Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по неправомерному удерживанию имущества исполнительной службой в производстве о конфискации имущества

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року

м. Київ

Справа N 817/425/17
Провадження N 11-167апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,
судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 817/425/17 за позовом ОСОБА_3 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Відділ примусового виконання рішень) про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року (колегія суддів Кузьменко Л.В., Іваненко Т.В., Франовська К.С.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про зобов'язання повернути автомобілі марки Mercedes Benz S400 Hybrid, 2009 року випуску, та BMW X5, 2008 року випуску.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що відповідач протиправно не вчинив дії щодо повернення конфіскованих автомобілів Mercedes Benz S 400 Hybrid, 2009 року випуску, та BMW X5, 2008 року випуску, у межах виконавчого провадження з примусового виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012.

На думку позивача, вказана постанова суду не підлягає виконанню у зв'язку з пропуском строку пред'явлення до виконання, а тому відповідач безпідставно не повертає зазначені автомобілі з огляду на те, що Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 травня 2015 року постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 скасував, а державний виконавець постановою від 7 липня 2016 року відмовив у відкритті виконавчого провадження. За таких обставин ОСОБА_3 вважає, що відповідач повинен повернути йому конфісковані автомобілі.

Під час розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини.

Зі змісту постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 вбачається, що ОСОБА_3 у квітні 2011 року придбав на території ФРНавтомобіль BMW Х5, 2008 року випуску, білого кольору; а в листопаді 2011 року - автомобіль Mercedes-Benz S400 HYBRID, 2009 року випуску, чорного кольору.

Любомльський районний суд Волинської області указаною постановою від 13 березня 2012 року визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 352 Митного кодексу України (у редакції від 11 липня 2002 року; далі - МК), та наклав адміністративне стягнення у виді конфіскації автомобілів Mercedes-Benz S400 HYBRID, 2009 року випуску, вартістю 520 325 грн. BMW Х5, 2008 року випуску, вартістю 508 928 грн. які знаходяться на зберіганні в УСБУ у Волинській області.

Згадана постанова суду у справі N 0310/927/2012 переглядалась упорядку апеляційного оскарження та набрала законної сили 26 квітня 2012 року.

27 серпня 2012 року державний виконавець другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (далі - Луцьке МУЮ) відкрив виконавче провадження ВП N 33999525 за постановою Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 про конфіскацію автомобілів у справі ОСОБА_3, які знаходяться на зберіганні в УСБУ у Волинській області.

Державний виконавець другого відділу державної виконавчої служби Луцького МУЮ постановою від 31 серпня 2012 року наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_3, та заборонив здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржникові. Актом від 31 серпня 2012 року описано і накладено арешт на зазначені автомобілі.

Державний виконавець другого відділу державної виконавчої служби Луцького МУЮ постановою від 3 жовтня 2012 року з метою безоплатного та належного зберігання передав зазначені автомобілі на відповідальне зберігання представнику торговельної організації ПП "СП "Юстиція" Пащуку І.С.

Постановою від 8 січня 2014 року матеріали виконавчого провадження з виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 передано до Відділу примусового виконання рішень, а постановою від 13 лютого 2014 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень виконавче провадження ВП N 33999525 прийняв до виконання та наклав арешт на все рухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_3 та заборонив здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржникові, у межах суми боргу.

Водночас Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2016 року, визнав протиправною та скасував постанову другого відділу державної виконавчої служби Луцького МУЮ про відкриття виконавчого провадження від 27 серпня 2012 року ВП N 33999525.

Державний виконавець відділу примусового виконання рішень постановою від 7 липня 2016 року відмовив у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 у зв'язку із пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

13 червня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із запитом про надання інформації щодо місця знаходження вилучених автомобілів.

Листом від 3 липня 2017 року Головне територіальне управління юстиції у Волинській області повідомило позивача, що враховуючи рішення суду державний виконавець 7 липня 2017 року виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. Крім того, поінформував, що конфісковані транспортні засоби було передано на зберігання представнику торговельної організації ПП "СП Юстиція", державну реєстрацію якої припинено 4 липня 2014 року.

За таких обставин ОСОБА_3 вважає, що відповідач безпідставно не повертає йому конфісковані автомобілі.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 28 липня 2017 року позовні вимоги задовольнив.

Ухвалюючи цю постанову, Рівненський окружний адміністративний суд керувався тим, що в силу приписів Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 606-XIV) державний виконавець може вчиняти дії щодо примусового виконання рішення суду (звернення стягнення на конфісковане майно боржника) виключно в межах відповідного виконавчого провадження з примусового виконання відповідного рішення в установленому порядку. За відсутності відкритого виконавчого провадження застосування заходів, спрямованих на виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, є неможливим. А подальша реалізація режиму конфіскованого майна позивача поза межами виконавчого провадження суперечить положенням закону в частині визначення виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 жовтня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження в адміністративній справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час вирішення питання судом.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини у справі, що розглядається, не є публічно-правовими, а випливають з відносин, що регулюють право власності, і мають вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства.

27 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при визначенні підсудності спору, скаржник просив скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційну скаргу позивач мотивував тим, що апеляційний суд помилково скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі.

Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що перебування майна на зберіганні без бажання (чи можливості) володіти цим майном у своїх інтересах виключає поняття володіння, що підкреслює помилковість висновків апеляційного суду. Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції свідчить про необґрунтованість закриття судом провадження у справі з тих підстав, що за всіма ознаками вказаний спір є адміністративно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3

19 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Оскільки в касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судове рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 328 КАС підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 3 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в письмовому провадженні на 28 березня 2018 року.

На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не подавав.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "судом, встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

У частині першій статті 181 КАСу редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, якщо закон установлює інший порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.

За частинами четвертою та п'ятою статті 82 Закону N 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як убачається з матеріалів справи, що розглядається, ОСОБА_3 оскаржує дії та бездіяльність державних виконавців, що вчинені поза межами виконавчого провадження, оскільки державний виконавець Відділу примусового виконання рішень постановою від 7 липня 2016 року відмовив у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Крім того, 31 серпня 2012 року описано і накладено арешт на спірні автомобілі, який не скасовано.

ОСОБА_3 не був учасником виконавчого провадження, адже конфіскація спірних автомобілів застосована до нього судом на підставі санкції статті 352 МК, з чим погоджується він і сам у касаційній скарзі.

До того ж ОСОБА_3 заявляє вимогу про повернення конфіскованих автомобілів за наявності нескасованої постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13 березня 2012 року у справі N 0310/927/2012 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді конфіскації.

За таких обставин предметом позову в цій справі є витребування майна (автомобілів) у відповідача, а отже, існує спір про право цивільне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За правилами статті 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частини другої статті 384 ЦПК скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК).

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється в позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Ураховуючи зазначене вище, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані з безпідставним, на думку ОСОБА_3, неповерненням відповідачем йому рухомого майна (автомобілів), то спір не є публічно-правовим, а випливає з відносин, що регулюють право власності, і має вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та закрив провадження у справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами ЦПК.

Згідно зі статтею 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного

судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

Коллегия судей Большой Палаты Верховного Суда согласилась с выводом суда апелляционной инстанции о том, что поскольку в деле, которое рассматривается, спорные правоотношения связанные с безосновательным, по мнению истца невозвратом ответчиком ему движимого имущества (автомобилей), то спор не является публично правовым, а вытекает из отношений, регулирующих право собственности, и должен решаться судами в порядке гражданского судопроизводства.