністративного суду у справі № 826/11415/16 про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних».
      Разом з тим, здійснення тимчасової адміністрації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», в розумінні положень Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», припинилось, внаслідок спливу строку відповідного рішення виконавчої дирекції Фонду від 10 вересня 2015 року № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива».
      Враховуючи вищевикладене, ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесений до категорії неплатоспроможних в розумінні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а отже є діючим, що узгоджується з позицією, яка викладена в рішенні Верховного суду від 17 жовтня 2018 року у справі №761/24136/15-ц.
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовується положення про договір банківського рахунку (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
      Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається: за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
      Незалежно від виду вкладу, банк зобов`язаний видати суму вкладу або його частину на першу вимогу вкладника-фізичної особи і не може зменшувати суму вкладу шляхом застосування штрафних санкцій, невиплати процентів за вкладом чи інших можливих форм відшкодування збитків банку.
      За встановлених обставин, суд приходить до висновку позивач свої обов`язки за договорами депозиту виконав в повному обсязі, проте на звернення позивача щодо повернення коштів відповідач вказаних дій не вчинив.
      Так, в матеріалах справи наявні: копія заяви ОСОБА_1 від 14.01.2015 р., копія заяви ОСОБА_1 від 13.02.2015 р., копія заяви ОСОБА_1 від 23.03.2015 р.
      З тексту даних заяв вбачається, що рахунки, на які було перераховані депозитні кошти, були заблоковані, та зняти грошові кошти у позивача не було можливості.
      Дані обставини підтверджуються й відповідями банку, а саме: копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 13.02.2015, копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 16.03.2015, копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 09.04.2015.
      Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається: за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
      Незалежно від виду вкладу, банк зобов`язаний видати суму вкладу або його частину на першу вимогу вкладника-фізичної особи і не може зменшувати суму вкладу шляхом застосування штрафних санкцій, невиплати процентів за вкладом чи інших можливих форм відшкодування збитків банку.
      За договором банківського вкладу одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором. ( п. 2.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року №516, (далі - Положення від 03.12.2003 р. №516).
      Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Згідно п. 1.2. Положення від 03.12.2003 р. №516, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).
      Ч. 1 ст. 1073 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
      В свою чергу ст. 1074 Цивільного кодексу України передбачає виключний перелік підстав для обмеження прав розпорядження рахунком, зокрема обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
      Однак, жодна з цих умов не існує відносно Позивача, тому не повернення Позивачеві сум депозитних вкладів та не виплата Відповідачем процентів за депозитом є грубим порушенням імперативних норм законодавства, що призводить до порушення прав Позивача.
      Крім того, відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Відповідно до п. 1.7 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» виплата процентів за вкладом ( депозиту) здійснюється у строки, що обумовлені в договорі.
      П. 1.6 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» передбачає, що Банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті.
      П. 2.5 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» встановлено, що користування грошовими коштами, що обліковуються на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку або законом.
      ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» не виконує покладені на нього зобов`язання в добровільному порядку. Таким чином, Відповідач своєю протиправною бездіяльністю заборгував Позивачу суми вкладів та відсотки за депозитами, чим порушив, як свої зобов`язання за договорами, так і гарантоване законом право власності Позивача.
      Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      Відповідно до виписки по рахунку приватного клієнта № НОМЕР_7 від 23 березня 2015 року виданої ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» останній раз, ОСОБА_1 , змогла зняти грошові кошти з рахунків, на які було переведено суми вкладів 09 лютого 2015 року.
      Залишок на рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_1 складає 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень 34 коп.).
      З огляду на вставлені обставини та вказані норми цивільного законодавства суд приходить до висновку , що з відповідача підлягає стягненню на корись позивача суму боргу за договорами банківських вкладів №326464, №347004, №350437, №350434, саме з врахуванням 3% річних так як наслідок, сума боргу з врахуванням індексу інфляції складає 1469157,55 грн.
      Отже, враховуючи норми ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідач повинен сплатити на користь позивача суму боргу за договорами №326464, №347004, №350437, №350434 у розмірі 1 548 916, 87 грн.
      Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
      Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
      Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що Позивач є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Згідно із ч. 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
      Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
      Відповідно до ст. 258 ЦК України при стягненні пені застосовується спеціальна позовна давність, а саме 1 рік.
      Відповідно до виписки по рахунку приватного клієнта, загальна сума заборгованості ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» перед ОСОБА_1 складає 1 046 810,34: ціна послуги - 1 046 810,34 грн. (станом на 23.03.2015 року), кількість днів прострочення - 366 днів, 1 046 810,34 грн. * 3 / 100 * 366 днів = 11 493 977, 53 грн.
      Таким чином, пеня за прострочення виконання надання послуги ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» ОСОБА_1. відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на час подання позовної заяви до суду складає 11 493 977, 53 грн, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного суду від 19 вересня 2018 року по справі 761/46145/16-ц.
      Відповідно ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
      Відповідна правова позиція була викладена й Верховним судом України в постанові від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16.
      Окрім того, Європейський суд з прав людини у рішенні ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (№2)зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.
      Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».
      Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      У статтті 1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, що одночасно закріплено і в ст. 41 Конституції України.
      Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
      Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
      Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
      Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
      Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
      На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог і про стягнення із Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» 13 057 442,04 грн., враховуючи, що стороною відповідача вказаний розрахунок спростований не був.
      Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідача підлягає стягненню на користь Держави судовий збір у розмірі 9605 грн.
      Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
      В И Р І Ш И В :
      Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про стягнення грошових коштів за депозитними договорами - задовольнити.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на користь ОСОБА_1 за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004 кошти у розмірі 13 057 442,04 грн. (тринадцять мільйонів сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто п`ять гривень), 50 коп. а саме:
      • 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень) 34 коп. - сума вкладу;
      • 94 306, 96 грн. (дев`яносто чотири тисячі триста шість грн.) 96 коп. - 3% річних відповідно статті 625 ЦК України;
      • 11 493 977, 53 грн. (одинадцять мільйонів чотириста дев`яносто три тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень) 53 коп. - 3% за кожен день прострочення відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      • 422 347,21 (чотириста двадцять дві тисячі триста сорок сім грн. 21 коп.) - інфляційного збільшення суми боргу.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на користь Держави судовий збір у розмірі 9605,00 грн.
      Позивач : ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
      Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», код ЄДРПОУ: 33299878, адреса місця реєстрації та листування: 03150, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 7/9.
      Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016.
      Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Національний банк України, 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
      Повний текст судового рішення складено 16.12.2020
      Суддя Т.Г. Ільєва
      Джерело: ЄДРСР 94230139