0720

Окончательное (не подлежит обжалованию) постановление апелляционного суда в деле о взыскании с Укрэксимбанка пени 0.1% в день и 3% годовых по ст.625 ЦК за несвоевременное исполнение перевода валюты с счета органа ДВС на валютный счет взыскателя за рубежом

Recommended Posts

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73125138

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  МІСТА КИЄВА

 

 

 

                    Справа № 22-ц/796/ 2191/2018                    Головуючий у 1-й інстанції:  Юзькова О.Л.    

                              761/29233/17-ц                                                        Доповідач: Чобіток А.О.

 

 

                                                            П О С Т А Н О В А  

                                                    І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

29 березня  2018 року  Апеляційний суд  міста Києва у складі колегії суддів:

 

головуючого-судді  - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В., Соколової В.В.

 

розглянувши в письмовому провадженні  апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»  на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від  29 листопада 2017 року  в  справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів фінансових послуг, стягнення пені,-

                                                             в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року позивач пред'явив вказаний позов до відповідача та зазначав, що  на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 року на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 року в справі № 761/31065/14-ц про стягнення заборгованості за вкладом  в загальному розмірі 165 433,14 доларів США з ПАТ «Державний ощадний банк України» на його користь. 09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання  Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується відповідачем, на його користь у виконавчому провадженні №  49333924. На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а відповідачем отримано Платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум №25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача.  Однак, зазначене Платіжне доручення від 22.02.2016 № 1 було виконано відповідачем лише 01 березня 2016 року, тобто з порушенням передбаченого чинним законодавством триденного строку.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за п»ять днів прострочення виконання переказу в розмірі 827,15 доларів США, а також за прострочення виконання грошового зобов»язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 3% річних за вісім днів прострочення, а саме 108,48 доларів США.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від  29 листопада 2017 року  позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 827,15 доларів США за прострочення виконання платіжного доручення від 22 лютого 2016 року № 1 та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов»язання у розмірі 108,48 доларів США, а також удохід держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп..  

В апеляційній скарзі  ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що на час виконання  Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, банк керувався  постановою Правління НБУ від 04.12.2015 № 863»Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та листом Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на підставі яких банк зобов'язаний забезпечити здійснення всебічного аналізу документів та інформації про фінансову операцію, їх учасників, а також скласти висновок за результатами аналізу. Згідно із п.п. 17 п. 6 зазначеної Постанови, якщо сума платіжного доручення на перерахування за межі України іноземної валюти була більше еквівалента 50 000,00 доларів США, то уповноважений банк подав до НБУ скановані копії документів для підтвердження можливості його виконання. Підтверджені операції виконувались банком не раніше четвертого операційного дня з дня подання уповноваженим банком інформації про цю операцію в реєстрі «Інформація про намір купівлі та/або перерахування безготівкової валюти в розрізі суб'єктів». Після отримання від клієнта платіжного доручення та повного пакета документів  виконавцем ОПЕРУ було вивчено та проаналізовано фінансову операцію, складено висновок та передано до Управління фінансового моніторингу, який 25.02.2016 року у сканованому вигляді було надано до НБУ на погодження. Через відсутність 01.03.2016 року (на четвертий операційний день) повідомлення від НБУ про відмову в здійснені цієї операції, того ж дня виконавцем ОПЕРУ здійснено переказ коштів у сумі 165 430,14 доларів США на користь позивача.

Таким чином відповідач вважає, що діяв в межах норм чинного законодавства України, на виконання вимог Закону України «Про Національний банк України», Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанов Національного банку України, як регулюючого органу діяльності банків України.

 

           У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ОСОБА_1 зазначив , що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 не містить приписів щодо збільшення встановлених законом строків здійснення валютних переказів, або щодо звільнення банків від відповідальності за порушення цих строків, а застосування до спірних правовідносин постанови Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - прямо суперечить ст.ст. 4, 14 ЦК України, ст.ст. 37, 56 Закону України «Про Національний банк України», а також усталеній практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо застосування цієї Постанови 863 та інших подібних постанов Національного банку України.

Згідно з частиною четвертою статті 56 Закону України «Про Національний банк України», - нормативно-правові акти НБУ, у тому числі постанови Правління Національного банку України, не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України. За змістом частини другої статті 37 Закону України «Про Національний банк України», - Національний банк України не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини. Отже, посилання банків та їх представників на постанови Правління Національного банку України, - є безпідставним, оскільки ці постанови НБУ є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб, і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови не встановлюють прав чи обов'язків для громадян (клієнтів банків), і не можуть зачіпати їхні права, свободи та інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», нормативно-правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, зокрема, нормативно- правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, - реєструються в Міністерстві юстиції України і вносяться в Єдиний державний реєстр нормативних актів.

Водночас, постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів. За даними офіційного сайту Міністерства юстиції України, ця Постанова 863 не подавалась на державну реєстрацію, і інформація щодо неї відсутня в Єдиному державному реєстрі нормативних актів.

З цього також вбачається, що ця постанова є не нормативним, а саме розпорядчим актом, а відтак не підлягає застосуванню в спірних цивільних правовідносинах сторін.

Таким чином, посилання на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 №836 не може слугувати правовою підставою звільнення Відповідача від цивільно-правової відповідальності.

 

               При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 у справі № 761/31065/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за вкладом  в загальному розмірі 165 433,14 доларів США.

09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання  Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», на користь стягувачаОСОБА_1 у виконавчому провадженні №  49333924 . Дана обставина також не оспорювалась сторонами.

   На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» отримано платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465узакордонному банку Приорбанк (вул. В.  Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь).

Вимога про перерахунок коштів була виконана банком 01 березня 2016 року, про що свідчить відповідний відбиток штампу відповідача на платіжному дорученні від № 1 та зведеним меморіальним ордером відповідача від 01березня 2016 року 17:59:07.

Кошти валютного переказу надійшли на рахунок позивача №749115-00031-018465  в банку Приорбанк 03 березня 2016 року, що підтверджується відповідним повідомленням, копія якого наявна в матеріалах справи.

 

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України в редакції 2004 року , законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право  останнього на своєчасне виконання переказу належних йому коштів порушено відповідачем, а отже підлягає захисту шляхом стягнення з банку передбаченої законом пені за прострочення виконання переказу коштів, відповідно до приписів статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою встановлено відповідальність банків та інших суб'єктів при здійсненні переказу коштів, а також 3 % відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов»язання.

 

    Вислухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, Апеляційний суд міста Києва , який діє відповідно до  п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у складіколегії суддів вважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав.

 

Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження»  (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. В подальшому, за письмовою заявою стягувача, стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом. Виплата стягувачу стягнутих сум готівкою не допускається.

Відповідно до положень Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень», для зарахування стягнутих з боржників валютних коштів та їх виплати стягувачам, органи Державної виконавчої служби мають валютні рахунки для обліку депозитних сум в державному банку. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі.  Не допускається видача стягнутих коштів без їх зарахування на рахунок органу ДВС для обліку депозитних сум.

 

Частиною 1 ст. 1089 параграфу 2 ЦК України  визначено, що за  платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів,  що розміщені на його рахунку цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому  банку  у  строк, встановлений законом або банківськими правилами,  якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

 

Положення  цього   параграфа   застосовуються   також   до відносин,  пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин ( ч. 2 ст. 1089 ЦК ).

 

Згідно із ч. 1 ст. 1091 ЦК України, банк,  що прийняв  платіжне  доручення  платника,  повинен перерахувати  відповідну  грошову  суму  банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

 

У  разі  невиконання  або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно  до  цього Кодексу та закону ( ч. 1 ст. 1092 ЦК).

 

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів  в Україні» .

 

Пунктом 5.1. статті 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», суб'єктами   правових   відносин,   що   виникають   при здійсненні  переказу  коштів,  є  учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.

 

Відповідно до п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів  в Україні» , міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

 

Отже, отримавши Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В.  Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» зобов'язаний був виконати міжбанківський переказ в строк до трьох операційних днів, тобто до 25.02.2016 року.

 

    При цьому, п. 32.2. ст.. 32 ст. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів  в Україні»  передбачено, щоу  разі  порушення  банком,  що  обслуговує  платника, встановлених цим Законом строків виконання  доручення  клієнта  на  переказ  цей  банк  зобов'язаний  сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка   суми   простроченого   платежу   за   кожний   день прострочення,  що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

 

У даній справі встановлено та не заперечувалось відповідачем, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В.  Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), було виконано відповідачем лише 01.03.2016 року, а отримано позивачем 03.03.206 року .

Тобто, фактично доручення клієнта відповідачем було прострочено на п'ять операційних  днів з 26.02.2016 до 01.03.2016 року.

Зважаючи на викладене, у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка   суми   простроченого   платежу   за   кожний   день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки,  передбачені ст. 32 Закону від 5 квітня 2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені, не виключають застосування ст. 625 ЦК.

 

Суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги посилання відповідача щодо законності його дій на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», оскільки нормативно-правові акти Національного банку України  не є актами цивільного законодавства в розумінні статті 4 Цивільного Кодексу України,  і таке правове регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банківськими установами, які охополюються його наглядовою діяльністю, - а відтак ці акти не встановлюють нових прав або обов'язків для громадян, і не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси.

 

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і ту обставину, що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів, що суперечить частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

 

Окремо, суд апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити про те, що посилаючись на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», відповідач не зазначив, чому ним порушено  п. 17 ст. 6 вказаної постанови, відповідно до якої уповноважені банки формують реєстр операцій за дорученнями клієнтів про перерахування за межі України іноземної валюти та подають його до Національного банку України в день отримання від клієнта заяви про купівлю іноземної валюти/платіжного доручення.

Так, зважаючи на вимоги даної постанови відповідач в день отримання платіжного доручення № 1 , тобто 22.02.2016 року повинен був сформувати реєстр операцій та подати його до Національного банку України, проте вказана дія вчинена відповідачем лише 25.02.2016 року.

 

      Крім того, відповідно до листа від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на який посилається відповідач як на обґрунтованість своїх дій щодо невиконанняРозпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу в строк передбачений законом та який діяв на час вказаних вище подій,  Банкам необхідно забезпечити здійснення всебічного аналізу та перевірки документів (інформації) про фінансові операції та їх учасників (далі - аналіз документів), які є підставою для:

купівлі іноземної валюти з метою перерахування за межі України;

перерахування іноземної валюти за межі України;

перерахування коштів у гривнях на користь нерезидентів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках;

перерахування коштів на користь нерезидентів через філії уповноважених банків, відкриті на території інших держав;

      Аналіз документів уключає вивчення суті та мети фінансової операції, інформації про її учасників та здійснюється з метою виявлення індикаторів підозрілої фінансової операції , ознак здійснення банком ризикової діяльності , підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

У разі наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів банк до проведення фінансової операції (наміру здійснення фінансової операції) має скласти обґрунтований висновок про наявність або відсутність ознак здійснення банком ризикової діяльності та підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення (далі - висновок) і засвідчити його підписами керівників (працівників, які виконують їх функції) підрозділів валютного контролю та фінансового моніторингу банку.

 

Посилаючись на законність своїх дій, відповідач не зазначає з яких мотивів він виходив щодо наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів позивача, зважаючи на те, що Розпорядження № 49333924 / 9 та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу, видані органом Державної виконавчої служби на виконання судового рішення, про що позивачем надано було банку всі необхідні документи, а саме : виконавчий лист №761/31065/14-ц, виданий Шевченківським районним судом м. Києва від 16.06.2015 року про стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 заборгованості, постанову про відкриття виконавчого провадження  Вiддiлом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi   № 49333924 , заяву  позивача від 19.01.2016 року органу ДВС про перерахування на його рахунок коштів у розмірі 165430,14 доларів США, які надійшли від ПАТ «Державний ощадний банк України» на валютний  рахунок ДВС  в якості добровільного виконання Шевченківським районним судом м. Києва від 05.02.2015 року, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 ( а.с.45-51).

Враховуючи все вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що дії відповідача у затримці виконання платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США позивачу були неправомірними, в зв'язку з чим у останнього виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка   суми   простроченого   платежу   за   кожний   день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК Українияк  компенсація за користування утримуваними відповідачем грошовими коштами, належними до сплати позивачу.

 

Будь-яких  порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,  які б призвели до безумовного скасування рішення суду, що ухвалене судом першої інстанції за нормами ЦПК у редакції 2004 року, судом апеляційної інстанції не встановлено.                    

                                   

             Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції  приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

 

            Керуючись ст.ст. 367, 369, 371, 374, 375,381-384, 390 ЦПК України,  суд апеляційної інстанції,-  

                                                           п о с т а н о в и в :

 

Апеляційну скаргу  Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»  залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від  29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня  її складення і касаційному оскарженню відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
 

   Головуючий :                                                Судді:

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ну на счёт не подлежит обжалованию, это они поторопились так написать...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
16 minutes ago, Bolt said:

Ну на счёт не подлежит обжалованию, это они поторопились так написать...

неа, не поторопились

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 часов назад, 0720 сказал:

Постанова набирає законної сили з дня  її складення і касаційному оскарженню відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

 

5 минут назад, 0720 сказал:

неа, не поторопились

 

Но ведь часть 3 стать 389 ЦПКУ предполагает обжалование в кассации при определённых условиях...

3. Не підлягають касаційному оскарженню:

1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;

2) судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

и шо?

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 минуту назад, 0720 сказал:

и шо?

 

Значит, что можно обжаловать на самом деле... И я думаю, что смогут, если подберут нужные слова...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, 0720 сказал:

и шо?

То, что в решении и в кодексе написано, что не обжалуется, то это вовсе не значит, что нельзя обжаловать... Согласно решений КСУ можно всё обжаловать... Я бы сам был бы рад, если бы не обжаловалось, но на практике обжалуется всё, что угодно... Сам сталкивался с этим неоднократно...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

решение КСУ относится только к апелляционному обжалованию, а не к кассационному — которое Конституцией не гарантируется.

 

а малозначительность дел с ценой иска до 100 минимумов — императивно установлена законом, а не судом

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 минут назад, 0720 сказал:

а малозначительность дел с ценой иска до 100 минимумов — императивно установлена законом, а не судом

100 минимумов это вовсе не значит, что это уже стопроцентная малозначность...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
17 минут назад, 0720 сказал:

решение КСУ относится только к апелляционному обжалованию, а не к кассационному — которое Конституцией не гарантируется.

Почему же не гарантируется, тоже гарантируется в определённых законом случаях, а закон определил, что есть исключение из правила... Я ведь написал выше, что главное правильно мотивировать, то есть подобрать нужные слова и/или "слова"...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 hour ago, Bolt said:

100 минимумов это вовсе не значит, что это уже стопроцентная малозначность...

значит, значит

 

см. ч. 6 ст. 19 ЦПК

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 часов назад, 0720 сказал:

значит, значит

 

см. ч. 6 ст. 19 ЦПК

Ну Вам наверное виднее... Ещё не все судьи с этим разобрались даже... А для кого тогда вообще глава 10 написана...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

а вы не путайте тип производства (упрощенное/общее) с малозначительностью

 

связь между этими понятиями есть, но не прямая

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
22 часа назад, 0720 сказал:

а вы не путайте тип производства (упрощенное/общее) с малозначительностью

связь между этими понятиями есть, но не прямая

Да я не путаю, а почему не прямая, когда самая прямая какраз и есть...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

нету прямой, не сочиняйте

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, 0720 сказал:

нету прямой, не сочиняйте

Это не я сочиняю, это Вы как-то выкручиваете, а за меня уже насочиняли законотворцы наши... в новой редакции всё вроде написали они об этом...

Это по Вашему не прямая, это самая что ни есть прямая:

Стаття 274. Справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження

1. У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи:

1) малозначні справи;

2) що виникають з трудових відносин.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

и шо? 

"малозначное" и "рассмотренное в упрощенном" это не синонимы

малозначное не обязательно рассматривается в упрощенном, а может быть рассмотрено и в общем

а рассмотренное в упрощенном не обязательно является малозначным

у вас как вообще с логикой? дружите?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
47 минут назад, 0720 сказал:

и шо? 

И всё... Норма закона однако...

47 минут назад, 0720 сказал:

"малозначное" и "рассмотренное в упрощенном" это не синонимы

Не синонимы, а взаимосвязанные понятия...

47 минут назад, 0720 сказал:

малозначное не обязательно рассматривается в упрощенном, а может быть рассмотрено и в общем

А вот об этом можно поподробнее... Это Вы сами так решили... Мне бы тоже было интересно узнать мотивы, чтобы было чем отстаивать такую позицию в суде, так как она мне нравится тоже, но к сожалению это не так... Если оно будет рассматриваться в общем, то суд значит не считает такое дело малозначным...

47 минут назад, 0720 сказал:

а рассмотренное в упрощенном не обязательно является малозначным

Конечно не обязательно, это может быть и трудовой спор... например...

47 минут назад, 0720 сказал:

у вас как вообще с логикой? дружите?

Это Вы о чём вообще и для чего... Можете вместо этого норму привести... Тут уже не до логики, а есть закон, сколько у Вас было в этом году таких дел логических...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

норма — часть шестая статьи 19 ЦПК, какие вам еще нужны нормы?

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, 0720 сказал:

норма — часть шестая статьи 19 ЦПК, какие вам еще нужны нормы?

Вы перечитайте тему и подумайте, что Вы сейчас написали и зачем через две недели, через полмесяца, лишь бы написать, Вы об этом уже писали и я Вам подробно аргументировал ссылаясь на нормы законодательства... Нужна норма которая подтвердит Вашу позицию о невозможности обжалования... Вы по сути упоминанием об этой норме подтвердили мои слова...

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

дело до 100 тыс минимумов является малозначительным в силу закона (ч.6 ст.19 ЦПК) и не требует его признания таковым судом

малозначитльные дела не подлежат обжалованию в кассационном порядке (ст.389 ЦПК)

какая норма вам непонятна?

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
42 минуты назад, 0720 сказал:

дело до 100 тыс минимумов является малозначительным в силу закона (ч.6 ст.19 ЦПК) и не требует его признания таковым судом

малозначитльные дела не подлежат обжалованию в кассационном порядке (ст.389 ЦПК)

какая норма вам непонятна?

То есть снова всё по кругу упорно... Малозначащие дела при желании подлежат обжалованию в кассационном порядке согласно статьи 389 ЦПКУ... По поводу признания судом не требуется это сами придумали...

3. Не підлягають касаційному оскарженню:

1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;

2) судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
37 минут назад, 0720 сказал:

какая норма вам непонятна?

Мне какраз все нормы понятны, это Вы решили, что суд ничего сам не решает и всё что ниже 100 автоматом малозначащее, но это на самом деле не так... Только суд определяет какое дело отнести к малозначащим и если решит рассматривать в общем порядке дело на 5000 грн., то так и будет рассматривать и это его право...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

еще раз прочтите ч.6 ст.19, споры до 100 минимумов малозначны в силу закона

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 часов назад, 0720 сказал:

еще раз прочтите ч.6 ст.19, споры до 100 минимумов малозначны в силу закона

прочитайте лучше ухвали ВС из реестра и поймёте кому только нужны ваши ч.6 ст.19

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 916/1605/15-г
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Відділ)
      на ухвалу господарського суду Одеської області від 06.09.2017 (головуючий суддя Желєзна С.П.)
      та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 (головуючий Лашин В.В., судді: Лавриненко Л.В. і Філінюк І.Г.)
      у справі № 916/1605/15-г
      за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Адміністрація),
      до державного підприємства " Іллічівський морський торговельний порт" (далі - Підприємство)
      про стягнення 10 085 234,34 грн.
      За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
      ВСТАНОВИВ:
      Адміністрація звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства про стягнення 10 085 234,34 грн.
      Рішенням господарського суду Одеської області від 24.06.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2015, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Адміністрації суму основного боргу у розмірі 8 338 979,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 839 071,79 грн., три відсотки річних у розмірі 43 848,09 грн., пеню у розмірі 8 633,35 грн.
      На виконання рішення господарського суду Одеської області від 24.06.2015 судом першої інстанції було видано відповідний наказ.
      Від Підприємства до господарського суду Одеської області надійшла скарга на дії Відділу, в якій воно просило скасувати постанови Відділу: про стягнення виконавчого збору від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення витрат виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про арешт майна боржника від 17.05.2017 ВП № 53951223; про арешт коштів боржника від 22.06.2017 ВП № 53951223.
      Скарга обґрунтована тим, що наказ господарського суду було добровільно виконано боржником, а Відділом на підставі пункту 8 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" винесена постанова про закінчення виконавчого провадження від 21.09.2015. Однак на порушення вимог вказаного Закону 16.05.2017 постановою виконуючого обов'язки начальника Відділу скасовано постанову від 21.09.2015 про закінчення виконавчого провадження та постановою Відділу від 16.05.2017 ВП № 48662868 відновлене виконавче провадження з виконання наказу № 916/1605/15-г, виданого 31.08.2015 господарським судом Одеської області щодо стягнення з боржника виконавчого збору і витрат виконавчого провадження.
      Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.09.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017, скаргу Підприємства задоволено. Скасовано постанову в.о. начальника Відділу від 16.05.2017, якою було скасовано постанову Відділу від 21.09.2015 про закінчення виконавчого провадження та постанови Відділу: про відновлення виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення виконавчого збору від 16.05.2017 ВП № 48662868; про стягнення витрат виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868; про арешт майна боржника від 17.05.2017 ВП № 53951223; про арешт коштів боржника від 22.06.2017 ВП № 53951223.
      Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що: Відділом було порушено вимоги частини п'ятої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження в останній день строку, наданого для добровільного виконання судового рішення, стало результатом саме неналежного виконання Відділом обов'язків у частині своєчасного надсилання постанови на адресу сторони виконавчого провадження, що, у свою чергу, спричинило порушення прав Підприємства; наказ господарського суду від 31.08.2015 було виконано боржником добровільно, будь-які заходи із примусового виконання виконавчого документу Відділом не вживались, а постановою Відділу про закінчення виконавчого провадження від 16.05.2017 ВП № 48662868 підтверджується факт добровільного виконання боржником вимог виконавчого документа.
      Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відділ звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Підприємства.
      Касаційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків судів обставинам справи, оскільки на порушення вимог закону при виконанні наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 № 916/1605/15-г не було стягнуто виконавчий збір внаслідок недотримання боржником строку, наданого для добровільного виконання рішення суду.
      Від Адміністрації та Підприємства відзиви на касаційну скаргу не надходили.
      Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.05.2018 № 871 у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 916/1605/15-г, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.
      Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
      Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 16.09.2015 на адресу Підприємства надійшов супровідний лист Відділу з постановою про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2015 ВП № 48662868 про примусове виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 по справі № 916/1605/15-г про стягнення з Підприємства суми основного боргу у розмірі 8 338 979,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 839 071,79 грн., трьох відсотків річних у розмірі 43 848,09 грн., пені у розмірі 8 633,35 грн. та судового збору у розмірі 73 080,00 грн., відповідно до пункту 2 якої Відділом було надано боржнику семиденний строк з моменту винесення постанови для самостійного виконання вимог виконавчого документу.
      При цьому постанова про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2015 про примусове виконання наказу господарського суду фактично була відправлена на адресу Підприємства лише 12.09.2015, що підтверджується відбитком штемпелю на поштовому конверті.
      17.09.2015 на адресу Відділу надійшов лист від Підприємства, яким воно повідомило про добровільне виконання виконавчого документу, на підтвердження чого було надано платіжне доручення від 17.09.2015 № 769 про перерахування на користь Адміністрації грошових коштів у загальному розмірі 9 303 620,23 грн. Також Підприємство просило закінчити виконавче провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 по справі № 916/1605/15-г.
      На підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону від 06.06.2015) Відділом було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 у справі № 916/1605/15-г внаслідок фактичного виконання у повному обсязі рішення суду.
      Проте 15.05.2017 в.о. начальника Відділу винесено постанову про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.09.2015р., оскільки не було винесено постанови про стягнення виконавчого збору, та зобов'язано державного виконавця провести подальші виконавчі дії у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
      16.05.2017 Відділом було винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 48662868 з примусового виконання наказу господарського суду від 31.08.2015 у справі № 916/1605/15-г.
      17.05.2017 Відділом було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53951223 з примусового виконання постанови від 16.05.2017 № 48662868 про стягнення з Підприємства виконавчого збору у розмірі 930 361,22 грн.
      Крім того, 17.05.2017 Відділом було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53951152 з примусового виконання постанови від 16.05.2017 № 48662868 про стягнення з Підприємства витрат виконавчого провадження у розмірі 154,40 грн.
      Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що у межах виконавчого провадження ВП № 53951223 Відділом 17.05.2017 було винесено постанову про арешт майна Підприємства у межах суми звернення стягнення, яка складає 930 361,22 грн., а 22.06.2017 було винесено постанову про накладення арешту на кошти боржника у межах суми 930 361,22 грн.
      Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
      Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка відображена у постановах від 28.01.2015 у справі № 3-217-14 та від 15.11.2016 у справі № 21-5597а15, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.
      Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
      У той же час судами встановлено, що Відділом не здійснювалися заходи з примусового виконання рішення, враховуючи добровільне його виконання боржником 17.09.2017.
      Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
      Аналіз наведеної норми прямої дії свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.
      Крім того, положеннями частини третьої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
      Як встановлено судами, 17.09.2015 Підприємство повідомило Відділ про добровільне виконання виконавчого документа, на підтвердження чого надало платіжне доручення від 17.09.2015 № 769 про перерахування на користь Адміністрації грошових коштів у загальному розмірі 9 303 620,23 грн.
      Відтак на час відновлення виконавчого провадження у травні 2017 року у Відділу не було достатніх правових підстав для стягнення виконавчого збору та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
      У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про обґрунтованість скарги Підприємства на дії Відділу та її задоволення.
      Посилання в касаційній скарзі на невідповідність висновків судів обставинам справи, оскільки на порушення вимог закону при виконанні наказу господарського суду Одеської області від 31.08.2015 № 916/1605/15-г не було стягнуто виконавчий збір внаслідок недотримання боржником строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.
      Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
      Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
      Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
      У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
      Керуючись статтями 129, 304, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Одеської області від 06.09.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 у справі № 916/1605/15-г - без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя І. Булгакова
      Суддя В. Селіваненко
      Суддя В. Суховий
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73840197
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      11 квітня 2018 року
      м. Київ
      справа № 761/4896/15-ц
      провадження № 61-1386св17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_2,
      відповідачі: публічне акціонерне товариство «Терра Банк», приватне акціонерне товариство «Українська стратегічна група», Національний банк України, державна організація «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 квітня 2016 року у складі судді: Немировської О. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      19 лютого 2015 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Терра Банк» (далі - ПАТ «Терра Банк»), приватного акціонерного товариства «Українська стратегічна група» (далі - ПАТ «Українська стратегічна група»), Національного банку України (далі - НБУ) та державної організації «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - ДО «ФГВФО») про стягнення грошових коштів.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
      01 лютого 2016 року ОСОБА_2, звернувся з апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з мотивів несплати судового збору. 31 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про усунення недоліків. 07 квітня 2016 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто.
      29 квітня 2016 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 квітня 2016 року, у якій просить оскаржену ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      У касаційній скарзі звертає увагу суду на те, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Крім того стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору.
      Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2018 року зупинене касаційне провадження у справі № 761/4896/15-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/24881/16-ц.
      Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року поновлене касаційне провадження у справі № 761/4896/15-ц.
      Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
      При поверненні апеляційної скарги апеляційний суд вказав, що «з 01 вересня 2015 року споживачі за позовами, пов'язаними зі порушенням їхніх прав, не відносяться до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, а тому посилання на положення статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути взяті до уваги». Проте із таким висновком апеляційного суду погодитися неможливо.
      Системне тлумачення норм статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
      Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.
      Таким чином апеляційний суд безпідставно поклав на ОСОБА_2, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її.
      Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року скасувати та передати справу № 761/4896/15-ц до Апеляційного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року скасувати.
      Передати справу № 761/4896/15-ц до Апеляційного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: Н. О. Антоненко
      В. М. Коротун
      В. І. Крат
      В. П. Курило
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73408621
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      23 квітня 2018 року
      м. Київ
      справа № 751/3833/17
      провадження № 61-279 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_4,
      заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
      розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2017 року у складі судді Овсієнка Ю. К. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Страшного М. М.,
      ВСТАНОВИВ:
      У червні 2017 року ОСОБА_4. звернулася до суду з заявою про скасування рішення третейського суду.
      Заява мотивована тим, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12 квітня 2011 року стягнуто з нього на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») заборгованість за кредитним договором від 15 липня 2008 року у розмірі 1 950 671 грн 77 коп. та 100 грн судового збору. 
      Заявник вважав, що рішення третейського суду підлягає скасуванню, оскільки відповідно до положень пункту 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» ця справа не підвідомча третейському суду, так як стосується захисту прав споживачів. Крім того, просив поновити строк на звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду, оскільки про існування цього рішення він дізнався лише 21 червня 2017 року. 
      З урахуванням викладеного ОСОБА_4. просив суд поновити строк на звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду та скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12 квітня 2011 року.
      Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2017 року поновлено ОСОБА_4 строк на звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду. Заяву ОСОБА_4 задоволено. Рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12 квітня 2011 року у справі № 1196-8/225/11 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15 липня 2008 року - скасовано. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник дізнався про оскаржуване рішення третейського суду лише 21 червня 2017 року, коли отримав це рішення з третейського суду, а тому строк звернення до суду з заявою про скасування цього рішення підлягає поновленню. Відповідно до положень Закону України «Про третейські суди» спір, що має публічно-правове значення, не підлягає вирішенню третейським судом. Предметом кредитного договору була іноземна валюта - долари США, а норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу та переслідують публічний інтерес. Таким чином, наявність у правовідносинах щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів приватного характеру, унаслідок чого дана справа не підвідомча третейському суду. 
      Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року апеляційна скарга ПАТ «Альфа-Банк» задоволена частково, судове рішення суду першої інстанції у частині мотивів задоволення заяви змінено, в іншій частині судове рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, що саме банк звертався з позовом до суду, на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки, ОСОБА_4 отримав споживчий кредит, а рішення третейського суду ухвалено після 11 березня 2011 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про третейські суди» щодо непідвідомчості третейським судам справ про захист прав споживачів, то оскаржуване рішення третейського суду підлягає скасуванню. 
      У касаційній скарзі ПАТ «Альфа-Банк» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд, вирішуючи, питання щодо поновлення строку на звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду, не дослідив поважність причин пропуску заявником цього строку, оскільки ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи третейським судом, йому направлялась копія рішення третейського суду.
      У квітні 2018 року представник ОСОБА_4. - ОСОБА_5, подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди на підставі належним чином оцінених доказів, у тому числі матеріалів третейської справи, дійшли вірного висновку про те, що заявник не був повідомлений третейським судом про дату, час і місце розгляду справи, а оскаржуване рішення третейського суду було направлено йому лише 26 червня 2017 року.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      Одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК України 2004 року.
      Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
      Відповідно до частини другої статті 389-1 ЦПК України, заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.
      Згідно частини третьої статті 389-1 ЦПК України заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.
      Суди на підставі належним чином оцінених доказів, у тому числі матеріалів третейської справи, дійшли правильного висновку про те, що розгляд справи у третейському суді відбувся за відсутності ОСОБА_4., рішення третейського суду заявник отримав лише 21 червня 2017 року, з заявою про скасування рішення третейського суду звернувся 29 червня 2017 року, тобто у межах трьох місяців з дня, коли він фактично отримав рішення третейського суду та реальну можливість його оскарження.
      Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про поновлення заявнику пропущеного строку оскарження рішення третейського суду.
      Суд, поновлюючи ОСОБА_4. строк та скасовуючи рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12 квітня 2011 року, (апеляційним судом змінено судове рішення суду першої інстанції у частині мотивів задоволення заява), вірно керувався тим, що Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон України набрав чинності 12 березня 2011 року. Оскільки спірне рішення третейського суду ухвалене після внесення змін до Закону України «Про третейські суди», а ОСОБА_4. є споживачем послуг банку, спір виник щодо стягнення з нього заборгованості за кредитом, то третейському суду у силу положень пункту 14 частини першої статті 6 цього Закону така справа не підвідомча.
      Предметом спірного кредитного договору була іноземна валюта - долари США.
      Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цей закон установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
      Норми цього закону, спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, носять імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків. Статтею 16 Декрету встановлено фінансові санкції, які застосовуються до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання. Згідно з частиною першою статті 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу тягне за собою адміністративну відповідальність (стаття 162 КУпАП).
      Отже, норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб - забезпечення стабільності української грошової одиниці - гривні.
      Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами.
      Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-831цс14.
      Доводи касаційної скарги про те, що судами при вирішенні питання щодо поновлення строку на звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду не досліджено поважність причин пропуску заявником цього строку, оскільки ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи третейським судом, йому направлялась копія рішення третейського суду безпідставні, так як відсутні докази отримання ним вказаних документів. При цьому судами досліджувалися матеріали третейської справи № 1196-8/225/11.
      Матеріали третейської справи надіслані Верховному Суду разом з цивільною справою і її перевірка підтвердила висновки судів про те, що в ній відсутній жодний доказ на підтвердження отримання ОСОБА_4. ухвали про початок розгляду третейським судом, позовної заяви, вимоги про досудове врегулювання спору та рішення третейського суду від 12 квітня 2011 року, що спростовує доводи касаційної скарги про отримання ОСОБА_4 цих документів. Отже, третейським судом здійснено утаємничений розгляд справи без повідомлення сторону про результати розгляду.
      Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
      При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
      Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
      Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.
      Поновити виконання ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2017 року та ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Судді: Б. І. Гулько
      Д. Д. Луспеник
      Ю. В. Черняк
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73657672
    • Автор: Звен
      У  мене також похожа ситуація,але на мене подали в суд.Пеня накапала біля 40тис.Я в декреті(3  дітей) 
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      06 березня 2018 року
      м. Київ
      справа № 487/7824/15-ц
      провадження № 61-2422св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
      головуючого - Висоцької В. С.,
      суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1,
      відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», 
      розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2016 року у складі судді Корнешової Т. В. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2016 року у складі суддів Галущенка О. І., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В.,
      В С Т А Н О В И В :
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») про визнання частково недійсним договору відновлювальної кредитної лінії.
      Позовні вимоги мотивовано тим, що 02 серпня 2007 року вона уклала з відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України»,договір відновлювальної кредитної лінії № 1805-н, за умовами якого їй надано кредит у розмірі 807 тис. грн строком до 02 серпня 2017 року зі сплатою 17,5 % річних за користування кредитними коштами. Вказувала, що пункт 5.2 вказаного договору відновлювальної кредитної лінії містить несправедливі умови, які суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, встановлено її обов'язок сплачувати пеню в розмірі 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що в цілому перевищує 50 % вартості наданих кредитних послуг.
      Враховуючи викладене, на підставі пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статтей 203, 215 ЦК України, просила визнати недійсним пункт 5.2 договору відновлювальної кредитної лінії № 1805-н від 02 серпня 2007 року.
      Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним пункт 5.2. договору відновлюваної кредитної лінії № 1805-н, укладений 02 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1, яким встановлена пеня у розмірі 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Вирішено питання про судові витрати. 
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пункт 5.2 кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені в розмірі 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення виконання зобов'язання за кредитом, що становить 6 205 % від суми неповернутого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків, порушує права позивача як споживача послуг банку, оскільки така умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов'язань за договором.
      Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2016 року заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2016 року залишено без змін. 
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оспорювана умова договору є несправедливою, оскільки всупереч принципу добросовісності породжує істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків споживача, внаслідок чого на позивача покладено обов'язок щодо сплати 6 205 % відсотків від суми неповернутого кредиту та/або несплачених відсотків на рік за порушення строку сплати кредиту та/або процентів. Такий розмір пені при застосуванні цих умов призводить до встановлення непропорційно великої суми компенсації, тобто понад 50 % вартості кредиту і плати за користування кредитними коштами.
      У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Державний ощадний банк України» просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.
      Підстави касаційного оскарження рішення судів обґрунтовано тим, що доводи позовної заяви та мотивувальна частина рішення суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, оскільки рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1805-н від 02 серпня 2007 року, в тому числі було нараховано пеню за несвоєчасне погашення основного боргу та процентів у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що становила від 13 до 60 % річних та відповідає критеріям справедливості й розумності встановлення розміру відповідальності боржника за невиконання ним умов договору; позивач була ознайомлена зі змістом кредитного договору перед його укладенням, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить нормам матеріального права та не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання договору недійсною і є результатом домовленості сторін.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справвід 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду. 12 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      Судами встановлено, що 02 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1805-н за умовами якого остання отримала кредит на споживчі цілі у розмірі 807 тис. грн строком до 02 серпня 2017 року зі сплатою 17,5 % річних за користування кредитними коштами.
      Пунктом 5.2 вказаного договору передбачено, що за порушення взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення основної суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню у розмірі 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
      При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. 
      Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
      Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов᾽язків на шкоду споживача.
      Відповідно до пункту п'ятого частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п᾽ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов᾽язань за договором.
      Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.
      Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
      Встановивши, що пункт 5.2 кредитного договору щодо встановлення відповідальності за невиконання умов договору у вигляді пені у розмірі 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов᾽язків позивача як споживача послуг банку, оскільки така умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п᾽ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов᾽язань за спірним договором, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
      Доводи касаційної скарги про те, що позивач була ознайомлена зі змістом кредитного договору перед його укладенням, не спростовують правильність висновків судів, оскільки в силу вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець, зокрема банк, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
      Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій дотримані норми матеріального та процесуального права.
      Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання частково недійсним договору споживчого кредиту, правильно застосувавши положення Закону України «Про захист прав споживачів».
      Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      П О С Т А Н О В И В:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - залишити без задоволення.
      Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. С. Висоцька Судді С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/72850517